Статті

Емоційна хвиля, викликана вторгненням російських дронів у повітряний простір країни НАТО, потроху спадає, вигулькують нові подробиці, які, втім, лише деталізують перебіг події. Але набагато цікавіше, чи винесли з неї висновки поляки, НАТО і США.У ніч на 10 вересня під час російської атаки на Україну "шахеди" неодноразово порушували польський повітряний простір. Перше порушення сталося у вівторок, 9 вересня, о 23:30, останнє — у середу о 06:30. Загалом нарахували 19 дронів, деякі прилетіли з Білорусі. Чотири БпЛА вдалося збити. Уламки безпілотників уже знайшли в 11 населених пунктах, але ще досі шукають.Інстинкт самозбереження притупився?Перша політична реакція Варшави була правильною. Там заявили: "Це акт агресії, який створив реальну загрозу безпеці наших громадян". Проте після консультацій, які польська влада провела з союзниками по НАТО, Польща активувала не 5 статтю статуту Альянсу, яка передбачає колективну оборону в разі злочину агресії проти країни-учасниці, а 4-ту. Вона має на меті тільки консультації із союзниками. Багато хто вважає таку реакцію НАТО слабкою відповіддю, яка лише розпалить у Путіна бажання знову повторити. При цьому згадують, що російська смертоносна зброя не вперше залітає на терени країн західного військового блоку, і щоразу реакція була схожою.У лютому і березні цього року після атак країни-терористки на Одещину уламки "шахедів" знаходили на території Румунії. Але найвідоміший інцидент стався 15 листопада 2022 року, коли ракета вдарила по польському селу Переводів неподалік кордону з Україною, внаслідок чого загинули дві особи. Спочатку Варшава звинуватила у ракетній атаці Росію і також залучила 4-ту статтю НАТО. Почалося розслідування, результатом якого став висновок: чия це ракета — не встановлено. Цього разу принаймні ні в Польщі, ні в Альянсі не сумнівалися у походженні дронів. Так що певний прогрес є.З реакції військових і політиків НАТО навіть жартують: збили лише 4 БпЛА, використавши для цього вартісні ракети ППО, а в Україні таке збивають зі звичайних зеніток. Почуття гумору — потрібна штука, та насправді на цей випадок варто дивитися як на інцидент, із якого потрібно винести уроки. Головний — ні поляки, ні їхні союзники по НАТО не готові до раптової повітряної атаки ворога. А особливо — безпілотниками. Та це не єдина проблема, яка проявилася. Гірше — проблеми політичні.Перша з них — дронова атака на Польщу розбудила інстинкт колективного самозбереження тільки в окремих учасників найпотужнішого військово-політичного блоку. Попри новий виклик, який поставила агресивна Росія, в європейських країнах тривають внутрішні політичні інтриги, в межах НАТО словацьким та угорським спікерам дозволяють вправлятися у безглуздості заяв, замість заткнути їм рота. Ба, навіть президент Польщі, яка стала об’єктом агресії, зробив більш-менш конкретну заяву лише після телефонної розмови з Дональдом Трампом. Якому, мабуть, не до Польщі, бо зайнятий архіважливою справою — перейменуванням міністерства оборони на міністерство війни.Світ на другу добу після нальоту російських дронів на Польщу почув коментар Трампа: "Це могла бути помилка. Але, незалежно від цього, я не задоволений нічим, що стосується цієї ситуації, але сподіваюсь, що це закінчиться". Після цього ще хтось сподівається на бажання глави Білого дому захищати Європу від Росії? Друга політична проблема, яка оголилася — навіть після атаки країну — члена НАТО механізми Альянсу та Євросоюзу не запрацювали швидше. Головна дипломатка ЄС Кая Каллас анонсувала нові санкції проти Росії. Але ж усім відомо, з яким скрипом в Євросоюзі ухвалюються санкційні пакети. А в США Трамп перетворив на клоунаду погрози "пекельних санкцій". Є гарні ідеї, як-от від конгресмена Джо Вілсона, який хоче відновити стосовно Росії дію поправки Джексона-Веніка. Проте нічого такого не буде.НАТО заворушилося. За чим варто поспостерігати українцям Попри вказані негативні процеси, позитивні зрушення все ж почалися. Поляки відсьогодні закрили кордон із Білоруссю. У Москві вже пригрозили "наслідками". Також Польща розгортає близько 40 тисяч солдатів на кордонах своєї країни з білорусами. У Лукашенка почалися російсько-білоруські навчання "Захід 2025". Поки, щоправда, незрозуміло, чи лишаться польські солдати на кордонах далі, чи після закінчення маневрів Путіна і Лукашенка відійдуть в місця попередньої дислокації. Ще одна позитивна новина — президент Франції Еммануель Макрон, який щойно призначив новим прем’єр-міністром колишнього міністра армії Себастьяна Лекорню, оголосив про перекидання до Польщі три винищувачі Rafale для спільного захисту східного флангу НАТО. Також літаками й системами ППО полякам викликалася допомогти Швеція. Посилить свою присутність у повітряному просторі Польщі, Естонії, Литви та Латвії й Німеччина. Патрулювання у цьому регіоні німці планують здійснювати до кінця грудня. Є ще кілька подібних прикладів — Нідерланди посилюють ППО у Польщі та розгортають 300 своїх військових, Чехія надішле три гелікоптери Мі-17 та приблизно 100 військових."Ніколи з часів Другої світової війни не було подібної операції", — відзначив міністр оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш. Тобто все здається навіть кращим за очікування. Якщо не рахувати вище перелічених політичних проблем. Які уроки з цієї історії може винести УкраїнаПо-перше, не виправдалися сподівання Києва, що тепер НАТОвці збиватимуть російські військові цілі ще над нашою територією. І тим самим допоможуть нам ефективніше закрити небо хоча б над західними регіонами. "Україна вже давно пропонує такий крок. Його необхідно зробити заради колективної безпеки", — наголошував глава МЗС Андрій Сибіга. Проте європейські партнери відгукуватися не поспішають. А після атаки дронів на Польщу швидше може бути інший сценарій — ми з поляками конкуруватимемо за сучасні системи ППО. Міністр закордонних справ Радослав Сікорський наголошував: "Нам потрібні Patriot, тому що дрони — не єдина форма російської загрози нашому повітряному простору. Нам також потрібна "антидронна стіна".І нам потрібні Patriot. Ба більше, поки до поляків не прилетіли російські БПЛА, українці були першими на отримання цих систем. По-друге, Польща не може після атаки дронів активізувати 5-ту статтю статуту НАТО, а нам пропонують гарантії безпеки, подібні до цієї статті. У теорії має гарний вигляд, але досвід поляків ставить під сумнів оперативність реагування потенційних країн-гарантів. .

Після вотуму недовіри кабінету міністрів Франсуа Байру президент Франції Еммануель Макрон запропонував очолити новий уряд міністру оборони Себастьяну Лекорню. Працюватиме новий прем’єр у ситуації потужної політичної турбулентності.За кількістю урядів за час президентської каденції Еммануель Макрон зрівнявся з Франсуа Міттераном. Щоправда, Міттеран змінив сім прем’єр-міністрів за 14 років, а Макрон — за вісім. На посаді глави держави він буде до квітня 2027-го, коли французи обиратимуть дев’ятого президента П’ятої республіки. До того часу, на жаль, може змінитися ще кілька урядових команд. Причина — Франція перебуває у глибокій політичній кризі, позитивних виходів із якої немає. Проте Себастьян Лекорню, який керуватиме новим урядом, має відповідний характер (аби кого міністром оборони ядерної держави не призначають), щоб протискати через парламент складні рішення. Тому його шанси протриматися на посаді довше за кількох останніх попередників непогані.Скорочення боргу та посилення оборони. Два надзавдання для прем’єраОбрання Макроном саме цієї кандидатури — чудова новина для України. Лекорню, попри молодий вік для політика (йому 39 років), має значний управлінський досвід. Міністром оборони, точніше, збройних сил, так ця посада зветься у Франції, його призначили у травні 2022 року. Тобто вся та значна військова допомога, яка надавалася і надається Парижем нашій державі, значною мірою заслуга Лекорню. До керівництва армійським міністерством він очолював інше — з питань заморських територій. А до того обіймав високі посади в міністерствах екологічних перетворень і місцевого самоуправління. Французькі політологи припускають, що Лекорню може розглядатися як наступник Макрона на виборах 2027 року. Але для початку йому варто провести низку важливих реформ, дуже непопулярних, не втративши при цьому особистий рейтинг.Серед таких реформ — скорочення бюджетного боргу. У Франції він найвищий із членів Євросоюзу: 3,35 трильйона євро, що відповідає приблизно 114 відсоткам ВВП країни. У цій державі також найвищий дефіцит бюджету в Євросоюзі, що становить від 5,4 до 5,8 відсотка ВВП при вимозі ЄС дефіциту у 3 відсотки. Якщо коротко — фінансова система Франції шаленими темпами летить у прірву. Аби хоча б якось зупинити цей процес, потрібні суттєва економія державного бюджету. Власне, попередні уряди й займалися пошуком джерел заощадження — за що прем’єри й міністри поплатилися посадами. Бо заощадливість — непопулярна у суспільстві масового споживання.Франсуа Байру, якого французький парламент повалив у понеділок, пропонував жорстку економію. У липні він ініціював скасування двох державних свят — Поливаного понеділка (понеділка після Великодня) і Дня перемоги — 8 травня. Щоб ці дні стали не вихідними, а робочими. Крім того, його уряд мав намір провести значні скорочення штату державних службовців, витрат на охорону здоров’я. Загалом Байру планував скоротити бюджет на 2026 рік на 43,8 мільярда  євро і зменшити дефіцит до 4,6% ВВП. Проте французькі депутати з його планами не погодилися — і відправили у відставку. На них не вплинула гірка правда, яку Байру висловив із парламентської трибуни: "У вас є влада повалити уряд, але не влада стерти реальність".Тепер бюджет зі значною економією доведеться протискати Лекорню.Друга реформа, яка безпосередньо стосується України, — зростання витрат на оборону. Макрон у липні заявив, що Франція витратить 64 мільярди євро на оборону 2027 року. Протягом двох наступних років сума додаткових витрат на безпеку й оборону складе 6,5 мільярда євро. Під час останнього саміту НАТО, який відбувся у Гаазі, партнери США по Альянсу взяли на себе зобов’язання протягом наступних років наростити видатки на оборону до 5% ВВП. Зброя й інша військова допомога Україні від європейських союзників забезпечуватиметься за кошти їхніх оборонних бюджетів. Тому ми зацікавлені, щоб у країн НАТО все добре склалося із запланованими видатками на оборонну сферу. Проте гігантський бюджетний борг Франції може зашкодити цим планам. Три біди прем’єра Лекорню  Лекорню вважають головним натхненником посилення обороноздатності Франції та військово-технічної модернізації її збройних сил. І прихильником посилення військової допомоги Україні. За що його люто ненавидить Росія, яка нацьковуватиме на нього своїх агентів впливу.Нагадаємо кілька висловлювань нового прем’єра Франції для кращого розуміння його політичної позиції. "Першою гарантією безпеки залишається українська армія, то ж ми відмовимося від будь-якої форми демілітаризації України. А головний обов'язок європейських збройних сил полягає у розробці рамок — доктринальних, потужнісних та інтелектуальних, на яких українська армія зможе базувати свої фундаментальні принципи не лише на наступний рік, але й набагато далі", — казав він у березні цього року. А в липні доповнив заяву наступними важливими тезами: "Наша абсолютна червона лінія — це демілітаризація України. Українці повинні мати можливість забезпечити власну безпеку, інакше я не дуже вірю у безпеку сусідніх країн".На посаді міністра оборони він підтримував налагодження партнерства між українськими та французькими виробниками продукції оборонної галузі. Зокрема, йшлося про виробництво БпЛА. Ще у вересні 2023 року Лекорню приїздив до України з понад двома десятками представників французького ВПК.Перша реакція представників політичного істеблішменту на призначення Лекорню прем’єр-міністром Франції підтверджує думку, що йому заважатимуть працювати ліві й праві сили країни. Праві представлені у парламенті потужною фракцією партії "Національне об’єднання", лідеркою якої є путіністка Марін Ле Пен. "Президент робить останній постріл макронізму, запершись у вузькому колі своїх прихильників", — відреагувала вона на призначення Лекорню у мережі Х. Праві популісти сподівалися, що Макрон після вотуму недовіри черговому уряду розпустить парламент і оголосить позачергові вибори. Згідно з опитуваннями, "Національне об’єднання" на них перемагає. Тобто отримало б змогу сформувати свій уряд. Але Макрон учинив інакше, і тепер із Лекорню Ле Пен та її соратникам буде куди складніше, аніж із тим же лібералом Байру. Сходження у велику політику новий прем’єр починав із правоцентристською партією "Республіканці", засновником якої був екс-президент Ніколя Саркозі. Тобто за політичними поглядами Лекорню ближчий до правого консерватизму, і якщо його реформи вдадуться, частина електорату партії Ле Пен йому симпатизуватиме. Отже, для правих популістів Лекорню становить серйозну небезпеку, і вони робитимуть усе, щоб гойдати під ним крісло.Це перша біда, та є й інші. У парламенті третину депутатського корпусу складають ліві, серед яких найагресивнішою антиурядовою риторикою відрізняють крайні ліваки з партії "Нескорена Франція". Вони блокують усі спроби урядів скоротити бюджетні витрати. Блокуватимуть і зростання видатків на оборону. У них є популярний лідер Жан-Люк Меланшон. Домовитися з цією частиною парламенту важче, аніж навіть із Ле Пен.Третя біда — соціально-політична турбулентність в країні, якою користуватимуться як внутрішні, так і зовнішні сили. Відучора у Франції розпочався страйк "Блокуємо все", який проводять профспілки. Демонстранти виступають проти урядових планів бюджетної економії. Учасників акцій, які тільки масштабуватимуться, мало цікавлять зовнішні загрози, але вони легко сприймають риторику крайньої лівої й правої опозиції. Працювати в таких умовах уряду Лекорню буде архіскладно. Але в наших інтересах, щоб він утримався, бо критики політики Макрона — надзвичайно небезпечні для України. Фактично це або відверті агенти впливу Кремля, або просто його корисні маріонетки. .

Шість місяців тому ми дали собі обіцянку: нести історії Червоної книги через речі, які залишають слід — у серці, в домі, у памʼяті. Сьогодні можемо впевнено сказати: ми тримаємо цю обіцянку. Ми зростаємо, творимо й щодня нагадуємо світу про тих, чий голос майже не чути.Наш слоган "Вшануй. Збережи. Передай." став більше, ніж словами — він перетворився на сенс кожного виробу, кожного допису, кожного нашого кроку.Місія, візія і філософія: наше ДНКМи створюємо речі, натхненні зникаючими видами з Червоної книги України та Європи. Речі, що не просто прикрашають, а передають пам’ять і голос тих, кого ще можна зберегти.Ми бачимо Victoria Lado як простір, де любов до природи й турбота про майбутнє поєднуються з дизайном, глибиною і культурою. Ми — перші, хто перетворює види Червоної книги на естетику, яку можна носити, дарувати, берегти.Наш бренд народився з любові — до матері, до природи, до життя. Ми не обіцяємо абсолютну екологічність, але діємо свідомо. Для нас важливий не формат виробу, а послання, яке він несе.Перші кроки й великі досягненняЗа пів року ми пройшли шлях, який на початку здавався далеким і майже нереальним. Та сьогодні можемо впевнено сказати: ми ростемо, змінюємось і творимо історію разом із вами.Ми встигли:подати заявку на реєстрацію торгової марки; знайти власну ДНК та ідентичність бренду; розпочати створення нашого сайту; встановити 50+ годівниць і прихистків для птахів та комах; підписати перший меморандум про співпрацю з Українським товариством охорони птахів; почати розробку 5 нових продуктів, три з яких зовсім скоро представимо; повністю відмовитися від поліграфії та пакування з нафтопродуктами й пластиком; засіяти 3 ділянки в Києві медоносними рослинами; посадити 45 дерев; випустити першу авторську колекцію хустин "Сипуха", що об’єднала 10 унікальних історій:Політ крізь вогонь, Книга ночі, Тінь у місячному світлі, Символ життя, Танець нічної мисливиці, Сліди у золоті, Гармонія дикої природи, Перехрестя часу, Крила вітру, Око мудрості. А ще — ми стали партнерами та суддями ювілейного фотоконкурсу "Птахи фауни України", присвяченого 30-річчю товариства, і з гордістю подарували переможцям наші фірмові хустини.Це лише початок. Далі — ще більше історій, сміливих ідей і кроків до нашої великої мети.Маленькі кроки з великим змістомКожен наш день — це турбота про тих, чий голос ледь чутний. Ми висаджували медоносні рослини, засівали галявини польовими квітами, розвішували годівниці для птахів та будиночки для комах. Бо навіть маленькі кроки створюють великі зміни.Ми віднайшли власну ідентичність, яку видно у кожній деталі: у квітучій поліграфії, продуманому екологічному пакуванні, у нагадуванні про тих, кого можна зберегти.Голоси серця брендуОлександр Дев’ян, засновник Victoria Lado:"Озираючись на ці шість місяців, я хочу подякувати кожному, хто підтримував нас, ділився порадами, ставав другом чи партнером. Спільна мета й бачення об’єднали нас у сильну спільноту. Люди — ви неймовірні, саме ви є серцем того, що сьогодні бачите. Але найбільша моя подяка — моїй мамі Вікторії. Вона бачить, як щодня ми працюємо, створюємо нові позиції, знаходимо друзів і знову піднімаємось після промахів. Victoria Lado — це не просто бренд. Це відчуття, любов і шана".Вікторія Дев’ян (Ладосенко), обличчя та серце бренду: "Я завжди вірила у свого сина і знала, що одного дня він створить щось неймовірне. Я виховувала його, намагаючись передати всі найкращі якості, які були в нашій родині, і завжди підтримувала його в усіх починаннях. Але для мене стало великим і приємним сюрпризом те, що бренд, який Саша вирішив заснувати, він назвав на мою честь. Спершу я навіть не могла повірити й не зовсім розуміла, навіщо це, але сьогодні, дивлячись на колосальну роботу, вкладену у розвиток Victoria Lado, я відчуваю лише гордість і вдячність.Коли він розповів про перший продукт — хустини, — я, чесно кажучи, сумнівалася. Здавалося, що це не зовсім той шлях. Але потім я згадала хустину моєї мами, Людмили Ладосенко, яку вона подарувала мені, і раптом ця ідея набула глибшого сенсу й родинного тепла. Мене вразило, як бережно мій син ставиться до наших традицій, до природи, до флори та фауни, яка нас оточує. Я безмежно пишаюся ним і вірю, що у Victoria Lado велике майбутнє. Я завжди буду поруч, завжди підтримуватиму і триматиму його за руку, як робила це завжди".Спільнота однодумців і нові горизонтиЗа цей час нас підтримали понад 60 однодумців — тих, хто бачить у наших речах не просто красу, а глибший сенс.Попереду — нові позиції від бренду Victoria Lado і розширення колекції "Сипуха", які допоможуть відчути атмосферу наших історій через аромат та деталі. Ми готуємо речі, що стануть невідʼємною частиною наших хустин і подарують ще більше можливостей бути ближче до нашого світу.І ми з гордістю можемо сказати: одна з 1544 історій Червоної книги вже ожила. Попереду — ще сотні.Що даліМи віримо, що про нас почують ще більше. Попереду — нові партнерства, спільні проєкти й ще більше історій, які знайдуть своїх власників.Ми — на початку великого шляху. Шляху, де кожен наш виріб несе в собі голос природи, турботу і пам’ять.Вшануй. Збережи. Передай.Разом ми можемо зберегти більше, ніж здається.

Учора у столиці Франції відбулося засідання "Коаліції рішучих", за підсумками якого 26 країн зголосилися спрямувати до України або військовий континент, або надати певні засоби. Проте лише після припинення активних бойових дій. Далекобійні ракети, допомога із заморожених активів Росії та 26 справді рішучих Лідер Франції організував у себе фактично підсумкову зустріч країн, які погодилися долучитися до гарантій безпеки Україні. Це всі країни Євросоюзу, окрім Словаччини, Угорщини та Мальти. З першими двома все зрозуміло — це путінські "троянські коні" в Європі, а от відсутність представника Мальти, видається, новою нашою проблемою. Мальтійці блокували 18-й пакет європейських санкцій, аргументуючи свої дії тим, що їм не вигідно обмежувати ціну на російську нафту. Їхня судноплавна галузь (а саме нафтоперевезення танкерами) становить значну частину мальтійської економіки. Претензії Мальта, зрештою, зняла, і санкційний пакет ЄС ухвалив, проте влада цієї острівної країни, як бачимо, лишається непростим перемовником. Окрім членів Євросоюзу, участь у паризькому засіданні взяли Велика Британія, вона разом із Францією є лідером "коаліції рішучих", кілька кандидатів у члени Європейського Союзу, зокрема, Туреччина, а також Канада, Австралія, Японія, Нова Зеландія. Відкриваючи зустріч, Макрон оголосив про участь 35 країн. Не всі були офлайн, але головне, що зібралася чисельна і солідна компанія. Відвідав захід у Єлисейському палаці і спецпредставник Дональда Трампа Стів Віткофф.Варто зауважити, що не всі з присутніх дали згоду долучитися до гарантування безпеки не лише політичною підтримкою, а й конкретним внеском. За словами Макрона, "26 країн формально ангажувалися (інші висловили інтерес) надіслати або контингент в Україну, або внести певні засоби для підтримки цієї коаліції для забезпечення безпеки на морі або в небі". Наступний етап — визначення, де позиціонуватимуться сили гарантування. Дехто вже чітко заявив, що їхніх військових в Україні не буде. Зокрема, італійська прем’єр-міністр Джорджа Мелоні підтвердила відкритість до підтримки можливого припинення вогню за допомогою ініціатив з моніторингу та навчання за межами кордонів України. Для члена "Великої сімки" та одного із найпотужніших членів НАТО така участь видається недостатньою. Втім поки це лише заява, все може змінитися надалі.Також заслуговує на увагу роз’яснення голови Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн. У мережі Х вона уточнила, що досягнуто домовленості працювати за трьома напрямками. Перший: посилення української армії та оборонного потенціалу для протидії російському агресору. Для перетворення України на "сталевого дикобраза". Другий напрямок: формування міжнародного контингенту за підтримки США. Третій: зростання оборонного потенціалу самої Європи, аби вона змогла уникати нових конфліктів.З огляду на посилення погроз Путіна, які прозвучали з Китаю, станом на зараз для нас найважливішим є перший пункт — продовження військової допомоги. Тому ухвала "коаліції рішучих" про постачання Україні ракет великої дальності, мабуть, ключове рішення вчорашнього дня. Про нього повідомили у британському уряді. Йдеться про ракети виробництва країн Європи чи про американські, куплені для потреб України, не уточнюється. TrueUA раніше повідомляв про плани закупівлі 3350 ракет Extended Range Attack Munition (ERAM) та стільки ж навігаційних систем GPS та INS. Ці американські ракети посилять наші далекобійні потужності.Ще одне важливе рішення — також від британців. Лондон надав нам військову допомогу на понад 1,3 мільярда доларів, оплачену доходами від заморожених російських активів. У британському уряді зазначили: це дозволило поставити сотні тисяч артилерійських боєприпасів, сотні ракет протиповітряної оборони, запасні частини та укласти нові контракти на технічне обслуговування та ремонт обладнання та транспортних засобів. Не секрет, що багато країн Європи бояться використовувати заморожені російські активи для фінансування допомоги нашій державі, остерігаючись судових позовів Росії. Британці подали гарний приклад для наслідування всім іншим.Політичні рішення ухвалені. Якими будуть наступні кроки"Маємо однакове бачення, що Росія робить усе можливе, щоб затягнути переговорний процес і продовжити війну. Потрібно збільшувати підтримку України й посилювати тиск на Росію. Зараз триває підготовка 19-го пакета санкцій Євросоюзу. Працює над санкційними кроками також Японія", — підсумував результати зустрічі в Парижі президент України Володимир Зеленський.До його слів можна додати важливий нюанс. Наші партнери — це демократії, в яких політична ситуація мінлива. Нам потрібні не "непорушні обіцянки", а гарантії, що домовленості не перепишуть в разі приходу до влади в країнах-учасницях нових орбанів. TrueUA розповідав про небезпеку виборів у низці держав Євросоюзу, де до влади рвуться проросійські популісти. Простіше кажучи, мають бути запущені процедури, які агенти впливу Росії в Європі не зможуть згодом заблокувати або переглянути. Такою процедурою є ратифікація досягнутих угод парламентами. Вона не є стовідсотковою панацеєю, проте ускладнить спробу скасувати угоди, бо для цього знадобиться не розчерк пера прем’єра або президента, а голосування законодавців. Колективне рішення.Також після саміту в Парижі не стало зрозуміло, хто ж готовий надати військових контингент. Італія не надасть, раніше те саме заявляли в Німеччині і в Польщі. Очевидно, не дочекаємося іспанців, португальців, греків, болгар, австрійців… Є надія, що контингент пришлють британці, французи, турки, може, хорвати, країни північної Європи. Але чисельність сил гарантування, якщо вони представлятимуть незначну частину вчорашніх учасників засідання, буде недостатньою для виконання функцій гарантів. Який сенс від іноземних вояків, які приїдуть виконувати "місію" десь на Закарпатті? 35 учасників саміту під головуванням Макрона і 26 охочих надати якусь реальну допомогу наче й хороший результат, бо підтримка є, але Путіна цим не налякаєш. От якби хтось із лідерів "Коаліції рішучих" відправив в Україну в межах двосторонньої домовленості хоча б не чисельний військовий контингент, це могло б вплинути на Путіна. Бо знайшовся той, хто його не злякався. Але такий сценарій малоймовірний. Зараз ідеться про розгортання сил гарантування лише після припинення бойових дій. Коли наступить "після" — саміт у Парижі відповіді не дає.І, останній момент — якою є позиція США. Наразі невідомо, у чому полягатимуть їхні гарантії безпеки. Відомо тільки, що американських військ у нас не буде. Учасники зібрання телефоном спілкувалися з Трампом. Можливо, наші європейські друзі очікували від глави Білого дому оплесків, а він вилив на них відро холодної води, закликавши припинити купляти російську нафту (за рік Росія отримала 1,1 мільярда євро від продажу палива в ЄС), а також наголосив, що "європейські лідери повинні чинити економічний тиск на Китай за фінансування військових дій Росії". Десь такою буде поведінка Трампа надалі. Він спонукатиме європейців дотримуватися взятих на себе зобов’язань. І ось тут складне питання: чи всі, хто вчора долучився до засідання, організованого Макроном, готові тримати слово….

Дональд Трамп після помпезного військового параду у Пекіні звинуватив Китай, Росію і Північну Корею у змові проти Америки. Проте обурення глави Білого дому не означає, що він мститиметься Сі, Путіну і Кіму за гру м’язами. ШОС як прелюдія до парадуДва дні, 31 серпня та 1 вересня, у китайському Тяньцзині пройшов саміт Шанхайської організації співробітництва (ШОС), який зібрав учасників із держав із приблизною сумарною кількістю населення в 3,5 мільярди. Це об’єднання започаткували 14 червня 2001 року, ключовим геополітичним гравцем у ньому є Китай. Загалом у ШОС 10 членів, серед яких з моменту заснування — Росія, два спостерігачі й 13 партнерів. Протягом 24 років існування організації вона так і не стала новим центром економічної, військової чи іншої сили, здатної створити альтернативу структурам колективного Заходу.У ШОС зібралася компанія з різною мотивацією. Китай в ролі гегемона бачить організацію як клуб своїх васалів. Росію більше цікавили міждержавні проекти з КНР, лише в останні кілька років та посилено дрейфувала в обійми Сі Цзіньпіна. Індія приєдналася до Шанхайської спільноти лише у червні 2023-го на саміті у Нью-Делі. Але вже на саміт до Астани 2024 року індійський прем’єр Нарендра Моді не поїхав, відправивши замість себе главу МЗС Субраманьяна Джайшакара. Тоді саме загострився індійсько-китайський прикордонний конфлікт, на тлі якого ручкатися із Сі Цзіньпіном Моді не хотів. Він давно конкурує з Пекіном за вплив у цьому регіоні Азії. Щодо інших членів та партнерів ШОС, то це переважно країни, які з вигодою використовують як стосунки із Заходом, так і з Китаєм — такі собі геополітичні флюгери.Ключовою проблемою і Шанхайської організації, і БРІКС, де також Китай пнеться верховодити, у відсутності спільних цінностей. Учасників цих спілок склеює нелюбов до Америки та її союзників. Але не ріднить ні мова, ні релігія, ні спільне минуле, ні спільні перемоги. Останній за часом саміт ШОС відрізнявся від попередніх тим, що Сі Цзіньпін вміло скористався періодом турбулентності у західному світі. Саміт у Тяньцзині, а потім і парад у Пекіні до 80-річниці закінчення Другої світової війни — бенефіс одного гравця, лідера Китаю. Всі інші йому підіграли з різних мотивів. Проте головний — хочуть, щоб якнайшвидше відбулися переговори між США та КНР, наслідком яких бачать не посилення конфлікту між Вашингтоном і Пекіном, а покращення відносин.Сигнали від Сі Цзіньпіна. Чи варто очікувати переформатування світового порядкуНа зустрічі у Тяньцзині китайський керівник подав кілька сигналів, котрі витлумачили як його бажання встановити новий світовий порядок. Перший сигналУ декларації саміту прозвучав заклик реформувати ООН, розширивши представництво країн, що розвиваються, в управлінні Організацією об’єднаних націй. Це має вигляд гарної обгортки на гіркій цукерці. Про потребу змін в ООН, у першу чергу в Радбезі, говорять не перший рік. Проте генсек Антоніу Гутерріш, який відвідав і саміт ШОС, реформувати очолювану ним бюрократичну машину не хоче. Тобто підписанти просто вкарбували у свій документ те, про що й так говорять давно. Але при цьому немає найважливішого — що робити з постійними членами Радбезу, які мають право вето. Китай не демонструє бажання розширювати з нинішніх п’яти держав коло країн із правом вето. Другий сигналСі Цзіньпін оголосив ініціативу зі створення глобального управління, в якому важливу роль гратиме ШОС. Китайська дипломатія має великий досвід пафосно заявляти про порожні речі. Як приклад — два "мирних плани", ініційовані КНР. Перший із 12 пунктів, представлений до річниці російського повномасштабного вторгнення в Україну, другий — із 6 пунктів. Спільний із бразильцями. В обох ініціативах немає жодної конкретики, але китайці, надуваючи щоки, носилися з цими документами, збираючи підтримку країн Глобального Півдня. Очевидно, глобальна ініціатива — такий самий дипломатичний хід. Бо озвучені принципи — набір намірів. Наприклад, дотримання верховенства міжнародного права. І про це говорить людина, яка радо вітає у себе Путіна, головного порушника міжнародного права.Третій сигналСі все активніше просуває ініціативу створення банку розвитку ШОС, щось на кшталт власного МВФ. Ініціатива не нова і дуже приваблива для бідніших країн — учасниць чи симпатиків підкитайської Шанхайської організації. Проте є перепони для її реалізації. Перша — принципи. МВФ, Світовий банк та інші міжнародні фінансові організації вибудовують свої відносини з країнами, що потребують коштів на розвиток за принципом "гроші в обмін на реформи". Якщо давати просто так, тоді це просто кабала без світла в кінці тунелю. Китай не цікавлять реформи у країнах, яким вони дають гроші. Їх цікавить доступ до ресурсів в обмін на борги.Друга перепона — спільний бюджет. Друзі Китаю воліють більше отримувати, аніж давати. А у КНР немає стільки грошей, щоб "купляти любов" прихильників гегемонії Сі. Тягатися зі США та Євросоюзом у фінансових можливостях Пекін не може.Третя перепона — проекти, подібні до альтернативи західній фінансовій системі чи платіжній системі, вкрай негативно оцінюють США та їхні союзники у світі. Фактично це ворожі дії. То ж країни, які ступлять на шлях, пропонований китайцями, безумовно отримають санкції та потужні мита. А вони цього дуже бояться.Четвертий сигналПарад у Пекіні, де були присутніми не всі делегації, які брали участь у роботі ШОС. Зате приїхав північнокорейський диктатор Кім Чен Ин. Був там і Путін. Спільна участь Сі, Путіна і Кіма породила найбільшу страшилку останніх днів — поставу нової "осі зла". Трамп відреагував на дійство на площі Таньаньмень, де Сі дуже постарався вразити військовою могутністю. Він у власній соцмережі Truth Social назвав парад "змовою проти Америки". То ж американський президент впровадить санкції проти змовників? Звісно ж, ні. Він, видається, образився, що до Пекіна не покликали і його. Принаймні така думка напрошується з допису глави Білого дому, де він ображається на відсутність згадки про американців, завдяки яким Китай здобував свободу. "Багато американців загинули в боротьбі Китаю за перемогу і славу", — написав Трамп. Відсутність намірів вдарити митами по Китаю підтвердив і глава Пентагону Піт Гегсет. Він розповів, що президент США доручив військовому відомству підготуватися до стримування КНР і Росії. Але в його заяві головне не це, а загальний примирливий тон."У президента Трампа чудові стосунки з Сі й він використовуватиме це, сподіваючись знайти шляхи для співпраці. В іншому разі ми завжди будемо готові", — зазначив Гегсет. І традиційно провину за союз Пекіна і Москви повісив на попередників.  ПідсумуємоПерше: саміт ШОС у Китаї став для Сі Цзіньпіна успішним не в економічному плані, бо в рамках засідання не уклали масштабних угод, а в плані позиціонування як другого полюсу світу. Він не став, але рухається в цьому напрямку. Друге: за час існування ШОС китайці та їхні друзі по організації так і не виробили спільних цінностей, які б їх об’єднували у міцний союз. Радше йдеться про васальне ставлення Пекіна до своїх партнерів. Третє: Сі скопіював путінське побєдобєсіє на 9 травня і присвоїв Китаю перемогу над японцями в роки Другої світової війни. Що є історичною маніпуляцією, яка обурила Трампа. Проте далі обурення він не піде. Четверте: Сі парадом справив враження, а присутність Путіна, Кіма, іранців змусила заговорити про союз тиранів. Тобто китайський вождь досяг подвійного ефекту, налякавши й військовою технікою, і союзниками-ізгоями. Проте така "вісь зла" умовна. Подивитися парад зібралися представники близько 26 країн, переважно азійських. Ці держави як балансували між Китаєм і колективним Заходом, так і балансуватимуть.П’яте: нас мають насторожити нахабні заяви Путіна на адресу України на тлі параду у Пекіні. Те, що говорити про мир він не збирається, зрозуміло, але так очевидно демонструвати це в Китаї російський диктатор міг лише з дозволу Сі. .

На початку серпня авторитетне французьке видання France Football оголосило список номінантів на найголовнішу футбольну премію року — "Золотий м’яч", Balon d’Or. У цьому списку уперше з середини нульових років немає двох головних футбольних зірок світу — Ліонеля Мессі та Кріштіану Роналду.Крім цього, з’явилася інформація про те, що команда абсолютного чемпіона світу з боку у головній, надважкій вазі Олександра Усика, який нещодавно вкотре підтвердив свій статус, веде переговори з блогером Джейком Полом щодо бою за правилами ММА. Що теж може означати — як і у випадку з Мессі — кінець великої кар’єри.То ж саме час поговорити про місце і значення цих двох величних спортсменів у історії світового спорту. Тим паче півстоліття тому сталися події з іншими великими, з якими так чи інакше порівнюють героїв XXI століття. Йдеться про єдиного в історії футболу триразового чемпіона світу, бразильського форварда Пеле, якого усі ці півстоліття, фактично до появи Мессі, беззаперечно називали "королем футболу". А також про абсолютного чемпіона світу з боксу, "спортсмена століття" Кассіуса Клея, більше відомого, як Мухаммед Алі. Спробуймо порівняти ці дві пари й визначити, хто у кожній з них дещо більше претендує за звання "найкращого в історії".Пеле проти МессіПочнемо з футболу. І нагадаємо, що саме 50 років тому, 1975-го, Едсон Арантес до Насіменто (справжнє ім’я Пеле; у бразильців розвинута культура створення і використання для публічних людей прізвиськ, які замінюють їм імена, — ред.) завершив свою легендарну кар’єру в рідному "Сантосі", переїхавши до Сполучених Штатів Америки, де за "грубі" гроші догравав у клубі "Нью-Йорк Космос".Паралелі з Мессі тут більш ніж очевидні — аргентинський футбольний герой XXI століття також переїхав до США кілька років тому, але зумів у футболці "Інтернасьоналю" (Маямі) здобути свій останній "Золотий м’яч". Звісно, в часи Пеле це було неможливо, бо тоді професійного футболу у Північній Америці просто не існувало, на відміну від 2025 року. Та порівнювати варто лише найуспішніші періоди обох футболістів — коли вони заволоділи усіма трофеями, як на клубному рівні, так і на рівні збірних.У Пеле, як ми зазначали, три золоті медалі ЧС, у Мессі — лише одна: за цим показником бразилець, очевидно, переважає. Але варто згадати, що в 50-60-х роках, коли Пеле був на піку форми, світовий клубний футбол був не настільки глобалізований. Звісно, навіть партнери Едсона по чемпіонських збірних Бразилії пробували свої сили у Європі (сам Пеле цього не міг зробити, бо його на державному рівні визнали національним надбанням, заборонивши продавати за межі Бразилії), але це були лише перші, скромні й зовсім не успішні спроби. Загалом же Європа та Південна Америка залишалися роз’єднаними, тому порівняти Пеле з провідними європейськими футболістами неможливо.Та і рівень, значення клубного футболу в ті роки були значно меншими. Єврокубки, які зараз є ключовими подіями футбольного року, тільки зароджувалися, в них навіть не усі прагнули взяти участь. Та що там єврокубки — навіть на перші чемпіонати Європи серед збірних заявлялися не усі представники Старого світу.Мессі ж усю свою кар’єру провів у глобальному світі, серед найсильніших гравців планети — і на рівні чемпіонату Іспанії, де він провів 18 років тільки на дорослому рівні, і на рівні Ліги чемпіонів, яка перетворилася на головний футбольний турнір планети, відтіснивши на задній план чемпіонат світу хоча б тому, що той проводять раз на чотири роки, а ЛЧ грають щороку і протягом усього сезону.Звісно, це, а також значно більший медійний слід і свіжа пам’ять, грають на руку Ліонелю Мессі. Тож усе більш мейнстримними є настрої щодо того, щоб саме аргентинцю передати неофіційний титул "короля футболу". І у цьому є серйозна логіка. Мессі має успішнішу кар’єру щодо трофеїв, а кількість голів, яку приписують Пеле, відсотків на 35-40 складається із м’ячів, забитих у товариських поєдинках. До того ж більшість офіційних голів Едсон забив не у чемпіонаті Бразилії (він з’явився уже наприкінці кар’єри Пеле), а в чемпіонаті штату Сан-Паулу, нехай він і є одним із двох найсильніших у футбольному плані штатів країни.На руку Мессі грає те, що він мав значно більше конкурентів найвищого рівня — починаючи з Кріштіану Роналду, якому просто не пощастило народитися в один час з аргентинцем. Втім, такий збіг у датах (1985 і 1987 роки народження португальця й аргентинця відповідно) призвів до того, що світ отримав велику, епічну, можливо, найкращу дуель гравців в історії футболу — які до того ж майже ціле десятиліття грали в одному чемпіонаті.У Пеле такого антагоніста не було. І це — за усіх інших більш-менш рівних обставин — є тією соломинкою, яка ламає хребет верблюду. Перемогти усіх — це одне, а здолати такого ж великого, як сам (а у питанні не таланту, а працездатності, Роналду є навіть більшою величиною) — це уже найвищий рівень. Саме успіх у протистоянні з Кріштіану, разом з усіма досягненнями, на нашу думку, дозволяє назвати саме Ліонеля Мессі гравцем номером один у всій історії світового футболу.Алі проти УсикаЗаочний антагоніст Олександра Усика Мухаммед Алі (помер 2016 року, коли українець тільки здобув свій перший титул чемпіона світу, WBO у першій важкій вазі) півстоліття тому, виграв чи не найлегендарніший свій бій. Той, який назвали The Rumble in the Jungle, "Гуркіт у джунглях", бо відбувся він на Африканському континенті, у столиці Заїру (нині ця країна називається ДР Конго). Той самий, у якому 32-річний Алі переміг одного із головних своїх суперників, 25-річного Джорджа Формена, і відібрав у того усі титули, ставши абсолютним чемпіоном світу.Якщо порівнювати українця й американця, то ситуація тут є схожою, але не на користь сучасного спортсмена. Звісно, Олександр Усик — боксер найвищого класу, безсумнівний номер один у сучасному світі. Але справжню велич спортсмена, команди визначає саме наявність рівновеликого антагоніста. Чому в українському футболі найкращими вважають нульові роки? Бо саме тоді "Динамо" отримало справжнього і більш ніж потужного суперника — "Шахтар". Усе те десятиліття пройшло під гаслом цього протистояння. В американському баскетболі одним із найкращих періодів є 80-ті — це дуель Меджика Джонсона і його "Лос-Анджелес Лейкерс" та Ларрі Бьорда і "Бостон Селтікс". У автоспорті велике десятиліття найсильнішої серії, "Формули-1" — це друга половина 80-х і початок 90-х, коли на трасах боролися французький гонщик Ален Прост і бразильський пілот Айртон Сенна.Словом, головного героя — робить головний антигерой. А в Усика такого антигероя немає. Навіть Тайсон Ф’юрі, як він не намагався влаштовувати шоу зі своїх поєдинків з українцем, не зумів стати повноцінним суперником Олександра Усика. Показовим є і те, що жоден бій Усика не був визнаний журналом The Ring боєм року. Тоді як в Алі таких боїв аж шість.І навіть програний Джо Фрейзеру поєдинок 1971 року — це була подія, яка тільки підвищує велич того, хто програв. Між іншим, до повернення на ринг у 38-річному віці Мухаммед Алі програв лише три поєдинки — і два з них стали переможцями у номінації "Бій року", що теж є показовим.Як і кількість боїв — в американця їх 59 на момент завершення кар’єри в 36 років (два після повернення не рахуємо), у 38-річного українця лише 24 — як і кількість великих суперників. У Алі це Сонні Лістон, Джордж Формен, Джо Фрейзер, в Усика — з натяжкою Ф’юрі. Та й у того найкращі роки (коли він, зокрема, двічі визнавався боксером року у світі) уже пройшли.Усику взагалі не пощастило із серйозними суперниками. Навіть Віталій Кличко встиг зачепити великий період Тайсона-Холіфілда-Льюїса, з останнім у 2003-му нинішній мер Києва влаштував один із найпам’ятніших поєдинків у хевівейті ХХІ століття, програвши британському супернику тільки через розсічення брови (бій тоді зупинили, Льюїс залишив за собою титул завдяки більш ніж технічному нокауту). У нинішнього українського суперчемпіона таких великих суперників за його успішну, без жодної поразки, кар’єру.Усе це, на нашу думку, дозволяє зробити висновок, що Мухаммед Алі все ж стоїть, нехай і на одну сходинку, але вище за Олександра Усика. Втім, не факт, що вони обидва займають два перших місця у надважкій вазі за усю історію цього виду спорту — все ж були й легенди середини ХХ століття Роккі Марчіано та Джо Луїс, і Віталій та особливо Володимир Клички…Втім, у кожного нас може бути свій погляд на ці питання. Та однозначним є те, що і Ліонель Мессі, і Олександр Усик без жодних сумнівів та умов увійдуть, уже увійшли до пантеону великих у своїх видах спорту. І наше щастя в тому, що ми живемо з ними в одному часі — і бачили їхні матчі та бої не в ретроспективі на YouTube, а в реальному часі, багато хто і наживо.

Фраза "Трамп помер" стала вірусною в X, оскільки глава Білого дому не з’являвся на публіці протягом декількох днів. Він так привчив світ до потоку своїх заяв, що раптова тиша викликала конспірологічні теорії. До речі, щодо війни в Україні американський лідер також стишив інформаційну активність. І це пішло на користь…Що Трамп наговорив за два останніх тижніВостаннє Дональд Трамп посилав світові значні меседжі про війну в Україні 18 серпня під час зустрічі з Володимиром Зеленським у Вашингтоні, а після неї — з європейськими лідерами. Не те щоби 47-й президент геть не коментує цю тему — питають, то відповідає — але тимчасово роль спікерів перейшла до інших. Зокрема, до керівника Держдепу Марка Рубіо, спецпосланців Трампа Стіва Віткоффа та Кіта Келлога, до прес-секретарки глави Білого дому Керолайн Левітт. У їхніх заявах також багато різнобіжностей, однак коли щось шокуюче каже не перша особа Америки, є сподівання, що перша так не вважає. Приміром, українців вразила цинізмом заява Левітт після останньої атаки росіян по Києву: Трамп не був задоволений, але і не здивований, бо Зеленський і Путін не готові припинити війну.З 18 серпня Трамп про війну в Україні зробив кілька заяв. Перша: похвалився, що США більше не витрачаються на війну у нашій країні."Тепер ми продаємо обладнання НАТО. Вони платять за обладнання. Ми не витрачаємо гроші на війну. У цьому і полягає різниця", — заявив президент Сполучених Штатів.Нагадаємо: військова допомога Україні здійснюється за новим механізмом Prioritized Ukraine Requirements List (PURL). Україну, за великим рахунком, він влаштовує, оскільки постачання американської зброї триває. А що Трамп розповідає своїм виборцям — це нас не стосується..Друга заява: тристороння зустріч Трампа, Зеленського і Путіна — відбудеться. "Тристороння зустріч можлива. Не знаю щодо двосторонньої (між Зеленським та Путіним, — ред.), але тристороння зі мною станеться. Але не завжди люди до цього готові", — заявив президент США.Раніше він наполягав на тому, що спочатку Зеленський і Путін мають зустрітися вдвох, а втрьох — тільки коли домовляться. Для всіх очевидно, що російський диктатор зустрічатися з українським президентом відмовляється. Замість цього він демонстративно поїхав до Китаю на саміт Шанхайської організації співробітництва, а потім залишиться в Пекіні на парад. Третя заява: Трамп дав Путіну чергові кілька тижнів. "Подивимося, що відбудеться протягом тижня або двох... Якщо буде потрібно — я особисто підключуся. Або буде угода, або її не буде", — казав він 25 серпня.Ми неодноразово чули про "пекельні санкції", про покарання Росії, але щоразу все ж є сподівання, що от саме зараз Трамп не злякається.Але Трамп не був би собою, якби не додав перцю до своїх висловлювань. Він цинічно порівняв криваву війну в Україні до бійки двох дітей на дитмайданчику, а також заговорив про можливість введення санкцій і мит не тільки проти Росії, а й щодо України:"Тисячі переважно молодих людей вмирають щотижня. Якщо я можу запобігти цьому, наклавши санкції або використовуючи дуже великі мита, які дорого коштуватимуть Росії чи Україні, чи будь-кому…". Цю фразу витлумачили як постановку на один щабель агресора та жертви. Це проскакувало у Трампа ще навесні, але з літа, здавалося, він нарешті визначився, хто у цій війні вовк, а хто — ягня. Та головне, чого не було за два тижні після зустрічі у Вашингтоні, — спроб провести "Аляску-2" або примусу України до продовження безглуздих переговорів у Стамбулі. Через два тижні після саміту у столиці США все лишилося, як було. І це, виявляється, не гірший варіант. Отже, представники України, "коаліції рішучих", уповноважені особи від Америки (зокрема, Марко Рубіо) шукають спільні домовленості для гарантій безпеки. Поки все складно. Стів Віткофф зустрічався з Андрієм Єрмаком, після цієї зустрічі український перемовник повідомив: ніхто з американської сторони не тисне на Україну щодо якихось територій. Росія ротом начальника генштабу терористичних військ Валерія Герасимова розбила останні ілюзії Трампа щодо швидкого припинення вогню. Путінський вояка наголосив, що наступальні дії окупантів триватимуть.Коли коротко описати ситуацію, то на шляху до припинення чи заморожування війни ми перебуваємо у тій самій точці, де були доти, як Трамп розвинув свою бурхливу миротворчу діяльність. З певними нюансами, як от посиленням підтримки з боку Європи. Чи повільним усвідомленням американцями, що закінчити війну територіальними поступками України без жодних реальних поступок Росії — не вийде.Трамп хоче вийти з переговорів? Чому це нісенітницяДехто уздрів у цій зміні поганий знак. Видання The Atlantic із посиланням на власні джерела описало розчарування європейських партнерів невизначеністю, нерозумінням того, про що американці домовляються з росіянами, що у Москві пообіцяли Віткоффу. А в Білому домі буцімто панує втома Трампа від війни в Україні. Він хоче, щоб вона швидше закінчилася, і байдуже, як. Також джерела наполягають, що американському президенту не подобається українсько-європейський план. Схожу лінію поведінки Трампа описало інше видання, Axios. Американський президент нібито задумується, щоб припинити свої миротворчі зусилля "доки одна чи обидві сторони не почнуть демонструвати більшу гнучкість". Втім, до описаних версій варто ставитися зі скепсисом. По-перше, в оточенні Трампа є різні центри впливу, які намагаються довести йому свою правоту. Таких центрів вимальовується кілька: Рубіо-Келлог, які працюють над гарантіями безпеки, Віткофф, який востаннє привіз із Москви щось, що спонукало його боса-президента піти на принизливу для себе зустріч із Путіним на Алясці. Зрештою вийшло велике ніщо. Є ще віце-президент Джей Ді Венс та його дивовижні за напрямком думок ставленики. Зокрема, Елбрідж Колбі, якому закидали ініціативу зупинки постачання військової допомоги Україні. Колбі просуває ідею, що головний супротивник США — Китай, отже, всі інші геополітичні напрямки для американців менш цікаві. Одним словом, шепнути журналістам новину, вигідну для своєї групи впливу, є кому.По-друге, з переговорів Трамп не вийде, його байдужість — удавана, він очікує рішень на саміті ШОС. Якщо рішення його не влаштують, і він побачить ескалацію з боку Китаю, який не захоче вплинути на Путіна, у нього просто не залишиться іншої опції, як застосування санкцій. Або ж здаватиметься слабаком.По-третє, поки Трамп стишився зі своїми публічними заявами, спостерігаємо позитивну динаміку щодо постачання зброї. Нещодавно стало відомо про плани закупівлі Україною 3350 ракет Extended Range Attack Munition (ERAM) та стільки ж навігаційних систем GPS та INS. Якої саме модифікації ці ракети, поки точно невідомо, але відомо, що, по-перше, ERAM посилять наші далекобійні потужності, а, по-друге, ракети можуть почати надходити в Україну вже цього року.Інша угода — продаж обладнання на більш ніж 300 мільйонів доларів для підтримки систем Patriot та закупівлю й обслуговування Starlink. Про це днями повідомив міністр оборони Денис Шмигаль. З огляду на потребу у захисті критичної інфраструктури від ворожих повітряних атак, це рішення — дуже важливе. Якби США було байдуже, бо Трамп — утомився, ми б спостерігали інакшу картину. Ймовірно, сьогоднішню ситуацію можна назвати невизначеністю, яка от-от прорве сильними рішеннями, або новим потоком слів.

Видання Welt оприлюднило опитування з дивними цифрами. 52% німців не проти, щоб Україна поступилася окупантам територіями. Яке діло німецьким соціологам до думки німців про наші землі? Відповідь можна пошукати у методах "гібридної" війни Росії. Єднання Європи (за виключенням проросійських режимів Роберта Фіцо у Словаччині та Віктора Орбана Угорщині) навколо спільного бачення справедливого миру для України дало можливість сьогодні вести переговори про гарантії безпеки. То ж не дивно, що Росія докладає багато зусиль для розколу в лавах європейських політиків. Для цього використовується багато інструментів — від інформаційних фейків до нацьковування друзів Кремля в Європі на провідників "коаліції рішучих". Нагнітання страхів. Росія гойдає "втомлені від війни" суспільства країн ЄССюди можна віднести й згадане опитування, проведене інститутом дослідження громадської думки Forsa. Його мета очевидна — показати "втому" німців від війни в Україні. Натомість із цього опитування можна зробити висновки про внутрішні біди Німеччини. Зокрема, про потужну п’яту колону Москви з прихильників "Альтернативи для Німеччини". 72% цих респондентів "за" територіальні поступки росіянам. У Німеччині ллють воду на млин Кремля не тільки ультраправі, а й ультраліві. Сара Вагенкнехт, відома як "подружка Путіна", закликає європейців та особисто Дональда Трампа зняти з порядку денного членство України в НАТО. Після провального саміту Трампа з Путіним на Алясці Вагенкнехт раділа потеплінню відносин США та РФ і закликала канцлера Фрідріха Мерца "покласти відповідальність на Зеленського". А останнім часом мережа агентів Росії в Німеччині посилила психологічний вплив на німців, лякаючи участю німецьких солдатів у миротворчій місії в Україні."Мерц не виключає відправки німецьких солдатів в Україну. Це не буде миротворчою місією, а постійною ескалацією проти Росії. Ми чітко заявляємо: ми не відправимо вас в Україну!". Такий брехливий допис зробила партія "Альтернатива для Німеччини" на своїй сторінці в X. І це попри те, що урядовці, зокрема, глава МЗС Йоганн Вадефуль, заявляли: в межах миротворчої місії Німеччина не розміщуватиме контингент в Україні.Торпедування розміщення військових країн НАТО — це класика "гібридної" війни. В межах багатосторонніх переговорів про формат гарантій безпеки уповноважені особи від окремих країн-учасниць роблять певні заяви. Достовірна інформація виходить виключно від перших осіб або від урядовців, залучених до переговорів. ЗМІ, які посилаються на джерела, експерти тощо достовірними джерелами не є. Приміром, позицію США озвучив президент Трамп: "Коли йдеться про безпеку, європейці готові відправити своїх людей на місце. Ми готові допомогти їм, особливо, ймовірно, з повітря". Згодом віце-президент Джей Ді Венс уточнив: "В Україні не буде американських військ. Але ми продовжимо відігравати активну роль, намагаючись забезпечити українцям надійні гарантії безпеки, необхідні для припинення війни з їхнього боку". Також відома офіційна позиція Варшави."Польща не має наміру відправляти війська на місію до України після закінчення війни", — заявив прем’єр-міністр Дональд Туск.Водночас він запевнив, що його країна відповідатиме за логістичну організацію допомоги Україні. З огляду на складні внутрішньополітичні процеси, пов’язані з перемогою на президентських виборах Кароля Навроцького та посилення його конфлікту з урядом Туска, на іншу позицію Варшави годі було й очікувати. Добре хоч так. Натомість відомо про попередню згоду відправити своїх військових від 10 країн. Серед них Британія, Франція, Туреччина. Проте хто, в який спосіб і в яких обсягах долучиться до гарантування безпеки, стане відомо тільки після офіційного оприлюднення угоди. "Консерви" вибухатимуть гучніше. Чому зараз дуже потрібна інформаційна гігієнаРосія і не приховує прагнення зірвати переговорний процес про гарантії безпеки, показати слабкість гарантів. Зараз наш ворог розколює переговорників. Прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков висловив побажання свого кривавого боса вести переговори зі США не публічно. Тут же Стів Віткофф, відомий українцям з дуже нехорошого боку, озвучив інформацію про якусь "мирну пропозицію по Донбасу", надану Москвою. Відбувається наступне: сторони шукають точки дотику щодо гарантій безпеки, процес рухається непросто, і в цей час росіяни підкидають американцям пропозицію, яка не буде прийнята Україною, адже всі російські пропозиції — про територіальні поступки. Віткофф та умовний табір "віруючих у мирні наміри Путіна" тепер носитиметься з черговою маячнею росіян. Україна та наші європейські союзники замість плідного переговорного процесу витрачатимуть час на протидію тиску представників згаданого табору.  Інший приклад — хамські висловлювання віце-прем’єра Італії Маттео Сальвіні на адресу президента Франції Еммануеля Макрона."Якщо хочете, їдьте туди. Одягайте шолом, куртку, беріть гвинтівку і вирушайте в Україну", — висловився Сальвіні про ініціативу Макрона щодо військових окремих країн Європи в Україні.Париж викликав "на килим" італійського посла. Але в цій історії головне, не що сказала друга людина в уряді Італії, а хто вона і чому заява зроблена саме зараз. Коли його країна є одним з учасників переговорів про гарантії безпеки та вирішує, в якому форматі до них приєднається.Восени 2022 року за підсумками парламентських виборів на Апеннінах вперше за дуже багато років створилася права урядова коаліція, яка висунула прем’єром Джорджу Мелоні. Яка є гарним другом України й саме вона запропонувала надати нашій державі гарантії безпеки на кшталт 5-ї статті НАТО про колективну безпеку.В коаліцію, окрім "Братів Італії", лідерів виборів, увійшли партія нині вже покійного мільярдера і друга Путіна Сільвіо Берлусконі "Вперед, Італіє!" та "Ліга Півночі", обличчям якої є Сальвіні. Ця партія завжди симпатизувала Росії, а сам її лідер неодноразово там бував. 2014 року він підтримав анексію Криму, а його політпроект має угоду з пропутінською "Єдиною Росією". 2024 року опозиційні сили ініціювали вотум недовіри Сальвіні як віце-прем’єру через його російські зв’язки. Голосів за відставку не вистачило. На тлі критики опозиціонерів цей давній шанувальник Путіна навіть засудив вторгнення Росії в Україну. Проте, як бачимо із його нападок на Макрона, осуд дій Кремля був лише ширмою.  Голос Італії — Мелоні, а не симпатики Москви в її уряді. Голос Німеччини — Мерц, а не проросійський симбіоз ультраправих та ультралівих. Проте, на жаль, практично скрізь в Європі є сили та окремі політики, які торпедуватимуть відправку військових до України та значну участь власних держав у гарантіях безпеки. Заяв такого штибу ще буде багато. Десь Росія смикає за ниточки давніх симпатиків, десь почали вибухати "консерви", десь страхи й зневіру просуватимуть через ЗМІ. Бачимо це й у нас.Приміром, "коаліцію рішучих" критикують за… нерішучість. Мовляв, багато розмов, але ні до чого не домовилися. "Захід нас кинув" — таке ми вже неодноразово проходили. Тут скептикам варто нагадати про дві важливі речі. Перша: політична підтримка, яку надають нам європейські союзники, легітимізована громадськістю цих країн. Для Макрона, Мерца, Стармера, Мелоні тощо дуже важливо зберегти підтримку своїм населенням допомоги Україні. Військова участь у гарантіях безпеки — ризик для солдатів країн — учасниць "коаліції рішучих". Пропутінські сили в державах Євросоюзу навіть із поранення миротворця ліпитимуть трагедію вселенського масштабу. Щоб дорватися до влади й припинити військову допомогу нашій країні. Чи варті чогось гарантії безпеки, якщо країни-гаранти їх порушать після зміни перших осіб у владних коридорах? Ні. Тому нинішні учасники переговорів намагаються створити запобіжники на випадок тріумфу у своїх країнах колективних Сальвіні.Друга важлива річ: кожен наступний крок, які роблять наші союзники, сильніший за попередній. Так, крокують вони повільно, але такі процедури. Ідею введення французьких військ в Україну Макрон уперше озвучив наприкінці лютого 2025 року. Ох йому тоді й дісталося! Особливо від ультраправої путіністки Марін Ле Пен, яка прикинулася "голубкою миру". Минуло півтора року — й можливість введення військових найсміливіших держав НАТО до України вже розглядається як складова гарантій безпеки.

Купувати "про запас" — звичка, знайома більшості українців, і, на перший погляд, практична. Проте у фінансовій грамотності — не все так однозначно, тож ця стратегія не завжди працює на користь. Спробуймо розібратися, де проходить межа між раціональним плануванням і безконтрольним накопиченням.Ідея закуповувати необхідні продукти чи побутові речі про запас здається логічною. Адже, якщо є можливість взяти більше за меншою ціною — і знижкою чи гуртовими цінами, чому б не скористатися? Таким чином можна заощадити кошти на товари і їх доставку, й час. З іншого боку, у добу непрогнозованого майбутнього, наявність під рукою базових речей, необхідних для життя,— дає відчуття впевненості. Як йдеться в українському прислів’ї — "У розумної ґаздині й на чорний день є хлібина". Життєве: вигідно — не вигідноСтратегічні покупки можуть стати як вдалим рішенням, так і помилкою, яка обертається зайвими витратами. До прикладу — кілька реальних історій, коли гуртові закупівлі стали вигідною інвестицією, а коли — перетворилися на непотрібний тягар.Ситуація 1Олена К. з Ірпеня після кількох різких стрибків цін на олію вирішила купити одразу 20 літрів, коли побачила вигідну пропозицію. Оскільки в її родині готують часто, такий запас розтягнувся на рік. За цей час ціна зросла майже вдвічі, і, підрахувавши, Олена зрозуміла, що зекономила близько 1 500 гривень. Отже, її покупка була виваженою: товар мав довгий термін придатності, його було де зберігати, а витрачені кошти не вдарили по бюджету.Ситуація 2Натомість Ольга М. із Тернополя придбала на ринку по пів мішечка гречки та рису за половину ціни у магазині. Перші місяці родина справді економила, але через півроку була змушена викинути залишок круп, які зіпсувалися через вологу в коморі. Тому замість економії вона заплатила навіть більше, адже витратила гроші на зіпсований товар і змушена була купити нові продукти. Тепер жінка робить запаси з розрахунку на 2-3 місяці та слідкує за умовами зберігання.Ситуація 3Марина С, переселенка з Маріуполя, почала створювати хенд-мейд прикраси з вовни. Рік тому вона купила матеріали на розпродажі у рукодільному магазині на 40% дешевше, вклавши 7 000 гривень. На той момент це була суттєва частина її бюджету і великий ризик "заморозити" кошти. Але вже за два місяці ці матеріали подорожчали удвічі, а рукодільниця почала активно продавати прикраси на ярмарках та онлайн, проводити майстер-класи. Запасу матеріалів дозволив їй працювати стабільно та заробила в кілька разів більше, ніж вклала.Ситуація 4Обпікся на ідеї "зекономити" й Михайло Ф. з-під Харкова. Торік він купив по акції 70 кілограмів яблук — планував насушити та зробити джем. Проте через відрядження та зайнятість не встиг переробити більшу частину фруктів — і вони зіпсувалися.Ситуація 5Життєвий урок отримав і Сергій Р. з Рахова, який вирішив робити ремонт у квартирі. Побачивши, що ціни на цемент зростають, він купив заздалегідь і з надлишком. Через півроку ціна на будматеріал дійсно суттєво зросла, і чоловік з гордістю казав, що "переграв інфляцію". Більшу частину матеріалу використав одразу, а решта — залишилася лежати у гаражі до наступного етапу. На жаль, цемент "злежався" і втратив властивості, тож у підсумку "економія" на зростанні цін перекрилася втратою від зіпсованих матеріалів майже на 8 000 гривень.Отже, підсумуємо, які вигоди та втрати можна отримати від купівлі товарів про запас.Плюси від купівлі у сховокЗахист від інфляції. Якщо ціни зростають швидко, купівля товарів, які не псуються, дійсно може зекономити гроші.Менше походів у магазин. Це не лише економить час, а й зменшує кількість імпульсивних покупок.Психологічний комфорт. Іноді "запаси" дають відчуття впевненості — особливо це актуально для тих, хто пережив різке знецінення коштів і дефіцит, або перебої у постачанні через воєнні дії. Водночас варто нагадати про емоційні покупки та накопичувальну поведінку — випадки, коли мозок диктує, що для виживання потрібно запастися продуктами, одягом, туалетним папером тощо. Такі звички можуть призвести до боргів і не знімуть глибинних переживань. Тому не варто заповнювати полиці лише для власного заспокоєння.Ризики від придбання "про всяк випадок"Втрата через псування. Навіть товари з тривалим терміном придатності можуть втратити якість. Наприклад, крупи можуть "злежатися" чи заразитися шкідниками, а косметика — змінити консистенцію.Відсутність місця зберігання. Для великих запасів потрібен простір, якого часто бракує."Касовий розрив". При обмеженому бюджеті покупки про запас можуть призвести до того, що грошей на інші необхідні витрати просто не вистачить.Ефект надлишку. Якщо в нас є десять шоколадок, ми з’їмо їх швидше, ніж якби була лише одна.Втрата можливості кращої ціни в майбутньому. Особливо це стосується техніки чи сезонних товарів: акції повторюються, а нові моделі можуть бути вигіднішими.Втрата ліквідності або "заморожені гроші". При гуртових закупках ви вкладаєте кошти в товар, який не принесе прибутку і довго лежатиме на поличці. Кошти, витрачені на надлишкові покупки, не працюватимуть на вас у вигляді заощаджень чи інвестицій.Психологічні пастки. Часто знижки створюють ілюзію вигоди. Маркетологи вміло користуються ефектом дефіциту — на кшталт "залишилося три штуки" чи відчуттям терміновості — "тільки сьогодні". Страх упустити вигоду спонукає нас діяти емоційно. У результаті вдома з’являються зайві банки консервів чи коробки печива, які ніхто не встигає з’їсти.Купівля великих партій може бути вигідною у таких випадках:Коли діє суттєва знижка або акція. Наприклад, побутова хімія, консерви чи інші продукти харчування зі строком придатності понад рік пропонують за акцією "2+1", або коштують на 15-30% дешевше при купівлі від трьох одиниць.Коли товар має стабільний попит у вашій сім'ї. Якщо ви з’їдаєте кілограм рису щотижня, то придбати 10 кілограмів під час акції — обґрунтоване рішення.Коли йдеться про ризики війни. У такому випадку запас продуктів, води, а також ліків може врятувати життя.Без шкоди для гаманцяЩоб покупки приносили користь, а не діру в бюджеті, варто дотримуватися кількох простих правил. Ось поради, які допоможуть витрачати гроші раціональніше й уникати зайвих витрат.Розрахуйте та оптимізуйте обсяг запасів. Купувати варто те, що дійсно регулярно використовується чи споживається. Заздалегідь розрахуйте, на який період ви готові зробити запас.Купуйте згідно зі списком. Перед поїздкою до магазину випишіть те, що справді використовуєте — впоратися з цим завданням допоможе ведення сімейного бюджету.Перевіряйте термін придатності. Орієнтуйтеся не лише на ціну, а й на дати виготовлення і термін зберігання.Слідкуйте за акціями та аналізуйте їх — і не піддавайтеся ажіотажу. Купуйте, коли це реально вигідно, а не просто тому, що "дешево". Іноді вигода у 5% не вартує витраченого місця та заморожених коштів.Оцініть місце зберігання. Вологість, температура, освітлення, ризик появи шкідників, доступність — усе це може вплинути на якість товару. Порівнюйте економію та ризик. Знижка у 20% не завжди компенсує ризик викинути зіпсовані товари.Перевірте фінансовий стан і плануйте бюджет. Купівля великої партії товару зараз може відтермінувати або зробити неможливими інші важливі витрати. Якщо закупівля означає, що вам доведеться "затягнути пояс" в інших сферах — добре зважте всі "за" та "проти".Слідкуйте за власними звичками. Якщо з великою кількістю продуктів ви їх швидше споживаєте — краще не створювати собі зайвих спокус.Вкладайте в те, що не втрачає цінності. Наприклад, інструменти, матеріали для роботи або базові продукти з великим терміном зберігання.Замість висновківКупівля про запас може бути корисною фінансовою стратегією, якщо вона підкріплена холодним розрахунком і врахуванням ваших реальних потреб та бюджету. Це спосіб захиститися від цінових коливань, особливо в умовах інфляції. Але без планування покупки про запас ризикують перетворитися на марнотратство, коли частина викидається, а бюджет — страждає. Раціональний підхід і вміння сказати "ні" навіть найспокусливішій знижці — ключ до витрат з розумом.

У перші дні повномасштабного вторгнення до лав ЗСУ долучались тисячі добровольців. Та якщо у великих містах цей процес був поставлений на потік, то в селах, де всі один одного знають, мобілізація ставала непересічною подією, адже на війну йшов не просто мешканець села, а член великої родини.Така доля спіткала й 26-річного мешканця села Попівка, що на Черкащині, Юрія Юрикова. Хлопець отримав повістку в перші ж години "великої" війни, і всупереч відмовлянню збентежених батьків, зібрав речі та вирушив до військкомату. У складі 95-ї бригади Юрій пройшов довгий бойовий шлях, який обірвався після тяжкого поранення. Хлопець вже думав, що помирає і подумки готувався до найгіршого, та був врятований і, пройшовши через ампутацію, розпочав нове життя. Свою історію він розповів нашому виданню.Романтики на війні ніякоїПісля закінчення школи й технікуму, у 2019 році, Юрій Юриков був призваний на строкову службу в еліту українського війська — морську піхоту. По поверненні з армії хлопець зовсім трохи встигає попрацювати автослюсарем за спеціальністю, аж як почалася повномасштабна війна."Взагалі війна то почалася ще з 2014 року. Тоді збирали хлопцям донати, різні продукти по селах, але потім вона якось потихеньку "відійшла" і відчувалася десь там, далеко. Тому і не було розуміння, що росіяни так нахабно підуть в наступ і вчинять повномасштабну агресію", — пояснює Юрій.24 лютого 2022 року почалося для хлопця як звичайний день: він прокинувся, та став збиратись на роботу. Та потім зателефонував батько і попросив увімкнути новини по телевізору. Пізніше, один за одним, стали виходити на зв'язок й товариші по строковій службі. "Коли ми демобілізувалися зі строкової служби, то всі ж казали, мовляв, ми ж морпіхи, еліта, раптом що, так ми ж підемо... А коли все почалося, у деяких моїх товаришів по службі, на жаль, перші думки були хто куди тікати буде. Це, звісно, їхній вибір, та я цього не розумів і навіть трохи ображався: хіба ж еліта так вчиняє", — каже військовий.А через декілька годин пролунав дзвінок з сільської ради — наказано з'явитись за повісткою. Батьки намагалися відмовити сина одразу ж йти на війну, та для Юрія такий вибір не стояв. До рідної морської піхоти хлопець, на жаль, потрапити не зміг, тому вирішив записатися до 95-ї десантно-штурмової бригади. Юрій зізнається, що діставшись до Житомира, де формувалися батальйони, він зіткнувся з хаосом перших днів "великої" війни."Тоді, звісно, була плутанина: сто осіб стоять в спортивних костюмах з автоматами, а інші сто стоять вже в формі, але без зброї. Але був дуже великий потік людей і добровольців", — зазначає захисник. Та ще навіть не опинившись на лінії фронту, військовий вже відчув, як же сильно відрізняється реальна війна від навчань. "Вперше я зрозумів, що це зовсім не строкова служба і не комп'ютерна гра, коли почув гул літаків (вони тоді в нахабну літали) і три ракети прилетіло поблизу частини. І я зрозумів, що романтики на війні ніякої не буде", — пояснив наш співрозмовник.Перша ротація Юрія була на Харківщину, потім — на степи Донбасу."Звісно, страх був постійно присутній. Не боїться тільки мертвий, або дурний. Та найбільша наша перевага, що ми захищаємо своє, а це додає мотивації. А більшість з них мотивовані грошами або іпотеками. У мене навіть є родичі у РФ, та я їх був радий бачити до тих пір, поки вони до мене у двір зі зброєю не зайшли. А коли зайшли, то які ж вони мені родичі?" — каже військовий. "Ми влучили в "жирну" ціль. За це і поплатились" Спочатку Юрій воював у піхоті, а через декілька місяців вирушив на навчання в Естонію, щоб повернутися в бригаду і заступити на посаду бойового парамедика в артилерійській батареї. Він успішно виконував завдання на фронті до серпня 2024 року, коли й дістав важке поранення в районі Торецька, що на Донеччині."Це був звичайний день: ми відпрацювали по цілях і, судячи з усього, влучили у якусь "жирну" ціль, за що і поплатились", — пригадує захисник.У польових умовах нашвидкуруч хлопці приготували обід і сіли до столу."А комбат пішов їсти до бліндажа, адже там були рації і їх треба було слухати, бо ж раптом ціль нову отримаємо, то треба кидати миски й працювати. І в цей час прилетів перший снаряд. Він пробив бліндаж і розірвався в середині. Всі в розсипну. Я почув крики комбата з бліндажа: "Горю!" Я забіг і, бачу, що комбату розірвало обличчя. Витяг його, дістав бандаж з рюкзака і почав бинтувати обличчя", — розповідає Юрій. У цей час по позиціях артилеристів прилетів другий снаряд."В очах одразу спочатку спалах, а потім темно, все в пилюці. Відчуваю, що у мене наче горить все тіло. Дивлюсь, а ногу мою вже аж за спину завернуло. У цей момент я зрозумів, що ногу мені таки відірвало. Та я вирішив продовжувати бинтувати обличчя комбату: я то собі турнікет накладу, а от йому треба допомогти першочергово. Намагаюся бинтувати й розумію, що не можу навіть втримати в руці бандаж", — каже військовий.Річ у тім, що уламками ворожого снаряду хлопцеві пошкодило не тільки ногу, але й перебило пальці на правій руці. Юрій став кликати побратимів на допомогу. Один із них відгукнувся та забіг до бліндажа, однак його охопила паніка, тож нашому герою спочатку довелося заспокоїти товариша, а потім керувати його діями, щоб він врятував і самого Юрія, і вцілілих побратимів. "Добре, що я тоді не спіймав паніку і намагався якомога довше бути при свідомості. Оскільки сам я вже не міг нікого врятувати, то цей товариш фактично був моїми руками й робив все, що я казав", — пригадує військовий. На всяк випадок Юрій став записувати на телефон прощальне відео. "Я міркував так, що не дай боже ми тут всі помремо, то треба ж щоб знали хто тут був, в який час, щоб нас не записали в безвісти зниклі та родичам показали це відео", — зазначив захисник.Під час того трагічного обстрілу двоє побратимів Юрія загинуло, та завдяки допомозі суміжників хлопцеві все ж вдалося врятуватися, хоч він вже і думав, що помирає, коли опинився в евакуаційній автівці."У мене почало темніти в очах, став засинати і я питаю медика: "Що, не встигли?" А він відповідає: "Ні, друже, встигли. Це діють знеболювальні", — розповів військовий."Мені одразу сказали, що буду нападником"Отямився захисник вже в лікарні в Дніпрі. Травмовану ногу медикам довелося ампутувати, втім, за словами військового, переймався він зовсім не через втрату кінцівки. Річ у тім, що невеличкі уламки снаряда влучили в район паху."Тому коли я прокинувся в Дніпрі, перша думка: "А як же там? Все нормально?" Розкриваюся, щоб подивитися, а я повністю перебинтований і незрозуміло, чи все на місці? Зі спини рукою якось підібрався... Фу-ух. На місці! Ногу відірвало? Та біс із нею, друга ж залишилася, то буду вже якось стрибати. А все ж таки я планую, щоб у мене була ще і родина, і діти", — пояснює хлопець.Після загоєння ран Юрій пройшов протезування в Україні. Військовий зізнається, що навчитися ходити наново зі штучною кінцівкою було нелегко."Все на характері. Бо з'являється розуміння, що якщо я зараз не встану і не почну ходити, то за мене ніхто цього не зробить", — каже ветеран. А одного чудового дня, в житті військового з'явився ампфутбол. У цей адаптивний спорт хлопця привела його лікар-реабілітолог. "Я тоді ще навіть про протез не думав. Перші кроки намагався робити на милицях, та тільки-но на них ставав, у голові паморочилось і я падав. З часом ставало краще, і лікар якось каже: "Так у футбол грати будемо?" Я відповів: "Ну звісно що будемо". Але ж я думав, що вона просто жартуючи мотивує мене, ну і я відповідав жартома", — розповідає співрозмовник.Втім, те, що починалося як підбадьорливий жарт, згодом стало реальністю — і вже скоро ветеран прийшов на своє перше тренування. "Коли вперше мені дали м'яч, то я одразу спробував побігти й нормально так розігнався, а потім як розклався на тому на полі: милиці відлетіли в різні сторони. То мені одразу сказали, що буду нападником", — сміється військовий. Зараз Юрій вже набрався спортивного досвіду і є гравцем команди МСК "Дніпро". Ветеран радіє, що ампфутбол в Україні розвивається, команд стає дедалі більше, однак, за словами захисника, це викликає у нього змішані почуття."З одного боку добре, що хлопці активні, займаються спортом. Зі 100% людей з ампутаціями, на жаль, тільки 30-40% щось пробує в спорті, а інші просто здаються. А з іншого боку, команди ж ці створюються за рахунок того, що людей з ампутаціями стає все більше", — пояснює ветеран. З усім тим, адаптивний спорт — найкраща фізична і психологічна реабілітація для військових, що відновлюються після травм."Ми їздимо на матчі, змагаємось один з одним, та все ж таки, головне, це боротьба з самим собою, розуміння, що ти не здався і багато чого можеш", — резюмував Юрій Юриков.Отримати допомогу українцям з інвалідністю можна на сайті організації EnableMe Ukraine. Ви можете поставити запитання експерту та отримати безкоштовну допомогу у спільноті EnableMe.

Ні для кого не секрет, що Володимир Путін і Сі Цзіньпін діють узгоджено у питаннях, геополітичної ваги для Москви й Пекіна. Тому наміри Кремля накинути нам і нашим партнерам китайців як гарантів безпеки — їхня спільна стратегія.Не можуть бути гарантом і крапкаПершим ідею залучити КНР до гарантій безпеки Україні висловив Володимир Путін, потім її повторив керівник МЗС Росії Сергій Лавров. Суть пропозиції проста — гарантувати безпеку нашій країні повинні всі постійні члени Ради безпеки ООН, то ж без Китаю і Росії, мовляв, не обійтися. Президент України Володимир Зеленський чітко дав зрозуміти — китайців серед країн-гарантів не буде. "По-перше, Китай не допоміг нам зупинити цю війну від самого початку", — заявив Зеленський. Він нагадав, що Пекін не зробив нічого в той момент, коли Росія окупувала Крим. Хоча був серед країн, які обіцяли нам гарантії, згідно з Будапештським меморандумом. Китайці доєдналися до нього пізніше, але взяті зобов’язання визначалися для всіх підписантів.По-друге, Китай постачав Росії дрони, які вона застосовувала проти України. За даними української розвідки, частка китайських компонентів у російських "шахедах" сягає до 65%."Нам не потрібні гаранти, які не допомагають Україні й не допомагали в той момент, коли нам це було дійсно потрібно після 24 лютого 2022 року", — наголосив Зеленський.Україна потребує гарантій лише від тих країн, які готові надати реальну допомогу. Простіше кажучи, український президент досить жорстко "відшив" і Росію, і її друзів китайців. Але потрібно розуміти, що ці двоє все одно ламатимуться у зачинені двері."Необхідно прагнути до спільної, всеосяжної та стійкої безпеки й сприяти політичному врегулюванню кризи в Україні. Китай готовий відігравати конструктивну роль у досягненні цієї мети", — відреагувала на заяву Зеленського речниця МЗС КНР Мао Нін. А згодом у німецькій Welt з’явилася публікація з посиланням на європейських дипломатів, що Китай нібито готовий відправити в Україну миротворців із мандатом ООН. Видання стверджує, що у Брюсселі такі наміри сприйняли негативно, остерігаючись того, що в разі конфлікту китайці стануть на бік росіян. Власне, тут вони мають рацію.Нині триває розробка гарантій безпеки для України, до якої долучені представники Києва, Вашингтона, "коаліції рішучих". Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц оцінив зусилля для врегулювання війни в Україні лише у два відсотки. "Ми зробили перші кроки. Скажу образно: ми перебуваємо на дистанції в 10 кілометрів і пройшли, може, перші 200 метрів, не більше. Але в будь-якому разі ми рухаємося в правильному напрямку", — заявив він.Та наголосив, що "більших дипломатичних зусиль, ніж в останні три тижні" керівництво Німеччини та Європейського Союзу ще не робило.Також нагадаємо, Трамп дав Путіну два тижні, щоб визначити, чи налаштований той на мир. Чергові часові рамки від американського президента сприйняли критично, але два тижні можуть призначатися не для Путіна, а для Сі Цзіньпіна. Замість зустрічі з Зеленським Путін їде до Китаю. Чого від Сі може очікувати Трамп У Білому домі розуміють, що за підтримки Пекіна російська воєнщина ще довго огризатиметься. Тому хочуть побачити кроки товариша Сі, тримаючи руку на двох кнопках. Перша — вторинні санкції, яку Трамп дуже не хоче натискати, оскільки вони бумерангом ударять по американських споживачах. Друга — визнання Росії країною, що спонсорує тероризм, депортуючи українських дітей. Про таку опцію днями заявив сенатор-республіканець Ліндсі Грем, співавтор законопроекту про вторинні санкції. Який так і не став законом. Визнання Росії спонсором тероризму — не панацея, але принаймні багато країн перед тим, як мати справу з Москвою, трохи подумають, чи варто сваритися з Америкою. Розмови про такий сценарій з’явилися не просто так.31 серпня цього року у китайському Тяньцзіні розпочне роботу дводенний саміт Шанхайської організації співробітництва (ШОС), куди прибуде Путін. Він загалом перебуватиме у Китаї чотири дні: зокрема, за даними ЗМІ, 3 вересня відвідає військовий парад на площі Таньаньмень у китайській столиці до 80-ї річниці закінчення Другої світової війни. Про запланований візит російського диктатора до КНР було відомо ще у червні після його телефонної розмови з китайським другом.ШОС — антизахідний проект, ініційований Китаєм, Росією та її середньоазійськими сателітами Казахстаном, Киргизстаном, Таджикистаном й Узбекистаном у 1996 році. Постійними членами організації окрім засновників ще є Білорусь, Індія, Іран та Пакистан. Ще є 14 партнерів і кілька спостерігачів. Цьогорічне засідання буде показовим. По-перше, чи приїдуть найвищим представництвом Індія і Пакистан. Індія потрапила під американські санкції через купівлю російської нафти, чим скористалися китайці, які почали скуповувати те, від чого відмовилися індуси. Але Пекін заступився за Нью-Делі, обурившись американською політикою протекціонізму.По-друге, серед партнерів ШОС — Азербайджан, Вірменія, Туреччина — які можуть знизити рівень представництва на саміті через присутність там Путіна. Про конфлікт Баку і Москви TrueUA раніше детально розповідав. Як і про те, як Азербайджан і Вірменія домовилися про мир у кабінеті Трампа, відсунувши від переговорів Путіна. Ну а Анкара цьому сприяла. По-третє, за тим, як учасники форуму поводитимуться з Путіним, уважно дивитимуться у Вашингтоні. Трамп дуже не любить міжнародні проекти, які діють проти інтересів США. Як, приміром, БРІКС. А ШОС — відверто прокитайський проект. То ж увага до його перебігу буде відповідною. Як довго Китаю буде вигідно сприяти Росії у затягуванні війниМожна припустити, що у США сподіваються на мудрість Сі Цзіньпіна, який схилить Путіна піти на серйозні поступки для завершення війни в Україні. Якщо китайському лідеру це вдасться, американці відкриють для Пекіна нові можливості у переговорах щодо мит та економічного співробітництва.Для Трампа ознакою конфронтації з боку Сі стане сприяння затягуванню війни. Історія з китайськими миротворцями під егідою ООН — ознака конфронтації. Спроба залучити сюди Організацію об’єднаних націй — тупиковий варіант, але вигідний Росії. Вона сподівається руками китайців делегітимізувати на міжнародному рівні гарантії безпеки, які в муках народжують наші партнери. Спочатку розмови про миротворців від начебто "нейтральних" країн, якою Китай не є, замість військ країн НАТО із "коаліції охочих". Потім підтягування китайцями до своєї ініціативи країн Глобального Півдня, на які Пекін має вплив. Він вже намагався таке провернути рік тому, коли на полях Генасамблеї ООН проводив захід "Друзі миру", де просував спільний із бразильцями "мирний план" із шести пунктів. Словом, напрямок — зрозумілий.Сі Цзіньпін може обрати шлях протистояння, вимагаючи гарантій для своїх інтересів в Україні й для свого друга Путіна. Інакше війна триватиме. Йому вона більш ніж вигідна — прив’язав до себе Росію, яка втратила суверенність економіки, грає у власну гру з Європою, демонструє Трампу, що хоче ділити з Америкою світ на рівних. А може розставити акценти інакше. Восени у цьому регіоні Азії відбудеться одразу два великих саміти — 26-28 жовтня у Малайзії зустріч країн АСЕАН (Асоціації країн Південно-східної Азії), а відразу після нього Південна Корея прийматиме лідерів АТЕС (Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва). На обох заплановане перебування і Трампа, і Сі Цзіньпіна, де вони можуть зустрітися як лідери, які спільно припинили війну в Україні й спроможні далі домовлятися.Що обере китайський вождь? Більшість експертів схиляються до першого сценарію. Якщо станеться саме так, тоді Сі не лишить Трампу іншого вибору, як після закінчення 90-денного тарифного перемир’я на початку грудня випробувати митами й санкціями китайського економічного колоса на міцність.

Ініціатива переговорів Зеленського з Путіним в Угорщині, з якою буцімто виступають американці, є абсурдною. Адже саме в Будапешті 1994 року американці давали українцям гарантії безпеки. Які самі ганебно порушили через 20 років.    Угорщина як майданчик для переговорів. Який зиск Орбану і Трампу"По завершенні зустрічей (у понеділок у Вашингтоні, — ред.) я зателефонував Путіну й розпочав підготовку до зустрічі між ним і президентом Зеленським. Місце її проведення ще буде визначене. А після неї ми проведемо тристоронню зустріч", — поінформував глава Білого дому про свої подальші миротворчі кроки. Протягом двох тижнів Володимир Зеленський та російський диктатор Володимир Путін можуть провести зустріч в Угорщині. Про таку ініціативу повідомили джерела агенції Reuters.Звідки з’явилася ідея переговорів в Угорщині? Її Трампу міг підсунути Орбан. Це підтверджує й агентство Bloomberg. У понеділок під час переговорів у Вашингтоні європейські лідери попросили Трампа вплинути на свого угорського друга, який блокує вступ України в ЄС. Американський президент зателефонував Орбану — і той буцімто запропонував Будапешт як майданчик для переговорів Зеленського з Путіним. Угорська столиця — красиве місто, проте в нашій історії з ним пов’язані не найкращі згадки.TrueUA розповідав про шкідливість спілкування Трампа з Орбаном для інтересів України. Угорський прем’єр є головним провідником кремлівських наративів в Європі, а Трамп дослуховується до його думки. Не виключено, що пропозиція співрозмовника могла йому імпонувати. Але очільник угорського уряду не лише проросійський, він ще й хитрий. На тлі падіння рейтингів партії "Фідес" і зростання довіри до опозиції Орбан прагне повернути свого виборця. Успіхами в економіці цього зробити не може, тож хоче піднести себе як значного міжнародного гравця. Якому довіряє сам Трамп.Крім того, протягом повномасштабного вторгнення Росії в Україну тільки Орбан і словацький прем’єр Роберт Фіцо підтримували прямі стосунки з Москвою. Що викликало невдоволення в Брюсселі. Тепер Орбан намагається вигідно продати Трампу себе як єдиного європейського посередника між ним і Путіним. Ще одна вигода — угорський прем’єр у разі проведення саміту в Будапешті спробує виторгувати безперебійне постачання російської нафти трубопроводом "Дружба". Нагадаємо, добрі дрони спочатку завдали серйозних ушкоджень ключовій розподільчій станції цієї магістралі "Унеча" в Брянській області, а потім контрольним ударом зупинили прокачування нафти по станції "Нікольське" в Тамбовській області. Глава МЗС Угорщини Петер Сійярто скаржився: Угорщина прагне залишатися осторонь війни в Україні, а її "намагаються у війну втягнути". Насправді все банальніше: неприємності, які трапляються з "Дружбою", — ціна ідолопоклонства Орбана перед Путіним.Ще з весни головний угорський урядовець розкручує у себе в країні антиукраїнську істерію, навіть провів опитування щодо згоди на вступ України до ЄС. З вигідними для себе цифрами. Опитування не визнали ні Євросоюз, ні угорська опозиція. Орбан хоче показати, що без його особистої згоди Україна не стане членом Європейського Союзу. То ж це ще може бути спробою шантажу: або переговори у нього, або буде ще гірше."Пробачте мені". Як Клінтон у Будапешті підписав фільчину грамоту Президент Франції Еммануель Макрон запропонував зробити майданчиком для перемовин Женеву. Що логічно — Швейцарія як нейтральна країна має багатий досвід самітів і мирних конференцій. Міністр закордонних справ цієї держави Ігнаціо Кассіс підтвердив, що Женева "більш ніж готова" прийняти саміт між Росією та Україною. Він пообіцяв, що Швейцарія надасть російському диктатору "імунітет" від переслідувань з боку Міжнародного кримінального суду, якщо він "приїде на мирну конференцію". Женева зручніша з усіх боків і для України, але не для Путіна. В особі Орбана у Будапешті він мав би 12-го гравця, у Швейцарії у нього фан-клубу не буде.Ми не можемо подарувати Орбану навіть маленького геополітичного здобутку. Такої ж думки, вочевидь, дотримуються і в Брюсселі. Але якими аргументами можна переконати Трампа відмовитися від послуг Орбана? Тими, які він розуміє. За повідомленням The Wall Street Journal, коли під час понеділкової зустрічі з європейцями у Білому домі йшлося про зазіхання Путіна на понад 30% не окупованої території Донецької області, президент Фінляндії Александр Стубб, з яким Трамп полюбляє грати у гольф, схарактеризував Краматорськ і Слов’янськ як "бастіон проти гунів". Трамп був вражений такою метафорою з екскурсом в історію. В Україні всі добре знають порожні обіцянки в рамках Будапештського меморандуму про гарантії безпеки, підписаного у столиці Угорщини 5 грудня 1994 року. За відмову від ядерного статусу Україна отримала паперові цяцянки від Росії, США, Великої Британії, пізніше доєдналися Франція і Китай. Від імені Сполучених Штатів документ підписав тодішній президент-демократ Білл Клінтон. Його Трамп не любить, як і його дружину Гілларі Клінтон, яку обіграв на президентських виборах 2016 року. Причому 1994 року свою ядерну зброю Україна за сильні гарантії безпеки могла передати американцям, а не Росії. Якби Клінтон мислив стратегічно. У квітні 2023 року в інтерв’ю ірландській службі новин RTÉ він визнав помилку. За його словами, українці чинили опір американському тиску і не хотіли відмовлятися від ядерної зброї в обмін на міф про міжнародне право, здатне захистити краще за боєголовки. "Я відчуваю провину за це", — сказав Клінтон. А коли Росія анексувала Крим і розпочала війну проти України 2014 року, американці фактично відмовилися виконувати зобов’язання, дані по Будапештському меморандуму. Президентом США тоді був демократ Барак Обама. Його Трамп не любить ще більше за сімейку Клінтонів. Днями він знову звинуватив Обаму у здачі Криму. "Вони (українці) віддали велику частину своєї приморської власності, щоб мати мир. Як це спрацювало? Не дуже добре. А Крим — це перлина України, й Обама його віддав. Він вимагав, щоб вони його віддали. Росія прийшла і забрала його, як цукерку у дитини. І це була справді провина Обами", — заявив 47-й президент США. З цим важко не погодитися. Трамп точно не хоче опинитися в історії поряд із президентами, яких сам не любить. А Будапештський меморандум не лише наш біль, а й ганьба для Америки. Яка не змогла показати Росії силу, виконавши взяті на себе гарантії. Тому проводити в Угорщині зустрічі між Києвом і Москвою, а тим більше укладати угоди — ризик наступити на ті ж граблі. Тільки за Будапешт-2 десятиліттями "полоскатимуть" Трампа.Насамкінець ще один нюанс. Від головного путінського дипломата Сергія Лаврова всі почули, що Росія ставить умови для зустрічі Путіна із Зеленським. Місця зустрічі серед умов немає, хоча, за повідомленнями ЗМІ, диктатор нібито пропонував Москву. Що є додатковим підтвердженням затягування часу абсурдними пропозиціями. Та якщо Росія заявить про готовність до саміту не в Женеві, а в Будапешті, це стане доказом змови Орбана з Путіним і використання Трампа "в темну".

Після зустрічі на Алясці Трампа з Путіним події розвивалися стрімко. Глава Білого дому забажав зустрітися з Володимиром Зеленським у Вашингтоні. Той прибув із групою підтримки з Європи. Заяви із перемовин дають підстави для обережного оптимізму.   Після Аляски. Шал версій, конспірології й майже ні слова правдиЧи вистачить у Трампа політичної волі застосувати до Росії давно обіцяні "пекельні санкції" після провалу перемовин із Путіним в Анкориджі? У такому ключі TrueUA аналізував сценарії розвитку подій навколо спроб президента США завершити війну в Україні. Однак глава Білого дому пішов іншим шляхом — замість завдати нищівного санкційного удару по РФ та її друзях, які купляють у неї нафту, він зажадав зустрічі з Володимиром Зеленським. Аби за її підсумками організувати переговори у форматі Сполучені Штати — Україна — Росія. Трамп побачив шанс на укладення мирної угоди.Такий поворот став неочікуваним, адже умови, які на Алясці виклав Путін, неприйнятні для українців. Обмін 30% вільної від російських терористів території Донецької області на запинку лінії фронту в інших областях на нинішніх позиціях — винагорода Путіну за війну. А якщо згадати інші забаганки — статус російської мови, вільна діяльність попівської агентури московського патріархату, не входження в НАТО, скорочення чисельності армії в обмін на ефемерні гарантії безпеки, то винагорода узагалі є таким собі суперпризом. Нікому не хотілося вірити, що Трамп тиснутиме на Зеленського для задоволення забаганок Путіна. Але заяви, що долинали з-за океану, дуже непокоїли.Основний акцент американці робили на територіальних поступках України. "Москва пішла на поступки щодо п'яти областей України. Поступки, на які погодилася піти Росія, — не окупувати всю Україну", — поширював кремлівські наративи Стів Віткофф.Своєю чергою, глава Держдепу Марко Рубіо заспокоював: якщо українці не хочуть поступатися територіями, їх ніхто до цього не змушуватиме. Але мирна угода — це поступки з обох сторін. Традиційно заявами шокував і сам Трамп."Україна має бути готова втратити частину території на користь Росії, інакше що довше триватиме війна, то вона втрачатиме ще більше земель!" — написав він у власній соцмережі Truth Social.А іншим разом на тій же платформі написав:"Президент України Зеленський може майже одразу ж покласти кінець війні з Росією, якщо захоче, або ж може воювати далі. Згадайте, як все почалося. Ніякого повернення Криму, який віддав Обама (12 років тому, без єдиного пострілу!) — і ніякого вступу України в НАТО. Деякі речі ніколи не змінюються!!!".Словом, склалося відчуття грандіозної зради.Навколо переговорів Трампа із Зеленським в Овальному кабінеті нагнітали ситуацію і ЗМІ. Всі згадували скандал, який стався в цьому ж місці 28 лютого, і висловлювали різні версії щодо можливості його повторення. Медіапростір заполонили коментарі "джерел у Білому домі", прогнози експертів-"віщунів", які наввипередки переконували, що Україна буде вимушена поступитися територіями під тиском Трампа.Як Європа спільно з Україною намалювала "червоні лінії" для АмерикиВраховуючи інформаційний шторм та значні ризики для нашого майбутнього і майбутнього Європи Зеленський вів активну дипломатичну роботу з європейцями. Її результатом стала спільна позиція учасників "коаліції рішучих", заяви лідерів ключових держав ЄС на підтримку нашої позиції, а також поїздка до Вашингтона групи підтримки з-поміж європейських лідерів. Згадаємо головні меседжі європейців. Перша заява — від "коаліції рішучих". Її учасники наголосили на готовності розгорнути сили безпеки, як тільки припиняться бойові дії, а також допомогти забезпечити безпеку повітряного та морського простору України та відновити збройні сили України.Друга заява — президента Франції Еммануеля Макрона: Росія пропонує мир — рівнозначний капітуляції, тому європейські лідери не можуть бути на боці "закону найсильнішого", бо в такому разі "ми відкриємо новий міжнародний порядок, який більше не ґрунтується на праві".Третя заява — спільна позиція лідерів Євросоюзу щодо виключного права України ухвалювати рішення стосовно своєї території.Четверта — щодо обов’язкової участі Європи у переговорах про умови завершення війни. Коротко підсумовуючи: наші друзі в Євросоюзі та НАТО продемонстрували солідарність з Україною, що мало охолодити Трампа в його намірах домогтися швидкого миру через примус Києва до виконання капітуляцій них вимог Путіна. При цьому ніхто до останнього не розумів, чи справді Трамп домагатиметься від Зеленського йти на поступки. Про що домовилися і не домовилися у Білому домі"Коли війна закінчиться — я не знаю. Але ця війна закінчиться. Ми зробимо так, що ця війна закінчилася. У нас буде мир. Сподіваюся, що він настане негайно", — такою була одна із перших заяв Трампа під час прес-конференції перед зустріччю із Зеленським. Він сам себе похвалив за "дуже суттєвий прогрес" на переговорах із Путіним. Зателефонувати якому пообіцяв одразу після переговорів із Зеленським.Крім того, глава Білого дому спробував уточнити, про які гарантії безпеки Україні йдеться. Але у своєму стилі — без конкретики й деталей. Отже, перше — Америка працюватиме і з Росією, і з Україною, щоб забезпечити довготривалий мир. Друге: Україна не буде членом НАТО. Третє: США спільно з європейськими партнерами працюватимуть над гарантіями безпеки. Четверте: пообіцяв "багато допомоги" Україні. П’яте: допоки триватимуть переговори не буде ні перемир’я, ні припинення вогню. А от про територіальні поступки під час прес-конференції Трамп сказав без уточнень: лідери мають обговорити можливі обміни територіями, але остаточне рішення — за президентом України та українським народом.До речі, в Овальному кабінеті, навпроти столу, де сиділи головні діючі особи вчорашнього вечора, виставили велику мапу України, на якій рожевим кольором позначили тимчасово окуповані українські території. Дехто розцінив це як спосіб психологічного тиску на Зеленського. Та, ймовірніше, мапа була для унаочнення реальної лінії фронту, без маніпуляцій, до яких постійно вдається Росія.Закриті переговори лідерів двох країн тривали відносно недовго, після чого президенти перейшли до наступного етапу — переговорів у широкому колі за участю європейських керівників та генсека НАТО Марка Рютте. Еммануель Макрон та канцлер Німеччини Фрідріх Мерц наголошували на необхідності припинення вогню до тристоронньої зустрічі США — Україна — Росія. Тут їхня думка розійшлася з підходом Трампа. Але той поводився спокійно та підсумував розмову обіцянкою узгодити гарантії безпеки України. Путін із ними погодиться, переконаний Трамп. У цьому є значні сумніви. Одного телефонного дзвінка до диктатора не вистачить. Що росіяни підтвердили атаками на Україну до, під час і після переговорів у Вашингтоні. Тут без батога — ніяк.За підсумками переговорів, деталі яких ще будуть обговорюватися, є й інші важливі моменти. Перший: президент США зазначив, що територіальне питання враховуватиме поточну лінію зіткнення на фронті. Тобто можна сподіватися, що російського диктатора остаточно послали з його претензіями на 30% території Донеччини. Другий момент: Трамп не виключив введення американських військ в Україну для підтримки потенційної мирної угоди. Але чи станеться це — невідомо. Поки йдеться про те, що члени "коаліції рішучих" візьмуть на себе частину гарантій безпеки, а США їм сприятимуть.Які складні рішення очікують на українцівПеребіг спілкування й анонсовані кроки налаштовують на оптимістичний лад. Проте далі на українців очікують непрості рішення. Перше: погодитися з тим, що Україна у середньостроковій перспективі не стане членом НАТО. Це образливо, але таким є компроміс. Натомість, за ініціативи прем’єрки Італії Джорджи Мелоні, на переговорному столі з’явилася ідея про гарантії безпеки Україні, аналогічні 5-й статті НАТО. Тепер дуже важливо, щоб обіцяні гарантії справді були наповнені конкретикою, а не як сталося з Будапештським меморандумом. Якщо Україна отримає потужні гарантії від США та НАТО — це стане поразкою Росії.Друге рішення — про території. Конституція забороняє президенту, уряду чи Верховній Раді без волі народу ухвалювати будь-які рішення, які стосуються територіального устрою. Тому влада питатиме про це у народу. Третє рішення — щодо компенсації Росією завданих збитків. У середньому їх оцінюють у близько трильйона доларів. Україна наполягає, що питання компенсації не повинне зніматися з порядку денного. Трамп про цю частину справедливого завершення війни не говорив і не говорить. То ж може так статися, що українцям запропонують варіант самостійно відсуджувати у росіян гроші за збитки у міжнародних судах. Юрисдикцію яких Росія не визнає або ставить під сумнів.Четверте рішення стосується міжнародного трибуналу, який має бути запущений до кінця цього року. Україна повинна наполягати на тому, що навіть в разі укладення якоїсь угоди за посередництва Трампа трибунал жодним чином не можна ставити на паузу. Трамп вважає Путіна другом. Але це не індульгенція для міжнародного злочинця. .

Угорський прем’єр давно веде свою країну до самоізоляції. От і нині — замість бути із "коаліцією рішучих" і творити спільне європейське майбутнє — він визначив для Угорщини неприглядну роль статиста. Провал уряду, але винна Україна. Як Орбан хапається за владуДля того, аби зрозуміти, чому Віктор Орбан посилив свої українофобські заяви, варто повернутися у квітень 2022 року, коли коаліція його партії "Фідес" та християнських демократів практично в одні ворота винесли опозиційну коаліцію "В єдності за Угорщину", в яку зібралися різношерсті партії від соціалістів до правих радикалів із "Йоббіка": 135 мандатів проти 57. На старті виборчої кампанії рейтинги опозиційного об’єднання були вищими, аніж у "Фідес", проте Орбан скористався російським вторгненням в Україну. Він лякав угорців перекиданням війни на їхню країну, якщо ті підтримають опозиційні сили. Й обіцяв дешеві бензин і газ за продовження дружби Будапешта з Москвою. Масове тиражування страхів та антиукраїнської істерії через підконтрольні владі канали спрацювало. Нині Орбан хоче вдруге ввійти у ту ж річку.Виступаючи перед своїми прихильниками 3 квітня 2022 року, він назвав "ворогів" Угорщини — ліві партії, Брюссель, мецената Джорджа Сороса, світову пресу і навіть президента України (без прізвища). Але не Путіна, котрий нападом на Україну, зламав світовий порядок, завдяки якому угорці в Євросоюзі, НАТО та мають мир і спокій у себе.У квітні наступного року угорці знову обиратимуть парламент. Як писав TrueUA, шанси партії Орбана залишитися при владі ще на чотири роки — невисокі. Причин цього кілька. Перша: рівень добробуту жителів Угорщини знизився. Постійно зростають ціни на продукти харчування, на пальне, оренду житла і так далі. Одна з ключових причин — значна інфляція. Річна інфляція в Угорщині у січні становила 5,7%. Це найвищий показник серед країн Євросоюзу — він більш ніж удвічі перевищував середній показник у ЄС у 2,8%. Щоб зупинити ціни, Орбан у березні вдався до не ринкових методів, увівши контроль за цінами на продукти харчування. До літа інфляцію вдалося загнуздати, однак обіцяної у 2022 році стабільності угорці від свого прем’єра так і не дочекалися.Друга причина: на тлі збідніння населення Угорщину постійно лихоманить від корупційних скандалів, у яких фігурує Орбан. Останній за часом скандал — із його маєтком. Ні для кого не секрет, що прем’єр і члени його родини дуже заможні люди. Та ще й брехливі. Цього місяця угорське видання Telex оприлюднило відео маєтку голови уряду у Гатванпушті. Угорські медіа порівняли "гніздечко" Орбана з Межигір’ям Віктора Януковича. Опозиційний депутат Акош Хадзазі, який не вперше ловить прем’єра на брехні, оприлюднив на своїй сторінці у Facebook фото архітектурних деталей маєтку. Але Орбан продовжує стверджувати, що дворище та будинки у Гатванпушті не VIP-резиденція, а недобудована ферма його батька.Третя причина: Орбан отримав принципового суперника-опозиціонера Петера Мадяра, лідера партії "Тиса", який підібрав ключик до виборців "Фідес". Він сам виходець з цієї партії, але пішов звідти на знак протесту проти корумпованості вищого керівництва держави. Після скандалу з маєтком Орбана Мадяр пообіцяв після перемоги на виборах почати розслідування щодо збагачення всіх глав уряду. На нинішнього точно очікує антикорупційний "пекельний котел".Четверта причина: Орбан просто набрид угорцям. Він беззмінно очолює уряд із травня 2010 року і ще чотири роки був прем’єром у 1998-2002 роках. Особливо за останні 10 років не змінює "платівку" — у негараздах угорців винна "світова змова" проти них. Ось і зараз його головний дипломат-українофоб Петер Сіярто звинуватив ЄС у нібито намірах повалити угорський уряд. Такого роду заяви з Будапешта звучать регулярно.Як Орбан приписує Трампу власні фантазіїГолова угорського уряду знову взяв на озброєння культивування страхів. Буцімто на відновлення нашої держави Євросоюз даватиме мільярди, й через це угорці недоотримають кошти з бюджету ЄС. Це брехня, оскільки виплати Угорщині практично зупинені через політику Орбана, якого звинувачують у порушенні демократичних цінностей, прав і свобод. Україна тут ні до чого.Крім того, він прагне вкотре розіграти націоналістичну карту про начебто тиск на угорців Закарпаття. TrueUA розповідав, як Будапешт використовує смерть етнічного угорця, звинувачуючи в ній працівників ТЦК. Також Орбан використовує технологію всіх диктаторів — міф про "осаджену фортецю". Мовляв, лише він здатний боротися проти Брюсселю та внутрішньої опозиції, які підтримують Україну. З наближенням активної фази передвиборчої кампанії можна очікувати спроб відкритої конфронтації з Україною, можливо, навіть провокування Будапештом прикордонного конфлікту.Українофобія — не єдина рятівна "соломинка" для самозбереження Орбана. Він — друг Дональда Трампа. Причому шкідливо впливає на нього. Ерудованість американського президента щодо Європи, а особливо східної — добряче шкутильгає. Нещодавно глава Білого дому розповів, як розпитував у Орбана про шанси України на перемогу у війні. Той запевнив заокеанського друга: шансів — немає. Бо Росія "перемогла Гітлера — так само, як і ми — і вони перемогли Наполеона". Три з половиною роки українська армія і тил спільно стримують російську агресію. Звісно, про це Орбан Трампу не розповідав. Адже угорський прем’єр ще й поплічник Путіна в Європі. Що вкотре довів своєю гучною заявою про "програш України у війні". І зробив він її напередодні зустрічі Трампа з російським диктатором на Алясці. А після неї втішався, мовляв, "світ стане безпечнішим", бо дві ядерні держави розморозили стосунки між собою.Орбан не вперше маніпулює відносинами з Трампом. Колись він запевняв, що як той стане президентом, то припинить постачання зброї Україні. У листопаді минулого року радів перемозі Трампа і заявляв, що тепер Європа буде вимушена переглянути допомогу Україні. Відтоді Європа не лише збільшила допомогу, а й сформувала "коаліцію рішучих" та виступає єдиним фронтом з Україною на переговорах з президентом США. Трамп не припинив постачання зброї. Просто для неї знайшли інше джерело фінансування. А гарантії безпеки від Сполучених Штатів — зовсім не нагадують поразку України.Держсекретар США Марко Рубіо напередодні зустрічі Дональда Трампа з Володимиром Зеленським зробив заяву, яка повністю спростовує брехню Орбана про "поразку України". За словами головного американського дипломата, обидві воюючі держави мають піти на компроміси. "Якщо не буде поступок, якщо одна сторона отримає усе, чого хоче, це називається капітуляцією. Кінцем війни через капітуляцію. І це не те, до чого ми близькі, тому що жодна зі сторін тут не перебуває на межі капітуляції чи чогось близького до цього", — пояснив Рубіо таким, як Орбан чи його "клону" у Братиславі — Роберту Фіцо. Отже, після зустрічі на Алясці відкрилися нові варіанти для пошуку миру. Без нашої поразки. Офіційний Будапешт до цього стосунку не має. А міг мати в колі європейських друзів України із "коаліції рішучих". Натомість 15-річне правління Орбана призвело до самоізоляції Угорщини. Замість участі у творенні історії. Бо нинішній прем’єр спрямував політичне життя у своїй країні на єдину мету — збереження його правління. .

Переговори Дональда Трампа з Володимиром Путіним, навколо яких надули інформаційну бульбашку світового масштабу, завершилися. Зі взаємними реверансами, але без угоди при перемир’я в Україні. Отже, — нічим. Якими були мотиви Трампа і Путіна зустрітисяТрампом рухало марнославство — він прагне отримати Нобелівську премію миру. Днями Білий дім офіційного висунув свого боса кандидатом на цю важливу нагороду. Раніше це зробили Пакистан і Камбоджа. До них доєдналися Азербайджан, Вірменія, Руанда, Ізраїль. Словом — всі, хто марнославству Трампа вирішив підіграти. За повідомленням ЗМІ, президент США навіть телефонував главі Мінфіну Норвегії й екс-генсеку НАТО Єнсу Столтенбергу, щоб нагадати про своє бажання отримати цього року "Нобеля". Рішення про присудження нагороди ухвалюється у столиці Норвегії Осло. Без хоча б перемир’я в Україні Нобелівський комітет не сприйме серйозно номінацію Трампа. Друга мотивація Трампа — перспективи налагодження економічних відносин із Росією, якщо вона зупинить війну. Простіше кажучи, гроші. Щойно відновилися контакти Вашингтона і Москви на високому рівні, росіяни одразу запропонували американцям взаємовигідні проекти. Ще на першу зустріч до Ер-Ріяда Путін відрядив Кирила Дмитрієва з кейсом пропозицій США. А головним перемовником із Москвою від Трампа був бізнесмен Стів Віткофф. Та от заробляти мільярди на освоєнні російських ресурсів американці можуть лише в разі припинення війни в Україні та поступового зняття санкцій із росіян.Третя мотивація Трампа — внутрішні рейтинги, які падають. TrueUA аналізував, чому в Америці Зеленський удвічі популярніший за свого президента. Одна із ключових причин — зниження рівня довіри американців до Трампа. Його мінлива політика не покращує, а погіршує соціально-економічне становище, провокує емоційні гойдалки та невпевненість у завтрашньому дні. Тема миротворчої діяльності, можливо, розглядається радниками Трампа як громовідвід від суттєвих провалів у внутрішніх справах. Лише протягом літа за його посередництва укладено три мирні угоди. У Путіна свої мотиви. Перший — недопущення введення нафтових санкцій проти Росії та вторинних проти країн, які купляють російську нафту, а також скасування вже наявних заборон. Економіка РФ продовжує перебувати на плаву, проте її становище почало різко погіршуватися. У Кремлі побачили бажання Білого дому не добивати російську економіку, а врятувати її. То ж вирішили цим скористатися.Другий мотив збігається з Трамповим — можливість налагодження співпраці. Путін хоче повернути до Росії американський високотехнологічний бізнес та інвестиції. Щоб процес пішов, необхідне послаблення санкційної політики не тільки з боку США, а і Європи. Тому Путін вирішив удати, що хоче домовлятися з Трампом про мир.Третій мотив — марнославство. У російського диктатора цей мотив проявляється не таким домінуючим, як у президента США, і дещо інакше. Нобелівська премія йому точно непотрібна, але необхідна обгортка, в яку вмотає "перемогу" для свого зомбованого населення. Стане, так би мовити, "другим Сталіним", який ділив світ за столом переговорів з президентом Сполучених Штатів. Трамп "проковтнув" путінську наживку — "запропонуйте гарний для мене варіант "перемоги", і я подумаю про зупинку війни".Мотивація цинічного вбивці Путіна обмежувалася цими трьома позиціями, у Трампа був ще один мотив — він справді прагне припинити вбивства під час війни. Й українців, і їхніх ворогів росіян. Значна частина виборців республіканців — віруючі, переважно християни. Трампу важливо залишатися популярним серед цієї частини виборців. Говорили майже три години. До чого добалакалася З валу повідомлень напередодні зустрічі, серед яких купа фейкових новин і таких само прогнозів, виділимо найближчі до правди. Перша група — публікації, автори яких акцентували на тому, що подія на Алясці — переоцінена. Навколо неї надули інформаційну бульбашку. Що дуже шкідливо, адже грає на руку Росії, яка зацікавлена у послабленні своєї ізоляції на всіх рівнях — від спорту до великої політики. Друга група публікацій закликала реально оцінювати ситуацію — навіть якщо Трамп і Путін про щось домовляться, то, по-перше, ця домовленість не буде на користь нашої перемоги, вона потрібна обом для збереження обличчя, а по-друге, її просто нікому виконувати. Спочатку мають бути погоджені механізми й процедури, а також визначені ті, хто забезпечуватиме контроль над виконанням, тоді можна домовлятися предметно. Все інше — чергова спроба Росії потягнути час. Що з цього досягли в Анкориджі? Путін мав приязний прийом. Особу, судити яку скоро розпочне спеціальний трибунал, президент США вітав, як друга. Та ще й із летовища Трамп із Путіним поїхали лімузином глави Америки, що шокувало мільйони людей по обидва боки Атлантики. В останній момент, правда, приймаюча сторона змінила формат із тет-а-тет президентів на переговори "три на три": Дональд Трамп — Марко Рубіо — Стів Віткофф від США і Володимир Путін — Сергій Лавров — Юрій Ушаков від країни-терористки. Очевидно, глава Білого дому усе ж зважив на той факт, що переговорами наодинці ставить Путіна на свій рівень. А це неправильно для іміджу "найвеличнішого лідера" та без п’яти хвилин лауреата Нобелівської премії миру. Переговори "три на три" тривали 2 години 45 хвилин. Без проривів. Трамп повідомив на прес-конференції, що угоди наразі нема. "Не у всіх питаннях ми дійшли згоди, але зробили певні кроки. Скоро я здзвонюся з представниками НАТО та обов’язково з президентом Зеленським", — зазначив американський президент.І висловив сподівання на ще одну зустріч із Путіним "незабаром". Російський диктатор запропонував зробити це у Москві. Крім того, повторив мантру про "усунення причин" війни та похвалив Трампа за прагнення зрозуміти "коріння українського конфлікту". На цьому прес-конференція закінчилася, поставити питання журналістам не дозволили.ВисновкиОтож, короткий підсумок. Переговори на Алясці не завершилися угодою про перемир’я. Про те, що може статися диво, мріяли хіба невиправні оптимісти. Війна — триватиме. Зараз на адресу Трампа поллється багато критики, адже його план "подивитися у вічі Путіну" з тріском провалився. Одразу після прес-конференції глава Білого дому відлетів з Аляски. Тобто запланований спільний обід так і не відбувся. Цей факт каже значно більше, аніж заяви на публіку обох високих перемовників. На прес-конференції Путін заявив: "Сьогоднішні домовленості стануть опорною точкою не лише для врегулювання українського конфлікту, а й для відновлення відносин між Росією та США". Тобто домовленості про наступні домовленості все ж є. Російському диктатору вони подобаються, він хоче далі говорити тільки з Трампом і сподівається, що той виключить з переговорного процесу європейців. Американський президент натомість пообіцяв про суть переговорів одразу повідомити Зеленського та європейських лідерів. Отже, про пропозиції Путіна Трампу от-от стане відомо. Та й сам президент США не має звички приховувати від громадськості важливі для неї відповіді. Втім, без сенсу навіть вникати в деталі путінських забаганок, виконувати їх ніхто не планує.Тепер головне питання, чи використає Трамп проти Путіна батіг? ЗМІ з посиланням на джерела припускали, що у разі невдачі перемовин в Анкориджі під санкції потраплять "Роснефть", "Лукойл" та інші великі нафтові компанії Росії. Дозволимо собі прогноз: Трамп вигадає ще одну причину не вводити санкції. Натомість шукатиме, де іще можна зустрітися з Путіним….