Історії прикордонників

Наприкінці березня 2026 року Державна прикордонна служба України презентувала у столичному Медіацентрі "Україна" унікальну фотовиставку "Обличчя кордону". Це проєкт, що об’єднав історії військовослужбовців, які стали на захист держави. Після презентації окремі історії учасників фотовиставки отримали продовження у форматі розгорнутих публікацій, що дозволяє глибше розкрити їхній шлях — від цивільного життя до виконання завдань у складі Державної прикордонної служби України.TrueUA є інформаційним партнером цієї виставки. Онлайн-видання долучилося до поширення та популяризації історій українських героїв.Коли згасало світло — він тримав прапор: історія прикордонника Дениса БульбанюкаЦе історія, в якій біль, вибухи і темрява не змогли зламати головного — віри, честі та обов’язку. Майор Денис Бульбанюк — офіцер Державної прикордонної служби України, людина, яка не просто вистояла під ударами КАБів, а винесла з неї символ незламності — знамено свого відомства, яке зберігав біля серця, у бронежилеті.Свідомий вибір: шлях у військо з 15 роківЙого шлях до війська почався рано. 2010 року, ще п’ятнадцятирічним хлопцем, Денис зробив свідомий вибір — вступив до Київського військового ліцею імені Івана Богуна. Саме там сформувався його характер — дисципліна, витримка, відповідальність. Два роки навчання лише зміцнили впевненість. Після завершення навчання він твердо вирішив стати прикордонником.2012 року Денис вступив до Національної академії Державної прикордонної служби України, обравши факультет правознавства. Та навчання швидко перетворилося на справжню школу життя.Перші дні великої війни: оборона КиївщиниПовномасштабне вторгнення Денис зустрів на службі. Разом із побратимами вони без зволікань стали до оборони — мінували підходи, облаштовували укріплення, готували позиції. Перші дні — Київщина. Важкі, напружені, вирішальні.Після звільнення Київщини Денис виконував завдання на Житомирщині. Попри відносно молодий вік, за його плечима вже був значний досвід, зокрема участь у міжнародних навчаннях. Знання, отримані там, він передавав іншим. Певний час займався підготовкою новобранців.Темрява і біль: момент, який змінює всеТравень 2024 року. Поблизу Вовчанська. Під час виконання бойового завдання місце дислокації підрозділу зазнало потужного авіаудару. П’ять керованих авіабомб, випущених з боку Бєлгорода, накрили штаб. Одна з них впала всього за п'ять метрів від Дениса. Вибух. Руйнування. Темрява.Будівлю знищило. Його контузило, тіло прошив біль, він відчув, як стікає кров’ю. У таких умовах багато хто втрачає свідомість. Але Денис піднявся.Попри травми, попри дезорієнтацію, попри біль — він почав розгрібати завали, прокладати собі шлях назовні. І вибрався.Втрата і відновлення: життя після важкого пораненняДалі його евакуювали побратими до стабілізаційного пункту. Незабаром були лікарні, операції, довга боротьба за відновлення.Поранення були важкими. Він частково втратив зір — 80% на одне око. Попереду чекала тривала реабілітація, складний шлях повернення до життя і служби.Прапор біля серця: символ, який пройшов війнуАле він вистояв. Як вистояв і прапор Державної прикордонної служби України, який Денис проніс крізь усе це.Згорнутий у бронежилеті, біля серця, цей прапор був із ним і на міжнародних навчаннях, і на передовій. Він бачив війну, чув вибухи, відчував удари разом зі своїм власником.Пошматований, але не зламаний. Так само, як і сам Денис. Так само, як і Україна.Повернення: з фронту — до підрозділуСьогодні цей прапор повернувся разом із воїном до рідного 7 прикордонного Карпатського загону, як символ витримки, честі та незламності.І сам Денис — теж повернувся.Сьогодні майор Бульбанюк знову у строю. Він обіймає посаду заступника начальника відділу бойової та спеціальної підготовки 7 прикордонного Карпатського загону. Його завдання — готувати особовий склад, передавати досвід, який оплачений надто високою ціною.Він знає, що таке війна і знає, як до неї готувати. Його слово — це практика, перевірена боєм.Сім’я як опора: заради кого він тримаєтьсяПоруч із ним завжди його сім'я. Дружина та син. Ті, заради кого він тримається, відновлюється, рухається вперед. Ті, хто є його внутрішньою опорою і найбільшою мотивацією.Бо за кожним воїном стоїть не лише форма, зброя і обов'язок. Стоїть любов. І саме вона допомагає вистояти тоді, коли згасає світло.Нагадаємо, днями у Хмельницькій обласній філармонії пройшла фотовиставка "Обличчя кордону". На презентацію завітали представники органів місцевої влади та самоврядування, ветеранської спільноти, громадських організацій, волонтери, курсанти Національної академії Державної прикордонної служби України та ліцеїсти Військового ліцею ДПСУ.Читайте також опубліковані історії учасників проєкту:Війна замість сцени: як актор став обчислювачем мінометного розрахункуВід бізнесу до фронту: історія офіцера-прикордонника "Парфумера"Сила, яка не має статі: історія 24-річної прикордонниці Єлизавети СтаматТам, де довіра сильніша за страх: історія прикордонника-кінолога Василя ЧерникаВійна без романтики: історія прикордонника "Хіміка", який перетворив злість на зброюКоли захист неба став покликанням: історія прикордонниці Єлизавети КолпакчиВід сцени до фронту: історія прикордонника Андрія Бочка, який готує побратимів діяти за секунди.

У Хмельницькій обласній філармонії пройшла фотовиставка "Обличчя кордону" — емоційного та глибокого проєкту, що розповідає історії українських прикордонників крізь об’єктив камери.На презентацію виставки завітали представники органів місцевої влади та самоврядування, ветеранської спільноти, громадських організацій, волонтери, курсанти Національної академії Державної прикордонної служби України та ліцеїсти Військового ліцею ДПСУ.Під час відкриття виставки заступник ректора Національної академії Державної прикордонної служби України полковник Павло Лисак подякував всім, хто долучився до цього заходу і всім, хто зробив можливим його проведення, наголосивши на важливості таких заходів для виховання майбутніх поколінь прикордонників.Також на заході слово мав Герой України підполковник Державної прикордонної служби України, учасник російсько-української війни, удостоєний звання Герой України Володимир Овсієнко. У своїй промові він зазначив, що Державна прикордонна служба України у складі Сил оборони держави бере активну участь у заходах із забезпечення національної безпеки, відсічі та стримування збройної агресії Російської Федерації проти України й прикордонники героїчно проявляють себе на всіх напрямках протистояння російській агресії.На презентації виставки були присутні герої фотовиставки: заступник начальника відділу бойової та спеціальної підготовки 7 прикордонного загону Денис "Бад" Бульбанюк, начальниця відділу рекрутингу 7 прикордонного Карпатського загону Олена Тітова, мінометник 105 прикордонного загону Юрій "Артист" Лаховський, командир групи управління самохідних мінометів підрозділу "Росомахи" Роман "Парфумер" Лосєв. Вони поділилися власними історіями служби, розповіли про шлях, який довелося пройти, і про те, як війна змінила їх світогляд, цінності та життєві пріоритети.. Також виставку "Обличчя кордону" продемонстрували у Військовому ліцеї Державної прикордонної служби України. Для ліцеїстів це можливість краще усвідомити значення обраного ними шляху та надихнутися прикладами мужності й відданості Україні."Фотовиставка "Обличчя кордону" присвячена військовослужбовцям Державної прикордонної служби України з різних куточків України. Учора вони були підприємцями, акторами, айтішниками, лікарями, студентами, а сьогодні вже артилеристи, аеророзвідники, медики, командири. Особливість виставки у контрасті: поруч із кадрами мирного життя представлені фронтові портрети. Усмішки без бронежилетів змінюються на зосереджені, загартовані боями погляди. Це про трансформацію, яку переживає людина на війні, про ціну свободи і внутрішню силу. Ці світлини про різке "до" і "після", на яке їх розділила війна.Нагадаємо, що наприкінці березня 2026 року Державна прикордонна служба України презентувала у столичному Медіацентрі "Україна" унікальну фотовиставку "Обличчя кордону". Це проєкт, що об’єднав історії військовослужбовців, які стали на захист держави. Після презентації окремі історії учасників фотовиставки отримали продовження у форматі розгорнутих публікацій, що дозволяє глибше розкрити їхній шлях — від цивільного життя до виконання завдань у складі Державної прикордонної служби України. TrueUA є інформаційним партнером цієї виставки. Онлайн-видання долучилося до поширення та популяризації історій українських героїв.Розгорнута інформація про фотовиставку "Обличчя кордону" тутЧитайте також опубліковані історії учасників проєкту:Війна замість сцени: як актор став обчислювачем мінометного розрахункуВід бізнесу до фронту: історія офіцера-прикордонника "Парфумера"Сила, яка не має статі: історія 24-річної прикордонниці Єлизавети СтаматТам, де довіра сильніша за страх: історія прикордонника-кінолога Василя ЧерникаВійна без романтики: історія прикордонника "Хіміка", який перетворив злість на зброюКоли захист неба став покликанням: історія прикордонниці Єлизавети КолпакчиВід сцени до фронту: історія прикордонника Андрія Бочка, який готує побратимів діяти за секунди.

Наприкінці березня 2026 року Державна прикордонна служба України презентувала у столичному Медіацентрі "Україна" унікальну фотовиставку "Обличчя кордону". Це проєкт, що об’єднав історії військовослужбовців, які стали на захист держави. Після презентації окремі історії учасників фотовиставки отримали продовження у форматі розгорнутих публікацій, що дозволяє глибше розкрити їхній шлях — від цивільного життя до виконання завдань у складі Державної прикордонної служби України.TrueUA є інформаційним партнером цієї виставки. Онлайн-видання долучилося до поширення та популяризації історій українських героїв.Від сцени до фронту: історія прикордонника на позивний "Артист"Історія прикордонника з позивним "Артист" — приклад трансформації людини мирної професії, яка свідомо стала частиною Сил оборони та сьогодні виконує бойові завдання в умовах високої відповідальності і ризику.Юрій Лаховський ще недавно виходив на сцену тернопільського театру, створював декорації, жив мистецтвом. Та восени 2022 року змінив усе — і без вагань став до лав Державної прикордонної служби України. Тепер у його руках не реквізит, а планшет обчислювача мінометного розрахунку. І кожне натискання — це не роль, а рішення, від якого залежить життя."Змінив театральну сцену на бойову — з планшетом у руках", — каже він. І в цих словах — не метафора, а нова реальність.Рішення, яке змінило всеЙого шлях у війську не випадковий. Ще під час строкової служби в артилерійському полку Юрій опанував спеціальність, яка сьогодні рятує життя. А ще раніше — з дитинства — знав: Росія є ворогом. Бо це пам’ять родини. Його дід воював у лавах УПА, виборюючи українську свободу. І тепер Юрій продовжує цю боротьбу — вже у своїй війні.У складі прикордонної комендатури швидкого реагування 105 прикордонного загону імені князя Володимира Великого "Артист" пройшов крізь найгарячіші напрямки — Куп’янський і Покровський. Там, де земля здригається під ногами, а час стискається до секунд. Його розрахунок не раз зупиняв ворожі штурми. Був і момент, коли точний вогонь фактично вирвав побратимів із кільця оточення."Це дуже відповідальна робота. Кожен постріл — це ризик. Тут не можна помилитися. Бо ціна — життя", — говорить він спокійно.Але за цим спокоєм — напруга, яку не передасть жодна сцена."Артист", який не втратив себеПопри все, Юрій не втратив себе. З 2013 року він — актор аматорського театру-студії "Сузір’я" імені Ореста Савки. Його позивний — теж із мирного життя, подарований побратимом-земляком. І, можливо, саме ця частина його душі допомагає не зламатися.Бо навіть серед війни він тримається за просте й справжнє: рідне місто, голоси близьких, їхні посмішки. Саме там — його точка опори. Саме там — відповідь на запитання "заради чого".Мрія після перемогиПісля перемоги він хоче повернутися. Не просто додому — до життя. До сцени, де знову звучатимуть слова, а не вибухи. Де замість війни буде тиша, наповнена змістом.А поки що "Артист" грає свою найважливішу роль. Без права на помилку. І з єдиною метою — щоб ця війна закінчилася нашою перемогою.Розгорнута інформація про фотовиставку "Обличчя кордону" тутЧитайте також опубліковані історії учасників проєкту:Від бізнесу до фронту: історія офіцера-прикордонника "Парфумера"Сила, яка не має статі: історія 24-річної прикордонниці Єлизавети СтаматТам, де довіра сильніша за страх: історія прикордонника-кінолога Василя ЧерникаВійна без романтики: історія прикордонника "Хіміка", який перетворив злість на зброюКоли захист неба став покликанням: історія прикордонниці Єлизавети КолпакчиВід сцени до фронту: історія прикордонника Андрія Бочка, який готує побратимів діяти за секунди.

Наприкінці березня 2026 року Державна прикордонна служба України презентувала у столичному Медіацентрі "Україна" унікальну фотовиставку "Обличчя кордону". Це проєкт, що об’єднав історії військовослужбовців, які стали на захист держави. Після презентації окремі історії учасників фотовиставки отримали продовження у форматі розгорнутих публікацій, що дозволяє глибше розкрити їхній шлях — від цивільного життя до виконання завдань у складі Державної прикордонної служби України.TrueUA є інформаційним партнером цієї виставки. Онлайн-видання долучилося до поширення та популяризації історій українських героїв.Історія служби Романа Гелі: вибір, зроблений до війниКожна історія — це окремий вимір служби та особистого вибору в умовах війни, що демонструє трансформацію відомства і людей у ньому. Цього разу — розповідь про старшого сержанта Романа Гелю, оператора безпілотних систем, який із перших днів повномасштабного вторгнення став на захист держави та сьогодні виконує бойові завдання, що безпосередньо впливають на хід бойових дій.Старший сержант Роман Геля народився 2002 року на Півночі України, в мальовничому Поліссі. З дитинства мріяв стати, хоч як би банально це звучало, військовим, а саме прикордонником, оскільки постійно бачив службу охоронців кордону, адже населений пункт, у якому народився і зростав хлопець, розташований в прикордонні Житомирської області. Після закінчення школи вступив до фахового коледжу. Проте за спеціальністю працювати не довелося. Завершивши навчання, втілив свою мрію в життя — підписав контракт із Державною прикордонною службою України.Контракт за тиждень до вторгнення і перший досвідКонтракт про проходження служби в прикордонному відомстві Роман підписав за тиждень до початку повномасштабного вторгнення російського війська на територію нашої країни. Йому тоді було лише 19…"Ледь не з дитинства в мене було непереборне бажання служити. Тому, щойно закінчивши Немішаївський фаховий коледж, де я навчався на інженера з безпеки руху, — підписав контракт із прикордонним відомством", — пригадує Роман.Перші місяці служби пройшли на кордоні з Білоруссю. З часом перейшов до бойового підрозділу 9 прикордонного загону — прикордонної комендатури швидкого реагування, де його прийняли дуже тепло. Він згадує, що колектив був надзвичайно щирим і злагодженим: команда працювала як єдиний механізм, спрямований на виконання спільної мети. До кого б не звернувся — допоможуть, підкажуть, роз’яснять. "Колектив зустрів фантастично. Там кожен — за кожного. У бою, на відтяжці, на позиціях ми — єдине ціле", — згадує прикордонник."Спочатку я був розвідником. Але коли побачив, як працюють оператори ударних БпЛА, з’явилося нестримне бажання нищити російську наволоч за допомогою новітніх технологій. Базу та необхідний мінімум підготовки я вже мав, тож дуже швидко перекваліфікувався — і досі жодного разу не пожалкував про те рішення. Лише за останню ротацію мною знищені склади з боєприпасами, пально-мастильними матеріалами, бліндажі та укриття окупантів, мінометні позиції, легка броньована техніка", — розповідає Роман.Робота, що змінює хід боюПро небуденні речі фронту Роман говорить спокійно й виважено. Навіть про найважчі моменти розповідає так, ніби кожне пережите випробування стало його тихою внутрішньою силою: про понад десять тисяч бойових вильотів, "полювання" на ворожих дронів і моменти, коли рішення треба було приймати за секунди. Він той, кому вдалося зупинити наступ ворога.Не лише удари: допомога побратимамПаралельно із роботою оператора не менш важливою є допомога побратимам, які тримають позиції: доставити воду, боєприпаси, медикаменти, харчі чи джерела живлення. Підказати безпечні маршрути руху. За потреби — провести мінування території та коригувати вогонь.Роман пройшов три ротації — Харківський і Донецький напрямки. Кожна — зі своїми ризиками та викликами."Іноді ти маєш кілька секунд, щоб визначити ціль і відпрацювати", — пояснює військовий.Момент, коли вдалося зупинити наступОдну з найяскравіших ситуацій на війні він пам’ятає до дрібниць. Це було на Донеччині. Ворог пішов у наступ переважальними силами. Отримавши інформацію про масований рух противника, він миттєво вирушив на допомогу з багатоцільовим безпілотним комплексом. Завдяки його діям ворожий наступ було зупинено — противник відступив."Пам’ятаю, як у військових фільмах говорили, що вмілий снайпер може зупинити наступ. У мене було щось схоже, тільки замість гвинтівки — дрон", — ділиться історією про успішно виконане завдання оператор БпЛА. — "Це неймовірне відчуття задоволення, коли розумієш, чого досяг. Хоча це усвідомлення приходить трохи пізніше. А коли ти тримаєш у руках пульт, то просто виконуєш свою роботу, яку вмієш і знаєш".Роман додає, що це відчуття, яке неможливо передати, бо усвідомлюєш, що реально за лічені хвилини вплинув на хід бою."Разом з побратимами ми знищили значну кількість ворожих цілей, — стверджує старший сержант. — Найскладніше — швидко й точно вирахувати ціль, встигнути відпрацювати по ній. Іноді на це є лише кілька хвилин, а то й секунд".Під постійною загрозою: дрони і обстрілиНебо над позиціями рідко буває безпечним. Ворожі дрони зависають буквально над головою, після чого починаються обстріли. Особливо окупанти полюють на операторів гексакоптерів "Вампір", які завдають їм значних втрат. Ворог застосовує навіть КАБи, не кажучи вже про артилерію."Я керую дроном, а над тобою — ворожий, — пригадує одну із ситуацій боєць. — І ти думаєш: хто кого цього разу перехитрить. Спочатку було страшно від раптових змін ситуації, але згодом звикаєш". "Одного разу наш підрозділ виявив ударний БпЛА "Молнія". Це такий собі літачок, який несе декілька кілограмів вибухівки. Почався шквальний обстріл: понад десять ударів поспіль. Дивом усі залишилися живі. Позицію довелося змінювати миттєво. І такі випадки на фронті не рідкість", — констатує Роман.Найбільші емоції, як зазначає сам воїн, у нього викликає результативна робота. На рахунку Романа понад 10 000 вильотів. Кожний додає впевненості, але не знімає відповідальності."Коли є результат — це такий адреналін… ти хочеш знову і знову переживати ці емоції. Береш пульт і "летиш", — ділиться враженнями захисник.Попри ризики, прикордонник завжди зберігає спокій. Каже, що страх зникає з першим кроком на позицію. Він живе в реальності, де кожен день — ризик. Але мислить про майбутнє дуже по-земному.Життя після війни: проста мріяПопри ризики, прикордонник завжди зберігає спокій. Каже, що страх зникає з першим кроком на позицію. Він живе в реальності, де кожен день — ризик. Але мислить про майбутнє дуже по-земному:"Після Перемоги хочу створити сім’ю. Щоб були діти. І щоб вони жили у вільній Україні".І така мрія з вуст сильної молодої людини звучить по-особливому, адже наразі його життя — це боротьба за те, щоб Україна вистояла й залишалася незалежною.Розгорнута інформація про фотовиставку "Обличчя кордону" тутЧитайте також опубліковані історії учасників проєкту:Від бізнесу до фронту: історія офіцера-прикордонника "Парфумера"Сила, яка не має статі: історія 24-річної прикордонниці Єлизавети СтаматТам, де довіра сильніша за страх: історія прикордонника-кінолога Василя ЧерникаВійна без романтики: історія прикордонника "Хіміка", який перетворив злість на зброюКоли захист неба став покликанням: історія прикордонниці Єлизавети КолпакчиВід сцени до фронту: історія прикордонника Андрія Бочка, який готує побратимів діяти за секунди.

Наприкінці березня 2026 року Державна прикордонна служба України презентувала у столичному Медіацентрі "Україна" унікальну фотовиставку "Обличчя кордону". Це проєкт, що об’єднав історії військовослужбовців, які стали на захист держави. Після презентації окремі історії учасників фотовиставки отримали продовження у форматі розгорнутих публікацій, що дозволяє глибше розкрити їхній шлях — від цивільного життя до виконання завдань у складі Державної прикордонної служби України.TrueUA є інформаційним партнером цієї виставки. Онлайн-видання долучилося до поширення та популяризації історій українських героїв.Від бізнесу до війська: шлях "Парфумера"У цьому матеріалі — історія офіцера з позивним "Парфумер", яка ілюструє один із характерних для сучасного війська прикладів: перехід із бізнес-середовища до бойового підрозділу, де управлінський досвід, стратегічне мислення та здатність до швидкого прийняття рішень стали важливими складовими.Молодший лейтенант Роман Лосєв, позивний "Парфумер", народився 1992 року в Херсоні. Там він прожив усе своє життя — до початку повномасштабного вторгнення.До служби Роман понад 15 років працював у сфері торгівлі. Свій шлях розпочав із продажу книг, згодом перейшов у сегмент професійної косметики. Протягом трьох років працював у мережі "Епіцентр", де пройшов шлях від продавця до завідувача відділу. Пізніше обіймав посаду національного менеджера у великого виробника в Херсоні — працював по всій Україні, постійно перебував у відрядженнях. Це була його остання робота за наймом.Останні п’ять років до служби він займався підприємництвом. Разом із дружиною відкрив маркетингову агенцію, а також із партнером розвивав дистрибуцію непродовольчих товарів і виробництво парфумерії. Саме цей досвід і став основою для його позивного — "Парфумер", який закріпився серед побратимів.Роман системно працював над власним розвитком: вивчав психологію, маркетинг, іноземні мови, певний час проживав у Франції.Він одружений, виховує двох доньок. Старшій було три роки на початок повномасштабної війни, молодша народилася вже під час неї — у Хмельницькому. Родина дружини також пережила окупацію Херсона, нині її мати проживає разом із ними.Рішення стати на захист країниЗ початком вторгнення Роман долучився до лав Державної прикордонної служби України. Його партнер по бізнесу в цей же час став до строю у складі Сил спеціальних операцій.Розпочавши службу, Роман підписав контракт, отримав звання сержанта та одразу заявив про готовність розвиватися. Завдяки вищій освіті та управлінському досвіду йому запропонували керівну посаду в артилерійському підрозділі. Він погодився і майже рік виконував бойові завдання на Сумському напрямку, де здобув практичний бойовий досвід. Згодом отримав офіцерське звання.Нові підходи у військовому управлінніУ службі його приваблює не лише виконання завдань, а й можливість впроваджувати нові підходи та рішення, які реально покращують роботу підрозділів. Переконаний: українське військо має рухатися вперед, зокрема через впровадження сучасних, натовських принципів управління.Його головна мотивація — сім’я. Він служить для того, щоб його діти жили в безпечній і мирній Україні.Роман уже планує подальший розвиток у Службі і після перемоги готовий продовжити службу, за умови збереження нинішнього курсу змін.Життя поза службоюУ вільний час займається спортом, вивчає англійську, цікавиться психологією, читає.Його мрія проста і дуже конкретна — якнайшвидше завершення війни. Після цього він хоче здійснити подорож Європою разом із родиною та подарувати своїм донькам поїздку до Діснейленду.Розгорнута інформація про фотовиставку "Обличчя кордону" тутЧитайте також опубліковані історії учасників проєкту:Сила, яка не має статі: історія 24-річної прикордонниці Єлизавети СтаматТам, де довіра сильніша за страх: історія прикордонника-кінолога Василя ЧерникаВійна без романтики: історія прикордонника "Хіміка", який перетворив злість на зброюКоли захист неба став покликанням: історія прикордонниці Єлизавети КолпакчиВід сцени до фронту: історія прикордонника Андрія Бочка, який готує побратимів діяти за секунди.

Державна прикордонна служба України 26 березня презентувала у столичному Медіацентрі "Україна" унікальну фотовиставку "Обличчя кордону". Це проєкт, що розповідає історії військовослужбовців, які стали на захист держави. Експозиція відображає справжні історії прикордонників без прикрас, про їх службу, вибір, силу духу та життя під час війни. Від відкриття цієї експозиції розпочався окремий цикл публікацій, у якому кожна історія отримає своє розширене продовження.TrueUA є інформаційним партнером цієї виставки. Онлайн-видання долучається до поширення та популяризації історій українських героїв.Роль ДПСУ та рівність у військуУ рамках проєкту "Обличчя кордону" окрему увагу приділено історіям жінок-військовослужбовиць, які на рівні з чоловіками виконують бойові та спеціальні завдання, забезпечуючи стійкість підрозділів і рятуючи життя. Їхній внесок виходить далеко за межі звичних уявлень про роль жінки у війську — це приклад професійності, витримки та відповідальності в умовах війни.Одна з таких історій — про Єлизавету, медикиню Херсонського прикордонного загону, яка свідомо обрала шлях служіння на передовій і щодня доводить, що відданість справі, внутрішня сила та готовність діяти в критичних умовах не мають гендерних обмежень.Свідомий вибір: від мрії до фронтуЄлизаветі Стамат 24 роки, і вона вже три роки служить у лавах Херсонського прикордонного загону. На війну прийшла у 21 рік, з твердим рішенням бути там, де потрібна найбільше. Родом із сонячної Миколаївщини, вона з дитинства мріяла стати медиком. Хотіла допомагати, рятувати, підтримувати.Коли почалася повномасштабна війна, зрозуміла, що її покликання не просто лікувати, а бути поруч із тими, хто тримає лінію фронту. Тепер вона медик-прикордонник у колективі, де майже всі чоловіки, але Єлизавета не пасе задніх. Навпаки — на рівних із побратимами несе службу, витримує труднощі та щодня доводить, що сила не має статі."Я не відчуваю себе слабшою, тут ми всі рівні між собою. Моє завдання — допомогти, врятувати, підставити плече, коли буде необхідність", — каже вона з усмішкою, у якій поєднуються ніжність і незламність.Без права на помилку: досвід бойової медициниСвої навички вона постійно вдосконалює. Єлизавета також проходила навчання в Німеччині з тактичної медицини, де отримала неоціненний досвід роботи в умовах, максимально наближених до бойових."Ти відчуваєш це на собі, і в тебе є або поранені люди, або поранений ти", — згадує вона.За її словами, тренування були складними й насиченими:"Багато яких було ситуацій на тих заняттях. Як поранених витягали, як у машині евакуації допомогу надавали".Рішення за секунди: коли ціна — життяОсобливо їй запам’яталися сценарії, де потрібно було діяти швидко і без права на помилку:"Коли в тебе малий тісний простір, вас четверо людей і троє поранених. І ти маєш сортувати їх для того, щоб знати, кому ти першому будеш надавати допомогу, хто пріоритетний".Цей неоціненний досвід загартував її ще більше — як медика і як військову.Людяність і віра: що тримає всерединіУ вільні хвилини Єлизавета полюбляє читати книги. Каже, що в них знаходить спокій і натхнення. А колись навіть сама писала оповідання у жанрі фентезі про світ, де добро завжди перемагає. Сьогодні вона живе саме у такому світі, тільки боротьба справжня, а перемога ще попереду.Побратими називають її "серцем колективу". У її голосі завжди чути впевненість, а в очах — віра у те, що Україна вистоїть.Розгорнута інформація про фотовиставку "Обличчя кордону" тутЧитайте також опубліковані історії учасників проєкту:Там, де довіра сильніша за страх: історія прикордонника-кінолога Василя ЧерникаВійна без романтики: історія прикордонника "Хіміка", який перетворив злість на зброюКоли захист неба став покликанням: історія прикордонниці Єлизавети КолпакчиВід сцени до фронту: історія прикордонника Андрія Бочка, який готує побратимів діяти за секунди.

Державна прикордонна служба України 26 березня презентувала у столичному Медіацентрі "Україна" унікальну фотовиставку "Обличчя кордону". Це проєкт, що об’єднав історії військовослужбовців, які стали на захист держави. Від відкриття цієї експозиції розпочався окремий цикл публікацій, у якому кожна історія отримає своє розширене продовження.TrueUA є інформаційним партнером цієї виставки. Онлайн-видання долучається до поширення та популяризації історій українських героїв.Там, де довіра сильніша за страх: історія Василя ЧерникаВасиль Черник родом зі Львівщини — краю, де кордон не просто лінія на мапі, а частина щоденного життя. Він одягнув форму ще 1997 року, коли вперше переступив поріг військової частини у Великих Мостах. Там Василь вчився командувати, брати відповідальність і довіряти тим, хто поруч. Згодом пройшов школу інструкторів службових собак.Його служба пролягла через роки й регіони: Житомирський прикордонний загін, Донецький, Львівський. З 2017 року проходив службу у відділі "Рава-Руська". Саме там він зустрів ранок, який розділив життя на "до" і "після".24 лютого: день, який усе змінив24 лютого 2022 року застав його в дорозі. Він їхав на службу, як робив це сотні разів до того. Але цього разу країна вже була іншою. У пункті пропуску було тисячі людей: жінки, діти, в очах яких була тривога і невідомість попереду. Прикордонники, серед яких і Василь, працювали без відпочинку. Бо кожен знав: зараз саме кордон — перша лінія відповідальності.Війна, яка почалася ще у 2015-муТа війна для прикордонника почалася раніше. У 2015 році він виконував завдання на Маріупольському напрямку: Сартана, Талаківка, Гнутове. Там, де тримають позиції не лише зброєю, а й характером. Там, де головне не допустити прориву і не підвести тих, хто поруч.Бахмутський напрямок: пекло щодняУ 2022 році знову відправився на передову — Бахмутський напрямок, Кліщіївка. Постійні обстріли, штурми, важка техніка. Земля, яка здригається під ногами, і небо, яке не завжди означає спокій. У цих умовах він разом із побратимами тримав оборону, відбивав атаки ворога та коригував вогонь наших підрозділів.Про силу, яка тримаєОсобливо важкими для захисника були періоди безперервних обстрілів, коли доводилось тримати позиції протягом тривалого часу. Василь не говорить про героїзм, а говорить про людей. Про тих, хто поруч. Про моменти, коли твоє життя може залежить від дій побратима.Саме ця взаємна підтримка та довіра стала тим, що тримає навіть коли сили на межі, а страх дихає в спину, нагадуючи — ти живий і не маєш права зламатися.Сім'я і віра — те, що спонукає боротися й вистоятиЙого опора — сім’я. Вона далеко, але завжди поруч у думках. Вона — причина боротися, вистояти і повернутися. А ще віра. У перемогу, в країну, у те, що все це має сенс.Віднедавна Василь Черник служить у Волинському прикордонному загоні інспектором-кінологом на кордоні з Польщею. Там, де знову проходять тисячі людей, але вже з надією на повернення.Після війни…Після війни він не планує покидати службу. Каже, що хоче залишитися в строю та передавати досвід молодим прикордонникам, навчати їх і підтримувати. Бо кордон потребує не лише сили, а й мудрості тих, хто вже пройшов свій шлях.Розгорнута інформація про фотовиставку "Обличчя кордону" тутЧитайте також:Війна без романтики: історія прикордонника "Хіміка", який перетворив злість на зброюКоли захист неба став покликанням: історія прикордонниці Єлизавети КолпакчиВід сцени до фронту: історія прикордонника Андрія Бочка, який готує побратимів діяти за секунди.

Державна прикордонна служба України 26 березня презентувала у столичному Медіацентрі "Україна" унікальну фотовиставку "Обличчя кордону". Це проєкт, що об’єднав історії військовослужбовців, які стали на захист держави. Від відкриття цієї експозиції розпочинається окремий цикл публікацій, у якому кожна історія отримає своє розширене продовження.TrueUA є інформаційним партнером цієї виставки. Онлайн-видання долучається до поширення та популяризації історій українських героїв."Хімік": війна технологій і точностіСеред героїв проєкту — Дмитро, позивний "Хімік", який стоїть за сучасною війною — війною технологій, точності та холодного розрахунку. Він пройшов шлях від піхоти до аеророзвідника, від майстер-сержанта до офіцерського звання, від маленької групи однодумців до начальника штабу підрозділу РУБпАК "Стрікс" 4 прикордонного загону.Його спокій — не про байдужість. Це про контроль.Його слова — без пафосу.Але за такими як він — досвід війни, яка змінює людей назавжди.Життя до повномасштабної війниДо 2022 року його життя було іншим. Служба в прикордонниках із 2009 року — інспектор, кінолог, робота в аеропорту. Чіткі задачі, зрозумілі правила. Після звільнення — цивільне життя, власний бізнес. Здавалося, цей етап завершений. Але війна не питає, чи готовий ти повернутись.Повернення, перший дрон і труднощіУ перші дні повномасштабного вторгнення Дмитро не вагався. Почав із волонтерства — їздив на позиції, допомагав підрозділам. І саме тоді в його руках з’явився перший дрон."Я тоді зрозумів різницю: розвідник пішки — це ризик життя. Дрон — це ризик техніки. І вибір був очевидний", — наголошує "Хімік".Це рішення стало точкою відліку. На початку все було примітивно. Один-два "мавіки" на групу. Жодних нічних можливостей, мінімум засобів ураження."Ми бачили ворога — і нічого не могли зробити. Це найбільше злило", — каже Дмитро.Саме ця злість і стала рушієм.Від експериментів до FPVПерші скиди — майже кустарні. Навчання на полігонах у мороз, без рукавиць. Експерименти, помилки, перші влучання. Потім — FPV. Новий рівень війни."З’явились інші дистанції, інші можливості, інша відповідальність. І інші результати", — зазначає "Хімік".З маленької групи виріс повноцінний підрозділ ударних безпілотних систем.Війна як роботаСьогодні "Хімік" говорить про війну без романтики:"Це цифри. Це статистика. Це результат". Але за цими словами — глибоке розуміння процесів.Він не пам’ятає свій перший бій. І не вважає це дивним:"Я емоційний вдома. На позиціях — це робота".Є лише один момент, коли дозволяє собі відчути щось більше — результат."Коли розумієш, що це врятує життя піхоти — от тоді це важливо", — зазначає Дмитро.Радість тут — коротка. Наступна ціль — вже в роботі.Армія як системаВін чесно говорить про головне: армія — це не лише передова:"Це величезний механізм. І кожен може знайти своє місце".Серед його бійців: айтішники, будівельники, хлопці після школи… Хтось приходить із досвідом, хтось — із нуля. Але всі стають частиною одного процесу."Краще прийти зараз і навчитися, ніж чекати, поки війна прийде до тебе", — додає "Хімік". На питання про перемогу він не дає простих відповідей:"У кожного вона своя. Для когось — це відбитий штурм. Для когось — знищена техніка".Після війниІ про себе після війни теж говорить чесно: "Не знаю. Час покаже". Можливо, залишиться в системі. Можливо, повернеться до цивільного життя. Можливо, створить нову справу разом із побратимами. Але одне зрозуміло вже зараз: ця війна змінила його назавжди.Він не говорить гучних слів. Але його робота говорить за нього. І саме такі люди сьогодні тримають небо. І змінюють хід війни.Розгорнута інформація про фотовиставку "Обличчя кордону" тут.

Державна прикордонна служба України 26 березня презентувала у столичному Медіацентрі "Україна" унікальну фотовиставку "Обличчя кордону". Це проєкт, що розповідає історії військовослужбовців, які стали на захист держави. Експозиція відображає справжні історії прикордонників без прикрас, про їх службу, вибір, силу духу та життя під час війни. Від відкриття цієї експозиції розпочинається окремий цикл публікацій, у якому кожна історія отримає своє розширене продовження.TrueUA є інформаційним партнером цієї виставки. Онлайн-видання долучається до поширення та популяризації історій українських героїв.Роль ДПСУ та рівність у військуДержавна прикордонна служба України, як складова Сил оборони, відіграє важливу роль у забезпеченні безпеки держави та активно впроваджує принципи рівних прав та можливостей для жінок і чоловіків у війську.Серед героїнь проєкту — 24-річна прикордонниця Одеського загону Єлизавета Колпакчи з позивним "Мала". Дівчина разом із побратимами щодня виконує бойові завдання на одному з найгарячіших напрямків Півдня.Вона є не лише відданою своїй справі, але й висококласним фахівцем, який у складі мобільної вогневої групи відповідає за безпеку повітряного простору України в умовах повномасштабної війни."Мала" на передовій ПівдняЛіза родом з Миколаєва. До служби — понад 11 років — професійно займалася сучасними танцями та мріяла стати хореографом. Після травми їй довелося змінити свій життєвий шлях, але саме тоді вона знайшла нове покликання, яке поєднало її любов до тварин і зацікавленість військовою справою.Усвідомлено обравши професію кінолога, вона вступила до навчального кінологічного центру Держприкордонслужби України, де здобула фахову підготовку.Служба під обстрілами та перші випробуванняПрикордонниця розпочала службу взимку 2022 року, за кілька тижнів до повномасштабного вторгнення, виконуючи завдання на Очаківському напрямку разом зі своєю чотирилапою подругою — Вільмою. Наразі собака проходить реабілітацію у батьків Єлизавети після поранення та трьох контузій.Втім постійні зухвалі обстріли ворога, атаки дронів-камікадзе та спроби захопити рідне місто лише зміцнили її впевненість у правильності обраного шляху.Нічне "полювання" на "шахеди"Згодом "Мала" вирішила долучитися до екіпажу мобільної вогневої групи як стрілець. Щоночі разом із побратимами вона виїжджає на "полювання" на ворожі шахеди."Моя головна мотивація - захистити мій рідний дім, моїх батьків, зробити так, щоб смертоносні дрони не долітали до мого та інших міст України", — говорить Ліза. Нині на рахунку її вогневої групи десятки знищених ворожих БпЛА."Спочатку я у складі екіпажу була стрільцем. Згодом вивчилася на санітарного інструктора і виконувала обов’язки як стрілець та бойовий медик", — зазначає прикордонниця.Найважча ніч і десятки збитих дронівЛіза ніколи не забуде одну з найважчих ночей лютого 2024-го. Тоді їхня група працювала до самого світанку. Усі 23 шахеди, які атакували Південь країни, були знищені, два з яких на рахунку мобільної вогневої групи "Малої".Попри втому, Ліза діяла чітко й швидко: перезаряджала зброю за лічені секунди, адже ворожі дрони заходили хвиля за хвилею з інтервалом у кілька хвилин. Завдяки злагодженій роботі тієї ночі захисникам неба вдалося вберегти і критичну інфраструктуру, і мирних людей.Новий етап й плани після ПеремогиУ 2025 році дівчина вирішила й далі розвиватися у військовій справі, тому вивчилась на оператора БпЛА."Бо сьогодні це війна дронів і вміння працювати з ними — вже необхідність", — каже Ліза.Попри юний вік, Єлизавета вже демонструє високий рівень підготовки, який викликає повагу. Вона впевнено стоїть на захисті країни й щодня доводить це справою. Після Перемоги Ліза планує залишитися в лавах прикордонників, розвиватися як кінологиня та разом із чоловіком, який також стоїть на захисті країни, мріє подорожувати мирною Україною."Ми всі б’ємося за найдорожче — за нашу Батьківщину. Стать і вік тут не мають значення. Є лише спільна мета — Перемога", — додає вона.І поки ця Перемога ще попереду — такі, як Ліза, щодня роблять до неї свій рішучий крок.Розгорнута інформація про проєкт фотовиставку "Обличчя кордону" тут.

Державна прикордонна служба України 26 березня презентувала у столичному Медіацентрі "Україна" унікальну фотовиставку "Обличчя кордону". Це проєкт, що об’єднав історії військовослужбовців, які стали на захист держави. Від відкриття цієї експозиції розпочинається окремий цикл публікацій, у якому кожна історія отримає своє розширене продовження.TrueUA є інформаційним партнером цієї виставки. Онлайн-видання долучається до поширення та популяризації історій українських героїв.Андрій Бочко: шлях трансформації та відповідальностіСьогодні Державна прикордонна служба як складова Сил оборони України відіграє важливу роль у забезпеченні безпеки, поєднуючи досвід кадрових військових із мотивацією тих, хто прийшов із цивільного життя. Серед них –– моряк-прикордонник Одеського загону морської охорони "РУД" –– фахівець, який не лише володіє необхідними навичками, а й передає їх іншим, навчаючи рятувати життя в будь-яких умовах: у морі, на суші чи в обмеженому просторі корабля.У вузьких проходах судна, де метал звучить по-іншому, а кожен рух відлунює відповідальністю, час вимірюється не хвилинами, а рішеннями. Саме тут несе службу Андрій Бочко –– інструктор із тактичної медицини, який готує побратимів діяти тоді, коли рахунок іде на секунди.Дитинство і юність — між творчістю і дисципліноюЙого історія починається не з моря. Вона народжується у дворику біля залізничного вокзалу в Одесі –– серед дитячого галасу, творчості та пошуку себе. Скрипка замість гітари, карате замість дворових ігор, театральна студія замість безтурботних вечорів.Це було дитинство, де дисципліна й творчість йшли поруч. Де сцена навчала голосу, а життя –– характеру.Він навіть встиг торкнутися кіно: зйомки, кастинги, ролі хуліганів і другорядних персонажів. Камера дала йому досвід, але не визначила долю.Війна, що змінила все24 лютого для Андрія Бочка почалося не з новин –– з материнського голосу. Повномасштабна війна прийшла в дім, як холодний вітер, що не залишає вибору.Військкомат тоді відмовив. Але відмови не зупиняють тих, хто вже зробив внутрішній вибір.Волонтерство як перший фронтВолонтерство стало першим фронтом. Ліки, логістика, ризиковані маршрути на південь –– усе це швидко переросло в системну допомогу. Але війна має здатність ставити запитання, на які не можна не відповісти.Точка переломуОдного разу –– адреналін, небезпека, і раптове усвідомлення: аптечка є, знань –– ні.Це стало точкою перелому.Такмед як місіяТактична медицина для Андрія перестала бути навичкою –– стала місією. Він навчався, помилявся, повертався знову. Слухав тих, хто був на передовій, і вчився у тих, хто вмів рятувати.А потім почав навчати сам."Знати –– недостатньо. Треба робити так, щоб руки пам’ятали", –– ця думка стала основою його підходу.Служба і вибірКоли з’явилася можливість служити в Морській охороні, сумнівів не було.Море і Україна –– дві сили, які визначили його вибір.Спочатку –– навчання, потім служба на кораблі, згодом –– посада старшого інструктора. Півтора року серед екіпажу, де кожен рух відточений, а довіра –– не слово, а умова виживання.Реальність служби на корабліНа кораблі все інакше.Тут вузькі коридори, обмежений простір і складні сценарії, де кожна помилка може коштувати життя. Евакуація по трапах, витягування поранених через люки, використання підручних засобів –– навіть пожежного рукава –– як інструменту порятунку.І тут не працює "бачив в Інтернеті".Працює тільки те, що відпрацьовано десятки разів.Секунди, які вирішують життяЙого інструкції прості й жорсткі: діяти швидко, діяти чітко, діяти автоматично.Максимально високо накладений турнікет. Максимально щільно. Без вагань.Бо перші хвилини –– це межа між життям і втратою.Він наполягає: кожен має носити турнікет. Не в рюкзаку –– при собі. Бо трагедія не попереджає.Те, що тримаєПопри службу, в ньому залишається щось від того хлопця з одеського двору.Любов до доньки, яка колись керувала його бородою, а тепер передала цю "посаду" коханій. Теплі історії, що народжуються навіть у найскладніші часи.Зв’язок із близькими для нього –– не розкіш, а необхідність. Це те, що тримає, коли навколо –– напруга і ризик.Приклад трансформаціїАндрій Бочко –– не лише військовий. Він –– приклад трансформації.Від сцени до фронту. Від ролей у кіно –– до ролі, де немає дублів.Його історія –– це про відповідальність, що приходить раптово. Про знання, які стають зброєю. І про людей, які вчаться рятувати інших, не маючи права на помилку.І, можливо, найточніше про нього звучить його ж переконання: "Любиш Україну і море –– ставай поруч".Розгорнута інформація про фотовиставку "Обличчя кордону" тут.

У четвер, 26 березня, у столичному медіацентрі "Україна" відбулася презентація для представників іноземних дипломатичних місій, акредитованих в Україні, фотовиставки "Обличчя кордону". Це проєкт Державної прикордонної служби України, що розповідає про людей, які стоять на захисті держави. TrueUA виступає інформаційним партнером цієї виставки. Онлайн-видання долучається до поширення та популяризації історій українських героїв.Виставка також  відбувається в рамках розвитку стратегічних комунікацій Держприкордонслужби.Фотовиставка у деталяхЕкспозиція висвітлює не лише розвиток відомства — його переоснащення та переозброєння, а передусім — людські історії. Це розповідь про тих, хто разом із країною пройшов шлях глибоких змін.До початку російського вторгнення прикордонники виконували звичні завдання на різних ділянках державного кордону. Війна ж змусила їх швидко адаптуватися: опановувати нові види озброєння, змінювати підходи до служби та діяти в умовах бойових операцій. "Від початку повномасштабного вторгнення було сформовано чотири військові частини бригадного типу та 15 підрозділів батальйонного рівня, які використовують артилерію та мають засоби ППО. Також розвиваємо підрозділи, які використовують безпілотні системи. Але в першу чергу слід робити акцент на людях, які застосовують усі ці засоби", — сказав під час виставки речник Державної прикордонслужби Андрій Демченко.Водночас лави Державної прикордонної служби поповнили люди з цивільного життя — медики, ІТ-фахівці, підприємці, митці. Вони свідомо обрали шлях служіння державі та стали в стрій пліч-о-пліч із військовими.Сьогодні Державна прикордонна служба України, як невід’ємна складова сил безпеки і оборони, разом із побратимами з інших відомств дає гідну відсіч збройній агресії. І ця стійкість ґрунтується на звичайних людях, які в надзвичайних обставинах стали незламними.Фотовиставка "Обличчя кордону" — це передусім історія саме про них: про тих, хто щодня тримає лінію державного кордону і водночас — лінію нашої свободи.Експозиція фокусується не на калібрах зброї чи сухих статистичних зведеннях, а виключно на конкретних людях — військовослужбовцях, які першими зустріли навалу ворога, витримали надлюдські навантаження, зазнали важких травм, але зберегли внутрішній стрижень і стали уособленням сили духу.Фотовиставка "Обличчя кордону" візуалізує трансформацію прикордонного відомства від класичної правоохоронної структури до високомобільної, боєздатної мілітарної формації, що діє за стандартами НАТО і здатна ефективно протистояти збройні агресії.Очі героїв виставки — це найкращий звіт про роботу відомства. Їхні історії доводять суспільству: Державна прикордонна служба України сьогодні є не лише сталевим щитом на шляху ворога, але й великою згуртованою родиною, що повертає своїм захисникам сили та впевненість у власному майбутньому.. Гості та герої Київ став лише стартовою точкою для цієї ініціативи: надалі експозицію планують представити у Львові, Хмельницькому та інших містах України, а також розглядається можливість її демонстрації за кордоном — для міжнародних партнерів."Я в Україні лише з кінця жовтня. Коли я приїхав, першою телепрограмою, яку я подивився, був чудовий серіал "Прикордонники". Для мене це було водночас захопливо й допомогло краще зрозуміти, чим займаються прикордонники. Сьогодні, відвідуючи цю виставку, я познайомився з чоловіками й жінками, які виконують цю роботу, і їхня мужність викликає глибоку повагу", — зазначив посол Великої Британії в Україні Ніл Кромптон.МедіапартнерствоTrueUA є медіапартнером фотовиставки "Обличчя кордону". На сайті публікуватимуться історії захисників, які з початку повномасштабного вторгнення залишили своє звичне життя й стали на захист країни у лавах ДПСУ."Як медіа і як медіапартнер цього заходу ми бачимо свою місію у тому, щоб чесно і зрозуміло розповідати про тих, хто щодня боронить країну. Важливо не лише фіксувати події, а показувати людей і сенси за ними, формуючи повагу до служби. Бо за нею — не лише форма і обовʼязок, а життя людей і долі тих, хто проходить цей шлях разом із ними", — сказала під час відкриття фотовиставки головна редакторка сайту TrueUA Дарʼя Самборська. Читайте також: Повернувся з ЄС, щоб захищати Україну: ветеран про поранення і доньку, яка зве тата "роботом"Дванадцять операцій, служба на протезі й подіум: історія ветерана з Хмельниччини.