Суспільство

Війна Росії проти України оголила не лише військові та політичні виклики, а й глибинні питання віри, ідентичності та відповідальності релігійних спільнот. У поліконфесійному українському суспільстві ці теми набувають гостроти — особливо тоді, коли релігія виходить за межі храмів і опиняється на фронті, у політиці та в особистому моральному виборі людини.Про ці виклики ми поговорили з Саїдом Ісмагіловим — ексмуфтієм Духовного управління мусульман України "Умма", кандидатом філософських наук та лейтенантом Другого окремого медичного батальйону. — Пане Саїде, розпочнімо нашу розмову з теми релігії у Збройних силах України. Попри поліконфесійність нашої держави, мусульмани залишаються невеликою, але помітною релігійною меншиною, роль якої відчутна у війську. За даними Релігійно-інформаційної служби від 1 квітня 2024 року (це найсвіжіша на сьогодні статистика), мусульмани становлять близько 0,2% населення України, тоді як у війську їх орієнтовно близько 2%. Як сьогодні забезпечуються релігійні потреби мусульман у ЗСУ? І з якими труднощами доводиться стикатися?— У Збройних силах релігійні потреби мають забезпечувати військові капелани. Нині мені відомо, що у Збройних силах офіційно на посадах є шість мусульманських військових капеланів. Декілька капеланів-волонтерів, які на волонтерських засадах допомагають, з дозволу відповідних керівних структур, проводити душпастирську опіку для мусульман-військовослужбовців.Звісно, цієї цифри недостатньо, але проблема полягає у тому, що мусульмани розпорошені по війську, тобто немає якогось окремого батальйону або бригади, де могли би зібрати мусульман. У нас, згідно з законодавством, не передбачено, щоби військові формування поєднувалися за національною або релігійною ознакою. Тому так вже природно сталося, що мусульмани перебувають майже в усіх, без виключення, бригадах і батальйонах, але по одній, по дві, по три особи. Тобто незначна кількість.І, відповідно, для такої кількості мусульман немає ніякого сенсу чи доцільності прикріплювати мусульманського військового капелана. Тому ті мусульманські капелани, які нині служать у ЗСУ, працюють у різних бригадах, батальйонах, на різних посадах.Мені більше пощастило, у мене в батальйоні близько 15 мусульман. У нас медичний батальйон — це специфічний батальйон, де переважно медичний персонал: старший медичний персонал, молодший медичний персонал, водії евакуаційних автівок. У нас якось так сталося, що є мусульманський колектив, невеликий, але є. Але з досвіду війни в інших бригадах, в яких мені довелося побувати, то іноді можна зустріти в них мусульман, іноді — ні.Але в цілому у нас законодавство передбачає, що людина має право на задоволення релігійних потреб. Задля цього до бригади або батальйону можуть викликати мусульманського капелана: того, який на посаді, або добровольця. Це має забезпечити капелан військової частини, в якій служить мусульманин.Також рекомендовано мусульман відпускати до мечеті у дні свят або у дні ключових богослужінь, які є обов’язковими у мусульманській релігії. Ну, звісно, тут уже має комунікувати зі своїм командиром кожен окремий військовослужбовець: якщо це можливо — напряму, якщо це складніше зробити — то через капелана для того, щоб отримати дозвіл на відвідування мечеті під час свят або у п’ятницю — під час п’ятничного джума-намазу. Дозволяється, наприклад, передавати, розповсюджувати затверджену і перевірену релігійну літературу.При Міністерстві оборони існує Рада душпастирської опіки, і в цю Раду входить, зокрема, і Духовне управління мусульман України "Умма", яке я очолював до повномасштабного вторгнення наших ворогів. Наше Духовне управління, воно у тому числі і у структурі Збройних сил допомагає задовольняти духовно-релігійні потреби.Духовне управління мусульман України "Умма" було офіційно зареєстроване 10 великими мусульманськими громадами у вересні 2008 року. Згідно з даними, опублікованими на сайті "Умма", станом на вересень 2018 року до складу духовного управління входили 30 мусульманських громад із 18 регіонів України.Громади "Умма" мають свої мечеті або молитовні будинки та проводять усі ісламські релігійні обряди. Більшість імамів здобули освіту в університетах, інститутах або медресе на факультетах ісламської теології; вільно володіють кількома іноземними мовами, передусім — арабською.Окремо потрібно сказати про харчування відповідно до мусульманських канонів. У мусульман є певний харчовий стандарт, що має назву халяль, тобто це та їжа, яку дозволено вживати мусульманам. І хоча вже декілька років триває дискусія про те, що ми орієнтуємося на стандарти НАТО, а у більшості країн Альянсу передбачено, що для людей за їх релігійними або ідеологічними переконаннями держава йде назустріч і забезпечує відповідним харчовим раціоном. Тому, наприклад, у країнах НАТО є халяльні сухпаї, є кошерні для тих, хто сповідує юдаїзм, для веганів є веганські тощо.У нас, попри те, що чотири роки тривала ця дискусія і запевнення стосовно того, що це розробляється, на жаль, кінцевий продукт так і не народився, і жоден із мусульман ще не тримав халяльного українського сухпаю.— Значна частина мусульман України — це кримські татари, для яких війна фактично розпочалася ще 2014 року після анексії Криму і триває досі — вже в умовах окупації. Багато кримських татар залишилися на тимчасово окупованих територіях. Чим, на вашу думку, сьогодні відрізняється становище мусульман в Україні, у Росії та на окупованих територіях?— Дуже цікаве питання насправді. У нас про це мало розповідається, адже увага до національних і релігійних меншин все ж таки трохи менша, особливо під час війни, коли усі однаково страждають. Але як релігієзнавець, як кандидат філософських наук саме із царини релігієзнавства, я досліджував усі процеси, які відбуваються в Україні й поза її межами. Україна демонструє дуже високий рівень релігійних прав і свобод.У нас не існує такої ганебної практики, як переслідування віруючих, як заборонена література, як строки ув’язнення для віруючих через те, що вони читають якусь літературу, яку потім вносять до списку забороненої, а на підставі того, що людина її має, мала чи колись читала, чи колись в Інтернеті дискутувала, їй можуть дати реальний термін, як це відбувається у Росії.Ця дивна ганебна практика Радянського Союзу, до речі, дуже підтримувана релігійними діячами не лише у Росії, але й окремими релігійними діячами в Україні, мене дуже дивує. У Радянському Союзі ж не існувало такого феномену, як Інтернет, де можна знайти будь-яку книжку, будь-яку статтю, ідею і почитати її, ознайомитися.У сучасну цифрову епоху у мережі можна знайти будь-які матеріали, і тому забороняти зараз якусь книжку — це щонайменше безглуздо. Бо той, хто бажає, може її легко знайти, навіть попри на обмеження доступу до певних ресурсів і сайтів, як це, наприклад, відбувається в Росії, де зараз усе загалом забороняють: месенджери, YouTube тощо, але люди, це я точно знаю, за допомогою VPN та інших маніпуляцій обходять ці заборони. І якщо людина хоче знайти якусь літературу, вона це зробить. То ж для мене боротьба з книжками — це вже якийсь пережиток. Як полювання на відьом, коли людей спалювали на вогнищі за єресь або за якісь неправильні погляди.У сучасній демократичній країні інформація має працювати по-іншому: якщо, наприклад, та чи інша література є небезпечною, то потрібна не заборона, а виховання. Ми маємо виховувати українців так, щоби вони не читали російську пропаганду, зокрема й релігійну. Бо Росія впливає за допомогою саме релігійної пропаганди — це і Російська православна церква, яка у нас в Україні представлена УПЦ Московського патріархату, це і певні мусульманські духовні управління та структури, які фактично ще на початку нашої незалежності були інкорпоровані саме наказом з Росії.Релігійна мережа, у тому числі в Україні, виконує пропагандистську роль на користь нашого ворога. Ті права і свободи, що є в Україні, — унікальні, бо у нас віруючі є вільними у тому, щоб сповідувати свою релігію, створювати релігійні громади, будувати культові споруди. Якщо діяльність релігійної громади не суперечить законодавству України, то люди можуть вільно сповідувати й проповідувати свої погляди.Навіть зараз Російську православну церкву, яка вже відкрито протягом усієї повномасштабної війни грає проти України, у нас досі не можуть заборонити. Бо наші американські, європейські партнери вбачають у цьому релігійні утиски. Звісно, що коли українська держава намагається заборонити ту саму Російську православну церкву в Україні, під якою б назвою вона не функціонувала, то це питання національної безпеки, питання виживання українського народу, української держави й української культури, зокрема й української церкви.У Росії з правами й свободами для мусульман набагато гірше, там становище дуже погане. У них величезний список забороненої літератури, заборонених організацій. Там абсолютно усе релігійне життя під контролем ФСБ, у тому числі й за допомогою офіційних релігійних діячів.Я вже багато разів у різних інтерв’ю казав, що вербування релігійних діячів до лав ФСБ почалося з першого дня приходу Путіна до влади. Фактично ще у навчальних закладах, я тому був свідком, вербували майбутніх священників, я спостерігав це за майбутніми імамами у мусульманському навчальному закладі. Їх вербували для того, щоб вони працювали на ФСБ. Ті діячі, які відмовилися бути під контролем та співпрацювати із російськими спецслужбами, не стали імамами у мечетях — їх не призначили. Все релігійне життя у Росії жорстко під контролем російських спецслужб.І навіть коли розпочалася повномасштабна війна, жоден російський офіційний релігійний діяч не засудив це, жодна особа не виступила на підтримку України і не закликала свою владу припинити цей геноцид та знищення українського народу. А ті, хто найбільш лояльні до влади, декілька разів збиралися на великі форуми, конференції, де усіляко підтримували дії політичної влади зі знищення України й українців.Це свідчить про те, що релігійне життя у Росії абсолютно підконтрольне російській державі, російській владі і, зокрема, російським спецслужбам. Окрім згаданих мною забороненої літератури й організацій, у Росії було багато випадків вбивств і нападів на мусульманських релігійних діячів, демонтаж мечетей.В Україні жодну мечеть, навіть побудовану без відповідних дозволів, ніколи б не демонтували. Ніколи держава не знищувала культові споруди, якщо вони вже зведені. У Росії ж це абсолютно нормально. Нелояльні, непідконтрольні мечеті під формальним приводом багато разів просто бульдозерами зносили.Також права і свободи мусульман Росії дуже обмежені. Особливо погана ситуація на тимчасово окупованих територіях, оскільки Росія вбачає в релігії дуже потужний ідеологічний чинник, і на окупованих територіях Криму, Донбасу, Запорізької області, Херсонщини люди звикли до свободи, до тих прав і можливостей, які надавала українська держава. Тому Росія в експрес-порядку намагається поставити людей на окупованих територіях у стійло. Це вилилося у масові арешти, величезні строки ув’язнення для мусульман в Криму, на інших тимчасово окупованих територіях, заборони навчальних закладів, громад, мечетей, що функціонували до окупації, примус до лояльності з боку релігійних діячів.Ще один аспект, про який дуже мало говорять, — це примусова мобілізація до лав збройних сил Росії. Мобілізують, у тому числі й тих, хто сповідує іслам — їх кидають одразу на фронт у "мʼясні" штурми проти нас, проти своїх друзів, співгромадян, мусульман, захисників України.Але з Божого погляду ми захищаємо свою Батьківщину і ми зобов’язані це робити. З погляду шаріату, на мою персональну думку, мусульмани України, які б’ються у лавах Збройних сил України й захищають Україну, перебувають на джихаді. Тобто вони ведуть джихад для захисту своєї країни від загарбника.А мусульмани, які в лавах збройних сил Росії злочинно нападають на нас і вбивають, фактично є грішниками, вбивцями і злочинцями. Тому коли на окупованих територіях наших співгромадян, які там вимушено опинилися, кидають проти нас — це для багатьох, зокрема й особиста, трагедія.Що стосується мусульман України, то ми маємо великі права і можливості, і багато мусульман, воїнів, з якими мені доводиться спілкуватися, не в останню чергу пішли добровольцями у перші дні війни, вони дуже вмотивовані й розуміють, за що вони б’ються. Адже вони не хочуть опинитися на окупованих територіях, щоб до нас, до мусульман України, були застосовані ці російські методи примусу — любові до царя, Російської імперії. Бо усі ці речі йдуть у конфлікт із совістю, гідністю, з чесними релігійними поглядами.— Дякую за розгорнуту відповідь. В умовах війни армія стає простором не лише бойової взаємодії, а й співіснування різних релігійних традицій. Більшість віруючих у ЗСУ — християни. Чи відчуваються у війську особливості служби воїнів різних конфесій? І чи виникають між мусульманами та християнами якісь релігійні непорозуміння або суперечки?— Суттєво нічим не відрізняється. Як християни, так і мусульмани, люди інших поглядів і люди, які взагалі позиціонують себе як невіруючі, — вони у війську різні. Серед цих категорій є і герої, і бійці, які дуже звитяжно захищають нашу Батьківщину. Є люди, які не дуже відповідально ставляться до виконання своїх військових обов’язків. Тобто люди різні. І сказати, що мусульмани чимось краще за немусульман, — буде несправедливо і неправильно.Дійсно, якщо мусульманин дотримується приписів ісламу, то таких військовослужбовців дуже цінують командири. Один з приписів, як ви знаєте, — це повна заборона на вживання алкоголю у будь-яких кількостях, будь-коли й будь-якого. У Збройних силах цінуються воїни, які не вживають алкоголь і завжди тверезі, бо, чесно хочу сказати, з того військового досвіду, що я маю, а це вже скоро як чотири роки у Збройних силах, — дуже багато проблем від того, що люди вживають алкоголь.Бо людина може після цього неналежним чином ставитися до виконання бойових завдань, через що може загинути як вона сама, так і побратими, можна втратити позиції, можна поставити під ризик безпеку тощо. Алкоголь на війні — це ворог. Мусульмани, які не вживають алкоголь, дійсно цінуються командирами через те, що вони завжди тверезі й, відповідно, від такого воїна ніхто не буде очікувати того, що він у якийсь день буде у невідповідному стані й не зможе виконувати бойові завдання.Також багато мусульман-добровольців високомотивовані через те, що мають певне ідеологічне підґрунтя, тобто чому саме захищають Батьківщину. Я вже казав, що, по-перше, — це наш обов’язок, і цей обов’язок чітко прописаний у священних текстах: в Корані і Сунні. По-друге, багато мусульман не хочуть опинитися в окупації під російською владою, і ми дуже добре знаємо, що сталося з тими нашими побратимами, які воювали в АТО, а потім опинилися на окупованих територіях. Їх звинуватили у тероризмі.От, наприклад, є військові, які були військовослужбовцями Збройних сил України під час 14-го, 15-го, 16-го років у зоні АТО, пізніше — в зоні ООС, захищали Батьківщину, потім вони демобілізувалися, поїхали до своїх домівок на Херсонщині, на Запоріжжі і з початком повномасштабної війни опинилися в окупації. І жоден із них не залишився непоміченим. До кожного приходили російські спецслужби, давали строки за тероризм, за війну проти Росії, ув’язнювали, деякі були вбиті, закатовані.Ми точно знаємо, що нас обов’язково вб’ють, якщо ми програємо на цій війні.— Наступне питання частково філософське, але водночас безпосередньо пов’язане з вашим особистим досвідом. Чи впливає, на вашу думку, релігійна приналежність на бойовий дух військовослужбовця? Якщо так — як саме?— Релігійна приналежність може по-різному впливати на бойовий дух… Наприклад, є люди і є релігії, що сповідують пацифізм. І є релігії, зокрема й в Україні, які забороняють своїм віруючим брати зброю і брати участь у бойових діях. Я спілкувався з такими людьми, і вони просто аргументували це своїми релігійними переконаннями, але в армії є велика кількість дуже важливих обов’язків і велика кількість посад, які не передбачають безпосереднього тримання зброї й ураження ворога.В армії потрібні медики, які рятують життя, механіки, які ремонтують техніку, люди на посадах ППО, які збивають усі ці ракети, "шахеди", кухарі, люди, які працюють на складах, будують захисні споруди: бліндажі, окопи, бункери, укриття. Для всього цього потрібні ті, хто може це робити.І дуже велика повага, зокрема й з мого боку, до тих віруючих, які через свої релігійні переконання відмовлялися безпосередньо брати зброю, але не відмовлялися захищати Батьківщину. Наприклад, працюють механіками з ремонту автівок і бронетехніки, кухарями, медиками, зв’язківцями, водіями тощо. В армії дуже багато роботи, яку потрібно виконувати.У мене був досвід: я починав свою службу в Збройних силах України в 635-му окремому батальйоні — це батальйон протиповітряної оборони, до мене привезли солдата з навчального центру, який відмовлявся брати зброю.Я був тоді командиром взводу управління, його привезли до мого взводу і сказали: "От тобі віруючий — долучай його до виконання завдань". Я запитав, чому він відмовляється. Він пояснив, що через релігійні переконання не може тримати зброю. Тоді я уточнив, чи може він працювати за комп’ютером. Він відповів, що може. У результаті я посадив його чергувати на РЛС — це радіолокаційна станція, де ми відстежували ворожі повітряні цілі, і людина не працювала зі зброєю, натомість працювала на відповідному обладнанні, на станції РЛС, яка відстежувала ворожі об’єкти, що атакували нас з повітря, для того, щоб наші засоби протиповітряної оборони їх збивали.Тобто, якщо ти не тримаєш зброю, наприклад, через свої релігійні переконання, ти можеш виконувати інші, дуже важливі для порятунку людей завдання, і вони не менш корисні, і ти при цьому не виступаєш як відмовник.Під час війни аморально бути відмовником, коли вбивають тебе, твоїх дітей, усю країну. Можливо, інші віруючі зі мною не погодяться, але я вважаю, що аморально бути ухилянтом, тому що фактично ти хочеш, щоб тебе і твоє життя захищав хтось інший. А є віруючі з іншої категорії, яким релігійні переконання не забороняють тримати зброю. Вони гідно воюють, героїчно, звитяжно, мужньо.Що стосується мусульман, то мусульманам взагалі наказано брати зброю й у разі агресії бути захисниками. Це наказ — це не дозвіл, і це обов’язково. Але цей обов’язок стосується чоловіків. Жінки — за бажанням: якщо жінка бажає, то може стати воїном, але якщо ні, то сама релігія не примушує.Коли я чую, що мусульманин відмовляється брати зброю і воювати, я кажу, що переконання цього мусульманина не відповідають нормам ісламу та не відповідають наказам Корану. В ісламі сам пророк Мухаммед, мир йому, брав у руки зброю і воював. В одному з боїв, у битві при горі Ухуд, він був достатньо важко поранений ворожим списом в обличчя, але він завжди брав до рук зброю і йшов першим у бій та вів усіх за собою. Він власним прикладом показував своїм послідовникам, яким має бути віруючий.Відповідно, у нас, у мусульман, навіть для тих людей, хто є релігійними діячами, не просто можна, а обов’язково захищати зі зброєю в руках.— Хотілося б перейти до більш широкого, але дуже актуального питання. Повномасштабна війна зробила міжнародну підтримку ключовим фактором для України, однак діалог із мусульманським світом досі залишається обмеженим. Як, на вашу думку, активніше співробітництво України з країнами ісламського культурного кола могло б вплинути на хід російсько-української війни?— Чесно кажучи, я не впевнений, що підтримка мусульманських країн — точніше, країн із мусульманським населенням — могла б нам допомогти. Річ у тім, і це не таємниця, я думаю, це відомо нашим глядачам і слухачам, що більшість мусульманських країн, навпаки, підтримують Росію.Росія давно присутня своїм пропагандистським матеріалом в арабо-мусульманських країнах. Вже понад 20 років існує російський пропагандистський канал Russia Today, який транслюється арабською мовою на арабські країни. Більш як 20 років російська пропаганда, оці всі Соловйови, Кісельови, Скабєєви й інші зливні бачки, транслюють російську пропаганду на весь мусульманський світ. Для кожної аудиторії російська пропаганда знаходить свій підхід.Коли я запитував у представників мусульманських країн, чому вони підтримують Росію, вони казали: "Тому що Росія воює зі Сходом, із НАТО, зі Сполученими Штатами". Я відповідав: "Вона воює з Україною, вона не воює зі Сполученими Штатами, не воює з Францією чи Великою Британією". На це вони заперечували: "Ви нічого не розумієте: насправді Росія воює з НАТО. Просто вам не пощастило, що Україна стала полем битви".І російська пропаганда, спрямована на мусульманські країни, транслює такий наратив: "Ваші й наші вороги — це країни Заходу. Мусульманські країни були колоніями країн Заходу, у тому числі Великої Британії, Франції, Італії, Німеччини, Іспанії. Відповідно, ми воюємо з вашими поневолювачами, з вашими ворогами. Ми воюємо з колективним НАТО і країнами Заходу, які вторглися і в Ірак, і в Афганістан, підтримують Ізраїль. Отже, воюючи з ними, ми воюємо зі Сполученими Штатами й з країнами НАТО. Тож ви маєте нас підтримувати".І якщо влада займає різну позицію — влада в мусульманських країнах частіше займає нейтральну позицію — то так звана арабська вулиця або мусульманська вулиця, бо мусульманський світ ширший, ніж арабський світ, — це й Індонезія, і Малайзія, і Бангладеш, і Пакистан, Афганістан, Туреччина, тобто велика кількість країн. Так звана мусульманська вулиця співчуває, підтримує Росію, бо російська пропаганда транслювала, що вони борються з їх поневолювачами. Натомість український погляд ніколи не був широко представлений в арабо-мусульманському світі.Ми не працювали з цими країнами й, знаєте, можна зробити певні кроки, які могли б змінити цю ситуацію, але Україна не має можливостей і достатнього фінансового забезпечення, щоб на цьому етапі перебити російську пропаганду.Проблема у тому, що Україна не звертала уваги на світ країн Глобального Півдня. Росія використовує країни Глобального Півдня для того, щоб тримати свою економіку.— Війна радикально змінює людину — її уявлення про життя, смерть і навіть про межі можливого. Часто на фронті трапляються речі, які складно пояснити раціонально. Як ви вважаєте, чи є на війні місце тому, що можна назвати дивом? І як часто, на вашу думку, таке трапляється?— Дива відбуваються щоденно. Для невіруючих — це випадковість, кожен день відбувається якась випадковість, для віруючих людей — випадковості не існує, тобто усе закономірно.Найбільше диво, про яке ми мало замислюємося, — це те, що Україна вистояла, виходячи із тих стартових позицій, із яких розпочиналася повномасштабна війна. Адже, якщо логічно подумати, то просто неможливо було встояти. У нас не було ні армії у великій кількості, ні зброї, ні ресурсів, ні економіки — нічого.Але перше і найбільше диво: як Україна вистояла? Чому, маючи перевагу в десятки, а іноді й у сотні разів, Росія не змогла нас досі здолати, і я маю надію, що ніколи не здолає?Я абсолютно впевнений, що це було Боже провидіння: Бог за нас, Бог за Україну, і, відповідно, Він не дав у ті найбільш критичні дні нам впасти й постійно Господь не дає нам впасти. Іноді наші люди, наша влада, вони вже копають собі помиральні ями й хочуть впасти, але Господь не дає, тому що у Нього на Україну інші плани. Якби ми були не потрібні Богу, ми б не вистояли навіть у ті дні.Попри те, що доводиться битися не лише проти Росії і її союзників, таких як Північна Корея, Іран, Китай, який підтримує та допомагає Росії, доводиться вже рік битися зі США, з адміністрацією Дональда Трампа й з їхнім примусом до капітуляції. Фактично, кажімо чесно, ця американська адміністрація намагається нас змусити піти на вимоги Путіна і примушує до капітуляції.І, попри те, що проти нас зараз неофіційно об’єдналися найбільш могутні держави світу — Росія, Китай, Сполучені Штати, ми тримаємося. Як? Якщо це не диво, то що це? Ми не просто тримаємося, а продовжуємо контрнаступати. Я маю надію, що не просто вистоїмо, а переможемо у війні. Попри всі труднощі, ми досі живі. Я не знаю, які ще дива потрібні, яких чудес ще не вистачає.На війні іноді здається, що неможливо вижити, коли поруч з тобою прилітає ракета, прилітає КАБ — керована авіабомба, снаряд, а людина виживає, іноді навіть не отримує поранення. Це абсолютне диво, бо за усіма законами фізики вижити неможливо!А іноді буває, що ти не розумієш, як людина померла. Був такий випадок: загинув військовослужбовець, його медики роздивляються і не можуть знайти жодного поранення, жодного проникаючого ані уламка, ані кулі. Нічого немає. А людина мертва. І зрозуміло, що загинув від поранення, а саме поранення знайти не можуть.Потім, уже при більш детальному дослідженні, з’ясувалося, що маленький уламочок залетів під язик у відкритий рот. Маленький, як насіння соняшника. Одразу ж не помітно, що людині у відкритий рот, просто коли вона, можливо, розмовляла чи позіхала або глибоко дихала, маленький уламочок влетів під язик і вбив її, бо візуально поранень немає.От це теж: якщо Господь визначив для людини, то вона від такого от маленького уламочка у роті загине. Якщо Господь не визначив, то величезна ракета або КАБ прилетить поруч, а людина залишиться живою.— Ми з вами зараз порушили питання життя і смерті. Ви стали на захист України з початку повномасштабного вторгнення й бачили смерть на власні очі. Чи змінилося ваше особисте сприйняття смерті?— Чесно кажучи, коли я опинився у зоні бойових дій, а це було у перші дні війни, коли тривали бої за Бучу, за Ірпінь, ми робили евакуацію з Ірпеня. Ми потрапляли під такі масивні, щільні обстріли, і я для себе з перших днів війни з подивом з’ясував, що мені не страшно.От знаєте, поки ви не опинитеся у кризовій ситуації, ви не можете сказати, як ви відреагуєте, як ви будете поводитися. Іноді людина, фізично сильна, ніби хоробра, ніби впевнена у собі, опиняється під обстрілом у критичній ситуації й починає панікувати. І ти бачиш величезних дядьків, які видаються мужніми, але, як діти, плачуть, ховаються, панікують, не знають, що робити.А іноді якась тендітна дівчинка поводиться абсолютно спокійно і мужньо, без страху. Тоді вона цілому полку тих дядьків може дати фору. У кожної людини є свій внутрішній стрижень, психологічна стійкість, впевненість у собі, відсутність паніки.Я не кажу про страх — він потрібен на війні, він допомагає нам прийняти правильні рішення. Не геройствувати, як-то кажуть, а чітко оцінювати небезпеку і розуміти, що робити. Паніка дуже заважає, адже коли людина починає метушитися, вона втрачає холодний розрахунок. Більше шансів, що така людина загине від того, що вона ухвалює неправильні, панічні рішення.Виявляється, що це ніяк не залежить від фізичного стану чи натренованості людини. Зрозуміти це можна лише тоді, коли ти опиняєшся безпосередньо там. Часто людині страшно навіть уявити, як вона поводитиметься на війні. Однак, опинившись у тих обставинах, вона нерідко із подивом усвідомлює, що страх відступає.Те саме я і відчув тоді, в перші дні війни, коли був чимало разів під різними обстрілами: від ракетних до кульових, — і мені не було страшно. Спершу я не розумів, чому так відбувається. Згодом, поспілкувавшись із психологами, почув пояснення: у кожної людини різний поріг стресостійкості, тобто індивідуальна реакція на стрес і небезпеку.Для себе я з’ясував, що мені абсолютно не страшно загинути, абсолютно не страшно померти. І з цим живу тепер. Коли опиняєшся в таких обставинах, саме там, у цих умовах, відкриваєш для себе щось суттєве про самого себе.— Війна ставить перед релігійними лідерами питання не лише служіння, а й особистої відповідальності та меж власної ролі. З початком повномасштабного вторгнення ви склали повноваження муфтія. Чи замислювалися Ви над цим рішенням раніше — наприклад, після анексії Криму у 2014 році?— Посада муфтія — не пожиттєва. В ісламській традиції, принаймні у тій, що існує на теренах України, посада муфтія є виборною, тобто людину обирають на певний термін: на два, на чотири, на п’ять років — відповідно до статуту релігійної організації. Людина має бути готова залишити посаду, якщо її на наступний термін не оберуть.Чесно кажучи, коли мене вперше обрали у 2009 році, для мене це була несподіванка. Я не очікував, не розраховував, що мене серйозно будуть розглядати мусульманські громади з різних регіонів України як муфтія, адже я був надто молодий, мав мало досвіду, і були люди старші, більш досвідчені, з кращою освітою.Тому, коли мене обрали муфтієм, я, звісно, погодився працювати над відродженням мусульманської громади України, але ніколи не прилипав до посади й до місця. Я цілком серйозно розраховував на те, що після першого терміну мене не переоберуть, після другого терміну я думав, що не переоберуть, і після третього терміну я також так думав. Я завжди готовий був полишити посаду, адже абсолютно до неї не приростав.Також хочу сказати, що це серйозна відповідальність. Бути релігійним лідером — великий тягар. Це дуже важко психологічно, іноді важко фізично витримати: вести за собою людей, бути певним локомотивом, бути певним прикладом. Я вже тоді думав про можливе переобрання, адже, відверто кажучи, не підтримую практику "вічних" духовних лідерів, які роками залишаються незмінними.Для мене показовий приклад, коли духовний лідер, авторитетний не лише для греко-католиків, а й для багатьох інших людей, зокрема й для мене, — Блаженніший Любомир Гузар — свідомо склав повноваження глави Церкви. Я сприйняв це як гідний і відповідальний крок: якщо людина відчуває, що вже не може повноцінно виконувати свою місію, вона має передати повноваження іншій достойній особі. До речі, він передав свої повноваження патріарху Святославу — нинішньому голові Української Греко-Католицької Церкви, зробив це дуже свідомо і правильно.Я ніколи не приростав до місця, а коли почалася повномасштабна війна, я прийняв для себе рішення, що буду на фронті у цей кризовий момент для мого народу, країни, для того, що для мене є дорогим, а духовним лідером може бути інша людина.Для мене було дуже легко і природно скласти повноваження муфтія. Духовне управління обрало іншу достойну людину на цю посаду. Я пишаюся муфтієм, шейхом Муратом Сулеймановим, який заступив на посаду муфтія Духовного управління мусульман України "Умма" після мене. До речі, на виборах голосував за нього, адже, як на мене, він найбільш підходяща кандидатура. Себе я більше на посаді муфтія, релігійного діяча, не розглядаю.Муфтій, шейх Мурат Сулейманов народився 10 жовтня 1990 року у Криму — в родині кримських татар. З дитинства вивчав іслам, а 2008 року закінчив школу Коран-хафізів, вивчивши весь Коран напам’ять.2013 року став випускником Єменського університету зі спеціальності шаріатської науки. Того ж року Мурат Сулейманов отримав сертифікат з ханафітської юриспруденції від шейха Мухаммада Ахмада Амоха, муфтія міста Ходейда (Ємен).З 2015 року — імам мусульман Львова.З 2016 року – заступник муфтія Духовного управління і представник муфтія на Заході України.З 2019 року — член Української ради з фетв і досліджень. Тоді ж обраний головою Всеукраїнської асоціації з вивчення Священного Корану.Вільно володіє українською, кримськотатарською та арабською мовами. Є хафізом Священного Корану, також є членом дослідницького відділу Європейської ради з питань фетв та досліджень.— Чи підтримуєте сьогодні стосунки з новим муфтієм "Умма" Муратом Сулеймановим?— Так, звісно, підтримую. Зараз він є моїм духовним лідером, я зобов’язаний слухати його духовні настанови, адже те, що визначає муфтій мого духовного управління, — обов’язково і для мене.Тож у мене дружні і добрі стосунки з чинним муфтієм. Я визнаю його як свого духовного лідера і дослухаюся до усіх його настанов.— Російсько-українська війна актуалізувала питання межі між вірою та політикою і відповідальності релігійних інституцій, тож виникає питання стосовно політизації релігії. Політизація релігії властива не лише християнству, а й ісламу. Чи може війна стати моментом очищення релігії від політичної облуди — і, як ви вважаєте, чи проходить іслам в Україні цей тест краще, ніж християнство?— Я зараз про загальну картину скажу. Наш ворог — Російська Федерація — дуже широко використовує усі релігії для своїх політичних інтересів. Вони це не приховують. Сама ідеологія "русского міра", яку проповідує Російська православна церква, — це, фактично, політична ідеологія.Путін, патріарх Кирило, Мединський, який є головою у російських делегаціях на цих "бутафорських" перемовинах, — ну, вибачте, я вважаю їх бутафорськими, це моя думка, як науковець, я, мабуть, маю право на свою власну думку, — то цей Мединський на перемовинах прямо каже про російську мову, російську церкву, права російськомовних і так далі.Тобто, коли політичні діячі говорять про церкву, а релігійні діячі — про політику, це, безумовно, свідчить про те, що у державі нашого ворога ці сфери фактично ототожнюються. Релігія і політика у них — це один і той самий інструмент для досягнення своїх імперіалістичних амбіцій.Іслам — релігія, яка теж не відокремлена від політики, бо політика — це певна форма існування суспільного життя: яка форма влади, як беруть громадяни участь у виборах, у затвердженні законів тощо. Іслам, чесно кажучи, — це про те, що ісламська релігія не може бути відокремлена від політики. За це іслам дуже часто критикують, бо християнство пережило секуляризацію, а іслам секуляризацію як таку не переживав.Наприклад, християнська релігія чітко відокремлена від держави. Якщо ми візьмемо держави із мусульманським населенням, то там багато релігійних ісламських законів є частиною сучасного законодавства. Є країни, які так і називаються "ісламські": принаймні ми знаємо Ісламську Республіку Пакистан, Ісламську Республіку Афганістан, Ісламську Республіку Іран — це ті держави, які відкрито декларують, що живуть за релігійними канонами. Наскільки вони живуть — інше питання, але вони саме так декларують.Є держави, у яких норми шаріату, ісламу певною мірою впроваджені у сучасне законодавство. Наприклад, Саудівська Аравія, Катар, Кувейт — там певні норми шаріату є нормами сучасного законодавства цих держав.Є країни, в яких, наприклад, шлюбно-родинні стосунки або розподіл спадку регламентуються за шаріатом. А є зовсім секулярні країни з мусульманським населенням, як, наприклад, Туреччина — це світська, секулярна країна, де навіть п’ятниця не є вихідним, а є робочим днем. Тоді як п’ятниця для чоловіків-мусульман є обов’язковим молитовним днем.Тож ми маємо різні моделі існування релігії й політики, релігії й держави у мусульманських країнах. Що стосується України, то у нас іслам ніяк не впливає ані на державу, ані на закон. У нас мусульмани — меншість, і більшість мусульман не політизовані, звичайні українці, які на виборах або на різних подіях реагують, як і більша частина нашого громадянського суспільства.— Чому, на вашу думку, релігійні інституції в Росії так легко погодилися на роль сакралізаторів насильства?— Тому що з початку приходу до влади Путіна усе релігійне життя в Росії було взято під контроль ФСБ. Непідконтрольних релігійних організацій в Росії не існує.— А чи має право віра бути "поза політикою" в умовах геноцидної війни, чи це завжди форма втечі від відповідальності?— На мою думку, я не транслюю зараз загальну спільну думку усіх мусульман, релігія не може стояти осторонь будь-яких суспільно важливих процесів. Це не означає, що релігія має нав’язувати державі або суспільству свої погляди.Але виразити свою думку — це ж демократично, бо у демократичній, здоровій державі нікому не затикають рота, якщо те, що виноситься на загал, не несе загрози національній безпеці. Якщо якісь лозунги, наприклад, Російської православної церкви, несуть загрозу національній безпеці України, тоді не можна давати вільно поширювати такі думки. Якщо не несуть загрози національній безпеці, то демократично дати слово усім, зокрема й віруючим людям або офіційним церковним, релігійним інституціям. Суспільство може дослухатися або не дослухатися. Державні діячі можуть брати до уваги або можуть не брати до уваги. Однак забороняти висловлювати свій погляд — неправильно.А коли ми говоримо про війну, геноцид, про намагання знищити український народ, то взагалі релігія не може стояти осторонь! Бо що найголовніше у релігії? Не обрядова складова. Найголовніше — це віра і моральність.Якщо вчинки когось є аморальними, то релігія і віра не мають права стояти осторонь. Вони мають сказати, що це неправда, що це злочин, що це гріх. Не можна мовчати під час таких важких випробувань.— В умовах війни особливої ваги набувають питання репутації, інституційної прозорості та інтерпретації міжнародних зв’язків релігійних діячів. Нещодавно з’явилися твердження, що ви нібито є представником ФІОЄ (Федерації ісламських організацій Європи, — ред.) — структури, яку у 2018 році Об’єднані Арабські Емірати внесли до переліку терористичних об’єднань. Як ви можете прокоментувати ці заяви?— Я був дуже здивований, коли дізнався про це. Абсолютно офіційно можу заявити, що я ніколи не був ані членом, ані представником, ані людиною, яка афілійована чи асоційована з Федерацією ісламських організацій Європи. Ніколи, ніяким чином, я не був членом чи представником Федерації ісламських організацій Європи.Якщо у когось є якісь протилежні докази, то я б хотів з ними ознайомитися. Але питання у тому, що Федерація ісламських організацій Європи — це певне об’єднання в європейських країнах. І в жодній з європейських країн ця організація не є забороненою. Ані у Франції, Німеччині, Британії — ніде вона не є забороненою.А Об’єднані Арабські Емірати, які не мають жодного стосунку до Європи і Європейського Союзу, вносять якісь організації до списку терористичних або заборонених. Це щонайменше дивно. Який ви маєте стосунок до європейських країн? Як ви можете вважати когось терористичною організацією, якщо самі ці країни так не вважають?І це ж не одна країна, а увесь Європейський Союз не вважає Федерацію ісламських організацій Європи якоюсь терористичною або забороненою, але от в Об’єднаних Арабських Еміратах вирішили по-іншом.На цьому тлі нещодавно була оприлюднена у ЗМІ така дивна інформація, що Об’єднані Арабські Емірати вважають своїм обов’язком боротися з ісламом та ісламським відродженням в інших країнах. Отака дивна політика.Мені, як науковцю, дуже цікаво за цими тенденціями спостерігати, але мене найбільше цікавить, звідки в країні з мусульманським населенням, де вже більше тисячі років існує іслам, така політика, чому вони в мусульманах вбачають якусь небезпеку і бачать ворогів.Дуже цікавий прецедент, який заслуговує на наукове дослідження. Що стосується мене, то усі ці звинувачення є абсолютно неправдивими.— Дякую за спростування цієї інформації. Війна змінює не лише теперішнє, а й формує нову ідентичність — особисту, релігійну й національну. Чи відчуваєте ви, що мусульмани в Україні сьогодні змушені бути "більш українцями", ніж самі українці?— Я ніколи не думав, що мусульмани України мають бути більше українцями, ніж самі українці. У нас ця війна ведеться за те, щоб українці, врешті-решт, усі вважали себе українцями.Бо навіть під час війни у нас люди ходять до московської церкви, не хочуть розмовляти державною мовою, захищати державний суверенітет, національні й культурні інтереси. Я взагалі цього не розумію: по вас ворог відкрито стріляє, вас знищують. Як після цього хтось в Україні слухає їхню музику, дивиться їхні фільми, розмовляє їхньою мовою, ходить до їхньої церкви? Це як? Це самогубство? Це схильність до самогубства? Стокгольмський синдром?Але ця війна підштовхнула українську націю і, першочергово, українську політичну націю. А ми маємо розрізняти етнічну націю від політичної.Українська етнічна нація — це українці за походженням, а українська політична нація — це люди, які можуть бути із національних меншин іншого походження: татари, грузини, євреї, чеченці, етнічні молдовани, румуни — хто завгодно, якщо вони себе вважають частиною України й української нації.Я вважаю, що у нас під час війни пришвидшився етногенез — формування й усвідомлення українцями себе українцями. Люди переходять на національну мову, стають на захист своєї Батьківщини, відмовляються відчувати себе частиною пострадянського світу або "русского міра", який пропагує Росія. Національні меншини, зокрема й мусульманський сегмент України, теж долучені до цих подій.Знаєте, той, хто бився на війні, втрачав побратимів, бачив смерть, я думаю, ніколи цього не забуде. Бо ці відчуття, травми, пережитий досвід будуть із людиною назавжди.Мусульмани України так само, як усі інші українці, проходять цей етногенез, стають частиною української нації. Чим більше людей долучені до захисту Батьківщини, тим більше це сприяє тому, що мусульманський сегмент українського суспільства українізується.— Підсумовуючи доволі містку нашу розмову, хотілося б поставити питання на перспективу. Якщо уявити, що через 30 років історики аналізуватимуть цю війну, яку роль, на вашу думку, вони відведуть релігії — фонову чи визначальну?— Релігія не є визначальним фактором або чинником захисту нашої Батьківщини. Кажімо чесно: релігійні організації не закликають до війни, вони не є головними ідеологами захисту Батьківщини.Релігійні організації в Україні — це допоміжний чинник. Церкви виконують капеланську місію, волонтерську роль: підтримують родини військових і родини загиблих військових, самих військових, пояснюють віруючим, за що ми маємо битися.Бо солдату, офіцеру, людині зі зброєю потрібно розуміти, задля чого вони ризикують своїм життям і здоров’ям. Для багатьох людей це зрозуміло: якщо ворог прийшов тебе вбити, які ще можуть бути компроміси?Але декому, хто не хотів захищати Батьківщину, уникали мобілізації й після примусової мобілізації, коли вони були долучені до війська, доводиться пояснювати, для чого вони тут перебувають. Зокрема й релігійні організації пояснюють, чому ми маємо захищати свою Батьківщину, родину, своє життя, врешті-решт.Однак релігія в Україні на цій війні не грає ключову роль — радше допоміжну, душпастирську, скажімо так, роль.А от в Росії — у нашого ворога — релігія грає одну з ключових ролей. Бо чим вони обґрунтовують війну проти нас? Зокрема й тим, що тут "сатаністи", "шайтани" — як кажуть мусульманські релігійні діячі Росії. Вони аргументують певними релігійними гаслами, чому росіяни мають нас вбивати.Тому злочинна роль Російської православної церкви, російських мусульманських організацій має бути досліджена. І я вважаю, що релігійні діячі, які підтримували російську агресію проти України, мають постати перед судом на одному рівні із російськими пропагандистами.— Щиро дякую за те, що виділили час для розмови, за вашу відкритість до діалогу і, найголовніше, що стоїте на захисті нашої країни.— Дякую! Перемоги нам, перемоги у цій війні, звільнення наших територій, розвалу Росії. Слава Україні!— Героям слава!.

Через погіршення безпекової обстановки у Дніпропетровській області 4 березня зафіксовано суттєві ускладнення в русі приміського залізничного транспорту. Пасажирів попереджають про зміну часу прибуття низки рейсів, що пов’язано з необхідністю забезпечення безпеки перевезень у регіоні.Про це повідомляє пресслужба "Укрзалізниці".Які рейси затримуютьсяЗа офіційними даними, низка приміських поїздів наразі курсує із запізненням і затримується на кінцеві зупинки. Зокрема, йдеться про такі маршрути:поїзд №6503 П'ятихатки — Рокувата;поїзд №6005 Дніпро — П'ятихатки.Рекомендації для пасажирівЗалізничне відомство просить громадян із розумінням поставитися до ситуації та зберігати спокій. Пасажирам рекомендують уважно стежити за оголошеннями поїзних бригад, а також оперативно прослуховувати сповіщення на станціях та вокзалах, щоб вчасно дізнатися про відновлення звичного графіка руху.Нагадаємо, раніше повідомлялось, що у Дніпропетровській області суттєво змінено графіки руху приміських поїздів. Розклад зазнав значних коригувань через обстріли рашистів..

У середу, 4 лютого, в Україні очікується малохмарна погода. Подекуди стовпчики термометрів піднімуться до +15°C.Про це повідомив "Укргідрометцентр"."Поширюватиметься поле високого тиску, що забезпечить погоду без опадів, лише на Сході, а вдень і на північному Сході країни атмосферний фронт з північного Заходу зумовить невеликий мокрий сніг та дощ", — йдеться у повідомленні.За словами синоптиків, у середу буде хмарно з проясненнями. Вночі на Півночі та північному Сході країни на дорогах місцями ожеледиця. Вітер переважно західний, 5-10 м/с.Температура повітря вдень очікується +4…+9°C, у західних областях прогріє до +10…+15°C, на північному сході та Сході країни буде +1…+6°C.Погода у столиці та на КиївщиніУ столиці та на Київщині 4 березня буде хмарно з проясненнями. Опадів синоптики не прогнозують. По області вночі на дорогах місцями ожеледиця. Вітер переважно західний, 5-10 м/с.Температура повітря у Київській області вдень — +4…+9°C. У Києві вдень стовпчики термометрів піднімуться до +6…+8°C.Нагадаємо, за даними Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського, зима 2025-2026 років у Києві виявилася значно суворішою за попередні. Востаннє такі показники фахівці фіксували 15 років тому. Тож попередні три місяці стали справжнім випробуванням на міцність.Додамо, за прогнозом синоптиків, в Україні у березні 2026 року очікується відносно комфортна погода. Середня місячна температура повітря подекуди буде вищою за норму..

У середу, 4 березня, у частині регіонів України будуть застосовуватись графіки погодинних відключень електроенергії та графіки обмеження потужностей для промислових споживачів.Про це повідомила пресслужба "Укренерго". Обмеження діятимуть з 08:00 і до кінця доби.За даними енергетиків, причина запровадження обмежень — наслідки російських ракетно-дронових атак на енергосистему."Увага! Ситуація в енергосистемі може змінитись. Час та обсяг застосування відключень за вашою адресою дізнавайтесь на офіційних сторінках обленерго у вашому регіоні. Коли електроенергія з’являється за графіком — будь ласка, споживайте її ощадливо!" — додали у компанії.Зауважимо, 3 березня Рада національної безпеки і оборони затвердила плани стійкості для всіх регіонів. Винятком є лише столиця. Як уточнив президент Володимир Зеленський, наразі столиці надали додатковий час на підготовку відповідних змістовних документів, адже "сьогодні Київ був не готовий — як і на цю зиму". Відтак, до наступної зими столиця має встигнути підготуватись і виконати кожне завдання.Нагадаємо, раніше Володимир Зеленський повідомляв про завершення підготовки комплексної стратегії відновлення та оновленого захисту енергосистеми. Документ має стати базою для залучення глобальних інвестицій та міжнародної допомоги, щоб забезпечити стійкість країни перед загрозою нових російських ударів.Читайте також: Як Кличко "проспав" енергетичну незалежність для столиці.

З 28 лютого по 1 травня 2026 року в серці столиці у Центральному парку культури й відпочинку Києва (Володимирський узвіз, 2) біля Арки Свободи українського народу 24/7 у вільному доступі проходить виставка переможців XIX Міжнародного Художнього Фестивалю МАЛЮЙ.UA з України, Ізраїлю, Німеччини, Польщі, Латвії, Туреччини.80 робіт митців різних поколінь — від 7 до 72 років, представлено на експозиції, що є 16 етапом артмарафону "Покоління війни". Виставка присвячена до четвертої річниці повномасштабного вторгнення Росії в Україну.Учасники виставки: Леся Любченко, Тетяна Гущина, Наталія Суханова, Таміла Слабоспицька, Дарина Камінська, Анастасія Пудова, Вікторія Омельян, Ірина Луценко, Маргарита Лобачова, Анна Тібеж, Оксана Тихонова, Айше Бахат, Руслана Мединська, Катерина Степаненко, Олександра Хандусь, Євгенія Лущишина, Єлизавета Хоменко, Лілія Шибанова, Анжела Градова, Тетяна Савонік, Анастасія Шевченко, Катерина Бурда, Любов Данілова, Аріна Сенько, Муса Байкар, Ярослав Кондратюк, Інна Бурмаченко, Світлана Сулима, Майя Григор’єва, Ольга Нехіна, Руслана Березівська, Євангеліна-Марія Ліпінська, Анастасія Коваль, Катерина Мусієнко, Ніна Іванець, Оксана Шульга, Інна Бурмаченко, Анна Головіна, Софія Ходаківська, Ольга Павленко, Яна Михайлова, Тетяна Клімук, Юлія Тарасова, Микола Панаков, Ангеліна Мартинюк, Ангеліна-Марія Клебан, Анна Клименко, Олег Іванцок, Юрій Середа, Марія Навратюк, Катерина Клименко, Катерина Боярська, Олександра Сергієнко, Оксана Олексіїва, Наталія Ришкевич, Марія Макаренко, Марія Ревина, Юрій Чалий, Антоніна Нємчик, Shev, Катерина Кладько, Марієтта Блудова, Софія Майстренко, Богдана Мазорук, Ірина Єрьоменко, Єлизавета Сєдих, Наталія Філяк-Заставна, Анастасія Бацман, Яна Семенюк, Олена Вернигородська, Лідія Рязанова, Костянтин Гудаєв.У проєкті представлені роботи захисників України та дітей військовослужбовців, юних та дорослих громадян України, які майже чотири роки живуть під бомбардуваннями у своїх містах та селах, внутрішньо переміщених осіб та тих, хто був змушений покинути Батьківщину через війну — кожен з них, по-своєму, щодня бореться за перемогу над агресором за мир в Україні.Артмарафон "Покоління війни" є частиною масштабного Міжнародного Художнього Фестивалю МАЛЮЙ.UA.WAR — єдиної культурної ініціативи в Україні, яка без перерви триває з першого тижня повномасштабного вторгнення. Це єдиний у світі проєкт, який через мистецтво аналізує зміну свідомості різних поколінь протягом довготривалої сучасної війни.За майже чотири роки повномасштабного вторгнення Росії в Україну було проведено понад 70 виставок та проєктів культурної дипломатії з творами мистецтва учасників МАЛЮЙ.UA.WAR, які були представлені у 19 країнах світу: Україні, США, Швейцарії, Іспанії, Ватикані, Чорногорії, Албанії, Південній Кореї, Японії, Малайзії, Китаї, Болгарії, Північній Македонії, Сербії, Польщі, Пакистані, Греції, Аргентині, Азербайджані. Кращі роботи учасників спочатку експонуються біля Арки Свободи українського народу у Києві, а потім презентуються в різних країнах, закликаючи до підтримки України.Також арттвори  учасників знайомлять інші народи із природою, культурою, автентикою та сучасним мистецтвом України, демонструючи вклад України у світовий культурний простір; через творчість українців світ бачить найціннішу рису людства — трансформувати жах і біль у прекрасне. До четвертої річниці повномасштабного вторгнення також біло організовано виставки в столиці Греції Афінах, столиці Азербайджану Баку та в окрузі Малага в Іспанії.Організатор проєкту Асоціація з розвитку міжнародних відносин ADRUM за сприяння Міністерства культури України, МЗС України та Київської міської влади. Інфопартнери: TrueUA, Імпровізатор, Life.Kyiv.UA..

На Львівщині зафіксували випадок гарячки Денге. Хворобу виявили у 24-річної жінки, яка повернулася з відпочинку на Мальдівах.Про це повідомив Львівський обласний центр контролю та профілактики хвороб. Зазначається, що жінка захворіла 15 лютого 2026 року.Серед симптомів у неї були: озноб, головний біль, температура до 38,5°C, біль у м’язах і животі. Вже 19 лютого жінка звернулася за медичною допомогою та була госпіталізована."Під час стаціонарного лікування проведено відбір біологічного матеріалу для лабораторного дослідження... За результатами досліджень виявлено РНК вірусу гарячки Денге", — йдеться у повідомленні.Яка з'ясувалося, пацієнтка перебувала з 04.02.2026 по 16.02.2026 року перебувала на острові Тодду (Мальдівська Республіка). На острові жінку покусали комарі."Станом на 26.02.2026 року пацієнтку виписано зі стаціонару в задовільному стані з заключним діагнозом: гарячка Денге, перебіг середньої тяжкості", — додали у центрі.Гарячка Денге — гостра інфекційна хвороба. Вона поширена переважно в тропічних та субтропічних регіонах. Інкубаційний період зазвичай триває 3–15 днів. Початковий період характеризується підвищенням температури тіла, кашлем, анорексією, нудотою, блюванням, болем у животі.При гарячці денге можуть розвиватися ускладнення. У 0,5—6 % тяжких випадків виникає енцефаліт, можливий гепатит. Також можуть розвинутися мієліт, синдром Гієна-Барре, зрідка міокардит, гостра печінкова недостатність.Нагадаємо, у Львові лікарі врятували трирічну дитину, яка випадково випила засіб для очищення побутової техніки від жиру та отримала серйозний хімічний опік стравоходу. Хлопчик перебував у важкому стані та не міг самостійно їсти..

У нашій країні на державному рівні може з'явитися День української музики. Це свято народні депутати пропонують відзначати щороку у третю суботу вересня.Відповідний законопроєкт опублікувати на офіційному сайті Верховної Ради України. Документ 3 березня відправили на розгляд Комітету."Українська музика сьогодні має потужний міжнародний вплив. Перемога на Євробаченні, світові тури українських виконавців, колаборації з відомими зарубіжними артистами демонструють, що наша музика є важливим інструментом культурної дипломатії", — йдеться у пояснювальній записці.Ініціатори вказують, що День української музики може включати концерти, фестивалі, тематичні заходи узакладах культури та освіти, спеціальні теле- та радіопрограми, музичні марафони. Це також може стати приводом для міжнародних культурних подій, що представлятимуть українську музику у світі.Нагадаємо, низка народних депутатів запропонувала офіційно встановити в Україні нове свято — День української жінки. Ймовірно, його на офіційному рівні відзначатимуть 25 лютого.Читайте також: Коли українці святкуватимуть Великдень у 2026 році.

У столиці після зими триває ремонт доріг. Ями "латають" у всіх районах міста.Як повідомила пресслужба Київської міської державної адміністрації, станом на 3 березня уже ліквідували понад 12 тисяч квадратних метрів пошкоджень."Після аномальних морозів і перепадів температур у столиці з’явилася аварійна ямковість. Із настанням сприятливої погоди дорожники працюють у всіх районах міста", — зазначили в КМДА.Для ремонту використовують різні технології: холодний, литий і гарячий асфальтобетон, а також рециклінг. Один із методів оперативного усунення дефектів дорожнього покриття — гарячий асфальтобетон. "Суміш доставляють у спеціальних бункерах-термосах, які зберігають температуру і дозволяють якісно виконувати роботи навіть у холодну пору. Від початку року ліквідували понад три тисячі квадратних метрів — гарячим асфальтобетоном", — поінформували у пресслужбі.У КМДА зауважили, що взимку термінові ремонти допомагають запобігти подальшому руйнуванню доріг і забезпечити безперешкодний рух транспорту."Просимо водіїв бути уважними, дотримуватися швидкісного режиму та звертати увагу на тимчасові дорожні знаки в місцях проведення робіт", — додали в держоргані.Нагадаємо, раніше віцепрем’єр-міністр з відновлення України та міністр розвитку громад та територій Олексій Кулеба заявив, що протягом наступних шести місяців в Україні планують привести до ладу основні дороги. На першочергові роботи потрібно понад 14 мільярдів гривень, і вони вже знаходяться в обробці.Своєю чергою, прем'єр-міністр Юлія Свириденко повідомила, що в Україні планують розпочати ремонт автомобільних доріг щойно дозволять погодні умови. Насамперед йдеться про стратегічно важливі маршрути.Читайте також: Асфальт "розтанув зі снігом": головний "дорожник" країни пояснив, чому міжнародні траси у жахливому стані.

У середу, 4 березня, буде тимчасово знеструмлено частину Одеси та області. Причина — ремонтні роботи.Про це повідомив голова Одеської обласної військової адміністрації Олег Кіпер.Посадовець уточнив, що термінові ремонтні роботи на енергетичному обладнанні триватимуть з 06:00 до 18:00. У цей час буде тимчасово знеструмлено Одеський район області, у тому числі частина Одеси."Ці роботи необхідні для стабілізації ситуації з електропостачанням в місті та передмісті", — пояснив Кіпер.Об’єкти критичної інфраструктури працюватимуть у штатному режимі."Енергетики зроблять усе можливе, щоб якнайшвидше відновити світло усім мешканцям", — запевнив голова ОВА.Нагадаємо, декілька днів тому президент України Володимир Зеленський повідомляв про завершення підготовки комплексної стратегії відновлення та оновленого захисту енергосистеми. Документ має стати базою для залучення глобальних інвестицій та міжнародної допомоги, щоб забезпечити стійкість країни перед загрозою нових російських ударів..

Нафтопровід "Дружба" зазнав дуже серйозних пошкоджень після ударів країни-агресорки Росії. Це сталося через горіння великої кількості нафти після влучання російського безпілотника.Про це повідомив віцепрем’єр — міністр енергетики Денис Шмигаль на брифінгу за підсумками засідання РНБО, передає "Інтерфакс-Україна"."Велика частина внутрішнього обладнання нафтопроводу, різноманітних датчиків, іншого обладнання всередині нафтопроводу була пошкоджена температурним режимом. Цього не видно ззовні, але це великий обсяг роботи", — сказав Шмигаль.За словами міністра, ворожий безпілотник поцілив по одному з найбільших резервуарів. На час удару у ньому було 25 тисяч кубічних метрів нафти."Частину цієї нафти вже в момент, коли вона горіла, качали в труби, аби уникнути великої техногенної та екологічної катастрофи. Нафта фактично була в киплячому стані", — зауважив Шмигаль.Він додав, що наразі "Нафтогаз" завершує дефектацію (критичний етап ремонту обладнання, що полягає у виявленні дефектів деталей, вузлів чи механізмів шляхом порівняння їх фактичного стану з технічними нормами, — ред.). Після цього буде визначено кошторис, необхідний для ремонту, час та засоби, "щоб це відремонтувати і мати можливість далі фізично управляти цим нафтопроводом".Попередній контекст:27 січня після ударів Росії було завдано значних пошкоджень технологічному та допоміжному обладнанню нафтопроводу "Дружба". Після цього Україна припинила транспортування енергоносія цим нафтопроводом.21 лютого прем'єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо заявив про намір заблокувати постачання аварійної електроенергії в Україну, якщо Київ не відновить транзит російської нафти на словацьку територію. За словами політика, дії українського президента Володимира Зеленського він вважає "зловмисними" та такими, що шкодять енергетичній безпеці та економіці Словаччини.Згодом подібну заяву озвучив й прем'єр Угорщини Віктор Орбан. Він наголосив, що буцімто Київ хоче створити економічний хаос і енергетичну надзвичайну ситуацію в Будапешті, а також призвести до поразки партії "Фідес" на квітневих виборах.Уже 23 лютого прем'єр-міністр Словаччини опублікував на своїй сторінці у Facebook заяву про припинення аварійного постачання електроенергії в Україну.  Натомість в "Укренерго" заявили, що офіційних документів про одностороннє припинення дії договору про взаємне надання аварійної допомоги словацьким системним оператором — компанією SEPS — до НЕК "Укренерго" наразі не надходило. Водночас "Укренерго" 23 лютого 2026 року отримало лист від оператора системи передачі Словаччини про перегляд умов оплати за діючим договором про постачання аварійної допомоги.27 лютого президент Володимир Зеленський зідзвонився із премʼєр-міністром Словаччини. Під час розмови український лідер запросив Фіцо до України.Фіцо заявляв, що готовий зустрітися з президентом України щодо транзиту нафти, але пропонує зробити це на території третьої держави. Своєю чергою, Зеленський відкинув цю можливість, наголосивши, що зустріч можлива лише в Україні.Читайте також: Останній козир Орбана: чому угорський прем’єр так вчепився в трубу з нафтою Путіна.

На сьогодні більшість українців не готові відмовитися від популярного месенджера Telegram. Проте громадяни не проти активнішого контролю з боку правоохоронних органів.Про це свідчать дані опитування Соціологічної групи "Рейтинг". Так, на сьогодні 76% українців виступають проти повного блокування Telegram в Україні."З іншого боку, більшість опитаних підтримують посилення контролю правоохоронних органів над месенджером, а 41% проти цього", — йдеться у повідомленні.Зазначається, що загалом 67% українців є більш-менш активними користувачами Telegram. Частіше месенджером користуються молодші респонденти, мешканці Києва й обласних центрів, громадяни з вищим рівнем доходів.Згідно з даними опитування, наразі ‍більшість громадян не бачить загрози для себе особисто у Telegram, але визнають що є ризики для національної безпеки."Абсолютна більшість респондентів (72%) вважає, що Telegram ніяк не впливає на їхню особисту безпеку. Лише 8% вважають, що користування месенджером негативно впливає на особисту безпеку, а 15% — що позитивно. Щодо впливу на національну безпеку думки респондентів розходяться. Близько третини висловлюють думку, що ніякого впливу нема, а ще чверть вагається з відповіддю. Водночас, кожен 4-й респондент (28%) вважає, що Telegram негативно впливає на національну безпеку", — відзначає "Рейтинг".Нагадаємо, раніше керівник Офісу президента Кирило Буданов виступив за впровадження обов'язкової реєстрації для власників Telegram-каналів, які фактично функціонують як медіа. На думку посадовця, під час війни анонімність ресурсів, що поширюють контент на велику аудиторію, є неприпустимою та небезпечною для національної безпеки..

Рада національної безпеки і оборони затвердила плани стійкості для всіх регіонів. Винятком є лише столиця.Про це повідомив президент Володимир Зеленський."Щойно провів засідання РНБО України. Були доповіді від усіх представників наших областей, найбільших міст. Досвід цієї зими стане основою для подальших рішень, а саме: оновлення захисту для інфраструктури, логістики, основних енергетичних об’єктів, відновлення об’єктів після російських ударів, забезпечення додаткових спроможностей енергетики. На РНБО затвердили плани стійкості для всіх українських областей та обласних міст", — зазначив гарант.За його словами, наразі столиці надали додатковий час на підготовку відповідних змістовних документів, адже "сьогодні Київ був не готовий — як і на цю зиму". Відтак, до наступної зими столиця має встигнути підготуватись і виконати кожне завдання.Водночас секретар РНБО Рустем Умєров додав, що країна готується до осінньо-зимового періоду 2026/2027 в умовах війни та постійних загроз для енергетики й критичної інфраструктури. Тому після затвердження плану стійкості, уряд і міністерства отримали конкретні доручення — із визначеними термінами, відповідальними та механізмом перевірки виконання."Стійкість регіонів — це питання національної безпеки", — додав Умєров.Реакція КличкаМер Києва Віталій Кличко заявив, що комплексний план стійкості міста, який представила столиця на засіданні РНБО потребує участі і допомоги держави. Зокрема, як фінансової, так і законодавчої.Посадовець також запевнив, що пропозиції до плану були вчасно подані Міністерству розвитку громад та територій. До розробки документа долучали, зокрема фахівців, а також експертів енергетичної галузі."На жаль, сьогодні нам дали зрозуміти, що наразі Києву не допомагатимуть. Бо в загальний бюджет допомоги країни містам у втіленні планів стійкості уряд Київ не включив. Варіанти, що і як ми будемо робити в цій ситуації, як будемо коригувати ті плани, які сформували, зараз оперативно опрацьовуємо... Із цікавого, плани, представлені іншими містами — підписані головами військових адміністрацій. План Києва, де, нагадаю, є голова військової адміністрації, змушують підписати мера. (А для цього його ще має ухвалити міська рада). Тобто до Києва — "особливе" ставлення. Знову не обходиться без політики", — резюмував Кличко.Нагадаємо, раніше Володимир Зеленський повідомляв про завершення підготовки комплексної стратегії відновлення та оновленого захисту енергосистеми. Документ має стати базою для залучення глобальних інвестицій та міжнародної допомоги, щоб забезпечити стійкість країни перед загрозою нових російських ударів.Читайте також: Як Кличко "проспав" енергетичну незалежність для столиці.

Зима 2025-2026 років у Києві виявилася значно суворішою за попередні. Востаннє такі показники фахівці фіксували 15 років тому. Тож попередні три місяці стали справжнім випробуванням на міцність.Про це повідомили на Facebook-сторінці Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського, де підбили метеорологічні підсумки зими."За даними спостережень об’єднаної гідрометеорологічної станції "Київ", середньомісячна температура повітря за календарну зиму склала -4,0°С", — йдеться в повідомленніСпеціалісти констатували, що це нижче кліматичної норми на 1,5°С. Востаннє подібну холодну зиму в столиці фіксували 2010-2011 років із температурою -4,2°С."Зимові місяці, крім грудня, в Києві були холоднішими за норму. Найбільше від’ємне відхилення мав січень — (-4,4°С)", — деталізували в обсерваторії.Там додали, що найхолоднішим днем зими стало 10 лютого, коли температура знизилась до -20,2ºС, а найтеплішим — 10 грудня, коли температура повітря підвищилась до +9,3ºС."Опадів цієї календарної зими випало 112 міліметрів, що склало 91% кліматичної норми", — підсумували Центральній геофізичній обсерваторії імені Бориса Срезневського.Для порівняння: восени метеорологи фіксували середньомісячну температуру повітря в Києві в 10,5°С. Це на 1,8°С вище за кліматичну норму.Нагадаємо, що, за інформацією Наталії Діденко, 3 березня над Україною панують атмосферні фронти циклону Doreena. Деякі регіони накриють опади у вигляді дощу та мокрого снігу..

У вівторок, 3 березня, "Київпастранс" відновив рух електротранспорту на лівому березі, а також маршрутів, які з’єднують обидва береги Києва. Це пов’язано з покращенням ситуації в енергосистемі.Про це повідомили в Київській міській державній адміністрації (КМДА)."На лівому березі Києва поступово відновлюють роботу електротранспорту", — йдеться в повідомленні.У столичній владі додали, що через покращення ситуації в енергетичній системі "Київпастранс" розпочав поетапне відновлення руху електротранспорту на лівому березі та маршрутів, що з’єднують обидва береги столиці.У вівторок, 3 березня, частково відновили рух:трамваї №№ 4, 5, 22, 23, 27, 28, 29, 32, 33, 35;тролейбуси №№ 29, 30, 31, 37 (зі змінами), 43, 47, 50, 50-К.У КМДА додали, що водночас сьогодні на маршрутах іще курсують автобуси, які дублюють електротранспорт.Завтра, 4 березня, за умови відсутності нових пошкоджень енергетичної інфраструктури, електротранспорт лівого берега працюватиме у звичному режимі та відповідно до планового випуску. Автобуси відзавтра скасують."Про подальші зміни в роботі громадського транспорту повідомлятимемо додатково", — підсумували в Київській міській державній адміністрації.Нагадаємо, вчора, в Центрі організації дорожнього руху інформували, що в столиці розпочали ремонт аварійного покриття на об'єктах дорожньої інфраструктури. Роботи стартували у вівторок, 3 березня..

До четвертих роковин повномасштабного російського вторгнення в Україну та дванадцяти років російської агресії у Посольстві України в Азербайджанській Республіці відбувся захід, де була представлена виставка українських художників "Покоління війни".У своєму зверненні посол України Юрій Гусєв звернувся до присутніх та наголосив на героїзмі та незламності Українського Народу, який спільно з міжнародними партнерами захищає цінності свободи та демократії в Європі та світі. Також посол подякував керівництву та народу Азербайджанської Республіки, а також усім міжнародним партнерам за підтримку, яку Україна отримує з перших днів повномасштабної війни. Хвилиною мовчання було вшановано памʼять полеглих Героїв та загиблих цивільних.Серед гостей заходу були посли та представники дипломатичних корпусів країн-партнерів: Австрії, Естонії, ЄС, Франції, Німеччини, Угорщини, Японії, Латвії, Мексики, Молдови, Чорногорії, Марокко, Нідерландів, Словаччини, Іспанії, Швейцарії, Великобританії, США, Італії, Ізраїлю, Греції, Грузії, Болгарії, Польщі, Хорватії, а також представники Міністерства закордонних справ та депутати парламенту Азербайджанської Республіки, українська громада, друзі й партнери України. Пам’ятний вечір відвідали Герої-оборонці Маріуполя — колишні військовополонені, які приїхали до Азербайджану на відпочинок і реабілітацію.Гості заходу побачили вибрані роботи артмарафону "Покоління війни", який об’єднує мистецтво, народжене війною, адже в ньому беруть участь художники всіх поколінь з усієї України. Артмарафон є арттерапією для українців, він збирає художні свідчення війни й показує їх світу, закликаючи до підтримки України.Також роботи учасників знайомлять інші народи із природою, культурою, автентикою та сучасним мистецтвом України, демонструючи вклад України у світовий культурний простір; через творчість українців світ бачить найціннішу рису людства – трансформувати жах і біль у прекрасне. Серед робіт артмарафону є твори військових і дітей військових, юних і дорослих громадян України, які чотири роки живуть під бомбардуваннями у своїх містах і селах, внутрішньо переміщених осіб та українців, які через війну змушені були виїхати з Батьківщини – кожен на своєму місці щодня бореться за перемогу над загарбником та мир в Україні.Артмарафон є частиною масштабного Міжнародного художнього фестивалю МАЛЮЙ.UA.WAR, єдиної культурної ініціативи в Україні, яка без перерви триває з першого тижня повномасштабного вторгнення. Це єдиний у світі проєкт, який через мистецтво аналізує зміну свідомості різних поколінь протягом довготривалої сучасної війни.Азербайджан став 19 країною, де відбулася виставка проєкту, яких за час повномасштабного вторгнення було проведено понад 70 в Україні, США, Швейцарії, Ватикані, Іспанії, Чорногорії, Албанії, Південній Кореї, Японії, Малайзії, Китаї, Болгарії, Греції, Північній Македонії, Сербії, Польщі, Пакистані, Аргентині.Після заходу виставка "Покоління війни" була передана Українському центру в Баку, де буде експонуватися до квітня 2026 р.Проєкт організований Асоціацією з розвитку міжнародних відносин ADRUM, промоушен і продакшен компанією STUDIORAR за сприяння Міністерства культури України, Міністерства закордонних справ України та Київської міської влади в співпраці з Посольством України в Азербайджанській Республіці.Інфопартнери: TrueUA, Імпровізатор, Life.Kyiv.UA.