Статті

У футбольному році новий сезон традиційно починається одразу після завершення попереднього — жеребкуванням внутрішніх та міжнародних турнірів. Минулого тижня УЄФА традиційно для цього періоду в році провів жеребкування перших кваліфікаційних раундів європейських футбольних турнірів сезону-2025/26. І у цьому процесі уперше за багато років взяли участь українські футбольні гранди — "Динамо" і "Шахтар".Чому українські клуби стартують у липніПричиною такого раннього включення у процес стало зниження результатів України на європейській арені. Можна було б навіть назвати це провалом, якби не надскладні зовнішні умови, які до цього призвели — війна, від’їзд легіонерів через проблеми із безпекою, фінансові проблеми власників, які стали менше витрачати на клуби, складна логістика воєнного часу (фактично усі українські клуби грають або на виїзді, або на нейтральному полі в Європі, при цьому через закритий повітряний простір команди змушені витрачати купу часу на добирання землею до найближчих європейських аеропортів).Падіння результатів призвело до того, що після сезону-2023/24 Україна втратила місце в основному раунді Ліги чемпіонів для чемпіона, а також місце у кваліфікації ЛЧ для віце-чемпіона. Оскільки, за правилами УЄФА, зміни набирають чинності не одразу, а із річним запізненням — саме з сезону-2025/26 у Лізі чемпіонів братиме участь тільки один представник української Прем’єр-ліги (чемпіон, "Динамо"). Востаннє така ситуація мала місце аж у сезоні-1999/00, а у першому сезоні XXI століття до тодішнього безумовного гранда з Києва додався "Шахтар".Цікаво, що саме у тому сезоні, останньому для XX століття, український чемпіон, "Динамо", зустрічався у кваліфікації Ліги чемпіонів із добрими знайомими ще по радянському футболу, вільнюським "Жальгірісом". Цього року жереб також звів киян із литовцями (за умови, що ті у першому раунді кваліфікації пройдуть мальтійських суперників). Це, звісна річ, лише збіг — але дуже яскравий і символічний.А от те, що інший український гранд, "Шахтар", уперше з сезону-1997/98, гратиме у першому кваліфікаційному раунді другого єврокубка (тоді — Кубок УЄФА, тепер — Ліга Європи) — це не збіг, це якраз наслідок тих проблем, про які ми згадували вище. Український футбол через війну повернувся у ті часи, коли для потрапляння у групову / лігову стадію треба було пройти сито кваліфікації. І кияни, і особливо донеччани, за останні десятиліття вже забули, як це — починати євросезон у липні матчами проти відвертих європейських аутсайдерів. "Шахтар" як безумовний лідер українського футболу десятих років взагалі більшість своїх євросезонів починав уже в вересні, одразу з групового турніру Ліги чемпіонів. Зараз їм доведеться згадати зовсім інші реалії, неприємні й пов’язані із давно забутими ризиками — вильоту із євросезону до потрапляння у ліговий раунд, що пов’язано із серйозними фінансовими втратами. Так, "Шахтар" за участь у Лізі чемпіонів у попередньому євросезоні заробив 41 мільйон євро — удвічі більше, ніж англійський "Челсі", який виграв третій за рангом турнір, Лігу Конференцій.Словом, падіння у рейтингу УЄФА і втрата як місць в основних раундах єврокубків, так і додаткового місця у кваліфікації Ліги чемпіонів — серйозно вдарить по фінансових апетитах "Динамо" і "Шахтаря". А без цих грошей, витрачених на нові придбання, буде важко повернути собі ті позиції у Європі, які українські гранди займали ще кілька років тому."Шахтар" 2.0Повернення у часи Міленіуму, межі XX та XXI століть, нагадує нам про ще одну непересічну подію в українському футболі, яка сталася саме тоді. Це початок боротьби "Шахтаря" за "золото" чемпіонату України. Саме з 2000 року "Динамо", яке до того виграло усі чемпіонати 90-х, крім найпершого, отримало серйозного суперника — і український футбол увійшов в нову епоху, яка тривала майже десятиліття і завершилася зростанням рівня футболу загалом, приєднанням до боротьби за найвищі місця ще двох клубів ("Металіста" та "Дніпра"), перемогою української команди у єврокубках ("Шахтар" 2009-го виграв Кубок УЄФА). Наступна епоха була обірвана анексією Криму і війною на Донбасі, тож український футбольний глядач, на жаль, не встиг побачити повноцінну боротьбу за чемпіонство трьох-чотирьох клубів…Зараз ситуація в українському футболі несподівано може повторитися. Принаймні, є усі підстави чекати повторення історії початку 2000-х, коли на порядку денному з’явився новий повноцінний гранд. Цим грандом може стати житомирське "Полісся". Цей новий проект зі старою назвою, який є власністю співвласника національної мережі супермаркетів "АТБ" Геннадія Буткевича, продемонстрував свої можливості ще у попередніх сезонах. У чемпіонаті-2023/24, з першої ж для себе спроби "Полісся" фінішувала на високому п’ятому місці, потрапивши у єврокубки. Сезон-2024/25 житомирський клуб завершив на четвертій позиції. У Кубку України "Полісся" двічі поспіль доходило до півфіналів.Та підстави для такого оптимістичного прогнозу, як поява нового гранда, нам дають не тільки формальні результати цього ФК, а і фактична ситуація, яка відбувається зараз у клубі. По-перше, це зміна тренера. Був звільнений — причому, як писали ЗМІ, не стільки через результати, скільки через фінансові махінації — український тренер ліванського походження Імад Ашур, з яким "Полісся" почало гальмувати у розвитку. Натомість Буткевич зробив дуже розумний хід, запросивши Руслана Ротаня. Ротань зі своєю "Олександрією" у сезоні-2024/25 стрибнув вище голови, випередивши "Шахтар" (нехай той і був не у найкращій формі) і фінішувавши на другому місці. На жаль, це сталося саме у той момент, про який ми писали на початку статті — коли віце-чемпіонство уже не дає путівки до кваліфікації Ліги чемпіонів. Тож Ротань досить швидко отримав і прийняв пропозицію фінансово значно потужнішого "Полісся".Ротань і компаніяЦей крок Геннадія Буткевича свідчить про серйозність намірів ФК "Полісся". Руслан Ротань, який і під час кар’єри футболіста був одним із найрозумніших гравців в Україні, уже проявив себе і на тренерській посаді. Крім віце-чемпіонства з "Олександрією" він, працюючи паралельно, вивів молодіжну збірну України у півфінал чемпіонату Європи. Цей успіх став першим після аж 2006 року, коли українська молодіжка дійшла до фіналу ЧЄ U-21. Ба більше, навіть просто у фінальну частину цього турніру до Ротаня молодіжна збірна України потрапляла востаннє аж 2011 року (де зайняла останнє місце в групі).Крім того, перший же гравецький трансфер "Полісся" продемонстрував правильність вектора розвитку команди. Житомирці висмикнули із сусіднього Рівного (за 260 тисяч євро, що стало другим для "Вереса" трансферним показником) форварда Миколу Гайдучика — який був визнаний найкращим гравцем "Вереса" у сезоні-2024/25. Найімовірніше, і дехто із колишніх, олександрійських підопічних нового головного тренера "Полісся" також переїде на північ. Першою ластівкою у цьому напрямку став найкращий бомбардир віце-чемпіонів у срібному сезоні Олександр Філіппов, про підписання якого повідомили 21 червня. Тож найближче майбутнє житомирського футбольного проекту має досить оптимістичний вигляд.Настільки, що деякі профільні ЗМІ уже навіть заговорили про те, що "Полісся" може втрутитися у боротьбу за чемпіонський титул. Мовляв, "Динамо" після золотого сезону неодмінно призупиниться, особливо на фоні боротьби за місце у Лізі чемпіонів, а у "Шахтаря" новий тренер, якому ще треба час, аби вписатися в українські реалії — тож чим не момент для щонайменше повторення свого досягнення Русланом Ротанем.До того ж у чемпіонаті потихеньку з’являються серйозні суперники другого ешелону — ті ж "Карпати", який до останнього вели боротьбу за четверту позицію, поверненці з "Металіста 1925", які за фінансами нібито входять у топ-5 УПЛ тощо. Словом, буде кому відбирати очки у грандів, яким, дай Боже, вдасться пробитися до лігового етапу якогось із єврокубків, що означатиме зайнятість на двох фронтах аж до кінця 2025 року.Варіант же, коли "Динамо" з "Шахтарем" більш-менш успішно виступатимуть на зовнішній арені (і повертатимуть Україні високі місця, аж до прямих путівок в основні стадії єврокубків), а "Полісся" вдало опонуватиме їм на внутрішній — виглядає найперспективнішим варіантом для відновлення позицій українського футболу. Та і, врешті-решт, уже 23 роки Україна не має нового чемпіона. Пора б до скромного списку трьох ("Таврія", "Динамо", "Шахтар") додати четверте ім’я. Чому б ним не стати саме "Поліссю"?.

Росіяни — людиноненависники за своєю природою. Тому кожний народ, який має справу з Росією, рано чи пізно з нею конфліктуватиме. Зараз прийшла черга Азербайджану.Що стало останньою краплею терпіння азербайджанцівМинулої п’ятниці в російському Єкатеринбургу поліція затримала групу осіб, у ході чого загинули вихідці з Азербайджану — Зіяддін та Гусейн та Сафарови, ще кількох — госпіталізували. Силовики країни-терористки почали брехати, що один з братів помер від серцевого нападу, а причину смерті другого ще уточнюють. В Азербайджані ж переконані: їхніх громадян російські поліцейські вбили. Всім добре відомо, що в Росії нормою є переслідування вихідців з Кавказу, ксенофобія та дискримінація за етнічною ознакою. То ж загибель братів Сафарових — іскра, з неї розгорілося полум’я конфлікту, який визрівав давно. Нині ж Росія своїм нахабством перетнула червоні лінії.Нагадаємо, з чого все почалося понад 35 років тому. 20 січня 1990 року, за часів СРСР, у Баку сталися події, відомі як "Чорний січень". Їм передував підйом національної самосвідомості азербайджанців, значну роль у цьому зіграла війна у Карабаху, яку влада у Москві була неспроможна зупинити. Або не хотіла це робити. Як і в інших республіках Союзу, в Азербайджані відбувалися процеси демократизації, сформувалася громадсько-політична організація Народний фронт Азербайджану. Досить пістрява — від демократичного налаштованої інтелігенції до радикалів, але популярна опозиція. Події в Азербайджані у січні 1990-го розвивалися дуже стрімко — були страйки, велелюдні мітинги із закликом до відставки комуністичного керівництва республіки, але мали місце й вірменські погроми. Ймовірно, до них приклався КДБ руками місцевого криміналу.12 січня почалося радянське вторгнення в Азербайджан. Угрупування понад 50 тисяч військових різних родів військ захоплювало сухопутні й морські території, а в ніч на 20 січня почався штурм Баку. Мирні жителі зустріли окупантів барикадами та блокуванням казарм, але переважна більшість бакинців не чинила опору. Натомість агресори штурмували місто, ведучи прицільний вогонь по всіх живих цілях, у тому числі по дітях. Особливою жорстокістю вирізнялися псковські десантники.Внаслідок штурму окупантами загинуло близько 170 мирних жителів, близько тисячі зазнали поранень. Тодішній міністр оборони Дмитро Язов, який через півтора року стане одним з організаторів путчу ДКНС в серпні 1991 року, і не приховував, що метою військової операції було силове припинення діяльності азербайджанської опозиції. Гейдар Алієв, батько нинішнього президента Ільхама Алієва, засудив дії Москви та звинуватив Михайла Горбачова у порушенні Конституції СРСР. Загиблі азербайджанці переважно поховані на Алеї шахідів, яка є національним меморіалом.На державному рівні Росія ніколи не визнавала причетність росіян, хай на той час і радянських військових, до злочинів, скоєних у січні 1990 року в Баку. Крім того, у Москві знайшли притулок окремі азербайджанські діячі, які вдома фігурували у кримінальних справах за ці події. Хоча в історичну пам’ять азербайджанців добре закарбувалося, що саме Москва стояла за злочинами проти їхнього народу, влада Азербайджану не вимагала від Кремля вибачень. Так було до 25 грудня минулого року. Того дня над Чечнею було атаковано пасажирський літак авіакомпанії Azerbaijan Airlines, що прямував з Баку до російського Грозного. Судно впало біля казахського міста Актау. Загинули 38 із 67 людей, які перебували на борту. Російська влада почала звинувачувати кого завгодно, окрім себе. За кілька днів після трагедії Алієв прямим текстом заявив, що літак зазнав обстрілу із землі. Він демонстративно відмовився їхати на саміт до Санкт-Петербурга. Вимоги Баку до Росії були стандартними: визнати факт збиття літака, покарати винних та виплатити компенсацію постраждалим і родинам загиблих. Нічого з цього досі не зроблено. Путін спромігся лише перепросити перед Алієвим за "трагічний інцидент".Замість слідства, яке росіяни затягували, правду про причину трагедії днями розповіли азербайджанські ЗМІ. Вони опублікували пояснювальну записку капітана ППО Дмитра Паладічука, в якій він зізнається, що пасажирське судно збили за наказом Міноборони РФ. Справжність цих даних підтвердив і сам російський військовий. Публікацію пояснювальної можна вважати персональним привітом Алієва Путіну, якого впіймали на брехні й неповазі до азербайджанців. А історія з убивством братів Сафарових — рецидив зневажливого ставлення Росії до Азербайджану та його громадян.Примирення чи ескалація. Які прогнози щодо конфлікту Баку з МосквоюПодальші кроки Баку — затримання російських пропагандистів з агентства Sputnik, виклик на килим посла РФ, плани переходу російськомовних шкіл країни на державну мову, включення азербайджанської пропаганди, якій дозволено казати майже все на адресу Росії — це все ознаки геополітичного дистанціювання Азербайджану від Москви. Інша справа, як довго воно триватиме. Попри заклики Z-блогерів та балакучих папуг на РосТВ повторити події січня 1990-го, офіційні особи до радикальних заяв не вдаються. Це наштовхує на думку, що Кремль шукатиме з Алієвим якісь точки дотику.Відносини Баку і Москви протягом десятиліть мали вигляд дружніх, але насправді не були союзницькими. Делегація Азербайджану проголосувала на підтримку територіальної цілісності України та проти анексії Росією Криму (резолюція Генасамблеї ООН від 27 березня 2014 року), а під час повномасштабного російського вторгнення азербайджанська сторона надає Україні гуманітарну допомогу. Тобто Ільхам Алієв та його народ — на нашому боці. У нинішньому конфлікті Україна підтримала Азербайджан. "Висловив наші співчуття Азербайджану у зв’язку з убивством на території Росії братів Сафарових. Впевнений, що будуть з’ясовані всі факти. І потрібна справедливість", — заявив президент України Володимир Зеленський.На бік Баку стали й у Євросоюзі, хоча там неодноразово нарікали на проблеми з правами людини в Азербайджані. "Я глибоко стурбований повідомленнями про насильство, катування та нелюдське поводження з етнічними азербайджанцями в Росії, скоєне росіянами, що призводять навіть до загибелі людей", — написав у мережі Facebook посол ЄС в Азербайджані Петер Михалко.Не роблять заяв в Анкарі, але і без них зрозуміло, що Туреччина та її президент Раджеп Таїп Ердоган підтримує Баку. Після подій у Сирії, де завдяки ефективній підтримці турків сирійці прогнали в Росію диктатора Башара Асада, сказати криве слово на адресу Алієва Путін остерігається, оскільки в гру одразу ж вступить Ердоган. Це — перша причина, чому у Кремлі спробують охолодити конфлікт з Азербайджаном.Друга причина — Баку може згорнути спільні з Росією проекти в енергетичній сфері, що стане додатковим ударом по російській підсанкційній економіці. Через цю країну проходять ключові газопроводи регіону, а також гілка транспортного коридору "Північ-Південь". Азербайджан може закрити Росії вихід на азійські ринки, зокрема, до Ірану. Третя причина — кордон РФ та Азербайджану проходить в Дагестані, де мешкають народи, близькі до азербайджанців. Дагестан — вибухонебезпечний регіон. За час російської війни проти України там у вересні 2022 року були масові протести проти мобілізації. Простіше кажучи, за бажання Баку може розіграти дагестанську геополітичну карту.Третя причина — циркулює інформація, що справжня причина нальоту поліції на азербайджанців в Єкатеринбургу у небажанні мобілізуватися до армії окупантів. Мігранти у РФ стають жертвами примусової мобілізації, але воліють мовчати, боячись розправи. Якщо підтвердиться примус азербайджанців до служби, це потягне за собою суттєве скорочення трудових мігрантів у Росії, яка потерпає від нестачі робочих рук.А чи може конфлікт поглибитися? Війна на власній території точно не входить в плани Алієва. Позицією, яку зайняв, він демонструє Путіну, що той в регіоні вже не хазяїн і навіть не арбітр. За останнє десятиліття Азербайджан посилився економічно та у військовому плані, що дало можливість у 2023 році встановити контроль над Нагірним Карабахом. Росія навіть не сунулася захищати вірменів, зрадивши Єреван. Нині триває переговорний процес між Вірменією та Азербайджаном, і Росію до нього ніхто не запрошує. То ж не дивно, що сусіди дивляться на Азербайджан як на нового гравця — і в регіоні, і в тюркському світі. У Росії під імперським гнітом перебуває достатньо тюркських народів, які в разі послаблення Москви шукатимуть братських союзників. Мабуть, це лише мрії, й розвалювати Росію чи підпалювати Північний Кавказ Алієв не планує, але опція похитати колоса на глиняних ногах у нього є. І він нею користується.

Угорський прем’єр Віктор Орбан заявив, що його країні вдалося зупинити приєднання України до Євросоюзу. І накинувся на Брюссель зі звинуваченнями в проукраїнській політиці. Що означає чергова недружня витівка друга Путіна і Трампа?Voks2025. Як Орбан робить з угорців ворогів України й що з цього вийшлоЗ 14 квітня по 20 червня за ініціативи Орбана в Угорщині відбулося загальнонаціональне опитування населення (а не референдум) щодо підтримки угорцями вступу України до ЄС. Цифрами цього опитування нині й маніпулює глава угорського уряду. До них повернемося згодом, а спочатку нагадаємо одну цікаву річ, на яку у нас не звернули увагу. 12 квітня 2003 року в Угорщині пройшов референдум про вступ цієї країни до Європейського Союзу. Явка тоді склала 45,59%. Попередньо законодавці змінили вимоги до референдуму, — для того, щоб він відбувся, вистачило явки 25%. Тобто юридичні вимоги витримали, але на референдум прийшло навіть менше половини громадян. З них "за" членство в ЄС проголосували 83,35%, "проти" — 16,16%. Таким чином перебування Угорщини в Євросоюзі підтримали трохи більш як 3 млн із 9700 млн жителів країни. То ж коли Орбан і його поплічники наступного разу оцінюватимуть, хто має право на членство в ЄС, не зайвим буде нагадати ці цифри. Якби поріг явки лишився 50% плюс, Угорщина у 2004 році, мабуть, не вступила б до Євросоюзу.Коли відбувся цей референдум, Орбан і його партія "Фідес" були в опозиції. У 2010 році "Фідес" повернувся до влади й відтоді Орбан уже протягом 15 років на посаді прем’єр-міністра. За цей час Угорщина помітно відступила від зобов’язань, взятих на себе з членством в ЄС. Особливо щодо дотримання прав людини, свободи преси й свободи думки. Орбан вибудував автократичний режим, який підтримується лояльними ЗМІ та спирається на виборців консервативної глибинки. Їхні голоси він не вперше використовує для піарних плебісцитів.Один із таких відбувся 2 жовтня 2016 року. Угорцям пропонувалося дати відповідь на маніпулятивне питання: чи згодні вони на переміщення мігрантів до своєї держави. Євросоюз узгодив квоти для країн-членів на розселення мігрантів, але Угорщина і Словаччина оскаржили це рішення в Європейському суді. Прем’єр-міністром Словаччини, до слова, тоді був Роберт Фіцо. Він з Орбаном і нині становить головну проблему для ЄС. Так от, референдум щодо мігрантів гучно провалився через недостатню явку. Хоча з тих, хто проголосував, понад 90% висловилися проти дотримання квот для мігрантів. Що і не дивно, адже все це дійство супроводжувала масована інформаційна кампанія влади.І ось новий плебісцит, українофобський за змістом. Увесь час до нього, під час нього і після нього на угорців з усіх можливих провладних рупорів лилася брехня про Україну, українців, нами лякали, розповідали про те, що до Європи прийде війна, що угорські аграрії підуть з торбою по світу, бо європейський ринок заполонять українські продукти й так далі. Але з цим опитуванням Орбан сів у калюжу та виставив себе посміховиськом. Бо проголосували лише десь 600 тисяч осіб. Такими цифрами оперує угорська опозиція. Лідер опозиційної партії "Тиса" Петер Мядяр звинуватив уряд Угорщини у спробі легалізувати фіктивні результати опитування. Він назвав Voks2025 "пропагандистською кампанією уряду", на яку витрачено "десятків мільярдів державних грошей". За даними опозиціонера, від трьох до семи процентів розісланих бюлетенів були повернуті в різних частинах країни."Це означає, — наголосив Мадяр, — що реально "проголосувати" на папері могли максимум півмільйона. А Ґерґелі Гуляш (очільник апарату угорського прем’єра) заявив на брифінгу, що частка голосів, відданих онлайн, була мізерною порівняно з паперовими бюлетенями". То ж загальна кількість учасників за його підрахунками — не більша за 600 тис. "Повний провал", — констатував Мадяр.Результати опитування уряд легалізує… підписом державного нотаріуса. Урядовці наполягають: в опитуванні взяли участь понад два мільйони громадян. З них 95% буцімто висловилися проти членства України в ЄС. В опозиції ж переконані: Орбан розігрує комедію перед Брюсселем, цинічно використовуючи угорський та український народи. "З більш ніж двома мільйонами голосів на референдумі Voks2025 ми зупинили вступ України до ЄС", — нахвалюється угорський прем’єр.І вдається до відвертих образ українців, мовляв, "українці є невизначеним суб'єктом не з власної вини, але все ж таки. Ми навіть не знаємо, що таке Україна сьогодні, як далеко простягаються її кордони". У нашому МЗС на недружні заяви з Будапешта відреагували так: "Консультації супроводжувало агресивне нагнітання безпідставної ненависті до всього, що пов’язане з Україною. Така інформаційна кампанія триває вже багато місяців. Угорські посадовці вигадують неіснуючі загрози з боку України для безпідставного залякування угорських громадян". Додавши, що українці вважають угорців дружнім народом і вдячні за підтримку нашого народу під час повномасштабного вторгнення. Що ж до дій уряду цієї країни, то справжня мета його антиукраїнської істерії у відвертанні уваги населення з провалів соціально-економічної політики уряду на уявного зовнішнього ворога.Чи вилетить Орбан з крісла наступного року?Втім, існують підстави підозрювати, що так званий "референдум", який не має юридичної сили, не одноразова акція Орбана з паплюження України, а бомба уповільненої дії під свою державу. Після Параду рівності, який зібрав у Будапешті сотні тисяч учасників, угорський прем’єр накинувся на Брюссель, мовляв, там хочуть мати в Угорщині "проєвросоюзівський і проукраїнський уряд". Такі заяви розцінюють як спробу Орбана зіткнути лобами проєвропейську та націоналістичну частину виборців. Соцопитування кажуть про лідерство в рейтингах опозиційної партії "Тиса" та її лідера Петера Мадяра. Згідно з червневим опитуванням центру Median, "Тиса" випереджає "Фідес" з 51% проти 36% серед виборців, які вже визначилися з вибором. Крім того, ця опозиційна партія паралельно з орбанівським провела власне опитування "Голос нації", згідно з яким серед понад 1,1 мільйона людей, які заповнили анкети, 58,18% відповіли "так" на питання "Чи підтримуєте ви вступ України до Європейського Союзу?". Мадяр також євроскептик, стосовно нього не варто плекати ілюзії, але він принаймні не пропутінський політик і не українофоб.Одним словом, на парламентських виборах, які відбудуться в Угорщині у квітні наступного року зі значною часткою ймовірності "Фідес" втратить право формувати уряд, а Орбан — прем’єрську посаду. Це стане чудовою новиною для українців та наших друзів в ЄС. Проте з політичної сцени Орбан не зникне, він перейде в опозицію і гойдатиме наступників. У тому числі махаючи цифрами фейкового опитування та блокуючи схвалення парламентом згоди на приєднання України до Євросоюзу. Не тільки від сусідньої Угорщини, а ще від низки країн ЄС можна очікувати такого неприємного сюрпризу, адже ультраправі популісти багато де рвуться до владних коридорів.  TrueUA аналізував, у яких країнах цього року можна очікувати перемоги наших недругів. А у 2026-му, окрім Угорщини, де Орбан чіплятиметься за владу, розгорнеться передвиборна боротьба ще в низці країн. Приміром, французька ультраправа Марін Ле Пен закликала соратників готуватися до дочасних виборів парламенту. Також експерти припускають дочасні вибори в Словаччині, де перемога проєвропейських лібералів — наш стратегічний інтерес, адже тамтешня влада стала форпостом політики Москви. То ж українська дипломатична суб’єктність повинна спрямовуватися на підтримку в ЄС пулу наших політичних друзів та на зменшення шансів потенційних недругів, аби завершальний етап євроінтеграції відбувався без валідолу. .

TrueUA раніше розповів, чому замість трибуналу над рашистами під егідою ООН українці отримали Спеціальний трибунал для розслідування злочинів агресії Росії проти України. 25 червня, після підписання президентом України Володимиром Зеленським і генсеком Ради Європи Аленом Берсе відповідної угоди, трибунал створили. Але розглядати справи він почне лише 2026 року, коли сформуються всі його органи.У дописі в мережі Facebook заступниця керівника Офісу президента України Ірина Мудра в загальних рисах розповіла про основні положення статуту нової міжнародної судової інституції. Фіналізований текст документа складається з 54 статей. "Ми пройшли через усе: сумніви, опір, компроміси, політичний тиск", — написала Мудра. З того, чого вдалося досягнути у підсумковому документі, за яким працюватиме трибунал, можна зробити висновок — це компроміс, але точно на користь України.Три стовпи трибуналу: "трійка" без імунітету, міжнародний правочин, заочні вирокиЗлочин агресії Росії проти нашої держави починається не з дати повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року, а з 2014 року. Обвинувальні акти трибуналу, пише Мудра, "стануть юридичною правдою про те, хто почав цю війну, коли і як. Так, як це зробив Нюрнберг". Тобто буде аналог Нюрнберзького процесу? Не зовсім, але щонайменше три важливих моменти в статуті є. Перший: так звана "трійка" — президент країни-терористки Володимир Путін, прем’єр-міністр РФ Михайло Мішустін та міністр закордонних справ Сергій Лавров — не матимуть імунітету від кримінального переслідування. Кілька наших західних партнерів, передовсім США, не підтримували таку позицію. На їхню думку, якщо ці три особи отримають обвинувальні акти, це може ускладнити переговорний процес. Простіше кажучи, Дональд Трамп не зможе без серйозної критики дзвонити обвинуваченому Путіну, а потім розповідати, який той "люб’язний".Інший нюанс — судове обвинувачення перших осіб держави за акт агресії проти іншої держави може стати небезпечним прецедентом для окремих країн вільного світу, які заради геополітичних інтересів вдавалися чи вдаватимуться до сили. Очевидно, у цьому моменті й міг чинитися опір. Компромісом стало рішення про можливість винесення вироку і заочне засудження "трійки" після того, як вона позбудеться посад. Усіх інших злочинців така відстрочка не стосується.Другий момент: трибунал матиме міжнародну правосуб’єктність. Це велика перемога українських правників, оскільки спочатку нам пропонували так званий "гібридний трибунал". Коли рішення українських судів визнаватимуться іншими державами. Або не визнаватимуться. Тепер же вироки Спецтрибуналу мають визнаватися всіма. Мудра наголошує: "Основу становить стаття 8 bis Римського статуту МКС (Міжнародного кримінального суду), доповнена критеріями агресивної війни з резолюції 3314 Генасамблеї ООН".Стаття 8 bis Римського статуту визначає злочин агресії як планування, підготовку, ініціювання або здійснення особою, яка має можливість фактично контролювати або спрямовувати політичні чи військові дії держави, акту агресії, який за своїм характером, тяжкістю та масштабами є грубим порушенням міжнародного права.Згідно з резолюцією 3314 від 14.12.1974 року (ст. 1), агресією є застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності або політичної незалежності іншої держави, або яким-небудь іншим чином, несумісним зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.Марія Захарова, балакуча голова російського МЗС, вже заявила, що Росія не визнає юрисдикцію Спецтрибуналу, погрожувала державам, які його підтримують, а також Раді Європи, під егідою якої створено цю інституцію. Проте ці погрози — від немічності, адже ініціатори трибуналу знайшли юридичні підстави, які роблять відповідальність російських агресорів невідворотною. Росія апелюватиме до того, що на неї дія Римського статуту не поширюється, оскільки вона не є членом МКС, але як на члена ООН на неї поширюється дія всіх резолюцій цієї організації. Визнає вона це чи не визнає — ніяким чином не впливає на безумовну правосуб’єктність новоствореного Спецтрибуналу.Третій момент: включення механізму in absentia — тобто заочних вироків без особистої участі обвинувачених. Наприклад, трибунал по воєнних злочинах у колишній Югославії не міг засуджувати заочно, тому розгляд кримінальних справ тривав роками. В ситуації зі Спецтрибуналом, якщо все організують правильно, процес ітиме швидше.Як росіяни брешуть, що не підсудні новому СпецтрибуналуСумніви, опір, компроміси, політичний тиск — ті самі перепони, які доводилося долати при створенні суду, постануть і в його роботі. Мінімум півроку знадобиться для набору суддів, створення секретаріату суду, обрання прокурора трибуналу. На ці процеси Україна може впливати лише формально, або проханнями прискоритися. Увесь цей час Росія, яка на словах не визнає юрисдикцію Спецтрибуналу, працюватиме на підрив його авторитету. То ж варто шукати ефективну протидію гібридним атакам на суд і його майбутній склад.Наступна небезпека — у процедурі заочного засудження. Зрозуміло, що ніхто з росіян, обвинувачених в агресії проти України, добровільно на трибунал не приїде, але задля зриву засідань або затягування розгляду справ можуть відправляти відповідно дресованих адвокатів. Так Росія вже вчиняла в інших міжнародних судах, хоча спочатку гучно заявляла про її непідсудність цим судовим інституціям.Торік було два вироки судів за позовами України проти Росії. Перший — у січні. Україна звинуватила РФ у порушенні міжнародних конвенцій про боротьбу з фінансуванням тероризму та про ліквідацію всіх форм расової дискримінації. Позов стосувався порушень на Донбасі та в Криму ще до повномасштабного вторгнення. Суд задовольнив його частково, що у нас було витлумачено як історична подія, адже російські адвокати взагалі намагалися оскаржити право України на такий позов, а потім —  юрисдикцію суду.Другий вирок — ще успішніший, був винесений 25 червня 2024 року Європейським судом з прав людини (ЄСПЛ) у позові щодо порушення Росією прав людини в окупованому Криму. Незабаром, після повномасштабного вторгнення в Україну, Росію виключили з Ради Європи, вона офіційно перестала бути країною-учасницею Європейської конвенції з прав людини, а потім і сама ухвалила закон про невиконання рішень ЄСПЛ. Та попри це позивалася до цього суду проти України з абсурдними звинуваченнями у "політиці дискримінації російськомовного населення". Москва подала до ЄСПЛ дві тисячі наборів документів зі своїми претензіями, але відмовилася перекладати папірці з російської мови. Зрештою суд дійшов висновку, що російський уряд не має бажання підтримувати позов.Ці історії демонструють, як Кремль оборонятиметься під час розгляду Спецтрибуналом справ про агресію: пропаганда, тиск, маніпуляції, не виключено — підкуп окремих залучених у процесі осіб. Інакше росіяни діяти не навчені, тому українські юристи повинні сформувати системну стратегічну протидію подібного роду атакам на суд. Його утворення — половина справи. Якщо хочемо, аби у підсумку було щось схоже до другого Нюрнбергу, маємо протидіяти ворогу на юридичному та одночасно інформаційному фронті.

Друга половина червня — це час, коли в сусідній країні, з якою нам не пощастило жити поруч, згадують одну страшну подію. Подію, яка сталася рівно 30 років тому і змінила ту країну. Це — захоплення заручників у місті Будьоновськ, що на Ставропіллі.Будьоновськ і одне "але"Тоді, з 14 по 21 червня 1995 року, майже дві сотні чеченських повстанців під керівництвом Шаміля Басаєва тримали у полоні мирних жителів, після чого, внаслідок домовленостей із федеральною владою Російської Федерації (в історію увійшла телефонна розмова Басаєва із тодішнім прем’єр-міністром РФ Віктором Черномирдіним), повернулися назад до Чечні. Результатом тих подій стали 129 загиблих — в основному цивільне населення Будьоновська, а також кільканадцять чеченців та понад три десятки російських силовиків.Вважається, що саме ця подія змінила ситуацію у та навколо Чечні, власне, у Першій чеченській війні, яка розпочалася у грудні 1994-го і завершилася фактичною капітуляцією Росії перед президентськими виборами 1996 року. Той, як традиційно називають подію в російській історіографії, терористичний акт став першим подібним інцидентом в пострадянській Росії — і спровокував радикалізацію з обох сторін: як з чеченської, так і з російської.Далі був схожий інцидент у дагестанському Кизлярі (уже на початку 1996 року), низка терористичних актів (частина із яких, як підозрюють, є справою рук не чеченців, а федералів, зокрема, Федеральної служби безпеки), Друга чеченська війна, захоплення заручників у школі Беслана 2004 року, воцаріння у повоєнній Чечні родини зрадника Кадирова (головний муфтій Чеченської Республіки Ічкерія Ахмат Кадиров під час Другої чеченської перебіг на бік Кремля й отримав посаду очільника республіки). Словом, можна сказати, що з Будьоновська виросли усі подальші проблеми між Чечнею та Росією. Якби не одне "але". Усе почалося не там і не тоді.І йдеться навіть не про те, що, власне, війна Чечні за незалежність під командуванням генерала Джохара Дудаєва почалася, як уже було сказано, в середині грудня попереднього року, і не про новорічний штурм столиці Ічкерії Грозного, який став справжнім пеклом для російських окупаційних військ. (Примітка. Україна у жовтні 2022 року офіційно визнала Чечню країною, яка окупована Російською Федерацією.) Теракту в Будьоновську передувала подія, про яку навіть в умовно демократичні часи Бориса Єльцина, у ті пресловуті 90-ті, які самі росіяни називають "лихими", хоча насправді вони були ще й вільними (принаймні, на тлі нинішньої тоталітарної Росії такими точно є) — старалися не згадувати. Для прикладу — сюжет про Будьоновськ у передачі "Намедни" відомого ліберала Леоніда Парфьонова.У відео не сказано жодного слова про передумови таких жорстоких дій чеченських повстанців (ось повне відео випуску "Намедни", присвячене 1995 року). Жодного слова про щось, що передувало нападу загону Басаєва на Будьоновськ. А це "щось", між іншим, стало справжнім пеклом на землі. Пеклом, ім’я якому — Самашки.Що означає "Самашки"Це сталося 7-8 квітня 1995 року. Після бою російських окупантів з чеченськими повстанцями в районі села Самашки, що розташоване фактично на межі північної, рівнинної Чечні та південної, гірської її частини. У Самашках певний час перебував один із підрозділів армії Дудаєва, але на момент бою чеченських військ у селі не було. Та це не зупинило росіян, які розпочали, як казали тоді, на протоновоязі (що розцвів буйним цвітом у путінські часи), "зачистку".Фактично це було те саме, що Україна і світ побачили через кілька десятиліть у Бучі, Ірпені, Ізюмі. Російські військові йшли від хати до хати й убивали мирних мешканців Самашок. Тільки за офіційними даними у чеченському селі було убито 103 особи. За неофіційними — кількість жертв російських головорізів перевищила три сотні.Саме ця подія, а також подібні їй, але менші за масштабом, і спровокували чеченців до рейду на Ставропілля (як казав тоді Басаєв — аби захопити літак, дістатися до Москви і повоювати там). Але навіть ліберал Парфьонов не зв’язав ці дві події між собою: не зміг, не захотів чи не дозволили — невідомо. Відомо лише, що про Самашки в контексті подій у Будьоновську почали говорити у російських медіа тільки після Бучі. Коли ці очевидні паралелі стало просто непристойно не помічати.А до того росіяни сприймали Першу чеченську винятково через призму пісень Юрія Шевчука — про "умиравших пацанов", але не тих, кого вони убили, прийшовши на чужу землю.Або ж — присвяченої "павшим в Грозном". Йдеться про загиблих федералів, тобто окупантів, а не про захисників своєї столиці.Уроки для України і ЄвропиІ українці, на жаль, сприймали ту війну російськими очима. Бо дивилися російське телебачення з позицією пропаганди РФ, а деякі українські телеканали ретранслювали російське "Останкино". З одного боку пропаганда критикувала президента Єльцина за ту війну (були в історії Росії й такі неймовірні часи), а з іншого — демонструвала чеченців як звірів і нелюдів.А слова Шаміля Басаєва, які були сказані там, у Будьоновську, навряд чи мелькали на російських федеральних каналах. Хоча тепер, на четвертому році повномасштабної війни, переживши (а хтось і не пережив…) не одну сотню ракетних атак по тилових містах — ми чудово розуміємо, чому чеченці страчували, як-то кажуть, без суду та слідства російських льотчиків.Тоді ж українці були на боці агресора. Не усі, але тих, хто підтримував Чечню (зокрема, буквально, зі зброєю в руках), було дуже і дуже мало. Майже усе українське суспільство співчувало російським військовим, яких командування, кинуло у практично м’ясний штурм Грозного. Співчувало, не розуміючи, не передчуваючи, що рано чи пізно усе це дійде і до нас.А воно і дійшло. І Буча перетворилася на Самашки. І Маріуполь перетворився на знищений російською авіацією Грозний. І колишні українські чиновники та політики перетворилися на Ахмата Кадирова — на щастя, лише на провінційному, обласному рівні, а не на рівні усієї країни. З 2022 року Україна переживає рівно те, що Чечня пережила три десятиліття тому. На жаль, українці не навчилися на чужій трагедії — тому пережили свою. Залишається тільки вірити в те, що європейці не повторять українських помилок — і не дочекаються своїх Самашок, своєї Бучі. І допоможуть Україні зупинити країну-агресора. Яка хоч у 90-х, хоч у 20-х, хоч у XVI столітті — коли московитські війська Івана Грозного вирізали мешканців Великого Новгорода, які, так само як і чеченці, як і українці, просто хотіли жити власним життям, а не під кривавою владою Кремля.

Документи, ухвалені лідерами країн-членів Північноатлантичного військово-політичного блоку, можна вважати успішними для самих цих країн і для України. Хоча ще в день початку саміту вистачало прогнозів щодо його провального перебігу.Які неприємності прогнозували перед самітом За першого президентського терміну Трамп постійно сварився з партнерами по Альянсу і навіть погрожував, що Америка вийде з його складу через нерівномірність фінансового внеску США та інших країн-членів. З його поверненням до Овального кабінету у порядок денний повернулася й вимога про 5% ВВП кожного учасника оборонного блоку у спільну казну. Низка країн-членів відмовлялася це робити — Словаччина, Угорщина, Іспанія та інші. Раніше TrueUA аналізував, хто в Альянсі грає на боці Путіна, і хто — розкольник. Йшлося про прем’єрів Словаччини Робера Фіцо й Угорщини Віктора Орбана — вони відзначилися і в Гаазі, що ні для кого не стало несподіванкою. Підготовка до саміту НАТО велася задовго до його старту, представники країн-учасниць узгоджували спірні моменти, а саме — виділення до 2035 року у спільний бюджет суми в 5% ВВП, збільшення чисельності армійських підрозділів та формат продовження допомоги Україні. Попри те, що генсек Альянсу Марк Рютте озвучував у загальних рисах результати домовленостей, у консенсус щодо них не вірили до останньої хвилини. Основна причина сепсису — Дональд Трамп. Ніхто не знав, з яким настроєм він прилетів до Гааги й що там може вткнути. Особливо на тлі ізраїльсько-іранської війни, в якій Америка виступила на боці Ізраїлю, завдавши ракетно-бомбових ударів по трьох ядерних об’єктах Ірану.Трамп вважає їх успішними, але з його позицією згодні не всі. Критики закидають американцям порушення міжнародного права (і не тільки Росія та Китай, подібні думки витають і в Європі). А поки президент США летів до Гааги, низка ЗМІ, які пов’язують з впливом демократів, із посиланням на джерела в американській розвідці повідомили, що шкода, завдана атакованим іранським об’єктам, є незначною. Це дуже розлютило Трампа. У власній соцмережі у Truth він назвав такі повідомлення "рейковими", наголосив, що цілі атаки повністю знищені. Здавалося, від люті лідер США накаже розвернути літак назад. Або відмовиться голосувати за підсумкове комюніке.Підготовку до саміту супроводжували загрозливі публікації ЗМІ. Одна з таких — у Financial Times: Трамп може змінити підхід США до 5 статті статуту НАТО, яка говорить про спільну оборону країн-учасниць у разі нападу на них. Страхи нагнітав сам американський президент сказаним перед відльотом до Нідерландів."Існує безліч тлумачень статті 5. Але я зобов'язуюсь бути їхнім другом, знаєте, я подружився з багатьма з цих лідерів (держав НАТО). Я прагну рятувати життя людей. А точне визначення статті 5 я дам, коли приїду туди (на саміт Альянсу, — ред.)", — багатозначно заявив він. Ці слова витлумачили як відвертий шантаж передовсім європейських партнерів по блоку, які до останнього не погоджувалися на виділення 5% ВВП на спільну оборону. Також вистачало доволі неприємних публікацій для України. Особливо тих, де принижувалася роль нашої держави на цьому саміті. Мовляв, американці проти фінансування НАТО військової допомоги українцям, Трамп не хоче зустрічатися з Зеленським, тому на закрите засідання членів блоку українського президента не позвуть, тільки на звану вечерю 24 червня, яку для гостей влаштовує королівська родина Нідерландів. Перебіг подій на саміті був кардинально іншим, аніж пророчили. Хоча у середу зранку всіх роздратував проросійський Віктор Орбан, який не перший місяць вдається до різних інсинуацій про Україну заради утримання при владі в Угорщині. "У НАТО немає справ в Україні. Україна, як і Росія, не є членом НАТО, і моє завдання, щоб так і лишалося. Я не думаю, що Росія становить яку-небудь реальну загрозу для НАТО. Бо ми набагато сильніші", — сипав заявами угорський прем’єр.Він також дозволив собі кілька нахабних реплік у бік українського глави держави. Минуло кілька годин — і той самий Орбан спільно зі своїм словацьким "братом по розуму" Фіцо підтримали всі документи саміту НАТО. Що змінилося, і хто все змінив?Сценарій Рютте. Як генсек Альянсу піддобрив Трампа лестощамиУчасники саміту затвердили ключові для себе і для нас речі. Перше: домовилися про збільшення військових видатків до 3,5% ВВП, ще 1,5% — невійськові видатки, але пов’язані з безпекою та обороною. Загалом — 5% для всіх, окрім США. Американці й так найбільше вкладають в НАТО, тепер інші члени муситимуть до 2035 року догнати їх саме по військових видатках. Видатки на інфраструктуру в Європі американці не фінансуватимуть. Проти суттєвого збільшення виплат у бюджет НАТО виступила тільки Іспанія. Трамп пояснив Мадриду, що він усе одно заплатить, тільки в інший спосіб.Рішення про фінансування — дуже важливе для нас, оскільки країни-члени наголосили на тому, що захист України є частиною гарантування безпеки всього НАТО. "Ми стоїмо з Україною у її прагненні до миру і будемо продовжувати підтримувати її на її незворотному шляху до членства в НАТО", — заявив генсек Рютте. І наголосив: уже цього року українським Збройним силам буде надана суттєва підтримка. Так, на полях саміту не було засідання Ради Україна-НАТО і не звучало обіцянок членства, але потрібно бути реалістами — з тих політичних рішень, які були потрібні Україні тут і зараз, ухвалили всі. До питання про членство союзники повернуться за дещо інших обставин.Друге: Росію визнано довгостроковою загрозою для всього Альянсу. Тобто єдиною державою, яка становить безпосередню загрозу для євроатлантичної безпеки, є Росія. До того ж країну-агресора союзники визнали головною причиною для зростання оборонних витрат країн-членів блоку. Це надзвичайно важливе рішення, воно забороняє якісь сепаратні домовленості членів Альянсу з Росією, які загрожуватимуть всім союзникам. Для нас це означає, що без консенсусу в рамках НАТО не може бути жодних рішень щодо російської агресії проти України. Простіше кажучи, ніхто від нас не втомився і ніхто нас не здав, як на це сподівалися в Кремлі.Третє: всі учасники блоку підтвердили вірність 5 статті Вашингтонського договору. Це свідчить про задоволення Трампа рішенням про зростання витрат союзників. Стаття 5 Вашингтонського договору, також відома як принцип колективної оборони, є центральним положенням Північноатлантичного договору. Вона стверджує, що збройний напад на одну або декілька країн-членів НАТО у Європі чи Північній Америці вважатиметься нападом на весь Альянс. У разі такого нападу кожна країна-член зобов'язана надати допомогу тій, що зазнала нападу, шляхом вжиття будь-яких заходів, які вважатимуться необхідними, включаючи застосування збройної сили.Четверте — це вже не спільне рішення, а безпосередньо американського президента. Попри песимізм багатьох експертів, зустріч глави Білого лому з Володимиром Зеленським на полях саміту відбулася, вона тривала 45 хвилин. Після переговорів можна очікувати, як мінімум, посилення нашої ППО системами Patriot, як максимум — якоюсь мірою продовження постачання Америкою зброї. Також із заяв Трампа напрошується обережний висновок: він зрозумів, що у продовженні війни винен Путін і з ним потрібно щось робити.Чому Трамп здивував дружнім налаштуванням до учасників саміту? Висловимо припущення, що головним сценаристом і постановником вдалої зустрічі в Гаазі був Рютте. Тільки завдяки його дипломатичному хисту вдалося, здавалося б, неймовірне. Перед зустріччю глава Америки виклав у соцмережі особисте повідомлення від генсека НАТО, де той йому лестив: високо оцінив внесок президента США у збільшення європейських оборонних витрат та зробив особливий акцент на "надзвичайних" ударах по Ірану.А під час спільної з Трампом прес-конференції всіляко нахвалював за лідерство й назвав "татком". Втім, потім заявив, що його слова про "татка" не так зрозуміли."В Європі я іноді чую, як країни запитують: "Марку, США залишаться з нами?". І я кажу, що це трохи нагадує, як маленька дитина запитує тата: "Татку, ти залишишся з нами?". Слово "татку" я вжив у цьому сенсі, а не називав президента Трампа "татком", — сказав Рютте.Комусь підлабузництво Рютте не сподобалося, але завдання він виконав: спільне комюніке ухвалили консенсусом. То ж мета виправдала засоби.І знову чути голоси скептиків: обіцянки в комюніке не означають, що їх виконуватимуть, а Трамп ще матиме нагоду висловити багато претензій партнерам по НАТО за зволікання з видатками на оборону. Такі ризики існують і вони високі. Але перший етап пройдено успішно. Наступні проблеми вирішуватимуться в міру їхньої нагальності.

Після нестабільних перших двох років повномасштабного вторгнення ринок житла почав стабілізуватися: відновлюються обсяги продажів нерухомості на первинному ринку, а на вторинному ринку — збільшується кількість укладених угод. Ці тренди дають важливий сигнал — про повернення довіри ринку. А перед інвестором постає вічне питання: де краще купити житло — у новобудові чи старому житловому фонді.Ризики "первинки" і "вторинки"Порівнюючи первинний і вторинний ринок, можна знайти як переваги, так і недоліки у кожному з варіантів. До "плюсів" "первинки" можна віднести застосування сучасних технологій та енергоефективності, гарантії від забудовника із позитивною репутацією і можливість придбати житло "під ключ", цінові переваги на етапі котловану, а також акції та розстрочки, можливість стати учасником державних іпотечних програм "єОселя" та "єВідновлення"."Основним ризиком, як і раніше, залишається ймовірність недобудови. Це постійна особливість українського ринку, що була актуальною і до повномасштабного вторгнення. Якщо забудовник не має достатніх ресурсів або стійкої ділової репутації — існує ризик, що обʼєкт не буде завершено. За спостереженнями ЛУН, цей ризик залишається стабільним і не демонструє нових типів загроз", — зазначив у коментарі бренд- та бізнес-директор ЛУН Денис Суділковський.За даними оглядачки ринку нерухомості Вікторії Берещак, станом на зараз середні затримки із введенням в експлуатацію становлять від 18 до 24 місяців. "Тобто звичні нам терміни до великої війни виросли в 6-8 разів і навіть у тих, хто вважався лідером ринку із достатніми темпами", — зауважує експертка.Вона називає кілька причин такої ситуації. З ключових — гострий дефіцит кваліфікованих будівельників через мобілізаційні процеси та конкуренцію — як з боку забудовників, так і держави, за кадри. Також серед причин — відсутність можливості та/або волі будувати за свої кошти у значної кількості компаній, які остерігаються нарощувати темпи будівництва в умовах обмеженого попиту.Ще одна причина — залежність деяких гравців від інвесторів: українці не поспішають нині нести гроші у відділи продажів, а реальний обсяг платоспроможного попиту коливається від 12 до 20% залежно від сезону. Так, у теплий період, коли майданчики оживають, він дещо вищий, а восени й взимку, в очікуванні енергетичного терору з боку РФ — нижчий. Залишаються також питання і до фінансових моделей забудовників: не всі компанії мають достатній запас міцності, щоб вижити у непрості часи.Купуючи житло на вторинному ринку, є можливість заселитися одразу у районі з розвиненою інфраструктурою, перевірити реальний стан квартири, а також — доступність програм іпотеки. Водночас інвестор має певні ризики. За словами експертів, у цьому сегменті додаються деякі нові обставини, пов’язані з умовами війни. Зокрема, розв'язання юридичних питань щодо оформлення угод з власниками житла, які перебувають за кордоном або на фронті."Можливі юридичні ризики у випадках, коли колишні чи потенційні спадкоємці житла перебувають у лавах ЗСУ. Вони можуть бути виключені з процесів спадкування чи продажу через фізичну відсутність або затримки в комунікації. Такі випадки є точковими, але останнім часом трапляються частіше", — пояснює Денис Суділковський.Окремо питання безпекового фактора і ліквідності в певних прифронтових регіонах: Харків, Херсон, Суми, Миколаїв і міста Донецької області, додає пані Вікторія. На її думку, до ризиків можна віднести розповсюджену практику завищення власниками ціни та її не відповідність реальній якості активу. За спостереженнями, націнка може бути від 25 до 50% — залежно від суб’єктивного бачення власників.Актуальна закономірністьВодночас на українському ринку зберігається тенденція: первинна нерухомість залишається вигідним інструментом для інвестицій, а вторинне житло обирають переважно для власного проживання."Первинне житло зазвичай цікаве для довгострокової інвестиції з можливим зростанням вартості після завершення будівництва. Вторинне — оптимальне для тих, хто прагне швидкого заселення або більш гнучкого перепродажу, — зауважив Денис Суділковський і додав: Однак, за даними ЛУН, у нинішніх умовах розподіл не завжди лінійний — фактори безпеки, укриттів, інфраструктури та репутації забудовника мають дедалі більше значення при прийнятті рішень".Вікторія Берещак переконана: ця теза — робоча раціональна гіпотеза. По-перше, термін введення в експлуатацію первинки подовжився. По-друге, якщо власник продає нерухомість у новобудові раніше, ніж через три роки після придбання, то мусить сплатити додатковий податок 5%, що вкупі з оплатою відрахувань у Пенсійний фонд, військовим збором, додатковими платежами виливається в доволі помітну суму. "Якщо ви інвестуєте в "первинку", обравши надійного гравця з ліквідним продуктом і перевіреною історією, прагнете заробити на різниці ціни квадрата на етапі входу і по завершенню — варто зачекати", — радить експертка.Водночас "вторинка", на її думку, зручна для швидкого заселення або фліпу (перепродажу), особливо якщо квартира в районі з високим попитом. Хоча, маржа на перепродажі часто нижча, ніж на первинці.Утім, існують варіанти інвестиційної стратегії: це може бути мікс оренди (короткострокова/довгострокова) чи фліпінг-стратегія (купили, видозмінили, зробили ремонт — перепродали чи здають в оренду).Ірина Міхальова, CMO Alliance Novobud"Попри всі виклики, цьогоріч ми бачимо чітку тенденцію до відновлення попиту. Ринок адаптувався до реалій воєнного часу, і ключові інвестори — зокрема українці, а для бізнес-класу — часто іноземці, все частіше обирають новобудови як інструмент збереження та примноження капіталу. В найближчі 2-3 роки очікуємо, що обсяги інвестицій у первинне житло зростатимуть на 10-15% щорічно, активізується попит на дохідну нерухомість і нерухомість бізнес-класу, а основну роль відіграватимуть довіра до бренду забудовника та безпечність локації. У сегменті столичного бізнес-класу невдовзі спостерігатиметься дефіцит готового житла, адже далеко не всі девелопери відновили будівництво. Подібною ситуація буде й в столичному комфорт-класі, де готові квартири розкуповуються швидше, ніж стартують нові проекти. До речі, за час повномасштабного вторгнення ми здали в експлуатацію 12 будинків на понад 1300 квартир у Броварах і в Києві. Alliance Novobud ввів у експлуатацію клубний будинок Illinsky House, ми продовжуємо активно будувати преміальний проект Montreal House. Для того, щоб забезпечити максимальний захист інвесторів, в Alliance Novobud ми реалізуємо кілька ключових підходів, зокрема: прозорість юридичної моделі, фінансова стабільність компанії, етапність будівництва та внутрішній контроль.Водночас ми продовжуємо адаптуватися до потреб ринку, пропонуючи інвесторам розтермінування, які доступніші за банківські іпотеки: на різні терміни та з мінімальним першим внеском від 10% — у проектах, які будуються, від 30% — у готових, гнучке ціноутворення для інвесторів, які купують нерухомість "на котловані", програма підтримки військових, педагогів, лікарів та переселенців з пільговими умовами тощо.Переваги первинної нерухомості над вторинною очевидні та вагомі. Наприклад, сучасні планування з ширшими дверними отворами, просторішими санвузлами, принципами інклюзивності, нові та надійні інженерні системи комунікацій, безпечна та надійна монолітно-каркасна технологія будівництва, енергоефективність, альтернативні способи енергозабезпечення. Наші житлові проекти — це повноцінні житлові простори з громадськими просторами, комерційними приміщеннями, соціальною та рекреаційною складовими тощо.Тому конкуренція з боку вторинного ринку є, однак вона не є визначальною. Щоб утримувати конкурентну перевагу, ми вдосконалюємо сервіси для покупців, впроваджуємо індивідуальні підходи до кожного інвестора, постійно оновлюємо архітектурні та технологічні рішення в наших проектах", — резюмує Ірина Міхальова.Поширені помилкиНе поодинокими є випадки, коли інвестори, обираючи між первинним і вторинним ринком, припускаються поширених помилок.Серед прихованих хибних рішень Вікторія Берещак виділяє невизначеність із метою інвестицій: перепродаж, оренда чи покращення житла для сім’ї. Але саме вона дозволяє отримати чітке розуміння: хто є кінцевим споживачем, а також які його очікування щодо локації, інфраструктури комплексу, просторового зонування та планування квартири."Варто переконатися, щоб кількість інвестиційних лотів у проектах комплексної забудови на десятки тисяч квадратних метрів не перевищує 15% житлової площі, або 20% — для районів з високим попитом. І не обирати очевидні варіанти — на кшталт однокімнатної квартири на 40 кв.м, оскільки в певний момент ними наповниться ринок, що призведе до демпінгування цін", — радить оглядачка.Серед неочевидних ризиків на вторинному ринку — стан інженерних комунікацій і зношеності будинку. Правильна інвестиціяВочевидь, у виборі об'єкта нерухомості найголовнішим є питання кінцевої інвестиційної мети, оскільки від відповіді на нього залежить стратегія дій. Реалізовуючи план дій, варто зважати на велику кількість змінних даних і на ринкові індикатори.Так, Київ залишається найбільш ліквідним і прогнозованим ринком: він виграє у довгостроковій перспективі, адже попит на житло у столиці не зникне. Утім, є "але": дорожчий "вхідний квиток" і терміни введення об’єктів в експлуатацію. Західні регіони (зокрема, Львів, Івано-Франківськ), на перший погляд, дають шанс на вищу динаміку росту — особливо на тлі внутрішньої міграції, але у певний момент загрожує перенасиченням. Уже нині окремі регіональні ринки перенасичені, особливо в сегменті дохідної нерухомості в рекреаційних містечках."Важливо не лише обирати між “первинкою” і “вторинкою”, а чітко розуміти свою мету — і глибоко перевіряти об’єкти", — підсумував Денис Суділковський.На думку Вікторії Верещак, компромісом є диверсифікація. Інвестор, який розглядає 2–3 обʼєкти в різних містах, краще захищає свій капітал.

У ніч на 22 червня американці атакували ядерні об’єкти Ірану, серед них завод зі збагачення урану у Фордо. Тепер світ застиг в очікуванні не так відповіді Тегерана, адже між ним і США у технологіях — прірва, як ризику єднання авторитарних режимів.Несподіваний удар американців насправді був добре підготовленим TrueUA та й переважна більшість експертів з початком ізраїльсько-іранської війни були скептичними щодо участі у ній Сполучених Штатів на боці Ізраїлю. Хоча ця держава традиційно має особливі стосунки зі США, проте з Вашингтона лунала дивна риторика. Так, держсекретар Марко Рубіо назвав дії ізраїльтян "односторонніми" і наголосив, що Штати в ударах по Ірану участі не беруть, їхній пріоритет — захист американських сил у регіоні. 19 червня прес-секретарка Білого дому Керолайн Левітт зацитувала заяву Трампа: "З огляду на те, що існує значна ймовірність переговорів з Іраном у найближчому майбутньому, я ухвалю рішення про участь у них протягом наступних двох тижнів". Скептики одразу згадали про "мир між Україною та Росією за 24 години" та про "пекельні санкції" проти Росії, які американський президент обіцяв ввести вже давно. Але після потужного ракетного удару по іранських ядерних об’єктах під назвою "Опівнічний молот" і відповідних коментарів американських посадовців стає зрозумілим, що перед світом розігрувався спектакль, в якому американці мали зіграти в другому акті. В першому зіграв Ізраїль, розпочавши ракетні обстріли Ірану, наразившись на відповідь іранців. Підготовка плану ударів по Ірану зайняла кілька місяців, а безпосереднє позиціювання американських сил на ударних позиціях — кілька тижнів, запевняє глава Пентагону Піт Гегсет. З цього можна зробити припущення, що задумка позбавити Тегеран можливостей реалізувати власну ядерну програму з’явилася на початку лютого під час першої зустрічі Трампа з ізраїльським прем’єром Беньяміном Нетаньягу, а конкретні обриси — на зустрічі між ними 7 квітня. От і кілька місяців, про які каже Гегсет. А розмови про переговори з боку американців могли бути відволікаючим маневром.Тобто Ізраїль викликав вогонь на себе, так би мовити "відкрився", показав, де має систему ППО, а де у ній дірки. "Ми працювали як команда, як, можливо, жодна команда не працювала раніше. І ми пройшли довгий шлях до того, щоб стерти цю жахливу загрозу для Ізраїлю. Я хочу подякувати ізраїльським військовим за чудову роботу, яку вони виконали", — заявив Трамп із вдячністю Нетаньягу. Він також попередив іранську владу: "Буде або мир, або трагедія для Ірану — набагато більша, ніж та, свідками якої ми стали за останні вісім днів". Якщо вона не захоче миру, тоді будуть "переслідуватися інші цілі з такою ж точністю, швидкістю і майстерністю". Отже, Трамп наполягає на повній капітуляції Ірану, інакше обіцяє вдарити ще сильніше.Як відповів і як відповість Іран: воюватиме, здасться, там скинуть владу ісламістівВідповідь Ірану виявилася слабкою. Їхній пропагандист, заступник державної телерадіокомпанії Хасан Абедіні заявив: три ядерних об’єкти, по яких ударили американці, були завчасно евакуйовані. Це відверта спроба видати бажане за дійсне. По-перше, ці об’єкти також атакувалися Ізраїлем, але не так потужно. Тобто їм уже було завдано серйозної шкоди. По-друге, евакуювати за кілька днів центрифуги із заводу зі збагачення урану в Фордо — казки. Таке технологічно неможливо. По-третє, якби відбувалася евакуація, а це не голка в копиці сіна, то процес було б видно із супутників і били б не тільки по відомих об’єктах, а й по тих''', куди могли евакуювати. Тому радше праві ті, хто вважає, що ядерну програму Ірану американські удари відкинули років на 3-5.Іранці почали апелювати до ООН та інших міжнародних структур. Їх навіть підтримав генсек Організації об’єднаних націй Антоніу Гутерріш. Який, нагадаємо, їздив до Росії і там обнімався з Путіним. Його глибока занепокоєність ні н кого не впливає. Підтримали єменські терористи хусити, іранські проксі. Російські офіційні особи через своє МЗС назвали дії американців "безвідповідальним рішенням, яке порушує статут ООН, міжнародне право" і так далі. Головний злочинець ХХІ століття заговорив про міжнародне право? Сьогодні міністр закордонних справ Ірану Аббас Арагчі планував переговори у Москві. Попередньо він нагадав, що Росія та Іран — стратегічні партнери, тому "завжди консультуються один з одним та узгоджують позиції". Майже стовідсотково можна стверджувати, що на допомогу Ірану Росія не прийде. А якщо спробує рипнутися, отримає "пекельні санкції", а може й ще більше.Також Іран намагається налагодити дипломатію, шукаючи, хто б за нього заступився. Особливо серед тих країн, які, попри багаторічні міжнародні санкції, купляють іранську нафту, гроші від чого Тегеран пускає на ракети, дрони та на ядерні дослідження. Найбільший з імпортерів — Китай, також нагадав про міжнародне право, засудив удари і закликав до деескалації. Стандартна заява для МЗС цієї держави. Яка, насправді, в разі посилення війни на Близькому Сході, отримає важкі наслідки для своєї економіки, оскільки іранська нафта до Китаю вже не піде.Європейці запропонували іранцям повернутися до переговорів із ядерної програми. Правда, це було ще до американських ударів. Наскільки відомо, іранська влада від пропозицій Європи відмовилася. Після атаки Стелсів на ядерні об’єкти Ірану глава Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн висловила спільну позицію ЄС: Тегеран має сісти за стіл переговорів."Іран ніколи не повинен отримати бомбу ", — написала вона в соцмережі Х.Також пані Урсула висловила переконання, що "зараз для Ірану настав момент долучитися до надійного дипломатичного рішення". Фактично, Євросоюз став на бік США, просто без потреби не акцентував на методах, якими діяли американці. До негайних переговорів зі США закликали іранську владу й у Берліні та інших столицях.Таким чином можна зробити кілька висновків. Перший: у світі немає жодної держави, яка б після атаки США на Іран гучно заявила, що стане поруч з іранцями. Заяви про статут ООН і міжнародне право — це щоб не зганьбитися мовчанкою. Другий висновок: самостійно боротися навіть з ізраїльськими ракетними ударами ППО Ірану нездатне. Скільки в іранців лишилося балістичних ракет, невідомо, та навряд чи їх там тисячі. А от "шахедів" — багато. Тому певний час іранці ще можуть запускати по Ізраїлю БпЛА та залишки ракет. Здатні вони дістати й до американських військових баз у близькосхідному регіоні. Очевидно, до цього готові, й ППО там посилена.Третій висновок: технологічно іранці пасуть задніх у порівнянні з можливостями Ізраїлю, не кажучи про американські. Тому продовження спротиву без союзників та постійного постачання зброї — просте відтягування кінця. Приміром, на наміри іранців заблокувати Ормузьку протоку держсекретар Марко Рубіо відреагував наступним чином:"У нас було три цілі. Ми вразили ці три цілі. З рішучою силою, і це була суть місії, і це те, чого ми досягли. Що буде далі, залежить від їхніх дій. Вони хочуть переговорів? Ми готові до переговорів. Вони хочуть хитрувати і робити небезпечні речі? У нас є відповіді".Четвертий висновок: попри надію, антивладних протестів в Ірані немає. Американці кажуть, що не планують змінювати там владу. Втім, Вашингтон влаштовує відносно мирний перехід влади в Ірані від ісламістів до здатних до переговорів фігур. Іран — багатоетнічна держава з купою заморожених проблем, тому громадянська війна там — дуже поганий сценарій.П’ятий висновок стосується України: ізраїльсько-іранська війна, а тепер ще й удар американців по Ірану — відволікають світову громадськість від російської війни проти нас. Її затягування — нам не на руку. З одного боку, українці на боці американців, адже Іран — союзник Росії. З іншого, потрібно готуватися до російських маніпуляцій на кшталт "раз Америці можна бомбити, то які питання до нас".Нагадаємо насамкінець заяви Трампа річної давності. У травні 2024 року видання The Washington Post переповідало, що тоді ще майбутній кандидат у президенти на одному із заходів сказав: якби при його президентстві Росія напала на Україну, він би розбомбив Москву. Напала Росія на нас при Джо Байдену, але Трампу нічого не заважає проявити щодо неї "мир через силу" вже як президент. Ба більше, давно пора….

Військові, які після тяжких поранень на фронті дивом залишились в живих, зазвичай, називають момент свого порятунку другим днем народження. Та для 24-річного буковинця Вадима Гільчука ця фраза набула в житті буквального значення: ворожа міна ледь не обірвала життя захисника якраз в день його появи на світ. Втім, життя не просто перемогло, а відкрило для хлопця нові кар’єрні можливості й тепер ветеран представляє Україну на міжнародній спортивній арені. Своєю історією колишній військовий поділився з нашим виданням.Мрія, що стала професієюВадим Гільчук родом з села Біла, що Чернівецькій області. Досягнувши повноліття, підписав контракт з Державною прикордонною службою. Здебільшого — ніс службу на західних кордонах України.В день повномасштабного вторгнення йому зателефонували з його загону та наказали з'явитися на службі. Прикордонників укомплектували зброєю. Спочатку Вадима разом з колегами по службі перекинули на Північ — на кордон з Білоруссю, а в лютому 2023 року він потрапив на оборону Бахмута."Гасло прикордонників — перші з честю, бо перший бій завжди приймають прикордонники. Тоді збирали зведений загін з кожного підрозділу. Мене одразу перевели в Третій прикордонний загін, а потім я опинився під Бахмутом", — згадує військовий.Бої за місто тоді були запеклими. Вадим пригадує, що було важко, але страху не відчувалося. Під час свого другого бойового виходу військовий дістав важке поранення і ледь не загинув. Це сталося 19 лютого 2023 року, у день його народження."Я відходив від свого першого бойового виходу, коли у нас загинуло троє людей з групи. Та потім в підвал, де ми перебували, зайшов командир і сказав, що йдуть постійні штурми і треба знову збиратися та йти відбивати атаки", — пригадує ветеран.Вадим з побратимами розумів, що ситуація критична і встояти невеликою кількістю військових проти ворожої орди шансів небагато. Втім, наказ є наказ, то ж прикордонникам довелося вступити в бій. Росіяни вже суттєво просунулися в міській забудові, тому Вадим фактично заходив на ворожі позиції.На тлі запеклих вуличних боїв чоловік з побратимами зайняли оборону в покинутій хаті. У сусідній будівлі, буквально за 70 метрів від прикордонників, облаштувався ворог."Вони чекали, ми чекали, але хтось мав почати бій. Я побачив ворога і відкрив вогонь. І з цього почалася запекла сутичка між нами та ними. Наші поклали в сусідній хаті двох людей, а потім прилетіла в нашу хату 120-мм міна, але вона не розірвалася", — розповідає Вадим.Зробивши ризиковану вилазку, побратим нашого героя вбив ще двох окупантів, тим самим розчистивши шлях для відходу групи. Втім, відступати прикордонникам не дозволили — треба було тримати оборону. В цей час почався масований артилерійський обстріл."Вони стріляли вже і по нам, і по своїм, без розбору", — каже військовий. В результаті — влучила ще одна міна. І вона розірвалася…"Мені відірвало обидві ноги, а мій побратим тоді стік кров'ю, а потім загинув…" — з болем згадує Вадим.Захиснику швидко надали першу допомогу, наклали турнікети, а потім він втратив свідомість. Отямився військовий від відчуття, що його кудись тягнуть."Мене тягнули по вулиці до евакуаційної автівки. Вона чекала метрів в п'ятистах від нас і весь цей шлях мене тягнули по землі", — говорить ветеран."Мене підтримувало все село" Два дні після поранення Вадим провів в комі. Прокинувся у Дніпрі в лікарні та зрозумів, що одну ногу втратив повністю, а інша — ампутована вище коліна. За словами військового, це не змусило його впасти у відчай, адже там, на полі бою, чоловік взагалі вже прощався з життям і думав, що засинає востаннє"Коли мені відірвало ноги, то я думав, що помираю. Це важко описати словами. Очі закриваються, і думаєш, що прийшов твій час. А потім ти просинаєшся в лікарні й розумієш: "О! Я живий". Без ніг, але живий", — розповідає військовий.Вадиму пощастило. В підтримку військового "включилася" родина і майже все його село."Люди робили все, щоб я зміг нормально прожити цей період. Це дуже сильно допомогло", — каже хлопець.Лікування і реабілітація тривали довго. Коли ж настав час протезуватися, спеціалісти реабілітаційного центру вагалися, чи варто їм взагалі братися за такий складний випадок. Та все ж ризикнули й розробили для Вадима спеціальний корсет з протезом.Згодом, американська місія подарувала чоловікові більш технологічні "ноги", і зараз Вадим вже більш-менш впевнено почується при ходьбі.Шлях чемпіонаА от спортивної впевненості військовому точно не бракує. Ще під час реабілітації військовий серйозно захопився спортом. Згодом від друга Вадим дізнався про ветеранські змагання з адаптивного спорту Invictus Games та Air Force. Ветеран одразу пройшов відбір і під час перших змагань виборов для України два "золота" в паверліфтингу і волейболі сидячи, а також "срібло" у веслуванні на тренажерах.Зараз Вадим дотичний до організації ветеранських спортивних активностей в Україні. Разом з однодумцями хоче назбирати кошти на центр спортивної реабілітації, щоб готувати ветеранів для міжнародних змагань та прославляти Україну."Україна бореться багато років. Це боротьба за справедливість. Здатися — неможливо", — резюмував Вадим Гільчук.Отримати допомогу українцям з інвалідністю можна на сайті організації EnableMe Ukraine. Ви можете поставити запитання експерту та отримати безкоштовну допомогу у спільноті EnableMe.

The Telegraph констатує: США покидають Україну. І це не російський наратив, а логічний висновок щодо політики 47-го президента Америки. Наступною буде Європа?Чергову скандальну заяву Дональд Трамп зробив на саміті G7 у Канаді: "Барак Обама й особа на імʼя Трюдо (Джастін Трюдо, екс-прем’єр Канади, — ред.) не хотіли, щоб Росія була в G8. І я б сказав, що це була помилка. Бо інакше у нас зараз не було б війни, якби Росія була у G8". Тобто президент США приїздить до сусідньої держави, яка приймає у себе зібрання найвпливовіших країн світу, і розповідає, що попередник та однопартієць нинішнього прем’єра Канади Марка Карні 11 років тому вчинив те, що не схвалює Трамп. Дипломатія по-американськи…При тому, що вигнання Росії з тоді ще "Великої вісімки" повністю відповідало міжнародному праву. Це відбулося 18 березня 2014 року після того, як Росія спробувала легітимізувати анексію Криму договором про "прийняття" півострова і міста Севастополя до складу РФ. Правоту рішення найбагатших держав 27 березня 2014 року підтвердила ООН, ухваливши Резолюцію Генасамблеї про територіальну цілісність України. Документ підтримали 100 країн, США були серед його ініціаторів.Відтоді Вашингтон підтримував нашу державу. При Обамі — переважно на словах, за першого президентства Трампа нам дали "Джавеліни", при Джо Байдену військово-технічна допомога була потужною, а зараз її американці ставлять на паузу. Ситуація навіть гірша: між Білим домом і Кремлем починається нове перезавантаження відносин. Пригадаймо, скільки їх уже було і чим вони закінчувалися.Від Кеннеді до Трампа: скільки разів американці наступали на одні й ті ж грабліОбмежимося ближчими до нас згадками про відносини Вашингтона з Москвою після Другої світової війни. Зауважимо, що в сучасній російській міфології про ту війну уникають теми американського ленд-лізу, завдяки якому СРСР отримував військову і гуманітарну допомогу на мільйони доларів. Отже, після смерті Сталіна і приходу до влади Микити Хрущова між США й СРСР відбулася перша невдала спроба перезавантажити відносини на тлі холодної війни. У 1962-му за президента Джона Кеннеді навіть було створене Товариство радянсько-американської дружби. Того року дружба закінчилася Карибською кризою, через яку ледь не почалася ядерна війна. Протягом наступних понад 20 років відносини між США і СРСР були дуже поганими, особливо вони загострилися після вторгнення радянських військ в Афганістан 1979 року. Тоді президент Рональд Рейган, на якого буцімто хоче бути схожим Трамп, назвав СРСР імперією зла.Другий великий перезапуск відносин між Сполученими Штатами й Радянським Союзом відбувся за часи "перебудови". В Кремлі сидів Михайло Горбачов, в Америці у цей період була друга каденція Рейгана, після нього президентом став Джордж Буш-старший. 1989 року Буш і Горбачов навіть оголосили про завершення холодної війни. Хоча насправді завершилася вона з історичним крахом і зникненням СРСР у 1991 році.По накатаній хороші стосунки між Штатами та вже РФ тривали й за президентства Бориса Єльцина. Українці з життєвим досвідом добре пам’ятають, як американці схиляли Україну до відмови від ядерної зброї, до скорочення армії тощо. Апогеєм цієї "гри в одні ворота" стало підписання Будапештського меморандуму — папірця із фейковими гарантіями безпеки України.Будапештський меморандум було підписано 5 грудня 1994 року. Цей документ, офіційно "Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї", гарантував безпеку України у відповідь на її відмову від ядерної зброї. Меморандум підписали Україна, Росія, США та Велика Британія.Документ підписали президенти України (Леонід Кучма), Росії (Борис Єльцин), США (Білл Клінтон) та прем'єр-міністр Великої Британії (Джон Мейджор). У меморандумі країни-підписанти зобов'язалися поважати незалежність, суверенітет і чинні кордони України. Також вони обіцяли утриматися від загрози силою або застосування сили проти територіальної цілісності або політичної незалежності України, а також не використовувати економічний тиск для впливу на Україну.Республіканця Буша-старшого на посаді змінив наступний "перезавантажувач" — демократ Білл Клінтон. При ньому Америка вливала в російську економіку мільйони доларів попри вторгнення російських окупаційних військ у вільну Ічкерію. Зрештою обійми й усмішки між Клінтоном та Єльциним закінчилися сварками та взаємними претензіями: американські гроші вилітали в трубу, економічне становище Росії не покращувалося — і в Кремлі вирішили висловити Вашингтону претензії за "розширення НАТО". Простіше кажучи, вкусили за руку, яка годує. При цьому продовжували брати допомогу від американців, — у вересні 1999 року американська влада отримала від Росії офіційне прохання про додаткове гуманітарне постачання зерна і продуктів.При Джорджу Бушу-молодшому почалося чергове "перезавантаження". Тоді президентом РФ був уже Путін. Американці шукали союзників у боротьбі з ісламським тероризмом після терактів 11 вересня 2001 року і знову обійнялися з росіянами. Та ще і як — 26 травня 2002 року було створено Раду Росія-НАТО, а в Альянсі цілком серйозно обговорювали членство РФ. Кінець цьому етапу поклали вторгнення Росії в Грузію в серпні 2008 року та анексія агресорами Південної Осетії.Глибокого занепокоєння американців вистачило ненадовго — з приходом в Овальний кабінет Барака Обами почалося ще одне "перезавантаження". Причому, як показали анексія Криму та вторгнення росіян на Донбас у 2014 році, товаришування Білого дому з Кремлем виявилося надзвичайно шкідливим. Сполучені Штати не захотіли ескалації, тому беззубо відреагували на анексію української території. І вже у 2015 році росіяни влізли у сирійський конфлікт на боці диктатора Асада. Одним словом, загравання Обами з Росією закінчилося повним крахом ілюзій американців.У 2016 році президентом уперше став Дональд Трамп. Його перші чотири роки на посаді у ставленні до РФ кардинально відрізнялися від ставлення зараз. Хоча він і зустрічався з Путіним у Гельсінкі у липні 2018 року і розшаркувався в реверансах на адресу господаря Кремля, проте діяв жорстко. Особливо у Сирії. Також Трамп був проти спорудження "Північного потоку — 2", його адміністрація виступала за ліквідацію так званих "ДНР" і "ЛНР". Нещодавно глава Білого дому поширив фейк про попередника: нібито Байдена стратили ще у 2020 році, замінивши клонами чи роботами. Може це не Байдена підмінили, а Трампа? Принаймні різка зміна ставлення глави Америки до Путіна підштовхує до різних нехороших думок."Він з Гітлером воював". Версії про чергове перезавантаження відносин США і РФЧому ж відбулися такі зрушення у мізках 47-го президента? Версії про "підміну", божевілля, старечу деменцію та про "агента Краснова" залишимо конспірологам. Хоча остання версія досить популярна. Особливо після такої його фрази: "Він (Путін) втратив 51 млн людей, і він воював. Росія воювала. Цікаво, чи не так? Він воював із нами у Другій світовій війні, і всі його ненавидять. А Німеччина і Японія — з ними все гаразд". Мовляв, це має несправедливий та суперечливий вигляд.Отже, перша версія: Трамп хоче зробити Путіна союзником проти Китаю. Таку стратегію йому прописали аналітики фонду "Спадщина" ще перед виборами. Вона — абсолютно помилкова, адже Путін за останні роки зробив Росію дуже залежною від Пекіна. Й економічно, й політично. Трамп, попри здоровий глузд, намагається повернути Кремль у велику гру заради ефемерної ідеї відірвати Путіна від обіймів Сі Цзіньпіна.Друга версія: президенту США подобається правоконсервативна політика Кремля і дуже не подобається ліберальна Європа, тому він розглядає Путіна як союзника саме проти Європи. Щоб спільними зусиллями приводити там до влади чергових орбанів, які робитимуть все, аби Євросоюз не міг конкурувати зі Штатами. Тобто йдеться не про "перезавантаження" відносин між США та РФ, а про змову. Яка не афішується. Коли коротко: Трамп та Путін ненавидять євролібералів — і в цьому вони знайшли точки дотику.Третя версія: Трамп — не політик, а бізнесмен, на Росію він дивиться як на джерело прибутків. Щоб їх отримати, потрібно укласти з Путіним угоду. Цьому заважає російське вторгнення в Україну. Оскільки наші природні ресурси менші за російські, Трамп і зсувається у той бік, де сильніше пахне грошима. Нічого особистого, тільки бізнес. Не дарма ж перемовником до Москви він відправляв не дипломата, а "баригу" Стіва Віткоффа. Які питання, окрім фінансової вигоди, можуть обговорювати такі особи?Четверта версія: він дійсно вірить, що після повернення Росії до пристойного товариства Путін заспокоїться. Звідси й приголомшливі для цивілізованого світу дії на міжнародній арені, як то блокування резолюції ООН із засудженням російської агресії проти України у квітні цього року, відмова встановлювати цінову стелю на нафту з РФ чи пропозиція взяти Путіна в посередники між Ізраїлем та Іраном.Та якими б правдоподібними не видавалися ці версії, а вони — не єдині, з сумом можна погодитися з The Telegraph: Україні доведеться все більше покладатися на себе та сподіватися на виконання обіцянок Європою, оскільки найсильніший і найзаможніший наш союзник от-от відмовиться допомагати. Звісно, це на десятки років підірве довіру до Сполучених Штатів як до арбітра та захисника. Але, видається, Трамп та його оточення так далеко в майбутнє не заглядають.

Про шкоду Україні від ескалації між Ізраїлем та Іраном сказано і написано багато. Від інформаційного переключення уваги на іншу війну до відправлення призначених для ЗСУ американських ракет на Близький Схід і зростання ціни нафти. Від чого виграє Росія. А якою ж була реакція світу на нову війну і чого очікувати далі?Чому Ізраїль першим атакував Іран: чотири версії15 червня в Омані мали відбутися чергові американсько-іранські переговори щодо ядерної програми Тегерана. Тепер їх не буде. Навіщо ж ізраїльтяни атаками на ядерні та військові об’єкти Ірану зірвали цю зустріч? Існує три версії. Перша (її поширюють офіційні джерела Ізраїлю): іранці були дуже близькими до створення ядерної зброї, то ж агресивний ісламістський режим не залишив інших варіантів, як діяти превентивно і не допустити появи бомби. Наскільки версія про перетин Іраном точки неповернення в розробці ядерної зброї відповідає дійсності, сказати складно. Значна частина ядерних центрів зруйнована, але секретне підприємство зі збагачення урану у місті Фордо продовжує працювати, воно захищене від ізраїльських бомб і ракет завдяки глибоким бункерам.Фордо — це іранський завод зі збагачення урану, розташований на глибині 80-90 метрів під землею, у гірському масиві неподалік міста Кум, що має важливе релігійне значення для Ірану. Об'єкт суворо засекречений, і більшість інформації про нього надходить з іноземних джерел, зокрема, з ізраїльських та американських ЗМІ. Завод використовується для збагачення урану, зокрема, для виробництва палива для ядерних реакторів та, можливо, для інших цілей, що викликають міжнародне занепокоєння. Об'єкт розташований у гірському масиві, на значній глибині (близько 100 метрів). Він вважається добре захищеним від зовнішніх атак. Завод перебуває під контролем Іранського уряду, але є об'єктом міжнародного моніторингу, зокрема, з боку МАГАТЕ. Експерти вважають, що Фордо є викликом для систем ППО Ізраїлю та інших країн, які можуть бути зацікавлені у його знищенні.Міжнародна спільнота висловлює стурбованість щодо діяльності Фордо, оскільки існує побоювання, що він може бути залучений до розробки ядерної зброї. У 2020 році на заводі було 1044 центрифуги для збагачення урану. У 2021 році розпочато видобуток урану, збагаченого до 20%. За деякими даними, у 2023 році у Фордо було виявлено уран, що "майже бомбового" класу.Друга версія: на переговорах в Омані готувалася неприємність для Ізраїлю від його головного союзника — США. Іранське керівництво багато років переконує, що ядерні дослідження проводяться виключно в цілях мирного атому. Та в Єрусалимі вважають, що режим аятол бреше, щоб поставити світ перед фактом: у нас є ядерна зброя. Також існує підозра, що іранці суттєво просунулися у створенні бомби завдяки дружбі з Росією, яка отримала від Тегерана "шахеди", а Іран отримав ядерні технології. В Омані, можливо, мала з’явитися угода за не афішованого посередництва Росії щодо згоди американців на ядерні розробки Ірану.Третя версія: ізраїльська влада дійшла висновку, що без зміни режиму в Ірані війна в цьому регіоні триватиме вічно, то ж те, що світ спостерігає зараз, це лише початок наступних тектонічних процесів у самій перській державі. На цю версію наштовхує заклик прем’єр-міністра Ізраїлю Беньяміна Нетаньягу підняти повстання проти влади, доки вона — слабка."За останні 24 години ми усунули вищих військових командирів, високопоставлених фізиків-ядерників. Далі буде ще більше", — наголосив прем’єр Ізраїлю.Він також додав, що бореться не проти іранського народу, а проти уряду. І вжив у своєму зверненні лозунг антивладних протестів в Ірані: "Жінка, життя, свобода".Четверта версія: у зміну режиму в Ірані повірити складно, швидше дії Ізраїлю об’єднають іранців навколо своєї влади, а от у те, що побиті іранці погодяться на серйозні поступки по Палестині, віриться більше. Залишилося тільки їх швидко побити, інакше війна затягнеться, а з нею — погіршиться економічне становище самого Ізраїлю та його мешканців. До того ж далеко не всі в Ізраїлі погоджуються з воєнним варіантом розв'язання проблеми.Удари у відповідь і реакція світу: що не так з мирними планами ТрампаЯк і очікувалося, іранці ракетами й дронами відповіли на атаки. Ізраїльтяни знову вдарили, іранці вдарили у відповідь. Ці держави не мають спільного сухопутного кордону, то ж прямих боєзіткнень обох армій немає. Але регіон — палає, поки ненавистю, від якої небагато кроків до кровопролитних боїв на суші, на небі й на морі. Бо у війну можуть втягнутися інші держави Близького Сходу, Перської затоки. Тут в Ірану є союзники не тільки в Палестині, а й в Ємені. Тамтешні хусити можуть посилити атаки на судна в Червоному морі. В іранців вистачає ракет, якими вони можуть поцілити по американських базах у цьому регіоні. А це — загроза тероризму по всьому світу. Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган назвав дії Єрусалима "бандитизмом, спрямованим проти регіональної й глобальної безпеки". Турецький президент відомий гнівними заявами на адресу ізраїльської влади, тому його позиція була очікуваною. На бік Тегерана став і Путін — це також очікувано. А от французький президент Еммануель Макрон, навпаки, підтримав Ізраїль і пообіцяв його захищати, якщо "буде в змозі це зробити". Крім цього, Макрон заявив, що Іран несе відповідальність за "дестабілізацію всього регіону". У суботу він телефоном поговорив із президентом Ірану Масудом Пезешкіаном і закликав того до мирних переговорів. Британський прем’єр Кір Стармер заявив, що Ізраїль має право на самооборону, закликав сторони до деескалації. Але при цьому британці, як й американці, перекидають на Близький Схід додаткові винищувачі.А от реакція американської влади багатьох шокувала. Спочатку держсекретар Марко Рубіо відсторонився від дій Ізраїлю — головного союзника США на Близькому Сході — назвав їх "односторонніми" і наголосив, що Штати в ударах по Ірану участі не беруть, їхній пріоритет — захист американських сил у регіоні. Не змовчав і Трамп: про атаку на Іран знав заздалегідь, але американці в ній участі не брали. А після отриманого привітання до дня народження від Путіна глава Білого дому зробив заяву, яка поставила у тупик багатьох: "був би відкритий" до участі російського правителя у посередницьких зусиллях між Ізраїлем та Іраном. Ця заява посилює припущення, що не обійшлося без Росії й у переговорах про іранську ядерну програму.В Ізраїлі переконують, що отримують від американців необхідну допомогу. Проте, як пише Axios, ізраїльтяни попросили у "зірково-смугастих" союзників приєднатися до знищення ядерної інфраструктури Ірану, надавши важкі бомбардувальники й протибункерні бомби, аби дістатися заводу зі збагачення урану у Фордо. Та із заяв Трампа можна зробити висновок, що нічого з цього США Ізраїлю не дасть. "Іран та Ізраїль повинні укласти угоду, і вони її укладуть, так само як я змусив Індію та Пакистан укласти", — написав він у своїй соцмережі Truth Social й розхвалив себе, який він миротворець. Водночас у цієї позиції дуже багато критиків, вони вважають, що американський президент знову проявляє слабкість. Україна зацікавлена у швидкій деескалації між Ізраїлем та Іраном, бо війна там відсунула нашу війну зі світового порядку денного. Але у цих ворогуючих державах так само добре розуміють: мир буде міцним тільки у випадку отримання гарантій і взаємної довіри, що домовлене не порушуватиметься. Трамп каже, що помирив індусів із пакистанцями. Скажімо так, тимчасовий мир не зняв проблему прикордонних претензій, то ж із часом бойові дії там поновляться — як завжди буває із замороженими конфліктами. Миротворчі підходи Трампа — не про міцні угоди, довіру та гарантії, а про заморозку на той час, поки він президент США. Чи навіть на кілька місяців.Недавній приклад. 15 січня цього року Ізраїль та ХАМАС домовилися припинити бойові дії у Секторі Гази. Трамп вимагав укласти угоду до дня своєї інавгурації, 20 січня, що і було зроблено. Потім він казав, що домовленість стала можливою завдяки його перемозі на президентських виборах. Спочатку відбувся обмін частиною заручників — і процес ніби пішов, та коли дійшло до умов припинення вогню, знову все забуксувало. При цьому Трамп наприкінці травня розповідав: сторони "дуже близькі до угоди щодо Гази". За кілька днів до атаки ізраїльтян на Іран ЗМІ повідомляли, що глава Білого дому вимагав від Нетаньягу поступитися у питанні угоди з ХАМАС та відмовитися від намірів вдарити по іранських об’єктах. У відповідь той нібито стверджував, що Тегеран тягне час і не налаштований на переговори. Що вийшло з мирних потуг, коли ніхто нікому не довіряє, всі побачили за кілька днів потому….

До дня проведення саміту Північноатлантичного Альянсу 11 днів, проте із заяв та дій його учасників уже можна зробити низку висновків та припущень.Марк Рютте проводитиме свій перший саміт на посаді генерального секретаря Альянсу. Символічно, що ця подія відбудеться у його рідному місті — Гаазі. Ще один символізм — це буде перший саміт після повернення Дональда Трампа у Білий дім. За майже п'ять місяців на посаді він наробив такого рейваху, що всі традиційні структури колективного Заходу почали тріщати по швах. То ж союзники США по НАТО вирішили бути лагідними з Трампом, щоб у цей дуже складний для них час не погіршити взаємини з державою, з ядерною парасолькою якої над собою вони дуже звиклися. Саме крізь цю призму варто розглядати заяви й проекти документів, які стосуються майбутньої зустрічі. Простіше кажучи, в Гаазі приборкуватимуть норовливого заокеанського гостя.Мільярди на оборону і комюніке без згадки УкраїниСаміти НАТО готуються тривалий час — в ході консультацій міністрів оборони, міністрів закордонних справ та інших уповноважених осіб формуються спільні документи, які лідери країн-членів на самому засіданні мають підтримати. Або ні, але це — мегаскандал. У ЗМІ повідомлялося, що цього разу зустріч триватиме один день, а не два, як було раніше, а й спільне комюніке (або декларація) буде скорочене до однієї сторінки. Кажуть, Трамп більше не читає, тому підлаштовуються під нього.Як повідомляє Bloomberg, цьогорічна заява присвячена виключно видаткам на оборону. Вимога Вашингтона була чіткою: союзники по НАТО мають довести видатки на оборону до 3,5% ВВП до 2032 року і витратити ще 1,5% на захист інфраструктури, кордонів та інші пов'язані з обороною заходи. І виконання цієї вимоги декларують. Але в документі не буде ні про перспективу членства Україні, ні гарантій виділення нашій державі обіцяних 40 мільярдів доларів військової допомоги на рік. Також, за даними видання, у декларації відсутня згадка про Росію як країну-агресора. Це також поступка Трампу, за президентства якого вже було заблоковано кілька міжнародних документів із таким формулюванням на адресу Росії. Зокрема, резолюція Генеральної асамблеї ООН.Також ЗМІ повідомляють, що в рамках саміту запланована лише вечеря з королем Нідерландів та одна сесія з питань витрат на оборону. Робиться це для того, щоб обмежити можливість публічних сварок із Трампом. Отже, союзники США по НАТО прагнуть, аби червень 2025 року не став фатальним для єдності військово-політичного блоку. Звідси й вимушені поступки перед Вашингтоном.Але до зустрічі, яка відбудеться у Туреччині наступного року, ситуація може змінитися не на користь політики Білого дому. По-перше, Трамп ще не набрався масиву проблем у себе вдома, який тягнутиме його на рейтингове дно. Нині тривають протести мігрантів у Каліфорнії, на їх придушення кинули військових. Також звучать погрози арештом каліфорнійському губернатору Гевіну Ньюсому — найбільш вірогідному кандидату від демократів на наступних президентських виборах.А це ознаки наступу на опозицію. У США наростають економічні проблеми, немає й чіткої зовнішньополітичної стратегії. Один з останніх прикладів:"Пекін готується до війни в Індо-Тихоокеанському регіоні як частини своєї ширшої стратегії домінування там, а потім — у світі в цілому", — заявляє глава Пентагона Піт Гегсет.А наступного дня після новин про укладення торгівельного "перемир’я" з Китаєм Трамп каже:"Відносини — чудові".В американських виборців закономірно виникне питання: китайці нам усе ж вороги чи друзі? Простіше кажучи, союзники по НАТО могли обрати тактику вичікування, доки внутрішня політична боротьба змусить Трампа говорити й діяти інакше, аніж він це робить зараз.По-друге, Європа виявилася неготовою до ведення власної геополітичної гри. Попри гучні заяви окремих політиків про бажання позбутися американського гегемонізму, про створення власної "парасольки" завдяки ядерній зброї Франції та Великої Британії, європейські політики не хочуть жити без "великого заокеанського брата". Та якщо заплановані в документах до саміту НАТО речі — переозброєння та оновлення військово-технічного потенціалу, збільшення чисельності армій членів Альянсу в Європі, перегляд логістики тощо — запрацюють, то наступного року під Трампа не прогинатимуться.Навіщо Орбан заспівав про слабких росіянНа саміт запрошено президента Володимира Зеленського. Українська тема буде серед ключових. Як зазначив Рютте, обіцянка запросити Україну до НАТО залишається чинною."Ми сказали, що шлях України до НАТО — незворотній. І ця оцінка не зміниться після саміту", — наголосив він.Також генсек Альянсу розповів, що під час зустрічі міністрів оборони країн-членів НАТО у Брюсселі погоджено надання Україні додаткової військової допомоги на суму 20 мільярдів євро. Крім того, допомога нашій країні у боротьбі з російськими агресорами надходитиме із тих сум, які союзники обіцяють виділяти на власні оборонні потреби. Себто, відсутність згадки в комюніке — не трагедія.Однак є й погані новини, — над самітом в Гаазі бовванітиме тінь Путіна. Передовсім ідеться про угорського прем’єра Віктора Орбана. Нещодавно він здивував заявою: росіяни занадто слабкі для нападу на країни НАТО, вони навіть нездатні перемогти Україну. Водночас, за його словами, росіяни розуміють лише мову сили, то ж брати Україну до НАТО — не можна. Видається, що і ця заява прем’єра Угорщини, й активізація іншого друга Путіна, прем’єра Словаччини Роберта Фіцо, який відверто блокує запровадження нових санкцій проти Росії, — складники політичної комбінації зі зриву запланованого на саміті в Гаазі збільшення витрат на оборону.Орбан і компанія прагнуть переконати, що від Росії немає небезпеки, тому й нема потреби збільшувати оборонні видатки чи посилювати санкції. Якщо "троянським коням" вдасться схилити на свій бік хоча б кілька країн-членів, плани на переозброєння ризикують провалитися. Та ще й у присутності Трампа. Вочевидь, розрахунок на провокацію гучного скандалу.У відповідь Марк Рютте заявив:"Росія може бути готова застосувати військову силу проти НАТО вже за п’ять років. Не обманюймо себе, зараз ми всі перебуваємо на східному фланзі. Нове покоління російських ракет рухається зі швидкістю, що в багато разів перевищує швидкість звуку. Відстань між європейськими столицями — це лише питання хвилин. Більше немає Сходу чи Заходу — є лише НАТО".Як тут не згадати торішнє висловлювання радника Віктора Орбана — також Орбана, але Балажа. Він роздавав нікчемні поради, мовляв, Україні не варто було 2022 року чинити опір окупантам, Угорщина так би не робила. Тобто цілий радник прем’єра визнав, що його країна у випадку нападу Росії одразу б здалася. Віктор Орбан розкритикував його за сказане, а в грудні вже розповідав, що збільшувати видатки на оборону не бажає.То ж якщо в Альянсі дійсно не хочуть обманюватися, а по-справжньому готуватися до відбиття нападу Росії, тоді мають дати собі відповідь на питання: який сенс у перебуванні в НАТО країн, де правлять політики, котрі сповідують зовсім інші цінності та плетуть інтриги проти своїх? Ворог може довго штурмувати фортецю, доки та обороняється, але в історії часто так було, що навіть неприступні твердині брали швидко, бо зсередини нападникам виносили ключі від центральної брами. На саміті в Гаазі за його рішеннями буде добре видно, хто ладен боронити країни НАТО та їхніх друзів, а хто вже готовий виносити ключі….

У перший день цьогорічного літа на стадіоні імені Бутовського місцева "Ворскла" у повторному стиковому матчі програла у серії післяматчевих пенальті ФК "Кудрівка". Так завершилася унікальна для усієї України полтавська серія. Чим була для вітчизняного футболу "Ворскла" і чи буде надалі — у нашому матеріалі.Перший успіх імені ПожечевськогоУ сезоні-1995/96 через реорганізацію футбольної лігової системи України у першій лізі (другому за ліком дивізіоні) путівка до еліти розігрувалася лише одна, а не дві, як до і після того. Що уже саме по собі означало запеклу боротьбу між претендентами. Але боротьби не вийшло. Полтавська "Ворскла", яка перед тим фінішувала аж на 11-му місці, не залишила суперникам жодних шансів — лише три поразки у 42-х матчах, неймовірні 103 очки й упевнене перше місце.Але найцікавіше в історії "Ворскли" 90-х було далі. Команда, яку тоді очолював місцевий фахівець Віктор Пожечевський (він головував у команді ще на початку її історії, у середині 80-х), одразу продемонструвала, що авторитетів для неї немає — розгромила в Одесі срібного призера попереднього чемпіонату, "Чорноморець", не програла у Дніпропетровську (колишня назва міста Дніпро, — ред.) бронзовому призеру "Дніпру", а на додачу обіграла головну українську команду того часу — "Динамо", уперше серед усіх учасників ЧУ, забивши у ворота киян чотири голи. Той сезон, дебютний для себе, "Ворскла" завершила на третьому місці, одразу завоювавши бронзові медалі. Рекорд полтавських новачків досі залишається непобитим.Далі були ще п’яте і четверте місця до закінчення ХХ століття, два виступи у європейських кубках — "Ворскла" гідно протистояла потужній у ті роки португальській "Боавішті". Стало зрозуміло, що до вищої ліги (так тоді називався топ-дивізіон українського футболу) прийшов серйозний учасник. Прийшов з амбіціями й надовго.Переможці євротріумфаторівПісля тимчасового спаду і зміни власника — клуб навіть змінив назву, два роки він називався "Ворскла-Нафтогаз" — почався новий успішний період в історії полтавського клубу. Головною дійовою особою "Ворскли" став досвідчений тренер Микола Павлов. Він у сезоні-2008/09 привів свою команду до найвищої вершини в історії — перемоги у Кубку України. Той тріумф став знаковим не тільки тому, що першим і досі єдиним в історії "Ворскли". Річ у тім, що суперник полтавців по фіналу КУ, "Шахтар", за півтора тижня до матчу виграв Кубок УЄФА. Тож команда Павлова переграла на останній сходинці до трофея не просто конкурента, не просто українського гранда, а європейського тріумфатора.В сезоні-2011/12 "Ворскла" Миколи Павлова знову була у всіх на устах — полтавці у неймовірному двобої із румунським "Динамо" уперше в історії дійшли до групового турніру Ліги Європи. І це при тому, що у вказаний період клуб активно продавав своїх лідерів багатшим клубам. Так, "Динамо" тоді придбало півзахисника Сергія Кравченка та форварда Олександра Мелащенка, "Шахтар" — воротаря Андрія Пятова. Усі ці футболісти стали гравцями збірної України, а Пятов — взагалі одним із лідерів головної національної команди.Період Павлова "Ворскла" почала середняком вищої ліги, а завершила четвертим в історії України володарем Кубка. До речі, єдиний гол у тому фінальному матчі забив Василь Сачко, який очолив полтавську команду уже як тренер у наступний успішний період.Третя, остання вершинаУ сезонах 2014/15 та 2015/16, тобто коли у Прем’єр-лізі ще грали такі потужні суперники, як "Дніпро" та "Металіст", команда Сачка двічі поспіль фінішувала на п’ятому місці. А чемпіонат-2017/18 "Ворскла" удруге в історії завершила з медалями, на бронзовому третьому місці. 2019 року ера Сачка в Полтаві закінчилася, але на зміну йому прийшов інший успішний тренер — Юрій Максимов, з яким команда дійшла до фіналу Кубка України у коронавірусному 2020 році.Через чотири роки "Ворскла" під керівництвом тимчасового наставника Сергія Долганського повторила це досягнення. Причому тут треба відзначити, що в обох фіналах, проти "Динамо" і "Шахтаря" відповідно, полтавці боролися до останнього — киянам взагалі програли лише у серії післяматчевих пенальті.Початок двадцятих років став для полтавського клубу теж цілком успішним — три поспіль п’ятих місця, на тлі яких дев'ята позиція у сезоні-2023/24 була невдачею і винятком. Та, як виявилося, це був лише початок стрімкого падіння. Перше коло щойно завершеного чемпіонату "Ворскла" зімкнула на незвично низькому для себе 11-му місці, а далі ситуація хоч і повільно, але постійно погіршувалася. Наприкінці березня команда, яку знову очолював Юрій Максимов, програла удома "Кривбасу", опустилася у зону стикових матчів — та так звідти вже і не вибралася. А потім, нібито отримавши шанс на виживання після перемоги у першому матчі із ФК "Кудрівка" з села на півночі Чернігівщини, бездарно цей шанс втратила.І вилетіла із Прем’єр-ліги після 29-річного періоду перебування там. Після катастрофи десятих років, коли український футбол втратив низку учорашніх грандів, середняків та амбітних команд на межі двох ліг — "Металіст", "Дніпро", два "Металурги", дві "Сталі", "Карпати", "Говерла" та ін. — в УПЛ залишилися лише три клуби, які грали на найвищому рівні з 90-х. Це, звісно ж, два гранди, "Динамо" і "Шахтар", які виступали в еліті від початку. А третьою й останньою була саме "Ворскла".Проблеми Жеваго знищать "Ворсклу"?Так, тепер уже варто говорити — "була". Що ж далі чекає на полтавський клуб? І тут ми відходимо від власне футболу. Бо, як показує історія цього виду спорту в Україні, клуби живуть (іноді навіть дуже непогано) рівно до того моменту, поки у цьому зацікавлені їхні власники — олігархи чи бізнесмени меншого калібру. Саме так, наприклад, загинули "Дніпро" і "Металіст". А новий клуб із Дніпра, СК "Дніпро-1", розчинився у мороці взагалі після четвертого місця в УПЛ і путівки до Ліги Конференцій УЄФА.От, власне, питання власника. Як відомо, ним є одіозний олігарх Костянтин Жеваго. Прийшов він у "Ворсклу" у середині нульових, тобто фінансує клуб два десятиліття. До останнього часу усе в клубі з грошима було нормально, але почалися проблеми у самого бізнесмена. Проблеми серйозні — такі, які не дозволяють йому вести повноцінний бізнес, що вже казати про таку традиційну олігархічну забавку, як футбол.То ж не дивно, що вже за кілька після вильоту з Прем’єр-ліги з’явилися чутки про те, що "Ворскла" не просто вилетіла у першу лігу ПФЛ, а може взагалі припинити існування. У цьому, як ми вже сказали, немає нічого дивного чи нового — олігархічні клуби в Україні саме так і помирають, в один прекрасний момент, незалежно від усіх попередніх успіхів та досягнень.Та все ж "Ворскла" — це не просто один із багатьох учасників. За 33 роки існування Кубка України цей турнір вигравало лише п’ять клубів. Одного із них, сімферопольської "Таврії", немає уже 11 років — її знищила окупація Криму російськими "зеленими чоловічками". А тепер власник зеленого (точніше, зелено-білого) клубу, схоже, закриє футбольний проект — який уже можна назвати легендарним.Втім, олігархічний футбол — він такий і є. Коли у власника все в порядку з грошима — не життя, а безперервне свято й аукціон небаченої щедрості. Ну, а коли у того, хто дає гроші, починаються проблеми з цими самими грошима — усе завершується швидко і неприємно. Але традиційно — припиненням існування і зануренням у води футбольної Лети.

Прем’єр-міністр Молдови Дорін Речан заявив, що Росія хоче розгорнути 10 тисяч військових у Придністров’ї та встановити прокремлівський уряд у Кишиневі. Наскільки ймовірним є такий сценарій у сусідній країні, з якою Україна в парі крокує до ЄС?Вибори у сусідніх Румунії та Польщі перетворили емоції українців на гойдалки. Перемога Нікушора Дана в Румунії стала гарною новиною для нас, а от Кароля Навроцького у Польщі — не дуже гарною. М’яко кажучи. Сейм на хвилі перемоги правого політика уже ухвалив провокаційне рішення про день пам'яті поляків — "жертв геноциду, вчиненого ОУН та УПА на східних територіях Другої Польської Республіки". Наше МЗС висловило протест. Проте виборчий рік на польських виборах не завершився. Восени депутатів парламенту обиратимуть громадяни Молдови, Чехії й, як з’ясувалося минулого тижня, ще й Нідерландів. Вибори в цих державах можуть стати проблемою для нас.28 вересня Молдова може перетворитися на другу ГрузіюВ останню неділю вересня громадяни сусідньої Молдови обиратимуть новий склад парламенту. Це будуть історичні вибори, адже від їхніх результатів залежатиме, чи приєднається Молдова разом з Україною до Євросоюзу, чи піде за грузинським сценарієм. Тобто надовго застрягне між Європою та Росією. То ж Речан не просто лякає збільшенням контингенту російських окупантів у сепаратистському регіоні, а описує сценарій, який може реалізуватися поряд із нами буквально через чотири місяці. Як туди потрапить 10 тисяч російських солдатів? Та дуже просто: коли між Кишиневом та Росією відновлять авіасполучення, то зможуть прилетіти хоч пасажирськими літаками.3 листопада минулого року громадяни Молдови переобрали на другий президентський термін Майю Санду. Перемога проєвропейській кандидатці далася дуже складно. Її головний конкурент — колишній генпрокурор Олександр Стояногло — балотувався за підтримки Партії соціалістів, яку очолює проросійський екс-президент Ігор Додон. Окрім голосування за президента, молдавани також віддавали свої голоси на референдумі щодо членства Молдови в ЄС. Він став успішним для проєвропейських громадян і для самої Санду. Проте вона зіткнулася із шаленим опором у самій країні й поза її межами. Задля приведення до влади лояльного президента Росія кинула величезні ресурси, організовувала каруселі з гастарбайтерів, вливала суттєві фінанси. Незадовго до першого туру виборів Молдовою прокотилися інспіровані Росією протести та напади на державні установи й телекомпанії. У цьому випадку спецслужби спрацювали ефективно і російські виступи задушили в зародку. Провину за організацію безладів поклали на промосковського політика і бізнесмена Ілана Шора, який перебуває за кордоном.Зрештою Санду вибори виграла, значною мірою завдяки голосам виборців, які мешкають в Європі. Вона одразу попередила, що проросійські сили прагнуть взяти реванш на парламентських виборах. Про що тепер каже і прем’єр Речан. А як до своїх політиків ставляться громадяни? Наприкінці травня оприлюднили опитування від iData, в якому є дві красномовні цифри. Перша має тішити проєвропейських політиків: 63,3% опитаних виступають за членство Молдови в ЄС. А друга цифра змушує задуматися: партія Санду "Дія і солідарність" залишається на чолі рейтингу з 27,5%, але слідом йдуть одразу чотири проросійські партії — відверто промосковські соціалісти Додона і "Перемога" Шора, та помірковано промосковські блок "Альтернатива" з лідерством Стояногло і "Наша партія" Ренато Усатого. Тобто ризики проросійської й, отже, антиукраїнської коаліції — досить високі. Кращий, але не набагато, сценарій хиткої коаліції на чолі з лібералами Санду, бо уряд залежатиме від забаганок коаліційних партнерів.Окрім Росії, на вибори в Молдові можуть впливати й улюблені трампістами ультраправі. В країні є не чисельна партія "Велика Молдова" на чолі з Вікторією Фуртуне. Ця пані зазіхає на українські землі, щоб отримати вихід до Чорного моря через Буджак. В усьому іншому — традиційний набір: проти ЄС і НАТО, за сімейні цінності й так далі. У Молдові підозрюють, що екс-прокурорка Фуртуне може бути пов’язана як із Росією, так і з румунськими націоналістами з партії AUR Джордже Сіміона. Він програв президентські вибори, але залишився впливовим політиком. З огляду на те, що ультраправі в тренді, "Велика Молдова" з маргіналів може стрибнути навіть у парламент.А ще є автономна Гагаузія, де окопалися проросійські сили. Регіоном керує Євгенія Гуцул, яка перебуває під слідством за підозрою у незаконних фінансових оборудках. Одним словом, парламентські вибори у Молдові можуть завершитися геополітичною катастрофою для цієї країни.ANO "чеського Трампа" Бабіша лідирує в соцопитуваннях3-4 жовтня заплановані вибори до Палати депутатів, нижньої палати чеського парламенту. Але через гучний скандал, в який втрапило міністерство юстиції країни (йдеться про благодійні біткоїни на оновлення в’язниць, які надійшли від бізнесмена, підозрюваного у шахрайстві), можуть відбутися й раніше. Якщо впаде уряд Петра Фіали. У передвиборчих опитуваннях лідирує опозиційний рух ANO на чолі з екс-прем'єром і популістом Андреєм Бабішем із понад 30%. Він випереджає коаліцію SPOLU ("Разом"), до якої належать ODS, KDU-ČSL і TOP 09 — ліберальні й ліволіберальні проєвропейські партії. Представник цієї коаліції прем’єр Петр Фіала і президент Петр Павел є великими друзями України. Завдяки чеській ініціативі наша країна отримує значну кількість снарядів. В ANO вже анонсували згортання ініціативи в разі формування свого уряду.Бабіш — олігарх, його називають "чеським Трампом". За походженням — словак. У політиці багато років і за цей час заробив собі дуже скандальну репутацію. Підозрювався у податковому шахрайстві й корупції. Але щоразу виходив сухим із води. Втім, цього року він може опинитися у в’язниці. Багато років у Чехії розслідується справа про нецільове використання субсидій Євросоюзу (відома як "Гніздо лелеки" за назвою оздоровчого комплексу і резиденції політика, на розвиток цього об’єкту у шахрайський спосіб було отримано близько 2 млн євро дотацій від Брюсселя). По цій справі Бабіша вже виправдовували у 2023 році, однак тепер вона опинилася у Верховному суді, той має винести рішення цього місяця. Згідно з законодавством, у разі визнання провини проросійський політик може отримати 10 років тюрми. Але є значні шанси, що йому не заборонять балотуватися, оскільки він лідер найбільшої опозиційної партії. Якщо ANO переможе на виборах, уряд Чехії очолить людина, засуджена за шахрайство.Історія схожа до Трампової. Нинішній глава Білого дому у серпні 2023 року сам прибув до тюрми округу Фултон, посидів там близько 20 хвилин, сфотографувався і вийшов на свободу під заставу у 200 тисяч доларів. Цей випадок він використав собі на користь, малюючи із себе жертву політичних репресій. Засудження Бабіша також може зіграти йому на руку.Його погляди схожі до поглядів словацького прем’єра Роберта Фіцо. Різновекторний популізм. Але ваги у Чехії набуває й права популістська партія "Свобода і пряма демократія". Її очолює Томіо Окамура — чех корейсько-японського походження. Програма партії — вінегрет з ідей ультраправих. Якщо ANO не вистачить голосів для власної коаліції, туди покличуть "братів по розуму" Окамури. Щоб довго не розписувати ставлення цих товаришів до України, згадаємо скандал, який вони влаштували у квітні 2023 року у місті Іглава. Представники "Свободи…" зажадали від мерії зняти з ратуші український прапор, встановлений на знак підтримки України. Тоді наш прапор міські депутати відстояли, але ультраправі проявили себе в усій красі.Вибори задля перемоги Вілдерса? Як Нідерланди опинилися у політичній кризіНовий склад парламенту нідерландцям доведеться обирати через те, що в нинішньому розвалилася урядова коаліція. Дочасні вибори відбудуться не пізніше 29 жовтня. Причина розвалу — демарш ультраправої "Партії свободи", яку очолює Герт Вілдерс. Депутати посперечалися щодо протидії міграції. Прем’єр-міністр Дік Схооф оголосив про відставку після того, як міністри від політсили Вілдерса вийшли зі складу уряду. Політологи у Нідерландах припускають, що демарш "Партії свободи" був спланований, для них вигідні дочасні вибори на хвилі популярності ультраправих ідей. Також вони сподіваються на підтримку трампістів. Вілдерс наполягає на закритті притулків для біженців, їх насильній депортації, на закритті кордонів для шукачів притулку, на забороні возз’єднання сімей. У цих питаннях у нідерландській політиці у нього союзників обмаль. Тому на правому популістському фланзі й суперників небагато. На минулих виборах у листопаді 2023 року "Партія свободи" неочікувано перемогла, але сформувати коаліцію не змогла, бо ніхто не хотів до неї долучатися. То ж Вілдерсу, щоб не опинитися на політичному маргінесі, довелося долучати свою партію до коаліції з правоцентристами.Він — затятий антиісламіст. За ксенофобські висловлювання був засуджений. Використав судовий процес задля розкрутки власного іміджу. Дуже ексцентричний політик, за це його порівнюють з Трампом. Вілдерс виступав проти військової допомоги Україні й за покращення відносин Нідерландів із Росією. Торік він зробив скандальну заяву про українських біженців:"Українці масово приїжджають до Нідерландів не через війну, а по безкоштовне житло, безкоштовну допомогу і нашу роботу. Знову ми дурні Європи". Але після того, як у вересні зустрівся з Володимиром Зеленським в Італії, почав оприлюднювати заяви на підтримку України. Тоді, зокрема, сказав: "Хороша розмова. Обговорив із Зеленським корупцію в Україні, шанси на мир на умовах Києва, "Північний потік" та українських чоловіків, які залишаються в Нідерландах замість того, щоб допомагати Україні". Так що Вілдерс, на відміну від згаданого вище Бабіша, цілком здатний змінювати свою думку залежно від політичної кон’юнктури.

"Яке їхало, таке й здибало" — так іронічно кажуть про людей з однаковими недоліками, коли їх зводить доля. Президентські вибори 2024 року звели найбагатшу людину світу Ілона Маска та найбільшого політичного популіста світу Дональда Трампа. І вже рік Америка і вся планета спостерігають за шоу, в якому грають ці два актори.Як Ілон Маск вклав четверть мільярда в перемогу Трампа і що за це отримавЩоб спрогнозувати подальший розвиток гучного політичного розлучення Маска з Трампом, варто згадати, як і чому вони подружилися. Маск був близьким до лібертаріанців, на виборах голосував за кандидатів-демократів, але все почало змінюватися з 2022 року, коли він за 44 мільярдів доларів придбав Twitter. Бізнесмен визнав, що переплатив за цей актив, проте згодом стало зрозумілим, чому так вчинив, — мережева платформа, яку перейменував на Х, стала потужною зброєю в його руках. Соцмережа перетворилася на прихисток для расистів, ксенофобів, прихильників теорій змов. За кілька тижнів після укладення угоди про купівлю Twitter Маск повернув Трампу його заблокований акаунт. Це був перший крок на зустріч колишньому президенту, який планував повернутися у Білий дім.Отримавши у власність соцмережу з величезною армією користувачів, Маск почав корегувати інформаційне поле Америки. Починалося із невинних дописів на підтримку збільшення народжуваності (сам мільярдер має 12 дітей), далі — з критикою соціальної політики адміністрації Джо Байдена (його Маск обзивав "сонним Джо") і зрештою багатій зробив із Х майданчик для ультраправих і трампістів. Торік навесні мільярдер почав висловлюватися на користь Трампа, а остаточно став на його бік у липні — після замаху на республіканця у Пенсільванії. Загальновідомо, що Маск пожертвував понад 119 мільйонів доларів на фінансування комітету Super PAC, який був одним із політтехнологічних елементів кампанії Трампа. Також добре відома історія про щоденну роздачу ним 1 мільйона доларів виборцям у так званих "хитких штатах" — штати, де ні у демократів, ні у республіканців немає значної переваги одних над іншими. Фактично йшлося про підкуп виборців, який толерувався американською судовою системою."Без мене Трамп програв би вибори. Демократи контролювали б Палату представників, а республіканці були б у Сенаті з більшістю в 51-49. Така невдячність", — написав Маск вже під час нинішньої сварки.Він дійсно став найбільшим фінансовим спонсором президентської кампанії Трампа, витративши на неї загалом понад 250 мільйонів доларів. Політичні експерти досі сперечаються, який сенс мільярдер бачив для себе у такому значному капіталовкладенні. Почнемо з бізнесу.За часів Байдена компанія Tesla зазнала значних збитків, спричинених зростанням конкуренції на ринку електрокарів. Адміністрація демократів ініціювала закон, згідно з яким у чисті джерела енергії вкладалися мільярдні інвестиції. Це спричинило перехід американських автовиробників на виготовлення електромобілів. Раніше цю нішу майже монопольно займала Tesla. Крім того, у США почали завозити китайські "електрички" за суттєво нижчою ціною, аніж зроблені в Америці. Трампісти обіцяли скасувати кліматичні реформи Байдена і протидіяти китайському імпорту, що мало повернути автовиробників до виготовлення традиційних бензинових авто. І, отже, Tesla знову стала б домінувати на американському ринку електрокарів. Це зараз ми знаємо, що збитки компанії Маска лише зросли, але рік тому ситуація мала б мати вигідний вигляд для мільярдера. Простіше кажучи, він міг стратегічно прорахуватися.Наступна версія — бажання Маска впливати на думки президента та грати роль якщо не всесильного "бога", то "сірого кардинала"."Ми маємо нову зірку, народилася зірка — Ілон. Цей хлопець — супергеній, ми маємо захищати наших геніїв, їх у нас не так багато", — заявляв Трамп під час передвиборчої кампанії.Тепер називає екс-соратника "запеклим наркоманом", в якому розчарувався. Виходить, Маску не вдалося нав’язати свій світогляд Трампу? Саме так. Попри фантастичну суму, яку він вклав у перемогу республіканця, в команді останнього епатажний багатій був чужинцем.Його наміри рулити ситуацією поверх голів давніх соратників глави Білого дому ті сприйняли дуже негативно. І почали кулуарні інтриги. Крім того, світогляд Маска контрастував з ідеологією MAGA. Її провідники — Стів Беннон, бізнесмен, інвестбанкір, кінопродюсер, радник Трампа, The Heritage Foundation (Фонд "Спадщина") — науково-дослідний центр, який написав покрокову програму дій для другого президентства Трампа, група республіканців, відомих як Рух чаювання (їх в адміністрації представляє глава Держдепу Марк Рубіо). Погляди ж Маска близькі до технофашизму — перелаштованої на новий лад меритократії, тільки з авторитарним апломбом: влада має належати інженерам ІТ-сфери, а суспільні відносини — контролюватися розгалуженою мережею цифрової цензури. Власне, це Маск запроваджував у DOGE, що викликало неприйняття навіть серед трампістів.Розійшлись, як у морі кораблі. Чого далі очікувати від Трампа і МаскаЙмовірність примирення Трампа й Маска низька. ЗМІ повідомляли, буцімто в команді Трампа є люди, які хочуть помирити скандалістів."Я не маю наміру з ним (Маском) розмовляти", — розвіяв плани цих "голубів миру" американський президент.Ті, хто знають його багато років, стверджують, що дописом про фігурування Трампа у "списках Епштейна" Маск спалив усі мости. Він видалив цей допис, проте справа вже зроблена. Для Трампа у спілкуванні з людьми є червоні лінії, і публічні згадки про його буремні сексуальні пригоди — одна із них. Він свого часу давав покази щодо зв’язків із педофілом Джеффрі Епштейном, вони були добре знайомі й нерідко проводили час разом. Однак імені Трампа у компрометуючих списках учасників оргій з підлітками не знайшли. Згадка Маском цієї історії дуже образила президента.Також низька ймовірність того, що злетить нова партія, яку анонсував Маск. По-перше, у неї немає ідеології. Консерватори зосередилися в Республіканській партії, ліві ліберали — в Демократичній. Дрібні партії лібертаріанців, "зелених", соціалістів навряд чи приймуть до себе Маска, який заплямував свою репутацію на чолі DOGE. А створювати партію з нуля, щоб вона просто доєдналася до дрібних партій — сенсу нема. Втім, Маск може почати мережевий політпроект заради критики політика Трампа.Тепер про варіанти з вищою ймовірністю. Американський президент погрожує недавньому соратнику "серйозними наслідками", якщо фінансуватиме демократів. Глава Білого дому гарно розуміється на грошах та на їхньому впливі на думки виборців. У листопаді наступного року в США — велика виборча кампанія, американці обиратимуть депутатів Палати представників і Сенату. Якщо демократи візьмуть гору, то одразу розпочнуть процедуру імпічменту Трампа. Маск фінансовим сприянням демократам може помститися чинному президенту. Назвемо це варіант "холодної помсти".Другий варіант — мільярдер розхитуватиме команду Трампа. Він це вже робить. У відповідь на заклик малазійського журналіста Ієна Майлза Чонга оголосити імпічмент Трампу через буцімто перебування у "списку Епштейна" та замінити його на Джей Ді Венса, Маск зробив репост цього допису у мережі Х та прокоментував коротким словом "Так". Мільярдер і раніше схвально відгукувався про Венса. Нинішній же його хід можна тлумачити як спробу викликати у Трампа антипатію до свого віце-президента, який і не приховує президентських амбіцій. До слова, Венс ідеологічно близький до Маска. Його вважають креатурою мільярдера, венчурного інвестора, колишнього радника Трампа Пітера Тіля, бізнес-партнерів та друзів котрого знають як "мафія PayPal". У цій компанії й Маск, і Венс та ще з кілька десятків заможних і впливових діячів, яких, окрім ультраправої ідеології, об’єднують симпатії до Росії.Третій варіант — він поки що малореалістичний — Маск та його друзі нищитимуть репутацію Трампа скандалами й компроматом, які розганятимуть соціальними мережами, куплятимуть політичних коментаторів-критиків із різних таборів, стоятимуть за дестабілізацією в державі (хтось же напоумив президента використати нацгвардійців для придушення протестів мігрантів у Каліфорнії, хоча там справилася б і поліція) тощо. Чварами з Маском Трамп дуже ризикує. Зараз йому оточення та спонсори казатимуть, що вони — з ним, але тріщина, яку спричинила сварка з Маском — глибока. Дуже глибока, щоб її так легко було заліпити….