# психологія

Люди, які частіше пліткують або поширюють чутки, можуть мати більше шансів перебувати у романтичних стосунках. Нове дослідження також виявило зв’язок між такою поведінкою та більшою кількістю біологічних дітей.Про це повідомляє Daily Mail із посиланням на дослідження, опубліковане в журналі Evolutionary Psychological Science. Науковці проаналізували дані майже 1,5 тисячі дорослих, які взяли участь в онлайн-опитуванні. Учасникам ставили запитання, що допомагали оцінити рівень так званої реляційної агресії.Йдеться про поведінку, коли людина шкодить іншим не фізично, а через соціальні механізми. Наприклад, поширює плітки, чутки або навмисно виключає когось із групи.Дослідники з’ясували, що люди з вищим рівнем такої поведінки частіше перебували у романтичних стосунках на момент опитування. Подальший аналіз також показав зв’язок із більшою кількістю біологічних дітей як у чоловіків, так і в жінок.За словами авторів роботи, такі непрямі форми конкуренції могли допомагати людям знаходити партнерів або зберігати стосунки впродовж еволюції. На відміну від фізичної агресії, плітки або соціальне виключення дозволяють знизити статус потенційного суперника без прямого конфлікту.Водночас дослідження не означає, що плітки гарантовано роблять людину успішнішою в особистому житті. Йдеться саме про виявлений статистичний зв’язок, а не про доведений прямий причинно-наслідковий ефект.Чому плітки могли мати соціальну користьПопередні дослідження вже припускали, що прихована агресія може бути способом конкуренції за романтичних партнерів. Зокрема, вона дозволяє погіршити репутацію суперника або послабити його позиції в соціальній групі.Автори нового дослідження вважають, що в сучасному суспільстві такі методи можуть виступати альтернативою відкритій або фізичній агресії. Це особливо важливо з огляду на те, що фізичне насильство соціально засуджується та забороняється законом.Науковці також не виключають, що люди, які вже перебувають у стосунках, можуть частіше вдаватися до пліток або соціального виключення, щоб відлякувати потенційних суперників.Окреме дослідження, опубліковане раніше цього року, показало, що плітки на роботі також можуть мати несподівану функцію. Зокрема, обговорення керівника з колегами може працювати як спосіб зближення в колективі, хоча після цього люди нерідко відчувають провину або сором.Зазначимо, що раніше науковці також досліджували різницю між чоловічими та жіночими плітками. За результатами одного з таких досліджень, чоловіки й жінки пліткують приблизно однаково часто, однак зміст таких розмов може відрізнятися.Додамо, люди, які спілкуються зі своїми домашніми улюбленцями так, ніби ті є повноцінними співрозмовниками, часто мають низку спільних психологічних рис.Читайте також: Вчені виявили несподіваний зв’язок між спільним житлом і здоров’ям.

Пауза в розмові може здаватися незручною, напруженою або навіть тривожною. Психологиня пояснила, чому деякі люди намагаються одразу заповнити тишу словами та які риси часто стоять за такою реакцією.Про це пише Parade із посиланням на клінічну психологиню Елану Гоффман.За словами фахівчині, мовчання не завжди сприймається як нейтральна частина спілкування. Для деяких людей воно може сигналізувати про небезпеку, відсторонення співрозмовника або власну "невдачу" в комунікації."Для багатьох тиша не є нейтральною", — пояснила Гоффман.Особливо чутливо реагувати на паузи можуть люди, які росли в середовищі, де мовчання означало напругу, образу або майбутній конфлікт. Наприклад, якщо в родині використовували "мовчазне покарання" або тиша передувала сварці.Які риси можуть мати люди, що не люблять паузиПерша риса — висока чутливість до емоцій інших. Такі люди постійно зчитують настрій співрозмовника, помічають зміни в міміці, тоні та поведінці. Через це пауза може здаватися їм сигналом, що щось пішло не так.Друга риса — тривожний тип прив’язаності. У такому випадку мовчання може викликати страх, що зв’язок із людиною слабшає, співрозмовник втрачає інтерес або віддаляється.Третя причина може бути пов’язана з нейровідмінностями. За словами психологині, людям з розладом дефіциту уваги та гіперактивності може бути складно переносити відсутність стимулів, а деяким людям з аутизмом важко зрозуміти, що саме означає мовчання в соціальній ситуації.Четверта риса — досвід життя в непередбачуваній або конфліктній сім’ї. Якщо в дитинстві тиша часто була ознакою небезпеки, нервова система може й у дорослому віці реагувати на неї тривогою."Це не вада характеру", — наголосила Гоффман.За її словами, така реакція може бути старим механізмом самозахисту, який колись допомагав людині адаптуватися до складного середовища.П’ята риса — звичка мислити вголос. Деяким людям простіше обробляти думки саме через розмову, тому пауза здається їм не відпочинком, а збоєм у процесі спілкування.Шоста риса — прагнення до соціальної гармонії. Люди, які хочуть, щоб усім було комфортно, можуть поспішати заповнити тишу не через тривогу, а через бажання підтримати атмосферу й не дати розмові "провиснути".Сьома риса — складність із перебуванням у власних відчуттях. Для деяких людей тиша відкриває простір для неприємних думок, тілесної напруги або емоцій. Тоді розмова стає способом відволіктися від внутрішнього дискомфорту.Як інакше сприймати тишуПсихологиня радить не поспішати одразу заповнювати паузу, а спершу запитати себе, що саме вона означає. Часто тривога виникає не через саму тишу, а через припущення: "людина сердиться", "я сказав щось не так", "розмова провалилася".Гоффман пропонує сприймати мовчання не лише як незручність, а й як ознаку безпеки. З близькими людьми тиша може бути проявом довіри, коли немає потреби постійно підтримувати розмову. Якщо пауза все одно викликає напругу, фахівчиня радить зробити коротку паузу перед тим, як говорити."Дайте собі правило трьох секунд", — порадила психологиня.У цей момент можна звернути увагу на ноги на підлозі, зробити вдих і нагадати собі, що пауза не обов’язково означає небезпеку. Якщо мовчання справді дезорієнтує, можна використати нейтральну фразу, яка дасть час зібратися. Наприклад: "Я просто обдумую сказане".Фахівчиня наголошує, що дискомфорт через тишу — поширене явище. З часом і практикою мозок може навчитися сприймати паузи спокійніше, особливо у безпечних і невимушених ситуаціях.Додамо, психологи зазначають, що звичка тримати відкритими велику кількість вкладок не є рідкістю. Часто це пов’язано з бажанням не втратити важливу інформацію, потребою у візуальних нагадуваннях або прагненням одночасно працювати з кількома джерелами даних.Читайте також: Чи може штучний інтелект змінити роботу мозку: відповідь учених.

Приготування їжі для інших людей може давати короткочасний емоційний підйом і посилювати відчуття щастя. Науковці називають це "просоціальним приготуванням їжі" — тобто дією, спрямованою на турботу про іншу людину.Про це йдеться у дослідженні, опублікованому в журналі Applied Psychology: Health and Well-Being, пише Psychology Today.Автори роботи проаналізували результати чотирьох досліджень за участі понад 1500 людей. Вони з’ясували, що люди, які готували їжу для інших, частіше повідомляли про зростання позитивних емоцій і суб’єктивного відчуття щастя саме в моменті.В одному з досліджень приготування їжі для інших також пов’язували з вищою самооцінкою, більшою життєвою енергією та нижчим рівнем негативних емоцій.Важлива не лише кухня, а й турботаНауковці наголошують, що емоційний ефект виникає не просто через сам процес готування. Важливим є саме просоціальний елемент — усвідомлення, що людина робить щось корисне й приємне для когось іншого.За словами дослідників, така дія може посилювати відчуття зв’язку з іншими людьми, давати відчуття компетентності та дозволяти виразити турботу у конкретний спосіб.При цьому користь не обов’язково залежить від складності страви чи кулінарної майстерності. Психологічне значення може мати сам факт зусилля, вкладеного в іншу людину.Чому це може бути корисно інтровертамОдним із цікавих висновків стало те, що інтровертні люди в окремих випадках можуть отримувати від такого приготування навіть більшу емоційну користь.Дослідники припускають, що для них це може бути зручним способом проявити турботу без надмірного соціального навантаження. Приготування їжі дає змогу підтримати людину тихо, структуровано й без потреби в активній взаємодії.Ефект не варто перебільшуватиАвтори дослідження підкреслюють, що йдеться насамперед про короткочасний підйом настрою, а не про радикальну зміну рівня щастя чи заміну психологічної допомоги.Водночас такі маленькі щоденні дії можуть підтримувати емоційну стійкість. Приготування вечері для близьких, супу для хворого родича або страви для друга може бути не лише побутовим обов’язком, а й способом відчути зв’язок, корисність і турботу.Додамо, психологи зазначають, що звичка тримати відкритими велику кількість вкладок не є рідкістю. Часто це пов’язано з бажанням не втратити важливу інформацію, потребою у візуальних нагадуваннях або прагненням одночасно працювати з кількома джерелами даних.Читайте також: Коли емпатія стає проблемою: психолог пояснила небезпечний бік співпереживання.

Те, як дитина реагує на усміхнені або сумні обличчя, може дати науковцям підказки про її емоційний стан і потенційний ризик депресії. Нове дослідження показало, що симптоми депресії можуть змінювати те, на які емоції діти звертають більше уваги.Про це повідомляє ScienceDaily із посиланням на дослідження Бінгемтонського університету, опубліковане в журналі Journal of Psychopathology and Clinical Science.Науковці вивчали, як депресивні симптоми у дітей пов’язані з увагою до емоційних виразів обличчя. Особливу увагу вони звернули на те, чи є в родині дитини історія депресії."Більшість вразливостей, які ми досліджуємо, у цей період ще формуються", — зауважив директор Інституту розладів настрою Бінгемтонського університету, професор психології Брендон Гібб.За його словами, саме дитячий і підлітковий вік дають змогу помічати зміни ще на етапі розвитку, а не тоді, коли вони вже стали стійкими.Як проводили дослідженняУ дослідженні взяли участь 242 дитини та їхні матері. Спостереження тривало два роки, а оцінювання проводили кожні шість місяців. Під час візитів дітям показували пари облич на екрані. Одне обличчя мало нейтральний вираз, інше — емоційний: радісний, сумний або злий. За допомогою технології відстеження погляду дослідники фіксували, на які обличчя діти дивилися довше.Раніше вчені вже пов’язували депресію з підвищеною увагою до сумних облич, однак було незрозуміло, що є причиною, а що наслідком. Нове дослідження стало одним із перших, у якому ці зв’язки простежували в динаміці."Найновішим у цій роботі було те, що ми дивилися на взаємні зв’язки", — пояснила провідна авторка дослідження, аспірантка Бінгемтонського університету Келлі Гейр.Вона додала, що команда аналізувала, як упередження уваги та депресивні симптоми можуть передбачати одне одного в різні моменти часу.Що помітили у дітей із вищим сімейним ризикомРезультати показали, що депресивні симптоми впливали на увагу дітей по-різному залежно від сімейної історії. У дітей, чиї матері мали історію великого депресивного розладу, посилення депресивних симптомів було пов’язане з більшою увагою до сумних облич. Інакше кажучи, таким дітям ставало складніше відвести погляд від ознак смутку."У тих, хто вже перебуває в групі ризику, що більше діти самі переживають симптоми депресії, то більше вони втрачають здатність відривати увагу від сумного навколо", — зазначив Гібб.Келлі Гейр наголосила, що депресія може змінювати те, на що людина звертає увагу."Ми знаємо, що коли людина має депресію, це змінює те, на що вона звертає увагу", — сказала дослідниця.За її словами, у дітей матерів із депресією сумні вирази обличчя можуть ставати особливо помітними, коли в самих дітей посилюються депресивні симптоми.У дітей із нижчим ризиком картина була іншоюІнакший патерн виявили у дітей, чиї матері не мали історії депресії. Коли в них посилювалися депресивні симптоми, вони починали менше звертати увагу на щасливі обличчя."У дітей із нижчим ризиком, схоже, досвід депресії послаблює захисний фактор — те, наскільки вони звертають увагу на щасливі обличчя", — пояснив Гібб.Науковці припускають, що увага до позитивних емоцій може бути одним із механізмів емоційної стійкості. Якщо дитина починає менше помічати радісні сигнали, це може бути важливою зміною для подальшого психічного здоров’я.Що це означаєАвтори дослідження наголошують, що результати не означають, ніби за рухом очей можна самостійно діагностувати депресію. Йдеться про лабораторні спостереження, які можуть допомогти краще зрозуміти, як депресивні симптоми формуються у дітей.Дослідники продовжують спостерігати за учасниками, коли ті переходять у підлітковий вік. Вони хочуть з’ясувати, чи можуть такі особливості уваги підвищувати ризик клінічної депресії в майбутньому.Науковці сподіваються, що подібні роботи допоможуть раніше помічати дітей із підвищеною вразливістю та розробляти ефективніші методи профілактики.Нагадаємо, нещодавно психологи пояснили, чому звичайна поїздка автомобілем може ставати одним із найсильніших моментів емоційного контакту між батьками та дітьми.Читайте також: Сім фраз, які непомітно підсилюють тривогу у дітей: про що попереджають психологи.

Психологи зазначають, що звичка тримати відкритими велику кількість вкладок не є рідкістю. Часто це пов’язано з бажанням не втратити важливу інформацію, потребою у візуальних нагадуваннях або прагненням одночасно працювати з кількома джерелами даних.Як пише Parade, дехто використовує вкладки як своєрідну систему організації задач, інші — як спосіб постійно повертатися до незавершених ідей чи досліджень. Також дослідники припускають, що така поведінка може частіше зустрічатися у людей із тривожністю, розладом дефіциту уваги та гіперактивності, обсесивно-компульсивним розладом або депресивними станами, хоча прямого діагностичного зв’язку не встановлено.Чи є в цьому користьФахівці визнають, що короткочасне використання великої кількості вкладок може бути корисним під час пошуку інформації або планування. Вони допомагають швидко перемикатися між джерелами та не втрачати ідеї.Водночас надмірна кількість відкритих сторінок може створювати інформаційний шум, знижувати концентрацію та підвищувати рівень стресу через постійне відчуття незавершених справ.7 психологічних рис, які можуть стояти за цим1. Схильність до тривожностіЛюди можуть боятися закрити вкладку, щоб не втратити важливу інформацію.2. Інтелектуальна допитливістьПостійний пошук знань і нової інформації змушує відкривати все більше джерел.3. КреативністьБагато ідей і проєктів одночасно призводять до накопичення інформаційних "нагадувань" у браузері.4. НейровідмінністьУ деяких випадках відкриті вкладки допомагають структурувати задачі та компенсувати труднощі з виконавчими функціями.5. ЗабудькуватістьВкладки виконують роль зовнішньої пам’яті, щоб не втратити важливі сторінки.6. Схильність до прокрастинаціїНезавершені завдання залишаються відкритими, але не опрацьовуються вчасно.7. ПерфекціонізмПотреба зібрати максимум інформації перед дією змушує накопичувати дедалі більше джерел.Фахівці вказують, що сама по собі звичка тримати багато вкладок не є проблемою. Однак у надмірному вигляді вона може впливати на продуктивність і рівень стресу, особливо якщо поєднується з тривожністю або перевантаженням інформацією.Додамо, люди, які спілкуються зі своїми домашніми улюбленцями так, ніби ті є повноцінними співрозмовниками, часто мають низку спільних психологічних рис.Читайте також: "Просто перестати хвилюватися" не працює: психологи назвали 3 способи боротьби з тривогою.

Пряме, але доброзичливе повідомлення про необхідність піти допомагає завершити затягнуту розмову без образ. Водночас довгі виправдання лише продовжують діалог і можуть зробити ситуацію незручнішою.Про це розповіла консультантка з етикету Ніккі Соні, передає видання Parade. За словами експертки, розмову варто завершувати чітко, коротко та з повагою до співрозмовника. Потрібно дочекатися природної паузи й повідомити про намір піти, а не переривати людину посеред речення.Наприклад, можна заздалегідь попередити: "Перш ніж ми продовжимо, маю сказати, що через п’ять хвилин мені потрібно йти". Інший варіант — спокійно зазначити конкретний час, до якого ви можете розмовляти.Які ознаки вказують, що розмову час завершуватиПро втрату інтересу можуть свідчити короткі відповіді, відсутність запитань, погляди на годинник або вбік. Також людина може менше усміхатися, уникати зорового контакту чи почати збирати речі.Фахівчиня радить наприкінці подякувати за спілкування та згадати приємну частину розмови. Наприклад: "Було приємно поспілкуватися" або "Рада, що нам вдалося поговорити".Водночас не варто детально пояснювати, чому потрібно піти. Замість переліку справ достатньо сказати: "Мені вже час. Було дуже приємно вас побачити".Якщо співрозмовник не реагує на першу спробу завершити діалог, допустимо повторити твердіше: "Мені справді потрібно йти"."Гарні манери — це не про нескінченну доступність. Вони про те, щоб інші відчували себе почутими, водночас поважаючи власний час і енергію", — підсумувала Соні.Додамо, психологи стверджують, що деякі звички, які можуть здаватися "негативними", насправді свідчать про високий рівень емпатії. Водночас надмірна емпатія, що проявляється в поведінці може бути небезпечною.Читайте також: "Просто перестати хвилюватися" не працює: психологи назвали 3 способи боротьби з тривогою.

Обмеження доступу до речовин або поведінки, що формує залежність, є важливим кроком, однак воно саме по собі не вирішує проблему.Про це в ефірі "Київ24" розповів психолог Олексій Удовенко. За його словами, ефективна робота із залежностями має включати розвиток у людини навичок саморегуляції та усвідомлення власного психоемоційного стану.Саморегуляція як ключ до подолання залежностіПсихолог наголосив, що головним завданням є навчити людину розпізнавати свій стан і знаходити безпечні способи його регулювання. Саме ці навички, за його словами, часто недооцінюються, хоча відіграють вирішальну роль у зниженні ризику рецидиву залежної поведінки."Скерувати увагу людини на інші способи саморегуляції можна через близьких людей, але ми розуміємо, як це працює на практиці. Загальна рекомендація — це обмеження доступу до того, що викликає залежність. Це найперше, що ми можемо зробити. Але також дуже важлива саморегуляція. Все інше — не дуже ефективне без цього", — зазначив Удовенко.Комплексний підхід до лікуванняФахівець підкреслив, що залежності часто формуються на тлі інших психічних розладів — депресії, тривожних станів або посттравматичного стресового розладу. У таких випадках, за його словами, може застосовуватися фармакотерапія, однак вона є ефективною лише в комплексі з психотерапевтичною роботою."Є також фармакотерапія, але вона працює тільки в комплексі. Ми можемо обмежувати свободу дій людини, але це вже робота з наслідками. А розбиратися лише з наслідками — запізно і не дуже ефективно", — додав психолог.Вплив війни на ризики залежностейУдовенко також наголосив, що в умовах війни важливість психічного здоров’я суттєво зростає, адже рівень стресу та травматизації населення підвищує ризики розвитку залежностей."Люди дуже недооцінюють здатність розуміти свій стан і регулювати його. Залежності значно частіше виникають на фоні психічних розладів. Це особливо актуально під час війни — на фоні ПТСР ризики залежностей надзвичайно високі", — підсумував він.Додамо, труднощі з виконанням власних зобов’язань не завжди пов’язані з лінню чи нестачею мотивації. Психологи пояснили, що часто причина криється у звичних моделях мислення та поведінки, які можна змінити.Читайте також: Ознаки вигорання, які ми ігноруємо: як вчасно їх розпізнати.

Середній вік не обов’язково має супроводжуватися кризою, різкими рішеннями або відчуттям втрати контролю. Психологи радять сприймати цей період як час переоцінки, планування та корисного "перезавантаження".Про це повідомляє Parade з посиланням на професорку психології Університету Брандейса Маргі Лахман. За її словами, поширене уявлення про неминучу кризу середнього віку є хибним. Натомість для людей у 40-50 років природною є саморефлексія: вони оцінюють, де перебувають, чого досягли та що хочуть змінити у наступні десятиліття.Психологиня зазначає, що середній вік часто пов’язаний не лише з цифрами в паспорті, а й із новими ролями. Людина може одночасно підтримувати дітей, допомагати літнім батькам, будувати кар’єру та відчувати відповідальність за багатьох близьких.Чому середній вік може відчуватися складнимУ 40-50 років люди частіше помічають перші ознаки старіння: сивину, зміну зору, повільніше відновлення після навантажень, біль у тілі або зниження реакції. На це накладаються культурні стереотипи, які часто змушують сприймати старіння як втрату.Лахман наголошує, що такі уявлення можуть шкодити. Дослідження показують, що ставлення людини до власного віку впливає на здоров’я, поведінку та довголіття:"Один із базових принципів підходу до розвитку людини впродовж життя полягає в тому, що можливості для зростання та змін існують на всіх етапах життя. Цей підхід передбачає спостереження за одними й тими самими людьми протягом десятиліть, щоб побачити, як вони змінюються з часом. Одне з найважливіших відкриттів полягає в тому, що інвестиції, які ви робите у свої 40-50 років — сон, якому приділяєте належну увагу, дружні стосунки, які підтримуєте, фізична активність, яку включаєте у своє життя, — це не просто корисні звички. Це складні відсотки для ваших пізніших років. І дивіденди від них можуть бути колосальними".Шість "перезавантажень", які можуть допомогтиОбрати більш позитивне мислення. Йдеться не про заперечення проблем чи "токсичну позитивність", а про здатність переосмислювати труднощі, шукати рішення та зберігати відчуття контролю.Зосередитися не лише на втратах, а й на здобутках. Після 40 років людина може втрачати певні фізичні можливості, але водночас часто набуває більше впевненості, емоційної стійкості, життєвого досвіду та навичок розв’язання проблем.Зробити "огляд середнього віку". Лахман радить чесно подивитися назад і вперед: що вже вдалося, що більше не працює, куди хочеться рухатися далі. За її словами, у цьому віці людина вже має достатньо досвіду, але ще має час для змін.Сприймати середній вік як "перерву між таймами". Якщо життя рухається в правильному напрямку, варто зміцнювати те, що працює. Якщо ні — саме час перегрупуватися, змінити стратегію, подбати про здоров’я, харчування, фізичну активність і соціальні зв’язки.П’ятий підхід називається SOC: selection, optimization, compensation; українською — відбір, оптимізація та компенсація. Він передбачає вибір головних цілей, створення умов для їх досягнення та підготовку запасних варіантів, якщо щось піде не за планом. Така стратегія допомагає не потонути в кількості обов’язків."Відкласти на полицю", але не відмовлятися. Якщо людина давно хоче вивчити мову, поїхати в подорож або реалізувати мрію, але зараз не має ресурсу, це можна тимчасово відкласти. Важливо не сприймати паузу як поразку, а повернутися до ідеї тоді, коли з’явиться більше часу й сил.Лахман також застерігає: якщо людина справді почувається пригніченою, не варто списувати це лише на "кризу середнього віку"."Якщо ви справді нещасні в середньому віці й відмахнетеся від цього, списавши все на "звичайну кризу середнього віку", то можете проґавити реальні стани, які піддаються лікуванню. Можливо, це депресія. Можливо, гормональні зміни. Але якщо ви повірили в міф про те, що у 40 чи 50 років людина нібито приречена почуватися жахливо, то не звертатиметеся по допомогу. Саме так міфи перетворюються на самоздійснювані пророцтва", — підсумувала фахівчиня.Додамо, нове наукове узагальнення, яке охопило понад 300 досліджень і десятки тисяч студентів у США, Канаді та Великій Британії, показує, що перфекціонізм серед підлітків і молоді зростає вже понад 35 років і стабільно пов’язаний із підвищеним рівнем тривожності та депресії.Читайте також: Як змінити життя через мислення: пояснення одного із засновників сучасної психології.

Працівники, які після пандемії частіше перейшли на дистанційну роботу, можуть мати вищий ризик психологічного стресу. Найсильніше цей ефект проявився серед людей, які живуть самі.Про це повідомляє Daily Mail із посиланням на дослідження, опубліковане в журналі Science. Науковці проаналізували дані 588 322 людей із п’яти великих опитувань у США, проведених у 2011-2024 роках. Пікові роки пандемії COVID-19 не враховували, щоб вони не спотворювали результати.Дослідники порівнювали показники звернень по медичну допомогу, зокрема психіатричне лікування та призначення антидепресантів, серед працівників, чиї професії стали більш придатними для віддаленої роботи, і тих, хто продовжив працювати переважно офлайн.За результатами аналізу, у людей із більш "дистанційних" професій після пандемії фіксували невелике, але помітне зростання психологічного стресу. Серед тих, хто живе сам, цей показник зростав майже вдвічі сильніше, ніж серед людей, які мешкають з іншими.Чому дистанційна робота може впливати на психікуАвтори дослідження зазначають, що робота з дому має переваги, зокрема гнучкий графік і відсутність щоденних поїздок до офісу. Водночас вона може позбавляти людей регулярних соціальних контактів, які підтримують емоційний стан. Йдеться не лише про спілкування з колегами, а й про короткі щоденні взаємодії, наприклад, вітання з баристою чи розмови дорогою на роботу. Для людей, які живуть самі, втрата таких контактів може посилювати відчуття ізоляції.Дослідники підрахували, що поширення дистанційної роботи може пояснювати приблизно третину загального зростання психологічного стресу за досліджуваний період. Водночас вони наголосили, що це не єдина причина погіршення психічного здоров’я.У роботі також не зафіксували схожого зростання звернень по непсихіатричну медичну допомогу. Це може свідчити, що тенденція не пов’язана лише із загальним збільшенням кількості медичних звернень.Науковці вважають, що роботодавцям варто враховувати соціальний аспект роботи з дому, особливо для працівників, які живуть самі. Водночас ідеться саме про зв’язок між дистанційною роботою та психологічним стресом, а не про доведений прямий причинно-наслідковий ефект.Додамо, емоційне вигорання давно перестало бути проблемою лише офісних працівників чи медиків. У сучасних реаліях українців це стан, який може торкнутися кожного — незалежно від професії, віку чи способу життя. У попередньому матеріалі TrueUA розповідав про основні симптоми вигорання та що робити, якщо розумієте, що потребуєте допомоги.Читайте також: "Просто перестати хвилюватися" не працює: психологи назвали 3 способи боротьби з тривогою.

Тривале й неконтрольоване використання штучного інтелекту може змінювати когнітивні навички, соціальну поведінку та роботу окремих мозкових систем. Дослідники поки не говорять про доведений клінічний діагноз, але припускають, що в майбутньому може з’явитися поняття "ШІ мозок" — умовний синдром, пов’язаний із хронічним використанням ШІ.Про це йдеться в матеріалі Psychology Today. Автор матеріалу, доктор медичних наук Грант Х. Беннер, зазначає, що ШІ вже має багато корисних застосувань, однак ранні дослідження також вказують на можливі негативні нейробіологічні та психосоціальні ефекти.Одне з досліджень показало, що модель на основі GPT може прогнозувати, посилювати або пригнічувати активність мовних мереж мозку залежно від складності та новизни тексту. У короткостроковому вимірі це демонструє вплив ШІ на роботу мовних центрів, але вчені поки не знають, що може відбуватися за тривалого регулярного використання таких технологій.Грант Х. Беннер порівнює потенційний ризик із "невикористаними м’язами". Так, якщо людина постійно передає частину мисленнєвих завдань алгоритмам, певні навички можуть слабшати. Водночас він наголошує, що це лише гіпотеза, яка потребує довгострокових досліджень.Чим може бути небезпечне постійне делегування ШІУ матеріалі описано кілька можливих механізмів впливу ШІ на людину. Один із них — когнітивне розвантаження. Це ситуація, коли людина дедалі частіше покладається на цифрового помічника замість власної пам’яті, аналізу чи мовлення.Дослідження з використанням нейровізуалізації вже показували, що активність у деяких ділянках префронтальної кори може знижуватися, коли учасники передають частину завдань цифровому асистенту. Інші роботи виявляли зв’язок між використанням зовнішніх засобів пам’яті та особливостями білої речовини мозку. Водночас такі дані не доводять прямого причинно-наслідкового зв’язку.Ще один ризик — поступова втрата професійних навичок і надмірна довіра до автоматизованих підказок. У медичних дослідженнях, зокрема серед радіологів, неправильні підказки ШІ помітно знижували точність діагностики навіть у досвідчених фахівців.Таке явище називають автоматизаційним упередженням — схильністю довіряти системі навіть тоді, коли вона помиляється.ШІ може впливати й на соціальні зв’язкиОкрема група ризиків пов’язана з емоційною залежністю від чатботів. У матеріалі автор згадує дослідження MIT/OpenAI, яке показало, що частіше використання ChatGPT може бути пов’язане з більшою самотністю, емоційною залежністю та меншою кількістю реальних соціальних контактів.Автор наголошує, що ШІ може бути корисним для людей, які переживають ізоляцію. Однак заміна живого спілкування цифровими "компаньйонами" може послаблювати навички реальної прив’язаності та взаємодії з іншими людьми."Такі упередження, якщо їх не виправити, вони можуть призвести до проблемних спотворень у сприйнятті себе та інших, що призводить до потенційного зниження продуктивності та задоволення в робочому та професійному середовищі. Ми вже бачимо такі зміни завдяки соціальним мережам і переходу до онлайн-стосунків", — зазначив Беннер.Чому потрібні довгі дослідженняАвтор статті підкреслює, що нині немає достатньо даних, щоб стверджувати, що ШІ напряму "пошкоджує мозок" або вже формує окремий медичний діагноз. Для таких висновків потрібні довгострокові спостереження за великими групами людей.Науковці пропонують створити системну дослідницьку програму, яка вивчатиме, як регулярне використання ШІ впливає на мозок, поведінку, професійні навички, пам’ять, соціальні зв’язки та психічне здоров’я.Водночас він визнає, що ШІ має значний позитивний потенціал. Тому головне завдання досліджень — не відмовитися від технології, а зрозуміти, як користуватися нею так, щоб вона посилювала людські можливості, а не поступово замінювала базові навички.Додамо, нещодавно у Великій Британії науковці заявили про створення та перші випробування вакцини, ключовий компонент якої був розроблений штучним інтелектом. Дослідники стверджують, що це може стати кроком до універсального захисту від вірусів і майбутніх пандемій.Читайте також: У світі з’явилася нова психічна хвороба: чим вона небезпечна.

У сучасному світі, де швидкість часто сприймається як ознака ефективності, терпіння дедалі частіше недооцінюється. Проте психологиня Нуала Волш наголошує що саме здатність "загальмувати" у критичний момент нерідко визначає якість рішень, стосунків і життєвих результатів.Фахівчиня підкреслює, що терпіння — це не бездіяльність, а навпаки, свідоме стримування імпульсивної реакції, передає PsychologyToday."Поспіх часто змушує нас діяти раніше, ніж ми готові. Ми плутаємо швидкість із компетентністю", — зауважила експертка.На думку дослідниці, саме імпульсивність є однією з найдорожчих помилок у прийнятті рішень — як у роботі, так і в особистому житті.Ціна поспіху в повсякденному життіІмпульсивні рішення проявляються у різних сферах: від кар’єри до політики. Прагнення швидкого результату часто змушує людей обирати короткі шляхи, які в довгостроковій перспективі виявляються менш ефективними або навіть шкідливими. Як зазначає психологиня, поспіх призводить до:поверхневих рішень;помилок у роботі;конфліктів у стосунках;емоційного вигорання.Терпіння розглядається як форма емоційної саморегуляції, яка дозволяє краще аналізувати ситуацію перед дією. Фахівчиня наголошує, що важливо не лише "сповільнюватися", а й усвідомлювати момент, коли це необхідно:"Суть не в тому, щоб рухатися повільно. Суть у тому, щоб не реагувати раніше, ніж ти готовий".5 способів розвивати терпінняЕкспертка пропонує декілька підходів, які допомагають краще контролювати імпульсивність:Розпізнавати "імпульс дії", який змушує поспішати.Навчитися робити паузу перед реакцією.Враховувати контекст і ступінь ризику.Не піддаватися завищеним очікуванням швидкого результату.Давати час для формування довіри у стосунках.Чому повільніше — іноді означає кращеДослідження показують, що люди, які здатні відкладати миттєву винагороду, зазвичай ухвалюють більш зважені рішення та досягають стабільніших результатів у довгостроковій перспективі.Терпіння також відіграє важливу роль у професійному розвитку. Так, воно дозволяє уникати поспішних висновків, краще аналізувати інформацію та будувати більш стійкі стратегії.Додамо, колірна психологиня Мішель Льюїс заявила, що вибір одягу суттєво впливає на перше враження та сприйняття людини як відкритої до спілкування. Раніше ми писали, які кольори одягу впливають на сприйняття людей.Читайте також: Психологи назвали ключову рису, яка притаманна впевненим людям.

Психологи пояснюють "піпл-плізинг" як стійку поведінкову модель, за якої людина систематично орієнтується на потреби інших, часто відсуваючи власні межі та інтереси. Ззовні це може мати вигляд звичайної ввічливості або бажання допомогти, однак у психологічному контексті йдеться про звичку, яка формується через потребу в схваленні або страх конфлікту.Піпл-плізинг (від англ. people-pleasing) — це хронічне прагнення завжди догоджати іншим, діючи на шкоду власним бажанням, комфорту чи особистим кордонам. Це стан, коли людина ставить схвалення оточуючих вище за власні потреби.Як формується така поведінкаФахівчиня Емі Морін у матеріалі Psychology Today зазначає, що схильність до "піпл-плізинг" часто пов’язана з досвідом, в якому прийняття або безпека залежали від "правильної" поведінки, або з тривогою щодо відторгнення. У таких випадках прагнення догодити іншим може ставати способом знизити напруження у стосунках або уникнути критики.Психологиня виділяє низку типових поведінкових проявів:Людина часто погоджується з іншими, навіть коли внутрішньо не згодна.Складно відмовляти у проханнях, навіть якщо вони незручні.Регулярні вибачення без очевидної причини.Сильний дискомфорт, коли хтось висловлює невдоволення.Уникання конфліктів навіть ціною власних інтересів.Схильність змінювати поведінку залежно від оточення.Відчуття відповідальності за емоції інших.Потреба в постійному схваленні.Приглушення або непряме вираження образи чи незгоди.Труднощі з відкритим проговоренням власних почуттів.Як це може впливати на повсякденні рішенняЗа спостереженнями психологів, така модель поведінки може призводити до того, що людина бере на себе надмірну кількість зобов’язань або погоджується на дії, які не відповідають її власним пріоритетам. У довгостроковій перспективі це може ускладнювати ухвалення рішень і формування стабільних особистих меж.Емі Морін зазначила, що робота з "піпл-плізинг" зазвичай починається з поступових змін у щоденній поведінці. Серед базових кроків називають:тренування відмови в незначних ситуаціях;спроби відкрито висловлювати власну думку;поступове прийняття того, що не всі реакції оточення можна контролювати;за потреби — звернення до психолога для глибшої роботи з причинами такої поведінки.Експертка зауважила, що "піпл-плізинг" сам по собі не є діагнозом, однак може стати стійким патерном поведінки, який впливає на якість стосунків і здатність людини реалізовувати власні цілі.Додамо, труднощі з виконанням власних зобов’язань не завжди пов’язані з лінню чи нестачею мотивації. Психологи пояснили, що часто причина криється у звичних моделях мислення та поведінки, які можна змінити.Емоційне вигорання давно перестало бути проблемою лише офісних працівників чи медиків. У сучасних реаліях українців це стан, який може торкнутися кожного — незалежно від професії, віку чи способу життя. Нещодавно TrueUA розповідав про основні симптоми вигорання та як зрозуміти, що ви потребуєте допомоги..

Багато бабусь і дідусів щиро хочуть бути ближчими до онуків, але деякі звичні фрази можуть створювати емоційні проблеми або конфлікти в сім’ї.Психологиня Брітані Пірсон зазначає, що навіть невинні на перший погляд слова іноді підривають довіру, формують тиск або змушують дітей відчувати провину, передає Parade.Сім фраз, яких краще уникати1. "Не кажи батькам"Навіть у жартівливій формі це може вчити дитину приховувати правду та послаблювати довіру до батьків.2. "Не слухай маму/тата, слухай мене"Це ставить дитину між двома авторитетами та створює конфлікт лояльності.3. "Хлопчики/дівчатка не плачуть"Фраза знецінює емоції дитини та формує шкідливі гендерні стереотипи.4. "Чому ти не можеш бути як твій брат/сестра?"Порівняння викликає образу, невпевненість і знижує самооцінку.5. "Обійми мене!"Навіть якщо це з любові, дитину не варто змушувати до фізичного контакту — важливо поважати її особисті кордони.6. "От у мої часи було важче"Такі порівняння можуть виглядати як знецінення проблем дитини.7. "Ти мій улюблений онук/онука"Навіть якщо сказано "по секрету", це може викликати ревнощі та конкуренцію між дітьми.Що краще говорити замість цьогоПсихологи радять замінювати такі фрази на підтримувальні й емоційно безпечні:"Я люблю тебе таким/такою, як ти є""Я розумію, що батьки сказали "ні" — це важливо поважати""Я тебе слухаю, коли ти будеш готовий/готова""Ти добре стараєшся — давай продовжимо разом"Такі зміни у спілкуванні допомагають зміцнити довіру і зробити стосунки теплішими та здоровішими.Нагадаємо, нещодавно ми писали про те, що успіх не гарантує щастя. Психологи пояснили, як щоденні звички формують наше життя.Читайте також: Як швидко розпізнати брехню: нове дослідження вчених.

Нове наукове узагальнення, яке охопило понад 300 досліджень і десятки тисяч студентів у США, Канаді та Великій Британії, показує, що перфекціонізм серед підлітків і молоді зростає вже понад 35 років і стабільно пов’язаний із підвищеним рівнем тривожності та депресії.Науковці відзначають два ключові компоненти перфекціонізму: прагнення до високих стандартів і страх помилки. Обидва показники зростають, але саме страх невдачі демонструє найбільш різке підвищення, повідомляє Psychology Today.Це означає, що молоді люди дедалі частіше не просто хочуть досягати успіху, а бояться помилятися або отримати негативну оцінку з боку інших.Зв’язок із суспільством та економікоюДослідження також вказує на ширші соціальні фактори. Серед них — посилення конкуренції за вступ до університетів, вплив соціальних мереж і економічний тиск.Зокрема, повільніше економічне зростання та зростання нерівності доходів у різних країнах корелюють із вищим рівнем перфекціонізму серед молоді.Чим це загрожуєАвтори роботи зазначають, що високий рівень перфекціонізму стабільно пов’язаний із погіршенням психічного стану:зростанням симптомів депресії;тривожності;униканням нових викликів через страх помилки.Що можуть зробити батькиДослідники підкреслюють, що хоча проблема має соціальні корені, сім’я може суттєво впливати на її пом’якшення.Експерти радять демонструвати безумовну підтримку незалежно від результатів, ставитися до помилок як до частини навчання, менше фокусуватися на оцінках і більше — на зусиллях, а також не підсилювати тиск розмовами про "ідеальне майбутнє".У складніших випадках рекомендується звертатися до фахівців, зокрема використовувати доказові підходи на кшталт когнітивно-поведінкової терапії.Перфекціонізм серед молоді зростає і дедалі частіше стає фактором ризику для психічного здоров’я. Водночас дослідники наголошують: правильне середовище підтримки може суттєво знизити його негативний вплив.Нагадаємо, нещодавно психологи пояснили, чому звичайна поїздка автомобілем може ставати одним із найсильніших моментів емоційного контакту між батьками та дітьми.Читайте також: Психологи назвали ключову рису, яка притаманна впевненим людям.

Психологи стверджують, що деякі звички, які можуть здаватися "негативними", насправді свідчать про високий рівень емпатії. Емпатія — це здатність "вище середнього рівня розпізнавати емоції інших".Про це розповіла докторка Бренді Сміт, ліцензована психологиня, пише Parade."Це може бути цінним для помічання, коли щось може йти добре або бути складним для когось", — зазначає вона.Водночас, за її словами, надмірна емпатія може проявлятися у поведінці, яка зовні схожа як "погані звички", хоча часто має іншу природу."Це також може дозволити комусь миттєво внести корисну зміну, яка може покращити ситуацію", — додає Сміт.7 "поганих" звичок, які можуть вказувати на високу емпатіюПостійне відчуття, що з кимось "щось не так". Інтуїтивне зчитування емоцій інших, але ризик — робити поспішні висновки.Ігнорування власних потреб. Надмірна концентрація на інших може виснажувати.Надто глибоке емоційне занурення в стан інших. Коли чужі емоції переживаються як власні.Постійне бажання "виправити" емоційний стан інших. Ризик — перехід у токсичний позитив.Схильність догоджати іншим. Може стати компульсивною поведінкою.Ілюзія контролю над емоціями або ситуаціями інших. Наприклад: "Я можу це виправити".Надмірний аналіз ситуацій і взаємодій. Ризик — зациклення на думках і тривожності.Чому це виникаєЗа словами психологині, такі риси можуть формуватися як через природну чутливість, так і через виховання або дитячий досвід."У таких ситуаціях висока налаштованість на стан іншої людини може допомогти їй краще захистити себе", — пояснює Сміт.У деяких випадках це пов’язано з травматичним досвідом, коли людина вчиться "зчитувати" емоції інших, щоб уникати небезпеки.Коли це стає проблемоюФахівчиня наголошує, що емпатія корисна, але лише до певної межі. Проблемою це стає тоді, коли людина:повністю ігнорує власні потреби;"вбирає" чужі емоції як свої;намагається контролювати або запобігти емоціям інших."Турбота про інших важлива, але коли ви поглинаєте чужий досвід, ніби це ваш власний, це проблематично", — зазначає вона.Висока емпатія може бути сильною стороною — вона допомагає будувати глибокі стосунки та краще розуміти інших. Але без меж вона перетворюється на емоційне перевантаження. Баланс між турботою про інших і турботою про себе — ключовий фактор психологічного здоров’я.Додамо, психологи пояснюють, що тривожні думки є природною функцією мозку — він постійно прогнозує ризики та намагається підготувати людину до можливих труднощів. Проблема виникає тоді, коли це прогнозування перетворюється на безперервне "прокручування" сценаріїв, яке заважає концентрації та повсякденному життю. Експерти поділилися техніками для вгамування тривожності.Читайте також: Що означає звичка говорити з котами та собаками: пояснення психологів.