Всеволод Юрченко

Ні для кого не секрет, що Володимир Путін і Сі Цзіньпін діють узгоджено у питаннях, геополітичної ваги для Москви й Пекіна. Тому наміри Кремля накинути нам і нашим партнерам китайців як гарантів безпеки — їхня спільна стратегія.Не можуть бути гарантом і крапкаПершим ідею залучити КНР до гарантій безпеки Україні висловив Володимир Путін, потім її повторив керівник МЗС Росії Сергій Лавров. Суть пропозиції проста — гарантувати безпеку нашій країні повинні всі постійні члени Ради безпеки ООН, то ж без Китаю і Росії, мовляв, не обійтися. Президент України Володимир Зеленський чітко дав зрозуміти — китайців серед країн-гарантів не буде. "По-перше, Китай не допоміг нам зупинити цю війну від самого початку", — заявив Зеленський. Він нагадав, що Пекін не зробив нічого в той момент, коли Росія окупувала Крим. Хоча був серед країн, які обіцяли нам гарантії, згідно з Будапештським меморандумом. Китайці доєдналися до нього пізніше, але взяті зобов’язання визначалися для всіх підписантів.По-друге, Китай постачав Росії дрони, які вона застосовувала проти України. За даними української розвідки, частка китайських компонентів у російських "шахедах" сягає до 65%."Нам не потрібні гаранти, які не допомагають Україні й не допомагали в той момент, коли нам це було дійсно потрібно після 24 лютого 2022 року", — наголосив Зеленський.Україна потребує гарантій лише від тих країн, які готові надати реальну допомогу. Простіше кажучи, український президент досить жорстко "відшив" і Росію, і її друзів китайців. Але потрібно розуміти, що ці двоє все одно ламатимуться у зачинені двері."Необхідно прагнути до спільної, всеосяжної та стійкої безпеки й сприяти політичному врегулюванню кризи в Україні. Китай готовий відігравати конструктивну роль у досягненні цієї мети", — відреагувала на заяву Зеленського речниця МЗС КНР Мао Нін. А згодом у німецькій Welt з’явилася публікація з посиланням на європейських дипломатів, що Китай нібито готовий відправити в Україну миротворців із мандатом ООН. Видання стверджує, що у Брюсселі такі наміри сприйняли негативно, остерігаючись того, що в разі конфлікту китайці стануть на бік росіян. Власне, тут вони мають рацію.Нині триває розробка гарантій безпеки для України, до якої долучені представники Києва, Вашингтона, "коаліції рішучих". Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц оцінив зусилля для врегулювання війни в Україні лише у два відсотки. "Ми зробили перші кроки. Скажу образно: ми перебуваємо на дистанції в 10 кілометрів і пройшли, може, перші 200 метрів, не більше. Але в будь-якому разі ми рухаємося в правильному напрямку", — заявив він.Та наголосив, що "більших дипломатичних зусиль, ніж в останні три тижні" керівництво Німеччини та Європейського Союзу ще не робило.Також нагадаємо, Трамп дав Путіну два тижні, щоб визначити, чи налаштований той на мир. Чергові часові рамки від американського президента сприйняли критично, але два тижні можуть призначатися не для Путіна, а для Сі Цзіньпіна. Замість зустрічі з Зеленським Путін їде до Китаю. Чого від Сі може очікувати Трамп У Білому домі розуміють, що за підтримки Пекіна російська воєнщина ще довго огризатиметься. Тому хочуть побачити кроки товариша Сі, тримаючи руку на двох кнопках. Перша — вторинні санкції, яку Трамп дуже не хоче натискати, оскільки вони бумерангом ударять по американських споживачах. Друга — визнання Росії країною, що спонсорує тероризм, депортуючи українських дітей. Про таку опцію днями заявив сенатор-республіканець Ліндсі Грем, співавтор законопроекту про вторинні санкції. Який так і не став законом. Визнання Росії спонсором тероризму — не панацея, але принаймні багато країн перед тим, як мати справу з Москвою, трохи подумають, чи варто сваритися з Америкою. Розмови про такий сценарій з’явилися не просто так.31 серпня цього року у китайському Тяньцзіні розпочне роботу дводенний саміт Шанхайської організації співробітництва (ШОС), куди прибуде Путін. Він загалом перебуватиме у Китаї чотири дні: зокрема, за даними ЗМІ, 3 вересня відвідає військовий парад на площі Таньаньмень у китайській столиці до 80-ї річниці закінчення Другої світової війни. Про запланований візит російського диктатора до КНР було відомо ще у червні після його телефонної розмови з китайським другом.ШОС — антизахідний проект, ініційований Китаєм, Росією та її середньоазійськими сателітами Казахстаном, Киргизстаном, Таджикистаном й Узбекистаном у 1996 році. Постійними членами організації окрім засновників ще є Білорусь, Індія, Іран та Пакистан. Ще є 14 партнерів і кілька спостерігачів. Цьогорічне засідання буде показовим. По-перше, чи приїдуть найвищим представництвом Індія і Пакистан. Індія потрапила під американські санкції через купівлю російської нафти, чим скористалися китайці, які почали скуповувати те, від чого відмовилися індуси. Але Пекін заступився за Нью-Делі, обурившись американською політикою протекціонізму.По-друге, серед партнерів ШОС — Азербайджан, Вірменія, Туреччина — які можуть знизити рівень представництва на саміті через присутність там Путіна. Про конфлікт Баку і Москви TrueUA раніше детально розповідав. Як і про те, як Азербайджан і Вірменія домовилися про мир у кабінеті Трампа, відсунувши від переговорів Путіна. Ну а Анкара цьому сприяла. По-третє, за тим, як учасники форуму поводитимуться з Путіним, уважно дивитимуться у Вашингтоні. Трамп дуже не любить міжнародні проекти, які діють проти інтересів США. Як, приміром, БРІКС. А ШОС — відверто прокитайський проект. То ж увага до його перебігу буде відповідною. Як довго Китаю буде вигідно сприяти Росії у затягуванні війниМожна припустити, що у США сподіваються на мудрість Сі Цзіньпіна, який схилить Путіна піти на серйозні поступки для завершення війни в Україні. Якщо китайському лідеру це вдасться, американці відкриють для Пекіна нові можливості у переговорах щодо мит та економічного співробітництва.Для Трампа ознакою конфронтації з боку Сі стане сприяння затягуванню війни. Історія з китайськими миротворцями під егідою ООН — ознака конфронтації. Спроба залучити сюди Організацію об’єднаних націй — тупиковий варіант, але вигідний Росії. Вона сподівається руками китайців делегітимізувати на міжнародному рівні гарантії безпеки, які в муках народжують наші партнери. Спочатку розмови про миротворців від начебто "нейтральних" країн, якою Китай не є, замість військ країн НАТО із "коаліції охочих". Потім підтягування китайцями до своєї ініціативи країн Глобального Півдня, на які Пекін має вплив. Він вже намагався таке провернути рік тому, коли на полях Генасамблеї ООН проводив захід "Друзі миру", де просував спільний із бразильцями "мирний план" із шести пунктів. Словом, напрямок — зрозумілий.Сі Цзіньпін може обрати шлях протистояння, вимагаючи гарантій для своїх інтересів в Україні й для свого друга Путіна. Інакше війна триватиме. Йому вона більш ніж вигідна — прив’язав до себе Росію, яка втратила суверенність економіки, грає у власну гру з Європою, демонструє Трампу, що хоче ділити з Америкою світ на рівних. А може розставити акценти інакше. Восени у цьому регіоні Азії відбудеться одразу два великих саміти — 26-28 жовтня у Малайзії зустріч країн АСЕАН (Асоціації країн Південно-східної Азії), а відразу після нього Південна Корея прийматиме лідерів АТЕС (Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва). На обох заплановане перебування і Трампа, і Сі Цзіньпіна, де вони можуть зустрітися як лідери, які спільно припинили війну в Україні й спроможні далі домовлятися.Що обере китайський вождь? Більшість експертів схиляються до першого сценарію. Якщо станеться саме так, тоді Сі не лишить Трампу іншого вибору, як після закінчення 90-денного тарифного перемир’я на початку грудня випробувати митами й санкціями китайського економічного колоса на міцність.

Ініціатива переговорів Зеленського з Путіним в Угорщині, з якою буцімто виступають американці, є абсурдною. Адже саме в Будапешті 1994 року американці давали українцям гарантії безпеки. Які самі ганебно порушили через 20 років.    Угорщина як майданчик для переговорів. Який зиск Орбану і Трампу"По завершенні зустрічей (у понеділок у Вашингтоні, — ред.) я зателефонував Путіну й розпочав підготовку до зустрічі між ним і президентом Зеленським. Місце її проведення ще буде визначене. А після неї ми проведемо тристоронню зустріч", — поінформував глава Білого дому про свої подальші миротворчі кроки. Протягом двох тижнів Володимир Зеленський та російський диктатор Володимир Путін можуть провести зустріч в Угорщині. Про таку ініціативу повідомили джерела агенції Reuters.Звідки з’явилася ідея переговорів в Угорщині? Її Трампу міг підсунути Орбан. Це підтверджує й агентство Bloomberg. У понеділок під час переговорів у Вашингтоні європейські лідери попросили Трампа вплинути на свого угорського друга, який блокує вступ України в ЄС. Американський президент зателефонував Орбану — і той буцімто запропонував Будапешт як майданчик для переговорів Зеленського з Путіним. Угорська столиця — красиве місто, проте в нашій історії з ним пов’язані не найкращі згадки.TrueUA розповідав про шкідливість спілкування Трампа з Орбаном для інтересів України. Угорський прем’єр є головним провідником кремлівських наративів в Європі, а Трамп дослуховується до його думки. Не виключено, що пропозиція співрозмовника могла йому імпонувати. Але очільник угорського уряду не лише проросійський, він ще й хитрий. На тлі падіння рейтингів партії "Фідес" і зростання довіри до опозиції Орбан прагне повернути свого виборця. Успіхами в економіці цього зробити не може, тож хоче піднести себе як значного міжнародного гравця. Якому довіряє сам Трамп.Крім того, протягом повномасштабного вторгнення Росії в Україну тільки Орбан і словацький прем’єр Роберт Фіцо підтримували прямі стосунки з Москвою. Що викликало невдоволення в Брюсселі. Тепер Орбан намагається вигідно продати Трампу себе як єдиного європейського посередника між ним і Путіним. Ще одна вигода — угорський прем’єр у разі проведення саміту в Будапешті спробує виторгувати безперебійне постачання російської нафти трубопроводом "Дружба". Нагадаємо, добрі дрони спочатку завдали серйозних ушкоджень ключовій розподільчій станції цієї магістралі "Унеча" в Брянській області, а потім контрольним ударом зупинили прокачування нафти по станції "Нікольське" в Тамбовській області. Глава МЗС Угорщини Петер Сійярто скаржився: Угорщина прагне залишатися осторонь війни в Україні, а її "намагаються у війну втягнути". Насправді все банальніше: неприємності, які трапляються з "Дружбою", — ціна ідолопоклонства Орбана перед Путіним.Ще з весни головний угорський урядовець розкручує у себе в країні антиукраїнську істерію, навіть провів опитування щодо згоди на вступ України до ЄС. З вигідними для себе цифрами. Опитування не визнали ні Євросоюз, ні угорська опозиція. Орбан хоче показати, що без його особистої згоди Україна не стане членом Європейського Союзу. То ж це ще може бути спробою шантажу: або переговори у нього, або буде ще гірше."Пробачте мені". Як Клінтон у Будапешті підписав фільчину грамоту Президент Франції Еммануель Макрон запропонував зробити майданчиком для перемовин Женеву. Що логічно — Швейцарія як нейтральна країна має багатий досвід самітів і мирних конференцій. Міністр закордонних справ цієї держави Ігнаціо Кассіс підтвердив, що Женева "більш ніж готова" прийняти саміт між Росією та Україною. Він пообіцяв, що Швейцарія надасть російському диктатору "імунітет" від переслідувань з боку Міжнародного кримінального суду, якщо він "приїде на мирну конференцію". Женева зручніша з усіх боків і для України, але не для Путіна. В особі Орбана у Будапешті він мав би 12-го гравця, у Швейцарії у нього фан-клубу не буде.Ми не можемо подарувати Орбану навіть маленького геополітичного здобутку. Такої ж думки, вочевидь, дотримуються і в Брюсселі. Але якими аргументами можна переконати Трампа відмовитися від послуг Орбана? Тими, які він розуміє. За повідомленням The Wall Street Journal, коли під час понеділкової зустрічі з європейцями у Білому домі йшлося про зазіхання Путіна на понад 30% не окупованої території Донецької області, президент Фінляндії Александр Стубб, з яким Трамп полюбляє грати у гольф, схарактеризував Краматорськ і Слов’янськ як "бастіон проти гунів". Трамп був вражений такою метафорою з екскурсом в історію. В Україні всі добре знають порожні обіцянки в рамках Будапештського меморандуму про гарантії безпеки, підписаного у столиці Угорщини 5 грудня 1994 року. За відмову від ядерного статусу Україна отримала паперові цяцянки від Росії, США, Великої Британії, пізніше доєдналися Франція і Китай. Від імені Сполучених Штатів документ підписав тодішній президент-демократ Білл Клінтон. Його Трамп не любить, як і його дружину Гілларі Клінтон, яку обіграв на президентських виборах 2016 року. Причому 1994 року свою ядерну зброю Україна за сильні гарантії безпеки могла передати американцям, а не Росії. Якби Клінтон мислив стратегічно. У квітні 2023 року в інтерв’ю ірландській службі новин RTÉ він визнав помилку. За його словами, українці чинили опір американському тиску і не хотіли відмовлятися від ядерної зброї в обмін на міф про міжнародне право, здатне захистити краще за боєголовки. "Я відчуваю провину за це", — сказав Клінтон. А коли Росія анексувала Крим і розпочала війну проти України 2014 року, американці фактично відмовилися виконувати зобов’язання, дані по Будапештському меморандуму. Президентом США тоді був демократ Барак Обама. Його Трамп не любить ще більше за сімейку Клінтонів. Днями він знову звинуватив Обаму у здачі Криму. "Вони (українці) віддали велику частину своєї приморської власності, щоб мати мир. Як це спрацювало? Не дуже добре. А Крим — це перлина України, й Обама його віддав. Він вимагав, щоб вони його віддали. Росія прийшла і забрала його, як цукерку у дитини. І це була справді провина Обами", — заявив 47-й президент США. З цим важко не погодитися. Трамп точно не хоче опинитися в історії поряд із президентами, яких сам не любить. А Будапештський меморандум не лише наш біль, а й ганьба для Америки. Яка не змогла показати Росії силу, виконавши взяті на себе гарантії. Тому проводити в Угорщині зустрічі між Києвом і Москвою, а тим більше укладати угоди — ризик наступити на ті ж граблі. Тільки за Будапешт-2 десятиліттями "полоскатимуть" Трампа.Насамкінець ще один нюанс. Від головного путінського дипломата Сергія Лаврова всі почули, що Росія ставить умови для зустрічі Путіна із Зеленським. Місця зустрічі серед умов немає, хоча, за повідомленнями ЗМІ, диктатор нібито пропонував Москву. Що є додатковим підтвердженням затягування часу абсурдними пропозиціями. Та якщо Росія заявить про готовність до саміту не в Женеві, а в Будапешті, це стане доказом змови Орбана з Путіним і використання Трампа "в темну".

Після зустрічі на Алясці Трампа з Путіним події розвивалися стрімко. Глава Білого дому забажав зустрітися з Володимиром Зеленським у Вашингтоні. Той прибув із групою підтримки з Європи. Заяви із перемовин дають підстави для обережного оптимізму.   Після Аляски. Шал версій, конспірології й майже ні слова правдиЧи вистачить у Трампа політичної волі застосувати до Росії давно обіцяні "пекельні санкції" після провалу перемовин із Путіним в Анкориджі? У такому ключі TrueUA аналізував сценарії розвитку подій навколо спроб президента США завершити війну в Україні. Однак глава Білого дому пішов іншим шляхом — замість завдати нищівного санкційного удару по РФ та її друзях, які купляють у неї нафту, він зажадав зустрічі з Володимиром Зеленським. Аби за її підсумками організувати переговори у форматі Сполучені Штати — Україна — Росія. Трамп побачив шанс на укладення мирної угоди.Такий поворот став неочікуваним, адже умови, які на Алясці виклав Путін, неприйнятні для українців. Обмін 30% вільної від російських терористів території Донецької області на запинку лінії фронту в інших областях на нинішніх позиціях — винагорода Путіну за війну. А якщо згадати інші забаганки — статус російської мови, вільна діяльність попівської агентури московського патріархату, не входження в НАТО, скорочення чисельності армії в обмін на ефемерні гарантії безпеки, то винагорода узагалі є таким собі суперпризом. Нікому не хотілося вірити, що Трамп тиснутиме на Зеленського для задоволення забаганок Путіна. Але заяви, що долинали з-за океану, дуже непокоїли.Основний акцент американці робили на територіальних поступках України. "Москва пішла на поступки щодо п'яти областей України. Поступки, на які погодилася піти Росія, — не окупувати всю Україну", — поширював кремлівські наративи Стів Віткофф.Своєю чергою, глава Держдепу Марко Рубіо заспокоював: якщо українці не хочуть поступатися територіями, їх ніхто до цього не змушуватиме. Але мирна угода — це поступки з обох сторін. Традиційно заявами шокував і сам Трамп."Україна має бути готова втратити частину території на користь Росії, інакше що довше триватиме війна, то вона втрачатиме ще більше земель!" — написав він у власній соцмережі Truth Social.А іншим разом на тій же платформі написав:"Президент України Зеленський може майже одразу ж покласти кінець війні з Росією, якщо захоче, або ж може воювати далі. Згадайте, як все почалося. Ніякого повернення Криму, який віддав Обама (12 років тому, без єдиного пострілу!) — і ніякого вступу України в НАТО. Деякі речі ніколи не змінюються!!!".Словом, склалося відчуття грандіозної зради.Навколо переговорів Трампа із Зеленським в Овальному кабінеті нагнітали ситуацію і ЗМІ. Всі згадували скандал, який стався в цьому ж місці 28 лютого, і висловлювали різні версії щодо можливості його повторення. Медіапростір заполонили коментарі "джерел у Білому домі", прогнози експертів-"віщунів", які наввипередки переконували, що Україна буде вимушена поступитися територіями під тиском Трампа.Як Європа спільно з Україною намалювала "червоні лінії" для АмерикиВраховуючи інформаційний шторм та значні ризики для нашого майбутнього і майбутнього Європи Зеленський вів активну дипломатичну роботу з європейцями. Її результатом стала спільна позиція учасників "коаліції рішучих", заяви лідерів ключових держав ЄС на підтримку нашої позиції, а також поїздка до Вашингтона групи підтримки з-поміж європейських лідерів. Згадаємо головні меседжі європейців. Перша заява — від "коаліції рішучих". Її учасники наголосили на готовності розгорнути сили безпеки, як тільки припиняться бойові дії, а також допомогти забезпечити безпеку повітряного та морського простору України та відновити збройні сили України.Друга заява — президента Франції Еммануеля Макрона: Росія пропонує мир — рівнозначний капітуляції, тому європейські лідери не можуть бути на боці "закону найсильнішого", бо в такому разі "ми відкриємо новий міжнародний порядок, який більше не ґрунтується на праві".Третя заява — спільна позиція лідерів Євросоюзу щодо виключного права України ухвалювати рішення стосовно своєї території.Четверта — щодо обов’язкової участі Європи у переговорах про умови завершення війни. Коротко підсумовуючи: наші друзі в Євросоюзі та НАТО продемонстрували солідарність з Україною, що мало охолодити Трампа в його намірах домогтися швидкого миру через примус Києва до виконання капітуляцій них вимог Путіна. При цьому ніхто до останнього не розумів, чи справді Трамп домагатиметься від Зеленського йти на поступки. Про що домовилися і не домовилися у Білому домі"Коли війна закінчиться — я не знаю. Але ця війна закінчиться. Ми зробимо так, що ця війна закінчилася. У нас буде мир. Сподіваюся, що він настане негайно", — такою була одна із перших заяв Трампа під час прес-конференції перед зустріччю із Зеленським. Він сам себе похвалив за "дуже суттєвий прогрес" на переговорах із Путіним. Зателефонувати якому пообіцяв одразу після переговорів із Зеленським.Крім того, глава Білого дому спробував уточнити, про які гарантії безпеки Україні йдеться. Але у своєму стилі — без конкретики й деталей. Отже, перше — Америка працюватиме і з Росією, і з Україною, щоб забезпечити довготривалий мир. Друге: Україна не буде членом НАТО. Третє: США спільно з європейськими партнерами працюватимуть над гарантіями безпеки. Четверте: пообіцяв "багато допомоги" Україні. П’яте: допоки триватимуть переговори не буде ні перемир’я, ні припинення вогню. А от про територіальні поступки під час прес-конференції Трамп сказав без уточнень: лідери мають обговорити можливі обміни територіями, але остаточне рішення — за президентом України та українським народом.До речі, в Овальному кабінеті, навпроти столу, де сиділи головні діючі особи вчорашнього вечора, виставили велику мапу України, на якій рожевим кольором позначили тимчасово окуповані українські території. Дехто розцінив це як спосіб психологічного тиску на Зеленського. Та, ймовірніше, мапа була для унаочнення реальної лінії фронту, без маніпуляцій, до яких постійно вдається Росія.Закриті переговори лідерів двох країн тривали відносно недовго, після чого президенти перейшли до наступного етапу — переговорів у широкому колі за участю європейських керівників та генсека НАТО Марка Рютте. Еммануель Макрон та канцлер Німеччини Фрідріх Мерц наголошували на необхідності припинення вогню до тристоронньої зустрічі США — Україна — Росія. Тут їхня думка розійшлася з підходом Трампа. Але той поводився спокійно та підсумував розмову обіцянкою узгодити гарантії безпеки України. Путін із ними погодиться, переконаний Трамп. У цьому є значні сумніви. Одного телефонного дзвінка до диктатора не вистачить. Що росіяни підтвердили атаками на Україну до, під час і після переговорів у Вашингтоні. Тут без батога — ніяк.За підсумками переговорів, деталі яких ще будуть обговорюватися, є й інші важливі моменти. Перший: президент США зазначив, що територіальне питання враховуватиме поточну лінію зіткнення на фронті. Тобто можна сподіватися, що російського диктатора остаточно послали з його претензіями на 30% території Донеччини. Другий момент: Трамп не виключив введення американських військ в Україну для підтримки потенційної мирної угоди. Але чи станеться це — невідомо. Поки йдеться про те, що члени "коаліції рішучих" візьмуть на себе частину гарантій безпеки, а США їм сприятимуть.Які складні рішення очікують на українцівПеребіг спілкування й анонсовані кроки налаштовують на оптимістичний лад. Проте далі на українців очікують непрості рішення. Перше: погодитися з тим, що Україна у середньостроковій перспективі не стане членом НАТО. Це образливо, але таким є компроміс. Натомість, за ініціативи прем’єрки Італії Джорджи Мелоні, на переговорному столі з’явилася ідея про гарантії безпеки Україні, аналогічні 5-й статті НАТО. Тепер дуже важливо, щоб обіцяні гарантії справді були наповнені конкретикою, а не як сталося з Будапештським меморандумом. Якщо Україна отримає потужні гарантії від США та НАТО — це стане поразкою Росії.Друге рішення — про території. Конституція забороняє президенту, уряду чи Верховній Раді без волі народу ухвалювати будь-які рішення, які стосуються територіального устрою. Тому влада питатиме про це у народу. Третє рішення — щодо компенсації Росією завданих збитків. У середньому їх оцінюють у близько трильйона доларів. Україна наполягає, що питання компенсації не повинне зніматися з порядку денного. Трамп про цю частину справедливого завершення війни не говорив і не говорить. То ж може так статися, що українцям запропонують варіант самостійно відсуджувати у росіян гроші за збитки у міжнародних судах. Юрисдикцію яких Росія не визнає або ставить під сумнів.Четверте рішення стосується міжнародного трибуналу, який має бути запущений до кінця цього року. Україна повинна наполягати на тому, що навіть в разі укладення якоїсь угоди за посередництва Трампа трибунал жодним чином не можна ставити на паузу. Трамп вважає Путіна другом. Але це не індульгенція для міжнародного злочинця. .

Угорський прем’єр давно веде свою країну до самоізоляції. От і нині — замість бути із "коаліцією рішучих" і творити спільне європейське майбутнє — він визначив для Угорщини неприглядну роль статиста. Провал уряду, але винна Україна. Як Орбан хапається за владуДля того, аби зрозуміти, чому Віктор Орбан посилив свої українофобські заяви, варто повернутися у квітень 2022 року, коли коаліція його партії "Фідес" та християнських демократів практично в одні ворота винесли опозиційну коаліцію "В єдності за Угорщину", в яку зібралися різношерсті партії від соціалістів до правих радикалів із "Йоббіка": 135 мандатів проти 57. На старті виборчої кампанії рейтинги опозиційного об’єднання були вищими, аніж у "Фідес", проте Орбан скористався російським вторгненням в Україну. Він лякав угорців перекиданням війни на їхню країну, якщо ті підтримають опозиційні сили. Й обіцяв дешеві бензин і газ за продовження дружби Будапешта з Москвою. Масове тиражування страхів та антиукраїнської істерії через підконтрольні владі канали спрацювало. Нині Орбан хоче вдруге ввійти у ту ж річку.Виступаючи перед своїми прихильниками 3 квітня 2022 року, він назвав "ворогів" Угорщини — ліві партії, Брюссель, мецената Джорджа Сороса, світову пресу і навіть президента України (без прізвища). Але не Путіна, котрий нападом на Україну, зламав світовий порядок, завдяки якому угорці в Євросоюзі, НАТО та мають мир і спокій у себе.У квітні наступного року угорці знову обиратимуть парламент. Як писав TrueUA, шанси партії Орбана залишитися при владі ще на чотири роки — невисокі. Причин цього кілька. Перша: рівень добробуту жителів Угорщини знизився. Постійно зростають ціни на продукти харчування, на пальне, оренду житла і так далі. Одна з ключових причин — значна інфляція. Річна інфляція в Угорщині у січні становила 5,7%. Це найвищий показник серед країн Євросоюзу — він більш ніж удвічі перевищував середній показник у ЄС у 2,8%. Щоб зупинити ціни, Орбан у березні вдався до не ринкових методів, увівши контроль за цінами на продукти харчування. До літа інфляцію вдалося загнуздати, однак обіцяної у 2022 році стабільності угорці від свого прем’єра так і не дочекалися.Друга причина: на тлі збідніння населення Угорщину постійно лихоманить від корупційних скандалів, у яких фігурує Орбан. Останній за часом скандал — із його маєтком. Ні для кого не секрет, що прем’єр і члени його родини дуже заможні люди. Та ще й брехливі. Цього місяця угорське видання Telex оприлюднило відео маєтку голови уряду у Гатванпушті. Угорські медіа порівняли "гніздечко" Орбана з Межигір’ям Віктора Януковича. Опозиційний депутат Акош Хадзазі, який не вперше ловить прем’єра на брехні, оприлюднив на своїй сторінці у Facebook фото архітектурних деталей маєтку. Але Орбан продовжує стверджувати, що дворище та будинки у Гатванпушті не VIP-резиденція, а недобудована ферма його батька.Третя причина: Орбан отримав принципового суперника-опозиціонера Петера Мадяра, лідера партії "Тиса", який підібрав ключик до виборців "Фідес". Він сам виходець з цієї партії, але пішов звідти на знак протесту проти корумпованості вищого керівництва держави. Після скандалу з маєтком Орбана Мадяр пообіцяв після перемоги на виборах почати розслідування щодо збагачення всіх глав уряду. На нинішнього точно очікує антикорупційний "пекельний котел".Четверта причина: Орбан просто набрид угорцям. Він беззмінно очолює уряд із травня 2010 року і ще чотири роки був прем’єром у 1998-2002 роках. Особливо за останні 10 років не змінює "платівку" — у негараздах угорців винна "світова змова" проти них. Ось і зараз його головний дипломат-українофоб Петер Сіярто звинуватив ЄС у нібито намірах повалити угорський уряд. Такого роду заяви з Будапешта звучать регулярно.Як Орбан приписує Трампу власні фантазіїГолова угорського уряду знову взяв на озброєння культивування страхів. Буцімто на відновлення нашої держави Євросоюз даватиме мільярди, й через це угорці недоотримають кошти з бюджету ЄС. Це брехня, оскільки виплати Угорщині практично зупинені через політику Орбана, якого звинувачують у порушенні демократичних цінностей, прав і свобод. Україна тут ні до чого.Крім того, він прагне вкотре розіграти націоналістичну карту про начебто тиск на угорців Закарпаття. TrueUA розповідав, як Будапешт використовує смерть етнічного угорця, звинувачуючи в ній працівників ТЦК. Також Орбан використовує технологію всіх диктаторів — міф про "осаджену фортецю". Мовляв, лише він здатний боротися проти Брюсселю та внутрішньої опозиції, які підтримують Україну. З наближенням активної фази передвиборчої кампанії можна очікувати спроб відкритої конфронтації з Україною, можливо, навіть провокування Будапештом прикордонного конфлікту.Українофобія — не єдина рятівна "соломинка" для самозбереження Орбана. Він — друг Дональда Трампа. Причому шкідливо впливає на нього. Ерудованість американського президента щодо Європи, а особливо східної — добряче шкутильгає. Нещодавно глава Білого дому розповів, як розпитував у Орбана про шанси України на перемогу у війні. Той запевнив заокеанського друга: шансів — немає. Бо Росія "перемогла Гітлера — так само, як і ми — і вони перемогли Наполеона". Три з половиною роки українська армія і тил спільно стримують російську агресію. Звісно, про це Орбан Трампу не розповідав. Адже угорський прем’єр ще й поплічник Путіна в Європі. Що вкотре довів своєю гучною заявою про "програш України у війні". І зробив він її напередодні зустрічі Трампа з російським диктатором на Алясці. А після неї втішався, мовляв, "світ стане безпечнішим", бо дві ядерні держави розморозили стосунки між собою.Орбан не вперше маніпулює відносинами з Трампом. Колись він запевняв, що як той стане президентом, то припинить постачання зброї Україні. У листопаді минулого року радів перемозі Трампа і заявляв, що тепер Європа буде вимушена переглянути допомогу Україні. Відтоді Європа не лише збільшила допомогу, а й сформувала "коаліцію рішучих" та виступає єдиним фронтом з Україною на переговорах з президентом США. Трамп не припинив постачання зброї. Просто для неї знайшли інше джерело фінансування. А гарантії безпеки від Сполучених Штатів — зовсім не нагадують поразку України.Держсекретар США Марко Рубіо напередодні зустрічі Дональда Трампа з Володимиром Зеленським зробив заяву, яка повністю спростовує брехню Орбана про "поразку України". За словами головного американського дипломата, обидві воюючі держави мають піти на компроміси. "Якщо не буде поступок, якщо одна сторона отримає усе, чого хоче, це називається капітуляцією. Кінцем війни через капітуляцію. І це не те, до чого ми близькі, тому що жодна зі сторін тут не перебуває на межі капітуляції чи чогось близького до цього", — пояснив Рубіо таким, як Орбан чи його "клону" у Братиславі — Роберту Фіцо. Отже, після зустрічі на Алясці відкрилися нові варіанти для пошуку миру. Без нашої поразки. Офіційний Будапешт до цього стосунку не має. А міг мати в колі європейських друзів України із "коаліції рішучих". Натомість 15-річне правління Орбана призвело до самоізоляції Угорщини. Замість участі у творенні історії. Бо нинішній прем’єр спрямував політичне життя у своїй країні на єдину мету — збереження його правління. .

Переговори Дональда Трампа з Володимиром Путіним, навколо яких надули інформаційну бульбашку світового масштабу, завершилися. Зі взаємними реверансами, але без угоди при перемир’я в Україні. Отже, — нічим. Якими були мотиви Трампа і Путіна зустрітисяТрампом рухало марнославство — він прагне отримати Нобелівську премію миру. Днями Білий дім офіційного висунув свого боса кандидатом на цю важливу нагороду. Раніше це зробили Пакистан і Камбоджа. До них доєдналися Азербайджан, Вірменія, Руанда, Ізраїль. Словом — всі, хто марнославству Трампа вирішив підіграти. За повідомленням ЗМІ, президент США навіть телефонував главі Мінфіну Норвегії й екс-генсеку НАТО Єнсу Столтенбергу, щоб нагадати про своє бажання отримати цього року "Нобеля". Рішення про присудження нагороди ухвалюється у столиці Норвегії Осло. Без хоча б перемир’я в Україні Нобелівський комітет не сприйме серйозно номінацію Трампа. Друга мотивація Трампа — перспективи налагодження економічних відносин із Росією, якщо вона зупинить війну. Простіше кажучи, гроші. Щойно відновилися контакти Вашингтона і Москви на високому рівні, росіяни одразу запропонували американцям взаємовигідні проекти. Ще на першу зустріч до Ер-Ріяда Путін відрядив Кирила Дмитрієва з кейсом пропозицій США. А головним перемовником із Москвою від Трампа був бізнесмен Стів Віткофф. Та от заробляти мільярди на освоєнні російських ресурсів американці можуть лише в разі припинення війни в Україні та поступового зняття санкцій із росіян.Третя мотивація Трампа — внутрішні рейтинги, які падають. TrueUA аналізував, чому в Америці Зеленський удвічі популярніший за свого президента. Одна із ключових причин — зниження рівня довіри американців до Трампа. Його мінлива політика не покращує, а погіршує соціально-економічне становище, провокує емоційні гойдалки та невпевненість у завтрашньому дні. Тема миротворчої діяльності, можливо, розглядається радниками Трампа як громовідвід від суттєвих провалів у внутрішніх справах. Лише протягом літа за його посередництва укладено три мирні угоди. У Путіна свої мотиви. Перший — недопущення введення нафтових санкцій проти Росії та вторинних проти країн, які купляють російську нафту, а також скасування вже наявних заборон. Економіка РФ продовжує перебувати на плаву, проте її становище почало різко погіршуватися. У Кремлі побачили бажання Білого дому не добивати російську економіку, а врятувати її. То ж вирішили цим скористатися.Другий мотив збігається з Трамповим — можливість налагодження співпраці. Путін хоче повернути до Росії американський високотехнологічний бізнес та інвестиції. Щоб процес пішов, необхідне послаблення санкційної політики не тільки з боку США, а і Європи. Тому Путін вирішив удати, що хоче домовлятися з Трампом про мир.Третій мотив — марнославство. У російського диктатора цей мотив проявляється не таким домінуючим, як у президента США, і дещо інакше. Нобелівська премія йому точно непотрібна, але необхідна обгортка, в яку вмотає "перемогу" для свого зомбованого населення. Стане, так би мовити, "другим Сталіним", який ділив світ за столом переговорів з президентом Сполучених Штатів. Трамп "проковтнув" путінську наживку — "запропонуйте гарний для мене варіант "перемоги", і я подумаю про зупинку війни".Мотивація цинічного вбивці Путіна обмежувалася цими трьома позиціями, у Трампа був ще один мотив — він справді прагне припинити вбивства під час війни. Й українців, і їхніх ворогів росіян. Значна частина виборців республіканців — віруючі, переважно християни. Трампу важливо залишатися популярним серед цієї частини виборців. Говорили майже три години. До чого добалакалася З валу повідомлень напередодні зустрічі, серед яких купа фейкових новин і таких само прогнозів, виділимо найближчі до правди. Перша група — публікації, автори яких акцентували на тому, що подія на Алясці — переоцінена. Навколо неї надули інформаційну бульбашку. Що дуже шкідливо, адже грає на руку Росії, яка зацікавлена у послабленні своєї ізоляції на всіх рівнях — від спорту до великої політики. Друга група публікацій закликала реально оцінювати ситуацію — навіть якщо Трамп і Путін про щось домовляться, то, по-перше, ця домовленість не буде на користь нашої перемоги, вона потрібна обом для збереження обличчя, а по-друге, її просто нікому виконувати. Спочатку мають бути погоджені механізми й процедури, а також визначені ті, хто забезпечуватиме контроль над виконанням, тоді можна домовлятися предметно. Все інше — чергова спроба Росії потягнути час. Що з цього досягли в Анкориджі? Путін мав приязний прийом. Особу, судити яку скоро розпочне спеціальний трибунал, президент США вітав, як друга. Та ще й із летовища Трамп із Путіним поїхали лімузином глави Америки, що шокувало мільйони людей по обидва боки Атлантики. В останній момент, правда, приймаюча сторона змінила формат із тет-а-тет президентів на переговори "три на три": Дональд Трамп — Марко Рубіо — Стів Віткофф від США і Володимир Путін — Сергій Лавров — Юрій Ушаков від країни-терористки. Очевидно, глава Білого дому усе ж зважив на той факт, що переговорами наодинці ставить Путіна на свій рівень. А це неправильно для іміджу "найвеличнішого лідера" та без п’яти хвилин лауреата Нобелівської премії миру. Переговори "три на три" тривали 2 години 45 хвилин. Без проривів. Трамп повідомив на прес-конференції, що угоди наразі нема. "Не у всіх питаннях ми дійшли згоди, але зробили певні кроки. Скоро я здзвонюся з представниками НАТО та обов’язково з президентом Зеленським", — зазначив американський президент.І висловив сподівання на ще одну зустріч із Путіним "незабаром". Російський диктатор запропонував зробити це у Москві. Крім того, повторив мантру про "усунення причин" війни та похвалив Трампа за прагнення зрозуміти "коріння українського конфлікту". На цьому прес-конференція закінчилася, поставити питання журналістам не дозволили.ВисновкиОтож, короткий підсумок. Переговори на Алясці не завершилися угодою про перемир’я. Про те, що може статися диво, мріяли хіба невиправні оптимісти. Війна — триватиме. Зараз на адресу Трампа поллється багато критики, адже його план "подивитися у вічі Путіну" з тріском провалився. Одразу після прес-конференції глава Білого дому відлетів з Аляски. Тобто запланований спільний обід так і не відбувся. Цей факт каже значно більше, аніж заяви на публіку обох високих перемовників. На прес-конференції Путін заявив: "Сьогоднішні домовленості стануть опорною точкою не лише для врегулювання українського конфлікту, а й для відновлення відносин між Росією та США". Тобто домовленості про наступні домовленості все ж є. Російському диктатору вони подобаються, він хоче далі говорити тільки з Трампом і сподівається, що той виключить з переговорного процесу європейців. Американський президент натомість пообіцяв про суть переговорів одразу повідомити Зеленського та європейських лідерів. Отже, про пропозиції Путіна Трампу от-от стане відомо. Та й сам президент США не має звички приховувати від громадськості важливі для неї відповіді. Втім, без сенсу навіть вникати в деталі путінських забаганок, виконувати їх ніхто не планує.Тепер головне питання, чи використає Трамп проти Путіна батіг? ЗМІ з посиланням на джерела припускали, що у разі невдачі перемовин в Анкориджі під санкції потраплять "Роснефть", "Лукойл" та інші великі нафтові компанії Росії. Дозволимо собі прогноз: Трамп вигадає ще одну причину не вводити санкції. Натомість шукатиме, де іще можна зустрітися з Путіним….

Після того, як десятиденний ультиматум Трампа Путіну завершився анонсом зустрічі цих двох діячів, є сенс проаналізувати, як главі Білого дому вдалося мирити інших.TRIPP для Азербайджану і Вірменії. Геополітичний тріумф Трампа на КавказіПочнімо з останньої угоди, яку президент Азербайджану Ільхам Алієв та прем’єр-міністр Вірменії Нікола Пашинян підписали у присутності Трампа. Точніше, це декларація про визнання кордонів, встановлення дипломатичних відносин тощо. Далі — буде.Історію багаторічної війни за Нагірний Карабах переказувати резону немає. Крапку в ній поставили у вересні 2023 року, коли азербайджанські війська за кілька днів встановили контроль над сепаратистським регіоном, після чого Нагірно-Карабаська республіка припинила своє існування, а 5 жовтня 2023-го прем’єр-міністр Нікол Пашинян визнав суверенітет Азербайджану над цією територією. Звідти вимушено евакуювалися понад 100 тисяч етнічних вірменів, а через певний час з Карабаху вигнали й російських "миротворців". Значною мірою поразка Вірменії у війні стала наслідком зради з боку Росії, яка обіцяла Єревану гарантії безпеки, проте обіцянок не виконала.Протягом 2024 року і першого півріччя 2025-го азербайджанці та вірмени намагалися домовитися про умови мирного співіснування. Останнім часом тривали інтенсивні консультації між ними в Об’єднаних Арабських Еміратах за посередництва США і Туреччини. Американці запропонували сторонам конфлікту вигідний ґешефт у вигляді стратегічного інфраструктурного проекту Зангезурського коридору. Це 32 кілометри вірменської території, через яку має пролягти шлях між великим Азербайджаном та його Нахічеванською автономною республікою, що межує з Туреччиною. Розвиток цього коридору повністю змінює геополітичні розклади на Південному Кавказі, адже дає значні можливості для скорочення транспортування товарів з Азербайджану, Середньої Азії й навіть Китаю до Європи. Вірменія за транзит може заробляти значні суми. Також коридор розблоковує постачання товарів до самої Вірменії. Залишалося тільки визначити, хто розвиватиме коридор і гарантуватиме безпеку. Цим "хто" будуть США, які отримають від Єревана ексклюзивні спеціальні права розвивати проект, який отримав назву "Шлях Трампа за міжнародний мир і процвітання" під абревіатурою TRIPP.Та, окрім заробітків на розбудові інфраструктури, американці розіграли геополітичну карту: завдяки TRIPP Москва втратить роль транзитної країни для товарів з Азії та прикаспійського регіону, а союзник Росії у війні проти України Іран отримає присутність Сполучених Штатів на своїх північно-східних кордонах. Тому російські й іранські посадовці погрожують Єревану і Баку. Але на їхні погрози — не зважають.Від підписаної декларації є і ризики. Трамп угодою між Азербайджаном і Вірменією серйозно послабив позиції Путіна на Кавказі, та, якщо він оступиться у переговорах щодо України, Путін спробує відіграти ситуацію, провокуючи зрив домовленостей по транзитному коридору. Не варто забувати, що у Вірменії сильними залишаються проросійські настрої, які використовують опозиційні до Пашиняна сили. Як Пакистан і Камбоджа номінували Трампа на Нобелівську премію мируЗавдяки посередництву Трампа закінчилися швидкоплинні прикордонні протистояння між Індією і Пакистаном (гостра фаза тривала чотири дні), а також Камбоджею і Таїландом (тривало п’ять днів). TrueUA розповідав про причини й перебіг обох конфліктів. Тому далі — про те, як Трампу вдалося їх помирити."Я зупинив війну між Пакистаном та Індією", — казав він.І скаржився на неувагу до своєї величної персони: "Чи була хоч одна стаття, написана про те, як я зупинив війну між двома найбільшими країнами, котрі володіють ядерною зброєю? Я не думаю, що була стаття, написана про це".А от індійський прем’єр-міністр Нарендра Моді категорично заперечив роль Сполучених Штатів у припиненні бойових дій. За його словами, рішення щодо зупинки військового протистояння ухвалене військовими Індії й Пакистану без посередництва США. Також Нью-Делі спростував повідомлення Трампа, що Індія і Штати під час загострення конфлікту з Пакистаном обговорювали торгівельну угоду між двома країнами. Простіше кажучи, зробив прямий натяк, що Трамп — збрехав.Натомість уряд Пакистану підіграв главі Білого дому, висунувши його на Нобелівську премію миру. В Ісламабаді відзначили "рішуче дипломатичне втручання" американського президента, його "вирішальне лідерство" під час конфлікту між Індією та Пакистаном. Після цієї заяви міжнародні аналітики припустили, що посередництво США все ж було, але працювали американці з пакистанцями. До слова, торгівельну угоду з Індією Штати не уклали досі, щобільше, застосували проти Індії 25-процентні мита за купівлю російської нафти. А з Пакистаном 31 липня Штати досягли угоди про допомогу Ісламабаду у розробці нафтових родовищ. Знову вигода для США.У заморожувані прикордонного конфлікту між Камбоджею і Таїландом роль Трампа справді є. Він погрожував обом торгівельними проблемами зі Штатами, якщо не припинять воювати. У Бангкоку і Пномпені швидко зорієнтувалися, що бійня за маленький шматок землі в джунглях не варта сварки зі США. І почали миритися за посередництва Малайзії. 7 серпня вони уклали угоду про деескалацію з 13 пунктів. Для розуміння: дискусія між делегаціями Таїланду і Камбоджі тривала… понад годину. Бо дискутувати особливо не було про що: жодна зі сторін не втрачала території. Камбоджа одразу наслідувала приклад Пакистану і також висунула Трампа на Нобелівську премію "на знак визнання його історичного внеску у зміцнення глобального миру". Прем’єр Камбоджі Хун Манет вказав на "видатну мудрість" Трампа, на його "далекоглядну і новаторську дипломатію". Цікаво, з ким — Камбоджею чи Таїландом — тепер Сполучені Штати укладуть угоду з меншими митами? Цінні мінерали в обмін на мир. Як Трамп мирив Конго та Руанду 21 червня американський президент повідомив, що йому вдалося домовитися про "чудову угоду" між Конго і Руандою та припинити війну, яка "триває вже кілька десятиліть й відома жорстоким кровопролиттям та смертями більше, ніж інші війни". При цьому додав: не отримає за посередництво у цій угоді Нобелівську премію миру, "але люди знають і для мене лише це має значення". 28 червня представники Конго і Руанди підписали мирну угоду у Білому домі."Для всього регіону відкривається нова глава надії та можливостей, гармонії, процвітання, миру", — прокоментував Трамп цю подію.А от експерти вказували, що за цим пафосом насправді стоять бізнес-інтереси США. Конго має значні запаси золота, олова, колтану, кобальту, міді, літію. Переважно поклади цих мінералів і металів розташовані у прикордонних з Руандою провінціях. Через нестишний конфлікт конголезці не можуть користуватися своїми надрами, то вирішили укласти угоду про копалини з американцями. Ті гарантуватимуть безпеку і заодно вестимуть видобуток цінних природних ресурсів. Комусь це нагадало, як у сиву давнину європейські колонізатори міняли у тубільців золото на дзеркальця. З іншого боку — якщо присутність американських інтересів у регіоні забезпечить там мир хоча б на кілька років, це вже буде добре.Три висновки про вдалі мирні угоди ТрампаОтже, у всіх чотирьох випадках є кілька схожих моментів. Перший: американці фактично "купили" мирні угоди між конфліктуючими сторонами. Транзитний коридор через Вірменію, нафтові родовища в Пакистані, золото та інші цінні копалини в Конго. Торгівельні угоди США із Таїландом і Камбоджею ще не укладені, проте в них також варто очікувати чогось подібного. Обом країнам є що запропонувати Трампу. Другий момент: там, де "купити" мир не виходить, миротворча дипломатія глави Білого дому буксує. Як у випадку війни в Україні. Де українці воюють за виживання своєї нації, а не за спірні прикордонні території. "Зійтися посередині за вигідну ціну" у такій війні — марна справа. Трамп колись обіцяв досягнути миру силою, але замість цього хоче "подивитися у вічі" Путіну. Що ж, побачимо, що він угледить в очах диктатора…Третій момент: скільки б главу Білого дому не номінували на Нобелівську премію миру Пакистан чи Камбоджа, на користь Трампа це не спрацює. В Нобелівському комітеті на "куплений" мир не поведуться. Єдиний варіант отримати таку цінну нагороду — змусити Путіна закінчити війну без територіальних та інших подарунків йому за агресію.

Кілька днів поспіль українців бомбардують новинами про останнє за часом опитування американської компанії Gallup, в якому — дуже неочікувані результати. Серед таких — надзвичайна популярність Володимира Зеленського у США. І така ж непопулярність Трампа.Чому Зеленський за популярністю у США другий після папи Лева XIVНа сьогодні президент Володимир Зеленський удвічі популярніший серед американців за президента Сполучених Штатів Дональда Трампа. Про це свідчить опитування Gallup, передає The Telegraph. Так, згідно з результатами, наразі Зеленський має 18% прихильності, тоді як американський президент має 16% неприхильності.Ба більше, Зеленський має 68% чистої позитивної оцінки серед демократів та 23% чистої негативної оцінки серед республіканців. Натомість Трамп має 91% чистої негативної оцінки серед демократів і 86% чистої позитивної оцінки серед республіканців.Поступається Зеленський лише Папі Римському Леву XIV (Роберт Френсіс Прево). Першому в історії понтифіку — американцеві. Опитування показало, що до панотця схвально ставляться 57% респондентів, а несхвально — лише 11%. Відтак, його чиста популярність становить 46%.Третій у переліку з солідним відставанням від Зеленського — сенатор-демократ Берні Сандерс, відомий своїми лівими поглядами та радикальною критикою Дональда Трампа. Він єдиний з демократів, хто збирає в Америці велелюдні мітинги проти політики нинішнього глави Білого дому. І це при тому, що Сандерсу за місяць — 84 роки!Всі інші особи з опитувальника за популярністю — в мінусі. Найменше прихильників має генеральний директор Tesla та колишній керівник Департаменту ефективності уряду Ілон Маск. У нього мінус 28%. Та, мабуть, Маска більше турбують не іміджеві втрати, а цілком конкретні, фінансові. Тільки через один публічний конфлікт із Трампом 5 червня Маск за один день втратив 34 мільярди доларів. Він оголосив про створення власної Американської партії, про яку щось давно нічого не чутно.То чому ж Зеленський такий популярний серед американців? Gallup — поважна компанія, яка багато років працює на ринку дослідження громадської думки, її не запідозриш у вибірці респондентів із перекосом у бік демократів. То ж припустимо, що популярність Зеленського у Штатах мотивується трьома причинами. Перша: його продовжують сприймати як президента країни, нація якої не побоялася кинути виклик авторитарній Росії, її диктатору Путіну, та, попри все, продовжує відстоювати право на життя. Друга: невдоволенням зміною політики щодо України з боку своєї влади. Третя: ставлення до Трампа в американців полярне, в оцінках Зеленського, як іноземного політика, такої полярності немає. Тому у випадку його високого місця в рейтингу популярні важливо враховувати американський політичний контекст.Останні зрізи громадської думки у США свідчать, що виборці Трампа схвалюють жорсткий курс щодо Росії. Так, згідно з опитуванням компанії TargetPoint на замовлення позапартійної консервативної організації The Vandenberg Coalition, 87% прихильників президента США назвали Росію загрозою американській безпеці, а 74% погодились, що існує принаймні певна ймовірність того, що Росія вторгнеться в інші країни. Ще важлива цифра: 76% підтримують запровадження санкцій на експорт російської нафти. На тлі тривожних новин про домовленості, досягнуті Стівом Віткоффом у Москві, залишається сподіватися, що громадська думка у США вкаже Трампу правильний напрямок руху. Він — точно не до угодовства з російським диктатором.Звідки взялися 69% українців, готових до швидких переговорів про мирGallup опитав не тільки американців, а й українців. Ставлення до американської влади перегукується зі ставленням американців. За останні понад 10 років українці найнижче оцінили керівництво США: схвалюють його лише 16% опитаних, тоді як 73% не схвалюють. Що і не дивно навіть з огляду на останні події, про які згадано вище. У Сполучених Штатах рівень довіри до Трампа також котиться донизу — про це свідчать результати липневого опитування Economist/YouGov, опубліковані виданням The Hill. 55% респондентів не схвалюють дії Трампа на посаді президента, тоді як 41% їх підтримують. Це найвищий показник несхвалення з моменту його повернення до Білого дому. Але є важливий нюанс: підтримка серед республіканців залишається стабільно високою — 92%.  Серед радикального крила MAGA ще вище — 98%. Так що свій ядерний електорат Трамп не втратив.Окрім оцінок американської влади, опитані Gallup українці також висловили очікування щодо припинення війни та вступу України до НАТО. Опубліковані цифри викликали неоднозначну реакцію. Але важливо розуміти — понад 3,5 роки наші громадяни живуть в стані тривоги та емоційного стресу, в таких умовах коливання громадської думки може бути навіть до крайнощів в оцінках. Тому при опитуваннях важливо ставити максимально коректне питання. В опитуванні Gallup питання поставлене наступним чином: "Яке з наведених нижче тверджень про війну з Росією найближче відповідає вашим особистим поглядам?". Варіанти відповідей: Україна повинна продовжувати воювати, доки не виграє війну; Україна повинна прагнути домовитися про якомога швидше припинення війни; немає відповіді. Соціологи отримали прогнозовану відповідь: 69% за переговори, за боротьбу до перемоги — 24%. Що, до речі, значний показник.Наші соціологічні компанії зазвичай питають не лише про переговори чи готовність боротися далі, а отримують відповіді на запитання, яких саме результатів переговорів очікують українці. Так, в останньому за часом опитуванні КМІС респондентів питали про ставлення до різних мирних планів: умовні план США, спільний України та Європи, й російський. В усіх регіонах країни населення категорично проти вимог Росії й лише незначна частина готова для миру прийняти її забаганки.Ще один зріз громадської думки — ставлення до членства в НАТО. Порівняно з 2022 роком число українців, які вірять у вступ до цього військово-політичного блоку, скоротилося удвічі. 32% вважають, що Україна зможе вступити до Альянсу протягом наступних десяти років, 33% — що не вступить ніколи. Інші голоси розподілилися між варіантами "вступить за 10-20 років" (17%) та більш як через 20 (8%). Отримані цифри мають занижений вигляд, проте навіть коли близького того і є, їх нескладно пояснити. Пояснення у примхливій політиці Білого дому: у 2024 році у спроможність України вступити до НАТО протягом 10 років вірив 51%, нині 32%. З очікуванням членства в ЄС ситуація краща: 52% вважають, що Україну приймуть до Євросоюзу протягом наступного десятиліття. Разом із тим, це на 9% менше, порівняно з торішніми даними.Отже, маленький висновок. Перше: помітно, як даними опитування Gallup про ставлення до війни й НАТО почали маніпулювати на фронті гібридної кремлівської пропаганди. Тут гарні ліки — інформаційна гігієна. Друге: ми розуміємо: якби дослідники суспільних настроїв запитали, яким бачать мир українці, вони б отримали іншу картину. Бо ці 69% точно не за підписання угоди про припинення вогню за будь-яку ціну. .

Спецпредставник президента США Стівен Віткофф уп’яте за півроку відвідав Росію. Фото усміхнених Путіна та його гостя не додавали позитиву. Втім, Трамп за підсумками переговорів у Москві налаштований оптимістично. Черговий самообман?Які важливі речі передували вояжу Віткоффа до Москви TrueUA детально аналізував, чому Дональд Трамп висунув десятиденний ультиматум російському диктатору і чого очікувати протягом цієї декади. Як і прогнозувалося, глава Білого дому посилив тарифний тиск на Індію, котра вперто не хоче відмовлятися від купівлі нафти та зброї з РФ. Глава індійської дипломатії Рандхір Джайсвал перевів стрілки на американців та європейців. Мовляв, самі торгують з Росією, зокрема, Європа у 2024 році рекордно імпортувала російський газ — 16,5 мільйонів тонн. А американці імпортують з країни-терористки гексофторид урану для атомної промисловості та паладій для виготовлення електромобілів. "На цьому тлі націленість на Індію є невиправданою та нерозумною. Як і будь-яка велика економіка, Індія вживе всіх необхідних заходів для захисту своїх національних інтересів і економічної безпеки", — запевнив Джайсвал.Своє "фе" висловили й з Пекіна. У МЗС Китаю відрізали американцям: забезпечуватимуть постачання енергії так, як вважатимуть за необхідне для власної національної безпеки. "Примус і тиск нічого не дадуть", — відповіли на закиди з Вашингтона.Своєю чергою, міністр фінансів США Скотт Бессент парирував: китайці дуже серйозно ставляться до свого суверенітету, то ж "вони хотіли б платити 100-процентний тариф". Отже, до відряджання Віткоффа у Москву Трамп не зумів переконати індійську й тим паче китайську владу відмовитися купляти нафту у росіян. Проте погрози тарифами спричинили хитання нафтового ринку, на що країни ОПЕК відреагували збільшенням видобутку нафти, це потягло за собою зниження цін. Інша справа, що це цінові коливання, а не тренд. Так, після додаткових мит США проти Індії, ціна знову трохи зросла. Але Трамп переконаний: Путін "перестане вбивати людей", якщо ціни на енергоносії знизяться ще на 10 доларів за барель. "У нього не буде вибору, адже його економіка в жалюгідному стані", — наголосив американський президент.Росіяни не хочуть припинення вогню, але при цьому прагнуть і рибку з’їсти, і кісточкою не вдавитися. Себто, не отримати санкцій. Поки Віткофф був поодаль української тематики в політиці Трампа, з порядку денного американської адміністрації зникли проросійські наративи, а налаштування глави Білого дому щодо Путіна змінилося з умиротворення на жорстку відповідь йому. То ж повернення Віткоффа — насторожило. Здавалося, Москва запрошенням цієї особи мала намір повернути зручного перемовника в українську проблематику, аби тягнути час пустопорожніми перемовинами. Що Віткофф привіз від ПутінаВ аеропорту Внуково Віткоффа зустрів Кирило Дмитрієв, радник Путіна, для якого колись навіть робили виключення із санкцій заради вояжу до США. Мабуть, цього Кирила американський мільярдер за щось облюбував. Далі Дмитрієв із заокеанським гостем попрямував до ресторану і погуляли у ландшафтному парку неподалік від стін Кремля. Нагодували Віткоффа недарма, адже йому довелося три години вислуховувати диктатора. За результатами зустрічі у Кремлі повідомили: обговорили "перспективи стратегічного співробітництва" між РФ і США, а також  обмінялися "сигналами" щодо України. А саму розмову назвали "вельми корисною і перспективною".Віткофф жодних заяв не робив. А от Трамп написав у соцмережі TruthSocial: "Було досягнуто значного прогресу! Після цього я проінформував деяких наших європейських союзників. Усі згодні, що ця війна має закінчитися, і ми будемо працювати над цим найближчими днями та тижнями". Увечері він поговорив телефоном із Володимиром Зеленським. "Наша спільна позиція з партнерами абсолютно чітка: війна має завершитись. І це має бути чесне завершення", — заявив Зеленський після розмови з Трампом і європейськими лідерами. За його словами, тиск на РФ спрацьовує, однак важливо, аби Кремль не обдурив Україну та Сполучені Штати в деталях. Згодом видання The New York Times додало деталей: Трамп планує зустрітися з Путіним наступного тижня, а потім проведе тристоронню зустріч Трамп — Зеленський — Путін. Такий план дій він буцімто розкрив під час телефонної розмови із Зеленським, прем’єром Британії Кіром Стармером, канцлером Німеччини Фрідріхом Мерцом, генсеком НАТО Марком Рютте. При розмові також були присутні віце-президент Дж. Д. Венс, державний секретар Марко Рубіо та спеціальний посланник Стів Віткофф. Низка ЗМІ з посиланням на прес-секретарку Білого дому Керолайн Левітт уточнили: ініціатива про зустріч із Трампом виходила від Путіна. Правда, йшлося про зустріч "у певний момент", а 47-й президент США вирішив цей момент прискорити. На брифінгу він підтвердив: найближчим часом "є хороші шанси" на зустріч із Путіним.Добре це чи погано? Те, що впіймав Путіна за язика, добре. Те, що чиновники Білого дому почали розповідати про "логістичні складнощі" такої зустрічі — погано. Треба вміти крокувати в ногу з босом, навіть якщо він робить спонтанні політичні рухи. Ми ж маємо пам’ятати, що в уяві Трампа існує химерний план посадити за стіл переговорів Зеленського і Путіна, а самому стати третейським суддею. Та от чи буде він на нашому боці до кінця, коли обговорюватимуться територіальні поступки, виконання забаганки Путіна про не вступ України в НАТО тощо? Питання дуже складне.Втім, така зустріч все одно лишається на рівні розмов. А от санкції — куди конкретніші. За повідомленням держсекретаря Марка Рубіо, Трамп усе ж запроваджуватиме вторинні санкції. Що — логічно. По-перше, коли цього не зробити після стількох обіцянок, американці вважатимуть його слабким президентом. По-друге, він підіймає ставки у переговорах із Китаєм, то ж потрібно залишатися послідовним, інакше візаві не повірить у серйозність твоїх намірів. По-третє, до, під час і після візиту Віткоффа до Москви росіяни продовжували атакувати як по лінії фронту, так і мирні міста. То про яку паузу із санкціями може йтися?ПідсумуємоТепер — кілька висновків. Перший: зради у зустрічі Віткоффа з Путіним для нас немає. Сама ця зустріч нічого для Росії не покращила, швидше, у перспективі навіть погіршила. Як каже Трамп, проривом — не стала. Другий: президент США і далі тиснутиме на країни, які допомагають Путіну вести війну. Він хоче заодно розв'язати американські питання з митами, але в цьому наші і його інтереси збігаються. Третій: формат тристоронньої зустрічі, про який повідомили ЗМІ, поганий, без участі союзників із Європи в переговорах погоджуватися на них не варто.  Четвертий: нічого після вояжу Віткоффа до Кремля не змінилося і для нас. Війна, на жаль, триває. Але міцною залишається підтримка партнерів. Скільки б Путін не намагався її похитнути. .

Дональд Трамп анонсував 25-процентні мита для Індії за купівлю російської нафти й зброї. Тим самим підтвердив серйозність своїх намірів щодо припинення війни в Україні.Починаючи з вівторка, 29 липня, стартував відлік нового дедлайну, який президент США встановив для Кремля. "Я багато разів розмовляв з президентом Путіним. Ми дуже добре ладнали... Ми думали, що вирішили його (питання війни, — ред.) багато разів. А потім президент Путін виходить і запускає ракети по деяких містах, наприклад, по Києву, вбиваючи багато людей. Я дуже розчарований президентом Путіним. Ті 50 днів, які я йому дав, скоротяться до меншої кількості, оскільки я знаю відповідь на питання, що станеться далі", — пояснив своє рішення Трамп. Якщо до Путіна не дійде, він пообіцяв накласти тарифи та інші заходи. Новий дедлайн для Путіна привітав Володимир Зеленський, подякувавши Трампу за "чітку позицію і тверду рішучість".Індія вже відчула на собі "10 днів Трампа". Наступний — Китай?Відтоді, як глава Білого дому поставив ультиматум російському диктатору, аналітики наввипередки прогнозують, що ж буде 8 серпня, коли закінчаться ці десять днів. І чи є у Вашингтона потужні важелі впливу на Путіна, який, і це всі розуміють, війну не припинятиме. А поки аналітики роблять свої глибокі висновки, Трамп анонсував 25-процентні тарифи для Індії."Вони завжди купували переважну більшість свого військового обладнання в Росії і є найбільшим російським покупцем енергоносіїв, разом з Китаєм, у той час, коли всі хочуть, щоб Росія припинила вбивства в Україні. Тому з 1 серпня Індія платитиме мито в розмірі 25% плюс штраф за перераховане вище", — пояснив свої дії президент США.Між Вашингтоном і Нью-Делі тривають переговори щодо торгівельних тарифів і останнім часом індійська сторона демонструвала неготовність відмовитися від закупок російської нафти. Рішення Трампа має вплинути на уряд Нарендри Моді, адже США — найбільший торговий партнер Індії на найбільший її експортний ринок. Натомість є й інша новина — 29 липня під час перемовин у Стокгольмі США та Китай продовжили ще на 90 днів "торгівельне перемир’я". Як пояснював TrueUA, це влаштовує китайців, оскільки вони намагаються винести за дужки перемовин зі США щодо мит тему російської агресії проти України. Мовляв, торгівля між двома країнами — це одне, а війна Росії — інше. Однак домовленості у Стокгольмі не означають, що Трамп їх прийме. Останнє слово — за ним. І якщо Індія отримає з 1 серпня покарання за купівлю російської нафти, а Китай — не отримає, це матиме дивний вигляд. США попередили Пекін про наслідки продовження купівлі нафти у росіян — китайці за це можуть отримати 100-процентні мита, але аналітики нагадують, що КНР десятиліттями купляє нафту у підсанкційного Ірану й не була за це покарана. Безкарність породжує самовпевненість.Це стосується не лише китайських комуністів, а й Росії. Там розповідають, що мають "імунітет проти санкцій" та навіть лякають американців війною. Тут потрібно розуміти мету подібних заяв. По-перше, вони розраховані на внутрішнього споживача інформації, якого кремлівська пропаганда зомбує казками про "стабільність". По-друге, це пропаганда, яка має настрашити частину західних еліт, передовсім американських, аби відмовляли Трампа від ескалації. На цьому моменті варто зупинитися детальніше.Останніми днями активізувалися алармістські публікації в західних ЗМІ по двох напрямках. Перший напрямок — нові санкції Росії не страшні, бо у неї й так торгівельні відносини зі Штатами на мінімальному рівні. При цьому замовчується два дуже важливих моменти. По-перше, американські санкції — це сигнал усім, хто має економічні зносини з Росією, що Вашингтон більше не закриватиме очі на сприяння цих країн продовженню війни Путіна проти українців. Або мають мінімізувати торгівлю з Москвою, або отримають мита, як Індія.По-друге, Путін вважав можливим домовитися з Трампом про вигідні американсько-російські відносини, для цього Стів Віткофф кілька разів літав до Москви, а путінський посланець Кирило Дмитрієв прилітав до США в гості до Віткоффа. Після застосування до Росії нових санкцій Москва зможе домовлятися з Вашингтоном хіба про їхнє скасування чи пом’якшення в обмін на поступки Трампу в його миротворчих зусиллях, а от сторінка про двостороннє співробітництво — перегорнута.Другий напрямок — критичні публікації щодо ситуації на фронті. За час так званого "літнього наступу" росіяни не здобули жодної стратегічної перемоги. Вони мають просування на окремих ділянках, захоплюють зруйновані села, масштабують свої сили біля Покровська, тероризують дронами й ракетами всю територію України, та хіба цього не було раніше? Подібного роду публікації працюють на користь кремлівської пропаганди, щоб читач засумнівався у здатності Трампа зупинити війну.Чим шкідлива ілюзія "Трамп прийде — порядок наведе"Нічого дивного, кремлівська пропаганда діє у звичному стилі — бреше і маніпулює. Проте також буде помилкою вважати, що от-от прийде мир. На жаль, ілюзія скорого миру почала приносити шкоду. То чуємо, що Міжнародний олімпійський комітет заходився повертати росіян на зимову Олімпіаду 2026 року. В нейтральному статусі. На чемпіонаті світу з фехтування у Тбілісі всі стали свідками допуску до змагань спортсменів-путіністів і навіть замішаних у викраденні українських дітей. Комусь у МОК дуже свербить побачити таких само "нейтральних" росіян на Олімпіаді.  То дізнаємося, що російська делегація на чолі з підсанкційною Валентиною Матвієнко у Женеві брала участь у конференції спікерів парламентів. Делегації багатьох країн влаштували демарш, але сам факт приїзду до Швейцарії цієї особи, якій ще й надали слово — шокує. Ба, навіть прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск на тлі заяв американського тезки побачив "багато ознак", що війну в Україні скоро "призупинять". Це — самообман.Упевненість Путіна у тому, що затяжна війна працює на нього, базується на трьох компонентах: військова економіка, експорт нафти, зомбоване пропагандою населення. Потужні санкції з перенесенням війни на російську територію — щоб небо над Москвою і Санкт-Петербургом було закрите місяцями, а переважна більшість росіян скотилися до жебрацького існування — такою має бути ціна агресії Путіна. Заколисування, що Трамп принесе мир через 10 днів чи через місяць, працює на користь Росії. Бо позбавляє тверезої оцінки ситуації. До речі, це стосується не лише окремих наших партнерів, а й українців.У дипломатії Дональда Трампа є неприємний для нас бік. Він хоче нашої перемоги? Навряд. Перемоги Росії? Також ні. Глава Білого дому хоче своєї перемоги. Тут незайвим буде пригадати недавню заяву глави МЗС Австрії Беате Майнль-Райзінгер. В інтерв’ю німецькому виданню Die Welt, вона розповіла, що Трамп "на срібній таці" приніс Путіну пропозицію: мир в обмін на Крим, кілька східних регіонів України та виключення перспективи членства нашої країни в НАТО. Але кремлівський диктатор відмовився. Скільки відсотків українців готові погодитися зі щедрими пропозиціями Трампа Путіну нашим коштом? Отож. Тому — кілька висновків.По-перше, те, що нині робить американський президент — нам на користь. І його потрібно всіляко підтримувати, дякувати (він це любить) і не дратувати корупційними скандалами (це — до нашої влади). По-друге, слід розуміти, що головний в Овальному кабінеті, навіть коли обкладає митами Індію чи обкладе Китай, діє на користь американським інтересам. В такому випадку вони просто збігаються з нашими. По-третє, вже зараз потрібно розуміти, як далеко ми готові йти на поступки, якщо Трампове бачення миру в Україні не збігатиметься з нашим. Його дипломатія — батіг і пряник. Останній приклад: військовий конфлікт між Таїландом і Камбоджею. Щоб їх помирити, президент США запропонував дві опції: або Штати домовляються з ними про торгівельні угоди, або взагалі з ними не буде торгівельних угод. У Бангкоку і Пномпені поміркували й обрали першу опцію, пряник, поставивши бойові дії на паузу. Як надовго, це вже інше питання. Для досягнення мирової їм не пропонували поступитися територіями. Тому обирати їм було нескладно. .

Політика — це мистецтво можливого. Нова угода, укладена між Сполученими Штатами та Європейським Союзом, стала консенсусом у стилі "і вовки ситі, і кози цілі".27 липня президент США Дональд Трамп у притаманній йому егоцентричній манері повідомив про укладення торгівельної угоди з Євросоюзом. Він переконаний, що це найбільша угода, яку коли-небудь укладала його держава. Отже, основні показники:тариф на імпорт у США з країн Євросоюзу буде на рівні не менше 15%;ЄС погодився закупити у США енергоносії на суму 750 мільярдів доларів та інвестувати в США ще 600 мільярдів доларів. У цю суму входить закупівля зброї й військової техніки;нульові тарифи на низку стратегічних товарів (літаки та комплектуючі, деякі хімічні речовини, окремі медпрепарати, обладнання для виробництва напівпровідників, певна сільгосппродукція, критично важлива сировина);сталь та алюміній, як і раніше, експортуватимуть з тарифом 50%."Усі країни будуть відкриті для торгівлі зі Сполученими Штатами за нульовими тарифами", — наголосив Трамп.Очільниця Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн, яка підписувала угоду від імені ЄС, розповіла про деталі документа. Тарифна ставка 15% діятиме для переважної більшості експорту: автомобілів, напівпровідників, фармацевтики тощо. Але головне — політична складова. Фон дер Ляєн заявила, що угода принесе "стабільність" та "передбачуваність". Зокрема, забезпечить конкурентоспроможність європейського бізнесу (із затвердженими митами на ринок США зможуть вийти всі 27 країн-членів ЄС), своєю чергою, Штати отримають доступ на ринок із 450 мільнів споживачів.Що передувало угоді між Трампом і фон дер Ляєн, і за що її критикуютьЗ поверненням Дональда Трампа в Білий дім в Європі очікували повернення до торгівельних воєн зі Штатами, які точилися протягом першого терміну цього президента. З-за океану регулярно лунала критика у бік Євросоюзу, яку коротко можна звести до думки "Європа наживається на США". Звісно, це не так, проте суттєві перекоси у торгівельних відносинах двох найбільших економік світу справді були. І страждали через них не лише Штати, як про це казали у Вашингтоні, а і європейські виробники, — ЄС стикався з тарифами США на більш ніж 70% свого експорту. При цьому Трамп погрожував 30-процентними митами з 1 серпня, якщо угода не буде укладена. Свою відповідь агресивним американським перемовникам готували й в Брюсселі, де наголошували, що будь-які домовленості мають ґрунтуватися на повазі, а не на погрозах. Зрештою обидві сторони зійшлися посередині. Ринки відреагували на це позитивно, світові фондові індекси зросли, євро — посилюється, прогнози переважно оптимістичні. Позитивно оцінили рамкові домовленості й більшість європейських лідерів. Так, німецький канцлер Фрідріх Мерц заявив, що це запобігло удару по економіці Німеччини, зокрема, по її автопрому. "Всі виграють від стабільних і передбачуваних торгівельних відносин з доступом на ринок для обох сторін — як з цього боку Атлантики, так і з того, як підприємства, так і споживачі", — наголосив він.Привітала факт укладення угоди й прем’єрка Італії Джорджа Мелоні. За її словами, нова домовленість "гарантує стабільність", а 15-відсоткові тарифи є прийнятними. Тут варто нагадати, що Італія — один із найбільших європейських імпортерів до США.Але є і незадоволені. З різних причин. "Угода фон дер Ляєн і Трампа — похмурий день, коли альянс вільних народів, зібраних для утвердження своїх цінностей та захисту своїх інтересів, вирішує підкоритися", — написав на платформі X прем’єр-міністр Франції Франсуа Байру. З одного боку, це може бути грою у "приниження через безвихідь", мовляв, не могли нічого заподіяти проти тиску Трампа. З іншого, французькі політики знані своїм анти американізмом, який проявляють при зручній нагоді.Критикують угоду і в Європарламенті. Переважно критика звучить від політиків лівого ідеологічного спектра. Вони, м’яко кажучи, не люблять Трампа, тому в принципі проти поступок його шантажу. Але не тільки це. Вони говорять про нерівність, яка в угоді — очевидна. Наприклад, європейські товари йтимуть на американський ринок із 15-процентним тарифом, а американські на європейський — із нульовою ставкою. Також наголошують на тому, що мільярдні інвестиції ЄС в економіку США не створюватимуть робочих місць в Євросоюзі. Критика за великим рахунком — справедлива. З іншого боку, європолітики на тлі викликів, які постали перед ними, дуже обережно говорять про відрубність Європи від США. Той же Мерц під час виборів висловлював загалом здорову ідею про рух до безпекової незалежності європейців від примхливої політики Америки. Мовилося навіть про те, щоб Європу з часом накрила ядерна "парасолька" французів і британців, замість американської. Проте далі розмов справа не йде. І це не єдиний приклад.Проти угоди ЄС із США виступив й угорський прем’єр Віктор Орбан. "Навіть із першого погляду очевидно, що це не угода. Це має вигляд не як укладання угоди між президентом Трампом із фон дер Ляєн, а що Трамп з’їв фон дер Ляєн на сніданок", — каже він. Не про цифри, не про можливості, які відкриває ця угода для його країни, а переходить на особистості. Хоча не голова Єврокомісії персонально готувала текст угоди. Він узгоджувався під час перемовин з урядами країн ЄС. Відносини Орбана з Брюсселем дуже погані, з фон дер Ляєн — і поготів. Проте нездатність керівництва ЄС поставити на місце таких розкольників, як Орбан, вилізло вимушеними поступками шантажу Трампа.Що від угоди Євросоюзу та США отримає УкраїнаЗначна частина зброї, яку європейці куплятимуть у Сполучених Штатів, йтиме Україні. Це, окрім зброї європейських виробників. Себто, ефективних засобів оборони й наступу стане більше і це перша і головна на зараз позитивна новина для нас. Тому так біснується Орбан, який не перший місяць влаштовує антиукраїнську істерію. Друга гарна новина — Євросоюз куплятиме енергоресурси в Америки. Отже, сторінка про купівлю нафти й газу у Росії — закривається. "Закупівля енергетичної продукції США диверсифікує наші джерела постачання та сприятиме енергетичній безпеці Європи. Ми замінимо російський газ і нафту великими закупівлями американського СПГ, нафти та ядерного палива", — заявила фон дер Ляєн.Повна відмова від російського викопного палива займе від двох до трьох років, проте це вже невідворотний процес.Третя гарна новина — уклавши успішну угоду з Євросоюзом Трамп переключиться на переговори з іншими державами, передовсім з Індією і Китаєм, які продовжують підтримувати російського колоса на глиняних ногах закупівлею нафти. У Трампа склалися хороші відносини з індійським лідером Нарендрою Моді, й це одна із причин затягування рішення про вторинні санкції до країн, які купляють російські нафту і газ. Білий дім дає Нью-Делі час диверсифікувати нафтові постачання, переключившись на близькосхідний регіон. "Я розчарований президентом Путіним... Я скорочу ті 50 днів, які йому дав, до меншої кількості, бо думаю, що вже знаю відповідь на питання, що станеться", — заявив Трамп у понеділок. І це сигнал також Індії, що подальші гарні відносини з Америкою залежать від гнучкості Моді та його уряду.Що стосується Китаю, то тут все складніше. У Стокгольмі тривають американсько-китайські перемовини про торгівельні тарифи. Очевидно, на полях цих переговорів згадується й Україна та можливості Пекіна натиснути на Москву. Китайці демонструють, що хочуть винести цю тему за дужки переговорів. Так вони робили під час недавнього саміту з ЄС. Проте відділити тему торгівельних мит від завершення російської агресії проти України не вийде, адже від біснуватості Путіна потерпає економіка цілого світу. До 12 серпня між США і КНР діє так зване "тарифне перемир’я", і китайцям вигідно просто продовжити його ще на 90 днів, аби не обговорювати з Трампом українське питання. Та чи хоче цього Трамп? Не виключено, що його заява про скорочення дедлайну для Кремля — спроба прискорити Китай у визначенні, на чиєму він боці.

Існує неписаний закон — будь-який заморожений, але не вирішений конфлікт, обов’язково розморозиться. Черговий доказ — тайсько-камбоджійське прикордонне протистояння.Не встигли помиритися Індія і Пакистан, які воювали у квітні-травні, як 13 червня Ізраїль розпочав проти Ірану операцію "Лев, що сходить", завдавши ракетних ударів по іранській ядерній інфраструктурі. У відповідь Тегеран вдарив по ізраїльській території балістикою і дронами. 22 червня своїх союзників підтримали США, завдаши ракетно-бомбових ударів по ядерних об’єктах Ірану. 24 червня іранці відповіли ракетами по американській військовій базі в Катарі. Одразу після цього вступала в дію угода про припинення вогню, яка поклала кінець 12-денній війні між Ізраїлем та Іраном. Утім, угода не вирішила ключових проблем між цими державами, просто на певний час їх заморозила.Рівно через місяць знову запалало в Сирії, яка намагається повернутися до мирного життя після 13 років кровопролитної громадянської війни. Воєнізовані загони бедуїнів атакували провінцію Ес-Сувейда, де мешкає друзька меншина. Друзи — давні союзники Ізраїлю, де проживає близько 150 тисяч представників цієї релігійної групи. Влада Сирії відправила до Ес-Сувейди армію для приборкання протистояння, проте друзи заявили, що армійці воюють на боці бедуїнів. Ізраїль протягом 15-16 липня завдав ракетних ударів по сирійських військах та по Дамаску. Після чого сторони сіли за стіл переговорів і поки між ними діє режим припинення вогню. Але, знову ж таки, мир там нестабільний, оскільки ізраїльсько-сирійський конфлікт має дуже тривалу історію.І ось 24 липня загострився заморожений прикордонний конфлікт між Таїландом і Камбоджею. У неділю повідомили, що Бангкок і Пномпень нібито погодилися на перемир’я, приставши на наполегливу пропозицію Дональда Трампа припинити бої, інакше США покарають обох відмовою у торгівельних угодах. За іншою інформацією, у війні лише пауза через початок сезону дощів. При цьому обидві протиборчі сторони заявляють про порушення супротивниками умов перемир’я.   П’ять причин війни Таїланду із КамбоджеюЩоб зрозуміти, чому в цьому куточку світу стало "гаряче", розберемося в причинах нинішньої сутички. Перша причина — історія конфлікту. Йому — понад 100 років і своїм корінням він тягнеться ще в колоніальну добу. Бойові дії розпочалися на спірній ділянці кордону неподалік індуїстського храмового комплексу Пра Віхеар, присвяченого богу Шиві. Храм часів Кхмерської імперії входить до пам’яток всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, що, втім, не заважає руйнувати його артилерійськими обстрілами.На початку ХХ ст. Камбоджа була колонією Франції, й саме тоді французи посприяли поверненню Таїландом частини камбоджійських територій, а 1907 року намалювали карту, на якій провели кордон між двома державами. А це — майже 800 кілометрів. Хоча ці території малонаселені, адже тут суцільні ліси, на території Камбоджі опинилася низка храмових комплексів, що не визнав Таїланд. Камбоджійці двічі подавали позови до Міжнародного суду ООН в Гаазі й двічі вигравали. Проте Бангкок вважає ці рішення несправедливими, а карту, намальовану французами, такою, що не відповідає реаліям.  Друга причина — Таїланд прагне показати силу. В економічному і військовому плані Таїланд значно потужніший за Камбоджу. Тайці пустили до себе західні інвестиції, відкрилися світові, збудували популярні курорти, активно розвивають промисловість. До того ж Бангкок є союзником США в регіоні. Водночас Камбоджа залишається аграрною, а головним союзником Пномпеня є Китай. Таїландці одразу забезпечили собі перевагу в повітрі, застосувавши F-16. Однак камбоджійці били по території супротивника "Градами", що призвело до суттєвих руйнувань.Третя причина — гра Китаю. Китайці багато вклали у розвиток інфраструктури Камбоджі, тим самим прив’язавши її уряд до власних геополітичних інтересів. Таїланд також підтримує хороші економічні відносини з китайцями, однак і конкурує з ними. Окрім прикордонних суперечок в районі храмових комплексів, Бангкок і Пномпень ділять ще й морський кордон навколо острова Ко Куд у Сіамській затоці. Це не лише популярний курортний регіон, а й потенційне джерело нафти й газу. Острів належить Таїланду, проте розташований неподалік Камбоджі. Китай, очевидно, був би не проти, якби його союзники у Пномпені активніше відстоювали своє право на води біля Ко Куда. Щоб, як мінімум, нав’язати таїландцям співробітництво у добуванні тут нафти.Четверта причина — шерше ля фам, тобто до нинішньої конфліктної ситуації доклалася жіноча рука. Сталося це внаслідок певних обставин. Почнемо віддаля: на початку 2000-х років прем’єром Таїланду був мільярдер Таксін Чінават. За його урядування країна досягла значних успіхів, проте методи, до яких він вдавався, були авторитарними. Чінавата звинувачували у зловживаннях, корупції, в утисках мусульманської громади Таїланду. Все завершилося військовим переворотом у 2006 році, прем’єр утік до Чорногорії, однак продовжував впливати на політичні процеси на Батьківщині. З 2011-го по 2014-й рр. прем’єр-міністром Таїланду була молодша сестра Чінавата Їнглак Чінават, а у 2024-му уряд очолила його дочка Пхетхонгтхан Чінават. Її батько підтримував гарні відносини з камбоджійським політиком, колишнім багаторічним прем’єром Хун Сеном. Неформальні контакти дозволяли домовлятися зі складних питань і не ворогувати.28 травня цього року на спірній ділянці кордону біля храму Пра Віхеар сталася стрілянина, внаслідок чого загинув камбоджійський солдат. The firefight lasted for more or less an hour./3 pic.twitter.com/DcmMtrK2vV— T-55AM1 (@T_55AM1_) May 29, 2025Таїландці звинуватили сусідів у провокаціях та у незаконному встановленні на кордоні протипіхотних мін. Пхетхонгтхан Чінават таємно зателефонувала батьковому знайомому Хун Сену, щоб вирішити конфлікт дипломатично. У розмові прем’єрка критикувала дії власної армії. GRK mobilisation, with the following vehicles:- Various pickup trucks (mostly Mazda BT-50)- 4 x ShaanXi Baoji Tiger 4x4 LAPC- 2 x Dongfeng EQ1120 4x4 cargo truck- 4 x Hyundai Mighty 4x4 cargo truck- 1 x Hongyan Genlyon 6x6 cargo truck/21 pic.twitter.com/90AAV9Qp8I— T-55AM1 (@T_55AM1_) May 29, 2025Її вчинок виявився дуже необачним. Хун Сен записав та оприлюднив розмову. А як могло бути інакше, якщо його син Хун Манет нині очолює камбоджійський уряд?! Хвилею скандалу Пхетхонгтхан Чінават винесло з прем’єрського крісла, його тимчасово зайняв Пхумтам Вечаячай, але невдоволення військових настільки значне, що в повітрі запахло або політичною кризою, або навіть черговим переворотом.П’ята причина — випуск пари. Прикордонний конфлікт із Камбоджею, який вже призвів до сотень тисяч біженців та до розширення фронту аж до курортних місць, може врятувати Таїланд від поглиблення політичної кризи. Народ та еліти згуртувалися, дії армії підтримала і балакуча відставна прем’єрка. Разом із тим, таїландським елітам тривале протистояння з камбоджійцями не на руку, через нестабільність вони втрачають гроші. Та й погрози Трампа для великого бізнесу — серйозний аргумент.А до чого тут Україна?Україні вигідно, щоб бойові дії тут припинилися якомога швидше. Будь-які збройні протистояння у світі відвертають увагу від війни, яка точиться у нас. Тобто від появи нових гарячих точок виграє Росія з її гібридною пропагандою, а так бути не повинно.   Наступне: бойові дії у прикордонні Таїланду і Камбоджі не на жарт перелякали російських туристів. Вони давно облюбували таїландські курорти. Тепер бояться. Може і дрібниця, але — приємно. Коли ж серйозно, то нам на руку, щоб миротворчі зусилля Трампа увінчалися успіхом. "Я намагаюся спростити складну ситуацію! У цій війні гинуть люди, але вона дуже нагадує мені конфлікт між Пакистаном та Індією, який вдалося успішно зупинити", — написав глава Білого дому після розмови з керівниками урядів Таїланду і Камбоджі. Припинення боїв між цими країнами стане черговою демонстрацією самому Трампу і світовій спільноті, що лише Росія неспроможна домовлятися про припинення війни.Крім того, протистояння між Таїландом і Камбоджею дає нагоду поспостерігати за діями Китаю. Пекін традиційно зайняв позірну нейтральну позицію. Варто аналізувати, як її сприймають інші країни регіону, які орієнтуються на Китай. Це хиткі країни, вони привітніші до тих, хто або сильніший, або з ким вигідніше мати справи в економіці. І, останнє. У спілкуванні з нашими партнерами, передовсім зі США, маємо додатковий аргумент проти замороження війни. Бо невирішені конфлікти приречені повертатися знову і знову. Лише за останні місяці таких повернень з трагедіями для сотень тисяч людей було кілька.

Реджеп Тайїп Ердоган заявив, що переговори про вступ Туреччини до ЄС "мають пожвавитися та просунутися без зволікань бодай на день". Він також визначив членство у Євросоюзі "метою Туреччини". Чим немало всіх здивував. "Євронерухомість" протягом 26 років. Чому Туреччина досі не в ЄСТуреччині належить абсолютний антирекорд перебування у статусі кандидата на членство в Європейському Союзі. А коли згадати, що заявку на вступ до Європейського економічного співтовариства, попередника Євросоюзу, турки подали ще 14 квітня 1987 року, угоду про митний союз з ЄС підписала у 1995 році, то рівних їм у повільності інтеграції точно не буде. Потрібно також зауважити, що переговори про вступ стартували лише у жовтні 2005 року. Себто, з 1999-го, коли Анкара стала кандидаткою, і до початку переговорів минуло дев'ять років. Україна, нагадаємо, статус кандидатки отримала 23 червня 2022-го, а переговори з нами відкрили 25 червня 2024 року.Вже наступного, 2006 року, переговори Туреччини з ЄС зіткнулися з перепоною, яка досі залишається однією з ключових — статус Північного Кіпру. Туреччина де-факто контролює цю територію і поступатися не планує. 2010 року Брюссель усе ж вирішив продовжити перемовини, й вони повільно, проте тривали до червня 2016-го. Зазначимо, що прорив у перемовинах припав на період керівництва Ердоганом турецьким урядом (із березня 2003 по серпень 2014-го) та на перші роки його президентства. Однак далі політика Ердогана суттєво поправішала, він почав закручувати гайки опозиції. А 16 липня 2016 року сталася подія, сенс якої досі незрозумілий — група військових здійснила спробу військового заколоту. Вона була жорстоко придушена і викликала хвилю репресій, під яку потрапили й військові, і цивільні особи. Їх звинувачували у тероризмі та підтримці руху опозиціонера-іммігранта Фетхулли Гюлена (він мешкав у США, помер у жовтні 2024 року). Відповіддю ЄС на ситуацію в Туреччині стало рішення призупинити переговори, ухвалене в листопаді 2016-го Європейським парламентом.Ердоган вміло скористався придушеним заколотом й ініціював конституційний референдум щодо переходу країни від парламентської форми правління до президентської. Референдум 16 квітня 2017 року з невеликою перевагою виграла ініціатива Ердогана — і він сам, бо 24 червня 2018-го провів одночасно президентські й парламентські вибори й знову обрався президентом. Другий термін президентства ознаменувався посиленням ісламізації країни та одночасно — економічними проблемами, зокрема, високою інфляцією. Розладилося все й у взаєминах з ЄС.Ердоган звинувачував Брюссель у тому, що турків не хочуть приймати до Євросоюзу, бо той — "християнський союз". Туреччині ж закидали проблеми з правами людини та свободою слова. Турецький президент відповідав: "нічого не очікує від ЄС, якщо той змушує тюрків стояти біля своїх воріт 40 років". При цьому жодна зі сторін не розривала переговорний процес, він просто стояв на паузі. Тривали й взаємовигідні відносини. Найвідомішим прикладом була угода 2016 року про подолання кризи з мігрантами. Турки погодилися розмістити у себе мільйони біженців, переважно сирійців, а ЄС пообіцяв надати Анкарі приблизно 6 мільярдів євро допомоги.Результати реалізації угоди розцінюють по-різному. Справді, значна кількість мігрантів лишалася в Туреччині, або ж передавалася їй із Європи й це було на користь Євросоюзу, з іншого — правозахисні організації продовжували клювати Ердогана за порушення прав людини. А після того, коли в жовтні 2019-го турки почали інтервенцію на північному сході Сирії, спрямовану проти курдів, клювати стали ще більше. Та Ердоган не зважав на звинувачення у встановленні диктатури й балотувався в президенти втретє. Проте 2023 року він отримав гідного суперника — Кемаля Киличдароглу, політика, якого підтримала опозиція. Чинний президент переміг, але з різницею менш ніж у п'ять відсотків. Хоча опозиціонери й сумнівалися у чесній перемозі Ердогана, в Брюсселі та Вашингтоні результати турецьких виборів мовчки "проковтнули".І річ не у тім, що західний світ поставив крапку на демократії в Туреччині та у можливості перевиховати Ердогана. Турецький лідер показав себе дуже успішним геополітичним гравцем. Значною мірою стати таким йому дозволила війна в Україні.Гра в геополітику вищого рівняЩойно розпочалося повномасштабне російське вторгнення, турки закрили Босфор для військових кораблів. Так, вони зробили це як члени НАТО, проте цей крок не дозволив нашому ворогу посилити свою присутність у Чорному морі. Ердоган завжди підтримував територіальну цілісність України, вважав і вважає Крим українською територією. Поки наші західні друзі роздумували, давати чи не давати українцям зброю, турки дали нам "Байрактари", які зіграли важливу роль.Також Ердоган був провідником ініціативи Чорноморського зернового коридору, від якого Росія зрештою відмовилася, однак і нині не осмілюється атакувати зерновози в Чорному морі. Турецький президент має (чи то мав) хороші відносини з Путіним. Він намагався використати це для миротворчих потуг від самого початку. Тому Стамбул став майданчиком переговорів у 2022 році. Таким він є і сьогодні. І, до речі, в липні 2023 року під час зустрічі з Володимиром Зеленським Ердоган заявив, що Україна заслуговує на членство в НАТО. Активну участь Туреччина бере і в форматі "Рамштайн" та схвально ставиться до намірів "Коаліції рішучих".Неоціненним став внесок Туреччини у закінчення 13-річної війни в Сирії. Без втручання турецької сторони проросійський Башар Асад і далі сидів би в Дамаску. Звісно, Ердоган вирішував у Сирії свої питання, зокрема, з курдами, проте у перемозі повстанців та вигнанні Асада роль Анкари дуже значна. Інша війна, яка закінчилася завдяки втручанню Туреччини — протистояння за Нагірний Карабах. Тут турки не втручалися у військовий спосіб, вони роками допомагали Азербайджану. Отримавши суттєву військову перевагу, той сам вирішив проблему. Росія, яка чванилася підтримкою Вірменії, здулася, зрадивши вірменів. Політика президента Ільхама Алієва, який відкрито виступає проти Росії, навряд чи була б такою впевненою, якби не підтримка Анкари.А якщо азербайджансько-вірменські переговори без участі Росії завершаться угодою, шанси на це — значні, Путін майже втратить вплив на Закавказзя. Поки під його впливом Грузія, але, залишається сподіватися, не на довго. То чому Україна має навчитися в Туреччини часів Ердогана?Звісно ж не створенню собі проблем на шляху до Євросоюзу. Інакше ми йтимемо туди так само довго. Не авторитаризму і не переслідуванню опозиції. Нещодавно мера Стамбула і політичного опонента Ердогана Екрема Імамоглу засудили до майже двох років ув’язнення. Вчитися потрібно геополітичним умінням. Поки великі гравці намагалися робити великі речі, турецький президент знайшов собі нішу, в якій міг проявити силу. Чи довіряє він Путіну, якщо ручкався з ним? Ні, просто вичікував, робив своє і зрештою показав Росії на її місце, зігравши в Сирії й в Нагірному Карабаху. Ба, навіть раніше. 24 листопада 2015 року турки збили російський військовий літак Су-24 поблизу сирійсько-турецького кордону. Росіяни спочатку розгорнули пропагандистську антитурецьку істерію, але тоді навіть Китай назвав цей інцидент "нещасним випадком". Україна має використовувати всі існуючі дипломатичні майданчики або ініціювати свої, подібно до Туреччини підтримувати широке коло зв’язків навіть з тими країнами, які, здавалося б, далекі від нас та наших проблем. Колись вони стануть в пригоді.   Чи поновляться перемовини між Брюсселем та Анкарою після заяви Ердогана? "Політичні бар'єри проти Туреччини мають бути терміново усунені... Ми готові до повноправного членства. ЄС має зрозуміти, що Туреччина — це останній поворот перед мостом, тобто останній шанс для нового етапу в європейській інтеграції", — сказав політик. Скажімо так: Туреччина при Ердогану відповідає далеко не всім вимогам щодо вступу в ЄС (м’яко кажучи), але наскільки перебуванню в цьому об’єднанні відповідає Угорщина за прем’єрства Віктора Орбана? Можливо, лідерам Європейського Союзу також на часі переглянути деякі свої вимоги до країн-членів. Світ дуже швидко змінюється. І зі старими лекалами до нього підходити вже не варто. Україна тому — яскравий доказ.  .

Офіційний Будапешт посилює недружні кроки проти нашої держави. Після фейкового плебісциту щодо членства України в ЄС угорські правителі пішли на нову ескалацію.Смерть угорця на Закарпатті. Як закрити рота ОрбануДнями Угорщина запровадила санкції проти трьох українських військових — начальника управління персоналу штабу командування Сухопутних військ ЗСУ полковника Віталія Ткаченка, командувача оперативного командування "Захід" бригадного генерала Володимира Шведюка та керівника Департаменту мобілізації Міністерства оборони (полковника Романа Юзвенка. Їм заборонили в’їзд до Угорщини.Йдеться про інцидент із громадянином України угорського походження Йосипом Шебештенем. Він був мобілізований 14 червня, пройшов ВЛК, яка визнала чоловіка придатним до служби. Наступного дня мобілізованого направили до одного із навчальних центрів. А ось далі в української та угорської сторін версії подій кардинально відмінні. Наші стверджують, що 18 червня Шебештень пішов в СЗЧ. 24 червня він особисто звернувся у приймальне відділення екстреної невідкладної допомоги Берегівської районної лікарні, де його госпіталізували з діагнозом "гостра реакція на стрес". 6 липня чоловік помер. Згідно з висновком судово-медичної експертизи, причиною смерті стала тромбоемболія легеневої артерії. Ознак тілесних ушкоджень, які б свідчили про насильство щодо цієї особи, експерти не виявили. Версія угорської сторони наступна: Шебештеня "бусифікували" і побили залізним прутом. І помер він у ТЦК.У відповідь на дії офіційного Будапешта МЗС України назвав їх "маніпулятивними" та закликав припинити політизацію."Ми закликаємо Угорщину утриматися від спекуляцій. Якщо Будапешт справді турбується про долю етнічних угорців в Україні, логічніше було б спрямувати зусилля на вплив на Росію — аби та припинила обстріли", — заявив речник нашої дипломатії Георгій Тихий.Він також зауважив: "Ми хотіли б, щоб угорська сторона пригадала: причиною мобілізації в Україні є російська агресія".Своєю чергою, керівник МЗС Угорщини Петер Сійярто, який регулярно літає до Росії, пригрозив: мовляв, Будапешт є головним маршрутом постачання до України європейської електрики та газу, і якщо ці відносини буде заморожено, наша країна зіткнеться із серйозними проблемами. Простіше кажучи, вдався до шантажу, розрахованого хіба на своїх виборців, адже угорська територія виконує лише транзитні функції, зупинити їх Будапешт не може, адже електрика і газ — не угорського походження.Правильною відповіддю на цинізм офіційного Будапешта може бути додаткове розслідування інциденту. Не тому, що Шебештень міг мати угорське громадянство, а тому, що він був громадянином України. І якщо дійсно щодо нього вчинялися протиправні дії й цьому будуть докази, винні мають понести покарання. Після чого Орбану і його Сійярто не буде чим прикривати свою брехню.Підпал зі знайомим почерком16 липня у селі Паладь-Комарівці підпалили церкву. Окрім загоряння вхідних дверей, на фасаді будівлі чорною фарбою зробили напис провокативного характеру, спрямований на розпалювання національної та релігійної ворожнечі. Віктор Орбан вирішив не чекати, поки злочинця впіймають, а пішов в атаку."На Закарпатті підпалили церкву, а на її боці був напис: "Мадярів на ножі". Примус, умисне вбивство, спалювання церкви, вимагання, залякування. Все це відбувається з нами, угорцями на Закарпатті. Ми вас не підведемо, ви можете розраховувати на нас!" — написав Орбан у Facebook.А Сіярто викликав на розмову українського посла в Угорщині Федора Шандора. Також етнічного угорця. Глава МЗС звинуватив Україну у "десятирічній хвилі систематичних нападів", згадав і "примусову мобілізацію". Наступним етапом стали чергові заяви Орбана про неприпустимість вступу України до ЄС.Дуже це нагадує навмисні дії та знайомий почерк. У суботу правоохоронці затримали 28-річного підозрюваного у вандалізмі в селі Паладь-Комарівці. Інших деталей поки не повідомляють. Привертає до себе увагу, що з Будапешта не чутно подяк за оперативність українських правоохоронців. Цікаво, чому?Інцидент із підпалом церкви на Закарпатті поновив у пам’яті схожі провокації, які здійснювалися ще 2018 року. Як тоді писало видання The Daily Beast, Росія вдається до провокацій, щоб розсварити українців із поляками та угорцями. Серед таких провокацій — вандалізм, фейкові протести, підпали, вибухи, руйнування кладовищ та пам'ятників, священних для польської меншини у Львівській та Волинській областях, угорців на Закарпатті та болгар на Одещині. За цими акціями стояли маргінальні організації, чиї керівники потім втекли до Росії.У лютому 2018 року сталася найвідоміша провокація — два підпали угорського культурного центру в Ужгороді. Тоді саме Будапешт звинувачував Київ в "утисках угорської мови" на Закарпатті у зв’язку з ухваленням мовних поправок до закону про освіту. Перший підпал відбувся 4 лютого. Зловмисників затримали, ними виявилося троє поляків — прихильників неофашизму. А замовником був німецький "журналіст", який регулярно брав участь у пропагандистських ефірах у Росії та їздив до анексованого Криму. Другий підпал учинили вже громадяни України. Проте замовником виявився співробітник так званого "міністерства держбезпеки Придністровської республіки". Його затримати не вдалося.На жаль, окремі українці ведуться на пропозиції російських агентів під час війни й за срібняки здійснюють злочини — підпали автомобілів військових, будівель ТЦК, навіть вибухи. Чи був затриманий за вандалізм у селі на Закарпатті одним із таких? Не виключено. Проте видається, офіційний Будапешт мало хвилює правда, адже подібні інциденти працюють йому на користь. Бо посилюють антиукраїнські настрої в Угорщині.Чи є управа на Орбана?Питання, яке цікавить не лише українців, а й лідерів країн Євросоюзу. Угорський уряд та його керівник — велика проблема для ЄС. Повний збіг наших інтересів з інтересами Брюсселю, Парижа, Берліна і навіть Рима, хоча в Італії при владі праві консерватори, Київ має використати собі на користь. І для цього існують механізми.Як кандидат в члени Євросоюзу, Україна має не лише обов’язки, а й права. Коли з Будапешта звучать відверті погрози, ми маємо право звертатися до ОБСЄ щодо допомоги у вирішенні конфлікту з угорською владою. Також проблему необхідно ставити на рівні міністрів закордонних справ ЄС. Можливо ініціювати спільне з ними засідання щодо дотримання прав етнічних менших на Закарпатті. Щоб вони на власні очі пересвідчилися в тому, що права угорської меншини ніхто не порушує.Крім того, українська сторона має право скликати засідання Ради Україна-НАТО щодо невмотивованої ескалації з боку угорської влади. Цей орган, серед іншого, і створений як механізм кризових консультацій між Україною і НАТО. Орбан та його уряд завжди становитимуть загрозу для нашого євроінтеграційного шляху. За час війни на різних рівнях відбувалися зустрічі з угорськими можновладцями, але вони нічого не дали.Орбан спекулює на хороших відносинах з Дональдом Трампом й окремими дуже правими за поглядами людьми в оточенні президента США. При цьому угорський прем’єр боїться Трампа. На саміті Північноатлантичного Альянсу в Гаазі угорські представники голосували за все, хоча до початку саміту заявляли про небажання збільшувати фінансові видатки в казну НАТО.Активність України на дипломатичних майданчиках Європи робитиме Орбана токсичним для американців. Для Вашингтона підтримувати союзницькі відносини з усім Євросоюзом куди вигідніше, аніж із прем’єром однієї окремо взятої країни. То ж колись Орбана з-за океану поставлять на місце. А навесні наступного року дружній нам угорський народ обере собі іншу владу.

Трамп сипле погрозами у бік Москви. У бік Києва роздає обіцянки дати багато зброї. Тверезо мислячі люди обережні в оцінках останніх гучних заяв глави Білого лому. І закликають судити не за словами, а за ділами.Путіним розчарований, але говоритиме з ним і далі Як і обіцяв, 14 липня американський президент зробив низку різких заяв у бік Росії. Ще більше після сказаного ним з’явилося коментарів і припущень. Так буває, коли конкретика приноситься в жертву емоціям та епатажу. Частину заяв він зробив у присутності генсека НАТО Марка Рютте, який спеціально прибув до Вашингтона, частину — у коментарях ЗМІ. З цього словесного пазлу оберемо три ключові деталі.Перша — тон висловлювань на адресу Путіна. Останнім часом президент США адресує багато критики російському диктатору, веде до того, що той його дурить. При цьому завжди залишає місце для "але". Цього разу Трамп розповів, як Путін обманював Барака Обаму й Джо Байдена, але його — не обдурить. "Я з ним багато говорю, щоб це (війну) припинити, і я кладу слухавку, кажу, що це була чудова розмова, а потім знову летять ракети на Київ. І розмова втрачає сенс. Я їду додому до першої леді, кажу їй: "Я сьогодні говорив з Путіним, і в мене була чудова приємна розмова", а вона каже "Дійсно? Але там тільки що якесь місто обстріляли", — розповів Трамп. На питання журналістів, як він припинить війну в Україні, президент Штатів відповів, що "поговорить з Путіним". А під час ексклюзивної телефонної розмови з ВВС, чи поставив він крапку у стосунках із Путіним, президент США відповів: "Я розчарований у ньому, але ще не завершив з ним".Отже, тон висловлювань щодо Путіна насправді не зазнав змін, які б свідчили про небажання Трампа укласти угоду з Кремлем при його нинішньому хазяїну. Коли у березні 2022-го Джо Байден називав російського диктатора "воєнним злочинцем", а у лютому 2024-го "божевільним сучим сином", це мало зовсім інакший вигляд, аніж у Трампа. 17 Patriot і дуже багато невідомої зброїДруга деталь — обіцянка надати зброю. Напередодні заяви американського президента сенатор-республіканець Ліндсі Грем анонсував, що зброї дійсно буде багато. Що ж розповів глава Білого дому. Перше: Україна найближчим часом отримає до 17 ЗРК Patriot. Схема, зі слів президента США, буде наступною: деякі країни віддадуть нам свої системи Patriot повної комплектації з батареями, а США на заміну відправлять до цих країн нові системи цього типу. "Є одна країна, яка має 17 Patriot, готових до відправки", — заявив Трамп, не уточнивши, про кого саме йдеться. Ймовірно, йдеться про Німеччину. Міністр оборони цієї держави Борис Пісторіус повідомив, що рішення про постачання двох систем Patriot Україні очікується найближчими днями або тижнями. Водночас зробив важливе уточнення: доставка першої системи може зайняти кілька місяців.Простіше кажучи, між ухвалою надати системи ППО, погодженням цієї ухвали з країнами, які мають "зайві патріоти" і технічною реалізацією рішення можуть пройти в кращому разі місяць, в гіршому два чи й більше. Весь цей час нам доведеться збивати ворожі ракети тим, що є в арсеналі.Трамп говорив не тільки про ППО, а й про інші види озброєння. Ще до зустрічі з Рютте, спілкуючись із журналістами на авіабазі Ендрюс, він повідомив: США відправлять Україні "різноманітне складне військове обладнання", за яке заплатить Євросоюз. "Це точно те, чого ми хотіли досягти. Чим більше ми відправимо обладнання, тим більше вони нам за нього заплатять. Звучить непогано, правда? Так і мало бути вже давно", — наголосив Трамп. А вже під час спілкування з генсеком НАТО додав: "Ми уклали угоду, згідно з якою ми будемо постачати їм зброю, а вони будуть за неї платити".Оскільки не було навіть натяків, що за зброю отримає Україна, ЗМІ наввипередки почали придумувати, що ж нам передадуть. Це трохи нагадує байки. Отже, арсенал Повітряних сил ЗСУ можуть поповнити далекобійні крилаті ракети JASSM для F-16. Стандартна версія JASSM має дальність польоту 370 кілометрів. До Москви не дістане, але за допомогою цієї "штучки" можна змусити агресора прибрати свої авіабази якомога далі від нашого кордону. Крім того, ракети цього типу гарно знищують склади боєприпасів і командні пункти противника. Інше видання — The Washington Post — припускає, що Трамп дозволить використання 18 ракет ATACMS, які зараз перебувають в Україні, на повню їхню дальність у 300 кілометрів. Це й ж видання розповсюдило найбільш оригінальну байку — про "томагавки". Мовляв, далекобійні ракети, які дістануть Москву і Санкт-Петербург, дадуть Києву тоді, коли Трамп захоче ще більше натиснути на Путіна.Постачання значних обсягів зброї — чудова новина, однак потрібно бути реалістами: спочатку потрібно узгодити номенклатуру, потім наші європейські партнери мають укласти угоди про купівлю, ще певний час займе доставка зброї та її комплектація, завезення до України, розміщення у нас. Можна припустити, що у рамках формату Рамштайн уже узгодили номенклатуру, проте всі інші етапи доведеться проходити, витрачаючи на них дорогоцінні години, хвилини, місяці. 50 днів, інакше — стопроцентні митаТретя деталь — Росія отримає 50-денний термін на припинення вогню. У разі невиконання США запровадять 100% мита проти Москви та її торгових партнерів. Ця обіцянка Трампа викликала хвилю обговорення, коментарів та обурення. Глава дипломатії Євросоюзу естонка Кая Каллас відреагувала: "50 днів — це дуже довгий термін, якщо врахувати, що вони щодня вбивають невинних цивільних осіб".Розкритикували Трампа і західні ЗМІ. Якщо звести їхню критику до спільного знаменника, то наданий американським президентом часовий люфт росіяни використають для посилення наступу на Україну. При цьому обіцяна зброя надійти не встигне. ЗМІ також звернули увагу на реакцію фондового ринку на погрози Трампа: основний фондовий індекс РФ зріс на 2,7%, а рубль укріпився до долара. З чого припускають, що у Кремлі були готові до м’якої заяви американського президента. Станом на зараз для Путіна більшу небезпеку становили "пекельні санкції" із законопроекту сенаторів Ліндсі Грема і Річарда Блюменталя, а не зброя для України, яка не з’явиться дуже швидко. Марк Рютте додатково попередив Китай, Індію та Бразилію, котрі найбільше спонсорують російських терористів купівлею нафти, що ті мають задля уникнення 100-процентних мит говорити з Путіним. Але видимих рухів від згаданих держав поки не видно. Навряд чи вони розпочнуться після повідомлення про відкладення в Сенаті згаданого законопроекту.Отже, є дві діаметрально відмінні позиції щодо 50 днів відстрочки покарання Росії. Перша позиція — Трамп досі вірить у перемогу Росії у війні. Посилаючись на аноніма в Білому домі, впливове видання Politico зазначає: американський президент вважає, що перемога буде за РФ, питання тільки в тому, скільки це займе часу. Однак він хоче дати карти й Україні. Звідси заяви про ППО і зброю. Одним словом, йдеться про історію, в якій Трамп не має вигляд нашого великого друга, а радше хоче бути рефері, подивившись, що відбудеться до 1-2 вересня, коли сплинуть 50 днів ультиматуму. А от чи є в нього план "Б" на випадок продовження війни, себто, чи застосує санкції проти друзів Росії, які одночасно є потужними торговельними партнерами до США, невідомо.Друга позиція — Трамп грає довгу партію в геополітичні шахи. Нині США ведуть переговори про мита з китайцями. Прагнуть зменшити тарифи й індуси з бразильцями. Ризик отримати 100 процентів мит плюс до нинішніх через підтримку Росії — сокира над їхніми головами. Загроза санкцій — це вже санкції. Просто відтерміновані. Крім того, в ЄС обговорюється зниження граничної ціни на російську нафту до з 60 до 45 доларів за барель. Це рішення блокують Угорщина, Словаччина і Мальта. Дві перші країни мають проросійську владу, третя має великий танкерний флот і її економіка залежить від транспортування нафти. До заяви Трампа переговори з цими трьома йшли дуже тяжко, тепер вони можуть прискоритися. Плюс до цього — зниження цін на нафту загалом по ринку. У передчутті санкцій Росія намагатиметься продати більше сирої нафти, але її вартість буде низькою. Сумні наслідки для економіки можуть вплинути на непоступливість Путіна. Принаймні, на це є сподівання. І, останнє, про що говорять найменше. Уявимо, Росія знову затягне пісню про переговори, аби виграти час. Її забаганки давно відомі, вони нас повністю не влаштовують. Також відоме приблизне бачення миру Трампом. Воно передбачає територіальні поступки з боку України. Що також нас не влаштовує. Звідси запитання: чи існує хоча б нарис плану, в якому можливе узгодження позицій? Поки нарису не видно. То ж або Трамп сподівається, що під тиском Росія протягом відведених їй 50 днів погодиться зняти свої ультиматуми, після чого переговори розпочнуться, або у його геополітичній партії передбачений мат Путіну. У вигляді економічного колапсу РФ та спричиненої ним зміни влади. .

Світ із тривогою спостерігає за метаморфозами у поведінці глави Білого дому. Ще кілька тижнів тому він вірив у люб’язність Путіна, а зараз змінив свою думку. Чому?Сім п'ятниць на тиждень. Як Трамп змінював свою думку про ПутінаНа саміті НАТО в Гаазі, який відбувся 24-25 червня, американський президент зайняв жорстку позицію щодо Росії, а президента України Володимира Зеленського назвав "дуже милим". 27 червня, себто, через 2 дні, під час спілкування з журналістами Трамп висловив наступну думку:"Путін поважає нашу країну. І глава Китаю Сі поважає нашу країну. Кім Чен Ин поважає нашу країну. Вони знову поважають нашу країну. Лише рік тому ми не були країною, яку поважають".Другого липня стало відомо про призупинення постачання Україні дуже важливих компонентів озброєння, зокрема, ракет для систем ППО. А вже наступного дня Трамп телефоном вшосте поговорив із Путіним."Це була досить тривала розмова, ми говорили про багато речей, включно з Іраном, а також, як ви знаєте, про війну з Україною. І я не в захваті. Я не досягнув із ним жодного прогресу", — заявив після цього американський лідер.Після цієї розмови й відбувся раптовий радикальний розворот Трампа від дуже дратівливих для нас спроб умиротворити агресора.Четвертого липня глава Білого дому поспілкувався з Володимиром Зеленським. Крім того, запевнив, що Америка продовжує постачати Україні зброю, але "має подбати, щоб у неї самої було її достатньо". У ЗМІ з’явилися різні версії, чому і за чиєю вказівкою сталася пауза. Більшість зійшлася на тому, що це була самодіяльність Пентагона, якому доручили перевірити власні арсенали, а не зупиняти постачання. Існує й версія, що вказівку міг дати Трамп, аби мати козирі у розмові з Путіним, однак російський диктатор поводився під час розмови нахабно, що й викликало у президента США неабияке обурення. Втім, якщо американський лідер зробить те, що наобіцяв за останній тиждень, детективна історія про те, хто розпорядився припинити постачання зброї Україні, швидко забудеться. Хоча неприємні спогади залишаться.А що Трамп наобіцяв? Особисто — 10 ракет до Patriot. Водночас, за повідомленням CBS News, президент Сполучених Штатів розглядає можливість виділення нового пакета фінансування. У Reuters навіть назвали суму — 300 мільйонів доларів. Небагато, проте це сигнал Путіну на тлі масштабних атак дронами та ракетами по Україні. Скептики одразу згадали про критику Трампом свого попередника Джо Байдена за витрачення мільярдів на військову підтримку України. То ж Білому дому доведеться намалювати картину, чому зброя від Трампа — це не зброя від Байдена. За даними американських ЗМІ, у розпорядженні адміністрації лишилося щонайменше 3,85 мільярда доларів від попередника, ще близько п'яти мільярдів доларів можуть взяти із заморожених російських активів. Таким чином Трамп зможе пояснити виборцям, що з їхніх кишень не взяв ні цента.Президент США заінтригував анонсом "великої заяви" щодо Росії. Протягом кількох днів усі тільки це й обговорювали. Як ніби сенс у словах, а не в діях. Сенатор-республіканець Ліндсі Грем, один зі співавторів законопроекту про посилення санкцій, підігрів інтригу:"США почнуть продавати європейським союзникам "величезну кількість зброї, яка може принести користь Україні".Тобто і тут Трамп перед своїми виборцями має послідовний вигляд: на відміну від попередника, який Україні зброю давав, він — продаватиме європейським партнерам по НАТО, а ті постачатимуть до України. Отже, Америка заробить на війні, а не втратить. Цинічно, але такою є реальна політика при Трампу.Також Грем розповів про санкції проти країн, які підтримують Росію."Китай, Індія та Бразилія купують у Росії нафту, нафтопродукти та інші товари. Ці гроші Путін використовує для війни. І цей законопроект — справді кувалда, доступна  Трампу, щоб покласти край цій війні", — обнадіяв сенатор українців.За повідомленням ЗМІ, президент США погодився на ухвалення санкційного закону з умовою — він зможе одноосібно махати "кувалдою": посилювати або полегшувати санкції. Бо пропоновані тарифи у 500% на товари країн, які купляють ресурси у Росії, здатні сильно вдарити по американцях. Тому Трамп, очевидно, хоче мати можливість маневру, — у випадку неприємностей для своєї економіки знижувати тарифи.Чому гарні наміри Трампа викликають багато скептицизмуДнями Білий дім із використанням ШІ зобразив свого господаря у вигляді Супермена. "Символ надії. Правди. Справедливість. Американський шлях. Супермен Трамп", — йдеться у підписі до картинки. Що сталося у відносинах між Путіним і Трампом? "Бункерний щур" образив Супермена. Тому здавалося, що його хороші (сподіваємося, в минулому) відновини з Путіним дадуть нагоду швидко, в режимі реаліті-шоу завершити війну. Справедливо для України чи не зовсім, мабуть, не те питання, на яке Трамп шукав відповідь. Головне — він мав отримати вигляд найвеличнішого у світі миротворця. Але з цього нічого не виходить. Гірше того, після кожної розмови з російським диктатором президент США все більше нагадує не супергероя, а невдаху. Найімовірніше, саме образа за приниження "его" й стала мотивацією кардинальної зміни позиції Трампа стосовно Путіна і Росії. Та чи безповоротна ця зміна з огляду на мінливість і примхливість характеру цього політика?З одного боку бачимо і чуємо сильну риторику. Також помітно, що з українсько-російської теми прибрали Стіва Віткоффа, який повторював кремлівські наративи. Водночас в авангарді нині виступає спецпосланець президента Штатів Кіт Келлог. Найбільший друг України з адміністрації Трампа. Сьогодні він прибув до нашої країни й, судячи з анонсу візиту, відомо, що пробуде у нас протягом тижня з дуже насиченою програмою. Що Келлог привезе до Вашингтона матиме не менше значення, аніж заява Трампа. Нескладно припустити, що їде він для з’ясування "червоних ліній", які Київ ніколи не переступить, а де можливі точки дотику при переговорах. І, що дуже важливо — тепер переговори з Москвою вже йтимуть з позиції сили.Разом з тим є й тривожні сигнали з-за океану. Тарифна політика Трампа стосується не тільки ворогів Америки, а й союзників. Він оголосив про намір із 1 серпня ввести 30-процентні мита на товари з Євросоюзу. У Брюсселі готові до переговорів, проте і до відповіді — також. Якщо Штати вдарять по Європі митами, європейці можуть опинитися в ситуації, коли покупка зброї в американців негативно сприйматиметься виборцями. І в Європі певні політичні сили почнуть варити антиамериканські політичні "коктейлі". Простіше кажучи, наш інтерес у тому, щоб ЄС і США домовилися про мита.Також складно зрозуміти, яка стратегія у Трампа щодо Росії. Він прагне укласти з нею взаємовигідну угоду, в якій питання України займає значне місце (а візити Стіва Віткоффа до Москви й посланця Путіна Кирила Дмитрієва до Америки свідчать про пошук взаємної вигоди), чи покласти російську економіку "на лопатки" й укладати угоду на правах сильного? Нас влаштовує другий варіант. Проте не варто плекати ілюзії, що раптовий розворот Трампа у наш бік триватиме завжди. Він щодо Росії радше застосує тактику дрібних болючих ударів, аніж кількох потужних. Біда всіх американських президентів — і Трамп не виключення — в тому, що вони вірили у перезавантаження відносин з Росією замість її руйнування, тому багато разів наступали на одні й ті ж граблі. Трамп почав своє друге президентство з набивання ґуль. Та чи справді це його чомусь навчило, чи він вирішив погратися в рішучого лідера, щоб потім зробити крок назад?.