Колаж TrueUA

"Я бачу перезавантаження країни в новому вигляді": інтерв'ю з президентом БФ "Реконструкції та розвитку України"

Волонтерство є одним із факторів стійкості українців під час війни. Саме завдяки єдності та взаємній відповідальності команда Артема Гончаренка вже понад два роки активно допомагає нашим ветеранам та переселенцям рухатися далі, попри втрати.

У жовтні поточного року Артема Гончаренка — президента благодійного фонду "Реконструкції та розвитку України" — призначили керівником Інституту реінтеграції, реабілітації та професійного розвитку ветеранів "Архітектура Стійкості" Київського національного університету будівництва і архітектури. Його команда зробила чималий внесок у підтримку армії. Одним з найбільших проектів є мобільний госпіталь, який з 2022 року допомагає пораненим захисникам на передовій. До того ж щодня триває кропітка робота з розробки освітніх онлайн-платформ для дітей, студентів та ветеранів. Про те, з якими викликами зіткнулася команда й особисто Артем в ході своєї волонтерської діяльності, як вдається долати труднощі та які проекти в планах — у нашому інтерв'ю.

— Вже кілька років ви є президентом благодійного фонду "Реконструкції та розвитку України", який займається гуманітарними проблемами українського суспільства. Розкажіть про ваші основні проекти, хто підтримує вашу діяльність та на кого спрямована основна допомога?

— Варто почати з того, що наша команда вже протягом останніх 10 років займається громадськими та соціальними активностями. Зокрема, серед наших постійних партнерів, яким ми допомагаємо, Мала Академія Наук. Наш основний напрямок — науковий, він ґрунтується на базі декількох університетів, низці громадських спілок та організацій, які займаються і наукою, освітою, просвітою, ІТ діяльністю. Починаючи з 2014 року, ми — команда, яка у 2020 році об’єдналася в International Technology Transfer Association (ITTA) — створювали майданчики й займалися тим, щоб навчати молоде покоління як креативним індустріям, так і допомагати їм в отриманні грантів тощо.

Крім того, члени нашого фонду є розробниками безкоштовних освітніх онлайн-платформ для дітей, студентів, тих, хто займається перепрофілізацією, таких як AGGR University.

— Як змінилась робота фонду з початком повномасштабної війни?

— Фонд, власне, і став фондом в 2022 році. До цього ми співпрацювали з однією з організацій і командою, яка займалася реконструкцією та розвитком України. Порадившись з командою, ми вирішили консолідувати наші зусилля саме в фонд, оскільки потрібна була форма власності організації, така як благодійний фонд, щоб займатися волонтерською діяльністю.

На початку повномасштабного вторгнення ми займалися допомогою шелтерам, внутрішньо переміщеним особам та тим, хто постраждав внаслідок війни. Трохи згодом Фонд почав надавати допомогу учасниками бойових дій, ветеранам тощо. І після цього, можна сказати, почалася наша активна робота.

— Основним напрямком діяльності вашого благодійного фонду є забезпечення функціонування мобільного госпіталю. У чому його унікальність та як він функціонує?

— Ми завезли мобільний госпіталь наприкінці 2022 року — саме він і зібрав в собі всю нашу діяльність. Його особливість полягає у можливості проводити оперативні втручання у, здавалось би, найскладніших умовах, зокрема на фронті. Щодня у ньому оперують 100 людей, це його прохідна можливість.

— Який вигляд має госпіталь?

— Це фура, яка розкладається у різні боки. Госпіталь був зібраний під наш запит німецькою компанією, яка замовила виробництво самого фургона у Туреччині й переобладнала його.

Довжина фури 22 метри. У самому госпіталі військових оперують, а на кареті швидкої допомоги доправляють далі. Принцип госпіталю: приїхав, попрацював, згорнувся і поїхав. Щоб розпочати роботу, тобто розгорнутися й згорнутися, йому потрібно до 15 хвилин.

Окрім фури, госпіталь складається ще з п’яти карет швидкої допомоги, які забезпечують евакумобілі, що забирають поранених з лінії фронту.

мобільний госпіталь

— Скільки лікарів базуються у госпіталі на колесах? Як організовується їхня діяльність?

— Сьогодні у мобільному госпіталі працюють 24 медики. Вони живуть поруч із госпіталем, умовно. Зазвичай це три команди, які працюють позмінно.

— Окрім особливої специфіки роботи — у польових умовах — перед якими труднощами ви поставали у питанні забезпечення функціонування мобільного госпіталю?

— Оскільки ми з госпіталями в Україні працюємо вже не вперше й спілкуємося з представниками таких організацій за кордоном, зокрема з представниками з НАТО, то отримуємо певні знання щодо того, як відбувається аналогічне лікування. Ми намагаємося впровадити щось нове для наших госпіталів, але, знову ж таки, це доволі складна історія, бо багато чого не сертифіковано у нас, але сертифіковано в Європі. Ми стикаємося з цим регулярно. Й бюрократичні процедури насправді з’їдають доволі багато часу. Окрім цього, доводиться вирішувати й інші питання, зокрема, забезпечення медичного обладнання й матеріалів.

Найважче у зимовий період, адже потрібно, щоб все якісно функціонувало при мінусовій температурі. Окрім операційної, мобільний госпіталь обладнаний повноцінною біохімічною лабораторією, аптекою. У нас навіть є невеличка зона для приймання пацієнтів.

— Чи були операції в цьому госпіталі, які перевершили ваші очікування?

— Так... І це, на жаль, найстрашніше, знати, що людей привозять і для невідкладних ампутацій, і для видалення уламків, і з відкритими черепно-мозковими. Треба розуміти, що у госпіталі значний потік, адже він працює там, де очікується велика кількість поранених. І ці поранення можуть бути різні. Були дні, коли в одному стабілізаційному пункті, якщо бути точним, кілька сотень людей за день, які були з осколковими пораненнями. І це проблема.

Бо, по-перше, логістика. По-друге, у нас була історія, коли мобільний госпіталь здавав російський агент під прикриттям. Він приходив туди як поранений і здавав позиції. Коли його викрили, обстріли госпіталю на деякий час зупинилися, проте зараз відновились знову...

— Попереджати якось можна такі випадки?

— Звичайно. Забезпечується секретність переміщення мобільного госпіталю. Є певні протоколи безпеки, і люди, які займаються охороною об’єкта. Адже це великий й дорогий об'єкт і його можливості нічим не відрізняються від звичайного госпіталю.

— Мобільний госпіталь — це дуже перспективна історія. Чи є у планах після нашої Перемоги його подальша експлуатація?

— Звісно! Його після Перемоги планується використовувати в тих зонах, де зруйновані лікарні. За його допомогою можна проводити певні маніпуляційні втручання, перев'язки, лабораторні дослідження, міні-операції тощо.

Наприклад, приїхав такий госпіталь, розклався, персонал надав пацієнтам послуги й поїхав. Надалі ними вже будуть опікуватися місцевий медичний персонал. Це перспективно тому, що за місяць так можна об'їхати п'ять місць.

— Чи робили ви певні підрахунки щодо того, скільки потрібно таких госпіталів для більш-менш повноцінного медичного забезпечення на фронті? Є плани в перспективі збільшити їхню кількість?

— Так, звісно... Якщо проект продовжиться, і ми зможемо закрити борг по цьому госпіталю, звичайно Фонд збільшить кількість таких об’єктів. Але спочатку потрібно розрахуватися за наявний. Адже німці повірили в Україну, у мене особисто. Вони дали величезну знижку, оскільки такі госпіталі при повному укомплектуванні, як наший госпіталь, коштують від 360 тисяч євро.

Ми порахували, що для забезпечення всієї лінії фронту необхідно 52 таких госпіталя. Потім зрозуміли, що навіть цієї кількості буде мало. Але, на жаль, ми зіткнулися з недостатнім фінансуванням... Навіть що стосується донатів: про медицину багато хто чомусь забуває, а мобільний госпіталь взагалі багатьма сприймається більш як гуманітарний проект, хоча ми працюємо з військовими. І в цьому виникає проблема з донорами за кордоном, бо вони кажуть, що армію не фінансують.

— У скільки вам обійшлося придбання госпіталю на колесах? 

— Відповідно до контракту, госпіталь коштує 230 тисяч євро. З першим внеском нам допомогли наші американські друзі і партнери. Завдяки небайдужим українцям Фонд назбирав невеликі суми і перерахував німецькій компаніїї. Але Фонд ще винен за госпіталь близько шести мільйонів гривень. Ми ведемо переговори з німцями, вони під моє "чесне слово", під мою репутацію дають відтермінування. Ми намагаємося різними шляхами зібрати ці кошти.

— Окрім госпіталів, ваш фонд займається реалізацією освітніх проектів, зокрема для ветеранів, дорослих й дітей переселенців. У яких напрямках відбувається діяльність?

— Це онлайн-школа, де навчаються діти ветеранів, переселенців, які переїхали з фронтової зони й не мають змоги здобувати освіту у звичайній школі. Також ми розробили ІТ-курси, які викладаємо для тих, хто хоче опанувати нову сферу діяльності.

Звертаються до нас й стосовно кібербезпеки. Ми вчимо також і ветеранів, які хочуть продовжувати свою діяльність із захисту і підвищення обороноздатності країни. Це переважно дистанційне навчання, тому Російська Федерація не може простежити.

На початку повномасштабного вторгнення, наша команда допомогла великій кількості людей переїхати за кордон. Серед них було багато жінок з дітьми з Бучі та  Ірпеня . Є ті, хто вже повернувся, а є ті, хто залишився і, наразі, перебуває у Європі або взагалі по світу. А освіта дітям необхідна.

— Така освіта для дітей підкріплена державною освітньою програмою?

— Так, по закінченню цієї онлайн школи учні отримують документи державного зразка. Це наш реалізований проект спільно з першою онлайн-креативною українською школою "Фокус". Ми розробили їм платформу ще до повномасштабного вторгнення. Це був доволі цікавий для нас ІТ-проект. Він планувався для дітей ІТ-шників, для дітей з креативних індустрій, для дітей, які потребують особливих вимог до навчання, або ті, хто багато подорожує, спортсменів, дітей дипломатів тощо.

І ця історія якраз таки нам і дала поштовх вже коли почалося повномасштабне вторгнення. З’явилася потреба дітям, які перебувають, наприклад, за кордоном, надавати освітні послуги. Ми робили різні програми. Спочатку доступ надавався безкоштовно. Згодом ми були вимушені надавати доступ з мінімальними внесками, які компенсували затрати на бюрократичні процеси, пов'язані зі здачею звітності, друком всіх грамот, табелів тощо.

— Ви також займаєтесь реабілітацією поранених військових. Йдеться переважно про фізичну реабілітацію, чи також психологічну?

— Так, на цьому ми акцентуємо особливу увагу, адже після госпіталю поранені повинні проходити реабілітацію. І нерідко вона довічна.

Ми координуємо цю діяльність і вирішуємо залежно від стану пораненого, яка допомога надалі необхідна. Після цього розробляємо під потреби конкретного пораненого програму реабілітації, шукаємо спонсорів тощо.

Крім цього, намагаємося не лише допомагати з реабілітацією ветеранів, а й організовувати відпочинок для них та членів їхніх сімей. Відправляємо їх відпочити туди, де немає вибухів, ракет тощо, адже вони заслуговують цього. Надаємо юридичне консультування ветеранам тощо.

підтримка ветеранів

— До повномасштабного вторгнення у вас в планах було розвивати БІГ-регіон (назва складається з перших літер назв міст Буча, Ірпінь, Гостомель, — ред.), де жили й гуртувались ваші друзі й колеги — фахівці креативної індустрії. Однак повномасштабна війна внесла корективи в ці прагнення, особливо, коли довелося евакуюватися не лише вам, але й допомагати з виїздом у більш безпечні регіони друзям і колегам. Чи є сьогодні у планах відродити БІГ-регіон? Чи є розуміння, звідки прийдуть на це кошти?

Креативні індустрії, маркетинг і IT — це основні напрямки нашої діяльності, і команда, з якою я працюю, об'єднана в українському офісі "Міжнародної асоціації трансферу технологій". Це організація, яка була співзасновником міжнародного креативного центру I-Dolina. До війни ми активно розвивали проект БІГ-регіону (Буча, Ірпінь, Гостомель), який об'єднував багатьох представників креативних індустрій. Ми планували створити простір, де могли б працювати та розвиватися великі світові компанії, такі як Microsoft, Google, Hewlett Packard (HP). Для цього ми залучали партнера, який готовий був виділити близько 500 гектарів у Вишгородському районі, але ця територія все ще замінована, і війна внесла свої корективи.

Наразі ми продовжуємо працювати над проектом з мінімальними ресурсами, допомагаючи ветеранам та їх родинам розвивати стартапи і бізнес-ідеї. Попри війну, ми продовжуємо шукати нові можливості для відродження цього проекту. Ми розглядали варіант створення простору у Львівській області, але поки що цей варіант залишається на паузі. Сподіваємося, що в майбутньому зможемо повернути цей проект до Київської області або реалізувати його в іншому вигляді. Можливо, цей креативний простір стане інноваційним містечком, яке фінансуватиме діяльність ветеранів та їхніх бізнесів, забезпечуючи стабільний розвиток нашої спільноти.

— Крім волонтерської та IТ-діяльності, ви є керівником Агенції відбудови України. Однією з ваших великих розробок у цьому напрямку є електронна система управління проектом DREAM. Що вона передбачає і на якому етапі впровадження перебуває нині?

— Якщо коротко, то це збір і систематизація інформації щодо зруйнованих внаслідок війни об'єктів, які потребують капітального ремонту, відбудови, перебудови чи реставрації. Це важливо тому, щоб, наприклад, коли прийде донор з іншої країни, який готовий допомогти у відбудові, мав усю зібрану інформацію в одному ресурсі.

Проте, якщо ви запитаєте, чи за допомогою цього швидше можна порахувати руйнацію в Україні, то ні. Поясню, чому так. Наприклад, були завдані прямі збитки інфраструктурі, й підприємство зупинилося й не може випускати продукцію — тобто були зірвані терміни тим, хто вже замовив продукцію у такого виробника. Якщо це, наприклад, ще і будівельна сфера, то там зупинилось будівництво, і це завдало непрямих збитків. Хто їх має відшкодовувати? Хто їх має порахувати?

Сьогодні на базі DREAM проходить багато навчальних семінарів, конференцій, всього, що пов'язане з відбудовою. Електронна система вже запроваджена. Питання в тому, наскільки ми загалом готові нею користуватися та яка буде інформаційна кампанія щодо її використання.

— Система передбачає внесення в перелік лише державних об'єктів чи й приватних?

— Всіх. Але з приватними важче. Тому що багато людей не узаконювали свою нерухомість. Тобто в них міг бути старий будинок відповідно до документів, а фактично вони вже 5 чи 10 років побудували новий і просто його не узаконювали, зробили капітальний ремонт або зробили утеплення. Хто порахує вартість цього, якщо завдано збитків під час обстрілу? Навіть якщо прилетіло, не дай Боже, в будинок чи у квартиру, вираховується вартість житла. А вартість меблів, техніки, хтось порахує?

Скільки в нас ФОПів перебувають на спрощеній системі оподаткування й не ставили майно на баланс. Тобто візьмемо, наприклад, СТО. Скільки там обладнання, викруток, гайкових ключів, перфораторів, шурупокрутів, помп тощо. Це все доволі дорогі речі. А якщо взяти, до прикладу, заклади громадського харчування, чи навіть кав'ярню, де лише кавомашина, холодильне обладнання тощо коштують не одну тисячу гривень. Я часто виступаю на конференціях, розповідаю підприємцям, як треба вести цей облік, щоб потім, коли вони захочуть відшкодовувати втрачене майно, процедура була простішою.

Я бачу перезавантаження України в новому вигляді, з новими фокус-групами на розвиток. Бо вважаю, що Україна може бути одним з найкращих у світі креативних хабів. Важливо залучати нове покоління до креативних індустрій. Подивіться приклад українських тіктокерів, ютуберів. Скільки вони заробляють. Особливо тих, хто концентрується на закордонну цільову аудиторію. Але тоді це теж велике питання. Адже треба стимулювати нашу молодь, дітей, студентів вчити англійську мову, щоб вони могли вийти на міжнародні ринки. Це теж важливе завдання з огляду відбудови. Бо, наприклад, є різниця між rebuild, recovery, reconstruction і renew. Потрібно розуміти, що ми плануємо робити з пошкодженим чи зруйнованим об’єктом — перепланувати його, просто відновити чи побудувати щось нове з огляду на суспільні потреби.

— З-поміж перерахованого вище, ви також викладаєте в Національному університеті будівництва і архітектури. Які основні напрямки вашої наукової діяльності?

— Я викладаю біотехнології, IT, екологію, іноді частково охорону праці. До того ж веду тренінги з маркетингу, IT, автоматизації тощо. Зараз в мене додається ще напрямок по штучному інтелекту, використання його в девелопменті, в будівельному процесі тощо.

Маю ідею створення гуртка по штучному інтелекту з однією з вибраних нами експериментальних шкіл. Це буде експериментальний проект. Хоча насправді багато про вже викладають про це за кордоном як основну дисципліну для учнів школи, які потім можуть вступити в університет й там вже розвивати свою діяльність.

— Що надихає вас для реалізації поставлених цілей?

— Люди. Своя сорочка ближче до тіла, а у мене два ветерани в сім’ї — тато і молодший брат, обидва з інвалідністю. Тому мені дуже знайомо це. Вони чесно зі мною діляться щодо тих чи інших проектів, дають зважені відгуки. Тому я завжди беру це до уваги, щоб покращити все для того, аби інші ветерани отримали максимум.

Підписуйтеся на нас в Telegram телеграм, щоб дізнаватися важливі та цікаві новини першими
Інтерв'ю, 29.10.2024 09:00