Минулого тижня влада української столиці повідомила, що цього року влітку у Києві на вулиці Боричів Тік з'явиться сквер імені Голди Меїр — видатної міжнародної діячки, однієї із засновників держави Ізраїль та першої жінки прем'єр-міністра цієї країни. Така назва, за словами міського голови Віталія Кличка, є знаком вшанування памʼяті та здобутків жінки, яка була унікальною особистістю у світовій політиці. Ділянка, де відкриють сквер, колись була виділена посольству Росії, однак у 2014 році Київрада повернула цю землю в комунальну власність.
Шлях до успіху Голди Меїр був не простим: щодня їй доводилось долати стереотипи про роль і місце жінки у суспільстві: як зовні, в оточенні чоловіків-політиків, так і вдома, у власній сім’ї. TrueUA розповідає, як жила і працювала "залізла леді" ізраїльської політики.
Голда Меїр народилася 1898 року у київській родині. Її батько був простим теслярем, а матір — годувальницею. Мешкала родина в маленькому будинку на вулиці Басейній, біля Бессарабської площі.
З восьми дітей, які виховувалися у сім'ї, вижили лише троє — Голда та дві її сестри. Чотири хлопчики та дівчинка померли невдовзі після народження.
Серед спогадів маленької Голди Мабович (дівоче прізвище політикині, — ред.) про дитинство у Києві — скрутні часи, страх в очікуванні єврейських погромів та часті недоїдання. Коли дівчинці виповнилося п'ять років, сім'я переїхала до міста Пінськ, що у Білорусі — на батьківщину матері. Там виховувати та годувати онуків допомагали дідусь та бабуся.
Життя у Білорусі було також скрутним. Поки батько Голди шукав роботу в Сполучених штатах Америки, сім'я перебувала в страху перед антисемітизмом царської влади. Родина залишила Пінськ, коли Голді було вісім років: батько знайшов гідну роботу в Америці та покликав близьких до себе.
"У ті часи виїхати в Америку було майже те саме, що вирушити на Місяць", — згадує Голда цей період у своїй книзі мемуарів "Моє життя".
В Америці сім'я Голди жила в Мілуокі, штат Вісконсин. Закінчивши перший ступінь місцевої школи, дівчина вирішила далі навчатися у Денвері. Проте їй не вистачало грошей навіть на квиток, а батьки були проти переїзду. Тому чотирнадцятирічна Голда почала працювати вчителькою англійської для нових емігрантів, заробляючи по 10 центів на годину.
Ґолда вийшла заміж, коли їй виповнилося 19 років. Її обранцем став Морріс Меєрсон. Він поділяв її політичні погляди, проте не розумів запалу. Невдовзі після весілля, 1921 року, подружжя емігрувало до підмандатної Палестини, де оселилося у кібуці Мергавія.
Життя цієї сільськогосподарської комуни припало Голді до душі: майно — спільне, праця — однакова для всіх, а права — рівні. Саме про це мріяла жінка, але її чоловік був інших поглядів. Він не витримував ані психологічного, ані фізичного навантаження (члени комуни займались вирощуванням фруктів та овочів), а пізніше захворів на малярію. Тоді Меїр вже була представницею кібуцу в Гістадруті (Загальна федерація праці в Ізраїлі), однак змушена була відмовитися від життя, яке обожнювала, та переїхала з чоловіком до Єрусалиму.
У 1934 році Голду Меїр підвищили до виконкому профспілки. Вона займала кілька ключових ролей у Єврейському агентстві під час і після Другої світової війни. Також була однією з 24 підписантів Декларації незалежності Ізраїлю в 1948 році. Так здійснилася мрія майбутнього прем'єр-міністра — вона на власні очі побачила, як народжується незалежна Ізраїльська держава.
Голда Меїр у Хайфі, 1947 рік. Фото: JEWISH NATIONAL FUND
"Дві небезпеки підстерігають тих з нас, хто зʼявився як нова самостійна держава: по-перше, небезпека засидітися в минулому; по-друге, ілюзія, що політична незалежність негайно розвʼяже всі наші проблеми", — казала тоді вона.
На момент заснування Ізраїлю діти Голди Меїр були вже дорослими (сину — 26, доньці — 22 роки), а з чоловіком вона розійшлася, занурившись із головою у громадську роботу. Щоправда, офіційно розлучення вони не оформили.
Меїр обрали до Кнесету в 1949 році, де вона обіймала посаду міністерки праці до 1956 року, доки прем'єр-міністр Давид Бен-Ґуріон не призначив її міністеркою закордонних справ. У 1966 році пішла з міністерства за станом здоров'я.
Після смерті Леві Ешколя у 1969 році Меїр обійняла посаду прем'єр-міністерки. На початку свого перебування на посаді вона здійснила численні дипломатичні візити до західних лідерів, щоб просувати своє бачення миру в регіоні.
Серед її улюблених цитат була: "Якщо ти хочеш чогось, то це вже не мрія". Втім, кар'єристкою не була — швидше одержимою своєю справою. Справа розбудови Ізраїлю стала для неї головною. Про її рішучість та залізну вдачу говорили так: "Голда — єдиний чоловік в уряді". Як міністр праці, за короткий час Меїр реалізувала дві потужні програми: домобудівництво (30 тисяч будинків) і прокладення доріг.
Фото: haarets.co.il
Меїр називали засновницею держави та описували як "залізну леді" ізраїльської політики. Однак початок війни Судного дня в 1973 році застав Ізраїль зненацька, завдавши серйозних ранніх втрат армії. Це зашкодило репутації Меїр, багато хто звинувачував її в тому, що сталося. Її коаліція не отримала більшості на наступних парламентських виборах. Наступного року жінка-політик пішла у відставку. Меїр померла 1978 року від лімфоми, встигнувши відзначити своє 80-річчя.
Зазначимо, що в український прокат 25 січня вийшов фільм про роль Ґолди Меїр під час війни Судного Дня. У світовий прокат стрічка "Ґолда Меїр" вийшла минулого року, до 125-річчя видатної міжнародної діячки.