Статті

Дехто пророкує, що він стане найяскравішим і найвидовищнішим футбольним турніром в історії, але є й такі, хто каже, що на перший план вийде перенасичення та затягнення, що послабить враження від дійства для вболівальників. Хай там як, але, попри всі умовності, чемпіонат світу з футболу 2026 року знаменує собою важливу подію з революційними новинками.Він відбудеться з 11 червня по 19 липня на 16 стадіонах у трьох країнах: США, Канаді та Мексиці. Це вперше в історії в мундіалю аж три господарі. Кількість команд-учасниць зросла з 32 до 48, що призвело до рекордної кількості матчів — 104.Без України та ще декогоВелике свято футболу відбудеться без нас — збірна України чемпіонат світу пропустить. Підопічні тоді ще Сергія Реброва посіли друге місце у відбірковій групі D із Францією, Ісландією й Азербайджаном, вийшовши у плейоф відбору. А вже там у півфіналі за вихід на чемпіонат світу українці програли Швеції з рахунком 1:3.Серед таких же невдах, як "синьо-жовті", опинилася збірна Італії — чотириразовий чемпіон світу очолив список найдорожчих команд, які пропустять мундіаль. Італійці у фіналі плейоф сенсаційно поступилися Боснії і Герцеговині.Від Європи через сито відбору також не змогли пробитися відносно сильні Данія, Греція, Польща, Угорщина, Вельс, з інших континентів — Камерун, Нігерія (обидві — Африка), Чилі (Південна Америка).УчасникиУЄФА (Європа) (16 команд): Австрія, Бельгія, Боснія і Герцеговина, Хорватія, Чехія, Англія, Франція, Німеччина, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Шотландія, Іспанія, Швеція, Швейцарія, Туреччина.КАФ (Африка) (10 команд): Алжир, Кот-д'Івуар, Кабо-Верде, Конго, Єгипет, Гана, Марокко, ПАР, Сенегал, Туніс.АФК (Азія) (дев'ять команд): Австралія, Іран, Ірак, Японія, Йорданія, Південна Корея, Узбекистан, Саудівська Аравія, Катар.КОНМЕБОЛ (Південна Америка) (шість команд): Аргентина, Бразилія, Колумбія, Еквадор, Парагвай, Уругвай.КОНКАКАФ (Північна, Центральна Америка та Карибський басейн) (шість команд): США, Канада, Мексика (3 країни-співгосподарі), Гаїті, Кюрасао, Панама.ОФК (Океанія) (одна команда): Нова Зеландія.ФорматРада ФІФА ще 10 січня 2017 року затвердила основну частину регламенту чемпіонату світу 2026 року, збільшивши кількість учасників. Змагання проходитимуть у форматі 12 груп по 4 команди.У плей-оф вийдуть по дві збірні з кожної групи та вісім кращих команд за рейтингом третіх місць. Щодня в середньому гратимуть по шість матчів. Таким чином тривалість турніру не зміниться — близько місяця.Усі 48 національних збірних надали заявки гравців чисельністю до 26 футболістів, в тому числі трьох воротарів. Лише гравці, занесені до цих заявок, матимуть право на участь у турнірі. Якщо гравець із заявки зазнав травми чи захворів до першого матчу команди на турнірі, його можна замінити будь-коли не пізніше, ніж за 24 години до початку цього матчу. Лікар команди та головний медичний офіцер ФІФА мали підтвердити, що травма чи хвороба є вагомою підставою, аби унеможливити участь футболіста в турнірі.Прийматимуть чемпіонат світу 16 стадіонів: 11 — у США, три — в Мексиці та два — в Канаді. Єдиною ареною, де раніше вже грали матчі мундіалів, стала "Ацтека" в Мехіко, де проходили матчі чемпіонатів світу 1970 та 1986 років. При цьому жоден із дев’яти стадіонів чемпіонату світу 1994 року, який проходив у США, не прийматиме матчі чемпіонату світу 2026 року.Розподіл матчів за країнамиЗірки: Мессі, Роналду й іншіПомітною подією чемпіонату світу 2026 року є те, що дві суперзірки, Ліонель Мессі з Аргентини та Кріштіану Роналду з Португалії, візьмуть участь у своєму шостому чемпіонаті світу. До речі, цей мундіаль також є шостим для ветерана-воротаря Гільєрмо Очоа з Мексики, але його масштаби кар’єри далекі порівняно з тим, чого досягнути аргентинець і португалець.Узагалі — футбольні експерти з великою ймовірністю передбачають, що цей мундіаль стане прощальним для цілої низки ключових футболістів із різних країн.Кріштіану Роналду розпочинає турнір із рекордними 226 матчами за національну збірну та є єдиним гравцем у світі, який забивав на п'яти різних чемпіонатах світу.Тим часом Мессі встановив рекорд із найбільшої кількості матчів в історії мундіалів — 26.Дещо парадоксально, але за всі ці роки Мессі та Роналду так і не зустрілися на чемпіонатах світу. Вони грали один проти одного в чемпіонаті Іспанії та Лізі чемпіонів, але головна футбольна сцена планети так і не подарувала очного поєдинку найвидатніших гравців світу.А суперництво цих особистостей давно вийшло за межі футболу. Воно стало культурним явищем і породило суперечку, що триває роками, — яким має бути геній (і не лише футбольний): народженим "від Бога" чи створеним важкою працею, спокійно-врівноваженим чи напористим, віртуозом чи завойовником.У майбутніх поєдинках може зіграти 22 футболісти, які вже підіймали кубок світу над головою: один німець, четверо французів і 17 аргентинців. Така велика кількість представників збірної Аргентини зрозуміла, адже саме вони тріумфували на попередньому мундіалі — 2022 року.Особливу увагу також привертає бомбардирська гонитва. Рекорд німця Мірослава Клозе в 16 голів на чемпіонатах світу під загрозою, оскільки Мессі має 13, а француз Кіліан Мбаппе може похвалитися 12 голами, попри те, що йому лише 27 років.Розрив між поколіннями на турнірі теж вагомий. Воротар збірної Шотландії Крейг Гордон є найстаршим гравцем у свої 43 роки, тоді як півзахиснику збірної Мексики Гілберту Мораті лише 17 років, що створює розрив понад 25 років між найстаршим і наймолодшим гравцями на чемпіонаті світу 2026 року.Символічна збірна з найстарших гравців чемпіонату світуТренери збірних із найбільшими зарплатамиДе дивитися та хто фаворитиВ Україні офіційним транслятором турніру стане медіасервіс MEGOGO. Він є ексклюзивним мовником і покаже всі матчі на OTT-платформі за передплатами "Спорт" і в усіх MEGOPACK. Переглянути ігри на платформі можна в підрозділі "Футбол" у розділі "Спорт", а також на трьох каналах: "MEGOGO Футбол Перший", "MEGOGO Футбол Другий", "MEGOGO Футбол Третій".Частина обраних матчів турніру доступна безплатно на телеканалі "MEGOGO Спорт" у Т2 та кабельних мережах. Зокрема, "MEGOGO Спорт" покаже один обраний матч кожного ігрового дня протягом всього турніру, включно з матчем-відкриттям, двома чвертьфіналами, обидвома півфіналами, матчем за третє місце та фіналомДо коментаторського складу MEGOGO увійшли Вадим Скічко, Сергій Лукʼяненко, Вадим Шевякін, Віталій Кравченко, Володимир Кобельков, Олександр Новак, Віталій Похвала, Володимир Звєров, Віталій Звєров, Олександр Мельниченко, Назарій Шмігіль, Роман Бебех, Ілля Дудка, Володимир Кириченко й Олександр Сукманський.На східному узбережжі (Маямі, Нью-Йорк, Торонто) поєдинки розпочинатимуть о 19:00, 20:00, 22:00 і 23:00 за київським часом, а на західному — о 01:00, 02:00, 04:00 і 05:00. Це значно ускладнить життя українським уболівальникам, яким доведеться обирати між сном і нічними матчами на заході континенту.На думку букмекерів, головним фаворитом на перемогу є збірна Іспанії. На її звитягу визначено коефіцієнт 5,50. Другим претендентом вважають збірну Франції. Для чинних віце-чемпіонів світу поставили коефіцієнт у 6,00. Третя — збірна Англії. Для цієї команди — 7,00.Збірна Португалії вважається четвертим претендентом на перемогу — з коефіцієнтом 9,00. Такий самий визначили й для збірної Бразилії. А ось Аргентина вважається лише шостим претендентом на тріумф. Для чинних чемпіонів діє коефіцієнт 10,00.Авторитетний аналітичний центр OPTA теж визначив десятку фаворитів, яка має такий вигляд:Статистичні родзинкиУперше на планетарний футбольний форум відібралися збірні Узбекистану, Кабо-Верде, Кюрасао та Йорданії. Умовним дебютантом можна назвати й колектив із Демократичної Республіки Конго, бо 1974 року "Леопарди" вже грали на чемпіонаті світу, але тоді країна називалася Заїр.Найчастіше виступають на мундіалях збірна Бразилії, яка вже 23 раз туди їде, збірна Німеччини, в активі якої 21 форум, та збірна Аргентини — для неї це вже 20 чемпіонат світу.Топ-20 збірних, які найбільше вигравали матчів на чемпіонатах світуНайдорожчою збірною, за даними порталу Transfermarkt, буде Франція, склад якої оцінюють у більш ніж півтора мільярда євро. Найдешевшою ж є збірна Катару, вартість гравців якої не дотягує навіть до 20 мільйонів євро.Найвіковішими збірними на форумі стануть команди Панами й Ірану, середній вік гравців яких перевалює за 30 років. Наймолодша збірна — Кот’д-Івуар, яка трохи не дотягує за цим показником до 26 років.Серед гравців найдорожче оцінюють півзахисника збірної Іспанії Ламіна Ямаля, нападника збірної Франції Кіліана Мбаппе та нападника збірної Норвегії Ерлінга Голанда, вартість яких 200 мільйонів євро.Найчастіше — п’ять разів — чемпіонами світу ставали бразильці. На один титул менше мають збірні Німеччини й Італії.Усі чемпіони світу2022 — Аргентина2018 — Франція2014 — Німеччина2010 — Іспанія2006 — Італія2002 — Бразилія1998 — Франція1994 — Бразилія1990 — Німеччина1986 — Аргентина1982 — Італія1978 — Аргентина1974 — Німеччина1970 — Бразилія1966 — Англія1962 — Бразилія1958 — Бразилія1954 — Німеччина1950 — Уругвай    1938 — Італія1934 — Італія1930 — УругвайРекордсменом за кількістю голів на одному чемпіонаті світу є нападник збірної Франції Жюст Фонтен, який 1958 року "наколотив" 13 м’ячів. Найбільше ж м’ячів за всю історію проведення чемпіонатів світу забив німецький нападник Мірослав Клозе, в активі якого 16 голів. А ось "найсухішими" голкіперами за всю історію проведення чемпіонатів світу є Фаб’єн Бартез із Франції та Петер Шилтон з Англії, в активі яких по 10 зі 17 матчів без пропущених м’ячів.Рекордсменом за кількістю проведених ігор на чемпіонаті світу є нападник збірної Аргентини Ліонель Мессі, який зіграв уже 26 поєдинків, у яких забив 13 м’ячів.Зміни у правилах і нові технологіїНа чемпіонаті світу цього року вирішили впровадити низку нових правил, розпочинаючи від заборони гравцям закривати роти руками під час суперечок, тиску на суддів, посилення заходів щодо затягування часу — до розширення можливостей технології системи Відеоасистента арбітра (ВАР). За словами голови суддівського комітету ФІФА П'єрлуїджі Колліни, це знакові зміни, спрямовані на мінімізацію негативної поведінки, підвищення темпу гри та захист іміджу професійного футболу.Одне з найпомітніших правил стосується використання "масок" для рота під час суперечок на полі. За новими правилами, гравців, які використовують руки, передпліччя або футболки для прикриття рота під час таких ситуацій, можуть дискваліфікувати. У ФІФА стверджують, що прикриття рота під час суперечок ускладнює перевірку змісту обміну репліками, особливо у випадках, що стосуються расизму або образ на адресу суперників. Однак гравцям дозволили прикривати рот під час звичайних розмов із товаришами по команді або суперниками в неконфронтаційних ситуаціях.Окрім того, суворіше каратимуться протести проти рефері. Якщо гравець навмисно залишає поле, щоб опротестувати рішення судді, він негайно отримає червону картку. Те саме правило стосується членів тренерського штабу або офіційних осіб команди, які підбурюють гравців до відмови від матчу. Якщо ці дії призводять до скасування матчу, команда, яка спричинила інцидент, може отримати поразку. ФІФА вважає це необхідним заходом для запобігання хаотичним сценам, які відбувалися на деяких міжнародних турнірах останніми роками.Однією з проблем є свідоме затягування часу футболістами, особливо це дратує вболівальників. Тож у ФІФА запровадили механізм зворотного відліку в режимі реального часу для ситуацій, коли «м'яч мертвий» (тобто зупинка гри). Під час вкидання або повернення м'яча в гру суддя підійматиме руку та відраховуватиме п'ять секунд. Якщо команда, якій надано право виконати вкидання, не завершує його протягом цього часу, володіння м'ячем переходить до команди суперника.На заміни гравцям дається лише 10 секунд, щоби залишити поле. Вони повинні використовувати найкоротший маршрут, а не навмисно витрачати час на ходіння всім полем. У разі порушення цього правила, футболісту, який виходить на заміну, не дозволять негайно вийти на поле, йому доведеться почекати до наступної перерви після відновлення гри щонайменше одну хвилину.Ще однією помітною зміною є введення "перерв на воду" в обидвох таймах. У кожному з таймів арбітри робитимуть паузу тривалістю приблизно три хвилини, зазвичай десь на 22-й хвилині. Арбітр може коригувати час таких перерв у разі травм або складних погодних умов.Також ФІФА планує вдосконалити застосування штучного інтелекту, датчиків і систем обробки даних для підтримки суддів, команд і глядачів. Цьогорічний турнір комплексно модернізує технології визначення лінії воріт і напівавтоматичної офсайду.Кожен стадіон обладнано 16 камерами (на чотири камери більше порівняно з 2022 роком) для моніторингу 29 точок даних на тілах гравців із частотою 50 разів на секунду. Всі 1 248 гравців пройдуть 3D-сканування перед турніром, щоби визначати офсайд і створити телевізійну графіку.Ігровий м'яч Trionda теж оснащений датчиками, які передають дані 500 разів на секунду, тому його потрібно заряджати перед кожним матчем. Завдяки цьому електронному "мозку" кожен удар гравця в м'яч, яким би незначним він не був, вимірюється в режимі реального часу. Потім уся інформація, зібрана чіпом, негайно надсилається до кімнати ВАР протягом декількох секунд.Цього сезону нова технологічна система надсилатиме арбітрам звукові сповіщення в режимі реального часу про явні випадки офсайдів, що дозволить їм негайно позначати позицію, а не чекати завершення епізодів, таким чином скорочуючи час обробки інформації, який раніше займав у середньому 35 секунд.Політичні моменти: Іран і Трамп та іншеЗагальновідомо, що футбол (як і весь спорт) тісно інтегрується у світову політику й інші події планетарного значення. Чи не найбільше це стосується збірної Ірану, яка всьоме кваліфікувалася до фінальної частини чемпіонату світу.Іран став однією з чотирьох країн-учасниць турніру (Гаїті, Кот-д'Івуар, Сенегал), громадянам яких загрожує повна або часткова заборона на в'їзд до США. Згідно з указом президента Трампа, ця заборона не стосується гравців команд, їхніх тренерів і допоміжного персоналу, але такі винятки не поширюються на представників Федерації футболу Ірану.Наприкінці лютого США й Ізраїль розпочали війну проти Ірану, після чого іранці пригрозили "бойкотувати США, але не чемпіонат світу". Пізніше Трамп заявив, що "не вважає доречною" присутність іранської збірної на мундіалі "заради їхнього власного життя та безпеки".У підсумку Мексика на прохання ФІФА погодилася розмістити у себе збірну Ірану на час світової першості. Іранці перетинатимуть мексикансько-американський кордон лише для того, щоби зіграти два матчі в Лос-Анджелесі та один — у Сіетлі. Але це лише на груповому етапі, якщо ж вийдуть у плейоф, то доведеться знову їздити.Загалом деякі заяви Дональда Трампа засвідчили, що він "далекий" як від футболу, так і основних принципів змагальних процесів і організаційних моментів навколоних. Зокрема, американський президент підтримав безглузду ідею одного з чиновників запустити на чемпіонат Італію замість Ірану. Навіть в італійській федерації заперечили таку можливість. Щоправда, після того, як Трампу, пояснили, що це неможливо, він поклав усю відповідальність на президента ФІФА Джанні Інфантіно.А ще президента США шокували ціни на квитки. Він заявив, що не викладе від тисячі доларів, необхідних для перегляду першого матчу збірної США проти Парагваю, яка відбудеться 12 червня. Для більшості матчів групового етапу ціни складають від 355 до майже трьох тисяч доларів. Пакети на декілька матчів (наприклад, вісім ігор включно з фіналом у Нью‑Йорку) стартують від 25,8 тисячі доларів, а найдорожчі варіанти — 73 тисячі доларів. Вартість квитка на фінал – майже 13 тисяч доларів (для порівняння: 2022 року вартість квитка на фінальний матч склала в середньому 1 600 доларів).Ще з березня правозахисна організація "Міжнародна амністія" б’є на сполох, що чемпіонат світу пов'язаний зі "значними ризиками та наслідками як для вболівальників, спортсменів і журналістів, так і для працівників і місцевих мешканців".Правозахисники найгостріше розкритикували США, де відбудеться переважна більшість матчів. Вони вважають, що в цій країні спостерігається "впізнавана модель авторитарних практик". Особливе занепокоєння експертів викликала поведінка працівників американської Імміграційної та митної поліції (ICE), яких федеральна влада направляє до деяких штатів.Окрім того, зазначається, що влада Мексики залучила 100 тисяч працівників силових структур, включно з військових, що може збільшити рівень насильства. У документі також викладено побоювання, що бездомні в Канаді можуть зазнати ще більшої маргіналізації, особливо у Ванкувері та Торонто, де відбудуться матчі..

Проєвропейська партія прем’єр-міністра Ніколи Пашиняна "Громадянський договір" здобула більшість у парламенті країни, проте матиме потужну проросійську опозицію. Яке майбутнє чекає на геополітично важливу державу Південного Кавказу?Від зради до перемоги. Як Пашинян зумів дати вірменам надію"Зараз я хочу підтвердити, що Республіка Вірменія повністю визнає територіальну цілісність Азербайджану, і ми очікуємо, що Азербайджан зробить те саме, визнавши всю територію колишньої Вірменської РСР Республікою Вірменія", — заявив Нікол Пашинян 18 квітня 2023 року.Цю його заяву багато вірмен сприйняли як державну зраду, адже Єреван відмовився від будь-яких претензій на територію Нагірного Карабаху, за яку десятиліттями точився вірменсько-азербайджанський конфлікт.Заяві Пашиняна передувала чергова ескалація між Вірменією та Азербайджаном, яка розпочалася 12 травня 2021 року і тривала понад два роки. Вірмени зазнали поразки, а їхні давні союзники у Москві просто умили руки. 28 вересня 2023-го керівництво Нагірного Карабаху оголосило про припинення існування невизнаної республіки, вірменське населення якої змушене було шукати притулку у Вірменії. Рейтинг Пашиняна та його політичної сили полетів донизу і, здавалося, прем’єр-міністр не втримається при владі, але вийшло зовсім навпаки.Протягом 2023-25 років між Єреваном і Баку тривали переговори за посередництва третіх країн, суттєву роль, зокрема, відіграла Туреччина. Підсумком стала мирна угода, текст якої сторони узгодили 13 березня 2025 року, а підписали у Білому домі в присутності Дональда Трампа 8 серпня того ж року. Американці долучилися до врегулювання конфлікту своєрідно, — вони запропонували розбудувати транспортний коридор із Азербайджану через Вірменію в азербайджанський ексклав Нахічевань вздовж вірменсько-іранського кордону.Завдяки коридору Баку отримає зв’язок із Туреччиною, а Вірменія — значні прибутки від експлуатації шляхопроводу. Його назвали пафосно "Маршрут Трампа заради міжнародного миру та добробуту" (TRIPP). Вигода США від цього більш ніж очевидна.По-перше, вони інвестуватимуть у будівництво маршруту, а після його побудови зароблятимуть на інфраструктурі.По-друге, зайшовши до Вірменії, американці фактично отримали контроль на кордоні Ірану з Південним Кавказом.По-третє, Трамп тоді ще мріяв про Нобелівську премію миру, тож від укладання угоди у Білому домі отримало чимало позитивного піару.26 травня цього року до Вірменії приїздив глава американського Держдепу Марко Рубіо, який підписав з вірменською владою Хартію про всеосяжне стратегічне партнерство та рамкову угоду по реалізації "маршруту Трампа". Візит Рубіо до Єревана за два тижні до парламентських виборів можна назвати агітаційним, але суть події значно глибша, — протягом десятиліть Вірменія лишалася такою собі "чорною дірою": з країни, яка нікуди не рухалася, вона стає вкрай цікавою для західного бізнесу, що у перспективі позитивно вплине на добробут населення. Але ці перспективи можливі лише за правильного геополітичного вектора вірменської влади — в разі остаточного вибору на користь Європи.Євросоюз не відстає від США. На початку травня відбувся перший в історії саміт "ЄС — Вірменія"."Вірменія є ключовим стовпом у наших відносинах з Південним Кавказом, а також у з'єднанні Європи через Південний Кавказ з Каспійським морем, Центральною Азією. Це історія наших регіонів, і це також буде майбутнім наших регіонів. І саме тому Європейська комісія зосередиться на тому, як ми можемо будувати в нашому стратегічному партнерстві наше спільне майбутнє в мирі та заради процвітання вірменського народу та Європи", — цитує "Укрінформ" голову Євроради Антоніу Кошту.Паралельно в Єревані також відбувся 8-й саміт Європейської політичної спільноти. Яскравою ілюстрацією цієї події була заява президента Франції Еммануеля Макрона:"Будьмо відвертими: вісім років тому сюди ніхто б не приїхав. Вісім років тому ця країна за столом переговорів розглядалася як де-факто сателіт Росії".Тобто Пашинян, якого багато вірменів кляли за поступки Азербайджану, запропонував громадянам альтернативу нескінченній війні — європейську інтеграцію та широке залучення західних інвестицій в економіку. І це дало результат на виборах, — уперше за багато років явка становила майже 59%. Це ознака того, що у вірмен з’явилася надія на успіх своєї країни.Що показали вірменські вибори та чи може Москва відіграти все назадПрезидент України Володимир Зеленський привітав Пашиняна з перемогою:"Це перемога суверенітету Вірменії, вашої незалежності й права жити так, як ви самі визначите. Бажаємо вам успіху".Для України перемога у Вірменії проєвропейської партії важлива одразу з кількох позицій.По-перше, успіх Пашиняна — черговий ляпас путінській Росії. За час повномасштабного вторгнення в Україну Кремль розгубив величезну частку свого політичного впливу у світі. Путін втратив Сирію після відсторонення від влади диктатора Башара Асада, втратив союзника Ніколаса Мадуро у Венесуелі, двічі поспіль проросійські сили програли вибори у Молдові, спочатку президентські, на яких удруге обралася проєвропейська президентка Майя Санду, а торік ще й парламентські. Список продовжила феєрична поразка Віктора Орбана у квітні цього року на виборах в Угорщині, після чого помітно притих словацький прем’єр Роберт Фіцо.Токсичними відносини з Москвою стали і для президента Азербайджану Ільхама Алієва, який різко відійшов від лояльності до Росії після збиття росіянами літака азербайджанських авіаліній у грудні 2024 року та подальшої брехні, що це зробили не вони. Тренд на "втечу від Кремля" продовжили вірмени. Далі — буде, адже світ побачив, що Москва нездатна утримувати своїх союзників, у неї немає для них нічого, окрім погроз. Путін погрожував вірменам "долею України", відкликав свого посла з Єревана та вдався до економічного тиску. І — програв.По-друге, вірменська делегація в ООН на догоду Росії кілька разів утримувалася або голосувала проти резолюцій на підтримку територіальної цілісності України, через що відносини Києва та Єревана залишалися натягнутими, перемога проєвропейських сил у Вірменії сприятиме зближенню країн. Крім того, протягом війни вистачало повідомлень про те, що Вірменія сприяє Росії в обході санкцій. Це ганебне явище має припинитися.Чи може Москва нашкодити "неслухняним" вірменам? Хоча "Громадянський договір" і матиме більшість, дві партії — "Сильна Вірменія" олігарха Самвела Карапетяна та блок "Вірменія" експрезидента Роберта Кочаряна — отримали чисельну опозицію. Обидві політсили — проросійські, особливо "Сильна Вірменія", для успіху якої Росія навіть організовувала масове повернення вірменських гастарбайтерів задля голосування. Пашинян отримав карт-бланш на витіснення орієнтованих на Москву політичних союзів, а після погроз із Росі таке витіснення стане для нього ще й життєвою необхідністю. Або він їх, або вони його, оговтавшись від поразки та заручившись російськими грошима.Крім того, Євросоюз не повинен збавляти темпи інтеграції Вірменії, що дасть можливість населенню цієї країни пересвідчитися, що воно не помилилося у виборі. На своєму досвіді українці неодноразово бачили, що гальмування євроінтеграції сприяє поверненню російського "привиду", він живиться розчаруванням та зневірою. Не все у Пашиняна виходитиме, можливо, не все відповідатиме демократичним стандартам ЄС, тому важливо, щоби геополітичне стратегічне мислення у такому випадку взяло гору над тактичним. Тоді успішність Вірменії стане зразком для всіх народів Кавказу. Втрата Росією впливу на цей регіон буде не просто ляпасом для неї, а поштовхом для її розвалу..

Тиждень, що минає, видався насиченим подіями, пов’язаними з Україною. Проте найважливішою подією став 75-й обмін полоненими. Додому повернулися 185 наших захисників. Більше як половина були в полоні з 2022 року, частина — оборонці Маріуполя. TrueUA підсумовує перший тиждень червня, протягом якого сталося чимало подій, які матимуть далекосяжні наслідки.Трамп шукає, як швидше вийти з війни в ІраніЯкщо буде досягнуто мирних домовленостей, Дональд Трамп зустрінеться з верховним аятолою Ірану Моджтабою Хаменеї. Такий поворот припустив сам глава Білого дому. Зробив він це у звичному для себе стилі. Мовляв, аятола — не та людина, з якою він хотів би зустрічатися, але в разі укладення угоди зустріч цілком можлива. При цьому пожартував: коли вірити чуткам, Хаменеї "бракує багатьох різних кінцівок".Крім того, Трамп оптимістично заявив про відмову Тегерана від розробки ядерної зброї. Хоча реальних доказів тому немає. За словами американського лідера, переговори з іранцями тривають безперервно:"Я сказав Ірану: "Настав час укласти угоду. Ви робите це вже 47 років, і це не може тривати далі".У контексті прагнення Трампа чим швидше переможно вийти з іранської воєнної авантюри знаковою подією тижня стала його розмова з прем’єр-міністром Ізраїлю Беньяміном Нетаньягу. За повідомленням видання Axios, президент США під час телефонного спілкування облаяв Нетаньягу."Ти, бляха, божевільний. Якби не я, ти б уже сидів у в’язниці. Я рятую твою дупу. Тепер тебе всі ненавидять. Тому всі ненавидять Ізраїль", — цитує видання слова Трампа.Вони могли бути реакцією на плани Ізраїлю посилити атаки на Ліван. Іранці серед своїх вимог до угоди з американцями висувають припинення війни в Лівані. Згодом глава Білого дому підтвердив, що насварився на ізраїльського прем’єра, проте уточнив: вони добре між собою ладять.Бажання Трампа швидше завершити війну на Близькому Сході — гарна новина як для всього світу, так і для України. Через те що США загрузли в Ірані, вони відклали свою посередницьку місію у переговорах щодо припинення війни у нас та ще й послабили нафтові санкції проти Росії.Залишається сподіватися, що після того, як Трамп здобуде якусь перемогу над Іраном, він відновить дію санкцій. Що ж до переговорного процесу, то без участі американців він взагалі не рухається. У разі їхнього повернення за стіл переговорів, можливо, все ж будуть позитивні зрушення.Палата представників Конгресу дала ляпас ТрампуЦього тижня американські законодавці у Палаті представників ухвалили кілька рішень, які суперечать політичному курсу Білого дому. Перше — проголосували за резолюцію, яка обмежує президента США у веденні військової операції проти Ірану. Ухвалення документа стало можливим завдяки голосам чотирьох республіканців, які підтримали демократів. Трамп назвав їх "поганими республіканцями"."Хто ж зробив таку непатріотичну річ саме в розпал моїх фінальних переговорів щодо припинення війни з Іраном? Демократи воліють, щоб США зазнали поразки, а ті четверо республіканців просто позують на публіку. Нехай себе соромляться", — розгнівався глава Білого дому.А цього четверга 18 республіканців у Палаті представників підтримали новий пакет допомоги Україні; загалом за документ проголосували 226 конгресменів, проти — 195. Законопроєкт передбачає продовження програми лендлізу для України до 2028 року, надання Києву та союзникам по НАТО до восьми мільярдів доларів прямих військових кредитів у 2026 році, а також виділення Україні по 300 мільйонів доларів у межах програми USAI на закупівлю озброєння у 2026-2027 роках.Посол України у Штатах Ольга Стефанішина назвала рішення членів Палати представників історичним. За її словами, "це комплексний законопроєкт, що охоплює і питання відповідальності Росії за злочини, і питання викрадення українських дітей. Так само передбачає санкційну політику".За даними американських ЗМІ, спікер Палати представників Майк Джонсон агітував проти цього рішення. Мовляв, воно позбавляє Трампа простору для переговорів із Росією. Якщо такою ж думкою керуватимуться в Сенаті, де у республіканців також більшість, там рішення колег із Палати представників заблокують. Разом із тим, тепер Білий дім опинився перед складним вибором, — якщо Сенат не підтримає проукраїнський документ, в американського суспільства та у зовнішніх гравців виникне багато запитань до політики адміністрації США. Простіше кажучи, чи не діє вона в угоду Кремлю.Аналітики вказують: голосування окремих республіканців всупереч політичній лінії партії пов’язані із передвиборчою кампанією з проміжних виборів до обох палат Конгресу, які відбудуться на початку листопада. Частина республіканців вважає, що Трамп "топить" партійний корабель своїми авантюрними діями. Україні зовсім непотрібні внутрішні чвари в середовищі керівної партії США, тим більше, що вони відображатимуться на допомозі нашій державі. З іншого боку — Палата представників підштовхнула Білий дім до швидших рішень. Якими вони будуть, побачимо вже найближчим часом. Сподіваємося — корисними для нас.Євросоюз продовжує шукати переговорів із РосієюTrueUA аналізував, чому прямі переговори Євросоюзу з Росією — дуже погана ідея. Звідки вона виникла, зрозуміло, — європейські лідери бачать, що США поставили на паузу мирні переговори по Україні, а отже, на паузі й гарантії безпеки для самої Європи. Однак пошук перемовників від ЄС замість формування чіткої стратегії з вимогами до Москви — тупиковий шлях. Україна не проти участі європейців у переговорах, щобільше — без Євросоюзу архітектура нашої безпеки неможлива, але будь-які переговори повинні відбуватися в єдиному форматі Україна — ЄС — США.Те, що американці намагалися виключити нас та європейців із домовленостей із Путіним, призвело до стратегічної помилки Трампа на Алясці. Тепер російський диктатор постійно каже про "дух Анкориджа" — пастку, в яку втрапив американський президент.Що ж до європейської переговорної ініціативи, то якою б привабливою вона не видавалася, варто розуміти: Путіну стіл перемовин потрібен для затягування часу і підігравати йому — велика помилка. Диктатор знущально прокоментував наміри Європи: він далі пропихає у перемовники ексканцлера Німеччини Герхарда Шредера та розповідає, що ЄС має припинити допомагати Україні зброєю. Після цього, власне, на ідеї окремих без США перемовин із росіянами європейцям варто поставити крапку. Хоча як інформаційне тло розмови триватимуть, бо окремі європейські політики прагнуть продемонструвати своїм виборцям статусність і суб’єктність.Лист Зеленського Путіну: чому це важливоУ четвер, 4 червня, президент України оприлюднив відкритого листа Путіну з пропозицією особистої зустрічі. В листі Володимир Зеленський дав зрозуміти: ніякого "духу Анкориджа" Україна не прийме, а якщо Росія далі відмовлятиметься від серйозних переговорів, війна на її території триватиме. Як слушно зауважують аналітики, Зеленський цим листом спрямував сигнал не стільки Путіну, скільки російським елітам, які продовжують бути заручниками свого біснуватого диктатора.Також це сигнал Трампу, він тепер не зможе верзти нісенітниці, що Путін хоче миру. Американський лідер, до речі, вже відгукнувся, — позитивно оцінив факт обговорення потенційної зустрічі української та російської сторін. Але поки — не більше.Що ж до реакції Кремля, то звідти заспівають стару пісню про "усунення першопричин війни", розповідатимуть маячню про готовність зустрітися в Москві, погрожуватимуть ескалацією і так далі. Всі чудово розуміють — ця війна є питанням особистого виживання Путіна, тож його реакція мало кому цікава. Значно цікавішою виглядає реакція російських еліт. Навряд чи вона буде швидкою. На початку вересня в Росії вибори до Держдуми, можливо, після них щось за поребриком і закрутиться….

У четвер, 4 червня, в Україні відзначають Міжнародний день безневинних дітей. Сьогодні, під час великої війни, питання захисту здоров’я і добробуту дітей набуло особливої актуальності. За даними порталу "Діти війни", який був створений Міністерством реінтеграції разом з Національним інформаційним бюро за дорученням Офісу президента України, від початку повномасштабного вторгнення російські війська вбили 707 українських дітей. Також внаслідок російських обстрілів поранено 2548 дітей. До того ж окупанти викрали й депортували понад 20 тисяч дітей, здійснили щонайменше 23 випадки сексуального насильства проти неповнолітніх українців.TrueUA у Міжнародний день безневинних дітей зібрав кілька історій, які не можна забути. Це голоси тих, хто не встиг вирости. Це правда, яку мають почути всі. Більшість фактів загибелі неповнолітніх співгромадян, на жаль, дізнатися неможливо. Та кожна відома історія — це не просто статистика, а зупинене дитинство, нездійснені мрії й родини, які вже не будуть повними.Ми згадуємо цих дітей не лише для того, щоб вшанувати їхню пам’ять, а й щоб нагадати світу: українці досі щодня живуть під загрозою російських обстрілів. Їхні життя мають бути захищені — не лише сьогодні, а щодня.Єлизавета ДмитрієваЧотирирічна Ліза з Вінниці загинула 14 липня 2022 року. Раніше того ж дня, до атаки, мати Лізи Ірина опублікувала в соцмережах відео спільної прогулянки до логопеда, на якому дівчинка йшла поруч, штовхаючи рожевий візок. Після удару ракетами по Вінниці світ облетіли фотографії, зроблені на місці ракетного удару: закривавлений візок Лізи лежав на боці, а поряд з ним лежало дитяче тіло…Після ракетного удару, який вбив Лізу, її мама потрапила до лікарні з травмами. З дівчинкою попрощалися 17 липня 2022 року. На похороні священник розплакався і сказав, що "зло не може перемогти". Ірина Дмитрієва не змогла бути присутньою на похороні своєї єдиної доньки, оскільки все ще перебувала у важкому стані в лікарні.У Лізи був вроджений синдром Дауна. Про діагноз стало відомо ще до народження, лікарі відмовляли народжувати, але сім'я вирішила все одно залишити дитину, оскільки "хотіли показати Лізі світ". Попри недугу, дівчинка росла активною та розумною. Лікарі відзначали значний прогрес у розвитку маленької Лізи.Родина БазилевичівВночі 4 вересня 2024 року війська країни-агресорки атакували Львів. Під час цієї атаки росіяни вбили одразу трьох дітей — Емілію, Дарину та Ярину Базилевич. Разом з дівчатками загинула і їхня мати. Живим із родини лишився лише батько Ярослав Базилевич, який у момент влучання повернувся зі сходової клітки до квартири по воду й вижив.Дарина та Ярина були пластунками, а наймолодшій доньці Базилевичів Емілії було лише сім. Вона перейшла у другий клас. 18-річна Дарина Базилевич навчалася на другому курсі програми "Культурологія" гуманітарного факультету Українського католицького університету. 21-річна Ярина Базилевич працювала програмною менеджеркою в офісі "Львів — молодіжна столиця Європи 2025". Матір та трьох доньок поховали 6 вересня у Львові на Личаківському кладовищі.Родина КуликУ Кривому Розі 11 листопада 2024 року російська ракета вбила трьох дітей — двомісячну Уляну, Демида, якому було два роки й дев'ять місяців та 10-річного Кирила Куликів. Разом з дітьми загинула і їхня мати Олена, якій було лише 32 роки. У момент вибуху жінка годувала малечу в спальні. Вижив лише 33-річний батько, який під час удару перебував в іншій кімнаті та впав на нижній поверх.Родина МартинюківУ ніч на 25 травня 2025 року внаслідок комбінованої атаки Росії на Житомирщині загинули троє дітей з родини Мартинюків — восьмирічний Станіслав, 12-річна Тамара та 17-річний Роман.Найстарший Роман цього року мав закінчувати школу та готувався до випускного вечора. Молодші — Станіслав та Тамара — навчалися у шостому та третьому класі.Удар по дитячому майданчику у Кривому Розі4 квітня 2025 році російська ракета поцілила по Кривому Рогу. В епіцентрі удару опинився дитячий майданчик, на якому гралися діти. Внаслідок обстрілу загинули дев'ятеро дітей:Тимофій (3 роки);Аріна (7 років);Радислав (7 років);Герман (9 років);Аліна (15 років);Данило (15 років);Микита (15 років);Костянтин (16 років);Нікіта (17 років).Злата Розточил — уламок ракети влучив у серцеЧотирирічна Злата постраждала під час ракетного удару по Одесі 29 квітня 2024 року. Уламок російської ракети влучив у серце дитини. Лікарі майже місяць боролися за життя 4-річної дівчинки. Вона перенесла операцію на серці й весь час перебувала у комі. 23 травня серце Злати зупинилося. 26 травня в Одесі відбулася церемонія прощання з дівчинкою. Батько маленької Злати попросив, щоб люди не приходили в чорному на церемонію прощання, адже донечка не любила цей колір, тому всі присутні на церемонії були одягнуте у біле.Родина Манько13 березня 2022 року в Чернігові ворожа бомба забрала життя одразу трьох дітей із родини Манько. Переночувавши в холодному вогкому підвалі, тато Кирило, мама Тетяна, Мілана, її братик-двійнятко Матвій і 12-річна сестра Софія піднялися у свою кімнату в гуртожитку на восьмому поверсі. Тієї ж миті російські військові скинули на будівлю бомби. Уся родина загинула.Мілана та Матвій народилися в Чернігові. Дівчинка мала чудовий голос, який разом із сестрою Софією успадкувала від мами. Рідні чекали, поки дівчинка трохи підросте, щоб віддати її на заняття з вокалу. У 2021 році Мілана й Матвій пішли до дитсадка.Богдан, Єва та Руслан СамофаловиЖиття дев'ятирічного Богдана, трирічної Єви та семирічного Руслана забрала ворожа ракета 6 січня 2024 року. Цього дня діти разом із батьками прийшли до бабусі в гості. Коли родина зібралася разом, у дім прилетіла ворожа ракета. Дітей врятувати не вдалося. Натомість батьки та бабуся залишилися живими. Після загибелі дітей їхній батько пішов служити у лави ЗСУ.Софія та Іван Федько24 лютого 2022 року дітей жорстко розстріляли російські окупанти. Родина хотіла евакуюватись із Херсонщини. Їхній автомобіль обстріляли рашисти під Новою Каховкою. Загинули всі, хто був у автівці, — мама Ірина, бабуся Анна, дідусь Олег та двоє дітей.Родичі загиблих, які були на місці події, розповідали, що Софія загинула не одразу. Її відвезли у лікарню, але дівчинку не змогли врятувати.Анастасія ГрицівВнаслідок атаки російської армії на село Лапаївка у Львівській області в ніч на 5 жовтня загинула 15-річна Анастасія Гриців. Ворожий удар забрав життя усієї родини. У будинок, де проживала родина, було пряме влучання. Дівчина навчалася у 10 класі Лапаївського ліцею імені Героя України Георгія Кірпи. У навчальному закладі пригадують, що вона була тендітною, усміхненою та лагідною. Батько 15-річної загиблої захищає Україну в складі ЗСУ.Руслан Бобик19 листопада 2025 року російська ракета забрала життя 17-річного студента з Тернополя Руслана. Він навчався у "Тернопільському фаховому коледжі ТНТУ ім. І.Пулюя". Адміністрація коледжу розповідала, що загиблий був ініціативним, добрим, щирим, веселим і життєрадісним. Кураторка хлопця пригадує, що Руслан легко знаходив спільну мову з усіма, тому нього було багато друзів не тільки в групі, а й по всьому коледжу.Даниїл та Діана ЗапішніЖиття 12-річної Діани та семирічного Даниїла Запішніх відібрав російський ракетний удар по місту Полтава 1 лютого 2025 року. Поряд загинули їхні батьки Сергій і Катерина. Діти навчалися у ліцеї №13 "Успіх". У навчальному закладі розповідали, що Діана цікавилася тхеквондо й з чотирьох років вивчала англійську. Натомість Даниїлу легко давалось читання і письмо, любив математику.У дітей залишились бабуся і тітка. Поховали сім’ю Запішніх у селищі Диканька Полтавської області.Анна СапунЖиття дворічної Анни Сапун відібрав російський обстріл Одеси. Дівчинка разом із мамою загинула вночі 6 квітня 2026 року, коли ворог масовано атакував місто. Вони не встигли добігти до укриття, щоб заховатися від ворожих ударів.Батько дівчинки розповідав, що Анна була довгоочікуваною дитиною в сімʼї. Щойно почала ходити до дитсадка. Обожнювала малювати та складати пазли. Владислав АкінінШестирічний Владислав загинув 26 листопада 2025 року. Увечері того дня ворог скинув вибухівку з дрона на автівку, що рухалася по Корабельному району Херсона. Разом із ним не стало й його мами, Аліни. Родичі хлопчика розповідали, що він ходив у перший клас й був дуже дружелюбною дитиною. У нього залишилися тато, старший брат та бабуся.Нагадаємо, раніше ми розповідали про найкривавіші теракти Росії з початку повномасштабного вторгнення..

Видання The Wall Street Journal розповіло про програму "Нові технології збереження життя" вартістю 26 мільярдів доларів, яку курують підсанкційні дочка і друг Путіна Марія Воронцова і Михайло Ковальчук. Російський диктатор хоче стати безсмертним?Рак щитовидки і проблеми зі спиною. Які діагнози Путіна підтвердилисяПрограма, про яку пише американське видання, була запущена 2024 року, й щороку її бюджет збільшують. У жовтні 2025-го французьке видання Le Monde писало, що в Росії вшестеро зросло фінансування досліджень безсмертя. The Wall Street Journal в деталях розповів, чим же займаються російські вчені.Перший напрямок досліджень — біодрук живих тканин за допомогою 3D-технологій. Другий — ксенотрансплантація. Це вирощування людських органів усередині спеціально виведених міні-свиней. Путінські вчені, зазначає видання, звітувалися, що їм вдалося надрукувати людську хрящову тканину й щитовидну залозу миші, після чого вони планують перейти до створення повноцінних людських органів.Тут зробимо розлогу ремарку: 2022 року, після повномасштабного вторгнення Росії в Україну, світ сподівався, що Путін швидко помре, а війна закінчиться. Саме на цей рік припало багато публікацій про стан здоров’я диктатора. У квітні російське опозиційне видання "Проект" виявило цікаві речі. У поїздках диктатора супроводжують лікарі, найчастіше — отоларингологи та хірург-онколог, який спеціалізувався по раку щитовидної залози. Саме цей орган буцімто російським ученим вдалося надрукувати для миші.Розслідувачі встановили прізвища лікарів, серед яких онколог Євгеній Селіванов. Журналісти простежили: в ті дні, коли Путін зникав з інформаційного простору, він перебував у Сочі, куди до нього приїздили лікарі. Найчастіше отоларингологи, згаданий Селіванов, анестезіологи-реаніматологи і навіть лікарка-дерматовенеролог.Журналісти накопали інформацію про Селіванова. Він на той час працював у Центральній клінічній лікарні, захистив кандидатську дисертацію по темі діагностики і лікування раку щитовидки. А отоларингологи потрібні для того, щоби вчасно діагностувати цей різновид онкології. Видання "Проект" нагадало, що 2020-го Путін зустрічався з начальником національного медичного дослідницького центру ендокринології Іваном Дєдовим, розмовляли саме про рак щитовидної залози. Старша дочка диктатора Марія Воронцова — лікар-ендокринолог, на той час працювала в інституті Дєдова.Яких тільки діагнозів у 2022-23 роках не ставили Путіну — епілептоїдна психопатія, маячний розлад і навіть "стероїдна лють", яку спричиняє частий прийом стероїдів. Також писали, що за ним носять валізку, куди охоронець збирає сечу і фекалії президента, щоб "недружні країни" не дізналися про справжній стан його здоров’я.Протягом кількох місяців журналістські розслідування на тему онкологічного захворювання Путіна вийшли друком у британському виданні The Sun та в американському New Lines Magazine. Вони посилалися на неназвані джерела, що додавало публікаціям "жовтизни". Багато писали саме про рак, але називали різні версії — і крові, і підшлункової, і мозку. Також стверджувалося, що головного злочинця ХХІ століття навіть прооперували. Однак у липні 2022-го запал, з яким журналісти взялися розкопувати таємниці про хвороби Путіна, приземлив глава британської розвідки Мі-6 Річард Мур. За його словами, підтверджень про серйозне захворювання у кремлівського диктатора немає.Але з часом усі помітили зміни у поведінці Путіна, пов’язані з моторикою — розкоординування руху рук і так званий синдром неспокійних ніг, коли нижні кінцівки самі рухаються в стані спокою. Це нагадувало паркінсонізм, тому найчастіше писали про такий діагноз. Утім, "Проект" висловив інші версії. Путін розповідав про падіння з коня і пошкодження спини.Очевидно, з віком наслідки травми посилилися, він почав шкутильгати та перевалюватися з ноги на ногу, як качка. А 10 травня 2017 року сталася подія, яка могла пошкодити спину ще більше. Під час хокейної гри, в якій він брав участь, сталося зіткнення з хокеїстом Павлом Буре. Путін добряче гепнувся об лід, після чого на певний час зник. Журналісти встановили, що за ним тоді доглядав травматолог-ортопед на прізвище Сім. Найімовірніше, зі спиною — великі проблеми, тому і шукають, як надрукувати хрящову тканину для Путіна.У матеріалі The Wall Street Journal стверджується: вчені, залучені до програми, сподіваються здійснити трансплантацію людських органів до 2030 року, аналогічні терміни вони назвали для вирощування органів всередині міні-свинок. Із названих термінів можна зробити висновок, що найближчих чотири роки національною ідеєю росіян буде очікування, коли ж їхнього "царя" зроблять безсмертним.Побільше вкрасти, поки Путін ще живийСерйозні вчені вважають, що програма, на яку з кишень росіян витягають кругленькі суми, ніщо інше, як велика афера. Результати досліджень росіяни утаємничили, то ж про них не почитаєш у фахових медичних виданнях, а пристарілому кремлівському диктатору кажуть те, що він хоче почути. Судячи з постійного збільшення витрат на програму, локшину вішають вміло.Вирощування і друк органів, продовження життя у кріокамері, диво-ліки від старіння тощо — це все перебуває на межі науки та вигадки. Йдеться про повернення до євгеніки — псевдонауки, популярної сто років тому, яка шукала способи генетичного покращення якості людини. В ті часи її прихильники не мали сьогоднішніх технологій, тому вдавалися до жорстокості, як робили нацистські "лікарі", нині технології є, але щодо їхньої ефективності дуже багато сумнівів. Коли бути зовсім точними, — існує багато заможних людей, згодних витрачати на пошук продовження життя шалені кошти, і є вчені, готові ці кошти освоїти. При цьому результат не гарантований.Невже дочка і друг Путіна його дурять? Про Марію Воронцову як світило медицини нічого невідомо, вона робила швидку кар’єру в науці завдяки імені батька. Хоча він ніколи не називав дочками ні її, ні Катерину Тихонову, молодшу з дочок від шлюбу з колишньою дружиною Людмилою Путіною. Марія вже кілька років курує державні генетичні програми в Росії, затверджені у 2019 році. Завдання програм — редагування ДНК людини. Крім того, Воронцова є співзасновницею приватної компанії "Номеко", яка має свій медичний комплекс у Ленінградській області, де серед іншого практикують… новітні методи лікування онкологічних захворювань протонною терапією. Другий шукач безсмертя для Путіна — директор Курчатовського інституту Михайло Ковальчук, старший брат підприємця, одного із найближчих соратників кремлівського диктатора Юрія Ковальчука. Він — фізик, але коло його інтересів значно ширше. У вересні 2015 року у промові перед членами Ради федерації Росії Ковальчук заявив, що на Заході розробляють новий підвид людей — "людина службова": такий підвид має обмежену самосвідомість, його розмноження перебуває під зовнішнім контролем, а годують його генно-модифікованими продуктами.У тій же промові цей псевдовчений стверджував, що на Заході створюють етногенетичну зброю. Згодом це мракобісся повторював Путін:"Виявляється, існують препарати, які впливають на людину відповідно до її етнічної приналежності".Ще одна ідея Ковальчука — імплантація фейків прямо в людський мозок. Це створення хибної картинки дійсності для управління свідомістю людей. Кремлівська пропаганда чудово з цим справляється і без медицини.До призначення керівником Курчатовського інституту він очолював Інститут нано-, біо-, інформаційних, когнітивних та соціогуманітарних наук і технологій. Якщо коротко — обіцяв створити нанороботів, здатних очищати людський організм та оздоровлювати його. Але так і не створив. Заяви Ковальчука про "розумні труси і сорочки" з нанониток стали мемом. ЗМІ повідомляли, що на ці псевдонаукові напрямки витрачалося до 10% всього наукового бюджету Росії. Коли Ковальчук сів на "бюджет безсмертя" суми точно зросли. Підсумок буде той же, що із нанороботами. І Воронцова, і цей діяч чудово знають, що Путін помре, причому скоро, тож їхня мета "накосити" якомога більше грошей..

Ветерани-добровольці перших днів повномасштабного вторгнення Росії більше, ніж просто воїни — вони справжні відчайдухи. Не маючи і десятої долі того забезпечення, що є у війську зараз, ці люди без страху йшли в армію, щоб захистити Україну в найтяжчі моменти. Один з них — 48-річний Станіслав Чабаненко з Запоріжжя.Знаючи про військову техніку лише з комп'ютерних ігор, чоловік став артилеристом, та, на жаль, в першому ж бою отримав важке поранення і втратив ногу. Та Станіслав каже: йому пощастило. Своєю історією ветеран поділився з нашим виданням."Взяв форму брата і пішов до військкомату"До початку повномасштабного вторгнення Станіслав Чабаненко працював у паливному бізнесі, виховував дітей та активно займався спортом. Його брат воював ще з часів АТО, то ж чоловік розумів, що росіяни здатні розпалити вогонь "великої" війни будь-якої миті. "Я сподівався, що цього не буде, але оскільки тоді вже займався волонтерством і допомагав підрозділу брата ще з 2014 року, розумів, що реально відбувається. І коли 24 лютого 2022 року мене розбудила дружина і сказала: "Почалося!", моя перша реакція була, що не може цього бути", — пригадує ветеран.Станіслав хотів піти служити в ЗСУ ще 2016 року, та тоді у військо його не взяли, мовляв, досить і брата військового в родині. 2022-го ситуація кардинально змінилася, то ж чоловік евакуював родину, а сам взяв військову форму, яку колись подарував йому брат (півтора року тому ця рідна людина, на жаль, загинула), та пішов до військкомату."Я не хотів нікого вбивати, різати, але розумів, що от у мене троє дітей, і якщо я не зупиню окупантів далеко від свого дому, то коли вони вже постукають у двері, то кожен візьме рушницю і захищатиме свою родину. Але ж це вже буде пізно", — пояснює військовий.Ветеран хотів потрапити в територіальну оборону, щоби захищати рідне Запоріжжя, та оскільки вона була вже укомплектована, Станіславу запропонували стати артилеристом."Нас було 280 осіб, і тільки десятеро раніше служили в артилерії. Командир спитав, що я знаю про артилерію. Я відповів, що в танки на комп'ютері грав, знаю технологію САУ. І так я став старшим навідником САУ 2С3 "Акація", — розповідає ветеран."Відірвало ногу. Та мені пощастило"Особливого навчання в ті дні не було. То ж, лише встигнувши привести до ладу радянську техніку зі складів Міноборони, Станіслав з побратимами вирушили у перший бойовий вихід. Він і став для військового останнім."Ми чистили техніку, готувалися до навчань, аж раптом тривога. Йшли дві колони росіян: одна 80 кілометрів в бік Кривого Рогу, інша 50 кілометрів в бік Миколаєва. Від нас повинно було виїхати три САУ, щоб зупинити ці колони. Касок тоді ми не отримували. Бронежилети мали, але вони не були розраховані під САУ, і ми в них не могли залізти в люки. Тому на завдання ми поїхали навіть без бронежилетів", — пригадує чоловік.Та не дивлячись на відсутність досвіду, група Станіслава разом з побратимами з суміжних підрозділів змогла знищити колони техніки окупантів і виконати завдання."Ми вже поверталися на базу, перебували в глибокому тилу. Був ранок. Всі втомлені, змерзлі, але задоволені, що все пройшло добре. Нам залишалося лише п'ять кілометрів до розташування — і в цей момент... вибух. Потім другий, прямо біля мене. Загорілися штани. Що це? Запальничка розірвалася? Та ні, вона ж в іншій кишені. Ми не одразу зрозуміли, що нас почали обстрілювати", — зазначає чоловік.Військові натрапили на засідку російських диверсантів. Вони "розбирали" САУ, в якій їхав Станіслав з побратимами, з протитанкових гранатометів. У броні було розлите дизпаливо, ще одна іскра — і все б вмить загорілося. Тож військові вирішили швидко евакуюватися. Не встигли... Третій вистріл з РПГ — і ветерану відірвало ногу.Втім, ветеран запевняє, що насправді йому пощастило, адже якби він зволікав і почав виходити з САУ на кілька секунд пізніше, то поранення прийшлося б не в районі ноги, а прямо в груди."Виходить так, що ці кілька секунд врятували мені життя. Та, на жаль, наш командир тоді загинув", — розповідає воїн.Евакуація захисника зайняла довгих вісім годин."На той момент не було ще турнікетів, то ж від крововтрати мене врятував звичайний ремінь", — каже чоловік."Якщо не допоможу хлопцям, мій дім заберуть"Прокинувшись в лікарні після ампутації, Станіслав був у розпачі: ампутація вище коліна. Як так?"Це було важко сприйняти. Я ж все життя займався спортом: сплави, футбол, плавання. Коли я отримав поранення і мені відірвало ногу, дуже сподівався, що ампутація буде нижче коліна. У мене були друзі, які на той час втратили ногу, і я добре розумів, що таке, коли є коліно і коли його немає. Тобто висока ампутація стала для мене шоком", — запевнив військовий.Не зламатися після травми допомогла родина і власні переконання."Мене ж ніхто не змушував, я йшов у військо добровольцем. І все ж могло бути значно гірше, адже командир загинув того дня. І якщо Бог зберіг мені життя, значить я тут ще потрібен", — каже чоловік.Доводити свою користь для оборони країни Станіслав почав ще навіть не завершивши лікування."Після місяця в госпіталі мене повинні були відправляти на захід країни на реабілітацію. Та я написав відмову від реабілітації, мене відпустили додому і я на милицях розвантажував фури з гуманітарною допомогою", — розповідає захисник.На протезування Станіслав полетів до США, але і там став шукав варіанти, як допомогти ЗСУ."Я затримався в Штатах на чотири місяці — і не міг знайти собі місця. Щось треба було робити. І я вирішив відправляти посилки з хлопцями, які поверталися на протезах додому. На той момент була гостра потреба в плитоносках, турнікетах та павербанках", — каже чоловік.Отримавши протез, ветеран почав вчитися ходити. Однак з ампутацією вище коліна це було дуже не просто. Крім того, справжньою проблемою для нього стали фантомні болі, які й досі турбують військового. Станіслав активно веде соцмережі, де демонструє, що відсутність кінцівки не є бар'єром для активного життя. "Але це те, що бачать оточуючі. А ніхто ж насправді не знає, як важко буває вночі, коли знімаєш протез. Та я знаю хлопця, який не має ока і рук по лікті, і він чинний військовий і снайпер. Якщо він може, то можу і я", — запевняє ветеран.Наразі чоловік живе на дві країни: Україна та Велика Британія (тут знайшла прихисток від війни родина ветерана). Свою ж волонтерську діяльність чоловік вивів практично на професійний рівень і переганяє з Туманного Альбіону сотні позашляховиків для потреб ЗСУ."Ця діяльність не про якісь там високі матерії. Просто якщо зараз я не допоможу хлопцям, то мій дім заберуть", — резюмував Станіслав Чабаненко.Українці з інвалідністю можуть отримати допомогу на сайті організації EnableMe Ukraine. Поставити запитання експерту та отримати безкоштовну допомогу ви можете у спільноті EnableMe..

Цієї середи прем’єр-міністри Британії і Польщі Кір Стармер і Дональд Туск уклали угоду про партнерство у сфері безпеки та оборони. У чому важливість цього документу для держав-підписантів та для України?Про що домовилися Лондон і ВаршаваВелика Британія є найважливішим партнером Польщі в оборонній сфері. Тепер між країнами діятиме угода (в польських ЗМІ її називають трактатом), на основі якої посилюватиметься міждержавне співробітництво. Під час підписання документа прем’єр Британії Кір Стармер наголосив, що на сьогодні немає більшого виклику, з яким стикаються обидві країни, аніж російська агресія в Україні. Своєю чергою, Дональд Туск розповів, що у вступі до угоди чітко прописана її мета: захист кордонів обох держав, захист кіберпростору, а також зміцнення європейської солідарності, солідарності в рамках НАТО та європейсько-американської солідарності. У такий спосіб Туск одразу відкинув теорії змови про "антиамериканську" політику Польщі та Британії.Днем раніше голова польського уряду назвав укладення угоди "історичним моментом"."Ми тісно співпрацюємо зі Сполученим Королівством, коли йдеться про допомогу Україні. Хочу сказати, що Велика Британія є одним із найнадійніших, відданих, а часом і з вражаючими результатами, партнерів України". Це також є причиною, чому варто активізувати співпрацю з Британією у сфері безпеки та оборони", — цитує Туска Rzeczpospolita.Канцелярія прем'єр-міністра оголосила, що договір також передбачатиме співпрацю в боротьбі з гібридними загрозами, дезінформацією та нелегальною міграцією, серед іншого. У ньому загалом передбачене широке поле співробітництва — співпраці в оборонній промисловості, безпеці морської інфраструктури, енергетики, охорони здоров'я.9 травня 2025 року Польща підписала аналогічну угоду з Францією (так званий Нансійський договір), а в червні очікується укладення угоди з Німеччиною, яка також передбачає співпрацю в оборонній сфері. Отже, Варшава все більше зосереджується на зміцненні зв’язків із європейськими союзниками. Причиною польські ЗМІ називають дедалі більші сумніви щодо надійності американських безпекових гарантій.TrueUA згадував скандал через відтермінування Сполученими Штатами перекидання п’яти тисяч своїх військових до Польщі. Якби це сталося вчасно, російсько-білоруська "ядерні" навчання навряд чи відбулися з таким розмахом. Дональд Трамп днями наказав Пентагону відправити вояків до Польщі, але зробив це у кумедний спосіб. Мовляв, американських військових спрямують "виходячи з успішного обрання президента Польщі Кароля Навроцького, якого з гордістю підтримав, та наших стосунків із ним". Навроцького обрали президентом у червні минулого року, так що Трамп загубився в часі.Принагідно про реакцію польського президента на безпекову угоду з Британією. Він розкритикував не сам документ, а спосіб, у який той опрацьовувався. Навроцькому не сподобалося, що його канцелярію належним чином заздалегідь не поінформували про підготовку угоди. До проблем, які можуть створити європейські трампісти співпраці у сфері безпеки та оборони в Європі, повернімося згодом, нині ж нагадаємо, що Польща отримала від угоди з Францією, укладеною більш як рік тому.У вересні 2025-го, після вторгнення російських безпілотників у польський повітряний простір, французи оголосили про спрямування до країни-союзниці трьох винищувачів Rafale. Оскільки Варшава виявила зацікавленість у французькій програмі "розширеного ядерного стримування", цього року на півночі Польщі над Балтійським морем відбудуться польсько-французькі військові ядерні навчання. У росіян через це сильно "підгорає"…Чому оборонні угоди між країнами Європи вигідні УкраїніДнями секретар Ради національної безпеки й оборони Рустем Умєров перебував у Берліні, де зустрічався з радниками із національної безпеки Німеччини, Франції та Британії. За повідомленням прессекретаря Умєрова Діани Давітян, обговорювалися безпекові питання, перемовний процес, а також оборонна співпраця, зокрема щодо Drone Deal між Україною та Німеччиною.Цей візит відбувся на тлі кількох подій, які безпосередньо стосуються нашої держави. Перша подія: заяви Держсекретаря США Марка Рубіо про готовність Вашингтона відійти від мирних переговорів через їхню "непродуктивність". У разі такого сценарію Україна та Європа мають діяти спільно.Приміром, відбуваються не зовсім зрозумілі рухи в Євросоюзі щодо його переговорів із Росією та навіть пошук переговорника від ЄС. TrueUA аналізував негативні сторони такої поведінки окремих європолітиків та нагадував, як Росія у 2014 році підмінила Женевський формат (Україна — США — Європа — РФ) Нормандським (Україна — Франція — Німеччина — РФ), виключивши з перемовин Сполучені Штати. Здоровий глузд начебто взяв гору і від пошуків того, хто "подивиться у вічі Путіну", в Євросоюзі поки відмовилися. Не факт, що надовго.Друга подія — руйнівний удар по Києву 24 травня, а також використання ворогом "Орєшніка" у Білій Церкві. Зараз Україні вкрай необхідне посилення системи ППО — тому Британія, Франція та Німеччина можуть у цьому допомогти. Нагадаємо, у лютому 2024 року Україна уклала безпекові угоди з Німеччиною та Францією, а 16 січня цього року Зеленський і Стармер підписали велику угоду про сторічне партнерство, в якій передбачається співробітництво в оборонній сфері. Також можна згадати ще одну цьогорічну угоду Києва з Лондоном і Парижем — декларацію про наміри для розгортання багатонаціональних сил після припинення вогню в Україні.Згаданий перелік угод засвідчує дуже тісну співпрацю нашої держави з трійкою найсильніших держав Європи. Окремі безпекові угоди Польщі з цими державами матимуть позитивний ефект і для України. Світ спостерігає за формуванням нового стратегічного військово-політичного альянсу на теренах європейського континенту? Не як заміни НАТО, а формату зближення тих хто, готові протистояти загрозам для континенту, які створює тріо Трамп — Путін — Сі Цзіньпін.Якщо новий альянс розширюватиметься, у ньому можна буде побачити Данію, Норвегію, Швецію, Нідерланди, країни Балтії, можливо, Фінляндію, Румунію, тобто країни, де при владі відповідальні політики. Без України оборонна спілка європейських країн не буде дієвою. Власне, як і нинішнє НАТО. Це очевидно для політичних еліт Європи. Тому вони роблять кроки для посилення співробітництва. Серед останніх за часом прикладів — запуск Єврокомісією спілки ЄС-Україна з безпілотників (EU-Ukraine Drone Alliance), нині проводиться прийом заявок на вступ до засновників.TrueUA на початку квітня аналізував, чи наберуться європейські держави сміливості діяти, не оглядаючись на Вашингтон. Наш висновок: власну архітектуру безпеки та оборони в Європі розбудовувати не поспішатимуть, а діятимуть залежно від політичної погоди у Білому домі. Поки у Лондоні, Варшаві, Парижі, Берліні при владі відповідальні політики, Україні доцільно максимально інтегруватися в їхні оборонні програми та проекти, дуже бажано, щоб міждержавні угоди набували статусу законів, аби праві популісти, які у кожній із цих держав рвуться до влади, не переглядали домовленості. Як це сталося в Чехії, де після приходу до влади трампіста Андрея Бабіша уряд скоротив видатки на "снарядну ініціативу" президента Петра Павела, після чого кількість учасників коаліції скоротилася вдвічі — з 18 країн до 9-ти. Їхня логіка проста — якщо чеському уряду нецікаво бути серйозним гравцем у сфері безпеки, вони долучаться до тих, хто хоче бути сильним гравцем. Україна теж зацікавлена в усіх альянсах, саме з такими гравцями..

TrueUA раніше вказував на ризики перемовин Європейського Союзу з Москвою, однак після того, як президент Фінляндії Александр Стубб зголосився представляти ЄС, ідея переговорного процесу з росіянами, видається, матиме більше прихильників.Чому американці поставили на паузу посередництво у мирних переговорахІзраїльсько-американська військова кампанія на Близькому Сході, яка складається для США дуже невдало, перемикнула увагу Дональда Трампа на Іран. Остання велика зустріч української та американської сторін відбулася 21-22 березня у Флориді, 7 травня секретар РНБО Рустем Умєров спілкувався з представниками Трампа у Маямі, але це повноцінними перемовинами з далекосяжними рішеннями назвати складно.Нещодавно глава Держдепу Марко Рубіо чесно визнав: жодні офіційні зустрічі у форматі Україна — США — Росія не проводяться. За його словами, головною умовою для відновлення діалогу є чітке бачення того, що майбутні саміти зможуть принести реальний та продуктивний результат, а не стануть черговою формальністю."Протягом останніх кількох місяців ми відчували, що прогресу не було багато, але, можливо, динаміка зміниться. Ми також не зацікавлені в тому, щоб втягуватися в нескінченний цикл зустрічей, які ні до чого не приводять", — підсумував Рубіо.З позитивного — держсекретар зазначив, що Сполучені Штати готові й надалі здійснювати посередницьку місію. При цьому додав:"Якщо хтось хоче спробувати, нехай спробує, але обидві сторони постійно кажуть нам, що ми єдині, хто може це зробити".Очевидно, це сигнал тим європейським політикам, які завели пісню про прямі переговори ЄС із РФ. А роблять вони це тому, що не відчувають в американцях надійного партнера, який під час перемовин із Кремлем стоятиме на боці інтересів Європи.Ще під час переговорної "Санта-Барбари" за участі посланців Трампа, позиція ЄС була наступною: нічого про Україну без України, нічого про Європу без Європи. Наші інтереси з інтересами Євросоюзу збігалися, тому американці мусили брати їх до уваги. Штатам, якщо вони справді хочуть успіху у своїй посередницькій місії, доведеться це робити й надалі.Чи хоче Путін говорити з ЄвропоюПротягом переговорного процесу з американцями росіяни всіляко наголошували, що бажають розмовляти тільки зі США, а Європу треба винести за дужки. Мовляв, вона лише заважає врегулюванню. Представник Путіна Кирило Дмитрієв неодноразово літав до Штатів, де його люб’язно зустрічав Стів Віткофф, який, своєю чергою, неодноразово літав до Москви (кажуть, скоро знову туди полетить). Але до Брюсселю ні Дмитрієв, ні будь-хто інший не приїздив.Логіка Кремля була простою: підігрувати амбіціям Трампа, аби під час переговорів просувати кілька тем: перша — спільні зі США бізнес-проєкти, зокрема, видобуток корисних копалин в Арктиці; друга — переконати Білий дім натиснути на Європу, щоб та почала скасовувати санкції. Не вийшло ні перше, ні друге. Може, Трамп і підтримує спільний бізнес із Росією, але не може цього зробити мінімум із двох причин: по-перше, спочатку доведеться скасувати санкції проти Росії, запроваджені за часів Джо Байдена, зробити цього без Конгресу він не може, а Конгрес не погодиться; по-друге, громадська думка в США на нашому боці, Трамп проти неї не піде. Що ж до тиску на Європу, то там відразу дали зрозуміти — санкції не послаблюватимуть, а навпаки, посилюватимуть. Левова частка санкцій — саме європейська.Протягом останніх приблизно пів року діють ще одні санкції — "глибинні", у вигляді знищення українськими БпЛА нафтогазових та військових підприємств у Росії. Економіка країни-окупантки від цих "глибинних" санкцій страждає не менше, аніж від звичайних. Вона тримається, проте невідворотні процеси значно пришвидшилися. За даними нашої розвідки, лише за останні місяці російське перероблення скоротилася на 10%, нафтові компанії ворога змушені зупиняти свердловини. Крім того, багато російських регіонів у стані банкрутства, вже за п'ять місяців року Росія перевищила річний плановий дефіцит бюджету. Також у РФ фіксуються ознаки системної кризи банківської системи — частка проблемних активів у банківській сфері перевищила 10%, що є межею початку кризи. Аби сповільнити негативні процеси, Кремль хоче пограти у переговорну гру з Європою.Ще один фактор, який змушує Путіна шукати контакти з Європою — Китай. У Пекіна свої стосунки з ЄС, європейський ринок дуже важливий для нього, тож не виключено, Сі Цзіньпін підштовхує російського диктатора до переговорів із Євросоюзом, аби покращити у такий спосіб стосунки Китаю з Європою. Чи так це насправді, покажуть найближчі тижні після чергової поїздки Путіна до КНР. Поки ж світ побачив лише масштабну повітряну атаку на Київ, яка, не виключено, була узгоджена під час зустрічі із Сі.  Переговори, які розколюють ЄвропуЯк слушно зауважила головна дипломатка ЄС естонка Кая Каллас, перш ніж вести переговори з Росії, в Євросоюзі мають визначитися, про що саме говорити."Ми бачимо, що мирні переговори, які тривають за участю США, насправді нікуди не ведуть. І ми бачимо, що всі запити надсилаються українській стороні, а російській — жодного. Тож, перш ніж ми розмовлятимемо з росіянами, нам також потрібно домовитися, про що ми хочемо з ними розмовляти", — заявила вона. Проте частина європейських політиків ставить воза поперед коня, обговорюючи тему, хто представлятиме ЄС на переговорах. Називалися прізвища президента Німеччини Франка-Вальтера Штайнмайера, ексканцлерки Ангели Меркель. Політична пенсіонерка із сумнівним для України бекграундом — відмовилася. А от президент Фінляндії Александр Стубб усіляко демонструє свою готовність говорити від імені Європейського Союзу. Зазначимо: фінський президент брав участь у всіх зустрічах європейських лідерів із Трампом, він у хороших стосунках із главою Білого дому, з яким іноді грає у гольф.Стубб означив стартові умови: перша — діалог з Москвою уможливила сильна позиція України на тлі ослаблення Росії; друга — початок переговорів можливий тільки після зобов’язання Москви припинити вогонь. Нагадаємо, американці не ставили умовою переговорів припинення вогню, що грало на руку Путіна. Тож Стубб починає з правильних заяв, інша справа, що Кремль ніколи не вестиме переговори добросовісно. Тому необхідна третя умова — за порушення Росію каратимуть болючими санкціями.Але в ЄС існує й інша думка — Путін прагне втягнути Європу у переговори. Як зазначив глава МЗС Естонії Маргус Тсахна, переговорний процес за участю Євросоюзу потрібен російському диктатору, аби виграти час."Якби Європа взяла на себе роль посередника, то ми б уже не говорили про наступний пакет санкцій, який зараз готуємо. Там є одна дуже болюча річ, якої Путін боїться: повна заборона морських послуг на території всього ЄС і ціла низка інших санкцій", — зауважив естонець.На його думку, ЄС повинен витримати стратегічну паузу, чинити на Росію більший тиск і "в якийсь момент привести Путіна до серйозних переговорів, яких він сам зараз іще не хоче".Якщо Євросоюз в’яжеться у переговори як посередник, він тим самим обмежить собі простір для тиску на Москву. Коли й вести переговори, то у форматі, де Європа діятиме спільно зі США та Україною. Тобто, повернутися до Женевського формату 2014 року, єдиного, який мав реальний потенціал тиску на Росію. На жаль, йому на заміну прийшов Нормандський формат, його нову версію, видається, Путін не проти нав’язати й зараз.Нагадаємо, 6 червня 2014 року у місті Бенувіль у французькій Нормандії зустрілися Петро Порошенко, Франсуа Олланд, Ангела Меркель і Володимир Путін. Результатом формату стали Мінські угоди, укладені протягом 11-12 лютого 2015 року. "Нормандія" дісталася у спадок Володимиру Зеленському.Протягом 2019-2020 років її учасники обговорювали та навіть підписували якісь документи, у 2021-му Путін знизив представництво до рівня глави МЗС, а після повномасштабного вторгнення "нормандська четвірка" припинила своє існування. Тобто російський диктатор використовував цей майданчик для затягування часу і підготовки до вторгнення в Україну. Нині, коли економіка РФ стрімко йде донизу, йому потрібна імітація переговорного процесу, а не результат. Буде дуже погано, якщо окремі політики в Євросоюзі гратимуть у "Нормандія" 2.0..

25 травня — сумна дата в українській історії. Рівно 100 років тому цього дня у Парижі вбили Симона Петлюру — очільника Директорії Української Народної Республіки. Суд над його вбивцею Самуїлом Шварцбардом, євреєм, який народився на території України, перетворився над процес проти самого Петлюри та осуд діяльності Української Народної Республіки, коли ролі обвинуваченого та його жертви ніби помінялися місцями. Як результат — убивця виправданий, а удові Петлюри паризька мерія виставила рахунок за змиття крові її чоловіка з тротуару.Адвокат Шварцбарда намагався довести особисту відповідальність голови Директорії за єврейські погроми, які хвилею прокотилися Україною в 1918-1921 роках. Попри те, що соратники Петлюри одностайно відкинули його причетність до погромів і представили понад 200 документів, які свідчили, що він не тільки не заохочував антисемітизм, а й жорстко припиняв його прояви у своїй армії, ці докази не були взяті судом до уваги. Цей процес виявився однією з найуспішніших таємних спецоперацій радянських спецслужб проти українства й, крім того, надовго закріпив у свідомості європейців уявлення про українців як антисемітів.Французький адвокат українського походження Стефан Дуніковський більшу частину свого життя присвятив вивченню судового процесу над убивцею Петлюри, дослідивши його майже по хвилинах і розібравши стратегію адвокату Шварцбарда. Він вважає, що сьогодні правосуддя точно осудило б убивцю, але на той час у французькому суспільстві були дуже популярними ліві ідеї й також гарно розіграна карта "антисемітизму" в УНР й особисто Симона Петлюри.Французький дослідник розповів про результати своєї багаторічної праці студентам Національної академії внутрішніх справ. На лекції також побував кореспондент TrueUA. У редакції видання та керівництві вишу переконані, що такі зустрічі допомагають краще розуміти історичні процеси та їхній вплив на сучасність.Два рішення суду"Знаєте, раніше ті, хто щось трошки знав про українців та Петлюру, часто мені говорили: "Стефан, краще про це не говорити, бо українці в Першу світову війну підтримували німців, з якими воювали французи. Раніше говорити у Франції про свою українську ідентичність, було якось дивно", — згадує Дуніковський.Проте це не завадило Стефанові стати активним членом української діаспори, а згодом й головою "Українського юридичного товариства" у Франції. А судова справа над убивцею Симона Петлюри стала для нього головною протягом всього життя."Коли я був молодим адвокатом, мене здивувало, чому Шварцбарда виправдали. Я почав вивчати архіви, газети й навіть спілкувався з живими на той час очевидцями, щоб розібратися у цій справі", — розказав він.Саме Дуніковський знайшов документ про вирок суду над Самуїлом Шварцбардом для бібліотеки імені Симона Петлюри в Парижі."Тоді я вже працював адвокатом, коли директор бібліотеки сказав мені, що роками вони не можуть отримати цей документ для експозиції. Проте я його знайшов дуже просто і швидко. Тоді ще не було комп’ютерів повсюди. І я просто пішов до паризької міської ради і спитав. Я пам’ятаю свої почуття, коли отримав той документ. Це був справжній шок. І ще я був шокований тим фактом, що, виявилося, було два рішення суду. Друге стосувалося удови Петлюри Ольги. Їй присудили виплатити штраф розміром в 1 франк за роботу комунальних служб, які відмили з асфальту кров її чоловіка", — зазначає дослідник.Радянська влада відправила на судовий процес у Парижі понад 150 свідківКрім постанови суду над Самуїлом Шварцбардом, Дуніковський отримав стенографію всього процесу. Згадуючи про ті стенограми, він розповів, що спочатку на суді допитали свідків з боку Петлюри. Це були українці, які були з ним на той час, коли голова Директорії покидав Україну, поїхав до Польщі, потім до Чехії й згодом аж до Франції. Всі вони свідчили на користь Симона Петлюри.Потім почалися допити свідків захисту Шварцбарда."Їх було понад 150. Уявляєте, скільки часу знадобилось, щоб послухати всіх?! — згадує дослідник. — А ще треба зазначити, що майже всі ці люди приїхали з Радянського Союзу, тобто, по суті, з-за залізної завіси. Але чомусь радянський уряд всім їм дав дозвіл на виїзд, кошти на дорогу, щоб вони могли дати на суді свої свідчення. Правда, цікаво?"Убивцю Петлюри захищав найвідоміший адвокат ФранціїПроцес над Шварцбардом розпочався в жовтні 1927 року. Захист очолив Анрі Торрес, один із найвідоміших адвокатів Франції, справжня зірка того часу."Його знали як адвоката, який захищав анархістів, брався за резонансні справи, пов’язані з політикою. Тобто коли йшлося про Торреса, публіка вже розуміла, що справа буде дуже цікавою. Появу на процесі Анрі Торреса можна, напевно, порівняти, як Кличко виходив на боксерський ринг", — зазначає дослідник.Крім того, Дуніковський дізнався, що у захисника Шварцбарда тоді був помічник:"Це був Робер Бадентер. І він також зірка нашої адвокатури, очолював міністерство юстиції при Франсуа Міттерані. Саме він зміг скасувати смертну кару у Франції. Коли я почав вивчати справу Шварцбарда, Бадентер був ще живий. Я написав йому листа. Через кілька днів він подзвонив мені і розповів все, що пам’ятав. Так от, виявилось, що Анрі Торрес зустрічався зі Шварцбардом ще за декілька днів до вбивства Симона Петлюри! Тобто Шварцбард вже тоді знав, що йому знадобиться найкращий адвокат Франції".Проте не кожний міг дозволити собі такого дорого адвоката. За словами Дуніковського, гроші на гонорари надали єврейські організації:"Вони зрозуміли потенціал цього процесу. Бо це було вперше в їхній історії, коли хтось став і сказав: "Так, я вбив, але не просто так, а через помсту за свій народ. Тому, що я не згоден, що демократична Франція дозволяє убивці спокійно жити та не бути покараним". І це з самого початку процесу і була стратегія захисту звинуваченого".Суд над вбивцею чи над жертвою?За справою пильно стежила світова преса — адже вбивство було неймовірно гучним й резонансним. Французькі газети кожного дня, а деякі й двічі на день, виходили з розповіддю про процес на перших шпальтах."Я знайшов кожну публікацію за кожний день, щоб зрозуміти, на якому тлі розгорталися події, як цю справу бачили журналісти. Були газети, що підтримували Петлюру та УНР. Та таких було не багато. Зате у той час було багато лівих, прокомуністичних медіа, які лобіювали інтереси звинуваченого", — розповів Стефан Дуніковський.Тобто на вирок суду вплинув і тиск з боку ЗМІ на суспільство, які навмисно спотворювали образ Симона Петлюри та загалом українців, зображуючи їх кровожерливими монстрами.Головним свідком захисту стала молода медсестра, яка розповіла шокуючі деталі єврейського погрому в Проскурові в лютому 1919 року. Тоді за кілька годин було вбито понад 2000 людей. Погром ініціював 22-річний отаман Іван Семесенко. Вбивства припинилися лише тоді, коли надійшла телеграма зі штаб-квартири Директорії. Симон Петлюра наказав провести розслідування швидко й покарати за цей злочин всією суворістю закону. Але саме цей факт на французькому суді не взяли до уваги."Після виступу медичної сестри, процес можна було закінчувати, — розповідає Дуніковський. — Присяжні плакали, журі почало прихильно ставитися до вбивці. У ті часи в суді винність визначало виключно журі, яке складалось з простих громадян. І судді фактично не мали впливу на їхній вердикт. Вважалося, що народ не може помилятися. Відповідний закон у Франції змінився лише у 1943 році. Присяжними могли бути тільки чоловіки. І все, що вони знали про Україну, це те, що українці виступили на боці німців, з якими воювали французи. А такі "деталі" — що то було за Скоропадського, а не Петлюри, для них були дуже малозрозумілими".Спецоперація НКВДСудовий процес, який мав тривати 15 днів, було скорочено до дев'яти. Більшість матеріалів, які свідчили про невинуватість Симона Петлюри щодо єврейських погромів, до адвокатів убитого поступили в останні дні. Вони навіть не встигли їх переглянути. Результатом процесу стало виправдання Шварцбарда, якого звільнили прямо у залі суду.Українські історики вважають, що убивство Петлюри спланував НКВД. До речі, адвокат Шварцбарда Анрі Торрес був членом Компартії Франції, і є докази, що він до процесу відвідував Радянський Союз. І той факт, що стільки свідків зі сторони обвинувачуваного змогло добратися до Парижа, — також дуже красномовний.Якби не цей злочин, можливо, історія України пішла б іншим шляхом. Проте й через сто років негативне ставлення до імені Петлюри й досі не подолано до кінця в Європі.Після лекції для майбутніх юристів в НАВС ми запитали Стефана Дуніковського, що потрібно зробити, щоб змінити ситуацію і донести правду принаймні хоча б до французів?"Це потрібно робити на державному рівні. Звісно, українська діаспора підготувалася до 100-річного ювілею. Але потрібно, щоб щось робила ваша держава. Знаєте, коли з’явилася на політичній мапі незалежна Україна, все почало мінятися. Раніше було легше звинувачувати Петлюру та українців. Бо за них ніхто не міг заступитися. Тепер ситуація змінилася", — резюмував Стефан Дуніковський..

Лукашенко і Путін дали старт військовим навчанням, які прессекретар російського диктатора Дмитро Пєсков назвав "сигналом" Європі та НАТО. Чому Москва вирішила підняти ставки ядерними погрозами?Військові навчання та ще й з елементами злагодження ядерних сил не проводяться спонтанно, до них попередньо готується логістика, проводиться відповідне планування тощо. Зазвичай у Білорусі подібні події відбувалися у вересні, які ж фактори вплинули на зміну часу проведення навчань? Брязкання ядерною зброєю в Білорусі через страх перед українськими БпЛАПерший фактор: ефективне застосування Україною дронів для глибоких ударів по Росії. Основою ціллю стали російські нафтопереробні заводи та нафтосховища. За інформацією Reuters, практично всі найбільші НПЗ у центральній частині Росії повністю зупинили або суттєво скоротили виробництво палива. Уражені заводи забезпечували понад 30% виробництва бензину в Росії та близько 25% дизельного пального.Атаки українських безпілотників успішно тривають з осені минулого року, навесні вони масштабувалися, що автоматично потягнуло за собою зниження видобутку нафти в Росії. Воно ще не критичне, але дуже суттєві збитки для бюджету країни-агресорки — очевидні.Ба більше, дрони почали діставати за Урал та створювати напруження для Москви. Ураження промислових об’єктів у Підмосков’ї 17 травня підтвердили, що ешелонована ППО навколо столиці РФ має дірки й дає збої, а переважна більшість інфраструктурних об’єктів військового спрямування слабко захищені засобами протиповітряної оборони."Сьогодні дуже масштабно Сили оборони України, наша Служба безпеки України, наша розвідка відпрацювали по Московському регіону. Хороша хвиля наших дипстрайків — забезпечуємо Україні цю можливість… Вони свій район влади бережуть найбільше. Але українські далекобійні кроки вже це долають", — заявив президент Володимир Зеленський.Військові навчання в Білорусі можна розглядати як спробу полякати "відплатою", але не Україну, а наших західних союзників, аби ті почали тиснути на Київ із вимогою не чіпати хоча б Москву. Протягом повномасштабного вторгнення з боку партнерів існувало негласне табу, яке стосувалося ударів по російській столиці.Нині табу зняті, це видно по реакції Європи на російсько-білоруські навчання: тривожність, максимальна увага до події, але не страх. Процитуємо генсека НАТО Марка Рютте:"Коли справа доходить до цих навчань... Звісно, ми їх бачимо, ми стежимо за тим, що відбувається". При цьому він наголосив: у разі застосування Москвою ядерної зброї проти України для самої Росії "реакція буде руйнівною".Спроба створити напругу на північних кордонах на тлі наступу на СходіНещодавно президент Зеленський розповів: розвідка має інформацію про плани операцій Росії за напрямками на південь та на північ від території Білорусі — або проти Чернігівсько-Київського напрямку у нас, або проти однієї з країн НАТО — саме з території Білорусі. Днями реальною загрозою наступальних дій росіян на Півночі визнав і головком ЗСУ Олександр Сирський.Але ні він, ні Зеленський не пов’язували ці наміри ворога безпосередньо з нинішніми військовими навчаннями. А те, що з боку лукашенківської Білорусі на українців чатує постійна загроза, зрозуміло і без військових маневрів.Спільні з росіянами навчання білоруси на своїй території проводили й раніше, так само як нині, створювали цим додаткову напругу, але не на кордоні, а через вкидання фейків про "наступ". Можна згадати "Захід-2024", "Захід-2025". Проте є відмінності.Перша — тоді брязкання зброєю відбувалося без залучення ядерних сил.Друга — давно не було такої чисельності солдатів. Заявлено 64 тисячі осіб, скільки насправді — невідомо. Кількість може бути перебільшена (на користь цієї думки свідчить той факт, що картинка з маневрів доволі скупа за змістом, тож щось можуть приховувати), але суть самої події в тому, щоб українці відтягнули частину військ зі сходу і півдня, де ворог демонструє початок літнього наступу. Він і є фактором перенесення навчань із вересня на травень. У відповідь на агресивні дії Москви й Мінська Зеленський попередив:"Є спроможність і превентивно працювати щодо російських територій — звідти може бути загроза, — і щодо фактичного керівництва Білорусі, яке має бути в тонусі, тобто відчувати реально, що наслідки будуть, якщо будуть агресивні дії проти України, проти наших людей".Трамп грає в одну гру з Путіним проти Європи?Третій фактор — проведення навчань у Білорусі саме зараз може бути пов’язане не стільки з іранською авантюрою президента США, скільки з іншою — антиєвропейською. Після того, коли європейські союзники Сполучених Штатів по НАТО відмовилися брати участь в ізраїльсько-американській військовій кампанії на Близькому Сході, ворожість Трампа до Європи посилилася. Її результатом стали оголошені наміри скоротити американську військову присутність на європейському континенті. 3 травня глава Білого дому повідомив, що контингент США у Німеччині скоротиться більш ніж на п'ять тисяч осіб.Днями віцепрезидент Джей Ді Венс уточнив: йдеться не про виведення всіх американських військ із Європи, а "про перерозподіл деяких ресурсів таким чином, щоб максимізувати безпеку Америки". Цим, за його словами, США прагнуть заохотити європейців "взяти на себе більшу відповідальність" за спільну оборону.Генсек Альянсу Рютте дипломатично назвав це "коригуванням", яке відбуватиметься протягом певного часу і структурованим чином. Але плани американців дивним чином збігаються з російськими, причому не вперше. Нещодавно Вашингтон надіслав Варшаві лист про скасування перекидання до Польщі чотирьох тисяч військовослужбовців. Венс узявся пояснювати, мовляв, просто сталася затримка ротації, а не відмова. Проте за часом вона збіглася з російсько-білоруськими військовими навчаннями, які викликали серйозну тривогу у Польщі.Замість показово перекинути американських вояків і провести спільно з польською армією маневри поблизу кордону з Білоруссю, Пентагон вчиняє дуже слабко, даючи Путіну можливість притягнути боєголовки у безпосередній близькості до кордонів країн Північноатлантичного альянсу. Вчора Трамп пообіцяв збільшити контингент у Польщі, але час втрачено — Кремль отримав нагоду для ескалації.Чи справді Лукашенко готується до війниБілоруські опозиційні експерти звертають увагу, що протягом останніх років відбувається значна мілітаризація їхньої країни. Однак до самостійної війни армія Білорусі не готова. Також існують значні сумніви щодо наявності на білоруській території російської ядерної зброї, а також розпіареного Москвою "Орєшніка". Ядерна зброя — не голка, яку можна привезти й розмістити непомітно для натовської розвідки.Самопроголошений президент Лукашенко кілька разів казав, що Білорусь готується до війни. А вчора заявив: не збирається втягувати свою країну у війну проти України, якщо не буде агресії проти Білорусі. І навіть висловив готовність зустрітися з Зеленським. З якого дива він це сказав на тлі масштабних військових навчань спільно з Росією?Не варто виключати, що росіяни зі згоди Лукашенка готують провокацію, аби триденні навчання затяглися і створювали тривале напруження як на нашому кордоні, так і на кордонах країн НАТО, яким не пощастило мати в сусідах Білорусь. Військові аналітики кажуть про кілька можливих сценаріїв.Вище описаний — один із них: внаслідок провокації росіян, їхні підрозділи залишаться на території Білорусі не для нападу, а для його постійної імітації. Це подаватиметься під соусом "захисту братського білоруського народу".Інший сценарій — захід диверсійних груп на окремі наші території та спроба закріпитися там. Тобто діятимуть подібно до того, як вони роблять на Сумщині.Третій сценарій: почнуть обстріли з білоруської території та запуск звідти дронів. У такому випадку отримають гідну відповідь, а отже, частина Білорусі буде зруйнована. Тобто Лукашенко принесе війну у свою країну.Четвертий сценарій — після нагнітання ескалації у будь-який зі способів Путін заявить про готовність до нової серії переговорів з американцями й Трамп, замість посилення східного флангу НАТО і допомоги Україні, відповість йому згодою..

Міжнародна федерація гімнастики повернула Росію та Білорусь до змагань під своїм прапором. Це рішення вкотре підтвердило, що російські гроші продовжують корумпувати всіх — від політиків до спортивних чиновників.Що таке Міжнародна федерація гімнастики, яка ухвалила рішення на користь КабаєвоїПід егідою Міжнародної федерації гімнастики (FIG) проходять змагання зі спортивної та художньої гімнастики, спортивної аеробіки та акробатики, стрибки на батуті і паркуру. У перших двох видах українські спортсмени мають значні досягнення, особливо останнім часом блискуче виступає наша художниця Таїсія Онуфрійчук.Цього місяця українка здобула золото у вправах з обручем на Європейському кубку, який відбувався в Баку, випередивши "нейтральних" росіянок. А у березні Онуфрійчук зібрала рекордну кількість золотих нагород на Кубку світу в Болгарії. Саме під час цих змагань стався гучний скандал, — "нейтральна" Софія Ільтерякова не повернулася вбік прапорів у ході виконання українського гімну. За це їй винесли лише попередження.Поверненню своїх гімнастів кремлівська пропаганда дуже радіє Це сталося попри те, що МОК не давав розпоряджень знімати санкції з росіян, розпорядження були тільки щодо білорусів. Водночас у Міжнародному олімпійському комітеті щодо рішення чиновників-гімнастів традиційна мовчанка. Від початку травня обмеження з РФ та Білорусі зняла Міжнародна федерація боротьби (UWW), а у квітні відповідне рішення ухвалила World Aquatics, керівна міжнародна федерація з водних видів спорту.Якщо президентка МОК Керсті Ковентрі нікому не зробила навіть зауваження, повзуче повернення росіян на великі спортивні змагання триватиме. Наскільки відомо, до сезону активно готуються російські фігуристи, а її "орденоносним" представницям, яких нагороджував особисто Путін, ставлять програми європейські хореографи-заробітчани.До кінця року заплановані великі старти у спортивній та художній гімнастиці. Вони відбуватимуться в містах держав Євросоюзу, тож приїдуть туди росіяни чи ні, залежить від країн-організаторів. Їхня влада може видавати візи російській делегації вибірково або взагалі відмовити у візах. Аби так і було, наші федерації спільно з активною громадськістю мають виявляти найзаклятіших путіністів, відправляти підтвердження підтримки ними війни в Україні до федерацій європейських країн, до урядових кабінетів. Не скрізь відгукнуться, проте в дружніх країнах Україна може отримати розуміння і підтримку. Як зробила Польща, яка заявила, що не пустить до себе росіян і білорусів на чемпіонат світу зі стрибків у воду у 2027 році, попри рішення World Aquatics. Щодо гімнастів хорошим аргументом може стати те, що фактичною кураторкою художньої гімнастики в Росії є Аліна Кабаєва, яку називають цивільною дружиною Путіна та матір’ю його молодших дітей. Проти Кабаєвої введені всі можливі міжнародні санкції.Ще одне спостереження: росіян повертають у ті види спорту, де федерації очолюють скандальні особи. FIG керує японець Морінарі Ватанабе, торік він балотувався на посаду президента МОК. У березні 2025-го спортивний чиновник запевняв: про повернення росіян на Олімпіаду під своїм прапором і гімном йтися не може, доки Росія веде війну проти України. Того ж таки березня Ватанабе помандрував до Росії, де зустрівся з членами збірних команд країни-агресорки. У Москві він говорив інше, мовляв, приїхав як "лідер, який має бути посередині, він не може обирати лише один бік".Приїздив він і до Києва, також у березні 2025-го під час передвиборчого турне. Тоді на пресконференції японець шокував заявою:"Я їм (українцям, — ред.) казав: утримайтеся від ненависті, прийміть виступ росіян у нейтральному статусі. Але вони навіть зараз не можуть цього прийняти. Спорт може допомогти світу, Олімпійські ігри можуть знизити тертя".Тобто війна, яка забрала тисячі життів українців, у тому числі загинули й отримали поранення спортсмени, для Ватанабе — "тертя". То ж не варто дивуватися поверненню росіян на змагання під егідою федерації, яку очолює така цинічна особа.Хто ще повернув росіян на великі спортивні змаганняДопустили з гімном і прапором міжнародні федерації дзюдо, самбо, тхеквондо та згадані раніше борці й водні види спорту. До 26 лютого 2022 року Путін був почесним президентом федерації дзюдоїстів, його статус лише призупинили. Організацію з 2007 року очолює румун Маріус Візер, якого з російським диктатором пов’язує багаторічна дружба. Не дивно, що росіян повернули у світове дзюдо ще торік у листопаді.Наступні — самбісти. І тут Путін — почесний президент, а просто президент — російський бізнесмен Василь Шестаков, який керує федерацією з 2009 року. Тобто причини повернення спортсменів із країни-агресорки більш ніж очевидні.Всесвітню федерацію тхеквондо очолює Чон Вон Чо із Південної Кореї. Він там — вічний президент. Якщо простежити історію федерації з цього виду спорту, також можна побачити російський слід. Звичайно, не так прямо, як у попередніх, адже ключову роль у поверненні росіян в такому випадку відіграли їхні фінансові внески.Всесвітня федерація водних видів спорту об’єднує водне поло, всі види плавання та стрибків у воду. В України у двох останніх є успіхи, тож тепер наші спортсмени зіткнуться з морально-психологічним тиском через допуск росіян під своїм прапором і гімном. Федерацію очолює кувейтець Хусейн Аль-Мусаллам. Він, як і Ватанабе, не бачить нічого поганого в тому, щоб конфлікти "залишалися поза межами спортивних арен". Єдине обмеження, яке лишили для росіян, — антидопінгові перевірки.Нарешті — борці. Допуск росіян їхньою федерацією також є проблемою для українців, яких досить багато у видах спорту під егідою цієї спортивної організації. Нею керує серб Ненад Лалович, до складу її бюро входять росіяни, тому повернення путінців на змагання з олімпійських видів вільної та греко-римської боротьби і в цьому випадку не дивує.Варто також згадати про найбільший скандал року — появу російських спортсменів зі своїм прапором на Паралімпійських іграх. Міжнародний параолімпійський комітет очолює бразилець Ендрю Парсонс. Українська делегація в повному складі бойкотувала як церемонію відкриття, так і закриття ігор на знак протесту проти допуску росіян під власним прапором. Так само вчинила ще понад десяток делегацій."Певною мірою ці спроби перемикнути увагу на політику розчаровують", — прокоментував протест українців Парсонс.А трохи раніше він у цинізмі переплюнув усіх, заявивши: йому байдуже, що вчиняли російські солдати на полі бою, бо олімпійський рух "пропонує другий шанс".Кілька рецептів "лікування" любителів російського триколора у спортіНа Міжнародній федерації гімнастики процес повернення росіян у великий спорт не завершиться, тому потрібно протидіяти цьому не тільки заявами, а більш радикальними методами. Керівники спортивних організацій формують навколо себе позитивний імідж у стилі "спорт поза політикою" — вони ніби над сутичкою, такі собі голуби миру. У переважній більшості ці люди, а також члени виконкомів організацій сидять на посадах доволі довго, а будь-хто незмінний має скелети в шафах. Мабуть, є сенс виводити таких із зони комфорту розслідуваннями про їхню діяльність. Повернули росіян — отримуйте у відповідь викриття. Кілька гучних розслідувань — і у міжнародних федераціях сто разів подумають, що важливіше, російські тіньові гроші чи репутація.Ефективним може бути і застосування українських санкцій проти російських спортсменів із передачею списків дружнім країнам. Як приклад — у квітні Україна оголосила про застосування санкцій проти п’яти росіян, залучених до організації павільйону на Венеційському бієнале. На жаль, їх до Італії пустили і павільйон країни-агресорки працює, але моральна відповідальність за це лягла на тих у Римі, хто не спромігся проявити політичну волю. У більшості ж випадків оприлюднення імен причетних до війни робить свою справу. Як було з російськими співаками чи музикантами: вони приїздили до Євросоюзу набити кишені євро, а там їм давали відкоша..

В Євросоюзі активізувалися розмови про перемовини з Росією. Путін запропонував європейцям обрати своїм перемовником ексканцлера Німеччини Герхарда Шредера, знаного прокремлівськими поглядами. Кому і навіщо знадобилися ці перемовини?Під час неформального засідання на Кіпрі 27-28 травня міністри закордонних справ країн Європейського Союзу обговорять потенційні перемовини з Росією. Про це повідомила головна дипломатка ЄС естонка Кая Каллас. Вона не деталізувала теми обговорення, зазначила лише наступне:"Питання європейської безпеки полягає в тому, що Росія постійно нападає на своїх сусідів, і як ми можемо цьому запобігти. Для цього нам потрібні поступки також з російської сторони".Раніше вона заявляла, що перед початком перемовин з росіянами Євросоюз має сформувати чіткий перелік вимог до них. Логічно, але з Москви вже відповіли — говоритимуть про зняття санкцій. Тож чи є сенс розпочинати перемовини, майбутнє яких прогнозоване — зайдуть у глухий кут?Трамп як каталізатор активізації теми перемовин ЄС і РФПричина перша: Дональд Трамп фактично "зіскочив" із теми перемовин про припинення війни в Україні, прикрившись війною в Ірані. TrueUA у квітні пояснював, що американські перемовники Стів Віткофф і Джаред Кушнер не доїхали до нас, хоча обіцяли, з однієї простої причини: Росія наполягає на виході ЗСУ з не окупованої частини Донеччини, у Вашингтоні схильні тиснути лише на Київ, а не на Москву, але нічого з цього не виходить, на поступки Україна не піде. Згадана пані Каллас описала ситуацію так:"Мирні перемовини, які тривають, насправді нікуди не ведуть. І ми бачимо, що всі вимоги висуваються українській стороні, а не російській". Схожу думку висловив і фінський президент Александр Стубб:"Якщо політика США щодо Росії та України не відповідає інтересам Європи, а я вважаю, що це так, ми маємо діяти напряму. Так, час почати перемовини з Росією".Щоправда, він додав, що не знає, коли це станеться. Тобто поки Трамп займався перемовним посередництвом, європейці включалися в процес, намагаючись відстояти свій безпековий інтерес. Він збігався з нашим. Тому Європа та Україна діяли спільно, що подекуди зупиняло рвучкість Трампа швиденько домовитися з Путіним, просунувши домовленості у "дусі Анкориджа".Ще досі в пам’яті "мирний план", написаний, як виявилося, в Москві, котрий подавали наче це план Трампа. І от настав момент, коли американці відійшли убік і європейці опинилися перед викликом: як діяти в разі неповернення американців за стіл перемовин. Можливо, це ще не кінець, і якісь кроки відбудуться після візиту Трампа до Китаю, та чи у кращий для нас бік — це питання. Отже, ідея перемовин із Росією без участі США блукає високими коридорами ЄС не перший день. Як заявляв тиждень тому президент Європейської Ради Антоніу Кошта, європейські столиці розчаровані перемовинами щодо припинення війни в Україні, які очолює президент США Дональд Трамп, тому він проводить консультації з лідерами всіх 27 країн ЄС, щоб визначити формат взаємодії з Росією. Головною метою є недопущення ситуації, за якої Європу змусять прийняти мирну угоду без її участі та згоди. Кошта також наголосив, що ЄС отримав підтримку президента України Володимира Зеленського для підготовки "позитивного внеску" в перемовний процес. Себто, дипломатичні рухи європейців у бік Росії узгоджені з Києвом — і це добре, погано, що з боку Москви немає бажання до конструктивного діалогу з представниками ЄС. У Кремлі грають на трансатлантичних суперечностях Штатів та Євросоюзу і їхнє поглиблення їх влаштовує. У Москві можуть собі гадати, що страх перед втратою американського безпекового "даху" зробить Європу поступливою і до скасування санкцій, і до повернення заморожених активів, і навіть до відновлення постачання енергоресурсів. Чи є вигода Китаю у прямих перемовинах Європи і РосіїДругою причиною, чому в ЄС заговорили про перемовини з РФ, — невидима рука Китаю. На перший погляд, припущення видається конспірологічним, але певна логіка у нього є. Пекін у взаєминах із ЄС постійно наштовхується на критику щодо позірного нейтралітету у питанні війни в Україні. Європейський ринок для Китаю дуже цінний не тільки тим, що великий, а й тим, що працює за правилами і не залежить від примх одного окремо взятого президента, вибрики якого дістали і європейців. Тож Китай міг би скористатися ситуацією для наведення мостів між Москвою та Євросоюзом для початку дипломатії. Від чого він геополітично виграє, а США — програють.Але ця версія має недоліки. Зачувши про ініціативи з Брюсселя про єдиного від всього блоку контактера з Кремлем, Путін запропонував європейцям зробити таким контактером ексканцлера Німеччини Герхарда Шредера, відомого лобіста росіян в Європі. Пропозиція завідома неприйнятної кандидатури означає, що російський диктатор не хоче перемовин із європейцями. Тож версія про таємне посередництво Китаю видається сумнівною. В Європі шукають перемовникаЩе одна причина розмов про перемовини з Росією — внутрішні політичні процеси в ЄС. Якщо Трамп за стіл перемовин по Україні не повернеться, значить, естафету від нього має перехопити хтось із гравців в Європі. Франція на чолі з Макроном ініціативності не проявляє, чого не скажеш про Німеччину. Там підхопили ідею одного посланця на перемовинах і через ЗМІ просувають кандидатуру іншої ексканцлерки Ангели Меркель. Проти такої фігури в Європі буде багато хто, не підтримає таку фігуру й Україна. Як казала про Шредера Кая Каллас: "Путін хоче сидіти з обох боків перемовиного столу". У випадку з Меркель буде практично те саме, тільки не так відверто. Називаються й інші прізвища, наприклад, есдеки, партнери канцлера Фрідріха Мерца по коаліції, буцімто лобіюють в перемовники президента Німеччини Франка-Вальтера Штайнмаєра. І не проти бачити його в парі зі Шредером. Фейк це чи ні, головне, щоб за обговоренням імені контактера з Путіним, його громадянства та партійності не загубилося два моменти.Перший: якщо розмова з диктатором і відбудеться, то з позиції сили, а не слабкості. Має бути розроблена стратегія перемовин: немає результату з боку Росії — нові санкції, потужніші, а не нові поступки. Як слушно зауважив президент Литви Гітанас Науседа, розмови з Москвою можуть розпочатися тоді, коли вона чітко продемонструє, що хоче припинити війну, а "зробити це можна дуже просто: припинити бойові дії, домогтися перемир’я, і тоді можна буде щось обговорювати з кремлівським режимом".Другий момент: розмови про кандидатів у перемовники вигідні Москві вже самим фактом їхньої появи. Вони відволікають від головного питання — якою в Європі бачать кінцеву мету цього процесу. Для Путіна вони можуть бути потрібні для затягування часу і торгів, тільки замість Віткоффа за столом сидітиме умовна Меркель. Невже в ЄС хтось вважає, що кремлівський диктатор піде на угоду, яка убезпечить Європу від нападу Росії? Незрозумілий сам сенс розмов про перемовний стіл Євросоюзу з Москвою. Здається, це якась внутрішня гра в ЄС, у ній усі прагнуть висловитися, але позитивний результат переважно ставиться під сумнів. Це нагадало відносно недавню історію про "ядерну парасольку" Франції, — багатьом в ЄС вона подобалася, але так і не розкрилася. .

Правий популіст Найджел Фарадж заявив про "історичні зміни" в британській політиці. Його партія Reform UK здобула понад 700 місць у місцевих радах, залишивши позаду традиційні партії. Чого очікувати від успіху чергового трампіста в Європі?Тріумфатор радіє, кажучи про звичний для Великої Британії дуумвірат Лейбористської та Консервативної партій, який триває протягом останніх 80 років: "Лівих і правих більше немає, вони пішли в минуле". Партія Reform UK справді вчинила на виборах фурор, однак, вважають аналітики, британський друг Трампа поспішає з висновками.Як Фарадж вилазив із маргінальної політичної нішіПерша причина тріумфу — харизматичність лідера Reform UK. Йому 62 роки, все політичне життя присвятив боротьбі проти міграції та ідеям ізоляціонізму Британії. Цей діяч є яскравим представником антиістеблішменту — випиває з простолюдом в пабах, палить, не має університетської освіти (але закінчив приватну школу). Проте образ "свого хлопця" не давав змоги досягнути політичних висот. Допомогло створення Євросоюзу.До 1992 року Фарадж був у Консервативній партії, звідки вийшов після підписання Маастрихтської угоди, яка поклала початок ЄС. Уже наступного, 1993 року, активно долучився до новоствореної Партії незалежності Об’єднаного королівства. У 1994 році неочікувано маргінал Фарадж обрався депутатом Європарламенту, де беззмінно сидів до 31 січня 2020-го, коли Британія офіційно вийшла з ЄС.Протягом політичної кар’єри став популярним телеведучим, брав участь у різних шоу, а його ТікТок — один із найпопулярніших у Британії. Так крок за кроком Фарадж став дуже впізнаним серед британців, очолив Партію незалежності й у 2014 році створив диво по тих часах — представники цієї партії перемогли на загальнонаціональних виборах, що стало унікальним випадком, адже доти перемагали лише лейбористи й консерватори.Проте вже за кілька років потому шляхи Партії незалежності й Фараджа розійшлися. "Незалежні" повернулися в маргінальну нішу, а нинішній тріумфатор місцевих виборів створив Партію Брекзит — політичну силу, яка агітувала за референдум 2016 року про вихід Британії з ЄС, а після свого успіху захищала результати референдуму. У 2021 році партія отримала нинішню назву Reform UA."Поміркований фашист", який став улюбленцем пролетаріатуДруга причина успіху — Фарадж хоч і правий популіст, проте зумів не відвернути від себе "кольорову" частину британського суспільства. Він — не расист, не неофашист (хоча в цьому його часто звинувачують) і не антисеміт. У його риториці присутня ісламофобія та ксенофобія, проте відомий факт, що з Партії незалежності Фарадж вийшов після призначення радником свого наступника на чолі політсили ультраправого активіста Томмі Робінсона. Чотири рази судимого расиста, якого у 2024-му мільярдер Ілон Маск вимагав звільнити з тюрми. Також Фарадж оминув 150-тисячний мітинг радикалів у вересні минулого року в центрі Лондона, коли той таки Маск по відеозв’язку називав лівих політиків "партією вбивць". Топфігурою збіговиська ультраправих був саме Робінсон.Завдяки досвіду Фарадж поводиться помірковано, що розширює його електоральне поле. Також існує припущення, що він уникає нападок на всіх мігрантів без розбору, аби самому не потрапити під критику, адже його предки приїхали до Англії з Франції кілька століть тому та й прізвище нагадує арабське.На відміну від більшості ультраправих активістів — вихідців із депресивних постіндустріальних міст та неблагополучних родин — батько Фараджа працював на біржі й родина не злидарювала. Та, попри не пролетарське походження, лідер британських ізоляціоністів знайшов підхід до виборців лейбористів, завдяки перетоку яких до своїх прихильників і забезпечив диво на місцевих виборах.Ультраправі паразитують на кризі лейбористів і консерваторівТретя і головна причина — криза традиційних партій. З 2010 року при владі у Великій Британії були консерватори, за цей час змінилося п’ять урядів, а у 2015-му та 2019-му відбулися дочасні вибори. Останній уряд консерваторів на чолі з Ріші Сунаком мав низькі рейтинги, що й дало можливість лейбористам повертися до влади після 14 років перерви. Але уряд Кіра Стармера також не має популярності, як і сам прем’єр. Лейбористи все частіше говорять про його заміну. Після вщент програних місцевих виборів це питання знову загострилося. Стармер у відставку йти не хоче, але фронда* у партії наростає, особливо в низових організаціях. Як пише The New York Times, дійшло до того, що окремі лейбористи прямо вимагають, аби він пішов.*Фронда — сучасне загальне позначення для політичної опозиції або антиурядових заворушень, часом зі скептично-іронічною конотацією.У ЗМІ вже й називають можливих кандидатів йому на заміну, втім оглядачі зауважують, що лейбористи мають говорити не про зміну Стармера на когось іншого, а шукати причини, чому партія перестала достукуватися до мізків своїх виборців. Зараз голоси "відкусив" Фарадж, а в лютому на додаткових виборах у південно-східному Манчестері лейбористи програли лівим популістам із Партії зелених.Нічим не краща ситуація і в консерваторів. З листопада 2024-го партію очолює афробританка Кемі Баденок, ексміністра торгівлі в уряді Сунака. Таке рішення немало здивувало прихильників Консервативної партії, які вважають, що та сама підставилася під критику антимігрантських сил (Баденок — нігерійського походження).Reform UK, як показали місцеві вибори, просто "жнивує" завдяки перетоку виборців консерваторів. І питання не тільки в особі лідерки, а в сумніві, що партія Черчилля, Тетчер, Джонсона наразі здатна запропонувати суспільству щось більше, аніж пропонує Фарадж.Чим успіх правих популістів у Британії загрожує УкраїніПерш за все — розгойдуванням всередині дружньої нам держави. Місцеві депутати там не мають значних повноважень, проте використовуватимуть мандати й доступ до медіа для критики лейбористів та уряду, хто б його не очолював. Підбурюватимуть вони й антиукраїнські настрої. Для прикладу: рік тому Reform UA також вигравала муніципальні вибори, отримавши мандати її представники знеславилися зняттям українських прапорів, встановлених на меріях на знак солідарності з Україною.Фарадж раніше виправдовував вторгнення Росії в Україну. Під час передвиборчої кампанії 2024-го він казав: на війну Путіна спровокували Євросоюз і НАТО намірами розширення на Схід, "Путін винен, але він використав зроблене нами як підставу для нападу". Тим самим повторивши кремлівські наративи.Під час одного з передвиборних мітингів Фараджа активісти опустили за його спиною портрет російського диктатора, чим зірвали виступ вождя правих популістів. Але останнім часом із ним трапилася дивна метаморфоза, — у публічних заявах він уже не підтримує Путіна, називає його "поганцем", закликає збивати російські винищувачі, якщо ті перетнуть повітряний простір Великої Британії, а "мирну угоду", яку пропонували Україні, схарактеризував як таку, "що зазвичай застосовуються лише до країни, яка підписала безумовну капітуляцію".Експерти закликають не вірити цим заявам, припускають, що зроблені вони виключно для покращення іміджу серед британців, переважна більшість яких підтримує нашу країну. Якщо так станеться, що вибори у Британії будуть дочасними, перед Фараджем відкриваються перспективи, про які він і мріяти раніше не міг. Заради їх утілення казатиме, що завгодно.Насправді ж і він, і трампісти, і німецькі ультраправі з "Альтернативи для Німеччини", і французькі лепенівці з "Національного об’єднання", і багато хто ще з правого політичного крила були й залишаються симпатиками Росії та її диктатора, просто не проголошують цього на кожному кроці.Якщо на Туманному Альбіоні не станеться найгіршого — дочасних виборів — протиотруту від популізму Фараджа до наступних виборів знайдуть. Принаймні, хотілося б на це сподіватися. Принагідно нагадаємо: 16 січня цього року у Києві президент Володимир Зеленський і прем’єр Кір Стармер підписали міждержавну угоду про сторічне партнерство, а 17 березня вже у Лондоні вони парафували декларацію про поглиблення двосторонньої співпраці у сфері безпеки та оборонної промисловості. Мало хто сумнівається, що Фарадж у разі отримання портфеля прем’єр-міністра ці угоди перегляне..

За дорученням Дональда Трампа Пентагон розпочав публікацію файлів про можливі контакти з позаземними цивілізаціями. З огляду на те, що мільярди землян вірять в існування інопланетян, до публікації міністерства війни США прикута значна увага.В обґрунтуванні публікації сказано наступне:"…Це безпрецедентне, історичне завдання, яке вимагає координації між десятками агентств та перегляду десятків мільйонів записів, багато з яких існують лише на папері, та охоплюють багато десятиліть… Матеріали, що зберігаються тут, є невирішеними справами, а це означає, що уряд не може остаточно визначити природу спостережуваних явищ. Це може відбуватися з різних причин, зокрема через нестачу достатніх даних, і міністерство війни вітає застосування аналізу, інформації та експертизи приватного сектору".У такий спосіб Пентагон одразу перестрахувався, — там не стверджують, що інопланетяни існують, а лише оприлюднюють наявну інформацію, висновки ж можуть робити всі інші. Таким чином дуже популярні конспірологічні теорії про НЛО отримали нову порцію на підтвердження своєї правоти.Перед аналізом окремих файлів варто процитувати самого Трампа:"Оскільки попередні адміністрації не змогли забезпечити прозорість у цьому питанні, завдяки цим новим документам та відео люди можуть самі вирішити: "Що, в біса, відбувається?" Розважайтесь і насолоджуйтесь".Що ж, Let's go!"Світлячки", які "втікали з Місяця". Що бачили члени місії "Аполлон" У файлах міститься інформація про спостереження невстановлених об’єктів не лише у Штатах, а й в інших країнах світу — і навіть на Місяці. З них і розпочнемо, оскільки це єдині свідчення про можливі позаземні об’єкти, отриманні з-за меж нашої планети.Йдеться про вперше опубліковані свідчення астронавтів місій "Аполон-11", "Аполон-12" та "Аполон-17", які висаджувалися на супутник Землі. Пілот місячного модуля "Аполлона-11" Базз Олдрін свідчив, що першим незвичайним видовищем став досить значний за розмірами об’єкт неподалік Місяця.У наступному свідченні він зазначав, що бачив "невеликі спалахи всередині кабіни, з інтервалом у кілька хвилин". Далі він казав про досить яскраве джерело світла, яке астронавти приписали можливому лазеру. Слова Олдріна у файлах підтверджуються фото, де відцентрована увага на дивних світлових ефектах.Зі схожими явищами зіткнулися й астронавти наступої місії "Аполон-12". У файлах є свідчення пілота місячного модуля Алана Л. Біна та командувача місії Чарля Конрада. Бін розповідав про спалахи, які "відпливали в космос", ніби тікаючи з Місяця. Конрад описав "плавучі уламки" зовні місячного модуля, освітлені бортовим прожектором.Також опублікували раніше невідомі широкому загалу свідчення членів місії "Аполон-17", що нагадують розповідь членів попередніх місій. Пілот командного модуля Рональд Еванс повідомив про спостереження "дуже яскравих частинок або фрагментів", що дрейфували та "перекидалися" поблизу космічного корабля під час його маневрування.Командувач екіпажу Юджин А. Сернан також описав спостереження інтенсивного світла, яке нагадало йому фари потяга. Крім того, він бачив спалахи, що оберталися. Сильні спалахи на поверхні Місяця на північ від кратера Грімальді спостерігав пілот-механік Гаррісон Шмітт. До слова, він та Олдрін нині живі і, мабуть, зможуть навіть попри похилий вік підтвердити свідчення, які дали після повернення на Землю.Ще одне цікаве свідчення — стенограма переговорів членів екіпажу пілотованої місії Gemini 7 за 1965 рік. Розмову ведуть астронавти Джеймс Ловелл, Френк Борман та Центр пілотованих польотів (тепер відомий як Космічний центр Джонсона) у Х'юстоні, штат Техас. Борман звітує про невідомий літальний апарат та поле уламків, яке складається з "дуже, дуже багатьох сотень маленьких частинок".Своєю чергою, Ловелл описав спостереження "блискучого тіла на сонці на чорному тлі з трильйонами частинок на ньому". Цей документ також містить рукописні нотатки з позначкою "Борман бачив НЛО". Обидва астронавти вже, на жаль, померли."Летючі диски", роздуми про расу прибульців та мовчанка про "Зону 51"Добре відомо, що серед повідомлень про НЛО вистачає відверто брехливих або ж це оптичні явища, які люди тлумачили як прояви інопланетного походження. Чи не найстаршиі зі свідчень в опублікованих файлах — документи 1947 року про "літаючий диск". Це масив листування військових із різними експертами щодо явища, яке спостерігали над США — у повітрі перебував дископодібний об’єкт, який не просто летів, а коливався в польоті.З листування можна зробити висновок, що до спільного знаменника так і не дійшли, але припускали, що це могли бути ворожі радянські літальні апарати. На всіх документах стоять печатки "секретно". У переліку файлів спостереження джерел світла вночі над багатьма країнами, найчастіше — на Близькому Сході. У документах переважає припущення, що ці випадки — ракети. Цікавий документ — меморандум, датований 18 липня 1963 року, керівнику виконавчого офісу Національної ради з аеронавтики та дослідження космосу Роберту Пекарду від науковця Максвела Хантера стосовно раси космічних прибульців, плани на випадок виявлення інопланетного інтелекту, розширення наукових знань, можливості існування життя на Марсі та дипломатичної політики. Це "філософські роздуми" під грифом "тільки для офіційного користування". У файлах є свіжі фотодокази, зокрема, звіт ФБР про неідентифіковане аномальне явище, про яке, втім, супровідний звіт про не було надано, а оператор повідомив, що їм не вдалося точно ідентифікувати НЛО. На окремих фото об’єкти видно краще, на інших у вигляді точок, але у підсумку неможливо точно встановити, що саме на світлині.А от чого в першій порції документів немає — так це повідомлень про "Зону 51" (Area 51) — строго засекреченого військового комплексу у штаті Невада. Він посідає чільне місце у теоріях змови навколо теми НЛО. Спільним у цих теоріях є припущення, що на віддаленій військово-повітряній базі досліджують позаземний корабель та інопланетян, які потерпіли катастрофу (за іншою версією — прибульці живі, їм в "Зоні 51" забезпечили необхідні умови життя і вони діляться своїми технологіями з військовими).В американських урядах намагалися пояснити конспірологам, що секретність цього об’єкту пов’язана не з інопланетянами, а з розробкою та впровадженням новітніх технологій для літаків. Але показувати широкій громадськості, що ж відбувається у підземних бункерах "Зони 51" влада відмовлялася. І от 20 вересня 2019 року група осіб на чолі з Метті Робертсом спробувала взяти військову базу штурмом. Він не вдався, — бажання захопити об’єкт розвіялося, щойно військові пригрозили зброєю. Найактивніших штурмовиків затримали.Немає гарантій, що новий вождь конспірологів, який не побачить у файлах Пентагона документів про "Зону 51" не звинуватить адміністрацію США у брехні, або, що гірше, спробує повторити штурм 2019 року.Чудова ідея для відволікання уваги?Викладені документи цікаві, проте не дають відповіді на питання, навіщо Пентагон витрачав мільйони доларів на дослідження НЛО. 2021 року військове відомство США навіть створило спеціальний офіс для розслідування інцидентів із непізнаними літаючими об’єктами. В опублікованих файлах доказу їхнього існування немає. Можливо, будуть в наступних серіях, це як із "файлами Епштейна" — спочатку загальновідомі випадки, потім цікавіше і цікавіше, а на закуску — про Трампа. Втім є припущення, що НЛО — це тактичний хід Білого дому для переключення уваги громадськості з війни в Ірані та її сумних наслідків для світової економіки.ВВС цитує опальну колишню конгресменку Марджорі Тейлор Грін, яка у дописі в мережі Х на файли про інопланетян відреагувала наступним дописом:"Мені так набридла пропаганда "дивись на блискуче дзеркальце".Зі скепсисом "прозрілої" екссоюзниці Трампа багато хто погодиться і матиме рацію. Але не варто забувати, що більшість кроків нинішньої американської адміністрації спрямовуються на прихильників MAGA, серед яких сила силенна любителів теорій змов та людей із магічним мисленням..

У липні цього року відбудеться обрання наступника нинішнього генерального секретаря Організації об’єднаних націй Антоніу Гутерріша. Передвиборча кампанія активно триває, у ній беруть участь четверо претендентів. Жоден із них не видається другом України.Латинська Америка, Африка і шанс для жінки: хто боротиметься за посаду генсека ООНТроє кандидатів представляють Латинську Америку, один — Африку. Європейці на вибори не подавалися, адже не мають шансів після керівництва організацією португальцем Гутеррішем. Останніми роками точаться розмови про те, що прийшов час секретарювати в ООН представнику Південної або Північної Америки. Вперше і востаннє цю частину світу на чолі головної світової організації представляв перуанець Хав’Єр Перес де Куельяр ще в далекі 1982-92 роки. З дев'яти генсеків четверо були європейцями — Трюгве Хальвдан Лі, Даг Гаммершельд, Курт Вальдгайм і Антоніу Гутерріш — двоє представляли Азію (У Тан і Пан Гі Мун), ще двоє — Африку (Бутрос Бутрос Галі та Кофі Аннан).В ООН ніколи не секретарювала жінка, тож ще один тренд — на генсека-жінку. У квартеті — дві претендентки. Принагідно нагадаємо, що була і третя, аргентинка Віргінія Гамба, яка працювала спецпредставницею генсека з питань дітей у збройних конфліктах. На цій посаді, прямо кажучи, вона дуже мало зробила для захисту українських дітей, викрадених Росією.У 2023 році вона знеславилася зустріччю з російською дитячою "омбудсменкою" Марією Львовою-Бєловою, щодо якої спільно з Путіним Міжнародний кримінальний суд виписав ордер на арешт за депортацію українських дітей. Гамба зійшла з дистанції у березні, але у перегонах бере участь її земляк, директор МАГАТЕ Рафаель Маріано Гроссі. Про нього — як фаворита виборів — детальніше трохи згодом.Мішель Бачелет: борчиня з режимом Піночета, яка ставить агресора і жертву на один щабельПочнімо з чилійки Мішель Бачелет. Їй — 74. Вона двічі з перервами була президенткою Чилі (з 2006-го по 2010-й та з 2014-го по 2018-й роки). Представляла Соціалістичну партію. Після президентства у 2018-22 роках працювала Верховним комісаром ООН з прав людини. Окрім посади глави Чилі, також керувала міністерством охорони здоров’я (Бачелет за дипломом хірург) і міністерством оборони (закінчила військовий коледж у США та військову академію в Чилі).У молодості брала активну участь у боротьбі з режимом Августо Піночета, перебувала в одній із найстрашніших тюрем "Вілла Грімальді". Завдяки втручанню Австралії її випустили з в’язниці, після чого Бачелет виїхала до НДР, яка була переповнена радянськими КДБістами. Додому повернулася у 1979 році й працювала в лікарні, після падіння режиму Піночета активно включилася в політичне життя своєї країни.За обидва президентські терміни Бачелет провела низку соціально-економічних реформ, які, втім, не всім подобалися. Це викликало масові вуличні протести, особливо серед молоді. Вона підтримувала хороші стосунки зі США, однак кілька разів бувала в Росії, а Путін вітав її з обранням на посаду.На посаді комісарки ООН із прав людини Бачелет у 2022 році викликала роздратування українців, коли під час повномасштабного вторгнення ставила агресора і жертву на один щабель. Мовляв, обидві сторони порушують права людини. Тим самим проявила повне нерозуміння природи війни в Україні. Тому для України можливе обрання чилійки генсеком радше мінус, аніж плюс.Ребека Грінспан: реформаторка без чіткого бачення шляхів до миру в УкраїніНаступна кандидатка — коста-ріканка Ребека Грінспан. З Північної Америки генсеків ООН не було, і цей фактор — на користь претендентки. Грінспан станом на зараз обіймає посаду генерального секретаря Конференції Організації об’єднаних націй із торгівлі та розвитку. За освітою — економістка. З 1994-го по 1998-й роки була віцепрезиденткою Коста-Рики, одночасно обіймаючи посади міністра житлового будівництва, міністра з економічних і соціальних питань та заступниці міністра фінансів.Грінспан — контраверсійна постать. Вона має безпосередній стосунок до успішного соціально-економічного кейсу у своїй країні, однак ООН — зовсім інший рівень відповідальності. Кандидатка пропонує перебудувати механізми організації, що вже добре, однак до неї виникають питання стосовно здатності адекватно реагувати на сучасні виклики.У квітні постійний представник України при ООН Андрій Мельник виклав у мережу відео із засідання Ради безпеки, де звертався до Грінспан. Він зауважив, що її нещодавня поїздка до Росії була сприйнята неоднозначно, і запитав, які конкретні кроки вона готова зробити для припинення війни в Україні."Хто буде обраний наступним генеральним секретарем ООН? Ось, у чому питання. Україна не спостерігач. Ми є активною зацікавленою стороною. ООН не потрібен бюрократ. Нам потрібен генеральний секретар, який буде боротися зубами й нігтями за принципи Статуту та ставити агресорів на місце", — слушно зауважив Мельник.Але з відповіді кандидатки можна зробити висновок, що конкретних кроків у неї нема. Зокрема, Грінспан розповідала про необхідність взаємодіяти з усіма сторонами конфлікту та запевнила, що в разі обрання готова надати свої послуги для сприяння миру. Насправді, і це всі розуміють, до Росії вона їздила тому, що ця країна-терористка є постійним членом Радбезу ООН, а генсек призначається Генасамблеєю за рекомендацією 15 членів Радбезу (п'ять постійних — США, Росія, Китай, Франція, Велика Британія та 10 непостійних членів — Сомалі, Пакистан, Данія, Греція, Панама, Бахрейн, Колумбія, ДР Конго, Латвія і Ліберія). Тому нинішні кандидати намагаються заручитися підтримкою передовсім постійних членів, які можуть вплинути на позицію інших.Макі Саль: непрохідний експрезидент СенегалуМакі Саль очолював Сенегал протягом 12 років — із 2012-го по 2024-й роки. Він провів низку антикорупційних реформ, а також реалізовував програму економічного розвитку своєї країни. А завершував він свою каденцію під шквал критики за спробу залишитися на посаді шляхом перенесення президентських виборів.Як голова Африканського союзу у 2022 році Саль відвідував Путіна, з яким обговорював проблеми з постачанням зерна до Африки через війну в Україні. Але до Києва так і не приїхав, зате кремлівська пропаганда транслювала його заклики до розмінування Чорного моря. Шанси стати генсеком ООН у Саля мінімальні. Можливо, це і добре, враховуючи його бекграунд.Чому Рафаеля Гроссі вважають фаворитомАргентинець Гроссі очолив Міжнародну агенцію з ядерної енергетики (МАГАТЕ) у грудні 2019 року. Він — кадровий дипломат, до нинішньої посади був послом Аргентини в кількох європейських країнах. У квітні 2022 року після деокупації відвідував Чорнобильську АЕС, цього року приїздив для участі у заходах до 40-ї річниці Чорнобильської катастрофи і зустрічався з президентом Володимиром Зеленським.Позиція кандидата щодо війни в Україні — неоднозначна. З одного боку, він, як директор МАГАТЕ, зосередився на безпеці захопленої росіянами Запорізької АЕС, куди приїздило кілька місій його організації. З іншого — коли навколо ЗАЕС виникали безпекові ризики закликав обидві сторони утриматися від конфлікту в районі атомної станції. І головне — ніколи не закликав Росію звільнити захоплену українську електростанцію.За час повномасштабного вторгнення він кілька разів відвідував країну-терористку, у 2025-му побував на Курській АЕС та у Москві зустрічався з Путіним. Начебто типовий представник міжнародних структур, які намагаються бути лише посередниками, але є кілька нюансів, які насторожують.По-перше, попри критику з боку України та деяких наших партнерів заступником Гроссі у МАГАТЕ працює росіянин Михайло Чудаков. Там він очолює департамент ядерної енергії. Безсумнівно, через цю особу Кремль впливає на рішення організації.По-друге, в лютому цього року Гроссі був присутній на церемонії з нагоди початку будівництва АЕС "Пакш-2" в Угорщині. Проєкт фінансують росіяни за рахунок мільярдних кредитів, які Будапешт набрав за прем’єрства Віктора Орбана. Під час церемонії Гроссі назвав старт будівництва "великим днем для Росії".По-третє, очікується, що цю кандидатуру, окрім Москви, підтримають в Пекіні і Вашингтоні. Президент Аргентини Хав’єр Мілей — друг Дональда Трампа, він дуже зацікавлений, щоб представник його країни отримав посаду генсека ООН. І тут збігаються інтереси Мілея та Трампа, — Штати заборгували Організації об’єднаних націй близько чотирьох мільярдів доларів і можуть використати фінансовий тиск для схилення ООН до вибору на користь Гроссі. Той, не виключено, отримавши посаду співпрацюватиме з американською адміністрацією у вигідному для неї напрямі використання коштів організації.Новий генсек ООН й УкраїнаУ квітні відбувся третій етап відбору кандидатів — представлення програм та діалог із ними членів організації. Наступним вже буде етап рекомендації Радбезом, після чого обрану особу призначить Генасамблея. Свою роботу новий генеральний секретар розпочне з 1 січня 2027 року. Як випливає з аналізу, жоден із чотирьох кандидатів у разі обрання не буде щирим другом України.Вплинути на процес обрання неможливо з огляду на процедуру: на жаль, станом на зараз наша країна не входить до числа непостійних членів Радбезу ООН. Але Україна може висловити кожному із претендентів чіткі вимоги, серед яких реформа Ради безпеки з ліквідацією права вето п’яти постійних членів. Про це говорять роками, але далі розмов не йдуть. У такої ідеї багато прихильників, з ними можемо діяти разом.Ще одна вимога — розширення кількості членів Радбезу, Україна, як співзасновниця ООН має претендувати на місце в оновленій Раді безпеки. Крім того, є сенс активніше діяти в просуванні українців на різні посади в структурах Організації об’єднаних націй, аби в перспективі хтось міг претендувати і на крісло генсека..