Їжа як ворог. Що стоїть за розладами харчової поведінки і як їх розпізнати — розмова з психологом
Анорексія, булімія, компульсивне переїдання — ці діагнози стають дедалі більш відомими, але й досі оточені міфами. Часто їх плутають із "дієтами" чи "поганими харчовими звичками", хоча насправді це складні психологічні стани, які впливають на здоров’я, стосунки та якість життя. Їжа може бути насолодою, потребою чи навіть ритуалом. Але іноді вона перетворюється на поле битви — із собою, своїм тілом і власними відчуттями.
Ми поговорили з психологом Валерією Романенко, аби розібратися, чому виникають розлади харчової поведінки, як їх розпізнати та які шляхи до відновлення можливі.
— Почнімо з визначень, щоб краще розуміти проблематику. Що таке розлади харчової поведінки і якими вони бувають?
— Розлади харчової поведінки (РХП) — це психічні розлади, які офіційно занесені до міжнародної класифікації хвороб. Вони пов’язані з надмірною фіксацією людини на своєму харчуванні, вазі та зовнішньому вигляді. Людина з РХП зазвичай постійно контролює, що і скільки вона їсть, який вигляд має її тіло, яку вона має вагу тощо. Центральна ідея усіх РХП — надцінність тіла.
Серед найпоширеніших типів РХП:
- анорексія — постійні намагання схуднути будь-якими способами — навіть найжорсткішими. Також сюди можна віднести панічний страх набрати вагу;
- булімія — чергування приступів переїдання та компенсації (викликання блювання, голодування, надмірні тренування);
- компульсивне переїдання — епізоди переїдання без подальшої компенсації.
Також існують неуточнені форми РХП, які не вписуються чітко в жоден діагноз, але викликають значні страждання й потребують підтримки.
Крім цього, є також:
- орторексія — нав’язливе прагнення до "здорового" харчування;
- бігорексія — одержимість набором м’язової маси;
- діабулімія — коли люди з діабетом свідомо не вводять інсулін, щоб схуднути.
— Чому виникають розлади харчової поведінки і як вони проявляються? Чи може РХП бути спадковим?
— Немає однієї чіткої причини, яка б викликала РХП. Розлад зазвичай виникає через комбінацію багатьох не катастрофічних факторів, які збігаються в один момент. Тобто це результат дії біопсихосоціальної моделі:
- Біологічні фактори — генетична схильність, особливості мозку, нейротрансмітери, гормональні порушення. Якщо в сім’ї вже були випадки РХП, то ризики вищі, але не обов’язково дитина захворіє.
- Психологічні фактори — перфекціонізм, низька самооцінка, труднощі з саморегуляцією емоцій, підвищена чутливість до критики, імпульсивність.
- Соціальні чинники — культурні ідеали краси, культура худоби, коментарі оточення, досвід булінгу, сімейні установки щодо їжі, тіла.
Також майже завжди розлад запускається дієтичним досвідом.
Важливу роль відіграє тригер — певна ситуація чи емоційне потрясіння: наприклад, травматичний досвід, складний період у житті, важкий коментар про зовнішність. Іноді це спроба впоратися з внутрішнім болем через контроль над їжею та тілом.
— Як розпізнати, що людина страждає на РХП?
— Насправді, не завжди це суперочевидно і можна помітити. Тільки якщо спеціально на цьому фокусуватися, можна дійсно якісь ознаки побачити, але не завжди. Тому що найчастіше це людина переживає наодинці з собою, дуже соромиться цього і не показує, що в неї якісь такі проблеми. Але видимими ознаками може бути різкий набір ваги або різке зниження ваги, або сильні зміни в харчових звичках.
Нерідко це проявляється через відмову від соціальних заходів, зустрічей з друзями, з близькими тощо. Це може бути також різка зміна настрою або поява ритуалів, які пов'язані з їжею, наприклад, довго жувати або дуже дрібно різати їжу. Або вживати певні продукти у певні години. А загалом багато ознак ви можете не бачити, тому що людина їх не показує.
— Які наслідки РХП мають для організму людини? У мережі є інформація, що РХП є психічним захворюванням із найвищою смертністю. Чи правда це?
— РХП дійсно мають негативні наслідки для організму людини. Серед найчастіших: аменорея (відсутність менструацій у жінок репродуктивного віку протягом шести або більше місяців), порушення роботи щитоподібної залози, хвороби ШКТ (виразки, гастрит), запори, здуття, аритмія, слабкість, запаморочення, зниження тиску, ослаблення імунітету, карієс, ламкість волосся та нігтів тощо.
На жаль, РХП дійсно є психічним захворюванням із найвищою смертністю. Частою причиною смерті є суїцид. При цьому розладі ризик суїцидальності в людини стрімко зростає, бо вона стикається з відчуттям безнадійності та безпорадності, і, як наслідок, може піти з життя. Також причинами смерті можуть бути зневоднення організму (особливо при зловживанні сечогінними, проносними, або при частому блюванні), зупинка серця, ниркова недостатність тощо.
При РХП тіло стає мішенню. Це психіка, що проявляє свій біль через фізіологію. Це психічне захворювання, яке має прямий вплив на фізіологію. Людина може померти не тільки через емоційний біль, на відміну від багатьох інших психічних розладів.
— Яка категорія населення найбільш вразлива і найчастіше страждає від РХП?
— Найбільш вразливими є діти та підлітки. У цьому віці психіка ще дуже гнучка, самооцінка — нестабільна, і сприйняття себе легко порушити. Дитина ще тільки будує своє уявлення про себе, і тому дуже вразлива до критики, коментарів щодо зовнішності, дієт чи фігури. Також підвищений ризик у тих дітей, в кого хтось з родини має чи мав РХП.
Сім’ї з акцентом на зовнішність, вагу, їжу. Якщо в родині часто говорять про зайву вагу, фігуру, дієти тощо — це формує у дитини страх, сором і контролююче ставлення до харчування, що в майбутньому може призвести до розвитку РХП.
Люди з професіями, де тіло відіграє важливу роль. Моделі, актриси, танцівниці, фітнес-тренери, балерини, фігуристи — в усіх цих сферах тіло має “високий стандарт”, і контроль ваги стає частиною роботи. Також спровокувати РХП можуть досвід булінгу або фізичного чи сексуального насильства. До речі, вік РХП щороку все більше знижується.
— Як установки чи дії батьків впливають на харчову поведінку дітей? Нерідко батьки, які дотримуються певного типу харчування (вегетаріанство, сироїдство тощо), навʼязують дітям свої звички й переконання. Чим це небезпечно і чи були у вашій практиці такі випадки? Як працювати із такими дорослими?
— Як я вже вказала вище, установки й дії батьків дійсно сильно впливають на харчу поведінку дітей, тому що дитина сприймає все як "чисту монету", і вона завжди копіює поведінку батьків. Якщо мама "боїться" хліба, не вечеряє, зважується щодня чи постійно каже “це шкідливо” — дитина засвоює ці установки як норму. І нерідко батьки, які дотримуються певного типу харчування, нав'язують дітям свої звички і переконання.
Це дійсно може бути небезпечно, бо дитячий організм росте і потребує широкого спектра нутрієнтів, яких іноді складно забезпечити без глибоких знань у нутриціології.
У мене не було клієнтів, які звертались безпосередньо через досвід сироїдства чи веганства в дитинстві. Але дуже часто приходять дорослі, які виросли в сім’ях, де був культ "здорового харчування", контроль ваги, дієти й заборони. У роботі ми поступово відновлюємо в них контакт з тілом, знімаємо заборони, повертаємо довіру до їжі.
— 3 дитинства ми отримуємо чимало звичок. Одна з них — це "заїдати" стрес. Що насправді ховається за цим бажанням? Хто найчастіше піддається "заданню" стресу? Як навчитися розрізняти фізіологічний та емоційний голод?
— Це така навичка, якій можна навчитися, але яку не мають дуже багато людей. Найпростіше, що ви можете зробити — це запитувати себе: "Чи справді я зараз голодна або ж в мене зараз інше бажання? Чого хоче зараз моє тіло?". Я б сказала, що найбільше схильні заїдати стрес ті, хто звик до життя на автопілоті й рідко звертаються до самоаналізу та усвідомленості. Що заїдається? Насправді в кожного це щось різне, але найчастіше це певний біль, страх за майбутнє, самотність, сум, нудьга, тривога, втома тощо. Тож за бажанням заїсти стрес насправді ховається бажання втекти від цього стресу.
— Одним з тригерів розвитку РХП є соцмережі. Відео у ТікТок й Instagram часто створюють картинку ідеалу й сприяють розвитку нездорового ставлення до їжі й впливають на самооцінку. Як не піддаватися впливу соцмереж?
— Насправді, це дійсно серйозна проблема. Бо соціум і його стандарти можуть сильно тиснути, а особливо на молодих дівчат, які ще не сформувались як особистості. На мою думку, в цьому питанні дуже важливо мати сильну внутрішню опору. І ця опора про те, що "я порівнюю себе лише з собою, я слухаю і прислухаюся лише до своїх відчуттів, як мені комфортно, якою я сама хочу бути". Про те, що "я поважаю і ціную свою індивідуальність та унікальність і мені не треба вести гонитву за якоюсь ідеальною картинкою, тим паче, що мода постійно змінюється".
Також важливо розуміти, що тенденції на конкретний образ тіла — це частина глобальної індустрії: моди, фітнесу, косметології, медицини, wellness-продуктів, інфобізнесу тощо. Це — спосіб заробітку. Бо якщо людину переконати, що з нею щось не так, — вона витрачатиме час, гроші й енергію, щоб це "виправити". Нам продають не лише креми й абонементи, а й емоцію: "Будеш стрункою — будеш коханою"; "Будеш підтягнутою — будеш успішною". Це — психологічна маніпуляція, що тримає людей у вічному контролі, соромі, гонитві за ідеалом, який постійно змінюється.
— Як бути батькам, чия дитина зіткнулася з РХП? Чи потрібно одразу починати працювати із психологом? Або ж можна запобігти серйозним проявам хвороби самостійно?
— Все залежить від того, чи дійсно в дитини РХП. Звісно, звернутися до спеціаліста з цієї проблематики ніколи не буде зайвим. Бо фахівець розуміє всі тонкощі і зможе точно визначити, чи є в дитини розлад. Але що точно не варто робити батькам — так це в чомусь звинувачувати дитину і знецінювати її проблему. Для дитини важлива підтримка дорослих і розуміння, що вона не сама. Також не варто вдаватися до паніки — дитина це зчитує, і їй від цього ще важче. Дорослий має лишатися дорослим, на якого дитина може покластися і відчути опору.
— Чимало людей з початком повномасштабного вторгнення зіткнулися з проблемою контролю у харчуванні через постійний стрес й нестачу сну. Як війна вплинула на наше ставлення до їжі?
— Ті, хто мали РХП до початку повномасштабного вторгнення, на жаль, зіштовхнулися з рецидивом або погіршенням стану. Тому що стрес дуже сильно впливає на харчову поведінку. Багато хто став більше переїдати й заїдати, бо їжа дійсно може заспокоювати. Війна є дуже сильним стресором — і людині вкрай необхідно цей стрес якимось чином "знімати". І їжа часто стає найлегшим способом для цього.
Тому дуже важливо вчитися емоційній саморегуляції та регулярно мати джерела ресурсу.
— Як побороти в собі бажання їсти під час внутрішньої тривоги, або навпаки — як змусити себе харчуватися, коли через емоційне потрясіння геть немає апетиту?
— Не варто боротися з їжею або рятуватися від неї. Бо їжа — не ворог і не друг. Важливо розвивати в собі навички емоційної саморегуляції, які допоможуть по-іншому справлятися зі стресом. Іноді заїдати стрес — це нормально, бо ми живі люди, а не роботи. Та важливо, щоб це не було єдиним виходом в стресі. Важливо розуміти, про що саме ваша тривога і про яку потребу сигналізує ця тривога.
Якщо ж апетиту в стресі немає — важливо пам’ятати, що їжа є джерелом енергії й без неї може бути ще важче. Без їжі нервова система виснажується ще швидше. Тому харчування є проявом турботи та любові до себе — особливо в такі моменти.
Поки апетиту немає, важливо підкріплювати себе регулярно, за графіком — наприклад, кожні 3-4 години. Це допоможе стабілізувати рівень цукру, трошки "розбудити" апетит, і тіло з часом відчує: воно в безпеці. Можна подумки сказати собі: "Я їм, бо хочу жити. Бо моє тіло заслуговує на підтримку, навіть коли мені дуже боляче".
— З чого почати лікування РХП? Якщо у людини немає коштів на психолога, чи можна самостійно спробувати розв'язати цю проблему? Чи застосовують у цій терапії медикаментозне лікування?
— Почну з кінця. Часто РХП не є єдиним діагнозом, а супроводжується супутніми розладами: тривожні розлади, депресія, обсесивно-компульсивний розлад тощо. Тому нерідко людина потребує й медикаментозного лікування. Навіть якщо ви маєте нестачу коштів — хоча б раз зверніться до психіатра для діагностики вашого стану. Якщо ж казати про терапію — звичайно краще звертатися до психолога. Бо РХП — це не просто про їжу і не просто про тіло. Воно містить в собі багато всього, з чим необхідно працювати. Глибинні причини ніколи не бувають просто в їжі. А навіть просто виявити ці самі причини буває доволі непростою задачею навіть для психолога.
Якщо на спеціаліста немає коштів — важливо знайти для себе якомога більше ресурсів: ресурсних людей, з якими можна відверто поговорити, ресурсні місця, заняття тощо. Знаходьте якомога більше інформації про вихід з РХП, долучіться до групи підтримки, дивіться вебінари та лекції на цю тему.
Але хоча б одну сесію з психологом, на якій ви можете отримати важливу для вас інформацію та рекомендації, я раджу. (Перед консультацією краще уточніть, чи надає психолог рекомендації після першої консультації).