Всеволод Юрченко

Історична зустріч Володимира Зеленського з Дональдом Трампом у Ватикані, яка не могла відбутися без доброї волі Римської курії, є переконливим свідченням величезного впливу церкви на сучасні світові події.Як Ватикан сприяв зустрічі Зеленського з Трампом: коротко про головнеПоки складно сказати, наскільки переговори Зеленського з Трампом трансформують мирний план американського президента, адже той, який оприлюднили в ЗМІ, не має сприятливий вигляд для України. Радше він дає можливість Путіну оголосити про свою перемогу. Тому не варто аж надто радіти сумнівам Трампа у чесності російського диктатора.Світ неодноразово переконувався в тому, що чинний глава Білого дому здатний змінювати свою думку залежно від власних емоційних коливань, проте все ж є сенс нагадати його заяву після зустрічі з українським колегою."У Путіна не було жодної причини за останні кілька днів обстрілювати ракетами цивільні райони, міста і селища. Це змушує мене думати, що він, можливо, не хоче закінчувати війну, а просто водить мене за ніс, і з ним потрібно поводитися інакше — через "банківські" або "вторинні санкції"? Занадто багато людей гине!" — писав президент США у соцмережі Truth Social.У цьому ж пості Трамп різко розкритикував видання The New York Times, яке звинувачувало його у поганій угоді для України, зокрема, за намір юридично визнати Крим російським. То ж закиди на адресу Путіна за ракетні удари по наших містах і селах не означають, що глава Америки кардинально відступатиме від своїх мирних ініціатив.Сигналом зміни його підходів до переговорів із росіянами стане кілька моментів. Перший: відсторонення від переговорного процесу Стіва Віткоффа. Для всіх очевидно, що ця фігура не працює на українські інтереси, більш того, просуває скасування санкцій проти Росії, що виставляє США у дуже некрасивому образі.Другий: ухвалення американськими законодавцями законопроекту сенатора-республіканця Ліндсі Грема, який передбачає введення вторинних санкцій на імпорт нафти, газу, урану та інших копалин із Росії. За словами Грема, Сенат "готовий рухатися в цьому напрямку і зробить це переважною більшістю голосів, якщо Росія не прийме чесний, справедливий і міцний мир". Такий документ дійсно може отримати двопартійну підтримку, що стане першим випадком єдності республіканців та демократів після повернення Трампа у Білий дім.Третій сигнал: американці перестануть говорити про мирні угоду до встановлення режиму тиші у небі, на морі та на суші. Без цього просто неможливо про розмовляти з Росією про будь-що.Доки цих сигналів немає, щось казати про зміни у намірах Трампа, який поки не здатний засудити Путіна за вбивства українців, зарано. Тобто факт зустрічі у Ватикані додає нам оптимізму, як і включення до плану дій на наступні сто днів президентства теми мирних переговорів (себто, президент США відмовився від своїх погроз вийти з переговорного процесу), проте він, ймовірно, буде і далі обережно діяти у відносинах із Росією: і нашим, і вашим, і про себе не забуватиме.І все це відбуватиметься на тлі дуже важливої для світу події — конклаву Католицької церкви, де обиратимуть нового понтифіка. У вагомому впливі церкви на політичні процеси ми пересвідчилися завдяки зустрічі Трампа із Зеленським у соборі Святого Петра — головній святині римо-католицької церкви. Також Ватикан продемонстрував важливість для нього теми миру в Україні, зробивши виняток із суворих правил розсадки гостей на церемонії прощання з папою Франциском. Зеленський опинився у першому ряду неподалік від Трампа, хоча традиційні правила передбачають розміщення за абеткою назв країн французькою мовою, офіційною мовою дипломатії на момент укладання протоколів.З якими проблемами зіткнеться новий папа: ідеологія, політика, грошіДля України дуже потрібно, щоб новий Папа був нашим другом. Нині у ЗМІ називають багато імен можливих наступників Франциска, а букмекери навіть приймають ставки. Насправді, це як ставити на приліт інопланетян, адже рішення конклаву заздалегідь передбачити неможливо. Станом на тепер очевидного фаворита немає. Так, до речі, було і 12 років тому. Аргентинський кардинал Хорхе Маріо Бергольйо, який став папою Франциском, не називався серед головних претендентів на Святіший Престол. Тому замість називати імена, звернемо увагу на проблеми, з якими доведеться зіткнутися обранцеві кардиналів. І на те, як Україна може стати корисною Ватикану.Конфлікт між прихильниками реформ у церквіОтже, перша проблема — конфлікт між прихильниками реформ у церкві, які проводив Папа Франциск, та противниками реформування. Попередній глава Католицької церкви лібералізував її, основний свій погляд він звернув на простих вірян, на подолання розриву між злиденними й заможними, між бідними та багатими країнами, проводив політику децентралізації, розширюючи повноваження місцевих єпископів. Також Папа лояльно ставився до ЛГБТ-спільноти. Загалом дотримуючись прийнятого в церкві традиційного відношення до статевих стосунків та інституту шлюбу, він усе ж дивився на гомосексуальність інакше. У червні 2016 року заявив, до Римо-католицькій церкві варто вибачитися перед геями за колишнє їхнє переслідування.Він казав: "Якщо людина — гей і шукає Бога і має добру волю, хто я такий аби судити?". Інша його цитата з цього питання: "Всі люди — діти Божі, усі люди. Бог нікого не відкидає, Бог — батько. І я не маю права нікого виганяти з церкви".Водночас Папа засуджував аборти та евтаназію. Крім того, уперше в тисячолітній історії церкви він розширив права жінок у церковних справах, дозволив їм прислуговувати біля вівтаря під час служби та роздавати причастя. Підсумовуючи: на майбутньому конклаві розгорнеться боротьба між продовжувачами початих Франциском реформ, назвемо їх ідеологічними трансформаціями, та консервативним крилом у церкві, яке виступає за традиційні підходи. За час перебування на престолі Франциск сформував серед кардиналів потужну групу підтримки своїх кроків, тепер побачимо, чи зможе ця група домовитися про спільного для неї Папу. Україну влаштовує будь-яка фігура з цього середовища. Цікаво, що Зеленський зустрічався в Римі з двома кардиналами з "партії реформаторів" — державним секретарем Ватикану П’єтро Пароліном та архієпископом Болоньї Маттео Дзуппі. Обох називають серед ключових претендентів на папство.  Фінансова проблемаЗа життя, попередній понтифік почав реформування фінансової системи Ватикану. Вона завжди була утаємниченою від зайвих очей і вух, тому невідома точна цифра бюджету церкви. Але відомо, що церква володіє величезною кількістю нерухомості, а також має акції у низці міжнародних компаній. Останніми роками зростає дефіцит бюджету Ватикану. Це пов’язано з багатьма факторами — від зниження прибутків через відтік вірян, передовсім у заможних країнах, до збитків, завданих пандемією коронавірусу. Новий Папа буде змушений проводити політику попередника щодо контролю за витратами, зменшувати їх, аби Ватикан не зіткнувся з фінансовими проблемами. Україна, здавалося б, до цього стосунку не має, але є важливий нюанс: щоб залишатися другом Ватикану держава не повинна утискати чи шкодити парафіям Римо-католицької церкви. Принагідно нагадаємо про тривалий конфлікт між Міністерством культури й католиками за Костел Святого Миколая у Києві. Не можна, щоб такі питання ставали на перепоні партнерству України з Ватиканом.Політична проблемаЗараз багато країн зацікавлені у своєму Папі. Три останніх понтифіки — Іван Павло ІІ, Бенедикт XVI й Франциск — не були італійцями. Хоча до цього дуже тривалий час церквою правили італійці. Останній Папа хоча і мав італійське походження, проте за громадянством — аргентинець. На тлі зменшення чисельності вірян в Європі, зростає їхня кількість у Латинській Америці, Азії та Африці. Тому і не дивно, що серед претендентів на папську владу називають філіппінця Луїса Антоніо Тагле, африканців Пітера Тарксона з Гани та Фрідоліна Амбого Безунгу з Конго. З одного боку можна було б повернути Святий Престол європейцям, проте з іншого — паства за межами Європи росте значно більшими темпами. І це потрібно враховувати. Також свої плани на Ватикан мають США. Хоча це і традиційно протестантська країна, проте нинішній віце-президент Джей Ді Венс — католик. З дуже консервативними поглядами. Американці не проти, щоб і наступний Папа мав такі ж.Насамкінець — про процедуру. Пошлемося на австралійського кардинала, українця, уродженця Тернополя Миколу Бичка, також претендента на папську посаду, і його обрання стало б чудовою новиною для нас:"Конклав має відбутися не раніше 10 днів, але пізніше 2-3 тижнів. Зараз збирається колегія кардиналів, поки дата не визначена, коли відбуватиметься конклав, але приблизно це буде ближче до 5 травня. Думаю, в понеділок, 28 квітня (себто, сьогодні — ред.), вже матимемо офіційну інформацію. І у визначений день у Сикстинській каплиці кардинали будуть обирати Святійшого Отця".Що ж, чекати залишилося недовго….

Американський президент відреагував на ракетний удар росіян по українській столиці. Терористів не вигороджував, як після атаки на Суми, але й не засудив. "Я не задоволений російськими ударами по Києву. Це не було необхідно, і дуже невчасно. Володимире, зупинись! 5000 солдатів щотижня гинуть. Укладімо мирну угоду", — написав у соціальних мережах 24 квітня Дональд Трамп. Нагадаємо: 13 квітня, коли внаслідок атаки росіян на середмістя Сум загинуло близько 36 людей і понад сотню отримали поранення, глава Білого дому дав дивний коментар: "Я думаю, що це було жахливо. І мені сказали, що вони зробили помилку. Але я думаю, що це жахлива річ". То ж за 12 днів між двома трагедіями Трамп прозрів і нарешті назвав ім’я винуватця злочинів. Скільки ще часу знадобиться для того, щоб президент США видавив із себе осуд Путіна за вбивства українців? Може і не так багато, якщо цьому сприятимуть обставини. А може і ніколи…Українофоби в оточенні Трампа тягнуть його на дноНинішній президент Сполучених Штатів не тільки "політична тварина", а й "акула бізнесу". Таке поєднання додало йому цинізму у заявах і діях. На шефа рівняються й члени американської адміністрації. З них і почнемо, оскільки ці панове виявилися слабкою ланкою, через яку опоненти дістають самого Трампа. Якщо під час першої каденції його стримували помірковані радники, то цього разу він призначав на посади за принципом особистої відданості. "Щоб судити про розум владаря, — писав видатний політичний мислитель доби Відродження Нікола Макіавеллі, — треба побачити його оточення. Якщо наближені діловиті й віддані, владаря можна вважати мудрим, бо він зумів розпізнати гідних помічників і прихилити їх до себе. Але якщо вони не такі, то владар зразу падає в наших очах, бо найбільшої помилки він допустився саме в цьому доборі". Трамп не дотримався мудрої поради. То ж і не дивно, що його команда стала джерелом гучних скандалів. Причому в них втрапляють в основному ті посадовці, які погано висловлювалися про Україну. Один із них — Піт Гегсет.Досі триває відгомін скандалу з перепискою в месенджері Signal. Після слухань у Сенаті цю тему намагалися спустити на гальмах. Та вийшло як із кораблем, який отримав пробоїну: одну дірку залатали, прорвало в іншому місці. Так і пішов корабель на дно. З’ясувалося, глава Пентагона, який легко відбувся після оприлюднення в переписці часу вильоту американських літаків для бомбардування єменських хуситів, мав ще один чат у Signal. І не де-небудь, а на робочому комп’ютері. В чаті ділився інформацією з дружиною і братом. А днями стало відомо про ноу-хау — у міністерстві оброни облаштували кімнату для макіяжу."Абсолютно фейкова історія. Ніяких наказів і ніякого макіяжу", — кинувся спростовувати публікацію глава Пентагона, над яким згущуються хмари. Треба вміти лише за один місяць вляпався у три епікфейли. Окрема історія — мільярдер Ілон Маск, який очолює найскандальніший департамент ефективності уряду (DOGE). Як стверджує видання Axios, він у Білому домі почубився з міністром фінансів Скоттом Бессентом. Ділили крісло керівника податкової. "Бойових півників" розтягли, а кадрову битву таки виграв Бессент. Ще один конфлікт — між главою Держдепартаменту Марком Рубіо та проросійським спецпосланцем Трампа Стівом Віткоффом. Хоча вони разом приїжджали до Парижа на організовану Еммануелем Макроном зустріч із делегаціями України, Франції, Британії та Німеччини й так само разом відмовилися приїхати на другу таку зустріч до Лондона, для політичних аналітиків очевидно, що Віткофф як протеже Трампа зазіхає на сферу відповідальності Рубіо. Таке рано чи пізно спричинить гучну сварку.Ну і на завершення: на Великдень у ресторані вкрали сумочку з грошима, службовою перепусткою та іншими документами у міністерки внутрішньої безпеки США Крісті Ноем. Як ця особа може ефективно займатися питаннями внутрішньої безпеки, коли її саму обікрали в ресторані?! А якби у сумочці були секретні документи? Одним словом, Трампу доведеться чистити свою команду. Є надія, що замість антиукраїнських міністрів і радників прийдуть помірковані та розважливі. Падіння рейтингу і страх імпічменту допоможуть Україні "перевзути" Трампа?Та надія не тільки на кадрові ротації, а й на громадянське суспільство в США. Рейтинг Трампа демонструє стабільну тенденцію до падіння. 23 квітня опублікували дані опитування Reuters/Ipsos, проведеного за три тижні до цього. Згідно з ним, рейтинг схвалення президента США опустився до найнижчого рівня з моменту його повернення до Білого дому: в день інавгурації було 47%, станом на час опитування — 42%.Ще сумніші цифри для Трампа у соцопитуванні Pew Research Center. Воно показало зниження рейтингу схвалення роботи президента США до 40%. Показники Трампа значно нижчі, аніж в інших президентів Штатів на аналогічному етапі їхніх каденцій. Ще одна цікава цифра з цього опитування — рівно половина респондентів вважає, що міжнародна політика глави Білого дому послаблює позиції США, у той час як протилежної думки дотримується 38%. Тиск на Україну замість Росії, відсутність у Трампа політичної волі для засудження злочинів Путіна, контакти Віткоффа у Москві, які дурно пахнуть корупцією — все це призводить до розчарування американців у міжнародному курсі своєї адміністрації. А Трампу до свого рейтингу не байдуже. Нарцис із манією величі вимушений буде реагувати на втрату любові народу до себе. Третя важлива обставина — можливий імпічмент. Конгресмен-демократ Ел Грін 5 квітня пообіцяв за місяць ініціювати третій. Хоча подібні заяви він робив ще у лютому і не виконав обіцянку. Але за 100 днів на посаді чинний президент "колекціонував" аргументи на користь імпічменту. І нав’язування нам капітулянтського "мирного плану", вигідного Росії — один із них.Нагадаємо, що у першій із двох попередніх спроб імпічменту Трампа Україна вже фігурувала. Розслідування розпочалося у вересні 2019 року і стосувалося тиску на президента Володимира Зеленського у політичних та особистих цілях з метою схилити українську владу до розслідування проти сина Джо Байдена Гантера Байдена. Президент Трамп звинувачував Україну у втручанні в президентські вибори 2016 року і вигороджував Росію, яку у цьому втручанні небезпідставно підозрювали. Задля тиску на Київ Вашингтон призупиняв військову допомогу українцям. Відсторонення не досягло мети, оскільки у Сенаті не знайшлося достатньо голосів. Імпічмент по-американськи — це публічна процедура, під час якої таємне стає явним. Навряд чи Трамп хоче втретє випробовувати долю. І знову через любов до Росії.Хоча, судячи з його свіжих заяв, що Росія зробила "велику поступку", не захопивши всю Україну, ми не діждемося від нього навіть мінімального осуду російських агресорів. Він переконує: тисне на росіян задля мирної угоди з Україною. Проте цього тиску ніхто не помічає. Тому коли Трамп анонсує, що "дещо станеться" в разі не укладення угоди між Україною і Росією за тиждень, то це має вигляд як погроза не Путіну, а нам.

У Дональда Трампа на старті переговорів про мир в Україні було три сценарії. Перший — продовження у попередніх об’ємах допомагати нам зброєю і введення обіцяних під час виборів потужних санкцій проти Росії. Другий — зрада Україні з Путіним. Третій — просто "вмити руки". Станом на тепер не реалізувався жоден. Спробуємо розібратися, як може розвиватися ситуація після "великоднього перемир’я", яке завершилося сьогодні опівночі.Переговори в Парижі. Чому все почалося з нихУ четвер, 17 квітня, президент Франції Еммануель Макрон провів ефектну й одночасно ефективну дипломатичну комбінацію. Того дня до Парижа прибула українська делегація у складі глави Офісу президента Андрія Єрмака, міністра закордонних справ Андрія Сибіги та міністра оборони Рустема Умєрова. Окрім наших, Макрон запросив до себе високопоставлених перемовників з Лондона та Берліна. Поки узгоджувалися позиції у геополітичному квадраті Франція-Британія-Німеччина-Україна до Парижа завітали два заокеанських гості — глава Держдепу Марко Рубіо та спецпосланець Трампа Стів Віткофф.Президент Володимир Зеленський розкрив деталі паризьких зустрічей: "Ми обговорюємо на рівні чотирьох країн гарантії безпеки — є Британія, Франція, Україна і Німеччина. Далі є зустріч на рівні міністрів оборони. Міністр оборони працює з міністром оборони Франції. Далі є зустріч міністрів закордонних справ окремо чотирьох країн. Буде зустріч всіх разом, включаючи представника США, пана Віткоффа".Тобто американські гості, які приїхали з якимись ідеями щодо мирного врегулювання, були поставлені перед спільним баченням українців та представників трьох європейських країн. Отже, Макрон отримав кілька дипломатичних перемог. Для нас зокрема.По-перше, ще раз підтвердив, що є неформальним лідером, здатним організовувати діалог куди якісніше за американців, які, будьмо чесними, провалили переговори у Саудівській Аравії, не отримавши від них нічого. По-друге, вкотре довів, що адміністрації Трампа доведеться рахуватися зі спільною думкою Європи. І будь-які переговори з української проблематики вестимуться в трикутнику Європа-Україна-США. Тобто повертається знівельована трампістами політика "нічого про Україну без України". Тільки тепер нічого про Україну без Європи. По-третє, якщо Віткофф з Рубіо провозили до Парижа узгоджений із Москвою план, адже Віткофф кілька разів літав до Росії й зустрічався там із Путіним, то такий варіант проштовхування російських ініціатив зазнав фіаско. По-четверте, учасники зустрічі домовилися провести наступну у Лондоні. Тобто у процесі, розпочатого в Парижі, плануються наступні серії з конструктивним результатом.Хто і що заявляв після переговорів у ПарижіПісля цієї зустрічі з’явилося кілька важливих заяв. Марко Рубіо пригрозив виходом США з переговорів. "Ми не збираємося продовжувати ці зусилля тижнями і місяцями поспіль. Тому зараз нам потрібно дуже швидко визначити, і я говорю про лічені дні, чи можливо це зробити (укласти мирну угоду) в найближчі кілька тижнів. Якщо так, то ми в справі. Якщо ні, то у нас є інші пріоритети, на яких ми повинні зосередитися", — шокував своєю відвертістю держсекретар. "Якщо з якоїсь причини одна з двох сторін буде все ускладнювати, ми просто скажемо: ви дурні, ви жахливі люди. Ми просто вийдемо. Але, сподіваюся, нам не доведеться цього робити", — підтвердив слова Рубіо безпосередньо Дональд Трамп.Експерти почали думати-гадати, що ж це було. Одні побачили у планах американців відійти убік позитиву. Краще так, аніж США ганьбитимуться продавлюванням російських підходів. Інші — навпаки: вбачали у "зіскакуванні" американців з української теми підігрування Росії. А треті закликали не поспішати з висновками й почекати кілька днів, які мали визначити, чи братиме Вашингтон і далі участь у переговорах, або ж "вмиє руки".У четвер з’явилася скандальна заява Віткоффа. У розмові з The Wall Street Journal він згадав зацикленість Путіна на українській території під час дискусій про мирну угоду. Віткофф припустив, що Україна може турбуватися менше про деякі регіони, адже вони російськомовні. "Якщо подивитися на ці п'ять регіонів — Росія зацікавлена в них, і, до речі, Україна теж, — але якщо частина з них переважно російськомовні, то, можливо, Україну вони можуть менше хвилювати?" — сказав він журналістам. Цей коментар Трампового посланця рефреном відгукувався протягом зустрічей у Парижі та після них.Наступна важлива заява також належить Рубіо і спрямовувалася вона Росії. Після переговорів у Макрона глава Держдепу зателефонував до Москви Сергію Лаврову і повідомив про необхідність швидких рішень. "Я говорив з ним дуже прямо. Я сказав, що у нас сьогодні була зустріч з українцями. Ми запропонували контури. Я сказав, що ми вважаємо це конструктивним і позитивним, що ніхто нічого не відкинув, ніхто не встав із-за столу і не пішов. Вони збираються повернутися до своєї столиці, провести кілька днів, обмірковуючи це, і повернутися до нас на початку наступного тижня", — відзвітував Рубіо. Лавров у відповідь ніс маячню про "усунення першопричин війни", але головне, що зробив Рубіо, — дав зрозуміти Путіну через його міністра, що часи умовлянь минули.А далі сталося те, що сталося — Путін погодився на "великоднє перемир’я". Версій, чому він так вчинив, вистачає. Найбільш вірогідна — це найпростіше, що він міг зробити для Трампа, аби той залишався за столом переговорів. Бо Путін вірить, що від Трампа-переговорника він може отримати значно більшу користь, аніж коли той відмовиться від переговорів. І замість скасування санкцій посилить їх і почне допомагати Україні зброєю.Сьогодні "перемир’я", якого на фронті не було (єдине, що ворог добу не запускав "шахеди" та ракети по мирних містах і селах), закінчилося. Володимир Зеленський запропонував продовжити його ще на 30 діб. Ініціативу підтримали американці. Кремль же заявив, що наказу диктатора про продовження "режиму тиші" не надходило. Колись підраховували, що тільки за час АТО в рамках тодішньої Тристоронньої групи було 11 домовленостей про встановлення режиму тиші. Всі рази домовленості зривали росіяни. Було кілька спроб і в період проведення ООС. Результат — аналогічний. Тому навіть якщо в Москві знову погодяться кілька днів не атакувати ракетами й БпЛА, це не означатиме перемир’я. Військові експерти бачать протилежне — росіяни готуються до нового наступу і не припиняють спроб окупувати наші території.З іншого боку, плану, альтернативного тому, який просувають американці, поки немає. А угоди, що передбачають навіть тимчасову втрату територій, ніхто не змусить Україну підписати. На нас ще чекають емоційні гойдалки, ситуативні заяви, можливо і розчарування. Та головне, що: по-перше, завдяки нашим друзям в Європі американці не можуть викручувати руки Києву й примушувати до невигідних умов, бо ми тепер — не самі; по-друге, досягнувши "великоднього перемир’я", Трамп захоче розширити успіх на триваліший період, то ж побачимо, як він змушуватиме до цього Путіна.

Євросоюз рекомендував країнам-членам і країнам-кандидатам не відвідувати парад у Москві на 9 травня, бо це не відповідає цінностям ЄС. Але в Європі є "паршиві вівці", які хочуть показати дулю Брюсселю."Було дуже чітко обговорено і заявлено різними країнами-членами, що будь-яка участь у парадах або святкуваннях 9 травня в Москві не буде сприйнята легковажно з європейської сторони, враховуючи, що Росія дійсно веде повномасштабну війну в Європі", — наголосила глава дипломатії ЄС Кая Каллас. Прізвища діячів, які виявляють непослух, не здивували: президент Сербії Александар Вучич і прем’єр Словаччини Роберт Фіцо. Путінські паради 2022-24. Хто і чому відвідував пропагандистське шоу на 9 травняПарад 2022 року проігнорували представники всіх держав світу, навіть вигнанці — КНДР, Сирія, Куба. Прес-секретар кремлівського диктатора Дмитро Песков прокоментував відсутність хоча б одного лідера іноземної держави так: мовляв, дата — не ювілейна, тому відсвяткували лише росіяни. Втім, всі розуміли, що повне ігнорування параду засвідчило ставлення до повномасштабного вторгнення Росії в Україну.2023 року до Москви прибула делегація країн-сателітів з СНД — очільники Білорусі, Казахстану, Киргизстану, Вірменії, Таджикистану та Узбекистану. Хоча про прибуття цієї шістки остаточно стало відомо тільки напередодні. Тоді Путіну було головне, щоб не повторилося ігнорування 2022-го року, ну а з цими панами було домовитися найлегше. Найпомітнішою подією параду тоді став єдиний танк. Та й той Т-34 — музейний експонат, привезений із Лаосу. У перший рік повномасштабного вторгнення Червоною площею їхали танки, бронемашини, у 2023-му Путіну вже не було чого показувати.Торік до Москви не доїхав вірменський прем’єр Нікола Пашинян, але додався президент Туркменістану Сердар Бердимухамедов. З так званого далекого закордоння лігво терористів відвідали президенти дуже "впливових" Куби — Мігель Діас-Канель, Лаосу — Тхонглун Сісуліт та Гвінеї-Бісау — Умару Сісоко Ембало.Цьогорічне дійство — ювілейне: 80 річниця капітуляції нацистської Німеччини. У Кремлі прагнуть ангажувати не будь-кого, а воліють сформувати пропагандистський наратив з максимальним залученням лідерів союзних держав. Запрошення вже отримали глави Китаю Сі Цзіньпін та Північної Кореї Кім Чен Ин. Та оскільки щороку з моменту нападу на Україну Росія нагнітає істерію навколо дати 9 травня, спробуємо проаналізувати, чи вдасться Путіну зібрати більшу компанію, аніж економічно залежних від себе васалів.  Чи приїде на парад Сі ЦзіньпінГлаву Сербії та Словаччини поставимо у кінець черги, а розпочнімо з Китаю і КНДР. Якщо лідери обох держав стоятимуть поряд із Путіним, це стане викликом колективному Заходу і передовсім США. Однак стовідсоткової гарантії присутності китайського та північнокорейського вождів на параді немає. Попередня згода нічого не означає.Почнемо з того, наскільки стратегічно важливою для Сі Цзіньпіна є участь у путінському параді. Протягом трьох років війни китайці підкреслювали свою нейтральність, хоча для всіх було очевидно, що це не так. Торік вистачало викривальних публікацій про постачання Китаєм до Росії компонентів для БпЛА, верстатів тощо. А після того, як у полон потрапили два китайці й з’ясувалося, що їх на боці Росії воює понад сотню, переконувати у нейтральності вже сенсу немає. Як і в бажанні стати миротворцями. Пекіну не повірять.Проте не це є ключовими причинами, чому Сі може з’явитися на параді у Москві. Перша причина: китайський лідер захоче продемонструвати американцям, що нікуди Росію зі своєї сфери впливу не відпустить. Що Віткофф марно заманює Путіна різними "пряниками", аби той відірвався від Китаю. Друга причина: відвідування путінського параду стане спектаклем перед Дональдом Трампом, який влаштував торгівельну війну з китайцями. Сі Цзіньпіну зараз важлива демонстрація здатності протистояти Америці.Втім, існують причини, чому лідер КНР може до Москви не приїхати. Перша: якщо разом із ним буде Кім Чен Ин, це недобре для іміджу. Не тому, що Кім — диктатор, це як раз дрібниця для Сі, засторога в тому, що Глобальний Південь, де він прагне грати першу скрипку, сприйме подібний крок як виступ Китаю на боці Росії й Північної Кореї проти Заходу, а конфліктувати із ЄС і США — найбільшими ринками світу — бажання у Глобального Півдня немає. То ж Пекін ризикує розгубити друзів. Друга причина: Сі доведеться стояти поряд із Кімом. Тобто гравець з глобальними амбіціями опустить себе до рівня союзництва із КНДР — "чиряком з ядерною зброєю". Третя причина не поїхати до Москви: до 9 травня США і Китай залагодять торгівельні суперечки, й в Сі відпаде потреба використовувати спільне з Путіним споглядання параду як страшило для Заходу.Чому шанси побачити Фіцо і Вучича на параді у Путіна — не високіСловацький прем’єр обурився забороні з боку ЄС: "Попередження пані Каллас — це шантаж чи оголошення про те, що я буду покараний, коли повернуся з Москви? Я не знаю, але я знаю, що зараз 2025 рік, а не 1939-й". Каже: ніхто не може йому вказувати, куди він має їхати. Він також відмовився засуджувати ракетний удар росіян по Сумах. "Я засуджую вбивство. Я засуджую всі вбивства, я завжди це робив і буду робити. Але я не маю достатньо інформації, щоб зараз щось сказати", — обурив Фіцо своєю заявою.У зв’язку з цим згадалася розповідь про його сварку з главою Єврокомісії Урсулою фон дер Ляєн. Вона називала Фіцо "повним ідіотом". До цієї оцінки нічого додати.Та все ж, чи є в Євросоюзу спосіб персонально покарати прем’єра Словаччини за непослух? На жаль, ні. Фіцо впевнено веде свою країну шляхом Віктора Орбана, через якого Угорщину позбавили значних сум від ЄС. То ж ціну вояжу глави свого уряду відчують на собі всі словаки. Проте варто зауважити, що вояж може і не відбутися. Перше: Фіцо, як і Орбан, розкольницькою поведінкою часто шантажує Брюссель, аби за поступки виторгувати собі щось. Тому йому можуть це щось дати — й він сидітиме вдома. Друге: Фіцо тримає носа за вітром і не піде проти колективного рішення Євросоюзу і США. Тому варто слідкувати не за словами Фіцо, а за переговорами Стіва Віткоффа і Марка Рубіо з європейськими політиками. Ці двоє от-от мають прибути до Парижа. Якщо спільна позиція щодо Росії буде жорсткою і на 9 травня американці та європейці будуть в Києві, Фіцо навіть не гляне у бік Москви.Думку стосовно Сербії пояснив речник Єврокомісії Гійом Мерсьє: "ЄС хоче бачити Сербію надійним європейським партнером, який поділяє спільні принципи, цінності, питання безпеки і процвітання, і нам потрібно, щоб Сербія запевнила нас у цій стратегічній позиції".Раніше повідомлялося: Белград попередили — поїздка Вучича на парад до Путіна прирівнюватиметься до втрати Сербією можливості стати членом ЄС.З одного боку, сербське керівництво може знехтувати погрозами, заявивши, що їхня країна і так має небагато шансів на вступ до Євросоюзу, з іншого — у Вучича зараз вистачає проблем удома. Кілька місяців поспіль країною котяться хвилі протестів, де головною силою є студенти. Протестувальники виступають проти скочування Сербії до диктатури й вимагають виборів. Наобіцявши опозиції піти на поступки, Вучич перейшов у наступ. На думку сербських оглядачів, якщо репресії посиляться, сербський президент може повторити шлях Януковича. І відвідини Москви тільки прискорять цей процес.

Історія з "поділом України на сфери впливу" від спецпосланця Дональда Трампа Кіта Келлога, за що він виправдовувався, лише один з епізодів невдалих спроб американської адміністрації досягнути хоча б перемир’я у війні Росії проти України.Що не так з аналогіями КеллогаТериторію України можуть розділити в рамках потенційної мирної угоди. Про це спецпредставник Трампа у справах України, генерал Кіт Келлог заявив в інтерв'ю для The Times. Видання розмістило карту, яка шокувала не тільки українців. Територія нашої країни полічена три частини — правобережжя Дніпра та південь включно з Одещиною буцімто контролюватимуть Україна, Британія і Франція, лівобережжя з Дніпром, Харковом, Чернігівщиною і Сумщиною — тільки Україна, а Росії укладачі мапи віддали тимчасово окуповані території й ще й Херсон. "Це майже як Берлін після війни: російська зона, французька, британська, американська", — сказав Келлог. Той звинуватив The Times у перекручуванні його слів. Мовляв, мав на увазі зони відповідальності союзних сил (без військ США), а не поділ України. Та наскільки суттєво це уточнення змінює загальне бачення повоєнної ситуації представниками американської влади?Власне, проблема — не в мапі, а в тому, що загалом ця логіка неповноцінна одразу з кількох причин. Перша: за агресором американці залишають частину українських територій. Що ніколи не буде визнано Україною. Тому угода про перемир’я, в якій закріплюватиметься російський контроль навіть по лінії нинішнього розмежування, не зможе стати загальновизнаним міжнародним документом. Друга: Келлог не вперше просуває варіант закінчення війни за прецедентом із минулого. Та і не тільки він — раніше обговорювалися так званий фінський чи корейський сценарії замороження конфлікту. Але порівняння з поділом Берліна — найбільш абсурдна аналогія, адже повоєнний розподіл Німеччини на сфери впливу відбувся після її капітуляції. Такий прецедент може застосовуватися не до України, а до Росії. Після її капітуляції. Спроба діяти за аналогіями в принципі помилкова, вона свідчить про нерозуміння американською стороною природи цієї війни. Американці, на жаль, дивляться на війну очима росіян. І це — головна проблема в стратегії, яку провадять США. Україна підтримує ініціативу союзників із "Коаліції рішучих", оскільки її учасники прикриватимуть наші мирні міста та військові об’єкти в тилу, що дасть можливість ЗСУ зосередитися на виконанні бойового завдання з подальшого стримування російської агресії.   Таємні зустрічі Віткоффа та усунення офіційних осіб від переговорів Друга масштабна проблема — переговори про нас без нас. Завзятість, з якою американці взялися виводити Путіна з міжнародної ізоляції, велика їхня помилка. Власне, не самі переговори про сценарії миру, а налагодження стосунків США з Кремлем. Тут першу скрипку грає інший посланець Дональда Трампа Стів Віткофф. Він займається човниковою дипломатією, таємно про щось домовляється, і це підвішує ситуацію, додає невизначеності. Фактично ця особа є провідником російського бачення мирного процесу.Він кілька разів літав до Москви, а днями — до Санкт-Петербурга. Там зустрічався з Путіним. Він же приймав кремлівського посланця Кирила Дмитрієва, після зустрічі з тим, повідомляє агентство Reuters, буцімто запропонував Трампу "найшвидший спосіб домогтися припинення вогню" в Україні — віддати Росії Луганську, Донецьку, Запорізьку та Херсонську області. Віткофф не є членом уряду, але виконує функції офіційної особи. Його відверто проросійська поведінка стала шоком для політичних кіл у Штатах. За повідомленням того ж Reuters, впливові люди у Республіканській партії вимагають від Трампа усунути свого друга Віткоффа від переговорного процесу. Той порушив процедури безпеки під час зустрічі з Дмитрієвим, запросивши путінського посланця на вечерю у своїй резиденції.Поведінка Віткоффа свідчить про відсутність у Трампа та його радників чіткого мирного плану. Очевидно, його ніколи і не було, а те, що світ спостерігає зараз, спроба якомога швидше укласти якусь угоду і вмити руки, перекинувши відповідальність на Європу. Поспіхом та відсутністю стратегічного бачення користується Кремль. З цього випливає ще одна проблема — поставивши на своїх спецпосланців Віткоффа та Келлога, Трамп фактично усунув від переговорів офіційних осіб. Reuters цитує листа від значного спонсора республіканців Еріка Левіна, який вимагає, щоб місце Віткоффа зайняв глава Держдепу Марко Рубіо. Логіка зрозуміла: від імені Америки переговори мають право вести офіційні особи. В Саудівській Аравії, окрім проросійського друга Трампа, за столом переговорів з українцями та росіянами були Марко Рубіо та Майк Волтц, радник президента з питань національної безпеки. Ні один, ні інший надалі не були залучені у прямих переговорах. Американські високопосадовці, відповідальні за мирний процес, не контактують з нашими високопосадовцями. Якщо попередник Рубіо Ентоні Блінкен неодноразово бував в Україні, то нинішній глава Держдепу оминає Київ. Після відставки посла США в Україні Бріджит Брінк значно послабшає і прямий контакт з посольством Штатів. Аналітики щиро дивуються, як можна вести перемовини, якщо американські уповноважені особи на власні очі не бачили реалій війни в Україні.Навіщо американці роблять приємно Путіну і неприємно намЧетверта проблема — при Джо Байдену йшлося, щоб Україна не програла, а тепер саме для Росії роблять комфортні умови, аби вона припинила війну. Слабенька стратегія. Трамп продовжив санкції проти росіян, накладені за президентства попередника, що можна вважати ознакою повернення зі світу ілюзій до реального світу. Проте — тільки ознакою. Після відвідин Віткоффом Санкт-Петербурга Трамп зробив заяву: "Ситуація між Україною та Росією, можливо, йде непогано, і ви незабаром про це дізнаєтесь". І додав: "Настає момент, коли треба або діяти, або замовкнути, і ми побачимо, що з цього вийде".Останню фразу можна тлумачити по-різному. Одні припускають, що дипломатія Віткоффа завершиться американсько-російською угодою на 9 травня, що стане черговою поступкою Путіну. Інші навпаки, вважають, що у Трампа увірветься терпець і він завдасть по Росії удару, обклавши додатковими митами країни, які купляють російську нафту. Але через те, що американський президент говорить евфемізмами, складно зрозуміти його справжні наміри.Остання з проблем, про яку варто згадати — не партнерська і навіть цинічна поведінка Вашингтона з Києвом. Ідеться про нав’язування угоди щодо надр. Примус до її укладення на невигідних Україні умовах нагадує ставлення колонізатора до колонії. Безумовно, США надали нам величезну фінансову і військову допомогу, за що українці вдячні американському народу, але те, чого хоче уряд Сполучених Штатів від України зараз, в інтерв’ю CNBC News ємко охарактеризував Ентоні Блінкен — це "рекет". Переговори щодо умов американської участі у видобутку українських корисних копалин тривають, обростають новими подробицями, але з порядку денного не знімаються. Не варто виключати, що вони повернуть в позитивне русло, що американці припинять тиск і перейдуть до партнерського обговорення. В їхніх інвестиціях ми дуже зацікавлені. Тобто все можливо, але поки Віткофф дружить з Путіним, а Келлог придумує божевільні аналогії замість чітких і зрозумілих гарантій безпеки Україні з боку США, предметність переговорів розмита. Ми вам обіцянки-цяцянки, а ви нам — свої надра. Так у ХХІ столітті геополітика не робиться. .

Дзеркальні мита проти Штатів оголосив тільки Китай. Інші потужні економіки поки обмірковують, як домовитися з Трампом. А він підвищує ставки — взяв і відповів на китайські тарифи своїми, аж у 104%. Далі — буде…Хочете вести з нами справи — платітьПід час передвиборчої кампанії Трамп обіцяв виборцям "зробити Америку великою знову", а "велич" передбачає відносини зі світом у формі васалітету: США — сюзерен, всі інші — васали. То ж президент виконує свої обіцянки, і якщо сотні тисяч його виборців унаслідок цього втратять роботу чи інфляція з’їдатиме їхні доходи, він їм нічого не винен. Хотіли MAGA буде вам MAGA. У промові 2 квітня глава Білого дому оголосив, чому запроваджує мита. Перше: вони звільнять США від залежності від іноземних товарів і повернуть Америці економічну велич. Відтепер почнеться відродження американської промисловості. Друге: він назвав мита "дзеркальними", тобто це не покарання всього іншого світу, а справедливість для Америки, яку "грабували". "Ми стягуватимемо з них приблизно половину того, що вони стягували з нас, тому що ми дуже люб’язні", — пояснив Трамп, тримаючи в руках "скрижалі", де написано, який тариф вводиться проти тих чи інших країн.Економісти одразу вказали, що головними потерпілими стали американці. Поки простих громадян це не надто торкнулося, чого не скажеш про бізнес. Так, акції Apple впали більш ніж на 8% після оголошення про підвищення тарифів. За повідомленням ЗМІ, перед цим "яблучні" літаками завезли з Індії та Китаю, де розміщується виробництво iPhone, значну кількість своїх гаджетів. Проте, коли вони закінчаться, Apple доведеться або взяти на себе додаткові витрати, оскільки Китай уже відреагував на мита дзеркально, або перекласти проблеми на покупців. Передовсім на американців. Такі ж історії у всіх американських компаній, які мають спільне виробництво з китайцями. І не тільки. За кілька днів дії мит на півмільярда доларів впали статки компаній і самого Трампа. Коли глава Білого дому вводив мита, то мав на меті, по-перше, наповнити бюджет за рахунок тарифів на імпорт; по-друге, знизити ціни для американських споживачів, які перейдуть на свої товари й продукти, отже, бюджет наповниться ще більше; по-третє, американський бізнес повертатиме виробництво додому, що збільшить кількість робочих місць, американці більше зароблятимуть і більше витрачатимуть. Це цілком логічно, але схема може спрацювати з точністю до навпаки.Якщо американці не куплятимуть іспанський хамон чи французьке шампанське, все одно десь придбають щось імпортоване з Китаю. Бо звідти в Америку поступає дуже багато товару. Чи перейдуть споживачі виключно на свої продукти? Американці-патріоти так і зроблять, але немає гарантії, що американські виробники також не підвищать ціни. І не тому, що зрадники. Трамп своїми митами ламає сотні тисяч зв’язків у самій Америці. На налагодження нових підуть час і ресурси. За це заплатять споживачі. Що ж до повернення виробництва у США, то це — фантастика. Прибутки виробників одразу підуть донизу, бо американські робітники не працюватимуть за зарплату китайських. Доведеться підвищувати зарплати, а, отже, і вартість продукції.Невже все так погано? Трамп — дивак і нарцис, але не політичний самогубця, який навмисно і надовго погіршує економічне становище американців. Він грає у довгу і багатоходову гру. Окрім Китаю, мита у відповідь запровадила Канада. Але точково — 25% на американські автомобілі. "Президент Трамп спричинив цю торгівельну кризу — і Канада реагує цілеспрямовано і з силою...Мій уряд боротиметься з тарифами США, захищатиме канадських робітників і будуватиме найсильнішу економіку у G7, — заявив прем'єр Канади Марк Карні. Євросоюз, Мексика, Бразилія та інші великі експортери до Америки далі заяв не йдуть. Водночас глава мінфіну США Скотт Бессент повідомив, що майже 70 країн уже звернулися з проханням допомогти відновити баланс у світовій торгівлі після введення мит. То ж до Трампа для підписання угод вишикується черга?У чому наша вигода від митної дубини ТрампаРозглянемо ситуацію на прикладі Євросоюзу. В Європі одразу не відповіли тарифами на тарифи. Причин дві. Перша: спочатку американцям запропонували скасувати європейські мита на американські автомобілі й промислові товари, якщо США зроблять те саме. Тобто умиротворяли Трампа. Але нічого не вийшло. Він пояснив, в обмін на що погодиться зменшити тариф. ЄС доведеться купити у США енергоносії на 350 мільярдів доларів. Якась зачарована цифра, її президент Штатів неодноразово називав як начебто борг України за фінансову і військову допомогу, коли тиснув на Київ щодо угоди про копалини. Раніше європейські політики пропонували купляти в американців більше скрапленого природного газу, проте тепер Трамп ставить це як ультиматум. Тобто продовжує політику тиску на союзників. Ніби підштовхуючи ЄС до різкої відповіді. Або до поступок.Друга причина: в ЄС вивчають болючі для американців точки. Французи намацали такі — цифрові послуги та інвестиції у США. Відмова від інвестування у Сполучені Штати одразу отримала відмову більшості членів спільноти, а тарифи на цифрові послуги розкритикували за те, що фактично вони ляжуть тягарем на європейців. Є в Євросоюзі й противники мит у відповідь. Наприклад, Італія, на чолі уряду якої стоїть Джорджа Мелоні — політична подруга Трампа. Європа — прогнозована, у неї все знову впирається у сумнозвісний консенсус. Єврокомісія не може ухвалити рішення без консультацій з усіма країнами-членами та узгодження їхніх позицій.За повідомленнями ЗМІ, ЄС готує відповідь за мита на алюміній і сталь. На цю продукцію припадає питома частина європейського експорту до Штатів. Європейці планують запровадити 25-відсоткові тарифи на десятки товарних категорій зі США. Перелік невідомий, однак варто враховувати, що, поки триває війна, переважно американські товари потрапляють до нас через Європу. Тому для українців вони ще більше зростуть в ціні. Але це дрібниці, порівняно з можливими вигодами для нас від дій Трампа.Є значний відсоток, що він присоромить критиків, адже всі, хто хоче працювати з Америкою і в Америці, зрештою з ним домовляться і скасують мита один проти одного. Шанси на домовленість ЄС із США також високі. А хто не захоче, того Вашингтон далі давитиме. Як сталося з Китаєм. Тариф у 104%, звісно, добряче вдарить по кишені американців. Але це потужний удар і по китайській економіці. Китай допомагає Росії. США б’ють митами по Китаю. При цьому ще й ціни на нафту знижуються. Цікавий сюжет. І головне — нам вигідний….

Українців вразив цинічний коментар посольства США на удар росіян по Кривому Рогу. Без засудження злочину та навіть без згадок про Росію. Після ракетної атаки по Києву у ніч на неділю посол Бріджит Брінк виправилася. Але осад лишився.Чого боїться посол Бріджит Брінк"Це жахливо, що сьогодні ввечері балістична ракета влучила поблизу дитячого майданчика та ресторану в Кривому Розі. Понад 50 поранених і 16 загиблих, серед них шестеро дітей", — написала Брінк у мережі Х, не уточнивши, що ракета була російською. Без жодної нотки жалю до загиблих, серед яких дев’ятеро — діти. І це та сама Брінк, яка представляє Штати в Україні з травня 2022 року, неодноразово особисто відвідувала місця злочинів росіян в Україні й раніше у своїх заявах засуджувала воєнні злочини, скоєні країною-терористкою. Принагідно нагадаємо її коментар після побаченого у деокупованій Бородянці в червні 2022 року: "Бородянка жахливо постраждала. Містечко стало свідком звірств, скоєних під час жорстокої війни Росії, включно з сім’ями, убитими у власних будинках". Побачене "зміцнює її рішучість зробити все можливе, щоб притягнути до відповідальності винних у цих жахливих злочинах". Що ж сталося з дипломаткою, яку на посаду номінував ще Байден? Звідки взявся страх казати правду?"На жаль, неприємно дивує реакція Посольства Америки: така сильна країна, такий сильний народ — і така слабка реакція. Навіть слово "російська" бояться сказати, говорячи про ракету, що вбила дітей", — присоромив Брінк президент Володимир Зеленський. Він також висловив думку, що для завершення війни "треба не боятися називати речі своїми іменами" і "тиснути на Росію, яка обирає вбивства дітей замість припинення вогню".Учора пані посол — виправилася, повідомивши у тій же мережі Х наступне: "Станом на 06:30 ранку Київ та решта України залишаються під обстрілом балістичними та крилатими ракетами з боку Росії. Гучні вибухи в столиці та повідомлення про напади в кількох містах". Під дописом отримала коментарі українців на кшталт "уже прогрес, бо побачила, звідки на Київ летіли балістичні ракети". Зміни у коментарях Брінк не пов’язані з погіршенням її ставлення до України, просто як посол США вона має дотримуватися політичної лінії керівництва своєї держави. Нагадаємо, що після епічної сварки Зеленського з Трампом і Венсом у Білому домі пані посол, на відміну від оточення глави Білого дому, яке накинулося з погрозами на нашого президента, просто перепостила коментар свого шефа, глави Держдепу Марка Рубіо з подякою Трампу за "обстоювання інтересів Америки, оскільки жоден президент ніколи не мав сміливості зробити раніше". Тобто підлабузнювався Рубіо, вона тільки висловила згоду з його дописом. То ж не варто нападати на Брінк, вона перебуває на шпагаті між необхідністю робити заяви в унісон зі своєю владою та особистими поглядами. Вчорашній її коментар — це відступ від "лінії партії". Для нас буде краще, якщо для пані посла це не закінчиться гнівом Рубіо чи навіть самого Трампа. Оскільки Києву ще тільки не вистачало посла Штатів чергового ведучого Fox news, яким Трамп роздає посади за особисту вірність.Що не так з політичною лінією американського уряду щодо війни в Україні Головна зміна, яка відбулася з повернення Трампа до Овального кабінету, — навіть не генерація скандальних заяв 24/7, а цинізм у відносинах із партнерами. Не тільки з Україною, але ми навіть невелику зраду відчуваємо дуже болісно. Бачимо потужний митний "хук" по Євросоюзу, Японії, Південній Кореї, традиційних союзниках США. Політика "друзів немає, є тільки боржники", що вже приносить негативні наслідки для американців, які цими вихідними вийшли на протести у всіх 50 штатах. Протести будуть розгортатися активніше, адже поки громадяни США не відчули повною мірою цінового удару по власних кишенях. Але це все — у перспективі, в американців є час для мітингів, для імпічменту своєму обранцю, для нас же кожен день війни — нові жертви й руйнування. То ж коли Трамп чи представники американської адміністрації дозволяють собі ставити на один щабель жертву та агресора чи не помічати вбивства росіянами українців заради якоїсь химерної стратегії "миру" — оце і є вищий прояв цинізму і втрата емпатії.Почалося це не зі "сліпоти" Брінк і не з публічного скандалу у Білому домі за участю Зеленського, а 24 лютого, коли американці запропонували Раді безпеки ООН свою резолюцію щодо України, в якій Росія не вказана як країна-агресорка, а війна названа "російсько-українським конфліктом". У резолюції міститься заклик "якнайшвидше припинити конфлікт і надалі встановити тривалий мир між Україною та Росією". Але Генасамблея ООН того ж дня підтримала дві резолюції — нашу та американську. У нашій — Росія названа агресором, також у документі міститься заклик до повного виведення російських військ з окупованих нею територій України. Представники США в ООН разом із білорусами і росіянами проголосували проти нашого проекту резолюції. В їхньому ж лишалося умиротворення щодо Путіна, але після пропозицій європейців у документі з’явилося формулювання про "повномасштабне вторгнення Росії в Україну". Американці при голосуванні після цього утрималися. Це була показова для всього світу ганьба.Згадані події відбулися за тиждень після зустрічі американської та російської делегацій в Ер-Ріяді й, очевидно, були викликані бажанням американців маленькими поступками схилити Кремль до реальних переговорів. Що з того вийшло, ми всі знаємо — Путін почав виставляти нові умови. У відповідь з-за океану заявили про гнів і на Путіна, і на Зеленського. Мовляв, не хочуть миритися. Тобто американська дипломатія і далі зводиться до абсолютно хибної думки, що агресора потрібно умиротворяти, не називати "агресором", тоді він розчулиться й піде на переговори. Ну а на жертву тиснутимуть незалежно від того, як поводиться агресор. Звідси й поведінка Бріджит Брінк, і неадекватні заяви міністра фінансів США Скотта Бессента, який у гостях у Карлсона Такера дозволяв собі плескати язиком про Україну та її владу, і відмова американців брати участь у засіданні "Рамштайну", яке відбудеться цього тижня. Таке сталося вперше за час існування цього успішного військово-політичного формату. Раніше Штати були представлені на рівні міністра оборони.Отже, зараз офіційний Вашингтон обрав тактику просто не помічати війну в Україні. Або якщо помічають, то з пафосом повторюють пустопорожні фрази на кшталт "обидві сторони мають прийняти пропозиції президента Трампа". Така поведінка ображає українців та шокує цинізмом, проте ми не повинні піддаватися антиамериканським настроям, які цілеспрямовано підігріватиме Росія. Наші американські друзі є і в оточенні Трампа, але найбільше — серед простих американців. Багато з них на протести виходять з українськими прапорами.

Сенатор-демократ Корі Букер установив рекорд — протягом 25 годин і 5 хвилин поспіль виступав у Сенаті з антитрампістською промовою. Що це: екстремальний тролінг опонентів-республіканців, чи в Демпартії почалися пошуки лідера? Не тільки Букер. Хто із демократів у лавах радикальних критиків ТрампаКорі Букер, сенатор від Нью-Джерсі з 2013 року. Йому 27 квітня виповниться 56 років, тобто, не хлопчик, а вистояв на трибуні Сенату 25 годин. Зійшовши на трибуну, він присягнув продовжувати протест, доки фізично зможе це робити. Суть його промови можна звести до того, що за 71 день при владі Дональд Трамп та його адміністрація завдали неймовірної шкоди безпеці й фінансовій стабільності американців, основам американської демократії. Згадував він і про недружнє ставлення трампістів до України.Коротко про сенатора-марафонця серед промовців. До обрання в Сенат Букер був першим чорношкірим мером Ньюарка, найбільшого міста штату Нью-Джерсі. В якому, до речі, мешкає чисельна українська діаспора. Він мав досвід балотування в президенти США у 2020 році, але зняв свою кандидатуру. Двічі, у 2016 та 2020 роках, його ім’я фігурувало як можливого кандидата у віце-президенти в разі перемоги Гілларі Клінтон та Джо Байдена відповідно. Клінтон програла Трампу, а Байден зробив ставку на Камалу Гарріс. Рекордним виступом Букер зробив серйозну заявку на лідерство серед демократів. Річ у тім, що після поразки на президентських виборах Камали Гарріс демократи ніяк не можуть оговтатися. Водночас їхні виборці закликають партію зайняти жорстку позицію щодо дій Трампа і його адміністрації. Простіше кажучи, виборців дратує пасивність Демпартії й окремі її представники, бачачи запит суспільства, готові розпочати боротьбу прямо зараз. Серед них Букер. Але не тільки він.Під час звернення Трампа до Конгресу 5 березня сенатор Ел Грін перервав виступ президента викриком: "У вас немає повноважень!".За це його вивели із зали засідань, а в кулуарах політик пояснив свою позицію так:"Цей президент не повинен займати крісло. 34 кримінальні обвинувачення і два імпічменти".До речі, один із них у 2017 році ініціював саме Грін, але результату тоді не досягнув. Тепер він знову заявив, що ініціюватиме імпічмент Трампа. Як і Букер, Ел Грін — афроамериканець, але що цікаво, представляє в Сенаті демократів від штату Техас, політичного "заповідника" республіканців. Завадити боротьбі Гріна за лідерство серед демократів може його вік, — цього року йому виповниться 78 років.Така ж завада у ще одного демократа, сенатора від Вермонту Берні Сандерса, або, як його називають, "червоного Берні", найлівішого за поглядами у Демпартії. У вересні політику виповниться 84 роки. У 2016 році Сандерс склав конкуренцію Гілларі Клінтон у партійних праймеріз, під час яких обирали кандидата у президенти. Але Клінтон його обійшла. Через чотири роки Сандерс склав конкуренцію Джо Байдену, проте після серії поразок у праймеріз відмовився від участі у виборах. Цей відомий американський політик — жорсткий критик Росії й Путіна. І, звісно ж, Трампа.Якщо Букер простояв на трибуні рекордні 25 годин, то Сандерс у своєму поважному віці збирає велелюдні мітинги. У березні такий мітинг відбувся у Денвері, штат Колорадо. Разом із Сандерсом виступала його соратниця, наймолодша конгресвумен в історії Америки Александрія Окасіо-Кортез. Зараз їй — 35 років, а до Конгресу обралася у 29. З її прізвища можна зрозуміти, що вона — латиноамериканського походження. Народилася і зробила кар’єру в Нью-Йорку. Через злидні своєї родини з юності заробляла гроші різною роботою — була барменкою, офіціанткою. Себе відносить до робітничого класу. Принципова антитрампістка. Втім її вихід на лідерські позиції серед демократів багато хто ставить під сумнів через її дуже ліві політичні погляди.А днями до цієї компанії долучилася ще одна конгресвумен Мікі Шерріл. Вона підготувала законопроект, який зобов’яже Ілона Маска та його співробітників у Департаменті ефективності уряду (DOGE) проходити тести на вживання наркотиків. "Зараз як ніколи важливо захистити американський народ від безрозсудної некомпетентності адміністрації Трампа і кричущого нехтування національною безпекою. Ті, хто має доступ до секретної інформації, повинні проходити ретельну перевірку, об'єктивно дивитись на речі і проявляти розсудливість", — пояснила свою ініціативу Шерріл. Її законопроект не має шансів бути проголосованим, але троллінг Маска і трампістів вийшов якісний.Шерріл — військова льотчиця. Виконувала місії в Європі та на Близькому Сході. Вона — велика прихильниця України, відвідувала нашу країну під час війни. Шерріл підтримала обидві спроби імпічменту Трампа. Влітку минулого року була серед конгресменів, які звернулися до Джо Байдена з проханням не балотуватися знову. Через поважний вік. Подальший перебіг подій усім відомий — замість Байдена демократи зробили ставку на Гарріс, яка вибори програла. А після виборів просто зникла з політичних радарів. Хоча обіцяла виборцям боротися і далі. Кажуть, психологічно важко пережила поразку і сумнівається у необхідності вдруге випробовувати долю на президентських виборах.Коли демократи почнуть шукати кандидатів-бійцівСеред можливих кандидатів у президенти від демократів у 2028 році переважно називають не Букера, Гріна чи Шерріл, а політичних важковаговиків — губернаторку Мічигану Гретхен Вітмер, губернатора Іллінойсу Дж. Б. Прітцкера та губернатора Каліфорнії Гевіна Ньюсома. Але є кілька моментів, які можуть ввести у вищу лігу інших демократів, можливо, когось із перелічених критиків Трампа. Перший момент: восени наступного року відбудуться вибори до Конгресу і Сенату, якщо демократи у підсумку порушать нинішню гегемонію республіканців, цілком імовірно, що висуванці від Демпартії на праймеріз підуть під акомпанемент спроби третього імпічменту Трампа. З огляду на згадані вибори зараз активізуються й інші сенатори та конгресмени від партії демократів, адже обійти на своїх округах трампістів можливо тільки на потужній критиці Білого дому та чинного уряду. Другий момент: Трамп задумав переписати конституцію, щоб балотуватися втретє. Сумнівно, що йому вдасться змінити під себе основний закон, але якщо він проверне це, тоді будь-який кандидат від Демпартії йтиме на вибори під гаслом "ні — авторитаризму". Це — перше. Друге — відправлять досі популярного Барака Обаму. Раз Трампу можна втретє з перервою, чому не можна іншим? А третє — проти Трампа гратиме зброя, яку він використав проти Байдена — вік. 2028 року йому буде 82.Третій момент: якщо змінити конституцію не вийде, тоді найбільш імовірним висуванцем республіканців буде Джей Ді Венс. Судячи з його поведінки зараз, це буде Трамп у квадраті. Виграти у такого може ще більш шалений персонаж, політик без гальм. У демократів зазвичай респектабельні висуванці, з політичним досвідом, які не вдаються до прямих нападок і звинувачень опонентів. Це була одна із причин, чому Гарріс програла Трампу. Отже, проти Трампа потрібен анти-Трамп, проти Венса — анти-Венс.

Уже стало звичним, що заяви глави Білого дому робляться під настрій. Тому коли Трамп каже, що злий на Путіна, це може бути лише миттєва емоція. Як і коли погрожує Зеленському. То ж доцільніше слідкувати не за словами президента США, а за діями.Пообіцяв вдарити по Росії санкціями. Чи можна вірити в обіцянку ТрампаПочнімо з того, що обіцянка покарати Росію звучить з вуст Дональда Трампа не вперше, та жодного разу він її не виконав. 18 жовтня минулого року ще в ролі кандидата в президенти в інтерв’ю WSJ він заявляв: "Я сказав Путіну: "Володимире, якщо ви підете на Україну, я вдарю так сильно, що ви навіть не повірите. Я завдам удару прямо в центр бісової Москви. Я сказав: "Ми — друзі, я не хочу цього робити, але я не маю вибору".На це Путін буцімто пообіцяв ніколи не нападати на Україну. Правда, коли відбулася ця історія, невідомо. У Москві не підтвердили, але й прямо не спростували таку розмову.Після перемоги на виборах Трамп публічно Путіну не погрожував — інформація про його наміри щодо санкцій та мит переповідалася ЗМІ з посиланням на джерела. Або про це заявляли окремі члени команди 47-го президента США. Одна з таких публікацій з’явилася на сайті агентства Bloomberg за кілька днів до інавгурації. В ній стверджувалося, що команда Трампа готує два сценарії — перший передбачає послаблення нафтових санкцій проти Росії, другий — посилення. Залежно від поведінки Путіна. У лютому та березні відбулося кілька зустрічей американців з українцями та з росіянами у Саудівській Аравії. Після цих контактів було багато публікацій й експертних оцінок, але за цим інформаційним шумом загубилося важливе рішення Вашингтону: в середині березня США не продовжили дозвіл низці російських банків обробляти європейські платежі за продаж нафти. Тому європейські країни та інші союзники США більше не можуть купувати нафту у Росії без запровадження санкцій з боку Америки. Єдине виключення до травня залишили для "Газпромбанку". Тобто Білий дім продемонстрував росіянам, що тримає в руках батога і може його використати у будь-яку мить.За кілька днів потому міністр фінансів США Скотт Бессент заявив, що Штати готові застосувати проти Росії санкції рівня десять з десяти, "щоб змусити президента Путіна сісти за стіл переговорів". І знову згадав про максимальні енергетичні санкції. У відповідь на погрози російський диктатор не тільки не припинив атакувати Україну, а ще й посилив удари по наших мирних містах та оголосив наймасовіший призов до армії за останні 14 років. Отже, він чітко демонструє готовність воювати далі. А його заява про "зовнішнє управління" для України засвідчила, що диктатор не просто ставить ультиматуми американцям, а відверто глузує з намірів Трампа досягнути перемир’я до Великодня. Саме ця заява Путіна й викликала гнів американського президента. Про що він розповів в інтерв’ю NBC, яке з’явилося 30 березня.З його слів, якщо РФ відмовиться укласти угоду про припинення війни, США запровадять вторинні мита на всю нафту, що постачається з Росії. Розмір мит може сягнути 25-50%. При цьому він знову розповів про свої "дуже добрі" відносини з Путіним, і що його гнів "дуже швидко зникне, якщо Путін зробить те, що потрібно". І на додачу анонсував нову телефонну розмову з фюрером країни-терористки цього тижня.Поки у нас раділи заявам Трампа, обережні експерти закликали не поспішати з висновками як мінімум тому, що американський президент може заявити, що журналісти його не так зрозуміли. Трапилося не зовсім так, але близько до цього. У неділю, спілкуючись з пресою у своєму літаку, хазяїн Овального кабінету заявив про існування "психологічного дедлайну" — дати, до якої Росія має погодитися на угоду. І він не буде радий, якщо росіяни продовжуватимуть обдурювати. Про мита — не згадав. Водночас почав погрожувати… Зеленському."Він намагається відмовитися від угоди щодо рідкісноземельних елементів, і якщо він це зробить, у нього будуть проблеми, великі, великі проблеми. Він хоче бути членом НАТО. Але він ніколи не буде членом НАТО, він це розуміє", — змішав у купу угоду про копалини та членство України в НАТО Трамп. Пошуки сенсів у голові Трампа. Що продемонстрував кінець березняЦими днями відбулося ще кілька важливих подій, які хоча б трохи упорядковують те, що коїться у голові Трампа. Перша подія — телефонна розмова президента Штатів з британським прем’єром, одним лідерів "коаліції рішучих" Кіром Стармером. За офіційними повідомленнями, сторони погодилися продовжувати колективний тиск на Путіна. Друга подія — візит у гості до Трампа президента Фінляндії Александра Стубба (до речі, сьогодні він святкує 57-річчя). Ця зустріч цікава тим, що два президенти пограли разом у гольф. Глава Білого дому дуже гарно грає і поважає сильних гравців. Стубб є саме таким. Тобто фінський лідер здійснював посередницьку місію у неформальний спосіб, як і любить Трамп. Заяви Стубба після зустрічі обнадіюють: він певний, що його американський колега покарає Росію за відмову припинити війну.І третя подія відбулася вчора, коли до Києва прибула чисельна делегація європейських партнерів і близький до Трампа пастор, підприємець та політик Марк Бернс. Він відвідав Бучу, пересвідчився на власні очі у звірствах, які коїли росіяни. Запрошення до України цієї людини — правильний крок. Він написав у мережі Х, яку полюбляють трампісти та їхні виборці, розлогий пост, у якому серед іншого є слова про необхідність допомоги українській армії: "Ці солдати на передовій не просять грошей. Вони просять 1000 танків, 300 °F-35, зенітні комплекси для знищення дронів, які все ще обстрілюють цивільні будівлі й вбивають людей. Пам’ятайте, це був президент Трамп, який надіслав "Джавеліни", а не подушки. Президент Трамп — найкращий друг невинних цивільних України. Він покладе кінець цій війні".Зауважимо: з моменту повернення в Білий дім пана Трампа це лише третій член його команди, правда, пастор не входить до адміністрації, який відвідав Україну. До цього приїздив на кілька днів спецпосланець США по Україні Кіт Келлог і глава мінфіну Скотт Бессент. Візит останнього закінчився гучним скандалом: американський президент звинуватив Зеленського в ігноруванні гостя, хоча зустріч була — і це підтверджено фотодокументами.Отже, складемо розрізнені пазли. Перший пазл: обіцяні мита. Очевидно, "психологічний дедлайн", про який казав Трамп, це 20 квітня — Великдень. Якщо до того часу Путін не розпочне переговори без ультиматумів, посилення санкцій можливе. Наскільки сильне, сказати складно. Принаймні вчора нафтові ринки проігнорували загрозу запровадження мит для покупців російської нафти. Як припускає Reuters, трейдери, втомилися від постійного блефу Трампа, тому не вірять у його погрози.Другий пазл: черговий випад на адресу Зеленського через угоду про мінерали. З того, як коментують експерти та з реакції самого президента України, стає зрозуміло, що у нинішньому вигляді угоду з американцями Київ не укладатиме. Переговори тривають, проте поки відбувається цей процес можна очікувати на нові порції інформаційних атак команди Трампа на Зеленського. На нашому боці в цій історії європейці, вони намагаються бути посередниками, розуміючи, що пропонована США угода — дуже погана не тільки для нас, а й для них, адже європейський бізнес не зможе інвестувати в українські корисні копалини без згоди американців.Чи зійдуться в цій угоді десь посередині? Очевидно, що так, проте для Трампа зараз ключове завдання не нагнути Україну, а нагнути Путіна. Показати силу. Тому у наших може бути часовий люфт для торгів за копалини до 20 квітня. Далі буде зрозуміло, чи виконає Трамп обіцянку про мита.Третій пазл: геополітичні перспективи. Днями The Washington Post опублікував документ під назвою "Тимчасові стратегічні настанови національної оборони" з грифом "таємно/не для іноземців". Документ за підписом міністра оборони Піта Гегсета гуляє Пентагоном. Після скандалу з перепискою членів команди Трампа у месенджері Signal джерела секретів вже нікого не дивують. Так ось, у стратегічних настановах головним ворогом Америки проголошується Китай, а проблему з Росією перекладають на плечі Європи. З чого можна припустити, що трампісти малювали собі просту стратегію: президент США як посередник сприяє угоді про перемир’я в Україні, за це отримує від українців домовленість про копалини, після чого американці розв’язують собі руки у стосунках із Москвою, яку різними пряниками вириватимуть з міцних обіймів глави Китаю Сі Цзиньпіна. Однак стратегія виявилася хибною. Та, власне, і не могла спрацювати з огляду на те, що американці мають справу з патологічними кремлівськими брехунами.Тверезий погляд на ситуацію такий: кинути Україну на Європу, а її, відповідно, залишити наодинці з божевільними у Москві, не вийде. Як мінімум тому, що без серйозної відповіді на ультиматуми Путіна Трамп виглядатиме анекдотичним персонажем.

Після засідання "Коаліції рішучих", де обговорювалося створення сил стримування для допомоги Україні, стало зрозуміло: або переговори далі відбуватимуться у форматі Україна-США-Європа, або американці домовлятимуться тільки з Путіним, але про своє."Сподіваємося на краще, готуємося до гіршого". Яку геополітичну гру закрутили Макрон і Стармер"Очевидно, що США більше не є надійним партнером. Можливо, що за допомогою всеосяжних переговорів ми зможемо відновити елемент довіри", — заявив днями канадський прем’єр Марк Карні у відповідь на американські мита проти Канади.Цю фразу можна вкласти в уста всіх притомних європейських політиків. Американська адміністрація свідомо йде на розкол єдності західного світу, і йому доводиться швидко шукати сценарії виживання без Америки. Навіть інакше — всупереч Америці Трампа."Коаліція рішучих", ініційована президентом Франції Еммануелем Макроном і підтримана прем’єром Британії Кіром Стармером, виросла до трьох десятків учасників. Стільки зібралося у Парижі в четвер. Напередодні зустрічі французький президент зустрівся з українським колегою Володимиром Зеленським, і вже тоді було озвучено бачення Макроном європейського контингенту в Україні. На самому засіданні в Парижі вживалося словосполучення "сили стримування".Йдеться про наступний формат: Франція, Британія та інші охочі відправляють до України своїх військових, ті дислокуються подалі від лінії фронту на українських військових базах або в інших локаціях, забезпечуючи їхню оборону і прикриття. Безпосередньої участі у боях європейський контингент не братиме, але є важливе уточнення: удари росіян по місцях дислокації військових країн НАТО в Україні тягнутимуть за собою адекватну відповідь. Як казав Макрон, НАТОвці "пацифікуватимуть" росіян, не даватимуть тим можливості напасти знову. У разі нападу отримають колективну відсіч. Правда, визнав: його ідея не має одностайності, однак це і непотрібно.На засіданні згадували й про нинішню американську адміністрацію. Макрон навіть телефонував Трампу до зустрічі та після її завершення. А учасники наполягали, що без гарантій США — не обійтися. "Маємо сподіватися на краще, але готуватися до гіршого", — прозвучало від Макрона у відповідь на ці наполягання. Учора ж президент Зеленський анонсував термінову зустріч на рівні представників генеральних штабів в Україні, на якій обговорять майбутнє розгортання військового миротворчого контингенту. На зустріч запрошують представників країн, які стовідсотково приєднаються до ініціативи Макрона і Стармера. То ж процес зрушив з місця і тепер його не зупинити?Трамп розбудив Європу, але частина її лідерів не проти поспати щеВідповідь на це питання складається з чотирьох блоків. Перший блок: відносини Європи зі США. Від повторної появи Трампа у Білому домі європейці не очікували нічого хорошого, адже його перша каденція — це суцільні сварки й торгівельні війни з Євросоюзом. Власне, введення мит на імпортні авто у Штатах — продовження старої пісні Трампа, від виконання якої страждають як виробники автомобілів в Європі, так й американські споживачі. І не факт, що виробники зазнають більших збитків. Та виявилося, що Трамп-2 куди гірший за Трампа-1. Під час першої каденції його стримували помірковані радники, нині ж президент оточив себе підлабузниками, та ще й із доволі слабкими управлінськими здібностями, але високим рівнем брехливості. Що яскраво продемонстрував чат-скандал із перепискою у месенджері Signal.Невидана раніше консолідація європейських лідерів розпочалася не в березні, коли президент Макрон уперше заявив про готовність французів закрити Європу своєю ядерною парасолькою замість американців, і не зі створенням "коаліції рішучих", а після епічної промови на той час ще кандидата у віце-президенти сенатора Джей Ді Венса на 61-й Мюнхенській безпековій конференції 14 лютого цього року. Нахабний та образливий стиль промови шокував європейських лідерів, вони усвідомили, що мають сподіватися на себе, бо з таким союзником каші не звариш. Трамп, до речі, виступ Венса схвалив.Наступний поганий знак для Європи — відверте втручання того ж Венса, а також Ілона Маска у перебіг передвиборчої кампанії в Німеччині, неадекватні висловлювання щодо виборів у Румунії, підтримка маргіналів у Великій Британії. Ну і зазіхання на Гренландію. Вчора Венс з дружиною Ушею побував там на військовій базі США Піттуфік, де відвертими нападками на Данію продовжив шокувати європейців.Простіше кажучи, відносини Європи зі Сполученими Штатами не просто натягнуті, вони от-от вибухнуть дипломатичною війною. То ж засідання "Коаліції рішучих" — це не тільки про нас, а і про готовність європейців мобілізувати свої сили на протидію новим викликам і загрозам. Продемонструвати Білому дому, що його відмова від України означатиме відмову і від спільної безпеки з європейцями, а залученість до гарантій безпеки Україні, навпаки, додасть північноатлантичним силам єдності.Другий блок: скільки країн реально відправлять свої контингенти до нас. На сьогодні відомо, що погодилися Франція, Чехія, Литва, Туреччина, Швейцарія та неєвропейські союзники Австралія і Канада. Британці поки гарантують озброєння. Відкриті до обговорення данці, бельгійці, нідерландці, шведи, ірландці, італійці. Приміром, італійська прем’єрка Джорджа Мелоні, в якої склалися гарні стосунки з українським президентом Зеленським, а ще вона відома дружбою з Трампом, вважає пропозиції Макрона і Стармера "складним, можливо найменш ефективним рішенням". На її думку, Україна має отримати гарантії 5 статті НАТО (про спільну оборону в разі нападу) без вступу до Альянсу. Але от біда — проти цього Штати та ще кілька держав-членів, а рішення там ухвалюється тільки одностайно. Ще кілька країн погодилися надати логістичну допомогу. З впливових країн ЄС проти контингенту Німеччина та Іспанія. У німців скоро зміниться канцлер, ним стане Фрідріх Мерц, і Берлін, найімовірніше, перегляне свою незгоду.Уряди нерішучих держав зрозуміти можна, — якщо під час миротворчої місії в Україні від російських ракет чи БпЛА загинуть їхні військові, опоненти та активні "пацифісти" звинуватять своїх урядовців. Тому може виявитися, що чисельності миротворців не вистачить для реалізації задуму.Третій блок: коли саме європейський контингент з’явиться в Україні — до перемир’я, під час перемир’я чи без перемир’я. Як можна зрозуміти із заяв окремих учасників коаліції та публікацій ЗМІ після зустрічі в Парижі, без стійкого перемир’я формувати сили стримування вони не поспішають. Хтось боїться критиків усередині своїх держав, хтось продовжує чекати, поки схаменеться Трамп, ну а хтось просто боїться Путіна.Четвертий блок: готовність Європи стати поряд з Україною у переговорах зі США та Росією. Від самого початку американці наполягали, що їхній президент — гуру угод, тому все вирішить без Європи. Це "все" звелося до тиску на Україну, відверто проросійських заяв посланця Трампа Стіва Віткоффа, очевидного для всіх небажання глави Білого дому посилювати санкції проти Росії. Зараз — нова серія викручування Україні рук, щоб підписала угоду про копалини. Йде до того, що Трамп готується зіскочити з теми мирних переговорів. Його авантюрний мирний план "просто перестати стріляти" зазнав фіаско. Європейці намагаються переконати американського президента підтримати їхню ініціативу і разом змушувати Кремль до реальних переговорів. Станом на зараз відповіддю Білого дому, на жаль, можна вважати заяви Венса в Гренландії.

Неурядова організація American Oversight позивається проти п’яти топ-посадовців адміністрації Трампа, стверджуючи, що використання ними Signal порушує федеральний закон, який регулює збереження урядових документів. Тобто просто зам’яти скандал із витоком секретних даних — не вийде.Від "це все фейки" до "секретів не обговорювали". Як заминають чат-скандалВ американській історії бували грандіозніші скандали через витік секретів, наприклад, "вотергейт", "ірангейт", "вікілікс", але не було смішніших. У двох словах: радник президента Дональда Трампа з питань національної безпеки Майк Волц помилково долучив до чату у месенджері Signal головного редактора видання The Atlantic Джеффрі Голдберга. Учасники чату обговорювали деталі військового удару США по єменських хуситах. Голдберг, отримавши доступ до секретів, виклав переписку у вільний доступ. Після цього розгорілося полум’я скандалу, яке американська влада кинулася гасити бензином. Себто — брехнею."Ви кажете про брехливого і повністю дискредитованого так званого журналіста, який зробив кар'єру на постійному поширенні вигадок. Це людина, яка торгує сміттям. Це його робота", — накинувся на Голдберга глава Пентагона Піт Гегсет.Але такий коментар не влаштував ЗМІ, політиків і громадянське суспільство, бо не давав відповіді на питання, чому вищі посадовці обговорюють військову операцію у месенджері, а не захищеними урядовими каналами зв’язку. Далі на сцену вийшов Майк Волц, який узяв відповідальність на себе. Посадовець пояснив: помилка сталася через те, що журналіст виявився у списку контактів під ім'ям іншої особи. Сам радник Трампа переконує: не має жодного поняття, як номер Голдберга потрапив до його телефона. Розслідувати загадку він запросив Ілона Маска. Хоча розгадка очевидна: номер медійника до свого телефона вносив або його власник, тобто Волц, або хтось із його помічників, які мають доступ до гаджета. Втручання хакерів із метою внести до списку контактів Голдберга — анекдот. То ж рятувати свого радника від перетворення на вселенське посміховисько взявся особисто Трамп. Він повідомив, що номер журналіста випадково вніс помічник Волца.Після того, коли розкрилася таємниця, як Голдберг отримав доступ до секретів, топ-посадовці відкоригували лінію поведінки. Вони наввипередки почали переконувати, що ніяких таємниць у чаті не обговорювали, а журналісти просто ганяються за смаженим. Насправді обговорювали. За дві години до атаки по хуситах Гегсет поширив інформацію про виліт літаків. Якби на місці Голдберга опинився не законослухняний громадянин США, а шпигун, літаки могли б знищити. То ж спроби посадовців відбрехатися були настільки невдалими, що ситуацію вирішили розглянути на слуханнях у Сенаті.Перебіг слухань живописали в Politico: керівниця розвідки Тулсі Габбард, директор ЦРУ Джон Реткліфф пояснювали, що в переписці військових таємниць не було, та коли їх приперли дописом глави Пентагона Гегсета, переадресували питання до нього. А лідер демократичної меншості в Палаті представників Хакім Джеффріс закликав Трампа звільнити свого некомпетентного міністра оборони, адже "його подальше зниження на цьому ключовому посту в Пентагоні погіршує національну безпеку і ставить під загрозу наших відважних військових у всьому світі".Сенатори послухали виправдання топ-посадовців і на тому розійшлися. Винуватці ніби видихнули… і тут The Atlantic виклав нову порцію переписки, яка спростовує брехню учасників слухань в Сенаті. Також не дає зам’яти скандал і громадянське суспільство: організація American Oversight подала до суду на главу Пентагона Піта Гегсета, директорку Національної розвідки Тулсі Габбард, директора ЦРУ Джона Реткліффа, очільника Мінфіну Скотта Бессента, держсекретаря Марка Рубіо та на Національне управління з архівів і документації. Активісти наголошують, що використання Signal порушує федеральний закон, який регулює збереження урядових документів. Чи звільнить Трамп когось з учасників чат-скандалуЗахисники американської адміністрації та посадовці, які зганьбилися, продовжують у відповідь атакувати The Atlantic, інші ЗМІ та всіх своїх критиків. Через це ґвалт не просто не вщухає, а стає все потужнішим. То ж Білому дому все ж доведеться реагувати якось інакше, аніж далі захищати винуватців витоку секретних даних і тим самим дратувати суспільство. На думку знавців політичної кухні, нікого з учасників переписки не звільнять. Мотивів у глави Білого дому — кілька. Перший: посадовці, яких привів із собою Трамп, керують понад два місяці, і якщо когось викинути з обойми прямо зараз, команда може дати тріщину. За свого першого президентства Трамп звільняв членів команди й в підсумку нажив собі ворогів, які щедро ділилися з пресою спогадами про роботу з ним — зі скандальними подробицями. Глава Білого дому цього разу підібрав собі особисто вірні кадри. Навіть якщо ці кадри просто не тягнуть на посаду, яку обіймають, вони там сидітимуть максимально довго. Хіба вляпаються в скандал, який загрожуватиме самому Трампу.Другий мотив: розголос з перепискою вийшов неабияким, але опоненти республіканців усе одно нічого вдіяти не можуть, адже у них меншість і в Сенаті, і в Конгресі. Те ж стосується і преси — вона підхопила хвилю, але, по-перше, виборці республіканців не дослухаються до ЗМІ, які вважають лояльними до демократів, а лояльні до Трампа медіа учасників чат-скандалу не критикують; по-друге, поки на вулицях американських міст не будуть багатотисячні акції з вимогою звільнити винуватців скандалу, доти Білий дім просто відмахуватиметься від кусючої преси. Пишуть — ну і нехай.Третій мотив: Трамп замість прийняти думку, що члени його команди сіли в калюжу, спробує перемикнути увагу суспільства зі скандалу, який ніяк не затихає, на щось інше, ще гучніше. Не дарма віце-президент Венс оголосив, що зібрався супроводжувати свою дружину Ушу до Гренландії, щоб не розважалася сама. Схоже, мета візиту американської делегації на острів, де їй не раді, і полягає у відволіканні уваги від чат-скандалу. А чи вийде — побачимо вже цієї п’ятниці.

Темп, заданий американцями під час переговорів, зробив їх інформаційним мейнстримом. Проте домовленості, про які повідомляється, часто перевертають уявлення про добро і зло. Чи все у них так, як про це пишуть ЗМІ й розповідають експерти? Тиждень розпочався з перемовин. Чи вдало американці займалися посередництвомПротягом останніх днів у столиці Саудівської Аравії представники США по черзі розмовляли з російською та українською стороною, після чого з’являлися повідомлення для преси, в яких акценти розставлялися по-різному. Найактуальніший приклад: офіційні джерела США повідомили про домовленість з росіянами про "забезпечення безпечного судноплавства, виключення застосування сили та не допущення використання комерційних суден у військових цілях у Чорному морі". Зі свого боку Штати "допоможуть відновити доступ Росії до світового ринку експорту сільськогосподарської продукції та добрив, знизити витрати на морське страхування та розширити доступ до портів і платіжних систем для таких операцій". Без деталізації. Москва ж заявила: угода про перемир'я на морі набуде чинності лише після зняття санкцій із "Россельхозбанка", інших фінансових установ, підключення їх до SWIFT, а також після скасування санкцій проти російських виробників продовольства і добрив.Власне, нічого нового, Путін продовжує грати у гру "може поступлюся малим, якщо поступитесь великим". У такому випадку він прагне часткового зняття санкцій. Як повідомив президент Володимир Зеленський, пункт про допомогу американської сторони росіянам щодо транспортування їх агропродукції українська сторона не підтримала, тому його немає у загальному документі. А от пункт про розробку заходів щодо заборони ударів по енергетичних об’єктах України й Росії є. Україна це бачить як тишу в небі, тобто, щоб росіяни взагалі не атакували нашу цивільну інфраструктуру, але поки, як заявив Зеленський, "вже хороший результат, якщо не будуть завдаватися удари по енергетиці". Тобто, атаки "шахедами" та масовані ракетні обстріли прикордонних областей переговори в Ер-Ріяді не зупинили. Зупинять?Виявляється, всі домовленості тримаються на чесному слові. Зеленський пояснив: якщо ворог порушить режим тиші під час перемир’я, "ми звертаємось по всіх наших лініях до американської сторони з тими фактами та доказами, що російська сторона порушувала". За словами українського президента, Дональд Трамп має "достатньо сил, інструментів, санкцій тощо, різних інструментів, щоб впливати на росіян, на Путіна, щоб вони закінчили цю війну". Після цього пригадалася фраза Стіва Віткоффа, спецпосланця Трампа, який переконував, що вірить Путіну, і той після переговорів зі Штатами відкликав дрони, які летіли атакувати Україну. Приблизно такою ж може бути реакція Трампа на надані докази порушення росіянами своїх обіцянок.Інформаційну рамку для офіційних коментарів задали у Держдепі. Його речниця Теммі Брюс не засудила ракетний удар росіян по Сумах, унаслідок чого постраждало близько ста людей, а відмахнулася: "Переговори в Саудівській Аравії зараз спрямовані на те, щоб домогтися цього зобов'язання і виконати його. Ось чому ми робимо те, що робимо, бо такі результати, як у будь-якій війні, є проблематичними й болісними, і ми хочемо зупинити й повернути все назад. Саме тому ми робимо те, що робимо зараз".Такими ж порожніми за змістом можуть бути й подальші реакції на продовження російських атак.США поки йдуть на поступки Путіну, а той випробовує терпіння Трампа Отже, останні за часом переговори та заяви окреслили кілька важливих моментів. Перший: замість посилення санкцій проти агресора, як це робила адміністрація Джо Байдена, адміністрація Трампа готова йти на поступки. То ж ключовий нюанс — наскільки далеко. Згаданий "Россельхозбанк" відключили від SWIFT у червні 2022 року, і Путін вже виторговував скасування санкцій проти цього банку, коли зірвав "зерновий коридор" під егідою ООН і Туреччини. Тоді на поступки ніхто не пішов і зерно з України далі вивозили Чорним морем. Періодично Росія атакувала зерновози, останнім часом активізувалася, то ж коли у порядку денному спливло питання скасування санкцій проти "Россельхозбанка" стало очевидним, навіщо Росія завдає ударів по цивільних зерновозах. Якщо забаганки Путіна цього разу задовольнять, він вимагатиме від американців наступних поступок.Щоб під'єднати цей або інший російський банк назад до SWIFT, має бути витримана процедура, й американці в ній можуть тільки висловити побажання. Рішення належить Євросоюзу, адже територіальна юрисдикція цієї міжнародної платіжної системи — Бельгія. Тобто вирішуватиме Брюссель, а не Вашингтон. Якщо Трамп нагинатиме Європу, він ще більше погіршить взаємини з європейськими союзниками. Очевидно, висловленими забаганками Путін прагне саме зіткнути лобами США та ЄС.Другий момент: американці продовжують говорити про Україну за нашою спиною. Частково це пояснюється відсутністю прямого контакту між українською та російською делегаціями, проте одна справа говорити про заборону бити на по нашій енергетиці, зовсім інша — про територіальні поступки. "Я думаю, що американська сторона говорить з рускіми про території. Нас турбує, щоб США мали вплив на Росію, а не навпаки… Це зрозуміло, що питання територій вони піднімають. А з нами ніяких домовленостей щодо територій не було. Вони знають, що це болюче питання", — заявив учора президент Зеленський.Ці розмови за нашою спиною російська пропаганда активно використовує для посилення чвар у нашому суспільстві. Telegram-каналами шириться повідомлення, що, мовляв, Москва ніколи не піде на перемир’я і тим більше на велику мирну угоду, поки не отримає п’ять областей, незаконно включених до російської конституції. Зрозуміло, що цього не станеться, але поява подібних розмов шкодить нашій єдності. На це Кремль і розраховує. Проте маємо розуміти три нюанси. По-перше, якщо американці й обговорюють з росіянами тему територій, то це стосується лінії розмежування, яку зафіксують на момент початку перемир’я. Про здачу Україною територій чи відмову від них на користь загарбника взагалі не йдеться.  По-друге, Путін прагне затягнути переговори, тому висуває і далі висуватиме забаганки як з підключенням свого банку до SWIFT, роззявлятиме рота на Запорізьку АЕС тощо. Він вважає, що Трамп і далі йтиме на поступки, тому випробовує, де межа поступок, коли замість послаблення санкцій глава Білого дому їх посилить.По-третє, Путін хоче зірвати переговори нашими руками. Тому й вкидається зрада на кшталт "американці нас здали", "нас змусять відмовитися від територій". Дійсно, певні кроки США мають неприємний для нас вигляд, але було б значно гірше, якби Трамп узагалі махнув на нас рукою і залишив з нашим ворогом. Цього і близько немає: постачання зброї триває, розвіддані надаються, а тема переговорів — топова.Нарешті третій момент — ні завтра, ні до Великодня, ні до літа, ні навіть до осені міцного миру не буде. Це звучить песимістично, але краще не мати ілюзій, аніж страждати, коли вони розбиваються. Серйозно про мир Путін почне говорити після того, як відчує на собі силу США та європейських союзників. Ми хочемо, щоб відчув швидше, Трамп виторговує собі вигідніший куш за посередництво, Європа не проти, щоб у Трампа щось вийшло, бо доведеться грати у геополітику самостійно, а вона забула, як це робити. Маємо невизначеність, яка гнітить. Та хіба вперше таке за три з лишком роки війни? .

Уперше в історії олімпійський рух очолила жінка і вперше — представниця Африки. Кірсті Ковентрі — найтитулованіша спортсменка чорного континенту. Серед її перших заяв — плани повернути на Олімпійські ігри спортсменів країни-терористки Росії…Хто така Кірсті Ковентрі та чому вона одразу стала фавориткою на посаду Крісті Лі Ковентрі Сьюард (повне ім’я і прізвище нової очільниці МОК) народися 1983 року у столиці Зімбабве Хараре. Її родина належить до незначного відсотка білого населення цієї країни, переважно фермерів, у чиєму володінні колись перебувало багато земель. Проте в період правління диктора Роберта Мугабе — на початку 2000-х — на білих відбувалися гоніння, у них відбирали землю і передавали чорношкірим. На той час Ковентрі вже навчалася в Обернському державному університеті штату Алабама, США. У Штатах майбутня олімпійська чемпіонка з плавання жила і тренувалася. Але зв’язок зі своєю Батьківщиною не переривала. На Олімпіаді 2004 року в Афінах вона виграла золоту, срібну та бронзову медалі, через чотири роки в Пекіні — золоту та три срібні. Влада Зімбабве засипала плавчиню грошима та почестями. Мугабе називав Кірсті "золотою дівчинкою". Проте це аж ніяк не вплинуло на його політику витискання білих фермерів з їхніх земель. За період так званої "земельної реформи" наділи відібрали у понад чотирьох тисяч білих зімбабвійців. За це Конгрес США ввів санкції проти Зімбабве та його керівників. Водночас Ковентрі від щедрості диктатора не відмовлялася. А влада навіть робила культ з титулованої спортсменки.Ковентрі ще й семиразова чемпіонка світу, 14-разова переможниця Африканських ігор, багаторазова рекордсменка світу. У 2013 році вона стала членом МОК. З великого спорту вона пішла у 2016 році, а наступного 2017 року від влади відсторонили Мугабе. Він довів країну до жалюгідного становища, інфляція обчислювалася шестизначними числами. Замість нього до влади прийшов колись найближчий до диктатора політик Емерсон Мнангагва, який і нині є президентом Зімбабве. Він запросив Ковентрі до уряду, де та у 2018 році отримала посаду міністра у справах спорту, молоді, мистецтва та відпочинку.Також Ковентрі є членом правлячої партії "Зімбабвійський африканський національний союз — Патріотичний фронт", засновником та лідером якої протягом 30 років був Мугабе. Ця партія поєднує соціалістичну ідеологію з зімбабвійським націоналізмом та лівим популізмом. За президентства Мнангагви почали повертати землю білим фермерам, проте переважна частина їх уже вимушено покинула Зімбабве.Ковентрі — заміжня, разом із чоловіком Тайроном Сьюардом (він був її менеджером) виховує двох дітей. До обрання на нинішню посаду не вирізнялася якимись гучними заявами чи скандалами. Серед кандидатів на крісло голови МОК були досвідченіші за неї спортивні чиновники, проте щойно Ковентрі з’явилася серед претендентів, її одразу назвали фавориткою. Цю кандидатуру підтримував попередній голова Томас Бах, також на обрання Ковентрі вплинула політика розширення впливу МОК на Африку. Де славетна білявка Кірсті Ковентрі користується величезним авторитетом.Як нова президентка МОК міняла думку і що нам з цим робити "Нещодавні конфлікти та мінливі альянси підкреслили необхідність принципового, але адаптивного підходу до розв'язання складних питань. Щоб просувати наші цінності досконалості, поваги й дружби, МОК повинен залишатися нейтральним і не бути кооптованим для політичного порядку денного", — це цитата з передвиборчої програми Ковентрі. З неї робили припущення, що в разі обрання її на посаду політика відсторонення росіян від олімпійських змагань триватиме. Що ж до так званої "нейтральності" росіян, Ковентрі продовжить політику свого попередника Баха. Проте одразу після обрання у коментарі Sky news пані президент МОК заявила, що вона — проти заборони країнам брати участь в Олімпіаді через військові конфлікти. Вона бачить "непослідовність у нинішньому підході до виділення Росії". "Що я хотіла б зробити, так це створити робочу групу, яка намагатиметься викласти певну політику та деякі рамки, які ми, як рух, можемо використовувати для прийняття рішень, коли нас втягують у конфлікти. У нас є конфлікти в Африці, і вони зараз жахливі. Тож, на жаль, це не зникне", — заявила Ковентрі.Її слова можна витлумачити як намір повернути росіян на Олімпійські ігри, але так, щоб Міжнародний олімпійський комітет мав пристойний вигляд.Зімбабвійка не виявляє прямої прихильності до Росії, проте в наведеній цитаті закладена проблема для нас, бо, видається, діятиме пані за єзуїтським принципом "ціль виправдовує засоби". Ціль визначена у фразі з програми Ковентрі — бути нейтральними й не втягуватися у політичний порядок денний, а засоби названі у коментарі журналістам: повернути росіян на Олімпіаду під приводом, що і в Африці воюють. Це нагадало пояснення батька Ілона Маска Еррола, чому його знаменитий син, дитинство і юність якого пройшли в сусідній із Зімбабве ПАР — не расист: "У нас були чорношкірі слуги, які були їхніми (дітей — ред.) друзями". Дійсно, що тут такого — чорношкірі слуги. Розгортаємо логіку Ковентрі: воєн багато, до чого тут спортсмени, ми ж — поза політикою. Але в її випадку нам буде складніше, аніж з Бахом. Він — німець, громадська думка в Німеччині підтримує Україну і засуджує агресію Росії, то ж попередній президент МОК був змушений враховувати думку суспільства, в африканки Ковентрі такого стримувального фактора немає.Протягом останнього часу декілька федерацій повернули до змагань росіян, поки в нейтральному статусі. Можна передбачити, що багато інших сприймуть меседжі Ковентрі як сигнал згоди на повернення росіян. Не секрет, що великий спорт — великі гроші й велика корупція. Росія завжди мала звичку корумпувати спортивних чиновників. Разом з її спортсменами попливуть і корупційні гроші. До речі, Ковентрі обіцяла боротися з корупцією в спорті, тому побачимо, як вона це робитиме.Як діяти Національному олімпійському комітету УкраїниНаші підтримували іншого кандидата, британця Себастьяна Коу, який чітко висловлювався на підтримку України. Тепер доведеться налагоджувати відносини з нейтральною Ковентрі. НОК України, юристам, громадськості доведеться активізуватися, виводячи на чисту воду "нейтральних" росіян. Представники українського спорту мають переконувати Ковентрі в хибності її намірів, що вони нашкодять іміджу МОК, а не покращать його. Проте цього — замало.Наступна Олімпіада, вона буде зимовою, відбудеться в Італії у лютому наступного року. Італійська влада, на відміну від МОК, не нейтральна, а проукраїнська. Потрібно працювати з італійцями по дипломатичній лінії, щоб вони подавали зрозумілі сигнали Ковентрі, що росіяни будуть небажаними гостями. Також треба працювати з меріями міст, які прийматимуть змагання. Рік тому мер Парижу Анн Ідальго чітко заявила: російським і білоруським спортсменам на Олімпіаді-2024 у Парижі не будуть раді. Мер Мілана (це місто стане столицею ОІ-2026) Джузеппе Сала нещодавно на багатотисячному мітингу в Римі за єдність Європи проти авторитаризму підтримав Україну. Очевидно, для нього не складе особливих проблем підтримати й свою паризьку колегу. Отже, обрання Кірсті Ковентрі президенткою МОК додає нам проблем через її удавану аполітичність, проте спільно з європейськими друзями цю пані можна на старті її роботи поставити в рамки. Їй керувати олімпійським рухом ще мінімум вісім років і розпочинати кар’єру зі сварок із країнами-організаторками Олімпіад, вочевидь, не входить в її плани. .

Дискусії навколо формату трибуналу над російськими військовими злочинцями тривають з 2022 року. 21 березня 2025 року крига в цьому надскладному питанні трохи скресла. Хоча до старту судових засідань ще довго, росіянам уже підпікає.Україна хотіла другого Нюрнбергу, але не вийшло. Чому?Низка ЗМІ з посиланням на генерального секретаря Ради Європи Алена Берсе повідомила гарні новини: група друзів України зі створення спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України завершила підготовку технічних і юридичних документів для його запуску. Передостаннє засідання цієї групи, 13-е за ліком, було понад місяць тому, там європейські юристи погодили проект статуту трибуналу та досягли домовленості про його запуск на базі домовленостей між Україною та Радою Європи. На 14-му засіданні обговорювали три документи, які будуть винесені на розгляд держав-учасниць групи. В ідеалі суд розпочнеться ще цього року. Якщо державам-учасницям групи вистачить політичної волі ухвалити рішення з першого, а не з 14-го разу.Вперше про міжнародний суд над Путіним та іншими росіянами заговорили після побачених світом злочинів у Бучі та в інших містах і селах Київщини. Україна вимагала від партнерів та від ООН відреагувати на військові злодіяння окупантів належним чином та швидко організувати трибунал, подібний до Нюрнберзького. Та світова спільнота виявилася до цього не готовою.Окрім відсутності політичної волі були й інші причини. Якими, власне, намагалися прикрити головну. Перша: такий трибунал остаточно спалював мости з Росією. Тоді, та і зараз, політичні еліти країн колективного Заходу плекали надії, що Путін припинить війну, якщо на нього тиснути економічними санкціями, допомогою Україні зброєю тощо. Вважали, що він зрозуміє власну помилку, а міжнародний трибунал навпаки підштовхне диктатора до продовження війни, бо втрачати йому нічого. Зараз ми розуміємо, наскільки інфантильними були підходи партнерів. Друга причина: виявилося, немає відповіді на питання, хто має організовувати такий трибунал. Нюрнберзький організували країни-союзниці, які перемогли нацистську Німеччину. Статут суду та інші юридичні документи ухвалювалися ними ж. Коли виникла ініціатива зробити все за зразком трибуналу по колишній Югославії, з’ясувалося, що Міжнародний кримінальний суд у Гаазі не має можливості вершити правосуддя по нашій ситуації.Пояснимо, не вдаючись в юридичну казуїстику. По-перше, трибунал по колишній Югославії організували за рішенням Радбезу ООН. Росія є членом цього органу, то ж варіант із трибуналом за згодою Організації об’єднаних націй — неможливий. З цієї ж причини неможлива і миротворча місія ООН в Україні.По-друге, рішення щодо створення трибуналу можна було провести через Генеральну асамблею, обійшовши вето Росії. Проте для цього мали скластися два фактори, які не склалися: генсек організації Антоніу Гутерріш не горів бажанням цим займатися, а деякі наші впливові союзники, насамперед США, не хотіли створювати прецедент, який теоретично могли колись застосувати й до них. По-третє, коли правники проаналізували процедури трибуналу по колишній Югославії, виявили, що в нашій ситуації вони — слабкі. Наприклад, там не засуджували злочинців заочно. В суді мав бути присутній або обвинувачений, або його адвокати. Поки Сербія не здала Слободана Мілошевича Гаазі, вироку йому не було. Очевидним є те, що Росія не видасть ні Путіна, ні Шойгу, ні Герасимова, ні інших посадовців, на чиїх руках кров. Міжнародний кримінальний суд спочатку виявив жвавий інтерес до розслідування російських воєнних злочинів. Протягом 2022 року головний прокурор цього суду Карім Хан кілька разів приїздив до України. Обіцялося, що трибунал розпочнеться до кінця першого року війну. Потім дата переносилася, аж поки не стало зрозуміло, що принаймні найближчим часом Путіна і компанію в цьому трибуналі не судитимуть. І два роки тому, 17 березня 2023 року, сталася подія, яка, здавалося, буде переломною — МКС видав ордер на арешт Путіна за викрадення українських дітей. Відтоді російський диктатор відвідав тільки одну країну, яка ратифікувала Римський статут і є членом Міжнародного суду — Монголію. Вона економічно дуже залежна від Росії, то ж Кремль просто купив її згоду прийняти у себе Путіна.Українці чекали наступних кроків від МКС, проте марно. Проблема у тім, що ця судова інстанція послуговується у своїй діяльності міжнародно визнаними документами, а якщо з боку ООН не було змін до процедур, які б дали можливість організувати суд над російськими злочинцями, руки в МКС — зв’язані. Тому поки єдиним сильним рішенням цієї інстанції став згаданий вище ордер на арешт Путіна.Тут варто зауважити, що Дональд Трамп увів санкції проти МКС і Каріма Хана, чим серйозно нашкодив легітимності цього суду в очах світової спільноти. Санкції не через Путіна, а через свого друга, прем’єра Ізраїлю Беньяміна Нетаньягу, на арешт якого суд також виписав ордер. Емоційний та глибоко необдуманий крок глави Білого дому фактично вивів МКС із великої гри зі створення спецтрибуналу по російських злочинах.Якщо не Нюрнберг-2, то… Все одно ГаагаЩе у січні 2023 року Європарламент ухвалив резолюцію, в якій наголосив: "Створення трибуналу заповнило б вакуум у міжнародному кримінальному правосудді та доповнило зусилля Міжнародного кримінального суду, оскільки він наразі не може розслідувати злочин агресії, коли йдеться про Україну". У липні того ж року на базі Євроюсту, який базується в Гаазі, створили Міжнародний центр з переслідування злочинів агресії проти України (International Centre for the Prosecution of the Crime of Aggression Against Ukraine, або ІCPA), до складу якого ввійшли наші та європейські юристи, а також представники МКС. Фактично, цей центр став місцем документування російських злочинів в України.До роботи над створенням трибуналу, окрім Єврокомісії та Ради Європи, долучилося ще 37 держав. У рамках цієї ініціативи й почав оформлюватися варіант суду, який, як обіцяється, нарешті запрацює цього року. Росіян судитимуть за скоєння злочину агресії проти України, але щоб судовий процес відбувався з дотриманням міжнародного права, потрібно узгодити всі правові нюанси. В юристів це відбувається довго. У вересні минулого року міністри юстиції країн-членів Ради Європи підтвердили — трибуналу бути."Спеціальний трибунал повинен користуватися широкою міжрегіональною підтримкою, щоб гарантувати свою легітимність", — зазначалося в декларації засідання міністрів. Власне, це рішення прискорило роботу над процедурними моментами. І як стверджує генеральний секретар Ради Європи Ален Берсе, від Дональда Трампа немає негативних сигналів щодо створення трибуналу.Отже, вчинення правосуддя проти російських військових злочинців — компроміс, на який Україні довелося погодитися, адже іншого варіанту чекали б ще не один рік. У росіян через рішення групи наших друзів — підпікає. Якщо кричать, що на них рішення трибуналу не поширюватимуться, значить — бояться. Приблизно так само реагували на ордер МКС про арешт Путіна. Зараз варто очікувати кампанії з применшення значущості трибуналу під егідою Ради Європи, але насправді це непоганий варіант.Судові рішення, ухвалені в Україні стосовно російських злочинців, отримуватимуть схвалення і в трибуналі. Таким чином за злочин агресії під суд піде значно більше російських злочинців, аніж би зміг засудити МКС. Пропагандисти, терористи у військовій формі російської армії, призвідники війни з кремлівської верхівки та багато інших можуть назавжди забути про поїздки за межі своїх боліт. Навіть до Туреччини, бо вона — член Ради Європи. А ще у сотень держав за межами ЄС є угоди з європейськими міністерствами юстиції, порушувати які заради росіян, засуджених за злочин агресії, не будуть.І ще один дуже важливий момент — у Кремлі більше бояться навіть не вироків, адже вони не будуть прямо сьогодні, а самого судового процесу. Бо він знищуватиме російську пропаганду, — весь світ побачить документи про злочини росіян в Україні. .

Коли бесідуєш із шахраєм, маєш розуміти, що той тебе обов’язково надурить. Раніше шахраю Путіну полюбляв дзвонити президент Франції Еммануель Макрон. Нещодавно з російським диктатором балакав телефоном канцлер Німеччини Олаф Шольц. Тепер на ті самі граблі наступив Дональд Трамп…"Дональде, зіграймо в хокей"Дзвінок Путіну від Трампа готувався довго. Білий дім обставив це потужною піар-кампанією про свого президента, який уміє укладати угоди. Етапи кампанії вимальовуються приблизно такі. Після інавгурації Трамп, а слідом за ним і команда його підлабузників (на жаль, в оточенні президента США поки не видно людей, здатних казати йому правду), заповнювали інформаційний простір заявами про швидкий мир в Україні.Наступний етап — зустріч американської та російської делегацій в Ер-Ріяді 18 лютого, після чого Вашингтон почав чинити шалений тиск на Київ.Він досяг апогею під час сварки в Овальному кабінеті 28 лютого. Трамп визнав, що суперечку ініціювала саме американська сторона. Після скандального епізоду Володимир Зеленський зробив те, чого хотіли в американській адміністрації — перепросив і подякував.Ще один етап — українсько-американські переговори у Джидді. Їхні результати гармонійно лягли в піар-кампанію Білого дому, адже Зеленський погодився на ініціативу 30-денного перемир’я. Після цього до Москви помчав спецпредставник Трампа Стів Віткофф, який, очевидно, привіз звідти обіцянку, що розмова з Путіним стане для очільника Білого дому теплою ванною. Але російський диктатор співрозмовника надурив.Фактично, Путін використав розмову, до якої прикута увага всього світу, для трансляції своїх наративів. Він брехав про ситуацію на Курщині, про наказ перестати обстрілювати нашу енергетичну інфраструктуру, про здатність вплинути на Іран… Дзвінок Трампа легалізував цей потік брехні. Бо наступного дня меседжи диктатора майорітимуть всі світові ЗМІ. І поруч стоятиме прізвище Трампа. Той же, наче підігруючи співрозмовнику, назвав перемовини "дуже хорошими й продуктивними". "Було обговорено багато елементів договору про мир, зокрема той факт, що гинуть тисячі солдатів, і президент Путін, і президент Зеленський хотіли б, щоб це закінчилося. Цей процес тепер у повній силі та дії, і ми, сподіваюся, заради людства, виконаємо свою роботу", — цитуємо заяву Трампа. Одразу впадає в очі, що вона пафосна, але абсолютно порожня за змістом. Також багато хто помітив, що в піар-кампанії відбувся серйозний збій — американський президент свої коментарі озвучив лише у власній соціальній мережі. Не було брифінгу, підлабузники-трампісти не співали оди своєму лідеру. Що можна тлумачити, як визнання провалу.Ініціативу про велике перемир’я протягом 30 днів Путін відкинув та ще й поставив ультиматум: Захід має припинити постачання зброї Україні та не допомагати розвідданими, а Київ повинен припинити мобілізацію. На це від Білого дому чи від Держдепу мала бути швидка і різка відповідь, натомість — мовчанка.Протягом найближчих днів світова та американська преса писатиме про Трампа-слабака. Його критикуватимуть політичні опоненти, для них стало очевидним, що нестримний популізм вперся у глухий кут. І що президент Штатів усе глибше занурюється у токсичну дружбу з Кремлем. Від лідера США вимагатимуть виконати обіцянку і застосувати проти Росії санкції. Насміхатимуться над згодою провести хокейний матч між американцями та росіянами. Не змовчать і європейські політики. Вони обрали цікаву тактику — дають Трампу награтися в миротворця, підтримують його ініціативи. Проте навряд чи вірять в успіх. Не тому, що не люблять цього президента США (хіба трішки недолюблюють), а просто ще у 2022 році самі пройшли етап дзвінків Путіну і винесли урок.Як американці діятимуть після ляпаса їхньому президентуСпробуймо змоделювати їхню поведінку. Найкращим для нас сценарієм стане посилення військової допомоги та введення потужних санкцій проти Росії. Принаймні, міністр фінансів Скотт Бессент заінтригував: мовляв, адміністрація Джо Байдена вводила санкції проти Москви на шість балів, а нинішня підніме до десяти. "На столі лежать всі варіанти, щоб посилити й перейти до максимальних енергетичних санкцій проти Росії, якщо це буде потрібно", — запевнив Бессент.Проте ймовірність такого сценарію невисока. Енергетичні санкції, про які Трамп говорив ще під час виборів, готуються тривалий час, мають відбуватися дипломатичні контакти як із державами ОПЕК, так і з американським приватним нафтовидобувним бізнесом. Ніяких рухів щодо зниження світових цін на нафту з боку американської адміністрації ніхто не бачить.Другий сценарій — піар-радники Трампа запропонують пустити все по другому колу: знову відправити свою делегацію на зустріч з росіянами до Саудівської Аравії, після чого схиляти до поступок Київ, ще раз поспілкуватися телефоном з Путіним. Але цього разу в американців так просто нагнути не вийде, адже на жоден з озвучених ультиматумів Путіна Україна не погодиться. А Трампу, якщо тиснутиме, ставатиме все складніше доводити, що він справді безсторонній миротворець, а не діє на боці Росії.Третій сценарій, найімовірніший, — американці проведуть кілька етапів переговорів з росіянами з різних тем і результати цих перемовин називатимуть "чудовими", тими, що наближають мир, тощо. Себто, перетворять на жуйку Bubble gum, з якої можна надувати інформаційні бульбашки. Щоправда, безкінечно довго жувати не вийде, бо солод — гучні меседжі про скорий кінець війни — у жуйки закінчиться.Які ж моделі поведінки є в українців? Ті, що і були досі. Війну Путін завершувати не хоче, погоджуватися на американську ініціативу про 30-денне перемир’я — також. Але ми добре знаємо, чого він хоче. Розсварити українців та послабити фронт. Зараз буде дуже багато вкидань про "зраду" американців, про примус до поступок, про начебто масовані ракетні обстріли чи навіть застосування "Орєшніка". Щось давно Путін ним не розмахував. Трамп, ініціювавши розмову з Путіним, допустився помилки, адже дав нагоду диктатору знову погратися у підвищення ставок та посилити свою пропаганду. І це — погано. Втім, за три роки війни й не таке було. З "мирними планами" носилися китайці з бразильцями, індуси, навіть африканці влаштовували човникову дипломатію між Києвом і Москвою. Всі ті "мирні плани" пішли слідом за російським кораблем. Зараз піар на миротворчій темі влаштував собі Трампа. Але на відміну від згаданих "голубів миру" зіскочити з цієї теми він не зможе, статус та амбіції не дозволять. Тому будемо сподіватися, що американський президент не марнуватиме час і не втрапить більше у халепу з переговорами з шахраєм Путіним, а знайде інструменти реального впливу на Кремль.