Всеволод Юрченко

Бразилія приймала XVII саміт БРІКС. Туди не приїхали Путін, він параноїдально боїться арешту за ордером Міжнародного кримінального суду, та Сі Цзіньпін. Китайський лідер проігнорував форум уперше з 2012 року, відколи очолив свою країну. Йому стало нецікаво?Торішній саміт БРІКС: як зганьбився Гутерріш і хто відфутболив ПутінаТорік зліт держав, які намагаються вибудувати альтернативу колективному Заходу, відбувся в російській Казані. Він відзначився ганебним учинком генсека ООН Антоніу Гутерреша, — той відмовився приїхати на Глобальний саміт миру у Швейцарії, де збиралися друзі України, а натомість навідав Путіна, де ручкався і фотографувався з воєнним злочинцем. А от президент Бразилії Лула да Сілва відвідин Казані уникнув у хитрий спосіб. Він буцімто за кілька днів до саміту БРІКС травмувався у ванній кімнаті й тому відправив замість себе міністра закордонних справ. Без права підпису. Показово проігнорувала саміт Саудівська Аравія, показавши Путіну своє невдоволення російською підтримкою єменських хуситів. А от турецький президент Реджеп Таїп Ердоган (Туреччина подала заявку на вступ до БРІКС) приїздив, але перед тим зустрівся з главою МЗС України Андрієм Сибігою. Давши зрозуміти союзникам по НАТО, що він хоч і катається до Росії, проте підтримує Україну. Найбільш обговорюваною темою саміту в Казані стало продавлювання Росією ідеї BRICS Bridge — коаліції проти американського долара. Але у Путіна нічого не вийшло. Індія, Бразилія та Південноафриканська республіка категорично відмовилися підтримати антиамериканізм Кремля. Ці ж країни виявилися проти спільної китайсько-російської ініціативи щодо розширення числа членів Альянсу. Для Пекіна розширення — це збільшення свого глобального впливу, а для Росії — пропагандистська "фішка" про її "значущість". З 1 січня 2024 року до БРІКС приєдналися Єгипет, Ефіопія, Іран, ОАЕ і Саудівська Аравія. У січні цього року — ще й Індонезія.Позиція Індії, Бразилії й ПАР щодо прийняття нових членів полягає в тому, щоб інші бажаючі отримували статус партнерів, а не повноправних членів. Такий статус у Бразилії дали В’єтнаму. Загалом партнерів включно з в’єтнамцями тепер десятеро: Білорусь, Болівія, Куба, Казахстан, Малайзія, Нігерія, Таїланд, Уганда та Узбекистан. Як видно з переліку членів і партнерів — ці країни з різною структурою економіки, з різним ВВП. Їхній альянс влучно називають "клубом ображених", адже кожен учасник десь колись мав чи має образу на Сполучені Штати та їхніх європейських і позаєвропейських союзників, що їх і поєднало. Інших міцних вузів, як от спільні цінності, релігія, близькість культур тощо, між ними не існує. Що ж змінилося за час між самітами БРІКС у відносинах членів Альянсу та які зовнішні обставини спричинили ці зміни? Виділимо три важливих фактори, які вплинули на рішення злету "клубу ображених" у Бразилії. "Шукайте іншого лоха". Як Трамп вплинув на цьогорічний саміт БРІКСПерша обставина — позиція США з поверненням до Білого дому Дональда Трампа. Торік, бувши обраним президентом Сполучених Штатів, він попереджав: країни БРІКС можуть і не сподіватися, що Америка стоятиме осторонь спроб відійти від долара. "Ми вимагаємо від цих країн зобов’язання не створювати нової валюти БРІКС і не підтримувати жодної іншої валюти у спробах замінити долар. Будь-яка країна, яка спробує зробити це, повинна помахати Америці на прощання", — просто і, здавалося б, дохідливо пояснював Трамп. "Вони можуть піти й знайти іншу країну-лоха, — казав він 31 січня вже цього року. — Немає жодних шансів, що БРІКС замінить долар США в міжнародній торгівлі або деінде, і будь-яка країна, яка спробує це зробити, повинна привітати мита і попрощатися з Америкою!".Проте на саміті в Бразилії передовсім від росіян — їх представляв міністр закордонних справ Сергій Лавров — знову звучали заяви про "дедоларизацію". "Будь-яка країна, яка приєднається до антиамериканської політики БРІКС, буде обкладена додатковими 10% тарифами. Винятків з цієї політики не буде", — відреагував Трамп на своїй соціальній платформі Truth Social.Тут варто нагадати, що буквально недавно Штати уклали торгівельну угоду з В’єтнамом, для якого експорт товарів до США має вирішальне значення для економіки. Сигнал від Трампа саме таким країнам: або ви у БРІКС граєтеся в китайсько-російські ігри й втрачаєте американський ринок, або не граєтеся — і ми з вами знаходимо спільні знаменники. Показовим також став текст підсумкової заяви зібрання у Бразилії: "Ми висловлюємо серйозну стурбованість у зв'язку зі зростанням односторонніх мит і немитних заходів, які підривають торгівлю і не відповідають правилам Світової організації торгівлі (СОТ)". Без згадок США, які ці мита й вводять. Очевидно, аби зайвий раз не дратувати Трампа.Нові геополітичні розклади — проти БРІКСДруга обставина — геополітичні зрушення на так званому Глобальному Півдні. Цього року спалахнув індійсько-пакистанський конфлікт, під час якого Індія діяла дуже потужно. Вона не лише продемонструвала, що зробила суттєвий крок уперед у військовій справі, а й блокуванням подачі води до Пакистану показала здатність застосовувати до противників не менш дієві засоби впливу. Пакистан багато років тісно співпрацює з Китаєм. У конфлікті з Делі він підтримав Ісламабад хіба заявою із глибоким занепокоєнням та закликом до мирного вирішення протистояння.Крім того, активно формуються нові геополітичні сфери впливу, що чітко продемонструвала різка позиція Азербайджану у відповідь на вбивство в Росії братів Сафарових. За підтримки Туреччини Баку став новим гравцем на Кавказі. Москву витісняють з цього регіону. Натомість США та Євросоюз підтримують Азербайджан. І ні Росія, ні її китайські друзі змінити ситуацію не можуть.Наступна очевидна зміна — з приєднанням нових членів та партнерів БРІКС не виграв, а програв. По-перше, відбувся ухил у бік автократій і антизахідних режимів, що негативно сприймається Бразилією, Індією і ПАР, по-друге, до складу альянсу входять країни — прямі конкуренти. Наприклад, Південноафриканська республіка — єдиний представник чорного континенту у "Великій двадцятці" і була єдиним представником у БРІКС. Тепер за сфери впливу в Африці з ПАР змагаються Єгипет, Ефіопія як члени об’єднання та Нігерія як партнер. Така ж ситуація з Іраном з одного боку та ОАЕ і Саудівською Аравією — з іншого. Вони — геополітичні конкуренти в регіоні, якщо не вороги. Простіше кажучи, намагання Китаю та Росії пропхати в БРІКС побільше країн, на які вони впливають, призвело до розколу щодо бачення порядку денного цієї спілки.І хочеться, і колеться. Чому БРІКС приречений на внутрішній розбратТретя обставина — за час між самітами в Казані та Ріо-де-Жанейро так і не здійснилися ні плани створити альтернативу західній фінансовій системі, ні альтернативу платіжним системам, які контролюються Заходом (наприклад, SWIFT), ні об’єднатися навколо спільних безпекових принципів. Бо цих принципів просто не існує. Чому до Бразилії не поїхав Сі Цзіньпін? Одна із версій — таке рішення зумовлене саме згаданим індійсько-пакистанським конфліктом. Прем’єр Індії Нарендра Моді приїхав у статусі переможця, їхати в статусі приниженого союзника Пакистану китайський лідер не схотів. Інша версія — Китай улагоджує зі США питання мит, а участь Сі Цзіньпіна у саміті спілки, яку Трамп вважає антиамериканською, завадила б процесу перемовин про мита.Між США та європейськими союзниками також існують тертя, які загострилися з поверненням Трампа до влади, проте вони вирішуються шляхом домовленостей у спільній системі ціннісних координат, що підтвердив червневий саміт НАТО в Гаазі. У членів БРІКС такої системи ціннісних координат немає. За фактом, вони — кожен сам за себе. То ж як вони можуть домовитися про спільні безпекові принципи? І, останнє. Всі звернули увагу на те, що у підсумковому документі учасники бразильського саміту засудили "напади на мости й залізничну інфраструктуру в Брянській, Курській і Воронезькій областях РФ". Навіть вказали дати, коли ці "напади" сталися, і нагадали про "жертви серед цивільного населення". Хоча підтверджень, що до цих інцидентів має відношення Україна, немає. А от про щоденні жертви серед українців унаслідок постійних атак з боку Росії — не згадували. Тобто у спільну декларацію внесли те, що хотів Кремль. Учасники БРІКС не є нашими друзями у війні, вони просто ще раз підтвердили, що насправді не є нейтральними, а стоять на боці Росії. Можна було викликати на килим до МЗС послів країн БРІКС за підпис під заявою. Але ефективніше буде нагадати цей випадок кожній із них при зручній нагоді. Приміром, дати їм відкоша, коли вони проявлятимуть інтерес до нашої економіки чи до наших ресурсів.   .

Після розмов із диктатором Путіним та президентом Зеленським Трамп засумнівався, що зможе припинити російсько-українську війну. "Я не знаю. Я не можу вам сказати, чи станеться це, чи ні", — сказав він. То ж якими можуть бути сценарії подальших подій?Зради американців немає, але тривожність триваєКолись генсек НАТО Марк Рютте, відомий фахівець із психології Дональда Трампа, радив звертати увагу не на те, що іноді каже цей американський політик, а на те, що він робить. Приміром, багато хто очікував гучного скандалу на саміті Північноатлантичного альянсу в Гаазі, проте засідання відбулося приголомшливо спокійно. Глава Білого дому своїми заявами неодноразово викликав серед українців емоційні гойдалки. Так було, є й буде. Водночас, попри бажання окремих членів команди Трампа вивести США з переговорного треку, Америка з нами. На питання журналістів, чи є для нього пріоритетом припинення війни в нашій країні, Трамп відповів, що хотів би цього. Отже, ніякої зради американців немає. Але є різне з американською адміністрацією бачення шляху до миру.Різниця проявилася у рішенні про обмеження постачання зброї Україні. Новина про це окрилила кремлівську пропаганду і шокувала не тільки українців, а й наших європейських партнерів. ЗМІ у США та в Європі дуже жорстко пройшлися по Трампу та його команді за це рішення. Навіть лояльне до нього видання The New York Post закликало президента відновити надання військової допомоги Україні."Після вашого заклику (заклику Трампа про перемир’я, — ред.) Путін здійснив найбільшу за всю війну атаку безпілотниками та ракетами. То чому, пане президенте, ваша адміністрація карає Україну?" — зазначили автори статті. І дуже правильно наголосили: "Путін розуміє тільки силу". . Щоб збити хвилю негативу через ЗМІ вкинули легенду, що ухвалу про припинення постачання зброї Україні одноосібно прийняв глава Пентагона Піт Гегсет. Жодного дефіциту озброєння в Штатах немає, а міністр оборони, буцімто не поставивши до відома Держдеп і Трампа, зупинив постачання зброї. Була схожа версія: Гегсет не сам вирішував, а з подачі свого заступника — близького до віце-президента Джей Ді Венса Елбріджа Колбі. Проте подібні фокуси у системі влади при Трампу неможливі. Гегсет, особливо після того, як ледь не вилетів із крісла під час гучного скандалу з витоком через Signal спілкування членів команди президента, самостійно подібних рішень не ухвалює. Власне, це підтвердив Трамп. Коментуючи припинення постачання зброї Україні, він переконував: "Ми надаємо зброю, і ми вже надали дуже багато. Ми співпрацюємо з ними, намагаємося допомогти, але не припиняли постачання". Але при цьому повторив причину, якою мотивувалася пауза зі зброєю: "Ми повинні переконатися, що в нас достатньо й для себе".У цій історії легенда про "поганого Гегсета" схожа на прикриття справжньої причини. 3 липня Трамп телефоном розмовляв із Путіним, а про зупинку зброї повідомили 1 липня. Дуже нагадує "жест доброї волі" з боку американського президента у бік Путіна перед телефонним контактом. Під час якого російський диктатор фактично послав Трампа заявами про "усунення першопричин війни". Після цього американський лідер визнав, що в розмові з Путіним не домігся прогресу стосовно припинення війни в Україні. І висловив незадоволення цим пунктом переговорів. Наступного дня Трамп здзвонився із Зеленським, і далі пішла хвиля пояснень: мовляв, ніхто постачання зброї не зупиняв, питання стосувалося лише певних компонентів.Чи мала змінити думку Путіна припинення постачання хай і не всієї американської зброї, але її важливої частини? Мабуть, у Білому домі досі існує лобі, яке нашіптує своєму шефу, що він може домовитися з Путіним без жорсткого тиску на нього. Звідси й невизначеність з давно обіцяними "пекельними санкціями", з якими Трамп тягне. Як з’ясувалося, вони вже і не такі "пекельні", бо їх мають намір пом’якшити.Ця історія нагадує переговори у Стамбулі. Одразу було зрозуміло, що вони не дадуть очікуваних результатів, але президент США наполіг на їхньому проведенні. Тому навіть після розмови Трампа із Зеленським не варто виключати, що перший із них знову поведеться на наступну спробу Путіна затягувати час. Не дарма у Москві вже розповідають про нові переговори.Чотири сценарії після "я не знаю" Трампа: два несприятливих і два сприятливихВласне, продовження невизначеності і є перший сценарій. Буде, як зараз, тупцювання на місці. Невизначеність дуже гнітюча, адже ми бачимо щоденні атаки дронами та ракетами на тлі посилення наступів ворога в різних місцях фронту і при цьому чуємо від Трампа сумніви у здатності щось вдіяти. Чи все ж варто прислухатися до поради Рютте: судіть не за словами, а за ділами?Припустимо другий сценарій, сприятливий для нас — розмова із Зеленським, якою український президент лишився задоволений, стане відправною точкою зміни позиції Трампа."Ми обговорили й тематику ППО. Я вдячний за готовність допомагати. Саме Patriot — ключ до захисту від балістики. Обговорили ще кілька важливих питань, які детально пропрацюють наші команди на зустрічах найближчим часом", — розповів Зеленський про деталі телефонної розмови з американським колегою.Намір передати Україні ракети для Patriot підтвердив особисто Трамп."Ракети Patriot необхідні їм для оборони. А я не хочу бачити, як убивають дітей", — зауважив він.Крім того, минулого тижня укладено важливу угоду між Міністерством оборони України та однією з провідних американських компаній про спільне виробництво дронів, зокрема, дронів-перехоплювачів. То ж є сподівання, що з особистими контактами президентів, роботою дипломатів думка Трампа змінюватиметься. Значним мінусом цього сценарію залишається час, — ніхто не скаже, коли замість пауз у постачанні зброї ми побачимо потужний її потік. Третій сценарій — несприятливий — через свою політику мит американський президент розсвариться зі союзниками, його "один великий прекрасний закон" почне бити по кишені американців і це призведе до переключення Трампа із зовнішньої на внутрішню політику. До того ж Ілон Маск зі своєю "Американською партією" додав йому проблем. Ми були свідками, як 12-денна ізраїльсько-іранська війна затьмарила в новинах повідомлення з України, то ж складно навіть уявити, куди новини про політичну нестабільність у Штатах та між Штатами й іншим світом відсунуть інформацію про війну у нас. Залишається сподіватися, що таких радикальних подій усе ж не буде.Можливо, Трамп був би не проти переключитися на внутрішню політику, але скрізь, де він веде переговори чи просто займається політикою, виникає тема війни в Україні. Наші союзники в Європі ув’язують цю тему у всі перемовини з Вашингтоном. Наші союзники в Тихоокеанському регіоні бачать, як посилюються друзі Росії Китай та КНДР, і також висловлюють зацікавленість в максимально жорсткій позиції США у переговорах із Росією. У самих Штатах чутливі до незрозумілих для американського суспільства вагань свого президента. Всі ці речі дають надію на четвертий сценарій, також сприятливий — під тиском і союзників, і противників Трампу доведеться прискоритися, адже проблема недоговороздатності Росії стала світовою проблемою. Без її вирішення США не зможуть рухатися вперед. Видається, до Трампа поволі приходить розуміння, що історичні оцінки його президентства залежатиме не від того, скільки нелегалів він депортує, а від здатності припинити війну перемогою України. І своєю ж, звісно.

Росіяни — людиноненависники за своєю природою. Тому кожний народ, який має справу з Росією, рано чи пізно з нею конфліктуватиме. Зараз прийшла черга Азербайджану.Що стало останньою краплею терпіння азербайджанцівМинулої п’ятниці в російському Єкатеринбургу поліція затримала групу осіб, у ході чого загинули вихідці з Азербайджану — Зіяддін та Гусейн та Сафарови, ще кількох — госпіталізували. Силовики країни-терористки почали брехати, що один з братів помер від серцевого нападу, а причину смерті другого ще уточнюють. В Азербайджані ж переконані: їхніх громадян російські поліцейські вбили. Всім добре відомо, що в Росії нормою є переслідування вихідців з Кавказу, ксенофобія та дискримінація за етнічною ознакою. То ж загибель братів Сафарових — іскра, з неї розгорілося полум’я конфлікту, який визрівав давно. Нині ж Росія своїм нахабством перетнула червоні лінії.Нагадаємо, з чого все почалося понад 35 років тому. 20 січня 1990 року, за часів СРСР, у Баку сталися події, відомі як "Чорний січень". Їм передував підйом національної самосвідомості азербайджанців, значну роль у цьому зіграла війна у Карабаху, яку влада у Москві була неспроможна зупинити. Або не хотіла це робити. Як і в інших республіках Союзу, в Азербайджані відбувалися процеси демократизації, сформувалася громадсько-політична організація Народний фронт Азербайджану. Досить пістрява — від демократичного налаштованої інтелігенції до радикалів, але популярна опозиція. Події в Азербайджані у січні 1990-го розвивалися дуже стрімко — були страйки, велелюдні мітинги із закликом до відставки комуністичного керівництва республіки, але мали місце й вірменські погроми. Ймовірно, до них приклався КДБ руками місцевого криміналу.12 січня почалося радянське вторгнення в Азербайджан. Угрупування понад 50 тисяч військових різних родів військ захоплювало сухопутні й морські території, а в ніч на 20 січня почався штурм Баку. Мирні жителі зустріли окупантів барикадами та блокуванням казарм, але переважна більшість бакинців не чинила опору. Натомість агресори штурмували місто, ведучи прицільний вогонь по всіх живих цілях, у тому числі по дітях. Особливою жорстокістю вирізнялися псковські десантники.Внаслідок штурму окупантами загинуло близько 170 мирних жителів, близько тисячі зазнали поранень. Тодішній міністр оборони Дмитро Язов, який через півтора року стане одним з організаторів путчу ДКНС в серпні 1991 року, і не приховував, що метою військової операції було силове припинення діяльності азербайджанської опозиції. Гейдар Алієв, батько нинішнього президента Ільхама Алієва, засудив дії Москви та звинуватив Михайла Горбачова у порушенні Конституції СРСР. Загиблі азербайджанці переважно поховані на Алеї шахідів, яка є національним меморіалом.На державному рівні Росія ніколи не визнавала причетність росіян, хай на той час і радянських військових, до злочинів, скоєних у січні 1990 року в Баку. Крім того, у Москві знайшли притулок окремі азербайджанські діячі, які вдома фігурували у кримінальних справах за ці події. Хоча в історичну пам’ять азербайджанців добре закарбувалося, що саме Москва стояла за злочинами проти їхнього народу, влада Азербайджану не вимагала від Кремля вибачень. Так було до 25 грудня минулого року. Того дня над Чечнею було атаковано пасажирський літак авіакомпанії Azerbaijan Airlines, що прямував з Баку до російського Грозного. Судно впало біля казахського міста Актау. Загинули 38 із 67 людей, які перебували на борту. Російська влада почала звинувачувати кого завгодно, окрім себе. За кілька днів після трагедії Алієв прямим текстом заявив, що літак зазнав обстрілу із землі. Він демонстративно відмовився їхати на саміт до Санкт-Петербурга. Вимоги Баку до Росії були стандартними: визнати факт збиття літака, покарати винних та виплатити компенсацію постраждалим і родинам загиблих. Нічого з цього досі не зроблено. Путін спромігся лише перепросити перед Алієвим за "трагічний інцидент".Замість слідства, яке росіяни затягували, правду про причину трагедії днями розповіли азербайджанські ЗМІ. Вони опублікували пояснювальну записку капітана ППО Дмитра Паладічука, в якій він зізнається, що пасажирське судно збили за наказом Міноборони РФ. Справжність цих даних підтвердив і сам російський військовий. Публікацію пояснювальної можна вважати персональним привітом Алієва Путіну, якого впіймали на брехні й неповазі до азербайджанців. А історія з убивством братів Сафарових — рецидив зневажливого ставлення Росії до Азербайджану та його громадян.Примирення чи ескалація. Які прогнози щодо конфлікту Баку з МосквоюПодальші кроки Баку — затримання російських пропагандистів з агентства Sputnik, виклик на килим посла РФ, плани переходу російськомовних шкіл країни на державну мову, включення азербайджанської пропаганди, якій дозволено казати майже все на адресу Росії — це все ознаки геополітичного дистанціювання Азербайджану від Москви. Інша справа, як довго воно триватиме. Попри заклики Z-блогерів та балакучих папуг на РосТВ повторити події січня 1990-го, офіційні особи до радикальних заяв не вдаються. Це наштовхує на думку, що Кремль шукатиме з Алієвим якісь точки дотику.Відносини Баку і Москви протягом десятиліть мали вигляд дружніх, але насправді не були союзницькими. Делегація Азербайджану проголосувала на підтримку територіальної цілісності України та проти анексії Росією Криму (резолюція Генасамблеї ООН від 27 березня 2014 року), а під час повномасштабного російського вторгнення азербайджанська сторона надає Україні гуманітарну допомогу. Тобто Ільхам Алієв та його народ — на нашому боці. У нинішньому конфлікті Україна підтримала Азербайджан. "Висловив наші співчуття Азербайджану у зв’язку з убивством на території Росії братів Сафарових. Впевнений, що будуть з’ясовані всі факти. І потрібна справедливість", — заявив президент України Володимир Зеленський.На бік Баку стали й у Євросоюзі, хоча там неодноразово нарікали на проблеми з правами людини в Азербайджані. "Я глибоко стурбований повідомленнями про насильство, катування та нелюдське поводження з етнічними азербайджанцями в Росії, скоєне росіянами, що призводять навіть до загибелі людей", — написав у мережі Facebook посол ЄС в Азербайджані Петер Михалко.Не роблять заяв в Анкарі, але і без них зрозуміло, що Туреччина та її президент Раджеп Таїп Ердоган підтримує Баку. Після подій у Сирії, де завдяки ефективній підтримці турків сирійці прогнали в Росію диктатора Башара Асада, сказати криве слово на адресу Алієва Путін остерігається, оскільки в гру одразу ж вступить Ердоган. Це — перша причина, чому у Кремлі спробують охолодити конфлікт з Азербайджаном.Друга причина — Баку може згорнути спільні з Росією проекти в енергетичній сфері, що стане додатковим ударом по російській підсанкційній економіці. Через цю країну проходять ключові газопроводи регіону, а також гілка транспортного коридору "Північ-Південь". Азербайджан може закрити Росії вихід на азійські ринки, зокрема, до Ірану. Третя причина — кордон РФ та Азербайджану проходить в Дагестані, де мешкають народи, близькі до азербайджанців. Дагестан — вибухонебезпечний регіон. За час російської війни проти України там у вересні 2022 року були масові протести проти мобілізації. Простіше кажучи, за бажання Баку може розіграти дагестанську геополітичну карту.Третя причина — циркулює інформація, що справжня причина нальоту поліції на азербайджанців в Єкатеринбургу у небажанні мобілізуватися до армії окупантів. Мігранти у РФ стають жертвами примусової мобілізації, але воліють мовчати, боячись розправи. Якщо підтвердиться примус азербайджанців до служби, це потягне за собою суттєве скорочення трудових мігрантів у Росії, яка потерпає від нестачі робочих рук.А чи може конфлікт поглибитися? Війна на власній території точно не входить в плани Алієва. Позицією, яку зайняв, він демонструє Путіну, що той в регіоні вже не хазяїн і навіть не арбітр. За останнє десятиліття Азербайджан посилився економічно та у військовому плані, що дало можливість у 2023 році встановити контроль над Нагірним Карабахом. Росія навіть не сунулася захищати вірменів, зрадивши Єреван. Нині триває переговорний процес між Вірменією та Азербайджаном, і Росію до нього ніхто не запрошує. То ж не дивно, що сусіди дивляться на Азербайджан як на нового гравця — і в регіоні, і в тюркському світі. У Росії під імперським гнітом перебуває достатньо тюркських народів, які в разі послаблення Москви шукатимуть братських союзників. Мабуть, це лише мрії, й розвалювати Росію чи підпалювати Північний Кавказ Алієв не планує, але опція похитати колоса на глиняних ногах у нього є. І він нею користується.

Угорський прем’єр Віктор Орбан заявив, що його країні вдалося зупинити приєднання України до Євросоюзу. І накинувся на Брюссель зі звинуваченнями в проукраїнській політиці. Що означає чергова недружня витівка друга Путіна і Трампа?Voks2025. Як Орбан робить з угорців ворогів України й що з цього вийшлоЗ 14 квітня по 20 червня за ініціативи Орбана в Угорщині відбулося загальнонаціональне опитування населення (а не референдум) щодо підтримки угорцями вступу України до ЄС. Цифрами цього опитування нині й маніпулює глава угорського уряду. До них повернемося згодом, а спочатку нагадаємо одну цікаву річ, на яку у нас не звернули увагу. 12 квітня 2003 року в Угорщині пройшов референдум про вступ цієї країни до Європейського Союзу. Явка тоді склала 45,59%. Попередньо законодавці змінили вимоги до референдуму, — для того, щоб він відбувся, вистачило явки 25%. Тобто юридичні вимоги витримали, але на референдум прийшло навіть менше половини громадян. З них "за" членство в ЄС проголосували 83,35%, "проти" — 16,16%. Таким чином перебування Угорщини в Євросоюзі підтримали трохи більш як 3 млн із 9700 млн жителів країни. То ж коли Орбан і його поплічники наступного разу оцінюватимуть, хто має право на членство в ЄС, не зайвим буде нагадати ці цифри. Якби поріг явки лишився 50% плюс, Угорщина у 2004 році, мабуть, не вступила б до Євросоюзу.Коли відбувся цей референдум, Орбан і його партія "Фідес" були в опозиції. У 2010 році "Фідес" повернувся до влади й відтоді Орбан уже протягом 15 років на посаді прем’єр-міністра. За цей час Угорщина помітно відступила від зобов’язань, взятих на себе з членством в ЄС. Особливо щодо дотримання прав людини, свободи преси й свободи думки. Орбан вибудував автократичний режим, який підтримується лояльними ЗМІ та спирається на виборців консервативної глибинки. Їхні голоси він не вперше використовує для піарних плебісцитів.Один із таких відбувся 2 жовтня 2016 року. Угорцям пропонувалося дати відповідь на маніпулятивне питання: чи згодні вони на переміщення мігрантів до своєї держави. Євросоюз узгодив квоти для країн-членів на розселення мігрантів, але Угорщина і Словаччина оскаржили це рішення в Європейському суді. Прем’єр-міністром Словаччини, до слова, тоді був Роберт Фіцо. Він з Орбаном і нині становить головну проблему для ЄС. Так от, референдум щодо мігрантів гучно провалився через недостатню явку. Хоча з тих, хто проголосував, понад 90% висловилися проти дотримання квот для мігрантів. Що і не дивно, адже все це дійство супроводжувала масована інформаційна кампанія влади.І ось новий плебісцит, українофобський за змістом. Увесь час до нього, під час нього і після нього на угорців з усіх можливих провладних рупорів лилася брехня про Україну, українців, нами лякали, розповідали про те, що до Європи прийде війна, що угорські аграрії підуть з торбою по світу, бо європейський ринок заполонять українські продукти й так далі. Але з цим опитуванням Орбан сів у калюжу та виставив себе посміховиськом. Бо проголосували лише десь 600 тисяч осіб. Такими цифрами оперує угорська опозиція. Лідер опозиційної партії "Тиса" Петер Мядяр звинуватив уряд Угорщини у спробі легалізувати фіктивні результати опитування. Він назвав Voks2025 "пропагандистською кампанією уряду", на яку витрачено "десятків мільярдів державних грошей". За даними опозиціонера, від трьох до семи процентів розісланих бюлетенів були повернуті в різних частинах країни."Це означає, — наголосив Мадяр, — що реально "проголосувати" на папері могли максимум півмільйона. А Ґерґелі Гуляш (очільник апарату угорського прем’єра) заявив на брифінгу, що частка голосів, відданих онлайн, була мізерною порівняно з паперовими бюлетенями". То ж загальна кількість учасників за його підрахунками — не більша за 600 тис. "Повний провал", — констатував Мадяр.Результати опитування уряд легалізує… підписом державного нотаріуса. Урядовці наполягають: в опитуванні взяли участь понад два мільйони громадян. З них 95% буцімто висловилися проти членства України в ЄС. В опозиції ж переконані: Орбан розігрує комедію перед Брюсселем, цинічно використовуючи угорський та український народи. "З більш ніж двома мільйонами голосів на референдумі Voks2025 ми зупинили вступ України до ЄС", — нахвалюється угорський прем’єр.І вдається до відвертих образ українців, мовляв, "українці є невизначеним суб'єктом не з власної вини, але все ж таки. Ми навіть не знаємо, що таке Україна сьогодні, як далеко простягаються її кордони". У нашому МЗС на недружні заяви з Будапешта відреагували так: "Консультації супроводжувало агресивне нагнітання безпідставної ненависті до всього, що пов’язане з Україною. Така інформаційна кампанія триває вже багато місяців. Угорські посадовці вигадують неіснуючі загрози з боку України для безпідставного залякування угорських громадян". Додавши, що українці вважають угорців дружнім народом і вдячні за підтримку нашого народу під час повномасштабного вторгнення. Що ж до дій уряду цієї країни, то справжня мета його антиукраїнської істерії у відвертанні уваги населення з провалів соціально-економічної політики уряду на уявного зовнішнього ворога.Чи вилетить Орбан з крісла наступного року?Втім, існують підстави підозрювати, що так званий "референдум", який не має юридичної сили, не одноразова акція Орбана з паплюження України, а бомба уповільненої дії під свою державу. Після Параду рівності, який зібрав у Будапешті сотні тисяч учасників, угорський прем’єр накинувся на Брюссель, мовляв, там хочуть мати в Угорщині "проєвросоюзівський і проукраїнський уряд". Такі заяви розцінюють як спробу Орбана зіткнути лобами проєвропейську та націоналістичну частину виборців. Соцопитування кажуть про лідерство в рейтингах опозиційної партії "Тиса" та її лідера Петера Мадяра. Згідно з червневим опитуванням центру Median, "Тиса" випереджає "Фідес" з 51% проти 36% серед виборців, які вже визначилися з вибором. Крім того, ця опозиційна партія паралельно з орбанівським провела власне опитування "Голос нації", згідно з яким серед понад 1,1 мільйона людей, які заповнили анкети, 58,18% відповіли "так" на питання "Чи підтримуєте ви вступ України до Європейського Союзу?". Мадяр також євроскептик, стосовно нього не варто плекати ілюзії, але він принаймні не пропутінський політик і не українофоб.Одним словом, на парламентських виборах, які відбудуться в Угорщині у квітні наступного року зі значною часткою ймовірності "Фідес" втратить право формувати уряд, а Орбан — прем’єрську посаду. Це стане чудовою новиною для українців та наших друзів в ЄС. Проте з політичної сцени Орбан не зникне, він перейде в опозицію і гойдатиме наступників. У тому числі махаючи цифрами фейкового опитування та блокуючи схвалення парламентом згоди на приєднання України до Євросоюзу. Не тільки від сусідньої Угорщини, а ще від низки країн ЄС можна очікувати такого неприємного сюрпризу, адже ультраправі популісти багато де рвуться до владних коридорів.  TrueUA аналізував, у яких країнах цього року можна очікувати перемоги наших недругів. А у 2026-му, окрім Угорщини, де Орбан чіплятиметься за владу, розгорнеться передвиборна боротьба ще в низці країн. Приміром, французька ультраправа Марін Ле Пен закликала соратників готуватися до дочасних виборів парламенту. Також експерти припускають дочасні вибори в Словаччині, де перемога проєвропейських лібералів — наш стратегічний інтерес, адже тамтешня влада стала форпостом політики Москви. То ж українська дипломатична суб’єктність повинна спрямовуватися на підтримку в ЄС пулу наших політичних друзів та на зменшення шансів потенційних недругів, аби завершальний етап євроінтеграції відбувався без валідолу. .

TrueUA раніше розповів, чому замість трибуналу над рашистами під егідою ООН українці отримали Спеціальний трибунал для розслідування злочинів агресії Росії проти України. 25 червня, після підписання президентом України Володимиром Зеленським і генсеком Ради Європи Аленом Берсе відповідної угоди, трибунал створили. Але розглядати справи він почне лише 2026 року, коли сформуються всі його органи.У дописі в мережі Facebook заступниця керівника Офісу президента України Ірина Мудра в загальних рисах розповіла про основні положення статуту нової міжнародної судової інституції. Фіналізований текст документа складається з 54 статей. "Ми пройшли через усе: сумніви, опір, компроміси, політичний тиск", — написала Мудра. З того, чого вдалося досягнути у підсумковому документі, за яким працюватиме трибунал, можна зробити висновок — це компроміс, але точно на користь України.Три стовпи трибуналу: "трійка" без імунітету, міжнародний правочин, заочні вирокиЗлочин агресії Росії проти нашої держави починається не з дати повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року, а з 2014 року. Обвинувальні акти трибуналу, пише Мудра, "стануть юридичною правдою про те, хто почав цю війну, коли і як. Так, як це зробив Нюрнберг". Тобто буде аналог Нюрнберзького процесу? Не зовсім, але щонайменше три важливих моменти в статуті є. Перший: так звана "трійка" — президент країни-терористки Володимир Путін, прем’єр-міністр РФ Михайло Мішустін та міністр закордонних справ Сергій Лавров — не матимуть імунітету від кримінального переслідування. Кілька наших західних партнерів, передовсім США, не підтримували таку позицію. На їхню думку, якщо ці три особи отримають обвинувальні акти, це може ускладнити переговорний процес. Простіше кажучи, Дональд Трамп не зможе без серйозної критики дзвонити обвинуваченому Путіну, а потім розповідати, який той "люб’язний".Інший нюанс — судове обвинувачення перших осіб держави за акт агресії проти іншої держави може стати небезпечним прецедентом для окремих країн вільного світу, які заради геополітичних інтересів вдавалися чи вдаватимуться до сили. Очевидно, у цьому моменті й міг чинитися опір. Компромісом стало рішення про можливість винесення вироку і заочне засудження "трійки" після того, як вона позбудеться посад. Усіх інших злочинців така відстрочка не стосується.Другий момент: трибунал матиме міжнародну правосуб’єктність. Це велика перемога українських правників, оскільки спочатку нам пропонували так званий "гібридний трибунал". Коли рішення українських судів визнаватимуться іншими державами. Або не визнаватимуться. Тепер же вироки Спецтрибуналу мають визнаватися всіма. Мудра наголошує: "Основу становить стаття 8 bis Римського статуту МКС (Міжнародного кримінального суду), доповнена критеріями агресивної війни з резолюції 3314 Генасамблеї ООН".Стаття 8 bis Римського статуту визначає злочин агресії як планування, підготовку, ініціювання або здійснення особою, яка має можливість фактично контролювати або спрямовувати політичні чи військові дії держави, акту агресії, який за своїм характером, тяжкістю та масштабами є грубим порушенням міжнародного права.Згідно з резолюцією 3314 від 14.12.1974 року (ст. 1), агресією є застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності або політичної незалежності іншої держави, або яким-небудь іншим чином, несумісним зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.Марія Захарова, балакуча голова російського МЗС, вже заявила, що Росія не визнає юрисдикцію Спецтрибуналу, погрожувала державам, які його підтримують, а також Раді Європи, під егідою якої створено цю інституцію. Проте ці погрози — від немічності, адже ініціатори трибуналу знайшли юридичні підстави, які роблять відповідальність російських агресорів невідворотною. Росія апелюватиме до того, що на неї дія Римського статуту не поширюється, оскільки вона не є членом МКС, але як на члена ООН на неї поширюється дія всіх резолюцій цієї організації. Визнає вона це чи не визнає — ніяким чином не впливає на безумовну правосуб’єктність новоствореного Спецтрибуналу.Третій момент: включення механізму in absentia — тобто заочних вироків без особистої участі обвинувачених. Наприклад, трибунал по воєнних злочинах у колишній Югославії не міг засуджувати заочно, тому розгляд кримінальних справ тривав роками. В ситуації зі Спецтрибуналом, якщо все організують правильно, процес ітиме швидше.Як росіяни брешуть, що не підсудні новому СпецтрибуналуСумніви, опір, компроміси, політичний тиск — ті самі перепони, які доводилося долати при створенні суду, постануть і в його роботі. Мінімум півроку знадобиться для набору суддів, створення секретаріату суду, обрання прокурора трибуналу. На ці процеси Україна може впливати лише формально, або проханнями прискоритися. Увесь цей час Росія, яка на словах не визнає юрисдикцію Спецтрибуналу, працюватиме на підрив його авторитету. То ж варто шукати ефективну протидію гібридним атакам на суд і його майбутній склад.Наступна небезпека — у процедурі заочного засудження. Зрозуміло, що ніхто з росіян, обвинувачених в агресії проти України, добровільно на трибунал не приїде, але задля зриву засідань або затягування розгляду справ можуть відправляти відповідно дресованих адвокатів. Так Росія вже вчиняла в інших міжнародних судах, хоча спочатку гучно заявляла про її непідсудність цим судовим інституціям.Торік було два вироки судів за позовами України проти Росії. Перший — у січні. Україна звинуватила РФ у порушенні міжнародних конвенцій про боротьбу з фінансуванням тероризму та про ліквідацію всіх форм расової дискримінації. Позов стосувався порушень на Донбасі та в Криму ще до повномасштабного вторгнення. Суд задовольнив його частково, що у нас було витлумачено як історична подія, адже російські адвокати взагалі намагалися оскаржити право України на такий позов, а потім —  юрисдикцію суду.Другий вирок — ще успішніший, був винесений 25 червня 2024 року Європейським судом з прав людини (ЄСПЛ) у позові щодо порушення Росією прав людини в окупованому Криму. Незабаром, після повномасштабного вторгнення в Україну, Росію виключили з Ради Європи, вона офіційно перестала бути країною-учасницею Європейської конвенції з прав людини, а потім і сама ухвалила закон про невиконання рішень ЄСПЛ. Та попри це позивалася до цього суду проти України з абсурдними звинуваченнями у "політиці дискримінації російськомовного населення". Москва подала до ЄСПЛ дві тисячі наборів документів зі своїми претензіями, але відмовилася перекладати папірці з російської мови. Зрештою суд дійшов висновку, що російський уряд не має бажання підтримувати позов.Ці історії демонструють, як Кремль оборонятиметься під час розгляду Спецтрибуналом справ про агресію: пропаганда, тиск, маніпуляції, не виключено — підкуп окремих залучених у процесі осіб. Інакше росіяни діяти не навчені, тому українські юристи повинні сформувати системну стратегічну протидію подібного роду атакам на суд. Його утворення — половина справи. Якщо хочемо, аби у підсумку було щось схоже до другого Нюрнбергу, маємо протидіяти ворогу на юридичному та одночасно інформаційному фронті.

Документи, ухвалені лідерами країн-членів Північноатлантичного військово-політичного блоку, можна вважати успішними для самих цих країн і для України. Хоча ще в день початку саміту вистачало прогнозів щодо його провального перебігу.Які неприємності прогнозували перед самітом За першого президентського терміну Трамп постійно сварився з партнерами по Альянсу і навіть погрожував, що Америка вийде з його складу через нерівномірність фінансового внеску США та інших країн-членів. З його поверненням до Овального кабінету у порядок денний повернулася й вимога про 5% ВВП кожного учасника оборонного блоку у спільну казну. Низка країн-членів відмовлялася це робити — Словаччина, Угорщина, Іспанія та інші. Раніше TrueUA аналізував, хто в Альянсі грає на боці Путіна, і хто — розкольник. Йшлося про прем’єрів Словаччини Робера Фіцо й Угорщини Віктора Орбана — вони відзначилися і в Гаазі, що ні для кого не стало несподіванкою. Підготовка до саміту НАТО велася задовго до його старту, представники країн-учасниць узгоджували спірні моменти, а саме — виділення до 2035 року у спільний бюджет суми в 5% ВВП, збільшення чисельності армійських підрозділів та формат продовження допомоги Україні. Попри те, що генсек Альянсу Марк Рютте озвучував у загальних рисах результати домовленостей, у консенсус щодо них не вірили до останньої хвилини. Основна причина сепсису — Дональд Трамп. Ніхто не знав, з яким настроєм він прилетів до Гааги й що там може вткнути. Особливо на тлі ізраїльсько-іранської війни, в якій Америка виступила на боці Ізраїлю, завдавши ракетно-бомбових ударів по трьох ядерних об’єктах Ірану.Трамп вважає їх успішними, але з його позицією згодні не всі. Критики закидають американцям порушення міжнародного права (і не тільки Росія та Китай, подібні думки витають і в Європі). А поки президент США летів до Гааги, низка ЗМІ, які пов’язують з впливом демократів, із посиланням на джерела в американській розвідці повідомили, що шкода, завдана атакованим іранським об’єктам, є незначною. Це дуже розлютило Трампа. У власній соцмережі у Truth він назвав такі повідомлення "рейковими", наголосив, що цілі атаки повністю знищені. Здавалося, від люті лідер США накаже розвернути літак назад. Або відмовиться голосувати за підсумкове комюніке.Підготовку до саміту супроводжували загрозливі публікації ЗМІ. Одна з таких — у Financial Times: Трамп може змінити підхід США до 5 статті статуту НАТО, яка говорить про спільну оборону країн-учасниць у разі нападу на них. Страхи нагнітав сам американський президент сказаним перед відльотом до Нідерландів."Існує безліч тлумачень статті 5. Але я зобов'язуюсь бути їхнім другом, знаєте, я подружився з багатьма з цих лідерів (держав НАТО). Я прагну рятувати життя людей. А точне визначення статті 5 я дам, коли приїду туди (на саміт Альянсу, — ред.)", — багатозначно заявив він. Ці слова витлумачили як відвертий шантаж передовсім європейських партнерів по блоку, які до останнього не погоджувалися на виділення 5% ВВП на спільну оборону. Також вистачало доволі неприємних публікацій для України. Особливо тих, де принижувалася роль нашої держави на цьому саміті. Мовляв, американці проти фінансування НАТО військової допомоги українцям, Трамп не хоче зустрічатися з Зеленським, тому на закрите засідання членів блоку українського президента не позвуть, тільки на звану вечерю 24 червня, яку для гостей влаштовує королівська родина Нідерландів. Перебіг подій на саміті був кардинально іншим, аніж пророчили. Хоча у середу зранку всіх роздратував проросійський Віктор Орбан, який не перший місяць вдається до різних інсинуацій про Україну заради утримання при владі в Угорщині. "У НАТО немає справ в Україні. Україна, як і Росія, не є членом НАТО, і моє завдання, щоб так і лишалося. Я не думаю, що Росія становить яку-небудь реальну загрозу для НАТО. Бо ми набагато сильніші", — сипав заявами угорський прем’єр.Він також дозволив собі кілька нахабних реплік у бік українського глави держави. Минуло кілька годин — і той самий Орбан спільно зі своїм словацьким "братом по розуму" Фіцо підтримали всі документи саміту НАТО. Що змінилося, і хто все змінив?Сценарій Рютте. Як генсек Альянсу піддобрив Трампа лестощамиУчасники саміту затвердили ключові для себе і для нас речі. Перше: домовилися про збільшення військових видатків до 3,5% ВВП, ще 1,5% — невійськові видатки, але пов’язані з безпекою та обороною. Загалом — 5% для всіх, окрім США. Американці й так найбільше вкладають в НАТО, тепер інші члени муситимуть до 2035 року догнати їх саме по військових видатках. Видатки на інфраструктуру в Європі американці не фінансуватимуть. Проти суттєвого збільшення виплат у бюджет НАТО виступила тільки Іспанія. Трамп пояснив Мадриду, що він усе одно заплатить, тільки в інший спосіб.Рішення про фінансування — дуже важливе для нас, оскільки країни-члени наголосили на тому, що захист України є частиною гарантування безпеки всього НАТО. "Ми стоїмо з Україною у її прагненні до миру і будемо продовжувати підтримувати її на її незворотному шляху до членства в НАТО", — заявив генсек Рютте. І наголосив: уже цього року українським Збройним силам буде надана суттєва підтримка. Так, на полях саміту не було засідання Ради Україна-НАТО і не звучало обіцянок членства, але потрібно бути реалістами — з тих політичних рішень, які були потрібні Україні тут і зараз, ухвалили всі. До питання про членство союзники повернуться за дещо інших обставин.Друге: Росію визнано довгостроковою загрозою для всього Альянсу. Тобто єдиною державою, яка становить безпосередню загрозу для євроатлантичної безпеки, є Росія. До того ж країну-агресора союзники визнали головною причиною для зростання оборонних витрат країн-членів блоку. Це надзвичайно важливе рішення, воно забороняє якісь сепаратні домовленості членів Альянсу з Росією, які загрожуватимуть всім союзникам. Для нас це означає, що без консенсусу в рамках НАТО не може бути жодних рішень щодо російської агресії проти України. Простіше кажучи, ніхто від нас не втомився і ніхто нас не здав, як на це сподівалися в Кремлі.Третє: всі учасники блоку підтвердили вірність 5 статті Вашингтонського договору. Це свідчить про задоволення Трампа рішенням про зростання витрат союзників. Стаття 5 Вашингтонського договору, також відома як принцип колективної оборони, є центральним положенням Північноатлантичного договору. Вона стверджує, що збройний напад на одну або декілька країн-членів НАТО у Європі чи Північній Америці вважатиметься нападом на весь Альянс. У разі такого нападу кожна країна-член зобов'язана надати допомогу тій, що зазнала нападу, шляхом вжиття будь-яких заходів, які вважатимуться необхідними, включаючи застосування збройної сили.Четверте — це вже не спільне рішення, а безпосередньо американського президента. Попри песимізм багатьох експертів, зустріч глави Білого лому з Володимиром Зеленським на полях саміту відбулася, вона тривала 45 хвилин. Після переговорів можна очікувати, як мінімум, посилення нашої ППО системами Patriot, як максимум — якоюсь мірою продовження постачання Америкою зброї. Також із заяв Трампа напрошується обережний висновок: він зрозумів, що у продовженні війни винен Путін і з ним потрібно щось робити.Чому Трамп здивував дружнім налаштуванням до учасників саміту? Висловимо припущення, що головним сценаристом і постановником вдалої зустрічі в Гаазі був Рютте. Тільки завдяки його дипломатичному хисту вдалося, здавалося б, неймовірне. Перед зустріччю глава Америки виклав у соцмережі особисте повідомлення від генсека НАТО, де той йому лестив: високо оцінив внесок президента США у збільшення європейських оборонних витрат та зробив особливий акцент на "надзвичайних" ударах по Ірану.А під час спільної з Трампом прес-конференції всіляко нахвалював за лідерство й назвав "татком". Втім, потім заявив, що його слова про "татка" не так зрозуміли."В Європі я іноді чую, як країни запитують: "Марку, США залишаться з нами?". І я кажу, що це трохи нагадує, як маленька дитина запитує тата: "Татку, ти залишишся з нами?". Слово "татку" я вжив у цьому сенсі, а не називав президента Трампа "татком", — сказав Рютте.Комусь підлабузництво Рютте не сподобалося, але завдання він виконав: спільне комюніке ухвалили консенсусом. То ж мета виправдала засоби.І знову чути голоси скептиків: обіцянки в комюніке не означають, що їх виконуватимуть, а Трамп ще матиме нагоду висловити багато претензій партнерам по НАТО за зволікання з видатками на оборону. Такі ризики існують і вони високі. Але перший етап пройдено успішно. Наступні проблеми вирішуватимуться в міру їхньої нагальності.

У ніч на 22 червня американці атакували ядерні об’єкти Ірану, серед них завод зі збагачення урану у Фордо. Тепер світ застиг в очікуванні не так відповіді Тегерана, адже між ним і США у технологіях — прірва, як ризику єднання авторитарних режимів.Несподіваний удар американців насправді був добре підготовленим TrueUA та й переважна більшість експертів з початком ізраїльсько-іранської війни були скептичними щодо участі у ній Сполучених Штатів на боці Ізраїлю. Хоча ця держава традиційно має особливі стосунки зі США, проте з Вашингтона лунала дивна риторика. Так, держсекретар Марко Рубіо назвав дії ізраїльтян "односторонніми" і наголосив, що Штати в ударах по Ірану участі не беруть, їхній пріоритет — захист американських сил у регіоні. 19 червня прес-секретарка Білого дому Керолайн Левітт зацитувала заяву Трампа: "З огляду на те, що існує значна ймовірність переговорів з Іраном у найближчому майбутньому, я ухвалю рішення про участь у них протягом наступних двох тижнів". Скептики одразу згадали про "мир між Україною та Росією за 24 години" та про "пекельні санкції" проти Росії, які американський президент обіцяв ввести вже давно. Але після потужного ракетного удару по іранських ядерних об’єктах під назвою "Опівнічний молот" і відповідних коментарів американських посадовців стає зрозумілим, що перед світом розігрувався спектакль, в якому американці мали зіграти в другому акті. В першому зіграв Ізраїль, розпочавши ракетні обстріли Ірану, наразившись на відповідь іранців. Підготовка плану ударів по Ірану зайняла кілька місяців, а безпосереднє позиціювання американських сил на ударних позиціях — кілька тижнів, запевняє глава Пентагону Піт Гегсет. З цього можна зробити припущення, що задумка позбавити Тегеран можливостей реалізувати власну ядерну програму з’явилася на початку лютого під час першої зустрічі Трампа з ізраїльським прем’єром Беньяміном Нетаньягу, а конкретні обриси — на зустрічі між ними 7 квітня. От і кілька місяців, про які каже Гегсет. А розмови про переговори з боку американців могли бути відволікаючим маневром.Тобто Ізраїль викликав вогонь на себе, так би мовити "відкрився", показав, де має систему ППО, а де у ній дірки. "Ми працювали як команда, як, можливо, жодна команда не працювала раніше. І ми пройшли довгий шлях до того, щоб стерти цю жахливу загрозу для Ізраїлю. Я хочу подякувати ізраїльським військовим за чудову роботу, яку вони виконали", — заявив Трамп із вдячністю Нетаньягу. Він також попередив іранську владу: "Буде або мир, або трагедія для Ірану — набагато більша, ніж та, свідками якої ми стали за останні вісім днів". Якщо вона не захоче миру, тоді будуть "переслідуватися інші цілі з такою ж точністю, швидкістю і майстерністю". Отже, Трамп наполягає на повній капітуляції Ірану, інакше обіцяє вдарити ще сильніше.Як відповів і як відповість Іран: воюватиме, здасться, там скинуть владу ісламістівВідповідь Ірану виявилася слабкою. Їхній пропагандист, заступник державної телерадіокомпанії Хасан Абедіні заявив: три ядерних об’єкти, по яких ударили американці, були завчасно евакуйовані. Це відверта спроба видати бажане за дійсне. По-перше, ці об’єкти також атакувалися Ізраїлем, але не так потужно. Тобто їм уже було завдано серйозної шкоди. По-друге, евакуювати за кілька днів центрифуги із заводу зі збагачення урану в Фордо — казки. Таке технологічно неможливо. По-третє, якби відбувалася евакуація, а це не голка в копиці сіна, то процес було б видно із супутників і били б не тільки по відомих об’єктах, а й по тих''', куди могли евакуювати. Тому радше праві ті, хто вважає, що ядерну програму Ірану американські удари відкинули років на 3-5.Іранці почали апелювати до ООН та інших міжнародних структур. Їх навіть підтримав генсек Організації об’єднаних націй Антоніу Гутерріш. Який, нагадаємо, їздив до Росії і там обнімався з Путіним. Його глибока занепокоєність ні н кого не впливає. Підтримали єменські терористи хусити, іранські проксі. Російські офіційні особи через своє МЗС назвали дії американців "безвідповідальним рішенням, яке порушує статут ООН, міжнародне право" і так далі. Головний злочинець ХХІ століття заговорив про міжнародне право? Сьогодні міністр закордонних справ Ірану Аббас Арагчі планував переговори у Москві. Попередньо він нагадав, що Росія та Іран — стратегічні партнери, тому "завжди консультуються один з одним та узгоджують позиції". Майже стовідсотково можна стверджувати, що на допомогу Ірану Росія не прийде. А якщо спробує рипнутися, отримає "пекельні санкції", а може й ще більше.Також Іран намагається налагодити дипломатію, шукаючи, хто б за нього заступився. Особливо серед тих країн, які, попри багаторічні міжнародні санкції, купляють іранську нафту, гроші від чого Тегеран пускає на ракети, дрони та на ядерні дослідження. Найбільший з імпортерів — Китай, також нагадав про міжнародне право, засудив удари і закликав до деескалації. Стандартна заява для МЗС цієї держави. Яка, насправді, в разі посилення війни на Близькому Сході, отримає важкі наслідки для своєї економіки, оскільки іранська нафта до Китаю вже не піде.Європейці запропонували іранцям повернутися до переговорів із ядерної програми. Правда, це було ще до американських ударів. Наскільки відомо, іранська влада від пропозицій Європи відмовилася. Після атаки Стелсів на ядерні об’єкти Ірану глава Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн висловила спільну позицію ЄС: Тегеран має сісти за стіл переговорів."Іран ніколи не повинен отримати бомбу ", — написала вона в соцмережі Х.Також пані Урсула висловила переконання, що "зараз для Ірану настав момент долучитися до надійного дипломатичного рішення". Фактично, Євросоюз став на бік США, просто без потреби не акцентував на методах, якими діяли американці. До негайних переговорів зі США закликали іранську владу й у Берліні та інших столицях.Таким чином можна зробити кілька висновків. Перший: у світі немає жодної держави, яка б після атаки США на Іран гучно заявила, що стане поруч з іранцями. Заяви про статут ООН і міжнародне право — це щоб не зганьбитися мовчанкою. Другий висновок: самостійно боротися навіть з ізраїльськими ракетними ударами ППО Ірану нездатне. Скільки в іранців лишилося балістичних ракет, невідомо, та навряд чи їх там тисячі. А от "шахедів" — багато. Тому певний час іранці ще можуть запускати по Ізраїлю БпЛА та залишки ракет. Здатні вони дістати й до американських військових баз у близькосхідному регіоні. Очевидно, до цього готові, й ППО там посилена.Третій висновок: технологічно іранці пасуть задніх у порівнянні з можливостями Ізраїлю, не кажучи про американські. Тому продовження спротиву без союзників та постійного постачання зброї — просте відтягування кінця. Приміром, на наміри іранців заблокувати Ормузьку протоку держсекретар Марко Рубіо відреагував наступним чином:"У нас було три цілі. Ми вразили ці три цілі. З рішучою силою, і це була суть місії, і це те, чого ми досягли. Що буде далі, залежить від їхніх дій. Вони хочуть переговорів? Ми готові до переговорів. Вони хочуть хитрувати і робити небезпечні речі? У нас є відповіді".Четвертий висновок: попри надію, антивладних протестів в Ірані немає. Американці кажуть, що не планують змінювати там владу. Втім, Вашингтон влаштовує відносно мирний перехід влади в Ірані від ісламістів до здатних до переговорів фігур. Іран — багатоетнічна держава з купою заморожених проблем, тому громадянська війна там — дуже поганий сценарій.П’ятий висновок стосується України: ізраїльсько-іранська війна, а тепер ще й удар американців по Ірану — відволікають світову громадськість від російської війни проти нас. Її затягування — нам не на руку. З одного боку, українці на боці американців, адже Іран — союзник Росії. З іншого, потрібно готуватися до російських маніпуляцій на кшталт "раз Америці можна бомбити, то які питання до нас".Нагадаємо насамкінець заяви Трампа річної давності. У травні 2024 року видання The Washington Post переповідало, що тоді ще майбутній кандидат у президенти на одному із заходів сказав: якби при його президентстві Росія напала на Україну, він би розбомбив Москву. Напала Росія на нас при Джо Байдену, але Трампу нічого не заважає проявити щодо неї "мир через силу" вже як президент. Ба більше, давно пора….

The Telegraph констатує: США покидають Україну. І це не російський наратив, а логічний висновок щодо політики 47-го президента Америки. Наступною буде Європа?Чергову скандальну заяву Дональд Трамп зробив на саміті G7 у Канаді: "Барак Обама й особа на імʼя Трюдо (Джастін Трюдо, екс-прем’єр Канади, — ред.) не хотіли, щоб Росія була в G8. І я б сказав, що це була помилка. Бо інакше у нас зараз не було б війни, якби Росія була у G8". Тобто президент США приїздить до сусідньої держави, яка приймає у себе зібрання найвпливовіших країн світу, і розповідає, що попередник та однопартієць нинішнього прем’єра Канади Марка Карні 11 років тому вчинив те, що не схвалює Трамп. Дипломатія по-американськи…При тому, що вигнання Росії з тоді ще "Великої вісімки" повністю відповідало міжнародному праву. Це відбулося 18 березня 2014 року після того, як Росія спробувала легітимізувати анексію Криму договором про "прийняття" півострова і міста Севастополя до складу РФ. Правоту рішення найбагатших держав 27 березня 2014 року підтвердила ООН, ухваливши Резолюцію Генасамблеї про територіальну цілісність України. Документ підтримали 100 країн, США були серед його ініціаторів.Відтоді Вашингтон підтримував нашу державу. При Обамі — переважно на словах, за першого президентства Трампа нам дали "Джавеліни", при Джо Байдену військово-технічна допомога була потужною, а зараз її американці ставлять на паузу. Ситуація навіть гірша: між Білим домом і Кремлем починається нове перезавантаження відносин. Пригадаймо, скільки їх уже було і чим вони закінчувалися.Від Кеннеді до Трампа: скільки разів американці наступали на одні й ті ж грабліОбмежимося ближчими до нас згадками про відносини Вашингтона з Москвою після Другої світової війни. Зауважимо, що в сучасній російській міфології про ту війну уникають теми американського ленд-лізу, завдяки якому СРСР отримував військову і гуманітарну допомогу на мільйони доларів. Отже, після смерті Сталіна і приходу до влади Микити Хрущова між США й СРСР відбулася перша невдала спроба перезавантажити відносини на тлі холодної війни. У 1962-му за президента Джона Кеннеді навіть було створене Товариство радянсько-американської дружби. Того року дружба закінчилася Карибською кризою, через яку ледь не почалася ядерна війна. Протягом наступних понад 20 років відносини між США і СРСР були дуже поганими, особливо вони загострилися після вторгнення радянських військ в Афганістан 1979 року. Тоді президент Рональд Рейган, на якого буцімто хоче бути схожим Трамп, назвав СРСР імперією зла.Другий великий перезапуск відносин між Сполученими Штатами й Радянським Союзом відбувся за часи "перебудови". В Кремлі сидів Михайло Горбачов, в Америці у цей період була друга каденція Рейгана, після нього президентом став Джордж Буш-старший. 1989 року Буш і Горбачов навіть оголосили про завершення холодної війни. Хоча насправді завершилася вона з історичним крахом і зникненням СРСР у 1991 році.По накатаній хороші стосунки між Штатами та вже РФ тривали й за президентства Бориса Єльцина. Українці з життєвим досвідом добре пам’ятають, як американці схиляли Україну до відмови від ядерної зброї, до скорочення армії тощо. Апогеєм цієї "гри в одні ворота" стало підписання Будапештського меморандуму — папірця із фейковими гарантіями безпеки України.Будапештський меморандум було підписано 5 грудня 1994 року. Цей документ, офіційно "Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї", гарантував безпеку України у відповідь на її відмову від ядерної зброї. Меморандум підписали Україна, Росія, США та Велика Британія.Документ підписали президенти України (Леонід Кучма), Росії (Борис Єльцин), США (Білл Клінтон) та прем'єр-міністр Великої Британії (Джон Мейджор). У меморандумі країни-підписанти зобов'язалися поважати незалежність, суверенітет і чинні кордони України. Також вони обіцяли утриматися від загрози силою або застосування сили проти територіальної цілісності або політичної незалежності України, а також не використовувати економічний тиск для впливу на Україну.Республіканця Буша-старшого на посаді змінив наступний "перезавантажувач" — демократ Білл Клінтон. При ньому Америка вливала в російську економіку мільйони доларів попри вторгнення російських окупаційних військ у вільну Ічкерію. Зрештою обійми й усмішки між Клінтоном та Єльциним закінчилися сварками та взаємними претензіями: американські гроші вилітали в трубу, економічне становище Росії не покращувалося — і в Кремлі вирішили висловити Вашингтону претензії за "розширення НАТО". Простіше кажучи, вкусили за руку, яка годує. При цьому продовжували брати допомогу від американців, — у вересні 1999 року американська влада отримала від Росії офіційне прохання про додаткове гуманітарне постачання зерна і продуктів.При Джорджу Бушу-молодшому почалося чергове "перезавантаження". Тоді президентом РФ був уже Путін. Американці шукали союзників у боротьбі з ісламським тероризмом після терактів 11 вересня 2001 року і знову обійнялися з росіянами. Та ще і як — 26 травня 2002 року було створено Раду Росія-НАТО, а в Альянсі цілком серйозно обговорювали членство РФ. Кінець цьому етапу поклали вторгнення Росії в Грузію в серпні 2008 року та анексія агресорами Південної Осетії.Глибокого занепокоєння американців вистачило ненадовго — з приходом в Овальний кабінет Барака Обами почалося ще одне "перезавантаження". Причому, як показали анексія Криму та вторгнення росіян на Донбас у 2014 році, товаришування Білого дому з Кремлем виявилося надзвичайно шкідливим. Сполучені Штати не захотіли ескалації, тому беззубо відреагували на анексію української території. І вже у 2015 році росіяни влізли у сирійський конфлікт на боці диктатора Асада. Одним словом, загравання Обами з Росією закінчилося повним крахом ілюзій американців.У 2016 році президентом уперше став Дональд Трамп. Його перші чотири роки на посаді у ставленні до РФ кардинально відрізнялися від ставлення зараз. Хоча він і зустрічався з Путіним у Гельсінкі у липні 2018 року і розшаркувався в реверансах на адресу господаря Кремля, проте діяв жорстко. Особливо у Сирії. Також Трамп був проти спорудження "Північного потоку — 2", його адміністрація виступала за ліквідацію так званих "ДНР" і "ЛНР". Нещодавно глава Білого дому поширив фейк про попередника: нібито Байдена стратили ще у 2020 році, замінивши клонами чи роботами. Може це не Байдена підмінили, а Трампа? Принаймні різка зміна ставлення глави Америки до Путіна підштовхує до різних нехороших думок."Він з Гітлером воював". Версії про чергове перезавантаження відносин США і РФЧому ж відбулися такі зрушення у мізках 47-го президента? Версії про "підміну", божевілля, старечу деменцію та про "агента Краснова" залишимо конспірологам. Хоча остання версія досить популярна. Особливо після такої його фрази: "Він (Путін) втратив 51 млн людей, і він воював. Росія воювала. Цікаво, чи не так? Він воював із нами у Другій світовій війні, і всі його ненавидять. А Німеччина і Японія — з ними все гаразд". Мовляв, це має несправедливий та суперечливий вигляд.Отже, перша версія: Трамп хоче зробити Путіна союзником проти Китаю. Таку стратегію йому прописали аналітики фонду "Спадщина" ще перед виборами. Вона — абсолютно помилкова, адже Путін за останні роки зробив Росію дуже залежною від Пекіна. Й економічно, й політично. Трамп, попри здоровий глузд, намагається повернути Кремль у велику гру заради ефемерної ідеї відірвати Путіна від обіймів Сі Цзіньпіна.Друга версія: президенту США подобається правоконсервативна політика Кремля і дуже не подобається ліберальна Європа, тому він розглядає Путіна як союзника саме проти Європи. Щоб спільними зусиллями приводити там до влади чергових орбанів, які робитимуть все, аби Євросоюз не міг конкурувати зі Штатами. Тобто йдеться не про "перезавантаження" відносин між США та РФ, а про змову. Яка не афішується. Коли коротко: Трамп та Путін ненавидять євролібералів — і в цьому вони знайшли точки дотику.Третя версія: Трамп — не політик, а бізнесмен, на Росію він дивиться як на джерело прибутків. Щоб їх отримати, потрібно укласти з Путіним угоду. Цьому заважає російське вторгнення в Україну. Оскільки наші природні ресурси менші за російські, Трамп і зсувається у той бік, де сильніше пахне грошима. Нічого особистого, тільки бізнес. Не дарма ж перемовником до Москви він відправляв не дипломата, а "баригу" Стіва Віткоффа. Які питання, окрім фінансової вигоди, можуть обговорювати такі особи?Четверта версія: він дійсно вірить, що після повернення Росії до пристойного товариства Путін заспокоїться. Звідси й приголомшливі для цивілізованого світу дії на міжнародній арені, як то блокування резолюції ООН із засудженням російської агресії проти України у квітні цього року, відмова встановлювати цінову стелю на нафту з РФ чи пропозиція взяти Путіна в посередники між Ізраїлем та Іраном.Та якими б правдоподібними не видавалися ці версії, а вони — не єдині, з сумом можна погодитися з The Telegraph: Україні доведеться все більше покладатися на себе та сподіватися на виконання обіцянок Європою, оскільки найсильніший і найзаможніший наш союзник от-от відмовиться допомагати. Звісно, це на десятки років підірве довіру до Сполучених Штатів як до арбітра та захисника. Але, видається, Трамп та його оточення так далеко в майбутнє не заглядають.

Про шкоду Україні від ескалації між Ізраїлем та Іраном сказано і написано багато. Від інформаційного переключення уваги на іншу війну до відправлення призначених для ЗСУ американських ракет на Близький Схід і зростання ціни нафти. Від чого виграє Росія. А якою ж була реакція світу на нову війну і чого очікувати далі?Чому Ізраїль першим атакував Іран: чотири версії15 червня в Омані мали відбутися чергові американсько-іранські переговори щодо ядерної програми Тегерана. Тепер їх не буде. Навіщо ж ізраїльтяни атаками на ядерні та військові об’єкти Ірану зірвали цю зустріч? Існує три версії. Перша (її поширюють офіційні джерела Ізраїлю): іранці були дуже близькими до створення ядерної зброї, то ж агресивний ісламістський режим не залишив інших варіантів, як діяти превентивно і не допустити появи бомби. Наскільки версія про перетин Іраном точки неповернення в розробці ядерної зброї відповідає дійсності, сказати складно. Значна частина ядерних центрів зруйнована, але секретне підприємство зі збагачення урану у місті Фордо продовжує працювати, воно захищене від ізраїльських бомб і ракет завдяки глибоким бункерам.Фордо — це іранський завод зі збагачення урану, розташований на глибині 80-90 метрів під землею, у гірському масиві неподалік міста Кум, що має важливе релігійне значення для Ірану. Об'єкт суворо засекречений, і більшість інформації про нього надходить з іноземних джерел, зокрема, з ізраїльських та американських ЗМІ. Завод використовується для збагачення урану, зокрема, для виробництва палива для ядерних реакторів та, можливо, для інших цілей, що викликають міжнародне занепокоєння. Об'єкт розташований у гірському масиві, на значній глибині (близько 100 метрів). Він вважається добре захищеним від зовнішніх атак. Завод перебуває під контролем Іранського уряду, але є об'єктом міжнародного моніторингу, зокрема, з боку МАГАТЕ. Експерти вважають, що Фордо є викликом для систем ППО Ізраїлю та інших країн, які можуть бути зацікавлені у його знищенні.Міжнародна спільнота висловлює стурбованість щодо діяльності Фордо, оскільки існує побоювання, що він може бути залучений до розробки ядерної зброї. У 2020 році на заводі було 1044 центрифуги для збагачення урану. У 2021 році розпочато видобуток урану, збагаченого до 20%. За деякими даними, у 2023 році у Фордо було виявлено уран, що "майже бомбового" класу.Друга версія: на переговорах в Омані готувалася неприємність для Ізраїлю від його головного союзника — США. Іранське керівництво багато років переконує, що ядерні дослідження проводяться виключно в цілях мирного атому. Та в Єрусалимі вважають, що режим аятол бреше, щоб поставити світ перед фактом: у нас є ядерна зброя. Також існує підозра, що іранці суттєво просунулися у створенні бомби завдяки дружбі з Росією, яка отримала від Тегерана "шахеди", а Іран отримав ядерні технології. В Омані, можливо, мала з’явитися угода за не афішованого посередництва Росії щодо згоди американців на ядерні розробки Ірану.Третя версія: ізраїльська влада дійшла висновку, що без зміни режиму в Ірані війна в цьому регіоні триватиме вічно, то ж те, що світ спостерігає зараз, це лише початок наступних тектонічних процесів у самій перській державі. На цю версію наштовхує заклик прем’єр-міністра Ізраїлю Беньяміна Нетаньягу підняти повстання проти влади, доки вона — слабка."За останні 24 години ми усунули вищих військових командирів, високопоставлених фізиків-ядерників. Далі буде ще більше", — наголосив прем’єр Ізраїлю.Він також додав, що бореться не проти іранського народу, а проти уряду. І вжив у своєму зверненні лозунг антивладних протестів в Ірані: "Жінка, життя, свобода".Четверта версія: у зміну режиму в Ірані повірити складно, швидше дії Ізраїлю об’єднають іранців навколо своєї влади, а от у те, що побиті іранці погодяться на серйозні поступки по Палестині, віриться більше. Залишилося тільки їх швидко побити, інакше війна затягнеться, а з нею — погіршиться економічне становище самого Ізраїлю та його мешканців. До того ж далеко не всі в Ізраїлі погоджуються з воєнним варіантом розв'язання проблеми.Удари у відповідь і реакція світу: що не так з мирними планами ТрампаЯк і очікувалося, іранці ракетами й дронами відповіли на атаки. Ізраїльтяни знову вдарили, іранці вдарили у відповідь. Ці держави не мають спільного сухопутного кордону, то ж прямих боєзіткнень обох армій немає. Але регіон — палає, поки ненавистю, від якої небагато кроків до кровопролитних боїв на суші, на небі й на морі. Бо у війну можуть втягнутися інші держави Близького Сходу, Перської затоки. Тут в Ірану є союзники не тільки в Палестині, а й в Ємені. Тамтешні хусити можуть посилити атаки на судна в Червоному морі. В іранців вистачає ракет, якими вони можуть поцілити по американських базах у цьому регіоні. А це — загроза тероризму по всьому світу. Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган назвав дії Єрусалима "бандитизмом, спрямованим проти регіональної й глобальної безпеки". Турецький президент відомий гнівними заявами на адресу ізраїльської влади, тому його позиція була очікуваною. На бік Тегерана став і Путін — це також очікувано. А от французький президент Еммануель Макрон, навпаки, підтримав Ізраїль і пообіцяв його захищати, якщо "буде в змозі це зробити". Крім цього, Макрон заявив, що Іран несе відповідальність за "дестабілізацію всього регіону". У суботу він телефоном поговорив із президентом Ірану Масудом Пезешкіаном і закликав того до мирних переговорів. Британський прем’єр Кір Стармер заявив, що Ізраїль має право на самооборону, закликав сторони до деескалації. Але при цьому британці, як й американці, перекидають на Близький Схід додаткові винищувачі.А от реакція американської влади багатьох шокувала. Спочатку держсекретар Марко Рубіо відсторонився від дій Ізраїлю — головного союзника США на Близькому Сході — назвав їх "односторонніми" і наголосив, що Штати в ударах по Ірану участі не беруть, їхній пріоритет — захист американських сил у регіоні. Не змовчав і Трамп: про атаку на Іран знав заздалегідь, але американці в ній участі не брали. А після отриманого привітання до дня народження від Путіна глава Білого дому зробив заяву, яка поставила у тупик багатьох: "був би відкритий" до участі російського правителя у посередницьких зусиллях між Ізраїлем та Іраном. Ця заява посилює припущення, що не обійшлося без Росії й у переговорах про іранську ядерну програму.В Ізраїлі переконують, що отримують від американців необхідну допомогу. Проте, як пише Axios, ізраїльтяни попросили у "зірково-смугастих" союзників приєднатися до знищення ядерної інфраструктури Ірану, надавши важкі бомбардувальники й протибункерні бомби, аби дістатися заводу зі збагачення урану у Фордо. Та із заяв Трампа можна зробити висновок, що нічого з цього США Ізраїлю не дасть. "Іран та Ізраїль повинні укласти угоду, і вони її укладуть, так само як я змусив Індію та Пакистан укласти", — написав він у своїй соцмережі Truth Social й розхвалив себе, який він миротворець. Водночас у цієї позиції дуже багато критиків, вони вважають, що американський президент знову проявляє слабкість. Україна зацікавлена у швидкій деескалації між Ізраїлем та Іраном, бо війна там відсунула нашу війну зі світового порядку денного. Але у цих ворогуючих державах так само добре розуміють: мир буде міцним тільки у випадку отримання гарантій і взаємної довіри, що домовлене не порушуватиметься. Трамп каже, що помирив індусів із пакистанцями. Скажімо так, тимчасовий мир не зняв проблему прикордонних претензій, то ж із часом бойові дії там поновляться — як завжди буває із замороженими конфліктами. Миротворчі підходи Трампа — не про міцні угоди, довіру та гарантії, а про заморозку на той час, поки він президент США. Чи навіть на кілька місяців.Недавній приклад. 15 січня цього року Ізраїль та ХАМАС домовилися припинити бойові дії у Секторі Гази. Трамп вимагав укласти угоду до дня своєї інавгурації, 20 січня, що і було зроблено. Потім він казав, що домовленість стала можливою завдяки його перемозі на президентських виборах. Спочатку відбувся обмін частиною заручників — і процес ніби пішов, та коли дійшло до умов припинення вогню, знову все забуксувало. При цьому Трамп наприкінці травня розповідав: сторони "дуже близькі до угоди щодо Гази". За кілька днів до атаки ізраїльтян на Іран ЗМІ повідомляли, що глава Білого дому вимагав від Нетаньягу поступитися у питанні угоди з ХАМАС та відмовитися від намірів вдарити по іранських об’єктах. У відповідь той нібито стверджував, що Тегеран тягне час і не налаштований на переговори. Що вийшло з мирних потуг, коли ніхто нікому не довіряє, всі побачили за кілька днів потому….

До дня проведення саміту Північноатлантичного Альянсу 11 днів, проте із заяв та дій його учасників уже можна зробити низку висновків та припущень.Марк Рютте проводитиме свій перший саміт на посаді генерального секретаря Альянсу. Символічно, що ця подія відбудеться у його рідному місті — Гаазі. Ще один символізм — це буде перший саміт після повернення Дональда Трампа у Білий дім. За майже п'ять місяців на посаді він наробив такого рейваху, що всі традиційні структури колективного Заходу почали тріщати по швах. То ж союзники США по НАТО вирішили бути лагідними з Трампом, щоб у цей дуже складний для них час не погіршити взаємини з державою, з ядерною парасолькою якої над собою вони дуже звиклися. Саме крізь цю призму варто розглядати заяви й проекти документів, які стосуються майбутньої зустрічі. Простіше кажучи, в Гаазі приборкуватимуть норовливого заокеанського гостя.Мільярди на оборону і комюніке без згадки УкраїниСаміти НАТО готуються тривалий час — в ході консультацій міністрів оборони, міністрів закордонних справ та інших уповноважених осіб формуються спільні документи, які лідери країн-членів на самому засіданні мають підтримати. Або ні, але це — мегаскандал. У ЗМІ повідомлялося, що цього разу зустріч триватиме один день, а не два, як було раніше, а й спільне комюніке (або декларація) буде скорочене до однієї сторінки. Кажуть, Трамп більше не читає, тому підлаштовуються під нього.Як повідомляє Bloomberg, цьогорічна заява присвячена виключно видаткам на оборону. Вимога Вашингтона була чіткою: союзники по НАТО мають довести видатки на оборону до 3,5% ВВП до 2032 року і витратити ще 1,5% на захист інфраструктури, кордонів та інші пов'язані з обороною заходи. І виконання цієї вимоги декларують. Але в документі не буде ні про перспективу членства Україні, ні гарантій виділення нашій державі обіцяних 40 мільярдів доларів військової допомоги на рік. Також, за даними видання, у декларації відсутня згадка про Росію як країну-агресора. Це також поступка Трампу, за президентства якого вже було заблоковано кілька міжнародних документів із таким формулюванням на адресу Росії. Зокрема, резолюція Генеральної асамблеї ООН.Також ЗМІ повідомляють, що в рамках саміту запланована лише вечеря з королем Нідерландів та одна сесія з питань витрат на оборону. Робиться це для того, щоб обмежити можливість публічних сварок із Трампом. Отже, союзники США по НАТО прагнуть, аби червень 2025 року не став фатальним для єдності військово-політичного блоку. Звідси й вимушені поступки перед Вашингтоном.Але до зустрічі, яка відбудеться у Туреччині наступного року, ситуація може змінитися не на користь політики Білого дому. По-перше, Трамп ще не набрався масиву проблем у себе вдома, який тягнутиме його на рейтингове дно. Нині тривають протести мігрантів у Каліфорнії, на їх придушення кинули військових. Також звучать погрози арештом каліфорнійському губернатору Гевіну Ньюсому — найбільш вірогідному кандидату від демократів на наступних президентських виборах.А це ознаки наступу на опозицію. У США наростають економічні проблеми, немає й чіткої зовнішньополітичної стратегії. Один з останніх прикладів:"Пекін готується до війни в Індо-Тихоокеанському регіоні як частини своєї ширшої стратегії домінування там, а потім — у світі в цілому", — заявляє глава Пентагона Піт Гегсет.А наступного дня після новин про укладення торгівельного "перемир’я" з Китаєм Трамп каже:"Відносини — чудові".В американських виборців закономірно виникне питання: китайці нам усе ж вороги чи друзі? Простіше кажучи, союзники по НАТО могли обрати тактику вичікування, доки внутрішня політична боротьба змусить Трампа говорити й діяти інакше, аніж він це робить зараз.По-друге, Європа виявилася неготовою до ведення власної геополітичної гри. Попри гучні заяви окремих політиків про бажання позбутися американського гегемонізму, про створення власної "парасольки" завдяки ядерній зброї Франції та Великої Британії, європейські політики не хочуть жити без "великого заокеанського брата". Та якщо заплановані в документах до саміту НАТО речі — переозброєння та оновлення військово-технічного потенціалу, збільшення чисельності армій членів Альянсу в Європі, перегляд логістики тощо — запрацюють, то наступного року під Трампа не прогинатимуться.Навіщо Орбан заспівав про слабких росіянНа саміт запрошено президента Володимира Зеленського. Українська тема буде серед ключових. Як зазначив Рютте, обіцянка запросити Україну до НАТО залишається чинною."Ми сказали, що шлях України до НАТО — незворотній. І ця оцінка не зміниться після саміту", — наголосив він.Також генсек Альянсу розповів, що під час зустрічі міністрів оборони країн-членів НАТО у Брюсселі погоджено надання Україні додаткової військової допомоги на суму 20 мільярдів євро. Крім того, допомога нашій країні у боротьбі з російськими агресорами надходитиме із тих сум, які союзники обіцяють виділяти на власні оборонні потреби. Себто, відсутність згадки в комюніке — не трагедія.Однак є й погані новини, — над самітом в Гаазі бовванітиме тінь Путіна. Передовсім ідеться про угорського прем’єра Віктора Орбана. Нещодавно він здивував заявою: росіяни занадто слабкі для нападу на країни НАТО, вони навіть нездатні перемогти Україну. Водночас, за його словами, росіяни розуміють лише мову сили, то ж брати Україну до НАТО — не можна. Видається, що і ця заява прем’єра Угорщини, й активізація іншого друга Путіна, прем’єра Словаччини Роберта Фіцо, який відверто блокує запровадження нових санкцій проти Росії, — складники політичної комбінації зі зриву запланованого на саміті в Гаазі збільшення витрат на оборону.Орбан і компанія прагнуть переконати, що від Росії немає небезпеки, тому й нема потреби збільшувати оборонні видатки чи посилювати санкції. Якщо "троянським коням" вдасться схилити на свій бік хоча б кілька країн-членів, плани на переозброєння ризикують провалитися. Та ще й у присутності Трампа. Вочевидь, розрахунок на провокацію гучного скандалу.У відповідь Марк Рютте заявив:"Росія може бути готова застосувати військову силу проти НАТО вже за п’ять років. Не обманюймо себе, зараз ми всі перебуваємо на східному фланзі. Нове покоління російських ракет рухається зі швидкістю, що в багато разів перевищує швидкість звуку. Відстань між європейськими столицями — це лише питання хвилин. Більше немає Сходу чи Заходу — є лише НАТО".Як тут не згадати торішнє висловлювання радника Віктора Орбана — також Орбана, але Балажа. Він роздавав нікчемні поради, мовляв, Україні не варто було 2022 року чинити опір окупантам, Угорщина так би не робила. Тобто цілий радник прем’єра визнав, що його країна у випадку нападу Росії одразу б здалася. Віктор Орбан розкритикував його за сказане, а в грудні вже розповідав, що збільшувати видатки на оборону не бажає.То ж якщо в Альянсі дійсно не хочуть обманюватися, а по-справжньому готуватися до відбиття нападу Росії, тоді мають дати собі відповідь на питання: який сенс у перебуванні в НАТО країн, де правлять політики, котрі сповідують зовсім інші цінності та плетуть інтриги проти своїх? Ворог може довго штурмувати фортецю, доки та обороняється, але в історії часто так було, що навіть неприступні твердині брали швидко, бо зсередини нападникам виносили ключі від центральної брами. На саміті в Гаазі за його рішеннями буде добре видно, хто ладен боронити країни НАТО та їхніх друзів, а хто вже готовий виносити ключі….

Прем’єр-міністр Молдови Дорін Речан заявив, що Росія хоче розгорнути 10 тисяч військових у Придністров’ї та встановити прокремлівський уряд у Кишиневі. Наскільки ймовірним є такий сценарій у сусідній країні, з якою Україна в парі крокує до ЄС?Вибори у сусідніх Румунії та Польщі перетворили емоції українців на гойдалки. Перемога Нікушора Дана в Румунії стала гарною новиною для нас, а от Кароля Навроцького у Польщі — не дуже гарною. М’яко кажучи. Сейм на хвилі перемоги правого політика уже ухвалив провокаційне рішення про день пам'яті поляків — "жертв геноциду, вчиненого ОУН та УПА на східних територіях Другої Польської Республіки". Наше МЗС висловило протест. Проте виборчий рік на польських виборах не завершився. Восени депутатів парламенту обиратимуть громадяни Молдови, Чехії й, як з’ясувалося минулого тижня, ще й Нідерландів. Вибори в цих державах можуть стати проблемою для нас.28 вересня Молдова може перетворитися на другу ГрузіюВ останню неділю вересня громадяни сусідньої Молдови обиратимуть новий склад парламенту. Це будуть історичні вибори, адже від їхніх результатів залежатиме, чи приєднається Молдова разом з Україною до Євросоюзу, чи піде за грузинським сценарієм. Тобто надовго застрягне між Європою та Росією. То ж Речан не просто лякає збільшенням контингенту російських окупантів у сепаратистському регіоні, а описує сценарій, який може реалізуватися поряд із нами буквально через чотири місяці. Як туди потрапить 10 тисяч російських солдатів? Та дуже просто: коли між Кишиневом та Росією відновлять авіасполучення, то зможуть прилетіти хоч пасажирськими літаками.3 листопада минулого року громадяни Молдови переобрали на другий президентський термін Майю Санду. Перемога проєвропейській кандидатці далася дуже складно. Її головний конкурент — колишній генпрокурор Олександр Стояногло — балотувався за підтримки Партії соціалістів, яку очолює проросійський екс-президент Ігор Додон. Окрім голосування за президента, молдавани також віддавали свої голоси на референдумі щодо членства Молдови в ЄС. Він став успішним для проєвропейських громадян і для самої Санду. Проте вона зіткнулася із шаленим опором у самій країні й поза її межами. Задля приведення до влади лояльного президента Росія кинула величезні ресурси, організовувала каруселі з гастарбайтерів, вливала суттєві фінанси. Незадовго до першого туру виборів Молдовою прокотилися інспіровані Росією протести та напади на державні установи й телекомпанії. У цьому випадку спецслужби спрацювали ефективно і російські виступи задушили в зародку. Провину за організацію безладів поклали на промосковського політика і бізнесмена Ілана Шора, який перебуває за кордоном.Зрештою Санду вибори виграла, значною мірою завдяки голосам виборців, які мешкають в Європі. Вона одразу попередила, що проросійські сили прагнуть взяти реванш на парламентських виборах. Про що тепер каже і прем’єр Речан. А як до своїх політиків ставляться громадяни? Наприкінці травня оприлюднили опитування від iData, в якому є дві красномовні цифри. Перша має тішити проєвропейських політиків: 63,3% опитаних виступають за членство Молдови в ЄС. А друга цифра змушує задуматися: партія Санду "Дія і солідарність" залишається на чолі рейтингу з 27,5%, але слідом йдуть одразу чотири проросійські партії — відверто промосковські соціалісти Додона і "Перемога" Шора, та помірковано промосковські блок "Альтернатива" з лідерством Стояногло і "Наша партія" Ренато Усатого. Тобто ризики проросійської й, отже, антиукраїнської коаліції — досить високі. Кращий, але не набагато, сценарій хиткої коаліції на чолі з лібералами Санду, бо уряд залежатиме від забаганок коаліційних партнерів.Окрім Росії, на вибори в Молдові можуть впливати й улюблені трампістами ультраправі. В країні є не чисельна партія "Велика Молдова" на чолі з Вікторією Фуртуне. Ця пані зазіхає на українські землі, щоб отримати вихід до Чорного моря через Буджак. В усьому іншому — традиційний набір: проти ЄС і НАТО, за сімейні цінності й так далі. У Молдові підозрюють, що екс-прокурорка Фуртуне може бути пов’язана як із Росією, так і з румунськими націоналістами з партії AUR Джордже Сіміона. Він програв президентські вибори, але залишився впливовим політиком. З огляду на те, що ультраправі в тренді, "Велика Молдова" з маргіналів може стрибнути навіть у парламент.А ще є автономна Гагаузія, де окопалися проросійські сили. Регіоном керує Євгенія Гуцул, яка перебуває під слідством за підозрою у незаконних фінансових оборудках. Одним словом, парламентські вибори у Молдові можуть завершитися геополітичною катастрофою для цієї країни.ANO "чеського Трампа" Бабіша лідирує в соцопитуваннях3-4 жовтня заплановані вибори до Палати депутатів, нижньої палати чеського парламенту. Але через гучний скандал, в який втрапило міністерство юстиції країни (йдеться про благодійні біткоїни на оновлення в’язниць, які надійшли від бізнесмена, підозрюваного у шахрайстві), можуть відбутися й раніше. Якщо впаде уряд Петра Фіали. У передвиборчих опитуваннях лідирує опозиційний рух ANO на чолі з екс-прем'єром і популістом Андреєм Бабішем із понад 30%. Він випереджає коаліцію SPOLU ("Разом"), до якої належать ODS, KDU-ČSL і TOP 09 — ліберальні й ліволіберальні проєвропейські партії. Представник цієї коаліції прем’єр Петр Фіала і президент Петр Павел є великими друзями України. Завдяки чеській ініціативі наша країна отримує значну кількість снарядів. В ANO вже анонсували згортання ініціативи в разі формування свого уряду.Бабіш — олігарх, його називають "чеським Трампом". За походженням — словак. У політиці багато років і за цей час заробив собі дуже скандальну репутацію. Підозрювався у податковому шахрайстві й корупції. Але щоразу виходив сухим із води. Втім, цього року він може опинитися у в’язниці. Багато років у Чехії розслідується справа про нецільове використання субсидій Євросоюзу (відома як "Гніздо лелеки" за назвою оздоровчого комплексу і резиденції політика, на розвиток цього об’єкту у шахрайський спосіб було отримано близько 2 млн євро дотацій від Брюсселя). По цій справі Бабіша вже виправдовували у 2023 році, однак тепер вона опинилася у Верховному суді, той має винести рішення цього місяця. Згідно з законодавством, у разі визнання провини проросійський політик може отримати 10 років тюрми. Але є значні шанси, що йому не заборонять балотуватися, оскільки він лідер найбільшої опозиційної партії. Якщо ANO переможе на виборах, уряд Чехії очолить людина, засуджена за шахрайство.Історія схожа до Трампової. Нинішній глава Білого дому у серпні 2023 року сам прибув до тюрми округу Фултон, посидів там близько 20 хвилин, сфотографувався і вийшов на свободу під заставу у 200 тисяч доларів. Цей випадок він використав собі на користь, малюючи із себе жертву політичних репресій. Засудження Бабіша також може зіграти йому на руку.Його погляди схожі до поглядів словацького прем’єра Роберта Фіцо. Різновекторний популізм. Але ваги у Чехії набуває й права популістська партія "Свобода і пряма демократія". Її очолює Томіо Окамура — чех корейсько-японського походження. Програма партії — вінегрет з ідей ультраправих. Якщо ANO не вистачить голосів для власної коаліції, туди покличуть "братів по розуму" Окамури. Щоб довго не розписувати ставлення цих товаришів до України, згадаємо скандал, який вони влаштували у квітні 2023 року у місті Іглава. Представники "Свободи…" зажадали від мерії зняти з ратуші український прапор, встановлений на знак підтримки України. Тоді наш прапор міські депутати відстояли, але ультраправі проявили себе в усій красі.Вибори задля перемоги Вілдерса? Як Нідерланди опинилися у політичній кризіНовий склад парламенту нідерландцям доведеться обирати через те, що в нинішньому розвалилася урядова коаліція. Дочасні вибори відбудуться не пізніше 29 жовтня. Причина розвалу — демарш ультраправої "Партії свободи", яку очолює Герт Вілдерс. Депутати посперечалися щодо протидії міграції. Прем’єр-міністр Дік Схооф оголосив про відставку після того, як міністри від політсили Вілдерса вийшли зі складу уряду. Політологи у Нідерландах припускають, що демарш "Партії свободи" був спланований, для них вигідні дочасні вибори на хвилі популярності ультраправих ідей. Також вони сподіваються на підтримку трампістів. Вілдерс наполягає на закритті притулків для біженців, їх насильній депортації, на закритті кордонів для шукачів притулку, на забороні возз’єднання сімей. У цих питаннях у нідерландській політиці у нього союзників обмаль. Тому на правому популістському фланзі й суперників небагато. На минулих виборах у листопаді 2023 року "Партія свободи" неочікувано перемогла, але сформувати коаліцію не змогла, бо ніхто не хотів до неї долучатися. То ж Вілдерсу, щоб не опинитися на політичному маргінесі, довелося долучати свою партію до коаліції з правоцентристами.Він — затятий антиісламіст. За ксенофобські висловлювання був засуджений. Використав судовий процес задля розкрутки власного іміджу. Дуже ексцентричний політик, за це його порівнюють з Трампом. Вілдерс виступав проти військової допомоги Україні й за покращення відносин Нідерландів із Росією. Торік він зробив скандальну заяву про українських біженців:"Українці масово приїжджають до Нідерландів не через війну, а по безкоштовне житло, безкоштовну допомогу і нашу роботу. Знову ми дурні Європи". Але після того, як у вересні зустрівся з Володимиром Зеленським в Італії, почав оприлюднювати заяви на підтримку України. Тоді, зокрема, сказав: "Хороша розмова. Обговорив із Зеленським корупцію в Україні, шанси на мир на умовах Києва, "Північний потік" та українських чоловіків, які залишаються в Нідерландах замість того, щоб допомагати Україні". Так що Вілдерс, на відміну від згаданого вище Бабіша, цілком здатний змінювати свою думку залежно від політичної кон’юнктури.

"Яке їхало, таке й здибало" — так іронічно кажуть про людей з однаковими недоліками, коли їх зводить доля. Президентські вибори 2024 року звели найбагатшу людину світу Ілона Маска та найбільшого політичного популіста світу Дональда Трампа. І вже рік Америка і вся планета спостерігають за шоу, в якому грають ці два актори.Як Ілон Маск вклав четверть мільярда в перемогу Трампа і що за це отримавЩоб спрогнозувати подальший розвиток гучного політичного розлучення Маска з Трампом, варто згадати, як і чому вони подружилися. Маск був близьким до лібертаріанців, на виборах голосував за кандидатів-демократів, але все почало змінюватися з 2022 року, коли він за 44 мільярдів доларів придбав Twitter. Бізнесмен визнав, що переплатив за цей актив, проте згодом стало зрозумілим, чому так вчинив, — мережева платформа, яку перейменував на Х, стала потужною зброєю в його руках. Соцмережа перетворилася на прихисток для расистів, ксенофобів, прихильників теорій змов. За кілька тижнів після укладення угоди про купівлю Twitter Маск повернув Трампу його заблокований акаунт. Це був перший крок на зустріч колишньому президенту, який планував повернутися у Білий дім.Отримавши у власність соцмережу з величезною армією користувачів, Маск почав корегувати інформаційне поле Америки. Починалося із невинних дописів на підтримку збільшення народжуваності (сам мільярдер має 12 дітей), далі — з критикою соціальної політики адміністрації Джо Байдена (його Маск обзивав "сонним Джо") і зрештою багатій зробив із Х майданчик для ультраправих і трампістів. Торік навесні мільярдер почав висловлюватися на користь Трампа, а остаточно став на його бік у липні — після замаху на республіканця у Пенсільванії. Загальновідомо, що Маск пожертвував понад 119 мільйонів доларів на фінансування комітету Super PAC, який був одним із політтехнологічних елементів кампанії Трампа. Також добре відома історія про щоденну роздачу ним 1 мільйона доларів виборцям у так званих "хитких штатах" — штати, де ні у демократів, ні у республіканців немає значної переваги одних над іншими. Фактично йшлося про підкуп виборців, який толерувався американською судовою системою."Без мене Трамп програв би вибори. Демократи контролювали б Палату представників, а республіканці були б у Сенаті з більшістю в 51-49. Така невдячність", — написав Маск вже під час нинішньої сварки.Він дійсно став найбільшим фінансовим спонсором президентської кампанії Трампа, витративши на неї загалом понад 250 мільйонів доларів. Політичні експерти досі сперечаються, який сенс мільярдер бачив для себе у такому значному капіталовкладенні. Почнемо з бізнесу.За часів Байдена компанія Tesla зазнала значних збитків, спричинених зростанням конкуренції на ринку електрокарів. Адміністрація демократів ініціювала закон, згідно з яким у чисті джерела енергії вкладалися мільярдні інвестиції. Це спричинило перехід американських автовиробників на виготовлення електромобілів. Раніше цю нішу майже монопольно займала Tesla. Крім того, у США почали завозити китайські "електрички" за суттєво нижчою ціною, аніж зроблені в Америці. Трампісти обіцяли скасувати кліматичні реформи Байдена і протидіяти китайському імпорту, що мало повернути автовиробників до виготовлення традиційних бензинових авто. І, отже, Tesla знову стала б домінувати на американському ринку електрокарів. Це зараз ми знаємо, що збитки компанії Маска лише зросли, але рік тому ситуація мала б мати вигідний вигляд для мільярдера. Простіше кажучи, він міг стратегічно прорахуватися.Наступна версія — бажання Маска впливати на думки президента та грати роль якщо не всесильного "бога", то "сірого кардинала"."Ми маємо нову зірку, народилася зірка — Ілон. Цей хлопець — супергеній, ми маємо захищати наших геніїв, їх у нас не так багато", — заявляв Трамп під час передвиборчої кампанії.Тепер називає екс-соратника "запеклим наркоманом", в якому розчарувався. Виходить, Маску не вдалося нав’язати свій світогляд Трампу? Саме так. Попри фантастичну суму, яку він вклав у перемогу республіканця, в команді останнього епатажний багатій був чужинцем.Його наміри рулити ситуацією поверх голів давніх соратників глави Білого дому ті сприйняли дуже негативно. І почали кулуарні інтриги. Крім того, світогляд Маска контрастував з ідеологією MAGA. Її провідники — Стів Беннон, бізнесмен, інвестбанкір, кінопродюсер, радник Трампа, The Heritage Foundation (Фонд "Спадщина") — науково-дослідний центр, який написав покрокову програму дій для другого президентства Трампа, група республіканців, відомих як Рух чаювання (їх в адміністрації представляє глава Держдепу Марк Рубіо). Погляди ж Маска близькі до технофашизму — перелаштованої на новий лад меритократії, тільки з авторитарним апломбом: влада має належати інженерам ІТ-сфери, а суспільні відносини — контролюватися розгалуженою мережею цифрової цензури. Власне, це Маск запроваджував у DOGE, що викликало неприйняття навіть серед трампістів.Розійшлись, як у морі кораблі. Чого далі очікувати від Трампа і МаскаЙмовірність примирення Трампа й Маска низька. ЗМІ повідомляли, буцімто в команді Трампа є люди, які хочуть помирити скандалістів."Я не маю наміру з ним (Маском) розмовляти", — розвіяв плани цих "голубів миру" американський президент.Ті, хто знають його багато років, стверджують, що дописом про фігурування Трампа у "списках Епштейна" Маск спалив усі мости. Він видалив цей допис, проте справа вже зроблена. Для Трампа у спілкуванні з людьми є червоні лінії, і публічні згадки про його буремні сексуальні пригоди — одна із них. Він свого часу давав покази щодо зв’язків із педофілом Джеффрі Епштейном, вони були добре знайомі й нерідко проводили час разом. Однак імені Трампа у компрометуючих списках учасників оргій з підлітками не знайшли. Згадка Маском цієї історії дуже образила президента.Також низька ймовірність того, що злетить нова партія, яку анонсував Маск. По-перше, у неї немає ідеології. Консерватори зосередилися в Республіканській партії, ліві ліберали — в Демократичній. Дрібні партії лібертаріанців, "зелених", соціалістів навряд чи приймуть до себе Маска, який заплямував свою репутацію на чолі DOGE. А створювати партію з нуля, щоб вона просто доєдналася до дрібних партій — сенсу нема. Втім, Маск може почати мережевий політпроект заради критики політика Трампа.Тепер про варіанти з вищою ймовірністю. Американський президент погрожує недавньому соратнику "серйозними наслідками", якщо фінансуватиме демократів. Глава Білого дому гарно розуміється на грошах та на їхньому впливі на думки виборців. У листопаді наступного року в США — велика виборча кампанія, американці обиратимуть депутатів Палати представників і Сенату. Якщо демократи візьмуть гору, то одразу розпочнуть процедуру імпічменту Трампа. Маск фінансовим сприянням демократам може помститися чинному президенту. Назвемо це варіант "холодної помсти".Другий варіант — мільярдер розхитуватиме команду Трампа. Він це вже робить. У відповідь на заклик малазійського журналіста Ієна Майлза Чонга оголосити імпічмент Трампу через буцімто перебування у "списку Епштейна" та замінити його на Джей Ді Венса, Маск зробив репост цього допису у мережі Х та прокоментував коротким словом "Так". Мільярдер і раніше схвально відгукувався про Венса. Нинішній же його хід можна тлумачити як спробу викликати у Трампа антипатію до свого віце-президента, який і не приховує президентських амбіцій. До слова, Венс ідеологічно близький до Маска. Його вважають креатурою мільярдера, венчурного інвестора, колишнього радника Трампа Пітера Тіля, бізнес-партнерів та друзів котрого знають як "мафія PayPal". У цій компанії й Маск, і Венс та ще з кілька десятків заможних і впливових діячів, яких, окрім ультраправої ідеології, об’єднують симпатії до Росії.Третій варіант — він поки що малореалістичний — Маск та його друзі нищитимуть репутацію Трампа скандалами й компроматом, які розганятимуть соціальними мережами, куплятимуть політичних коментаторів-критиків із різних таборів, стоятимуть за дестабілізацією в державі (хтось же напоумив президента використати нацгвардійців для придушення протестів мігрантів у Каліфорнії, хоча там справилася б і поліція) тощо. Чварами з Маском Трамп дуже ризикує. Зараз йому оточення та спонсори казатимуть, що вони — з ним, але тріщина, яку спричинила сварка з Маском — глибока. Дуже глибока, щоб її так легко було заліпити….

Спецпредставник президента США Кіт Келлог занепокоївся через вдалу атаку добрих дронів на злі російські військові аеродроми, глава Пентагону Піт Гегсет під надуманим приводом відмовився від участі у "Рамштайні" та у засіданні Ради Україна-НАТО. А Трамп навіть здзвонився з Путіним. Ці сигнали свідчать не на користь наших партнерів.Дуже смілива атака, але…Учора Дональд Трамп поговорив телефоном з Путіним."Ми обговорили атаку України на російські літаки, що перебували на аеродромах, а також різні інші атаки, які відбуваються з обох сторін. Це була хороша розмова, але не така, яка призведе до негайного миру", — написав він у власній соцмережі Truth Social.Трамп переповів: Путін йому сказав, що "буде змушений відповісти на недавні атаки на аеродроми". Інші деталі розмови невідомі, але нескладно здогадатися, що причина телефонного контакту в тому, що Трампу не сподобалася успішна операція СБУ на території Росії. На цю думку наштовхує заява Кіта Келлога, яка з’явилася напередодні."Коли ви атакуєте частину національної системи виживання супротивника, тобто його тріаду, ядерну тріаду, це означає, що рівень ризику зростає, бо ви не знаєте, що зробить інша сторона… Це дуже смілива атака. Та коли ви це робите, цілком зрозуміло, що решта рівнів зростуть. Я думаю, що саме цього ми намагаємося уникнути. Україна, по суті, каже, що ми теж можемо грати в цю гру. І вони можуть підвищити рівень ризику до рівнів, які, на мою думку, є неприйнятними", — заявив відставний генерал.Це один із рідкісних швидких коментарів чинних західних політиків і високих військових чинів — не анонімних джерел, на які посилаються ЗМІ — і він прояснює, чому в Білому домі та в НАТО не поділяють думок українців у зв’язку з вдалою операцією СБУ "Павутина". Коротко: наші союзники за три з лишком роки повномасштабного вторгнення Росії в Україну продовжують мислити стереотипами, що Путіна не треба злити.Ще один показовий момент: у західній пресі деякі розумники наче смакують, як же Росія помститься — ядерним ударом, "Орєшніком" чи ще чимось. Від моральних виродків, які вбивають українців ракетними ударами по житлових будинках, які скидають КАБи на міста і села та щодоби атакують "шахедами" можна очікувати чого завгодно. Але точно такі ж страшилки були й після інших вдалих спецоперацій наших оборонців проти російських агресорів, про які піде далі.Насправді західні політики та військові бояться не за нас, а за себе. Бо "Павутина" продемонструвала дві важливі речі. Перше: Україна вмілим використанням дронів на території ворога довела, що існуючі системи ППО та ПРО, які коштують мільярди доларів, — учорашній день. "Золотий купол" Трампа зможе відбивати міжконтинентальні ракети (і то не факт), але він безсилий проти дій можливого противника всередині Штатів. Видається, на "Павутину" НАТОвці дивляться не під тим кутом зору. Насправді ця спецоперація є нагодою для них переглянути власну безпекову стратегію.По-перше, ефективне використання БпЛА у війні в Україні мало вже давно підштовхнути НАТО до технологічних інновацій у напрямку безпілотних систем, замість цього там сперечаються, скільки кожна країна має вносити коштів у спільний оборонний бюджет. Україна підказала рішення: дрони коштують значно дешевше за ракети, танки й підводні човни, але роблять свою справу успішно. За ними — майбутнє. Та є "але": у системі виробництва зброї залучені сотні підприємств у США, в Європі та в інших кінцях світу, їм цікаві мільйонні бюджети, а не копійчані.По-друге, ми чітко розуміємо, хто наш ворог і сконцентровані на боротьбі з ним, а хто ворог у країн НАТО? Росія для них — стратегічна загроза, принаймні визнавалася такою до президентства Трампа, а як зараз — невідомо. У Росії є власні проксі, яких вона підтримує та фінансує. Простіше кажучи, поки союзники по військово-політичному блоку не сформують перелік ворогів і не сформулюють спільну політику щодо них, вони лишатимуться легкою мішенню "гібридної" війни та спроб підірвати внутрішню безпеку.Друга важлива річ: західні політики не знають, як реагувати, якщо Путін вдасться до не конвенційних методів війни в Україні. Відповідь повинна бути, але складний механізм ухвалення рішень в НАТО зробив цю організацію повільною. Якщо Угорщина чи Словаччина, або й США, відмовляться підтримати спільні дії, то все закінчиться смішним глибоким занепокоєнням.Як українці принижували російського колоса на глиняних ногахЗвісно, ніхто не каже, що українці такі безстрашні, а наші партнери — налякані й слабкі. Йдеться про те, що західні високі чини неодноразово ставали свідками вдалих дій ЗСУ, СБУ, ГРУ та інших українських підрозділів, і реагували у стилі "не можна допустити ескалації". Тут не тільки власне про бойові успіхи українців. Під час останньої зустрічі в Стамбулі росіяни викотили ультиматум, який мав переконати Трампа у небажанні Путіна дослухатися до мирних ініціатив Америки, після чого Вашингтон повинен був ударити по Москві давно обіцяними санкціями. Однак цього не сталося. Слабкість Трампа тільки заохочує Кремль до підвищення ставок. Невже президент США телефоном просив Путіна не бити ядеркою по Україні? Якщо так, тоді тільки підіграв диктатору.З нинішнім президентом США все складно, але й при попередньому відчувався страх перед Росією. Він проявлявся не так очевидно, здебільшого невдоволення успішними діями українців висловлювалося через джерела ЗМІ. Нагадаємо кілька таких історій.14 квітня 2022 року внаслідок точного удару двома ракетами "Нептун" було потоплено флагман чорноморського флоту Росії крейсер "Москва". Значення ураження цього корабля на той час мало неймовірний психологічний ефект. Світ побачив, що російський флот — слабкий, бо росіяни нездатні забезпечити оборону навіть флагмана свого флоту. Цього року New York Times опублікував статтю, де повідомлялося, що тоді представники США обурювалися вчинком українців, бо не попередили про наміри потопити російський корабель та не узгоджували своє рішення з американцями.3 червня Україна втретє атакувала Кримський міст, а вперше це сталося 8 жовтня 2022 року. На автомобільній частині переправи поблизу Таманського півострова вибухнула вантажівка. Внаслідок цього знищено два прольоти дорожнього покриття, а на залізничній гілці зайнялися сім цистерн із пальним. Тоді американці змовчали. Вдруге міст став мішенню в ніч на 17 липня 2023 року. Два надводних безпілотних апарати пошкодили проліт переправи. Цього разу у Держдепі й Пентагоні заявили, що Крим — це Україна, тому вона сама вирішує, як веде війну, захищаючи свою територію. Реакції Вашингтона на третю атаку — немає. Може, це й на краще. Безумовно, успіхом ЗСУ була й спецоперація в Курській області. Вона тривала з 6 серпня 2024 року і виконала свою роль, зв’язавши боями на Курщині значні сили противника та піднявши бойовий дух українців. Наскільки відомо, підготовка цієї операції трималася в секреті від союзників, що, мабуть, і дало можливість провести блискавичний маневр на територію Росії. Без витоків у пресу. Також відомо, що наші союзники розійшлися в думках стосовно спецоперації в Курській області. Бо вбачили в ній… загострення.Протягом війни було кілька вдалих уражень російських складів. Найвідоміше сталося у ніч із 17 на 18 вересня 2024-го. Щось прилетіло на склад артилерійських боєприпасів, розташований поблизу Торопця Тверської області. Вибухи на об’єкті навіть спричинили землетрус. Арсенал називали досконалим і захищеним, казали, що він здатний витримати невелику ядерну атаку. Це виявилося брехнею. Бо російська система ППО зганьбилася на увесь світ, пропустивши дрони.А от щодо далекобійної артилерії західного виробництва в американців та європейців завжди були застереження. "Не підтримуємо і не заохочуємо до ударів по Росії". Приблизно так казали й екс-глава Держдепу Ентоні Блінкен, й дрібніші чиновники часів Джо Байдена. Власне, це стосується й обмеженого використання літаків F-16.Отже, згадані вдалі операції стали можливими без використання західної далекобійної зброї й часто навіть без попередження союзників. Непослух українців дратував і попередню, і нинішню американські адміністрації, адже там, та і в НАТО, продовжують дивитися на Росію Путіна як на тих, із ким можна укласти угоду, якщо йти на поступки. Доки цей погляд не зміниться на інший — угоду можна укласти тільки з новою владою в Росії — доти складно прогнозувати час закінчення війни.

Кароль Навроцький став обраним президентом Польщі, обійшовши свого конкурента, мера Варшави Рафала Тшасковського лише на 1,78%. Хоча після першого туру та перших екзит-полів він програвав. Завдяки чому правий кандидат обіграв ліберала?П’ять ключових причин перемоги НавроцькогоПрезидентські вибори у Польщі порівнюють за виборами президента Румунії. В обох східноєвропейських державах ЄС своїх керівників обирали майже в один час — коли румуни 18 травня голосували у другому турі, у поляків був перший. Також у цих країнах у другому турі змагалися правий кандидат проти ліберала. Крім того, в обох випадках за президентство боровся мер столиці. Тільки Нікушор Дан став президентом, а Рафал Тшасковський — ні. Причому вже вдруге. Вперше він програв на минулих президентських виборах п’ять років тому Анджею Дуді. Дуда, як нині Навроцький, ішов за підтримки правоконсервативної партії "Право і справедливість" ("ПіС").А ще румунські й польські вибори порівнюють у зв’язку з безпрецедентним втручанням у перебіг кампанії третіх країн. І не тільки Росії, до чого вже звикли, а й США. Після повернення Дональда Трампа до Білого дому трампісти підтримують в Європі ультраправих політиків — розкольників Євросоюзу. До цього "правого інтернаціоналу" належать лідер партії AUR Джордже Сіміон, який програв президентство в Румунії, "Альтернатива для Німеччини", де лідеркою є Аліс Вайдель та Кароль Навроцький.Тут згадані тільки ті політики і партії, які вже мали шанс поборотися за владу. Найбільшим невдахою став Сіміон, а от ставка на Навроцького — спрацювала. Хоча після першого туру, в опитуваннях між першим і другим турами, у перших оприлюднених екзит-полах перемога була за Тшасковським. До останнього здавалося, що і в Польщі трампісти не отримають очікуваного результату. Чому ж Навроцький присоромив прогнозистів? Виділимо п’ять ключових причин.Перша причина: переможець виборів балотувався за підтримки "ПіС", але не є членом цієї парії. Для пересічного виборця такий статус Навроцького мав привабливий вигляд, адже той не залежав від волі партійних босів. Натомість Тшасковського у Польщі вважають креатурою прем’єра Дональда Туска. Тобто, менш самостійним.Друга причина: польські виборці проголосували за баланс влади між "Громадянською платформою", яка тримає уряд, та опозиційною партією "Право і справедливість". Так поляки голосують не вперше, вочевидь, вони вважають, що уряд та крісло президента в руках однієї партії — це погана історія. Так було, коли саме консерватори "ПіС" мали всю повноту влади у Польщі, а ліберали перебували в повній опозиції. Після парламентських виборів у жовтні 2023 року партія Туска отримала право формувати правлячу коаліцію Зате у консерваторів лишався свій президент Дуда. Можливо полякам сподобався цей політичний паритет. Але з Навроцьким він порушиться, про що ми поговоримо згодом.Третя причина: Навроцький — патріот, який сповідує граційні християнські цінності, історик, відомий націєцентричними поглядами на історію Польщі та її сусідів. Через це мала і матиме проблеми з ним Україна. Та і не тільки ми. Але понад 50 відсотків поляків, як бачимо за підсумками виборів, захопив правий популізм, в якого перегляд історії є однією з ключових технологічних "фішок". Проєвропейський ліберал із навіть дещо лівими поглядами Тшасковський цьому тренду не відповідав.Четверта причина: агітація за Навроцького зовнішніх сил, що створило ефект масштабної підтримки цього кандидата. Чого лише вартий особистий прийом Трампом в Овальному кабінеті. Крім того, з польським кандидатом у президенти зустрічалися глава Держдепу Марко Рубіо, спікер Палати представників Джеймс Джонсон, голова кабінету президента США Сьюзі Вайлс, міністр здоров’я Робертом Кеннеді та інші посадовці.П’ята причина: технологічна допомога Навроцькому від ультраправих проросійських політиків, що забезпечило перетік до нього їхнього електорату. Висуванця "ПіС" у другому турі підтримав радикал Гжегож Браун, який у першому турі несподівано для всіх посів четверте місце, а "конфедерат" Славомір Менцен на словах не підтримав, але влаштував Навроцькому і Тшасковському "кастинг" для своїх виборців — запросив обох до розмови й запропонував їм підписати декларацію з восьми його вимог. У ній два пункти стосувалися України — про відмову нашій державі у членстві в НАТО та про заборону відправки польських солдатів на територію нашої країни. Тшасковський під вимогами проросійського політика не підписався, а Навроцький підпис поставив. Цей жест, судячи з підсумкових результатів виборів, сподобався виборцям "конфедератів".Чого очікувати від нового улюбленця польських виборцівПрезидент Зеленський привітав новообраного главу сусідньої держави:"Польща, яка зберігає силу національного духу та віру в справедливість, була і залишається опорою регіональної та загальноєвропейської безпеки й сильним голосом, що захищає свободу і гідність для кожної нації. Зміцнюючи одне одного на нашому континенті, даємо більше сил Європі в глобальній конкуренції та наближаємо досягнення реального й тривалого миру. Розраховую на незмінно плідну співпрацю з Польщею і особисто з паном президентом".Зауважимо: Дуда неодноразово бував у нас під час війни, виступав у парламенті. Водночас підписання Навроцьким декларації українофоба Менцена взагалі має вигляд антиукраїнських кроків.Показовими для розуміння, як складуться відносини України й Польщі за президентства Навроцького, були теледебати між учасниками другого туру виборів. Правий кандидат розповідав, що "Президент Зеленський погано ставиться до поляків" (звідки він це взяв — невідомо), і що Польща має вимагати ексгумації жертв Волинської трагедії. Раніше Навроцький казав, що не пустить Україну до ЄС та НАТО, доки українці не визнають свою причетність до подій на Волині часів Другої світової війни. Тшасковський парирував опоненту, що Польща у відносинах з Україною має відстоювати власні економічні інтереси, однак зараз повинна допомагати українцям перемогти у війні з Росією. Також Тшасковський наголосив, що Навроцький у питаннях України "нічого не розуміє".Якщо коротко, то ми отримали у Варшаві другого Орбана. Новий польський президент не буде поводитися так нахабно з ЄС, як це робить угорський прем’єр, бо у Польщі ключові політичні важелі в уряду, а не в президента, а от щодо нашої держави він викручуватиме руки й займатиметься шантажем складними питаннями спільної історії. Президент Навроцький стане серйозним гальмом на шляху України до Євросоюзу.Але проблеми з ним очікують перш за все на поляків. Під час вояжу до Америки він казав, що під час перебування при владі уряду Туска відносини Польщі із США погіршилися, що Туск стоїть на чолі "антиамериканського заколоту, творячи альтернативу для НАТО в ЄС". Ці заяви означають, що з великою долею ймовірності Навроцький спричинятиме конфлікти з урядом Туска задля розвалу урядової коаліції й нових виборів, на яких значні шанси на перемогу матимуть "ПіС" та ультраправі "конфедерати". Простіше кажучи, замість балансу сил поляки можуть отримати потужну політичну нестабільність. Що одразу відобразиться на загальній політиці ЄС і на нас.А чи можливий оптимістичний сценарій? Навроцький не любить Україну, Брюссель, єврочиновників, польських лібералів, однак він дуже антиросійський політик, прихильник посилення НАТО. То ж багато що залежатиме від того, кого він візьме до себе радниками — істориків із претензіями на істину в останній інстанції чи розумних економістів, які мислять вигодою для майбутнього Польщі. Якого не може існувати без сильної України, яка переможе путінську Росію. Залишається сподіватися, що Навроцький забуде про свій підпис під декларацією Менцена, діятиме в інтересах Європи, а не Білого дому, і з нього вийде не такий страшний "чорт", яким його малюють.

Дональд Трамп дав старт програмі протиракетної оборони "Золотий купол" вартістю 175 мільярдів доларів. На попередній його проект — мур на кордоні з Мексикою — планувалося витратити 33 мільярди доларів. Тепер американцям за амбіції свого президента доведеться заплатити значно більше.Накрити Америку щитом від "дуже злого світу""Я обіцяв американському народу, що я збудую систему протиракетної оборони для захисту батьківщини від загрози далекобійних ракетних атак. Сьогодні я радий повідомити, що ми офіційно обрали архітектуру для цієї найсучаснішої системи, яка розгортатиме технології наступного покоління на суші, морі та в космосі, включно з космічними датчиками та ракети-перехоплювачі", — заявив Трамп. Він згадав, що цього багато років тому хотів президент Рональд Рейган, але тоді не було таких технологій."Світ навколо нас дуже злий", — констатував глава Білого дому і пообіцяв збудувати "Золотий купол" до кінця свого президентського терміну, тобто, за три роки.Хто керуватиме новим проектом ТрампаНовий проект очолить генерал космічних сил США Майкл Гетлайн. Коротко про нього. З грудня 2023 року цей чотиризірковий генерал обіймає посаду віце-керівника космічних операцій. Він пройшов усі щаблі військової служби, яку провів на управлінських посадах у різних підрозділах ВПС США, працював у Пентагоні, має досвід здійснення армійських закупівель. За першої каденції Трампа став заступником директора Національного розвідувального управління, там безпосередньо командував підрозділом повітряних сил. Тобто бажання Трампа реалізовуватиме військовий із бездоганною репутацією.У чому особливості "Золотого купола"Далі також коротко про сам проект. Його деталі тримаються у таємниці, а з розповіді американського президента відомо, що "Золотий купол" інтегрують з існуючими оборонними можливостями США. За повідомленнями Reuters, нова система має створити мережу супутників для виявлення, відстеження і потенційного перехоплення ракет, що наближаються. Протиракетний щит спроможний розгорнути сотні таких супутників. "Золотий купол" порівнюють з існуючою і досить ефективною системою "Залізний купол", яка з 2011 року захищає Ізраїль від ракет і снарядів малої дальності. Це спільна американсько-ізраїльська розробка. На першому рівні оборони відбувається виявлення об'єкта за допомогою радарів та вираховується його тип і куди він летить. Якщо ворожий снаряд становить небезпеку для густонаселених районів, його збивають ракетами із землі. Але в ешелонованій ПРО Ізраїлю є й інші етапи. "Праща Давида" — система, яка знищує ракети малої й середньої дальності. Вона використовує кінетичні перехоплювачі Stunner і SkyCeptor. Балістичні ракети збиваються системами "Стріла 2" (ліквідує загрозу у верхніх шарах атмосфери, коли вбивча залізяка починає пікірувати на ціль) і "Стріла 3" (дістає ворожі ракети ще у космосі). Однак навіть такий щит можна пробити.Як це сталося 7 жовтня 2023 року, коли ХАМАС запустив по Ізраїлю близько двох тисяч переважно реактивних снарядів. Влучань — вистачало, хоча "Залізний купол" на першому рівні своєї роботи має збивати такі об’єкти. Проблемною виявилася кількість засобів нападу, їх було більше, аніж засобів для збиття. Водночас масована ракетна атака Ірану 1 жовтня довела, що ізраїльська система ПРО справляється з такими ударами досить вдало. При цьому військові екскрети тоді відзначили кілька моментів.По-перше, Тегеран не вдарив зненацька, він попереджав про підготовку удару, то ж був час підготуватися до його відбиття. По-друге, іранські ракети не вирізняються точністю, тобто, частина або не долетіла, або впала за межами населених пунктів. Ніхто не може достеменно сказати, чи справився б "Залізний купол" з такою ж кількістю ракет типу "Іскандер". По-третє, територія Ізраїлю маленька, що полегшує задачу для протиракетного щита. Для нас така розумна система була б корисною, проте аж ніяк не панацеєю. У лютому 2023 року посол Ізраїлю в Україні Михайло Бродський пояснював: озброєння "Залізного купола" призначене для знищення ракет малої дальності, які випускають із Сектору Газа або Південного Лівану, такі системи ПРО не допоможуть під час масованих ударів Росії, оскільки та запускає снаряди іншого типу.Технології, політика, гроші. Що може завадити появі "Золотого купола"Якщо "Залізний купол" можна пробити, то чи можна буде знайти діри у "Золотому куполі"? Деякі ЗМІ вже пишуть, що у китайців буцімто створили новий стелс-матеріал, завдяки якому ракети зможуть залишатися невидимими. Одразу наголосимо: подібні публікації можуть поширюватися навмисно, аби поставити під сумнів спроможності американських технологій. Насправді ніхто поки не знає, як працюватиме система ПРО, яку благословив Трамп. Якщо йдеться про значну кількість супутників, які стежитимуть за місцями запуску військових об’єктів великої дальності й міжконтинентальних ракет, то розповідь про ракети-невидимки — антинаукова фантастика. Все буде немов на долоні.Але проект, оголошений главою Білого дому, має сумнівний вигляд не через технологічні проблеми, а через політичні й фінансові. Трамп — популіст, усіх політиків цього штибу об’єднує кілька спільних характеристик: вони люблять себе у владі, прагнуть реалізовувати масштабні проекти, які коштують багато грошей, і є прихильниками простих рішень. Де взяти кошти? Підняти мита для всього світу. Не спрацювало. Тоді просто надрукуємо багато доларів. Десь так…Цього року на "Золотий купол" пропонується виділити 20 мільярдів доларів. Для Америки сума цілком підйомна, однак її ще треба десь взяти. Видання Politico повідомляло, що адміністрація США передала до Конгресу проект бюджету з видатками на оборону в 1 трильйон доларів. В інших галузях бюджет урізали. А днями Палата представників із перевагою в один голос ухвалила податковий закон Трампа, тепер його ще має підтримати Сенат. Проти цього закону різко негативно виступив Ілон Маск, який швидкими темпами віддаляється від команди 47-го президента, в перемогу якого вклав значну суму. Мільярдер вважає, що зростання дефіциту бюджету США призведе державу до банкрутства, її державний борг протягом найближчого десятиріччя може зрости до 3,3 трильйона доларів.Ця історія відсилає до першого терміну правління Трампа. У 2018 році його адміністрація запросила у Сенату 18 мільярдів доларів для будівництва муру на кордоні з Мексикою, а загалом цей проект оцінювався у 33 мільярди доларів. Мур мали збудувати до кінця 2027 року. У 2019-му передвиборчому році демократи у Конгресі відмовилися виділяти гроші на спорудження загорожі. Трамп, своєю чергою, відмовлявся підписувати бюджет, якщо в ньому не буде затребуваних ним коштів. Будівництво муру стало однією з головних піар-фішок Трампа на тих виборах. Які він програв. А Джо Байден у 2021-му спорудження стіни зупинив. Правда, у жовтні 2023-го сам же і відновив, але не з Трамповим фінансовим розмахом.Згадка про цей випадок тут до того, що вже нині Білий дім ледь нашкрябує голоси у Конгресі на підтримку своїх ініціатив, а восени 2026-го в Америці відбудуться вибори, в ході яких демократи можуть отримати більшість або в Палаті представників, або у Сенаті. Або і там, і там, якщо Трамп остаточно дістане американських виборців своїм популізмом. Не складно здогадатися, що на "Золотий купол" річкою гроші вже не литимуться.Наступний момент — політичний. Глава Білого дому під час презентації проекту нової системи ПРО знову заявив про Канаду як 51-й штат США."Я сказав Канаді, яка дуже хоче стати частиною нашої чудової системи "Золотого Куполу", що це коштуватиме 61 мільярд доларів, якщо вона залишиться окремою, але нерівноправною нацією. Але це коштуватиме нуль доларів, якщо вона стане нашим улюбленим 51-м штатом", — написав він.Та і загалом склалося враження, що цей проект — вічний двигун піару і самолюбування. А чи реалізується він — то не головне.Держав, здатних своїми ракетами дістати до Штатів, лише кілька, серед них і Росія. Щоб покласти економіку цієї бензоколонки з ядерними бомбами, не потрібно виймати з кишень американців 175 мільярдів доларів, треба ввести давно обіцяні "пекельні санкції". За підтримку Росії обкласти 500-процентними митами Китай, ще одну державу, яка має технічні можливості дістати ракетами до США.Трамп згадав Рейгана. При ньому у 1983 році стартувала Стратегічна оборонна ініціатива, також відома як "Зоряні війни" - прототип "Золотого куполу" — проте тодішній американський президент не лише прагнув показати Москві технологічну вищість Америки в ході "холодної війни", а й зламав економіку СРСР, домовившись із Саудівською Аравією про стрімкий видобуток нафти, що обвалило ціну на неї. Тобто, коли йдеться про можливість піару на темі новітньої системи ПРО, Трамп про Рейгана згадує, але чомусь не хоче вчиняти з ворогами Америки, як вчиняв Рейган.