Статті

Пекін пригрозив Токіо прямим ударом у відповідь на розгортання японцями далекобійних ракет. Суперечка між двома ключовими державами Тихоокеанського регіону розпочалася у листопаді, зараз вона близька до ескалації. У чому причина і чи вибухне війна?"М’яка сила" Такаїчі проти "грубої сили" Сі Цзіньпіна"Повернення до мілітаристського минулого веде лише до самознищення. Якщо Японія наважиться застосувати силу проти суверенітету Китаю, вона отримає прямий удар і зазнає ще більшої та неминучої поразки", — заявив речник міністерства оборони КНР Цзян Бінь.Він звинуватив "праві сили Японії" у відмові від пацифістської політики минулого і навіть у перегляді неядерних принципів. Що ж так занепокоїло китайців?Торік 7 листопада прем’єрка Японії Санае Такаїчі під час дебатів у парламенті заявила, що розглядає напад Китаю на Тайвань як загрозу існуванню своїй державі та може дозволити Токіо втрутитися у збройний конфлікт, якщо такий виникне. Її слова викликали гостру реакцію китайської влади.Генеральний консул КНР в Осаці Сюе Цзянь навіть пригрозив "відрубати голову" Такаїчі, а МЗС Китаю закликало своїх громадян відмовитися від поїздок до Японії. Речниця китайської дипломатії Мао Нін вимагала від японців "негайно відкликати свої помилкові заяви й дати китайському народу чіткі пояснення". Протягом наступних місяців Пекін посилював інформаційний тиск на Токіо, часто вдаючись до відвертих маніпуляцій, особливо навколо історичних подій.Нагадаємо, Сі Цзіньпін 3 вересня 2025 року провів масштабний військовий парад, присвячений 80-й річниці закінчення Другої світової війни та капітуляції Японії.На цьому пропагандистському дійстві були Путін, Кім Чен Ин та лідери ще двох десятків країн, які геополітично орієнтуються на комуністичний Китай. Парад оцінили не лише як демонстрацію військових потужностей, а як заявку на домінування у світі. Після слів Такаїчі різноманітні речники з китайського боку звинувачували японську владу у поверненні до "фашистського минулого", навмисно нагнітаючи ситуацію.Рівно через місяць після заяви Такаїчі китайські винищувачі J-15, підняті з авіаносця Ляонін, спрямували свої радари на японські F-15 у районі на південний схід від Окінави. На це у Токіо висловили рішучий протест, але до дій у відповідь не вдавалися. Китайці ж звинуватили японців у тому, що їхні літаки буцімто заважали військовим навчанням.Варто зауважити, що у КНР є давня традиція — у відповідь на кроки інших країн, які там вважають недружніми, проводити військові навчання поблизу територій цих країн. Сумнівів у тому, що ці маневри проводили саме з такою метою, ні в кого не було.На початку січня цього року Китай запровадив великі експортні обмеження для Японії, вони передовсім стосувалися рідкісноземельних мінералів. У Пекіні пояснювали: це товар "подвійного призначення", він може використовуватись як у цивільних, так і у військових цілях.Як відомо, КНР контролює більшу частину світових постачань цих мінералів, критично важливих для виробництва електроніки, зокрема, чипів. Обмеження не призвели до колапсу. Маючи такого агресивного сусіда, Токіо ще раніше диверсифікував постачання рідкісноземельних елементів, тому удар китайців — витримали. Хоча і зі значними збитками.У січні символом ескалації стало повернення із токійського зоопарку до Китаю двох панд Сяо Сяо і Лей Лей. Пекін дарує цих рідкісних тварин країнам як знак дружби й забирає їх, коли дружбі приходить кінець.А на початку лютого китайці здійснили ще один агресивний крок, також традиційний для них. У Східнокитайському морі біля островів, які належать Японії, але на них претендує Китай, зафіксували флотилію рибальських суден. Зазвичай КНР використовує такий флот для провокацій, — під виглядом цивільних рибалок маскуються військові, так зване "морське ополчення". Оскільки судна не озброєні, їх можна лише зупинити для перевірки документів, але коли біля твоїх берегів чи твоїх островів плавають сотні таких човнів, це викликає значне роздратування.Однак жорсткий тиск китайців на японський уряд отримав протилежний ефект, — Такаїчі не лише не перепросила, а й почала демонструвати Пекіну свою силу в дипломатичній та військовій сферах. 19-20 грудня вона провела саміт "Центральна Азія — Японія" за участю лідерів країн Середньої Азії — Казахстану, Киргизстану, Таджикистану, Туркменістану й Узбекистану. Ці п’ять країн орієнтуються на Китай. У Пекіні дипломатію Такаїчі сприйняли болісно, адже це пряма конкуренція за геополітичний вплив в Азії.Наступним кроком стало розгортання першої партії далекобійних ракет Type-12 класу "земля-корабель" у префектурі Кумамото на південному заході країни. Це і викликало різкі заяви з Пекіна, адже ракети такого класу можуть добивати на відстань близько тисячі кілометрів. До кінця березня японці планують завершити розміщення цих ракет, а згодом встановити пускові установки у префектурі Шідзуока, на захід від Токіо. Японський уряд пояснює свої дії посиленням власної оборони через напруженість навколо Тайваню.Дипломатія сили чи сила без дипломатії. Як розвиватимуться події даліСуперечки між Пекіном і Токіо виникали й раніше, але закінчувалися переговорами, після яких китайська пропаганда надувала мильну бульку величі Китаю, оскільки японці на ескалацію не йшли. Але зараз є три важливі особливості, які можуть загострити конфлікт.Перша особливість — фігура Такаїчі, її називають "японською трампісткою". Любителька "важкого металу", мотоциклів, дайвінгу та інших екстремальних занять. Перша в історії Японії жінка прем’єр-міністр очолила уряд лише торік 21 жовтня, але вже заявила про себе з політичною жорсткістю. Такаїчі представляє ліберально-демократичну партію, проте її погляди близькі до правих консерваторів. Серед іншого вона підтримує перегляд статті конституції, яка забороняє Японії мати армію та вести бойові дії.Днями японський парламент скасував заборону на експорт летальної зброї, загального перегляду зазнає й оборонна доктрина. Тепер Україна зможе закупляти в японців зброю, тож нам від відмови японського уряду від пацифізму — своя користь. Праві ідеї зближують Такаїчі з президентом США Трампом та його адміністрацією. 28 жовтня прем’єрка уклала з ним угоду" про "золоту еру" американсько-японських відносин.Друга особливість — тло у вигляді безперервної авантюри Трампа в Ірані. Стрибок цін на нафту та скраплений газ завдав серйозного удару по японській економіці, залежній від експорту з Близького Сходу. Китай також зазнає збитків, але менші, він продовжує активно купляти російську нафту. Уряд Такаїчі вимушено йде на вивільнення резервних запасів нафти, щоб не допустити посилення дефіциту пального. Інакше кажучи, США підкинули проблем і цим хоче скористатися Китай, посилюючи войовничими заявами стрес в японському суспільстві. Такаїчі реагує на це розміщенням ракет, чим привертає на свій бік ту частину спільноти, яка хоче бачити Японію знову великою, тимчасові проблеми з пальним для цих виборців важать значно менше за посилення безпеки та оборони.Третя особливість — цього місяця має відбутися зустріч Трампа із Сі Цзіньпіна, від якої японські політичні еліти не чекають нічого доброго. Можна пригадати, як у листопаді лідер США після розмови з Сі начебто просив Такаїчі пом’якшити тон щодо Тайваню і не провокувати Китай. В Японії це спростовували, але диму без вогню не буває.По-перше, в Токіо остерігаються, що Трамп може піти на торгівельні поступки Китаю, тоді як митна політика щодо партнерів залишиться незмінною. По-друге, на словах глава Білого дому відстоює Тайвань, та мудрі японці про всяк випадок посилюють власну оборону й одночасно демонструють Вашингтону свою геополітичну значущість у регіоні як противагу хижацьким апетитам Китаю. З ним Такаїчі прагне вести сильну дипломатію. У світі, де право сили заміняє силу права, це стає єдино правильним рішенням.У Пекіні можуть і далі розкидатися погрозами, але ударів по японських військових об’єктах не буде. Китайці сподіваються присадити японців руками Трампа. Чи справдяться ці плани, залежить від низки факторів — тривалості та результатів війни в Ірані, бо зараз козирів у глави Білого дому — катма, від того, наскільки уряду Такаїчі вдасться втримати економіку на тлі проблем із пальним, а також від того, чи не підніме ставки Сі Цзиньпін спробою налякати Трампа військовою ескалацією навколо Тайваню..

Колись Віктор Орбан казав, що в Угорщині ніколи не буде такого парламенту, який проголосує за членство України в Євросоюзі. Це махрова українофобія чи справді серед угорських політиків у нас друзів немає?Українофобська агонія Орбана чи ставка на мовчазних виборців?Рівно за місяць, 12 квітня, угорці обиратимуть новий склад парламенту. Українці та й переважна більшість прогресивно налаштованих європейців очікують, що Євросоюз нарешті здихається Віктора Орбана, який беззмінно керує урядом Угорщини 16 років (!) і ще чотири роки був прем’єром — з 1998 по 2002 роки. Загалом — 20 років. Тобто вся новітня історія сусідньої з нами країни пов’язана з правлінням цієї особи. Соціологічні дослідження прозоро натякають, що Орбана угорці більше бачити прем’єром не хочуть.За даними опитування, оприлюдненого виданням Politico, опозиційна партія Петера Мадяра "Тиса" випереджає керівну партію Орбана "Фідес" — 47% проти 39%. Ще кращі результати "Тисі" обіцяє опитування, проведене Zavecz Research: 50% виборців, які визначилися, підтримують "Тису", тоді як 38% підтримують "Фідес".Але знавці угорських електоральних особливостей вказують на той факт, що частина виборців партії Орбана традиційно не потрапляє в соцопитування — ці люди або відмовляються відповідати на питання соціологів, або перебувають у зоні "не визначилися з вибором". Тобто рішення ухвалюють в останній день або прямо на дільниці. Саме на цю категорію розраховує штаб "Фідес", перетворивши українофобію на головну свою технологію.Угорська влада відверто стала на бік Росії. Орбан вимагає від Євросоюзу скасувати санкції. За його словами, "серйозною загрозою" для Угорщини й Словаччини є не лише війна на Близькому Сході (яку, зауважимо, розпочав його друг Дональд Трамп), але й "українська нафтова блокада, запроваджена Зеленським".Він написав листа голові Єврокомісії Урсулі фон дер Ляєн, в якому закликав "призупинити всі санкції, запроваджені щодо російської енергетики", щоб запобігти зростанню цін на дизельне пальне та бензин. Кілька днів тому Орбан заявив, що Угорщина "ніколи не підтримає фінансової допомоги, яку може надати Україні ЄС, доки українці не пропустять нафту" трубопроводом "Дружба". Нагадаємо, через позицію прем’єра Угорщини на невизначений період завис кредит у сумі 90 мільярдів євро, обіцяний Європейським Союзом.Зрозуміло, що санкцій Європа не скасовуватиме. Але, на жаль, цинічна гра Орбана на темі зростання цін на пальне та газ має прихильників не лише серед угорців. Такими заявами він створює вигідну для себе атмосферу невдоволення пересічних європейців для тиску на європолітиків.Та якщо з Орбаном та його політсилою все зрозуміло, то до загальної ситуації в Угорщині за місяць до голосування є низка запитань, від відповідей на які залежить як результат волевиявлення угорців 12 квітня, так і майбутнє цієї країни.Українські інкасатори й російські політтехнологиВсім добре відома історія із затриманням в Угорщині українських інкасаторів. Вилучені кошти та золото Угорщина досі не повернула. Але якою ж була реакція внутрішніх і зовнішніх гравців на дії угорської влади? Єврокомісія від коментарів відмовилася."Це досить свіжа інформація. Тож дайте нам час дізнатися більше, перш ніж ви ставитимете нам запитання щодо цього", — відмахнувся речник Єврокомісії Олоф Гілл.З часу захоплення бійцями угорського антитерористичного центру інкасаторських машин "Ощадбанку" минуло п'ять днів, але в Брюсселі все ще "дізнаються більше" про подію.Немає реакції й від головного опонента Орбана Петера Мадяра. Так, тема не дуже зручна для коментування під час передвиборчої кампанії, однак для лідера угорської опозиції безкарність силовиків — дуже поганий сигнал. За 16 років правління Орбан вибудував систему, в якій перебування в кріслах керівників силових структур безпосередньо залежить від наслідків квітневих виборів. Аби втриматися на посадах, вони чинитимуть так, як накажуть в уряді. Тож Мадяр ризикує опинитися в ситуації, коли доведеться захищати вибір угорців на вулицях і майданах, а силовики захищатимуть Орбана.Після слів Зеленського про "дзвінок Орбану від ЗСУ" Мадяр став на бік свого суперника, що можна пояснити політичною доцільністю, — угорський прем’єр постійно прив’язує "Тису" та її лідера до України, тому змовчати Мадяр не міг. Однак він не лише підтримав ображеного Орбана, а й закликав керівництво Європейського Союзу "розірвати всі відносини з Україною, поки президент Зеленський не прояснить свої слова і не вибачиться перед усіма угорськими громадянами за свої висловлювання". Не схоже, що ця людина в разі отримання крісла голови уряду Угорщини буде нашим другом.Яка ж тема найбільше зараз хвилює Мадяра? Інформація про російських політтехнологів, які працюють на його опонента. За антиукраїнською істерією та історією з інкасаторами відчувається рука Кремля. Лідер "Тиси" вимагає скликати Комітет національної безпеки та поінформувати про втручання Москви в угорські вибори та пояснити, чому досі не вжито заходів для припинення такого втручання. Однак і тут є нюанс: він закликав Росію не втручатися в угорські вибори і пообіцяв… збалансовані відносини з нею.Чому українцям не варто будувати ілюзії щодо дружби з Угорщиною без ОрбанаБагатьом здається, що після поразки "Фідес" новий прем’єр-міністр Угорщини відновить добросусідські відносини з Україною й часи Орбана згадуватимуться як страшний сон. Але варто бути реалістами й не очікувати дива. Мадяр робив кар’єру у партії "Фідес" та в уряді. До 2024 року його все влаштовувало, а антиурядову діяльність він розпочав після відставки ексдружини Юдіт Варги з посади міністра юстиції. У той час гримів скандал через помилування тодішньою президенткою Каталін Новак засудженого за педофілію. Помилування підписувала Варга. Мадяр почав роздавати інтерв’ю з викриттями корупції у владі, що швидко зробило його популярним.Це до того, що може існувати справжній Мадяр, який робив політичну кар’єру поряд із Орбаном, й опозиційна маска цього політика. Тут не зайвим буде нагадати, що спочатку він виправдовував російську агресію проти України тим, що нашу країну запрошували в НАТО, але коли вловив, що така думка — непопулярна, одразу змінив її на протилежну. Засудив російське вторгнення і навіть приїздив до Києва у липні 2024 року, як раз коли російські терористи вдарили по "Охматдиту".У передвиборчій програмі "Тиси" є пункти, які не надто тішать: її уряд не прийме бюджет ЄС на 2027 рік у його нинішньому вигляді, не схвалить міграційний пакт, а також не підтримає прискорений вступ України до Євросоюзу.Та навіть коли уявити, що лідер опозиції — не дволикий політик і в кріслі прем’єра відновлюватиме добросусідські відносини з Україною, потрібно розуміти, що Орбан нікуди з угорської політики не подінеться. Ті цифри, які зараз дають соціологи, підтверджують, що "Фідес" матиме дуже потужне представництво в опозиції. Вона гойдатиме крісло під новим прем’єром, щоб спровокувати дочасні вибори у 2027 році та повернутися до влади.Існує ще один ризик: у виборах, окрім партій-лідерів, беруть участь і менші партії — переважно консерватори або ультраправі, такі як Mi Hazánk ("Наша батьківщина"). Їй опитування дають необхідні для потрапляння в парламент 5%. Кілька лівих і ліволіберальних партій відмовилися від участі у виборах на користь "Тиси", аби спільно здолати режим Орбана. Але виборча система в Угорщині така, що незначна перевага у процентах голосів може дати значну кількість місць у парламенті. Чим більше учасників перегонів, які "відкушуватимуть" голоси у "Тиси", тим менше місць та може отримати. Для успішної роботи уряду із законодавцями доведеться домовлятися з кимось із міноритаріїв, а домовлятися не буде з ким, що послабить уряд Мадяра на радість Орбану.Отже, перемога опозиційної партії на виборах в Угорщині — гарний сценарій для України. З Мадяром принаймні можна про щось говорити. Але нашій дипломатії вже зараз варто готувати пропозиції про спільні проєкти з Будапештом, щоб ймовірний новий прем’єр-міністр відчув потребу в дружбі з Україною і не перетворився на "Орбана на мінімалках"..

Цього тижня мав відбутися черговий етап переговорів між американською, українською та російською делегаціями, але їх скасували. Президент Володимир Зеленський розповів, що відтермінування тристоронньої зустрічі та можливу зміну місця її проведення ініціювала Україна. Коли є шанс на відновлення переговорного процесу і в якому форматі?"Зараз у світі ще одна війна на Близькому Сході. Ми говорили з американською стороною — тому що саме вони є стороною, яка запрошує Україну і Росію на зустріч, — про можливу зміну місця проведення і відтермінування зустрічі на деякий час через війну на Близькому Сході", — заявив Зеленський.Перенесення переговорів — правильний крок. Розмова за столом має вестися про війну у нас, а не в Ірані, а росіяни могли використати зустріч для просування власної позиції стосовно подій на Близькому Сході.Коли ж можливе поновлення переговорного процесу, адже військова операція США та Ізраїлю проти Ірану явно затягується, її географія масштабується? Прикладом чого став удар іранських дронів по аеропорту азербайджанської Нахічевані."Дух Анкориджа вивітрюється". Чи вийде Росія з переговорівПро ймовірність виходу росіян із переговорів першою повідомила агенція Bloomberg. За її джерелами, у Москві досягнення мирної угоди прямо пов’язують із територіальними поступками України по Донбасу. Ця новина з’явилася 28 лютого, але готувалася точно до початку війни в Ірані, яка сплутала карти всім.Учора ж глава МЗС країни-терористки Сергій Лавров узявся розповідати, про гарну атмосферу під час зустрічі Путіна з Трампом на Алясці, але "дух Анкориджа вивітрюється". Далі він накинувся зі звинуваченнями на США та їхніх союзників в Європі за посилення санкцій, продаж зброї для України та передачу їй розвідданих. Це заявка на вихід із переговорного процесу? Радше навпаки, бажання його якнайшвидше відновити, запропонувавши американцям вплинути на іранський режим в обмін на посилення тиску на Україну. Не виключено, Путін не публічно зробив американцям такі пропозиції.Негативним сигналом щодо такого сценарію стала заява Трампа в інтерв’ю Politico. Глава Білого дому знову звинуватив у небажанні миру Володимира Зеленського."Зеленський повинен взятися за справу й укласти угоду. Я думаю, що Путін готовий її укласти. Неможливо уявити, що саме він (Зеленський) є перешкодою. У вас немає козирів. А тепер у нього їх ще менше", — зазначив американський президент.Якщо проаналізувати періоди, коли він звинувачував Зеленського у небажанні миру, можна простежити цікаву тенденцію. Вперше — коли у січні торік почалися прямі американсько-російські переговори — апогеєм став скандал в Овальному кабінеті 28 лютого 2025-го. Фраза про "відсутність козирів" з’явилася саме тоді. На думку аналітиків, під час контактів росіяни через Кирила Дмитрієва передали Трампу та його оточенню дуже ласі пропозиції, зокрема, щодо спільних проєктів в Арктиці. Наступний етап посиленого тиску з Білого дому на Зеленського був після зустрічі Трампа з Путіним на Алясці у серпні. "Дух Анкориджа" — обіцянка американського президента Путіну дотиснути Україну до територіальних поступок та задоволення низки інших забаганок Кремля, як-то офіційний статус російської мови, припинення ліквідації РПЦ в Україні тощо. А Росія в обмін піде на вигідні їй поступки. Це все ми бачили у сумнозвісному "мирному плані з 28 пунктів".Торік восени шалений тиск Трампа провалився, значною мірою завдяки єдності наших європейських партнерів. А оскільки угоди, яка влаштовує Кремль, нема, то "зависли" й ласі пропозиції росіян.Ініціатива Мерца. Чи готовий Трамп переглянути підхід до перемовинОкрім чіткої позиції України, дружбі Трампа з Путіним заважає Європа. Серед ключових вимог Москви щодо припинення війни — скасування санкцій. А тут контрольний пакет не у США, а в Європи. 19 санкційних хвиль від початку повномасштабного вторгнення (20-ту заблокував Віктор Орбан), заморожені російські мільярди, відмова від російського газу — це та інше Путін волів би скасувати. Але без згоди Євросоюзу Трамп не може нічого зробити. Ба більше, без "мирної угоди", на яку погодиться Київ, він не може скасувати й американські санкції, запроваджені рішенням Конгресу при Джо Байдену.У контексті позиції Європи дуже важливою є човникова дипломатія канцлера Фрідріха Мерца. За кілька днів до початку американсько-ізраїльської військової операції проти Ірану він відвідав Пекін, де зустрівся з Сі Цзіньпіном. Говорив і про Україну. Експерти по-різному оцінювали результат переговорів, але всі підмітили цікаве висловлювання Сі: у переговорному процесі щодо припинення війни в Україні "рівну участь" мають брати всі сторони. Хтось витлумачив це як дипломатичний натяк на можливість приєднання Китаю до переговорів, хтось — як підтримку Китаєм рівноправної участі Євросоюзу у переговорному процесі, а не лише США. Після вояжу до КНР Мерц полетів до Штатів, де говорив про Україну вже з Трампом. Очевидно, донісши тому бачення Сі Цзіньпіна.За океаном Мерц висловився за розширення переговорів між Сполученими Штатами, Україною та Росією за участю європейців."Без ЄС та наших близьких партнерів — сюди я явно включаю й Велику Британію, — без нас це не вийде… Ми не готові прийняти угоду, укладену за нашою спиною. Тільки коли Вашингтон поновить тиск на Росію, Путін буде готовий піти на поступки", — заявив канцлер.Він також висловив Трампу думку, що Росія затягує час. Той відповів: припинення війни у списку його пріоритетів "дуже високо". Зауважимо: візит Мерца відбувся на тлі війни в Ірані, тому мав ще й інший важливий компонент — прозондувати, чи не планує Трамп вийти з переговорів.Не планує, та після заяви в інтерв’ю Politico американський президент знову поставив перед українцями та європейцями складне запитання: на чиєму ж він боці. Трамп буде категорично проти залучення до переговорів Китаю, бо інакше покаже слабкість, але поки від нього не почули й готовності пристати на ініціативу Мерца, зробивши ЄС рівним партнером. З огляду на це потрібно розуміти два моменти.Перший: в Європі бачать шлях до завершення війни не так, як вигідно американській адміністрації. Росію потрібно доводити до економічного краху, що займе ще рік-півтора, і тоді вона піде на реальні переговори. У Білому домі навпаки — кидають Путіну рятівне коло, аби швидше отримати результат, і байдуже, яким він буде для нас. Тому коли Трамп каже про відсутність "козирів", існує ризик паузи у продажі зброї Європі для України. Під тим соусом, що зброя потрібна самим для перемоги над ІраномДругий момент: хоча розмови у форматі США — Україна — Росія себе майже вичерпали, відмовлятися від цього майданчика у жодному разі не можна, поки Трамп від нього політично залежний. На нього тисне громадська думка в США, яка на нашому боці, а також кампанія з проміжних виборів до Конгресу у листопаді, які республіканці ризикують з тріском програти, якщо їхній президент не виконає обіцянок, серед яких і припинення війни в Україні. Тому навіть якщо Трамп уткне щось на кшталт зупинки продажу зброї для України, не варто панікувати, таке було вже не раз. Минулого року — разів зо три. Вперше — рівно рік тому, що стало результатом згаданої сварки в Овальному кабінеті. Вдруге — на початку липня, коли американці зупинили постачання ракет PAC3-Patriot, 155-мм артилерійських снарядів, боєприпасів GMLRS, зенітних ракет Stinger, ракет AIM-7 та Hellfire. Втретє — у листопаді під час шатдауну. Паузи тривали недовго, і від них Трамп не отримав жодного іміджевого зиску, а от критики — вистачало.  .

Американці домінують у повітрі, але не на суші й лише частково — на морі, оскільки блокада Ормузької протоки триває. Іранська влада, своєю чергою, намагається розширити географію конфлікту, використовуючи це для тиску на світ, шокований стрибком цін на нафту і газ. Як розвиватимуться події далі?"Ми не починали цю війну, але ми її закінчуємо"Цей відомий вислів російського диктатора Путіна майже слово в слово повторив міністр війни США Піт Гегсет. Процитуємо за CNN: "Ми не розпочинали цю війну, але за президента Трампа ми її завершуємо". Також насторожує ще одна фраза цього посадовця:"Це не так звана війна за зміну режиму, але режим точно змінився, і світ від цього став кращим".Ця заява повністю суперечить раніше сказаному президентом Трампом. Він наполягав на зміні режиму в Ірані, закликав військових узяти владу у свої руки, а мирних жителів — готуватися до протестів.Загибель аятоли Алі Хаменеї, кількох його родичів, радників та окремих посадовців жодним чином не змінила суті керівного режиму в Тегерані й точно не зробила його кращим.Просто замість вбитого аятоли країною править трійка — тимчасовий верховний лідер аятола Аліреза Арафі, президент Месуд Пезешкіан та головний суддя Голам-Хоссейн Мохсені-Еджей.Армія та найбільш бойовий її підрозділ "Корпус вартових іранської революції" (КВІР) залишаються вірними іранській владі. Тому сподівання американців на заколот військових для зміни режиму — провалилися.Та не лише Гегсет повторює путінські наративи про війну, а й біг-бос у Білому домі."Ми ще навіть не почали сильно їх бити. Велика хвиля ще навіть не настала. Велика хвиля настане незабаром", — цитує Трампа CNN.7 липня 2022 року, коли російські війська вже втекли з Київщини і їх вибивали з Чернігівщини, Путін заявив таке:"Сьогодні ми чуємо, що нас хочуть перемогти на полі бою. Що тут скажеш, нехай спробують… Але всі повинні знати, що ми чогось серйозно поки що не починали".Понад чотири роки повномасштабного вторгнення, сотні тисяч убитих та ще більше поранених, падіння російської економіки, яка тримається лише на військових замовленнях та на підтримці країн, які продовжують купляти російську нафту — ось наслідок війни Путіна. На відміну від морально мертвого російського суспільства, американське не терпітиме затяжної військової авантюри Трампа в Ірані."Ми розбиваємо їх (Іран) вщент. Я думаю, що все йде дуже добре. Це дуже потужно. У нас найкращі військові у світі, і ми використовуємо їх… Я завжди думав, що вони (бойові дії) триватимуть чотири тижні. І ми трохи випереджаємо графік", — нахваляється Трамп.Міць американської зброї безсумнівно більша за іранську, проте військові аналітики поки не бачать, як ця міць вплинула на іранський режим. Гірше того для Трампа, вже є загиблі американські солдати, а історія з трьома літаками F-15, збитими в Кувейті "дружнім вогнем" — дуже погані новини для американського суспільства.За повідомленням Reuters, серед високопосадовців США наростає скепсис щодо зміни іранського режиму внаслідок військової операції. На тлі цього скептицизму заяви Трампа про наявність у нього трьох кандидатів на пост лідера Ірану виглядають якимись фантазіями. Він каже, що "ідеальним" був би сценарій Венесуели, де, нагадаємо, після викрадення і вивезення до США диктатора Ніколаса Мадуро влада перейшла до його соратниці, віцепрезидентки Делсі Родрігес. У цій країні не відбуваються демократичні реформи, просто Родрігес погодилася на контроль Штатів за експортом венесуельської нафти в обмін на подальше перебування при владі. Це не те, чого хоче народ Венесуели.Ключовий проміжний підсумок перших трьох діб війни в Ірані — ставлення виборців до цієї події. Лише 27% американців схвалюють операцію своєї держави проти Тегерана. І це ще Трамп "не починав", себто, кількість загиблих солдатів США небагато. Натомість 43% американців не схвалюють удари по Ірану, 29% не визначилися. У партійному розрізі — 55% республіканців підтримали дії Трампа, 32% не визначилися з відповіддю, 13% — не схвалюють. Серед демократів проти військової операції Сполучених Штатів в Ірані 74%, 19% утрималися від відповіді, 7% — за. Показник несхвалення в разі затягування війни зростатиме. Але вже на старті кампанії цифри для Трампа невтішні.Хороші й погані сценарії війни в ІраніОдразу зауважимо, що протягом перших трьох днів конфлікт охопив країни Перської затоки, у війну вступив Ліван, іранські ракети летіли у бік Кіпру, де перебувають британські військові бази. З кожним днем географія війни розширюється. Трамп каже: атаки іранців по арабських країнах регіону були для нього несподіванкою.Не потрібно бути великим стратегом, щоб прорахувати, що іранські ракети та "шахеди" долітають до американських військових баз у Катарі, Бахрейні, Кувейті, що вони здатні дістатися до ОАЕ та Саудівської Аравії. Чому Пентагон на чолі з Гегсетом цього не прорахував, загадка. Також зрозуміло, навіщо іранці атакують арабські країни регіону.По-перше, ці країни є союзниками США та підтримують дипломатичні відносини з Ізраїлем.По-друге, внаслідок атак вони зазнають значних економічних збитків, що в перспективі призведе до невдоволення місцевого населення.По-третє, закриття Іраном Ормузької протоки, атака на кілька танкерів, а також дроновий удар по найбільшому нафтопереробному заводу Саудівської Аравії Ras Tanura — тиск на США і світ невизначеністю щодо подальшого постачання нафти, газу й цін на них. З перекриттям протоки, через яку проходить близько 40% світового експорту нафти, ситуація дивна. Про її блокування заявив КВІР, проте офіційний Тегеран спочатку запевняв, що проходу танкерів не заважатиме. Це нагадує гру у доброго і злого поліцейського, мовляв, ми не хочемо, щоб інші страждали через дії американців. Але нафтотрейдери більше повірили злому поліцейському, в якого є ракети й дрони, тож заходити в протоку танкери не поспішають. На тлі ситуації в регіоні зупинили роботу підприємства з виробництва скрапленого газу в Катарі, закрилися нафтові й газові об’єкти в кількох країнах. Чим користуються спекулянти, які накручують ціни на нафту та скраплений газ. Серйозних фінансових збитків вже зазнали американські союзники Японія, Південна Корея, дуже залежні від вуглеводнів Перської затоки, а також Європа, яка отримує скраплений газ із Катару. Єврокомісія заспокоює: дефіциту газу нема. Стрибок цін на ринку пояснюють політичними мотивами. Тобто, стан на енергетичному ринку нині можна описати словосполученням "контрольований шок".З одного боку хочеться вірити у швидкий фінал військової операції США, тим більше після атак іранців на країни регіону під американські стяги зголошується ставати більше країн, з іншого — поки незрозумілий формат фіналу. Стратегія Трампа "в’яжемося у бійку, а там побачимо" працює так собі. Вчора він не виключив наземної операції в Ірані, яку багато військових аналітиків вважають завідома програшною для США. Паралельно глава Білого дому запропонував переговори з "новою" владою в Тегерані, але іранці, відчувши здатність маніпулювати ескалацією повітряними атаками на сусідів — союзників Штатів та цінами на нафту й газ сідати за стіл перемовин не поспішають. Аналітики майже одностайні в думці, що від затягування конфлікту страждатиме майже весь світ, однак є й ті, хто у виграші. Насамперед Росія та Китай. Перша — через зростання цін на нафту. Також Путін тепер може тицяти пальцем у Трампа, мовляв, напад на Україну у 2022 році не відрізняється від нападу американців на Іран. А ще чуємо з Європи хор проросійських (і за збігом обставин протрампістсьских) ультраправих, які вимагають скасувати заборону на імпорт російського газу. Своєю чергою, Китай хоч і зазнає збитків внаслідок зупинки нафтових танкерів, але вони незначні. Пекін має запаси раніше закупленої нафти, крім того, він наростить постачання з Росії. І так само, як вона, отримав нагоду тицяти пальцем у Трампа, зазіхаючи на Тайвань. Тож який зі сценаріїв — швидка перемога американців чи затяжна війна з розростанням на увесь світ — виглядає найбільш реалістичним? Ні перший, ні другий. Видається, йдеться про варіант переговорів, для яких шукають компромісну тему. Як американцям, так й іранській владі тривала війна не потрібна, адже наявні у неї ракети та дрони не безмежні. Тому конфлікт стане на паузу, коли сторони знайдуть, де зійтися посередині. Наприклад, Тегеран вкотре погодиться зупинити програму збагачення урану, а Трамп оголосить це своєю перемогою..

У останній декаді лютого в Україні відновився футбольний чемпіонат Прем’єр-ліги. Сезон цей, як ми уже писали, відзначається цікавою і незвичною інтригою, сенсаційним зимовим чемпіоном — словом, є про що поговорити й на що подивитися.Але так сталося, що головними героями першого лютневого туру УПЛ стали не команди, не гравці чи тренери, а стадіони. Причому не один — і зовсім по-різному. Про що ми зараз і поговоримо.Рівненський рекордПерший "герой" увійшов в історію українського футболу вимушено і з очевидним знаком "плюс". Це рівненський стадіон "Авангард". Річ у тім, що, крім місцевого клубу "Верес", на "Авангарді" вимушено зіграли матчі 17-го туру одразу два новачки Прем’єр-ліги.Першим став кам’янець-подільський "Епіцентр", який починав сезон у Тернополі. Наприкінці 2025 року подоляни переїхали на арену "Лівий берег", що одразу за околицею столиці. А 2026-й почали у Рівному.Слідом за "Епіцентром" "Авангард" обрав ФК "Кудрівка" з однойменного села Чернігівської області. Цей клуб, на відміну від "Епіцентра", не має навіть теоретичних шансів зіграти удома — якщо в Кам’янці-Подільському є стадіон, який просто треба відремонтувати (що начебто і роблять, але не факт, що дороблять до кінця чемпіонату), то у Кудрівці жодної арени для професійного футболу взагалі немає, що вже казати про рівень і вимоги УПЛ.Зазначимо, що в історії українського еліт-дивізіону тільки один стадіон двічі (поспіль), на початку сезону-2022/23, приймав футбольні матчі у такому щільному режимі — три матчі за кілька днів. Це була головна арена країни, національний спортивний комплекс "Олімпійський", який зараз не використовується з практично-безпекових міркувань. (Простіше кажучи — запустити велику кількість глядачів неможливо через можливість повітряної тривоги, а платити за оренду такої великої арени для кількох тисяч уболівальників недоцільно.)І от — Рівне. М’яко кажучи, не найсучасніший (хоч і один із найновіших) стадіон України приймав матчі протягом чотирьох днів — п’ятниця, субота, понеділок. І, попри усі ці умови, поле "Авангарду" завиграшки витримало таке рекордне навантаження. Насправді, звісно, не завиграшки, а через системну зимову роботу зі збереження й обігріву газону, за що рівнянам можна і треба поаплодувати."Динамо" уже не теТа і не тільки їм. Фактично у турі лише дві арени продемонстрували або погану підготовку, або взагалі її відсутність. Про них і поговоримо далі, бо, крім самого факту непідготовленості, важливим є те, що це за стадіони.Річ у тім, що на межі століть в Україні справді якісні футбольні поля були лише на трьох стадіонах. Два із трьох стадіонів, звісна річ, розташовувалися в Києві. Крім НСК "Олімпійського", це була клубна арена головної української команди 90-х, "Динамо" (тоді ще не на честь Лобановського, бо легендарний тренер був живий і якраз керував динамівським колективом).Але зараз саме поле на стадіоні імені Валерія Лобановського було найгіршим з усіх, на яких відбулися матчі туру. Керівництво ФК постфактум, звісна річ, почало пояснювати, як багато грошей було витрачено на роботу з газоном, але факт залишається фактом — колись чудовий, практично ідеальний газон зараз є одним із найгірших у Прем’єр-лізі.Мороз на КропивниччиніТа ситуація у Києві виявилася не найгіршою у першому футбольному турі України-2026. Бо у Олександрії, на стадіоні "Ніка", матч між місцевою "Олександрією" та гостями з Києва ("Оболонь") взагалі не відбувся.Причина банальна і, говорімо відверто, ганебна для власників. Поле замерзло так, що проводити на ньому футбольний матч було небезпечно — це все одно, що грати на бетоні чи асфальті, ризик травм для гравців моментально виростав у багато разів.Іронія долі в тому, що третім, єдиним не київським стадіоном кінця 90-х із найкращим в Україні полем — була саме "Ніка". У Олександрії навіть проводила свої матчі молодіжна збірна України. А зараз друге місто Кіровоградської області разом із Києвом ніби повернули нас у ті часи, коли говорили про "весняний" і навіть "зимовий" футбол — таким евфемістичним терміном називаючи матчі на відверто поганих газонах. Від чого ми за останні десятиліття уже встигли й відвикнути.Ба більше, інцидент не завершився скасуванням проведення матчу. Як заявив згодом київський клуб, господарі у всьому вирішили зробити винними гостей, які, мовляв, відмовилися грати на нормальному газоні, а у підсумку, зазначили в "Оболоні", виконавчий директор Дмитро Кітаєв спровокував місцевих фанатів, і ті напали на автобус із футболістами. Обійшлося без травм, але не без неприємностей і матеріальних збитків.Історія з непідготовленими газонами, між тим, продовжилася і після 17-го туру. "Полтава", яка грає свої домашні матчі не в рідному місті (там на стадіоні імені Бутовського господарює першолігова "Ворскла"), а у Кропивницькому — заявила, що матч 18-го туру проти "Кудрівки" перенесуть. Куди точно — поки невідомо, але що перенесуть — це факт. Бо газон кропивницького стадіону "Зірка", як і поле на "Ніці", промерзло, і відігріти до матчу його не встигнуть.Практично уся ця історія, до речі, пов’язана із торішніми новачками Прем’єр-ліги, які не мають своїх стадіонів. Але про цю окрему і велику тему ми поговоримо під завершення чемпіонату, коли стане зрозуміло, хто із четвірки залишиться в еліті — і де той (ті) щасливчик(-и) гратиме(-уть) у сезоні-2026/27..

Угорський та словацький прем’єри Віктор Орбан і Роберт Фіцо зажадали створення слідчої комісії для вивчення стану трубопроводу "Дружба". Минулого тижня Володимир Зеленський поговорив із Фіцо. Але не факт, що дует шантажистів після цього розвалиться.TrueUA писав про причини останніх нападок Орбана та його словацького товариша Фіцо на Україну, — вони добиваються відновлення постачання російської нафти нафтогоном "Дружба", який перебуває на ремонті після пошкодження, завданого росіянами 27 січня. Офіційний Будапешт звернувся із запитом до Загреба щодо поставок російської нафти нафтопроводом Adria, але отримав відповідь, яка його не влаштовує, — хорвати відмовилися гнати саме російську нафту. Після цього Орбан знову взявся тиснути на Київ та на Євросоюзу, вимагаючи відновити постачання "Дружбою".Заблоковані українські гроші. Як Орбан рятує заробітки Росії на нафті  Протягом останніх днів відбулася низка важливих подій, на які варто звернути увагу. Перша: Орбан заблокував 90 мільярдів євро кредиту для України. З його погляду, зупинка транзиту російської нафти є "неспровокованим актом ворожості, що підриває енергетичну безпеку Угорщини". Він наполягає: Україна відмовляється відновити транзит з політичних міркувань. Важливо, що угорський прем’єр заблокував кредит саме на четверту річницю повномасштабного вторгнення, і це не збіг.Друга подія: у ніч із 22 на 23 лютого в Альмєтьєвську, що у Татарстані, стався вибух на ключовій нафтоперекачувальній станції Капєйкіно, яка обслуговує нафтопровід "Дружба". Туди прилетів "добрий дрон". Офіційний Будапешт жодним словом не згадує про цей вибух, який поставив під сумнів можливість найближчим часом перекачувати нафту "Дружбою", але продовжує висувати вимоги Україні та Євросоюзу, придумувати якісь слідчі комісії, які шпигуватимуть за нашим трубопроводом.Третя подія: 25 лютого Орбан розпорядився "посилити захист критично важливої ​​енергетичної інфраструктури."Це означає, що ми розгорнемо війська та обладнання, необхідні для відбиття атак поблизу ключових енергетичних об'єктів", — заявив він, вирішивши у такий у такий спосіб протидіяти… "українській загрозі", вигаданій ним самим.Згідно з Конституцією Угорщини, головнокомандувачем збройних сил є президент країни, а не прем’єр-міністр. Президентом є Тамаш Шуйок. Коли перед країною постає виклик, який потребує застосування армії, парламент створює раду оборони, в якій головує президент, а глава уряду лише входить до складу цього колегіального органу.Тобто Орбан не має права одноосібно видавати накази про розгортання військ, а якщо він такий наказ видасть, військові мають повне право його не виконувати. Крім того, будь-які дії збройних сил країн-членів НАТО узгоджуються з керівництвом Альянсу, особливо коли йдеться про прикордоння. Орбан із генсеком НАТО Марком Рютте нічого не узгоджував. Звідси напрошується простий висновок: ніякого розгортання армії не буде, єдине, що може зробити Орбан — заради телекартинки посилити поліцейські пости.Четверта подія: Орбан написав листа Володимиру Зеленському, в якому закликав змінити "антиугорську політику", вона, судячи зі змісту листа, полягає у зупинці нафтопроводу "Дружба". При цьому, нагадаємо, він вперто відмовляється змінювати маршрут постачання нафти на хорватський, йому конче потрібна саме російська нафта.Розрив рейтингів у 20 пунктів. Як до Орбана прилетів бумерангП’ята подія заслуговує окремого аналізу. Днями оприлюднили результати соцопитування компанії Median, згідно з яким серед усього населення, яке має право голосу, опозиційна партія "Тиса" Петера Мадяра випереджає правлячу "Фідес" на 11 процентних пунктів. Водночас серед виборців, які точно підуть на дільниці, перевага опозиції зростає до 20 пунктів. У "Тиси" 55%, у "Фідес" — 35%. Орбан уже не може зупинити кампанію, вибудувану на українофобії та критиці європейських інституцій, тому підвищує градус, ідучи на радикальне протистояння й провокуючи на різку відповідь.Втім, у жорсткого підходу України до Орбана є критики, які вважають, що образ українців як ворогів діє на чималу частину угорських виборців. Тому Київ має проявити гнучкість, щоб позбавити "Фідес" козирів. Чи мають рацію ці експерти?Лідер "Тиси" Мадяр каже: квітневі вибори до парламенту будуть референдумом "або Європа, або диктатори". "Питання в тому, чи продовжить Угорщина ці 16 років занепаду, чи ми вирушимо до Європи та розвитку, приєднавшись до поляків, словенців, чехів та країн Балтії", - заявив він. Звучить гарно, проте не слід забувати, що кампанія триває і політтехнологи Орбана вдаються до брудних технологій. Нещодавно на партійній сторінці "Фідес" у Facebook розмістили ролик, створений за допомогою ШІ, з кадрами розстрілу полонених солдатів і звинуваченнями на адресу Брюсселю та опозиції у "втягуванні угорців у війну". Мадяр назвав це відео "огидним та обурливим".Проте, пише Reuters, опитування 21 Research Centre показало результати орбанівських маніпуляцій: 23% виборців вважають, що в разі перемоги "Тиса" втягне Угорщину у війну в Україні, серед прихильників "Фідес" "так" відповіли 57%. Шокуючі цифри, які, втім, свідчать, що попри значне відставання від "Тиси" партія Орбана, аби наздогнати лідера, може вдатися до будь-чого, навіть до імітації замаху на прем’єра чи оголошення надзвичайного стану. Він чудово розуміє ціну втрати влади після 16 років правління.За скільки продається "Дружба"З того, як чинить Орбан, можна припустити, що його стратегія — примусити Україну та ЄС додати йому хоча б кілька пунктів до рейтингу. Якщо роботу "Дружби" продовжать, він назве це своєю перемогою. Коли ж ні, цинічний прем’єр Угорщини хоче, аби Євросоюз купив у нього згоду відмовитися від постачання російської нафти. І купив дорого. Український президент під час телефонної розмови запросив словацького прем’єра до України. Ймовірно, це стало кроком для зниження напруги у відносинах між країнами. На відміну від Орбана, Фіцо і раніше проявляв гнучкість, зокрема, він підтримує членство нашої держави в Євросоюзі. А поки в Києві намагаються розколоти дует Орбана і Фіцо, в Брюсселі шукають, як зламати вето на кредит для України.Видання Politico аналізує варіанти обходу блоку Орбана, вони — небездоганні, але лідери Євросоюзу готові спробувати. Серед таких — залучення до контактів генсека НАТО Марка Рютте, з яким в Орбана непогані стосунки, використання юридичного шляху, який забороняє країнам-членам блокувати рішення інших країн-членів, якщо вони не беруть участі у механізмах "посиленої співпраці" (стаття 327 Договорів ЄС), або ж кредит для Угорщини на 16 млрд євро в межах інструменту SAFE (програма переозброєння ЄС). Напевно, третій варіант і стане ціною відмови Орбана від "Дружби" та блокування 90 млрд євро для України. Та це глобально не вирішує ключову проблему з цим політиком, — наступного разу він знову щось заблокує і шантажуватиме, доки не отримає свого.Всі дуже сподіваються на поразку його партії, до цього все йде, але все ж у Євросоюзу обов’язково має бути план "Б" у вигляді глибокої реформи процедур ухвалення рішень. Інакше на місце Орбана прийде його аналог, тільки в іншій країні, і далі розвалюватиме ЄС із середини..

24 лютого 2022 року стало трагічною датою для всіх українців. TrueUA вирішив нагадати, скільки було спроб закінчити війну за столом переговорів і чому нинішня спроба також далека від реального миру.Від зустрічі на кордоні з Білоруссю до Стамбула. Як Росія нав’язувала свій форматЦього тижня виповнюється чотири роки не тільки з дня повномасштабного вторгнення росіян в Україну, а й із першого контакту українських та російських уповноважених осіб після початку війни. Сталося це 28 лютого на українсько-білоруському кордоні. Українську групу перемовників представляв глава фракції "Слуга народу" Давид Арахамія, російську — помічник Путіна Володимир Мединський. Обоє досі беруть участь у переговорному процесі. Тоді росіяни викотили ультиматум, який лишався незмінним в основних положеннях протягом подальших спроб дипломатії.Наступні переговори відбувалися 3 і 7 березня. Росіяни на чолі з Мединським підвищували градус ультиматумів. На той момент в окупації перебувала північ Київщини, значна частина Чернігівщини, Харківщини, росіяни просувалися на Півдні, на Донеччині й Луганщині. Зрештою серія попередніх контактів підвела до переговорів у Стамбулі, які стартували 29 березня."Стамбульський формат" був першим, де Україна і Росія за посередництва Туреччини обмінялися позиціями. Українська делегація в Стамбулі нічого не підписувала, але Путін використав цей переговорний трек для нав’язування думки про буцімто якийсь меморандум, на який погодилася Україна. Пізніше глава МЗС РФ Сергій Лавров поширював фейк про готовність української влади підписати угоду на основі стамбульських перемовин. Це була маніпуляція з метою перекладання на Україну провини за продовження бойових дій. Такий самий фінт росіяни застосують щодо Трампа після серпневої зустрічі з Путіним на Алясці, коли казатимуть про "дух Анкориджа".Частина вимог Кремля з часів перших переговорів у Стамбулі перекочувала в усі інші спроби домовитися. Серед них так зване "усунення першопричин" війни, що передбачає відмову України від членства в НАТО, суттєве обмеження Збройних сил, визнання Криму російським, надання офіційного статусу російській мові, відмова від заборони РПЦ в Україні. До цього додавалися інші максималістські вимоги. Простіше кажучи, Москва вимагала капітуляції не лише від Києва, а й від США та інших членів НАТО, які на час березневих переговорів 2022 року здавалися розгубленими й неготовими йти на щось більше, аніж економічні санкції. Переговори у Стамбулі зупинилися після деокупації Київщини, коли світ побачив звірства росіян у Бучі, Ірпені та інших містах і селах столичного регіону. До переговорів у найбільшому місті Туреччини ще повернуться через три роки, за інших умов та за наполягання Трампа, але з незмінним порожнім результатом і таким самим порожнім очільником російської делегації Мединським. Його поява у переговорному треку стала ознакою пониження Кремлем зацікавленості у реальних підсумках дипломатії."Формула миру". Як Україна просувала свій мирний план і чому нічого не вийшлоНа саміті "Великої двадцятки" на Балі 15 листопада 2022 року президент Зеленський оприлюднив "Українську формулу миру" з 10 пунктів. Навколо цього документу протягом наступних двох років і тривала робота українських дипломатів. Водночас прямих політичних контактів між Києвом та Москвою не було. Свої послуги "голубів миру" пропонували лідери окремих держав, проте це був їхній піар, який не мав нічого спільного зі справжньою дипломатією. Можна, зокрема, пригадати човникову дипломатію африканських лідерів на чолі з президентом ПАР Сірілом Рамафосою. На першу річницю російського вторгнення в Україну свій "мирний план" із 12 пунктів оприлюднив Китай — союзник у війні проти України. За змістом це був абсолютно порожній набір декларацій, єдиний пункт, який заслуговував на увагу — перший, про повагу до суверенітету всіх країн та дотримання принципів Статуту ООН. У травні 2024 року Китай спільно з Бразилією запропонував спільний "мирний план" із шести пунктів, де про повагу до суверенітету вже не згадувалося.Справжнє нутро "миротворці" із Піднебесної проявили того ж року, коли ледь не зірвали засідання Глобального саміту миру у швейцарському Бюргенштоку, де обговорювалося українське бачення миру. Україна спільно з партнерами активно готувалася до цього заходу, запросили й китайську делегацію, проте в Пекіні відповіли відмовою, бо у Швейцарії не планувалася участь Росії та мав обговорюватися український мирний план, а не всі, яких на той час вже було шість чи сім. Гірше того, китайці відверто зривали цей захід — про що тоді заявив президент Зеленський. На офіційний Пекін орієнтується багато країн Глобального Півдня, відмова китайців їхати на важливий для України форум стала для них сигналом до саботажу.Глобальний саміт відбувся 15-16 червня 2024 року, під підсумковим комюніке спочатку підписалося 80 держав і чотири міжнародні організації, три з них підписи відкликали, натомість додалися нові, загалом документ підтримали 90 держав і шість організацій. З огляду на поведінку Китаю та гнівні заяви з Москви, результат — досить успішний.Проте він не отримав розвитку. Головна причина — передвиборча кампанія в США. Світ тоді взяв паузу в очікуванні, хто ж переможе. Тому дипломатична робота з організації другого засідання наштовхувалася на понижений інтерес до цього заходу. Тим більше Дональд Трамп під час кампанії робив гучні заяви, що завершить війну в Україні за 24 години, й в один чарівний дзвінок до Путіна багато хто хотів вірити. Інша справа, що протягом минулого року про Українську формулу миру вже не згадували. Очевидно, інтересу до неї не проявляли у Вашингтоні, проте, здається, Київ сам відмовився від цієї цікавої ініціативи, віддавши ситуацію в руки Трампа.Переговори імені Трампа. Куди вони заведутьТретій за часом переговорний трек — розтягнуті на цілий рік обіцяні 24 години. Сам Трамп каже: "Ми завершили вісім воєн, і я думаю, що дев'ята на підході. Вона виявилася найскладнішою, хоча я думав, це буде найлегша. Ніколи не знаєш, що буде просто, а що не так вже й просто".За рік, що минув, та за два місяці цього року українці та наші справжні друзі в Європі й США неодноразово переживали емоційні гойдалки через поведінку глави Білого дому. Чого тільки вартий "мирний план" із 28 пунктів, написаний у Москві й під яким підписалися американці, але потім включили задній хід.Якщо "стамбульський формат" — формула капітуляції, яку нав’язувала Росія, "Українська формула миру" та Глобальний саміт миру — наше бачення мирного процесу, то зараз не зовсім зрозуміло, який остаточний варіант обговорювався в Маямі, Абу-Дабі, в Женеві. Відомо про план із 20 пунктів, не всі подобаються українцям, але це хоча б якийсь предмет переговорів. Однак після кожної зустрічі виринають тривожні подробиці, як от просування американцями абсурдної ініціативи створення вільної економічної зони в Донецькій області. Іноді складається враження, що ці переговори потрібні лише для того, щоб утримати Трампа за столом перемовин й аби він не побіг брататися з Путіним заради 12 трильйонів доларів, якими Кремль підкупляє американську адміністрацію.Днями анонсували наступний етап переговорів, а Стів Віткофф взагалі обіцяє "хороші новини"."Ми з Джаредом (зятем Трампа Джаредом Кушнером, — ред.)  сподіваємося внести на обговорення обом сторонам кілька пропозицій, які зблизять їх протягом наступних 3 тижнів і, можливо, навіть призведуть до саміту між Зеленським і президентом Путіним", — заявив він.Про бажання зустрітися з Путіним казав і президент України. Причому не раз. З Москви відповідали — спочатку треба підготувати документи.Трамп поспішає, у нього фактично вже розпочалася передвиборча кампанія з проміжних виборів до Конгресу, від яких залежатиме його президентська посада, адже втрата республіканцями більшості хоча б в одній із палат неминуче призведе до початку процедури імпічменту. Це чудово розуміють в Москві, тому навмисно затягують час, сподіваючись, що глава Білого дому або сам зіскочить з переговорів і переключиться на внутрішню політику, або погодиться на двосторонні переговори США — Росія, або на те, що Україна, аби не лишитися без підтримки Штатів, піде на серйозні поступки.Тому щодо переговорного треку імені Трампа висновків поки немає. Він — нелогічний, непрозорий та незрозумілий переважній більшості нашого суспільства. Про що свідчать дані соцопитування Центру Разумкова: 32,7% опитаних вважає, що українська влада скоріше не успішно веде переговори зі США та РФ щодо мирної угоди, ще 17,4% обрали відповідь "не успішно". "Скоріше успішно "обрали 30,2%, успішно лише 2,9%.Чому ж переважає кількість тих, хто не бачить успіхів? Відповідь в інших цифрах цього ж опитування: українці — проти поступок Росії в ключових питаннях, а переговори саме про формат поступок. 83,9% опитаних вірять у перемогу України, майже 70% впевнені, що навіть в разі територіальних поступок країна-терористка продовжуватиме агресію..

Російсько-українська війна підійшла до межі, коли воювати агресору буде уже навіть не невигідно, а практично неможливо з фінансового та кадрового погляду24 лютого для України й українців назавжди залишиться найголовнішим днем у сучасній історії. Повномасштабне вторгнення змінило долю суспільства, кожного з її членів, де б він не перебував — на фронті, в тиловій частині, у прифронтовому місті, на Заході країни, в еміграції….Та щороку у цей день ми мусимо констатувати, що ситуація в Україні змінюється. Якщо тоді, в день вторгнення, велику частину українців охопила паніка, то уже за рік, 24 лютого 2023 року у вітчизняному суспільстві після успішних контрнаступальних дій на Харківщині та Херсонщині панував стриманий оптимізм, підживлений розмовами про майбутній великий контрнаступ. У наступні роки ситуація змінилася, Сили оборони України в основному оборонялися і відступали.З чим же ми підійшли до чергових, четвертих уже роковин повномасштабної війни? Які настрої панують в суспільстві, що відбувається на фронті й в тилу — і головне, чого чекати далі, у перспективі напівювілейних, п’ятих роковин?Російські втрати у м’ясному наступіДля початку відзначимо два важливі моменти. По-перше, Збройні сили України, якщо говорити глобально, продовжують відступати. Відступають дуже повільно, зовсім не так, як розраховують у ворожій столиці — чому свідченням є відсутність російського контролю навіть за усією територією Донецької області, що вже казати про Запорізьку. Саме тому, до речі, у Кремлі на тлі перемовин вимагають здати їм увесь Донбас без бою — бо з боєм вони цього зробити не можуть.Тобто можуть, але, як-то кажуть, все розбивається об ціну питання. І це другий важливий момент.  Точніше, це два окремі підмоменти, які тісно між собою пов’язані. Звучать вони наступним чином — "російські війська в останній час зазнають просто божевільних втрат" (за деякими даними українських військових, на частині ділянок фронту пропорції доходять до катастрофічних для агресора цифр 50:1) та "темпи поповнення ЗС РФ за гроші, на контракт, уже не можуть покрити втрати". Тобто внаслідок постійних і за великим рахунком безглуздих атак російська армія почала зменшуватися. Про це заявляв і новий міністр оборони України Михайло Федоров. За його словами, метою його відомства є збільшення знищених окупантів до 50 тисяч на місяць, що підштовхне агресора або до зупинки бойових дій — просто воювати не буде ким, або до загальної мобілізації, бо іншого способу поповнення армії, але це може обернутися серйозною соціальною кризою, аж до можливої (малоймовірної, але Кремль, судячи із заяв про блокування останнього вільного месенджера, Telegram, цього реально бояться — надивившись, скажімо, на Іран).Контрнаступ УкраїниКрім того, одним із моментів, який приніс Україні несподівану, хоч і очікувану перевагу принаймні на частині ділянок лінії фронту, стало відключення неофіційних терміналів Starlink (одночасно чи майже одночасно із верифікацією офіційних, тобто тих, які можна верифікувати українськими державними структурами).Внаслідок такого кроку компанії Ілона Маска російські війська принаймні на деякий час залишилися без нормального зв’язку. Це дозволило Збройним силам України здійснити кілька контратак, які обернулися не просто несподіваним, а відверто ганебним для агресора результатом. За п’ять днів ЗСУ звільнили більше території, ніж окупанти захопили за місяць.Звісно, тут можна сперечатися про точність цих даних, про методику підрахунку підконтрольних територій, але якщо говорити не про точні цифри, а про суть, то вона справді катастрофічна для керівництва Російської Федерації. І річ тут не тільки й не стільки у виключно військовому питанні, бо уже очевидно, що російська армія за найзручніших для неї варіантів розвитку подій не дійде далі берегів Дніпра, тобто більша частина України все одно залишиться під контролем своєї влади, а не окупаційної, із відповідними наслідками. Річ у процесі, який розпочався на початку 2026 року.Фактор переговорівЙдеться про переговори, але не ті, в яких брав і подекуди ще бере (як у швейцарській їх частині) участь Мединський, потрібний Путіну тільки для затягування самих по собі переговорів і зриванні можливих домовленостей. На Близькому Сході пройшла серія зустрічей уже на зовсім іншому рівні — тому, про який можна говорити як про більш-менш реальний з погляду наближення до миру чи принаймні перемир’я.Перемир’я, яке уже потрібно і Росії теж. Бо початок 2026 року став справжньою катастрофою для російської економіки. Про "проблеми" почали говорити уже навіть провладні, прокремлівські пропагандисти, та навіть не говорити, а практично кричати. Звісна річ, Володимир Путін не бажає зупиняти війну, тому вона триває і триватиме далі принаймні ще якийсь час, але вартість її для бюджету країни-агресора стає усе дорожчою і дорожчою, наближаючись до позначки "непідйомна".Саме тому певні успіхи на фронті, реальні, показушні (як у випадку із псевдоокупацією Тернуватого на Запоріжжі, де мала місце звичайна спроба малої групи встановити прапор і використати це як демонстрацію успіху) чи взагалі вигадані (історія із Куп’янськом, який особисто Путін називав "звільненим", а насправді усе обернулося оточенням російських військ, а у Куп’янську-Вузловому, про який російські генерали теж заявляли, взагалі росіян ніхто не бачив) — потрібні Кремлю для того, аби тиснути на Україну руками Дональда Трампа чи Стіва Віткоффа.За що триває війнаТож боротьба на фронті зараз іде, на нашу думку, не стільки за території (вони Росії у такому обсязі й такому стані, як вона здобуває, не потрібні в принципі), не стільки за капітуляцію України (у військовому сенсі вона уже неможлива, погляньмо, наприклад, на ситуацію в Херсонській області, там і близько не стоїть питання повернення окупантів на правобережжя), скільки за створення переваги для переговорів, точніше, для блефу перед Трампом.І лютневі контрнаступальні дії на Запоріжжі зіграли проти Володимира Путіна. За великим рахунком, похвалитися йому нічим — хіба тими кількома десятками сіл, чи радше залишками сіл, захопленими незрозуміло навіщо. Тож війна хоч і триватиме — та очевидно, що вона уже зайшла в серйозний глухий кут. Так, зайшла для обох учасників конфлікту. Але поки за Україною стоїть Захід, який так чи інакше забезпечує і військові, і фінансові потреби (а наш бюджет також переживає далеко не найкращі часи, з об’єктивних і суб’єктивних причин) — за Росією уже фактично не стоїть навіть останній союзник, тіньовий танкерний флот.Тож далі, з кожним днем, грошей у Кремля буде все менше і менше. Причому тут маємо не арифметичну, а геометричну прогресію, тобто дефіцит бюджету буде зростати з прискоренням. Що означатиме одне — ціна війни для агресора у грудні 2026-го буде уже зовсім іншою, ніж у грудні 2025-го. Якщо він зможе провоювати до того часу..

Будапешт і Братислава зупинили постачання до України дизельного пального, а словацький уряд погрожує ще й зупинити надходження електроенергії. Чому Віктор Орбан і Роберт Фіцо пішли енергетичною війною проти Києва і що з цим робити?Як Орбан і з Фіцо змовилися шантажувати Україну Угорщина та Словаччина одночасно оголосили про припинення постачання дизельного пального до України. Знаний своєю українофобією міністр закордонних справ Угорщини Петер Сійярто звинуватив Україну у "політичному шантажі" та перебоях з постачанням нафти до його країни, заявивши, що наразі нібито є "всі технічні, фізичні та технологічні умови для відновлення" роботи нафтопроводу "Дружба". Нагадаємо: нафтопровід припинив роботу після російських ударів по ділянці в Бродах на Львівщині 27 січня.Своєю чергою, Роберт Фіцо пригрозив після зупинки постачання дизелю ще й зупинити постачання електроенергії українцям. За його словами, через "ігри України" Словаччина мусить переплачувати за російську нафту, яка йде нафтопроводом Adria. Фіцо послався на якісь "розвідувальні звіти", які свідчать, що пошкоджена ділянка нафтопроводу "Дружба" відремонтована. Це не єдина його брехня. У Братиславі, як і в Будапешті кажуть, що внаслідок зупинки постачання нафти з Росії нафтогоном "Дружба" вони зіткнулися з енергетичною кризою. Але тут же маніпулюють: мовляв, через Україну маємо проблеми, однак уряди їх вирішать. За словами Сійярто, стратегічних запасів нафти в Угорщині вистачить на 96 діб, крім того, російську сиру нафту транспортуватимуть морським шляхом через Хорватію.Тільки дві країни ЄС — Словаччина та Угорщина — отримують російську нафту нафтопроводом "Дружба". Після запровадження Дональдом Трампом санкцій проти "Роснефти" і "Лукойла" Віктор Орбан випросив відтермінування заборони для своєї країни на рік. Але ні минулого, ні цього року угорський уряд нічого не робив для диверсифікації постачання нафти. Замість домовлятися з Хорватією, у Будапешті розповідали казки про технічну складність транзиту. Насправді причини зовсім інші.Перша: нафта по трубопроводу "Дружба" дешевша.Друга: імпортуючи російську нафту, Орбан є опорою Кремля в Євросоюзі. Це типова політична корупція. Залишається сподіватися, що після поразки партії Fides на квітневих виборах нова угорська влада розслідує цю корупційну історію, від якої страждає міжнародний імідж Угорщини.Третя причина — прохолодні відносини між Загребом і Будапештом. Орбан та його партія багато років проводять ревізіоністську політику щодо Тріанонського договору, через що висловлюють територіальні претензії до сусідніх країн. Українцям це добре відомо, адже орбанівці регулярно зазіхають на Закарпаття. У травні 2022 року Орбан пояснював, чому не підтримує нафтові санкції проти Росії:"Ті, хто мають вихід до моря і порти, можуть доставляти туди нафту танкерами. Якби вони не відібрали їх у нас, у нас також був би порт на морі".До 1920 року хорватський порт Рієка належав Королівству Угорщина, то ж у Загребі висловлювання Орбана цілком справедливо розцінили як територіальні зазіхання та поставили його на місце. Це зараз Орбан із Фіцо побраталися в інтересах Путіна, а того ж 2022 року на кордоні Угорщини зі Словаччиною перший із них відкрив пам’ятник "Угорська Голгофа" з нагадуванням про Тріанонську угоду. На цьому пам’ятнику зображено карту колишніх угорських територій із частинами нинішніх Австрії, Словенії, Словаччини, Румунії, України та Хорватії. Тоді словацька влада обурилася недружнім вчинком сусіда. Правда, урядом керував не Фіцо.Тепер Орбан звернувся про допомогу до Загреба. Хорвати не відмовили, вони мають союзні зобов’язання в рамках Євросоюзу, проте вказали угорському діячеві, що він отримає не російську нафту. Міністр економіки Хорватії Анте Шушняр зазначив, що його країна діятиме в межах законодавства ЄС і санкційних правил."Барель, куплений у Росії, може здаватися дешевшим для окремих країн, але він допомагає фінансувати війну та атаки на український народ. Час припинити це воєнне збагачення", — наголосив він. Шушняр також нагадав політикам у Будапешті й Братиславі, що Хорватія підтримує Україну та з повагою ставиться до її щоденних втрат через російську агресію.Чому дизельний краник перекрили саме зараз. Чотири версіїПерша версія — в Угорщині триває передвиборча кампанія, під час якої Орбан робить Україну та інституції Євросоюзу головними ворогами угорців. TrueUA свого часу розповідав про маячню, якою орбаністи годують виборців. Відтоді їхня риторика стала ще божевільнішою. Тож заборона постачання дизелю після брехливих звинувачень на адресу України — це лише елемент передвиборчої кампанії. Орбан чудово знає, що до виборів запасів нафти у нього вистачить, так само знає, що Євросоюз, який він ненавидить, не залишить Угорщину без нафтових поставок, тому навмисно нагнітає українофобію.Друга версія — над урядом Фіцо нависла загроза відставки. На початку лютого словацька партія "Демократи" оголосила про завершення збору підписів за референдум про відставку уряду. Зібрали необхідні понад 350 тисяч підписів, далі слово за президентом і Конституційним судом, які мають дати старт референдуму. "Люди ситі по горло Робертом Фіцо, понад 70% громадян Словаччини вкрай незадоволені його урядом", — зазначив лідер "Демократів" Ярослав Надь. Під Фіцо "горить" крісло, тому він, подібно до Орбана, кинувся рятуватися за рахунок нападок на українців.Третя версія — після зупинки "Дружби" через російські удари сама ж Росія зазнає збитки, тому Кремль нацькував словацького й угорського прем’єрів на Україну, аби змусити швидко запустити нафтопровід. Ні в Будапешті, ні в Братиславі словом не обмовилися, хто ж зруйнував важливу частину трубопроводу в Бродах. На користь кремлівського сліду говорить і вимога Угорщини отримувати від Хорватії саме російську нафту. Можна припустити зв’язок між цією вимогою та підтримкою Москвою Орбана на квітневих виборах шляхом втручання в угорські вибори. Для Путіна це стратегічний актив в Європі. Четверта версія — американський слід. Рішення про припинення постачання дизеля до України з’явилося після візиту держсекретаря США Марко Рубіо до цих двох країн. Українофобські заяви Орбана пролунали на спільній пресконференції з важливим американським гостем. На що звернули увагу ЗМІ, але не сам Рубіо. Можливо, це й змовницька версія, проте має право на існування.Економісти кажуть, що від цих країн ми отримували приблизно 11% дизельного пального, тож втрати не будуть значними. До того ж угорці й словаки самі можуть втратити більше, адже вони лише транзитні держави, постачаннями займаються іноземні компанії й вони зазнають фінансових збитків, компенсацію яких вимагатимуть від Словаччини й Угорщини. Але існує важливий нюанс: для заміни втраченого пального за цим маршрутом потрібно швидко домовлятися з поляками та румунами про збільшення об’ємів постачання і так само швидко перебудовувати логістику. А техніка на фронті не чекає тиждень чи два. То чи не супроти наших потужностей на полі бою спрямовується удар Орбана і Фіцо?Кінець "Дружби" та дзвінок від Трампа. Як можуть розвиватися події даліУкраїнський МЗС відреагував на недружній крок сусідніх країн заявою свого спікера Георгія Тихого. Він роз’яснив ситуацію з пошкодженою ділянкою "Дружби", нагадав, що Угорщина і Словаччина сидять на нафтовій "голці" Росії та метафорично порівняв уряд Орбана з наркоманами.Але важливішою за цю заяву все ж є роз’яснення спікерки Єврокомісії Анни-Кайси Ітконен, яка чітко зазначила: Єврокомісія перебуває у постійному контакті з Україною щодо термінів ремонту нафтопроводу."Ми не підштовхуємо, не тиснемо і не встановлюємо Україні жодних часових рамок для цього", — акцентувала Ітконен.Тим самим повністю нівелювала агресивні нападки з Будапешта й Братислави щодо буцімто навмисного затягування ремонтних робіт.Якими будуть наступні кроки? "Дизельне" рішення Орбана і Фіцо ухвалене на тлі переговорів про 20-й пакет санкції проти Росії, спрямований проти тіньового танкерного флоту країни-терористки. Переговори тривають важко, кілька країн ЄС (Греція, Кіпр, Мальта) вагаються. І тут дуже вчасно для Кремля Орбан із Фіцо фактично зривають і без того складні переговори, перемикаючи увагу на ухвалене ними рішення. Тепер Єврокомісія скликає термінову нараду за участю представників Словаччини, Угорщини та Хорватії, щоб вирішувати конфлікт та не залишити угорців і словаків без нафти.Українські експерти й політики вважають, що Орбан і Фіцо мають бути покарані за свої дії остаточною зупинкою постачання нафти "Дружбою". Тим більше зараз гарний момент з морального погляду: попри те, що саме Росія зруйнувала нафтоперекачувальну станцію в Бродах, ці двоє звинувачують Україну. Не одразу, але логістику перебудують і втрату угорсько-словацького маршруту компенсують. А от від хорватів Угорщина отримуватиме не дешеву корупційну російську нафту, а за ринковою вартістю.Існує також думка, що позицію Орбана і Фіцо здатний змінити один дзвінок із Вашингтона. Інше питання, що такий дзвінок може бути й в Київ. Знаючи тепле ставлення Трампа до Орбана та згадуючи похвалу від Рубіо у Братиславі й Будапешті, такий дзвінок може стати тиском на Україну задля запуску нафтопроводу..

Легендарний шахіст та опозиціонер Гаррі Каспаров запропонував створити на Заході "російський Тайвань" з фахівців-емігрантів із Росії. Що не так з цією ініціативою?Сто тисяч росіян в Європі. Про що розповів КаспаровВ інтерв’ю "РБК-Україна" Каспаров висловив багато цікавих думок, з якими загалом важко не погодитися. Але серед сказаного є момент, який викликає суперечливі думки щодо тверезого бачення лідерами російської опозиції своєї ролі у поваленні режиму Путіна. Каспаров пропонує Заходу, зокрема Європі, зайнятися організацією громадян Росії, які проти нинішнього режиму. Цитуємо:"На сьогодні дуже багато людей, які перебувають у Росії і працюють на путінську машину, цілком могли б виїхати. На мій погляд, найбільш ефективний спосіб, це все-таки brain drain, це відтік мізків, а у Путіна вистачає солдатів, щоб поки що кидати їх на лінію фронту, але інженерів, комп'ютерників, фінансистів може не вистачити. Ми говоримо про кілька сотень тисяч людей. Треба знайти форму їх організації… як би почати фактично створювати іншу Росію, ось під біло-синьо-білим прапором (символ російського протесту проти вторгнення РФ в Україну)". Тобто ідея полягає в тому, щоб Європа прийняла у себе десь 100 тисяч росіян!"Ми повинні почати формувати "російський Тайвань". Щобільше, це важливо для майбутнього. Тому що, коли там буде обвал, на що я дуже сподіваюся все-таки що режим впаде, а хто його замінить? Ось, потрібно насправді готувати кадри, тих людей, які, перед тим, як виїхати з Росії, підпишуть все, і про Україну, і про злочинний режим. Нам будуть потрібні нові потенційні кадри, які зможуть будувати Росію, яка буде в нормальних відносинах з Україною, з Європою", — фантазує далі російський опозиціонер. Він припускає, що з цієї маси буде "дві тисячі неправильних", які не пройдуть перевірку, всі інші — той потенціал, який Путін нічим не може замінити. 14 квітня 2022 року, коли Україна палала від російських ударів, коли вже були тисячі загиблих мирних громадян, нині покійний опозиціонер Олексій Навальний із колонії висловлював схожі ідеї, тільки не про відтік мізків із Росії, а про приплив грошей у Росію."Один постріл із "Джавеліна" коштує 230 000 мільйонів. За ці ж гроші ми отримаємо 200 мільйонів переглядів реклами різних форматів та забезпечимо не менше 300 тисяч переходів за посиланнями або не менше восьми мільйонів переглядів відео з правдою про те, що відбувається в Україні", — писав він у Facebook.Коли у нас гинули люди, Навальний фактично закликав Захід замість надання нам військової допомоги спрямувати кошти на антивоєнну рекламу в Росії.Каспаров не боїться називати речі своїми іменами, але російські опозиціонери в еміграції займаються не тим, чим мали б займатися люди, мета яких — скинути тоталітарний режим у своїй країні. В часи радянського тоталітаризму кілька сотень втікачів із СРСР, працюючи на "Радіо Свобода", "Голосі Америки", допомагаючи на Заході видавати антирадянську друковану продукцію, зробили для розвалу "імперії зла" в рази більше за мільйон із гаком "хороших росіян", які втекли з Росії з 2022 року."Ковчег" для "хороших росіян"Згадаємо, що ж робили російські опозиціонери за кордоном з 24 лютого 2022 року. Так, вони дружно засудили повномасштабне вторгнення Росії в Україну. А що, крім цього? 20 травня у Вільнюсі демократичне крило російської опозиції (не прихильники Навального, ці не дружать із людьми на кшталт Каспарова) провело Антивоєнну конференцію. Головними спікерами були Каспаров, колишній в’язень Путіна Михайло Ходорковський та ексдепутат Думи Дмитро Гудков. Вони робили багато гарних заяв і навіть створили Російський комітет дії.Серед його засновників — Юлія Латиніна, російська журналістка і письменниця, яка під час війни просуває антиукраїнські наративи. У липні 2025 року президент Володимир Зеленський запровадив проти неї санкції.Одна з головних тем, яку обговорювали члени цього Комітету — створення "паспорта хорошого росіянина" для тих, хто засуджує вторгнення в Україну. Ця тема виникла після того, як українці почали вимагати від партнерів закрити кордони для росіян.У травні 2024 року російські опозиціонери зібралися у… Львові. "Форум російської позиції" в цьому місті немало всіх здивував і роздратував. Серед учасників форуму називали Каспарова, адвоката Марка Фейгіна, журналіста Віктора Шендеровича і представників російських добровольчих підрозділів, які воюють на боці України.Дещо змістовнішим був інший захід, який відбувся трохи раніше у Берліні. Він звався третій конгрес "Антивоєнного комітету Росії". Там багато казали про Україну, але ключовим питанням був проєкт "Ковчег" — мережа некомерційних організацій, що надають візову, фінансову, консультаційну та інші види підтримки антивоєнним релокантам із Росії. Простіше кажучи, в контексті війни в Україні ці діячі говорили про себе і таких, як вони. Тобто не про нашу біду, а про те, як зручно використати її для виїзду з Росії. Тому розповідь Каспарова про "російський Тайвань" — це продовження цієї ж теми.На початку квітня минулого року у Брюсселі відбувся Конгрес антивоєнних ініціатив. У ньому, окрім російських опозиціонерів, взяли участь представники від України та європейські політики. Ключовий момент заходу — там зібралися учасники ініціатив, які реалізовуються на противагу ініціативам "самопроголошеним лідерам опозиції". Від учасників дісталося Каспарову і Ходорковському.І зрештою, 17 лютого цього року у Вільнюсі пройшов XIV Форум вільної Росії. Він ухвалив резолюцію, в якій визначив для себе ключові пріоритети.Єдиний, який заслуговує на увагу — ініціювати правові процедури щодо визнання ФСБ, інших російських спецслужб і силових структур, терористичними організаціями. Щоправда, не уточнюються механізми, як опозиціонери планують це зробити.А що б мали робити російські опозиціонери за кордономПерше: виявляти інфільтрованих агентів ФСБ в Європі. Таких там сотні, це і буцімто опозиційні росіяни, і місцеві політики. Виявлення "стукачів" ітиме на користь і самим російським опозиціонерам. Для цього не потрібно багато грошей, головне — бажання.Друге: закликати західні країни заборонити в’їзд не лише російським чиновникам, а й членам їхніх родин, а також учасникам так званої "СВО" та їхнім родичам. Російські опозиціонери могли б посприяти європейцям у цьому, зібравши власну базу на кшталт українського "Миротворця" зі списками російських військових та їхніх родичів.Третє: коли Каспаров та інші лідери опозиції кажуть про "іншу Росію", хотілося б побачити програмні документи, що ж це за диво. Має бути створена покрокова програма дій для падіння путінського режиму та після цього. Маніфести та резолюції без покрокових ідей не мають жодного сенсу. Україну у такій програмі цікавить кілька позицій. По-перше, безумовне повернення всіх захоплених територій.По-друге, виплата мільярдів доларів за завдані збитки.По-третє, гарантії видачі міжнародному суду всіх військових злочинців — від генералів до Ваньки, який розстрілював мирних жителів чи наших полонених.По-четверте, ніхто із "ветеранів СВО" не отримуватиме виплат від держави.По-п’яте, перезавантаження Росії, перетворення її на реально децентралізовану конфедерацію.По-шосте, демілітаризація та денуклеаризація. Допоки в Росії є ядерна зброя, ця держава відтворюватиме Путіна навіть після його смерті.Четверте: російська опозиція чи не може, чи не хоче створити єдину політичну організацію для боротьби з Путіним. Без такої організації та лідера, якого б поважали всі інші, форуми, конгреси і конференції не мають жодного сенсу. Хіба для отримання західних грантів. За чотири роки війни російські опозиціонери так і не змогли знайти єдиного лідера, який би був символом боротьби з режимом. Допоки цього не станеться, Кремлю ці люди не страшні..

В Україні нині налічується близько 1,5 мільйона ветеранів і ветеранок, зокрема тих, хто отримав інвалідність унаслідок повномасштабної війни. І ця цифра зростає. Про це наприкінці 2025 року зазначала міністерка у справах ветеранів Наталія Калмикова, вказавши, що для цих людей важливо створювати реальні умови для повернення до активного життя.Саме з цією логікою у 2023 році за ініціативи першої леді України Олени Зеленської стартував флагманський проєкт Міністерства внутрішніх справ — безбар’єрні автошколи для ветеранів війни та людей з інвалідністю. Його завдання — зробити навчання водінню доступним і адаптованим. Нині до проєкту долучилися сім закладів вищої освіти системи МВС у різних регіонах країни. У Києві така автошкола працює на базі Національної академії внутрішніх справ. За час її роботи тут вже пройшли навчання 252 людини з інвалідністю.Як проходить навчанняКурс у безбар’єрних автошколах МВС охоплює повний цикл підготовки водіїв і триває в середньому одинадцять тижнів. Теорія займає 64 години, практика — 40 годин за кермом. Графік занять формують індивідуально, з урахуванням стану здоров’я та можливостей кожного слухача. Записатись на навчання можна через офіційний сайт НАВС.Практичні заняття відбуваються на спеціально переобладнаних автомобілях. Навчають інструктори, які мають практичний досвід роботи з ветеранами та людьми з інвалідністю. Під час курсу слухачів готують не лише до керування автомобілем, а й до складання іспитів у сервісних центрах МВС. До речі, іспит слухачі складають в одному з сервісних центрів в Києві — без черг і з урахуванням потреб людей з інвалідністю.Орієнтовна вартість навчання становить близько дев'яти тисяч гривень. Для ветеранів війни та членів їхніх родин ці витрати компенсуються державою. Вартість пального визначають окремо, залежно від обсягу практичних занять.Окремою перевагою безбар’єрної автошколи НАВС є можливість проживання слухачів у гуртожитку академії. Крім того, заняття проводять одразу на кількох локаціях: на Троєщині, у центральній частині Києва та на навчальній базі під столицею. Це дає змогу обрати місце навчання, яке зручніше логістично.Як усе починалосяКерівник безбар’єрної автошколи МВС на базі НАВС Олександр Супруненко згадує, що створення цього підрозділу починалося без готових рішень. Команді довелося вибудовувати роботу з нуля — від технічних рішень до процедур."Ми стали першими, хто пройшов повну акредитацію. Це був тривалий і технічно складний процес", — розповідає він.Нині навчання відбувається на трьох адаптованих автомобілях: двох Hyundai Elantra з автоматичною коробкою передач та Renault Duster з механічною трансмісією. Нещодавно за допомогою Програми розвитку ООН придбали ще один автомобіль, переобладнаний за кошти уряду Японії.Кожне авто можна дообладнати під потреби конкретної людини. Для слухачів із порушеннями опорно-рухового апарату встановлюють ручне керування газом і гальмом, додаткові важелі. Для користувачів крісел колісних передбачені підйомні платформи, фіксатори, трансформовані сидіння та змінені двері. У разі ампутацій застосовують дублюючі елементи керування, розміщені в зручних зонах.Історія одного слухачаМихайло — ветеран російсько-української війни. У травні 2022 року поблизу Лисичанська він потрапив під артилерійський обстріл і зазнав тяжкого поранення ноги. Вибухом було зруйновано значну частину кістки, і врятувати кінцівку не вдалося.Сьогодні Михайло пересувається на протезі й поступово повертається до звичного життя. Одним із таких кроків стало рішення отримати водійське посвідчення. Але швидко з’ясувалося, що більшість автошкіл не мають права навчати людей з інвалідністю.Про безбар’єрну автошколу МВС він дізнався випадково. Саме тут Михайло зміг розпочати навчання. Як ветеран з інвалідністю, він оформив компенсацію через ЦНАП і органи соцзахисту, тож навчання для нього стало безкоштовним.Через ампутацію лівої ноги Михайло навчається керуванню автомобілем з автоматичною коробкою передач. Перші заняття, зізнається, хвилюючі — досвіду водіння раніше він не мав, але поступово звикає до керма.Хто навчаєУ безбар’єрній автошколі НАВС працюють кілька інструкторів із досвідом навчання людей з інвалідністю. Один із них — ветеран російсько-української війни Максим Даниленко.Він служив у бригаді "Сталевий кордон" та 15-му мобільному прикордонному загоні, виконував бойові завдання під Куп’янськом. Під час артилерійського обстрілу зазнав поранень руки та ноги. Ногу вдалося зберегти, однак реабілітація триває досі.Максим має великий водійський стаж і знову сів за кермо вже під час відновлення. Тепер він передає свій досвід слухачам автошколи."Коли я вперше сів за кермо після поранення, відчув неймовірну ейфорію. Я знову почувався живим і працездатним. Тоді зрозумів: ми все можемо подолати", — говорить інструктор.А що далі?Наприкінці минулого року Олександр Супруненко у складі української делегації побував у Нідерландах, де вивчав, як працює система доступного навчання водінню.Там рішення про допуск до керування ухвалюють не лише на основі медичних довідок. Спочатку людину тестують фахівці, які визначають, яке саме обладнання потрібне для безпечного водіння, і фіксують це у відповідному коді в посвідченні водія."Спочатку проводять тест на доступність. Уже за його результатами визначають, що саме потрібно людині. Наприклад, якщо вона не дістає до керма, але може працювати кистю однієї руки, використовують джойстик для керування газом і гальмами. Далі авто адаптують під ці потреби", — пояснює Супруненко.За його словами, цей досвід уже впливає на подальший розвиток безбар’єрної автошколи НАВС і підходи до оснащення навчальних автомобілів.Як відшкодувати кошти за навчанняЩоб розпочати навчання в безбар’єрній автошколі МВС, ветеранам і ветеранкам з інвалідністю потрібно звернутися до підрозділу з питань ветеранської політики за місцем проживання або перебування. Заяву можна подати особисто або онлайн.Після цього оформлюють тристоронній договір між слухачем, автошколою та органом соціального захисту. Саме він є підставою для компенсації вартості навчання. Витрати на теоретичний і практичний курси бере на себе Міністерство у справах ветеранів України.Програма доступна для ветеранів і ветеранок війни, членів їхніх сімей, а також родин загиблих або померлих захисників і захисниць України. Обов’язкова умова — наявність інвалідності та медичні показання до керування транспортними засобами.Матеріал підготовано спільно з Національною академією внутрішніх справ.

У травні 2024 року Київська міська рада ухвалила документ із довгою назвою — Концепція "Енергетичне відновлення: шлях до розподіленої когенерації". Формально він мав вигляд стратегічної відповіді на нову реальність: третій рік повномасштабної війни, регулярні удари по енергетиці та досвід масових відключень 2022 року.Фактично ж цей документ став першим системним рішенням міста щодо створення локальної генерації електроенергії і тепла після початку повномасштабного вторгнення.До цього моменту Київ залишався містом, критично залежним від централізованої генерації та великих енергетичних вузлів.Документ, який з’явився після двох зимКонцепція передбачала розвиток локальних джерел комбінованого виробництва теплової та електричної енергії — когенераційних установок, які можуть працювати автономно від великих енергетичних об’єктів. Сам підхід відповідає сучасній логіці енергетичної безпеки: менші об’єкти складніше вивести з ладу одночасно.Факт ухвалення концепції у травні 2024 року підтверджується матеріалами Київради та супровідними пояснювальними записками до рішення. Це означає, що системне планування розподіленої генерації в столиці було формалізоване лише через понад два роки після початку повномасштабної війни.Що відбувалося до цьогоОфіційні документи Київради за 2022-2023 роки не містять окремих комплексних рішень щодо створення мережі когенераційних установок у столиці. Йшлося переважно про відновлення пошкодженої інфраструктури та підтримку існуючих теплогенеруючих потужностей.Це важлива деталь, оскільки саме у цей період українська енергосистема вперше пережила масовані ракетні удари по генерації та підстанціях. Ризики повторення атак були очевидними ще після зими 2022-2023 років. Проте рішення про системну децентралізацію енергетики міста з’явилося лише у 2024 році.Когенерація як відповідь на нову війнуКогенераційні установки — це компактні енергетичні комплекси, які одночасно виробляють тепло і електроенергію. Їхня ключова перевага — розміщення ближче до споживача та можливість роботи в ізольованому режимі.У 2024 році Київ перейшов від концепції до закупівлі обладнання. Саме тоді комунальне підприємство оголосило тендер на закупівлю 15 когенераційних установок загальною потужністю понад 60 МВт. Інформація про закупівлю міститься в електронній системі публічних закупівель. Згідно з даними ProZorro, закупівля передбачала постачання обладнання з оплатою частинами — аванс і остаточний розрахунок після готовності до відвантаження. Переможцем тендеру, проведеного в червні 2024-го, стала фірма KTS ENGINEERING s.r.o. (Словаччина). За умовами угоди, переможець має поставити Києву 15 когенераційних установок до кінця 2025-го. Вартість закупівлі — 1,125 мільярда гривень. Як зазначав заступник Кличка Петро Пантелеєв, на той час тривало виробництво цих установок на одному з європейських заводів. Час як ключовий ресурсПроблема цього рішення полягає не в самому напрямку. Розподілена генерація є стандартною практикою для міст, що працюють у кризових умовах. Питання полягає у часі його появи.Між першими масовими відключеннями електроенергії восени 2022 року і ухваленням концепції минуло понад півтора року. За цей період Київ пережив щонайменше дві опалювальні кампанії в умовах енергетичної нестабільності.Водночас інші українські міста почали експериментувати з локальною генерацією значно раніше, що підтверджується відкритими повідомленнями органів місцевого самоврядування та державних програм енергетичної підтримки.Так, за словами віцепрем’єр-міністра — міністр енергетики Дениса Шмигаля, станом на початок 2026 року облаштування розподіленої генерації має позитивну динаміку у низці регіонів. Водночас Київ — пасе задніх."Якщо у 2024 році в експлуатацію було введено 225 МВт потужності, то за 2025 рік – 762 МВт. Найкращі показники у Київщини, Волині, Прикарпаття, Черкащини, Харківщини. Один з найгірших показників — у місті Києві. Введено в експлуатацію понад 250 когенеративних установок, ще близько 200 установок знаходяться на різних стадіях реалізації проєктів. Також встановлено 187 блочно-модульних котелень», — заявляв Шмигаль водночас наголошував, що з урахуванням критичного стану енергетики таких темпів явно недостатньо. "Маємо ситуації, коли обладнання привезене, але через технічні затримки та неготовність документації його встановлення затягується. Це абсолютно неприпустимо. Буде персональна відповідальність. І будемо радикально прискорюватися", — резюмував він.Найважча зима з початку великої війниНаприкінці 2025-го та на початку 2026 року Київ переживав одну з найскладніших зим від початку повномасштабного вторгнення. Мер Віталій Кличко публічно заявляв про безпрецедентний тиск на енергетичну й критичну інфраструктуру столиці через регулярні масовані атаки Росії.Сотні будинків тижнями залишалися без опалення внаслідок російського терору. Електропостачання здійснювалося за жорсткими графіками. У заявах мера лунали навіть припущення про можливу евакуацію, що провокувало бурхливі дискусії в соцмережах."Я не виключаю найгірший сценарій. Повної евакуації не буде — можливо, часткова, але це не можна назвати евакуацією. Це тимчасовий переїзд людей окремих категорій у передмістя, туди, де можуть бути сервіси", — заявляв Кличко журналістам.І на цьому тлі постає запитання: що з Концепцією, ухваленою два роки тому? Станом на січень 2026 року когенераційні установки, закуплені містом у 2024-му й анонсовані до запуску на об'єктах теплопостачання в грудні 2025-го, досі перебували на етапі встановлення. У КМДА у відповідь на запит журналістів повідомили, що технічні умови для підключення когенераційних (газопоршневих) установок до електро- та газомереж уже отримані."У разі надзвичайних ситуацій КП "Київтеплоенерго" готове застосовувати резервні джерела тепло- електроживлення. Наразі всі теплоджерела підприємства, де є така можливість, забезпечені генераторами на випадок відключення електроенергії, що дозволяє оперативно відновити роботу під час знеструмлення", — наголошував заступник директора департаменту житлово-комунальної інфраструктури КМДА Сергій Мрига на інших можливостях резервного живлення для об'єктів теплопостачання.У жовтні 2025 року директор департаменту житлово-комунальної інфраструктури КМДА Дмитро Науменко на сесії міськради запевняв, що роботи зі встановлення когенераційних установок на об’єктах критичної інфраструктури столиці вже виходять на фінішну пряму. І, мовляв, до грудня 2025 року все буде зроблено — "як і обіцяли".Восени оптимізм демонстрував і міський голова Віталій Кличко. Він анонсував встановлення установок на об’єктах теплопостачання як резервних джерел живлення та зазначав: "Ці об’єкти розподільної когенерації дозволять взимку додатково виробляти близько 100 МВт електроенергії для забезпечення критичної інфраструктури".Дані публічних закупівель свідчать: восени "Київтеплоенерго" лише замовляло роботи з облаштування бетонних укриттів для когенераційних установок. Тобто йшлося не про запуск чи підключення, а про підготовчий етап — будівництво шелтерів. Після зведення та накриття цих укриттів мають відбутися тепломеханічне підключення установок і їх тестова експлуатація. І лише після цього можна говорити про повноцінну роботу обладнання.Рішення ухвалене — а що далі?Зима минула. 100 МВт — у заявах. Установки — у процесі встановлення. Ухвалення концепції стало точкою відліку. Але сам документ не створює енергію і не скорочує ризики відключень. Він лише визначає напрямок, у якому місто повинне рухатися. Повинне, але чомусь не рухається. Минуло майже два роки від ухвалення документа, яким заступники Кличка активно звітували на міжнародних майданчиках. Та у самому Києві, де Концепція мала перетворитися з паперу на конкретні рішення, помітних змін досі немає.Це безвідповідальність, бездіяльність чи сплановані дії проти мешканців столиці з боку міської влади? І саме на цьому етапі починаються питання, які неможливо побачити у стратегічних документах..

За повідомленням американського видання Politico, кілька європейських держав оголосили про намір доєднатися до переговорів про створення спільного ядерного щита. Така ініціатива з’являється не вперше, та щоразу вона буксує. Чи вдасться цього разу?Самі здатні на ядерне стримування. Що відбулося у МюнхеніІніціатива спричинена втратою довіри європейців до безпекової політики адміністрації Дональда Трампа. Розмови про ядерне стримування посилилися на тлі Мюнхенської конференції з безпеки, яка відбулася минулого тижня. Під час виступу на цьому заході канцлер Німеччини Фрідріх Мерц підтвердив переговори з президентом Франції Еммануелем Макроном щодо спільного ядерного стримування. За його словами, це робиться не шляхом "списання НАТО з рахунків, а шляхом створення сильної, самодостатньої європейської опори в рамках Альянсу". Не звинувачуючи прямо Вашингтон, він зазначив: світ вступає в нову реальність й Європа має бути до нею готовою, зберігаючи власні цінності.У Мюнхені Макрон заявив: розглядає доктрину, яка могла б передбачати "спеціальну співпрацю, спільні навчання та спільні безпекові інтереси з певними ключовими країнами". Його розширений виступ щодо цього очікується у Франції чи в кінці лютого, чи на початку березня. Якщо Макрон запропонує накрити французькою ядерною "парасолькою" Європу й отримає згоду багатьох країн — це стане геополітичним викликом Сполученим Штатам, які навіть у своїй безпековій стратегії змалювали Європу слабкою та залежною від Америки.Цього разу американські гості у Мюнхені на погрожували європейцям, а поводилися на диво чемно та ввічливо. Причина не в тому, що замість радикального критика Європи віцепрезидента Джей Ді Венса у конференції брав участь поміркований глава Держдепу Марко Рубіо. У Вашингтоні не надто зраділи намірам країн ЄС створити власний ядерний щит, тому Рубіо запевняв європейців у підтримці і дружбі, навіть назвавши США "дитиною" європейської цивілізації.Інший посадовець, заступник міністра оборони Елбрідж Колбі США (це той, на якого вказували як на ініціатора зупинки постачання зброї Україні минулого року) заявив, що Америка не знімає свою ядерну "парасольку" з Європи, а тільки хоче, щоб та активізувалась і зробила більше для звичайної оборони. Проте західні аналітики закликають Європу не вірити сказаному й не відступати від курсу на посилення власної безпеки та оборони. Доказом може слугувати вояж Рубіо до Угорщини та Словаччини, чиї уряди відповідно Віктора Орбана та Роберта Фіцо підривають єдність та стійкість Європи.То що ж було у Мюнхені — європейці показали американцям зуби й на цьому все, чи справді планують спільне ядерне стримування?Дві ядерні держави Європи, але Британія поки поза гроюДля початку варто уточнити, який потенціал мають дві ядерні держави Європи. Повна інформація щодо наявних боєзарядів зі зрозумілих причин не афішується, але приблизно Франція має 300 стратегічних боєзарядів, розміщених на атомних субмаринах, а також 60 тактичних боєзарядів авіаційного базування. Ядерної зброї наземного базування у французів немає. Тобто у них відсутня так звана "тріада" — море, повітря, земля. Проте, за загальною кількістю боєзарядів, Франція посідає третє місце у світі — після Росії та США. Друга ядерна держава в Європі — Велика Британія. Вона має близько 225 термоядерних зарядів, із яких десь 160 перебувають у стані бойової готовності. Британська ядерна зброя розміщена на 4-х атомних субмаринах класу "Венгард", які базуються у Шотландії. Але є кілька нюансів, які стоять на заваді приєднанню Британії до європейської ядерної ініціативи. По-перше, згадані підводні човни озброєні американськими балістичними ракетами "Трайдент". Без згоди США британці не можуть їх використовувати на свій розсуд, та й загалом ядерна програма британців дуже тісно поєднана з американською. Лондон і Вашингтон — природні союзники, сваритися зі Штатами британці не будуть.По-друге, після Brexit Велика Британія не є членом Євросоюзу, укладання безпекових угод із країнами ЄС, коли йтиметься про захист поза НАТО, потребуватимуть додаткових умов. По-третє, Британія входить до Групи ядерного планування НАТО, в межах якої розробляється, реалізовується та уточнюється спільна політика Альянсу щодо зброї масового знищення. Лондон має дотримуватися цієї спільної політики.А от Франція до Групи ядерного планування НАТО не входить — єдина з держав Північноатлантичного блоку. Такою була і лишається принципова політика Парижа, — французька ядерна зброя стоїть на варті європейських інтересів в НАТО, проте рішення щодо використання зброї ухвалюється керівництво Франції, а не Альянсу. Тому станом на зараз лише Франція може запропонувати свою "парасольку" Євросоюзу. Французи завжди мали значні геополітичні амбіції і нині можуть їх реалізувати, піднявши статус своєї держави дуже високо, однак подібний крок несе у собі низку ризиків. Перший: якщо Макрон запропонує послуги Франції, а їх прийме тільки кілька країн, інші ж продовжать орієнтуватися на США, — це буде провал. З Макроном про спільне ядерне стримування домовляється Мерц. Згідно з аналізом ЗМІ, на одній із німецьких авіабаз можуть розміщуватися американські боєголовки, носіями яких є літаки F-16 і Tornado.Окрім Німеччини зброя масового знищення США також розміщується на двох авіабазах в Італії та по одній у Нідерландах і Бельгії, поза межами ЄС — у Туреччині. Точна кількість бомб невідома, припускають, що близько ста. В разі приєднання тієї ж Німеччини до ініціативи спільного ядерного стримування Євросоюзу американці можуть вивезти від німців свої боєголовки. Це точно не посилить безпековий фактор на континенті. Другий ризик полягає у внутрішній політиці Франції. Макрон — хороший політичний гравець, навіть авантюрного складу, проте його президентська каденція завершується наступного року, і зі значною долею ймовірності у Єлисейському палаці засяде ультраправий президент. Французькі праві — союзники трампістів. Тож немає жодної гарантії, що в разі отримання головної посади у Франції ці діячі не скасують рішення попередника під тим соусом, що Франція може стати об’єктом ядерної атаки. Та навіть якщо ультраправий наступник Макрона не скасує рішення нинішнього президента, він отримає значні важелі тиску на країни, які погодяться піти під французький захист. І в столицях цих країн такий сценарій не виключають, тому не поспішатимуть казати "так".Видається, варіант спільного ядерного щита Євросоюзу далі розмов не піде? Не варто поспішати з висновками. Держави ЄС, які погодяться приєднатися, завдяки значним фінансовим вливанням і сучасним технологіям спроможні покращити і наростити військові засоби для розміщення французької ядерної зброї. Щоб було не чотири субмарини, а хоча б десять. Також спільним коштом Франція могла б наростити ядерний потенціал для спільного захисту. Проти європейського ядерного щита виступають в керівництві НАТО, наголошуючи, що це підриває роль Америки як захисника Європи. Проте політика Трампа створює новий геополітичний контекст, коли виживання європейців стає їхньою справою. У багатьох столицях ЄС бояться зробити перший крок, остерігаючись гніву заокеанського "президента хаосу". Проте спільна позиція європейських лідерів щодо ядерної безпеки може зіграти не на розкол, а навпаки — підштовхнути Вашингтон до подвоєння зусиль з ядерного стримування в Європі.Як би не намагалися принизити європейців правлячі еліти США, вони, мабуть, розуміють, що американська ядерна зброя на європейському континенті — це ціна політичного впливу. Не виключено, проти Трампа європолітики застосували його ж прийом із митами: хочеш бути нашим другом — плати більше за наш захист. А ні — підемо під французький..

Скелетоніста Владислава Гераскевича дискваліфікували за відмову змиритися із забороною виступати на Олімпіаді в шоломі із зображеннями спортсменів, загиблих від рук російських терористів. Розвиток цієї історії залежатиме від позиції інших спортсменів, українського НОК та громадянської активності.Фальшиве співчуття Кірсті КовентріКоли зімбабвійка Кірсті Ковентрі очолила Міжнародний олімпійський комітет, TrueUA застерігав, що ця спортивна функціонерка далека від наших проблем, тому може запалити зелене світло перед російськими спортсменами. Вона робила заяви з подібними натяками.Проте варто віддати їй належне — росіянам влаштували серйозні перевірки й до Олімпіади в Мілані й Кортіні допустили лише "чортову дюжину" — всього 13 осіб у нейтральному статусі. Якби МОК дослухався до всіх застережень від української сторони, то було б ще менше. Так, в іграх беруть участь фігуристи Петро Гуменник та Аделія Петросян, які засвітилися у пропагандистських заходах на підтримку російської терористичної армії.З початком Олімпіади стало очевидним, що МОК, більш-менш виконавши вимоги щодо відсіювання "нейтральних" росіян, відіграється на українцях, застосовуючи до них фальшиве правило "спорт поза політикою", якщо точніше, то правило 50.2 Олімпійської хартії, яке забороняє політичну, релігійну та расову пропаганду на спортивних полях.Ключове слово "пропаганду". Під це визначення потрапив "шолом пам'яті" Владислава Гераскевича із зображенням спортсменів, загиблих після повномасштабного вторгнення Росії до України. Нашому спортсмену заборонили виступати в цьому шоломі, запропонувавши як альтернативу чорну пов’язку, але він відмовився.TrueUA розповідав деталі цієї історії, яка завершилася рішенням Міжнародної федерації бобслею та скелетону (IBSF) про дискваліфікацію українця. Цю федерацію з 2010 року очолює колишній бобслеїст італієць Іво Ферріані.Гераскевич у відповідь на дискваліфікацію пояснив, що жодних правил не порушував."Не отримав жодного пояснення щодо російського прапора, чому не було застосовано санкції, чому лижниця має право виступати з посланням загиблому партнеру по команді, а ми — ні. У документі також написали, що я публічно анонсував, що це жертви війни, хоча, звичайно, коли ти дивишся на шолом, це не зрозуміло. Цей шолом не несе політичного контексту, тож, вважаю, я мав повне право виступати у ньому", — наголосив спортсмен. І анонсував боротьбу за свої права у спортивному арбітражі. Той вже прийняв скаргу.Цікаві подробиці він розповів про зустріч із Ковентрі."Вона пропонувала, що ми можемо показати шолом на старті, але я їхатиму в іншому шоломі й потім мені його нададуть у мікс-зону. Але я вважаю, що маю отримати такі ж права, що й інші спортсмени в інших видах спорту з інших країн. Чомусь я такі права не отримав", — зазначив Гераскевич.Голова МОК розповіла свою версію розмови з українцем."Ніхто, особливо я, не заперечує цього послання, це потужне послання, послання пам’яті, — каже Ковентрі. — На жаль, нам не вдалося знайти компромісного рішення. Я дуже хотіла побачити його перегони. Це був емоційний ранок. Це буквально стосується правил і норм, і в цьому випадку... ми повинні бути в змозі забезпечити безпечне середовище для всіх, і, на жаль, це просто означає, що обмін повідомленнями заборонений".Жаль Ковентрі — фальшивий. По-перше, за нею залишалося останнє слово. Гераскевич пояснював сенс шолома, натомість вона прикрилася правилом, яке до того ж тлумачиться, як кому вигідно. Варто нагадати, що на цій Олімпіаді італійський сноубордист Роланд Фішналлер виступав у шоломі із зображенням російського прапора, демонстрацію якого МОК офіційно заборонив. Фішналлера не дискваліфікували. Пояснення наступне: на шоломі були прапори країн, де він виступав на змаганнях, у тому числі й російський. Такі ось подвійні стандарти пані Ковентрі.По-друге, про чию безпеку вона піклується, адже "нейтральні" росіяни не беруть участі у змаганнях зі скелетону. По-третє, голова МОК прекрасно розуміла, що відсторонення Гераскевича викличе масштабний скандал, яким на повну скористається російська пропаганда. Ковентрі тепер улюблена жінка кремлівських пропагандистів.Про що потрібно вже зараз дбати НОК УкраїниУкраїнська влада жорстко відреагувала на рішення спортивних чиновників. За словами глави МЗС Андрія Сибіги, МОК залякував, проявляв неповагу і навіть повчав українського спортсмена та інших українців, як їм варто мовчати про "один зі 130 конфліктів у світі". Він послався на слова представника МОК Марка Адамса. Важливо нагадати, що казав цей спортивний чиновник:"Наші дії щодо призупинення членства НОК Росії — через спортивні причини та порушення Олімпійської Хартії. В минулому у нас були проблеми з російським урядом щодо Сочі тощо. Ця конкретна причина, призупинення членства НОК Росії, це не протест проти війни".Отакої! Українці помилялися, Росію не допустили на Олімпіаду не тому, що вона вбиває українців, виявляється просто у МОК із росіянами якісь свої розбірки.Другий не менш цікавий меседж Адамса:"Коли ми, як спортивна організація, почнемо займати позицію проти воєн, конфліктів, то це не закінчиться… Тому й існують правила — бо якщо ми почнемо відображати ці конфлікти на спортивному майданчику, спорту не буде".Це не просто цинізм, а чіткий сигнал, що на наступну Олімпіаду — літні змагання відбудуться у 2028 році в Лос-Анджелесі — МОК планує допустити росіян під своїм прапором. Ця організація розповідає, що спорт — поза політикою, насправді вона, як — флюгер, вертиться слідом за політичним вітром. Якщо з Вашингтона звучатимуть заяви, що російських спортсменів хочуть бачити на іграх в Америці, Ковентрі та її підлеглі знайдуть аргументи, чому росіян потрібно повертати.Абсолютно правильно президент Володимир Зеленський нагородив Гераскевича Орденом Свободи. Чудово, що нашого спортсмена підтримали колеги по цеху та відомі люди, але цей випадок передовсім має стати поштовхом до дій наших спортивних чиновників за підтримки державних інституцій, аби не допустити росіян на наступну Олімпіаду. Це має стати завданням номер один для Мінмолодьспорту і НОК України. Але тут є питання…Загальновідомо, що Гераскевич має патріотичну громадянську позицію, яку проявляє не вперше. За це його недолюблюють наші спортивні чиновники. У 2023 році Гераскевич ініціював засідання атлетів НОК, де вимагав позбавити Сергія Бубку членства в НОК за співпрацю з російськими терористами. Йшлося про роботу фірми братів Василя і Сергія Бубок на окупованих територіях. Розгляд спортивними функціонерами заяви Гераскевича звелася до того, що ЗМІ — брешуть.Торік у грудні Володимир Зеленський призупинив виплату президентської стипендії Бубці. Той нині мешкає в Монте-Карло. Нескладно здогадатися, що це рішення пов’язане з позицією, яку колишній знаменитий спортсмен зайняв після війни, ну й із бізнесом, про який писали ЗМІ. Жоден член НОК, який вигороджував Бубку у 2023 році, після цього не втратив посаду.Крім того, про "шолом пам’яті" Гераскевича було відомо до старту Олімпіади, вже під час тренувань на ній у спортсмена виникли проблеми з МОК, високу ймовірність таких проблем нескладно було передбачити. Тож з чиновниками Міжнародного олімпійського комітету мали контактувати представники НОК України та спортивні юристи, щоб не допустити дискваліфікації Гераскевича. Зараз лишається тільки сподіватися, що у спортивних арбітрів з мораллю краще, аніж у спортивних функціонерів із МОК.Останні дуже бояться публічності. Не фальшивих усмішок на камери, а справжньої — антикорупційних розслідувань, політичних скандалів, протестів. Згадані та не згадані особи, причетні до дискваліфікації нашого спортсмена, мають стати знаменитими. В епоху соціальних мереж це зробити нескладно, було б бажання. Також було б дуже добре, якби наш НОК хоча б після скандалу почав шукати друзів серед інших національних олімпійських комітетів, щоб діяти в цій історії єдиним фронтом.А на майбутнє вже зараз потрібно створювати покрокову програму дій для недопущення росіян на наступну Олімпіаду. В ній має бути інформаційна складова, юридична і дипломатична. Інакше у 2028 році перед нашими спортсменами постане важкий вибір — змагатися з російськими спортсменами, не відібраними "нейтральними", а всіма, кого МОК із його гнучкою совістю допустить на Олімпійські ігри.Читайте також: Коли сміливість важливіша за медалі: шлях Владислава Гераскевича.

Цього тижня відбудеться 62-га Мюнхенська безпекова конференція. Торішній ознаменувалася гучним скандалом, викликаним виступом віцепрезидента США Джей Ді Венса. Напередодні заходу організатори оприлюднили звіт, в якому багато цікавого.Політика Трампа як виклик для ЄвропиTrueUA аналізував, чому доповідь Венса рік тому стала шокотерапією для учасників конференції з питань безпеки у Мюнхені. Там він, окрім виступу, ще й зустрічався з лідерами ультраправої партії "Альтернативи для Німеччини", що підсилило шоковий ефект. Цього року США представлятиме більш поміркований глава Держдепу Марко Рубіо.Вже відомо про заплановану на полях форуму зустріч канцлера ФРН Фрідріха Мерца з Рубіо та Володимиром Зеленським. Також, за повідомленням ЗМІ, за мужність і стійкість премію Евальда фон Кляйста присудять українському народу. Ця нагорода присуджується щорічно з 2009 року, лауреатами переважно ставали окремі особи.За кілька днів до початку конференції організатори оприлюднили звіт. Документ цікавий з огляду на необхідність для України формувати спільну з Євросоюзом політику безпеки. Його автори формулюють ключові положення.По-перше, Європа вступила в тривалу еру конфронтації, оскільки повномасштабна агресивна війна Росії та розширення гібридної кампанії руйнують залишки порядку спільної безпеки, що існував після Холодної війни.По-друге, поступовий відхід Вашингтона від своєї традиційної ролі головного гаранта безпеки Європи, що відображається в нерішучій підтримці України та загрозливій риториці щодо Гренландії, посилює відчуття невпевненості в Європі та оголює її незавершений перехід від споживача безпеки до постачальника безпеки.По-третє, зіткнувшись зі зміною сигналів із Вашингтона, європейські країни залишаються розірваними між запереченням та прийняттям, прагнучи зберегти залученість США, водночас обережно рухаючись до більшої автономії.По-четверте, європейські країни відреагували створенням гнучких коаліцій лідерства, збільшенням витрат на оборону та наданням Україні засобів для підтримки її військових зусиль. Проте, констатують автори, залишаються сумніви щодо того, чи достатньо цих зусиль, щоби компенсувати ерозію Pax Americana.Європа не хоче залишитися в сірій зоні чужих інтересівПозиція Вашингтона нині змінилася, американська "парасолька" над Європою не зникла, проте гарантія власної безпеки стає імперативом для європейських членів НАТО. Це ж стосується і військової допомоги Україні. Зокрема, згадано про припинення прямого постачання зброї Україні Сполученими Штатами, після чого країни Європи та Канада почали фінансувати закупівлю американської зброї через механізм Переліку пріоритетних вимог України (PURL).Автори не критикують цей механізм, лише зазначають, що він став "кращою моделлю адміністрації Трампа для підтримки України". Нагадаємо, що нинішній глава Білого дому кілька разів висловлював задоволення тим, що Америка не витрачає гроші на Україну, їх витрачають європейці.Цинічному підходу Трампа до питань безпеки у звіті присвячений наступний пасаж. Нинішня адміністрація США "розмила межу між безпекою та економічною політикою, більш чітко пов'язавши доступ до американської безпекової парасольки з узгодженням зі своїми економічними інтересами". Таким чином, гарантії Америки мають вищу комерційну ціну. Що, на думку авторів документа, підірвало довіру громадськості до США як надійного союзника.Зміна політики Вашингтона посприяла появі "Коаліції рішучих" та посиленню єдності в ЄС. На доказ цього автори нагадують, як початковий мирний план із 28 пунктів, вигідний Москві, зазнав кардинальних змін завдяки спільним зусиллям України та європейців. Однак, констатується в документі, ця історія продемонструвала, що США все частіше виступають не в ролі прогнозованого союзника, а радше арбітра.Окреме місце у звіті приділяється викликам перед Європою через російську агресію. Серед таких називають загрозу прямого військового зіткнення Росії з якоюсь країною НАТО. Що ж пропонується, аби запобігти посталим перед Європою викликам? Процитуємо: "Стимулювання консолідації оборонної промисловості, формулювання цілісного європейського бачення для України та підготовки ЄС до розширення. Ці кроки передбачатимуть розподіл витрат та політичних ризиків". Подальші вагання, підсумовують автори документа, "залишать Європу в сірій зоні між конкуруючими сферами впливу, постійно підриваючи її здатність формувати власну долю".Що буде після слівАкценти у звіті розставлені правильно, проте в ньому не знайшлося місця кільком важливим позиціям.Перша: наскільки Євросоюз готовий до посилення власних збройних сил на тлі поступового ослаблення американських гарантій для Європи. Нещодавно єврокомісар з питань оборони Андрюс Кубілюс закликав до створення постійної стотисячної армії ЄС та Ради європейської безпеки.TrueUA аналізував сильні і слабкі сторони цієї ініціативи, наголошуючи на тому, що для реалізації безпекових ініціатив в Європи залишилося не так багато часу. Насамперед через внутрішні конфлікти в ЄС, нерішучість окремих держав або й відверту ворожість до Євросоюзу влади таких країн, як Угорщина, Словаччина, Чехія. Ми бачимо зростання популярності ультраправих сил, які сповідують ідеологію ізоляціонізму, ці сили працюють на підрив ЄС.Друга позиція: готовність до розширення європейської родини. Видання Politico розкрило деталі безпрецедентного плану вступу України до Євросоюзу до виконання всіх реформ, необхідних для повноцінного членства. Сценарій приєднання авансом обговорюється давно, як і варіанти обходу вето Будапешта на наше членство. Проте варто зауважити, що у плану поступового приєднання України є й інші критики, наприклад, Італія.У Римі вважають, що країни Західних Балкан заслужили на членство першими. Залишається сподіватися, що після конференції у Мюнхені невизначеності щодо вступу України до Євросоюзу стане менше. Хоча цей захід не місце, де ухвалюються офіційні рішення, але там присутні фігури, які формують ідеологію офіційних рішень.Третя позиція: у звіті зазначається, що європейські країни збільшили витрати на оборону (вони погодилися на це після саміту НАТО за присутності Трампа), однак у цих витратах продовжує зберігатися дисбаланс, оскільки в деяких столицях, видається, вирішили пересидіти президентство Трампа з надією, що його наступник поверне все, як було. У документі правильно сказано про розподіл витрат та політичних ризиків, але неочевидним є механізм, як це зробити. Приміром, Іспанія не витрачає на оборону навіть мінімальні 2% ВВП.Влада, і не тільки там, не хоче йти на непопулярні серед значної частини виборців рішення збільшувати витрати на оборону, бо політичні еліти в демократіях мислять електоральними циклами: чи залишимося при владі після наступних виборів або чи отримаємо владу. Не кажучи вже про хибну логіку "навіщо платити за ліфт, якщо живемо на нижніх поверхах", якщо географічна відстань в нинішніх війнах не гарантує спокою.Остання, четверта позиція: оскільки конференція у Мюнхені присвячена безпеці, цікаво почути від високоповажних учасників їхнє бачення гарантій безпеки Україні. У звіті цю тему акуратно прикрили загальними фразами. Лишається сподіватися, що у звіті до 63-ї конференції буде розділ "Вступ України до Євросоюзу та втілення гарантій безпеки"..