# психологія

Те, як людина довіряє та спілкуєтеся в дорослому віці, говорить про її дитинство більше, ніж можна уявити. Ті, хто зростав у люблячих, стабільних сім'ях, часто мають певні звички, які відрізняють їх від інших. Про ТОП-8 таких звичок описало видання VegOut.Легко зізнаються у своїх почуттяхМая Флорес пояснює, що ті, хто виросли в теплому, лагідному середовищі, вважають кохання природним, а не ризикованим. Окрім цього, у них немає страху відмови у відповідь на вкладену турботу."У їхніх сім'ях нормалізувалася емоційна відкритість замість стриманості", — зазначає Мая Флорес.За її словами, такі люди зрозуміли, що кохання безпечне, а не те, що потрібно заслужити. Така впевненість походить від емоційного відображення в дитинстві. Згідно з психологією прив'язаності, словесна прихильність вчить дітей, що зв'язок є надійним.Легко перепрошують, коли помиляютьсяВиховання, яке у дитинстві було сповнене любові, вчить відповідальності без сорому. Тож ті, хто зростав в емоційно безпечних сім'ях, розуміють, що помилки не визначають їхню значущість."Їх навчили перепрошувати не з почуття провини, а з поваги. Це розвиває емоційний інтелект та скромність", — зазначає вона.Такі люди не розглядають вибачення як слабкість, а бачать у цьому прояв зрілості. Відповідне ставлення демонструє комфорт при вразливості — ознаку сильної емоційної регуляції. Водночас тим, кого виховали в умовах критики, важко визнавати свою провину.Не потребують постійного підтвердження від іншихКоли дитина зростає, відчуваючи любов, вона засвоює це почуття гідності. Такі люди не намагаються отримати схвалення, бо вже зрозуміли, що є самодостатніми."Психологи називають це безпечною самооцінкою — впевненістю, побудованою на внутрішній стабільності", — зазначила Мая Флорес.Вони не покладаються на лайки, компліменти чи запевнення, щоб почуватися добре. Любов у дитинстві зміцнила у них тихий якір. Саме цей внутрішній спокій змушує інших почуватися з ними поруч безпечно.Справляються з конфліктами без емоційного хаосу Любов від батьків у дитинстві привчає, що розбіжності — це не катастрофа. Вони знають, що люди можуть сперечатися і при цьому піклуватися одне про одного."Таке розуміння розвиває емоційну стійкість. Ви знаєте, як зупинитися, слухати та відповідати, а не просто реагувати", — наголосила авторка матеріалу.Йдеться не про уникнення конфлікту, а про те, щоб підтримувати зв'язок під час нього. Люди з нестабільних сімей часто бояться конфронтації, бо вона означає небезпеку.Природно висловлюють вдячністьЛюбов з дитинства навчає бути добрим. Так, коли людина зростає в оточенні тепла, то їй не складно помічати добро."Ви дякуєте іншим, не замислюючись над цим надто довго. Вдячність не є вимушеною — це рефлекс", — зазначила вона.Це походить від усвідомлення того, що таке турбота. Людина бачить зусилля в інших, бо сам виріс з ними. Така звичка змушує навколишніх почуватися цінними.Слухають, не домінуючи у розмовахВиховання в сім'ї, де дитину слухали, вчить, як слухати у відповідь. Такі люди цінують присутність більше, ніж увагу."Вам комфортно дозволяти іншим говорити, бо ви не боїтеся бути непоміченими", — зазначає Мая Флорес.За її словами, це емоційна безпека в дії. Саме вона миттєво змушує інших довіряти такій людині. Це відображає баланс, який дитина бачила зростаючи.Легко справляються з прихильністюЛюди з люблячих родин рідко здригаються від тепла. Вони знають, як дарувати та отримувати ласку без незручностей."Вони спокійно почуваються в обіймах, компліментах та близькості. Така невимушеність демонструє емоційну безпеку, а не зарозумілість", — зазначає автор матеріалу.Ті, кого виховували у любові, зрозуміли, що прихильність була нормальною частиною сімейного життя. Авторка каже, що це ніколи не відчувалося умовним чи нав'язаним.Припускають добрі наміри в іншихЛюбов від родини з дитинства вчить оптимізму. То ж, коли процес дорослішання відбувається у любові, людина розуміє, що доброта — це норма, а не виняток."Такий спосіб мислення формує ваші стосунки в дорослому віці. Ви не шукаєте зради в кожному жесті. Ви даєте людям шанс не припуститися помилки", — пояснює вона.Втім, це не є проявом наївності, а ознакою емоційної безпеки. Людина розуміє, що довіра — це не слабкість, а свобода.Нагадаємо, раніше ми розповідали про вісім звичок, які блокують успіх, та про те, як їх виявити й викорінити, перш ніж вони завдадуть шкоди..

Найважливіші звички зазвичай не мають ефектний вигляд. Вони не потрапляють у яскраві відео й навряд чи збирають мільйони лайків у соцмережах. Але саме ці "непомітні" щоденні ритуали формують дисципліну, стійкість і здатність досягати великих цілей.Видання VegOut зібрало вісім корисних звичок успішних людей — тих, про які вони рідко говорять, але які справді працюють.Планують час для роздумівЛюди, які досягають високих результатів, свідомо виділяють час для роздумів. Ніяких гаджетів, листування у соцмережах та жодної багатозадачності. Лише безперервний простір для обробки ідей, сумнівів у припущеннях."Я вперше виробив цю звичку після прочитання про "Тижні роздумів" Білла Гейтса. Він буквально відривається від усього, щоб просто читати, розмірковувати та глибоко думати. Більшість із нас не може зникнути на тиждень, але навіть тридцять хвилин тихих роздумів можуть загострити вашу ясність", — зазначив автор матеріалу Джордан Купер. Ніхто не здатен ухвалювати зважені рішення, коли його мозок постійно завантажений. Час на обдумування допомагає перейти від реакції до творення.Починають свій день ще до того, "як світ попросить їх про щось"У матеріалі вказується, що йдеться не про пробудження у ранній час або наполегливу роботу, а про відповідальність."Високопродуктивні люди створюють вранці вікно, коли вони діють, перш ніж світ зможе висунути їм вимоги. Це можуть бути фізичні вправи, ведення щоденника, розтяжка або просто мовчазне пиття кави", — зазначає Джордан Купер.Такі люди починають свій день й не женуться за списком справ. Джордан Купер радить не торкатися гаджетів у перші 30 хвилин після пробудження, а зайнятися фізичною активністю — це повністю змінить тон дня.Відстежують прогрес, а не досконалістьРідко можна побачити успішного працівника, який одержимий бездоганною роботою. Насправді успішні люди цінують стабільність."Вони відстежують невеликі покращення, а також дбають про закономірності, а не про досконалість", — зазначає Джордан Купер.Він наголошує, що річ не в тім, щоби досягти досконалості. Важливо робити це регулярно, а результат щоби накопичувався. Психологи називають це агрегацією граничних прибутків. Покращення на один відсоток щодня звучить незначно, але впродовж року повністю змінює результати.Дбайливо ставляться до свого тілаТіло — це апаратне забезпечення для мозку. Ті, хто досягає високих результатів, знає, що фізична енергія безпосередньо впливає на розумову діяльність."Йдеться не про гонитву за ідеальною дієтою чи тренування для марафонів. Йдеться про підтримку енергії та зосередженості протягом дня", — зазначив Джордан Купер.Успішні люди харчуються правильно, щоби мати змогу ясно мислити. Вони часто рухаються та сплять так, ніби це частина їхньої роботи. Своєю чергою, розум працює краще, коли тіло відпочиває.Практикують ментальну детоксикаціюЛюди, які досягли значних висот у житті, розуміють, що безлад у голові знищує креативність. У них є час впродовж дня для очищення розуму, наприклад, медитацію, ведення щоденника, прогулянки."Якщо ви постійно засвоюєте нову інформацію, у вас ніколи не буде часу її інтегрувати. Моменти спокою — це не марна трата часу, а прогалини, де ваш мозок обробляє те, що він вивчив", — додав Джордан Купер.Знають, коли говорити "ні"Успішні люди знають, що зосереджуватись треба не на високій продуктивності. Варто навчитися говорити "ні" неправильним речам, які забирають час."Вони відмовляються від можливостей, які не відповідають їхнім головним цілям. Відмовляються від зустрічей, яких не потребують. Захищають свій час з такою ж турботою, з якою захищають своє здоров'я", — зазначив Джордан Купер.Він пояснив, що кожне "так" вимагає енергії, часу та розумової спроможності. Коли людина починає розглядати свій час як інвестицію, а не як валюту, то починає більш усвідомлено ставитися до того, куди він витрачається.Розмірковують щодняЦе одна з найнедооціненіших звичок. Люди, які досягають високих результатів, регулярно озираються на свій день і ставлять собі три простих питання: "Що пройшло добре?", "Що я міг би зробити інакше?", "Чого я сьогодні навчився/дізнався?"."Таке роздумування розвиває самосвідомість швидше, ніж будь-яка книга чи подкаст", — наголосив він.Без рефлексії людина просто повторює один і той самий день і називає це прогресом.Створюють простір для нудьгиВисокопродуктивні люди не тікають від нудьги. Вони нею користуються, адже нудьга — це місце, де живе творчість."Це чисте полотно перед ідеєю. Коли вам нудно, ваш мозок починає пов'язувати випадкові думки, шукаючи стимуляції. Так формуються нові ідеї", — додає Джордан Купер.Успішних людей звикли ототожнювати із зайнятістю та продуктивністю, але найкращі думки виникають у часи тиші. Зазвичай саме тоді народжуються найкращі ідеї.Нагадаємо, раніше ми публікували вісім порад, як залишатися продуктивним щодня..

Майже кожен був у ситуації, коли хотілося виправдати свої вчинки та рішення, щоб пом'якшити власні межі, пояснити емоції. Водночас самоповага починається, коли людина припиняє шукати схвалення сторонніх та починає твердо стояти на своєму виборі.Про 10 речей, які жоден не повинен нікому пояснювати, розповів випускник факультету психології Лахлан Браун.Ваші пріоритети У той момент, коли усвідомлюєте, що ваш час, енергія та увага обмежені, свідомо починаєте обирати те, що справді важливо."Можливо, ви перестали відвідувати усі світські заходи. Можливо, ви воліли б провести вихідні з родиною, партнером або на самоті, щоб відновити сили. Яким би не був ваш вибір, ви нікому нічого не маєте пояснювати", — зазначив Лахлан Браун.Люди, які поважають інших, не будуть дорікати за те, що хтось ставить свої пріоритети на перше місце — вони зрозуміють, що межі — це форма турботи про себе, а не егоїзм.Ваш сімейний статусПопри те, чи ви самотні, маєте хлопця або дівчину, розлучені чи перебуваєте у тривалих стосунках, ви не зобов'язані нікому пояснювати свій романтичний вибір. Особисте життя — не предмет публічних обговорень."Ми живемо у світі, де люди ставляться до вашого особистого життя як до суспільної власності, особливо до родини та друзів, які запитують: "Коли ви одружитесь?" або "Чому ви розлучилися?" — наголосив автор матеріалу.Втім, правда в тому, що щастя кожного не обов'язково має відповідати чужим часовим межам. Психологія називає це самовизначенням — здатністю робити вибір на основі внутрішньої мотивації, а не зовнішнього тиску. Коли ви відповідаєте за свої рішення, ваша впевненість зростає природним чином.Ваш спосіб життяЯкщо ви живете мінімалістичним життям, або навпаки — витрачаєте гроші на враження, а не на речі, це є цілком нормальним. Також нормально, якщо ви надаєте перевагу тихим вечорам вдома, а не вечіркам, й навпаки."Ви не повинні нікому виправдовуватися за те, як ви живете, особливо якщо це приносить вам радість і мир", — наголошує Лахлан Браун.За його словами, люди часто ставлять під сумнів чужий вибір не тому, що їм не байдуже, а тому, що чиясь незалежність нагадує їм про власну несвободу. Тож, варто жити відповідно до своїх цінностей, а не до чужих очікувань. Ваші емоціїВам не потрібно виправдовувати свої почуття смутку, гніву чи тривоги. Емоції мають значення, тому що вони справжні, а не тому, що інші з ними погоджуються."Багато хто з нас виріс, навчаючись пригнічувати емоції — нам казали "пережити це" або "перестати бути чутливим". Але емоційна зрілість полягає не в тому, щоб приховувати свої почуття, а в тому, щоб чесно та відповідально їх висловлювати", — додає автор матеріалу.Цікавим парадоксом є те, що коли ви приймаєте себе такими, якими ви є, тоді ви можете змінитися. Володіння своїми емоціями — без сорому — є однією з найвищих форм самоповаги.Ваш кар'єрний шляхНе кожен зможе зрозуміти, чому ви звільнилися зі "стабільної роботи", розпочали власний бізнес або обрали менш традиційну кар’єру. За словами Лахлана Брауна, це є нормальним явищем. "Ви нікому не винні пояснення за те, що слідуєте своїй пристрасті — або за те, що ставите баланс на перше місце, ніж вигорання", — додав він.Психологи називають це внутрішньою мотивацією — робити щось тому, що це відповідає вашим цінностям, а не через зовнішнє підтвердження. Люди, які справді вас розуміють, цінуватимуть вашу мужність. Водночас інші просто проектуватимуть власні страхи на ваш шлях.Ваші межіВи не зобов'язані нікому пояснювати, чому ви відмовили у послузі, події чи проханні, які виснажують вашу енергію. Лахлан Браун зауважив, що межі захищають психічне здоров'я, зосередженість та відчуття спокою."Це не стіни — це двері із замками, які контролюєте лише ви. Люди, які поважають себе, як правило, мають чіткі межі", — наголосив автор матеріалу.На його думку, ті, хто не поважає меж, можуть намагатися нав'язати вам провину або маніпулювати. Втім, ваше завдання полягає не в тому, щоб усім було комфортно, а щоб залишатися вірним собі.Ваш процес "одужання"Попри те, чи ви оговтуєтеся від розриву стосунків, травми чи вигорання, зцілення потребує часу — і воно рідко буває лінійним. Ви нікому не винні пояснювати свій темп. "Можливо, ви все ще сумуєте за чимось, що, на думку інших, ви "мали б уже подолати". Можливо, ви досягли прогресу, але деякі дні все ще здаються важкими", — зазначив Лахлан Браун.Водночас співчуття до себе, ставлення до себе з добротою, а не з критикою — є важливим для справжнього одужання. За словами автора матеріалу, не варто поспішати зі своїм зціленням.Ваше мовчанняЧас від часу ви можете не відповідати на повідомлення інших людей одразу. Це трапляється, коли людина віддаляється, щоб подумати, поміркувати, чи просто відпочити, і це — нормальна практика."У світі, який прославляє постійне спілкування, мовчання може створювати людям дискомфорт. Втім, мовчання — це не уникнення, а присутність. Це спосіб відновити зв'язок із самим собою", — зазначив він.Ви не повинні нікому пояснювати, чому знайшли час перепочити, відключитися або побути наодинці зі своїми думками. Ті, хто справді піклується про вас, зрозуміють вашу тишу як ознаку самосвідомості, а не дистанції.Ваша зовнішність Попри те, чи ви набрали вагу, змінили зачіску, одягаєтеся по-іншому чи припинили користуватися косметикою — ви нікому не повинні пояснювати ці зміни. Ваше тіло не є предметом публічного обговорення."Соціальна психологія показує, що бачення себе уявними очима інших — призводить до тривоги та зниження самооцінки", — наголосив автор матеріалу.Справжня впевненість приходить, коли починаєте жити у своєму тілі з вдячністю. Не варто виправдовувати свою зовнішність. Люди, які вас люблять, не оцінюватимуть вашу значущість за зовнішністю — і вам не потрібно це робити.Ваш спокійКоли ви припините пояснювати свою позицію, дехто звинуватить вас у відстороненості, егоїзмі чи зарозумілості. Втім, це лише тому, що ваш спокій загрожує їхньому хаосу."Ви нікому не винні пояснювати, чому захищаєте свій спокій", — зазначив Лахнан Браун.За словами автора матеріалу, вам потрібна мужність, щоб усунути драму, негатив чи односторонні стосунки, потрібна мудрість, щоб обрати мовчання замість реакції, самотність замість схвалення. Адже, коли ви ставите на перше місце спокій, все інше починає природно вирівнюватися.Нагадаємо, раніше ми розповідали про вісім звичок, які блокують успіх, та про те, як їх виявити й викорінити, перш ніж вони завдадуть шкоди..

Є люди, які, щойно переступивши поріг, одразу привертають увагу. Їх ніби огортає невидиме поле харизми — вони легко захоплюють розмову, завойовують симпатію та викликають довіру. Але не завжди ця чарівність — справжня. Іноді за нею ховається тонка гра на емоціях — маніпуляція.Про вісім ознак, які допоможуть розпізнати маніпулятора вже за перші п’ять хвилин розмови, описало видання VegOut.Надмірна кількість компліментівЩирі компліменти є легкими та спонтанними, тоді як маніпулятивні лестощі — цілеспрямованими: ніби співрозмовник вивчив іншого заздалегідь."Ти така приземлена. Я вже бачу, що ти не така, як інші люди. У тебе така чудова енергія — я відчуваю це миттєво", — наводить приклад маніпулятивних компліментів видання. Відповідні фрази звучать "солодко", але насправді це продуманий хід. Лестощі на початку спілкування мають одну мету: знизити пильність. Як тільки маніпулятори відчувають, що інша сторона прагне схвалення (а більшість із нас саме цього й робить), вони зачіпають його підтвердженням, а потім починають непомітно впливати на те, як їх сприймають.Ідеальне відображення енергії співрозмовникаДзеркальне відображення іншого є поширеною соціальною поведінкою. Так роблять й відверті люди без злих намірів, щоб встановити зв'язок. Проте маніпулятори йдуть далі."Вони спостерігають за тим, як ви розмовляєте, що вас смішить, навіть як ви сидите — і ненав’язливо імітують це, щоб миттєво встановити взаєморозуміння. Здається, що ми одразу знайшли спільну мову, але це штучний зв’язок", — зазначає видання.Такий психологічний трюк називається "стратегічним віддзеркаленням". Йдеться не про емпатію, а про створення ілюзії, яка породжує довіру. Водночас справжній зв'язок розгортається лише з часом. Тому, якщо хтось майже бездоганно відповідає ритму співрозмовника, поглядам і гумору протягом кількох хвилин, варто бути обережним, адже щирі люди проявляють свої риси поступово.Забагато особистих данихОсоби, які вдаються до маніпуляції, часто одразу діляться чимось емоційно важким. Йдеться про розрив стосунків, зраду чи особисті труднощі."Це схоже на вразливість, але насправді це короткий шлях до емоційної близькості. Мета полягає в тому, щоб ви відчували довіру й також відкрилися", — наголошує VegOut.У таких випадках жертви маніпуляторів схильні відповідати взаємністю на відкритість. Люди думають щось на кшталт: "Ого, так відверто зі мною говорять, можливо, це хтось, кому я можу довіряти". Втім, справжня вразливість потребує часу, щоб її заслужити. Так, якщо інша сторона одразу пірнає у "особисті теми", це не завжди говорить про її щирість.Непомітна перевірка меж гумором або дражненнямМаніпулятори часто маскують порушення особистих меж під невинний жарт. Такі співрозмовники можуть дражнити свою жертву у такий спосіб, що їй буде ніяково, а потім відсміятися, назвавши це "просто жартом".Видання наводить приклад подібних "жартів": "Ти трохи напружений, чи не так?" або "Ти з тих, хто любить все контролювати". Це є не нешкідливими коментарями, а допитливими запитаннями. У такий спосіб маніпулятори вимірюють, наскільки легко можна вивести з рівноваги або виправити свого знайомого. Якщо разом з ними сміятися або ігнорувати свій дискомфорт, вони розуміють, що межі гнучкі.Домінація в емоційному тоні розмовиВарто звертати увагу на те, як змінюється настрій, коли маніпулятори розмовляють. Такі особи мають дивну здатність керувати емоційним кліматом колективу навколо."Якщо ви почуваєтеся спокійно, вони можуть додати раптової інтенсивності — історії, кокетливого коментаря, нотки драми, щоб втягнути вас у свій ритм. Якщо ви мовчите, вони перебільшуватимуть свою емпатію, спонукаючи вас до саморозкриття", — зазначає видання.Жертва маніпулятора можете піти з думкою: "Я не знаю, що щойно сталося, але я почуваюся виснаженим". Емоційний темп є одним з найулюбленіших інструментів таких людей.Відмова від мікрокритики Маніпулятор може втиснути невелику критику в невимушену розмову, сформульовану як порада чи спостереження. Прикладом таких фраз є: "Ти здаєшся людиною, яка забагато про все думає — це, мабуть, стресово".Одразу це видається проникливим, але справжня мета таких дій — посіяти зерна сумніву, а також змусити співрозмовника ненав’язливо сумніватися в собі, щоб вони згодом могли позиціювати себе як того, хто "розуміє" вас найкраще."Щиро добрі люди можуть пропонувати зворотний зв'язок, але вони роблять це з обережністю та згодою. Маніпулятори використовують псевдоемпатію, щоб підірвати вашу довіру до себе", — додає VegOut.Змушують відчувати вас боржникомСеред найвитонченіших маніпуляційних тактик з усіх — передчасна щедрість. Такі особи запропонують своїй "жертві "щось невелике — напій, контакт, підвезуть, але наполягатимуть на тому, щоб вона це прийняла. Щойно людина погоджується — у неї формується мовчазний психологічний борг."Пізніше, коли їм щось знадобиться — ваш час, схвалення, довіра — набагато важче сказати "ні", — зауважили у виданні.Тож, коли чиясь готовність допомогти здається трохи нав'язаною або надто наполегливою — варто зупинитися та запитати себе: вам допомагають щедро, чи купують вплив.Діалог закінчується з відчуттям неврівноваженостіНайяскравішою ознакою того, що людиною маніпулюють, є ​​не те, що робить маніпулятор, а те, як відчуває себе співрозмовник після цього. Контакт з такими особами лишає по собі думки: "Це була така цікава людина, але щось здається дивним". У такому випадку людина починає сумніватися в собі."Вони поєднують шарм і непередбачуваність. В один момент — теплота. В наступний — ледь помітний перехід влади. Це змушує вас сумніватися, а коли ви сумніваєтеся, вами легше керувати", — наголошує VegOut.Водночас видання попереджає, що не кожна "чарівна" особа маніпулятивна. Харизма, емпатія та теплота — це гарні риси, коли вони походять від щирості. Ключова відмінність полягає у намірах: маніпулятивні люди прагнуть контролю, а добросердечні — зв'язку.Нагадаємо, раніше колишній фінансовий аналітик Ейвері Вайт називала вісім прихованих звичок, які непомітно забирають шанс на досягнення результату. Вона пояснила, як їх виявити й викорінити, перш ніж вони завдадуть шкоди..

Успіх рідко ламається через один фатальний провал. Його нищать дрібні, тихі звички: проігнорувати незначну перемогу, або сказати "так", коли треба було говорити "ні" — так формується невидимий гальмівний механізм.Колишній фінансовий аналітик Ейвері Вайт назвала вісім прихованих звичок, які непомітно забирають шанс досягти результату, та пояснила, як їх виявити й викорінити, перш ніж вони завдадуть шкоди.Ігнорування незначних перемогАналітик наголошує, що, коли людина завершує складний проект, вона досягає певної віхи у фізичній формі або дотримується розпорядку дня впродовж тижня. Та згодом з'являться думки на кшталт: "це не великий успіх" або "я маю просунутися далі". Внаслідок цього з часом зникає відчуття задоволення, яке підтримує імпульс."Ця постійна мінімізація вбиває мотивацію. Вона вчить ваш мозок, що зусилля не мають значення, якщо вони не ідеальні", — наголошує Вайт.Автор матеріалу наголосила, що варто почати помічати свої перемоги, якими б незначними вони не були. Відстежувати їх, святкувати та давати їм емоційно відчутися. Визнання підживлює стійкість.Казати "так", коли маєте на увазі "ні"Вайт зауважила, що важливо не погоджуватись на речі, на які немає ані часу, ані сил. Додаткові проекти, соціальні зустрічі, "одна маленька послуга" — усе це ніби дрібниці, але вони накопичуються. Зрештою накопичується виснаження і починаються образи, а згодом — віддалення від власних пріоритетів."Тому перед тим, як на щось погодитися, зробіть паузу й запитайте себе: це справді наближує мене до життя, якого я хочу, чи просто змушує бути зайнятим?", — додала аналітик. Загалом вміння сказати "ні" — це спосіб узгодити свої дії з власними цінностями. Якщо ви постійно намагаєтеся всім сподобатися й задовольнити, енергія просто розсіюється. Тому межі — це не егоїзм, а конструкція, яка тримає наш успіх.Ставлення до відпочинку як до чогось необов'язковогоСучасна культура прославляє виснаження. Люди вихваляються тим, що сплять п'ять годин, ніби це знак пошани. Але насправді це свідчить про погане управління енергією, наголошує експерт."Коли ви хронічно позбавляєте себе відпочинку — чи то сон, відпочинок, чи навіть тихі моменти протягом дня — ви саботуєте свою продуктивність", — зазначає вона.Когнітивні дослідження, проведені в Гарварді, показали, що недосипання погіршує концентрацію та прийняття рішень так само сильно, як і алкоголь. За словами Вайт, найкращі мислителі, лідери та творчі люди захищають свій час відновлення, як свій найцінніший актив.Порівняння свого прогресу з іншимиЗа словами Ейвері Вайт, це підступно, адже часто сприймається як "мотивація". Коли хтось бачить когось свого віку з успішним бізнесом, ідеальним будинком або підтягнутою фігурою, він одразу думає: "Я вже мав би бути там".Проте порівняння себе з іншими рідко підштовхує вперед й нерідко зупиняє. Воно перемикає увагу з власного зростання на чиїсь найкращі моменти.Теорія соціального порівняння, розроблена психологом Леоном Фестінгером, показує, що люди оцінюють себе не за об'єктивним прогресом, а за тим, яке наше становище порівняно з іншими. Результат таких "порівнянь" є хронічне невдоволення."Наступного разу, коли ви помітите себе на тому, що гортаєте та закручуєтеся по спіралі, нагадайте собі, що ви порівнюєте своє закулісне життя з чиїмось відфільтрованою передньою лаштунками", — зазначила аналітик й додала, що єдине справедливе порівняння — це порівняння того, ким ви є сьогодні, і ким ви були торік.Плутанина руху з прогресомАналітик зазначає, що відчуття продуктивності тут і зараз не змінює нашого руху вперед. За її словами, вона часто це помічає та у підприємців, і у фахівців: вони відповідають на листи, підправляють логотип, розкладають теки по поличках, але при цьому відкладають складні, незручні справи, які насправді є важливими."Це прихована форма прокрастинації", — зазначила Вайт.Ейвері Вайт наголосила, що справжній прогрес зазвичай болючий: це винести ідею на світло, попросити зворотний зв’язок, запустити щось ще до того, як ви відчуєте себе "достатньо готовими"."Тому наступного разу, коли плануватимете день, виділіть одне головне завдання — те, яке реально зрушить справу з місця, — і зробіть його першим, навіть якщо воно найнеприємніше", — додала вона. Надмірне виправдовування Майже кожному знайоме бажання виправдовувати кожне рішення, аби переконатися, що всі розуміють, чому довелося відмовити, або чому нам потрібна відпустка.За словами Вайт, відповідна звичка виростає зі страху бути несхваленим. Втім, зайві пояснення підривають впевненість і подають іншим сигнал: "Я не зовсім певен у своєму рішенні"."Коли ви постійно себе виправдовуєте, ви вчите і себе, і оточення, що ваш вибір потребує зовнішнього схвалення. Насправді — не потребує", — зазначила Вайт.За її словами, ясність не потребує прикрас. Чим лаконічнішою є мова, тим більш впевнено і зріло звучить тон розмови. Втеча від дискомфорту за будь-яку цінуВайт пояснює, що успіх і дискомфорт нероздільні. Втім, більшість сприймає дискомфорт як тривожний сигнал, а не як ознаку зростання. Чи це уникнення складних розмов, пропуск тренувань чи відкладання амбітних цілей, імпульс один і той самий: уникнути тривоги."Але дискомфорт — це ціна розширення. Саме там будується впевненість і народжується ясність", — зазначила аналітик.Те ж стосується й кар'єри, стосунків та особистих цілей. Вайт радить не плутати дискомфорт із небезпекою. Якщо це вас виснажує, то, ймовірно, саме там вам і потрібно бути.Ігнорування емоційного безладуВайт зауважила, що найважливішим у досягненні успіху є не просто стратегія, а емоційна гігієна. Невирішена образа, почуття провини чи страх можуть непомітно виснажувати концентрацію та мотивацію."У вас можуть бути найкращі у світі розпорядки дня, але якщо ваш внутрішній ландшафт хаотичний, ваша енергія витікатиме так, що ви не побачите цього, доки не настане вигорання", — зазначила вона.Аналітик каже, що люди не часто думають про емоції як про частину продуктивності, але це так. Емоційна ясність — це пропускна здатність розуму: чим "ясніші" ви всередині, тим ефективнішими стаєте ззовні.Нагадаємо, раніше ми розповідали, чи безпечно тримати ноутбук постійно на зарядці..

Американська супермодель Белла Хадід, яка нещодавно відсвяткувала свій 29-й день народження, розповіла про свої проблеми з психічним здоров'ям. Вона зізналася, що бореться з тривогою та депресією.Як повідомляє видання Mirror, зірка зізналася у "глибокому почутті сорому", розповівши про "всепоглинальні" почуття, які вона переживала."Тягар тривоги та депресії я несла в собі багато років. Іноді він може здаватися всепоглинальним, тим, що паралізує і невидимим для зовнішнього світу, залишаючи сльози на очах перед початком дня, дивуючись, чому ваш розум такий важкий, коли життя навколо здається таким яскравим", — зазначила модель.Вона також наголосила, що з часом зрозуміла, що це не слабкість, а частина її особистості. За її словами, це може бути "суперсилою"."Моя чутливість, моя усвідомленість, моя емпатія. З усіх боків це може бути суперсилою. Це те, що робить нас людьми, і ці частини мене допомогли мені глибше зрозуміти себе та інших", — додала Хадід.Модель також поділилася своєю важливою роботою з благодійною організацією ЮНІСЕФ, нагадавши шанувальникам, що вони не самотні. Вона наголосила, що їй пощастило мати систему підтримки, яка вислуховує та розуміє. "Я щодня думаю про дітей та сім’ї, з якими я познайомилася завдяки своїй роботі з @UNICEF — багато з яких отримали неймовірні травми, війною та переміщенням, але все ж таки примудряються посміхатися, сподіватися та мріяти", — зауважила зіркова модель.Хадід також додала, що доступ до психіатричної допомоги не є розкішшю, а правом. Незалежно від того, ким є людина, звідки вона родом чи яка її історія."Ваш біль і ваше зцілення мають велике значення… так дуже. Якщо ви або хтось із ваших близьких має труднощі, пам’ятайте: ви не самотні. Вас люблять, вас потребують і ви гідні допомоги", — наголосила вона.Чому Беллу Хадід називали найгарнішою жінкою світуПластичний хірург Джуліан Де Сільва, котрий займається вивченням обличчя людини за параметрами симетрії, визначив найкрасивішу знаменитість на планеті. Нею стала американська супермодель Белла Хадід.Він провів дослідження через спеціальну програму. Вона показала, що обличчя Белли Хадід максимально наближене до "золотого перетину", яке вважалося еталоном краси ще у Стародавній Греції.Нагадаємо, нещодавно українська співачка кримськотатарського походження Джамала (справжнє ім'я Сусана Джамаладінова), яка цьогоріч втретє стала мамою, розповіла, що інколи їй важко поєднувати материнство та кар'єру..

Анорексія, булімія, компульсивне переїдання — ці діагнози стають дедалі більш відомими, але й досі оточені міфами. Часто їх плутають із "дієтами" чи "поганими харчовими звичками", хоча насправді це складні психологічні стани, які впливають на здоров’я, стосунки та якість життя. Їжа може бути насолодою, потребою чи навіть ритуалом. Але іноді вона перетворюється на поле битви — із собою, своїм тілом і власними відчуттями.Ми поговорили з психологом Валерією Романенко, аби розібратися, чому виникають розлади харчової поведінки, як їх розпізнати та які шляхи до відновлення можливі.— Почнімо з визначень, щоб краще розуміти проблематику. Що таке розлади харчової поведінки і якими вони бувають?— Розлади харчової поведінки (РХП) — це психічні розлади, які офіційно занесені до міжнародної класифікації хвороб. Вони пов’язані з надмірною фіксацією людини на своєму харчуванні, вазі та зовнішньому вигляді. Людина з РХП зазвичай постійно контролює, що і скільки вона їсть, який вигляд має її тіло, яку вона має вагу тощо. Центральна ідея усіх РХП — надцінність тіла.Серед найпоширеніших типів РХП:анорексія — постійні намагання схуднути будь-якими способами — навіть найжорсткішими. Також сюди можна віднести панічний страх набрати вагу;булімія — чергування приступів переїдання та компенсації (викликання блювання, голодування, надмірні тренування);компульсивне переїдання — епізоди переїдання без подальшої компенсації.Також існують неуточнені форми РХП, які не вписуються чітко в жоден діагноз, але викликають значні страждання й потребують підтримки.Крім цього, є також:орторексія — нав’язливе прагнення до "здорового" харчування;бігорексія — одержимість набором м’язової маси;діабулімія — коли люди з діабетом свідомо не вводять інсулін, щоб схуднути.— Чому виникають розлади харчової поведінки і як вони проявляються? Чи може РХП бути спадковим?— Немає однієї чіткої причини, яка б викликала РХП. Розлад зазвичай виникає через комбінацію багатьох не катастрофічних факторів, які збігаються в один момент. Тобто це результат дії біопсихосоціальної моделі:Біологічні фактори — генетична схильність, особливості мозку, нейротрансмітери, гормональні порушення. Якщо в сім’ї вже були випадки РХП, то ризики вищі, але не обов’язково дитина захворіє. Психологічні фактори — перфекціонізм, низька самооцінка, труднощі з саморегуляцією емоцій, підвищена чутливість до критики, імпульсивність.Соціальні чинники — культурні ідеали краси, культура худоби, коментарі оточення, досвід булінгу, сімейні установки щодо їжі, тіла.Також майже завжди розлад запускається дієтичним досвідом.Важливу роль відіграє тригер — певна ситуація чи емоційне потрясіння: наприклад, травматичний досвід, складний період у житті, важкий коментар про зовнішність. Іноді це спроба впоратися з внутрішнім болем через контроль над їжею та тілом.— Як розпізнати, що людина страждає на РХП?— Насправді, не завжди це суперочевидно і можна помітити. Тільки якщо спеціально на цьому фокусуватися, можна дійсно якісь ознаки побачити, але не завжди. Тому що найчастіше це людина переживає наодинці з собою, дуже соромиться цього і не показує, що в неї якісь такі проблеми. Але видимими ознаками може бути різкий набір ваги або різке зниження ваги, або сильні зміни в харчових звичках.Нерідко це проявляється через відмову від соціальних заходів, зустрічей з друзями, з близькими тощо. Це може бути також різка зміна настрою або поява ритуалів, які пов'язані з їжею, наприклад, довго жувати або дуже дрібно різати їжу. Або вживати певні продукти у певні години. А загалом багато ознак ви можете не бачити, тому що людина їх не показує.— Які наслідки РХП мають для організму людини? У мережі є інформація, що РХП є психічним захворюванням із найвищою смертністю. Чи правда це?— РХП дійсно мають негативні наслідки для організму людини. Серед найчастіших: аменорея (відсутність менструацій у жінок репродуктивного віку протягом шести або більше місяців), порушення роботи щитоподібної залози, хвороби ШКТ (виразки, гастрит), запори, здуття, аритмія, слабкість, запаморочення, зниження тиску, ослаблення імунітету, карієс, ламкість волосся та нігтів тощо.На жаль, РХП дійсно є психічним захворюванням із найвищою смертністю. Частою причиною смерті є суїцид. При цьому розладі ризик суїцидальності в людини стрімко зростає, бо вона стикається з відчуттям безнадійності та безпорадності, і, як наслідок, може піти з життя. Також причинами смерті можуть бути зневоднення організму (особливо при зловживанні сечогінними, проносними, або при частому блюванні), зупинка серця, ниркова недостатність тощо.При РХП тіло стає мішенню. Це психіка, що проявляє свій біль через фізіологію. Це психічне захворювання, яке має прямий вплив на фізіологію. Людина може померти не тільки через емоційний біль, на відміну від багатьох інших психічних розладів.— Яка категорія населення найбільш вразлива і найчастіше страждає від РХП?— Найбільш вразливими є діти та підлітки. У цьому віці психіка ще дуже гнучка, самооцінка — нестабільна, і сприйняття себе легко порушити. Дитина ще тільки будує своє уявлення про себе, і тому дуже вразлива до критики, коментарів щодо зовнішності, дієт чи фігури. Також підвищений ризик у тих дітей, в кого хтось з родини має чи мав РХП. Сім’ї з акцентом на зовнішність, вагу, їжу. Якщо в родині часто говорять про зайву вагу, фігуру, дієти тощо — це формує у дитини страх, сором і контролююче ставлення до харчування, що в майбутньому може призвести до розвитку РХП. Люди з професіями, де тіло відіграє важливу роль. Моделі, актриси, танцівниці, фітнес-тренери, балерини, фігуристи — в усіх цих сферах тіло має “високий стандарт”, і контроль ваги стає частиною роботи. Також спровокувати РХП можуть досвід булінгу або фізичного чи сексуального насильства. До речі, вік РХП щороку все більше знижується.— Як установки чи дії батьків впливають на харчову поведінку дітей? Нерідко батьки, які дотримуються певного типу харчування (вегетаріанство, сироїдство тощо), навʼязують дітям свої звички й переконання. Чим це небезпечно і чи були у вашій практиці такі випадки? Як працювати із такими дорослими?— Як я вже вказала вище, установки й дії батьків дійсно сильно впливають на харчу поведінку дітей, тому що дитина сприймає все як "чисту монету", і вона завжди копіює поведінку батьків. Якщо мама "боїться" хліба, не вечеряє, зважується щодня чи постійно каже “це шкідливо” — дитина засвоює ці установки як норму. І нерідко батьки, які дотримуються певного типу харчування, нав'язують дітям свої звички і переконання.Це дійсно може бути небезпечно, бо дитячий організм росте і потребує широкого спектра нутрієнтів, яких іноді складно забезпечити без глибоких знань у нутриціології.У мене не було клієнтів, які звертались безпосередньо через досвід сироїдства чи веганства в дитинстві. Але дуже часто приходять дорослі, які виросли в сім’ях, де був культ "здорового харчування", контроль ваги, дієти й заборони. У роботі ми поступово відновлюємо в них контакт з тілом, знімаємо заборони, повертаємо довіру до їжі.— 3 дитинства ми отримуємо чимало звичок. Одна з них — це "заїдати" стрес. Що насправді ховається за цим бажанням? Хто найчастіше піддається "заданню" стресу? Як навчитися розрізняти фізіологічний та емоційний голод?— Це така навичка, якій можна навчитися, але яку не мають дуже багато людей. Найпростіше, що ви можете зробити — це запитувати себе: "Чи справді я зараз голодна або ж в мене зараз інше бажання? Чого хоче зараз моє тіло?". Я б сказала, що найбільше схильні заїдати стрес ті, хто звик до життя на автопілоті й рідко звертаються до самоаналізу та усвідомленості. Що заїдається? Насправді в кожного це щось різне, але найчастіше це певний біль, страх за майбутнє, самотність, сум, нудьга, тривога, втома тощо. Тож за бажанням заїсти стрес насправді ховається бажання втекти від цього стресу.— Одним з тригерів розвитку РХП є соцмережі. Відео у ТікТок й Instagram часто створюють картинку ідеалу й сприяють розвитку нездорового ставлення до їжі й впливають на самооцінку. Як не піддаватися впливу соцмереж?— Насправді, це дійсно серйозна проблема. Бо соціум і його стандарти можуть сильно тиснути, а особливо на молодих дівчат, які ще не сформувались як особистості. На мою думку, в цьому питанні дуже важливо мати сильну внутрішню опору. І ця опора про те, що "я порівнюю себе лише з собою, я слухаю і прислухаюся лише до своїх відчуттів, як мені комфортно, якою я сама хочу бути". Про те, що "я поважаю і ціную свою індивідуальність та унікальність і мені не треба вести гонитву за якоюсь ідеальною картинкою, тим паче, що мода постійно змінюється".Також важливо розуміти, що тенденції на конкретний образ тіла — це частина глобальної індустрії: моди, фітнесу, косметології, медицини, wellness-продуктів, інфобізнесу тощо. Це — спосіб заробітку. Бо якщо людину переконати, що з нею щось не так, — вона витрачатиме час, гроші й енергію, щоб це "виправити". Нам продають не лише креми й абонементи, а й емоцію: "Будеш стрункою — будеш коханою"; "Будеш підтягнутою — будеш успішною". Це — психологічна маніпуляція, що тримає людей у вічному контролі, соромі, гонитві за ідеалом, який постійно змінюється.— Як бути батькам, чия дитина зіткнулася з РХП? Чи потрібно одразу починати працювати із психологом? Або ж можна запобігти серйозним проявам хвороби самостійно?— Все залежить від того, чи дійсно в дитини РХП. Звісно, звернутися до спеціаліста з цієї проблематики ніколи не буде зайвим. Бо фахівець розуміє всі тонкощі і зможе точно визначити, чи є в дитини розлад. Але що точно не варто робити батькам — так це в чомусь звинувачувати дитину і знецінювати її проблему. Для дитини важлива підтримка дорослих і розуміння, що вона не сама. Також не варто вдаватися до паніки — дитина це зчитує, і їй від цього ще важче. Дорослий має лишатися дорослим, на якого дитина може покластися і відчути опору.— Чимало людей з початком повномасштабного вторгнення зіткнулися з проблемою контролю у харчуванні через постійний стрес й нестачу сну. Як війна вплинула на наше ставлення до їжі?— Ті, хто мали РХП до початку повномасштабного вторгнення, на жаль, зіштовхнулися з рецидивом або погіршенням стану. Тому що стрес дуже сильно впливає на харчову поведінку. Багато хто став більше переїдати й заїдати, бо їжа дійсно може заспокоювати. Війна є дуже сильним стресором — і людині вкрай необхідно цей стрес якимось чином "знімати". І їжа часто стає найлегшим способом для цього.Тому дуже важливо вчитися емоційній саморегуляції та регулярно мати джерела ресурсу.— Як побороти в собі бажання їсти під час внутрішньої тривоги, або навпаки — як змусити себе харчуватися, коли через емоційне потрясіння геть немає апетиту?— Не варто боротися з їжею або рятуватися від неї. Бо їжа — не ворог і не друг. Важливо розвивати в собі навички емоційної саморегуляції, які допоможуть по-іншому справлятися зі стресом. Іноді заїдати стрес — це нормально, бо ми живі люди, а не роботи. Та важливо, щоб це не було єдиним виходом в стресі. Важливо розуміти, про що саме ваша тривога і про яку потребу сигналізує ця тривога.Якщо ж апетиту в стресі немає — важливо пам’ятати, що їжа є джерелом енергії й без неї може бути ще важче. Без їжі нервова система виснажується ще швидше. Тому харчування є проявом турботи та любові до себе — особливо в такі моменти.Поки апетиту немає, важливо підкріплювати себе регулярно, за графіком — наприклад, кожні 3-4 години. Це допоможе стабілізувати рівень цукру, трошки "розбудити" апетит, і тіло з часом відчує: воно в безпеці. Можна подумки сказати собі: "Я їм, бо хочу жити. Бо моє тіло заслуговує на підтримку, навіть коли мені дуже боляче".— З чого почати лікування РХП? Якщо у людини немає коштів на психолога, чи можна самостійно спробувати розв'язати цю проблему? Чи застосовують у цій терапії медикаментозне лікування? — Почну з кінця. Часто РХП не є єдиним діагнозом, а супроводжується супутніми розладами: тривожні розлади, депресія, обсесивно-компульсивний розлад тощо. Тому нерідко людина потребує й медикаментозного лікування. Навіть якщо ви маєте нестачу коштів — хоча б раз зверніться до психіатра для діагностики вашого стану. Якщо ж казати про терапію — звичайно краще звертатися до психолога. Бо РХП — це не просто про їжу і не просто про тіло. Воно містить в собі багато всього, з чим необхідно працювати. Глибинні причини ніколи не бувають просто в їжі. А навіть просто виявити ці самі причини буває доволі непростою задачею навіть для психолога. Якщо на спеціаліста немає коштів — важливо знайти для себе якомога більше ресурсів: ресурсних людей, з якими можна відверто поговорити, ресурсні місця, заняття тощо. Знаходьте якомога більше інформації про вихід з РХП, долучіться до групи підтримки, дивіться вебінари та лекції на цю тему.Але хоча б одну сесію з психологом, на якій ви можете отримати важливу для вас інформацію та рекомендації, я раджу. (Перед консультацією краще уточніть, чи надає психолог рекомендації після першої консультації).

Росія розширює кількість підрозділів інформаційно-психологічних спеціальних операцій (ІПСО) у складі збройних сил. Спецпідрозділи інформаційного впливу з’явилися, зокрема, у складі Третьої та 51 загальновійськових армій.Про це повідомило в Головному управлінні розвідки (ГУР) при Міністерстві оборони України."Для комплектування новостворених підрозділів ще у квітні 2024 року уряд держави-агресора запровадив окрему групу військових спеціальностей ― "Інформаційне протиборство", — пояснили українські розвідники.Вони додали, що підготовка фахівців з ІПСО відбувається у військовій академії генштабу збройних сил Росії та військово-космічній академії імені Можайського.У ГУР уточнили, що переміщення таких спеціалістів між військовими частинами без погодження зі штабами військових округів ― заборонене."Розширення кількості підрозділів інформаційного впливу в структурі армії держави-агресора Росії свідчить про намір ворога збільшити масштаб інформаційно-психологічних атак проти України, наших Сил безпеки й оборони, а також українського суспільства", — зробили висновок у Головному управлінні розвідки.Нагадаємо, наприкінці лютого керівник Головного управління розвідки Кирило Буданов розповідав, що Російська Федерація витрачає за один день війни в Україні майже один мільярд доларів. Для цього країна-агресорка згорнула майже всі внутрішні соціальні програми.

Міністерство оборони України активно працює над створенням системи психологічної підтримки та допомоги для військовослужбовців. У відомстві визначили чотири основні етапи психологічної допомоги. Про це повідомила прес-служба відомства з посиланням на заяву очільниці Департаменту охорони здоров'я Міністерства оборони України Оксани Сухорукової під час виступу на секції, присвяченій психологічному забезпеченню Збройних сил на першому щорічному міжнародному Конгресі з військової медицини та ментального здоров’я. За її словами, кількість військовослужбовців з діагнозом "невралгічні захворювання, пов'язані зі стресом", поступово зростає. Наразі 29% цих захворювань складає ПТСР, і ця цифра, за прогнозами, зростатиме. Сухорукова наголосила на важливості надання психологічної підтримки та допомоги військовослужбовцям на всіх етапах служби. Вона окреслила чотири основні етапи психологічної допомоги: самодопомога або допомога за принципом "рівний — рівному"; кризові інтервенції; психологічні пункти розвитку на безпечній відстані від лінії фронту; довготривала психологічна допомога. Особливу увагу приділено підтримці військовослужбовців, які повертаються з полону, та їхніх родин. "Ми зобов'язані підтримати родини на всьому цьому шляху: від моменту отримання повідомлення про те, що їхній близький зник безвісти, у пошуку, в очікуваннях і до його звільнення", — наголосила очільниця Департаменту охорони здоровʼя відомства. Сухорукова також закликала до співпраці у створенні ефективної системи психологічної підтримки. "Міністерство оборони може випустити будь-який документ, створити будь-яку політику. Але реалізувати цю політику ми можемо тільки разом. Я сподіваюся, що кожен з вас долучиться до створення цієї системи, до її підсилення і до турботи про психічне здоров'я наших військовослужбовців", — підсумувала вона. Нагадаємо, заступниця міністра оборони України Наталія Калмикова заявила, що понад 75% українських поранених військовослужбовців повертаються до служби після реабілітації. Зараз майже в кожному закладі охорони здоров'я України є мультидиспліційні команди.

Декілька днів тому 60-річна жінка пошкодила могили загиблих військових на території Аскольдової могили в Києві. Зараз її відправили на два місяці в психіатричну лікарню. Про це повідомив "РБК-Україна" з посиланням на власне джерело в правоохоронних органах. Журналісти дізналися, що 60-річна жінка перебуватиме 60 днів у спеціалізованому закладі в Глевасі. Її помістили в умови, які виключають небезпечну поведінку. Як відомо, жінці повідомили про підозру за фактом наруги над могилами захисників України з хуліганських мотивів — це частина 3 статті 297 Кримінального кодексу України. Санкція статті — від обмеження волі на термін від чотирьох до п’яти років до позбавлення волі від чотирьох до семи років. Нещодавно стало відомо про наругу над могилами загиблих військовослужбовців Дмитра Коцюбайла ("Да Вінчі"), Андрія Пільщикова ("Джус") та Павла Петриченка на Аскольдовій могилі в Києві. Як з'ясували правоохоронці, наругу скоїла 60-річна жінка. Вона побила могили палицею, зірвала та поламала пам’ятні таблички, а також розбила лампадки. Свої мотиви жінка пояснити не змогла, її затримали та відправили на судово-медичну експертизу. Нагадаємо, що правоохоронці порушили кримінальну справу за фактом наруги над могилами. Підозрюваній загрожує до п'яти років позбавлення волі.

Адаптація військових потребує часу, впродовж якого людина може переживати різні "післявоєнні" реакції. Тож родичам військовослужбовців варто бути готовими до того, що вдома вони можуть іще деякий час "воювати". Про це повідомило Мінреінтеграції України у своїх соціальних мережах. Під час адаптації людина, що повернулась з фронту може переживати різні типи реакцій. Серед них можуть бути фізичні, поведінкові й емоційні. Фізичні можуть проявлятися у проблемах зі сном і прийманням їжі, тахікардії, головних болях або болях у м’язах. Поведінкові — в реагуванні на гучні звуки, проблемах із концентрацією та пам’яттю, постійною настороженістю й очікуванням небезпеки тощо. Емоційні — в перепадах настрою, дратівливості, нездатності розслабитися та відчувати позитивні емоції. Такі реакції можуть тривати певний час. Однак якщо вони протягом місяця не вщухають, то краще звернутися за рекомендаціями до фахівця. Як полегшити адаптацію: усвідомте та прийміть зміни, які відбулися з близькою людиною; пам’ятайте, що в неї може змінитися система цінностей, певні речі стануть неважливими; проявіть терпіння; потурбуйтеся, аби в родині панувала атмосфера довіри; враховуйте, що довіра ветерана до членів сім'ї та побратимів може відрізнятися; поважайте особисті кордони близької людини. Нагадаємо, що в березні з метою підвищення ефективності державної підтримки ветеранів війни та їхніх сімей, громадські організації запустили міжнародну комунікаційну платформу, яка сприятиме обміну досвідом та координації дій між Україною та США..

З 1 січня 2024 року в Україні запрацювала "гаряча лінія" для військовослужбовців та членів їхніх сімей. Для отримання консультації достатньо зателефонувати за коротким номером 1512. Про це повідомляє прес-служба Міністерства оборони України (МОУ). Консультування військових та членів їхніх родин щодо складних та болючих питань, реєстрацію їхніх звернень цілодобово здійснюватимуть десятки високопрофесійних працівників Урядового контактного центру, зазначають у відомстві. "Для Уряду та МОУ є дуже важливим надати максимально якісні послуги та підтримку, адже йдеться про розв'язання проблем наших захисників та захисниць. Відповідати на запити будуть найкращі спеціалісти Урядового контактного центру, серед них і психологи, які зможуть надати необхідну допомогу", — йдеться у повідомленні. В Міноборони наголошують, що за новим номером гаряча лінія доступна для користувачів всіх національних операторів, окрім "Київстар", у звʼязку з технічними налаштуваннями, які виправлять найближчим часом.   Скріншот зі сайту Міноборони України Нагадаємо, в Україні працює гаряча лінія для психологічної підтримки постраждалих від війни за номером 0-800-100-102. Тих, хто потребує допомоги, проконсультують кваліфіковані спеціалісти, які пройшли спеціальне навчання з кризових психологічних інтервенцій та травмотерапії..

Російські військові переживають кризу психічного здоров’я. У грудні 2022 року російські психологи ідентифікували приблизно 100 тисяч військовослужбовців, які страждають на посттравматичний стресовий розлад. Такий висновок зробили в Міністерстві оборони Великої Британії з посиланням на дані розвідки. "Зараз ця цифра майже напевно більша, оскільки російські військові не можуть забезпечити належну ротацію та відновлення з поля бою", — йдеться в повідомленні. За інформацією британських розвідників, на цю проблему звертали увагу багато командирів, у тому числі колишній генерал-майор 58 загальновійськової армії Іван Попов, якого звільнили від командування в липні 2023 року. У британському міністерстві додали, що є додаткові ознаки того, що лікарі в Росії відправляють на фронт непридатних до війни військових. 2023 року кількість апеляційних позовів проти російських військово-лікарських комісій була вищою, ніж 2022-го, у багатьох справах відмовляли. "Через недостатню турботу про психічне здоров’я та готовність до бою своїх солдатів бойова ефективність Росії продовжує працювати на неоптимальному рівні", — підсумували в Міністерстві оборони Великої Британії. Інфографіка: Міністерство оборони Великої Британії Нагадаємо, у вересні стало відомо, що у 205 мотострілецькій козацькій бригаді російської армії серйозні проблеми з наркотиками. До військових на передові фронтові позиції в район Нової Каховки (Херсонська область) безперервно постачають різноманітні наркотичні засоби від марихуани до "солей". Проблеми з наркоманією в російській армії існували й раніше, але масштабна мобілізація лише посилила їх. Під наркотичним ефектом російські військові часто ведуть дружній вогонь, внаслідок чого є багато 200-х і 300-х..

В Україні розпочала роботу гаряча лінія для психологічної підтримки постраждалих від війни. Створенням лінії займалася Національна асоціація психологічної допомоги. Про це повідомила прес-служба Міністерства з питань реінтеграції окупованих територій України. Зазначається, що наразі лінія працює у двох форматах через аудіо та відеозв’язок. Психологи лінії — кваліфіковані спеціалісти, які пройшли спеціальне навчання з кризових психологічних інтервенцій та травмотерапії. "Вони мають відповідний досвід роботи та дотримуються етичних стандартів. Звернення цілком конфіденційні. У разі необхідності спеціалісти лінії скеровуватимуть до фахівців суміжних спеціальностей", — йдеться у повідомленні. Номер телефону гарячої лінії для психологічної підтримки — 0-800-100-102. Допомога також надається українцям, які перебувають у інших країнах світу. Ознайомитися з міжнародними гарячими лініями можна за посиланням. Нагадаємо, раніше Міністерство внутрішніх справ запустило гарячу лінію для родичів полонених, безвісти зниклих й загиблих українських військових. Під час дзвінка можна: надати інформацію про своїх рідних, отримати психологічну допомогу, отримати роз’яснення щодо прав, які мають рідні військовополонених, зниклих безвісти й загиблих військових..

Науковці з'ясували, що приблизно половина студентів прокрастинують до рівня, який потенційно шкідливий для здоров'я. Дослідники вважають, що це може бути не лише результатом відкладення справ на потім. Про це повідомило видання Science Alert, пише TrueUA. Дослідники виявили зв'язок між прокрастинацією та поганим станом здоров'я. Але вчені так і не зрозуміли — це тому, що люди, які прокрастинують, наприклад, відкладають похід до лікаря, або тому, що у них просто немає енергії на виконання завдань. Вчені Каролінського інституту та Університету Софіахеммет зацікавились цим питанням і провели лонгітюдне дослідження. Вони спостерігали за людьми протягом певного періоду часу та проводили вимірювання у різних точках дослідження. У експерименті взяли участь 3525 студентів із восьми університетів Стокгольма і околиць. Дослідження тривало рік. Спочатку вчені розділили студентів на групи залежно від схильності до прокрастинації і просили заповнювати анкети кожні три місяці. Фінальне анкетування показало, що через дев‘ять місяців рівень прокрастинації пов'язаний з сильнішими симптомами депресії, тривоги і стресу. Ця група студентів скаржилася на проблеми зі здоров'ям, поганий сон, фінансові труднощі та самотність. Як боротися з прокрастинацією? Вчені довели, що подолати прокрастинацію можна, якщо: розбивати довгострокові цілі на короткострокові; контролювати чинники, що відволікають (зокрема відключення телефона); зберігати концентрацію на задачі; працювати з негативними емоціями. Науковці наголошують, що лікування недуги вимагає певних зусиль, але навіть невеликі зміни вплинуть на життя пацієнта. Нагадаємо, напередодні ми публікували поради першої леді Олени Зеленської, як убезпечитися від стресу під час війни. Вона поділилася низкою матеріалів, зібраних у спеціальному розділі Довідника безбар’єрності "Етика взаємодії у періоди стресу". .