Історії прикордонників

"Після поранення життя змінюється назавжди, але це не кінець, а точка перелому, де з'являється шанс сформувати себе", — запевняє ветеран з Хмельницького Сергій Галган.Під час мінометного обстрілу на Донбасі чоловік дістав важке поранення ноги і майже два роки боровся за те, щоб зберегти кінцівку. На жаль, лікарям все ж таки довелося провести ампутацію, та боєць не програв, адже внутрішньо став сильнішим. Свою історію військовий розповів нашому виданню."Ворога зупиняли людьми"До повномасштабного вторгнення Росії Сергій Галган 14 років служив прикордонником в Луганському прикордонному загоні. Потім звільнився, однак наприкінці 2021 року товариші по службі запевняли чоловіка — буде "велика" війна."Такого скупчення російської техніки біля кордонів як тоді, ще ніколи не було. Тому всі готувалися до вторгнення і мали попередні плани. Та ніхто не думав, що буде застосовано стільки балістики і Росія залучить всі наявні сили", — розповідає ветеран. Ранок 24 лютого 2022 року почався для Сергія з численних повідомлень:  "Почалося"."І в той самий день мені зателефонували з військкомату, я взяв речі та пішов. А як інакше? Куди тікати? У мене ж був військовий фах", — каже чоловік. Спочатку військовий служив в Хмельницькому, створюючи з нуля стрілецький батальйон, а потім перевівся в 24 окрему механізовану бригаду і вирушив командиром на Донбас."На той момент росіяни були більш якісно підготовлені, знали що роблять. Артилерія у них працювала майже цілодобово: починаючи з РСЗВ, і закінчуючи 203 калібром (надпотужний артилерійський калібр, який використовується для руйнування укріплених фортифікацій, — ред.). У нас такого не було. Тому тоді ворога зупиняли людьми. Кажу як є. Було тяжко. Нічого не зрозуміло, нормального зв'язку немає, люди тікали з позицій, не виконували завдання, тому доводилось виконувати завдання замість них. Так я і потрапив під мінометний обстріл", — пригадує боєць."Міна потрапила прямо в окоп"Сталося це в липні 2022 року, коли Сергій на фронті виконував заміну підрозділів. "Відранку їздив позиціями: одних забирав, інших ставив. Коли змінював останню групу в лісосмузі, почався мінометний обстріл. Всі сховалися, хто де зміг. Я опинився в окопі завбільшки три на вісім метрів, і разом зі мною ще сім хлопців. Це був ніякий не бліндаж, не траншея, а просто яма. І ми сиділи чекали, коли обстріл закінчиться", — розповідає ветеран.Але вогонь не вщухав. Навпаки, ворог став стріляти ще більш прицільно. Клаптик лісу, де трималися військові, перетворився на суцільне пекло."Стало чутно крики, як розривається боєкомплект, лісосмуга загорілася. Двічі біля нас спрацювали 120-мм міни. А ось третя міна потрапила прямо в центр тієї ями, в якій ховалися ми. Спалах! Я закрив очі. Відкриваю: товариш навпроти мене живий, а у п'ятьох інших закриті очі..." — пояснив боєць.Сергій оглянув себе, щоб оцінити серйозність поранення — нога була перебита гомілки."Я намагався встати, але нога заплуталась в тілах інших людей, і я просто не міг рухатись", — каже чоловік.Разом з іншим побратимом, що вижив, військові допомогли один одному накласти турнікети і вколоти знеболювальне."На всяк випадок я записав тоді прощальне відео. Бо ніхто на зв'язок вже не виходив, і я розумів: якщо прилетить ще одна міна, то я точно вже не виживу", — каже боєць."Коли досяг дна, вихід один — йти вперед"Але Сергій вижив! Чоловіка доправили на стабілізаційний пункт в Бахмуті, де лікарі вирішили врятувати йому ногу, встановивши на неї апарат зовнішньої фіксації. Втім, ветеран ще не знав, що в той момент опинився на старті багатомісячного марафону боротьби за кінцівку.Щоб врятувати ногу, лікарі в Україні провели військовому вісім операцій, та все дарма, тож чоловіка відправили на лікування в Нідерланди. Там боєць пройшов ще через вісім операцій. Зі здорової кінцівки чоловіку пересадили кістку у травмовану ногу, та інфекція не давала ранам загоїтись. Чоловік терпів. Сподівався на краще."Але психологічно було важко. Я майже не рухався, жив від операції до операції. Плюс постійні прийоми ліків, а це все б'є по організму", — пояснює ветеран. Коли ж почали відмовляти нирки, чоловік зрозумів, що треба врешті зважитись на ампутацію. "Спочатку важко було це прийняти. Інші люди на тебе дивляться з якимось подивом. З іншого боку, мені стало набагато легше. Розумієте, майже два роки я пересувався на візку, а потім раптом отримав шанс стати на ноги. Коли ти досяг дна, то у тебе залишається тільки один вихід — йти вперед", — каже військовий.І свої перші кроки після поранення чоловік робив вже на протезі. "На щастя, у мене зберіглося коліно, тому навчитися ходити на протезі мені було не важко. Плюс все залежить від бажання. Тут головне прийняти себе таким, який ти є. Просто варіантів інших немає. Треба читати розумні книжки, дивитись, як люди з такими самим травмами живуть, чого вони досягають і таким чином рухатись вперед", — зазначає ветеран.Нині боєць ще живе в Нідерландах. Бере активну участь в проукраїнських заходах, долучається до зборів, збирає дрони, займається спортом."Мій рекорд — 25 кілометрів пішки на протезі, 35 кілометрів на велосипеді, стрибки, кікбоксінг, футбол, катання на ковзанах, скелелазіння. Після такої активності, як кажуть, і жити не хочеться, але тільки тоді я відчуваю себе живим", — каже чоловік.Втім, наприкінці літа військовий все ж планує повернутися в Україну."Мрію, щоб війна нарешті закінчилась, і ми могли будувати Україну. Я побачив, що таке Європа, що таке гідне життя, коли всі захищені і мають рівні права. Хочу, щоб так було і у нас, адже держава — це ми", — резюмував Сергій Галган.Українці з інвалідністю можуть отримати допомогу на сайті організації EnableMe Ukraine. Поставити запитання експерту та отримати безкоштовну допомогу ви можете у спільноті EnableMe.Читайте також: "У міні було півкіло тротилу. Я дивом вижив": історія ветерана з Закарпаття, який став прикладом незламності"Міна прилетіла просто в ноги, та я вірю, що ще побігаю": історія захисника з РівногоДванадцять операцій, служба на протезі й подіум: історія ветерана з Хмельниччини.

У четвер, 11 червня, у Посольстві України в Латвії представили фотовиставку "Обличчя кордону", присвячену військовослужбовцям Державної прикордонної служби України (ДПСУ). Експозиція розповідає про прикордонників, які охороняють державний кордон і воюють проти російських окупантів у складі Сил оборони України.Про це повідомило Посольство України в Латвійській Республіці. Презентацію організували для української молоді, яка живе та навчається в Латвії. Представник ДПСУ ознайомив учасників з історіями українських захисників і розповів про особливості їхньої служби.Відвідувачі також дізналися про бойовий шлях прикордонників та їхню роль у захисті незалежності й територіальної цілісності України."Захід у Посольстві став продовженням представлення фотовиставки в Латвії після її експонування в межах міжнародної конференції Riga StratCom Dialogue 2026. Висвітлення проєкту в Латвії є ще однією можливістю ознайомити міжнародну аудиторію з історіями українських прикордонників, які з перших днів повномасштабного вторгнення беруть участь у захисті України, а також привернути увагу до їхнього внеску у зміцнення безпеки та захист демократичних цінностей у Європі", — зазначено в дописі.. Світлини та особисті історії військовослужбовців показують їхню стійкість, професіоналізм і самовідданість. Проєкт також нагадує про внесок українських захисників у безпеку Європи та необхідність подальшої міжнародної підтримки України.Фотовиставку "Обличчя кордону" започаткували в Україні. Її міжнародна частина покликана поширювати правдиву інформацію про боротьбу українського народу та ціну, яку військові платять за свободу й незалежність держави.Нагадаємо, що у Вашингтоні, в приміщенні посольства України в США, до Дня прикордонника, який відзначали 30 квітня, було представлено фотовиставку "Обличчя кордону". Експозицію відвідала надзвичайний і повноважний посол України в США Ольга Стефанішина.Читайте також опубліковані історії учасників проєкту:Герой України "Мурчик": шлях військового, який обрав небо і відповідальністьВід операційної до передової: як хірург став частиною "Сталевого кордону"Після важкого поранення — знову в строю: як прикордонник "Вікінг" повернувся до службиСпочатку піхота, потім дрони: бойовий шлях прикордонника "Спартанця"Поранений у бою, але не зламаний: як прикордонник "Джедай" повернувся на службу попри ампутаціюПісля окупації — на фронт: шлях прикордонниці з КиївщиниБез права на помилку: як працює оператор РСЗВ на фронтіКоли рішення — це більше, ніж алгоритм: як аналітик даних став командиром БпЛА на фронтіВодій під обстрілами: як прикордонник Вадим возить життя на передову200 днів полону після "Азовсталі": історія прикордонника, який пережив пекло "Оленівки"Повернути своє: як прикордонник зі Скадовська на позивний "Слон" воює за дімВтратив частину зору, але не віру: як майор ДПСУ вистояв під ударами КАБів і зберіг прапорВійна замість сцени: як актор став обчислювачем мінометного розрахункуВід бізнесу до фронту: історія офіцера-прикордонника "Парфумера"Сила, яка не має статі: історія 24-річної прикордонниці Єлизавети СтаматТам, де довіра сильніша за страх: історія прикордонника-кінолога Василя ЧерникаВійна без романтики: історія прикордонника "Хіміка", який перетворив злість на зброюКоли захист неба став покликанням: історія прикордонниці Єлизавети КолпакчиВід сцени до фронту: історія прикордонника Андрія Бочка, який готує побратимів діяти за секунди.

У столиці Латвії під час міжнародної конференції Riga StratCom Dialogue 2026 презентували фотовиставку Державної прикордонної служби України "Обличчя кордону". TrueUA є інформаційним партнером фотопроєкту. Онлайн-видання долучилося до поширення та популяризації історій українських прикордонників.Це один із найбільших європейських майданчиків у сфері стратегічних комунікацій, який щороку об'єднує представників урядів, сектору безпеки та оборони, міжнародних організацій, експертної й наукової спільноти для обговорення актуальних викликів інформаційного простору, протидії дезінформації та зміцнення демократичної стійкості. Цьогоріч конференція проходить під гаслом "Life is a Miracle. Strategic Communications in an Age of Rupture" ("Життя — це диво. Стратегічні комунікації в епоху розломів") та присвячена ролі стратегічних комунікацій в умовах сучасних глобальних викликів.Експозиція знайомить міжнародну аудиторію з українськими прикордонниками, які з перших днів повномасштабного вторгнення беруть участь у відсічі російської агресії, виконують бойові завдання на найскладніших напрямках та щодня захищають державний кордон України.До виставки увійшли фотографії та особисті історії військовослужбовців Державної прикордонної служби України. Через світлини, свідчення учасників подій і цифрові матеріали проєкт розкриває мужність, професіоналізм, відданість обов’язку та людські долі, що стоять за щоденною службою з охорони кордону.Представлення "Облич кордону" під час Riga StratCom Dialogue 2026 стало ще однією можливістю донести до міжнародної спільноти правду про боротьбу України за свободу та незалежність, а також продемонструвати внесок українських прикордонників у захист безпеки не лише України, а й усієї Європи.Проєкт уже демонстрували в різних містах України та за кордоном. Фотовиставку показували у Києві, Львові, Хмельницькому, а також у Сполучених Штатах Америки, де вона викликала значний інтерес міжнародної аудиторії. Представлення експозиції в Ризі продовжує її головну місію — розповідати світові про людей, які стали символом стійкості, мужності та незламності України.Нагадаємо, що у Вашингтоні, в приміщенні посольства України в США, до Дня прикордонника, який відзначали 30 квітня, було представлено фотовиставку "Обличчя кордону". Експозицію відвідала надзвичайний і повноважний посол України в США Ольга Стефанішина.Читайте також опубліковані історії учасників проєкту:Герой України "Мурчик": шлях військового, який обрав небо і відповідальністьВід операційної до передової: як хірург став частиною "Сталевого кордону"Після важкого поранення — знову в строю: як прикордонник "Вікінг" повернувся до службиСпочатку піхота, потім дрони: бойовий шлях прикордонника "Спартанця"Поранений у бою, але не зламаний: як прикордонник "Джедай" повернувся на службу попри ампутаціюПісля окупації — на фронт: шлях прикордонниці з КиївщиниБез права на помилку: як працює оператор РСЗВ на фронтіКоли рішення — це більше, ніж алгоритм: як аналітик даних став командиром БпЛА на фронтіВодій під обстрілами: як прикордонник Вадим возить життя на передову200 днів полону після "Азовсталі": історія прикордонника, який пережив пекло "Оленівки"Повернути своє: як прикордонник зі Скадовська на позивний "Слон" воює за дімВтратив частину зору, але не віру: як майор ДПСУ вистояв під ударами КАБів і зберіг прапорВійна замість сцени: як актор став обчислювачем мінометного розрахункуВід бізнесу до фронту: історія офіцера-прикордонника "Парфумера"Сила, яка не має статі: історія 24-річної прикордонниці Єлизавети СтаматТам, де довіра сильніша за страх: історія прикордонника-кінолога Василя ЧерникаВійна без романтики: історія прикордонника "Хіміка", який перетворив злість на зброюКоли захист неба став покликанням: історія прикордонниці Єлизавети КолпакчиВід сцени до фронту: історія прикордонника Андрія Бочка, який готує побратимів діяти за секунди.

У суботу, 2 травня, у Посольстві України у Вашингтоні, округ Колумбія, у межах щорічного культурного культурного фестивалю "Паспорт округу Колумбія", під час якого посольства різних країн відкривають свої двері для відвідувачів, відбувся масштабний захід за участі близько 1500 гостей.Відвідувачам представили українські традиції, культуру, сучасні технології та гуманітарні ініціативи на підтримку України. Гості мали змогу побувати у Вашингтонській кімнаті, що розташована в будівлі посольства та має особливе історичне значення. Саме тут колись був розташований будинок Урії Форреста — соратника Джорджа Вашингтона.29 березня 1791 року тут відбулася знакова вечеря за участі Вашингтона та місцевих землевласників, під час якої було досягнуто домовленості про передачу землі для створення нового федерального округу — важливого кроку у формуванні столиці США.Окрему увагу гості приділили сучасним українським дрон-технологіям, а також можливості дізнатися більше про ситуацію в Україні та гуманітарну діяльність Всесвітньої центральної кухні (World Central Kitchen).У межах заходу відвідувачі мали змогу відвідати фотовиставку "Обличчя кордону", яку презентували у Вашингтоні до Дня прикордонника (це свято щороку відзначають 30 квітня). Експозиція об’єднала історії прикордонників і прикордонниць, які щодня стоять на захисті державного кордону та у складі Сил оборони України дають відсіч збройній агресії РФ.Виставка через світлини й особисті історії розкриває силу й витримку, жертовність та братерство, характер і людяність конкретних людей. В Україні виставку було представлено у Києві, Хмельницькому й Львові.На заході також був присутній заступник посла Денис Сєнік, генеральний директор Хав'єр Гарсія та керівник активаційного відділу Всесвітньої центральної кухні в Україні Юлія Стефанюк.Гості побачили художню інсталяцію "Мотанки" Оли Рондяк (табір "Місто"). Ці металеві та дерев'яні скульптури, натхненні традиційними ляльками-захисниками, служать потужними талісманами, що відображають силу та стійкість українців у боротьбі за свободу.Атмосферу українського свята доповнили виступи музикантів, гра на бандурі, танцювальні номери, ярмарок автентичних виробів українських майстрів та тематичні майстер-класи.. Нагадаємо, що TrueUA є інформаційним партнером фотовиставки "Обличчя кордону". Онлайн-видання долучилося до поширення та популяризації історій українських прикордонників. Матеріали про кожного оборонця кордону можна прочитати за посиланням..

Цей матеріал продовжує цикл публікацій у межах проєкту фотовиставки "Обличчя кордону", який об’єднує історії військовослужбовців Державної прикордонної служби України — людей різного віку, професій і життєвого досвіду, яких війна поставила перед вибором і визначила їхню роль у захисті держави. Історія прикордонника Владислава Замури із позивним "Мурчик" — одна з них.TrueUA є інформаційним партнером фотопроєкту. Онлайн-видання долучилося до поширення та популяризації історій українських прикордонників.Той, хто бачить у темряві: історія Героя України "Мурчика"Він працює тоді, коли інші не бачать нічого. У повній темряві, під тиском радіоелектронної боротьби та постійною загрозою втратити керування Владислав "Мурчик" підіймає в небо важкий бомбер "Вампір". Його місія — знаходити і знищувати ворога там, де рахунок іде на секунди, а помилка може коштувати життя.Владислав із позивним "Мурчик" народився 16 листопада 2000 року у Львові. Ще змалку він чітко знав, ким хоче бути — військовим. Це було не просто дитяче захоплення, а усвідомлений вибір, до якого він ішов крок за кроком. У 18 років, у 2019-му, він прийшов на строкову службу і після демобілізації без вагань підписав контракт, остаточно пов’язавши своє життя зі службою.Сьогодні "Мурчик" — оператор важкого ударного безпілотника "Вампір". Його робота ­— це точність і відповідальність, де кожне рішення має наслідки. З неба він уражає ворожу піхоту, техніку, транспорт і позиції противника, який прийшов на українську землю. І в цій роботі — вже не мрія дитинства, а щоденна реальність війни.За одну ніч екіпаж "Вампіра" може виконати одразу кілька завдань: завдати точкових ударів, провести дистанційне мінування, а також доставити побратимам на позиції боєприпаси, воду, обладнання. Усе це — під постійною загрозою ворожих дронів і засобів радіоелектронної боротьби.Нічна робота під ворожим тиском"Найскладніше — це робота під РЕБ. Коли починають глушити сигнал, ти можеш втратити дрон у будь-який момент. І тоді все вирішують секунди — треба швидко реагувати, перемикати режими, виводити борт", — пояснює Владислав.За час повномасштабної війни Владислав працював на різних напрямках — у Кремінній та Бахмуті, на Курдюмівському й Покровському напрямках. Кожен із них мав свої виклики: складний рельєф, інтенсивний вогонь противника, важкі умови роботи.На його рахунку — тисячі уражених цілей. Його робота — це не лише постійний ризик, але й конкретний результат, який впливає на ситуацію на полі бою.Тисячі цілей і реальний результатЗа відвагу, сміливість і результативну бойову роботу 24 лютого 2026 року Владислав "Мурчик" був удостоєний звання Герой України з врученням ордена "Золота Зірка".Попри це, він просто говорить про свою мотивацію: захистити рідних, своє місто і майбутнє. Він хоче, щоб його діти жили у вільній країні і говорили своєю мовою.Вдома на нього чекають батьки та кохана. І це головна причина, чому він щовечора знову виходить на завдання.Головна мотивація — ті, хто чекають вдомаНавіть після перемоги Владислав не планує залишати службу. Для нього це не тимчасовий етап, а свідомий вибір і справа життя. Він хоче передавати досвід іншим і розвивати підрозділи, у яких служить. Бо для "Мурчика" ця війна — не просто робота. Це відповідальність за те, якою буде країна завтра.Нагадаємо, що у Вашингтоні, в приміщенні посольства України в США, до Дня прикордонника, який відзначали 30 квітня, було представлено фотовиставку "Обличчя кордону". Експозицію відвідала надзвичайний і повноважний посол України в США Ольга Стефанішина.Читайте також опубліковані історії учасників проєкту:Від операційної до передової: як хірург став частиною "Сталевого кордону"Після важкого поранення — знову в строю: як прикордонник "Вікінг" повернувся до службиСпочатку піхота, потім дрони: бойовий шлях прикордонника "Спартанця"Поранений у бою, але не зламаний: як прикордонник "Джедай" повернувся на службу попри ампутаціюПісля окупації — на фронт: шлях прикордонниці з КиївщиниБез права на помилку: як працює оператор РСЗВ на фронтіКоли рішення — це більше, ніж алгоритм: як аналітик даних став командиром БпЛА на фронтіВодій під обстрілами: як прикордонник Вадим возить життя на передову200 днів полону після "Азовсталі": історія прикордонника, який пережив пекло "Оленівки"Повернути своє: як прикордонник зі Скадовська на позивний "Слон" воює за дімВтратив частину зору, але не віру: як майор ДПСУ вистояв під ударами КАБів і зберіг прапорВійна замість сцени: як актор став обчислювачем мінометного розрахункуВід бізнесу до фронту: історія офіцера-прикордонника "Парфумера"Сила, яка не має статі: історія 24-річної прикордонниці Єлизавети СтаматТам, де довіра сильніша за страх: історія прикордонника-кінолога Василя ЧерникаВійна без романтики: історія прикордонника "Хіміка", який перетворив злість на зброюКоли захист неба став покликанням: історія прикордонниці Єлизавети КолпакчиВід сцени до фронту: історія прикордонника Андрія Бочка, який готує побратимів діяти за секунди.

Цей матеріал продовжує цикл публікацій у межах проєкту фотовиставки "Обличчя кордону", який об’єднує історії військовослужбовців Державної прикордонної служби України — людей різного віку, професій і життєвого досвіду, яких війна поставила перед вибором і визначила їхню роль у захисті держави. Історія прикордонника, капітана медичної служби Василя Мосьондза, який змінив викладацьку кафедру та цивільну операційну на бойовий підрозділ, де кожне прийняте рішення вартує людського життя — одна з них.TrueUA є інформаційним партнером фотопроєкту. Онлайн-видання долучилося до поширення та популяризації історій українських прикордонників.Мрія дитинства, яка стала справою життя: історія прикордонника, капітана медичної служби Василя МосьондзаМайбутній офіцер народився у 1976 році на Вінниччині. Ще з дитячих років він мав хист до технічних наук і мав мрію, яка багатьом тоді здавалася дитячим захопленням — служити у прикордонних військах. Через десятиліття ця мрія матеріалізувалася у надскладних умовах війни: сьогодні він очолює операційно-перев'язувальне відділення у 15 мобільному прикордонному загоні "Сталевий кордон".Від операційної — до фронтуДо початку великої війни шлях лікаря був тісно пов'язаний із наукою та цивільною медициною. Василь працював хірургом невідкладних станів, де навчився діяти миттєво в критичних ситуаціях. Свій досвід передавав наступним поколінням медиків, обіймаючи посаду доцента кафедри хірургії Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова. Науковий ступінь та академічна кар'єра були його звичним життям до лютого 2022 року.З перших днів повномасштабного вторгнення лікар долучився до лав Державної прикордонної служби України за мобілізацією. Його професіоналізм став фундаментом для роботи у зоні бойових дій. Географія його служби охоплює найгарячіші ділянки фронту: Чернігівський, Донецький, Харківський та Сумський напрямки. У кожному з цих регіонів він бачив не лише жахи війни, а й неймовірну згуртованість українців — небайдужість місцевих мешканців, які всіма силами допомагали прикордонникам у боротьбі за незалежність, стала одним із найсильніших вражень за цей період.Там, де щодня рятують життяСпецифіка роботи начальника операційно-перев'язувального відділення вимагає граничної концентрації, адже його головне завдання — порятунок життів захисників. За словами Василя, найважчим у цій справі є моменти очікування позитивного результату після проведених втручань.Головною мотивацією для капітана залишається незламність духу та вірність обов’язку — громадянському, синівському та батьківському. Вдома, в Україні, на його повернення чекають батьки, дружина та син. Саме заради їхнього майбутнього він продовжує свою справу на передовій.Повернення до життя після ПеремогиПісля закінчення війни Василь Мосьондз мріє повернутися до цивільного життя та викладацької діяльності, щоб реалізувати найкращі практичні проєкти, засновані на здобутому досвіді.Нагадаємо, що у Вашингтоні, в приміщенні посольства України в США, до Дня прикордонника, який відзначали 30 квітня, було представлено фотовиставку "Обличчя кордону". Експозицію відвідала надзвичайний і повноважний посол України в США Ольга Стефанішина.Читайте також опубліковані історії учасників проєкту:Після важкого поранення — знову в строю: як прикордонник "Вікінг" повернувся до службиСпочатку піхота, потім дрони: бойовий шлях прикордонника "Спартанця"Поранений у бою, але не зламаний: як прикордонник "Джедай" повернувся на службу попри ампутаціюПісля окупації — на фронт: шлях прикордонниці з КиївщиниБез права на помилку: як працює оператор РСЗВ на фронтіКоли рішення — це більше, ніж алгоритм: як аналітик даних став командиром БпЛА на фронтіВодій під обстрілами: як прикордонник Вадим возить життя на передову200 днів полону після "Азовсталі": історія прикордонника, який пережив пекло "Оленівки"Повернути своє: як прикордонник зі Скадовська на позивний "Слон" воює за дімВтратив частину зору, але не віру: як майор ДПСУ вистояв під ударами КАБів і зберіг прапорВійна замість сцени: як актор став обчислювачем мінометного розрахункуВід бізнесу до фронту: історія офіцера-прикордонника "Парфумера"Сила, яка не має статі: історія 24-річної прикордонниці Єлизавети СтаматТам, де довіра сильніша за страх: історія прикордонника-кінолога Василя ЧерникаВійна без романтики: історія прикордонника "Хіміка", який перетворив злість на зброюКоли захист неба став покликанням: історія прикордонниці Єлизавети КолпакчиВід сцени до фронту: історія прикордонника Андрія Бочка, який готує побратимів діяти за секунди.

У посольстві України в США представлено фотовиставку "Обличчя кордону". Експозиція об’єднала історії прикордонників і прикордонниць, які щодня стоять на захисті державного кордону та у складі Сил оборони України дають відсіч збройній агресії РФ. Виставка через світлини й особисті історії розкриває силу й витримку, жертовність та братерство, характер і людяність конкретних людей. TrueUA є інформаційним партнером фотопроєкту. Онлайн-видання долучилося до поширення та популяризації історій українських прикордонників.Надзвичайний і повноважний посол України в США Ольга Стефанішина привітала військовослужбовців Державної прикордонної служби України з професійним святом, відзначивши їхню мужність, відданість державі та вагомий внесок у захист України й цінностей вільного світу.Амбасадорка зазначила: "Саме українські прикордонники були серед перших, хто зустрів повномасштабне вторгнення Росії — вступивши у бій з ворогом, попри переважаючі сили противника. Сьогодні вони продовжують боротися на всіх напрямках фронту, захищаючи нашу незалежність разом з іншими воїнами Сил оборони України".Фотовиставка "Обличчя кордону", відкрившись в Україні, нині продовжує за кордоном свою місію  — розповідати світу правду про українських захисників, їхню боротьбу та ціну свободи. Для України і кожного українця кордон — це не просто лінія, а реальна межа між добром і злом.Попри війну, вони залишаються собою: живуть, люблять, підтримують родини й мріють про прості речі — тишу, дім, обійми дітей. Ця виставка — про людей, які воюють не тому, що народжені для війни, а тому, що прагнуть повернутися до нормального життя у вільній Україні.Читайте також опубліковані історії учасників проєкту:Після важкого поранення — знову в строю: як прикордонник "Вікінг" повернувся до службиСпочатку піхота, потім дрони: бойовий шлях прикордонника "Спартанця"Поранений у бою, але не зламаний: як прикордонник "Джедай" повернувся на службу попри ампутаціюПісля окупації — на фронт: шлях прикордонниці з КиївщиниБез права на помилку: як працює оператор РСЗВ на фронтіКоли рішення — це більше, ніж алгоритм: як аналітик даних став командиром БпЛА на фронтіВодій під обстрілами: як прикордонник Вадим возить життя на передову200 днів полону після "Азовсталі": історія прикордонника, який пережив пекло "Оленівки"Повернути своє: як прикордонник зі Скадовська на позивний "Слон" воює за дімВтратив частину зору, але не віру: як майор ДПСУ вистояв під ударами КАБів і зберіг прапорВійна замість сцени: як актор став обчислювачем мінометного розрахункуВід бізнесу до фронту: історія офіцера-прикордонника "Парфумера"Сила, яка не має статі: історія 24-річної прикордонниці Єлизавети СтаматТам, де довіра сильніша за страх: історія прикордонника-кінолога Василя ЧерникаВійна без романтики: історія прикордонника "Хіміка", який перетворив злість на зброюКоли захист неба став покликанням: історія прикордонниці Єлизавети КолпакчиВід сцени до фронту: історія прикордонника Андрія Бочка, який готує побратимів діяти за секунди.

Цей матеріал продовжує цикл публікацій у межах проєкту фотовиставки "Обличчя кордону", який об’єднує історії військовослужбовців Державної прикордонної служби України — людей різного віку, професій і життєвого досвіду, яких війна поставила перед вибором і визначила їхню роль у захисті держави. Історія прикордонника Юрія Кулинича із позивним "Вікінг" — одна з них.TrueUA є інформаційним партнером фотопроєкту. Онлайн-видання долучилося до поширення та популяризації історій українських прикордонників.Ампутація, реабілітація і повернення на службу: історія прикордонника "Вікінга"Юрій Кулинич народився 1986 року на заході України. З дитинства захоплювався спортом і мріяв про військову службу, тож у 2004 році був призваний до строкової служби у Внутрішні війська. Після її завершення підписав контракт зі Збройними силами України, а з 2008 року служить у Державній прикордонній службі України, пов’язавши з нею своє життя.Від дитячої мрії — до служби державіЗа час служби довелося опанувати багато навиків та вмінь, був і зв'язківцем і гранатометником, кулеметником, медиком, сапером, оператором БпЛА, керував відділенням. Пройшов міжнародні навчання та тренінги різного спрямування. Залучався до служби з охорони Державного кордону України, особисто виявляв та затримував порушників законодавства з прикордонних питань.Від АТО — до "ДОЗОРу"У 2014 році Юрій Кулинич брав участь в Антитерористичній операції на Донеччині та Луганщині. У 2017 році він пройшов відбір до 10-го мобільного прикордонного загону "ДОЗОР", підрозділи якого постійно залучалися до виконання бойових завдань з відбиття збройної агресії РФ.Поранення, яке змінило життяПісля початку повномасштабного вторгнення військовослужбовець воював на різних ділянках фронту. У листопаді 2023 року в складі ударно-пошукової групи брав участь у штурмі ворожих позицій на Донеччині, під час якого дістав важкі поранення. Попри зусилля медиків, йому довелося ампутувати ліву ногу."Роби те, що можеш, з тим, що маєш, і там, де ти є" — життєве кредо "Вікінга". Після тривалої реабілітації та протезування воїн повернувся у стрій до побратимів. У вільний від служби час Юрій відвідує побратимів у Superhumans Center та своїм прикладом мотивує воїнів після ампутацій не здаватися."Зараз я обіймаю посаду офіцера психолога у своєму підрозділі, відповідаю за ментальне здоров'я, проводжу психоедукацію, консультації, залучаюся до відбору кандидатів на військову службу, проводжу навчання персоналу, передаю досвід. Раніше довелося бути і в ролі піхотинця, організовувати, очолювати і здійснювати оборону ввірених підрозділу позицій, здійснювати штурмові дії, надавати медичну допомогу та евакуйовувати побратимів. А ще, я був оператором БПЛА, моїми завданнями були: розвідка, коригування вогню, виявлення і знищення ворога. Найбільше подобається результат: коли наші працюють точно і я розумію, що піхоті від цього легше. Найскладніше — відповідальність і постійна концентрація, бо помилка коштує життя", — зазначає Юрій.Від штурмів — до підтримки побратимівВідповідно до указу президента України від 29 квітня 2024 року № 248/2024, за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, Юрій Кулинич нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.За спиною — родина, попереду — Перемога"Вікінг" каже, що його мотивує розуміння, заради чого це все. За спиною сім’я та вся країна. Вдома чекають рідні: батьки, дружина, двоє синів. Але лише після війни планує повернутися до цивільного життя, щоб більше часу проводити поруч з сім’єю. А зараз він продовжує військову службу та передає безцінний досвід.Розгорнута інформація про фотовиставку "Обличчя кордону" тутЧитайте також опубліковані історії учасників проєкту:Спочатку піхота, потім дрони: бойовий шлях прикордонника "Спартанця"Поранений у бою, але не зламаний: як прикордонник "Джедай" повернувся на службу попри ампутаціюПісля окупації — на фронт: шлях прикордонниці з КиївщиниБез права на помилку: як працює оператор РСЗВ на фронтіКоли рішення — це більше, ніж алгоритм: як аналітик даних став командиром БпЛА на фронтіВодій під обстрілами: як прикордонник Вадим возить життя на передову200 днів полону після "Азовсталі": історія прикордонника, який пережив пекло "Оленівки"Повернути своє: як прикордонник зі Скадовська на позивний "Слон" воює за дімВтратив частину зору, але не віру: як майор ДПСУ вистояв під ударами КАБів і зберіг прапорВійна замість сцени: як актор став обчислювачем мінометного розрахункуВід бізнесу до фронту: історія офіцера-прикордонника "Парфумера"Сила, яка не має статі: історія 24-річної прикордонниці Єлизавети СтаматТам, де довіра сильніша за страх: історія прикордонника-кінолога Василя ЧерникаВійна без романтики: історія прикордонника "Хіміка", який перетворив злість на зброюКоли захист неба став покликанням: історія прикордонниці Єлизавети КолпакчиВід сцени до фронту: історія прикордонника Андрія Бочка, який готує побратимів діяти за секунди.

У підрозділі Destruction Team прикордонної комендатури швидкого реагування 5 прикордонного загону кожен прикордонник має свою унікальну історію. Історія, учасника фотовиставки "Обличчя кордону", головного сержанта Олексія Геренка на псевдо Спартанець — це шлях сили духу, витримки та постійного розвитку.TrueUA є інформаційним партнером фотопроєкту. Онлайн-видання долучилося до поширення та популяризації історій українських прикордонників.Замість мирного життя — фронт: історія прикордонника Олексія ГеренкаОлексій Геренко народився в місті Суми в багатодітній родині, зростав разом із трьома братами та сестрою. Змалку звик до відповідальності, підтримки та командного духу. Навчався у місцевій школі, захоплювався велоспортом.Згодом Олексій вступив до Сумського державного педагогічного університету, де здобув фах вчителя фізичного виховання. Спорт загартував його характер, навчив дисципліні та вмінню працювати на результат.Вибір служити УкраїніУ 20-річному віці він свідомо обрав шлях служіння державі, приєднавшись до лав Державної прикордонної служби України. Його брати також в строю та проходять службу в Збройних силах України. Захист Батьківщини для цієї родини не просто слова, а справа честі."Для мене це було приводом гордості за братів, що вони стали на захист Батьківщини, за батьків, які виховали гідних синів — своїх і України. Особисто для мене це були часи швидкого формування особистості і розуміння що мої брати пішли на війну стати на захист миру і розвитку держави", — розповідає Олексій.Коли розпочалося повномасштабне вторгнення РФ в Україну, Олексію Геренку було лише 22 роки. Свій бойовий шлях він розпочав у піхоті. Пройшов через запеклі бої, брав участь у Харківському контрнаступі, виконував завдання у Балаклії, Куп’янську та на Донбасі. Саме там він отримав безцінний бойовий досвід, розуміння тактики противника, відчуття поля бою та відповідальність за побратимів.Перші бої і справжнє бойове хрещенняЗгодом вирішив опанувати нову військову спеціальність — став пілотом БпЛА Mavic у складі підрозділу Destruction Team. Олексій Геренко каже, що досвід служби в піхоті сьогодні суттєво допомагає йому в роботі, він краще розуміє потреби штурмових груп, чітко оцінює обстановку та швидко приймає рішення. У небі він так само зібраний і рішучий, як і на землі.Після контузії — знову в стрійНаприкінці зими минулого року по позиції підрозділу Спартанця влучив ворожий снаряд, внаслідок якого, він та його побратим отримали контузії. Після евакуації та лікування, яке тривало кілька тижнів, обоє прикордонників повернулися до строю, продовжили виконувати бойові завдань зі стримування російських окупаційних військ на Сумщині.Спартанець — це приклад сучасного воїна, який не зупиняється на досягнутому, постійно вдосконалюється та працює на результат. Життя Олексія Геренка — це шлях покоління молодих українських захисників, які стали на захист країни і впевнено тримають стрій як на передовій, так і в небі.Розгорнута інформація про фотовиставку "Обличчя кордону" тутЧитайте також опубліковані історії учасників проєкту:Поранений у бою, але не зламаний: як прикордонник "Джедай" повернувся на службу попри ампутаціюПісля окупації — на фронт: шлях прикордонниці з КиївщиниБез права на помилку: як працює оператор РСЗВ на фронтіКоли рішення — це більше, ніж алгоритм: як аналітик даних став командиром БпЛА на фронтіВодій під обстрілами: як прикордонник Вадим возить життя на передову200 днів полону після "Азовсталі": історія прикордонника, який пережив пекло "Оленівки"Повернути своє: як прикордонник зі Скадовська на позивний "Слон" воює за дімВтратив частину зору, але не віру: як майор ДПСУ вистояв під ударами КАБів і зберіг прапорВійна замість сцени: як актор став обчислювачем мінометного розрахункуВід бізнесу до фронту: історія офіцера-прикордонника "Парфумера"Сила, яка не має статі: історія 24-річної прикордонниці Єлизавети СтаматТам, де довіра сильніша за страх: історія прикордонника-кінолога Василя ЧерникаВійна без романтики: історія прикордонника "Хіміка", який перетворив злість на зброюКоли захист неба став покликанням: історія прикордонниці Єлизавети КолпакчиВід сцени до фронту: історія прикордонника Андрія Бочка, який готує побратимів діяти за секунди.

Є вибори, після яких життя ділиться на "до" і "після". Антон "Добрий" Добровольський свого часу обрав мирну професію, але коли країна потребувала — обрав інший шлях. Від роботи з тваринами до роботи з артилерією, від спокійної служби до передової — його історія про адаптацію, витримку і відповідальність. Це ще одна історія фотопроєкту "Обличчя кордону" — про те, як людина вчиться жити і діяти там, де страх стає частиною щоденності, а підтримка побратимів — основою сили.TrueUA є інформаційним партнером фотопроєкту. Онлайн-видання долучилося до поширення та популяризації історій українських прикордонників.Вибір, після якого немає "назад": історія прикордонника Антона ДобровольськогоПрикордонник Антон "Добрий" Добровольський обрав службу свідомо, вирішивши змінити мирну професію на військову. У минулому він навчався на ветеринара і навіть встиг попрацювати за спеціальністю, але згодом вирішив пов’язати своє життя з Державною прикордонною службою.У 2018 році підписав контракт і розпочав службу кінологом. Працював зі службовими собаками, неодноразово виконував завдання в районі проведення ООС. З початком повномасштабної війни його бойовий шлях продовжився на Сумському напрямку, де від побратимів він і отримав позивний "Добрий".Там, де працює артилеріяНині прикордонник виконує бойові завдання в одному з артилерійських підрозділів Державної прикордонної служби України. Виконує завдання з вогневої підтримки."Робота моя полягає в тому, щоб підготувати вогневі позиції, зайняти вогневі позиції, відпрацювати та повернутися назад живим та здоровим", — розповідає "Добрий"."На початках було дуже страшно, але потім звикаєш. Ти зрозумів, як яка система працює, і вже розумієш, на що розраховувати, коли, наприклад, працює артилерія, коли "Гради"... І коли ти в цьому орієнтуєшся, то вже знаєш, на що розраховувати", — додає він. "Добрий" ділиться й власним секретом того, як приборкати страх: "Треба зарядженим їхати, на позитиві, бо на негативі їздити важко. Треба посміятися, "біса погнати", так би мовити, бо так легше!".Як тримати себе в руках на війніНа службі цінує точність і відповідальність. Каже, що робота приносить йому задоволення:"Команда дуже гарна, всі підготовлені, всіх навчили. Командири з нами стріляти їздять, тобто ніхто тебе самого не лишає, про тебе турбуються та піклуються".Життя після війни — попередуПро себе розповідає стримано: має родину, а зараз і сам на шляху до створення власної. Плани на майбутнє поки відкладає: спочатку Перемога, а вже потім — рішення. Та одна мрія все ж є — велика подорож разом із сім’єю після закінчення війни.Розгорнута інформація про фотовиставку "Обличчя кордону" тутЧитайте також опубліковані історії учасників проєкту:Поранений у бою, але не зламаний: як прикордонник "Джедай" повернувся на службу попри ампутаціюПісля окупації — на фронт: шлях прикордонниці з КиївщиниБез права на помилку: як працює оператор РСЗВ на фронтіКоли рішення — це більше, ніж алгоритм: як аналітик даних став командиром БпЛА на фронтіВодій під обстрілами: як прикордонник Вадим возить життя на передову200 днів полону після "Азовсталі": історія прикордонника, який пережив пекло "Оленівки"Повернути своє: як прикордонник зі Скадовська на позивний "Слон" воює за дімВтратив частину зору, але не віру: як майор ДПСУ вистояв під ударами КАБів і зберіг прапорВійна замість сцени: як актор став обчислювачем мінометного розрахункуВід бізнесу до фронту: історія офіцера-прикордонника "Парфумера"Сила, яка не має статі: історія 24-річної прикордонниці Єлизавети СтаматТам, де довіра сильніша за страх: історія прикордонника-кінолога Василя ЧерникаВійна без романтики: історія прикордонника "Хіміка", який перетворив злість на зброюКоли захист неба став покликанням: історія прикордонниці Єлизавети КолпакчиВід сцени до фронту: історія прикордонника Андрія Бочка, який готує побратимів діяти за секунди.

Цей матеріал продовжує цикл публікацій у межах проєкту фотовиставки "Обличчя кордону", який об’єднує історії військовослужбовців Державної прикордонної служби України — людей різного віку, професій і життєвого досвіду, яких війна поставила перед вибором і визначила їхню роль у захисті держави. Історія Володимира "Джедая" Мазурака — одна з них.TrueUA є інформаційним партнером цієї виставки. Онлайн-видання долучилося до поширення та популяризації історій українських прикордонників.Від дитячої мрії до шляху воїна: історія Володимира "Джедая" МазуракаУ всесвіті, де темрява намагається поглинути кордони, з’являються ті, хто тримає світло. Для Володимира Мазурака шлях "Джедая" розпочався не з кіноекрана, а з дитячої мрії, яка згодом пустила коріння.Народився Володимир 3 вересня 2001 року в селі Акрешори, Косівського району, Івано-Франківської області. Гори та свіже повітря дали здоров’я та сили, а світлий розум підштовхнув до спорту. З дитинства сам собі вигадував нові цілі та виклики. Зокрема, обійти всі найвищі вершини українських Карпат. Гартування тіла та духу розпочались ще з малечку.Вибір війни і служби в "ДОЗОРі"Поки однолітки лише обирали комп’ютерні ігри та різні забавки, семикласник Володимир вже вперше міряв однострій Прикарпатського військово-спортивного ліцею. Це був не просто крок до освіти — це був перший марш-кидок в життя, що згодом проліг через Військову академію м. Одеса прямо у вогняне хрещення десантно-штурмових військ. Під час навчання опанував дві дисципліни бойових мистецтв — тайський бокс та тхеквондо, у яких постійно займав призові місця.Після закінчення одеського військового вишу молодий десантник виявив бажання поєднати своє майбутнє з прикордонною службою та не десь на Заході країни, а одразу в 10 мобільному прикордонному загоні "ДОЗОР", про який чув ще під час навчання. Повномасштабна війна, яка вже йшла на той час, не злякала Володимира, а лише підштовхнула до вибору. Саме там розпочався бойовий шлях офіцера.Офіцер, який постійно вчитьсяВ 10 мобільному прикордонному загоні "Джедай" одразу став на посаду офіцера вогневого відділення. Погони лейтенанта не стали для нього фінальною точкою, а лише стартовим майданчиком. Володимир ніколи не цурався вчитися: між бойовими виходами, у короткі години затишшя, він знову і знову розбирав тактичні схеми чи опановував новітні системи озброєння."Джедай" розумів: у сучасній війні перемагає не той, хто просто стріляє, а той, хто знає свою зброю на молекулярному рівні та випереджає ворога інтелектом. Володимир належить до того типу офіцерів, які впевнено вірять у підготовку. Він знає: успіх — це не везіння, а результат нескінченних тренувань та вдосконалення навичок."Найкращий момент — коли все йде за планом", — каже він.У цих словах звучить спокій професіонала, який бере на себе відповідальність за результат у бою.Бій, який змінив усеПроте справжній іспит чекав у жовтні 2024 року. Тоді, на лінії бойового зіткнення, повітря здавалося густим від заліза. Володимир у складі штурмової групи вів стрілецький бій. Ворог, відчуваючи, як позиції вислизають з рук, кинув у бій усе: від мінометів та артилерії до авіаційних ударів. Земля здригалася, і один зі снарядів розірвався впритул до "Джедая". Біль прийшов миттєво, але не зміг зламати наказ.Маючи множинні поранення, зокрема обох нижніх кінцівок, офіцер продовжував вести вогонь, прикриваючи своїх. Лише коли побратими побачили, що Володимир стікає кров’ю, під шквальним обстрілом розпочалася евакуація — справжнє диво мужності на полі бою."Коли побратими дотягли мене до машини, я сидів поранений і згадав, що у моєї сестри сьогодні весілля. В той момент я думав: "чому я маю загинути саме в цей день, а не в якийсь інший?" — посміхаючись пригадує Володимир.Втрата і новий викликЦіною того дня стала висока ампутація лівої нижньої кінцівки, але дух воїна вцілів. Втрата ноги не стала фіналом для офіцера, який звик до життєвих викликів. Але його чекав складний шлях реабілітації та протезування, який він теж сприйняв як виклик та новий життєвий досвід.Відповідно до указу президента від 9 квітня 2025 року № 252/20252, за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, Володимир Мазурак нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня. Повернення в стрійСьогодні ж "Джедай" вже отримав найсучасніший біонічний модуль та знову в строю. Він повернувся до своїх побратимів у "ДОЗОР", довівши, що справжнього воїна неможливо зупинити, поки в його грудях б’ється серце, вірне присязі. Його шлях триває, і попереду ще багато успішних планів, переможних операцій та нових вершин, які він обов’язково підкорить — тепер уже з силою біоніки та залізним духом спецпризначенця.Розгорнута інформація про фотовиставку "Обличчя кордону" тутЧитайте також опубліковані історії учасників проєкту:Після окупації — на фронт: шлях прикордонниці з КиївщиниБез права на помилку: як працює оператор РСЗВ на фронтіКоли рішення — це більше, ніж алгоритм: як аналітик даних став командиром БпЛА на фронтіВодій під обстрілами: як прикордонник Вадим возить життя на передову200 днів полону після "Азовсталі": історія прикордонника, який пережив пекло "Оленівки"Повернути своє: як прикордонник зі Скадовська на позивний "Слон" воює за дімВтратив частину зору, але не віру: як майор ДПСУ вистояв під ударами КАБів і зберіг прапорВійна замість сцени: як актор став обчислювачем мінометного розрахункуВід бізнесу до фронту: історія офіцера-прикордонника "Парфумера"Сила, яка не має статі: історія 24-річної прикордонниці Єлизавети СтаматТам, де довіра сильніша за страх: історія прикордонника-кінолога Василя ЧерникаВійна без романтики: історія прикордонника "Хіміка", який перетворив злість на зброюКоли захист неба став покликанням: історія прикордонниці Єлизавети КолпакчиВід сцени до фронту: історія прикордонника Андрія Бочка, який готує побратимів діяти за секунди.

Цей матеріал продовжує цикл публікацій у межах проєкту фотовиставки "Обличчя кордону", який об’єднує історії військовослужбовців Державної прикордонної служби України — людей різного віку, професій і життєвого досвіду, яких війна поставила перед вибором і визначила їхню роль у захисті держави. Історія прикордонниці Лідії Рубанки з позивним "Флай" — одна з них.TrueUA є інформаційним партнером цієї виставки. Онлайн-видання долучилося до поширення та популяризації історій українських прикордонників.Окупація, яка змінила все: історія прикордонниці Лідії РубанкиЛідія Рубанка народилася та виросла у селищі Велика Димерка Броварського району на Київщині. Проживала там з родиною усе своє життя аж до моменту вступу на службу. Там же на початку повномасштабного вторгнення Лідія з родиною пережила окупацію.Шлях до служби: наполегливість попри відмовиУ стрій прикордонників Лідія Рубанка долучилася вже після того, як її селище звільнили з-під окупації, у вересні 2023 року. Жінка сама наполегливо зверталася до військкомату, аби її призвали на військову службу, втім їй кілька разів відмовили. Та наполегливість Лідії все ж взяла гору.Свою мотивацію "Флай" пояснює просто: необхідно було робити усе можливе, аби захистити свою Державу від підступного ворога. Вона хотіла бути корисною своєму війську. Тим паче після тих жахіть, які їй довелося побачити в часи окупації. Професію Лідія обрала собі до душі, адже завжди послуговувалася переконанням, що будь-яка справа, за яку людина береться, має їй подобатися. Тому після першої відмови у військкоматі Лідія записалася до школи пілотування БпЛА, вивчилася на оператора дрона "мавік" й повернулася з новими навичками.Досвід до війни: роки в авіаціїВарто зазначити, що до того, як вступити на службу в ДПСУ, Лідія працювала в авіакомпанії Міжнародні авіалінії України. Мала доволі великий стаж, адже її кар’єрний шлях розпочався ще 2004 року.З початку 2024 року вона працювала операторкою розвідувальних безпілотників у зоні бойових дій. Згодом почала опановувати нові напрямки — від роботи на командному пункті до ведення документації в підрозділі. Умови змінювалися, і вона змінювалася разом із ними.Свою мотивацію пояснює просто: після того, що побачила під час окупації, залишатися осторонь було неможливо. Вона хотіла бути корисною для людей, для побратимів, для країни.Втрати, які не відпускаютьНайважче, зізнається, — це втрати. У підрозділі "Фенікс" вона встигла знайти друзів, і кожна звістка про загибель когось із них переживається особливо гостро."На фронті зв’язки міцніші", — каже вона.Попри це, Лідія не дозволяє собі зупинятися. Вона працює більше, ніж вимагають обставини, і живе за принципом:"Маю робити і за себе, і за свого полеглого побратима".Мрії після перемогиВдома на Лідію Рубанку чекає уся її родина: матір, сестра, донька та маленька онучка — за час війни Лідія встигла стати молодою бабусею. Окупацію їй довелося пережити разом із вагітною донькою.Планів та мрій на "після війни" у Лідії дуже багато. Перш за все, вона хоче відбудувати батьківський дім, який зруйнували окупанти 2022 року під час наступу на Київ. Для Лідії ця мета дуже важлива, адже це не просто дім — це родинний спадок, це пам’ять, це частинка її душі. Також жінка мріє про те, аби на автомобілі об’їздити усю Україну. А особливо ті міста та села, де доводилося воювати. Лідія говорить, що дуже хотіла б побачити, як оживають ці вбиті війною населені пункти, як до них повертається життя.Розгорнута інформація про фотовиставку "Обличчя кордону" тутЧитайте також опубліковані історії учасників проєкту:Без права на помилку: як працює оператор РСЗВ на фронтіКоли рішення — це більше, ніж алгоритм: як аналітик даних став командиром БпЛА на фронтіВодій під обстрілами: як прикордонник Вадим возить життя на передову200 днів полону після "Азовсталі": історія прикордонника, який пережив пекло "Оленівки"Повернути своє: як прикордонник зі Скадовська на позивний "Слон" воює за дімВтратив частину зору, але не віру: як майор ДПСУ вистояв під ударами КАБів і зберіг прапорВійна замість сцени: як актор став обчислювачем мінометного розрахункуВід бізнесу до фронту: історія офіцера-прикордонника "Парфумера"Сила, яка не має статі: історія 24-річної прикордонниці Єлизавети СтаматТам, де довіра сильніша за страх: історія прикордонника-кінолога Василя ЧерникаВійна без романтики: історія прикордонника "Хіміка", який перетворив злість на зброюКоли захист неба став покликанням: історія прикордонниці Єлизавети КолпакчиВід сцени до фронту: історія прикордонника Андрія Бочка, який готує побратимів діяти за секунди.

Цей матеріал продовжує цикл публікацій у межах проєкту фотовиставки "Обличчя кордону", який об’єднує історії військовослужбовців Державної прикордонної служби України — людей різного віку, професій і життєвого досвіду, яких війна поставила перед вибором і визначила їхню роль у захисті держави.TrueUA є інформаційним партнером цієї виставки. Онлайн-видання долучилося до поширення та популяризації історій українських прикордонників.Шлях до служби: свідомий вибір під час війни Романа "Камрада" АнтонюкаЄ професії, де помилка може коштувати життя. Є робота, у якій кожне рішення — це баланс між швидкістю, точністю та відповідальністю. Саме такою є щоденна служба прикордонника Романа Антонюка на псевдо "Камрад" — оператора реактивної системи залпового вогню RAK-SA-12 бригади "Форпост".Його історія — це шлях звичайної людини, яка у вирішальний момент свідомо стала на захист країни. Народився 1994 року на Заході України. У мирному житті працював в охороні та на різних роботах, мріяв про спокійне життя. Та війна змінила все."Під час війни свідомо вирішив піти на службу в ДПСУ", — говорить він.Робота під вогнем: швидкість, точність і маневрСьогодні "Камрад" виконує бойові завдання на Харківському напрямку. Його робота швидко розгорнути установку, навести, скоригувати вогонь, уразити противника та оперативно змінити позицію."Моя робота полягає у швидкому розгортанні установки, наведенні, коригуванні вогню та оперативному ураженні противника", — пояснює військовослужбовець.Постійний ризик і загроза з небаКожен виїзд — це ризик. Реактивна система не пробачає помилок: вона потужна, помітна і відразу стає ціллю для ворога. Саме тому ключове значення мають злагодженість, швидкість і маскування.Особливу небезпеку становлять ворожі дрони, які постійно перебувають у повітрі. Їхній звук став частиною бойової реальності.Попри втому, стрес і постійну концентрацію, "Камрад" продовжує виконувати свою роботу, адже знає її значення для бою. Він нищить окупанта, працюючи зі 128-мм снарядами. Кожен залп — це точка, де вирішується доля бою. Де прикривається піхота. Де зупиняється ворог.Що мотивує: родина і майбутнє"Найбільше в службі мені подобається якісно виконана робота й усвідомлення того, що ми змогли прикрити нашу піхоту та подавити ворога", — каже він.Найбільше його мотивує родина: батьки, дружина та двоє синів, які чекають удома.Після перемоги він мріє повернутися до мирного життя, виховувати дітей, надолужити втрачені моменти та просто бути поруч із сім’єю.Поки триває війна, такі, як Роман "Камрад" Антонюк, щодня виходять на позиції — швидко, точно і без права на помилку, кожним залпом наближаючи тишу та мир для України.Розгорнута інформація про фотовиставку "Обличчя кордону" тутЧитайте також опубліковані історії учасників проєкту:Коли рішення — це більше, ніж алгоритм: як аналітик даних став командиром БпЛА на фронтіВодій під обстрілами: як прикордонник Вадим возить життя на передову200 днів полону після "Азовсталі": історія прикордонника, який пережив пекло "Оленівки"Повернути своє: як прикордонник зі Скадовська на позивний "Слон" воює за дімВтратив частину зору, але не віру: як майор ДПСУ вистояв під ударами КАБів і зберіг прапорВійна замість сцени: як актор став обчислювачем мінометного розрахункуВід бізнесу до фронту: історія офіцера-прикордонника "Парфумера"Сила, яка не має статі: історія 24-річної прикордонниці Єлизавети СтаматТам, де довіра сильніша за страх: історія прикордонника-кінолога Василя ЧерникаВійна без романтики: історія прикордонника "Хіміка", який перетворив злість на зброюКоли захист неба став покликанням: історія прикордонниці Єлизавети КолпакчиВід сцени до фронту: історія прикордонника Андрія Бочка, який готує побратимів діяти за секунди.

Цей матеріал продовжує цикл публікацій у межах проєкту фотовиставки "Обличчя кордону", який об’єднує історії військовослужбовців Державної прикордонної служби України — людей різного віку, професій і життєвого досвіду, яких війна поставила перед вибором і визначила їхню роль у захисті держави.TrueUA є інформаційним партнером цієї виставки. Онлайн-видання долучилося до поширення та популяризації історій українських прикордонників.Від ІТ до служби: історія колишнього аналітика даних Олександра КвасниціЄ історії, у яких немає різкого повороту — є усвідомлений вибір. Вибір, який змінює не лише життя людини, а й хід подій довкола. Ще вчора — аналітик даних у світі цифр і алгоритмів. Сьогодні — командир відділення ударних безпілотних комплексів, де кожне рішення вимірюється не рядками коду, а результатом на полі бою. У цьому матеріалі — історія Олександра Квасниці — про те, як технології, відповідальність і внутрішня готовність діяти сходяться в одному моменті, коли країна цього потребує найбільше.Вибір, який змінив усеОлександр Квасниця родом із Миколаєва. У дитинстві мріяв стати футболістом, але згодом обрав інший шлях — світ цифр, аналітики та сучасних технологій. Працював аналітиком даних в ІТ-компанії. Та коли розпочалася повномасштабна війна, без вагань змінив офіс на військову форму. Уже 27 лютого 2022 року він став до лав Державної прикордонної служби України.Сьогодні Олександр — командир відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів. За його плечима чотири ротації на передову. У складі прикордонної комендатури швидкого реагування Волинського прикордонного загону він виконував завдання на найгарячіших ділянках фронту в Донецькій та Харківській областях.За словами прикордонника, з початком війни він не міг залишатися осторонь, усвідомлюючи історичність моменту, в якому довелося жити та відстоювати незалежність України. Спочатку служив у піхотних підрозділах, зокрема в артилерії. Згодом, побачивши стрімкий розвиток і масштабування безпілотників, вирішив стати оператором БпЛА. Він прагнув бути частиною цього технологічного поступу, адже вже тоді розумів, що за дронами майбутнє і саме вони стають одним із ключових засобів ураження.FPV-дрони на полі бою: точність і результатЗараз у його руках — один із головних інструментів сучасної війни. FPV-дрони дозволяють ефективно знищувати противника, зривати штурмові дії та водночас зберігати життя українських захисників. Робота Олександра — це поєднання технологій, витримки та точного розрахунку.Нині прикордонника найбільше мотивує злагоджена робота його відділення, у якому зібралися фахівці з різних галузей, які, як справжня команда, досягають результату на полі бою. Він зазначає, що любить свою справу і розуміє: поки тривають бойові дії, необхідно разом з усіма Силами оборони України продовжувати боротьбу, щоб поставити крапку в цій історії раз і назавжди.Плани після перемогиПісля перемоги Олександр мріє повернутися до близьких, подорожувати, займатися спортом і більше часу проводити з родиною.Розгорнута інформація про фотовиставку "Обличчя кордону" тутЧитайте також опубліковані історії учасників проєкту:Водій під обстрілами: як прикордонник Вадим возить життя на передову200 днів полону після "Азовсталі": історія прикордонника, який пережив пекло "Оленівки"Повернути своє: як прикордонник зі Скадовська на позивний "Слон" воює за дімВтратив частину зору, але не віру: як майор ДПСУ вистояв під ударами КАБів і зберіг прапорВійна замість сцени: як актор став обчислювачем мінометного розрахункуВід бізнесу до фронту: історія офіцера-прикордонника "Парфумера"Сила, яка не має статі: історія 24-річної прикордонниці Єлизавети СтаматТам, де довіра сильніша за страх: історія прикордонника-кінолога Василя ЧерникаВійна без романтики: історія прикордонника "Хіміка", який перетворив злість на зброюКоли захист неба став покликанням: історія прикордонниці Єлизавети КолпакчиВід сцени до фронту: історія прикордонника Андрія Бочка, який готує побратимів діяти за секунди.

Цей матеріал продовжує цикл публікацій у межах проєкту фотовиставки "Обличчя кордону", який об’єднує історії військовослужбовців Державної прикордонної служби України — людей різного віку, професій і життєвого досвіду, яких війна поставила перед вибором і визначила їхню роль у захисті держави. Історія прикордонника Вадима Лахая із позивним Фізрук, водія підрозділу безпілотних авіаційних систем "Фенікс" — одна з них.TrueUA є інформаційним партнером цієї виставки. Онлайн-видання долучилося до поширення та популяризації історій українських прикордонників.Від цивільного водія до бойового: історія прикордонника Вадима ЛахаяВін народився на Волині, у селі Мала Глуша, і з дитинства тягнувся до техніки. Автомобілі були його справою ще задовго до війни: ремонтував, продавав, працював із ними щодня. Саме за цим заняттям його і застало повномасштабне вторгнення.До лав прикордонників Вадим долучився під час мобілізації. Його цивільний досвід визначив і військову спеціальність — він став бойовим водієм. Сьогодні його робота — це не просто керування автомобілем, а постійний ризик і відповідальність. Він доставляє особовий склад, боєприпаси, техніку на позиції, де немає доріг у звичному розумінні, зате є мінні поля, вирви, ворожі FPVдрони і постійна загроза обстрілів.Ціна помилки: коли рішення потрібно приймати миттєвоУ таких умовах важливо не лише вміти кермувати, а й "відчувати" машину, стежити за її станом і діяти максимально зосереджено. Помилка може коштувати надто дорого. Сам Вадим говорить, що ця робота гартує характер і вчить діяти з холодною головою, навіть тоді, коли часу на рішення майже немає.Служба, за його словами, дала й інше — досвід роботи в команді, дисципліну і відповідальність."Тут ти постійно вчишся взаємодіяти з людьми, бути зібраним і діяти чітко, — каже він. І додає: ці навички залишаться на все життя".Найскладніше — працювати під тиском і встигати виконати завдання, зберігаючи безпеку. Але з часом він навчився знаходити баланс між швидкістю і обережністю та діяти за правилами і водночас ефективно.Головна мотивація: сім’я, заради якої він воюєЙого мотивація проста і зрозуміла — сім’я. Дружина і маленька донька. Він воює за те, щоб вони не побачили війни такою, якою бачить її він щодня.У складі підрозділу "Фенікс" Вадим виконував завдання на Куп’янському та Лиманському напрямках. Каже, що кожна ділянка фронту має свою специфіку: десь більше мін, десь активніше працюють дрони, десь основна загроза — артилерія. Усе це змушує постійно адаптуватися, змінювати маршрути, оцінювати ризики і приймати рішення на ходу. Впливає навіть ландшафт: у лісі легше сховатися, але складніше рухатися.Після перемоги: повернення до життя і родиниПопри все, він думає про майбутнє. Після перемоги хоче повернутися до мирного життя, знову працювати з автомобілями і, головне, бути поруч із родиною. Бо для нього це і є головна точка опори, заради якої він щодня виходить у дорогу, де кожен маршрут може стати випробуванням.Розгорнута інформація про фотовиставку "Обличчя кордону" тутЧитайте також опубліковані історії учасників проєкту:200 днів полону після "Азовсталі": історія прикордонника, який пережив пекло "Оленівки"Повернути своє: як прикордонник зі Скадовська на позивний "Слон" воює за дімВтратив частину зору, але не віру: як майор ДПСУ вистояв під ударами КАБів і зберіг прапорВійна замість сцени: як актор став обчислювачем мінометного розрахункуВід бізнесу до фронту: історія офіцера-прикордонника "Парфумера"Сила, яка не має статі: історія 24-річної прикордонниці Єлизавети СтаматТам, де довіра сильніша за страх: історія прикордонника-кінолога Василя ЧерникаВійна без романтики: історія прикордонника "Хіміка", який перетворив злість на зброюКоли захист неба став покликанням: історія прикордонниці Єлизавети КолпакчиВід сцени до фронту: історія прикордонника Андрія Бочка, який готує побратимів діяти за секунди.