Інтерв'ю

BROCARD — найбільша в Україні парфумерно-косметична мережа та онлайн-ритейлер в сегменті luxury. Компанія пропонує клієнтам 466 світових преміальних марок, у тому числі 61 український бренд. Магазини, а їх у компанії 66, працюють у 22 українських містах. Штат компанії становить понад 1600 співробітників.У BROCARD кажуть, що колектив завжди був для них ключовою цінністю, і цьому є численні підтвердження — протягом останніх 10 років мережа періодично потрапляла в десятку найкращих працедавців країни. І за часів COVID-19, і тим більше від початку повномасштабного вторгнення тут намагалися максимально зберегти команду — навіть коли магазини та склади кілька місяців поспіль були зачинені, мережа втрачала магазини на тимчасово окупованих територіях та переживала неминучу оптимізацію.У нових воєнних умовах BROCARD зробив акцент на дистанційній роботі та допомозі в організації процесів керівникам, що працюють віддалено. Але до останніх також дещо змінилися вимоги, і викликано це саме необхідністю підтримати команду. Загалом же для співробітників BROCARD передбачив можливість "вийти зі своєї бульбашки", спробувати себе у нових завданнях, на нових ділянках роботи. Це стає або "результативним відпочинком", або таки новим видом діяльності. У виграші і компанія, і робітник.Іншим важливим аспектом є можливість довчитися до необхідного рівня чи взагалі опанувати нову спеціальність. Якщо кандидат співпадає за цінностями, то у компанії знайдуть ділянку роботи, яка буде цікавою для нього. У інтерв'ю для TrueUA HR-директорка BROCARD Тетяна Кононенко розповіла, як компанії вдалося налаштувати роботу з огляду на закриття частини магазинів й виїзд співробітників за кордон, а також підтримують своїх працівників — тих, хто боронить державу на полі бою, й тих, хто працює на благо країни в тилу.— Що повномасштабна війна змінила у політиці вашої компанії з огляду на умови праці?— З початком повномасштабного вторгнення BROCARD змушений був адаптувати свою політику до нової реальності. Основні зміни стосувалися безпеки, психологічної підтримки та організації роботи.Ми запровадили гнучкий графік та надали можливість працювати дистанційно. Для офісних працівників основним форматом стала віддалена робота. Водночас магазини працюють за графіком торгівельних центрів, проте з суворим дотриманням правил безпеки. Наприклад, при оголошенні повітряної тривоги магазини негайно зачиняються, а співробітники організовано прямують до укриттів. Для деяких підрозділів запроваджено гібридний графік: співробітники приїжджають в офіс лише за необхідності — наприклад, для роботи з документацією.Ця система дозволяє ефективно поєднувати роботу та особисті обов’язки, наприклад, догляд за дітьми або реагування на позаштатні ситуації. Це стало особливо важливим під час блекаутів та перебоїв у роботі громадського транспорту.Також для нас важлива психологічна підтримка команди. Життя в умовах війни відбилося на всіх, і особливо це відчутно в роздрібній торгівлі, де важливий емоційний контакт із клієнтом. Війна наклала свій відбиток на настрій як покупців, так і персоналу, що ускладнює спілкування.Щоб мінімізувати цей фактор, ми: провадили чітку навігацію в магазинах, аби клієнт міг самостійно знайти всю необхідну інформацію, розвиваємо застосунок Brocard.ua, що містить детальні описи товарів.Крім цього, компанія оновила програму навчання для продавців-консультантів і навіть охоронців, аби вони могли ефективно взаємодіяти з клієнтами. До того ж ми впровадили дистанційне навчання, що охоплює не лише професійні тренінги, а й курси з психологічної підтримки, інформаційної безпеки та самозбереження.Наш формат навчання став максимально інтерактивним: співробітники отримують запрошення пройти тренінг, після чого складають тест. За успішне проходження передбачені невеликі, але приємні подарунки. Вчаться всі — від новачків до керівників компанії.— Як компанія переживала скорочення штату через виїзд співробітників за кордон і закриття магазинів?— Війна спричинила кадровий дефіцит. 85% наших працівників — жінки, багато з яких виїхали за кордон із дітьми. Досі компанія відчуває нестачу персоналу, проте ми знайшли рішення. По-перше, провели ротацію співробітників. Ті, хто виїжджав до інших міст України, отримали можливість працевлаштуватися в магазинах на новому місці. Це допомогло закрити вакансії в працюючих філіях.Також ми збільшили частку жінок у логістиці: через мобілізацію частини чоловіків компанія залучила жінок до складів і транспортної логістики, що раніше було рідкістю. Ну й, звісно, працювали над поверненням співробітників. Чимало наших працівників, які виїхали за кордон, повертаються, і ми допомагаємо їм відновити роботу. Якщо їхня попередня посада більше неактуальна, пропонуємо варіанти перекваліфікації.— Які кроки ви робили, щоб утримати співробітників?— Ми розуміємо, що втримання команди — це запорука нашого успіху. Для нас важливо не лише зберегти команду, а й створити умови, за яких люди можуть зростати та розвиватися. Серед основних:Фінансова допомога — компанія оперативно підтримує співробітників, які опинилися у скрутних обставинах, особливо пов’язаних зі здоров’ям.Юридична підтримка — фахівці допомагають вирішувати юридичні питання.Компенсація навчання — співробітники можуть отримати відшкодування 50% вартості курсів, якщо це допоможе їм у професійному розвитку.Програма навчання з проєктного управління — її можуть проходити як ті, хто вже працює в управлінні проєктами, так і співробітники, які хочуть набути відповідних компетенцій. Після завершення курсу відбувається захист проккту та сертифікація.Професійний розвиток для працівників магазинів — співробітники можуть навчитися роботі на апараті діагностики шкіри, технікам макіяжу, а також діагностиці волосся. Всі ці навички не лише підвищують рівень сервісу, а й відкривають нові можливості для кар’єрного зростання.Конкурси на керівні посади — вакансії заповнюються через відкриті конкурси, тож кожен має шанс кар’єрного росту.— Які виклики виникли при переході на дистанційну роботу?— Одним із найбільших викликів стало збереження корпоративної культури. Якщо раніше в центрі була компанія, то тепер ключовою фігурою став сам співробітник. Це означає, що важливими стали не лише професійні навички, а й особисті якості.Щоб адаптувати команду до нових реалій, BROCARD запровадив коучингові сесії для підтримки керівників, організував тренінги з розвитку soft skills, впровадив механізми контролю продуктивності, які водночас не створюють зайвого тиску.— Як проводяться навчання та тренінги у компанії?— Навчання — це основа нашої корпоративної культури. Ми створили систему безперервного розвитку для співробітників, яка передбачає:Регулярні тренінги — від парфумерно-косметичних продуктів і технік догляду до інформаційної безпеки та самозбереження.Онлайн-освітню платформу — курси адаптовані до поточних умов, включно з тренінгами щодо особистого здоров’я та психологічного благополуччя.Коучингові програми — підтримка та розвиток soft skills, що стали ключовими у нових реаліях.Стимулювання навчання — система бонусів за проходження курсів та успішне тестування.— Чи доводиться вам боротися за кандидатів?— Ринок праці змінився, і тепер саме компанії конкурують за спеціалістів. BROCARD приваблює кандидатів не лише конкурентними умовами праці, а й стабільністю, професійним розвитком та можливістю зростання. Ми прагнемо створити середовище, у якому співробітники не просто працюють, а реалізовують свої навички та амбіції.— Як компанія підтримує співробітників, які воюють або воюють їхні близькі?— Для жінок, чиї чоловіки на фронті, передбачено психологічну підтримку, юридичні консультації та фінансову допомогу. Чоловіки-співробітники, які були мобілізовані, щомісяця отримують матеріальну допомогу у розмірі середньої зарплати. До того ж за всіма мобілізованими зберігаються їхні робочі місця, а після їхнього повернення з фронту ми допомагаємо у соціальній адаптації.— Як організована безпека працівників під час повітряних тривог?— Безпека під час повітряних тривог — це наш пріоритет. Компанія розробила чіткий алгоритм евакуації: магазини негайно зачиняються, а персонал переходить в укриття. На період небезпеки робота припиняється — це правило діє як для працівників у магазинах, так і для тих, хто працює дистанційно.Очні тренінги проводяться виключно в місцях, де є укриття. У разі повітряної тривоги всі учасники прямують до укриття, а після завершення небезпеки можуть повернутися до навчального процесу.— Як компанія працює із зарплатами та бонусами під час війни?— Попри складну економічну ситуацію, компанія продовжує виплачувати зарплати стабільно двічі на місяць. Працюють програми мотивації та преміювання, а також проваджена система KPI, яка дає змогу кожному розуміти, що впливає на досягнення його цілей. Крім того, двічі на рік проводиться перегляд зарплат з урахуванням інфляції.— Чи доводилося вам утримувати співробітників на невигідних для себе як роботодавця умовах?— Попри складні умови війни, компанія не лише продовжує роботу, а й розвиває нові напрями бізнесу. Основний фокус зроблено на проектний формат роботи, що дає можливість залучати співробітників до різних ініціатив, поєднувати кілька ролей і сфер діяльності. Такий підхід дозволяє не лише зберігати команду, а й надавати працівникам додаткові можливості для впливу на рівень своєї зарплати та особистого розвитку.BROCARD робить усе можливе, щоб уникнути масових скорочень і зберегти колектив, навіть якщо це потребує нестандартних рішень або додаткових витрат. Було запроваджено нові формати зайнятості, які дозволяють співробітникам залишатися у компанії навіть за зміни їхніх посад або напрямів роботи. Наприклад, пропонуються альтернативні позиції, переведення у відділи, де є потреба в кадрах, а також варіанти часткової зайнятості чи гнучкого графіка.Крім того, компанія дотримується соціально відповідальної політики, навіть якщо це створює додаткове навантаження на бюджет. Йдеться про фінансову допомогу працівникам у складних життєвих обставинах та підтримку тих, хто тимчасово не може виконувати свої функції через війну.— Як компанія зберігає емоційний зв’язок у колективі?— Спілкування між командами стало ще важливішим, ніж раніше. Тому ми на постійній основі проводимо регулярні онлайн-зустрічі та корпоративні заходи, організовуємо неформальні зустрічі у дружній атмосфері — наприклад, раз на місяць команди збираються разом "на піцу". Також ми передбачили програми мотивації та підтримки, що допомагають підтримувати командний дух навіть у складних умовах.BROCARD продовжує працювати та підтримувати свою команду, адже лише разом ми можемо подолати всі виклики.

Гектари дбайливо обробленої української землі, тисячі груш та яблунь і безмежна любов до своєї справи — такий має вигляд фермерське господарство "Плас". Втім, так було не завжди: велике завжди починається з малого, а пишний сад — з кількох дерев та любові до своєї справи.Нині ж підприємство, як і решта фермерських господарств країни, на додачу до глобальних викликів останніх воєнних років, зіштовхуються з форс-мажорними обставинами. Втім, ці чинники не перекреслили інтерес українців до впровадження інноваційних технологій задля розвитку вітчизняного бізнесу.Історію свого грушевого саду (яких в Україні не так багато), виклики, реальність та плани на майбутнє розповіла TrueUA засновниця фермерського господарства "Плас" Юлія Петрова.— З чого розпочалася історія Вашого грушевого саду?— Наше фермерське господарство бере свій початок з далекого 2013 року. Починали з маленького саду, саджанці якого вирощували власноруч — мріяли мати лише низькорослі та середньорослі дерева. Так понад 10 років тому утворився наш садок з двох сортів груш та з великого бажання розвиватись і вирощувати агропродукцію світової якості.— Але за ці роки Ваше господарство значно виросло, поповнилося деревами й дає свої плоди. Яким нині є сад?— Так, на сьогодні нам є чим пишатися. Окрім власноруч вирощених саджанців, ми згодом поповнювали наш сад вже придбаними деревцями, додавали нові сорти груш. Тепер наше підприємство має понад 35 тисяч плодових грушевих дерев, на яких вирощуються такі сорти, як "Яблунівська", "Ноябрська", "Марія", "Рікс". Додалось і яблунь - маємо близько тисячі дерев, на яких вирощуємо такі сорти, як "Слава Перемозі", "Симиренко", "Чемпіон", "Флоріна".— Серед цього списку маєте вибагливі сорти?— Не скажу, що маємо вибагливі сорти. Адже, якщо хочеш мати результат, то біля кожної рослини та дерева ти мусиш докласти сили та досвід. Звичайно, були труднощі - дерева можуть і "хворіти", і бути вимогливими до добрив. Все вивчали, експериментували — й ось результат: приборкали улюблені нами сорти плодових дерев. Нині ж, аби краще розуміти, чого "хочуть" дерева та покращувати роботу нашого господарства, постійно відвідую різноманітні агро-виставки та форуми, на яких обмінюємось досвідом з колегами, черпаю нові для нас ідеї й можливості.— Безліч дерев, різні сорти — як вдається організувати полив дерев, обробку та їх живлення?— Полив та живлення дерев відбувається завдяки крапельно-зрошувальної системи, яка необхідна для життєдіяльності саду. Такий підхід дозволяє і здійснювати полив і живити корисними речовинами кореневу систему кожного дерева індивідуально. Також важливим в роботі саду є обробка дерев поживними речовинами ззовні та боротьба зі шкідниками. І тут нам на допомогу приходить найсучасніша сільськогосподарська техніка, яку ми використовуємо. Усе це дозволяє постачати нашим партнерам готову агропродукцію високої якості, що відповідає усім санітарно-епідеміологічним стандартам та широким потребам наших споживачів.— Як з врожаєм? Вдається триматися "на плаву", чи все ж засушлива погода, яка панує останні роки, дається взнаки?— Насправді "на плаву" досить важко вдається утриматись. І тут річ не в спекотному літі, а в холодних та пізніх веснах. Всі ми знаємо, що запорука гарного врожаю будь-якого дерева — праця бджіл, які їх запилюють. Немає тепла — немає і бджіл. Відповідно, урожай буде меншим, ніж плануєш. До прикладу, торік, коли була прохолодна весна, ми зібрали 160 тонн груш. Позаминулого року мали показник врожайності у 200 тонн.— А як щодо прогнозів? Чи будуть українці цьогоріч смакувати нашими яблуками та грушами? Чи все ж попит матимуть продукти з ЄС?— Спрогнозувати урожай досить складно. Він залежить від того, як я вже говорила, чи буде теплою весна, чи не буде посушливим літо. До того ж під час війни важко щось планувати.     Втім, впевнена, що українські фермерські господарства робитимуть все можливе і надможливе, аби зберегти й примножити свою працю. Зокрема, відкрию таємницю: цьогоріч ми плануємо вперше спробувати новий для нас метод запилення плодових дерев — джмелями. Сподіваюсь, він виправдає наші очікування.Звісно, вірю, що цьогоріч на полицях будуть українські груші, яблука та інші фрукти, які будуть соковитіші, смачніші й доступніші за ціною для наших громадян, аніж фрукти з країн Європейського Союзу.А ще, вірю, що вітчизняний ринок після закінчення війни дуже швидко відбудується, а Україні, як одному з важливих гравців на продовольчій мапі світу, відкриються нові горизонти. Й українськими фруктами вдосталь смакуватимуть не лише наші громадяни, а й далеко за межами країни.— Ви говорите про новий для вас метод запилення плодових дерев. Розкажіть детальніше?— Так, хочемо спробувати метод запилення джмелями. Річ у тім, що джміль вилітає "на роботу" вже при температурі +7-8°С, тоді як бджола — тільки при +12°С і більше. До того ж, на відміну від бджоли, джміль "працює" і в хмарну погоду. Ще однією перевагою цієї комахи є і те, що на джмеля зачіплюється більше пилку, аніж на бджолу, а сама комаха — абсолютно неперебірлива.На джмелів як запилювачів рослин почали звертати увагу в останні роки. А вже останнім часом "виклики сьогодення" підштовхують фермерів та фермерські господарства до впровадження таких методів. Спробуємо застосувати й ми.— З помічниками-комахами розібрались. А людей нині багато допомагає з садом? — Загалом, на постійній основі за садом допомагає доглядати лише кілька осіб. А вже в сезон урожаю, звісно, потребуємо додаткової допомоги. Збираємо урожай всі: і я, і чоловік, наші батьки та родичі — родина велика. Йдуть на допомогу і друзі нашої родини, за що ми їм безмежно вдячні.— Напевно, з такою командою, маєте і плани на цей рік?— Мабуть, найголовніше — зберегти й примножити те, що маємо. Бо нині в Україні мало залишилось фермерських господарств, які б масово вирощували груші. А як мамі мені б хотілось, аби наші маленькі українці споживали насамперед українські, якісні фрукти.— Насамкінець поцікавимось: окрім вже стиглих плодів, чи ділитесь Ви саджанцями зі свого саду? — Звичайно! Щороку всі охочі можуть обрати й придбати у нас саджанці тих плодових дерев, які ми самі вирощуємо. Деревця, які ми готові віддати в дбайливі руки нових господарів, вже мають гарну кореневу систему, без механічних пошкоджень.   А ще кожен може посмакувати натуральним грушево-яблучним соком з нашого саду.— А що порадите початківцям і тим, хто мріє про маленький сад у своєму дворі?— Насправді ніяких секретів немає. Просто раджу пам’ятати, що в саду немає місця для жадібності й злості. Не скупіться і давайте деревам те, що їм потрібно тут і зараз: опору, воду, добрива. І головне — в будь-яку справу вкладайте частинку себе та свою любов. Тоді не лише милуватиметесь садом, а й отримаєте в дарунок солодкі, запашні плоди.

"Україна має бути в НАТО" — цей наратив став своєрідною ідеєю-фікс і для багатьох українців, і для української влади. Вперше Україна сподівалася отримати План дій щодо членства в Альянсі ще у 2008-му, за часів Ющенка, але ці очікування були марними. Потім був період "заморожування" епохи Януковича, проте з 2014-го діалог активізувався. Великі сподівання були на саміт у Вільнюсі у 2023-му, але і вони не виправдалися. У 2024-му історія повторилася, єдине що у фінальній декларації зазначено, що члени Альянсу підтримуватимуть Україну на її незворотному шляху до повної євроатлантичної інтеграції, включно з членством в НАТО. Наприкінці року президент Зеленський поставив вступ до Північноатлантичного альянсу першим пунктом свого "Плану перемоги".Так було ще кілька місяців тому, проте нині все змінилося. Новий-старий президент США Дональд Трамп дав знати, що Україні НАТО не "світить". І вимагає у Києва взагалі забути про такі вимоги. Українська сторона від мрії відмовлятися не хоче: днями віце-прем'єрка з євроінтеграції Ольга Стефанішина нагадала про те, що у Вашингтоні всі учасники, включно зі США, назвали рух України до НАТО незворотнім. Президент Володимир Зеленський серед іншого пропонує інший, заздалегідь нереальний за поточних умов варіант: "не хочете брати в НАТО — поверніть ядерну зброю".TrueUA вирішив з'ясувати, а чи були колись в України реальні шанси потрапити до наймогутнішого оборонного блоку світу й що робити тепер, коли двері до нього перед самим носом запирають на всі замки. Розібратися в цьому допомогли політолог Олег Постернак та директор Інституту світової політики, політолог Євген Магда. Три питання — три відповіді.Чи "світило" Україні НАТО?Євген Магда:"Варто пригадати, що Україна продемонструвала своє бажання стати членом НАТО ще у 1997 році, підписавши Хартію про особливе партнерство. Тобто вже понад чверть століття цей процес триває, і кінця краю йому не видно. Проблема в тому, що протягом тривалого часу він здійснювався за принципом "крок вперед — два кроки назад". І зараз заявка на вступ до Північноатлантичного альянсу була подана як реакція на незаконні референдуми, які провела Росія на окупованих територіях. (Петро Порошенко за часів свого президентства вважав, що рішення про НАТО має вирішуватися на референдумі, а заявка подаватися ще за кілька років: у 2019-му оголошувалося про 2023-й. Заявка була подана 30 вересня 2022-го за президента Зеленського, — ред.)Тепер же, в контексті останніх подій, вступ до НАТО стане розмінною монетою у грі Дональда Трампа з Росією. І протидіяти цьому складно, тому що все-таки Сполучені Штати в НАТО — це найперший лицар, перший серед рівних. Тому зараз значних перспектив немає. Хоча б тому, що і Сполучені Штати, і Німеччина, тобто найпотужніша країна світу і найпотужніша країна Європи, проти вступу України до НАТО".Олег Постернак:"Якщо починати з Бухарестського саміту 2008 року, то на той час існувала дуже висока ймовірність отримання запрошення на вступ до Північноатлантичного Альянсу. І якби не активна операція протидії з боку РФ, якби не острах частини західних країн, то, таке б сталося раніше. Тому, якщо коротко відповісти, чи "світило" нам НАТО, — так, "світило".У нас була можливість на різних етапах значно активізувати зусилля на вхід до НАТО. І причина не тільки у рівні корупції, неготовності армії чи відсутності оборонних реформ. Найголовніша причина — небажання країн Заходу ламати геополітичну стійкість, сформовану після розпаду СРСР, і сприйняття України як зони впливу Російської Федерації.Що стосується розмов про НАТО торік, то, з одного боку, Україна зробила значну роботу під час війни. З'явились держави, які стали активними союзниками в бажанні підтримати Україну — Франція, країни Балтії, Скандинавські країни, Туреччина теж не висловлювала особливих застережень щодо вступу України до НАТО. З іншого боку, є країни, які розглядають це як елемент майбутніх торгів з Росією. Це Німеччина і США. До них доєдналися Бельгія, Словенія та Іспанія, але їх, ймовірно, можна було переконати. Байден і Шольц були лідерами, навряд чи готовими змінити нинішню політичну реальність, що могло призвести до істеричної, неадекватної реакції Путіна. Адміністрація Байдена постійно враховувала у своїх сценаріях острах перед погрозами використання тактичної ядерної зброї. І ситуація зависла в повітрі".Якою може бути альтернатива Альянсу?Євген Магда:"Передусім треба говорити про те, що в нас не повинно бути комплексу меншовартості. Нам необхідно створювати високотехнологічну армію, ми повинні транслювати досвід протистояння Росії. Україна виявилась державою, яка спроможна протистояти ядерній державі, завдавати їй величезних втрат, значних збитків. Так, звичайно, ціною власних втрат. Але згадайте, що 24 лютого 2022 року Україну "ховали" практично всі. Я думаю, що на сьогодні нам потрібні різноманітні ситуативні альянси. Нам з цим треба працювати. І це не ті безпекові угоди, які підписувались після Вільнюського саміту НАТО (2023 року, — ред.), тому що вони, за великим рахунком, нікому нічого не обіцяють. І це теж треба усвідомлювати".Олег Постернак:"Якщо не вдається переконати Росію щодо вступу України до НАТО, якщо цього не хоче Трамп, не готові деякі європейські союзники, залишається небагато варіантів. Перший — двосторонні пакти безпеки між Україною і США, європейськими союзниками, якими гарантуватиметься підтримка. Йдеться не про ті договори, які були підписані у 2024-му році. Йдеться про реальні індивідуальні гарантії для України.Або кращий варіант: якщо Росія не хоче бачити нас в НАТО, то чому б не утворити окремий безпековий альянс спеціально для України? Таке собі міні-НАТО, де передбачити механізми колективного захисту, гарантії, подібні до п'ятої статті Вашингтонського договору. І участь в ньому візьмуть ті країни, які забажають.Мені здається, така коаліція вже проявилася. Це так звана E5: Велика Британія, Франція, Німеччина, Польща та Італія. Саме ця група могла б стати серцевиною цього окремого, утвореного спеціально під Україну безпекового альянсу. Є питання щодо участі США — найімовірніше, вони не братимуть в ньому участь. Але з ними може бути підписана окрема двостороння угода, якщо ми вийдемо на етап серйозного мирного врегулювання, а не поки що розмов. І цей варіант, на мою думку, буде дуже крутим, може стати порятунком для України.Треба розуміти, що ніяка Америка не зможе дати Україні стовідсоткових гарантій. Нам потрібні серйозні колективні правила. І якщо вже Україна не в НАТО, то Україна має бути в іншому, альтернативному варіанті колективного захисту".Що Україні самій треба зробити для гарантії своєї безпеки?Євген Магда:"Україна має зрозуміти, що у протистоянні з Росією вона веде екзистенційну боротьбу, тобто війну на виживання, війну за власне існування. І для того, щоб максимально ефективно протидіяти ворогу, ми повинні вжити комплекс заходів, який буде реально формувати наш настрій. Ми самі повинні суттєво змінитися. У нинішньому форматі протистояти Росії нам буде надзвичайно складно. Я, наприклад, так і не помітив значної кількості державних курсів стрільців, такмеду, операторів БпЛА, які б готували відповідних фахівців. Не помітив, де ті люди, які транслюють бойовий досвід, де повага до ветеранів, де зміна державної політики у ветеранському питанні загалом. Де ефективний пошук і грошей, і можливостей для виробництва новітніх засобів ведення бою. Зараз ми можемо в поодиноких випадках переважати у безпілотниках, але не більше. Де ракетна програма, яка може ефективно працювати? Це питання, на які сьогодні просто технічно немає відповідей. І це, на мою, думку дуже велика проблема".Олег Постернак:"Перше — це розвиток власної оборонної індустрії, нових технологій, роботизованих систем. Дронові програми, лазерна зброя, нові системи ППО, власні ракети. Багато чого вже зроблено, особливо за 2024 рік.Другий — це базовий військовий вишкіл і базова військова служба для всього чоловічого населення, починаючи з 18 років. Високий рівень мілітарної культури в суспільстві. Перетворення України на щось подібне на Ізраїль, де військова служба — це престиж, діти еліти проходять службу, як і інші громадяни, в перших лавах під час відбиття чергової агресії з боку Росії або інших держав.Нам потрібна зміна в колективній свідомості, щоб і держава, і народ вийшли на новий етап розвитку. Повернення в ситуацію до 2022 року, до мирного 2021-го більше ніколи не буде. Це потрібно усвідомлювати всім українцям".

Культура — це той місток, який дозволяє зберегти нашу ідентичність у найскладніші часи. Вона допомагає людям не лише зберігати зв'язок з історією, але й формувати майбутнє. Культура — це живий процес, який постійно трансформується, і люди, які активно беруть участь у культурних ініціативах, стають частиною цієї еволюції. Саме це надає їм більше розуміння, зв’язку з історією та спадщиною і формує активну громадянську позицію.Про те, чому сучасне суспільство має звертати більше уваги на історичні пам’ятки та нематеріальну культуру, а також що потрібно змінити в підходах до збереження культурної спадщини, аби залучити більше молоді — у нашому інтерв'ю з кандидаткою історичних наук, директоркою КЗ КОР "Вишгородського історико-культурного заповідника", членкинею Експертної ради з нематеріальної культурної спадщини при Міністерстві культури та стратегічних комунікацій України, експерткою Українського культурного фонду Владою Литовченко.— Вишгородський історико-культурний заповідник, яким ви керуєте, займається важливою роботою у збереженні культурної спадщини. На вашу думку, чому сучасне суспільство має звертати більше уваги на історичні пам’ятки та нематеріальну культуру?— Питання збереження культурної спадщини дуже актуальне. Сучасне покоління часто не усвідомлює цінність того, що ми маємо, поки не втрачаємо. Нематеріальна культурна спадщина — це не просто традиції, це спосіб передачі цінностей, досвіду, емоцій і навіть світогляду. Це прояв ідентичності українського народу, явище унікальне, неповторне і багатогранне. Важливо не лише зберігати її, але й активно використовувати у сучасному контексті.— Як ви вважаєте, що має змінитися в підходах до збереження культурної спадщини, щоб залучити більше людей, зокрема молодь?— Ми намагаємось зробити наші програми інтерактивними, цікавими та доступними, бо молодь більше реагує на активну участь у процесі навчання. Один зі шляхів — це використання сучасних технологій для інтерактивного залучення. Коли люди можуть взаємодіяти з культурною спадщиною через цифрові платформи, коли вони можуть побачити реконструкцію старовинних об’єктів або взяти участь у віртуальних екскурсіях та цікавих майстер-класах, це створює сильнішу емоційну прив’язаність до спадщини. До прикладу, нещодавно ми презентували 3D модель унікальної історичної, архітектурної та сакральної пам’ятки Давнього Вишгорода — храму свв. Бориса і Гліба ХІІ ст., яку розробив Вишгородський історико-культурний заповідник спільно з відомим архітектором Дмитром Горбатюком. Також в Історичному музеї ВІКЗ ми проводимо віртуальні екскурсії та використовуємо інтерактивні планшети при взаємодії зі школярами та студентами. Оцифрування експозиції Історичного музею стало основою інклюзивного підходу до проведення екскурсій для людей з особливими потребами. Цей проект був реалізований свого часу за підтримки УКФ. А в Музеї давньоруського гончарства ми регулярно проводимо майстер-класи соломоплетіння, ліплення з глини, гончарства, витинанки, живопису. Влітку для школярів і дорослих пропонуємо просвітницький курс "Школа археолога" та захоплюючі заняття у "Школі юного бджоляра". Тобто ми реалізуємо багато проектів для дітей та молоді.— У ВІКЗ проходить багато різноманітних культурно-освітніх заходів. Які з них стали найбільш популярними серед відвідувачів у 2024 році?— В Історичному музеї ВІКЗ ми організували культурний простір, де постійно проходять різноманітні виставки та презентації мистецьких проектів. Торік ми проводили виставку "Обухівський шитий рушник" та майстер-клас з вишивки, фотовиставку Андрія Котлярчука "Звільнена Київщина", персональну виставку "Слов’янська легенда" Лесі Майданець та багато інших цікавих проектів.— Ви постійно співпрацюєте з колегами та з різними організаціями, презентуєте спільні проекти. Що дають ці колаборації?— Співпраця з різними організаціями дозволяє залучати додаткові ресурси, допомагає знайти нові ідеї та підходи. Це дає можливість проводити спільні дослідження та залучати більше людей до вивчення культурної спадщини. Нещодавно був реалізований великий дослідницько-реконструкторський проект "Окупована спадщина" разом з ГО "Всесвітній День Вишиванки", Центром фольклору та етнографії КНУ ім. Тараса Шевченка за підтримки міжнародного фонду ALIPH та Європейського Союзу.Дослідники та майстри-реконструктори упродовж пʼяти місяців відтворювали за старовинними зразками 12 повних строїв із Луганської, Донецької, Харківської, Херсонської, Запорізької областей та Криму. Днями відбулася презентація проекту в Дипломатичній академії імені Геннадія Удовенка при Міністерстві закордонних справ України у партнерстві з Асоціацією "Подружжя українських дипломатів". Вишгородський історико-культурний заповідник буде першим музейним закладом, де презентуватиметься ця колекція".— Зараз багато говорять про важливість збереження історичних пам'яток. Які конкретно кроки ви робите для захисту культурної спадщини та збереження об'єктів?— Ми активно працюємо над реставрацією та консервацією археологічних об'єктів. Для нас важливо не тільки зберегти пам'ятки, але й забезпечити їх правильне представлення для майбутніх поколінь. Окрім цього, ми проводимо наукові дослідження, щоб глибше зрозуміти історичну цінність кожного об'єкта, а також використовуємо новітні технології для збереження та документування пам'яток.Нещодавно за ініціативи КЗ КОР "Вишгородський історико-культурний заповідник" та сприяння Вишгородської райдержадміністрації відбулась онлайн-зустріч з представниками органів місцевого самоврядування та працівників галузі культури, яка була присвячена питанням паспортизації пам'яток архітектури, археології, нематеріальної культурної спадщини та історії у Вишгородському районі Київської області.Також протягом останнього року за моєї особистої участі та за підтримки ВІКЗ в храмі свв. Бориса і Гліба  булопроведено велику кількість робіт — як зовнішніх, так і внутрішніх. Ми відновили каркас старовинного саркофага та нещодавно здійснили встановлення нової мармурової підлоги в дзвіниці Храму.— Ви завжди активно залучаєте громаду до участі в заходах заповідника. Чи важливо людям сьогодні бути активними учасниками культурного процесу, а не просто спостерігачами?— Культура — це живий процес, який постійно змінюється, і люди, які активно беруть участь у культурних ініціативах, стають частиною цієї еволюції. Важливо, щоб кожен відчував свою роль і вплив на те, що відбувається навколо. Це надає їм більше розуміння, зв’язку з історією та спадщиною, і формує активну громадянську позицію.Одні із найбільш успішних проектів — це традиційні святкування національних свят, де ми поєднуємо історичну реконструкцію з майстер-класами, виставками та різноманітними активностями. Це дозволяє не лише ознайомити людей з історією, але й створити платформу для діалогу між поколіннями, залучати гостей безпосередньо до участі. Окрім цього, ми організовуємо інтерактивні лекції, які дають змогу місцевим мешканцям брати участь у створенні культурного простору.Серед проектів, якими можна пишатися, хочу виділити "Свято українського. борщу. Незламність смаку" та Музично-етнографічний проект "Скарби скрині Київського Полісся" в Музеї давньоруського гончарства.Наприкінці минулого року у селі Лютіж Петрівської ТГ Вишгородського району Київської області ми провели лекцію "Традиційний одяг Київщини сер. ХІХ — сер. ХХ ст. Жіночі головні убори" та майстер-клас з повʼязування хусток від відомого дослідника, кандидата історичних наук, колекціонера, директора Центру фольклору та етнографії ННІФ Київського національного університету імені Тараса Шевченка, вченого секретаря ВІКЗ Володимира Щибрі для амбасадорів культури Петрівської ТГ. Я виступила координатором цієї яскравої просвітницької події.— Як ви оцінюєте роль культури в житті сучасного суспільства, особливо в умовах війни та глобальних викликів?— Культура є тим містком, який дозволяє зберегти нашу ідентичність у найскладніші часи. Вона допомагає людям не тільки зберігати зв'язок з історією, але й формувати майбутнє. В умовах війни ми бачимо, як важливо мати доступ до культурних цінностей і пам'яток, які підтримують моральний дух і надають нам сили для боротьби. А збереження та захист культурної спадщини є також проявом національного патріотизму і наш борг перед минулим. Це те, за що ми боремося, і те, що прагнемо зберегти для майбутніх поколінь. У ці складні часи це й стратегічний крок у будівництві майбутнього України.

Мережа протягом останнього тижня вибухнула новинами про спалах метапневмовірусу (HMPV), який може спричиняти захворювання верхніх і нижніх дихальних шляхів у людей будь-якого віку. Вірус уже набирає обертів у Китаї та Казахстані, а також його виявили в Україні — від початку епідсезону зареєстровано 14 офіційно підтверджених випадків. У Центрі громадського здоров'я заспокоюють: ситуація рутинна та повністю контрольована, а сам HMPV — це традиційний вірус, який циркулює в Україні протягом кожного епідсезону.TrueUA поспілкувався з лікаркою-інфекціоністкою Полтавської обласної клінічної інфекційної лікарні Діаною Власовою про особливості метапневмовірусу, як його виявляють, хто у групі ризику, а також чи дійсно у медиків "все під контролем".— Як виявляють цей небезпечний вірус і де найчастіше його можна "підхопити"?— Вірусом можна заразитися при контакті з хворими людьми. Найчастіше "підхопити" його можна в тісних колективах: в садочку, на роботі, в автобусі, в черзі до лікаря тощо. Швидких тестів до нього не розроблено, тому існує лише метод полімеразної ланцюгової реакції, який робиться близько трьох днів.— Як проводиться тестування метапневмовірусу і що воно показує, окрім наявності хвороби?— Наявність генетичного матеріалу вірусу можна визначити методом ПЛР, взявши мазок із носоглотки. Якщо результат позитивний, ми розуміємо, що людина інфікована саме цим збудником. В деяких випадках захворювання може протікати з ускладненнями, такими як пневмонія. На рентгені вона буде виявлятися посиленням легеневого малюнку, ателектазами (часткове спадання окремих ділянок легень через обструкцію дихальних шляхів слизом, часто виникає у дітей, — ред.) та гіпераерацією легень (розширенням легень через затримку повітря, особливо при бронхіоліті, — ред.). На КТ будуть такі ознаки: матове скло (ділянки зниження прозорості легень), перибронхіальне потовщення (при запаленні бронхів і бронхіол), мозаїчна вентиляція (чергування ділянок з нормальною та зниженою вентиляцією)— Хто у групі ризику і які симптоми захворювання?— У групі ризику діти до двох років (через відмінну будову дихальної системи), вагітні, люди старше 60 років, особи зі зниженим імунітетом (ВІЛ-інфіковані, з аутоімунними та онкологічними захворюваннями), люди з хронічними захворюваннями серця та легень.— Яка різниця між метапневмовірусом, COVID-19 і грипом? У чому особливість HMPV?— Симптоми метапневмовірусу майже не відрізняються від грипу та COVID-19, тому немає можливості поставити діагноз без ПЛР-аналізу. Інкубаційний період — 4-6 днів. Починається захворювання з загальної слабкості, підвищення температури, незначного болю в горлі, закладеності носа та сухого кашлю. Надалі можливі три варіанти перебігу захворювання: легка, середня та тяжка форми. При легкій формі через 7-10 днів людина вже відчуває значне покращення самопочуття. При середньотяжкій починаються ускладнення — такі як бронхіоліт та пневмонія. — Як діяти у разі ускладнення хвороби?— Зазвичай тяжкий перебіг у груп ризику. Бронхіт та пневмонія можуть стати причиною дихальної недостатності, і людина потребуватиме додаткового кисню. Тому при симптомах ГРВІ, особливо якщо ви у групі ризику, обов'язково зверніться до лікаря. Якщо відчуваєте задишку — одразу викликайте швидку.— Чи здатен метапневмовірус до мутацій, як це спостерігали з коронавірусом протягом останніх кількох років?— Віруси постійно мутують, але не так швидко, як COVID-19. Таким агресивним метапневмовірус навряд чи буде, адже не так швидко поширюється, має легші симптоми, порівняно з COVID-19, і значно нижчу смертність.— Чи варто бити на сполох і готуватися до нової епідемії, як пишуть у мережі?— Цей вірус відомий нам ще з 2001 року, і ним щорічно хворіє певна кількість людей. Просто через те, що діагностика нешвидка і дороговартісна, а специфічного лікування не існує, то немає потреби кожному робити обстеження на цей вірус. Паніку зчиняти не потрібно, все під контролем.— Яка профілактика HMPV і як захиститися?— Профілактика, як завжди, проста: уникати скупчень людей, носити маску при контакті з хворими, частіше мити руки, обов'язково з милом, пити достатньо рідини, додавати в раціон більше овочів та фруктів, достатньо спати й намагатися уникати стресу.

Як і у році, що минає, у 2025-му джерелом фінансування українського бюджету лишиться міжнародна допомога. Поки що її прогнозовані обсяги здаються достатніми для проходження року, як заплановано урядом в державному бюджеті. Все інше залежатиме від непрогнозованих чинників — розвитку бойових дій, примушення України до перемир'я і врожаю. Єдине, що вже можна точно сказати: Україні критично не вистачає робочих рук.Чим в економічному плані запам'ятався 2024-й і до чого готуватися у 2025-му — TrueUA поговорив з експертом економічного дискусійного клубу Олегом Пендзиним.— Передусім, хотілося б підбити підсумки року, що минає. На вашу думку, які тренди, події 2024-го варто згадати? Що нам вдалося?— Перше — Україні вдалося зберегти макроекономічне фінансування наших партнерів. Взагалі вдалося зберегти підтримку і воєнно-технічну, і макрофінансову, що дало нам можливість вижити в буремному 2024 році. Це є надзвичайно важливо, бо коли ми подивимося на зведений бюджет поточного року, на бюджет наступного року, то зауважимо, що там величезні суми макроекономічного фінансування, яке, власне, йде на соціальні виплати. Без нього навряд чи б вдалося досі воювати. Пам'ятаєте, у листопаді 2023 року Буданов на звітній прес-конференції сказав, що ми весь 2022 і 2023 рік провоювали в борг? І він мав рацію. Ця ситуація збереглася й у 2024 році. Тому перше і найголовніше досягнення України та її керівництва — те, що нам вдалося зберегти консолідовану підтримку наших партнерів.Друге — Україні вдалося налагодити більш-менш безпечні шляхи експорту аграрної продукції, так званий "зерновий коридор". Вдалося розв'язати питання з блокуванням кордону польськими аграріями. Вдалося остаточно розв'язати питання щодо обсягу експорту аграрної продукції, і ми тепер можемо постачати в Європейський Союз більше, ніж у 2021 році. Це також однозначний позитив, який дав можливість почати відновлювати власні сектори виробництва, передусім аграрний. Крім того, "зерновим коридором" пішла залізна руда, що дозволило відновити виробництво гірнозбагачувальних комбінатів.Третє — Україні вдалося досить серйозно наростити загальний обсяг воєнно-технічної продукції на власних підприємствах ВПК.Наступний момент, який обов'язково треба зазначити, — у 2024 році Україні вдалося проіндексувати соціальні стандарти, чого точно не буде ні у 2025, ні у 2026, ні у 2027 році. Взагалі, коли ми говоримо про результати бюджетного року, то цей рік був достатньо вдалим з точки зору і соціальних стандартів. Загальний обсяг падіння реальних доходів населення тільки за 2022 рік в нас був 25%, тому навіть та індексація, що відбулася, не покрила втрачені обсяги. Але принаймні хоч якимось чином вирішилося питання соціальних стандартів. — Що нам не вдалося у році, що минає?— Україні не вдалося розв'язати питання зі стимулами до повернення українців назад у країну. І створення відповідного міністерства не означає розроблення механізмів, які б гарантували повернення українців після закінчення війни. Україна прийняла зміни до законодавства про мобілізацію, але це також жодним чином не розв'язало проблему забезпечення війська живою силою.Напевне, також варто визначити, що, коли ми говоримо про формування балансу державного бюджету, Україні не вдалося обійтися без суттєвого підвищення податків, зокрема військового збору. Тобто, попри внутрішні можливості, попри допомогу партнерів, Україна була вимушена піти на дуже непопулярний крок. Хоча певним чином це не настільки карколомно, як могло б бути, коли б зачепили питання, наприклад, податку на додану вартість чи інших речей. Але в будь-якому випадку мусимо констатувати, що Україна вимушена була піти на збільшення податкового тиску на населення.— У бюджеті 2024 року інфляція закладалася на рівні 9,7%. Зараз, на кінець року, вона прогнозується на рівні 10,4%. Як оцінити цей показник, наскільки добре ми пройшли рік?— Є речі, які спрогнозувати практично неможливо. Макроекономічний прогноз, який закладається в бюджет, свідомо передбачає певні припущення, на підставі яких він формується. Жоден спеціаліст не може передбачити, наприклад, результати аграрного року. Не може передбачити речі, пов'язані, наприклад, з врожайністю, з температурними режимами. А 2024 рік був неврожайним, дуже. Ми втратили 10 мільйонів тонн зерна, у порівнянні до врожаю 2023 року. Не зібрали 30% посадженої картоплі. У нас на сьогодні драйвером інфляції є саме продовольчий кошик, котрий об'єктивно подорожчав приблизно на 13,5-14%. Овочева група підскочила більш ніж удвічі, картопля взагалі у 2,5 раза. І ми маємо розуміти, що в межах прогнозів такі речі не закладаються.Але, попри неврожайний рік, ми маємо, по-перше, досить низьку інфляцію. По-друге, ставку рефінансування Національного банку України лише 12,5%. Це при тому, що в Росії ставка рефінансування — 21%, і там планують підвищити її до 23%. Тож тут українські показники навіть кращі, ніж у Росії.— Чи вдалося стимулювати споживання за рахунок "національного кешбеку" і, в перспективі, "зимової тисячі"? Чи працюють такі інструменти?— Щоб не було ілюзій: найбільшим стимулом зростання споживання на внутрішньому ринку є макрофінансова допомога наших партнерів. На сьогодні весь соціальний пакет фінансується за рахунок цих коштів, і саме вони є основою формування купівельно-спроможного попиту у населення. Національний кешбек — це спосіб активізувати українського товаровиробника і через споживчий попит стимулювати його на 2,5-3 мільярди гривень цього року.Хочу нагадати, що на 2025 рік загальний обсяг податків, які держава планує зібрати з економіки, становить 2,2 трильйона гривень. А тепер співставте 2,2 трлн і 3 млрд гривень, на які кешбек нібито активізував українське виробництво. Це не співставні суми. Тому, думаю, що якогось потужного драйву від цих 3 мільярдів ми точно не дочекаємося.А що стосується тисячі гривень… Дивіться, на сьогодні зголосилося сім мільйонів людей. Тисячу гривень отримали десь 2,5 мільйона. Це 2,5 мільярда гривень, до кінця року може бути три мільярди гривень. За грудень, з моменту впровадження нової ставки військового збору та інших платежів, з економіки України витягнуть 8,5 мільярдів. Тобто ми витягли з кишень людей 8,5 мільярда і потім їм в різні способи віддаємо три мільярди. Скажіть, чи буде це драйвером української економіки?— Перейдемо до прогнозної частини. Чи можна вже визначити можливі тенденції й те, до чого нам варто готуватися у 2025-му?— У 2025 році заморожені всі соціальні стандарти. Хоча в бюджет закладена мінімальна інфляція на рівні 10% (а саме, згідно з держбюджетом, 9,5%, — ред.), заморожені соцстандарти однозначно будуть підставою стверджувати, що наступний рік буде роком падіння реальних доходів населення. А якщо так, то невже ми маємо якісь ілюзії, що це призведе до покращення рівня життя і пожвавлення внутрішнього виробництва й економіки? Тому перше — це достатньо негативні очікування з приводу соцстандартів.Я розумію, що доплата вчителям, роздача тисячі гривень, безкоштовні шкільні обіди, роздача 908 гривень на купівлю українських книжок для тих, хто досяг 18 років, — це спроби держави якось розбавити проблеми, які чекають пересічного українця. Але це не ті кошти, які можуть його врятувати.Проте всі наявні соціальні виплати будуть надаватися. Україна отримала кредит в розмірі 50 мільярдів доларів, який буде виплачуватися шляхом доходів від заморожених російських активів, який, по суті, закриє нам весь соціальний блок на 2025 рік. Що буде у 2026-му — це білий листочок, абсолютно незрозуміло. Тому що джерело у вигляді доходів від заморожених російських активів використали вже на 10 років наперед.Є питання щодо військово-технічної допомоги, але ми чули від міністра фінансів Сергія Марченка, що принаймні на перше півріччя Україні вистачить отриманих боєприпасів і техніки, щоби прикрити потреби на оборону державу. Ну принаймні перше півріччя…Є дуже велике і проблемне питання подальшої співпраці з американською адміністрацією, допомоги за тими напрямками, за якими вони активно допомагали Україні. Але, знову ж таки, це те, що сьогодні передбачити не може ніхто.Отже, соціальний блок закрили, воєнно-технічний — на перше півріччя. Це позитив, і це дає надію, що принаймні перша половина року буде більш-менш передбачуваною.У мене є певні сумніви щодо спроможності української економіки згенерувати 2,2 трильйона доходів на наступний рік. Це пов'язано із дуже великими проблемами, які ми перейняли з минулого року. Насправді головна проблема української економіки сьогодні — це відсутність кваліфікованих кадрів. У всіх представників бізнесу є чітка позиція з приводу неймовірної важкості знаходження кваліфікованих кадрів для забезпечення діяльності власних підприємств.Причому ідея економічного бронювання, яке теоретично мало б вирішити питання кадрів, через контроверсійність відкладена урядом у довгу шухляду. А те, що вони дописали додаткові критерії в наявний порядок бронювання підприємств, які мають критичне значення для економіки та безпеки, ще й погіршило механізми бронювання навіть для тих підприємств, які й до цього належали до критично важливих. Тому, поки що проблема з трудовими ресурсами надзвичайно велика проблема, не вирішена, не зрозуміла і, за великим рахунком, є потужним викликом для держави. Коли ми говоримо про виклики, то варто згадати, що у нас в бюджеті стоїть 4% зростання економіки на наступний рік. Рейтингове агентство Fitch очікує від України 2,9% зростання максимум, при збереженні воєнних дій протягом всього року. Світовий банк у своєму прогнозі вималював 2% росту за умови збереженні воєнних дій, але Fitch зробили дуже цікаву річ. Вони написали застереження, що у випадку покращення безпекових умов темпи зростання економіки України можуть суттєво змінитися. Тому що основне питання сьогодні у будь-якого інвестора — це безпека.Немає сенсу укладати в українську економіку гроші, якщо завтра прилетіть ракета і все знищить. А питання страхування воєнних ризиків — це не питання інвестиційної діяльності, це питання збереження тих інвестицій, що вже є у країні. Новий інвестор у притомному стані гроші в Україну заводити не буде, поки не буде безпеки.  Так само як і не повернеться більшість біженців, поки безпекові питання не будуть розв'язані. Ці речі є досить чутливими, і ця чутливість й вирішуватиме, як надалі розвиватиметься економіка України. — Вічне питання: чого очікувати від курсу долара на початку року? Зрозуміло, що на весь рік рано прогнозувати, але як щодо найближчих трьох місяців?— Я практично впевнений, що з курсом долара ситуація буде абсолютно прозора й зрозуміла. Якщо макроекономічне фінансування заходитиме своєчасно, з курсом долара також можна більш-менш передбачити, як воно буде. На початок року це буде 42 і більше гривень за долар, кінець року — 47-47,5 грн/дол., середньорічний курс — 45 грн/дол. Впевнений, що саме такі пропорції й будуть збережені.— Привертає увагу, що в бюджеті-2025 інфляцію заклали навіть трошки меншу, ніж цього року — 9,5%. Наскільки такі очікування виправдані, на вашу думку?— Коли ми говоримо про інфляцію 10%, це така порогова штука, яка залежить від дуже багатьох факторів. Наприклад, цьогорічна інфляція — це інфляція продуктова. Хто знає, який буде рік влітку? Наскільки великою буде спека? Наскільки буде вражатися критична структура? Ну і важко уявити роботу аграріїв в зоні бойових дій. Тому вони зробили припущення — погодьмося з ним і будемо дивитися, як буде далі.— Що найбільше тиснутиме на українську економіку? Де, скажімо, може бути найслабше місце? — Відсутність кадрів. Нам вже зараз треба щороку завозити 350-400 тисяч мігрантів з Південно-Східної Азії. — Своїх ресурсів вже не вистачає ніяк?— Для відновлення української економіки нам треба п'ять мільйонів робочих рук. Їх немає фізично. Це тільки в мудрих економічних книжках гроші роблять гроші. Це неправда. Гроші створюються робочими місцями й людською працею на цих робочих місцях. Якщо не буде кому працювати, то не буде доданої вартості, податків, доходів до бюджету. Не буде нічого.У нас, щоправда, дуже великий тіньовий сектор економіки. Зараз влада робить певні кроки, щоб, так би мовити, витягти частину економіки з тіні на світло, ви бачили заяву семи банків (йдеться про обмеження p2p-платежів до 50 тисяч на місяць для "ризикових" клієнтів, — ред.). Але, тіньова економіка просто піде в кеш, в готівку. Вона і так в ній сидить. Ну, зменшиться загальний обсяг безготівкових операцій. Але це не ті радикальні заходи, які навіть теоретично можуть сприяти швидкому завершенню боротьби з тіньовою економікою.

У вівторок, 5 листопада, американський виборець піде на дільниці, щоби сказати своє вирішальне: "Трамп" чи "Гарріс". І у такий спосіб поставити крапку у невизначеності, яка протягом всього перебігу супроводжувала нинішні президентські перегони у Сполучених Штатах — яскраві, скандальні і для когось, можливо, доленосні.Про те, чим була цікава чи навіть унікальна нинішня виборча кампанія в США та до чого варто готуватися Україні, TrueUA поговорив з кандидатом політичних наук, виконавчим директором "Міжнародної асоціації малих громад" Олексієм Буряченком.— До президентських виборів в США лишилися лічені дні. Якщо підсумовувати, чим була унікальна ця виборча компанія, які характерні риси і відмінності від попередніх можна згадати?— Якщо говорити базово, починаючи з участі Джо Байдена, то унікальною ця компанія була досить віковими кандидатами. Як для демократів, так і для республіканців. Навіть за соціологією понад третина респондентів казали не про професійні якості, а передусім про вік кандидатів. Відповідно, була значна частина електорату, яка саме через це була не готова голосувати ні за Трампа, ні за Байдена.Якщо говорити про глибшу соціологію, то Байдена відзначали як більш досвідченого, системного політика, якому готові більше довіряти і який у будь-якому випадку забезпечить сталість. А от про Трампа говорили більш емоційно, що він як був у протестній до істеблішменту ніші, так і залишився.Також на специфіку цього виборчого процесу наклався вихід американців з Афганістану. Який, до слова, був розпочатий ще за Трампа, але завершальна стадія, дуже резонансна, прийшлася вже на Байдена. Бо стало очевидно, що тими засобами й у межах пріоритетів, поставлених США в цій країні і в цьому регіоні, вони своїх цілей не досягають, при цьому витрачаються колосальні кошти. І переважна більшість американців каже, що, так, потрібно було виходити з Афганістану. Але це потрібно було робити більш плавно, не наражаючи на ризик людей, які співпрацювали з американцями.Найбільша континентальна війна в Європі з часів Другої світової — Росії проти України — також має значний вплив на кампанію. І ще додався Близький Схід. Тож я б відзначив, що у цій кампанії, на відмінну від попередніх, зовнішній фактор відіграє більше ролі. Хоча, знову таки, якщо аналізувати вподобання американців, то все одно дві третини — три чверті пріоритетних для них питань — це питання суто внутрішньої політики.Тут важливо зауважити, що попередні виборчі процеси відбувалися на тлі однополярного світу, світового домінування Сполучених Штатів. А оскільки воно, за великим рахунком, було безальтернативним, це могло впливати й на електоральні настрої. Американці більше концентрувалися на собі, тому що на геополітичному рівні досягли першої позиції. І, зокрема, тому зараз така зміна, що навіть під час дебатів, як з Байденом, так і з Камалою Гарріс зовнішня тема порушувалася, тема російсько-української війни в зовнішньому блоці була номером один.— Звертає увагу, що коли Гарріс тільки змінила Байдена, у неї був кращий рейтинг, а зараз Трамп її наздогнав. На вашу думку, що пішло не так у демократів? Чому вони почали втрачати підтримку?— Спочатку потрібно сказати, чому Гарріс набрала, щоб потім пояснити, чому вона трішки "зійшла". Набрала вона передусім за рахунок консолідації самих демократів. Тому що балотування Джо Байдена частина партії підтримувала, а частина, той же Обама — ні. І цей розкол послабляв їхні шанси у цих виборчих перегонах.Потім до неї почали стікатися голоси категорії, яку ми вже згадували, — не готової голосувати за жодного вікового кандидата. Ця категорія не те, щоб значна, але це дозволило Гарріс, за деякими опитуваннями, обігнати Трампа.Скажімо так: на короткій дистанції вона мала більше шансів перемогти, але ж дистанція ця не коротка. У короткостроковому періоді демократи отримали сильнішого кандидата, змогли консолідуватися і отримали додаткові голоси "нейтралів". Але "вдовгу" почались проблеми. Гарріс, навіть на позиції віце-президента, завжди була в тіні президента. І певний період часу ніхто не знав, чого від неї очікувати. І кожен малював собі окрему картинку з Камалою Гарріс.Коли ситуація почала розхитуватися трампівською пропагандою — мовляв, Камала тільки гарно сміється, але нічого не робить, її відповідь була непоганою, вона отримала перевагу під час дебатів. І, відверто кажучи, такої переваги мало хто не очікував. Мало хто очікував, що вдасться переграти на професійних якостях досвідченого Трампа — такого емоційного, епатажного, з досвідом президентського терміну, публічних виступів, близького до телебачення. Але Камалі це вдалося, і це пролонгувало її перевагу, хай і незначну, в межах статистичної похибки, на середній дистанції.Але чим ближче до виборів, тим більше дається в знаки робота Трампа з протестним електоратом, яка і привела його до влади минулого разу. А йому тоді, нагадаю, не давали шансів на перемогу, відрив був суттєвий, але на вибори прийшли ті, на кого не розраховувала соціологія. І зараз, коли він багато їздить нейтральними, невизначеними штатами, які і визначать долю президентських перегонів, він бере своєю харизмою, натиском, прямолінійністю. Тож історія може бути схожою.Зараз всі зусилля трампівської команди кинуті на те, щоб схилити ці невизначені штати на свій бік. Плюс робота з так званим "глибинним" американцем, якимсь умовним фермером з Айови. До того ж протестний електорат, якого прорахувати, скільки його прийде на дільниці, важко. Тому і похитнулися позиції Камали. Їй не вистачає різкості, імпровізації, навіть конструктиву, що завжди було її плюсом, а не Трампа. За ключовими для американців темами вона не пропонує яскраву повістку, якої від неї очікували.Від Трампа, скажемо прямо, його електорат, окрім гасел, нічого особливо і не очікував. Що робить Трамп? Він дивиться топ проблем по соціології і починає на них "навалювати" яскраві пропозиції. От і все, дуже примітивна виборча стратегія. Від Камали, все ж таки, оскільки вона є частиною чинної адміністрації, користується підтримкою чинного президента, очікували глибших, серйозних пропозицій у соціально-економічних питаннях. Їй чи не вдається досить яскраво їх артикулювати, чи вони десь пересікаються з трампівськими... Ситуація щодо Гарріс складається досить розмита, і на цьому тлі Трамп починає видаватися цікавішим для виборця.— Риторика Трампа досить популістична. Він багато обіцяє, але не зрозуміло, як це буде зроблено. І от ми завжди звинувачували українського виборця, що він надто ласий до популізму. Але виявляється, що американський виборець такий же, слабкий перед обіцянками?— "Популізм" все ж таки не завжди можна класифікувати як негативне слово. Популізм — це врахування позиції людей. Вона може бути хибною, і цим грішать політики-популісти, коли йдуть за масами. Але коли питання, яке підтримується у суспільстві, і просте, радикальне рішення, яке суспільство бачить, підтримується політиком, це гарантує йому підтримку.Наскільки ці популістичні запити до політиків адекватні, залежить від рівня політичної культури суспільства. Але ж направду в США рівень політичної культури досить низький, і зараз ми в цьому переконуємося. Люди в сільській місцевості не знають навіть не те, що відбувається у світовій політиці, вони навіть не можуть для себе артикулювати, де розташована якась, припустимо, Албанія. Пам'ятаєте фільм "Хвіст крутить собакою"? Чому там Албанія? Тому що ніхто не знає, де вона. Це дуже правдива історія.У нас рівень середній освіти набагато вищий, ніж у Сполучених Штатах. А якщо є низький рівень політичної культури, низький рівень освіченості, то і популістичні тренди будуть низького рівня. Тому що пропонувати, скажімо, професійний порядок денний політикам електорально не вигідно. Його потрібно буде довго пояснювати, і не факт, що це вдасться.Тому ми бачимо, що і демократи, і республіканці так чи інакше діють в межах популістичної риторики. Єдине, що варіативність у шляхах вирішення поточних проблем лишається більш професійною у демократів, оскільки це все ж таки чинна адміністрація. А в республіканців, у випадку трампівської кампанії, це вже звелося до майже огульного популізму, який нічого від виборця не потребує — ні знання історії, ні знання причинних аспектів в економіці чи ще чогось. Максимально проста повістка, яка максимально легко заходить максимально великій кількості людей.Я щиро скажу, що хоча Сполучені Штати завжди були законодавцями політтехнологій, в останніх виборчих циклах Україна, як на мене, набагато цікавіша в контексті наявності такої карти вибору для виборця: який напрямок він хоче, передвиборчі програми, розбиратися у них. На превеликий жаль, у США цього давно немає. Не тільки під час цього електронного циклу, попередні теж чимось особливо професійним не відрізнялися.— Трамп використовує своє відоме гасло з попередньої кампанії — "Зробимо Америку величною знову". Складається враження, що у нас розуміння величі Америки і розуміння її величі у аудиторії, на яку працює Трамп, дуже відмінне. У нас це вплив на міжнародному рівні, а вони зосереджені на власних потребах. Як можна описати велич Америки, на якій грає Трамп?— Ви дуже логічно поставили порядок запитань, ми від популізму переходимо до гасла "Зробимо Америку величною знову". Все дуже просто. Для нас Америка — це так чи інакше символ, символ демократії. Наше сприйняття Америки в будь-якому випадку пов'язане з їхньою зовнішньою політикою. Але давайте відверто: нам з вами чи політикам в Україні, чи українцям не все одно, який рівень іпотеки в американця? Все одно. Внутрішня повістка, яка пропонується звичайному американцю, нам не цікава.Така ж, тільки протилежна, історія з американцями: зовнішня повістка їм також не особливо цікава. Люди там орієнтовані перш за все на свої базові потреби: мати можливість заплатити за іпотеку, залити галон бензину. Такі дуже звичайні речі. Навіть є такий вислів, що якщо галон бензину подорожчає на 50%, то це політична смерть для чинного президента. Велич Америки там сприймається через те, наскільки якісно і багато соціального блага Америка спроможна зробити для свого громадянина. А не що вона робить у світі, у Європі, в Афганістані, в Індійсько-Тихоокеанському регіоні чи в Україні. Логіка звичайного американця така: робіть, що хочете, але зробіть мені дешевшу іпотеку, дешевший бензин і дайте можливості для саморозвитку і заробітку.— Тобто "зробіть Америку величною для мене"?— Абсолютно правильно. Коли Америка зробила серйозний ривок? Коли вийшла з Другої Світової війни, надаючи все необхідне як для Європи, так і для Радянського Союзу, максимально розкрутила свої виробничі м'язи і вийшла на інший технологічний рівень. І тоді Америка була величною — коли були маскл-кари шестилітрові тощо.От Трамп в апелює до тієї Америки, її величі, багатства, відкритості для молоді, можливостей. Єдине, що він не каже, що тоді Америка була дуже активною на зовнішньому контурі. Тобто відбувається підміна понять. Їм ніхто не пояснює, що зробити Америку величною знову неможливо без глобальної політики. Тому що велич полягає у глобальних світових інститутах, які по суті керуються Америкою: Міжнародний Валютний Фонд, Світовий Банк, те саме НАТО, величезний кількість двосторонніх договорів, вплив на ООН, USAID — урядовий фонд США, величезна кількість НГО і дуже значна позиція в доларах.— Перейдемо до прогнозів в разі перемоги будь-якого кандидата. Бо ж ми зараз не знаємо, хто це буде...— Не знаємо. І ніхто не знає.— Почнемо з Камали Гарріс. Якщо переможе вона, які наслідки можливі для України? Що хорошого, що поганого?— За великим рахунком, обоє кандидати — і від республіканців, і від демократів — як на мене, не спроможні якісно змінити зовнішню політику Сполучених Штатів. Звичайно, магістрально їхні стратегії, враховуючи передвиборчі обіцянки та пріоритети, різні. Але жоден з них не буде новим Рейганом. Тоді ж дійсно була і так звана рейганоміка, рішуча економічна реформа, і в зовнішній політиці він був максимально яструбом. Враховуючи, як поводилися протягом своїх політичних кар'єр і Трамп, і Гарріс, я не бачу, щоб або в першого, або в другої був потенціал хоча б приблизно повторити таку поведінку, такі дії.Ймовірно, тенденційно США продовжать йти в бік певної ізоляційної політики. Звичайно, вони будуть пріоритетизувати окремі напрямки своїх зовнішніх відносин, але того, що вони і далі відіграватимуть роль світового поліцейського, як це було продекларовано на початку 1990-х, очікувати не варто. Ні Трамп, ні Гарріс, наймовірніше, цього не змінять.Щодо глобальної політики взагалі і, через цю призму, України, НАТО — думаю, від Камали не варто очікувати якихось різких дій. Все буде розвиватися максимально по-кіссінджерськи, в намаганні всіх зі всіма домовитися, зменшувати рівні ескалації і на тлі такої травоїдної позиції намагатись пролонгувати спадаючу тенденцію впливу Сполучених Штатів. Максимально розтягнути її в часі.Трамп — чому його, в принципі, бояться? Через його невизначеність. Але невизначеність Трампа, як на мене, дуже переоцінена. Якщо подивитися на його минулий президентський термін, то він теж був дуже яскравий під час передвиборчої кампанії, але щойно став президентом, вся епатажність кудись поділася, він став частиною естеблішменту. І йшов у фарватері стратегії розвитку і зовнішніх пріоритетів США.Можливо, він буде "відрубати" елементи, які бачить для себе зайвими у зовнішній політиці. Як свого часу він почав вихід з Афганістану, так цього разу, мабуть, те ж саме чекатиме і на позицію щодо домінування в НАТО. Тобто якщо при Гарріс НАТО не перезавантажиться і роль США збережеться, що, в принципі, погано як для Штатів, так і для НАТО, то при Трампі буде принципова позиція: країни Європи мають піклуватися про свою безпеку самі. США, і така ідея вже лунала від чинної адміністрації Байдена, у випадку агресії в бік ЄС готові кратно включитися у підтримку. А допоки це не відбувається, вони платитимуть рівно стільки, скільки й інші члени, і паритетно ухвалюватимуть рішення зі всіма, а не грати "першу скрипку".Тому при Трампі, думаю, ми побачимо певні рухи в оптимізації витрат США на глобальному рівні. Але чи спроможний Трамп на якусь нову модель? Це найбільша інтрига. Як на мене, що віце-президент Венс, що Трамп — не ті люди, які спроможні на якісь нові моделі. Які знайдуть необхідний баланс у світі, наприклад, для перезавантаження ООН. Але для балансу скажу, що і Камала Гарріс також, мені здається, не з тих людей.— Якщо Дональд Трам і Джей Ді Венс за своєї каденції продовжать свою лінію, місцями антиукраїнську, якою вони добре накрутили свій електорат, який є простір для маневру в України? Які компенсатори? До чого готуватися у такій ситуації?— Зрозуміло, що є магістральний курс на ЄС та НАТО, закріплений в Конституції. Але багато інших країн йшли до серйозного внутрішнього перезавантаження, до вищого рівня не через участь у глобальних, наддержавних об'єднаннях. Якщо географічно навколо якоїсь маленької країни завжди був Євросоюз, то вона таким чином в нього вливається. У випадку з Україною все складніше. По суті вона є для ЄС певним форпостом перед Азією, перед Російською Федерацією. Вона вже багато в чому зруйнована, є окуповані, анексовані території. Тому я б робив декілька одночасних рухів.Перше — це продовжувати комунікувати з чинною адміністрацією США і тією адміністрацією, яка буде формуватися за результатами виборів. Для нас поки що колосально важлива американська підтримка, двопартійна і двопалатна. Але одночасно треба робити акцент на підвищенні рівня комунікації з європейськими партнерами, пояснюючи, що дуже скоро питання безпеки Європи буде питанням самої Європи. І тут Україна може посісти серйозне місце. І вони чудово це розуміють, що роль "безпекового шлагбауму", яку Україна і зараз виконує для багатьох ризиків, вона може виконувати і в подальшому. Тому вони зацікавлені у продовженні інтеграційних процесів.Але разом з тим я б запровадив і третій напрям. Це укладання двосторонніх угод з конкретними державами. Не ті договори про безпеку, які зараз укладаються. Їх вже близько 30, але вони передусім спрямовані на майбутню війну. А я б порадив шукати партнерів, які готові допомагати Україні вже. І не робити якийсь великий блок, а працювати з кожним індивідуально, сам на сам.Прикладом можуть бути взаємовідносини Туреччини та Азербайджану. Якби ми вийшли на подібний рівень конструктивних взаємовідносин, наприклад, з Польщею, це було б ідеально. Але ж Польща є членом ЄС та НАТО, і це ускладнює завдання. Тому, можливо, треба шукати якісь гібридні варіанти. І підсилювати конкретні треки взаємозв'язків з конкретними країнами.Четверте і, мабуть, найголовніше — Україні потрібен геополітичний проект, а можливо і декілька. Україна має показати світу, чим вона може бути корисна, і консолідувати підтримку навколо якогось глобального пріоритету, який цікавий всім.Допоки ми будемо варитися у своєму внутрішньому казані, як казала Мирослава Гонгадзе, ходити по зачарованому колу української політики від виборів до виборів, то нічого гарного в нас не буде. Щоб це змінити, нам потрібна зовнішня повістка, яка б об'єднала всіх навколо неї. Потрібна візія як для України, так і глобальна ідея, яка навколо України об'єднає інші країни, просто по всьому світові. Тоді, думаю, ми будемо зменшувати свою залежність від тих же Сполучених Штатів, від Європейського Союзу. І парадокс в тому, що чим менше ми будемо від них залежати, тим ближче ми будемо до членства в ЄС та НАТО.

Волонтерство є одним із факторів стійкості українців під час війни. Саме завдяки єдності та взаємній відповідальності команда Артема Гончаренка вже понад два роки активно допомагає нашим ветеранам та переселенцям рухатися далі, попри втрати.У жовтні поточного року Артема Гончаренка — президента благодійного фонду "Реконструкції та розвитку України" — призначили керівником Інституту реінтеграції, реабілітації та професійного розвитку ветеранів "Архітектура Стійкості" Київського національного університету будівництва і архітектури. Його команда зробила чималий внесок у підтримку армії. Одним з найбільших проектів є мобільний госпіталь, який з 2022 року допомагає пораненим захисникам на передовій. До того ж щодня триває кропітка робота з розробки освітніх онлайн-платформ для дітей, студентів та ветеранів. Про те, з якими викликами зіткнулася команда й особисто Артем в ході своєї волонтерської діяльності, як вдається долати труднощі та які проекти в планах — у нашому інтерв'ю.— Вже кілька років ви є президентом благодійного фонду "Реконструкції та розвитку України", який займається гуманітарними проблемами українського суспільства. Розкажіть про ваші основні проекти, хто підтримує вашу діяльність та на кого спрямована основна допомога?— Варто почати з того, що наша команда вже протягом останніх 10 років займається громадськими та соціальними активностями. Зокрема, серед наших постійних партнерів, яким ми допомагаємо, Мала Академія Наук. Наш основний напрямок — науковий, він ґрунтується на базі декількох університетів, низці громадських спілок та організацій, які займаються і наукою, освітою, просвітою, ІТ діяльністю. Починаючи з 2014 року, ми — команда, яка у 2020 році об’єдналася в International Technology Transfer Association (ITTA) — створювали майданчики й займалися тим, щоб навчати молоде покоління як креативним індустріям, так і допомагати їм в отриманні грантів тощо.Крім того, члени нашого фонду є розробниками безкоштовних освітніх онлайн-платформ для дітей, студентів, тих, хто займається перепрофілізацією, таких як AGGR University.— Як змінилась робота фонду з початком повномасштабної війни?— Фонд, власне, і став фондом в 2022 році. До цього ми співпрацювали з однією з організацій і командою, яка займалася реконструкцією та розвитком України. Порадившись з командою, ми вирішили консолідувати наші зусилля саме в фонд, оскільки потрібна була форма власності організації, така як благодійний фонд, щоб займатися волонтерською діяльністю.На початку повномасштабного вторгнення ми займалися допомогою шелтерам, внутрішньо переміщеним особам та тим, хто постраждав внаслідок війни. Трохи згодом Фонд почав надавати допомогу учасниками бойових дій, ветеранам тощо. І після цього, можна сказати, почалася наша активна робота.— Основним напрямком діяльності вашого благодійного фонду є забезпечення функціонування мобільного госпіталю. У чому його унікальність та як він функціонує?— Ми завезли мобільний госпіталь наприкінці 2022 року — саме він і зібрав в собі всю нашу діяльність. Його особливість полягає у можливості проводити оперативні втручання у, здавалось би, найскладніших умовах, зокрема на фронті. Щодня у ньому оперують 100 людей, це його прохідна можливість.— Який вигляд має госпіталь?— Це фура, яка розкладається у різні боки. Госпіталь був зібраний під наш запит німецькою компанією, яка замовила виробництво самого фургона у Туреччині й переобладнала його.Довжина фури 22 метри. У самому госпіталі військових оперують, а на кареті швидкої допомоги доправляють далі. Принцип госпіталю: приїхав, попрацював, згорнувся і поїхав. Щоб розпочати роботу, тобто розгорнутися й згорнутися, йому потрібно до 15 хвилин.Окрім фури, госпіталь складається ще з п’яти карет швидкої допомоги, які забезпечують евакумобілі, що забирають поранених з лінії фронту.— Скільки лікарів базуються у госпіталі на колесах? Як організовується їхня діяльність?— Сьогодні у мобільному госпіталі працюють 24 медики. Вони живуть поруч із госпіталем, умовно. Зазвичай це три команди, які працюють позмінно.— Окрім особливої специфіки роботи — у польових умовах — перед якими труднощами ви поставали у питанні забезпечення функціонування мобільного госпіталю?— Оскільки ми з госпіталями в Україні працюємо вже не вперше й спілкуємося з представниками таких організацій за кордоном, зокрема з представниками з НАТО, то отримуємо певні знання щодо того, як відбувається аналогічне лікування. Ми намагаємося впровадити щось нове для наших госпіталів, але, знову ж таки, це доволі складна історія, бо багато чого не сертифіковано у нас, але сертифіковано в Європі. Ми стикаємося з цим регулярно. Й бюрократичні процедури насправді з’їдають доволі багато часу. Окрім цього, доводиться вирішувати й інші питання, зокрема, забезпечення медичного обладнання й матеріалів.Найважче у зимовий період, адже потрібно, щоб все якісно функціонувало при мінусовій температурі. Окрім операційної, мобільний госпіталь обладнаний повноцінною біохімічною лабораторією, аптекою. У нас навіть є невеличка зона для приймання пацієнтів.— Чи були операції в цьому госпіталі, які перевершили ваші очікування?— Так... І це, на жаль, найстрашніше, знати, що людей привозять і для невідкладних ампутацій, і для видалення уламків, і з відкритими черепно-мозковими. Треба розуміти, що у госпіталі значний потік, адже він працює там, де очікується велика кількість поранених. І ці поранення можуть бути різні. Були дні, коли в одному стабілізаційному пункті, якщо бути точним, кілька сотень людей за день, які були з осколковими пораненнями. І це проблема.Бо, по-перше, логістика. По-друге, у нас була історія, коли мобільний госпіталь здавав російський агент під прикриттям. Він приходив туди як поранений і здавав позиції. Коли його викрили, обстріли госпіталю на деякий час зупинилися, проте зараз відновились знову...— Попереджати якось можна такі випадки?— Звичайно. Забезпечується секретність переміщення мобільного госпіталю. Є певні протоколи безпеки, і люди, які займаються охороною об’єкта. Адже це великий й дорогий об'єкт і його можливості нічим не відрізняються від звичайного госпіталю.— Мобільний госпіталь — це дуже перспективна історія. Чи є у планах після нашої Перемоги його подальша експлуатація?— Звісно! Його після Перемоги планується використовувати в тих зонах, де зруйновані лікарні. За його допомогою можна проводити певні маніпуляційні втручання, перев'язки, лабораторні дослідження, міні-операції тощо.Наприклад, приїхав такий госпіталь, розклався, персонал надав пацієнтам послуги й поїхав. Надалі ними вже будуть опікуватися місцевий медичний персонал. Це перспективно тому, що за місяць так можна об'їхати п'ять місць.— Чи робили ви певні підрахунки щодо того, скільки потрібно таких госпіталів для більш-менш повноцінного медичного забезпечення на фронті? Є плани в перспективі збільшити їхню кількість?— Так, звісно... Якщо проект продовжиться, і ми зможемо закрити борг по цьому госпіталю, звичайно Фонд збільшить кількість таких об’єктів. Але спочатку потрібно розрахуватися за наявний. Адже німці повірили в Україну, у мене особисто. Вони дали величезну знижку, оскільки такі госпіталі при повному укомплектуванні, як наший госпіталь, коштують від 360 тисяч євро.Ми порахували, що для забезпечення всієї лінії фронту необхідно 52 таких госпіталя. Потім зрозуміли, що навіть цієї кількості буде мало. Але, на жаль, ми зіткнулися з недостатнім фінансуванням... Навіть що стосується донатів: про медицину багато хто чомусь забуває, а мобільний госпіталь взагалі багатьма сприймається більш як гуманітарний проект, хоча ми працюємо з військовими. І в цьому виникає проблема з донорами за кордоном, бо вони кажуть, що армію не фінансують.— У скільки вам обійшлося придбання госпіталю на колесах? — Відповідно до контракту, госпіталь коштує 230 тисяч євро. З першим внеском нам допомогли наші американські друзі і партнери. Завдяки небайдужим українцям Фонд назбирав невеликі суми і перерахував німецькій компаніїї. Але Фонд ще винен за госпіталь близько шести мільйонів гривень. Ми ведемо переговори з німцями, вони під моє "чесне слово", під мою репутацію дають відтермінування. Ми намагаємося різними шляхами зібрати ці кошти.— Окрім госпіталів, ваш фонд займається реалізацією освітніх проектів, зокрема для ветеранів, дорослих й дітей переселенців. У яких напрямках відбувається діяльність?— Це онлайн-школа, де навчаються діти ветеранів, переселенців, які переїхали з фронтової зони й не мають змоги здобувати освіту у звичайній школі. Також ми розробили ІТ-курси, які викладаємо для тих, хто хоче опанувати нову сферу діяльності.Звертаються до нас й стосовно кібербезпеки. Ми вчимо також і ветеранів, які хочуть продовжувати свою діяльність із захисту і підвищення обороноздатності країни. Це переважно дистанційне навчання, тому Російська Федерація не може простежити.На початку повномасштабного вторгнення, наша команда допомогла великій кількості людей переїхати за кордон. Серед них було багато жінок з дітьми з Бучі та  Ірпеня . Є ті, хто вже повернувся, а є ті, хто залишився і, наразі, перебуває у Європі або взагалі по світу. А освіта дітям необхідна.— Така освіта для дітей підкріплена державною освітньою програмою?— Так, по закінченню цієї онлайн школи учні отримують документи державного зразка. Це наш реалізований проект спільно з першою онлайн-креативною українською школою "Фокус". Ми розробили їм платформу ще до повномасштабного вторгнення. Це був доволі цікавий для нас ІТ-проект. Він планувався для дітей ІТ-шників, для дітей з креативних індустрій, для дітей, які потребують особливих вимог до навчання, або ті, хто багато подорожує, спортсменів, дітей дипломатів тощо.І ця історія якраз таки нам і дала поштовх вже коли почалося повномасштабне вторгнення. З’явилася потреба дітям, які перебувають, наприклад, за кордоном, надавати освітні послуги. Ми робили різні програми. Спочатку доступ надавався безкоштовно. Згодом ми були вимушені надавати доступ з мінімальними внесками, які компенсували затрати на бюрократичні процеси, пов'язані зі здачею звітності, друком всіх грамот, табелів тощо.— Ви також займаєтесь реабілітацією поранених військових. Йдеться переважно про фізичну реабілітацію, чи також психологічну?— Так, на цьому ми акцентуємо особливу увагу, адже після госпіталю поранені повинні проходити реабілітацію. І нерідко вона довічна.Ми координуємо цю діяльність і вирішуємо залежно від стану пораненого, яка допомога надалі необхідна. Після цього розробляємо під потреби конкретного пораненого програму реабілітації, шукаємо спонсорів тощо.Крім цього, намагаємося не лише допомагати з реабілітацією ветеранів, а й організовувати відпочинок для них та членів їхніх сімей. Відправляємо їх відпочити туди, де немає вибухів, ракет тощо, адже вони заслуговують цього. Надаємо юридичне консультування ветеранам тощо.— До повномасштабного вторгнення у вас в планах було розвивати БІГ-регіон (назва складається з перших літер назв міст Буча, Ірпінь, Гостомель, — ред.), де жили й гуртувались ваші друзі й колеги — фахівці креативної індустрії. Однак повномасштабна війна внесла корективи в ці прагнення, особливо, коли довелося евакуюватися не лише вам, але й допомагати з виїздом у більш безпечні регіони друзям і колегам. Чи є сьогодні у планах відродити БІГ-регіон? Чи є розуміння, звідки прийдуть на це кошти?— Креативні індустрії, маркетинг і IT — це основні напрямки нашої діяльності, і команда, з якою я працюю, об'єднана в українському офісі "Міжнародної асоціації трансферу технологій". Це організація, яка була співзасновником міжнародного креативного центру I-Dolina. До війни ми активно розвивали проект БІГ-регіону (Буча, Ірпінь, Гостомель), який об'єднував багатьох представників креативних індустрій. Ми планували створити простір, де могли б працювати та розвиватися великі світові компанії, такі як Microsoft, Google, Hewlett Packard (HP). Для цього ми залучали партнера, який готовий був виділити близько 500 гектарів у Вишгородському районі, але ця територія все ще замінована, і війна внесла свої корективи.Наразі ми продовжуємо працювати над проектом з мінімальними ресурсами, допомагаючи ветеранам та їх родинам розвивати стартапи і бізнес-ідеї. Попри війну, ми продовжуємо шукати нові можливості для відродження цього проекту. Ми розглядали варіант створення простору у Львівській області, але поки що цей варіант залишається на паузі. Сподіваємося, що в майбутньому зможемо повернути цей проект до Київської області або реалізувати його в іншому вигляді. Можливо, цей креативний простір стане інноваційним містечком, яке фінансуватиме діяльність ветеранів та їхніх бізнесів, забезпечуючи стабільний розвиток нашої спільноти.— Крім волонтерської та IТ-діяльності, ви є керівником Агенції відбудови України. Однією з ваших великих розробок у цьому напрямку є електронна система управління проектом DREAM. Що вона передбачає і на якому етапі впровадження перебуває нині?— Якщо коротко, то це збір і систематизація інформації щодо зруйнованих внаслідок війни об'єктів, які потребують капітального ремонту, відбудови, перебудови чи реставрації. Це важливо тому, щоб, наприклад, коли прийде донор з іншої країни, який готовий допомогти у відбудові, мав усю зібрану інформацію в одному ресурсі.Проте, якщо ви запитаєте, чи за допомогою цього швидше можна порахувати руйнацію в Україні, то ні. Поясню, чому так. Наприклад, були завдані прямі збитки інфраструктурі, й підприємство зупинилося й не може випускати продукцію — тобто були зірвані терміни тим, хто вже замовив продукцію у такого виробника. Якщо це, наприклад, ще і будівельна сфера, то там зупинилось будівництво, і це завдало непрямих збитків. Хто їх має відшкодовувати? Хто їх має порахувати?Сьогодні на базі DREAM проходить багато навчальних семінарів, конференцій, всього, що пов'язане з відбудовою. Електронна система вже запроваджена. Питання в тому, наскільки ми загалом готові нею користуватися та яка буде інформаційна кампанія щодо її використання.— Система передбачає внесення в перелік лише державних об'єктів чи й приватних?— Всіх. Але з приватними важче. Тому що багато людей не узаконювали свою нерухомість. Тобто в них міг бути старий будинок відповідно до документів, а фактично вони вже 5 чи 10 років побудували новий і просто його не узаконювали, зробили капітальний ремонт або зробили утеплення. Хто порахує вартість цього, якщо завдано збитків під час обстрілу? Навіть якщо прилетіло, не дай Боже, в будинок чи у квартиру, вираховується вартість житла. А вартість меблів, техніки, хтось порахує?Скільки в нас ФОПів перебувають на спрощеній системі оподаткування й не ставили майно на баланс. Тобто візьмемо, наприклад, СТО. Скільки там обладнання, викруток, гайкових ключів, перфораторів, шурупокрутів, помп тощо. Це все доволі дорогі речі. А якщо взяти, до прикладу, заклади громадського харчування, чи навіть кав'ярню, де лише кавомашина, холодильне обладнання тощо коштують не одну тисячу гривень. Я часто виступаю на конференціях, розповідаю підприємцям, як треба вести цей облік, щоб потім, коли вони захочуть відшкодовувати втрачене майно, процедура була простішою.Я бачу перезавантаження України в новому вигляді, з новими фокус-групами на розвиток. Бо вважаю, що Україна може бути одним з найкращих у світі креативних хабів. Важливо залучати нове покоління до креативних індустрій. Подивіться приклад українських тіктокерів, ютуберів. Скільки вони заробляють. Особливо тих, хто концентрується на закордонну цільову аудиторію. Але тоді це теж велике питання. Адже треба стимулювати нашу молодь, дітей, студентів вчити англійську мову, щоб вони могли вийти на міжнародні ринки. Це теж важливе завдання з огляду відбудови. Бо, наприклад, є різниця між rebuild, recovery, reconstruction і renew. Потрібно розуміти, що ми плануємо робити з пошкодженим чи зруйнованим об’єктом — перепланувати його, просто відновити чи побудувати щось нове з огляду на суспільні потреби.— З-поміж перерахованого вище, ви також викладаєте в Національному університеті будівництва і архітектури. Які основні напрямки вашої наукової діяльності?— Я викладаю біотехнології, IT, екологію, іноді частково охорону праці. До того ж веду тренінги з маркетингу, IT, автоматизації тощо. Зараз в мене додається ще напрямок по штучному інтелекту, використання його в девелопменті, в будівельному процесі тощо.Маю ідею створення гуртка по штучному інтелекту з однією з вибраних нами експериментальних шкіл. Це буде експериментальний проект. Хоча насправді багато про вже викладають про це за кордоном як основну дисципліну для учнів школи, які потім можуть вступити в університет й там вже розвивати свою діяльність.— Що надихає вас для реалізації поставлених цілей?— Люди. Своя сорочка ближче до тіла, а у мене два ветерани в сім’ї — тато і молодший брат, обидва з інвалідністю. Тому мені дуже знайомо це. Вони чесно зі мною діляться щодо тих чи інших проектів, дають зважені відгуки. Тому я завжди беру це до уваги, щоб покращити все для того, аби інші ветерани отримали максимум.

Початок вересня виявився неспокійним у владних коридорах. Точніше, у владних він, ймовірніше, був напруженим, а от неспокійним він був у коридорах на Грушевського: Банкова гуртом звільняла голів міністерств та інших відомств, тасувала кандидатури й врешті продавлювала через Раду потрібні їй кадрові рішення.Парламент цього разу, варто зазначити, був дещо норовливим. Але більше за формою, ніж по суті, "проваливши" голосування за тими чи іншими кандидатурами, він знайшов потрібні голоси вже наступного дня. Про те, що стоїть за цією, вже черговою, ініційованою Офісом президента кадровою ротацією та чи можна порадіти новачкам — TrueUA розбирався з політологом Олегом Постернаком.— На вашу думку, що взагалі відбувається? Навіщо і чому саме зараз Банкова вирішила перетрусити Кабмін?— Кабмін у нас був недоукомплектований дуже давно — п'ять вакантних посад більше ніж півроку. Це не є правильним. А пов'язано це з тим, що, по-перше, в умовах воєнного стану і в умовах зміни формату ухвалення стратегічних державних рішень змінилася і значущість політичної, законопроектної, урядової роботи. Вони об'єктивно відсунуті на другий план.Другий момент пов'язаний з тим, що в оточенні президента є декілька груп впливу, і ключову роль відіграє голова Офісу президента. Також зрозуміло, що певне відтермінування урядової ротації було пов'язане з пошуком певного типу людей, які б виконали функції, що ставить перед ними президент. І, зокрема, які були б максимально лояльні до голови Офісу президента. Можливо, таких кандидатур насправді не дуже багато у кадровій обоймі влади.Третя причина полягає в тому, що реальна зміна конструкції влади, пріоритет військових питань, підкреслена значущість РНБО, Ставки верховного головнокомандувача робили питання кадрових призначень другорядним, а то й навіть третьорядним.Крім того, йшов пошук можливості заміни всього Кабміну, зокрема прем'єр-міністра, і влітку називалося ім'я Юлії Свириденко як найбільш ймовірної кандидатури. Але деякі нюанси правового характеру, зокрема закон про правовий режим воєнного стану, який передбачає можливість непрацюючого Кабміну, і, можливо, певний вплив міжнародних партнерів призвели до того, що тема прем'єра, я так розумію, зараз знята. Тому саме перед початком бюджетного процесу, перед стартом осінньо-зимового періоду, опалювального сезону назріла потреба мати повністю сформований уряд.— Саме цим пошуком потрібних кандидатур можна пояснити затишшя після травневих "чисток", коли, поміж інших, зняли міністра інфраструктури Олександра Кубракова?— Кубракова треба було знімати через те, що він налагоджував окремі лінії співпраці з іноземними партнерами, зокрема з американцями, і це не сподобалось Банковій. Тому на той час це питання було надзвичайного, оперативного політичного характеру. А всім іншим міністрам — в межах "в.о." або, наприклад, [міністра юстиції] Дениса Малюськи, який давно просився на вихід, шукали заміну. Відповідно, потрібен був час, який би дозволив зробити це одним махом.Ще один чинник полягає в тому, що не зовсім вистачає голосів у Верховній Раді. Монобільшість зменшується. Наявність різних депутатських мікрогруп всередині "Слуги народу" продовжує існувати, вони торгуються, і провести одним махом всі кадрові призначення було операційно правильно. Тому, я думаю, Банкова й обрала такий сценарій на початку вересня.— Ну президент зараз фактично представляє і виконавчу, і законодавчу гілку влади.Банкова перебрала на себе ці функції. І вони роблять і без того слухняний Кабмін ще більш лояльним...— Не впевнений, що ще більше. Куди лояльніше, куди слухняніше?— В тому і питання. Вони його просто перетрушують, раптом пожвавиться?— Ми шукаємо тут політичну мотивацію, якісь психологічні пояснення. Насправді все дуже просто. Треба дивитись на специфіку кадрової політики з боку самого президента. А він, як правило, полюбляє ставити такі вимірювані чинники, як ККД, ефективність, продуктивність того чи іншого чиновника. Якщо той непродуктивний на думку президента, звісно, виникає бажання його замінити.Щодо деяких — наприклад, [міністра стратегічних галузей промисловості] Олександра Камишина — відставка дійсно була сприйнята з подивом. Ймовірно, президент планує використати його для якихось інших цілей в команді Офісу безпосередньо. А на посадах в уряді йому потрібні такі собі яструби-технократи. Жорсткі виконавці, які будуть чітко, злагоджено і дуже оперативно виконувати поставлені завдання. Це тренд воєнного часу: немає часу на розкачки, бюрократичні проволоки, на піар. Треба діяти.— А чи є ознаки того, що це якось допоможе владі? Враховуючи, як довго вони шукали кандидатури, зокрема додаткове міністерство (єдності, — ред.), кількість тимчасово виконувачів обов'язків?— Думаю, що президент хотів би закрити цей урядовий кейс. І він розуміє, що зміни можуть пробуксовувати в парламенті, що парламент, частина депутатських мікрогруп, може показати зуби. І вони вже показують — наприклад, невідставкою Коваля або Верещук (за відставку голови Фонду держмайна Віталія Коваля та віце-прем'єрку з питань ТОТ Ірину Верещук довелося голосувати двічі, — ред.). І це питання вже стає справою честі для президента. Бо він вперше не отримує швидку кадрову обойму нових урядовців, як звик отримувати "зелене світло" від парламенту раніше.— В контексті цих кадрових змін окремий інтерес викликає звільнення Ростислава Шурми. Враховуючи, що Зеленський до останнього береже своїх людей — своїх чи Андрія Єрмака — то це був певним чином "несподіваний поворот". Чому так сталося, на вашу думку?— Тут є кілька версій. По-перше, кажуть, і сам Шурма хотів вже вийти, його не сильно задовольняла державна служба. По-друге, існує версія, що це сталося через корупційний шлейф, так званий Комітет енергетики при ОП, який він координував і який дозволив отримувати фірмі його брата певний фінансовий ресурс. Цей шлейф був відомий західним партнерам і, можливо, були натяки.І третя версія — можливо, все, як завжди в Офісі президента, впирається у відносини з Андрієм Борисовичем Єрмаком. Якщо ці відносини еволюціонували в гірший бік, то, очевидно, цей чиновник не може продовжувати роботу, якщо більше не має довіри чи поваги.— Ви вказали на Енергетичний комітет, і тут варто згадати інше звільнення — голови "Укренерго" Володимира Кудрицького. Про нього по галузі непогані відгуки. Водночас звертає увагу, що абсолютно не порушувалася тема міністра енергетики Германа Галущенка, до якого назбиралося чимало претензій...— Бо у Галущенка є свої виходи на Офіс президента. А у Кудрицького, який представляє іншу групу владної еліти, таких сталих відносин, напевне, не було.Кудрицький сприймався багатьма як ефективний керівник. Йому, так чи інакше, вдалося забезпечити захист енергетичних об'єктів — не всіх, зрозуміло, бо це нереально, але багатьох. І енергосистема після останньої великої атаки встояла. Тому у суспільства й у міжнародних партнерів виникають питання щодо відставки Кудрицького. Але у Галущенка кращі відносини з Банковою. Лояльність і відданість — ось і весь секрет тривалого перебування на посаді.— Чи не є ці зміни такою собі ознакою стагнації влади — оці от перестановки в Кабміні без якоїсь видимої цілі, створення нових міністерств без зрозумілої концепції...— Або звільнення міністрів без звіту...— До речі, привертає увагу, що оцінки роботи міністрів не було. Їх звільняють, але навіть не зрозуміло, з яким результатом.— Це величезна проблема. І під час цієї кадрової ротації ця проблема знову оголилася. Її пропонують вирішити розумним чином: зобов'язати міністрів, які були звільнені або написали заяви, звітувати перед парламентом. Це має бути обов'язком. Бо інакше, це перетворюється на якусь "галочку". Урядовець начебто і працював два-три роки, а що після себе залишає, яка система наступництва, державної політики, геть не зрозуміло.Наприклад, Кулебу звільняють з посади міністра закордонних справ, це ключове відомство, але він відсутній в залі засідань Верховної Ради. Він не може чи не хоче звітувати, а про зовнішню політику, можливо, багато буде питань і в контексті відносин з Глобальним Півднем, і з Китаєм, і з іншими країнами. І ця практика має бути вирішена шляхом зміни закону про Кабінет міністрів.— Резюмуючи, як все-таки сприймати ці кадрові зміни?— Ці зміни треба сприймати абсолютно раціонально, виважено. Це не стагнація влади. Президент і "монобільшість" мають можливість змінювати кадри. Священних корів не буває. Тому у "вливанні свіжої крові" з метою оновити урядовий курс, збільшити кількість виважених менеджерів-виконавців немає нічого поганого.Якщо Мінстратегпром очолює Герман Сметанін (Рада проголосувала за його призначення, — ред.), я вважаю, що це плюс для уряду. Якщо залишається Федоров, керівний віце-прем'єр і міністр цифрової трансформації — це надзвичайно великий плюс. Якщо залишається Ольга Стефанишина, отримуючи посади міністра юстиції (її кандидатура також ухвалена депутатами, — ред.) — це також надзвичайний плюс з міркувань євроінтеграції. Залишається на посаді міністр оборони Умєров — плюс, бо він має брати участь найближчими днями у "Рамштайні". І багато інших таких моментів.Не треба дивитись на урядову ротацію, як на ознаку кризи. Це звичайний бюрократичний процес. Я бачу в нових урядовцях непоганих менеджерів. Треба дати шанс цим людям. Єдине, що новим міністрам треба буде час на того, щоб "увійти в колію".

Тема підвищення податків з метою "латання" бюджетної діри у 500 млрд грн, про яку українська влада "несподівано згадала" всередині 2024 року, не вщухає вже котрий місяць. Бізнес вже неодноразово виказав свої претензії до урядових ініціатив. Своєю чергою можновладці, зокрема устами одіозного Данила Гетманцева, продовжують пояснювати, чому чергове "общипування гусака" неминуче, причому саме у запропонованому ними вигляді.Про те, наскільки пропозиції уряду відповідають поточному моменту й можливостям країни, які збори дійсно можна підвищити, а які не варто чіпати, і де можна було б знайти додаткові кошти, якби у влади було таке прагнення, TrueUA розповів керівник аналітичного напряму "Мережі захисту національних інтересів "АНТС", економіст Ілля Несходовський.— Чи можна сказати, що урядові ініціативи були, скажімо, сирими й непродуманими?— Так. Не всі — треба розуміти, що це цілий комплекс різноманітних підвищень податків, — але якщо брати в сукупності, то переважає певна непродуманість, нерозуміння того, як воно вплине на український бізнес. Крім цього, не пропонуються заходи, які б стимулювати, наприклад, боротьбу з "тінню", закриття різноманітних "тіньових" схем, від яких бюджет втрачає значні кошти. Тому в цьому контексті я вважаю, що, так, вони непродумані.— На вашу думку, які найбільш проблемні місця? Не знаємо, чи можна їх назвати шкідливими, але непродумані ініціативи?— Деякі можна назвати шкідливими. Треба розуміти, що уряд впроваджує, по суті, нові податки, але при цьому називає їх "військовим збором". Абсолютно непродумане питання запровадження податку з обороту. Це найбільш шкідливий податок для підприємств, який абсолютно не враховує ні результату діяльності, нічого. Він є дискримінаційним стосовно підприємств, які працюють в Україні, у порівнянні з тими, які імпортують продукцію. Він дискримінаційний стосовно підприємств, які здійснюють інвестиції. Навіть студент третього курсу чудово розуміє, що податок з обороту — це найгірше, що можна запропонувати, якщо, правда, це не якийсь дуже дрібний бізнес. От він, в принципі, податок з обороту може платити, для нього це нормально. А середньому і великому бізнесу це абсолютно не прийнято. Це перше.Далі — підвищення військового збору з заробітних плат з 1,5% до 5%. Загалом ця ініціатива могла б бути, але лише якщо таке підвищення стосувалося б заробітних плат, вищих за мінімальні, наприклад, вдвічі. Тобто підвищуємо до 5%, але тільки для заробітних плат, які зараз вищі за 16 тисяч гривень. Це був би правильний і більш обґрунтований підхід.Якщо підвищувати військовий збір для заробітних плат на рівні мінімальної, то це означає, що по факту податок з доходів фізичних осіб буде складати вже не 19,5%, а 23%. Зараз мінімальна заробітна плата трохи менша за 200 доларів, і з них буде забиратися 46 доларів. Людині на життя буде залишатися лише тільки 154 долари. Я вважаю, що це абсолютно неприйнятна, неприйнятна пропозиція. Безграмотна, я би навіть так сказав.З приводу деяких інших позицій, то, знову ж таки, не враховується ринок "тіні". Якщо певний сектор в "тіні", наприклад, на половину, то збільшуючи оподаткування ми просто призводимо до того, що "тінь" збільшиться з умовних 50% до 80%. Ніхто не буде платити, тому що винагорода за несплату податків набагато вища, ніж ризик отримати штрафні санкції.— Наступне питання було, власне, чи можуть ці зміни призвести до ще більшої тінізації економіки. Очевидно, відповідь вже є...— По окремих секторах — так. Наприклад, якщо говорити про ювелірні вироби. Коли вони продаються через інтернет без сплати будь-яких податків і без видачі фіскального чека — і нуль реакції з боку податкової. Продаються через інтернет ті ж самі різноманітні побутові товари, техніка, смартфони тощо — і також без плати податків. Куди дивиться податкова? Якби вона в цьому напрямку працювала належним чином, забезпечила б 10 мільярдів податкових надходжень до державного бюджету. Проте, як ми бачимо, набагато простіше здійснювати оподаткування білого бізнесу, ніж боротися з тими, хто не сплачує податки взагалі.— Тобто, ті, хто платять, будуть платити ще більше?— Звичайно. Цей підхід був завжди до 2016 року. Не розуміючи функціонування економіки, завжди заганяли себе ще більше в "тінь". А вона зменшувалася лише у випадку, коли в Україну заходили різноманітні "шалені" кошти. Наприклад, через високі ціни на метал, що збільшувало загальний оборот всередині країни, і, таким чином, "тінь" зменшувалася. Або коли заходили значні інвестиції. Зокрема у 2005-2006 році, коли зайшли іноземні капітали в банки, що призвело до того, що збільшилося кредитування, і обсяг коштів в економіці зріс.В цьому контексті, звичайно, лише у 2015 році були зроблені абсолютно нормальні кроки, що і призвело до унікального для країни, яка перебуває у стані війни, зростання економіки, середніх заробітних плат, "білих" заробітних плат і суттєвого покращення, зокрема й зовнішньоекономічного балансу.— А нагадайте, які кроки тоді були зроблені, і чи можна, на вашу думку, якісь з них використати зараз?— Наприклад, один з таких кроків — це закриття "податкових майданчиків" Януковича. Замість того, щоб збільшувати податки всім, їх збільшили лише для тих, хто платив дуже мало — наприклад, ренту. Теоретично, зараз ренту також можна було б підвищити. Розумію, що треба дивитися ситуацію на світових ринках тощо, але тоді рента була дуже низькою, і підняти її було абсолютно обґрунтованим рішенням.У 2015-му був впроваджений податок на імпорт. Замість того, щоб збільшувати оподаткування всередині країни, збільшили оподаткування якраз імпортної продукції. І тим самим покращили торговельний баланс: він вперше за десятки років був позитивним. І це якраз треба зараз впроваджувати.Загалом, якщо говорити про кроки, потрібні зараз, де можна збільшувати оподаткування, то, по-перше, у нас є заяви від аналітичних центрів, і ми всі погодилися, що альтернативою тому, що пропонує Кабмін, є збільшення ПДВ. Це перший момент. Другий момент, це вже моя індивідуальна думка — збільшення або впровадження додаткового імпортного мита. Крім воєнних товарів, гуманітарки й критичного імпорту, все решта оподатковується. Це два основні напрямки, вони мають бути ключовими.Кілька днів тому Данило Гетманцев якраз писав, що цей додатковий 1% військового збору з обороту, котрий вони хотіли запровадити, вже пропонують замінити на ПДВ.Так, ми зустрічалися з Гетманцевим і Мінфіном, і сподіваюся, що до них якраз дійшло, що податок з обороту — один з найгірших податків.— На вашу думку, які ще важелі можна було б використати для наповнення бюджету, і як? Тут одразу згадується заява пані Пріцкер про митницю...— Абсолютно вірно! Я ще раз наголошую, що найбільша діра українського бюджету — це українська митниця. І нічого не робиться, щоб цю діру закрити. Туди вливаються мільярди. Це не питання спроможності, це питання зацікавленості влади і людей, які працюють на митниці, — щоб все це продовжувало існувати. Бо приносить їм дуже непогані гроші.Якщо у нас є випадки затримання митників, які просто так везуть в машині сотні тисяч доларів (йдеться про начальника митного поста "Ягодин", затриманого з 700 тис. доларів у багажнику свого автомобіля, — ред.), і це оборот якихось тижнів? Якщо за декілька днів набираються такі великі суми, то за місяць там набираються мільйони доларів. І це лише від однієї митниці. Тож митниця залишається дірою в українському бюджеті.— Які ще шляхи можна назвати?— Я розставляю так. Перше — це закриття "тіньових" схем. Якщо держава не впроваджує жодних заходів, щоб їх закрити, то все решта не має ніякого значення. Бо це фактично вибіркове оподаткування.Далі, якщо ми будемо говорити про підвищення, то в першу чергу підвищуються податки на шкідливе. Наприклад, акцизи на тютюн. Я вважаю, що можна збільшити оподаткування ігорного бізнесу. Уряд це навіть якось і не помічає. Тут, на моє переконання, треба і схеми закрити, і оподаткування збільшити.Достатньо докласти незначних зусиль — і у вас десятки мільярдів додатково в бюджеті. Наприклад, податкова виставила претензії до ігорного бізнесу за попередні роки на 51 мільярд гривень. Плюс там фактично кримінал на криміналі. Куди держава дивилася, коли запускала туди певних людей?Якщо ми будемо говорити вже про класичне збільшення податків, після перших кроків, то це додаткові імпортні мита, це збільшення ПДВ на 2-3% і, якщо розглядати питання збільшення військового збору на заробітні плати, то лише від зарплат, вищих за мінімальну вдвічі. Це єдині три кроки, які я вважаю допустимими за сьогоднішніх умов.Що я підтримую з пропозицій Мінфіну — це авансовий внесок податку на прибуток з АЗС. Його можна трошки переглянути щодо того, як його обраховувати, але в цілому це правильний підхід. І другий момент, який я підтримую, — це зменшення неоподаткованого мінімуму на посилки з 150 до 45 євро.— На вашу думку, додаткове оподаткування ФОПів виправдане за наших умов?— Якщо брати першу групу, то там однозначно не виправдане. Якщо говорити про другу, то воно виправдане для певних видів діяльності. Наприклад, ресторани — там взагалі, я вважаю, можна спокійно збільшувати податок, тому що вони сидять на другій групі, ще й податки оптимізують. Знову ж таки, тут податкова однозначно недопрацьовує. А от якщо це, умовно, той, хто ремонтує взуття, він не витягне ту додаткову суму.Взагалі не зрозумію, для чого ці копійки. Мети в цьому немає ніякої. Воно не варте того, щоб для першої чи другої групи збільшувати оподаткування. Виключення становлять ресторани й, наприклад, ті, хто торгують алкоголем.Щодо збільшення податку з 5% за 6% з обороту для третьої групи — це не критично, скажу чесно, але сам підхід... Я вважаю, що, знову ж таки, можна впроваджувати залежно від виду діяльності. Якщо це виробництво, то 5% навіть забагато. Але якщо це послуги, то можна збільшити навіть удвічі, 10% від обороту брати. Тому що там значна частка саме винагороди виконавця сидить, і це фактично певна мінімізація на виплаті заробітної плати. Тому підвищення з 5% до 6% я вважаю нейтральним, воно не дасть якогось глобального негативного ефекту.

Українці нарешті "видихнули" після липневої спеки, яка за умови вимкнення електроенергії для багатьох стала справжнім випробуванням. Проте літо не закінчилося, то ж ще одна-дві хвилі тепла знову можуть дістатися України.Якої погоди чекати у серпні й чи можна сказати, що в Україні настали аномальні температури, TrueUA розпитав начальницю Відділу метеорологічних прогнозів Укргідрометцентру Наталію Голеню.Начальниця Відділу метеорологічних прогнозів Укргідрометцентру Наталія Голеня— Зараз по всій Україні зійшла велика спека. Якщо виходити з вашого досвіду і з того, як розвиваються погодні процеси влітку, високі температури ще можуть повернутися? Чи можна сказати, що ми пройшли найбільш спекотний період?— Висновок, чи був він найбільш спекотним, можна буде робити наприкінці вересня. Але не виключено, що в серпні буде ще одна-дві хвилі спеки. Чи буде вона такою ж, чи сильнішою, сказати поки що важко. За попередніми розрахунками, на 10-15 діб — десь після 3 серпня, можливо, 5-10 серпня може бути повтор такої хвилі, теж африканського походження. Повітря буде надходити з Південного Заходу.До нас буде поширюватися тропічне повітря, в денні години повітря прогріватиметься, і ми знову матимемо температурні максимуми: на Півночі чи Заході країни — до +35°С, на Півдні — і до +40°С. Тобто спека, яка вже була цього року, ще може повторитися. Це попередньо, такий розрахунок є, але говорити на 100% ми поки що не можемо. Будемо слідкувати й попереджати, якщо цей прогноз справдиться.— Якраз хотіли уточнити, чого чекати від серпня...— Половина серпня — це досить часто ще антициклональна погода, спека триває. За кліматичними даними, період спеки у нас не закінчився. Найспекотніші дні — це друга половина липня і перша половина серпня. У більшості років це найспекотніший період, ще одна-дві хвилі тепла приходять практично щороку.Попередні розрахунки нам поки що дають, що десь 5 серпня може бути ще одна хвиля. Але, знову ж таки, це поки що зовсім попередній прогноз, 50 на 50.Загалом наші найвищі температури, зафіксовані абсолютні максимуми для України — в більшості випадків серпневі максимуми. Процес такий, що в липні "розкочегарюється", а в серпні вже найспекотніше. Але унікальне літо 2010 року ми поки що його не перевершили. Навіть за тривалістю: тоді була друга половина липня, потім невелика перерва і 18 днів серпня — найспекотніша погода: +30°С, +35°С і зафіксований максимум +42°С — найвище значення для України.— Зараз, після спеки, почалися опади. Можна попередньо сказати, чи змінилася їхня кількість, характер, чи все в межах норми?— Якби у нас була більш щільна мережа автоматичних станцій... Літні опади — а для літа більше характерні зливові опади — виміряти дуже складно. Вони дуже "плямисті", на одній ділянці може випасти 30 міліметрів, а поряд — 50-100 міліметрів. У нас станція від станції розташована на відстані 50 кілометрів, тож дощ може пройти між ними. Але таких явищ, як зливи з грозами, градом, шквалами, станції фіксують більше.Теж рік на рік не приходиться, але якщо брати загальну тенденцію, то так, їхня кількість збільшується. Грози зі зливами, градами, шквалами стають сильнішими. При тому, що в нас підвищується температурний фон.— Нещодавно в соцмережах проходила графіка, яка ілюструвала зміну природного зонування в Україні, і ми у Києві вже живемо фактично не у лісовій, а у лісостеповій зоні. Чи змінилося у нас кліматичне зонування?— Це треба, щоб науковці довели. Є певна середня норма за 30 років. Якщо порівнювати ті 30 років, що були до 1991 року, і ті, які закінчилися 2020-го, то температурна норма підвищилася. Кількість опадів — по-різному, в різних частинах чи на різних станціях: десь зменшилася, десь збільшилася. А температура однозначно підвищилася протягом останніх 30 років. Таким чином, можна оцінювати, що ми, планета гріється.Хоча це, знову ж таки, не означає, що у нас всюди тепло, тепло, тепло. Наприклад, відбувається вторгнення з арктичного повітря з Півночі, як взимку, так і влітку, і тоді відбуваються активні атмосферні процеси — влітку це такі активні грозові процеси.— Якщо говорити про ці вторгнення — ви згадували, що до нас прийшло африканське тепло. Воно може бути й іншого походження?— Може бути з Середньої Азії. Загалом з Півдня, південних напрямків: південний захід, південь і південний схід. А прохолодне повітря наноситься з північного заходу, Півночі чи північного сходу. Тому що на полюсі, на Півночі у нас холод, на екваторі — тепло. І в нас на середніх широтах відбувається намагання холоду зайти з Півночі.Якщо він заходить на Атлантику, то витискує сюди з Півдня тепло — хвиля прохолодного повітря витискує попереду себе тепле повітря, яке піднімається сюди з Півночі Африки. У нас відбувається змішування. Через це у нас грози — це повітря з Півночі намагається проникнути на південь, а з Півдня виходить на Північ.— Починаючи з травня минулого року на планеті фіксувалися найгарячіші місяці. Якщо говорити про українські погоди, ми вже перебили рекорд попередніх років? Це літо, скільки його вже було, стало гарячішим за попередні?— Коли середню температуру обчислюють глобально, то вона виходить вищою до того, що обчислювали так само глобально. Але якщо брати абсолютні значення температури, то рекорди — +40°С, +42°С, +45°С — були у Європі у минулі роки. В Україні максимум — +42°С, він встановлений 12 серпня 2010-го, і цього року ми його не побили.Тому якщо глобально якийсь місяць був найтеплішим на земній кулі за всю історію спостережень, це не означає, що в Україні він теж був найтеплішим. Воно так не діє. За різних умов відбувається по-різному. Якщо, наприклад, відбувається винос тепла на Європу, в нас такого можуть не зафіксувати. Тож загально можна порахувати, але це усереднено і не означає, що в Україні було так само. Глобальне потепління по-різному проявляється, не так однаково й одночасно.— Зрозуміло, що на погоду впливає дуже багато чинників. Якщо з позицій простого українця, який намагається щось спланувати, — на скільки днів має сенс дивитися прогноз погоди?— Залежить від ситуації. Деякі ситуації на сьогодні-завтра досить тяжко прогнозувати, і виходить по-різному. Але якщо в середньому, точніше — на три доби, більш-менш точно — на п'ять, в окремих випадках прогноз працює на сім діб, за певних синоптичних ситуацій.

Останніми тижнями Україна не страждала на відсутність економічних новин. Їх давали і міжнародні зустрічі, як, наприклад, саміт Великої сімки та Конференція з відновлення України. Їх генерувала й українська влада. Проте відповіді на питання, в якому ж стані перебуває наша економіка, з якими викликами вона стикається і чого їй не вистачає, вони не давали.Про стан в економічному секторі, ефективних старих моделей розвитку та виправданість останніх економічних рішень держави TrueUA поговорив з економістом та фінансовим аналітиком Олексієм Кущем.— Днями експерти консультативної ради з економічної політики при Мінекономіки видали низку порад для прискорення економічного розвитку. На вашу думку, наскільки ці пропозиції виправдані й чи може це реально допомогти нашій економіці?— На мій погляд, тут є пропозиції, з якими можна погодитися, і є пропозиції, які можна критикувати.Українська модель економіки, яка була до війни — її ще називали "зерно та мізки" і активно пропагували на Всесвітньому форумі в Давосі — фактично зазнала краху під час війни. Три умовні кити, на яких трималася ця модель, — це експорт сировини, переважно аграрної, IT-сектор, і трансферти трудових мігрантів, фактично експорт трудових ресурсів. Ми бачимо, що всі ці три кити виявилися паперовими і згоріли у полум'ї війни. Тобто загалом система колапсувала.Кількість спеціалістів IT-сектору скоротилась на 20% за останньою статистикою і продовжуватиме скорочуватись. Тому що IT-сектор, як і фінансовий, любить тишу, розвинену інфраструктуру і низькі ризики країни перебування. Тому, наприклад, багато західних компаній відмовляються укладати з ІТ-компаніями в Україні відповідні підрядні договори. І ця проблема буде збільшуватись.Ще до війни наш ІТ-сектор оцінювали потенційно у 200-250 тисяч фахівців, до 300 тисяч максимум з потенціалом експорту 10 мільярдів доларів. Це досить низький потенціал, Україна завжди була у четвертій-п'ятій десятці світових рейтингів IT-сектору, десь між Марокко і Тунісом. Ми ніколи не могли змагатись з такими гігантами, як Індія, наприклад, де, умовно, в одних Мумбаї більше програмістів, ніж у нас в цілому по країні.І ще треба згадати про деградацію системи освіти. Два роки пандемії й два роки війни зробили свою чорну справу. А далі низька народжуваність не дасть формуватись великій кількості населення. За статистикою, 10% людей мають математичні здібності, тобто кількість населення в цьому плані важлива, як і система освіти. Крім того, наш ІТ-сектор базувався на кількох інститутах кібернетики й політехніках у Львові, Києві, харківських вишах, які залишились після Радянського Союзу. За часів незалежної України, на жаль, не було побудовано жодного сучасного професійного технічного університету. Тому в цьому плані ми бачимо певну кризу, галузь буде скорочуватись, це об'єктивні обставини.Так само буде скорочуватися і аграрна сировинна галузь. Тут і транспортні, логістичні проблеми, і проблема з чорноморськими портами — а вона надовго і може загостритись в будь-який час. Це величезні ризики. Тут і втрачені території, і знищення Каховської ГЕС, і, як наслідок, криза з водозабезпеченням південних територій, і багато інших причин. І зокрема втрата зовнішніх ринків збуту. Бо, як бачимо, в Європі наше зерно не потрібне, а з китайського ринку нас буде поступово витісняти Росія, яка стає одним з найбільших гравців на світовому ринку зерна.— І "відкотити" це в майбутньому не вдасться, хоча б частково, до попередніх показників?— Треба розуміти, що нам необхідно переходити від експорту великих обсягів сировини до експорту великих обсягів доданої вартості переробленого продукту. Це ключова теза. Ми бачимо, що, наприклад, у 2021 році рекорд у нас був 85 мільйонів тонн зернових. Зараз, на 2024 рік, це 60 мільйонів тонн, тобто на 20-25% падіння. А от олійні культури як збирали 22 мільйони тонн, так і збирають. Що свідчить про те, що там, де є внутрішня переробка, виробництво сировини фактично не зменшується. Тому що є ті самі масло-екстракційні заводи, МЕЗи, які переробляють насіння соняшника в соняшникову олію.А от внутрішньої переробки зернових нема. Передусім переробки кукурудзи. Хоча Україна могла б бути світовим лідером з виробництва біоетанолу, біопалива, рослинного білка й інших видів товарів.Далі — трудові мігранти. Я прогнозував, що трансферти трудових мігрантів у 2024 році будуть менш як 10 мільярдів доларів. Так воно, в принципі, за прогнозами Нацбанку, і виходить. А до війни було 15 мільярдів. Тому що базова стратегія змінилась. Раніше люди їхали, заробляли за кордоном і вкладали гроші в Україну – нерухомість, бізнес, утримання сімей. Зараз виїжджають, роблять документи на проживання, беруть іпотеку і перевозять сім'ї в Європу, Канаду, США, Британію, інші країни.Тому тиражування цієї стратегії, "зерно плюс мізки" — це фактично продовження руху за тупиковою гілкою економічної еволюції. І, на жаль, рух цією тупиковою гілкою в Україні продовжується на рівні уряду.— А як щодо ідеї створення "укріплених економічних кластерів" на заході України?— Я багато років пишу про кластерний розвиток економіки. Взагалі вважаю, що Україні треба переходити від галузевої системи управління економіки до кластерної. Тому що кластер — це поєднання декількох галузей, а іноді й кількох секторів економіки. Це не просто географічне утворення, прив'язане до якоїсь області. Це передусім внутрішня конкуренція, унікальна технологічна, інноваційна складова. Поєднання наукового, освітнього і виробничого потенціалу плюс ресурс.Не можна отак називати — "укріплені кластери на заході країни". Вони не кластери в контексті економічної науки, як це розумів основоположник кластерної теорії Майкл Портер, який під час президентства Рейгана в США долучився до створення Рейганоміки. Він описав внутрішні рушійні сили кластерів. Там конкуренція, суміжники або субпідрядники, науковий потенціал, внутрішній інноваційний потенціал і споживачі. Тож це фактично не кластери, а просто зони релокації підприємств.Крім того, я взагалі категорично проти нинішнього підходу до релокації. Вважаю, що на першому етапі війни це було виправдано — коли лінія фронту була нестабільною, незрозуміло було, де росіяни зупиняться. Але зараз це не просто помилкова, це шкідлива ідея. Нам навпаки треба шукати способи організації бізнесу на територіях, де є певні ризики. Я навіть закликав надати таким регіонам статус областей із ризикованим веденням бізнесу. Це, наприклад, Чернігівська, Сумська, Харківська, Запорізька, Херсонська, Одеська області. І надавати там певні пільги — податкові, передусім на працю, державні гарантії роботи, гарантії закупівель у місцевих підприємств. Бо якщо в цих областях буде економічна пустка, то за нею виникне пустка соціальна.Якщо не буде де працювати, то люди будуть їхати за бізнесом. Чому в Ізраїлі, наприклад, завжди починали будувати поселення на територіях, які вони намагалися контролювати? Я читав ізраїльських економістів і політиків: томущо якщо нема поселення, то території втрачаються. Вони не інтегруються в країну, в економіку. Тому тільки збереження населення на територіях є запорукою того, що ці території будуть інтегровані в живе тіло економіки, країни і будуть зберігатися.— Ідея перерозподілу працівників, зокрема ВПО, у ті регіони, де потреба в робітниках вища — наскільки вона, скажімо так, робоча, адекватна?— Це теж не зовсім адекватно. Якщо брати тимчасово переміщених осіб, то треба розуміти, що вони переміщуються переважно зі Сходу на Захід. А там різна регіональна економічна субкультура, називаємо це так. Східні регіони переважно промислові, люди звикли працювати в режимі з восьмої ранку до шостої чи сьомої вечора, змінами. Це така промислова виробнича культура. А на заході країни переважно більш індивідуалістичне ведення економіки: приватний бізнес, невеличкі підприємства, сфера послуг, торгівля тощо.На заході країни немає великих промислових об'єктів, куди можна розподіляти, як вони кажуть, населення. Створювати їх з нуля теж нереально. Щобільше, необхідно зберігати цілісні колективи, які складаються з тимчасово приміщених осіб. Тому що, наприклад, до мене звертались представники Краматорського машинобудівного заводу. Це практично завод з будівництва заводів, одне з найпотужніших промислових виробництв України було. Зараз воно фактично не працює, перебуває під постійними обстрілами. І там п'ять тисяч фахівців, переважно унікальних у своєму фаху. Якщо їх розпорошити по різних областях, то цілісний колектив буде втрачений, відповідно, будуть втрачені компетенції.У нас, на жаль, немає програм зі збереження цілісних колективів. Я багато разів описував варіант такої програми, я її назвав "Фенікс". Це розміщення навколо наших атомних електростанцій — ми зараз контролюємо Хмельницьку, Південноукраїнську і Рівненську АЕС — промислових платформ і, відповідно, нових міст чи містечок. Спочатку їх можна розвивати на базі вже існуючих міст енергетиків. Там є школи, медичні заклади, тож можна їх просто розширювати. І там можна запровадити такий експеримент, надати їм статус так званих вільних в економічному сенсі міст, їх ще називають "чартерні міста". Де, наприклад, новий середній бізнес буде повністю звільнений від оподаткування, певних адміністративних, регулятивних правил.Шляхом дешевої атомної енергетики можна дати гарантії інвесторам на 15-20 років, що вони будуть отримувати, наприклад, за певним пільговим тарифом електроенергію, якщо розмістять своє енергоємне виробництво. І ці підприємства могли б функціонувати вночі, коли енергоспоживання падає і в нічний тариф.Йдеться про створення в цих містах трьох таких "кіл". Перше — це промислова платформа, робочі місця. Друге — вільні економічно міста для малих і середніх підприємств, для місцевого підприємництва. І третє — якісний життєвий простір зі школами, медзакладами, парками, місцями відпочинку тощо.Так можна зберегти субрегіональну культурну особливість переселенців. Вони зможуть переселятися колективами, відтворюючи свої соціокультурні осередки. А зараз ми бачимо зовсім іншу ситуацію, коли їх розміщують в якихось модульних містечках, де немає роботи, немає шкіл, інфраструктури. Це формат своєрідного гетто для цих людей.— Розвиток прикордонної інфраструктури, інтеграція в ЄС і будівництво європейської вузької колії "Краків–Львів"? Про це, в принципі, давно говориться, що ця колія потрібна...— Ця ідея правильна, але її треба розширити, з міркувань наших нових товарних потоків. Окрім торговельного хабу, який формувався в Одесі до війни, нам треба формувати новий транспортний хаб у Львівській області. Якщо в Одеській області був, скажімо, приймаючий хаб, то у Львівській має бути роздатковий. Мультимодальний транспортний вузол, який перенаправлятиме вантажі різними маршрутами в Європу. Тому цю вузьку колію треба будувати і з'єднувати її з європейською мережею.Є такий проект будівництва Балтійської залізниці — Baltic Rail (або Rail Baltica, — ред.). У балтійських країнах теж є проблема цієї російської колії, і у Фінляндії є. Тому є європейське інфраструктурне рішення будівництва залізниці з Фінляндії через країни Балтії, Сувальський коридор в Польщу. Нам необхідно доєднатися до нього, щоб наша гілка зі Львівської області з'єднувалася з цією мережею, завдяки чому ми зможемо вийти на польські балтійські порти у Гданську і Гдині. Які можуть стати одними з ключових портів для експорту нашої продукції. Нам, можливо, навіть треба спільно з Європою, поляками думати про будівництво окремої, потужнішої залізниці зі Львова в порти Гданська і Гдині. Щоб вантажі з України йшли туди напряму по окремій гілці.— Верховна Рада ухвалила законопроект про "клуб білого бізнесу". Наскільки цю ідею можна вважати корисною? Вона може щось принести економіці?— Я цю ідею не зовсім розумію і вважаю, що це є певною сегрегацією бізнесу, причому за суб'єктивними ознаками. Тому треба подивитись, який бізнес увійде в ці списки, а тоді можна буде сказати, чи дійсно ця назва "білого" бізнесу відповідає дійсності. Але ці сегрегації досить шкідливі для економіки, тому, я думаю, це не досить корисний хід.— Ще одна вже затверджена ініціатива — 900 гривень на книги всім повнолітнім українцям. Наскільки подібні ініціативи зараз, коли у нас розвалена економіка, прийнятні? Вони стимулюють хоч щось?— Я, як людина, яка купує дуже багато книг, такі ідеї завжди підтримую... На мою думку, такі заходи, можуть стимулювати людей купувати книги. Можливо, вони підтримують видавничу галузь, яка під час війни перебуває у кризі. Але цю політику треба розширювати. Наприклад, в контексті збільшеного тарифу з електроенергії треба роздавати так звані електричні гроші малозабезпеченим верствам населення, передусім пенсіонерам, які отримують пенсію на рівні середньої і нижче середньої, малозабезпеченим сім'ям, багатодітним. Це не класичні субсидії, це просто електричні гроші по 300-400, можливо по 500 гривень на місяць, щоб компенсувати надвисокі витрати на електроенергію.Треба робити періодичні виплати на рівні прожиткового мінімуму, хоча б раз на квартал, верствам населення, які найбільше постраждали від нинішньої економічної кризи. Якщо брати прожитковий мінімум 6-7 тисяч гривень, хоча б раз на квартал доплачувати стільки грошей тим же пенсіонерам з мінімальною пенсією, чи людям, які доглядають за інвалідом, чи у яких по троє і більше дітей.Цю політику треба розширювати. І тоді ця ідея з книгами буде всередині цієї політики й не буде викликати такий сильний спротив. Бо якщо вона одна і поруч немає інших подібних виплат, то тоді вона наражається на серйозну критику.— А у нас є ресурси для таких виплат? Бо навіть НБУ зараз просить переглянути ту ж програму "5-7-9", тому що її розширили, і тепер на неї не вистачає коштів. Вона стала "заширока".— Програма "5-7-9" — це класична програма, яка була помилково розроблена і не призвела до головного результату, так званого ефекту мультиплікатора. Що таке державні витрати? Ти даєш 1 гривню виплат, і вони перетворюються, наприклад, на 3–5 гривень додаткового валового продукту. З цих додаткових 5 гривень валового продукту ти отримуєш 1,5 гривні нових податкових надходжень. Умовно кажучи, 1 гривню витратив — 1,5 гривні отримав. Отак мають працювати державні програми стимулювання бізнесу з ефектом мультиплікатора.У цьому ж випадку він був абсолютно відсутній. Навіть одиниці ефекту не було. Тому що значна частина цих кредитних ресурсів пішла на рефінансування старих боргів, на поповнення обігових коштів, коли торгівельні компанії брали по мільярду гривень під 5% річних і держава фактично за рахунок своїх грошей посилювала від'ємне торгівельне сальдо. Держава компенсувала процентні ставки за пільговими кредитами, які видавали банки. Компанії купували імпортний товар, який продавали у своїх мережах, і фактично за рахунок цього держава стимулювала зростання від'ємного сальдо торгівельного балансу. Так само брали під 5% на поповнення обігових коштів, клали на депозит у банк і заробляли на державі, наприклад, 15% річних. Абсолютно абсурдна політика.Програму "5-7-9" треба було направляти виключно на капекс, тобто капітальні вкладення – створення переробних потужностей. Вона мала бути направлена на переробку на рівні малих і середніх підприємств. І тоді б цих коштів вистачило, не було б проблем, і це б дало величезний ефект мультиплікатора. Тому що переробка — це збільшення рівня доданої вартості і збільшення рівня податків. Це нові робочі місця і, знову ж таки, збільшення податків на працю. Це закупівля обладнання, в тому числі у вітчизняних підприємств тощо.А гроші є. Просто, по-перше, не треба лякатися використання емісійних ресурсів. У 2023-му році взагалі не використовували таких емісійних ресурсів, коли Нацбанк купує військові облігації Мінфіну. Я вважаю, що головна ціль була подолати інфляцію, але її так побороли, що вона зараз знизилась до 3%. Що в умовах війни взагалі дорівнює депресивного стану економіки.Тому я вважаю, що 200-300 мільярдів гривень на рік можна направляти на такі програми за рахунок прямої емісії НБУ, тобто купівлі спеціальних облігацій Міністерства фінансів. Це, звісно, прискорить інфляцію, може, до 7-8%, навіть 10%, але це набагато корисніше, ніж коли інфляція 3%, а люди не мають жодної фінансової підтримки.— Тобто варто використовувати помірну, регульовану інфляцію для розігріву економіки?— Емісію, помірну регулювану емісію для розігріву економіки, так.— Раз ми почали про показники… У травні у нас сталося уповільнення ВВП з 4,3% минулого травня до 3,7% цьогоріч. Наскільки тривожним є це падіння?— Це падіння ВВП — просто поступове вичерпування так званої низької статистичної бази порівняння. У 2023 році чому було зростання? Тому що у 2022-му економіка впала, ВВП знизився майже на 30%. Встановилась низька статистична база порівняння. Досить ілюстративно це пояснює такий приклад: виробляли один трактор, стали виробляти два трактори — зростання на 100%. Тобто у 2023-му виробництво порівнювалося із жахливими показниками 2022-го, і за рахунок цього ми змогли показати часткове зростання — на 5%. А зараз у нас йде поступове використання статистичного ресурсу, тож тепер буде уповільнення цих темпів, тому що реальних структурних передумов зростання у нас, на жаль, немає.— Днями Данило Гетманцев натякнув, що державі не вистачає грошей, тож вони чекають від Кабміна "радикальні пропозиції". Напевно щодо нових податків. Нам будуть "закручувати гайки"? Наскільки це зараз необхідно? Може, навпаки можна їх "приспустити", щоб економіка рухалася?— У нас податкова система формується в умовах колосального впливу різних фінансово-промислових груп і лобістських груп. Тому, на жаль, найбільший податковий тиск — на звичайного українця, за рахунок якого платять податки на працю — це податок на доходи фізичних осіб, це єдиний соціальний внесок до Пенсійного фонду, це військовий збір. Крім того, простий українець, як кінцевий споживач, сплачує такі непрямі податки, як ПДВ чи акцизи, які в ціні товару відображаються окремим рядком.А от бізнес у нас навпаки платить досить низькі податки. Якщо взяти податок на прибуток, то він обіймає досить скромну позицію у структурі доходів бюджету, і переважно ці податки платять державні підприємства та компанії з іноземним капіталом. Тому певні податки у нас треба переглядати. Наприклад, рента за видобування природних ресурсів у нас занадто мала. Особливо що стосується, наприклад, залізної руди.Ми маємо застосовувати мита на експорт сировини і їхній кошт формувати національний резервний фонд, як це роблять країни, які експортують сировину, — та ж Норвегія, Саудівська Аравія, багато інших. А у нас є мита лише на металобрухт і насіння соняшнику. І то там мізерні суми, вони приносять на рік в бюджет 500 мільйонів гривень, тобто трохи більш як 10 мільйонів євро. З урахуванням того, що у нас сировинна модель економіки, це просто смішний показник і знущання з економічної логіки.Крім того, у нас під час війни повним ходом йде відшкодування ПДВ на експорт сировини. Оті всі схеми з так званим "чорним" зерном, яке купується за "нал", потім купуються документи з податковим кредитом, в далі держава відшкодовує ПДВ під час експорту. Там суми — десятки мільярдів гривень. У нас держава відшкодовує 140 мільярдів гривень ПДВ на рік. Величезна сума. І переважно це якраз за експортом сировини, в тому числі аграрної.Далі — оподаткування банків. Добре, що зараз підвищили податок на прибуток, зробили його більшим для банків. Але, наприклад, Нацбанк за рахунок власних ресурсів, за депозитними сертифікатами, виплатив минулого року доходи банкам на рівні 80 мільярдів гривень. Тобто на 2 мільярди доларів чи євро дотував банківську систему.Прогресивний податок на доходи. Чому прибиральниця у супермаркеті має сплачувати зі своїх 10 тисяч гривень 18% і чому умовний Коболев має сплачувати зі своїх мільйонних доходів 18%? Має бути прогресивна ставка. Декілька сотень тисяч гривень доходу на місяць — ставка не 18%, наприклад, а 25% на доходи фізичних осіб.Треба закривати лазівки з оподаткуванням дивідендів на рівні 5%. І оподаткування великих активів. Чому однаково сплачуються податок на нерухомість квартири на Борщагівці чи на Троєщині у Києві й квартира такого ж метражу в центрі?Це все треба переглядати. Але в нас не хочуть. В нас хочуть просто взяти тих, хто вже платить багато податків, і оподаткувати їх ще більше. Збільшити, наприклад, військовий збір для всіх, збільшити базову ставку податку на доходи, ввести військовий збір для ФОПів. У нас зовсім інша логіка, у нас рибу чистять з голови, хоча з хвоста чистити зручніше взагалі-то...— У нас щипають гусака...— Так, у нас щипають гусака. Хоча держава має розраховувати лише на те пір'я, яке гусак залишає у своєму гнізді, коли йде звідти погуляти чи поїсти траву.— Щоб підсумувати: економіка у нас на третьому році війни, якщо коротко, скоріше жива чи скоріше не дуже?— Вона жива, але, в принципі, повільно вмирає. Якщо не вдатися до якихось швидких і ефективних рішень, вона може і померти. Зараз вона у глибокій структурній кризі. Тому що стара модель розвитку зруйнована, а нової немає. Це навіть не якісь поточні проблеми, які можна виправити. Тут проблема смислова. Немає моделі, за якою економіка має розвиватися.

На третьому році повномасштабної війни ринок праці в Україні помітно оживився, а кількість вакансій сьогодні вже перевищує довоєнні показники. Однак не всі професії мають такий попит, як до лютого 2022. Серед роботодавців значно скоротилися запити на працівників ІТ-сфери, водночас більшу затребуваність мають менеджери, аграрії та люди робітничих професій.Однією з ключових відмінностей довоєнного ринку праці та сьогодення є ситуація з віддаленою роботою, адже, за даними порталу robota.ua, кількість вакансій з дистанційною роботою збільшилася на 39%, а найбільше ці зміни торкнулися столиці — там віддалених пропозицій про роботу в березні 2024 року стало на 96% більше порівняно з лютим 2022 року.Щодо бізнесу, то ця сфера переживає відновлення, водночас не усім підприємствам вдається адаптуватися на новому місці після релокації у більш безпечні регіони. Й цьому є низка причин.Про ситуацію на ринку праці, як держава переживає відтік кадрів за кордон, дефіцит працівників у різних сферах, працевлаштування ветеранів та професії для післявоєнного відновлення країни — у інтерв'ю з HR-експерткою і карʼєрною консультанткою Тетяною Пашкіною.— Які спеціалісти на сьогодні мають найбільший попит на вітчизняному ринку праці? У яких категоріях спостерігається диспропорція між вакансіями й резюме?— З одного боку, є такий певний рекорд кількості вакансій на загальних сайтах з працевлаштування. У квітні два великі сайти заявили, що вони отримують найбільшу кількість пропозицій за військовий період, а дехто вже навіть намагався порівняти цю тенденцію з 2021 роком. Якщо врахувати, що за тією ж самою статистикою ринок праці скоротився десь на чверть, то виходить, що конкуренція між роботодавцями за фахівців зростає щороку.Відповіддю стало підвищення заробітної платні у вакансіях у 2023-му, і у декілька разів вже цього року. І, знов-таки, мені здається, важливо мати помірний погляд на те, як залучати людей й мотивувати власних працівників, щоб поєднувати якісь інші ролі. Що стосується ринку праці, то нікого нічим не здивуєш. Найбільш популярні професії — це продавці-консультанти, менеджери з продажів, оператори контакт-центрів. Цих вакансій завжди багато, є велика кількість пропозицій від різних робітників у різних професійних сферах і, відповідно, за різні гроші. Якщо кажемо про дефіцит, то нікого не буду дивувати — це наше улюблене виробництво, це наші улюблені аграрії. І тепер це не тільки про те, що люди не хочуть туди йти, але й про те, що вакансій більшає через мобілізацію.Коли ми кажемо про ситуацію, яка є наразі, ми знаємо, що в нас є географічний перехил: активний Захід і не дуже активний Схід. І проблема в тому, що там є дефіцит робочої сили. Багато підприємств переїхали у західні області, тому є конкуренція між компаніями за фахівців й проблема з тим, що людей там не вистачає. Навіть якщо серед тих, хто переїхав, переважно ВПО, то це велика кількість безробітних, адже йдеться про жінок з дітьми або тих, хто доглядає за старенькими, і, відповідно, на повний робочий день або не на віддалену роботу їм погодитись вкрай важко.До того ж на ринку IT ситуація, як на мене, погіршилась — і поки що не буде покращуватись. Якщо ми кажемо про кількість вакансій, про кількість іноземних замовлень, то страждають найбільше аутсорсери, адже пропозиції просіли втричі.Починається бум продуктових компаній — фірми намагаються вижити й, відповідно, наймають тих працівників, які були аутсорсерами, або розробляли свій продукт. Як не дивно, тренд останнього року — це лідерство нетехнічних вакансій. Маркетологи, продавці, бухгалтери, логісти, юристи й навіть офісні працівники. Відповідно, якщо раніше IT-рекрутери полювали на розробників, то тепер все навпаки.Тому тут все трохи шкереберть. І поки що, можливо, до кінця року точно, а можливо, до кінця воєнного стану так і залишиться — допоки західні клієнти аутсорсерів не здогадаються, що ми працюємо під обстрілами, у сховищах тощо. І знову ж обмеження щодо виїзду чоловіків за кордон приводить до того, що немає кому створювати "продукт", і західні клієнти не завжди розуміють, навіщо вони мають отримувати фідбек від людей, які десь далеко і навіть не можуть нормально скомунікуватися. Тому, загалом такими великими мазками, то десь це має такий вигляд.— Як на ринок праці вплинув відтік кадрів за кордон? У яких сферах спостерігається найгостріший дефіцит фахівців?— Мені здається, всюди немає стовідсоткової заповненості вакансій. Якщо почати тикати в перші п'ять тих, які є лідерами, то виробництво — дефіцит, ритейл або продажі — дефіцит, логістика — дефіцит, аграрії — дефіцит. Ну, хіба що IT-тівці, але врешті-решт ми кажемо про те, що спочатку в нас був відтік жінок з дітьми, то тепер в нас є наступна зона ризику — чоловіки, мобілізація...До того ж є ситуація, коли дійсно в людини є можливість на дистанційну роботу, або часткову зайнятість, щоб хоч якось вирішити цю проблему. Іноді я від своїх західних колежанок чула декілька відгуків, що, якщо це, наприклад, мама з кількома дітьми, то вона отримує таку кількість допомоги, що працювати їй, в принципі, не дуже цікаво. Тому що вона отримує ті самі гроші.Якщо ми кажемо, що люди переїхали, наприклад, до Львова, де є садочки, яселка, якісь зони проживання тощо, то це одне. А якщо громадянин переїхав у сільську місцевість й не може працювати віддалено, то варіант лише йти на роботу в місцевий магазин, відділення пошти тощо.— Щодо ринку фрилансу. Як його змінила повномасштабна війна? Який відсоток українців подався у такий вид заробітку й чи спостерігається зростання попиту на роботу фрилансерів зараз?— Мені здається, що значний стрибок був тоді, коли почався COVID-19. І навіть ті сфери, які категорично заявляли умовно в 2019 році, що вони ніколи не зможуть працювати віддалено, то виявилося, що чудово працюють у такий спосіб.І через це, мені здається, єдиний позитивний урок від "ковіду", що він навчив нас працювати віддалено, самоорганізації. І це мало свій відбиток, коли почалася повномасштабна війна, і народ почав переміщатися, є навіть варіанти, коли люди зараз за кордоном, працюють дистанційно на Україну, тому що не можуть знайти роботу у Франції, Ірландії, Шотландії тощо.Відповідно, є багато праць, які виконуються віддалено, роботодавці розуміють: якщо людина в Харкові, або десь в Сумах, або в Запоріжжі тощо, то її переводять на гнучний графік, коли є світло, коли не стріляють... Коли людина не працює з укриття тощо. І, відповідно, ситуація, коли це віддалена робота. Іноді в роботодавців буває "зашквар", тому важливо розуміти: якщо людина працює віддалено, то це не означає, що з графіком з 9 до 18 їй треба менші гроші платити. Але такого небагато. Врешті-решт, люди намагаються якось уладнати цю ситуацію, особливо у випадках, коли лунає повітряна тривога, а дитину потрібно вести до садочка/школи тощо.Тому роботодавці входять в положення працівника, і є певна гнучкість, але одночасно виникає ситуація, коли роботодавці вже ладні налаштовувати людей на повернення в офіс, хоча б з питань безпеки. Особливо це актуально зараз, коли на підприємствах, у бізнес-центрах є укриття, паркінги, генератори тощо. І мені здається, що після повернення відключень світла народ почне переміщуватися в офіс.З огляду на це, можна сказати, що все залежить від гнучкості роботодавця, упереджень в його голові. Бо якщо працедавець впевнений, що людина, яка не відсиджується в офісі з 9 до 18, взагалі не працює, ну з цим ніяк не будеш боротися.Насправді є великий відсоток українців за кордоном, які працюють на фрілансі, і вони ніяк не можуть бути враховані. І знов-таки є ситуація, коли люди офіційно працюють, умовно кажучи, повний робочий день, або не повний робочий день, тому що роботодавець не може виплачувати певну зарплату, і підпрацьовують як фрілансери.— Релокація бізнесу. З якими труднощами зіштовхуються підприємці при перевезенні виробництва?— У нас є проблема з тим, що людей в західних областях значущо більше не стало. Якщо ми кажемо про декілька десятків тисяч, я бачила десь фантастичну цифру в 14 тисяч підприємств, які кудись переїжджали, то лише 800 точно зафіксовані.Не всі могли перевезти увесь персонал, певну частину треба шукати серед місцевих. Дехто намагався отримати гранти, дотації і пропонувати більшу зарплатню, чим викликали, м'яко кажучи, нелюбов місцевого роботодавця. Я чула серед львівських колег, що вони потерпають від того, що тим, хто переїхав, пропонують зарплатню більшу, ніж вони можуть платити зі своїх прибутків. Але, врешті-решт, люди зараз дуже цінують стабільність. Й нерідко виникає ситуація, коли підприємці повертаються у свої регіони, бо у них немає працівників, попри великі зарплати...До того ж у західних областях, як і всюди переважно, працевлаштування часто відбувається через кумівство. А іноді знайомих не вистачало для такого, як я кажу, місцевого рекрутингу. Через те є ситуація, коли люди поверталися на Полтавщину, Миколаївщину, Київщину, тому що розуміли, що вести бізнес важко і де шукати людей, умовно кажучи... Знову-таки — на Заході достатньо жорстка мобілізація. Тому проблема була і вона залишається.— Наскільки активно бізнес повертається на деокуповані території? З огляду на те, що їх все одно систематично обстрілює ворог.— Насправді є варіант, коли люди, можливо, повертаються не на ту територію, а десь посередині, там, де більш-менш спокійніше… Або туди, де краща захищеність ППО, умовно кажучи, в Київській області. Щоб можна було більш-менш безпечно далі працювати.— Які труднощі з працевлаштуванням виникають у внутрішньо переміщених осіб? Чи стають виплати від держави фактором, який гальмує процес пошуку роботи?— Спочатку було і таке. Наші львівські ейчари дуже кидалися допомагати, потім зрозуміли, що допомагати треба не всім. Знов-таки, є парадокс психологічний: люди хочуть додому, вони не хочуть працевлаштовуватись. "Може, з 1 червня, а може, з 15, а може, легше, а може, не будуть бомбити, а може, там щось налагодиться". Люди сидять на валізах вже другий рік і не хочуть, як-то кажуть, категорично працевлаштовуватись, стабільно. Тому що їм здається, що їм тут треба швиденько пережити, перебитися, а от далі вони поїдуть додому жити життя. І через це виникає ситуація, коли ті пропозиції, які вони ладні розглядати, дуже обмежені, або не хочуть їх розглядати: мовляв: "Ну чого я піду в прибиральниці, в продавчині, якщо все життя у своєму місті пропрацював інженером-технологом".Ну і коли ми кажемо про ВПО — якщо це мами з дітьми там в невеличких містечках, де або нема садочків, або нема вільних місць у садочках, то для них підходить виключно або віддалена робота, або якась перекваліфікація в ремісничі спеціальності, які можна виконувати в гнучкому режимі.Багато людей роздумують не логічно, а емоційно, перебуваючи думками у минулому, у своєму місті. Ці люди, наприклад, сидять у тих чатах своїх міст, вони там переймаються, переживають. Вони сподіваються, що їхнє підприємство, навіть якщо й розбомбили, то відновиться, й вони повернуться туди працювати. І тут та ситуація, коли іноді логіка не працює, адже люди намагаються зачепитися за щось стабільне, що було в їхньому житті.— Яка нині зарплатна виделка й у яких регіонах можна отримати найвищу оплату праці, а де платять найменше? Якщо порівнювати з роком повномасштабного вторгнення і сьогодні — як змінилися цифри?— Як і раніше Київ — найбагатше місто України. Раніше друге місце займало Одеса, тепер ми розуміємо, що зараз це Львів, а остання трійка, зі зрозумілих причин, — це Одеса, Дніпро і Харків. Якщо ми кажемо про зарплатню, то, звісно, у нас тепер три лідери серед професій — це програмісти, топ-менеджери і військові професії. Зарплати на нулі становлять 120-200 тисяч гривень — і, відповідно, коли починаєш сортувати по максимуму, то першими у переліку випадають наші героїчні профілі.У більшості випадків — це 16-20 тисяч середня заробітна платня по місту. Може бути 20-25 тисяч, якщо ми кажемо про більш професійні роботи. Але в більшості випадків це не окладова частина, а виплата загалом. Якщо ми кажемо про оклад, це не завжди такі гламурні речі. Якщо ми кажемо про продажі, це може бути ставка за добу відпрацьованого, або ставка/відсоток, або "чисті" відсотки, чим наші великі ритейлери грішать вже давненько.І те саме ми кажемо про виробництво, про підрядну форму оплати за якусь кількість виконаного. І, відповідно, роботодавці намагаються мінімізувати власні ризики через ситуацію з постійними обстрілами.— Як сьогодні, в умовах дефіциту кадрів, стать і вік впливають на пошук роботи? Чи спостерігається певний сексизм й ейджизм у питаннях працевлаштування, і людям якої вікової категорії отримати бажану посаду найважче?— Як не парадоксально і не прикро, попри дефіцит фахівців, ейджизм у нас залишається. Загалом це стосується людей старше 45 років. Для них, на жаль, серед вимог — спочатку дата народження, потім — працевлаштування.Стосовно сексизму — так, є, і це нікуди не поділося. Можливо, як я кажу, фемінізація ринку праці, те, що жінки опановують чоловічі професії, вплине позитивно. Хоча жінкам на місцях доведеться долати упередження про всю цю бро-культуру тощо. І, відповідно, коли ми кажемо про ситуацію, яка є, упередження і шаблони сприйняття вкрай важко подолати от так одним рухом за 15 хвилин. Іноді на це потрібно покоління. Тим роботодавцям, які були щиро впевнені, що громадяни, яким за 50 — це передпенсійні особи, а жінка — не програміст, не водій, не оператор тощо, змінюють свою позицію, змушені переадаптовуватись.— Наскільки активно на сьогодні центри зайнятості працевлаштовують ветеранів. І яка загалом ситуація із пошуком роботи для учасників бойових дій?— Згідно зі статистикою, у нас збільшилася кількість безробітних ветеранів, у нас є упередження від роботодавців стосовно їхнього психологічного стану та агресивності, це з 2014 року за нами тягнеться. У нас є проблема з тим, що самі військові після військових зарплат не дуже хочуть йти на цивільні 20 тисяч та ще і корячитись. Є певне неспівпадіння бачення світу військового і цивільного, тому велика кількість ветеранів хоче бути підприємцями і разом зі своїми побратимами робити бізнес. Окрім служби зайнятості, є велика кількість роботодавців, які, по-перше, повертають своїх ветеранів, по-друге, активно налаштовані на співпрацю з ветеранами, які готові повертатися і адаптуватися під ті умови праці, що є наразі в бізнесі. І тому, з одного боку, в нас є роботодавці, як кажуть, "упороті", які хочуть, щоб всі прийшли і по струночці ходили, і є роботодавці, які розуміють, що в людей тепер є певний життєвий досвід, виходячи з якого вони не завжди комфортні в спілкуванні.І тому я знаю, що навіть у великих керівничих компаніях є вже курси для працівників, до котрих повертаються ветерани, курси з адаптації ветеранів, методички тощо. Я не можу сказати, що це рівномірно, але врешті-решт ми кажемо про те, що воно є. До того ж є значна кількість суспільних організацій, які намагаються цьому сприяти. Але в нас немає ще тієї кількості ветеранів.— Чи є заохочення від держави для роботодавців, щоби ті приймали на роботу ветеранів?— Зараз це важко сказати, тому із законом про мобілізацію воно тихесенько сповзло й не зрозуміло, взагалі воно працює, чи ні. Звісно, в нас є якісь пільги, але у більшості випадків це ситуація, коли ті роботодавці, які є свідомими, вони роблять це не заради пільг, це громадський суспільний обов'язок і можливість віддячити, віддати борги, і це не про гроші. І знов-таки, мені здається, ветерани, які б розуміли, що їх прийняли з ласки або з пільги, мали б трохи іншу мотивацію. Хоча, мені здається, вони теж присутні і, якщо ми кажемо про обладнані місця для людей з інвалідністю, то держава компенсує певні речі.— Як у цьому напрямку працюють центри зайнятості? Чи надається перевага у працевлаштуванні людям, які повернулися із зони бойових дій?— Держслужба зайнятості на це не впливає геть ніяк. Вона просто отримує вакансію від роботодавців, консультує фахівців, в них є система кар'єрних радників, є курси, на які можна пройти перекваліфікацію, себто вона робить метч.Якщо роботодавець відмовляється від фахівця і мотивується наявністю у нього військового досвіду або не наявністю, то тут виникає проблема в роботодавця перед Держслужбою зайнятості — йому треба надати якусь коректну відмову. В такому випадку на це Держслужба ніяк не може впливати, вона просто може намагатися надати ветерану максимальну кількість вакансій, аби він міг обрати і відмовитися, або йому відмовляють.У більшості випадків це виробничі професії, це професії держсектору, це медицина, педагогіка. У сенсі того, що в них є своя специфіка, своя планета. Це в більшості випадків багато вакансій по маленьких містечках — Тячів, Коростень тощо.Знов-таки, коли ми кажемо про сезонні варіанти працевлаштування, то там вже свої нюанси. І, відповідно, ті самі аграрії раніше ходили на облік взимку, коли в них немає роботи, аби там перебитися, перекваліфікуватися, отримати довідку на пільги, на газ тощо. Це не завжди про працевлаштування, це про соціальну підтримку безробітних. І, відповідно, роботодавці досить часто мають проблему теж з тим, що вони вивішують вакансію маркетолога, а на неї приходить чарівне "що-попало", тому що вони десь щось побачили в цьому переліку, в центрі зайнятості, хочуть піти і подивитися, що це буде. Або просто отримати відмову, щоб далі продовжувати отримувати допомогу.Тому, взагалі, в центрах зайнятості, мені здається, така позиція: якщо вони не можуть запропонувати людині роботу за профілем, вони пропонують підробіток, щоб людина могла просто заробити собі хоч якісь гроші і не перейматися тим, що їй немає чого їсти. Тому це може бути і робота прибиральниці, і діловода, або якась паперова зайнятість, яка хоч трохи схожа на те, ким людина працювала раніше.— А як змінився тіньовий ринок праці через необхідність ставити працівників на військовий облік?— Сама Держслужба зайнятості каже, що в них 77% безробітних — це жінки. Якщо піти на сайти з працевлаштування, то буде десь навпіл чоловіків і жінок. Один з народних депутатів сказав, що існує три мільйона чоловіків, про яких держава знає лише їхній податковий номер й гадки не має, що з ними відбувається. У цьому трикутнику нам треба десь й працювати. Звичайно, існує велика кількість чоловіків, які перейшли на чорний ринок роботи, на неофіційне працевлаштування. І так, тепер порядні роботодавці страждають від того, що в них до пакета документів входить військовий квиток, або приписне свідоцтво. І отримують відмови від фахівців, які не готові так працювати. Знов-таки, багато хто підтримав віддалений формат співпраці й просто перераховує на картку гроші — й на цьому все закінчиться. Дехто переходить на цивільно-правовий договір, а це, як-то кажуть, ризиковано.Різне буває. Відповідно, як на мене, якби наша військова служба мала б більш системний вигляд, то було б зрозуміліше. Умовно кажучи, як в Ізраїлі: кожна людина, яка є дотична до військової служби, знає своє чітке місце в ієрархії. Я сумніваюся, що в Ізраїлі працівники військкоматів бігають там по вулицях Ешкелона й хапають когось за барки, домагаючись працевлаштувати в армію.І через це, через отой мес, що виходить, люди бояться потрапити на фронт. І, відповідно, оця невизначеність, вона формує упередженість "проти".— Добре, але це стосується більше чоловіків, які підпадають під мобілізацію. А як щодо жінок, які не бажають працевлаштовуватись офіційно? Як вони пояснюють таке рішення?— Іноді вони просто змушені підкорятися волі роботодавця, який не хоче сплачувати податки і взагалі якимось чином все це реєструвати. Та, коли ми кажемо про варіант вікових людей, то всі наші бабці, які зараз полуницею на вулицях торгують, не нададуть трудову книжку, або запис того ФОПу, на кого вони працюють. Знов-таки, ми кажемо про ситуацію, коли жінки іноді підпрацьовують, і мають посаду, інвалідність, або інші причини, які не дозволяють їй працювати офіційно.А є роботодавці, які намагаються вас "нагріти" на те, що ви будете працювати, а грошей вам не дадуть.— Національний банк у "Інфляційному звіті" за квітень 2024 року прогнозує повернення мігрантів в Україну у 2025-2026 роках, однак доволі повільне через дедалі більшу адаптацію до життя за кордоном. Чи виправдані такі очікування?— Ні. Коли ми бачимо результати опитувань людей там, вони чекають на завершення війни або хоча б активних дій. Ви знаєте, коли закінчиться війна? Я — ні. Тому й виходить ситуація, якщо зараз пішли блекаути, то народ знову поїде за кордон. І ми вже маємо 150 тисяч осіб, які виїхали, і нам НБУ прогнозував, що їх буде 200 тисяч. З блекаутами — давайте множити на два. Ситуація постійно реагує на якісь додаткові чинники, коефіцієнти. Я не вірю, що в нас повернуться всі сто відсотків, дай Боже, щоби половина. Я не вірю, що всі повернуться одразу і назавжди. Знову будуть — "приїхали, не сподобалось, поїхали, там теж не сподобалося, повернулися".Якщо війна закінчиться, люди почнуть повертатись, остаточну кількість повернутих біженців нам треба рахувати років через 3-5, не менше. Знов-таки те, що бачила, й що мене засмутило: найбільша кількість біженців, які ладні залишитися, це діти 15-17 років. Для нас це означає, що залишаються й їхні мами. І діти, які там вчаться, знаходять за кордоном першу роботу. Ось так громадяни з біженців, мігрантів стають діаспорою.— Чи буде додаткова стимуляція повернення в Україну для біженців скасування виплат чи обмеження пільг певних? Чи впливає це на їхнє рішення повертатися?— Десь відсотків 20-25 дійсно залежні від виплат, від оплати там житла і всього іншого, якщо воно буде скорочуватися, то вони почнуть думати. Але, мені здається, що вони будуть думати не про повернення до України, а про можливість переїхати, умовно кажучи, з Швеції — в Грецію, з Греції — в Німеччину, туди, де будуть пільги. Тому що в більшості випадків люди, мені здається, які виїжджали в лютому 2022-го, поїхали з тим початком жаху війни в голові. І багато хто, навіть повертаючись зараз, шукає ті прояви, підтвердження. Попри те, що картинка дещо змінилася.Тому така штука є, і відповідно до прийняття, коли люди тиждень добиралися до кордону, не їли, не пили, не спали... Цей травмуючий спогад, який не пропрацьований з психологом, він виливається в те, що людина потім з цією війною в голові буде бігати від того, що її переслідуватиме весь залишок життя.— Як у майбутньому штучний інтелект вплине на ринок праці? І чи варто українцям вже зараз опановувати нові сфери?— У нас уже намагалися сказати, що робототехніка всіх виробничників повиганяє з підприємства. Цього не сталося, тому що у нас вагон фахівців коштує дешевше, ніж одна рука робота. Через те, що ми маємо дешеву робочу силу, ми поки що автоматизацію трохи оминаємо. Стосовно штучного інтелекту, я більш ніж впевнена, що її можна використовувати обмежено для рутинних операцій. Ці наші дані, які в нас зараз трохи шкереберть, пропрацьовувати через штучний інтелект простіше. Тоді в людини буде вибір: або бути на крок вище — як фахівець, який керує штучним інтелектом, робить запити, перевіряє роботу, ставить контролюючі питання. Або, якщо їй хочеться продовжувати борсатися в папірцях, то йому треба шукати іншого роботодавця, який не такий прогресивний.Так, існують вже вакансії, де активно залучають штучний інтелект. І, відповідно, до працівників у вимогах до них прописані інші речі. Знов-таки ми кажемо про те, що іноді є варіанти, коли якісь базові роботи можна зробити простіше. Тому я не проти штучного інтелекту як такого, але я за те, щоб його використовувати для здихання від тієї рутини, від якої ми всі потерпаємо.І, відповідно, коли ми кажемо про те, як його застосовувати, я б розмірковувала дуже обережно, тому що в нас виходить ситуація, коли люди намагаються відключити власний мозок, підключити штучний інтелект. І якщо в нас не буде критичного сприйняття і не буде власного інтелекту, ми не зможемо ставити завдання, перевіряти якість й контролювати виконання певної роботи.— Які професії матимуть попит у післявоєнний період й до чого готуватися країні?— Я щиро впевнена, що будівельники, і реставратори, і люди, які будуть відновлювати, матимуть попит хвилеподібно. 5-10 років все це відновили — і далі почнемо жити своїм життям. Знов-таки, нам потрібна буде велика кількість військових людей, саперів тощо, аби поновити цей шмат територій, що був замінований, зробити рекультивацію. До того ж нам знадобиться сила-силенна людей, до яких ми поки що не готові — це психологи і реабілітологи. Тому що і військові, і невійськові — будьмо відвертими, наш нью нормал не збігається геть з тим нормалом, що був у 2018-2019 році. Десь наша "зозулька" вже спакувала валізки, що просто не вивозиш. І це нормально в тих умовах, які є. Відповідно, наразі вже не вистачає психологів. Тепер в нас є велика кількість людей, які намагаються долучитися до психологів хоча б через перекваліфікацію, а це кілька років, тому що ті всі двомісячні курси ні про що.Ми говоримо про реабілітацію, це теж або декілька років навчання, потім інтервізія тощо. І коли повернуться наші хлопці, нам знову знадобляться десятки, сотні тисяч таких людей. У нас немає у вишах такої кількості місць, у нас немає освітніх організацій, які б це запропонували робити прямо зараз. У нас немає людей, які готові були б цим зайнятися... У В'єтнамі загинуло, здається, 60 американських вояк. І вдвічі чи втричі кінчили життя самогубством після того, як повернулися до мирної Америки. І дуже великий відсоток був серед ветеранів як людей, які скоїли важкі злочини із застосуванням вогнепальної зброї, бо вони намагалися налагодити там, де закон трошки підволокував ноги.Якщо це відбувається в Америці, де психологи — must have, то розумієте, що може коїтися у наших людей... Буде розшарування суспільства. До того ж потрібно ж буде змінювати освітню програму, адаптувати її під ті виклики, які виникли й виникатимуть.

Попри те, що про кадрові зміни у Кабміні оголошувалися, звільнення віце-прем'єр-міністра — міністра розвитку громад, територій та інфраструктури Олександра Кубракова вийшло досить гучним. По-перше, його натурально "пішли", не запропонувавши колишньому фавориту Банкової нічого взамін. По-друге, у Кабміні намітилася чимала кадрова пробоїна — без міністрів лишається вже шість міністерств, адже мегавідомство Кубракова знову розділять на складові — Мінінфраструктури і Мінрегіон. Водночас у Раді вже встигли заспокоїти — на найближчому пленарному засіданні парламент розгляне декілька кадрових питань, зокрема може відбутися призначення нових міністрів, заявив днями Олександр Корнієнко.А по-третє, Банкова знову продемонструвала, що вона — єдина влада в Україні, ладна "скосити" кого завгодно і коли завгодно. Навіть своїх же соратників, причому без зайвих розшаркувань.Разом з директором Центру політичних досліджень "Пента" Володимиром Фесенком TrueUA розбирається, що відбувається в Кабінеті міністрів, чим йому загрожує кадровий голод та як почувається громадянське суспільство у сучасній Україні.— Почати хотілося б із нашумілого звільнення Олександра Кубракова. Гадаємо, сказати, що це є політичним рішенням, не буде перебільшенням?— Скажімо так: політика в цьому випадку присутня лише фоново. Радше, це рішення стосується особистих стосунків Кубракова з президентом, судячи з різних витоків у ЗМІ, і чергової хвилі урядової оптимізації. Тут немає саме політичних конфліктів або причин для звільнення. Але накопичилися розбіжності з президентом і певною мірою з ОП. І, думаю, Кубраков припустився великої помилки: у нього з'явилося чимало критиків, навіть ворогів, у депутатському корпусі. Причому як в опозиції, так і в правлячій партії.— Якої саме помилки він припустився?— Це не одна помилка. Наприклад, стосунки — не завжди дослухався. Загалом у депутатів претензії є до багатьох урядовців і, безумовно, не депутати ініціювали це звільнення. Але подивіться на результати в депутатському корпусі, навіть по соцмережах помітно чимало критики. У опозиції незадоволені, в першу чергу, великою роллю Кубракова у так званому "Великому будівництві", ще до війни. І торік великі кошти йшли через нього, в опозиції завжди до такого ставляться з підозрою.А у правлячій партії незадоволені тим, що він — виходець з їхньої фракції, але став самостійною фігурою і особливо до депутатів не дослухався, назустріч не йшов. А торік була ситуація, коли один з депутатів, я так розумію, звернувся до Кубракова і деяких інших посадовців міністерства з проханням посприяти у вирішені проблем за винагороду, а Кубраков звернувся до НАБУ (справа нардепа "За майбутнє" Сергія Лабазюка, — ред.). З позицій етики і сучасної ситуації він зробив абсолютно правильно. Але я вже бачив дописи в соцмережах, де його називають "стукачем".Це, ймовірніше, додатковий чинник. Хоча не виключаю, що з депутатського корпусу в ОП були і скарги, і не тільки скарги на адресу Кубракова. Показова ситуація: коли був удар по Тріпільській ТЕС та інших енергооб'єктах, це одразу використали для критики Кубракова. Причому представники як опозиції, так і правлячої партії. Хоча там його провини, як свідчать фахівці, не було.— Якщо повернутися до політичної складової, то про які наслідки цього звільнення можна говорити? Зокрема, чи зачепить це співпрацю з партнерами?— Не буде ніяких великих наслідків. Комунікативно, організаційно — так, певні проблеми виникнуть на деякий період. Але наші партнери давно чудово знають, хто і як ухвалює рішення. Що можуть бути кадрові зміни в уряді теж було відомо. Відносини з партнерами у нас визначаються не прізвищем міністра, а станом війни. Залежно від конкретної ситуації хтось з кимось комунікує, контактує, але далі працюють робочі відносини. Ключові ж політичні рішення так чи інакше ухвалює президент, Офіс президента і керівництво Кабміну.— Розділення Мінвідновлення — наскільки цю ініціативу можна вважати виправданою? Тим більше, що об'єднання Мінінфраструктури і Мінрегіону під Кубракова свого часу теж спричинило проблеми — просіла регіональна політика…— Це Безгін (голова профільного комітету ВР Віталій Безгін, — ред.) сказав, що це призвело до провалу регіональної політики. Йому видніше, він відповідає за цей напрямок. Я думаю, що регіональна політика провалилася не через Кубракова, а тому що війна. Будемо відверті, зараз не до регіональної політики. Кардинально знизився вплив місцевого самоврядування, фактично на паузі реформа децентралізації. Вона відновиться — і значення регіональної політики знову потужно проявиться вже після війни. А зараз не це причина. Думаю, просто формально треба було знайти підстави для критики.— А якщо оцінити не в контексті звільнення, а саме розділення Мінвідновлення на два відомства?— Помилкою було об'єднання міністерств. Про це багато хто з фахівців говорить, я теж так вважаю. Їх справді об'єднали у мегаміністерство саме під Кубракова. Зараз його знімають — і все роз'єднують. Але саме це об'єднання функціонально, з точки зору управлінських завдань, було помилкою. Зараз її виправляють. Думаю, логіка саме в цьому.Оці коливання — то об'єднують, то роз'єднують — ми бачимо з 2019-го року. Але насправді це було і раніше. У нас такі цикли адміністративної реформи: то об'єднують міністерства і скорочують їхню кількість, то роз'єднують, тому що потрібно або створити нові, або зробити структуру урядування більш функціональною. Це у нас було неодноразово: в часи Кучми, в часи Януковича — в перший рік його президентства і певною мірою у другий. Це відбувалося і за Порошенка, і от вже декілька хвиль за Зеленського.— Тоді виникає наступне питання. Це велике міністерство буде розділене на два, але у нас і так вже кілька відомств без міністрів: Мінмолодьспорту, Мінкультури, Мінветеранів...— Це дійсно проблема. Думаю, по деяких міністерствах просто чекають. Наприклад, Міністерство молоді і спорту з високою ймовірністю не буде існувати — дехто каже, що дочекаються, коли завершаться Олімпійські ігри, і його ліквідують. Це міністерство за своїм функціоналом не тягнуло на великий, міністерський статус, і його вже неодноразово ліквідовували. І зараз, коли виникла ідея скорочення кількісті міністерств, а завдання підготувати відповідні пропозиції дали ще влітку 2022-го — це міністерство було одним з перших на ліквідацію.Щодо Мінветеранів йде дискусія. Воно теж на зараз не тягне на статус окремого. Його створили за Порошенка виключно політично, під Ірину Фріз, за американським досвідом — в Штатах це міністерство має потужну силу, туди йдуть великі фонди. Можливо, хотіли політично його і використати, але не встигли — Порошенко програв вибори. А міністерство залишилось. І зараз от в чому проблема: функціонал його обмежений, він значною мірою співпадає частково з Міністерством соціальної політики, а частково — з Міноборони. Останнє не хоче брати на себе додаткове навантаження, там своїх завдань вистачає. В перспективі повернеться велика кількість ветеранів, ними треба займатися. Тому, так розумію, спочатку були плани його ліквідувати, а зараз, ймовірно, його навпаки залишать. І треба вирішити, хто його очолить.Щодо Мінкульту теж дискутують. Є плани ліквідації цього міністерства, його розділення — там може залишитись Міністерство інформаційної політики, а культура відійде державному агентству. Я вважаю, це теж не зовсім правильно. Тому що для України, українського суспільства, українського відродження, для виховної роботи нам треба зберігати високий статус культурної політики. І цим має займатися саме міністерство. Зниження статусу державного органу управління, який опікується культурою, призведе до зниження уваги до неї. Тому я не прихильник таких змін.Тож так, декілька міністерств будуть певний час без очільників. Але у нас це не вперше. Нагадаю, в часи уряду Гройсмана і президента Порошенка були схожі ситуації. Відома історія з виконувачкою обов'язків міністра охорони здоров'я (Уляною Супрун, — ред.), яка декілька років була в цьому статусі. Призначити через Верховну Раду її було неможливо, тож її тримали в статусі виконувачки обов'язків. Це, я б сказав, була політична технологія. А зараз — більше ситуація невизначеності. Коли є проблеми з перспективою окремих міністерств, і тому не призначають нових міністрів. Але її треба виправляти, в нинішньому вигляді це дійсно не зовсім правильно.— Чи можна за цих обставин говорити, наприклад, про певну кадрову або взагалі урядову кризу?— Немає ніякої урядової кризи! У нас дуже легковажно ставляться до питання про кризу: виникають якісь проблеми — і одразу ж починають говорити, що це криза. Але що таке криза? Криза — це коли не працює відповідна державна інституція або ситуація в цій інституції створює економічну, соціальну чи політичну проблему. Наприклад, якщо у країні виникає гіперінфляція — це один з проявів економічної кризи. І це, безумовно, наслідок поганої роботи Міністерства фінансів. От вам приклад кризи.Або коли у нас не працювали, були деморалізовані й дезорганізовані силові структури, від армії до СБУ — це кінець лютого, березень і частково квітень 2014 року, що сприяло захопленню Криму і початку сепаратистських заколотів на Донбасі. Оце криза — коли фактично не працювали одні з ключових державних інституцій.Дуже сильні кризові тенденції в різних проявах були у 1990-ті роки — і інституційна, за певними напрямами, і економічна. Війна — це теж криза, але не внаслідок внутрішніх проблем, а внаслідок взаємин з нашим сусідом і ворогом.Те, що зараз, — це певні типові для нас регулярні проблеми. Проблеми з кадровою політикою у Зеленського від початку. Він прийшов до влади, не маючи ні політичної команди, ні кадрового резерву. Було так і раніше, хіба в менших масштабах. І подібна ситуація у нас, до речі, знов може виникнути. Якщо одна дуже відома і популярна у країні людина в перспективі стане президентом, а у неї теж немає ні політичної команди, ні кадрового резерву.Зеленський завжди шукав кадри, експериментував. Взагалі він у кадровій політиці достатньо рішучий: якщо кимось не задоволений, то достатньо швидко ухвалює рішення. Проблема у відсутності кадрового резерву. Але такі проблеми були і у Порошенка. Можливо, у Януковича не було — там інша була ситуація й інші проблеми. Проте це проблеми, а не криза.А що таке урядова криза? Це, наприклад, коли уряд йде у відставку або його туди відправляють, він втратив довіру, а призначити новий уряд не можуть. І уряд "зависає" у стані виконувачів обов'язків. Саме юридично, весь уряд, не окремий міністр. І поміняти їх з тих чи інших причин неможливо.— Тобто провисає ціла гілка влади, так?— Так. А іноді може бути латентна криза. І у нас була така ситуація з латентною парламентською кризою, причому тягнулося вона приблизно два роки. Десь з 2017-го до середини 2019-го року. Коли у Верховній Раді реально не було парламентської більшості. І не тільки де-факто, а і де-юре. Зараз у "Слуг народу" теж де-факто немає своїх 226 голосів, і треба домовлятися, вони використовують ситуативну більшість. Але юридично в них проблем немає — у складі фракції 235 депутатів. А тоді навіть не було 226 парламентарів у коаліції. І всі про це знали. Але за рахунок різних маніпуляцій, дій Парубія і уряду, уникали підрахунку депутатів. І нічого, все працювало, великих проблем у державному управлінні не виникло. Так і зараз.Якби у нас зараз була урядова криза, ми би вже програвали війну. Зараз складна ситуація на фронті через нестачу зброї, боєприпасів, проблем з американською допомогою, але виключно управлінськи система працює. Так, зі збоями, із внутрішніми конфліктами, але рівень проблем дещо менший, ніж навіть був до війни. Тому не бачу жодних ознак кризи.— Будемо вважати, що це хороші новини. Останнє питання. Рішення у владі зараз ухвалюються із залученням досить обмеженого кола осіб. І чи не складається у нас ситуація, коли громадянське суспільство втрачає вплив до, скажімо, умовного церемоніального рівня?— Абсолютно не погоджуюся! Ситуація не така одномірна. Десь вплив громадянського суспільства обмежений, але це більше пов'язане з війною. Десь навпаки. А от чий вплив у нас значно зменшився і став суто номінальним, то це вплив опозиції. Тут можна точно сказати про радикальне зменшення впливу на ситуацію в парламенті, на уряд, на суспільну ситуацію. Зараз найбільший рівень недовіри саме до лідерів парламентської опозиції, а не до представників влади, як це не парадоксально. Такого ще не було. І досить часто роль опозиції виконує саме громадянське суспільство.Хто ініціював найбільш резонансні антикорупційні скандали, які призвели, до речі, до кадрових змін, зокрема у Міністерстві оборони? Громадянське суспільство — журналістські розслідування, активна позиція громадських організацій. Якраз засоби масової інформації, журналісти, громадські активісти, особливо волонтерські організації, активно впливають на різні напрями політики, особливо оборонної. Вони її не визначають, але коли виникають певні проблеми, громадянське суспільство дуже потужно себе проявляє. Іноді, мені здається, навіть надмірно як для умов війни.Тому я не погоджуюся, що вплив громадянского суспільства зменшився. Безумовно, війна на нього впливає, у довоєнний час вплив був більший. Дуже потужний вплив громадянського суспільства був після Майдану — у 2014-2015 роках. І періодично це проявлялося в різних формах в різних ситуаціях. А зараз він певною мірою обмежений, хоча, знову ж таки, більшість кадрових рішень у нас значною мірою були наслідком активної позиції громадянського суспільства. Це стосується і змін у Міністерстві оборони, і раніше в Міносвіти, і певною мірою у Міністерстві культури.Кому в нас довіряють найбільше? Збройним силам України, державним інституціям, які пов'язані зі спротивом агресору, і волонтерам. Високий рівень довіри до волонтерів — це теж ознака довіри до громадянського суспільства, але до тієї частини, яка активно проявляє себе саме в контексті війни.Наведу конкретний приклад. Йдеться про таку проблему, як вибори під час війни. Восени минулого року це була дуже дискусійна проблема. І саме позиція громадянського суспільства, громадська думка вирішальним чином вплинули на те, що президент погодився, і це було закріплено і в політичній позиції парламенту, що не можна проводити вибори під час війни. І справа не тільки в законі. Там був і спільний лист представників понад 200 громадських організацій та аналітичних центрів, всі опитування громадської думки показали, що люди проти, і президент змушений був з цим рахуватися. Хоча частина його команди, наскільки мені відомо, наполегливо йому радила вибори все-таки провести, як мінімум президентські.А от вплив парламентської опозиції мінімальний. Найменший, мабуть, за весь час незалежності. І дуже незрозуміла ситуація з місцевим самоврядуванням. В умовах війни його повноваження, зокрема фінансові, певною мірою обмежені, створені воєнні адміністрації. І там, де сильні мери і є гроші у громадах, місцеве самоврядування може бути помітне. А де грошей немає або слабкі керівники, то бачимо провал. Так що війна і воєнний стан, безумовно, сильно вплинули на діяльність різних політичних і суспільних інституцій, але в цілому із громадянським суспільством, я вважаю, проблем немає.

В України є внутрішні ресурси для посилення боротьби, але влада не здатна їх виокремити й використати. Натомість внутрішні кризи, зокрема парламентська й урядова, послаблюють країну зсередини.Про те, ким, вже навченим поводитися зі зброєю, можна поповнити ряди мобілізованих, а також що робити із Московським патріархатом та неспішними українськими чиновниками та депутатами, TrueUA поговорив з політологом, головою Комітету виборців України Олексієм Кошелем.— Заява РПЦ про "священну війну" проти України. Звертає увагу, що це не церковний документ, а скоріше політтехнологічний. Як до нього ставитися? Для чого він виник?— Як ми бачимо, російська влада максимально намагається використати теракт у "Крокусі" для радикалізації. За різними напрямками, від окремих політичних заяв до істерики окремих політиків, але факт радикалізації дійсно має місце. І це не просто воплі Медведєва чи третьорядних політиків.Очевидно, це буде не лише зміна риторики, це може бути й розправа з недобитками російської опозиції у жорсткому форматі, і закручування гайок, і низка рішень на законодавчому рівні. Це може бути й загальна мобілізація, вона логічно лягає в контекст. Тож ця заява Російської православної церкви надзвичайно важлива, оскільки це не просто якесь припущення чи чиясь думка, а документ, в якому є підпис патріарха Кирила. Тобто це повна підтримка війни церквою, формування певних ідеологічних рамок, в яких сприймається війна, і ключове — це повторення вже на рівні офіційного документа тези про те, що вся територія України без виключень — це територія, яку вони намагатимуться отримати під контроль. Це вже було озвучено на різних рівнях, тепер це офіційно підтвердила РПЦ.— Що у зв'язку з цим потрібно робити нам?— Перше — ми повинні сприймати, аналізувати ці фактори радикалізації, щоб розуміти логіку в тому числі і воєнних дій.Друге — не варто залишати РПЦ без уваги, опустити очі й забути, що ця заява мала місце. Нагадаю, що у Раді готовий до другого читання законопроект про заборону Української православної церкви Московського патріархату. Принаймні, згідно із заявами окремих депутатів, цей документ вже готовий до розгляду. Було б ідеально його розглянути на одному із найближчих засідань — це була б достатньо жорстка й адекватна відповідь. І не забуваємо, що питання заборони УПЦ МП — це не лише питання ухвалення цього законопроекту, а й низки інших кроків.У владі сьогодні надзвичайно велика кількість лобістів цієї структури. Зверніть увагу, що законопроект про заборону УПЦ МП — урядовий, був розроблений на виконання рішення РНБО і указу президента. І навіть враховуючи такий високий рівень ініціативи, потрібно було рік і чотири місяці, щоб законопроект в парламенті докотився до другого читання. Причому ми не маємо жодних гарантій, що він буде ухвалений.Урядовий законопроект №8371 "Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності в Україні релігійних організацій" був зареєстрований у Верховній Раді 19 січня 2023 року. 19 жовтня того ж року він був прийнятий за основу і відправлений на доопрацювання.Внесений до другого читання у порядок денний поточної, одинадцятої сесії ВР.Держава і місцеве самоврядування на різних рівнях повинні продемонструвати своє ставлення до УПЦ МП. Зокрема у контексті повернення у державну владу храмів і інших об'єктів церковної інфраструктури, які є пам'ятниками історії, а йдеться про кількасот об'єктів в масштабах України, повернення лавр — Святогірської, Києво-Печерської й Почаївської. Особливі складності там будуть з Почаївською, але зараз, використовуючи як підґрунтя рішення РПЦ, влада могла б мобілізувати ресурс, правоохоронців і СБУ, щоб зачистити її як найбільший осередок "русского міра" в Україні. Вони зараз діють гірше, ніж російські чорносотенні організації у ХІХ столітті. Це ворожа до української держави структура, яка повністю залучена у комплекс пропагандистської й підривної роботи РФ.І третє. Держава має розвернути на 180 градусів ставлення до мобілізації представників духовенства УПЦ МП. Згідно з останніми повідомленнями народних депутатів, зараз профільний комітет, який розглядає законопроект про мобілізацію, — Комітет нацбезпеки, оборони і розвідки — ухвалив рішення про заборону представникам УПЦ МП працювати капеланами. Це абсолютно правильний хід, бо це питання і доступу до розвідданих, і можливих диверсій, і багато чого іншого. Але іншого рішення щодо духовенства не було, і депутати говорили, що воно затримається, допоки не буде ухвалений законопроект про альтернативну службу. Перепрошую, а чому держава на сьогодні робить винятки для духовенства УПЦ МП?Нагадаю, що три роки тому УПЦ МП нараховувало близько 12-13 тисяч приходів. Це до 30 тисяч представників духовенства. Якщо уявити, що половина — чоловіки призовного віку, а приблизно так і є, то ми могли б достатньо серйозно посилити наші підрозділи. Думаю, що наші військові могли б принаймні з більшості тих батюшок зробити повноцінних патріотів, які б змогли працювати у Православній церкві України після завершення війни. Не бачу причин, чому в плані мобілізації для УПЦ МП на сьогодні робляться не просто винятки, а створюються тепличні умови. Вони і капеланами не працюють, і не мобілізовуються. Очевидно, що Кабінет міністрів міг би запропонувати свій формат без жодних винятків для мобілізації.Це була б і серйозна відповідь на рішення РПЦ, і гарний сигнал для суспільства, що на сьогодні недоторканих у плані мобілізації немає. Тому що воюють артисти, актори лялькових театрів, режисери філармоній, а для духовенства УПЦ МП створюється такий дивний виняток.— Чи можна говорити, що після виборів Путіна в Росії пішла саме ескалація в "остаточному вирішенні українського питання", і цей документ РПЦ є одним зі складових цієї ескалації?— Цей документ є точно частиною синхронних дій російської державної машини й церкви як релігійного механізму цієї машини. І ця ескалація, думаю, має кілька обов'язкових завдань.З одного боку, це завдання продемонструвати колективному Заходу готовність Росії до нових етапів затяжної війни. Не хочу, щоб ми переоцінювали Росію, але нагадаю події початку грудня минулого року, коли впродовж кількох тижнів прозвучало понад десяти заяв про готовність Росії до перемир'я (щонайменше до "перемовин про перемир'я", — ред.) в тому чи іншому форматі. Путінський режим чудово розуміє, що в нього є проблеми й надзвичайно великі. Тому не виключаю, що ця хвиля ескалації пов'язана з сигналами Заходу.Можливо, Росія хоче переламати позицію Заходу, щоб той вплинув на Україну з метою переговорного процесу. Але ми не повинні виключати і того, що Росія може самостійно піти на ескалацію, на масову мобілізацію, тому що логіка у діях Кремля сьогодні відсутня, ворог часто ухвалює рішення, виходячи з емоційної складової. Зараз Путін відчуває себе переможцем, тому що йому намалювали велику цифру на виборах. З цього сміється весь світ, коли бачить 99% за Путіна в Чечні, але це формує певний ейфорійний формат в Росії. І логіка Путіна може бути пояснена і цим.— На цьому тлі як можна характеризувати те, що відбувається у нас? Ми реагуємо на ці виклики? І наскільки ефективно ми реагуємо, у політичному розумінні?— Переконаний, що наші Збройні сили і спецслужби працюють якісно, чітко аналізуючи дії ворога і розуміючи алгоритм його дій. Саме тому ми побачили Білгородську операцію і багато чого іншого. А от що стосується української влади, то дуже часто розуміння в цьому немає.Коли ми бачимо історію із законопроектом про УПЦ МП, то очевидно, що це дуже схоже на штучне затягування. Також я бачу штучне затягування, скажімо, із законопроектом про можливість позбавлення мандатів депутатів місцевих рад від проросійських партій (йдеться про урядовий законопроект № 7476 від 20 червня 2022 року, — ред.). Скоро півтора року, як цей законопроект не внесений урядом до парламенту. В мене інколи складається враження, що це робиться для того, щоб у рамках переговорного процесу із Росією ці питання винести на певний компроміс. Принаймні іншого логічного пояснення я сьогодні не бачу.— З мобілізацією у нас також досі не розв'язане питання, якихось помітних зрушень останнім часом не було. Цей закон також затягується?— Зміни законодавства про мобілізацію — надзвичайно складний документ, який передбачає внесення змін в низку законів. Але жодного виправдання тому, що законопроект розглядається вже п'ятий місяць, я не бачу. І тут важливо не забувати, що це насамперед провальна робота Кабінету міністрів України, бо цей законопроект є урядовою законодавчою ініціативою. І перша, і друга версія законопроекту є урядовою законодавчою ініціативою, і принаймні я бачив позицію представників профільного комітету, які говорили, що окремі норми цього законопроекту можна розглядати як неконституційні. Це великий мінус роботі уряду.Друге — це провал в роботі парламенту. Не бачу жодних причин, щоб парламент не працював принаймні по 10 годин. Профільні комітети працюють недостатньо. І принаймні в публічній площині не помітно, щоб вони активно працювали з експертами з різних сфер, проводили фокус-групи, використовували інші інструменти для покращення роботи над цим законодавчим актом. Натомість поки що я бачу дуже багато піарзаяв. Коли міністр Федоров заявляє, що ніколи не буде надіслано повістку у додатку "Дія", — перепрошую, а чому в період війни ми проводимо у "Дії" голосування за конкурс "Євробачення", а не використовуємо її, скажімо, для електронного кабінету військовозобов'язаних?Не можу розуміти, чому відбуваються ігри навколо військовозобов'язаних чоловіків, які мають третю групи інвалідності. Нагадаю, що свого часу працював цілий механізм, коли представники силових структур, МВС оформлювали інвалідність при виході на пенсію. Навіть жарти ходили, що хабарі за отримання третьої групи інвалідності окуповувались за 6-7 місяців підвищеної пенсії. Вважаю, зараз не завадило б переглянути справи силовиків, які з 2014 року отримали третю групу. По-перше, ми б зекономили серйозні кошти для бюджету. А по-друге, точно б отримали кілька десятків тисяч військовозобов'язаних, які вміють поводитись зі зброєю.Загалом складається враження, що влада починає грати у "добру владу". Можливо, це пов'язано із бажанням сподобатися виборцям. Можливо, це бажання протиставити себе колишньому головнокомандувачу Залужному. Коли я бачу, як представники влади наче мантру повторюють, що нам не потрібно півмільйона мобілізованих, маючи на увазі слова Залужного, а потрібно 200-300 тисяч, то тут я бачу піарігри, а не складну розмову з суспільством про необхідність залучення додаткових ресурсів. Точно так само, як у 2022-2023 роках ми будували дороги замість того, щоб вкладати гроші в сектор оборони.— Якщо резюмувати: що треба зробити Україні, щоб відреагувати на ризики, про які ми говорили у першій частині розмови, і нівелювати внутрішні проблеми, про які йшлося у другій частині?— Зараз, я переконаний, нам потрібно сконцентруватися на подоланні парламентської й урядових криз. Їх треба вирішувати, щоб підвищити ефективність держави загалом. Мав би бути спільний план законодавчої роботи між урядом і парламентом у трьох питаннях. Перше — підтримка сектору оборони. Друге — проведення ключових реформ, які треба впроваджувати навіть в період війни. І третє — це євроінтеграційні законопроекти. Це має бути план із вказуванням чітких пріоритетів, черговості, календарними термінами, навіть відповідальними за виконання.Крім того, нам потрібна ревізія фінансів, щоб максимально мобілізувати внутрішні ресурси задля оборони. І тут потрібно як змінювати державний бюджет, так і робити певну ревізію коштів місцевого самоврядування. Наприклад, "Комітет виборців" нещодавно проводив дослідження, і Вінниця, яка має вдвічі меншу кількість населення, виділяє на оборону більше грошей, аніж Запоріжжя. Це свідчить, що у самоврядування є достатньо серйозні ресурси.Третє — нам потрібний комплекс заходів, щоб просто зупинити політичні війни та вивести роботу парламенту приблизно на рівень 2022 року. Коли законопроекти ухвалювалися в середньому 270-280 голосами, коли кожен четвертий законопроект ухвалювався конституційною більшістю. Треба відновлювати співпрацю влади з опозицією на парламентському рівні, щоб зменшити залежність монобільшості від ОПЗЖ, "Довіри" та "За майбутнє".А також потрібно зробити низку інших заходів для підвищення ефективності держави загалом. Думаю, що такий формат налагодження співпраці влади й опозиції мав би передбачати повну ротацію Кабміну з обов'язковою відставкою прем'єр-міністра. Зараз нам потрібен уряд технократів. До нинішнього уряду є багато питань, окремі міністерства за окремими напрямками працюють на достатньо високому рівні, а от за деякими — ні, командної роботи в уряді не спостерігається. Тому вважаю, що повернення до дискусії щодо уряду технократів серйозно посилює державу, особливо за умов можливої радикалізації й масової мобілізації в Росії.