Поранений у бою, але не зламаний: як прикордонник "Джедай" повернувся на службу попри ампутацію

Цей матеріал продовжує цикл публікацій у межах проєкту фотовиставки "Обличчя кордону", який об’єднує історії військовослужбовців Державної прикордонної служби України — людей різного віку, професій і життєвого досвіду, яких війна поставила перед вибором і визначила їхню роль у захисті держави. Історія Володимира "Джедая" Мазурака — одна з них.

TrueUA є інформаційним партнером цієї виставки. Онлайн-видання долучилося до поширення та популяризації історій українських прикордонників.

Від дитячої мрії до шляху воїна: історія Володимира "Джедая" Мазурака

У всесвіті, де темрява намагається поглинути кордони, з’являються ті, хто тримає світло. Для Володимира Мазурака шлях "Джедая" розпочався не з кіноекрана, а з дитячої мрії, яка згодом пустила коріння.

Народився Володимир 3 вересня 2001 року в селі Акрешори, Косівського району, Івано-Франківської області. Гори та свіже повітря дали здоров’я та сили, а світлий розум підштовхнув до спорту. З дитинства сам собі вигадував нові цілі та виклики. Зокрема, обійти всі найвищі вершини українських Карпат. Гартування тіла та духу розпочались ще з малечку.

Вибір війни і служби в "ДОЗОРі"

Поки однолітки лише обирали комп’ютерні ігри та різні забавки, семикласник Володимир вже вперше міряв однострій Прикарпатського військово-спортивного ліцею. Це був не просто крок до освіти — це був перший марш-кидок в життя, що згодом проліг через Військову академію м. Одеса прямо у вогняне хрещення десантно-штурмових військ. Під час навчання опанував дві дисципліни бойових мистецтв — тайський бокс та тхеквондо, у яких постійно займав призові місця.

Після закінчення одеського військового вишу молодий десантник виявив бажання поєднати своє майбутнє з прикордонною службою та не десь на Заході країни, а одразу в 10 мобільному прикордонному загоні "ДОЗОР", про який чув ще під час навчання. Повномасштабна війна, яка вже йшла на той час, не злякала Володимира, а лише підштовхнула до вибору. Саме там розпочався бойовий шлях офіцера.

Офіцер, який постійно вчиться

В 10 мобільному прикордонному загоні "Джедай" одразу став на посаду офіцера вогневого відділення. Погони лейтенанта не стали для нього фінальною точкою, а лише стартовим майданчиком. Володимир ніколи не цурався вчитися: між бойовими виходами, у короткі години затишшя, він знову і знову розбирав тактичні схеми чи опановував новітні системи озброєння.

"Джедай" розумів: у сучасній війні перемагає не той, хто просто стріляє, а той, хто знає свою зброю на молекулярному рівні та випереджає ворога інтелектом. Володимир належить до того типу офіцерів, які впевнено вірять у підготовку. Він знає: успіх — це не везіння, а результат нескінченних тренувань та вдосконалення навичок.

"Найкращий момент — коли все йде за планом", — каже він.

У цих словах звучить спокій професіонала, який бере на себе відповідальність за результат у бою.

Бій, який змінив усе

Проте справжній іспит чекав у жовтні 2024 року. Тоді, на лінії бойового зіткнення, повітря здавалося густим від заліза. Володимир у складі штурмової групи вів стрілецький бій. Ворог, відчуваючи, як позиції вислизають з рук, кинув у бій усе: від мінометів та артилерії до авіаційних ударів. Земля здригалася, і один зі снарядів розірвався впритул до "Джедая". Біль прийшов миттєво, але не зміг зламати наказ.

Маючи множинні поранення, зокрема обох нижніх кінцівок, офіцер продовжував вести вогонь, прикриваючи своїх. Лише коли побратими побачили, що Володимир стікає кров’ю, під шквальним обстрілом розпочалася евакуація — справжнє диво мужності на полі бою.

"Коли побратими дотягли мене до машини, я сидів поранений і згадав, що у моєї сестри сьогодні весілля. В той момент я думав: "чому я маю загинути саме в цей день, а не в якийсь інший?" — посміхаючись пригадує Володимир.

Втрата і новий виклик

Ціною того дня стала висока ампутація лівої нижньої кінцівки, але дух воїна вцілів. Втрата ноги не стала фіналом для офіцера, який звик до життєвих викликів. Але його чекав складний шлях реабілітації та протезування, який він теж сприйняв як виклик та новий життєвий досвід.

Відповідно до указу президента від 9 квітня 2025 року № 252/20252, за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, Володимир Мазурак нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня. 

Повернення в стрій

Сьогодні ж "Джедай" вже отримав найсучасніший біонічний модуль та знову в строю. Він повернувся до своїх побратимів у "ДОЗОР", довівши, що справжнього воїна неможливо зупинити, поки в його грудях б’ється серце, вірне присязі. Його шлях триває, і попереду ще багато успішних планів, переможних операцій та нових вершин, які він обов’язково підкорить — тепер уже з силою біоніки та залізним духом спецпризначенця.

Розгорнута інформація про фотовиставку "Обличчя кордону" тут

Читайте також опубліковані історії учасників проєкту:

• Після окупації — на фронт: шлях прикордонниці з Київщини

• Без права на помилку: як працює оператор РСЗВ на фронті

• Коли рішення — це більше, ніж алгоритм: як аналітик даних став командиром БпЛА на фронті

• Водій під обстрілами: як прикордонник Вадим возить життя на передову

• 200 днів полону після "Азовсталі": історія прикордонника, який пережив пекло "Оленівки"

• Повернути своє: як прикордонник зі Скадовська на позивний "Слон" воює за дім

• Втратив частину зору, але не віру: як майор ДПСУ вистояв під ударами КАБів і зберіг прапор

• Війна замість сцени: як актор став обчислювачем мінометного розрахунку

• Від бізнесу до фронту: історія офіцера-прикордонника "Парфумера"

• Сила, яка не має статі: історія 24-річної прикордонниці Єлизавети Стамат

• Там, де довіра сильніша за страх: історія прикордонника-кінолога Василя Черника

• Війна без романтики: історія прикордонника "Хіміка", який перетворив злість на зброю

• Коли захист неба став покликанням: історія прикордонниці Єлизавети Колпакчи

• Від сцени до фронту: історія прикордонника Андрія Бочка, який готує побратимів діяти за секунди