Інтерв'ю

Анорексія, булімія, компульсивне переїдання — ці діагнози стають дедалі більш відомими, але й досі оточені міфами. Часто їх плутають із "дієтами" чи "поганими харчовими звичками", хоча насправді це складні психологічні стани, які впливають на здоров’я, стосунки та якість життя. Їжа може бути насолодою, потребою чи навіть ритуалом. Але іноді вона перетворюється на поле битви — із собою, своїм тілом і власними відчуттями.Ми поговорили з психологом Валерією Романенко, аби розібратися, чому виникають розлади харчової поведінки, як їх розпізнати та які шляхи до відновлення можливі.— Почнімо з визначень, щоб краще розуміти проблематику. Що таке розлади харчової поведінки і якими вони бувають?— Розлади харчової поведінки (РХП) — це психічні розлади, які офіційно занесені до міжнародної класифікації хвороб. Вони пов’язані з надмірною фіксацією людини на своєму харчуванні, вазі та зовнішньому вигляді. Людина з РХП зазвичай постійно контролює, що і скільки вона їсть, який вигляд має її тіло, яку вона має вагу тощо. Центральна ідея усіх РХП — надцінність тіла.Серед найпоширеніших типів РХП:анорексія — постійні намагання схуднути будь-якими способами — навіть найжорсткішими. Також сюди можна віднести панічний страх набрати вагу;булімія — чергування приступів переїдання та компенсації (викликання блювання, голодування, надмірні тренування);компульсивне переїдання — епізоди переїдання без подальшої компенсації.Також існують неуточнені форми РХП, які не вписуються чітко в жоден діагноз, але викликають значні страждання й потребують підтримки.Крім цього, є також:орторексія — нав’язливе прагнення до "здорового" харчування;бігорексія — одержимість набором м’язової маси;діабулімія — коли люди з діабетом свідомо не вводять інсулін, щоб схуднути.— Чому виникають розлади харчової поведінки і як вони проявляються? Чи може РХП бути спадковим?— Немає однієї чіткої причини, яка б викликала РХП. Розлад зазвичай виникає через комбінацію багатьох не катастрофічних факторів, які збігаються в один момент. Тобто це результат дії біопсихосоціальної моделі:Біологічні фактори — генетична схильність, особливості мозку, нейротрансмітери, гормональні порушення. Якщо в сім’ї вже були випадки РХП, то ризики вищі, але не обов’язково дитина захворіє. Психологічні фактори — перфекціонізм, низька самооцінка, труднощі з саморегуляцією емоцій, підвищена чутливість до критики, імпульсивність.Соціальні чинники — культурні ідеали краси, культура худоби, коментарі оточення, досвід булінгу, сімейні установки щодо їжі, тіла.Також майже завжди розлад запускається дієтичним досвідом.Важливу роль відіграє тригер — певна ситуація чи емоційне потрясіння: наприклад, травматичний досвід, складний період у житті, важкий коментар про зовнішність. Іноді це спроба впоратися з внутрішнім болем через контроль над їжею та тілом.— Як розпізнати, що людина страждає на РХП?— Насправді, не завжди це суперочевидно і можна помітити. Тільки якщо спеціально на цьому фокусуватися, можна дійсно якісь ознаки побачити, але не завжди. Тому що найчастіше це людина переживає наодинці з собою, дуже соромиться цього і не показує, що в неї якісь такі проблеми. Але видимими ознаками може бути різкий набір ваги або різке зниження ваги, або сильні зміни в харчових звичках.Нерідко це проявляється через відмову від соціальних заходів, зустрічей з друзями, з близькими тощо. Це може бути також різка зміна настрою або поява ритуалів, які пов'язані з їжею, наприклад, довго жувати або дуже дрібно різати їжу. Або вживати певні продукти у певні години. А загалом багато ознак ви можете не бачити, тому що людина їх не показує.— Які наслідки РХП мають для організму людини? У мережі є інформація, що РХП є психічним захворюванням із найвищою смертністю. Чи правда це?— РХП дійсно мають негативні наслідки для організму людини. Серед найчастіших: аменорея (відсутність менструацій у жінок репродуктивного віку протягом шести або більше місяців), порушення роботи щитоподібної залози, хвороби ШКТ (виразки, гастрит), запори, здуття, аритмія, слабкість, запаморочення, зниження тиску, ослаблення імунітету, карієс, ламкість волосся та нігтів тощо.На жаль, РХП дійсно є психічним захворюванням із найвищою смертністю. Частою причиною смерті є суїцид. При цьому розладі ризик суїцидальності в людини стрімко зростає, бо вона стикається з відчуттям безнадійності та безпорадності, і, як наслідок, може піти з життя. Також причинами смерті можуть бути зневоднення організму (особливо при зловживанні сечогінними, проносними, або при частому блюванні), зупинка серця, ниркова недостатність тощо.При РХП тіло стає мішенню. Це психіка, що проявляє свій біль через фізіологію. Це психічне захворювання, яке має прямий вплив на фізіологію. Людина може померти не тільки через емоційний біль, на відміну від багатьох інших психічних розладів.— Яка категорія населення найбільш вразлива і найчастіше страждає від РХП?— Найбільш вразливими є діти та підлітки. У цьому віці психіка ще дуже гнучка, самооцінка — нестабільна, і сприйняття себе легко порушити. Дитина ще тільки будує своє уявлення про себе, і тому дуже вразлива до критики, коментарів щодо зовнішності, дієт чи фігури. Також підвищений ризик у тих дітей, в кого хтось з родини має чи мав РХП. Сім’ї з акцентом на зовнішність, вагу, їжу. Якщо в родині часто говорять про зайву вагу, фігуру, дієти тощо — це формує у дитини страх, сором і контролююче ставлення до харчування, що в майбутньому може призвести до розвитку РХП. Люди з професіями, де тіло відіграє важливу роль. Моделі, актриси, танцівниці, фітнес-тренери, балерини, фігуристи — в усіх цих сферах тіло має “високий стандарт”, і контроль ваги стає частиною роботи. Також спровокувати РХП можуть досвід булінгу або фізичного чи сексуального насильства. До речі, вік РХП щороку все більше знижується.— Як установки чи дії батьків впливають на харчову поведінку дітей? Нерідко батьки, які дотримуються певного типу харчування (вегетаріанство, сироїдство тощо), навʼязують дітям свої звички й переконання. Чим це небезпечно і чи були у вашій практиці такі випадки? Як працювати із такими дорослими?— Як я вже вказала вище, установки й дії батьків дійсно сильно впливають на харчу поведінку дітей, тому що дитина сприймає все як "чисту монету", і вона завжди копіює поведінку батьків. Якщо мама "боїться" хліба, не вечеряє, зважується щодня чи постійно каже “це шкідливо” — дитина засвоює ці установки як норму. І нерідко батьки, які дотримуються певного типу харчування, нав'язують дітям свої звички і переконання.Це дійсно може бути небезпечно, бо дитячий організм росте і потребує широкого спектра нутрієнтів, яких іноді складно забезпечити без глибоких знань у нутриціології.У мене не було клієнтів, які звертались безпосередньо через досвід сироїдства чи веганства в дитинстві. Але дуже часто приходять дорослі, які виросли в сім’ях, де був культ "здорового харчування", контроль ваги, дієти й заборони. У роботі ми поступово відновлюємо в них контакт з тілом, знімаємо заборони, повертаємо довіру до їжі.— 3 дитинства ми отримуємо чимало звичок. Одна з них — це "заїдати" стрес. Що насправді ховається за цим бажанням? Хто найчастіше піддається "заданню" стресу? Як навчитися розрізняти фізіологічний та емоційний голод?— Це така навичка, якій можна навчитися, але яку не мають дуже багато людей. Найпростіше, що ви можете зробити — це запитувати себе: "Чи справді я зараз голодна або ж в мене зараз інше бажання? Чого хоче зараз моє тіло?". Я б сказала, що найбільше схильні заїдати стрес ті, хто звик до життя на автопілоті й рідко звертаються до самоаналізу та усвідомленості. Що заїдається? Насправді в кожного це щось різне, але найчастіше це певний біль, страх за майбутнє, самотність, сум, нудьга, тривога, втома тощо. Тож за бажанням заїсти стрес насправді ховається бажання втекти від цього стресу.— Одним з тригерів розвитку РХП є соцмережі. Відео у ТікТок й Instagram часто створюють картинку ідеалу й сприяють розвитку нездорового ставлення до їжі й впливають на самооцінку. Як не піддаватися впливу соцмереж?— Насправді, це дійсно серйозна проблема. Бо соціум і його стандарти можуть сильно тиснути, а особливо на молодих дівчат, які ще не сформувались як особистості. На мою думку, в цьому питанні дуже важливо мати сильну внутрішню опору. І ця опора про те, що "я порівнюю себе лише з собою, я слухаю і прислухаюся лише до своїх відчуттів, як мені комфортно, якою я сама хочу бути". Про те, що "я поважаю і ціную свою індивідуальність та унікальність і мені не треба вести гонитву за якоюсь ідеальною картинкою, тим паче, що мода постійно змінюється".Також важливо розуміти, що тенденції на конкретний образ тіла — це частина глобальної індустрії: моди, фітнесу, косметології, медицини, wellness-продуктів, інфобізнесу тощо. Це — спосіб заробітку. Бо якщо людину переконати, що з нею щось не так, — вона витрачатиме час, гроші й енергію, щоб це "виправити". Нам продають не лише креми й абонементи, а й емоцію: "Будеш стрункою — будеш коханою"; "Будеш підтягнутою — будеш успішною". Це — психологічна маніпуляція, що тримає людей у вічному контролі, соромі, гонитві за ідеалом, який постійно змінюється.— Як бути батькам, чия дитина зіткнулася з РХП? Чи потрібно одразу починати працювати із психологом? Або ж можна запобігти серйозним проявам хвороби самостійно?— Все залежить від того, чи дійсно в дитини РХП. Звісно, звернутися до спеціаліста з цієї проблематики ніколи не буде зайвим. Бо фахівець розуміє всі тонкощі і зможе точно визначити, чи є в дитини розлад. Але що точно не варто робити батькам — так це в чомусь звинувачувати дитину і знецінювати її проблему. Для дитини важлива підтримка дорослих і розуміння, що вона не сама. Також не варто вдаватися до паніки — дитина це зчитує, і їй від цього ще важче. Дорослий має лишатися дорослим, на якого дитина може покластися і відчути опору.— Чимало людей з початком повномасштабного вторгнення зіткнулися з проблемою контролю у харчуванні через постійний стрес й нестачу сну. Як війна вплинула на наше ставлення до їжі?— Ті, хто мали РХП до початку повномасштабного вторгнення, на жаль, зіштовхнулися з рецидивом або погіршенням стану. Тому що стрес дуже сильно впливає на харчову поведінку. Багато хто став більше переїдати й заїдати, бо їжа дійсно може заспокоювати. Війна є дуже сильним стресором — і людині вкрай необхідно цей стрес якимось чином "знімати". І їжа часто стає найлегшим способом для цього.Тому дуже важливо вчитися емоційній саморегуляції та регулярно мати джерела ресурсу.— Як побороти в собі бажання їсти під час внутрішньої тривоги, або навпаки — як змусити себе харчуватися, коли через емоційне потрясіння геть немає апетиту?— Не варто боротися з їжею або рятуватися від неї. Бо їжа — не ворог і не друг. Важливо розвивати в собі навички емоційної саморегуляції, які допоможуть по-іншому справлятися зі стресом. Іноді заїдати стрес — це нормально, бо ми живі люди, а не роботи. Та важливо, щоб це не було єдиним виходом в стресі. Важливо розуміти, про що саме ваша тривога і про яку потребу сигналізує ця тривога.Якщо ж апетиту в стресі немає — важливо пам’ятати, що їжа є джерелом енергії й без неї може бути ще важче. Без їжі нервова система виснажується ще швидше. Тому харчування є проявом турботи та любові до себе — особливо в такі моменти.Поки апетиту немає, важливо підкріплювати себе регулярно, за графіком — наприклад, кожні 3-4 години. Це допоможе стабілізувати рівень цукру, трошки "розбудити" апетит, і тіло з часом відчує: воно в безпеці. Можна подумки сказати собі: "Я їм, бо хочу жити. Бо моє тіло заслуговує на підтримку, навіть коли мені дуже боляче".— З чого почати лікування РХП? Якщо у людини немає коштів на психолога, чи можна самостійно спробувати розв'язати цю проблему? Чи застосовують у цій терапії медикаментозне лікування? — Почну з кінця. Часто РХП не є єдиним діагнозом, а супроводжується супутніми розладами: тривожні розлади, депресія, обсесивно-компульсивний розлад тощо. Тому нерідко людина потребує й медикаментозного лікування. Навіть якщо ви маєте нестачу коштів — хоча б раз зверніться до психіатра для діагностики вашого стану. Якщо ж казати про терапію — звичайно краще звертатися до психолога. Бо РХП — це не просто про їжу і не просто про тіло. Воно містить в собі багато всього, з чим необхідно працювати. Глибинні причини ніколи не бувають просто в їжі. А навіть просто виявити ці самі причини буває доволі непростою задачею навіть для психолога. Якщо на спеціаліста немає коштів — важливо знайти для себе якомога більше ресурсів: ресурсних людей, з якими можна відверто поговорити, ресурсні місця, заняття тощо. Знаходьте якомога більше інформації про вихід з РХП, долучіться до групи підтримки, дивіться вебінари та лекції на цю тему.Але хоча б одну сесію з психологом, на якій ви можете отримати важливу для вас інформацію та рекомендації, я раджу. (Перед консультацією краще уточніть, чи надає психолог рекомендації після першої консультації).

У аудиторії Київського національного університету будівництва й архітектури дорослий чоловік на кріслі колісному обережно наближається до студентської парти. Це — Вадим Гончаренко, позивний Kinolog — ветеран російсько-української війни, який, попри бойові поранення, обрав новий шлях. Тепер він — майбутній студент КНУБА за спеціальністю "Тренер" і має чітку мету: розвивати ветеранський спорт та гуртувати навколо себе побратимів.Вадим довго не бачив для себе майбутнього. Та сьогодні, сидячи за партою поруч зі студентами, молодшими від нього на кілька десятиліть, він доводить: навчання здатне повернути надію. Його шлях — це історія про нове життя, що починається з перших лекцій, проектів і спільних тренувань. І це стало можливим завдяки унікальній ініціативі КНУБА — Інституту реінтеграції, реабілітації та професійного розвитку ветеранів "Архітектура стійкості".Цей інститут — структурний підрозділ університету, створений під час повномасштабної війни, щоб сприяти інтеграції ветеранів, військових і їхніх сімей у цивільне життя, надаючи освітні, реабілітаційні та кар’єрні можливості. З початку свого створення Інститут ветеранів допомагає захисникам та їхнім дітям стати студентами й знайти новий шлях через освіту.В умовах, коли Україна має безпрецедентну кількість ветеранів, освіта для них стає не менш важливою, ніж медична реабілітація. Для багатьох воїнів навчання новій справі означає не лише шанс на працевлаштування, а й психологічну терапію, новий сенс життя і спосіб продовжити службу країні у цивільній сфері.Як втілюються ці ідеї на практиці — ми поговорили з Артемом Гончаренком, керівником Інституту ветеранів "Архітектура стійкості" (ред., Артем — син Вадима), про досягнення і плани цього проекту.— Яких результатів досяг Інститут ветеранів від початку його діяльності?— Наш інститут починався як смілива ідея, а зараз це реальна спільнота однодумців, а ще ветеранів-студентів. Ми створили базу даних ветеранів і їхніх сімей, які прагнуть навчатися, — зараз у ній уже кілька сотень імен. Кожному допомагаємо скласти індивідуальну "дорожню карту": від вибору спеціальності до оформлення документів. Ветеранів супроводжують куратори, психологи, юристи. Ми налагодили "маршрутизацію" — скеровуємо кожного за потреби до реабілітаційних центрів, центрів зайнятості чи інших служб.Нашою допомогою вже скористалися тисячі бійців, і декілька сотень підопічних успішно працевлаштовані за новою спеціальністю. Ми приділяємо велику увагу психологічній підтримці та фізичній реабілітації ветеранів під час навчання, щоб освіта стала для них комфортним і цілющим процесом.— Які освітні можливості нині пропонує КНУБА для ветеранів?— Вибір дуже широкий. Київський національний університет будівництва та архітектури наразі пропонує ветеранам понад 100 різних освітніх програм — від технічних і творчих до управлінських. Багато хто дивується, але у КНУБА можна вивчати не лише архітектуру чи будівельну інженерію. Наші ветерани опановують ІТ-спеціальності, комп’ютерний дизайн, екологію, менеджмент, маркетинг — усе, що їм до душі.Фактично, університет має програми від ІТ, SMM та маркетингу до кошторисної справи, архітектури й навіть підготовки фахівців з оцінки майна. Тому кожен ветеран тут може знайти свій шлях — незалежно від попереднього досвіду та з урахуванням стану здоров’я.— Ваш батько — один із майбутніх ветеранів-студентів. Розкажіть, як він вирішив навчатися і чого прагне досягти?— Мого тата звати Вадим Гончаренко, його бойовий позивний — Kinolog. Після важкого поранення він пересувається на кріслі колісному. Але, попри це, не зламався. І знаєте, коли я запропонував йому вступити до університету, спершу він сприйняв це зі скепсисом, мовляв, що я там робитиму серед молоді?Але ми разом обрали для нього спеціальність — спорт. Він завжди мріяв професійно займатись тренерством, і тепер ця мрія нарешті здійснюється. Зараз тато готується вступати на факультет геоінформаційних систем і управління територіями КНУБА. Відвідує університетські курси для ветеранів, консультації, спілкується з викладачами, підбирає собі маршрути, вчиться працювати з комп’ютерними програмами. Ви б бачили, як у нього горять очі! Батько каже, що знову відчуває себе потрібним. А поза тим він тренується, підтримує інших ветеранів, виграє змагання, а головне — гуртує навколо себе побратимів, створює простір підтримки та розвитку.Підтримка держави та міжнародний досвідУрядова підтримка освітніх ініціатив для ветеранів та їхніх родин останнім часом розширюється. У березні 2025 року Кабінет міністрів ухвалив експериментальний проект, що фактично забезпечує безоплатне навчання у коледжах та університетах для дітей захисників. Ідеться про одноразову цільову фінансову допомогу від держави, яку виплачуватимуть у 2024-2026 роках дітям певних категорій — тобто тим, хто навчається на платній основі​. Скористатися цією програмою зможуть:діти загиблих захисників;діти, які отримали інвалідність внаслідок війни;діти учасників бойових дій;діти зниклих безвісти за особливих обставин;діти, що перебували в полоні;а також діти, батьки яких постраждали під час Революції Гідності​.А загалом можливість безкоштовно навчатись мають такі категорії за соціальним станом та пільгами:1. Особи з інвалідністю внаслідок війни.2. Особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи:перша і друга категорія;діти з інвалідністю до 18 років — у зв'язку з Чорнобильською катастрофою; діти померлих осіб із числа:- учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (віднесених до категорії 1, 2), смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою;- з-поміж учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, віднесених до 3 категорії, смерть яких пов’язана з Чорнобильською катастрофою;- діти потерпілих від Чорнобильської катастрофи (віднесених до категорії 1).3. Особи з інвалідністю.4. Особи, визнані постраждалими учасниками Революції Гідності.5. Учасники бойових дій.6. Діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, особи з їх числа:дитина-сирота, в якої померли або загинули батьки;діти, позбавлені батьківського піклування у зв’язку з позбавленням батьків батьківських прав;діти, позбавлені батьківського піклування у зв’язку з відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав;діти, позбавлені батьківського піклування у зв’язку з визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням батьків померлими;діти, позбавлені батьківського піклування у зв’язку з відбуванням батьками покарання в місцях позбавлення волі чи перебуванням їх під вартою на час слідства;діти, позбавлені батьківського піклування у зв’язку з розшуком батьків органами внутрішніх справ, пов'язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження;діти, позбавлені батьківського піклування у зв’язку з тривалою хворобою батьків, що перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов'язки;розлучені із сім’єю, підкинуті діти, батьки яких невідомі; діти, від яких відмовилися батьки; батьки яких не виконують своїх батьківських обов’язків з причин, які неможливо з’ясувати у зв’язку з перебуванням батьків на тимчасово окупованій території України або в зоні проведення антитерористичної операції, та безпритульні діти;особи віком від 18 до 23 років, у яких у віці до 18 років померли або загинули батьки, та особи, які були віднесені до дітей, позбавлених батьківського піклування.7. Діти з інвалідністю.8. Особи, місце проживання яких зареєстровано (задекларовано) на тимчасово окупованій території , або в населених пунктах, віднесених до території можливих бойових дій станом на 1 липня 2025 року.9. Особи, у яких один із батьків (усиновлювачів) був поліцейським, який загинув чи визнаний судом безвісно відсутньою особою під час виконання ним службових обов’язків, протягом трьох років після здобуття відповідної загальної середньої освіти.10. Діти загиблих (померлих) осіб, визначених у частині першій статті 10¹ Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особи з їх числа.11. Особи, один з батьків яких є учасником бойових дій на території інших держав, який загинув (пропав безвісти) або помер внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час воєнних дій та конфліктів на території інших держав, а також внаслідок захворювання, пов’язаного з перебуванням на території інших держав під час цих дій та конфліктів.12. Особи, у яких один з батьків (усиновлювачів) був військовослужбовцем, який загинув чи визнаний судом безвісно відсутньою особою під час виконання ним обов’язків військової служби.13. Особи, які є внутрішньо переміщеними особами відповідно до Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб".14. Особи, щодо яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.15. Діти з багатодітних сімей (п’ять і більше дітей).Крім того, держава впроваджує освітні гранти й для самих ветеранів. Зокрема, урядова ініціатива передбачає можливість бійцям отримати фінансування навчання в магістратурі за певними спеціальностями. Такі кроки свідчать про розуміння: інвестиція в освіту ветеранів — це інвестиція в економіку та безпеку країни.Комплексний підхід доповнюється зусиллями самих освітніх закладів. Інститут ветеранів "Архітектура стійкості" не обмежується суто навчальним процесом. Ми опікуємось кожним ветераном від вступу до випуску. Фахівці інституту допомагають адаптувати розклад і навчальне навантаження під можливості ветеранів, відстежують їхню успішність, надають менторську та юридичну підтримку. Спільно з партнерами інститут організовує спортивні тренування, змагання та дозвілля для ветеранів на базі університетського спорткомплексу — це частина їх реабілітації​. Важливим напрямом є й інтеграція з бізнесом. Приміром, восени 2024 року інститут влаштував зустріч ветеранів-студентів із роботодавцями, де обговорювали фінансування навчання, підвищення кваліфікації, створення інклюзивних робочих місць, реабілітаційні програми та підприємництво. До дискусії долучилися представники українських компаній і міжнародні організації, зокрема Ветеранський кластер України, Міжнародна асоціація трансферу технологій (ITTA) та промислове підприємство Axor Industry. Результатом стали нові можливості працевлаштування для студентів і напрацювання ідей для майбутніх курсів і стажувань.Світовий досвід підтверджує: освіта може бути потужним двигуном реінтеграції ветеранів у мирне життя. Після Другої світової війни у США запрацювала програма G.I. Bill (офіційна назва — Закон про реабілітацію військовослужбовців 1944 року), яка надала ветеранам можливість безкоштовно отримати вищу або фахову освіту. До 1956 року нею скористалося 7,8 млн американських ветеранів: 2,2 млн закінчили коледжі чи університети, ще 5,6 млн пройшли професійні курси​. Історики та економісти оцінюють G.I. Bill як надзвичайно успішний соціально-економічний проект: країна отримала ціле покоління освічених фахівців, а ветерани — гідну самореалізацію. Схожі програми запровадили й союзники США — приміром, Канада надавала своїм ветеранам Другої світової аналогічні освітні можливості з не менш позитивним ефектом.Досвід сучасних конфліктів також показує важливість навчання для ветеранів. У багатьох країнах НАТО діють програми перепідготовки військових: від курсів ІТ та кібербезпеки до підтримки малого бізнесу. В Ізраїлі, де чи не кожен громадянин проходить службу в армії, успішно працюють ініціативи "від солдата до студента", що допомагають ексвійськовим отримати цивільні професії. Усі ці підходи знижують ризик ізоляції ветеранів та дають змогу суспільству отримати мотивованих, відповідальних фахівців у різних галузях.ВисновокУніверситетські аудиторії та гуртожитки сьогодні стають тим місцем, де кується стійкість повоєнної України. Освічені ветерани — це нова еліта, яка своїм досвідом і патріотизмом зміцнює країну в різних сферах. Ініціативи на кшталт Інституту "Архітектура стійкості" важливі, бо дають нашим захисникам і їхнім дітям не лише знання, а й віру в майбутнє. Інвестуючи в освіту ветеранів сьогодні, Україна закладає фундамент свого відродження.Контакти Інституту ветеранів для вступу:https://veterano.knuba.edu.ua/reiestratsiyni-formy/+38 073 94 96 179+38 050 22 35 182+38 067 49 81 098.

Поліграф з’явився на початку XX століття як технічне рішення для виявлення брехні. Відтоді він зарекомендував себе як ефективний інструмент, зокрема у сфері кримінальних розслідувань. Сьогодні "детектор брехні" використовують у всіх силових структурах України. Його застосовують як у роботі з персоналом, так і під час слідчих дій. В умовах повномасштабної війни значення поліграфа лише зросло. Один із прикладів — встановлення місця масового поховання цивільних осіб у Київській області після деокупації: інформацію вдалося отримати саме під час тестування на поліграфі полонених військових РФ.Як працює поліграф в умовах війни, які виклики постають перед фахівцями та як цей інструмент допомагає оперативним підрозділам — про це розповів головний оперуповноважений Департаменту карного розшуку Національної поліції, підполковник поліції Віталій Ялоха в інтерв'ю TrueUA. У Національній академії внутрішніх справ він проводить заняття для оперативників, під час яких ділиться практичними кейсами та досвідом використання поліграфа в розслідуванні крадіжок, шахрайств, грабежів, розбоїв і викрадень транспортних засобів.— Для чого потрібно проводити такі заняття з чинними працівниками силових структур? Адже навряд чи можна навчитися працювати з поліграфом за кілька лекцій.— Звісно. Але ми проводимо такі зустрічі, наприклад, у межах курсу підвищення кваліфікації працівників поліції, які вони періодично проходять у НАВС, для кращого узгодження роботи між різними підрозділами. Тобто, щоб ще раз нагадати про алгоритми взаємодії з поліграфологами, поглибити знання оперативних працівників щодо актуальності використання такого інструменту як поліграф, а також ознайомити з особливостями його застосування при розкритті злочинів.— Можете навести якийсь приклад із власної практики, як за допомогою поліграфа вдалося розкрити злочин?— Наприклад, вдалося виявити тіло людини, яка вважалася безвісно зниклою кілька років, під час опитування підозрюваної особи в іншій справі. Тоді я тільки починав працювати поліграфологом. Рештки тіла ми згодом знайшли у вигрібній ямі на території домоволодіння підозрюваного.— Тобто людину спочатку підозрювали у скоєнні іншого злочину?— Так, у вбивстві. Але також були підозри, що вона причетна або має інформацію щодо зникнення. До речі, саме завдяки опитуванню на поліграфі полонених російських військових вдалося знайти невідоме захоронення українців, убитих під час окупації Київської області.— Цікаво, чому люди, винні у скоєнні злочинів, погоджуються проходити поліграф? Невже сподіваються його обдурити? Взагалі це можливо?— Поліграф — ні. Бо це просто пристрій, який фіксує фізіологічні зміни в організмі. А от спробувати ввести в оману поліграфолога — можна. Але якщо у фахівця достатньо досвіду, зробити це майже неможливо. Чому погоджуються? Можливо, це закладено в людській природі. Хтось вважає, що зможе протидіяти. До того ж зараз усі шукають "поради" в Інтернеті.— А якими способами намагаються обдурити? Приймають якісь медичні препарати?— У тому числі. Але якщо людина перед тестуванням застосувала методи протидії — це вже сигнал для поліграфолога: особа, ймовірно, щось приховує. Згадайте телерекламу валер’янки, де людина нібито легко пройшла тест після її вживання. Вибачте, але поліграф одразу покаже, що організм перебуває у зміненому стані.Знаєте, як відбувається відбір персоналу до силових структур у США? Там проходження поліграфа — обов’язкове. Якщо людина приходить на тестування після вживання препаратів або використання інших засобів протидії, це вже вважається проявом нещирості. А отже, робиться припущення, що така особа у майбутньому може бути недоброчесною. І її одразу відсіюють.До речі, відповідно до Закону України "Про Національну поліцію", проходження поліграфа також є обов’язковим під час прийому на службу.— А якщо кандидат зовсім молодий? Наприклад, студенти та курсанти, які щойно закінчили Національну академію внутрішніх справ, і не мають значного життєвого досвіду?— Ну, у 22 роки в них уже є певний життєвий досвід. Ми ж не про скоєння злочинів говоримо. Наприклад, цікавить, чи вживала особа наркотики. Усе залежить від конкретних запитань, які стосуються специфіки того чи іншого підрозділу. Адже в нас є підрозділи з вузькою спеціалізацією — наприклад, департамент протидії наркозлочинності. В інших можуть бути свої критерії.— Розкажіть, як ви стали поліграфологом.— Я багато років працював у відділі з розкриття злочинів проти життя та здоров’я особи. 2020 року керівник нашого підрозділу запропонував мені здобути нові навички, які могли б стати додатковим інструментом для розкриття тяжких злочинів. Якраз у той час вітчизняна поліграфолог Тетяна Морозова, яка викладала методику виявлення прихованої інформації, набирала спеціальний курс із десяти правоохоронців — саме з кримінальних підрозділів. Щоб потрапити на навчання, потрібно було пройти співбесіду, адже Тетяна Романівна відбирала людей за певними якостями: хороша пам’ять, терплячість, емпатія, розуміння людської психології тощо.На той момент я ще не мав спеціальної психологічної освіти. Але певне розуміння психології було — допоміг 18-річний досвід роботи в карному розшуку. Цей досвід також враховували, адже курс був розрахований саме на таких фахівців.Нам викладали за вітчизняною методикою виявлення прихованої інформації, адаптованою до українських реалій і менталітету. Наприклад, якщо ви тестуєте на поліграфі представників ромської національності, треба розуміти, що через національні традиції в них буде інша реакція на такі речі, як крадіжка.— Наскільки важко навчатися на поліграфолога?— Багато залежить від викладача та самого здобувача освіти. Наприклад, значна увага приділяється самостійному навчанню. Це професія, що потребує постійного самовдосконалення.— Де в Україні навчають на поліграфологів?— Є кілька державних вишів, а також підготовку відповідних спеціалістів, проводять приватні школи. Обов’язковою вимогою, згідно з чинним законодавством, є надання документа державного зразка про проходження курсу. Таке навчання є додатковим, тобто потрібно вже мати базову освіту не нижче рівня бакалавра.Крім того, як я вже зазначав, постійна робота над собою є необхідною. Треба мати бажання розвиватися, адже ця професія вимагає руху вперед. Я, наприклад, нещодавно здобув диплом психолога, бо відчував нестачу відповідних знань.Якщо говорити про структуру МВС, то у разі, коли працівник виявляє бажання пройти курс, він проходить певний відбір, співбесіду. Є відповідний підрозділ, що займається комплектуванням і організацією навчання, де оцінюють досягнення кандидата у професії, рівень освіти та наявні навички. Конкурс серйозний — після співбесіди приблизно половину кандидатів відсіюють.— Ви згадали, що багато залежить від досвіду поліграфолога. А як бути початківцям?— Потрібно вчитися, розвиватися, спілкуватися з колегами, зокрема й поза межами Нацполіції, наприклад, із психологами. Я є членом Всеукраїнської асоціації поліграфологів, яка налічує понад 300 фахівців. Там багато досвідчених професіоналів, до яких завжди можна звернутися за порадою.— До речі, наскільки в Україні відчувається потреба в таких фахівцях?— Поліграфологів працює чимало, але потреба все ще існує. Під час війни зростає кількість злочинів, зокрема кваліфікованих, які вимагають глибших знань. Злочинці теж не стоять на місці — навчаються, розвиваються, адаптуються. А поліграф — є, та залишається якісним та дієвим інструментом, що зарекомендував себе як ефективний засіб отримання інформації, яка сприяє розкриттю злочинів.— Крім зростання кількості злочинів, які ще зміни внесла війна у вашу роботу?— Наприклад, з’явилися колаборанти, державні зрадники. Дехто під час окупації був змушений до співпраці з ворогом. Поліграф — це лише пристрій, він не звинувачує, а допомагає підтвердити або спростувати факти. Не всі, хто проходить опитування (тестування), є винними. Результати дослідження можуть довести й непричетність людини. Один справді міг діяти вимушено, а інший — свідомо допомагав. Кожен випадок потребує індивідуального підходу.— Перший поліграф сконструювали понад сто років тому. Техніка не стоїть на місці. Чи з’явилося щось нове останнім часом?— Нещодавно були розроблені нейрогаджети, які фіксують мозкову активність людини. До речі, це українська розробка.Втім, наразі в Національній поліції ми користуємося двома основними апаратами — американським AXCITON та вітчизняним "Рубіконом". Вони використовують кілька каналів для збору інформації про фізіологічні реакції людини на стимули (запитання): дихання, функціонування серцево-судинної системи, шкірно-гальванічні реакції, наповненість судин кров’ю (до речі, цей показник особливо інформативний, якщо опитуваний приймає медичні препарати), мікрорухи тощо.— У яких випадках не можна проводити тестування на поліграфі?— Існує категорія осіб, яким протипоказане проведення такого дослідження. Це, зокрема, люди з психічними розладами, у стані гострого больового синдрому або інтоксикації організму. Також тестування не проводять вагітним та особам, які на постійній основі приймають сильнодіючі медичні препарати, зокрема психотропні засоби, що змінюють свідомість.— Яка правова база регулює роботу поліграфологів? Чи визнаються результати досліджень у суді?— Діяльність поліграфологів у системі Національної поліції регламентується наказом Міністерства внутрішніх справ №920. У межах досудового розслідування проведення дослідження можливе за умови наявності підстав та постанови слідчого про залучення спеціаліста, доручення. При цьому всі поліграфологи повинні мати дипломи державного зразка.Результати, отримані за допомогою поліграфа, можуть бути використані в судовому процесі як доказ — за умови, що дослідження було проведене у межах судової експертизи. У такому випадку висновки мають ту саму процесуальну силу, що й результати інших видів експертиз, наприклад, балістичної чи трасологічної.Водночас висновки, складені поза межами судової експертизи, самостійно не визнаються судом як доказ — лише в сукупності з іншими матеріалами.Дуже важливо дотримуватись чіткої методики. Наприклад, якщо це вчинено тяжкий особливий злочин, нам треба вихід на доказову базу. Дослідження має завершуватися конкретним результатом, а не просто словами: "Ви пройшли або не пройшли поліграф". Особливо у справах про тяжкі злочини, де необхідне підтвердження у вигляді матеріальних доказів: знаряддя злочину, тіла, інших об’єктивних даних.Саме тому ключовим завданням поліграфолога, який працює за методикою виявлення прихованої інформації, є не лише фіксація реакцій, які можуть свідчити про причетність до певного правопорушення, а й допомога у встановленні фактів, які мають доказову вагу — докази.

Нещодавно у Вишгородському історико-культурному заповіднику відкрилася оновлена експозиція "Вишгород стародавній". Унікальний проект об’єднав науку, мистецтво й цифрові технології — і водночас заговорив голосом історії. Ми поспілкувалися з авторками ключових ідей проекту — кандидаткою історичних наук, директоркою Вишгородського історико-культурного Заповідника Владою Литовченко та художницею по костюмах Катериною Потловою — про глибину минулого, натхнення з історії.— Пані Владо, що для Вас означає експозиція "Вишгород стародавній" на цьому етапі Вашої діяльності та для музею загалом?Влада Литовченко: Цей проект — це не просто чергова музейна ініціатива. Це новий рівень осмислення нашої історії. Ми створили простір, де минуле оживає, а майбутнє черпає натхнення. "Вишгород стародавній" — це емоційна і наукова подорож у глибини нашої державності. Ми показали не лише макет городища чи 3D-реконструкцію храму, а живу історію, яка торкається душі. Бо лише тоді, коли людина відчуває, що історія — це частина неї, починається справжній діалог поколінь.— Як Вам вдається поєднувати академічний підхід із сучасними формами подачі інформації?— Ми намагаємось робити експозиції не тільки інформативними, а й емоційними. Сучасна людина — особливо молодь — хоче бачити, відчувати, переживати. Тому ми поєднуємо археологію та наукові дослідження  з цифровими технологіями, мистецтвом, реконструкцією. І це працює. Бо коли бачиш очима і серцем — починаєш інакше цінувати минуле.— Чи має цей проект особливе значення в умовах війни?— Безумовно. Збереження культурної спадщини у період війни — це наш обов’язок. Ми не просто охороняємо артефакти — ми захищаємо ідентичність. Цей проект — доказ того, що українська культура жива, сильна, здатна транслювати себе світу.— Пані Катерино, Ви представили унікальні костюми з фільму "Ярослав Мудрий — тесть Європи". Що для Вас означає ця співпраця з музеєм?Катерина Потлова: Це було надзвичайно хвилююче — побачити свої костюми не лише у фільмі, а і в музейному просторі. Це інше середовище, інший рівень сприйняття. І велика честь — бути частиною такого значущого проекту. Для мене історичний костюм — це не просто стилізація. Це спосіб передати дух часу, його емоції, естетику, символіку. Також частина костюмів була представлена на Ukrainian Fashion Film Festival у Каннах.— У чому полягала головна складність у реконструкції образів та створенні костюмів?— У тонкій межі між історичною вірогідністю та мистецьким баченням. Ми звісно ж працювали з історичними джерелами. Але водночас хотіли, щоб кожен образ “говорив” — щоб через тканину, колір, вишивку людина могла уявити цього персонажа та відчути дух епохи. У своїй роботі я завжди шукаю цю історію в деталях. І коли глядач відчуває її — тоді моя місія виконана.— У чому важливість таких експозицій?— Історичні вбрання — це код культури. Завдяки реконструкціям старовинного одягу ми можемо побачити рівень розвитку ремесел в  ті часи, зрозуміти символіку, прослідкувати еволюцію вбрання, дізнатися про характерні особливості його крою, оздоблення та декорування.  Я рада бути частиною такої ініціативи, яка допомагає берегти та передавати нашу спадщину майбутнім поколінням. З перших днів відкриття експозиція викликала значний інтерес серед відвідувачів. До музею щодня приходять шкільні групи, туристи, дослідники, представники культурного середовища та родини з дітьми. Для багатьох гостей виставка стала не лише цікавою подією, а й емоційним зануренням у глибини власної ідентичності.Організатор проекту "Вишгород стародавній" — КЗ КОР "Вишгородський історико-культурний заповідник". Проект реалізований за підтримки Київської обласної ради, Київської ОДА та Департаменту культури і туризму КОДА. Це не просто виставка — це жива платформа діалогу, пошуку ідентичності, гордості за своє. .

Ізраїль, схоже, не надто вірить в забобони: ніч проти п'ятниці, 13 червня, стала дійсно "чорним знаком" для Тегерана, але аж ніяк не для Тель-Авіва (саме там, а не у столичному Єрусалимі, розташовані ізраїльське Міноборони та Генштаб). Останній же може вписати у свою історію ще одну зухвалу і надзвичайно ефективну військову операцію. Іран вже пообіцяв "сувору помсту", Ізраїль — що це тільки початок, а союзники офіційного Тегерана в Кремлі затягнули улюблену пісню про "неспровокований напад на мирні сплячі міста". З неприємних для українців наслідків — ціна на нафту рвонула вгору, що дещо уповільнить колапсування російської економіки.Разом з політаналітиком, керівником Центру громадської аналітики "Вежа" Валерієм Клочком TrueUA розбирається, який вплив удар Ізраїлю по Ірану матиме для Росії, США, України та підтримки її союзниками.Про наслідки для України: важко втратити те, чого і так нема"Єдиний суттєвий фактор, негативний наслідок підготовки цього удару для України — це передача тих самих 20 000 ракет, якими ми планувала збивати "шахеди" (ця зброя призначалася для України, але напередодні удару була передана Ізраїлю, — ред.). Але це демонстрація того, що Америка не збирається допомагати Україні. Тим більше, ми не знаємо, чи ці ракети були надані за гроші, чи задарма. Сумніваюсь, що Трамп подарував їх Ізраїлю. Але тут головний момент саме те, що Трамп виставляє інші пріоритети. Давати зброю нам він не поспішає, навіть продавати. Змушує цим опікуватися Європу, щоб Європа платила. І те, що Трамп так поводиться, змушує Європу інтенсифікуватися в питаннях допомоги Україні.Тобто ця криза створює нові перспективи і переваги для нас. Фіксуємо, що останнім часом з'являється багато повідомлень про відкриття нових виробничих потужностей з європейським інвестуванням — в Україні і за кордоном. Це процес, який вже розпочався, він вже незворотній. Раніше цього не було.Тому в цьому питанні я би не поспішав сіяти паніку, оскільки через те, що Трамп займає неприхильну до України позицію, він суттєво змінює підхід до безпекової структури на Європейському континенті взагалі. Чого раніше не було — ми могли розрахувати тільки на американську допомогу. Тепер ні", — наголосив політаналітик.Про наслідки для Росії: Кремлю нема чим заступитися за союзника"Для Москви — це серйозний виклик, тому що їм треба буде щось з цим робити. Вони з 21 квітня є союзниками Ірану — підписали, перепідписали, ратифікували новий договір про стратегічне партнерство. Але чим допоможе Москва Ірану? А Іран справедливо буде висувати претензії.І це означає, що вони не знайдуть між собою спільної мови щодо того, чим сьогодні віддячить Ірану Росія за надану раніше незлічену кількість "шахедів", а нині — за технології з виробництва цих безпілотників. Тим більше, що невідомо чи Росія вже повністю автономна в цьому процесі, чи все ще залежна від Ірану. Тут між ними почнуться торги.Нібито, на перший погляд, це зробить Китай. Нібито. Який сьогодні певною мірою залежний від Ірану — вони, нагадаю, уклали величезну інвестиційну угоду, зокрема про закупівлю великої кількості нафти. І якщо Іран припинить постачати нафту до Китаю, що робити останньому: де її купувати, як вибудовувати відносини? Крім того, для Китаю ця війна — це також обмеження ринків збуту. Тому що переорієнтація буде не на китайські ширпотріб, а на дещо інше.Таким чином, зараз складається ситуація, коли країни терористичного табору — Іран, Китай, Північна Корея, яку ми поки що не згадували, і Росія — опиняються на тлі цієї війни в не дуже привабливому становищі. Бо якщо раніше вони допомагали єдиному терористу — Росії, а Росія воювала і допомагала технологіями Ірану, щоб той підживляв "Хезболлу", ХАМАС, єменських хуситів, і воно там було якимось локальним конфліктом — то тепер це повноцінна війна, тепер це матиме дещо інакший вигляд. Ніхто не буде постачати зброю іншому, бо в нього війна. Я так це бачу, хоча, звісно, є й інші думки з цього приводу.Для нас теж відкривається нове вікно можливостей, аби знайти себе. Я вбачаю, що зараз для нас не найгірша ситуація, бо до цих викликів, які є, ми готові найбільше. І армія в нас є, і певною мірою якесь постачання зброї, хоч і недостатнє. І Європа, звернімо увагу, поки що не поспішає говорити про підтримку дій Ізраїлю, тому що вони думають про небезпеку для себе", — вважає експерт.Про нафту-рятівницю та подальші сценарії"Як далі будуть розвиватися сценарії, зараз казати складно. Гіпотетично, на тлі зменшення наступального потенціалу Росії, а він точно буде зменшуватися, вони можуть затверджувати різні рішення. Наприклад, мобілізація — мільйон осіб, вони вже в інтернеті розповідають, що таке може бути. Може бути? Теоретично, так. А на практиці — добре, а хто тоді на Росії буде водити трамваї, копати траншеї, хто буде управляти великими вантажівками тощо? Рівень безробіття на Росії скоро сягне нуля. А обслуговувати економіку не може якась віртуальна особа, це має бути фізична людина, безпосередньо присутня на робочому місці. А її немає. Тому ми можемо скільки завгодно говорити про збільшення можливостей Росії продавати нафту за кордон, але нафта не є зараз визначальною статтею доходу російського бюджету. Вона опускається вже до 20% (в його структурі, — ред.). І Росія переорієнтовується, намагається триматися за рахунок інших технологій. В неї єдиний шанс — виготовляти зброю і продавати її Ірану або ще комусь.А якщо розпочнеться, наприклад, конфлікт на Корейському півострові — для Кім Чен Ина це ж слушний момент зараз… Штати зайняті ситуацією на Близькому сході. Звісно, якщо не буде підписана угода про без'ядерний статус Тегерана, що теж не можна виключати.Таким чином, я би не поспішав робити зовсім однозначних висновків — що зараз добре, що погано. Ситуація в динаміці. Але ми по факту маємо або майже маємо ще одну війну — принаймні ізраїльський "12 канал" сказав, що це не спецоперація, а превентивна війна — на Близькому сході. Чи буде наземна операція? Складно це передбачити, але якщо так, це буде зовсім інший масштаб бойових дій", — зазначив фахівець.Про залучення США до підготовки удару"Я вважаю, що це спільна операція Сполучених Штатів Америки і Ізраїлю, оскільки інтереси їхні збіглися. Для Ізраїлю стратегічний ворог — Іран, який має на меті стратегічну мету знищення Ізраїлю як держави. Для Вашингтона сьогодні важливий силовий тиск на Тегеран для підписання без'ядерної угоди. Власне, це щойно заявив Дональд Трамп. Звісно, можна брати до уваги заяву Держдепартаменту, який сказав, що США до цього не причетні. Але, слухайте, сьогодні Держдеп і Трамп — не один організм. Один організм там Трамп. Рубіо може змінити свою позицію. А Трамп вчора сказав: "Може відбутися щось серйозне". І я особисто схильний думати, що Трамп погодив цей удар. Вони знали про це. І навіть постачання тих ракет для збиття "шахедів" було невипадковим. До цього готувалися.Американці реально цьому допомогли. Це ж очевидно. І скільки завгодно можна говорити устами Рубіо, що "американці ні до чого" це виглядає доволі, скажемо так, наївно. Звісно, що визнавати це вголос ніхто не буде. Але Трамп фактично визнав. І коли Іран говорить про те, що без США цього не могли зробити, то звичайно, що не могли", — резюмував Валерій Клочок.Читайте також: Удар Ірану по Ізраїлю: чим загострення на Близькому Сході загрожує Україні.

Світ бізнесу зазнає глибоких трансформацій. Як змінюються принципи корпоративного управління у 2025 році під впливом технологій, соціальних викликів і нових стандартів відповідальності? Про це ми говоримо з експерткою з корпоративного управління та комплаєнсу, докторкою економічних наук — Оленою Нусіновою.— Пані Олено, які ключові зміни ви спостерігаєте у сфері корпоративного управління у 2025 році?Олена Нусінова: Найяскравіший тренд — це децентралізація управління. Ми відходимо від класичних ієрархічних структур до гнучких мережевих моделей, де влада розподіляється між командами, а не концентрується в руках одного лідера. Роль CEO змінюється: він уже не абсолютний володар, а стратег, візіонер, який координує і надихає.— Наскільки цю трансформацію посилили технології, зокрема штучний інтелект?Олена Нусінова: Суттєво. Штучний інтелект — це не просто інструмент, а нова парадигма мислення. Він знімає рутину з керівника, дає аналітику в реальному часі, виявляє слабкі місця, пропонує рішення. Наприклад, GPT-системи можуть виконувати роль радників із фінансів, HR, комплаєнсу. CEO залишається за стратегічним штурвалом, але тепер він має точнішу навігацію.— Як це впливає на ESG-підхід, який раніше часто був "для галочки"?Олена Нусінова: Сьогодні ESG — це вже не піар, а чітка математика. Платформи аналізують не тільки звіти, а й відкриті дані, дописи співробітників у LinkedIn, сигнали з IoT-датчиків щодо викидів чи енерговитрат. Штучний інтелект дозволяє виміряти відповідальність, а не лише задекларувати її. І це стає важливим фактором для інвесторів і партнерів.— Прозорість — ще один тренд. Як її забезпечити в умовах цифровізації?Олена Нусінова: Через відкритість даних. Open data, GPS-моніторинг, автоматизовані звіти про екологічні показники — усе це дозволяє бізнесу бути прозорим у режимі реального часу. І ця прозорість, попри перестороги деяких керівників, лише підвищує капіталізацію та довіру.— Але чи не стримує впровадження таких змін авторитарний стиль управління, до якого звикла частина керівників?Олена Нусінова:  Авторитарність — не завжди зло. Дисципліна важлива. Але ті, хто не адаптується до нових умов, просто не витримають конкуренції. Навіть найсуворіший керівник, зіткнувшись з аналітикою AI, змушений буде переосмислювати рішення. Це еволюція. І вона вже відбувається.— Які інструменти корпоративного управління сьогодні — must-have?Олена Нусінова: По-перше, створення незалежного борда. По-друге, впровадження проектного підходу й автоматизація функцій. І третє — масштабування ролі CEO до лідера нового типу, здатного бачити велику картину й об’єднувати навколо себе сильну команду.— І насамкінець — ваш прогноз: яким буде корпоративне управління через п'ять років?Олена Нусінова: Це буде симбіоз технологій, прозорості та довіри. Компанії стануть не просто бізнес-структурами, а екосистемами — соціально відповідальними, гнучкими й відкритими до змін. Лідерство майбутнього — це поєднання аналітики, етики та візії2025 рік демонструє докорінні зміни в корпоративному управлінні: влада дедалі більше децентралізується, а роль лідера трансформується з контролера на візіонера й інтегратора. Штучний інтелект перестає бути просто технологією — він стає новим мисленням, що підсилює прозорість, ефективність і відповідальність. ESG вже не прикраса, а мірило реальної цінності бізнесу, а відкриті дані — не ризик, а капітал.Управління майбутнього — це не жорсткі ієрархії, а динамічні екосистеми, де успіх будується на поєднанні етики, аналітики й довіри. Компанії, які адаптуються до цих принципів, стають не лише конкурентоспроможними, а й значущими для суспільства.

Міни, розтяжки, касетні боєприпаси — усе це не лише на фронті. На жаль, сьогодні чимало вибухівки залишається на дорогах, у полях, на городах, у покинутих будинках. А останнім часом з’являється інформація, що міни тепер скидають і "шахеди". Вибухотехніки — це ті фахівці, які першими приїжджають на місце вибуху або туди, де помітили небезпечний предмет.Чого не можна чіпати? Як поводитися, якщо побачив щось підозріле? Про все це ми поспілкувалися з Юрієм Приходьком — викладачем Національної академії внутрішніх справ (НАВС), віце-президентом Всеукраїнської асоціації вибухотехніків. Понад 20 років він пропрацював експертом у практичних підрозділах, а з 2012 року передає свої знання курсантам та студентам НАВС. І не лише їм — сьогодні його лекції часто слухають патрульні, поліцейські, вчителі, бійці територіальної оборони, школярі та звичайні цивільні.Фахівці, які першими прибувають на місце вибуху — від "прильотів" до підозрілих предметів— Для початку поясніть: вибухотехніки — це фахівці, які виїжджають на місця "прильотів" або туди, де щось вибухнуло?— Так. Вибухотехніки виїжджають на місця вибухів, "прильотів", коли потрібно встановити тип вибухової речовини, механізм спрацювання вибухового пристрою або ж у разі виявлення підозрілого предмета, схожого на вибуховий чи вибухонебезпечний пристрій. Також вони залучаються до розмінування на звільнених від окупантів територіях.Першочергове завдання — ліквідувати загрозу вибуху та виявити можливі вторинні вибухонебезпечні предмети, які можуть детонувати за певних умов. Після того як вони обстежують місце події, до роботи долучаються інші спеціалісти: криміналісти, біологи, хіміки тощо.— Наскільки змінилася програма викладання вашого предмета з початку повномасштабного вторгнення? І кого ви навчаєте — лише курсантів і студентів, чи також уже чинних фахівців?— Ми навчаємо не лише студентів і курсантів. Регулярно проводимо курси підвищення кваліфікації для всіх категорій працівників: слідчих, оперативників, патрульних, поліцейських, експертів-криміналістів. Також проводимо заняття для цивільних осіб та офіцерів безпеки загальноосвітніх шкіл.Щодо програми — раніше ми здебільшого надавали інформацію про тактико-технічні характеристики вибухових боєприпасів. А зараз навчаємо також способам їх встановлення, детально розглядаємо суббоєприпаси (касетні елементи), міни-пастки тощо.Тоді ми менше зосереджувалися на суббоєприпасах, а сьогодні, мабуть, в Україні вже всі чули про ПФМ-1 — протипіхотну фугасну міну натискної дії радянського виробництва, відому в народі як "пелюстка" або "метелик". Нам і в голову не приходило, що таке застосовуватиметься на нашій території — що росіяни розкидатимуть ці міни на Харківщині, Сумщині, Дніпропетровщині, там, де ходять діти, де живуть цивільні... Так, ми знали, що ці боєприпаси існують, але не могли уявити, що вони будуть застосовані проти нас у такій кількості.Тому ми постійно оновлюємо навчальні програми та лекційні матеріали відповідно до актуальної ситуації. Ми підтримуємо постійний зв’язок із військовими, вибухотехніками, піротехніками, експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції, а також із фахівцями Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України. Аналізуємо випадки порушення техніки безпеки, які призвели до травм або загибелі, і додаємо ці приклади до лекцій та практичних занять.Я відчуваю велику відповідальність перед аудиторією — тому маю передавати не лише технічні характеристики, а й алгоритми дій у небезпечних ситуаціях. Адже навіть незначна недомовленість або прогалина в знаннях може коштувати людині життя.— Сьогодні, на жаль, із міною може зіткнутися людина навіть далеко від фронту. Є повідомлення, що їх можуть розкидати навіть дрони. Розкажіть про це докладніше.— Деякі міни самоліквідовуються через певний час після встановлення — від 1 до 40 годин. Інші реагують на наближення людини: вони оснащені сейсмічними датчиками. Радіус ураження осколками — приблизно від восьми до 15 метрів.Протипіхотні міни також відрізняються за характером ураження. Наприклад, у ПМН-1 міститься 200 грамів вибухівки — цього достатньо, щоб убити людину. У ПМН-2 — 100 грамів, така міна може відірвати ногу до суглоба. Є й, умовно кажучи, "гуманніші" варіанти — наприклад, ПМН-4, з меншим зарядом і без осколкового ефекту, але з фугасною дією. Вона, наприклад, може відірвати лише стопу.Бували випадки, коли військових рятувало звичайне військове взуття — берці: людина залишалася неушкодженою після спрацювання міни.— Як діяти, якщо помітив міну, вже перебуваючи в зоні ураження?— Найголовніше — не чіпати. Потім потрібно дуже обережно віддалитися тим самим маршрутом, яким ви підійшли до небезпечного предмета. При цьому необхідно уважно дивитися під ноги, куди ступаєте: уникати дротів, розтяжок, незрозумілих предметів, нерівностей ґрунту, куп листя, сміття тощо. Бажано рухатися по місцях, які очевидно не зазнали впливу — доріжці, стежці.А після того як відійшли на безпечну відстань, потрібно повідомити ДСНС за номером "101" або поліцію — за номерами "102" чи "112".Процес очищення території України від мін може тривати десятки років— За попередніми оцінками Української асоціації гуманітарного розмінування, очищення територій, зокрема сільськогосподарських земель, може тривати приблизно п’ять років. А яка ваша думка?— Можемо звернутися до досвіду інших країн. Наприклад, у Косово розмінування триває вже понад 20 років — і досі не завершене. Після закінчення війни, коли військові підуть на ротацію або відпочинок, для поліції, саперів і піротехніків розпочнеться рутинна робота. Так, за деякими прогнозами, процес очищення територій може тривати десятки років.— Тобто, п’ять років — це такий прогнозований мінімум. Проте історія показує, що навіть через 70–80 років ми досі знаходимо вибухонебезпечні предмети, залишені ще з часів Другої світової війни — як це було, наприклад, під час ремонту стадіонів у Києві та Львові.— До речі, такі старі боєприпаси дуже небезпечні. Загалом термін зберігання вибухової зброї на складах — до 20 років. Після цього її потрібно знищити, тобто утилізувати. Згодом будь-яка техніка виходить із ладу. Вибухівка — це речовина, яка складається з кількох компонентів. З часом жири випаровуються, у речовині утворюються мікротріщини, між якими виступають солі, надзвичайно чутливі до зовнішніх чинників — удару, тертя, нагрівання. Саме тому, наприклад, старі гранати часів Другої світової могли вибухати навіть від легкого удару.— Цікаво, чи саме через це сталися вибухи на артилерійських складах в Україні, починаючи з 2000-х? На деяких, кажуть, зберігалася зброя ще з 1914 року.— Там ще були грубі порушення техніки безпеки. А в окремих випадках, ймовірно, не обійшлося і без диверсій.Уявіть: боєприпас виготовлений, скажімо, у 50–60-х роках. Утилізувати його треба було ще в 80–90-х, але цього не зробили. Я досліджував тему утилізації застарілої зброї — і можу сказати, що це надзвичайно витратний процес, практично такий самий за вартістю, як розробка нової. Це проблема не лише України.— То ось чому РФ періодично скидає бомби з літаків на власну територію? І в них це ще називається "сходження боєприпасів"?— Саме так. Термін зберігання цих боєприпасів давно вийшов. І трапляється, що вони не вибухають одразу: вистрілили — прилетіла болванка і лежить. Таких випадків під час цієї війни вже було чимало. І ніхто не знає, чи вона вибухне, і якщо так, то коли. Згідно з нашими інструкціями, застарілі боєприпаси класифікуються як особливо небезпечні — їх необхідно знищувати на місці виявлення. Зазвичай фахівці виїжджають, обстежують боєприпас, визначають його стан, тип, з’ясовують, чому він не спрацював. Якщо це можливо — вилучають детонатори. Після цього бойову частину транспортують на полігон і там підривають.Як правильно розповідати дітям про міни— Ви згадали, що також проводите уроки з мінної небезпеки для дітей. У чому особливість? Як говорити на цю тему з дітьми?— Найголовніше — донести просте правило: "Не підходь, не чіпай, зателефонуй "101". Крім того, згідно з рекомендаціями ЮНІСЕФ, заснованими на досвіді роботи в Афганістані, Сирії, Камбоджі, ми не даємо дітям жодних макетів чи відпрацьованих боєприпасів — навіть пластикових. Бо якщо дорослий бере в руки муляж і при цьому каже "це чіпати не можна", у дитини не формується чіткий причинно-наслідковий зв’язок. Вона бачить: дорослі ж торкаються — значить, і мені можна.Для молодших дітей ми використовуємо комікси, ілюстрації, мультфільми. Старшим підліткам уже можна показувати макети, але вони повинні чітко відрізнятися від справжніх — за кольором чи розміром. Інакше дитина може не розпізнати справжню небезпеку, якщо побачить боєприпас у реальному житті. Тобто якщо дитина потім десь натрапить на міну, і вона чимось відрізнятиметься від макета, який показували на занятті, вона зрозуміє, що це вже не іграшка, а справжня загроза.— Чи можна показувати дітям фотографії поранених?— Ні. Щоб показати наслідки, ми демонструємо зруйновану техніку — підірвані трактори, автомобілі. Це викликає емоційну реакцію, але не травмує. І водночас у пам’яті закарбовується: це небезпечно. Я розповідаю дітям про найбільш поширені типи боєприпасів — протипіхотні, протитанкові міни, суббоєприпаси — і пояснюю, як вони виглядають. У деяких випадках можу навести тактико-технічні характеристики — щоб пояснити, якою є небезпечна зона дії в разі їх спрацювання."Дві стіни" не врятують— Щодо прильотів. Скажіть, оті горезвісні дві стіни — наскільки вони можуть захистити?— Насправді — лише від уламків скла. Щодо конструкції будівель — це більше міф. При прямому влучанні жодні стіни не врятують. Тому головна порада — йти в укриття. Наприклад, в Ізраїлі при звуках сирени ніхто навіть не думає про те, щоб шукати "дві стіни". Там усі швидко спускаються в укриття. В усіх житлових і громадських будівлях у них є укріплені кімнати — мамади або мамаки. Нам до такого рівня ще далеко, проте страх ми вже втратили, і через це наражаємося на небезпеку.Якщо обстріл застав надворі — як це постійно трапляється в Харківській, Сумській, Херсонській областях — треба знайти заглиблення або будь-яку найнижчу точку на поверхні ґрунту. Якщо зовсім ніде сховатися — навіть бордюр може врятувати. Лягайте обличчям донизу, закривайте вуха руками — щоб не пошкодити барабанні перетинки. Фізика вибуху така, що уламки летять під кутом від 30 до 45 градусів. Тобто чим нижче ви перебуваєте відносно траєкторії польоту уламків, тим більше шансів, що вони пролетять повз.

Сервісні центри Міністерства внутрішніх справ — це місця, де громадяни щодня вирішують важливі побутові та правові питання: реєструють транспорт, складають іспити, отримують посвідчення водія. Робота цих центрів особливо актуалізувалася в умовах війни — як з погляду безпеки, так і з погляду доступності послуг.Ми поговорили з керівником регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Київській та Чернігівській областях Сергієм Петровим про те, як працюють центри сьогодні, з якими викликами стикаються, і що змінюється для громадян.— Пане Сергію, знаємо, що 28 травня (запис інтерв'ю проходив цього дня, — ред) — річниця об’єднання сервісних центрів МВС Київської та Чернігівської областей в одну структуру. Які ключові зміни відбулися у роботі сервісних центрів за останній рік? Які виклики стали головними?— Так, справді, у 2023 розпочалося об'єднання регіональних сервісних центрів МВС, який завершився вже навесні цього року. Такий крок є частиною реформи, спрямованої на покращення якості надання адміністративних послуг. За цією реформою, області, які раніше мали окремі регіональні сервісні центри, об'єдналися в більші структури для більш ефективної роботи та уніфікації стандартів. Наприклад, об'єднано регіональні сервісні центри МВС у Київській та Чернігівській областях.Що це означає? Насамперед це про зручність, доступність і ефективність. Адже об’єднання дозволило нам краще координувати роботу між регіонами, оптимізувати внутрішні процеси й усунути дублювання функцій. Для громадян це означає простіше отримання послуг. Ми суттєво скорочуємо час обслуговування, забезпечуємо стабільну якість послуг та підвищуємо мобільність наших працівників і технічного забезпечення.Щодо викликів, то цей рік був для нас насамперед роком адаптації до нових умов. До того ж, враховуючи війну в країні, ми постійно переглядали й переглядаємо безпекові протоколи, надання послуг в безпечних місцях та пришвидшення цифровізації послуг.— Щодо війни. Як війна та воєнний стан вплинули на діяльність сервісних центрів МВС?— Насправді повномасштабне вторгнення та воєнний стан внесли суттєві корективи в нашу роботу: в разі повітряної тривоги адміністратори припиняють надання послуг та просять громадян пройти в безпечні місця до її завершення. На жаль, через тривалі повітряні тривоги час очікування на отримання послуги зростає, а громадянам досить важко за таких умов планувати свій власний час.Якщо посилатися на відкриті джерела, то, до прикладу, лише протягом 2024 року Київська область зазнала 664 сигнали повітряної тривоги. Загальна тривалість цих тривог становить 51 день — це близько 1 224 години. Що ми зробили, аби не припиняти надавати послуги громадянам під час тривог і не зміщувати запис? Було прийнято рішення облаштувати найпростіше укриття, в якому, в разі оголошення повітряної тривоги, продовжувати надавати послуги, а саме: реєстрація та перереєстрація транспортних засобів, прийняття теоретичних іспитів, обмін (відновлення) та видача посвідчень водія. І таке укриття нам вдалося обладнати в ТСЦ МВС, що в с.Софіївська Борщагівка. Поки — єдине на Київщині. Нині, під час тривог, укриття працює, а одразу дев’ять адміністраторів — саме стільки робочих місць тут обладнано — продовжують надавати послуги. Також в укритті маємо близько 50 комфортних місць для очікування та екзаменаційний клас для прийняття теоретичного іспиту.До того ж надання онлайн-послуг, впровадження електронного запису та E-документів, які прирівняні до пластикових (наприклад, посвідчення водія) — усе це значно зменшує черги в сервісних центрах МВС і дозволяє громадянам у зручному для себе форматі — онлайн чи офлайн — користуватися нашими послугами. Це значно заощаджує час відвідувачів, допомагає уникати скупчень людей, що важливо під час дії воєнного стану.—  Якщо говорити про цифровізацію, наскільки громадяни сьогодні обізнані з електронними сервісами МВС?— Тут бачимо позитивну динаміку — дедалі більше людей користуються онлайн-послугами. Наприклад, протягом року — від 28 травня 2024 року і до сьогодні через застосунок “Дія” в Україні було продано понад 185 тисяч автівок. До того ж за цей же період українці обміняли чи відновили онлайн понад 259 тисяч посвідчень водія. З них 168 тисяч — доставили "Укрпоштою".— Які послуги сьогодні найчастіше обирають громадяни?— Складання іспитів, реєстрація та перереєстрація авто — на першому місці. Далі — заміна та відновлення посвідчення водія, особливо серед військовослужбовців.Додам приклад. За цей перший рік об’єднання, сервісні центри МВС Київщини та Чернігівщини провели понад 58 тисяч теоретичних іспитів та близько 70 тисяч — практичних іспитів.— Чи маєте індивідуальний підхід для ВПО, військових, осіб з інвалідністю?— Так, ми максимально спрощуємо доступ для цих категорій. Зокрема, намагаємося надати наші послуги військовим поза чергою. Щодо осіб з інвалідністю — постійно вдосконалюємо наші центри, роблячи їх безбар’єрними. Аби кожен відчував себе комфортно та в рівних умовах. До того ж, якщо говоримо про безбар’єрність, то тут хочу наголосити, що в одному з сервісних центрів МВС Київського регіону — в Білій Церкві — наявне спеціально обладнане авто категорії В для складання практичного іспиту особами з інвалідністю. Новенький Hyndai i30, оснащений автоматичною коробкою передач та ручними важелями гальма та газу. Для зручності на кермі розміщено пульт для управління всією електронікою. Окрім цього, водійське сидіння має додаткове регулювання.А ще, в цьому ж таки сервісному центрі МВС буквально нещодавно презентували спеціально обладнане приміщення з доступною інфраструктурою та безбар’єрним простором.  Такий екзаменаційний клас облаштовано двома робочими місцями (з камерами Face-ID) для здачі теоретичного іспиту особами з інвалідністю. Також наявні камери відео- та аудіофіксації, які унеможливлюють "мертві зони" приміщення. Такий підхід повністю забезпечує прозорість у прийнятті іспиту та унеможливлює корупційні ризики. Додатково в кабінеті обладнано місце для видачі, відновлення чи обміну посвідчення водія, а також можливо здійснити реєстрацію та перереєстрацію транспортного засобу.  Себто — присутній повний спектр наших послуг і відсутні будь-які просторові бар’єри. — Яка у вас взаємодія з місцевою владою, поліцією, ЦНАПами?— Ми не працюємо у вакуумі. Є регулярна взаємодія з поліцією, громадами. Наприклад, разом з правоохоронцями організовуємо тематичні заходи для дітей — аби ті змалку знали та дотримувались правил безпеки на дорозі.Щодо громад — за запитом органів місцевого самоврядування виїздимо у віддалені населені пункти, аби жителі тих міст мали доступ до наших послуг. Такий виїзд здійснюємо на спеціальному авто — мобільний сервісний центр — який обладнаний необхідною технікою. Також постійно розширюємо можливості, аби нашими послугами можна було скористатися і в тамтешніх ЦНАПах.— Чи планується відкриття нових сервісних центрів або модернізація існуючих?— У період війни важко говорити про відкриття чогось нового. А от модернізація чи розширення надання послуг в наявних сервісних центрах МВС — так. Я вже зазначав, що ми постійно вдосконалюємо наші центри, роблячи їх безбар’єрними. Дбаємо і про комфорт відвідувачів — покращуємо зони очікування, дитячі куточки тощо. Також розширюємо надання послуг в наявних сервісних центрах МВС. Зокрема, якщо ми говоримо про Київщину, то в області маємо дев’ять сервісних центрів МВС, з них на сьогодні лише в чотирьох можна скласти теоретичний та практичний іспити. Однак незабаром (можу вже говорити), такі послуги додадуться ще у двох наших центрах. Чому ми це впроваджуємо? Як я вже зазначав, саме ці послуги є одні з найпоширеніших серед наших відвідувачів. Тож розширюємо центри, де надаватимуть ці послуги, аби зменшити навантаження на центри та, зокрема, частково зменшити черги. — До слова, проблема черг — одна з найчастіших скарг. Як ви її вирішуєте у центрах?— Частково вже відповів на це питання — розширюємо надання послуг в наявних сервісних центрах МВС. До того ж постійно навчаємо наш персонал, вдосконалюємо їх навички та весь виробничий процес, аби отримання послуги відбувалося швидко, якісно та прозоро.— Насамкінець, що б Ви порадили громадянам, які хочуть швидко й без проблем отримати послугу?— Не користуйтесь послугами посередників. Адже контроль над процесом жорсткий, і будь-які порушення будуть виявлені, причетні — притягнуті до адміністративної чи навіть кримінальної відповідальності. А куплені водійські посвідчення не додадуть знань для безпечного керування автівкою.Вся офіційна інформація є на наших сайтах чи на офіційних сторінках в соцмережі Facebook. Запис онлайн, повний пакет документів — і все буде швидко й без нервів.

Євро з середини жовтня до початку 2025 року падав, але з середини року взявся рости, мов на дріжджах, і призупинив цей шалений біг лише у травні. Долар на початок поточного року також помітно зріс, але у січні, після обрання президентом США Дональда Трампа, "пішов" вниз і також більш-менш стабілізувався ближче до кінця квітня, а у травні продемонструє тенденції до помірного укріплення. При цьому різниця між ціною європейської та американської валют помітно збільшилася — євро до долара стало помітно дорожчим.Про те, чому відбулися ці валютні "гойдалки", чого чекати від курсу долара та євро, а також як "почувається" гривня — TrueUA розпитав у економіста та фінансового аналітика Олексія Куща.— Чому відбулися курсові "гойдалки" останніх місяців, і євро подорожчало відносно долара? Це виключно політика чи більше економіка? І чому зараз обидві валюти стабілізували курс і, видається, зростають стосовно гривні?— У нас ситуація така, що курс гривні до євро фактично встановлює Національний банк через курс до долара. Раніше це відбувалося більш адміністративно, зараз — з урахуванням ринкових тенденцій. Але курс гривні до всіх валют, які є у нас у кошику Національного банку, встановлюється через крос-курс. Наприклад, є курс гривні до долара, є курс цих валют до долара — і через долар, через крос-курс встановлюється курс гривні до них. Зокрема, і до євро. Тому у нас ці курси завжди напряму залежать від курсу відповідних валют на світових ринках до американського долара. Оскільки євро подорожчало стосовно долара, то, відповідно, воно подорожчало і до гривні досить суттєво. При цьому подорожчання євро до долара відбувається і через політичні, і через економічні причини. По-перше, торгівельна війна, скажімо, яку розпочали США, вплинула на відплив капіталу з американських фінансових інструментів. І взагалі політика Трампа спрямована на здешевлення долара відносно ключових валют для торгівельних партнерів країни. Тому долар щодо євро буде послаблюватися — для підтримки американських експортерів і американської економіки.Це все відбувається в рамках нової трампономіки, нової американської політики: долар має бути послаблений, євро має бути посилене, і це має вирівнювати торговий баланс на користь США. Тому тут ситуація пов'язана саме з приходом Трампа і зміною тренду. А долар, в принципі, послабився щодо майже всіх ключових валют. Якщо подивитись індекс долара (вартість американської валюти щодо кошика з шести інших валют основних торгівельних партнерів США: євро (EUR), єна (JPY), фунт стерлінгів (GBP), канадський долар (CAD), шведська крона (SEK) і швейцарський франк (CHF), — ред.), то там досить суттєва девальвація (на 7,5% з початку року, — ред.), давно вже такої не було. Долар суттєво просів щодо англійського фунта, до євро. Це, до речі, опосередковано вплинуло на курс гривні до долара, бо щодо гривні долар зміцнився, і якби не було цієї тенденції послаблення долара на світових ринках, то зараз долар у нас був би, наприклад, не 41 гривня, а 43-45 гривень. Бо гривня — це слабка валюта, якщо порівнювати з євро чи фунтом стерлінгів. Але посилення долара було мінімальним, тому що сам долар зараз дуже слабкий на світових ринках.— Якщо так спуститися від світових економічних процесів до побутового рівня — наші люди часто зберігають гроші в якійсь валюті. На вашу думку, у що зараз варто вкладатися, що більш перспективне? Долар продовжить втрачати в ціні відносно євро, чи цей процес вже закінчився?— Думаю, звичайній людині не варто за цим особливо слідкувати. Якщо ж [ставитися] більш професійно, то, як кажуть, "купуй те, що дешевшає, продавай те, що дорожчає". Тому люди, які професійно займаються валютою, вони зараз купують, наприклад, долар, продають євро. Але це треба робити на базі певної фінансової моделі, просто так це робити не рекомендую.— Можна не чекати, що долар просяде ще сильніше? Він, ймовірно, трохи стабілізується?— Ні, можна і чекати. Але дивіться: якщо цим професійно займатись — купувати зараз долар, продавати євро — то це не можна робити просто так, навмання. Це, як я сказав, має бути певна фінансова модель. У кожного трейдера вона своя — він дивиться на валютні графіки й розуміє, де в якій точці що краще робити. На побутовому рівні це пояснити важко. Тож для звичайних людей, напевне, варто просто тримати свої накопичення у кошику валют, а не накопичувати в одній. Наприклад, 50% — у євро, 50% — у доларах. Тоді не буде якогось заробітку, але не буде і втрат. Під час війни ж взагалі йдеться про збереження, а не про заробіток.— Знову порушимо глобальніші теми. Місяць тому ви писали про крах доларового стандарту. Чи актуальна така оцінка зараз? І чи можливо спрогнозувати, як вплине цей крах, якщо він відбудеться, на Сполучені Штати, Європу й, можливо, Україну?— Можливо, його варто називати не крахом, а просто поступовим відходом від доларового стандарту. Тому що крах — це дискретний, одномоментний процес. А тут, вочевидь, буде розтягнутий у часі процес — на роки.Ситуація дуже схожа на те, що відбувалось 1971 року, за президента Ніксона, коли США відмовилися від золотого стандарту долара. Зараз вони так же поступово відмовляються від глобального стандарту долара як універсального інструменту світових резервів і накопичень. І тут треба розуміти, що, якщо це робиться, то в цьому зацікавлені передусім самі Сполучені Штати Америки. Так само як США були спочатку зацікавлені в золотому стандарті, а потім — у його скасуванні, так і з доларовим стандартом: спершу вони були зацікавлені в ньому, тому що він давав дуже багато глобальних профітів і бенефітів, а зараз не зацікавлені, бо він їх вже фактично обтяжує. Гальмує їхній промисловий і експортоорієнтований розвиток, призводить до деіндустріалізації й втрати робочих місць. Тому вони будуть поступово від цього статусу відмовлятися, але цей процес буде дуже розтягнутий у часі.Золотий стандарт — це грошова система, яка пов’язує вартість валюти країни з фіксованою кількістю золота. Вона була заснована у 1870-х роках й мала значний вплив на світову економіку до початку 1920-х років. Пізніше його було відновлено наприкінці 1920-х років і він діяв до 1932 року. Крім того, золотий стандарт відіграв особливо вирішальну роль у формуванні міжнародного монетарного ландшафту з 1944 по 1971 рік.За системою золотого стандарту власники могли викупити валюту за встановлену кількість золота, а її пропозиція була обмежена кількістю золота, що зберігалася урядом. Основною перевагою цієї грошової системи була стабільність цін, оскільки вартість грошей була пов’язана з вартістю золота. Це означало, що пропозиція грошей була обмежена кількістю золота в центральному банку країни.Сполучені Штати офіційно відмовилися від золотого стандарту в серпні 1971 року, за часів президентства Річарда Ніксона. До цього США працювали за модифікованим золотим стандартом, але в 1960-х роках США зіткнулися зі зростаючим економічним тиском через витрати на війну у В’єтнамі та інші урядові програми. Це призвело до великого торгівельного дефіциту та виснаження золотих резервів країни, оскільки інші країни обмінювали свої долари на золото.Щоб розв'язати ці проблеми, президент Ніксон оголосив низку економічних заходів, які передбачали призупинення конвертованості долара США в золото. Це фактично поклало край золотому стандарту та дозволило вартості долара вільно плавати на міжнародних валютних ринках.— В якому стані зараз українська валюта? Як можна оцінити її позиції?— Українська валюта зараз повністю прив'язана до зовнішньої фінансової підтримки. У нас величезна діра в торгівельному балансі, там майже 40 мільярдів доларів від'ємне сальдо, і його треба чимось закривати. А його можна закрити, тільки якщо будуть надходження на рівні 40 мільярдів доларів на рік. Відплив капіталу бізнесу за кордон зараз заблокований Національним банком. Приплив дає десь до 10 мільярдів доларів на рік, частково закриваючи цю діру. Залишається 30 мільярдів, які треба чимось закривати. Це кредити й зовнішні гранти, які ми отримуємо з-за кордону. Тому тут пряма кореляція з цією фінансовою підтримкою. Якщо вона буде, то курс валют буде стабільний. Якщо не буде, то буде девальвація. Абсолютна, повна залежність.

Весна може стати справжнім випробуванням для деяких людей. І якщо для одних — це пора пробудження природи й прогулянок на свіжому повітрі, то для інших — боротьба з постійним чханням, закладеністю носа та свербежем. За даними Центру з контролю та профілактики захворювань в США (CDC), сезонна алергія або поліноз вражає 25,7% дорослого населення. Починаються симптоми захворювання навесні, коли на слизові оболонки чутливих людей потрапляє перший пилок, що утворюється під час цвітіння дерев і трав.Про особливості сезонної алергії, як її виявити, хто в групі ризику та як лікувати — TrueUA дізнавався у к.м.н., доцента кафедри педіатрії Nº2 НМУ імені О.О. Богомольця, лікаря дерматолога-алерголога Олени Мозирської.Поліноз — це алергічне захворювання слизових оболонок очей й носа, який виникає через потрапляння на них пилку рослин чи спорів грибів. Він може виникати у різному віці й характеризується водянистими виділеннями з носа, його закладенням. Також виникає біль у горлі, свербіж у вухах та денна втома.Сезонна алергія: від яких рослин найбільша загроза і як відрізнити поліноз від ГРВІ— Період цвітіння — один з найнебезпечніших для тих, хто страждає на хронічний поліноз. Від яких рослин йде найбільша загроза, і чи є застереження з приводу вживання певних продуктів у період цвітіння?— Найбільш алергенними є рослини, які розносять свій пилок за допомогою бруньок, колосків або суцвіть. До них належать дерева, які пилкують у весняний сезон, лугові та злакові трави, що починають пилкувати з кінця травня й викидають свій пилок протягом літа. Також дуже алергенними є бур'яни, зокрема відома всім амброзія. Щодо продуктів, які можуть бути перехресні з пилком рослин., ми не рекомендуємо уникати жодних, доки на них не трапилася алергія. Адже синдром "пилок-їжа" не є обов'язковим для кожного алергіка. Така алергія хоч і зустрічається, але не є дуже частою, і тому обмеження можуть бути недоцільними.— Чим сезонна алергія відрізняється від респіраторних захворювань, зокрема ГРВІ та коронавірусу? Як розпізнати симптоми саме полінозу? І як проявляються складні випадки алергії?— Так, дійсно, симптоми алергії є дуже схожими на симптоми ГРВІ, і тому часто пацієнти їх плутають. Зокрема, це нежить, чхання, кашель, сльозотеча, відчуття слабкості та втоми. Але симптоми алергії можна відрізнити за тим, що вони не проходять протягом тижня (на відміну від симптомів ГРВІ), та тривають доки не припинить свій сезон пилкування певна рослина. При цих симптомах не допомагають засоби, які ми, як правило, використовуємо для полегшення симптомів ГРВІ, але при них допомагають антигістамінні препарати.Також симптоми алергії дозволяє відрізнити свербіж носа, очей, горла й приступи чхання. Симптоми алергії погіршуються у вранішній час, а також при перебуванні на свіжому повітрі.Симптоми алергії іноді є дуже важкими й супроводжуються сильним набряком у носі, головним болем, загальною слабкістю, кашлем. У деяких випадках можуть призводити до бронхіальної астми.— У якому віці найчастіше проявляється поліноз? Чи може алергія на цвітіння розвиватися або зникати з віком? Які фактори цьому сприяють?— Алергія на амброзію рідко проявляється у перші роки життя. Щоби виникла алергія, людині потрібно хоча б кілька років, кілька сезонів поспіль стикатися з пилком. У таких випадках може розвинутися неправильна імунна відповідь на алергени пилку.Алергія частіше проявляється у дитячому віці, в ранньому шкільному, у підлітковому, або у молодому — в період 20-40 років. Алергія може мати хвилеподібний перебіг протягом життя — це залежить від різних факторів, від способу життя, від переїзду і зміни регіону проживання, від гормональних змін. З віком алергія може стати легшою, зокрема після 60 років.— До яких серйозних хронічних захворювань може призвести поліноз? Чи є ризик виникнення анафілактичного шоку при полінозі?— Поліноз, тобто хронічне запалення слизової носа та носових пазух, може призводити до змін слизової оболонки та лімфатичних органів в них. Часто сезонна алергія призводить до хронічного риносинуситу, тобто коли симптоми риніту продовжуються навіть після завершення цвітіння пилку. Це виникає при недостатньому лікуванні алергічного риніту. Також внаслідок полінозу може виникати запалення в бронхах, тобто бронхіальна астма. Анафілактична реакція на пилок нехарактерна.Види полінозу— Однією з найагресивніших форм алергічних захворювань є амброзійний поліноз. Як він виражається і якою має бути перша допомога, якщо він раптом почався?— Так, амброзія є найпоширенішим та найбільш актуальним алергеном у нашому регіоні. Крім того, щороку зростає кількість амброзії на території України й кількість людей, чутливих до неї. А симптоми алергії стають щороку важчі. Амброзія починає пилкувати з початку серпня, і це варто пам'ятати усім, хто стикався з цією алергією. Необхідно розпочинати лікування в останні дні липня або у перші тижні серпня, щоби завчасно препарати почали діяти і симптоми алергії не розвинулися. Для лікування алергії на амброзію також існує алерген-специфічна імунотерапія.— Що таке перехресна алергія? Чим вона небезпечна?— Перехресна алергія — це реакція організму на продукти або інші алергени після того, як організм став алергічним до, наприклад, пилку. Оскільки всі рослини між собою мають споріднені або схожі структури, наш організм, щоб виробити антитіла до пилку, починає реагувати цими антитілами на, скажімо, продукти харчування, які мають схожі структури.Наприклад, поширеним є синдром "пилок-їжа". Зокрема, при алергії на березу людина може відчувати прояви алергії, коли споживає деякі свіжі фрукти, овочі та горіхи: яблука, морква, селеру, вишню, черешню, абрикос, фундук, арахіс.При перехресній алергії, як правило, такі симптоми неважкі, обмежені ротовою порожниною і не повʼязані з розвитком важких реакцій, таких як анафілаксія. Але якщо ви маєте такі симптоми, то варто обмежити споживання цих продуктів у свіжому виді, надаючи перевагу їхній термічній обробці. Тобто печене яблуко буде безпечним. Так само як і запечена морква або смажений фундук.— Чи буває алергія на пилок локальною? Умовно, якщо людина страждає від алергії на пил або шерсть домашніх тварин, чи є ризик виникнення у неї полінозу? Або ж навпаки — чи може розвинутися поліноз, якщо жодних проявів будь-якого виду алергії раніше не спостерігалося?— Людина, яка має один вид алергії, дійсно стає більш схильною до розвитку алергії на інші види алергенів. Зокрема, алергік, який має прояви сезонної алергії, тобто на пилок рослин, може почати реагувати також на домашніх тварин, пил або цвіль. Але це не є обовʼязковим. Людина може мати все життя алергію лише на тварин, або лише на пил, або лише на пилок, і не розвивати симптоми на інші подразники.— Як зрозуміти, на що саме у людини алергія?— Людина часто може самостійно відмічати, що має симптоми алергії у певний період сезону, зокрема, наприклад, тільки навесні, або тільки влітку, чи серпнево-осінню алергію. З лікарем або самостійно можна визначити, які рослини повʼязані з цим періодом. Наприклад, у весняний період відбувається пилкування дерев. Зокрема, вільхи, берези, ліщини тощо.Лікування і профілактика сезонної алергії— Чи можна вилікувати алергію? Зі здачі яких аналізів потрібно почати, аби лікар міг отримати загальну картину про стан здоров’я пацієнта?— Лікар може детально опитати й визначити, які саме алергени є тригерами алергії з ретельною історією хвороби. Якщо цього недостатньо, лікар може призначити алерготести. Це можуть бути шкірні алерготести, або по аналізу крові. Обидва методи є достатньо інформативними й допомагають визначити алерген.Але головне, щоб сам лікар проводив трактування аналізу. Через те, що аналізи часто є хибнопозитивними, пацієнт не може ухвалювати правильне рішення тільки за аналізом, і це може негативно вплинути на його спосіб життя.— Від чого залежить лікування полінозу? Які методи лікування алергії найчастіше застосовують?— Алергію можна лікувати за допомогою алерген специфічної імунотерапії, або так званого щеплення проти алергії. Для того, щоб її проводити, дійсно треба чітко визначити причини й алерген, але ми суворо не рекомендуємо пацієнтам самостійно призначати собі аналізи, адже існує велика кількість алерготестів, і коректно зможе їх підібрати лише лікар. Зокрема, це можуть бути шкірні тести, які лікар проведе під час прийому.Лікування полінозу, як правило, складається з трьох етапів. Лікар навчає пацієнтів, як уникати пилку. Це і заходи, що стосуються прибирання вдома, режиму провітрювання, застосування кондиціонерів, зміни одягу, вмивання та промивання носа після прогулянки. По-друге, це симптоматичні засоби, які можуть повністю або частково знімати симптоми, якщо наближається сезон алергії. Також це алерговакцинація, яка розпочинається вже після сезону пилку або взимку і надає ефект у перший рік застосування.— Яка профілактика полінозу? Чи є ця хвороба спадковою? Чи можна запобігти появі алергії у дітей?— Схильність до алергії є генетично обумовленою, хоча алергія ніколи не розпочинається у перші роки життя, а може виникнути навіть у 20-30 або 40 років. Однак все одно ця людина мала генетичну схильність, яку успадкувала від своїх батьків. І на цей фактор вплинути фактично неможливо. Але не можна сказати, що алергія — це виключно спадкова хвороба, адже на формування імунітету впливають багато чинників: це і період вагітності, і пологи, і грудне вигодовування, і екологічні умови, в яких проживає людина. Зокрема, є багато досліджень, які довели, що проживання у сільській місцевості, де є хороші екологічні умови та біологічне й мікробне різноманіття, сприяє формуванню хорошого імунітету і є профілактикою для алергічних захворювань.— Що варто знати тим, хто щороку страждає на алергію під час цвітіння? Чи можна підготуватися, аби полегшити перебіг захворювання і зменшити симптоми?— Так, до сезону пилку можна певним чином підготуватися. У першу чергу почати приймати симптоматичне лікування, яке призначив вам лікар: або при перших же симптомах алергії, або завчасно — хоча б за кілька днів. І використовувати його надалі в повному обсязі, не припиняючи при першому ж полегшенні симптомів, а продовжувати до кінця сезону.Виконувати всі рекомендації, що стосуються уникання контакту з пилком. Зокрема, залишатися вдома в суху вітряну погоду та закривати вікна, прогулюватися та провітрювати приміщення після дощу. Після провітрювання обов'язково проводити вологе прибирання вдома, використовувати кондиціонер вдома та в автомобілі. Також важливо у цей період не відчиняти вікна, а після перебування на вулиці помити руки, вмити обличчя, промити очі, промити ніс сольовим розчином та змінити одяг.Також суттєво змінити перебіг хвороби може алерген-специфічна імунотерапія, або алерговакцинація. Вона перевиховує імунітет у такий спосіб, щоби людина звикла до пилку, тобто стала толерантною та не мала проявів в сезон пилкування. Її варто розпочинати завчасно, підібравши з лікарем-алергологом. Кілька років такої терапії може забезпечити одужання від алергії або дуже тривалу, багаторічну ремісію.

BROCARD — найбільша в Україні парфумерно-косметична мережа та онлайн-ритейлер в сегменті luxury. Компанія пропонує клієнтам 466 світових преміальних марок, у тому числі 61 український бренд. Магазини, а їх у компанії 66, працюють у 22 українських містах. Штат компанії становить понад 1600 співробітників.У BROCARD кажуть, що колектив завжди був для них ключовою цінністю, і цьому є численні підтвердження — протягом останніх 10 років мережа періодично потрапляла в десятку найкращих працедавців країни. І за часів COVID-19, і тим більше від початку повномасштабного вторгнення тут намагалися максимально зберегти команду — навіть коли магазини та склади кілька місяців поспіль були зачинені, мережа втрачала магазини на тимчасово окупованих територіях та переживала неминучу оптимізацію.У нових воєнних умовах BROCARD зробив акцент на дистанційній роботі та допомозі в організації процесів керівникам, що працюють віддалено. Але до останніх також дещо змінилися вимоги, і викликано це саме необхідністю підтримати команду. Загалом же для співробітників BROCARD передбачив можливість "вийти зі своєї бульбашки", спробувати себе у нових завданнях, на нових ділянках роботи. Це стає або "результативним відпочинком", або таки новим видом діяльності. У виграші і компанія, і робітник.Іншим важливим аспектом є можливість довчитися до необхідного рівня чи взагалі опанувати нову спеціальність. Якщо кандидат співпадає за цінностями, то у компанії знайдуть ділянку роботи, яка буде цікавою для нього. У інтерв'ю для TrueUA HR-директорка BROCARD Тетяна Кононенко розповіла, як компанії вдалося налаштувати роботу з огляду на закриття частини магазинів й виїзд співробітників за кордон, а також підтримують своїх працівників — тих, хто боронить державу на полі бою, й тих, хто працює на благо країни в тилу.— Що повномасштабна війна змінила у політиці вашої компанії з огляду на умови праці?— З початком повномасштабного вторгнення BROCARD змушений був адаптувати свою політику до нової реальності. Основні зміни стосувалися безпеки, психологічної підтримки та організації роботи.Ми запровадили гнучкий графік та надали можливість працювати дистанційно. Для офісних працівників основним форматом стала віддалена робота. Водночас магазини працюють за графіком торгівельних центрів, проте з суворим дотриманням правил безпеки. Наприклад, при оголошенні повітряної тривоги магазини негайно зачиняються, а співробітники організовано прямують до укриттів. Для деяких підрозділів запроваджено гібридний графік: співробітники приїжджають в офіс лише за необхідності — наприклад, для роботи з документацією.Ця система дозволяє ефективно поєднувати роботу та особисті обов’язки, наприклад, догляд за дітьми або реагування на позаштатні ситуації. Це стало особливо важливим під час блекаутів та перебоїв у роботі громадського транспорту.Також для нас важлива психологічна підтримка команди. Життя в умовах війни відбилося на всіх, і особливо це відчутно в роздрібній торгівлі, де важливий емоційний контакт із клієнтом. Війна наклала свій відбиток на настрій як покупців, так і персоналу, що ускладнює спілкування.Щоб мінімізувати цей фактор, ми: провадили чітку навігацію в магазинах, аби клієнт міг самостійно знайти всю необхідну інформацію, розвиваємо застосунок Brocard.ua, що містить детальні описи товарів.Крім цього, компанія оновила програму навчання для продавців-консультантів і навіть охоронців, аби вони могли ефективно взаємодіяти з клієнтами. До того ж ми впровадили дистанційне навчання, що охоплює не лише професійні тренінги, а й курси з психологічної підтримки, інформаційної безпеки та самозбереження.Наш формат навчання став максимально інтерактивним: співробітники отримують запрошення пройти тренінг, після чого складають тест. За успішне проходження передбачені невеликі, але приємні подарунки. Вчаться всі — від новачків до керівників компанії.— Як компанія переживала скорочення штату через виїзд співробітників за кордон і закриття магазинів?— Війна спричинила кадровий дефіцит. 85% наших працівників — жінки, багато з яких виїхали за кордон із дітьми. Досі компанія відчуває нестачу персоналу, проте ми знайшли рішення. По-перше, провели ротацію співробітників. Ті, хто виїжджав до інших міст України, отримали можливість працевлаштуватися в магазинах на новому місці. Це допомогло закрити вакансії в працюючих філіях.Також ми збільшили частку жінок у логістиці: через мобілізацію частини чоловіків компанія залучила жінок до складів і транспортної логістики, що раніше було рідкістю. Ну й, звісно, працювали над поверненням співробітників. Чимало наших працівників, які виїхали за кордон, повертаються, і ми допомагаємо їм відновити роботу. Якщо їхня попередня посада більше неактуальна, пропонуємо варіанти перекваліфікації.— Які кроки ви робили, щоб утримати співробітників?— Ми розуміємо, що втримання команди — це запорука нашого успіху. Для нас важливо не лише зберегти команду, а й створити умови, за яких люди можуть зростати та розвиватися. Серед основних:Фінансова допомога — компанія оперативно підтримує співробітників, які опинилися у скрутних обставинах, особливо пов’язаних зі здоров’ям.Юридична підтримка — фахівці допомагають вирішувати юридичні питання.Компенсація навчання — співробітники можуть отримати відшкодування 50% вартості курсів, якщо це допоможе їм у професійному розвитку.Програма навчання з проектного управління — її можуть проходити як ті, хто вже працює в управлінні проєктами, так і співробітники, які хочуть набути відповідних компетенцій. Після завершення курсу відбувається захист проекту та сертифікація.Професійний розвиток для працівників магазинів — співробітники можуть навчитися роботі на апараті діагностики шкіри, технікам макіяжу, а також діагностиці волосся. Всі ці навички не лише підвищують рівень сервісу, а й відкривають нові можливості для кар’єрного зростання.Конкурси на керівні посади — вакансії заповнюються через відкриті конкурси, тож кожен має шанс кар’єрного росту.— Які виклики виникли при переході на дистанційну роботу?— Одним із найбільших викликів стало збереження корпоративної культури. Якщо раніше в центрі була компанія, то тепер ключовою фігурою став сам співробітник. Це означає, що важливими стали не лише професійні навички, а й особисті якості.Щоб адаптувати команду до нових реалій, BROCARD запровадив коучингові сесії для підтримки керівників, організував тренінги з розвитку soft skills, впровадив механізми контролю продуктивності, які водночас не створюють зайвого тиску.— Як проводяться навчання та тренінги у компанії?— Навчання — це основа нашої корпоративної культури. Ми створили систему безперервного розвитку для співробітників, яка передбачає:Регулярні тренінги — від парфумерно-косметичних продуктів і технік догляду до інформаційної безпеки та самозбереження.Онлайн-освітню платформу — курси адаптовані до поточних умов, включно з тренінгами щодо особистого здоров’я та психологічного благополуччя.Коучингові програми — підтримка та розвиток soft skills, що стали ключовими у нових реаліях.Стимулювання навчання — система бонусів за проходження курсів та успішне тестування.— Чи доводиться вам боротися за кандидатів?— Ринок праці змінився, і тепер саме компанії конкурують за спеціалістів. BROCARD приваблює кандидатів не лише конкурентними умовами праці, а й стабільністю, професійним розвитком та можливістю зростання. Ми прагнемо створити середовище, у якому співробітники не просто працюють, а реалізовують свої навички та амбіції.— Як компанія підтримує співробітників, які воюють або воюють їхні близькі?— Для жінок, чиї чоловіки на фронті, передбачено психологічну підтримку, юридичні консультації та фінансову допомогу. Чоловіки-співробітники, які були мобілізовані, щомісяця отримують матеріальну допомогу у розмірі середньої зарплати. До того ж за всіма мобілізованими зберігаються їхні робочі місця, а після їхнього повернення з фронту ми допомагаємо у соціальній адаптації.— Як організована безпека працівників під час повітряних тривог?— Безпека під час повітряних тривог — це наш пріоритет. Компанія розробила чіткий алгоритм евакуації: магазини негайно зачиняються, а персонал переходить в укриття. На період небезпеки робота припиняється — це правило діє як для працівників у магазинах, так і для тих, хто працює дистанційно.Очні тренінги проводяться виключно в місцях, де є укриття. У разі повітряної тривоги всі учасники прямують до укриття, а після завершення небезпеки можуть повернутися до навчального процесу.— Як компанія працює із зарплатами та бонусами під час війни?— Попри складну економічну ситуацію, компанія продовжує виплачувати зарплати стабільно двічі на місяць. Працюють програми мотивації та преміювання, а також проваджена система KPI, яка дає змогу кожному розуміти, що впливає на досягнення його цілей. Крім того, двічі на рік проводиться перегляд зарплат з урахуванням інфляції.— Чи доводилося вам утримувати співробітників на невигідних для себе як роботодавця умовах?— Попри складні умови війни, компанія не лише продовжує роботу, а й розвиває нові напрями бізнесу. Основний фокус зроблено на проектний формат роботи, що дає можливість залучати співробітників до різних ініціатив, поєднувати кілька ролей і сфер діяльності. Такий підхід дозволяє не лише зберігати команду, а й надавати працівникам додаткові можливості для впливу на рівень своєї зарплати та особистого розвитку.BROCARD робить усе можливе, щоб уникнути масових скорочень і зберегти колектив, навіть якщо це потребує нестандартних рішень або додаткових витрат. Було запроваджено нові формати зайнятості, які дозволяють співробітникам залишатися у компанії навіть за зміни їхніх посад або напрямів роботи. Наприклад, пропонуються альтернативні позиції, переведення у відділи, де є потреба в кадрах, а також варіанти часткової зайнятості чи гнучкого графіка.Крім того, компанія дотримується соціально відповідальної політики, навіть якщо це створює додаткове навантаження на бюджет. Йдеться про фінансову допомогу працівникам у складних життєвих обставинах та підтримку тих, хто тимчасово не може виконувати свої функції через війну.— Як компанія зберігає емоційний зв’язок у колективі?— Спілкування між командами стало ще важливішим, ніж раніше. Тому ми на постійній основі проводимо регулярні онлайн-зустрічі та корпоративні заходи, організовуємо неформальні зустрічі у дружній атмосфері — наприклад, раз на місяць команди збираються разом "на піцу". Також ми передбачили програми мотивації та підтримки, що допомагають підтримувати командний дух навіть у складних умовах.BROCARD продовжує працювати та підтримувати свою команду, адже лише разом ми можемо подолати всі виклики.

Гектари дбайливо обробленої української землі, тисячі груш та яблунь і безмежна любов до своєї справи — такий має вигляд фермерське господарство "Плас". Втім, так було не завжди: велике завжди починається з малого, а пишний сад — з кількох дерев та любові до своєї справи.Нині ж підприємство, як і решта фермерських господарств країни, на додачу до глобальних викликів останніх воєнних років, зіштовхуються з форс-мажорними обставинами. Втім, ці чинники не перекреслили інтерес українців до впровадження інноваційних технологій задля розвитку вітчизняного бізнесу.Історію свого грушевого саду (яких в Україні не так багато), виклики, реальність та плани на майбутнє розповіла TrueUA засновниця фермерського господарства "Плас" Юлія Петрова.— З чого розпочалася історія Вашого грушевого саду?— Наше фермерське господарство бере свій початок з далекого 2013 року. Починали з маленького саду, саджанці якого вирощували власноруч — мріяли мати лише низькорослі та середньорослі дерева. Так понад 10 років тому утворився наш садок з двох сортів груш та з великого бажання розвиватись і вирощувати агропродукцію світової якості.— Але за ці роки Ваше господарство значно виросло, поповнилося деревами й дає свої плоди. Яким нині є сад?— Так, на сьогодні нам є чим пишатися. Окрім власноруч вирощених саджанців, ми згодом поповнювали наш сад вже придбаними деревцями, додавали нові сорти груш. Тепер наше підприємство має понад 35 тисяч плодових грушевих дерев, на яких вирощуються такі сорти, як "Яблунівська", "Ноябрська", "Марія", "Рікс". Додалось і яблунь - маємо близько тисячі дерев, на яких вирощуємо такі сорти, як "Слава Перемозі", "Симиренко", "Чемпіон", "Флоріна".— Серед цього списку маєте вибагливі сорти?— Не скажу, що маємо вибагливі сорти. Адже, якщо хочеш мати результат, то біля кожної рослини та дерева ти мусиш докласти сили та досвід. Звичайно, були труднощі - дерева можуть і "хворіти", і бути вимогливими до добрив. Все вивчали, експериментували — й ось результат: приборкали улюблені нами сорти плодових дерев. Нині ж, аби краще розуміти, чого "хочуть" дерева та покращувати роботу нашого господарства, постійно відвідую різноманітні агро-виставки та форуми, на яких обмінюємось досвідом з колегами, черпаю нові для нас ідеї й можливості.— Безліч дерев, різні сорти — як вдається організувати полив дерев, обробку та їх живлення?— Полив та живлення дерев відбувається завдяки крапельно-зрошувальної системи, яка необхідна для життєдіяльності саду. Такий підхід дозволяє і здійснювати полив і живити корисними речовинами кореневу систему кожного дерева індивідуально. Також важливим в роботі саду є обробка дерев поживними речовинами ззовні та боротьба зі шкідниками. І тут нам на допомогу приходить найсучасніша сільськогосподарська техніка, яку ми використовуємо. Усе це дозволяє постачати нашим партнерам готову агропродукцію високої якості, що відповідає усім санітарно-епідеміологічним стандартам та широким потребам наших споживачів.— Як з врожаєм? Вдається триматися "на плаву", чи все ж засушлива погода, яка панує останні роки, дається взнаки?— Насправді "на плаву" досить важко вдається утриматись. І тут річ не в спекотному літі, а в холодних та пізніх веснах. Всі ми знаємо, що запорука гарного врожаю будь-якого дерева — праця бджіл, які їх запилюють. Немає тепла — немає і бджіл. Відповідно, урожай буде меншим, ніж плануєш. До прикладу, торік, коли була прохолодна весна, ми зібрали 160 тонн груш. Позаминулого року мали показник врожайності у 200 тонн.— А як щодо прогнозів? Чи будуть українці цьогоріч смакувати нашими яблуками та грушами? Чи все ж попит матимуть продукти з ЄС?— Спрогнозувати урожай досить складно. Він залежить від того, як я вже говорила, чи буде теплою весна, чи не буде посушливим літо. До того ж під час війни важко щось планувати.     Втім, впевнена, що українські фермерські господарства робитимуть все можливе і надможливе, аби зберегти й примножити свою працю. Зокрема, відкрию таємницю: цьогоріч ми плануємо вперше спробувати новий для нас метод запилення плодових дерев — джмелями. Сподіваюсь, він виправдає наші очікування.Звісно, вірю, що цьогоріч на полицях будуть українські груші, яблука та інші фрукти, які будуть соковитіші, смачніші й доступніші за ціною для наших громадян, аніж фрукти з країн Європейського Союзу.А ще, вірю, що вітчизняний ринок після закінчення війни дуже швидко відбудується, а Україні, як одному з важливих гравців на продовольчій мапі світу, відкриються нові горизонти. Й українськими фруктами вдосталь смакуватимуть не лише наші громадяни, а й далеко за межами країни.— Ви говорите про новий для вас метод запилення плодових дерев. Розкажіть детальніше?— Так, хочемо спробувати метод запилення джмелями. Річ у тім, що джміль вилітає "на роботу" вже при температурі +7-8°С, тоді як бджола — тільки при +12°С і більше. До того ж, на відміну від бджоли, джміль "працює" і в хмарну погоду. Ще однією перевагою цієї комахи є і те, що на джмеля зачіплюється більше пилку, аніж на бджолу, а сама комаха — абсолютно неперебірлива.На джмелів як запилювачів рослин почали звертати увагу в останні роки. А вже останнім часом "виклики сьогодення" підштовхують фермерів та фермерські господарства до впровадження таких методів. Спробуємо застосувати й ми.— З помічниками-комахами розібрались. А людей нині багато допомагає з садом? — Загалом, на постійній основі за садом допомагає доглядати лише кілька осіб. А вже в сезон урожаю, звісно, потребуємо додаткової допомоги. Збираємо урожай всі: і я, і чоловік, наші батьки та родичі — родина велика. Йдуть на допомогу і друзі нашої родини, за що ми їм безмежно вдячні.— Напевно, з такою командою, маєте і плани на цей рік?— Мабуть, найголовніше — зберегти й примножити те, що маємо. Бо нині в Україні мало залишилось фермерських господарств, які б масово вирощували груші. А як мамі мені б хотілось, аби наші маленькі українці споживали насамперед українські, якісні фрукти.— Насамкінець поцікавимось: окрім вже стиглих плодів, чи ділитесь Ви саджанцями зі свого саду? — Звичайно! Щороку всі охочі можуть обрати й придбати у нас саджанці тих плодових дерев, які ми самі вирощуємо. Деревця, які ми готові віддати в дбайливі руки нових господарів, вже мають гарну кореневу систему, без механічних пошкоджень.   А ще кожен може посмакувати натуральним грушево-яблучним соком з нашого саду.— А що порадите початківцям і тим, хто мріє про маленький сад у своєму дворі?— Насправді ніяких секретів немає. Просто раджу пам’ятати, що в саду немає місця для жадібності й злості. Не скупіться і давайте деревам те, що їм потрібно тут і зараз: опору, воду, добрива. І головне — в будь-яку справу вкладайте частинку себе та свою любов. Тоді не лише милуватиметесь садом, а й отримаєте в дарунок солодкі, запашні плоди.

"Україна має бути в НАТО" — цей наратив став своєрідною ідеєю-фікс і для багатьох українців, і для української влади. Вперше Україна сподівалася отримати План дій щодо членства в Альянсі ще у 2008-му, за часів Ющенка, але ці очікування були марними. Потім був період "заморожування" епохи Януковича, проте з 2014-го діалог активізувався. Великі сподівання були на саміт у Вільнюсі у 2023-му, але і вони не виправдалися. У 2024-му історія повторилася, єдине що у фінальній декларації зазначено, що члени Альянсу підтримуватимуть Україну на її незворотному шляху до повної євроатлантичної інтеграції, включно з членством в НАТО. Наприкінці року президент Зеленський поставив вступ до Північноатлантичного альянсу першим пунктом свого "Плану перемоги".Так було ще кілька місяців тому, проте нині все змінилося. Новий-старий президент США Дональд Трамп дав знати, що Україні НАТО не "світить". І вимагає у Києва взагалі забути про такі вимоги. Українська сторона від мрії відмовлятися не хоче: днями віце-прем'єрка з євроінтеграції Ольга Стефанішина нагадала про те, що у Вашингтоні всі учасники, включно зі США, назвали рух України до НАТО незворотнім. Президент Володимир Зеленський серед іншого пропонує інший, заздалегідь нереальний за поточних умов варіант: "не хочете брати в НАТО — поверніть ядерну зброю".TrueUA вирішив з'ясувати, а чи були колись в України реальні шанси потрапити до наймогутнішого оборонного блоку світу й що робити тепер, коли двері до нього перед самим носом запирають на всі замки. Розібратися в цьому допомогли політолог Олег Постернак та директор Інституту світової політики, політолог Євген Магда. Три питання — три відповіді.Чи "світило" Україні НАТО?Євген Магда:"Варто пригадати, що Україна продемонструвала своє бажання стати членом НАТО ще у 1997 році, підписавши Хартію про особливе партнерство. Тобто вже понад чверть століття цей процес триває, і кінця краю йому не видно. Проблема в тому, що протягом тривалого часу він здійснювався за принципом "крок вперед — два кроки назад". І зараз заявка на вступ до Північноатлантичного альянсу була подана як реакція на незаконні референдуми, які провела Росія на окупованих територіях. (Петро Порошенко за часів свого президентства вважав, що рішення про НАТО має вирішуватися на референдумі, а заявка подаватися ще за кілька років: у 2019-му оголошувалося про 2023-й. Заявка була подана 30 вересня 2022-го за президента Зеленського, — ред.)Тепер же, в контексті останніх подій, вступ до НАТО стане розмінною монетою у грі Дональда Трампа з Росією. І протидіяти цьому складно, тому що все-таки Сполучені Штати в НАТО — це найперший лицар, перший серед рівних. Тому зараз значних перспектив немає. Хоча б тому, що і Сполучені Штати, і Німеччина, тобто найпотужніша країна світу і найпотужніша країна Європи, проти вступу України до НАТО".Олег Постернак:"Якщо починати з Бухарестського саміту 2008 року, то на той час існувала дуже висока ймовірність отримання запрошення на вступ до Північноатлантичного Альянсу. І якби не активна операція протидії з боку РФ, якби не острах частини західних країн, то, таке б сталося раніше. Тому, якщо коротко відповісти, чи "світило" нам НАТО, — так, "світило".У нас була можливість на різних етапах значно активізувати зусилля на вхід до НАТО. І причина не тільки у рівні корупції, неготовності армії чи відсутності оборонних реформ. Найголовніша причина — небажання країн Заходу ламати геополітичну стійкість, сформовану після розпаду СРСР, і сприйняття України як зони впливу Російської Федерації.Що стосується розмов про НАТО торік, то, з одного боку, Україна зробила значну роботу під час війни. З'явились держави, які стали активними союзниками в бажанні підтримати Україну — Франція, країни Балтії, Скандинавські країни, Туреччина теж не висловлювала особливих застережень щодо вступу України до НАТО. З іншого боку, є країни, які розглядають це як елемент майбутніх торгів з Росією. Це Німеччина і США. До них доєдналися Бельгія, Словенія та Іспанія, але їх, ймовірно, можна було переконати. Байден і Шольц були лідерами, навряд чи готовими змінити нинішню політичну реальність, що могло призвести до істеричної, неадекватної реакції Путіна. Адміністрація Байдена постійно враховувала у своїх сценаріях острах перед погрозами використання тактичної ядерної зброї. І ситуація зависла в повітрі".Якою може бути альтернатива Альянсу?Євген Магда:"Передусім треба говорити про те, що в нас не повинно бути комплексу меншовартості. Нам необхідно створювати високотехнологічну армію, ми повинні транслювати досвід протистояння Росії. Україна виявилась державою, яка спроможна протистояти ядерній державі, завдавати їй величезних втрат, значних збитків. Так, звичайно, ціною власних втрат. Але згадайте, що 24 лютого 2022 року Україну "ховали" практично всі. Я думаю, що на сьогодні нам потрібні різноманітні ситуативні альянси. Нам з цим треба працювати. І це не ті безпекові угоди, які підписувались після Вільнюського саміту НАТО (2023 року, — ред.), тому що вони, за великим рахунком, нікому нічого не обіцяють. І це теж треба усвідомлювати".Олег Постернак:"Якщо не вдається переконати Росію щодо вступу України до НАТО, якщо цього не хоче Трамп, не готові деякі європейські союзники, залишається небагато варіантів. Перший — двосторонні пакти безпеки між Україною і США, європейськими союзниками, якими гарантуватиметься підтримка. Йдеться не про ті договори, які були підписані у 2024-му році. Йдеться про реальні індивідуальні гарантії для України.Або кращий варіант: якщо Росія не хоче бачити нас в НАТО, то чому б не утворити окремий безпековий альянс спеціально для України? Таке собі міні-НАТО, де передбачити механізми колективного захисту, гарантії, подібні до п'ятої статті Вашингтонського договору. І участь в ньому візьмуть ті країни, які забажають.Мені здається, така коаліція вже проявилася. Це так звана E5: Велика Британія, Франція, Німеччина, Польща та Італія. Саме ця група могла б стати серцевиною цього окремого, утвореного спеціально під Україну безпекового альянсу. Є питання щодо участі США — найімовірніше, вони не братимуть в ньому участь. Але з ними може бути підписана окрема двостороння угода, якщо ми вийдемо на етап серйозного мирного врегулювання, а не поки що розмов. І цей варіант, на мою думку, буде дуже крутим, може стати порятунком для України.Треба розуміти, що ніяка Америка не зможе дати Україні стовідсоткових гарантій. Нам потрібні серйозні колективні правила. І якщо вже Україна не в НАТО, то Україна має бути в іншому, альтернативному варіанті колективного захисту".Що Україні самій треба зробити для гарантії своєї безпеки?Євген Магда:"Україна має зрозуміти, що у протистоянні з Росією вона веде екзистенційну боротьбу, тобто війну на виживання, війну за власне існування. І для того, щоб максимально ефективно протидіяти ворогу, ми повинні вжити комплекс заходів, який буде реально формувати наш настрій. Ми самі повинні суттєво змінитися. У нинішньому форматі протистояти Росії нам буде надзвичайно складно. Я, наприклад, так і не помітив значної кількості державних курсів стрільців, такмеду, операторів БпЛА, які б готували відповідних фахівців. Не помітив, де ті люди, які транслюють бойовий досвід, де повага до ветеранів, де зміна державної політики у ветеранському питанні загалом. Де ефективний пошук і грошей, і можливостей для виробництва новітніх засобів ведення бою. Зараз ми можемо в поодиноких випадках переважати у безпілотниках, але не більше. Де ракетна програма, яка може ефективно працювати? Це питання, на які сьогодні просто технічно немає відповідей. І це, на мою, думку дуже велика проблема".Олег Постернак:"Перше — це розвиток власної оборонної індустрії, нових технологій, роботизованих систем. Дронові програми, лазерна зброя, нові системи ППО, власні ракети. Багато чого вже зроблено, особливо за 2024 рік.Другий — це базовий військовий вишкіл і базова військова служба для всього чоловічого населення, починаючи з 18 років. Високий рівень мілітарної культури в суспільстві. Перетворення України на щось подібне на Ізраїль, де військова служба — це престиж, діти еліти проходять службу, як і інші громадяни, в перших лавах під час відбиття чергової агресії з боку Росії або інших держав.Нам потрібна зміна в колективній свідомості, щоб і держава, і народ вийшли на новий етап розвитку. Повернення в ситуацію до 2022 року, до мирного 2021-го більше ніколи не буде. Це потрібно усвідомлювати всім українцям".

Культура — це той місток, який дозволяє зберегти нашу ідентичність у найскладніші часи. Вона допомагає людям не лише зберігати зв'язок з історією, але й формувати майбутнє. Культура — це живий процес, який постійно трансформується, і люди, які активно беруть участь у культурних ініціативах, стають частиною цієї еволюції. Саме це надає їм більше розуміння, зв’язку з історією та спадщиною і формує активну громадянську позицію.Про те, чому сучасне суспільство має звертати більше уваги на історичні пам’ятки та нематеріальну культуру, а також що потрібно змінити в підходах до збереження культурної спадщини, аби залучити більше молоді — у нашому інтерв'ю з кандидаткою історичних наук, директоркою КЗ КОР "Вишгородського історико-культурного заповідника", членкинею Експертної ради з нематеріальної культурної спадщини при Міністерстві культури та стратегічних комунікацій України, експерткою Українського культурного фонду Владою Литовченко.— Вишгородський історико-культурний заповідник, яким ви керуєте, займається важливою роботою у збереженні культурної спадщини. На вашу думку, чому сучасне суспільство має звертати більше уваги на історичні пам’ятки та нематеріальну культуру?— Питання збереження культурної спадщини дуже актуальне. Сучасне покоління часто не усвідомлює цінність того, що ми маємо, поки не втрачаємо. Нематеріальна культурна спадщина — це не просто традиції, це спосіб передачі цінностей, досвіду, емоцій і навіть світогляду. Це прояв ідентичності українського народу, явище унікальне, неповторне і багатогранне. Важливо не лише зберігати її, але й активно використовувати у сучасному контексті.— Як ви вважаєте, що має змінитися в підходах до збереження культурної спадщини, щоб залучити більше людей, зокрема молодь?— Ми намагаємось зробити наші програми інтерактивними, цікавими та доступними, бо молодь більше реагує на активну участь у процесі навчання. Один зі шляхів — це використання сучасних технологій для інтерактивного залучення. Коли люди можуть взаємодіяти з культурною спадщиною через цифрові платформи, коли вони можуть побачити реконструкцію старовинних об’єктів або взяти участь у віртуальних екскурсіях та цікавих майстер-класах, це створює сильнішу емоційну прив’язаність до спадщини. До прикладу, нещодавно ми презентували 3D модель унікальної історичної, архітектурної та сакральної пам’ятки Давнього Вишгорода — храму свв. Бориса і Гліба ХІІ ст., яку розробив Вишгородський історико-культурний заповідник спільно з відомим архітектором Дмитром Горбатюком. Також в Історичному музеї ВІКЗ ми проводимо віртуальні екскурсії та використовуємо інтерактивні планшети при взаємодії зі школярами та студентами. Оцифрування експозиції Історичного музею стало основою інклюзивного підходу до проведення екскурсій для людей з особливими потребами. Цей проект був реалізований свого часу за підтримки УКФ. А в Музеї давньоруського гончарства ми регулярно проводимо майстер-класи соломоплетіння, ліплення з глини, гончарства, витинанки, живопису. Влітку для школярів і дорослих пропонуємо просвітницький курс "Школа археолога" та захоплюючі заняття у "Школі юного бджоляра". Тобто ми реалізуємо багато проектів для дітей та молоді.— У ВІКЗ проходить багато різноманітних культурно-освітніх заходів. Які з них стали найбільш популярними серед відвідувачів у 2024 році?— В Історичному музеї ВІКЗ ми організували культурний простір, де постійно проходять різноманітні виставки та презентації мистецьких проектів. Торік ми проводили виставку "Обухівський шитий рушник" та майстер-клас з вишивки, фотовиставку Андрія Котлярчука "Звільнена Київщина", персональну виставку "Слов’янська легенда" Лесі Майданець та багато інших цікавих проектів.— Ви постійно співпрацюєте з колегами та з різними організаціями, презентуєте спільні проекти. Що дають ці колаборації?— Співпраця з різними організаціями дозволяє залучати додаткові ресурси, допомагає знайти нові ідеї та підходи. Це дає можливість проводити спільні дослідження та залучати більше людей до вивчення культурної спадщини. Нещодавно був реалізований великий дослідницько-реконструкторський проект "Окупована спадщина" разом з ГО "Всесвітній День Вишиванки", Центром фольклору та етнографії КНУ ім. Тараса Шевченка за підтримки міжнародного фонду ALIPH та Європейського Союзу.Дослідники та майстри-реконструктори упродовж пʼяти місяців відтворювали за старовинними зразками 12 повних строїв із Луганської, Донецької, Харківської, Херсонської, Запорізької областей та Криму. Днями відбулася презентація проекту в Дипломатичній академії імені Геннадія Удовенка при Міністерстві закордонних справ України у партнерстві з Асоціацією "Подружжя українських дипломатів". Вишгородський історико-культурний заповідник буде першим музейним закладом, де презентуватиметься ця колекція".— Зараз багато говорять про важливість збереження історичних пам'яток. Які конкретно кроки ви робите для захисту культурної спадщини та збереження об'єктів?— Ми активно працюємо над реставрацією та консервацією археологічних об'єктів. Для нас важливо не тільки зберегти пам'ятки, але й забезпечити їх правильне представлення для майбутніх поколінь. Окрім цього, ми проводимо наукові дослідження, щоб глибше зрозуміти історичну цінність кожного об'єкта, а також використовуємо новітні технології для збереження та документування пам'яток.Нещодавно за ініціативи КЗ КОР "Вишгородський історико-культурний заповідник" та сприяння Вишгородської райдержадміністрації відбулась онлайн-зустріч з представниками органів місцевого самоврядування та працівників галузі культури, яка була присвячена питанням паспортизації пам'яток архітектури, археології, нематеріальної культурної спадщини та історії у Вишгородському районі Київської області.Також протягом останнього року за моєї особистої участі та за підтримки ВІКЗ в храмі свв. Бориса і Гліба  булопроведено велику кількість робіт — як зовнішніх, так і внутрішніх. Ми відновили каркас старовинного саркофага та нещодавно здійснили встановлення нової мармурової підлоги в дзвіниці Храму.— Ви завжди активно залучаєте громаду до участі в заходах заповідника. Чи важливо людям сьогодні бути активними учасниками культурного процесу, а не просто спостерігачами?— Культура — це живий процес, який постійно змінюється, і люди, які активно беруть участь у культурних ініціативах, стають частиною цієї еволюції. Важливо, щоб кожен відчував свою роль і вплив на те, що відбувається навколо. Це надає їм більше розуміння, зв’язку з історією та спадщиною, і формує активну громадянську позицію.Одні із найбільш успішних проектів — це традиційні святкування національних свят, де ми поєднуємо історичну реконструкцію з майстер-класами, виставками та різноманітними активностями. Це дозволяє не лише ознайомити людей з історією, але й створити платформу для діалогу між поколіннями, залучати гостей безпосередньо до участі. Окрім цього, ми організовуємо інтерактивні лекції, які дають змогу місцевим мешканцям брати участь у створенні культурного простору.Серед проектів, якими можна пишатися, хочу виділити "Свято українського. борщу. Незламність смаку" та Музично-етнографічний проект "Скарби скрині Київського Полісся" в Музеї давньоруського гончарства.Наприкінці минулого року у селі Лютіж Петрівської ТГ Вишгородського району Київської області ми провели лекцію "Традиційний одяг Київщини сер. ХІХ — сер. ХХ ст. Жіночі головні убори" та майстер-клас з повʼязування хусток від відомого дослідника, кандидата історичних наук, колекціонера, директора Центру фольклору та етнографії ННІФ Київського національного університету імені Тараса Шевченка, вченого секретаря ВІКЗ Володимира Щибрі для амбасадорів культури Петрівської ТГ. Я виступила координатором цієї яскравої просвітницької події.— Як ви оцінюєте роль культури в житті сучасного суспільства, особливо в умовах війни та глобальних викликів?— Культура є тим містком, який дозволяє зберегти нашу ідентичність у найскладніші часи. Вона допомагає людям не тільки зберігати зв'язок з історією, але й формувати майбутнє. В умовах війни ми бачимо, як важливо мати доступ до культурних цінностей і пам'яток, які підтримують моральний дух і надають нам сили для боротьби. А збереження та захист культурної спадщини є також проявом національного патріотизму і наш борг перед минулим. Це те, за що ми боремося, і те, що прагнемо зберегти для майбутніх поколінь. У ці складні часи це й стратегічний крок у будівництві майбутнього України.

Мережа протягом останнього тижня вибухнула новинами про спалах метапневмовірусу (HMPV), який може спричиняти захворювання верхніх і нижніх дихальних шляхів у людей будь-якого віку. Вірус уже набирає обертів у Китаї та Казахстані, а також його виявили в Україні — від початку епідсезону зареєстровано 14 офіційно підтверджених випадків. У Центрі громадського здоров'я заспокоюють: ситуація рутинна та повністю контрольована, а сам HMPV — це традиційний вірус, який циркулює в Україні протягом кожного епідсезону.TrueUA поспілкувався з лікаркою-інфекціоністкою Полтавської обласної клінічної інфекційної лікарні Діаною Власовою про особливості метапневмовірусу, як його виявляють, хто у групі ризику, а також чи дійсно у медиків "все під контролем".— Як виявляють цей небезпечний вірус і де найчастіше його можна "підхопити"?— Вірусом можна заразитися при контакті з хворими людьми. Найчастіше "підхопити" його можна в тісних колективах: в садочку, на роботі, в автобусі, в черзі до лікаря тощо. Швидких тестів до нього не розроблено, тому існує лише метод полімеразної ланцюгової реакції, який робиться близько трьох днів.— Як проводиться тестування метапневмовірусу і що воно показує, окрім наявності хвороби?— Наявність генетичного матеріалу вірусу можна визначити методом ПЛР, взявши мазок із носоглотки. Якщо результат позитивний, ми розуміємо, що людина інфікована саме цим збудником. В деяких випадках захворювання може протікати з ускладненнями, такими як пневмонія. На рентгені вона буде виявлятися посиленням легеневого малюнку, ателектазами (часткове спадання окремих ділянок легень через обструкцію дихальних шляхів слизом, часто виникає у дітей, — ред.) та гіпераерацією легень (розширенням легень через затримку повітря, особливо при бронхіоліті, — ред.). На КТ будуть такі ознаки: матове скло (ділянки зниження прозорості легень), перибронхіальне потовщення (при запаленні бронхів і бронхіол), мозаїчна вентиляція (чергування ділянок з нормальною та зниженою вентиляцією)— Хто у групі ризику і які симптоми захворювання?— У групі ризику діти до двох років (через відмінну будову дихальної системи), вагітні, люди старше 60 років, особи зі зниженим імунітетом (ВІЛ-інфіковані, з аутоімунними та онкологічними захворюваннями), люди з хронічними захворюваннями серця та легень.— Яка різниця між метапневмовірусом, COVID-19 і грипом? У чому особливість HMPV?— Симптоми метапневмовірусу майже не відрізняються від грипу та COVID-19, тому немає можливості поставити діагноз без ПЛР-аналізу. Інкубаційний період — 4-6 днів. Починається захворювання з загальної слабкості, підвищення температури, незначного болю в горлі, закладеності носа та сухого кашлю. Надалі можливі три варіанти перебігу захворювання: легка, середня та тяжка форми. При легкій формі через 7-10 днів людина вже відчуває значне покращення самопочуття. При середньотяжкій починаються ускладнення — такі як бронхіоліт та пневмонія. — Як діяти у разі ускладнення хвороби?— Зазвичай тяжкий перебіг у груп ризику. Бронхіт та пневмонія можуть стати причиною дихальної недостатності, і людина потребуватиме додаткового кисню. Тому при симптомах ГРВІ, особливо якщо ви у групі ризику, обов'язково зверніться до лікаря. Якщо відчуваєте задишку — одразу викликайте швидку.— Чи здатен метапневмовірус до мутацій, як це спостерігали з коронавірусом протягом останніх кількох років?— Віруси постійно мутують, але не так швидко, як COVID-19. Таким агресивним метапневмовірус навряд чи буде, адже не так швидко поширюється, має легші симптоми, порівняно з COVID-19, і значно нижчу смертність.— Чи варто бити на сполох і готуватися до нової епідемії, як пишуть у мережі?— Цей вірус відомий нам ще з 2001 року, і ним щорічно хворіє певна кількість людей. Просто через те, що діагностика нешвидка і дороговартісна, а специфічного лікування не існує, то немає потреби кожному робити обстеження на цей вірус. Паніку зчиняти не потрібно, все під контролем.— Яка профілактика HMPV і як захиститися?— Профілактика, як завжди, проста: уникати скупчень людей, носити маску при контакті з хворими, частіше мити руки, обов'язково з милом, пити достатньо рідини, додавати в раціон більше овочів та фруктів, достатньо спати й намагатися уникати стресу.