Сила, яка не має статі: історія 24-річної прикордонниці Єлизавети Стамат
Державна прикордонна служба України 26 березня презентувала у столичному Медіацентрі "Україна" унікальну фотовиставку "Обличчя кордону". Це проєкт, що розповідає історії військовослужбовців, які стали на захист держави. Експозиція відображає справжні історії прикордонників без прикрас, про їх службу, вибір, силу духу та життя під час війни. Від відкриття цієї експозиції розпочався окремий цикл публікацій, у якому кожна історія отримає своє розширене продовження.
TrueUA є інформаційним партнером цієї виставки. Онлайн-видання долучається до поширення та популяризації історій українських героїв.
Роль ДПСУ та рівність у війську
У рамках проєкту "Обличчя кордону" окрему увагу приділено історіям жінок-військовослужбовиць, які на рівні з чоловіками виконують бойові та спеціальні завдання, забезпечуючи стійкість підрозділів і рятуючи життя. Їхній внесок виходить далеко за межі звичних уявлень про роль жінки у війську — це приклад професійності, витримки та відповідальності в умовах війни.
Одна з таких історій — про Єлизавету, медикиню Херсонського прикордонного загону, яка свідомо обрала шлях служіння на передовій і щодня доводить, що відданість справі, внутрішня сила та готовність діяти в критичних умовах не мають гендерних обмежень.
Свідомий вибір: від мрії до фронту
Єлизаветі Стамат 24 роки, і вона вже три роки служить у лавах Херсонського прикордонного загону. На війну прийшла у 21 рік, з твердим рішенням бути там, де потрібна найбільше. Родом із сонячної Миколаївщини, вона з дитинства мріяла стати медиком. Хотіла допомагати, рятувати, підтримувати.
Коли почалася повномасштабна війна, зрозуміла, що її покликання не просто лікувати, а бути поруч із тими, хто тримає лінію фронту. Тепер вона медик-прикордонник у колективі, де майже всі чоловіки, але Єлизавета не пасе задніх. Навпаки — на рівних із побратимами несе службу, витримує труднощі та щодня доводить, що сила не має статі.
"Я не відчуваю себе слабшою, тут ми всі рівні між собою. Моє завдання — допомогти, врятувати, підставити плече, коли буде необхідність", — каже вона з усмішкою, у якій поєднуються ніжність і незламність.
Без права на помилку: досвід бойової медицини
Свої навички вона постійно вдосконалює. Єлизавета також проходила навчання в Німеччині з тактичної медицини, де отримала неоціненний досвід роботи в умовах, максимально наближених до бойових.
"Ти відчуваєш це на собі, і в тебе є або поранені люди, або поранений ти", — згадує вона.
За її словами, тренування були складними й насиченими:
"Багато яких було ситуацій на тих заняттях. Як поранених витягали, як у машині евакуації допомогу надавали".
Рішення за секунди: коли ціна — життя
Особливо їй запам’яталися сценарії, де потрібно було діяти швидко і без права на помилку:
"Коли в тебе малий тісний простір, вас четверо людей і троє поранених. І ти маєш сортувати їх для того, щоб знати, кому ти першому будеш надавати допомогу, хто пріоритетний".
Цей неоціненний досвід загартував її ще більше — як медика і як військову.
Людяність і віра: що тримає всередині
У вільні хвилини Єлизавета полюбляє читати книги. Каже, що в них знаходить спокій і натхнення. А колись навіть сама писала оповідання у жанрі фентезі про світ, де добро завжди перемагає. Сьогодні вона живе саме у такому світі, тільки боротьба справжня, а перемога ще попереду.
Побратими називають її "серцем колективу". У її голосі завжди чути впевненість, а в очах — віра у те, що Україна вистоїть.
Розгорнута інформація про фотовиставку "Обличчя кордону" тут
Читайте також опубліковані історії учасників проєкту:
Там, де довіра сильніша за страх: історія прикордонника-кінолога Василя Черника
Війна без романтики: історія прикордонника "Хіміка", який перетворив злість на зброю
Коли захист неба став покликанням: історія прикордонниці Єлизавети Колпакчи
Від сцени до фронту: історія прикордонника Андрія Бочка, який готує побратимів діяти за секунди
