Статті

Росія від дронових провокацій проти Польщі та інших країн ЄС переходить до наступної фази гібридної війни — диверсій. Третьою фазою за задумом Кремля стане політична дестабілізація, якою користуватимуться агенти впливу Москви.Диверсія на польській залізниціУ неділю під час руху потягу "Демблін — Варшава" машиніст зафіксував пошкодження залізничного полотна. Згодом з’ясувалося, що на ділянці залізниці між столицею Польщі та Любліном, на станції Міка, здетонував вибуховий пристрій. Пошкоджена ділянка колії з'єднує Варшаву зі станцією Дорогуськ на кордоні з Україною, вона обслуговує також поїзди, що прямують до Любліна, Хелма та далі до України. Тобто зловмисник добре знав, де саме закладати вибухівку.Прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск зранку у понеділок особисто прибув на місце вчинення злочину. За його словами, підозра про диверсію підтвердилася. Він наголосив, що підрив залізничної колії — "безпрецедентний акт саботажу", спрямований на безпеку Польщі та її громадян. Крім того, зазначив Туск, маршрут "Варшава — Люблін" має вирішальне значення для транспортування допомоги Україні. Він пообіцяв викрити правопорушників. Розслідування триває.Od godziny 7:30 trwa zamknięcie toru numer 1 na odcinku Dęblin-Życzyn po stwierdzeniu ubytku w torze o długości około 100 cm przez m-stę pociągu 12713 KM Warszawa Zach-Dęblin. Prawdopodobnie doszło do celowego uszkodzenia szyny poprzez detonację ładunku wybuchowego @kuracyja pic.twitter.com/jkJGiQl4SB— Dyspozytura Trakcji🚆 (@Dyspozytura_T) November 16, 2025У понеділок польські спецслужби затримали сімох осіб, які можуть стояти за понад 380 фальшивими повідомленнями про замінування на 1500 об'єктах, внаслідок чого було евакуйовано майже 12 тисяч осіб. Не виключено, що підрив колії — їхніх рук справа. Проте вже зараз можна припустити, хто міг бути виконавцем, хто — замовником, і хто з цього збиратиме політичні дивіденди.Що передувало диверсії на залізниці7 серпня 2025 року у селі Домостав Підкарпатського воєводства на пам’ятнику жертвам Волинської трагедії невідомий, якого зафіксувала камера спостереження, намалював червоно-чорний прапор та зробив провокаційний напис "Слава УПА".Тиждень по тому правоохоронці затримали 17-річного біженця з України. За їхніми даними, хлопець діяв за наказом іноземної розвідки, "плюндрувавши пам’ятники жертвам УПА та громадські будівлі антипольськими написами". Як зазначив тоді міністр внутрішніх справ Томаш Семоняк, метою цих дій було "розпалювання напруженості між поляками й українцями". Своєю чергою, прем’єр-міністр Туск заявив:"Цього молодого українця завербували іноземні спецслужби. Кращого подарунка для росіян не знайти".Чи мав цей юнак безпосередній стосунок до розмальовування пам’ятника в Домоставі — не уточнювалося. Можливо, й мав. Але це був лише початок. Уночі 10 вересня вперше країна НАТО була атакована російськими дронами: понад два десятки БпЛА порушили повітряний простір Польщі, деякі збили. Варшава активувала 4 статтю НАТО про консультації із союзниками — та у підсумку далі глибокої стурбованості члени Альянсу не пішли. Рішення збивати чи не збивати російські дрони над власною територією залишили на розсуд самих країн-членів. Російські БпЛА були без вибухівки, але їх запускали на Польщу не з бойовою метою, а з гібридною, пропагандистською — спочатку налякали пересічних поляків, а потім через змовницькі теорії звинувачували Україну та польський уряд у своїх "стражданнях". На тлі погіршення ставлення поляків до українців на певну категорію населення це подіяло. 21 жовтня речник міністра-координатора польських спецслужб Яцек Добжинський повідомив про затримання протягом кількох місяців 55 осіб, які діяли в інтересах Росії. Серед них виявилися троє українців. Їх звинуватили у тяжкому злочині — створенні каналу перекидання через Польщу та Румунію вибухових матеріалів з України. Інші особи (про їхнє національне походження не повідомлялося) були затримані за шпигунство і диверсії в інтересах Росії."Російські спецслужби весь час діють. Польща є на першій лінії. Саме тут вони розпочинають свою діяльність, намагаючись отримати своїх агентів", — наголосив Добжинський й додав, що українці й білоруси в Польщі діють не з ідеологічних мотивів, а з фінансових.Незадовго по тому затримали ще двох українців — чоловіка та жінку. Їм інкримінують шпигунство за військовими об’єктами. Отже, існує проблема — росіяни за гроші вербують українців у Польщі для здійснення диверсій і шпіонажу. Це поодинокі випадки, проте "паршиві вівці" суттєво шкодять українсько-польським стосункам. Якщо підривники залізничної колії з цих осіб, вони мають понести покарання за всією строгістю польських законів. Але варто наголосити, що з такою ж долею ймовірності диверсантами можуть виявитися громадяни інших країн чи й самі поляки.Мішені російської гібридної війни й Туск, і НавроцькийМісяць тому польська поліція затримала у Гдині 42-річного поляка, який підпалив кілька автомобілів. Зловмисник знищував транспортні засоби з українськими номерами, але в результаті його дій також згоріли й авто з польськими номерами, що належать мешканцям Гдині.А 26 жовтня у Перемишлі двоє місцевих мешканців зірвали український прапор із будівлі почесного консульства України. Їх затримали. Наш посол у Варшаві Василь Боднар відреагував на інцидент дописом у мережі Х:"Хвиля антиукраїнської ненависті в соцмережах знову призвела до зриву українського прапора з почесного консульства України в Перемишлі. Це щонайменше п'ятий акт публічного осквернення прапора в тому ж місці цього року".Нещодавно, знову у Гдині, заарештували блогера-українофоба Пьотра Н., відомого як "Джон (Назар) Малкович". Йому інкримінують погрози, пропаганду насильства, заклики до ненависті за національною та релігійною ознаками, пропаганду символів, що глорифікують російську агресію проти України.Та що казати про якогось вуличного провокатора, коли депутат польського Сейму від ультраправої "Конфедерації" Роман Фріц порівняв "Слава Україні!" з нацистським гаслом. У Росії "Слава Україні!" криміналізоване, у Польщі місцеві ультраправі хочуть зробити те саме під соусом боротьби з так званим "бандеризмом". Їхній ворог не Росія, а українці.У польському політикумі досить помітне проросійське лобі, яке розкручує антиукраїнські настрої в суспільстві. Але поляки мають пам’ятати просту істину: якщо в їхній країні завелися агенти впливу Кремля, то вже за короткий проміжок часу там будуть диверсії, вибухи, провокації задля дестабілізації внутрішньої ситуації. Бо де Росія, там війна.Хто був безпосереднім виконавцем підриву залізничної колії — важливо, але не менш важливо розуміти, що ця подія та низка вище описаних детерміновані змінами в польській політиці щодо України. У Кремлі уздріли зручну нагоду зіткнути українців і поляків лобами й заодно розгойдати в самій Польщі антиурядові настрої. Між ліберальним прем’єром Туском і консервативним президентом Навроцьким та політсилами, які за ними стоять, жорстке протистояння. І тут росіяни на сцену випускають диверсантів, провокаторів, п’яту колону в політичних колах, які підживлюють страх, невпевненість, українофобію. Мішені — і Туск, і Навроцький, а ключова мета — ослаблення польської підтримки України.7 листопада Сейм, де уряд Туска має більшість, відхилив законопроект Навроцького про допомогу українським біженцям, де серед іншого містилася пропозиція запровадити кримінальну відповідальність за "пропаганду бандеризму". У відповідь Навроцький 14 листопада заявив, що востаннє підписав закон про допомогу українцям і тільки після усунення "несправедливості щодо поляків". А 16 листопада хтось підірвав залізничну колію, по якій рухаються потяги з України до Польщі й назад, зокрема й пасажирські. А якби сталася трагедія? Це випадковість? Напрошується інша думка — Росія, а саме їй вигідна диверсія, відчула зручний момент посилити чвари у польському суспільстві, частина якого підтримує позицію прем’єра, а частина — президента..

Майже половина жителів демократичних держав (45%) незадоволена демократією. Такі дані отримала соціологічна компанія Ipsos, провівши опитування громадян дев’яти країн. Чому їхні жителі розчаровані демократією і наскільки це погана новина?Франція та Іспанія — в лідерах з тривожностіСоціологи опитали 9800 респондентів із Великої Британії, Франції, США, Іспанії, Італії, Швеції, Хорватії, Нідерландів та Польщі в період з 12 по 29 вересня. У них питали, чи задоволені вони функціонуванням демократії у своїх країнах. Незадоволеними виявилися приблизно 45%."Є широке занепокоєння щодо того, як працює демократія, люди почуваються непредставленими, особливо своїми національними урядами", — цитує Politico старшого директора з питань британської політики в Ipsos Гідеона Скіннера. — "Існує особлива стурбованість щодо впливу фейкових новин, дезінформації, відсутності відповідальності для політиків, а також екстремізму. У більшості країн наявне бажання радикальних змін", — констатує дослідник.Соцопитування виявило, що у більшості країн респонденти побачили погіршення стану демократії за останні п’ять років. У США так вважають 61% виборців, а найтривожніші настрої у Франції (86% хвилюються за майбутнє демократії) та Іспанії (80%).У жодній із дев’яти країн більшість виборців не вважає, що уряд гідним чином представляє їхні інтереси. Найбільш розчаровані громадяни Великої Британії та Хорватії — в обох випадках лише 23% вважають, що влада належним представляє їхні погляди. І лише у Швеції громадяни загалом позитивно оцінюють роботу демократичних інститутів. Опитані хочуть активних кроків для захисту демократії, серед них головними назвали боротьбу з корупцією, незалежність судів, якіснішу громадянську освіту та суворіші правила щодо фейкових новин.55% все ж не розчаровані в демократії — й це, здається, чимала цифра. Однак опитування виявило ще один тривожний момент: найбільш критично до демократії налаштовані виборці ідентифікують себе як прихильники крайніх лівих або крайніх правих політичних поглядів. Додамо: саме крайні ідеологічні табори є найбільш політично активними й нетерпимими один до іншого, тож зростає ризик посилення антидемократичних популістських сил, які спекулюватимуть на слабостях демократії.Марш радикалів. Що відбувається у світовій політиціTrueUA аналізував причини перемоги на виборах мера Нью-Йорка лівого політика Зограна Мамдані. Розчарування в демократії сміливо можна назвати серед причин успіху цього діяча. Переважна частина його виборців — мешканці міста, які відчували упослідженість, непредставленість у владі. А поки нью-йоркці очікують помсти Дональда Трампа за голосування, яке йому не сподобалося, Сполучені Штати оголосили терористичними організаціями чотири групи організації "Антифа" в Німеччині, Італії та Греції."Групи, пов'язані з цим рухом, сповідують революційні анархістські або марксистські ідеології, зокрема антиамериканізм, "антикапіталізм" і антихристиянство, використовуючи їх для підбурювання і виправдання насильницьких нападів у країні та за кордоном", — наголосили в Держдепі США.Тим самим оголосили хрестовий похід проти ультралівих удома та в Європі. Боротьбу з крайнощами в американській політиці можна було б тільки вітати, якби її вістря однаковою мірою спрямовувалося на обидва крайніх ідеологічних полюси. Бо вони обидва сповідують антидемократизм.9 листопада президент ФРН Франк-Вальтер Штайнмаєр закликав захищати демократію у своїй країні, де їй загрожують "праві екстремісти". Вони, наголосив політик, "атакують демократію і набирають підтримку серед населення"."Ніколи в історії нашої об'єднаної країни демократія і свобода не піддавалися таким нападкам", — заявив Штайнмаєр.Він зазначив, що праві радикали заманюють людей "обіцянками авторитарного керівництва" та ідеєю, що Німеччина повинна "знову стати великою". Остання фраза — неприхований натяк на американських трампістів із MAGA."Популісти й екстремісти знущаються з демократичних інститутів, отруюють наші дебати й торгують страхом. Для багатьох людей більше нема табу на те, щоб відкрито зізнаватися в такій радикальності", — розпікав крайніх правих німецький президент соціал-демократ.Хоча він прямо і не називав "Альтернативу для Німеччини", проте всі все зрозуміли. В опитуванні Ipsos німецьких респондентів немає, проте раніше проведені опитування продемонстрували стурбованість більшості німців правим екстремізмом. І якщо за океаном терористами визнають ультралівих, то в Німеччині хочуть заборонити ультраправих. Заборону ініціювали соціал-демократи. Однак таке рішення також матиме однобокий вигляд, адже на лівому політичному фланзі Німеччини діє не менш небезпечна для демократії популістка Сара Вагенкнехт. І ні для кого не секрет, що як ультраправі, так й ультраліві в Європі є політичними групами впливу Росії.Зовсім нещодавно "Альтернативу для Німеччини запідозрили у передачі військових таємниць росіянам. За даними Der Spiegel, депутати AfD систематично надсилали уряду численні парламентські запити, що стосувалися деталей військових перевезень, протидії дронам, кіберзахисту та вразливості критичної інфраструктури. Політики й представники силових структур побоюються, що ці дані збиралися для передачі Росії.Для України важливо відстежувати ставлення громадян західних країн до демократії, це дає уявлення про ризики приходу до влади політичних сил, які створюватимуть нам проблеми на євроінтеграційному шляху. Перерахуємо географію ризиків. Перший і найближчий за часом — перемога партії Fides в Угорщині на квітневих виборах наступного року і продовження прем’єрства любителя Путіна Віктора Орбана.Другий — вибори президента Франції у 2027 році. Де-факто змагання за головну посаду в державі уже триває. Його проявом є турбулентність парламенту внаслідок протидії уряду з боку ультраправого "Національного об’єднання" "подруги Путіна" Марін Ле Пен та ультралівого руху "Нескорена Франція" на чолі з Жан-Люком Меланшоном.Третій ризик — Іспанія, де у 2027 році обиратимуть новий склад парламенту. Опитування Ipsos продемонструвало дуже високий рівень тривоги іспанців за свою демократію. Уряд соціаліста Педро Санчеса підтримує Україну, проте має натягнуті відновини з Дональдом Трампом, Прем’єра Іспанії вважають найбільш ідеологічно лівим керівником уряду в Європі, а ще він відмовляється пристати на вимогу США витрачати на оборону 5% ВВП. З огляду на правий марш світом, серйозним викликом на виборах в Іспанії може стати зіткнення лівого і правого популізму. На правому фланзі є партія Vox, ідеологія якої мало чим різниться від інших західних ультраправих.Четвертий ризик — парламентські вибори у Польщі у 2027 році. Де-факто передвиборча кампанія там вже розгортається, що Україна відчує на собі. Польська "правиця" прагне на додаток до президента Кароля Навроцького отримати свою більшість у парламенті та свій уряд. Заяви, які звучать від оточення президента Польщі, мають дуже нас насторожувати.Протягом найближчих років можуть відбутися дочасні вибори, приміром, у Німеччині, де коаліція ХДС/ХСС та есдеків нестабільна. Але тенденція майже скрізь буде подібною — у демократичних виборах братимуть участь сили, які становлять загрозу демократії через свої крайні й радикальні погляди. А сама передвиборча кампанія ризикує виплеснутися протестами на вулиці. Такого роду сценарії певні сил обкатали в Непалі, на Мадагаскарі, в Перу тощо. Тож можна одночасно погодитися з респондентами Ipsos і не погодитися  — демократія справді в небезпеці, проте підтримка крайніх популістів — не ліки для неї..

По акаунтах в соцмережах військових, які отримали важкі травми на фронті, можна з документальною точністю прослідкувати історію гартування української нації. Ось на фото майбутні захисники: безтурботні та усміхнені у вирі мирного життя. Після 24 лютого 2022 року з'являються фото військових буднів: перше знайомство зі зброєю, одностроєм, полігони, степи сходу. Поранення… Декілька місяців інформаційної тиші — й вже нові фото: лікування, реабілітація, протезування, адаптація до життя в новій реальності. На фото ті ж самі вчорашні веселі хлопці, тільки безтурботні усмішки вже змінюються поглядом з присмаком сталі.26-річний Вадим Сітарчук з Рівного пережив справжнісіньке пекло на фронті. Після поранення його майже півдоби не могли евакуювати. Захисник втратив ноги та, попри все, його посмішка залишається все такою ж щирою, як і колись. Свою історію, військовий розповів нашому виданню. На фронт — разом з братом Після того, як у 13 років Вадим залишився без обох батьків, його з молодшим братом Тарасом взяла на виховання бабуся. Хлопець виріс, вивчився в коледжі на повара-кондитера та працював за фахом. 24 лютого 2022 року Вадима вранці поспіхом розбудили рідні — почалася "велика" війна…"Звісно, я не вірив, що так все буде в житті, але це трапилось", — пригадує він.Спершу на війну пішов молодший брат Тарас, якому на той час був лише 21 рік. Та коли брат отримав поранення, Вадим вирішив, що більше не може сидіти вдома. "Після того, як поранили брата, я і вирішив підписати контракт", — каже захисник. Строкову службу чоловік не служив, та після навчання військовій справі в навчальному центрі ЗСУ Вадим заступив на посаду стрільця в 14-й окремій механізованій бригаді. Підрозділ героя вирушив на Куп'янський напрямок…"Міна прилетіла просто під ноги"Та доля розпорядилася жорстоко: в перший же бойовий вихід Вадим дістає важке поранення. "Ми виїхали на позиції, прибули на місце, і о шостій ранку, вже мали йти на штурм. Окопалися, і сиділи, чекаючи на наказ командування", — пояснює боєць.У цей час на позиції Вадима прийшло ще п'ятеро військових."Вони почали щось бігати навколо, і нас дуже швидко побачили ворожі дрони та стали обстрілювати наші позиції. Я відштовхнув хлопця, і в цей момент мені мінометний снаряд просто в ноги прилетів", — пригадує військовий/Праву ногу посікло уламками, з лівою кінцівкою все було гірше — пробита кістка."Я закричав в рацію: "Я тяжкий триста". Мене спитали, чи можу я накласти собі турнікети. Я сказав, що не можу, оскільки ще й рука була зламана", — розповідає чоловік. Побратими перебували недалеко, в лісосмузі, та швидко витягнути Вадима вони не могли, адже ворожий обстріл не припинявся ні на мить. Та все ж, до чоловіка зміг прорватися медик. "Прибіг хлопчина, наклав мені два турнікети, замотав перелом, а потім накрив мене моїм же бронежилетом... і втік назад", — каже військовий. Так, стікаючи кров'ю, Вадим пролежав близько чотирьох годин! Кожен наступний вихід з ворожого міномету чи скид з дрона міг стати для нього останнім. "Хлопці дійсно довго не могли дістатися до мене. Потім все ж забрали і занесли в окоп. І я лежав там ще чотири години, адже окоп також стали жорстко обстрілювати", — зазначає ветеран. Один зі скидів потрапив прямо в окоп і ще двоє побратимів дістали поранення."Вірю, що ще побігаю"Важкопораненого Вадима не могли евакуювати близько дев'яти (!) годин. Щобільше, турнікети чоловікові ніхто не послаблював, як того вимагає протокол. То ж коли військовий опинився нарешті в лікарні Харкова, то у лікарів просто не було інших варіантів, окрім як ампутувати чоловікові обидві ноги.Переживши у підсумку близько 30 операцій, Вадим зізнається, що дивом вижив. Чоловік подолав зневіру, важку депресію, нестерпні фантомні болі, але не дозволив драматичним обставинам стерти відкриту посмішку з обличчя, яка була і в мирному житті. "Всі кажуть, що не знають, як це може бути: у мене постійна посмішка, і таке відчуття, що ноги у мене на місці", — каже військовий.Втім, у рецепті своєї витримки чоловік не бачить нічого особливого: спорт, реабілітація і підтримка рідних. На жаль, на сьогодні Вадим не може запротезуватись, адже у бійця дуже висока ампутація."Для класичного протезування потрібно хоча б 16 сантиметрів кістки. У мене на одній нозі лише шість сантиметрів кістки. Навіть для остеоінтеграції (метод протезування, під час якого відбувається вживлення в кістку імпланту, до якого кріплять штучну кінцівку, — ред.) потрібно вісім сантиметрів кістки", — зазначає він.Вадим звертався до протезних центрів, де військовому спочатку давали надію, мовляв, зможуть наростити кістки. Та щоразу бійцю доводилося розчаровуватися. "Та я все ж таки вірю, що ще побігаю і покажу себе. І вірю в перемогу. Там, на фронті, хлопці, які ніколи не втрачають дух. Тому я й вірю, що ми переможемо", — резюмував Вадим Сітарчук.Матеріал створено у співпраці з платформою для людей з інвалідністю EnableMe. Отримати допомогу українцям з інвалідністю можна на сайті організації EnableMe Ukraine. Ви можете поставити запитання експерту та отримати безкоштовну допомогу у спільноті EnableMe.Читайте також: "У міні було півкіло тротилу. Я дивом вижив": історія ветерана з Закарпаття, який став прикладом незламності.

Однопартійці президента США з тріском програли вибори губернаторів штатів Вірджинія і Нью-Джерсі, а також мера Нью-Йорка. Найболючішою є саме остання поразка, адже у рідному місті Трампа переміг мусульманин з крайніми лівими поглядами.Лівак, друг простих людей та ворог Ізраїлю. Чим Мамдані підкорив Нью-ЙоркМіським головою "Великого яблука" — найбільшого міста Сполучених Штатів — уперше в історії став мусульманин Зогран Мамдані. Причому з небаченим із 1969 року результатом — його підтримали понад два мільйони виборців. Правда, паралелі з 1969 роком не на користь Мамдані, — тоді мером міста обрали Джона Ліндсі, який ішов на другий термін. Не отримавши підтримку двох головних партій, він балотувався від Ліберальної партії. Сумнівна фінансово-економічна політика Ліндсі поставила Нью-Йорк на межу банкрутства. Опоненти закидають Мамдані соціальний популізм, який може призвести до негативних наслідків для найбільшого міста Америки.Мамдіні — 34-річний виходець з африканської Уганди (не американське походження не дасть йому можливості балотуватися в президенти США). Його батьки — мусульмани з Індії, які приїхали до Сполучених Штатів, коли Зограну було сім років. Відтоді він мешкає в Нью-Йорку, де і зробив кар’єру від консультанта з попередження про втрату житла через борги з іпотеки до мера міста. У молодості займався хіп-хопом й виконував реп. Не має університетського диплома, закінчив Боудін-коледж у штаті Мен, бакалавр за фахом "африканістика". Ще в коледжі проявив себе як громадський активіст, підтримуючи боротьбу палестинців. Жорстка критика політики Ізраїлю лишилася однією з його візитівок — і проблемою для демократів, істеблішмент яких переважно дотримується проізраїльських поглядів. У Нью-Йорку, до слова, мешкає найчисельніша у США єврейська громада. Трамп закликав її представників не голосувати за Мамдані.Але головна його особливість — ліва риторика. Він зосередився на питаннях доступності та якості життя, пообіцяв загальну дитячу дошкільну освіту, замороження орендної плати в субсидованих квартирах, безкоштовний автобусний транспорт, керовані мерією продуктові магазини. Це відповідає його ідейним переконанням, адже Мамдані належить до організації "Демократичні соціалісти Америки", ключовим стейкхолдером якої є сенатор Берні Сандерс. Він, а також конгресвумен Александрія Окасіо-Кортес, агітували за Мамдані. Йому на користь зіграла й підтримка екс-президента Барака Обами, колишньої віце-президентки Камали Гарріс, яка торік програла вибори Трампу, та лідера меншості у Палаті представників Хакіма Джеффріса. Доклався до його перемоги й… Трамп. Глава Білого дому назвав Мамдані "комуністом" і пригрозив ньюйоркцям позбавити місто федерального фінансування, якщо оберуть цього кандидата. Мабуть, серед понад двох мільйонів голосів за Мамдані було багато тих, хто після зухвалих погроз Трампа проголосував йому наперекір. Як ліві популісти у США використовують вакуум політичної волі в ДемпартіїПідйом крайніх лівих в Америці — цікаве і водночас закономірне явище. Причин цього — три. Перша — перемога Дональда Трампа на президентських виборах та прихід разом із ним на владні посади крайніх правих політиків на кшталт Джей Ді Венса чи глави Пентагона Піта Гегсета. Боротьба з політичним впливом лівих лібералів, масові скорочення держапарату руками департаменту DOGE, заснованого Ілоном Маском, підбір на державну службу не за заслугами, а за лояльністю до трампізму, депортації мігрантів, введення військ Нацгвардії до Вашингтона — це та багато іншого спровокувало ліберально налаштованих американців до радикального неприйняття політики нової влади. Друга причина — пасивна реакція істеблішменту Демократичної партії на правий поворот в американській політиці. Виборці демократів очікували, що ті після поразки Гарріс консолідуються та виступлять єдиним фронтом, але цього не сталося. Тож поки партійні бонзи мовчать, на поверхню виходять фігури, які донедавна перебували на маргінесі. Мамдані — яскравий тому доказ. На рівні Нью-Йорка він став популярним як друг простих людей, бо постійно спілкується зі звичайними містянами, за його ініціативи запрацював пілотний проект безкоштовних автобусів, політик добився виділення понад 100 мільярдів доларів на поліпшення роботи метро. Однак до нинішнього шаленого успіху Мамдані не розглядався демократами як надія партії.Третя причина — внутрішньопартійна боротьба. Вперше за багато років ліві, або ще як їх називають, прогресисти, отримали історичний шанс. Очевидно, Берні Сандерс та його товариші готуватимуть своїх кандидатів на праймеріз демократів на наступних виборах до Конгресу, які відбудуться рівно через рік. Мамдані на такому праймеріз обійшов екс-губернатора штату Нью-Йорк Ендрю Куомо, який представляв партійний істеблішмент. Куомо балотувався як незалежний кандидат, але і в такій якості програв Мамдані. Ведмежу послугу Куомо зробив Трамп, коли закликав голосувати за нього. Тобто Демпартія ідеологічно червонітиме. Не виключено, що кінцевою метою демократичних соціалістів є підготовка власного кандидата в президенти, такого собі другого Обами. Проте для цього має скластися кілька обставин. Перша: переконаність виборців демократів, що здолати трампістів здатні лише їхні повні антиподи з лівого табору. Друга: радикалізація внутрішньої політики в США, що призведе до світоглядного зіткнення виборців із ліберальними та консервативними поглядами. Політика Трампа такій радикалізації сприяє. Третя обставина — гроші. У середовищі демократів і серед симпатиків партії багато заможних американців, яким не подобається риторика таких, як Мамдані. Насамперед про збільшення податків для багатих.Четверта — кого на вибори готуватимуть республіканці. А ті врахують помилки, через які провалилися їхні кандидати не лише в Нью-Йорку (республіканець Кертіс Сліва став третім, набравши лише трохи більше семи відсотків підтримки), а і на виборах губернаторів Вірджинії та Нью-Джерсі. Менше Трампа. Коли республіканці почнуть рятувати свій потопаючий корабельПрограш виборів мера у рідному місті глави Білого дому — болючий удар. Але республіканці отримали потрійну поразку: губернаторками Вірджинії та Нью-Джерсі відповідно стали Абігейл Спанбергер, яка замінить республіканця Гленна Янкіна, а у Нью-Джерсі губернаторські вибори виграла Мікі Шерріл, випередивши Джека Чіатареллі. Обидві кандидатки перемогли переконливо. Вони хоч і не лівачки, як Мамдані, проте ефективно зіграли на прив’язці своїх опонентів до Трампа.Сам глава Білого дому прокоментував поразки республіканців наступним чином: "Трампа не було у бюлетенях і шатдаун — ось дві причини, чому республіканці програли вибори".Дивне пояснення, адже він фактично принизив висуванців партії. А от переможниця виборів у Вірджинії Абігейл Спанбергер вважає інакше:"Ми довели, що Вірджинія обрала прагматизм замість хаосу". Простіше кажучи, демократи били республіканців по їхніх найболючіших місцях — жорсткій міграційній політиці, хаосу в держуправлінні, відсутності відчутних результатів від мит Трампа, критикували за посилення інфляції, діставали за ухвалення так званого "великого прекрасного закону" про податки й витрати, який вдарив по найбільш незахищених верствах населення. Казати, що ми — це не Трамп, кандидати-республіканці не могли. Тим більше всі йшли на вибори з гаслами посилення безпеки й протидії міграції.Отже, за рік до виборів у Конгрес лідери Республіканської партії зіткнулися з дуже складною проблемою — химерна політика адміністрації Трампа "топить" американських консерваторів. Поки демократи не знайшли собі харизматичного лідера, республіканський "корабель" гойдатиметься на плаву, проте консерватори добре розуміють високу ціну, яку може заплатити партія в листопаді 2026-го. Поразка в Нью-Йорку, Вірджинії й Нью-Джерсі — набат, який сповістив, що тактику "ми всі підтримуємо Трампа" треба міняти. Інакше поразка в загальнодержавному масштабі — гарантована..

У радянські та пострадянські часи його називали гігантом радіоприладобудування й найбільшим роботодавцем Чернігова. Колись на цьому підприємстві працювали тисячі людей, а його продукція постачалася далеко за межі України. Та сьогодні історія "Чернігівського заводу радіоприладів" офіційно завершується — підприємство визнано банкрутом. Наприкінці вересня поточного року Господарський суд Чернігівської області припинив процедуру розпорядження майном ПАТ "Чернігівський завод радіоприладів" і відкрив ліквідаційну процедуру строком на 12 місяців.Чернігівський завод радіоприладів, більш відомий серед як "ЧеЗаРа", був заснований 1967 року для забезпечення космічних потреб у радіоприладах й тривалий час працював на оборонний та ракетно-космічний комплекс колишнього СРСР. У народі його називали підприємством масштабу СРСР.Завод випускав радіолокаційні системи, блоки керування для ракет і літаків, військову та космічну електроніку, а працювало на ньому в найкращі часи понад 10 тисяч людей. "ЧеЗаРа" першим отримав звання "Зразковий" 1979 року, а 1999 року його продукція була відзначена почесним знаком "Висока проба" і вказана у "Золотій книзі" кращих виробників України.Та після 2014 року підприємство втратило більшість оборонних контрактів і поступово зупинилося…Хто і як нищив "ЧеЗаРу"З 2012 року й до сьогодні завод повʼязують з Анатолієм Долеско, який на той час став головою Наглядової ради підприємства. Водночас з Долеско повʼязують і розпад підприємства. За інформацією наших джерел у провладних колах, привівши завод до краху він, як наслідок, 2020 року вивів все нерухоме майно підприємства на підконтрольні йому фірми. З метою заощадження власних коштів ціна на майно була в десятки разів занижена, а через "договорнячки" з податковою та виконавчою службою майно було продане за безцінь підконтрольним фірмам.У жовтні поточного року Національна поліція спільно з Державним бюро розслідувань, як зазначили нам поінформовані особи, повідомили про підозру співробітнику Головного управління Державної податкової служби в Чернігівській області, який був наділений повноваженнями податкового керуючого заводу, за реалізацію майна підприємства, що перебувало в податковій заставі, за цінами в десятків разів нижчими від ринкових, чим завдано державним інтересам збитку у 13 мільйонів гривень. Ця справа стосується лише одного з корпусів "ЧеЗаРи" й очікуються рішення по інших фігурантах — не тільки виконавцях, а й організаторах цього дерибану.Занурюючись у ситуацію щодо ситуації з заводом, який був флагманом СРСР у виробництві радіоелектроніки для космічних ракет, нам вдалося дізнались, що "левова частка" нерухомого майна, яке належало ПАТ "ЧеЗаРа", було відчужено за заниженими цінами на користь підконтрольних Долеско субʼєктів господарської діяльності, а саме ТОВ "БЕСТ КІПЕР", ТОВ "РІАЛБУД ПЛЮС", ТОВ "БАЗА ЕЛЕКТРОНІК".Разом з тим, ТОВ "БЕСТ КІПЕР" та ТОВ "РІАЛБУД ПЛЮС" на сьогодні належать в рівних частках дружині Долеско — Світлані Долеско та його спільнику Ігорю Воронову, а ТОВ "БАЗА ЕЛЕКТРОНІК" — на 80% Світлані Долеско й на 20% Віктору Антіпенку — партнеру Долеско, який допомагав йому дерибанити завод, перебуваючи після Долеско на посаді голови Наглядової ради підприємства. Та на цьому Долеско, видається, вирішив не зупинятися…Нові схеми на руїнах: хто готує аферу з воєнними компенсаціямиРазом з цим нам стало відомо, що Долеско та Воронов планують ще нажитись на заводі, купивши його за безцінь та нічого туди не вклавши. У звʼязку з тим, що територія "ЧеЗаРи", неодноразово була атакована російськими ракетами та "шахедами", Долеско, за інформацією наших джерел у владі, разом зі своїми спільниками готує підґрунтя для отримання великих сум грошей, шляхом отримання компенсації за пошкодження обʼєктів нерухомого майна, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, для нібито його відновлення.Відповідно до інформації зі ЗМІ станом на 2019 рік, журнал Forbes оцінив статки Ігоря Воронова в 99 мільйонів доларів США. Останній позиціює себе як підприємець, громадський діяч, меценат, засновник Voronov Art-foundation.Джерела TrueUA у правоохоронних органах повідомляють, що з вказаною метою Долеско забезпечив внесення відомостей про ці обʼєкти до Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією РФ, забезпечив комісійне обстеження зазначених обʼєктів та замовив послуги з технічного обстеження вказаних обʼєктів, а також виготовлення експертних оцінок кошторисної частини щодо відновлення обʼєктів нерухомого майна за наперед завищеними цінами."І що ж тут такого?" — постає питання. А відповідь на нього те, що, відповідно до експертної оцінки, яка була виготовлена та сфальсифікована на замовлення Долеско щодо розгляду кошторисної частини за дефектним актом, орієнтовна вартість відновлення (реконструкція) технічного стану промислових будівель, що перебувають у власності ТОВ "БЕСТ КІПЕР" склала 23,322 мільярда гривень. Будівлі, які перебувають у власності ТОВ "РАІЛБУД ПЛЮС", були оцінені у 1,894 мільярда гривень, а відновлення (реконструкція) технічного стану зовнішніх інженерних мереж та благоустрою території оцінено в 9,519 мільярда гривень.Ось і вся математика… Нерухоме майно заводу Долеско придбане за заниженими цінами за близько 21 мільйон гривень, а відшкодувати за його пошкодження він планує понад 34 мільярди гривень. Такий собі підйом в 1600 разів!І це в той час, коли наша країна веде боротьбу не тільки на полі бої, а й на міжнародній арені щодо отримання фінансування для відбудови країни, відновленні зруйнованого майна громадян, перебувають персони, які хочуть на цьому підзаробити. Розробивши чіткий план своїх дій, вони не допомагають країні, а тільки чекають репараційних надходжень для того, щоби набити свої кишені. Вказані дії можуть скомпрометувати нас як державу перед міжнародними партнерами.Ось так пан Долеско, який пересиджує бойові дії десь в Австрії, спільно з паном Вороновим, планують підзаробити на наслідках війни. Як-то кажуть: кому війна, а кому рахунки на "Бінансі" треба поповнити. "ЧеЗаРа" стала не лише жертвою часу, а й прикладом того, як байдужість, корупція та відсутність державної політики у промисловості можуть знищити навіть найпотужніше виробництво.А ми ж продовжуємо слідкувати за цією ситуацією….

Учора у Брюсселі відбувся саміт з питань розширення Європейського Союзу. Його ще до початку називали історичним для України та інших країн-кандидаток на вступ. Чи можуть українці з оптимізмом дивитися у своє європейське майбутнє? Чотири важливих сигнали. Що передувало саміту в БрюсселіЯк відомо, головним гальмом для відкриття переговорів України з ЄС є угорський прем’єр Віктор Орбан, тож перший сигнал стосується його вето. ЗМІ наприкінці вересня повідомили, що очільник Євроради Антоніу Кошта шукає способи обійти блокування Угорщиною заявки України на членство в Євросоюзі. Зокрема, обговорюється можливість ухвалення рішень про відкриття переговорних кластерів не всіма учасниками ЄС, а кваліфікованою більшістю. Однак у Кошти не вийшло. Натомість окремі європолітики вносили розкол ініціативою розділити Україну та Молдову на шляху до об’єднаної Європи, мотивуючи тим, що Орбан наклав вето тільки на рух нашої держави. TrueUA аналізував, чим небезпечне таке розділення і для нас, і для самого Євросоюзу. Отже, позитивно, що в Єврораді та Єврокомісії не дослухалися до голосів розкольників, а негативно, що проти антиєвропейської політики угорського прем’єра протиотруту так і не знайшли. Ймовірно, вирішили просто зачекати до квітня наступного року, коли партія Орбана "Фідес" програє вибори й він нарешті втратить посаду голови уряду.Другий сигнал — пауза з виділенням Україні близко 140 мільярдів євро "репараційного кредиту" коштом російських активів, заморожених в Європі. Це рішення заблокувала Бельгія. В її депозитарії Euroclear зберігаються суверенні резерви центробанку країни-терористки, включно з готівкою, облігаціями, депозитами та іншими фінансовими інструментами, на загальну суму близько 191 мільярда євро. Бельгійці бояться, що Росія зможе через суди домогтися повернення заморожених коштів — не зараз, а років через 20 чи 50. Тому й вимагали у керівництва ЄС залізних гарантій на такий випадок, що Бельгія не залишиться наодинці. Оскільки надані гарантії в Бельгії вважають слабкими, процес надання "репараційного кредиту" вирішили не зупиняти, але й не форсувати. Очікується, що домовитися вдасться до Різдва цього року. Можливо, думку бельгійських політиків змінять дронові провокації росіян над військовими об’єктами Бельгії.У ніч на 28 жовтня над військовою базою в Марш-ан-Фаменні, яка розташована на Півдні Бельгії, за 113 кілометрів від Брюсселя, помітили кілька невідомих дронів. На цій військовій базі розташовані головні армійські казарми та критично важлива інфраструктура країни. Міністр оборони країни Тео Франкен заявив, що поведінка дронів свідчила про сплановану операцію "проти серця армії" — ймовірно, вони шукали інформацію про розташування та стан критичної інфраструктури на території бази.4 листопада у Брюсселі зупиняли роботу аеропорту через виявлення невідомого безпілотника.Слабкою втіхою поки видається вчорашнє рішення Європейської Ради про п’ятий платіж у межах Ukraine Facility — програми підтримки України на 2024-2027 роки. Кошти спрямують на макрофінансову стабільність та безперервну роботу держуправління. За інформацією Politico, МВФ розглядає можливість виділити Києву близько вісім мільярдів доларів протягом трьох років, однак може відмовитися від позики, якщо ЄС не зможе узгодити власний кредит із використанням заморожених російських активів. Єврокомісія продовжує шукати варіанти на випадок остаточної відмови Бельгії, однак такий сценарій — дуже негативний, він може фінансово знекровити європейську допомогу Україні на наступний рік.Третій сигнал — оприлюднення 12-пунктного європейського мирного плану під назвою "Елементи до миру в Україні". Цей документ викликав критику в українському експертному середовищі та серед політиків, адже він не має вигляд плану перемоги України, радше капітуляцією, тільки з гарантіями повторного ненападу. Та й то сумнівними. У документі, наприклад, є дев’ятий пункт, який стосується діалогу на високому рівні між Києвом та Москвою з метою "посилення взаєморозуміння та поваги до різноманітності мов, культур та релігій". Тут слушно нагадати, як певні сили в Європі тиснуть на українську владу з метою зірвати ухвалення законопроекту №14120, котрий передбачає оновлення офіційного перекладу Європейської хартії регіональних або міноритарних мов. Росія використовує неправильний переклад Хартії для гібридної війни проти України. Нині проросійські лобісти в Європі лякають Україну зривом євроінтеграції, якщо Верховна Рада ухвалить цей закон. Хартія спрямована на підтримку мов, які справді цього потребують, а не національних меншин. Тобто Росія втратить аргумент про "утиски російськомовних". Видається, згаданий пункт в мирний план Європи вписали ті ж сили, які допомагають Кремлю перекручувати зміст Хартії. Вони ж тиснутимуть на Київ, рятуючи попівську агентуру Москви з УПЦ МП. Не дарма в пункті згадується слово "релігія".Останній, четвертий сигнал, Україна отримала в переддень саміту. Єврокомісія озвучила нові вимоги до нашої держави на шляху до членства. Серед них — вимога змінити нещодавні негативні тенденції в боротьбі з корупцією та прискорити реформи у сфері верховенства права. Тут коментарі зайві. В Європі дали зрозуміти, що швидка євроінтеграція залежить від готовності Києва здійснювати антикорупційні реформи.Україна серед лідерів, але… Що вирішили на саміті у БрюсселіУкраїна та Молдова разом із Чорногорією та Албанією здійснили найбільше реформ на шляху до членства у Європейському Союзі серед усіх держав-кандидатів протягом минулого року. Про це заявила єврокомісарка з питань розширення Марта Кос, презентуючи звіт із розширення ЄС у Європарламенті. За її словами, Чорногорія планує завершити переговори про вступ наприкінці 2026 року, Албанія — наприкінці 2027 року, а Україна та Молдова у 2028 році."Наступний рік стане моментом істини для всіх країн-кандидатів, але особливо для тих, що представили амбітні плани щодо завершення переговорів", — наголосила пані Кос.Коментуючи звіт із розширення, президент Володимир Зеленський заявив: "Це найкращий результат оцінювання на сьогодні — доказ того, що навіть під час захисту від повномасштабної агресії Росії Україна продовжує реформи та змінюється відповідно до європейських стандартів. Прогрес України на шляху до Євросоюзу досягається завдяки зусиллям мільйонів наших громадян".Та, попри високу оцінку проведених реформ і запевнення у повній підтримці, європейці так і не запропонували відкрити переговорні кластери. Єврокомісія хоче отримати мандат від Ради ЄС на продовження переговорів з Києвом і Кишиневом без формального відкриття кластерів. За словами Марти Кос, мандат дозволить рухатися вперед у переговорах, поки держави-члени не досягли згоди щодо офіційного відкриття кластерів. Вона наголосила, що ЄС має відійти від практики, коли кожен із понад 150 технічних кроків процесу вимагає одностайності (про це мовилося десятки разів, та віз і нині там). Єврокомісарка висловила сподівання, що за головування Данії в ЄС вдасться знайти компроміс і поступово проходити кластери один за одним. Офіційне ж відкриття переговорних розділів відбудеться після виконання всіх необхідних умов.Що це означає? По-перше, ні переконати Орбана зняти вето, ні обійти його не вдалося. Євросоюз, як й Україна, радітимуть зміні влади в Угорщині, але немає гарантій, що вона стовідсотково там зміниться. Також до 2028 року відбудуться вибори в низці країн Євросоюзу, зокрема президентські вибори у Франції 2027-го, на яких високий шанс перемоги ультраправих євроскептиків. Тож європейські політики просто відклали ризики на потім, сподіваючись, що до моменту повної готовності України внутрішні проблеми Євросоюзу розсмокчуться самі по собі.По-друге, у звіті про Україну містяться занепокоєння і перелік необхідних реформ. Очевидно, варіант переговорів без відкритих кластерів це ще й перестраховка самих європейців. На випадок, якщо українська влада забуксує з реформами..

Усім відома ідіома "склянка наполовину порожня чи на половину повна?". Вона влучно характеризує результати переговорів Дональда Трампа із Сі Цзіньпіном у Південній Кореї. Оптимісти бачать у них зближення двох гегемонів, песимісти ж вважають, що здобутки американського президента значно скромніші за заявлені для преси.Фентаніл та "підкуп" друзів Китаю в Азії. Як готувалася зустріч в ПусаніДля того, щоби зрозуміти, хто має більше рації, оптимісти чи песимісти, варто поглянути на кроки, які робили сторони перед переговорами. Ще за тиждень до зустрічі Трампа із Сі Цзіньпіном не було достеменно відомо, чи відбудеться ця подія взагалі. Анонсувалося, що глава Білого дому планує відвідати саміт АТЕС (Азійсько-Тихоокеанське економічне співробітництво), і припускалося, що там поговорить із китайським лідером. 26 жовтня, тобто за чотири дні до зустрічі, у Південній Кореї у столиці Малайзії Куала-Лумпурі стартували фінальні переговори між американцями й китайцями. Обговорювалися питання економічного співробітництва, зокрема складнощі, які йому заважають. Трамп наполегливо вимагав від КНР зупинити постачання наркотиків до США. Йдеться про фентаніл, синтетичний анальгетик, у сто разів потужніший за морфін. У медицині його використовують як знеболювальний засіб, а для людей з наркотичною залежністю він став відносно дешевим засобом отримувати кайф. Трамп спочатку бив по китайцях "фентаніловими" митами, китайці відповідали дзеркально — митами на всі американські товари й обмеженням експорту до США деяких рідкоземельних металів. Тарифна війна досягла апогею у жовтні: Пекін припинив імпорт американської сої, що серйозно вдарило по фермерах, Трамп у відповідь пригрозив 100-відсотковими тарифами. Експерти зауважували, що цими кроками обидві сторони підвищували ставки перед зустріччю — або щоб домовитися і зняти проблемні моменти, або мати аргументи для відмови від переговорів. Судячи із заяв Трампа та його співбесідника, посиденьками в Пусані вони залишилися задоволені. Отже, гра на підвищення ставок спрацювала в обох сторін.Та, крім митних воєн між США і КНР, важко було не помітити й інші підготовчі маневри перед зустріччю Трампа і Сі. Перший — підписання угод між Сполученими Штатами та Малайзією, Таїландом, Камбоджею, В’єтнамом під час саміту держав Південно-Східної Азії (ASEAN), який відбувся у Куала-Лумпурі. Їх оцінюють як успішні для американців. Для прикладу: Таїланд за умовами домовленостей придбає 80 американських літаків на суму 18,8 мільярда доларів і закуповуватиме енергетичні товари, включно зі зрідженим газом і нафтою, приблизно на 5,4 мільярда доларів щорічно. Своєю чергою, Малайзія погодилася зняти тарифні бар’єри для експорту до США рідкоземельних металів. Проте головна вигода, яку отримали Штати, — геополітична. Йдеться про країни, які орієнтуються на Китай. Американці ж зміцнюють співробітництво з ними, що суперечить інтересам Пекіна.Другий маневр — заява Трампа про наміри відновити ядерні випробування. Лідер Америки оголосив про це в день розмови з Сі. Його мотиви тлумачать по-різному. Є версія, що це відповідь на випробування росіянами ракети "Буревісник" і торпеди "Посейдон". Обидва смертоносних вироби здатні нести ядерний заряд — про такі випробування Путін повідомив 26 жовтня. Інша версія — оголошення Трампа пов’язане з агресивними діями Північної Кореї. 29 жовтня КНДР запустила крилаті ракети класу "земля-море" над Жовтим морем. Це була демонстрація сили напередодні саміту АТЕС."З огляду на програми випробувань інших країн я доручив міністерству війни розпочати випробування нашої ядерної зброї на паритетних умовах. Цей процес розпочнеться негайно", — написав Трамп у своїй соцмережі Truth Social.Проте є думка, що сигнал він послав саме Сі Цзіньпіну, режим якого підтримує як Москву, так і Пхеньян. Та й сам Китай швидко нарощує ядерний арсенал. Як тут не згадати військовий парад, на якому Путіну та іншим друзям Сі демонстрували міць китайської військової машини.Лідер КНР також маневрував і грав м’язами. За кілька днів до переговорів у Пусані китайські військові провели навчання неподалік Тайваню, під час яких відпрацьовувалися різні бойові сценарії, зокрема повітряні блокади та точні удари. Підсумовуючи, зазначимо, що підготовка до зустрічі двох світових гегемонів велася так, як і личить, — з демонстрацією сили та одночасно здатності зробити кроки для зближення. Останніх було достатньо, проте експерти схиляються до думки, що про реальний результат перемовин доречно судити не за заявами, особливо Трампа, який полюбляє прикрашати перебіг подій, а за подальшими кроками сторін.Про Україну говорили довго. Чи допоможе Сі Цзіньпін прискорити мирЗі зрозумілих причин нас цікавлять не американсько-китайські угоди, а та частина зустрічі, яку присвятили Україні. Китайські державні медіа її просто не помітили, не було заяв і від Сі Цзіньпіна. Тому всі обговорюють заяву американського президента, який сказав наступне:"Ми обоє будемо працювати разом, щоб побачити, чи зможемо щось зробити. Ми згодні, що сторони застрягли й борються — і іноді, мабуть, треба дати їм поборотися. Але він (Сі, — ред.) нам допоможе, і ми будемо працювати разом".Відсутність хоча б якоїсь конкретики посилила песимістичні настрої. У багатьох склалося враження, що фразу "треба дати їм поборотися" варто розуміти як відсутність хороших новин для українців. Простіше кажучи, на Путіна Сі впливати не хоче. А небажання Трампа порушувати питання імпорту Китаєм російської нафти — аргумент песимістів, які вважають, що американський президент проявив слабкість. Аналітики майже одностайні: Сі виграв, не відчувши від Трампа тиску за підтримку Росії. Та чи все чорно-біле після Пусану? По-перше, для американців і китайців ключовими питаннями були міждержавні торгівельні відносини. Ми звикли до власного україноцентризму, але у США вистачає і своїх проблем, які вони вирішують під час такого роду контактів. Україна залишатиметься у фокусі американської політики, цього від своєї адміністрації вимагають виборці, тож не потрібно вдаватися до емоційних гойдалок.По-друге, можна лише вибудовувати версії, про що домовилися ці двоє в ході обговорення теми війни в Україні, бо якби взагалі ні про що не домовилися, то американський президент давав би інші коментарі. Цього разу він був задоволеним. По-третє, не виключено, що домовленості полягали не в тому, аби Сі спонукав Путіна сісти за стіл переговорів, а щоб не підставляв йому плече і не втручався у подальший перебіг подій. Не дарма по гарячих слідах пусанської зустрічі з’явилося повідомлення CNN про погодження Пентагоном передачі Україні Tomahawk. Міністерство війни та його очільник Піт Гегсет не роблять нічого, що не узгоджено з Білим домом.По-четверте, одним із результатів контактів Трапа і Сі в Південній Кореї стала домовленість про постачання до КНР американських нафти й газу з Аляски. Це проект не одного дня, проте у перспективі він є для Китаю хорошим варіантом диверсифікації імпорту нафти з Росії. По-п’яте, Трамп хоче завершити війну в Україні, він остаточно переконався, що з Путіним сенсу домовлятися немає, бо той недоговороздатний (черговим доказом чого стали згадані тестування "Буревісника" і "Посейдона"), але можна домовлятися з Сі Цзіньпіном. Зокрема, про долю Росії. Тож недоречно робити висновки лише за однією зустріччю. Контакт між двома лідерами встановлений, і на цьому точне не кінець. .

Після потужних санкцій Дональда Трампа проти російських нафтових компаній Віктор Орбан кинувся на поміч своєму кремлівському другу. Під час Другої світової режим Ференца Салаші був останнім союзником Гітлера в Європі. Прем’єр Угорщини своєю метушнею спонукає до історичних паралелей.Забагато Орбана в ефірі. Чому активізувався "троянський кінь" КремляTrueUA раніше пояснював, що всі дії Віктора Орбана всередині своєї країни та на зовнішній арені мотивуються виключно одним — прагненням за будь-яку ціну залишитися при владі після квітневих виборів наступного року. Якщо цього не станеться, варіантів у нього небагато — або антикорупційні розслідування та повторення шляху французького екс-президента Ніколя Саркозі, себто доріжка приведе до в’язниці, або втеча за кордон: до друга Путіна, чи до друга Трампа. Якщо останній до того часу ще залишиться другом.Гіперактивність Орбана цього тижня пов’язана з двома подіями, вкрай негативними для виплеканих намірів лишитися на посаді. Перша — провалилася його ініціатива звести Трампа з Путіним у Будапешті. У провалі винен не він, а Кремль, який відмовився від пропозиції глави Білого дому припинити бойові дії по нинішній лінії фронту, але угорські виборці можуть звинувачувати у слабкості свого голову уряду. Так хотів, що не зміг.Орбан поспішає зняти негатив, звідси й заява, що "будапештський мирний саміт відбудеться — це можна вважати фактом". Тоді як Трамп чітко дав зрозуміти: перемовини з Путіним можуть відбутися, але вони мають дати "відчутний позитивний результат". Тобто американський президент каже не про місце зустрічі, а про її зміст. Також Орбану ніхто не давав права розписуватися за Україну, де і коли її президент вестиме перемовини. Угорський прем’єр просуває Будапешт як переговорний майданчик, бо це вигідно йому особисто, Путіну, щоб прилетів до Європи, але невигідно Євросоюзу та нам.Друга подія, звісно ж, санкції Трампа проти "Роснєфті" і "Лукойла". Вони безпосередньо зачіпають Угорщину, яка наперекір усім продовжує імпортувати російську нафту. Хоча президент США звертався до Орбана, аби той відмовився купляти нафту у терористів. І час диверсифікувати поставки у нього був. Тепер він спохватився і заявив, що планує зустрітися з Трампом і переконати його в "необхідності" постачань російської нафти до Угорщини."Я незабаром відвідаю Вашингтон, щоб обговорити це з президентом Трампом. Ми спробуємо знайти вихід, особливо для Угорщини", — цитують ЗМІ Орбана.Варто звернути увагу на два важливих моменти. Перший: посол США при НАТО Метью Вітакер дорікав Угорщині, що та, на відміну від країн-сусідок, не розробила запасного плану на випадок, якщо постачання російської нафти та газу припиняться. Він запевнив, що в процесі відмови від нафти та газу Росії Угорщині готові допомогти США. Але нічого не казав про індульгенцію для цієї країни у вигляді дозволу купляти у Путіна нафту і далі.Другий момент: візит Орбана до Вашингтона начебто відбудеться у другій половині цього тижня, але коли саме — невідомо. У Трампа нині азійське турне, під час якого він планує зустрітися з китайським вождем Сі Цзиньпіном. Йому не до Орбана. Проте якщо той не виконає санкційних вимог Америки, ризикує погіршити стосунки з Трампом.Третій момент: мало хто сумнівається, що під час зустрічі з главою Білого дому угорський прем’єр говоритиме не тільки про себе, а й загалом захищатиме нафтові поставки Росії. Днями він заявив: із санкціями проти "Роснєфті" і "Лукойла" Трамп перебільшив. Спочатку Кремль відправив до Вашингтона свого спецпосла Кирила Дмитрієва, який розповідав за океаном, що нафтові санкції страшні не росіянам, а американцям. Візит Дмитрієва з тріском провалився. Остання надія — на Орбана."Клуб українофобів". Кого Орбан вписав до ворогів УкраїниТоп-заявою з Будапешта можна вважати оголошення наміру сформувати антиукраїнський альянс в Євросоюзі. Таку заяву зробив не Віктор Орбан, а його радник та однофамілець Балаж Орбан."Орбан сподівається об'єднатися з Андреєм Бабішем, чия правопопулістська партія перемогла на нещодавніх парламентських виборах у Чехії, а також зі словацьким прем'єр-міністром Робертом Фіцо, щоб узгодити позиції перед зустрічами лідерів ЄС, включно з проведенням попередніх нарад перед самітом", — розповів радник прем’єра.Нагадаємо: це той радник, який у вересні минулого року оскандалився на весь світ. Він заявив, що якби Угорщина опинилася на місці України, то не захищалася б від агресії. Навіть його бос від почутого остовпів і назвав слова радника помилкою.Отже, з одного боку, це продовження українофобської істерії, яка триває в Угорщині ще з весни. З іншого — анонс не тільки антиукраїнської, а й антиєвропейської коаліції, адже названі союзники Орбана відомі своєю розкольницькою поведінкою в ЄС. Наскільки реальною є ймовірність об’єднання такого тріо? Балаж Орбан сподівається на відновлення активних контактів у рамках Вишеградської групи, яка колись була четвіркою — Польща, Словаччина, Угорщина, Чехія — поки від участі й в ній не відмовилися поляки.Вишеградську групу у 1991 році створили Вацлав Гавел, Лех Валенса та Йожеф Анталл — демократи, які очолювали свої країни у період падіння так званого "соцтабору". Спроба присвоїти собі Вишеградську групу популістами з авторитарними замашками матиме вигляд знущання з пам'яті засновників спілки. Польський прем’єр Дональд Туск дав влучну характеристику Орбану та його правлінню: Угорщина є найбіднішою країною ЄС унаслідок корупції та захоплення авторитарним режимом у Росії. Бабіш із Фіцо також симпатизують Москві й також потрапляли в поле зору антикорупціонерів.Утім, й історію з анонсованим "клубом українофобів" варто розглядати у контексті передвиборчої кампанії Орбана. Оживити Вишеградську четвірку йому потрібно для того, щоб показати своїм виборцям, який він крутий геополітик. А ще — прив’язати Бабіша і Фіцо до себе, зробити їх своїми VIP-агітаторами. Інша справа, чи потрібно це їм.Почнемо з Фіцо. Якщо партія Орбана "Фідес" програє вибори, то словацький прем’єр-міністр позбудеться сильної підтримки, тож бути в злучці з угорським колегою йому наче й вигідно. Але не все так однозначно. Фіцо, на відміну від Орбана, підтримує вступ України до Євросоюзу. 17 жовтня він заявив:"Пріоритетом є транскордонне співробітництво і європейська інтеграція України. Щодо цього ми ніколи нічого іншого не говорили. Якщо ваша країна ухвалила рішення і вважає, що ваше майбутнє в Євросоюзі, то ми також вважаємо, що те, що ви будете в ЄС — підтримає стабільність в регіоні й надасть нові імпульси для наших двосторонніх відносин". Також, на відміну від Угорщини, Словаччина не блокує санкції проти Росії.Відрізняється й погляд Братислави й Будапешта на репараційний кредит Україні коштом заморожених в Європі російських активів. Вони обоє — проти використання цих грошей, але з різною аргументацією. Фіцо каже, що і надалі допомагатиме Україні в гуманітарній сфері, в розмінуванні, однак не хоче фінансувати військові потреби. У той час як Орбан лякає Євросоюз війною та закликає до прямих переговорів Європи з Росією. До слова: у питанні репараційного кредиту цих двох єднає ще одне — їхню думку не питають, рішення ухвалюватиметься ЄС кваліфікованою більшістю, а не одностайно. Наступний — Бабіш. Його партія ANO отримала на виборах найбільше голосів, проте формування коаліційного уряду — затягується. За словами Бабіша, він сподівається, що уряд сформують не пізніше середини грудня. Президент Петер Павел повідомив Бабішу свої очікування: склад уряду не має послабити принципи демократичної держави, втілені в конституції. У Чехії останнє слово при затвердженні кабінету міністрів — за президентом. Так що радник Орбана поспішив сказати "гоп", - Бабішу доручили формувати уряд, але не факт, що цей уряд запрацює. Це, по-перше. По-друге, потенційний чеський прем’єр хоч і євроскептик та обіцяв не давати Україні жодної крони, однак від нього не чули незгоди з членством нашої держави в Євросоюзі. От і виходить, що Орбан може створити антиукраїнський альянс хіба з Путіним. Тільки без Угорщини, бо угорці — проти такого альянсу..

На тижні, що минає, українців то охоплював оптимізм, як після санкцій Трампа проти нафтових компаній РФ, то партнери лоскотали наші нерви своєю нерішучістю — як сталося з відтермінуванням рішення про "репараційний кредит" у 140 мільярдів євро. Але загалом тиск на Путіна вражає: такої одностайності Європи та США за другого президентства Трампа ще не було."Просто відчув, що настав час". Як замість рандеву в Будапешті Путін дістав санкціїРівно тиждень тому TrueUA, аналізуючи результати вашингтонської зустрічі Володимира Зеленського з Дональдом Трампом, припускав, що у Будапешті переговорів американського президента з російським диктатором — не буде. Принаймні у короткій перспективі. Для нас переговори, які просував українофоб Віктор Орбан, нічого доброго не віщували. Але провал ідеї угорського прем’єра привезти до себе Путіна і розсварити Трампа з Європою стався стрімко, після відмови Кремля дослухатися до ініціативи лідера Америки зупинити бойові дії по нинішній лінії фронту. Крапку, точніше крапку з комою, що вже стало стилем політики Трампа, поставив він сам:"Ми щойно скасували зустріч із президентом Путіним. Мені здалося, що ми не досягнемо того, чого маємо досягти, тому я скасував її, але ми зробимо це в майбутньому".Наступного дня, 23 жовтня, Трамп особисто повідомив про застосування санкцій до найбільших російських нафтових компаній "Роснєфть" і "Лукойл"."Я просто відчував, що настав час. Ми довго чекали", — пояснив своє рішення глава Білого дому.Після зустрічі з генсеком НАТО Марком Рютте він розповідав, що веде "хороші розмови" з Путіним, проте вони ні до чого не приводять. Трамп свій пакет санкцій назвав "колосальним", однак одразу уточив: санкції можна скасувати, якщо Росія погодиться припинити війну. Крок президента США схвалили європейські союзники.Водночас реакція Путіна засвідчила, що припиняти війну він не збирається."Так, санкції для нас серйозні, звичайно, це зрозуміло. І матимуть певні наслідки, але істотно все-таки не позначаться, особливо на нашому економічному самопочутті", — сказав він.І накинувся на Америку, мовляв, "це спроба чинити тиск на Росію" і взагалі "треба подумати, на кого працюють люди в адміністрації Штатів, які підказують президенту такі рішення". Трамп на браваду Путіна, що нафтові санкції "особливо не позначаться" на російській економіці, слушно зауважив:"Подивимося, що буде за півроку".Чотири важливі ремарки до нафтових санкційЩодо заяв Путіна та відповіді Трампа варто зробити чотири ремарки. Перша: коли переговорником від імені Трампа був Стів Віткофф, Кремлю було комфортно, Віткофф, судячи з його заяв, дуже далекий від розуміння природи війни в Україні та полюбляє поширювати російські наративи на кшталт "на Донбасі живуть російськомовні", а зустріч у Будапешті довірили готувати не йому, а Рубіо. З ним загравати у Москви не вийде. Путін хоче повернути зручного для себе переговорника.Друга ремарка: нафтові санкції не просто болючі, а надто болючі, адже нафтодоларами годується особисто Путін. "Роснєфть" — фактично кишенькова компанія диктатора. Через санкції вона вже несе мільярдні збитки, а отже, спустошуватимуться кишені самого хазяїна Кремля. Тому оперативно до США відправили переговорника Кирила Дмитрієва. Той полетів розвідати серйозність намірів американської адміністрації посилювати економічні удари по Росії.Зазначимо, що у Сенаті Сполучених Штатів готуються розглянути три законопроекти, ухвалення яких створить для Росії величезні неприємності. Йдеться про визнання РФ державою-спонсором тероризму за викрадення українських дітей, про розширення можливостей США щодо використання заморожених активів країни-терористки та про санкційні повноваження проти китайських компаній, які допомагають російській армії. Ці законопроекти можуть зависнути, як завис закон сенаторів Річарда Блюменталя та Ліндсі Грема про "пекельні санкції", а можуть бути ухвалені швидко. Якщо згоду дасть Трамп.Третя ремарка: Москва почала лякати світ та безпосередньо американців зростанням вартості нафти та, відповідно, пального через санкції проти "Роснєфті" й "Лукойла". Дмитрієв прямо заявив:"Санкції та недружні заходи ніяк не вплинуть на економіку Росії. Вони призведуть до зростання цін на автозаправках у США".Тепер — питання: як на погрози гостя з Москви відреагує Трамп? Страшилка про різке збільшення вартості бензину у Штатах — брехня, яка працює персонально проти американського президента.Що ж до цін на пальне у світовому масштабі, то і тут Дмитрієв бреше. Справді, ринок відреагував зростанням вартості чорного золота. Це традиційні спекуляції на ринку, який так реагує на важливі світові процеси. Проте станом на вчора ціни почали знижуватися. А країни ОПЕК+ висловили намір компенсувати будь-який дефіцит на ринку. Простіше кажучи, російські нафтові компанії залюбки посунуть із ринку нафтовики з Близького Сходу.Четверта ремарка: якщо Трамп справді має намір змусити Путіна зупинити війну, а не торгуватися з ним, тоді Дмитрієва з пропозиціями, які він привіз — пошлють. А він обов’язково щось привіз в обмін на скасування нафтових санкцій. І навпаки: коли знову почуємо від глави Білого дому, що "Путін хоче миру", значить, санкційна історія задумувалася не для примусу кремлівського диктатора до припинення війни. Дипломатія за президентства Трампа передбачає кулуарні переговори, непублічні контакти, тож спрацювала чи провалилася місія гінця із Москви проявиться не одразу.Європа тримає лідерство, але як завжди не без "ложки дьогтю""Ложка дьогтю" — це про те, як європейські країни відклали рішення про "репараційний кредит" для України на 140 мільярда євро за рахунок заморожених російських активів. Головним гальмом виявилася Бельгія, де і лежить найбільше заморожених російських грошей. У Києві дуже очікували на позитивні новини, проте станом на зараз є політичне рішення європейців і дискусія щодо формату. Можливо, ухвала буде у грудні.В усьому іншому Європа проявляє лідерство. На тижні, що минає, Євросоюз ухвалив 19-й пакет санкцій. Він із січня 2027 року вводить заборону на імпорт скрапленого газу з Росії для довготермінових контрактів, а також протягом шести місяців для короткотермінових. Простіше кажучи, ЄС йде шляхом повної відмови від імпорту газу із Росії. Також під санкціями додатково опинилися компанії, що сприяють російському "тіньовому флоту", та 117 суден, яким заборонено входити в європейські порти. Стосуються санкції й компаній та банків третіх країн, які допомагають Росії обходити раніше введені заборони, зокрема, з Киргизстану, Таджикистану, ОАЕ та Гонконгу.І буквально вчора гарні новини прийшли з Лондона, де відбулося засідання "коаліції рішучих". Її учасники ухвалили план із п’яти пунктів: виведення російської нафти й газу зі світового ринку; розмороження російських мільярдів для допомоги нашій державі; зміцнення нашої системи ППО; надання Україні далекобійної зброї; продовження роботи з гарантій безпеки включно з багатонаціональними силами. А Зеленський натякнув на "секретні рішення" коаліції наших друзів.Отже, міжнародний тиск на Росію дає результат. Як заявив генсек НАТО Рютте, у Путіна наразі "закінчуються гроші, війська та ідеї", а за незначні здобутки на полі бою він платить життям сотень тисяч росіян. Разом із тим агресія не припиняється, видається, російський диктатор у відповідь на масштабні санкції почне витягати останні козирі у вигляді посилення руйнівних атак по наших містах і селах. В ідеалі було б дуже добре, якби Україна та партнери включно зі США перейшли в оперативний режим відповіді на злочини росіян — після кожної масованої повітряної атаки, після кожного випадку руйнування енергетичної інфраструктури Україна отримувала б нову зброю, а Росія — чергові санкції. Нині тиск на Кремль та його зомбованих підданих набрав гарного темпу, може це й емоційне враження, та видається, що країна-бензоколонка добряче хитається..

Вихідними Сполученими Штатами та ще низкою країн прокотилася хвиля протестів проти політики американської адміністрації. Це друга масштабна акція під девізом "No Kings" — перша відбулася у червні. Тоді, за різними оцінками, протести зібрали близько п'яти мільйонів учасників. Нинішні — приблизно сім мільйонів.Протести проти зловживання повноваженнямиЗ поверненням Дональда Трампа до Овального кабінету американська політика ідеологічно розшарувалася. В американській демократії звикли до електоральних циклів, коли демократи змінюють при владі республіканців, і навпаки. Обидві партії та їхні креатури у Білому домі, попри напруженість, звикли домовлятися, бо Америка — передовсім. Але що за першого президентського терміну Трампа, що за другого політичний консенсус, який тривав десятиліттями, порушився. Главу Білого дому звинувачують у перевищенні повноваженнями. Яскравий приклад — указ про обмеження громадянства за народженням. Це був один із перших указів, виданий одразу після інавгурації. Його мету пояснювали необхідністю припинити зловживання мігрантів, які приїздять до США народжувати дітей, щоб у такий спосіб лишитися в Америці. Проте федеральний суд визнав указ Трампа неконституційним, він суперечить 14-й поправці конституції. Тобто президент навіть не мав права його видавати. Проте адміністрація оскаржила це рішення і дійшла до верховного суду. Якщо той стане на бік Трампа, це буде прецедент, котрий поставить під сумнів незалежність судової гілки влади в епоху "короля Дональда".За організацією протестів стоять демократи, але не вся Демпартія. Головним моторчиком мітингів виступає 84-літній сенатор від штату Вермонт Берні Сандерс. Його називають "червоним Берні" за ліві, навіть марксистські погляди. Сандерс двічі брав участь у партійних праймеріз. Уперше програв Гілларі Клінтон, яка, відповідно, поступилася на президентських виборах Трампу. Вдруге — сам відмовився від боротьби, підтримавши Джо Байдена. Похилий вік сенатора не заважає організовувати протести та виступати перед велелюдним натовпом."Ми тут не тому, що ненавидимо Америку, ми тут тому, що любимо Америку", — заявив він у своїй промові.Принагідно згадаємо, що Сандерс говорив про Україну. У лютому він зробив гучну заяву: "Ми стали свідками надзвичайно сумного моменту в американській історії. Ми бачили, як президент Сполучених Штатів об'єднався з диктатором Росії Володимиром Путіним, щоб підірвати незалежність України та її демократію". Окрім Сандерса, до протестів приєдналося багато демократів — не лише сенаторів, а й мерів міст. "У нас в Америці немає диктаторів. І ми не дозволимо Трампу продовжувати підривати нашу демократію", — написав у мережі Х лідер меншості в Сенаті Чак Шумер.Однак серед мітингарів не помітили ні екс-кандидатку в президенти Камалу Гарріс, ні високоповажних чиновників минулої адміністрації. І це свідчить про кризу лідерства у Демпартії, про яку TrueUA писав ще у квітні. Яскраві публічні особи є, проте з харизмою борця хіба Сандерс, який у президенти не балотуватиметься через свій вік.Чому трампісти не влаштовують свій антимайданРеспубліканці звинувачення в авторитарності свого лідера відкидають, а протести називають "Hate America" — "Ненависть до Америки". Втім, варто зауважити, що ні у червні, ні зараз на вулицях американських міст не було альтернативних заходів на підтримку політики Трампа. Натомість губернатори-республіканці привели у стан готовності війська Національної гвардії.Це свідчить про два важливих моменти: по-перше, виборці Трампа чомусь не бажають влаштовувати акцій на його підтримку — мабуть, розуміють, що антимігрантська політика не робить їхнє життя ситнішим; по-друге, трампісти демонструють готовність розганяти протести. Якщо демократи планують повернутися до влади, то мають враховувати, що робитимуть це не лише передвиборчими обіцянками, а й кулаками. Трамп розгортає війська Нацгвардії вже у третьому місті. Спочатку був Лос-Анджелес, потім Вашингтон, тепер Портленд (штат Орегон). Це відбувається під приводом боротьби зі злочинністю і незаконними мігрантами. Але є нюанс — у цих містах мери від Демпартії. За їхніми даними, рівень злочинності у них знижується, а не зростає. Тому у застосуванні військових опоненти Трампа вбачають спробу залякування опозиції. Особливо після його недавньої заяви, в якій він назвав нелегальну імміграцію та злочинність "ворогом зсередини", заявивши, що Америка "перебуває під вторгненням зсередини" і військовим треба "робити, що вони хочуть" щодо протестувальників.Але повернемося до акції "No Kings". Президент Трамп та віце-президент Джей Ді Венс відреагували на неї провокативними відео, генерованими ШІ. Глава Білого дому у своєму ролику летить на винищувачі в образі короля і поливає брудом протестувальників. У відео Венс Трамп надягає корону, мантію та бере до рук меча. На завершення перед ним схиляються члени Демократичної партії — Ненсі Пелосі та Чак Шумер. Обидва відео спричинили широкий резонанс, який, проте, ще більше ідеологічно розколов націю.Чим протести у жовтні відрізняються від червневихОсновних відмінностей дві. Перша — триваючий шатдаун. TrueUA розповідав про причини та можливі наслідки цього явища. Демократи вимагають збільшити видатки на пільгове медичне страхування, республіканці не погоджуються. Але у них, попри більшість в обох палатах Конгресу, у Сенаті не вистачає власних голосів за затвердження видатків бюджету. Демократи стоять не своєму. Трамп та його міністри звинувачують їх у всіх смертних гріхах, проте заподіяти нічого не можуть. Гірше того для них, демократи змогли зібрати багатомільйонні мітинги проти політики Трампа. Якщо вірити міністру фінансів Скотту Бессенту, щоденні збитки від шатдауну становлять 15 мільярдів доларів.Із шатдауном обидві партії грають у власну гру, адже де-факто стартувала передвиборча кампанія виборів до Конгресу 2026 року. Її ціна дуже висока. Нижня палата — Палата представників — буде переобрана повністю, а верхня — Сенат — на третину. Якщо демократи візьмуть гору хоча б в одній із палат, для трампістів почнеться круте політичне піке. Передовсім демократи ініціюють імпічмент Трампа.Друга відмінність — глава Білого дому посилив позиції серед виборців MAGA низкою розпіарених миротворчих успіхів (TrueUA пояснював, чому йому не дали Нобелівську премію миру) та впровадженням мит, створюючи ілюзію власної величі. "Америка — це я", перефразовуючи короля Людовіка XIV. Звідси й "Hate America" від республіканців. Хто проти Трампа, той проти Америки. Для трампістів це аргумент. Білий дім, видається, намацав політтехнологічну альтернативу, якої не було у червні.Протести у США й УкраїнаЩо нам від протестів за океаном? Чим більша увага ЗМІ прикута до подій на вулицях американських міст, тим менше концентрується на новинах про війну у нас. Тобто будь-яке відволікання — не добре. З іншого боку, громадська думка в США на користь продовження американської підтримки України, тож Трамп і його соратники мусять йти у руслі громадських настроїв. А на спроби свого президента злитися в любові з кремлівським диктатором американці реагуватимуть протестами. Мабуть, Трамп усе ж не хоче, щоб вулицями носили плакати, де він обіймається з Путіним. Бо з таким образом лідера республіканців кандидати від цієї партії програють вибори з тріском..

Обіцянка надати Україні крилаті ракети Tomahawk й посилення Вашингтоном дипломатичного тиску на Москву багато хто сприйняв з ейфорією. Мовляв, нарешті американський президент став на бік нашої країни. Трамп лише на боці Трампа. Цю аксіому пора вже засвоїти. Гібридне жонглювання "томагавками""Я знаю, що він хоче попросити: йому потрібна зброя, він хотів би мати — Tomahawk. У нас багато Tomahawk", — розповів Дональд Трамп про свої очікування від зустрічі з українським колегою Володимиром Зеленським. Ця заява прозвучала 15 жовтня. Наступного дня глава Білого дому розмовляв телефоном із російським диктатором. Ішлося саме про ці крилаті ракети. Того ж дня Трамп до фрази "у нас багато Tomahawk" додав уточнення "але вони потрібні нам". На думку багатьох експертів це уточнення є ключовим з усієї телефонної бесіди з Путіним, адже воно підтвердило припущення, що США і не планували надавати Україні Tomahawk. І що замість підвищення ставок Трамп їх послабив після першого ж дзвінка з Кремля.За словами путінського дипломата Юрія Ушакова, ватажок терористичної держави переконував президента Штатів, що Tomahawk буцімто нічого не змінять у війні, а лише нашкодять американсько-російським відносинам. Що, звісно, є брехнею — змінять ще і як. Не дарма Путін першим подзвонив до глави Білого дому. За версією Трампа, епізод розмови про Tomahawk мав дещо інакший вигляд. Він спитав у Путіна, чи не заперечує той проти передачі Україні кількох тисяч таких ракет. Диктатор не був у захваті від такої ідеї. Напередодні зустрічі президентів США та України високопоставлені джерела за океаном переконували CNN, що глава американської адміністрації не відмовляється від надання далекобійних ракет. Проте вчорашній день підтвердив песимістичні прогнози: Tomahawk таки не буде.Крилата ракета Tomahawk — це американська високоточна дозвукова ракета великої дальності, призначена для ураження важливих наземних (або морських) цілей. Вона запускається переважно з кораблів та підводних човнів, здатна долати шлях на наднизькій висоті, огинаючи рельєф, що ускладнює її виявлення протиповітряною обороною. Залежно від модифікації, її дальність може сягати 1600-2500 км, а наведення відбувається за допомогою інерціальної системи, корекції по рельєфу та GPS, забезпечуючи високу точність. Сучасні версії можуть навіть змінювати ціль під час польоту. Це одна з ключових систем високоточної зброї арсеналу США.Розробка ракет Tomahawk розпочалася на початку 1970-х років. Американські війська вперше застосували їх у бойових діях під час війни в Перській затоці 1991 року, після чого ракети використовували в десятках операцій; згодом їм додали GPS-наведення та можливість перенаправлення в польоті.Щодо переваг цих ракет, то у крейсерському режимі вони можуть летіти низько над землею, ускладнюючи виявлення радарами. Tomahawk розвиває приблизно 885 км/год (приблизно 70% швидкості звуку).Як Орбан замінив Віткоффа у спілкуванні з КремлемВіктор Орбан, який хоче знову перемогти на виборах в Угорщині у квітні наступного року, а Трамп йому у цьому допомагає, засвітився у Шарм-ель-Шейху на саміті з мирного врегулювання у Секторі Гази. Щобільше, американський президент там нахвалював свого угорського друга. Поки глава Білого дому мирив ізраїльтян і палестинців в Єгипті, головний дипломат Орбана Петер Сійярто їздив до Москви, де виступав на Російському енергетичному тижні. Там критикував Євросоюз, розхвалював миротворчі зусилля Трампа та обурювався, що тому не дали Нобелівську премію миру. Ймовірно, Сійярто виконував роль посередника між Орбаном, Путіним та Трампом. Себто, про дзвінок Путіна і пропозицію зустрічі у Будапешті могли домовитися заздалегідь. І Трамп міг бути про це поінформований. А Сійярто лише звів усі кінці з росіянами.Це вигідно Орбану, який хоче показати своїм виборцям, який він крутий геополітик, а Європі — що лише він здатний говорити з Трампом. Вигідно Путіну, чий приліт у країну ЄС і НАТО, та ще й до сусіда України — ляпас європейській демократії. Місце проведення саміту погане для України. Це і згадка про великий обман із Будапештським меморандумом, і шалена українофобія Орбана, який блокує відкриття першого переговорного кластера між ЄС та Україною, і подальші спекуляції угорського прем’єра, котрий використовуватиме цю зустріч у своїй політичній грі проти демократичної опозиції та Євросоюзу.Згладжує негативи хіба те, що формат зустрічі буде двостороннім — Трамп і Путін — і якщо все завершиться провалом, як на Алясці, відповідатиме за підставу глави Білого дому під ганьбу саме Орбан."Тунель Трампа-Путіна". Чи була зустріч у Вашингтоні успішноюДовгоочікувана зустріч між Трампом і Зеленським відбулася. За даними ЗМІ, українська делегація показувала американцями мапи з вразливими точками росіян. Вочевидь, це і було те, про що повідомлялося, — українці планували під час зустрічі переконати Трампа надати Tomahawk. Але лише однією фразою під час спільної із Зеленським прес-конференції він продемонстрував, що не прагне ескалації з Росією. Коли у нього запитали ставлення до проекту тунелю через Берингову протоку між Росією та американською Аляскою, глава Білого дому назвав нездійсненну маячню, яку просуває Кремль, "цікавою ідеєю". Тим самим підтверджуються страхи, що у Будапешті поновлять торги щодо російських пропозицій про спільний видобуток мінералів в Арктиці. "Тунель Трампа-Путіна" — складова лоту, який Москва пропонує США.Ще кілька важливих заяв. Перша: Трамп знову вважає, що Путін хоче завершення війни. Тобто повертаємося майже на півроку назад, коли американський президент стверджував, що Путін хоче миру. Наголосимо: у своїй промові на початку вчорашньої зустрічі Зеленський висловив кардинально протилежну думку: російській диктатор не зацікавлений у припиненні війни, але Трампу під силу змусити Путіна зупинити війну.Друга заява стосується Tomahawk. За словами Трампа, у бойових умовах ці ракети дуже точні й "може статися багато поганих речей". А ще додав: "Ми не хочемо віддавати засоби, необхідні для захисту нашої країни".Після цього тему надання Україні далекобійних крилатих ракет можна закривати.Що ж записати в плюс від учорашнього саміту у Вашингтоні? Перше: хоча зустріч у Будапешті відбудеться без участі Зеленського, Трамп пообіцяв підтримувати постійний зв’язок з українським президентом. Тут варто згадати, як у перші місяці своєї миротворчої діяльності лідер Америки та його перемовники прагнули домовитися з росіянами за спинами українців. Тобто говорити про Україну без України припинили, й це наштовхує на певний оптимізм щодо зустрічі у Будапешті. Хоча ще не факт, що вона відбудеться саме там, адже на шляху літака Путіна здатні виникнути непереборні обставини. Та й у самій Угорщині можуть початися антиурядові акції через ігри Орбана.Друге: після переговорів із Трампом Зеленський провів телефонні консультації з лідерами дружніх країн ЄС, тобто, як уже традиційно склалося, Україна та Європа продовжують діяти спільним фронтом. Подобається Трампу це чи ні, але він змушений враховувати позицію європейських союзників. Не виключено, що їхня позиція стане вагомою, щоб не допустити зустрічі саме у Будапешті. Хоч знову на Алясці, але не в ЄС.Третє: всі розуміють, що навіть коли й Трамп, і Путін завітають до Орбана, це нічого не змінить. Мета російського диктатора — затягувати час. Американський президент дозволяє йому це робити. Не застосовує санкцій і відмовляє Україні у Tomahawk. В усвідомленні того, що він не йтиме на протистояння з Росією, є плюс — психологічний. Не варто брати близько до серця гойдалки, які влаштовує господар Овального кабінету. Все одно американське суспільство не дозволить йому злитися в обіймах з Путіним. Доцільніше звертати увагу на те, що справді важливо. Приміром, нещодавно Сенат США схвалив законопроект про оборонний бюджет на 2026 рік із 500 мільйонами доларів для України. А в Євросоюзі планують продовжувати купляти американську зброю для нашої оборони коштом "репараційної позики" в розмірі 140 мільярда євро, забезпеченої замороженими активами Росії. Що ж до анонсованої зустрічі в Будапешті, то, судячи із заяви Трампа, він вимагатиме від Путіна зупинки бойових дій "там, де є", себто, по нинішній лінії зіткнення. Ну, що ж, нехай спробує досягнути бодай цього….

У квітні 2026 року угорці оберуть собі іншу владу, а Віктора Орбана та його найближчих соратників пригріє у себе путінський режим, як це сталося з невдахами Віктором Януковичем та Башаром Асадом. Ця конспірологія звучить правдоподібніше, аніж вигадка прем’єра Угорщини про "українців у смартфонах угорців".Осіннє загострення у "троянського коня"Недружні заяви прем’єр-міністра Угорщини та його міністрів на кшталт очільника МЗС Петера Сійярто — звична справа. А з кінця вересня Орбана просто несе — по кілька разів на тиждень від нього лунають відверто українофобські заяви. Першу він зробив для популярного серед його прихильників подкасту, коли фактично визнав вторгнення угорського БпЛА в український повітряний простір. Але, каже, це нічого страшного, бо "Україна не є незалежною країною, Україна не є суверенною країною, Україна фінансується нами, Захід надає їй кошти, зброю". Йому відповів головний український дипломат Андрій Сибіга: "Ми з нетерпінням чекаємо на його (Орбана) думку щодо державного суверенітету та незалежності (України), коли він позбудеться залежності від російських енергоносіїв, на чому неодноразово наголошували президент США Дональд Трамп та європейські партнери". Наступну скандальну заяву Орбан зробив 1 жовтня перед початком саміту Європейської Ради в Копенгагені. За його словами, угорці не хочуть бути в спільних інтеграційних об’єднаннях з українцями, як-то НАТО чи ЄС. "Україна буде в Євросоюзі, з Орбаном або без, бо це вибір народу України. Я впевнений, що народ Угорщини підтримує Україну в будь-якому випадку", — це вже відповідь президента Володимира Зеленського. Тут також нагадаємо, що Орбан з лютого блокує відкриття першого кластеру для початку переговорів про вступ України до Євросоюзу попри виконання нашою країною всіх вимог для цього. Голова Євроради Антоніу Кошта намагається обійти вето Будапешта, пропонуючи ухвалити рішення не одностайно, а кваліфікованою більшістю. Ніхто, окрім Угорщини, не стоїть на заваді старту переговорів.Вже наступного дня, 2 жовтня, Орбан поширив відверто пропагандистський наратив про "непереможність Росії". Він накинувся на Брюссель зі звинуваченнями у підготовці "плану війни". Мовляв, більшість країн ЄС ніколи не були окуповані росіянами й не знають, як воно. А Угорщина перебувала в окупації СРСР 40 років, тому знає, що таке "російська військова машина". Ця заява насамперед звучить принизливо для угорців. Саме в цій країні у жовтні 1956 році розпочалося перше антирадянське повстання, відоме як Угорська революція. Окупаційні війська його жорстко придушили, але ненависть до окупантів залишилася.Того ж дня Орбан зробив ще один реверанс перед Путіним — виступив проти використання заморожених в Європі російських активів для виплати репарації Україні. А 6 жовтня пішов в інформаційну атаку на Зеленського. Мовляв, займається "моральним шантажем". За його словами, Угорщина "не має морального обов'язку" підтримувати вступ України до ЄС. Орбан уже звично розписується за всіх угорців, хоча станом на зараз рейтинг його партії "Фідес" помітно відстає від лідируючої партії "Тиса".Останніми днями Орбан у своїх нападках на Україну геть "злетів із котушок". Він відреагував на публікацію про те, що українські розробники нібито працювали над застосунком опозиційної "Тиси", з якого буцімто мав місце витік даних про користувачів. Цей фейк Орбан прокоментував так: "Українська розвідка не просто стежить за Угорщиною. Вона проникла туди через проукраїнську партію "Тиса". Вони проникли у суспільне життя та політику, надаючи технологічну допомогу своїм союзникам, щоб допомогти їм отримати тут владу. Колись ми казали: "Росіяни вже в коморі", тепер ми повинні сказати: "Українці вже у вашому смартфоні". Ми не залишимо цього без уваги!". А буквально днями угорський прем’єр поширив відео, згенероване ШІ, на якому вигаданий Зеленський рекламує застосунок для "Тиси". Що ж, Орбан боїться українців і це добре. Але погано, що його виборці вірять у нісенітницю про "українців у смартфонах угорців".У суботу друг Путіна оголосив збір підписів серед угорців проти "воєнного плану Брюсселя", тобто допомоги Євросоюзу Україні. Очевидно, що процес збору підписів "Фідес" використає для мобілізації власного електорату та поширення російських наративів. Підписи можна збирати довго і протягом всього цього часу посилювати антиукраїнську та антиєвропейську істерію. Приміром, ось як він пояснює, чому проти членства України в ЄС: "Якщо ви перебуваєте у федеративній системі з кимось і на вас нападають, рано чи пізно доведеться посилати солдатів, а ми не хочемо вмирати за Україну".Маніпуляція, розрахована на виборців із відсутнім критичним мисленням.Чи є сенс Україні реагувати на політичне божевілля імені Орбана?Причину українофобії прем’єра Угорщини пояснив Зеленський. Орбан базує свою передвиборчу кампанію на критиці всього, що пропонує Євросоюз, "на цій критиці він підживлює свій електорат або більш радикальний електорат. І в нього Україна — це один із головних, а може, головний стимул, щоб саме на основі блокування України зростав рейтинг його партії. Тому він робитиме все, щоб блокувати нас". Що ж із цим робити?Про зміну правил від Антоніу Кошти вже згадувалося. Проте помітного просування там, на жаль, немає. Інший варіант — тиск лідерів ЄС на Орбана. Правда, існують сумніви, що це дасть результат. Буквально вчора особисто Дональд Трамп побажав успіху прем’єру Угорщини на виборах. Для виборців "Фідес" підтримка Трампа більш значуща за критику з Брюсселя. Втім, публічна похвала Орбана главою Білого дому знецінила його піар-кампанію проти купівлі європейцями російської нафти, адже саме Угорщина її й купує. Також Трамп знову не виправдовує імідж людини слова, — він обіцяв вплинути на угорського прем’єра, щоб той перестав блокувати переговори про вступ України в Євросоюз. Переговори й далі блокуються.TrueUA після попереднього загострення українсько-угорських відносин пропонував залучити проти Орбана механізми міжнародних і, зокрема, європейських інституцій. Коли на нашу територію залетів угорський дрон, від якого Будапешт відкараскувався, а потім прем’єр визнав факт порушення повітряного простору України, інформація про інцидент мала бути передана до штаб-квартири НАТО та до ОБСЄ. Наш простір порушив безпілотник країни — члена Альянсу й Альянс має розбиратися з порушником. Ми також маємо право звертатися до ОБСЄ щодо допомоги у вирішенні конфлікту з угорською владою. Можна скільки завгодно нарікати на пасивність цієї організації, проте розголос матиме значення. І звертатися щоразу, як Будапешт робитиме недружні кроки.З Орбаном повинні боротися ті, хто його породив — європейські політики. А от вступати з ним у конфлікт наодинці — помилка. Він хоче, аби офіційний Київ різко коментував його заяви. Після цього підвищуватиме градус українофобії у себе вдома. Замість гнівних заяв у відповідь, можливо, краще просто висміювати цю особу як "кульгаву качку". Орбан — політик авторитарного типу, такі найбільше бояться виглядати посміховиськом..

Нобелівський комітет назвав цьогорічною лауреаткою премії миру венесуельську правозахисницю і політика Марію Коріну Мачадо. Це роздратувало Дональда Трампа, який мріє отримати найпрестижнішу премію. Його реакція стала додатковим підтвердженням правильності вибору комітету.  Хто така Марія Коріна Мачадо і чому Трамп образився на Нобелівський комітетЗа словами голови норвезького Нобелівського комітету Йоргена Ватне Фріднеса, Мачадо нагородили за "невтомну роботу" із захисту демократичних прав венесуельського народу. Зокрема, комітет відзначив її внесок у боротьбу за досягнення справедливого та мирного переходу від диктатури до демократії. Вперше вона стала відома ще 1992 року, коли 25-річною заснувала фонд допомоги безпритульним дітям столиці Венесуели Каракасу, де народилася і мешкала. Трамп у 1992 році вже був мільярдером, знявся в епізоді культового дитячого фільму "Один удома-2" та влаштовував вечірки у своєму маєтку в Мар-а-Лаго. У мережу потрапило відео саме з вечірки 1992-го, де Трамп весело спілкується з педофілом Джеффрі Епштейном. Знайомство з цим злочинцем — складна тема для глави Білого дому.Правозахисна діяльність привела Мачадо в політику. 2001 року, коли Венесуелою керував диктатор Уго Чавес, вона стала співзасновницею громадської організації Sumate, яка слідкувала за прозорістю виборів. Завдяки цій організації політикиня стала одним із лідерів опозиції. Трамп у 2001 році шукав вигідні варіанти для виходу його політичної кар’єри на новий рівень. Того року він перейшов із Партії реформ — ліберальної політсили, яка безрезультатно намагалася конкурувати з домінуючими демократами й республіканцями — до Демпартії. У ній він перебував до 2009 року. У 2011 році Мачадо оголосила про намір балотуватися у президенти Венесуели, однак на праймеріз опозиції суперником Чавеса обрали Енріке Капрілеса, який у 2012-му програв диктатору. Нинішній глава Білого дому тоді вже був республіканцем, наголошував на своїх консервативних поглядах. Такими вони раніше не були. У 2014 році Мачадо стала однією з лідерів масштабних протестів проти наступника Чавеса, диктатора Ніколаса Мадуро. Трамп у цей час набирав політичну вагу й у 2015-му оголосив про намір балотуватися в президенти США. У 2016-му став 45-м президентом, а Мачадо у ці роки продовжувала боротися з режимом Мадуро у Венесуелі.У 2024 році популярна в народі правозахисниця виграла праймеріз опозиції, проте диктатура заборонила їй балотуватися в президенти, звинувативши у закликах до масових протестів. На неї полюють силовики Мадуро, через це Мачадо вимушена переховуватися. У Нобелівському комітеті не впевнені, що лауреатка зможе особисто прибути для отримання нагороди. А Трамп у 2024 році вдруге виграв президентські вибори на відвертому популізмі. Зараз він погрожує владі Венесуели, вимагає від неї приймати депортованих зі США венесуельських мігрантів, американські військові вже двічі атакували човни, які запідозрили у перевезенні наркотиків. Але при цьому дуже болісно відреагував на отримання премії миру лідеркою опозиції режиму Мадуро."Президент Трамп продовжуватиме укладати мирні угоди, завершувати війни та рятувати життя. У нього серце гуманіста, і більше ніколи не буде такої людини, яка зможе зрушувати гори лише силою своєї волі. Нобелівський комітет довів, що для нього політика важливіша за мир", — написав у мережі Х директор із комунікацій адміністрації президента США Стівен Чун.Перша реакція Білого дому ошелешила багатьох. По-перше, нагороду отримала справді гідна людина, яка не одне десятиліття з ризиком для життя бореться за демократію у Венесуелі. По-друге, Мачадо протидіє ворогові Америки й другу Путіна Мадуро. По-третє, йдеться про жінку та матір трьох дітей, які з міркувань безпеки мешкають за межами Батьківщини. По-четверте, якби премію дали Трампу, це також було б політичне рішення. По-п’яте, судячи із цієї заяви, у Білому домі не зовсім розуміють, за що дають премію миру. Навіть наведений вище порівняльний аналіз політичної біографії Мачадо і Трампа засвідчує, що цьогорічна лауреатка бореться за права людини у своїй країні ще з молодих років. Вона має антиавторитарні погляди. У той час, як Трамп сумнівною з погляду прав людини політикою депортації мігрантів, заявами про можливе третє балотування в президенти, введенням Національної гвардії в міста, жителі яких переважно підтримують демократів, претензіями на Гренландію і тому подібне, демонструє авторитарні тенденції. Нобелівський комітет дуже чутливий до цього.Коли Трамп отримає премію імені НобеляТрамп любить, щоб увесь світ крутився навколо нього. Він та його адміністрація розгорнули цілу кампанію, спрямовану на отримання Нобелівської премії миру цього року. Це було дуже очевидно. Амбіціям президента США підігрували й зовнішні гравці. Серед країн, які підтримали його номінацію, — Азербайджан, Вірменія, Габон, Камбоджа, Пакистан, Руанда. У цій компанії ще й прем’єр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу. В українському парламенті також були ініціативи висунути Трампа, проте позиція офіційного Києва тут прагматична: якщо президенту США вдасться домогтися припинення вогню, Україна номінуватиме його на Нобелівську премію миру.Коли критично оцінити роль Трампа у мирних угодах, укладених цього року, то картина виявиться не такою однозначною. Угода між Баку та Єреваном готувалася задовго до того, як Ільхам Алієв і Нікола Пашинян парафували її в присутності глави Білого дому. Його роль у припиненні вогню під час прикордонного конфлікту між Індією і Пакистаном Нью-Делі ставить під сумнів. Між Камбоджею і Таїландом не було війни, а розгортався прикордонний конфлікт. Він там час від часу спалахує. Мирова між Конго та Руандою пішла на користь інтересам американців, які дуже цікавляться корисними копалинами у прикордонні двох країн. Власне, схожі історії у кожному із випадків, які Трамп вважає своєю заслугою. Як тут не згадати на початках фактично примус України укласти угоду про мінерали. А також розмови з Росією про можливість спільного видобутку корисних копалин в Арктиці. Правда, це була не ініціатива США. У Нобелівському комітеті, вочевидь, помітили різницю між справжньою боротьбою за мир і грою у миротворця. А от дві справжні війни — у Секторі Гази та в Україні — Трамп припинити не зумів. Він зараз просуває мирний план щодо Гази, відомий як план британського екс-прем’єра Тоні Блера, певні позитивні зрушення є. Проте мирні угоди між ізраїльтянами й палестинцями порушувалися неодноразово. Тому до наступного рішення Нобелівського комітету як раз буде нагода випробувати мирну ініціативу Трампа часом. Якщо у нього вийде, це однозначно наблизить його до омріяної премії.Не кажучи вже про мир в Україні. Але не на умовах Путіна. Той скористався не присудженням Трампу "нобелівки" для гібридного удару по американському президенту. Кремлівський диктатор підлестив: мовляв, лідер Америки "справді багато робить для того, щоб вирішити складні кризи, що тягнуться роками, а то й десятиріччями". А Трамп узяв і подякував Путіну. Союзнику диктатора Мадуро, з яким бореться лауреатка премії Мачадо. Та ще й сталося це 10 жовтня, у день руйнівної атаки росіян на Україну.Donald J. Trump Truth Social Post 11:15 AM EST 10/10/25 Thank you to President Putin! pic.twitter.com/pSCLKxnqxI— Commentary Donald J. Trump Posts From Truth Social (@TrumpDailyPosts) October 10, 2025Психологічну допомогу ображеному главі Білого дому надала венесуельська опозиціонерка. А заодно і врятувала його від ганьби через подяки диктаторам. "Я присвячую цю премію стражденному народу Венесуели та президенту Трампу за його рішучу підтримку нашої справи!" — написала вона у мережі Х. А потім зателефонувала президенту США. І це на нього подіяло."Я не став казати: "Тоді віддай її (премію) мені". Хоча, думаю, вона могла б і погодитися", — сказав Трамп жартома. І додав: "У Венесуелі зараз справжня біда — їм потрібна допомога". Можливо, для Трампа було одкровенням, хто така Марія Мачадо, і він зрозумів, що завдяки таким людям руйнуються диктатури. А ще — Нобелівську премію він може отримати наступного року, якщо остаточно стане на бік добра та відмовиться від ідеї "премія миру для задоволення власних амбіцій"..

Сумнозвісний Герострат увійшов в історію спаленням храму Артеміди в Ефесі, а уряд Себастьєна Лекорню увійде в історію абсолютним антирекордом перебування на посадах. Сам прем’єр посидів у кріслі менш як місяць, а його міністри взагалі лише близько 14 годин. Чому ж політики Франції з такою швидкістю біжать до краю прірви?Боротьба за дострокові вибори. Навіщо ліві й праві згуртувалися проти МакронаTrueUA детально аналізував причини політичної кризи у Франції. Місяць тому, коли сьомим прем’єр-міністром за президентства Еммануеля Макрона став екс-міністр оборони Себастєн Лекорню, були оптимістичні сподівання, що силовик зможе протидіяти тиску парламенту. Виявилося зовсім навпаки, — керівник уряду оголосив про відставку, навіть не почавши до ладу свою роботу. За джерелами Bloomberg, Лекорню склав повноваження після того, як Макрон представив оновлений склад уряду, де більшість склали члени попередньої урядової команди. Це обурило парламентську опозицію. Зокрема, лідер Соціалістичної партії Олів'є Форе заявив, що "група Макрона розпадається, а новий уряд втратив легітимність". Залишається лише здогадуватися, чому президент Франції замість поступок депутатам вирішив посилити конфлікт із ними. Проте з відставкою Лекорню сторінку сьомого уряду не перегорнули. Сам відставник повідомив про переговори з різними політичними партіями."Є бажання мати бюджет для Франції до 31 грудня цього року. І це бажання, очевидно, створює імпульс та зближення, що зменшує перспективи розпуску парламенту", — цитує Лекорню агенція Reuters.Причина політичної кризи у Франції — ультраправі та ліві, особливо ультраліві, хочуть дочасних виборів парламенту, бо відчувають спроможність отримати на них більшість та сформувати свій уряд. Нагадаємо історію чинного складу парламенту та розклади в ньому. 30 червня і 7 липня минулого року відбулися позачергові вибори до Національних зборів після того, як Макрон розпустив попередній депутатський корпус. Рішення президента Франції багато хто критикував і, як підтвердили результати дочасних виборів, критика була справедливою. На виборах до Європарламенту у 2024 році ультраправі з "Національного об’єднання" Марін Ле Пен випередили партії керівної коаліції. Лепенівці мали найвищі рейтинги й заробляли бали на потужній критиці ліберала Макрона і тодішнього уряду. Очевидно, задум президента полягала в тому, що ультраправі на хвилі популярності переможуть і на дочасних виборах. Після чого претендуватимуть на формування уряду, який впроваджуватиме в життя їхні популістські обіцянки. Простіше кажучи, завалить роботу та ще й конфліктуватиме з лівими.Однак виборці задум поламали, — після першого туру дійсно лідирувало "Національне об’єднання", проте після другого несподівано все перегралося — відносну більшість мандатів набрали ліваки, другими стали ліберали з "Разом за Республіку", а ультраправі виявилися тільки третіми. У підсумку в новообраному парламенті утворилася ситуація, коли через глибокі ідеологічні розбіжності ніхто не може утворити коаліцію. Але при цьому права і ліва опозиція мішенню для атак зробила Макрона та уряд. На початку вересня 2024-го у відставку пішов молодий і перспективний прем’єр Габріель Атталь, уряд його наступника Мішеля Барньє протримався до середини грудня, кабінет міністрів Франсуа Байру протримався до 9 вересня цього року. Коротка історія уряду Лекорню описана вище. Ліві розгорнули широку популістську кампанію проти чинної пенсійної реформи, проти політики жорсткої економії, спричиненої дуже значними боргами країни, проти звільнень чиновників тощо. 10 вересня Францією прокотилися масштабні протести проти уряду і президента Макрона, ініційовані лівими. Вони наполягають не так на дочасних виборах парламенту, як на відставці президента. Найбільш ліва партія — "Нескорена Франція" — навіть ініціювала імпічмент Макрона, проте ця ідея була у середу відхилена депутатами. Її не підтримали, зокрема, ультраправі з партії Ле Пен. Разом із тим останні соцопитування фіксують зростання невдоволення французів своїм президентом. Згідно з опитуванням Odoxa-BackBone Consulting на замовлення Le Figaro, 57% громадян покладають провину за відставку чергового прем’єра на Макрона, ще 30% вважають його винним частково. Натомість тільки 32% респондентів назвали винною у політичній кризі парламентську опозицію.Тут можна зробити похибку на те, що Le Figaro відома підтримкою лівих, проте непопулярність Макрона підтверджували й інші опитування, проведені раніше. Та головне не цифри, а покладання відповідальності за кризу на президента, а не на опозицію, яка мріє про дострокові вибори, перемога на яких або крайніх лівих, або крайніх правих лише погіршить ситуацію. Наголосимо на важливому моменті: в обох цих таборах друзів України немає.Сварки замість єдності. Чому в ЄС не хочуть бачити очевидногоЗалишається сподіватися, що французькі політики все ж знайдуть компроміс та ухвалять бюджет країни, який хоч частково влаштує всіх. В іншому випадку Франція стане ще ближчою до прірви дострокового перезавантаження влади. Лекорню повідомив, що його наступника призначать протягом 48 годин. Є обережний оптимізм, що влада знайде точки дотику з поміркованими силами в парламенті. Проте затяжна політична криза у Франції засвідчила дуже серйозну проблему європейської демократії — замість єдності перед новими зовнішніми викликами тривають внутрішні міжусобиці. Причому загалом в Європейському Союзі.Прикладом може слугувати ситуація навколо створення "Стіни дронів" для посилення захисту східного флангу Європи. Під час зустрічі європейських лідерів у Копенгагені ця тема була центральною. Однак конкретних рішень поки нема. Як заявив єврокомісар з оборони Андрюс Кубілюс, Євросоюз має напрацьовувати здатність знешкоджувати БпЛА."Ключем до ефективної "Стіни дронів" є не лише технології як такі, а й розвинені навички інтегрованого командування та створення комплексної нової екосистеми ведення бойових дій. Нам потрібно швидко переходити від ідей до дій", — каже Кубілюс.Наголосимо: він — литовець, Литва перебуває на передньому плані в разі російської агресії проти ЄС. Та чи готові інші підтримати ініціативу?Європа зіткнулася з проблемою російських дронових провокацій. Польща, Данія, Франція, Норвегія, Фінляндія, Румунія, Литва, та ж Франція, а днями — Бельгія. Реакція на ці події різниться за рівнем жорсткості заяв, але, як зауважує західні ЗМІ, ініціатива щодо "Стіни дронів" зіштовхується з реаліями — скептичним ставленням держав, які розташовані далеко від Росії. Основна причина — реалізація багаторівневої повітряної оборони коштуватиме чималих грошей.Усі згодні з тим, що Європі потрібно покращити здатність перехоплювати безпілотники, проте далі слів готові йти не всі. Як слушно зауважує у колонці для британського видання The Guardian старший науковий співробітник Європейського політичного центру Пол Тейлор, "що ближче гібридна війна Росії підступає до європейських столиць, то менше лідери ЄС здатні домовитися про те, як на неї реагувати". Внутрішні чвари, як у Франції, небажання витрачати кошти на безпеку східних союзників, як у випадку зі "Стіною дронів", ослаблюють Європу. Роблять її легкою поживою для російської гібридної війни.Нинішні події часто порівнюють з подіями столітньої давнини. Тоді лідери європейських країн також сподівалися, що їх країни зіткнення з Гітлером точно омине. Бо війна десь далеко — у Чехії, Польщі. А потім війна прийшла до них… .

Віце-президент Європарламенту Віктор Негреску підготував листа для глави Євроради Антоніу Кошти з вимогою відкрити переговорні кластери про членство Молдови в ЄС. Лист підписали 55 депутатів із 720. Про Україну в ньому не згадується…Провели вибори. Чим румун Негреску мотивує свою ініціативу"Вільні й чесні вибори, що відбулися минулої неділі, не залишають жодних сумнівів: народ Молдови підтвердив своє чітке бажання інтегруватися до Європейського Союзу. Його вибір, зроблений всупереч зовнішньому тиску і дезінформаційним кампаніям, свідчить про його демократичну стійкість і рішучість". Це головний плюс Кишиневу від пана Негреску та підписантів листа, серед яких дев’ятеро — депутати від Румунії. TrueUA детально аналізував, за рахунок кого і чого проєвропейській партії президентки Майї Санду "Дія та солідарність" вдалося посісти перше місце й отримати можливість формувати уряд власними силами. Як і на президентських виборах торік своє слово сказала молдовська діаспора — вона проголосувала за курс своєї країни до Євросоюзу. А от в окремих регіонах Молдову партія Санду отримала трохи більш як 3%. Молдавани — молодці, та все ж на результати виборів у цій країні варто дивитися тверезо. Проєвропейські сили виграли битву супроти проросійських сил на чолі з агентами впливу Кремля, проте не виграли війну з Росією за мізки свого народу. Негреску — професійний депутат Європарламенту, вперше обрався туди 2014 року. Представляє соціал-демократичне крило в ЄП. З огляду на публічні заяви, у проросійськості його запідозрити важко. То ж лишається два варіанти: або Негреску висловив ініціативу з подачі офіційного Бухареста, або на прохання Кишинева. Другий варіант сумнівний. 2 жовтня у Копенгагені на саміті Європейської політичної спільноти Майя Санду казала наступне: "І Молдова, й Україна виконали свої зобов’язання, і вони готові до наступних кроків. Існує технічний звіт, позитивний звіт для обох країн. Нам потрібно рухатися вперед".Тобто підстав підозрювати молдаван у кулуарних іграх, щоб випередити Україну, немає. Втім, можуть існувати сили, зацікавлені у тому, щоби переговори з Молдовою почалися першими з огляду на блокування Віктором Орбаном старту переговорів з Україною.Про роз’єднання України та Молдови, які йдуть до ЄС дуетом, у серпні написало видання Politico. Його джерела у високих коридорах Європи пояснювали, що у Брюсселі хочуть дати молдаванам позитивний сигнал перед вересневими виборами. Розділення переговорів України та Молдови, вказувало видання, до того не розглядалося через побоювання послаблення проєвропейських настроїв у воюючій Україні, яка може відчути себе ображеною. Як синекуру українцям буцімто запропонують доступ до дослідницької програми Horizon Europe та програми студентського обміну Erasmus. Лист Негреску — друга серія. Чи дослухаються до нього люди, які ухвалюють рішення в ЄС?Президент Зеленський наполягає на одночасному відкритті переговорних кластерів. Глава МЗС України Андрій Сибіга наголошує: "Сила і вплив українсько-молдовської єдності на шляху до Європейського Союзу спрацьовували вже неодноразово, і ми повинні зберігати цю єдність у найвідповідальніші моменти, щоб домогтися спільного успіху".Після оприлюднення листа Негреску, Сибіга пояснив: жодного роз’єднання бути не може, рішення чи документи, які ухвалюються в Європейському парламенті, мають рекомендаційний характер. Офіційна ж позиція ЄС — відкриття переговорних кластерів для України та Молдови має відбутися синхронно.Отже, ініціатива Негреску — порожній звук, самопіар, пан Кошта прийме цей лист до відома, не більше? Хотілося б сподіватися, що він так і вчинить. Проте все ж не полишає думка, що звернення до очільника Євроради саме зараз з’явилося не просто так.Чим небезпечне розділення України та Молдови на старті переговорівПочнемо з версій появи листа Негреску. Перша — він як румун природно лобіює інтереси близької Молдови. Однак непокоїть відсутність у документі згадки про Україну. Це при тому, що дві країни інтегруються до Євросоюзу так званим "пакетом". Брюссель для інтеграції нових членів використовує їхнє поєднання в пари чи групи. Порівнюючи, зручніше спостерігати прогрес кандидатів на членство.Крім того, у кожної з країн у "пакеті" в ЄС є свої адвокати і якщо країни йдуть у парі, адвокати одних змушені підтримувати інших. Адвокати Молдови — Румунія, Італія. Наші — Польща і Балтійські держави. Негреску не згадав про нас, значить, він належить до тієї групи європолітиків, яка прагне відв’язати Молдову від України, щоб Кишинів не втратив історичний шанс ускочити в ЄС. Адже Угорщина членство Молдови не блокує. Друга версія: прихильників роз’єднання достатньо, але досі вони висловлювали свої думки як "джерела", Негреску ж збурив інформаційний простір, тепер оцінять резонанс, порахують армію прибічників і посилять або послаблять свої заяви. На таке припущення наштовхує по суті незначна кількість підписантів. Це нагадує зондування суспільних настроїв і настроїв у середовищі європолітиків. Вкинути для широкого обговорення тему можливого роз’єднання і подивитися, що з цього вийде. Нагадаємо: ще у квітні єврокомісарка з питань сусідства та розширення Март Кос повідомила, що Брюссель розглядає можливість продовжити процес вступу для Молдови, відокремивши її від України. Вочевидь, серед єврочиновників вистачає лобістів такого сценарію. Як і противників. Приміром, керівниця Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн проти розділення переговорного треку України та Молдови.Третя версія: у високих кабінетах Брюсселю рішення про розділення вже ухвалене і тепер його медійно "відмивають" через "лист Негреску". Це поганий для нас перебіг подій, він може знизити підтримку євроінтеграції серед українців. Бо матиме вигляд плювка у їхній бік. Тим більше, що той таки Антоніу Кошта начебто шукає, як оминути вето Орбана шляхом ухвалення рішення про відкриття кластера не одноголосно, а кваліфікованою більшістю. Угорський друг Путіна вже заявив, що нічого з цього не вийде. Проте хотілося б побачити, чи Кошта хоча б спробував.ЗМІ повідомляли, на які проблеми він може наштовхнутися. Проти ухвалення рішень кваліфікованою більшістю не тільки угорці. Кілька держав-кандидаток в члени ЄС досі стукають у двері тільки тому, що хтось із членів Євросоюзу заблокував їм вступ. Найвідоміший приклад — Північна Македонія. Спочатку на перепоні їх євроінтеграції стояла Греція, яка вимагала у македонців змінити назву. Бо Македонія — це грецька історична область. Македонці додали до назви слово "північна" і греки змінили гнів на милість. Проте тут з’явилося інше гальмо на шляху — Болгарія. Софія вимагає від Скоп’є визнання, що історично і мовно Північна Македонія є болгарською. Тобто де-факто вимагає визнати себе не окремим народом, а болгарами. З очевидних причин на це македонці не погоджуються.І, останнє. Україна та Молдова поєднані не лише одним "пакетом" при русі до ЄС, а й великою спільною проблемою — як вигнати Росію зі своїх земель. У нас точиться кривава війна, до завершення якої до Євросоюзу, найімовірніше, не приймуть. У молдовському Придністров’ї стоїть російська військова база. Дивно матиме вигляд член ЄС із російськими військовими на своїй території. То ж замість шукати, як розвести Молдову та Україну під час переговорів, нашим європейським друзям доречніше було б активніше і потужніше тиснути на Росію. Вона слабшатиме, а відтак слабшатимуть і її "троянські коні" на кшталт Орбана.