Психологія

Низька самооцінка не завжди проявляється відкрито. Вона може впливати на повсякденне життя через сумніви у власних силах, уникнення нових можливостей або прагнення догодити іншим. Психологи назвали основні ознаки такої проблеми та пояснили, як поступово зміцнити впевненість у собі.Про це повідомляє Parade із посиланням на коментарі п'яти психологів. За словами фахівців, найпоширенішою ознакою низької самооцінки є негативний внутрішній діалог. Людина постійно повторює собі фрази на кшталт: "Я не впораюся", "У мене нічого не вийде" або "Я недостатньо хороший". Експерти радять спочатку навчитися помічати такі думки, а потім свідомо замінювати їх більш доброзичливими та реалістичними.Крім цього, психологи назвали ще дев'ять поширених проявів низької самооцінки:Уникнення нових ситуацій. Людина відмовляється від можливостей через страх невдачі, що лише посилює невпевненість.Передчасні негативні висновки. Очікування найгіршого результату ще до того, як ситуація розпочалася.Постійне прагнення "виправити себе". Надмірне переконання, що потрібно повністю змінитися, щоб бути достатньо хорошим.Підвищена тривожність. Сумніви у власних здібностях часто супроводжуються постійним хвилюванням.Депресивні прояви. Низька самооцінка і депресія можуть взаємно посилювати одна одну.Бажання всім догодити. Людині важко відмовляти іншим навіть тоді, коли це шкодить її власним інтересам.Поширення невпевненості на всі сфери життя. Невдача в одному питанні починає сприйматися як доказ власної неспроможності загалом.Постійне порівняння себе з іншими. Це може викликати незадоволення собою та посилювати відчуття меншовартості.Надмірна схильність до ризику. У деяких випадках люди намагаються компенсувати невпевненість небезпечною поведінкою або імпульсивними вчинками.Психологи наголошують, що підвищити самооцінку допомагають невеликі досяжні цілі, розвиток самоспівчуття, відмова від постійних порівнянь із іншими та, за потреби, робота з психотерапевтом. Вони також радять ставитися до себе так само підтримувально, як до близької людини, яка опинилася у складній ситуації.Додамо, впевненість часто сприймають як щось, що "спочатку має з’явитися", а вже потім людина починає діяти. Але психологічні дослідження показують протилежне. Так, упевненість — це не початкова умова, а результат досвіду, який ми отримуємо через дію..

Нове дослідження показало, що відчуття справжнього контакту між людьми залежить не лише від теми розмови. Ключову роль відіграє синхронізація активності мозку співрозмовників.Про це йдеться в дослідженні, опублікованому в журналі Social Cognitive and Affective Neuroscience, передає Psychology Today.Науковці з'ясували, що хоча глибокі розмови частіше сприяють виникненню близькості між незнайомими людьми, самі по собі вони не гарантують цього. Водночас навіть звичайна розмова про погоду чи улюблені фільми може завершитися відчуттям справжнього взаєморозуміння.Як відбувалося дослідженняУ дослідженні взяли участь 70 пар незнайомців. Під час спілкування вони носили спеціальні портативні сканери мозкової активності (fNIRS), які вимірювали кровотік у різних ділянках мозку.Одній половині учасників запропонували обговорювати буденні теми — погоду, телешоу чи відпочинок. Інша половина відповідала на особисті запитання про мрії, емоційні спогади та життєві переживання. Після завершення розмови всі учасники оцінили, наскільки сильний зв'язок вони відчули зі співрозмовником.Що виявили вченіДослідники підтвердили, що глибокі розмови загалом частіше допомагають людям відчути близькість. Проте вирішальним чинником виявилася не тема бесіди, а синхронізація роботи мозку.Коли люди відчували справжній контакт, активність їхньої так званої мережі пасивного режиму роботи мозку (Default Mode Network, DMN) синхронізувалася. Ця система відповідає за соціальне мислення, осмислення досвіду та розуміння внутрішнього світу інших людей.Найточнішим показником такого зв'язку стала синхронізація в правому скронево-тім'яному вузлі.Правий скронево-тім'яний вузол — це зона мозку на стику скроневої та тім'яної часток. Вона збирає сенсорні сигнали, відповідає за емпатію, усвідомлення себе та розуміння думок інших людей.Глибокі запитання — не гарантіяАвтори звернули увагу ще на одну цікаву закономірність. Майже 28% учасників повідомили про рівень близькості, який не відповідав типу запропонованої розмови.Так, приблизно кожна четверта пара, яка обговорювала буденні теми, все одно відчула сильний емоційний зв'язок. Водночас близько третини тих, хто говорив про особисте, не відчули особливої близькості.На думку дослідників, запитання лише створюють сприятливі умови для контакту, але не є його головною причиною. Справжній зв'язок виникає тоді, коли співрозмовники починають однаково сприймати розмову, уважно слухають одне одного та намагаються зрозуміти думки й почуття іншої людини.Додамо, хронічний стрес, спричинений війною, порушує роботу нервової системи, сон, гормональний баланс та увагу, а постійне життя в режимі "не на часі" лише посилює виснаження. Щоб зберегти психологічний ресурс, важливо не відмовлятися від звичних радощів і підтримувати щоденну рутину.Читайте також: Чому вас лякає незручна пауза: психологиня пояснила, про що це може свідчити.

Здавалося б, люди, які багато працюють, мають бути цінними працівниками для будь-якої компанії. Однак дослідження показують, що трудоголізм не завжди означає високу ефективність, а надмірна зосередженість на роботі може шкодити командній взаємодії.Дослідники визначають трудоголізм як постійну внутрішню потребу працювати понад необхідне, коли людина відчуває примус виконувати все більше робочих завдань і важко відділяє роботу від інших сфер життя, пише Psycgology Today.Однією з проблем трудоголіків є те, що вони часто обирають кількість роботи замість якості. Вони можуть брати на себе зайві завдання, працювати довше за інших, але водночас частіше припускатися помилок і ризикувати вигоранням.Дослідження Гвідо Алессандрі та його колег показало, що трудоголіки менш схильні до так званої організаційної громадянської поведінки — добровільних дій, які допомагають колегам і покращують атмосферу в колективі. Наприклад, вони рідше допомагають співробітникам, підтримують команду чи беруть участь у спільних ініціативах.Причина полягає в тому, що трудоголіки часто сприймають будь-які додаткові завдання як ще один обов’язок, а не як можливість побудувати стосунки з колегами. Через це вони можуть нехтувати командною роботою, оскільки вважають, що витрачений на допомогу іншим час завадить їм виконати власний список справ.Водночас дослідники зазначають, що трудоголіки можуть бути ефективними в певних сферах — особливо там, де потрібні висока самостійність, складні завдання та вузька спеціалізація. Наприклад, у роботі, де результат залежить переважно від особистих зусиль, а не від постійної співпраці з іншими.Натомість у проєктах, де важливі комунікація, взаємодія та підтримка між членами команди, трудоголіки можуть створювати труднощі.Головний висновок дослідження: багато працювати — не завжди означає працювати ефективно. Найкращі працівники не лише виконують власні завдання, а й будують стосунки в колективі, допомагають іншим і знаходять баланс між продуктивністю та командною роботою.Додамо, хронічний стрес, спричинений війною, порушує роботу нервової системи, сон, гормональний баланс та увагу, а постійне життя в режимі "не на часі" лише посилює виснаження. Щоб зберегти психологічний ресурс, важливо не відмовлятися від звичних радощів і підтримувати щоденну рутину.Читайте також: Робота з дому може шкодити психіці: що з'ясували науковці.

Хронічний стрес, спричинений війною, порушує роботу нервової системи, сон, гормональний баланс та увагу, а постійне життя в режимі "не на часі" лише посилює виснаження. Щоб зберегти психологічний ресурс, важливо не відмовлятися від звичних радощів і підтримувати щоденну рутину.Про це в ефірі телеканалу "Київ24" розповіла психологиня Оксана Глущенко.За її словами, низькі показники якості життя в Україні не означають, що кожен українець почувається нещасним. Водночас багаторічна війна, постійні повітряні тривоги, втрати та невизначеність створюють середовище, яке виснажує психіку."Психіка людини не створена для життя в умовах багаторічної загрози. Коли є війна, повітряні тривоги, втрати, постійна невизначеність, наша система залишається в режимі виживання", — пояснила Глущенко.Психологиня зазначила, що такий стан супроводжується підвищеною тривожністю, порушеннями сну та втратою здатності відчувати радість. Крім того, ситуацію погіршує поширене переконання, що під час війни "не на часі" жити повноцінним життям.На її думку, відкладене життя може призвести до ще більшого емоційного виснаження, особливо якщо війна триватиме довго."Якщо ми будемо весь час казати, що "не на часі", то куди ми себе цим заведемо?" — наголосила експертка.Глущенко рекомендує створювати для себе стабільну щоденну рутину, знаходити приємні моменти та дозволяти собі те, що повертає відчуття опори й допомагає відновлювати внутрішній ресурс.За словами психологині, хронічний стрес поступово змінює роботу нервової системи, впливає на гормональний баланс, концентрацію уваги та загальне самопочуття. У результаті людина може відчувати повне виснаження, навіть якщо їй здається, що "все нормально".Додамо, психологи пояснюють, що тривожні думки є природною функцією мозку — він постійно прогнозує ризики та намагається підготувати людину до можливих труднощів. Проблема виникає тоді, коли це прогнозування перетворюється на безперервне "прокручування" сценаріїв, яке заважає концентрації та повсякденному життю.Читайте також: Як швидко прибрати стрес: психолог назвав найефективніші методи.

Люди з депресією можуть бути більш чутливими до лайків у соціальних мережах, ніж припускали попередні дослідження. Такого висновку дійшли вчені, проаналізувавши поведінку користувачів платформи X (колишній Twitter). Результати роботи опубліковано в журналі JAMA Psychiatry.У дослідженні взяли участь 7 736 користувачів, а загалом науковці проаналізували понад 17 мільйонів дописів. Вони оцінювали так звану "тенденцію до підкріплення" — наскільки кількість отриманих лайків за один день впливала на активність користувача наступного дня, передає Psychology Today.Всупереч попереднім уявленням про депресію, люди з депресивними симптомами виявилися більш схильними продовжувати публікувати контент після отримання лайків. Цей результат підтвердився у трьох незалежних вибірках із різними методами оцінки психічного стану.Дослідники також встановили, що такий ефект характерний саме для депресії. У людей із тривожними розладами або нав'язливими думками спостерігалися інші моделі поведінки, тому посилена реакція на соціальне схвалення не є універсальною ознакою психічних розладів.Науковці пояснюють, що відкриття не суперечить попереднім дослідженням про ангедонію — знижену здатність відчувати задоволення, яка є одним із симптомів депресії. Лайки можуть не приносити більше радості, однак вони сильніше впливають на подальшу поведінку людини та мотивують її знову публікувати дописи.Автори роботи наголошують, що наразі неможливо визначити причинно-наслідковий зв'язок. Поки невідомо, чи депресія підсилює залежність від соціального схвалення, чи, навпаки, орієнтація на лайки з часом може сприяти розвитку депресивних симптомів. Для цього потрібні додаткові довготривалі дослідження.Дослідники також зазначають, що соціальні мережі можуть непомітно формувати поведінку користувачів через механізми психологічного підкріплення, навіть якщо людина не усвідомлює їхнього впливу.Додамо, те, як дитина реагує на усміхнені або сумні обличчя, може дати науковцям підказки про її емоційний стан і потенційний ризик депресії. Нове дослідження показало, що симптоми депресії можуть змінювати те, на які емоції діти звертають більше уваги.Читайте також: Як швидко прибрати стрес: психолог назвав найефективніші методи.

Науковці вперше детально дослідили психологічний стан жінок, які називають себе "фемселами" (femcels) — представницями онлайн-спільноти, які вважають, що приречені залишитися без романтичних і сексуальних стосунків. Дослідження показало, що таких жінок об'єднують глибоке відчуття самотності, низька самооцінка та песимістичний погляд на майбутнє.Про це повідомляє Daily Mail.Хто такі "фемсели"Дослідження провели вчені з Монреальського університету, які опитали 61 жінку, що ідентифікує себе як femcel — скорочення від female involuntary celibate ("жінка, яка вимушено не має романтичних чи сексуальних стосунків").Учасниці відповідали на запитання про особисте життя, сексуальність, психологічний стан і ставлення до романтичних взаємин. За результатами аналізу дослідники виокремили шість основних рис, які найчастіше зустрічалися серед представниць цієї спільноти:дуже високий рівень самотності;низька самооцінка;виражена соціальна тривожність;симптоми депресії;обмежена соціальна підтримка;переконання, що в майбутньому шансів на кохання практично немає.За словами однієї з авторок роботи, професорки Александри Цінденберг, жінки багато думають про романтичні стосунки, але ці роздуми майже завжди супроводжуються тривогою, сумом і негативними емоціями.Страх близькості та розчарування в особистому життіДослідники зазначають, що однією з найпомітніших особливостей фемселів стала так звана "сексуальна депресія" — глибоке розчарування через відсутність романтичних і сексуальних стосунків.Крім того, учасниці продемонстрували вищий рівень сексуальної тривожності. Значною мірою це пов'язано зі страхом можливого насильства або жорстокого ставлення з боку потенційного партнера, хоча такі побоювання не завжди ґрунтувалися на власному досвіді.На думку авторів дослідження, важливою складовою світогляду фемселів є переконання, що зовнішність визначає шанси людини на успіх в особистому житті. Через це багато жінок вважають, що не можуть змінити власне майбутнє незалежно від своїх зусиль.Чим фемсели відрізняються від інцелівРаніше більшість наукових досліджень була присвячена чоловікам-інцелам — представникам онлайн-спільнот, які також вважають себе приреченими на самотність.Втім, автори нової роботи звертають увагу на суттєву різницю між цими групами. Якщо чоловіки-інцели часто спрямовують свою агресію назовні та звинувачують у власних проблемах жінок або суспільство, то фемсели переважно переживають негативні емоції всередині себе.Дослідники не виявили доказів того, що серед фемселів існують тенденції до радикалізації чи насильства. Водночас вони застерігають, що на тематичних онлайн-форумах нерідко фіксують повідомлення про суїцидальні думки, пов'язані з відсутністю романтичних стосунків.На думку науковців, це є серйозним психологічним сигналом, який потребує уваги фахівців із психічного здоров'я.Додамо, нещодавно стало відомо, що люди, які частіше пліткують або поширюють чутки, можуть мати більше шансів перебувати у романтичних стосунках. Нове дослідження також виявило зв’язок між такою поведінкою та більшою кількістю біологічних дітей.Читайте також: Чому вас лякає незручна пауза: психологиня пояснила, про що це може свідчити.

Люди, які частіше пліткують або поширюють чутки, можуть мати більше шансів перебувати у романтичних стосунках. Нове дослідження також виявило зв’язок між такою поведінкою та більшою кількістю біологічних дітей.Про це повідомляє Daily Mail із посиланням на дослідження, опубліковане в журналі Evolutionary Psychological Science. Науковці проаналізували дані майже 1,5 тисячі дорослих, які взяли участь в онлайн-опитуванні. Учасникам ставили запитання, що допомагали оцінити рівень так званої реляційної агресії.Йдеться про поведінку, коли людина шкодить іншим не фізично, а через соціальні механізми. Наприклад, поширює плітки, чутки або навмисно виключає когось із групи.Дослідники з’ясували, що люди з вищим рівнем такої поведінки частіше перебували у романтичних стосунках на момент опитування. Подальший аналіз також показав зв’язок із більшою кількістю біологічних дітей як у чоловіків, так і в жінок.За словами авторів роботи, такі непрямі форми конкуренції могли допомагати людям знаходити партнерів або зберігати стосунки впродовж еволюції. На відміну від фізичної агресії, плітки або соціальне виключення дозволяють знизити статус потенційного суперника без прямого конфлікту.Водночас дослідження не означає, що плітки гарантовано роблять людину успішнішою в особистому житті. Йдеться саме про виявлений статистичний зв’язок, а не про доведений прямий причинно-наслідковий ефект.Чому плітки могли мати соціальну користьПопередні дослідження вже припускали, що прихована агресія може бути способом конкуренції за романтичних партнерів. Зокрема, вона дозволяє погіршити репутацію суперника або послабити його позиції в соціальній групі.Автори нового дослідження вважають, що в сучасному суспільстві такі методи можуть виступати альтернативою відкритій або фізичній агресії. Це особливо важливо з огляду на те, що фізичне насильство соціально засуджується та забороняється законом.Науковці також не виключають, що люди, які вже перебувають у стосунках, можуть частіше вдаватися до пліток або соціального виключення, щоб відлякувати потенційних суперників.Окреме дослідження, опубліковане раніше цього року, показало, що плітки на роботі також можуть мати несподівану функцію. Зокрема, обговорення керівника з колегами може працювати як спосіб зближення в колективі, хоча після цього люди нерідко відчувають провину або сором.Зазначимо, що раніше науковці також досліджували різницю між чоловічими та жіночими плітками. За результатами одного з таких досліджень, чоловіки й жінки пліткують приблизно однаково часто, однак зміст таких розмов може відрізнятися.Додамо, люди, які спілкуються зі своїми домашніми улюбленцями так, ніби ті є повноцінними співрозмовниками, часто мають низку спільних психологічних рис.Читайте також: Вчені виявили несподіваний зв’язок між спільним житлом і здоров’ям.

Пауза в розмові може здаватися незручною, напруженою або навіть тривожною. Психологиня пояснила, чому деякі люди намагаються одразу заповнити тишу словами та які риси часто стоять за такою реакцією.Про це пише Parade із посиланням на клінічну психологиню Елану Гоффман.За словами фахівчині, мовчання не завжди сприймається як нейтральна частина спілкування. Для деяких людей воно може сигналізувати про небезпеку, відсторонення співрозмовника або власну "невдачу" в комунікації."Для багатьох тиша не є нейтральною", — пояснила Гоффман.Особливо чутливо реагувати на паузи можуть люди, які росли в середовищі, де мовчання означало напругу, образу або майбутній конфлікт. Наприклад, якщо в родині використовували "мовчазне покарання" або тиша передувала сварці.Які риси можуть мати люди, що не люблять паузиПерша риса — висока чутливість до емоцій інших. Такі люди постійно зчитують настрій співрозмовника, помічають зміни в міміці, тоні та поведінці. Через це пауза може здаватися їм сигналом, що щось пішло не так.Друга риса — тривожний тип прив’язаності. У такому випадку мовчання може викликати страх, що зв’язок із людиною слабшає, співрозмовник втрачає інтерес або віддаляється.Третя причина може бути пов’язана з нейровідмінностями. За словами психологині, людям з розладом дефіциту уваги та гіперактивності може бути складно переносити відсутність стимулів, а деяким людям з аутизмом важко зрозуміти, що саме означає мовчання в соціальній ситуації.Четверта риса — досвід життя в непередбачуваній або конфліктній сім’ї. Якщо в дитинстві тиша часто була ознакою небезпеки, нервова система може й у дорослому віці реагувати на неї тривогою."Це не вада характеру", — наголосила Гоффман.За її словами, така реакція може бути старим механізмом самозахисту, який колись допомагав людині адаптуватися до складного середовища.П’ята риса — звичка мислити вголос. Деяким людям простіше обробляти думки саме через розмову, тому пауза здається їм не відпочинком, а збоєм у процесі спілкування.Шоста риса — прагнення до соціальної гармонії. Люди, які хочуть, щоб усім було комфортно, можуть поспішати заповнити тишу не через тривогу, а через бажання підтримати атмосферу й не дати розмові "провиснути".Сьома риса — складність із перебуванням у власних відчуттях. Для деяких людей тиша відкриває простір для неприємних думок, тілесної напруги або емоцій. Тоді розмова стає способом відволіктися від внутрішнього дискомфорту.Як інакше сприймати тишуПсихологиня радить не поспішати одразу заповнювати паузу, а спершу запитати себе, що саме вона означає. Часто тривога виникає не через саму тишу, а через припущення: "людина сердиться", "я сказав щось не так", "розмова провалилася".Гоффман пропонує сприймати мовчання не лише як незручність, а й як ознаку безпеки. З близькими людьми тиша може бути проявом довіри, коли немає потреби постійно підтримувати розмову. Якщо пауза все одно викликає напругу, фахівчиня радить зробити коротку паузу перед тим, як говорити."Дайте собі правило трьох секунд", — порадила психологиня.У цей момент можна звернути увагу на ноги на підлозі, зробити вдих і нагадати собі, що пауза не обов’язково означає небезпеку. Якщо мовчання справді дезорієнтує, можна використати нейтральну фразу, яка дасть час зібратися. Наприклад: "Я просто обдумую сказане".Фахівчиня наголошує, що дискомфорт через тишу — поширене явище. З часом і практикою мозок може навчитися сприймати паузи спокійніше, особливо у безпечних і невимушених ситуаціях.Додамо, психологи зазначають, що звичка тримати відкритими велику кількість вкладок не є рідкістю. Часто це пов’язано з бажанням не втратити важливу інформацію, потребою у візуальних нагадуваннях або прагненням одночасно працювати з кількома джерелами даних.Читайте також: Чи може штучний інтелект змінити роботу мозку: відповідь учених.

Приготування їжі для інших людей може давати короткочасний емоційний підйом і посилювати відчуття щастя. Науковці називають це "просоціальним приготуванням їжі" — тобто дією, спрямованою на турботу про іншу людину.Про це йдеться у дослідженні, опублікованому в журналі Applied Psychology: Health and Well-Being, пише Psychology Today.Автори роботи проаналізували результати чотирьох досліджень за участі понад 1500 людей. Вони з’ясували, що люди, які готували їжу для інших, частіше повідомляли про зростання позитивних емоцій і суб’єктивного відчуття щастя саме в моменті.В одному з досліджень приготування їжі для інших також пов’язували з вищою самооцінкою, більшою життєвою енергією та нижчим рівнем негативних емоцій.Важлива не лише кухня, а й турботаНауковці наголошують, що емоційний ефект виникає не просто через сам процес готування. Важливим є саме просоціальний елемент — усвідомлення, що людина робить щось корисне й приємне для когось іншого.За словами дослідників, така дія може посилювати відчуття зв’язку з іншими людьми, давати відчуття компетентності та дозволяти виразити турботу у конкретний спосіб.При цьому користь не обов’язково залежить від складності страви чи кулінарної майстерності. Психологічне значення може мати сам факт зусилля, вкладеного в іншу людину.Чому це може бути корисно інтровертамОдним із цікавих висновків стало те, що інтровертні люди в окремих випадках можуть отримувати від такого приготування навіть більшу емоційну користь.Дослідники припускають, що для них це може бути зручним способом проявити турботу без надмірного соціального навантаження. Приготування їжі дає змогу підтримати людину тихо, структуровано й без потреби в активній взаємодії.Ефект не варто перебільшуватиАвтори дослідження підкреслюють, що йдеться насамперед про короткочасний підйом настрою, а не про радикальну зміну рівня щастя чи заміну психологічної допомоги.Водночас такі маленькі щоденні дії можуть підтримувати емоційну стійкість. Приготування вечері для близьких, супу для хворого родича або страви для друга може бути не лише побутовим обов’язком, а й способом відчути зв’язок, корисність і турботу.Додамо, психологи зазначають, що звичка тримати відкритими велику кількість вкладок не є рідкістю. Часто це пов’язано з бажанням не втратити важливу інформацію, потребою у візуальних нагадуваннях або прагненням одночасно працювати з кількома джерелами даних.Читайте також: Коли емпатія стає проблемою: психолог пояснила небезпечний бік співпереживання.

Те, як дитина реагує на усміхнені або сумні обличчя, може дати науковцям підказки про її емоційний стан і потенційний ризик депресії. Нове дослідження показало, що симптоми депресії можуть змінювати те, на які емоції діти звертають більше уваги.Про це повідомляє ScienceDaily із посиланням на дослідження Бінгемтонського університету, опубліковане в журналі Journal of Psychopathology and Clinical Science.Науковці вивчали, як депресивні симптоми у дітей пов’язані з увагою до емоційних виразів обличчя. Особливу увагу вони звернули на те, чи є в родині дитини історія депресії."Більшість вразливостей, які ми досліджуємо, у цей період ще формуються", — зауважив директор Інституту розладів настрою Бінгемтонського університету, професор психології Брендон Гібб.За його словами, саме дитячий і підлітковий вік дають змогу помічати зміни ще на етапі розвитку, а не тоді, коли вони вже стали стійкими.Як проводили дослідженняУ дослідженні взяли участь 242 дитини та їхні матері. Спостереження тривало два роки, а оцінювання проводили кожні шість місяців. Під час візитів дітям показували пари облич на екрані. Одне обличчя мало нейтральний вираз, інше — емоційний: радісний, сумний або злий. За допомогою технології відстеження погляду дослідники фіксували, на які обличчя діти дивилися довше.Раніше вчені вже пов’язували депресію з підвищеною увагою до сумних облич, однак було незрозуміло, що є причиною, а що наслідком. Нове дослідження стало одним із перших, у якому ці зв’язки простежували в динаміці."Найновішим у цій роботі було те, що ми дивилися на взаємні зв’язки", — пояснила провідна авторка дослідження, аспірантка Бінгемтонського університету Келлі Гейр.Вона додала, що команда аналізувала, як упередження уваги та депресивні симптоми можуть передбачати одне одного в різні моменти часу.Що помітили у дітей із вищим сімейним ризикомРезультати показали, що депресивні симптоми впливали на увагу дітей по-різному залежно від сімейної історії. У дітей, чиї матері мали історію великого депресивного розладу, посилення депресивних симптомів було пов’язане з більшою увагою до сумних облич. Інакше кажучи, таким дітям ставало складніше відвести погляд від ознак смутку."У тих, хто вже перебуває в групі ризику, що більше діти самі переживають симптоми депресії, то більше вони втрачають здатність відривати увагу від сумного навколо", — зазначив Гібб.Келлі Гейр наголосила, що депресія може змінювати те, на що людина звертає увагу."Ми знаємо, що коли людина має депресію, це змінює те, на що вона звертає увагу", — сказала дослідниця.За її словами, у дітей матерів із депресією сумні вирази обличчя можуть ставати особливо помітними, коли в самих дітей посилюються депресивні симптоми.У дітей із нижчим ризиком картина була іншоюІнакший патерн виявили у дітей, чиї матері не мали історії депресії. Коли в них посилювалися депресивні симптоми, вони починали менше звертати увагу на щасливі обличчя."У дітей із нижчим ризиком, схоже, досвід депресії послаблює захисний фактор — те, наскільки вони звертають увагу на щасливі обличчя", — пояснив Гібб.Науковці припускають, що увага до позитивних емоцій може бути одним із механізмів емоційної стійкості. Якщо дитина починає менше помічати радісні сигнали, це може бути важливою зміною для подальшого психічного здоров’я.Що це означаєАвтори дослідження наголошують, що результати не означають, ніби за рухом очей можна самостійно діагностувати депресію. Йдеться про лабораторні спостереження, які можуть допомогти краще зрозуміти, як депресивні симптоми формуються у дітей.Дослідники продовжують спостерігати за учасниками, коли ті переходять у підлітковий вік. Вони хочуть з’ясувати, чи можуть такі особливості уваги підвищувати ризик клінічної депресії в майбутньому.Науковці сподіваються, що подібні роботи допоможуть раніше помічати дітей із підвищеною вразливістю та розробляти ефективніші методи профілактики.Нагадаємо, нещодавно психологи пояснили, чому звичайна поїздка автомобілем може ставати одним із найсильніших моментів емоційного контакту між батьками та дітьми.Читайте також: Сім фраз, які непомітно підсилюють тривогу у дітей: про що попереджають психологи.

Психологи зазначають, що звичка тримати відкритими велику кількість вкладок не є рідкістю. Часто це пов’язано з бажанням не втратити важливу інформацію, потребою у візуальних нагадуваннях або прагненням одночасно працювати з кількома джерелами даних.Як пише Parade, дехто використовує вкладки як своєрідну систему організації задач, інші — як спосіб постійно повертатися до незавершених ідей чи досліджень. Також дослідники припускають, що така поведінка може частіше зустрічатися у людей із тривожністю, розладом дефіциту уваги та гіперактивності, обсесивно-компульсивним розладом або депресивними станами, хоча прямого діагностичного зв’язку не встановлено.Чи є в цьому користьФахівці визнають, що короткочасне використання великої кількості вкладок може бути корисним під час пошуку інформації або планування. Вони допомагають швидко перемикатися між джерелами та не втрачати ідеї.Водночас надмірна кількість відкритих сторінок може створювати інформаційний шум, знижувати концентрацію та підвищувати рівень стресу через постійне відчуття незавершених справ.7 психологічних рис, які можуть стояти за цим1. Схильність до тривожностіЛюди можуть боятися закрити вкладку, щоб не втратити важливу інформацію.2. Інтелектуальна допитливістьПостійний пошук знань і нової інформації змушує відкривати все більше джерел.3. КреативністьБагато ідей і проєктів одночасно призводять до накопичення інформаційних "нагадувань" у браузері.4. НейровідмінністьУ деяких випадках відкриті вкладки допомагають структурувати задачі та компенсувати труднощі з виконавчими функціями.5. ЗабудькуватістьВкладки виконують роль зовнішньої пам’яті, щоб не втратити важливі сторінки.6. Схильність до прокрастинаціїНезавершені завдання залишаються відкритими, але не опрацьовуються вчасно.7. ПерфекціонізмПотреба зібрати максимум інформації перед дією змушує накопичувати дедалі більше джерел.Фахівці вказують, що сама по собі звичка тримати багато вкладок не є проблемою. Однак у надмірному вигляді вона може впливати на продуктивність і рівень стресу, особливо якщо поєднується з тривожністю або перевантаженням інформацією.Додамо, люди, які спілкуються зі своїми домашніми улюбленцями так, ніби ті є повноцінними співрозмовниками, часто мають низку спільних психологічних рис.Читайте також: "Просто перестати хвилюватися" не працює: психологи назвали 3 способи боротьби з тривогою.

Обмеження доступу до речовин або поведінки, що формує залежність, є важливим кроком, однак воно саме по собі не вирішує проблему.Про це в ефірі "Київ24" розповів психолог Олексій Удовенко. За його словами, ефективна робота із залежностями має включати розвиток у людини навичок саморегуляції та усвідомлення власного психоемоційного стану.Саморегуляція як ключ до подолання залежностіПсихолог наголосив, що головним завданням є навчити людину розпізнавати свій стан і знаходити безпечні способи його регулювання. Саме ці навички, за його словами, часто недооцінюються, хоча відіграють вирішальну роль у зниженні ризику рецидиву залежної поведінки."Скерувати увагу людини на інші способи саморегуляції можна через близьких людей, але ми розуміємо, як це працює на практиці. Загальна рекомендація — це обмеження доступу до того, що викликає залежність. Це найперше, що ми можемо зробити. Але також дуже важлива саморегуляція. Все інше — не дуже ефективне без цього", — зазначив Удовенко.Комплексний підхід до лікуванняФахівець підкреслив, що залежності часто формуються на тлі інших психічних розладів — депресії, тривожних станів або посттравматичного стресового розладу. У таких випадках, за його словами, може застосовуватися фармакотерапія, однак вона є ефективною лише в комплексі з психотерапевтичною роботою."Є також фармакотерапія, але вона працює тільки в комплексі. Ми можемо обмежувати свободу дій людини, але це вже робота з наслідками. А розбиратися лише з наслідками — запізно і не дуже ефективно", — додав психолог.Вплив війни на ризики залежностейУдовенко також наголосив, що в умовах війни важливість психічного здоров’я суттєво зростає, адже рівень стресу та травматизації населення підвищує ризики розвитку залежностей."Люди дуже недооцінюють здатність розуміти свій стан і регулювати його. Залежності значно частіше виникають на фоні психічних розладів. Це особливо актуально під час війни — на фоні ПТСР ризики залежностей надзвичайно високі", — підсумував він.Додамо, труднощі з виконанням власних зобов’язань не завжди пов’язані з лінню чи нестачею мотивації. Психологи пояснили, що часто причина криється у звичних моделях мислення та поведінки, які можна змінити.Читайте також: Ознаки вигорання, які ми ігноруємо: як вчасно їх розпізнати.

Середній вік не обов’язково має супроводжуватися кризою, різкими рішеннями або відчуттям втрати контролю. Психологи радять сприймати цей період як час переоцінки, планування та корисного "перезавантаження".Про це повідомляє Parade з посиланням на професорку психології Університету Брандейса Маргі Лахман. За її словами, поширене уявлення про неминучу кризу середнього віку є хибним. Натомість для людей у 40-50 років природною є саморефлексія: вони оцінюють, де перебувають, чого досягли та що хочуть змінити у наступні десятиліття.Психологиня зазначає, що середній вік часто пов’язаний не лише з цифрами в паспорті, а й із новими ролями. Людина може одночасно підтримувати дітей, допомагати літнім батькам, будувати кар’єру та відчувати відповідальність за багатьох близьких.Чому середній вік може відчуватися складнимУ 40-50 років люди частіше помічають перші ознаки старіння: сивину, зміну зору, повільніше відновлення після навантажень, біль у тілі або зниження реакції. На це накладаються культурні стереотипи, які часто змушують сприймати старіння як втрату.Лахман наголошує, що такі уявлення можуть шкодити. Дослідження показують, що ставлення людини до власного віку впливає на здоров’я, поведінку та довголіття:"Один із базових принципів підходу до розвитку людини впродовж життя полягає в тому, що можливості для зростання та змін існують на всіх етапах життя. Цей підхід передбачає спостереження за одними й тими самими людьми протягом десятиліть, щоб побачити, як вони змінюються з часом. Одне з найважливіших відкриттів полягає в тому, що інвестиції, які ви робите у свої 40-50 років — сон, якому приділяєте належну увагу, дружні стосунки, які підтримуєте, фізична активність, яку включаєте у своє життя, — це не просто корисні звички. Це складні відсотки для ваших пізніших років. І дивіденди від них можуть бути колосальними".Шість "перезавантажень", які можуть допомогтиОбрати більш позитивне мислення. Йдеться не про заперечення проблем чи "токсичну позитивність", а про здатність переосмислювати труднощі, шукати рішення та зберігати відчуття контролю.Зосередитися не лише на втратах, а й на здобутках. Після 40 років людина може втрачати певні фізичні можливості, але водночас часто набуває більше впевненості, емоційної стійкості, життєвого досвіду та навичок розв’язання проблем.Зробити "огляд середнього віку". Лахман радить чесно подивитися назад і вперед: що вже вдалося, що більше не працює, куди хочеться рухатися далі. За її словами, у цьому віці людина вже має достатньо досвіду, але ще має час для змін.Сприймати середній вік як "перерву між таймами". Якщо життя рухається в правильному напрямку, варто зміцнювати те, що працює. Якщо ні — саме час перегрупуватися, змінити стратегію, подбати про здоров’я, харчування, фізичну активність і соціальні зв’язки.П’ятий підхід називається SOC: selection, optimization, compensation; українською — відбір, оптимізація та компенсація. Він передбачає вибір головних цілей, створення умов для їх досягнення та підготовку запасних варіантів, якщо щось піде не за планом. Така стратегія допомагає не потонути в кількості обов’язків."Відкласти на полицю", але не відмовлятися. Якщо людина давно хоче вивчити мову, поїхати в подорож або реалізувати мрію, але зараз не має ресурсу, це можна тимчасово відкласти. Важливо не сприймати паузу як поразку, а повернутися до ідеї тоді, коли з’явиться більше часу й сил.Лахман також застерігає: якщо людина справді почувається пригніченою, не варто списувати це лише на "кризу середнього віку"."Якщо ви справді нещасні в середньому віці й відмахнетеся від цього, списавши все на "звичайну кризу середнього віку", то можете проґавити реальні стани, які піддаються лікуванню. Можливо, це депресія. Можливо, гормональні зміни. Але якщо ви повірили в міф про те, що у 40 чи 50 років людина нібито приречена почуватися жахливо, то не звертатиметеся по допомогу. Саме так міфи перетворюються на самоздійснювані пророцтва", — підсумувала фахівчиня.Додамо, нове наукове узагальнення, яке охопило понад 300 досліджень і десятки тисяч студентів у США, Канаді та Великій Британії, показує, що перфекціонізм серед підлітків і молоді зростає вже понад 35 років і стабільно пов’язаний із підвищеним рівнем тривожності та депресії.Читайте також: Як змінити життя через мислення: пояснення одного із засновників сучасної психології.

Працівники, які після пандемії частіше перейшли на дистанційну роботу, можуть мати вищий ризик психологічного стресу. Найсильніше цей ефект проявився серед людей, які живуть самі.Про це повідомляє Daily Mail із посиланням на дослідження, опубліковане в журналі Science. Науковці проаналізували дані 588 322 людей із п’яти великих опитувань у США, проведених у 2011-2024 роках. Пікові роки пандемії COVID-19 не враховували, щоб вони не спотворювали результати.Дослідники порівнювали показники звернень по медичну допомогу, зокрема психіатричне лікування та призначення антидепресантів, серед працівників, чиї професії стали більш придатними для віддаленої роботи, і тих, хто продовжив працювати переважно офлайн.За результатами аналізу, у людей із більш "дистанційних" професій після пандемії фіксували невелике, але помітне зростання психологічного стресу. Серед тих, хто живе сам, цей показник зростав майже вдвічі сильніше, ніж серед людей, які мешкають з іншими.Чому дистанційна робота може впливати на психікуАвтори дослідження зазначають, що робота з дому має переваги, зокрема гнучкий графік і відсутність щоденних поїздок до офісу. Водночас вона може позбавляти людей регулярних соціальних контактів, які підтримують емоційний стан. Йдеться не лише про спілкування з колегами, а й про короткі щоденні взаємодії, наприклад, вітання з баристою чи розмови дорогою на роботу. Для людей, які живуть самі, втрата таких контактів може посилювати відчуття ізоляції.Дослідники підрахували, що поширення дистанційної роботи може пояснювати приблизно третину загального зростання психологічного стресу за досліджуваний період. Водночас вони наголосили, що це не єдина причина погіршення психічного здоров’я.У роботі також не зафіксували схожого зростання звернень по непсихіатричну медичну допомогу. Це може свідчити, що тенденція не пов’язана лише із загальним збільшенням кількості медичних звернень.Науковці вважають, що роботодавцям варто враховувати соціальний аспект роботи з дому, особливо для працівників, які живуть самі. Водночас ідеться саме про зв’язок між дистанційною роботою та психологічним стресом, а не про доведений прямий причинно-наслідковий ефект.Додамо, емоційне вигорання давно перестало бути проблемою лише офісних працівників чи медиків. У сучасних реаліях українців це стан, який може торкнутися кожного — незалежно від професії, віку чи способу життя. У попередньому матеріалі TrueUA розповідав про основні симптоми вигорання та що робити, якщо розумієте, що потребуєте допомоги.Читайте також: "Просто перестати хвилюватися" не працює: психологи назвали 3 способи боротьби з тривогою.

Тривале й неконтрольоване використання штучного інтелекту може змінювати когнітивні навички, соціальну поведінку та роботу окремих мозкових систем. Дослідники поки не говорять про доведений клінічний діагноз, але припускають, що в майбутньому може з’явитися поняття "ШІ мозок" — умовний синдром, пов’язаний із хронічним використанням ШІ.Про це йдеться в матеріалі Psychology Today. Автор матеріалу, доктор медичних наук Грант Х. Беннер, зазначає, що ШІ вже має багато корисних застосувань, однак ранні дослідження також вказують на можливі негативні нейробіологічні та психосоціальні ефекти.Одне з досліджень показало, що модель на основі GPT може прогнозувати, посилювати або пригнічувати активність мовних мереж мозку залежно від складності та новизни тексту. У короткостроковому вимірі це демонструє вплив ШІ на роботу мовних центрів, але вчені поки не знають, що може відбуватися за тривалого регулярного використання таких технологій.Грант Х. Беннер порівнює потенційний ризик із "невикористаними м’язами". Так, якщо людина постійно передає частину мисленнєвих завдань алгоритмам, певні навички можуть слабшати. Водночас він наголошує, що це лише гіпотеза, яка потребує довгострокових досліджень.Чим може бути небезпечне постійне делегування ШІУ матеріалі описано кілька можливих механізмів впливу ШІ на людину. Один із них — когнітивне розвантаження. Це ситуація, коли людина дедалі частіше покладається на цифрового помічника замість власної пам’яті, аналізу чи мовлення.Дослідження з використанням нейровізуалізації вже показували, що активність у деяких ділянках префронтальної кори може знижуватися, коли учасники передають частину завдань цифровому асистенту. Інші роботи виявляли зв’язок між використанням зовнішніх засобів пам’яті та особливостями білої речовини мозку. Водночас такі дані не доводять прямого причинно-наслідкового зв’язку.Ще один ризик — поступова втрата професійних навичок і надмірна довіра до автоматизованих підказок. У медичних дослідженнях, зокрема серед радіологів, неправильні підказки ШІ помітно знижували точність діагностики навіть у досвідчених фахівців.Таке явище називають автоматизаційним упередженням — схильністю довіряти системі навіть тоді, коли вона помиляється.ШІ може впливати й на соціальні зв’язкиОкрема група ризиків пов’язана з емоційною залежністю від чатботів. У матеріалі автор згадує дослідження MIT/OpenAI, яке показало, що частіше використання ChatGPT може бути пов’язане з більшою самотністю, емоційною залежністю та меншою кількістю реальних соціальних контактів.Автор наголошує, що ШІ може бути корисним для людей, які переживають ізоляцію. Однак заміна живого спілкування цифровими "компаньйонами" може послаблювати навички реальної прив’язаності та взаємодії з іншими людьми."Такі упередження, якщо їх не виправити, вони можуть призвести до проблемних спотворень у сприйнятті себе та інших, що призводить до потенційного зниження продуктивності та задоволення в робочому та професійному середовищі. Ми вже бачимо такі зміни завдяки соціальним мережам і переходу до онлайн-стосунків", — зазначив Беннер.Чому потрібні довгі дослідженняАвтор статті підкреслює, що нині немає достатньо даних, щоб стверджувати, що ШІ напряму "пошкоджує мозок" або вже формує окремий медичний діагноз. Для таких висновків потрібні довгострокові спостереження за великими групами людей.Науковці пропонують створити системну дослідницьку програму, яка вивчатиме, як регулярне використання ШІ впливає на мозок, поведінку, професійні навички, пам’ять, соціальні зв’язки та психічне здоров’я.Водночас він визнає, що ШІ має значний позитивний потенціал. Тому головне завдання досліджень — не відмовитися від технології, а зрозуміти, як користуватися нею так, щоб вона посилювала людські можливості, а не поступово замінювала базові навички.Додамо, нещодавно у Великій Британії науковці заявили про створення та перші випробування вакцини, ключовий компонент якої був розроблений штучним інтелектом. Дослідники стверджують, що це може стати кроком до універсального захисту від вірусів і майбутніх пандемій.Читайте також: У світі з’явилася нова психічна хвороба: чим вона небезпечна.