Всеволод Юрченко

Українсько-американські переговори, які 11 березня відбулися у Саудівській Аравії, аналітики називають успішними для України. Як заявив після зустрічі очільник Держдепу Марко Рубіо, тепер м’яч на полі Путіна. Але більшість аналітиків вважають, що російський диктатор не прийме пропозицію 30-денного перемир’я.З американцями помирилися. Чому зустріч у Джидді дійсно стала успіхом УкраїниПочнімо з того, чому зустріч була необхідна і нам, і американцям, а не тільки українцям, як розповідають тутешні "зрадофіли". Дійсно, скандал у Білому домі під час негостинного прийому Володимира Зеленського став великою неприємністю для української сторони, яка навряд чи очікувала такого від стратегічних партнерів. Подальші недружні кроки американської адміністрації — зупинка постачання зброї, пауза з наданням розвідданих, інформаційні атаки особисто на Зеленського — свідчили про образу Трампа. Але і йому, і членам його команди довелося пояснювати американцям, чому лідеру воюючої країни влаштували публічну прочуханку.Американським суспільством вчинок своїх президента і віце-президента сприймався дуже неоднозначно. Також у великий мінус трампістам пішла одностайна (путінські Орбан і Фіцо не рахуються) підтримка України з боку Європи. Тому сторони мали зустрітися знову на нейтральній території, щоб розрядити обстановку, нагнітання якої нікому з них не приносило користі. Щоб довго не описувати перебіг та результати перемовин, дамо кілька цитат осіб, безпосередньо причетних до процесу. Почнемо з Марка Рубіо. "Перш ніж вести переговори, потрібно припинити стрілянину. Українці на це погодилися. Ми сподіваємося, що росіяни скажуть "так", щоб ми могли закінчити війну у спосіб, який буде прийнятним для обох сторін", — заявив він. Ці слова стосуються згоди України на американську ініціативу про негайне запровадження 30-денного режиму припинення вогню за умови прийняття та одночасного виконання Російською Федерацією.   Думку Рубіо продовжив другий учасник зустрічі у Джидді, радник президента Трампа з питань нацбезпеки Майк Волц: "Ми сподіваємося, що росіяни дадуть відповідь "так" якнайшвидше, щоб ми могли перейти до другої фази, яка є справжніми переговорами — не нескінченним діалогом, вічними розмовами, а справжніми переговорами щодо припинення цього конфлікту таким чином, який буде прийнятний для обох сторін, стійким і який забезпечить стабільність і безпеку України в довгостроковій перспективі". Ну і нарешті слова головної діючої особи від американців Дональда Трампа: "Ми пройшли половину шляху з припиненням вогню, тепер Росія має зупинитися. Після цього, я думаю, що ми більше ніколи не повернемося до війни… Якщо буде потрібно, ми запровадимо санкції, але, сподіваюся, це не знадобиться. У фінансовому сенсі ми можемо зробити дуже неприємні, погані речі, руйнівні для Росії, але я цього не хочу, тому що я хочу побачити мир".Отже, американці: а) поспішають, щоб перемир’я стартувало до Великодня (20 квітня) і це Трамп зможе оголосити своїм суперуспіхом на тлі поступово падаючого рейтингу та невдоволення американців внутрішньою економічною політикою Білого дому; б) вперше чітко озвучили погрозу "зробити боляче" Росія, якщо Путін не погодиться на перемир’я; в) знову заявляють, що миру хоче саме Україна, бо після сварки в Овальному кабінеті Трамп розповідав про "мирного" Путіна.Тепер — думки вголос від наших. Голова президентського Офісу Андрій Єрмак розповів про ставлення американської сторони до гарантій безпеки Україні:"Ми розглядаємо різні варіанти, за участю різних країн. Безумовно — за допомогою європейських наших партнерів, Сполучених Штатів. Україна точно розуміє, які гарантії безпеки їй потрібні, і наші американські партнери це розуміють".Зі сказаного президентом України Володимиром Зеленським виділимо дві цитати:"Для нас важливо, щоб ми почули одне одного. Я вважаю за необхідний і дуже позитивний результат щодо відновлення допомоги та обміну розвідданими". "Я підкреслював неодноразово: ніхто з нас не вірить рускім — ми це проходили. Але із наративами, що ми не хочемо закінчення війни, які має Росія і розповсюджує по всьому світу, гратись ми не будемо. Я налаштований дуже серйозно і для мене це важливо — закінчити війну. Я хочу, щоби президент США це бачив, щоб американці це бачили й відчували. І щоби Європа і всі були в союзі щодо того, що треба зробити все, щоб примусити Росію до закінчення цієї війни. Тому моя реакція — ми готові до формату тиші на 30 днів. У тому форматі, який нам запропонувала американська сторона".Отже, українці: а) домоглися негайного скасування американцями паузи у наданні безпекової допомоги, вже тільки заради цього варто було їхати до Джидди; б) домовилися про включення до спільної заяви за підсумками зустрічі умови про залучення європейських партнерів до переговорного процесу (нагадаємо, спочатку американці були проти участі європейців); в) згодою на 30-денне перемир’я не тільки перекинули м’яча росіянам, але й посадили на "шпагат" Трампа — якщо Путін не погодиться на ініціативу перемир’я, Білому дому доведеться реалізувати словесні погрози у бік Росії. Усіх цікавить, як відреагує ПутінУ нього варіантів три: погодитися одразу, погодитися в обмін на свої умови, або не погодитися взагалі. Перший варіант — майже нереалістичний, але він можливий. Тільки не у тому вигляді, на який очікують американці. Вигляд буде такий: погодитися, щоб одразу ж спровокувати ескалацію. Під чужим прапором, під своїм, без різниці. Головне для Путіна — показати Трампу, що швидке припинення війни неможливе. І не він у тому винен. Це ми вже проходили в часи АТО, — кожне перемир’я завжди закінчувалося порушенням з боку російських терористів. До того ж ворожі воєнкори здійняли ґвалт через ініціативу перемир’я, вважають її неприйнятною. Не ця категорія пропагандистів ухвалює рішення, але вона безпосередньо впливає на суспільну думку в Росії.Другий варіант більшість аналітиків вважають найімовірнішим. У Трампа є опція посилити санкції, він сам каже, що не хоче цього, і є варіант послабити. То ж російський диктатор ставитиме умову поступового скасування санкцій. До того ж ми не знаємо, чи не була така умова вже прийнята американцями під час зустрічі з посланцями Путіна в Ер-Ріяді 18 лютого. Якщо США підуть на санкційні поступки — це буде дуже неприємно і для нас, і для наших європейських союзників. Третій варіант — Путін не погодиться на перемир’я. З одного боку — саме шанс налагодити відносини зі Штатами, поки там президент Трамп, з іншого — у Кремлі можуть вважати, що, відмовившись зараз, наступного разу зможуть виторгувати більше. Або ж упевнені, що американський президент не виконає своїх погроз. Тому не варто плекати ілюзії про швидкий мир. Він дійсно може стати швидшим, але за іншої позиції, аніж та, яку займає американська влада нині. Відкриття збройного ленд-лізу, потужні санкції й мита проти Росії та країн, які їй допомагають, спільний порядок денний з Європою щодо стратегії допомоги Києву і тиску на Москву ---- ось кроки, які потрібні зараз від Вашингтона. Чи будуть вони, цього, мабуть, поки не знає і сам Трамп….

Ліберальна партія Канади обрала наступника Джастіна Трюдо на посаді прем’єр-міністра — ним став колишній голова центробанку Марк Карні. Йому доведеться вирішувати два надскладних завдання — протидіяти зазіханням з боку американської адміністрації та підіймати рейтинг своєї партії за дев'ять місяців до парламентських виборів.Невчасна політична криза. Чому правляча партія змінила лідераДжастін Трюдо був довгожителем на прем’єрській посаді, він очолив уряд у листопаді 2015 року, змінивши консерватора Стівена Харпера. Нинішні рейтинги Ліберальної партії яскраво демонструють результати роботи Трюдо: на момент відставки на початку року підтримка його політсили впала до 13% з понад 30% під час виборів 2021 року. Водночас наростили підтримку головні суперники лібералів консерватори. Тобто відхід Трюдо став закономірним, адже для Ліберальної партії нині стоїть питання не збереження на посаді прем’єра саме цієї фігури, а як не програти з тріском вибори.Для українців Трюдо запам’ятався великим другом — Канада з перших днів повномасштабного вторгнення була поряд з нами, залишається поряд і зараз. Але канадці, схоже, втомилися від свого екстравагантного прем’єр-міністра, який запам’ятався не лише підтримкою освіти та медицини, особистою участю в ЛГБТ-фестивалях та значною лояльністю до мігрантів, а й багатьма скандалами, зокрема з корупційним присмаком, зниженням рівня життя канадців попри збільшення державних видатків на соціальні програми.Довіра жителів Канади до свого прем’єра особливо швидко пішла донизу минулого року, коли вони відчули кризу на власних кишенях. У грудні зі скандалом залишила посаду міністр фінансів українського походження Христя Фріланд, яка звинуватила Трюдо у "дороговартісних політичних трюках", недоречних перед викликами, посталими перед Канадою після повернення у Білий дім Дональда Трампа. Той, а слідом за ним і члени його команди, відкрито висловлювали антипатію до керівника уряду сусідньої держави. Трамп називав Трюдо "губернатором Канади", а Ілон Маск, знаний своїм хамством, обізвав очільника канадського уряду "дівчинкою".Коротко підсумовуючи: політики Канади, і Трюдо зокрема, концентрувалися на внутрішніх проблемах, очевидно сподіваючись, що в американських виборців спрацюють гальма і вони не оберуть вдруге Трампа. Коли ж сподівання не справдилися, і Канада зіткнулася з нападками на себе з боку нової адміністрації США, довелося застосовувати кризовий менеджмент. Почали із заміни прем’єр-міністра, якому — не позаздриш.Марку Карні доведеться вести жорстку політику у відповідь на мита і тарифи, які то вводить, то ставить на паузу сусідня наддержава; не втратити роль Канади у забезпеченні світового порядку та суттєво підняти рівень довіри до своєї партії. Від останнього пункту залежатиме, чи всидить Карні у прем’єрському кріслі після виборів, чи залишиться в історії главою уряду лише на дев’ять місяців.Хто такий Марк Карні й чи може він дати відсіч ТрампуКарні одразу називали фаворитом внутрішньопартійного голосування лібералів. Він здобув майже 86% голосів, його головна суперниця Христя Фріланд — лише 8%. Новому прем’єру 16 березня виповниться 60 років. У його біографії вистачає дратівливих для американців моментів.Карні — категоричний противник торгівельних воєн, на його переконання, дії, до яких вдається адміністрація Трампа, суттєво погіршують економіку не тільки в країнах, по яких США б’є митами, а і в Штатах. Правоту цієї позиції підтверджують збитки, які вже понесли американські компанії внаслідок економічних кроків свого президента. Крім того, будучи керівником канадського центробанку, Карні запропонував замінити долар як світову резервну валюту новою цифровою валютою. Для трампістів із їхнім девізом MAGA такі пропозиції, як червона ганчірка для бика. А у 2020 році він підтримав промову екоактивістки Грети Тунберг у Давосі, яка розлютила Трампа.Є ще кілька моментів у життєписі Карні, які дратуватимуть американську владу. Він — ревний католик, має більш консервативні погляди на цінності, аніж попередник, цікавиться й займається спортом. Тобто трампістам не вдасться діставати його через особисте життя. Крім того, Карні дуже тісно пов’язаний із Великою Британією, є навіть її громадянином (а ще Ірландії), працював там головою центробанку, має широкі зв’язки у колі світових фінансистів. Тому просто так нападати на Карні у Трампа і компанії не вийде, можуть наштовхнутися на жорстку відповідь не тільки від нього, а й від людей, які мають інструменти впливу на американську адміністрацію. Отже, новий прем’єр Канади буде дуже незручним для Білого дому, він — кризовий менеджер, який діятиме не озираючись на те, що про нього думають чи говорять американські сусіди.Про що сам і заявив під час з’їзду Ліберальної партії: "Є хтось, хто намагається послабити нашу економіку… Він нападає на канадських робітників, сім'ї та бізнес. Ми не можемо дозволити йому досягти успіху. Це не буде бізнес як завжди. Нам доведеться робити речі, які ми не могли собі уявити раніше, з такою швидкістю, яку ми не вважали можливою". Його промову назвали блискучою."Американці хочуть наші ресурси, нашу воду, нашу землю, нашу країну. Подумайте про це. Якщо їм це вдасться, вони зруйнують наш спосіб життя", — заявив Карні.І наголосив: Канада — не Америка, і ніколи нею не стане. А у торгівлі, як у хокеї, Канада виграє.Можливо, хтось побачив у цьому патріотичний пафос, проте всім зрозуміло, що без єдності в суспільстві та у політичних елітах боротися з натиском Трампа буде складно. То ж Карні підіймає бойовий дух, і це правильний крок. Останні соцопитування вже продемонстрували зростання рейтингу лібералів. На продовження і навіть посилення підтримки з боку Канади можуть сподіватися й українці. 1 березня, наступного дня після гучної сварки між Володимиром Зеленським і Дональдом Трампом у Білому домі, Карні у мережі Х написав щирий пост із підтримкою України. Схоже на те, що новий прем’єр Канади стане в один ряд із Кіром Стармером, Еммануелем Макроном, Фрідріхом Мерцом та іншими лідерами, здатними створити потужну антитрампістську коаліцію.

Під час звернення до нації президент Франції Еммануель Макрон припустив можливість діалогу із партнерами по ЄС щодо захисту Європи французькою ядерною зброєю. На саміті Євросоюзу у Брюсселі його учасники пояснювали: ідея Макрона заслуговує на увагу, але — не на часі. Чому ж європейські політики проти? Трампа бояться? Скільки ядерних бомб у Макрона?Одразу відповімо: цього не знає ніхто, окрім самого президента Франції й дуже вузького кола людей. Але у відкритих джерелах вказується про близько 300 стратегічних боєзарядів і 60 тактичних. Це робить Францію третьою у світі за кількістю ядерної зброї після Росії й США. Але є нюанс: у французів немає "ядерної тріади" — потенціалу запускати смертоносну зброю з землі, повітря і моря. Їхні стратегічні боєзапаси розміщені на атомних підводних човнах, а тактичні мають авіаційне базування. Втім, у Китаю і тим більше у Північної Кореї немає ні "тріади", ні великої кількості боєголовок, але ніхто не намагається перевірити, чи літає або плаває їхня ядерна зброя. Тобто функцію стримування держава з ядерною зброєю може забезпечувати й без потенціалу її запуску з усіх трьох стихій.В інтерв’ю Le Figaro після саміту, що відбувся у Лондоні 2 березня, Макрон сказав дуже цікаву фразу: він готовий розмістити свою ядерну зброю на території союзників, щоб замістити американську."Ті, хто захоче поглибити з нами діалог, зможуть за потреби залучатися до навчань сил стримування. Ці обміни будуть сприяти розвитку справжньої стратегічної культури між європейцями", — сказав лідер Франції. Тут одразу заспокоїмо українців: нам французи свої ядерні бомби не дадуть, бо ця держава приєдналася до Угоди про непоширення ядерної зброї. Париж довго не хотів приєднуватися, але 1992 року таки погодився. Тому він може тільки запропонувати країнам НАТО у випадку, якщо американці свої бомби звідти заберуть, надати на заміну французькі. Тобто це стосується невеликої кількості країн, де станом на зараз є американська ядерна зброя — Німеччини, Італії, Туреччини, Бельгії та Нідерландів.Та, попри це, Макрону одразу прилетіло від пропутінської Марін Ле Пен. Мовляв, це наші сили стримування, на роздавати — немає. Цим ультраправа політик вкотре довела, що її стратегічні інтереси дуже дрібні, вони не виходять за межі потрапляння в Єлисейський палац. Бо ініціатива Макрона насправді дає французам значний геополітичний бонус, але і додає проблем. Та якби американці думали про потенційні проблеми, а не про потенційні успіхи, вони б так само сиділи з кількома сотнями ядерних боєголовок, а не прикривали півсвіту своєю ядерною парасолькою.Чому ж європейці не зраділи ініціативі Макрона?На саміті в Брюсселі 6 березня кореспонденти допитувалися в учасників, як ті ставляться до ідеї французького президента."Те, що ми маємо з погляду ядерної участі США я не думаю, що від цього варто відмовлятися", — відповів Олаф Шольц, який представляв Німеччину, оскільки новий уряд після виборів ще не сформовано.Дехто з учасників, як-от президент Литви Гітанас Науседа чи прем’єр Польщі Дональд Туск оцінили пропозицію Макрона позитивно. Проте всі в Брюсселі наголошували: США мають бути нашими союзниками. Тобто європейські лідери просто бояться самої думки про автономність від Америки? Простіше кажучи, якщо американці заберуться з Європи й прихоплять свої ядерні бомби, то європейцям доведеться самостійно дбати про власну безпеку. Це — одна з головних причин, але не єдина.Варто нагадати обставини, за яких французи оволоділи ядерною зброєю. Сталося це при президентстві Шарля Де Голля, який не дружив з американцями та НАТО. Але дружив із СРСР. Якщо дуже коротко, то бекграунд цієї історії наступний. Амбітний Де Голль у 1950-х роках прагнув спільно зі США та Великою Британією, яка на той час уже мала ядерну зброю, створити керівне тріо в Альянсі й вимагав надати йому технології для такої ж зброї. Однак отримав облизня — після чого розпорядився почати власну розробку. Його конфлікт з американцями дійшов до точки неповернення, коли ті забрали з території Франції свої бази. Наступники Де Голля також не дуже водили дружбу зі Штатами, відстоюючи особливу роль Франції у світовій політиці. Тільки 2009 року при Ніколя Саркозі французи почали знову зближуватися з Альянсом. Та і то завжди мали власну думку.У цій історії про взаємини Франції й США — друга причина, чому європейські політики без ейфорії сприйняли пропозицію Макрона. Він раніше також ініціював створення європейської армії й цю ідею партнери також не підтримували з відкритим серцем. З одного боку наратив про автономність Європи від Америки — привабливий. З іншого — в Європі вистачає тих, хто боїться, що на місце американців прийдуть французи, а залежність від "старшого брата" нікуди не подінеться. Тим більше, коли новий "старший брат" з ядерною дубиною почне суперечку з попереднім "старшим братом" з ядерною дубиною — на чий бік ставати?Сучасна Європа — мультикультурна; старі образи народи континенту намагаються один одному не пригадувати. Але, як-то кажуть: історія лишила по собі осад. На теренах Європи мешкають нащадки кількох імперських народів, з яких ця імперськість періодично вилазить. Навіть угорці — й ті ностальгують за своєю давно загиблою імперією, а що казати про німців, французів, іспанців, англійців. Тому дехто вважає пропозиції президента Франції спробою нав’язати своє лідерство в Європі.Отже, підсумуємо. Ініціатива Макрона — цікава. Наявної у нього кількості боєзапасів для ядерної парасольки над країнами Євросоюзу вистачить. Проте у цих країн свої власні відносини як із Францією, так і зі Сполученими Штатами зараз, і своя історія таких відносин. То ж поки американці не оголосять про плани забрати ядерну зброю з Європи, ніхто в обійми Макрона кидатися не поспішатиме.

Прем’єр Великої Британії Невілл Чемберлен увійшов в історію підписом під Мюнхенською змовою 1938 року з Адольфом Гітлером і Беніто Муссоліні. За це він не отримав Нобелівську премію миру, а покрив себе ганьбою. Водночас його рідний брат Остін 1925 року став лауреатом найпрестижнішої премії у світі за важливу роль у Локарнській угоді, яка змусила піти на поступки Німеччину, а не жертв її агресивної політики…Задовольнити его. Скільки разів Трампа номінували на "нобелівку"Член Палати представників США Даррелл Ісса 4 березня анонсував номінацію свого президента Дональда Трампа на Нобелівську премію миру за "мирні зусилля на Близькому Сході". "З моменту свого обрання і після прийняття присяги президент Трамп надихав і просував справу миру — і так, як ми не чули вже багато років. Його підтримка — це прагнення до світу без війни, і ми бачимо, що сьогодні це стає предметом уваги в кількох регіонах світу, а не лише в одному", — підлестився до Трампа республіканець Ісса. Спочатку коротко про нього. Батько законодавця — виходець з Лівану. Ісса — не мусульманин, а мароніт, ліванський християнин. Він народився в Клівленді, штат Огайо, де в його родини є великий бізнес (компанія Directed Electronics, яка виробляє засоби безпеки для автомобілів та сигналізацію). Але до Палати представників Ісса обирався не в рідному штаті, а в Каліфорнії, від округу з центром у Сан-Дієго, де мешкає з 1986 року. У законодавчому органі США він працює понад 20 років і за цей час став відомий своїми консервативними поглядами, які й поріднили його з трампістами.У біографії Ісси були й досить цікаві сторінки. Не закінчивши школу, він подався до армії, звідки його звільнили в резерв у званні капітана. Двічі у молоді роки потрапляв під арешт. Вперше за підозрою у викраденні авто, вдруге — за носіння незареєстрованої зброї. У першому випадку підозри не підтвердилися, а от у другому Ісса визнав себе винним, його засудили до шести місяців умовно та штрафу. Після цих випадків були схожі. 1980 року його знову звинуватили у крадіжці автомобіля, а 1981 року — начебто за спричинення ДТП. Але до арешту цього разу не дійшло. Після армії Ісса долучився до сімейного бізнесу, поєднуючи його з політичним активізмом. Одним словом, вчасно схаменувся.Варто зазначити, що Трампа на Нобелівську премію миру номінують не вперше, і не лише американці. Ще 2019 року тодішній прем’єр Японії Сіндзо Абе номінував Трампа за спроби укласти угоду з північнокорейським диктатором Кім Чен Ином. З цієї угоди нічого путнього не вийшло, як і з отримання премії того року. А 8 липня 2022 року Абе застрелив колишній японський військовий.Вдруге номінація відбулася минулого року. Конгресвумен Клаудія Тенні висунула Трампа за посередництво під час підписання Авраамських угод між Ізраїлем та ОАЕ. Це та конгресвумен, яка нещодавно виступила з іншою гучною ініціативою — зробити день народження Трампа національним святом Америки. То ж задум Ісси цілком вкладається в рамки формування трампістами культу особи свого лідера. Але наскільки реальною є перспектива отримання ним найпрестижнішої премії?Чому Трампу не світить Нобелівська преміяНі для кого не секрет, що Нобелівська премія миру найбільш політизована, часто її лауреатами ставали політики за внесок у справу миру. Причому деякі мали неоднозначну репутацію як до, так і після отримання нагороди. Наприклад, останній правитель СРСР Михайло Горбачов, палестинець Ясір Арафат — герой для одних, і втілення тероризму для інших — чи президент США Барак Обама, чия політика перезавантаження відносин із Росією укріпила впевненість Путіна у своїй безкарності.Також далеко не завжди миротворчі потуги лауреатів премії призводили до сталого миру. Згадана на початку Локарнська угода, яка дала хиткі гарантії країнам східної Європи, та і старої Європи також, була порушена Гітлером із фактичної згоди англійського уряду на чолі з Невіллом Чемберленом та при байдужості Штатів, які тоді проводили ізоляціоністську політику. Проте є і позитивні приклади. То ж коли вже Ісса номінує Трампа за миротворчу місію на Близькому Сході, проаналізуємо попередні історії саме в цій частині світу.1978 року єгипетський президент Анвар Садат та прем’єр-міністр Ізраїлю Менахім Бегін отримали Нобелівську премію за підготовку основоположних угод між своїми державами. Саму угоду підписали 26 березня 1979 року. Згідно з нею, ізраїльтяни вивели війська з Синайського півострова, який перейшов під контроль Каїра. Відтоді Ізраїль та Єгипет не воювали. 6 жовтня 1981 року Садат у результаті замаху військових загинув. Доля другого лауреата, Бегіна, склалася інакше: 1982 року Ізраїль почав війну з Ліваном (операція "Мир для Галілеї"), яка хоч і видавалася вдалою для ізраїльтян, здобутки далися ціною втрат. У вересні 1983 року Бегін пішов у відставку і відійшов від великої політики.У 1994 році Нобелівську премію отримали одразу троє — згаданий Ясір Арафат, лідер "Організації визволення Палестини", а також прем’єр і майбутній президент Ізраїлю відповідно Іцхак Рабін і Шимон Перес. Їхня заслуга — в укладенні палестинсько-ізраїльської угоди 1993 року, внаслідок якої виникла Палестинська національна адміністрація в Секторі Газа та на західному березі річки Йордан. Наслідки угоди для двох частин Палестини склалися неоднаково, в Секторі Газа при владі опинилися проіранські проксі ХАМАС, що не завершило реалізацію угоди. Також по-різному склалася доля лауреатів: Арафат помер через 10 років, навколо причини його смерті досі живучі змовницькі теорії, Перес був президентом Ізраїлю майже до самої смерті у 2014 році у поважному 93-річному віці, а от Рабін загинув 4 листопада 1995 року від руки ультраправого екстреміста Ігаля Аміра. Вбивця мстився за угоду з палестинцями.Ісса вважає, що діяльність Трампа допомогла встановленню миру на Близькому Сході. Мабуть, має на увазі скандальну ідею виселити палестинців із Сектора Гази та створити там нову Маямі-біч. Ініціативи, які звучали з Білого дому, не призвели до стійкого миру. Нагадаємо: 16 січня 2025 року в столиці Катару Досі офіційно підписали угоду між Ізраїлем і угрупуванням ХАМАС про звільнення заручників, утримуваних в Газі, а також про початок припинення вогню. Наступного дня уряд Ізраїлю схвалив угоду. Але це все було ще за президентства Джо Байдена. А що ж відбувається при Трампу? Він відправив у регіон свого спецпредставника Стіва Віткоффа, який встигає ще й із Путіним домовлятися. 11 лютого Трамп заявив, що угода має бути скасована, якщо всі заручники, утримувані в Секторі Газа, не будуть звільнені. Станом на зараз підписанти намагаються дотримуватися домовленостей, при цьому звинувачуючи одна одну в порушеннях. Звісно, буде чудово, якщо на Близькому Сході конфлікт закінчиться стабільним миром. Проте це не станеться одразу. Тому про номінування Трампа на Нобелівську премію миру за цей напрямок діяльності як мінімум — зарано. А безпрецедентний тиск на Україну з боку американської адміністрації замість тиску на Росію взагалі ставить під великий сумнів миротворчу здатність Трампа. Тому "нобелівка" йому — не світить. .

Міжнародне агентство з ядерної енергії (МАГАТЕ) провело ротацію своїх співробітників через окуповані українські території, тим самим порушивши суверенітет України. Наше МЗС засудило дії організації, керованої аргентинцем Рафаелем Гроссі. Той у відповідь каже, що його співробітники ризикували життям…Порушення міжнародного права з гуманітарною метою. Що кажуть МЗС і МАГАТЕНа захопленій рівно три роки тому Росією Запорізькій АЕС перебувають співробітники МАГАТЕ, які фіксують порушення експлуатації станції, зокрема внаслідок її використання окупантами як плацдарму для атак на прилеглі до річки Дніпро міста і села Дніпропетровщини. Ще з початку війни росіяни прикриваються ЗАЕС, обстрілюючи звідти Нікополь та інші населені пункти. 1 вересня 2022 року загарбники допустили місію МАГАТЕ на атомну станцію. Тоді туди прибув директор агентства Рафаель Гроссі та ще 13 експертів. У серпні першого року повномасштабного вторгнення росіяни навмисно атакували ЗАЕС, зрештою довелося аварійно зупиняти один із двох на той час працюючих енергоблоків. Ці обстріли мали дві мети. Перша — залякування і шантаж ядерною катастрофою, новим Чорнобилем. Друга — відбувалася невдала спроба агресора відключити станцію від української енергосистеми й під'єднати до російської.Варто нагадати, що проти місії МАГАТЕ була Україна. Називалися дві причини: перша — провести безпечну експертизу в зоні бойових дій неможливо, друга — Україна не довіряла (як виявилося, недарма) агентству з ядерної енергетики. Росія не просто входить до його складу, а й має значний впив на цю організацію."Росіяни підштовхували їх приїхати, — казав міністр енергетики Герман Галущенко в інтерв’ю Politico. — Хочуть, щоб МАГАТЕ заявило: "все добре, ядерний матеріал у порядку, радіація в порядку, росіяни — прекрасні хлопці".Зрештою, офіційний Київ погодився на місію МАГАТЕ, але з умовою — вона має потрапити на ЗАЕС через підконтрольну Україні територію. Власне, так і відбулося. Відтоді експерти з ядерної енергетики залишилися на станції, їхня ротація відбувалася без порушення українського суверенітету. До крайнього разу, — ротація цієї групи спостерігачів відбулася без відома України.Міністерство закордонних справ спрямувало ноту керівництву МАГАТЕ, проте відповідальність повністю поклало на Росію. У заяві сказано, що країна-агресор "створює штучні перепони для діяльності міжнародних організацій в Україні, змушуючи їх порушувати українське законодавство". Зокрема, окупанти відмовилися надати гарантії безпеки співробітникам МАГАТЕ, якби ті їхали через підконтрольну Україні територію. У такий спосіб змушуючи прийняти їхні умови. У МЗС ротацію назвали "гуманітарною евакуацією в умовах загрози життю та здоров’я людей". Цією нотою дипломатичне відомство застерегло керівництво МАГАТЕ від повторення порушення суверенітету нашої держави та анонсувало винесення питання безпрецедентного шантажу Росією міжнародної організації на засідання Ради керуючих МАГАТЕ.Зауважимо: це не вперше міжнародні організації під егідою ООН чи які співпрацюють з ООН дозволяють собі прогинатися під Росію. Першою такою організацією став Червоний Хрест, який умив руки після вбивства росіянами українських полонених у колонії в Оленівці у ніч на 29 липня 2022 року. Відомо також про дуже дивні звіти ООНівських правозахисників щодо війни в Україні, коли вони прирівнювали жертву війни до агресора. Але випадок із МАГАТЕ — особливий.Гроссі "мітить" в крісло генсека ООН?Почнімо з того, чому в України є підстави не довіряти цій організації. Рафаель Гроссі — її генеральний директор — має шістьох заступників.Маргарет Доан, американка, керує департаментом управління. Її основне завдання, якщо коротко, курувати фінансові надходження для діяльності МАГАТЕ. Наступна заступниця — марокканка Нажат Мохтар керує департаментом ядерних наук і застосувань. Проте в її послужному списку — медицина, зокрема питання харчування, у цій галузі, дуже далекій від ядерної енергетики, вона має ступінь доктора наук. Третій заступник — учений у галузі ядерної фізики Лю Хуа. Китаєць. А Китай нині є союзником Росії. Наступний — італієць Массімо Аппаро, інженер-атомник, працює в МАГАТЕ з 1997 року. Його сфера діяльності — перевірка ядерної програми Ірану. П’ята заступниця — француженка Ліді Еврар. Також має відповідний посаді фах, у її сфері компетенції — ядерна безпека, зокрема, поводження з ядерними відходами. І родзинка на тортику — Михайло Чудаков, керівник департаменту ядерної енергії. У МАГАТЕ він працює з 2007 року. Цю особу називають ключовою за впливом на ухвалення рішень серед заступників Гроссі.Сам директор очолив організацію 2019 року, у 2023-му переобрався на другий термін. Він — кадровий дипломат, доктор наук у галузі міжнародних відносин. У сферу ядерної енергетики потрапив на початку 2000-х, спочатку керував канцелярією Організації із заборони хімічної зброї у Гаазі, а потім долучився до міжнародних напрямків, пов’язаних із нерозповсюдженням ядерної зброї. А ще ООНівські пліткарі вважають, що кар’єрні сходинки ведуть Гроссі до головної посади в Організації об’єднаних націй — крісла генсека.Нинішній очільник ООН португалець Антоніу Гутерріш, який торік їздив на саміт БРІКС до Казані й обнімався з Путіним, у 2027 році добуде свій другий термін. Оскільки представник Південної Америки — перуанець Хав’єр Перес де Куельяр — керував ООН востаннє ще на початку 1990-х, цей континент претендуватиме на свого генсека. Окрім Гроссі, видних фігур звідти у структурах ООН немає.Але щоб потрапити на посаду, треба заручитися підтримкою сильних держав, насамперед членів Радбезу, серед яких Росія, та не нашкодити власній репутації. То ж і бачимо, як Гроссі одразу пішов в атаку через звинувачення з боку України: каже, що обговорював проблему з ротацією співробітників із президентом Володимиром Зеленським і міністром закордонних справ Андрієм Сибігою, "тож це неправда, що ми робили це в односторонньому порядку". Відбілюється. Хоча МЗС України й не звинувачувало МАГАТЕ у навмисному порушенні міжнародного права.Нагадаємо ще кілька епізодів на користь версії про політичну ангажованість організації з ядерної безпеки. Коли російський дрон пошкодив дах укриття на Чорнобильській АЕС, туди приїхали експерти МАГАТЕ. Їхній висновок такий: це був безпілотник, начебто схожий на "Шахед", але чий — невідомо. Так само співробітники керованої Гроссі структури ніяк не могли второпати, хто ж атакує ЗАЕС. Водночас у серпні минулого року, в піку українського наступу в цій російській області, директор МАГАТЕ примчав на Курську АЕС і заявив про небезпеку серйозної аварії на ній. Реакція на удар "Шахеда" по саркофагу ЧАЕС, після чого здійнялася пожежа, яку наші вогнеборці ще довго не могли загасити, емоційно відрізнялася.During the night of 13-14 Feb, at around 01:50, IAEA team at the Chornobyl site heard an explosion coming from the New Safe Confinement, which protects the remains of reactor 4 of the former Chornobyl NPP, causing a fire. They were informed that a UAV had struck the NSC roof. pic.twitter.com/Ee5NSRgDo8— IAEA - International Atomic Energy Agency ⚛️ (@iaeaorg) February 14, 2025Хтось скаже, що зараз нам ще тільки гучної сварки з МАГАТЕ не вистачало. І нагадає, що рік тому, 7 березня, Рада керуючих цієї організації ухвалила резолюцію про повернення ЗАЕС Україні. То ж не такі вони й проросійські. Але за два дні до цього Гроссі їздив до Сочі, де зустрічався з Путіним. Після чого написав у мережі Х: відбувся "важливий обмін думками щодо безпеки ЗАЕС та інших глобальних викликів". Можливо, ми забагато хочемо від дипломата-кар’єриста, але якщо людина дійсно хоче стати генсеком ООН, то, мабуть, за рік після ухваленої резолюції потрібно було зробити якісь кроки для її реалізації. Натомість маємо прецедент порушення суверенітету Україну.

Американський президент розподілив обов’язки щодо переговорів про мир в Україні між двома своїми спецпредставниками — відставним генералом Кітом Келлогом і бізнес-партнером по девелоперському бізнесу Стівом Віткоффом. Перший перемовник спілкується з українською владою та європейцями, другий — із російською стороною. Таке собі змагання, хто з цих осіб першим принесе Трампу радісну звістку.Хто такий Стів Віткофф, який підіграє путінській пропагандіНі Келлог, ні Віткофф не мають дипломатичного досвіду. Але якщо перший відомий своїм планом щодо припинення війни в Україні, який став надбанням громадськості ще до обрання Дональда Трампа президентом, то другий взагалі до теми війни, яку розв’язала Росія, дотичний не був. А після повернення Трампа до Овального кабінету Віткофф став представником на зовсім іншому напрямку — палестино-ізраїльському. Але неочікувано його паралельно відрядили ще й на російський напрямок. Хоча він мав би стати сферою відповідальності Келлога — офіційного спецпредставника з питань України й Росії. Чому ж Трамп довірив переговори з Путіним не йому?Для початку — хто такий Стів Віткофф. Мільярдер, забудовник, засновник компанії Witkoff Group, у його власності — Daily News Building, Woolworth Building, 33 Maiden Lane і готель Park Lane на Манхеттені. Він — своєрідне альтер-его самого Трампа, з яким товаришує та підтримує бізнес-стосунки з початку 1980-х. Тоді юрист з нерухомості Віткофф працював у нью-йоркській юридичній фірмі Dreyer & Traub, де одним із клієнтів був нинішній президент США. Поряд ці двоє стояли й під час першого президентства Трампа, однак Віткофф не ліз у велику політику і відіграв роль друга-порадника. Нині ж він вийшов з тіні. І не тільки через приятельські стосунки з Трампом.У середовищі великих американських бізнесменів Віткофф — легендарна фігура. Він, так би мовити, втілення американської мрії. Народився у Бронксі в єврейській родині, здобув юридичну освіту у приватному університеті Хофстра, починав зі скупки старої нерухомості на Манхеттені та в рідному Бронксі, ці будівлі або піддавалися реновації, або на їхньому місці зводилися нові. Віткофф мав гарну репутацію, тому отримував кредити під бізнес. У цієї репутації було дві ключові складові. Перша: він будував чи ремонтував нерухомість за помірні кошти, себто, не надував банки захмарними забаганками. Друга складова: за ним закріпилася слава успішного переговорника, здатного укласти взаємовигідні угоди навіть з чортом. Цю рису Віткоффа, схоже, і використовує Трамп.Перше, що той зробив, злітав до Москви й привіз звідти Марка Фогеля, американського громадянина, ув’язненого в Росії за контрабанду наркотиків у 2021 році. Фогель на момент затримання працював вчителем в Англо-американській школі в Москві. Хоча, мабуть, не тільки вчителем. Його впіймали в аеропорту з марихуаною та засудили до 14 років. Фогель казав, що марихуана була медичною і про заборону її ввезення в Росію не знав. Але його пояснення російські прокурори до уваги не взяли, американець де-факто став "обмінним фондом" і чекав, поки свої його витягнуть. "Витягайлом" став Віткофф.Посланець Трампа не тільки звільнив Фогеля, а й поспілкувався з Путіним. Деталей, звісно, жодна зі сторін не наводила, але досить було заяви Віткоффа, що він "подружився з Путіним". Наступні його заяви шокували ще більше — він почав відверто пропихати російську версію "миру" у вигляді так званих "стамбульських протоколів", які ніхто не ратифікував, і які вигідні виключно Росії.Чому Віткофф став на бік зла? Може бути кілька версій. Перша: у Кремлі йому могли запропонувати щось таке, від чого він як акула бізнесу відмовитися не зміг. Наприклад, згоду на побудову його компанією елітної нерухомості в Москві. Свого часу росіяни пропонували Трампу збудувати у своїй столиці Трамп-тауер, то ж їм нічого не заважало зробити фінансово вагому пропозицію і Віткоффу. Якщо він на це погодився, то вчинив необачно, давши Кремлю нагоду підчепити себе на гачок компромату. Друга версія — все те саме, тільки навпаки: американський емісар запропонував Путіну фінансово вигідну угоду. Тобто на гачку не Віткофф, а Путін. Третя версія: в оточенні Трампа існує конкуренція, хто першим принесе йому гарні новини про "мир", і Віткофф вирішив, що має хист умовити російського диктатора і в такий спосіб посунути Келлога. Чи навіть держсекретаря Марка Рубіо. Тому і підспівує російській пропаганді. Всі три версії — ймовірні, на що вказує цікавий факт, який лишився майже непоміченим. За кілька днів після відльоту Віткоффа з врятованим Фогелем росіяни затримали в аеропорту "Внуково" іншого американця, Калоба Баєрса. У нього знайшли мармелад із канабісом. Долю попереднього "наркокур’єра" він не повторив, його відпустили із СІЗО і передали до посольства США. Так Путін показує, що Віткоффом як переговорником — задоволений. У той час як ні нам, ні Європі заяви друга Трампа не до вподоби.Кіт Келлог — добрий поліцейський для нас?Келлог кілька днів гостював і Україні. "Ми будемо слухати. Ми будемо надавати необхідне. Ми розуміємо необхідність гарантій безпеки", — заявляв він у Києві. Після України поїхав до Лондона, де зустрівся з міністром закордонних справ Британії Девідом Леммі. "Велика Британія збільшує витрати на оборону та готова співпрацювати зі США для припинення війни в Україні та збереження миру у Європі", — йдеться в його дописі в мережі Х. На відміну від Віткоффа Келлог не дозволяє собі відверто грати на чиємусь боці. Хоча, очевидно, симпатизує українцям: генерал ще раніше приїздив на Харківщину і на власні очі бачив наслідки "русского міра". Також добре відомо, що його донька Меган Моббс очолює благодійний фонд, який з початку російської агресії надає гуманітарну допомогу Україні. Проте Келлог також розуміє, що у нього є конкурент, і припуститися помилки означатиме поступитися лінії, яку проводить Віткофф. То ж всі коментарі генерала обмежуються короткими дописами, без емоцій і зайвих слів.Немає сенсу детально описувати життєвий шлях Келлога, він — відставний генерал, знається на військовій аналітиці та на геополітиці. Насправді — це добре, що домовлятися з Україною і Європою Трамп відправив його, а не Віткоффа. Можна припустити, що, крім угоди про корисні копалини, під час перебування у нас спецпосланець глави Білого дому обговорював ширше коло питань, зокрема, якими Україна бачить гарантії безпеки, та який військово-технічний потенціал для цього знадобиться. Але на прикладі обох перемовників можна прослідкувати переговорну логіку Трампа. Віткофф і Келлог — як два копи, злий і добрий. Перший — добрий до Росії, другий — до нас. Однак вони все одно залишаються копами, бо над ними є начальник поліцейської дільниці, якого цікавить результат, а не хитрощі, якими його досягнуть. Тому заяви, які лунають від Келлога, Віткоффа чи від Рубіо не варто розглядати як щось незмінне. І через них зайве дратуватися.Станом на зараз інформаційний простір наповнений білим шумом, з нього дуже складно вихопити натяки на стратегію американців у переговорах. А от тактика нагадує теорію хаосу. Це коли динаміка процесів така, що її неможливо прогнозувати у тривалій перспективі. Кудись переговори виведуть, та навряд і перемовники, і сам Трамп чітко уявляють, куди. .

Мережею несеться розповідь генерала Альнура Мусаєва, екс-голови Комітету нацбезпеки Казахстану, який мешкає в Австрії, про вербування Дональда Трампа радянською спецслужбою у 1987 році. Деталі розповіді правдоподібні, хоча сама ця історія — не нова. То ж варто розібратися, чому вона вигулькнула саме зараз.Американець, якого було легко завербуватиЗа словами Мусаєва, Трамп був особою, яка "ідеально вербується". "У мене немає сумнівів, що Росія має компромат на президента США, що протягом багатьох років Кремль просував цю особу на посаду президента головної світової держави", — каже колишній КДБіст, а нині — політичний біженець. Він повідомив, що агента на прізвисько "Краснов" завербувало у 1987 році 6 управління КДБ СРСР, чиїм напрямком було вербування бізнесменів капіталістичних країн.Отже, щоб з’ясувати, чи каже правду Мусаєв, простежимо, наскільки він є достовірним джерелом. Згідно з його біографією, у вказаний рік вербування американського бізнесмена Мусаєв дійсно працював у Москві, куди його відрядили з Казахстану. Але не у 6 управлінні КДБ, а у 8 головному управлінні МВС СРСР, де він був заступником начальника. Це управління займалося спецзв’язком, шифруванням, дешифруванням, радіоелектронною розвідкою і тому подібними секретними речами, а не вербуванням агентів і шпигунів. Проте це управління тісно співпрацювало з КДБ, то ж не можна виключати, що "Краснова" вербували разом. Тим більше таких "жирних" клієнтів вели роками, засмальцьовували компроматом, а потім припирали до стінки: або будеш нашим шпигуном, або весь компромат опиниться у ЦРУ.Отож, Мусаєв може як казати правду, так і переказувати побрехеньки. Але чому ця тема винирнула саме зараз, бо у нього запитали? Відомий вислів "КДБістів колишніх не буває". Люди з цієї системи не просто є носіями цінної інформації, а й розуміють, коли й кому її розповідати. Для відповіді на поставлене вище запитання повернімося на дев'ять років назад — у 2016 рік. Тоді стало відомо про існування "досьє Стіла" — документів про наявність у росіян компромату на Трампа. Досьє зібрав колишній співробітник британської розвідки Крістофер Стіл. Але, окрім гучного скандалу, ця історія ні до чого не призвела, тобто не завадила Трампу стати президентом. Протягом першого терміну правління у нього склалися дружні відносини з Путіним, що тільки посилювало підозру у правоті версії про вербування КДБ. Але, як-то кажуть, не впіймали — не злодій.Удруге тема виринула у січні 2021 року, коли в британській газеті The Guardian опублікували подробиці біографії Трампа з книги журналіста Крейга Ангера "Американський компромат: як КДБ культивував Дональда Трампа". Версія про вербування нинішнього американського президента радянською спецслужбою була викладена Юрієм Швецем, майором КДБ, який у 1980-х роках працював у США під виглядом кореспондента ТАРС. У 1993 році він утік до США, де мешкає і нині. Веде власний канал у YouTube про розвідку і шпіонаж. Має понад мільйон підписників. А ще українці мають пам’ятати Швеця як однокурсника Путіна, — в такому статусі він часто давав інтерв’ю українським медіа.У версії Ангера, Трампа КДБ підчепив на гачок у 1977 році, коли він одружився з чеською моделлю Іваною Зельнічковою. Це перша дружина бізнесмена і політика, нині покійна, мати трьох старших його дітей — Дональда-молодшого, Іванки та Еріка. Спецоперацію проти американця буцімто спільно проводила розвідка Чехословаччини й КДБ СРСР. За кілька років по тому Трамп відкрив свій перший великий готель Grand Hyatt New York біля залізничного вокзалу Grand Central. А у 1987 році разом із дружиною відвідав Москву і Ленінград. Під час цієї поїздки його начебто й завербували. Далі протягом 40 років "вирощували" для походу в президенти.Версія має привабливий вигляд, але у неї відсутні докази. Немає ні перевірених документів, ні свідчень людей під присягою. Конспірологію до справи не пришиєш. Є ще кілька моментів, які свідчать не на користь версії про "вирощування" КДБ свого кандидата в президента Америки. У вказані роки (з 19977 по 1987) девелоперський бізнес Трампа розвивався дуже добре. Тоді порахували, що він заробляв 230 тисяч доларів на день. А проблеми у нього почалися з 1989 року: протягом 10 років один за одним банкрутіли його об’єкти нерухомості, він віддавав борги, а кредитори відмовляли йому в ризикованих позичках. Злет після падіння пов’язаний із переорієнтацією Трампа на політику, медіа, публічність. Це створило йому образ суперуспішного забудовника, він вийшов на зовнішні ринки, перезнайомився з поважними й впливовими персонами. Простіше кажучи, неможливо уявити, що СРСР, а потім ФСБ давали Трампу мільйони доларів увесь цей час.Не лише КДБ, а й ФСБ?До Росії Трамп приїздив у 2013 році на конкурс "Міс Всесвіт", який відбувався у Москві. Приїздив успішним і самодостатнім. У його планах було звести в російській столиці Трамп-тауер. Але з цього нічого, зрештою, не вийшло. От якби хтось чесно розповів про цю поїздку американця та про його контакти у Москві, було б куди цікавіше за історії з сивої давнини. З часу відвідин Росії у 2013 році та обрання президентом США у 2016 році минуло три роки. Протягом цього часу Трамп не лише вихором зносив усіх суперників, але й дуже гарно відгукувався про Росію та Путіна.У січні 2017 року опублікували досьє про співпрацю Трампа з росіянами, в якому були й компрометуючі речі про сексуальні збочення під час перебування того в Москві. Трамп назвав публікацію фейком. Тоді й опоненти республіканця сумнівалися у достовірності викладеного. Бо з’явилося воно перед вступом Трампа на посаду. І більше нагадувало ФСБешний гачок, щоб змусити новообраного президента відмиватися від бруду. А в липні 2018 року згаданий генерал Мусаєв на своїй сторінці у Facebook розмістив великий пост про вербування Трампа КДБ. Тобто він тільки переказав раніше сказане, і це чомусь зараз викликало сенсацію.Отже, зробимо кілька висновків. Перший — зближення Трампа з Росією, реверанси перед Путіним дратують і нас, і наших справжніх друзів. Це має гидкий вигляд. Пояснити дії глави Білого дому тим, що він буцімто "стара консерва" КДБ — простіше, аніж проаналізувати, чи не підводять нас до таких думок російські спецслужби, щоб посилити в нас відчуття зради.Другий висновок: Трамп та його оточення — конспірологи, забивання баків виборцям теоріями змов привело їх до влади, а версія про вербування КДБ — це потужний удар по них самих. Її апгрейд саме зараз — невипадковий. У 2018-му Трамп міг відмахнутися, мовляв, брехня, я ж дав дозвіл на передачу Україні "Джавелінів". На тлі його нинішніх заяв та дій його адміністрації так просто від компромату не відмахнешся, бо причинно-наслідкові зв’язки прослідкує навіть дилетант. Спробуй після цього доведи, що ти — не "Краснов".

Результати дочасних виборів у Німеччині не стали сенсаційними, а лише підтвердили цифри попередніх соцопитувань. Єдиний сюрприз — невдача "Вільних демократів". Що ж до головного збурювача — ультраправої "Альтернативи для Німеччини", то вона також очікувано посіла друге місце, їй і пророкували близько 21%.Що очікує на німців після виборів, чи посилить Берлін підтримку України, і чи додали Ілон Маск та Джей Ді Венс своєю агітацією щось у скарбничку ультраправих?Фрідріх Мерц — новий канцлер. Але попереду ще коаліціадаФедеральна виборча комісія оприлюднила остаточні цифри волевиявлення: блок ХДС/ХСС офіційно переміг на дострокових виборах до німецького парламенту, набравши 28,5% голосів. Голоси підрахували у всіх 299 округах. У наступному складі Бундестагу найближчий рік, бо законодавчі збори мають річний імунітет від розпуску, мандати отримали представники п’яти політсил: переміг блок Християнських демократів і Християнських соціалістів (ХДС/ХСС) на чолі з Фрідріхом Мерцом, другими стали ультраправі, яких до такого високого результату привела Аліс Вайдель, треті — есдеки на чолі з Олафом Шольцем, четверті "Союз 90/Зелені", останні у квінтеті фаворитів — соціалістична "Ліва партія". Соцопитування до дня голосування ставили на межу проходження бар'єра "Вільних демократів" і лівопопулістський "Союз Сари Вагенкнехт", але ці два політичні проекти зазнали невдачі. Спочатку про них, а далі про можливі варіанти коаліції.Лідер "Вільних демократів" Крістіан Лінднер, який був міністром фінансів в уряді Шольца, після "прольоту" його партії оголосив про відхід від політики. Гарний приклад для українських політичних діячів, які навіть попри невдачу своїх партій роками лишаються їхніми керівниками. "Вільні демократи" — ліберали-центристи, їм експерти пророкували місце в коаліції з ХДС/ХСС, проте виборці вирішили інакше. Можливо, їх вразило, що Лінднер, який конфліктував із Шольцом, підштовхнув розпад попередньої "світлофорної" коаліції, що і призвело до дочасних виборів. Одним словом, Лінднер прорахувався і вчинив чесно — пішов.Сара Вагенкнехт отримала прізвисько "подруга Путіна". Вона виступає проти допомоги Україні та регулярно поширює російські наративи. На нинішніх виборах Вагенкнехт, яка має іранське походження, об’єдналася з лівим політиком Амірою Мохамед Алі (має єгипетське коріння) і спекулювала на болючих для німців темах мігрантів, безробіття, економічного спаду. Проте так званий "червоний" виборець уловив обман і віддав голос соціалістам, а не блоку Вагенкнехт. Тому політичний проект, у якому чітко виднілися роги Москви, провалився. Для українців це — гарна новина.Тепер про варіанти коаліції. Хоча Мерц і буде новим канцлером, проте ХДС/ХСС потрібно в Бундестагу блокуватися з кимось у коаліцію. З "Альтернативою для Німеччини" ніхто не блокуватиметься, тому лишаються есдеки, "зелені" і ліваки. Останні одразу відпадають, оскільки політсила Мерца — праві ліберали. Лишаються есдеки та "зелені". Обидві партії — помірковані ліві. При канцлеру Ангелі Меркель вже була коаліція ХДС/ХСС і СДПН, але ідеологічні тертя в ній не сприяли спільному баченню шляху Німеччини. За великим рахунком, у Мерца невеликий вибір — почати переговори з есдеками та "зеленими", хоча домовитися буде непросто, або очолювати так званий уряд меншості — без коаліції, тільки зі своїх партійців. Однак такий варіант ризикований, оскільки по кожній урядовій ініціативі доведеться окремо домовлятися з чотирма іншими фракціями. З ультраправими також, адже окремі обіцянки, які Мерц давав під час виборів, зокрема стосовно посилення контролю за міграцією, без голосів "Альтернативи для Німеччини" виконати буде складно. А та радісно підтримає, щоб на Мерца лягла пляма співпраці з "фашистами".То ж ХДС/ХСС, СДПН і "зелені" зрештою наступлять на горло власній ідеологічній пісні й домовлятимуться про коаліцію. У Бундестагу 630 депутатів, тому тільки із "зеленими" більшість не ліпиться, а без них розширяться лави опозиції. До того ж ці три політсили змушує піти в один табір політика американської адміністрації: Мерц відстоює позицію сильної Європи, Шольц — ображений на атаки проти себе від оточення Трампа, а "зелені" проти політики США, спрямованої на згортання екологічних проектів і в себе, і в Європі.Що ж до України, то всі ймовірні члени коаліції підтримують продовження і посилення допомоги нашій державі. Єдине виключення — есдеки проти того, щоб Берлін надавав Києву далекобійну зброю. Але у 2022-му Шольц навіть танки боявся нам дати… Чому ультраправим не допомогла агітація Маска й ВенсаІлон Маск, який при Трампу зайнявся "оптимізацією" державного апарату, та віце-президент Джей Ді Венс відкрито підтримали партію на чолі з Аліс Вайдель. Венс навіть зустрічався з лідеркою "АдН" під час перебування на Мюнхенській безпековій конференції 14 лютого. Але якщо порівняти дані соцопитувань перед виборами з результатами голосування, то агітація віце-президента США за німецьких ультраправих нічого їм не додала. Підтримка як була на рівні 20-21% до цієї зустрічі, такою і лишилася.Ще два цікавих моменти. Перший: електоральна карта, яка нині активно гуляє мережею, чітко демонструє, що ультраправі взяли гору на землях колишньої НДР. Соцопитування перед виборами показували ту саму тенденцію. Тобто американські агітатори не схилили виборців на західних німецьких землях масово віддати голоси за "Альтернативу" Вайдель. Але своїм нахабним втручанням у внутрішні справи Німеччини американські діячі спричинили інший ефект: явка виборців становила 82,5%, найвищий показник із 1987 року. І виграли від цього не ультраправі, як сподівалися у Вашингтоні, а "Ліва партія", яка різко виступила проти "фашистського реваншу". Ще у січні опитування не давали цій партії шансів подолати прохідний бар’єр, але у лютому її рейтинг пішов угору. І підсумкові майже 9% — очевидний успіх ліваків.Що ж робитимуть ультраправі після виборів? У них чисельна фракція, понад 150 депутатів, тому урядова коаліція матиме шумну опозицію. Вайдель і її соратники провокуватимуть скандали, сипатимуть звинуваченнями, однак є чотири важливі фактори, які впливатимуть на їхню активність.Перший фактор: обраний склад Бундестагу, як вже вказувалося вище, має річний імунітет від розпуску. Тому лемент ультраправих лишатиметься не більше, аніж лементом. На рішення уряду в разі існування коаліції вони не впливатимуть.Другий фактор: Мерц відомий своєю твердістю щодо виконання обіцянок виборцям, серед таких — перегляд міграційних правил та посилення вимог до мігрантів, які вже перебувають в Німеччині. Такі заходи отримають схвалення серед тієї частини німців, які голосували за ультраправих. То ж від "Альтернативи" поступово тікатиме електорат. Третій фактор: під дахом "АдН" зібралася така різношерста публіка, що цю партію накриватимуть хвилі внутрішніх скандалів. Четвертий фактор: поведінка американської адміністрації щодо європейських союзників. Перший місяць Трампа продемонстрував зневажливе ставлення до Європи — одна тільки промова Венса у Мюнхені чого варта. І навряд чи щось зміниться на краще. Тому європейські праві, щоб не мати вигляд "троянських коней" Америки, дрейфуватимуть у бік політичного європоцентризму. У протилежному випадку втрачатимуть електоральну підтримку.

Дональд Трамп досягнув важливої для нього особисто перемоги над американською системою влади: Сенат погодився призначити директором Федерального бюро розслідувань Кеша Пателя — людини з дуже неоднозначною репутацією. Противники цієї кандидатури впевнені, що відтепер ФБР займатиметься полюванням на "відьом". Себто, на опонентів президента і на тих, хто проводив розслідування щодо нього і членів команди.Проте внутрішні політичні розбірки за океаном зачеплять і нас. У ФБР — довгі руки. Під його пильне око раніше потрапляли українські олігархи, серед них Дмитро Фірташ та Ігор Коломойський. Але ФБР при Трампу може зацікавитися не олігархами. Призначений попри конфлікт інтересів. Хто такий Кеш Патель25 лютого Кешьяпу Прамоду Віноду Пателю виповниться 45 років. То ж посада директора ФБР — дуже цінний подарунок йому до дня народження. Батьки Пателя перебралися до Сполучених Штатів зі Східної Африки, де мешкають громади гуджаратців. Це індійський народ, який переважно сповідує індуїзм. Індуїстом є і Патель. У відкритих джерелах не вдалося знайти, до якої з каст належить його родина, проте, судячи з біографії нового директора ФБР, — його батьки не бідували. Батько працював фінансовим директором в авіаційній фірмі. Після закінчення школи в рідному містечку Гарден-Сіті штат Нью-Йорк Патель подався вчитися на юриста. У 2005 році здобув ступінь доктора права у приватному Університеті Пейс і розпочав адвокатську кар’єру.Від самого її початку був тісно пов’язаний із владними структурами — працював державним захисником переважно у справах, де фігурували не найкращі представники людського роду: наркодилери, торгівці зброєю, вбивці, контрабандисти. Вочевидь досяг неабиякого успіху у роботі з такого роду клієнтурою, оскільки його запросили надавати юридичні послуги до Мін'юсту, Міноборони, а у 2017 році Патель стрибнув на перспективну посаду старшого радника по боротьбі з тероризмом у Комітеті з розвідки Палати представників. Комітет очолював близький до Трампа республіканець португальського походження Девін Нуньєс. Для розуміння, наскільки близький: у 2022 році він відмовився від місця в Палаті представників заради посади виконавчого директора Trump Media & Technology Group, до складу якої входить соцмережа Truth Social, яка стала платформою для найбільш консервативних і ультраправих кіл Америки. Працюючи на Нуньєса, Патель увійшов до найближчого оточення Трампа. Під час першого його правління запам’ятався цікавою особливістю: займав крісла заступників керівників в Раді нацбезпеки, в Офісі директора національної розвідки та в Пентагоні, але функції його там радше зводилися до більш знайомого нам терміну "смотрящий". Себто, наглядач від Трампа. Найяскравіше це проявилося під час роботи в Пентагоні: Патель був там навіть не заступником міністра, а начальником штабу виконувача обов’язки міністра Крістофера Міллера. Втім, його називали людиною, яка на той час найбільше впливала на думки Трампа з питань національної безпеки.Після приходу до влади Джо Байдена Патель посаду в Пентагоні втратив. Останні чотири роки він лишався в команді Трампа, входив до ради директорів Trump Media & Technology Group. Тобто його призначення директором ФБР — стовідсотковий конфлікт інтересів. Не тому, що Патель особисто вірний Трампу, а тому що працює у його бізнесі.Десь в Євросоюзі, ба, навіть у нас, подібний кадровий хід глави держави викликав би бурю неприйняття та критики. Але в Америці кожен новий президент перетасовує урядову команду під себе. Іноді лишає на посадах не своїх призначенців, як от Джо Байден лишив призначеного Трампом директора ФБР Крістофера Рея, який вважається хорошим фахівцем у своїй справі. Однак нинішній очільник Білого вичищає всі владні кабінети від людей Байдена. Це — його право. Інша справа — ким він заміняє відставників.У що вірить новий директор ФБР і чому його вважають фанатиком і сектантомПатель став директором ФБР завдяки перевазі лише у два голоси: 51 супроти 49. Проти нього голосували всі демократи, а також дві помірковані республіканки. Опоненти пояснювали: Патель стане особистим політичним "катом" Трампа, переслідуючи тих політиків, юристів, журналістів та громадських діячів, які виступають проти трампізму та його лідера в Овальному кабінеті.Згадаймо кілька його висловлювань, які багато чого скажуть про цю особу."Ми прийдемо за людьми у ЗМІ, які брехали про американських громадян, допомагали Байдену фальшувати президентські вибори, ми прийдемо по вас. Мінюст шукатиме змовників не тільки в уряді, а і в медіа" — погрожував Патель журналістам у 2023 році."Я б у перший день роботи закрив головну будівлю ФБР, щоб наступного дня відкрити як музей — глибинної держави". А сім тисяч співробітників, які там працюють, я б відправив ловити злочинців по всій Америці. Ви — копи, от і йдіть працювати копами" — у 2024-му пояснював, що зробив би з ФБР.Отже, окрім фанатичної віри в обраність Трампа, Патель вірить ще й у конспірологічну концепцію про існування "глибинної держави" (Deep State). У 2023 році він опублікував книгу "Урядові гангстери: глибинна держава, правда і битва за нашу демократію". Якщо набратися терпіння, а не відкинути цю книгу як набір змовницької маячні, можна зрозуміти, що ж відбувається у головах у трампістів. Сам Трамп називав книгу Пателя "дорожньою картою, яка допоможе повернутися в Білий дім". Повернулися. Багато в чому саме завдяки конспірологічним теоріям, які не підлягають розумному поясненню. Як "глибинна держава" — твердження про існування держави в державі — корумпованої змови урядових кіл проти звичайних громадян задля власної вигоди. В такі теорії або вірять, або ні. Як і в теорію секти Qanon, прихильником якої також вважається і Кеш Патель. Ця досить розгалужена переважно у США мережа громадян переконана в тому, що світова еліта причетна до викрадення та сексуальної експлуатації дітей, та є прихильною до сатанізму. Маячня? Можна припустити, що на посаді директора ФБР Патель займеться пошуком доказів концепцій "глибинної держави" та Qanon. Щоб Трамп і компанія не мали вигляд брехунів вселенського масштабу.На кого Трамп нацькує свого вірного КешаНині Патель переконує, що не займатиметься політичними репресіями, а діятиме виключно в межах закону. Йому не особливо вірять, згадуючи попередні заяви. Окрім полювання на противників Трампа, новий головний розслідувач Америки займеться скороченням кадрів та витрат. Новий голова Держдепу Марк Рубіо прикрив USAID, новий міністр оборони Піт Гегсет почав із пошуку не відданих Трампу генералів, ще до приходу Пателя з ФБР звільнилося досить багато співробітників, розуміючи, що краще піти самим зараз, аніж їх виставлять за двері потім. Простіше кажучи, під галас про скорочення штату федералів-"дармоїдів" відбувається зачистка від нелояльних новому президентові людей. Патель тут діятиме як усі інші призначенці Трампа.Але нас більше цікавить, чи не нашкодить він Україні. Торік у грудні цей пан обіцяв провести розслідування проти Володимира Зеленського та України за буцімто "розтрату американських грошей". Тоді ж він звинуватив українського президента в обмані: мовляв, на територію Польщі залетіла не російська ракета, а українська. А те, що так сталося — провина українців, які неправильно використовують систему ППО.Зауважимо: російський слід у біографії Пателя дуже насторожує його противників. Торік він отримав 25 тисяч доларів від кінокомпанії Global Tree Pictures, якою керує росіянин Ігор Лопатенок. За таку суму Патель взяв участь у документальному фільмі "Вся президентська рать: змова проти Трампа". Це пропагандистське видовище показали на онлайн-каналі Такера Карлсона — ще одного проросійського трампіста. У фільмі й звучала фраза про намір закрити будівлю ФБР.Отже, зі значною долею ймовірності Пателя у Білому домі нацькують на попередників для пошуку компромату за виділення Україні коштів на військову допомогу. Шукатимуть і у нас. Враховуючи, що трампісти маніпулюють і перекручують факти у медіа, перспектива вимальовується погана. Таких людей цікавить не результат, а процес, бо результат — це цифри, докази, свідчення під присягою, тобто висока ймовірність виявитися банальними брехунами, а процес — постійний інформаційний шум і цинічні нападки задля політичного тиску. Аби ризиком репутаційних збитків тримати на гачку і своїх, і чужих. До такого повороту потрібно готуватися вже зараз і розуміти, як відбивати інформаційні атаки, щоб ті не завдавали шкоди нашій державі й нашій єдності.Всеволод Юрченко, політичний оглядач.