200 днів полону після "Азовсталі": історія прикордонника, який пережив пекло "Оленівки"

Фотопроєкт "Обличчя кордону", презентований наприкінці березня у Медіацентрі "Україна", продовжує знайомити із захисниками, чиї особисті історії стали частиною великої боротьби за незалежність. Шлях кожного з них — це приклад того, як цивільні цінності трансформуються у військову професійність.

TrueUA є інформаційним партнером цієї виставки. Онлайн-видання долучилося до поширення та популяризації історій українських героїв.

Пережив Оленівку і російські тюрми: історія незламного Станіслава Керода

Є історії, які не потребують прикрас. Бо в них — правда війни, ціна свободи і сила людини, яка вистояла там, де здається неможливо вистояти. Полковник, кавалер ордена Данила Галицького Станіслав Керод — прикордонник, який майже два десятиліття служив на Сході України. Від перших років служби до найгарячіших днів оборони Маріуполя — його шлях став частиною великої історії спротиву.

З 2004 по 2022 рік він ніс службу у Маріуполі — у Донецькому прикордонному загоні та загоні морської охорони Держприкордонслужби. Місто біля моря стало для нього не просто місцем служби — воно стало домом, який він згодом змушений був обороняти до останнього.

Вибір, зроблений у дитинстві

Любов до військової справи у нього з дитинства. Станіслав виріс у родині військового, тому шлях був визначений ще тоді, коли більшість лише мріє про майбутнє. 2000 року вступив до Національної академії Державної прикордонної служби України в Хмельницькому — і відтоді не зраджував обраному шляху.

Схід як щоденне випробування

Служба на Сході — це не просто виконання обов'язків. Це щоденна готовність до ризику. Це життя під звуки обстрілів.

У 2016 році Станіслав обіймав посаду коменданта оперативно-бойової прикордонної комендатури "Сартана" Донецького загону. Підрозділ неодноразово потрапляв під обстріли, але продовжував виконувати завдання. Бо там, на Сході, кожен день — це перевірка на міцність.

Маріуполь-2022: оборона, що стала легендою

2022 рік. Маріуполь. Оборона, яка увійшла в історію.

З 14 на 15 квітня прикордонники здійснювали прорив із Приморського району до Азовсталі. Це була одна з найскладніших операцій. Інтенсивність обстрілів зростала щохвилини, ворог тиснув з усіх боків.

Пекло "Азовсталі"

Станіслав згадує ці дні як справжнє пекло. Але вони виконали завдання. Дісталися до Азовсталі. Об'єдналися з основними Силами оборони і разом тримали рубіж — до 20 травня 2022 року.

Там, серед бетону і сталі, під безперервними ударами, народжувалася легенда українського спротиву. Та навіть найсильніші іноді змушені ухвалювати найважчі рішення. Заради збереження життя військовослужбовців гарнізон оборони Маріуполя завершив оборону і вийшов.

Оленівка: виживання замість життя

Далі був полон. Оленівка. Місце, де реальність перевершує найтемніші уявлення. Бараки, розраховані на 60-70 осіб, окупанти заповнювали шістьма сотнями людей. Нестача їжі. Відсутність нормальних умов для сну. Постійний психологічний і фізичний тиск. Це було виживання.

Після Оленівки — етапування по російських тюрмах. Нові камери, нові випробування, але та сама жорстокість.

Станіслав згадує, що для багатьох окупантів людські страждання стали розвагою. Фізичний біль, моральний тиск, приниження — усе це було частиною системи.

200 днів полону. 200 днів боротьби за себе. За гідність. За віру. І жодного дня — без надії. Вдома на нього чекали дружина та донечка. Це чекання — ще один фронт. Тихий, але не менш важкий.

Друге народження

6 грудня 2022 року, на день Святого Миколая, Станіслава обміняли. День, який став другим народженням. Він повернувся. Не зламаний. Сильніший.

Сьогодні полковник Станіслав Керод продовжує служити Україні. Його досвід — це не просто історія. Це пам'ять. Це відповідальність перед тими, хто не повернувся.

Мрія про кордони 1991 року

Його найбільша мрія, проста і водночас велика — повернути всі українські території. Вийти на кордони 1991 року. Відновити справедливість.

"Нам чужого не треба. Нам треба своє. Де наш кордон є, як проходить — туди ми маємо вийти, повернутись, відновити наш суверенітет. І прикордонники поїдуть туди", — каже Станіслав.

І в цих словах — не просто позиція військового. У них — голос країни.

Нагадаємо, днями у Хмельницькій обласній філармонії пройшла фотовиставка "Обличчя кордону". На презентацію завітали представники органів місцевої влади та самоврядування, ветеранської спільноти, громадських організацій, волонтери, курсанти Національної академії Державної прикордонної служби України та ліцеїсти Військового ліцею ДПСУ.

Читайте також опубліковані історії учасників проєкту:

• Повернути своє: як прикордонник зі Скадовська на позивний "Слон" воює за дім

• Втратив частину зору, але не віру: як майор ДПСУ вистояв під ударами КАБів і зберіг прапор

• Війна замість сцени: як актор став обчислювачем мінометного розрахунку

• Від бізнесу до фронту: історія офіцера-прикордонника "Парфумера"

• Сила, яка не має статі: історія 24-річної прикордонниці Єлизавети Стамат

• Там, де довіра сильніша за страх: історія прикордонника-кінолога Василя Черника

• Війна без романтики: історія прикордонника "Хіміка", який перетворив злість на зброю

• Коли захист неба став покликанням: історія прикордонниці Єлизавети Колпакчи

• Від сцени до фронту: історія прикордонника Андрія Бочка, який готує побратимів діяти за секунди