Всеволод Юрченко

The Telegraph констатує: США покидають Україну. І це не російський наратив, а логічний висновок щодо політики 47-го президента Америки. Наступною буде Європа?Чергову скандальну заяву Дональд Трамп зробив на саміті G7 у Канаді: "Барак Обама й особа на імʼя Трюдо (Джастін Трюдо, екс-прем’єр Канади, — ред.) не хотіли, щоб Росія була в G8. І я б сказав, що це була помилка. Бо інакше у нас зараз не було б війни, якби Росія була у G8". Тобто президент США приїздить до сусідньої держави, яка приймає у себе зібрання найвпливовіших країн світу, і розповідає, що попередник та однопартієць нинішнього прем’єра Канади Марка Карні 11 років тому вчинив те, що не схвалює Трамп. Дипломатія по-американськи…При тому, що вигнання Росії з тоді ще "Великої вісімки" повністю відповідало міжнародному праву. Це відбулося 18 березня 2014 року після того, як Росія спробувала легітимізувати анексію Криму договором про "прийняття" півострова і міста Севастополя до складу РФ. Правоту рішення найбагатших держав 27 березня 2014 року підтвердила ООН, ухваливши Резолюцію Генасамблеї про територіальну цілісність України. Документ підтримали 100 країн, США були серед його ініціаторів.Відтоді Вашингтон підтримував нашу державу. При Обамі — переважно на словах, за першого президентства Трампа нам дали "Джавеліни", при Джо Байдену військово-технічна допомога була потужною, а зараз її американці ставлять на паузу. Ситуація навіть гірша: між Білим домом і Кремлем починається нове перезавантаження відносин. Пригадаймо, скільки їх уже було і чим вони закінчувалися.Від Кеннеді до Трампа: скільки разів американці наступали на одні й ті ж грабліОбмежимося ближчими до нас згадками про відносини Вашингтона з Москвою після Другої світової війни. Зауважимо, що в сучасній російській міфології про ту війну уникають теми американського ленд-лізу, завдяки якому СРСР отримував військову і гуманітарну допомогу на мільйони доларів. Отже, після смерті Сталіна і приходу до влади Микити Хрущова між США й СРСР відбулася перша невдала спроба перезавантажити відносини на тлі холодної війни. У 1962-му за президента Джона Кеннеді навіть було створене Товариство радянсько-американської дружби. Того року дружба закінчилася Карибською кризою, через яку ледь не почалася ядерна війна. Протягом наступних понад 20 років відносини між США і СРСР були дуже поганими, особливо вони загострилися після вторгнення радянських військ в Афганістан 1979 року. Тоді президент Рональд Рейган, на якого буцімто хоче бути схожим Трамп, назвав СРСР імперією зла.Другий великий перезапуск відносин між Сполученими Штатами й Радянським Союзом відбувся за часи "перебудови". В Кремлі сидів Михайло Горбачов, в Америці у цей період була друга каденція Рейгана, після нього президентом став Джордж Буш-старший. 1989 року Буш і Горбачов навіть оголосили про завершення холодної війни. Хоча насправді завершилася вона з історичним крахом і зникненням СРСР у 1991 році.По накатаній хороші стосунки між Штатами та вже РФ тривали й за президентства Бориса Єльцина. Українці з життєвим досвідом добре пам’ятають, як американці схиляли Україну до відмови від ядерної зброї, до скорочення армії тощо. Апогеєм цієї "гри в одні ворота" стало підписання Будапештського меморандуму — папірця із фейковими гарантіями безпеки України.Будапештський меморандум було підписано 5 грудня 1994 року. Цей документ, офіційно "Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї", гарантував безпеку України у відповідь на її відмову від ядерної зброї. Меморандум підписали Україна, Росія, США та Велика Британія.Документ підписали президенти України (Леонід Кучма), Росії (Борис Єльцин), США (Білл Клінтон) та прем'єр-міністр Великої Британії (Джон Мейджор). У меморандумі країни-підписанти зобов'язалися поважати незалежність, суверенітет і чинні кордони України. Також вони обіцяли утриматися від загрози силою або застосування сили проти територіальної цілісності або політичної незалежності України, а також не використовувати економічний тиск для впливу на Україну.Республіканця Буша-старшого на посаді змінив наступний "перезавантажувач" — демократ Білл Клінтон. При ньому Америка вливала в російську економіку мільйони доларів попри вторгнення російських окупаційних військ у вільну Ічкерію. Зрештою обійми й усмішки між Клінтоном та Єльциним закінчилися сварками та взаємними претензіями: американські гроші вилітали в трубу, економічне становище Росії не покращувалося — і в Кремлі вирішили висловити Вашингтону претензії за "розширення НАТО". Простіше кажучи, вкусили за руку, яка годує. При цьому продовжували брати допомогу від американців, — у вересні 1999 року американська влада отримала від Росії офіційне прохання про додаткове гуманітарне постачання зерна і продуктів.При Джорджу Бушу-молодшому почалося чергове "перезавантаження". Тоді президентом РФ був уже Путін. Американці шукали союзників у боротьбі з ісламським тероризмом після терактів 11 вересня 2001 року і знову обійнялися з росіянами. Та ще і як — 26 травня 2002 року було створено Раду Росія-НАТО, а в Альянсі цілком серйозно обговорювали членство РФ. Кінець цьому етапу поклали вторгнення Росії в Грузію в серпні 2008 року та анексія агресорами Південної Осетії.Глибокого занепокоєння американців вистачило ненадовго — з приходом в Овальний кабінет Барака Обами почалося ще одне "перезавантаження". Причому, як показали анексія Криму та вторгнення росіян на Донбас у 2014 році, товаришування Білого дому з Кремлем виявилося надзвичайно шкідливим. Сполучені Штати не захотіли ескалації, тому беззубо відреагували на анексію української території. І вже у 2015 році росіяни влізли у сирійський конфлікт на боці диктатора Асада. Одним словом, загравання Обами з Росією закінчилося повним крахом ілюзій американців.У 2016 році президентом уперше став Дональд Трамп. Його перші чотири роки на посаді у ставленні до РФ кардинально відрізнялися від ставлення зараз. Хоча він і зустрічався з Путіним у Гельсінкі у липні 2018 року і розшаркувався в реверансах на адресу господаря Кремля, проте діяв жорстко. Особливо у Сирії. Також Трамп був проти спорудження "Північного потоку — 2", його адміністрація виступала за ліквідацію так званих "ДНР" і "ЛНР". Нещодавно глава Білого дому поширив фейк про попередника: нібито Байдена стратили ще у 2020 році, замінивши клонами чи роботами. Може це не Байдена підмінили, а Трампа? Принаймні різка зміна ставлення глави Америки до Путіна підштовхує до різних нехороших думок."Він з Гітлером воював". Версії про чергове перезавантаження відносин США і РФЧому ж відбулися такі зрушення у мізках 47-го президента? Версії про "підміну", божевілля, старечу деменцію та про "агента Краснова" залишимо конспірологам. Хоча остання версія досить популярна. Особливо після такої його фрази: "Він (Путін) втратив 51 млн людей, і він воював. Росія воювала. Цікаво, чи не так? Він воював із нами у Другій світовій війні, і всі його ненавидять. А Німеччина і Японія — з ними все гаразд". Мовляв, це має несправедливий та суперечливий вигляд.Отже, перша версія: Трамп хоче зробити Путіна союзником проти Китаю. Таку стратегію йому прописали аналітики фонду "Спадщина" ще перед виборами. Вона — абсолютно помилкова, адже Путін за останні роки зробив Росію дуже залежною від Пекіна. Й економічно, й політично. Трамп, попри здоровий глузд, намагається повернути Кремль у велику гру заради ефемерної ідеї відірвати Путіна від обіймів Сі Цзіньпіна.Друга версія: президенту США подобається правоконсервативна політика Кремля і дуже не подобається ліберальна Європа, тому він розглядає Путіна як союзника саме проти Європи. Щоб спільними зусиллями приводити там до влади чергових орбанів, які робитимуть все, аби Євросоюз не міг конкурувати зі Штатами. Тобто йдеться не про "перезавантаження" відносин між США та РФ, а про змову. Яка не афішується. Коли коротко: Трамп та Путін ненавидять євролібералів — і в цьому вони знайшли точки дотику.Третя версія: Трамп — не політик, а бізнесмен, на Росію він дивиться як на джерело прибутків. Щоб їх отримати, потрібно укласти з Путіним угоду. Цьому заважає російське вторгнення в Україну. Оскільки наші природні ресурси менші за російські, Трамп і зсувається у той бік, де сильніше пахне грошима. Нічого особистого, тільки бізнес. Не дарма ж перемовником до Москви він відправляв не дипломата, а "баригу" Стіва Віткоффа. Які питання, окрім фінансової вигоди, можуть обговорювати такі особи?Четверта версія: він дійсно вірить, що після повернення Росії до пристойного товариства Путін заспокоїться. Звідси й приголомшливі для цивілізованого світу дії на міжнародній арені, як то блокування резолюції ООН із засудженням російської агресії проти України у квітні цього року, відмова встановлювати цінову стелю на нафту з РФ чи пропозиція взяти Путіна в посередники між Ізраїлем та Іраном.Та якими б правдоподібними не видавалися ці версії, а вони — не єдині, з сумом можна погодитися з The Telegraph: Україні доведеться все більше покладатися на себе та сподіватися на виконання обіцянок Європою, оскільки найсильніший і найзаможніший наш союзник от-от відмовиться допомагати. Звісно, це на десятки років підірве довіру до Сполучених Штатів як до арбітра та захисника. Але, видається, Трамп та його оточення так далеко в майбутнє не заглядають.

Про шкоду Україні від ескалації між Ізраїлем та Іраном сказано і написано багато. Від інформаційного переключення уваги на іншу війну до відправлення призначених для ЗСУ американських ракет на Близький Схід і зростання ціни нафти. Від чого виграє Росія. А якою ж була реакція світу на нову війну і чого очікувати далі?Чому Ізраїль першим атакував Іран: чотири версії15 червня в Омані мали відбутися чергові американсько-іранські переговори щодо ядерної програми Тегерана. Тепер їх не буде. Навіщо ж ізраїльтяни атаками на ядерні та військові об’єкти Ірану зірвали цю зустріч? Існує три версії. Перша (її поширюють офіційні джерела Ізраїлю): іранці були дуже близькими до створення ядерної зброї, то ж агресивний ісламістський режим не залишив інших варіантів, як діяти превентивно і не допустити появи бомби. Наскільки версія про перетин Іраном точки неповернення в розробці ядерної зброї відповідає дійсності, сказати складно. Значна частина ядерних центрів зруйнована, але секретне підприємство зі збагачення урану у місті Фордо продовжує працювати, воно захищене від ізраїльських бомб і ракет завдяки глибоким бункерам.Фордо — це іранський завод зі збагачення урану, розташований на глибині 80-90 метрів під землею, у гірському масиві неподалік міста Кум, що має важливе релігійне значення для Ірану. Об'єкт суворо засекречений, і більшість інформації про нього надходить з іноземних джерел, зокрема, з ізраїльських та американських ЗМІ. Завод використовується для збагачення урану, зокрема, для виробництва палива для ядерних реакторів та, можливо, для інших цілей, що викликають міжнародне занепокоєння. Об'єкт розташований у гірському масиві, на значній глибині (близько 100 метрів). Він вважається добре захищеним від зовнішніх атак. Завод перебуває під контролем Іранського уряду, але є об'єктом міжнародного моніторингу, зокрема, з боку МАГАТЕ. Експерти вважають, що Фордо є викликом для систем ППО Ізраїлю та інших країн, які можуть бути зацікавлені у його знищенні.Міжнародна спільнота висловлює стурбованість щодо діяльності Фордо, оскільки існує побоювання, що він може бути залучений до розробки ядерної зброї. У 2020 році на заводі було 1044 центрифуги для збагачення урану. У 2021 році розпочато видобуток урану, збагаченого до 20%. За деякими даними, у 2023 році у Фордо було виявлено уран, що "майже бомбового" класу.Друга версія: на переговорах в Омані готувалася неприємність для Ізраїлю від його головного союзника — США. Іранське керівництво багато років переконує, що ядерні дослідження проводяться виключно в цілях мирного атому. Та в Єрусалимі вважають, що режим аятол бреше, щоб поставити світ перед фактом: у нас є ядерна зброя. Також існує підозра, що іранці суттєво просунулися у створенні бомби завдяки дружбі з Росією, яка отримала від Тегерана "шахеди", а Іран отримав ядерні технології. В Омані, можливо, мала з’явитися угода за не афішованого посередництва Росії щодо згоди американців на ядерні розробки Ірану.Третя версія: ізраїльська влада дійшла висновку, що без зміни режиму в Ірані війна в цьому регіоні триватиме вічно, то ж те, що світ спостерігає зараз, це лише початок наступних тектонічних процесів у самій перській державі. На цю версію наштовхує заклик прем’єр-міністра Ізраїлю Беньяміна Нетаньягу підняти повстання проти влади, доки вона — слабка."За останні 24 години ми усунули вищих військових командирів, високопоставлених фізиків-ядерників. Далі буде ще більше", — наголосив прем’єр Ізраїлю.Він також додав, що бореться не проти іранського народу, а проти уряду. І вжив у своєму зверненні лозунг антивладних протестів в Ірані: "Жінка, життя, свобода".Четверта версія: у зміну режиму в Ірані повірити складно, швидше дії Ізраїлю об’єднають іранців навколо своєї влади, а от у те, що побиті іранці погодяться на серйозні поступки по Палестині, віриться більше. Залишилося тільки їх швидко побити, інакше війна затягнеться, а з нею — погіршиться економічне становище самого Ізраїлю та його мешканців. До того ж далеко не всі в Ізраїлі погоджуються з воєнним варіантом розв'язання проблеми.Удари у відповідь і реакція світу: що не так з мирними планами ТрампаЯк і очікувалося, іранці ракетами й дронами відповіли на атаки. Ізраїльтяни знову вдарили, іранці вдарили у відповідь. Ці держави не мають спільного сухопутного кордону, то ж прямих боєзіткнень обох армій немає. Але регіон — палає, поки ненавистю, від якої небагато кроків до кровопролитних боїв на суші, на небі й на морі. Бо у війну можуть втягнутися інші держави Близького Сходу, Перської затоки. Тут в Ірану є союзники не тільки в Палестині, а й в Ємені. Тамтешні хусити можуть посилити атаки на судна в Червоному морі. В іранців вистачає ракет, якими вони можуть поцілити по американських базах у цьому регіоні. А це — загроза тероризму по всьому світу. Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган назвав дії Єрусалима "бандитизмом, спрямованим проти регіональної й глобальної безпеки". Турецький президент відомий гнівними заявами на адресу ізраїльської влади, тому його позиція була очікуваною. На бік Тегерана став і Путін — це також очікувано. А от французький президент Еммануель Макрон, навпаки, підтримав Ізраїль і пообіцяв його захищати, якщо "буде в змозі це зробити". Крім цього, Макрон заявив, що Іран несе відповідальність за "дестабілізацію всього регіону". У суботу він телефоном поговорив із президентом Ірану Масудом Пезешкіаном і закликав того до мирних переговорів. Британський прем’єр Кір Стармер заявив, що Ізраїль має право на самооборону, закликав сторони до деескалації. Але при цьому британці, як й американці, перекидають на Близький Схід додаткові винищувачі.А от реакція американської влади багатьох шокувала. Спочатку держсекретар Марко Рубіо відсторонився від дій Ізраїлю — головного союзника США на Близькому Сході — назвав їх "односторонніми" і наголосив, що Штати в ударах по Ірану участі не беруть, їхній пріоритет — захист американських сил у регіоні. Не змовчав і Трамп: про атаку на Іран знав заздалегідь, але американці в ній участі не брали. А після отриманого привітання до дня народження від Путіна глава Білого дому зробив заяву, яка поставила у тупик багатьох: "був би відкритий" до участі російського правителя у посередницьких зусиллях між Ізраїлем та Іраном. Ця заява посилює припущення, що не обійшлося без Росії й у переговорах про іранську ядерну програму.В Ізраїлі переконують, що отримують від американців необхідну допомогу. Проте, як пише Axios, ізраїльтяни попросили у "зірково-смугастих" союзників приєднатися до знищення ядерної інфраструктури Ірану, надавши важкі бомбардувальники й протибункерні бомби, аби дістатися заводу зі збагачення урану у Фордо. Та із заяв Трампа можна зробити висновок, що нічого з цього США Ізраїлю не дасть. "Іран та Ізраїль повинні укласти угоду, і вони її укладуть, так само як я змусив Індію та Пакистан укласти", — написав він у своїй соцмережі Truth Social й розхвалив себе, який він миротворець. Водночас у цієї позиції дуже багато критиків, вони вважають, що американський президент знову проявляє слабкість. Україна зацікавлена у швидкій деескалації між Ізраїлем та Іраном, бо війна там відсунула нашу війну зі світового порядку денного. Але у цих ворогуючих державах так само добре розуміють: мир буде міцним тільки у випадку отримання гарантій і взаємної довіри, що домовлене не порушуватиметься. Трамп каже, що помирив індусів із пакистанцями. Скажімо так, тимчасовий мир не зняв проблему прикордонних претензій, то ж із часом бойові дії там поновляться — як завжди буває із замороженими конфліктами. Миротворчі підходи Трампа — не про міцні угоди, довіру та гарантії, а про заморозку на той час, поки він президент США. Чи навіть на кілька місяців.Недавній приклад. 15 січня цього року Ізраїль та ХАМАС домовилися припинити бойові дії у Секторі Гази. Трамп вимагав укласти угоду до дня своєї інавгурації, 20 січня, що і було зроблено. Потім він казав, що домовленість стала можливою завдяки його перемозі на президентських виборах. Спочатку відбувся обмін частиною заручників — і процес ніби пішов, та коли дійшло до умов припинення вогню, знову все забуксувало. При цьому Трамп наприкінці травня розповідав: сторони "дуже близькі до угоди щодо Гази". За кілька днів до атаки ізраїльтян на Іран ЗМІ повідомляли, що глава Білого дому вимагав від Нетаньягу поступитися у питанні угоди з ХАМАС та відмовитися від намірів вдарити по іранських об’єктах. У відповідь той нібито стверджував, що Тегеран тягне час і не налаштований на переговори. Що вийшло з мирних потуг, коли ніхто нікому не довіряє, всі побачили за кілька днів потому….

До дня проведення саміту Північноатлантичного Альянсу 11 днів, проте із заяв та дій його учасників уже можна зробити низку висновків та припущень.Марк Рютте проводитиме свій перший саміт на посаді генерального секретаря Альянсу. Символічно, що ця подія відбудеться у його рідному місті — Гаазі. Ще один символізм — це буде перший саміт після повернення Дональда Трампа у Білий дім. За майже п'ять місяців на посаді він наробив такого рейваху, що всі традиційні структури колективного Заходу почали тріщати по швах. То ж союзники США по НАТО вирішили бути лагідними з Трампом, щоб у цей дуже складний для них час не погіршити взаємини з державою, з ядерною парасолькою якої над собою вони дуже звиклися. Саме крізь цю призму варто розглядати заяви й проекти документів, які стосуються майбутньої зустрічі. Простіше кажучи, в Гаазі приборкуватимуть норовливого заокеанського гостя.Мільярди на оборону і комюніке без згадки УкраїниСаміти НАТО готуються тривалий час — в ході консультацій міністрів оборони, міністрів закордонних справ та інших уповноважених осіб формуються спільні документи, які лідери країн-членів на самому засіданні мають підтримати. Або ні, але це — мегаскандал. У ЗМІ повідомлялося, що цього разу зустріч триватиме один день, а не два, як було раніше, а й спільне комюніке (або декларація) буде скорочене до однієї сторінки. Кажуть, Трамп більше не читає, тому підлаштовуються під нього.Як повідомляє Bloomberg, цьогорічна заява присвячена виключно видаткам на оборону. Вимога Вашингтона була чіткою: союзники по НАТО мають довести видатки на оборону до 3,5% ВВП до 2032 року і витратити ще 1,5% на захист інфраструктури, кордонів та інші пов'язані з обороною заходи. І виконання цієї вимоги декларують. Але в документі не буде ні про перспективу членства Україні, ні гарантій виділення нашій державі обіцяних 40 мільярдів доларів військової допомоги на рік. Також, за даними видання, у декларації відсутня згадка про Росію як країну-агресора. Це також поступка Трампу, за президентства якого вже було заблоковано кілька міжнародних документів із таким формулюванням на адресу Росії. Зокрема, резолюція Генеральної асамблеї ООН.Також ЗМІ повідомляють, що в рамках саміту запланована лише вечеря з королем Нідерландів та одна сесія з питань витрат на оборону. Робиться це для того, щоб обмежити можливість публічних сварок із Трампом. Отже, союзники США по НАТО прагнуть, аби червень 2025 року не став фатальним для єдності військово-політичного блоку. Звідси й вимушені поступки перед Вашингтоном.Але до зустрічі, яка відбудеться у Туреччині наступного року, ситуація може змінитися не на користь політики Білого дому. По-перше, Трамп ще не набрався масиву проблем у себе вдома, який тягнутиме його на рейтингове дно. Нині тривають протести мігрантів у Каліфорнії, на їх придушення кинули військових. Також звучать погрози арештом каліфорнійському губернатору Гевіну Ньюсому — найбільш вірогідному кандидату від демократів на наступних президентських виборах.А це ознаки наступу на опозицію. У США наростають економічні проблеми, немає й чіткої зовнішньополітичної стратегії. Один з останніх прикладів:"Пекін готується до війни в Індо-Тихоокеанському регіоні як частини своєї ширшої стратегії домінування там, а потім — у світі в цілому", — заявляє глава Пентагона Піт Гегсет.А наступного дня після новин про укладення торгівельного "перемир’я" з Китаєм Трамп каже:"Відносини — чудові".В американських виборців закономірно виникне питання: китайці нам усе ж вороги чи друзі? Простіше кажучи, союзники по НАТО могли обрати тактику вичікування, доки внутрішня політична боротьба змусить Трампа говорити й діяти інакше, аніж він це робить зараз.По-друге, Європа виявилася неготовою до ведення власної геополітичної гри. Попри гучні заяви окремих політиків про бажання позбутися американського гегемонізму, про створення власної "парасольки" завдяки ядерній зброї Франції та Великої Британії, європейські політики не хочуть жити без "великого заокеанського брата". Та якщо заплановані в документах до саміту НАТО речі — переозброєння та оновлення військово-технічного потенціалу, збільшення чисельності армій членів Альянсу в Європі, перегляд логістики тощо — запрацюють, то наступного року під Трампа не прогинатимуться.Навіщо Орбан заспівав про слабких росіянНа саміт запрошено президента Володимира Зеленського. Українська тема буде серед ключових. Як зазначив Рютте, обіцянка запросити Україну до НАТО залишається чинною."Ми сказали, що шлях України до НАТО — незворотній. І ця оцінка не зміниться після саміту", — наголосив він.Також генсек Альянсу розповів, що під час зустрічі міністрів оборони країн-членів НАТО у Брюсселі погоджено надання Україні додаткової військової допомоги на суму 20 мільярдів євро. Крім того, допомога нашій країні у боротьбі з російськими агресорами надходитиме із тих сум, які союзники обіцяють виділяти на власні оборонні потреби. Себто, відсутність згадки в комюніке — не трагедія.Однак є й погані новини, — над самітом в Гаазі бовванітиме тінь Путіна. Передовсім ідеться про угорського прем’єра Віктора Орбана. Нещодавно він здивував заявою: росіяни занадто слабкі для нападу на країни НАТО, вони навіть нездатні перемогти Україну. Водночас, за його словами, росіяни розуміють лише мову сили, то ж брати Україну до НАТО — не можна. Видається, що і ця заява прем’єра Угорщини, й активізація іншого друга Путіна, прем’єра Словаччини Роберта Фіцо, який відверто блокує запровадження нових санкцій проти Росії, — складники політичної комбінації зі зриву запланованого на саміті в Гаазі збільшення витрат на оборону.Орбан і компанія прагнуть переконати, що від Росії немає небезпеки, тому й нема потреби збільшувати оборонні видатки чи посилювати санкції. Якщо "троянським коням" вдасться схилити на свій бік хоча б кілька країн-членів, плани на переозброєння ризикують провалитися. Та ще й у присутності Трампа. Вочевидь, розрахунок на провокацію гучного скандалу.У відповідь Марк Рютте заявив:"Росія може бути готова застосувати військову силу проти НАТО вже за п’ять років. Не обманюймо себе, зараз ми всі перебуваємо на східному фланзі. Нове покоління російських ракет рухається зі швидкістю, що в багато разів перевищує швидкість звуку. Відстань між європейськими столицями — це лише питання хвилин. Більше немає Сходу чи Заходу — є лише НАТО".Як тут не згадати торішнє висловлювання радника Віктора Орбана — також Орбана, але Балажа. Він роздавав нікчемні поради, мовляв, Україні не варто було 2022 року чинити опір окупантам, Угорщина так би не робила. Тобто цілий радник прем’єра визнав, що його країна у випадку нападу Росії одразу б здалася. Віктор Орбан розкритикував його за сказане, а в грудні вже розповідав, що збільшувати видатки на оборону не бажає.То ж якщо в Альянсі дійсно не хочуть обманюватися, а по-справжньому готуватися до відбиття нападу Росії, тоді мають дати собі відповідь на питання: який сенс у перебуванні в НАТО країн, де правлять політики, котрі сповідують зовсім інші цінності та плетуть інтриги проти своїх? Ворог може довго штурмувати фортецю, доки та обороняється, але в історії часто так було, що навіть неприступні твердині брали швидко, бо зсередини нападникам виносили ключі від центральної брами. На саміті в Гаазі за його рішеннями буде добре видно, хто ладен боронити країни НАТО та їхніх друзів, а хто вже готовий виносити ключі….

Прем’єр-міністр Молдови Дорін Речан заявив, що Росія хоче розгорнути 10 тисяч військових у Придністров’ї та встановити прокремлівський уряд у Кишиневі. Наскільки ймовірним є такий сценарій у сусідній країні, з якою Україна в парі крокує до ЄС?Вибори у сусідніх Румунії та Польщі перетворили емоції українців на гойдалки. Перемога Нікушора Дана в Румунії стала гарною новиною для нас, а от Кароля Навроцького у Польщі — не дуже гарною. М’яко кажучи. Сейм на хвилі перемоги правого політика уже ухвалив провокаційне рішення про день пам'яті поляків — "жертв геноциду, вчиненого ОУН та УПА на східних територіях Другої Польської Республіки". Наше МЗС висловило протест. Проте виборчий рік на польських виборах не завершився. Восени депутатів парламенту обиратимуть громадяни Молдови, Чехії й, як з’ясувалося минулого тижня, ще й Нідерландів. Вибори в цих державах можуть стати проблемою для нас.28 вересня Молдова може перетворитися на другу ГрузіюВ останню неділю вересня громадяни сусідньої Молдови обиратимуть новий склад парламенту. Це будуть історичні вибори, адже від їхніх результатів залежатиме, чи приєднається Молдова разом з Україною до Євросоюзу, чи піде за грузинським сценарієм. Тобто надовго застрягне між Європою та Росією. То ж Речан не просто лякає збільшенням контингенту російських окупантів у сепаратистському регіоні, а описує сценарій, який може реалізуватися поряд із нами буквально через чотири місяці. Як туди потрапить 10 тисяч російських солдатів? Та дуже просто: коли між Кишиневом та Росією відновлять авіасполучення, то зможуть прилетіти хоч пасажирськими літаками.3 листопада минулого року громадяни Молдови переобрали на другий президентський термін Майю Санду. Перемога проєвропейській кандидатці далася дуже складно. Її головний конкурент — колишній генпрокурор Олександр Стояногло — балотувався за підтримки Партії соціалістів, яку очолює проросійський екс-президент Ігор Додон. Окрім голосування за президента, молдавани також віддавали свої голоси на референдумі щодо членства Молдови в ЄС. Він став успішним для проєвропейських громадян і для самої Санду. Проте вона зіткнулася із шаленим опором у самій країні й поза її межами. Задля приведення до влади лояльного президента Росія кинула величезні ресурси, організовувала каруселі з гастарбайтерів, вливала суттєві фінанси. Незадовго до першого туру виборів Молдовою прокотилися інспіровані Росією протести та напади на державні установи й телекомпанії. У цьому випадку спецслужби спрацювали ефективно і російські виступи задушили в зародку. Провину за організацію безладів поклали на промосковського політика і бізнесмена Ілана Шора, який перебуває за кордоном.Зрештою Санду вибори виграла, значною мірою завдяки голосам виборців, які мешкають в Європі. Вона одразу попередила, що проросійські сили прагнуть взяти реванш на парламентських виборах. Про що тепер каже і прем’єр Речан. А як до своїх політиків ставляться громадяни? Наприкінці травня оприлюднили опитування від iData, в якому є дві красномовні цифри. Перша має тішити проєвропейських політиків: 63,3% опитаних виступають за членство Молдови в ЄС. А друга цифра змушує задуматися: партія Санду "Дія і солідарність" залишається на чолі рейтингу з 27,5%, але слідом йдуть одразу чотири проросійські партії — відверто промосковські соціалісти Додона і "Перемога" Шора, та помірковано промосковські блок "Альтернатива" з лідерством Стояногло і "Наша партія" Ренато Усатого. Тобто ризики проросійської й, отже, антиукраїнської коаліції — досить високі. Кращий, але не набагато, сценарій хиткої коаліції на чолі з лібералами Санду, бо уряд залежатиме від забаганок коаліційних партнерів.Окрім Росії, на вибори в Молдові можуть впливати й улюблені трампістами ультраправі. В країні є не чисельна партія "Велика Молдова" на чолі з Вікторією Фуртуне. Ця пані зазіхає на українські землі, щоб отримати вихід до Чорного моря через Буджак. В усьому іншому — традиційний набір: проти ЄС і НАТО, за сімейні цінності й так далі. У Молдові підозрюють, що екс-прокурорка Фуртуне може бути пов’язана як із Росією, так і з румунськими націоналістами з партії AUR Джордже Сіміона. Він програв президентські вибори, але залишився впливовим політиком. З огляду на те, що ультраправі в тренді, "Велика Молдова" з маргіналів може стрибнути навіть у парламент.А ще є автономна Гагаузія, де окопалися проросійські сили. Регіоном керує Євгенія Гуцул, яка перебуває під слідством за підозрою у незаконних фінансових оборудках. Одним словом, парламентські вибори у Молдові можуть завершитися геополітичною катастрофою для цієї країни.ANO "чеського Трампа" Бабіша лідирує в соцопитуваннях3-4 жовтня заплановані вибори до Палати депутатів, нижньої палати чеського парламенту. Але через гучний скандал, в який втрапило міністерство юстиції країни (йдеться про благодійні біткоїни на оновлення в’язниць, які надійшли від бізнесмена, підозрюваного у шахрайстві), можуть відбутися й раніше. Якщо впаде уряд Петра Фіали. У передвиборчих опитуваннях лідирує опозиційний рух ANO на чолі з екс-прем'єром і популістом Андреєм Бабішем із понад 30%. Він випереджає коаліцію SPOLU ("Разом"), до якої належать ODS, KDU-ČSL і TOP 09 — ліберальні й ліволіберальні проєвропейські партії. Представник цієї коаліції прем’єр Петр Фіала і президент Петр Павел є великими друзями України. Завдяки чеській ініціативі наша країна отримує значну кількість снарядів. В ANO вже анонсували згортання ініціативи в разі формування свого уряду.Бабіш — олігарх, його називають "чеським Трампом". За походженням — словак. У політиці багато років і за цей час заробив собі дуже скандальну репутацію. Підозрювався у податковому шахрайстві й корупції. Але щоразу виходив сухим із води. Втім, цього року він може опинитися у в’язниці. Багато років у Чехії розслідується справа про нецільове використання субсидій Євросоюзу (відома як "Гніздо лелеки" за назвою оздоровчого комплексу і резиденції політика, на розвиток цього об’єкту у шахрайський спосіб було отримано близько 2 млн євро дотацій від Брюсселя). По цій справі Бабіша вже виправдовували у 2023 році, однак тепер вона опинилася у Верховному суді, той має винести рішення цього місяця. Згідно з законодавством, у разі визнання провини проросійський політик може отримати 10 років тюрми. Але є значні шанси, що йому не заборонять балотуватися, оскільки він лідер найбільшої опозиційної партії. Якщо ANO переможе на виборах, уряд Чехії очолить людина, засуджена за шахрайство.Історія схожа до Трампової. Нинішній глава Білого дому у серпні 2023 року сам прибув до тюрми округу Фултон, посидів там близько 20 хвилин, сфотографувався і вийшов на свободу під заставу у 200 тисяч доларів. Цей випадок він використав собі на користь, малюючи із себе жертву політичних репресій. Засудження Бабіша також може зіграти йому на руку.Його погляди схожі до поглядів словацького прем’єра Роберта Фіцо. Різновекторний популізм. Але ваги у Чехії набуває й права популістська партія "Свобода і пряма демократія". Її очолює Томіо Окамура — чех корейсько-японського походження. Програма партії — вінегрет з ідей ультраправих. Якщо ANO не вистачить голосів для власної коаліції, туди покличуть "братів по розуму" Окамури. Щоб довго не розписувати ставлення цих товаришів до України, згадаємо скандал, який вони влаштували у квітні 2023 року у місті Іглава. Представники "Свободи…" зажадали від мерії зняти з ратуші український прапор, встановлений на знак підтримки України. Тоді наш прапор міські депутати відстояли, але ультраправі проявили себе в усій красі.Вибори задля перемоги Вілдерса? Як Нідерланди опинилися у політичній кризіНовий склад парламенту нідерландцям доведеться обирати через те, що в нинішньому розвалилася урядова коаліція. Дочасні вибори відбудуться не пізніше 29 жовтня. Причина розвалу — демарш ультраправої "Партії свободи", яку очолює Герт Вілдерс. Депутати посперечалися щодо протидії міграції. Прем’єр-міністр Дік Схооф оголосив про відставку після того, як міністри від політсили Вілдерса вийшли зі складу уряду. Політологи у Нідерландах припускають, що демарш "Партії свободи" був спланований, для них вигідні дочасні вибори на хвилі популярності ультраправих ідей. Також вони сподіваються на підтримку трампістів. Вілдерс наполягає на закритті притулків для біженців, їх насильній депортації, на закритті кордонів для шукачів притулку, на забороні возз’єднання сімей. У цих питаннях у нідерландській політиці у нього союзників обмаль. Тому на правому популістському фланзі й суперників небагато. На минулих виборах у листопаді 2023 року "Партія свободи" неочікувано перемогла, але сформувати коаліцію не змогла, бо ніхто не хотів до неї долучатися. То ж Вілдерсу, щоб не опинитися на політичному маргінесі, довелося долучати свою партію до коаліції з правоцентристами.Він — затятий антиісламіст. За ксенофобські висловлювання був засуджений. Використав судовий процес задля розкрутки власного іміджу. Дуже ексцентричний політик, за це його порівнюють з Трампом. Вілдерс виступав проти військової допомоги Україні й за покращення відносин Нідерландів із Росією. Торік він зробив скандальну заяву про українських біженців:"Українці масово приїжджають до Нідерландів не через війну, а по безкоштовне житло, безкоштовну допомогу і нашу роботу. Знову ми дурні Європи". Але після того, як у вересні зустрівся з Володимиром Зеленським в Італії, почав оприлюднювати заяви на підтримку України. Тоді, зокрема, сказав: "Хороша розмова. Обговорив із Зеленським корупцію в Україні, шанси на мир на умовах Києва, "Північний потік" та українських чоловіків, які залишаються в Нідерландах замість того, щоб допомагати Україні". Так що Вілдерс, на відміну від згаданого вище Бабіша, цілком здатний змінювати свою думку залежно від політичної кон’юнктури.

"Яке їхало, таке й здибало" — так іронічно кажуть про людей з однаковими недоліками, коли їх зводить доля. Президентські вибори 2024 року звели найбагатшу людину світу Ілона Маска та найбільшого політичного популіста світу Дональда Трампа. І вже рік Америка і вся планета спостерігають за шоу, в якому грають ці два актори.Як Ілон Маск вклав четверть мільярда в перемогу Трампа і що за це отримавЩоб спрогнозувати подальший розвиток гучного політичного розлучення Маска з Трампом, варто згадати, як і чому вони подружилися. Маск був близьким до лібертаріанців, на виборах голосував за кандидатів-демократів, але все почало змінюватися з 2022 року, коли він за 44 мільярдів доларів придбав Twitter. Бізнесмен визнав, що переплатив за цей актив, проте згодом стало зрозумілим, чому так вчинив, — мережева платформа, яку перейменував на Х, стала потужною зброєю в його руках. Соцмережа перетворилася на прихисток для расистів, ксенофобів, прихильників теорій змов. За кілька тижнів після укладення угоди про купівлю Twitter Маск повернув Трампу його заблокований акаунт. Це був перший крок на зустріч колишньому президенту, який планував повернутися у Білий дім.Отримавши у власність соцмережу з величезною армією користувачів, Маск почав корегувати інформаційне поле Америки. Починалося із невинних дописів на підтримку збільшення народжуваності (сам мільярдер має 12 дітей), далі — з критикою соціальної політики адміністрації Джо Байдена (його Маск обзивав "сонним Джо") і зрештою багатій зробив із Х майданчик для ультраправих і трампістів. Торік навесні мільярдер почав висловлюватися на користь Трампа, а остаточно став на його бік у липні — після замаху на республіканця у Пенсільванії. Загальновідомо, що Маск пожертвував понад 119 мільйонів доларів на фінансування комітету Super PAC, який був одним із політтехнологічних елементів кампанії Трампа. Також добре відома історія про щоденну роздачу ним 1 мільйона доларів виборцям у так званих "хитких штатах" — штати, де ні у демократів, ні у республіканців немає значної переваги одних над іншими. Фактично йшлося про підкуп виборців, який толерувався американською судовою системою."Без мене Трамп програв би вибори. Демократи контролювали б Палату представників, а республіканці були б у Сенаті з більшістю в 51-49. Така невдячність", — написав Маск вже під час нинішньої сварки.Він дійсно став найбільшим фінансовим спонсором президентської кампанії Трампа, витративши на неї загалом понад 250 мільйонів доларів. Політичні експерти досі сперечаються, який сенс мільярдер бачив для себе у такому значному капіталовкладенні. Почнемо з бізнесу.За часів Байдена компанія Tesla зазнала значних збитків, спричинених зростанням конкуренції на ринку електрокарів. Адміністрація демократів ініціювала закон, згідно з яким у чисті джерела енергії вкладалися мільярдні інвестиції. Це спричинило перехід американських автовиробників на виготовлення електромобілів. Раніше цю нішу майже монопольно займала Tesla. Крім того, у США почали завозити китайські "електрички" за суттєво нижчою ціною, аніж зроблені в Америці. Трампісти обіцяли скасувати кліматичні реформи Байдена і протидіяти китайському імпорту, що мало повернути автовиробників до виготовлення традиційних бензинових авто. І, отже, Tesla знову стала б домінувати на американському ринку електрокарів. Це зараз ми знаємо, що збитки компанії Маска лише зросли, але рік тому ситуація мала б мати вигідний вигляд для мільярдера. Простіше кажучи, він міг стратегічно прорахуватися.Наступна версія — бажання Маска впливати на думки президента та грати роль якщо не всесильного "бога", то "сірого кардинала"."Ми маємо нову зірку, народилася зірка — Ілон. Цей хлопець — супергеній, ми маємо захищати наших геніїв, їх у нас не так багато", — заявляв Трамп під час передвиборчої кампанії.Тепер називає екс-соратника "запеклим наркоманом", в якому розчарувався. Виходить, Маску не вдалося нав’язати свій світогляд Трампу? Саме так. Попри фантастичну суму, яку він вклав у перемогу республіканця, в команді останнього епатажний багатій був чужинцем.Його наміри рулити ситуацією поверх голів давніх соратників глави Білого дому ті сприйняли дуже негативно. І почали кулуарні інтриги. Крім того, світогляд Маска контрастував з ідеологією MAGA. Її провідники — Стів Беннон, бізнесмен, інвестбанкір, кінопродюсер, радник Трампа, The Heritage Foundation (Фонд "Спадщина") — науково-дослідний центр, який написав покрокову програму дій для другого президентства Трампа, група республіканців, відомих як Рух чаювання (їх в адміністрації представляє глава Держдепу Марк Рубіо). Погляди ж Маска близькі до технофашизму — перелаштованої на новий лад меритократії, тільки з авторитарним апломбом: влада має належати інженерам ІТ-сфери, а суспільні відносини — контролюватися розгалуженою мережею цифрової цензури. Власне, це Маск запроваджував у DOGE, що викликало неприйняття навіть серед трампістів.Розійшлись, як у морі кораблі. Чого далі очікувати від Трампа і МаскаЙмовірність примирення Трампа й Маска низька. ЗМІ повідомляли, буцімто в команді Трампа є люди, які хочуть помирити скандалістів."Я не маю наміру з ним (Маском) розмовляти", — розвіяв плани цих "голубів миру" американський президент.Ті, хто знають його багато років, стверджують, що дописом про фігурування Трампа у "списках Епштейна" Маск спалив усі мости. Він видалив цей допис, проте справа вже зроблена. Для Трампа у спілкуванні з людьми є червоні лінії, і публічні згадки про його буремні сексуальні пригоди — одна із них. Він свого часу давав покази щодо зв’язків із педофілом Джеффрі Епштейном, вони були добре знайомі й нерідко проводили час разом. Однак імені Трампа у компрометуючих списках учасників оргій з підлітками не знайшли. Згадка Маском цієї історії дуже образила президента.Також низька ймовірність того, що злетить нова партія, яку анонсував Маск. По-перше, у неї немає ідеології. Консерватори зосередилися в Республіканській партії, ліві ліберали — в Демократичній. Дрібні партії лібертаріанців, "зелених", соціалістів навряд чи приймуть до себе Маска, який заплямував свою репутацію на чолі DOGE. А створювати партію з нуля, щоб вона просто доєдналася до дрібних партій — сенсу нема. Втім, Маск може почати мережевий політпроект заради критики політика Трампа.Тепер про варіанти з вищою ймовірністю. Американський президент погрожує недавньому соратнику "серйозними наслідками", якщо фінансуватиме демократів. Глава Білого дому гарно розуміється на грошах та на їхньому впливі на думки виборців. У листопаді наступного року в США — велика виборча кампанія, американці обиратимуть депутатів Палати представників і Сенату. Якщо демократи візьмуть гору, то одразу розпочнуть процедуру імпічменту Трампа. Маск фінансовим сприянням демократам може помститися чинному президенту. Назвемо це варіант "холодної помсти".Другий варіант — мільярдер розхитуватиме команду Трампа. Він це вже робить. У відповідь на заклик малазійського журналіста Ієна Майлза Чонга оголосити імпічмент Трампу через буцімто перебування у "списку Епштейна" та замінити його на Джей Ді Венса, Маск зробив репост цього допису у мережі Х та прокоментував коротким словом "Так". Мільярдер і раніше схвально відгукувався про Венса. Нинішній же його хід можна тлумачити як спробу викликати у Трампа антипатію до свого віце-президента, який і не приховує президентських амбіцій. До слова, Венс ідеологічно близький до Маска. Його вважають креатурою мільярдера, венчурного інвестора, колишнього радника Трампа Пітера Тіля, бізнес-партнерів та друзів котрого знають як "мафія PayPal". У цій компанії й Маск, і Венс та ще з кілька десятків заможних і впливових діячів, яких, окрім ультраправої ідеології, об’єднують симпатії до Росії.Третій варіант — він поки що малореалістичний — Маск та його друзі нищитимуть репутацію Трампа скандалами й компроматом, які розганятимуть соціальними мережами, куплятимуть політичних коментаторів-критиків із різних таборів, стоятимуть за дестабілізацією в державі (хтось же напоумив президента використати нацгвардійців для придушення протестів мігрантів у Каліфорнії, хоча там справилася б і поліція) тощо. Чварами з Маском Трамп дуже ризикує. Зараз йому оточення та спонсори казатимуть, що вони — з ним, але тріщина, яку спричинила сварка з Маском — глибока. Дуже глибока, щоб її так легко було заліпити….

Спецпредставник президента США Кіт Келлог занепокоївся через вдалу атаку добрих дронів на злі російські військові аеродроми, глава Пентагону Піт Гегсет під надуманим приводом відмовився від участі у "Рамштайні" та у засіданні Ради Україна-НАТО. А Трамп навіть здзвонився з Путіним. Ці сигнали свідчать не на користь наших партнерів.Дуже смілива атака, але…Учора Дональд Трамп поговорив телефоном з Путіним."Ми обговорили атаку України на російські літаки, що перебували на аеродромах, а також різні інші атаки, які відбуваються з обох сторін. Це була хороша розмова, але не така, яка призведе до негайного миру", — написав він у власній соцмережі Truth Social.Трамп переповів: Путін йому сказав, що "буде змушений відповісти на недавні атаки на аеродроми". Інші деталі розмови невідомі, але нескладно здогадатися, що причина телефонного контакту в тому, що Трампу не сподобалася успішна операція СБУ на території Росії. На цю думку наштовхує заява Кіта Келлога, яка з’явилася напередодні."Коли ви атакуєте частину національної системи виживання супротивника, тобто його тріаду, ядерну тріаду, це означає, що рівень ризику зростає, бо ви не знаєте, що зробить інша сторона… Це дуже смілива атака. Та коли ви це робите, цілком зрозуміло, що решта рівнів зростуть. Я думаю, що саме цього ми намагаємося уникнути. Україна, по суті, каже, що ми теж можемо грати в цю гру. І вони можуть підвищити рівень ризику до рівнів, які, на мою думку, є неприйнятними", — заявив відставний генерал.Це один із рідкісних швидких коментарів чинних західних політиків і високих військових чинів — не анонімних джерел, на які посилаються ЗМІ — і він прояснює, чому в Білому домі та в НАТО не поділяють думок українців у зв’язку з вдалою операцією СБУ "Павутина". Коротко: наші союзники за три з лишком роки повномасштабного вторгнення Росії в Україну продовжують мислити стереотипами, що Путіна не треба злити.Ще один показовий момент: у західній пресі деякі розумники наче смакують, як же Росія помститься — ядерним ударом, "Орєшніком" чи ще чимось. Від моральних виродків, які вбивають українців ракетними ударами по житлових будинках, які скидають КАБи на міста і села та щодоби атакують "шахедами" можна очікувати чого завгодно. Але точно такі ж страшилки були й після інших вдалих спецоперацій наших оборонців проти російських агресорів, про які піде далі.Насправді західні політики та військові бояться не за нас, а за себе. Бо "Павутина" продемонструвала дві важливі речі. Перше: Україна вмілим використанням дронів на території ворога довела, що існуючі системи ППО та ПРО, які коштують мільярди доларів, — учорашній день. "Золотий купол" Трампа зможе відбивати міжконтинентальні ракети (і то не факт), але він безсилий проти дій можливого противника всередині Штатів. Видається, на "Павутину" НАТОвці дивляться не під тим кутом зору. Насправді ця спецоперація є нагодою для них переглянути власну безпекову стратегію.По-перше, ефективне використання БпЛА у війні в Україні мало вже давно підштовхнути НАТО до технологічних інновацій у напрямку безпілотних систем, замість цього там сперечаються, скільки кожна країна має вносити коштів у спільний оборонний бюджет. Україна підказала рішення: дрони коштують значно дешевше за ракети, танки й підводні човни, але роблять свою справу успішно. За ними — майбутнє. Та є "але": у системі виробництва зброї залучені сотні підприємств у США, в Європі та в інших кінцях світу, їм цікаві мільйонні бюджети, а не копійчані.По-друге, ми чітко розуміємо, хто наш ворог і сконцентровані на боротьбі з ним, а хто ворог у країн НАТО? Росія для них — стратегічна загроза, принаймні визнавалася такою до президентства Трампа, а як зараз — невідомо. У Росії є власні проксі, яких вона підтримує та фінансує. Простіше кажучи, поки союзники по військово-політичному блоку не сформують перелік ворогів і не сформулюють спільну політику щодо них, вони лишатимуться легкою мішенню "гібридної" війни та спроб підірвати внутрішню безпеку.Друга важлива річ: західні політики не знають, як реагувати, якщо Путін вдасться до не конвенційних методів війни в Україні. Відповідь повинна бути, але складний механізм ухвалення рішень в НАТО зробив цю організацію повільною. Якщо Угорщина чи Словаччина, або й США, відмовляться підтримати спільні дії, то все закінчиться смішним глибоким занепокоєнням.Як українці принижували російського колоса на глиняних ногахЗвісно, ніхто не каже, що українці такі безстрашні, а наші партнери — налякані й слабкі. Йдеться про те, що західні високі чини неодноразово ставали свідками вдалих дій ЗСУ, СБУ, ГРУ та інших українських підрозділів, і реагували у стилі "не можна допустити ескалації". Тут не тільки власне про бойові успіхи українців. Під час останньої зустрічі в Стамбулі росіяни викотили ультиматум, який мав переконати Трампа у небажанні Путіна дослухатися до мирних ініціатив Америки, після чого Вашингтон повинен був ударити по Москві давно обіцяними санкціями. Однак цього не сталося. Слабкість Трампа тільки заохочує Кремль до підвищення ставок. Невже президент США телефоном просив Путіна не бити ядеркою по Україні? Якщо так, тоді тільки підіграв диктатору.З нинішнім президентом США все складно, але й при попередньому відчувався страх перед Росією. Він проявлявся не так очевидно, здебільшого невдоволення успішними діями українців висловлювалося через джерела ЗМІ. Нагадаємо кілька таких історій.14 квітня 2022 року внаслідок точного удару двома ракетами "Нептун" було потоплено флагман чорноморського флоту Росії крейсер "Москва". Значення ураження цього корабля на той час мало неймовірний психологічний ефект. Світ побачив, що російський флот — слабкий, бо росіяни нездатні забезпечити оборону навіть флагмана свого флоту. Цього року New York Times опублікував статтю, де повідомлялося, що тоді представники США обурювалися вчинком українців, бо не попередили про наміри потопити російський корабель та не узгоджували своє рішення з американцями.3 червня Україна втретє атакувала Кримський міст, а вперше це сталося 8 жовтня 2022 року. На автомобільній частині переправи поблизу Таманського півострова вибухнула вантажівка. Внаслідок цього знищено два прольоти дорожнього покриття, а на залізничній гілці зайнялися сім цистерн із пальним. Тоді американці змовчали. Вдруге міст став мішенню в ніч на 17 липня 2023 року. Два надводних безпілотних апарати пошкодили проліт переправи. Цього разу у Держдепі й Пентагоні заявили, що Крим — це Україна, тому вона сама вирішує, як веде війну, захищаючи свою територію. Реакції Вашингтона на третю атаку — немає. Може, це й на краще. Безумовно, успіхом ЗСУ була й спецоперація в Курській області. Вона тривала з 6 серпня 2024 року і виконала свою роль, зв’язавши боями на Курщині значні сили противника та піднявши бойовий дух українців. Наскільки відомо, підготовка цієї операції трималася в секреті від союзників, що, мабуть, і дало можливість провести блискавичний маневр на територію Росії. Без витоків у пресу. Також відомо, що наші союзники розійшлися в думках стосовно спецоперації в Курській області. Бо вбачили в ній… загострення.Протягом війни було кілька вдалих уражень російських складів. Найвідоміше сталося у ніч із 17 на 18 вересня 2024-го. Щось прилетіло на склад артилерійських боєприпасів, розташований поблизу Торопця Тверської області. Вибухи на об’єкті навіть спричинили землетрус. Арсенал називали досконалим і захищеним, казали, що він здатний витримати невелику ядерну атаку. Це виявилося брехнею. Бо російська система ППО зганьбилася на увесь світ, пропустивши дрони.А от щодо далекобійної артилерії західного виробництва в американців та європейців завжди були застереження. "Не підтримуємо і не заохочуємо до ударів по Росії". Приблизно так казали й екс-глава Держдепу Ентоні Блінкен, й дрібніші чиновники часів Джо Байдена. Власне, це стосується й обмеженого використання літаків F-16.Отже, згадані вдалі операції стали можливими без використання західної далекобійної зброї й часто навіть без попередження союзників. Непослух українців дратував і попередню, і нинішню американські адміністрації, адже там, та і в НАТО, продовжують дивитися на Росію Путіна як на тих, із ким можна укласти угоду, якщо йти на поступки. Доки цей погляд не зміниться на інший — угоду можна укласти тільки з новою владою в Росії — доти складно прогнозувати час закінчення війни.

Кароль Навроцький став обраним президентом Польщі, обійшовши свого конкурента, мера Варшави Рафала Тшасковського лише на 1,78%. Хоча після першого туру та перших екзит-полів він програвав. Завдяки чому правий кандидат обіграв ліберала?П’ять ключових причин перемоги НавроцькогоПрезидентські вибори у Польщі порівнюють за виборами президента Румунії. В обох східноєвропейських державах ЄС своїх керівників обирали майже в один час — коли румуни 18 травня голосували у другому турі, у поляків був перший. Також у цих країнах у другому турі змагалися правий кандидат проти ліберала. Крім того, в обох випадках за президентство боровся мер столиці. Тільки Нікушор Дан став президентом, а Рафал Тшасковський — ні. Причому вже вдруге. Вперше він програв на минулих президентських виборах п’ять років тому Анджею Дуді. Дуда, як нині Навроцький, ішов за підтримки правоконсервативної партії "Право і справедливість" ("ПіС").А ще румунські й польські вибори порівнюють у зв’язку з безпрецедентним втручанням у перебіг кампанії третіх країн. І не тільки Росії, до чого вже звикли, а й США. Після повернення Дональда Трампа до Білого дому трампісти підтримують в Європі ультраправих політиків — розкольників Євросоюзу. До цього "правого інтернаціоналу" належать лідер партії AUR Джордже Сіміон, який програв президентство в Румунії, "Альтернатива для Німеччини", де лідеркою є Аліс Вайдель та Кароль Навроцький.Тут згадані тільки ті політики і партії, які вже мали шанс поборотися за владу. Найбільшим невдахою став Сіміон, а от ставка на Навроцького — спрацювала. Хоча після першого туру, в опитуваннях між першим і другим турами, у перших оприлюднених екзит-полах перемога була за Тшасковським. До останнього здавалося, що і в Польщі трампісти не отримають очікуваного результату. Чому ж Навроцький присоромив прогнозистів? Виділимо п’ять ключових причин.Перша причина: переможець виборів балотувався за підтримки "ПіС", але не є членом цієї парії. Для пересічного виборця такий статус Навроцького мав привабливий вигляд, адже той не залежав від волі партійних босів. Натомість Тшасковського у Польщі вважають креатурою прем’єра Дональда Туска. Тобто, менш самостійним.Друга причина: польські виборці проголосували за баланс влади між "Громадянською платформою", яка тримає уряд, та опозиційною партією "Право і справедливість". Так поляки голосують не вперше, вочевидь, вони вважають, що уряд та крісло президента в руках однієї партії — це погана історія. Так було, коли саме консерватори "ПіС" мали всю повноту влади у Польщі, а ліберали перебували в повній опозиції. Після парламентських виборів у жовтні 2023 року партія Туска отримала право формувати правлячу коаліцію Зате у консерваторів лишався свій президент Дуда. Можливо полякам сподобався цей політичний паритет. Але з Навроцьким він порушиться, про що ми поговоримо згодом.Третя причина: Навроцький — патріот, який сповідує граційні християнські цінності, історик, відомий націєцентричними поглядами на історію Польщі та її сусідів. Через це мала і матиме проблеми з ним Україна. Та і не тільки ми. Але понад 50 відсотків поляків, як бачимо за підсумками виборів, захопив правий популізм, в якого перегляд історії є однією з ключових технологічних "фішок". Проєвропейський ліберал із навіть дещо лівими поглядами Тшасковський цьому тренду не відповідав.Четверта причина: агітація за Навроцького зовнішніх сил, що створило ефект масштабної підтримки цього кандидата. Чого лише вартий особистий прийом Трампом в Овальному кабінеті. Крім того, з польським кандидатом у президенти зустрічалися глава Держдепу Марко Рубіо, спікер Палати представників Джеймс Джонсон, голова кабінету президента США Сьюзі Вайлс, міністр здоров’я Робертом Кеннеді та інші посадовці.П’ята причина: технологічна допомога Навроцькому від ультраправих проросійських політиків, що забезпечило перетік до нього їхнього електорату. Висуванця "ПіС" у другому турі підтримав радикал Гжегож Браун, який у першому турі несподівано для всіх посів четверте місце, а "конфедерат" Славомір Менцен на словах не підтримав, але влаштував Навроцькому і Тшасковському "кастинг" для своїх виборців — запросив обох до розмови й запропонував їм підписати декларацію з восьми його вимог. У ній два пункти стосувалися України — про відмову нашій державі у членстві в НАТО та про заборону відправки польських солдатів на територію нашої країни. Тшасковський під вимогами проросійського політика не підписався, а Навроцький підпис поставив. Цей жест, судячи з підсумкових результатів виборів, сподобався виборцям "конфедератів".Чого очікувати від нового улюбленця польських виборцівПрезидент Зеленський привітав новообраного главу сусідньої держави:"Польща, яка зберігає силу національного духу та віру в справедливість, була і залишається опорою регіональної та загальноєвропейської безпеки й сильним голосом, що захищає свободу і гідність для кожної нації. Зміцнюючи одне одного на нашому континенті, даємо більше сил Європі в глобальній конкуренції та наближаємо досягнення реального й тривалого миру. Розраховую на незмінно плідну співпрацю з Польщею і особисто з паном президентом".Зауважимо: Дуда неодноразово бував у нас під час війни, виступав у парламенті. Водночас підписання Навроцьким декларації українофоба Менцена взагалі має вигляд антиукраїнських кроків.Показовими для розуміння, як складуться відносини України й Польщі за президентства Навроцького, були теледебати між учасниками другого туру виборів. Правий кандидат розповідав, що "Президент Зеленський погано ставиться до поляків" (звідки він це взяв — невідомо), і що Польща має вимагати ексгумації жертв Волинської трагедії. Раніше Навроцький казав, що не пустить Україну до ЄС та НАТО, доки українці не визнають свою причетність до подій на Волині часів Другої світової війни. Тшасковський парирував опоненту, що Польща у відносинах з Україною має відстоювати власні економічні інтереси, однак зараз повинна допомагати українцям перемогти у війні з Росією. Також Тшасковський наголосив, що Навроцький у питаннях України "нічого не розуміє".Якщо коротко, то ми отримали у Варшаві другого Орбана. Новий польський президент не буде поводитися так нахабно з ЄС, як це робить угорський прем’єр, бо у Польщі ключові політичні важелі в уряду, а не в президента, а от щодо нашої держави він викручуватиме руки й займатиметься шантажем складними питаннями спільної історії. Президент Навроцький стане серйозним гальмом на шляху України до Євросоюзу.Але проблеми з ним очікують перш за все на поляків. Під час вояжу до Америки він казав, що під час перебування при владі уряду Туска відносини Польщі із США погіршилися, що Туск стоїть на чолі "антиамериканського заколоту, творячи альтернативу для НАТО в ЄС". Ці заяви означають, що з великою долею ймовірності Навроцький спричинятиме конфлікти з урядом Туска задля розвалу урядової коаліції й нових виборів, на яких значні шанси на перемогу матимуть "ПіС" та ультраправі "конфедерати". Простіше кажучи, замість балансу сил поляки можуть отримати потужну політичну нестабільність. Що одразу відобразиться на загальній політиці ЄС і на нас.А чи можливий оптимістичний сценарій? Навроцький не любить Україну, Брюссель, єврочиновників, польських лібералів, однак він дуже антиросійський політик, прихильник посилення НАТО. То ж багато що залежатиме від того, кого він візьме до себе радниками — істориків із претензіями на істину в останній інстанції чи розумних економістів, які мислять вигодою для майбутнього Польщі. Якого не може існувати без сильної України, яка переможе путінську Росію. Залишається сподіватися, що Навроцький забуде про свій підпис під декларацією Менцена, діятиме в інтересах Європи, а не Білого дому, і з нього вийде не такий страшний "чорт", яким його малюють.

Дональд Трамп дав старт програмі протиракетної оборони "Золотий купол" вартістю 175 мільярдів доларів. На попередній його проект — мур на кордоні з Мексикою — планувалося витратити 33 мільярди доларів. Тепер американцям за амбіції свого президента доведеться заплатити значно більше.Накрити Америку щитом від "дуже злого світу""Я обіцяв американському народу, що я збудую систему протиракетної оборони для захисту батьківщини від загрози далекобійних ракетних атак. Сьогодні я радий повідомити, що ми офіційно обрали архітектуру для цієї найсучаснішої системи, яка розгортатиме технології наступного покоління на суші, морі та в космосі, включно з космічними датчиками та ракети-перехоплювачі", — заявив Трамп. Він згадав, що цього багато років тому хотів президент Рональд Рейган, але тоді не було таких технологій."Світ навколо нас дуже злий", — констатував глава Білого дому і пообіцяв збудувати "Золотий купол" до кінця свого президентського терміну, тобто, за три роки.Хто керуватиме новим проектом ТрампаНовий проект очолить генерал космічних сил США Майкл Гетлайн. Коротко про нього. З грудня 2023 року цей чотиризірковий генерал обіймає посаду віце-керівника космічних операцій. Він пройшов усі щаблі військової служби, яку провів на управлінських посадах у різних підрозділах ВПС США, працював у Пентагоні, має досвід здійснення армійських закупівель. За першої каденції Трампа став заступником директора Національного розвідувального управління, там безпосередньо командував підрозділом повітряних сил. Тобто бажання Трампа реалізовуватиме військовий із бездоганною репутацією.У чому особливості "Золотого купола"Далі також коротко про сам проект. Його деталі тримаються у таємниці, а з розповіді американського президента відомо, що "Золотий купол" інтегрують з існуючими оборонними можливостями США. За повідомленнями Reuters, нова система має створити мережу супутників для виявлення, відстеження і потенційного перехоплення ракет, що наближаються. Протиракетний щит спроможний розгорнути сотні таких супутників. "Золотий купол" порівнюють з існуючою і досить ефективною системою "Залізний купол", яка з 2011 року захищає Ізраїль від ракет і снарядів малої дальності. Це спільна американсько-ізраїльська розробка. На першому рівні оборони відбувається виявлення об'єкта за допомогою радарів та вираховується його тип і куди він летить. Якщо ворожий снаряд становить небезпеку для густонаселених районів, його збивають ракетами із землі. Але в ешелонованій ПРО Ізраїлю є й інші етапи. "Праща Давида" — система, яка знищує ракети малої й середньої дальності. Вона використовує кінетичні перехоплювачі Stunner і SkyCeptor. Балістичні ракети збиваються системами "Стріла 2" (ліквідує загрозу у верхніх шарах атмосфери, коли вбивча залізяка починає пікірувати на ціль) і "Стріла 3" (дістає ворожі ракети ще у космосі). Однак навіть такий щит можна пробити.Як це сталося 7 жовтня 2023 року, коли ХАМАС запустив по Ізраїлю близько двох тисяч переважно реактивних снарядів. Влучань — вистачало, хоча "Залізний купол" на першому рівні своєї роботи має збивати такі об’єкти. Проблемною виявилася кількість засобів нападу, їх було більше, аніж засобів для збиття. Водночас масована ракетна атака Ірану 1 жовтня довела, що ізраїльська система ПРО справляється з такими ударами досить вдало. При цьому військові екскрети тоді відзначили кілька моментів.По-перше, Тегеран не вдарив зненацька, він попереджав про підготовку удару, то ж був час підготуватися до його відбиття. По-друге, іранські ракети не вирізняються точністю, тобто, частина або не долетіла, або впала за межами населених пунктів. Ніхто не може достеменно сказати, чи справився б "Залізний купол" з такою ж кількістю ракет типу "Іскандер". По-третє, територія Ізраїлю маленька, що полегшує задачу для протиракетного щита. Для нас така розумна система була б корисною, проте аж ніяк не панацеєю. У лютому 2023 року посол Ізраїлю в Україні Михайло Бродський пояснював: озброєння "Залізного купола" призначене для знищення ракет малої дальності, які випускають із Сектору Газа або Південного Лівану, такі системи ПРО не допоможуть під час масованих ударів Росії, оскільки та запускає снаряди іншого типу.Технології, політика, гроші. Що може завадити появі "Золотого купола"Якщо "Залізний купол" можна пробити, то чи можна буде знайти діри у "Золотому куполі"? Деякі ЗМІ вже пишуть, що у китайців буцімто створили новий стелс-матеріал, завдяки якому ракети зможуть залишатися невидимими. Одразу наголосимо: подібні публікації можуть поширюватися навмисно, аби поставити під сумнів спроможності американських технологій. Насправді ніхто поки не знає, як працюватиме система ПРО, яку благословив Трамп. Якщо йдеться про значну кількість супутників, які стежитимуть за місцями запуску військових об’єктів великої дальності й міжконтинентальних ракет, то розповідь про ракети-невидимки — антинаукова фантастика. Все буде немов на долоні.Але проект, оголошений главою Білого дому, має сумнівний вигляд не через технологічні проблеми, а через політичні й фінансові. Трамп — популіст, усіх політиків цього штибу об’єднує кілька спільних характеристик: вони люблять себе у владі, прагнуть реалізовувати масштабні проекти, які коштують багато грошей, і є прихильниками простих рішень. Де взяти кошти? Підняти мита для всього світу. Не спрацювало. Тоді просто надрукуємо багато доларів. Десь так…Цього року на "Золотий купол" пропонується виділити 20 мільярдів доларів. Для Америки сума цілком підйомна, однак її ще треба десь взяти. Видання Politico повідомляло, що адміністрація США передала до Конгресу проект бюджету з видатками на оборону в 1 трильйон доларів. В інших галузях бюджет урізали. А днями Палата представників із перевагою в один голос ухвалила податковий закон Трампа, тепер його ще має підтримати Сенат. Проти цього закону різко негативно виступив Ілон Маск, який швидкими темпами віддаляється від команди 47-го президента, в перемогу якого вклав значну суму. Мільярдер вважає, що зростання дефіциту бюджету США призведе державу до банкрутства, її державний борг протягом найближчого десятиріччя може зрости до 3,3 трильйона доларів.Ця історія відсилає до першого терміну правління Трампа. У 2018 році його адміністрація запросила у Сенату 18 мільярдів доларів для будівництва муру на кордоні з Мексикою, а загалом цей проект оцінювався у 33 мільярди доларів. Мур мали збудувати до кінця 2027 року. У 2019-му передвиборчому році демократи у Конгресі відмовилися виділяти гроші на спорудження загорожі. Трамп, своєю чергою, відмовлявся підписувати бюджет, якщо в ньому не буде затребуваних ним коштів. Будівництво муру стало однією з головних піар-фішок Трампа на тих виборах. Які він програв. А Джо Байден у 2021-му спорудження стіни зупинив. Правда, у жовтні 2023-го сам же і відновив, але не з Трамповим фінансовим розмахом.Згадка про цей випадок тут до того, що вже нині Білий дім ледь нашкрябує голоси у Конгресі на підтримку своїх ініціатив, а восени 2026-го в Америці відбудуться вибори, в ході яких демократи можуть отримати більшість або в Палаті представників, або у Сенаті. Або і там, і там, якщо Трамп остаточно дістане американських виборців своїм популізмом. Не складно здогадатися, що на "Золотий купол" річкою гроші вже не литимуться.Наступний момент — політичний. Глава Білого дому під час презентації проекту нової системи ПРО знову заявив про Канаду як 51-й штат США."Я сказав Канаді, яка дуже хоче стати частиною нашої чудової системи "Золотого Куполу", що це коштуватиме 61 мільярд доларів, якщо вона залишиться окремою, але нерівноправною нацією. Але це коштуватиме нуль доларів, якщо вона стане нашим улюбленим 51-м штатом", — написав він.Та і загалом склалося враження, що цей проект — вічний двигун піару і самолюбування. А чи реалізується він — то не головне.Держав, здатних своїми ракетами дістати до Штатів, лише кілька, серед них і Росія. Щоб покласти економіку цієї бензоколонки з ядерними бомбами, не потрібно виймати з кишень американців 175 мільярдів доларів, треба ввести давно обіцяні "пекельні санкції". За підтримку Росії обкласти 500-процентними митами Китай, ще одну державу, яка має технічні можливості дістати ракетами до США.Трамп згадав Рейгана. При ньому у 1983 році стартувала Стратегічна оборонна ініціатива, також відома як "Зоряні війни" - прототип "Золотого куполу" — проте тодішній американський президент не лише прагнув показати Москві технологічну вищість Америки в ході "холодної війни", а й зламав економіку СРСР, домовившись із Саудівською Аравією про стрімкий видобуток нафти, що обвалило ціну на неї. Тобто, коли йдеться про можливість піару на темі новітньої системи ПРО, Трамп про Рейгана згадує, але чомусь не хоче вчиняти з ворогами Америки, як вчиняв Рейган.

Глава Білого дому назвав Путіна "абсолютно божевільним". Але цю фразу не варто виривати із контексту, адже Трамп продовжує звинувачувати у війні й Зеленського. Відтак казати про кардинальні зміни у голові американського президента не доводиться."У мене завжди були дуже хороші стосунки з Володимиром Путіним, але з ним щось сталося. Він став абсолютно божевільним! Він без потреби вбиває безліч людей, і я говорю не тільки про солдатів. Ракети і безпілотники запускають по містах в Україні без жодної причини. Я завжди говорив, що він хоче отримати всю Україну, а не тільки її частину, і, можливо, це виявиться правдою, але якщо він це зробить, це призведе до краху Росії", — написав Трамп. Тут же він розкритикував президента Володимира Зеленського, мовляв, "не приносить користі своїй країні своїми заявами". "Усе, що виходить із його вуст, створює проблеми, мені це не подобається, і краще б це припинити", — додав він. Каже, що лише допомагає "гасити великі й потворні пожежі, що розгорілися через грубу некомпетентність і ненависть". Це із набридлої рубрики "якби я був президентом, цього б не сталося"."Трамп усвідомив обман Путіна", — відреагував на пост американського колеги президент Франції Еммануель Макрон.Та чи дійсно на "капітана Америки" на початку п’ятого місяця правління зійшло прозріння? Чому Трамп діагностував у свого друга Путіна важку форму божевілляОдразу відкинемо версію про християнську любов і милосердя до жертв війни. Нинішній глава Білого та його оточення — політичні циніки вищого рівня. Один з останніх прикладів — реакція на новину про смертельну хворобу Джо Байдена. Попередній президент США після замаху на Трампа 13 липня 2024 року співчував супернику, з яким поспілкувався особисто телефоном. Коли повідомили про онкологічне захворювання Байдена, син Трампа Дональд-молодший в’їдливо "підколов" дружину екс-президента, лікарку за фахом Джил Байден, що та, мовляв, не помітила рак у чоловіка. Далі — про найімовірніші версії. Перша: падіння рейтингу та підозра американців, що їхній президент — на боці Путіна. Згідно з дослідженням Юридичної школи Університету Маркетта, 46% американців схвалюють дії президента, тоді як 54% висловлюють незадоволення. Водночас за опитуванням Reuters / Ipsos рейтинг підтримки Трампа становить 42%, а рівень незадоволення ним — 52%. Найбільше американці невдоволені економічною політикою, а саме обіцянка "ери процвітання" була серед ключових під час передвиборчої кампанії. Згідно з опитуванням Reuters / Ipsos, економічну політику своєї адміністрації схвалює 39%, а боротьби з інфляцією — 33%.Американцям також не подобається умиротворення Трампом Путіна. Травневе опитування Harvard CAPS/Harris Poll демонструє наступні цифри: 64% опитаних вважають, що Україна має отримати прямі гарантії безпеки від Сполучених Штатів, якщо піде на поступки заради закінчення війни; 62% — за продовження постачання Америкою зброї Україні та за посилення санкцій проти Росії; 59% опитаних вказали на недостатню жорсткість свого президента у веденні перегорів із Росією. Можна припустити, що Трампа ставлення американців до нього не надто турбує, оскільки він на посаді лише чотири місяці з чотирьох років, проте падіння його рейтингу — це ще й проблема республіканської партії. Загалом темпи зниження рівня підтримки президента США не катастрофічні, проте довіра американців до нього відображається на рівні довіри до партії, яка його висунула. І, схоже, в середовищі республіканців визріває підозра, що Трамп із його непередбачуваною політикою потягне їх на дно. Якщо його не поставити в рамки.Серйозної фронди Трампу серед сенаторів і конгресменів від республіканців поки немає, але від них усе частіше чутно заяви, що суперечать політиці Білого дому щодо Росії. Так, сенатори Ліндсі Грем і Річард Блюменталь, співавтори законопроекту про "пекельні санкції" проти Москви, заявляють, що у Сенаті є 81 голос на підтримку вторинних санкції проти країн, які допомагають Росії у війні. Цього буде досить, щоб подолати вето Трампа, якщо він і далі заграватиме з Путіним. "Поки ми прагнемо миру, для нас — і для переважної більшості Сенату — стає все більш очевидним, що Путін грає в ігри. Сенат США готовий діяти, якщо ці ігри продовжаться", — йдеться у заяві двох сенаторів.Схожі настрої серед республіканців і в Конгресі. Конгресмен Дон Бейкон закликав США та союзників "озброїти Україну до зубів, ввести максимальні санкції проти Росії та конфіскувати 300 мільярдів доларів російських активів за кордоном". "Прийшов час для чесності. Мирні переговори не мають жодного впливу на Путіна. Його мета — домінувати над Україною, і він не зупиниться, доки не зрозуміє, що не може перемогти", — заявив Бейкон.То ж можна припустити, що заява Трампа про "божевільного" Путіна, в яку він вмонтував і критику на адресу Зеленського — ніщо інше, як бажання збити хвилю невдоволення республіканців, а не сигнал згоди з ними. Може, ця думка і помилкова, але наступні висловлювання Трампа будуть на кшталт "американцям не потрібна третя світова війна, а санкції її прискорять". Для всіх очевидно, що нинішній керманич Америки не хоче запроваджувати санкційні заборони, які містяться у законопроекті Грема-Блюменталя.Як діятиме Вашингтон найближчим часом: чотири сценарії Хоча Трамп і непередбачуваний, проте його логіка — очевидна. Він прагне чим швидше зіскочити з переговорної теми по війні в Україні, в яку сам в’язався, не маючи на руках потужних механізмів тиску на Росію. Зараз Трамп пожинає плоди свого нестримного популізму. Проте просто повернутися спиною до України він уже не зможе, оскільки матиме вигляд зганьбленого слабака і лише посилить невдоволення республіканців. Що б він не говорив далі, а заяви цього політика часто — суцільний потік свідомості, сценаріїв у нього насправді небагато. Перший — вчинити так, як радять Грем, Блюменталь, а особливо — Бейкон. Тобто показати силу Путіну та його прямим і побічним союзникам Китаю, Індії та іншим, хто в різний спосіб підтримує кремлівську економіку війни. Лише заява про божевілля Путіна обвалила російські фондові біржі, реальні санкції можуть вдарити дуже боляче. Не одразу, але в перспективі літа-осені — точно. Проте цей варіант, повторимося, для Трампа не є першочерговим. По-перше, він погодився на бажання Кремля вести переговори під час бойових дій, що є суттєвою поступкою Москві. По-друге, відмовляється діяти превентивно, тим самим свідомо віддає ініціативу. Другий сценарій — спробує перемикнути увагу американців та світу на інший конфлікт. Найближча велика подія — червневий саміт НАТО у Гаазі, куди має прибути Трамп. ЗМІ припускають, що на цьому зібранні може виникнути суперечка між американським президентом, європейськими членами Альянсу та запрошеними на нього гостями. Нагадаємо: запрошення отримав і Володимир Зеленський. Якщо Трамп лякатиме виходом США з НАТО, а він це робив під час першого свого терміну правління, то саме це стане топ-темою надовго. Можуть бути й інші варіації — від чергового обстрілу єменських хуситів до загострення відносин з Іраном. Головне для глави Білого дому, щоб його якомога менше пов’язували з проваленою ним темою закінчення війни в Україні. Третій сценарій — Трамп зустрінеться з Путіним до саміту НАТО (до 24 червня), після чого заявить союзникам, що далі Україну підтримуватимуть тільки вони. Це дуже поганий сценарій, проте тут можна пригадати, як Трамп мило бесідував із господарем Кремля телефоном. І не казав, що розмовляв із божевільним. Це серйозно вдарить по реноме Штатів як захисника світової безпеки й демократії, проте, мабуть, лише ідеалісти досі не зрозуміли, що метою Трампа і не було відстоювання чинного світопорядку.Четвертий сценарій — після оприлюднення Росією так званого "меморандум про мир", а про що буде в ньому нескладно здогадатися після стамбульського ультиматуму Росії, глава Білого дому задумається над способом усунення Путіна від влади. Тобто слідом за прозрінням про божевілля кремлівського диктатора прийде розуміння, що неадекватних із ядерною кнопкою потрібно якнайшвидше позбуватися. .

Очевидно, що за урядування Віктора Орбана в Угорщині Україна не зможе стати членом Європейського Союзу. Але чи має Київ дієві механізми для зміни політики Будапешту?9 березня минулого року потенційний кандидат у президенти США Дональд Трамп назвав Віктора Орбана "найкращим та фантастичним лідером". А в грудні угорський прем’єр зустрічався вже з обраним президентом Штатів у його маєтку в Мар-а-Лаго. Зустріч Орбана подавалася як ознака дружби між Вашингтоном і Будапештом. З іншого боку — Орбан є "троянським конем" Росії в Європі. То ж його нинішня активізація з розколу ЄС це гра на користь Трампа, Путіна чи виключно заради збереження влади? Популізм, маніпуляція і спекуляції. Чому Орбан так довго царюєЗагалом у прем’єрському кріслі Орбан сидить 19 (!) років, що є рекордним показником серед його європейських колег. А беззмінно — 15 років. Стільки часу його партія "Фідес" домінує в угорській політиці. Причин цього кілька. Перша: популізм. Спочатку Орбан і його однодумці були лівими лібералами й центристами, оскільки на цьому фланзі сильні позиції у соціалістів і лібералів із середини 1990-х років "Фідес" звернула вправо. Протягом наступних років вона поступово поглинула інші консервативні й християнсько-демократичні політсили й фактично захопила праву ідеологічну нішу. На тлі політичних скандалів та погіршення економічної ситуації в країні у 2010-му "Фідес" здобула перемогу на виборах, а Орбан повернувся в крісло глави уряду.Друга причина — спекуляції на історичному минулому. Внаслідок Тріанонської угоди 1920 року Королівство Угорщина втратило значні території, які зараз належать Україні (Закарпаття), Хорватії, Словаччині, Румунії, Сербії. Себто, територіальні претензії офіційний Будапешт висуває не тільки нам, а й іншим переліченим країнам. Зауважимо, що ревізія умов Тріанонської угоди була однією з ключових ідей угорських фашистів, які підтримували німецький нацизм. За урядування Орбана було втілено державну програму з надання громадянства етнічним угорцям, які мешкають на Закарпатті та в інших країнах. Таким чином "Фідес" наростив свою електоральну базу за рахунок діаспори.Третя причина: впровадження у політичний дискурс теорій змов. До змовників Орбан відносить мільярдера Джорджа Сороса, неурядові організації, вільну пресу, лівих лібералів, керівництво Євросоюзу, Україну… На "ворогів" він перекладає відповідальність за економічні проблеми провали. Тут варто зробити ремарку: виборці "Фідес" переважають у глибинці, у Будапешті ж ця партія більшості не має.Четверта причина: багаторічна цензура. Угорські ЗМІ, навіть ті, які належать бізнесу, змушені проводити державницьку, а отже, проорбанівську політику. Ті з них, які відмовляються це робити, потрапили під різного роду утиски. Монополія на інформацію дала можливість Орбану крутити-вертіти виборцями, як йому заманеться.Остання причина — імпотентність європейських політиків щодо покарання Угорщини. Все, про що йшлося вище, відбувається багато років, але реакція з боку Брюсселю зводиться в кращому випадку до урізання допомоги ЄС. Керівництво Євросоюзу було впевнене, що в разі поступок з Орбаном можна домовитися. Десь так і було. Угорська влада підтримувала санкції проти Росії, виторгувавши за це гроші чи преференції. Однак останнім часом відносини Брюсселя з Будапештом дійшли до точки кипіння. Якби з Орбаном поводилися жорстко раніше, цього б не сталося.Отже, популізм, спекуляції на історичному минулому, авторитарні замашки, вибудовування політики на теоріях змов та євроскептицизм — це все наративи, які зближують угорського прем’єра з нинішньою американською владою. Остання зацікавлена мати в Європі осередок політичної нестабільності, аби змушувати європолітиків до поступок. То ж трампісти та орбаністи — на одній хвилі. Проте вистачає підтверджень, що глава угорського уряду маніпулює своєю дружбою з американським президентом, а насправді він агентом впливу Москви й Пекіна.Чому Орбан активізував розкол ЄС та почав атакувати Україну саме заразДе-факто в Угорщині стартувала передвиборча кампанія. Парламентські вибори там мають відбутися у квітні наступного року. З другої половини 2024-го і до сьогодні спостерігається тренд на зростання рейтингу опозиції. Та нарешті отримала лідера — Петера Мадяра — здатного своєю харизмою пересилити Орбана. Лідер партії "Тиса" — виходець із "Фідес", не євроскептик і не лівак. Опозиціонер веде вдалу кампанію, звинувачуючи чинну владу у корупції та авторитаризмі. Простіше кажучи, над Орбаном нависла реальна загроза втратити все. У буквальному розумінні слова "все", бо за 15 поспіль років при владі він став "царем". Як "політична тварина" Орбан відчув, що крісло під ним захиталося і пішов в атаку. Однак його заяви дисонують не лише з політикою ЄС, що і не дивно, а й з політикою американської адміністрації.Перша заява стосується російського газу. Єврокомісія запропонувала здійснити низку заходів для повного припинення постачання газу з РФ до 2027 року. У відповідь Орбан заявив: "Ми повинні спробувати зупинити цей український поштовх до повної заборони російського газу в Європі. Ми повинні запобігти цьому будь-якими способами. Тому що немає сенсу мати трубопровід, якщо нам не дозволять транспортувати ним газ". Простіше кажучи, він грає на боці Путіна і суперечить планам Трампа збільшити долю експорту в ЄС американського скрапленого газу. Друга заява — про майбутнє членство України в Європейському Союзі. "Угорщина хоче тримати Україну поза межами ЄС, бо якщо ми її впустимо, вона висмокче всі ресурси, як губка", — каже Орбан. Водночас "мирний план" Трампа, який би він не мав невигідний вигляд для України, жодним чином не заперечує проти членства нашої держави в Євросоюзі. Американці хочуть перекинути на Європу відповідальність за долю України після замороження війни. Орбан же заважає цим планам.Ба, більше. Угорщина є форпостом геополітичних інтересів Китаю в Євросоюзі, тоді як США зацікавлені у зменшенні впливу китайців на Європу. За урядування Орбана його країна не лише брала китайські кредити, а й дозволила у себе виробництво китайських акумуляторів, і не тільки. Опозиція підозрює, що прем’єр заганяв угорців в боргову кабалу перед Пекіном не за "дякую". Якщо Мадяр пообіцяє американцям мінімізувати вплив Китаю на Угорщину, то Орбан опиниться без козирів перед Трампом.Другий момент: Угорщина спільно з "Росатомом" добудовує два енергоблоки на АЕС "Пакш". Причому — за російський кредит. Американці й при минулих президентах, і при нинішньому наполягають на інтересах власної компанії Westinghouse. Третій: Трамп наголошує на тому, щоб європейські члени НАТО вкладали у спільний оборонний бюджет 5% свого ВВП. Внесок Угорщини далекий від цього показника. Ба більше, рівно рік тому, 24 травня, Орбан розповідав, що хоче для своєї країни "особливого формату" в НАТО, без участі її військових у спільних військових операціях Альянсу. Такий підхід суперечить американському баченню спільної безпеки.Нарешті, четвертий: Білому дому важливо мати нукерів в Євросоюзі, проте — не маргіналів і не вигнанців. Розкольницькі дії угорського прем’єра, навпаки, роблять Європу сильнішою, адже змушують шукати протидію. У відповідь на чергову спробу закрити рота вільній пресі та обмежити права людини депутати Європарламенту закликали керівництво ЄС заморозити все фінансування Угорщини."Продовжувати фінансувати корумпований режим, який відкрито підриває європейські цінності, — неприйнятно. Тому ми закликаємо негайно припинити будь-яке фінансування Угорщини, використовуючи всі доступні правові інструменти", — зазначають ініціатори. Як Україні відповідати на штучну кризу в українсько-угорських відносинах, яку створює Орбан — від шпигуноманії до відверто проросійських закликів? Деякі експерти вважають, що Київ не має відповідати на образи, які чуємо від угорської влади, і не давати їй додаткових приводів. Мовляв, потрібно вести з нею діалог крізь зуби, а наші натомість почали ловити угорських шпигунів. Спробуємо не погодитися з цим твердженням. По-перше, при домінуванні "Фідес" у парламенті той не погодиться ратифікувати членство України в ЄС. Тільки поразка цієї партії на виборах у 2026 році й зміна влади дасть можливість покращити відносини з Будапештом та вирішити тривалу суперечку щодо угорської меншини Закарпаття на принципах, загальноприйнятих в ЄС.По-друге, Орбан є не просто антиукраїнським чи антиєвропейським політиком, він грає на боці Москви проти колективного Заходу. У тому числі проти США. Дипломатичними каналами потрібно це аргументовано доносити до американської адміністрації. По-третє, варто відходити від позиції, що Україна мусить грати за правилами, оскільки не ми їх встановлювали й не нам їх міняти. Щодо угорської влади наша позиція і позиція Брюсселю збігаються, адже Орбан установив у себе автократичний режим і розколює ЄС. У наших геополітичних інтересах мати гарні відносини із сусідами в Євросоюзі. Яким чином ми ці інтереси будемо реалізовувати — наша справа. .

У неділю одразу у трьох країнах ЄС відбулися вибори: у Польщі та Румунії обирали президента, у Португалії — парламент. Румуни прокотили ультраправого кандидата, поляки у першому турі голосують за правих, португальці теж, але обачно.Португальські ультраправі зросли, але стали лише третімиРозпочнемо з Португалії. Хоча ця країна далеко від нас, проте за нинішньої політичної турбулентності у світі для нас дуже важливим є збереження проукраїнської стійкості Європи. То ж вибори у будь-якій із країн ЄС — це вже виклик. Бо скрізь за владу борються євроскептики та ультраправі. У Португалії відбувалися дострокові парламентські вибори, треті за три роки. Їх спричинив гучний політичний скандал — прем’єра Луїша Монтенегру звинуватили у збагаченні родини внаслідок конфлікту інтересів. Якщо коротко, то родині прем’єра наледить консалтингова фірма, яка уклала низку вигідних контрактів з приватними компаніями, завдяки чому сім’я Монтенегру стала багатшою. Він звинувачення заперечував, але, попри це, парламент все ж перезавантажили.У підсумку, більшість здобув керівний правоцентристський "Демократичний Альянс" (AD), однак опинився перед викликом із ким створювати коаліцію. Другими стали соціалісти, традиційно популярні в цій країні, а от третіми — ультраправі з партії Chega ("Досить"). Її очолює крайній консерватор Андре Вентура, великий прихильник Дональда Трампа. У цієї партії ідеологічні засади традиційні для інших європейських ультраправих — антимігрантська риторика, євроскептицизм, антилібералізм. Партійцям Chega закидають симпатії до профашистського режиму колишнього диктатора Антоніу Салазара.На цих виборах ультраправі збільшили кількість мандатів, а соціалісти — втратили близько 10 мандатів. З партією Вентури центристи створювати коаліцію відмовляються. То ж новий уряд, який очевидно знову очолить Монтенегру, буде урядом меншості, без стійкої коаліції. Під кожне голосування доведеться шукати голоси. Якщо уряду заважатимуть працювати, то через рік на португальців очікуватимуть четверті дочасні вибори. Для нас же вигідно, щоб демократи, соціалісти й ліберали, які також матимуть фракцію, знайшли точки дотику, адже португальські ультраправі — точно нам не друзі. Як праві програли вибори в РумуніїА от румуни — здивували. Після першого туру президентських виборів у Румунії з відривом у 20% лідирував ультраправий кандидат Джордже Сіміон. Другим до фінішу прийшов мер столиці країни Бухареста Нікушор Дан. Політтехнологи кажуть: розрив у 20 відсотків скоротити неможливо, але проєвропейський кандидат зумів це зробити й виграв. TrueUA раніше детально аналізував, чому серед румунів так популярні ідеї правих. Одна із причин — не так загальносвітовий тренд на правий популізм, як багаторічна політична нестабільність у цій країні. "Із грязі в князі" Сіміона витягнули традиційні політики, які за взаємними розбірками не помітили посилення позицій ультраправих маргіналів. Голосування румунів за таких, як Сіміон, — протестне.Але на цих виборах у несистемного ультраправого кандидата з’явився несистемний незалежний ліберальний суперник, який і виграв. Виявилося, що Сіміону були нескладно виїхати на критиці традиційних політиків, які румунам набридли, та коли він зіткнувся з успішним мером Бухареста Даном, крити не було чим. Не від великого розуму Сіміон почав обзивати суперника "аутистом". Дан — математик, перемагав на міжнародних математичних олімпіадах, здобув ступінь доктора філософії у Парижі. Починав політичну кар’єру як громадський активіст, який шукав талановиту молодь і заохочував займатися наукою. У відповідь на хамство Сіміона він заявив: "Бажання бути президентом і використання слова "аутист" як образи є неприйнятним. Я категорично засуджую це нелюдське послання, негідне не лише виборчої кампанії, а й будь-якої порядної людини, яка розуміє свого ближнього. Президент Румунії повинен бути президентом усіх громадян і розуміти, приймати та допомагати їм однаково, незалежно від їхніх страждань".Дуже ймовірно, що цей скандал допоміг Дану, привернув на свій бік частину суспільства, шоковану тим, що їхнім президентом може стати ксенофоб Сіміон. Мерові Бухареста вдалося розбудити проєвропейську частину суспільства, переважно зосереджену у великих містах і пасивну до великої політики, а також діаспору. Перемогу Дана показали екзит-поли, але ультраправий кандидат спочатку відмовлявся визнати свою поразку. Остаточний підрахунок голосів — 53,6% за Дана, 46,4% за Сіміона — нокаутував зухвалого "румунського Трампа".Та новообраному президенту Румунії не позаздриш. Йому доведеться працювати з парламентом, який перебуває у перманентних скандалах. У країні немає повноцінного уряду — після першого туру виборів Марчел Чолаку подав у відставку, в.о. очільника уряду є Каталін Предою. Дан анонсував переговори з депутатами щодо створення нового уряду. Вони не будуть простими. Крім того, від Дана знадобиться політична воля для розслідування фактів американського та російського втручання у вибори. "Під час президентських виборів, що тривають у Румунії, ми знову бачимо ознаки російського втручання. Вірусна кампанія фейкових новин у Telegram та інших соціальних мережах має на меті вплинути на виборчий процес", — повідомив речник Міністерства закордонних справ Румунії Андрей Тарнеа. Крім російського, відомо і про американське втручання. Не фейковими новинами, а звинуваченнями румунської влади у скасуванні результатів першого туру виборів, який відбувся ще торік, і де переміг проросійський ультраправий Калін Джорджеску. Віце-президент США Джей Ді Венс на Мюнхенській безпековій конференції 14 лютого заявив, що Румунія скасувала вибори на підставі "непереконливих підозр розвідувального агентства і величезного тиску з боку своїх сусідів". Румунія — дуже важливий член НАТО, то ж цікаво, як американська адміністрація налагоджуватиме відносини з президентом, який за своїми поглядами повний антипод трампістів.Для України перемога Дана — хороший варіант, бо в протилежному випадку ми б мали велику проблему з Румунією плюс до Угорщини Віктора Орбана і Словаччини Роберта Фіцо. Окрім вітань демократично обраному лідеру сусідньої держави, Києву не зайвою буде пропозиція допомогти в розслідуванні російського втручання у вибори. Нагадаємо: Сіміону заборонений в’їзд до України й Молдови. Очевидно для цього наші спецслужби мали вагомі підстави й інформацію про них доцільно передати Бухаресту.Тшасковський проти Навроцького. Чи повторять поляки за румунамиА от у Польщі після першого туру виборів розрив між кандидатами невеликий: мер Варшави, висуванець ліберальної "Громадянської коаліції" Рафал Тшасковський має 30,8%, Кароль Навроцький, якого підтримує правоконсервативна партія "Право і справедливість" (ПіС) — 29,1%. Нинішній президент Польщі Анджей Дуда — друг України — також був висуванцем ПіС, але у випадку з Навроцьким ситуація інакше. Цього кандидата важко назвати проукраїнським. Він очолює Інститут національної пам’яті Польщі. "Сьогодні я не бачу Україну в жодній структурі — ні в Європейському Союзі, ні в НАТО — поки не будуть вирішені такі важливі для поляків цивілізаційні питання. Країна, яка не може відповісти за дуже жорстокий злочин проти 120 тисяч своїх сусідів, не може бути частиною міжнародних альянсів", — казав Навроцький у січні 2025 року. Власне, ця цитата дає чітке уявлення про те, як зміниться політика Польщі щодо України в разі обрання цього кандидата у другому турі. Він — не ультраправий, але нам — не друг.Хоча Тшасковський є більш кращим варіантом для нас, він також дозволяв собі неоднозначні висловлювання щодо майбутнього України. Втім цей політик орієнтується на прем’єра Дональда Туска, то ж його зовнішня політика залежатиме від позиції глави уряду. А він — проукраїнський.Кращі шанси на перемогу має Навроцький, якого особисто підтримав Трамп. Якщо меру Варшави для перемоги доведеться докласти значних зусиль з мобілізації електорату, то за правого кандидата можуть проголосувати виборці, які в першому турі віддали голоси за двох ультраправих — лідера "Конфедерації" Славоміра Менцена (у нього 14,81%) і депутата Європарламенту Гжегоша Брауна (6,34%). Останній знеславився спаленням прапора ЄС. Це не просто євроскептики, а політики, яких можна віднести до "коричневого" (неофашистського) спектру. Вони — українофоби та прихильники політики Росії. Звідки вони з’явилися у Польщі й чому маргінали мають таку підтримку — питання непросте. Але власне мова не про них, а про їхніх виборців. Якщо вони підтримають Навроцького, на Польщу очікує протистояння правого президента і ліберального уряду. Тобто політична турбулентність, в якій раз по раз виникатиме й українська тема. З двох зол — Тшасковського і Навроцького — нас більше влаштовує перше. А як вирішать поляки, побачимо у неділю, 1 червня. .

Учора після інавгураційної меси папи Лева XIV в Римі президент Володимир Зеленський зустрівся з віце-президентом США Джеєм Ді Венсом і главою Держдепу Марко Рубіо. Важливість зустрічі в тому, щоб американці встигти донести до Дональда Трампа українську позицію до того, як він почне дзвонити Путіну.Чому переговори у Стамбулі були приречені на провалНагадаємо: ініціатором цих переговорів був Путін. 11 травня вночі він запропонував Україні провести зустріч без попередніх умов. На бік Путіна став Трамп, хоча перед цим наполягав на 30-денному перемир’ї для початку переговорного процесу. Таким чином він нашкодив позиції "коаліції рішучих", яка днем раніше оприлюднила спільну заяву із закликом спочатку забезпечити перемир’я, а потім вести дипломатію. Але українська сторона несприятливу ситуацію використала собі на користь, — Зеленський заявив, що готовий зустрітися з Путіним у Стамбулі."Ми чекаємо відзавтра припинення вогню — повне і тривале, щоб дати необхідну основу дипломатії. Немає сенсу затягувати вбивства. І чекатиму на Путіна в четвер у Туреччині. Особисто. Сподіваюсь, що росіяни цього разу не шукатимуть причин, чому вони не можуть", — написав він у соціальній мережі Х.У середу, 14 травня, Путін провів нараду з військовим керівництвом, керівниками силових відомств та з членами російської делегації на переговорах у Стамбулі. До наради долучили командувачів окупаційних угрупувань. У нас ця подія пройшла майже непоміченою, але саме після неї російський диктатор ухвалив рішення вести розмову з українцями з використанням погроз та ультиматумів. Якщо плануєш говорити про мир, слухаєш дипломатів, коли про війну — силовиків. Ця нарада мала продемонструвати американцям, що їхню миротворчу діяльність ігноруватимуть.Задача керівника російських перемовників у Стамбулі Володимира Мединського була примітивною — висловити ультиматум українській делегації та погрожувати їй."Був моторошний момент, коли росіяни погрожували своїм співрозмовникам, як гангстери", — розповів член нашої делегації Сергій Кислиця.Він процитував Мединського:"Можливо, дехто з тих, хто сидить тут за цим столом, втратить більше своїх близьких… Росія готова воювати вічно".Про "воювати вічно" — стара пісня, але слова в ній — фальшиві. Росія здатна воювати доти, доки матиме ресурси для цього та бачитиме слабкість союзників України. Судячи з коментаря Трампа щодо подій у Стамбулі, чергове підвищення ставок Путіним спрацювало. Американський президент не засудив росіян, а верз нісенітниці: якби не болото, яке зупинило російські танки на початку війни, то України уже б не було.А ще Трамп заходився шукати особистої зустрічі з Путіним. Він не вперше виказує бажання поговорити з російським диктатором, проте говорив тільки телефоном. Двічі до сьогодні. Обидва рази дзвінки ініціював він, чим явно тішив самолюбство господаря Кремля. Перший телефонний дзвінок відбувся 12 лютого. За шість днів потому у Саудівській Аравії вперше зустрілися делегації США та Росії. Активно до Москви почав кататися Стів Віткофф. Також після того дзвінка помітно посилився тиск Вашингтону на Київ.Читайте також: Родом з України, але виправдовував звірства в Бучі: що відомо про головного перемовника Путіна у СтамбуліДругий дзвінок був 18 березня, говорили про енергетичне перемир’я. Путін на нього погодився. Ніякого перемир’я в реальності не було, але Трамп та його свита знову почали повторювати мантру "Путін хоче миру". Хоча за день до цього сенатор-республіканець Ліндсі Грем, який зареєстрував законопроект про посилення санкцій, міністр фінансів Скотт Бессент та інші погрожували Росії "пекельними санкціями".Якої позиції світ чекає від Трампа після СтамбулаНині ситуація схожа — американська влада влаштовує масовану інформаційну атаку перед новим кроком свого президента."Ми попросили Сенат дати нам трохи часу, щоб побачити, чи зможемо ми досягти прогресу в переговорах щодо України. Якщо не буде досягнуто прогресу, Сенат ухвалить законопроект про санкції проти Росії", — заявив глава Держдепу Марко Рубіо.Він додав, що вже поінформував Москву про це."Путінська Росія грає в ігри, цьому потрібно покласти край. У мене є понад 70 співавторів санкцій проти Росії, якщо вони продовжуватимуть обраний курс", — знову нагадав про себе сенатор Грем.Це обнадіює, як і зустріч Зеленського з Венсом і Рубіо в Римі. Добре, що вони почули позицію України й, сподіваємося, донесуть її Трампу перед тим, як він дзвонитиме Путіну. Щоб не вийшло, як після дзвінка 18 березня, коли російська пропаганда з усього, про що йшлося, наголошувала тільки на згоді президента США провести хокейний матч американців із росіянами.Непокоїть і заява Віткоффа. Це та особа, яка переконує главу Білого дому вийти з переговорів, що буде вигідно Росії, а не нам. За словами Віткоффа, Трамп і Путін знають один одного, президент Штатів "рішуче налаштований досягти чогось у цьому питанні. І якщо він не зможе цього зробити, то ніхто не зможе".Та це все слова. У Стамбулі ротом Мединського Путін дав зрозуміти, що миру — не буде. Чи є на руках у президента США вагомі козирі натиснути на російського диктатора? Санкціями Вашингтон погрожував із десяток разів. Про посилення постачання зброї Україні в разі відмови Путіна від справжніх мирних переговорів — не говорять взагалі. Як би песимістично це не звучало, черговий дзвінок Трампа Путіну нічого не змінить. Доки адміністрація США не перезавантажить власну ідеологію щодо Росії.Перш за все — відмовиться від популізму простих рішень. Це тупикова гілка. Друге — відмова від визнання за Росією Путіна геополітичної ваги з усіма наслідками. Цікаву думку озвучив нардеп Олександр Мережко. Він вважає, що Трамп після провалу переговорів у Стамбулі міг би заявити, що господар Кремля не договороздатний і переговори можна вести тільки з новим лідером Росії. Додамо: це могло б підштовхнути "башти Кремля" до усунення Путіна — головної причини триваючої війни. Та, на жаль, американці на це не підуть. У них і в колективного Заходу загалом є непереборний страх перед ефемерними "російськими нацистами", які захоплять владу і погрожуватимуть ядерною зброєю. Як ніби Кремль зараз нею не погрожує.Третє: запровадження санкцій чи захмарне підвищених тарифів для країн, які купляють у Росії нафту і газ. Цей крок вкладався б у логіку економічного тиску США передовсім на Китай. Четверте: спільний із Європою тиск на Росію. Трамп зневажає європейських політиків, неодноразово скаржився, що Європа "наживається на Америці", але виявилося, що без згоди європейських партнерів він нездатний вирішити жодну з глобальних проблем. Ну, як виявилося, це було очевидним, але Трамп і хлопці в його оточенні, здається, жили в окремій печері й тепер заново відкривають для себе міжнародну політику.П’яте, останнє, вагання глави Білого дому щодо Росії може тривати довго, тому своє слово мають сказати сенатори й конгресмени. Двопартійна підтримка законопроекту про санкції — забезпечена. Рубіо каже, що законодавці зачекалися голосування. Такий крок став би ознакою готовності до перезавантаження ідеології стосовно Росії. Питання, чи здатний його зробити Трамп….

Китайський лідер Сі Цзіньпін відвідав парад у Москві, після чого всі почали писати, що він — на боці Росії. А за кілька днів потому представник МЗС КНР Лінь Цзянь підтримав ініціативу про 30-денне перемир’я і прямі переговори України та РФ. Після чого почали писати, що Пекін змінив думку. А як насправді?"Росію доїмо ми". Які сигнали Сі Цзіньпін подав на параді ПутінаУ спільній заяві Путіна і Сі сказано, що війна в Україні має завершитися "лише після усунення її першопричин". "Першопричинами" країна-терористка називає надумані приводи для повномасштабного вторгнення в Україну. Це не єдине "єдиномисліє" в їхній заяві. Ці двоє під час переговорів поводилися так, наче встановлюють новий порядок, де США та колективний Захід втратили світове панування. У такій поведінці Путіна і Сі багато хто вбачає поганий знак поглиблення співпраці авторитарних політичних діячів. Однак подібного штибу висловлювання від них звучали раніше. 16 травня торік, під час візиту Путіна до Китаю, у спільній заяві було сказано: "Для вирішення "української кризи" (так влада КНР називає війну Росії проти України, — ред.) необхідно усунути першопричини. І при цьому потрібно враховувати законні інтереси та занепокоєння всіх країн у сфері безпеки". Тому нічого нового у формулюваннях не сталося, новизна у самому факті відвідин Сі Цзіньпіном параду у Москві. Це був демонстративний виклик Україні, США та Європі.Існує дві версії, навіщо глава КНР їздив до Путіна на 9 травня. Перша: так показав американцям, що їхні плани налагодити економічну співпрацю з Росією і вирвати її з міцних обіймів Пекіна — марна справа. Нагадаємо: спецпосланець Дональда Трампа Стів Віткофф та посланець Путіна Кирило Дмитрієв обговорювали можливі напрямки співпраці США і РФ. Для цього Дмитрієв навіть літав за океан, задля цього з нього навіть зняли санкції. Простіше кажучи, перебування на параді у Москві означає просте послання Трампу: "Росію доїтимемо ми".Друга версія: Сі готовий торгуватися. Парад відбувся напередодні американсько-китайських переговорів щодо мит у Женеві. Тобто вояж лідера КНР до Росії мав вигляд форми дипломатичного тиску на Трампа заради угоди про тарифи. Сторони домовилися, що США знизять тарифи на китайські товари зі 145% до 30%, а Китай — зі 125% до 10% на американські товари. Домовленість поки що діятиме 90 днів. Аналітики не вважають, що після домовленостей у Женеві відбудеться якийсь прорив в американсько-китайських відносинах, максимум — дію угоди продовжать. Але тон китайців почав змінюватися."Ми підтримуємо всі зусилля, спрямовані на мир, і сподіваємося, що залучені сторони продовжать досягати справедливої, міцної, обов’язкової і взаємоприйнятної мирної угоди шляхом діалогу і переговорів, в кінцевому підсумку досягнувши політичного врегулювання української кризи", — сказав представник китайського МЗС КНР Лінь Цзянь, коментуючи ініціативу України та її союзників про 30-денного перемир’я, а також заяву Путіна про прямі переговори між Києвом та Москвою.Прямої підтримки ідеї припинення бойових дій на місяць від китайського дипломата не почули, але разом із тим він і не згадав про "усунення першопричин". Ця заява не означає, що Сі почне змушувати свого друга Путіна до укладення мирної угоди, радше це сигнал Сполученим Штатам, що Пекін готовий до ширших торгів. І що навіть зміна тональності заяв матиме високу ціну.Чому Китай не може бути посередником у переговорах"Якщо цей шлях виявиться невдалим, є й інші кандидати. Є Туреччина, яка підтримує канали комунікації. А потім, перш за все, є Китайська Народна Республіка, яка як ніхто інший має засоби змусити Путіна сісти за стіл переговорів і пом'якшити його вимоги", — так глава МЗС Польщі Радослав Сікорський прокоментував можливість заміни США як посередника для припинення російсько-української війни. Ця заява має вигляд такої собі шпильки Трампу, посередницькі потуги якого зайшли в глухий кут, тому його оточення — від Віткоффа до Рубіо — підтримує ідею самоусунення американців від переговорного процесу. Що може статися в разі нульового ефекту від зустрічей в Стамбулі. Процитуємо Віткоффа з його інтерв'ю для онлайн-видання Breitbart News: "Якщо не відбудуться прямі переговори між Україною та Росією "Сполучені Штати повинні відійти від цього конфлікту, що б це не означало, і просто не брати в ньому участі". Простіше кажучи, Трамп та його оточення просто шукають нагоду втекти з-за столу переговорів у більш-менш пристойному вигляді.Це буде погано для нас, бо краще мати такого посередника, як Трамп, хай і з дивним і непослідовним баченням ситуації, аніж не мати ніякого. Бо ні Анкара, ні Пекін не замінять американців. Турецький президент Реджеп Тайіп Ердоган дійсно має свої канали комунікації з Кремлем, проте ці канали вже кілька разів не спрацьовували. Найвідоміший випадок, коли лідер Туреччини намагався вмовити Путіна відновити роботу Чорноморського зернового коридору, який був персональним геополітичним успіхом Ердогана, проте у нього нічого не вийшло. Що ж до посередництва КНР, то і це ми вже проходили. 24 лютого 2023 року на річницю російського вторгнення в Україну було оприлюднено 12 пунктів "Позиції Китаю щодо політичного врегулювання української кризи". Українці та наші союзники оцінили цей документ як такий, що вигідний Росії. У ньому були дуже поверхові визначення і такі ж поверхові поради. З цим "мирним планом" активно їздив світом спецпредставник уряду Китаю у справах Євразії Лі Хуей. Приїздив і до Києва. Та оскільки китайці пропонували залишити окуповані українські території росіянам, від посередницьких послуг Китаю на користь Росії — відмовилися.Другий "мирний план" — китайсько-бразильський — містить шість пунктів. Він з’явився майже рік тому, 24 травня. Кілька місяців поспіль китайці активно протискали свою ініціативу, отримавши схвалення у понад ста країнах і навіть проводили свої заходи в ООН. Але і цей план не містив конкретних кроків. Він мав вигляд піар-акції Китаю для посилення геополітичного впливу на Глобальному півдні. Ще тоді експерти почали вдаватися в питання: чи хоче китайська влада взагалі закінчення війни в Україні? Оскільки ця війна додала турбулентності світовій політиці та економіці, від чого негатив відчуває і Китай, то завершення бойових дій в принципі КНР могло б бути вигідним. Але так, щоб Росія не програла і не перемогла, те саме стосується України та її партнерів. Поразка Росії може змести Путіна та дати старт розвалу цієї недоімперії. А отже, всі вигоди від "доїння" Росії Китай втратить. Перемога ж України й колективного Заходу підриватиме китайську геополітичну парадигму про слабкість США та їхніх союзників. То в чому Китай може бути посередником?Якби Сі хотів, давно натиснув би на Путіна, не допомагав би Росії, але не зробив цього. Або чекає, коли Трамп зі своїми мирними потугами сяде у глибоку калюжу і тоді знову витягне згаданий спільний із Бразилією план, щоб мати вигляд миротворця глобального масштабу, або і далі нічого конкретного не робитиме. Якщо від не діяння економічні втрати Китаю будуть меншими, аніж в разі, якщо він стане на чийсь бік. Тому важко погодитися з надіями пана Сікорського на Китай як посередника. Бо обидва "або" — не про мир в Україні, вигідний Україні та Європі, а про інтереси Пекіна. .

Зустріч у Києві "коаліції рішучих" підштовхнула Путіна вийти вночі в ефір із гучним ультиматумом — Росія готова до прямих переговорів з Україною у Стамбулі. Шоком для всіх стала підтримка намірів диктатора Трампом. Але це ще був не кінець…Як Трамп завдав удару по "коаліції рішучих" заради ПутінаДля кращого розуміння подій останніх днів варто перемотувати їх назад, як кінострічку. Почнемо з останніх. У неділю ввечері, 11 травня, президент України Володимир Зеленський зробив гучну заяву: "Чекаємо відзавтра припинення вогню — повне та тривале, щоби дати необхідну основу дипломатії. Чекатиму на Путіна в четвер у Туреччині. Особисто".Український президент сподівається, що "Путін цього разу не шукатиме причин, чому він щось не може". Ці слова прозвучали після шокуючої заяви президента США Дональда Трампа, який підтримав ідею Путіна провести переговори без 30-денного припинення вогню, як того вимагають Україна та наші європейські партнери з "коаліції рішучих".Процитуємо його допис: "Президент Росії Путін не хоче підписувати угоду про припинення вогню з Україною, натомість прагне зустрітися в четвер у Туреччині, щоб обговорити можливе завершення кровопролиття. Україна має негайно погодитися на це". Президент США вважає, що під час перемовин світ хоча б зможе з’ясувати, чи можлива взагалі мирна угода з Росією, "а якщо ні — європейські лідери та США знатимуть, на чому все стоїть, і зможуть діяти відповідно!". Він додав, що взагалі сумнівається в можливості мирної угоди: "Я розпочинаю сумніватися, що Україна укладе угоду з Путіним, який надто зайнятий святкуванням перемоги у Другій світовій війні — перемоги, яка не могла бути здобута (і близько!) без США. Проведіть зустріч негайно!".Здавалося б, нічого неймовірного у цій заяві немає, Трамп у незмінному амплуа, якби не кілька моментів. Перший: Путін у своєму виступі вночі у неділю висловив готовність до переговорів у Стамбулі не для обговорення мирного плану Трампа, європейців чи якогось спільного, а так званих "стамбульських домовленостей" — ультиматуму, який росіяни викотили українцям у березні 2022 року, коли під Києвом стояла багатотисячна путінська орда. Україна жодних домовленостей не парафувала. Простіше кажучи, американський президент погодився на те, щоб Росія використала майданчик у Стамбулі для висловлення чергових ультиматумів і погроз. А те, що вони там розповідатимуть про "необхідність усунення першопричин" війни, яку самі розв’язали, фактично підтвердив радник Путіна Юрій Ушаков.Другий момент: пропозицію Путіна дружно розкритикували лідери країн "коаліції рішучих". Найбільш жорстко це зробив президент Франції Еммануель Макрон. Він назвав ініціативу господаря Кремля "способом не відповідати" на підтримку 39-денного перемир’я."Нам потрібно зайняти тверду позицію перед американцями й заявити, що припинення вогню є беззаперечним, а потім ми зможемо обговорити інше", — сказав Макрон.Тобто глава Білого дому прекрасно знав, що у європейських партнерів США є спільна позиція і замість підтримати її, він підтримав Путіна. Окремо — про спільну позицію країн-лідерів Європи та України. Її оприлюднили у спільній заяві 10 травня, коли Київ відвідали Еммануель Макрон, Кір Стармер, Фрідріх Мерц і Дональд Туск. У документі кілька разів згадувалися Сполучені Штати як партнер. У тому числі був дуже важливий пункт про застосування 17-го пакету санкцій до Росії, якщо та не погодиться на перемир’я. Очевидно, ЄС доведеться вводити їх без підтримки з Вашингтону, де демонструють небажання вести з Росією переговори з позиції сили.І останній кадр у цій кінострічці, перемотаній назад, — парад у Москві. Точніше епізод, який міг вплинути на рішення Путіна підняти ставки — присутність китайського лідера Сі Цзиньпіна. Тим самим головний китайський комуніст продемонстрував світові, що його так звана "нейтральність" щодо війни, розпочатої Росією проти України, остаточно завершилися. Всі маски — зняті.Чи стане цей тиждень переломним у переговорах?Відповідь на це питання варто почати з важливої події, яка стартує у середу у турецькій Антальї — неформальної зустрічі міністрів закордонних справ країн НАТО. Протягом трьох днів обговорюватиметься багато питань, зокрема й допомога Україні. На цьому майданчику Сполучені Штати представлятиме глава Держдепу Марко Рубіо. Через нього його європейські колеги спробують донести шкідливість для іміджу Трампа й Америки підтримувати переговори без перемир’я. То ж до четверга американський президент може ще передумати й заявити, що він — проти переговорного процесу під час ракетних і дронових атак і невпинних бойових зіткнень на лінії фронту.Але навіть якщо цього не станеться, Путін до Туреччини майже зі стовідсотковою ймовірністю не приїде. Хоча президент цієї держави Реджеп Ердоган і погодився знову організувати у себе зустріч української та російської делегацій, проте, очевидно, йшлося не про формат перемовин перших осіб. Путін планував прилетіти в гості до Ердогана 12 лютого торік року, проте так цього і не зробив. Він боїться, що його літак не долетить до пункту призначення, адже шлях пролягатиме через країни, яким Росія наробила багато лиха, або в Туреччині його якось спробують публічно зганьбити. Відсутність оперативної реакції на пропозицію Зеленського свідчить, що в Кремлі стався збій у матриці — погодитися не можна відмовитися. Тобто станом на зараз Зеленський дипломатичну гру виграє. По-перше, він зумів медійно нівелювати заклик російського диктатора про переговори у Стамбулі. Зараз всі писатимуть, чи приїде Путін, чи злякається. По-друге, в цікавій ситуації опиняється Трамп. Він робив багато заяв і різноманітних рухів — від відправки до Москви Стіва Віткоффа до переговорів у Саудівській Аравії — але нічого путнього з того не вийшло. Після чого у його адміністрації заходилися шукати, як зіскочити з теми невдалого посередництва у переговорах і звалити відповідальність на сторони війни. І ось цікавий поворот, який змушує обрати чиюсь сторону. Простіше кажучи, тиснути санкціями на Росію, якщо Путін не прилетить до Стамбула, чи шукати нові причини цього не робити. Тим самим виглядати адвокатами російського диктатора.Підсумуємо: переломним у переговорах щодо миру цей тиждень навряд чи стане. Шанс на особисту участь Путіна в переговорах надто мізерний, а відправляти замість себе когось іншого, щоб той висловив черговий ультиматум, тепер матиме вигляд ганебного боягузтва. А от на прискорення рішень американців можна сподіватися. Питання тільки — яких: від виходу з переговорів до підтримки санкційних намірів "коаліції рішучих".

Спецпредставник президента США Кіт Келлог заявив, що Україна нібито хоче заморозити війну з Росією вздовж поточної лінії фронту. А віце-президент Джей Ді Венс пішов далі: мовляв, Київ і Москва мають почати прямий діалог. Оце і весь план? Генерал Кіт Келлог, мабуть, найбільший наш друг із тих осіб в оточенні Дональда Трампа, яких той уповноважив мирити Україну та Росію. Він неодноразово викладав своє бачення закінчення війни, яке зводилося до її замороження. Найскандальнішу версію Келлог видав минулого місяця, коли запропонував розділити Україну на кілька зон, де розмістять війська країн "коаліції охочих" по завершенню війни з Росією. Тоді він також згадував про демілітаризовану зону упродовж лінію фронту. Після публікації статті про розділення нашої країни на зони, та ще й підкріплену мапою, Келлог кинувся виправдовуватися. Мовляв, про поділ України його неправильно зрозуміли. TrueUA тоді детально аналізував, чому ідея Келлога в принципі помилкова, і чому забуксував миротворчий план Трампа.Демілітаризована зона та прецедент Німеччини. Про що стара пісня Кіта Келлога Цього разу спецпосланець глави Білого дому виклав схожу версію, але з нюансами. Перший нюанс: за його словами, українська сторона нібито готова відійти на 15 кілометрів від лінії фронту за умови, що такі ж дії зробить і Росія. "Це буде 30-кілометрова зона, яку можна буде контролювати", — зазначив Келлог. Він додав: українцям треба сказати, що "це — одна з тих ситуацій, які можуть змінюватися з часом". "Якщо ви погоджуєтеся на припинення вогню на поточних позиціях, то та земля, яку ви контролюєте, за яку ви боролися — ваша земля на цей момент", — наголосив він. Тобто Келлог знову просуває ідею де-факто відмови України від приблизно 20% своєї території, тимчасово окупованої ворогом.Процитуємо у цьому зв’язку президента Володимира Зеленського, який коментував схожі заяви іншого посланця Трампа, тільки в Росію, Стіва Віткоффа: "Щодо території. Україна — суверенна держава, і всі території належать унітарній державі Україна. Тому знов таки про території нашої держави може говорити тільки народ України. І ви знаєте, що для нас — це червоні лінії визнавати будь-які території тимчасово окуповані як не українські, а російські. Тому знову таки відповідні представники обговорюють питання поза своєю компетентністю".Цю ж оцінку повністю можна адресувати Келлогу. Розмови про демілітаризовану зону, її географічне розташування та інші моменти можливі тільки після тривалого припинення вогню, повернення додому всіх наших оборонців і вкрадених дітей, яких агресор незаконно утримує, гарантій безпеки Україні рівня 5 статі НАТО, продовження санкцій проти Росії до повної деокупації захоплених українських земель, компенсації Росією за завдані Україні руйнування. Американці, як посередники у переговорах, нездатні забезпечити нам виконання жодної з цих умов.Другий нюанс: Келлог вірить, що перемир’я протягом 30 днів здатне докорінно змінити ситуацію."Якщо вдасться утримати це перемир’я протягом 30 днів, — сказав він в ефірі трампістського телеканалу Fox News, — тоді його можна буде подовжити. А як військовий я скажу: дуже важко знову розпочати конфлікт після припинення бойових дій. І я не думаю, що вони знову воюватимуть". На тривалому перемир’ї наполягає й Україна, але всі є свідками спроб Путіна то великоднім, то тепер парадним до 9 травня перемир’ями підірвати довіру до будь-якого перемир’я взагалі. Бо диктатор сам їх зриває. Чи починаються війни знову після замороження конфліктів? Саме там і починаються. Найсвіжіший приклад — чергове загострення між Індією та Пакистаном.  Третій нюанс. Келлог вважає, що президент Трамп може забезпечити дотримання перемир’я, якщо Путін на нього погодиться, але не дає відповіді на питання, як діятиме американський президент у випадку незгоди російського диктатора. Досі ми чули тільки слабкі заяви американських можновладців про вихід із переговорів, якщо Україна і Росія не захочуть пристати на "прекрасний" план Трампа. Президент США продовжує погрожувати Москві санкціями, та чим довше він балакає, а не діє, тим швидше підриває віру світу у здатність США при цій адміністрації бути великою державою.Є і четвертий нюанс: Келлог знову повторив мантру про Балтійські країни, які після Другої світової війни потрапили під радянську окупацію, та про Німеччину, яка змогла об’єднатися. "Політичні реалії можуть змінюватися з часом", — каже американський спецпредставник. Можуть, проте обидва прецеденти з історії не годяться для нинішньої ситуації. По-перше, події, про які каже Келлог, сталися за правління Михайла Горбачова, який хоча і лишався махровим шовіністом, проте розпочав демократизацію в СРСР та загравав із Заходом. Путін колись помре, але його спадкоємець буде з того ж організованого злочинного угрупування ФСБшників, які узурпували владу в Росії та перетворили населення на "тупу біомасу". Чекати на прихід до влади в "Мордорі" демократа, який віддасть Україні захоплені території, може тільки наївна людина.По-друге, Путін внесенням до конституції РФ анексованого Криму та чотирьох частково окупованих українських областей заклав бомбу під власну державу. Навіть якщо в Росії до влади прийде Горбачов-2, він не зможе просто виключити загарбані території з конституції. Зазомбоване пропагандою населення йому не дасть це зробити. Єдиний варіант — зникнення Росії в нинішньому вигляді та перезаснування її як держави. Так сталося з СРСР — нема такої держави, нема і її конституції з "15 республіками-сестрами". Українці згодні з розвалом Росії, та от, на жаль, це не входить в плани США.По-третє, для того, щоб відбулося об’єднання Німеччини й розвал СРСР дуже плідно попрацювали президенти-республіканці Рональд Рейган і Джордж Буш-старший. З боку Трампа поки не видно особливого бажання стати в один ряд із цими успішними попередниками. Замість показати силу, з Білого дому чутно популістські обіцянки відновити тюрму Алькатрас чи перейменувати Перську затоку на Аравійську.  Прямі переговори України й Росії? У чому помилка ВенсаНе Келлогом єдиним. Учора віце-президент Джей Ді Венс висловив побажання, щоб Україні й Росія почали прямий діалог. Нагадаємо: кілька тижнів тому "язик Путіна" Дмитро Песков казав, що його шеф буцімто відкритий до двосторонніх переговорів з Україною. У відповідь Володимир Зеленський висловив нашу позицію: "Після повного припинення вогню і з розуміння, на який термін, ми готові до будь-якого формату перемовин з ними". Венс погоджується: у Росії забагато вимог для початку переговорів, проте все одно "США наразі розчаровані обома сторонами". Тобто американці й далі ставлять нас, жертву, і росіян, вбивць і злочинців, на один щабель. Це — перше.Друге: Путін як раз і хоче переговорів без потужної партнерської підтримки України. Такі переговори колись відбувалися в Мінську в рамках так званої "Тристоронньої групи", куди росіяни привозили терористів із "ДНР" і "ЛНР". Не припиняючи під час переговорів атаки на наших захисників. Проходили — знаємо, повторення — не буде.Третє: Венс каже, що під час прямих переговорів Росія та Україна "щонайменш 30 хвилин розповідають про історичні передумови" війни. Ця заява свідчить про нерозуміння американськими переговорниками природи цієї війни. Не можна рухатися до стабільного миру, не знявши екзистенційну загрозу для України з боку Росії. Четверте: різнобій заяв представників адміністрації США і зміна думок знову засвідчує, що у неї немає стратегічного плану миру для України. Є тактичні кроки, які переписують у процесі. Було б добре, якби планувальники у Вашингтоні переглянули три положення: Україна і Росія не "сторони конфлікту", Україна — жертва, Росія — агресор, з усіма наслідками для агресора; США не безсторонній посередник, який хоче укладення будь-якої угоди про замороження бойових дій, лиш би швидше, а мислить на століття вперед, забезпечуючи стійкий мир на основі міжнародного права; США діють спільно з Європою та іншими союзниками, адже йдеться про майбутнє демократичного світу перед загрозою авторитарних режимів, які об’єднуються, бачачи слабкість євроатлантичних союзів. Простіше кажучи, є потреба перезавантажити ідеологію переговорів і, відштовхуючись від нової, писати переможну стратегію. Інша справа, чи хочуть цього у Білому домі. Заяви Трампа і його оточення на адресу Росії й Путіна останнім часом стали жорсткішими. І це — обнадіює.