Всеволод Юрченко

Трамп за першої каденції пережив дві спроби усунення від влади, за другої йому знову загрожує імпічмент. Демократи зареєстрували відповідну резолюцію у Палаті представників. Чи буде результат, сказати складно, але шоу — забезпечене.Як демократи готувалися дати бій ТрампуПроєкт резолюції має гучну назву "Імпічмент Дональда Дж. Трампа, президента Сполучених Штатів, за тяжкі злочини та проступки". У документа три співавтори, всі демократи — Джон Ларсон від Коннектикуту, Стів Коен від Теннесі та Бонні Вотсон Коулмен від Нью-Джерсі.Варто зауважити, що це не перша спроба розпочати процедуру імпічменту за нинішньої каденції Трампа. Першопрохідцем був конгресмен від штату Мічиган Шрі Танедар. Торік наприкінці квітня він подав сім статей про імпічмент, зокрема звинуватив главу Білого дому у незаконному скороченні фінансування державних установ, в агресивній тарифній політиці, у порушенні свободи слова, хабарництві, втручанні у роботу суду тощо. Але ініціатива Танедара була фальстартом, тож, за порадою однопартійців, у середині травня він її відкликав.Друга спроба провалилася у червні минулого року. Її ініціював конгресмен від Техасу Ел Грін. Він звинувачував президента у завданні ударів по іранських ядерних об’єктах без згоди Конгресу. Тоді проти ініціативи проголосували 344 конгресмени, серед яких були 128 демократів і всі республіканці. Підтримали пропозицію Гріна лише 79 демократів. Для останніх стало очевидним, що до подання документів необхідно готуватися краще, мати переконливі докази, тоді з цього може вийти щось путнє.7 квітня цього року понад 85 демократів виступили з вимогою усунути Трампа від влади за розпочату війну в Ірані. Конгресмен Ларсон вніс статті для імпічменту. Законодавців не заспокоїла навіть заява президента про перемир’я та початок мирних переговорів. TrueUA детально аналізував причини провалу цих переговорів та подальші кроки американської адміністрації.Для всіх очевидно, що глава Білого дому не має козирів для хорошого для себе виходу з іранської авантюри, тому змінює позицію залежно від ситуації. Демократи відчули зручний момент, коли хитанням Трампа невдоволена значна частина американців, і внесли резолюцію про його імпічмент.Що інкримінують екстравагантному "капітану Америки"У документі міститься 13 пунктів звинувачень. Перший стосується узурпації повноважень Конгресу. Автори резолюції звинуватили Трампа у вбивствах у Карибському морі та східній частині Тихого океану десятків імовірних наркоторгівців, хоча їхня злочинна діяльність не була доведена. Також главу держави звинувачують у вчиненні воєнних злочинів, блокаді Венесуели, піратстві шляхом крадіжки венесуельської нафти."Трамп неконституційно розпочав війну проти Ірану, Ємену, Лівану, Сирії, Нігерії та Гази. Він погрожував військовою силою Панамі, Колумбії, Кубі та Гренландії. У всіх цих починаннях президент діяв без конституційно необхідного дозволу Конгресу… Його злочинне беззаконня призвело до удару у відповідь проти Сполучених Штатів та їх громадян", — наголошується в проєкті резолюції.Друга і третя статті стосуються важливої для виборців демократів теми — введення Національної гвардії під приводом надзвичайного стану та очищення від незаконних мігрантів до Лос-Анджелесу, Вашингтона, Чикаго, Портленда та інших міст, де традиційно голосують за Демпартію. Автори звинувачують Трампа у мілітаризації країни та незаконних депортаціях мігрантів.Четверта стаття — дуже цікава. Вона стосується кількох перших указів президента, зокрема "Про відновлення свободи слова та припинення федеральної цензури" і "Про припинення радикальної ідеологічної обробки у школах". Обидва укази навпаки призвели до посилення цензури, звільнення ідеологічно чужих трампістам чиновників, а також до проповіді в школах "віри в богообраність американців".Наступна стаття стосується зловживання помилуванням. Автори вказують, що Трамп милував шахраїв, хабарників, засуджених за наркоторгівлю, бо вони — його прихильники. У переліку згадуються і нинішні випадки, і ті, які були за першої каденції.У шостій і сьомій статтях Ларсон та його колеги звинувачують Трампа у ліквідації федеральних установ, припиненні їхнього фінансування і так далі без згоди Конгресу. Також президенту закидають мухлювання з державними фінансами: кошти, виділені Конгресом, витрачав на інші потреби або використовував приватні кошти для урядових потреб. Зокрема, демократи тут пригадали Трампу скандальну бальну залу у Білому домі.Восьма стаття — створення таємного уряду. Тут ідеться про відмову адміністрації США надавати свідчення Конгресу та приховування від широкого загалу суспільно важливих документів. Згадали автори про "файли Епштейна", які тривалий час, на їхню думку, були безпідставно засекречені. Близька тематика у наступній статті — Трампа звинуватили у переслідуванні політичних опонентів та критиків і сприянні своїм друзям. Для цього він "спотворював" правоохоронні органи, яким заборонено займатися подібними речами.Десята та одинадцята статті резолюції стосуються призупинення або скасування законів, а також порушення конституції. Автори надають перелік таких порушень, окремо акцентуючи на запереченні 14 поправки конституції, яка узаконює право дітей, народжених у США, отримати американське громадянство.Дванадцята стаття — також оригінальна: Трампу інкримінують придумування терористичних організацій з метою розширення повноважень силовиків та застосування надзвичайного стану.Остання стаття, тринадцята, — звинувачення у корупції та використання посади президента для власних бізнес-інтересів. Автори резолюції в кожній статті посилаються на норми, закони, конституцію, чітко вказуючи, що порушив Трамп.Чи є шанси на початок імпічментуОдразу зауважимо: добре, що в резолюції не згадана Україна. До нас досі не доїхали Стів Віткофф і Джаред Кушнер, хоча їхній візит анонсувався після Великодня. На паузі і посередницька діяльність США у мирних переговорах. Американці нарешті поновили нафтові санкції проти Росії, і це вже прогрес. Будь-які згадки про Україну у контексті американської внутрішньополітичної боротьби можуть тільки розізлити Трампа, який і так кидається то на Папу Римського, то на прем’єрку Італії Джорджу Мелоні, то на всіх партнерів по НАТО разом узятих.Що ж до шансів на початок процедури імпічменту, то вони — незначні. Буквально днями Сенат відхилив резолюцію про припинення участі США у війні в Ірані. "За" документ проголосувало 47 сенаторів, "проти" — 52.Згадуючи провал ініціативи Гріна трохи більше як рік тому, різниця між прихильниками й противниками політики Трампа суттєво скоротилася. Принаймні у Сенаті. Фактично з травня вступає в активну фазу передвиборча кампанія з проміжних виборів до Конгресу, які відбудуться 3 листопада. Тож навіть якщо резолюцію Ларсона республіканці заблокують, демократи зроблять із неї важливу частину передвиборчої кампанії своїх кандидатів. Гасло "Вони бояться імпічменту" здатне зіграти на користь демократам і проти республіканців.Якби у Республіканській партії рішення ухвалювали не трампісти, які заглядають в рота своєму біг-босу, а люди, здатні прораховувати хоча б трохи наперед, то погодилися б підтримати резолюцію. Щоб провалити імпічмент ще до проміжних виборів, поки мають більшість в обох палатах Конгресу. І будувати кампанію на спростуванні закидів опозиції та доведенні своєї правоти. Втім вони цього не зроблять. Тому час грає на демократів, — якщо не зараз, то восени процедура розпочнеться. Інша справа, що шлях відсторонення президента США від влади складний і тернистий, тож, скоріше за все, свою каденцію Трамп досидить, але на президентському "електричному стільці"..

Вибори в маленькій Угорщині стали подією, яка прикула до себе значну вагу, адже там схрестилися одночасно інтереси об’єднаної Європи та її розкольників із США і Росії. Ставленик останніх — Віктор Орбан — програв. Яких змін варто чекати після цього?Три головні причини поразки ОрбанаПерша причина: набрид. 16 років поспіль Орбан обіймав посаду прем’єр-міністра Угорщини. Стільки часу урядом керувала німецька канцлерка Ангела Меркель, але, на відміну від угорського колеги, при її урядуванні Німеччина демонструвала високі темпи економічного зростання. При Орбану ж Угорщина стала найбіднішою країною Євросоюзу.Друга причина: вкрай невдала передвиборча кампанія. Замість програми виходу із кризи, в яку уряд завів свою країну, прем’єр і його партія "Фідес" використали традиційні штампи про провину Брюсселю, розбавивши це скаженою українофобією. Залізобетонний електорат "Фідес" таку риторику сприйняв, але він виявився у меншості. А агресія, з якою Орбан вів кампанію, зіграла проти нього, — замість мобілізації електорату вона викликала втому виборців від нагнітання страху.Третя причина: токсичні VIP-агітатори. Йдеться про росіян та американців. Стосовно перших, то вони відрядили до Угорщини групу політтехнологів із "Агентства соціального проєктування", яких курував заступник керівника адміністрації Путіна Сергій Кирієнко. Політтехнологами їх назвати складно, це радше фахівці з фейків та компромату.Загалом склалося стійке враження, що Росія допомагала Орбану за лекалами часів іншого Віктора, Януковича. Вояжі глави МЗС Угорщини Петера Сійярто до Москви буцімто для угод про постачання нафти, заяви Орбана та його оточення про дружбу з Росією тощо. Робилося все, щоб на прем’єру і його партії великими літерами було написано "агенти Москви". Єдине, на відміну від Януковича, угорський друг Путіна не встиг взяти у росіян кредит.До VIP-невдах долучилися президент США Дональд Трамп та віцепрезидент Джей Ді Венс, який особисто приїжджав агітувати за Орбана до Угорщини. Судячи з результатів голосування, угорці заклики заокеанських посадовців сприйняли з точністю до навпаки. Існує слушна думка, що Венс агресивною антиєвропейською риторикою під час перебування в Будапешті тільки погіршив справи Орбана та його партії. Так би мовити, вбив великого цвяха навіть у примарні шанси на перемогу.Що у планах Мадяра та якою буде доля Орбана після поразкиНині фаворит перегонів, лідер "Тиси" і майбутній прем’єр-міністр Петер Мадяр робить багато гучних заяв. Це виправдано, адже йому вдалося здавалося б неймовірне — не просто звалити режим Орбана, а й узяти у парламенті конституційну більшість, що відкриває шлях до швидких реформ у країні. Він уже оголосив перші плани, серед них — зміни до конституції, які унеможливлять перебування на посаді прем’єр-міністра понад два терміни (максимум вісім років). Також Мадяр анонсував зустріч із президентом України Володимиром Зеленський та покращення відносин Угорщини з ЄС і НАТО."Угорщина обрала Європу. Європа завжди обирала Угорщину. Країна повертається до свого європейського шляху. Союз стає сильнішим", — таким дописом на перемогу "Тиси" відреагувала очільниця Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн.Для Європейського Союзу поразка партії Орбана та його відхід від влади — дуже гарна новина. Як і для нас. Зараз вистачає роздумів про проблеми, з якими може зіткнутися Україна у відносинах із новим угорським урядом, що він вестиме таку ж євроскептичну політику щодо нашої держави, як і попередній, що не долучатиметься до військової допомоги українцям. Важливо, що у Будапешті ЄС й Україна отримали договороздатного керівника уряду, далі — справа за дипломатією та вмінням шукати точки дотику.Багатьох цікавить доля Орбана — під час передвиборної кампанії опозиція розповідала про корупцію влади та її керманича. У мережі жартують, що тепер Орбану, аби не сісти до в’язниці, шлях або до Ростова стежками Януковича, або до Мар-а-Лаго, резиденції Трампа у Флориді. Втім, більш імовірно, що нова угорська влада займеться чисткою владних коридорів від корумпованих представників попередньої влади, а Орбана не чіпатимуть, щоб не посваритися з Вашингтоном.З іншого боку, якщо Мадяр не обмежить попереднику можливість політичної діяльності, то може за це поплатитися. Орбан матиме чисельну опозиційну фракцію та вплив у політикумі. Можливо, поступиться лідерством у партії молодшому за себе, залишаючись "сірим кардиналом". Так у Франції вчинила багаторічна лідерка ультраправого "Національного об’єднання" Марін Ле Пен, яка після вироку по справі про розкрадання коштів Європарламенту замість себе вивела на політичну орбіту молодого Жордана Барделлу, він, найімовірніше, балотуватиметься від цієї політсили в президенти Франції наступного року.Де Росія спробує відігратися за втрату УгорщиниНасправді цікавішими за долю Орбана видаються перспективи правого популістського політичного табору в Європі, який одночасно співчуває як трампістам, так і Росії. В Європарламенті залишається група "Патріоти за Європу", створена Орбаном. Її очолює згаданий Барделла. Група має 85 "штиків". Повалення угорського прем’єра стало сильним ударом для неї та для всіх європейських правих і ультраправих сил. Чи скористаються ліберальні політики Європи цією ситуацією для зупинки маршу правих популістів, які розколюють Євросоюз на догоду Трампу і Путіну?Ще одне цікаве питання, як тепер діятимуть прем’єри Словаччини і Чехії Роберт Фіцо та Андрей Бабіш. Обоє підтримали Орбана. На відміну від ідеологічно близької прем’єрки Італії Джорджи Мелоні, яка раніше добре відгукувалася про главу угорського уряду, проте останнім часом помітно дрейфує з табору європейських трампістів. Вона не підтримала військову операцію США проти Ірану та розкритикувала американського президента за нападки на Папу Римського Лева XIV."Я вважаю слова президента Трампа на адресу Святого Отця неприйнятними. Папа Римський є главою Католицької Церкви, і для нього правильно та нормально закликати до миру та засуджувати будь-яку форму війни", — заявила Мелоні.Її поведінку експерти вважають знаковою для правих політиків Європи, — ті, щоб не втратити прибічників, відбудовуватимуться від асоціації з Трампом.Під Фіцо і Бабішем також хитаються крісла. У березні Чехією прокотилися масові мітинги проти політики уряду Бабіша. У Словаччині зібрали необхідну кількість підписів за відставку уряду Фіцо та дочасні вибори парламенту. Втративши друга Орбана, ці двоє, очевидно, вимушено пом’якшать свою риторику.Але загроза для єдності Євросоюзу вимальовується в Болгарії, де цієї неділі відбудуться восьмі за останніх п’ять років дочасні парламентські вибори. Тимчасовий прем’єр-міністр Андрей Гюров заявив, що уряд має намір суттєво посилити заходи протидії підкупу виборців і маніпуляціям під час голосування. Заходи дуже своєчасні, адже Росія у Болгарії спробує взяти реванш за поразку в Угорщині.Згідно з останніми опитуваннями, в лідери вирвався альянс "Прогресивна Болгарія" на чолі з проросійським експрезидентом Руменом Радєвим, противником допомоги Україні. Гасла альянсу не ультраправі, а просто популістські — євроскептицизм, антикорупційна риторика, так ніби не Радєв був президентом країни.Окрім цього блоку, паралельною колоною йдуть ще дві політсили, які в разі потрапляння до парламенту можуть скласти проросійську коаліцію — "Рух за права і свободи — Новий початок", який пов’язують із підсанкційним у США бізнесменом Деляном Паєвським, та "Відродження" ультраправого українофоба Костадіна Костадінова. Тож не варто плекати ілюзії, що з поразкою Орбана Кремль та його друзі в американській адміністрації припинять підривати принципи Євросоюзу..

Від переговорів в Ісламабаді мирну угоду очікували хіба великі оптимісти. Американська та іранська делегації не знайшли спільної мови по головних пунктах — відмові Тегерана від збагачення урану та розблокуванню Ормузької протоки. Як розвиватимуться події далі?Чотири причини, чому переговори в Ісламабаді були приречені на провалПерше причина: участь у переговорах віцепрезидента США Джей Ді Венса. Ця особа відома некоректним і доволі нахабним стилем поведінки, що відчув на собі президент України Володимир Зеленський під час епічної сварки в Овальному кабінеті 28 лютого 2025 року. Сварку спровокував саме Венс. Та навіть якщо він розмовляв з іранською делегацією без тиску, присутність серед перемовників віцепрезидента стала серйозною дипломатичною помилкою Білого дому, завдяки їй іранський режим отримав козир — на такому високому рівні Сполучені Штати не контактували з Іраном із 1979 року, після ісламської революції. Тобто нинішня американська адміністрація, яка на початку своєї військової авантюри наголошувала на необхідності зміни режиму в Ірані, присутністю Венса цей режим легалізувала.Як відомо, Тегеран відправив до Ісламабаду делегацію на чолі зі спікером парламенту Мохаммад-Багером Галібафом. Спікер парламенту хоч офіційно є третьою особою у владній вертикалі Ірану, проте не він ухвалює остаточні рішення. Також до складу делегації увійшли глава МЗС Аббас Арагчі, секретар ради оборони Алі-Акбар Ахмадіан, голова національного банку Абдолнасер Хемматі. Американську сторону за таких розкладів мав представляти глава Держдепу Марко Рубіо.Саме на рівні очільників зовнішньополітичних відомств у 2015 році велися переговори щодо ядерної угоди між тодішнім керівником Держдепу Джоном Керрі та міністром закордонних справ Ірану Мохаммадом Джавадом Заріфом. А присутність Венса посилила бажання іранців показати зуби у присутності другої за статусом людини в Америці.Трамп знову наступив на граблі, як сталося з Путіним, і отримав ляпаса. Поки цивілізований світ демонстрував кремлівському диктатору, що той — вигнанець, глава Білого дому спочатку налагодив регулярні телефонні розмови з Путіним, а потім запросив його на Аляску, де зустрічав на червоному килимі як дорогого гостя. Відправивши на переговори з іранцями Венса, Трамп поставив противника на рівень із собою.Друга причина: Стів Віткофф і Джаред Кушнер. Світ вже звик, що друг Трампа і зять Трампа беруть участь у дипломатії Білого дому, однак вони не мають офіційного статусу, у них немає посад, вони не уповноважені підписувати документи від імені США. Іранці натомість прислали до Ісламабада посадових осіб..Третя причина: в Ірані вважають, що переговори важливіші Трампу, а не їм, бо американський президент вляпався в історію і тепер шукає, як із неї вийти у більш-менш прийнятному вигляді. Тому делегація Ірану їхала до Пакистану фактично з ультиматумом, а американці, як показав провальний результат, сподівалися домовитися посередині.Четверта причина: місце переговорів та посередник. Пакистан із часу початку військової операції виконував посередницьку роль між Тегераном і Вашингтоном. У пакистанців та іранців тривала історія міждержавних стосунків. В останні десятиліття досить непоганих. Офіційний Ісламабад також має хороші відносини зі США, а очільник пакистанських збройних сил фельдмаршал Асім Мунір — улюбленець Трампа.Пакистанці швидко вловили нарцисизм глави Білого дому і торік були серед країн, які номінували його на Нобелівську премію миру. Та, крім того, влада цієї ядерної держави Азії має тісні стосунки з Китаєм. Не виключено, що за проваленими переговорами бовваніла тінь Сі Цзиньпіна. Його друзі пакистанці зіграли роль посередників, завдяки яким сторони встановили крихке перемир’я та сіли за стіл переговорів. А інші друзі, іранці, на цих переговорах загнали американців у глухий кут. Виграв від цього Китай, лідер якого послабив позиції Штатів як світового гегемона.Як далі розвиватимуться події на Близькому Сході та що буде з ціною на нафтуСпочатку процитуємо позицію сторін після переговорів. За словами Венса, хороша новина — дискусії були змістовними, погана — "ми не досягли угоди, і я думаю, що це погана новина для Ірану в набагато більшій мірі, ніж для Сполучених Штатів Америки". Він додав:"Ми просто не змогли дійти до ситуації, коли іранці прийняли б наші умови".Особливо Венс наголосив на тому, що американці не побачили від іранців зобов'язань не розробляти ядерну зброю, а це головне, заради чого США ведуть військову кампанію.Своєю чергою, речник МЗС Ірану Есмаїл Багаї — показово, що від американців коментує віцепрезидент, а від іранців всього лише прессекретар міністерства закордонних справ — наголосив, що сторони досягли згоди з деяких питань, однак щодо інших зберігаються "розбіжності в поглядах". Він не уточнив, стосовно чого існують розбіжності, але здогадатися нескладно — Іран не хоче просто так відкривати Ормузьку протоку, відмовлятися від своєї ядерної програми та скорочувати власні ракетні арсенали.По цих та інших пунктах іранці не проти вести переговори, проте прагнуть отримати максимальну вигоду в обмін на поступки. Багаї каже: Іран перебуватиме на контакті з Пакистаном та уточнив, що "ніхто й не очікував угоду за один раунд переговорів". Питання — коли можуть бути наступні переговори та хто матиме у них козирі.Звісно, Трамп на умови іранського режиму не погоджується. У нього існує дві опції. Перша — оголосити продовження перемир’я та шукати дипломатичні шляхи для угоди, зосередившись на пункті про ядерну зброю."Ми отримали все що хотіли, крім того, що іранці не стали відмовлятися від своїх амбіцій у ядерній сфері. Чесно кажучи, для мене це була найважливіша тема", — заявив Трамп.Це наштовхнуло на думку про вибір ним першої опції. Але обрав він другу — ескалацію.Спочатку повідомив: США самостійно займуться розмінуванням Ормузької протоки."Ми починаємо процес розмінування Ормузької протоки як послугу країнам усього світу, включно з Китаєм, Японією, Південною Кореєю, Францією, Німеччиною та багатьма іншими. Неймовірно, але у них немає ні сміливості, ні волі, щоб виконати цю роботу самостійно", — заявив у своєму стилі президент США.ЗМІ повідомили, що кілька кораблів ВМС США перетинали протоку і згодом повернулися до Аравійського моря.Втім, військові експерти зауважують, що головна проблема не в іранських мінах, а в ракетах і дронах, завдяки яким іранці здатні вражати танкери. Тому розмінування не стане ефективним без нівелювання спроможності завдавати повітряних ударів. Трамп нахвалюється, що він переміг Іран, та це твердження далеке від правди.А ближче до вечора 12 квітня американський лідер оголосив про блокаду Ормузької протоки. На подібні кроки він ішов під час напруження навколо Венесуели, але нинішня ситуація кардинально інша, адже від постачання нафти з країн Перської затоки залежить багато держав світу, а це означає, що ціна на нафту знову підскочить. І, на жаль, це буде на руку Путіну. Буквально вчора катарські танкери почали рухатися через Ормузьку протоку після більш ніж місячної перерви, і ось — новий поворот."З цього моменту ВМС США, найкращі у світі, почнуть процес блокування всіх суден, які намагаються увійти в Ормузьку протоку або вийти з неї", — заявив Трамп.За його словами, блокада почнеться найближчим часом, у ній братимуть участь й інші країни, які саме, не уточнив. Передовсім зупинятимуть тих, хто сплатив мито Ірану за прохід протокою.Під час блокади нафти з Венесуели ВМС США перехоплювали танкери "тіньового флоту" у Карибському басейні. У нинішньому ж випадку танкери не "тіньові", а легальні, ними доставляють нафту з союзних США країн регіону Саудівської Аравії, Катару, Кувейту, ОАЕ до інших союзних держав — Японії, Південної Кореї, до Європи. І не до союзних, як от Китай. Чи захоплюватимуть американські військові моряки ці нафтовози? Коли так, тоді подібні дії можуть, згідно з міжнародним правом, трактуватися як "піратство".Можливо, Трамп таким кроком хоче стимулювати держави, залежні від нафти з Близького Сходу, увійти до американсько-ізраїльської коаліції проти Ірану. Проте примус — не найкращий варіант. Радше, здатний відвернути від США, особливо, коли люди по цілому світу жахатимуться від цін на заправках, точно знаючи, хто в цьому винний..

7 квітня Дональд Трамп погрожував знищити "цілу цивілізацію" в Ірані, а вже 8 квітня не проти зняття санкцій із цієї країни. На тлі емоційних гойдалок сторони обговорюють угоду, яка відрізняється в американській та іранській редакціях. Театр абсурду триває?"Світ сьогодні є кращим місцем, ніж учора? Безумовно. Аніж 40 днів тому? Це більш ніж сумнівно" — ця фраза виконувача обов’язків глави МЗС Данії Ларса Льокке Расмуссена дуже влучно характеризує розвиток подій на Близькому Сході.Після погрози Трампа знищити "цілу цивілізацію" світ в заціпенінні очікував чогось жахливого — аж до повторення ядерних бомбардувань Хіросіми й Нагасакі. Новина про двотижневе перемир’я для укладення угоди між США й Іраном зробила світ менш переляканим, проте відіграти назад все, що трапилося від 28 лютого, дня початку "СВО" Трампа на Близькому Сході, вже неможливо. Спробуємо пояснити — чому.Справжня мета військової операції проти ІрануЗ того, що заявлялося на початку, — метою масштабної операції мала стати зміна керівного режиму в Тегерані. У перший день атак на позиції іранців Трамп закликав іранські сили безпеки скласти зброю та пообіцяв їм в обмін імунітет. Він також звертався до громадян Ірану із закликом "захопити владу" у своїй країні."Це, ймовірно, буде ваша єдина нагода за багато поколінь", — казав він 28 лютого.Внаслідок ракетного удару по резиденції верхового лідера Ірану загинув аятола Алі Хаменеї, кілька членів його родини, низка воєначальників. Зазнали поранень, але вижили, його дружина Мансуре (вона померла за кілька днів потому), а також син Моджтаба. Останнього згодом обрали наступним верховним лідером. Щоправда, щодо дієздатності аятоли є сумніви, адже на публіці він не з’являвся. Усі ж інші вищі керівники, зокрема президент Масуд Пезешкіан, після перших ударів лишилися живими й неушкодженими. За 40 днів війни загинуло ще кілька високопосадовців, проте режим у Тегерані не змінився. Та, за версією Трампа, при владі там "зовсім інша група людей, вони дуже професійні".З цього можна припустити, що глава Білого дому і не ставив перед собою мету змінити режим в Ірані, а добитися від чинного певних поступок в обмін на вигоду для США. Оскільки головним джерелом іранського прибутку є нафта, то про неї і йшлося. Що власне і підтвердили подальші події.Чому військова операція США пішла шкеребертьТе, що американці не прорахували сильну відповідь Ірану, стало зрозуміло після перших ударів балістики й "шахедів" іранців по сусідніх арабських країнах. Не лише по американських військових базах там, а по символу достатку і багатства Дубаї та нафтогазових об’єктах близькосхідних партнерів США. Ті були шоковані, адже Штати десятиліттями позиціювали себе як гарант безпеки держав Перської затоки, а тут виявилося, що гарант нездатний повною мірою їх захистити. Наступним вдалим кроком Тегерана стала блокада Ормузької протоки. Ціни на нафту злетіли — і почався масштабний тиск на Сполучені Штати. Трамп обіцяв от-от розблокувати протоку, але, що цікаво, американці не особливо в цьому напрямку напружувалися. У потоці свідомості, який лився з вуст глави Білого дому, тиждень тому з’явилося пояснення пасивності Штатів у згаданому питанні: розблокування Ормузької протоки має стати пріоритетом для країн, які значною мірою залежать від неї в енергетичному контексті, а США готові надати підтримку."Ми забезпечимо допомогу, але основну ініціативу вони повинні взяти на себе", — зазначив Трамп.Від постачання нафти цим шляхом залежать як експортери, тобто союзники Америки з арабських країн, так й імпортери — значна частина країн світу, яка отримує нафту з Перської затоки. Серед таких країн і головні союзники США в Європі, а також Південна Корея, Японія та інші. У перекладі з мови Трампа на людську це означало, що всі ці країни мають заплатити американцям за розблокування протоки. А ні — то нехай домовляються з іранцями самі.На тлі здорожчання нафти та наслідків прорахунків у військовій операції Трамп почав атакувати європейських політиків за небажання допомагати йому у війні з Іраном. TrueUA аналізував, чому європейці негативно ставляться до операції США на Близькому Сході. Власне, агітаційний вояж віцепрезидента Джей Ді Венса до Будапешта на підтримку партії Віктора Орбана засвідчив, що розкол між Європою та Штатами поглиблюється і відмова членів НАТО з ЄС підставити плече американцям в іранській авантюрі — раціональний крок, адже Вашингтон спільно з Москвою свідомо розколює Євросоюз.Переважна більшість аналітиків сходиться в думці, що операція США та Ізраїлю проти Ірану була від самого початку непродумана, тому по ходу п’єси сценарій переписувався і призначалися винні. Але не в самих Штатах — міністр війни Піт Гегсет та керівниця розвідки Тулсі Габбард продовжують сидіти у своїх кріслах, а ззовні.Та з огляду на подальший розвиток подій можна казати про помилковість тверджень аналітиків. Військова операція справді була слабко продумана, ставка робилася на значну зверхність технічних потужностей США та Ізраїлю, вони завдали болючих ударів по іранському війську, проте війна в такому форматі могла тривати ще місяцями. А ціни на нафту — зростати до захмарних висот. І тут на допомогу Трампу прийшли їхні друзі з Пакистану, які стали посередниками у переговорах з Тегераном.Хто виграв від перемир’я?Іран. Влада цієї країни швидко зметикувала, що їхній противник хоче вийти з війни із перемогою, тому запропонувала свій варіант перемоги, який би влаштовував і її, і США. Спочатку іранці викотили ультиматум із 10 пунктів, серед яких найбільше вартий уваги один — контроль над Ормузькою протокою. Американці, за повідомленням видання Axios, відмовилися та внесли до пропозицій свої зміни. Зрештою, посередники домовилися з Тегераном — і той погодився на двотижневе перемир’я.Що ж до формату угоди, то він лишається на обговорення. Тобто станом на зараз Іран заявляє про свою перемогу, бо американці вмикнули задню зі своїми погрозами знищити енергетичну інфраструктуру, а Трамп заявляє про свою — буцімто іранці відмовляються від збагачення урану. Та як стало відомо AssociatedPress, в іранській версії пункт про уран, лишається.Після того як завдяки передовсім посередництву Пакистану мінімум два тижні перемир’я забезпечене, Трамп почав нахвалювати майбутню угоду, якої ще немає. Процитуємо американського лідера:"Великий день для миру у світі! Іран хоче, щоб це сталося, вони вже втомилися! Так само як і всі інші! США допоможуть із розв’язанням проблеми трафіку в Ормузькій протоці. Багато позитивних змін буде! Великі гроші будуть зароблені. Іран може почати процес відновлення. Ми будемо завантажуватися припасами всілякого роду й просто "тусуватися", щоб переконатися, що все пройде добре. Я впевнений, що це так і буде. Як і в США, це може стати Золотим Віком для Близького Сходу!".Ключова фраза тут "великі гроші будуть зароблені". І далі: "Ми ведемо і будемо вести переговори з Іраном щодо скасування мит і санкцій".Це ж просто мрія Ірану, щоб з нього зняли санкції, які тривають багато десятиліть! Заради цього можна наобіцяти навіть відмовитися від збагачення урану. Хіба вперше…Ще один дуже вигідний для Ірану момент: Трамп не проти створити спільне з Тегераном підприємство із захисту Ормузької протоки. Простими словами, він погодився на шантаж Ірану, але хоче заробити на цьому. Тобто, якщо угоду після перемир’я таки укладуть, це означатиме, що іранці вийшли з війни переможцями, а Трамп просто заробить на тому, що "доїтиме" як країни Перської затоки, так й імпортерів нафти з цього регіону.Протягом останнього часу іранська влада зіткнулася зі значними економічними проблемами, через них там спалахували масштабні соціальні протести, а мирна угода, де за Іраном лишиться контроль за Ормузькою протокою та ще й з нього можуть зняти більшість санкцій, дозволить вирішити багато внутрішніх проблем. Тобто замість прискорити падіння режиму — американці стимулюють його існування.На цьому можна поставити крапку, якби не одне "але" — перемир’я обов’язково буде порушене. Точніше, заяви про це вже звучать з обох сторін. Тому не можна виключати, що всі вище описані ґешефти будуть переглянуті..

Не надто вдала військова операція Сполучених Штатів на Близькому Сході та сварки через неї союзників по НАТО спонукала окремих лідерів до ініціатив щодо перегляду чинної архітектури безпеки. Чи можливо втілити в життя їхні ідеї?TrueUA детально аналізував причини конфлікту американської адміністрації з партнерами по НАТО та чи стане його наслідком вихід Сполучених Штатів із Північноатлантичного альянсу. Найімовірніше, після зустрічі генсека НАТО Марка Рютте з Дональдом Трампом, яка відбудеться найближчими днями, союзники зійдуться посередині й саміт Альянсу, а запланований на липень в Анкарі, не стане останнім в історії військового блоку.На тлі подій навколо Ірану знову актуальною стала дискусія, чи можливі нові геополітичні союзи та наскільки вони будуть міцними. Перед тим, як перейти до аналізу подібних ініціатив, наголосимо на важливому факторі: міцні союзи об’єднуються спільними або схожими цінностями, а не лише економічними інтересами. НАТО, Європейський Союз, "Велика сімка" мають у своєму складі держави, що поділяють ліберально-демократичні цінності, мають ринкову економіку, дотримуються прав і свобод людини, хоча можуть мати й особливий погляд на окремі права.За останні роки утворилися й інші геополітичні союзи, наприклад, БРІКС. Усі спроби зробити його антизахідним проєктом, запровадити спільну валюту, таку собі альтернативу долару — це просували Китай і Росія — провалилися. Бо у членів БРІКС не існує спільних цінностей.Сильна Європа, але з НАТО: проєкт КубілюсаУ січні з цікавою ініціативою вийшов єврокомісар з питань оборони литовець Андрюс Кубілюс. Він закликав до створення постійної стотисячної армії ЄС та Ради європейської безпеки. TrueUA аналізував сильні й слабкі сторони цієї ініціативи, наголошуючи на тому, що для її реалізації в Європи залишилося не так багато часу. Нині можна стверджувати, що дорогоцінний час — згаяний, проте окремі ідеї можуть бути здійснені за певних умов.В Європі перебувають американські військові загальною чисельністю близько ста тисяч, у випадку їхньої передислокації з європейського континенту, а цього не можна виключати в разі поглиблення конфлікту з главою Білого дому, союзники по НАТО в ЄС опиняться перед величезним викликом, як і ким замінити таку чисельність військових.Кубілюс не стверджує, що американці підуть, проте Європа має бути готова замінити їх такою ж за чисельністю армією. Зробити це швидко неможливо, але до такого сценарію можна підготуватися, здійснюючи навчання військових, модернізацію власних армій і таке інше. А ключові оборонні питання європейці обговорюватимуть на Раді європейської безпеки.Ініціатива Кубілюса як загалом ідея збройних сил Євросоюзу залишатиметься лише мрією доти, доки в рамках ЄС існує полярне бачення власного майбутнього.Перша позиція полягає в тому, що Євросоюз — економічне об’єднання і тому має займатися політикою лише в контексті забезпечення економічних пріоритетів, а все інше — прерогатива НАТО.Друга позиція: ЄС ще й політичне об’єднання і країни-члени мусять дбати про спільну безпеку, щоб союз не розгойдували й не розвалювали зовнішні сили. Не всі європейські лідери цю позицію поділяють навіть зараз, коли виклики для Європи більш ніж очевидні.Тож перед тим, як серйозно говорити про спільну армію, необхідно почати з втілення простішої задачі — домовитися про зміну процедур ухвалення рішень в рамках Євросоюзу. Це ініціатива, з якою виступає Німеччина, — всі рішення повинні прийматися кваліфікованою більшістю, а не спільним голосом. Хоча не така і проста ця задача. Кожна країна ЄС не проти зберегти право на вето. Про всяк випадок."Ядерна парасолька" Франції: проєкт Макрона і МерцаТакож не нова ініціатива і так само неоднозначна. TrueUA детально аналізував, чому ідея французької "ядерної парасольки" стала актуальною після цьогорічної конференції з безпеки у Мюнхені. Місяць тому президент Еммануель Макрон оприлюднив нову ядерну доктрину Франції, яка охоплює збільшення кількості боєголовок та розміщення літаків, спроможних нести ядерні заряди, в країнах — союзницях.Це не самодіяльність Парижа, його ініціативи обговорювали зі США та Великою Британією, іншими двома ядерними державами НАТО. Інтерес до такої ідеї висловили Польща, Нідерланди, Данія, Швеція, Фінляндія, Бельгія, головне — Німеччина.Канцлер Фрідріх Мерц ще під час торішніх виборів до Бундестагу висловлювався за зменшення залежності ЄС від ядерного "щита" США на користь європейської "парасольки". Цікава ця тема й Україні з огляду на блокування нашого членства в НАТО, а як майбутній член Євросоюзу Київ може спробувати отримати французький ядерний захист.Та поки це мрії. По-перше, за понад рік завершується каденція Макрона, наступний президент Франції може виявитися висуванцем ультраправих євроскептиків і згорнути ядерну програму. Або запропонує охочим купити захист у Парижа за великі гроші. По-друге, самостійно французи такий масштабний проєкт не потягнуть, аби його реалізувати, потрібно, щоб усі вклали серйозні суми. Багато країн НАТО з великою неохотою погодилися під тиском Трампа збільшити витрати на спільну оборону, тож зрештою можуть сказати, що їм і американського захисту достатньо."Альянс середніх держав": глобальний проєкт Макрона"Геть від Вашингтона і Пекіна!" — таким є гасло історичного виступу Макрона в Сеулі 3 квітня. До Південної Кореї президент Франції завітав в рамках великого міжнародного турне. Амбітна ідея Макрона полягає у тому, що Європа, Південна Корея, Японія, Австралія, Бразилія, Індія, Канада здатні об’єднати зусилля у сферах міжнародного права, безпеки й демократії з метою уникнення надмірної залежності від США та Китаю.Французький лідер обрав дуже вдалий час для проголошення ініціативи "альянсу середніх держав": Сполучені Штати загрузли на Близькому Сході, їхня війна там посилила авторитарні режими в Пекіні та Москві, остання непогано заробляє на продажу зрослої в ціні нафти. Макрон пропонує альтернативу двополюсному американсько-китайському світу у вигляді "третього шляху"."Наша мета — не бути васалами двох держав-гегемонів. Ми не хочемо залежати від домінування, скажімо, від Китаю, або ми не хочемо бути надто схильними до непередбачуваності США", — заявив глава Франції.Він також наголосив, що міжнародна політика ЄС має базуватися на "стратегічній автономії" — відмові від ролі молодшого партнера, змушеного підлаштовуватися під електоральні коливання в США або тиск Китаю.Свою ідею він пообіцяв у розширеному вигляді презентувати у червні на саміті "Великої сімки", який прийматиме Франція. Це буде останній такий захід, де Макрон братиме участь як глава своєї держави. Та, судячи з цікавої ініціативи, він не планує просто піти на політичну пенсію. Чи можливо реалізувати "альянс середніх держав"? Цілком. І Україна зі своїм досвідом ведення війни сучасного типу в ньому може зайняти свою важливу нішу."НАТО без боягузів": проєкт генерала КеллогаКолишній спецпредставник президента Трампа в Україні, відставний генерал-лейтенант Кіт Келлог запропонував ідею, яка видається ще амбітнішою за макронівську.Процитуємо сказане ним в ефірі американського телеканалу Fox News:"НАТО перетворюється на боягузів. Можливо, нам потрібне нове НАТО, нова оборонна система. Переосмислити наявні оборонні альянси, можливо, створити один з Японією та Австралією, а також із деякими з тих європейських країн, які готові вступити у війну, як-от Німеччина чи Польща. Навіть Україна, яка також довела свою ефективність як хороший союзник".Тобто ідея полягає в тому, що Сполучені Штати можуть створювати окремі альянси з країнами, готовими діяти для забезпечення спільних безпекових інтересів. Не вагатися, не шукати причин для відмови, а бути ефективним союзником на полі бою. Без різниці, де географічно розташована держава. Це не означає кінець Північноатлантичного альянсу, створеного за принципом колективного Заходу, а відбір із цього об’єднання справді здатних до сучасних методів війни, охочих посилюватися та спільно із собі подібними встановлювати правила гри у сучасному світі.В ідеї Келлога є слабкі сторони, як-от той же випадок з Іраном, військова операція супроти якого розпочалася і триває з порушенням міжнародного права. Це залишається однією з ключових причин небажання союзників США ставати з ними опліч. Подібний альянс, якби він виник, мав би опиратися на міжнародне право, а не діяти свавільно, як світовий жандарм. Проте сам підхід, якщо він враховуватиме український інтерес, звучить доволі привабливо..

Погрози Трампа союзникам по Північноатлантичному альянсу звучать не вперше. Поки у нього є більшість в обох палатах Конгресу, він може встигнути оформити свої плани законодавчо. Це поки гіпотетично, проте не все так однозначно.TrueUA писав, що політика глави Білого дому посилила очікування провалу республіканців на проміжних виборах до Конгресу, запланованих на 3 листопада цього року. Трамп своїми діями як у внутрішніх, так особливо у зовнішніх справах Америки сформував значну кількість прихильників якнайшвидшого обмеження його можливостей впливати на політичні й економічні процеси. Проте до дня волевиявлення американців рівно сім місяців, протягом яких Трамп здатний провести рішення, які буде важко відіграти назад. Одним із них може стати гучне розлучення США з НАТО.Як через іранську авантюру Трамп власноруч позбувся союзниківЄ видимі причини жорстких заяв глави Білого дому на адресу союзників, а є — приховані. Видима причина — небажання європейців ув’язуватися в іранську авантюру США та Ізраїлю, через що вони не лише не допомагають американцям у військовому плані, але й окремі країни закрили небо для американських літаків. Першою це зробила Іспанія, наступною — Франція. Іспанці ще й заборонили використовувати свої авіабази для удару по Ірану. Міністр економіки Іспанії Карлос Куерпо пояснив: таке рішення відповідає політиці уряду, який не бажає брати участь у війні, "ініційованій односторонньо і всупереч міжнародному праву".Франція вчинила трохи інакше, — вона не дозволила Ізраїлю використовувати повітряний простір для транспортування американського озброєння, призначеного для війни з Іраном. До цих двох по-своєму підключилася й Італія, вона заборонила використовувати свою авіабазу на Сицилії. Внаслідок цих кроків американські військові літаки змушені облітати значну частину Європи. Думка щодо цих дій у Вашингтоні та європейських столицях кардинально різниться. Європейці наголошують, що операція проти іранців не відповідає міжнародному праву і вимогам до колективної оборони та безпеки згідно зі статтею 5 статуту НАТО. Фактично це копія російського вторгнення в Україну в лютому 2022 року. Росія чотири роки тому розпочала повномасштабну війну через чотири дні після завершення зимових Олімпійських ігор у Пекіні, а США з Ізраїлем завдали першого удару по резиденції аятоли Алі Хаменеї 28 лютого, через шість днів після закриття Олімпіади в Мілані.Крім того, через війну різко погіршилася економічна ситуація в Європі внаслідок стрибка цін на нафту. Європейці обурені, звинувачують Трампа і було б дивним, якби лідери країн ЄС його підтримували. У майже кожній із цих країн є праві та ультраправі сили, які підгодовуються з-за океану для розгойдування Євросоюзу. Понад рік представники адміністрації США робили жорсткі й часто грубі заяви у бік Європи, тепер бумеранг полетів в інший бік. Та й далі роблять. Жарт Трампа про Еммануеля Макрона, який "досі оговтується від удару в щелепу, отриманого від дружини" — дипломатичне дно. Не варто забувати ще один дуже важливий нюанс: до планування військової операції в Ірані представники НАТО не були залучені. Буцімто, потрібен був ефект несподіванки. Але й далі ні європейців, ні канадців до планів операції не допускали. А як ті ж Кір Стармер, Еммануель Макрон чи Марк Карні відправлятимуть свої військові підрозділи, не маючи й гадки про їхнє використання?Позиція Вашингтона наступна: якщо у нас з ними (Європою і Канадою) спільний військово-політичний альянс, значить вони мали прибігти з пропозиціями допомоги. Бо Америка їх прикриває ядерною парасолькою та захищає своїми військами, розміщеними в Європі (а це 100 тисяч солдатів). Логіка тут є. Приміром, дії уряду соціалістів в Іспанії можна тлумачити як відступ від спільної політики НАТО, адже відмовляти у наданні баз союзникам і закривати для їхніх військових літаків свій повітряний простір, чим би це не пояснювалося, може розглядатися як небезпечний прецедент для єдності блоку.Далі про причини, які не на поверхні. Перша: швидка перемога над Іраном була потрібна Трампу перед зустріччю з Сі Цзіньпіном, вона планувалася на кінець березня. Її перенесли приблизно на середину травня. Глава Білого дому хотів приїхати до Пекіна переможцем, показати товаришу Сі, хто у світі господар. Та все пішло не за сценарієм.Тепер час працює проти нього і на користь Сі Цзіньпіна, який, перефразовуючи китайське прислів’я, сидить на березі річки Хуанхе і чекає, поки по ній пропливе труп Америки як світового гегемона. Трамп роздратований, тому тиском і погрозами намагається змусити НАТОвців йому допомагати.Друга причина: через блокування Іраном Ормузької протоки та його удари по нафтогазових об’єктах сусідніх арабських країн багатомільярдні збитки несуть всі країни регіону Перської затоки. Ще 27 лютого вони купалися в розкоші, тепер, бачачи, що американці нездатні їх захищати, купляють українські дрони-перехоплювачі, аби відбиватися від іранських "шахедів".Сама думка про те, що Америка може у цій війні програти, мабуть, шокує Трампа. Тому він постійно розповідає про вдалі переговори, про "оновлення влади" в Ірані, наче натякаючи Тегерану, що він згодний звернути операцію, тільки хоче якусь перемогу. Формування широкої коаліції з країн НАТО, арабських партерів — це дипломатична перемога, здатна змусити іранців до добросовісних переговорів. Проте такої коаліції немає. Що дратує американського президента.Про третю причину — проміжні вибори до Конгресу, які відбудуться 3 листопада — окремо, адже з нею безпосередньо пов’язане втілення погроз Трампа вивести США з НАТО.Чи можливо розірвати "шлюб" Америки з союзниками по Альянсу?У Сполучених Штатах існує закон, серед співавторів якого за іронією долі був нинішній глава Держдепу Марко Рубіо, згідно з яким президент не може одноосібно ухвалювати рішення про вихід держави з НАТО. Для цього потрібно або дві третини голосів Сенату, або спеціальний акт, ухвалений Конгресом. У Трампа не буде такої кількості голосів. Республіканці переважно проти припинення союзництва США в рамках Північноатлантичного альянсу, не кажучи вже про демократів. Тому законним шляхом глава Білого дому не піде.Натомість він може обрати сумнівний шлях призупинити членство своїм указом. Не вийти з НАТО, а поставити перебування США у цьому блоці на паузу. Використавши її для тиску на союзників. Свій указ він може скасувати, коли свого досягне — як це вже не раз бувало. З тими ж нафтовими санкціями проти Росії, — на період кризи на нафтовому ринку їх призупинили. Указ політичні опоненти Трампа оскаржать у суді та використовуватимуть як аргумент проти республіканців під час кампанії. Таким чином, за мізки американців змагатиметься два наративи: республіканський — "НАТО нам не допомогло з Іраном, тому ми не повинні їх захищати і давати їм гроші" і демократичний — "вихід чи навіть призупинення членства США в Альянсі руйнує світову безпеку і робить Америку слабкою". Другий наратив здається логічнішим, але не факт, що таким його вважають виборці трампістів. Утім, варіант із призупиненням членства ризикований через складність прорахувати реакцію виборців. Тому, найімовірніше, американська адміністрація не вдаватиметься до радикалізму, а тиснутиме в інший спосіб. Наприклад, заблокує американську частку фінансів у бюджеті НАТО. Та можливий ще один крок, який є конспірологічним, та все ж… Плече Трампу підставить Путін, розпочавши якісь провокації проти Естонії чи Латвії. Не прямий напад, а прикордонні сутички.За такої умови НАТО має активізувати 5 статтю статуту про колективну безпеку, а Трамп — відмовиться від участі. Скаже: можу бути посередником у переговорах за відповідну плату. Дивні стосунки між американською адміністрацією і Кремлем, від яких останній має забагато зиску, дає привід існувати описаній теорії змови..

Чимала частина людства в очікуванні двох подій — парламентських виборів у маленькій Угорщині та проміжних виборів до Конгресу у великій Америці. Перші відбудуться через два тижні, другі — 3-го листопада. Наслідком обох можуть стати значні зміни.TrueUA детально розповідав про перебіг передвиборчої кампанії в Угорщині та очікування від волевиявлення угорців 12 квітня. За кілька днів до голосування в Угорщині очікують на візит віцепрезидента США Джей Ді Венса, який приїде агітувати за Орбана — друга Дональда Трампа й Володимира Путіна. Цей вояж або трохи підніме рейтингові пункти "Фідес", або остаточно її потопить. Але дуже схоже, що мирної, без угорського майдану, передачі влади після поразки Орбана не відбудеться.Окрім виборів в Угорщині, тригером міжнародної політики стала військова операція США проти Ірану й усе, що відбувається навколо неї. Це можна назвати агонією сталого міжнародного порядку.Європа цурається війни Трампа проти Ірану Європейські партнери США по НАТО не поспішають підписуватися під авантюрою Штатів на Близькому Сході. Окремі країни надають свої військові бази та, оскільки офіційно військова коаліція не створена, це радше особиста позиція цих країн. Що ж кажуть європейські лідери?Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц закликав до якнайшвидшого припинення війни з Іраном. За його словами, "Німеччина не є частиною цієї війни і не хоче бути її частиною". Він фактично поставив під сумнів правильність стратегії Трампа:"Примус до покори за допомогою бомбардувань, найімовірніше, не є правильним підходом до створення демократичного уряду в Ірані. Тут не буде військового вирішення". Також канцлер наголосив: НАТО — "оборонний альянс, а не інтервенціоністський".Солідарний із Мерцом прем’єр-міністр Британії Кір Стармер. За його словами, Лондон не дозволить втягнути себе у повномасштабний воєнний конфлікт проти Ірану, не дасть тиснути на себе й ухвалюватиме рішення відштовхуючись від їхньої доцільності для власної держави.Навіть ідеологічна права соратниця Трампа прем’єрка Італії Джорджа Мелоні його не підтримала. Вона наголосила, що її країна "не бере і не братиме участі у війні, що триває в Ірані". І зауважила, що "розширення конфлікту є частиною ширшої кризи міжнародного права".Попри атаки іранських "шахедів" на французьку військову авіабазу в Іраку, Еммануель Макрон робить все, що його не втягнули у війну. Він акуратніший у висловлюваннях на адресу американців, не критикує їх, а зайняв посередницьку позицію, зателефонувавши іранському колезі Масуду Пезешкіану із закликом вести добросовісні переговори.Підсумуємо заявами генсека НАТО Марка Рютте, який опинився між молотом і ковадлом. Він заявив, що європейські партнери підтримують воєнні дії США в Ірані, але їм знадобиться певний час, бо вони не були включені в початкове планування військової операції."Він робить це, щоб забезпечити безпеку всього світу", — похвалив Рютте Трампа.Разом із тим, як пишуть західні ЗМІ, заява генсека НАТО розлютила європейських лідерів, які вважають, що той не повинен розписуватися за всіх.Трамп використовує для тиску на союзників навіть "дупу"Глава Білого дому у відповідь на заяви з Європи в кишеню за словами не лізе."Якщо не буде реакції або якщо реакція буде негативною, — це буде дуже погано для майбутнього НАТО. У нас є така річ, як НАТО. Ми були дуже добрими. Ми не були зобов’язані допомагати їм щодо України. Україна розташована за тисячі миль від нас, але ми їм допомогли. Тепер подивимося, чи допоможуть вони нам", — каже Трамп. У контексті розбрату США з Європою цікава публікація з’явилася у виданні The Telegraph. Трамп буцімто планує помсту союзникам у вигляді реорганізації НАТО. Це може бути зроблено за двома моделями. Перша: право голосу матимуть тільки ті члени Альянсу, які витрачають 5% ВВП на оборону. Тобто ніхто, окрім Штатів. За останніми підрахунками, цього року вперше всі союзники відзвітували про те, що їхні витрати на оборону досягли або перевищили цільовий показник 2% ВВП. Друга модель: ті, хто не нарощуватиме витрати на оборону, можуть не сподіватися на гарантії безпеки від США в разі нападу на них. Хочеш бути під парасолькою 5 статті статуту НАТО про колективну безпеку — плати.Односторонньо правила в Альянсі Трамп змінити не може, проте тут варто згадати, як торік у червні на саміті НАТО у Гаазі європейські союзники та Канада погодилися з тиском президента Америки й зобов’язалися збільшити витрати на оборону. Чи погодяться європейці під тиском допомогти американцям хоча б розблокувати Ормузьку протоку?З одного боку заяви окремих лідерів держав Європи свідчать, що їхній терпець у відносинах із Трампом от-от урветься і вони швидше з ним полаються, аніж воюватимуть у його команді. З іншого, очевидним є різні формати тиску, від прямих звинувачень з вуст Трампа, зокрема такі прозвучали на адресу Стармера, до інформаційних вкидань про припинення продажу зброї Європі для України або перенаправлення цієї зброї на Близький Схід. Інформація не підтвердилася, проте розголосу наробила чималого.Як не згадати, що від Трампа дістається і близькосхідним союзникам, які також воліють не влазити у війну безпосередньо, а лише боронять свої нафтові і газові об’єкти. Що вдається їм не надто ефективно. Трамп звернувся до саудівського принца Мохаммеда бін Салмана, той, мовляв, "не думав, що буде цілувати йому дупу", але зараз він "милий до нього". Це прозвучало образливо для Салмана, але в логіці глави Білого дому ситуація має такий вигляд: він почав військову операцію проти Ірану, давнього суперника Саудівської Аравії за вплив у регіоні, і принц має не лише подякувати, а й подумати над ширшою підтримкою американців у їхніх діях. В Ер-Ріяді, до речі, на образу змовчали.… а в Америці в цей час протестують проти свого президентаПоки американський президент намагається схилити на свій бік партнерів по НАТО, у самих США відбулася третя хвиля протестів у рамках акції "Без королів". Її організовують демократи спільно з громадськими активістами. Нинішні мітинги були найбільш масовими. Організатори нарахували понад сім мільйонів учасників по всій Америці та за її межами. Вочевидь масовості додала війна в Ірані. Можна очікувати, що з активізацією передвиборчої кампанії з проміжних виборів до Конгресу подібні заходи відбуватимуться частіше і радикалізуються.Трамп шукатиме можливостей вийти з війни з якоюсь перемогою, адже входити в активну стадію передвиборчої кампанії з ганьбою — стовідсоткова заявка на поразку республіканців. Але його проблема в тому, що в Європі та й багато де від цих виборів очікують саме гучного провалу партійних соратників Трампа. Йти у прямий клінч із ним ніхто не хоче через непередбачуваність реакції, інша справа — перечекати, поки американці самі вирішать долю свого президента, який добряче всіх дістав.Три плюси і три мінуси для УкраїниНасамкінець — про нас. Ставлення українців до Трампа відоме, воно неприємне для нього. Та варто зауважити, що США, попри війну в Ірані, не відмовилися від переговорів щодо мирного процесу в Україні, і це — плюс. Те, що вони вв’язали гарантії безпеки у формат завершення війни з територіальними поступками — мінус. Але ніхто нічого не підписував і на тиск не піддався.Американці продовжують надавати Україні зброю, яку купляє Європа. Це другий плюс. Мінус у тому, що Трамп дратується через нашу "дронову" дипломатію на Близькому Сході. Однак країни цього регіону зіткнулися з проблемою захисту свого неба від іранських "шахедів", американці не можуть повною мірою їм допомогти, тож перед Києвом відкрилося вікно можливостей, і його використовують.Третій плюс — з-за океану мовчки спостерігають за ефективними атаками добрих дронів на російські нафтоналивні порти. Якщо мовчать, значить згодні, що це може бути сильним козирем на переговорах. Є й третій мінус: передвиборча кампанія в Штатах може відволікати увагу глави Білого дому та його команди на внутрішні проблеми, яких досить багато. Та і тут є плюс — незавершеність американської дипломатії щодо війни в Україні залишається не зовнішньою, а внутрішньою темою для американців, переважна більшість яких підтримує українців. Тому "втекти" від України Трамп не зможе, як би не намагався це зробити, прикрившись фразою "це не моя війна"..

У кожної нації є колективні страхи, спричинені минулим. В українців — страх голоду через Голодомор та ядерної біди після Чорнобиля. В американців — спогади про громадянську війну 1861-65 років між Північчю і Півднем. Правління Трампа оживлює ці спогади.Як і передбачав TrueUA, швидкого миру на Близькому Сході не буде, іранська влада відхилила "мирний план із 15 пунктів", який їй передали через посередників. Тобто Дональд Трамп просто вигадав історію про те, що в Тегерані просили про переговори й навіть згодні відмовитися від збагачення урану. Коли вірити The Guardian, іранці викотили власний ультиматум, серед пунктів якого — виплата американцями репарацій за війну, що видається як знущання з Трампа.У чому сенс іранської авантюри США? Є проста відповідь — зробили велику дурницю, з якої тепер хочуть швидше зіскочити, оголосивши хоч якусь перемогу. Але існують глибші відповіді. Списувати все на вік Трампа та на його нарцисизм дещо спрощено. Як мінімум тому, що люди, які за ним стоять, не хочуть втратити свої мільйони, а навпаки — прагнуть заробити мільярди. За понад рік президентства Трампа від нього зі скандалом пішов тільки Ілон Маск, республіканці у своїй більшості лишаються в команді.Версія перша: "права революція" як зброя для експансії "Після смерті Ірану, найбільшим ворогом Америки є радикально ліва, вкрай некомпетентна Демократична партія", — написав днями глава Білого дому у своїй соцмережі Truth Social.Це не просто агресивна реакція на критику демократами його іранської авантюри. Трамп та широке коло його прибічників роками вибудовували наратив про "глибинну державу" (deep state) — людей, яких виборці не обирали, але, скориставшись доступом до влади, ці особи формують і корегують порядок денний через ідеологію, ЗМІ, цензуру і так далі. Хоча до "глибинної держави" можна віднести увесь бюрократичний прошарок, у трампівському варіанті це тіньові змовники, ліві ліберали із Демпартії. А Трамп поклав на себе місію очистити Америку від таких людей при владі.З цією метою перші кілька місяців його президентства працювало спеціальне управління DOGE під орудою Ілона Маска, яке займалося звільненням тисяч чиновників. Окрім скандалів, протестів, зниження рейтингу першої особи держави й зрештою усунення "комісарів" і відходу Маска із цієї витівки нічого не вийшло. Але це не означає, що сама ідея втратила популярність у США та за їхніми межами.Тільки в ЄС, наприклад, вістря критики спрямовується на наддержавні органи на кшталт Єврокомісії чи Ради Європи. Тому союзниками американських правих в Євросоюзі виступають так звані "сувереністи" — Віктор Орбан, Роберт Фіцо, Кароль Навроцький, Андрей Бабіш. У Брюсселі та і в нас цих діячів вважають розкольниками європейської родини, а от у Білому домі навпаки — друзями, які валять deep state в Європі.Створену в Євросоюзі політичну систему нинішня адміністрація вважає слабкою, нездатною боротися проти зовнішніх і внутрішніх загроз, то ж чим більше у світі безладу, тим швидше приходитимуть до влади крайні праві сили, які зламають ліволіберальну систему в Євросоюзі і він втратить конкурентність. Ось тоді Вашингтон сформує свій політичний порядок для Європи. Така собі "права революція".Проте за минулий рік до влади прийшли тільки два трампісти — Навроцький і Бабіш — що навряд чи можна вважати успіхом для Вашингтона. Навіть останні місцеві вибори у Франції, їх називають репетицією президентських виборів наступного року, продемонстрували полівіння французів. Крайнє праве "Національне об’єднання" отримало посади мерів у невеликих містах півдня, але програло у другому за чисельністю місті Марселі. У той час як соціалісти взяли головний "куш" — посаду мера Парижа обійматиме проукраїнський політик Еммануель Грегуар.Також соціалісти перемогли у Марселі, Нанті, Ренні, Ліллі, Страсбургу, Сент-Етьєні, Монпельє та інших великих містах. Непогані результати отримали й кандидати від партії президента Еммануеля Макрона. Серед переможців — експрем'єр-міністр Едуар Філіпп, також проукраїнський політик, який став мером Гавра. Він, найімовірніше, балотуватиметься в президенти. Тобто ультраправі суттєво втратили на виборах. Головним антипіарником у них виступив Трамп, якого не люблять у Франції. А якщо 12 квітня в Угорщині програє "Фідес" Орбана "права революція", ініційована з-за океану, захлинеться.Версія друга: президентство як сімейний бізнесУ нас та в Євросоюзі те, чим займається Трамп, називається політичною корупцією. За оцінкою Forbes, за минулий рік статки глави Білого дому зросли до рекордних 7,3 мільярда доларів з 4,3 мільярда доларів у 2024 році, коли він балотувався на посаду президенти. Його основним інструментом збагачення стала криптовалюта. У вересні 2024 року Трамп разом із трьома синами запустив криптовалютний проєкт World Liberty Financial.Після перемоги на президентських виборах він, попри конфлікт інтересів, послабив регуляторний нагляд за криптовалютами. Сімейна компанія Трампа отримує близько 75% від продажів, що становить понад 1 мільярд додарів. Жоден президент до нього таким не займався.У березні цього року його статки зменшилися приблизно на 54 мільйона доларів унаслідок падіння акцій компанії Trump Media & Technology Group (TMTG), яка володіє соцмережею Truth Social. Але "зубожіння" — не суттєве. Окрім нього самого, добряче заробляють і сини. Так, його 19-річний син Беррон має статки у 180 мільярдів доларів, і вони стрімко зростають завдяки все ті й же криптовалюті.Окрема історія — зять Трампа Джаред Кушнер. Минулого року він приєднався до клубу мільярдерів. Це стало можливим завдяки роботі… перемовником. Чоловік старшої доньки президента Іванки отримав нагоду інвестувати в близькосхідний бізнес. За інформацією The New York Times, Кушнер намагається залучити щонайменше п'ять мільярдів доларів інвестицій для своєї приватної інвестиційної компанії Affinity Partners. Щоправда, війна в Ірані поставила його плани під знак питання, адже інвесторів він шукав в Саудівській Аравії, Катарі та ОАЕ, які тепер страждають через ракетні й дронові атаки іранців.У його випадку також очевидний конфлікт інтересів. Та поки Трамп має більшість в обох палатах Конгресу, жодного розслідування щодо нього і членів родини не буде. Для нього життєво важливо, щоб демократи не взяли обидві палати Конгресу на проміжних виборах у листопаді, інакше зароблені за президентства мільйони доведеться "інвестувати" в адвокатів, які рятуватимуть від судових позовів та імпічменту. Також варто згадати й приклад переговорів щодо припинення війни в Україні. Вашингтон тиснув на Київ задля підписання угоди про надра. На ній зароблятимуть американці, дуже ймовірно, пов’язані із родиною Трампа. Також під час переговорів звучала ідея, що захоплена росіянами Запорізька АЕС управлятиметься американцями. На цьому вони б також заробили. Як і на фантастичному прожекті "вільної економічної зони" на Донбасі. Що ж до Росії, то її пропозиція спільного освоєння Арктики і багатомільярдних заробітків на тамтешніх корисних копалинах, схоже, залишається однією із причин, чому американці тиснуть на Київ, а не на Москву.Версія третя: лишитися президентом ще на один термін Це відома майже конспірологічна теорія, згідно з якою Трамп та його соратники доводять, що у нього у 2020 році "вкрали" перемогу, тому нинішній термін не другий, а перший. Логіку тут годі шукати, краще оцінити наслідки такого сценарію.Почнемо з рейтингів. Війна в Ірані та хаотична економічна політика всередині країни знизили рейтинг Трампа, — його роботу зараз схвалює 36% американців, тиждень тому було 40%. Але ні в кого із республіканців, які потенційно можуть розглядатися кандидатами у президенти, і близько нема такого високого показника. Тут знову згадаємо висловлювання Трампа про "демократів — ворогів Америки". Якщо йому протягом наступних місяців вдасться з якоюсь перемогою вийти з іранської авантюри, він перемикнеться на виборчу кампанію у своїй країні.А вона, судячи з риторики Трампа, будуватиметься на радикальному розколі між республіканцями й демократами, між традиційно республіканськими та демократичними штатами. Розкол вже існує, — так у січні американський президент звинувачував Демпартію, що це її представники винні у загибелі двох людей у Міннеаполісі, де орудували агенти міграційної служби США. Помітно, що цих агентів спрямовують переважно саме до тих штатів, де демократи мають більшість.Це дуже небезпечна політика, вона пахне громадянським конфліктом. Але тактика тут може полягати саме в тому, щоб на перспективу виборів 2028 року на конфронтаційній риториці закріпити за собою чи кандидатом у президенти, який гарантує недоторканність родини Трампа та її статків, переважну більшість голосів у частині штатів..

Глава Білого дому полюбляє ставити дедлайни, які сам і порушує. Вчора він дав наказ на п'ять днів зупинити удари по енергетиці Ірану для переговорів з Тегераном. Іранці запевняють, що не ведуть переговори зі США. Що ж насправді відбувається?Суперечлива інформація про переговориДональд Трамп розпорядився зупинити удари по енергетичній інфраструктурі Ірану. Він заявив, що протягом останніх днів американці та іранці провели "дуже плідні і конструктивні перемовини". У МЗС Ірану слова президента США спростували, звинувативши його у намаганні виграти час, доки тривають регіональні зусилля з деескалації. Та, попри заяви з Тегерана, Трамп наполягає на своєму: США й Іран досягли угоди за 15 пунктами."Я б сказав, що переговори пройшли ідеально. Якщо вони доведуть їх до кінця, це покладе край цьому конфлікту. Вони дуже хочуть укласти угоду. Ми теж хотіли б укласти угоду. Інакше ми продовжимо бомбити на повну", — сказав Трамп.З 15 пунктів він загострив увагу тільки на одному — на відмові Ірану від ядерної зброї."У нас є п'ятиденний період, подивимося, як усе мине. Якщо все пройде добре, ми врешті-решт це вирішимо", — розповів лідер США про поставлений іранцям дедлайн.Трамп придумав про переговори, чи вони все ж ведуться? Будь-який військовий конфлікт передбачає кулуарні перемовини здебільшого через посередників. Іранська сторона не може визнати факту переговорів, оскільки має підтримувати бойовий дух населення, а розмови про переговорний процес зміщують акцент із необхідності боротьби на очікування миру, що розхолоджує людей. Тому щодо факту переговорів сумнівів немає, інша справа, чи стануть вони продуктивними.Щоб оцінити шанси варто звернути увагу на тло, тобто, на те, що відбувається навколо військової операції США та Ізраїлю проти Ірану.Чи буде "Епічна лють" ще й на землі? Перше: чи буде наземна операція. В перші дні "Епічної люті" Трамп не виключав такої можливості. Щоправда, у своєму стилі: може бути, а може і ні, бо й так усе йде з випередженням графіку. Подальші дні показали, що американці зав’язли у війні і не можуть навіть розблокувати Ормузьку протоку.Днями він запевнив: "Я нікуди не відправляю війська". В той самий час ЗМІ, посилаючись на власні джерела, стверджують про підготовку наземної операції на острові Харк, де розташована ключова експортна потужність іранської нафти.Цей острів вже був підданий бомбардуванням, але висадки військових там не було. За даними видання Axios, операція на острові Харк можлива за двох умов:по-перше, спочатку має бути максимально знищена вогнева міць іранців;по-друге, висадка потребує більшої кількості військ.ЗМІ нагадують слова Трампа:"Ми можемо захопити острів у будь-який момент, він маленький та абсолютно незахищений. Ми там знищили все, крім труб. Труби ми залишили, тому що на їх відновлення у них пішли б роки".Військові експерти нагадують, що наземні операції американців часто закінчувалися провалом, як-от битва за острів Окінава, яка тривала 82 дні. За цей час, за офіційними даними, американці та їхні союзники британці втратили понад 12 тисяч солдатів, ще понад 38 тисяч отримали поранення. Харк — не Окінава, тут нема лісів чи серйозної оборонної структури, проте без жертв не мине. А Трамп, попри бравурні заяви, дуже не хоче, щоб до Америки поїхали труни з американськими солдатами. Ціна на нафту відреагувала на слова Трампа, а режим у Тегерані — ніДруге тло: ціни на нафту і газ. З часу американської операції проти Ірану вони щодня пробивають дно. Ормузька протока лишається заблокованою, а удари іранців по нафтогазовій інфраструктурі близькосхідних союзників США посилюють панічні настрої на ринку, адже зруйновані підприємства не відновиш за короткий час. Заява Трампа про мирні переговори з Іраном збила ціну на нафту одразу на понад 13%, але це явище тимчасове. Якщо за найближчі п'ять днів просування у напрямку припинення бойових дій не відбудеться, вартість нафти може суттєво зрости як наслідок розчарування зривом миру.Третє тло: з ким саме американців ведуть переговори. Від США перемовники відомі — це давні наші знайомі — Стів Віткофф і Джаред Кушнер. А хто з іранського боку? Реальну владу в Ірані зараз мають керівники "Корпусу вартових ісламської революції" (КВІР), їхньою креатурою є верховний аятола Моджтаба Хаменеї.Дуже сумнівно, що представники КВІР про щось домовляються з американцями. А якщо це не вони, а дипломати з МЗС Ірану, тоді виникає питання, чи погодяться "вартові революції" на угоду зі США. Це нагадує "чудову" угоду Трампа по Сектору Гази, коли ХАМАС, від якого залежить мир на палестинських землях, не був стороною домовленостей. Як відомо, ця угода — на паузі.Четверте тло: американці хочуть домовитися з режимом, який обіцяли знищити, почавши військову операцію. Внаслідок повітряних ударів загинув аятола Алі Хаменеї та кілька високопоставлених військово-політичних керівників Ірану, але їх швидко замінили на не менш безкомпромісних. Глобальна проблема у тому, що навіть захоплення острова Харк не змінить режим у Тегерані. З 28 лютого, коли стартували бойові дії, ні в столиці Ірану, ні деінде в цій країні не відбулися антиурядові протести, а наступ курдів, про який так багато писали, схоже, захлинувся, так до ладу і не почавшись.Ситуація видається такою, що Трамп готовий домовлятися, не вирішивши головного завдання — режим ісламістів виявився непорушним. А отже, 15 пунктів угоди, про яку каже глава Білого дому, будуть порушені, щойно іранська влада відчує ослаблення тиску на неї. Можна згадати, як після бомбардувань американцями ядерних об’єктів у червні минулого року, Тегеран погодився на переговори щодо припинення збагачення урану. Вони тривали у Женеві аж до початку нинішньої військової операції і результату не принесли.Рейтинги підказують Трампу, що пора війну завершувати  П’яте тло: падіння рейтингу Трампа в США. Згідно з результатами опитування YouGov, проведеного на замовлення The Economist, загальний рівень схвалення роботи Трампа на посаді президента становить 38%, водночас 59% респондентів не підтримують його діяльність. Рейтинг схвалення економічної політики взагалі впав до -29%, що є найгіршим показником за весь час його президентства включно з першою каденцією. Щодо військових дій проти Ірану, то 56% респондентів їх не схвалюють, 36% підтримують.Опитування Reuters/Ipsos продемонструвало, що лише 7% американців підтримують вторгнення до Ірану. Мається на увазі наземна операція. 37% опитаних схвалюють війну, 59% виступають проти. При цьому 55% не підтримують розгортання будь-яких наземних військ, незалежно від масштабу операцій.В Америці набуває обертів передвиборна кампанія з проміжних виборів до Конгресу, які відбудуться на початку листопада. Політичні опоненти Трампа та республіканців вміло грають на темі авантюрності війни проти Ірану, некомпетентності адміністрації. Якщо після п'яти днів, які президент оголосив як дедлайн для угоди, війна триватиме, його рейтинг полетить донизу ще більше.Члени НАТО продовжують лишатися скептиками Останнє, шосте тло: американці так і не сформували коаліцію на підтримку військової операції проти Ірану. Трамп називав союзників по Північноатлантичному альянсу "боягузами" та казав, що "без США НАТО — паперовий тигр". Але тут варто нагадати, що військову операцію він починав без відома та узгодження із союзниками, а вимоги до них з’явилися, коли вирішити поставлені задачі швидко не вдалося.Генсек НАТО Марк Рютте закликав країни Альянсу підтримати американців, але ті — не поспішають. Причина очевидна — зазіхання на Гренландію, введення мит, конфлікти з лідерами ключових європейських держав. Показовим прикладом може стати позиція Лондона. Британці мають особливі відносини зі США і традиційно підтримували Вашингтон у військових кампаніях. Цього разу все інакше. Днями відбувся черговий діалог між Трампом і прем’єром Кіром Стармером щодо розблокування Ормузької протоки. Підсумок: домовилися про наступну розмову найближчим часом. Британці надали свої бази для операції з розблокування важливої протоки, але не для атак по Ірану.Отже, короткий висновок. П’ятиденний дедлайн від Трампа нагадує спробу "зіскочити" з війни, яка не приносить йому дивідендів. А якщо результату не буде, по території Ірану знову полетять ракети, після чого глава Америки оголосить ще один дедлайн..

Польський прем’єр-міністр Туск після скандального вето президента Навроцького на закон про кредит SAFE налякав поляків загрозою виходу їхньої країни з ЄС у разі домінування правих. Наскільки реальним є такий сценарій?"Polexit сьогодні є реальною загрозою! Обидві Конфедерації та більшість членів партії "Право і справедливість" (PiS) хочуть його. Навроцький — їхній покровитель. Росія, американська партія MAGA та європейські праві на чолі з Орбаном хочуть зруйнувати ЄС. Для Польщі це буде катастрофою. Я зроблю все можливе, щоб їх зупинити", — такий тривожний допис у мережі Х зробив глава польського уряду Дональд Туск.Про його натягнуті відносини з президентом Каролем Навроцьким відомо, та чи справді сусідня з нами держава вирішила повторити шлях Великої Британії, яка вийшла з Євросоюзу після референдуму 23 червня 2016 року? Причому вихід для неї виявився болючим.Що стало каталізатором відвертості ТускаЦя історія почалася на саміті НАТО в Гаазі. TrueUA аналізував перебіг цієї події, де лідери країн — членів Альянсу погодилися на вимогу Дональда Трампа поступово збільшувати витрати на оборону, щоб до 2035 року кожен учасник блоку досяг позначки видатків у 5% ВВП. Перед тим, як погодитися на це, європейські члени НАТО розробили механізм швидкої реалізації програм із переозброєння, його назвали Security Action for Europe (SAFE — "Безпекові дії для Європи"). Суть механізму проста: Єврокомісія на зовнішніх ринках капіталу запозичує близько 150 мільярда євро, а всі охочі держави Євросоюзу пропонують свої ініціативи та озвучують суму, необхідну їм для переозброєння. Далі кошти оформлюються як кредит під невисокий відсоток на десять років. Країни пропонують проєкти військово-технічної модернізації, реалізацією яких займаються як власні підприємства ВПК, так й інші європейські.Простіше кажучи, якщо у Польщі немає можливості виготовляти власні військові літаки, вона може кооперуватися, наприклад, із Францією. Преференції при закупівлі зброї і техніки іноземного виробництва, згідно з SAFE, надаються підприємствам країн Євросоюзу. Що цікаво, у цьому випадку навіть Угорщина Віктора Орбана була "за", вона увійшла до топ-5 учасниць програми. Польща попросила виділити їй майже 44 мільярда євро, що становить найбільшу суму з усіх країн ЄС. Бажання поляків швидко модернізувати свою армію зрозуміле з огляду на загрози з боку Росії та її союзниці Білорусі. У свою заявку поляки вписали 139 проєктів, значна їх частина — зброя польського виробництва. Єврокомісія узгодила заявку, залишалися процедурні моменти — законодавці Польщі ухвалюють закон про участь у SAFE, уряд підписує необхідні для кредиту документи і процес пішов. Але сталося не так, як гадалося. Навроцький наклав вето на ухвалений депутатами закон.Не секрет, що Трампу дуже не подобається європейська програма SAFE. Коли він протискав вимогу про 5% ВВП на оборону, очевидно мріяв про закупівлю Європою американської зброї, а не преференції для виробників в Євросоюзі. Ставлення Трампа до ЄС відоме — побільше "доїти". Зараз це йому вилазить боком, коли європейські партнери по НАТО один за одним відмовляються від участі в авантюрі Вашингтона в Ірані.Однак серед європейських політиків є друзі Трампа, серед них Навроцький. У польському уряді підозрюють, що причиною його вето став лобізм інтересів США, а не національний інтерес. Однак президент Польщі наполягає: такий значний кредит не в злотих, а в євро, та ще й під відсотки завдасть шкоди суверенітету країни. Процитуємо Навроцького:"Поляки змушені будуть повернути стільки ж, скільки становить сам кредит, а зароблять на цьому західні банки та фінансові установи. SAFE є механізмом, в якому Брюссель через так званий принцип умовності може довільно призупинити фінансування, тоді як Польща все одно буде змушена виплачувати цей борг"."Принцип умовності", якщо коротко, це інструмент політичного впливу керівництва ЄС на членів союзу, які відступають від взятих на себе зобов’язань із дотримання прав і свобод. Якщо Польща відмовляється від кредиту, то де братиме гроші на переозброєння? Глава держави запропонував, як йому здається, просте рішення — продати частину золотого запасу (він становить 550 тон) і на отримані кошти модернізувати армію. Тоді Варшава не залежатиме від умов, які ставить Брюссель. В уряді ж це вважають шкідливим кроком.По-перше, розпродувати золотий запас, який створювався поколіннями, неправильно.По-друге, гроші за продане золото надійдуть не так швидко, як кредит, а виконати обіцянку про 5% ВВП потрібно вже до 2035 року.По-третє, закупляти зброю і техніку необхідно у кооперації з іншими партнерами по НАТО, оскільки все це включене до загальної безпекової сфери.Туск збирав позачергове засідання уряду, під час якого висловив все, що наболіло, але замість масштабної реалізації проектів в оборонній сфері Варшава поки може почати тільки незначну частину власним коштом. В уряді вважають, що вето Навроцького, яке загальмувало процес, на руку Москві. Власне, згадана на початку заява Туска є продовженням його емоційної реакції на вчинок президента Навроцького.То чи можливий Polexit?У жовтні наступного року поляки обиратимуть 560 членів національних зборів та 100 членів Сенату. Передвиборча кампанія фактично вже стартувала, і вето Навроцького можна вважати одним із її елементів. "Громадянська коаліція" Туска ризикує втратити керівництво урядом.Останні опитування демонструють наступну картину: прем’єрська партія лідирує з показником приблизно 35%, а за нею розташувалися "Право і справедливість" (приблизно 31%), "Конфедерація Свобода і Незалежність" (десь 11%), "Нова лівиця" (7%) та "Конфедерація Корони Польської" (7%). "ПіС" та дві "Конфедерації" — праві консервативні партії, причому дві останні ще проросійські. А згідно зі свіжим опитуванням IBRiS, понад 60% поляків невдоволені прем’єром Туском.Якщо справи так ітимуть далі, то найбільш імовірною коаліцією у Сеймі після виборів 2027 року будуть "ПіС" і дві "Конфедерації". Тоді до ідеологічно правого президента додасться такий самий прем’єр, і Польща може заявити про вихід із ЄС. Поки це є лише припущенням, адже та ж Угорщина Орбана хоч і перебуває у постійному конфлікті з інституціями Євросоюзу, однак покидати його не хоче.Що це означає для УкраїниДля нас такі розклади в польському політикумі мають погані перспективи. "Право і справедливість" як найсильніша із правих партій Польщі претендуватиме на крісло прем’єра. Партія оголосила свого кандидата, це Пшемислав Чарнек, знаний українофоб та євроскептик. Він — не проросійський, але за такого прем’єра затяжний конфлікт Варшаві з Брюсселем забезпечений. І Києву з Варшавою також.Проте є кілька факторів, здатних покращити настрій і Туску, і польським прихильникам ліберальної демократії, і керівництву ЄС.Перший фактор — поразка партії "Фідес" Орбана на виборах 12 квітня. Угорщина багато років залишається зразком для європейських ультраправих. Втрата Орбаном крісла серйозно поламає плани Білого дому з розширення кола своїх агентів впливу в Європі для руйнації ЄС із середини.Другий фактор — листопадові проміжні вибори до американського Конгресу. Поки у Трампа за всіма напрямками справи — кепські. У разі провалу республіканців на виборах демократи ізолюють президента від можливості вести антиєвропейську політику, у тому числі від підтримки розкольників Євросоюзу.Третій фактор — "Конфедерація Корони Польської" Гжегожа Брауна настільки токсична для польського політикуму, що в разі отримання першого місця на виборах "Право і справедливість" відмовиться брати "Корону" в коаліцію. Таким чином у наступному Сеймі не складається більшість для ухвалення рішення про референдум щодо Polexit. І навіть якщо референдум оголосять, шанси на його провал значно вищі за шанси на успіх..

У розпорядженні Тегерана є ракети з дальністю польоту близько двох тисяч кілометрів, однак скільки їх та чи справді вони здатні нести бойовий заряд на таку відстань — невідомо. Проте у погрозах іранців можуть бути інші мотиви, а не ракетний удар."Дії України щодо допомоги Ізраїлю за допомогою безпілотників перетворюють всю територію України на законну та легальну ціль для Ісламської Республіки, згідно зі Статутом Організації Об’єднаних Націй", — таку заяву зробив голова комісії з національної безпеки та зовнішньої політики парламенту Ірану Ебрагім Азізі.У відповідь на погрози президент Володимир Зеленський нагадав, що іранська влада давно є союзницею Росії у війні проти нашої країни."Ми знаємо, як запускалися перші "шахеди". Російських операторів не було, були оператори країни, звідки приїхали "шахеди", тому що потрібно було навчати росіян. Вони їх навчали в реальній війні", — зазначив Зеленський.В українському МЗС погрози з Тегерана порівняли з тим, коли б серійний убивця виправдовував свої злочини, посилаючись на кримінальний кодекс."Іранський режим роками підтримує вбивства українців, безпосередньо надаючи державі-агресору дрони та технології для агресії проти України. У цьому контексті абсурдно, коли якісь представники цього режиму погрожують Україні та ще й посилаються на право на самооборону, закріплене у статті 51 Статуту ООН", — заявив речник МЗС Георгій Тихий.Схожою була реакція і більшості українців, — лякати нас ракетними ударами марна справа після того, що ми пережили і переживаємо у війні, де іранці — союзники нашого ворога. Те, що військове союзництво Тегерана з Москвою триває і нині, підтвердив глава МЗС Ірану Аббас Арагчі. Але вже не проти України, а проти США та Ізраїлю.Чи становлять небезпеку для України іранські ракети і дрони?Найбільш далекобійними іранськими ракетами є "Хорремшехр", "Саджил", "Шахаб" із її версією "Гадр", а також "Емад". Останню, четверту, версію "Хорремшехр" представили 25 травня 2023 року. За заявленими характеристиками вона може долати відстань дві тисячі кілометрів та нести боєзаряд вагою 1500 кілограмів. У Тегерані заявляли про її успішне випробування з акцентом на тому, що ракета здатна вдарити по Ізраїлю та американських військових базах на Близькому Сході.На початку лютого цього року інформаційна агенція "Фарс", близька до "Корпусу вартових ісламської революції" (КВІР), повідомила про розгортання ракет Khorramshahr на одному зі своїх підземних військових об’єктів. Де саме розташований цей об’єкт, не повідомлялося. Дуже ймовірно, що він уже знищений. Ще більшу дальність за заявленими характеристиками має "Саджил". Інші — менш як дві тисячі кілометрів, проте відстань між східними територіями Ірану та Україною, на жаль, достатня для удару ракетами цього типу. Не лише по Україні, а й по країнах НАТО у центральній Європі. Втім, між заявленою і реальною дальністю — велика різниця. Іран не міг випробувати це убивче залізяччя на повну дистанцію, але завдяки своїй пропаганді намагався переконати в правдивості заявки.Окрім балістичних ракет, у розпорядженні іранських ісламістів є дрони-камікадзе і не лише знайомі нам "шахеди". Заявлена відстань дві тисячі кілометрів також у БпЛА "Араш" і "Моджахер". Проте в разі запуску з території Ірану з високою долею ймовірності їх зіб’ють на шляху, оскільки вони пролітатимуть через кілька країн, які застосують систему ППО. Тому про небезпеку цих дронів для нас можна говорити лише теоретично.Тим більше, що Іран активно використовує безпілотники для ударів по американцях, Ізраїлю і сусідніх країнах Близького Сходу, і навряд чи ця терористична держава має у своєму розпорядженні необмежену кількість дронів-камікадзе.Не ракети, а невизначеність. Для чого Іран лякає ударами по Україні та ЄвропіОскільки ракетні або дронові удари Ірану по Україні можливі лише теоретично, погрози Азізі могли мати іншу мету. Насамперед, гібридну пропагандистську, розраховану на європейців. Ті неоднозначно відгукнулися на військову операцію американців та ізраїльтян проти Ірану, давши зрозуміти, що це — не їхня війна.Фактично лише Румунія без зайвих застережень погодилася на запит США щодо використання своїх авіабаз для підтримки операції в Ірані. Зокрема, йдеться про авіабазу "Міхай Когелнічану", розміщену неподалік узбережжя Чорного моря приблизно за 300 кілометрів від Одеси. Речник МЗС Ірану Есмаїл Багаї пригрозив відповіддю європейським країнам, якщо ті приєднаються до бойових дій, через це багато країн ЄС зайняли вичікувальну позицію, остерігаючись бути втягнутими у війну. Лякати ударами — тактика Тегерана задля сіяння страху у суспільстві і в такий спосіб тиску на політичні еліти Європи.У випадку, якщо умовний "Хорремшехр" ударить по Румунії, країни НАТО мають активувати п'яту статтю статуту Альянсу про колективний захист і долучитися до військової операції на боці США. Але це стане серйозним випробуванням для європейських політиків, адже політику Трампа щодо Європи протягом року його президентства важко назвати дружньою. А військова операція проти Ірану спричинила зростання ціни на нафту та купу пов’язаних із цим економічних проблем. Тож у Тегерані можуть припускати, що НАТО розколеться у питанні приєднання до війни в Ірані.Але до чого тут Україна? Страх навіть перед теоретичним ракетним ударом змушує європейців посилювати власну систему ППО, а отже, зменшуватиме їхнє бажання ділитися засобами протиповітряної оборони з українцями. Простіше кажучи, чим глибші розколи між партнерами, тим більшу вигоду для себе бачать Тегеран і Москва. Проте все очевиднішою стає ще одна мета іранських діячів — розширити конфлікт та затягнути. Іранці продовжують атакувати сусідів, зокрема, під удар потрапив міжнародний аеропорт Кувейту. Подібна тактика спрямована на загальну дестабілізацію у світі, страх перед довготривалою війною ще більше накручує ціни на нафту.Попри бравурні заяви Трампа про перемогу, події розвиваються за сценарієм невизначеності. Як приклад: у відповідь на заяву глави Білого дому про бажання Ірану укласти угоду, глава іранського МЗС Арагчі зазначив, що його країна "ніколи не просила про припинення вогню і навіть ніколи не просила про переговори". Хто каже правду — Трамп чи Арагчі? Оце і є елемент невизначеності.Пиха Трампа проти реалій війни в ІраніЯк відомо, Україна відправила своїх фахівців до кількох держав Близького Сходу для допомоги із захисту від іранських дронів. За словами Зеленського, Київ отримав 11 запитів від країн Перської затоки, з Європи та від США щодо підтримки у протидії "шахедам". Посол України в Ізраїлі Євген Корнійчук підтвердив запит і від ізраїльської влади. Азізі погрожував помстою саме за допомогу Ізраїлю, замовчуючи про інші країни, зацікавлені в українських дронах-перехоплювачах, здатних зламати плани Ірану на тривалу дестабілізацію світу.З тією швидкістю, з якою американці та їхні партнери на Близькому Сході використовують дороговартісні системи ППО проти дронів-камікадзе, у короткій перспективі вони можуть зіткнутися з дефіцитом. На це і розраховують в Ірані, щоб посилити удари, коли у супротивника будуть обмежені ресурси. І тут українська дронова ініціатива виявилася на часі.Проте є ще один важливий момент. Нині багато пишуть і говорять, що через наявність в України технологій, які довели ефективність у бойових умовах, перед нашою державою відкрилося вікно можливостей стати експортером безпеки для багатьох країн. У цьому процесі не стільки небезпечні погрози з Тегерана, скільки пиха Трампа, який вважає Близький Схід сферою виключно американських інтересів і не хоче, щоб там була ще чиясь зброя. Тому існує ризик, що американці штучно обмежуватимуть українську ініціативу. Тут можна згадати реакцію Трампа на наміри Великої Британії направити два авіаносці на Близький Схід."Нам вони більше не потрібні. Нам не потрібні люди, які приєднуються до воєн після того, як ми вже перемогли", — написав американський президент у своїй соцмережі Truth Social.За змістом нагадує іншу його заяву про "непотрібність допомоги" України у протидії іранським дронам. Залишається сподіватися, що американському президенту радники пояснять, що такі його заяви радо сприймають у Тегерані та Москві….

Пекін пригрозив Токіо прямим ударом у відповідь на розгортання японцями далекобійних ракет. Суперечка між двома ключовими державами Тихоокеанського регіону розпочалася у листопаді, зараз вона близька до ескалації. У чому причина і чи вибухне війна?"М’яка сила" Такаїчі проти "грубої сили" Сі Цзіньпіна"Повернення до мілітаристського минулого веде лише до самознищення. Якщо Японія наважиться застосувати силу проти суверенітету Китаю, вона отримає прямий удар і зазнає ще більшої та неминучої поразки", — заявив речник міністерства оборони КНР Цзян Бінь.Він звинуватив "праві сили Японії" у відмові від пацифістської політики минулого і навіть у перегляді неядерних принципів. Що ж так занепокоїло китайців?Торік 7 листопада прем’єрка Японії Санае Такаїчі під час дебатів у парламенті заявила, що розглядає напад Китаю на Тайвань як загрозу існуванню своїй державі та може дозволити Токіо втрутитися у збройний конфлікт, якщо такий виникне. Її слова викликали гостру реакцію китайської влади.Генеральний консул КНР в Осаці Сюе Цзянь навіть пригрозив "відрубати голову" Такаїчі, а МЗС Китаю закликало своїх громадян відмовитися від поїздок до Японії. Речниця китайської дипломатії Мао Нін вимагала від японців "негайно відкликати свої помилкові заяви й дати китайському народу чіткі пояснення". Протягом наступних місяців Пекін посилював інформаційний тиск на Токіо, часто вдаючись до відвертих маніпуляцій, особливо навколо історичних подій.Нагадаємо, Сі Цзіньпін 3 вересня 2025 року провів масштабний військовий парад, присвячений 80-й річниці закінчення Другої світової війни та капітуляції Японії.На цьому пропагандистському дійстві були Путін, Кім Чен Ин та лідери ще двох десятків країн, які геополітично орієнтуються на комуністичний Китай. Парад оцінили не лише як демонстрацію військових потужностей, а як заявку на домінування у світі. Після слів Такаїчі різноманітні речники з китайського боку звинувачували японську владу у поверненні до "фашистського минулого", навмисно нагнітаючи ситуацію.Рівно через місяць після заяви Такаїчі китайські винищувачі J-15, підняті з авіаносця Ляонін, спрямували свої радари на японські F-15 у районі на південний схід від Окінави. На це у Токіо висловили рішучий протест, але до дій у відповідь не вдавалися. Китайці ж звинуватили японців у тому, що їхні літаки буцімто заважали військовим навчанням.Варто зауважити, що у КНР є давня традиція — у відповідь на кроки інших країн, які там вважають недружніми, проводити військові навчання поблизу територій цих країн. Сумнівів у тому, що ці маневри проводили саме з такою метою, ні в кого не було.На початку січня цього року Китай запровадив великі експортні обмеження для Японії, вони передовсім стосувалися рідкісноземельних мінералів. У Пекіні пояснювали: це товар "подвійного призначення", він може використовуватись як у цивільних, так і у військових цілях.Як відомо, КНР контролює більшу частину світових постачань цих мінералів, критично важливих для виробництва електроніки, зокрема, чипів. Обмеження не призвели до колапсу. Маючи такого агресивного сусіда, Токіо ще раніше диверсифікував постачання рідкісноземельних елементів, тому удар китайців — витримали. Хоча і зі значними збитками.У січні символом ескалації стало повернення із токійського зоопарку до Китаю двох панд Сяо Сяо і Лей Лей. Пекін дарує цих рідкісних тварин країнам як знак дружби й забирає їх, коли дружбі приходить кінець.А на початку лютого китайці здійснили ще один агресивний крок, також традиційний для них. У Східнокитайському морі біля островів, які належать Японії, але на них претендує Китай, зафіксували флотилію рибальських суден. Зазвичай КНР використовує такий флот для провокацій, — під виглядом цивільних рибалок маскуються військові, так зване "морське ополчення". Оскільки судна не озброєні, їх можна лише зупинити для перевірки документів, але коли біля твоїх берегів чи твоїх островів плавають сотні таких човнів, це викликає значне роздратування.Однак жорсткий тиск китайців на японський уряд отримав протилежний ефект, — Такаїчі не лише не перепросила, а й почала демонструвати Пекіну свою силу в дипломатичній та військовій сферах. 19-20 грудня вона провела саміт "Центральна Азія — Японія" за участю лідерів країн Середньої Азії — Казахстану, Киргизстану, Таджикистану, Туркменістану й Узбекистану. Ці п’ять країн орієнтуються на Китай. У Пекіні дипломатію Такаїчі сприйняли болісно, адже це пряма конкуренція за геополітичний вплив в Азії.Наступним кроком стало розгортання першої партії далекобійних ракет Type-12 класу "земля-корабель" у префектурі Кумамото на південному заході країни. Це і викликало різкі заяви з Пекіна, адже ракети такого класу можуть добивати на відстань близько тисячі кілометрів. До кінця березня японці планують завершити розміщення цих ракет, а згодом встановити пускові установки у префектурі Шідзуока, на захід від Токіо. Японський уряд пояснює свої дії посиленням власної оборони через напруженість навколо Тайваню.Дипломатія сили чи сила без дипломатії. Як розвиватимуться події даліСуперечки між Пекіном і Токіо виникали й раніше, але закінчувалися переговорами, після яких китайська пропаганда надувала мильну бульку величі Китаю, оскільки японці на ескалацію не йшли. Але зараз є три важливі особливості, які можуть загострити конфлікт.Перша особливість — фігура Такаїчі, її називають "японською трампісткою". Любителька "важкого металу", мотоциклів, дайвінгу та інших екстремальних занять. Перша в історії Японії жінка прем’єр-міністр очолила уряд лише торік 21 жовтня, але вже заявила про себе з політичною жорсткістю. Такаїчі представляє ліберально-демократичну партію, проте її погляди близькі до правих консерваторів. Серед іншого вона підтримує перегляд статті конституції, яка забороняє Японії мати армію та вести бойові дії.Днями японський парламент скасував заборону на експорт летальної зброї, загального перегляду зазнає й оборонна доктрина. Тепер Україна зможе закупляти в японців зброю, тож нам від відмови японського уряду від пацифізму — своя користь. Праві ідеї зближують Такаїчі з президентом США Трампом та його адміністрацією. 28 жовтня прем’єрка уклала з ним угоду" про "золоту еру" американсько-японських відносин.Друга особливість — тло у вигляді безперервної авантюри Трампа в Ірані. Стрибок цін на нафту та скраплений газ завдав серйозного удару по японській економіці, залежній від експорту з Близького Сходу. Китай також зазнає збитків, але менші, він продовжує активно купляти російську нафту. Уряд Такаїчі вимушено йде на вивільнення резервних запасів нафти, щоб не допустити посилення дефіциту пального. Інакше кажучи, США підкинули проблем і цим хоче скористатися Китай, посилюючи войовничими заявами стрес в японському суспільстві. Такаїчі реагує на це розміщенням ракет, чим привертає на свій бік ту частину спільноти, яка хоче бачити Японію знову великою, тимчасові проблеми з пальним для цих виборців важать значно менше за посилення безпеки та оборони.Третя особливість — цього місяця має відбутися зустріч Трампа із Сі Цзіньпіна, від якої японські політичні еліти не чекають нічого доброго. Можна пригадати, як у листопаді лідер США після розмови з Сі начебто просив Такаїчі пом’якшити тон щодо Тайваню і не провокувати Китай. В Японії це спростовували, але диму без вогню не буває.По-перше, в Токіо остерігаються, що Трамп може піти на торгівельні поступки Китаю, тоді як митна політика щодо партнерів залишиться незмінною. По-друге, на словах глава Білого дому відстоює Тайвань, та мудрі японці про всяк випадок посилюють власну оборону й одночасно демонструють Вашингтону свою геополітичну значущість у регіоні як противагу хижацьким апетитам Китаю. З ним Такаїчі прагне вести сильну дипломатію. У світі, де право сили заміняє силу права, це стає єдино правильним рішенням.У Пекіні можуть і далі розкидатися погрозами, але ударів по японських військових об’єктах не буде. Китайці сподіваються присадити японців руками Трампа. Чи справдяться ці плани, залежить від низки факторів — тривалості та результатів війни в Ірані, бо зараз козирів у глави Білого дому — катма, від того, наскільки уряду Такаїчі вдасться втримати економіку на тлі проблем із пальним, а також від того, чи не підніме ставки Сі Цзиньпін спробою налякати Трампа військовою ескалацією навколо Тайваню..

Колись Віктор Орбан казав, що в Угорщині ніколи не буде такого парламенту, який проголосує за членство України в Євросоюзі. Це махрова українофобія чи справді серед угорських політиків у нас друзів немає?Українофобська агонія Орбана чи ставка на мовчазних виборців?Рівно за місяць, 12 квітня, угорці обиратимуть новий склад парламенту. Українці та й переважна більшість прогресивно налаштованих європейців очікують, що Євросоюз нарешті здихається Віктора Орбана, який беззмінно керує урядом Угорщини 16 років (!) і ще чотири роки був прем’єром — з 1998 по 2002 роки. Загалом — 20 років. Тобто вся новітня історія сусідньої з нами країни пов’язана з правлінням цієї особи. Соціологічні дослідження прозоро натякають, що Орбана угорці більше бачити прем’єром не хочуть.За даними опитування, оприлюдненого виданням Politico, опозиційна партія Петера Мадяра "Тиса" випереджає керівну партію Орбана "Фідес" — 47% проти 39%. Ще кращі результати "Тисі" обіцяє опитування, проведене Zavecz Research: 50% виборців, які визначилися, підтримують "Тису", тоді як 38% підтримують "Фідес".Але знавці угорських електоральних особливостей вказують на той факт, що частина виборців партії Орбана традиційно не потрапляє в соцопитування — ці люди або відмовляються відповідати на питання соціологів, або перебувають у зоні "не визначилися з вибором". Тобто рішення ухвалюють в останній день або прямо на дільниці. Саме на цю категорію розраховує штаб "Фідес", перетворивши українофобію на головну свою технологію.Угорська влада відверто стала на бік Росії. Орбан вимагає від Євросоюзу скасувати санкції. За його словами, "серйозною загрозою" для Угорщини й Словаччини є не лише війна на Близькому Сході (яку, зауважимо, розпочав його друг Дональд Трамп), але й "українська нафтова блокада, запроваджена Зеленським".Він написав листа голові Єврокомісії Урсулі фон дер Ляєн, в якому закликав "призупинити всі санкції, запроваджені щодо російської енергетики", щоб запобігти зростанню цін на дизельне пальне та бензин. Кілька днів тому Орбан заявив, що Угорщина "ніколи не підтримає фінансової допомоги, яку може надати Україні ЄС, доки українці не пропустять нафту" трубопроводом "Дружба". Нагадаємо, через позицію прем’єра Угорщини на невизначений період завис кредит у сумі 90 мільярдів євро, обіцяний Європейським Союзом.Зрозуміло, що санкцій Європа не скасовуватиме. Але, на жаль, цинічна гра Орбана на темі зростання цін на пальне та газ має прихильників не лише серед угорців. Такими заявами він створює вигідну для себе атмосферу невдоволення пересічних європейців для тиску на європолітиків.Та якщо з Орбаном та його політсилою все зрозуміло, то до загальної ситуації в Угорщині за місяць до голосування є низка запитань, від відповідей на які залежить як результат волевиявлення угорців 12 квітня, так і майбутнє цієї країни.Українські інкасатори й російські політтехнологиВсім добре відома історія із затриманням в Угорщині українських інкасаторів. Вилучені кошти та золото Угорщина досі не повернула. Але якою ж була реакція внутрішніх і зовнішніх гравців на дії угорської влади? Єврокомісія від коментарів відмовилася."Це досить свіжа інформація. Тож дайте нам час дізнатися більше, перш ніж ви ставитимете нам запитання щодо цього", — відмахнувся речник Єврокомісії Олоф Гілл.З часу захоплення бійцями угорського антитерористичного центру інкасаторських машин "Ощадбанку" минуло п'ять днів, але в Брюсселі все ще "дізнаються більше" про подію.Немає реакції й від головного опонента Орбана Петера Мадяра. Так, тема не дуже зручна для коментування під час передвиборчої кампанії, однак для лідера угорської опозиції безкарність силовиків — дуже поганий сигнал. За 16 років правління Орбан вибудував систему, в якій перебування в кріслах керівників силових структур безпосередньо залежить від наслідків квітневих виборів. Аби втриматися на посадах, вони чинитимуть так, як накажуть в уряді. Тож Мадяр ризикує опинитися в ситуації, коли доведеться захищати вибір угорців на вулицях і майданах, а силовики захищатимуть Орбана.Після слів Зеленського про "дзвінок Орбану від ЗСУ" Мадяр став на бік свого суперника, що можна пояснити політичною доцільністю, — угорський прем’єр постійно прив’язує "Тису" та її лідера до України, тому змовчати Мадяр не міг. Однак він не лише підтримав ображеного Орбана, а й закликав керівництво Європейського Союзу "розірвати всі відносини з Україною, поки президент Зеленський не прояснить свої слова і не вибачиться перед усіма угорськими громадянами за свої висловлювання". Не схоже, що ця людина в разі отримання крісла голови уряду Угорщини буде нашим другом.Яка ж тема найбільше зараз хвилює Мадяра? Інформація про російських політтехнологів, які працюють на його опонента. За антиукраїнською істерією та історією з інкасаторами відчувається рука Кремля. Лідер "Тиси" вимагає скликати Комітет національної безпеки та поінформувати про втручання Москви в угорські вибори та пояснити, чому досі не вжито заходів для припинення такого втручання. Однак і тут є нюанс: він закликав Росію не втручатися в угорські вибори і пообіцяв… збалансовані відносини з нею.Чому українцям не варто будувати ілюзії щодо дружби з Угорщиною без ОрбанаБагатьом здається, що після поразки "Фідес" новий прем’єр-міністр Угорщини відновить добросусідські відносини з Україною й часи Орбана згадуватимуться як страшний сон. Але варто бути реалістами й не очікувати дива. Мадяр робив кар’єру у партії "Фідес" та в уряді. До 2024 року його все влаштовувало, а антиурядову діяльність він розпочав після відставки ексдружини Юдіт Варги з посади міністра юстиції. У той час гримів скандал через помилування тодішньою президенткою Каталін Новак засудженого за педофілію. Помилування підписувала Варга. Мадяр почав роздавати інтерв’ю з викриттями корупції у владі, що швидко зробило його популярним.Це до того, що може існувати справжній Мадяр, який робив політичну кар’єру поряд із Орбаном, й опозиційна маска цього політика. Тут не зайвим буде нагадати, що спочатку він виправдовував російську агресію проти України тим, що нашу країну запрошували в НАТО, але коли вловив, що така думка — непопулярна, одразу змінив її на протилежну. Засудив російське вторгнення і навіть приїздив до Києва у липні 2024 року, як раз коли російські терористи вдарили по "Охматдиту".У передвиборчій програмі "Тиси" є пункти, які не надто тішать: її уряд не прийме бюджет ЄС на 2027 рік у його нинішньому вигляді, не схвалить міграційний пакт, а також не підтримає прискорений вступ України до Євросоюзу.Та навіть коли уявити, що лідер опозиції — не дволикий політик і в кріслі прем’єра відновлюватиме добросусідські відносини з Україною, потрібно розуміти, що Орбан нікуди з угорської політики не подінеться. Ті цифри, які зараз дають соціологи, підтверджують, що "Фідес" матиме дуже потужне представництво в опозиції. Вона гойдатиме крісло під новим прем’єром, щоб спровокувати дочасні вибори у 2027 році та повернутися до влади.Існує ще один ризик: у виборах, окрім партій-лідерів, беруть участь і менші партії — переважно консерватори або ультраправі, такі як Mi Hazánk ("Наша батьківщина"). Їй опитування дають необхідні для потрапляння в парламент 5%. Кілька лівих і ліволіберальних партій відмовилися від участі у виборах на користь "Тиси", аби спільно здолати режим Орбана. Але виборча система в Угорщині така, що незначна перевага у процентах голосів може дати значну кількість місць у парламенті. Чим більше учасників перегонів, які "відкушуватимуть" голоси у "Тиси", тим менше місць та може отримати. Для успішної роботи уряду із законодавцями доведеться домовлятися з кимось із міноритаріїв, а домовлятися не буде з ким, що послабить уряд Мадяра на радість Орбану.Отже, перемога опозиційної партії на виборах в Угорщині — гарний сценарій для України. З Мадяром принаймні можна про щось говорити. Але нашій дипломатії вже зараз варто готувати пропозиції про спільні проєкти з Будапештом, щоб ймовірний новий прем’єр-міністр відчув потребу в дружбі з Україною і не перетворився на "Орбана на мінімалках"..

Цього тижня мав відбутися черговий етап переговорів між американською, українською та російською делегаціями, але їх скасували. Президент Володимир Зеленський розповів, що відтермінування тристоронньої зустрічі та можливу зміну місця її проведення ініціювала Україна. Коли є шанс на відновлення переговорного процесу і в якому форматі?"Зараз у світі ще одна війна на Близькому Сході. Ми говорили з американською стороною — тому що саме вони є стороною, яка запрошує Україну і Росію на зустріч, — про можливу зміну місця проведення і відтермінування зустрічі на деякий час через війну на Близькому Сході", — заявив Зеленський.Перенесення переговорів — правильний крок. Розмова за столом має вестися про війну у нас, а не в Ірані, а росіяни могли використати зустріч для просування власної позиції стосовно подій на Близькому Сході.Коли ж можливе поновлення переговорного процесу, адже військова операція США та Ізраїлю проти Ірану явно затягується, її географія масштабується? Прикладом чого став удар іранських дронів по аеропорту азербайджанської Нахічевані."Дух Анкориджа вивітрюється". Чи вийде Росія з переговорівПро ймовірність виходу росіян із переговорів першою повідомила агенція Bloomberg. За її джерелами, у Москві досягнення мирної угоди прямо пов’язують із територіальними поступками України по Донбасу. Ця новина з’явилася 28 лютого, але готувалася точно до початку війни в Ірані, яка сплутала карти всім.Учора ж глава МЗС країни-терористки Сергій Лавров узявся розповідати, про гарну атмосферу під час зустрічі Путіна з Трампом на Алясці, але "дух Анкориджа вивітрюється". Далі він накинувся зі звинуваченнями на США та їхніх союзників в Європі за посилення санкцій, продаж зброї для України та передачу їй розвідданих. Це заявка на вихід із переговорного процесу? Радше навпаки, бажання його якнайшвидше відновити, запропонувавши американцям вплинути на іранський режим в обмін на посилення тиску на Україну. Не виключено, Путін не публічно зробив американцям такі пропозиції.Негативним сигналом щодо такого сценарію стала заява Трампа в інтерв’ю Politico. Глава Білого дому знову звинуватив у небажанні миру Володимира Зеленського."Зеленський повинен взятися за справу й укласти угоду. Я думаю, що Путін готовий її укласти. Неможливо уявити, що саме він (Зеленський) є перешкодою. У вас немає козирів. А тепер у нього їх ще менше", — зазначив американський президент.Якщо проаналізувати періоди, коли він звинувачував Зеленського у небажанні миру, можна простежити цікаву тенденцію. Вперше — коли у січні торік почалися прямі американсько-російські переговори — апогеєм став скандал в Овальному кабінеті 28 лютого 2025-го. Фраза про "відсутність козирів" з’явилася саме тоді. На думку аналітиків, під час контактів росіяни через Кирила Дмитрієва передали Трампу та його оточенню дуже ласі пропозиції, зокрема, щодо спільних проєктів в Арктиці. Наступний етап посиленого тиску з Білого дому на Зеленського був після зустрічі Трампа з Путіним на Алясці у серпні. "Дух Анкориджа" — обіцянка американського президента Путіну дотиснути Україну до територіальних поступок та задоволення низки інших забаганок Кремля, як-то офіційний статус російської мови, припинення ліквідації РПЦ в Україні тощо. А Росія в обмін піде на вигідні їй поступки. Це все ми бачили у сумнозвісному "мирному плані з 28 пунктів".Торік восени шалений тиск Трампа провалився, значною мірою завдяки єдності наших європейських партнерів. А оскільки угоди, яка влаштовує Кремль, нема, то "зависли" й ласі пропозиції росіян.Ініціатива Мерца. Чи готовий Трамп переглянути підхід до перемовинОкрім чіткої позиції України, дружбі Трампа з Путіним заважає Європа. Серед ключових вимог Москви щодо припинення війни — скасування санкцій. А тут контрольний пакет не у США, а в Європи. 19 санкційних хвиль від початку повномасштабного вторгнення (20-ту заблокував Віктор Орбан), заморожені російські мільярди, відмова від російського газу — це та інше Путін волів би скасувати. Але без згоди Євросоюзу Трамп не може нічого зробити. Ба більше, без "мирної угоди", на яку погодиться Київ, він не може скасувати й американські санкції, запроваджені рішенням Конгресу при Джо Байдену.У контексті позиції Європи дуже важливою є човникова дипломатія канцлера Фрідріха Мерца. За кілька днів до початку американсько-ізраїльської військової операції проти Ірану він відвідав Пекін, де зустрівся з Сі Цзіньпіном. Говорив і про Україну. Експерти по-різному оцінювали результат переговорів, але всі підмітили цікаве висловлювання Сі: у переговорному процесі щодо припинення війни в Україні "рівну участь" мають брати всі сторони. Хтось витлумачив це як дипломатичний натяк на можливість приєднання Китаю до переговорів, хтось — як підтримку Китаєм рівноправної участі Євросоюзу у переговорному процесі, а не лише США. Після вояжу до КНР Мерц полетів до Штатів, де говорив про Україну вже з Трампом. Очевидно, донісши тому бачення Сі Цзіньпіна.За океаном Мерц висловився за розширення переговорів між Сполученими Штатами, Україною та Росією за участю європейців."Без ЄС та наших близьких партнерів — сюди я явно включаю й Велику Британію, — без нас це не вийде… Ми не готові прийняти угоду, укладену за нашою спиною. Тільки коли Вашингтон поновить тиск на Росію, Путін буде готовий піти на поступки", — заявив канцлер.Він також висловив Трампу думку, що Росія затягує час. Той відповів: припинення війни у списку його пріоритетів "дуже високо". Зауважимо: візит Мерца відбувся на тлі війни в Ірані, тому мав ще й інший важливий компонент — прозондувати, чи не планує Трамп вийти з переговорів.Не планує, та після заяви в інтерв’ю Politico американський президент знову поставив перед українцями та європейцями складне запитання: на чиєму ж він боці. Трамп буде категорично проти залучення до переговорів Китаю, бо інакше покаже слабкість, але поки від нього не почули й готовності пристати на ініціативу Мерца, зробивши ЄС рівним партнером. З огляду на це потрібно розуміти два моменти.Перший: в Європі бачать шлях до завершення війни не так, як вигідно американській адміністрації. Росію потрібно доводити до економічного краху, що займе ще рік-півтора, і тоді вона піде на реальні переговори. У Білому домі навпаки — кидають Путіну рятівне коло, аби швидше отримати результат, і байдуже, яким він буде для нас. Тому коли Трамп каже про відсутність "козирів", існує ризик паузи у продажі зброї Європі для України. Під тим соусом, що зброя потрібна самим для перемоги над ІраномДругий момент: хоча розмови у форматі США — Україна — Росія себе майже вичерпали, відмовлятися від цього майданчика у жодному разі не можна, поки Трамп від нього політично залежний. На нього тисне громадська думка в США, яка на нашому боці, а також кампанія з проміжних виборів до Конгресу у листопаді, які республіканці ризикують з тріском програти, якщо їхній президент не виконає обіцянок, серед яких і припинення війни в Україні. Тому навіть якщо Трамп уткне щось на кшталт зупинки продажу зброї для України, не варто панікувати, таке було вже не раз. Минулого року — разів зо три. Вперше — рівно рік тому, що стало результатом згаданої сварки в Овальному кабінеті. Вдруге — на початку липня, коли американці зупинили постачання ракет PAC3-Patriot, 155-мм артилерійських снарядів, боєприпасів GMLRS, зенітних ракет Stinger, ракет AIM-7 та Hellfire. Втретє — у листопаді під час шатдауну. Паузи тривали недовго, і від них Трамп не отримав жодного іміджевого зиску, а от критики — вистачало.  .

Американці домінують у повітрі, але не на суші й лише частково — на морі, оскільки блокада Ормузької протоки триває. Іранська влада, своєю чергою, намагається розширити географію конфлікту, використовуючи це для тиску на світ, шокований стрибком цін на нафту і газ. Як розвиватимуться події далі?"Ми не починали цю війну, але ми її закінчуємо"Цей відомий вислів російського диктатора Путіна майже слово в слово повторив міністр війни США Піт Гегсет. Процитуємо за CNN: "Ми не розпочинали цю війну, але за президента Трампа ми її завершуємо". Також насторожує ще одна фраза цього посадовця:"Це не так звана війна за зміну режиму, але режим точно змінився, і світ від цього став кращим".Ця заява повністю суперечить раніше сказаному президентом Трампом. Він наполягав на зміні режиму в Ірані, закликав військових узяти владу у свої руки, а мирних жителів — готуватися до протестів.Загибель аятоли Алі Хаменеї, кількох його родичів, радників та окремих посадовців жодним чином не змінила суті керівного режиму в Тегерані й точно не зробила його кращим.Просто замість вбитого аятоли країною править трійка — тимчасовий верховний лідер аятола Аліреза Арафі, президент Месуд Пезешкіан та головний суддя Голам-Хоссейн Мохсені-Еджей.Армія та найбільш бойовий її підрозділ "Корпус вартових іранської революції" (КВІР) залишаються вірними іранській владі. Тому сподівання американців на заколот військових для зміни режиму — провалилися.Та не лише Гегсет повторює путінські наративи про війну, а й біг-бос у Білому домі."Ми ще навіть не почали сильно їх бити. Велика хвиля ще навіть не настала. Велика хвиля настане незабаром", — цитує Трампа CNN.7 липня 2022 року, коли російські війська вже втекли з Київщини і їх вибивали з Чернігівщини, Путін заявив таке:"Сьогодні ми чуємо, що нас хочуть перемогти на полі бою. Що тут скажеш, нехай спробують… Але всі повинні знати, що ми чогось серйозно поки що не починали".Понад чотири роки повномасштабного вторгнення, сотні тисяч убитих та ще більше поранених, падіння російської економіки, яка тримається лише на військових замовленнях та на підтримці країн, які продовжують купляти російську нафту — ось наслідок війни Путіна. На відміну від морально мертвого російського суспільства, американське не терпітиме затяжної військової авантюри Трампа в Ірані."Ми розбиваємо їх (Іран) вщент. Я думаю, що все йде дуже добре. Це дуже потужно. У нас найкращі військові у світі, і ми використовуємо їх… Я завжди думав, що вони (бойові дії) триватимуть чотири тижні. І ми трохи випереджаємо графік", — нахваляється Трамп.Міць американської зброї безсумнівно більша за іранську, проте військові аналітики поки не бачать, як ця міць вплинула на іранський режим. Гірше того для Трампа, вже є загиблі американські солдати, а історія з трьома літаками F-15, збитими в Кувейті "дружнім вогнем" — дуже погані новини для американського суспільства.За повідомленням Reuters, серед високопосадовців США наростає скепсис щодо зміни іранського режиму внаслідок військової операції. На тлі цього скептицизму заяви Трампа про наявність у нього трьох кандидатів на пост лідера Ірану виглядають якимись фантазіями. Він каже, що "ідеальним" був би сценарій Венесуели, де, нагадаємо, після викрадення і вивезення до США диктатора Ніколаса Мадуро влада перейшла до його соратниці, віцепрезидентки Делсі Родрігес. У цій країні не відбуваються демократичні реформи, просто Родрігес погодилася на контроль Штатів за експортом венесуельської нафти в обмін на подальше перебування при владі. Це не те, чого хоче народ Венесуели.Ключовий проміжний підсумок перших трьох діб війни в Ірані — ставлення виборців до цієї події. Лише 27% американців схвалюють операцію своєї держави проти Тегерана. І це ще Трамп "не починав", себто, кількість загиблих солдатів США небагато. Натомість 43% американців не схвалюють удари по Ірану, 29% не визначилися. У партійному розрізі — 55% республіканців підтримали дії Трампа, 32% не визначилися з відповіддю, 13% — не схвалюють. Серед демократів проти військової операції Сполучених Штатів в Ірані 74%, 19% утрималися від відповіді, 7% — за. Показник несхвалення в разі затягування війни зростатиме. Але вже на старті кампанії цифри для Трампа невтішні.Хороші й погані сценарії війни в ІраніОдразу зауважимо, що протягом перших трьох днів конфлікт охопив країни Перської затоки, у війну вступив Ліван, іранські ракети летіли у бік Кіпру, де перебувають британські військові бази. З кожним днем географія війни розширюється. Трамп каже: атаки іранців по арабських країнах регіону були для нього несподіванкою.Не потрібно бути великим стратегом, щоб прорахувати, що іранські ракети та "шахеди" долітають до американських військових баз у Катарі, Бахрейні, Кувейті, що вони здатні дістатися до ОАЕ та Саудівської Аравії. Чому Пентагон на чолі з Гегсетом цього не прорахував, загадка. Також зрозуміло, навіщо іранці атакують арабські країни регіону.По-перше, ці країни є союзниками США та підтримують дипломатичні відносини з Ізраїлем.По-друге, внаслідок атак вони зазнають значних економічних збитків, що в перспективі призведе до невдоволення місцевого населення.По-третє, закриття Іраном Ормузької протоки, атака на кілька танкерів, а також дроновий удар по найбільшому нафтопереробному заводу Саудівської Аравії Ras Tanura — тиск на США і світ невизначеністю щодо подальшого постачання нафти, газу й цін на них. З перекриттям протоки, через яку проходить близько 40% світового експорту нафти, ситуація дивна. Про її блокування заявив КВІР, проте офіційний Тегеран спочатку запевняв, що проходу танкерів не заважатиме. Це нагадує гру у доброго і злого поліцейського, мовляв, ми не хочемо, щоб інші страждали через дії американців. Але нафтотрейдери більше повірили злому поліцейському, в якого є ракети й дрони, тож заходити в протоку танкери не поспішають. На тлі ситуації в регіоні зупинили роботу підприємства з виробництва скрапленого газу в Катарі, закрилися нафтові й газові об’єкти в кількох країнах. Чим користуються спекулянти, які накручують ціни на нафту та скраплений газ. Серйозних фінансових збитків вже зазнали американські союзники Японія, Південна Корея, дуже залежні від вуглеводнів Перської затоки, а також Європа, яка отримує скраплений газ із Катару. Єврокомісія заспокоює: дефіциту газу нема. Стрибок цін на ринку пояснюють політичними мотивами. Тобто, стан на енергетичному ринку нині можна описати словосполученням "контрольований шок".З одного боку хочеться вірити у швидкий фінал військової операції США, тим більше після атак іранців на країни регіону під американські стяги зголошується ставати більше країн, з іншого — поки незрозумілий формат фіналу. Стратегія Трампа "в’яжемося у бійку, а там побачимо" працює так собі. Вчора він не виключив наземної операції в Ірані, яку багато військових аналітиків вважають завідома програшною для США. Паралельно глава Білого дому запропонував переговори з "новою" владою в Тегерані, але іранці, відчувши здатність маніпулювати ескалацією повітряними атаками на сусідів — союзників Штатів та цінами на нафту й газ сідати за стіл перемовин не поспішають. Аналітики майже одностайні в думці, що від затягування конфлікту страждатиме майже весь світ, однак є й ті, хто у виграші. Насамперед Росія та Китай. Перша — через зростання цін на нафту. Також Путін тепер може тицяти пальцем у Трампа, мовляв, напад на Україну у 2022 році не відрізняється від нападу американців на Іран. А ще чуємо з Європи хор проросійських (і за збігом обставин протрампістсьских) ультраправих, які вимагають скасувати заборону на імпорт російського газу. Своєю чергою, Китай хоч і зазнає збитків внаслідок зупинки нафтових танкерів, але вони незначні. Пекін має запаси раніше закупленої нафти, крім того, він наростить постачання з Росії. І так само, як вона, отримав нагоду тицяти пальцем у Трампа, зазіхаючи на Тайвань. Тож який зі сценаріїв — швидка перемога американців чи затяжна війна з розростанням на увесь світ — виглядає найбільш реалістичним? Ні перший, ні другий. Видається, йдеться про варіант переговорів, для яких шукають компромісну тему. Як американцям, так й іранській владі тривала війна не потрібна, адже наявні у неї ракети та дрони не безмежні. Тому конфлікт стане на паузу, коли сторони знайдуть, де зійтися посередині. Наприклад, Тегеран вкотре погодиться зупинити програму збагачення урану, а Трамп оголосить це своєю перемогою..