Сі, Рамафоса та інші "миротворці": скільки спроб закінчити війну проігнорував Путін
За час російського повномасштабного вторгнення було чимало пропозицій та ініціатив, як зупинити війну. Жодна з них не втілилася, бо Путін був проти. TrueUA вирішив згадати про "мирні плани" до Трампа, та чому вони були приречені на провал.
Раніше ми аналізували, чим могла бути мотивована поспішність американської адміністрації з просуванням "мирного плану" і чого чекати після важливих переговорів України, США та ключових держав Європи у Женеві. За наявною інформацією, з 28 пунктів плану Стіва Віткоффа, Кирила Дмитрієва і зятя Дональда Трампа Джареда Кушнера наразі лишилося 19. Цифра не остаточна, але, як зазначають ЗМІ з посиланням на інформовані джерела, за основу взято план американців, а не європейців, який поширювався на тлі переговорів у Женеві. Тож не йдеться про глобальний перегляд позицій першого варіанту плану, мовиться про його збалансування з інтересами України, врахування наших червоних ліній.
Що відбувається після переговорів України, США та Європи в Женеві
Як і очікувалося, Кремль відкараскується від оновленого плану та продовжує вимагати капітуляції України. Балакуча голова Путіна Дмитро Пєсков фактично визнав, що під час зустрічі Трампа з російським диктатором на Алясці американський президент потрапив у пастку власного марнославства, щось пообіцявши Путіну. Пєсков називає це "духом Анкориджа", тож не дивно, що забаганки Росії знайшли втілення у першому варіанті плану, який американці хотіли нав’язати Києву. Спільно з європейськими партнерами українській делегації в Женеві вдалося відбити перший натиск дипломатії трампістів. Чи продовжать вони тиск на нас замість тиску на Росію?
По-перше, багато питань щодо зустрічі президентів України та США для остаточного узгодження "мирного плану". Буде вона на День подяки 27 листопада чи ні й в якому колі — з європейцями чи наодинці. Трамп сповнений оптимізму. Він відправив Віткоффа до Москви, а Ден Дрісколл зустрінеться з українськими представниками для остаточного узгодження "мирного плану". Натомість від прес-секретарки Білого дому Керолайн Левітт чуємо неприховані погрози, коли вона каже, що Америка "не може" нескінченно поставляти зброю для потреб України. Відмова від військової допомоги та надання розвідданих — один з інструментів тиску на Київ.
По-друге, перший варіант "мирного плану" став настільки шокуючим для всіх, що від критики не утрималися навіть республіканці. Виборці Трампа мають протилежне йому бачення ролі США у припиненні війни в Україні. Лише 16% за територіальні поступки України й 15% — за припинення американської допомоги нашій державі. Фактично, "мирний план" у редакції Віткоффа-Дмитрієва-Кушнера суперечить інтересам переважної більшості виборців Трампа. Інша справа, чи готові у Білому домі до них дослухатися, коли здається, що от-от дотиснуть Україну погодитися на угоду.
Планів багато, результат завжди один
Ситуація змінюється динамічно.
"Україна має рамку, розроблену нашими командами в Женеві. Ця рамка на столі, і ми готові рухатися вперед разом — зі Сполученими Штатами Америки, за особистої участі президента Трампа, і з Європою, з лідерами, і з усіма партнерами, які мають сили й можливості допомогти. І я готовий зустрітися з президентом Трампом — є чутливі моменти для обговорення, вони все ще є, і ми вважаємо, що участь європейських лідерів може бути корисною", — заявив Володимир Зеленський 25 листопада під час звернення до учасників засідання Коаліції охочих.
Тож поки точаться розмови про близьку угоду, можна згадати долю інших спроб зупинити війну "мирними планами". Всі — невдалі. Бо замість змусити Путіна зупинитися під страхом розвалу економіки Росії з подальшою руйнацією системи управління, з ним, як і зараз, хотіли домовитися.
Тиск у Стамбулі
Перша спроба датується березнем-квітнем 2022 року, коли в ході переговорів української та російської делегацій у Стамбулі остання в ультимативній формі нав’язувала Україні капітуляцію. Тоді у нас ще не було такої потужної коаліції союзників, тож Україна спробувала зупинити агресора власною дипломатією. Частина пунктів так званих "Стамбульських домовленостей", які ніким не були парафовані, перекочувала до плану Віткоффа-Дмитрієва-Кушнера. Зокрема, росіяни й тоді, і зараз вимагали виходу української армії з Донецької та Луганської областей, визнання Криму російським, відмови України від членства в НАТО та розміщення на нашій території іноземних військ, скорочення чисельності українських збройних сил, офіційного статусу російської мови, відновлення всіх майнових прав УПЦ МП, а також скасування санкцій, введених проти Росії.
У тому документі Москва ще й нахабно вимагала бути гарантом безпеки України. Хоча переговори у Стамбулі навесні 2022 року провалилися, Путін неодноразово казав, що "домовленості", яких не було, мають стати основою угоди про припинення війни.
Піар Пекіна
Наступним згадаємо китайський "мирний план". Його оприлюднили на першу річницю початку повномасштабного вторгнення. У ньому було 12 пунктів, дуже загальних. Хіба імпонував перший — повага до суверенітету всіх країн згідно з принципами Статуту ООН. Також із прийнятних були пункти про підтримання безпеки атомних електростанцій та продовження дії Чорноморського зернового коридору. Після публікації плану Китай розпочав човникову дипломатію: між Європою, Україною та Росією мандрував посланець Пекіна Лі Хуей. Зрештою виявилося, що нічого, окрім піару самого плану, Китай не запропонував. І вже за кілька тижнів після вояжу Лі Хуея, про китайський план не згадували. Проте у травні 2024 року на світ Божий витягли так званий "китайсько-бразильський консенсус" — план із шести пунктів, в якому вже не було згадок про повагу до суверенітету. Він виглядав ще загальнішим за попередній.
Разом із тим, Пекін влаштував навколо цього документа потужну піар-кампанію, китайські дипломати їздили країнами Глобального Півдня, заручившись їхньою підтримкою. У вересні 2024 року на полях Генасамблеї ООН Китай заснував платформу "Друзі миру", куди долучилися країни, які геополітично орієнтуються на Пекін. Після першого засідання про платформу нічого не було чути, та, як запевняють в МЗС КНР, вона відіграє "конструктивну роль" в урегулюванні війни в Україні. В чому проявляється ця роль — невідомо. Хіба "Друзі миру" існують у паралельній реальності.
Африканський провал
2024-й був багатим на ініціативи. У травні, навіть раніше за китайсько-бразильський, з’явився африканський план. Його ініціювали ПАР, Єгипет, Сенегал, Замбія, Республіка Конго та Уганда. На початку червня 2024 року до Києва прибула делегація африканців на чолі з президентом ПАР Сірілом Рамафосою.
Їм Москва передала "привіт", завдавши того дня ракетного удару по нашій столиці. Частина пунктів африканських лідерів нагадувала перший китайський план. Фактично йшлося про замороження війни на користь Росії. Після цього вояжу африканці більше свої ініціативи не просували.
Індійські спроби
Також 2024 року свій "мирний план" обіцяли показати індуси. Прем’єр-міністр Індії Нарендра Моді їздив до Москви, а в серпні — до Києва. Зрештою стало зрозуміло, що вся його "мирна" ініціатива зводилася до порожніх слів про необхідність завершити війну. При цьому Індія продовжувала купляти російську нафту.
"Українська формула миру"
Потрібно згадати й нашу ініціативу — "Українську формулу миру" з 10 пунктів. Докладно Володимир Зеленський оприлюднив їх 15 листопада 2022 року. Формула попередньо обговорювалася на кількох майданчиках, найбільше учасників зібрав Глобальний саміт миру, який відбувся 15-16 червня у швейцарському Бюргенштоку. За його підсумками уклали комюніке, яке спочатку підписали 80 держав-учасниць і чотири організації. Згодом долучилися ще десять.
На жаль, другий Глобальний саміт, який планувався до виборів президента США, так і не відбувся. У листопаді 2024 президентом став Дональд Трампа, після чого все так закрутилося-завертілося, що і понині немає спину. Тепер увесь світ спостерігає лише за бурхливою ініціативністю глави Білого дому, який влаштовує всім емоційні гойдалки.