Статті

У Стратегічному плані США до 2030 року, оприлюдненому Держдепом, є розділ, присвячений критиці європейських держав. Найголовніший пункт стосується підтримки сил, які відстоюють національний суверенітет. Найрадикальніші з цих сил добре відомі тим, що розколюють ЄС та ллють воду на млин Росії.Процитуємо документ Державного департаменту:"Сполучені Штати та європейські країни повинні бути перш за все цивілізаційними союзниками. Як такі, Сполучені Штати засуджують антидемократичні дії, що обмежують свободу слова або вільне сповідування релігії, та виступатимуть проти використання законодавства для заборони політичних опонентів. У здорових суспільствах громадяни можуть самі вирішувати, яких кандидатів, ідеї та політичні рухи варто обрати, без потреби в глобалістському втручанні чи поміркованості еліт". І далі: "Масова міграція є загрозою національній згуртованості, соціальній стабільності, цивілізаційним цінностям, і ми підтримуватимемо зростаюче визнання цього європейськими країнами".Під "глобалістським втручанням", вочевидь, маються на увазі наднаціональні інституції, створені ЄС, такі як Єврокомісія з її єврокомісарами та Європейська Рада, очолювані на цей час відповідно німкенею Урсулою фон дер Ляєн та португальцем Антоніу Коштою. Обоє представляють "помірковані еліти", себто ліберальні політичні сили. Якщо це цивілізаційні опоненти США часів Дональда Трампа, то хто ж друзі? Від Орбана до Окамури. Три колони правих в Європі Друзів Білого дому можна розділити на три групи. Перша — праві консерватори, які підтримують реформування окремих напрямків в Євросоюзі без його зламу. Їхнім символом можна вважати італійську прем’єрку Джорджу Мелоні та її партію "Брати Італії".Друга група або колона — праві популісти на кшталт угорця Віктора Орбана чи француженки Марін Ле Пен. Третя — ті, хто у своєму популізмі переплюнули навіть Орбана — "Альтернатива для Німеччини" Аліс Вайдель, болгарська партія "Відродження" Костадіна Костадінова, чеська "Свобода і пряма демократія" Томіо Окамури, польська "Конфедерація" та інші. Ще в минулому скликанні Європарламенту з цієї компанії жменькою депутатів була представлена лише "Альтернатива", й ту вигнали з правоконсервативної фракції "Ідентичність і демократія". В нинішньому складі Європарламенту три колони представляють відповідно фракції "Європейські консерватори й реформісти", "Патріоти за Європу" й "Європа суверенних націй".З представниками першої фракції в України під час російського вторгнення склалися відносини, хоча і не без тертя. Як-от із польською партією "Право і справедливість", за підтримки якої президентом Польщі став Кароль Навроцький. Останній приклад різниці в поглядах з Києвом — Італія. Уряд Мелоні багато допомагає нашій країні, але буквально днями з Рима пролунало: Україна має бути в ЄС, та спочатку — країни Західних Балкан.. Італія має свої інтереси в цьому регіоні, звідси й така позиція.А от із "Патріотами за Європу" та "Сувереністами" відносини або дуже погані, або в кращому випадку прохолодні. Як показали чотири роки війни, спроби знайти точки дотику з політиками з табору ультраправих за окремими винятками успіхом не завершилися. Таким винятком може слугувати хіба нідерландська Партія свободи, чий лідер Герт Вілдерс навіть зустрічався з Володимиром Зеленським. Вілдерс торік спровокував парламентську кризу в Нідерландах, через що там відбулися дочасні вибори. Його сподівання на перемогу на хвилі ультраправого підйому не виправдалися, замість посади прем’єр-міністра він опинився в опозиції. А от чеська ANOАндрея Бабіша та "Свобода і пряма демократія" Окамури після парламентських виборів — у правлячій коаліції. "Чеський Трамп" Бабіш став прем’єром, Окамура очолив Палату депутатів. Обоє відомі проросійською риторикою й українофобією. Окамура, щойно всівшись у крісло спікера, наказав прибрати український прапор із чеського парламенту, де він був встановлений на знак підтримки України. Бабіш поки не ризикує прямо підтримувати Путіна, навіть брав участь у засіданні "коаліції рішучих" на початку року. Проте коли постане питання про членство України в ЄС — чеський уряд точно буде проти. Пояснення у нині правлячих партій Чехії просте — розширення Євросоюзу за рахунок України буцімто погіршить фінансове становище чехів. У квітні спробує зачепитися за владу й Віктор Орбан. TrueUA аналізував, чи є у нього шанси. На жаль, є. А от поразка Fides на парламентських виборах важлива для об’єднаної Європи, адже Орбан діє як ключовий агент впливу одночасно й трампістів, і Кремля. А тези про суверенітет у Стратегії Держдепу наче з промов Орбана писані.Також TrueUA пояснював, чому зростає рейтинг ультраправої "Альтернативи для Німеччини". Її лідерка Аліса Вайдель відверто працює проти України, граючи на боці Росії. Цю партію, нагадаємо, підтримують соратники президента Трампа.Куди ж без польських націоналістів. Вибори до Сейму Польщі заплановані аж на жовтень 2027-го, проте кампанія вже триває і соціологи міряють рейтинги. Згідно з останнім за часом опитуванням СBOS, якби вибори відбувалися цієї неділі, 29,3% опитаних проголосували б за "Громадянську коаліцію" (партія прем’єра Дональда Туска), 5,8% — за "Нову лівицю", а от праві сумарно набрали б 41,4%: 20,4% — за партію "Право і справедливість", 11,2% — за "Конфедерацію свободи й незалежності", 9,8% — за "Конфедерацію корони польської".Якщо такий підбір політсил, які претендують на подолання 5-процентного бар'єра збережеться, у підсумку вимальовується права коаліція з відверто українофобськими "Конфедераціями". Першу очолює Славомир Менцен, другу — Гжегож Браун.На його прикладі дуже добре видно, кого ж у своїй Стратегії планує підтримувати американська адміністрація.Конспірологи з магічним мисленням та фобіями"Конфедерація корони польської" днями провела скандальний з’їзд у готелі Arche, після чого власники готелю оголосили, що віддадуть гроші, заплачені ультраправими, для потреб України. В арсеналі Брауна не лише українофобія, а й антисемітизм, антимігрантська риторика (зокрема й спрямована проти українських біженців) та конспірологія про "єврейсько-українську змову". При цьому Браун не приховує прихильності до Росії. Здавалося б, такі меседжі — повне божевілля у ХХІ столітті, але рейтинг цієї "Конфедерації" каже про те, що така партія в руках Москви може стати "золотою акцією" на польських виборах. Як уже є "золотою акцією" в німецькій політиці "Альтернатива" Вайдель, у румунській — АUR на чолі з Джордже Сіміоном, свій "Браун" Калін Джорджеску ледь не став президентом Румунії у 2024 році. Фраза у Стратегії Держдепу про використання законодавства для заборони політичних опонентів — пряма відсилка до рішення скасувати перший тур президентських виборів після перемоги в ньому антисеміта, українофоба та фашиста Джорджеску.Конспірологія — одна із ключових ланок успіху ультраправих популістів. Вона може бути примітивною на кшталт "гроші угорців (чехів, румунів, поляків і так далі) віддадуть українцям" до складнішої, розбавленої містикою та псевдоісторичними наративами. Тут прямі паралелі з трампістами, які жонглюють історичними фактами про Гренландію. І з Путіним, звісно ж. Чому конспірологія знаходить вдячних слухачів? По-перше, протягом десятиліть рясним цвітом цвіли різноманітні "альтернативні історії" та "фольк-хісторі", всі вони про те, що офіційна історія — бреше. Сформувалося ціле покоління, яке з цим згодне. На нього й працюють теорії змов.По-друге, коли послухати носіїв ультраправої ідеології — від Трампа до Брауна — в їхній риториці вистачає елементів магічного мислення. Коли Трампа каже, що думав швидко закінчити війну в Україні, бо добре знайомий із Путіним — це і є магічне мислення.По-третє, найуспішніше конспірологія діє умами "глибинного народу" — значної маси людей, які не вірять державі та її інституціям, вважають їх ворожими для себе, але готові дати шанс "новим обличчям", "правдорубам", ультраправим радикалам, які закликають зруйнувати державу або наддержавні інституції на кшталт Єврокомісії. Такі виборці переважно пасивні, а от на відверту маячню, підняту на політичні стяги, ведуться. Тож всі ці "орбани", "брауни", "окамури" тощо змагаються між собою, хто знайде страшнішого ворога для "глибинного народу". Таким ворогом вони дружно роблять нас, а не Росію.Багато аналітиків, дивлячись на ультраправий марш світом, із жахом згадують часи столітньої давнини, коли відбувалися схожі процеси й це дуже погано закінчилося. Але насправді від правого популізму є гарні ліки — ворог із їхнього ж табору. Нещодавно данський депутат Андерс Вістісен із трибуни Європарламенту прямим текстом за відомою адресою "послав" Трампа з його апетитами на Гренландію. Вістісен обраний від Данської народної партії, націонал-консервативної політичної сили, яка в Європарламенті входить в одну фракцію з партією друга Трампа Орбана. Виявляється, європейські ультраправі здатні обматюкати навіть свого заокеанського ідеологічного соратника та ідола, якщо той хоче щось відібрати у них особисто..

Український футбол виходить із зимової сплячки: команди Прем’єр-ліги (майже у повному складі) вирушили на закордонні тренувальні збори. Саме час поговорити про чемпіонські амбіції — адже цього сезону на титул уперше за багато років реально претендують не лише "Динамо" та "Шахтар". Утім, аналіз турнірної інтриги логічно розпочати саме з двох традиційних грандів українського футболу."Динамо": жодних принципових змінСтоличний клуб, який минулого сезону повернув собі чемпіонський титул, скориставшись провалом "Шахтаря" (гірники тоді вперше з середини 90-х фінішували нижче другого місця, пропустивши вперед сенсаційну і фактично вже неіснуючу після відходу головного тренера та купи гравців "Олександрію"), перехопив у донеччан не тільки золоті медалі, а й, здавалося б, і їхні проблеми.Принаймні осіння частина чемпіонату стала абсолютним провалом для київського гранда. Спочатку "Динамо" пережило в УПЛ п’ять поспіль нічиїх, а потім, після розгрому "Кривбаса", сталися чотири поразки у чотирьох матчах. До всіх внутрішніх проблем додався ще й провал у Лізі конференцій, де кияни фінішували на 27-му місці, нижче клубу із Гібралтару.Ігор Суркіс у цій критичній ситуації вчинив традиційно для себе — звільнив головного тренера (Олександра Шовковського), замінивши його спочатку в режимі "в.о.", а потім і на постійній основі іншим "динамівським серцем" із 90-х — Ігорем Костюком. Цей крок свідчить про те, що якихось інноваційних кроків — хоча б таких, як запрошення Мірчі Луческу кілька років тому — чекати від власника "Динамо" не варто.У кадровому питанні ситуація теж незмінна. Українських гравців намагаються затримати якомога довше — приклад із новим контрактом Миколи Шапаренка, який переріс і "Динамо", і весь чемпіонат України, є дуже показовим, — іноземців легко віддають в оренду. Власне, саме в такому форматі нинішній президент ФК діє усі свої двадцять з гаком років на посаді.Чи варто чекати якогось злету від чемпіонів навесні? Хіба що хтось із конкурентів провалиться. Інакше максимумом стане боротьба за друге місце.Втім, зважаючи на провал у кваліфікаціях Ліги чемпіонів та Ліги Європи цього сезону, більшого "Динамо" і не потрібно. Ліга конференцій — це їхній нинішній рівень, причому нижня половина турнірної таблиці."Шахтар": начебто контрольований штормДонеччани, провалившись у минулому сезоні (третє місце, після сезону 1995/96 вони ніколи не фінішували так низько), змінили тренера, покликавши людину з гучним ім’ям і не дуже зрозумілими перспективами — Арду Турана.Перша половина сезону продемонструвала, що з наявними проблемами турецький фахівець не зумів повністю розібратися. Були не дуже зрозумілі в логіці розвитку сюжету поразки (як у Лізі конференцій від "Легії"), були невиразні перемоги, але у підсумку "Шахтар" вийшов на зимову перерву з найкращим очковим показником.Найкращим, але при цьому не на першому місці, поступившись ним за додатковим показником. Втім, цей нюанс навряд чи сильно збентежив фанатів донецького клубу. Конкурент у них сенсаційний і не дуже потужний — якщо говорити про довгострокову перспективу. До того ж "Шахтар" у класичному для себе стилі висмикнув у цього конкурента, черкаського ЛНЗ, одного з лідерів — нігерійського форварда Проспера Обаха.Словом, ситуація у "Шахтарі" непроста, але все-таки контрольована. Знов-таки, у своєму класичному стилі гірники намагаються заповнити кадрові лакуни, сформовані внаслідок втрат (на кшталт Юхима Коноплі), молодими іноземцями. Це зрозуміло: в Україні зараз із підготовкою футбольних талантів не дуже — тому доводиться везти з-за кордону. Раніше, у золоті часи другої половини нульових — першої половини десятих років, такий хід виявився успішним. Подивимося, що буде зараз. І чи зуміють донеччани повернути собі золото Прем’єр-ліги."Полісся": скандали й подякиПеред початком чемпіонату житомирське "Полісся" цілком серйозно вважалося одним із головних фаворитів турніру. Причина була проста, але комплексна. Поліщуки швидко, ще на кваліфікаційній стадії, вилетіли з єврокубків, тобто мали вільну осінь — на відміну від грандів.Крім того, в Житомир переїхав творець срібної сенсації з "Олександрією" — Руслан Ротань. Тренеру підписали кількох знайомих йому гравців, а також, наприклад, лідера "Вереса", який зараз є одним із найкращих бомбардирів не тільки своєї нової команди, а й усього чемпіонату України 2025/26.Та назвати першу половину сезону успішною для Ротаня на новому місці — не виходить. Так, "Полісся" зараз на третьому місці, випереджаючи "Динамо" на чотири очки, але й від пари ЛНЗ і "Шахтаря" відстає на п’ять. З одного боку, три поразки у стартових турах, зокрема й 1:4 від "Динамо", — не запишеш в актив. З іншого — починаючи з вересня поліщуки програли в УПЛ лише один матч, уже аж у грудні (щоправда, "Руху", а не якомусь гранду).Словом, якби не серпневий провал, то цілком можна було б сказати, що Ротань і Ко ведуть боротьбу за титул всерйоз, а не тільки на словах. Та взимку власник клубу Геннадій Буткевич відзначився витівкою цілком у стилі його ментальних попередників із 90-00-х — коли відправив одного з лідерів не тільки своєї команди, а й збірної України, Олексія Гуцуляка, в дубль. Причина банальна і така ж безглузда — контракт Олексія Гуцуляка закінчується вже влітку, і продовжувати його футболіст не хоче, принаймні на наявних умовах.Скандал нібито завершився тим, що Буткевич повернув Гуцуляка в основний склад — нібито заради інтересів збірної, за що отримав хвилю подяк, щирих і не дуже. Але така відверто ретроградська і геть неконструктивна позиція, яка, повторимося, є притаманною для початку століття, а не для середини 20-х, викликає підозру, що "Полісся" стане черговим випадком втіхи конкретного власника на конкретний період часу, а потім, коли інтерес знизиться, і результати житомирців поповзуть униз. Все-таки, коли клуб намагаються розвивати — принаймні у спортивному плані, — з ним працюють не такими примітивними засобами.ЛНЗ: усі чекають на спадПершу частину чемпіонату суперсенсаційно завершив на першому місці скромний провінційний клуб ЛНЗ із Черкас. Команда, яка десять років тому перемагала в чемпіонаті області, вісім — брала аматорський Кубок України, п’ять — стала чемпіоном країни серед непрофесіоналів, три — виходила до Прем’єр-ліги, зараз геть несподівано стала одним із лідерів українського футболу.Звісна річ (і всі це розуміють), лідерство ЛНЗ навряд чи протриває далі кінця нинішнього чемпіонату — та й у цьому сезоні черкащанам буде дуже важко втримати навіть другу позицію, якщо "Полісся" перестане втрачати очки на рівному місці. Але сам факт того, що команда під керівництвом Віталія Пономарьова досягла таких висот, нехай і проміжних, — не може не викликати повагу.Окремо варто відзначити той неймовірний факт, що ЛНЗ не просто обіграв усіх трьох конкурентів, а зробив це на їхніх полях (1:0 у Києві, 2:0 у Житомирі, 4:1 у Львові, де квартирує "Шахтар"). Взагалі, крім провалу на межі літа й осені (дві поразки поспіль), черкаський клуб виглядав дуже цілісно і сильно, збираючи результат усюди й з усіх. Саме тому ЛНЗ і опинився на чолі турнірної таблиці.Та це місце навряд чи тисне на підопічних Пономарьова. Усі навколо чекають, що весна обвалить ЛНЗ до третього чи навіть до четвертого місця — і це фактично скидає з команди тиск лідера. Черкаський клуб може грати у своє задоволення: нижче четвертого місця він навряд чи упаде, а значить, підсумковий результат у будь-якому випадку можна буде вважати успішним. А якщо ЛНЗ знову повторить свої осінні успіхи — це стане продовженням чудової казки імені Віталія Пономарьова..

Лідерка "Альтернативи для Німеччини" Аліса Вайдель вимагає від України повернути всю надану їй допомогу Берліном. У цьому немає нічого нового: вона просто калькує заяви трампістів під час виборчої кампанії 2024 року, прислуговуючись заодно й Москві.Віддайте 70 мільярдів євро. У кого Вайдель запозичила антиукраїнські тезиЦього року у п'яти федеральних землях Німеччини обиратимуть місцеві парламенти: у Баден-Вюртембергу 8 березня, у Рейнланд-Пфальці 22 березня, Саксонії-Ангальт 6 вересня, у Берліні й Мекленбургу-Передній Померанії 20 вересня. Ультраправа "АдН" прагне отримати більшість бодай в одному з ландтагів, щоб сформувати там свою електоральну базу для подальшого політичного захоплення країни.Слід нагадати, що у вересні 2025-го кандидати від "Альтернативи" програли опонентам із СДПН і ХДС вибори обербургомістрів у Гельзенкірхені, Дуйсбургу і Гагені в Північній Рейн-Вестфалії. При цьому партія посіла перше місце на земельних виборах у Тюрингії, продовживши успішне просування на східних німецьких землях. У 2024-му ультраправі мали там високу підтримку. Саме на територіях колишньої НДР ця політсила набрала найбільше голосів на лютневих 2025 року виборах до Бундестагу.Згідно з опитуванням INSA для видання Bild, Аліса Вайдель та її політичні соратники на початок цього року мають 26% підтримки, блок ХДС/ХСС поступається одним пунктом, а есдеки взагалі мають 14%. Лідерка ультраправих увійшла до топової п’ятірки німецьких політиків, тоді як канцлер Фрідріх Мерц та його уряд демонструють рекордне падіння рейтингу, — станом на грудень їхньою роботою незадоволені 70% опитаних.На тлі суттєвого зростання підтримки "Альтернатива" провела партійний форум у місті Мюльгайм, де Вайдель і зробила заяви, які, немов гарячі пиріжки, розтягувала російська пропаганда. Власне, лідерка "АдН" озвучила чотири тези, всі наче писалися в Кремлі чи в студії пропагандиста Соловйова.Перша: вона хоче, щоб Україна повернула Німеччині 70 мільярдів євро наданої допомоги.Друга: Берлін має відмовитися від подальшої допомоги Україні.Третя: німецькі солдати не повинні брати участь у військовому конфлікті проти Росії.Четверта: Київ має оплатити ремонт підірваного газогону "Північний потік".Озвучене Вайдель важливе для розуміння меседжів, завдяки яким Москва руками своїх агентів впливу в Європі розкручуватиме там антиукраїнську кампанію протягом цього року, коли в низці країн ЄС, як і в Німеччині, відбуватимуться вибори різних рівнів. А це — квітневі вибори законодавчих зборів Угорщини, дочасні парламентські вибори в Болгарії, де традиційно сильні проросійські настрої, парламентські вибори в Латвії, дружній для нас країні, де прогнозується втручання Росії у виборчий процес, у Франції вже у березні відбудуться муніципальні вибори, які стануть індикатором суспільних настроїв перед президентськими виборами 2027 року і, що також не виключається, дочасними парламентськими виборами через політичну кризу в країні.Також відбудуться місцеві вибори у кількох регіонах Іспанії — в Арагоні, Кастилії-і-Ліоні, в Андалусії. Крайні популісти спробують поборотися за владу і на вересневих парламентських виборах у Швеції. І, звісно ж, великі проміжні вибори до американського Конгресу у листопаді, на яких республіканці-трампісти можуть оновити лозунги Трампа 2024 року щодо повернення Україною американської фінансової допомоги. Тобто теза "поверніть наші гроші", яку нині озвучує Вейдель, це калька з передвиборчої кампанії нинішнього глави Білого дому. На певну аудиторію це діє, тому ми ще почуємо подібні вимоги з різних країн ЄС під час виборчих кампаній там.Не на Німеччину. На кого працюють праві популісти Наступні тези Вайдель про припинення подальшої допомоги Україні та про не участь німецьких військових у війні в Україні один в один з угорських "темників" партії Орбана. TrueUA детально аналізував, до яких маніпуляцій вдається цей політик та як цинічно використовує антиукраїнську риторику. Поразка його партії на виборах у квітні обіцяє стати серйозним ляпасом іншим європейським правим популістам.Щодо допомоги Україні, то Німеччина як один із лідерів Євросоюзу взяла і виконує свої зобов’язання. Канцлер Мерц прагне, щоб Європа зміцнювалася у військовому плані, що без взаємодії з Україною неможливо. "Альтернатива для Німеччини" ж працює проти європейської єдності, вона є не лише проросійською партією, а й тісно пов’язана з трампістами, зацікавленими у послабленні Євросоюзу.У лютому минулого року, коли віцепрезидент Джей Ді Венс проголошував свою шокуючу промову на конференції з безпеки у Мюнхені, він зустрічався з Вайдель. А коли в Німеччині "АдН" визнали екстремістською організацією, Венс і держсекретар США Марко Рубіо накинулися на офіційний Берлін, назвавши його дії "тиранією".Ще один важливий момент: Мерц, міністр оборони Борис Пісторіус та інші члени уряду ФРН ніколи не заявляли про участь німецьких солдатів в якості миротворчих чи стабілізаційних сил в Україні, тому Вайдель відверто бреше, лякаючи німців тим, чого немає і не планується. В цьому пункті свого виступу, як і в пункті про "Північний потік", вона грає на боці Кремля. Що з цією партією трапляється не вперше. У грудні минулого року "Альтернативу для Німеччини" звинуватили у шпигунстві на користь Москви. Окремих депутатів від цієї політсили впіймали на гарячому, - вони робили депутатські запити щодо питань, які стосуються військово-технічної співпраці Німеччини з Україною.Українців дратують публічні заяви таких політиків, як Вайдель. Проте коли ми говоримо про Європу і, зокрема, Німеччину потрібно чітко розрізняти позицію керівництва країн та представників дружніх до нас політсил, і саботажників спільної європейської політики. З "Альтернативою", навіть якщо вона візьме гору на виборах ще до якогось ландтагу, ніхто не створюватиме коаліцію. Популярність цієї партії пояснюється пропонованими нею простими рішеннями, їх неможливо реалізувати без значного погіршення добробуту населення та громадянського конфлікту."Ключ до припинення війни вже чотири роки лежить у Москві. Ціна, яку Москва має заплатити за цю війну, включаючи економічну ціну, зростатиме тиждень за тижнем і місяць за місяцем", — каже Мерц.Він також відкинув заклики проросійських сил з Бундестагу про прямі переговори з Путіним щодо війни в Україні й закликав продовжувати підтримку нашої країни. Оце і є позиція Німеччини, на яку варто зважати.Праві популісти як тригер для рішучих змінОстаннім часом аналітики та експерти, аналізуючи політику американської адміністрації, посилення правого та лівого популізму (не забуваймо, що він так само на службі у Кремля, в тій таки Німеччині є "Альянс Сари Вагенкнехт" — ліваки з ідентичною з "Альтернативою" риторикою щодо України та ЄС) доходять сумного висновку, що світ рухається у бік руйнації міжнародного права та існуючих союзів. Простіше кажучи, людство проходить період, схожий до подій сторічної давнини, і заново випробує справедливість відомого прислів’я "сон розуму породжує чудовиськ".Певні паралелі справді напрошуються, але разом із цим бачимо готовність демократій протидіяти наступу "тіней минулого". Світ сто років тому і нині — дуже різні. Скрізь, окрім Росії, зник колоніалізм, десятки країн завдяки поєднанню демократії й технологій зробили значний стрибок в економічному розвитку і не хочуть заради якихось химерних цілей окремо взятих переписувачів світового порядку повертатися в часи злиднів та авторитаризму. Внутрішні вороги Європи на кшталт "Альтернативи для Німеччини", "Національного об’єднання" у Франції, Reform UK у Британії набирають силу, але всі вони — явище суто європейської демократії. Вони діють за правилами демократії, а не захоплюють владу як їхні прототипи сто років тому. Тому їх не варто міряти мірками партій першої половини XX століття.Правий популізм — проблема для політичного істеблішменту, але й виклик, який змусить цей самий істеблішмент проснутися від солодких снів про вічність ліберального порядку. Вже не пошепки у Берліні, Парижі, Лондоні, Брюсселі обговорюється формування європейської армії, створення власної "ядерної парасольки". Мерц називає нинішню ситуацію "новим пробудженням самосвідомості європейців". Гарно звучить, та головне не проґавити час для швидких змін. Бо Вайдель, фігурально висловлюючись, вже стукає підборами у двері його канцлерського кабінету..

Квітневі парламентські вибори в Угорщині є надзвичайно важливими не лише для угорців, а й для Євросоюзу й України. Поразка на них партії Віктора Орбана Fides може зупинити ходу до влади ультраправих екстремістів в багатьох країнах Європи.Образився за "потиличника". Навіщо Орбан викликав нашого посла "Кожен Віктор, який живе за європейські гроші, намагаючись продати європейські інтереси, заслуговує на потиличник. І якщо він почувається комфортно в Москві, це не означає, що ми повинні дозволити європейським столицям перетворитися на маленькі москви", — заявив у Давосі президент України Володимир Зеленський.Про якого Віктора йшлося, всі зрозуміли — про Орбана. Той відреагував:"Я вільна людина, яка служить угорському народові. Ви перебуваєте у відчайдушному становищі, оскільки протягом чотирьох років не змогли через неспроможність чи небажання завершити війну, попри широку підтримку з боку президента США".Орбан при кожній нагоді згадує про свого друга Дональда Трампа. Також угорський прем’єр традиційно нагадав: його країна постачає нам електроенергію та паливо. Насправді електроенергія — не угорського походження, наша країна вимушено імпортує її з Європи, Угорщина в цьому процесі посередник, який отримує гроші. Що ж до палива, то Будапешт купляє російську нафту, яка йде нафтопроводом "Дружба" нашою територією. Так що тут Угорщина залежна від доброї волі України.За кілька днів потому Орбан доручив своєму міністру закордонних справ Петеру Сійярто викликати для розмови українського посла в Будапешті. Він обурився "брутальними висловлюваннями" представників України."Наші органи національної безпеки проаналізували цю останню атаку України і дійшли висновку, що ці події є частиною скоординованої серії заходів України, спрямованих на втручання у вибори в Угорщині, але ми не можемо дозволити, щоб хтось ставив під загрозу суверенітет Угорщини або чесність угорських виборів", — заявив ображений Орбан.Як саме висловлювання "заслуговує на потиличник", спрямоване персонально прем’єру, нашкодило національній безпеці всієї Угорщини, незрозуміло. Недипломатично, але ж Зеленський не порадив виборцям сусідньої держави гнати Орбана копняками від влади. Що робити зі своїм прем’єром та його партією — угорці у квітні самі розберуться.Чому ж керівник угорського уряду вирішив проявити жорсткість? Одне з пояснень — Орбан вибудовує передвиборчу кампанію на гаслах про свою геополітичну значущість, його Трамп у Давосі прийняв до своєї "Ради миру", а тут — "потиличник". Угорський прем’єр дуже боїться бути посміховиськом.У цьому контексті варто згадати кумедну історію, яка сталася після з’їзду Fides, що відбувся 10 січня. Там виступав Орбан, презентували передвиборчу програму та головне гасло кампанії "Безпечний вибір". Але партійний штаб дав маху — не створив сайт із назвою гасла, чим скористалася опозиція. Вона зареєструвала сайт biztosvalasztas.hu (угорською гасло звучить "biztos választás"), де розміщують матеріали з жорсткою критикою уряду та урядової партії. На головній сторінці сайту під фото прем’єра та його команди міститься напис, із вказівкою, хто оплачує його кампанію: "Fides є безпечним вибором лише для Льорінца Месароша, Іштвана Тіборча, Дьєрдя Матольчі та корумпованих олігархів Орбана, але не для угорського народу". Формально опозиція нічого не порушила, і тепер над орбанівцями потішається вся Угорщина.Чим "годує" угорських виборців ОрбанКолеги з видання Infopost зібрали найсвіжіші маніпуляції, якими займається Орбан. Україною угорців він лякає найбільше, точніше "втручанням у вибори" з боку України. Ще з весни минулого року влада Угорщини розкручує українофобську кампанію, зокрема, проводила маніпулятивний "референдум" щодо незгоди зі вступом нашої країни до Євросоюзу. Орбан підігріває антиукраїнську істерію неспровокованими випадами у наш бік.23 січня він заявив, що в Угорщині "сто років не буде такого парламенту, який проголосував за вступ України до ЄС". Глава українського МЗС Андрій Сибіга відреагував порівнянням Орбана з нацистським посіпакою Ференцом Салаші — останнім союзником Гітлера в Європі. Блокуючи вступ України до Євросоюзу, зазначив Сибіга, "Орбан виконує забаганку Путіна", блокує відновлення миру в ЄС та робить Угорщину спільником кремлівського режиму"."Сьогодні Орбан діє вже навіть не як Міклош Горті, а як посіпака Гітлера Ференц Салаші. Це урок з Другої світової війни", — слушно зауважив наш міністр, додавши, що подібними заявами угорський прем’єр працює проти угорців Закарпаття, які є громадянами України, бо йому "начхати на їхню безпеку та добробут".У Будапешті вирішили обернути слова Сибіги проти власної опозиції. Глава МЗС Угорщини Петер Сійярто звинуватив Україну у втручанні в угорські вибори на користь опозиційної партії "Тиса". Таку прив’язку орбаністи роблять не вперше, та, як свідчать опитування громадської думки, 53% вважають найбільш вірогідним вплив на свої вибори з боку Москви. Проте є 25%, які вірять у казки Орбана про вплив на вибори з боку Києва. Не варто забувати, що чинна влада в цій сусідній з нами країні багато років ефективно для себе працює зі ЗМІ та їхніми власниками, тому нагнітання антиукраїнської істерії триватиме і свого слухача та глядача вони, на жаль, знаходитиме.Ще одним опудалом для угорських виборців орбаністи роблять Європейський Союз. Цього разу зманіпулювали рекомендаціями інституцій ЄС на випадок надзвичайних ситуацій. Рекомендації стосуються питань цивільного захисту населення, проте уряд Угорщини роздув із них скандал, буцімто Брюссель розпалює паніку. Через позицію свого уряду угорці так і залишаться непідготовленими до будь-якої НС.А віднедавна Орбан озброївся ще однією темою — "таємним" документом про вступ України в ЄС у 2027 році та виділенням нашій країні 800 мільярдів євро. Він бреше, що фінансова допомога Україні йтиме з кишень угорців. Видання Politico проаналізувало цей документ, у ньому — десятилітній план відбудови України, 500 мільярдів на це обіцяють надати США та міжнародні фінансові інституції, ще 100 мільярдів — кошти Євросоюзу, але їхнє виділення передбачене у 2028 році в рамках затвердження наступного семирічного бюджету ЄС. Однак є нюанс: реалізація цього плану прив’язана до припинення війни.А поки американці стоять на боці Росії з так званою "формулою Анкориджа" та ув’язують свої гарантії безпеки з територіальними поступками України, немає сенсу говорити про якісь фінансові вливання. Але Орбан навмисно робить акцент на них, цинічно вводячи в оману виборців. Гроші, про які йдеться, — не на війну, а на повоєнну відбудову.Здавалося б, якщо Угорщині погано живеться в ЄС, ніщо не заважає вчинити так, як Британія — провести референдум і піти своїм шляхом. На початку цього місяця угорський прем’єр розповів, чому не планує повторювати за британцями. Виявляється, причина банальна — Будапешт не має достатнього політичного впливу для самостійного існування. А де ж геополітична масштабність Орбана? Чи її вистачає лише на шантаж Євросоюзу?А тим часом угорська опозиція…Головна опозиційна сила партія "Тиса" грає проти орбаністів технологічно. Про "вкрадений" сайт ішлося вище. Окрім того, Мадяр відверто тролить опонентів, — він оголосив продаж мерчів, чашок, кепок та іншої продукції з "конфіскованим" слоганом Fides. Кошти підуть на передвиборчу кампанію опозиціонерів. Також тонкий тролінг нагадує оголошення Мадяром Аніти Орбан на посаду майбутньої глави МЗС. Вона не лише однопрізвищниця прем’єра, а й раніше була в його дипломатичній команді.Про 10-відсоткову перевагу "Тиси" над Fides свідчить і свіжа соціологія — підтримка опозиційної партії становить 49%, в орбаністів — 39%. Останні зберігають популярність серед виборців старшого віку без вищої освіти, що мешкають у провінції. Завдяки цим виборцям Орбан перемагав всі попередні рази. Чи мобілізується міська молодь та люди середнього віку, щоб скинути прем’єра, котрий засидівся в кріслі? Залишається сподіватися, що угорці повторять за румунами, які торік зорганізувалися, аби не допустити до влади ультраправих, й обрали проєвропейського президента Нікушора Дана. Але варто пам’ятати, що в Орбана є союзники: місцеві олігархи, корумповані чиновники, Трамп і Путін. За свого Віктора вони боротимуться до останнього..

В Абу-Дабі завершився перший етап переговорів у форматі Україна — США — Росія, наступний очікується 1 лютого. Після перемовин сторони роблять хорошу міну, але ключові питання, серед яких територіальні поступки України, лишилися не вирішеними.Мир в обмін на Донбас. На яку наживку Кремль впіймав ТрампаТорік 16 серпня відбулася подія, відголоски якої відчуваються й досі, — в Анкориджі, що на Алясці, Дональд Трамп зустрівся з російським диктатором Путіним. TrueUA детально аналізував, який геополітичний землетрус спричинила ця зустріч, але в її підсумку за спиною України було досягнуто певних домовленостей між Трампом і Путіним. Нагадаємо, що тоді про них казав хазяїн Кремля:"Сьогоднішні домовленості стануть опорною точкою не лише для врегулювання українського конфлікту, а й для відновлення відносин між Росією та США… Я дуже сподіваюся, що досягнута нами сьогодні угода сприятиме досягненню миру в Україні".Достеменно зміст "формули Анкориджа" невідомий, прес-секретар російського диктатора Дмитро Пєсков 23 січня відмовився розкривати, про що саме йдеться, пославшись на "недоцільність". Reuters із посиланням на близькі до Кремля джерела привідкрив завісу: Росія вимагає від України вивести війська з 20% підконтрольних Києву районів Донецької області в обмін на замороження поточної лінії фронту в інших місцях. Про те, що Трамп міг пообіцяти Путіну дотиснути Зеленського до такого "обміну", говорили й наші експерти. Протягом подальших переговорів щоразу все впиралося у територіальне питання, хоча наші переговорники звертали увагу на не менш складні теми — гарантії безпеки Україні, припинення вогню і параметри контролю за цим процесом тощо. Те саме чутно від росіян і в Абу-Дабі, — "формула Анкориджа".Отже, весь цей час Трамп грав на боці Путіна, протискуючи домовленості, досягнуті на Алясці? Вимога поступитися частиною територій містилася і в спільному американсько-російському "мирному плані з 28 пунктів", який дуже подобався Путіну. В процесі важких переговорів України, наших партнерів в Європі та США план нашої капітуляції перетворився на документ із 20 пунктів, який принаймні можливо виконати. За інформацією Bloomberg, на початку цього місяця узгоджений варіант "мирного плану" через кремлівського переговорника Кирила Дмитрієва передали Путіну. Після зустрічі Зеленського з Трампом на полях Всесвітнього економічного саміту в Давосі, який став бенефісом глави Білого дому, Стів Віткофф і Джаред Кушнер їздили до Москви, де, ймовірно, отримали від Путіна зустрічні пропозиції перед стартом переговорів у столиці Об’єднаних Арабських Еміратів.Звідси питання: який варіант мирних ініціатив обговорювався в Абу-Дабі? Володимир Зеленський оприлюднив план із 20 пунктів, українці по-різному на нього відреагували, але там чітко окреслені наші червоні лінії. З тих фрагментарних новин про перебіг перемовин в ОАЕ наше суспільство не отримало розуміння, який план є базовим за столом переговорів. Приміром, Politico з посиланням на власні джерела в американській владі вказує, що росіяни наполягають на поділі електроенергії, яку в майбутньому отримуватимуть на загарбаній українській Запорізькій АЕС, між Україною та Росією. Наша делегація — категорично проти. Тема ЗАЕС була у переговорах і раніше, але в цьому випадку очевидним є те, як Москва подібними темами зриває переговори, намагаючись буцімто поступками — електрика на двох — зробити винним у гальмуванні домовленостей Україну. Така "дипломатія" була абсолютно очікуваною.Але повернемося до "формули Анкориджа". Запропонувавши Трампу на Алясці легкий шлях до "миру", Путін закинув наживку, яку американський президент "проковтнув". Американцям та союзникам США буде неприємно почути про реальний результат переговорів на Алясці. Хоча, мабуть, після зазіхань Трампа на Гренландію Вашингтону важко ще чимось шокувати союзників.Чи справді у Донбасі загвіздка? Як Кремль закладає "міни" під наше майбутнєЗвісно ж, ні. У Москві добре розуміють, що для переважної більшості українців територіальні поступки — червона лінія. Так, згідно з останнім опитуванням Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), 53% опитаних категорично проти будь-яких територіальних поступок, до певних територіальних втрат загалом готові 33%. Та якщо йдеться про офіційне визнання окремих територій частиною Росії, то проти цього 58% опитаних, готові прийняти такі умови 25%. Однак КМІС зробив уточнення: мовиться про "окремі території", а не всі окуповані території. Тобто і ці 25% погоджувалися на втрату не всіх окупованих територій, не кажучи про віддачу не окупованих.Нескладно здогадатися, що "формула Анкориджа" потрібна Кремлю для провокування внутрішнього конфлікту в Україні, бо сама тема, не кажучи про її можливу реалізацію, — вибухонебезпечна. Москва робила, робить і робитиме все для підриву єдності українців та розколу між суспільством і владою. Тому нам зараз дуже потрібна інформаційна гігієна, адже через ЗМІ та соцмережі хвилею котитиметься чергова зрада. Так, на тлі переговорів в ОАЕ в ЗМІ з’являються публікації, які сіють страх. "Затягування ситуації на полі бою може призвести до застосування Росією хімічної зброї" — таку інформацію оприлюднило видання The Times, журналісти якого послалися на західних аналітиків і українських військових. У публікації розповідають, який саме токсин можуть використати росіяни. Одним словом, наганяють жаху на читача. Після таких статей хочеться лише нагадати, що це вже було. Торік улітку міністр оборони Нідерландів Рубен Брекельманс заявляв, що Росія використовує заборонену хімічну зброю у війні проти України. Стосовно цього чимало доказів зібрали й оприлюднили нідерландські спецслужби. Тож варто пам’ятати, що Росія продовжує вести гібридну війну, а публікації про хімічну зброю чи ядерний удар — складові цієї війни.Як зауважили в Інституті вивчення війни, РФ не відмовилася від максималістських планів, кремлівська пропаганда наголошує на "першопричинах" — наборі маячні про начебто причини, які спонукали Путіна розв’язати війну проти України. Аналітики також підмітили, що кремлівські чиновники намагаються подати результати зустрічі на Алясці у серпні минулого року як американсько-російське порозуміння та згоду Трампа на "формулу" припинення війни, вигідну Росії. Ми не чуємо з-за океану спростування існування "формули Анкориджа". І це не йде на користь, адже російські "гібриди" просувають фейк, що мир прийде після відмови Києва від не окупованої частини Донеччини. Фейк розрахований на західну аудиторію, "втомлену" від війни у нас. Насамкінець — невеликий висновок. Протягом переговорів в Абу-Дабі (чи де вони ще географічно відбуватимуться далі) з російського боку вкидатимуться теми для провокування українського суспільства, нагнітання невпевненості в майбутньому, будуть спроби закладати міни уповільненої дії на кшталт офіційний статус російської мови чи скасування закону, який змушує РПЦ в Україні перестати ховатися за словом "українська". У Кремлі чинитимуть усе, щоб після завершення війни або її замороження впливати на українську політику через вкидання розкольницьких тем. Путін ще мріє мати якусь нову "Партію регіонів" чи ОПЗЖ, які просуватимуть російські інтереси. Завадити цьому можуть лише українці..

Економічний форум у Швейцарії обіцяв стати випробуванням трансатлантичної єдності на міцність. Багато європейських лідерів відкрито висловлюють незгоду з політикою Трампа як щодо Гренландії, так і України. Що ж сталося і чого не відбулося у Давосі?Всесвітній економічний форум у Давосі започатковувався як майданчик для обговорення політичними ба бізнесовими елітами проблем економіки та фінансів. Проте вже не перший рік політика тут превалює над економікою. Нинішній форум став у цьому питанні особливим через антиєвропейський порядок денний, заданий Дональдом Трампом зазіханням на острів Гренландія. Очікувалося, що ключовою політичною темою цьогорічного Давоса стане питання надання гарантій Україні, проте вона відійшла на другий план. Точніше, зустріч Трампа із Зеленським відбулася, але її тло видавалося несприятливим як для нас, так і для наших європейських партнерів. Утім, про все по черзі.Знову у всьому винна Європа. Про що у виступі в Давосі заявив ТрампTrueUA аналізував ситуацію навколо експансіоністських планів Вашингтона щодо Гренландії. Трамп незадовго до форуму в Давосі пригрозив Данії та ще семи країнам Європи застосуванням 10-процентних мит у разі, якщо вони не відступляться від захисту суверенітету Копенгагена над його островом. До Швейцарії Трамп привіз дещо пом’якшений варіант претензій на Гренландію. У своїй промові він пообіцяв не відбирати острів силою, однак це означає, що він — відступився. Глава Білого дому зробив екскурс в історію, як США захистили Гренландію в Роки Другої світової й потім повернули її Данії. Та, мовляв, тепер поводиться невдячно."Ми хочемо отримати шматок льоду, а вони нам його не дають", — поскаржився Трамп на данців у Давосі.Цей "шматок льоду" має величезне геополітичне значення та ще й містить у своїх надрах корисних копалин на мільярди доларів. Копалини складно видобувати зараз, проте з глобальним потеплінням доступ до них спроститься.Окрім Данії, дісталося всій Європі. За його словами, американська економіка процвітає (спірне питання з огляду на інфляцію, яку уряд США не може приборкати, незначний результат від запроваджених мит та повільне скорочення економіки країни протягом минулого року при непоганих прогнозах на цей рік), у той час, як Європа "рухається у неправильному напрямку". Трамп прямо погрожував Європі: може сказати "так" щодо Гренландії, й Америка за це буде вдячна, або сказати "ні", й він це "запам’ятає". Також глава Білого дому у виступі нагадав членам НАТО, як багато США зробили для них. Позицію щодо світової економіки він окреслив так:"Сполучені Штати більше не будуть субсидувати весь світ. Вони платитимуть за найменшою ціною у всьому світі".Під час виступу на форумі в Давосі американський президент робив акцент на величі США та на своїй особистій. Згадав про Венесуелу і розповів, як ця країна тепер "процвітає". Мовляв, за наступні кілька місяців заробить більше грошей, ніж за останні кілька років. Забувся лише сказати, що після викрадення диктатора Ніколаса Мадуро американці залишили при владі його соратників, які спільно створювали корупційний режим у Венесуелі. США просто наклали лапу на венесуельську нафту, ось і весь результат повалення Мадуро.Загалом доповідь Трампа залишила неоднозначні враження — багато пафосу, нарцисизму, правої риторики, яка дратує ліберальні європейські політичні еліти, менторський тон. Мовляв, якщо хочете дружити, проявляйте вдячність до нас і до мене, а ні — битиму тарифами. Були очікування, що нинішній форум у Давосі стане місцем масштабної сварки Трампа з європейськими лідерами. Проте дехто з них, як-от президент Франції Еммануель Макрон, вирішили відвідати Давос до приїзду туди глави Білого дому, інші послухали й промовчали, треті почули, що війни за Гренландію не буде — і заспокоїлися."Рада миру", або перевірка на прихильність до ТрампаПро створення "Ради миру" — міжнародної організації під головуванням Трампа було оголошено за кілька днів до форуму в Давосі, тоді ж оприлюднили перелік країн, запрошених до участі. Серед них — Україна, Білорусь та Росія. Лукашенко та Путін вже відгукнулися — останній навіть погодився дати мільярд за постійне членство з російських активів, заморожених у США. Коли шокований світ намагався дізнатися у Трампа, навіщо він запросив до своєї організації кривавого вбивцю, той відповів:"Нам потрібні всі. У мене є кілька суперечливих людей, але вони виконують свою роботу. Це люди, які мають величезний вплив".Майже стовідсотково, що Україна до "Ради миру" з Путіним і Лукашенком серед учасників не увійде. Станом на вчора з країн Євросоюзу до "кишенькової ООН" Трампа долучилися Угорщина (що нікого не дивує) та Болгарія. Що також не дивує з огляду на політичну нестабільність в цій країні. Чи будуть долучатися й інші країни Європи?Формально "Рада миру" створена для участі й реалізації мирного плану американського президента по Сектору Гази, тож нічого крамольного в перебуванні в "Раді" немає, а неформально — це персональна іграшка Трампа. В її статуті сказано, вона розв’язуватиме конфлікти й в інших точках земної кулі. Очевидно, по тому, хто увійде, а хто ні до організації, Трамп ранжуватиме світових лідерів на друзів і ворогів.Для європейських лідерів "Рада миру" — виклик, адже ні Єврорада, ні Єврокомісія не можуть будь-кому з членів заборонити участь в цій спілці. Але з попередньої політики Трампа щодо Європи, з його виступу в Давосі, можна зробити висновок, що одним із побіжних завдань його організації може бути внесення розколу в політичні еліти ЄС.Проте на думку експертів, організація Трампа є цікавою, адже хоче випробувати бізнес-інструменти для припинення військових конфліктів та реалізації планів відбудови. Якщо їй вдасться показати себе у Секторі Гази, цей досвід можна буде поширити на інші країни. Проте неперебірливість до залучення учасників та фігура Трампа на чолі відштовхне багатьох, хто в принципі не проти долучитися.Україна поза увагою не залишилася, але…Був острах, що через конфлікт Трампа та Європи навколо Гренландії українське питання у Давосі стане другорядним. У середу ще не було остаточно зрозуміло, чи полетить Зеленський до Швейцарії. Після того, як глава Білого дому анонсував зустріч з українським президентом, останній у четвер вилетів до Давоса. Зеленський пояснював, що переговори з партнерами потрібні для нашого посилення та для отримання гарантій безпеки, без чіткості у цих питаннях сенсу від них мало. То чи отримала Україна від Трампа те, на що сподіваються в Києві?Зустріч з українським колегою лідер Америки назвав "дуже хорошою". Зеленський повідомив про тристоронню зустріч делегацій України, США та Росії в ОАЕ, яка відбудеться 23-24 січня. Із заяв українського президента можна зробити висновок, що в розмові з Трампом знову постало питання територіальних поступок та гарантій безпеки з боку Штатів. Й обидва питання залишилися не вирішеними. Тож залишається сподіватися на хоча б маленькі просування під час перемовин в Еміратах. Як заявив Зеленський, "ми в моменті, коли якщо всі сторони працюватимуть багато, ми завершимо цю війну, але якщо хтось гратиме в ігри, війна триватиме".Насамкінець маленький висновок. Гастролі Трампа у Давосі дали той ефект, заради якого він приїздив. На передовицях світової преси — лише він. Проте з цього всього зібрати якийсь позитив для світової спільноти, складно. Неоднозначна "Рада миру" з незрозумілими правовими інструментами, різкі заяви у бік Європи, невизначеність щодо війни в Україні… Здається, цей сценарій уже втомив глядачів, але нічого нового у Білому домі запропонувати не можуть. .

На початку повномасштабного вторгнення РФ ветерану Владиславу з позивним "Мазай" було лише 22. Працюючи водієм у Європі, він міг залишатися у безпеці, але вирішив повернутися в Україну. Під час одного з бойових завдань хлопець підірвався на міні й втратив ногу. Проте сьогодні він вчиться ходити на протезі та допомагає пораненим побратимам знайти сенс жити далі. Ми поспілкувалися з Владом про те, як не занепасти духом після важкої ампутації, реагувати на дитячу цікавість до протеза та яким ветеран бачить своє майбутнє. З водіїв у розвідники Влад родом з Павлограда, що на Дніпропетровщині. 24 лютого 2022 року хлопець перебував у Австрії, адже працював водієм по всій Європі. Того ранку йому зателефонувала мама з новиною про початок великої війни. "Спочатку я думав, що робити, адже треба було вивезти всіх родичів", — згадує Влад.Коли близькі опинилися в безпеці, хлопець зібрав речі й вирішив їхати на фронт. Однак був нюанс — невідпрацьований контракт з роботодавцем-поляком, який поставив перед фактом: хлопець нікуди не поїде, поки не відпрацює. Тож спочатку Влад завершив робочі справи, а потім поїхав до мами в Естонію. Сказав їй, що його нібито депортують з країни — й він поїде волонтерити. Насправді ж хлопець повернувся в Україну, щоб вступити до лав ЗСУ.Діставшись Батьківщини, Влад тричі намагався підписати контракт і тричі отримував відмову, мовляв, їдь звідки приїхав."Відкривали закордонний паспорт, а там багато печаток. Казали: "Що ти сюди приїхав? Ти ще молодий, тобі ж тільки 22 роки", — розповідає співрозмовник.Втім, через друга Владові все ж таки вдалося потрапити до 93-ї окремої механізованої бригади "Холодний Яр". Хлопець обрав саме її, бо всі його друзі вже служили там і Влад знав, що холодноярівці — потужні й відчайдушні воїни."Я хотів потрапити в Бахмут, але запізнився. На той момент, коли я приєднався до частини, бригада вже виходила з міста після найкривавіших боїв", — каже ветеран.Спочатку Влада відправили на навчання до Великої Британії, а потім він пройшов курс навідника гармати БМП-2. Повернувшись в Україну, він опинився перед вибором: або сідати на БМП, або воювати як звичайний піхотинець."Я сказав, що не хочу в цій залізяці їздити, тому обрав кулемет. Працював під Бахмутом, у районі Андріївки. Згодом перейшов на гранатомет та став командиром відділення", — пояснює хлопець.Однак військовий хотів розвиватися. То ж, коли у війську з’явилися дрони та багато нової техніки, Влад перейшов у розвідку. Саме там, працюючи зі скидами, він і отримав важке поранення."Ногу повністю відірвало"Це сталося під час розвідки місцевості біля Покровська. "Мазай" був старшим групи, ставив завдання. Разом з напарником вони пішли на розвідку, зайшли до суміжників, щоб оцінити обстановку."Я не знаю яким дивом ми не підірвалися за той час, коли повертались назад. Виявилося, там все було в мінах", — каже він.Тільки-но Влад простягнув руку до хвіртки у звичайний цивільний дім, як відбувся підрив. Ймовірно військовий підірвався на протипіхотній міні ПФМ-1, яку ще називають "пелюстка". Проте захисник не виключає, що це було щось потужніше, адже травми були серйозні."Одну мою ногу посікло уламками, а другу відірвало повністю. П’ятка висіла на шкірі. Я спробував встати на стопу, але зрозумів що вона не піддається. Дивлюсь, а ноги немає", — розповідає Влад.Військовий самостійно наклав собі турнікет, але від вибуху з нього злетіла радіостанція, батарейка випала. Він впав у паніку, адже опинився посеред поля, вночі, під обстрілами. Через російський тепловізор ворог міг бачити пораненого хлопця за кілометри."Напарник побіг до суміжників викликати допомогу. Йому вдалося зібрати рацію і зв’язався зі штабом. Двоє хлопців із сусідньої бригади прибігли та винесли мене", — згадує ветеран.Допомагала триматися сім'яПісля стабілізаційного пункту Влад опинився у Добропіллі, а потім в лікарні Дніпра. Перше, що сказав комбату, прийшовши до тями після наркозу: "Вибачте, що не виконав завдання".Операцій було багато. Окрім ампутації, "Мазай" пережив численні промивки рани. Потім виникло ще одне ускладнення — кістка почала рости неправильно. Щоб виправити це, лікарям довелося проводити повторну ампутацію. Загалом боротьба Влада за одужання та реабілітація тривають уже вісім місяців."Мені дуже допомагала триматися сім’я, а також друзі та побратими. Кум одразу приїхав, як тільки мене перевели до Дніпра. Потім приїхала дівчина. Підтримували знайомі, волонтери, побратими, які також лікувалися після поранень", — ділиться захисник.Коли ж рани загоїлись, ветеран почав вчитися ходити на протезі. За його словами, кожен крок давався йому з великим зусиллям. Цей процес можна порівняти з першими кроками дитини. Та сьогодні Влад ходить вже без допомоги милиць."Не Притула, але щось дістати можу"Замість того, щоб піддаватися суму, у лікарні Влад максимально завантажував себе справами: збирав дрони, займався ліпленням, плаванням, вправами на тренажерах. Навіть грав у хокей на візках! А якщо ставало зовсім важко і "накривало", то просто вмикав динамічну музику — і це допомагало "переключитися".Ба більше, "Мазай" активно допомагає армії: тримає зв’язок із волонтерами та закриває збори то бійців на фронті. Одного разу ветерану навіть вдалося домовитися з волонтерами про пошиття форми."Я не кажу, що можу все дістати, як Притула, але якісь речі точно можу", — зазначає захисник.Крім того, військовий приєднався до роботи патронатної служби, яка допомагає пораненим ветеранам. Він відвідуватиме інших травмованих захисників, як приклад того, що життя після ампутації можливе."Коли до тебе приїжджає побратим на протезі, такий же бойовий, як і ти, то ти бачиш, що життя триває. Це і є найкраща реабілітація", — переконаний Влад."У тебе залізна нога — ти робот"Окрім волонтерської діяльності, ветеран виховує маленьку донечку. Коли вона вперше побачила тата після поранення, то спочатку злякалася і не наважувалась навіть підійти."А тепер каже: "тато-робот!" Жартома, адже тато замінив ногу на залізну", — усміхається Влад.На дитячу цікавість іншої малечі Влад реагує спокійно. Він переконаний, що в тому, як дитина вказує пальцем на протез, немає нічого поганого, адже діти просто пізнають світ. Тому іноді захисник жартує, що його нога просто втекла у ліс.Ветеран вважає, що дітям треба пояснювати просто: мовляв, є люди, яким довелося замінити частини тіла, і це нормально."Я також спокійно реагую, якщо мене не здогадуються пропустити у черзі. Єдине, що дратує це автомобілі на місцях для людей з інвалідністю без відповідних позначок. Іноді я спеціально паркуюся впритул до таких машин і спокійно йду у справах", — резюмує військовий.Матеріал створено у співпраці з платформою для людей з інвалідністю EnableMe. Отримати допомогу українцям з інвалідністю можна на сайті організації EnableMe Ukraine. Ви можете поставити запитання експерту та отримати безкоштовну допомогу у спільноті EnableMe.Читайте також: "У міні було півкіло тротилу. Я дивом вижив": історія ветерана з Закарпаття, який став прикладом незламності"Міна прилетіла просто в ноги, та я вірю, що ще побігаю": історія захисника з РівногоМріяв взяти доньку за руку і піти на прогулянку: як бойовий медик, що втратив кінцівку, повертає інших до життя.

Минулого тижня американський президент вкотре підтвердив, що США вже не союзник Європи, а про правила міжнародної політики можна забути. Він ділить світ на тих, хто поклоняється його "величі", і на тих, хто цього не робить. Останнім загрожують мита. Як Трамп зазіхає на Гренландію, і чому Європа відповіла беззубоTrueUA аналізував причини ескалації відносин США з Європою через Гренландію і прогнозував, що Трамп пертиме вперед, доки його бурхливу деструктивну ініціативність не обмежать американські конгресмени. Поки вони цього не зробили, американський президент продовжує тиснути на Данію та європейських союзників."З 1 лютого 2026 року, з усіх вищезазначених країн (Данія, Норвегія, Швеція, Франція, Німеччина, Велика Британія, Нідерланди та Фінляндія) стягуватиметься 10% мито на всі товари, які надсилатимуться до США. З 1 червня 2026 року мито збільшимо до 25%. Воно підлягатиме сплаті доти, доки не вдасться досягнути угоди про повну й абсолютну купівлю Гренландії", — заявив Трамп. Він знову розповів, що цим островом хочуть заволодіти Росія і Китай, а Данія нібито нічого не може з цим вдіяти."У цю гру, — зазначив глава Білого дому, — успішно здатні грати тільки США". Названі ж країни Європи "створили такий рівень ризику, неприйнятний і нестійкий".Міжнародні експерти наголошують, що американський експансіонізм щодо Гренландії не має нічого спільного з озвученими Трампом страхами. Росіяни та китайці справді вільно почуваються у холодних водах Арктики, проте цю проблему варто вирішувати в межах співробітництва членів НАТО. Те ж, що робить нинішній президент Штатів, тільки на руку Москві й Пекіну.Процитуємо думку головної дипломатки ЄС естонки Каї Каллас:"У Китаї та Росії мають святкувати, адже тільки їм вигідний такий розкол між державами Заходу".Вона також виділила три ключові загрози від запровадження тарифів: економічне ослаблення (тарифи зроблять і Європу, і США біднішими); втрата процвітання (торгівельні бар'єри зашкодять спільному добробуту союзників; відволікання від війни в Україні (внутрішні суперечки заважають виконанню пріоритетного завдання — зупиненню російської агресії). До останнього пункту повернемося згодом. У Копенгагені та інших містах Данії відбулися мітинги проти спроби США анексувати Гренландію. Країни, щодо яких Сполучені Штати планують застосувати мита, виступили зі спільною заявою на підтримку Данії. В документі акцентується на тому, що погрози введення мит підривають трансатлантичні відносини та створюють ризик небезпечної спіралі погіршення ситуації. У неділю з Трампом розмовляв генсек НАТО Марк Рютте, чия країна Нідерланди у чорному списку глави Білого дому. Після розмови Рютте був небагатослівним: обговорили питання безпеки в Арктиці, продовжать розмову в Давосі, де цього тижня відбудеться Всесвітній економічний форум. До слова, не факт, що Трамп туди приїде з огляду на загострення відносин з Європою.Але квінтесенцією подій навколо Гренландії минулого тижня можна вважати не телефонний дзвінок Рютте до Вашингтона, а те, яку допомогу європейці надали Данії. Реальну, не заявами. Велика Британія та Нідерланди відправили по одному офіцеру для розвідки. Німеччина аж цілу розвідувальну групу на чолі з контр-адміралом Стефаном Паулі. Проте вчора німецькі вояки покинули Гренландію за офіційною версією — через погані погодні умови. Вони так і не змогли добратися до данської бази Кангіллінгуїт. А за неофіційною — у Берліні, після оголошення Трампом наміру запровадити мита, дали задню.Що показала ця беззуба реакція європейців? По-перше, погрози Трампа митами — діють. По-друге, якщо непогода заважає військовим у мирний час виконувати свої завдання, то у випадку висадки російського десанту на острові, НАТОвські друзі Данії не підуть на перехоплення ворога, а чекатимуть, поки розгодиниться. Тобто і тут, виявляється, Трамп має рацію, — оборона Гренландії бажає кращого. По-третє, TrueUA аналізував, скільки часу в Європи лишилося для самопорятунку у нинішньому світі карколомних змін, а слабка підтримка Данії європейськими військовими цей час суттєво скоротила.Зрада іранських протестів та "Рада миру". У чому проблема ТрампаМинулого тижня відбулося ще дві події, пов’язані з активністю Трампа. Перша — він так і не наважився надати допомогу іранським протестувальникам. Хоча обіцяв покарати режим аятол за вбивство мітингарів. TrueUA аналізував причини народного повстання в Ірані та прогнозував наслідки. Найгірший із прогнозів, на жаль, підтверджується, — іранський режим криваво придушує протести й ні від США, ні від їхніх союзників допомога іранцям так і не прийшла. ЗМІ розглядали варіанти американської реакції на придушення мітингів — військовий удар, обмежений або масштабний, убивство аятоли Алі Хаменеї або кібератака проти режиму. Натомість — заочний обмін "люб’язностями" з Хаменеї. Той звинуватив Трампа у підбурюванні протестів:"Ми вважаємо президента США злочинцем через жертви, збитки та наклеп, які він завдав іранській нації".Глава Білого дому відповів:"Ця людина — хвора людина. Його країна — найгірше місце для життя у світі через погане керівництво. Час шукати нове керівництво в Ірані".Дехто побачив у цій перепалці загострення відносин між Вашингтоном і Тегераном. Та, мабуть, тут інше — Трамп погрозами здатний налякати демократичні країни, а авторитарні режими бачать у ньому слабкого гравця. Навіть після усунення від влади Ніколаса Мадуро у Венесуелі. Чому? Він не зробив наступного кроку, не допоміг венесуельській опозиції усунути режим Мадуро після арешту диктатора, а вирішив співпрацювати з в.о. президента Делсі Родрігес. Замість очікуваних змін народ Венесуели побачив неоколоніалізм без жодних цінностей — заради доступу до нафти Білий дім готовий працювати з послідовниками Мадуро. У США Трампа називають ТАСО, хоча це прізвисько йому та його оточенню дуже не подобається. Це абревіатура Trump always chickens out (Трамп завжди відступає). Історія з Венесуелою, небажанням втручатися в події в Ірані, слабкістю перед Путіним говорять на користь того, що він таки ТАСО.Третя подія — оголошення про створення "Ради миру", в якій головуватиме Трамп. У грудні 2025-го, нагадаємо, Інститут миру у США перейменували на честь свого президента. Тоді ж вищий рівень підлабузництва проявив генсек FIFA Джанні Інфантіно, обдарувавши Трампа премією міжнародної футбольної спілки за "непохитну відданість справі миру в усьому світі". Премію заснували місяць до того без схвалення керівного органу організації. А вчора під президента прогнулася влада Флориди, перейменувавши на його честь дорогу, яка веде до його приватного маєтку. Згадані факти, а їх більше, свідчать про те, що політики, чиновники, футбольні функціонери, вловили, як стати улюбленцями Трампа — треба грати на його марнославстві. Ті, хто придумав мирний план по Сектору Гази, в якому забезпечення стабільного миру у цьому регіоні покладається на "Раду миру" на чолі з нинішнім главою Білого дому, виходили саме з принципу — сподобатися йому.Остаточного переліку країн-членів цього органу поки нема, але точно відомо, що туди запросили Віктора Орбана. Яким боком він до Сектору Гази чи до Ізраїлю? Лише тим, що каже Трампу приємні йому речі. За повідомленням ЗМІ, "Раду миру" під головуванням свого президента американці спробують запропонувати й Україні в Давосі. Щось таке записано і в мирному плані із 20 пунктів, просування якого загальмувало. Немає сенсу погоджуватися на те, що не підтверджується жодною міжнародною угодою та жодним рішенням Конгресу США. У 2029 році Трамп уже не буде главою Білого дому, після відходу від влади нікому його "Рада миру" не буде цікавою.Такі прожекти доводять ще одну проблему президентства Трампа — відсутність стратегічного бачення майбутнього, або точніше майбутнє хочуть створити штучно за певним неробочим планом, в якому дві частини: перша — зламати теперішній порядок, друга — насадити новий. Поки відбувається реалізація першої частини. Проте може виявитися, що новий порядок насаджуватимуть вже не Сполучені Штати, а авторитарні режими, яким вони дали волю.  .

Єврокомісар з питань оборони, литовець Андрюс Кубілюс закликав до створення постійної стотисячної армії Євросоюзу. Подібні ініціативи висловлювали й раніше, та далі слів справа не йшла. Насправді в європейців для створення своїх сил оборони лишилося обмаль часу. Якщо ідея загрузне у балачках, на ЄС чекають часи присмерку.Збройні сили Європи. Ідея, якій 73 рокиІніціаторами створення оборонного союзу європейських держав були французи. 27 травня 1952 року у Парижі Франція, Італія, Бельгія, Люксембург, Нідерланди та ФРН уклади договір про створення європейської оборонної спільноти. Проте укладачі договору по-різному бачили його реалізацію, тому зрештою не ратифікували. На той момент вже існувало НАТО і багато хто вбачав у європейській армії спробу розколоти Альянс.Протягом подальшої історії європейці спромоглися затвердити спільну політику безпеки та оборони, в рамках якої існують оборонні сили Європейського Союзу. Система цих сил складна, вони покликані передовсім брати участь у кризових ситуаціях, які виникають в Європі, або в складі сил НАТО, коли йдеться про колективний захист Альянсу. Ключова проблема полягає у тому, що країни-члени ЄС можуть залучатися до оборонних сил за бажанням. Є країни-члени, які взагалі до них не залучені й не беруть участі у спільній політиці оборони. Це дуже важливий нюанс, коли йдеться про створення європейської армії, адже, наприклад, Франція, Данія, Італія беруть активну участь у багатонаціональних формуваннях Європи, а Словаччина чи Угорщина — ні. І не тільки вони пасуть задніх.Європейці звикли жити під ядерною парасолькою США та під опікою Америки, але за першого президентства Дональда Трампа вони отримали серйозний дзвіночок, коли з Вашингтона сипалися погрози вийти з НАТО, якщо Європа не наростить свої витрати на оборону і безпеку. На хвилі загострення взаємин ЄС зі Штатами президент Франції Еммануель Макрон 2018 року заявив про необхідність створення європейської армії. Його підтримала президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн та ще лідери кількох країн. Однак після приходу до влади в США Джо Байдена бажання посилювати власні оборонні потужності в європейців знову зникло.Наступним дзвіночком стало повномасштабне вторгнення Росії в Україну. Ми добре пам’ятаємо, з якими труднощами країни Євросоюзу погоджувалися на спочатку "танкову коаліцію", потім на "авіаційну", як складно отримувати від них системи ППО, коли окремі країни, які запевняють Україну у повній підтримці цинічно торгувалися з Америкою, мовляв, літаки українцям дамо, якщо американці компенсують їх своїми F-16, а дехто хотів навіть F-35. З 2022 року донині європейці пройшли велику світоглядну еволюцію від страху ескалації у відносинах із Росією через допомогу Україні, до участі у засіданнях формату "Рамштайн" та домовленостей у рамках "коаліції рішучих".Останнім за часом дзвіночком стала політика Трампа після повернення до Білого дому. TrueUA аналізував, як вона вплинула на трансатлантичне співробітництво. За нашою версією головних подій 2025 року, Мюнхенська промова віцепрезидента США Джей Ді Венса з докорами у бік ЄС стала однією з переломних для розуміння, куди поведе Трамп Америку. Торік на саміті НАТО європейці погодилися з вимогою американського лідера збільшити протягом наступних років витрати на спільну оборону, але не всі взялися одразу виконувати обіцянку. Хтось просто саботує, хтось чекає результатів листопадових проміжних виборів до Конгресу Сполучених Штатів, які можуть закінчитися крахом республіканців та імпічментом Трампу.Однак перечекати — не вийде. Нині, коли американська адміністрація погрожує союзниці по НАТО Данії анексувати Гренландію, і не просто погрожує, а робить недружні кроки, попередні домовленості США з партнерами по Альянсу з великою долею ймовірності будуть переглянуті. Європейська політика Вашингтона передбачає послаблення участі американських військових у забезпеченні оборони країн Європи. Якщо ЄС піде у клінч із Трампом у питанні Гренландії, Пентагон може прискорити виведення своїх вояків.Рада європейської безпеки та армія ЄС: що пропонує КубілюсСаме про цей ризик на безпековій конференції у шведському Селені й казав єврокомісар Андрюс Кубілюс. У своєму виступі він нагадав нещодавнє соцопитування жителів низки країн ЄС, яке підтвердило актуальність створення європейської армії, — близько 70% опитаних хочуть, щоб їх захищали саме такі збройні сили. Він закликав створити Раду європейської безпеки — платформу для обговорення ключових оборонних питань і швидкого ухвалення рішень. До неї можуть увійти близько 12 країн, керівництво Єврокомісії та президент Європейської Ради. Стотисячна європейська армія має замінити такий самий за чисельністю американський контингент. Крім того, Кубілюс наголосив на потребі модернізації оборонної промисловості. Згадав він і про бойовий досвід української армії, який стане в нагоді європейцям.Раніше про необхідність просування до створення європейської армії говорили голова Європейської народної партії Манфред Вебер та глава МЗС Іспанії Хосе Мануель Альбарес. Обидва порушили цю тему в контексті поведінки Трампа. Противником формування збройних сил Європи є генсек НАТО Марк Рютте. На його думку, попри нинішній курс американської адміністрації, ЄС не повинен відмовлятися від співпраці зі США в питаннях безпеки та оборони. Тобто тема європейської армії хоч і актуальна, однак ще на стадії обговорення у неї є впливові критики. І вони мають рацію.Як повідомляло CNN, коли минулого місяця група експертів з оборонної сфери зібралася у Вайтхоллі, резиденції британського уряду, щоб обговорити, наскільки Сполучене Королівство та його союзники готові до війни, яка, на їхню думку, може розпочатися в найближчі кілька років, їхній вердикт був досить похмурим: вони не готові. Експерти зауважували, що багато лідерів країн ЄС не хочуть відкрито обговорювати проблему ймовірності війни зі своїм населенням, бо це непопулярна тема. Крім того, в Європі є держави на передньому плані можливої агресії Росії, і хто на задньому. Другі не поспішають вкладатися в оборону та менш зацікавлені в європейській армії. Це зрозуміло, однак політика "моя хата скраю" все одно не дозволить перечекати лихі часи.Скільки часу для втілення плану Кубілюса лишилося в європейцівДля відповіді на це питання зупинимося на кількох реперних точках, від яких можна робити приблизний відлік. Перша така точка — наскільки швидко Данія та країни Європи, які не побояться гніву Трампа, посилять свою присутність на острові Гренландія та біля нього. Глава Білого дому саркастично заявив, що оборона Гренландії — "кілька собачих упряжок". Переконати його в протилежному можуть спільні сили Данії, Норвегії, очевидно приєднаються й британці. Це не буде демонстрація військової протидії Америці, радше показ того, що європейські держави здатні в межах НАТО посилити присутність у північному регіоні геополітичного контролю Альянсу.Друга реперна точка — чи пройде в Сенаті двопартійний законопроєкт про заборону Пентагону та Держдепу використовувати державне фінансування для "блокади, окупації, анексії, проведення військових операцій проти території держави-члена НАТО або іншого встановлення контролю над нею". Документ націлений на те, щоб завадити Трампу втягнути Америку у гренландську авантюру. Республіканці мають більшість в обох палатах Конгресу, проте нині Трамп підвів свою країну до краю, за яким вона втратить союзників в Європі, тож шанс на підтримку законопроєкту і республіканцями, зріс. Але ініціаторам документа треба поспішати, доки Трамп не дав команду військовим.Третя реперна точка — президентські вибори у Франції, заплановані на квітень 2027 року. Цьогоріч там мають відбутися місцеві вибори (не виключено й дочасні парламентські), які визначать політичну картину на наступний рік. Згідно із соцопитуваннями, найвищу підтримку має ультраправе "Національне об’єднання" Марін Ле Пен. У її протеже Жордана Барделла дуже високі шанси стати хазяїном Єлисейського палацу у 2027 році. Прихід до влади ультраправих у Франції поставить на паузу багато загальноєвропейських процесів. Це не дрібні Орбан і Фіцо, Франція — один зі стовпів Євросоюзу. Враховуючи тісні зв’язки цієї політсили з трампістами Америки, не вагаючись можна казати, що європейську армію вони не підтримають.Четверта реперна точка — вибори до Європарламенту у 2029 році. До них ще довго, проте дуже важливо, чи буде тема європейської армії серед головних трендів політичних сил цього року та найближчих років. Навколо цієї теми можуть розгорнутися баталії, важливі для майбутнього Євросоюзу та України.Та, окрім визначених реперних точок, може статися те, про що багато європейських лідерів воліють не розмовляти зі своїми виборцями, — російський напад на якусь із країн ЄС. І якщо ініціативу Кубілюса не почати реалізовувати негайно, на європейців очікує похмура ситуація, яку обговорювали під час мозкового штурму у резиденції британського уряду..

Здихатися Ніколаса Мадуро венесуельцям допомогла Америка. Іранці поки що скидають своїх аятол самі. Якщо їм допоможуть не тільки словами, а й жорсткими діями, — на мапі світу стане на одного диктатора менше. Хто наступний — Куба чи Росія? Повстання проти злиднів. Що відбувається в ІраніПричиною масштабних протестів, які охопили Іран, стали економічні проблеми. Тривалий час іранському режиму вдавалося попри санкції підтримувати відносно стабільний стан у державі, продаючи нафту Китаю, Індії та іншим країнам, яким байдуже до того, на що витрачають нафтові прибутки корумповані диктатури. Іранська витрачає на озброєння, підтримку своїх проксі у Лівані та Секторі Гази (Хесболла і ХАМАС) та на власну програму створення ядерної зброї. При цьому погіршення соціально-економічного становища людей владу в Тегерані не цікавило, вона покладалася на розгалужену систему каральних органів, які існують для придушення протестів. До таких органів, окрім поліції, відносяться КВІР (Корпус вартових ісламської революції), Басідж (загони добровільних помічників поліції), поліція моралі тощо. Завдяки цій системі вдалося придушити повстання, яке вибухнуло у вересні 2022 року. Тоді поліція моралі побила 22-річну курдку Магсу Аміні, яка після згодом померла в лікарні. Після похорону молодої жінки Іран охопили масштабні протести. Повстання тривало до весни 2023-го, під час нього загинуло близько трьохсот протестувальників, понад 1200 отримали поранення. Тодішній президент країни Ібрагім Раїсі, відомий як "іранський м’ясник", залучив проти власного народу максимально жорсткі методи.Придушивши народні виступи, влада Ірану так і не зрозуміла справжніх причин невдоволення. Пропаганда звинувачувала у підбурюванні до протестів Ізраїль, внутрішніх опозиціонерів, шаха Резу Пехлеві, який мешкає у Великій Британії, а не середньовічні порядки та економічні проблеми, викликані ізоляцією Ірану. Тому новий спалах антивладних виступів був прогнозованим. Вони розпочалися 28 грудня. Головним рушієм протесту неочікувано став Великий базар — власники магазинів у Тегерані, які раніше підтримували владу. Але тут варто зробити ремарку: протягом 2025 року сталося кілька подій, які підштовхнули нинішню хвилю невдоволення.Перша подія — програш Іраном 12-денної війни з Ізраїлем. Вона завершилася після потужного ракетного удару американців по ядерних центрах Ірану. У відповідь іранці вдарили по військовій базі США в Катарі "Аль-Удейд", проте більшість ракет було збито. Після цього конфлікт заморозився — Трамп відніс це до своїх заслуг, а іранці отримали чергову порцію санкцій. Та гіршим за них для офіційного Тегерана стало розчарування населення у здатності влади давати відсіч силам, боротьбою з якими вона десятиліттями прикривала бідність власних громадян.Друга подія — стрімке падіння економіки та гіперінфляція. Примус жінок носити хіджаб торкається жіночої частини суспільства та прогресивних чоловіків, які проти ісламського фундаменталізму, злидні ж стосуються всіх. Тож база протесту зараз — уся країна.Демократія чи реставрація монархії. Чому зарано говорити про кінець диктатуриЯкщо революція в Ірані скине аятол, вакуумом влади може скористатися військова хунта. Інший варіант кращий — повернення втеклого кронпринца Рези Пехлевіта реставрація монархії. В такому випадку політичний курс Ірану зміниться, однак у цій країні можуть запуститися механізми масштабного громадянського конфлікту між прозахідними реформаторами та ісламськими консерваторами. А це точно не зробить цю значну за чисельністю населення та його етнічним розмаїттям державу передбачуваною.Втім, революція в Ірані ще не завершилася, і нинішні події можуть не привести до зміни влади. По-перше, не можна просто привезти кронпринца до Тегерана й оголосити його правителем, адже він не матиме легітимності в очах більшості суспільства. Для початку повинен бути перехідний уряд — як відбулося у Сирії після відсторонення і втечі друга Путіна Башара Асада. На той час працював легітимний уряд на чолі з Мухаммадом Газі аль-Джалілі, він і забезпечив транзит влади до нового глави держави Ахмеда аш-Шараа. Чинний президент Масуд Пезешкіан несе повну відповідальність за злочини силовиків проти мирних протестувальників, тож поки незрозуміло, чи можливо після протестів забезпечити легітимність нового правителя.По-друге, Дональд Трамп заявив про підтримку повсталих іранців і пригрозив режиму Хаменеї ударом у разі жорстокого розгону протестувальників. Станом на зараз кількість жертв серед мітингарів становить понад 500, про поранених інформація суперечлива, але таких досить багато. Однак Трамп поки не виконав погроз, а офіційний Тегеран вустами спікера парламенту Мохаммада-Багера Калібафа пригрозив американцям у разі нападу перетворити їхні бази й кораблі в регіоні на військові цілі. Згаданий удар по базі США в Катарі став слабкою відповіддю, навряд буде потужніша. А може, взагалі нічого не бути.Армія та Корпус вартових ісламської революції лишаються вірними владі. І ось тут заминка: під ударами американців та їхніх союзників війська можуть посипатися і від страху й безвиході перейти на бік народу, а можуть навпаки, мобілізуватися навколо падаючого режиму і втримувати його. Не варто забувати, що ісламісти при владі з 1979 року, і їхня пропаганда сидить глибоко у мізках кожного іранця. Тож якщо проводити військову операцію США і союзників в Ірані, то дуже точково, без жертв серед цивільних, аби не дати ісламістам нагоду перемикнути народний гнів із себе на зовнішнього ворога. Пезешкіан уже це робить. Він звинуватив США та Ізраїль у прагненні "посіяти безлад" і закликав "не дозволити групі бунтівників порушувати порядок у суспільстві".По-третє, режим може не впасти, а трансформуватися. Основною причиною протесту є економічні проблеми, політичні вимоги — супутні. Уявімо ситуацію, що аятола Хаменеї оголошує про відставку у зв’язку з хворобою — йому 86 років, останнім часом духовний правитель Ірану не часто показувався на людях — і передає владу молодшому аятолі, котрий обіцяє реформи та демонструє народові покроковий план дій. Серед імовірних наступників аятоли називають його другого сина Моджтабу Хаменеї та внука засновника ісламської держави Рухолли Хомейні Хасана Хомейні. Обидва — консерватори й традиціоналісти, однак мають вагу у суспільстві. Частину населення такі зміни можуть збити з пантелику і відвернути від підтримки протесту.Якого диктатора скидатимуть наступнимТрамп натякає на проблеми, з якими після падіння Мадуро зіткнуться кубинці, але не погрожує Гавані вторгненням. Видається, там просто відбудеться швидке повстання народу проти злиднів, яке завершить багатолітнє правління комуністів. А чи можливий іранський сценарій у Росії? На перший погляд — ні, росіяни з їхньою рабською психологією далеко відстали від свободолюбних іранців. Однак є нюанси.Перший: іранська влада почала втрачати підтримку після поразки у війні з Ізраїлем. Виявилося, у неї немає союзників. Китай обмежився традиційним "ми — проти ескалації", а Москва, з якою у Тегерана угода про стратегічне партнерство, підтиснула хвоста. Як і під час скинення Асада в Сирії та недавньої блискавичної операції США у Венесуелі. Поштовхом до революційної ситуації в Росії здатна стати серія її військових поразок в Україні на тлі економічних проблем — тобто в комплексі.Другий нюанс: диктатура розвалюється не під зовнішнім тиском — Іран десятиліттями живе під міжнародними санкціями і його режим ніяк не падає, а коли еліти розуміють, що диктатура не може їх захистити. Як Великий базар у Тегерані. Тож удари дронів і ракет по російській енергетиці — правильний шлях. Захоплення танкерів "тіньового флоту" — також чудово. Посилення санкцій — саме те, що потрібно. Протести в Росії почнуться тоді, коли їх оплатять невдоволені "гаманці" Путіна. Чим більше ударів по "гаманцях", тим ближчий кінець "бункерного".Третій нюанс — для успішних протестів потрібні лідери. В іранців є Пехлеві в екзилі, в разі отримання ним влади країна перестане бути ізгоєм та потенційно може різко економічно зростати, очевидно викристалізувалися лідери й серед протестувальників, а у російської опозиції нема фігури, з якою росіяни пов’язували б постпутінське майбутнє. Цей вакуум після вбивства Олексія Навального ніхто навіть не спробував заповнити. Можливо, зміщення Мадуро та ймовірна зміна влади в Ірані розбудять російських опозиціонерів. Ні Трамп, ні Зеленський замість них Путіна у Москві не скидатимуть..

На куражі від успіху у Венесуелі Дональд Трамп згадав про обіцянку встановити контроль США над найбільшим островом світу — Гренландією. Данія та Євросоюз розкритикували недружні зазіхання Вашингтона. То ж як розвиватимуться події далі?Навіщо Трампу ГренландіяПро приєднання Гренландії до США Трамп говорив ще під час свого першого президентства: тоді Вашингтон пропонував Копенгагену купити острів, але данці дали відкоша. Після обрання на другий президентський термін Трамп знову згадав стару пісню про Гренландію. Ще 22 грудня 2024 року, за місяць до інавгурації, він оголосив про прагнення встановити контроль над територією, яка за міжнародним правом належить Данії. А рівно рік тому Трамп вперше заявив, що не виключає силового варіанту для отримання Гренландії, чим шокував партнерів США по НАТО.На тлі цих заяв новообраного лідера Америки експерти пояснили цінність цього острова для Сполучених Штатів, і ці пояснення залишають актуальними й зараз. По-перше, завдяки географічному положенню, Гренландія контролює морські шляхи на межі Північної Атлантики та Арктики, а також популярні повітряні маршрути. Протягом останніх років у цьому просторі помітно активізувалися росіяни та китайці, що становить загрозу як для США, так і для НАТО. По-друге, Гренландія має значні запаси корисних копалин, які важко видобувати через льодяний покров, однак через глобальне потепління протягом десятка років доступ до копалин покращиться.По-третє, для Трампа важливо увійти в історію примножувачем земель. Це своєрідний месіанізм. Востаннє до Сполучених Штатів нова територія приєдналася 1898 року шляхом анексії Гавайських островів. Сталося це при президенту Вільяму Мак-Кінлі, якого Трамп дуже поважає. Спершу американці інспірували переворот на Гаваях, унаслідок чого до влади там прийшли прихильники приєднання до США. 50-м штатом ці землі стали тільки 1959 року. Приєднанням Гренландії Трамп переплюне Мак-Кінлі?Торік у березні вже у статусі глави Білого дому Трамп пояснював: Гренландія потрібна його державі для міжнародного порядку, і він "так або інакше" все одно отримає цей острів. При цьому соцопитування остров’ян засвідчили про небажання приєднуватися до США: 85% виступили проти перспективи піти під контроль Вашингтону. Однак при цьому переважна більшість опитаних підтримує незалежність Гренландії від Данії. Вибори до місцевих законодавчих зборів 11 березня 2025 року виграли гренландські самостійники з партії Demokraatit. Після виборів відбулися масові протести проти зазіхань Трампа.Учасники мітингу тримали у руках плакати з висловами "Yankee, go home" ("Янкі, йдіть додому"), яке раніше лунало в інших країнах щодо присутності США, "Ми не продаємося", "Поважайте наш суверенітет" та "Make America Go Away".Але американські можновладці не заспокоювалися, зокрема, віце-президент Джей Ді Венс зробив різку заяву про намір отримати Гренландію, на що у Данії відреагували не менш різко, — запропонували Вашингтону змінити тон.Протягом квітня 2025-го загострення американсько-данських відносин через Гренландію досягло піка. Військову базу Пітуфік на острів відвідав віце-президент Венс, після чого показово звільнили командувачку бази полковника Сюзанну Маєрс. Вона критикувала зазіхання США на цю територію, але далі американці градус протистояння не підвищували. Здавалося, вони поставили цю тему на тривалу паузу. Однак сподівання не виправдалися.Віддайте добровільно, інакше заберемоНовий виток ескалації стартував 22 грудня, коли Трамп призначив губернатора Луїзіани Джеффа Лендрі спеціальним посланцем США у Гренландії, навіть не поцікавившись думкою щодо цього у данської влади. Призначенець одразу розхвалив свого президента. У відповідь Копенгаген назвав втручання у свої внутрішні справи "абсолютно неприйнятним", а МЗС країни викликало американського посла для пояснень.Як згодом виявилося, це був тільки початок. Одразу після швидкої та вдалої військової операції у Венесуелі із захоплення її президента Ніколаса Мадуро Трамп заявив:"Нам справді потрібна Гренландія, абсолютно… Вона оточена російськими та китайськими кораблями".Після цього гучний міжнародний скандал спровокувала дружина радника президента Сполучених Штатів із внутрішньої безпеки Стівена Міллера Кеті, яка опублікувала мапу Гренландії, розфарбовану в кольори прапора США. До мапи вона додала лише лаконічний підпис: "Скоро".Далі в атаку на Данію пішов її чоловік Стівен Міллер. "На чому засновані їхні територіальні претензії? На чому ґрунтується їхнє твердження про те, що Гренландія є колонією Данії? США — це сила НАТО", — заявив посадовець й припустив силовий варіант встановлення контролю над Гренландією.Прем’єрка Данії Метте Фредеріксен відповіла американцям:"Абсолютно немає сенсу говорити про те, що США повинні захопити Гренландію. США не мають права анексувати жодну з трьох країн Данського Королівства".В іншій заяві вона наголосила:"Якщо Сполучені Штати вирішать атакувати військовим шляхом іншу країну НАТО, все зупиниться. Включно з нашим НАТО, а отже, і з безпекою, яка забезпечувалася з кінця Другої світової війни".Зі спільною заявою виступили й лідери Євросоюзу: питання, які стосуються Данії й Гренландії, мають вирішувати тільки вони самі.На позицію Європи у Вашингтоні не зважають, а речниця Білого дому Керолайн Лівітт заявила: "Президент та його команда обговорюють низку варіантів для досягнення цієї важливої ​​зовнішньополітичної мети, і, звичайно, використання збройних сил США завжди є варіантом, який є в розпорядженні головнокомандувача".А от спецпосланець Лендрі заспокоює: анексувати острів США не планують, Трамп хоче його незалежності. Він запевняє: з Америкою гренландцям буде краще, аніж із Європою."Ми можемо запропонувати їм шлях до незалежності та сусідню країну, де вони можуть приєднатися до найсильнішої, найбільш передової економіки у світі", — каже Лендрі. Як може розвиватися ситуація далі й до чого тут УкраїнаВидання The Economist із посиланням на власні джерела в американській адміністрації опублікувало моделі, як США можуть отримати контроль над Гренландією. Однак всі вони суперечать міжнародному праву та домовленостям у системі НАТО. Наприклад, м’яка модель "вільної асоціації" передбачає економічні та безпекові угоди Гренландії зі Штатами в обхід Данії. Але для цього спочатку американці стимулюватимуть сепаратизм остров’ян, підштовхуючи їх до педалювання теми незалежності. Простіше кажучи, діятимуть подібно до Росії, яка вирощувала сепаратистів на Донбасі, а 2014 року залучила їх для власних інтересів, утворивши незаконні "народні республіки".Зрозуміло, що така перспектива не влаштує ні Данію, ні ЄС, ні європейських союзників США, ні гренландців, бо замість незалежності вони отримають фактично колоніальний статус. Навіть якщо американці завалять їх доларами, що далеко не факт, вони одночасно втратять економічні зв’язки не лише з Данією, а й із ЄС. Крім того, прогнозовано з острова виїдуть етнічні данці — національна меншина, яка є економічно активною.Модель прямого вторгнення та анексії аналітики відкидають, хоча й припускають сценарій збільшення чисельності американських військових на їхній базі. Втім, розмістити в рази більше не вийде, не дозволить інфраструктура. Тож єдиною можливою моделлю є співпраця з Данією та НАТО для посилення безпеки в цьому регіоні. Без встановлення контролю США над Гренландією. Все інше — шлях до розколу союзників.Якщо це очевидно для нас, для Європи й для опонентів Трампа в Штатах, тоді чому не очевидно для глави Білого дому та його команди? Зробимо два припущення. Перше: у США стартувала підготовка до проміжних виборів обох палат Конгресу, які відбудуться 3 листопада. Програш республіканців хоча б однієї з палат означатиме втрату більшості й початок імпічменту Трампа демократами. У контексті підготовки до виборів трампісти шукають технології мобілізації електорату MAGA. Отримання контролю над Гренландією розглядається як елемент цієї технології. Простіше кажучи, Трампу потрібна політична ескалація навколо острова, щоб пограти м’язами перед виборцями. Вигорить із цього щось чи ні, — головне процес. Що ж до НАТО, тут, очевидно, глава Білого дому впевнений — позиція європейських союзників буде слабкою, вони не посміють йому заперечувати, а шукатимуть, як домовитися.Друге припущення: Трамп і його оточення знані неймовірним цинізмом, вони можуть ув’язати питання Гренландії із широким пакетом безпекових гарантій Україні та Європі. Про це вже пишуть американські ЗМІ. Відомо, що після паризької зустрічі цього тижня узгодити такі гарантії знову не вдалося. Не факт, що американці дійдуть до прямого шантажу, але скидати з рахунків такий сценарій не варто. Данія одна із тих країн, яка дуже допомагає нам у війні. Не підтримати її — прояв невдячності. З іншого боку, нам необхідні чіткі гарантії від США. Тож про всяк випадок є сенс продумати, як чинити в разі посилення Штатами тиску на наших друзів в Європі. .

Віце-президентка Венесуели Делсі Родрігес, призначена виконувачкою обов’язків президента після викрадення американцями президента-диктатора Ніколаса Мадуро, вирішила співпрацювати зі США. Її підтримала армія, яку десятиліттями готували чинити опір Америці. Чому Трампу вдалося скинути диктатуру, яка трималася 26 років?"Президенте Дональд Трамп: наші народи та наш регіон заслуговують на мир і діалог, а не на війну. Це завжди було посланням президента Ніколаса Мадуро, і це послання всієї Венесуели зараз", — цитує Родрігес CNN.За її словами, Венесуела "надасть пріоритет" руху до "збалансованих та шанобливих міжнародних відносин" зі США та регіоном. Перші заяви віце-президентки були гнівними, вона вимагала від США повернути Мадуро та його дружину, викрадених під час військової спецоперації.Чотири причини, чому Делсі Родрігес передумала воювати з ТрампомПерша причина — реакція венесуельської армії на події, пов’язані із викраденням Мадуро. Міністр оборони Владімір Падріно назвав операцію США "боягузливим викраденням", але при цьому підтримав рішення верховного суду про передачу влади Родрігес та закликав венесуельців відновити роботу і навчання. З’ясувалася ще й цікава деталь: Мадуро охороняли не військові Венесуели, а кубинські найманці, які загинули під час зіткнення з американськими спецпризначенцями. Звідси слідує, що диктатор не довіряв охорону власного життя своїм військовим, що дивує. Тож якщо армія відмовилася чинити опір американцям, який сенс віце-президентці сперечатися з генералами?Друга причина — після викрадення Мадуро США поставили на паузу військову операцію, тим самим продемонструвавши готовність до дипломатії, якщо венесуельська влада не вдаватиметься до військової відповіді американцям. Вибір у Родрігес був обмежений — або глибокий прогин перед Трампом, або війна. Вона обрала перший варіант. Чому не другий? Є проста і складна відповідь. Проста — війну б Венесуела програла, причому швидко. Складна відповідь полягає у тому, що корумпований режим Мадуро продовжить існувати у Венесуелі без Мадуро. Сполучені Штати не вимагали від офіційного Каракаса складення повноважень ні віце-президенткою, ні парламентом, де сидять прихильники диктатора, вони чітко заявили про свій інтерес — видобуток нафти.Коли відбудуться демократичні вибори у Венесуелі, чи випустять із тюрем політичних в’язнів — ці теми американцями озвучені не були. Вони казали про "перехідний період", а перехід влади від Мадуро до Родрігес уже відбувся. Причому з нею США, видається, працювати буде комфортніше, аніж з опозицією, бо заради посади й свободи пані віце-президент піде на значні поступки.Третя причина — після викрадення Мадуро венесуельці не повстали. Склалося враження, що переважна більшість жителів країни задоволені, що їх позбавили диктатора. Люди втомилися від багаторічної брехні. Якби прихильники Мадуро сотнями тисяч вийшли на протест, інакше себе поводили б військові й Родрігес. Пасивність венесуельців — не страх перед загрозою вторгнення, а підтвердження прогнилості диктаторського режиму, який довів людей до злиденності. Венесуельці не хочуть панування у себе американців, але на тлі того, що вони мають нині, навіть воно виглядає не гіршим варіантом.Четверта причина — млява реакція друзів Мадуро. Зробила заяву Росія, також висловився Китай, про порушення міжнародного права заявили в Колумбії та ще у кількох країнах. Проте було зрозуміло, що ніхто із жалісливих захисників Мадуро не надасть військову допомогу Каракасу, якщо той вв’яжеться у війну зі США. Союзники венесуельського режиму його просто кинули.Які висновки варто зробити із венесуельської драмиПерший висновок — світ отримав черговий доказ того, що міжнародне право замінене правом сили. Мадуро програв президентські вибори у 2024 році опозиціонеру Едуардо Гонсалесу Уррутія, але президентом визнали саме його. Він вкрав собі чин президента, тепер американці вкрали самого Мадуро. Іронія долі. Але викрадення очільника іноземної країни та ще й військова операція проти неї — це нехтування міжнародним правом.На думку багатьох аналітиків, дії Трампа розв’язують руки іншим державам, які захочуть у такий же спосіб розв'язати власні проблеми. Наприклад, Китаю з Тайванем. Такий ризик справді існує. Але у випадку з вчинком Трампа у Венесуелі доречно вжити латинський крилатий вислів "Що можна Юпітеру, не можна бику", — якщо геополітичний фінт Америки повторить недружня їй країна, Вашингтон це назве агресією, запровадить мита або санкції чи навіть завдасть військового удару, коли ж дружня, може похвалити. Враховуючи, що дружні країни так не розв'язують свої проблеми, бо це демократії, "биками" виявляються авторитарні країни — Росія, Китай, Іран та їм подібні. Хтось це назве подвійними стандартами, хтось — покаранням "поганців". Трамп прикриває операцію у Венесуелі "високою метою" — боротьбою з наркоторгівлею та визволенням венесуельців від диктатури. Якщо Каракас і Вашингтон співпрацюватимуть, "Юпітер" підтвердить свою правоту.Другий висновок: із Венесуели Трамп почав наводити порядки на "задньому дворі" США, звідси погрози Колумбії, Мексиці, Кубі. Тут при владі політичні сили, які не влаштовують нинішнього главу Білого дому, він вважає їх антиамериканськими. Кубою багато років правлять комуністи, президентка Мексики Клаудія Шейнбаум має ліві політичні погляди, до того ж вона ще й екозахисниця, яка пропагує "зелені" технології. Президент Колумбії Густаво Петро — соціаліст. Трампа дратують не лише їхні ідеологічні погляди, а й політична лояльність до Китаю, співпраця з ним в економічній сфері. Власне, зазіхання на Гренландію він пояснює потребою навести лад на північних океанічних рубежах США, де хазяйнують російські й китайські криголами. А китайські компанії допущені до видобутку корисних копалин на найбільшому острові світу. Тобто Трамп повертає США до "доктрини Монро" — геополітичні інтереси Сполучених Штатів мають домінувати в обох Америках. Після зміни влади у Венесуелі звідти виженуть китайські й російські компанії, корисні копалини видобуватимуться американцями. Стосовно інших Трамп може діяти митами, посиленням внутрішньої нестабільності у недружніх, як він вважає, державах двох американських континентів. А от чи діятиме так само проти Росії, Ірану, Китаю — питання риторичне. З того, що каже Трамп, за межами визначеної ним сфери геополітичного впливу, США допомагатимуть тим, хто зацікавить їх використанням власних ресурсів. Процитуємо його вчорашню заяву про Україну:"Байден роздав 350 мільярдів доларів. Тепер я отримав значну частину цих грошей назад, тому що ми уклали угоду про рідкісноземельні метали... Можливо, всі гроші, можливо, навіть більше, але нам зараз платять. Кожен раз, коли ми щось відправляємо, вони платять".Звучить цинічно, але такою є нинішня політика Штатів.Третій висновок: Європа та інші союзники США погодилися з тим, що Мадуро не був легітимним президентом, тобто фактично визнали правоту дій Трампа. Не аплодували, але й не засудили небезпечний прецедент порушення державного суверенітету. Очевидно, інакше вчинити Європа не могла з огляду на політичну еквілібристику у стосунках із Трампом, — дратувати його не захотіли. Проте вимушена підтримка авантюр головного світового бешкетника втягує Європу у чужу гру. Як слушно зауважують деякі експерти, "сліпота" Євросоюзу щодо правових підстав дій США у Венесуелі ставить перед ним виклик — яким чином реагувати на зазіхання Трампа на Гренландію.Четвертий висновок Учора розпочався суд над Мадуро та його дружиною Сілією Флорес, у суді вони не визнали висунутих проти них звинувачень.Венесуельський президент також наголосив, що є легітимним керівником своєї країни й на цей час військовополоненим. Суд над ним і дружиною надалі відбуватиметься публічно, тож вибір тактики "найкращий захист — напад" може принести Мадуро армію симпатиків як у Венесуелі, так і за її межами. У тих же Штатах опоненти Трампа не підтримали його дії. Тож Мадуро із диктатора здатний перетворитися на "в’язня сумління" та стати великою іміджевою проблемою для американської адміністрації. .

TrueUA підбив підсумки 2025 року власною версією ключових подій, які не просто залишили слід в історії, а й спроектували тренди цього року. Нині ж до уваги читачів — прогнози на 2026 рік.На самому початку року сталася подія, яка вкотре підтвердила вислів "прогнози — справа невдячна". Те, що Сполучені Штати розпочнуть військову операцію проти Венесуели, було зрозуміло, але ніхто не передбачив, що вона займе щось близько години. Викрадення диктатора Ніколаса Мадуро та його дружини не означає кінця корумпованого боліваріанського режиму в Каракасі, він ще пручатиметься, але відтепер жоден диктатор у світі не спатиме спокійно. Бо по нього можуть так само прилетіти й забрати без жодного пострілу. Але в чому точно не помиляться прогнозисти — Дональд Трамп у 2026 році продовжуватиме ламати усталені правила міжнародної політики. Це — даність, яку можна засуджувати, проте правильніше реагувати на неї швидкими рішеннями. Прогнози від впливових світових ЗМІ: війна в Україні триватимеБританське ділове видання Financial Times пропонує перелік подій, які, ймовірно, можуть відбутися цього року. Серед таких — лусне "бульбашка" штучного інтелекту, наслідком чого стануть багатомільярдні втрати ринку ІТ-технологій, світова економіка продовжить рецесію, війна на виснаження в Україні триватиме, на територіальні поступки українці не підуть, республіканці в результаті проміжних виборів у листопаді втратять контроль над Палатою представників Конгресу США, що відкриє шлях для початку процедури імпічменту Трампа. А от в Європі буде відносна політична стабільність.Інше впливове британське видання журнал The Economist робить свої прогнози у вигляді малюнка-ребуса на обкладинці, який дає ключ до розуміння основних тенденцій.За словами редактора журналу Тома Стендіджа, світову політику визначатимуть наступні тренди: триватиме руйнація світового порядку, війна в Україні не закінчиться, але додадуться інші напрямки ескалації, зокрема, Росія та Китай провокуватимуть конфлікти відповідно в Європі та у Південно-Китайському морі, Європі доведеться збільшити витрати на оборону і при цьому боротися зі зростанням і без того значного дефіциту, ізоляціонізм Америки відкриє нові геополітичні можливості для КНР, тоді як економічне становище колективного Заходу через політику Трампа буде вкрай нестабільним, глобальне зростання економіки сповільниться. До речі, щодо ШІ The Economist також скептичний, але з іншої причини — передовсім у високорозвинених технологічних країнах зростатиме побоювання втрати робочих місць.Американське видання Politico продовжує песимістичну лінію прогнозів. Хоча російська економіка і тріщить по швах, вказують аналітики цього ресурсу, Путін продовжуватиме воювати, вважаючи затяжну війну своєю стратегічною перевагою перед Європою, яка має проблеми з Америкою Трампа. Той усе більше дратуватиметься через поведінку Кремля. Погані передбачення у Politico для економіки: через величезні борги ключові економіки — США, Британія, Франція — перебувають під значним тиском, що становить ризик зміни там правлячих режимів.Це видання також прогнозує виграш демократів на проміжних виборах до Палати представників, більшість у Сенаті воно залишає за республіканцями. "Роздільне управління" в Конгресі заблокує ініціативність Трампа. Є в прогнозі Politico ще одна погана річ для нас: видання віддає перемогу на квітневих виборах в Угорщині Віктору Орбану та його партії Fides.А от The Washington Post пророкує у 2026 році крах російської економіки внаслідок падіння цін на нафту, що є результатом санкцій, а також глибоку кризу банківської й фінансової сфери Росії. Українцям цей прогноз точно сподобався.Три кроки Європи та тренд на падіння авторитарних режимівTrueUA з більшістю перерахованих прогнозів погоджується, але пропонує власний погляд на світові тренди цього року. Почнемо з пробудження Європи. 2026-й стане для європейських лідерів роком важких, але необхідних кроків. Перший із них — зміна процедур ухвалення рішень. Торік дещо у цьому напрямку вже зроблено, зокрема, деякі питання схвалені кваліфікованою більшістю країн-членів, а не всіма. Прикладом є надання Україні позики у 90 млрд євро. Європейські політики обійшли блокування Угорщини й Словаччини.We committed, we delivered.The decisions taken by European leaders are a crucial contribution to achieve a just and lasting peace in Ukraine.Because the only way to bring Russia to the negotiation table is to strengthen Ukraine. pic.twitter.com/yi6hWp9mNZ— António Costa (@eucopresident) December 19, 2025Другий важливий крок — нейтралізація правих популістів. На прикладі Чехії, уряд якої очолив Андрей Бабіш, а спікером парламенту став відвертий українофоб Томіо Окамура, ЄС отримав черговий доказ значної небезпеки ізоляціоністів та євроскептиків. Правих популістів підтримує адміністрація Трампа, адже ці сили є "троянськими конями" США (і за збігом, ще й Росії) в Європі. Можна припустити, що в Німеччині спробують через суд заборонити діяльність партії "Альтернатива для Німеччини", оскільки 2026 року в цій державі відбудуться місцеві вибори й "АдН" може отримати чисельні фракції у законодавчих органах п’яти федеральних земель. А це становить ризик розколу країни. 2026 року у кількох країнах ЄС відбудуться чергові вибори. Неприємні для нас і ЄС сюрпризи можливі не тільки в Угорщині, а й у Болгарії, яка обиратиме президента в листопаді. Там затяжна політична криза, завдяки якій зростає підтримка ультраправих популістів. Нинішній президент Румен Радєв — євроскептик та прихильник Росії. Але в цій країні є відверто прокремлівські сили, зокрема, партія "Відродження" та її лідер Костадін Костадінов. Москва точно гратиме свою розкольницьку гру на болгарських виборах.Третій крок — Євросоюз ухвалить політичне рішення про членство України. Пояснення щодо цього днями надав віце-прем'єр із питань євроінтеграції Тарас Качка. За його словами, зараз Київ та ЄС працюють за стандартним календарем, який передбачає завершення переговорів щодо вступу до кінця 2027 року, вступ — до 2030 року. Але ці терміни можуть бути скорочені з політичних міркувань. Качка нагадав про "мирний план" із 20 пунктів, у якому вказана "більш амбітна" дата. Себто, вступ може відбутися до 1 січня 2027-го. Для цього, окрім зняття вето Угорщини, на думку аналітиків, в Україні мають відбутися вибори та референдум, де українці висловляться щодо мирного плану.Другий тренд — повалення авторитарних режимів. Втілення цього тренду розпочалося з Венесуели, наступним може стати Іран. Там багато десятиліть панує режим ісламських фундаменталістів на чолі з аятолою Алі Хаменеї. Напередодні Нового року в Ірані спалахнули масштабні протести на тлі економічної кризи, аятола закликав "поставити на місце" протестувальників. Тобто виступи будуть жорстко придушуватися. Своєю чергою, Трамп пообіцяв бунтарям допомогу:"Якщо Іран відкриє вогонь і жорстоко вбиватиме мирних протестувальників, що є для нього звичною практикою, Сполучені Штати Америки прийдуть їм на допомогу. Ми готові до дій".В який спосіб надаватиметься допомога — покаже час. Можна пригадати ефективні ракетно-бомбові удари по іранських ядерних об’єктах влітку минулого року. Та, окрім військових методів, можливі й інші. Є приклад Сирії, де завдяки зовнішньому втручанню, передовсім Туреччини, сирійці за короткий час скинули режим Башара Асада. З огляду на те, що від повалення ісламістів в Ірані виграє дуже багато країн, охочих долучитися до допомоги іранським протестувальникам може бути чимало.Чи відбудуться карколомні зміни в Росії? Влада Путіна — колос на глиняних ногах, просто ніхто поки не намагався цього колоса повалити. Прогноз про падіння путінського режиму у 2026-му є занадто гучним, адже, на відміну від іранців, росіяни навіть не спробували вийти на масові протести під час війни. Проте і Мадуро надував щоки, погрожуючи американцям жорсткою відповіддю, а тепер сидить в американській тюрмі. .

Протягом року, що минає, світ добряче штормило через політичні скандали, прикордонні конфлікти, масштабні вуличні протести. У багатьох склалося стійке відчуття наближення якоїсь катастрофи чи навіть третьої світової війни.   TrueUA пропонує читачам власну версію світових подій 2025 року, більшість із них матимуть продовження наступного року, адже вони, як не закритий ґештальт — не доведені до кінця. А от з яким знаком — плюс чи мінус — виявиться це продовження, проаналізуємо в прогнозах на 2026 рік. Нині ж — про події, які сколихнули світ.Вступ Дональда Трампа на посаду президента СШАПовернення Трампа в Овальний кабінет вплинуло на всі подальші події 2025 року. Інавгурація Трампа відбулася 20 січня. До моменту складення присяги він уже оголосив більшість своїх призначенців в адміністрацію. Багатьох шокував підбір кадрів — не за досвідом чи ефективністю у сфері державного управління, а за принципом особистої відданості. Так посади отримали колишні журналісти телеканалу трампістів Fox news, адвокати Трампа, які рятували його від двох імпічментів за першої президентської каденції, багатії-спонсори. Щодо останніх, то коли б ще людство побачило на одній події Ілона Маска, Джеффа Безоса, Марка Цукерберга та інших, хто своєю присутністю на святі Трампа не просто виказав йому шану, а й присягнув у політичній вірності. За багато десятиліть американської політики вперше заговорили про змову олігархів.В інавгураційній промові Трамп проголосив "золоту еру Америки" та звинуватив свого попередника Джо Байдена у доведенні США до "занепаду", пообіцяв повернути американцям Панамський канал і перейменувати Мексиканську затоку на Американську. І навіть — організувати політ американців на Марс. Переговори про мир в УкраїніТрамп під час виборчої кампанії обіцяв зупинити війну в Україні за 24 години. В лютому він почав цей процес, який тривав протягом року і триватиме в наступному. 18 лютого в столиці Саудівської Аравії Ер-Ріяді відбулися перші переговори американської і російської делегацій. З того часу проявилися дві фігури — Стів Віткофф від США і Кирило Дмитрієв від Росії — які стали ключовими переговорниками. Віткофф протягом року кілька разів літав до РФ і навіть повчав російських представників, як правильно спілкуватися з Трампом. Для нас ця фігура стала одіозною через проросійську позицію.28 лютого у Білому домі Трамп, а особливо віце-президент Джей Ді Венс, влаштували скандал під час візиту Володимира Зеленського. Тоді здавалося, що на цьому участь американців у мирному процесі завершилася. Однак цього не сталося. Протягом року консультацій було багато, до переговорного процесу з американського боку долучалися глава Держдепу Марк Рубіо, спецпосланці Кіт Келлог і Ден Дрісколл, але до кінця року головними за столом перемовин лишилися Віткофф і зять Трампа Джаред Кушнер.19 листопада у ЗМІ опублікували "мирний план" Трампа з 28 пунктів, який став шоком для українців та наших союзників. Фактично це план капітуляції України. Згодом виявилося, що документ писався в Москві, американці його трохи змінили, додавши власний інтерес. Під час важких переговорів у Женеві, потім у Флориді на базі цього жахіття зуміли сформувати план із 20 пунктів, в якому до кінця року так і не вдалося узгодити три позиції: Україна проти виходу ЗСУ з не окупованої частини Донбасу, проти експлуатації ЗАЕС росіянами та хоче справжніх гарантій безпеки від США і партнерів. У Кремлі — не погоджуються, шукаючи, як зірвати переговорний процес. Доказом чого став фейк про атаку безпілотників на резиденцію Путіна.Мюнхенська промова Джей Ді Венса14 лютого на 61-й Мюнхенській безпековій конференції пролунала промова віце-президента США Джей Ді Венса. Вона стала холодним душем для союзників США в Європі, ті розцінили заяви промовця як оголошення "ідеологічної війни" європейцям. Цей виступ порівнювали з Мюнхенською промовою Путіна 10 лютого 2007 року, під час якої він висловив імперіалістичні забаганки та наміри зламати існуючий міжнародний порядок. Тоді цивілізований світ трохи злякався, однак нічим не відповів.Венс звинуватив Євросоюз у втручанні у внутрішні справи країн-членів на прикладі скасування першого туру президентських виборів у Румунії 2024 року, коли першість отримав ультраправий русофіл та антисеміт Калін Джорджесу, накинувся на європейців за буцімто порушення свободи слова та за відсутність демократії. Також Венс жорстко розкритикував міграційну політику Євросоюзу, що викликало обурення європолітиків через менторський тон та неприховане втручання США у внутрішні справи Європи. Стало очевидним, що старих відносин ЄС зі Сполученими Штатами не буде. Так і сталося. Спочатку Трамп пригрозив європейцям високими митами на їхні товари — по цій темі ситуацію вдалося владнати новою торгівельною угодою. Але після оприлюднення нової стратегії безпеки США, де головним противником Америки визнаються не Китай і Росія, а Європа, подальше поглиблення розколу в західному світі триватиме.Створення "коаліції рішучих" "Коаліція рішучих" стала відповіддю Європи на зміну американської політики щодо європейських союзників. Про її створення 2 березня оголосив прем’єр-міністр Британії Кір Стармер. Але ініціатива належить французькому президенту Еммануелю Макрону. До коаліції входить майже 30 держав, не тільки з Європи, а й Австралія, Нова Зеландія, Канада і Туреччина. Мета зібрання — посилення військово-політичної допомоги Україні, проте об’єднання має ширше завдання — розробку та втілення спільних дій на тлі втрати довіри до Сполучених Штатів. Як іноді слушно зауважують — це доказ того, що Європа просинається, відстоюючи власні геополітичні інтереси.У рамках "коаліції рішучих" ухвалено низку важливий рішень, зокрема, про допомогу Україні зброєю та про формат повоєнних гарантій нашій державі. Хоча діяльність спілки і критикується за слабкість, однак вона стала важливим майданчиком для країн-партнерів із вирішення безпекових питань та вироблення єдиної позиції щодо мирного процесу в Україні. Найближче засідання "коаліції рішучих" відбудеться після Нового року.   Гонитва Трампа за Нобелівською премією мируГлава Білого дому наголошує, що протягом року зупинив вісім воєн. Але Нобелівську премію миру йому так і не дали, її вручили венесуельській право захисниці Марії Коріні Мачадо. Гонитва Трампа за найпочеснішою нагородою принесла свої позитивні результати. Йому справді вдалося поставити на паузу кілька прикордонних конфліктів, які тривали роками. Що, втім, не означає стійкого миру.Нагадаємо, які конфлікти завершилися за сприяння США. Тривале протистояння між ДР Конго і Руандою у прикордонних провінціях Конго, короткочасні бойові дії у прикордонні Таїланду і Камбоджі, припинення війни у Секторі Гази, зупинка бойових дій між Індією і Пакистаном та Ізраїлем й Іраном, угода між Азербайджаном та Вірменією, запобігання спалаху конфлікту між Сербією і Косово, домовленість між Єгиптом та Ефіопією не воювати за дамбу GERD на Блакитному Нілі.Зупинка всіх перелічених конфліктів мала свою передісторію і своїх посередників — Туреччину у мировій між Баку та Єреваном, Малайзію у переговорах між Бангкоком і Пномпенем і так далі — але ніхто, окрім Індії, не противився тому, що Трамп приписав собі досягнення миру. Також у майже всіх угодах американці отримали вигоду, отримавши доступ десь до транспортної інфраструктури, а десь — до корисних копалин.Зміна очільника Римо-католицької церквиДля католицького світу у 2025 році сталася історична подія — після смерті папи Франциска новим понтифіком уперше став американець Роберт Френсіс Прівост, який узяв собі ім’я Лев XIV. Традиційно, зі зміною папи зазнає трансформацій і політика Ватикану. Тому до обрання нового очільника Римо-католицької церкви була прикута значна увага.В Україні папу Франциска, який помер 21 квітня, отримав неоднозначну репутацію як через свої ліві політичні погляди, так і через нечітку позицію щодо російської агресії проти України. Він молився за українців, закликав припинити війну, у той же час робив заяви, які дуже дратували. На його похорон 26 квітня зібралася світова політична та бізнесова еліта. Тоді ж у Базиліці Святого Петра відбулася зустріч Зеленського з Трампом. Це був перший їхній контакт після гучного скандалу в Овальному кабінеті 28 лютого.8 травня конклав обрав папою Роберта Прівоста, його інтронізація відбулася 18 травня. Папа Лев XIV підтримує Україну, зустрічався із Зеленським. У грудні прийняв пропозицію приїхати до нашої країни, план візиту розробляється і буде реалізований після встановлення справедливого і тривалого миру в Україні.Зустріч Трампа й Путіна на АлясціЦя подія стала головною у світовій політиці літа 2025 року. 16 серпня в Анкориджі російського диктатора зустрічали з усіма почестями — на червоній доріжці та з президентським ескортом. Реакція на зустріч була полярною — від жорсткої критики та звинувачень Трампа у зганьбленні Америки до схвалення за розблокування переговорного процесу щодо миру в Україні. Глава Білого дому дуже боляче сприймав критику, називаючи її "фейковими новинами". У Росії ж раділи, називаючи подію "новим етапом американсько-російських відносин". Ще б пак, Путін із ізгоя став рукоподатним.Попри гостинність Трампа, досягнути прориву йому не вдалося, однак певні домовленості на Алясці все ж були, але вони не афішувалися. Кремль постійно нагадує американцям про ці домовленості. Серед них, імовірно, могла бути обіцянка Трампа Путіну дотиснути Україну до територіальних поступок на Донбасі.В оцінках цієї зустрічі більшість аналітиків дійшла висновку, що для американського президента вона стала дипломатичним провалом. Він не продемонстрував дипломатію сили, яку від нього очікували. Що вселило самовпевненість в диктаторів. Підтвердженням чого стала наступна подія — військовий парад у китайській столиці.Військовий парад у Пекіні3 вересня у Пекіна відбулася конференція з нагоди 80-ї річниці перемоги Китаю над Японією у Другій світовій війні, заключним акордом якої став "парад перемоги". У ньому взяли участь 12 тисяч військових, авіація, було здійснено демонстративний запуск міжконтинентальної балістичної ракети та показано інші ракетні сили Китаю, включно з гіперзвуковими ракетами — носіями ядерних боєголовок.На парад до Сі Цзиньпіна приїхало багато гостей, серед них Путін, Кім Чен Ин, Олександр Лукашенко, іранський президент Масуд Пезешкіан, лідери країн Середньої Азії, низки африканських та азійських держав. Від Європи були прем’єр Словаччини Робер Фіцо та президент Сербії Александр Вучич. Реакція європейських політиків на подію в Пекіні була тривожною, адже Китай уперше в таких масштабах демонстрував свою військову силу. А от Трамп відреагував дивно. Він заявив, що не розглядає "парад" як виклик США і нагадав про значну допомогу Америки китайцям у роки Другої світової. Хоча для більшості було очевидним — Китай зібрав у себе пул антизахідних країн та показував передовсім Сполученим Штатам готовність до ескалації.Протести покоління зумерівПротягом року у низці країн відбувалися масштабні протести, головними діючими особами в яких була молодь, народжена у 2000-х. Зумери або покоління Z. Іскри, через які розгорялися протести, були різними: в Непалі — цензура соціальних мереж, у Перу — затяжна політична криза, на Мадагаскарі — нескінченні злидні, в Індонезії — підвищення житлових субсидій для членів парламенту. Під кінець року протести вибухнули в Ірані. Але у кожному з випадків перебіг подій був схожим — високий рівень агресії та радикальні вимоги. Політичні програми та лідери були відсутні, мобілізація на акції відбувалася через соцмережі і месенджери. Символом акцій протесту став піратський прапор із японської манги One Piece.Учасники протестів не споруджували сцен, а одразу — барикади, і не вимагали від влади реформ, вони палили урядові будівлі, брали штурмом парламенти, громили вітрини та автомобілі. Добрячих стусанів отримували і політики, які опинялися на шляху натовпу. Особливо жорстокими виявилися сутички з поліцією, в ході яких були жертви та поранені з обох сторін. Тобто, це не "кольорові революції", а битва із системою без правил.Масштабні протестні акції стали трендом 2025 року. Жодна із них не принесла очікуваних результатів, радше це був бунт заради бунту проти всього поганого і за все хороше. Але влада все ж вимушено йшла на поступки. Існує думка, що у 2026 році подібні акції ширитимуться світом та охоплять Росію.  Оприлюднення "файлів Епштейна"20 грудня Міністерство юстиції США почало публікацію архівів відомого фінансиста і сексуального злочинця Джеффрі Епштейна, який покінчив життя самогубством (хоча більш популярна версія про його вбивство) у 2019 році в тюрмі. Трамп спочатку був проти оприлюднення цих документів, оскільки мав товариські стосунки з Епштейном, але обидві палати Конгресу проголосували за публікацію файлів, де може міститися компромат на главу Білого дому. Трампу нічого не залишалося, як підписати ухвалений закон.Перша порція опублікованих фото та електронних листів виявилася цензурованою, що викликало невдоволення американських політиків і суспільства. Влада пояснювала це піклуванням про жертв сексуальних злочинів. Однак під тиском громадськості публікацію продовжила. В документах "знайшовся" і Трамп. Фото в компанії жінок та з самим Епштейном не є тим компроматом, який спричинив би імпічмент.Оприлюднення документів триває, Мінюст виявив ще понад мільйон того, що згідно із законом має стати надбанням громадськості. Політичні опоненти Трампа уважно слідкують, щоб адміністрація не махлювала, та очікують такого компромату, який би дав нагоду хитнути крісло під президентом. України ця історія стосується безпосередньо, — у випадку загострення внутрішньополітичної боротьби у США Трамп може зосередитися на ній, відмовившись від посередництва задля припинення війни Росії проти нашої держави..

Учора у Флориді Дональд Трамп зустрівся з Володимиром Зеленським. За кілька годин до цієї події глава Білого дому зателефонував Путіну. Ця розмова, вочевидь, вплинула на перебіг переговорів, адже американський президент не вперше перед зустріччю з українським колегою спочатку спілкується з російським диктатором.Як Україна та партнери готувалися до зустрічі у Мар-а-ЛагоTrueUA аналізував "мирний план" із 20 пунктів, який став результатом тривалих і важких переговорів між українською та американською делегаціями за активної участі наших європейських друзів. Прогнози щодо згоди Росії на цей план були невтішними, тож всі переважно вибудовували моделі поведінки Трампа після відмови Путіна. Моделі різні — від продовження тиску на Україну до потужних санкційних ударів по Росії. Згодом стало відомо про зустріч лідерів США та України."Зараз напрацювання сильні. І, якщо чесно, той 20-пунктний план, над яким ми працювали, на 90% готовий. Ми маємо зробити так, щоб все було готово на 100%", — заявив Зеленський напередодні візиту до Сполучених Штатів.За його словами, він розмовлятиме з Трампом про гарантії безпеки. Нагадаємо: безпекові гарантії поряд із питаннями територіальних поступок та умов експлуатації захопленої росіянами Запорізької АЕС залишалися каменем спотикання під час переговорів."Всі питання, по яких у нас є розбіжності, наша сторона порушить", — казав Зеленський.А от Трамп анонсував зустріч у звичному стилі: "У нього (Зеленського, — ред.) нічого не вийде, поки я це не схвалю. Подивимося, що він запропонує".Ця фраза багатьма сприймалася як натяк на провал недільного рандеву.Перед тим, як говорити з Трампом, Зеленський здійснив кілька дуже важливих контактів — провів онлайн-розмову з європейськими лідерами та генеральним секретарем НАТО Марком Рютте, окремо телефоном поговорив із прем’єром Великої Британії Кіром Стармером, а також дорогою до США завітав до Канади, де поспілкувався з прем’єром цієї держави Марком Карні.. Партнери скоординували спільну позицію щодо мирного процесу, висловивши підтримку американським зусиллям і Україні. Окремо йшлося про гарантії безпеки, які Україні надаватиме Європа. За цими офіційними повідомленнями стоїть важливий сигнал Білому дому: Європа, Канада та інші союзники залишаться з Україною навіть якщо Трамп спробує на зустрічі у Флориді переграти ситуацію не нашу користь, а отже, і не на користь Європи.Поки Зеленський готувався до зустрічі з Трампом, із Москви йшли досить розмиті заяви. Прямо план із 20 пунктів там не відкинули, але відповіли на нього масштабними повітряними атаками та фейком про захоплення Мирнограду і Гуляйполя. Брехня про окупацію двох українських міст насамперед спрямована для вух президента США.Завершальним штрихом підготовки до зустрічі у Флориді став дзвінок Трампа Путіну. Американський лідер оцінив розмову як "хорошу і дуже продуктивну". А от помічник Путіна Юрій Ушаков розповів про неї більше. Тривала бесіда понад годину."Президенти Росії й США дотримуються загалом аналогічних поглядів на те, що пропоноване українцями і європейцями тимчасове припинення вогню під приводом підготовки до референдуму або під іншими приводами веде лише до затягування конфлікту і загрожує відновленням бойових дій", — заявив Ушаков.Склалося враження, що глава Білого дому не ставив кремлівського диктатора перед фактом, що Москва має підтримати "мирний план", інакше отримає санкції, а наче дзвонив, щоб узгодити спільну лінію поведінки.Це нагадало історію з крайньої зустрічі американського та українського президентів 17 жовтня. Тоді багато розмов було про можливість передачі Україні ракет "Томагавк", наша делегація літала за океан, щоб досягнути з американцями угоди про це, натомість отримала зовсім інше, — Трамп відмовив, бо у нього склалося враження, що "Київ прагне ескалації й продовження конфлікту". А враження це з’явилося після дзвінка Путіна до глави Білого дому 16 жовтня, напередодні візиту Зеленського до Штатів.Ключові заяви із зустрічі у Флориді та висновкиТрамп позитивно оцінив участь Європи у мирному процесі. Тим самим дав відкоша кремлівським спробам розколоти американців та європейців у питанні припинення війни в Україні. Президент США назвав позицію Європи "чудовою", наголосивши на провідній ролі європейців у реалізації майбутніх протоколів безпеки та на гарантіях Україні від європейських країн."Ми говорили про план з 20 пунктів. На 95 відсотків наші команди виконали роботу з забезпечення цього плану. Цей план передбачає відновлення України, бо це дасть змогу швидкого подальшого розвитку. Для України це буде великою економічною угодою", — запевнив Трамп. Також він прокоментував недавні повітряні удари по нашій державі:"Атаки були з обох сторін, ракети прилетіли не з Конго, не з США, а з України, мабуть".При цьому знову запевнив, що Путін налаштований на "мирну угоду". Після заяви Зеленського про наступний етап переговорів з американцями, в ході якого узгоджуватимуть послідовність виконання пунктів виконання мирного плану, Трамп окремо акцентував на економічній вигоді України від угоди й підтвердив, що одразу після зустрічі із Зеленським знову зателефонує Путіну.Тут важливо почути коментарі, які пролунали з Москви. Згаданий Ушаков заявив, що для остаточного припинення війни, Київ має, "не зволікаючи", ухвалити рішення щодо Донбасу "з урахуванням ситуації, що складається на фронтах". Отже, у Путіна покладали надії на те, що Трамп має "уламати" Зеленського піти на територіальні поступки. Переговори під пригощання курячим бульйоном, стейками й шоколадним тортом "Трамп" тривали 2,5 години. Далі відбулася відеоконференція Трампа і Зеленського з європейськими союзниками. Перші реакції — стримано оптимістичні: пропозиції є, але невідомо, чи прийме їх Путін. На спільному брифінгу Трамп розсипався компліментами на його адресу. Дивно було чути з вуст глави Білого дому про щире бажання кремлівського диктатора припинити вбивства та навіть постачати Україні енергоресурси й брати участь у відбудові. Це створювало враження якогось абсурду.З почутого можна зробити кілька висновків. Перший: будуть створені робочі групи, які вестимуть окремі напрямки. Як працюватимуть групи поки невідомо, але попередня домовленість є. Тобто, переговорний процес затягуватиметься і це на руку Росії. Ми добре пам’ятаємо так званий "мінський процес", коли росіяни влаштовували пустопорожні переговори, продовжуючи обстрілювати з окупованих "ДНР" і "ЛНР" підконтрольні Україні території Донеччини й Луганщини.Другий висновок: територіальне питання не вирішене. Американський задум про "зону вільної торгівлі" на Донбасі залишається на столі переговорів, проте радше як нездійсненний прожект. Третій висновок: зі сказаного Трампом можна зрозуміти, що він хоче, аби гарантії безпеки Україні дала Європа, а США стоятимуть за спиною європейців. Тобто вмовити Трампа надати реальні безпекові гарантії Америки — не вдалося.Останній висновок: сторони заявили про 95% розв'язаних питань та насправді прориву під новорічну ялинку не сталося. Переговорний процес переповзає у січень наступного року. Він вестиметься при відсутності перемир’я. Трамп підтримав Путіна: розуміє, чому той не хоче зупиняти бойові дії, мовляв, щоб не починати їх знову. Інакше кажучи, після 28 грудня буде те саме, що було до 28 грудня, — війна триватиме, санкцій проти Росії не буде. Крайніх термінів щодо мирного процесу — немає, сказав Трамп. Для Кремля відсутність дедлайну і покарання за його порушення — як індульгенція..