Всеволод Юрченко

Будапешт і Братислава зупинили постачання до України дизельного пального, а словацький уряд погрожує ще й зупинити надходження електроенергії. Чому Віктор Орбан і Роберт Фіцо пішли енергетичною війною проти Києва і що з цим робити?Як Орбан і з Фіцо змовилися шантажувати Україну Угорщина та Словаччина одночасно оголосили про припинення постачання дизельного пального до України. Знаний своєю українофобією міністр закордонних справ Угорщини Петер Сійярто звинуватив Україну у "політичному шантажі" та перебоях з постачанням нафти до його країни, заявивши, що наразі нібито є "всі технічні, фізичні та технологічні умови для відновлення" роботи нафтопроводу "Дружба". Нагадаємо: нафтопровід припинив роботу після російських ударів по ділянці в Бродах на Львівщині 27 січня.Своєю чергою, Роберт Фіцо пригрозив після зупинки постачання дизелю ще й зупинити постачання електроенергії українцям. За його словами, через "ігри України" Словаччина мусить переплачувати за російську нафту, яка йде нафтопроводом Adria. Фіцо послався на якісь "розвідувальні звіти", які свідчать, що пошкоджена ділянка нафтопроводу "Дружба" відремонтована. Це не єдина його брехня. У Братиславі, як і в Будапешті кажуть, що внаслідок зупинки постачання нафти з Росії нафтогоном "Дружба" вони зіткнулися з енергетичною кризою. Але тут же маніпулюють: мовляв, через Україну маємо проблеми, однак уряди їх вирішать. За словами Сійярто, стратегічних запасів нафти в Угорщині вистачить на 96 діб, крім того, російську сиру нафту транспортуватимуть морським шляхом через Хорватію.Тільки дві країни ЄС — Словаччина та Угорщина — отримують російську нафту нафтопроводом "Дружба". Після запровадження Дональдом Трампом санкцій проти "Роснефти" і "Лукойла" Віктор Орбан випросив відтермінування заборони для своєї країни на рік. Але ні минулого, ні цього року угорський уряд нічого не робив для диверсифікації постачання нафти. Замість домовлятися з Хорватією, у Будапешті розповідали казки про технічну складність транзиту. Насправді причини зовсім інші.Перша: нафта по трубопроводу "Дружба" дешевша.Друга: імпортуючи російську нафту, Орбан є опорою Кремля в Євросоюзі. Це типова політична корупція. Залишається сподіватися, що після поразки партії Fides на квітневих виборах нова угорська влада розслідує цю корупційну історію, від якої страждає міжнародний імідж Угорщини.Третя причина — прохолодні відносини між Загребом і Будапештом. Орбан та його партія багато років проводять ревізіоністську політику щодо Тріанонського договору, через що висловлюють територіальні претензії до сусідніх країн. Українцям це добре відомо, адже орбанівці регулярно зазіхають на Закарпаття. У травні 2022 року Орбан пояснював, чому не підтримує нафтові санкції проти Росії:"Ті, хто мають вихід до моря і порти, можуть доставляти туди нафту танкерами. Якби вони не відібрали їх у нас, у нас також був би порт на морі".До 1920 року хорватський порт Рієка належав Королівству Угорщина, то ж у Загребі висловлювання Орбана цілком справедливо розцінили як територіальні зазіхання та поставили його на місце. Це зараз Орбан із Фіцо побраталися в інтересах Путіна, а того ж 2022 року на кордоні Угорщини зі Словаччиною перший із них відкрив пам’ятник "Угорська Голгофа" з нагадуванням про Тріанонську угоду. На цьому пам’ятнику зображено карту колишніх угорських територій із частинами нинішніх Австрії, Словенії, Словаччини, Румунії, України та Хорватії. Тоді словацька влада обурилася недружнім вчинком сусіда. Правда, урядом керував не Фіцо.Тепер Орбан звернувся про допомогу до Загреба. Хорвати не відмовили, вони мають союзні зобов’язання в рамках Євросоюзу, проте вказали угорському діячеві, що він отримає не російську нафту. Міністр економіки Хорватії Анте Шушняр зазначив, що його країна діятиме в межах законодавства ЄС і санкційних правил."Барель, куплений у Росії, може здаватися дешевшим для окремих країн, але він допомагає фінансувати війну та атаки на український народ. Час припинити це воєнне збагачення", — наголосив він. Шушняр також нагадав політикам у Будапешті й Братиславі, що Хорватія підтримує Україну та з повагою ставиться до її щоденних втрат через російську агресію.Чому дизельний краник перекрили саме зараз. Чотири версіїПерша версія — в Угорщині триває передвиборча кампанія, під час якої Орбан робить Україну та інституції Євросоюзу головними ворогами угорців. TrueUA свого часу розповідав про маячню, якою орбаністи годують виборців. Відтоді їхня риторика стала ще божевільнішою. Тож заборона постачання дизелю після брехливих звинувачень на адресу України — це лише елемент передвиборчої кампанії. Орбан чудово знає, що до виборів запасів нафти у нього вистачить, так само знає, що Євросоюз, який він ненавидить, не залишить Угорщину без нафтових поставок, тому навмисно нагнітає українофобію.Друга версія — над урядом Фіцо нависла загроза відставки. На початку лютого словацька партія "Демократи" оголосила про завершення збору підписів за референдум про відставку уряду. Зібрали необхідні понад 350 тисяч підписів, далі слово за президентом і Конституційним судом, які мають дати старт референдуму. "Люди ситі по горло Робертом Фіцо, понад 70% громадян Словаччини вкрай незадоволені його урядом", — зазначив лідер "Демократів" Ярослав Надь. Під Фіцо "горить" крісло, тому він, подібно до Орбана, кинувся рятуватися за рахунок нападок на українців.Третя версія — після зупинки "Дружби" через російські удари сама ж Росія зазнає збитки, тому Кремль нацькував словацького й угорського прем’єрів на Україну, аби змусити швидко запустити нафтопровід. Ні в Будапешті, ні в Братиславі словом не обмовилися, хто ж зруйнував важливу частину трубопроводу в Бродах. На користь кремлівського сліду говорить і вимога Угорщини отримувати від Хорватії саме російську нафту. Можна припустити зв’язок між цією вимогою та підтримкою Москвою Орбана на квітневих виборах шляхом втручання в угорські вибори. Для Путіна це стратегічний актив в Європі. Четверта версія — американський слід. Рішення про припинення постачання дизеля до України з’явилося після візиту держсекретаря США Марко Рубіо до цих двох країн. Українофобські заяви Орбана пролунали на спільній пресконференції з важливим американським гостем. На що звернули увагу ЗМІ, але не сам Рубіо. Можливо, це й змовницька версія, проте має право на існування.Економісти кажуть, що від цих країн ми отримували приблизно 11% дизельного пального, тож втрати не будуть значними. До того ж угорці й словаки самі можуть втратити більше, адже вони лише транзитні держави, постачаннями займаються іноземні компанії й вони зазнають фінансових збитків, компенсацію яких вимагатимуть від Словаччини й Угорщини. Але існує важливий нюанс: для заміни втраченого пального за цим маршрутом потрібно швидко домовлятися з поляками та румунами про збільшення об’ємів постачання і так само швидко перебудовувати логістику. А техніка на фронті не чекає тиждень чи два. То чи не супроти наших потужностей на полі бою спрямовується удар Орбана і Фіцо?Кінець "Дружби" та дзвінок від Трампа. Як можуть розвиватися події даліУкраїнський МЗС відреагував на недружній крок сусідніх країн заявою свого спікера Георгія Тихого. Він роз’яснив ситуацію з пошкодженою ділянкою "Дружби", нагадав, що Угорщина і Словаччина сидять на нафтовій "голці" Росії та метафорично порівняв уряд Орбана з наркоманами.Але важливішою за цю заяву все ж є роз’яснення спікерки Єврокомісії Анни-Кайси Ітконен, яка чітко зазначила: Єврокомісія перебуває у постійному контакті з Україною щодо термінів ремонту нафтопроводу."Ми не підштовхуємо, не тиснемо і не встановлюємо Україні жодних часових рамок для цього", — акцентувала Ітконен.Тим самим повністю нівелювала агресивні нападки з Будапешта й Братислави щодо буцімто навмисного затягування ремонтних робіт.Якими будуть наступні кроки? "Дизельне" рішення Орбана і Фіцо ухвалене на тлі переговорів про 20-й пакет санкції проти Росії, спрямований проти тіньового танкерного флоту країни-терористки. Переговори тривають важко, кілька країн ЄС (Греція, Кіпр, Мальта) вагаються. І тут дуже вчасно для Кремля Орбан із Фіцо фактично зривають і без того складні переговори, перемикаючи увагу на ухвалене ними рішення. Тепер Єврокомісія скликає термінову нараду за участю представників Словаччини, Угорщини та Хорватії, щоб вирішувати конфлікт та не залишити угорців і словаків без нафти.Українські експерти й політики вважають, що Орбан і Фіцо мають бути покарані за свої дії остаточною зупинкою постачання нафти "Дружбою". Тим більше зараз гарний момент з морального погляду: попри те, що саме Росія зруйнувала нафтоперекачувальну станцію в Бродах, ці двоє звинувачують Україну. Не одразу, але логістику перебудують і втрату угорсько-словацького маршруту компенсують. А от від хорватів Угорщина отримуватиме не дешеву корупційну російську нафту, а за ринковою вартістю.Існує також думка, що позицію Орбана і Фіцо здатний змінити один дзвінок із Вашингтона. Інше питання, що такий дзвінок може бути й в Київ. Знаючи тепле ставлення Трампа до Орбана та згадуючи похвалу від Рубіо у Братиславі й Будапешті, такий дзвінок може стати тиском на Україну задля запуску нафтопроводу..

Легендарний шахіст та опозиціонер Гаррі Каспаров запропонував створити на Заході "російський Тайвань" з фахівців-емігрантів із Росії. Що не так з цією ініціативою?Сто тисяч росіян в Європі. Про що розповів КаспаровВ інтерв’ю "РБК-Україна" Каспаров висловив багато цікавих думок, з якими загалом важко не погодитися. Але серед сказаного є момент, який викликає суперечливі думки щодо тверезого бачення лідерами російської опозиції своєї ролі у поваленні режиму Путіна. Каспаров пропонує Заходу, зокрема Європі, зайнятися організацією громадян Росії, які проти нинішнього режиму. Цитуємо:"На сьогодні дуже багато людей, які перебувають у Росії і працюють на путінську машину, цілком могли б виїхати. На мій погляд, найбільш ефективний спосіб, це все-таки brain drain, це відтік мізків, а у Путіна вистачає солдатів, щоб поки що кидати їх на лінію фронту, але інженерів, комп'ютерників, фінансистів може не вистачити. Ми говоримо про кілька сотень тисяч людей. Треба знайти форму їх організації… як би почати фактично створювати іншу Росію, ось під біло-синьо-білим прапором (символ російського протесту проти вторгнення РФ в Україну)". Тобто ідея полягає в тому, щоб Європа прийняла у себе десь 100 тисяч росіян!"Ми повинні почати формувати "російський Тайвань". Щобільше, це важливо для майбутнього. Тому що, коли там буде обвал, на що я дуже сподіваюся все-таки що режим впаде, а хто його замінить? Ось, потрібно насправді готувати кадри, тих людей, які, перед тим, як виїхати з Росії, підпишуть все, і про Україну, і про злочинний режим. Нам будуть потрібні нові потенційні кадри, які зможуть будувати Росію, яка буде в нормальних відносинах з Україною, з Європою", — фантазує далі російський опозиціонер. Він припускає, що з цієї маси буде "дві тисячі неправильних", які не пройдуть перевірку, всі інші — той потенціал, який Путін нічим не може замінити. 14 квітня 2022 року, коли Україна палала від російських ударів, коли вже були тисячі загиблих мирних громадян, нині покійний опозиціонер Олексій Навальний із колонії висловлював схожі ідеї, тільки не про відтік мізків із Росії, а про приплив грошей у Росію."Один постріл із "Джавеліна" коштує 230 000 мільйонів. За ці ж гроші ми отримаємо 200 мільйонів переглядів реклами різних форматів та забезпечимо не менше 300 тисяч переходів за посиланнями або не менше восьми мільйонів переглядів відео з правдою про те, що відбувається в Україні", — писав він у Facebook.Коли у нас гинули люди, Навальний фактично закликав Захід замість надання нам військової допомоги спрямувати кошти на антивоєнну рекламу в Росії.Каспаров не боїться називати речі своїми іменами, але російські опозиціонери в еміграції займаються не тим, чим мали б займатися люди, мета яких — скинути тоталітарний режим у своїй країні. В часи радянського тоталітаризму кілька сотень втікачів із СРСР, працюючи на "Радіо Свобода", "Голосі Америки", допомагаючи на Заході видавати антирадянську друковану продукцію, зробили для розвалу "імперії зла" в рази більше за мільйон із гаком "хороших росіян", які втекли з Росії з 2022 року."Ковчег" для "хороших росіян"Згадаємо, що ж робили російські опозиціонери за кордоном з 24 лютого 2022 року. Так, вони дружно засудили повномасштабне вторгнення Росії в Україну. А що, крім цього? 20 травня у Вільнюсі демократичне крило російської опозиції (не прихильники Навального, ці не дружать із людьми на кшталт Каспарова) провело Антивоєнну конференцію. Головними спікерами були Каспаров, колишній в’язень Путіна Михайло Ходорковський та ексдепутат Думи Дмитро Гудков. Вони робили багато гарних заяв і навіть створили Російський комітет дії.Серед його засновників — Юлія Латиніна, російська журналістка і письменниця, яка під час війни просуває антиукраїнські наративи. У липні 2025 року президент Володимир Зеленський запровадив проти неї санкції.Одна з головних тем, яку обговорювали члени цього Комітету — створення "паспорта хорошого росіянина" для тих, хто засуджує вторгнення в Україну. Ця тема виникла після того, як українці почали вимагати від партнерів закрити кордони для росіян.У травні 2024 року російські опозиціонери зібралися у… Львові. "Форум російської позиції" в цьому місті немало всіх здивував і роздратував. Серед учасників форуму називали Каспарова, адвоката Марка Фейгіна, журналіста Віктора Шендеровича і представників російських добровольчих підрозділів, які воюють на боці України.Дещо змістовнішим був інший захід, який відбувся трохи раніше у Берліні. Він звався третій конгрес "Антивоєнного комітету Росії". Там багато казали про Україну, але ключовим питанням був проєкт "Ковчег" — мережа некомерційних організацій, що надають візову, фінансову, консультаційну та інші види підтримки антивоєнним релокантам із Росії. Простіше кажучи, в контексті війни в Україні ці діячі говорили про себе і таких, як вони. Тобто не про нашу біду, а про те, як зручно використати її для виїзду з Росії. Тому розповідь Каспарова про "російський Тайвань" — це продовження цієї ж теми.На початку квітня минулого року у Брюсселі відбувся Конгрес антивоєнних ініціатив. У ньому, окрім російських опозиціонерів, взяли участь представники від України та європейські політики. Ключовий момент заходу — там зібралися учасники ініціатив, які реалізовуються на противагу ініціативам "самопроголошеним лідерам опозиції". Від учасників дісталося Каспарову і Ходорковському.І зрештою, 17 лютого цього року у Вільнюсі пройшов XIV Форум вільної Росії. Він ухвалив резолюцію, в якій визначив для себе ключові пріоритети.Єдиний, який заслуговує на увагу — ініціювати правові процедури щодо визнання ФСБ, інших російських спецслужб і силових структур, терористичними організаціями. Щоправда, не уточнюються механізми, як опозиціонери планують це зробити.А що б мали робити російські опозиціонери за кордономПерше: виявляти інфільтрованих агентів ФСБ в Європі. Таких там сотні, це і буцімто опозиційні росіяни, і місцеві політики. Виявлення "стукачів" ітиме на користь і самим російським опозиціонерам. Для цього не потрібно багато грошей, головне — бажання.Друге: закликати західні країни заборонити в’їзд не лише російським чиновникам, а й членам їхніх родин, а також учасникам так званої "СВО" та їхнім родичам. Російські опозиціонери могли б посприяти європейцям у цьому, зібравши власну базу на кшталт українського "Миротворця" зі списками російських військових та їхніх родичів.Третє: коли Каспаров та інші лідери опозиції кажуть про "іншу Росію", хотілося б побачити програмні документи, що ж це за диво. Має бути створена покрокова програма дій для падіння путінського режиму та після цього. Маніфести та резолюції без покрокових ідей не мають жодного сенсу. Україну у такій програмі цікавить кілька позицій. По-перше, безумовне повернення всіх захоплених територій.По-друге, виплата мільярдів доларів за завдані збитки.По-третє, гарантії видачі міжнародному суду всіх військових злочинців — від генералів до Ваньки, який розстрілював мирних жителів чи наших полонених.По-четверте, ніхто із "ветеранів СВО" не отримуватиме виплат від держави.По-п’яте, перезавантаження Росії, перетворення її на реально децентралізовану конфедерацію.По-шосте, демілітаризація та денуклеаризація. Допоки в Росії є ядерна зброя, ця держава відтворюватиме Путіна навіть після його смерті.Четверте: російська опозиція чи не може, чи не хоче створити єдину політичну організацію для боротьби з Путіним. Без такої організації та лідера, якого б поважали всі інші, форуми, конгреси і конференції не мають жодного сенсу. Хіба для отримання західних грантів. За чотири роки війни російські опозиціонери так і не змогли знайти єдиного лідера, який би був символом боротьби з режимом. Допоки цього не станеться, Кремлю ці люди не страшні..

За повідомленням американського видання Politico, кілька європейських держав оголосили про намір доєднатися до переговорів про створення спільного ядерного щита. Така ініціатива з’являється не вперше, та щоразу вона буксує. Чи вдасться цього разу?Самі здатні на ядерне стримування. Що відбулося у МюнхеніІніціатива спричинена втратою довіри європейців до безпекової політики адміністрації Дональда Трампа. Розмови про ядерне стримування посилилися на тлі Мюнхенської конференції з безпеки, яка відбулася минулого тижня. Під час виступу на цьому заході канцлер Німеччини Фрідріх Мерц підтвердив переговори з президентом Франції Еммануелем Макроном щодо спільного ядерного стримування. За його словами, це робиться не шляхом "списання НАТО з рахунків, а шляхом створення сильної, самодостатньої європейської опори в рамках Альянсу". Не звинувачуючи прямо Вашингтон, він зазначив: світ вступає в нову реальність й Європа має бути до нею готовою, зберігаючи власні цінності.У Мюнхені Макрон заявив: розглядає доктрину, яка могла б передбачати "спеціальну співпрацю, спільні навчання та спільні безпекові інтереси з певними ключовими країнами". Його розширений виступ щодо цього очікується у Франції чи в кінці лютого, чи на початку березня. Якщо Макрон запропонує накрити французькою ядерною "парасолькою" Європу й отримає згоду багатьох країн — це стане геополітичним викликом Сполученим Штатам, які навіть у своїй безпековій стратегії змалювали Європу слабкою та залежною від Америки.Цього разу американські гості у Мюнхені на погрожували європейцям, а поводилися на диво чемно та ввічливо. Причина не в тому, що замість радикального критика Європи віцепрезидента Джей Ді Венса у конференції брав участь поміркований глава Держдепу Марко Рубіо. У Вашингтоні не надто зраділи намірам країн ЄС створити власний ядерний щит, тому Рубіо запевняв європейців у підтримці і дружбі, навіть назвавши США "дитиною" європейської цивілізації.Інший посадовець, заступник міністра оборони Елбрідж Колбі США (це той, на якого вказували як на ініціатора зупинки постачання зброї Україні минулого року) заявив, що Америка не знімає свою ядерну "парасольку" з Європи, а тільки хоче, щоб та активізувалась і зробила більше для звичайної оборони. Проте західні аналітики закликають Європу не вірити сказаному й не відступати від курсу на посилення власної безпеки та оборони. Доказом може слугувати вояж Рубіо до Угорщини та Словаччини, чиї уряди відповідно Віктора Орбана та Роберта Фіцо підривають єдність та стійкість Європи.То що ж було у Мюнхені — європейці показали американцям зуби й на цьому все, чи справді планують спільне ядерне стримування?Дві ядерні держави Європи, але Британія поки поза гроюДля початку варто уточнити, який потенціал мають дві ядерні держави Європи. Повна інформація щодо наявних боєзарядів зі зрозумілих причин не афішується, але приблизно Франція має 300 стратегічних боєзарядів, розміщених на атомних субмаринах, а також 60 тактичних боєзарядів авіаційного базування. Ядерної зброї наземного базування у французів немає. Тобто у них відсутня так звана "тріада" — море, повітря, земля. Проте, за загальною кількістю боєзарядів, Франція посідає третє місце у світі — після Росії та США. Друга ядерна держава в Європі — Велика Британія. Вона має близько 225 термоядерних зарядів, із яких десь 160 перебувають у стані бойової готовності. Британська ядерна зброя розміщена на 4-х атомних субмаринах класу "Венгард", які базуються у Шотландії. Але є кілька нюансів, які стоять на заваді приєднанню Британії до європейської ядерної ініціативи. По-перше, згадані підводні човни озброєні американськими балістичними ракетами "Трайдент". Без згоди США британці не можуть їх використовувати на свій розсуд, та й загалом ядерна програма британців дуже тісно поєднана з американською. Лондон і Вашингтон — природні союзники, сваритися зі Штатами британці не будуть.По-друге, після Brexit Велика Британія не є членом Євросоюзу, укладання безпекових угод із країнами ЄС, коли йтиметься про захист поза НАТО, потребуватимуть додаткових умов. По-третє, Британія входить до Групи ядерного планування НАТО, в межах якої розробляється, реалізовується та уточнюється спільна політика Альянсу щодо зброї масового знищення. Лондон має дотримуватися цієї спільної політики.А от Франція до Групи ядерного планування НАТО не входить — єдина з держав Північноатлантичного блоку. Такою була і лишається принципова політика Парижа, — французька ядерна зброя стоїть на варті європейських інтересів в НАТО, проте рішення щодо використання зброї ухвалюється керівництво Франції, а не Альянсу. Тому станом на зараз лише Франція може запропонувати свою "парасольку" Євросоюзу. Французи завжди мали значні геополітичні амбіції і нині можуть їх реалізувати, піднявши статус своєї держави дуже високо, однак подібний крок несе у собі низку ризиків. Перший: якщо Макрон запропонує послуги Франції, а їх прийме тільки кілька країн, інші ж продовжать орієнтуватися на США, — це буде провал. З Макроном про спільне ядерне стримування домовляється Мерц. Згідно з аналізом ЗМІ, на одній із німецьких авіабаз можуть розміщуватися американські боєголовки, носіями яких є літаки F-16 і Tornado.Окрім Німеччини зброя масового знищення США також розміщується на двох авіабазах в Італії та по одній у Нідерландах і Бельгії, поза межами ЄС — у Туреччині. Точна кількість бомб невідома, припускають, що близько ста. В разі приєднання тієї ж Німеччини до ініціативи спільного ядерного стримування Євросоюзу американці можуть вивезти від німців свої боєголовки. Це точно не посилить безпековий фактор на континенті. Другий ризик полягає у внутрішній політиці Франції. Макрон — хороший політичний гравець, навіть авантюрного складу, проте його президентська каденція завершується наступного року, і зі значною долею ймовірності у Єлисейському палаці засяде ультраправий президент. Французькі праві — союзники трампістів. Тож немає жодної гарантії, що в разі отримання головної посади у Франції ці діячі не скасують рішення попередника під тим соусом, що Франція може стати об’єктом ядерної атаки. Та навіть якщо ультраправий наступник Макрона не скасує рішення нинішнього президента, він отримає значні важелі тиску на країни, які погодяться піти під французький захист. І в столицях цих країн такий сценарій не виключають, тому не поспішатимуть казати "так".Видається, варіант спільного ядерного щита Євросоюзу далі розмов не піде? Не варто поспішати з висновками. Держави ЄС, які погодяться приєднатися, завдяки значним фінансовим вливанням і сучасним технологіям спроможні покращити і наростити військові засоби для розміщення французької ядерної зброї. Щоб було не чотири субмарини, а хоча б десять. Також спільним коштом Франція могла б наростити ядерний потенціал для спільного захисту. Проти європейського ядерного щита виступають в керівництві НАТО, наголошуючи, що це підриває роль Америки як захисника Європи. Проте політика Трампа створює новий геополітичний контекст, коли виживання європейців стає їхньою справою. У багатьох столицях ЄС бояться зробити перший крок, остерігаючись гніву заокеанського "президента хаосу". Проте спільна позиція європейських лідерів щодо ядерної безпеки може зіграти не на розкол, а навпаки — підштовхнути Вашингтон до подвоєння зусиль з ядерного стримування в Європі.Як би не намагалися принизити європейців правлячі еліти США, вони, мабуть, розуміють, що американська ядерна зброя на європейському континенті — це ціна політичного впливу. Не виключено, проти Трампа європолітики застосували його ж прийом із митами: хочеш бути нашим другом — плати більше за наш захист. А ні — підемо під французький..

Скелетоніста Владислава Гераскевича дискваліфікували за відмову змиритися із забороною виступати на Олімпіаді в шоломі із зображеннями спортсменів, загиблих від рук російських терористів. Розвиток цієї історії залежатиме від позиції інших спортсменів, українського НОК та громадянської активності.Фальшиве співчуття Кірсті КовентріКоли зімбабвійка Кірсті Ковентрі очолила Міжнародний олімпійський комітет, TrueUA застерігав, що ця спортивна функціонерка далека від наших проблем, тому може запалити зелене світло перед російськими спортсменами. Вона робила заяви з подібними натяками.Проте варто віддати їй належне — росіянам влаштували серйозні перевірки й до Олімпіади в Мілані й Кортіні допустили лише "чортову дюжину" — всього 13 осіб у нейтральному статусі. Якби МОК дослухався до всіх застережень від української сторони, то було б ще менше. Так, в іграх беруть участь фігуристи Петро Гуменник та Аделія Петросян, які засвітилися у пропагандистських заходах на підтримку російської терористичної армії.З початком Олімпіади стало очевидним, що МОК, більш-менш виконавши вимоги щодо відсіювання "нейтральних" росіян, відіграється на українцях, застосовуючи до них фальшиве правило "спорт поза політикою", якщо точніше, то правило 50.2 Олімпійської хартії, яке забороняє політичну, релігійну та расову пропаганду на спортивних полях.Ключове слово "пропаганду". Під це визначення потрапив "шолом пам'яті" Владислава Гераскевича із зображенням спортсменів, загиблих після повномасштабного вторгнення Росії до України. Нашому спортсмену заборонили виступати в цьому шоломі, запропонувавши як альтернативу чорну пов’язку, але він відмовився.TrueUA розповідав деталі цієї історії, яка завершилася рішенням Міжнародної федерації бобслею та скелетону (IBSF) про дискваліфікацію українця. Цю федерацію з 2010 року очолює колишній бобслеїст італієць Іво Ферріані.Гераскевич у відповідь на дискваліфікацію пояснив, що жодних правил не порушував."Не отримав жодного пояснення щодо російського прапора, чому не було застосовано санкції, чому лижниця має право виступати з посланням загиблому партнеру по команді, а ми — ні. У документі також написали, що я публічно анонсував, що це жертви війни, хоча, звичайно, коли ти дивишся на шолом, це не зрозуміло. Цей шолом не несе політичного контексту, тож, вважаю, я мав повне право виступати у ньому", — наголосив спортсмен. І анонсував боротьбу за свої права у спортивному арбітражі. Той вже прийняв скаргу.Цікаві подробиці він розповів про зустріч із Ковентрі."Вона пропонувала, що ми можемо показати шолом на старті, але я їхатиму в іншому шоломі й потім мені його нададуть у мікс-зону. Але я вважаю, що маю отримати такі ж права, що й інші спортсмени в інших видах спорту з інших країн. Чомусь я такі права не отримав", — зазначив Гераскевич.Голова МОК розповіла свою версію розмови з українцем."Ніхто, особливо я, не заперечує цього послання, це потужне послання, послання пам’яті, — каже Ковентрі. — На жаль, нам не вдалося знайти компромісного рішення. Я дуже хотіла побачити його перегони. Це був емоційний ранок. Це буквально стосується правил і норм, і в цьому випадку... ми повинні бути в змозі забезпечити безпечне середовище для всіх, і, на жаль, це просто означає, що обмін повідомленнями заборонений".Жаль Ковентрі — фальшивий. По-перше, за нею залишалося останнє слово. Гераскевич пояснював сенс шолома, натомість вона прикрилася правилом, яке до того ж тлумачиться, як кому вигідно. Варто нагадати, що на цій Олімпіаді італійський сноубордист Роланд Фішналлер виступав у шоломі із зображенням російського прапора, демонстрацію якого МОК офіційно заборонив. Фішналлера не дискваліфікували. Пояснення наступне: на шоломі були прапори країн, де він виступав на змаганнях, у тому числі й російський. Такі ось подвійні стандарти пані Ковентрі.По-друге, про чию безпеку вона піклується, адже "нейтральні" росіяни не беруть участі у змаганнях зі скелетону. По-третє, голова МОК прекрасно розуміла, що відсторонення Гераскевича викличе масштабний скандал, яким на повну скористається російська пропаганда. Ковентрі тепер улюблена жінка кремлівських пропагандистів.Про що потрібно вже зараз дбати НОК УкраїниУкраїнська влада жорстко відреагувала на рішення спортивних чиновників. За словами глави МЗС Андрія Сибіги, МОК залякував, проявляв неповагу і навіть повчав українського спортсмена та інших українців, як їм варто мовчати про "один зі 130 конфліктів у світі". Він послався на слова представника МОК Марка Адамса. Важливо нагадати, що казав цей спортивний чиновник:"Наші дії щодо призупинення членства НОК Росії — через спортивні причини та порушення Олімпійської Хартії. В минулому у нас були проблеми з російським урядом щодо Сочі тощо. Ця конкретна причина, призупинення членства НОК Росії, це не протест проти війни".Отакої! Українці помилялися, Росію не допустили на Олімпіаду не тому, що вона вбиває українців, виявляється просто у МОК із росіянами якісь свої розбірки.Другий не менш цікавий меседж Адамса:"Коли ми, як спортивна організація, почнемо займати позицію проти воєн, конфліктів, то це не закінчиться… Тому й існують правила — бо якщо ми почнемо відображати ці конфлікти на спортивному майданчику, спорту не буде".Це не просто цинізм, а чіткий сигнал, що на наступну Олімпіаду — літні змагання відбудуться у 2028 році в Лос-Анджелесі — МОК планує допустити росіян під своїм прапором. Ця організація розповідає, що спорт — поза політикою, насправді вона, як — флюгер, вертиться слідом за політичним вітром. Якщо з Вашингтона звучатимуть заяви, що російських спортсменів хочуть бачити на іграх в Америці, Ковентрі та її підлеглі знайдуть аргументи, чому росіян потрібно повертати.Абсолютно правильно президент Володимир Зеленський нагородив Гераскевича Орденом Свободи. Чудово, що нашого спортсмена підтримали колеги по цеху та відомі люди, але цей випадок передовсім має стати поштовхом до дій наших спортивних чиновників за підтримки державних інституцій, аби не допустити росіян на наступну Олімпіаду. Це має стати завданням номер один для Мінмолодьспорту і НОК України. Але тут є питання…Загальновідомо, що Гераскевич має патріотичну громадянську позицію, яку проявляє не вперше. За це його недолюблюють наші спортивні чиновники. У 2023 році Гераскевич ініціював засідання атлетів НОК, де вимагав позбавити Сергія Бубку членства в НОК за співпрацю з російськими терористами. Йшлося про роботу фірми братів Василя і Сергія Бубок на окупованих територіях. Розгляд спортивними функціонерами заяви Гераскевича звелася до того, що ЗМІ — брешуть.Торік у грудні Володимир Зеленський призупинив виплату президентської стипендії Бубці. Той нині мешкає в Монте-Карло. Нескладно здогадатися, що це рішення пов’язане з позицією, яку колишній знаменитий спортсмен зайняв після війни, ну й із бізнесом, про який писали ЗМІ. Жоден член НОК, який вигороджував Бубку у 2023 році, після цього не втратив посаду.Крім того, про "шолом пам’яті" Гераскевича було відомо до старту Олімпіади, вже під час тренувань на ній у спортсмена виникли проблеми з МОК, високу ймовірність таких проблем нескладно було передбачити. Тож з чиновниками Міжнародного олімпійського комітету мали контактувати представники НОК України та спортивні юристи, щоб не допустити дискваліфікації Гераскевича. Зараз лишається тільки сподіватися, що у спортивних арбітрів з мораллю краще, аніж у спортивних функціонерів із МОК.Останні дуже бояться публічності. Не фальшивих усмішок на камери, а справжньої — антикорупційних розслідувань, політичних скандалів, протестів. Згадані та не згадані особи, причетні до дискваліфікації нашого спортсмена, мають стати знаменитими. В епоху соціальних мереж це зробити нескладно, було б бажання. Також було б дуже добре, якби наш НОК хоча б після скандалу почав шукати друзів серед інших національних олімпійських комітетів, щоб діяти в цій історії єдиним фронтом.А на майбутнє вже зараз потрібно створювати покрокову програму дій для недопущення росіян на наступну Олімпіаду. В ній має бути інформаційна складова, юридична і дипломатична. Інакше у 2028 році перед нашими спортсменами постане важкий вибір — змагатися з російськими спортсменами, не відібраними "нейтральними", а всіма, кого МОК із його гнучкою совістю допустить на Олімпійські ігри.Читайте також: Коли сміливість важливіша за медалі: шлях Владислава Гераскевича.

Цього тижня відбудеться 62-га Мюнхенська безпекова конференція. Торішній ознаменувалася гучним скандалом, викликаним виступом віцепрезидента США Джей Ді Венса. Напередодні заходу організатори оприлюднили звіт, в якому багато цікавого.Політика Трампа як виклик для ЄвропиTrueUA аналізував, чому доповідь Венса рік тому стала шокотерапією для учасників конференції з питань безпеки у Мюнхені. Там він, окрім виступу, ще й зустрічався з лідерами ультраправої партії "Альтернативи для Німеччини", що підсилило шоковий ефект. Цього року США представлятиме більш поміркований глава Держдепу Марко Рубіо.Вже відомо про заплановану на полях форуму зустріч канцлера ФРН Фрідріха Мерца з Рубіо та Володимиром Зеленським. Також, за повідомленням ЗМІ, за мужність і стійкість премію Евальда фон Кляйста присудять українському народу. Ця нагорода присуджується щорічно з 2009 року, лауреатами переважно ставали окремі особи.За кілька днів до початку конференції організатори оприлюднили звіт. Документ цікавий з огляду на необхідність для України формувати спільну з Євросоюзом політику безпеки. Його автори формулюють ключові положення.По-перше, Європа вступила в тривалу еру конфронтації, оскільки повномасштабна агресивна війна Росії та розширення гібридної кампанії руйнують залишки порядку спільної безпеки, що існував після Холодної війни.По-друге, поступовий відхід Вашингтона від своєї традиційної ролі головного гаранта безпеки Європи, що відображається в нерішучій підтримці України та загрозливій риториці щодо Гренландії, посилює відчуття невпевненості в Європі та оголює її незавершений перехід від споживача безпеки до постачальника безпеки.По-третє, зіткнувшись зі зміною сигналів із Вашингтона, європейські країни залишаються розірваними між запереченням та прийняттям, прагнучи зберегти залученість США, водночас обережно рухаючись до більшої автономії.По-четверте, європейські країни відреагували створенням гнучких коаліцій лідерства, збільшенням витрат на оборону та наданням Україні засобів для підтримки її військових зусиль. Проте, констатують автори, залишаються сумніви щодо того, чи достатньо цих зусиль, щоби компенсувати ерозію Pax Americana.Європа не хоче залишитися в сірій зоні чужих інтересівПозиція Вашингтона нині змінилася, американська "парасолька" над Європою не зникла, проте гарантія власної безпеки стає імперативом для європейських членів НАТО. Це ж стосується і військової допомоги Україні. Зокрема, згадано про припинення прямого постачання зброї Україні Сполученими Штатами, після чого країни Європи та Канада почали фінансувати закупівлю американської зброї через механізм Переліку пріоритетних вимог України (PURL).Автори не критикують цей механізм, лише зазначають, що він став "кращою моделлю адміністрації Трампа для підтримки України". Нагадаємо, що нинішній глава Білого дому кілька разів висловлював задоволення тим, що Америка не витрачає гроші на Україну, їх витрачають європейці.Цинічному підходу Трампа до питань безпеки у звіті присвячений наступний пасаж. Нинішня адміністрація США "розмила межу між безпекою та економічною політикою, більш чітко пов'язавши доступ до американської безпекової парасольки з узгодженням зі своїми економічними інтересами". Таким чином, гарантії Америки мають вищу комерційну ціну. Що, на думку авторів документа, підірвало довіру громадськості до США як надійного союзника.Зміна політики Вашингтона посприяла появі "Коаліції рішучих" та посиленню єдності в ЄС. На доказ цього автори нагадують, як початковий мирний план із 28 пунктів, вигідний Москві, зазнав кардинальних змін завдяки спільним зусиллям України та європейців. Однак, констатується в документі, ця історія продемонструвала, що США все частіше виступають не в ролі прогнозованого союзника, а радше арбітра.Окреме місце у звіті приділяється викликам перед Європою через російську агресію. Серед таких називають загрозу прямого військового зіткнення Росії з якоюсь країною НАТО. Що ж пропонується, аби запобігти посталим перед Європою викликам? Процитуємо: "Стимулювання консолідації оборонної промисловості, формулювання цілісного європейського бачення для України та підготовки ЄС до розширення. Ці кроки передбачатимуть розподіл витрат та політичних ризиків". Подальші вагання, підсумовують автори документа, "залишать Європу в сірій зоні між конкуруючими сферами впливу, постійно підриваючи її здатність формувати власну долю".Що буде після слівАкценти у звіті розставлені правильно, проте в ньому не знайшлося місця кільком важливим позиціям.Перша: наскільки Євросоюз готовий до посилення власних збройних сил на тлі поступового ослаблення американських гарантій для Європи. Нещодавно єврокомісар з питань оборони Андрюс Кубілюс закликав до створення постійної стотисячної армії ЄС та Ради європейської безпеки.TrueUA аналізував сильні і слабкі сторони цієї ініціативи, наголошуючи на тому, що для реалізації безпекових ініціатив в Європи залишилося не так багато часу. Насамперед через внутрішні конфлікти в ЄС, нерішучість окремих держав або й відверту ворожість до Євросоюзу влади таких країн, як Угорщина, Словаччина, Чехія. Ми бачимо зростання популярності ультраправих сил, які сповідують ідеологію ізоляціонізму, ці сили працюють на підрив ЄС.Друга позиція: готовність до розширення європейської родини. Видання Politico розкрило деталі безпрецедентного плану вступу України до Євросоюзу до виконання всіх реформ, необхідних для повноцінного членства. Сценарій приєднання авансом обговорюється давно, як і варіанти обходу вето Будапешта на наше членство. Проте варто зауважити, що у плану поступового приєднання України є й інші критики, наприклад, Італія.У Римі вважають, що країни Західних Балкан заслужили на членство першими. Залишається сподіватися, що після конференції у Мюнхені невизначеності щодо вступу України до Євросоюзу стане менше. Хоча цей захід не місце, де ухвалюються офіційні рішення, але там присутні фігури, які формують ідеологію офіційних рішень.Третя позиція: у звіті зазначається, що європейські країни збільшили витрати на оборону (вони погодилися на це після саміту НАТО за присутності Трампа), однак у цих витратах продовжує зберігатися дисбаланс, оскільки в деяких столицях, видається, вирішили пересидіти президентство Трампа з надією, що його наступник поверне все, як було. У документі правильно сказано про розподіл витрат та політичних ризиків, але неочевидним є механізм, як це зробити. Приміром, Іспанія не витрачає на оборону навіть мінімальні 2% ВВП.Влада, і не тільки там, не хоче йти на непопулярні серед значної частини виборців рішення збільшувати витрати на оборону, бо політичні еліти в демократіях мислять електоральними циклами: чи залишимося при владі після наступних виборів або чи отримаємо владу. Не кажучи вже про хибну логіку "навіщо платити за ліфт, якщо живемо на нижніх поверхах", якщо географічна відстань в нинішніх війнах не гарантує спокою.Остання, четверта позиція: оскільки конференція у Мюнхені присвячена безпеці, цікаво почути від високоповажних учасників їхнє бачення гарантій безпеки Україні. У звіті цю тему акуратно прикрили загальними фразами. Лишається сподіватися, що у звіті до 63-ї конференції буде розділ "Вступ України до Євросоюзу та втілення гарантій безпеки"..

Дональд Трамп запостив відео з експрезидентом афроамериканцем Бараком Обамою та його дружиною Мішель у вигляді мавп. Після обурення громадськості — видалив. Однак за расизм вибачатися відмовився. Які наслідки матиме ця витівка? Винен стрілочник, а не Трамп Відеоролик глава Білого дому розмістив своїй у своїй мережі Truth Social. Контент мав жартівливий (з погляду Трампа) характер: це був фрагмент відомого мультфільму "Король-лев", де персонажів-тварин переробили під американських політиків-демократів. Там, зокрема, були Гілларі Клінтон, мер Нью-Йорку Зохран Мамдані, попередній глава держави Джо Байден (на відео він жує банан), конгресменка Александрія Оноріо-Кортес, Камала Гарріс, а також сімейство Обам — Барак та Мішель. Вони зображені у вигляді мавп. Вже не одне століття таке порівняння чорношкірих жителів планети є проявом печерного расизму. То ж не дивно, що воно викликало обурення серед американців."Я молюся, щоб це виявилося фейком, тому що це найбільш расистська штука з усіх, що я бачив від цього Білого дому. Президент повинен видалити це", — відреагував сенатор Тім Скотт.До речі, єдиний темношкірий сенатор-республіканець. Вже цей факт свідчить, що республіканці за останні роки стали уособлювати білу більшість населення США.Більш різкими у висловлюваннях були демократи. Так, лідер демократичної меншості у Палаті представників, афроамериканець Гакім Джеффріс назвав Трампа "огидним, нестабільним, злоякісним дном харчового ланцюга". А в офісі губернатора Каліфорнії Гевіна Ньюсома, якого називають одним із найімовірніших кандидатів у президенти від Демпартії на наступних президентських виборах, закликали республіканців засудити витівку їхнього глави Білого дому. До цього заклику, до слова, республіканці лишилися глухими, окрім згаданого Скотта та ще кількох, які і раніше критикували Трампа.У той же час його прес-секретарка Керолайн Лівітт накинулася на критиків глави держави. Мовляв, це жартівливе відео, в ньому Трамп — король джунглів, а демократи — інші персонажі мультфільму."Припиніть це фальшиве обурення і розкажіть про щось справді важливе для американців", — повчала вона. Пані Лівітт — добре відома "адвокатка диявола", вона виправдовує все, що робить її шеф.Однак Трамп відео все ж прибрав. У Білому домі знайшли "геніальне" пояснення тому, що відбулося: ролик опублікував не президент, а неназваний співробітник. Пастор Марк Бернс, відомий підтримкою України, розповів, що розмовляв із Трампом і той визнав: відео обурливе і неприйнятне. Бернс також порадив президенту звільнити цього співробітника та засудити цей вчинок.Глава Білого дому не перепросив, а звільнити самого себе він, звичайно ж, не може. Скандал прокоментував наступним чином: "Я переглянув першу частину і не бачив усього відео. Мабуть, в кінці було якесь зображення, яке людям не подобається. Мені б воно теж не сподобалося. Після цього передав його помічникам. Вони опублікували. Тепер ми це видалили".Але коли журналісти запитали, чи вибачиться він, Трамп заявив: "Ні, я не помилився". І додав: "Я найменш расистський президент, який у вас був за довгий час". Та чи так це насправді? 15 січня Трамп вже виправдовувався за расистські коментарі. Тоді президент США заявив, що мешканці Африки, Гаїті і Сальвадору їдуть до Штатів зі своїх "смердючих дір"."Його не можна назвати інакше, аніж "расист". Неприпустимо цілі країни та континенти називати "смердючими дірами", — прокоментував слова Трампа представник Управління Верховного комісара ООН з прав людини Руперт Колвілл.Заява глави Білого дому багатьох обурила і в США. Проте американський глава своєї провини за сказане не відчув. За його словами, він не расист, бо має багатьох чорношкірих друзів. Якою буде довготривала реакція американців на неприхований расизм опублікованого ролика? За даними видання Axios, республіканці бояться втратити більшість в обох палатах Конгресу на проміжних виборах у листопаді. Схоже, страхи не безпідставні.Технологія "flood the zone with shit". Навіщо Трамп генерує скандалиОбурливий ролик з Обамами був про буцімто фальшування результатів президентських виборів 2020 року у штаті Мічиган. Нинішній американський президент після поразки на тих виборах від Джо Байдена значну частину своєї політичної пропаганди будує на тезі, що він тоді не програв, а в нього демократи вкрали перемогу за допомогою системи електронного підрахунку голосів. Компанія, яка вела цей підрахунок, довела свою чесність у суді, проте Трамп продовжує гнути своє — у 2020 році виграв він. Ця технологія гарно йому допомогла на президентських виборах 2024 року, знайшовши відгук серед тих виборців, які повірили у конспірологію про "шахрайство" демократів.Відео з Обамами спрямоване на певну частину виборців Трампа, які вірять в його непомильність та месіанство навіть попри величезну кількість згадок про нього у "файлах Епштейна". Точніше, згадано понад 38 тисяч разів на 5300 сторінках. З 30 січня, відколи оприлюднили нову порцію документів із архіву сексуального злочинця, в Америці та й у світі тільки й розмов про ці файли. І звісно ж згадують Трампа. Перебити хвилю негативу можливо тільки переключенням уваги на інші події чи заяви. Як не без долі правди жартують експерти, "жертвою" першої, грудневої серії опублікованих архівів Джеффрі Епштейна став венесуельський диктатор Ніколас Мадуро. Світ припинив перемивати кісточки Трампа, всі тільки й говорили про Венесуелу. Наступною була Гренландія, погрози митами європейським державам, які стали на захист данського суверенітету над островом, лист прем’єру Норвегії з образою через не отриману Нобелівську премію миру тощо.Нинішня порція негативу у "файлах Епштейна" значно більша за попередню, щоб її забалакати потрібно наповнити інформаційний простір такою кількістю новин про Трампа, щоб слухач і глядач просто втопився в них. Тому, ймовірно, скандальний ролик, до якого президент США буцімто не мав стосунку, міг бути не прикрою випадковістю, а елементом цієї технології. Відео видалили, але Трамп — не вибачився. І тепер всі обговорюють, расист він чи ні. Простіше кажучи, заяви глави Білого дому на різні теми, часто скандальні — це технологія перемикання уваги. Якою б цинічною не була ця технологія, вона приносить результат.Расизм і ксенофобія як традиціяЦифри важать більше за слова. Тож поглянемо на команду діючого глави Білого дому. Згаданий пастор Бернс не є посадовою особою, тому його одразу виключаємо. В уряді Сполучених Штатів лише один міністр-афроамериканець, це Скотт Тернер, колишній футболіст. Він очолює міністерство житлового будівництва і міського розвитку. В адміністрації президента, себто в його команді у Білому домі, на високих посадах афроамериканців немає. Також важливий штрих: першим звільненим військовим у Пентагоні після перемоги Трампа на виборах був командувач Об’єднаного комітету начальників штабів США, чотиризірковий генерал Чарльз Браун, афроамериканець. За часів першого президентства, Палата представників навіть виносила резолюцію із засудженням расистських заяв глави Америки на адресу чотирьох конгресменок. Він закликав їх "повернутися" і допомогти виправити "заражені злочинністю" країни, з яких вони прибули до Сполучених Штатів. Саме за його першого правління, у 2020 році, спалахнули масштабні протести Black Lives Matter ("Життя чорних мають значення") після вбивства поліцейським у Міннеаполісі чорношкірого Джорджа Флойда. Схоже, Трамп у расових питаннях впевнено ходить по тих самих граблях..

5 лютого припинила чинність угода між США і РФ про обмеження ядерних арсеналів, відома як СНО-ІІІ, або New START. Дмитро Медведєв, який і підписував цю угоду з Бараком Обамою 8 квітня 2010 року, лякає світ ядерною зимою. Та чи справді стрілку "Годинника Судного дня" варто посунути ближче до часу "опівночі"?Нагадаємо, що це за угода і чому вона є черговим доказом відомої фрази "угоди з Москвою не варті паперу, на якому вони написані". За президентства демократа Обами за ініціативи Вашингтона проводилася політика перезавантаження відносин із Росією. Тоді чотири роки Медведєв грів президентське крісло для Володимира Путіна, який тимчасово пересів у крісло прем’єрське. На Заході утворилася ілюзія, що Медведєв веде Росію ліберальним курсом, і, отже, з такою країною можна зближуватися. Україна та західна цивілізація нині пожинають плоди цієї надзвичайно шкідливої ілюзії.Скорочення зброї та взаємні інспекції. Про що договірУгода СНО-ІІІ, її повна назва "Договір між Російською Федерацією та Сполученими Штатами Америки про заходи щодо подальшого скорочення та обмеження стратегічних наступальних озброєнь", набрала чинності 5 лютого 2011 року на десять років. У січні 2021 її пролонгували ще на п’ять років, які завершилися вчора. Цим документом сторони не лише узгодили скорочення ядерних боєзарядів, важких бомбардувальників, балістичних ракет із підводних човнів і міжконтинентальних ракет, а й домовилися інспектувати одна одну задля дотримання підписаних правил. Оскільки США і РФ мають найбільші у світі запаси ядерної зброї, її скорочення — радше символічний акт, адже того, що лишилося, вистачить знищити нашу планету, а от інспектування ядерних об’єктів було важливим.З одного боку — взаємний контроль поставив на паузу гонитву ядерних озброєнь, з іншого — це створювало ще одну небезпечну ілюзію: раз американці бачать, якими є російські ядерні запаси, значить, можна спати спокійно. Перше прозріння сталося 2020 року, коли через пандемію COVID-19 інспекції припинилися. Друге — після повномасштабного вторгнення Росії в Україну, коли росіяни не пустили до себе американських інспекторів. Отже, де-факто умови СНО-ІІІ не виконуються з серпня 2022-го, бо Москва відмовила Вашингтону в інспектуванні своїх ядерних об’єктів. Буцімто, через введені проти Росії санкції.Насправді ж з моменту вторгнення в Україну Путін лякає світ то "Орєшніком", то новими міжконтинентальними ракетами, та якби спостерігачі зі США мали доступ до російських військових об’єктів, то спростували б міф про путінське вундерваффе. Ще один важливий нюанс для розуміння, наскільки серйозними можуть бути наслідки не продовження угоди. Коли вона вступила в дію, в Росії випромінювали задоволення з низки причин. Перша: переговори щодо укладання угоди тривали десь півтора року, вони відбувалися переважно в Женеві, до них була прикута увага світової преси, що саме по собі покращувало імідж Росії. Чим вона сповна скористалася, активно створюючи свою агентурну мережу в Європі й США в період потепління відносин.Друга причина: скорочення ядерних озброєнь дало можливість переорієнтувати значні кошти на створення конвенційних видів зброї, нарощування арсеналів якої не підпадало під дію угоди. Українці наслідки цього на собі відчувають щодня.Третя: такого роду договорами легко маніпулювати. Що Путін і зробив 21 лютого 2023-го, заявивши про призупинення участі у СНО-ІІІ нібито через допомогу Заходу Україні бити по базах російської стратегічної авіації. З 2020-го договір лишався формальним, з 2022-го — напівживим, з 2023-го — у комі, але Кремль лякав виходом із нього.СНО-ІІІ, коли буде СНО-IVРеакцію у світовій пресі на завершення дії угоди про зменшення ядерних арсеналів можна поділити на умовні три групи: алярмістів, реалістів та конспірологів. Перші говорять про реальні ризики ядерної катастрофи, оскільки ця угода була останнім елементом системи глобальних стримувань. Нехай десь і формально, проте СНО-ІІІ залишався міжнародним договором, який виконувався. З утратою ним чинності хаосу у світі стане ще більше, вважають алярмісти. У вогнище навмисно підкидає хмизу Медведєв, який розмістив пост, котрий за змістом має переконати людство, що от тепер точно Кремль застосує ядерну зброю. Хоча угода СНО-ІІІ ніяк не регулювала застосування або незастосування наявних ядерних запасів, це був технічний документ про обмеження таких запасів та їхню взаємну інспекцію. Реалісти закликають відкинути емоції та подивитися на ситуацію тверезо. Протягом переговорів щодо припинення війни в Україні світ спостерігає, як Путін підігрує нарцисизму Трампа. На полях переговорів в Абу-Дабі росіяни вже закинули американцям ідею укладання СНО-IV імені Трампа-Путіна. Видання Axios підтверджує цю версію. Нинішній глава Білого дому більше за Обаму ненавидить тільки Джо Байдена. Він не може зрозуміти, за що першому і поки останньому чорношкірому президентові США дали Нобелівську премію миру, а йому в цьому суперпризі — відмовили. І ось тут Дмитрієв чи Ушаков через Віткоффа і Кушнера могли передати Трампу принадливу ідею нової ядерної угоди, та ще й із масштабнішими обмеженнями озброєння.Навіщо це Путіну? Ядерна зброя втратила силу стримування, вона радше зброя слабких, а не сильних. Війна в Україні показала, що ті ж дрони ефективніші за ядерну боєголовку. Росія запускає по нас тисячі дронів, проти неї ввели санкції, проте російських варварів не ізолювали за колючим дротом. Застосування ядерної зброї одразу зробить Путіна світовим вигнанцем, навіть Сі руку не подасть. Чи розуміють Трамп і його оточення, що спроба Росії перепідписати угоду — це стратегічна поразка Америки? Реалісти сподіваються, що розуміють і не поведуться, бо після втрати чинності СНО-ІІІ перед США відкриваються нові можливості технологічного піднесення.Йдеться про ймовірність відновлення перегонів озброєнь, на що потрібно дуже багато грошей, а їх у Росії немає. Потрібні висококваліфіковані інженери та інші фахівці, яких РФ теж не має. США перемогли перегонку озброєнь у Радянського Союзу який не подужав тягатися з Америкою і розвалився, путінська федерація куди економічно слабша за СРСР. Інша справа, що переважить у голові Трампа — бажання здаватися миротворцем, який приніс світу звільнення від страху перед ядерною зброєю (насправді, це ілюзія, адже у світі вистачає ядерних держав), чи його ж лозунг "зробити Америку знову великою". Не варто забувати, що перегони озброєнь, якщо вони стартують знову, стосуватимуться моря, космосу, цифрових технології, передовсім ШІ. Зі Штатами ніхто може змагатися на морі та в космосі. В цифрових технологіях — хіба китайці, але точно не Росія.А от конспірологи рекомендують звернути увагу на те, що у світі з часів укладання угоди про СНО-ІІІ з’явився потужний ядерний гравець — Китай. Не виключено, що Путін із Сі Цзіньпіном підготували Трампу пастку у вигляді укладення тристоронньої угоди по ядерній безпеці з можливістю приєднання Індії, Пакистану та європейських ядерних країн Великої Британії й Франції. Така собі "Рада миру для ядерних держав". Угода у такому форматі здійснює мрію Путіна стати глобальним гравцем, Сі в принципі любить піаритися на темі "не допустимо ядерної катастрофи", але якщо Трамп погодиться — це помилка. Прихильники теорії змови рекомендують слідкувати за грою в наперстки.Перший наперсток: Путін обіцяв Трампу тиждень не бити по українській енергетиці, з якого по яке число — незрозуміло, але після обстрілів 1 лютого глава Білого дому шокує світ заявою, що Путін дотримав слова. Навіщо глава Білого дому підтримав для всіх очевидну брехню російського диктатора?Наперсток другий: Путін на відстані поспілкувався із Сі. Домовилися співпрацювати для "підтримки глобальної стратегічної стабільності, оскільки міжнародна ситуація з початку року стала дедалі турбулентнішою". Про що справді говорили — невідомо. В обох державах немає ЗМІ, є тільки державна пропаганда, яка завжди приховує правду.Третій наперсток: Сі також телефоном поспілкувався з Трампом, судячи з допису у своїй мережі останній лишився розмовою задоволений. Написав:"Я вірю, що протягом наступних трьох років мого президентства буде досягнуто багато позитивних результатів, пов'язаних з президентом Сі та Китайською Народною Республікою!". Радник Стів Міллер та інші американські адепти стратегії протидії Китаю після такого, мабуть, пустили тихо сльозу. Під наперстками могла бути не стільки "кулька" — результат мирних переговорів по Україні, як може вважати хтось з експертів, а тристороння ядерна угода.Хто — алярмісти, реалісти чи конспірологи — правильно оцінили наслідки завершення чину угоди СНО-ІІІ, покаже найближчий час. Але авторам "Годинника Судного дня" задля нагадування про небезпечні політичні ігри, в які грають дідусі 70+, не завадило б посунути стрілку ближче до "опівночі людства". Минулого місяця стрілка наблизилася до ядерного апокаліпсиса на 4 секунди. Ще вчора годинник показував 23:58:35..

У Стратегічному плані США до 2030 року, оприлюдненому Держдепом, є розділ, присвячений критиці європейських держав. Найголовніший пункт стосується підтримки сил, які відстоюють національний суверенітет. Найрадикальніші з цих сил добре відомі тим, що розколюють ЄС та ллють воду на млин Росії.Процитуємо документ Державного департаменту:"Сполучені Штати та європейські країни повинні бути перш за все цивілізаційними союзниками. Як такі, Сполучені Штати засуджують антидемократичні дії, що обмежують свободу слова або вільне сповідування релігії, та виступатимуть проти використання законодавства для заборони політичних опонентів. У здорових суспільствах громадяни можуть самі вирішувати, яких кандидатів, ідеї та політичні рухи варто обрати, без потреби в глобалістському втручанні чи поміркованості еліт". І далі: "Масова міграція є загрозою національній згуртованості, соціальній стабільності, цивілізаційним цінностям, і ми підтримуватимемо зростаюче визнання цього європейськими країнами".Під "глобалістським втручанням", вочевидь, маються на увазі наднаціональні інституції, створені ЄС, такі як Єврокомісія з її єврокомісарами та Європейська Рада, очолювані на цей час відповідно німкенею Урсулою фон дер Ляєн та португальцем Антоніу Коштою. Обоє представляють "помірковані еліти", себто ліберальні політичні сили. Якщо це цивілізаційні опоненти США часів Дональда Трампа, то хто ж друзі? Від Орбана до Окамури. Три колони правих в Європі Друзів Білого дому можна розділити на три групи. Перша — праві консерватори, які підтримують реформування окремих напрямків в Євросоюзі без його зламу. Їхнім символом можна вважати італійську прем’єрку Джорджу Мелоні та її партію "Брати Італії".Друга група або колона — праві популісти на кшталт угорця Віктора Орбана чи француженки Марін Ле Пен. Третя — ті, хто у своєму популізмі переплюнули навіть Орбана — "Альтернатива для Німеччини" Аліс Вайдель, болгарська партія "Відродження" Костадіна Костадінова, чеська "Свобода і пряма демократія" Томіо Окамури, польська "Конфедерація" та інші. Ще в минулому скликанні Європарламенту з цієї компанії жменькою депутатів була представлена лише "Альтернатива", й ту вигнали з правоконсервативної фракції "Ідентичність і демократія". В нинішньому складі Європарламенту три колони представляють відповідно фракції "Європейські консерватори й реформісти", "Патріоти за Європу" й "Європа суверенних націй".З представниками першої фракції в України під час російського вторгнення склалися відносини, хоча і не без тертя. Як-от із польською партією "Право і справедливість", за підтримки якої президентом Польщі став Кароль Навроцький. Останній приклад різниці в поглядах з Києвом — Італія. Уряд Мелоні багато допомагає нашій країні, але буквально днями з Рима пролунало: Україна має бути в ЄС, та спочатку — країни Західних Балкан.. Італія має свої інтереси в цьому регіоні, звідси й така позиція.А от із "Патріотами за Європу" та "Сувереністами" відносини або дуже погані, або в кращому випадку прохолодні. Як показали чотири роки війни, спроби знайти точки дотику з політиками з табору ультраправих за окремими винятками успіхом не завершилися. Таким винятком може слугувати хіба нідерландська Партія свободи, чий лідер Герт Вілдерс навіть зустрічався з Володимиром Зеленським. Вілдерс торік спровокував парламентську кризу в Нідерландах, через що там відбулися дочасні вибори. Його сподівання на перемогу на хвилі ультраправого підйому не виправдалися, замість посади прем’єр-міністра він опинився в опозиції. А от чеська ANOАндрея Бабіша та "Свобода і пряма демократія" Окамури після парламентських виборів — у правлячій коаліції. "Чеський Трамп" Бабіш став прем’єром, Окамура очолив Палату депутатів. Обоє відомі проросійською риторикою й українофобією. Окамура, щойно всівшись у крісло спікера, наказав прибрати український прапор із чеського парламенту, де він був встановлений на знак підтримки України. Бабіш поки не ризикує прямо підтримувати Путіна, навіть брав участь у засіданні "коаліції рішучих" на початку року. Проте коли постане питання про членство України в ЄС — чеський уряд точно буде проти. Пояснення у нині правлячих партій Чехії просте — розширення Євросоюзу за рахунок України буцімто погіршить фінансове становище чехів. У квітні спробує зачепитися за владу й Віктор Орбан. TrueUA аналізував, чи є у нього шанси. На жаль, є. А от поразка Fides на парламентських виборах важлива для об’єднаної Європи, адже Орбан діє як ключовий агент впливу одночасно й трампістів, і Кремля. А тези про суверенітет у Стратегії Держдепу наче з промов Орбана писані.Також TrueUA пояснював, чому зростає рейтинг ультраправої "Альтернативи для Німеччини". Її лідерка Аліса Вайдель відверто працює проти України, граючи на боці Росії. Цю партію, нагадаємо, підтримують соратники президента Трампа.Куди ж без польських націоналістів. Вибори до Сейму Польщі заплановані аж на жовтень 2027-го, проте кампанія вже триває і соціологи міряють рейтинги. Згідно з останнім за часом опитуванням СBOS, якби вибори відбувалися цієї неділі, 29,3% опитаних проголосували б за "Громадянську коаліцію" (партія прем’єра Дональда Туска), 5,8% — за "Нову лівицю", а от праві сумарно набрали б 41,4%: 20,4% — за партію "Право і справедливість", 11,2% — за "Конфедерацію свободи й незалежності", 9,8% — за "Конфедерацію корони польської".Якщо такий підбір політсил, які претендують на подолання 5-процентного бар'єра збережеться, у підсумку вимальовується права коаліція з відверто українофобськими "Конфедераціями". Першу очолює Славомир Менцен, другу — Гжегож Браун.На його прикладі дуже добре видно, кого ж у своїй Стратегії планує підтримувати американська адміністрація.Конспірологи з магічним мисленням та фобіями"Конфедерація корони польської" днями провела скандальний з’їзд у готелі Arche, після чого власники готелю оголосили, що віддадуть гроші, заплачені ультраправими, для потреб України. В арсеналі Брауна не лише українофобія, а й антисемітизм, антимігрантська риторика (зокрема й спрямована проти українських біженців) та конспірологія про "єврейсько-українську змову". При цьому Браун не приховує прихильності до Росії. Здавалося б, такі меседжі — повне божевілля у ХХІ столітті, але рейтинг цієї "Конфедерації" каже про те, що така партія в руках Москви може стати "золотою акцією" на польських виборах. Як уже є "золотою акцією" в німецькій політиці "Альтернатива" Вайдель, у румунській — АUR на чолі з Джордже Сіміоном, свій "Браун" Калін Джорджеску ледь не став президентом Румунії у 2024 році. Фраза у Стратегії Держдепу про використання законодавства для заборони політичних опонентів — пряма відсилка до рішення скасувати перший тур президентських виборів після перемоги в ньому антисеміта, українофоба та фашиста Джорджеску.Конспірологія — одна із ключових ланок успіху ультраправих популістів. Вона може бути примітивною на кшталт "гроші угорців (чехів, румунів, поляків і так далі) віддадуть українцям" до складнішої, розбавленої містикою та псевдоісторичними наративами. Тут прямі паралелі з трампістами, які жонглюють історичними фактами про Гренландію. І з Путіним, звісно ж. Чому конспірологія знаходить вдячних слухачів? По-перше, протягом десятиліть рясним цвітом цвіли різноманітні "альтернативні історії" та "фольк-хісторі", всі вони про те, що офіційна історія — бреше. Сформувалося ціле покоління, яке з цим згодне. На нього й працюють теорії змов.По-друге, коли послухати носіїв ультраправої ідеології — від Трампа до Брауна — в їхній риториці вистачає елементів магічного мислення. Коли Трампа каже, що думав швидко закінчити війну в Україні, бо добре знайомий із Путіним — це і є магічне мислення.По-третє, найуспішніше конспірологія діє умами "глибинного народу" — значної маси людей, які не вірять державі та її інституціям, вважають їх ворожими для себе, але готові дати шанс "новим обличчям", "правдорубам", ультраправим радикалам, які закликають зруйнувати державу або наддержавні інституції на кшталт Єврокомісії. Такі виборці переважно пасивні, а от на відверту маячню, підняту на політичні стяги, ведуться. Тож всі ці "орбани", "брауни", "окамури" тощо змагаються між собою, хто знайде страшнішого ворога для "глибинного народу". Таким ворогом вони дружно роблять нас, а не Росію.Багато аналітиків, дивлячись на ультраправий марш світом, із жахом згадують часи столітньої давнини, коли відбувалися схожі процеси й це дуже погано закінчилося. Але насправді від правого популізму є гарні ліки — ворог із їхнього ж табору. Нещодавно данський депутат Андерс Вістісен із трибуни Європарламенту прямим текстом за відомою адресою "послав" Трампа з його апетитами на Гренландію. Вістісен обраний від Данської народної партії, націонал-консервативної політичної сили, яка в Європарламенті входить в одну фракцію з партією друга Трампа Орбана. Виявляється, європейські ультраправі здатні обматюкати навіть свого заокеанського ідеологічного соратника та ідола, якщо той хоче щось відібрати у них особисто..

Лідерка "Альтернативи для Німеччини" Аліса Вайдель вимагає від України повернути всю надану їй допомогу Берліном. У цьому немає нічого нового: вона просто калькує заяви трампістів під час виборчої кампанії 2024 року, прислуговуючись заодно й Москві.Віддайте 70 мільярдів євро. У кого Вайдель запозичила антиукраїнські тезиЦього року у п'яти федеральних землях Німеччини обиратимуть місцеві парламенти: у Баден-Вюртембергу 8 березня, у Рейнланд-Пфальці 22 березня, Саксонії-Ангальт 6 вересня, у Берліні й Мекленбургу-Передній Померанії 20 вересня. Ультраправа "АдН" прагне отримати більшість бодай в одному з ландтагів, щоб сформувати там свою електоральну базу для подальшого політичного захоплення країни.Слід нагадати, що у вересні 2025-го кандидати від "Альтернативи" програли опонентам із СДПН і ХДС вибори обербургомістрів у Гельзенкірхені, Дуйсбургу і Гагені в Північній Рейн-Вестфалії. При цьому партія посіла перше місце на земельних виборах у Тюрингії, продовживши успішне просування на східних німецьких землях. У 2024-му ультраправі мали там високу підтримку. Саме на територіях колишньої НДР ця політсила набрала найбільше голосів на лютневих 2025 року виборах до Бундестагу.Згідно з опитуванням INSA для видання Bild, Аліса Вайдель та її політичні соратники на початок цього року мають 26% підтримки, блок ХДС/ХСС поступається одним пунктом, а есдеки взагалі мають 14%. Лідерка ультраправих увійшла до топової п’ятірки німецьких політиків, тоді як канцлер Фрідріх Мерц та його уряд демонструють рекордне падіння рейтингу, — станом на грудень їхньою роботою незадоволені 70% опитаних.На тлі суттєвого зростання підтримки "Альтернатива" провела партійний форум у місті Мюльгайм, де Вайдель і зробила заяви, які, немов гарячі пиріжки, розтягувала російська пропаганда. Власне, лідерка "АдН" озвучила чотири тези, всі наче писалися в Кремлі чи в студії пропагандиста Соловйова.Перша: вона хоче, щоб Україна повернула Німеччині 70 мільярдів євро наданої допомоги.Друга: Берлін має відмовитися від подальшої допомоги Україні.Третя: німецькі солдати не повинні брати участь у військовому конфлікті проти Росії.Четверта: Київ має оплатити ремонт підірваного газогону "Північний потік".Озвучене Вайдель важливе для розуміння меседжів, завдяки яким Москва руками своїх агентів впливу в Європі розкручуватиме там антиукраїнську кампанію протягом цього року, коли в низці країн ЄС, як і в Німеччині, відбуватимуться вибори різних рівнів. А це — квітневі вибори законодавчих зборів Угорщини, дочасні парламентські вибори в Болгарії, де традиційно сильні проросійські настрої, парламентські вибори в Латвії, дружній для нас країні, де прогнозується втручання Росії у виборчий процес, у Франції вже у березні відбудуться муніципальні вибори, які стануть індикатором суспільних настроїв перед президентськими виборами 2027 року і, що також не виключається, дочасними парламентськими виборами через політичну кризу в країні.Також відбудуться місцеві вибори у кількох регіонах Іспанії — в Арагоні, Кастилії-і-Ліоні, в Андалусії. Крайні популісти спробують поборотися за владу і на вересневих парламентських виборах у Швеції. І, звісно ж, великі проміжні вибори до американського Конгресу у листопаді, на яких республіканці-трампісти можуть оновити лозунги Трампа 2024 року щодо повернення Україною американської фінансової допомоги. Тобто теза "поверніть наші гроші", яку нині озвучує Вейдель, це калька з передвиборчої кампанії нинішнього глави Білого дому. На певну аудиторію це діє, тому ми ще почуємо подібні вимоги з різних країн ЄС під час виборчих кампаній там.Не на Німеччину. На кого працюють праві популісти Наступні тези Вайдель про припинення подальшої допомоги Україні та про не участь німецьких військових у війні в Україні один в один з угорських "темників" партії Орбана. TrueUA детально аналізував, до яких маніпуляцій вдається цей політик та як цинічно використовує антиукраїнську риторику. Поразка його партії на виборах у квітні обіцяє стати серйозним ляпасом іншим європейським правим популістам.Щодо допомоги Україні, то Німеччина як один із лідерів Євросоюзу взяла і виконує свої зобов’язання. Канцлер Мерц прагне, щоб Європа зміцнювалася у військовому плані, що без взаємодії з Україною неможливо. "Альтернатива для Німеччини" ж працює проти європейської єдності, вона є не лише проросійською партією, а й тісно пов’язана з трампістами, зацікавленими у послабленні Євросоюзу.У лютому минулого року, коли віцепрезидент Джей Ді Венс проголошував свою шокуючу промову на конференції з безпеки у Мюнхені, він зустрічався з Вайдель. А коли в Німеччині "АдН" визнали екстремістською організацією, Венс і держсекретар США Марко Рубіо накинулися на офіційний Берлін, назвавши його дії "тиранією".Ще один важливий момент: Мерц, міністр оборони Борис Пісторіус та інші члени уряду ФРН ніколи не заявляли про участь німецьких солдатів в якості миротворчих чи стабілізаційних сил в Україні, тому Вайдель відверто бреше, лякаючи німців тим, чого немає і не планується. В цьому пункті свого виступу, як і в пункті про "Північний потік", вона грає на боці Кремля. Що з цією партією трапляється не вперше. У грудні минулого року "Альтернативу для Німеччини" звинуватили у шпигунстві на користь Москви. Окремих депутатів від цієї політсили впіймали на гарячому, - вони робили депутатські запити щодо питань, які стосуються військово-технічної співпраці Німеччини з Україною.Українців дратують публічні заяви таких політиків, як Вайдель. Проте коли ми говоримо про Європу і, зокрема, Німеччину потрібно чітко розрізняти позицію керівництва країн та представників дружніх до нас політсил, і саботажників спільної європейської політики. З "Альтернативою", навіть якщо вона візьме гору на виборах ще до якогось ландтагу, ніхто не створюватиме коаліцію. Популярність цієї партії пояснюється пропонованими нею простими рішеннями, їх неможливо реалізувати без значного погіршення добробуту населення та громадянського конфлікту."Ключ до припинення війни вже чотири роки лежить у Москві. Ціна, яку Москва має заплатити за цю війну, включаючи економічну ціну, зростатиме тиждень за тижнем і місяць за місяцем", — каже Мерц.Він також відкинув заклики проросійських сил з Бундестагу про прямі переговори з Путіним щодо війни в Україні й закликав продовжувати підтримку нашої країни. Оце і є позиція Німеччини, на яку варто зважати.Праві популісти як тригер для рішучих змінОстаннім часом аналітики та експерти, аналізуючи політику американської адміністрації, посилення правого та лівого популізму (не забуваймо, що він так само на службі у Кремля, в тій таки Німеччині є "Альянс Сари Вагенкнехт" — ліваки з ідентичною з "Альтернативою" риторикою щодо України та ЄС) доходять сумного висновку, що світ рухається у бік руйнації міжнародного права та існуючих союзів. Простіше кажучи, людство проходить період, схожий до подій сторічної давнини, і заново випробує справедливість відомого прислів’я "сон розуму породжує чудовиськ".Певні паралелі справді напрошуються, але разом із цим бачимо готовність демократій протидіяти наступу "тіней минулого". Світ сто років тому і нині — дуже різні. Скрізь, окрім Росії, зник колоніалізм, десятки країн завдяки поєднанню демократії й технологій зробили значний стрибок в економічному розвитку і не хочуть заради якихось химерних цілей окремо взятих переписувачів світового порядку повертатися в часи злиднів та авторитаризму. Внутрішні вороги Європи на кшталт "Альтернативи для Німеччини", "Національного об’єднання" у Франції, Reform UK у Британії набирають силу, але всі вони — явище суто європейської демократії. Вони діють за правилами демократії, а не захоплюють владу як їхні прототипи сто років тому. Тому їх не варто міряти мірками партій першої половини XX століття.Правий популізм — проблема для політичного істеблішменту, але й виклик, який змусить цей самий істеблішмент проснутися від солодких снів про вічність ліберального порядку. Вже не пошепки у Берліні, Парижі, Лондоні, Брюсселі обговорюється формування європейської армії, створення власної "ядерної парасольки". Мерц називає нинішню ситуацію "новим пробудженням самосвідомості європейців". Гарно звучить, та головне не проґавити час для швидких змін. Бо Вайдель, фігурально висловлюючись, вже стукає підборами у двері його канцлерського кабінету..

Квітневі парламентські вибори в Угорщині є надзвичайно важливими не лише для угорців, а й для Євросоюзу й України. Поразка на них партії Віктора Орбана Fides може зупинити ходу до влади ультраправих екстремістів в багатьох країнах Європи.Образився за "потиличника". Навіщо Орбан викликав нашого посла "Кожен Віктор, який живе за європейські гроші, намагаючись продати європейські інтереси, заслуговує на потиличник. І якщо він почувається комфортно в Москві, це не означає, що ми повинні дозволити європейським столицям перетворитися на маленькі москви", — заявив у Давосі президент України Володимир Зеленський.Про якого Віктора йшлося, всі зрозуміли — про Орбана. Той відреагував:"Я вільна людина, яка служить угорському народові. Ви перебуваєте у відчайдушному становищі, оскільки протягом чотирьох років не змогли через неспроможність чи небажання завершити війну, попри широку підтримку з боку президента США".Орбан при кожній нагоді згадує про свого друга Дональда Трампа. Також угорський прем’єр традиційно нагадав: його країна постачає нам електроенергію та паливо. Насправді електроенергія — не угорського походження, наша країна вимушено імпортує її з Європи, Угорщина в цьому процесі посередник, який отримує гроші. Що ж до палива, то Будапешт купляє російську нафту, яка йде нафтопроводом "Дружба" нашою територією. Так що тут Угорщина залежна від доброї волі України.За кілька днів потому Орбан доручив своєму міністру закордонних справ Петеру Сійярто викликати для розмови українського посла в Будапешті. Він обурився "брутальними висловлюваннями" представників України."Наші органи національної безпеки проаналізували цю останню атаку України і дійшли висновку, що ці події є частиною скоординованої серії заходів України, спрямованих на втручання у вибори в Угорщині, але ми не можемо дозволити, щоб хтось ставив під загрозу суверенітет Угорщини або чесність угорських виборів", — заявив ображений Орбан.Як саме висловлювання "заслуговує на потиличник", спрямоване персонально прем’єру, нашкодило національній безпеці всієї Угорщини, незрозуміло. Недипломатично, але ж Зеленський не порадив виборцям сусідньої держави гнати Орбана копняками від влади. Що робити зі своїм прем’єром та його партією — угорці у квітні самі розберуться.Чому ж керівник угорського уряду вирішив проявити жорсткість? Одне з пояснень — Орбан вибудовує передвиборчу кампанію на гаслах про свою геополітичну значущість, його Трамп у Давосі прийняв до своєї "Ради миру", а тут — "потиличник". Угорський прем’єр дуже боїться бути посміховиськом.У цьому контексті варто згадати кумедну історію, яка сталася після з’їзду Fides, що відбувся 10 січня. Там виступав Орбан, презентували передвиборчу програму та головне гасло кампанії "Безпечний вибір". Але партійний штаб дав маху — не створив сайт із назвою гасла, чим скористалася опозиція. Вона зареєструвала сайт biztosvalasztas.hu (угорською гасло звучить "biztos választás"), де розміщують матеріали з жорсткою критикою уряду та урядової партії. На головній сторінці сайту під фото прем’єра та його команди міститься напис, із вказівкою, хто оплачує його кампанію: "Fides є безпечним вибором лише для Льорінца Месароша, Іштвана Тіборча, Дьєрдя Матольчі та корумпованих олігархів Орбана, але не для угорського народу". Формально опозиція нічого не порушила, і тепер над орбанівцями потішається вся Угорщина.Чим "годує" угорських виборців ОрбанКолеги з видання Infopost зібрали найсвіжіші маніпуляції, якими займається Орбан. Україною угорців він лякає найбільше, точніше "втручанням у вибори" з боку України. Ще з весни минулого року влада Угорщини розкручує українофобську кампанію, зокрема, проводила маніпулятивний "референдум" щодо незгоди зі вступом нашої країни до Євросоюзу. Орбан підігріває антиукраїнську істерію неспровокованими випадами у наш бік.23 січня він заявив, що в Угорщині "сто років не буде такого парламенту, який проголосував за вступ України до ЄС". Глава українського МЗС Андрій Сибіга відреагував порівнянням Орбана з нацистським посіпакою Ференцом Салаші — останнім союзником Гітлера в Європі. Блокуючи вступ України до Євросоюзу, зазначив Сибіга, "Орбан виконує забаганку Путіна", блокує відновлення миру в ЄС та робить Угорщину спільником кремлівського режиму"."Сьогодні Орбан діє вже навіть не як Міклош Горті, а як посіпака Гітлера Ференц Салаші. Це урок з Другої світової війни", — слушно зауважив наш міністр, додавши, що подібними заявами угорський прем’єр працює проти угорців Закарпаття, які є громадянами України, бо йому "начхати на їхню безпеку та добробут".У Будапешті вирішили обернути слова Сибіги проти власної опозиції. Глава МЗС Угорщини Петер Сійярто звинуватив Україну у втручанні в угорські вибори на користь опозиційної партії "Тиса". Таку прив’язку орбаністи роблять не вперше, та, як свідчать опитування громадської думки, 53% вважають найбільш вірогідним вплив на свої вибори з боку Москви. Проте є 25%, які вірять у казки Орбана про вплив на вибори з боку Києва. Не варто забувати, що чинна влада в цій сусідній з нами країні багато років ефективно для себе працює зі ЗМІ та їхніми власниками, тому нагнітання антиукраїнської істерії триватиме і свого слухача та глядача вони, на жаль, знаходитиме.Ще одним опудалом для угорських виборців орбаністи роблять Європейський Союз. Цього разу зманіпулювали рекомендаціями інституцій ЄС на випадок надзвичайних ситуацій. Рекомендації стосуються питань цивільного захисту населення, проте уряд Угорщини роздув із них скандал, буцімто Брюссель розпалює паніку. Через позицію свого уряду угорці так і залишаться непідготовленими до будь-якої НС.А віднедавна Орбан озброївся ще однією темою — "таємним" документом про вступ України в ЄС у 2027 році та виділенням нашій країні 800 мільярдів євро. Він бреше, що фінансова допомога Україні йтиме з кишень угорців. Видання Politico проаналізувало цей документ, у ньому — десятилітній план відбудови України, 500 мільярдів на це обіцяють надати США та міжнародні фінансові інституції, ще 100 мільярдів — кошти Євросоюзу, але їхнє виділення передбачене у 2028 році в рамках затвердження наступного семирічного бюджету ЄС. Однак є нюанс: реалізація цього плану прив’язана до припинення війни.А поки американці стоять на боці Росії з так званою "формулою Анкориджа" та ув’язують свої гарантії безпеки з територіальними поступками України, немає сенсу говорити про якісь фінансові вливання. Але Орбан навмисно робить акцент на них, цинічно вводячи в оману виборців. Гроші, про які йдеться, — не на війну, а на повоєнну відбудову.Здавалося б, якщо Угорщині погано живеться в ЄС, ніщо не заважає вчинити так, як Британія — провести референдум і піти своїм шляхом. На початку цього місяця угорський прем’єр розповів, чому не планує повторювати за британцями. Виявляється, причина банальна — Будапешт не має достатнього політичного впливу для самостійного існування. А де ж геополітична масштабність Орбана? Чи її вистачає лише на шантаж Євросоюзу?А тим часом угорська опозиція…Головна опозиційна сила партія "Тиса" грає проти орбаністів технологічно. Про "вкрадений" сайт ішлося вище. Окрім того, Мадяр відверто тролить опонентів, — він оголосив продаж мерчів, чашок, кепок та іншої продукції з "конфіскованим" слоганом Fides. Кошти підуть на передвиборчу кампанію опозиціонерів. Також тонкий тролінг нагадує оголошення Мадяром Аніти Орбан на посаду майбутньої глави МЗС. Вона не лише однопрізвищниця прем’єра, а й раніше була в його дипломатичній команді.Про 10-відсоткову перевагу "Тиси" над Fides свідчить і свіжа соціологія — підтримка опозиційної партії становить 49%, в орбаністів — 39%. Останні зберігають популярність серед виборців старшого віку без вищої освіти, що мешкають у провінції. Завдяки цим виборцям Орбан перемагав всі попередні рази. Чи мобілізується міська молодь та люди середнього віку, щоб скинути прем’єра, котрий засидівся в кріслі? Залишається сподіватися, що угорці повторять за румунами, які торік зорганізувалися, аби не допустити до влади ультраправих, й обрали проєвропейського президента Нікушора Дана. Але варто пам’ятати, що в Орбана є союзники: місцеві олігархи, корумповані чиновники, Трамп і Путін. За свого Віктора вони боротимуться до останнього..

В Абу-Дабі завершився перший етап переговорів у форматі Україна — США — Росія, наступний очікується 1 лютого. Після перемовин сторони роблять хорошу міну, але ключові питання, серед яких територіальні поступки України, лишилися не вирішеними.Мир в обмін на Донбас. На яку наживку Кремль впіймав ТрампаТорік 16 серпня відбулася подія, відголоски якої відчуваються й досі, — в Анкориджі, що на Алясці, Дональд Трамп зустрівся з російським диктатором Путіним. TrueUA детально аналізував, який геополітичний землетрус спричинила ця зустріч, але в її підсумку за спиною України було досягнуто певних домовленостей між Трампом і Путіним. Нагадаємо, що тоді про них казав хазяїн Кремля:"Сьогоднішні домовленості стануть опорною точкою не лише для врегулювання українського конфлікту, а й для відновлення відносин між Росією та США… Я дуже сподіваюся, що досягнута нами сьогодні угода сприятиме досягненню миру в Україні".Достеменно зміст "формули Анкориджа" невідомий, прес-секретар російського диктатора Дмитро Пєсков 23 січня відмовився розкривати, про що саме йдеться, пославшись на "недоцільність". Reuters із посиланням на близькі до Кремля джерела привідкрив завісу: Росія вимагає від України вивести війська з 20% підконтрольних Києву районів Донецької області в обмін на замороження поточної лінії фронту в інших місцях. Про те, що Трамп міг пообіцяти Путіну дотиснути Зеленського до такого "обміну", говорили й наші експерти. Протягом подальших переговорів щоразу все впиралося у територіальне питання, хоча наші переговорники звертали увагу на не менш складні теми — гарантії безпеки Україні, припинення вогню і параметри контролю за цим процесом тощо. Те саме чутно від росіян і в Абу-Дабі, — "формула Анкориджа".Отже, весь цей час Трамп грав на боці Путіна, протискуючи домовленості, досягнуті на Алясці? Вимога поступитися частиною територій містилася і в спільному американсько-російському "мирному плані з 28 пунктів", який дуже подобався Путіну. В процесі важких переговорів України, наших партнерів в Європі та США план нашої капітуляції перетворився на документ із 20 пунктів, який принаймні можливо виконати. За інформацією Bloomberg, на початку цього місяця узгоджений варіант "мирного плану" через кремлівського переговорника Кирила Дмитрієва передали Путіну. Після зустрічі Зеленського з Трампом на полях Всесвітнього економічного саміту в Давосі, який став бенефісом глави Білого дому, Стів Віткофф і Джаред Кушнер їздили до Москви, де, ймовірно, отримали від Путіна зустрічні пропозиції перед стартом переговорів у столиці Об’єднаних Арабських Еміратів.Звідси питання: який варіант мирних ініціатив обговорювався в Абу-Дабі? Володимир Зеленський оприлюднив план із 20 пунктів, українці по-різному на нього відреагували, але там чітко окреслені наші червоні лінії. З тих фрагментарних новин про перебіг перемовин в ОАЕ наше суспільство не отримало розуміння, який план є базовим за столом переговорів. Приміром, Politico з посиланням на власні джерела в американській владі вказує, що росіяни наполягають на поділі електроенергії, яку в майбутньому отримуватимуть на загарбаній українській Запорізькій АЕС, між Україною та Росією. Наша делегація — категорично проти. Тема ЗАЕС була у переговорах і раніше, але в цьому випадку очевидним є те, як Москва подібними темами зриває переговори, намагаючись буцімто поступками — електрика на двох — зробити винним у гальмуванні домовленостей Україну. Така "дипломатія" була абсолютно очікуваною.Але повернемося до "формули Анкориджа". Запропонувавши Трампу на Алясці легкий шлях до "миру", Путін закинув наживку, яку американський президент "проковтнув". Американцям та союзникам США буде неприємно почути про реальний результат переговорів на Алясці. Хоча, мабуть, після зазіхань Трампа на Гренландію Вашингтону важко ще чимось шокувати союзників.Чи справді у Донбасі загвіздка? Як Кремль закладає "міни" під наше майбутнєЗвісно ж, ні. У Москві добре розуміють, що для переважної більшості українців територіальні поступки — червона лінія. Так, згідно з останнім опитуванням Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), 53% опитаних категорично проти будь-яких територіальних поступок, до певних територіальних втрат загалом готові 33%. Та якщо йдеться про офіційне визнання окремих територій частиною Росії, то проти цього 58% опитаних, готові прийняти такі умови 25%. Однак КМІС зробив уточнення: мовиться про "окремі території", а не всі окуповані території. Тобто і ці 25% погоджувалися на втрату не всіх окупованих територій, не кажучи про віддачу не окупованих.Нескладно здогадатися, що "формула Анкориджа" потрібна Кремлю для провокування внутрішнього конфлікту в Україні, бо сама тема, не кажучи про її можливу реалізацію, — вибухонебезпечна. Москва робила, робить і робитиме все для підриву єдності українців та розколу між суспільством і владою. Тому нам зараз дуже потрібна інформаційна гігієна, адже через ЗМІ та соцмережі хвилею котитиметься чергова зрада. Так, на тлі переговорів в ОАЕ в ЗМІ з’являються публікації, які сіють страх. "Затягування ситуації на полі бою може призвести до застосування Росією хімічної зброї" — таку інформацію оприлюднило видання The Times, журналісти якого послалися на західних аналітиків і українських військових. У публікації розповідають, який саме токсин можуть використати росіяни. Одним словом, наганяють жаху на читача. Після таких статей хочеться лише нагадати, що це вже було. Торік улітку міністр оборони Нідерландів Рубен Брекельманс заявляв, що Росія використовує заборонену хімічну зброю у війні проти України. Стосовно цього чимало доказів зібрали й оприлюднили нідерландські спецслужби. Тож варто пам’ятати, що Росія продовжує вести гібридну війну, а публікації про хімічну зброю чи ядерний удар — складові цієї війни.Як зауважили в Інституті вивчення війни, РФ не відмовилася від максималістських планів, кремлівська пропаганда наголошує на "першопричинах" — наборі маячні про начебто причини, які спонукали Путіна розв’язати війну проти України. Аналітики також підмітили, що кремлівські чиновники намагаються подати результати зустрічі на Алясці у серпні минулого року як американсько-російське порозуміння та згоду Трампа на "формулу" припинення війни, вигідну Росії. Ми не чуємо з-за океану спростування існування "формули Анкориджа". І це не йде на користь, адже російські "гібриди" просувають фейк, що мир прийде після відмови Києва від не окупованої частини Донеччини. Фейк розрахований на західну аудиторію, "втомлену" від війни у нас. Насамкінець — невеликий висновок. Протягом переговорів в Абу-Дабі (чи де вони ще географічно відбуватимуться далі) з російського боку вкидатимуться теми для провокування українського суспільства, нагнітання невпевненості в майбутньому, будуть спроби закладати міни уповільненої дії на кшталт офіційний статус російської мови чи скасування закону, який змушує РПЦ в Україні перестати ховатися за словом "українська". У Кремлі чинитимуть усе, щоб після завершення війни або її замороження впливати на українську політику через вкидання розкольницьких тем. Путін ще мріє мати якусь нову "Партію регіонів" чи ОПЗЖ, які просуватимуть російські інтереси. Завадити цьому можуть лише українці..

Економічний форум у Швейцарії обіцяв стати випробуванням трансатлантичної єдності на міцність. Багато європейських лідерів відкрито висловлюють незгоду з політикою Трампа як щодо Гренландії, так і України. Що ж сталося і чого не відбулося у Давосі?Всесвітній економічний форум у Давосі започатковувався як майданчик для обговорення політичними ба бізнесовими елітами проблем економіки та фінансів. Проте вже не перший рік політика тут превалює над економікою. Нинішній форум став у цьому питанні особливим через антиєвропейський порядок денний, заданий Дональдом Трампом зазіханням на острів Гренландія. Очікувалося, що ключовою політичною темою цьогорічного Давоса стане питання надання гарантій Україні, проте вона відійшла на другий план. Точніше, зустріч Трампа із Зеленським відбулася, але її тло видавалося несприятливим як для нас, так і для наших європейських партнерів. Утім, про все по черзі.Знову у всьому винна Європа. Про що у виступі в Давосі заявив ТрампTrueUA аналізував ситуацію навколо експансіоністських планів Вашингтона щодо Гренландії. Трамп незадовго до форуму в Давосі пригрозив Данії та ще семи країнам Європи застосуванням 10-процентних мит у разі, якщо вони не відступляться від захисту суверенітету Копенгагена над його островом. До Швейцарії Трамп привіз дещо пом’якшений варіант претензій на Гренландію. У своїй промові він пообіцяв не відбирати острів силою, однак це означає, що він — відступився. Глава Білого дому зробив екскурс в історію, як США захистили Гренландію в Роки Другої світової й потім повернули її Данії. Та, мовляв, тепер поводиться невдячно."Ми хочемо отримати шматок льоду, а вони нам його не дають", — поскаржився Трамп на данців у Давосі.Цей "шматок льоду" має величезне геополітичне значення та ще й містить у своїх надрах корисних копалин на мільярди доларів. Копалини складно видобувати зараз, проте з глобальним потеплінням доступ до них спроститься.Окрім Данії, дісталося всій Європі. За його словами, американська економіка процвітає (спірне питання з огляду на інфляцію, яку уряд США не може приборкати, незначний результат від запроваджених мит та повільне скорочення економіки країни протягом минулого року при непоганих прогнозах на цей рік), у той час, як Європа "рухається у неправильному напрямку". Трамп прямо погрожував Європі: може сказати "так" щодо Гренландії, й Америка за це буде вдячна, або сказати "ні", й він це "запам’ятає". Також глава Білого дому у виступі нагадав членам НАТО, як багато США зробили для них. Позицію щодо світової економіки він окреслив так:"Сполучені Штати більше не будуть субсидувати весь світ. Вони платитимуть за найменшою ціною у всьому світі".Під час виступу на форумі в Давосі американський президент робив акцент на величі США та на своїй особистій. Згадав про Венесуелу і розповів, як ця країна тепер "процвітає". Мовляв, за наступні кілька місяців заробить більше грошей, ніж за останні кілька років. Забувся лише сказати, що після викрадення диктатора Ніколаса Мадуро американці залишили при владі його соратників, які спільно створювали корупційний режим у Венесуелі. США просто наклали лапу на венесуельську нафту, ось і весь результат повалення Мадуро.Загалом доповідь Трампа залишила неоднозначні враження — багато пафосу, нарцисизму, правої риторики, яка дратує ліберальні європейські політичні еліти, менторський тон. Мовляв, якщо хочете дружити, проявляйте вдячність до нас і до мене, а ні — битиму тарифами. Були очікування, що нинішній форум у Давосі стане місцем масштабної сварки Трампа з європейськими лідерами. Проте дехто з них, як-от президент Франції Еммануель Макрон, вирішили відвідати Давос до приїзду туди глави Білого дому, інші послухали й промовчали, треті почули, що війни за Гренландію не буде — і заспокоїлися."Рада миру", або перевірка на прихильність до ТрампаПро створення "Ради миру" — міжнародної організації під головуванням Трампа було оголошено за кілька днів до форуму в Давосі, тоді ж оприлюднили перелік країн, запрошених до участі. Серед них — Україна, Білорусь та Росія. Лукашенко та Путін вже відгукнулися — останній навіть погодився дати мільярд за постійне членство з російських активів, заморожених у США. Коли шокований світ намагався дізнатися у Трампа, навіщо він запросив до своєї організації кривавого вбивцю, той відповів:"Нам потрібні всі. У мене є кілька суперечливих людей, але вони виконують свою роботу. Це люди, які мають величезний вплив".Майже стовідсотково, що Україна до "Ради миру" з Путіним і Лукашенком серед учасників не увійде. Станом на вчора з країн Євросоюзу до "кишенькової ООН" Трампа долучилися Угорщина (що нікого не дивує) та Болгарія. Що також не дивує з огляду на політичну нестабільність в цій країні. Чи будуть долучатися й інші країни Європи?Формально "Рада миру" створена для участі й реалізації мирного плану американського президента по Сектору Гази, тож нічого крамольного в перебуванні в "Раді" немає, а неформально — це персональна іграшка Трампа. В її статуті сказано, вона розв’язуватиме конфлікти й в інших точках земної кулі. Очевидно, по тому, хто увійде, а хто ні до організації, Трамп ранжуватиме світових лідерів на друзів і ворогів.Для європейських лідерів "Рада миру" — виклик, адже ні Єврорада, ні Єврокомісія не можуть будь-кому з членів заборонити участь в цій спілці. Але з попередньої політики Трампа щодо Європи, з його виступу в Давосі, можна зробити висновок, що одним із побіжних завдань його організації може бути внесення розколу в політичні еліти ЄС.Проте на думку експертів, організація Трампа є цікавою, адже хоче випробувати бізнес-інструменти для припинення військових конфліктів та реалізації планів відбудови. Якщо їй вдасться показати себе у Секторі Гази, цей досвід можна буде поширити на інші країни. Проте неперебірливість до залучення учасників та фігура Трампа на чолі відштовхне багатьох, хто в принципі не проти долучитися.Україна поза увагою не залишилася, але…Був острах, що через конфлікт Трампа та Європи навколо Гренландії українське питання у Давосі стане другорядним. У середу ще не було остаточно зрозуміло, чи полетить Зеленський до Швейцарії. Після того, як глава Білого дому анонсував зустріч з українським президентом, останній у четвер вилетів до Давоса. Зеленський пояснював, що переговори з партнерами потрібні для нашого посилення та для отримання гарантій безпеки, без чіткості у цих питаннях сенсу від них мало. То чи отримала Україна від Трампа те, на що сподіваються в Києві?Зустріч з українським колегою лідер Америки назвав "дуже хорошою". Зеленський повідомив про тристоронню зустріч делегацій України, США та Росії в ОАЕ, яка відбудеться 23-24 січня. Із заяв українського президента можна зробити висновок, що в розмові з Трампом знову постало питання територіальних поступок та гарантій безпеки з боку Штатів. Й обидва питання залишилися не вирішеними. Тож залишається сподіватися на хоча б маленькі просування під час перемовин в Еміратах. Як заявив Зеленський, "ми в моменті, коли якщо всі сторони працюватимуть багато, ми завершимо цю війну, але якщо хтось гратиме в ігри, війна триватиме".Насамкінець маленький висновок. Гастролі Трампа у Давосі дали той ефект, заради якого він приїздив. На передовицях світової преси — лише він. Проте з цього всього зібрати якийсь позитив для світової спільноти, складно. Неоднозначна "Рада миру" з незрозумілими правовими інструментами, різкі заяви у бік Європи, невизначеність щодо війни в Україні… Здається, цей сценарій уже втомив глядачів, але нічого нового у Білому домі запропонувати не можуть. .

Минулого тижня американський президент вкотре підтвердив, що США вже не союзник Європи, а про правила міжнародної політики можна забути. Він ділить світ на тих, хто поклоняється його "величі", і на тих, хто цього не робить. Останнім загрожують мита. Як Трамп зазіхає на Гренландію, і чому Європа відповіла беззубоTrueUA аналізував причини ескалації відносин США з Європою через Гренландію і прогнозував, що Трамп пертиме вперед, доки його бурхливу деструктивну ініціативність не обмежать американські конгресмени. Поки вони цього не зробили, американський президент продовжує тиснути на Данію та європейських союзників."З 1 лютого 2026 року, з усіх вищезазначених країн (Данія, Норвегія, Швеція, Франція, Німеччина, Велика Британія, Нідерланди та Фінляндія) стягуватиметься 10% мито на всі товари, які надсилатимуться до США. З 1 червня 2026 року мито збільшимо до 25%. Воно підлягатиме сплаті доти, доки не вдасться досягнути угоди про повну й абсолютну купівлю Гренландії", — заявив Трамп. Він знову розповів, що цим островом хочуть заволодіти Росія і Китай, а Данія нібито нічого не може з цим вдіяти."У цю гру, — зазначив глава Білого дому, — успішно здатні грати тільки США". Названі ж країни Європи "створили такий рівень ризику, неприйнятний і нестійкий".Міжнародні експерти наголошують, що американський експансіонізм щодо Гренландії не має нічого спільного з озвученими Трампом страхами. Росіяни та китайці справді вільно почуваються у холодних водах Арктики, проте цю проблему варто вирішувати в межах співробітництва членів НАТО. Те ж, що робить нинішній президент Штатів, тільки на руку Москві й Пекіну.Процитуємо думку головної дипломатки ЄС естонки Каї Каллас:"У Китаї та Росії мають святкувати, адже тільки їм вигідний такий розкол між державами Заходу".Вона також виділила три ключові загрози від запровадження тарифів: економічне ослаблення (тарифи зроблять і Європу, і США біднішими); втрата процвітання (торгівельні бар'єри зашкодять спільному добробуту союзників; відволікання від війни в Україні (внутрішні суперечки заважають виконанню пріоритетного завдання — зупиненню російської агресії). До останнього пункту повернемося згодом. У Копенгагені та інших містах Данії відбулися мітинги проти спроби США анексувати Гренландію. Країни, щодо яких Сполучені Штати планують застосувати мита, виступили зі спільною заявою на підтримку Данії. В документі акцентується на тому, що погрози введення мит підривають трансатлантичні відносини та створюють ризик небезпечної спіралі погіршення ситуації. У неділю з Трампом розмовляв генсек НАТО Марк Рютте, чия країна Нідерланди у чорному списку глави Білого дому. Після розмови Рютте був небагатослівним: обговорили питання безпеки в Арктиці, продовжать розмову в Давосі, де цього тижня відбудеться Всесвітній економічний форум. До слова, не факт, що Трамп туди приїде з огляду на загострення відносин з Європою.Але квінтесенцією подій навколо Гренландії минулого тижня можна вважати не телефонний дзвінок Рютте до Вашингтона, а те, яку допомогу європейці надали Данії. Реальну, не заявами. Велика Британія та Нідерланди відправили по одному офіцеру для розвідки. Німеччина аж цілу розвідувальну групу на чолі з контр-адміралом Стефаном Паулі. Проте вчора німецькі вояки покинули Гренландію за офіційною версією — через погані погодні умови. Вони так і не змогли добратися до данської бази Кангіллінгуїт. А за неофіційною — у Берліні, після оголошення Трампом наміру запровадити мита, дали задню.Що показала ця беззуба реакція європейців? По-перше, погрози Трампа митами — діють. По-друге, якщо непогода заважає військовим у мирний час виконувати свої завдання, то у випадку висадки російського десанту на острові, НАТОвські друзі Данії не підуть на перехоплення ворога, а чекатимуть, поки розгодиниться. Тобто і тут, виявляється, Трамп має рацію, — оборона Гренландії бажає кращого. По-третє, TrueUA аналізував, скільки часу в Європи лишилося для самопорятунку у нинішньому світі карколомних змін, а слабка підтримка Данії європейськими військовими цей час суттєво скоротила.Зрада іранських протестів та "Рада миру". У чому проблема ТрампаМинулого тижня відбулося ще дві події, пов’язані з активністю Трампа. Перша — він так і не наважився надати допомогу іранським протестувальникам. Хоча обіцяв покарати режим аятол за вбивство мітингарів. TrueUA аналізував причини народного повстання в Ірані та прогнозував наслідки. Найгірший із прогнозів, на жаль, підтверджується, — іранський режим криваво придушує протести й ні від США, ні від їхніх союзників допомога іранцям так і не прийшла. ЗМІ розглядали варіанти американської реакції на придушення мітингів — військовий удар, обмежений або масштабний, убивство аятоли Алі Хаменеї або кібератака проти режиму. Натомість — заочний обмін "люб’язностями" з Хаменеї. Той звинуватив Трампа у підбурюванні протестів:"Ми вважаємо президента США злочинцем через жертви, збитки та наклеп, які він завдав іранській нації".Глава Білого дому відповів:"Ця людина — хвора людина. Його країна — найгірше місце для життя у світі через погане керівництво. Час шукати нове керівництво в Ірані".Дехто побачив у цій перепалці загострення відносин між Вашингтоном і Тегераном. Та, мабуть, тут інше — Трамп погрозами здатний налякати демократичні країни, а авторитарні режими бачать у ньому слабкого гравця. Навіть після усунення від влади Ніколаса Мадуро у Венесуелі. Чому? Він не зробив наступного кроку, не допоміг венесуельській опозиції усунути режим Мадуро після арешту диктатора, а вирішив співпрацювати з в.о. президента Делсі Родрігес. Замість очікуваних змін народ Венесуели побачив неоколоніалізм без жодних цінностей — заради доступу до нафти Білий дім готовий працювати з послідовниками Мадуро. У США Трампа називають ТАСО, хоча це прізвисько йому та його оточенню дуже не подобається. Це абревіатура Trump always chickens out (Трамп завжди відступає). Історія з Венесуелою, небажанням втручатися в події в Ірані, слабкістю перед Путіним говорять на користь того, що він таки ТАСО.Третя подія — оголошення про створення "Ради миру", в якій головуватиме Трамп. У грудні 2025-го, нагадаємо, Інститут миру у США перейменували на честь свого президента. Тоді ж вищий рівень підлабузництва проявив генсек FIFA Джанні Інфантіно, обдарувавши Трампа премією міжнародної футбольної спілки за "непохитну відданість справі миру в усьому світі". Премію заснували місяць до того без схвалення керівного органу організації. А вчора під президента прогнулася влада Флориди, перейменувавши на його честь дорогу, яка веде до його приватного маєтку. Згадані факти, а їх більше, свідчать про те, що політики, чиновники, футбольні функціонери, вловили, як стати улюбленцями Трампа — треба грати на його марнославстві. Ті, хто придумав мирний план по Сектору Гази, в якому забезпечення стабільного миру у цьому регіоні покладається на "Раду миру" на чолі з нинішнім главою Білого дому, виходили саме з принципу — сподобатися йому.Остаточного переліку країн-членів цього органу поки нема, але точно відомо, що туди запросили Віктора Орбана. Яким боком він до Сектору Гази чи до Ізраїлю? Лише тим, що каже Трампу приємні йому речі. За повідомленням ЗМІ, "Раду миру" під головуванням свого президента американці спробують запропонувати й Україні в Давосі. Щось таке записано і в мирному плані із 20 пунктів, просування якого загальмувало. Немає сенсу погоджуватися на те, що не підтверджується жодною міжнародною угодою та жодним рішенням Конгресу США. У 2029 році Трамп уже не буде главою Білого дому, після відходу від влади нікому його "Рада миру" не буде цікавою.Такі прожекти доводять ще одну проблему президентства Трампа — відсутність стратегічного бачення майбутнього, або точніше майбутнє хочуть створити штучно за певним неробочим планом, в якому дві частини: перша — зламати теперішній порядок, друга — насадити новий. Поки відбувається реалізація першої частини. Проте може виявитися, що новий порядок насаджуватимуть вже не Сполучені Штати, а авторитарні режими, яким вони дали волю.  .

Єврокомісар з питань оборони, литовець Андрюс Кубілюс закликав до створення постійної стотисячної армії Євросоюзу. Подібні ініціативи висловлювали й раніше, та далі слів справа не йшла. Насправді в європейців для створення своїх сил оборони лишилося обмаль часу. Якщо ідея загрузне у балачках, на ЄС чекають часи присмерку.Збройні сили Європи. Ідея, якій 73 рокиІніціаторами створення оборонного союзу європейських держав були французи. 27 травня 1952 року у Парижі Франція, Італія, Бельгія, Люксембург, Нідерланди та ФРН уклади договір про створення європейської оборонної спільноти. Проте укладачі договору по-різному бачили його реалізацію, тому зрештою не ратифікували. На той момент вже існувало НАТО і багато хто вбачав у європейській армії спробу розколоти Альянс.Протягом подальшої історії європейці спромоглися затвердити спільну політику безпеки та оборони, в рамках якої існують оборонні сили Європейського Союзу. Система цих сил складна, вони покликані передовсім брати участь у кризових ситуаціях, які виникають в Європі, або в складі сил НАТО, коли йдеться про колективний захист Альянсу. Ключова проблема полягає у тому, що країни-члени ЄС можуть залучатися до оборонних сил за бажанням. Є країни-члени, які взагалі до них не залучені й не беруть участі у спільній політиці оборони. Це дуже важливий нюанс, коли йдеться про створення європейської армії, адже, наприклад, Франція, Данія, Італія беруть активну участь у багатонаціональних формуваннях Європи, а Словаччина чи Угорщина — ні. І не тільки вони пасуть задніх.Європейці звикли жити під ядерною парасолькою США та під опікою Америки, але за першого президентства Дональда Трампа вони отримали серйозний дзвіночок, коли з Вашингтона сипалися погрози вийти з НАТО, якщо Європа не наростить свої витрати на оборону і безпеку. На хвилі загострення взаємин ЄС зі Штатами президент Франції Еммануель Макрон 2018 року заявив про необхідність створення європейської армії. Його підтримала президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн та ще лідери кількох країн. Однак після приходу до влади в США Джо Байдена бажання посилювати власні оборонні потужності в європейців знову зникло.Наступним дзвіночком стало повномасштабне вторгнення Росії в Україну. Ми добре пам’ятаємо, з якими труднощами країни Євросоюзу погоджувалися на спочатку "танкову коаліцію", потім на "авіаційну", як складно отримувати від них системи ППО, коли окремі країни, які запевняють Україну у повній підтримці цинічно торгувалися з Америкою, мовляв, літаки українцям дамо, якщо американці компенсують їх своїми F-16, а дехто хотів навіть F-35. З 2022 року донині європейці пройшли велику світоглядну еволюцію від страху ескалації у відносинах із Росією через допомогу Україні, до участі у засіданнях формату "Рамштайн" та домовленостей у рамках "коаліції рішучих".Останнім за часом дзвіночком стала політика Трампа після повернення до Білого дому. TrueUA аналізував, як вона вплинула на трансатлантичне співробітництво. За нашою версією головних подій 2025 року, Мюнхенська промова віцепрезидента США Джей Ді Венса з докорами у бік ЄС стала однією з переломних для розуміння, куди поведе Трамп Америку. Торік на саміті НАТО європейці погодилися з вимогою американського лідера збільшити протягом наступних років витрати на спільну оборону, але не всі взялися одразу виконувати обіцянку. Хтось просто саботує, хтось чекає результатів листопадових проміжних виборів до Конгресу Сполучених Штатів, які можуть закінчитися крахом республіканців та імпічментом Трампу.Однак перечекати — не вийде. Нині, коли американська адміністрація погрожує союзниці по НАТО Данії анексувати Гренландію, і не просто погрожує, а робить недружні кроки, попередні домовленості США з партнерами по Альянсу з великою долею ймовірності будуть переглянуті. Європейська політика Вашингтона передбачає послаблення участі американських військових у забезпеченні оборони країн Європи. Якщо ЄС піде у клінч із Трампом у питанні Гренландії, Пентагон може прискорити виведення своїх вояків.Рада європейської безпеки та армія ЄС: що пропонує КубілюсСаме про цей ризик на безпековій конференції у шведському Селені й казав єврокомісар Андрюс Кубілюс. У своєму виступі він нагадав нещодавнє соцопитування жителів низки країн ЄС, яке підтвердило актуальність створення європейської армії, — близько 70% опитаних хочуть, щоб їх захищали саме такі збройні сили. Він закликав створити Раду європейської безпеки — платформу для обговорення ключових оборонних питань і швидкого ухвалення рішень. До неї можуть увійти близько 12 країн, керівництво Єврокомісії та президент Європейської Ради. Стотисячна європейська армія має замінити такий самий за чисельністю американський контингент. Крім того, Кубілюс наголосив на потребі модернізації оборонної промисловості. Згадав він і про бойовий досвід української армії, який стане в нагоді європейцям.Раніше про необхідність просування до створення європейської армії говорили голова Європейської народної партії Манфред Вебер та глава МЗС Іспанії Хосе Мануель Альбарес. Обидва порушили цю тему в контексті поведінки Трампа. Противником формування збройних сил Європи є генсек НАТО Марк Рютте. На його думку, попри нинішній курс американської адміністрації, ЄС не повинен відмовлятися від співпраці зі США в питаннях безпеки та оборони. Тобто тема європейської армії хоч і актуальна, однак ще на стадії обговорення у неї є впливові критики. І вони мають рацію.Як повідомляло CNN, коли минулого місяця група експертів з оборонної сфери зібралася у Вайтхоллі, резиденції британського уряду, щоб обговорити, наскільки Сполучене Королівство та його союзники готові до війни, яка, на їхню думку, може розпочатися в найближчі кілька років, їхній вердикт був досить похмурим: вони не готові. Експерти зауважували, що багато лідерів країн ЄС не хочуть відкрито обговорювати проблему ймовірності війни зі своїм населенням, бо це непопулярна тема. Крім того, в Європі є держави на передньому плані можливої агресії Росії, і хто на задньому. Другі не поспішають вкладатися в оборону та менш зацікавлені в європейській армії. Це зрозуміло, однак політика "моя хата скраю" все одно не дозволить перечекати лихі часи.Скільки часу для втілення плану Кубілюса лишилося в європейцівДля відповіді на це питання зупинимося на кількох реперних точках, від яких можна робити приблизний відлік. Перша така точка — наскільки швидко Данія та країни Європи, які не побояться гніву Трампа, посилять свою присутність на острові Гренландія та біля нього. Глава Білого дому саркастично заявив, що оборона Гренландії — "кілька собачих упряжок". Переконати його в протилежному можуть спільні сили Данії, Норвегії, очевидно приєднаються й британці. Це не буде демонстрація військової протидії Америці, радше показ того, що європейські держави здатні в межах НАТО посилити присутність у північному регіоні геополітичного контролю Альянсу.Друга реперна точка — чи пройде в Сенаті двопартійний законопроєкт про заборону Пентагону та Держдепу використовувати державне фінансування для "блокади, окупації, анексії, проведення військових операцій проти території держави-члена НАТО або іншого встановлення контролю над нею". Документ націлений на те, щоб завадити Трампу втягнути Америку у гренландську авантюру. Республіканці мають більшість в обох палатах Конгресу, проте нині Трамп підвів свою країну до краю, за яким вона втратить союзників в Європі, тож шанс на підтримку законопроєкту і республіканцями, зріс. Але ініціаторам документа треба поспішати, доки Трамп не дав команду військовим.Третя реперна точка — президентські вибори у Франції, заплановані на квітень 2027 року. Цьогоріч там мають відбутися місцеві вибори (не виключено й дочасні парламентські), які визначать політичну картину на наступний рік. Згідно із соцопитуваннями, найвищу підтримку має ультраправе "Національне об’єднання" Марін Ле Пен. У її протеже Жордана Барделла дуже високі шанси стати хазяїном Єлисейського палацу у 2027 році. Прихід до влади ультраправих у Франції поставить на паузу багато загальноєвропейських процесів. Це не дрібні Орбан і Фіцо, Франція — один зі стовпів Євросоюзу. Враховуючи тісні зв’язки цієї політсили з трампістами Америки, не вагаючись можна казати, що європейську армію вони не підтримають.Четверта реперна точка — вибори до Європарламенту у 2029 році. До них ще довго, проте дуже важливо, чи буде тема європейської армії серед головних трендів політичних сил цього року та найближчих років. Навколо цієї теми можуть розгорнутися баталії, важливі для майбутнього Євросоюзу та України.Та, окрім визначених реперних точок, може статися те, про що багато європейських лідерів воліють не розмовляти зі своїми виборцями, — російський напад на якусь із країн ЄС. І якщо ініціативу Кубілюса не почати реалізовувати негайно, на європейців очікує похмура ситуація, яку обговорювали під час мозкового штурму у резиденції британського уряду..

Здихатися Ніколаса Мадуро венесуельцям допомогла Америка. Іранці поки що скидають своїх аятол самі. Якщо їм допоможуть не тільки словами, а й жорсткими діями, — на мапі світу стане на одного диктатора менше. Хто наступний — Куба чи Росія? Повстання проти злиднів. Що відбувається в ІраніПричиною масштабних протестів, які охопили Іран, стали економічні проблеми. Тривалий час іранському режиму вдавалося попри санкції підтримувати відносно стабільний стан у державі, продаючи нафту Китаю, Індії та іншим країнам, яким байдуже до того, на що витрачають нафтові прибутки корумповані диктатури. Іранська витрачає на озброєння, підтримку своїх проксі у Лівані та Секторі Гази (Хесболла і ХАМАС) та на власну програму створення ядерної зброї. При цьому погіршення соціально-економічного становища людей владу в Тегерані не цікавило, вона покладалася на розгалужену систему каральних органів, які існують для придушення протестів. До таких органів, окрім поліції, відносяться КВІР (Корпус вартових ісламської революції), Басідж (загони добровільних помічників поліції), поліція моралі тощо. Завдяки цій системі вдалося придушити повстання, яке вибухнуло у вересні 2022 року. Тоді поліція моралі побила 22-річну курдку Магсу Аміні, яка після згодом померла в лікарні. Після похорону молодої жінки Іран охопили масштабні протести. Повстання тривало до весни 2023-го, під час нього загинуло близько трьохсот протестувальників, понад 1200 отримали поранення. Тодішній президент країни Ібрагім Раїсі, відомий як "іранський м’ясник", залучив проти власного народу максимально жорсткі методи.Придушивши народні виступи, влада Ірану так і не зрозуміла справжніх причин невдоволення. Пропаганда звинувачувала у підбурюванні до протестів Ізраїль, внутрішніх опозиціонерів, шаха Резу Пехлеві, який мешкає у Великій Британії, а не середньовічні порядки та економічні проблеми, викликані ізоляцією Ірану. Тому новий спалах антивладних виступів був прогнозованим. Вони розпочалися 28 грудня. Головним рушієм протесту неочікувано став Великий базар — власники магазинів у Тегерані, які раніше підтримували владу. Але тут варто зробити ремарку: протягом 2025 року сталося кілька подій, які підштовхнули нинішню хвилю невдоволення.Перша подія — програш Іраном 12-денної війни з Ізраїлем. Вона завершилася після потужного ракетного удару американців по ядерних центрах Ірану. У відповідь іранці вдарили по військовій базі США в Катарі "Аль-Удейд", проте більшість ракет було збито. Після цього конфлікт заморозився — Трамп відніс це до своїх заслуг, а іранці отримали чергову порцію санкцій. Та гіршим за них для офіційного Тегерана стало розчарування населення у здатності влади давати відсіч силам, боротьбою з якими вона десятиліттями прикривала бідність власних громадян.Друга подія — стрімке падіння економіки та гіперінфляція. Примус жінок носити хіджаб торкається жіночої частини суспільства та прогресивних чоловіків, які проти ісламського фундаменталізму, злидні ж стосуються всіх. Тож база протесту зараз — уся країна.Демократія чи реставрація монархії. Чому зарано говорити про кінець диктатуриЯкщо революція в Ірані скине аятол, вакуумом влади може скористатися військова хунта. Інший варіант кращий — повернення втеклого кронпринца Рези Пехлевіта реставрація монархії. В такому випадку політичний курс Ірану зміниться, однак у цій країні можуть запуститися механізми масштабного громадянського конфлікту між прозахідними реформаторами та ісламськими консерваторами. А це точно не зробить цю значну за чисельністю населення та його етнічним розмаїттям державу передбачуваною.Втім, революція в Ірані ще не завершилася, і нинішні події можуть не привести до зміни влади. По-перше, не можна просто привезти кронпринца до Тегерана й оголосити його правителем, адже він не матиме легітимності в очах більшості суспільства. Для початку повинен бути перехідний уряд — як відбулося у Сирії після відсторонення і втечі друга Путіна Башара Асада. На той час працював легітимний уряд на чолі з Мухаммадом Газі аль-Джалілі, він і забезпечив транзит влади до нового глави держави Ахмеда аш-Шараа. Чинний президент Масуд Пезешкіан несе повну відповідальність за злочини силовиків проти мирних протестувальників, тож поки незрозуміло, чи можливо після протестів забезпечити легітимність нового правителя.По-друге, Дональд Трамп заявив про підтримку повсталих іранців і пригрозив режиму Хаменеї ударом у разі жорстокого розгону протестувальників. Станом на зараз кількість жертв серед мітингарів становить понад 500, про поранених інформація суперечлива, але таких досить багато. Однак Трамп поки не виконав погроз, а офіційний Тегеран вустами спікера парламенту Мохаммада-Багера Калібафа пригрозив американцям у разі нападу перетворити їхні бази й кораблі в регіоні на військові цілі. Згаданий удар по базі США в Катарі став слабкою відповіддю, навряд буде потужніша. А може, взагалі нічого не бути.Армія та Корпус вартових ісламської революції лишаються вірними владі. І ось тут заминка: під ударами американців та їхніх союзників війська можуть посипатися і від страху й безвиході перейти на бік народу, а можуть навпаки, мобілізуватися навколо падаючого режиму і втримувати його. Не варто забувати, що ісламісти при владі з 1979 року, і їхня пропаганда сидить глибоко у мізках кожного іранця. Тож якщо проводити військову операцію США і союзників в Ірані, то дуже точково, без жертв серед цивільних, аби не дати ісламістам нагоду перемикнути народний гнів із себе на зовнішнього ворога. Пезешкіан уже це робить. Він звинуватив США та Ізраїль у прагненні "посіяти безлад" і закликав "не дозволити групі бунтівників порушувати порядок у суспільстві".По-третє, режим може не впасти, а трансформуватися. Основною причиною протесту є економічні проблеми, політичні вимоги — супутні. Уявімо ситуацію, що аятола Хаменеї оголошує про відставку у зв’язку з хворобою — йому 86 років, останнім часом духовний правитель Ірану не часто показувався на людях — і передає владу молодшому аятолі, котрий обіцяє реформи та демонструє народові покроковий план дій. Серед імовірних наступників аятоли називають його другого сина Моджтабу Хаменеї та внука засновника ісламської держави Рухолли Хомейні Хасана Хомейні. Обидва — консерватори й традиціоналісти, однак мають вагу у суспільстві. Частину населення такі зміни можуть збити з пантелику і відвернути від підтримки протесту.Якого диктатора скидатимуть наступнимТрамп натякає на проблеми, з якими після падіння Мадуро зіткнуться кубинці, але не погрожує Гавані вторгненням. Видається, там просто відбудеться швидке повстання народу проти злиднів, яке завершить багатолітнє правління комуністів. А чи можливий іранський сценарій у Росії? На перший погляд — ні, росіяни з їхньою рабською психологією далеко відстали від свободолюбних іранців. Однак є нюанси.Перший: іранська влада почала втрачати підтримку після поразки у війні з Ізраїлем. Виявилося, у неї немає союзників. Китай обмежився традиційним "ми — проти ескалації", а Москва, з якою у Тегерана угода про стратегічне партнерство, підтиснула хвоста. Як і під час скинення Асада в Сирії та недавньої блискавичної операції США у Венесуелі. Поштовхом до революційної ситуації в Росії здатна стати серія її військових поразок в Україні на тлі економічних проблем — тобто в комплексі.Другий нюанс: диктатура розвалюється не під зовнішнім тиском — Іран десятиліттями живе під міжнародними санкціями і його режим ніяк не падає, а коли еліти розуміють, що диктатура не може їх захистити. Як Великий базар у Тегерані. Тож удари дронів і ракет по російській енергетиці — правильний шлях. Захоплення танкерів "тіньового флоту" — також чудово. Посилення санкцій — саме те, що потрібно. Протести в Росії почнуться тоді, коли їх оплатять невдоволені "гаманці" Путіна. Чим більше ударів по "гаманцях", тим ближчий кінець "бункерного".Третій нюанс — для успішних протестів потрібні лідери. В іранців є Пехлеві в екзилі, в разі отримання ним влади країна перестане бути ізгоєм та потенційно може різко економічно зростати, очевидно викристалізувалися лідери й серед протестувальників, а у російської опозиції нема фігури, з якою росіяни пов’язували б постпутінське майбутнє. Цей вакуум після вбивства Олексія Навального ніхто навіть не спробував заповнити. Можливо, зміщення Мадуро та ймовірна зміна влади в Ірані розбудять російських опозиціонерів. Ні Трамп, ні Зеленський замість них Путіна у Москві не скидатимуть..