Статті

Неурядова організація American Oversight позивається проти п’яти топ-посадовців адміністрації Трампа, стверджуючи, що використання ними Signal порушує федеральний закон, який регулює збереження урядових документів. Тобто просто зам’яти скандал із витоком секретних даних — не вийде.Від "це все фейки" до "секретів не обговорювали". Як заминають чат-скандалВ американській історії бували грандіозніші скандали через витік секретів, наприклад, "вотергейт", "ірангейт", "вікілікс", але не було смішніших. У двох словах: радник президента Дональда Трампа з питань національної безпеки Майк Волц помилково долучив до чату у месенджері Signal головного редактора видання The Atlantic Джеффрі Голдберга. Учасники чату обговорювали деталі військового удару США по єменських хуситах. Голдберг, отримавши доступ до секретів, виклав переписку у вільний доступ. Після цього розгорілося полум’я скандалу, яке американська влада кинулася гасити бензином. Себто — брехнею."Ви кажете про брехливого і повністю дискредитованого так званого журналіста, який зробив кар'єру на постійному поширенні вигадок. Це людина, яка торгує сміттям. Це його робота", — накинувся на Голдберга глава Пентагона Піт Гегсет.Але такий коментар не влаштував ЗМІ, політиків і громадянське суспільство, бо не давав відповіді на питання, чому вищі посадовці обговорюють військову операцію у месенджері, а не захищеними урядовими каналами зв’язку. Далі на сцену вийшов Майк Волц, який узяв відповідальність на себе. Посадовець пояснив: помилка сталася через те, що журналіст виявився у списку контактів під ім'ям іншої особи. Сам радник Трампа переконує: не має жодного поняття, як номер Голдберга потрапив до його телефона. Розслідувати загадку він запросив Ілона Маска. Хоча розгадка очевидна: номер медійника до свого телефона вносив або його власник, тобто Волц, або хтось із його помічників, які мають доступ до гаджета. Втручання хакерів із метою внести до списку контактів Голдберга — анекдот. То ж рятувати свого радника від перетворення на вселенське посміховисько взявся особисто Трамп. Він повідомив, що номер журналіста випадково вніс помічник Волца.Після того, коли розкрилася таємниця, як Голдберг отримав доступ до секретів, топ-посадовці відкоригували лінію поведінки. Вони наввипередки почали переконувати, що ніяких таємниць у чаті не обговорювали, а журналісти просто ганяються за смаженим. Насправді обговорювали. За дві години до атаки по хуситах Гегсет поширив інформацію про виліт літаків. Якби на місці Голдберга опинився не законослухняний громадянин США, а шпигун, літаки могли б знищити. То ж спроби посадовців відбрехатися були настільки невдалими, що ситуацію вирішили розглянути на слуханнях у Сенаті.Перебіг слухань живописали в Politico: керівниця розвідки Тулсі Габбард, директор ЦРУ Джон Реткліфф пояснювали, що в переписці військових таємниць не було, та коли їх приперли дописом глави Пентагона Гегсета, переадресували питання до нього. А лідер демократичної меншості в Палаті представників Хакім Джеффріс закликав Трампа звільнити свого некомпетентного міністра оборони, адже "його подальше зниження на цьому ключовому посту в Пентагоні погіршує національну безпеку і ставить під загрозу наших відважних військових у всьому світі".Сенатори послухали виправдання топ-посадовців і на тому розійшлися. Винуватці ніби видихнули… і тут The Atlantic виклав нову порцію переписки, яка спростовує брехню учасників слухань в Сенаті. Також не дає зам’яти скандал і громадянське суспільство: організація American Oversight подала до суду на главу Пентагона Піта Гегсета, директорку Національної розвідки Тулсі Габбард, директора ЦРУ Джона Реткліффа, очільника Мінфіну Скотта Бессента, держсекретаря Марка Рубіо та на Національне управління з архівів і документації. Активісти наголошують, що використання Signal порушує федеральний закон, який регулює збереження урядових документів. Чи звільнить Трамп когось з учасників чат-скандалуЗахисники американської адміністрації та посадовці, які зганьбилися, продовжують у відповідь атакувати The Atlantic, інші ЗМІ та всіх своїх критиків. Через це ґвалт не просто не вщухає, а стає все потужнішим. То ж Білому дому все ж доведеться реагувати якось інакше, аніж далі захищати винуватців витоку секретних даних і тим самим дратувати суспільство. На думку знавців політичної кухні, нікого з учасників переписки не звільнять. Мотивів у глави Білого дому — кілька. Перший: посадовці, яких привів із собою Трамп, керують понад два місяці, і якщо когось викинути з обойми прямо зараз, команда може дати тріщину. За свого першого президентства Трамп звільняв членів команди й в підсумку нажив собі ворогів, які щедро ділилися з пресою спогадами про роботу з ним — зі скандальними подробицями. Глава Білого дому цього разу підібрав собі особисто вірні кадри. Навіть якщо ці кадри просто не тягнуть на посаду, яку обіймають, вони там сидітимуть максимально довго. Хіба вляпаються в скандал, який загрожуватиме самому Трампу.Другий мотив: розголос з перепискою вийшов неабияким, але опоненти республіканців усе одно нічого вдіяти не можуть, адже у них меншість і в Сенаті, і в Конгресі. Те ж стосується і преси — вона підхопила хвилю, але, по-перше, виборці республіканців не дослухаються до ЗМІ, які вважають лояльними до демократів, а лояльні до Трампа медіа учасників чат-скандалу не критикують; по-друге, поки на вулицях американських міст не будуть багатотисячні акції з вимогою звільнити винуватців скандалу, доти Білий дім просто відмахуватиметься від кусючої преси. Пишуть — ну і нехай.Третій мотив: Трамп замість прийняти думку, що члени його команди сіли в калюжу, спробує перемикнути увагу суспільства зі скандалу, який ніяк не затихає, на щось інше, ще гучніше. Не дарма віце-президент Венс оголосив, що зібрався супроводжувати свою дружину Ушу до Гренландії, щоб не розважалася сама. Схоже, мета візиту американської делегації на острів, де їй не раді, і полягає у відволіканні уваги від чат-скандалу. А чи вийде — побачимо вже цієї п’ятниці.

Темп, заданий американцями під час переговорів, зробив їх інформаційним мейнстримом. Проте домовленості, про які повідомляється, часто перевертають уявлення про добро і зло. Чи все у них так, як про це пишуть ЗМІ й розповідають експерти? Тиждень розпочався з перемовин. Чи вдало американці займалися посередництвомПротягом останніх днів у столиці Саудівської Аравії представники США по черзі розмовляли з російською та українською стороною, після чого з’являлися повідомлення для преси, в яких акценти розставлялися по-різному. Найактуальніший приклад: офіційні джерела США повідомили про домовленість з росіянами про "забезпечення безпечного судноплавства, виключення застосування сили та не допущення використання комерційних суден у військових цілях у Чорному морі". Зі свого боку Штати "допоможуть відновити доступ Росії до світового ринку експорту сільськогосподарської продукції та добрив, знизити витрати на морське страхування та розширити доступ до портів і платіжних систем для таких операцій". Без деталізації. Москва ж заявила: угода про перемир'я на морі набуде чинності лише після зняття санкцій із "Россельхозбанка", інших фінансових установ, підключення їх до SWIFT, а також після скасування санкцій проти російських виробників продовольства і добрив.Власне, нічого нового, Путін продовжує грати у гру "може поступлюся малим, якщо поступитесь великим". У такому випадку він прагне часткового зняття санкцій. Як повідомив президент Володимир Зеленський, пункт про допомогу американської сторони росіянам щодо транспортування їх агропродукції українська сторона не підтримала, тому його немає у загальному документі. А от пункт про розробку заходів щодо заборони ударів по енергетичних об’єктах України й Росії є. Україна це бачить як тишу в небі, тобто, щоб росіяни взагалі не атакували нашу цивільну інфраструктуру, але поки, як заявив Зеленський, "вже хороший результат, якщо не будуть завдаватися удари по енергетиці". Тобто, атаки "шахедами" та масовані ракетні обстріли прикордонних областей переговори в Ер-Ріяді не зупинили. Зупинять?Виявляється, всі домовленості тримаються на чесному слові. Зеленський пояснив: якщо ворог порушить режим тиші під час перемир’я, "ми звертаємось по всіх наших лініях до американської сторони з тими фактами та доказами, що російська сторона порушувала". За словами українського президента, Дональд Трамп має "достатньо сил, інструментів, санкцій тощо, різних інструментів, щоб впливати на росіян, на Путіна, щоб вони закінчили цю війну". Після цього пригадалася фраза Стіва Віткоффа, спецпосланця Трампа, який переконував, що вірить Путіну, і той після переговорів зі Штатами відкликав дрони, які летіли атакувати Україну. Приблизно такою ж може бути реакція Трампа на надані докази порушення росіянами своїх обіцянок.Інформаційну рамку для офіційних коментарів задали у Держдепі. Його речниця Теммі Брюс не засудила ракетний удар росіян по Сумах, унаслідок чого постраждало близько ста людей, а відмахнулася: "Переговори в Саудівській Аравії зараз спрямовані на те, щоб домогтися цього зобов'язання і виконати його. Ось чому ми робимо те, що робимо, бо такі результати, як у будь-якій війні, є проблематичними й болісними, і ми хочемо зупинити й повернути все назад. Саме тому ми робимо те, що робимо зараз".Такими ж порожніми за змістом можуть бути й подальші реакції на продовження російських атак.США поки йдуть на поступки Путіну, а той випробовує терпіння Трампа Отже, останні за часом переговори та заяви окреслили кілька важливих моментів. Перший: замість посилення санкцій проти агресора, як це робила адміністрація Джо Байдена, адміністрація Трампа готова йти на поступки. То ж ключовий нюанс — наскільки далеко. Згаданий "Россельхозбанк" відключили від SWIFT у червні 2022 року, і Путін вже виторговував скасування санкцій проти цього банку, коли зірвав "зерновий коридор" під егідою ООН і Туреччини. Тоді на поступки ніхто не пішов і зерно з України далі вивозили Чорним морем. Періодично Росія атакувала зерновози, останнім часом активізувалася, то ж коли у порядку денному спливло питання скасування санкцій проти "Россельхозбанка" стало очевидним, навіщо Росія завдає ударів по цивільних зерновозах. Якщо забаганки Путіна цього разу задовольнять, він вимагатиме від американців наступних поступок.Щоб під'єднати цей або інший російський банк назад до SWIFT, має бути витримана процедура, й американці в ній можуть тільки висловити побажання. Рішення належить Євросоюзу, адже територіальна юрисдикція цієї міжнародної платіжної системи — Бельгія. Тобто вирішуватиме Брюссель, а не Вашингтон. Якщо Трамп нагинатиме Європу, він ще більше погіршить взаємини з європейськими союзниками. Очевидно, висловленими забаганками Путін прагне саме зіткнути лобами США та ЄС.Другий момент: американці продовжують говорити про Україну за нашою спиною. Частково це пояснюється відсутністю прямого контакту між українською та російською делегаціями, проте одна справа говорити про заборону бити на по нашій енергетиці, зовсім інша — про територіальні поступки. "Я думаю, що американська сторона говорить з рускіми про території. Нас турбує, щоб США мали вплив на Росію, а не навпаки… Це зрозуміло, що питання територій вони піднімають. А з нами ніяких домовленостей щодо територій не було. Вони знають, що це болюче питання", — заявив учора президент Зеленський.Ці розмови за нашою спиною російська пропаганда активно використовує для посилення чвар у нашому суспільстві. Telegram-каналами шириться повідомлення, що, мовляв, Москва ніколи не піде на перемир’я і тим більше на велику мирну угоду, поки не отримає п’ять областей, незаконно включених до російської конституції. Зрозуміло, що цього не станеться, але поява подібних розмов шкодить нашій єдності. На це Кремль і розраховує. Проте маємо розуміти три нюанси. По-перше, якщо американці й обговорюють з росіянами тему територій, то це стосується лінії розмежування, яку зафіксують на момент початку перемир’я. Про здачу Україною територій чи відмову від них на користь загарбника взагалі не йдеться.  По-друге, Путін прагне затягнути переговори, тому висуває і далі висуватиме забаганки як з підключенням свого банку до SWIFT, роззявлятиме рота на Запорізьку АЕС тощо. Він вважає, що Трамп і далі йтиме на поступки, тому випробовує, де межа поступок, коли замість послаблення санкцій глава Білого дому їх посилить.По-третє, Путін хоче зірвати переговори нашими руками. Тому й вкидається зрада на кшталт "американці нас здали", "нас змусять відмовитися від територій". Дійсно, певні кроки США мають неприємний для нас вигляд, але було б значно гірше, якби Трамп узагалі махнув на нас рукою і залишив з нашим ворогом. Цього і близько немає: постачання зброї триває, розвіддані надаються, а тема переговорів — топова.Нарешті третій момент — ні завтра, ні до Великодня, ні до літа, ні навіть до осені міцного миру не буде. Це звучить песимістично, але краще не мати ілюзій, аніж страждати, коли вони розбиваються. Серйозно про мир Путін почне говорити після того, як відчує на собі силу США та європейських союзників. Ми хочемо, щоб відчув швидше, Трамп виторговує собі вигідніший куш за посередництво, Європа не проти, щоб у Трампа щось вийшло, бо доведеться грати у геополітику самостійно, а вона забула, як це робити. Маємо невизначеність, яка гнітить. Та хіба вперше таке за три з лишком роки війни? .

Національна збірна України програла стикові матчі за право виходу Ліги А у наступному розіграші Ліги Націй УЄФА. Програла без особливих шансів на загальний успіх. І нагадала вітчизняним уболівальникам про невдалі попередні часи, які цілком можуть стати невеселим українським футбольним майбутнім.Здрастуй, 2013-йТема невдач української збірної у стикових матчах — довга, багата на події та спогади. Почалося усе ще 1997 року, коли у скандальному матчі імені арбітра Руне Педерсена українці не пройшли Хорватію. Далі була найтрагічніша дуель, зі Словенією, з голом Міленко Ачімовіча у ворота Шовковського, який "де ж ти гуляв, Сашко"*. А після того ще кілька разів синьо-жовта збірна поступалася своїм конкурентам.Один із таких випадків стався в листопаді 2013 року, за кілька днів до початку Революції Гідності. Того року збірна України у важкій боротьбі за єдину путівку з кваліфікаційної групи на бразильський чемпіонат світу поступилася одним очком збірній Англії (своєї єдиної поразки за увесь відбір, зазнавши якраз не від англійців, а у домашньому матчі з Чорногорією) — і отримала додатковий шанс пробитися на мундіаль через плей-офф. Суперником синьо-жовтих стала збірна Францїї, яка саме пережила спад поколінь і готувалася до нового злету. (На наступному чемпіонаті світу, 2018 року, саме Ле Бльо завоювали золоті медалі.)Та, попри силу суперника, Україна під керівництвом Михайла Фоменка на рідному "Олімпійському" перемогла Францію з переконливим рахунком 2:0. Автор цього матеріалу був присутній на трибунах НСК і на власні очі бачив ту потужну гру, яку демонстрували українські футболісти. Тим приголомшливішим став удар у матчі-відповіді, коли на "Стад де Франс" триколірні влаштували справжнє побиття немовлят.Власне кажучи, Україна сама була готова до такого розвитку подій — вийшовши тоді грати від оборони, а якщо говорити чесно, то просто відбитися і зберегти необхідний результат. Саме такою ситуація була й у матчі, що відбувся 23 березня на стадіоні міста Генк "Сегека-Арена". Українці знову, як і за 11,5 років до того, вийшли відбиватися. І відбивалися, не гребуючи нічим — один із героїв першого матчу, Олександр Зінченко, наприклад, заробив попередження за затягування часу ще на 29-й хвилині гри.Протермінована і невтілена у життя відставка РеброваЗгадка про і паралель з 2013-м роком не випадкова і не для красивих слів. Після тієї поразки збірна України пережила низку успішних відрізків у своїй історії. Пробилася на Євро-2016, на наступному чемпіонаті Європи (перенесеному на рік через коронавірус) навіть дійшла до чвертьфіналу, саме тоді засяяла зірка Артема Довбика.І от — 2025 рік. І знову збірна України, упевнено, блискуче вигравши перший матч — у другому виходить на поле відбути номер, відбитися і вимучити необхідний результат. І знову, як і тоді, не досягає цього результату. Тільки от 2013-го Україні протистояла Франція, яка, трохи оновившись, виграла один чемпіонат світу і майже вийшла лідером у наступному, зіграла у фіналі найближчого Євро, виграла другий розіграш Ліги Націй. Тобто тоді збірній України протистояла справді грізна сила, яка тільки ішла до своїх вершин. А Бельгія — це команда, де лідерам (голкіперу Тібо Куртуа, півзахиснику Кевіну де Брейне, форварду Ромелу Лукаку) уже за 30. І найкращі їхні часи, будьмо чесними, уже позаду. І от цій команді ми знову поступилися.Власне, про "знову". Україна грала з Бельгією на Євро-2024, зіграла у потрібну саме бельгійцям нічию і з рекордним для останнього місця в групі очковим показником вилетіла з чемпіонату ще після групового етапу. І річ не лише у підсумковому місці нашої головної команди, а і в тому, що її тренер Сергій Ребров тоді відверто провалив перший матч — який, зважаючи на подальший розвиток подій та календар, виявився ключовим.Уже тоді, влітку 2024-го, почали лунати голоси про те, що збірній потрібен новий наставник. Що Ребров, зарплата якого дорівнювала заробітку Луїса де ла Фуенте (який зі збірною Іспанії виграв те Євро), не виконав своє завдання — тож з ним пора прощатися. Та своє місце він зберіг. Зберіг з багатьох причин. Тут і дружні відносини з очільником УАФ, колишнім партнером по "Динамо" Андрієм Шевченком, і те, що сам Ребров обіймає посаду віце-президента Асоціації футболу, і його родинні зв’язки. До слова, кум Реброва — голова Офісу президента України Андрій Єрмак. І, як говорив сам тренер, саме Єрмак брав участь у процесі повернення Реброва до України для призначення на посаду головного тренера збірної).Коли жарт про "ухилянтів" уже не зовсім жартСловом, місце на чолі головної команди країни залишилося за Ребровим. І це призвело спочатку до провалу на старті групового турніру Ліги Націй — дві поразки у двох матчах, останнє місце і реальна перспектива опуститися у Лігу С, до Фарерських острові, Молдови й уже навіть Сан-Марино. А тепер от — до ганебної, безвольної поразки у Генку, де українські футболісти анічогісінько не зробили для перемоги.Що далі? Відповідь очевидна. Ребров залишиться на посаді доти, доки сам того бажатиме. Хоча змінювати, вважаємо, його потрібно уже зараз. І запрошувати на його місце якогось перспективного, амбітного іноземного фахівця. Наприклад, француза Віллі Саньоля, який зі збірною Грузії не просто вийшов з групи на провальному для України Євро-24, а і дав бій найсильнішій команді Європи, майбутньому чемпіону — Іспанії. А в одній з Україною групі Ліги Націй тільки в останній момент втратила шанси вийти до Ліги А напряму. (Суперника ж по стикових матчах між Лігами В і С, Вірменію, команда Саньоля просто не помітила — 9:1 за сумою двох матчів. Хоча ще років 10 тому — Саньоль працює з грузинами з 2021-го — це були збірні практично одного рівня.Втім, цілком очевидно, що перший іноземний фахівець на посаді національної збірної України — це не історія найближчих років. Принаймні, не за цієї влади. Тож українським уболівальникам доведеться знову чекати кілька років, кілька відбіркових циклів. А, між тим, українці уже почали серйозно обурюватися, чому це здорові молоді хлопці замість їхати на фронт їздять собі за кордон на матчі — де вони не докладають жодних зусиль для захисту честі державного прапора. І жарти про "бусифікацію ухилянтів зі ЗбУ" скоро перестануть бути жартами.* — цю фразу на емоціях вигукнув під час коментування матчу Словенія-Україна, коли Ачімовіч забив гол у спорожнілі ворота гостей, Олександр Журахівський.

Уперше в історії олімпійський рух очолила жінка і вперше — представниця Африки. Кірсті Ковентрі — найтитулованіша спортсменка чорного континенту. Серед її перших заяв — плани повернути на Олімпійські ігри спортсменів країни-терористки Росії…Хто така Кірсті Ковентрі та чому вона одразу стала фавориткою на посаду Крісті Лі Ковентрі Сьюард (повне ім’я і прізвище нової очільниці МОК) народися 1983 року у столиці Зімбабве Хараре. Її родина належить до незначного відсотка білого населення цієї країни, переважно фермерів, у чиєму володінні колись перебувало багато земель. Проте в період правління диктора Роберта Мугабе — на початку 2000-х — на білих відбувалися гоніння, у них відбирали землю і передавали чорношкірим. На той час Ковентрі вже навчалася в Обернському державному університеті штату Алабама, США. У Штатах майбутня олімпійська чемпіонка з плавання жила і тренувалася. Але зв’язок зі своєю Батьківщиною не переривала. На Олімпіаді 2004 року в Афінах вона виграла золоту, срібну та бронзову медалі, через чотири роки в Пекіні — золоту та три срібні. Влада Зімбабве засипала плавчиню грошима та почестями. Мугабе називав Кірсті "золотою дівчинкою". Проте це аж ніяк не вплинуло на його політику витискання білих фермерів з їхніх земель. За період так званої "земельної реформи" наділи відібрали у понад чотирьох тисяч білих зімбабвійців. За це Конгрес США ввів санкції проти Зімбабве та його керівників. Водночас Ковентрі від щедрості диктатора не відмовлялася. А влада навіть робила культ з титулованої спортсменки.Ковентрі ще й семиразова чемпіонка світу, 14-разова переможниця Африканських ігор, багаторазова рекордсменка світу. У 2013 році вона стала членом МОК. З великого спорту вона пішла у 2016 році, а наступного 2017 року від влади відсторонили Мугабе. Він довів країну до жалюгідного становища, інфляція обчислювалася шестизначними числами. Замість нього до влади прийшов колись найближчий до диктатора політик Емерсон Мнангагва, який і нині є президентом Зімбабве. Він запросив Ковентрі до уряду, де та у 2018 році отримала посаду міністра у справах спорту, молоді, мистецтва та відпочинку.Також Ковентрі є членом правлячої партії "Зімбабвійський африканський національний союз — Патріотичний фронт", засновником та лідером якої протягом 30 років був Мугабе. Ця партія поєднує соціалістичну ідеологію з зімбабвійським націоналізмом та лівим популізмом. За президентства Мнангагви почали повертати землю білим фермерам, проте переважна частина їх уже вимушено покинула Зімбабве.Ковентрі — заміжня, разом із чоловіком Тайроном Сьюардом (він був її менеджером) виховує двох дітей. До обрання на нинішню посаду не вирізнялася якимись гучними заявами чи скандалами. Серед кандидатів на крісло голови МОК були досвідченіші за неї спортивні чиновники, проте щойно Ковентрі з’явилася серед претендентів, її одразу назвали фавориткою. Цю кандидатуру підтримував попередній голова Томас Бах, також на обрання Ковентрі вплинула політика розширення впливу МОК на Африку. Де славетна білявка Кірсті Ковентрі користується величезним авторитетом.Як нова президентка МОК міняла думку і що нам з цим робити "Нещодавні конфлікти та мінливі альянси підкреслили необхідність принципового, але адаптивного підходу до розв'язання складних питань. Щоб просувати наші цінності досконалості, поваги й дружби, МОК повинен залишатися нейтральним і не бути кооптованим для політичного порядку денного", — це цитата з передвиборчої програми Ковентрі. З неї робили припущення, що в разі обрання її на посаду політика відсторонення росіян від олімпійських змагань триватиме. Що ж до так званої "нейтральності" росіян, Ковентрі продовжить політику свого попередника Баха. Проте одразу після обрання у коментарі Sky news пані президент МОК заявила, що вона — проти заборони країнам брати участь в Олімпіаді через військові конфлікти. Вона бачить "непослідовність у нинішньому підході до виділення Росії". "Що я хотіла б зробити, так це створити робочу групу, яка намагатиметься викласти певну політику та деякі рамки, які ми, як рух, можемо використовувати для прийняття рішень, коли нас втягують у конфлікти. У нас є конфлікти в Африці, і вони зараз жахливі. Тож, на жаль, це не зникне", — заявила Ковентрі.Її слова можна витлумачити як намір повернути росіян на Олімпійські ігри, але так, щоб Міжнародний олімпійський комітет мав пристойний вигляд.Зімбабвійка не виявляє прямої прихильності до Росії, проте в наведеній цитаті закладена проблема для нас, бо, видається, діятиме пані за єзуїтським принципом "ціль виправдовує засоби". Ціль визначена у фразі з програми Ковентрі — бути нейтральними й не втягуватися у політичний порядок денний, а засоби названі у коментарі журналістам: повернути росіян на Олімпіаду під приводом, що і в Африці воюють. Це нагадало пояснення батька Ілона Маска Еррола, чому його знаменитий син, дитинство і юність якого пройшли в сусідній із Зімбабве ПАР — не расист: "У нас були чорношкірі слуги, які були їхніми (дітей — ред.) друзями". Дійсно, що тут такого — чорношкірі слуги. Розгортаємо логіку Ковентрі: воєн багато, до чого тут спортсмени, ми ж — поза політикою. Але в її випадку нам буде складніше, аніж з Бахом. Він — німець, громадська думка в Німеччині підтримує Україну і засуджує агресію Росії, то ж попередній президент МОК був змушений враховувати думку суспільства, в африканки Ковентрі такого стримувального фактора немає.Протягом останнього часу декілька федерацій повернули до змагань росіян, поки в нейтральному статусі. Можна передбачити, що багато інших сприймуть меседжі Ковентрі як сигнал згоди на повернення росіян. Не секрет, що великий спорт — великі гроші й велика корупція. Росія завжди мала звичку корумпувати спортивних чиновників. Разом з її спортсменами попливуть і корупційні гроші. До речі, Ковентрі обіцяла боротися з корупцією в спорті, тому побачимо, як вона це робитиме.Як діяти Національному олімпійському комітету УкраїниНаші підтримували іншого кандидата, британця Себастьяна Коу, який чітко висловлювався на підтримку України. Тепер доведеться налагоджувати відносини з нейтральною Ковентрі. НОК України, юристам, громадськості доведеться активізуватися, виводячи на чисту воду "нейтральних" росіян. Представники українського спорту мають переконувати Ковентрі в хибності її намірів, що вони нашкодять іміджу МОК, а не покращать його. Проте цього — замало.Наступна Олімпіада, вона буде зимовою, відбудеться в Італії у лютому наступного року. Італійська влада, на відміну від МОК, не нейтральна, а проукраїнська. Потрібно працювати з італійцями по дипломатичній лінії, щоб вони подавали зрозумілі сигнали Ковентрі, що росіяни будуть небажаними гостями. Також треба працювати з меріями міст, які прийматимуть змагання. Рік тому мер Парижу Анн Ідальго чітко заявила: російським і білоруським спортсменам на Олімпіаді-2024 у Парижі не будуть раді. Мер Мілана (це місто стане столицею ОІ-2026) Джузеппе Сала нещодавно на багатотисячному мітингу в Римі за єдність Європи проти авторитаризму підтримав Україну. Очевидно, для нього не складе особливих проблем підтримати й свою паризьку колегу. Отже, обрання Кірсті Ковентрі президенткою МОК додає нам проблем через її удавану аполітичність, проте спільно з європейськими друзями цю пані можна на старті її роботи поставити в рамки. Їй керувати олімпійським рухом ще мінімум вісім років і розпочинати кар’єру зі сварок із країнами-організаторками Олімпіад, вочевидь, не входить в її плани. .

Дискусії навколо формату трибуналу над російськими військовими злочинцями тривають з 2022 року. 21 березня 2025 року крига в цьому надскладному питанні трохи скресла. Хоча до старту судових засідань ще довго, росіянам уже підпікає.Україна хотіла другого Нюрнбергу, але не вийшло. Чому?Низка ЗМІ з посиланням на генерального секретаря Ради Європи Алена Берсе повідомила гарні новини: група друзів України зі створення спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України завершила підготовку технічних і юридичних документів для його запуску. Передостаннє засідання цієї групи, 13-е за ліком, було понад місяць тому, там європейські юристи погодили проект статуту трибуналу та досягли домовленості про його запуск на базі домовленостей між Україною та Радою Європи. На 14-му засіданні обговорювали три документи, які будуть винесені на розгляд держав-учасниць групи. В ідеалі суд розпочнеться ще цього року. Якщо державам-учасницям групи вистачить політичної волі ухвалити рішення з першого, а не з 14-го разу.Вперше про міжнародний суд над Путіним та іншими росіянами заговорили після побачених світом злочинів у Бучі та в інших містах і селах Київщини. Україна вимагала від партнерів та від ООН відреагувати на військові злодіяння окупантів належним чином та швидко організувати трибунал, подібний до Нюрнберзького. Та світова спільнота виявилася до цього не готовою.Окрім відсутності політичної волі були й інші причини. Якими, власне, намагалися прикрити головну. Перша: такий трибунал остаточно спалював мости з Росією. Тоді, та і зараз, політичні еліти країн колективного Заходу плекали надії, що Путін припинить війну, якщо на нього тиснути економічними санкціями, допомогою Україні зброєю тощо. Вважали, що він зрозуміє власну помилку, а міжнародний трибунал навпаки підштовхне диктатора до продовження війни, бо втрачати йому нічого. Зараз ми розуміємо, наскільки інфантильними були підходи партнерів. Друга причина: виявилося, немає відповіді на питання, хто має організовувати такий трибунал. Нюрнберзький організували країни-союзниці, які перемогли нацистську Німеччину. Статут суду та інші юридичні документи ухвалювалися ними ж. Коли виникла ініціатива зробити все за зразком трибуналу по колишній Югославії, з’ясувалося, що Міжнародний кримінальний суд у Гаазі не має можливості вершити правосуддя по нашій ситуації.Пояснимо, не вдаючись в юридичну казуїстику. По-перше, трибунал по колишній Югославії організували за рішенням Радбезу ООН. Росія є членом цього органу, то ж варіант із трибуналом за згодою Організації об’єднаних націй — неможливий. З цієї ж причини неможлива і миротворча місія ООН в Україні.По-друге, рішення щодо створення трибуналу можна було провести через Генеральну асамблею, обійшовши вето Росії. Проте для цього мали скластися два фактори, які не склалися: генсек організації Антоніу Гутерріш не горів бажанням цим займатися, а деякі наші впливові союзники, насамперед США, не хотіли створювати прецедент, який теоретично могли колись застосувати й до них. По-третє, коли правники проаналізували процедури трибуналу по колишній Югославії, виявили, що в нашій ситуації вони — слабкі. Наприклад, там не засуджували злочинців заочно. В суді мав бути присутній або обвинувачений, або його адвокати. Поки Сербія не здала Слободана Мілошевича Гаазі, вироку йому не було. Очевидним є те, що Росія не видасть ні Путіна, ні Шойгу, ні Герасимова, ні інших посадовців, на чиїх руках кров. Міжнародний кримінальний суд спочатку виявив жвавий інтерес до розслідування російських воєнних злочинів. Протягом 2022 року головний прокурор цього суду Карім Хан кілька разів приїздив до України. Обіцялося, що трибунал розпочнеться до кінця першого року війну. Потім дата переносилася, аж поки не стало зрозуміло, що принаймні найближчим часом Путіна і компанію в цьому трибуналі не судитимуть. І два роки тому, 17 березня 2023 року, сталася подія, яка, здавалося, буде переломною — МКС видав ордер на арешт Путіна за викрадення українських дітей. Відтоді російський диктатор відвідав тільки одну країну, яка ратифікувала Римський статут і є членом Міжнародного суду — Монголію. Вона економічно дуже залежна від Росії, то ж Кремль просто купив її згоду прийняти у себе Путіна.Українці чекали наступних кроків від МКС, проте марно. Проблема у тім, що ця судова інстанція послуговується у своїй діяльності міжнародно визнаними документами, а якщо з боку ООН не було змін до процедур, які б дали можливість організувати суд над російськими злочинцями, руки в МКС — зв’язані. Тому поки єдиним сильним рішенням цієї інстанції став згаданий вище ордер на арешт Путіна.Тут варто зауважити, що Дональд Трамп увів санкції проти МКС і Каріма Хана, чим серйозно нашкодив легітимності цього суду в очах світової спільноти. Санкції не через Путіна, а через свого друга, прем’єра Ізраїлю Беньяміна Нетаньягу, на арешт якого суд також виписав ордер. Емоційний та глибоко необдуманий крок глави Білого дому фактично вивів МКС із великої гри зі створення спецтрибуналу по російських злочинах.Якщо не Нюрнберг-2, то… Все одно ГаагаЩе у січні 2023 року Європарламент ухвалив резолюцію, в якій наголосив: "Створення трибуналу заповнило б вакуум у міжнародному кримінальному правосудді та доповнило зусилля Міжнародного кримінального суду, оскільки він наразі не може розслідувати злочин агресії, коли йдеться про Україну". У липні того ж року на базі Євроюсту, який базується в Гаазі, створили Міжнародний центр з переслідування злочинів агресії проти України (International Centre for the Prosecution of the Crime of Aggression Against Ukraine, або ІCPA), до складу якого ввійшли наші та європейські юристи, а також представники МКС. Фактично, цей центр став місцем документування російських злочинів в України.До роботи над створенням трибуналу, окрім Єврокомісії та Ради Європи, долучилося ще 37 держав. У рамках цієї ініціативи й почав оформлюватися варіант суду, який, як обіцяється, нарешті запрацює цього року. Росіян судитимуть за скоєння злочину агресії проти України, але щоб судовий процес відбувався з дотриманням міжнародного права, потрібно узгодити всі правові нюанси. В юристів це відбувається довго. У вересні минулого року міністри юстиції країн-членів Ради Європи підтвердили — трибуналу бути."Спеціальний трибунал повинен користуватися широкою міжрегіональною підтримкою, щоб гарантувати свою легітимність", — зазначалося в декларації засідання міністрів. Власне, це рішення прискорило роботу над процедурними моментами. І як стверджує генеральний секретар Ради Європи Ален Берсе, від Дональда Трампа немає негативних сигналів щодо створення трибуналу.Отже, вчинення правосуддя проти російських військових злочинців — компроміс, на який Україні довелося погодитися, адже іншого варіанту чекали б ще не один рік. У росіян через рішення групи наших друзів — підпікає. Якщо кричать, що на них рішення трибуналу не поширюватимуться, значить — бояться. Приблизно так само реагували на ордер МКС про арешт Путіна. Зараз варто очікувати кампанії з применшення значущості трибуналу під егідою Ради Європи, але насправді це непоганий варіант.Судові рішення, ухвалені в Україні стосовно російських злочинців, отримуватимуть схвалення і в трибуналі. Таким чином за злочин агресії під суд піде значно більше російських злочинців, аніж би зміг засудити МКС. Пропагандисти, терористи у військовій формі російської армії, призвідники війни з кремлівської верхівки та багато інших можуть назавжди забути про поїздки за межі своїх боліт. Навіть до Туреччини, бо вона — член Ради Європи. А ще у сотень держав за межами ЄС є угоди з європейськими міністерствами юстиції, порушувати які заради росіян, засуджених за злочин агресії, не будуть.І ще один дуже важливий момент — у Кремлі більше бояться навіть не вироків, адже вони не будуть прямо сьогодні, а самого судового процесу. Бо він знищуватиме російську пропаганду, — весь світ побачить документи про злочини росіян в Україні. .

Коли бесідуєш із шахраєм, маєш розуміти, що той тебе обов’язково надурить. Раніше шахраю Путіну полюбляв дзвонити президент Франції Еммануель Макрон. Нещодавно з російським диктатором балакав телефоном канцлер Німеччини Олаф Шольц. Тепер на ті самі граблі наступив Дональд Трамп…"Дональде, зіграймо в хокей"Дзвінок Путіну від Трампа готувався довго. Білий дім обставив це потужною піар-кампанією про свого президента, який уміє укладати угоди. Етапи кампанії вимальовуються приблизно такі. Після інавгурації Трамп, а слідом за ним і команда його підлабузників (на жаль, в оточенні президента США поки не видно людей, здатних казати йому правду), заповнювали інформаційний простір заявами про швидкий мир в Україні.Наступний етап — зустріч американської та російської делегацій в Ер-Ріяді 18 лютого, після чого Вашингтон почав чинити шалений тиск на Київ.Він досяг апогею під час сварки в Овальному кабінеті 28 лютого. Трамп визнав, що суперечку ініціювала саме американська сторона. Після скандального епізоду Володимир Зеленський зробив те, чого хотіли в американській адміністрації — перепросив і подякував.Ще один етап — українсько-американські переговори у Джидді. Їхні результати гармонійно лягли в піар-кампанію Білого дому, адже Зеленський погодився на ініціативу 30-денного перемир’я. Після цього до Москви помчав спецпредставник Трампа Стів Віткофф, який, очевидно, привіз звідти обіцянку, що розмова з Путіним стане для очільника Білого дому теплою ванною. Але російський диктатор співрозмовника надурив.Фактично, Путін використав розмову, до якої прикута увага всього світу, для трансляції своїх наративів. Він брехав про ситуацію на Курщині, про наказ перестати обстрілювати нашу енергетичну інфраструктуру, про здатність вплинути на Іран… Дзвінок Трампа легалізував цей потік брехні. Бо наступного дня меседжи диктатора майорітимуть всі світові ЗМІ. І поруч стоятиме прізвище Трампа. Той же, наче підігруючи співрозмовнику, назвав перемовини "дуже хорошими й продуктивними". "Було обговорено багато елементів договору про мир, зокрема той факт, що гинуть тисячі солдатів, і президент Путін, і президент Зеленський хотіли б, щоб це закінчилося. Цей процес тепер у повній силі та дії, і ми, сподіваюся, заради людства, виконаємо свою роботу", — цитуємо заяву Трампа. Одразу впадає в очі, що вона пафосна, але абсолютно порожня за змістом. Також багато хто помітив, що в піар-кампанії відбувся серйозний збій — американський президент свої коментарі озвучив лише у власній соціальній мережі. Не було брифінгу, підлабузники-трампісти не співали оди своєму лідеру. Що можна тлумачити, як визнання провалу.Ініціативу про велике перемир’я протягом 30 днів Путін відкинув та ще й поставив ультиматум: Захід має припинити постачання зброї Україні та не допомагати розвідданими, а Київ повинен припинити мобілізацію. На це від Білого дому чи від Держдепу мала бути швидка і різка відповідь, натомість — мовчанка.Протягом найближчих днів світова та американська преса писатиме про Трампа-слабака. Його критикуватимуть політичні опоненти, для них стало очевидним, що нестримний популізм вперся у глухий кут. І що президент Штатів усе глибше занурюється у токсичну дружбу з Кремлем. Від лідера США вимагатимуть виконати обіцянку і застосувати проти Росії санкції. Насміхатимуться над згодою провести хокейний матч між американцями та росіянами. Не змовчать і європейські політики. Вони обрали цікаву тактику — дають Трампу награтися в миротворця, підтримують його ініціативи. Проте навряд чи вірять в успіх. Не тому, що не люблять цього президента США (хіба трішки недолюблюють), а просто ще у 2022 році самі пройшли етап дзвінків Путіну і винесли урок.Як американці діятимуть після ляпаса їхньому президентуСпробуймо змоделювати їхню поведінку. Найкращим для нас сценарієм стане посилення військової допомоги та введення потужних санкцій проти Росії. Принаймні, міністр фінансів Скотт Бессент заінтригував: мовляв, адміністрація Джо Байдена вводила санкції проти Москви на шість балів, а нинішня підніме до десяти. "На столі лежать всі варіанти, щоб посилити й перейти до максимальних енергетичних санкцій проти Росії, якщо це буде потрібно", — запевнив Бессент.Проте ймовірність такого сценарію невисока. Енергетичні санкції, про які Трамп говорив ще під час виборів, готуються тривалий час, мають відбуватися дипломатичні контакти як із державами ОПЕК, так і з американським приватним нафтовидобувним бізнесом. Ніяких рухів щодо зниження світових цін на нафту з боку американської адміністрації ніхто не бачить.Другий сценарій — піар-радники Трампа запропонують пустити все по другому колу: знову відправити свою делегацію на зустріч з росіянами до Саудівської Аравії, після чого схиляти до поступок Київ, ще раз поспілкуватися телефоном з Путіним. Але цього разу в американців так просто нагнути не вийде, адже на жоден з озвучених ультиматумів Путіна Україна не погодиться. А Трампу, якщо тиснутиме, ставатиме все складніше доводити, що він справді безсторонній миротворець, а не діє на боці Росії.Третій сценарій, найімовірніший, — американці проведуть кілька етапів переговорів з росіянами з різних тем і результати цих перемовин називатимуть "чудовими", тими, що наближають мир, тощо. Себто, перетворять на жуйку Bubble gum, з якої можна надувати інформаційні бульбашки. Щоправда, безкінечно довго жувати не вийде, бо солод — гучні меседжі про скорий кінець війни — у жуйки закінчиться.Які ж моделі поведінки є в українців? Ті, що і були досі. Війну Путін завершувати не хоче, погоджуватися на американську ініціативу про 30-денне перемир’я — також. Але ми добре знаємо, чого він хоче. Розсварити українців та послабити фронт. Зараз буде дуже багато вкидань про "зраду" американців, про примус до поступок, про начебто масовані ракетні обстріли чи навіть застосування "Орєшніка". Щось давно Путін ним не розмахував. Трамп, ініціювавши розмову з Путіним, допустився помилки, адже дав нагоду диктатору знову погратися у підвищення ставок та посилити свою пропаганду. І це — погано. Втім, за три роки війни й не таке було. З "мирними планами" носилися китайці з бразильцями, індуси, навіть африканці влаштовували човникову дипломатію між Києвом і Москвою. Всі ті "мирні плани" пішли слідом за російським кораблем. Зараз піар на миротворчій темі влаштував собі Трампа. Але на відміну від згаданих "голубів миру" зіскочити з цієї теми він не зможе, статус та амбіції не дозволять. Тому будемо сподіватися, що американський президент не марнуватиме час і не втрапить більше у халепу з переговорами з шахраєм Путіним, а знайде інструменти реального впливу на Кремль.

У США обмежують вживання слів і сполучень, які суперечать ідеології трампізму. До чого це може призвести та які слова найчастіше вживають Трамп і його соратники — у матеріалі TrueUA.Проти трансгендерів та інклюзії. Які слова викорінюють із вжитку при ТрампуВидання The New York Time виявило, що американська адміністрація розпорядилася обмежити або уникати вживання в офіційних документах понад ста слів. Дотепники одразу згадали заборони у Росії, де Роскомнагляд табуював купу слів, якими росіяни нагороджували свого улюбленого диктатора. У переліку багато нецензурних слів і словосполучень. Американський уряд також іде шляхом заборон, щоправда, обзивати свого президента нехорошими словами американцям поки ще можна. На сайті видання наведений повний перелік слів, які відтепер "під підозрою".Деякі слова наказали видалити із загальнодоступних веб-сайтів або видалити матеріали (включно зі шкільними програмами), до яких терміни могли бути додані. В інших випадках керівники федеральних агентств радили бути обережними у використанні слів, не вводячи прямої заборони. Також окремі терміни використовувалися як маркери для автоматичного позначення при перегляді грантових пропозицій і контрактів, що могли суперечити виконавчим указам Трампа. Журналісти видання зазначають, що всі адміністрації змінюють мову офіційного спілкування, щоб відобразити свою політику, але у цьому випадку йдеться про помітну зміну слововживання у коридорах федерального уряду та серед його рядового складу. Вони відображають пріоритети адміністрації Трампа. Є директиви, спрямовані на усунення самого поняття. Приміром, Мексиканську затоку треба називати тільки Американською. Проте є й інші терміни, які витісняються зі слововжитку на федеральному рівні — "доступність", "активізм", "дискримінація", "нерівність", "гендерна ідентичність", "небінарність", "ЛГБТ" тощо.Частина термінів пов’язана з проголошеною Трампом політикою щодо наявності в Америці тільки двох статей — чоловічої та жіночої. Що ж до слів, які позначають інклюзію, їхнє викорінення пов’язане з переконанням трампістів у неправомірності призначення на посади людей з індивідуальною специфікою. Наприклад, ветеранів. Їх часто залучають для роботи у федеральних установах. Днями Сполученими Штатами прокотилася хвиля протестів ветеранів, яких масово звільняють в рамках реформи державного управління, яку проводить Ілон Маск та його департамент DOGE. Ну а лівацькі слова з лексикону американців хочуть викинути, бо трампісти — праві, й дуже не люблять лівих.Яку небезпеку становить політична "фільтрація" мови? Був такий учений-філолог Віктор Клемперер, єврей за походженням, якому дивом удалося пережити нацизм у самій Німеччині. Він вів щоденник, де записував, як за допомогою новомови у німецькому суспільстві укріплялася нацистська ідеологія. Книга спогадів Клемперера "Мова третього рейху" досі лишається актуальною. Серед іншого там є цікаві спостереження, як мова змінювала адекватних, мислячих людей на прихильників нацизму.Це стало наслідком не лише геббельсівської пропаганди, а й загальної схильності до ідеологічно забарвлених слів і термінів. У тогочасній Німеччині "під підозрою" опинилися навіть християнські імена, а у школах та університетах рекомендували утриматися від згадок про фізиків Альберта Ейнштейна чи Генріха Герца через їхнє "не арійське" походження. Звісно, США жодним чином не можна порівняти з Німеччиною часів панування нацистської ідеології. Там є громадянське суспільство, свобода слова і дуже тривала історія демократії. Проте одним із маркерів корекції цих цінностей стане згода чи не згода державних службовців і простих американців дослухатися до інструкцій трампістів. "Чудовий", "вдячність", "подивимося". Які слова наймодніші у світі ТрампаУ Штатах не тільки забороняють слова і словосполучення, які не подобаються адміністрації, а й додають своє у слововжиток. Наприклад, і сам Трамп, і члени його команди часто вживають слово "чудовий". Ми неодноразово чули від його соратників, що Трамп — чудовий укладач угод. А нещодавно президент США у дворі Білого дому протестував нову модель Tesla, назвавши її "чудовим продуктом, найкращим, який тільки може бути". Присутній там мільярдер і керівник Департаменту ефективності державного управління (DOGE) Ілон Маск у відповідь підлестив Трампу: "Завдяки чудовій політиці президента та його адміністрації, а також як вияв віри в Америку, Tesla подвоїть виробництво автомобілів у Сполучених Штатах протягом наступних двох років". Причому це все відбулося на тлі серйозного падіння акцій Tesla та зниження рейтингу Трампа.У новомові, описаній Джорджем Орвеллом в антиутопії "1984", "війна — це мир", схоже тепер слово "чудовий" означає "погано". Згаданий Маск став однією з головних мішеней критиків уряду Трампа, той же парирує: "Ілон робить чудову роботу". То ж коли президент США на тлі продовження ударів росіян по наших містах і селах заявляє, що планує повернути Україні "чудову позицію" і вже почав це робити, його слова бентежать. Наступні слова, які часто вживаються, "вдячність", "дякую". "Зеленський замість того, щоб подякувати за всю вашу допомогу, одразу ж повідомляє про те, чого ми не робимо або чого він не отримує", — заявив держсекретар Марко Рубіо після скандалу у Білому домі 28 лютого. Під час самої сварки й президент Трамп, і віце-президент Венс кілька разів звинувачували Зеленського у "невдячності". Хоча це було відвертою неправдою.З "вдячністю" складається інша картина — в новій адміністрації прагнуть, щоб Трампу та їй дякували. Очевидно, це має бути проявом визнання величі. Ще одне слово, яке часто вживається нинішньою американською владою — "подивимось". Кілька прикладів. "У мене був дехто [Володимир Зеленський], хто, здається, не хотів миру. А тепер він погодився на мир. Тож подивимось", — заявив Трамп, коментуючи можливість застосування санкцій щодо Москви в разі незгоди на перемир’я. Та ж лексика й у Венса. "Ми вважаємо, що перебуваємо в дуже хорошому становищі, коли українці погодилися на припинення вогню, і тепер ми плануємо подивитися, чи зможемо змусити росіян також погодитися на припинення вогню", — сказав він днями на брифінгу в Овальному кабінеті. "Подивимося" — багатозначне слово. Ним можна висловлювати й погрозу, і надію. При цьому воно не зобов’язує до дії, а тільки натякає на її можливість. Тому дуже зручне, а це адміністрації Трампа й потрібно.

Українсько-американські переговори, які 11 березня відбулися у Саудівській Аравії, аналітики називають успішними для України. Як заявив після зустрічі очільник Держдепу Марко Рубіо, тепер м’яч на полі Путіна. Але більшість аналітиків вважають, що російський диктатор не прийме пропозицію 30-денного перемир’я.З американцями помирилися. Чому зустріч у Джидді дійсно стала успіхом УкраїниПочнімо з того, чому зустріч була необхідна і нам, і американцям, а не тільки українцям, як розповідають тутешні "зрадофіли". Дійсно, скандал у Білому домі під час негостинного прийому Володимира Зеленського став великою неприємністю для української сторони, яка навряд чи очікувала такого від стратегічних партнерів. Подальші недружні кроки американської адміністрації — зупинка постачання зброї, пауза з наданням розвідданих, інформаційні атаки особисто на Зеленського — свідчили про образу Трампа. Але і йому, і членам його команди довелося пояснювати американцям, чому лідеру воюючої країни влаштували публічну прочуханку.Американським суспільством вчинок своїх президента і віце-президента сприймався дуже неоднозначно. Також у великий мінус трампістам пішла одностайна (путінські Орбан і Фіцо не рахуються) підтримка України з боку Європи. Тому сторони мали зустрітися знову на нейтральній території, щоб розрядити обстановку, нагнітання якої нікому з них не приносило користі. Щоб довго не описувати перебіг та результати перемовин, дамо кілька цитат осіб, безпосередньо причетних до процесу. Почнемо з Марка Рубіо. "Перш ніж вести переговори, потрібно припинити стрілянину. Українці на це погодилися. Ми сподіваємося, що росіяни скажуть "так", щоб ми могли закінчити війну у спосіб, який буде прийнятним для обох сторін", — заявив він. Ці слова стосуються згоди України на американську ініціативу про негайне запровадження 30-денного режиму припинення вогню за умови прийняття та одночасного виконання Російською Федерацією.   Думку Рубіо продовжив другий учасник зустрічі у Джидді, радник президента Трампа з питань нацбезпеки Майк Волц: "Ми сподіваємося, що росіяни дадуть відповідь "так" якнайшвидше, щоб ми могли перейти до другої фази, яка є справжніми переговорами — не нескінченним діалогом, вічними розмовами, а справжніми переговорами щодо припинення цього конфлікту таким чином, який буде прийнятний для обох сторін, стійким і який забезпечить стабільність і безпеку України в довгостроковій перспективі". Ну і нарешті слова головної діючої особи від американців Дональда Трампа: "Ми пройшли половину шляху з припиненням вогню, тепер Росія має зупинитися. Після цього, я думаю, що ми більше ніколи не повернемося до війни… Якщо буде потрібно, ми запровадимо санкції, але, сподіваюся, це не знадобиться. У фінансовому сенсі ми можемо зробити дуже неприємні, погані речі, руйнівні для Росії, але я цього не хочу, тому що я хочу побачити мир".Отже, американці: а) поспішають, щоб перемир’я стартувало до Великодня (20 квітня) і це Трамп зможе оголосити своїм суперуспіхом на тлі поступово падаючого рейтингу та невдоволення американців внутрішньою економічною політикою Білого дому; б) вперше чітко озвучили погрозу "зробити боляче" Росія, якщо Путін не погодиться на перемир’я; в) знову заявляють, що миру хоче саме Україна, бо після сварки в Овальному кабінеті Трамп розповідав про "мирного" Путіна.Тепер — думки вголос від наших. Голова президентського Офісу Андрій Єрмак розповів про ставлення американської сторони до гарантій безпеки Україні:"Ми розглядаємо різні варіанти, за участю різних країн. Безумовно — за допомогою європейських наших партнерів, Сполучених Штатів. Україна точно розуміє, які гарантії безпеки їй потрібні, і наші американські партнери це розуміють".Зі сказаного президентом України Володимиром Зеленським виділимо дві цитати:"Для нас важливо, щоб ми почули одне одного. Я вважаю за необхідний і дуже позитивний результат щодо відновлення допомоги та обміну розвідданими". "Я підкреслював неодноразово: ніхто з нас не вірить рускім — ми це проходили. Але із наративами, що ми не хочемо закінчення війни, які має Росія і розповсюджує по всьому світу, гратись ми не будемо. Я налаштований дуже серйозно і для мене це важливо — закінчити війну. Я хочу, щоби президент США це бачив, щоб американці це бачили й відчували. І щоби Європа і всі були в союзі щодо того, що треба зробити все, щоб примусити Росію до закінчення цієї війни. Тому моя реакція — ми готові до формату тиші на 30 днів. У тому форматі, який нам запропонувала американська сторона".Отже, українці: а) домоглися негайного скасування американцями паузи у наданні безпекової допомоги, вже тільки заради цього варто було їхати до Джидди; б) домовилися про включення до спільної заяви за підсумками зустрічі умови про залучення європейських партнерів до переговорного процесу (нагадаємо, спочатку американці були проти участі європейців); в) згодою на 30-денне перемир’я не тільки перекинули м’яча росіянам, але й посадили на "шпагат" Трампа — якщо Путін не погодиться на ініціативу перемир’я, Білому дому доведеться реалізувати словесні погрози у бік Росії. Усіх цікавить, як відреагує ПутінУ нього варіантів три: погодитися одразу, погодитися в обмін на свої умови, або не погодитися взагалі. Перший варіант — майже нереалістичний, але він можливий. Тільки не у тому вигляді, на який очікують американці. Вигляд буде такий: погодитися, щоб одразу ж спровокувати ескалацію. Під чужим прапором, під своїм, без різниці. Головне для Путіна — показати Трампу, що швидке припинення війни неможливе. І не він у тому винен. Це ми вже проходили в часи АТО, — кожне перемир’я завжди закінчувалося порушенням з боку російських терористів. До того ж ворожі воєнкори здійняли ґвалт через ініціативу перемир’я, вважають її неприйнятною. Не ця категорія пропагандистів ухвалює рішення, але вона безпосередньо впливає на суспільну думку в Росії.Другий варіант більшість аналітиків вважають найімовірнішим. У Трампа є опція посилити санкції, він сам каже, що не хоче цього, і є варіант послабити. То ж російський диктатор ставитиме умову поступового скасування санкцій. До того ж ми не знаємо, чи не була така умова вже прийнята американцями під час зустрічі з посланцями Путіна в Ер-Ріяді 18 лютого. Якщо США підуть на санкційні поступки — це буде дуже неприємно і для нас, і для наших європейських союзників. Третій варіант — Путін не погодиться на перемир’я. З одного боку — саме шанс налагодити відносини зі Штатами, поки там президент Трамп, з іншого — у Кремлі можуть вважати, що, відмовившись зараз, наступного разу зможуть виторгувати більше. Або ж упевнені, що американський президент не виконає своїх погроз. Тому не варто плекати ілюзії про швидкий мир. Він дійсно може стати швидшим, але за іншої позиції, аніж та, яку займає американська влада нині. Відкриття збройного ленд-лізу, потужні санкції й мита проти Росії та країн, які їй допомагають, спільний порядок денний з Європою щодо стратегії допомоги Києву і тиску на Москву ---- ось кроки, які потрібні зараз від Вашингтона. Чи будуть вони, цього, мабуть, поки не знає і сам Трамп….

В Україні продовжилися російські теракти проти мирних громадян у тилових містах. 11 березня два вибухи сталися в Івано-Франківську. Один саморобний вибуховий пристрій спрацював неподалік від залізничного вокзалу, інший — у квартирі, яку орендували підлітки, 15- і 17-річний місцеві жителі, які й виявилися виконавцями замовлення Федеральної служби безпеки РФ.Від вибуху в районі вокзалу загинув один із завербованих — старший за віком. Молодший отримав дуже серйозні пошкодження, які обернулися травматичною ампутацією ніг. Правоохоронці за гарячими слідами виявили й оприлюднили деяку інформацію про франківських підлітків, зокрема, те, як і де вони були завербовані.Попередні терактиІсторія в Івано-Франківську — далеко не перший випадок подібних терактів, інспірованих російськими спецслужбами (цілком очевидно, йдеться про головну силову структуру путінської Росії — Федеральну службу безпеки, тому надалі будемо говорити про ФСБ як про організаторів цих диверсій).Нинішня серія розпочалася 1 лютого поточного року у Рівному. Вибух стався у приміщенні територіального центру комплектування. Загинула одна людина — виконавець теракту, понад п’ятеро присутніх у приміщенні отримали поранення різного ступеня тяжкості. Наступного дня, 2 лютого, саморобний вибуховий пристрій спрацював біля ТЦК у Павлограді Дніпропетровської області. Тут обійшлося без загиблих, але один з військовослужбовців територіального центру комплектування зазнав поранень.5 лютого третій подібний інцидент стався на Хмельниччині, у Кам’янці-Подільському. Тут теж мала місце загибель однієї людини — виконавця теракту, який і приніс вибухівку до територіального центру комплектування. Як бачимо, у двох із трьох попередніх випадках гинули саме ті, кого ФСБ вербувала на цю брудну роботу. Чому російська спецслужба обрала саме такий шлях?Навіщо ФСБ вбиває виконавців?На перший погляд, такі дії є неефективними з погляду залучення нових українських громадян для наступних терактів. Хто погодиться брати участь у таких операціях, які не тільки є серйозним кримінальним злочином (франківському підлітку, який поки що залишається живим, світить довічне, що в його стані є фактично смертю)? Але, як показує історія із вибухом в Івано-Франківську — попередні випадки жодним чином не вплинули на бажання цих українців заробити грошей. Значить, далеко не усі можуть зв’язати завдання, отримані від аноніма в інтернеті, з подіями, які сталися в іншому регіоні України кілька тижнів тому. У випадку з підлітками взагалі не факт, що вони знали про попередні випадки — у ТікТок, який вони використовують як головне медіавікно у світ, ця інформація банально могла оминути їх.Знищення безпосередніх виконавців може бути вигідне ФСБ з кількох причин. По-перше, банальна економія коштів. Кому виплачувати обіцяну винагороду, якщо завербовані уже в могилі? Як результат — вони відпрацювали на країну-агресора безкоштовно.По-друге, прибирання свідків. Особливо важливим це може бути у ситуації, якщо в таких операціях були залучені не тільки виконавці-смертники, а і якісь інші завербовані люди, які не засвітилися у безпосередньому процесі — і яких ФСБ не хоче розкривати, бо вони для росіян є значно ціннішими, ніж два підлітки, які спокусилися на швидкі гроші. Скажімо, у тому ж Івано-Франківську підлітки, за інформацією вітчизняних спецслужб, орендували квартиру, де виготовляли вибухівку і де вона спрацювала.Хто здав квартиру неповнолітнім? Чи не брав у цьому участь якийсь дорослий, який залишився за "лаштунками"?До речі, про гроші. Точніше, про той момент, який є одним із ключових у всіх цих історіях, особливо у франківській.Як уберегти підлітків від російського вербуванняЦілком очевидно, що ідейних осіб серед виконавців цих терактів не було. Їх банально вербували за гроші. Так от питання — де саме? У СБУ після інциденту в Івано-Франківську розповіли деякі деталі вербування. Виявляється, цих двох підлітків знайшли в одному із Telegram-каналів, який обіцяв легкі й швидкі гроші.Точніше, не знайшли, а їх туди заманили. А вже звідти витягли, завербувавши на свою користь. Навряд чи в когось є сумніви, що спроб такого вербування було більше, ніж оці, із виявленими й загиблими виконавцями. Тож варто визнати, що росіяни використовують месенджер Telegram для свого вербування масштабно, потужно і до певної міри ефективно. Що цьому можна протиставити? Зокрема, у випадку із громадянами підліткового віку.Тільки безпосереднє виховання дітей батьками й, за можливістю, учителями. Перш за все, поясненням того простого й очевидного факту, що гроші, реальні, законні й чесні гроші — заробляють. Законною і чесною працею. Хочеш мати власні гроші? (А хто в 15 і тим паче 17 років цього не хоче.) Іди працюй (як приклад) промоутером, роздавай листівки, на автомийку, офіціантом — насправді зараз у кожному українському місту через війну є безліч вакансій, де могли б працювати підлітки. А от якщо ти починаєш шукати заробітку а) легкого, б) не зовсім відкритого, то знай, що це обернеться щонайменше відірваними кінцівками, чи взагалі смертю…Звідки взялася агресія, використана ФСБЄ іще один момент, про який варто згадати, хоч він і не є популярним. Так, безпосереднє планове місце теракту в Івано-Франківську невідоме — хоч, можливо, і планувалося влаштувати вибух у людному місці біля вокзалу. Однак попередні випадки говорять про те, що все ж вибухівку приносили у приміщення ТЦК. Можливо, і тут мало відбутися щось подібне, хоч територіальний центр комплектування у Франківську зовсім не поруч із залізничним вокзалом.Але річ в іншому: у країні не сьогодні й не учора розпочалася хвиля негативу стосовно співробітників територіальних центрів комплектування за їхні мобілізаційні методи, які багато хто називає "людоловством". І тут неважливо навіть, наскільки інформація про ці методи є достовірною. Скажімо, у цій же Івано-Франківській області останнім часом говорять про не один і не два випадки жорсткого чи навіть жорстокого побиття працівниками ТЦК людей, яких і мобілізувати неможливо через їхні захворювання.Повторимося, достовірність цієї інформації викликає питання — але! Достовірність цікавить суддів під час винесення вироку. А суспільству достатньо того, що хтось десь сказав, почув і передав далі…. А якщо один із таких випадків ще й правдивий, а до того ж у когось із цих підлітків якийсь із родичів став свідком такого інциденту (чи принаймні розказав, що став свідком), чи, не дай Боже, сам став жертвою такого інциденту? Чи не може ж таке бути, що процес вербування просто впав у благодатний ґрунт під назвою "ТЦК — не люди, помстися їм за своїх родичів чи земляків"?Карантини й нокдауни як непроговорений чинникІ ще один нюанс, уже виключно щодо франківського інциденту, бо у всіх інших брали участь дорослі виконавці. Українська освітня система фактично п’ять років працює із величезними перебоями. Спочатку коронавірусні нокдауни, потім (і навіть зараз) нокдауни локальні, а з 2022 року — повномасштабна війна і на довгий час знову дистанційне навчання.Усе це аж ніяк не сприяло ні освіті дітей, ні їхньому вихованню, соціалізації, дисциплінуванню тощо. Фактично ми маємо величезну прогалину у вихованні, у підготовці цілого покоління дітей до дорослого життя. 15-річному співвиконавцю теракту в Івано-Франківську було 10, коли він фактично перестав повноцінно навчатися, а в кращому випадку сидів перед ноутбуком чи телефоном і удавав, що учиться.Це ще не втрачене покоління, але якщо держава не задумається про нього, ми дійсно можемо через деякий час зіткнутися з серйозними проблемами, коли ці підлітки виростуть і підуть геть не готовими у доросле життя.Інформаційна гігієна, без якої не впоратисяЗвісно ж, не можна не відзначити фактор соцмереж та месенджерів. У поколінні нинішніх 35-50-річних українців — людей із, скажімо, проблемним мисленням, може, і не менше. Все ж вони пережили 90-ті, які навряд чи за рівнем суспільної катастрофи поступаються нинішній ситуації у регіонах, далеких від фронту. Але тоді не було Інтернету. У потенційних організаторів отаких от терактів, навіть якби вони й хотіли б тоді це зробити — просто не було під рукою настільки зручного ресурсу, як зараз.Усе це означає, що, крім соціальної реанімації нинішніх 13-17-річних підлітків, держава має активно зайнятися й інформаційно, мережевою безпекою. І це стосується уже не тільки підлітків, а і дорослих. І не тільки блокування тих чи інших ресурсів, а і формування сприятливого інформаційного фону, перш за все — своїми діями. Адже спровокувати суспільство на дії проти ТЦК, особливо коли багато чого з розтиражованих у мережі аж ніяк не вигадка — особливих зусиль не треба. А от погасити цю агресію, повернути хоча б більш-менш прийнятний рівень довіри суспільства до влади (що одразу знизить кількість охочих влаштувати криваву провокацію у приміщенні ТЦК) — ось це справді складне завдання. Однак без його виконання ми будемо приречені на подібні теракти й після війни. Просто тоді об’єктами, до яких нестимуть вибухівки, стануть не ТЦК, а якісь інші державні структури. До слова, ФСБ уже апробувала цю методику — й навряд чи від неї просто так відмовиться.

Ліберальна партія Канади обрала наступника Джастіна Трюдо на посаді прем’єр-міністра — ним став колишній голова центробанку Марк Карні. Йому доведеться вирішувати два надскладних завдання — протидіяти зазіханням з боку американської адміністрації та підіймати рейтинг своєї партії за дев'ять місяців до парламентських виборів.Невчасна політична криза. Чому правляча партія змінила лідераДжастін Трюдо був довгожителем на прем’єрській посаді, він очолив уряд у листопаді 2015 року, змінивши консерватора Стівена Харпера. Нинішні рейтинги Ліберальної партії яскраво демонструють результати роботи Трюдо: на момент відставки на початку року підтримка його політсили впала до 13% з понад 30% під час виборів 2021 року. Водночас наростили підтримку головні суперники лібералів консерватори. Тобто відхід Трюдо став закономірним, адже для Ліберальної партії нині стоїть питання не збереження на посаді прем’єра саме цієї фігури, а як не програти з тріском вибори.Для українців Трюдо запам’ятався великим другом — Канада з перших днів повномасштабного вторгнення була поряд з нами, залишається поряд і зараз. Але канадці, схоже, втомилися від свого екстравагантного прем’єр-міністра, який запам’ятався не лише підтримкою освіти та медицини, особистою участю в ЛГБТ-фестивалях та значною лояльністю до мігрантів, а й багатьма скандалами, зокрема з корупційним присмаком, зниженням рівня життя канадців попри збільшення державних видатків на соціальні програми.Довіра жителів Канади до свого прем’єра особливо швидко пішла донизу минулого року, коли вони відчули кризу на власних кишенях. У грудні зі скандалом залишила посаду міністр фінансів українського походження Христя Фріланд, яка звинуватила Трюдо у "дороговартісних політичних трюках", недоречних перед викликами, посталими перед Канадою після повернення у Білий дім Дональда Трампа. Той, а слідом за ним і члени його команди, відкрито висловлювали антипатію до керівника уряду сусідньої держави. Трамп називав Трюдо "губернатором Канади", а Ілон Маск, знаний своїм хамством, обізвав очільника канадського уряду "дівчинкою".Коротко підсумовуючи: політики Канади, і Трюдо зокрема, концентрувалися на внутрішніх проблемах, очевидно сподіваючись, що в американських виборців спрацюють гальма і вони не оберуть вдруге Трампа. Коли ж сподівання не справдилися, і Канада зіткнулася з нападками на себе з боку нової адміністрації США, довелося застосовувати кризовий менеджмент. Почали із заміни прем’єр-міністра, якому — не позаздриш.Марку Карні доведеться вести жорстку політику у відповідь на мита і тарифи, які то вводить, то ставить на паузу сусідня наддержава; не втратити роль Канади у забезпеченні світового порядку та суттєво підняти рівень довіри до своєї партії. Від останнього пункту залежатиме, чи всидить Карні у прем’єрському кріслі після виборів, чи залишиться в історії главою уряду лише на дев’ять місяців.Хто такий Марк Карні й чи може він дати відсіч ТрампуКарні одразу називали фаворитом внутрішньопартійного голосування лібералів. Він здобув майже 86% голосів, його головна суперниця Христя Фріланд — лише 8%. Новому прем’єру 16 березня виповниться 60 років. У його біографії вистачає дратівливих для американців моментів.Карні — категоричний противник торгівельних воєн, на його переконання, дії, до яких вдається адміністрація Трампа, суттєво погіршують економіку не тільки в країнах, по яких США б’є митами, а і в Штатах. Правоту цієї позиції підтверджують збитки, які вже понесли американські компанії внаслідок економічних кроків свого президента. Крім того, будучи керівником канадського центробанку, Карні запропонував замінити долар як світову резервну валюту новою цифровою валютою. Для трампістів із їхнім девізом MAGA такі пропозиції, як червона ганчірка для бика. А у 2020 році він підтримав промову екоактивістки Грети Тунберг у Давосі, яка розлютила Трампа.Є ще кілька моментів у життєписі Карні, які дратуватимуть американську владу. Він — ревний католик, має більш консервативні погляди на цінності, аніж попередник, цікавиться й займається спортом. Тобто трампістам не вдасться діставати його через особисте життя. Крім того, Карні дуже тісно пов’язаний із Великою Британією, є навіть її громадянином (а ще Ірландії), працював там головою центробанку, має широкі зв’язки у колі світових фінансистів. Тому просто так нападати на Карні у Трампа і компанії не вийде, можуть наштовхнутися на жорстку відповідь не тільки від нього, а й від людей, які мають інструменти впливу на американську адміністрацію. Отже, новий прем’єр Канади буде дуже незручним для Білого дому, він — кризовий менеджер, який діятиме не озираючись на те, що про нього думають чи говорять американські сусіди.Про що сам і заявив під час з’їзду Ліберальної партії: "Є хтось, хто намагається послабити нашу економіку… Він нападає на канадських робітників, сім'ї та бізнес. Ми не можемо дозволити йому досягти успіху. Це не буде бізнес як завжди. Нам доведеться робити речі, які ми не могли собі уявити раніше, з такою швидкістю, яку ми не вважали можливою". Його промову назвали блискучою."Американці хочуть наші ресурси, нашу воду, нашу землю, нашу країну. Подумайте про це. Якщо їм це вдасться, вони зруйнують наш спосіб життя", — заявив Карні.І наголосив: Канада — не Америка, і ніколи нею не стане. А у торгівлі, як у хокеї, Канада виграє.Можливо, хтось побачив у цьому патріотичний пафос, проте всім зрозуміло, що без єдності в суспільстві та у політичних елітах боротися з натиском Трампа буде складно. То ж Карні підіймає бойовий дух, і це правильний крок. Останні соцопитування вже продемонстрували зростання рейтингу лібералів. На продовження і навіть посилення підтримки з боку Канади можуть сподіватися й українці. 1 березня, наступного дня після гучної сварки між Володимиром Зеленським і Дональдом Трампом у Білому домі, Карні у мережі Х написав щирий пост із підтримкою України. Схоже на те, що новий прем’єр Канади стане в один ряд із Кіром Стармером, Еммануелем Макроном, Фрідріхом Мерцом та іншими лідерами, здатними створити потужну антитрампістську коаліцію.

Під час звернення до нації президент Франції Еммануель Макрон припустив можливість діалогу із партнерами по ЄС щодо захисту Європи французькою ядерною зброєю. На саміті Євросоюзу у Брюсселі його учасники пояснювали: ідея Макрона заслуговує на увагу, але — не на часі. Чому ж європейські політики проти? Трампа бояться? Скільки ядерних бомб у Макрона?Одразу відповімо: цього не знає ніхто, окрім самого президента Франції й дуже вузького кола людей. Але у відкритих джерелах вказується про близько 300 стратегічних боєзарядів і 60 тактичних. Це робить Францію третьою у світі за кількістю ядерної зброї після Росії й США. Але є нюанс: у французів немає "ядерної тріади" — потенціалу запускати смертоносну зброю з землі, повітря і моря. Їхні стратегічні боєзапаси розміщені на атомних підводних човнах, а тактичні мають авіаційне базування. Втім, у Китаю і тим більше у Північної Кореї немає ні "тріади", ні великої кількості боєголовок, але ніхто не намагається перевірити, чи літає або плаває їхня ядерна зброя. Тобто функцію стримування держава з ядерною зброєю може забезпечувати й без потенціалу її запуску з усіх трьох стихій.В інтерв’ю Le Figaro після саміту, що відбувся у Лондоні 2 березня, Макрон сказав дуже цікаву фразу: він готовий розмістити свою ядерну зброю на території союзників, щоб замістити американську."Ті, хто захоче поглибити з нами діалог, зможуть за потреби залучатися до навчань сил стримування. Ці обміни будуть сприяти розвитку справжньої стратегічної культури між європейцями", — сказав лідер Франції. Тут одразу заспокоїмо українців: нам французи свої ядерні бомби не дадуть, бо ця держава приєдналася до Угоди про непоширення ядерної зброї. Париж довго не хотів приєднуватися, але 1992 року таки погодився. Тому він може тільки запропонувати країнам НАТО у випадку, якщо американці свої бомби звідти заберуть, надати на заміну французькі. Тобто це стосується невеликої кількості країн, де станом на зараз є американська ядерна зброя — Німеччини, Італії, Туреччини, Бельгії та Нідерландів.Та, попри це, Макрону одразу прилетіло від пропутінської Марін Ле Пен. Мовляв, це наші сили стримування, на роздавати — немає. Цим ультраправа політик вкотре довела, що її стратегічні інтереси дуже дрібні, вони не виходять за межі потрапляння в Єлисейський палац. Бо ініціатива Макрона насправді дає французам значний геополітичний бонус, але і додає проблем. Та якби американці думали про потенційні проблеми, а не про потенційні успіхи, вони б так само сиділи з кількома сотнями ядерних боєголовок, а не прикривали півсвіту своєю ядерною парасолькою.Чому ж європейці не зраділи ініціативі Макрона?На саміті в Брюсселі 6 березня кореспонденти допитувалися в учасників, як ті ставляться до ідеї французького президента."Те, що ми маємо з погляду ядерної участі США я не думаю, що від цього варто відмовлятися", — відповів Олаф Шольц, який представляв Німеччину, оскільки новий уряд після виборів ще не сформовано.Дехто з учасників, як-от президент Литви Гітанас Науседа чи прем’єр Польщі Дональд Туск оцінили пропозицію Макрона позитивно. Проте всі в Брюсселі наголошували: США мають бути нашими союзниками. Тобто європейські лідери просто бояться самої думки про автономність від Америки? Простіше кажучи, якщо американці заберуться з Європи й прихоплять свої ядерні бомби, то європейцям доведеться самостійно дбати про власну безпеку. Це — одна з головних причин, але не єдина.Варто нагадати обставини, за яких французи оволоділи ядерною зброєю. Сталося це при президентстві Шарля Де Голля, який не дружив з американцями та НАТО. Але дружив із СРСР. Якщо дуже коротко, то бекграунд цієї історії наступний. Амбітний Де Голль у 1950-х роках прагнув спільно зі США та Великою Британією, яка на той час уже мала ядерну зброю, створити керівне тріо в Альянсі й вимагав надати йому технології для такої ж зброї. Однак отримав облизня — після чого розпорядився почати власну розробку. Його конфлікт з американцями дійшов до точки неповернення, коли ті забрали з території Франції свої бази. Наступники Де Голля також не дуже водили дружбу зі Штатами, відстоюючи особливу роль Франції у світовій політиці. Тільки 2009 року при Ніколя Саркозі французи почали знову зближуватися з Альянсом. Та і то завжди мали власну думку.У цій історії про взаємини Франції й США — друга причина, чому європейські політики без ейфорії сприйняли пропозицію Макрона. Він раніше також ініціював створення європейської армії й цю ідею партнери також не підтримували з відкритим серцем. З одного боку наратив про автономність Європи від Америки — привабливий. З іншого — в Європі вистачає тих, хто боїться, що на місце американців прийдуть французи, а залежність від "старшого брата" нікуди не подінеться. Тим більше, коли новий "старший брат" з ядерною дубиною почне суперечку з попереднім "старшим братом" з ядерною дубиною — на чий бік ставати?Сучасна Європа — мультикультурна; старі образи народи континенту намагаються один одному не пригадувати. Але, як-то кажуть: історія лишила по собі осад. На теренах Європи мешкають нащадки кількох імперських народів, з яких ця імперськість періодично вилазить. Навіть угорці — й ті ностальгують за своєю давно загиблою імперією, а що казати про німців, французів, іспанців, англійців. Тому дехто вважає пропозиції президента Франції спробою нав’язати своє лідерство в Європі.Отже, підсумуємо. Ініціатива Макрона — цікава. Наявної у нього кількості боєзапасів для ядерної парасольки над країнами Євросоюзу вистачить. Проте у цих країн свої власні відносини як із Францією, так і зі Сполученими Штатами зараз, і своя історія таких відносин. То ж поки американці не оголосять про плани забрати ядерну зброю з Європи, ніхто в обійми Макрона кидатися не поспішатиме.

Прем’єр Великої Британії Невілл Чемберлен увійшов в історію підписом під Мюнхенською змовою 1938 року з Адольфом Гітлером і Беніто Муссоліні. За це він не отримав Нобелівську премію миру, а покрив себе ганьбою. Водночас його рідний брат Остін 1925 року став лауреатом найпрестижнішої премії у світі за важливу роль у Локарнській угоді, яка змусила піти на поступки Німеччину, а не жертв її агресивної політики…Задовольнити его. Скільки разів Трампа номінували на "нобелівку"Член Палати представників США Даррелл Ісса 4 березня анонсував номінацію свого президента Дональда Трампа на Нобелівську премію миру за "мирні зусилля на Близькому Сході". "З моменту свого обрання і після прийняття присяги президент Трамп надихав і просував справу миру — і так, як ми не чули вже багато років. Його підтримка — це прагнення до світу без війни, і ми бачимо, що сьогодні це стає предметом уваги в кількох регіонах світу, а не лише в одному", — підлестився до Трампа республіканець Ісса. Спочатку коротко про нього. Батько законодавця — виходець з Лівану. Ісса — не мусульманин, а мароніт, ліванський християнин. Він народився в Клівленді, штат Огайо, де в його родини є великий бізнес (компанія Directed Electronics, яка виробляє засоби безпеки для автомобілів та сигналізацію). Але до Палати представників Ісса обирався не в рідному штаті, а в Каліфорнії, від округу з центром у Сан-Дієго, де мешкає з 1986 року. У законодавчому органі США він працює понад 20 років і за цей час став відомий своїми консервативними поглядами, які й поріднили його з трампістами.У біографії Ісси були й досить цікаві сторінки. Не закінчивши школу, він подався до армії, звідки його звільнили в резерв у званні капітана. Двічі у молоді роки потрапляв під арешт. Вперше за підозрою у викраденні авто, вдруге — за носіння незареєстрованої зброї. У першому випадку підозри не підтвердилися, а от у другому Ісса визнав себе винним, його засудили до шести місяців умовно та штрафу. Після цих випадків були схожі. 1980 року його знову звинуватили у крадіжці автомобіля, а 1981 року — начебто за спричинення ДТП. Але до арешту цього разу не дійшло. Після армії Ісса долучився до сімейного бізнесу, поєднуючи його з політичним активізмом. Одним словом, вчасно схаменувся.Варто зазначити, що Трампа на Нобелівську премію миру номінують не вперше, і не лише американці. Ще 2019 року тодішній прем’єр Японії Сіндзо Абе номінував Трампа за спроби укласти угоду з північнокорейським диктатором Кім Чен Ином. З цієї угоди нічого путнього не вийшло, як і з отримання премії того року. А 8 липня 2022 року Абе застрелив колишній японський військовий.Вдруге номінація відбулася минулого року. Конгресвумен Клаудія Тенні висунула Трампа за посередництво під час підписання Авраамських угод між Ізраїлем та ОАЕ. Це та конгресвумен, яка нещодавно виступила з іншою гучною ініціативою — зробити день народження Трампа національним святом Америки. То ж задум Ісси цілком вкладається в рамки формування трампістами культу особи свого лідера. Але наскільки реальною є перспектива отримання ним найпрестижнішої премії?Чому Трампу не світить Нобелівська преміяНі для кого не секрет, що Нобелівська премія миру найбільш політизована, часто її лауреатами ставали політики за внесок у справу миру. Причому деякі мали неоднозначну репутацію як до, так і після отримання нагороди. Наприклад, останній правитель СРСР Михайло Горбачов, палестинець Ясір Арафат — герой для одних, і втілення тероризму для інших — чи президент США Барак Обама, чия політика перезавантаження відносин із Росією укріпила впевненість Путіна у своїй безкарності.Також далеко не завжди миротворчі потуги лауреатів премії призводили до сталого миру. Згадана на початку Локарнська угода, яка дала хиткі гарантії країнам східної Європи, та і старої Європи також, була порушена Гітлером із фактичної згоди англійського уряду на чолі з Невіллом Чемберленом та при байдужості Штатів, які тоді проводили ізоляціоністську політику. Проте є і позитивні приклади. То ж коли вже Ісса номінує Трампа за миротворчу місію на Близькому Сході, проаналізуємо попередні історії саме в цій частині світу.1978 року єгипетський президент Анвар Садат та прем’єр-міністр Ізраїлю Менахім Бегін отримали Нобелівську премію за підготовку основоположних угод між своїми державами. Саму угоду підписали 26 березня 1979 року. Згідно з нею, ізраїльтяни вивели війська з Синайського півострова, який перейшов під контроль Каїра. Відтоді Ізраїль та Єгипет не воювали. 6 жовтня 1981 року Садат у результаті замаху військових загинув. Доля другого лауреата, Бегіна, склалася інакше: 1982 року Ізраїль почав війну з Ліваном (операція "Мир для Галілеї"), яка хоч і видавалася вдалою для ізраїльтян, здобутки далися ціною втрат. У вересні 1983 року Бегін пішов у відставку і відійшов від великої політики.У 1994 році Нобелівську премію отримали одразу троє — згаданий Ясір Арафат, лідер "Організації визволення Палестини", а також прем’єр і майбутній президент Ізраїлю відповідно Іцхак Рабін і Шимон Перес. Їхня заслуга — в укладенні палестинсько-ізраїльської угоди 1993 року, внаслідок якої виникла Палестинська національна адміністрація в Секторі Газа та на західному березі річки Йордан. Наслідки угоди для двох частин Палестини склалися неоднаково, в Секторі Газа при владі опинилися проіранські проксі ХАМАС, що не завершило реалізацію угоди. Також по-різному склалася доля лауреатів: Арафат помер через 10 років, навколо причини його смерті досі живучі змовницькі теорії, Перес був президентом Ізраїлю майже до самої смерті у 2014 році у поважному 93-річному віці, а от Рабін загинув 4 листопада 1995 року від руки ультраправого екстреміста Ігаля Аміра. Вбивця мстився за угоду з палестинцями.Ісса вважає, що діяльність Трампа допомогла встановленню миру на Близькому Сході. Мабуть, має на увазі скандальну ідею виселити палестинців із Сектора Гази та створити там нову Маямі-біч. Ініціативи, які звучали з Білого дому, не призвели до стійкого миру. Нагадаємо: 16 січня 2025 року в столиці Катару Досі офіційно підписали угоду між Ізраїлем і угрупуванням ХАМАС про звільнення заручників, утримуваних в Газі, а також про початок припинення вогню. Наступного дня уряд Ізраїлю схвалив угоду. Але це все було ще за президентства Джо Байдена. А що ж відбувається при Трампу? Він відправив у регіон свого спецпредставника Стіва Віткоффа, який встигає ще й із Путіним домовлятися. 11 лютого Трамп заявив, що угода має бути скасована, якщо всі заручники, утримувані в Секторі Газа, не будуть звільнені. Станом на зараз підписанти намагаються дотримуватися домовленостей, при цьому звинувачуючи одна одну в порушеннях. Звісно, буде чудово, якщо на Близькому Сході конфлікт закінчиться стабільним миром. Проте це не станеться одразу. Тому про номінування Трампа на Нобелівську премію миру за цей напрямок діяльності як мінімум — зарано. А безпрецедентний тиск на Україну з боку американської адміністрації замість тиску на Росію взагалі ставить під великий сумнів миротворчу здатність Трампа. Тому "нобелівка" йому — не світить. .

Міжнародне агентство з ядерної енергії (МАГАТЕ) провело ротацію своїх співробітників через окуповані українські території, тим самим порушивши суверенітет України. Наше МЗС засудило дії організації, керованої аргентинцем Рафаелем Гроссі. Той у відповідь каже, що його співробітники ризикували життям…Порушення міжнародного права з гуманітарною метою. Що кажуть МЗС і МАГАТЕНа захопленій рівно три роки тому Росією Запорізькій АЕС перебувають співробітники МАГАТЕ, які фіксують порушення експлуатації станції, зокрема внаслідок її використання окупантами як плацдарму для атак на прилеглі до річки Дніпро міста і села Дніпропетровщини. Ще з початку війни росіяни прикриваються ЗАЕС, обстрілюючи звідти Нікополь та інші населені пункти. 1 вересня 2022 року загарбники допустили місію МАГАТЕ на атомну станцію. Тоді туди прибув директор агентства Рафаель Гроссі та ще 13 експертів. У серпні першого року повномасштабного вторгнення росіяни навмисно атакували ЗАЕС, зрештою довелося аварійно зупиняти один із двох на той час працюючих енергоблоків. Ці обстріли мали дві мети. Перша — залякування і шантаж ядерною катастрофою, новим Чорнобилем. Друга — відбувалася невдала спроба агресора відключити станцію від української енергосистеми й під'єднати до російської.Варто нагадати, що проти місії МАГАТЕ була Україна. Називалися дві причини: перша — провести безпечну експертизу в зоні бойових дій неможливо, друга — Україна не довіряла (як виявилося, недарма) агентству з ядерної енергетики. Росія не просто входить до його складу, а й має значний впив на цю організацію."Росіяни підштовхували їх приїхати, — казав міністр енергетики Герман Галущенко в інтерв’ю Politico. — Хочуть, щоб МАГАТЕ заявило: "все добре, ядерний матеріал у порядку, радіація в порядку, росіяни — прекрасні хлопці".Зрештою, офіційний Київ погодився на місію МАГАТЕ, але з умовою — вона має потрапити на ЗАЕС через підконтрольну Україні територію. Власне, так і відбулося. Відтоді експерти з ядерної енергетики залишилися на станції, їхня ротація відбувалася без порушення українського суверенітету. До крайнього разу, — ротація цієї групи спостерігачів відбулася без відома України.Міністерство закордонних справ спрямувало ноту керівництву МАГАТЕ, проте відповідальність повністю поклало на Росію. У заяві сказано, що країна-агресор "створює штучні перепони для діяльності міжнародних організацій в Україні, змушуючи їх порушувати українське законодавство". Зокрема, окупанти відмовилися надати гарантії безпеки співробітникам МАГАТЕ, якби ті їхали через підконтрольну Україні територію. У такий спосіб змушуючи прийняти їхні умови. У МЗС ротацію назвали "гуманітарною евакуацією в умовах загрози життю та здоров’я людей". Цією нотою дипломатичне відомство застерегло керівництво МАГАТЕ від повторення порушення суверенітету нашої держави та анонсувало винесення питання безпрецедентного шантажу Росією міжнародної організації на засідання Ради керуючих МАГАТЕ.Зауважимо: це не вперше міжнародні організації під егідою ООН чи які співпрацюють з ООН дозволяють собі прогинатися під Росію. Першою такою організацією став Червоний Хрест, який умив руки після вбивства росіянами українських полонених у колонії в Оленівці у ніч на 29 липня 2022 року. Відомо також про дуже дивні звіти ООНівських правозахисників щодо війни в Україні, коли вони прирівнювали жертву війни до агресора. Але випадок із МАГАТЕ — особливий.Гроссі "мітить" в крісло генсека ООН?Почнімо з того, чому в України є підстави не довіряти цій організації. Рафаель Гроссі — її генеральний директор — має шістьох заступників.Маргарет Доан, американка, керує департаментом управління. Її основне завдання, якщо коротко, курувати фінансові надходження для діяльності МАГАТЕ. Наступна заступниця — марокканка Нажат Мохтар керує департаментом ядерних наук і застосувань. Проте в її послужному списку — медицина, зокрема питання харчування, у цій галузі, дуже далекій від ядерної енергетики, вона має ступінь доктора наук. Третій заступник — учений у галузі ядерної фізики Лю Хуа. Китаєць. А Китай нині є союзником Росії. Наступний — італієць Массімо Аппаро, інженер-атомник, працює в МАГАТЕ з 1997 року. Його сфера діяльності — перевірка ядерної програми Ірану. П’ята заступниця — француженка Ліді Еврар. Також має відповідний посаді фах, у її сфері компетенції — ядерна безпека, зокрема, поводження з ядерними відходами. І родзинка на тортику — Михайло Чудаков, керівник департаменту ядерної енергії. У МАГАТЕ він працює з 2007 року. Цю особу називають ключовою за впливом на ухвалення рішень серед заступників Гроссі.Сам директор очолив організацію 2019 року, у 2023-му переобрався на другий термін. Він — кадровий дипломат, доктор наук у галузі міжнародних відносин. У сферу ядерної енергетики потрапив на початку 2000-х, спочатку керував канцелярією Організації із заборони хімічної зброї у Гаазі, а потім долучився до міжнародних напрямків, пов’язаних із нерозповсюдженням ядерної зброї. А ще ООНівські пліткарі вважають, що кар’єрні сходинки ведуть Гроссі до головної посади в Організації об’єднаних націй — крісла генсека.Нинішній очільник ООН португалець Антоніу Гутерріш, який торік їздив на саміт БРІКС до Казані й обнімався з Путіним, у 2027 році добуде свій другий термін. Оскільки представник Південної Америки — перуанець Хав’єр Перес де Куельяр — керував ООН востаннє ще на початку 1990-х, цей континент претендуватиме на свого генсека. Окрім Гроссі, видних фігур звідти у структурах ООН немає.Але щоб потрапити на посаду, треба заручитися підтримкою сильних держав, насамперед членів Радбезу, серед яких Росія, та не нашкодити власній репутації. То ж і бачимо, як Гроссі одразу пішов в атаку через звинувачення з боку України: каже, що обговорював проблему з ротацією співробітників із президентом Володимиром Зеленським і міністром закордонних справ Андрієм Сибігою, "тож це неправда, що ми робили це в односторонньому порядку". Відбілюється. Хоча МЗС України й не звинувачувало МАГАТЕ у навмисному порушенні міжнародного права.Нагадаємо ще кілька епізодів на користь версії про політичну ангажованість організації з ядерної безпеки. Коли російський дрон пошкодив дах укриття на Чорнобильській АЕС, туди приїхали експерти МАГАТЕ. Їхній висновок такий: це був безпілотник, начебто схожий на "Шахед", але чий — невідомо. Так само співробітники керованої Гроссі структури ніяк не могли второпати, хто ж атакує ЗАЕС. Водночас у серпні минулого року, в піку українського наступу в цій російській області, директор МАГАТЕ примчав на Курську АЕС і заявив про небезпеку серйозної аварії на ній. Реакція на удар "Шахеда" по саркофагу ЧАЕС, після чого здійнялася пожежа, яку наші вогнеборці ще довго не могли загасити, емоційно відрізнялася.During the night of 13-14 Feb, at around 01:50, IAEA team at the Chornobyl site heard an explosion coming from the New Safe Confinement, which protects the remains of reactor 4 of the former Chornobyl NPP, causing a fire. They were informed that a UAV had struck the NSC roof. pic.twitter.com/Ee5NSRgDo8— IAEA - International Atomic Energy Agency ⚛️ (@iaeaorg) February 14, 2025Хтось скаже, що зараз нам ще тільки гучної сварки з МАГАТЕ не вистачало. І нагадає, що рік тому, 7 березня, Рада керуючих цієї організації ухвалила резолюцію про повернення ЗАЕС Україні. То ж не такі вони й проросійські. Але за два дні до цього Гроссі їздив до Сочі, де зустрічався з Путіним. Після чого написав у мережі Х: відбувся "важливий обмін думками щодо безпеки ЗАЕС та інших глобальних викликів". Можливо, ми забагато хочемо від дипломата-кар’єриста, але якщо людина дійсно хоче стати генсеком ООН, то, мабуть, за рік після ухваленої резолюції потрібно було зробити якісь кроки для її реалізації. Натомість маємо прецедент порушення суверенітету Україну.

Американський президент розподілив обов’язки щодо переговорів про мир в Україні між двома своїми спецпредставниками — відставним генералом Кітом Келлогом і бізнес-партнером по девелоперському бізнесу Стівом Віткоффом. Перший перемовник спілкується з українською владою та європейцями, другий — із російською стороною. Таке собі змагання, хто з цих осіб першим принесе Трампу радісну звістку.Хто такий Стів Віткофф, який підіграє путінській пропагандіНі Келлог, ні Віткофф не мають дипломатичного досвіду. Але якщо перший відомий своїм планом щодо припинення війни в Україні, який став надбанням громадськості ще до обрання Дональда Трампа президентом, то другий взагалі до теми війни, яку розв’язала Росія, дотичний не був. А після повернення Трампа до Овального кабінету Віткофф став представником на зовсім іншому напрямку — палестино-ізраїльському. Але неочікувано його паралельно відрядили ще й на російський напрямок. Хоча він мав би стати сферою відповідальності Келлога — офіційного спецпредставника з питань України й Росії. Чому ж Трамп довірив переговори з Путіним не йому?Для початку — хто такий Стів Віткофф. Мільярдер, забудовник, засновник компанії Witkoff Group, у його власності — Daily News Building, Woolworth Building, 33 Maiden Lane і готель Park Lane на Манхеттені. Він — своєрідне альтер-его самого Трампа, з яким товаришує та підтримує бізнес-стосунки з початку 1980-х. Тоді юрист з нерухомості Віткофф працював у нью-йоркській юридичній фірмі Dreyer & Traub, де одним із клієнтів був нинішній президент США. Поряд ці двоє стояли й під час першого президентства Трампа, однак Віткофф не ліз у велику політику і відіграв роль друга-порадника. Нині ж він вийшов з тіні. І не тільки через приятельські стосунки з Трампом.У середовищі великих американських бізнесменів Віткофф — легендарна фігура. Він, так би мовити, втілення американської мрії. Народився у Бронксі в єврейській родині, здобув юридичну освіту у приватному університеті Хофстра, починав зі скупки старої нерухомості на Манхеттені та в рідному Бронксі, ці будівлі або піддавалися реновації, або на їхньому місці зводилися нові. Віткофф мав гарну репутацію, тому отримував кредити під бізнес. У цієї репутації було дві ключові складові. Перша: він будував чи ремонтував нерухомість за помірні кошти, себто, не надував банки захмарними забаганками. Друга складова: за ним закріпилася слава успішного переговорника, здатного укласти взаємовигідні угоди навіть з чортом. Цю рису Віткоффа, схоже, і використовує Трамп.Перше, що той зробив, злітав до Москви й привіз звідти Марка Фогеля, американського громадянина, ув’язненого в Росії за контрабанду наркотиків у 2021 році. Фогель на момент затримання працював вчителем в Англо-американській школі в Москві. Хоча, мабуть, не тільки вчителем. Його впіймали в аеропорту з марихуаною та засудили до 14 років. Фогель казав, що марихуана була медичною і про заборону її ввезення в Росію не знав. Але його пояснення російські прокурори до уваги не взяли, американець де-факто став "обмінним фондом" і чекав, поки свої його витягнуть. "Витягайлом" став Віткофф.Посланець Трампа не тільки звільнив Фогеля, а й поспілкувався з Путіним. Деталей, звісно, жодна зі сторін не наводила, але досить було заяви Віткоффа, що він "подружився з Путіним". Наступні його заяви шокували ще більше — він почав відверто пропихати російську версію "миру" у вигляді так званих "стамбульських протоколів", які ніхто не ратифікував, і які вигідні виключно Росії.Чому Віткофф став на бік зла? Може бути кілька версій. Перша: у Кремлі йому могли запропонувати щось таке, від чого він як акула бізнесу відмовитися не зміг. Наприклад, згоду на побудову його компанією елітної нерухомості в Москві. Свого часу росіяни пропонували Трампу збудувати у своїй столиці Трамп-тауер, то ж їм нічого не заважало зробити фінансово вагому пропозицію і Віткоффу. Якщо він на це погодився, то вчинив необачно, давши Кремлю нагоду підчепити себе на гачок компромату. Друга версія — все те саме, тільки навпаки: американський емісар запропонував Путіну фінансово вигідну угоду. Тобто на гачку не Віткофф, а Путін. Третя версія: в оточенні Трампа існує конкуренція, хто першим принесе йому гарні новини про "мир", і Віткофф вирішив, що має хист умовити російського диктатора і в такий спосіб посунути Келлога. Чи навіть держсекретаря Марка Рубіо. Тому і підспівує російській пропаганді. Всі три версії — ймовірні, на що вказує цікавий факт, який лишився майже непоміченим. За кілька днів після відльоту Віткоффа з врятованим Фогелем росіяни затримали в аеропорту "Внуково" іншого американця, Калоба Баєрса. У нього знайшли мармелад із канабісом. Долю попереднього "наркокур’єра" він не повторив, його відпустили із СІЗО і передали до посольства США. Так Путін показує, що Віткоффом як переговорником — задоволений. У той час як ні нам, ні Європі заяви друга Трампа не до вподоби.Кіт Келлог — добрий поліцейський для нас?Келлог кілька днів гостював і Україні. "Ми будемо слухати. Ми будемо надавати необхідне. Ми розуміємо необхідність гарантій безпеки", — заявляв він у Києві. Після України поїхав до Лондона, де зустрівся з міністром закордонних справ Британії Девідом Леммі. "Велика Британія збільшує витрати на оборону та готова співпрацювати зі США для припинення війни в Україні та збереження миру у Європі", — йдеться в його дописі в мережі Х. На відміну від Віткоффа Келлог не дозволяє собі відверто грати на чиємусь боці. Хоча, очевидно, симпатизує українцям: генерал ще раніше приїздив на Харківщину і на власні очі бачив наслідки "русского міра". Також добре відомо, що його донька Меган Моббс очолює благодійний фонд, який з початку російської агресії надає гуманітарну допомогу Україні. Проте Келлог також розуміє, що у нього є конкурент, і припуститися помилки означатиме поступитися лінії, яку проводить Віткофф. То ж всі коментарі генерала обмежуються короткими дописами, без емоцій і зайвих слів.Немає сенсу детально описувати життєвий шлях Келлога, він — відставний генерал, знається на військовій аналітиці та на геополітиці. Насправді — це добре, що домовлятися з Україною і Європою Трамп відправив його, а не Віткоффа. Можна припустити, що, крім угоди про корисні копалини, під час перебування у нас спецпосланець глави Білого дому обговорював ширше коло питань, зокрема, якими Україна бачить гарантії безпеки, та який військово-технічний потенціал для цього знадобиться. Але на прикладі обох перемовників можна прослідкувати переговорну логіку Трампа. Віткофф і Келлог — як два копи, злий і добрий. Перший — добрий до Росії, другий — до нас. Однак вони все одно залишаються копами, бо над ними є начальник поліцейської дільниці, якого цікавить результат, а не хитрощі, якими його досягнуть. Тому заяви, які лунають від Келлога, Віткоффа чи від Рубіо не варто розглядати як щось незмінне. І через них зайве дратуватися.Станом на зараз інформаційний простір наповнений білим шумом, з нього дуже складно вихопити натяки на стратегію американців у переговорах. А от тактика нагадує теорію хаосу. Це коли динаміка процесів така, що її неможливо прогнозувати у тривалій перспективі. Кудись переговори виведуть, та навряд і перемовники, і сам Трамп чітко уявляють, куди. .

Ввечері 26 лютого Міністерство культури та стратегічних комунікацій повідомило про призупинку видачі дозволів на виїзд за кордон працівникам зі сфер медіа та культури. Наступного дня Мінкульт оприлюднив додаткове роз'яснення, в якому повторив, що рішення про скасування дозволів — тимчасове, "до уточнення формальної процедури, яка б дозволила надалі уникнути зловживань цілями культурної дипломатії".До чого це може призвести та чи виправдане рішення відомства — розбираємося у нашому матеріалі.Кого і за що "скасував" МКСКЯк йдеться в повідомленні на сайті міністерства, відмова у видачі дозволів на виїзд — точніше, "листів сприяння до ДПСУ", саме так це називається — стосується чоловіків призовного віку, які "працюють у сфері культури, інформаційної безпеки, стратегічних комунікацій та лінійних аудіовізуальних медіа". Видача дозволів припиняється з понеділка, 3 березня. Причина — "численні випадки, коли особи, що отримали дозвіл, не повернулися до України у встановлені терміни", про що — нижче.При цьому у МКСК зазначають, що ще наприкінці 2022 року подали проект змін до постанови Кабінету міністрів "Про правила перетинання державного кордону громадянами України", які б мали виправити ситуацію. Але він досі, тобто вже третій рік, перебуває на етапі "міжвідомчого погодження". Чому скасування дозволів для чоловіків — проблема для всіхЗдавалося б, це рішення не мало б сильно вдарити, наприклад, по медійній галузі, адже жінкам-журналісткам дозволений виїзд, як і раніше, і вони цілком могли б замінити чоловіків. Однак чоловіки — це не тільки обличчя в кадрі або автори матеріалів, а й робітники за кадром — оператори, водії тощо. А їх замінити не так вже й просто, тож заборона опосередковано відіб'ється на всіх. Інших сфер це також стосується. Тому не дивно, що і в медіа, і в культурі це рішення провокувало негативну реакцію.Викликає питання і фраза про "численні випадки" неповернення з-за кордону — і саме з таким посилом вже взялися "розганяти" новину у соціальних мережах. Такі випадки, безперечно, є — наприклад, можна згадати історію телеведучого Олексія Печія, який не повернувся з відрядження на саміт Європейської Ради у Брюсселі у грудні 2023 року. Або скандал із неповерненням стендапера Андрія Щегеля на початку того ж 2023-го. Але якщо судити за відомими втечами, то вони більше поодинокі, ніж системні.За словами радника міністра культури Дмитра Золотухіна, ситуація інакша. "Тільки за 2024 рік (здебільшого за його першу половину, коли законодавство про мобілізацію було посилене) з-за кордону не повернулося понад 500 чоловіків, які виїхали за допомогою листів-пропозицій МКІП", — пояснив він на своїй сторінці у Facebook.При цьому, додав він, посадові особи МКСК автоматично стають фігурантами у порушених щодо втечі кримінальних справах, оскільки розглядається і питання організації незаконного перетину кордону. А це вже дозволяє зробити припущення щодо мотивації Мінкульту. Щоправда, навіть з цих пояснень не зрозуміло, які саме чоловіки не повернулися — чи це журналісти, чи артисти, чи хтось інший. Чи був перший їхній виїзд, чи не перший.Наскільки проблема дійсно серйозна, зокрема для медіа — оцінити важко. Як зазначив в коментарі TrueUA голова комітету Верховної Ради з питань свободи слова Ярослав Юрчишин, офіційної статистики, принаймні в публічному доступі, немає."І насправді це складно встановити, бо наявна процедура не передбачає навіть перевірки приналежності до професії. Тому всі цифри дуже умовні", — зауважив Юрчишин.Він вже ініціював зустріч з Мінкультом для роз'яснення ситуації — у понеділок, 3 березня. До того ж, за словами голови комітету зі свободи слова, чиновники з депутатами не комунікували."Якщо правила суттєво ускладняться і, що найгірше, невизначеність триватиме довший час, це ускладнить донесення до міжнародної аудиторії адекватної картини того, що відбувається в Україні", — вважає Юрчишин.За даними директорки Інституту масової інформації Оксани Романюк, кількість відомих їм втеч журналістів за рік не складе і десятка. Ініціативу Мінкульту вона оцінює різко негативно. По-перше, через узагальнення — через поодинокі випадки окремих представників стигматизації піддається вся професія. Що особливо обурює, якщо порівняти, скільки представників медіа долучилися до ЗСУ. По-друге, це послаблює голос України за кордоном — а журналісти є одними з тих, хто може доносити українську позицію до іноземної аудиторії."Я чекала від МКСК підтримки медійної спільноти, особливо після зупинки грантового фінансування. Натомість ми отримали ще й перешкоди в роботі, адже є багато медійників, які висвітлюють закордонні події, неодноразово виїжджали й повертались. Вважаю, що це рішення треба скасувати. Якщо є проблеми — при МКСК створена експертна рада, яка може переглядати, перевіряти й затверджувати рішення на виїзд", — каже Романюк.Перші жертви заборониХоча рішення Мінкульту про дозволи на виїзд має запрацювати лише за кілька днів, перші жертви нововведення вже, схоже, є. Лідер львівського музичного гурту "1914" Дмитро Кумар (який нині бореться з онкологією) ввечері 26 лютого повідомив, що колектив не випустили у запланований і погоджений тур Європою."Ситуація наступна: сьогодні вночі ми мали виїхати у великий місячний Європейський тур, з якого б привезли значну суму євро на наших бійців, як ми це постійно і робили. Але пан міністр Микола Точицький вирішив зупинити випуск артистів, ну бо може, бо Національна поліція України відкрила проти Мінкульту справу про неповернення когось там, а сам пан міністр досиджує на цій посаді останні дні й просто в ср**і мав підписувати дозволи. Я, як людина, котра із 2022 року щоразу повертався і привозив гроші на ЗСУ, звісно, аплодую такому вчасному і оперативному рішенню Нацполіції, і щиро радий руху пана міністра кар'єрними сходами, але люди, котрі довели свою чесність, лояльність і надійність, я так розумію, ідуть до біса?" — обурюється Кумар.Серед іншого, він розповів, що комунікація з Мінкультом при цьому неможлива: слухавок там ніхто не буре, "гаряча лінія" відправляє на непрацюючі номери та до людей, які не мають до теми жодного стосунку. І все це на тлі того, що російські гурти їздять Європою без проблем, захоплюючи українські слоти й просуваючи російські наративи.На останнє, вже у контексті медіа-дипломатії, звертає увагу і Романюк, згадуючи берлінську прес-конференцію про порушення прав людини в Україні від "хороших русскіх". І з нею погоджуються й інші журналісти — міністерство зі "стратегічними комунікаціями" в назві робить тим самим комунікаціям "ведмежу послугу"."Замість того, щоб організовано навчати наших журналістів англійської мови й допомагати акредитовуватися на міжнародні заходи, де є дискусія чи потрібне будь-яке представництво, але ж ні, краще відбиватися після того, як про нас без нас розповіли білоруси чи "хорошиє русскіє", — підтримує Романюк у коментарях до її Facebook-допису шеф-редактор харківського видання "Думка" Юрій Ларін.ДПСУ перехоплює естафетуОтже, ситуація досить сумна. Окремі представники підставляють всю галузь, уряд "тягне гуму" з пропозиціями від Мінкульту, той отримує кримінальні справи за сприяння незаконному перетину і вирішує "прикрити" виїзд всім. І поки свідомі журналісти та артисти вирішують, що тепер з цим робити, ініціативу МККС в точно такому ж дусі перехопила Держприкордонслужба.Відомство 27 лютого повідомило, що скасовує особливі умови перетину кордону для чоловіків, які перевозять медичні вантажі та гуманітарну допомогу. Вони зможуть перетинати кордон на загальних підставах – тобто водіям призовного віку за кордон тепер зась. Про причини такого рішення в ДПСУ, щоправда, не повідомляє. Як і те, ким замінити людей, які "закривали діри", досі, на четвертому році війни, не закриті державою.