Домашнє насилля існує у всіх без винятку соціальних групах, з ним стикаються незалежно від статі, віку, рівня доходів, освіти і положення у суспільстві. Далеко не кожний постраждалий звертається за допомогою чи консультацією до фахівців чи соціальних служб. Хтось не знає куди і до кого звертатись, хтось просто боїться. Але переважна кількість громадян просто не готові говорити про свої проблеми та почуття. Принцип не виносити сміття з родини глибоко укорінився у суспільній свідомості.
Як вберегтися від домашнього насильства і чому не слід пробачати кривдника? На непрості питання шукаємо відповіді разом з головою громадської організації Ліга захисту прав жінок «Гармонія рівних», консультанткою з правових та гендерних питань у ВР України Олександрою Голуб.
– Пані Олександро, давайте почнемо з базових питань, що таке домашнє насильство?
– Домашнє насильство може проявлятися у різних формах: фізичне насильство, психологічне насильство, сексуальне насильство, економічне насильство, коли, наприклад, кривдник у жертви забирає її кошти або обмежує у їх використанні чи розподіленні сімейного бюджету. Все це в комплексі називається домашнім насиллям.
Тобто це можуть бути і знущання, і погрози, і «обіцянки» забрати дітей або, скажімо, банальні історії, коли чоловік дружині виділяє кошти лише на спідню білизну. Все це може бути проявами домашнього насильства.
– Незважаючи на те, що насильство у сім’ях відбувалось завжди, до 2019 року законодавство в Україні за це передбачало лише адміністративне покарання. Тобто за побої, приниження та образи кривдникам загрожував лише штраф. Що змінилось?
– Зараз за домашнє насильство вже передбачена кримінальна відповідальність, але залишилась і адміністративна. Згідно зі статтею 173 п. 2 Кодексу про України про адміністративні правопорушення, кривдник буде притягнутий до кримінальної відповідальності, якщо він двічі вчиняв аналогічні правопорушення. Іншими словами, якщо поліція його двічі притягнула до адміністративної відповідальності, на третій раз – кримінальна відповідальність.
Зміни в українському законодавстві стали кроком до ратифікації так званої Стамбульської конвенції. Це – міжнародний документ, який гарантує всім постраждалим від домашнього насильства захист і передбачає створення розвиненої інфраструктури: притулків для постраждалих, служб психологічної підтримки, «гарячі лінії» і таке інше. В Україні така робота вже по-трохи ведеться.
– Тобто, перші кроки вже зроблені?
– Так, перші кроки зроблені. Але, дуже важко навчити правоохоронну і судову системи правильно працювати з постраждалими від домашнього насильства. Щоб вони могли вірно ідентифікувати випадки домашнього насильства.
Все ж у нас починають з’являтися перші судові рішення, де вживаються терміни «психологічне насильство». Судді починають розуміти, що знущання, погрози забрати дітей у жінки, це якраз і є психологічне насильство, яке завдає не менше болю, ніж тілесні ушкодження. Такі справи вже є і судові рішення на користь постраждалих осіб також.
Окрім того, наша національна поліція почала реагувати на такі виклики. Був створений спеціальний підрозділ Нацполіції, який називається «Поліна». Це навчені групи реагування до складу яких окрім поліцейських входять також і співробітники соціальних служб. Вони можуть надати психологічну допомогу, оцінити ризики і визначити, що робити з кривдником. Це дуже важливі речі, і ця служба діє на території всієї країни.
– У 2019 році розширили коло осіб, яких визнають кривдниками і, відповідно, жертвами. Розкажіть про цей аспект?
– Так, це дуже важливі зміни. Адже і кривдниками, і постраждалими можуть бути не лише подружжя, тобто чоловік і дружина. Це можуть бути діти, інші члени сім’ї: бабусі, дідусі, близькі родичі – всі, кого ми в широкому розумінні вважаємо членами сім’ї. І навіть ті люди, які не перебувають в офіційно зареєстрованому шлюбі, а просто проживають разом.
– Давайте змоделюємо таку ситуацію: середньостатистична родина з дитиною, вечеря, починається сварка, фізичне насилля, психологічне. Як діяти?
– Зараз працюють цілодобові «гарячі лінії». Якщо людина розуміє, що вона може зіштовхнутись з домашнім насиллям, або якщо воно вже відбулося, то потрібно обов’язково звернутися до Національної поліції, а також зателефонувати на «гарячу лінію» за телефоном 116-123 з мобільного і вам нададуть психологічну підтримку. Окрім цього консультанти підкажуть, як в конкретній кризовій ситуації діяти та допоможуть з контактами найближчого центру, якщо є необхідність залишити власну домівку і переночувати в притулку. Або, скажімо, де розташована найближча до вас лікарня. За телефоном 116-123 людина може отримати допомогу у багатьох випадках.
– Якщо свідки: друзі чи сусіди бачать таку ситуацію, вони мають право викликати поліцію?
– Так, зі мною, наприклад, трапилася ситуація коли вночі з вікна квартири я побачила, як на вулиці хлопець намагається силоміць затягнути дівчину в машину. Він її - бив, дівчина - кричала, а я – в третій годині ночі телефонувала в поліцію для того, щоб повідомити їм про цю історію. І поліція приїхала.
– Законодавчий досвід якої країни з викорінення насильства в сім’ї може стати у нагоді Україні?
Насправді, практично у всіх країнах Євросоюзу досить розвинена та налагоджена система боротьби з домашнім насильством. Ми лише на першому етапі.
Зараз ми ведемо мову про те, що мають бути служби для постраждалих від насильства та притулки, але з іншого боку мають ще бути і програми корекції для кривдників. Тобто ми розуміємо, що лише штрафами ми не зможемо виправити людину. Якщо особа вчиняє насильство – з нею необхідно провести відповідну психологічну роботу.
– Булінг, небезпечне явище, про яке останнім часом, на жаль, досить багато чути. Закон щось про це говорить?
– Міністерство юстиції працює з цією проблемою. Діють відповідні роз’яснювальні програми, спрямовані на те, щоб пояснити, в тому числі і вчителям, що таке булінг та як він проявляється. Потрібно виявляти такі факти і зупиняти. Тому що є досить багато складних історій, коли діти вчиняють злочини. З ними потрібно працювати, щоб в майбутньому вони не повторювали подібне.
Визначений порядок, як потрібно поводитися з такими дітьми, працювати з ними. Досить часто діти зі складною поведінкою також стають жертвами негативної атмосфери, негативного ставлення, але вже з боку вчителів. Маємо розвивати цю культуру толерантності і поваги на всіх рівнях: серед дітей, вчителів, вихователів, батьків. Тобто це має бути така всеохоплююча освітня програма.
– Через пандемію багато людей залишилися вдома. Чи зросла в зв’язку з цим кількість звернень про домашнє насильство?
– Оператори національної «гарячої лінії» дійсно повідомляють, що кількість звернень зросла. Наприклад, за перший місяць карантину на «гарячу лінію» надійшло більше 2 тисяч звернень, які стосувалися домашнього насилля і людям потрібна була допомога. На жаль, карантин поставив додаткові виклики і перед службами, які працюють з постраждалими, і перед людьми, які з насильством зіштовхуються. Адже обмеження торкнулися і притулків, до яких тепер важко потрапити.
– У квітні МВС відкрило у телеграм чат-бот по темі домашнього насильства. Це принесло результати?
– Подібні програми діють на національному рівні. Дійсно була велика кількість звернень. Людям часто потрібна саме психологічна допомога, просте людське спілкування, щоб зробити перший крок і зрозуміти, що стоп! Досить! Я мушу вирватися з цього кола і змінити своє життя. Тому такі чат-боти, програми, «гарячі лінії», це дуже важливо. Адже так можна звернутися за порадою, за консультацією, і я думаю, що це точно не буде зайвим.
– Ми завжди говоримо, як діяти уже постфактум. Є факт насильства, що далі робити, як діяти… А чи можна насилля упередити? Є поради?
– Мені здається, на побутовому рівні дуже важливо пояснювати своїм подругам, донькам, сестрам, синам, про те, що будь-який прояв насильства – це одразу сигнал, що такою людиною треба одразу припиняти стосунки. Тому що чим далі – тим буде гірше. Якщо ви вже на початку стосунків відчуваєте приниження, емоціональний тиск, якщо людина намагається контролювати, де і з ким ви зустрічаєтеся, скільки разів пішли з подругами на каву, перевіряє ваш телефон – це не нормально. Це ті тривожні дзвіночки, на які потрібно звертати увагу. І не потрібно очікувати, що з часом щось зміниться, що, можливо, діти виправлять цю ситуацію. Треба розуміти, що така поведінка, у будь якому випадку, неприпустима. Що ніхто не має права втручатися в вашу особисту переписку, розпоряджатися вашими коштами, вашою свободою пересування. Це все є тривожними сигналами, які потрібно вирізняти. Якщо поруч з вами саме така людина, мені здається, потрібно завершувати стосунки і таким чином вберегти себе від можливого насилля.
– Коли така людина рідна: батьки, брат, сестра – це ж набагато важче?
Мені здається, у таких випадках потрібно звертатися до психолога і якщо є на це душевні сили – намагатися рідну людину – кривдника теж направити до психолога, пояснити, що з цим потрібно працювати. Але, знову ж таки, потрібно це робити тоді, коли ви почуваєтеся в безпеці і якщо це не завдасть вам додаткової шкоди. Якщо ви розумієте, що вам зараз безпечніше цю людину не чіпати, краще не чіпати і потурбуватися, в першу чергу, про себе. Це таке правило: твоя безпека в пріоритеті, а потім вже можеш піклуватися про інших людей.
– І найголовніше питання – чому не варто пробачати кривдника?
– Тому що ваша найбільша цінність – це ви. І жоден партнер, інша людина ніколи не замінить вам власну особистість. Ви – найвища цінність, а тому не можна пробачати будь-яке насилля по відношенню до себе, навіть якщо воно трапилося лише один раз. Адже ви не знаєте, чи повториться воно ще раз, чи будете ви та ваші діти у цілковитій безпеці. Не можна пробачати, тому що ви і ваше здоров’я то є найвища цінність.
