Міграційна криза чи війна: чого очікувати Україні?

Листопад розпочався із безпрецедентних подій – Білорусь спланувала, організувала та перекинула до кордону із Польщею близько 15 тисяч громадян Іраку, Сирії та інших країн Близького Сходу. Для цього самопроголошений президент Білорусі Олександр Лукашенко в кілька разів збільшив кількість авіарейсів із цих країн, а дипломатичні  представництва Білорусі розпочали видавати візи потенційним мігрантам у низці транзитних держав. 

На кордоні з Польщею мігранти провокують конфлікти із польськими прикордонниками та військовими, ламають загородження, намагаються силою прорвати державний кордон, зокрема, в районі прикордонного пункту "Брузги" (КПП "Кузніца") та на інших ділянках.

Президент Польщі Анджей Дуда заявив, що потоками мігрантів керують спецслужби Білорусі. У відповідь Олександр Лукашенко назвав боротьбу польських військових проти мігрантів шантажем та погрожував втручанням Росії у ситуацію.

Наступна заява Лукашенка стосувалася вже України: буцімто у табори мігрантів передають зброю з Донбасу. Після цього за дивних обставин загинув один польський військовий, станом на 17 листопада, в результаті сутичок з мігрантами, постраждало 12 поліцейських.

Білоруські стежки в українському полі 

На тлі погіршення погодних умов, логістичній складності для Білорусі утримувати таку велику групу мігрантів та непоступливості польської влади ситуація має розв’язатися якимось іншим чином. Одним із варіантів вирішення проблеми може стати транзит мігрантів із Білорусі до Німеччини через Україну, про що заявив Експерт із зовнішньополітичних питань фракції Соціал-демократичної партії у німецькому Бундестазі Нільc Шмід. Він запропонував, щоб тисячі мігрантів на кордоні між Білоруссю та Польщею отримали контрольований шлях через третю країну за межами ЄС, де вони мають пройти через процедури отримання притулку.

Однак подібні варіанти «вирішення» проблеми, насправді, призведуть лише до поглиблення кризи так як після цих 15 тисяч мігрантів до кордонів ЄС прийдуть 30 тисяч інших і політичний та економічний тиск буде продовжуватися доти, доки виснажена Європа не задовольнить усі забаганки Лукашенка та Путіна.

Про те, що за цією спланованою акцією стоїть Росія та безпосередньо Володимир Путін у Європі вже зрозуміли.

Це прозріння можна назвати чи не найбільшим політичним досягненням інертної Європи, інфантильність якої і, власне, призвела до цілої низки геополітичних проблем на континенті.

Іншим шляхом «розв’язання» кризи може стати неконтрольований прорив мігрантів до України через північну ділянку кордону. Це – понад 1000 кілометрів болота і важко прохідних лісів. З білоруського боку цей кордон належним чином облаштований та укріплений, чого не скажеш про українську сторону. І хоча зараз Україна в екстреному порядку розпочала посилювати систему охорони кордону за рахунок Національної гвардії та інших правоохоронних органів, відеокадри штурму із польського кордону свідчать, що без потужних інженерних споруд та техніки силового стримування лише живий паркан із силовиків бажаного ефекту не дасть.

Російська багатоходовочка

Про Україну в контексті міграційної кризи на кордоні з Польщею говорять все частіше. І згадують не лише, як про транзитну державу для мігрантів. Україна в інформаційних меседжах топ-посадовців все частіше згадується, як можлива жертва чергової хвилі російської військової агресії.

За останні дні про неприпустимість нового вторгнення в Україну Кремль попередили країни НАТО та генсек Альянсу Йенс Столтенберг, а також влада Франції і Німеччини, держсекретар США Ентоні Блінкен та інші світові політики та провідні західні ЗМІ.

Так міжнародне агентство Reuters звертає увагу на те, що нинішня концентрація російських військ біля кордонів України відрізняється від весняної і є менш демонстративною. "Велике обладнання, таке як танки, самохідні артилерійські установки та бойові машини піхоти, переміщують вночі, щоб уникнути показової появи в соцмережах викривальних зображень, як це було під час весняного нарощування військ Росії", - аналізує Reuters.

В Україні тим часом офіційні джерела стверджують, що не бачать суттєвої концентрації російських військ на сході, що тривожно дисонує із заявами західних політиків. Причина такої невідповідності може критися у нерозумінні тактичного задуму Путіна: у той час, як усі очікують нападу зі Сходу, російські війська можуть напасти на Україну з Півночі.

Такий сценарій не здається вже таким фантастичним, якщо взяти до уваги хоча б кілька фактів.

10 листопада Росія відправила до Білорусі два свої дальні ракетоносці-бомбардувальники Ту-22М3. Про це повідомила пресслужба Міноборони РФ.

А 12 листопада за 5 км від кордону з Литвою на полігоні "Гожський", що під Гродно, приземлилися літаки Іл-76 військово-транспортної авіації Росії та вертольоти ВПС і військ ППО Білорусі. В Росії цю акцію назвали «раптовою перевіркою» бойової готовності, а під час висадки десанту навіть загинули двоє військових РФ. Але чому саме зараз і чому саме бомбардувальники та висадка десанту? Невже така тактика лягає в логіку, пов’язаних із мігрантами на кордоні дій?

Такі рухи російських військ є академічними елементами наступальної операції. Зважаючи на те, що від білоруського кордону до столиці України усього близько 10 хвилин льоту, таке тренування цілком може бути підготовкою до наступальної операції об’єднаних російсько-білоруських сил на північному напрямку. У той час, коли основні українські сили зосереджені на Сході та Півдні країни, Росія може зайти з півночі, де в України не має ешелонованої системи оборони, потужних захисних споруд та військових частин.

Підтвердженням такого можливого плану дій є і зосередження російських бронетанкових частин у Смоленській та Воронежській областях РФ. Хоча північна ділянка достатньо складна для проведення наземної операції, успішно реалізувати кидок танкових з’єднань легко можна у зимовий період, коли промерзлий ґрунт не буде провалюватися під траками танків.

Таким чином з високою долею ймовірності можна стверджувати про те, що застереження і занепокоєння західних військових не є безпідставними. РФ змінила наступальні плани та активно готується до підготовки удару по Україні саме з Півночі. А міграційна криза, так само, як і інші, на перший погляд не пов’язані між собою події, є лише відпрацюванням елементів цього плану. 

Автор: Василь Сивий

Фото з мережі Інтернет