"Міна прилетіла просто в ноги, та я вірю, що ще побігаю": історія захисника з Рівного
По акаунтах в соцмережах військових, які отримали важкі травми на фронті, можна з документальною точністю прослідкувати історію гартування української нації. Ось на фото майбутні захисники: безтурботні та усміхнені у вирі мирного життя. Після 24 лютого 2022 року з'являються фото військових буднів: перше знайомство зі зброєю, одностроєм, полігони, степи сходу. Поранення… Декілька місяців інформаційної тиші — й вже нові фото: лікування, реабілітація, протезування, адаптація до життя в новій реальності. На фото ті ж самі вчорашні веселі хлопці, тільки безтурботні усмішки вже змінюються поглядом з присмаком сталі.
26-річний Вадим Сітарчук з Рівного пережив справжнісіньке пекло на фронті. Після поранення його майже півдоби не могли евакуювати. Захисник втратив ноги та, попри все, його посмішка залишається все такою ж щирою, як і колись. Свою історію, військовий розповів нашому виданню.
На фронт — разом з братом
Після того, як у 13 років Вадим залишився без обох батьків, його з молодшим братом Тарасом взяла на виховання бабуся. Хлопець виріс, вивчився в коледжі на повара-кондитера та працював за фахом. 24 лютого 2022 року Вадима вранці поспіхом розбудили рідні — почалася "велика" війна…
"Звісно, я не вірив, що так все буде в житті, але це трапилось", — пригадує він.
Спершу на війну пішов молодший брат Тарас, якому на той час був лише 21 рік. Та коли брат отримав поранення, Вадим вирішив, що більше не може сидіти вдома.
"Після того, як поранили брата, я і вирішив підписати контракт", — каже захисник.
Строкову службу чоловік не служив, та після навчання військовій справі в навчальному центрі ЗСУ Вадим заступив на посаду стрільця в 14-й окремій механізованій бригаді. Підрозділ героя вирушив на Куп'янський напрямок…
"Міна прилетіла просто під ноги"
Та доля розпорядилася жорстоко: в перший же бойовий вихід Вадим дістає важке поранення.
"Ми виїхали на позиції, прибули на місце, і о шостій ранку, вже мали йти на штурм. Окопалися, і сиділи, чекаючи на наказ командування", — пояснює боєць.
У цей час на позиції Вадима прийшло ще п'ятеро військових.
"Вони почали щось бігати навколо, і нас дуже швидко побачили ворожі дрони та стали обстрілювати наші позиції. Я відштовхнув хлопця, і в цей момент мені мінометний снаряд просто в ноги прилетів", — пригадує військовий/
Праву ногу посікло уламками, з лівою кінцівкою все було гірше — пробита кістка.
"Я закричав в рацію: "Я тяжкий триста". Мене спитали, чи можу я накласти собі турнікети. Я сказав, що не можу, оскільки ще й рука була зламана", — розповідає чоловік.
Побратими перебували недалеко, в лісосмузі, та швидко витягнути Вадима вони не могли, адже ворожий обстріл не припинявся ні на мить. Та все ж, до чоловіка зміг прорватися медик.
"Прибіг хлопчина, наклав мені два турнікети, замотав перелом, а потім накрив мене моїм же бронежилетом... і втік назад", — каже військовий.
Так, стікаючи кров'ю, Вадим пролежав близько чотирьох годин! Кожен наступний вихід з ворожого міномету чи скид з дрона міг стати для нього останнім.
"Хлопці дійсно довго не могли дістатися до мене. Потім все ж забрали і занесли в окоп. І я лежав там ще чотири години, адже окоп також стали жорстко обстрілювати", — зазначає ветеран.
Один зі скидів потрапив прямо в окоп і ще двоє побратимів дістали поранення.
"Вірю, що ще побігаю"
Важкопораненого Вадима не могли евакуювати близько дев'яти (!) годин. Щобільше, турнікети чоловікові ніхто не послаблював, як того вимагає протокол. То ж коли військовий опинився нарешті в лікарні Харкова, то у лікарів просто не було інших варіантів, окрім як ампутувати чоловікові обидві ноги.
Переживши у підсумку близько 30 операцій, Вадим зізнається, що дивом вижив. Чоловік подолав зневіру, важку депресію, нестерпні фантомні болі, але не дозволив драматичним обставинам стерти відкриту посмішку з обличчя, яка була і в мирному житті.
"Всі кажуть, що не знають, як це може бути: у мене постійна посмішка, і таке відчуття, що ноги у мене на місці", — каже військовий.
Втім, у рецепті своєї витримки чоловік не бачить нічого особливого: спорт, реабілітація і підтримка рідних. На жаль, на сьогодні Вадим не може запротезуватись, адже у бійця дуже висока ампутація.
"Для класичного протезування потрібно хоча б 16 сантиметрів кістки. У мене на одній нозі лише шість сантиметрів кістки. Навіть для остеоінтеграції (метод протезування, під час якого відбувається вживлення в кістку імпланту, до якого кріплять штучну кінцівку, — ред.) потрібно вісім сантиметрів кістки", — зазначає він.
Вадим звертався до протезних центрів, де військовому спочатку давали надію, мовляв, зможуть наростити кістки. Та щоразу бійцю доводилося розчаровуватися.
"Та я все ж таки вірю, що ще побігаю і покажу себе. І вірю в перемогу. Там, на фронті, хлопці, які ніколи не втрачають дух. Тому я й вірю, що ми переможемо", — резюмував Вадим Сітарчук.
Матеріал створено у співпраці з платформою для людей з інвалідністю EnableMe. Отримати допомогу українцям з інвалідністю можна на сайті організації EnableMe Ukraine. Ви можете поставити запитання експерту та отримати безкоштовну допомогу у спільноті EnableMe.
Читайте також: "У міні було півкіло тротилу. Я дивом вижив": історія ветерана з Закарпаття, який став прикладом незламності