Всеволод Юрченко

Глава Білого пообіцяв посилити санкції проти РФ, якщо Європа посилить тиск на Москву та відмовиться купляти у неї нафту. "Ми не можемо бути єдиними, хто працює на повну", — заявив він ЗМІ у гольф-клубі Trump National у Бедмінстері, штат Нью-Джерсі, звинувативши європейців, що ті "лише говорять, а не діють". Чи так це насправді?Традиційно для нинішньої політичної поведінки у Сполучених Штатах кожне слово Трампа отримує схвалення його прихильників. Так, сенатор Ліндсі Грем, відомий співавторством законопроекту про "пекельні санкції", який так і не ухвалили через позицію президента США, підтакнув: якщо завтра американці та європейці спільно запровадять 50-ти чи 100-відсоткові мита проти країн, які купляють російську нафту, ті ж Індія чи Китай змінили б свою поведінку. Це теоретичне припущення, адже після американських мит проти Індії за купівлю російської нафти Делі імпорт скоротила, проте не відмовилася від нього повністю. А те, що не придбали індуси зі знижкою, куплять китайці.Нам би також хотілося, щоб Європа та США єдиним фронтом ударили по Росії й "нейтральних" країнах, які продовжують фінансувати вбивство Путіним українців, але спочатку без емоцій потрібно розібратися, яку ведуть грають американці.Від Венса у Мюнхені до Трампа у Бедмінстері. Як змінилася думка США про ЄвропуВісім місяців тому, 14 лютого, європейці та і світ загалом здригнулися від промови віце-президента Джей Ді Венса на Мюнхенському безпековому форумі. Приведемо дві цитати з цього вікопомного виступу, які гарно ілюструють зміну ставлення Вашингтона до своїх європейських союзників. Цитата перша: "Мене у безпеці Європи найбільше турбує не Росія, не Китай, не будь-який інший зовнішній актор. Мене турбує загроза зсередини. Відступ Європи від деяких з її найбільш фундаментальних цінностей, які вона поділяє зі Сполученими Штатами Америки". Друга цитата: "Я хочу спитати: як взагалі можна обговорювати розподіл бюджетних витрат (на спільну оборону, — ред.) у ситуації, коли ми не розуміємо, що саме ми захищаємо у Європі? Я вже багато чого почув у своїх розмовах з багатьма людьми, які зібралися тут. Я багато чув про те, від чого вам потрібно захищатися. Це, звичайно, важливо. Але мені, як і багатьом громадянам Європи, не зовсім зрозуміло, що саме ви захищаєте".Глава Білого дому схвально сприйняв промову Венса, для Європи ж вона стала холодним душем. Там усвідомили, що Трамп-2 поводитиметься з нею жорсткіше за Трампа-1. Бо і він, і його близьке коло суттєво "поправішали". Час плинув, європейським політикам удавалося згладжувати гострі кути у взаєминах з американською адміністрацією. Прикладом чого став саміт НАТО у Гаазі наприкінці червня. Європейські учасники зібрання боялися вибриків Трампа, але все відбулося чинно і мирно. Генсек Альянсу Марк Рютте навіть назвав главу Білого дому "татком". За місяць потому очільниця Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн і президент Трамп уклали торгівельну угоду між ЄС і США, яка передбачає 15-відсотковий тариф на товари з Європи. З огляду на те, що у Вашингтоні погрожували 30-відсотковими тарифами, домовленість для європейців — не найгірша. Ну й останні за часом позитивні події — саміт у столиці США за участю американського лідера, лідерів "коаліції рішучих" і президента України Володимира Зеленського. Під час саміту всі учасники говорили єдиною мовою. На початку вересня відбулася зустріч "коаліції рішучих", куди приїздив спецпосланець Трампа Стів Віткофф. Здавалося, Штати та об’єднана Європа працюватимуть в унісон і над посиленням санкцій проти Росії, і над реальними гарантіями безпеки Україні.Проте кілька останніх заяв Трампа можуть свідчити, що за вісім місяців після промови Венса у Мюнхені американська адміністрація не змінила ставлення до Європи. Або вона і далі вбачає в європейцях ненадійного союзника. Тут на пам’ять приходить фраза Трампа, сказана ним 12 травня в оцінці торгівельного партнерства: "Європейський Союз з усякого погляду гірший за Китай". Або ж просто Білий дім прикриває Європою своє небажання загострювати стосунки з Росією та її союзниками, передовсім КНР.Європа у всьому винна? Три версії, чому Вашингтон знову не в ладах з ЄСПерша версія — оптимістична: Трамп справді хоче запровадити потужні санкції, але вони не вдарять повною мірою без дзеркальної дії Європи. Прихильники цієї версії апелюють до введення американцями 50-процентного мита на індійські товари, після чого Делі скоротила закупівлю нафти з Росії, проте не відмовилася від неї взагалі. А от якби разом зі Штатами по індійських друзях Путіна вдарили й у Євросоюзі, ефект виявився б значним. Простіше кажучи, Трамп подав приклад, а європейці удали, що не помітили. Так, вони запровадили вже 18-й пакет санкцій проти країни-терористки, однак Білий дім хоче швидких рішень, а санкції вбивають російську економіку повільно. Звідси й озвучені Трампом вимоги до європейців діяти разом.Друга версія — песимістична: американський президент шукає зачіпки, щоб не бити митами по Росії та імпортерах її нафти. В адміністрації США чудово поінформовані, що головними покупцями російської нафти є Словаччина та Угорщина, де уряди очолюють Роберт Фіцо та Віктор Орбан — друзі трампістів.Тільки у липні, за даними колишнього голови Оператора газотранспортної системи України Сергія Макогона, Угорщина купила у РФ викопного палива на 485 мільйона євро. Словаччина переважно отримувала сиру нафту через трубопровід "Дружба" на 169 мільйонів євро. Але звертаються американці не безпосередньо до Фіцо з Орбаном, а до Євросоюзу загалом, що є лукавством. Досить було б дзвінка з Овального кабінету до цих двох, щоб вони активізувалися у пошуках інших джерел експорту нафти.Не менш чудово в адміністрації США поінформовані, що Євросоюз не може закрити ринки для індійських і китайських товарів — це для нього економічне самогубство. Індія та Китай — серед головних торгівельних партнерів ЄС. Щобільше, Євросоюз та Індія на тлі антиіндійських мит Трампа активізували переговори про укладення всеосяжної угоди про вільну торгівлю. А єврокомісар із питань торгівлі та економічної безпеки Марош Шефчович заявив, що процес іде з "безпрецедентною швидкістю". Коли коротко, то Європейський Союз не погодиться з ініціативою Трампа. А він у відповідь розв’яже собі руки: раз у Брюсселі не здатні запровадити мита, то чому американці мають діяти наодинці. На це і можуть бути розраховані його заяви.Третя версія — найбільш песимістична: Білий дім діє у спілці з Кремлем — і там, і там вважають Європу перепоною для перезавантаження відносин Вашингтона і Москви. Тому хочуть поставити Євросоюз у дуже незручне становище. По-перше, його відмову застосовувати мита тлумачитимуть як слабкість, звинувачуватимуть у балаканині замість реальних дій. Власне, від Трампа це вже прозвучало. По-друге, існує версія, що президенти США і Росії раніше домовилися про схему повернення до співпраці між ними, а реалізації цієї схеми заважає спільна позиція лідерів країн Європи щодо війни РФ проти України. Недарма прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков звинуватив ЄС в "ускладненні мирного діалогу" через наміри Урсули фон дер Ляєн перетворити Україну на "сталевого дикобраза", здатного протистояти повторній агресії.Видається, що американці зі свого боку, а росіяни зі свого взялися розхитувати європейський політичний човен задля досягнення спільної мети. Втім це враження може бути й хибним. Просто Трамп хоче змусити європейців проснутися від щасливого сну суспільства споживання і зайнятися власною безпекою. .

Емоційна хвиля, викликана вторгненням російських дронів у повітряний простір країни НАТО, потроху спадає, вигулькують нові подробиці, які, втім, лише деталізують перебіг події. Але набагато цікавіше, чи винесли з неї висновки поляки, НАТО і США.У ніч на 10 вересня під час російської атаки на Україну "шахеди" неодноразово порушували польський повітряний простір. Перше порушення сталося у вівторок, 9 вересня, о 23:30, останнє — у середу о 06:30. Загалом нарахували 19 дронів, деякі прилетіли з Білорусі. Чотири БпЛА вдалося збити. Уламки безпілотників уже знайшли в 11 населених пунктах, але ще досі шукають.Інстинкт самозбереження притупився?Перша політична реакція Варшави була правильною. Там заявили: "Це акт агресії, який створив реальну загрозу безпеці наших громадян". Проте після консультацій, які польська влада провела з союзниками по НАТО, Польща активувала не 5 статтю статуту Альянсу, яка передбачає колективну оборону в разі злочину агресії проти країни-учасниці, а 4-ту. Вона має на меті тільки консультації із союзниками. Багато хто вважає таку реакцію НАТО слабкою відповіддю, яка лише розпалить у Путіна бажання знову повторити. При цьому згадують, що російська смертоносна зброя не вперше залітає на терени країн західного військового блоку, і щоразу реакція була схожою.У лютому і березні цього року після атак країни-терористки на Одещину уламки "шахедів" знаходили на території Румунії. Але найвідоміший інцидент стався 15 листопада 2022 року, коли ракета вдарила по польському селу Переводів неподалік кордону з Україною, внаслідок чого загинули дві особи. Спочатку Варшава звинуватила у ракетній атаці Росію і також залучила 4-ту статтю НАТО. Почалося розслідування, результатом якого став висновок: чия це ракета — не встановлено. Цього разу принаймні ні в Польщі, ні в Альянсі не сумнівалися у походженні дронів. Так що певний прогрес є.З реакції військових і політиків НАТО навіть жартують: збили лише 4 БпЛА, використавши для цього вартісні ракети ППО, а в Україні таке збивають зі звичайних зеніток. Почуття гумору — потрібна штука, та насправді на цей випадок варто дивитися як на інцидент, із якого потрібно винести уроки. Головний — ні поляки, ні їхні союзники по НАТО не готові до раптової повітряної атаки ворога. А особливо — безпілотниками. Та це не єдина проблема, яка проявилася. Гірше — проблеми політичні.Перша з них — дронова атака на Польщу розбудила інстинкт колективного самозбереження тільки в окремих учасників найпотужнішого військово-політичного блоку. Попри новий виклик, який поставила агресивна Росія, в європейських країнах тривають внутрішні політичні інтриги, в межах НАТО словацьким та угорським спікерам дозволяють вправлятися у безглуздості заяв, замість заткнути їм рота. Ба, навіть президент Польщі, яка стала об’єктом агресії, зробив більш-менш конкретну заяву лише після телефонної розмови з Дональдом Трампом. Якому, мабуть, не до Польщі, бо зайнятий архіважливою справою — перейменуванням міністерства оборони на міністерство війни.Світ на другу добу після нальоту російських дронів на Польщу почув коментар Трампа: "Це могла бути помилка. Але, незалежно від цього, я не задоволений нічим, що стосується цієї ситуації, але сподіваюсь, що це закінчиться". Після цього ще хтось сподівається на бажання глави Білого дому захищати Європу від Росії? Друга політична проблема, яка оголилася — навіть після атаки країну — члена НАТО механізми Альянсу та Євросоюзу не запрацювали швидше. Головна дипломатка ЄС Кая Каллас анонсувала нові санкції проти Росії. Але ж усім відомо, з яким скрипом в Євросоюзі ухвалюються санкційні пакети. А в США Трамп перетворив на клоунаду погрози "пекельних санкцій". Є гарні ідеї, як-от від конгресмена Джо Вілсона, який хоче відновити стосовно Росії дію поправки Джексона-Веніка. Проте нічого такого не буде.НАТО заворушилося. За чим варто поспостерігати українцям Попри вказані негативні процеси, позитивні зрушення все ж почалися. Поляки відсьогодні закрили кордон із Білоруссю. У Москві вже пригрозили "наслідками". Також Польща розгортає близько 40 тисяч солдатів на кордонах своєї країни з білорусами. У Лукашенка почалися російсько-білоруські навчання "Захід 2025". Поки, щоправда, незрозуміло, чи лишаться польські солдати на кордонах далі, чи після закінчення маневрів Путіна і Лукашенка відійдуть в місця попередньої дислокації. Ще одна позитивна новина — президент Франції Еммануель Макрон, який щойно призначив новим прем’єр-міністром колишнього міністра армії Себастьяна Лекорню, оголосив про перекидання до Польщі три винищувачі Rafale для спільного захисту східного флангу НАТО. Також літаками й системами ППО полякам викликалася допомогти Швеція. Посилить свою присутність у повітряному просторі Польщі, Естонії, Литви та Латвії й Німеччина. Патрулювання у цьому регіоні німці планують здійснювати до кінця грудня. Є ще кілька подібних прикладів — Нідерланди посилюють ППО у Польщі та розгортають 300 своїх військових, Чехія надішле три гелікоптери Мі-17 та приблизно 100 військових."Ніколи з часів Другої світової війни не було подібної операції", — відзначив міністр оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш. Тобто все здається навіть кращим за очікування. Якщо не рахувати вище перелічених політичних проблем. Які уроки з цієї історії може винести УкраїнаПо-перше, не виправдалися сподівання Києва, що тепер НАТОвці збиватимуть російські військові цілі ще над нашою територією. І тим самим допоможуть нам ефективніше закрити небо хоча б над західними регіонами. "Україна вже давно пропонує такий крок. Його необхідно зробити заради колективної безпеки", — наголошував глава МЗС Андрій Сибіга. Проте європейські партнери відгукуватися не поспішають. А після атаки дронів на Польщу швидше може бути інший сценарій — ми з поляками конкуруватимемо за сучасні системи ППО. Міністр закордонних справ Радослав Сікорський наголошував: "Нам потрібні Patriot, тому що дрони — не єдина форма російської загрози нашому повітряному простору. Нам також потрібна "антидронна стіна".І нам потрібні Patriot. Ба більше, поки до поляків не прилетіли російські БПЛА, українці були першими на отримання цих систем. По-друге, Польща не може після атаки дронів активізувати 5-ту статтю статуту НАТО, а нам пропонують гарантії безпеки, подібні до цієї статті. У теорії має гарний вигляд, але досвід поляків ставить під сумнів оперативність реагування потенційних країн-гарантів. .

Після вотуму недовіри кабінету міністрів Франсуа Байру президент Франції Еммануель Макрон запропонував очолити новий уряд міністру оборони Себастьяну Лекорню. Працюватиме новий прем’єр у ситуації потужної політичної турбулентності.За кількістю урядів за час президентської каденції Еммануель Макрон зрівнявся з Франсуа Міттераном. Щоправда, Міттеран змінив сім прем’єр-міністрів за 14 років, а Макрон — за вісім. На посаді глави держави він буде до квітня 2027-го, коли французи обиратимуть дев’ятого президента П’ятої республіки. До того часу, на жаль, може змінитися ще кілька урядових команд. Причина — Франція перебуває у глибокій політичній кризі, позитивних виходів із якої немає. Проте Себастьян Лекорню, який керуватиме новим урядом, має відповідний характер (аби кого міністром оборони ядерної держави не призначають), щоб протискати через парламент складні рішення. Тому його шанси протриматися на посаді довше за кількох останніх попередників непогані.Скорочення боргу та посилення оборони. Два надзавдання для прем’єраОбрання Макроном саме цієї кандидатури — чудова новина для України. Лекорню, попри молодий вік для політика (йому 39 років), має значний управлінський досвід. Міністром оборони, точніше, збройних сил, так ця посада зветься у Франції, його призначили у травні 2022 року. Тобто вся та значна військова допомога, яка надавалася і надається Парижем нашій державі, значною мірою заслуга Лекорню. До керівництва армійським міністерством він очолював інше — з питань заморських територій. А до того обіймав високі посади в міністерствах екологічних перетворень і місцевого самоуправління. Французькі політологи припускають, що Лекорню може розглядатися як наступник Макрона на виборах 2027 року. Але для початку йому варто провести низку важливих реформ, дуже непопулярних, не втративши при цьому особистий рейтинг.Серед таких реформ — скорочення бюджетного боргу. У Франції він найвищий із членів Євросоюзу: 3,35 трильйона євро, що відповідає приблизно 114 відсоткам ВВП країни. У цій державі також найвищий дефіцит бюджету в Євросоюзі, що становить від 5,4 до 5,8 відсотка ВВП при вимозі ЄС дефіциту у 3 відсотки. Якщо коротко — фінансова система Франції шаленими темпами летить у прірву. Аби хоча б якось зупинити цей процес, потрібні суттєва економія державного бюджету. Власне, попередні уряди й займалися пошуком джерел заощадження — за що прем’єри й міністри поплатилися посадами. Бо заощадливість — непопулярна у суспільстві масового споживання.Франсуа Байру, якого французький парламент повалив у понеділок, пропонував жорстку економію. У липні він ініціював скасування двох державних свят — Поливаного понеділка (понеділка після Великодня) і Дня перемоги — 8 травня. Щоб ці дні стали не вихідними, а робочими. Крім того, його уряд мав намір провести значні скорочення штату державних службовців, витрат на охорону здоров’я. Загалом Байру планував скоротити бюджет на 2026 рік на 43,8 мільярда  євро і зменшити дефіцит до 4,6% ВВП. Проте французькі депутати з його планами не погодилися — і відправили у відставку. На них не вплинула гірка правда, яку Байру висловив із парламентської трибуни: "У вас є влада повалити уряд, але не влада стерти реальність".Тепер бюджет зі значною економією доведеться протискати Лекорню.Друга реформа, яка безпосередньо стосується України, — зростання витрат на оборону. Макрон у липні заявив, що Франція витратить 64 мільярди євро на оборону 2027 року. Протягом двох наступних років сума додаткових витрат на безпеку й оборону складе 6,5 мільярда євро. Під час останнього саміту НАТО, який відбувся у Гаазі, партнери США по Альянсу взяли на себе зобов’язання протягом наступних років наростити видатки на оборону до 5% ВВП. Зброя й інша військова допомога Україні від європейських союзників забезпечуватиметься за кошти їхніх оборонних бюджетів. Тому ми зацікавлені, щоб у країн НАТО все добре склалося із запланованими видатками на оборонну сферу. Проте гігантський бюджетний борг Франції може зашкодити цим планам. Три біди прем’єра Лекорню  Лекорню вважають головним натхненником посилення обороноздатності Франції та військово-технічної модернізації її збройних сил. І прихильником посилення військової допомоги Україні. За що його люто ненавидить Росія, яка нацьковуватиме на нього своїх агентів впливу.Нагадаємо кілька висловлювань нового прем’єра Франції для кращого розуміння його політичної позиції. "Першою гарантією безпеки залишається українська армія, то ж ми відмовимося від будь-якої форми демілітаризації України. А головний обов'язок європейських збройних сил полягає у розробці рамок — доктринальних, потужнісних та інтелектуальних, на яких українська армія зможе базувати свої фундаментальні принципи не лише на наступний рік, але й набагато далі", — казав він у березні цього року. А в липні доповнив заяву наступними важливими тезами: "Наша абсолютна червона лінія — це демілітаризація України. Українці повинні мати можливість забезпечити власну безпеку, інакше я не дуже вірю у безпеку сусідніх країн".На посаді міністра оборони він підтримував налагодження партнерства між українськими та французькими виробниками продукції оборонної галузі. Зокрема, йшлося про виробництво БпЛА. Ще у вересні 2023 року Лекорню приїздив до України з понад двома десятками представників французького ВПК.Перша реакція представників політичного істеблішменту на призначення Лекорню прем’єр-міністром Франції підтверджує думку, що йому заважатимуть працювати ліві й праві сили країни. Праві представлені у парламенті потужною фракцією партії "Національне об’єднання", лідеркою якої є путіністка Марін Ле Пен. "Президент робить останній постріл макронізму, запершись у вузькому колі своїх прихильників", — відреагувала вона на призначення Лекорню у мережі Х. Праві популісти сподівалися, що Макрон після вотуму недовіри черговому уряду розпустить парламент і оголосить позачергові вибори. Згідно з опитуваннями, "Національне об’єднання" на них перемагає. Тобто отримало б змогу сформувати свій уряд. Але Макрон учинив інакше, і тепер із Лекорню Ле Пен та її соратникам буде куди складніше, аніж із тим же лібералом Байру. Сходження у велику політику новий прем’єр починав із правоцентристською партією "Республіканці", засновником якої був екс-президент Ніколя Саркозі. Тобто за політичними поглядами Лекорню ближчий до правого консерватизму, і якщо його реформи вдадуться, частина електорату партії Ле Пен йому симпатизуватиме. Отже, для правих популістів Лекорню становить серйозну небезпеку, і вони робитимуть усе, щоб гойдати під ним крісло.Це перша біда, та є й інші. У парламенті третину депутатського корпусу складають ліві, серед яких найагресивнішою антиурядовою риторикою відрізняють крайні ліваки з партії "Нескорена Франція". Вони блокують усі спроби урядів скоротити бюджетні витрати. Блокуватимуть і зростання видатків на оборону. У них є популярний лідер Жан-Люк Меланшон. Домовитися з цією частиною парламенту важче, аніж навіть із Ле Пен.Третя біда — соціально-політична турбулентність в країні, якою користуватимуться як внутрішні, так і зовнішні сили. Відучора у Франції розпочався страйк "Блокуємо все", який проводять профспілки. Демонстранти виступають проти урядових планів бюджетної економії. Учасників акцій, які тільки масштабуватимуться, мало цікавлять зовнішні загрози, але вони легко сприймають риторику крайньої лівої й правої опозиції. Працювати в таких умовах уряду Лекорню буде архіскладно. Але в наших інтересах, щоб він утримався, бо критики політики Макрона — надзвичайно небезпечні для України. Фактично це або відверті агенти впливу Кремля, або просто його корисні маріонетки. .

Учора у столиці Франції відбулося засідання "Коаліції рішучих", за підсумками якого 26 країн зголосилися спрямувати до України або військовий континент, або надати певні засоби. Проте лише після припинення активних бойових дій. Далекобійні ракети, допомога із заморожених активів Росії та 26 справді рішучих Лідер Франції організував у себе фактично підсумкову зустріч країн, які погодилися долучитися до гарантій безпеки Україні. Це всі країни Євросоюзу, окрім Словаччини, Угорщини та Мальти. З першими двома все зрозуміло — це путінські "троянські коні" в Європі, а от відсутність представника Мальти, видається, новою нашою проблемою. Мальтійці блокували 18-й пакет європейських санкцій, аргументуючи свої дії тим, що їм не вигідно обмежувати ціну на російську нафту. Їхня судноплавна галузь (а саме нафтоперевезення танкерами) становить значну частину мальтійської економіки. Претензії Мальта, зрештою, зняла, і санкційний пакет ЄС ухвалив, проте влада цієї острівної країни, як бачимо, лишається непростим перемовником. Окрім членів Євросоюзу, участь у паризькому засіданні взяли Велика Британія, вона разом із Францією є лідером "коаліції рішучих", кілька кандидатів у члени Європейського Союзу, зокрема, Туреччина, а також Канада, Австралія, Японія, Нова Зеландія. Відкриваючи зустріч, Макрон оголосив про участь 35 країн. Не всі були офлайн, але головне, що зібралася чисельна і солідна компанія. Відвідав захід у Єлисейському палаці і спецпредставник Дональда Трампа Стів Віткофф.Варто зауважити, що не всі з присутніх дали згоду долучитися до гарантування безпеки не лише політичною підтримкою, а й конкретним внеском. За словами Макрона, "26 країн формально ангажувалися (інші висловили інтерес) надіслати або контингент в Україну, або внести певні засоби для підтримки цієї коаліції для забезпечення безпеки на морі або в небі". Наступний етап — визначення, де позиціонуватимуться сили гарантування. Дехто вже чітко заявив, що їхніх військових в Україні не буде. Зокрема, італійська прем’єр-міністр Джорджа Мелоні підтвердила відкритість до підтримки можливого припинення вогню за допомогою ініціатив з моніторингу та навчання за межами кордонів України. Для члена "Великої сімки" та одного із найпотужніших членів НАТО така участь видається недостатньою. Втім поки це лише заява, все може змінитися надалі.Також заслуговує на увагу роз’яснення голови Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн. У мережі Х вона уточнила, що досягнуто домовленості працювати за трьома напрямками. Перший: посилення української армії та оборонного потенціалу для протидії російському агресору. Для перетворення України на "сталевого дикобраза". Другий напрямок: формування міжнародного контингенту за підтримки США. Третій: зростання оборонного потенціалу самої Європи, аби вона змогла уникати нових конфліктів.З огляду на посилення погроз Путіна, які прозвучали з Китаю, станом на зараз для нас найважливішим є перший пункт — продовження військової допомоги. Тому ухвала "коаліції рішучих" про постачання Україні ракет великої дальності, мабуть, ключове рішення вчорашнього дня. Про нього повідомили у британському уряді. Йдеться про ракети виробництва країн Європи чи про американські, куплені для потреб України, не уточнюється. TrueUA раніше повідомляв про плани закупівлі 3350 ракет Extended Range Attack Munition (ERAM) та стільки ж навігаційних систем GPS та INS. Ці американські ракети посилять наші далекобійні потужності.Ще одне важливе рішення — також від британців. Лондон надав нам військову допомогу на понад 1,3 мільярда доларів, оплачену доходами від заморожених російських активів. У британському уряді зазначили: це дозволило поставити сотні тисяч артилерійських боєприпасів, сотні ракет протиповітряної оборони, запасні частини та укласти нові контракти на технічне обслуговування та ремонт обладнання та транспортних засобів. Не секрет, що багато країн Європи бояться використовувати заморожені російські активи для фінансування допомоги нашій державі, остерігаючись судових позовів Росії. Британці подали гарний приклад для наслідування всім іншим.Політичні рішення ухвалені. Якими будуть наступні кроки"Маємо однакове бачення, що Росія робить усе можливе, щоб затягнути переговорний процес і продовжити війну. Потрібно збільшувати підтримку України й посилювати тиск на Росію. Зараз триває підготовка 19-го пакета санкцій Євросоюзу. Працює над санкційними кроками також Японія", — підсумував результати зустрічі в Парижі президент України Володимир Зеленський.До його слів можна додати важливий нюанс. Наші партнери — це демократії, в яких політична ситуація мінлива. Нам потрібні не "непорушні обіцянки", а гарантії, що домовленості не перепишуть в разі приходу до влади в країнах-учасницях нових орбанів. TrueUA розповідав про небезпеку виборів у низці держав Євросоюзу, де до влади рвуться проросійські популісти. Простіше кажучи, мають бути запущені процедури, які агенти впливу Росії в Європі не зможуть згодом заблокувати або переглянути. Такою процедурою є ратифікація досягнутих угод парламентами. Вона не є стовідсотковою панацеєю, проте ускладнить спробу скасувати угоди, бо для цього знадобиться не розчерк пера прем’єра або президента, а голосування законодавців. Колективне рішення.Також після саміту в Парижі не стало зрозуміло, хто ж готовий надати військових контингент. Італія не надасть, раніше те саме заявляли в Німеччині і в Польщі. Очевидно, не дочекаємося іспанців, португальців, греків, болгар, австрійців… Є надія, що контингент пришлють британці, французи, турки, може, хорвати, країни північної Європи. Але чисельність сил гарантування, якщо вони представлятимуть незначну частину вчорашніх учасників засідання, буде недостатньою для виконання функцій гарантів. Який сенс від іноземних вояків, які приїдуть виконувати "місію" десь на Закарпатті? 35 учасників саміту під головуванням Макрона і 26 охочих надати якусь реальну допомогу наче й хороший результат, бо підтримка є, але Путіна цим не налякаєш. От якби хтось із лідерів "Коаліції рішучих" відправив в Україну в межах двосторонньої домовленості хоча б не чисельний військовий контингент, це могло б вплинути на Путіна. Бо знайшовся той, хто його не злякався. Але такий сценарій малоймовірний. Зараз ідеться про розгортання сил гарантування лише після припинення бойових дій. Коли наступить "після" — саміт у Парижі відповіді не дає.І, останній момент — якою є позиція США. Наразі невідомо, у чому полягатимуть їхні гарантії безпеки. Відомо тільки, що американських військ у нас не буде. Учасники зібрання телефоном спілкувалися з Трампом. Можливо, наші європейські друзі очікували від глави Білого дому оплесків, а він вилив на них відро холодної води, закликавши припинити купляти російську нафту (за рік Росія отримала 1,1 мільярда євро від продажу палива в ЄС), а також наголосив, що "європейські лідери повинні чинити економічний тиск на Китай за фінансування військових дій Росії". Десь такою буде поведінка Трампа надалі. Він спонукатиме європейців дотримуватися взятих на себе зобов’язань. І ось тут складне питання: чи всі, хто вчора долучився до засідання, організованого Макроном, готові тримати слово….

Дональд Трамп після помпезного військового параду у Пекіні звинуватив Китай, Росію і Північну Корею у змові проти Америки. Проте обурення глави Білого дому не означає, що він мститиметься Сі, Путіну і Кіму за гру м’язами. ШОС як прелюдія до парадуДва дні, 31 серпня та 1 вересня, у китайському Тяньцзині пройшов саміт Шанхайської організації співробітництва (ШОС), який зібрав учасників із держав із приблизною сумарною кількістю населення в 3,5 мільярди. Це об’єднання започаткували 14 червня 2001 року, ключовим геополітичним гравцем у ньому є Китай. Загалом у ШОС 10 членів, серед яких з моменту заснування — Росія, два спостерігачі й 13 партнерів. Протягом 24 років існування організації вона так і не стала новим центром економічної, військової чи іншої сили, здатної створити альтернативу структурам колективного Заходу.У ШОС зібралася компанія з різною мотивацією. Китай в ролі гегемона бачить організацію як клуб своїх васалів. Росію більше цікавили міждержавні проекти з КНР, лише в останні кілька років та посилено дрейфувала в обійми Сі Цзіньпіна. Індія приєдналася до Шанхайської спільноти лише у червні 2023-го на саміті у Нью-Делі. Але вже на саміт до Астани 2024 року індійський прем’єр Нарендра Моді не поїхав, відправивши замість себе главу МЗС Субраманьяна Джайшакара. Тоді саме загострився індійсько-китайський прикордонний конфлікт, на тлі якого ручкатися із Сі Цзіньпіном Моді не хотів. Він давно конкурує з Пекіном за вплив у цьому регіоні Азії. Щодо інших членів та партнерів ШОС, то це переважно країни, які з вигодою використовують як стосунки із Заходом, так і з Китаєм — такі собі геополітичні флюгери.Ключовою проблемою і Шанхайської організації, і БРІКС, де також Китай пнеться верховодити, у відсутності спільних цінностей. Учасників цих спілок склеює нелюбов до Америки та її союзників. Але не ріднить ні мова, ні релігія, ні спільне минуле, ні спільні перемоги. Останній за часом саміт ШОС відрізнявся від попередніх тим, що Сі Цзіньпін вміло скористався періодом турбулентності у західному світі. Саміт у Тяньцзині, а потім і парад у Пекіні до 80-річниці закінчення Другої світової війни — бенефіс одного гравця, лідера Китаю. Всі інші йому підіграли з різних мотивів. Проте головний — хочуть, щоб якнайшвидше відбулися переговори між США та КНР, наслідком яких бачать не посилення конфлікту між Вашингтоном і Пекіном, а покращення відносин.Сигнали від Сі Цзіньпіна. Чи варто очікувати переформатування світового порядкуНа зустрічі у Тяньцзині китайський керівник подав кілька сигналів, котрі витлумачили як його бажання встановити новий світовий порядок. Перший сигналУ декларації саміту прозвучав заклик реформувати ООН, розширивши представництво країн, що розвиваються, в управлінні Організацією об’єднаних націй. Це має вигляд гарної обгортки на гіркій цукерці. Про потребу змін в ООН, у першу чергу в Радбезі, говорять не перший рік. Проте генсек Антоніу Гутерріш, який відвідав і саміт ШОС, реформувати очолювану ним бюрократичну машину не хоче. Тобто підписанти просто вкарбували у свій документ те, про що й так говорять давно. Але при цьому немає найважливішого — що робити з постійними членами Радбезу, які мають право вето. Китай не демонструє бажання розширювати з нинішніх п’яти держав коло країн із правом вето. Другий сигналСі Цзіньпін оголосив ініціативу зі створення глобального управління, в якому важливу роль гратиме ШОС. Китайська дипломатія має великий досвід пафосно заявляти про порожні речі. Як приклад — два "мирних плани", ініційовані КНР. Перший із 12 пунктів, представлений до річниці російського повномасштабного вторгнення в Україну, другий — із 6 пунктів. Спільний із бразильцями. В обох ініціативах немає жодної конкретики, але китайці, надуваючи щоки, носилися з цими документами, збираючи підтримку країн Глобального Півдня. Очевидно, глобальна ініціатива — такий самий дипломатичний хід. Бо озвучені принципи — набір намірів. Наприклад, дотримання верховенства міжнародного права. І про це говорить людина, яка радо вітає у себе Путіна, головного порушника міжнародного права.Третій сигналСі все активніше просуває ініціативу створення банку розвитку ШОС, щось на кшталт власного МВФ. Ініціатива не нова і дуже приваблива для бідніших країн — учасниць чи симпатиків підкитайської Шанхайської організації. Проте є перепони для її реалізації. Перша — принципи. МВФ, Світовий банк та інші міжнародні фінансові організації вибудовують свої відносини з країнами, що потребують коштів на розвиток за принципом "гроші в обмін на реформи". Якщо давати просто так, тоді це просто кабала без світла в кінці тунелю. Китай не цікавлять реформи у країнах, яким вони дають гроші. Їх цікавить доступ до ресурсів в обмін на борги.Друга перепона — спільний бюджет. Друзі Китаю воліють більше отримувати, аніж давати. А у КНР немає стільки грошей, щоб "купляти любов" прихильників гегемонії Сі. Тягатися зі США та Євросоюзом у фінансових можливостях Пекін не може.Третя перепона — проекти, подібні до альтернативи західній фінансовій системі чи платіжній системі, вкрай негативно оцінюють США та їхні союзники у світі. Фактично це ворожі дії. То ж країни, які ступлять на шлях, пропонований китайцями, безумовно отримають санкції та потужні мита. А вони цього дуже бояться.Четвертий сигналПарад у Пекіні, де були присутніми не всі делегації, які брали участь у роботі ШОС. Зате приїхав північнокорейський диктатор Кім Чен Ин. Був там і Путін. Спільна участь Сі, Путіна і Кіма породила найбільшу страшилку останніх днів — поставу нової "осі зла". Трамп відреагував на дійство на площі Таньаньмень, де Сі дуже постарався вразити військовою могутністю. Він у власній соцмережі Truth Social назвав парад "змовою проти Америки". То ж американський президент впровадить санкції проти змовників? Звісно ж, ні. Він, видається, образився, що до Пекіна не покликали і його. Принаймні така думка напрошується з допису глави Білого дому, де він ображається на відсутність згадки про американців, завдяки яким Китай здобував свободу. "Багато американців загинули в боротьбі Китаю за перемогу і славу", — написав Трамп. Відсутність намірів вдарити митами по Китаю підтвердив і глава Пентагону Піт Гегсет. Він розповів, що президент США доручив військовому відомству підготуватися до стримування КНР і Росії. Але в його заяві головне не це, а загальний примирливий тон."У президента Трампа чудові стосунки з Сі й він використовуватиме це, сподіваючись знайти шляхи для співпраці. В іншому разі ми завжди будемо готові", — зазначив Гегсет. І традиційно провину за союз Пекіна і Москви повісив на попередників.  ПідсумуємоПерше: саміт ШОС у Китаї став для Сі Цзіньпіна успішним не в економічному плані, бо в рамках засідання не уклали масштабних угод, а в плані позиціонування як другого полюсу світу. Він не став, але рухається в цьому напрямку. Друге: за час існування ШОС китайці та їхні друзі по організації так і не виробили спільних цінностей, які б їх об’єднували у міцний союз. Радше йдеться про васальне ставлення Пекіна до своїх партнерів. Третє: Сі скопіював путінське побєдобєсіє на 9 травня і присвоїв Китаю перемогу над японцями в роки Другої світової війни. Що є історичною маніпуляцією, яка обурила Трампа. Проте далі обурення він не піде. Четверте: Сі парадом справив враження, а присутність Путіна, Кіма, іранців змусила заговорити про союз тиранів. Тобто китайський вождь досяг подвійного ефекту, налякавши й військовою технікою, і союзниками-ізгоями. Проте така "вісь зла" умовна. Подивитися парад зібралися представники близько 26 країн, переважно азійських. Ці держави як балансували між Китаєм і колективним Заходом, так і балансуватимуть.П’яте: нас мають насторожити нахабні заяви Путіна на адресу України на тлі параду у Пекіні. Те, що говорити про мир він не збирається, зрозуміло, але так очевидно демонструвати це в Китаї російський диктатор міг лише з дозволу Сі. .

Фраза "Трамп помер" стала вірусною в X, оскільки глава Білого дому не з’являвся на публіці протягом декількох днів. Він так привчив світ до потоку своїх заяв, що раптова тиша викликала конспірологічні теорії. До речі, щодо війни в Україні американський лідер також стишив інформаційну активність. І це пішло на користь…Що Трамп наговорив за два останніх тижніВостаннє Дональд Трамп посилав світові значні меседжі про війну в Україні 18 серпня під час зустрічі з Володимиром Зеленським у Вашингтоні, а після неї — з європейськими лідерами. Не те щоби 47-й президент геть не коментує цю тему — питають, то відповідає — але тимчасово роль спікерів перейшла до інших. Зокрема, до керівника Держдепу Марка Рубіо, спецпосланців Трампа Стіва Віткоффа та Кіта Келлога, до прес-секретарки глави Білого дому Керолайн Левітт. У їхніх заявах також багато різнобіжностей, однак коли щось шокуюче каже не перша особа Америки, є сподівання, що перша так не вважає. Приміром, українців вразила цинізмом заява Левітт після останньої атаки росіян по Києву: Трамп не був задоволений, але і не здивований, бо Зеленський і Путін не готові припинити війну.З 18 серпня Трамп про війну в Україні зробив кілька заяв. Перша: похвалився, що США більше не витрачаються на війну у нашій країні."Тепер ми продаємо обладнання НАТО. Вони платять за обладнання. Ми не витрачаємо гроші на війну. У цьому і полягає різниця", — заявив президент Сполучених Штатів.Нагадаємо: військова допомога Україні здійснюється за новим механізмом Prioritized Ukraine Requirements List (PURL). Україну, за великим рахунком, він влаштовує, оскільки постачання американської зброї триває. А що Трамп розповідає своїм виборцям — це нас не стосується..Друга заява: тристороння зустріч Трампа, Зеленського і Путіна — відбудеться. "Тристороння зустріч можлива. Не знаю щодо двосторонньої (між Зеленським та Путіним, — ред.), але тристороння зі мною станеться. Але не завжди люди до цього готові", — заявив президент США.Раніше він наполягав на тому, що спочатку Зеленський і Путін мають зустрітися вдвох, а втрьох — тільки коли домовляться. Для всіх очевидно, що російський диктатор зустрічатися з українським президентом відмовляється. Замість цього він демонстративно поїхав до Китаю на саміт Шанхайської організації співробітництва, а потім залишиться в Пекіні на парад. Третя заява: Трамп дав Путіну чергові кілька тижнів. "Подивимося, що відбудеться протягом тижня або двох... Якщо буде потрібно — я особисто підключуся. Або буде угода, або її не буде", — казав він 25 серпня.Ми неодноразово чули про "пекельні санкції", про покарання Росії, але щоразу все ж є сподівання, що от саме зараз Трамп не злякається.Але Трамп не був би собою, якби не додав перцю до своїх висловлювань. Він цинічно порівняв криваву війну в Україні до бійки двох дітей на дитмайданчику, а також заговорив про можливість введення санкцій і мит не тільки проти Росії, а й щодо України:"Тисячі переважно молодих людей вмирають щотижня. Якщо я можу запобігти цьому, наклавши санкції або використовуючи дуже великі мита, які дорого коштуватимуть Росії чи Україні, чи будь-кому…". Цю фразу витлумачили як постановку на один щабель агресора та жертви. Це проскакувало у Трампа ще навесні, але з літа, здавалося, він нарешті визначився, хто у цій війні вовк, а хто — ягня. Та головне, чого не було за два тижні після зустрічі у Вашингтоні, — спроб провести "Аляску-2" або примусу України до продовження безглуздих переговорів у Стамбулі. Через два тижні після саміту у столиці США все лишилося, як було. І це, виявляється, не гірший варіант. Отже, представники України, "коаліції рішучих", уповноважені особи від Америки (зокрема, Марко Рубіо) шукають спільні домовленості для гарантій безпеки. Поки все складно. Стів Віткофф зустрічався з Андрієм Єрмаком, після цієї зустрічі український перемовник повідомив: ніхто з американської сторони не тисне на Україну щодо якихось територій. Росія ротом начальника генштабу терористичних військ Валерія Герасимова розбила останні ілюзії Трампа щодо швидкого припинення вогню. Путінський вояка наголосив, що наступальні дії окупантів триватимуть.Коли коротко описати ситуацію, то на шляху до припинення чи заморожування війни ми перебуваємо у тій самій точці, де були доти, як Трамп розвинув свою бурхливу миротворчу діяльність. З певними нюансами, як от посиленням підтримки з боку Європи. Чи повільним усвідомленням американцями, що закінчити війну територіальними поступками України без жодних реальних поступок Росії — не вийде.Трамп хоче вийти з переговорів? Чому це нісенітницяДехто уздрів у цій зміні поганий знак. Видання The Atlantic із посиланням на власні джерела описало розчарування європейських партнерів невизначеністю, нерозумінням того, про що американці домовляються з росіянами, що у Москві пообіцяли Віткоффу. А в Білому домі буцімто панує втома Трампа від війни в Україні. Він хоче, щоб вона швидше закінчилася, і байдуже, як. Також джерела наполягають, що американському президенту не подобається українсько-європейський план. Схожу лінію поведінки Трампа описало інше видання, Axios. Американський президент нібито задумується, щоб припинити свої миротворчі зусилля "доки одна чи обидві сторони не почнуть демонструвати більшу гнучкість". Втім, до описаних версій варто ставитися зі скепсисом. По-перше, в оточенні Трампа є різні центри впливу, які намагаються довести йому свою правоту. Таких центрів вимальовується кілька: Рубіо-Келлог, які працюють над гарантіями безпеки, Віткофф, який востаннє привіз із Москви щось, що спонукало його боса-президента піти на принизливу для себе зустріч із Путіним на Алясці. Зрештою вийшло велике ніщо. Є ще віце-президент Джей Ді Венс та його дивовижні за напрямком думок ставленики. Зокрема, Елбрідж Колбі, якому закидали ініціативу зупинки постачання військової допомоги Україні. Колбі просуває ідею, що головний супротивник США — Китай, отже, всі інші геополітичні напрямки для американців менш цікаві. Одним словом, шепнути журналістам новину, вигідну для своєї групи впливу, є кому.По-друге, з переговорів Трамп не вийде, його байдужість — удавана, він очікує рішень на саміті ШОС. Якщо рішення його не влаштують, і він побачить ескалацію з боку Китаю, який не захоче вплинути на Путіна, у нього просто не залишиться іншої опції, як застосування санкцій. Або ж здаватиметься слабаком.По-третє, поки Трамп стишився зі своїми публічними заявами, спостерігаємо позитивну динаміку щодо постачання зброї. Нещодавно стало відомо про плани закупівлі Україною 3350 ракет Extended Range Attack Munition (ERAM) та стільки ж навігаційних систем GPS та INS. Якої саме модифікації ці ракети, поки точно невідомо, але відомо, що, по-перше, ERAM посилять наші далекобійні потужності, а, по-друге, ракети можуть почати надходити в Україну вже цього року.Інша угода — продаж обладнання на більш ніж 300 мільйонів доларів для підтримки систем Patriot та закупівлю й обслуговування Starlink. Про це днями повідомив міністр оборони Денис Шмигаль. З огляду на потребу у захисті критичної інфраструктури від ворожих повітряних атак, це рішення — дуже важливе. Якби США було байдуже, бо Трамп — утомився, ми б спостерігали інакшу картину. Ймовірно, сьогоднішню ситуацію можна назвати невизначеністю, яка от-от прорве сильними рішеннями, або новим потоком слів.

Видання Welt оприлюднило опитування з дивними цифрами. 52% німців не проти, щоб Україна поступилася окупантам територіями. Яке діло німецьким соціологам до думки німців про наші землі? Відповідь можна пошукати у методах "гібридної" війни Росії. Єднання Європи (за виключенням проросійських режимів Роберта Фіцо у Словаччині та Віктора Орбана Угорщині) навколо спільного бачення справедливого миру для України дало можливість сьогодні вести переговори про гарантії безпеки. То ж не дивно, що Росія докладає багато зусиль для розколу в лавах європейських політиків. Для цього використовується багато інструментів — від інформаційних фейків до нацьковування друзів Кремля в Європі на провідників "коаліції рішучих". Нагнітання страхів. Росія гойдає "втомлені від війни" суспільства країн ЄССюди можна віднести й згадане опитування, проведене інститутом дослідження громадської думки Forsa. Його мета очевидна — показати "втому" німців від війни в Україні. Натомість із цього опитування можна зробити висновки про внутрішні біди Німеччини. Зокрема, про потужну п’яту колону Москви з прихильників "Альтернативи для Німеччини". 72% цих респондентів "за" територіальні поступки росіянам. У Німеччині ллють воду на млин Кремля не тільки ультраправі, а й ультраліві. Сара Вагенкнехт, відома як "подружка Путіна", закликає європейців та особисто Дональда Трампа зняти з порядку денного членство України в НАТО. Після провального саміту Трампа з Путіним на Алясці Вагенкнехт раділа потеплінню відносин США та РФ і закликала канцлера Фрідріха Мерца "покласти відповідальність на Зеленського". А останнім часом мережа агентів Росії в Німеччині посилила психологічний вплив на німців, лякаючи участю німецьких солдатів у миротворчій місії в Україні."Мерц не виключає відправки німецьких солдатів в Україну. Це не буде миротворчою місією, а постійною ескалацією проти Росії. Ми чітко заявляємо: ми не відправимо вас в Україну!". Такий брехливий допис зробила партія "Альтернатива для Німеччини" на своїй сторінці в X. І це попри те, що урядовці, зокрема, глава МЗС Йоганн Вадефуль, заявляли: в межах миротворчої місії Німеччина не розміщуватиме контингент в Україні.Торпедування розміщення військових країн НАТО — це класика "гібридної" війни. В межах багатосторонніх переговорів про формат гарантій безпеки уповноважені особи від окремих країн-учасниць роблять певні заяви. Достовірна інформація виходить виключно від перших осіб або від урядовців, залучених до переговорів. ЗМІ, які посилаються на джерела, експерти тощо достовірними джерелами не є. Приміром, позицію США озвучив президент Трамп: "Коли йдеться про безпеку, європейці готові відправити своїх людей на місце. Ми готові допомогти їм, особливо, ймовірно, з повітря". Згодом віце-президент Джей Ді Венс уточнив: "В Україні не буде американських військ. Але ми продовжимо відігравати активну роль, намагаючись забезпечити українцям надійні гарантії безпеки, необхідні для припинення війни з їхнього боку". Також відома офіційна позиція Варшави."Польща не має наміру відправляти війська на місію до України після закінчення війни", — заявив прем’єр-міністр Дональд Туск.Водночас він запевнив, що його країна відповідатиме за логістичну організацію допомоги Україні. З огляду на складні внутрішньополітичні процеси, пов’язані з перемогою на президентських виборах Кароля Навроцького та посилення його конфлікту з урядом Туска, на іншу позицію Варшави годі було й очікувати. Добре хоч так. Натомість відомо про попередню згоду відправити своїх військових від 10 країн. Серед них Британія, Франція, Туреччина. Проте хто, в який спосіб і в яких обсягах долучиться до гарантування безпеки, стане відомо тільки після офіційного оприлюднення угоди. "Консерви" вибухатимуть гучніше. Чому зараз дуже потрібна інформаційна гігієнаРосія і не приховує прагнення зірвати переговорний процес про гарантії безпеки, показати слабкість гарантів. Зараз наш ворог розколює переговорників. Прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков висловив побажання свого кривавого боса вести переговори зі США не публічно. Тут же Стів Віткофф, відомий українцям з дуже нехорошого боку, озвучив інформацію про якусь "мирну пропозицію по Донбасу", надану Москвою. Відбувається наступне: сторони шукають точки дотику щодо гарантій безпеки, процес рухається непросто, і в цей час росіяни підкидають американцям пропозицію, яка не буде прийнята Україною, адже всі російські пропозиції — про територіальні поступки. Віткофф та умовний табір "віруючих у мирні наміри Путіна" тепер носитиметься з черговою маячнею росіян. Україна та наші європейські союзники замість плідного переговорного процесу витрачатимуть час на протидію тиску представників згаданого табору.  Інший приклад — хамські висловлювання віце-прем’єра Італії Маттео Сальвіні на адресу президента Франції Еммануеля Макрона."Якщо хочете, їдьте туди. Одягайте шолом, куртку, беріть гвинтівку і вирушайте в Україну", — висловився Сальвіні про ініціативу Макрона щодо військових окремих країн Європи в Україні.Париж викликав "на килим" італійського посла. Але в цій історії головне, не що сказала друга людина в уряді Італії, а хто вона і чому заява зроблена саме зараз. Коли його країна є одним з учасників переговорів про гарантії безпеки та вирішує, в якому форматі до них приєднається.Восени 2022 року за підсумками парламентських виборів на Апеннінах вперше за дуже багато років створилася права урядова коаліція, яка висунула прем’єром Джорджу Мелоні. Яка є гарним другом України й саме вона запропонувала надати нашій державі гарантії безпеки на кшталт 5-ї статті НАТО про колективну безпеку.В коаліцію, окрім "Братів Італії", лідерів виборів, увійшли партія нині вже покійного мільярдера і друга Путіна Сільвіо Берлусконі "Вперед, Італіє!" та "Ліга Півночі", обличчям якої є Сальвіні. Ця партія завжди симпатизувала Росії, а сам її лідер неодноразово там бував. 2014 року він підтримав анексію Криму, а його політпроект має угоду з пропутінською "Єдиною Росією". 2024 року опозиційні сили ініціювали вотум недовіри Сальвіні як віце-прем’єру через його російські зв’язки. Голосів за відставку не вистачило. На тлі критики опозиціонерів цей давній шанувальник Путіна навіть засудив вторгнення Росії в Україну. Проте, як бачимо із його нападок на Макрона, осуд дій Кремля був лише ширмою.  Голос Італії — Мелоні, а не симпатики Москви в її уряді. Голос Німеччини — Мерц, а не проросійський симбіоз ультраправих та ультралівих. Проте, на жаль, практично скрізь в Європі є сили та окремі політики, які торпедуватимуть відправку військових до України та значну участь власних держав у гарантіях безпеки. Заяв такого штибу ще буде багато. Десь Росія смикає за ниточки давніх симпатиків, десь почали вибухати "консерви", десь страхи й зневіру просуватимуть через ЗМІ. Бачимо це й у нас.Приміром, "коаліцію рішучих" критикують за… нерішучість. Мовляв, багато розмов, але ні до чого не домовилися. "Захід нас кинув" — таке ми вже неодноразово проходили. Тут скептикам варто нагадати про дві важливі речі. Перша: політична підтримка, яку надають нам європейські союзники, легітимізована громадськістю цих країн. Для Макрона, Мерца, Стармера, Мелоні тощо дуже важливо зберегти підтримку своїм населенням допомоги Україні. Військова участь у гарантіях безпеки — ризик для солдатів країн — учасниць "коаліції рішучих". Пропутінські сили в державах Євросоюзу навіть із поранення миротворця ліпитимуть трагедію вселенського масштабу. Щоб дорватися до влади й припинити військову допомогу нашій країні. Чи варті чогось гарантії безпеки, якщо країни-гаранти їх порушать після зміни перших осіб у владних коридорах? Ні. Тому нинішні учасники переговорів намагаються створити запобіжники на випадок тріумфу у своїх країнах колективних Сальвіні.Друга важлива річ: кожен наступний крок, які роблять наші союзники, сильніший за попередній. Так, крокують вони повільно, але такі процедури. Ідею введення французьких військ в Україну Макрон уперше озвучив наприкінці лютого 2025 року. Ох йому тоді й дісталося! Особливо від ультраправої путіністки Марін Ле Пен, яка прикинулася "голубкою миру". Минуло півтора року — й можливість введення військових найсміливіших держав НАТО до України вже розглядається як складова гарантій безпеки.

Ні для кого не секрет, що Володимир Путін і Сі Цзіньпін діють узгоджено у питаннях, геополітичної ваги для Москви й Пекіна. Тому наміри Кремля накинути нам і нашим партнерам китайців як гарантів безпеки — їхня спільна стратегія.Не можуть бути гарантом і крапкаПершим ідею залучити КНР до гарантій безпеки Україні висловив Володимир Путін, потім її повторив керівник МЗС Росії Сергій Лавров. Суть пропозиції проста — гарантувати безпеку нашій країні повинні всі постійні члени Ради безпеки ООН, то ж без Китаю і Росії, мовляв, не обійтися. Президент України Володимир Зеленський чітко дав зрозуміти — китайців серед країн-гарантів не буде. "По-перше, Китай не допоміг нам зупинити цю війну від самого початку", — заявив Зеленський. Він нагадав, що Пекін не зробив нічого в той момент, коли Росія окупувала Крим. Хоча був серед країн, які обіцяли нам гарантії, згідно з Будапештським меморандумом. Китайці доєдналися до нього пізніше, але взяті зобов’язання визначалися для всіх підписантів.По-друге, Китай постачав Росії дрони, які вона застосовувала проти України. За даними української розвідки, частка китайських компонентів у російських "шахедах" сягає до 65%."Нам не потрібні гаранти, які не допомагають Україні й не допомагали в той момент, коли нам це було дійсно потрібно після 24 лютого 2022 року", — наголосив Зеленський.Україна потребує гарантій лише від тих країн, які готові надати реальну допомогу. Простіше кажучи, український президент досить жорстко "відшив" і Росію, і її друзів китайців. Але потрібно розуміти, що ці двоє все одно ламатимуться у зачинені двері."Необхідно прагнути до спільної, всеосяжної та стійкої безпеки й сприяти політичному врегулюванню кризи в Україні. Китай готовий відігравати конструктивну роль у досягненні цієї мети", — відреагувала на заяву Зеленського речниця МЗС КНР Мао Нін. А згодом у німецькій Welt з’явилася публікація з посиланням на європейських дипломатів, що Китай нібито готовий відправити в Україну миротворців із мандатом ООН. Видання стверджує, що у Брюсселі такі наміри сприйняли негативно, остерігаючись того, що в разі конфлікту китайці стануть на бік росіян. Власне, тут вони мають рацію.Нині триває розробка гарантій безпеки для України, до якої долучені представники Києва, Вашингтона, "коаліції рішучих". Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц оцінив зусилля для врегулювання війни в Україні лише у два відсотки. "Ми зробили перші кроки. Скажу образно: ми перебуваємо на дистанції в 10 кілометрів і пройшли, може, перші 200 метрів, не більше. Але в будь-якому разі ми рухаємося в правильному напрямку", — заявив він.Та наголосив, що "більших дипломатичних зусиль, ніж в останні три тижні" керівництво Німеччини та Європейського Союзу ще не робило.Також нагадаємо, Трамп дав Путіну два тижні, щоб визначити, чи налаштований той на мир. Чергові часові рамки від американського президента сприйняли критично, але два тижні можуть призначатися не для Путіна, а для Сі Цзіньпіна. Замість зустрічі з Зеленським Путін їде до Китаю. Чого від Сі може очікувати Трамп У Білому домі розуміють, що за підтримки Пекіна російська воєнщина ще довго огризатиметься. Тому хочуть побачити кроки товариша Сі, тримаючи руку на двох кнопках. Перша — вторинні санкції, яку Трамп дуже не хоче натискати, оскільки вони бумерангом ударять по американських споживачах. Друга — визнання Росії країною, що спонсорує тероризм, депортуючи українських дітей. Про таку опцію днями заявив сенатор-республіканець Ліндсі Грем, співавтор законопроекту про вторинні санкції. Який так і не став законом. Визнання Росії спонсором тероризму — не панацея, але принаймні багато країн перед тим, як мати справу з Москвою, трохи подумають, чи варто сваритися з Америкою. Розмови про такий сценарій з’явилися не просто так.31 серпня цього року у китайському Тяньцзіні розпочне роботу дводенний саміт Шанхайської організації співробітництва (ШОС), куди прибуде Путін. Він загалом перебуватиме у Китаї чотири дні: зокрема, за даними ЗМІ, 3 вересня відвідає військовий парад на площі Таньаньмень у китайській столиці до 80-ї річниці закінчення Другої світової війни. Про запланований візит російського диктатора до КНР було відомо ще у червні після його телефонної розмови з китайським другом.ШОС — антизахідний проект, ініційований Китаєм, Росією та її середньоазійськими сателітами Казахстаном, Киргизстаном, Таджикистаном й Узбекистаном у 1996 році. Постійними членами організації окрім засновників ще є Білорусь, Індія, Іран та Пакистан. Ще є 14 партнерів і кілька спостерігачів. Цьогорічне засідання буде показовим. По-перше, чи приїдуть найвищим представництвом Індія і Пакистан. Індія потрапила під американські санкції через купівлю російської нафти, чим скористалися китайці, які почали скуповувати те, від чого відмовилися індуси. Але Пекін заступився за Нью-Делі, обурившись американською політикою протекціонізму.По-друге, серед партнерів ШОС — Азербайджан, Вірменія, Туреччина — які можуть знизити рівень представництва на саміті через присутність там Путіна. Про конфлікт Баку і Москви TrueUA раніше детально розповідав. Як і про те, як Азербайджан і Вірменія домовилися про мир у кабінеті Трампа, відсунувши від переговорів Путіна. Ну а Анкара цьому сприяла. По-третє, за тим, як учасники форуму поводитимуться з Путіним, уважно дивитимуться у Вашингтоні. Трамп дуже не любить міжнародні проекти, які діють проти інтересів США. Як, приміром, БРІКС. А ШОС — відверто прокитайський проект. То ж увага до його перебігу буде відповідною. Як довго Китаю буде вигідно сприяти Росії у затягуванні війниМожна припустити, що у США сподіваються на мудрість Сі Цзіньпіна, який схилить Путіна піти на серйозні поступки для завершення війни в Україні. Якщо китайському лідеру це вдасться, американці відкриють для Пекіна нові можливості у переговорах щодо мит та економічного співробітництва.Для Трампа ознакою конфронтації з боку Сі стане сприяння затягуванню війни. Історія з китайськими миротворцями під егідою ООН — ознака конфронтації. Спроба залучити сюди Організацію об’єднаних націй — тупиковий варіант, але вигідний Росії. Вона сподівається руками китайців делегітимізувати на міжнародному рівні гарантії безпеки, які в муках народжують наші партнери. Спочатку розмови про миротворців від начебто "нейтральних" країн, якою Китай не є, замість військ країн НАТО із "коаліції охочих". Потім підтягування китайцями до своєї ініціативи країн Глобального Півдня, на які Пекін має вплив. Він вже намагався таке провернути рік тому, коли на полях Генасамблеї ООН проводив захід "Друзі миру", де просував спільний із бразильцями "мирний план" із шести пунктів. Словом, напрямок — зрозумілий.Сі Цзіньпін може обрати шлях протистояння, вимагаючи гарантій для своїх інтересів в Україні й для свого друга Путіна. Інакше війна триватиме. Йому вона більш ніж вигідна — прив’язав до себе Росію, яка втратила суверенність економіки, грає у власну гру з Європою, демонструє Трампу, що хоче ділити з Америкою світ на рівних. А може розставити акценти інакше. Восени у цьому регіоні Азії відбудеться одразу два великих саміти — 26-28 жовтня у Малайзії зустріч країн АСЕАН (Асоціації країн Південно-східної Азії), а відразу після нього Південна Корея прийматиме лідерів АТЕС (Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва). На обох заплановане перебування і Трампа, і Сі Цзіньпіна, де вони можуть зустрітися як лідери, які спільно припинили війну в Україні й спроможні далі домовлятися.Що обере китайський вождь? Більшість експертів схиляються до першого сценарію. Якщо станеться саме так, тоді Сі не лишить Трампу іншого вибору, як після закінчення 90-денного тарифного перемир’я на початку грудня випробувати митами й санкціями китайського економічного колоса на міцність.

Ініціатива переговорів Зеленського з Путіним в Угорщині, з якою буцімто виступають американці, є абсурдною. Адже саме в Будапешті 1994 року американці давали українцям гарантії безпеки. Які самі ганебно порушили через 20 років.    Угорщина як майданчик для переговорів. Який зиск Орбану і Трампу"По завершенні зустрічей (у понеділок у Вашингтоні, — ред.) я зателефонував Путіну й розпочав підготовку до зустрічі між ним і президентом Зеленським. Місце її проведення ще буде визначене. А після неї ми проведемо тристоронню зустріч", — поінформував глава Білого дому про свої подальші миротворчі кроки. Протягом двох тижнів Володимир Зеленський та російський диктатор Володимир Путін можуть провести зустріч в Угорщині. Про таку ініціативу повідомили джерела агенції Reuters.Звідки з’явилася ідея переговорів в Угорщині? Її Трампу міг підсунути Орбан. Це підтверджує й агентство Bloomberg. У понеділок під час переговорів у Вашингтоні європейські лідери попросили Трампа вплинути на свого угорського друга, який блокує вступ України в ЄС. Американський президент зателефонував Орбану — і той буцімто запропонував Будапешт як майданчик для переговорів Зеленського з Путіним. Угорська столиця — красиве місто, проте в нашій історії з ним пов’язані не найкращі згадки.TrueUA розповідав про шкідливість спілкування Трампа з Орбаном для інтересів України. Угорський прем’єр є головним провідником кремлівських наративів в Європі, а Трамп дослуховується до його думки. Не виключено, що пропозиція співрозмовника могла йому імпонувати. Але очільник угорського уряду не лише проросійський, він ще й хитрий. На тлі падіння рейтингів партії "Фідес" і зростання довіри до опозиції Орбан прагне повернути свого виборця. Успіхами в економіці цього зробити не може, тож хоче піднести себе як значного міжнародного гравця. Якому довіряє сам Трамп.Крім того, протягом повномасштабного вторгнення Росії в Україну тільки Орбан і словацький прем’єр Роберт Фіцо підтримували прямі стосунки з Москвою. Що викликало невдоволення в Брюсселі. Тепер Орбан намагається вигідно продати Трампу себе як єдиного європейського посередника між ним і Путіним. Ще одна вигода — угорський прем’єр у разі проведення саміту в Будапешті спробує виторгувати безперебійне постачання російської нафти трубопроводом "Дружба". Нагадаємо, добрі дрони спочатку завдали серйозних ушкоджень ключовій розподільчій станції цієї магістралі "Унеча" в Брянській області, а потім контрольним ударом зупинили прокачування нафти по станції "Нікольське" в Тамбовській області. Глава МЗС Угорщини Петер Сійярто скаржився: Угорщина прагне залишатися осторонь війни в Україні, а її "намагаються у війну втягнути". Насправді все банальніше: неприємності, які трапляються з "Дружбою", — ціна ідолопоклонства Орбана перед Путіним.Ще з весни головний угорський урядовець розкручує у себе в країні антиукраїнську істерію, навіть провів опитування щодо згоди на вступ України до ЄС. З вигідними для себе цифрами. Опитування не визнали ні Євросоюз, ні угорська опозиція. Орбан хоче показати, що без його особистої згоди Україна не стане членом Європейського Союзу. То ж це ще може бути спробою шантажу: або переговори у нього, або буде ще гірше."Пробачте мені". Як Клінтон у Будапешті підписав фільчину грамоту Президент Франції Еммануель Макрон запропонував зробити майданчиком для перемовин Женеву. Що логічно — Швейцарія як нейтральна країна має багатий досвід самітів і мирних конференцій. Міністр закордонних справ цієї держави Ігнаціо Кассіс підтвердив, що Женева "більш ніж готова" прийняти саміт між Росією та Україною. Він пообіцяв, що Швейцарія надасть російському диктатору "імунітет" від переслідувань з боку Міжнародного кримінального суду, якщо він "приїде на мирну конференцію". Женева зручніша з усіх боків і для України, але не для Путіна. В особі Орбана у Будапешті він мав би 12-го гравця, у Швейцарії у нього фан-клубу не буде.Ми не можемо подарувати Орбану навіть маленького геополітичного здобутку. Такої ж думки, вочевидь, дотримуються і в Брюсселі. Але якими аргументами можна переконати Трампа відмовитися від послуг Орбана? Тими, які він розуміє. За повідомленням The Wall Street Journal, коли під час понеділкової зустрічі з європейцями у Білому домі йшлося про зазіхання Путіна на понад 30% не окупованої території Донецької області, президент Фінляндії Александр Стубб, з яким Трамп полюбляє грати у гольф, схарактеризував Краматорськ і Слов’янськ як "бастіон проти гунів". Трамп був вражений такою метафорою з екскурсом в історію. В Україні всі добре знають порожні обіцянки в рамках Будапештського меморандуму про гарантії безпеки, підписаного у столиці Угорщини 5 грудня 1994 року. За відмову від ядерного статусу Україна отримала паперові цяцянки від Росії, США, Великої Британії, пізніше доєдналися Франція і Китай. Від імені Сполучених Штатів документ підписав тодішній президент-демократ Білл Клінтон. Його Трамп не любить, як і його дружину Гілларі Клінтон, яку обіграв на президентських виборах 2016 року. Причому 1994 року свою ядерну зброю Україна за сильні гарантії безпеки могла передати американцям, а не Росії. Якби Клінтон мислив стратегічно. У квітні 2023 року в інтерв’ю ірландській службі новин RTÉ він визнав помилку. За його словами, українці чинили опір американському тиску і не хотіли відмовлятися від ядерної зброї в обмін на міф про міжнародне право, здатне захистити краще за боєголовки. "Я відчуваю провину за це", — сказав Клінтон. А коли Росія анексувала Крим і розпочала війну проти України 2014 року, американці фактично відмовилися виконувати зобов’язання, дані по Будапештському меморандуму. Президентом США тоді був демократ Барак Обама. Його Трамп не любить ще більше за сімейку Клінтонів. Днями він знову звинуватив Обаму у здачі Криму. "Вони (українці) віддали велику частину своєї приморської власності, щоб мати мир. Як це спрацювало? Не дуже добре. А Крим — це перлина України, й Обама його віддав. Він вимагав, щоб вони його віддали. Росія прийшла і забрала його, як цукерку у дитини. І це була справді провина Обами", — заявив 47-й президент США. З цим важко не погодитися. Трамп точно не хоче опинитися в історії поряд із президентами, яких сам не любить. А Будапештський меморандум не лише наш біль, а й ганьба для Америки. Яка не змогла показати Росії силу, виконавши взяті на себе гарантії. Тому проводити в Угорщині зустрічі між Києвом і Москвою, а тим більше укладати угоди — ризик наступити на ті ж граблі. Тільки за Будапешт-2 десятиліттями "полоскатимуть" Трампа.Насамкінець ще один нюанс. Від головного путінського дипломата Сергія Лаврова всі почули, що Росія ставить умови для зустрічі Путіна із Зеленським. Місця зустрічі серед умов немає, хоча, за повідомленнями ЗМІ, диктатор нібито пропонував Москву. Що є додатковим підтвердженням затягування часу абсурдними пропозиціями. Та якщо Росія заявить про готовність до саміту не в Женеві, а в Будапешті, це стане доказом змови Орбана з Путіним і використання Трампа "в темну".

Після зустрічі на Алясці Трампа з Путіним події розвивалися стрімко. Глава Білого дому забажав зустрітися з Володимиром Зеленським у Вашингтоні. Той прибув із групою підтримки з Європи. Заяви із перемовин дають підстави для обережного оптимізму.   Після Аляски. Шал версій, конспірології й майже ні слова правдиЧи вистачить у Трампа політичної волі застосувати до Росії давно обіцяні "пекельні санкції" після провалу перемовин із Путіним в Анкориджі? У такому ключі TrueUA аналізував сценарії розвитку подій навколо спроб президента США завершити війну в Україні. Однак глава Білого дому пішов іншим шляхом — замість завдати нищівного санкційного удару по РФ та її друзях, які купляють у неї нафту, він зажадав зустрічі з Володимиром Зеленським. Аби за її підсумками організувати переговори у форматі Сполучені Штати — Україна — Росія. Трамп побачив шанс на укладення мирної угоди.Такий поворот став неочікуваним, адже умови, які на Алясці виклав Путін, неприйнятні для українців. Обмін 30% вільної від російських терористів території Донецької області на запинку лінії фронту в інших областях на нинішніх позиціях — винагорода Путіну за війну. А якщо згадати інші забаганки — статус російської мови, вільна діяльність попівської агентури московського патріархату, не входження в НАТО, скорочення чисельності армії в обмін на ефемерні гарантії безпеки, то винагорода узагалі є таким собі суперпризом. Нікому не хотілося вірити, що Трамп тиснутиме на Зеленського для задоволення забаганок Путіна. Але заяви, що долинали з-за океану, дуже непокоїли.Основний акцент американці робили на територіальних поступках України. "Москва пішла на поступки щодо п'яти областей України. Поступки, на які погодилася піти Росія, — не окупувати всю Україну", — поширював кремлівські наративи Стів Віткофф.Своєю чергою, глава Держдепу Марко Рубіо заспокоював: якщо українці не хочуть поступатися територіями, їх ніхто до цього не змушуватиме. Але мирна угода — це поступки з обох сторін. Традиційно заявами шокував і сам Трамп."Україна має бути готова втратити частину території на користь Росії, інакше що довше триватиме війна, то вона втрачатиме ще більше земель!" — написав він у власній соцмережі Truth Social.А іншим разом на тій же платформі написав:"Президент України Зеленський може майже одразу ж покласти кінець війні з Росією, якщо захоче, або ж може воювати далі. Згадайте, як все почалося. Ніякого повернення Криму, який віддав Обама (12 років тому, без єдиного пострілу!) — і ніякого вступу України в НАТО. Деякі речі ніколи не змінюються!!!".Словом, склалося відчуття грандіозної зради.Навколо переговорів Трампа із Зеленським в Овальному кабінеті нагнітали ситуацію і ЗМІ. Всі згадували скандал, який стався в цьому ж місці 28 лютого, і висловлювали різні версії щодо можливості його повторення. Медіапростір заполонили коментарі "джерел у Білому домі", прогнози експертів-"віщунів", які наввипередки переконували, що Україна буде вимушена поступитися територіями під тиском Трампа.Як Європа спільно з Україною намалювала "червоні лінії" для АмерикиВраховуючи інформаційний шторм та значні ризики для нашого майбутнього і майбутнього Європи Зеленський вів активну дипломатичну роботу з європейцями. Її результатом стала спільна позиція учасників "коаліції рішучих", заяви лідерів ключових держав ЄС на підтримку нашої позиції, а також поїздка до Вашингтона групи підтримки з-поміж європейських лідерів. Згадаємо головні меседжі європейців. Перша заява — від "коаліції рішучих". Її учасники наголосили на готовності розгорнути сили безпеки, як тільки припиняться бойові дії, а також допомогти забезпечити безпеку повітряного та морського простору України та відновити збройні сили України.Друга заява — президента Франції Еммануеля Макрона: Росія пропонує мир — рівнозначний капітуляції, тому європейські лідери не можуть бути на боці "закону найсильнішого", бо в такому разі "ми відкриємо новий міжнародний порядок, який більше не ґрунтується на праві".Третя заява — спільна позиція лідерів Євросоюзу щодо виключного права України ухвалювати рішення стосовно своєї території.Четверта — щодо обов’язкової участі Європи у переговорах про умови завершення війни. Коротко підсумовуючи: наші друзі в Євросоюзі та НАТО продемонстрували солідарність з Україною, що мало охолодити Трампа в його намірах домогтися швидкого миру через примус Києва до виконання капітуляцій них вимог Путіна. При цьому ніхто до останнього не розумів, чи справді Трамп домагатиметься від Зеленського йти на поступки. Про що домовилися і не домовилися у Білому домі"Коли війна закінчиться — я не знаю. Але ця війна закінчиться. Ми зробимо так, що ця війна закінчилася. У нас буде мир. Сподіваюся, що він настане негайно", — такою була одна із перших заяв Трампа під час прес-конференції перед зустріччю із Зеленським. Він сам себе похвалив за "дуже суттєвий прогрес" на переговорах із Путіним. Зателефонувати якому пообіцяв одразу після переговорів із Зеленським.Крім того, глава Білого дому спробував уточнити, про які гарантії безпеки Україні йдеться. Але у своєму стилі — без конкретики й деталей. Отже, перше — Америка працюватиме і з Росією, і з Україною, щоб забезпечити довготривалий мир. Друге: Україна не буде членом НАТО. Третє: США спільно з європейськими партнерами працюватимуть над гарантіями безпеки. Четверте: пообіцяв "багато допомоги" Україні. П’яте: допоки триватимуть переговори не буде ні перемир’я, ні припинення вогню. А от про територіальні поступки під час прес-конференції Трамп сказав без уточнень: лідери мають обговорити можливі обміни територіями, але остаточне рішення — за президентом України та українським народом.До речі, в Овальному кабінеті, навпроти столу, де сиділи головні діючі особи вчорашнього вечора, виставили велику мапу України, на якій рожевим кольором позначили тимчасово окуповані українські території. Дехто розцінив це як спосіб психологічного тиску на Зеленського. Та, ймовірніше, мапа була для унаочнення реальної лінії фронту, без маніпуляцій, до яких постійно вдається Росія.Закриті переговори лідерів двох країн тривали відносно недовго, після чого президенти перейшли до наступного етапу — переговорів у широкому колі за участю європейських керівників та генсека НАТО Марка Рютте. Еммануель Макрон та канцлер Німеччини Фрідріх Мерц наголошували на необхідності припинення вогню до тристоронньої зустрічі США — Україна — Росія. Тут їхня думка розійшлася з підходом Трампа. Але той поводився спокійно та підсумував розмову обіцянкою узгодити гарантії безпеки України. Путін із ними погодиться, переконаний Трамп. У цьому є значні сумніви. Одного телефонного дзвінка до диктатора не вистачить. Що росіяни підтвердили атаками на Україну до, під час і після переговорів у Вашингтоні. Тут без батога — ніяк.За підсумками переговорів, деталі яких ще будуть обговорюватися, є й інші важливі моменти. Перший: президент США зазначив, що територіальне питання враховуватиме поточну лінію зіткнення на фронті. Тобто можна сподіватися, що російського диктатора остаточно послали з його претензіями на 30% території Донеччини. Другий момент: Трамп не виключив введення американських військ в Україну для підтримки потенційної мирної угоди. Але чи станеться це — невідомо. Поки йдеться про те, що члени "коаліції рішучих" візьмуть на себе частину гарантій безпеки, а США їм сприятимуть.Які складні рішення очікують на українцівПеребіг спілкування й анонсовані кроки налаштовують на оптимістичний лад. Проте далі на українців очікують непрості рішення. Перше: погодитися з тим, що Україна у середньостроковій перспективі не стане членом НАТО. Це образливо, але таким є компроміс. Натомість, за ініціативи прем’єрки Італії Джорджи Мелоні, на переговорному столі з’явилася ідея про гарантії безпеки Україні, аналогічні 5-й статті НАТО. Тепер дуже важливо, щоб обіцяні гарантії справді були наповнені конкретикою, а не як сталося з Будапештським меморандумом. Якщо Україна отримає потужні гарантії від США та НАТО — це стане поразкою Росії.Друге рішення — про території. Конституція забороняє президенту, уряду чи Верховній Раді без волі народу ухвалювати будь-які рішення, які стосуються територіального устрою. Тому влада питатиме про це у народу. Третє рішення — щодо компенсації Росією завданих збитків. У середньому їх оцінюють у близько трильйона доларів. Україна наполягає, що питання компенсації не повинне зніматися з порядку денного. Трамп про цю частину справедливого завершення війни не говорив і не говорить. То ж може так статися, що українцям запропонують варіант самостійно відсуджувати у росіян гроші за збитки у міжнародних судах. Юрисдикцію яких Росія не визнає або ставить під сумнів.Четверте рішення стосується міжнародного трибуналу, який має бути запущений до кінця цього року. Україна повинна наполягати на тому, що навіть в разі укладення якоїсь угоди за посередництва Трампа трибунал жодним чином не можна ставити на паузу. Трамп вважає Путіна другом. Але це не індульгенція для міжнародного злочинця. .

Угорський прем’єр давно веде свою країну до самоізоляції. От і нині — замість бути із "коаліцією рішучих" і творити спільне європейське майбутнє — він визначив для Угорщини неприглядну роль статиста. Провал уряду, але винна Україна. Як Орбан хапається за владуДля того, аби зрозуміти, чому Віктор Орбан посилив свої українофобські заяви, варто повернутися у квітень 2022 року, коли коаліція його партії "Фідес" та християнських демократів практично в одні ворота винесли опозиційну коаліцію "В єдності за Угорщину", в яку зібралися різношерсті партії від соціалістів до правих радикалів із "Йоббіка": 135 мандатів проти 57. На старті виборчої кампанії рейтинги опозиційного об’єднання були вищими, аніж у "Фідес", проте Орбан скористався російським вторгненням в Україну. Він лякав угорців перекиданням війни на їхню країну, якщо ті підтримають опозиційні сили. Й обіцяв дешеві бензин і газ за продовження дружби Будапешта з Москвою. Масове тиражування страхів та антиукраїнської істерії через підконтрольні владі канали спрацювало. Нині Орбан хоче вдруге ввійти у ту ж річку.Виступаючи перед своїми прихильниками 3 квітня 2022 року, він назвав "ворогів" Угорщини — ліві партії, Брюссель, мецената Джорджа Сороса, світову пресу і навіть президента України (без прізвища). Але не Путіна, котрий нападом на Україну, зламав світовий порядок, завдяки якому угорці в Євросоюзі, НАТО та мають мир і спокій у себе.У квітні наступного року угорці знову обиратимуть парламент. Як писав TrueUA, шанси партії Орбана залишитися при владі ще на чотири роки — невисокі. Причин цього кілька. Перша: рівень добробуту жителів Угорщини знизився. Постійно зростають ціни на продукти харчування, на пальне, оренду житла і так далі. Одна з ключових причин — значна інфляція. Річна інфляція в Угорщині у січні становила 5,7%. Це найвищий показник серед країн Євросоюзу — він більш ніж удвічі перевищував середній показник у ЄС у 2,8%. Щоб зупинити ціни, Орбан у березні вдався до не ринкових методів, увівши контроль за цінами на продукти харчування. До літа інфляцію вдалося загнуздати, однак обіцяної у 2022 році стабільності угорці від свого прем’єра так і не дочекалися.Друга причина: на тлі збідніння населення Угорщину постійно лихоманить від корупційних скандалів, у яких фігурує Орбан. Останній за часом скандал — із його маєтком. Ні для кого не секрет, що прем’єр і члени його родини дуже заможні люди. Та ще й брехливі. Цього місяця угорське видання Telex оприлюднило відео маєтку голови уряду у Гатванпушті. Угорські медіа порівняли "гніздечко" Орбана з Межигір’ям Віктора Януковича. Опозиційний депутат Акош Хадзазі, який не вперше ловить прем’єра на брехні, оприлюднив на своїй сторінці у Facebook фото архітектурних деталей маєтку. Але Орбан продовжує стверджувати, що дворище та будинки у Гатванпушті не VIP-резиденція, а недобудована ферма його батька.Третя причина: Орбан отримав принципового суперника-опозиціонера Петера Мадяра, лідера партії "Тиса", який підібрав ключик до виборців "Фідес". Він сам виходець з цієї партії, але пішов звідти на знак протесту проти корумпованості вищого керівництва держави. Після скандалу з маєтком Орбана Мадяр пообіцяв після перемоги на виборах почати розслідування щодо збагачення всіх глав уряду. На нинішнього точно очікує антикорупційний "пекельний котел".Четверта причина: Орбан просто набрид угорцям. Він беззмінно очолює уряд із травня 2010 року і ще чотири роки був прем’єром у 1998-2002 роках. Особливо за останні 10 років не змінює "платівку" — у негараздах угорців винна "світова змова" проти них. Ось і зараз його головний дипломат-українофоб Петер Сіярто звинуватив ЄС у нібито намірах повалити угорський уряд. Такого роду заяви з Будапешта звучать регулярно.Як Орбан приписує Трампу власні фантазіїГолова угорського уряду знову взяв на озброєння культивування страхів. Буцімто на відновлення нашої держави Євросоюз даватиме мільярди, й через це угорці недоотримають кошти з бюджету ЄС. Це брехня, оскільки виплати Угорщині практично зупинені через політику Орбана, якого звинувачують у порушенні демократичних цінностей, прав і свобод. Україна тут ні до чого.Крім того, він прагне вкотре розіграти націоналістичну карту про начебто тиск на угорців Закарпаття. TrueUA розповідав, як Будапешт використовує смерть етнічного угорця, звинувачуючи в ній працівників ТЦК. Також Орбан використовує технологію всіх диктаторів — міф про "осаджену фортецю". Мовляв, лише він здатний боротися проти Брюсселю та внутрішньої опозиції, які підтримують Україну. З наближенням активної фази передвиборчої кампанії можна очікувати спроб відкритої конфронтації з Україною, можливо, навіть провокування Будапештом прикордонного конфлікту.Українофобія — не єдина рятівна "соломинка" для самозбереження Орбана. Він — друг Дональда Трампа. Причому шкідливо впливає на нього. Ерудованість американського президента щодо Європи, а особливо східної — добряче шкутильгає. Нещодавно глава Білого дому розповів, як розпитував у Орбана про шанси України на перемогу у війні. Той запевнив заокеанського друга: шансів — немає. Бо Росія "перемогла Гітлера — так само, як і ми — і вони перемогли Наполеона". Три з половиною роки українська армія і тил спільно стримують російську агресію. Звісно, про це Орбан Трампу не розповідав. Адже угорський прем’єр ще й поплічник Путіна в Європі. Що вкотре довів своєю гучною заявою про "програш України у війні". І зробив він її напередодні зустрічі Трампа з російським диктатором на Алясці. А після неї втішався, мовляв, "світ стане безпечнішим", бо дві ядерні держави розморозили стосунки між собою.Орбан не вперше маніпулює відносинами з Трампом. Колись він запевняв, що як той стане президентом, то припинить постачання зброї Україні. У листопаді минулого року радів перемозі Трампа і заявляв, що тепер Європа буде вимушена переглянути допомогу Україні. Відтоді Європа не лише збільшила допомогу, а й сформувала "коаліцію рішучих" та виступає єдиним фронтом з Україною на переговорах з президентом США. Трамп не припинив постачання зброї. Просто для неї знайшли інше джерело фінансування. А гарантії безпеки від Сполучених Штатів — зовсім не нагадують поразку України.Держсекретар США Марко Рубіо напередодні зустрічі Дональда Трампа з Володимиром Зеленським зробив заяву, яка повністю спростовує брехню Орбана про "поразку України". За словами головного американського дипломата, обидві воюючі держави мають піти на компроміси. "Якщо не буде поступок, якщо одна сторона отримає усе, чого хоче, це називається капітуляцією. Кінцем війни через капітуляцію. І це не те, до чого ми близькі, тому що жодна зі сторін тут не перебуває на межі капітуляції чи чогось близького до цього", — пояснив Рубіо таким, як Орбан чи його "клону" у Братиславі — Роберту Фіцо. Отже, після зустрічі на Алясці відкрилися нові варіанти для пошуку миру. Без нашої поразки. Офіційний Будапешт до цього стосунку не має. А міг мати в колі європейських друзів України із "коаліції рішучих". Натомість 15-річне правління Орбана призвело до самоізоляції Угорщини. Замість участі у творенні історії. Бо нинішній прем’єр спрямував політичне життя у своїй країні на єдину мету — збереження його правління. .

Переговори Дональда Трампа з Володимиром Путіним, навколо яких надули інформаційну бульбашку світового масштабу, завершилися. Зі взаємними реверансами, але без угоди при перемир’я в Україні. Отже, — нічим. Якими були мотиви Трампа і Путіна зустрітисяТрампом рухало марнославство — він прагне отримати Нобелівську премію миру. Днями Білий дім офіційного висунув свого боса кандидатом на цю важливу нагороду. Раніше це зробили Пакистан і Камбоджа. До них доєдналися Азербайджан, Вірменія, Руанда, Ізраїль. Словом — всі, хто марнославству Трампа вирішив підіграти. За повідомленням ЗМІ, президент США навіть телефонував главі Мінфіну Норвегії й екс-генсеку НАТО Єнсу Столтенбергу, щоб нагадати про своє бажання отримати цього року "Нобеля". Рішення про присудження нагороди ухвалюється у столиці Норвегії Осло. Без хоча б перемир’я в Україні Нобелівський комітет не сприйме серйозно номінацію Трампа. Друга мотивація Трампа — перспективи налагодження економічних відносин із Росією, якщо вона зупинить війну. Простіше кажучи, гроші. Щойно відновилися контакти Вашингтона і Москви на високому рівні, росіяни одразу запропонували американцям взаємовигідні проекти. Ще на першу зустріч до Ер-Ріяда Путін відрядив Кирила Дмитрієва з кейсом пропозицій США. А головним перемовником із Москвою від Трампа був бізнесмен Стів Віткофф. Та от заробляти мільярди на освоєнні російських ресурсів американці можуть лише в разі припинення війни в Україні та поступового зняття санкцій із росіян.Третя мотивація Трампа — внутрішні рейтинги, які падають. TrueUA аналізував, чому в Америці Зеленський удвічі популярніший за свого президента. Одна із ключових причин — зниження рівня довіри американців до Трампа. Його мінлива політика не покращує, а погіршує соціально-економічне становище, провокує емоційні гойдалки та невпевненість у завтрашньому дні. Тема миротворчої діяльності, можливо, розглядається радниками Трампа як громовідвід від суттєвих провалів у внутрішніх справах. Лише протягом літа за його посередництва укладено три мирні угоди. У Путіна свої мотиви. Перший — недопущення введення нафтових санкцій проти Росії та вторинних проти країн, які купляють російську нафту, а також скасування вже наявних заборон. Економіка РФ продовжує перебувати на плаву, проте її становище почало різко погіршуватися. У Кремлі побачили бажання Білого дому не добивати російську економіку, а врятувати її. То ж вирішили цим скористатися.Другий мотив збігається з Трамповим — можливість налагодження співпраці. Путін хоче повернути до Росії американський високотехнологічний бізнес та інвестиції. Щоб процес пішов, необхідне послаблення санкційної політики не тільки з боку США, а і Європи. Тому Путін вирішив удати, що хоче домовлятися з Трампом про мир.Третій мотив — марнославство. У російського диктатора цей мотив проявляється не таким домінуючим, як у президента США, і дещо інакше. Нобелівська премія йому точно непотрібна, але необхідна обгортка, в яку вмотає "перемогу" для свого зомбованого населення. Стане, так би мовити, "другим Сталіним", який ділив світ за столом переговорів з президентом Сполучених Штатів. Трамп "проковтнув" путінську наживку — "запропонуйте гарний для мене варіант "перемоги", і я подумаю про зупинку війни".Мотивація цинічного вбивці Путіна обмежувалася цими трьома позиціями, у Трампа був ще один мотив — він справді прагне припинити вбивства під час війни. Й українців, і їхніх ворогів росіян. Значна частина виборців республіканців — віруючі, переважно християни. Трампу важливо залишатися популярним серед цієї частини виборців. Говорили майже три години. До чого добалакалася З валу повідомлень напередодні зустрічі, серед яких купа фейкових новин і таких само прогнозів, виділимо найближчі до правди. Перша група — публікації, автори яких акцентували на тому, що подія на Алясці — переоцінена. Навколо неї надули інформаційну бульбашку. Що дуже шкідливо, адже грає на руку Росії, яка зацікавлена у послабленні своєї ізоляції на всіх рівнях — від спорту до великої політики. Друга група публікацій закликала реально оцінювати ситуацію — навіть якщо Трамп і Путін про щось домовляться, то, по-перше, ця домовленість не буде на користь нашої перемоги, вона потрібна обом для збереження обличчя, а по-друге, її просто нікому виконувати. Спочатку мають бути погоджені механізми й процедури, а також визначені ті, хто забезпечуватиме контроль над виконанням, тоді можна домовлятися предметно. Все інше — чергова спроба Росії потягнути час. Що з цього досягли в Анкориджі? Путін мав приязний прийом. Особу, судити яку скоро розпочне спеціальний трибунал, президент США вітав, як друга. Та ще й із летовища Трамп із Путіним поїхали лімузином глави Америки, що шокувало мільйони людей по обидва боки Атлантики. В останній момент, правда, приймаюча сторона змінила формат із тет-а-тет президентів на переговори "три на три": Дональд Трамп — Марко Рубіо — Стів Віткофф від США і Володимир Путін — Сергій Лавров — Юрій Ушаков від країни-терористки. Очевидно, глава Білого дому усе ж зважив на той факт, що переговорами наодинці ставить Путіна на свій рівень. А це неправильно для іміджу "найвеличнішого лідера" та без п’яти хвилин лауреата Нобелівської премії миру. Переговори "три на три" тривали 2 години 45 хвилин. Без проривів. Трамп повідомив на прес-конференції, що угоди наразі нема. "Не у всіх питаннях ми дійшли згоди, але зробили певні кроки. Скоро я здзвонюся з представниками НАТО та обов’язково з президентом Зеленським", — зазначив американський президент.І висловив сподівання на ще одну зустріч із Путіним "незабаром". Російський диктатор запропонував зробити це у Москві. Крім того, повторив мантру про "усунення причин" війни та похвалив Трампа за прагнення зрозуміти "коріння українського конфлікту". На цьому прес-конференція закінчилася, поставити питання журналістам не дозволили.ВисновкиОтож, короткий підсумок. Переговори на Алясці не завершилися угодою про перемир’я. Про те, що може статися диво, мріяли хіба невиправні оптимісти. Війна — триватиме. Зараз на адресу Трампа поллється багато критики, адже його план "подивитися у вічі Путіну" з тріском провалився. Одразу після прес-конференції глава Білого дому відлетів з Аляски. Тобто запланований спільний обід так і не відбувся. Цей факт каже значно більше, аніж заяви на публіку обох високих перемовників. На прес-конференції Путін заявив: "Сьогоднішні домовленості стануть опорною точкою не лише для врегулювання українського конфлікту, а й для відновлення відносин між Росією та США". Тобто домовленості про наступні домовленості все ж є. Російському диктатору вони подобаються, він хоче далі говорити тільки з Трампом і сподівається, що той виключить з переговорного процесу європейців. Американський президент натомість пообіцяв про суть переговорів одразу повідомити Зеленського та європейських лідерів. Отже, про пропозиції Путіна Трампу от-от стане відомо. Та й сам президент США не має звички приховувати від громадськості важливі для неї відповіді. Втім, без сенсу навіть вникати в деталі путінських забаганок, виконувати їх ніхто не планує.Тепер головне питання, чи використає Трамп проти Путіна батіг? ЗМІ з посиланням на джерела припускали, що у разі невдачі перемовин в Анкориджі під санкції потраплять "Роснефть", "Лукойл" та інші великі нафтові компанії Росії. Дозволимо собі прогноз: Трамп вигадає ще одну причину не вводити санкції. Натомість шукатиме, де іще можна зустрітися з Путіним….

Після того, як десятиденний ультиматум Трампа Путіну завершився анонсом зустрічі цих двох діячів, є сенс проаналізувати, як главі Білого дому вдалося мирити інших.TRIPP для Азербайджану і Вірменії. Геополітичний тріумф Трампа на КавказіПочнімо з останньої угоди, яку президент Азербайджану Ільхам Алієв та прем’єр-міністр Вірменії Нікола Пашинян підписали у присутності Трампа. Точніше, це декларація про визнання кордонів, встановлення дипломатичних відносин тощо. Далі — буде.Історію багаторічної війни за Нагірний Карабах переказувати резону немає. Крапку в ній поставили у вересні 2023 року, коли азербайджанські війська за кілька днів встановили контроль над сепаратистським регіоном, після чого Нагірно-Карабаська республіка припинила своє існування, а 5 жовтня 2023-го прем’єр-міністр Нікол Пашинян визнав суверенітет Азербайджану над цією територією. Звідти вимушено евакуювалися понад 100 тисяч етнічних вірменів, а через певний час з Карабаху вигнали й російських "миротворців". Значною мірою поразка Вірменії у війні стала наслідком зради з боку Росії, яка обіцяла Єревану гарантії безпеки, проте обіцянок не виконала.Протягом 2024 року і першого півріччя 2025-го азербайджанці та вірмени намагалися домовитися про умови мирного співіснування. Останнім часом тривали інтенсивні консультації між ними в Об’єднаних Арабських Еміратах за посередництва США і Туреччини. Американці запропонували сторонам конфлікту вигідний ґешефт у вигляді стратегічного інфраструктурного проекту Зангезурського коридору. Це 32 кілометри вірменської території, через яку має пролягти шлях між великим Азербайджаном та його Нахічеванською автономною республікою, що межує з Туреччиною. Розвиток цього коридору повністю змінює геополітичні розклади на Південному Кавказі, адже дає значні можливості для скорочення транспортування товарів з Азербайджану, Середньої Азії й навіть Китаю до Європи. Вірменія за транзит може заробляти значні суми. Також коридор розблоковує постачання товарів до самої Вірменії. Залишалося тільки визначити, хто розвиватиме коридор і гарантуватиме безпеку. Цим "хто" будуть США, які отримають від Єревана ексклюзивні спеціальні права розвивати проект, який отримав назву "Шлях Трампа за міжнародний мир і процвітання" під абревіатурою TRIPP.Та, окрім заробітків на розбудові інфраструктури, американці розіграли геополітичну карту: завдяки TRIPP Москва втратить роль транзитної країни для товарів з Азії та прикаспійського регіону, а союзник Росії у війні проти України Іран отримає присутність Сполучених Штатів на своїх північно-східних кордонах. Тому російські й іранські посадовці погрожують Єревану і Баку. Але на їхні погрози — не зважають.Від підписаної декларації є і ризики. Трамп угодою між Азербайджаном і Вірменією серйозно послабив позиції Путіна на Кавказі, та, якщо він оступиться у переговорах щодо України, Путін спробує відіграти ситуацію, провокуючи зрив домовленостей по транзитному коридору. Не варто забувати, що у Вірменії сильними залишаються проросійські настрої, які використовують опозиційні до Пашиняна сили. Як Пакистан і Камбоджа номінували Трампа на Нобелівську премію мируЗавдяки посередництву Трампа закінчилися швидкоплинні прикордонні протистояння між Індією і Пакистаном (гостра фаза тривала чотири дні), а також Камбоджею і Таїландом (тривало п’ять днів). TrueUA розповідав про причини й перебіг обох конфліктів. Тому далі — про те, як Трампу вдалося їх помирити."Я зупинив війну між Пакистаном та Індією", — казав він.І скаржився на неувагу до своєї величної персони: "Чи була хоч одна стаття, написана про те, як я зупинив війну між двома найбільшими країнами, котрі володіють ядерною зброєю? Я не думаю, що була стаття, написана про це".А от індійський прем’єр-міністр Нарендра Моді категорично заперечив роль Сполучених Штатів у припиненні бойових дій. За його словами, рішення щодо зупинки військового протистояння ухвалене військовими Індії й Пакистану без посередництва США. Також Нью-Делі спростував повідомлення Трампа, що Індія і Штати під час загострення конфлікту з Пакистаном обговорювали торгівельну угоду між двома країнами. Простіше кажучи, зробив прямий натяк, що Трамп — збрехав.Натомість уряд Пакистану підіграв главі Білого дому, висунувши його на Нобелівську премію миру. В Ісламабаді відзначили "рішуче дипломатичне втручання" американського президента, його "вирішальне лідерство" під час конфлікту між Індією та Пакистаном. Після цієї заяви міжнародні аналітики припустили, що посередництво США все ж було, але працювали американці з пакистанцями. До слова, торгівельну угоду з Індією Штати не уклали досі, щобільше, застосували проти Індії 25-процентні мита за купівлю російської нафти. А з Пакистаном 31 липня Штати досягли угоди про допомогу Ісламабаду у розробці нафтових родовищ. Знову вигода для США.У заморожувані прикордонного конфлікту між Камбоджею і Таїландом роль Трампа справді є. Він погрожував обом торгівельними проблемами зі Штатами, якщо не припинять воювати. У Бангкоку і Пномпені швидко зорієнтувалися, що бійня за маленький шматок землі в джунглях не варта сварки зі США. І почали миритися за посередництва Малайзії. 7 серпня вони уклали угоду про деескалацію з 13 пунктів. Для розуміння: дискусія між делегаціями Таїланду і Камбоджі тривала… понад годину. Бо дискутувати особливо не було про що: жодна зі сторін не втрачала території. Камбоджа одразу наслідувала приклад Пакистану і також висунула Трампа на Нобелівську премію "на знак визнання його історичного внеску у зміцнення глобального миру". Прем’єр Камбоджі Хун Манет вказав на "видатну мудрість" Трампа, на його "далекоглядну і новаторську дипломатію". Цікаво, з ким — Камбоджею чи Таїландом — тепер Сполучені Штати укладуть угоду з меншими митами? Цінні мінерали в обмін на мир. Як Трамп мирив Конго та Руанду 21 червня американський президент повідомив, що йому вдалося домовитися про "чудову угоду" між Конго і Руандою та припинити війну, яка "триває вже кілька десятиліть й відома жорстоким кровопролиттям та смертями більше, ніж інші війни". При цьому додав: не отримає за посередництво у цій угоді Нобелівську премію миру, "але люди знають і для мене лише це має значення". 28 червня представники Конго і Руанди підписали мирну угоду у Білому домі."Для всього регіону відкривається нова глава надії та можливостей, гармонії, процвітання, миру", — прокоментував Трамп цю подію.А от експерти вказували, що за цим пафосом насправді стоять бізнес-інтереси США. Конго має значні запаси золота, олова, колтану, кобальту, міді, літію. Переважно поклади цих мінералів і металів розташовані у прикордонних з Руандою провінціях. Через нестишний конфлікт конголезці не можуть користуватися своїми надрами, то вирішили укласти угоду про копалини з американцями. Ті гарантуватимуть безпеку і заодно вестимуть видобуток цінних природних ресурсів. Комусь це нагадало, як у сиву давнину європейські колонізатори міняли у тубільців золото на дзеркальця. З іншого боку — якщо присутність американських інтересів у регіоні забезпечить там мир хоча б на кілька років, це вже буде добре.Три висновки про вдалі мирні угоди ТрампаОтже, у всіх чотирьох випадках є кілька схожих моментів. Перший: американці фактично "купили" мирні угоди між конфліктуючими сторонами. Транзитний коридор через Вірменію, нафтові родовища в Пакистані, золото та інші цінні копалини в Конго. Торгівельні угоди США із Таїландом і Камбоджею ще не укладені, проте в них також варто очікувати чогось подібного. Обом країнам є що запропонувати Трампу. Другий момент: там, де "купити" мир не виходить, миротворча дипломатія глави Білого дому буксує. Як у випадку війни в Україні. Де українці воюють за виживання своєї нації, а не за спірні прикордонні території. "Зійтися посередині за вигідну ціну" у такій війні — марна справа. Трамп колись обіцяв досягнути миру силою, але замість цього хоче "подивитися у вічі" Путіну. Що ж, побачимо, що він угледить в очах диктатора…Третій момент: скільки б главу Білого дому не номінували на Нобелівську премію миру Пакистан чи Камбоджа, на користь Трампа це не спрацює. В Нобелівському комітеті на "куплений" мир не поведуться. Єдиний варіант отримати таку цінну нагороду — змусити Путіна закінчити війну без територіальних та інших подарунків йому за агресію.

Кілька днів поспіль українців бомбардують новинами про останнє за часом опитування американської компанії Gallup, в якому — дуже неочікувані результати. Серед таких — надзвичайна популярність Володимира Зеленського у США. І така ж непопулярність Трампа.Чому Зеленський за популярністю у США другий після папи Лева XIVНа сьогодні президент Володимир Зеленський удвічі популярніший серед американців за президента Сполучених Штатів Дональда Трампа. Про це свідчить опитування Gallup, передає The Telegraph. Так, згідно з результатами, наразі Зеленський має 18% прихильності, тоді як американський президент має 16% неприхильності.Ба більше, Зеленський має 68% чистої позитивної оцінки серед демократів та 23% чистої негативної оцінки серед республіканців. Натомість Трамп має 91% чистої негативної оцінки серед демократів і 86% чистої позитивної оцінки серед республіканців.Поступається Зеленський лише Папі Римському Леву XIV (Роберт Френсіс Прево). Першому в історії понтифіку — американцеві. Опитування показало, що до панотця схвально ставляться 57% респондентів, а несхвально — лише 11%. Відтак, його чиста популярність становить 46%.Третій у переліку з солідним відставанням від Зеленського — сенатор-демократ Берні Сандерс, відомий своїми лівими поглядами та радикальною критикою Дональда Трампа. Він єдиний з демократів, хто збирає в Америці велелюдні мітинги проти політики нинішнього глави Білого дому. І це при тому, що Сандерсу за місяць — 84 роки!Всі інші особи з опитувальника за популярністю — в мінусі. Найменше прихильників має генеральний директор Tesla та колишній керівник Департаменту ефективності уряду Ілон Маск. У нього мінус 28%. Та, мабуть, Маска більше турбують не іміджеві втрати, а цілком конкретні, фінансові. Тільки через один публічний конфлікт із Трампом 5 червня Маск за один день втратив 34 мільярди доларів. Він оголосив про створення власної Американської партії, про яку щось давно нічого не чутно.То чому ж Зеленський такий популярний серед американців? Gallup — поважна компанія, яка багато років працює на ринку дослідження громадської думки, її не запідозриш у вибірці респондентів із перекосом у бік демократів. То ж припустимо, що популярність Зеленського у Штатах мотивується трьома причинами. Перша: його продовжують сприймати як президента країни, нація якої не побоялася кинути виклик авторитарній Росії, її диктатору Путіну, та, попри все, продовжує відстоювати право на життя. Друга: невдоволенням зміною політики щодо України з боку своєї влади. Третя: ставлення до Трампа в американців полярне, в оцінках Зеленського, як іноземного політика, такої полярності немає. Тому у випадку його високого місця в рейтингу популярні важливо враховувати американський політичний контекст.Останні зрізи громадської думки у США свідчать, що виборці Трампа схвалюють жорсткий курс щодо Росії. Так, згідно з опитуванням компанії TargetPoint на замовлення позапартійної консервативної організації The Vandenberg Coalition, 87% прихильників президента США назвали Росію загрозою американській безпеці, а 74% погодились, що існує принаймні певна ймовірність того, що Росія вторгнеться в інші країни. Ще важлива цифра: 76% підтримують запровадження санкцій на експорт російської нафти. На тлі тривожних новин про домовленості, досягнуті Стівом Віткоффом у Москві, залишається сподіватися, що громадська думка у США вкаже Трампу правильний напрямок руху. Він — точно не до угодовства з російським диктатором.Звідки взялися 69% українців, готових до швидких переговорів про мирGallup опитав не тільки американців, а й українців. Ставлення до американської влади перегукується зі ставленням американців. За останні понад 10 років українці найнижче оцінили керівництво США: схвалюють його лише 16% опитаних, тоді як 73% не схвалюють. Що і не дивно навіть з огляду на останні події, про які згадано вище. У Сполучених Штатах рівень довіри до Трампа також котиться донизу — про це свідчать результати липневого опитування Economist/YouGov, опубліковані виданням The Hill. 55% респондентів не схвалюють дії Трампа на посаді президента, тоді як 41% їх підтримують. Це найвищий показник несхвалення з моменту його повернення до Білого дому. Але є важливий нюанс: підтримка серед республіканців залишається стабільно високою — 92%.  Серед радикального крила MAGA ще вище — 98%. Так що свій ядерний електорат Трамп не втратив.Окрім оцінок американської влади, опитані Gallup українці також висловили очікування щодо припинення війни та вступу України до НАТО. Опубліковані цифри викликали неоднозначну реакцію. Але важливо розуміти — понад 3,5 роки наші громадяни живуть в стані тривоги та емоційного стресу, в таких умовах коливання громадської думки може бути навіть до крайнощів в оцінках. Тому при опитуваннях важливо ставити максимально коректне питання. В опитуванні Gallup питання поставлене наступним чином: "Яке з наведених нижче тверджень про війну з Росією найближче відповідає вашим особистим поглядам?". Варіанти відповідей: Україна повинна продовжувати воювати, доки не виграє війну; Україна повинна прагнути домовитися про якомога швидше припинення війни; немає відповіді. Соціологи отримали прогнозовану відповідь: 69% за переговори, за боротьбу до перемоги — 24%. Що, до речі, значний показник.Наші соціологічні компанії зазвичай питають не лише про переговори чи готовність боротися далі, а отримують відповіді на запитання, яких саме результатів переговорів очікують українці. Так, в останньому за часом опитуванні КМІС респондентів питали про ставлення до різних мирних планів: умовні план США, спільний України та Європи, й російський. В усіх регіонах країни населення категорично проти вимог Росії й лише незначна частина готова для миру прийняти її забаганки.Ще один зріз громадської думки — ставлення до членства в НАТО. Порівняно з 2022 роком число українців, які вірять у вступ до цього військово-політичного блоку, скоротилося удвічі. 32% вважають, що Україна зможе вступити до Альянсу протягом наступних десяти років, 33% — що не вступить ніколи. Інші голоси розподілилися між варіантами "вступить за 10-20 років" (17%) та більш як через 20 (8%). Отримані цифри мають занижений вигляд, проте навіть коли близького того і є, їх нескладно пояснити. Пояснення у примхливій політиці Білого дому: у 2024 році у спроможність України вступити до НАТО протягом 10 років вірив 51%, нині 32%. З очікуванням членства в ЄС ситуація краща: 52% вважають, що Україну приймуть до Євросоюзу протягом наступного десятиліття. Разом із тим, це на 9% менше, порівняно з торішніми даними.Отже, маленький висновок. Перше: помітно, як даними опитування Gallup про ставлення до війни й НАТО почали маніпулювати на фронті гібридної кремлівської пропаганди. Тут гарні ліки — інформаційна гігієна. Друге: ми розуміємо: якби дослідники суспільних настроїв запитали, яким бачать мир українці, вони б отримали іншу картину. Бо ці 69% точно не за підписання угоди про припинення вогню за будь-яку ціну. .

Спецпредставник президента США Стівен Віткофф уп’яте за півроку відвідав Росію. Фото усміхнених Путіна та його гостя не додавали позитиву. Втім, Трамп за підсумками переговорів у Москві налаштований оптимістично. Черговий самообман?Які важливі речі передували вояжу Віткоффа до Москви TrueUA детально аналізував, чому Дональд Трамп висунув десятиденний ультиматум російському диктатору і чого очікувати протягом цієї декади. Як і прогнозувалося, глава Білого дому посилив тарифний тиск на Індію, котра вперто не хоче відмовлятися від купівлі нафти та зброї з РФ. Глава індійської дипломатії Рандхір Джайсвал перевів стрілки на американців та європейців. Мовляв, самі торгують з Росією, зокрема, Європа у 2024 році рекордно імпортувала російський газ — 16,5 мільйонів тонн. А американці імпортують з країни-терористки гексофторид урану для атомної промисловості та паладій для виготовлення електромобілів. "На цьому тлі націленість на Індію є невиправданою та нерозумною. Як і будь-яка велика економіка, Індія вживе всіх необхідних заходів для захисту своїх національних інтересів і економічної безпеки", — запевнив Джайсвал.Своє "фе" висловили й з Пекіна. У МЗС Китаю відрізали американцям: забезпечуватимуть постачання енергії так, як вважатимуть за необхідне для власної національної безпеки. "Примус і тиск нічого не дадуть", — відповіли на закиди з Вашингтона.Своєю чергою, міністр фінансів США Скотт Бессент парирував: китайці дуже серйозно ставляться до свого суверенітету, то ж "вони хотіли б платити 100-процентний тариф". Отже, до відряджання Віткоффа у Москву Трамп не зумів переконати індійську й тим паче китайську владу відмовитися купляти нафту у росіян. Проте погрози тарифами спричинили хитання нафтового ринку, на що країни ОПЕК відреагували збільшенням видобутку нафти, це потягло за собою зниження цін. Інша справа, що це цінові коливання, а не тренд. Так, після додаткових мит США проти Індії, ціна знову трохи зросла. Але Трамп переконаний: Путін "перестане вбивати людей", якщо ціни на енергоносії знизяться ще на 10 доларів за барель. "У нього не буде вибору, адже його економіка в жалюгідному стані", — наголосив американський президент.Росіяни не хочуть припинення вогню, але при цьому прагнуть і рибку з’їсти, і кісточкою не вдавитися. Себто, не отримати санкцій. Поки Віткофф був поодаль української тематики в політиці Трампа, з порядку денного американської адміністрації зникли проросійські наративи, а налаштування глави Білого дому щодо Путіна змінилося з умиротворення на жорстку відповідь йому. То ж повернення Віткоффа — насторожило. Здавалося, Москва запрошенням цієї особи мала намір повернути зручного перемовника в українську проблематику, аби тягнути час пустопорожніми перемовинами. Що Віткофф привіз від ПутінаВ аеропорту Внуково Віткоффа зустрів Кирило Дмитрієв, радник Путіна, для якого колись навіть робили виключення із санкцій заради вояжу до США. Мабуть, цього Кирила американський мільярдер за щось облюбував. Далі Дмитрієв із заокеанським гостем попрямував до ресторану і погуляли у ландшафтному парку неподалік від стін Кремля. Нагодували Віткоффа недарма, адже йому довелося три години вислуховувати диктатора. За результатами зустрічі у Кремлі повідомили: обговорили "перспективи стратегічного співробітництва" між РФ і США, а також  обмінялися "сигналами" щодо України. А саму розмову назвали "вельми корисною і перспективною".Віткофф жодних заяв не робив. А от Трамп написав у соцмережі TruthSocial: "Було досягнуто значного прогресу! Після цього я проінформував деяких наших європейських союзників. Усі згодні, що ця війна має закінчитися, і ми будемо працювати над цим найближчими днями та тижнями". Увечері він поговорив телефоном із Володимиром Зеленським. "Наша спільна позиція з партнерами абсолютно чітка: війна має завершитись. І це має бути чесне завершення", — заявив Зеленський після розмови з Трампом і європейськими лідерами. За його словами, тиск на РФ спрацьовує, однак важливо, аби Кремль не обдурив Україну та Сполучені Штати в деталях. Згодом видання The New York Times додало деталей: Трамп планує зустрітися з Путіним наступного тижня, а потім проведе тристоронню зустріч Трамп — Зеленський — Путін. Такий план дій він буцімто розкрив під час телефонної розмови із Зеленським, прем’єром Британії Кіром Стармером, канцлером Німеччини Фрідріхом Мерцом, генсеком НАТО Марком Рютте. При розмові також були присутні віце-президент Дж. Д. Венс, державний секретар Марко Рубіо та спеціальний посланник Стів Віткофф. Низка ЗМІ з посиланням на прес-секретарку Білого дому Керолайн Левітт уточнили: ініціатива про зустріч із Трампом виходила від Путіна. Правда, йшлося про зустріч "у певний момент", а 47-й президент США вирішив цей момент прискорити. На брифінгу він підтвердив: найближчим часом "є хороші шанси" на зустріч із Путіним.Добре це чи погано? Те, що впіймав Путіна за язика, добре. Те, що чиновники Білого дому почали розповідати про "логістичні складнощі" такої зустрічі — погано. Треба вміти крокувати в ногу з босом, навіть якщо він робить спонтанні політичні рухи. Ми ж маємо пам’ятати, що в уяві Трампа існує химерний план посадити за стіл переговорів Зеленського і Путіна, а самому стати третейським суддею. Та от чи буде він на нашому боці до кінця, коли обговорюватимуться територіальні поступки, виконання забаганки Путіна про не вступ України в НАТО тощо? Питання дуже складне.Втім, така зустріч все одно лишається на рівні розмов. А от санкції — куди конкретніші. За повідомленням держсекретаря Марка Рубіо, Трамп усе ж запроваджуватиме вторинні санкції. Що — логічно. По-перше, коли цього не зробити після стількох обіцянок, американці вважатимуть його слабким президентом. По-друге, він підіймає ставки у переговорах із Китаєм, то ж потрібно залишатися послідовним, інакше візаві не повірить у серйозність твоїх намірів. По-третє, до, під час і після візиту Віткоффа до Москви росіяни продовжували атакувати як по лінії фронту, так і мирні міста. То про яку паузу із санкціями може йтися?ПідсумуємоТепер — кілька висновків. Перший: зради у зустрічі Віткоффа з Путіним для нас немає. Сама ця зустріч нічого для Росії не покращила, швидше, у перспективі навіть погіршила. Як каже Трамп, проривом — не стала. Другий: президент США і далі тиснутиме на країни, які допомагають Путіну вести війну. Він хоче заодно розв'язати американські питання з митами, але в цьому наші і його інтереси збігаються. Третій: формат тристоронньої зустрічі, про який повідомили ЗМІ, поганий, без участі союзників із Європи в переговорах погоджуватися на них не варто.  Четвертий: нічого після вояжу Віткоффа до Кремля не змінилося і для нас. Війна, на жаль, триває. Але міцною залишається підтримка партнерів. Скільки б Путін не намагався її похитнути. .