Статті

У липні цього року відбудеться обрання наступника нинішнього генерального секретаря Організації об’єднаних націй Антоніу Гутерріша. Передвиборча кампанія активно триває, у ній беруть участь четверо претендентів. Жоден із них не видається другом України.Латинська Америка, Африка і шанс для жінки: хто боротиметься за посаду генсека ООНТроє кандидатів представляють Латинську Америку, один — Африку. Європейці на вибори не подавалися, адже не мають шансів після керівництва організацією португальцем Гутеррішем. Останніми роками точаться розмови про те, що прийшов час секретарювати в ООН представнику Південної або Північної Америки. Вперше і востаннє цю частину світу на чолі головної світової організації представляв перуанець Хав’Єр Перес де Куельяр ще в далекі 1982-92 роки. З дев'яти генсеків четверо були європейцями — Трюгве Хальвдан Лі, Даг Гаммершельд, Курт Вальдгайм і Антоніу Гутерріш — двоє представляли Азію (У Тан і Пан Гі Мун), ще двоє — Африку (Бутрос Бутрос Галі та Кофі Аннан).В ООН ніколи не секретарювала жінка, тож ще один тренд — на генсека-жінку. У квартеті — дві претендентки. Принагідно нагадаємо, що була і третя, аргентинка Віргінія Гамба, яка працювала спецпредставницею генсека з питань дітей у збройних конфліктах. На цій посаді, прямо кажучи, вона дуже мало зробила для захисту українських дітей, викрадених Росією.У 2023 році вона знеславилася зустріччю з російською дитячою "омбудсменкою" Марією Львовою-Бєловою, щодо якої спільно з Путіним Міжнародний кримінальний суд виписав ордер на арешт за депортацію українських дітей. Гамба зійшла з дистанції у березні, але у перегонах бере участь її земляк, директор МАГАТЕ Рафаель Маріано Гроссі. Про нього — як фаворита виборів — детальніше трохи згодом.Мішель Бачелет: борчиня з режимом Піночета, яка ставить агресора і жертву на один щабельПочнімо з чилійки Мішель Бачелет. Їй — 74. Вона двічі з перервами була президенткою Чилі (з 2006-го по 2010-й та з 2014-го по 2018-й роки). Представляла Соціалістичну партію. Після президентства у 2018-22 роках працювала Верховним комісаром ООН з прав людини. Окрім посади глави Чилі, також керувала міністерством охорони здоров’я (Бачелет за дипломом хірург) і міністерством оборони (закінчила військовий коледж у США та військову академію в Чилі).У молодості брала активну участь у боротьбі з режимом Августо Піночета, перебувала в одній із найстрашніших тюрем "Вілла Грімальді". Завдяки втручанню Австралії її випустили з в’язниці, після чого Бачелет виїхала до НДР, яка була переповнена радянськими КДБістами. Додому повернулася у 1979 році й працювала в лікарні, після падіння режиму Піночета активно включилася в політичне життя своєї країни.За обидва президентські терміни Бачелет провела низку соціально-економічних реформ, які, втім, не всім подобалися. Це викликало масові вуличні протести, особливо серед молоді. Вона підтримувала хороші стосунки зі США, однак кілька разів бувала в Росії, а Путін вітав її з обранням на посаду.На посаді комісарки ООН із прав людини Бачелет у 2022 році викликала роздратування українців, коли під час повномасштабного вторгнення ставила агресора і жертву на один щабель. Мовляв, обидві сторони порушують права людини. Тим самим проявила повне нерозуміння природи війни в Україні. Тому для України можливе обрання чилійки генсеком радше мінус, аніж плюс.Ребека Грінспан: реформаторка без чіткого бачення шляхів до миру в УкраїніНаступна кандидатка — коста-ріканка Ребека Грінспан. З Північної Америки генсеків ООН не було, і цей фактор — на користь претендентки. Грінспан станом на зараз обіймає посаду генерального секретаря Конференції Організації об’єднаних націй із торгівлі та розвитку. За освітою — економістка. З 1994-го по 1998-й роки була віцепрезиденткою Коста-Рики, одночасно обіймаючи посади міністра житлового будівництва, міністра з економічних і соціальних питань та заступниці міністра фінансів.Грінспан — контраверсійна постать. Вона має безпосередній стосунок до успішного соціально-економічного кейсу у своїй країні, однак ООН — зовсім інший рівень відповідальності. Кандидатка пропонує перебудувати механізми організації, що вже добре, однак до неї виникають питання стосовно здатності адекватно реагувати на сучасні виклики.У квітні постійний представник України при ООН Андрій Мельник виклав у мережу відео із засідання Ради безпеки, де звертався до Грінспан. Він зауважив, що її нещодавня поїздка до Росії була сприйнята неоднозначно, і запитав, які конкретні кроки вона готова зробити для припинення війни в Україні."Хто буде обраний наступним генеральним секретарем ООН? Ось, у чому питання. Україна не спостерігач. Ми є активною зацікавленою стороною. ООН не потрібен бюрократ. Нам потрібен генеральний секретар, який буде боротися зубами й нігтями за принципи Статуту та ставити агресорів на місце", — слушно зауважив Мельник.Але з відповіді кандидатки можна зробити висновок, що конкретних кроків у неї нема. Зокрема, Грінспан розповідала про необхідність взаємодіяти з усіма сторонами конфлікту та запевнила, що в разі обрання готова надати свої послуги для сприяння миру. Насправді, і це всі розуміють, до Росії вона їздила тому, що ця країна-терористка є постійним членом Радбезу ООН, а генсек призначається Генасамблеєю за рекомендацією 15 членів Радбезу (п'ять постійних — США, Росія, Китай, Франція, Велика Британія та 10 непостійних членів — Сомалі, Пакистан, Данія, Греція, Панама, Бахрейн, Колумбія, ДР Конго, Латвія і Ліберія). Тому нинішні кандидати намагаються заручитися підтримкою передовсім постійних членів, які можуть вплинути на позицію інших.Макі Саль: непрохідний експрезидент СенегалуМакі Саль очолював Сенегал протягом 12 років — із 2012-го по 2024-й роки. Він провів низку антикорупційних реформ, а також реалізовував програму економічного розвитку своєї країни. А завершував він свою каденцію під шквал критики за спробу залишитися на посаді шляхом перенесення президентських виборів.Як голова Африканського союзу у 2022 році Саль відвідував Путіна, з яким обговорював проблеми з постачанням зерна до Африки через війну в Україні. Але до Києва так і не приїхав, зате кремлівська пропаганда транслювала його заклики до розмінування Чорного моря. Шанси стати генсеком ООН у Саля мінімальні. Можливо, це і добре, враховуючи його бекграунд.Чому Рафаеля Гроссі вважають фаворитомАргентинець Гроссі очолив Міжнародну агенцію з ядерної енергетики (МАГАТЕ) у грудні 2019 року. Він — кадровий дипломат, до нинішньої посади був послом Аргентини в кількох європейських країнах. У квітні 2022 року після деокупації відвідував Чорнобильську АЕС, цього року приїздив для участі у заходах до 40-ї річниці Чорнобильської катастрофи і зустрічався з президентом Володимиром Зеленським.Позиція кандидата щодо війни в Україні — неоднозначна. З одного боку, він, як директор МАГАТЕ, зосередився на безпеці захопленої росіянами Запорізької АЕС, куди приїздило кілька місій його організації. З іншого — коли навколо ЗАЕС виникали безпекові ризики закликав обидві сторони утриматися від конфлікту в районі атомної станції. І головне — ніколи не закликав Росію звільнити захоплену українську електростанцію.За час повномасштабного вторгнення він кілька разів відвідував країну-терористку, у 2025-му побував на Курській АЕС та у Москві зустрічався з Путіним. Начебто типовий представник міжнародних структур, які намагаються бути лише посередниками, але є кілька нюансів, які насторожують.По-перше, попри критику з боку України та деяких наших партнерів заступником Гроссі у МАГАТЕ працює росіянин Михайло Чудаков. Там він очолює департамент ядерної енергії. Безсумнівно, через цю особу Кремль впливає на рішення організації.По-друге, в лютому цього року Гроссі був присутній на церемонії з нагоди початку будівництва АЕС "Пакш-2" в Угорщині. Проєкт фінансують росіяни за рахунок мільярдних кредитів, які Будапешт набрав за прем’єрства Віктора Орбана. Під час церемонії Гроссі назвав старт будівництва "великим днем для Росії".По-третє, очікується, що цю кандидатуру, окрім Москви, підтримають в Пекіні і Вашингтоні. Президент Аргентини Хав’єр Мілей — друг Дональда Трампа, він дуже зацікавлений, щоб представник його країни отримав посаду генсека ООН. І тут збігаються інтереси Мілея та Трампа, — Штати заборгували Організації об’єднаних націй близько чотирьох мільярдів доларів і можуть використати фінансовий тиск для схилення ООН до вибору на користь Гроссі. Той, не виключено, отримавши посаду співпрацюватиме з американською адміністрацією у вигідному для неї напрямі використання коштів організації.Новий генсек ООН й УкраїнаУ квітні відбувся третій етап відбору кандидатів — представлення програм та діалог із ними членів організації. Наступним вже буде етап рекомендації Радбезом, після чого обрану особу призначить Генасамблея. Свою роботу новий генеральний секретар розпочне з 1 січня 2027 року. Як випливає з аналізу, жоден із чотирьох кандидатів у разі обрання не буде щирим другом України.Вплинути на процес обрання неможливо з огляду на процедуру: на жаль, станом на зараз наша країна не входить до числа непостійних членів Радбезу ООН. Але Україна може висловити кожному із претендентів чіткі вимоги, серед яких реформа Ради безпеки з ліквідацією права вето п’яти постійних членів. Про це говорять роками, але далі розмов не йдуть. У такої ідеї багато прихильників, з ними можемо діяти разом.Ще одна вимога — розширення кількості членів Радбезу, Україна, як співзасновниця ООН має претендувати на місце в оновленій Раді безпеки. Крім того, є сенс активніше діяти в просуванні українців на різні посади в структурах Організації об’єднаних націй, аби в перспективі хтось міг претендувати і на крісло генсека..

Чим далі, тим більше "плівки Міндіча" нагадують інший скандальний епізод з української історії — "плівки Мельниченка". Наслідком останніх стала тривала пауза України в євроатлантичній інтеграції, чим скористалася Москва. Нинішні ж події можуть бути пунктом плану шантажу української влади задля поступок Росії."Кіно" від НАБУ. Від Розенблата до ТимошенкоПокоління ШІ й ТікТоку має коротку пам’ять, тому йому може здатися, що "Міндічгейт" — щось нове, що у нас не було таких потужних зливів аудіокомпромату на політиків. Були — і неодноразово. Наприклад, "касетний скандал", про який йтиметься трохи згодом. А в антикорупційних органів уже стало нормою публічно оприлюднювати результати негласних слідчих дій. Про кілька надгучних епізодів варто згадати.У липні 2017-го НАБУ оприлюднило деталі так званої "бурштинової справи", до якої, на думку детективів, були причетні два народних депутати — Борислав Розенблат із "Блоку Петра Порошенка" та Максим Поляков із "Народного фронту". Детективи використали агентку під прикриттям — це вже ноу-хау для наших антикорупційних органів. Також наші борці з корупцією у цьому розслідуванні співпрацювали з Федеральним бюро розслідувань. НАБУ показувало українцям "кіно" з фігурантами справи, яке стало хітом політичного сезону 2017 року. Наступного року до суду передали обвинувальний акт проти згаданих народних обранців та ще кількох фігурантів, а Вищий антикорупційний суд (ВАКС) розпочав розгляд справи по суті лише 2023-го. Вироків по ній досі немає.Інша історія — оприлюднення НАБУ аудіозаписів розмов колишнього голови Верховного суду Всеволода Князєва. Сталося це у травні 2023 року, майже три роки тому. Йшлося про одержання Князєвим (за даними детективів) хабаря у розмірі 2,7 мільйона доларів за ухвалення судового рішення на користь бізнесмена та екснардепа Костянтина Жеваго. Князєва розжалували з посади, заарештували, а 31 січня 2025 року він вийшов на свободу. Як і в попередньому випадку, суд ще триває. Третя історія — про столичних чиновників. У лютому минулого року НАБУ і САП оприлюднили відео із записами розмов столичних посадовців та фрагментами оперативних зйомок у межах справи "Чисте місто". З почутого українці дізналися про схеми заволодіння земельними ділянками. Серед підозрюваних називали прізвища заступника мера Києва, голови і заступниці земельної комісії, багатьох депутатів Київради, а організатором схем називався бізнесмен та колишній депутат міськради Денис Комарницький. Підозри загалом отримали десять осіб, але, як з’ясувалося, головний фігурант накивав п’ятами з країни. На якій стадії ця справа станом на зараз — сказати складно, адже після значного резонансу навколо неї — інформаційний штиль.Минулий рік взагалі видався багатим на "кіно" від НАБУ. Це і "справа Мідас", і відео у справі нардепки Анни Скороход, і лідерки "Батьківщини" Юлії Тимошенко. Але відео чи аудіозапис у ході негласних дій не означає доведеності провини "акторів". Це, по-перше. А по-друге, коли документи слідчих дій гуляють мережею, коли їх оприлюднюють не офіційні представники НАБУ, а журналісти або народні депутати — виникає запитання: звідки вони взяли ці "плівки", як не від самих антикорупційних органів.Скандал, який поставив на паузу євроінтеграцію України"Касетний скандал" вибухнув 28 листопада 2000 року, коли тодішній лідер соціалістів Олександр Мороз оприлюднив частину диктофонних аудіозаписів, зроблених майором управління державної охорони Миколою Мельниченком. Той стверджував, що робив записи таємно, сховавши диктофон під диваном у кабінеті другого президента України Леоніда Кучми. Ключовий момент записів — обставини, пов’язані із загибеллю журналіста Георгія Гонгадзе. А от про наслідки касетного скандалу варто згадати детальніше.Президент Кучма проводив політику так званої "багатовекторності" — Україна робила кроки в бік Європи і НАТО, але з оглядкою на Москву. У 1994 році було підписано угоду про партнерство з Євросоюзом, у вересні 1997-го відбувся перший саміт Україна-ЄС, у червні 1998-го Україна заявила про прагнення до статусу асоційованого члена Євросоюзу. Був помітний рух до НАТО — 1997 року укладено Хартію про особливе партнерство з Альянсом, що дало можливість проводити спільні військові навчання і долучатися до миротворчих місій. Після "касетного скандалу" на кілька років рух у бік західних структур помітно сповільнився, що було на руку Москві. Фактично євроінтеграційні процеси активізувалися тільки у 2003 році, але дорогоцінний час був втрачений. "Плівки Мельниченка" продовжували жити своїм життям і після їхнього першого оприлюднення. У 2002 році американська влада зі згаданих аудіозаписів отримала інформацію про буцімто продаж Україною іракському режиму Саддама Хусейна станцій радіотехнічної розвідки "Кольчуга". Офіційний Київ звинувачення спростовував, однак стосунки з Вашингтоном значно погіршилися. Пізніше американці визнали, що реальних доказів продажу "Кольчуг" Іраку немає, але неприємний осад лишився. Фактично ця історія поставила на паузу інтеграцію України до Північноатлантичного альянсу. А вигоду від цього отримав Кремль. Чому напрошуються паралелі "плівок Мельниченка" з "плівками Міндіча" Записи розмов фігурантів "Мідаса" велися не майором-одинаком, а співробітниками НАБУ. Поки "правовласниками" зібраних матеріалів було Антикорупційне бюро, питання виникали хіба до того, чому там тягнуть із підозрами окремим високопоставленим фігурантам. Нині ключове питання — якою мірою поява чергових зливів пов’язана із зовнішньополітичними реаліями. Інакше кажучи, чи не схиляють Зеленського через шантаж "Міндічгейтом" до підписання невигідного миру.Для тих, хто вважає це конспірологією, нагадаємо хронологію подій. У серпні на Алясці Дональд Трамп зустрічається з Володимиром Путіним, після чого з’являється так званий "дух Анкориджа" — Путін хоче від Трампа, аби той тиснув на Зеленського для територіальних поступок, зокрема, здачі територій Донеччини, які росіяни нездатні захопити. У ході переговорів стає зрозумілим, що протиснути забаганки свого російського друга Трамп не може. І от в листопаді вибухає "Міндічгейт". Оприлюднюється частина записів, відбуваються обшуки, затримання начебто причетних до "справи Мідас" осіб. На тлі подій в Україні у ЗМІ оприлюднюють "мирний план Трампа", де йшлося фактично про капітуляцію України. Зі значними зусиллями з боку України та наших європейських друзів наміри глави Білого дому протиснути цей "план" було зірвано. Подальші переговори зайшли в глухий кут, причини цього TrueUA детально аналізував. У Києві так і не дочекалися Стіва Віткоффа і Джареда Кушнера, натомість українців шокували новою порцією "плівок Міндіча". Причому видається, що добиралися вони для удару по Зеленському. НАБУ має багатогодинні записи, про що там казали на початку цієї епопеї, але на публіку виносять ті, де про кооператив "Династія" і будинок "Вови", про компанію Fire Point, яка виготовляє дрони та балістику, про те, як ухвалювалися кадрові рішення. Удари точкові — по президенту (хоча його прізвище не фігурує), по військово-технологічній компанії та по кадрових призначеннях. Це має створити враження тотальної корупції під час війни. Хто отримує вигоду від ослаблення переговорної позиції України? Москва і Вашингтон, вони, на жаль, діють щодо України в унісон. Яка роль у цій історії НАБУ, чиї "речові докази" гуляють мережею? Антикорупційні структури співпрацюють з американцями, що ні для кого не є секретом. Але одна справа співпраця на користь державі, інша, коли росіяни тиснуть на фронті, американська адміністрація демонструє, що вона не на нашому боці, а українське суспільство збурюють хвилі скандалів через чергове вкидання епізодів "плівок Міндіча". І головне — чому воно відбулося майже через півроку після того, як вибухнув "Міндічгейт". "Якщо запалюються зірки, значить, це комусь вигідно". Для України у цьому жодної вигоди — отже, вигоду отримують інші….

Трансферне футбольне літо обіцяє стати гарячим для провідних українських гравців. І це пов’язано не стільки з великим попитом на вітчизняних футболістів, як із тим, що їхні кар’єри частково пішли на спад. Хоча загалом — варіанти різні, й серед них трапляються навіть дуже несподівані.У цьому матеріалі розглянемо перспективи найвідоміших футболістів, які можуть змінити свої клуби вже влітку. Принаймні розмови навколо цього не стихають, та й офіційні запити щодо деяких із них уже надійшли.Руслан Малиновський (півзахисник, 32 роки, "Дженоа", Італія)Хто цікавиться: "Трабзонспор", Туреччина — активно, "Наполі", Італія, "Ювентус", ІталіяЦентральним півзахисником, який володіє гарматним ударом, цікавиться турецький "Трабзонспор". Його президент Ертуґрул Доґан навіть натякнув, що про все вже домовився. Турецькі медіа пишуть, що українцю запропонували контракт на три сезони із зарплатою в п’ять мільйонів доларів "чистими" на рік. І такий перехід цілком реальний, адже влітку цього року в Малиновського закінчується угода з італійським "Дженоа", тож він може стати вільним агентом.Улітку 2023 року клуб із Генуї орендував півоборонця в "Марселя" із зобов'язанням викупу за сім мільйонів євро. Італійські журналісти стверджують, що "Дженоа" хоче зберегти Руслана й на наступний сезон, однак зарплату, яку пропонують турки, "потягнути" навряд чи зможуть.За інформацією Calcio Genoa, перехід Малиновського до "Трабзонспора" ще не вирішений, переговори тривають. Проте, зазначили медійники, жодного прогресу в них не спостерігається.Український інсайдер Ігор Бурбас поінформував також, що протягом останнього року інтерес до українця проявляли топклуби Серії А — "Наполі" та "Ювентус", однак до конкретних пропозицій справа так і не дійшла.Малиновський захищає кольори "Дженоа" з літа 2023 року. Загалом у складі італійського клубу Руслан провів 102 матчі, у яких відзначився 14 голами та 10 результативними передачами.Артем Довбик (нападник, 28 років, "Рома", Італія)Хто цікавиться: конкретики немає; "Рома" може припинити співпрацюВ одного з найкращих українських форвардів ситуація трохи інша. Зараз він не грає через травму стегна, яка ще в січні вибила його зі строю на декілька місяців, але загалом не проти залишитися у столиці Італії надалі. Та керівництво клубу не дуже зацікавлене в послугах українця.Видання Corriere dello Sport повідомило, що Довбик перебуває у списку ще дев’яти гравців, з якими в Римі планують попрощатися. За інсайдерськими даними журналістів, клуб уже начебто ухвалив рішення: ці футболісти не будуть частиною майбутньої команди.Артем перейшов до "Роми" влітку 2024 року з "Жирони". Його контракт із римлянами чинний до літа 2029 року. На рахунку Довбика — три голи та два асисти в 17 матчах сезону. Найближчими днями футболіст пройде повторне ультразвукове обстеження. Воно має допомогти лікарям точніше оцінити стан гравця та визначити, коли він зможе відновити тренування у загальній групі."Важко відновлюватися, коли дуже багато думок у твоїй голові. Тому я думаю, що стаю сильнішим ментально та фізично. Вірю, що повернуся ще сильнішим", — заявив нещодавно Артем Довбик у коментарі італійським журналістам.Георгій Судаков (півзахисник, 23 роки, "Бенфіка", Португалія)Хто цікавиться: "Сельта", Іспанія.

Європарламент підтримав резолюцію зі зверненням до Єврокомісії щодо замороження фондів для Словаччини. Після зміни влади в Угорщині головним пугалом для європейців буде Фіцо. Тим більше він сам не проти зіграти цю роль, Орбан вдало грав її 16 років поспіль.За що Євросоюз хоче покарати словаківЗа те, що українська влада намагалася реалізувати влітку минулого року, але зіткнулася з протестами по всій країні. А от Фіцо ліквідувати національне кримінальне агентство і спеціальну прокуратуру вдалося — попри чисельні акції протесту. Тепер за це доведеться розплачуватися і тим словакам, які підтримують владу, і тим, хто за опозицію. У Фіцо та його впливових друзів були проблеми зі спеціальною прокуратурою, якою керував Даніель Ліпшич. Ставши прем’єр-міністром наприкінці жовтня 2023 року, Фіцо заходився міняти кримінальний кодекс. Частину змін заблокував конституційний суд, але розпуск спеціальної прокуратури — не заблокував. Так чинний глава уряду помстився за антикорупційні розслідування. Ці рішення ухвалювалися в лютому-березні 2024-го, і тоді Євросоюз лише глибоко обурювався, не караючи Братиславу фінансово.Відчувши, що йому нічого не загрожує, Фіцо руками депутатів коаліції у грудні минулого року ліквідував орган із захисту осіб, які повідомляють про факти корупції. Це ще більше обурило Брюссель, однак швидкої й жорсткої реакції все одно не було. Нарешті буде?"Маємо переконатися, що Фіцо не стане новим Орбаном — адже він сам каже, що хоче ним бути", — зазначив німецький депутат Європарламенту від "Партії зелених" Даніель Фройнд.Фройнд має рацію, таких, як Фіцо, потрібно ставити на місце. Однак в історії зі Словаччиною наш інтерес у тому, щоб замість нинішнього прем’єра не отримати під боком ультраправого проросійського діяча, з яким домовитися буде значно складніше. Адже передумови для зростання рейтингу таких політиків у Словаччині є.Як Фіцо загнав себе у кремлівський капканСловацький прем’єр-міністр може виявитися єдиним європейським лідером, хто відвідає Москву 9 травня. Всі ж чудово розуміють його мету — поспілкуватися з хазяїном Кремля, аби розуміти для себе, чи бачить той у ньому другого Орбана. Себто, агента впливу, який би руйнував ЄС із середини і за яку ціну.Здавалося б, відверта проросійськість — тупикова гілка. Але поглянемо на соціологічні опитування. Рік тому було оприлюднено цікаві дані компанії Ipsos для незалежної організації Central European Digital Media Observatory (CEDMO). Згідно з результатами зрізу громадської думки, лише третина мешканців Словаччини підтримує думку про перемогу України у війні з Росією, 33% виступають за припинення бойових дій шляхом укладення тимчасового миру, без досягнення військового успіху жодною зі сторін, ще понад 16% байдуже, чим завершиться війна в Україні.Серед виборців партії SMER Фіцо ідея перемоги України підтримується лише трьома відсотками, тоді як 43% схиляються до перемоги Росії. Як видно, у Словаччині склався сприятливий ґрунт для кремлівської пропаганди. Це підтвердило липневе опитування агентства SCIO та порталу Rozhovory so Šimonom. 14% опитаних громадян Словаччини повністю підтримують ідею приєднання країни до Російської Федерації, ще 18% допускають таку можливість.Напихати мізки словаків проросійськими наративами Фіцо вигідно, аби провалився ініційований опозицією референдум, призначений на 4 липня. На народне волевиявлення винесуть два питання — скасування довічних виплат прем’єру та іншим посадовцям, які такі виплати отримують після завершення повноважень, та відновлення роботи спеціальної антикорупційної прокуратури. Нинішньому прем’єру конче потрібно, щоб словаки не підтримали друге питання, а ще краще взагалі не прийшли на дільниці.У ініціаторів референдуму партії "Демократи" було ще й третє — про дочасні вибори, але президент Петер Пеллегріні вирішили його не виносити. За всю історію Словаччини успішним там був тільки один, 2003 року, про приєднання до ЄС, а через низьку явку інші провалювалися. Тому зараз варто очікувати, що Фіцо спільно з росіянами працюватиме на зниження явки. Якщо у них вийде, то до парламентських виборів, які відбудуться восени 2027-го, з Братислави лунатиме суцільна антиукраїнська та антиєвропейська риторика.За любов Кремля Фіцо конкуруватиме з ультраправимиУ маленькій Словаччині багато партій сповідують праву, правоконсервативну ідеологію, та є і відверто ультраправі. Партія "Республіка" у свіжих опитуваннях з понад 11% іде третьою в рейтингах слідом за лібералами з "Прогресивної Словаччини" та партією SMER Фіцо.На минулих виборах восени 2023-го "Республіка" не подолала прохідний бар’єр, нині вона нарощує рейтинг. Типові ультраправі, в яких змішані ксенофобія, євроскептицизм, проросійськість, схвалення дій Трампа. Її очолює такий собі Мілан Угрік, депутат Європарламенту.Віднедавна він отримав подразника у виді посторбанівської Угорщини. Петер Мадяр викотив ультиматум Братиславі — Будапешт згоден співпрацювати за умови перегляду словаками "декретів Бенеша"."Я чітко дав зрозуміти Фіцо, що ми можемо обговорювати будь-яке політичне питання лише за умови гарантії, що Словаччина скасує закон, який загрожує угорцям на Високій землі тюремним ув'язненням, і якщо буде зафіксовано, що в майбутньому землі наших угорських земляків не будуть конфісковані на основі декретів Бенеша на основі колективної провини", — заявив Мадяр."Декрети Бенеша" — закони, підписані у 1945 році Едвардом Бенешем, президентом Чехословаччини в екзилі. Окремі декрети стосувалася конфіскацій майна і примусового виселення судетських німців із Чехії, а угорців — зі Словаччини. І на тих, і на тих покладалася колективна провина за підтримку нацистів. Хоча відтоді минуло дуже багато часу, "декрети Бенеша" досі викликають багато запитань, адже вони спричинили вимушене переселення людей, історичні травми, на яких грають праві політики.Короткі висновкиПо-перше, страх втратити владу та опинитися у тюрмі за корупцію штовхає Фіцо в обійми Путіна. Але при цьому йому є що запропонувати Кремлю — електорат словацьких "ватників", яких досить багато. Це проблема для нас, для Брюсселя та для словацької опозиції.По-друге, опозиціонери отримали нагоду розгойдати крісло під Фіцо завдяки референдуму з кількох важливих питань. Протягом наступних місяців політичні баталії у Словаччині відбуватимуться за явку на референдум — Фіцо спробує її зірвати, опозиції необхідно знайти мотивацію для своїх виборців.По-третє, найближчим часом внутрішню політику у Словаччині визначатиме градус конфліктності з новим угорським прем’єром Мадяром через його тиск на Братиславу щодо скасування "декретів Бенеша". Зробити цього словаки не зможуть, адже у цій країні історично склалася підтримка цих документів.По-четверте, українцям знову доведеться запастися терпінням, адже кожні електоральні цикли, кожні внутрішні політичні перипетії в європейських країнах не відбуваються без згадок про Україну. Часто це просто цинічні спекуляції для привернення певних категорій виборців. Українців дуже напружував Орбан, тепер напружує Фіцо. Але маємо пам’ятати: у Словаччині достатньо проєвропейських та проукраїнських політиків, які багато роблять для того, щоб відсунути Фіцо та не допустити при цьому місцевих дрібних трампістів..

Не встигли українці порадіти поразці партії Віктора Орбана на виборах в Угорщині, як болгари обрали собі владу на чолі з проросійським генералом Руменом Радєвим. А тепер намалювалася ще одна неприємність — у сусідній Румунії урядова криза.Давня політична ворожнеча. Чому захитався уряд Іліє БоложанаНинішній румунський уряд склав присягу 24 червня минулого року. Головним урядовцем став лідер Націонал-ліберальної партії Іліє Боложан. Парламентська коаліція у складі націонал-лібералів, соціал-демократів, Союзу порятунку Румунії та Демократичного союзу угорців утворилася після грудневих парламентських виборів 2024 року, але вона ніяк не могла домовитися про співпрацю. Зрештою, коаліціанти досягли консенсусу: уряд працюватиме за ротаційним принципом, і 2027 року його очолить представник соціал-демократів. Проте стабільно працювати урядовцям не вдалося: Боложану довелося за 10 місяців пережити шість голосувань за недовіру. Їхніми ініціаторами були ультраправі. Можливо, прем’єр і далі лишався б "тефлоновим" до спроб скинути його з посади проросійськими трампістами, якби не демарш соціал-демократів.23 квітня вони оголосили про вихід семи своїх міністрів з уряду Боложана, президент Дан відставки прийняв та призначив тимчасових міністрів з-поміж секретарів міністерств. Тепер у прем’єр-міністра є менш як сорок днів для формування нового складу уряду та отримання вотуму довіри в парламенті. Але есдеки вирішили не чекати й спільно з ультраправими готують подання про вотум недовіри уряду вже найближчими днями травня.Що ж об’єднало дві різнополюсні ідеологічні партії? Популізм. Прем’єр Болажан тримає курс на жорстку економію бюджетних коштів, зокрема, відмовляється підвищувати мінімальну заробітну плату. Такі кроки зі зрозумілих причин не подобаються значній кількості громадян, — хто ж хоче затягувати паски. Урядовці пояснюють: Румунія має найбільший в Євросоюзі бюджетний дефіцит, а от інвестиційний рейтинг країни падає. В ЄС також вимагають від уряду підвищити пенсійний вік для суддів та прокурорів, а також обмежити розміри їхніх пенсій. Це є умовою для отримання доступу до фондів відновлення та стійкості Європейського Союзу. Нашим суддям і прокурорам на замітку: в разі вступу України до ЄС їх також трохи "общипають".Президент Дан запевняє: попри кризу, проєвропейський курс країни зберігається, але є нюанс. Румунія — парламентсько-президентська республіка, тут президент і законодавчий орган взаємозалежні. Затяжна урядова криза відобразиться і на підтримці глави держави. Він намагається бути медіатором у цій ситуації й посадити політичні сили за стіл переговорів. Та варто нагадати, при яких обставинах пішов із посади його попередник Клаус Йоганніс. Це сталося за схожого перебігу подій.Постійний "жабогадюкінг" есдеків і націонал-лібералів призводив до політичних криз. Прем’єрські посади здобували то представники одних, то інших. У червні 2023 року капітаном урядової команди став лідер соціал-демократів Йон-Марчел Чолаку. У статусі глави кабінету міністрів він балотувався в президенти на листопадових виборах 2024 року, його називали фаворитом перегонів. Але тоді трапилася халепа — у першому турі переміг ультраправий популіст, антисеміт та українофоб Калін Джорджеску, в другий тур із ним так само неочікувано вийшла лібералка Єлена Ласконі. 6 грудня того ж року конституційний суд анулював результати першого туру, повторні президентські вибори призначили на 4 травня 2025-го.Ошелешений поразкою Чолаку лишився прем’єром, щоб спробувати свої сили вдруге. Оскільки президента румуни не обрали, змушений був продовжувати виконувати обов’язки президента і Йоганніс, хоча його термін завершувався у грудні 2024 року. Ультраправа опозиція скористалася з цієї нагоди та вимагала відставки "простроченого" президента. Аби не давати карти в руки правим 10 лютого 2025 року Йоганніс пішов сам.Подальші події відомі: у першому турі президентських виборів виграв Сіміон, але у другому його обіграв проєвропейський Дан. Період стабільного внутрішньополітичного життя в Румунії виявися коротким і причина цього — між есдеками та націонал-лібералами знову політична війна. Дивіденди від якої отримують ультраправі.Три сценарії розвитку подійПерший сценарій — вотум недовіри уряду Боложана, який ініціюють есдеки та ультраправі, провалиться. Після чого переформатована урядова команда без соціал-демократів працюватиме, спираючись на ситуативні голосування і збираючи голоси за кожен закон. Не надто хороший сценарій, бо це суттєво загальмує процес ухвалення законів, яких від Бухареста вимагає Євросоюз, але інші — гірші.Другий сценарій — нинішній уряд та його очільник ідуть в історію, а соціал-демократи формують власну коаліцію та пропонують свого прем’єра. Про готовність діяти саме так вже заявили з їхнього табору. Але ображені націонал-ліберали на коаліцію не погодяться. Що ж до AUR та кількох дрібних партій зі схожою ідеологією, то альянс із ними поховає ліву партію в очах її виборців. Та й ультраправим це непотрібно, бо їх влаштовує третій сценарій — дочасні парламентські вибори. Тому соціал-демократи граються з вогнем, спроба зруйнувати уряд може обернутися для проєвропейських сил Румунії катастрофою.Згідно з опитуванням INSKOP, AUR має рейтинг понад 40 відсотків. Далі йдуть есдеки, в яких приблизно 18%, тобто більш ніж удвічі менше. Націонал-ліберали мають 13,5%, Союз порятунку Румунії — майже 12%, після нього розташувалися партії зі значно нижчою підтримкою. В разі дочасних виборів друзі Трампа і Путіна в Румунії можуть замахнутися навіть на монобільшість. Кремль та Білий дім отримали ляпас від румунів на травневих виборах минулого року, від угорців — цього місяця, якщо політичний шторм у Румунії триватиме, то у них вимальовується реванш.Чим загрожує Україні урядова криза в РумуніїРумунія протягом повномасштабного вторгнення надає Україні значну логістичну і військово-технічну допомогу. Останнім часом Київ і Бухарест дуже зблизилися. У березні президенти Володимир Зеленський і Нікушор Дан підписали декларацію про встановлення стратегічного партнерства між країнами."Це важливий момент у наших двосторонніх відносинах. Один із документів стосується спільного виробництва дронів у Румунії", — прокоментував ухвалений документ президент Дан.Також президенти домовилися про реалізацію у рамках європейської програми з переозброєння та модернізації SAFE проєктів зі спільного виробництва зброї на 200 мільйонів євро.Крім того, укладено рамкові домовленості щодо співробітництва в енергетичному секторі, зокрема, вони передбачають будівництво повітряної лінії електропередачі між Чернівцями та Сучавою, введення в експлуатацію повітряної лінії електропередачі Порубне — Сірет, а також можливість для Румунії використовувати підземні газові сховища України.Залишається сподіватися, що дві найбільші проєвропейські, але при цьому антагоністичні румунські партії вчасно зупиняться і справа до дочасних виборів не дійде. Принаймні консультації щодо варіантів виходу з тупику тривають. При цьому слід прораховувати дії України у випадку поглиблення протиріч у Румунії, через що досягнуті домовленості можуть бути поставлені на паузу..

Глава Офісу президента Кирило Буданов каже, що американських перемовників Стіва Віткоффа і Джареда Кушнера все ще чекають у Києві. Їхнє прибуття анонсувалося після Великодня. А що станеться, коли вони взагалі не приїдуть?"Всі бачать ситуацію, яка зараз відбувається у перемовинах між США та Іраном. Це накладає певні, скажімо так, проблеми на інтенсивність ведення перемовин тут. Але ми чекаємо їх (Віткоффа і Кушнера, — ред.) у Києві. Це абсолютно відома всім інформація. І я думаю, що все ж таки це станеться", — заявив Кирило Буданов під час 18-го Київського безпекового форуму.При цьому уточнив: умови досягнення миру можуть бути різні, проте ніхто в Україні не піде на визнання втрати навіть міліметра нашої території.Остання зустріч української та американської сторін відбулася у Маямі місяць тому, 21-22 березня. Тоді Володимир Зеленський повідомив, що за результатами зустрічі є сигнали щодо подальших обмінів полоненими з Росією та обговорення гарантій безпеки для України і Європи. Після того відбулося кілька обмінів, також 9 квітня країна-агресорка повернула в Україну тисячу тіл загиблих захисників, однак переговорний процес став на паузу. На початку квітня Зеленський казав, що очікується тристороння зустріч, "або буде формат, коли американська група приїде до нас, напевно, потім поїде до сусідів". Як бачимо, до України Віткофф із Кушнером доїхати ніяк не можуть.Проте 11 квітня представник Путіна Кирило Дмитрієв прилітав до США, де зустрічався з представниками американської адміністрації. Після цього американці залишили в силі послаблення нафтових санкцій проти Росії. Міністр фінансів Штатів Скотт Бессент придумав легенду: винятки для російської нафти зробили на прохання країн, особливо постраждалих від блокування Іраном Ормузької протоки. Насправді від продовження війни на Близькому Сході страждає економіка всього світу, а от Росія з цього має багатомільйонні прибутки, отримувати які їй дозволяють Сполучені Штати.Якими ж є справжні причини зупинки тристоронніх переговорів щодо припинення війни в Україні? Ключових, як видається, три.Перша причина. Трамп застряг на Близькому СходіВона є очевидною, про неї каже і Буданов. Віткофф, Кушнер і віцепрезидент Джей Ді Венс складають переговорне тріо, яке безрезультатно намагається домовитися з Іраном за посередництва Пакистану. TrueUA аналізував, чому в американців нічого не виходить і чому їхня тактика блокування танкерів з іранською нафтою не дає очікуваного результату. Станом на зараз перемир’я в регіоні триває, при цьому іранці й далі блокують Ормузьку протоку, а американці — зупиняють танкери, які везуть нафту з Ірану. Стільки часу триватиме статус кво, незрозуміло. Сам Трамп уже не нахвалюється швидкою перемогою, тепер він каже, що "часових рамок" війни немає, поспішати нікуди й це не затримка війни, а "невеличка перерва".Щодо завершення війни в Україні глава Білого дому повторює мантру про "швидкий мир" та про свою "миротворчу велич". При цьому визнає: нині його увага зосереджена на Ірані. Проте нічого не заважає Трампу відправити Віткоффа з Кушнером на день-два до Києва, ті ж не сидять у Пакистані у марному очікуванні іранських представників, чи організувати зустріч знов у Маямі, або взагалі — переключити переговорний процес по Україні на того ж Марка Рубіо. Однак він цього не робить, тож складна ситуація у війні з Іраном видається не як головна причина паузи у посередництві США в перемовинах про мир в Україні, а радше одна із комплексу причин.Друга причина. Образа Трампа на ЄвропуАмериканські гарантії безпеки Україні нашими європейськими партнерами розглядаються в контексті загальних гарантій безпеки для Європи. Це логічно, адже наша держава рухається у бік повноцінного членства в Євросоюзі (у ЗМІ пишуть про "символічне" членство, а лише після завершення війни — повноправне, але українці до такої пропозиції скептичні), тому утворює спільний безпековий простір з ЄС. Однак у Білому домі бачення гарантій від нашого та європейського відрізняється.28 березня Зеленський повідомив, що американська пропозиція щодо гарантій передбачає поступки України на Донбасі. Слова Зеленського не сподобалися держсекретарю Рубіо, він назвав їх "неправдивими". У відповідь український президент ще раз повторив: позиція американською сторони полягає у тому, що гарантії від США Україна може отримати "не до припинення вогню, не до закінчення війни, а після того, як наші війська вийдуть з Донбасу, що є умовою закінчення війни".Відмова європейських партнерів по НАТО підтримати Штати у війні з Іраном викликала гостру реакцію Трампа. Плюс до того — епічний програш його друга Віктора Орбана на виборах в Угорщині, після чого сильно похитнулися позиції прибічників трампізму в ЄС. Очевидно, ці два фактори стали причинами зупинки активності у переговорному процесі, оскільки розлючений глава Білого дому не готовий говорити про гарантії Європі.Зі зміною влади в Угорщині наші європейські партнери нарешті змогли розблокувати пакет підтримки України на суму 90 мільярдів євро. Це дало можливість надіслати до США сигнал про непохитність партнерства між Києвом та Євросоюзом. Де повністю підтримують наше бачення завершення війни справедливим для українців миром.Третя причина. Трамп не може (не хоче) натиснути на РосіюПереговори щодо припинення війни в Україні за участю США розпочалися 18 лютого минулого року з першої зустрічі американської та російської делегацій в Ер-Ріяді (Саудівська Аравія). Далі були неодноразові зустрічі американців з українською делегацією, телефонні балачки Трампа з Путіним, вояжі Віткоффа до Москви, проміжним результатом стала серпнева зустріч американського президента з російським диктатором на Алясці.Там вони досягли бачення, яке у Кремлі називають "духом Анкориджа". Після цієї зустрічі з’явився так званий "мирний план", котрий, як згодом виявилося, американцям підкинули з Москви. Україні спільно з європейськими партнерами вдалося відмовити Трампа від тиску на Київ для виконання цього жахливого плану.Потому тривав переговорний серіал, американський президент робив несумісні заяви — то він вірив Путіну, то Зеленському, то не вірив обом. За цим інформаційним шумом приховувалася основна проблема — Трамп не міг, точніше не хотів натиснути на Кремль хоча б для відмови від максималістських вимог отримати контроль над всією Донецькою областю. Чи існують у Трампа інструменти тиску на РФ? Було запроваджено нафтові санкції, які тепер не діють. Власне, далі пояснювати сенсу немає.Переговорну "санта-барбару" не можна назвати безрезультатною. Обміни, повернення викрадених Росією дітей та й загалом контакти при посередництві США рухали процес у певному оптимістичному напрямку. Але росіяни на Алясці нав’язали американцям два тупикових шляхи.Перший: тему "мир в обмін на Донбас", знаючи, що українці на це не погодяться.Другий: переговори без перемир’я. У війні з Іраном Трамп пішов на перемир’я для переговорного процесу, агресія ж Росії проти України увесь цей час не просто тривала, а посилювалася масованими обстрілами енергетичної інфраструктури восени та взимку. Тому річ не у тім, приїдуть Віткофф із Кушнером і коли, а в принципово помилковому підході Трампа до процесу закінчення війни в Україні. Через це складається враження, що він діє спільно з Кремлем. І багатьом здається, що втручання американського президента тільки погіршило ситуацію.Тож, без зміни акцентів Америкою переговорний процес, навіть якщо відновиться на попередньому рівні, все одно топтатиметься на місці. Крім того, як під час перемовин, так і протягом місяця, коли вони фактично на паузі, війна триває. Нічого не змінилося. Змінитися може тільки тоді, коли Трамп відкине нав’язані йому Кремлем наративи. А робити цього він, на жаль, не поспішає..

Британське видання Financial Times з посиланням на відповідні документи повідомило про пропозицію Україні стати "асоційованим" членом Євросоюзу. Це як за стіл посадили, але їжу не дали. Тому серед експертів думки стосовно ініціативи Європи розділилися.Про що йдеться у німецько-французькому плані приєднання України до ЄСБерлін пропонує формат "асоційованого членства". Він передбачає участь української делегації у міністерських і лідерських зустрічах, але без права голосу та автоматичного доступу до спільного бюджету Європейського Союзу. Париж називає свій формат "інтегрованим статусом держави", у ньому, зокрема, міститься відтермінування доступу України до спільної аграрної політики ЄС та фінансових фондів. За оцінками Європейської комісії, пише британське видання, новий формат міг би забезпечити поступову інтеграцію України з доступом до окремих програм ЄС, зокрема освітніх та інвестиційних, але без повноцінних бюджетних прав.Українська сторона, зазначає Financial Times, критично висловлюється щодо "символічного" членства, побоюючись, що воно замінить повноцінну інтеграцію. Простіше кажучи, може відбутися як із Туреччиною, яка у 1963 році стала асоційованим членом попередника Євросоюзу Європейського економічного співтовариства, з 2005 року вела переговори про вступ до ЄС, проте у грудні 2016-го їх заморозили. Таким чином, у статусі асоційованого члена Туреччина перебуває 63 роки! Цей приклад політологи найчастіше наводять для критики "недочленства" України в Євросоюзі. Можна сперечатися щодо відповідності чи невідповідності цієї держави політичним вимогам Євросоюзу, зокрема, через окупацію частини Кіпру та натягнуті відносини з Грецією, проте у виконанні Копенгагенських критеріїв щодо членства Анкара просунулася далі за Київ, що підтверджує скринінг турецького законодавства, — у цій сфері виконання вимог стовідсоткове. Тут варто нагадати, як рухаються наші справи.Як Україна рухається до ЄС11 грудня минулого року у Львові під час неформальної зустрічі міністрів країн ЄС у справах Європи українська сторона отримала умови за трьома переговорними кластерами "Основи процесу вступу" (дуже важливий кластер, з нього починаються переговори і ним їх закривають), "Внутрішній ринок", "Зовнішні відносини". 17 березня Україні передали вимоги ще по трьох кластерах — "Конкурентна спроможність та інклюзивний розвиток", "Зелений порядок денний та стале з’єднання", "Ресурси, агросектор та політика згуртованості". Як наголошувала єврокомісарка з питань розширення Марта Кос, усі шість кластерів для України неофіційно відкрито. Неофіційно, бо на той час Віктор Орбан блокував переговори про членство нашої країни в Європейському Союзі. Петер Мадяр, чия партія "Тиса" перемогла на виборах в Угорщині, найімовірніше, блок для України зніме, але не зовнішні сили, а українська влада — уряд і парламент — мають виконувати рекомендації ЄС щодо кожного кластеру. Поки що оцінки темпів виконання вимог у Києві та Брюсселі відрізняються.У березні Марта Кос зробила заяву, яка стала холодним душем для мрійників, які хотіли бачити Україну членом Євросоюзу вже 1 січня 2027 року:"Спочатку вам потрібен мир — це важливо — потім ви маєте провести реформи. Інвестори прийдуть і в Україну, лише якщо вони спочатку зможуть заробити гроші і якщо їхні інвестиції будуть безпечними".А цього понеділка заінтригувала іншою заявою: ЄС має знайти спосіб надати країнам-кандидатам "надійну пропозицію та міцно закріпити їх у європейському політичному просторі, зменшуючи ризик того, що конкуруючі сили формуватимуть майбутнє нашого континенту".Але компромісів щодо високих стандартів реформ — не буде. Очевидно у такій завуальованій формі пані Кос висловила ідеї, які й описано у Financial Times: не повний вступ хоча б авансом, а частковий — однією ногою.Плюси та мінуси "символічного" приєднання до ЄвросоюзуПочнемо з мінусів. Ключовий — українці, які ціною свого життя захищають і нашу державу, і Європу від російських агресорів, будуть дуже розчаровані "асоційованим" членством. Особливо коли воно не передбачатиме дати реального вступу після виконання всіх вимог. Наступні вибори до Європарламенту відбудуться влітку 2029 року, щоб вони проводилися і в Україні, наша держава має отримати повноцінне членство максимум із 1 січня 2029 року. До того часу фінансові витрати на різні європейські програми для України мають бути враховані у проєкті бюджету на 2029 рік. Себто, ще 2028-го.Ці строки видаються нереальними. До того ж повноправне членство наступає з часу ратифікації рішення всіма 27 державами-членами. Ратифікація може відбуватися як у парламенті, так і на референдумі. Там, де прагнуть поставити заслін перед кандидатами, виносять питання на референдум. До речі, Мадяр уже пообіцяв його угорцям.Другий мінус — "асоційованість" не передбачає повноцінного включення України в усі економічні формати ЄС. Іншими словами, ті сектори насамперед аграрний, де Україна має найбільші потужності, залишатимуться закритими. Нам даватимуть кредити, у такий спосіб фінансуватимуть проєкти з відбудови, проте, що не виключено, постійно висуватимуть нові вимоги, від виконання яких залежатиме таке фінансування.Третій мінус об’єднує перші два: якщо членство ставатиме недосяжною метою, з часом в українському суспільстві знижуватиметься підтримка євроінтеграції. І на цій темі спекулюватимуть певні політичні сили, які, на жаль, нарощуватимуть електоральну підтримку. Для прикладу можна згадати Болгарію і Румунію. Обидві країни стали членами ЄС 1 січня 2007 року, проте для них не відкрили одразу всі сфери співпраці. Зокрема, повноправними членами Шенгенської зони вони стали лише з 1 січня 2025 року. Політичні проблеми всередині цих країн, серед них підйом ультраправих — це результат спекуляції таких політиків на образах за "неповноцінне" членство в ЄС.Для рівності — три плюси. Перший: представники України на рівних братимуть участь у всіх дискусіях та будуть долучені до процесу ухвалення рішень. У тому числі неформального процесу. Дипломатичний лобізм даватиме можливість просувати українські інтереси у документах Євросоюзу та у бюджетних статтях.Другий плюс — для України та Європи одночасно — посилення безпекової співпраці. Торік у березні Єврокомісія представила великий план ReArm Europe, який передбачає переозброєння європейських армій та їхню технічну модернізацію. Бюджет цього плану приблизно 800 мільярдів євро. Участь України у програмах переозброєння дасть європейцям військовий досвід, якого у них немає, а українцям — додаткові кошти. Навіть без повноцінного членства в Євросоюзі.Третій плюс — тимчасова "асоційованість" позбавить козирів європейських трампістів та путіністів. Вони маніпулюватимуть на темах "гроші дають Україні, а не нашим громадянам", "українські фермери задушать наших", "з Україною до наших держав прийде війна" тощо. Рівно за рік французи обиратимуть нового президента, ультраправі з "Національного об’єднання" дуже хочуть привести свою креатуру до Єлисейського палацу. Якщо це станеться, Україна може на багато років забути про євроінтеграцію.Тож, можливо, між "ніколи" і "не зараз, але колись" більш прагматично обрати другий варіант? Тим більше до завершення війни з Росією інший нам навряд чи запропонують….

"Прогресивна Болгарія", нашвидкуруч зліплена коаліція партій на чолі з експрезидентом Радєвим, формуватиме наступний уряд. У ЗМІ пишуть про реванш Кремля за програш Орбана в Угорщині та попереджають про проблеми для України та ЄС. Усе так погано? Рецепт перемоги партії Румена РадєваОднією з найвідоміших страв болгарської кухні є шопський салат. Румен Радєв приготував для виборців щось схоже, — інгредієнтів небагато, але вийшло "смачно", адже виборці віддали альянсу "Прогресивна Болгарія" таку кількість голосів, якої вистачило для формування монобільшості. З яких же інгредієнтів складається "салат" Радєва?Перший, назвемо його "політичними овочами", — глибока криза, спричинена конфліктами місцевих еліт. Останнім прем’єр-міністром, який працював на посаді цілих чотири роки — був Бойко Борисов, лідер консервативної партії ГЄРБ ("Громадяни за європейський розвиток Болгарії"). З 2021 року болгарська політика перебуває в стані "ідеального шторму", — це восьмі дочасні вибори. Відсутність політичного консенсусу не давала урядам можливості ефективно працювати.Торік у грудні Болгарією прокотилася хвиля протестів, громадяни вимагали перевиборів, боротьби з корупцією, проведення судової реформи та відмови від переходу з національної валюти лева на євро. Перехід все ж відбувся, хоча невдоволених лишилося багато. Болгарія вважається найбіднішою країною ЄС, але найгірше, що через політичну нестабільність населення не бачило політиків, здатних подолати проблеми громадян.Наступний інгредієнт — перець, обов’язковий у болгарських стравах. Ним став сам Радєв. 19 січня цього року на тлі тривалих протестів і непоборної парламентської кризи він подав у відставку з президентської посади. Радєв звинуватив керівний клас у союзі з олігархами."Наша демократія не виживе, якщо ми залишимо її корупціонерам, компромістам та екстремістам", — пояснив він мотиви відставки.Але після цього Радєв не пішов на політичну пенсію, взявши на себе частину відповідальності за політичний хаос у Болгарії, а сформував альянс "Прогресивна Болгарія" для участі у позачергових виборах.Третім інгредієнтом стала "бринза" — передвиборна програма. Радєв та його соратники рясно засипають свій "салат" обіцянками відсторонити олігархів від державної влади й ресурсів, реформувати антикорупційні органи, посилити прозорість правоохоронних органів й, зокрема, прокуратури, активно запроваджувати диджиталізацію в державному управлінні, контролювати державні видатки й ще багато цікавого. Двічі в ній згадана Україна.Вперше, коли Радєв і його соратники вказують на необхідність посилити обороноздатність Болгарії та модернізувати безпекові спроможності, причиною цього вони називають війну в Україні. Вдруге, коли констатується підтримка Болгарією справедливого миру в Україні на основі міжнародного права. Про Росію згадок немає взагалі, про Євросоюз "прогресисти" пишуть як про важливого економічного партнера та обіцяють підтримувати взаємовигідні зв’язки з Брюсселем.Тобто, на відміну від Віктора Орбана, який побудував свою кампанію на українофобії та критиці Європейського Союзу його болгарський ідейний партнер Радєв вчинив мудріше, він наповнив передвиборчу програму наративами, які сподобалися і консерваторам, і прибічникам державного патерналізму. Що у підсумку дало можливість "відкусити" електорат у всіх. Так, ультраправа прокремлівська партія "Відродження" Костадіна Костадінова ледь переступила прохідний бар’єр. І це — гарна новина.Четвертий інгредієнт — "оливки", "петрушка", "сіль", "олія" — тобто члени коаліції та кандидати. До альянсу ввійшли Рух політичних соціал-демократів, Соціал-демократична партія та Рух "Наш народ". Себто, на противагу орбанівській "Фідес" цей політичний блок не правий, а лівоцентристський. Серед кандидатів — як відомі політики, близькі до лідера альянсу, там і люди з народу. Наприклад, олімпійська чемпіонка з карате Івет Горанова чи колишній капітан волейбольної збірної країни Владімір Ніколов. У списку — багато підприємців, але не великих, лікарів, діячів культури, вчених. Чи справді Кремль взяв реванш у Болгарії за гучний ляпас в УгорщиніЗ перемогою Радєва привітали керівники Євросоюзу. Так, очільниця Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн зазначила, що "Болгарія є гордим членом європейської родини і відіграє важливу роль у розв’язанні спільних проблем". Це привітання радше ознака вихованості та високого рівня політичної культури, бо насправді в Брюсселі дуже занепокоєні результатом виборів у Болгарії.Не встигли здихатися Орбана, як замість нього постав схожий за політичними поглядами лідер в іншій країні ЄС. Тепер там таких знову троє — Радєв та прем’єри Словаччини й Чехії — відповідно Роберт Фіцо й Андрей Бабіш.Знавці болгарської політики кажуть: діяти, як Орбан, Радєв не буде, як мінімум, тому, що сварка з Євросоюзом лише погіршить і без того складну соціально-економічну ситуацію в країні. Простіше кажучи, він не пилятиме гілку, на яку всівся. А от у відносинах з Україною офіційна політика Софії може змінитися. Питання лише в тому, чи це буде розворот у бік Москви, чи все ж Болгарія як член НАТО вимушено зберігатиме чинні домовленості щодо її участі у військовій допомозі нашій державі.Нагадаємо, що казав нинішній фаворит болгарських виборців та що робив проти України, бувши президентом. Зауважимо, Болгарія як чорноморська держава відіграє не лише важливу логістичну роль у допомозі українцям від інших держав, а й залишається цікавою завдяки старим радянським арсеналам техніки й зброї. З ними пов’язаний найгучніший скандал.У листопаді 2022 року парламент Болгарії підтримав відправлення Україні важкої зброї та боєприпасів. Оскільки тамтешні політики були зайняті постійними перевиборами, процес зрушився тільки через рік, коли парламент дав згоду на передачу нам 100 старих БТР. Однак Радєв наклав вето на це рішення, мотивувавши дуже цинічно: пріоритетом має бути безпека своїх громадян. Це при тому, що БТРи стояли без діла."Наша країна не повинна втручатися, постачаючи зброю на війну в Україні. Це не спосіб закінчити цей конфлікт", — казав тоді ще президент Радєв.Риторика в стилі Орбана і Фіцо. Того ж 2023 року, у грудні, парламент розблокував угоду і до березня 2024-го болгари доставили обіцяні бронетранспортери, але осад від дій Радєва лишився.30 березня 2026 року Україна та Болгарія підписали десятирічну угоду про безпекове співробітництво. З болгарського боку угоду підписав в.о. голови уряду Андрей Гюров, який приїздив до Києва. Якщо Радєв скасує цю угоду, не залишиться жодних сумнівів щодо його проросійськості. Тому з висновками про реванш Кремля за Угорщину варто зачекати.Поки ж можна зробити інші висновки:Перший: демократія в Євросоюзі лишається ціллю Путіна. Де він може, там намагається приводити до влади лояльних політиків. Найслабшою ланкою є країни центральної та південної Європи з радянським бекграундом.Другий: для ядра ЄС, "старої Європи", неуспішність Болгарії може стати аргументом проти членства України та Молдови. Питання не тільки в грошах, а у невідповідності критеріям. Болгарія стала членом союзу 1 січня 2007 року і досі не може подолати корупцію та налагодити стабільну політичну систему.Третій висновок: Євросоюз ніяк не спроможеться ухвалити перехід до прийняття рішень виключно кваліфікованою більшістю. Допоки цього не станеться, Росія розкладатиме "яйця" в різних країнах ЄС, аби "вилупилися" агенти впливу, які гальмуватимуть розвиток євроспільноти..

Трамп за першої каденції пережив дві спроби усунення від влади, за другої йому знову загрожує імпічмент. Демократи зареєстрували відповідну резолюцію у Палаті представників. Чи буде результат, сказати складно, але шоу — забезпечене.Як демократи готувалися дати бій ТрампуПроєкт резолюції має гучну назву "Імпічмент Дональда Дж. Трампа, президента Сполучених Штатів, за тяжкі злочини та проступки". У документа три співавтори, всі демократи — Джон Ларсон від Коннектикуту, Стів Коен від Теннесі та Бонні Вотсон Коулмен від Нью-Джерсі.Варто зауважити, що це не перша спроба розпочати процедуру імпічменту за нинішньої каденції Трампа. Першопрохідцем був конгресмен від штату Мічиган Шрі Танедар. Торік наприкінці квітня він подав сім статей про імпічмент, зокрема звинуватив главу Білого дому у незаконному скороченні фінансування державних установ, в агресивній тарифній політиці, у порушенні свободи слова, хабарництві, втручанні у роботу суду тощо. Але ініціатива Танедара була фальстартом, тож, за порадою однопартійців, у середині травня він її відкликав.Друга спроба провалилася у червні минулого року. Її ініціював конгресмен від Техасу Ел Грін. Він звинувачував президента у завданні ударів по іранських ядерних об’єктах без згоди Конгресу. Тоді проти ініціативи проголосували 344 конгресмени, серед яких були 128 демократів і всі республіканці. Підтримали пропозицію Гріна лише 79 демократів. Для останніх стало очевидним, що до подання документів необхідно готуватися краще, мати переконливі докази, тоді з цього може вийти щось путнє.7 квітня цього року понад 85 демократів виступили з вимогою усунути Трампа від влади за розпочату війну в Ірані. Конгресмен Ларсон вніс статті для імпічменту. Законодавців не заспокоїла навіть заява президента про перемир’я та початок мирних переговорів. TrueUA детально аналізував причини провалу цих переговорів та подальші кроки американської адміністрації.Для всіх очевидно, що глава Білого дому не має козирів для хорошого для себе виходу з іранської авантюри, тому змінює позицію залежно від ситуації. Демократи відчули зручний момент, коли хитанням Трампа невдоволена значна частина американців, і внесли резолюцію про його імпічмент.Що інкримінують екстравагантному "капітану Америки"У документі міститься 13 пунктів звинувачень. Перший стосується узурпації повноважень Конгресу. Автори резолюції звинуватили Трампа у вбивствах у Карибському морі та східній частині Тихого океану десятків імовірних наркоторгівців, хоча їхня злочинна діяльність не була доведена. Також главу держави звинувачують у вчиненні воєнних злочинів, блокаді Венесуели, піратстві шляхом крадіжки венесуельської нафти."Трамп неконституційно розпочав війну проти Ірану, Ємену, Лівану, Сирії, Нігерії та Гази. Він погрожував військовою силою Панамі, Колумбії, Кубі та Гренландії. У всіх цих починаннях президент діяв без конституційно необхідного дозволу Конгресу… Його злочинне беззаконня призвело до удару у відповідь проти Сполучених Штатів та їх громадян", — наголошується в проєкті резолюції.Друга і третя статті стосуються важливої для виборців демократів теми — введення Національної гвардії під приводом надзвичайного стану та очищення від незаконних мігрантів до Лос-Анджелесу, Вашингтона, Чикаго, Портленда та інших міст, де традиційно голосують за Демпартію. Автори звинувачують Трампа у мілітаризації країни та незаконних депортаціях мігрантів.Четверта стаття — дуже цікава. Вона стосується кількох перших указів президента, зокрема "Про відновлення свободи слова та припинення федеральної цензури" і "Про припинення радикальної ідеологічної обробки у школах". Обидва укази навпаки призвели до посилення цензури, звільнення ідеологічно чужих трампістам чиновників, а також до проповіді в школах "віри в богообраність американців".Наступна стаття стосується зловживання помилуванням. Автори вказують, що Трамп милував шахраїв, хабарників, засуджених за наркоторгівлю, бо вони — його прихильники. У переліку згадуються і нинішні випадки, і ті, які були за першої каденції.У шостій і сьомій статтях Ларсон та його колеги звинувачують Трампа у ліквідації федеральних установ, припиненні їхнього фінансування і так далі без згоди Конгресу. Також президенту закидають мухлювання з державними фінансами: кошти, виділені Конгресом, витрачав на інші потреби або використовував приватні кошти для урядових потреб. Зокрема, демократи тут пригадали Трампу скандальну бальну залу у Білому домі.Восьма стаття — створення таємного уряду. Тут ідеться про відмову адміністрації США надавати свідчення Конгресу та приховування від широкого загалу суспільно важливих документів. Згадали автори про "файли Епштейна", які тривалий час, на їхню думку, були безпідставно засекречені. Близька тематика у наступній статті — Трампа звинуватили у переслідуванні політичних опонентів та критиків і сприянні своїм друзям. Для цього він "спотворював" правоохоронні органи, яким заборонено займатися подібними речами.Десята та одинадцята статті резолюції стосуються призупинення або скасування законів, а також порушення конституції. Автори надають перелік таких порушень, окремо акцентуючи на запереченні 14 поправки конституції, яка узаконює право дітей, народжених у США, отримати американське громадянство.Дванадцята стаття — також оригінальна: Трампу інкримінують придумування терористичних організацій з метою розширення повноважень силовиків та застосування надзвичайного стану.Остання стаття, тринадцята, — звинувачення у корупції та використання посади президента для власних бізнес-інтересів. Автори резолюції в кожній статті посилаються на норми, закони, конституцію, чітко вказуючи, що порушив Трамп.Чи є шанси на початок імпічментуОдразу зауважимо: добре, що в резолюції не згадана Україна. До нас досі не доїхали Стів Віткофф і Джаред Кушнер, хоча їхній візит анонсувався після Великодня. На паузі і посередницька діяльність США у мирних переговорах. Американці нарешті поновили нафтові санкції проти Росії, і це вже прогрес. Будь-які згадки про Україну у контексті американської внутрішньополітичної боротьби можуть тільки розізлити Трампа, який і так кидається то на Папу Римського, то на прем’єрку Італії Джорджу Мелоні, то на всіх партнерів по НАТО разом узятих.Що ж до шансів на початок процедури імпічменту, то вони — незначні. Буквально днями Сенат відхилив резолюцію про припинення участі США у війні в Ірані. "За" документ проголосувало 47 сенаторів, "проти" — 52.Згадуючи провал ініціативи Гріна трохи більше як рік тому, різниця між прихильниками й противниками політики Трампа суттєво скоротилася. Принаймні у Сенаті. Фактично з травня вступає в активну фазу передвиборча кампанія з проміжних виборів до Конгресу, які відбудуться 3 листопада. Тож навіть якщо резолюцію Ларсона республіканці заблокують, демократи зроблять із неї важливу частину передвиборчої кампанії своїх кандидатів. Гасло "Вони бояться імпічменту" здатне зіграти на користь демократам і проти республіканців.Якби у Республіканській партії рішення ухвалювали не трампісти, які заглядають в рота своєму біг-босу, а люди, здатні прораховувати хоча б трохи наперед, то погодилися б підтримати резолюцію. Щоб провалити імпічмент ще до проміжних виборів, поки мають більшість в обох палатах Конгресу. І будувати кампанію на спростуванні закидів опозиції та доведенні своєї правоти. Втім вони цього не зроблять. Тому час грає на демократів, — якщо не зараз, то восени процедура розпочнеться. Інша справа, що шлях відсторонення президента США від влади складний і тернистий, тож, скоріше за все, свою каденцію Трамп досидить, але на президентському "електричному стільці"..

Вибори в маленькій Угорщині стали подією, яка прикула до себе значну вагу, адже там схрестилися одночасно інтереси об’єднаної Європи та її розкольників із США і Росії. Ставленик останніх — Віктор Орбан — програв. Яких змін варто чекати після цього?Три головні причини поразки ОрбанаПерша причина: набрид. 16 років поспіль Орбан обіймав посаду прем’єр-міністра Угорщини. Стільки часу урядом керувала німецька канцлерка Ангела Меркель, але, на відміну від угорського колеги, при її урядуванні Німеччина демонструвала високі темпи економічного зростання. При Орбану ж Угорщина стала найбіднішою країною Євросоюзу.Друга причина: вкрай невдала передвиборча кампанія. Замість програми виходу із кризи, в яку уряд завів свою країну, прем’єр і його партія "Фідес" використали традиційні штампи про провину Брюсселю, розбавивши це скаженою українофобією. Залізобетонний електорат "Фідес" таку риторику сприйняв, але він виявився у меншості. А агресія, з якою Орбан вів кампанію, зіграла проти нього, — замість мобілізації електорату вона викликала втому виборців від нагнітання страху.Третя причина: токсичні VIP-агітатори. Йдеться про росіян та американців. Стосовно перших, то вони відрядили до Угорщини групу політтехнологів із "Агентства соціального проєктування", яких курував заступник керівника адміністрації Путіна Сергій Кирієнко. Політтехнологами їх назвати складно, це радше фахівці з фейків та компромату.Загалом склалося стійке враження, що Росія допомагала Орбану за лекалами часів іншого Віктора, Януковича. Вояжі глави МЗС Угорщини Петера Сійярто до Москви буцімто для угод про постачання нафти, заяви Орбана та його оточення про дружбу з Росією тощо. Робилося все, щоб на прем’єру і його партії великими літерами було написано "агенти Москви". Єдине, на відміну від Януковича, угорський друг Путіна не встиг взяти у росіян кредит.До VIP-невдах долучилися президент США Дональд Трамп та віцепрезидент Джей Ді Венс, який особисто приїжджав агітувати за Орбана до Угорщини. Судячи з результатів голосування, угорці заклики заокеанських посадовців сприйняли з точністю до навпаки. Існує слушна думка, що Венс агресивною антиєвропейською риторикою під час перебування в Будапешті тільки погіршив справи Орбана та його партії. Так би мовити, вбив великого цвяха навіть у примарні шанси на перемогу.Що у планах Мадяра та якою буде доля Орбана після поразкиНині фаворит перегонів, лідер "Тиси" і майбутній прем’єр-міністр Петер Мадяр робить багато гучних заяв. Це виправдано, адже йому вдалося здавалося б неймовірне — не просто звалити режим Орбана, а й узяти у парламенті конституційну більшість, що відкриває шлях до швидких реформ у країні. Він уже оголосив перші плани, серед них — зміни до конституції, які унеможливлять перебування на посаді прем’єр-міністра понад два терміни (максимум вісім років). Також Мадяр анонсував зустріч із президентом України Володимиром Зеленський та покращення відносин Угорщини з ЄС і НАТО."Угорщина обрала Європу. Європа завжди обирала Угорщину. Країна повертається до свого європейського шляху. Союз стає сильнішим", — таким дописом на перемогу "Тиси" відреагувала очільниця Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн.Для Європейського Союзу поразка партії Орбана та його відхід від влади — дуже гарна новина. Як і для нас. Зараз вистачає роздумів про проблеми, з якими може зіткнутися Україна у відносинах із новим угорським урядом, що він вестиме таку ж євроскептичну політику щодо нашої держави, як і попередній, що не долучатиметься до військової допомоги українцям. Важливо, що у Будапешті ЄС й Україна отримали договороздатного керівника уряду, далі — справа за дипломатією та вмінням шукати точки дотику.Багатьох цікавить доля Орбана — під час передвиборної кампанії опозиція розповідала про корупцію влади та її керманича. У мережі жартують, що тепер Орбану, аби не сісти до в’язниці, шлях або до Ростова стежками Януковича, або до Мар-а-Лаго, резиденції Трампа у Флориді. Втім, більш імовірно, що нова угорська влада займеться чисткою владних коридорів від корумпованих представників попередньої влади, а Орбана не чіпатимуть, щоб не посваритися з Вашингтоном.З іншого боку, якщо Мадяр не обмежить попереднику можливість політичної діяльності, то може за це поплатитися. Орбан матиме чисельну опозиційну фракцію та вплив у політикумі. Можливо, поступиться лідерством у партії молодшому за себе, залишаючись "сірим кардиналом". Так у Франції вчинила багаторічна лідерка ультраправого "Національного об’єднання" Марін Ле Пен, яка після вироку по справі про розкрадання коштів Європарламенту замість себе вивела на політичну орбіту молодого Жордана Барделлу, він, найімовірніше, балотуватиметься від цієї політсили в президенти Франції наступного року.Де Росія спробує відігратися за втрату УгорщиниНасправді цікавішими за долю Орбана видаються перспективи правого популістського політичного табору в Європі, який одночасно співчуває як трампістам, так і Росії. В Європарламенті залишається група "Патріоти за Європу", створена Орбаном. Її очолює згаданий Барделла. Група має 85 "штиків". Повалення угорського прем’єра стало сильним ударом для неї та для всіх європейських правих і ультраправих сил. Чи скористаються ліберальні політики Європи цією ситуацією для зупинки маршу правих популістів, які розколюють Євросоюз на догоду Трампу і Путіну?Ще одне цікаве питання, як тепер діятимуть прем’єри Словаччини і Чехії Роберт Фіцо та Андрей Бабіш. Обоє підтримали Орбана. На відміну від ідеологічно близької прем’єрки Італії Джорджи Мелоні, яка раніше добре відгукувалася про главу угорського уряду, проте останнім часом помітно дрейфує з табору європейських трампістів. Вона не підтримала військову операцію США проти Ірану та розкритикувала американського президента за нападки на Папу Римського Лева XIV."Я вважаю слова президента Трампа на адресу Святого Отця неприйнятними. Папа Римський є главою Католицької Церкви, і для нього правильно та нормально закликати до миру та засуджувати будь-яку форму війни", — заявила Мелоні.Її поведінку експерти вважають знаковою для правих політиків Європи, — ті, щоб не втратити прибічників, відбудовуватимуться від асоціації з Трампом.Під Фіцо і Бабішем також хитаються крісла. У березні Чехією прокотилися масові мітинги проти політики уряду Бабіша. У Словаччині зібрали необхідну кількість підписів за відставку уряду Фіцо та дочасні вибори парламенту. Втративши друга Орбана, ці двоє, очевидно, вимушено пом’якшать свою риторику.Але загроза для єдності Євросоюзу вимальовується в Болгарії, де цієї неділі відбудуться восьмі за останніх п’ять років дочасні парламентські вибори. Тимчасовий прем’єр-міністр Андрей Гюров заявив, що уряд має намір суттєво посилити заходи протидії підкупу виборців і маніпуляціям під час голосування. Заходи дуже своєчасні, адже Росія у Болгарії спробує взяти реванш за поразку в Угорщині.Згідно з останніми опитуваннями, в лідери вирвався альянс "Прогресивна Болгарія" на чолі з проросійським експрезидентом Руменом Радєвим, противником допомоги Україні. Гасла альянсу не ультраправі, а просто популістські — євроскептицизм, антикорупційна риторика, так ніби не Радєв був президентом країни.Окрім цього блоку, паралельною колоною йдуть ще дві політсили, які в разі потрапляння до парламенту можуть скласти проросійську коаліцію — "Рух за права і свободи — Новий початок", який пов’язують із підсанкційним у США бізнесменом Деляном Паєвським, та "Відродження" ультраправого українофоба Костадіна Костадінова. Тож не варто плекати ілюзії, що з поразкою Орбана Кремль та його друзі в американській адміністрації припинять підривати принципи Євросоюзу..

Від переговорів в Ісламабаді мирну угоду очікували хіба великі оптимісти. Американська та іранська делегації не знайшли спільної мови по головних пунктах — відмові Тегерана від збагачення урану та розблокуванню Ормузької протоки. Як розвиватимуться події далі?Чотири причини, чому переговори в Ісламабаді були приречені на провалПерше причина: участь у переговорах віцепрезидента США Джей Ді Венса. Ця особа відома некоректним і доволі нахабним стилем поведінки, що відчув на собі президент України Володимир Зеленський під час епічної сварки в Овальному кабінеті 28 лютого 2025 року. Сварку спровокував саме Венс. Та навіть якщо він розмовляв з іранською делегацією без тиску, присутність серед перемовників віцепрезидента стала серйозною дипломатичною помилкою Білого дому, завдяки їй іранський режим отримав козир — на такому високому рівні Сполучені Штати не контактували з Іраном із 1979 року, після ісламської революції. Тобто нинішня американська адміністрація, яка на початку своєї військової авантюри наголошувала на необхідності зміни режиму в Ірані, присутністю Венса цей режим легалізувала.Як відомо, Тегеран відправив до Ісламабаду делегацію на чолі зі спікером парламенту Мохаммад-Багером Галібафом. Спікер парламенту хоч офіційно є третьою особою у владній вертикалі Ірану, проте не він ухвалює остаточні рішення. Також до складу делегації увійшли глава МЗС Аббас Арагчі, секретар ради оборони Алі-Акбар Ахмадіан, голова національного банку Абдолнасер Хемматі. Американську сторону за таких розкладів мав представляти глава Держдепу Марко Рубіо.Саме на рівні очільників зовнішньополітичних відомств у 2015 році велися переговори щодо ядерної угоди між тодішнім керівником Держдепу Джоном Керрі та міністром закордонних справ Ірану Мохаммадом Джавадом Заріфом. А присутність Венса посилила бажання іранців показати зуби у присутності другої за статусом людини в Америці.Трамп знову наступив на граблі, як сталося з Путіним, і отримав ляпаса. Поки цивілізований світ демонстрував кремлівському диктатору, що той — вигнанець, глава Білого дому спочатку налагодив регулярні телефонні розмови з Путіним, а потім запросив його на Аляску, де зустрічав на червоному килимі як дорогого гостя. Відправивши на переговори з іранцями Венса, Трамп поставив противника на рівень із собою.Друга причина: Стів Віткофф і Джаред Кушнер. Світ вже звик, що друг Трампа і зять Трампа беруть участь у дипломатії Білого дому, однак вони не мають офіційного статусу, у них немає посад, вони не уповноважені підписувати документи від імені США. Іранці натомість прислали до Ісламабада посадових осіб..Третя причина: в Ірані вважають, що переговори важливіші Трампу, а не їм, бо американський президент вляпався в історію і тепер шукає, як із неї вийти у більш-менш прийнятному вигляді. Тому делегація Ірану їхала до Пакистану фактично з ультиматумом, а американці, як показав провальний результат, сподівалися домовитися посередині.Четверта причина: місце переговорів та посередник. Пакистан із часу початку військової операції виконував посередницьку роль між Тегераном і Вашингтоном. У пакистанців та іранців тривала історія міждержавних стосунків. В останні десятиліття досить непоганих. Офіційний Ісламабад також має хороші відносини зі США, а очільник пакистанських збройних сил фельдмаршал Асім Мунір — улюбленець Трампа.Пакистанці швидко вловили нарцисизм глави Білого дому і торік були серед країн, які номінували його на Нобелівську премію миру. Та, крім того, влада цієї ядерної держави Азії має тісні стосунки з Китаєм. Не виключено, що за проваленими переговорами бовваніла тінь Сі Цзиньпіна. Його друзі пакистанці зіграли роль посередників, завдяки яким сторони встановили крихке перемир’я та сіли за стіл переговорів. А інші друзі, іранці, на цих переговорах загнали американців у глухий кут. Виграв від цього Китай, лідер якого послабив позиції Штатів як світового гегемона.Як далі розвиватимуться події на Близькому Сході та що буде з ціною на нафтуСпочатку процитуємо позицію сторін після переговорів. За словами Венса, хороша новина — дискусії були змістовними, погана — "ми не досягли угоди, і я думаю, що це погана новина для Ірану в набагато більшій мірі, ніж для Сполучених Штатів Америки". Він додав:"Ми просто не змогли дійти до ситуації, коли іранці прийняли б наші умови".Особливо Венс наголосив на тому, що американці не побачили від іранців зобов'язань не розробляти ядерну зброю, а це головне, заради чого США ведуть військову кампанію.Своєю чергою, речник МЗС Ірану Есмаїл Багаї — показово, що від американців коментує віцепрезидент, а від іранців всього лише прессекретар міністерства закордонних справ — наголосив, що сторони досягли згоди з деяких питань, однак щодо інших зберігаються "розбіжності в поглядах". Він не уточнив, стосовно чого існують розбіжності, але здогадатися нескладно — Іран не хоче просто так відкривати Ормузьку протоку, відмовлятися від своєї ядерної програми та скорочувати власні ракетні арсенали.По цих та інших пунктах іранці не проти вести переговори, проте прагнуть отримати максимальну вигоду в обмін на поступки. Багаї каже: Іран перебуватиме на контакті з Пакистаном та уточнив, що "ніхто й не очікував угоду за один раунд переговорів". Питання — коли можуть бути наступні переговори та хто матиме у них козирі.Звісно, Трамп на умови іранського режиму не погоджується. У нього існує дві опції. Перша — оголосити продовження перемир’я та шукати дипломатичні шляхи для угоди, зосередившись на пункті про ядерну зброю."Ми отримали все що хотіли, крім того, що іранці не стали відмовлятися від своїх амбіцій у ядерній сфері. Чесно кажучи, для мене це була найважливіша тема", — заявив Трамп.Це наштовхнуло на думку про вибір ним першої опції. Але обрав він другу — ескалацію.Спочатку повідомив: США самостійно займуться розмінуванням Ормузької протоки."Ми починаємо процес розмінування Ормузької протоки як послугу країнам усього світу, включно з Китаєм, Японією, Південною Кореєю, Францією, Німеччиною та багатьма іншими. Неймовірно, але у них немає ні сміливості, ні волі, щоб виконати цю роботу самостійно", — заявив у своєму стилі президент США.ЗМІ повідомили, що кілька кораблів ВМС США перетинали протоку і згодом повернулися до Аравійського моря.Втім, військові експерти зауважують, що головна проблема не в іранських мінах, а в ракетах і дронах, завдяки яким іранці здатні вражати танкери. Тому розмінування не стане ефективним без нівелювання спроможності завдавати повітряних ударів. Трамп нахвалюється, що він переміг Іран, та це твердження далеке від правди.А ближче до вечора 12 квітня американський лідер оголосив про блокаду Ормузької протоки. На подібні кроки він ішов під час напруження навколо Венесуели, але нинішня ситуація кардинально інша, адже від постачання нафти з країн Перської затоки залежить багато держав світу, а це означає, що ціна на нафту знову підскочить. І, на жаль, це буде на руку Путіну. Буквально вчора катарські танкери почали рухатися через Ормузьку протоку після більш ніж місячної перерви, і ось — новий поворот."З цього моменту ВМС США, найкращі у світі, почнуть процес блокування всіх суден, які намагаються увійти в Ормузьку протоку або вийти з неї", — заявив Трамп.За його словами, блокада почнеться найближчим часом, у ній братимуть участь й інші країни, які саме, не уточнив. Передовсім зупинятимуть тих, хто сплатив мито Ірану за прохід протокою.Під час блокади нафти з Венесуели ВМС США перехоплювали танкери "тіньового флоту" у Карибському басейні. У нинішньому ж випадку танкери не "тіньові", а легальні, ними доставляють нафту з союзних США країн регіону Саудівської Аравії, Катару, Кувейту, ОАЕ до інших союзних держав — Японії, Південної Кореї, до Європи. І не до союзних, як от Китай. Чи захоплюватимуть американські військові моряки ці нафтовози? Коли так, тоді подібні дії можуть, згідно з міжнародним правом, трактуватися як "піратство".Можливо, Трамп таким кроком хоче стимулювати держави, залежні від нафти з Близького Сходу, увійти до американсько-ізраїльської коаліції проти Ірану. Проте примус — не найкращий варіант. Радше, здатний відвернути від США, особливо, коли люди по цілому світу жахатимуться від цін на заправках, точно знаючи, хто в цьому винний..

7 квітня Дональд Трамп погрожував знищити "цілу цивілізацію" в Ірані, а вже 8 квітня не проти зняття санкцій із цієї країни. На тлі емоційних гойдалок сторони обговорюють угоду, яка відрізняється в американській та іранській редакціях. Театр абсурду триває?"Світ сьогодні є кращим місцем, ніж учора? Безумовно. Аніж 40 днів тому? Це більш ніж сумнівно" — ця фраза виконувача обов’язків глави МЗС Данії Ларса Льокке Расмуссена дуже влучно характеризує розвиток подій на Близькому Сході.Після погрози Трампа знищити "цілу цивілізацію" світ в заціпенінні очікував чогось жахливого — аж до повторення ядерних бомбардувань Хіросіми й Нагасакі. Новина про двотижневе перемир’я для укладення угоди між США й Іраном зробила світ менш переляканим, проте відіграти назад все, що трапилося від 28 лютого, дня початку "СВО" Трампа на Близькому Сході, вже неможливо. Спробуємо пояснити — чому.Справжня мета військової операції проти ІрануЗ того, що заявлялося на початку, — метою масштабної операції мала стати зміна керівного режиму в Тегерані. У перший день атак на позиції іранців Трамп закликав іранські сили безпеки скласти зброю та пообіцяв їм в обмін імунітет. Він також звертався до громадян Ірану із закликом "захопити владу" у своїй країні."Це, ймовірно, буде ваша єдина нагода за багато поколінь", — казав він 28 лютого.Внаслідок ракетного удару по резиденції верхового лідера Ірану загинув аятола Алі Хаменеї, кілька членів його родини, низка воєначальників. Зазнали поранень, але вижили, його дружина Мансуре (вона померла за кілька днів потому), а також син Моджтаба. Останнього згодом обрали наступним верховним лідером. Щоправда, щодо дієздатності аятоли є сумніви, адже на публіці він не з’являвся. Усі ж інші вищі керівники, зокрема президент Масуд Пезешкіан, після перших ударів лишилися живими й неушкодженими. За 40 днів війни загинуло ще кілька високопосадовців, проте режим у Тегерані не змінився. Та, за версією Трампа, при владі там "зовсім інша група людей, вони дуже професійні".З цього можна припустити, що глава Білого дому і не ставив перед собою мету змінити режим в Ірані, а добитися від чинного певних поступок в обмін на вигоду для США. Оскільки головним джерелом іранського прибутку є нафта, то про неї і йшлося. Що власне і підтвердили подальші події.Чому військова операція США пішла шкеребертьТе, що американці не прорахували сильну відповідь Ірану, стало зрозуміло після перших ударів балістики й "шахедів" іранців по сусідніх арабських країнах. Не лише по американських військових базах там, а по символу достатку і багатства Дубаї та нафтогазових об’єктах близькосхідних партнерів США. Ті були шоковані, адже Штати десятиліттями позиціювали себе як гарант безпеки держав Перської затоки, а тут виявилося, що гарант нездатний повною мірою їх захистити. Наступним вдалим кроком Тегерана стала блокада Ормузької протоки. Ціни на нафту злетіли — і почався масштабний тиск на Сполучені Штати. Трамп обіцяв от-от розблокувати протоку, але, що цікаво, американці не особливо в цьому напрямку напружувалися. У потоці свідомості, який лився з вуст глави Білого дому, тиждень тому з’явилося пояснення пасивності Штатів у згаданому питанні: розблокування Ормузької протоки має стати пріоритетом для країн, які значною мірою залежать від неї в енергетичному контексті, а США готові надати підтримку."Ми забезпечимо допомогу, але основну ініціативу вони повинні взяти на себе", — зазначив Трамп.Від постачання нафти цим шляхом залежать як експортери, тобто союзники Америки з арабських країн, так й імпортери — значна частина країн світу, яка отримує нафту з Перської затоки. Серед таких країн і головні союзники США в Європі, а також Південна Корея, Японія та інші. У перекладі з мови Трампа на людську це означало, що всі ці країни мають заплатити американцям за розблокування протоки. А ні — то нехай домовляються з іранцями самі.На тлі здорожчання нафти та наслідків прорахунків у військовій операції Трамп почав атакувати європейських політиків за небажання допомагати йому у війні з Іраном. TrueUA аналізував, чому європейці негативно ставляться до операції США на Близькому Сході. Власне, агітаційний вояж віцепрезидента Джей Ді Венса до Будапешта на підтримку партії Віктора Орбана засвідчив, що розкол між Європою та Штатами поглиблюється і відмова членів НАТО з ЄС підставити плече американцям в іранській авантюрі — раціональний крок, адже Вашингтон спільно з Москвою свідомо розколює Євросоюз.Переважна більшість аналітиків сходиться в думці, що операція США та Ізраїлю проти Ірану була від самого початку непродумана, тому по ходу п’єси сценарій переписувався і призначалися винні. Але не в самих Штатах — міністр війни Піт Гегсет та керівниця розвідки Тулсі Габбард продовжують сидіти у своїх кріслах, а ззовні.Та з огляду на подальший розвиток подій можна казати про помилковість тверджень аналітиків. Військова операція справді була слабко продумана, ставка робилася на значну зверхність технічних потужностей США та Ізраїлю, вони завдали болючих ударів по іранському війську, проте війна в такому форматі могла тривати ще місяцями. А ціни на нафту — зростати до захмарних висот. І тут на допомогу Трампу прийшли їхні друзі з Пакистану, які стали посередниками у переговорах з Тегераном.Хто виграв від перемир’я?Іран. Влада цієї країни швидко зметикувала, що їхній противник хоче вийти з війни із перемогою, тому запропонувала свій варіант перемоги, який би влаштовував і її, і США. Спочатку іранці викотили ультиматум із 10 пунктів, серед яких найбільше вартий уваги один — контроль над Ормузькою протокою. Американці, за повідомленням видання Axios, відмовилися та внесли до пропозицій свої зміни. Зрештою, посередники домовилися з Тегераном — і той погодився на двотижневе перемир’я.Що ж до формату угоди, то він лишається на обговорення. Тобто станом на зараз Іран заявляє про свою перемогу, бо американці вмикнули задню зі своїми погрозами знищити енергетичну інфраструктуру, а Трамп заявляє про свою — буцімто іранці відмовляються від збагачення урану. Та як стало відомо AssociatedPress, в іранській версії пункт про уран, лишається.Після того як завдяки передовсім посередництву Пакистану мінімум два тижні перемир’я забезпечене, Трамп почав нахвалювати майбутню угоду, якої ще немає. Процитуємо американського лідера:"Великий день для миру у світі! Іран хоче, щоб це сталося, вони вже втомилися! Так само як і всі інші! США допоможуть із розв’язанням проблеми трафіку в Ормузькій протоці. Багато позитивних змін буде! Великі гроші будуть зароблені. Іран може почати процес відновлення. Ми будемо завантажуватися припасами всілякого роду й просто "тусуватися", щоб переконатися, що все пройде добре. Я впевнений, що це так і буде. Як і в США, це може стати Золотим Віком для Близького Сходу!".Ключова фраза тут "великі гроші будуть зароблені". І далі: "Ми ведемо і будемо вести переговори з Іраном щодо скасування мит і санкцій".Це ж просто мрія Ірану, щоб з нього зняли санкції, які тривають багато десятиліть! Заради цього можна наобіцяти навіть відмовитися від збагачення урану. Хіба вперше…Ще один дуже вигідний для Ірану момент: Трамп не проти створити спільне з Тегераном підприємство із захисту Ормузької протоки. Простими словами, він погодився на шантаж Ірану, але хоче заробити на цьому. Тобто, якщо угоду після перемир’я таки укладуть, це означатиме, що іранці вийшли з війни переможцями, а Трамп просто заробить на тому, що "доїтиме" як країни Перської затоки, так й імпортерів нафти з цього регіону.Протягом останнього часу іранська влада зіткнулася зі значними економічними проблемами, через них там спалахували масштабні соціальні протести, а мирна угода, де за Іраном лишиться контроль за Ормузькою протокою та ще й з нього можуть зняти більшість санкцій, дозволить вирішити багато внутрішніх проблем. Тобто замість прискорити падіння режиму — американці стимулюють його існування.На цьому можна поставити крапку, якби не одне "але" — перемир’я обов’язково буде порушене. Точніше, заяви про це вже звучать з обох сторін. Тому не можна виключати, що всі вище описані ґешефти будуть переглянуті..

Український футбол небагатий на великих тренерів. Можна сказати, що до повернення Валерія Лобановського їх взагалі не було. Але Лобановський, як-не-як — це радянський період, його найбільші успіхи (три клубні європейські трофеї, срібло чемпіонату Європи) сталися до появи незалежного українського футболу. А п’ять чемпіонських титулів з "Динамо" і півфінал Ліги чемпіонів 1999-го стали фактично прощанням майстра.Після Лобановського так ніхто з українських тренерів і не зумів піднятися до його вершин, хоч в ті чи інші моменти були фахівці, які демонстрували варті уваги результати — наприклад, чвертьфінали чемпіонату світу і Європи зі збірною.Та один великий тренер в українському футболі ХХІ століття все ж таки з’явився. Причому, що показово, таким він став не в останню чергу саме завдяки роботі в Україні. У вівторок, 7 квітня 2026 року, він відійшов у засвіти. Звали його — Мірча Луческу.Злет зі збірною, євротрофей у ТуреччиніЗвісно, Луческу — герой перш за все для своєї рідної, румунської публіки. Ні, не через успіхи в Україні, бо врешті-решт румунський гранд "Стяуа" вигравав ще у 80-х Кубок чемпіонів, тож Кубок УЄФА із "Шахтарем" не став якимось рекордом для румунських тренерів. Він здобув повагу зі збірною Румунії.У віці 39 років Луческу, який до того працював лише у скромному провінційному "Корвінулі" (причому граючим тренером) й здобув хіба що третє місце у місцевому чемпіонаті (та й те уже після призначення, а на момент рішення федерації мав взагалі тільки один сезон і шосту підсумкову позицію) — потрапляє з командою в групу на чинних бронзового призера Євро (Чехословаччина-80) і чемпіона світу (Італія-82). І не просто потрапляє, а проходить їх! Так уперше Румунія стала учасником чемпіонатів Європи. І там, хоч і зайняла останнє місце в групі, дала бій усім суперникам, програвши німцям і португальцям усього в один м’яч.А Луческу згодом повернувся на клубний рівень, виграв кілька трофеїв, зокрема, і чемпіонат Румунії (причому з двома різними столичними клубами, і "Стяуа" серед них не було), попрацював в Італії, навіть із грандом ("Інтером"), несподівано виграв європейський трофей (прийшов у турецький "Галатасарай" одразу після тріумфу того у Кубку УЄФА — і взяв з ним Суперкубок, перемігши мадридський "Реал"), здобув два поспіль чемпіонські титули в Туреччині (причому з двома різними стамбульськими клубами). А потім, навесні 2004-го, опинився в Україні.Золотий донецький періодДе і почалася чи не найлегендарніша сторінка його кар’єри. Мірча Луческу прийшов у "Шахтар", який перебував у непростій ситуації. З одного боку — гірники восени 2000-го спробували на смак Лігу чемпіонів, у травні 2002-го здобули такий омріяний перший у своїй історії чемпіонський титул. З іншого — далі були два других місця у чемпіонаті, а у єврокубках — постійні провали. Власник клубу змінював тренерів щороку, але результату не було. Досвід з іноземним фахівцем (італійцем Невіо Скалою), який приніс чемпіонський титул — обернувся відвертою невдачею з наступним легіонером (німцем Берндом Шустером). І саме в цей момент прийшов Луческу.Він одразу взяв два чемпіонські титули. Причому якщо перший з досить комфортним підсумковим відривом від головного переслідувача, то другий став справжньою драмою, про яку ще знімуть фільм — 0:2 у матчі останнього туру з тим самим переслідувачем, київським "Динамо", підсумкова нічия і тріумф у єдиному в історії України "золотому" матчі у Кривому Розі.Потім він здобув один титул, але головне уже було не це — "Шахтар" у трьох із чотирьох перших сезонів Луческу пробивався у груповий етап Ліги чемпіонів. Причому двічі займав там третє місце і продовжував євросезон навесні у плей-офф Кубка УЄФА. Це був серйозний, відчутний крок уперед. Та, як виявилося, не останній.Бо в сезоні-2008/09 "Шахтар" Мірчі Луческу піднявся на європейську вершину. Розпочавши той сезон сенсаційною поразкою від новачка ліги, "Львова", вигравши у перших дев’яти матчах чемпіонату лише одного (!) разу, та й то у зручних для себе сусідів із Маріуполя — на початку травня 2009-го донеччани стояли на порозі свого першого європейського фіналу. А на дорозі у них були ті самі головні, можна сказати, вічні опоненти — "Динамо". Українське дербі, Класичне, у півфіналі Кубка УЄФА — зараз це звучить як фантастика. А тоді це було реальністю. Реальністю, у якій переміг Луческу. Він вийшов з командою у фінал, де у важкому матчі з німецьким "Вердером" здобув європейський трофей.Потім були ще п’ять чемпіонських титулів, причому поспіль (як у Лобановського в "Динамо"), був найвищий злет "Шахтаря" у Лізі чемпіонів — чвертьфінал 2011 року, коли шлях донеччанам перепинила тільки непереможна "Барселона" Ліонеля Мессі.Повернення в УкраїнуЛуческу пішов з "Шахтаря" у травні 2016-го, після двох поспіль невдач у чемпіонаті. Кажуть, пішов із важким серцем, адже у клубі не підтримали це рішення. Він відверто посередньо попрацював у Росії та Туреччині, на початку 2019-го начебто завершив кар’єру — і тут улітку 2020-го сталася несподіванка: румунський тренер повернувся до України.І аж ніяк не у "Шахтар". Його запросив президент головного суперника гірників — Ігор Суркіс. Мірча Луческу на чолі "Динамо" — ще років за п’ять до того це здавалося анекдотом, особливо після усіх скандалів, претензій тренера до братів Суркісів, легендарного "браво, Федерація!"Але в липні 2020-го це стало реальністю. Для багатьох — шокуючою. Звісна річ, фанати "Динамо" виступили проти такого призначення. І цей протест мало не увінчався успіхом. Але Луческу залишився. І уже в серпні приніс "Динамо" Суперкубок, перегравши у матчі за цей трофей, звісна річ, свій колишній клуб, "Шахтар". А через неповний рік, навесні 2021-го — здобув для київського гранда золотий дубль, перший за шість сезонів і останній на цей момент.Єдиний в історіїВін пішов з "Динамо" уже під час повномасштабної війни, програвши у своєму останньому матчі, на стадіоні імені Валерія Лобановського головному супернику свого клубу. Своєму колишньому клубу, з яким здобув найвищі вершини. Потім ще попрацював з рідною збірною, але не зумів вивести її на чемпіонат світу. І от…За усю історію "Динамо" і "Шахтар", "Шахтар" і "Динамо" тренували тільки чотири тренери. Три з них — це ще радянська історія, коли і протистояння між гірниками та динамівцями не було. В українські незалежні часи уявити собі таке було просто неможливо. Він не побоявся у свої 74 роки увійти в цю річку — і вийшов з неї з честю. Ставши єдиним в історії українського футболу тренером, який здобув чемпіонський титул за два різні клуби. Точніше, дев’ять (рекорд, який невідомо коли поб’ють і чи поб’ють взагалі) титулів — вісім для "Шахтаря" і один, останній свій трофей, для "Динамо".Він став справді великим тренером. Причому багато у чому — завдяки роботі в Україні. Мабуть, він один такий і на довгі роки таким залишиться. Це не тільки румунська, це і українська футбольна історія. Яка сьогодні, на жаль, закінчилася..

Не надто вдала військова операція Сполучених Штатів на Близькому Сході та сварки через неї союзників по НАТО спонукала окремих лідерів до ініціатив щодо перегляду чинної архітектури безпеки. Чи можливо втілити в життя їхні ідеї?TrueUA детально аналізував причини конфлікту американської адміністрації з партнерами по НАТО та чи стане його наслідком вихід Сполучених Штатів із Північноатлантичного альянсу. Найімовірніше, після зустрічі генсека НАТО Марка Рютте з Дональдом Трампом, яка відбудеться найближчими днями, союзники зійдуться посередині й саміт Альянсу, а запланований на липень в Анкарі, не стане останнім в історії військового блоку.На тлі подій навколо Ірану знову актуальною стала дискусія, чи можливі нові геополітичні союзи та наскільки вони будуть міцними. Перед тим, як перейти до аналізу подібних ініціатив, наголосимо на важливому факторі: міцні союзи об’єднуються спільними або схожими цінностями, а не лише економічними інтересами. НАТО, Європейський Союз, "Велика сімка" мають у своєму складі держави, що поділяють ліберально-демократичні цінності, мають ринкову економіку, дотримуються прав і свобод людини, хоча можуть мати й особливий погляд на окремі права.За останні роки утворилися й інші геополітичні союзи, наприклад, БРІКС. Усі спроби зробити його антизахідним проєктом, запровадити спільну валюту, таку собі альтернативу долару — це просували Китай і Росія — провалилися. Бо у членів БРІКС не існує спільних цінностей.Сильна Європа, але з НАТО: проєкт КубілюсаУ січні з цікавою ініціативою вийшов єврокомісар з питань оборони литовець Андрюс Кубілюс. Він закликав до створення постійної стотисячної армії ЄС та Ради європейської безпеки. TrueUA аналізував сильні й слабкі сторони цієї ініціативи, наголошуючи на тому, що для її реалізації в Європи залишилося не так багато часу. Нині можна стверджувати, що дорогоцінний час — згаяний, проте окремі ідеї можуть бути здійснені за певних умов.В Європі перебувають американські військові загальною чисельністю близько ста тисяч, у випадку їхньої передислокації з європейського континенту, а цього не можна виключати в разі поглиблення конфлікту з главою Білого дому, союзники по НАТО в ЄС опиняться перед величезним викликом, як і ким замінити таку чисельність військових.Кубілюс не стверджує, що американці підуть, проте Європа має бути готова замінити їх такою ж за чисельністю армією. Зробити це швидко неможливо, але до такого сценарію можна підготуватися, здійснюючи навчання військових, модернізацію власних армій і таке інше. А ключові оборонні питання європейці обговорюватимуть на Раді європейської безпеки.Ініціатива Кубілюса як загалом ідея збройних сил Євросоюзу залишатиметься лише мрією доти, доки в рамках ЄС існує полярне бачення власного майбутнього.Перша позиція полягає в тому, що Євросоюз — економічне об’єднання і тому має займатися політикою лише в контексті забезпечення економічних пріоритетів, а все інше — прерогатива НАТО.Друга позиція: ЄС ще й політичне об’єднання і країни-члени мусять дбати про спільну безпеку, щоб союз не розгойдували й не розвалювали зовнішні сили. Не всі європейські лідери цю позицію поділяють навіть зараз, коли виклики для Європи більш ніж очевидні.Тож перед тим, як серйозно говорити про спільну армію, необхідно почати з втілення простішої задачі — домовитися про зміну процедур ухвалення рішень в рамках Євросоюзу. Це ініціатива, з якою виступає Німеччина, — всі рішення повинні прийматися кваліфікованою більшістю, а не спільним голосом. Хоча не така і проста ця задача. Кожна країна ЄС не проти зберегти право на вето. Про всяк випадок."Ядерна парасолька" Франції: проєкт Макрона і МерцаТакож не нова ініціатива і так само неоднозначна. TrueUA детально аналізував, чому ідея французької "ядерної парасольки" стала актуальною після цьогорічної конференції з безпеки у Мюнхені. Місяць тому президент Еммануель Макрон оприлюднив нову ядерну доктрину Франції, яка охоплює збільшення кількості боєголовок та розміщення літаків, спроможних нести ядерні заряди, в країнах — союзницях.Це не самодіяльність Парижа, його ініціативи обговорювали зі США та Великою Британією, іншими двома ядерними державами НАТО. Інтерес до такої ідеї висловили Польща, Нідерланди, Данія, Швеція, Фінляндія, Бельгія, головне — Німеччина.Канцлер Фрідріх Мерц ще під час торішніх виборів до Бундестагу висловлювався за зменшення залежності ЄС від ядерного "щита" США на користь європейської "парасольки". Цікава ця тема й Україні з огляду на блокування нашого членства в НАТО, а як майбутній член Євросоюзу Київ може спробувати отримати французький ядерний захист.Та поки це мрії. По-перше, за понад рік завершується каденція Макрона, наступний президент Франції може виявитися висуванцем ультраправих євроскептиків і згорнути ядерну програму. Або запропонує охочим купити захист у Парижа за великі гроші. По-друге, самостійно французи такий масштабний проєкт не потягнуть, аби його реалізувати, потрібно, щоб усі вклали серйозні суми. Багато країн НАТО з великою неохотою погодилися під тиском Трампа збільшити витрати на спільну оборону, тож зрештою можуть сказати, що їм і американського захисту достатньо."Альянс середніх держав": глобальний проєкт Макрона"Геть від Вашингтона і Пекіна!" — таким є гасло історичного виступу Макрона в Сеулі 3 квітня. До Південної Кореї президент Франції завітав в рамках великого міжнародного турне. Амбітна ідея Макрона полягає у тому, що Європа, Південна Корея, Японія, Австралія, Бразилія, Індія, Канада здатні об’єднати зусилля у сферах міжнародного права, безпеки й демократії з метою уникнення надмірної залежності від США та Китаю.Французький лідер обрав дуже вдалий час для проголошення ініціативи "альянсу середніх держав": Сполучені Штати загрузли на Близькому Сході, їхня війна там посилила авторитарні режими в Пекіні та Москві, остання непогано заробляє на продажу зрослої в ціні нафти. Макрон пропонує альтернативу двополюсному американсько-китайському світу у вигляді "третього шляху"."Наша мета — не бути васалами двох держав-гегемонів. Ми не хочемо залежати від домінування, скажімо, від Китаю, або ми не хочемо бути надто схильними до непередбачуваності США", — заявив глава Франції.Він також наголосив, що міжнародна політика ЄС має базуватися на "стратегічній автономії" — відмові від ролі молодшого партнера, змушеного підлаштовуватися під електоральні коливання в США або тиск Китаю.Свою ідею він пообіцяв у розширеному вигляді презентувати у червні на саміті "Великої сімки", який прийматиме Франція. Це буде останній такий захід, де Макрон братиме участь як глава своєї держави. Та, судячи з цікавої ініціативи, він не планує просто піти на політичну пенсію. Чи можливо реалізувати "альянс середніх держав"? Цілком. І Україна зі своїм досвідом ведення війни сучасного типу в ньому може зайняти свою важливу нішу."НАТО без боягузів": проєкт генерала КеллогаКолишній спецпредставник президента Трампа в Україні, відставний генерал-лейтенант Кіт Келлог запропонував ідею, яка видається ще амбітнішою за макронівську.Процитуємо сказане ним в ефірі американського телеканалу Fox News:"НАТО перетворюється на боягузів. Можливо, нам потрібне нове НАТО, нова оборонна система. Переосмислити наявні оборонні альянси, можливо, створити один з Японією та Австралією, а також із деякими з тих європейських країн, які готові вступити у війну, як-от Німеччина чи Польща. Навіть Україна, яка також довела свою ефективність як хороший союзник".Тобто ідея полягає в тому, що Сполучені Штати можуть створювати окремі альянси з країнами, готовими діяти для забезпечення спільних безпекових інтересів. Не вагатися, не шукати причин для відмови, а бути ефективним союзником на полі бою. Без різниці, де географічно розташована держава. Це не означає кінець Північноатлантичного альянсу, створеного за принципом колективного Заходу, а відбір із цього об’єднання справді здатних до сучасних методів війни, охочих посилюватися та спільно із собі подібними встановлювати правила гри у сучасному світі.В ідеї Келлога є слабкі сторони, як-от той же випадок з Іраном, військова операція супроти якого розпочалася і триває з порушенням міжнародного права. Це залишається однією з ключових причин небажання союзників США ставати з ними опліч. Подібний альянс, якби він виник, мав би опиратися на міжнародне право, а не діяти свавільно, як світовий жандарм. Проте сам підхід, якщо він враховуватиме український інтерес, звучить доволі привабливо..

Погрози Трампа союзникам по Північноатлантичному альянсу звучать не вперше. Поки у нього є більшість в обох палатах Конгресу, він може встигнути оформити свої плани законодавчо. Це поки гіпотетично, проте не все так однозначно.TrueUA писав, що політика глави Білого дому посилила очікування провалу республіканців на проміжних виборах до Конгресу, запланованих на 3 листопада цього року. Трамп своїми діями як у внутрішніх, так особливо у зовнішніх справах Америки сформував значну кількість прихильників якнайшвидшого обмеження його можливостей впливати на політичні й економічні процеси. Проте до дня волевиявлення американців рівно сім місяців, протягом яких Трамп здатний провести рішення, які буде важко відіграти назад. Одним із них може стати гучне розлучення США з НАТО.Як через іранську авантюру Трамп власноруч позбувся союзниківЄ видимі причини жорстких заяв глави Білого дому на адресу союзників, а є — приховані. Видима причина — небажання європейців ув’язуватися в іранську авантюру США та Ізраїлю, через що вони не лише не допомагають американцям у військовому плані, але й окремі країни закрили небо для американських літаків. Першою це зробила Іспанія, наступною — Франція. Іспанці ще й заборонили використовувати свої авіабази для удару по Ірану. Міністр економіки Іспанії Карлос Куерпо пояснив: таке рішення відповідає політиці уряду, який не бажає брати участь у війні, "ініційованій односторонньо і всупереч міжнародному праву".Франція вчинила трохи інакше, — вона не дозволила Ізраїлю використовувати повітряний простір для транспортування американського озброєння, призначеного для війни з Іраном. До цих двох по-своєму підключилася й Італія, вона заборонила використовувати свою авіабазу на Сицилії. Внаслідок цих кроків американські військові літаки змушені облітати значну частину Європи. Думка щодо цих дій у Вашингтоні та європейських столицях кардинально різниться. Європейці наголошують, що операція проти іранців не відповідає міжнародному праву і вимогам до колективної оборони та безпеки згідно зі статтею 5 статуту НАТО. Фактично це копія російського вторгнення в Україну в лютому 2022 року. Росія чотири роки тому розпочала повномасштабну війну через чотири дні після завершення зимових Олімпійських ігор у Пекіні, а США з Ізраїлем завдали першого удару по резиденції аятоли Алі Хаменеї 28 лютого, через шість днів після закриття Олімпіади в Мілані.Крім того, через війну різко погіршилася економічна ситуація в Європі внаслідок стрибка цін на нафту. Європейці обурені, звинувачують Трампа і було б дивним, якби лідери країн ЄС його підтримували. У майже кожній із цих країн є праві та ультраправі сили, які підгодовуються з-за океану для розгойдування Євросоюзу. Понад рік представники адміністрації США робили жорсткі й часто грубі заяви у бік Європи, тепер бумеранг полетів в інший бік. Та й далі роблять. Жарт Трампа про Еммануеля Макрона, який "досі оговтується від удару в щелепу, отриманого від дружини" — дипломатичне дно. Не варто забувати ще один дуже важливий нюанс: до планування військової операції в Ірані представники НАТО не були залучені. Буцімто, потрібен був ефект несподіванки. Але й далі ні європейців, ні канадців до планів операції не допускали. А як ті ж Кір Стармер, Еммануель Макрон чи Марк Карні відправлятимуть свої військові підрозділи, не маючи й гадки про їхнє використання?Позиція Вашингтона наступна: якщо у нас з ними (Європою і Канадою) спільний військово-політичний альянс, значить вони мали прибігти з пропозиціями допомоги. Бо Америка їх прикриває ядерною парасолькою та захищає своїми військами, розміщеними в Європі (а це 100 тисяч солдатів). Логіка тут є. Приміром, дії уряду соціалістів в Іспанії можна тлумачити як відступ від спільної політики НАТО, адже відмовляти у наданні баз союзникам і закривати для їхніх військових літаків свій повітряний простір, чим би це не пояснювалося, може розглядатися як небезпечний прецедент для єдності блоку.Далі про причини, які не на поверхні. Перша: швидка перемога над Іраном була потрібна Трампу перед зустріччю з Сі Цзіньпіном, вона планувалася на кінець березня. Її перенесли приблизно на середину травня. Глава Білого дому хотів приїхати до Пекіна переможцем, показати товаришу Сі, хто у світі господар. Та все пішло не за сценарієм.Тепер час працює проти нього і на користь Сі Цзіньпіна, який, перефразовуючи китайське прислів’я, сидить на березі річки Хуанхе і чекає, поки по ній пропливе труп Америки як світового гегемона. Трамп роздратований, тому тиском і погрозами намагається змусити НАТОвців йому допомагати.Друга причина: через блокування Іраном Ормузької протоки та його удари по нафтогазових об’єктах сусідніх арабських країн багатомільярдні збитки несуть всі країни регіону Перської затоки. Ще 27 лютого вони купалися в розкоші, тепер, бачачи, що американці нездатні їх захищати, купляють українські дрони-перехоплювачі, аби відбиватися від іранських "шахедів".Сама думка про те, що Америка може у цій війні програти, мабуть, шокує Трампа. Тому він постійно розповідає про вдалі переговори, про "оновлення влади" в Ірані, наче натякаючи Тегерану, що він згодний звернути операцію, тільки хоче якусь перемогу. Формування широкої коаліції з країн НАТО, арабських партерів — це дипломатична перемога, здатна змусити іранців до добросовісних переговорів. Проте такої коаліції немає. Що дратує американського президента.Про третю причину — проміжні вибори до Конгресу, які відбудуться 3 листопада — окремо, адже з нею безпосередньо пов’язане втілення погроз Трампа вивести США з НАТО.Чи можливо розірвати "шлюб" Америки з союзниками по Альянсу?У Сполучених Штатах існує закон, серед співавторів якого за іронією долі був нинішній глава Держдепу Марко Рубіо, згідно з яким президент не може одноосібно ухвалювати рішення про вихід держави з НАТО. Для цього потрібно або дві третини голосів Сенату, або спеціальний акт, ухвалений Конгресом. У Трампа не буде такої кількості голосів. Республіканці переважно проти припинення союзництва США в рамках Північноатлантичного альянсу, не кажучи вже про демократів. Тому законним шляхом глава Білого дому не піде.Натомість він може обрати сумнівний шлях призупинити членство своїм указом. Не вийти з НАТО, а поставити перебування США у цьому блоці на паузу. Використавши її для тиску на союзників. Свій указ він може скасувати, коли свого досягне — як це вже не раз бувало. З тими ж нафтовими санкціями проти Росії, — на період кризи на нафтовому ринку їх призупинили. Указ політичні опоненти Трампа оскаржать у суді та використовуватимуть як аргумент проти республіканців під час кампанії. Таким чином, за мізки американців змагатиметься два наративи: республіканський — "НАТО нам не допомогло з Іраном, тому ми не повинні їх захищати і давати їм гроші" і демократичний — "вихід чи навіть призупинення членства США в Альянсі руйнує світову безпеку і робить Америку слабкою". Другий наратив здається логічнішим, але не факт, що таким його вважають виборці трампістів. Утім, варіант із призупиненням членства ризикований через складність прорахувати реакцію виборців. Тому, найімовірніше, американська адміністрація не вдаватиметься до радикалізму, а тиснутиме в інший спосіб. Наприклад, заблокує американську частку фінансів у бюджеті НАТО. Та можливий ще один крок, який є конспірологічним, та все ж… Плече Трампу підставить Путін, розпочавши якісь провокації проти Естонії чи Латвії. Не прямий напад, а прикордонні сутички.За такої умови НАТО має активізувати 5 статтю статуту про колективну безпеку, а Трамп — відмовиться від участі. Скаже: можу бути посередником у переговорах за відповідну плату. Дивні стосунки між американською адміністрацією і Кремлем, від яких останній має забагато зиску, дає привід існувати описаній теорії змови..