Інтерв'ю

Поліграф з’явився на початку XX століття як технічне рішення для виявлення брехні. Відтоді він зарекомендував себе як ефективний інструмент, зокрема у сфері кримінальних розслідувань. Сьогодні "детектор брехні" використовують у всіх силових структурах України. Його застосовують як у роботі з персоналом, так і під час слідчих дій. В умовах повномасштабної війни значення поліграфа лише зросло. Один із прикладів — встановлення місця масового поховання цивільних осіб у Київській області після деокупації: інформацію вдалося отримати саме під час тестування на поліграфі полонених військових РФ.Як працює поліграф в умовах війни, які виклики постають перед фахівцями та як цей інструмент допомагає оперативним підрозділам — про це розповів головний оперуповноважений Департаменту карного розшуку Національної поліції, підполковник поліції Віталій Ялоха в інтерв'ю TrueUA. У Національній академії внутрішніх справ він проводить заняття для оперативників, під час яких ділиться практичними кейсами та досвідом використання поліграфа в розслідуванні крадіжок, шахрайств, грабежів, розбоїв і викрадень транспортних засобів.— Для чого потрібно проводити такі заняття з чинними працівниками силових структур? Адже навряд чи можна навчитися працювати з поліграфом за кілька лекцій.— Звісно. Але ми проводимо такі зустрічі, наприклад, у межах курсу підвищення кваліфікації працівників поліції, які вони періодично проходять у НАВС, для кращого узгодження роботи між різними підрозділами. Тобто, щоб ще раз нагадати про алгоритми взаємодії з поліграфологами, поглибити знання оперативних працівників щодо актуальності використання такого інструменту як поліграф, а також ознайомити з особливостями його застосування при розкритті злочинів.— Можете навести якийсь приклад із власної практики, як за допомогою поліграфа вдалося розкрити злочин?— Наприклад, вдалося виявити тіло людини, яка вважалася безвісно зниклою кілька років, під час опитування підозрюваної особи в іншій справі. Тоді я тільки починав працювати поліграфологом. Рештки тіла ми згодом знайшли у вигрібній ямі на території домоволодіння підозрюваного.— Тобто людину спочатку підозрювали у скоєнні іншого злочину?— Так, у вбивстві. Але також були підозри, що вона причетна або має інформацію щодо зникнення. До речі, саме завдяки опитуванню на поліграфі полонених російських військових вдалося знайти невідоме захоронення українців, убитих під час окупації Київської області.— Цікаво, чому люди, винні у скоєнні злочинів, погоджуються проходити поліграф? Невже сподіваються його обдурити? Взагалі це можливо?— Поліграф — ні. Бо це просто пристрій, який фіксує фізіологічні зміни в організмі. А от спробувати ввести в оману поліграфолога — можна. Але якщо у фахівця достатньо досвіду, зробити це майже неможливо. Чому погоджуються? Можливо, це закладено в людській природі. Хтось вважає, що зможе протидіяти. До того ж зараз усі шукають "поради" в Інтернеті.— А якими способами намагаються обдурити? Приймають якісь медичні препарати?— У тому числі. Але якщо людина перед тестуванням застосувала методи протидії — це вже сигнал для поліграфолога: особа, ймовірно, щось приховує. Згадайте телерекламу валер’янки, де людина нібито легко пройшла тест після її вживання. Вибачте, але поліграф одразу покаже, що організм перебуває у зміненому стані.Знаєте, як відбувається відбір персоналу до силових структур у США? Там проходження поліграфа — обов’язкове. Якщо людина приходить на тестування після вживання препаратів або використання інших засобів протидії, це вже вважається проявом нещирості. А отже, робиться припущення, що така особа у майбутньому може бути недоброчесною. І її одразу відсіюють.До речі, відповідно до Закону України "Про Національну поліцію", проходження поліграфа також є обов’язковим під час прийому на службу.— А якщо кандидат зовсім молодий? Наприклад, студенти та курсанти, які щойно закінчили Національну академію внутрішніх справ, і не мають значного життєвого досвіду?— Ну, у 22 роки в них уже є певний життєвий досвід. Ми ж не про скоєння злочинів говоримо. Наприклад, цікавить, чи вживала особа наркотики. Усе залежить від конкретних запитань, які стосуються специфіки того чи іншого підрозділу. Адже в нас є підрозділи з вузькою спеціалізацією — наприклад, департамент протидії наркозлочинності. В інших можуть бути свої критерії.— Розкажіть, як ви стали поліграфологом.— Я багато років працював у відділі з розкриття злочинів проти життя та здоров’я особи. 2020 року керівник нашого підрозділу запропонував мені здобути нові навички, які могли б стати додатковим інструментом для розкриття тяжких злочинів. Якраз у той час вітчизняна поліграфолог Тетяна Морозова, яка викладала методику виявлення прихованої інформації, набирала спеціальний курс із десяти правоохоронців — саме з кримінальних підрозділів. Щоб потрапити на навчання, потрібно було пройти співбесіду, адже Тетяна Романівна відбирала людей за певними якостями: хороша пам’ять, терплячість, емпатія, розуміння людської психології тощо.На той момент я ще не мав спеціальної психологічної освіти. Але певне розуміння психології було — допоміг 18-річний досвід роботи в карному розшуку. Цей досвід також враховували, адже курс був розрахований саме на таких фахівців.Нам викладали за вітчизняною методикою виявлення прихованої інформації, адаптованою до українських реалій і менталітету. Наприклад, якщо ви тестуєте на поліграфі представників ромської національності, треба розуміти, що через національні традиції в них буде інша реакція на такі речі, як крадіжка.— Наскільки важко навчатися на поліграфолога?— Багато залежить від викладача та самого здобувача освіти. Наприклад, значна увага приділяється самостійному навчанню. Це професія, що потребує постійного самовдосконалення.— Де в Україні навчають на поліграфологів?— Є кілька державних вишів, а також підготовку відповідних спеціалістів, проводять приватні школи. Обов’язковою вимогою, згідно з чинним законодавством, є надання документа державного зразка про проходження курсу. Таке навчання є додатковим, тобто потрібно вже мати базову освіту не нижче рівня бакалавра.Крім того, як я вже зазначав, постійна робота над собою є необхідною. Треба мати бажання розвиватися, адже ця професія вимагає руху вперед. Я, наприклад, нещодавно здобув диплом психолога, бо відчував нестачу відповідних знань.Якщо говорити про структуру МВС, то у разі, коли працівник виявляє бажання пройти курс, він проходить певний відбір, співбесіду. Є відповідний підрозділ, що займається комплектуванням і організацією навчання, де оцінюють досягнення кандидата у професії, рівень освіти та наявні навички. Конкурс серйозний — після співбесіди приблизно половину кандидатів відсіюють.— Ви згадали, що багато залежить від досвіду поліграфолога. А як бути початківцям?— Потрібно вчитися, розвиватися, спілкуватися з колегами, зокрема й поза межами Нацполіції, наприклад, із психологами. Я є членом Всеукраїнської асоціації поліграфологів, яка налічує понад 300 фахівців. Там багато досвідчених професіоналів, до яких завжди можна звернутися за порадою.— До речі, наскільки в Україні відчувається потреба в таких фахівцях?— Поліграфологів працює чимало, але потреба все ще існує. Під час війни зростає кількість злочинів, зокрема кваліфікованих, які вимагають глибших знань. Злочинці теж не стоять на місці — навчаються, розвиваються, адаптуються. А поліграф — є, та залишається якісним та дієвим інструментом, що зарекомендував себе як ефективний засіб отримання інформації, яка сприяє розкриттю злочинів.— Крім зростання кількості злочинів, які ще зміни внесла війна у вашу роботу?— Наприклад, з’явилися колаборанти, державні зрадники. Дехто під час окупації був змушений до співпраці з ворогом. Поліграф — це лише пристрій, він не звинувачує, а допомагає підтвердити або спростувати факти. Не всі, хто проходить опитування (тестування), є винними. Результати дослідження можуть довести й непричетність людини. Один справді міг діяти вимушено, а інший — свідомо допомагав. Кожен випадок потребує індивідуального підходу.— Перший поліграф сконструювали понад сто років тому. Техніка не стоїть на місці. Чи з’явилося щось нове останнім часом?— Нещодавно були розроблені нейрогаджети, які фіксують мозкову активність людини. До речі, це українська розробка.Втім, наразі в Національній поліції ми користуємося двома основними апаратами — американським AXCITON та вітчизняним "Рубіконом". Вони використовують кілька каналів для збору інформації про фізіологічні реакції людини на стимули (запитання): дихання, функціонування серцево-судинної системи, шкірно-гальванічні реакції, наповненість судин кров’ю (до речі, цей показник особливо інформативний, якщо опитуваний приймає медичні препарати), мікрорухи тощо.— У яких випадках не можна проводити тестування на поліграфі?— Існує категорія осіб, яким протипоказане проведення такого дослідження. Це, зокрема, люди з психічними розладами, у стані гострого больового синдрому або інтоксикації організму. Також тестування не проводять вагітним та особам, які на постійній основі приймають сильнодіючі медичні препарати, зокрема психотропні засоби, що змінюють свідомість.— Яка правова база регулює роботу поліграфологів? Чи визнаються результати досліджень у суді?— Діяльність поліграфологів у системі Національної поліції регламентується наказом Міністерства внутрішніх справ №920. У межах досудового розслідування проведення дослідження можливе за умови наявності підстав та постанови слідчого про залучення спеціаліста, доручення. При цьому всі поліграфологи повинні мати дипломи державного зразка.Результати, отримані за допомогою поліграфа, можуть бути використані в судовому процесі як доказ — за умови, що дослідження було проведене у межах судової експертизи. У такому випадку висновки мають ту саму процесуальну силу, що й результати інших видів експертиз, наприклад, балістичної чи трасологічної.Водночас висновки, складені поза межами судової експертизи, самостійно не визнаються судом як доказ — лише в сукупності з іншими матеріалами.Дуже важливо дотримуватись чіткої методики. Наприклад, якщо це вчинено тяжкий особливий злочин, нам треба вихід на доказову базу. Дослідження має завершуватися конкретним результатом, а не просто словами: "Ви пройшли або не пройшли поліграф". Особливо у справах про тяжкі злочини, де необхідне підтвердження у вигляді матеріальних доказів: знаряддя злочину, тіла, інших об’єктивних даних.Саме тому ключовим завданням поліграфолога, який працює за методикою виявлення прихованої інформації, є не лише фіксація реакцій, які можуть свідчити про причетність до певного правопорушення, а й допомога у встановленні фактів, які мають доказову вагу — докази.

Нещодавно у Вишгородському історико-культурному заповіднику відкрилася оновлена експозиція "Вишгород стародавній". Унікальний проект об’єднав науку, мистецтво й цифрові технології — і водночас заговорив голосом історії. Ми поспілкувалися з авторками ключових ідей проекту — кандидаткою історичних наук, директоркою Вишгородського історико-культурного Заповідника Владою Литовченко та художницею по костюмах Катериною Потловою — про глибину минулого, натхнення з історії.— Пані Владо, що для Вас означає експозиція "Вишгород стародавній" на цьому етапі Вашої діяльності та для музею загалом?Влада Литовченко: Цей проект — це не просто чергова музейна ініціатива. Це новий рівень осмислення нашої історії. Ми створили простір, де минуле оживає, а майбутнє черпає натхнення. "Вишгород стародавній" — це емоційна і наукова подорож у глибини нашої державності. Ми показали не лише макет городища чи 3D-реконструкцію храму, а живу історію, яка торкається душі. Бо лише тоді, коли людина відчуває, що історія — це частина неї, починається справжній діалог поколінь.— Як Вам вдається поєднувати академічний підхід із сучасними формами подачі інформації?— Ми намагаємось робити експозиції не тільки інформативними, а й емоційними. Сучасна людина — особливо молодь — хоче бачити, відчувати, переживати. Тому ми поєднуємо археологію та наукові дослідження  з цифровими технологіями, мистецтвом, реконструкцією. І це працює. Бо коли бачиш очима і серцем — починаєш інакше цінувати минуле.— Чи має цей проект особливе значення в умовах війни?— Безумовно. Збереження культурної спадщини у період війни — це наш обов’язок. Ми не просто охороняємо артефакти — ми захищаємо ідентичність. Цей проект — доказ того, що українська культура жива, сильна, здатна транслювати себе світу.— Пані Катерино, Ви представили унікальні костюми з фільму "Ярослав Мудрий — тесть Європи". Що для Вас означає ця співпраця з музеєм?Катерина Потлова: Це було надзвичайно хвилююче — побачити свої костюми не лише у фільмі, а і в музейному просторі. Це інше середовище, інший рівень сприйняття. І велика честь — бути частиною такого значущого проекту. Для мене історичний костюм — це не просто стилізація. Це спосіб передати дух часу, його емоції, естетику, символіку. Також частина костюмів була представлена на Ukrainian Fashion Film Festival у Каннах.— У чому полягала головна складність у реконструкції образів та створенні костюмів?— У тонкій межі між історичною вірогідністю та мистецьким баченням. Ми звісно ж працювали з історичними джерелами. Але водночас хотіли, щоб кожен образ “говорив” — щоб через тканину, колір, вишивку людина могла уявити цього персонажа та відчути дух епохи. У своїй роботі я завжди шукаю цю історію в деталях. І коли глядач відчуває її — тоді моя місія виконана.— У чому важливість таких експозицій?— Історичні вбрання — це код культури. Завдяки реконструкціям старовинного одягу ми можемо побачити рівень розвитку ремесел в  ті часи, зрозуміти символіку, прослідкувати еволюцію вбрання, дізнатися про характерні особливості його крою, оздоблення та декорування.  Я рада бути частиною такої ініціативи, яка допомагає берегти та передавати нашу спадщину майбутнім поколінням. З перших днів відкриття експозиція викликала значний інтерес серед відвідувачів. До музею щодня приходять шкільні групи, туристи, дослідники, представники культурного середовища та родини з дітьми. Для багатьох гостей виставка стала не лише цікавою подією, а й емоційним зануренням у глибини власної ідентичності.Організатор проекту "Вишгород стародавній" — КЗ КОР "Вишгородський історико-культурний заповідник". Проект реалізований за підтримки Київської обласної ради, Київської ОДА та Департаменту культури і туризму КОДА. Це не просто виставка — це жива платформа діалогу, пошуку ідентичності, гордості за своє. .

Ізраїль, схоже, не надто вірить в забобони: ніч проти п'ятниці, 13 червня, стала дійсно "чорним знаком" для Тегерана, але аж ніяк не для Тель-Авіва (саме там, а не у столичному Єрусалимі, розташовані ізраїльське Міноборони та Генштаб). Останній же може вписати у свою історію ще одну зухвалу і надзвичайно ефективну військову операцію. Іран вже пообіцяв "сувору помсту", Ізраїль — що це тільки початок, а союзники офіційного Тегерана в Кремлі затягнули улюблену пісню про "неспровокований напад на мирні сплячі міста". З неприємних для українців наслідків — ціна на нафту рвонула вгору, що дещо уповільнить колапсування російської економіки.Разом з політаналітиком, керівником Центру громадської аналітики "Вежа" Валерієм Клочком TrueUA розбирається, який вплив удар Ізраїлю по Ірану матиме для Росії, США, України та підтримки її союзниками.Про наслідки для України: важко втратити те, чого і так нема"Єдиний суттєвий фактор, негативний наслідок підготовки цього удару для України — це передача тих самих 20 000 ракет, якими ми планувала збивати "шахеди" (ця зброя призначалася для України, але напередодні удару була передана Ізраїлю, — ред.). Але це демонстрація того, що Америка не збирається допомагати Україні. Тим більше, ми не знаємо, чи ці ракети були надані за гроші, чи задарма. Сумніваюсь, що Трамп подарував їх Ізраїлю. Але тут головний момент саме те, що Трамп виставляє інші пріоритети. Давати зброю нам він не поспішає, навіть продавати. Змушує цим опікуватися Європу, щоб Європа платила. І те, що Трамп так поводиться, змушує Європу інтенсифікуватися в питаннях допомоги Україні.Тобто ця криза створює нові перспективи і переваги для нас. Фіксуємо, що останнім часом з'являється багато повідомлень про відкриття нових виробничих потужностей з європейським інвестуванням — в Україні і за кордоном. Це процес, який вже розпочався, він вже незворотній. Раніше цього не було.Тому в цьому питанні я би не поспішав сіяти паніку, оскільки через те, що Трамп займає неприхильну до України позицію, він суттєво змінює підхід до безпекової структури на Європейському континенті взагалі. Чого раніше не було — ми могли розрахувати тільки на американську допомогу. Тепер ні", — наголосив політаналітик.Про наслідки для Росії: Кремлю нема чим заступитися за союзника"Для Москви — це серйозний виклик, тому що їм треба буде щось з цим робити. Вони з 21 квітня є союзниками Ірану — підписали, перепідписали, ратифікували новий договір про стратегічне партнерство. Але чим допоможе Москва Ірану? А Іран справедливо буде висувати претензії.І це означає, що вони не знайдуть між собою спільної мови щодо того, чим сьогодні віддячить Ірану Росія за надану раніше незлічену кількість "шахедів", а нині — за технології з виробництва цих безпілотників. Тим більше, що невідомо чи Росія вже повністю автономна в цьому процесі, чи все ще залежна від Ірану. Тут між ними почнуться торги.Нібито, на перший погляд, це зробить Китай. Нібито. Який сьогодні певною мірою залежний від Ірану — вони, нагадаю, уклали величезну інвестиційну угоду, зокрема про закупівлю великої кількості нафти. І якщо Іран припинить постачати нафту до Китаю, що робити останньому: де її купувати, як вибудовувати відносини? Крім того, для Китаю ця війна — це також обмеження ринків збуту. Тому що переорієнтація буде не на китайські ширпотріб, а на дещо інше.Таким чином, зараз складається ситуація, коли країни терористичного табору — Іран, Китай, Північна Корея, яку ми поки що не згадували, і Росія — опиняються на тлі цієї війни в не дуже привабливому становищі. Бо якщо раніше вони допомагали єдиному терористу — Росії, а Росія воювала і допомагала технологіями Ірану, щоб той підживляв "Хезболлу", ХАМАС, єменських хуситів, і воно там було якимось локальним конфліктом — то тепер це повноцінна війна, тепер це матиме дещо інакший вигляд. Ніхто не буде постачати зброю іншому, бо в нього війна. Я так це бачу, хоча, звісно, є й інші думки з цього приводу.Для нас теж відкривається нове вікно можливостей, аби знайти себе. Я вбачаю, що зараз для нас не найгірша ситуація, бо до цих викликів, які є, ми готові найбільше. І армія в нас є, і певною мірою якесь постачання зброї, хоч і недостатнє. І Європа, звернімо увагу, поки що не поспішає говорити про підтримку дій Ізраїлю, тому що вони думають про небезпеку для себе", — вважає експерт.Про нафту-рятівницю та подальші сценарії"Як далі будуть розвиватися сценарії, зараз казати складно. Гіпотетично, на тлі зменшення наступального потенціалу Росії, а він точно буде зменшуватися, вони можуть затверджувати різні рішення. Наприклад, мобілізація — мільйон осіб, вони вже в інтернеті розповідають, що таке може бути. Може бути? Теоретично, так. А на практиці — добре, а хто тоді на Росії буде водити трамваї, копати траншеї, хто буде управляти великими вантажівками тощо? Рівень безробіття на Росії скоро сягне нуля. А обслуговувати економіку не може якась віртуальна особа, це має бути фізична людина, безпосередньо присутня на робочому місці. А її немає. Тому ми можемо скільки завгодно говорити про збільшення можливостей Росії продавати нафту за кордон, але нафта не є зараз визначальною статтею доходу російського бюджету. Вона опускається вже до 20% (в його структурі, — ред.). І Росія переорієнтовується, намагається триматися за рахунок інших технологій. В неї єдиний шанс — виготовляти зброю і продавати її Ірану або ще комусь.А якщо розпочнеться, наприклад, конфлікт на Корейському півострові — для Кім Чен Ина це ж слушний момент зараз… Штати зайняті ситуацією на Близькому сході. Звісно, якщо не буде підписана угода про без'ядерний статус Тегерана, що теж не можна виключати.Таким чином, я би не поспішав робити зовсім однозначних висновків — що зараз добре, що погано. Ситуація в динаміці. Але ми по факту маємо або майже маємо ще одну війну — принаймні ізраїльський "12 канал" сказав, що це не спецоперація, а превентивна війна — на Близькому сході. Чи буде наземна операція? Складно це передбачити, але якщо так, це буде зовсім інший масштаб бойових дій", — зазначив фахівець.Про залучення США до підготовки удару"Я вважаю, що це спільна операція Сполучених Штатів Америки і Ізраїлю, оскільки інтереси їхні збіглися. Для Ізраїлю стратегічний ворог — Іран, який має на меті стратегічну мету знищення Ізраїлю як держави. Для Вашингтона сьогодні важливий силовий тиск на Тегеран для підписання без'ядерної угоди. Власне, це щойно заявив Дональд Трамп. Звісно, можна брати до уваги заяву Держдепартаменту, який сказав, що США до цього не причетні. Але, слухайте, сьогодні Держдеп і Трамп — не один організм. Один організм там Трамп. Рубіо може змінити свою позицію. А Трамп вчора сказав: "Може відбутися щось серйозне". І я особисто схильний думати, що Трамп погодив цей удар. Вони знали про це. І навіть постачання тих ракет для збиття "шахедів" було невипадковим. До цього готувалися.Американці реально цьому допомогли. Це ж очевидно. І скільки завгодно можна говорити устами Рубіо, що "американці ні до чого" це виглядає доволі, скажемо так, наївно. Звісно, що визнавати це вголос ніхто не буде. Але Трамп фактично визнав. І коли Іран говорить про те, що без США цього не могли зробити, то звичайно, що не могли", — резюмував Валерій Клочок.Читайте також: Удар Ірану по Ізраїлю: чим загострення на Близькому Сході загрожує Україні.

Світ бізнесу зазнає глибоких трансформацій. Як змінюються принципи корпоративного управління у 2025 році під впливом технологій, соціальних викликів і нових стандартів відповідальності? Про це ми говоримо з експерткою з корпоративного управління та комплаєнсу, докторкою економічних наук — Оленою Нусіновою.— Пані Олено, які ключові зміни ви спостерігаєте у сфері корпоративного управління у 2025 році?Олена Нусінова: Найяскравіший тренд — це децентралізація управління. Ми відходимо від класичних ієрархічних структур до гнучких мережевих моделей, де влада розподіляється між командами, а не концентрується в руках одного лідера. Роль CEO змінюється: він уже не абсолютний володар, а стратег, візіонер, який координує і надихає.— Наскільки цю трансформацію посилили технології, зокрема штучний інтелект?Олена Нусінова: Суттєво. Штучний інтелект — це не просто інструмент, а нова парадигма мислення. Він знімає рутину з керівника, дає аналітику в реальному часі, виявляє слабкі місця, пропонує рішення. Наприклад, GPT-системи можуть виконувати роль радників із фінансів, HR, комплаєнсу. CEO залишається за стратегічним штурвалом, але тепер він має точнішу навігацію.— Як це впливає на ESG-підхід, який раніше часто був "для галочки"?Олена Нусінова: Сьогодні ESG — це вже не піар, а чітка математика. Платформи аналізують не тільки звіти, а й відкриті дані, дописи співробітників у LinkedIn, сигнали з IoT-датчиків щодо викидів чи енерговитрат. Штучний інтелект дозволяє виміряти відповідальність, а не лише задекларувати її. І це стає важливим фактором для інвесторів і партнерів.— Прозорість — ще один тренд. Як її забезпечити в умовах цифровізації?Олена Нусінова: Через відкритість даних. Open data, GPS-моніторинг, автоматизовані звіти про екологічні показники — усе це дозволяє бізнесу бути прозорим у режимі реального часу. І ця прозорість, попри перестороги деяких керівників, лише підвищує капіталізацію та довіру.— Але чи не стримує впровадження таких змін авторитарний стиль управління, до якого звикла частина керівників?Олена Нусінова:  Авторитарність — не завжди зло. Дисципліна важлива. Але ті, хто не адаптується до нових умов, просто не витримають конкуренції. Навіть найсуворіший керівник, зіткнувшись з аналітикою AI, змушений буде переосмислювати рішення. Це еволюція. І вона вже відбувається.— Які інструменти корпоративного управління сьогодні — must-have?Олена Нусінова: По-перше, створення незалежного борда. По-друге, впровадження проектного підходу й автоматизація функцій. І третє — масштабування ролі CEO до лідера нового типу, здатного бачити велику картину й об’єднувати навколо себе сильну команду.— І насамкінець — ваш прогноз: яким буде корпоративне управління через п'ять років?Олена Нусінова: Це буде симбіоз технологій, прозорості та довіри. Компанії стануть не просто бізнес-структурами, а екосистемами — соціально відповідальними, гнучкими й відкритими до змін. Лідерство майбутнього — це поєднання аналітики, етики та візії2025 рік демонструє докорінні зміни в корпоративному управлінні: влада дедалі більше децентралізується, а роль лідера трансформується з контролера на візіонера й інтегратора. Штучний інтелект перестає бути просто технологією — він стає новим мисленням, що підсилює прозорість, ефективність і відповідальність. ESG вже не прикраса, а мірило реальної цінності бізнесу, а відкриті дані — не ризик, а капітал.Управління майбутнього — це не жорсткі ієрархії, а динамічні екосистеми, де успіх будується на поєднанні етики, аналітики й довіри. Компанії, які адаптуються до цих принципів, стають не лише конкурентоспроможними, а й значущими для суспільства.

Міни, розтяжки, касетні боєприпаси — усе це не лише на фронті. На жаль, сьогодні чимало вибухівки залишається на дорогах, у полях, на городах, у покинутих будинках. А останнім часом з’являється інформація, що міни тепер скидають і "шахеди". Вибухотехніки — це ті фахівці, які першими приїжджають на місце вибуху або туди, де помітили небезпечний предмет.Чого не можна чіпати? Як поводитися, якщо побачив щось підозріле? Про все це ми поспілкувалися з Юрієм Приходьком — викладачем Національної академії внутрішніх справ (НАВС), віце-президентом Всеукраїнської асоціації вибухотехніків. Понад 20 років він пропрацював експертом у практичних підрозділах, а з 2012 року передає свої знання курсантам та студентам НАВС. І не лише їм — сьогодні його лекції часто слухають патрульні, поліцейські, вчителі, бійці територіальної оборони, школярі та звичайні цивільні.Фахівці, які першими прибувають на місце вибуху — від "прильотів" до підозрілих предметів— Для початку поясніть: вибухотехніки — це фахівці, які виїжджають на місця "прильотів" або туди, де щось вибухнуло?— Так. Вибухотехніки виїжджають на місця вибухів, "прильотів", коли потрібно встановити тип вибухової речовини, механізм спрацювання вибухового пристрою або ж у разі виявлення підозрілого предмета, схожого на вибуховий чи вибухонебезпечний пристрій. Також вони залучаються до розмінування на звільнених від окупантів територіях.Першочергове завдання — ліквідувати загрозу вибуху та виявити можливі вторинні вибухонебезпечні предмети, які можуть детонувати за певних умов. Після того як вони обстежують місце події, до роботи долучаються інші спеціалісти: криміналісти, біологи, хіміки тощо.— Наскільки змінилася програма викладання вашого предмета з початку повномасштабного вторгнення? І кого ви навчаєте — лише курсантів і студентів, чи також уже чинних фахівців?— Ми навчаємо не лише студентів і курсантів. Регулярно проводимо курси підвищення кваліфікації для всіх категорій працівників: слідчих, оперативників, патрульних, поліцейських, експертів-криміналістів. Також проводимо заняття для цивільних осіб та офіцерів безпеки загальноосвітніх шкіл.Щодо програми — раніше ми здебільшого надавали інформацію про тактико-технічні характеристики вибухових боєприпасів. А зараз навчаємо також способам їх встановлення, детально розглядаємо суббоєприпаси (касетні елементи), міни-пастки тощо.Тоді ми менше зосереджувалися на суббоєприпасах, а сьогодні, мабуть, в Україні вже всі чули про ПФМ-1 — протипіхотну фугасну міну натискної дії радянського виробництва, відому в народі як "пелюстка" або "метелик". Нам і в голову не приходило, що таке застосовуватиметься на нашій території — що росіяни розкидатимуть ці міни на Харківщині, Сумщині, Дніпропетровщині, там, де ходять діти, де живуть цивільні... Так, ми знали, що ці боєприпаси існують, але не могли уявити, що вони будуть застосовані проти нас у такій кількості.Тому ми постійно оновлюємо навчальні програми та лекційні матеріали відповідно до актуальної ситуації. Ми підтримуємо постійний зв’язок із військовими, вибухотехніками, піротехніками, експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції, а також із фахівцями Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України. Аналізуємо випадки порушення техніки безпеки, які призвели до травм або загибелі, і додаємо ці приклади до лекцій та практичних занять.Я відчуваю велику відповідальність перед аудиторією — тому маю передавати не лише технічні характеристики, а й алгоритми дій у небезпечних ситуаціях. Адже навіть незначна недомовленість або прогалина в знаннях може коштувати людині життя.— Сьогодні, на жаль, із міною може зіткнутися людина навіть далеко від фронту. Є повідомлення, що їх можуть розкидати навіть дрони. Розкажіть про це докладніше.— Деякі міни самоліквідовуються через певний час після встановлення — від 1 до 40 годин. Інші реагують на наближення людини: вони оснащені сейсмічними датчиками. Радіус ураження осколками — приблизно від восьми до 15 метрів.Протипіхотні міни також відрізняються за характером ураження. Наприклад, у ПМН-1 міститься 200 грамів вибухівки — цього достатньо, щоб убити людину. У ПМН-2 — 100 грамів, така міна може відірвати ногу до суглоба. Є й, умовно кажучи, "гуманніші" варіанти — наприклад, ПМН-4, з меншим зарядом і без осколкового ефекту, але з фугасною дією. Вона, наприклад, може відірвати лише стопу.Бували випадки, коли військових рятувало звичайне військове взуття — берці: людина залишалася неушкодженою після спрацювання міни.— Як діяти, якщо помітив міну, вже перебуваючи в зоні ураження?— Найголовніше — не чіпати. Потім потрібно дуже обережно віддалитися тим самим маршрутом, яким ви підійшли до небезпечного предмета. При цьому необхідно уважно дивитися під ноги, куди ступаєте: уникати дротів, розтяжок, незрозумілих предметів, нерівностей ґрунту, куп листя, сміття тощо. Бажано рухатися по місцях, які очевидно не зазнали впливу — доріжці, стежці.А після того як відійшли на безпечну відстань, потрібно повідомити ДСНС за номером "101" або поліцію — за номерами "102" чи "112".Процес очищення території України від мін може тривати десятки років— За попередніми оцінками Української асоціації гуманітарного розмінування, очищення територій, зокрема сільськогосподарських земель, може тривати приблизно п’ять років. А яка ваша думка?— Можемо звернутися до досвіду інших країн. Наприклад, у Косово розмінування триває вже понад 20 років — і досі не завершене. Після закінчення війни, коли військові підуть на ротацію або відпочинок, для поліції, саперів і піротехніків розпочнеться рутинна робота. Так, за деякими прогнозами, процес очищення територій може тривати десятки років.— Тобто, п’ять років — це такий прогнозований мінімум. Проте історія показує, що навіть через 70–80 років ми досі знаходимо вибухонебезпечні предмети, залишені ще з часів Другої світової війни — як це було, наприклад, під час ремонту стадіонів у Києві та Львові.— До речі, такі старі боєприпаси дуже небезпечні. Загалом термін зберігання вибухової зброї на складах — до 20 років. Після цього її потрібно знищити, тобто утилізувати. Згодом будь-яка техніка виходить із ладу. Вибухівка — це речовина, яка складається з кількох компонентів. З часом жири випаровуються, у речовині утворюються мікротріщини, між якими виступають солі, надзвичайно чутливі до зовнішніх чинників — удару, тертя, нагрівання. Саме тому, наприклад, старі гранати часів Другої світової могли вибухати навіть від легкого удару.— Цікаво, чи саме через це сталися вибухи на артилерійських складах в Україні, починаючи з 2000-х? На деяких, кажуть, зберігалася зброя ще з 1914 року.— Там ще були грубі порушення техніки безпеки. А в окремих випадках, ймовірно, не обійшлося і без диверсій.Уявіть: боєприпас виготовлений, скажімо, у 50–60-х роках. Утилізувати його треба було ще в 80–90-х, але цього не зробили. Я досліджував тему утилізації застарілої зброї — і можу сказати, що це надзвичайно витратний процес, практично такий самий за вартістю, як розробка нової. Це проблема не лише України.— То ось чому РФ періодично скидає бомби з літаків на власну територію? І в них це ще називається "сходження боєприпасів"?— Саме так. Термін зберігання цих боєприпасів давно вийшов. І трапляється, що вони не вибухають одразу: вистрілили — прилетіла болванка і лежить. Таких випадків під час цієї війни вже було чимало. І ніхто не знає, чи вона вибухне, і якщо так, то коли. Згідно з нашими інструкціями, застарілі боєприпаси класифікуються як особливо небезпечні — їх необхідно знищувати на місці виявлення. Зазвичай фахівці виїжджають, обстежують боєприпас, визначають його стан, тип, з’ясовують, чому він не спрацював. Якщо це можливо — вилучають детонатори. Після цього бойову частину транспортують на полігон і там підривають.Як правильно розповідати дітям про міни— Ви згадали, що також проводите уроки з мінної небезпеки для дітей. У чому особливість? Як говорити на цю тему з дітьми?— Найголовніше — донести просте правило: "Не підходь, не чіпай, зателефонуй "101". Крім того, згідно з рекомендаціями ЮНІСЕФ, заснованими на досвіді роботи в Афганістані, Сирії, Камбоджі, ми не даємо дітям жодних макетів чи відпрацьованих боєприпасів — навіть пластикових. Бо якщо дорослий бере в руки муляж і при цьому каже "це чіпати не можна", у дитини не формується чіткий причинно-наслідковий зв’язок. Вона бачить: дорослі ж торкаються — значить, і мені можна.Для молодших дітей ми використовуємо комікси, ілюстрації, мультфільми. Старшим підліткам уже можна показувати макети, але вони повинні чітко відрізнятися від справжніх — за кольором чи розміром. Інакше дитина може не розпізнати справжню небезпеку, якщо побачить боєприпас у реальному житті. Тобто якщо дитина потім десь натрапить на міну, і вона чимось відрізнятиметься від макета, який показували на занятті, вона зрозуміє, що це вже не іграшка, а справжня загроза.— Чи можна показувати дітям фотографії поранених?— Ні. Щоб показати наслідки, ми демонструємо зруйновану техніку — підірвані трактори, автомобілі. Це викликає емоційну реакцію, але не травмує. І водночас у пам’яті закарбовується: це небезпечно. Я розповідаю дітям про найбільш поширені типи боєприпасів — протипіхотні, протитанкові міни, суббоєприпаси — і пояснюю, як вони виглядають. У деяких випадках можу навести тактико-технічні характеристики — щоб пояснити, якою є небезпечна зона дії в разі їх спрацювання."Дві стіни" не врятують— Щодо прильотів. Скажіть, оті горезвісні дві стіни — наскільки вони можуть захистити?— Насправді — лише від уламків скла. Щодо конструкції будівель — це більше міф. При прямому влучанні жодні стіни не врятують. Тому головна порада — йти в укриття. Наприклад, в Ізраїлі при звуках сирени ніхто навіть не думає про те, щоб шукати "дві стіни". Там усі швидко спускаються в укриття. В усіх житлових і громадських будівлях у них є укріплені кімнати — мамади або мамаки. Нам до такого рівня ще далеко, проте страх ми вже втратили, і через це наражаємося на небезпеку.Якщо обстріл застав надворі — як це постійно трапляється в Харківській, Сумській, Херсонській областях — треба знайти заглиблення або будь-яку найнижчу точку на поверхні ґрунту. Якщо зовсім ніде сховатися — навіть бордюр може врятувати. Лягайте обличчям донизу, закривайте вуха руками — щоб не пошкодити барабанні перетинки. Фізика вибуху така, що уламки летять під кутом від 30 до 45 градусів. Тобто чим нижче ви перебуваєте відносно траєкторії польоту уламків, тим більше шансів, що вони пролетять повз.

Сервісні центри Міністерства внутрішніх справ — це місця, де громадяни щодня вирішують важливі побутові та правові питання: реєструють транспорт, складають іспити, отримують посвідчення водія. Робота цих центрів особливо актуалізувалася в умовах війни — як з погляду безпеки, так і з погляду доступності послуг.Ми поговорили з керівником регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Київській та Чернігівській областях Сергієм Петровим про те, як працюють центри сьогодні, з якими викликами стикаються, і що змінюється для громадян.— Пане Сергію, знаємо, що 28 травня (запис інтерв'ю проходив цього дня, — ред) — річниця об’єднання сервісних центрів МВС Київської та Чернігівської областей в одну структуру. Які ключові зміни відбулися у роботі сервісних центрів за останній рік? Які виклики стали головними?— Так, справді, у 2023 розпочалося об'єднання регіональних сервісних центрів МВС, який завершився вже навесні цього року. Такий крок є частиною реформи, спрямованої на покращення якості надання адміністративних послуг. За цією реформою, області, які раніше мали окремі регіональні сервісні центри, об'єдналися в більші структури для більш ефективної роботи та уніфікації стандартів. Наприклад, об'єднано регіональні сервісні центри МВС у Київській та Чернігівській областях.Що це означає? Насамперед це про зручність, доступність і ефективність. Адже об’єднання дозволило нам краще координувати роботу між регіонами, оптимізувати внутрішні процеси й усунути дублювання функцій. Для громадян це означає простіше отримання послуг. Ми суттєво скорочуємо час обслуговування, забезпечуємо стабільну якість послуг та підвищуємо мобільність наших працівників і технічного забезпечення.Щодо викликів, то цей рік був для нас насамперед роком адаптації до нових умов. До того ж, враховуючи війну в країні, ми постійно переглядали й переглядаємо безпекові протоколи, надання послуг в безпечних місцях та пришвидшення цифровізації послуг.— Щодо війни. Як війна та воєнний стан вплинули на діяльність сервісних центрів МВС?— Насправді повномасштабне вторгнення та воєнний стан внесли суттєві корективи в нашу роботу: в разі повітряної тривоги адміністратори припиняють надання послуг та просять громадян пройти в безпечні місця до її завершення. На жаль, через тривалі повітряні тривоги час очікування на отримання послуги зростає, а громадянам досить важко за таких умов планувати свій власний час.Якщо посилатися на відкриті джерела, то, до прикладу, лише протягом 2024 року Київська область зазнала 664 сигнали повітряної тривоги. Загальна тривалість цих тривог становить 51 день — це близько 1 224 години. Що ми зробили, аби не припиняти надавати послуги громадянам під час тривог і не зміщувати запис? Було прийнято рішення облаштувати найпростіше укриття, в якому, в разі оголошення повітряної тривоги, продовжувати надавати послуги, а саме: реєстрація та перереєстрація транспортних засобів, прийняття теоретичних іспитів, обмін (відновлення) та видача посвідчень водія. І таке укриття нам вдалося обладнати в ТСЦ МВС, що в с.Софіївська Борщагівка. Поки — єдине на Київщині. Нині, під час тривог, укриття працює, а одразу дев’ять адміністраторів — саме стільки робочих місць тут обладнано — продовжують надавати послуги. Також в укритті маємо близько 50 комфортних місць для очікування та екзаменаційний клас для прийняття теоретичного іспиту.До того ж надання онлайн-послуг, впровадження електронного запису та E-документів, які прирівняні до пластикових (наприклад, посвідчення водія) — усе це значно зменшує черги в сервісних центрах МВС і дозволяє громадянам у зручному для себе форматі — онлайн чи офлайн — користуватися нашими послугами. Це значно заощаджує час відвідувачів, допомагає уникати скупчень людей, що важливо під час дії воєнного стану.—  Якщо говорити про цифровізацію, наскільки громадяни сьогодні обізнані з електронними сервісами МВС?— Тут бачимо позитивну динаміку — дедалі більше людей користуються онлайн-послугами. Наприклад, протягом року — від 28 травня 2024 року і до сьогодні через застосунок “Дія” в Україні було продано понад 185 тисяч автівок. До того ж за цей же період українці обміняли чи відновили онлайн понад 259 тисяч посвідчень водія. З них 168 тисяч — доставили "Укрпоштою".— Які послуги сьогодні найчастіше обирають громадяни?— Складання іспитів, реєстрація та перереєстрація авто — на першому місці. Далі — заміна та відновлення посвідчення водія, особливо серед військовослужбовців.Додам приклад. За цей перший рік об’єднання, сервісні центри МВС Київщини та Чернігівщини провели понад 58 тисяч теоретичних іспитів та близько 70 тисяч — практичних іспитів.— Чи маєте індивідуальний підхід для ВПО, військових, осіб з інвалідністю?— Так, ми максимально спрощуємо доступ для цих категорій. Зокрема, намагаємося надати наші послуги військовим поза чергою. Щодо осіб з інвалідністю — постійно вдосконалюємо наші центри, роблячи їх безбар’єрними. Аби кожен відчував себе комфортно та в рівних умовах. До того ж, якщо говоримо про безбар’єрність, то тут хочу наголосити, що в одному з сервісних центрів МВС Київського регіону — в Білій Церкві — наявне спеціально обладнане авто категорії В для складання практичного іспиту особами з інвалідністю. Новенький Hyndai i30, оснащений автоматичною коробкою передач та ручними важелями гальма та газу. Для зручності на кермі розміщено пульт для управління всією електронікою. Окрім цього, водійське сидіння має додаткове регулювання.А ще, в цьому ж таки сервісному центрі МВС буквально нещодавно презентували спеціально обладнане приміщення з доступною інфраструктурою та безбар’єрним простором.  Такий екзаменаційний клас облаштовано двома робочими місцями (з камерами Face-ID) для здачі теоретичного іспиту особами з інвалідністю. Також наявні камери відео- та аудіофіксації, які унеможливлюють "мертві зони" приміщення. Такий підхід повністю забезпечує прозорість у прийнятті іспиту та унеможливлює корупційні ризики. Додатково в кабінеті обладнано місце для видачі, відновлення чи обміну посвідчення водія, а також можливо здійснити реєстрацію та перереєстрацію транспортного засобу.  Себто — присутній повний спектр наших послуг і відсутні будь-які просторові бар’єри. — Яка у вас взаємодія з місцевою владою, поліцією, ЦНАПами?— Ми не працюємо у вакуумі. Є регулярна взаємодія з поліцією, громадами. Наприклад, разом з правоохоронцями організовуємо тематичні заходи для дітей — аби ті змалку знали та дотримувались правил безпеки на дорозі.Щодо громад — за запитом органів місцевого самоврядування виїздимо у віддалені населені пункти, аби жителі тих міст мали доступ до наших послуг. Такий виїзд здійснюємо на спеціальному авто — мобільний сервісний центр — який обладнаний необхідною технікою. Також постійно розширюємо можливості, аби нашими послугами можна було скористатися і в тамтешніх ЦНАПах.— Чи планується відкриття нових сервісних центрів або модернізація існуючих?— У період війни важко говорити про відкриття чогось нового. А от модернізація чи розширення надання послуг в наявних сервісних центрах МВС — так. Я вже зазначав, що ми постійно вдосконалюємо наші центри, роблячи їх безбар’єрними. Дбаємо і про комфорт відвідувачів — покращуємо зони очікування, дитячі куточки тощо. Також розширюємо надання послуг в наявних сервісних центрах МВС. Зокрема, якщо ми говоримо про Київщину, то в області маємо дев’ять сервісних центрів МВС, з них на сьогодні лише в чотирьох можна скласти теоретичний та практичний іспити. Однак незабаром (можу вже говорити), такі послуги додадуться ще у двох наших центрах. Чому ми це впроваджуємо? Як я вже зазначав, саме ці послуги є одні з найпоширеніших серед наших відвідувачів. Тож розширюємо центри, де надаватимуть ці послуги, аби зменшити навантаження на центри та, зокрема, частково зменшити черги. — До слова, проблема черг — одна з найчастіших скарг. Як ви її вирішуєте у центрах?— Частково вже відповів на це питання — розширюємо надання послуг в наявних сервісних центрах МВС. До того ж постійно навчаємо наш персонал, вдосконалюємо їх навички та весь виробничий процес, аби отримання послуги відбувалося швидко, якісно та прозоро.— Насамкінець, що б Ви порадили громадянам, які хочуть швидко й без проблем отримати послугу?— Не користуйтесь послугами посередників. Адже контроль над процесом жорсткий, і будь-які порушення будуть виявлені, причетні — притягнуті до адміністративної чи навіть кримінальної відповідальності. А куплені водійські посвідчення не додадуть знань для безпечного керування автівкою.Вся офіційна інформація є на наших сайтах чи на офіційних сторінках в соцмережі Facebook. Запис онлайн, повний пакет документів — і все буде швидко й без нервів.

Євро з середини жовтня до початку 2025 року падав, але з середини року взявся рости, мов на дріжджах, і призупинив цей шалений біг лише у травні. Долар на початок поточного року також помітно зріс, але у січні, після обрання президентом США Дональда Трампа, "пішов" вниз і також більш-менш стабілізувався ближче до кінця квітня, а у травні продемонструє тенденції до помірного укріплення. При цьому різниця між ціною європейської та американської валют помітно збільшилася — євро до долара стало помітно дорожчим.Про те, чому відбулися ці валютні "гойдалки", чого чекати від курсу долара та євро, а також як "почувається" гривня — TrueUA розпитав у економіста та фінансового аналітика Олексія Куща.— Чому відбулися курсові "гойдалки" останніх місяців, і євро подорожчало відносно долара? Це виключно політика чи більше економіка? І чому зараз обидві валюти стабілізували курс і, видається, зростають стосовно гривні?— У нас ситуація така, що курс гривні до євро фактично встановлює Національний банк через курс до долара. Раніше це відбувалося більш адміністративно, зараз — з урахуванням ринкових тенденцій. Але курс гривні до всіх валют, які є у нас у кошику Національного банку, встановлюється через крос-курс. Наприклад, є курс гривні до долара, є курс цих валют до долара — і через долар, через крос-курс встановлюється курс гривні до них. Зокрема, і до євро. Тому у нас ці курси завжди напряму залежать від курсу відповідних валют на світових ринках до американського долара. Оскільки євро подорожчало стосовно долара, то, відповідно, воно подорожчало і до гривні досить суттєво. При цьому подорожчання євро до долара відбувається і через політичні, і через економічні причини. По-перше, торгівельна війна, скажімо, яку розпочали США, вплинула на відплив капіталу з американських фінансових інструментів. І взагалі політика Трампа спрямована на здешевлення долара відносно ключових валют для торгівельних партнерів країни. Тому долар щодо євро буде послаблюватися — для підтримки американських експортерів і американської економіки.Це все відбувається в рамках нової трампономіки, нової американської політики: долар має бути послаблений, євро має бути посилене, і це має вирівнювати торговий баланс на користь США. Тому тут ситуація пов'язана саме з приходом Трампа і зміною тренду. А долар, в принципі, послабився щодо майже всіх ключових валют. Якщо подивитись індекс долара (вартість американської валюти щодо кошика з шести інших валют основних торгівельних партнерів США: євро (EUR), єна (JPY), фунт стерлінгів (GBP), канадський долар (CAD), шведська крона (SEK) і швейцарський франк (CHF), — ред.), то там досить суттєва девальвація (на 7,5% з початку року, — ред.), давно вже такої не було. Долар суттєво просів щодо англійського фунта, до євро. Це, до речі, опосередковано вплинуло на курс гривні до долара, бо щодо гривні долар зміцнився, і якби не було цієї тенденції послаблення долара на світових ринках, то зараз долар у нас був би, наприклад, не 41 гривня, а 43-45 гривень. Бо гривня — це слабка валюта, якщо порівнювати з євро чи фунтом стерлінгів. Але посилення долара було мінімальним, тому що сам долар зараз дуже слабкий на світових ринках.— Якщо так спуститися від світових економічних процесів до побутового рівня — наші люди часто зберігають гроші в якійсь валюті. На вашу думку, у що зараз варто вкладатися, що більш перспективне? Долар продовжить втрачати в ціні відносно євро, чи цей процес вже закінчився?— Думаю, звичайній людині не варто за цим особливо слідкувати. Якщо ж [ставитися] більш професійно, то, як кажуть, "купуй те, що дешевшає, продавай те, що дорожчає". Тому люди, які професійно займаються валютою, вони зараз купують, наприклад, долар, продають євро. Але це треба робити на базі певної фінансової моделі, просто так це робити не рекомендую.— Можна не чекати, що долар просяде ще сильніше? Він, ймовірно, трохи стабілізується?— Ні, можна і чекати. Але дивіться: якщо цим професійно займатись — купувати зараз долар, продавати євро — то це не можна робити просто так, навмання. Це, як я сказав, має бути певна фінансова модель. У кожного трейдера вона своя — він дивиться на валютні графіки й розуміє, де в якій точці що краще робити. На побутовому рівні це пояснити важко. Тож для звичайних людей, напевне, варто просто тримати свої накопичення у кошику валют, а не накопичувати в одній. Наприклад, 50% — у євро, 50% — у доларах. Тоді не буде якогось заробітку, але не буде і втрат. Під час війни ж взагалі йдеться про збереження, а не про заробіток.— Знову порушимо глобальніші теми. Місяць тому ви писали про крах доларового стандарту. Чи актуальна така оцінка зараз? І чи можливо спрогнозувати, як вплине цей крах, якщо він відбудеться, на Сполучені Штати, Європу й, можливо, Україну?— Можливо, його варто називати не крахом, а просто поступовим відходом від доларового стандарту. Тому що крах — це дискретний, одномоментний процес. А тут, вочевидь, буде розтягнутий у часі процес — на роки.Ситуація дуже схожа на те, що відбувалось 1971 року, за президента Ніксона, коли США відмовилися від золотого стандарту долара. Зараз вони так же поступово відмовляються від глобального стандарту долара як універсального інструменту світових резервів і накопичень. І тут треба розуміти, що, якщо це робиться, то в цьому зацікавлені передусім самі Сполучені Штати Америки. Так само як США були спочатку зацікавлені в золотому стандарті, а потім — у його скасуванні, так і з доларовим стандартом: спершу вони були зацікавлені в ньому, тому що він давав дуже багато глобальних профітів і бенефітів, а зараз не зацікавлені, бо він їх вже фактично обтяжує. Гальмує їхній промисловий і експортоорієнтований розвиток, призводить до деіндустріалізації й втрати робочих місць. Тому вони будуть поступово від цього статусу відмовлятися, але цей процес буде дуже розтягнутий у часі.Золотий стандарт — це грошова система, яка пов’язує вартість валюти країни з фіксованою кількістю золота. Вона була заснована у 1870-х роках й мала значний вплив на світову економіку до початку 1920-х років. Пізніше його було відновлено наприкінці 1920-х років і він діяв до 1932 року. Крім того, золотий стандарт відіграв особливо вирішальну роль у формуванні міжнародного монетарного ландшафту з 1944 по 1971 рік.За системою золотого стандарту власники могли викупити валюту за встановлену кількість золота, а її пропозиція була обмежена кількістю золота, що зберігалася урядом. Основною перевагою цієї грошової системи була стабільність цін, оскільки вартість грошей була пов’язана з вартістю золота. Це означало, що пропозиція грошей була обмежена кількістю золота в центральному банку країни.Сполучені Штати офіційно відмовилися від золотого стандарту в серпні 1971 року, за часів президентства Річарда Ніксона. До цього США працювали за модифікованим золотим стандартом, але в 1960-х роках США зіткнулися зі зростаючим економічним тиском через витрати на війну у В’єтнамі та інші урядові програми. Це призвело до великого торгівельного дефіциту та виснаження золотих резервів країни, оскільки інші країни обмінювали свої долари на золото.Щоб розв'язати ці проблеми, президент Ніксон оголосив низку економічних заходів, які передбачали призупинення конвертованості долара США в золото. Це фактично поклало край золотому стандарту та дозволило вартості долара вільно плавати на міжнародних валютних ринках.— В якому стані зараз українська валюта? Як можна оцінити її позиції?— Українська валюта зараз повністю прив'язана до зовнішньої фінансової підтримки. У нас величезна діра в торгівельному балансі, там майже 40 мільярдів доларів від'ємне сальдо, і його треба чимось закривати. А його можна закрити, тільки якщо будуть надходження на рівні 40 мільярдів доларів на рік. Відплив капіталу бізнесу за кордон зараз заблокований Національним банком. Приплив дає десь до 10 мільярдів доларів на рік, частково закриваючи цю діру. Залишається 30 мільярдів, які треба чимось закривати. Це кредити й зовнішні гранти, які ми отримуємо з-за кордону. Тому тут пряма кореляція з цією фінансовою підтримкою. Якщо вона буде, то курс валют буде стабільний. Якщо не буде, то буде девальвація. Абсолютна, повна залежність.

Весна може стати справжнім випробуванням для деяких людей. І якщо для одних — це пора пробудження природи й прогулянок на свіжому повітрі, то для інших — боротьба з постійним чханням, закладеністю носа та свербежем. За даними Центру з контролю та профілактики захворювань в США (CDC), сезонна алергія або поліноз вражає 25,7% дорослого населення. Починаються симптоми захворювання навесні, коли на слизові оболонки чутливих людей потрапляє перший пилок, що утворюється під час цвітіння дерев і трав.Про особливості сезонної алергії, як її виявити, хто в групі ризику та як лікувати — TrueUA дізнавався у к.м.н., доцента кафедри педіатрії Nº2 НМУ імені О.О. Богомольця, лікаря дерматолога-алерголога Олени Мозирської.Поліноз — це алергічне захворювання слизових оболонок очей й носа, який виникає через потрапляння на них пилку рослин чи спорів грибів. Він може виникати у різному віці й характеризується водянистими виділеннями з носа, його закладенням. Також виникає біль у горлі, свербіж у вухах та денна втома.Сезонна алергія: від яких рослин найбільша загроза і як відрізнити поліноз від ГРВІ— Період цвітіння — один з найнебезпечніших для тих, хто страждає на хронічний поліноз. Від яких рослин йде найбільша загроза, і чи є застереження з приводу вживання певних продуктів у період цвітіння?— Найбільш алергенними є рослини, які розносять свій пилок за допомогою бруньок, колосків або суцвіть. До них належать дерева, які пилкують у весняний сезон, лугові та злакові трави, що починають пилкувати з кінця травня й викидають свій пилок протягом літа. Також дуже алергенними є бур'яни, зокрема відома всім амброзія. Щодо продуктів, які можуть бути перехресні з пилком рослин., ми не рекомендуємо уникати жодних, доки на них не трапилася алергія. Адже синдром "пилок-їжа" не є обов'язковим для кожного алергіка. Така алергія хоч і зустрічається, але не є дуже частою, і тому обмеження можуть бути недоцільними.— Чим сезонна алергія відрізняється від респіраторних захворювань, зокрема ГРВІ та коронавірусу? Як розпізнати симптоми саме полінозу? І як проявляються складні випадки алергії?— Так, дійсно, симптоми алергії є дуже схожими на симптоми ГРВІ, і тому часто пацієнти їх плутають. Зокрема, це нежить, чхання, кашель, сльозотеча, відчуття слабкості та втоми. Але симптоми алергії можна відрізнити за тим, що вони не проходять протягом тижня (на відміну від симптомів ГРВІ), та тривають доки не припинить свій сезон пилкування певна рослина. При цих симптомах не допомагають засоби, які ми, як правило, використовуємо для полегшення симптомів ГРВІ, але при них допомагають антигістамінні препарати.Також симптоми алергії дозволяє відрізнити свербіж носа, очей, горла й приступи чхання. Симптоми алергії погіршуються у вранішній час, а також при перебуванні на свіжому повітрі.Симптоми алергії іноді є дуже важкими й супроводжуються сильним набряком у носі, головним болем, загальною слабкістю, кашлем. У деяких випадках можуть призводити до бронхіальної астми.— У якому віці найчастіше проявляється поліноз? Чи може алергія на цвітіння розвиватися або зникати з віком? Які фактори цьому сприяють?— Алергія на амброзію рідко проявляється у перші роки життя. Щоби виникла алергія, людині потрібно хоча б кілька років, кілька сезонів поспіль стикатися з пилком. У таких випадках може розвинутися неправильна імунна відповідь на алергени пилку.Алергія частіше проявляється у дитячому віці, в ранньому шкільному, у підлітковому, або у молодому — в період 20-40 років. Алергія може мати хвилеподібний перебіг протягом життя — це залежить від різних факторів, від способу життя, від переїзду і зміни регіону проживання, від гормональних змін. З віком алергія може стати легшою, зокрема після 60 років.— До яких серйозних хронічних захворювань може призвести поліноз? Чи є ризик виникнення анафілактичного шоку при полінозі?— Поліноз, тобто хронічне запалення слизової носа та носових пазух, може призводити до змін слизової оболонки та лімфатичних органів в них. Часто сезонна алергія призводить до хронічного риносинуситу, тобто коли симптоми риніту продовжуються навіть після завершення цвітіння пилку. Це виникає при недостатньому лікуванні алергічного риніту. Також внаслідок полінозу може виникати запалення в бронхах, тобто бронхіальна астма. Анафілактична реакція на пилок нехарактерна.Види полінозу— Однією з найагресивніших форм алергічних захворювань є амброзійний поліноз. Як він виражається і якою має бути перша допомога, якщо він раптом почався?— Так, амброзія є найпоширенішим та найбільш актуальним алергеном у нашому регіоні. Крім того, щороку зростає кількість амброзії на території України й кількість людей, чутливих до неї. А симптоми алергії стають щороку важчі. Амброзія починає пилкувати з початку серпня, і це варто пам'ятати усім, хто стикався з цією алергією. Необхідно розпочинати лікування в останні дні липня або у перші тижні серпня, щоби завчасно препарати почали діяти і симптоми алергії не розвинулися. Для лікування алергії на амброзію також існує алерген-специфічна імунотерапія.— Що таке перехресна алергія? Чим вона небезпечна?— Перехресна алергія — це реакція організму на продукти або інші алергени після того, як організм став алергічним до, наприклад, пилку. Оскільки всі рослини між собою мають споріднені або схожі структури, наш організм, щоб виробити антитіла до пилку, починає реагувати цими антитілами на, скажімо, продукти харчування, які мають схожі структури.Наприклад, поширеним є синдром "пилок-їжа". Зокрема, при алергії на березу людина може відчувати прояви алергії, коли споживає деякі свіжі фрукти, овочі та горіхи: яблука, морква, селеру, вишню, черешню, абрикос, фундук, арахіс.При перехресній алергії, як правило, такі симптоми неважкі, обмежені ротовою порожниною і не повʼязані з розвитком важких реакцій, таких як анафілаксія. Але якщо ви маєте такі симптоми, то варто обмежити споживання цих продуктів у свіжому виді, надаючи перевагу їхній термічній обробці. Тобто печене яблуко буде безпечним. Так само як і запечена морква або смажений фундук.— Чи буває алергія на пилок локальною? Умовно, якщо людина страждає від алергії на пил або шерсть домашніх тварин, чи є ризик виникнення у неї полінозу? Або ж навпаки — чи може розвинутися поліноз, якщо жодних проявів будь-якого виду алергії раніше не спостерігалося?— Людина, яка має один вид алергії, дійсно стає більш схильною до розвитку алергії на інші види алергенів. Зокрема, алергік, який має прояви сезонної алергії, тобто на пилок рослин, може почати реагувати також на домашніх тварин, пил або цвіль. Але це не є обовʼязковим. Людина може мати все життя алергію лише на тварин, або лише на пил, або лише на пилок, і не розвивати симптоми на інші подразники.— Як зрозуміти, на що саме у людини алергія?— Людина часто може самостійно відмічати, що має симптоми алергії у певний період сезону, зокрема, наприклад, тільки навесні, або тільки влітку, чи серпнево-осінню алергію. З лікарем або самостійно можна визначити, які рослини повʼязані з цим періодом. Наприклад, у весняний період відбувається пилкування дерев. Зокрема, вільхи, берези, ліщини тощо.Лікування і профілактика сезонної алергії— Чи можна вилікувати алергію? Зі здачі яких аналізів потрібно почати, аби лікар міг отримати загальну картину про стан здоров’я пацієнта?— Лікар може детально опитати й визначити, які саме алергени є тригерами алергії з ретельною історією хвороби. Якщо цього недостатньо, лікар може призначити алерготести. Це можуть бути шкірні алерготести, або по аналізу крові. Обидва методи є достатньо інформативними й допомагають визначити алерген.Але головне, щоб сам лікар проводив трактування аналізу. Через те, що аналізи часто є хибнопозитивними, пацієнт не може ухвалювати правильне рішення тільки за аналізом, і це може негативно вплинути на його спосіб життя.— Від чого залежить лікування полінозу? Які методи лікування алергії найчастіше застосовують?— Алергію можна лікувати за допомогою алерген специфічної імунотерапії, або так званого щеплення проти алергії. Для того, щоб її проводити, дійсно треба чітко визначити причини й алерген, але ми суворо не рекомендуємо пацієнтам самостійно призначати собі аналізи, адже існує велика кількість алерготестів, і коректно зможе їх підібрати лише лікар. Зокрема, це можуть бути шкірні тести, які лікар проведе під час прийому.Лікування полінозу, як правило, складається з трьох етапів. Лікар навчає пацієнтів, як уникати пилку. Це і заходи, що стосуються прибирання вдома, режиму провітрювання, застосування кондиціонерів, зміни одягу, вмивання та промивання носа після прогулянки. По-друге, це симптоматичні засоби, які можуть повністю або частково знімати симптоми, якщо наближається сезон алергії. Також це алерговакцинація, яка розпочинається вже після сезону пилку або взимку і надає ефект у перший рік застосування.— Яка профілактика полінозу? Чи є ця хвороба спадковою? Чи можна запобігти появі алергії у дітей?— Схильність до алергії є генетично обумовленою, хоча алергія ніколи не розпочинається у перші роки життя, а може виникнути навіть у 20-30 або 40 років. Однак все одно ця людина мала генетичну схильність, яку успадкувала від своїх батьків. І на цей фактор вплинути фактично неможливо. Але не можна сказати, що алергія — це виключно спадкова хвороба, адже на формування імунітету впливають багато чинників: це і період вагітності, і пологи, і грудне вигодовування, і екологічні умови, в яких проживає людина. Зокрема, є багато досліджень, які довели, що проживання у сільській місцевості, де є хороші екологічні умови та біологічне й мікробне різноманіття, сприяє формуванню хорошого імунітету і є профілактикою для алергічних захворювань.— Що варто знати тим, хто щороку страждає на алергію під час цвітіння? Чи можна підготуватися, аби полегшити перебіг захворювання і зменшити симптоми?— Так, до сезону пилку можна певним чином підготуватися. У першу чергу почати приймати симптоматичне лікування, яке призначив вам лікар: або при перших же симптомах алергії, або завчасно — хоча б за кілька днів. І використовувати його надалі в повному обсязі, не припиняючи при першому ж полегшенні симптомів, а продовжувати до кінця сезону.Виконувати всі рекомендації, що стосуються уникання контакту з пилком. Зокрема, залишатися вдома в суху вітряну погоду та закривати вікна, прогулюватися та провітрювати приміщення після дощу. Після провітрювання обов'язково проводити вологе прибирання вдома, використовувати кондиціонер вдома та в автомобілі. Також важливо у цей період не відчиняти вікна, а після перебування на вулиці помити руки, вмити обличчя, промити очі, промити ніс сольовим розчином та змінити одяг.Також суттєво змінити перебіг хвороби може алерген-специфічна імунотерапія, або алерговакцинація. Вона перевиховує імунітет у такий спосіб, щоби людина звикла до пилку, тобто стала толерантною та не мала проявів в сезон пилкування. Її варто розпочинати завчасно, підібравши з лікарем-алергологом. Кілька років такої терапії може забезпечити одужання від алергії або дуже тривалу, багаторічну ремісію.

BROCARD — найбільша в Україні парфумерно-косметична мережа та онлайн-ритейлер в сегменті luxury. Компанія пропонує клієнтам 466 світових преміальних марок, у тому числі 61 український бренд. Магазини, а їх у компанії 66, працюють у 22 українських містах. Штат компанії становить понад 1600 співробітників.У BROCARD кажуть, що колектив завжди був для них ключовою цінністю, і цьому є численні підтвердження — протягом останніх 10 років мережа періодично потрапляла в десятку найкращих працедавців країни. І за часів COVID-19, і тим більше від початку повномасштабного вторгнення тут намагалися максимально зберегти команду — навіть коли магазини та склади кілька місяців поспіль були зачинені, мережа втрачала магазини на тимчасово окупованих територіях та переживала неминучу оптимізацію.У нових воєнних умовах BROCARD зробив акцент на дистанційній роботі та допомозі в організації процесів керівникам, що працюють віддалено. Але до останніх також дещо змінилися вимоги, і викликано це саме необхідністю підтримати команду. Загалом же для співробітників BROCARD передбачив можливість "вийти зі своєї бульбашки", спробувати себе у нових завданнях, на нових ділянках роботи. Це стає або "результативним відпочинком", або таки новим видом діяльності. У виграші і компанія, і робітник.Іншим важливим аспектом є можливість довчитися до необхідного рівня чи взагалі опанувати нову спеціальність. Якщо кандидат співпадає за цінностями, то у компанії знайдуть ділянку роботи, яка буде цікавою для нього. У інтерв'ю для TrueUA HR-директорка BROCARD Тетяна Кононенко розповіла, як компанії вдалося налаштувати роботу з огляду на закриття частини магазинів й виїзд співробітників за кордон, а також підтримують своїх працівників — тих, хто боронить державу на полі бою, й тих, хто працює на благо країни в тилу.— Що повномасштабна війна змінила у політиці вашої компанії з огляду на умови праці?— З початком повномасштабного вторгнення BROCARD змушений був адаптувати свою політику до нової реальності. Основні зміни стосувалися безпеки, психологічної підтримки та організації роботи.Ми запровадили гнучкий графік та надали можливість працювати дистанційно. Для офісних працівників основним форматом стала віддалена робота. Водночас магазини працюють за графіком торгівельних центрів, проте з суворим дотриманням правил безпеки. Наприклад, при оголошенні повітряної тривоги магазини негайно зачиняються, а співробітники організовано прямують до укриттів. Для деяких підрозділів запроваджено гібридний графік: співробітники приїжджають в офіс лише за необхідності — наприклад, для роботи з документацією.Ця система дозволяє ефективно поєднувати роботу та особисті обов’язки, наприклад, догляд за дітьми або реагування на позаштатні ситуації. Це стало особливо важливим під час блекаутів та перебоїв у роботі громадського транспорту.Також для нас важлива психологічна підтримка команди. Життя в умовах війни відбилося на всіх, і особливо це відчутно в роздрібній торгівлі, де важливий емоційний контакт із клієнтом. Війна наклала свій відбиток на настрій як покупців, так і персоналу, що ускладнює спілкування.Щоб мінімізувати цей фактор, ми: провадили чітку навігацію в магазинах, аби клієнт міг самостійно знайти всю необхідну інформацію, розвиваємо застосунок Brocard.ua, що містить детальні описи товарів.Крім цього, компанія оновила програму навчання для продавців-консультантів і навіть охоронців, аби вони могли ефективно взаємодіяти з клієнтами. До того ж ми впровадили дистанційне навчання, що охоплює не лише професійні тренінги, а й курси з психологічної підтримки, інформаційної безпеки та самозбереження.Наш формат навчання став максимально інтерактивним: співробітники отримують запрошення пройти тренінг, після чого складають тест. За успішне проходження передбачені невеликі, але приємні подарунки. Вчаться всі — від новачків до керівників компанії.— Як компанія переживала скорочення штату через виїзд співробітників за кордон і закриття магазинів?— Війна спричинила кадровий дефіцит. 85% наших працівників — жінки, багато з яких виїхали за кордон із дітьми. Досі компанія відчуває нестачу персоналу, проте ми знайшли рішення. По-перше, провели ротацію співробітників. Ті, хто виїжджав до інших міст України, отримали можливість працевлаштуватися в магазинах на новому місці. Це допомогло закрити вакансії в працюючих філіях.Також ми збільшили частку жінок у логістиці: через мобілізацію частини чоловіків компанія залучила жінок до складів і транспортної логістики, що раніше було рідкістю. Ну й, звісно, працювали над поверненням співробітників. Чимало наших працівників, які виїхали за кордон, повертаються, і ми допомагаємо їм відновити роботу. Якщо їхня попередня посада більше неактуальна, пропонуємо варіанти перекваліфікації.— Які кроки ви робили, щоб утримати співробітників?— Ми розуміємо, що втримання команди — це запорука нашого успіху. Для нас важливо не лише зберегти команду, а й створити умови, за яких люди можуть зростати та розвиватися. Серед основних:Фінансова допомога — компанія оперативно підтримує співробітників, які опинилися у скрутних обставинах, особливо пов’язаних зі здоров’ям.Юридична підтримка — фахівці допомагають вирішувати юридичні питання.Компенсація навчання — співробітники можуть отримати відшкодування 50% вартості курсів, якщо це допоможе їм у професійному розвитку.Програма навчання з проектного управління — її можуть проходити як ті, хто вже працює в управлінні проєктами, так і співробітники, які хочуть набути відповідних компетенцій. Після завершення курсу відбувається захист проекту та сертифікація.Професійний розвиток для працівників магазинів — співробітники можуть навчитися роботі на апараті діагностики шкіри, технікам макіяжу, а також діагностиці волосся. Всі ці навички не лише підвищують рівень сервісу, а й відкривають нові можливості для кар’єрного зростання.Конкурси на керівні посади — вакансії заповнюються через відкриті конкурси, тож кожен має шанс кар’єрного росту.— Які виклики виникли при переході на дистанційну роботу?— Одним із найбільших викликів стало збереження корпоративної культури. Якщо раніше в центрі була компанія, то тепер ключовою фігурою став сам співробітник. Це означає, що важливими стали не лише професійні навички, а й особисті якості.Щоб адаптувати команду до нових реалій, BROCARD запровадив коучингові сесії для підтримки керівників, організував тренінги з розвитку soft skills, впровадив механізми контролю продуктивності, які водночас не створюють зайвого тиску.— Як проводяться навчання та тренінги у компанії?— Навчання — це основа нашої корпоративної культури. Ми створили систему безперервного розвитку для співробітників, яка передбачає:Регулярні тренінги — від парфумерно-косметичних продуктів і технік догляду до інформаційної безпеки та самозбереження.Онлайн-освітню платформу — курси адаптовані до поточних умов, включно з тренінгами щодо особистого здоров’я та психологічного благополуччя.Коучингові програми — підтримка та розвиток soft skills, що стали ключовими у нових реаліях.Стимулювання навчання — система бонусів за проходження курсів та успішне тестування.— Чи доводиться вам боротися за кандидатів?— Ринок праці змінився, і тепер саме компанії конкурують за спеціалістів. BROCARD приваблює кандидатів не лише конкурентними умовами праці, а й стабільністю, професійним розвитком та можливістю зростання. Ми прагнемо створити середовище, у якому співробітники не просто працюють, а реалізовують свої навички та амбіції.— Як компанія підтримує співробітників, які воюють або воюють їхні близькі?— Для жінок, чиї чоловіки на фронті, передбачено психологічну підтримку, юридичні консультації та фінансову допомогу. Чоловіки-співробітники, які були мобілізовані, щомісяця отримують матеріальну допомогу у розмірі середньої зарплати. До того ж за всіма мобілізованими зберігаються їхні робочі місця, а після їхнього повернення з фронту ми допомагаємо у соціальній адаптації.— Як організована безпека працівників під час повітряних тривог?— Безпека під час повітряних тривог — це наш пріоритет. Компанія розробила чіткий алгоритм евакуації: магазини негайно зачиняються, а персонал переходить в укриття. На період небезпеки робота припиняється — це правило діє як для працівників у магазинах, так і для тих, хто працює дистанційно.Очні тренінги проводяться виключно в місцях, де є укриття. У разі повітряної тривоги всі учасники прямують до укриття, а після завершення небезпеки можуть повернутися до навчального процесу.— Як компанія працює із зарплатами та бонусами під час війни?— Попри складну економічну ситуацію, компанія продовжує виплачувати зарплати стабільно двічі на місяць. Працюють програми мотивації та преміювання, а також проваджена система KPI, яка дає змогу кожному розуміти, що впливає на досягнення його цілей. Крім того, двічі на рік проводиться перегляд зарплат з урахуванням інфляції.— Чи доводилося вам утримувати співробітників на невигідних для себе як роботодавця умовах?— Попри складні умови війни, компанія не лише продовжує роботу, а й розвиває нові напрями бізнесу. Основний фокус зроблено на проектний формат роботи, що дає можливість залучати співробітників до різних ініціатив, поєднувати кілька ролей і сфер діяльності. Такий підхід дозволяє не лише зберігати команду, а й надавати працівникам додаткові можливості для впливу на рівень своєї зарплати та особистого розвитку.BROCARD робить усе можливе, щоб уникнути масових скорочень і зберегти колектив, навіть якщо це потребує нестандартних рішень або додаткових витрат. Було запроваджено нові формати зайнятості, які дозволяють співробітникам залишатися у компанії навіть за зміни їхніх посад або напрямів роботи. Наприклад, пропонуються альтернативні позиції, переведення у відділи, де є потреба в кадрах, а також варіанти часткової зайнятості чи гнучкого графіка.Крім того, компанія дотримується соціально відповідальної політики, навіть якщо це створює додаткове навантаження на бюджет. Йдеться про фінансову допомогу працівникам у складних життєвих обставинах та підтримку тих, хто тимчасово не може виконувати свої функції через війну.— Як компанія зберігає емоційний зв’язок у колективі?— Спілкування між командами стало ще важливішим, ніж раніше. Тому ми на постійній основі проводимо регулярні онлайн-зустрічі та корпоративні заходи, організовуємо неформальні зустрічі у дружній атмосфері — наприклад, раз на місяць команди збираються разом "на піцу". Також ми передбачили програми мотивації та підтримки, що допомагають підтримувати командний дух навіть у складних умовах.BROCARD продовжує працювати та підтримувати свою команду, адже лише разом ми можемо подолати всі виклики.

Гектари дбайливо обробленої української землі, тисячі груш та яблунь і безмежна любов до своєї справи — такий має вигляд фермерське господарство "Плас". Втім, так було не завжди: велике завжди починається з малого, а пишний сад — з кількох дерев та любові до своєї справи.Нині ж підприємство, як і решта фермерських господарств країни, на додачу до глобальних викликів останніх воєнних років, зіштовхуються з форс-мажорними обставинами. Втім, ці чинники не перекреслили інтерес українців до впровадження інноваційних технологій задля розвитку вітчизняного бізнесу.Історію свого грушевого саду (яких в Україні не так багато), виклики, реальність та плани на майбутнє розповіла TrueUA засновниця фермерського господарства "Плас" Юлія Петрова.— З чого розпочалася історія Вашого грушевого саду?— Наше фермерське господарство бере свій початок з далекого 2013 року. Починали з маленького саду, саджанці якого вирощували власноруч — мріяли мати лише низькорослі та середньорослі дерева. Так понад 10 років тому утворився наш садок з двох сортів груш та з великого бажання розвиватись і вирощувати агропродукцію світової якості.— Але за ці роки Ваше господарство значно виросло, поповнилося деревами й дає свої плоди. Яким нині є сад?— Так, на сьогодні нам є чим пишатися. Окрім власноруч вирощених саджанців, ми згодом поповнювали наш сад вже придбаними деревцями, додавали нові сорти груш. Тепер наше підприємство має понад 35 тисяч плодових грушевих дерев, на яких вирощуються такі сорти, як "Яблунівська", "Ноябрська", "Марія", "Рікс". Додалось і яблунь - маємо близько тисячі дерев, на яких вирощуємо такі сорти, як "Слава Перемозі", "Симиренко", "Чемпіон", "Флоріна".— Серед цього списку маєте вибагливі сорти?— Не скажу, що маємо вибагливі сорти. Адже, якщо хочеш мати результат, то біля кожної рослини та дерева ти мусиш докласти сили та досвід. Звичайно, були труднощі - дерева можуть і "хворіти", і бути вимогливими до добрив. Все вивчали, експериментували — й ось результат: приборкали улюблені нами сорти плодових дерев. Нині ж, аби краще розуміти, чого "хочуть" дерева та покращувати роботу нашого господарства, постійно відвідую різноманітні агро-виставки та форуми, на яких обмінюємось досвідом з колегами, черпаю нові для нас ідеї й можливості.— Безліч дерев, різні сорти — як вдається організувати полив дерев, обробку та їх живлення?— Полив та живлення дерев відбувається завдяки крапельно-зрошувальної системи, яка необхідна для життєдіяльності саду. Такий підхід дозволяє і здійснювати полив і живити корисними речовинами кореневу систему кожного дерева індивідуально. Також важливим в роботі саду є обробка дерев поживними речовинами ззовні та боротьба зі шкідниками. І тут нам на допомогу приходить найсучасніша сільськогосподарська техніка, яку ми використовуємо. Усе це дозволяє постачати нашим партнерам готову агропродукцію високої якості, що відповідає усім санітарно-епідеміологічним стандартам та широким потребам наших споживачів.— Як з врожаєм? Вдається триматися "на плаву", чи все ж засушлива погода, яка панує останні роки, дається взнаки?— Насправді "на плаву" досить важко вдається утриматись. І тут річ не в спекотному літі, а в холодних та пізніх веснах. Всі ми знаємо, що запорука гарного врожаю будь-якого дерева — праця бджіл, які їх запилюють. Немає тепла — немає і бджіл. Відповідно, урожай буде меншим, ніж плануєш. До прикладу, торік, коли була прохолодна весна, ми зібрали 160 тонн груш. Позаминулого року мали показник врожайності у 200 тонн.— А як щодо прогнозів? Чи будуть українці цьогоріч смакувати нашими яблуками та грушами? Чи все ж попит матимуть продукти з ЄС?— Спрогнозувати урожай досить складно. Він залежить від того, як я вже говорила, чи буде теплою весна, чи не буде посушливим літо. До того ж під час війни важко щось планувати.     Втім, впевнена, що українські фермерські господарства робитимуть все можливе і надможливе, аби зберегти й примножити свою працю. Зокрема, відкрию таємницю: цьогоріч ми плануємо вперше спробувати новий для нас метод запилення плодових дерев — джмелями. Сподіваюсь, він виправдає наші очікування.Звісно, вірю, що цьогоріч на полицях будуть українські груші, яблука та інші фрукти, які будуть соковитіші, смачніші й доступніші за ціною для наших громадян, аніж фрукти з країн Європейського Союзу.А ще, вірю, що вітчизняний ринок після закінчення війни дуже швидко відбудується, а Україні, як одному з важливих гравців на продовольчій мапі світу, відкриються нові горизонти. Й українськими фруктами вдосталь смакуватимуть не лише наші громадяни, а й далеко за межами країни.— Ви говорите про новий для вас метод запилення плодових дерев. Розкажіть детальніше?— Так, хочемо спробувати метод запилення джмелями. Річ у тім, що джміль вилітає "на роботу" вже при температурі +7-8°С, тоді як бджола — тільки при +12°С і більше. До того ж, на відміну від бджоли, джміль "працює" і в хмарну погоду. Ще однією перевагою цієї комахи є і те, що на джмеля зачіплюється більше пилку, аніж на бджолу, а сама комаха — абсолютно неперебірлива.На джмелів як запилювачів рослин почали звертати увагу в останні роки. А вже останнім часом "виклики сьогодення" підштовхують фермерів та фермерські господарства до впровадження таких методів. Спробуємо застосувати й ми.— З помічниками-комахами розібрались. А людей нині багато допомагає з садом? — Загалом, на постійній основі за садом допомагає доглядати лише кілька осіб. А вже в сезон урожаю, звісно, потребуємо додаткової допомоги. Збираємо урожай всі: і я, і чоловік, наші батьки та родичі — родина велика. Йдуть на допомогу і друзі нашої родини, за що ми їм безмежно вдячні.— Напевно, з такою командою, маєте і плани на цей рік?— Мабуть, найголовніше — зберегти й примножити те, що маємо. Бо нині в Україні мало залишилось фермерських господарств, які б масово вирощували груші. А як мамі мені б хотілось, аби наші маленькі українці споживали насамперед українські, якісні фрукти.— Насамкінець поцікавимось: окрім вже стиглих плодів, чи ділитесь Ви саджанцями зі свого саду? — Звичайно! Щороку всі охочі можуть обрати й придбати у нас саджанці тих плодових дерев, які ми самі вирощуємо. Деревця, які ми готові віддати в дбайливі руки нових господарів, вже мають гарну кореневу систему, без механічних пошкоджень.   А ще кожен може посмакувати натуральним грушево-яблучним соком з нашого саду.— А що порадите початківцям і тим, хто мріє про маленький сад у своєму дворі?— Насправді ніяких секретів немає. Просто раджу пам’ятати, що в саду немає місця для жадібності й злості. Не скупіться і давайте деревам те, що їм потрібно тут і зараз: опору, воду, добрива. І головне — в будь-яку справу вкладайте частинку себе та свою любов. Тоді не лише милуватиметесь садом, а й отримаєте в дарунок солодкі, запашні плоди.

"Україна має бути в НАТО" — цей наратив став своєрідною ідеєю-фікс і для багатьох українців, і для української влади. Вперше Україна сподівалася отримати План дій щодо членства в Альянсі ще у 2008-му, за часів Ющенка, але ці очікування були марними. Потім був період "заморожування" епохи Януковича, проте з 2014-го діалог активізувався. Великі сподівання були на саміт у Вільнюсі у 2023-му, але і вони не виправдалися. У 2024-му історія повторилася, єдине що у фінальній декларації зазначено, що члени Альянсу підтримуватимуть Україну на її незворотному шляху до повної євроатлантичної інтеграції, включно з членством в НАТО. Наприкінці року президент Зеленський поставив вступ до Північноатлантичного альянсу першим пунктом свого "Плану перемоги".Так було ще кілька місяців тому, проте нині все змінилося. Новий-старий президент США Дональд Трамп дав знати, що Україні НАТО не "світить". І вимагає у Києва взагалі забути про такі вимоги. Українська сторона від мрії відмовлятися не хоче: днями віце-прем'єрка з євроінтеграції Ольга Стефанішина нагадала про те, що у Вашингтоні всі учасники, включно зі США, назвали рух України до НАТО незворотнім. Президент Володимир Зеленський серед іншого пропонує інший, заздалегідь нереальний за поточних умов варіант: "не хочете брати в НАТО — поверніть ядерну зброю".TrueUA вирішив з'ясувати, а чи були колись в України реальні шанси потрапити до наймогутнішого оборонного блоку світу й що робити тепер, коли двері до нього перед самим носом запирають на всі замки. Розібратися в цьому допомогли політолог Олег Постернак та директор Інституту світової політики, політолог Євген Магда. Три питання — три відповіді.Чи "світило" Україні НАТО?Євген Магда:"Варто пригадати, що Україна продемонструвала своє бажання стати членом НАТО ще у 1997 році, підписавши Хартію про особливе партнерство. Тобто вже понад чверть століття цей процес триває, і кінця краю йому не видно. Проблема в тому, що протягом тривалого часу він здійснювався за принципом "крок вперед — два кроки назад". І зараз заявка на вступ до Північноатлантичного альянсу була подана як реакція на незаконні референдуми, які провела Росія на окупованих територіях. (Петро Порошенко за часів свого президентства вважав, що рішення про НАТО має вирішуватися на референдумі, а заявка подаватися ще за кілька років: у 2019-му оголошувалося про 2023-й. Заявка була подана 30 вересня 2022-го за президента Зеленського, — ред.)Тепер же, в контексті останніх подій, вступ до НАТО стане розмінною монетою у грі Дональда Трампа з Росією. І протидіяти цьому складно, тому що все-таки Сполучені Штати в НАТО — це найперший лицар, перший серед рівних. Тому зараз значних перспектив немає. Хоча б тому, що і Сполучені Штати, і Німеччина, тобто найпотужніша країна світу і найпотужніша країна Європи, проти вступу України до НАТО".Олег Постернак:"Якщо починати з Бухарестського саміту 2008 року, то на той час існувала дуже висока ймовірність отримання запрошення на вступ до Північноатлантичного Альянсу. І якби не активна операція протидії з боку РФ, якби не острах частини західних країн, то, таке б сталося раніше. Тому, якщо коротко відповісти, чи "світило" нам НАТО, — так, "світило".У нас була можливість на різних етапах значно активізувати зусилля на вхід до НАТО. І причина не тільки у рівні корупції, неготовності армії чи відсутності оборонних реформ. Найголовніша причина — небажання країн Заходу ламати геополітичну стійкість, сформовану після розпаду СРСР, і сприйняття України як зони впливу Російської Федерації.Що стосується розмов про НАТО торік, то, з одного боку, Україна зробила значну роботу під час війни. З'явились держави, які стали активними союзниками в бажанні підтримати Україну — Франція, країни Балтії, Скандинавські країни, Туреччина теж не висловлювала особливих застережень щодо вступу України до НАТО. З іншого боку, є країни, які розглядають це як елемент майбутніх торгів з Росією. Це Німеччина і США. До них доєдналися Бельгія, Словенія та Іспанія, але їх, ймовірно, можна було переконати. Байден і Шольц були лідерами, навряд чи готовими змінити нинішню політичну реальність, що могло призвести до істеричної, неадекватної реакції Путіна. Адміністрація Байдена постійно враховувала у своїх сценаріях острах перед погрозами використання тактичної ядерної зброї. І ситуація зависла в повітрі".Якою може бути альтернатива Альянсу?Євген Магда:"Передусім треба говорити про те, що в нас не повинно бути комплексу меншовартості. Нам необхідно створювати високотехнологічну армію, ми повинні транслювати досвід протистояння Росії. Україна виявилась державою, яка спроможна протистояти ядерній державі, завдавати їй величезних втрат, значних збитків. Так, звичайно, ціною власних втрат. Але згадайте, що 24 лютого 2022 року Україну "ховали" практично всі. Я думаю, що на сьогодні нам потрібні різноманітні ситуативні альянси. Нам з цим треба працювати. І це не ті безпекові угоди, які підписувались після Вільнюського саміту НАТО (2023 року, — ред.), тому що вони, за великим рахунком, нікому нічого не обіцяють. І це теж треба усвідомлювати".Олег Постернак:"Якщо не вдається переконати Росію щодо вступу України до НАТО, якщо цього не хоче Трамп, не готові деякі європейські союзники, залишається небагато варіантів. Перший — двосторонні пакти безпеки між Україною і США, європейськими союзниками, якими гарантуватиметься підтримка. Йдеться не про ті договори, які були підписані у 2024-му році. Йдеться про реальні індивідуальні гарантії для України.Або кращий варіант: якщо Росія не хоче бачити нас в НАТО, то чому б не утворити окремий безпековий альянс спеціально для України? Таке собі міні-НАТО, де передбачити механізми колективного захисту, гарантії, подібні до п'ятої статті Вашингтонського договору. І участь в ньому візьмуть ті країни, які забажають.Мені здається, така коаліція вже проявилася. Це так звана E5: Велика Британія, Франція, Німеччина, Польща та Італія. Саме ця група могла б стати серцевиною цього окремого, утвореного спеціально під Україну безпекового альянсу. Є питання щодо участі США — найімовірніше, вони не братимуть в ньому участь. Але з ними може бути підписана окрема двостороння угода, якщо ми вийдемо на етап серйозного мирного врегулювання, а не поки що розмов. І цей варіант, на мою думку, буде дуже крутим, може стати порятунком для України.Треба розуміти, що ніяка Америка не зможе дати Україні стовідсоткових гарантій. Нам потрібні серйозні колективні правила. І якщо вже Україна не в НАТО, то Україна має бути в іншому, альтернативному варіанті колективного захисту".Що Україні самій треба зробити для гарантії своєї безпеки?Євген Магда:"Україна має зрозуміти, що у протистоянні з Росією вона веде екзистенційну боротьбу, тобто війну на виживання, війну за власне існування. І для того, щоб максимально ефективно протидіяти ворогу, ми повинні вжити комплекс заходів, який буде реально формувати наш настрій. Ми самі повинні суттєво змінитися. У нинішньому форматі протистояти Росії нам буде надзвичайно складно. Я, наприклад, так і не помітив значної кількості державних курсів стрільців, такмеду, операторів БпЛА, які б готували відповідних фахівців. Не помітив, де ті люди, які транслюють бойовий досвід, де повага до ветеранів, де зміна державної політики у ветеранському питанні загалом. Де ефективний пошук і грошей, і можливостей для виробництва новітніх засобів ведення бою. Зараз ми можемо в поодиноких випадках переважати у безпілотниках, але не більше. Де ракетна програма, яка може ефективно працювати? Це питання, на які сьогодні просто технічно немає відповідей. І це, на мою, думку дуже велика проблема".Олег Постернак:"Перше — це розвиток власної оборонної індустрії, нових технологій, роботизованих систем. Дронові програми, лазерна зброя, нові системи ППО, власні ракети. Багато чого вже зроблено, особливо за 2024 рік.Другий — це базовий військовий вишкіл і базова військова служба для всього чоловічого населення, починаючи з 18 років. Високий рівень мілітарної культури в суспільстві. Перетворення України на щось подібне на Ізраїль, де військова служба — це престиж, діти еліти проходять службу, як і інші громадяни, в перших лавах під час відбиття чергової агресії з боку Росії або інших держав.Нам потрібна зміна в колективній свідомості, щоб і держава, і народ вийшли на новий етап розвитку. Повернення в ситуацію до 2022 року, до мирного 2021-го більше ніколи не буде. Це потрібно усвідомлювати всім українцям".

Культура — це той місток, який дозволяє зберегти нашу ідентичність у найскладніші часи. Вона допомагає людям не лише зберігати зв'язок з історією, але й формувати майбутнє. Культура — це живий процес, який постійно трансформується, і люди, які активно беруть участь у культурних ініціативах, стають частиною цієї еволюції. Саме це надає їм більше розуміння, зв’язку з історією та спадщиною і формує активну громадянську позицію.Про те, чому сучасне суспільство має звертати більше уваги на історичні пам’ятки та нематеріальну культуру, а також що потрібно змінити в підходах до збереження культурної спадщини, аби залучити більше молоді — у нашому інтерв'ю з кандидаткою історичних наук, директоркою КЗ КОР "Вишгородського історико-культурного заповідника", членкинею Експертної ради з нематеріальної культурної спадщини при Міністерстві культури та стратегічних комунікацій України, експерткою Українського культурного фонду Владою Литовченко.— Вишгородський історико-культурний заповідник, яким ви керуєте, займається важливою роботою у збереженні культурної спадщини. На вашу думку, чому сучасне суспільство має звертати більше уваги на історичні пам’ятки та нематеріальну культуру?— Питання збереження культурної спадщини дуже актуальне. Сучасне покоління часто не усвідомлює цінність того, що ми маємо, поки не втрачаємо. Нематеріальна культурна спадщина — це не просто традиції, це спосіб передачі цінностей, досвіду, емоцій і навіть світогляду. Це прояв ідентичності українського народу, явище унікальне, неповторне і багатогранне. Важливо не лише зберігати її, але й активно використовувати у сучасному контексті.— Як ви вважаєте, що має змінитися в підходах до збереження культурної спадщини, щоб залучити більше людей, зокрема молодь?— Ми намагаємось зробити наші програми інтерактивними, цікавими та доступними, бо молодь більше реагує на активну участь у процесі навчання. Один зі шляхів — це використання сучасних технологій для інтерактивного залучення. Коли люди можуть взаємодіяти з культурною спадщиною через цифрові платформи, коли вони можуть побачити реконструкцію старовинних об’єктів або взяти участь у віртуальних екскурсіях та цікавих майстер-класах, це створює сильнішу емоційну прив’язаність до спадщини. До прикладу, нещодавно ми презентували 3D модель унікальної історичної, архітектурної та сакральної пам’ятки Давнього Вишгорода — храму свв. Бориса і Гліба ХІІ ст., яку розробив Вишгородський історико-культурний заповідник спільно з відомим архітектором Дмитром Горбатюком. Також в Історичному музеї ВІКЗ ми проводимо віртуальні екскурсії та використовуємо інтерактивні планшети при взаємодії зі школярами та студентами. Оцифрування експозиції Історичного музею стало основою інклюзивного підходу до проведення екскурсій для людей з особливими потребами. Цей проект був реалізований свого часу за підтримки УКФ. А в Музеї давньоруського гончарства ми регулярно проводимо майстер-класи соломоплетіння, ліплення з глини, гончарства, витинанки, живопису. Влітку для школярів і дорослих пропонуємо просвітницький курс "Школа археолога" та захоплюючі заняття у "Школі юного бджоляра". Тобто ми реалізуємо багато проектів для дітей та молоді.— У ВІКЗ проходить багато різноманітних культурно-освітніх заходів. Які з них стали найбільш популярними серед відвідувачів у 2024 році?— В Історичному музеї ВІКЗ ми організували культурний простір, де постійно проходять різноманітні виставки та презентації мистецьких проектів. Торік ми проводили виставку "Обухівський шитий рушник" та майстер-клас з вишивки, фотовиставку Андрія Котлярчука "Звільнена Київщина", персональну виставку "Слов’янська легенда" Лесі Майданець та багато інших цікавих проектів.— Ви постійно співпрацюєте з колегами та з різними організаціями, презентуєте спільні проекти. Що дають ці колаборації?— Співпраця з різними організаціями дозволяє залучати додаткові ресурси, допомагає знайти нові ідеї та підходи. Це дає можливість проводити спільні дослідження та залучати більше людей до вивчення культурної спадщини. Нещодавно був реалізований великий дослідницько-реконструкторський проект "Окупована спадщина" разом з ГО "Всесвітній День Вишиванки", Центром фольклору та етнографії КНУ ім. Тараса Шевченка за підтримки міжнародного фонду ALIPH та Європейського Союзу.Дослідники та майстри-реконструктори упродовж пʼяти місяців відтворювали за старовинними зразками 12 повних строїв із Луганської, Донецької, Харківської, Херсонської, Запорізької областей та Криму. Днями відбулася презентація проекту в Дипломатичній академії імені Геннадія Удовенка при Міністерстві закордонних справ України у партнерстві з Асоціацією "Подружжя українських дипломатів". Вишгородський історико-культурний заповідник буде першим музейним закладом, де презентуватиметься ця колекція".— Зараз багато говорять про важливість збереження історичних пам'яток. Які конкретно кроки ви робите для захисту культурної спадщини та збереження об'єктів?— Ми активно працюємо над реставрацією та консервацією археологічних об'єктів. Для нас важливо не тільки зберегти пам'ятки, але й забезпечити їх правильне представлення для майбутніх поколінь. Окрім цього, ми проводимо наукові дослідження, щоб глибше зрозуміти історичну цінність кожного об'єкта, а також використовуємо новітні технології для збереження та документування пам'яток.Нещодавно за ініціативи КЗ КОР "Вишгородський історико-культурний заповідник" та сприяння Вишгородської райдержадміністрації відбулась онлайн-зустріч з представниками органів місцевого самоврядування та працівників галузі культури, яка була присвячена питанням паспортизації пам'яток архітектури, археології, нематеріальної культурної спадщини та історії у Вишгородському районі Київської області.Також протягом останнього року за моєї особистої участі та за підтримки ВІКЗ в храмі свв. Бориса і Гліба  булопроведено велику кількість робіт — як зовнішніх, так і внутрішніх. Ми відновили каркас старовинного саркофага та нещодавно здійснили встановлення нової мармурової підлоги в дзвіниці Храму.— Ви завжди активно залучаєте громаду до участі в заходах заповідника. Чи важливо людям сьогодні бути активними учасниками культурного процесу, а не просто спостерігачами?— Культура — це живий процес, який постійно змінюється, і люди, які активно беруть участь у культурних ініціативах, стають частиною цієї еволюції. Важливо, щоб кожен відчував свою роль і вплив на те, що відбувається навколо. Це надає їм більше розуміння, зв’язку з історією та спадщиною, і формує активну громадянську позицію.Одні із найбільш успішних проектів — це традиційні святкування національних свят, де ми поєднуємо історичну реконструкцію з майстер-класами, виставками та різноманітними активностями. Це дозволяє не лише ознайомити людей з історією, але й створити платформу для діалогу між поколіннями, залучати гостей безпосередньо до участі. Окрім цього, ми організовуємо інтерактивні лекції, які дають змогу місцевим мешканцям брати участь у створенні культурного простору.Серед проектів, якими можна пишатися, хочу виділити "Свято українського. борщу. Незламність смаку" та Музично-етнографічний проект "Скарби скрині Київського Полісся" в Музеї давньоруського гончарства.Наприкінці минулого року у селі Лютіж Петрівської ТГ Вишгородського району Київської області ми провели лекцію "Традиційний одяг Київщини сер. ХІХ — сер. ХХ ст. Жіночі головні убори" та майстер-клас з повʼязування хусток від відомого дослідника, кандидата історичних наук, колекціонера, директора Центру фольклору та етнографії ННІФ Київського національного університету імені Тараса Шевченка, вченого секретаря ВІКЗ Володимира Щибрі для амбасадорів культури Петрівської ТГ. Я виступила координатором цієї яскравої просвітницької події.— Як ви оцінюєте роль культури в житті сучасного суспільства, особливо в умовах війни та глобальних викликів?— Культура є тим містком, який дозволяє зберегти нашу ідентичність у найскладніші часи. Вона допомагає людям не тільки зберігати зв'язок з історією, але й формувати майбутнє. В умовах війни ми бачимо, як важливо мати доступ до культурних цінностей і пам'яток, які підтримують моральний дух і надають нам сили для боротьби. А збереження та захист культурної спадщини є також проявом національного патріотизму і наш борг перед минулим. Це те, за що ми боремося, і те, що прагнемо зберегти для майбутніх поколінь. У ці складні часи це й стратегічний крок у будівництві майбутнього України.

Мережа протягом останнього тижня вибухнула новинами про спалах метапневмовірусу (HMPV), який може спричиняти захворювання верхніх і нижніх дихальних шляхів у людей будь-якого віку. Вірус уже набирає обертів у Китаї та Казахстані, а також його виявили в Україні — від початку епідсезону зареєстровано 14 офіційно підтверджених випадків. У Центрі громадського здоров'я заспокоюють: ситуація рутинна та повністю контрольована, а сам HMPV — це традиційний вірус, який циркулює в Україні протягом кожного епідсезону.TrueUA поспілкувався з лікаркою-інфекціоністкою Полтавської обласної клінічної інфекційної лікарні Діаною Власовою про особливості метапневмовірусу, як його виявляють, хто у групі ризику, а також чи дійсно у медиків "все під контролем".— Як виявляють цей небезпечний вірус і де найчастіше його можна "підхопити"?— Вірусом можна заразитися при контакті з хворими людьми. Найчастіше "підхопити" його можна в тісних колективах: в садочку, на роботі, в автобусі, в черзі до лікаря тощо. Швидких тестів до нього не розроблено, тому існує лише метод полімеразної ланцюгової реакції, який робиться близько трьох днів.— Як проводиться тестування метапневмовірусу і що воно показує, окрім наявності хвороби?— Наявність генетичного матеріалу вірусу можна визначити методом ПЛР, взявши мазок із носоглотки. Якщо результат позитивний, ми розуміємо, що людина інфікована саме цим збудником. В деяких випадках захворювання може протікати з ускладненнями, такими як пневмонія. На рентгені вона буде виявлятися посиленням легеневого малюнку, ателектазами (часткове спадання окремих ділянок легень через обструкцію дихальних шляхів слизом, часто виникає у дітей, — ред.) та гіпераерацією легень (розширенням легень через затримку повітря, особливо при бронхіоліті, — ред.). На КТ будуть такі ознаки: матове скло (ділянки зниження прозорості легень), перибронхіальне потовщення (при запаленні бронхів і бронхіол), мозаїчна вентиляція (чергування ділянок з нормальною та зниженою вентиляцією)— Хто у групі ризику і які симптоми захворювання?— У групі ризику діти до двох років (через відмінну будову дихальної системи), вагітні, люди старше 60 років, особи зі зниженим імунітетом (ВІЛ-інфіковані, з аутоімунними та онкологічними захворюваннями), люди з хронічними захворюваннями серця та легень.— Яка різниця між метапневмовірусом, COVID-19 і грипом? У чому особливість HMPV?— Симптоми метапневмовірусу майже не відрізняються від грипу та COVID-19, тому немає можливості поставити діагноз без ПЛР-аналізу. Інкубаційний період — 4-6 днів. Починається захворювання з загальної слабкості, підвищення температури, незначного болю в горлі, закладеності носа та сухого кашлю. Надалі можливі три варіанти перебігу захворювання: легка, середня та тяжка форми. При легкій формі через 7-10 днів людина вже відчуває значне покращення самопочуття. При середньотяжкій починаються ускладнення — такі як бронхіоліт та пневмонія. — Як діяти у разі ускладнення хвороби?— Зазвичай тяжкий перебіг у груп ризику. Бронхіт та пневмонія можуть стати причиною дихальної недостатності, і людина потребуватиме додаткового кисню. Тому при симптомах ГРВІ, особливо якщо ви у групі ризику, обов'язково зверніться до лікаря. Якщо відчуваєте задишку — одразу викликайте швидку.— Чи здатен метапневмовірус до мутацій, як це спостерігали з коронавірусом протягом останніх кількох років?— Віруси постійно мутують, але не так швидко, як COVID-19. Таким агресивним метапневмовірус навряд чи буде, адже не так швидко поширюється, має легші симптоми, порівняно з COVID-19, і значно нижчу смертність.— Чи варто бити на сполох і готуватися до нової епідемії, як пишуть у мережі?— Цей вірус відомий нам ще з 2001 року, і ним щорічно хворіє певна кількість людей. Просто через те, що діагностика нешвидка і дороговартісна, а специфічного лікування не існує, то немає потреби кожному робити обстеження на цей вірус. Паніку зчиняти не потрібно, все під контролем.— Яка профілактика HMPV і як захиститися?— Профілактика, як завжди, проста: уникати скупчень людей, носити маску при контакті з хворими, частіше мити руки, обов'язково з милом, пити достатньо рідини, додавати в раціон більше овочів та фруктів, достатньо спати й намагатися уникати стресу.

Як і у році, що минає, у 2025-му джерелом фінансування українського бюджету лишиться міжнародна допомога. Поки що її прогнозовані обсяги здаються достатніми для проходження року, як заплановано урядом в державному бюджеті. Все інше залежатиме від непрогнозованих чинників — розвитку бойових дій, примушення України до перемир'я і врожаю. Єдине, що вже можна точно сказати: Україні критично не вистачає робочих рук.Чим в економічному плані запам'ятався 2024-й і до чого готуватися у 2025-му — TrueUA поговорив з експертом економічного дискусійного клубу Олегом Пендзиним.— Передусім, хотілося б підбити підсумки року, що минає. На вашу думку, які тренди, події 2024-го варто згадати? Що нам вдалося?— Перше — Україні вдалося зберегти макроекономічне фінансування наших партнерів. Взагалі вдалося зберегти підтримку і воєнно-технічну, і макрофінансову, що дало нам можливість вижити в буремному 2024 році. Це є надзвичайно важливо, бо коли ми подивимося на зведений бюджет поточного року, на бюджет наступного року, то зауважимо, що там величезні суми макроекономічного фінансування, яке, власне, йде на соціальні виплати. Без нього навряд чи б вдалося досі воювати. Пам'ятаєте, у листопаді 2023 року Буданов на звітній прес-конференції сказав, що ми весь 2022 і 2023 рік провоювали в борг? І він мав рацію. Ця ситуація збереглася й у 2024 році. Тому перше і найголовніше досягнення України та її керівництва — те, що нам вдалося зберегти консолідовану підтримку наших партнерів.Друге — Україні вдалося налагодити більш-менш безпечні шляхи експорту аграрної продукції, так званий "зерновий коридор". Вдалося розв'язати питання з блокуванням кордону польськими аграріями. Вдалося остаточно розв'язати питання щодо обсягу експорту аграрної продукції, і ми тепер можемо постачати в Європейський Союз більше, ніж у 2021 році. Це також однозначний позитив, який дав можливість почати відновлювати власні сектори виробництва, передусім аграрний. Крім того, "зерновим коридором" пішла залізна руда, що дозволило відновити виробництво гірнозбагачувальних комбінатів.Третє — Україні вдалося досить серйозно наростити загальний обсяг воєнно-технічної продукції на власних підприємствах ВПК.Наступний момент, який обов'язково треба зазначити, — у 2024 році Україні вдалося проіндексувати соціальні стандарти, чого точно не буде ні у 2025, ні у 2026, ні у 2027 році. Взагалі, коли ми говоримо про результати бюджетного року, то цей рік був достатньо вдалим з точки зору і соціальних стандартів. Загальний обсяг падіння реальних доходів населення тільки за 2022 рік в нас був 25%, тому навіть та індексація, що відбулася, не покрила втрачені обсяги. Але принаймні хоч якимось чином вирішилося питання соціальних стандартів. — Що нам не вдалося у році, що минає?— Україні не вдалося розв'язати питання зі стимулами до повернення українців назад у країну. І створення відповідного міністерства не означає розроблення механізмів, які б гарантували повернення українців після закінчення війни. Україна прийняла зміни до законодавства про мобілізацію, але це також жодним чином не розв'язало проблему забезпечення війська живою силою.Напевне, також варто визначити, що, коли ми говоримо про формування балансу державного бюджету, Україні не вдалося обійтися без суттєвого підвищення податків, зокрема військового збору. Тобто, попри внутрішні можливості, попри допомогу партнерів, Україна була вимушена піти на дуже непопулярний крок. Хоча певним чином це не настільки карколомно, як могло б бути, коли б зачепили питання, наприклад, податку на додану вартість чи інших речей. Але в будь-якому випадку мусимо констатувати, що Україна вимушена була піти на збільшення податкового тиску на населення.— У бюджеті 2024 року інфляція закладалася на рівні 9,7%. Зараз, на кінець року, вона прогнозується на рівні 10,4%. Як оцінити цей показник, наскільки добре ми пройшли рік?— Є речі, які спрогнозувати практично неможливо. Макроекономічний прогноз, який закладається в бюджет, свідомо передбачає певні припущення, на підставі яких він формується. Жоден спеціаліст не може передбачити, наприклад, результати аграрного року. Не може передбачити речі, пов'язані, наприклад, з врожайністю, з температурними режимами. А 2024 рік був неврожайним, дуже. Ми втратили 10 мільйонів тонн зерна, у порівнянні до врожаю 2023 року. Не зібрали 30% посадженої картоплі. У нас на сьогодні драйвером інфляції є саме продовольчий кошик, котрий об'єктивно подорожчав приблизно на 13,5-14%. Овочева група підскочила більш ніж удвічі, картопля взагалі у 2,5 раза. І ми маємо розуміти, що в межах прогнозів такі речі не закладаються.Але, попри неврожайний рік, ми маємо, по-перше, досить низьку інфляцію. По-друге, ставку рефінансування Національного банку України лише 12,5%. Це при тому, що в Росії ставка рефінансування — 21%, і там планують підвищити її до 23%. Тож тут українські показники навіть кращі, ніж у Росії.— Чи вдалося стимулювати споживання за рахунок "національного кешбеку" і, в перспективі, "зимової тисячі"? Чи працюють такі інструменти?— Щоб не було ілюзій: найбільшим стимулом зростання споживання на внутрішньому ринку є макрофінансова допомога наших партнерів. На сьогодні весь соціальний пакет фінансується за рахунок цих коштів, і саме вони є основою формування купівельно-спроможного попиту у населення. Національний кешбек — це спосіб активізувати українського товаровиробника і через споживчий попит стимулювати його на 2,5-3 мільярди гривень цього року.Хочу нагадати, що на 2025 рік загальний обсяг податків, які держава планує зібрати з економіки, становить 2,2 трильйона гривень. А тепер співставте 2,2 трлн і 3 млрд гривень, на які кешбек нібито активізував українське виробництво. Це не співставні суми. Тому, думаю, що якогось потужного драйву від цих 3 мільярдів ми точно не дочекаємося.А що стосується тисячі гривень… Дивіться, на сьогодні зголосилося сім мільйонів людей. Тисячу гривень отримали десь 2,5 мільйона. Це 2,5 мільярда гривень, до кінця року може бути три мільярди гривень. За грудень, з моменту впровадження нової ставки військового збору та інших платежів, з економіки України витягнуть 8,5 мільярдів. Тобто ми витягли з кишень людей 8,5 мільярда і потім їм в різні способи віддаємо три мільярди. Скажіть, чи буде це драйвером української економіки?— Перейдемо до прогнозної частини. Чи можна вже визначити можливі тенденції й те, до чого нам варто готуватися у 2025-му?— У 2025 році заморожені всі соціальні стандарти. Хоча в бюджет закладена мінімальна інфляція на рівні 10% (а саме, згідно з держбюджетом, 9,5%, — ред.), заморожені соцстандарти однозначно будуть підставою стверджувати, що наступний рік буде роком падіння реальних доходів населення. А якщо так, то невже ми маємо якісь ілюзії, що це призведе до покращення рівня життя і пожвавлення внутрішнього виробництва й економіки? Тому перше — це достатньо негативні очікування з приводу соцстандартів.Я розумію, що доплата вчителям, роздача тисячі гривень, безкоштовні шкільні обіди, роздача 908 гривень на купівлю українських книжок для тих, хто досяг 18 років, — це спроби держави якось розбавити проблеми, які чекають пересічного українця. Але це не ті кошти, які можуть його врятувати.Проте всі наявні соціальні виплати будуть надаватися. Україна отримала кредит в розмірі 50 мільярдів доларів, який буде виплачуватися шляхом доходів від заморожених російських активів, який, по суті, закриє нам весь соціальний блок на 2025 рік. Що буде у 2026-му — це білий листочок, абсолютно незрозуміло. Тому що джерело у вигляді доходів від заморожених російських активів використали вже на 10 років наперед.Є питання щодо військово-технічної допомоги, але ми чули від міністра фінансів Сергія Марченка, що принаймні на перше півріччя Україні вистачить отриманих боєприпасів і техніки, щоби прикрити потреби на оборону державу. Ну принаймні перше півріччя…Є дуже велике і проблемне питання подальшої співпраці з американською адміністрацією, допомоги за тими напрямками, за якими вони активно допомагали Україні. Але, знову ж таки, це те, що сьогодні передбачити не може ніхто.Отже, соціальний блок закрили, воєнно-технічний — на перше півріччя. Це позитив, і це дає надію, що принаймні перша половина року буде більш-менш передбачуваною.У мене є певні сумніви щодо спроможності української економіки згенерувати 2,2 трильйона доходів на наступний рік. Це пов'язано із дуже великими проблемами, які ми перейняли з минулого року. Насправді головна проблема української економіки сьогодні — це відсутність кваліфікованих кадрів. У всіх представників бізнесу є чітка позиція з приводу неймовірної важкості знаходження кваліфікованих кадрів для забезпечення діяльності власних підприємств.Причому ідея економічного бронювання, яке теоретично мало б вирішити питання кадрів, через контроверсійність відкладена урядом у довгу шухляду. А те, що вони дописали додаткові критерії в наявний порядок бронювання підприємств, які мають критичне значення для економіки та безпеки, ще й погіршило механізми бронювання навіть для тих підприємств, які й до цього належали до критично важливих. Тому, поки що проблема з трудовими ресурсами надзвичайно велика проблема, не вирішена, не зрозуміла і, за великим рахунком, є потужним викликом для держави. Коли ми говоримо про виклики, то варто згадати, що у нас в бюджеті стоїть 4% зростання економіки на наступний рік. Рейтингове агентство Fitch очікує від України 2,9% зростання максимум, при збереженні воєнних дій протягом всього року. Світовий банк у своєму прогнозі вималював 2% росту за умови збереженні воєнних дій, але Fitch зробили дуже цікаву річ. Вони написали застереження, що у випадку покращення безпекових умов темпи зростання економіки України можуть суттєво змінитися. Тому що основне питання сьогодні у будь-якого інвестора — це безпека.Немає сенсу укладати в українську економіку гроші, якщо завтра прилетіть ракета і все знищить. А питання страхування воєнних ризиків — це не питання інвестиційної діяльності, це питання збереження тих інвестицій, що вже є у країні. Новий інвестор у притомному стані гроші в Україну заводити не буде, поки не буде безпеки.  Так само як і не повернеться більшість біженців, поки безпекові питання не будуть розв'язані. Ці речі є досить чутливими, і ця чутливість й вирішуватиме, як надалі розвиватиметься економіка України. — Вічне питання: чого очікувати від курсу долара на початку року? Зрозуміло, що на весь рік рано прогнозувати, але як щодо найближчих трьох місяців?— Я практично впевнений, що з курсом долара ситуація буде абсолютно прозора й зрозуміла. Якщо макроекономічне фінансування заходитиме своєчасно, з курсом долара також можна більш-менш передбачити, як воно буде. На початок року це буде 42 і більше гривень за долар, кінець року — 47-47,5 грн/дол., середньорічний курс — 45 грн/дол. Впевнений, що саме такі пропорції й будуть збережені.— Привертає увагу, що в бюджеті-2025 інфляцію заклали навіть трошки меншу, ніж цього року — 9,5%. Наскільки такі очікування виправдані, на вашу думку?— Коли ми говоримо про інфляцію 10%, це така порогова штука, яка залежить від дуже багатьох факторів. Наприклад, цьогорічна інфляція — це інфляція продуктова. Хто знає, який буде рік влітку? Наскільки великою буде спека? Наскільки буде вражатися критична структура? Ну і важко уявити роботу аграріїв в зоні бойових дій. Тому вони зробили припущення — погодьмося з ним і будемо дивитися, як буде далі.— Що найбільше тиснутиме на українську економіку? Де, скажімо, може бути найслабше місце? — Відсутність кадрів. Нам вже зараз треба щороку завозити 350-400 тисяч мігрантів з Південно-Східної Азії. — Своїх ресурсів вже не вистачає ніяк?— Для відновлення української економіки нам треба п'ять мільйонів робочих рук. Їх немає фізично. Це тільки в мудрих економічних книжках гроші роблять гроші. Це неправда. Гроші створюються робочими місцями й людською працею на цих робочих місцях. Якщо не буде кому працювати, то не буде доданої вартості, податків, доходів до бюджету. Не буде нічого.У нас, щоправда, дуже великий тіньовий сектор економіки. Зараз влада робить певні кроки, щоб, так би мовити, витягти частину економіки з тіні на світло, ви бачили заяву семи банків (йдеться про обмеження p2p-платежів до 50 тисяч на місяць для "ризикових" клієнтів, — ред.). Але, тіньова економіка просто піде в кеш, в готівку. Вона і так в ній сидить. Ну, зменшиться загальний обсяг безготівкових операцій. Але це не ті радикальні заходи, які навіть теоретично можуть сприяти швидкому завершенню боротьби з тіньовою економікою.

У вівторок, 5 листопада, американський виборець піде на дільниці, щоби сказати своє вирішальне: "Трамп" чи "Гарріс". І у такий спосіб поставити крапку у невизначеності, яка протягом всього перебігу супроводжувала нинішні президентські перегони у Сполучених Штатах — яскраві, скандальні і для когось, можливо, доленосні.Про те, чим була цікава чи навіть унікальна нинішня виборча кампанія в США та до чого варто готуватися Україні, TrueUA поговорив з кандидатом політичних наук, виконавчим директором "Міжнародної асоціації малих громад" Олексієм Буряченком.— До президентських виборів в США лишилися лічені дні. Якщо підсумовувати, чим була унікальна ця виборча компанія, які характерні риси і відмінності від попередніх можна згадати?— Якщо говорити базово, починаючи з участі Джо Байдена, то унікальною ця компанія була досить віковими кандидатами. Як для демократів, так і для республіканців. Навіть за соціологією понад третина респондентів казали не про професійні якості, а передусім про вік кандидатів. Відповідно, була значна частина електорату, яка саме через це була не готова голосувати ні за Трампа, ні за Байдена.Якщо говорити про глибшу соціологію, то Байдена відзначали як більш досвідченого, системного політика, якому готові більше довіряти і який у будь-якому випадку забезпечить сталість. А от про Трампа говорили більш емоційно, що він як був у протестній до істеблішменту ніші, так і залишився.Також на специфіку цього виборчого процесу наклався вихід американців з Афганістану. Який, до слова, був розпочатий ще за Трампа, але завершальна стадія, дуже резонансна, прийшлася вже на Байдена. Бо стало очевидно, що тими засобами й у межах пріоритетів, поставлених США в цій країні і в цьому регіоні, вони своїх цілей не досягають, при цьому витрачаються колосальні кошти. І переважна більшість американців каже, що, так, потрібно було виходити з Афганістану. Але це потрібно було робити більш плавно, не наражаючи на ризик людей, які співпрацювали з американцями.Найбільша континентальна війна в Європі з часів Другої світової — Росії проти України — також має значний вплив на кампанію. І ще додався Близький Схід. Тож я б відзначив, що у цій кампанії, на відмінну від попередніх, зовнішній фактор відіграє більше ролі. Хоча, знову таки, якщо аналізувати вподобання американців, то все одно дві третини — три чверті пріоритетних для них питань — це питання суто внутрішньої політики.Тут важливо зауважити, що попередні виборчі процеси відбувалися на тлі однополярного світу, світового домінування Сполучених Штатів. А оскільки воно, за великим рахунком, було безальтернативним, це могло впливати й на електоральні настрої. Американці більше концентрувалися на собі, тому що на геополітичному рівні досягли першої позиції. І, зокрема, тому зараз така зміна, що навіть під час дебатів, як з Байденом, так і з Камалою Гарріс зовнішня тема порушувалася, тема російсько-української війни в зовнішньому блоці була номером один.— Звертає увагу, що коли Гарріс тільки змінила Байдена, у неї був кращий рейтинг, а зараз Трамп її наздогнав. На вашу думку, що пішло не так у демократів? Чому вони почали втрачати підтримку?— Спочатку потрібно сказати, чому Гарріс набрала, щоб потім пояснити, чому вона трішки "зійшла". Набрала вона передусім за рахунок консолідації самих демократів. Тому що балотування Джо Байдена частина партії підтримувала, а частина, той же Обама — ні. І цей розкол послабляв їхні шанси у цих виборчих перегонах.Потім до неї почали стікатися голоси категорії, яку ми вже згадували, — не готової голосувати за жодного вікового кандидата. Ця категорія не те, щоб значна, але це дозволило Гарріс, за деякими опитуваннями, обігнати Трампа.Скажімо так: на короткій дистанції вона мала більше шансів перемогти, але ж дистанція ця не коротка. У короткостроковому періоді демократи отримали сильнішого кандидата, змогли консолідуватися і отримали додаткові голоси "нейтралів". Але "вдовгу" почались проблеми. Гарріс, навіть на позиції віце-президента, завжди була в тіні президента. І певний період часу ніхто не знав, чого від неї очікувати. І кожен малював собі окрему картинку з Камалою Гарріс.Коли ситуація почала розхитуватися трампівською пропагандою — мовляв, Камала тільки гарно сміється, але нічого не робить, її відповідь була непоганою, вона отримала перевагу під час дебатів. І, відверто кажучи, такої переваги мало хто не очікував. Мало хто очікував, що вдасться переграти на професійних якостях досвідченого Трампа — такого емоційного, епатажного, з досвідом президентського терміну, публічних виступів, близького до телебачення. Але Камалі це вдалося, і це пролонгувало її перевагу, хай і незначну, в межах статистичної похибки, на середній дистанції.Але чим ближче до виборів, тим більше дається в знаки робота Трампа з протестним електоратом, яка і привела його до влади минулого разу. А йому тоді, нагадаю, не давали шансів на перемогу, відрив був суттєвий, але на вибори прийшли ті, на кого не розраховувала соціологія. І зараз, коли він багато їздить нейтральними, невизначеними штатами, які і визначать долю президентських перегонів, він бере своєю харизмою, натиском, прямолінійністю. Тож історія може бути схожою.Зараз всі зусилля трампівської команди кинуті на те, щоб схилити ці невизначені штати на свій бік. Плюс робота з так званим "глибинним" американцем, якимсь умовним фермером з Айови. До того ж протестний електорат, якого прорахувати, скільки його прийде на дільниці, важко. Тому і похитнулися позиції Камали. Їй не вистачає різкості, імпровізації, навіть конструктиву, що завжди було її плюсом, а не Трампа. За ключовими для американців темами вона не пропонує яскраву повістку, якої від неї очікували.Від Трампа, скажемо прямо, його електорат, окрім гасел, нічого особливо і не очікував. Що робить Трамп? Він дивиться топ проблем по соціології і починає на них "навалювати" яскраві пропозиції. От і все, дуже примітивна виборча стратегія. Від Камали, все ж таки, оскільки вона є частиною чинної адміністрації, користується підтримкою чинного президента, очікували глибших, серйозних пропозицій у соціально-економічних питаннях. Їй чи не вдається досить яскраво їх артикулювати, чи вони десь пересікаються з трампівськими... Ситуація щодо Гарріс складається досить розмита, і на цьому тлі Трамп починає видаватися цікавішим для виборця.— Риторика Трампа досить популістична. Він багато обіцяє, але не зрозуміло, як це буде зроблено. І от ми завжди звинувачували українського виборця, що він надто ласий до популізму. Але виявляється, що американський виборець такий же, слабкий перед обіцянками?— "Популізм" все ж таки не завжди можна класифікувати як негативне слово. Популізм — це врахування позиції людей. Вона може бути хибною, і цим грішать політики-популісти, коли йдуть за масами. Але коли питання, яке підтримується у суспільстві, і просте, радикальне рішення, яке суспільство бачить, підтримується політиком, це гарантує йому підтримку.Наскільки ці популістичні запити до політиків адекватні, залежить від рівня політичної культури суспільства. Але ж направду в США рівень політичної культури досить низький, і зараз ми в цьому переконуємося. Люди в сільській місцевості не знають навіть не те, що відбувається у світовій політиці, вони навіть не можуть для себе артикулювати, де розташована якась, припустимо, Албанія. Пам'ятаєте фільм "Хвіст крутить собакою"? Чому там Албанія? Тому що ніхто не знає, де вона. Це дуже правдива історія.У нас рівень середній освіти набагато вищий, ніж у Сполучених Штатах. А якщо є низький рівень політичної культури, низький рівень освіченості, то і популістичні тренди будуть низького рівня. Тому що пропонувати, скажімо, професійний порядок денний політикам електорально не вигідно. Його потрібно буде довго пояснювати, і не факт, що це вдасться.Тому ми бачимо, що і демократи, і республіканці так чи інакше діють в межах популістичної риторики. Єдине, що варіативність у шляхах вирішення поточних проблем лишається більш професійною у демократів, оскільки це все ж таки чинна адміністрація. А в республіканців, у випадку трампівської кампанії, це вже звелося до майже огульного популізму, який нічого від виборця не потребує — ні знання історії, ні знання причинних аспектів в економіці чи ще чогось. Максимально проста повістка, яка максимально легко заходить максимально великій кількості людей.Я щиро скажу, що хоча Сполучені Штати завжди були законодавцями політтехнологій, в останніх виборчих циклах Україна, як на мене, набагато цікавіша в контексті наявності такої карти вибору для виборця: який напрямок він хоче, передвиборчі програми, розбиратися у них. На превеликий жаль, у США цього давно немає. Не тільки під час цього електронного циклу, попередні теж чимось особливо професійним не відрізнялися.— Трамп використовує своє відоме гасло з попередньої кампанії — "Зробимо Америку величною знову". Складається враження, що у нас розуміння величі Америки і розуміння її величі у аудиторії, на яку працює Трамп, дуже відмінне. У нас це вплив на міжнародному рівні, а вони зосереджені на власних потребах. Як можна описати велич Америки, на якій грає Трамп?— Ви дуже логічно поставили порядок запитань, ми від популізму переходимо до гасла "Зробимо Америку величною знову". Все дуже просто. Для нас Америка — це так чи інакше символ, символ демократії. Наше сприйняття Америки в будь-якому випадку пов'язане з їхньою зовнішньою політикою. Але давайте відверто: нам з вами чи політикам в Україні, чи українцям не все одно, який рівень іпотеки в американця? Все одно. Внутрішня повістка, яка пропонується звичайному американцю, нам не цікава.Така ж, тільки протилежна, історія з американцями: зовнішня повістка їм також не особливо цікава. Люди там орієнтовані перш за все на свої базові потреби: мати можливість заплатити за іпотеку, залити галон бензину. Такі дуже звичайні речі. Навіть є такий вислів, що якщо галон бензину подорожчає на 50%, то це політична смерть для чинного президента. Велич Америки там сприймається через те, наскільки якісно і багато соціального блага Америка спроможна зробити для свого громадянина. А не що вона робить у світі, у Європі, в Афганістані, в Індійсько-Тихоокеанському регіоні чи в Україні. Логіка звичайного американця така: робіть, що хочете, але зробіть мені дешевшу іпотеку, дешевший бензин і дайте можливості для саморозвитку і заробітку.— Тобто "зробіть Америку величною для мене"?— Абсолютно правильно. Коли Америка зробила серйозний ривок? Коли вийшла з Другої Світової війни, надаючи все необхідне як для Європи, так і для Радянського Союзу, максимально розкрутила свої виробничі м'язи і вийшла на інший технологічний рівень. І тоді Америка була величною — коли були маскл-кари шестилітрові тощо.От Трамп в апелює до тієї Америки, її величі, багатства, відкритості для молоді, можливостей. Єдине, що він не каже, що тоді Америка була дуже активною на зовнішньому контурі. Тобто відбувається підміна понять. Їм ніхто не пояснює, що зробити Америку величною знову неможливо без глобальної політики. Тому що велич полягає у глобальних світових інститутах, які по суті керуються Америкою: Міжнародний Валютний Фонд, Світовий Банк, те саме НАТО, величезний кількість двосторонніх договорів, вплив на ООН, USAID — урядовий фонд США, величезна кількість НГО і дуже значна позиція в доларах.— Перейдемо до прогнозів в разі перемоги будь-якого кандидата. Бо ж ми зараз не знаємо, хто це буде...— Не знаємо. І ніхто не знає.— Почнемо з Камали Гарріс. Якщо переможе вона, які наслідки можливі для України? Що хорошого, що поганого?— За великим рахунком, обоє кандидати — і від республіканців, і від демократів — як на мене, не спроможні якісно змінити зовнішню політику Сполучених Штатів. Звичайно, магістрально їхні стратегії, враховуючи передвиборчі обіцянки та пріоритети, різні. Але жоден з них не буде новим Рейганом. Тоді ж дійсно була і так звана рейганоміка, рішуча економічна реформа, і в зовнішній політиці він був максимально яструбом. Враховуючи, як поводилися протягом своїх політичних кар'єр і Трамп, і Гарріс, я не бачу, щоб або в першого, або в другої був потенціал хоча б приблизно повторити таку поведінку, такі дії.Ймовірно, тенденційно США продовжать йти в бік певної ізоляційної політики. Звичайно, вони будуть пріоритетизувати окремі напрямки своїх зовнішніх відносин, але того, що вони і далі відіграватимуть роль світового поліцейського, як це було продекларовано на початку 1990-х, очікувати не варто. Ні Трамп, ні Гарріс, наймовірніше, цього не змінять.Щодо глобальної політики взагалі і, через цю призму, України, НАТО — думаю, від Камали не варто очікувати якихось різких дій. Все буде розвиватися максимально по-кіссінджерськи, в намаганні всіх зі всіма домовитися, зменшувати рівні ескалації і на тлі такої травоїдної позиції намагатись пролонгувати спадаючу тенденцію впливу Сполучених Штатів. Максимально розтягнути її в часі.Трамп — чому його, в принципі, бояться? Через його невизначеність. Але невизначеність Трампа, як на мене, дуже переоцінена. Якщо подивитися на його минулий президентський термін, то він теж був дуже яскравий під час передвиборчої кампанії, але щойно став президентом, вся епатажність кудись поділася, він став частиною естеблішменту. І йшов у фарватері стратегії розвитку і зовнішніх пріоритетів США.Можливо, він буде "відрубати" елементи, які бачить для себе зайвими у зовнішній політиці. Як свого часу він почав вихід з Афганістану, так цього разу, мабуть, те ж саме чекатиме і на позицію щодо домінування в НАТО. Тобто якщо при Гарріс НАТО не перезавантажиться і роль США збережеться, що, в принципі, погано як для Штатів, так і для НАТО, то при Трампі буде принципова позиція: країни Європи мають піклуватися про свою безпеку самі. США, і така ідея вже лунала від чинної адміністрації Байдена, у випадку агресії в бік ЄС готові кратно включитися у підтримку. А допоки це не відбувається, вони платитимуть рівно стільки, скільки й інші члени, і паритетно ухвалюватимуть рішення зі всіма, а не грати "першу скрипку".Тому при Трампі, думаю, ми побачимо певні рухи в оптимізації витрат США на глобальному рівні. Але чи спроможний Трамп на якусь нову модель? Це найбільша інтрига. Як на мене, що віце-президент Венс, що Трамп — не ті люди, які спроможні на якісь нові моделі. Які знайдуть необхідний баланс у світі, наприклад, для перезавантаження ООН. Але для балансу скажу, що і Камала Гарріс також, мені здається, не з тих людей.— Якщо Дональд Трам і Джей Ді Венс за своєї каденції продовжать свою лінію, місцями антиукраїнську, якою вони добре накрутили свій електорат, який є простір для маневру в України? Які компенсатори? До чого готуватися у такій ситуації?— Зрозуміло, що є магістральний курс на ЄС та НАТО, закріплений в Конституції. Але багато інших країн йшли до серйозного внутрішнього перезавантаження, до вищого рівня не через участь у глобальних, наддержавних об'єднаннях. Якщо географічно навколо якоїсь маленької країни завжди був Євросоюз, то вона таким чином в нього вливається. У випадку з Україною все складніше. По суті вона є для ЄС певним форпостом перед Азією, перед Російською Федерацією. Вона вже багато в чому зруйнована, є окуповані, анексовані території. Тому я б робив декілька одночасних рухів.Перше — це продовжувати комунікувати з чинною адміністрацією США і тією адміністрацією, яка буде формуватися за результатами виборів. Для нас поки що колосально важлива американська підтримка, двопартійна і двопалатна. Але одночасно треба робити акцент на підвищенні рівня комунікації з європейськими партнерами, пояснюючи, що дуже скоро питання безпеки Європи буде питанням самої Європи. І тут Україна може посісти серйозне місце. І вони чудово це розуміють, що роль "безпекового шлагбауму", яку Україна і зараз виконує для багатьох ризиків, вона може виконувати і в подальшому. Тому вони зацікавлені у продовженні інтеграційних процесів.Але разом з тим я б запровадив і третій напрям. Це укладання двосторонніх угод з конкретними державами. Не ті договори про безпеку, які зараз укладаються. Їх вже близько 30, але вони передусім спрямовані на майбутню війну. А я б порадив шукати партнерів, які готові допомагати Україні вже. І не робити якийсь великий блок, а працювати з кожним індивідуально, сам на сам.Прикладом можуть бути взаємовідносини Туреччини та Азербайджану. Якби ми вийшли на подібний рівень конструктивних взаємовідносин, наприклад, з Польщею, це було б ідеально. Але ж Польща є членом ЄС та НАТО, і це ускладнює завдання. Тому, можливо, треба шукати якісь гібридні варіанти. І підсилювати конкретні треки взаємозв'язків з конкретними країнами.Четверте і, мабуть, найголовніше — Україні потрібен геополітичний проект, а можливо і декілька. Україна має показати світу, чим вона може бути корисна, і консолідувати підтримку навколо якогось глобального пріоритету, який цікавий всім.Допоки ми будемо варитися у своєму внутрішньому казані, як казала Мирослава Гонгадзе, ходити по зачарованому колу української політики від виборів до виборів, то нічого гарного в нас не буде. Щоб це змінити, нам потрібна зовнішня повістка, яка б об'єднала всіх навколо неї. Потрібна візія як для України, так і глобальна ідея, яка навколо України об'єднає інші країни, просто по всьому світові. Тоді, думаю, ми будемо зменшувати свою залежність від тих же Сполучених Штатів, від Європейського Союзу. І парадокс в тому, що чим менше ми будемо від них залежати, тим ближче ми будемо до членства в ЄС та НАТО.