Статті

Роман Грибов — військовослужбовець, захисник острова Зміїний, який на початку повномасштабного вторгнення РФ став символом українського спротиву. Фраза, адресована російському військовому кораблю, облетіла весь світ, а сам він після полону повернувся додому вже впізнаваним для мільйонів.Втім, до власної популярності Роман ставиться стримано: "Я себе не вважаю зіркою. Я звичайний військовослужбовець".До служби в морській піхоті він був найвідомішим діджеєм у Золотоноші, що на Черкащині. Музика, вечірки, апаратура… Але згодом вирішив: ця професія — не для сім’ї. І пішов у військо.Сьогодні Роман — ветеран. Кілька місяців тому звільнився зі служби. Каже, ненадовго: "Думаю, я повернуся на військову службу згодом, бо не можу я з вільним життям довго жити".Ми зустрілися з ним під час акції проти булінгу в школах, одним з організаторів якої стала Національна академія внутрішніх справ. І, можливо, це символічно: людина, яка стала голосом спротиву назовні, тепер говорить про те, як не роз’їдати одне одного зсередини.Полон і звістка про "загибель"24 лютого 2022 року на Зміїному перебували прикордонники та морські піхотинці. Після бомбардувань зв’язок із командуванням було втрачено. Згодом понад 80 захисників острова потрапили в полон. Найболючішим моментом для них стала звістка про те, що в Україні їх вважали загиблими."Спочатку нас усі похоронили. Найжахливішою новиною для нас було, коли ми дізналися, що наш президент нас поховав. Сказали, що нібито ми всі загинули. Я нікого не засуджую в цьому. То були перші дні великої війни. Було багато хаосу. Ніхто не знав, що з нами. Як донести своїм рідним і близьким, що ми живі? Моя жінка дізналася з російського відео, що я не загинув. Росіянці нас одразу перевезли до Криму. Спочатку ми були зв’язані, а потім нас розв’язали, щоб для телекамер показати, як ми їдемо автобусами, як нас потім нібито зустрічають "з хлібом-сіллю". Ну, от з цього відео дружина дізналася, що я живий. Знайшла десь у російських пабліках", — згадує військовий про ті дні.У той час соцмережах з’явилися фото Романа з чорними стрічками. Потім, після звільнення з полону, він знайшов їх і зберіг на пам’ять.Військового звільнили з полону у квітні 2022 року. За його словами, це був неофіційний обмін — наших захисників обміняли на російських строковиків (бо тоді ж у Кремлі заявляли, що строковики нібито не беруть участі в бойових діях).Коли побачив уперше після полону дружину — жахнувся, настільки вона схудла від переживань.Військового відпустили на кілька днів додому, а потім знову в стрій. Про реабілітацію тоді ще ніхто не думав, бо не знали, через які тортури проходять наші полонені."Ніхто не задумувався, що ця фраза стане легендарною"Щодо всесвітньо відомої фрази про "російський військовий корабель" Роман Грибов згадує:"Коли повернувся з полону, я навіть не очікував, що такий розголос буде… Ми навіть не згадували, що там хтось когось посилав у той момент".Роману Грибову пощастило звільнитися з полону одним з перших зі своїх побратимів. Потім вони розповідали, як у полоні росіяни намагалися з’ясувати, хто саме з українських захисників так зухвало послав в етері їхній корабель. Зокрема, Владислав Задорін із позивним "Бублик" згадував, як його вісім разів возили на аудіозапис голосу — змушували читати казки та інші тексти. Намагалися ідентифікувати "автора" фрази.Сам Роман припускає:"Росіяни почали допитувати всіх, мабуть, дізналися, що я вискочив, і вони не встигли мене вичислити. Вчасно не зрозуміли, що я у них був у полоні. А потім хотіли змусити когось "взяти провину на себе", щоб заявити: вони піймали".До речі, після того, як крейсер "Москва" справді пішов на дно, з’явилося багато жартів про "прокляття" Зміїного. Роман іронізує: може, варто зібратися з хлопцями знову, так би мовити, повторити обстановку? Хто знає — раптом знову спрацює. Але вже проти самого Путіна.У перші дні повномасштабної війни слова захисника острова Зміїний миттєво облетіли українські та світові медіа й стали одним із символів спротиву українського народу.У січні 2025 року цю фразу внесли до Національного реєстру рекордів України — за найбільшу кількість цитувань антивоєнного вислову. Загалом зафіксували 28 мільйонів випадків її використання.Коти острова Зміїний, родичі домашнього улюбленця БудановаОстрів Роман Грибов згадує з теплотою. Жартує, що обладнав би на Зміїному після перемоги реабілітаційний центр для військових — мовляв, там чудовий клімат, особливо влітку.До речі, після звільнення Зміїного, 2022 року, з острова забрали одного з котів. Згодом він опинився у чинного очільника Офісу президента Кирила Буданова. Виявляється, там залишилося ще кілька тварин."Коти вижили навіть попри бомбардування острова. Ті хлопці, які зараз там чергують, їх підгодовують", — стверджує Роман Грибов.Тож на Зміїному ще можна взяти собі домашнього улюбленця, можливо навіть — родича кота Буданова.Лондон і зустріч із Валерієм ЗалужнимКілька місяців тому Роман разом із ветеранами їздив до Великої Британії на реабілітаційні заходи. Також вони попросили про зустріч із Валерієм Залужним."Для мене він на сьогодні є найавторитетнішим, кому я вірю", — говорить Грибов.Залужний зустрів військового словами: "Ось прийшов господар острова!" — і підписав йому свою книжку.Про плани на майбутнєПро плани на майбутнє відповідає коротко:"Закінчмо, переможемо хоча б, а тоді я вам розкажу".Зараз він працює з асоціацією підприємств ветеранів АТО, займається ветеранською спільнотою, допомагає побратимам адаптуватися до цивільного життя. І, як сам каже, поки його ім’я ще впізнають, волонтерить — "своїми підписами й тому подібне".Про булінг, ТЦК і втому суспільстваДо акції проти булінгу в школах Роман долучився свідомо."Я погодився, тому що це для мене надважлива тема. Зараз і так наш народ між собою дуже гризеться. Найболючіша тема, яка зараз постала перед нами — ТЦК".Його пропозиції, зокрема щодо окремої форми для представників територіальних центрів комплектування, викликали хвилю обурення в частини суспільства. Хейт, як каже, був чималий."Я проти того, щоб ТЦК у такий спосіб бусифікували людей. Це дуже принижує. Але коли я почав говорити про це, на мене полетіло багато хейту, можна сказати, що мене теж намагалися "забулити". Але я на таке не ведусь. Я за адекватну мобілізацію. Можна все робити іншими методами. Зараз наш народ починає розділятися всередині. Тому що хтось починає думати про вибори, хтось "забив" на війну, волонтерство. А я хочу нагадати, якими згуртованими ми були на початку", — наголошує Роман Грибов.Читайте також:Дванадцять операцій, служба на протезі й подіум: історія ветерана з Хмельниччини"У міні було півкіло тротилу. Я дивом вижив": історія ветерана з Закарпаття, який став прикладом незламності"Міна прилетіла просто в ноги, та я вірю, що ще побігаю": історія захисника з РівногоМріяв взяти доньку за руку і піти на прогулянку: як бойовий медик, що втратив кінцівку, повертає інших до життя.

Польський прем’єр-міністр Туск після скандального вето президента Навроцького на закон про кредит SAFE налякав поляків загрозою виходу їхньої країни з ЄС у разі домінування правих. Наскільки реальним є такий сценарій?"Polexit сьогодні є реальною загрозою! Обидві Конфедерації та більшість членів партії "Право і справедливість" (PiS) хочуть його. Навроцький — їхній покровитель. Росія, американська партія MAGA та європейські праві на чолі з Орбаном хочуть зруйнувати ЄС. Для Польщі це буде катастрофою. Я зроблю все можливе, щоб їх зупинити", — такий тривожний допис у мережі Х зробив глава польського уряду Дональд Туск.Про його натягнуті відносини з президентом Каролем Навроцьким відомо, та чи справді сусідня з нами держава вирішила повторити шлях Великої Британії, яка вийшла з Євросоюзу після референдуму 23 червня 2016 року? Причому вихід для неї виявився болючим.Що стало каталізатором відвертості ТускаЦя історія почалася на саміті НАТО в Гаазі. TrueUA аналізував перебіг цієї події, де лідери країн — членів Альянсу погодилися на вимогу Дональда Трампа поступово збільшувати витрати на оборону, щоб до 2035 року кожен учасник блоку досяг позначки видатків у 5% ВВП. Перед тим, як погодитися на це, європейські члени НАТО розробили механізм швидкої реалізації програм із переозброєння, його назвали Security Action for Europe (SAFE — "Безпекові дії для Європи"). Суть механізму проста: Єврокомісія на зовнішніх ринках капіталу запозичує близько 150 мільярда євро, а всі охочі держави Євросоюзу пропонують свої ініціативи та озвучують суму, необхідну їм для переозброєння. Далі кошти оформлюються як кредит під невисокий відсоток на десять років. Країни пропонують проєкти військово-технічної модернізації, реалізацією яких займаються як власні підприємства ВПК, так й інші європейські.Простіше кажучи, якщо у Польщі немає можливості виготовляти власні військові літаки, вона може кооперуватися, наприклад, із Францією. Преференції при закупівлі зброї і техніки іноземного виробництва, згідно з SAFE, надаються підприємствам країн Євросоюзу. Що цікаво, у цьому випадку навіть Угорщина Віктора Орбана була "за", вона увійшла до топ-5 учасниць програми. Польща попросила виділити їй майже 44 мільярда євро, що становить найбільшу суму з усіх країн ЄС. Бажання поляків швидко модернізувати свою армію зрозуміле з огляду на загрози з боку Росії та її союзниці Білорусі. У свою заявку поляки вписали 139 проєктів, значна їх частина — зброя польського виробництва. Єврокомісія узгодила заявку, залишалися процедурні моменти — законодавці Польщі ухвалюють закон про участь у SAFE, уряд підписує необхідні для кредиту документи і процес пішов. Але сталося не так, як гадалося. Навроцький наклав вето на ухвалений депутатами закон.Не секрет, що Трампу дуже не подобається європейська програма SAFE. Коли він протискав вимогу про 5% ВВП на оборону, очевидно мріяв про закупівлю Європою американської зброї, а не преференції для виробників в Євросоюзі. Ставлення Трампа до ЄС відоме — побільше "доїти". Зараз це йому вилазить боком, коли європейські партнери по НАТО один за одним відмовляються від участі в авантюрі Вашингтона в Ірані.Однак серед європейських політиків є друзі Трампа, серед них Навроцький. У польському уряді підозрюють, що причиною його вето став лобізм інтересів США, а не національний інтерес. Однак президент Польщі наполягає: такий значний кредит не в злотих, а в євро, та ще й під відсотки завдасть шкоди суверенітету країни. Процитуємо Навроцького:"Поляки змушені будуть повернути стільки ж, скільки становить сам кредит, а зароблять на цьому західні банки та фінансові установи. SAFE є механізмом, в якому Брюссель через так званий принцип умовності може довільно призупинити фінансування, тоді як Польща все одно буде змушена виплачувати цей борг"."Принцип умовності", якщо коротко, це інструмент політичного впливу керівництва ЄС на членів союзу, які відступають від взятих на себе зобов’язань із дотримання прав і свобод. Якщо Польща відмовляється від кредиту, то де братиме гроші на переозброєння? Глава держави запропонував, як йому здається, просте рішення — продати частину золотого запасу (він становить 550 тон) і на отримані кошти модернізувати армію. Тоді Варшава не залежатиме від умов, які ставить Брюссель. В уряді ж це вважають шкідливим кроком.По-перше, розпродувати золотий запас, який створювався поколіннями, неправильно.По-друге, гроші за продане золото надійдуть не так швидко, як кредит, а виконати обіцянку про 5% ВВП потрібно вже до 2035 року.По-третє, закупляти зброю і техніку необхідно у кооперації з іншими партнерами по НАТО, оскільки все це включене до загальної безпекової сфери.Туск збирав позачергове засідання уряду, під час якого висловив все, що наболіло, але замість масштабної реалізації проектів в оборонній сфері Варшава поки може почати тільки незначну частину власним коштом. В уряді вважають, що вето Навроцького, яке загальмувало процес, на руку Москві. Власне, згадана на початку заява Туска є продовженням його емоційної реакції на вчинок президента Навроцького.То чи можливий Polexit?У жовтні наступного року поляки обиратимуть 560 членів національних зборів та 100 членів Сенату. Передвиборча кампанія фактично вже стартувала, і вето Навроцького можна вважати одним із її елементів. "Громадянська коаліція" Туска ризикує втратити керівництво урядом.Останні опитування демонструють наступну картину: прем’єрська партія лідирує з показником приблизно 35%, а за нею розташувалися "Право і справедливість" (приблизно 31%), "Конфедерація Свобода і Незалежність" (десь 11%), "Нова лівиця" (7%) та "Конфедерація Корони Польської" (7%). "ПіС" та дві "Конфедерації" — праві консервативні партії, причому дві останні ще проросійські. А згідно зі свіжим опитуванням IBRiS, понад 60% поляків невдоволені прем’єром Туском.Якщо справи так ітимуть далі, то найбільш імовірною коаліцією у Сеймі після виборів 2027 року будуть "ПіС" і дві "Конфедерації". Тоді до ідеологічно правого президента додасться такий самий прем’єр, і Польща може заявити про вихід із ЄС. Поки це є лише припущенням, адже та ж Угорщина Орбана хоч і перебуває у постійному конфлікті з інституціями Євросоюзу, однак покидати його не хоче.Що це означає для УкраїниДля нас такі розклади в польському політикумі мають погані перспективи. "Право і справедливість" як найсильніша із правих партій Польщі претендуватиме на крісло прем’єра. Партія оголосила свого кандидата, це Пшемислав Чарнек, знаний українофоб та євроскептик. Він — не проросійський, але за такого прем’єра затяжний конфлікт Варшаві з Брюсселем забезпечений. І Києву з Варшавою також.Проте є кілька факторів, здатних покращити настрій і Туску, і польським прихильникам ліберальної демократії, і керівництву ЄС.Перший фактор — поразка партії "Фідес" Орбана на виборах 12 квітня. Угорщина багато років залишається зразком для європейських ультраправих. Втрата Орбаном крісла серйозно поламає плани Білого дому з розширення кола своїх агентів впливу в Європі для руйнації ЄС із середини.Другий фактор — листопадові проміжні вибори до американського Конгресу. Поки у Трампа за всіма напрямками справи — кепські. У разі провалу республіканців на виборах демократи ізолюють президента від можливості вести антиєвропейську політику, у тому числі від підтримки розкольників Євросоюзу.Третій фактор — "Конфедерація Корони Польської" Гжегожа Брауна настільки токсична для польського політикуму, що в разі отримання першого місця на виборах "Право і справедливість" відмовиться брати "Корону" в коаліцію. Таким чином у наступному Сеймі не складається більшість для ухвалення рішення про референдум щодо Polexit. І навіть якщо референдум оголосять, шанси на його провал значно вищі за шанси на успіх..

У розпорядженні Тегерана є ракети з дальністю польоту близько двох тисяч кілометрів, однак скільки їх та чи справді вони здатні нести бойовий заряд на таку відстань — невідомо. Проте у погрозах іранців можуть бути інші мотиви, а не ракетний удар."Дії України щодо допомоги Ізраїлю за допомогою безпілотників перетворюють всю територію України на законну та легальну ціль для Ісламської Республіки, згідно зі Статутом Організації Об’єднаних Націй", — таку заяву зробив голова комісії з національної безпеки та зовнішньої політики парламенту Ірану Ебрагім Азізі.У відповідь на погрози президент Володимир Зеленський нагадав, що іранська влада давно є союзницею Росії у війні проти нашої країни."Ми знаємо, як запускалися перші "шахеди". Російських операторів не було, були оператори країни, звідки приїхали "шахеди", тому що потрібно було навчати росіян. Вони їх навчали в реальній війні", — зазначив Зеленський.В українському МЗС погрози з Тегерана порівняли з тим, коли б серійний убивця виправдовував свої злочини, посилаючись на кримінальний кодекс."Іранський режим роками підтримує вбивства українців, безпосередньо надаючи державі-агресору дрони та технології для агресії проти України. У цьому контексті абсурдно, коли якісь представники цього режиму погрожують Україні та ще й посилаються на право на самооборону, закріплене у статті 51 Статуту ООН", — заявив речник МЗС Георгій Тихий.Схожою була реакція і більшості українців, — лякати нас ракетними ударами марна справа після того, що ми пережили і переживаємо у війні, де іранці — союзники нашого ворога. Те, що військове союзництво Тегерана з Москвою триває і нині, підтвердив глава МЗС Ірану Аббас Арагчі. Але вже не проти України, а проти США та Ізраїлю.Чи становлять небезпеку для України іранські ракети і дрони?Найбільш далекобійними іранськими ракетами є "Хорремшехр", "Саджил", "Шахаб" із її версією "Гадр", а також "Емад". Останню, четверту, версію "Хорремшехр" представили 25 травня 2023 року. За заявленими характеристиками вона може долати відстань дві тисячі кілометрів та нести боєзаряд вагою 1500 кілограмів. У Тегерані заявляли про її успішне випробування з акцентом на тому, що ракета здатна вдарити по Ізраїлю та американських військових базах на Близькому Сході.На початку лютого цього року інформаційна агенція "Фарс", близька до "Корпусу вартових ісламської революції" (КВІР), повідомила про розгортання ракет Khorramshahr на одному зі своїх підземних військових об’єктів. Де саме розташований цей об’єкт, не повідомлялося. Дуже ймовірно, що він уже знищений. Ще більшу дальність за заявленими характеристиками має "Саджил". Інші — менш як дві тисячі кілометрів, проте відстань між східними територіями Ірану та Україною, на жаль, достатня для удару ракетами цього типу. Не лише по Україні, а й по країнах НАТО у центральній Європі. Втім, між заявленою і реальною дальністю — велика різниця. Іран не міг випробувати це убивче залізяччя на повну дистанцію, але завдяки своїй пропаганді намагався переконати в правдивості заявки.Окрім балістичних ракет, у розпорядженні іранських ісламістів є дрони-камікадзе і не лише знайомі нам "шахеди". Заявлена відстань дві тисячі кілометрів також у БпЛА "Араш" і "Моджахер". Проте в разі запуску з території Ірану з високою долею ймовірності їх зіб’ють на шляху, оскільки вони пролітатимуть через кілька країн, які застосують систему ППО. Тому про небезпеку цих дронів для нас можна говорити лише теоретично.Тим більше, що Іран активно використовує безпілотники для ударів по американцях, Ізраїлю і сусідніх країнах Близького Сходу, і навряд чи ця терористична держава має у своєму розпорядженні необмежену кількість дронів-камікадзе.Не ракети, а невизначеність. Для чого Іран лякає ударами по Україні та ЄвропіОскільки ракетні або дронові удари Ірану по Україні можливі лише теоретично, погрози Азізі могли мати іншу мету. Насамперед, гібридну пропагандистську, розраховану на європейців. Ті неоднозначно відгукнулися на військову операцію американців та ізраїльтян проти Ірану, давши зрозуміти, що це — не їхня війна.Фактично лише Румунія без зайвих застережень погодилася на запит США щодо використання своїх авіабаз для підтримки операції в Ірані. Зокрема, йдеться про авіабазу "Міхай Когелнічану", розміщену неподалік узбережжя Чорного моря приблизно за 300 кілометрів від Одеси. Речник МЗС Ірану Есмаїл Багаї пригрозив відповіддю європейським країнам, якщо ті приєднаються до бойових дій, через це багато країн ЄС зайняли вичікувальну позицію, остерігаючись бути втягнутими у війну. Лякати ударами — тактика Тегерана задля сіяння страху у суспільстві і в такий спосіб тиску на політичні еліти Європи.У випадку, якщо умовний "Хорремшехр" ударить по Румунії, країни НАТО мають активувати п'яту статтю статуту Альянсу про колективний захист і долучитися до військової операції на боці США. Але це стане серйозним випробуванням для європейських політиків, адже політику Трампа щодо Європи протягом року його президентства важко назвати дружньою. А військова операція проти Ірану спричинила зростання ціни на нафту та купу пов’язаних із цим економічних проблем. Тож у Тегерані можуть припускати, що НАТО розколеться у питанні приєднання до війни в Ірані.Але до чого тут Україна? Страх навіть перед теоретичним ракетним ударом змушує європейців посилювати власну систему ППО, а отже, зменшуватиме їхнє бажання ділитися засобами протиповітряної оборони з українцями. Простіше кажучи, чим глибші розколи між партнерами, тим більшу вигоду для себе бачать Тегеран і Москва. Проте все очевиднішою стає ще одна мета іранських діячів — розширити конфлікт та затягнути. Іранці продовжують атакувати сусідів, зокрема, під удар потрапив міжнародний аеропорт Кувейту. Подібна тактика спрямована на загальну дестабілізацію у світі, страх перед довготривалою війною ще більше накручує ціни на нафту.Попри бравурні заяви Трампа про перемогу, події розвиваються за сценарієм невизначеності. Як приклад: у відповідь на заяву глави Білого дому про бажання Ірану укласти угоду, глава іранського МЗС Арагчі зазначив, що його країна "ніколи не просила про припинення вогню і навіть ніколи не просила про переговори". Хто каже правду — Трамп чи Арагчі? Оце і є елемент невизначеності.Пиха Трампа проти реалій війни в ІраніЯк відомо, Україна відправила своїх фахівців до кількох держав Близького Сходу для допомоги із захисту від іранських дронів. За словами Зеленського, Київ отримав 11 запитів від країн Перської затоки, з Європи та від США щодо підтримки у протидії "шахедам". Посол України в Ізраїлі Євген Корнійчук підтвердив запит і від ізраїльської влади. Азізі погрожував помстою саме за допомогу Ізраїлю, замовчуючи про інші країни, зацікавлені в українських дронах-перехоплювачах, здатних зламати плани Ірану на тривалу дестабілізацію світу.З тією швидкістю, з якою американці та їхні партнери на Близькому Сході використовують дороговартісні системи ППО проти дронів-камікадзе, у короткій перспективі вони можуть зіткнутися з дефіцитом. На це і розраховують в Ірані, щоб посилити удари, коли у супротивника будуть обмежені ресурси. І тут українська дронова ініціатива виявилася на часі.Проте є ще один важливий момент. Нині багато пишуть і говорять, що через наявність в України технологій, які довели ефективність у бойових умовах, перед нашою державою відкрилося вікно можливостей стати експортером безпеки для багатьох країн. У цьому процесі не стільки небезпечні погрози з Тегерана, скільки пиха Трампа, який вважає Близький Схід сферою виключно американських інтересів і не хоче, щоб там була ще чиясь зброя. Тому існує ризик, що американці штучно обмежуватимуть українську ініціативу. Тут можна згадати реакцію Трампа на наміри Великої Британії направити два авіаносці на Близький Схід."Нам вони більше не потрібні. Нам не потрібні люди, які приєднуються до воєн після того, як ми вже перемогли", — написав американський президент у своїй соцмережі Truth Social.За змістом нагадує іншу його заяву про "непотрібність допомоги" України у протидії іранським дронам. Залишається сподіватися, що американському президенту радники пояснять, що такі його заяви радо сприймають у Тегерані та Москві….

Для багатьох українських захисників війна, направду, почалася задовго до лютого 2022 року. Ще після 2014-го сотні військових зазнавали важких поранень та ампутацій, проте не залишали стрій. Чимало з них зустріли повномасштабне вторгнення вже на протезах, продовжуючи виконувати бойові завдання нарівні з іншими.Ми поспілкувалися з одним із таких ветеранів — Максимом Єрмохіним. Нашому виданню він розповів, як дитяче захоплення військовою формою переросло у професію життя та як після 12 операцій знайти сили й мотивацію на спорт і навіть високу моду.Дитинство у військовому містечкуМаксим виріс у Старокостянтинові на Хмельниччині."Це було суто військове містечко. У 2000-х роках на відносно невеликій площі — дуже багато частин", — розповідає Максим.Його батько служив у ЗСУ у 1990-х. На той час українська армія переживала складний період: тривалі затримки зарплати, занепад техніки; офіцерам часто доводилося відновлювати та ремонтувати обладнання власним коштом. Проте це не відштовхнуло Максима від військового фаху."Я ж був дитиною, тому бачив значно більше позитиву і не міг об’єктивно оцінити сувору дисципліну або обмеження. Для мене все це було передусім про гарну форму, цікаву техніку та особливу атмосферу", — ділиться ветеран.Саме ці три речі й вплинули на його рішення при виборі професії. До війська Максим потрапив у 2012 році й відтоді фактично не залишав службу.Важке пораненняУ 2018 році під час виконання завдання Максим підірвався на протипіхотній міні. Тоді подібні випадки траплялися не так часто, як сьогодні, проте не були рідкістю. "Я пам’ятаю майже все аж до моменту, як знепритомнів на операційному столі. Моя евакуація тривала близько двох годин. Я одразу зрозумів, що втрачу ногу, адже замість неї бачив місиво. Остаточно все підтвердив погляд медика", — каже він.У лікарні Волновахи медсестри взялися розрізати одяг на пораненому військовому. Коли ж черга дійшла до старого батьківського армійського ременя, Максим не дозволив торкнутися його ножицями."Цей ремінь був елементом офіцерської форми тата. Коли я вступив на службу, теж хотів його носити, однак за статутом мені дозволяли лише солдатський. Після випуску батько передав мені цей ремінь. Відтоді я ходив у ньому постійно. Після лікування я повернувся на службу й знову носив його, поки він із часом просто не зносився", — говорить чоловік.Загалом Максим пережив 12 (!) операцій, зокрема реампутацію, адже мінно-вибухова травма навіть через роки може давати ускладнення. Зараз Максим має понад 10 протезів: для ходьби, купання, спорту. Річ у тім, що куксоприймач виготовляється індивідуально під антропометричні дані, а вони постійно змінюються. Раніше Максим оновлював його раз на пів року, тепер — приблизно раз на рік."У перші півтора року кукса змінюється дуже інтенсивно, особливо в перші шість місяців. Форма може "гуляти" мало не щотижня. З часом вона стабілізується, і в одному протезі можна спокійно чилити цілий рік. Окремо мені виготовили ще два спеціальні протези для бігу", — розповідає ветеран.Він переконаний, що запорука успішної реабілітації — це активна позиція самого ветерана. За його словами, якщо отриманий протез завдає незручностей, можна обрати інший. Адже держава дає повне право вільно змінювати протезне підприємство, поки результат не буде ідеальним.На протезі повернувся до службиПісля шестимісячної реабілітації Максим Єрмохін знову повернувся у свою частину на службу. Так зі зброєю в руках і зустрів "велику" війну."Ми до останнього не вірили у масштаб наступу і не знали напрямків. Коли ж вперше прилетіло, ми зрозуміли, що чекати атаки можна звідки завгодно. Добре пам’ятаю той ранок: сидиш у лісі, в ямці зі зброєю, і просто чекаєш, звідки на тебе вийдуть. І в голові лише одна думка: навряд чи звідси вже вийду живим. А виявилося, що вийду", — згадує Максим.На той момент чоловік вже добре опанував ходьбу на протезі, але був не єдиним військовим із подібним досвідом у своєму колі."У мене був друг, який пройшов усю повномасштабну війну на протезі. Він воював у групі спецпризначення і був завжди у самому пеклі. Він йшов туди, де найважче. Провоював так до самого 2024 року, поки не загинув. Людина на протезі у спецназі — це і є справжня сила", — ділиться ветеран.За його словами, в армії поважають військових, які повернулися попри ампутацію, але на самій лише травмі далеко не заїдеш. Багато залежить від авторитету: як боєць себе показав до цього, як виконує задачі та який має результат.Ветеранський спорт і подіумАрмійська служба не стала перепоною для великого ветеранського спорту. Чоловік був учасником національної збірної України на Invictus Games та Warrior Games."Все почалося з онлайн-трансляції "Ігор Нескорених" у Сіднеї. Я дивився, як наші хлопці змагаються з ветеранами з інших країн, і подумав: "Блін, це прикольно!". І у 2019 році я пішов на відбір. Спробував себе в кількох дисциплінах, але був настільки впевнений, що не пройду, що навіть заклався на пляшку віскі... і програв її. Так я потрапив до національної збірної. Потім з’явилися Warrior Games, де я теж успішно пройшов відбір", — розповідає чоловік.У 2022 році Максиму вдалося представити Україну на обох цих престижних міжнародних турнірах."Коли ми поїхали на Warrior Games у Штати, американці були просто в шоці. Більшість їхніх атлетів роками тренуються щодня. А тут приїхали ми, потренувалися всього п’ять тижнів — і взяли понад 90 медалей. Вони не могли збагнути, як ми це робимо", — каже Єрмохін.Про атмосферу Максим говорить із захопленням:"Наприклад, збірна Південної Кореї, яка торік вперше брала участь в Invictus Games, ініціювала окрему зустріч саме з нашою командою, щоб особисто висловити підтримку, подякувати та вручити нам подарунки. Я просто дивувався: де ми, а де Корея — але вони відчували наш біль і нашу силу".Окрім спорту та служби, у житті Максима є ще одна несподівана сторінка — світ високої моди.Разом з іншими ветеранами він виходив на подіум Ukrainian Fashion Week, презентуючи колекцію адаптивного одягу.Далі був ще один український тиждень моди і навіть покази в США.Ветерани — величезний ресурсУ 2024 році чоловік звільнився з армії."Зараз я проводжу тренінги для бізнесу. Ми говоримо про те, як правильно взаємодіяти з ветеранами: хто ці люди насправді й навіщо це потрібно самим компаніям. Я бачу великий запит. На щастя, бізнес розуміє, що це важливо і що ветерани — це величезний ресурс. Утім, багато хто просто не знає, з якого боку підійти. Я допомагаю прибрати ці бар’єри, пояснюю психологію та логіку адаптації, щоб ця співпраця була справді ефективною для обох сторін", — розповідає чоловік.Окрім тренінгів для бізнесу, Максим модерує заходи, а також розробляє та корегує ветеранські політики для компаній. Він допомагає в їх реалізації та імплементації на всіх рівнях — від керівників С-level і до найнижчих.За його словами, деякі компанії мислять стереотипно. Для них ветеран — це обов'язково людина у кріслі колісному, яка вже звільнилася зі служби й нібито нічого не вміє. У них немає чіткого розуміння, хто такий ветеран сучасної війни.Також Максим працює і з самими ветеранами, адже після років служби військові часто не знають, як поводитися в цивільному середовищі й сприймати людей, які не воювали. Хтось закривається в собі, а хтось агресує через нерозуміння: "Чому вони не на фронті?"."Я ж намагаюся пояснити хлопцям і дівчатам, як знову навчитися існувати у цьому світі та як знайти спільну мову з оточенням. Це теж робота над собою. Є поранені військові, які лежать у лікарняних палатах і не розуміють, що буде далі. Як жити? Куди йти? З чого починати? Та поки ти лежиш у госпіталі й відновлюєшся — у тебе є купа часу. І неважливо, чи плануєш ти лишатися на службі, чи збираєшся йти в цивільне життя: навчання ніколи не буде зайвим. Використай цей момент! Фактично держава зараз оплачує твій час на саморозвиток. Не витрачай його на пусті думки, бери й опановуй нове, бо це твій фундамент для майбутнього", — підсумовує Максим Єрмохін.Українці з інвалідністю можуть отримати допомогу на сайті організації EnableMe Ukraine. Поставити запитання експерту та отримати безкоштовну допомогу ви можете у спільноті EnableMe.Читайте також: "У міні було півкіло тротилу. Я дивом вижив": історія ветерана з Закарпаття, який став прикладом незламності"Міна прилетіла просто в ноги, та я вірю, що ще побігаю": історія захисника з РівногоМріяв взяти доньку за руку і піти на прогулянку: як бойовий медик, що втратив кінцівку, повертає інших до життя.

Пекін пригрозив Токіо прямим ударом у відповідь на розгортання японцями далекобійних ракет. Суперечка між двома ключовими державами Тихоокеанського регіону розпочалася у листопаді, зараз вона близька до ескалації. У чому причина і чи вибухне війна?"М’яка сила" Такаїчі проти "грубої сили" Сі Цзіньпіна"Повернення до мілітаристського минулого веде лише до самознищення. Якщо Японія наважиться застосувати силу проти суверенітету Китаю, вона отримає прямий удар і зазнає ще більшої та неминучої поразки", — заявив речник міністерства оборони КНР Цзян Бінь.Він звинуватив "праві сили Японії" у відмові від пацифістської політики минулого і навіть у перегляді неядерних принципів. Що ж так занепокоїло китайців?Торік 7 листопада прем’єрка Японії Санае Такаїчі під час дебатів у парламенті заявила, що розглядає напад Китаю на Тайвань як загрозу існуванню своїй державі та може дозволити Токіо втрутитися у збройний конфлікт, якщо такий виникне. Її слова викликали гостру реакцію китайської влади.Генеральний консул КНР в Осаці Сюе Цзянь навіть пригрозив "відрубати голову" Такаїчі, а МЗС Китаю закликало своїх громадян відмовитися від поїздок до Японії. Речниця китайської дипломатії Мао Нін вимагала від японців "негайно відкликати свої помилкові заяви й дати китайському народу чіткі пояснення". Протягом наступних місяців Пекін посилював інформаційний тиск на Токіо, часто вдаючись до відвертих маніпуляцій, особливо навколо історичних подій.Нагадаємо, Сі Цзіньпін 3 вересня 2025 року провів масштабний військовий парад, присвячений 80-й річниці закінчення Другої світової війни та капітуляції Японії.На цьому пропагандистському дійстві були Путін, Кім Чен Ин та лідери ще двох десятків країн, які геополітично орієнтуються на комуністичний Китай. Парад оцінили не лише як демонстрацію військових потужностей, а як заявку на домінування у світі. Після слів Такаїчі різноманітні речники з китайського боку звинувачували японську владу у поверненні до "фашистського минулого", навмисно нагнітаючи ситуацію.Рівно через місяць після заяви Такаїчі китайські винищувачі J-15, підняті з авіаносця Ляонін, спрямували свої радари на японські F-15 у районі на південний схід від Окінави. На це у Токіо висловили рішучий протест, але до дій у відповідь не вдавалися. Китайці ж звинуватили японців у тому, що їхні літаки буцімто заважали військовим навчанням.Варто зауважити, що у КНР є давня традиція — у відповідь на кроки інших країн, які там вважають недружніми, проводити військові навчання поблизу територій цих країн. Сумнівів у тому, що ці маневри проводили саме з такою метою, ні в кого не було.На початку січня цього року Китай запровадив великі експортні обмеження для Японії, вони передовсім стосувалися рідкісноземельних мінералів. У Пекіні пояснювали: це товар "подвійного призначення", він може використовуватись як у цивільних, так і у військових цілях.Як відомо, КНР контролює більшу частину світових постачань цих мінералів, критично важливих для виробництва електроніки, зокрема, чипів. Обмеження не призвели до колапсу. Маючи такого агресивного сусіда, Токіо ще раніше диверсифікував постачання рідкісноземельних елементів, тому удар китайців — витримали. Хоча і зі значними збитками.У січні символом ескалації стало повернення із токійського зоопарку до Китаю двох панд Сяо Сяо і Лей Лей. Пекін дарує цих рідкісних тварин країнам як знак дружби й забирає їх, коли дружбі приходить кінець.А на початку лютого китайці здійснили ще один агресивний крок, також традиційний для них. У Східнокитайському морі біля островів, які належать Японії, але на них претендує Китай, зафіксували флотилію рибальських суден. Зазвичай КНР використовує такий флот для провокацій, — під виглядом цивільних рибалок маскуються військові, так зване "морське ополчення". Оскільки судна не озброєні, їх можна лише зупинити для перевірки документів, але коли біля твоїх берегів чи твоїх островів плавають сотні таких човнів, це викликає значне роздратування.Однак жорсткий тиск китайців на японський уряд отримав протилежний ефект, — Такаїчі не лише не перепросила, а й почала демонструвати Пекіну свою силу в дипломатичній та військовій сферах. 19-20 грудня вона провела саміт "Центральна Азія — Японія" за участю лідерів країн Середньої Азії — Казахстану, Киргизстану, Таджикистану, Туркменістану й Узбекистану. Ці п’ять країн орієнтуються на Китай. У Пекіні дипломатію Такаїчі сприйняли болісно, адже це пряма конкуренція за геополітичний вплив в Азії.Наступним кроком стало розгортання першої партії далекобійних ракет Type-12 класу "земля-корабель" у префектурі Кумамото на південному заході країни. Це і викликало різкі заяви з Пекіна, адже ракети такого класу можуть добивати на відстань близько тисячі кілометрів. До кінця березня японці планують завершити розміщення цих ракет, а згодом встановити пускові установки у префектурі Шідзуока, на захід від Токіо. Японський уряд пояснює свої дії посиленням власної оборони через напруженість навколо Тайваню.Дипломатія сили чи сила без дипломатії. Як розвиватимуться події даліСуперечки між Пекіном і Токіо виникали й раніше, але закінчувалися переговорами, після яких китайська пропаганда надувала мильну бульку величі Китаю, оскільки японці на ескалацію не йшли. Але зараз є три важливі особливості, які можуть загострити конфлікт.Перша особливість — фігура Такаїчі, її називають "японською трампісткою". Любителька "важкого металу", мотоциклів, дайвінгу та інших екстремальних занять. Перша в історії Японії жінка прем’єр-міністр очолила уряд лише торік 21 жовтня, але вже заявила про себе з політичною жорсткістю. Такаїчі представляє ліберально-демократичну партію, проте її погляди близькі до правих консерваторів. Серед іншого вона підтримує перегляд статті конституції, яка забороняє Японії мати армію та вести бойові дії.Днями японський парламент скасував заборону на експорт летальної зброї, загального перегляду зазнає й оборонна доктрина. Тепер Україна зможе закупляти в японців зброю, тож нам від відмови японського уряду від пацифізму — своя користь. Праві ідеї зближують Такаїчі з президентом США Трампом та його адміністрацією. 28 жовтня прем’єрка уклала з ним угоду" про "золоту еру" американсько-японських відносин.Друга особливість — тло у вигляді безперервної авантюри Трампа в Ірані. Стрибок цін на нафту та скраплений газ завдав серйозного удару по японській економіці, залежній від експорту з Близького Сходу. Китай також зазнає збитків, але менші, він продовжує активно купляти російську нафту. Уряд Такаїчі вимушено йде на вивільнення резервних запасів нафти, щоб не допустити посилення дефіциту пального. Інакше кажучи, США підкинули проблем і цим хоче скористатися Китай, посилюючи войовничими заявами стрес в японському суспільстві. Такаїчі реагує на це розміщенням ракет, чим привертає на свій бік ту частину спільноти, яка хоче бачити Японію знову великою, тимчасові проблеми з пальним для цих виборців важать значно менше за посилення безпеки та оборони.Третя особливість — цього місяця має відбутися зустріч Трампа із Сі Цзіньпіна, від якої японські політичні еліти не чекають нічого доброго. Можна пригадати, як у листопаді лідер США після розмови з Сі начебто просив Такаїчі пом’якшити тон щодо Тайваню і не провокувати Китай. В Японії це спростовували, але диму без вогню не буває.По-перше, в Токіо остерігаються, що Трамп може піти на торгівельні поступки Китаю, тоді як митна політика щодо партнерів залишиться незмінною. По-друге, на словах глава Білого дому відстоює Тайвань, та мудрі японці про всяк випадок посилюють власну оборону й одночасно демонструють Вашингтону свою геополітичну значущість у регіоні як противагу хижацьким апетитам Китаю. З ним Такаїчі прагне вести сильну дипломатію. У світі, де право сили заміняє силу права, це стає єдино правильним рішенням.У Пекіні можуть і далі розкидатися погрозами, але ударів по японських військових об’єктах не буде. Китайці сподіваються присадити японців руками Трампа. Чи справдяться ці плани, залежить від низки факторів — тривалості та результатів війни в Ірані, бо зараз козирів у глави Білого дому — катма, від того, наскільки уряду Такаїчі вдасться втримати економіку на тлі проблем із пальним, а також від того, чи не підніме ставки Сі Цзиньпін спробою налякати Трампа військовою ескалацією навколо Тайваню..

Колись Віктор Орбан казав, що в Угорщині ніколи не буде такого парламенту, який проголосує за членство України в Євросоюзі. Це махрова українофобія чи справді серед угорських політиків у нас друзів немає?Українофобська агонія Орбана чи ставка на мовчазних виборців?Рівно за місяць, 12 квітня, угорці обиратимуть новий склад парламенту. Українці та й переважна більшість прогресивно налаштованих європейців очікують, що Євросоюз нарешті здихається Віктора Орбана, який беззмінно керує урядом Угорщини 16 років (!) і ще чотири роки був прем’єром — з 1998 по 2002 роки. Загалом — 20 років. Тобто вся новітня історія сусідньої з нами країни пов’язана з правлінням цієї особи. Соціологічні дослідження прозоро натякають, що Орбана угорці більше бачити прем’єром не хочуть.За даними опитування, оприлюдненого виданням Politico, опозиційна партія Петера Мадяра "Тиса" випереджає керівну партію Орбана "Фідес" — 47% проти 39%. Ще кращі результати "Тисі" обіцяє опитування, проведене Zavecz Research: 50% виборців, які визначилися, підтримують "Тису", тоді як 38% підтримують "Фідес".Але знавці угорських електоральних особливостей вказують на той факт, що частина виборців партії Орбана традиційно не потрапляє в соцопитування — ці люди або відмовляються відповідати на питання соціологів, або перебувають у зоні "не визначилися з вибором". Тобто рішення ухвалюють в останній день або прямо на дільниці. Саме на цю категорію розраховує штаб "Фідес", перетворивши українофобію на головну свою технологію.Угорська влада відверто стала на бік Росії. Орбан вимагає від Євросоюзу скасувати санкції. За його словами, "серйозною загрозою" для Угорщини й Словаччини є не лише війна на Близькому Сході (яку, зауважимо, розпочав його друг Дональд Трамп), але й "українська нафтова блокада, запроваджена Зеленським".Він написав листа голові Єврокомісії Урсулі фон дер Ляєн, в якому закликав "призупинити всі санкції, запроваджені щодо російської енергетики", щоб запобігти зростанню цін на дизельне пальне та бензин. Кілька днів тому Орбан заявив, що Угорщина "ніколи не підтримає фінансової допомоги, яку може надати Україні ЄС, доки українці не пропустять нафту" трубопроводом "Дружба". Нагадаємо, через позицію прем’єра Угорщини на невизначений період завис кредит у сумі 90 мільярдів євро, обіцяний Європейським Союзом.Зрозуміло, що санкцій Європа не скасовуватиме. Але, на жаль, цинічна гра Орбана на темі зростання цін на пальне та газ має прихильників не лише серед угорців. Такими заявами він створює вигідну для себе атмосферу невдоволення пересічних європейців для тиску на європолітиків.Та якщо з Орбаном та його політсилою все зрозуміло, то до загальної ситуації в Угорщині за місяць до голосування є низка запитань, від відповідей на які залежить як результат волевиявлення угорців 12 квітня, так і майбутнє цієї країни.Українські інкасатори й російські політтехнологиВсім добре відома історія із затриманням в Угорщині українських інкасаторів. Вилучені кошти та золото Угорщина досі не повернула. Але якою ж була реакція внутрішніх і зовнішніх гравців на дії угорської влади? Єврокомісія від коментарів відмовилася."Це досить свіжа інформація. Тож дайте нам час дізнатися більше, перш ніж ви ставитимете нам запитання щодо цього", — відмахнувся речник Єврокомісії Олоф Гілл.З часу захоплення бійцями угорського антитерористичного центру інкасаторських машин "Ощадбанку" минуло п'ять днів, але в Брюсселі все ще "дізнаються більше" про подію.Немає реакції й від головного опонента Орбана Петера Мадяра. Так, тема не дуже зручна для коментування під час передвиборчої кампанії, однак для лідера угорської опозиції безкарність силовиків — дуже поганий сигнал. За 16 років правління Орбан вибудував систему, в якій перебування в кріслах керівників силових структур безпосередньо залежить від наслідків квітневих виборів. Аби втриматися на посадах, вони чинитимуть так, як накажуть в уряді. Тож Мадяр ризикує опинитися в ситуації, коли доведеться захищати вибір угорців на вулицях і майданах, а силовики захищатимуть Орбана.Після слів Зеленського про "дзвінок Орбану від ЗСУ" Мадяр став на бік свого суперника, що можна пояснити політичною доцільністю, — угорський прем’єр постійно прив’язує "Тису" та її лідера до України, тому змовчати Мадяр не міг. Однак він не лише підтримав ображеного Орбана, а й закликав керівництво Європейського Союзу "розірвати всі відносини з Україною, поки президент Зеленський не прояснить свої слова і не вибачиться перед усіма угорськими громадянами за свої висловлювання". Не схоже, що ця людина в разі отримання крісла голови уряду Угорщини буде нашим другом.Яка ж тема найбільше зараз хвилює Мадяра? Інформація про російських політтехнологів, які працюють на його опонента. За антиукраїнською істерією та історією з інкасаторами відчувається рука Кремля. Лідер "Тиси" вимагає скликати Комітет національної безпеки та поінформувати про втручання Москви в угорські вибори та пояснити, чому досі не вжито заходів для припинення такого втручання. Однак і тут є нюанс: він закликав Росію не втручатися в угорські вибори і пообіцяв… збалансовані відносини з нею.Чому українцям не варто будувати ілюзії щодо дружби з Угорщиною без ОрбанаБагатьом здається, що після поразки "Фідес" новий прем’єр-міністр Угорщини відновить добросусідські відносини з Україною й часи Орбана згадуватимуться як страшний сон. Але варто бути реалістами й не очікувати дива. Мадяр робив кар’єру у партії "Фідес" та в уряді. До 2024 року його все влаштовувало, а антиурядову діяльність він розпочав після відставки ексдружини Юдіт Варги з посади міністра юстиції. У той час гримів скандал через помилування тодішньою президенткою Каталін Новак засудженого за педофілію. Помилування підписувала Варга. Мадяр почав роздавати інтерв’ю з викриттями корупції у владі, що швидко зробило його популярним.Це до того, що може існувати справжній Мадяр, який робив політичну кар’єру поряд із Орбаном, й опозиційна маска цього політика. Тут не зайвим буде нагадати, що спочатку він виправдовував російську агресію проти України тим, що нашу країну запрошували в НАТО, але коли вловив, що така думка — непопулярна, одразу змінив її на протилежну. Засудив російське вторгнення і навіть приїздив до Києва у липні 2024 року, як раз коли російські терористи вдарили по "Охматдиту".У передвиборчій програмі "Тиси" є пункти, які не надто тішать: її уряд не прийме бюджет ЄС на 2027 рік у його нинішньому вигляді, не схвалить міграційний пакт, а також не підтримає прискорений вступ України до Євросоюзу.Та навіть коли уявити, що лідер опозиції — не дволикий політик і в кріслі прем’єра відновлюватиме добросусідські відносини з Україною, потрібно розуміти, що Орбан нікуди з угорської політики не подінеться. Ті цифри, які зараз дають соціологи, підтверджують, що "Фідес" матиме дуже потужне представництво в опозиції. Вона гойдатиме крісло під новим прем’єром, щоб спровокувати дочасні вибори у 2027 році та повернутися до влади.Існує ще один ризик: у виборах, окрім партій-лідерів, беруть участь і менші партії — переважно консерватори або ультраправі, такі як Mi Hazánk ("Наша батьківщина"). Їй опитування дають необхідні для потрапляння в парламент 5%. Кілька лівих і ліволіберальних партій відмовилися від участі у виборах на користь "Тиси", аби спільно здолати режим Орбана. Але виборча система в Угорщині така, що незначна перевага у процентах голосів може дати значну кількість місць у парламенті. Чим більше учасників перегонів, які "відкушуватимуть" голоси у "Тиси", тим менше місць та може отримати. Для успішної роботи уряду із законодавцями доведеться домовлятися з кимось із міноритаріїв, а домовлятися не буде з ким, що послабить уряд Мадяра на радість Орбану.Отже, перемога опозиційної партії на виборах в Угорщині — гарний сценарій для України. З Мадяром принаймні можна про щось говорити. Але нашій дипломатії вже зараз варто готувати пропозиції про спільні проєкти з Будапештом, щоб ймовірний новий прем’єр-міністр відчув потребу в дружбі з Україною і не перетворився на "Орбана на мінімалках"..

Цього тижня мав відбутися черговий етап переговорів між американською, українською та російською делегаціями, але їх скасували. Президент Володимир Зеленський розповів, що відтермінування тристоронньої зустрічі та можливу зміну місця її проведення ініціювала Україна. Коли є шанс на відновлення переговорного процесу і в якому форматі?"Зараз у світі ще одна війна на Близькому Сході. Ми говорили з американською стороною — тому що саме вони є стороною, яка запрошує Україну і Росію на зустріч, — про можливу зміну місця проведення і відтермінування зустрічі на деякий час через війну на Близькому Сході", — заявив Зеленський.Перенесення переговорів — правильний крок. Розмова за столом має вестися про війну у нас, а не в Ірані, а росіяни могли використати зустріч для просування власної позиції стосовно подій на Близькому Сході.Коли ж можливе поновлення переговорного процесу, адже військова операція США та Ізраїлю проти Ірану явно затягується, її географія масштабується? Прикладом чого став удар іранських дронів по аеропорту азербайджанської Нахічевані."Дух Анкориджа вивітрюється". Чи вийде Росія з переговорівПро ймовірність виходу росіян із переговорів першою повідомила агенція Bloomberg. За її джерелами, у Москві досягнення мирної угоди прямо пов’язують із територіальними поступками України по Донбасу. Ця новина з’явилася 28 лютого, але готувалася точно до початку війни в Ірані, яка сплутала карти всім.Учора ж глава МЗС країни-терористки Сергій Лавров узявся розповідати, про гарну атмосферу під час зустрічі Путіна з Трампом на Алясці, але "дух Анкориджа вивітрюється". Далі він накинувся зі звинуваченнями на США та їхніх союзників в Європі за посилення санкцій, продаж зброї для України та передачу їй розвідданих. Це заявка на вихід із переговорного процесу? Радше навпаки, бажання його якнайшвидше відновити, запропонувавши американцям вплинути на іранський режим в обмін на посилення тиску на Україну. Не виключено, Путін не публічно зробив американцям такі пропозиції.Негативним сигналом щодо такого сценарію стала заява Трампа в інтерв’ю Politico. Глава Білого дому знову звинуватив у небажанні миру Володимира Зеленського."Зеленський повинен взятися за справу й укласти угоду. Я думаю, що Путін готовий її укласти. Неможливо уявити, що саме він (Зеленський) є перешкодою. У вас немає козирів. А тепер у нього їх ще менше", — зазначив американський президент.Якщо проаналізувати періоди, коли він звинувачував Зеленського у небажанні миру, можна простежити цікаву тенденцію. Вперше — коли у січні торік почалися прямі американсько-російські переговори — апогеєм став скандал в Овальному кабінеті 28 лютого 2025-го. Фраза про "відсутність козирів" з’явилася саме тоді. На думку аналітиків, під час контактів росіяни через Кирила Дмитрієва передали Трампу та його оточенню дуже ласі пропозиції, зокрема, щодо спільних проєктів в Арктиці. Наступний етап посиленого тиску з Білого дому на Зеленського був після зустрічі Трампа з Путіним на Алясці у серпні. "Дух Анкориджа" — обіцянка американського президента Путіну дотиснути Україну до територіальних поступок та задоволення низки інших забаганок Кремля, як-то офіційний статус російської мови, припинення ліквідації РПЦ в Україні тощо. А Росія в обмін піде на вигідні їй поступки. Це все ми бачили у сумнозвісному "мирному плані з 28 пунктів".Торік восени шалений тиск Трампа провалився, значною мірою завдяки єдності наших європейських партнерів. А оскільки угоди, яка влаштовує Кремль, нема, то "зависли" й ласі пропозиції росіян.Ініціатива Мерца. Чи готовий Трамп переглянути підхід до перемовинОкрім чіткої позиції України, дружбі Трампа з Путіним заважає Європа. Серед ключових вимог Москви щодо припинення війни — скасування санкцій. А тут контрольний пакет не у США, а в Європи. 19 санкційних хвиль від початку повномасштабного вторгнення (20-ту заблокував Віктор Орбан), заморожені російські мільярди, відмова від російського газу — це та інше Путін волів би скасувати. Але без згоди Євросоюзу Трамп не може нічого зробити. Ба більше, без "мирної угоди", на яку погодиться Київ, він не може скасувати й американські санкції, запроваджені рішенням Конгресу при Джо Байдену.У контексті позиції Європи дуже важливою є човникова дипломатія канцлера Фрідріха Мерца. За кілька днів до початку американсько-ізраїльської військової операції проти Ірану він відвідав Пекін, де зустрівся з Сі Цзіньпіном. Говорив і про Україну. Експерти по-різному оцінювали результат переговорів, але всі підмітили цікаве висловлювання Сі: у переговорному процесі щодо припинення війни в Україні "рівну участь" мають брати всі сторони. Хтось витлумачив це як дипломатичний натяк на можливість приєднання Китаю до переговорів, хтось — як підтримку Китаєм рівноправної участі Євросоюзу у переговорному процесі, а не лише США. Після вояжу до КНР Мерц полетів до Штатів, де говорив про Україну вже з Трампом. Очевидно, донісши тому бачення Сі Цзіньпіна.За океаном Мерц висловився за розширення переговорів між Сполученими Штатами, Україною та Росією за участю європейців."Без ЄС та наших близьких партнерів — сюди я явно включаю й Велику Британію, — без нас це не вийде… Ми не готові прийняти угоду, укладену за нашою спиною. Тільки коли Вашингтон поновить тиск на Росію, Путін буде готовий піти на поступки", — заявив канцлер.Він також висловив Трампу думку, що Росія затягує час. Той відповів: припинення війни у списку його пріоритетів "дуже високо". Зауважимо: візит Мерца відбувся на тлі війни в Ірані, тому мав ще й інший важливий компонент — прозондувати, чи не планує Трамп вийти з переговорів.Не планує, та після заяви в інтерв’ю Politico американський президент знову поставив перед українцями та європейцями складне запитання: на чиєму ж він боці. Трамп буде категорично проти залучення до переговорів Китаю, бо інакше покаже слабкість, але поки від нього не почули й готовності пристати на ініціативу Мерца, зробивши ЄС рівним партнером. З огляду на це потрібно розуміти два моменти.Перший: в Європі бачать шлях до завершення війни не так, як вигідно американській адміністрації. Росію потрібно доводити до економічного краху, що займе ще рік-півтора, і тоді вона піде на реальні переговори. У Білому домі навпаки — кидають Путіну рятівне коло, аби швидше отримати результат, і байдуже, яким він буде для нас. Тому коли Трамп каже про відсутність "козирів", існує ризик паузи у продажі зброї Європі для України. Під тим соусом, що зброя потрібна самим для перемоги над ІраномДругий момент: хоча розмови у форматі США — Україна — Росія себе майже вичерпали, відмовлятися від цього майданчика у жодному разі не можна, поки Трамп від нього політично залежний. На нього тисне громадська думка в США, яка на нашому боці, а також кампанія з проміжних виборів до Конгресу у листопаді, які республіканці ризикують з тріском програти, якщо їхній президент не виконає обіцянок, серед яких і припинення війни в Україні. Тому навіть якщо Трамп уткне щось на кшталт зупинки продажу зброї для України, не варто панікувати, таке було вже не раз. Минулого року — разів зо три. Вперше — рівно рік тому, що стало результатом згаданої сварки в Овальному кабінеті. Вдруге — на початку липня, коли американці зупинили постачання ракет PAC3-Patriot, 155-мм артилерійських снарядів, боєприпасів GMLRS, зенітних ракет Stinger, ракет AIM-7 та Hellfire. Втретє — у листопаді під час шатдауну. Паузи тривали недовго, і від них Трамп не отримав жодного іміджевого зиску, а от критики — вистачало.  .

Американці домінують у повітрі, але не на суші й лише частково — на морі, оскільки блокада Ормузької протоки триває. Іранська влада, своєю чергою, намагається розширити географію конфлікту, використовуючи це для тиску на світ, шокований стрибком цін на нафту і газ. Як розвиватимуться події далі?"Ми не починали цю війну, але ми її закінчуємо"Цей відомий вислів російського диктатора Путіна майже слово в слово повторив міністр війни США Піт Гегсет. Процитуємо за CNN: "Ми не розпочинали цю війну, але за президента Трампа ми її завершуємо". Також насторожує ще одна фраза цього посадовця:"Це не так звана війна за зміну режиму, але режим точно змінився, і світ від цього став кращим".Ця заява повністю суперечить раніше сказаному президентом Трампом. Він наполягав на зміні режиму в Ірані, закликав військових узяти владу у свої руки, а мирних жителів — готуватися до протестів.Загибель аятоли Алі Хаменеї, кількох його родичів, радників та окремих посадовців жодним чином не змінила суті керівного режиму в Тегерані й точно не зробила його кращим.Просто замість вбитого аятоли країною править трійка — тимчасовий верховний лідер аятола Аліреза Арафі, президент Месуд Пезешкіан та головний суддя Голам-Хоссейн Мохсені-Еджей.Армія та найбільш бойовий її підрозділ "Корпус вартових іранської революції" (КВІР) залишаються вірними іранській владі. Тому сподівання американців на заколот військових для зміни режиму — провалилися.Та не лише Гегсет повторює путінські наративи про війну, а й біг-бос у Білому домі."Ми ще навіть не почали сильно їх бити. Велика хвиля ще навіть не настала. Велика хвиля настане незабаром", — цитує Трампа CNN.7 липня 2022 року, коли російські війська вже втекли з Київщини і їх вибивали з Чернігівщини, Путін заявив таке:"Сьогодні ми чуємо, що нас хочуть перемогти на полі бою. Що тут скажеш, нехай спробують… Але всі повинні знати, що ми чогось серйозно поки що не починали".Понад чотири роки повномасштабного вторгнення, сотні тисяч убитих та ще більше поранених, падіння російської економіки, яка тримається лише на військових замовленнях та на підтримці країн, які продовжують купляти російську нафту — ось наслідок війни Путіна. На відміну від морально мертвого російського суспільства, американське не терпітиме затяжної військової авантюри Трампа в Ірані."Ми розбиваємо їх (Іран) вщент. Я думаю, що все йде дуже добре. Це дуже потужно. У нас найкращі військові у світі, і ми використовуємо їх… Я завжди думав, що вони (бойові дії) триватимуть чотири тижні. І ми трохи випереджаємо графік", — нахваляється Трамп.Міць американської зброї безсумнівно більша за іранську, проте військові аналітики поки не бачать, як ця міць вплинула на іранський режим. Гірше того для Трампа, вже є загиблі американські солдати, а історія з трьома літаками F-15, збитими в Кувейті "дружнім вогнем" — дуже погані новини для американського суспільства.За повідомленням Reuters, серед високопосадовців США наростає скепсис щодо зміни іранського режиму внаслідок військової операції. На тлі цього скептицизму заяви Трампа про наявність у нього трьох кандидатів на пост лідера Ірану виглядають якимись фантазіями. Він каже, що "ідеальним" був би сценарій Венесуели, де, нагадаємо, після викрадення і вивезення до США диктатора Ніколаса Мадуро влада перейшла до його соратниці, віцепрезидентки Делсі Родрігес. У цій країні не відбуваються демократичні реформи, просто Родрігес погодилася на контроль Штатів за експортом венесуельської нафти в обмін на подальше перебування при владі. Це не те, чого хоче народ Венесуели.Ключовий проміжний підсумок перших трьох діб війни в Ірані — ставлення виборців до цієї події. Лише 27% американців схвалюють операцію своєї держави проти Тегерана. І це ще Трамп "не починав", себто, кількість загиблих солдатів США небагато. Натомість 43% американців не схвалюють удари по Ірану, 29% не визначилися. У партійному розрізі — 55% республіканців підтримали дії Трампа, 32% не визначилися з відповіддю, 13% — не схвалюють. Серед демократів проти військової операції Сполучених Штатів в Ірані 74%, 19% утрималися від відповіді, 7% — за. Показник несхвалення в разі затягування війни зростатиме. Але вже на старті кампанії цифри для Трампа невтішні.Хороші й погані сценарії війни в ІраніОдразу зауважимо, що протягом перших трьох днів конфлікт охопив країни Перської затоки, у війну вступив Ліван, іранські ракети летіли у бік Кіпру, де перебувають британські військові бази. З кожним днем географія війни розширюється. Трамп каже: атаки іранців по арабських країнах регіону були для нього несподіванкою.Не потрібно бути великим стратегом, щоб прорахувати, що іранські ракети та "шахеди" долітають до американських військових баз у Катарі, Бахрейні, Кувейті, що вони здатні дістатися до ОАЕ та Саудівської Аравії. Чому Пентагон на чолі з Гегсетом цього не прорахував, загадка. Також зрозуміло, навіщо іранці атакують арабські країни регіону.По-перше, ці країни є союзниками США та підтримують дипломатичні відносини з Ізраїлем.По-друге, внаслідок атак вони зазнають значних економічних збитків, що в перспективі призведе до невдоволення місцевого населення.По-третє, закриття Іраном Ормузької протоки, атака на кілька танкерів, а також дроновий удар по найбільшому нафтопереробному заводу Саудівської Аравії Ras Tanura — тиск на США і світ невизначеністю щодо подальшого постачання нафти, газу й цін на них. З перекриттям протоки, через яку проходить близько 40% світового експорту нафти, ситуація дивна. Про її блокування заявив КВІР, проте офіційний Тегеран спочатку запевняв, що проходу танкерів не заважатиме. Це нагадує гру у доброго і злого поліцейського, мовляв, ми не хочемо, щоб інші страждали через дії американців. Але нафтотрейдери більше повірили злому поліцейському, в якого є ракети й дрони, тож заходити в протоку танкери не поспішають. На тлі ситуації в регіоні зупинили роботу підприємства з виробництва скрапленого газу в Катарі, закрилися нафтові й газові об’єкти в кількох країнах. Чим користуються спекулянти, які накручують ціни на нафту та скраплений газ. Серйозних фінансових збитків вже зазнали американські союзники Японія, Південна Корея, дуже залежні від вуглеводнів Перської затоки, а також Європа, яка отримує скраплений газ із Катару. Єврокомісія заспокоює: дефіциту газу нема. Стрибок цін на ринку пояснюють політичними мотивами. Тобто, стан на енергетичному ринку нині можна описати словосполученням "контрольований шок".З одного боку хочеться вірити у швидкий фінал військової операції США, тим більше після атак іранців на країни регіону під американські стяги зголошується ставати більше країн, з іншого — поки незрозумілий формат фіналу. Стратегія Трампа "в’яжемося у бійку, а там побачимо" працює так собі. Вчора він не виключив наземної операції в Ірані, яку багато військових аналітиків вважають завідома програшною для США. Паралельно глава Білого дому запропонував переговори з "новою" владою в Тегерані, але іранці, відчувши здатність маніпулювати ескалацією повітряними атаками на сусідів — союзників Штатів та цінами на нафту й газ сідати за стіл перемовин не поспішають. Аналітики майже одностайні в думці, що від затягування конфлікту страждатиме майже весь світ, однак є й ті, хто у виграші. Насамперед Росія та Китай. Перша — через зростання цін на нафту. Також Путін тепер може тицяти пальцем у Трампа, мовляв, напад на Україну у 2022 році не відрізняється від нападу американців на Іран. А ще чуємо з Європи хор проросійських (і за збігом обставин протрампістсьских) ультраправих, які вимагають скасувати заборону на імпорт російського газу. Своєю чергою, Китай хоч і зазнає збитків внаслідок зупинки нафтових танкерів, але вони незначні. Пекін має запаси раніше закупленої нафти, крім того, він наростить постачання з Росії. І так само, як вона, отримав нагоду тицяти пальцем у Трампа, зазіхаючи на Тайвань. Тож який зі сценаріїв — швидка перемога американців чи затяжна війна з розростанням на увесь світ — виглядає найбільш реалістичним? Ні перший, ні другий. Видається, йдеться про варіант переговорів, для яких шукають компромісну тему. Як американцям, так й іранській владі тривала війна не потрібна, адже наявні у неї ракети та дрони не безмежні. Тому конфлікт стане на паузу, коли сторони знайдуть, де зійтися посередині. Наприклад, Тегеран вкотре погодиться зупинити програму збагачення урану, а Трамп оголосить це своєю перемогою..

У останній декаді лютого в Україні відновився футбольний чемпіонат Прем’єр-ліги. Сезон цей, як ми уже писали, відзначається цікавою і незвичною інтригою, сенсаційним зимовим чемпіоном — словом, є про що поговорити й на що подивитися.Але так сталося, що головними героями першого лютневого туру УПЛ стали не команди, не гравці чи тренери, а стадіони. Причому не один — і зовсім по-різному. Про що ми зараз і поговоримо.Рівненський рекордПерший "герой" увійшов в історію українського футболу вимушено і з очевидним знаком "плюс". Це рівненський стадіон "Авангард". Річ у тім, що, крім місцевого клубу "Верес", на "Авангарді" вимушено зіграли матчі 17-го туру одразу два новачки Прем’єр-ліги.Першим став кам’янець-подільський "Епіцентр", який починав сезон у Тернополі. Наприкінці 2025 року подоляни переїхали на арену "Лівий берег", що одразу за околицею столиці. А 2026-й почали у Рівному.Слідом за "Епіцентром" "Авангард" обрав ФК "Кудрівка" з однойменного села Чернігівської області. Цей клуб, на відміну від "Епіцентра", не має навіть теоретичних шансів зіграти удома — якщо в Кам’янці-Подільському є стадіон, який просто треба відремонтувати (що начебто і роблять, але не факт, що дороблять до кінця чемпіонату), то у Кудрівці жодної арени для професійного футболу взагалі немає, що вже казати про рівень і вимоги УПЛ.Зазначимо, що в історії українського еліт-дивізіону тільки один стадіон двічі (поспіль), на початку сезону-2022/23, приймав футбольні матчі у такому щільному режимі — три матчі за кілька днів. Це була головна арена країни, національний спортивний комплекс "Олімпійський", який зараз не використовується з практично-безпекових міркувань. (Простіше кажучи — запустити велику кількість глядачів неможливо через можливість повітряної тривоги, а платити за оренду такої великої арени для кількох тисяч уболівальників недоцільно.)І от — Рівне. М’яко кажучи, не найсучасніший (хоч і один із найновіших) стадіон України приймав матчі протягом чотирьох днів — п’ятниця, субота, понеділок. І, попри усі ці умови, поле "Авангарду" завиграшки витримало таке рекордне навантаження. Насправді, звісно, не завиграшки, а через системну зимову роботу зі збереження й обігріву газону, за що рівнянам можна і треба поаплодувати."Динамо" уже не теТа і не тільки їм. Фактично у турі лише дві арени продемонстрували або погану підготовку, або взагалі її відсутність. Про них і поговоримо далі, бо, крім самого факту непідготовленості, важливим є те, що це за стадіони.Річ у тім, що на межі століть в Україні справді якісні футбольні поля були лише на трьох стадіонах. Два із трьох стадіонів, звісна річ, розташовувалися в Києві. Крім НСК "Олімпійського", це була клубна арена головної української команди 90-х, "Динамо" (тоді ще не на честь Лобановського, бо легендарний тренер був живий і якраз керував динамівським колективом).Але зараз саме поле на стадіоні імені Валерія Лобановського було найгіршим з усіх, на яких відбулися матчі туру. Керівництво ФК постфактум, звісна річ, почало пояснювати, як багато грошей було витрачено на роботу з газоном, але факт залишається фактом — колись чудовий, практично ідеальний газон зараз є одним із найгірших у Прем’єр-лізі.Мороз на КропивниччиніТа ситуація у Києві виявилася не найгіршою у першому футбольному турі України-2026. Бо у Олександрії, на стадіоні "Ніка", матч між місцевою "Олександрією" та гостями з Києва ("Оболонь") взагалі не відбувся.Причина банальна і, говорімо відверто, ганебна для власників. Поле замерзло так, що проводити на ньому футбольний матч було небезпечно — це все одно, що грати на бетоні чи асфальті, ризик травм для гравців моментально виростав у багато разів.Іронія долі в тому, що третім, єдиним не київським стадіоном кінця 90-х із найкращим в Україні полем — була саме "Ніка". У Олександрії навіть проводила свої матчі молодіжна збірна України. А зараз друге місто Кіровоградської області разом із Києвом ніби повернули нас у ті часи, коли говорили про "весняний" і навіть "зимовий" футбол — таким евфемістичним терміном називаючи матчі на відверто поганих газонах. Від чого ми за останні десятиліття уже встигли й відвикнути.Ба більше, інцидент не завершився скасуванням проведення матчу. Як заявив згодом київський клуб, господарі у всьому вирішили зробити винними гостей, які, мовляв, відмовилися грати на нормальному газоні, а у підсумку, зазначили в "Оболоні", виконавчий директор Дмитро Кітаєв спровокував місцевих фанатів, і ті напали на автобус із футболістами. Обійшлося без травм, але не без неприємностей і матеріальних збитків.Історія з непідготовленими газонами, між тим, продовжилася і після 17-го туру. "Полтава", яка грає свої домашні матчі не в рідному місті (там на стадіоні імені Бутовського господарює першолігова "Ворскла"), а у Кропивницькому — заявила, що матч 18-го туру проти "Кудрівки" перенесуть. Куди точно — поки невідомо, але що перенесуть — це факт. Бо газон кропивницького стадіону "Зірка", як і поле на "Ніці", промерзло, і відігріти до матчу його не встигнуть.Практично уся ця історія, до речі, пов’язана із торішніми новачками Прем’єр-ліги, які не мають своїх стадіонів. Але про цю окрему і велику тему ми поговоримо під завершення чемпіонату, коли стане зрозуміло, хто із четвірки залишиться в еліті — і де той (ті) щасливчик(-и) гратиме(-уть) у сезоні-2026/27..

Угорський та словацький прем’єри Віктор Орбан і Роберт Фіцо зажадали створення слідчої комісії для вивчення стану трубопроводу "Дружба". Минулого тижня Володимир Зеленський поговорив із Фіцо. Але не факт, що дует шантажистів після цього розвалиться.TrueUA писав про причини останніх нападок Орбана та його словацького товариша Фіцо на Україну, — вони добиваються відновлення постачання російської нафти нафтогоном "Дружба", який перебуває на ремонті після пошкодження, завданого росіянами 27 січня. Офіційний Будапешт звернувся із запитом до Загреба щодо поставок російської нафти нафтопроводом Adria, але отримав відповідь, яка його не влаштовує, — хорвати відмовилися гнати саме російську нафту. Після цього Орбан знову взявся тиснути на Київ та на Євросоюзу, вимагаючи відновити постачання "Дружбою".Заблоковані українські гроші. Як Орбан рятує заробітки Росії на нафті  Протягом останніх днів відбулася низка важливих подій, на які варто звернути увагу. Перша: Орбан заблокував 90 мільярдів євро кредиту для України. З його погляду, зупинка транзиту російської нафти є "неспровокованим актом ворожості, що підриває енергетичну безпеку Угорщини". Він наполягає: Україна відмовляється відновити транзит з політичних міркувань. Важливо, що угорський прем’єр заблокував кредит саме на четверту річницю повномасштабного вторгнення, і це не збіг.Друга подія: у ніч із 22 на 23 лютого в Альмєтьєвську, що у Татарстані, стався вибух на ключовій нафтоперекачувальній станції Капєйкіно, яка обслуговує нафтопровід "Дружба". Туди прилетів "добрий дрон". Офіційний Будапешт жодним словом не згадує про цей вибух, який поставив під сумнів можливість найближчим часом перекачувати нафту "Дружбою", але продовжує висувати вимоги Україні та Євросоюзу, придумувати якісь слідчі комісії, які шпигуватимуть за нашим трубопроводом.Третя подія: 25 лютого Орбан розпорядився "посилити захист критично важливої ​​енергетичної інфраструктури."Це означає, що ми розгорнемо війська та обладнання, необхідні для відбиття атак поблизу ключових енергетичних об'єктів", — заявив він, вирішивши у такий у такий спосіб протидіяти… "українській загрозі", вигаданій ним самим.Згідно з Конституцією Угорщини, головнокомандувачем збройних сил є президент країни, а не прем’єр-міністр. Президентом є Тамаш Шуйок. Коли перед країною постає виклик, який потребує застосування армії, парламент створює раду оборони, в якій головує президент, а глава уряду лише входить до складу цього колегіального органу.Тобто Орбан не має права одноосібно видавати накази про розгортання військ, а якщо він такий наказ видасть, військові мають повне право його не виконувати. Крім того, будь-які дії збройних сил країн-членів НАТО узгоджуються з керівництвом Альянсу, особливо коли йдеться про прикордоння. Орбан із генсеком НАТО Марком Рютте нічого не узгоджував. Звідси напрошується простий висновок: ніякого розгортання армії не буде, єдине, що може зробити Орбан — заради телекартинки посилити поліцейські пости.Четверта подія: Орбан написав листа Володимиру Зеленському, в якому закликав змінити "антиугорську політику", вона, судячи зі змісту листа, полягає у зупинці нафтопроводу "Дружба". При цьому, нагадаємо, він вперто відмовляється змінювати маршрут постачання нафти на хорватський, йому конче потрібна саме російська нафта.Розрив рейтингів у 20 пунктів. Як до Орбана прилетів бумерангП’ята подія заслуговує окремого аналізу. Днями оприлюднили результати соцопитування компанії Median, згідно з яким серед усього населення, яке має право голосу, опозиційна партія "Тиса" Петера Мадяра випереджає правлячу "Фідес" на 11 процентних пунктів. Водночас серед виборців, які точно підуть на дільниці, перевага опозиції зростає до 20 пунктів. У "Тиси" 55%, у "Фідес" — 35%. Орбан уже не може зупинити кампанію, вибудувану на українофобії та критиці європейських інституцій, тому підвищує градус, ідучи на радикальне протистояння й провокуючи на різку відповідь.Втім, у жорсткого підходу України до Орбана є критики, які вважають, що образ українців як ворогів діє на чималу частину угорських виборців. Тому Київ має проявити гнучкість, щоб позбавити "Фідес" козирів. Чи мають рацію ці експерти?Лідер "Тиси" Мадяр каже: квітневі вибори до парламенту будуть референдумом "або Європа, або диктатори". "Питання в тому, чи продовжить Угорщина ці 16 років занепаду, чи ми вирушимо до Європи та розвитку, приєднавшись до поляків, словенців, чехів та країн Балтії", - заявив він. Звучить гарно, проте не слід забувати, що кампанія триває і політтехнологи Орбана вдаються до брудних технологій. Нещодавно на партійній сторінці "Фідес" у Facebook розмістили ролик, створений за допомогою ШІ, з кадрами розстрілу полонених солдатів і звинуваченнями на адресу Брюсселю та опозиції у "втягуванні угорців у війну". Мадяр назвав це відео "огидним та обурливим".Проте, пише Reuters, опитування 21 Research Centre показало результати орбанівських маніпуляцій: 23% виборців вважають, що в разі перемоги "Тиса" втягне Угорщину у війну в Україні, серед прихильників "Фідес" "так" відповіли 57%. Шокуючі цифри, які, втім, свідчать, що попри значне відставання від "Тиси" партія Орбана, аби наздогнати лідера, може вдатися до будь-чого, навіть до імітації замаху на прем’єра чи оголошення надзвичайного стану. Він чудово розуміє ціну втрати влади після 16 років правління.За скільки продається "Дружба"З того, як чинить Орбан, можна припустити, що його стратегія — примусити Україну та ЄС додати йому хоча б кілька пунктів до рейтингу. Якщо роботу "Дружби" продовжать, він назве це своєю перемогою. Коли ж ні, цинічний прем’єр Угорщини хоче, аби Євросоюз купив у нього згоду відмовитися від постачання російської нафти. І купив дорого. Український президент під час телефонної розмови запросив словацького прем’єра до України. Ймовірно, це стало кроком для зниження напруги у відносинах між країнами. На відміну від Орбана, Фіцо і раніше проявляв гнучкість, зокрема, він підтримує членство нашої держави в Євросоюзі. А поки в Києві намагаються розколоти дует Орбана і Фіцо, в Брюсселі шукають, як зламати вето на кредит для України.Видання Politico аналізує варіанти обходу блоку Орбана, вони — небездоганні, але лідери Євросоюзу готові спробувати. Серед таких — залучення до контактів генсека НАТО Марка Рютте, з яким в Орбана непогані стосунки, використання юридичного шляху, який забороняє країнам-членам блокувати рішення інших країн-членів, якщо вони не беруть участі у механізмах "посиленої співпраці" (стаття 327 Договорів ЄС), або ж кредит для Угорщини на 16 млрд євро в межах інструменту SAFE (програма переозброєння ЄС). Напевно, третій варіант і стане ціною відмови Орбана від "Дружби" та блокування 90 млрд євро для України. Та це глобально не вирішує ключову проблему з цим політиком, — наступного разу він знову щось заблокує і шантажуватиме, доки не отримає свого.Всі дуже сподіваються на поразку його партії, до цього все йде, але все ж у Євросоюзу обов’язково має бути план "Б" у вигляді глибокої реформи процедур ухвалення рішень. Інакше на місце Орбана прийде його аналог, тільки в іншій країні, і далі розвалюватиме ЄС із середини..

24 лютого 2022 року стало трагічною датою для всіх українців. TrueUA вирішив нагадати, скільки було спроб закінчити війну за столом переговорів і чому нинішня спроба також далека від реального миру.Від зустрічі на кордоні з Білоруссю до Стамбула. Як Росія нав’язувала свій форматЦього тижня виповнюється чотири роки не тільки з дня повномасштабного вторгнення росіян в Україну, а й із першого контакту українських та російських уповноважених осіб після початку війни. Сталося це 28 лютого на українсько-білоруському кордоні. Українську групу перемовників представляв глава фракції "Слуга народу" Давид Арахамія, російську — помічник Путіна Володимир Мединський. Обоє досі беруть участь у переговорному процесі. Тоді росіяни викотили ультиматум, який лишався незмінним в основних положеннях протягом подальших спроб дипломатії.Наступні переговори відбувалися 3 і 7 березня. Росіяни на чолі з Мединським підвищували градус ультиматумів. На той момент в окупації перебувала північ Київщини, значна частина Чернігівщини, Харківщини, росіяни просувалися на Півдні, на Донеччині й Луганщині. Зрештою серія попередніх контактів підвела до переговорів у Стамбулі, які стартували 29 березня."Стамбульський формат" був першим, де Україна і Росія за посередництва Туреччини обмінялися позиціями. Українська делегація в Стамбулі нічого не підписувала, але Путін використав цей переговорний трек для нав’язування думки про буцімто якийсь меморандум, на який погодилася Україна. Пізніше глава МЗС РФ Сергій Лавров поширював фейк про готовність української влади підписати угоду на основі стамбульських перемовин. Це була маніпуляція з метою перекладання на Україну провини за продовження бойових дій. Такий самий фінт росіяни застосують щодо Трампа після серпневої зустрічі з Путіним на Алясці, коли казатимуть про "дух Анкориджа".Частина вимог Кремля з часів перших переговорів у Стамбулі перекочувала в усі інші спроби домовитися. Серед них так зване "усунення першопричин" війни, що передбачає відмову України від членства в НАТО, суттєве обмеження Збройних сил, визнання Криму російським, надання офіційного статусу російській мові, відмова від заборони РПЦ в Україні. До цього додавалися інші максималістські вимоги. Простіше кажучи, Москва вимагала капітуляції не лише від Києва, а й від США та інших членів НАТО, які на час березневих переговорів 2022 року здавалися розгубленими й неготовими йти на щось більше, аніж економічні санкції. Переговори у Стамбулі зупинилися після деокупації Київщини, коли світ побачив звірства росіян у Бучі, Ірпені та інших містах і селах столичного регіону. До переговорів у найбільшому місті Туреччини ще повернуться через три роки, за інших умов та за наполягання Трампа, але з незмінним порожнім результатом і таким самим порожнім очільником російської делегації Мединським. Його поява у переговорному треку стала ознакою пониження Кремлем зацікавленості у реальних підсумках дипломатії."Формула миру". Як Україна просувала свій мирний план і чому нічого не вийшлоНа саміті "Великої двадцятки" на Балі 15 листопада 2022 року президент Зеленський оприлюднив "Українську формулу миру" з 10 пунктів. Навколо цього документу протягом наступних двох років і тривала робота українських дипломатів. Водночас прямих політичних контактів між Києвом та Москвою не було. Свої послуги "голубів миру" пропонували лідери окремих держав, проте це був їхній піар, який не мав нічого спільного зі справжньою дипломатією. Можна, зокрема, пригадати човникову дипломатію африканських лідерів на чолі з президентом ПАР Сірілом Рамафосою. На першу річницю російського вторгнення в Україну свій "мирний план" із 12 пунктів оприлюднив Китай — союзник у війні проти України. За змістом це був абсолютно порожній набір декларацій, єдиний пункт, який заслуговував на увагу — перший, про повагу до суверенітету всіх країн та дотримання принципів Статуту ООН. У травні 2024 року Китай спільно з Бразилією запропонував спільний "мирний план" із шести пунктів, де про повагу до суверенітету вже не згадувалося.Справжнє нутро "миротворці" із Піднебесної проявили того ж року, коли ледь не зірвали засідання Глобального саміту миру у швейцарському Бюргенштоку, де обговорювалося українське бачення миру. Україна спільно з партнерами активно готувалася до цього заходу, запросили й китайську делегацію, проте в Пекіні відповіли відмовою, бо у Швейцарії не планувалася участь Росії та мав обговорюватися український мирний план, а не всі, яких на той час вже було шість чи сім. Гірше того, китайці відверто зривали цей захід — про що тоді заявив президент Зеленський. На офіційний Пекін орієнтується багато країн Глобального Півдня, відмова китайців їхати на важливий для України форум стала для них сигналом до саботажу.Глобальний саміт відбувся 15-16 червня 2024 року, під підсумковим комюніке спочатку підписалося 80 держав і чотири міжнародні організації, три з них підписи відкликали, натомість додалися нові, загалом документ підтримали 90 держав і шість організацій. З огляду на поведінку Китаю та гнівні заяви з Москви, результат — досить успішний.Проте він не отримав розвитку. Головна причина — передвиборча кампанія в США. Світ тоді взяв паузу в очікуванні, хто ж переможе. Тому дипломатична робота з організації другого засідання наштовхувалася на понижений інтерес до цього заходу. Тим більше Дональд Трамп під час кампанії робив гучні заяви, що завершить війну в Україні за 24 години, й в один чарівний дзвінок до Путіна багато хто хотів вірити. Інша справа, що протягом минулого року про Українську формулу миру вже не згадували. Очевидно, інтересу до неї не проявляли у Вашингтоні, проте, здається, Київ сам відмовився від цієї цікавої ініціативи, віддавши ситуацію в руки Трампа.Переговори імені Трампа. Куди вони заведутьТретій за часом переговорний трек — розтягнуті на цілий рік обіцяні 24 години. Сам Трамп каже: "Ми завершили вісім воєн, і я думаю, що дев'ята на підході. Вона виявилася найскладнішою, хоча я думав, це буде найлегша. Ніколи не знаєш, що буде просто, а що не так вже й просто".За рік, що минув, та за два місяці цього року українці та наші справжні друзі в Європі й США неодноразово переживали емоційні гойдалки через поведінку глави Білого дому. Чого тільки вартий "мирний план" із 28 пунктів, написаний у Москві й під яким підписалися американці, але потім включили задній хід.Якщо "стамбульський формат" — формула капітуляції, яку нав’язувала Росія, "Українська формула миру" та Глобальний саміт миру — наше бачення мирного процесу, то зараз не зовсім зрозуміло, який остаточний варіант обговорювався в Маямі, Абу-Дабі, в Женеві. Відомо про план із 20 пунктів, не всі подобаються українцям, але це хоча б якийсь предмет переговорів. Однак після кожної зустрічі виринають тривожні подробиці, як от просування американцями абсурдної ініціативи створення вільної економічної зони в Донецькій області. Іноді складається враження, що ці переговори потрібні лише для того, щоб утримати Трампа за столом перемовин й аби він не побіг брататися з Путіним заради 12 трильйонів доларів, якими Кремль підкупляє американську адміністрацію.Днями анонсували наступний етап переговорів, а Стів Віткофф взагалі обіцяє "хороші новини"."Ми з Джаредом (зятем Трампа Джаредом Кушнером, — ред.)  сподіваємося внести на обговорення обом сторонам кілька пропозицій, які зблизять їх протягом наступних 3 тижнів і, можливо, навіть призведуть до саміту між Зеленським і президентом Путіним", — заявив він.Про бажання зустрітися з Путіним казав і президент України. Причому не раз. З Москви відповідали — спочатку треба підготувати документи.Трамп поспішає, у нього фактично вже розпочалася передвиборча кампанія з проміжних виборів до Конгресу, від яких залежатиме його президентська посада, адже втрата республіканцями більшості хоча б в одній із палат неминуче призведе до початку процедури імпічменту. Це чудово розуміють в Москві, тому навмисно затягують час, сподіваючись, що глава Білого дому або сам зіскочить з переговорів і переключиться на внутрішню політику, або погодиться на двосторонні переговори США — Росія, або на те, що Україна, аби не лишитися без підтримки Штатів, піде на серйозні поступки.Тому щодо переговорного треку імені Трампа висновків поки немає. Він — нелогічний, непрозорий та незрозумілий переважній більшості нашого суспільства. Про що свідчать дані соцопитування Центру Разумкова: 32,7% опитаних вважає, що українська влада скоріше не успішно веде переговори зі США та РФ щодо мирної угоди, ще 17,4% обрали відповідь "не успішно". "Скоріше успішно "обрали 30,2%, успішно лише 2,9%.Чому ж переважає кількість тих, хто не бачить успіхів? Відповідь в інших цифрах цього ж опитування: українці — проти поступок Росії в ключових питаннях, а переговори саме про формат поступок. 83,9% опитаних вірять у перемогу України, майже 70% впевнені, що навіть в разі територіальних поступок країна-терористка продовжуватиме агресію..

Російсько-українська війна підійшла до межі, коли воювати агресору буде уже навіть не невигідно, а практично неможливо з фінансового та кадрового погляду24 лютого для України й українців назавжди залишиться найголовнішим днем у сучасній історії. Повномасштабне вторгнення змінило долю суспільства, кожного з її членів, де б він не перебував — на фронті, в тиловій частині, у прифронтовому місті, на Заході країни, в еміграції….Та щороку у цей день ми мусимо констатувати, що ситуація в Україні змінюється. Якщо тоді, в день вторгнення, велику частину українців охопила паніка, то уже за рік, 24 лютого 2023 року у вітчизняному суспільстві після успішних контрнаступальних дій на Харківщині та Херсонщині панував стриманий оптимізм, підживлений розмовами про майбутній великий контрнаступ. У наступні роки ситуація змінилася, Сили оборони України в основному оборонялися і відступали.З чим же ми підійшли до чергових, четвертих уже роковин повномасштабної війни? Які настрої панують в суспільстві, що відбувається на фронті й в тилу — і головне, чого чекати далі, у перспективі напівювілейних, п’ятих роковин?Російські втрати у м’ясному наступіДля початку відзначимо два важливі моменти. По-перше, Збройні сили України, якщо говорити глобально, продовжують відступати. Відступають дуже повільно, зовсім не так, як розраховують у ворожій столиці — чому свідченням є відсутність російського контролю навіть за усією територією Донецької області, що вже казати про Запорізьку. Саме тому, до речі, у Кремлі на тлі перемовин вимагають здати їм увесь Донбас без бою — бо з боєм вони цього зробити не можуть.Тобто можуть, але, як-то кажуть, все розбивається об ціну питання. І це другий важливий момент.  Точніше, це два окремі підмоменти, які тісно між собою пов’язані. Звучать вони наступним чином — "російські війська в останній час зазнають просто божевільних втрат" (за деякими даними українських військових, на частині ділянок фронту пропорції доходять до катастрофічних для агресора цифр 50:1) та "темпи поповнення ЗС РФ за гроші, на контракт, уже не можуть покрити втрати". Тобто внаслідок постійних і за великим рахунком безглуздих атак російська армія почала зменшуватися. Про це заявляв і новий міністр оборони України Михайло Федоров. За його словами, метою його відомства є збільшення знищених окупантів до 50 тисяч на місяць, що підштовхне агресора або до зупинки бойових дій — просто воювати не буде ким, або до загальної мобілізації, бо іншого способу поповнення армії, але це може обернутися серйозною соціальною кризою, аж до можливої (малоймовірної, але Кремль, судячи із заяв про блокування останнього вільного месенджера, Telegram, цього реально бояться — надивившись, скажімо, на Іран).Контрнаступ УкраїниКрім того, одним із моментів, який приніс Україні несподівану, хоч і очікувану перевагу принаймні на частині ділянок лінії фронту, стало відключення неофіційних терміналів Starlink (одночасно чи майже одночасно із верифікацією офіційних, тобто тих, які можна верифікувати українськими державними структурами).Внаслідок такого кроку компанії Ілона Маска російські війська принаймні на деякий час залишилися без нормального зв’язку. Це дозволило Збройним силам України здійснити кілька контратак, які обернулися не просто несподіваним, а відверто ганебним для агресора результатом. За п’ять днів ЗСУ звільнили більше території, ніж окупанти захопили за місяць.Звісно, тут можна сперечатися про точність цих даних, про методику підрахунку підконтрольних територій, але якщо говорити не про точні цифри, а про суть, то вона справді катастрофічна для керівництва Російської Федерації. І річ тут не тільки й не стільки у виключно військовому питанні, бо уже очевидно, що російська армія за найзручніших для неї варіантів розвитку подій не дійде далі берегів Дніпра, тобто більша частина України все одно залишиться під контролем своєї влади, а не окупаційної, із відповідними наслідками. Річ у процесі, який розпочався на початку 2026 року.Фактор переговорівЙдеться про переговори, але не ті, в яких брав і подекуди ще бере (як у швейцарській їх частині) участь Мединський, потрібний Путіну тільки для затягування самих по собі переговорів і зриванні можливих домовленостей. На Близькому Сході пройшла серія зустрічей уже на зовсім іншому рівні — тому, про який можна говорити як про більш-менш реальний з погляду наближення до миру чи принаймні перемир’я.Перемир’я, яке уже потрібно і Росії теж. Бо початок 2026 року став справжньою катастрофою для російської економіки. Про "проблеми" почали говорити уже навіть провладні, прокремлівські пропагандисти, та навіть не говорити, а практично кричати. Звісна річ, Володимир Путін не бажає зупиняти війну, тому вона триває і триватиме далі принаймні ще якийсь час, але вартість її для бюджету країни-агресора стає усе дорожчою і дорожчою, наближаючись до позначки "непідйомна".Саме тому певні успіхи на фронті, реальні, показушні (як у випадку із псевдоокупацією Тернуватого на Запоріжжі, де мала місце звичайна спроба малої групи встановити прапор і використати це як демонстрацію успіху) чи взагалі вигадані (історія із Куп’янськом, який особисто Путін називав "звільненим", а насправді усе обернулося оточенням російських військ, а у Куп’янську-Вузловому, про який російські генерали теж заявляли, взагалі росіян ніхто не бачив) — потрібні Кремлю для того, аби тиснути на Україну руками Дональда Трампа чи Стіва Віткоффа.За що триває війнаТож боротьба на фронті зараз іде, на нашу думку, не стільки за території (вони Росії у такому обсязі й такому стані, як вона здобуває, не потрібні в принципі), не стільки за капітуляцію України (у військовому сенсі вона уже неможлива, погляньмо, наприклад, на ситуацію в Херсонській області, там і близько не стоїть питання повернення окупантів на правобережжя), скільки за створення переваги для переговорів, точніше, для блефу перед Трампом.І лютневі контрнаступальні дії на Запоріжжі зіграли проти Володимира Путіна. За великим рахунком, похвалитися йому нічим — хіба тими кількома десятками сіл, чи радше залишками сіл, захопленими незрозуміло навіщо. Тож війна хоч і триватиме — та очевидно, що вона уже зайшла в серйозний глухий кут. Так, зайшла для обох учасників конфлікту. Але поки за Україною стоїть Захід, який так чи інакше забезпечує і військові, і фінансові потреби (а наш бюджет також переживає далеко не найкращі часи, з об’єктивних і суб’єктивних причин) — за Росією уже фактично не стоїть навіть останній союзник, тіньовий танкерний флот.Тож далі, з кожним днем, грошей у Кремля буде все менше і менше. Причому тут маємо не арифметичну, а геометричну прогресію, тобто дефіцит бюджету буде зростати з прискоренням. Що означатиме одне — ціна війни для агресора у грудні 2026-го буде уже зовсім іншою, ніж у грудні 2025-го. Якщо він зможе провоювати до того часу..

Будапешт і Братислава зупинили постачання до України дизельного пального, а словацький уряд погрожує ще й зупинити надходження електроенергії. Чому Віктор Орбан і Роберт Фіцо пішли енергетичною війною проти Києва і що з цим робити?Як Орбан і з Фіцо змовилися шантажувати Україну Угорщина та Словаччина одночасно оголосили про припинення постачання дизельного пального до України. Знаний своєю українофобією міністр закордонних справ Угорщини Петер Сійярто звинуватив Україну у "політичному шантажі" та перебоях з постачанням нафти до його країни, заявивши, що наразі нібито є "всі технічні, фізичні та технологічні умови для відновлення" роботи нафтопроводу "Дружба". Нагадаємо: нафтопровід припинив роботу після російських ударів по ділянці в Бродах на Львівщині 27 січня.Своєю чергою, Роберт Фіцо пригрозив після зупинки постачання дизелю ще й зупинити постачання електроенергії українцям. За його словами, через "ігри України" Словаччина мусить переплачувати за російську нафту, яка йде нафтопроводом Adria. Фіцо послався на якісь "розвідувальні звіти", які свідчать, що пошкоджена ділянка нафтопроводу "Дружба" відремонтована. Це не єдина його брехня. У Братиславі, як і в Будапешті кажуть, що внаслідок зупинки постачання нафти з Росії нафтогоном "Дружба" вони зіткнулися з енергетичною кризою. Але тут же маніпулюють: мовляв, через Україну маємо проблеми, однак уряди їх вирішать. За словами Сійярто, стратегічних запасів нафти в Угорщині вистачить на 96 діб, крім того, російську сиру нафту транспортуватимуть морським шляхом через Хорватію.Тільки дві країни ЄС — Словаччина та Угорщина — отримують російську нафту нафтопроводом "Дружба". Після запровадження Дональдом Трампом санкцій проти "Роснефти" і "Лукойла" Віктор Орбан випросив відтермінування заборони для своєї країни на рік. Але ні минулого, ні цього року угорський уряд нічого не робив для диверсифікації постачання нафти. Замість домовлятися з Хорватією, у Будапешті розповідали казки про технічну складність транзиту. Насправді причини зовсім інші.Перша: нафта по трубопроводу "Дружба" дешевша.Друга: імпортуючи російську нафту, Орбан є опорою Кремля в Євросоюзі. Це типова політична корупція. Залишається сподіватися, що після поразки партії Fides на квітневих виборах нова угорська влада розслідує цю корупційну історію, від якої страждає міжнародний імідж Угорщини.Третя причина — прохолодні відносини між Загребом і Будапештом. Орбан та його партія багато років проводять ревізіоністську політику щодо Тріанонського договору, через що висловлюють територіальні претензії до сусідніх країн. Українцям це добре відомо, адже орбанівці регулярно зазіхають на Закарпаття. У травні 2022 року Орбан пояснював, чому не підтримує нафтові санкції проти Росії:"Ті, хто мають вихід до моря і порти, можуть доставляти туди нафту танкерами. Якби вони не відібрали їх у нас, у нас також був би порт на морі".До 1920 року хорватський порт Рієка належав Королівству Угорщина, то ж у Загребі висловлювання Орбана цілком справедливо розцінили як територіальні зазіхання та поставили його на місце. Це зараз Орбан із Фіцо побраталися в інтересах Путіна, а того ж 2022 року на кордоні Угорщини зі Словаччиною перший із них відкрив пам’ятник "Угорська Голгофа" з нагадуванням про Тріанонську угоду. На цьому пам’ятнику зображено карту колишніх угорських територій із частинами нинішніх Австрії, Словенії, Словаччини, Румунії, України та Хорватії. Тоді словацька влада обурилася недружнім вчинком сусіда. Правда, урядом керував не Фіцо.Тепер Орбан звернувся про допомогу до Загреба. Хорвати не відмовили, вони мають союзні зобов’язання в рамках Євросоюзу, проте вказали угорському діячеві, що він отримає не російську нафту. Міністр економіки Хорватії Анте Шушняр зазначив, що його країна діятиме в межах законодавства ЄС і санкційних правил."Барель, куплений у Росії, може здаватися дешевшим для окремих країн, але він допомагає фінансувати війну та атаки на український народ. Час припинити це воєнне збагачення", — наголосив він. Шушняр також нагадав політикам у Будапешті й Братиславі, що Хорватія підтримує Україну та з повагою ставиться до її щоденних втрат через російську агресію.Чому дизельний краник перекрили саме зараз. Чотири версіїПерша версія — в Угорщині триває передвиборча кампанія, під час якої Орбан робить Україну та інституції Євросоюзу головними ворогами угорців. TrueUA свого часу розповідав про маячню, якою орбаністи годують виборців. Відтоді їхня риторика стала ще божевільнішою. Тож заборона постачання дизелю після брехливих звинувачень на адресу України — це лише елемент передвиборчої кампанії. Орбан чудово знає, що до виборів запасів нафти у нього вистачить, так само знає, що Євросоюз, який він ненавидить, не залишить Угорщину без нафтових поставок, тому навмисно нагнітає українофобію.Друга версія — над урядом Фіцо нависла загроза відставки. На початку лютого словацька партія "Демократи" оголосила про завершення збору підписів за референдум про відставку уряду. Зібрали необхідні понад 350 тисяч підписів, далі слово за президентом і Конституційним судом, які мають дати старт референдуму. "Люди ситі по горло Робертом Фіцо, понад 70% громадян Словаччини вкрай незадоволені його урядом", — зазначив лідер "Демократів" Ярослав Надь. Під Фіцо "горить" крісло, тому він, подібно до Орбана, кинувся рятуватися за рахунок нападок на українців.Третя версія — після зупинки "Дружби" через російські удари сама ж Росія зазнає збитки, тому Кремль нацькував словацького й угорського прем’єрів на Україну, аби змусити швидко запустити нафтопровід. Ні в Будапешті, ні в Братиславі словом не обмовилися, хто ж зруйнував важливу частину трубопроводу в Бродах. На користь кремлівського сліду говорить і вимога Угорщини отримувати від Хорватії саме російську нафту. Можна припустити зв’язок між цією вимогою та підтримкою Москвою Орбана на квітневих виборах шляхом втручання в угорські вибори. Для Путіна це стратегічний актив в Європі. Четверта версія — американський слід. Рішення про припинення постачання дизеля до України з’явилося після візиту держсекретаря США Марко Рубіо до цих двох країн. Українофобські заяви Орбана пролунали на спільній пресконференції з важливим американським гостем. На що звернули увагу ЗМІ, але не сам Рубіо. Можливо, це й змовницька версія, проте має право на існування.Економісти кажуть, що від цих країн ми отримували приблизно 11% дизельного пального, тож втрати не будуть значними. До того ж угорці й словаки самі можуть втратити більше, адже вони лише транзитні держави, постачаннями займаються іноземні компанії й вони зазнають фінансових збитків, компенсацію яких вимагатимуть від Словаччини й Угорщини. Але існує важливий нюанс: для заміни втраченого пального за цим маршрутом потрібно швидко домовлятися з поляками та румунами про збільшення об’ємів постачання і так само швидко перебудовувати логістику. А техніка на фронті не чекає тиждень чи два. То чи не супроти наших потужностей на полі бою спрямовується удар Орбана і Фіцо?Кінець "Дружби" та дзвінок від Трампа. Як можуть розвиватися події даліУкраїнський МЗС відреагував на недружній крок сусідніх країн заявою свого спікера Георгія Тихого. Він роз’яснив ситуацію з пошкодженою ділянкою "Дружби", нагадав, що Угорщина і Словаччина сидять на нафтовій "голці" Росії та метафорично порівняв уряд Орбана з наркоманами.Але важливішою за цю заяву все ж є роз’яснення спікерки Єврокомісії Анни-Кайси Ітконен, яка чітко зазначила: Єврокомісія перебуває у постійному контакті з Україною щодо термінів ремонту нафтопроводу."Ми не підштовхуємо, не тиснемо і не встановлюємо Україні жодних часових рамок для цього", — акцентувала Ітконен.Тим самим повністю нівелювала агресивні нападки з Будапешта й Братислави щодо буцімто навмисного затягування ремонтних робіт.Якими будуть наступні кроки? "Дизельне" рішення Орбана і Фіцо ухвалене на тлі переговорів про 20-й пакет санкції проти Росії, спрямований проти тіньового танкерного флоту країни-терористки. Переговори тривають важко, кілька країн ЄС (Греція, Кіпр, Мальта) вагаються. І тут дуже вчасно для Кремля Орбан із Фіцо фактично зривають і без того складні переговори, перемикаючи увагу на ухвалене ними рішення. Тепер Єврокомісія скликає термінову нараду за участю представників Словаччини, Угорщини та Хорватії, щоб вирішувати конфлікт та не залишити угорців і словаків без нафти.Українські експерти й політики вважають, що Орбан і Фіцо мають бути покарані за свої дії остаточною зупинкою постачання нафти "Дружбою". Тим більше зараз гарний момент з морального погляду: попри те, що саме Росія зруйнувала нафтоперекачувальну станцію в Бродах, ці двоє звинувачують Україну. Не одразу, але логістику перебудують і втрату угорсько-словацького маршруту компенсують. А от від хорватів Угорщина отримуватиме не дешеву корупційну російську нафту, а за ринковою вартістю.Існує також думка, що позицію Орбана і Фіцо здатний змінити один дзвінок із Вашингтона. Інше питання, що такий дзвінок може бути й в Київ. Знаючи тепле ставлення Трампа до Орбана та згадуючи похвалу від Рубіо у Братиславі й Будапешті, такий дзвінок може стати тиском на Україну задля запуску нафтопроводу..

Легендарний шахіст та опозиціонер Гаррі Каспаров запропонував створити на Заході "російський Тайвань" з фахівців-емігрантів із Росії. Що не так з цією ініціативою?Сто тисяч росіян в Європі. Про що розповів КаспаровВ інтерв’ю "РБК-Україна" Каспаров висловив багато цікавих думок, з якими загалом важко не погодитися. Але серед сказаного є момент, який викликає суперечливі думки щодо тверезого бачення лідерами російської опозиції своєї ролі у поваленні режиму Путіна. Каспаров пропонує Заходу, зокрема Європі, зайнятися організацією громадян Росії, які проти нинішнього режиму. Цитуємо:"На сьогодні дуже багато людей, які перебувають у Росії і працюють на путінську машину, цілком могли б виїхати. На мій погляд, найбільш ефективний спосіб, це все-таки brain drain, це відтік мізків, а у Путіна вистачає солдатів, щоб поки що кидати їх на лінію фронту, але інженерів, комп'ютерників, фінансистів може не вистачити. Ми говоримо про кілька сотень тисяч людей. Треба знайти форму їх організації… як би почати фактично створювати іншу Росію, ось під біло-синьо-білим прапором (символ російського протесту проти вторгнення РФ в Україну)". Тобто ідея полягає в тому, щоб Європа прийняла у себе десь 100 тисяч росіян!"Ми повинні почати формувати "російський Тайвань". Щобільше, це важливо для майбутнього. Тому що, коли там буде обвал, на що я дуже сподіваюся все-таки що режим впаде, а хто його замінить? Ось, потрібно насправді готувати кадри, тих людей, які, перед тим, як виїхати з Росії, підпишуть все, і про Україну, і про злочинний режим. Нам будуть потрібні нові потенційні кадри, які зможуть будувати Росію, яка буде в нормальних відносинах з Україною, з Європою", — фантазує далі російський опозиціонер. Він припускає, що з цієї маси буде "дві тисячі неправильних", які не пройдуть перевірку, всі інші — той потенціал, який Путін нічим не може замінити. 14 квітня 2022 року, коли Україна палала від російських ударів, коли вже були тисячі загиблих мирних громадян, нині покійний опозиціонер Олексій Навальний із колонії висловлював схожі ідеї, тільки не про відтік мізків із Росії, а про приплив грошей у Росію."Один постріл із "Джавеліна" коштує 230 000 мільйонів. За ці ж гроші ми отримаємо 200 мільйонів переглядів реклами різних форматів та забезпечимо не менше 300 тисяч переходів за посиланнями або не менше восьми мільйонів переглядів відео з правдою про те, що відбувається в Україні", — писав він у Facebook.Коли у нас гинули люди, Навальний фактично закликав Захід замість надання нам військової допомоги спрямувати кошти на антивоєнну рекламу в Росії.Каспаров не боїться називати речі своїми іменами, але російські опозиціонери в еміграції займаються не тим, чим мали б займатися люди, мета яких — скинути тоталітарний режим у своїй країні. В часи радянського тоталітаризму кілька сотень втікачів із СРСР, працюючи на "Радіо Свобода", "Голосі Америки", допомагаючи на Заході видавати антирадянську друковану продукцію, зробили для розвалу "імперії зла" в рази більше за мільйон із гаком "хороших росіян", які втекли з Росії з 2022 року."Ковчег" для "хороших росіян"Згадаємо, що ж робили російські опозиціонери за кордоном з 24 лютого 2022 року. Так, вони дружно засудили повномасштабне вторгнення Росії в Україну. А що, крім цього? 20 травня у Вільнюсі демократичне крило російської опозиції (не прихильники Навального, ці не дружать із людьми на кшталт Каспарова) провело Антивоєнну конференцію. Головними спікерами були Каспаров, колишній в’язень Путіна Михайло Ходорковський та ексдепутат Думи Дмитро Гудков. Вони робили багато гарних заяв і навіть створили Російський комітет дії.Серед його засновників — Юлія Латиніна, російська журналістка і письменниця, яка під час війни просуває антиукраїнські наративи. У липні 2025 року президент Володимир Зеленський запровадив проти неї санкції.Одна з головних тем, яку обговорювали члени цього Комітету — створення "паспорта хорошого росіянина" для тих, хто засуджує вторгнення в Україну. Ця тема виникла після того, як українці почали вимагати від партнерів закрити кордони для росіян.У травні 2024 року російські опозиціонери зібралися у… Львові. "Форум російської позиції" в цьому місті немало всіх здивував і роздратував. Серед учасників форуму називали Каспарова, адвоката Марка Фейгіна, журналіста Віктора Шендеровича і представників російських добровольчих підрозділів, які воюють на боці України.Дещо змістовнішим був інший захід, який відбувся трохи раніше у Берліні. Він звався третій конгрес "Антивоєнного комітету Росії". Там багато казали про Україну, але ключовим питанням був проєкт "Ковчег" — мережа некомерційних організацій, що надають візову, фінансову, консультаційну та інші види підтримки антивоєнним релокантам із Росії. Простіше кажучи, в контексті війни в Україні ці діячі говорили про себе і таких, як вони. Тобто не про нашу біду, а про те, як зручно використати її для виїзду з Росії. Тому розповідь Каспарова про "російський Тайвань" — це продовження цієї ж теми.На початку квітня минулого року у Брюсселі відбувся Конгрес антивоєнних ініціатив. У ньому, окрім російських опозиціонерів, взяли участь представники від України та європейські політики. Ключовий момент заходу — там зібралися учасники ініціатив, які реалізовуються на противагу ініціативам "самопроголошеним лідерам опозиції". Від учасників дісталося Каспарову і Ходорковському.І зрештою, 17 лютого цього року у Вільнюсі пройшов XIV Форум вільної Росії. Він ухвалив резолюцію, в якій визначив для себе ключові пріоритети.Єдиний, який заслуговує на увагу — ініціювати правові процедури щодо визнання ФСБ, інших російських спецслужб і силових структур, терористичними організаціями. Щоправда, не уточнюються механізми, як опозиціонери планують це зробити.А що б мали робити російські опозиціонери за кордономПерше: виявляти інфільтрованих агентів ФСБ в Європі. Таких там сотні, це і буцімто опозиційні росіяни, і місцеві політики. Виявлення "стукачів" ітиме на користь і самим російським опозиціонерам. Для цього не потрібно багато грошей, головне — бажання.Друге: закликати західні країни заборонити в’їзд не лише російським чиновникам, а й членам їхніх родин, а також учасникам так званої "СВО" та їхнім родичам. Російські опозиціонери могли б посприяти європейцям у цьому, зібравши власну базу на кшталт українського "Миротворця" зі списками російських військових та їхніх родичів.Третє: коли Каспаров та інші лідери опозиції кажуть про "іншу Росію", хотілося б побачити програмні документи, що ж це за диво. Має бути створена покрокова програма дій для падіння путінського режиму та після цього. Маніфести та резолюції без покрокових ідей не мають жодного сенсу. Україну у такій програмі цікавить кілька позицій. По-перше, безумовне повернення всіх захоплених територій.По-друге, виплата мільярдів доларів за завдані збитки.По-третє, гарантії видачі міжнародному суду всіх військових злочинців — від генералів до Ваньки, який розстрілював мирних жителів чи наших полонених.По-четверте, ніхто із "ветеранів СВО" не отримуватиме виплат від держави.По-п’яте, перезавантаження Росії, перетворення її на реально децентралізовану конфедерацію.По-шосте, демілітаризація та денуклеаризація. Допоки в Росії є ядерна зброя, ця держава відтворюватиме Путіна навіть після його смерті.Четверте: російська опозиція чи не може, чи не хоче створити єдину політичну організацію для боротьби з Путіним. Без такої організації та лідера, якого б поважали всі інші, форуми, конгреси і конференції не мають жодного сенсу. Хіба для отримання західних грантів. За чотири роки війни російські опозиціонери так і не змогли знайти єдиного лідера, який би був символом боротьби з режимом. Допоки цього не станеться, Кремлю ці люди не страшні..

В Україні нині налічується близько 1,5 мільйона ветеранів і ветеранок, зокрема тих, хто отримав інвалідність унаслідок повномасштабної війни. І ця цифра зростає. Про це наприкінці 2025 року зазначала міністерка у справах ветеранів Наталія Калмикова, вказавши, що для цих людей важливо створювати реальні умови для повернення до активного життя.Саме з цією логікою у 2023 році за ініціативи першої леді України Олени Зеленської стартував флагманський проєкт Міністерства внутрішніх справ — безбар’єрні автошколи для ветеранів війни та людей з інвалідністю. Його завдання — зробити навчання водінню доступним і адаптованим. Нині до проєкту долучилися сім закладів вищої освіти системи МВС у різних регіонах країни. У Києві така автошкола працює на базі Національної академії внутрішніх справ. За час її роботи тут вже пройшли навчання 252 людини з інвалідністю.Як проходить навчанняКурс у безбар’єрних автошколах МВС охоплює повний цикл підготовки водіїв і триває в середньому одинадцять тижнів. Теорія займає 64 години, практика — 40 годин за кермом. Графік занять формують індивідуально, з урахуванням стану здоров’я та можливостей кожного слухача. Записатись на навчання можна через офіційний сайт НАВС.Практичні заняття відбуваються на спеціально переобладнаних автомобілях. Навчають інструктори, які мають практичний досвід роботи з ветеранами та людьми з інвалідністю. Під час курсу слухачів готують не лише до керування автомобілем, а й до складання іспитів у сервісних центрах МВС. До речі, іспит слухачі складають в одному з сервісних центрів в Києві — без черг і з урахуванням потреб людей з інвалідністю.Орієнтовна вартість навчання становить близько дев'яти тисяч гривень. Для ветеранів війни та членів їхніх родин ці витрати компенсуються державою. Вартість пального визначають окремо, залежно від обсягу практичних занять.Окремою перевагою безбар’єрної автошколи НАВС є можливість проживання слухачів у гуртожитку академії. Крім того, заняття проводять одразу на кількох локаціях: на Троєщині, у центральній частині Києва та на навчальній базі під столицею. Це дає змогу обрати місце навчання, яке зручніше логістично.Як усе починалосяКерівник безбар’єрної автошколи МВС на базі НАВС Олександр Супруненко згадує, що створення цього підрозділу починалося без готових рішень. Команді довелося вибудовувати роботу з нуля — від технічних рішень до процедур."Ми стали першими, хто пройшов повну акредитацію. Це був тривалий і технічно складний процес", — розповідає він.Нині навчання відбувається на трьох адаптованих автомобілях: двох Hyundai Elantra з автоматичною коробкою передач та Renault Duster з механічною трансмісією. Нещодавно за допомогою Програми розвитку ООН придбали ще один автомобіль, переобладнаний за кошти уряду Японії.Кожне авто можна дообладнати під потреби конкретної людини. Для слухачів із порушеннями опорно-рухового апарату встановлюють ручне керування газом і гальмом, додаткові важелі. Для користувачів крісел колісних передбачені підйомні платформи, фіксатори, трансформовані сидіння та змінені двері. У разі ампутацій застосовують дублюючі елементи керування, розміщені в зручних зонах.Історія одного слухачаМихайло — ветеран російсько-української війни. У травні 2022 року поблизу Лисичанська він потрапив під артилерійський обстріл і зазнав тяжкого поранення ноги. Вибухом було зруйновано значну частину кістки, і врятувати кінцівку не вдалося.Сьогодні Михайло пересувається на протезі й поступово повертається до звичного життя. Одним із таких кроків стало рішення отримати водійське посвідчення. Але швидко з’ясувалося, що більшість автошкіл не мають права навчати людей з інвалідністю.Про безбар’єрну автошколу МВС він дізнався випадково. Саме тут Михайло зміг розпочати навчання. Як ветеран з інвалідністю, він оформив компенсацію через ЦНАП і органи соцзахисту, тож навчання для нього стало безкоштовним.Через ампутацію лівої ноги Михайло навчається керуванню автомобілем з автоматичною коробкою передач. Перші заняття, зізнається, хвилюючі — досвіду водіння раніше він не мав, але поступово звикає до керма.Хто навчаєУ безбар’єрній автошколі НАВС працюють кілька інструкторів із досвідом навчання людей з інвалідністю. Один із них — ветеран російсько-української війни Максим Даниленко.Він служив у бригаді "Сталевий кордон" та 15-му мобільному прикордонному загоні, виконував бойові завдання під Куп’янськом. Під час артилерійського обстрілу зазнав поранень руки та ноги. Ногу вдалося зберегти, однак реабілітація триває досі.Максим має великий водійський стаж і знову сів за кермо вже під час відновлення. Тепер він передає свій досвід слухачам автошколи."Коли я вперше сів за кермо після поранення, відчув неймовірну ейфорію. Я знову почувався живим і працездатним. Тоді зрозумів: ми все можемо подолати", — говорить інструктор.А що далі?Наприкінці минулого року Олександр Супруненко у складі української делегації побував у Нідерландах, де вивчав, як працює система доступного навчання водінню.Там рішення про допуск до керування ухвалюють не лише на основі медичних довідок. Спочатку людину тестують фахівці, які визначають, яке саме обладнання потрібне для безпечного водіння, і фіксують це у відповідному коді в посвідченні водія."Спочатку проводять тест на доступність. Уже за його результатами визначають, що саме потрібно людині. Наприклад, якщо вона не дістає до керма, але може працювати кистю однієї руки, використовують джойстик для керування газом і гальмами. Далі авто адаптують під ці потреби", — пояснює Супруненко.За його словами, цей досвід уже впливає на подальший розвиток безбар’єрної автошколи НАВС і підходи до оснащення навчальних автомобілів.Як відшкодувати кошти за навчанняЩоб розпочати навчання в безбар’єрній автошколі МВС, ветеранам і ветеранкам з інвалідністю потрібно звернутися до підрозділу з питань ветеранської політики за місцем проживання або перебування. Заяву можна подати особисто або онлайн.Після цього оформлюють тристоронній договір між слухачем, автошколою та органом соціального захисту. Саме він є підставою для компенсації вартості навчання. Витрати на теоретичний і практичний курси бере на себе Міністерство у справах ветеранів України.Програма доступна для ветеранів і ветеранок війни, членів їхніх сімей, а також родин загиблих або померлих захисників і захисниць України. Обов’язкова умова — наявність інвалідності та медичні показання до керування транспортними засобами.Матеріал підготовано спільно з Національною академією внутрішніх справ.