Інтерв'ю

Підробка грошей і документів залишається однією з найпоширеніших форм економічних злочинів. Фальшивомонетники вдосконалюють технології, експериментують із новими матеріалами й навіть використовують сучасні цифрові інструменти, тоді як виробники банкнот і захищених документів постійно оновлюють систему безпеки.Які номінали гривні, долара та євро підробляють найчастіше? Чим відрізняються старі та нові серії банкнот із погляду захисту? Як експерт розпізнає фальшивку, і чи може це зробити звичайна людина без спеціального обладнання?Про сучасні тенденції у підробленні грошових знаків і документів, найтиповіші маніпуляції та найцікавіші випадки з практики ми поговорили з професоркою кафедри криміналістичного забезпечення та судових експертиз навчально-наукового експертно-криміналістичного інституту Національної академії внутрішніх справ Оленою Воробей.Які гроші підробляють найчастіше: гривні, долари чи євро?— Пані Олено, почнімо з теми підробки грошей. Відомо, що фальшивомонетники обирають купюри не випадково. Які номінали гривні сьогодні підробляють найчастіше? Чи є конкретні серії або роки випуску, що найчастіше фігурують в експертизах?— Я хочу розповісти про ситуацію, яка сьогодні склалася в Україні з фальшивомонетництвом, на що варто звертати увагу та які банкноти є найбільш популярними серед фальшивомонетників. Гривня має чотири покоління випуску. Найновіше — 2015 року.Але найпопулярнішими серед фальшивомонетників є 500-гривневі банкноти старого зразка — 2005 року випуску. Підробки саме цих банкнот дуже якісні, тому поводитися з ними потрібно особливо обережно.Банкноти меншого номіналу трапляються рідше — це 200-гривневі фальшивки, але їх теж збувають. Іноді зустрічаються й підробки тисячної купюри. Менші номінали трапляються значно рідше. Наприклад, 100 чи 50 гривень важко зустріти, адже фальшивомонетникам невигідно підробляти такі номінали.Тому найпопулярніша — 500 гривень, на другому місці — 200. Зауважу, що йдеться про купюри старого зразка, адже в нових банкнотах є додаткові елементи захисту, які поки що не вміють якісно підробляти.— Фальшиві гроші — це не лише національна валюта. Нерідко трапляється і підроблена іноземна. Які номінали долара США та євро найчастіше підробляють в Україні? І які з них становлять найбільшу небезпеку для пересічних людей?— Долари США — це найпопулярніша валюта у світі. Причому в Сполучених Штатах десь третина готівки перебуває, а понад половина — в інших країнах світу.І у нас також користується попитом іноземна валюта, і так само щодо підробки у нас лідери — 100-доларові банкноти. Це тенденція багатьох років у всьому світі. 100-доларові банкноти — абсолютний лідер з підробки, але знову-таки звертаємо увагу на зразки.Старого зразка банкноти — більш старі, чорно-зелені, тут немає інших кольорів. Вони дуже популярні у злочинців, і є настільки якісні підробки, що відрізнити їх без спеціального обладнання нефахівець взагалі не зможе.Тому звертаю увагу на ці 100 доларів, і їх, до речі, поступово будуть виводити з обігу, заміняти на нові. Нові — із цією новою захисною смужкою. Тут додаткові кольори з’являються, тут також є такий новий, знову ж таки, оптично-змінний елемент.У чорнильниці з’являється дзвіночок, коли ми повертаємо банкноту. Його теж дуже важко підробити.Тобто нові зразки, так само як і в гривні, підробляти важче, тому підробка зустрічається рідше. І я б рекомендувала, звичайно, обирати новий зразок, якщо є потреба працювати з валютою або міняти гроші. Зі старими без фахівців буде дуже складно.— А що частіше підробляють євро чи долари?— Долари. Взагалі у світі така тенденція. І в нашій країні, якщо взяти іноземну валюту і підробку, понад 90% — це підробка доларів, а серед цих доларів максимально — це 100-доларові банкноти. Якщо взяти ці 90%, то це 100-доларові банкноти, і десь у 10 разів менше зустрічаються підроблені 50-доларові банкноти.Євро — це десь 7% від усієї маси підробленої іноземної валюти. Трошки там рік на рік не припадає, але в середньому так. Небагато.Номінал, на який звертають увагу найчастіше, — це, я про євро зараз, 200, 100 і 50. Це найпопулярніші банкноти Європейського центрального банку. Там також з’явилася нова серія банкнот із новими елементами, і їх важче підробити.Прозоре віконечко, яке ми бачимо на просвіт, теж є оптично-змінним елементом. Їх набагато важче підробляти, тому нова серія теж більш захищена.Старі vs нові банкноти: у чому різниця захисту— Навіть у межах одного номіналу рівень захисту може суттєво різнитися. У чому принципова відмінність між старими й новими зразками гривні з погляду захисту від підроблення? Чи можете навести конкретний приклад?— Звичайно, нові банкноти підробляти завжди важче, тому що оця боротьба між тими, хто захищає документи від підробки, й тими, хто їх підробляє, відбувається постійно. Вона була, як тільки документи придумали, є і буде доти, доки існуватимуть такі документи.Ті, хто документи виробляє, я маю на увазі гроші й найбільш важливі документи, які захищаються від підробки, постійно намагаються цей захист удосконалити. І шукають якісь засоби захисту більш сучасні, технологічні, які злочинці ще не вміють підробляти. І тому з’являються нові зразки й паспортів, документів, які посвідчують особу, і грошей, і документів, які супроводжують транспортні засоби.Нові зразки — з новими елементами захисту. Ну і знову-таки на прикладі. Порівняємо 500 гривень старої серії і нової. Що в нової є такого, чого ще не вміють підробляти?Це ось ця новенька стрічка, кінетична називається або оптично-змінна, вона переливається. Аналогічну стрічку ми бачимо на новій 100-доларовій банкноті. До речі, це фактично один і той самий елемент, що застосовується і тут, і тут. Технологія одна й та сама. Це кінетична стрічка. Коли ми рухаємо в руках банкноту, зображення на цій стрічці ніби переміщується. Так ось цей оптичний ефект ще не вміють підробляти.Також з'явився новий елемент — SPARK. Він є в гривнях номіналом від 100 і до 1000. Це елемент у вигляді зображення: розгорнута книга, або якщо це 200 гривень — квітка лотоса. Коли ми знову-таки повертаємо банкноту, у ньому зображення іскриться і переливається. Цей складний оптичний ефект підробити дуже важко.Мені колеги з Національного банку розповідали, що є нові підробки 500 гривень нової серії. Вони роздрукували цей елемент просто на принтері й лаком покрили. Тобто він просто блищить, але не може переливатися так, як оригінальний.Тому звертаємо увагу на нові елементи — поки що їх якісно підробляти не навчилися. Але, на жаль, це справа часу. Думаю, згодом і це навчаться підробляти. Доведеться вигадати щось нове.— Як ви вже зазначили, кожна купюра має захисні елементи, створені для ускладнення підробок. Які з них сьогодні залишаються найскладнішими для фальсифікації? І чому саме?— Я трошки торкалася цього питання, коли говорила про нові елементи на нашій гривні. В першу чергу, в нашій валюті — якісний папір, бавовна, і на нього звертаємо увагу. Далі — нові оптично-змінні елементи: SPARK-елемент і оптично-змінна стрічка. Ще є елементи, які ми виявляємо на просвіт.Взагалі, коли у нас немає спеціального обладнання, якихось спеціальних навичок, ми дивимося на ті елементи захисту, які відносять до категорії активних, тобто це ті, які не потребують спеціального обладнання. І серед них є ті, які ми бачимо на просвіт. Це водяний знак у вигляді портрета і номіналу. І також, окрім цієї стрічки, яка виринає й оптично змінна, тут є стрічечка, яка повністю розташована всередині. Ми на ній бачимо номінал. Це теж активний елемент захисту.Я б ще порекомендувала звертати увагу на один елемент захисту, який у нашій гривні застосовується вже давно, він є і в старих зразках. У нових банкнотах він завжди зображений на аверсі, у правій частині, такий собі прямокутничок. Тут є приховане зображення. Мало хто про нього знає, тому дуже рекомендую його перевіряти, а підробити його важко. Це називається кіноефект або приховане, чи латентне зображення.Якщо ми візьмемо з лицьової сторони банкноту, подивимося на цей прямокутничок, спрямовуючи на джерело світла, це може бути освітлювач, або просто вікно, і під гострим кутом до наших очей подивимося, то побачимо зображення номіналу. Наприклад, 500. Воно проявляється. В розсіяному світлі його не видно.Є спеціальний рельєфний глибокий друк, який застосовується для нанесення цього елементу, і він дозволяє досягти такого візуального ефекту. Підробити дуже складно, виявити легко — треба тільки знати, де він розташований.Ще раз повторюю: в новій серії він розташований на лицьовій стороні, у правій частині, на ось цьому прямокутничку. Дивіться під гострим кутом — і ви його обов’язково побачите. Рекомендую.Як експерт перевіряє банкноту: від дотику до відеокомпаратора— Криміналістична експертиза банкнот починається з базових кроків. Як саме експерт досліджує купюру і які прилади й засоби використовує? Також цікавить, які ознаки підробки можна помітити одразу — без спеціальних приладів?— Висновок судового експерта — це процесуальний документ, який дозволить встановити, чи дійсно цей документ відповідає зразку, чи не відповідає, тобто є підробленим. І експерт першочергово проводить візуальний огляд. Люди, які багато працюють з готівкою, також не тільки візуально сприймають об’єкт, а й на дотик. Тобто тактильні відчуття теж дуже важливі щодо грошей, адже грошовий папір дуже відрізняється від звичайного.Звичайний папір, як усі знають, виробляється з целюлози деревини. Сировина для виробництва грошей абсолютно інша. Навіть за складом гроші більш наближені до тканини, ніж до звичайного паперу. Наприклад, наша гривня виготовляється з бавовни. Євро — це теж майже 100% бавовна. У доларів склад композиційний — 75% бавовна і 25% — льон. Целюлоза деревини тут не застосовується. Тому цей папір абсолютно інший на дотик.І, до речі, попри те, що з’являються нові засоби, нові технології, для злочинців все одно і 50 років тому, і 20, і зараз дуже складним завданням залишається підробка саме паперу. Трапляється, що підробляють навіть голограму, а папір відрізняється. І фахівець одразу відчуває, що це не справжня банкнота.Візуальне й тактильне дослідження — на першому етапі. Потім — збільшувальне обладнання. Це, звичайно, настільний прилад експерта — мікроскоп.І також в арсеналі технічних засобів сучасного експерта-криміналіста є дуже потужна техніка — відеокомпаратор, який дозволяє дослідити банкноти та інші документи в ультрафіолетових променях, в інфрачервоних, провести абсолютно детальне дослідження в різних зонах спектра, яке дозволяє виявити будь-яку підробку.Те, що є, наприклад, у відділеннях банків, в обмінниках тощо, — це більше такі компактні пристрої з меншими можливостями, і їх називають детекторами валют. Ось ці детектори дозволяють провести таку перевірку швидко.Відеокомпаратор — це спеціалізований пристрій або програмне забезпечення для детального візуального порівняння двох або більше відеопотоків, зображень чи документів. Він використовується для аналізу автентичності паспортів, віз, банкнот.— З криміналістичною перевіркою все зрозуміло. Але є люди, які щодня працюють із готівкою й часто виявляють підробки ще до використання приладів. Чи відрізняється підхід касирів супермаркетів і працівників обмінників до розпізнавання фальшивих купюр? На що вони насамперед звертають увагу — на дотик чи на вигляд? Чи можете навести приклад із практики?— Звичайно. У касирів супермаркетів із приладів зазвичай є тільки ультрафіолетовий освітлювач. І як надійний засіб виявлення фальшивок на сьогодні цей прилад не є на 100% ефективним. Чому? Знову-таки, наприклад, у мене з’явилася в колекції банкнота 200 гривень старого зразка, вони дуже популярні. Я не можу сказати, що це якась суперпідробка — доволі середнього рівня. Але коли її проглядали на стандартному ультрафіолетовому детекторі, який є в супермаркетах, ця банкнота була "чистою". Тобто вона, як і оригінальна, — папір не мав світіння, а світилися елементи захисту. Насправді ці елементи захисту просто були наштамповані люмінофорами. Тобто придбати фарби, які світяться в ультрафіолеті, на жаль, зараз не проблема. І тому неспеціаліст, дивлячись просто в детекторі, може сплутати цю банкноту з оригінальною.Тому детектори в супермаркетах не дають 100% захисту. Там можуть навіть побачити, що світиться банкнота, яку людина просто забула в кишені одягу й випрала. Якщо на справжню банкноту потрапляє розчин прального порошку, вона починає світитися, тому що в сучасних пральних порошках є відбілювачі — вони будуть давати це світіння. І таку банкноту в супермаркеті й не візьмуть, хоча вона справжня.Що робити громадянину, який стикнувся з такою ситуацією? Іноді миюча речовина потрапляє на банкноту — це звична побутова ситуація. Людина може звернутися до банку — там банкноту перевірять і, якщо з нею все гаразд, обміняють. У супермаркеті ж можуть виникнути проблеми: інколи пропускають високоякісну підробку, а справжню купюру, яка "світиться", навпаки, не приймають.Співробітники банків та обмінників підходять до перевірки професійніше. Вони регулярно працюють із різними видами готівки, зокрема й підробками, тому мають більше досвіду — особливо ті, хто працює багато років. Одна працівниця банку, яка спеціалізувалася на іноземній валюті, розповідала, що могла помітити підозрілу купюру навіть за виглядом портрета на доларах — по рисах обличчя чи очах.Річ у тім, що навіть за наявності друкарської форми підробка все одно відрізняється від оригіналу. Це помітно і в деталях портрета. Зображення історичних постатей на банкнотах — не просто ілюстрація, а ще й елемент захисту. І на це звертають увагу під час перевірки.Крім того, у банках встановлені професійні детектори — з магнітною та інфрачервоною перевіркою. Такий захист значно надійніший: інфрачервоні елементи підробити набагато складніше, ніж ультрафіолетові. Тому у фінансових установах виявити фальшивку значно легше.Сучасні способи підроблення: як працюють фальшивомонетники— Підробка грошей давно перестала бути примітивною — ті, хто цим займається, роками вдосконалюють свої навички. Які способи підроблення банкнот сьогодні використовують найчастіше: друк, комбінування справжніх фрагментів, хімічне втручання? Чи можете описати конкретний випадок із практики?— Серед фальшивомонетників і тих, хто підробляє документи, є як аматори, так і професіонали екстракласу. Відповідно, різною буває і якість підробок. Іноді трапляються настільки майстерні фальшивки, що навіть експерти з великим досвідом без спеціального обладнання не зможуть їх відрізнити. Це рідко, але буває. Водночас є й примітивні підробки, які можуть виготовити навіть школярі на домашньому принтері та спробувати збути.У ХХ столітті злочинці не мали широкого вибору: або потрібно було володіти хоча б мінімальними поліграфічними навичками й виготовляти друкарські форми, або ж підробляти вручну. Інших варіантів фактично не існувало.Ситуація змінилася наприкінці ХХ століття, коли в країну почали масово завозити принтери, сканери та іншу копіювально-множильну техніку. Вона стала доступним інструментом навіть для людей без спеціальної освіти чи навичок. Користуватися такою технікою можуть і старшокласники, тому проблема підробок суттєво загострилася.У цей період різко зросла кількість фальшивих грошей і документів, виготовлених за допомогою доступної техніки. І нині саме цей спосіб залишається найпоширенішим. Злочинці також рахують витрати: відтворити технології, які застосовує банкнотний двір, складно й дорого. Тому вони обирають простіші й дешевші методи, намагаючись зробити підробку візуально схожою на оригінал.Найпопулярнішим інструментом уже понад 20 років залишаються струменеві принтери. Єдине, що змінюється, — це їхні технічні можливості, які постійно зростають.Ще 15-20 років тому, дивлячись на підробку, надруковану на принтері, я без мікроскопа могла визначити, що це саме принтерний друк. Якість була значно нижчою — помітна зернистість, яку видно без будь-якого збільшення.Сьогодні можливості цієї техніки — безумовно, прояв технічного прогресу. Але для нас це проблема, адже відрізняти підробку від оригінальних документів стає дедалі складніше.Можливості принтерів і копіювальної техніки настільки зросли, що їхня якість усе більше наближається до поліграфічного друку. І це справді виклик. Найпоширеніший спосіб підробки — струменеві принтери: вони недорогі й доступні, а елементи захисту на банкнотах імітують різними способами — настільки, наскільки дозволяють фантазія та професіоналізм.Показовий приклад — обшук однієї з підпільних майстерень, де підробляли долари США. Серед обладнання виявили стару стоматологічну бормашинку, лак для волосся та жіночу косметику. Спершу ці речі здалися випадковими, однак згодом з’ясувалося: бормашинкою гравіювали друкарську форму для тиснення, лаком для волосся обробляли фальшивки, щоб надати їм характерного "хрусту", адже доступний папір не має такої дзвінкості, як банкнотний. Блискучою косметикою імітували фарбу зі світловідбивним ефектом.Фантазія злочинців працює активно: вони використовують доступні матеріали й засоби та іноді справді дивують своїми знахідками.— Якщо порівнювати ситуацію сьогодні й 10-15 років тому, які підробки стали складнішими, а які — навпаки простішими для виявлення?— Я вже згадувала, що раніше способів підробки було небагато, адже не існувало доступної копіювально-множильної техніки. Сьогодні ж вона стала масовою й доступною, і це головна тенденція, яка змінила ситуацію.Способи підробки різні. Якщо злочинці намагаються повністю відтворити технологію виробника, це вже високопрофесійний рівень. Нам доводилося стикатися з дуже якісними фальшивками — зокрема, йдеться про 100-доларову банкноту певної серії. Тому з такими купюрами потрібно бути особливо обережними: трапляються справді майстерні підробки.Підробляють навіть документи з чіпом — безконтактним електронним носієм. Однак дослідженням інформації, що міститься на таких носіях, займаються експерти іншого профілю. Ми ж аналізуємо сам документ як бланк.Водночас з’являються й нові виклики. Для створення підробок, зокрема документів, уже починають застосовувати елементи штучного інтелекту. Це ще один серйозний виклик для експертів, який змушує нас також впроваджувати сучасні технології у своїй роботі.Підробка документів: що фальсифікують найчастіше— Сьогодні підробляють не лише гроші, а й документи. І часто така фальсифікація виглядає навіть "акуратніше", ніж у випадку з банкнотами. Які документи в Україні нині підробляють найчастіше? І про які саме маніпуляції йдеться?— Підробляють різні документи, і тенденції змінюються. У "ковідні" роки активно виготовляли фальшиві сертифікати про вакцинацію — нині це вже неактуально. Натомість з’явилися підробки документів, що дозволяють уникнути мобілізації або незаконно перетнути кордон, а також папери, які надають право на опіку чи виїзд. Це одна з нових тенденцій.Документи, що посвідчують особу, підробляють постійно — ця тенденція зберігається. В Україні одночасно використовуються як нові документи на полімерній основі (ID-картки), так і паспорти старого зразка — паперові. Ситуація тут подібна до банкнот: чим старіший зразок, тим простіше його підробити, а отже, й способи фальсифікації доступніші.Паспорт старого зразка має застаріліші елементи захисту, тому підробити його легше, ніж нові документи. Найчастіше йдеться про часткову підробку: беруть оригінальний паспорт і вносять зміни. Найпоширеніший варіант — заміна фотографії, адже технічно це не надто складно.У таких паспортах фотографія приклеюється, а для захисту від переклейки використовується сухорельєфна (конгревна) печатка. Вона не кольорова, а рельєфна, складається з двох частин — матриці та патриці, між якими затискається сторінка з фото. У результаті утворюється подвійний рельєф, який видно і на лицьовому боці, і на звороті.Раніше якісно підробити таку печатку було складно, але нині трапляються майстерні фальсифікації. Наприклад, фотографію можуть переклеїти з іншого документа. У такому разі рельєф печатки вже не збігається. Щоб замаскувати сліди переклейки, зловмисники можуть відпарювати сторінку над парою, розгладжуючи рельєф. Візуально печатка ніби присутня і на фото, і на сторінці, але папір може бути деформований. Саме зміни структури паперу часто й викликають підозру у криміналістів.Також змінюють записи або замінюють окремі сторінки. Якщо паспорт старий, а одна зі сторінок має занадто новий вигляд, це може свідчити про втручання. Важливим елементом є перфорація сторінкового номера: у справжньому документі вона ідеально збігається на просвіт. Будь-які розбіжності можуть вказувати на заміну сторінки.Нещодавно патрульні розповідали про випадок, коли громадянин дописав у своєму прізвищі лише одну літеру. Здавалося б, примітивний спосіб, але в базах його вже не знаходили. Лише після детальної перевірки з’ясувалося, що він мав судимості та інші правопорушення. Такий простий метод — дописка — і досі трапляється.Щодо закордонних паспортів та ID-карток на полімерній основі, підробки також переважно часткові. Можуть змінювати персональні дані, фотографію або навіть замінювати сторінку з персоналізацією. Це вже складніші схеми, які потребують більш професійного підходу, однак і такі випадки зустрічаються.— Відомо, що документи не завжди підробляють повністю — інколи змінюють лише окремі дані. Що саме найчастіше коригують під час такої часткової фальсифікації? І чи можете навести приклад із практики?— Якщо це документи, які посвідчують особу, я вже казала, це фото і персональні дані, сторінка з персональними даними. Це на першому місці.Також часткові зміни зустрічаються в техпаспортах, або, як правильно називати, це свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу. Є таке поняття, криміналісти називають і патрульні, — це, до речі, "змиті" паспорти.Тобто що злочинці роблять? Беруть оригінальний бланк, знімають захисну плівку — як виявилося, вона знімається достатньо легко при нагріванні, — а дані про автомобіль змивають з пластику, потім наносять нові й ламінують повторно. Ось таким чином вносять зміни в документи.Часткова підробка в банкнотах раніше зустрічалася доволі часто, коли у нас банкноти були всі однакового розміру — і 1 гривня, і 100 гривень, — і з 1 гривні робили 100 — це було дуже популярно. Зараз переплутати маленький номінал і великий неможливо, і замінити його теж неможливо. Тому що вони розміром значно відрізняються.Тому захист від підробки працює. І він дійсно допомагає захистити документи не тільки від повної фальсифікації й копіювання, але і від часткового внесення змін.— Навіть невеликі бланки мають захисні елементи. Які пошкодження або сліди втручання найчастіше видають підроблений документ?— Якщо документ на паперовій основі, це першочергово деформація паперу. Папір, хоча й багато років використовується як матеріал для документів, має свої плюси. Якщо на папері щось було нанесено фарбою, потім безслідно це видалити майже неможливо, тому що волокна паперу вбирають у себе барвник.Якщо я там щось написала, а потім витравлюю хімічними речовинами, змиваю, підчищаю гострим лезом, пошкоджується проклейка паперу, пошкоджуються волокна, і цю підчистку, заміну зображень, витравлення помітно — навіть без спеціального обладнання можна побачити, що щось із документом не так.У пластику є як позитивні риси, так і недоліки. І от із цими "змитими" паспортами якраз це показало, що у пластику є і недоліки, у тому числі в захисті, тому що, на відміну від паперу, пластик — абсолютно гладкий і непористий матеріал.І тому, якщо на пластику нанести просто якесь зображення фарбою, береш розчинник і просто змиваєш. І дійсно була проблема: у мене колеги робили експертизу, точно знали, що зображення змивали, але жодних слідів від старих записів не знайшли навіть на найпотужнішому обладнанні, тому що на пластику воно злилося — і все, безслідно.Тому у пластику є, звичайно, плюси, але є і такий недолік, який виробники захищених документів обов’язково повинні враховувати. Інакше злочинці обов’язково цим скористаються. Вони дуже швидко орієнтуються: бачать якусь прогалину у захисті — і моментально реагують.ID-картки, закордонні паспорти й лазерне гравіювання— Дизайн сучасних документів напряму пов’язаний із безпекою. Чому в українських ID-картках і закордонних паспортах застосовують лазерне гравіювання та чорно-біле фото? І як саме це ускладнює підробку?— Так, дійсно, на ID-картці й на закордонному паспорті, я думаю, звертали увагу власники цих документів, чому фотографія не кольорова. Я навіть на заняттях у студентів, курсантів ставлю таке питання спочатку. І є різні версії: зекономили фарбу, так розпізнавати людину легше тощо. Версій чула дуже багато, навіть їх збираю.Насправді все пояснюється якраз захистом від підробки. Ми з вами вже говорили, що документи, які посвідчують особу, найчастіше підробляються саме шляхом заміни фотографій. Тому захист фотографії паспорта — це найважливіше завдання. Треба максимально захистити фотографію, щоб її не замінювали, не переклеювали, не передруковували тощо.І тому тут виробники і наших вітчизняних ID-карток, і закордонних паспортів обрали технологію лазерного гравіювання. Вона полягає в тому, що на полікарбонаті — це спеціальний пластик, з якого якраз і виготовляється сторінка закордонного паспорта, і ID-картка, — лазерний промінь випалює зображення зовнішності власника цього документа у самому шарі полікарбонату. Тому це випалене зображення неможливо змити, витравити. Його не змиєш, як фарбу з пластику. Воно в структурі пластику, його можна тільки вишкрябати, а змити нереально. Тому ця технологія дуже гарна для захисту від підробок.Але оскільки це лазерний промінь випалює, це, по суті, процес обвуглення. Тому фотографія не може бути кольоровою. Вона тільки чорно-біла. Але це захисна технологія.Чи можна розпізнати підробку без експерта?— Чи може звичайна людина "на око" зрозуміти, що перед нею підробка? У яких випадках це реально, а коли без експертизи не обійтися?— Це залежить від якості підробки. Я вже казала: є підробки більш примітивні, є складніші, які навіть без обладнання і фахівець не одразу може відрізнити. Просту підробку можна виявити, але більшість з них розрахована на неуважність і необізнаність.До речі, як підсовують: наш студент, який у нас вчився на експерта, на молодших курсах прийшов такий похнюплений і каже: "Ви знаєте, я в таку халепу потрапив, мені соромно, тому що я майбутній експерт, і мені підсунули 50 гривень, причому такі примітивні, просто на звичайному принтері роздруковані". Був вечір, йому давали решту, пачка грошей, каже: "Я просто не подивився". Просто не подивився — і підсунули. Уже наступного дня він дивиться: "Господи, що це таке".Тому дуже часто якраз такі підробки десь на ринку тощо можуть підсунути — там, де людина не звертає уваги. Тому обов'язково перевіряйте гроші, які вам дають, особливо великі номінали.Якщо ви навіть виявили фальшивку і звернетеся з нею до підрозділу поліції, вам не компенсують її вартості. Тому це залишиться вашим фінансовим ризиком, якщо вам таку банкноту підсунуть. Тому уважно дивимося: якщо є сумніви — звертаємося до фахівців і ніколи не обмінюємо валюту на вулиці, не звертаємося до незрозумілих осіб в Інтернеті. Тому що ви постраждаєте, і ніхто вам не зможе потім це компенсувати.— Не менш важливою є реакція людини після виявлення підробки. Що потрібно зробити насамперед, якщо виникла підозра на фальшивку? І які дії можуть обернутися проблемами із законом?— Якщо у людини не було умислу, вона не знала, що в її руках підроблений документ, звичайно, тут не буде криміналу. В таку ситуацію може потрапити будь-хто. Але якщо вона знає, що в її руках підроблений документ і намагається ним скористатися, то це вже кримінальна стаття, це відповідальність.Якщо ви знаєте, що вам підсунули фальшиву банкноту і намагаєтеся її збути — це свідомо, це вже збут. Якщо ви так само стали жертвою і не знали про те, що в ваших руках підроблений документ, будь-який, звичайно, тут і наслідки інші. Але знову-таки — дивлячись, як ви скористалися цим документом.Якщо людина купує підроблені документи десь в Інтернеті, а потім каже: "Та я не знав", — тут уже, звичайно, справа поліцейських довести, що це неправда.На жаль, користуються і послугами різноманітних шахраїв. І навіть бувають кумедні ситуації: до поліції звернувся чоловік, що він хотів купити в Інтернеті підроблений документ, а його кинули — він заплатив, а йому його не прислали.Найцікавіші випадки з практики— Який найцікавіший або найнезвичніший випадок підробки з вашої практики вам запам’ятався найбільше? Про що йшлося і чому він став показовим для експертів?— Ситуацій у практиці дуже багато, навіть усіх і не пригадаєш. Якщо з кумедних, то ще така історія була: до нас звернулися представники ДАІ, тоді ще не було патрульної поліції, і їм, коли ще штрафи оплачували на місці готівкою, розрахувалися фальшивими гривнями. Ось був такий інцидент.Також у колекції нашого криміналістичного центру з’явилася банкнота, повністю намальована фарбами від руки. Її можна в рамочку і вішати на стіну, адже це просто витвір мистецтва.І особисто мені дуже шкода, що явно талановита людина, з очевидним художнім талантом, використала свій талант не в тому напрямку. Там дуже деталізована була робота. Так що робота експерта тим і цікава, що ти ніколи не знаєш, на що сьогодні натрапиш.І наші люди, які підробляють документи, теж вміють дивувати, і щоразу з’являється щось новеньке..

Війна радикально змінила не лише безпекову та політичну реальність України, а й глибші пласти суспільного життя — світогляд, культуру та релігію. У цих сферах сьогодні перетинаються питання свободи віросповідання й національної безпеки, духовної підтримки людини на війні та ролі держави у формуванні ціннісної політики.Про те, як Україна балансує між збереженням релігійної свободи та протидією гібридним загрозам, чому статистика релігійних громад не завжди відображає реальність, яку роль віра відіграє для військових і чи може психолог замінити капелана, ми поговорили з військовослужбовицею, докторкою філософських наук, професоркою, радницею заступника керівника Офісу президента України Вітою Титаренко.В інтерв’ю пані Віта також розповіла про світоглядні трансформації українського суспільства після 2014 і 2022 років, участь релігійних спільнот у допомозі військовим, розвиток мілітарного релігієзнавства, нову логіку державних культурних і релігійних проєктів під час війни й про власні ініціативи — від "Громад майбутнього" до меморіальних і книжкових проєктів пам’яті.Релігійна свобода та нацбезпека— Пані Віто, сьогодні ви, здавалось би, поєднуєте непоєднуване: докторка філософських наук, професорка, науковиця, релігієзнавиця, військова. Восени минулого року ви розпочали новий етап своєї діяльності — у складі команди Офісу президента. Які ключові виклики нині постають перед державою у сфері релігійної політики в умовах війни?— Дійсно, поєднуємо непоєднуване, але мета і завдання фактично перетинаються в усіх цих площинах. І, як на мене, найбільшим викликом є захист національних інтересів без того, щоб порушувати принципи свободи віросповідання, тому що свобода совісті, свобода віросповідання існує там, де їй нічого не загрожує. У ситуації війни ці загрози тільки зростають.І ми бачимо це сьогодні на низці таких прикладів, які інколи просто вражають уяву. Ну дивіться, що відбувається, умовно, на материковій території й на території, яка перебуває під російською окупацією, чи на території анексованого Криму?Скажімо, на окупованих територіях пригнічується, забороняється будь-яке інакомислення. Переносяться кліше із російського законодавства на ці території. Фактично заборонена діяльність Православної Церкви України, Української Греко-Католицької Церкви. Дуже переслідуваними є протестанти й католики, тому що їх сприймають як іноагентів.На сьогодні, із того, що відомо, — це понад 100 священників піддавалися катуванням фактично репресіям. Чи є це порушенням свободи совісті? Це є порушенням свободи совісті! Причому кричуще, на межі й фізичного знищення.— Якщо говорити про територію, що перебуває під контролем України, як держава сьогодні балансує між збереженням свободи віросповідання та необхідністю захисту національної безпеки, зокрема у випадку релігійних організацій, афілійованих із країною-агресором?— Тут ми бачимо ситуацію іншу: ми залишаємося поліконфесійною державою, тому що саме здорова конкуренція дозволяє паритетне існування і реалізацію цієї свободи віросповідання, свободи вибору.Ми знаємо, що у нашій країні існує загроза національній безпеці з боку певних релігійних організацій, які мають афіліацію із країною-агресором. Йдеться про Українську православну церкву, яка де-факто перебуває в єдності із Московським патріархатом.І знову ж таки, українська держава йде не шляхом ліквідації цієї церкви, зберігаючи баланс свободи, а шляхом відмежування, запускаючи складний механізм, щоб спочатку це був закон про необхідність перейменування, потім уже закон, який забороняє діяльність релігійних організацій з центром у країні-агресорі.Це розумно? Це не просто розумно. Скажу навіть так: ми з цим дещо і запізнилися. Ще, наскільки я пам’ятаю, здається, у 2022 році Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) проводив дослідження серед українського суспільства щодо ставлення до ситуації з Українською православною церквою, що в єдності з Московським патріархатом. Це початок війни, це глорифікація Кирилом війни, це освячення Росією усіх цих військових дій.Власне, релігія була одним із мотивів, який Росія використала у гібридній війні. Що ми бачимо? Близько 70% респондентів, якщо я не помиляюсь, говорили про те, що держава повинна втрутитися в ситуацію із Московською церквою. І понад 50% говорили, що потрібно взагалі заборонити.Але держава йде цим складним шляхом, балансуючи на межі, на вістрі збереження релігійної свободи, але має бути захист національних інтересів. Тому що держава відповідає за всіх своїх громадян, до якої б релігії вони не належали чи навіть якщо вони не належать до жодної з релігій.— За даними Державної служби з етнополітики та свободи совісті, станом на 1 січня 2025 року (нині це найсвіжіші дані), в Україні було 34 663 релігійні організації, найбільше з яких належать до Московського патріархату — 10 118, тоді як ПЦУ — 8 511. Чому, з огляду на нинішню політичну ситуацію в Україні, цей розрив досі зберігається?— Хороше запитання і, знаєте, теж відповідь на нього нелінійна. По-перше, існує певна історична інерція, тобто було присутнє тривале адміністративне домінування. Мало того, є специфіка обліку цих релігійних організацій, тому що облік відбувається за наявністю статутів. Самі громади можуть бути різні за кількістю, але якщо є статут, значить, уже є оця одиниця, яка рахується як релігійна організація.Ми можемо з вами прекрасно проілюструвати специфіку як релігійної статистики, так і релігійної соціології. Бо й одна, і інша не є повним відображенням реальності. Тобто це є інструменти вивчення реальності, але не повного відображення.Знову ж таки, за даними досліджень релігійної ситуації Центру Олександра Разумкова (коли досліджують конфесійну специфіку), у нас не було мусульман. Вони потрапили у соціологічну похибку. І коли був круглий стіл, я пам’ятаю, тодішній муфтій Духовного управління мусульман України "УММА" — Саїд Ісмагілов, який сьогодні виконує свій військовий обов’язок як громадянин України, захищаючи її територіальну цілісність, він тоді виступав і каже: "Ну як же ж так? Ми є, а в соціології нас немає".Тому що вони потрапили у соціологічну похибку. Так само є проблеми, специфіка із цією статистикою. Але скажу, що вона не тільки чисельна чи цифрова. Специфіка полягає у тому, що треба долати цю інерцію, а це не відбувається так швидко, як хотілося б.Переходи в Православну церкву України також ускладнені через низку причин — як внутрішніх, так і зовнішніх. По-перше, війна ускладнює ці процеси, особливо десь на місцях, і багато парафій застрягли у перехідному періоді.І ми говоримо про те, що кількісні показники не є відображенням реальності у тому вигляді, у якому вона існує. Тому процес іде, можливо, не так швидко, як нам би хотілося, але найголовніше — що він має незворотний характер.Людина на війні: віра, психологія, капеланство— В умовах постійної небезпеки люди шукають опори — у психології, вірі, спільнотах. Це породжує нові запити й нові форми духовної та емоційної підтримки. Яку роль, на вашу думку, відіграє релігія для людини в умовах постійної небезпеки?— Я думаю, релігія відіграє ту роль, яка притаманна їй історично. Це духовна опора, надія, компенсаторна функція. І в умовах загрози, в умовах небезпеки, в умовах ризику для життя ця потреба загострюється.Але скажу зі свого досвіду спілкування з нашими захисниками: навіть там, поблизу лінії розмежування, є як віруючі люди, так і невіруючі — ті, кого ми називаємо атеїстами. Але атеїстами не в тому розумінні, що вони проти релігії, адже "а" не означає "проти", "а" означає "не".Тобто у них якась своя система цінностей, відмінна від релігійної. Якщо ж ми говоримо про конфесійну специфіку, то вона трошечки розпливається, не має чітких обрисів там, де загроза життю є абсолютно реальною.Ми знаємо, що капелани, по суті своїй, мають духовно оформлювати усіх: військовослужбовців, весь особовий склад, яким вони опікуються, незалежно від конфесійної приналежності. При цьому капелани не приховують, до якої церкви належать, і водночас вони не повинні займатися прозелітизмом — залучаючи чи переманюючи у свою конфесію представників інших віросповідань.Це такі питання, знаєте, дуже делікатні, дуже непрості, і українські капелани різних конфесій напрацьовують новий досвід ось такого духовного оформлення в умовах небезпеки, в умовах війни.Прозелітизм — активне прагнення навернути інших людей до своєї віри, релігії чи системи переконань, а також сама діяльність, спрямована на залучення послідовників (прозелітів). Термін походить від грецького слова, що означає "новоприбулий" чи "навернений". Він може означати як щире місіонерство, так і небажане переманювання, а в деяких замкнених спільнотах (наприклад, друзи) заборонений. — Ми живемо в епоху масової популяризації психології, і за час війни люди почали частіше звертатися до психологів. Чи може психолог замінити капелана?— Цікаве питання. Трохи в іншому формулюванні я сама його ставила військовослужбовцям, нашим захисникам, коли була у складі групи контролю бойового стресу, тобто тим військовим психологом, але в душі я ще й релігієзнавець, дослідник і маю тісну співпрацю із капеланами.Ось питання, яке я ставила військовослужбовцям: хто вам більше потрібний — капелан чи психолог? Відповідь була, що потрібен і той, і той. Тому що те, що скажеш капелану, — не скажеш психологу, і навпаки.Для себе я зробила висновок, що все-таки у кожного є свій спектр діяльності, свій функціонал, якщо підходити інструменталізовано. Психолог працює з поведінкою, з травмами, капелан працює з духовними сенсами, але вони часто йдуть пліч-о-пліч, і інколи функції одного переносяться на іншого.Це війна, тут немає такого чіткого розмежування. Однак ще раз кажу, що й один, і інший повинні бути, виконуючи свою функцію і діючи у тандемі. У нас це виходило, тож я ще раз переконуюся, що така паритетна співпраця є більш ефективною. Тому що все це потрібно для чого? Аби допомогти нашим захисникам стояти на фронті.Світоглядні зміни та релігійна свідомість— Після 2014 року, а особливо після 2022-го, українське суспільство переживає глибокі світоглядні зміни, які відображаються і в релігійному житті. Чи можна говорити про формування нової української релігійної свідомості після 2014-го і, особливо, після 2022 року?— Ви знаєте, дуже хороше запитання, його можна навіть класти в етапи зміни релігійної свідомості українця цього періоду. Звісно, свідомість змінювалася. Після 2014 року спостерігався відхід від імперських моделей, які нам нав’язували ще з часів Радянського Союзу. Вже тоді, хоча Росія ще не була настільки агресивною у своїх духовних виявах, ідеї "русского міра" насаджувалися, вже тоді засівалися.Натомість 2022 року, мені здається, ці зміни вже набули більш стрибкоподібного характеру. Хоча треба розуміти, що всі процеси відбуваються дуже нелінійно, вони різновекторні. Так само як світ стає більш релігійним і менш релігійним, то і тут релігійна свідомість: з одного боку, вона вчить нас розрізняти проповідь і пропаганду, з іншого боку — ми бачимо, що сьогодні, коли вже чотири роки повномасштабної агресивної війни, у серці України, у Голосіївському монастирі, відбувається навчання дітей за російськими підручниками, їм насаджують російські фільми. Чим думають такі батьки? Що це таке відбувається? Яку сплячу агентуру у такий спосіб формують?Зміни відбуваються у напрямку розвитку, тому що навіть самі релігійні організації, які є україноцентричними та включені у контекст захисту національних інтересів і територіальної цілісності, набувають нових значень через свій непритаманний функціонал. Вони співпрацюють зі ЗСУ. Змінюється при цьому релігійна свідомість? Звісно, змінюється.Вони займаються волонтерством, допомогою внутрішньо переміщеним особам, адвокацією українських інтересів. Але водночас залишки отакої імперської свідомості присутні, і їх треба однозначно викорінювати, тому що це теж умова нашого виживання.— Які релігійні спільноти беруть найактивнішу участь у допомозі військовим і постраждалим від війни та в який спосіб?— Ми вже частково зачепили це питання. Дуже складно оцінювати це в якихось кількісних показниках, тому що чисельність релігійних організацій різна і спроможності їхньої діяльності різні. Але фактично всі конфесії включені у допомогу Збройним силам України.Я навіть, перебуваючи у складі 109-ї Донецької окремої бригади сил територіальної оборони Збройних сил України, співпрацювала із протестантськими церквами, які допомагали нам, завозячи продукти, медикаменти, фільтри для води, багато речей немілітарного призначення.Знову ж таки, капеланський напрям — це той напрям, у який включені майже всі конфесії. Відповідно до тих пропорцій, які існують у суспільстві, найбільша чисельність капеланів належить Православній церкві України, однак покрити всі посади вони не можуть. Тут протестанти виходять в актив і кажуть: "Давайте ми, ми можемо, ми хочемо, ми будемо, ми готові!".Я ще раз хочу зауважити, що всі християнські конфесії — православні, католики, греко-католики, протестанти, а також усі нехристиянські — іудейські, мусульманські громади — дуже активні у допомозі й адвокації українських інтересів на міжнародній арені. У цьому сенсі Україна демонструє конфесійну єдність.Подивіться на заяви Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій (ВРЦіО) — вони єдині у своєму засудженні ідеології "русского міра", позиції Російської православної церкви тощо. Ці заяви показують єдність розуміння й підтримки держави, що є дуже важливим.Взагалі це прецедент, якого немає в Європі. Таких організацій, як ВРЦіО, більше немає — ми тут теж перебуваємо в такому європейському релігійному авангарді.— Релігійний авангард… Звучить багатообіцяюче.— На теренах України понад мільйон протестантів, і в Європі Україну називають біблійним поясом Європи. Я зустріла отакий зворот — він видався мені дуже цікавим. Думаю, треба, аби про нього теж знали.Наука під час війни— Війна породжує нові міждисциплінарні напрями досліджень. Один із них — мілітарне релігієзнавство. У чому полягає суть мілітарного релігієзнавства в Україні?— Я думаю, що багато чого в умовах війни мілітаризується, і якимось чином мілітаризується й релігієзнавство. Але це, радше, стосується методологічного набору, яким релігієзнавство як наука оперує у вивченні дійсності.Я вам скажу так: про сек’юритизацію релігії говорилося давно. І пам’ятаю нашу працю "Релігійна безпека/небезпека України", яка вийшла у відділенні релігієзнавства Інституту філософії Національної академії наук України ще у 2019 році. Це вже був результат досліджень, коли українці прекрасно розуміли загрозу інструменталізації релігії — те, що ми вже сповна побачили у 2022-му.Тому, звісно, релігієзнавство теж стоїть перед викликами випрацювання нового інструментарію для дослідження нової реальності. Але я вам скажу, що релігієзнавці не сплять: вони сьогодні перебувають і в лавах Збройних сил України. Я — не єдиний приклад, я знаю багатьох своїх колег і хочу, щоб й інші їх знали.Це і Жора Филипович, це і Саїд Ісмагілов, це і Руслан Халіков. Юрій Павлович Чорноморець постійно включений у мілітарний контекст, допомагаючи Збройним силам України, і водночас він працює у сфері наративів і наукових досліджень.Релігієзнавство як наука рухається, розвивається, напрацьовує й адекватно відображає ту реальність, у якій ми живемо. Розробляється навіть і нова термінологія, наприклад: "релігійна резистентність", "сек’юритизація релігії" тощо. Це теж є відпрацюванням відповідного інструментарію.Державні проєкти: логіка, критерії, ефективність— Війна змінює не лише пріоритети, а й саму логіку реалізації державних культурних і релігійних проєктів — від формату до змісту й критеріїв ефективності. Як повномасштабна війна змінила зміст і формат культурних та релігійних проєктів, які реалізує держава?— Критерії дуже прозорі. По-перше, це ті проєкти, які посилюють стійкість українського суспільства. По-друге, те, про що ми з вами говорили, — ті проєкти, які посилюють національну безпеку. Це ті проєкти, які мають реальний соціальний ефект.На сьогодні сферою моїх зацікавлень, серед іншого, є проєкт "Громади майбутнього". Це не комерційний проєкт, це соціальний проєкт, який спрямований на те, щоб поєднати українське суспільство, засіяти точки зростання на умовах формування нової свідомості українця. З одного боку — нової свідомості, а з іншого боку — продовження "традицій толоки".Дуже цікавий проєкт. Якщо буде можливість, ми про нього поговоримо окремішно, але ці критерії успішності проєкту у "Громадах майбутнього" теж застосовуються, виправдовуються і працюють.Звичайно, це проєкти, які повинні працювати на міжнародний імідж України. Навіть остання поїздка представників українського суспільства — експертів, лідерів думок — до Брюсселя для виступу у Європарламенті має велике значення, тому що Європа зацікавлена у тому унікальному досвіді, який має Україна в розрізі протистояння гібридним загрозам у сфері релігії, культури тощо.Це та м’яка сила, яку Росія, на жаль, використовує для того, щоб посіяти розбрат, підготувати ґрунт для входження "русского міра". І ми повинні самі вміти це розпізнавати, мати певні маркери для виявлення цих загроз та вчити цього Європу.Тому всі ці проєкти, які мають такий набір критеріїв, повинні бути реалізовані — не лише за підтримки держави, а й за участі всіх небайдужих, усіх, кому болить майбутнє України.— Оскільки ми вже з вами зачепили тему критеріїв, то за якими саме критеріями держава визначає пріоритетність культурних та релігійних ініціатив під час війни? Можливо, більш конкретно.— Знаєте, більш конкретно буде складніше, тому що питання полягає у тому, які саме проєкти й про що йдеться. Тому що держава і релігійні організації діють на умовах партнерства. Все-таки держава не втручається у церковні справи — держава є партнером.І як відбувається це спілкування? Представники державних органів чи навіть Офісу президента часто є присутніми на засіданнях релігійних організацій, тієї ж Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій. Пані Олена Ковальська там не один раз була присутня, коли обговорюються важливі питання — чи щодо капеланства, чи щодо можливостей волонтерства, чи ще щось.І те, що потрібно для вирішення релігійним організаціям, і ті точки перетину, де держава та релігійні організації можуть посилити одна одну, — усе це відбувається на паритетних основах. Це все має працювати на імідж України, на укріплення національних інтересів, на співпрацю і на збереження свободи совісті, свободи віросповідання, якої Україна дотримується, попри всі загрози й виклики.Особиста робота і конкретні проєкти— Пані Віто, а що для Вас означає "успішний" державний проєкт у сфері культури або релігії?— Успішний проєкт — це той, який має реальні цілі, який не є показушним і який має працювати на Україну. Має конкретні етапи, конкретних виконавців, орієнтований на українця."Громади майбутнього" — це той проєкт, яким я опікуюся. Він має всі ці ознаки й спрямований на те, щоб у майбутньому реінтегрувати військовослужбовців у суспільство. Це дуже важливо, тому що це наше майбутнє, це можливості уникнення стигматизації та розривів у суспільстві.Цей проєкт спрямований на соціально вразливі верстви населення — внутрішньо переміщених та малозабезпечених осіб. На те, щоб відбудовувати зруйноване на нових засадах, підіймати сільське господарство, застосовувати альтернативні джерела.Як на мене, це ефективний проєкт. Він відповідає і моїм внутрішнім запитам, і тим запитам, які для України сьогодні є важливими. Тому закликаю підключатися, цікавитися, шукати в інтернеті: "Громади майбутнього", і будемо працювати разом заради майбутнього України.Загалом питання відновлення — це не лише про інфраструктуру, а й про сенси, цінності та культурно-релігійне життя майбутньої України. Це питання неминуче постане, воно вже постає.Після війни: майбутнє— Які довгострокові зміни у сфері культури та релігії Ви вважаєте необхідними після війни?— Подумаймо разом, тому що війна по-іншому оголює проблематику. Вона показує вразливість і релігії, і культури як сфер, якими можуть маніпулювати, які країна-агресор може використовувати у своїх імперських цілях.Я думаю, що відбудеться переосмислення ролі культури, ролі релігії у державній політиці, буде посилюватися інституційна стійкість цих сфер. Можливо, будуть відпрацьовуватися механізми захисту від впливів.Йдеться і про релігійну кібербезпеку як один із механізмів, скажімо так, убезпечення цієї сфери діяльності від ворожого впливу.Крім того, українське релігієзнавство багато говорило про те, що ми повинні мати й плекати щось своє, ми повинні вибудовувати свій власний український світ. Це те, що даватиме нам наснагу й надію, це те, що потребуватиме наших зусиль, і це те, що ми зможемо залишити своїм дітям.— Які ще ключові культурні та релігійні проєкти, окрім вищезгаданого, ви нині координуєте в Офісі президента? Чи ви зосередилися саме на "Громадах майбутнього"?— Ні, "Громади майбутнього" — це неофіційний проєкт, я б так сказала, це народний проєкт, запит суспільства, і я тут, у ньому, тому що розумію його значущість.Що стосується Офісу президента, тих сфер і тих проєктів, над якими я зараз працюю, то це тандем з інституціями, з окремими людьми. Це Український інститут національної пам’яті й пан Олександр Алфьоров, це Національний воєнно-історичний музей і пан Ярослав Тинченко.Ми об’єднані зараз у проєкті "Михайлівська стіна пам’яті". Зараз вона потребує оновлення, упорядкування. Йдеться про те, щоб цей простір наповнити глибокими сенсами, вшановуючи наших захисників і захисниць.Мені дуже болить цей проєкт, тому що на цій стіні пам’яті будуть прізвища дорогих і важливих для мене людей. Але скількох ще ми не знаємо — де вони перебувають, не знаємо їхніх прізвищ. Ще один простір буде присвячений зниклим безвісти, але це буде знак, що ми їх пам’ятаємо і чекаємо.Проєкти з меморіалізації та вшанування є для мене особистою сферою зацікавлення. Буквально у січні вже має вийти "Книга пам’яті полеглих киян", де я мала честь плекати пам’ять і упорядковувати біографії наших захисників і захисниць, починаючи з 2014 року.Це лише перші 100 біографій, перші 100 українських героїв. Причому українських героїв не лише відзначених цією високою нагородою, а героїв уже тим, що вони встали на захист української держави, полишивши всі свої цивільні справи.Книга настільки була сенситивна, чутлива для мене: я ці сто біографій просто прожила. Скоро вона вийде друком, але вона лише перша. Це такий проєкт, який буде протяжним, але він продовжуватиметься доти, доки останнє ім’я героя не буде вшановане гідно на рівні держави.— Коли запланований вихід книги?— Пілотний проєкт був представлений наприкінці грудня, а у січні має бути весь наклад. Ми очікуємо на презентацію книги в КМДА.Дуже зацікавлений у презентації наш Центр інформаційно-комунікаційної підтримки Сухопутних військ Збройних сил України, бо саме він дав можливість працювати над цією книгою, оскільки це також збігається з політикою Центру інформаційно-комунікаційної підтримки.Комунікація і партнерство— Як вибудовується комунікація між Офісом президента та релігійними організаціями у межах ваших проєктів?— Як радник заступника керівника Офісу президента України, пані Олени Ковальської, я є таким ланцюжком, зв’язківцем між представниками релігійних організацій і Офісом президента. Це лише один із форматів, тому що моя релігієзнавча специфіка, напрацьована роками, дозволяє мені виходити й напряму спілкуватися з багатьма релігійними очільниками.Крім того, є й офіційний формат — листи, запрошення, участь у різних заходах. Я як представник Офісу президента України була присутня на низці заходів, круглих столах. Формати є абсолютно різними: робочі групи, офіційні зустрічі, неформальне спілкування.Ось зараз муфтій Духовного управління мусульман України шейх Мурат Сулейманов мною передав запрошення пані Олені Ковальській зустрітися у мечеті на Дегтярівській, що у Києві, для розмови, для окреслення спільних дій.Мені дуже імпонує, коли відбувається і формальне, і неформальне спілкування, адже ці дві форми підсилюють одна одну і є більш результативними. Тримаємо руку на пульсі й, де можемо, сконтактовуємо усіх на єдиному ґрунті, у єдиних баченнях, у спільних задачах і цілях..

Український кордон у воєнний час — це не лінія контролю, а зона постійної напруги й бойової готовності. Обстріли, застосування дронів, спроби прориву диверсійно-розвідувальних груп і активність противника в прикордонних громадах змінюють характер служби та підходи до оборони держави.Про те, де ворог найактивніший, як змінюється його тактика, яку роль відіграють прикордонники у стримуванні загроз і який вигляд має оборона кордону на четвертому році повномасштабної війни, ми поговорили в інтерв’ю з речником Державної прикордонної служби України Андрієм Демченком.Актуальна ситуація на кордоні— Якою зараз є загальна оперативна ситуація на кордонах України, і в яких регіонах спостерігається найвища активність противника?— Звісно, що кордон з Росією — це той напрямок, де противник, ворог, країна-терорист Росія також здійснює свої кроки щодо спроб розширити зону бойових дій на території України. Фактично лінія кордону з Росією — це така ж сама лінія фронту, як і Покровський, Лиманський, Куп’янський чи Краматорський напрямки. Бо хоч на більшості ділянок кордону з Росією немає постійних активних бойових дій, утім є напрямки, де ворог також здійснює свої кроки й дії щодо розширення зони боїв.Якщо прив’язуватися конкретно, то це Сумщина — Хотінська та Юнаківська громади, де ворог, знову ж таки, хоч і нині менш активно застосовує малі піхотні групи для просування, але не полишає спроб розширити зону боїв на цьому напрямку. Також Краснопільська громада, населений пункт Грабовський, який розташований безпосередньо на лінії кордону. Наприкінці минулого року противник заходив своїми групами в цей населений пункт, намагаючись розширити зону боїв далі, однак вийти за його межі не зміг. Завдячуючи героїзму українських воїнів із підрозділів Збройних сил та Державної прикордонної служби, зазнаючи втрат, противник не може здійснити там подальших кроків.Харківщина — це, в першу чергу, напрямок населеного пункту Вовчанськ, а також напрямки населених пунктів Сотницький Козачок, який, до речі, також розташований безпосередньо на лінії кордону, та Дворічанський. Це ті ділянки, де ворог проявляє найбільшу активність, але, знову ж таки, за останній час вона дещо менша, ніж раніше.Інший напрямок — кордон з Білоруссю. Хоч він і вкрай відмінний від кордону з Росією, і там немає активних бойових дій, ми не бачимо по той бік кордону якоїсь активності білоруських силових структур чи збройних сил. Водночас загалом кордон з Білоруссю для нас є таким самим важливим напрямком у плані безпеки й оборони, як і кордон з Росією, адже Білорусь, на жаль, продовжує підтримувати країну-терористку.— Як ДПСУ сьогодні оцінює ризики з боку Білорусі та як вибудовується оборона на цьому напрямку?— Ще раз зазначу, що якихось безпосередніх дій по нашому кордону з території Білорусі немає, як немає й активності у напрямку нашого коридону. Звісно, Білорусь тримає там певну кількість своїх підрозділів, але це вже триває фактично роками. Тим самим Білорусь намагається якось довести, напевно, або собі, або для підтримки Росії — з акцентом на те, що такі дії вони роблять для того, аби уберегтися від України, начебто Україна становить загрозу для Білорусі.Але при цьому, звісно, забувають початок повномасштабного вторгнення, коли саме Білорусь відкривала свій кордон для російських військ. Менше з тим, наше завдання — мати сильні оборонні позиції по лінії кордону, на прикордонні. І до того моменту, коли погодні умови дозволяли здійснювати необхідні роботи з інженерного погляду, нарощувалися окремі ділянки і в фортифікаційному відношенні на прикордонні, для того щоб кожен український воїн мав усі можливості протидіяти будь-якій агресії, яка може йти з території Білорусі — чи самостійно, чи із залученням підрозділів армії Росії.Водночас за тим, як розвивається ситуація на території Білорусі, звісно, стежать підрозділи розвідки, для того щоб надалі Сили оборони України могли вчасно відреагувати на будь-які ризики.— Як сьогодні змінилася тактика росіян у прикордонних регіонах порівняно з початком, наприклад, повномасштабного вторгнення?— На початку повномасштабного вторгнення вони, звісно, очікували якоїсь парадної ходи. Разом із тим, станом на зараз, якщо говорити про ситуацію, яку ми маємо, Чернігівщина, Сумщина та Харківщина — це щоденні обстріли. Артилерія, міномети, танки, безпілотні літальні апарати.І ось, власне, безпілотники: протягом 2025 року Росія істотно збільшила удари саме із застосуванням цих засобів, тоді як наприкінці 2024 року переважали обстріли артилерійськими засобами. Найбільша кількість обстрілів припадає на Сумську та Харківську області.І тут треба розуміти, що ворог, звісно, б’є по позиціях українських захисників, намагаючись, зокрема, руйнувати наші оборонні споруди та знищувати позиції. Але це також і прицільні обстріли населених пунктів, через що фактично страждають мирні люди, які проживають у прикордонні, особливо в тих населених пунктах, що максимально близько прилягають до кордону з Росією.Поточні загрози та виклики— Ви згадали про БпЛА. Які ще загрози нині фіксує ДПСУ в прикордонних громадах? Наскільки активною є діяльність диверсійно-розвідувальних груп або обстріли авіацією?— В окремі періоди ворог досить активно застосовував авіацію. Зараз, фактично, відмічається певний спад у завдаванні таких ударів, але, знову ж таки, вони ніколи повністю не зникали. КАБами противник також намагається бити, щоби знищувати позиції українських воїнів, особливо на тих напрямках, про які я говорив раніше.Намагаючись просунутися своїми піхотними групами і не досягаючи поставлених цілей, ворог залучає різні засоби ураження, зокрема й авіацію, скидаючи керовані авіаційні бомби, аби стерти позиції українських захисників і полегшити просування піхотних груп. Але, знову ж таки, активність авіації зараз дещо менша, ніж це було раніше.Водночас нікуди не зникає загроза від застосування ворогом диверсійно-розвідувальних груп. Цей напрямок за останній період також став дещо менш активним з боку противника, але повністю не зник. Періодично спроби заходу ворожих ДРГ зберігаються.До прикладу, в попередні роки, особливо на початку повномасштабного вторгнення, такі спроби фіксувалися на Чернігівщині, згодом — у межах Сумської та Харківської областей. За останній період найбільше спроб заходу ворожих ДРГ фіксується саме в межах Сумської області, зокрема на півночі Сумщини, ближче до Чернігівської області.Що стосується Чернігівщини, то за останній час активність ворога із застосуванням ДРГ зі спробами заходу на територію України значно зменшилася. На Харківщині такі спроби також фіксуються, але ворожі групи викриваються.Водночас завдання у ДРГ можуть бути різні. Вони не завжди йдуть одразу на спробу самостійно вибити позиції українських захисників. Їхня основна мета — провести розвідку, встановити побудову нашої оборони, щоб надалі по цих позиціях можна було завдавати ударів більш потужним озброєнням. Також ідеться про мінування місцевості: закладаючи вибухівку, ворог розраховує, що на цих засобах підірвуться українські воїни.Раніше були випадки, коли на таких вибухових пристроях підривалися й мирні люди, які пересувалися у прикордонні. І, звісно, в окремі моменти це також спроби таких груп атакувати позиції українських воїнів, зокрема з метою захоплення в полон наших захисників.— Як масове застосування дронів-камікадзе вплинуло на роботу прикордонних підрозділів?— Прикордонні підрозділи зараз на кордоні з Росією та з Білоруссю — це вже не той класичний приклад охорони кордону, як багато хто може уявляти. Тобто немає патрулювання кордону, немає прикордонних нарядів, які ходять уздовж кордону з песиками, спостерігаючи за тим, що відбувається по той бік кордону.Зараз військовослужбовці Державної прикордонної служби та наші підрозділи є частиною Сил оборони України на тих напрямках, де ведуться особливо активні бойові дії. І це, зокрема, кордон з Росією. Фактично наші підрозділи діють за загальним задумом Генерального штабу Збройних сил України та перебувають у підпорядкуванні органів військового управління, маючи при цьому власні смуги оборони або виконуючи завдання конкретної бригади Збройних сил України.Тому застосування ворогом різних засобів, зокрема й безпілотників — як тих, що здійснюють скиди, так і FPV-дронів, у тому числі FPV на оптоволокні, — впливає не лише на прикордонників, а загалом на всі Сили оборони нашої держави. Адже за допомогою цих засобів ворог намагається досягти своїх цілей, зокрема знищувати нашу логістику. Йдеться не лише про удари по позиціях українських захисників, як ми говорили раніше, а й про спроби обмежити наші ресурси для забезпечення позицій, які утримують оборону на кордоні з Росією.Взаємодія та робота в зоні бойових дій— Поговорімо про роботу ДПСУ у зоні бойових дій. Як на сьогодні відбувається взаємодія прикордонників із ЗСУ та іншими силами оборони?— Як я вже казав, загалом підрозділи Державної прикордонної служби та, власне, і Національної гвардії діють за загальним задумом Генерального штабу. Є органи військового управління, у підпорядкуванні яких перебувають і наші підрозділи. Взаємодія відбувається шляхом визначення нам завдань на тому чи іншому напрямку — чи то окремої смуги оборони, чи то під час виконання завдань у складі конкретної бригади Збройних сил України.Фактично 50% усього особового складу Державної прикордонної служби виконують завдання не на кордоні з країнами Європи чи з Молдовою, а перебувають у складі Сил оборони нашої держави. За час повномасштабного вторгнення, зокрема, було створено повноцінні чотири прикордонні загони, які можна прирівняти до формувань бригадного типу, за аналогією зі Збройними силами України.Також у нас є значна кількість прикордонних комендатур швидкого реагування. Це аналоги батальйонів Збройних сил України, які мають на озброєнні необхідні засоби — так само, як і ЗСУ, — для повноцінної протидії противнику на різних напрямках: чи то на кордоні з Росією, чи для виконання завдань на кордоні з Білоруссю, чи для повноцінних дій безпосередньо на лінії фронту.Нині, виконуючи завдання і на Покровському напрямку, і на Краматорському, Лиманському, Куп’янському — на найбільш гарячих ділянках — військовослужбовці ДПСУ проявляють великий героїзм, стримуючи противника та завдаючи йому значних втрат.Окремо варто відзначити розвиток у нашій системі підрозділів розвідувально-ударних безпілотних авіаційних комплексів. Один із них — підрозділ "Фенікс". Він входить до трійки лідерів серед усіх складових Сил оборони України, а його результативність у знищенні як живої сили противника, так і техніки перебуває на досить високому рівні.Окрім піхоти та дронів, за час війни прикордонники наростили й свою артилерійську складову. На початок повномасштабного вторгнення це були фактично кілька мінометів. Нині ж ми маємо і великі калібри, і навчені підрозділи та розрахунки, які застосовують ці засоби для стримування ворога й знищення всього того, що він використовує проти нас.— Як Держприкордонслужба співпрацює з місцевими громадами на прикордонних територіях?— Співпраця була і раніше, співпраця залишається і зараз, насамперед для того, щоб забезпечити безпеку людей та інформування про ті кроки, яких можна очікувати від ворога. І, звісно, у разі, якщо органи місцевої влади — якщо говорити безпосередньо про кордон з Росією — звертаються з проханням, щоби наші військовослужбовці або підрозділи допомогли з евакуацією людей, прикордонники до цього долучаються.Загалом досить часто плутають, чим саме займаються прикордонники. Багато хто вважає, що саме наші підрозділи забезпечують евакуацію людей з прикордоння, тоді як ця робота покладена на органи місцевої влади. Але, звісно, Державна прикордонна служба не відмовляється від допомоги. Якщо є необхідність і до нас звертаються з такими проханнями, ми також долучаємося і допомагаємо.Технології та посилення кордону— Які нові технології Держприкордонслужба впроваджує для контролю кордону та виявлення загроз? Наскільки ефективними є сучасні системи спостереження, тепловізори, дрони?— Це вже інший напрямок, у межах якого прикордонникам визначено завдання щодо захисту кордону. Йдеться, в першу чергу, про кордон з країнами Європи та кордон з Молдовою. Щодо окремих технічних засобів, які ми нарощуємо, то це, звісно, системи відеоспостереження.Чим більше таких відеосистем буде розгорнуто на кордоні, тим легше контролювати великі ділянки кордону, які ми маємо, і, відповідно, вчасно викривати спроби порушень — не допускаючи їх та затримуючи осіб, які намагаються незаконно перетнути державний кордон або вчинити інші протиправні дії.Системи відеоспостереження — як стаціонарні, так і мобільні — активно розгортаються на всіх ділянках кордону з країнами Європи, а також, звісно, на кордоні з Молдовою.Окремо варто розуміти, що, крім стаціонарних систем відеоспостереження, застосовуються й так звані фотопастки. Ними насичується прикордоння для того, щоб на маршрутах можливих спроб незаконного перетину кордону своєчасно виявляти такі дії.Звісно, ми також застосовуємо безпілотні літальні апарати, за допомогою яких моніторимо як лінію державного кордону, так і прикордонну місцевість. Водночас варто зазначити, що у складі ДПСУ є й власна авіація, яка також залучається до виконання завдань із охорони державного кордону.— Чи планується посилення технічного забезпечення прикордонних ділянок нашої країни найближчим часом і, якщо так, то якими саме системами?— Ця робота не припиняється. Звісно, ще до повномасштабного вторгнення окремі напрямки вже мали певну кількість систем відеоспостереження, однак їх фактично недостатньо. Щоб повноцінно контролювати державний кордон і щоби прикордонні наряди могли вчасно реагувати на всі спроби його порушення, таких відеосистем потрібно значно більше.Державна прикордонна служба не зупиняється у цьому напрямку. Постійно ведеться робота як за бюджетні кошти, так і у співпраці з міжнародними партнерами, щоб необхідні системи відеоспостереження були в розпорядженні ДПСУ та могли бути встановлені по всій протяжності державного кордону.— Які реформи або зміни, на вашу думку, допоможуть зміцнити кордон у середньостроковій перспективі?— Зараз активно розвивається інтегроване управління державним кордоном. І до цієї роботи долучена не лише Державна прикордонна служба. Це різні суб’єкти в Україні, які працюють у цьому напрямку, зокрема Кабінет міністрів, а також інші органи контролю, що виконують завдання на державному кордоні й можуть надавати необхідну інформацію для забезпечення його безпеки.Усі ці процеси активно розвиваються в Україні. Вони затверджуються на рівні урядових розпоряджень, існують відповідні плани щодо впровадження інтегрованого управління кордонами. Звісно, ми також бачимо зацікавленість міжнародних партнерів у тому, що Україна розвиває цей напрямок.У країнах Європи інтегроване управління кордонами вже не перший рік успішно впроваджується. Так само і Україна розвиває цю систему, поєднуючи зусилля з нашими партнерами — країнами, з якими ми межуємо, — щоб повноцінно забезпечувати захист і безпеку спільних ділянок кордону по обидва його боки.Кадрова ситуація та мобілізація— На сьогодні гостро стоїть питання мобілізації та забезпечення достатнього кадрового резерву. Наскільки зараз відчувається кадровий дефіцит у прикордонній службі й чи є достатньою ротація?— Наскільки це можливо, Державна прикордонна служба здійснює ротаційні заходи щодо тих підрозділів, які виконують завдання на лінії фронту або на кордоні з Росією, особливо тих, що перебувають у зонах активних бойових дій. Водночас ви маєте рацію: зараз триває війна, і Державна прикордонна служба, як і будь-яка складова Сил оборони нашої країни, потребує посилення особовим складом.Ми, так само як і Збройні сили чи інші військові формування, комплектуємося як за мобілізацією, так і на контрактній основі. І, на щастя, Державна прикордонна служба вже напрацювала свій авторитет. Тому ми бачимо, що якщо на початку повномасштабного вторгнення багато людей емоційно йшли до лав Сил оборони України, то нині це вже більш свідомий вибір — куди саме і до якого підрозділу долучитися: до Державної прикордонної служби, Збройних сил, Національної гвардії чи інших складових Сил оборони.Ми також не стоїмо на місці й розвиваємо власні рекрутингові центри, щоб проводити необхідну роботу з інформування про наші можливості та, власне, про ті посади, на які ми очікуємо кандидатів. Адже свого часу у багатьох людей існував страх, що всі, хто потрапляє до війська, одразу опиняються в піхоті. Однак служба не обмежується лише піхотними посадами.Це широкий спектр напрямків, де можна реалізувати себе, захищаючи Україну: оператори безпілотних авіаційних комплексів, логістика, зв’язок, ІТ та інші спеціальності. Саме тому, демонструючи наші можливості, підрозділи та переваги служби, рекрутингові центри проводять необхідну роботу для залучення людей, які можуть обрати для себе як контрактну форму служби, так і мобілізацію. Крім того, окремі підрозділи ДПСУ в межах мобілізації дають можливість звертатися безпосередньо до них, оминаючи територіальні центри комплектування.— Наскільки активно зараз громадяни долучаються до служби в ДПСУ? Як за останній рік змінилася кількість охочих служити в Держприкордонслужбі — є тенденція до зростання чи спаду?— Я б сказав, що ситуація загалом стабільна. Тобто немає суттєвого спаду чи відтоку людей, так само немає й надто великого напливу. Водночас фактично щороку значна кількість громадян долучається до підрозділів Державної прикордонної служби.І, знову ж таки, йдеться про різні посади. Зокрема, це забезпечує активний розвиток підрозділів РУБпАК: туди також приходять люди як за мобілізацією, так і на контрактній основі.— Чи є регіони, де особливо активно долучаються до служби, або де, навпаки, відчувається нестача кадрів?— Державна прикордонна служба не представлена у всіх регіонах України. Наші основні регіони — це, передусім, ті, що розташовані ближче до державного кордону. Водночас, за результатами роботи рекрутингових центрів, можна відзначити, що люди з різних регіонів країни — зокрема із Заходу та Півдня — долучаються до лав Державної прикордонної служби.При цьому вони не завжди обирають для проходження служби саме ті регіони, звідки походять. Багато хто свідомо йде до бойових підрозділів, які виконують завдання як на лінії фронту, так і на кордоні з Росією.Це, знову ж таки, потребує системної роз’яснювальної роботи, щоб люди чітко розуміли, які завдання та напрями служби вони можуть обрати в лавах Державної прикордонної служби.Перетин кордону та пасажиропотоки— Чи зменшився святковий ажіотаж на кордоні й чи є черги на КПП? Які контрольно-пропускні пункти наразі найзавантаженіші?— Станом на зараз черг немає, адже новорічно-різдвяний період завершився, і пасажиропотік пішов на спад. Наприклад, за вчорашній день (запис інтерв'ю проводився 14 січня, — ред.) кордон перетнули близько 70 тисяч громадян — сукупно в обох напрямках за добу. Днем раніше цей показник становив приблизно 80 тисяч.Якщо говорити про весь новорічно-різдвяний період, то динаміка пасажиропотоку була дуже різною. Були пікові дні, коли кількість перетинів кордону сягала 155 тисяч. Переважно пасажиропотік тримався на рівні 110–140 тисяч перетинів на добу. Водночас у святкові дні — зокрема на Різдво, 25 грудня, або на Новий рік, 1 січня, — пасажиропотік різко зменшувався. Так, у перший день цього року кордон перетнули близько 32 тисяч громадян.Фактично зменшення пасажиропотоку призводить до зникнення черг. Натомість його зростання створює суттєве навантаження на пункти пропуску, особливо коли люди одночасно прибувають до одного й того самого КПП.Найбільші черги під час новорічно-різдвяного періоду, особливо в окремі дні, фіксувалися на кордоні з Польщею. Попри велику кількість пунктів пропуску, близько 50% усього пасажиропотоку традиційно припадає саме на польський напрямок. Тобто люди найактивніше використовують його як для виїзду з України, так і для в’їзду. Саме тому при зростанні пасажиропотоку там і виникають найбільші черги. Інші ділянки кордону також мали черги, але вони були значно меншими, ніж на кордоні з Республікою Польща.Наразі ж новорічно-різдвяний період завершився, і зменшення пасажиропотоку спостерігається вже не перший день. Можливо, на нього впливають і погодні умови. Хоча пункти пропуску працюють у штатному режимі, забезпечуючи оформлення як на виїзд, так і на в’їзд, складні погодні умови — зокрема опади — можуть ускладнювати доїзд до кордону або від нього. Через це частина людей, ймовірно, наразі утримується від далеких подорожей.— Як змінюється робота прикордонників під час пікових виїздів громадян, наприклад, у період Різдва?— Традиційно пікові навантаження припадають на зимовий період під час новорічно-різдвяних свят і на літній період, коли триває сезон відпусток і пасажиропотік суттєво зростає. У такі періоди, звісно, ми збільшуємо кількість інспекторських пар, які забезпечують оформлення громадян у пунктах пропуску.Це також постійна взаємодія з прикордонниками суміжних країн для обміну інформацією щодо завантаженості пунктів пропуску як на виїзд, так і на в’їзд, а також для координації спільних дій, щоб з обох боків кордону оформлення громадян відбувалося максимально інтенсивно.Водночас за час повномасштабного вторгнення ситуація суттєво змінилася, зокрема через відсутність повітряного сполучення. Раніше авіасполучення забирало значну частку пасажиропотоку, і багато людей перетинали кордон не через автомобільні пункти пропуску, а саме повітряним шляхом.Нині весь пасажиропотік зосереджений на кордоні з країнами Європи, на кордоні з Молдовою та Придністровським сегментом. Водночас пункти пропуску на кордоні з Білоруссю та Росією, як і на Придністровському напрямку, рішенням уряду ще з початку повномасштабного вторгнення залишаються закритими, і пропускні операції там не здійснюються.Саме тому як зараз, так і протягом усього воєнного періоду, навантаження на пункти пропуску суттєво зросло, особливо на кордоні з Польщею.Порушення, документи та зловживання— Нерідко у новинах з’являються повідомлення про те, що українці намагаються нелегально перетнути кордон і вдаються до підробки документів. Чи зросла кількість людей, які намагаються виїхати з України за підробленими документами?— Спроби незаконного перетину кордону з початку дії воєнного стану справді зросли. Це пов’язано з наявними обмеженнями щодо виїзду, особливо якщо говорити про категорію чоловіків-громадян України віком від 18 до 60 років. З серпня минулого року дозволено також виїзд чоловікам віком від 18 до 22 років включно, але за умови наявності не лише паспортного документа, а й військово-облікового документа.Цій категорії також відмовляють у виїзді, якщо людина не має необхідних документів, зокрема військово-облікового, або якщо вона обіймає посаду на державній службі. Адже навіть у цій віковій категорії державним службовцям дозволено виїзд лише у службове відрядження.Водночас з початку воєнного стану кількість спроб незаконного перетину кордону суттєво зросла. Передусім це стосується так званої "зеленої ділянки" кордону — тобто поза межами пунктів пропуску, адже саме таким способом люди найчастіше намагаються незаконно перетнути державний кордон.Якщо говорити про конкретні ділянки, то на першому місці нині перебуває кордон з Румунією, на другому — кордон з Молдовою. У перші роки повномасштабної війни ці напрямки фактично мали однакові показники, однак зараз чітко простежується лідерство румунського напрямку. На інших ділянках — з Угорщиною, Словаччиною та Польщею — таких спроб суттєво менше.За останній рік також зафіксовано зростання спроб незаконного перетину кордону на ділянках з Білоруссю. Хоча їх і значно менше, ніж на кордоні з країнами Європи, динаміка упродовж 2025 року дещо зросла.Окрім цього, фіксуються й спроби незаконного перетину кордону через пункти пропуску — тобто там, де існує можливість легального виїзду. У таких випадках люди намагаються використати підроблені документи або сфальшувати підстави для виїзду. Втім, подібних випадків значно менше, ніж спроб перетину кордону поза пунктами пропуску.Варто зазначити, що за незаконний перетин "зеленої ділянки" кордону порушники несуть адміністративну відповідальність. Натомість у випадках використання підроблених документів або спроб підкупу інспектора пункту пропуску для незаконного виїзду особи вже притягуються до кримінальної відповідальності.— Чи плануються оновлення правил щодо військовозобов’язаних і як Держприкордонслужба готується до можливих змін?— Зміни, а загалом і правила, які регламентують перетин державного кордону, встановлюються рішеннями уряду. Неодноразово, зокрема й під час дії воєнного стану, до постанови Кабінету міністрів №57 щодо правил перетину кордону громадянами України вносилися зміни, і Державна прикордонна служба їх виконує.Тобто, якщо в майбутньому — завтра, через місяць чи в інший час — урядом буде ухвалено рішення про внесення змін щодо тієї чи іншої категорії громадян, і ці зміни набудуть чинності, то, звісно, Державна прикордонна служба та наші інспектори в пунктах пропуску діятимуть відповідно до цих рішень і забезпечуватимуть їх виконання.— Громадянам іноді відмовляють у виїзді за кордон. Які документи найчастіше викликають сумніви у прикордонників?— Нині найбільше відмов у перетині кордону отримують саме чоловіки віком від 18 до 60 років. Основна причина — відсутність військово-облікового документа, як це передбачено правилами перетину кордону, затвердженими урядом. Також трапляються випадки, коли особа слідує як супровід людини з інвалідністю, але не має підтверджувальних документів, визначених цими правилами. Саме щодо цієї категорії громадян ми фіксуємо найбільшу кількість відмов.Окремі відмови пов’язані з тим, що людина, наприклад, планує виїзд у відпустку, але при цьому перебуває на державній службі. Для такої категорії передбачена можливість виїзду лише у службове відрядження, і в разі його відсутності виноситься відмова.Водночас варто звернути увагу й на інші категорії — зокрема жінок і дітей. Тут досить часто відмови пов’язані з тим, що паспортний документ є протермінованим. Люди інколи не перевіряють термін його дії, й уже на кордоні з’ясовується, що паспорт недійсний, що є підставою для відмови у перетині кордону.Також трапляються випадки, коли люди беруть із собою чужий документ. За їхніми словами, це буває випадково, однак навіть у таких ситуаціях громадяни сподіваються перетнути кордон, що, звісно, є неможливим.— А у яких випадках при виїзді дитини за кордон можуть відмовити через документи та чому це трапляється найчастіше?— Щодо дітей, то під час дії воєнного стану існують певні особливості перетину кордону, на які люди не завжди звертають увагу, через що й отримують відмови. Загальне правило, яке діяло до воєнного стану і залишається чинним, передбачає: якщо дитина слідує з одним із батьків, від іншого має бути нотаріально завірена згода. Якщо ж дитина подорожує з третьою особою, така згода має бути оформлена від обох батьків.Водночас на період воєнного стану ці вимоги були частково спрощені, з огляду на те, що один із батьків може перебувати на лінії фронту й фізично не мати змоги оформити нотаріальну згоду. Тому наразі одному з батьків не потрібна згода іншого для перетину кордону з дитиною.Однак у випадку, коли батьки делегують супровід дитини третій особі, необхідна письмова згода одного з батьків, завірена в органах опіки та піклування. На ці норми варто звертати особливу увагу, адже досить часто саме через неправильне оформлення документів люди отримують відмову у перетині кордону..

Кібератаки, шахрайство, витоки даних і маніпуляції в Інтернеті давно перестали бути абстрактною загрозою. Сьогодні вони стосуються кожного — від пересічного користувача соцмереж до державних установ і об’єктів критичної інфраструктури. В умовах повномасштабної війни кіберпростір фактично став ще одним фронтом, де противник системно збирає дані, здійснює атаки й намагається впливати як на окремих осіб, так і на цілі організації.Про те, чому більшість кібератак починаються з побутових помилок, як шахраї користуються людською довірою, які загрози несе штучний інтелект і діпфейки, а також чому навіть "звичайні" пости в соцмережах можуть становити небезпеку, — ми поговорили з завідувачем кафедри кримінології та інформаційних технологій Національної академії внутрішніх справ, доктором філософії, доцентом й капітаном поліції Владиславом Школьніковим.Особиста кібербезпека: щоденні ризики— Більшість кіберзагроз починаються з побутових речей, які ми робимо щодня і часто не сприймаємо як небезпечні. Чому, на вашу думку, користувачі так часто недооцінюють ці ризики?— Дійсно, "успішні" шахрайства є такими для зловмисників, адже для нас це завжди шкода. Вони реалізуються саме через те, що звичайний користувач не до кінця розуміє базові правила поведінки в кіберпросторі, яких варто дотримуватися. Як мінімум, коли він отримує незрозумілі посилання або дзвінки, то має своєчасно ідентифікувати, що це фішинг або прояв соціальної інженерії.Простими словами, якщо пропозиція дуже заманлива й ситуація складається надто терміново, негайно, стресово, то першочергово треба замислитися, чи дійсно це так, а чи, можливо, це прояв соціальної інженерії або психологічного впливу на користувача. Тут є базове правило: треба бути уважним і, як кажуть, одразу близько до серця не сприймати, а зупинитися й холодним розумом перепровірити всі ці дані, які нам намагаються передати або в чомусь запевнити. Це перше, на що обов’язково варто звернути увагу. І в більшості випадків це рятує від подальших ризиків і наслідків.Фішинг — вид шахрайства, метою якого є виманювання в довірливих або неуважних користувачів мережі персональних даних клієнтів онлайнових аукціонів, сервісів із переказу або обміну валюти, інтернет-магазинів. — Наскільки сьогодні надійні паролі залишаються ефективним інструментом захисту і якими вони мають бути?— Використання надійних паролів — базові навички, такі собі "софт скіли", які потрібно мати. Важливо не боятися цих понять, а вивчати їх. Для прикладу, довжина надійного пароля має бути, як мінімум, 12 символів (якщо це дозволяє інтерфейс додатка чи соцмережі). Маємо розуміти, що чим більше символів у паролі, тим він безпечніший, адже час на його вгадування у зловмисника збільшується.Недостатньо просто цифр й літер — мають бути ще й спеціальні символи. У паролі не повинно бути очевидних комбінацій, які всім відомі: наприклад, "123456789" тощо, або слів, які з нами асоціюються. Важливо, щоб на кожен обліковий запис був свій унікальний пароль.VPN і захист з’єднання— Багато користувачів сприймають VPN виключно як інструмент для зміни локації або доступу до заблокованих сайтів. Для чого насправді він потрібен і чому його не варто сприймати лише як спосіб зміни розташування?— Якщо казати про віртуальні приватні мережі або VPN, то звичайні користувачі не завжди до кінця усвідомлюють їхній функціонал і значущість. Більшість дійсно асоціює VPN зі зміною локації, аби мати змогу потрапити на ресурси інтернет-майданчиків, які заборонені для відвідування на рівні оператора або провайдера зв’язку. Можливо, саме тому ми й почали використовувати VPN, але насправді це також про безпеку, зокрема тоді, коли підключаємося до публічних Wi-Fi-мереж.Тому, якщо є необхідність вийти в Інтернет у публічному місці, найкращий варіант — користуватися мобільним інтернетом або роздати його на інший пристрій. Але в наших реаліях, в умовах ракетних обстрілів, коли є необхідність спускатися в укриття і перебувати там, інколи єдина можливість — скористатися публічною Wi-Fi-мережею. Тоді ми можемо підключатися до таких публічних мереж, але обов’язково з використанням VPN.— А чи всі VPN однаково безпечні і як правильно обирати такі сервіси?— Потрібно розуміти, що VPN — це теж застосунок, який хтось розробляв, тому розробника потрібно перевіряти на предмет того, наскільки якісно він може надавати цей сервіс. Тут також потрібно з’ясувати, щоб він не мав жодного зв’язку з Росії, тобто не був розробником із території РФ або інших країн, які здійснюють ворожі дії стосовно України. Бажано, щоб розробниками були представники країн, які є нашими надійними партнерами або союзниками.Двофакторна аутентифікація та контроль доступу— Які найпоширеніші помилки роблять люди, намагаючись убезпечити свої акаунти?— Якщо ми говоримо про облікові записи, їх потрібно захищати, і це починається зі створення надійного пароля, а також з увімкнення двоетапної перевірки або двофакторної аутентифікації. Коли ми стикаємося з цим механізмом додаткового захисту облікових записів, маємо чітко усвідомлювати, що під час налаштування двофакторної аутентифікації існують різні способи.Один із них — це код, який надсилається у вигляді SMS-повідомлення. Тобто звичайне SMS-повідомлення — код, який у текстовому вигляді передається по відкритих каналах зв’язку. Це вважається двофакторною аутентифікацією, але на сьогодні такий спосіб другого фактора не є надійним. Тому його краще не використовувати.— А який тоді варіант двофакторної аутентифікації сьогодні є найбільш надійним?— Краще використовувати спеціалізовані застосунки, які генерують одноразовий код, що виступає другим фактором і протягом 30 або 40 секунд доступний для введення.Водночас на цьому етапі потрібно усвідомлювати, що ми можемо втратити доступ до такого застосунку. Щоб мінімізувати цей ризик, варто пам’ятати: під час використання спеціалізованого застосунку, який генерує другий фактор, необхідно заздалегідь завантажити резервні ключі. Саме вони дозволять у разі втрати доступу до застосунку відновити доступ до акаунта.Другий фактор — це безпечно, і його потрібно використовувати обов’язково. Але може трапитися ситуація, коли користувач налаштував двофакторну аутентифікацію, а згодом завдав собі ще більшої шкоди — залишився без доступу до облікового запису через втрату застосунку, який генерує цей другий фактор.— Як правильно налаштувати двофакторну аутентифікацію, щоб не втратити доступ до акаунта?— Якщо простими словами, на мобільний пристрій інсталюється спеціалізований застосунок, який генерує одноразові коди, що діють протягом 30 секунд і виступають другим фактором. Але що відбудеться, якщо ми втратимо фізичний пристрій, на якому цей застосунок інстальований? У такому випадку нас врятують попередньо завантажені резервні ключі, які дозволять відновити доступ до акаунта.Якщо говорити про механізми технічного захисту облікових записів, варто згадати ще одну негативну тенденцію — діяльність так званих дроперів, тобто осіб, які надають свої технічні можливості третім особам. Зокрема, може виникати ситуація, коли людині пропонують передати свій обліковий запис у користування третій особі на два-три дні. В обмін обіцяють повернути доступ до акаунта і навіть запропонувати додаткову винагороду.Тут важливо усвідомлювати, що протягом цих двох-трьох днів третя особа може використати обліковий запис у будь-яких, зокрема й зловмисних, цілях. Саме тому від таких пропозицій "трошки підзаробити" потрібно категорично відмовлятися. Наразі спостерігається вкрай негативна тенденція поширення подібних схем, коли зловмиснику необхідно лише тимчасово отримати доступ до акаунта, аби використати його у своїх цілях.Те саме стосується і доступу до банківських карток. У жодному разі не можна передавати критично важливі дані. Зокрема, CVV-код на звороті банківської картки категорично заборонено повідомляти третім особам — навіть співробітники банку не мають права запитувати таку інформацію. Тому, якщо ви стикаєтеся з ситуаціями, коли у вас просять CVV-код, варто замислитися, чи не маєте справу зі зловмисником, і в такому випадку негайно припинити спілкування. Саме такі класичні помилки найчастіше й допускають звичайні громадяни.— Чому люди похилого віку найчастіше стають жертвами шахраїв і які сигнали мають їх насторожувати?— Якщо говорити про людей похилого віку, то у більшості випадків зловмисник діє успішно саме через довіру. Йдеться про громадян, які, можливо, перебувають у скрутному матеріальному становищі й можуть підпадати під психологічний вплив. Тому загальна рекомендація тут проста: на психологічному рівні потрібно бути уважними, пильними й завжди пам’ятати, що безоплатний сир буває лише в мишоловці. Часто це лише заманлива пропозиція, мета якої — шахрайським шляхом отримати гроші або персональні дані.Окрім вищезазначеного, треба звертати увагу на негайність, стресовість, терміновість. Якщо ж бачимо тривожні сигнали, варто зупинитися і замислитися, чи дійсно це правда, а не є проявом якихось шахрайських дій з боку зловмисника.Ризики у соціальних мережах— Наскільки реально, що дані, якими ми ділимося в соцмережах, збираються і можуть бути використані проти нас або проти держави? Чому навіть люди, які не пов’язані з оборонним сектором, можуть бути цікавими ворогу?— Ми, можливо, не до кінця усвідомлюємо ту роль, яку можемо відігравати, і чому можемо бути цікавими третім особам. Зрозуміло, що класичні схеми, пов’язані з отриманням грошей з боку зловмисника, були, є і будуть. Але в умовах повномасштабного вторгнення є й інші ситуації, коли може діяти окрема особа або група осіб, які просто збирають дані про кожного з нас, щоб планувати певні операції, зокрема ракетні обстріли.Тому що всі ми якщо безпосередньо не пов’язані із сектором оборони і безпеки, то маємо знайомих або родичів, які дотичні до оборонних заходів. І, відповідно, через нас потенційно можна дізнатися інформацію про них. Якщо її вже можна отримати, то далі — можливо, і про дислокацію певного підрозділу, який належить до Збройних сил України.А якщо ми працюємо в органах державної влади або в органах місцевого самоврядування, на нас покладається додаткова зона відповідальності. Бо, як правило, державний службовець має доступ до певних баз даних із персональними даними. І хоча як фізична особа він може не становити інтересу для зловмисника, цінними для нього є дані, доступ до яких можна отримати через цього державного службовця в межах організації.— А як зловмисники можуть потрапити в ІТ-інфраструктуру організації через одного працівника? І чому фішинг залишається однією з головних причин успішних кібератак?— Одна з найпоширеніших кібератак — це проникнення до службового пристрою звичайного користувача, який є працівником певного підрозділу або органу, а вже через нього — до ІТ-інфраструктури всієї організації. Зрозуміло, що в такому разі збитків може бути завдано значно більше, адже звичайний користувач, який не до кінця усвідомлює свою роль і місце в системі кібербезпеки установи, може стати тією проміжною ланкою, через яку зловмисник потрапляє в систему організації.Саме тому ми й бачимо в засобах масової інформації масштабні негативні наслідки кібератак — витоки даних та інші інциденти. І в більшості випадків, за статистикою, успішність такої атаки на первинному етапі пов’язана з тим, що звичайний працівник установи, який користується службовим пристроєм і корпоративною електронною поштою, не розпізнає фішинг — повідомлення, спрямоване на інфікування службового пристрою, а згодом і всієї ІТ-інфраструктури організації.У теорії кібербезпеки найслабшим елементом системи кібербезпеки є саме людина. Бо вона піддається психологічному впливу, і саме через неї найчастіше можна отримати доступ до систем.Штучний інтелект і нові загрози— Штучний інтелект стрімко входить у наше життя, але разом із можливостями з’являються і нові загрози. Які реальні кіберзагрози вже виникли через розвиток штучного інтелекту? І як технології діпфейку можуть використовуватися для шахрайства?— Ми вже зараз із засобів масової інформації можемо бачити повідомлення про те, що з використанням технологій діпфейку штучний інтелект дозволяє фактично підробляти обличчя кожного з нас. Якщо говорити про діпфейки, то, умовно, може сидіти одна людина, а на моніторі відображатися обличчя зовсім іншої особи.Діпфейк (від англ. deepfake, від поєднання термінів deep learning ("глибинне навчання") та fake ("підробка")) — методика синтезу зображення людини, яка базується на штучному інтелекті.Як створюється діпфейк? Зображення людини використовують для поєднання і накладення на інші зображення або відеоролики за допомогою штучного інтелекту.Діпфейк-відео найчастіше розміщують на сервісах YouTube, Vimeo, TikTok. Перше "вірусне" діпфейк-відео було з Бараком Обамою: https://youtu.be/cQ54GDm1eL0Вже є зафіксовані факти, пов’язані з використанням систем верифікації — це, зокрема, перевірка за фото. Тобто людина заходить у певний застосунок і, щоб його розблокувати, потрібно просканувати обличчя. Система порівнює обличчя людини в режимі реального часу з тими зразками фото, які були попередньо збережені в цьому застосунку. Сьогодні, з використанням штучного інтелекту, а саме технологій діпфейку, можна підробити обличчя людини та успішно пройти таку верифікацію.Вже були зафіксовані приклади, зокрема ті, які розслідувалися Національною поліцією, коли викривалися шахраї, які, використовуючи цю технологію, успішно отримували доступ до певних застосунків. Тому це виклик, який становить загрозу для кожного з нас. І щоб його мінімізувати, на рівні певних установ, як приватних, так і державних, впроваджуються додаткові механізми захисту від цих шахрайських проявів.— Що можуть зробити звичайні користувачі, щоб мінімізувати ризики від таких загроз?— Сказати точно, як повністю мінімізувати цей ризик для фізичних осіб, щоб у мережі Інтернет взагалі не залишалося жодних цифрових слідів у відкритому просторі, складно. Бо заборон цьому немає, але в контексті загроз, пов’язаних саме зі штучним інтелектом, передусім важливо обов’язково оновлювати програмне забезпечення. Тому що випуск оновлень — це не лише питання зміни функціоналу чи інтерфейсу, а й питання безпеки. Саме під час оновлень підвищується рівень захисту, зокрема фотоверифікації та відеоверифікації в конкретних застосунках.Тому ми маємо певною мірою покладатися на розробників і бути впевненими, що вони зможуть ефективно ідентифікувати шахрайські схеми, які з використанням штучного інтелекту здатні реалізовуватися в тих чи інших застосунках. І якщо розробник постійно вдосконалює свої системи захисту, нам залишається довіряти таким рішенням і обов’язково встановлювати оновлення.— Ви згадали про ризики публікування персональних даних в інтернеті. Які загрози виникають для українців під час використання ChatGPT та інших великих мовних моделей, коли їм передають особисту інформацію?— Перше, що маємо усвідомлювати, — це те, що ChatGPT та інші великі мовні моделі, є зручними і справді можуть допомагати в багатьох питаннях. Але водночас варто розуміти, що ці сервіси надаються конкретними компаніями, які використовують власні обчислювальні потужності та штучний інтелект для обробки наших запитів.Найімовірніше, усе листування і всі дані, які ми передаємо, зберігаються на серверах та інфраструктурі цих компаній. І якщо ми передаємо великі обсяги персональних даних, то в окремих випадках це може бути навіть заборонено — зокрема, коли йдеться про діяльність державного службовця. Тобто надавати персональні дані в межах виконання службових обов’язків категорично заборонено, адже вони зберігатимуться на сторонніх ресурсах.Якщо говорити про фізичних осіб, які не належать до державної служби, зрозуміло, що під час такого спілкування скласти психологічний портрет кожного з нас нескладно. Йдеться про наші психологічні особливості, певні тонкощі, нюанси тощо. І тут важливо чітко усвідомлювати: якщо ми розуміємо цей ризик і все одно передаємо ці дані, то кому саме ми їх передаємо.— Які додаткові ризики виникають при використанні штучного інтелекту, розробленого в інших країнах?— Якщо взяти таку велику мовну модель, як DeepSeek — розробка китайського стартапу, то вона на рівні з ChatGPT дає відповіді на запитання, що нас цікавлять. Тому зрозуміло: якщо ми передаємо свої дані саме в DeepSeek, то вони акумулюються й обробляються розробниками цієї країни, які можуть робити з них певні висновки щодо кожного з нас.Тому важливо на національному рівні усвідомлювати цей ризик і замислюватися, кому саме ми передаємо свої дані, наскільки можемо довіряти отримувачам цієї інформації, тобто розробникам, які потенційно мають до неї доступ, — і вже від цього відштовхуватися у своїх рішеннях.— Що можуть зробити користувачі, щоб мінімізувати ризики під час використання ChatGPT та подібних сервісів? Якою має бути політика щодо використання штучного інтелекту в органах державної влади?— Звичайно, повністю відмовитися від використання ChatGPT або інших великих мовних моделей буде складно. Єдине, що ми можемо зробити, — це обмежити обсяг інформації, яку передаємо, принаймні на рівні захисту персональних даних. Не вказувати реальні прізвища, імена, по батькові чи справжні номери телефонів, а за можливості шифрувати їх або навмисно змінювати окремі дані. Тобто хоча б на цьому рівні ми маємо передбачати такі механізми захисту.Якщо ж говорити саме про органи державної влади, то, на мою думку, тут має діяти пряма й категорична заборона на використання штучного інтелекту не в локальному середовищі, особливо під час виконання службових обов’язків.Як готуються кібератаки— У кіно хакери ламають систему за секунди. Насправді кіберзлочини інколи готуються місяцями або навіть роками. З чого зазвичай починається складна кібератака? І які фактори визначають тривалість підготовки кібератак?— Дійсно, окремі атаки можуть здійснюватися протягом тривалого проміжку часу, і ми маємо це усвідомлювати. Я вже згадував, що нам потрібно оцінювати себе не лише як фізичних осіб, а і як представників певних установ або організацій. Якщо в конкретній установі чи організації є критично важливі чутливі дані, зловмисник може намагатися отримати до них доступ саме через нас.Першим етапом зазвичай стають фішингові розсилки — найчастіше це електронні листи й повідомлення через месенджери. Останні мають шахрайський характер і спрямовані на отримання від нас персональних чи чутливих даних, або ж на інфікування службового пристрою. І тут важливо розуміти: якщо службовий пристрій інфікований, зловмисник може далі переходити до мережі та ІТ-інфраструктури організації, аби уже там завдати шкоди всій установі, наприклад, через масові витоки даних. І якщо зловмисники діють саме за таким сценарієм, то підготовка до атаки може тривати не один місяць — інколи й півроку. Йдеться не про одномоментну атаку, а про проходження низки етапів, які в підсумку здатні завдати масштабної шкоди цілим організаціям.— Чи можете навести приклад кібератаки, яка готувалася тривалий час?— Яскравим прикладом є вірус Petya. Якщо проаналізувати події, пов’язані з Petya, то, за різними оцінками, зловмисники діяли від шести місяців до року, щоб завдати масштабних негативних наслідків. Вони зачепили як приватний сектор, так і органи державної влади — не лише в Україні, а й в інших країнах світу.Petya — сімейство шкідливих програм, що вражає комп'ютери під управлінням сімейства ОС Microsoft Windows. Перші представники були виявлені 2016 року та були звичайними зразками здирницьких вірусів.27 червня 2017 року сталась масштабна атака останнім представником сімейства, який запозичив деякі модулі з попередніх зразків, але, можливо, був створений іншими розробниками та вже був вірусом-винищувачем даних, замаскованим під програму-вимагач.Кіберпростір і війна— Цифрові технології сьогодні стали повноцінною зброєю у війні. Кібератаки впливають на розвідку, управління, логістику та темп бойових дій. Як цифрові технології використовуються під час російсько-української війни й чи можна говорити про постійну кіберкампанію, а не окремі епізоди?— Частково я вже про це говорив: під час повномасштабного вторгнення кіберпростір став тим середовищем, у якому ворог активно діє. За стандартами НАТО кіберпростір сьогодні також вважається зоною ведення бойових дій, і ворог активно використовує цю сферу. Чому? Тому що в сучасному світі дані відіграють надзвичайно важливу роль, а їхня цінність є дуже високою.Фактично ворога цікавить велика кількість даних — як персонального характеру про кожного з нас, фізичних осіб, так і даних про юридичних осіб, цілі організації, незалежно від того, чи мають вони пряму або опосередковану причетність до сектору безпеки й оборони. Збираючи ці дані по крихтах, ворог може сформувати для себе загальну картину, яка потенційно допоможе йому в реалізації тих чи інших військових операцій.Тому діяльність у кіберпросторі сьогодні може мати не лише мотив отримання фінансової вигоди, а й мотив збору даних — як відкритого, так і закритого характеру.— Наскільки небезпечними у цьому контексті є дані, які люди та організації публікують у відкритому доступі?— Усі дані, які ми публікуємо про себе, можуть бути корисними для зловмисника, адже якщо вони перебувають у публічному просторі, то фактично не захищені. Якщо ми розміщуємо у відкритому доступі персональні або інші дані, які потенційно можуть бути цікавими ворогу, то йому, зрозуміло, нескладно їх зібрати, проаналізувати й зробити відповідні висновки.Саме тому сьогодні активно використовується такий напрям, як OSINT — розвідка з відкритих джерел інформації. Чому OSINT є настільки ефективним? Тому що ми, по суті, можемо публікувати про себе та інших велику кількість інформації у відкритому просторі. Зрозуміло, що повністю заборонити це складно, але ми маємо чітко усвідомлювати, що саме публікуємо і які ризики з цього можуть виникати.— Як ці дані можуть бути використані проти конкретної людини?— Ризики можуть бути різними, але якщо говорити в контексті кібератак або кіберпростору, то, як я вже згадував, ідеться про формування психологічного портрета. Зібравши достатню кількість даних про людину, можна скласти загальну картину, яка дозволяє зрозуміти, що її цікавить, які вона має хобі та вподобання. А далі, коли зловмисник це усвідомлює, він починає надсилати повідомлення, які є для нас релевантними й потенційно можуть нас зацікавити.Тобто, якщо ми ніколи не займалися футболом і отримаємо фішинговий лист, пов’язаний із футбольними змаганнями, ймовірно, не звернемо на нього уваги. Але якщо з відкритих джерел стає зрозуміло, що ми більше полюбляємо, наприклад, баскетбол, то зловмисник може використати саме цю тематику або пов’язані з нею події.І якщо якесь повідомлення надто емоційно нас зачіпає, варто зупинитися й замислитися, чи дійсно це правда. Можливо, йдеться лише про якісну маніпулятивну атаку, мета якої — спонукати нас до певних дій.— Яка кінцева мета таких кібератак у контексті війни? І як відрізняється підхід України та Росії до кібероперацій у цілях, методах і пріоритетах?— А яку відповідь від нас очікує зловмисник? Це або передача персональних даних, або ситуація, коли фішинг супроводжується прикріпленими файлами, що містять шкідливе програмне забезпечення. Мета в такому разі — спонукати нас завантажити цей файл і запустити його на своєму пристрої.Що стосується підходів, то вони у нас різняться, адже рівень технологій є різним. В Україні, на щастя, є сучасні технології — як власні розробки, так і рішення наших західних партнерів, які суттєво допомагають не лише протидіяти агресії РФ, а й у деяких випадках ефективно збирати інформацію про ворога. Тому в цьому аспекті ми справді відрізняємося і достатньо якісно реалізуємо цей напрям у межах наявної ситуації.Водночас, з огляду на політику РФ щодо України, противник у більшості випадків націлюється на об’єкти критичної інфраструктури. Зокрема на ті, збір даних про які може дозволити завдавати ракетних ударів і шкоди цивільному населенню. Саме тому об’єкти критичної інфраструктури на території України страждають не лише фізично, а й у кіберпросторі: проти них намагаються здійснювати атаки, збирати дані, а в окремих випадках — навіть зупиняти їхню роботу.З 2014 року наша держава реалізувала низку заходів, спрямованих на суттєве підвищення кіберстійкості об’єктів критичної інфраструктури. Адже саме з цього періоду кібератаки активно застосовувалися проти енергетичних комплексів та інших критичних об’єктів. У 2014-2015 роках були випадки, коли внаслідок таких атак населення залишалося без електропостачання протягом кількох годин. Нині подібних сценаріїв уже не відбувається, оскільки кібероборона значно посилилася, а негативний досвід був врахований.— Але як все-таки кібератаки можуть впливати на бойові дії і ситуацію на фронті? — Зрозуміло, що йдеться, зокрема, про логістичні постачання — отримання інформації про них. Безпосередньо на лінії бойового зіткнення використовуються свої технічні можливості та інструменти для перехоплення даних у радіусі 20-30 кілометрів. Я не є фахівцем у цих деталях, але такий інструментарій там застосовується.Але якщо потрібно перехоплювати дані, які фізично перебувають за 1000-2000 кілометрів, тобто в зовсім інших локаціях, то тут, зрозуміло, зона відповідальності вже лежить у площині кібероперацій. Йдеться про те, як потрапити в систему і як із цієї системи зібрати дані, які потенційно можуть допомогти планувати ті чи інші військові операції.Тому в більшості випадків, відповідаючи на ваше питання, йдеться саме про можливість визначення логістичних постачань, а вже з урахуванням зібраної інформації — планування подальших військових операцій.Технології у роботі правоохоронців— Цифрові загрози змінюють і підхід до роботи правоохоронних органів — від навчання до розслідувань. Майбутні правоохоронці повинні розуміти кіберзагрози, навіть якщо не планують займатися програмуванням. Як у Національній академії внутрішніх справ навчають курсантів кібербезпеці та роблять акцент на практичній підготовці?— У Національній академії внутрішніх справ акцент робиться на практичній підготовці майбутнього поліцейського — курсанта, який уже після випуску може використовувати конкретні інструменти та методики для розкриття і розслідування кримінальних правопорушень. Відповідно, ми впроваджуємо кейсові завдання та практичні симуляції із залученням чинних працівників профільних підрозділів.Можна сказати, що в нас напрацьовані практичні симуляції та завдання, які безпосередньо стосуються питань кібербезпеки, збору й аналізу даних. З урахуванням того, що специфіка цієї роботи передбачає виконання завдань за допомогою персонального комп’ютера, за підтримки керівництва академії розбудовано належну матеріально-технічну базу — зокрема, забезпечено обладнання у вигляді ноутбуків і персональних пристроїв.Крім того, ми постійно намагаємося отримувати відповідне програмне забезпечення, яке використовується в підрозділах поліції, зокрема у сфері кібербезпеки, кримінального аналізу та інших напрямків, що вимагають від працівників застосування сучасних інформаційних інструментів.У підсумку можна сказати, що поєднання теорії та практики дає максимальний результат у підготовці курсантів. Також варто окремо відзначити й подякувати керівництву академії за те, що створені всі необхідні умови для забезпечення такої підготовки на належному рівні.— Наскільки ефективні інтелектуальні камери з розпізнаванням облич у розкритті злочинів? Їх почали встановлювати ще до початку повномасштабного вторгнення. Можете навести приклади, коли вони реально допомогли правоохоронцям, зокрема для фіксації злочинів окупантів у захоплених містах?— Так, на території України розбудована система "Безпечне місто", а подекуди — і "Безпечне село", залежно від рівня та типу населеного пункту. Місцева громада може ухвалювати рішення про розбудову таких систем — камер відеоспостереження, які в режимі реального часу фіксують ті чи інші події, а також у ретроспективі дозволяють відтворювати події, зафіксовані тією чи іншою камерою.На початку повномасштабного вторгнення, коли активні бойові дії, зокрема, відбувалися в Київській області та інших регіонах України, такі камери відеоспостереження дуже часто фіксували воєнні злочини, скоєні ворогом або представниками Збройних сил РФ. Таких прикладів насправді є дуже багато.У Національній поліції профільним збором матеріалів за цим напрямком займається Головне слідче управління, а також інші підрозділи кримінальної поліції, які супроводжують ці категорії воєнних злочинів. Також відомі окремі приклади, пов’язані з функціонуванням системи "Безпечне місто" в Енергодарі (місто-супутник Запорізької АЕС у Запорізькій області, яке перебуває в окупації з 4 березня 2022 року, — ред.), коли під час заходу військових РФ за допомогою камер відеоспостереження фіксувалися випадки завдання шкоди певним об’єктам або приміщенням у цій локації. Після цього окупанти намагалися звинуватити українську сторону, проводячи дезінформаційні кампанії. Саме камери відеоспостереження дозволяли спростовувати ці дезінформаційні твердження з боку представників РФ і, відповідно, ставали доказом того, що вони не відповідали дійсності.— Мобільний зв’язок — одна з ключових частин безпеки, але доступність та анонімність SIM-карток створюють додаткові виклики. Чи впливає доступність і відносна анонімність SIM-карток на розкриття злочинів в Україні?— Звичайно, в Україні існує певна проблема. Вона пов’язана з тим, що SIM-картки можна придбати без надання документів, які посвідчують особу, зокрема паспорта. У країнах Європейського Союзу такої практики немає: перед придбанням SIM-картки там обов’язково потрібно надати документ, що засвідчує особу, — у більшості випадків це паспорт.Це проблема, яка вже тривалий час існує в Україні й потребує врегулювання на законодавчому рівні. Необхідно запроваджувати механізми, які б не створювали додаткових труднощів для правоохоронних органів у ситуаціях, коли номер телефону не прив’язаний до конкретної фізичної або юридичної особи. З погляду запобігання та розкриття злочинів це є серйозним викликом.Водночас варто говорити й про інший аспект. Якщо людина користується SIM-карткою, яка не прив’язана до паспортних даних, значно зростають ризики різноманітних шахрайських схем. Зокрема, йдеться про ситуації, коли номер може бути перехоплений третьою особою — зловмисником — і надалі використаний для отримання доступу до певних застосунків. У більшості випадків йдеться про онлайн-банкінг.Тому тут йдеться вже не просто про рекомендацію, а про пряму відповідальність кожного з нас — прив’язувати номери телефонів, які використовуються для фінансових операцій та онлайн-банкінгу, до паспортних даних. Якщо номер фактично виконує функцію фінансового ідентифікатора, його необхідно захистити у такий спосіб, щоби треті особи, зокрема зловмисники, не могли отримати до нього доступ, перехопити його чи використати для доступу до наших акаунтів.Погляд уперед— На вашу думку, які технології або тренди найбільше змінять кібербезпеку в Україні найближчими 5-10 роками?— Безперечно, йдеться насамперед про штучний інтелект. Ми вже торкалися цієї теми в ході розмови, адже штучний інтелект — це не лише інструмент, який допомагає нам, як добросовісним громадянам, у повсякденному житті та професійній діяльності, а й потужний ресурс, який активно використовують зловмисники. Це тренд, який уже сформувався, і з огляду на темпи розвитку технологій можна очікувати, що його застосування лише зростатиме — серед усіх верств населення, зокрема й у злочинних цілях.Окремо варто згадати й про квантові комп’ютери. У разі їх повноцінного запуску перед сферою кібербезпеки постане ціла низка нових викликів, насамперед пов’язаних із забезпеченням належного рівня шифрування даних. Уже сьогодні активно обговорюється питання, наскільки існуючі системи захисту зможуть залишатися ефективними в умовах появи таких обчислювальних потужностей і як змінюватимуться підходи до кіберзахисту загалом.Ще один постійний виклик — це підготовка кадрового резерву. Інформаційні технології сьогодні присутні практично в усіх сферах суспільного життя, а процеси цифровізації лише пришвидшуються. Водночас людям, які тривалий час працюють у своїй професії, часто стає складніше швидко адаптуватися до нових технологій, які необхідно не лише розуміти, а й активно застосовувати на практиці. Така ж ситуація спостерігається і в сфері кібербезпеки.З урахуванням усіх цих факторів потреба у кваліфікованих фахівцях, здатних на належному рівні забезпечувати захист інформаційних систем, лише зростатиме. Тому одним із ключових завдань на найближчі роки залишається формування кадрового потенціалу, який не просто усвідомлюватиме наявні та майбутні виклики, а й зможе ефективно їм протидіяти, забезпечуючи високий рівень кіберзахищеності організацій і держави загалом..

Повномасштабна війна суттєво змінила український ринок праці. Попит на працівників у багатьох сферах залишається високим, однак бізнес дедалі частіше стикається з дефіцитом кадрів і структурними дисбалансами. Мобілізація, міграція та релокація компаній вплинули на умови роботи й очікування працівників.Які виклики постають перед роботодавцями, чого чекати від ринку праці вже наступного року та які зміни стануть визначальними — про це ми поговорили з експерткою з ринку праці Тетяною Пашкіною.Загальна ситуація на ринку праці— Як би ви охарактеризували ситуацію на ринку праці на четвертому році повномасштабної війни?— Насправді ситуація має доволі логічний вигляд, адже кількість вакансій упродовж останніх року-півтора залишається відносно стабільною. Відповідно, це відображає ті обсяги, які сучасний ринок праці може собі дозволити з боку роботодавців.Водночас ми розуміємо, що кількість працівників невтомно скорочується, і цьому є як постійні, так і змінні причини. Ми мали звикнути, що протягом 20, а може, й більше років, смертність в Україні значно перевищує народжуваність. І тепер ця тенденція нас наздоганяє, адже ці люди не виходять на ринок праці.Також чимало українців перебувають за кордоном — і це вже не трудова міграція, як було до війни та коронавірусу, коли три мільйони громадян туди-сюди кочували. Тепер ці люди постійно за кордоном, і невелика частка з них працює віддалено на Україну. Крім цього, у зв'язку з повномасштабною війною сформувався цивільний і військовий ринок праці, які певним чином конкурують між собою."Вишенька" на торті — відключення світла. Я впевнена, що є ті, хто вже пакує валізи, аби не зустрічати Новий рік в умовах відсутності електрики. У такий спосіб ми ще більше скорочуємо ринок праці з погляду працівників і посилюємо конкуренцію між роботодавцями за тих, хто залишився.— Які на сьогодні вакансії залишаються затребуванішими?— Мені важко сказати, коли вакансія продавця-консультанта зникне з "Олімпу", тому що це найбільш універсальна і найбільш плинна за структурою зайнятість. На жаль, у нас не сформувалося розуміння, що продавець-консультант — це якісна, класна робота на все життя. І вона, мені здається, буде ще довго існувати, попри певний дефіцит, спробу автоматизації, безпродавцеві магазини тощо.З одного боку, для молоді посада продавця-консультанта — це старт в доросле життя, можливість підпрацювати. Роботодавці погоджуються на півставки, чверть ставки, гнучкий графік — все, що завгодно, аби в магазині були люди. І самі молоді працівники починають розуміти, що таке внутрішні дисципліни, графік, перші самостійні гроші тощо.Сьогодні молодь має високу мотивацію працювати, однак норми Кодексу законів про працю фактично ускладнили працевлаштування цієї категорії. Та ми починаємо шукати якісь кроки, щоби молодь входила в доросле життя поступово, отримувала кошти й певну самостійність. І, мені здається, це на сьогодні один із небагатьох плюсів на ринку праці.Зарплати та регіональні відмінності— Якою є актуальна "зарплатна мапа" України? Де зараз можна отримати найвищу оплату праці, а де рівень зарплат залишається найнижчим? 2024 року серед лідерів ви називали Київ, Львів, Одесу, Дніпро та Харків…— Я пам'ятаю лише одну ситуацію, коли Київ вибився з лідерів ринку за рівнем зарплат. Це був початок 2022 року — лютий-березень, що цілком обґрунтовано. Тоді Львів обійшов столицю за рівнем зарплат на короткий термін. Нині він впевнено на другому місці, і ми розуміємо чому. Далі у переліку Одеса, Дніпро і Харків, хоча останній може відставати. Запоріжжя, яке було на шостому місці, зараз поступається, здається, Івано-Франківську. Ми розуміємо: чим ближче до Сходу, тим більше ймовірності, що зарплата буде меншою, адже люди залишилися, а роботодавці пішли. Конкуренція між пошукачами знижує зарплатні очікування — і наявність людей, які готові демпінгувати, суттєво на це впливає. До того ж маємо новий-старий тренд, коли роботодавці через нестачу працівників пхають в одну вакансію кілька посад, додаючи за це лише півзарплати. Але їхні очікування, що люди будуть у чергу вишиковуватися за цим "благом", не виправдовуються, бо громадяни не завжди готові вмерти за півзарплати додатково ще на одній роботі. З одного боку, зрозуміло, що іноді немає роботи для двох фахівців — зокрема, у компаніях, які працюють стабільно, але на мінімальному рівні. У таких випадках є можливість об'єднати посади, тому що брати двох людей на півставки — це нині розкіш.Шукачі тепер звертають увагу не тільки на зарплату, але й на можливість, наприклад, надання житла, гнучкий графік, віддалену роботу тощо…— У яких професіях сьогодні пропонують найвищі зарплати? Хто входить до топ-оплачуваних фахівців?— Це все ще топ-менеджери, "айтівці", хоча загальна ситуація у цій сфері бажає бути кращою. Військові на "нулі". Є варіант, коли це високоякісні, вузькоорієнтовані, висококваліфіковані фахівці, як-от стоматолог-ортопед-хірург, або технолог фармпромисловості, або головний архітектор проекту, або керівник виробництва. Їх не так багато, тому за ними полюють і намагаються, як-то кажуть, спокусити грошима.Потроху зростають зарплати у продажах, виробництво постійно вимушено підвищує оклади, тому що людей немає. А в цілому все "повзе", бо інфляція не стоїть на місці, і роботодавці намагаються хоча б її компенсувати.Вплив війни, мобілізації та повернення українців— Як мобілізація вплинула на ринок праці? Чи змінилися запити бізнесу та поведінка кандидатів?— Ринок праці працює за простим принципом: скорочення в одному сегменті компенсується зростанням в іншому. І сьогодні цивільний ринок праці трохи працює на військовий. Це може бути MilTech (Military Technology, — ред.) — доволі прогресивна й іноді високооплачувана частина ринку праці.Стається, що мобілізація вибиває відчуття стабільності у деяких роботодавців. За чотири роки повномасштабної війни ми так і не спромоглися збудувати систему, коли кожен, наприклад, військовозобов'язаний чітко розуміє, яка він хвиля призову і, відповідно, роботодавець розуміє, що він може будувати короткотермінові чи довгострокові відносини до співпраці. І ситуація з бусифікацією не додає стабільності. Особливо, якщо йдуть ключові фахівці.Коли люди йдуть добровільно на фронт, роботодавцеві є можливість підготуватися, зробити кадрові перестановки, щоби компенсувати відсутність працівника. Але якщо несподіванка, то це негативно впливає на ринок праці. І, на жаль, поки що немає ніяких прецедентів, що це буде змінюватися.— Чи справді роботодавці частіше шукають "універсальних солдатів"?— Певною мірою це вимушена ситуація стосовно попереднього питання. Роботодавці намагаються підстрахуватися у разі відсутності працівника й зробити так, щоби його колеги були взаємозамінними на період пошуку нового фахівця.Не завжди вистачає роботи для вузькоорієнтованих фахівців, тому часто на них перекладають завдання інших спеціальностей. Якщо технолог, то нерідко це ще й конструктор, якщо продавець, то ще й касир. І тоді бізнес має сподівання, що закриє потрібну частину процесу, і, будьмо відвертими, зекономить гроші на оплаті.— Як змінилися запити ветеранів, які повертаються до цивільної роботи? На що вони орієнтуються зараз: стабільність, гнучкий графік, більша зарплата, сенс роботи?— Ми ще не дуже багато запитів отримували від ветеранів щодо працевлаштування — це не добре і не погано. Тому що, звісно, хотіли б, аби всі уже повернулися і все було добре. Нині повертаються громадяни, які демобілізовані за станом здоров'я. Й розуміємо, що цим людям треба відпочити й долікуватися, аби уникнути повернення старих і нових болячок.— Наскільки бізнес сьогодні готовий до системної адаптації ветеранів і цивільних, які пережили стрес, втрату або ПТСР?— Нещодавно я була у журі на одному заході щодо того, як роботодавці піклуються про працівників-ветеранів, ставляться до додаткової відпустки для них, санаторного лікування, пільг тощо. Як на мене, це дуже на часі, дуже потрібно. І, відповідно, чесна співпраця: тобто якщо ветеран готовий повернутися до колишнього роботодавця, то на яких умовах це відбуватиметься? Адже, будьмо відвертими, не всі можуть виконувати попередню роботу, з огляду на свої фізіологічні можливості. Тому роботодавець має запропонувати адаптовану під ветерана роботу, можливо, геть іншу. І в компаніях, особливо великих, вже є фахівець зі взаємодії з ветеранами, який намагається максимально якісно організувати комунікацію і подальшу співпрацю.Звісно, існує варіант фінансовий, коли ветерани мають певні побажання стосовно роботи, але в більшості випадків люди розуміють, що цивільний ринок праці з середньою зарплатною 26 тисяч гривень — це трохи інше, ніж оплата на "нулі". Експерти з ринку праці розуміють, що після коштів, які ветеран отримував на передовій, погоджуватися на цивільну оплату — це такий собі дауншифтінг. Тому вже є підходи, алгоритми про те, як пояснити людині, що ситуація трохи інакша: ця робота не така небезпечна, більш комфортна, хоч і менш оплачувана.Ветеран очікує на допомогу і в адаптації, і в реінтеграції, і в навчанні, і в розумінні того, що, наприклад, після контузії він погано сприймає великі масиви інформації, і необхідно їх пояснювати, іноді повторювати тощо. Важливо роз'яснити й колегам ветерана, як з ним комунікувати, щоб вони не додали травмування. Це масивна комплексна програма, і добре, що існує велика кількість фахівців і громадських організацій, які допомагають співпрацювати. І всередині компаній вже є розуміння, що і як має відбуватися. — Наскільки повернення українців з-за кордону впливає на конкуренцію та рівень зарплат? Чи змушує це роботодавців переглядати свої ставки?— Якщо відверто, то це не надто значуща цифра. Поки що ми більше в мінусах, ніж в плюсах, адже, згідно зі статистикою прикордонників, все-таки громадян виїжджає більше, ніж приїжджає. У тих зведеннях, що я бачила, у більшості випадків повертаються або люди зрілого віку, які там нажилися і все одно бажають жити у більш-менш зрозумілих умовах — де не треба вчити іноземну мову тощо. І, певною мірою, повертається деяка частина жінок з дітьми. Тому я не вважаю, що це серйозна конкуренція й проблема ринку праці. Можливо, навпаки така неформальна спроба оптимізувати український ринок праці, бо, якщо брати до уваги повагу до фахівців, бізнесові відносини тощо, то в нас є чому повчитися. І люди, які вже відчули на собі таке ставлення, не будуть готові до певних наших національних нюансів і матимуть силу волі сказати про те, що для них щось є неприйнятним, і це треба змінити. Тому, можливо, це певний поштовх до більш європейської ситуації на вітчизняному ринку праці.Ми також не готові приймати людей на якісь програми повернення, а європейські країни вже теж не надто панькаються з українцями, як це було на початку повномасштабного вторгнення. Тому й формуються вже програми повернення біженців тощо. Наші люди готові повертатися за певних умов, зокрема, якщо у них буде житло, безпека, достойна європейська зарплата тощо. Однак, якщо людина повернулася з умовної Ірландії, Бельгії, Чехії чи Польщі й вважає, що має отримувати півтори тисячі євро лише тому, що вона звикла до такого окладу, то так у нас не працює. Тому певний вплив буде, але чи стане він глобальним — дуже сумніваюся.Покоління й упередження на ринку праці— Часто кажуть, що зумерам складніше догодити як працівникам: вони мають вищі вимоги до зарплати й умов. Це міф чи реальна тенденція? — Це особливості виховання. Якщо згадати, умовно кажучи, старше покоління, то виховання там в більшості випадків зводилося до вирощування. Всі пам'ятають ключ на мотузці на шиї, і всі атрибути самостійності. Але ті громадяни, які виросли в таких сім'ях, вони не хочуть такого майбутнього для своїх дітей. І тому нинішня молодь трохи зі "срібною ложечкою" в роті, адже в дитинстві їм казали, що вони "чудові", про них піклувалися тощо.Методика Монтесорі й інші педагогічні напрямки, які мами застосовували — все було затерто до дір. І тому діти вийшли не такі биті, не такі терті, не такі нещасні, як їхні батьки. І можуть дозволити собі сказати, що, маючи власну гідність, не будуть погоджуватися на ті умови, на які погоджувалися батьки. І якщо попереднє покоління вчили: вмирай на роботі — і буде тобі щастя, то їхні діти побачили, як це на практиці — і для них це не про щастя.— Чи існує на ринку праці протистояння між різними поколіннями — зумерами, міленіалами та бумерами?— Як на мене, ставлення до життя, яке ми бачимо у зумерів, формує більш здорову атмосферу. Бо навіть ті нещасні "бумери", які все життя ходили биті й кляті, дивлячись на зумерів, думають, а що, так можна було? І потихеньку собі починають проростати у власних очах. І певного свавілля серед роботодавців стає менше.Коли ми кажемо, наприклад, про сексизм, то молодь каже, що немає ніякої різниці між чоловіками й жінками в оплаті праці, і вимагає однаковий рівень зарплати. Якщо ж настає скрута на ринку праці, то в більшості випадків здоровий глузд перемагає. Але мені здається, що має бути різнобарвний ринок праці — різні покоління, запити тощо. Адже, якщо у роботодавця є запит на молодого за віком креативного працівника, який сприймає великі обсяги інформації, діджиталізований, досить непогано комунікує онлайн і вміє робити ті неймовірні речі, на які старше покоління поки що не спроможне, то це має свою ціну. Якщо ж потрібні менш гонорові працівники, але без значної кількості скілів — такий запит теж має право на існування.— Наскільки гостро сьогодні стоїть проблема ейджизму? Чи побільшало випадків відмови кандидатам віком 45+, 50+?— Як не дивно, попри наші глобальні дефіцити й негаразди з фахівцями, роботодавці не готові в деяких випадках сприймати працівника віком 45-55 років. На сайтах з працевлаштування більш прискіпливо ставляться до вікових обмежень, тому там це не вказують. Але це не означає, що рекрутер під час телефонної розмови не поцікавиться вашим віком. І хоч це заведено не озвучувати, все ж є можливість відмови кандидату через вік. Тому ейджизм все ж присутній.Однак нестача робочих кадрів змушує певних роботодавців заплющувати очі на вік працівників. Тому ми бачимо продавців-консультантів зрілого віку, на виробництво активно запрошують працівників цієї вікової групи.Згідно зі статистикою, чисельність робочої сили на сьогодні становить 12,5-13 мільйона осіб, з яких дев'ять мільйонів працює офіційно. Якщо зберігатиметься вікова фільтрація, то просто нікому буде працювати. Враховуючи, що середня пенсія на сьогодні 6436 гривень, то пенсіонери вимушені працювати, адже на ці кошти ні проживеш, ні виживеш. Тому у нас існує два таких потоки — роботодавці, для яких навіть "передпенсіонери" щось "смертельне", і велика кількість людей віком 40-45, яка плавно з'їжджає в 50-55.— Що сьогодні заважає роботодавцям активніше наймати працівників зрілого віку?— Існує розуміння, що навчити громадян віком 45+ дешевше й надійніше, аніж ганятися за молоддю. Однак маємо чималу кількість роботодавців, яка все життя орієнтувалася на молодих працівників і має успішний досвід швидкого найму. І коли вони сьогодні вимагають від рекрутерів чергу з працівників, а її немає, виникають претензії: рекрутери "неправильні", вакансія "неправильна", люди "неправильні"…З іншого боку, держава поки нічого не зробила, щоби людей передпенсійного віку було легше наймати. Та й сприйняття людей зрілого віку досить специфічно представлене у медіапросторі — зокрема, 50-річні асоціюються з онуками, дачею тощо. І допоки ми ті шаблони сприйняття не змінюватимемо, допоки працевлаштування не буде легким й економічно вигідним, такий віковий розрив у сприйнятті працівників роботодавцями зберігатиметься.— Чи зберігається різниця в оплаті праці між чоловіками та жінками? Як війна вплинула на гендерний розрив?— З одного боку, жінок, звісно, вимушені брати охочіше, тому що чоловіків можуть мобілізувати, та це не означає, що їм платитимуть більше. З іншого боку, у більшості жінок є діти, а це стримувальний зарплатний фактор. А враховуючи те, що нинішні навчальні заклади іноді можуть собі дозволити кинути в батьківський чат прохання забирати дітей, тому що повітряна тривога, то не завжди і підеш на ту роботу, яку хочеш.Є обмеження як для жінок у тій сфері, у якій вони можуть працювати за певним графіком, так і для роботодавців, чи залучати громадянок. Водночас маємо статистику, як на мене, дещо викривлену, що в нас збільшився гендерний дисбаланс по зарплаті. Мені здається, він відбувся внаслідок того, що більше чоловіків військових, і вони мають вищу зарплату. Середній показник зарплатної різниці в Україні між чоловіками й жінками становить 17,6, у Європі — 13,6. І коли почалися розмови, "давайте ми всіх порівняємо і дорівняємо", чомусь всі вирішили, що ці гроші заберуть з кишень чоловіків і віддадуть жінкам. Звісно, чоловіки не були в захваті від такої ідеї, хоча й однакова тарифікація у певних професіях, враховуючи стаж, досвід тощо була б доречною. Тому від гендерної нерівності ми нікуди не поділися, вона дещо камуфлювалася, але прийняття того, що жінка і чоловік мають отримувати однакову зарплату на однакових посадах з однаковим професійним досвідом і продуктивністю поки що не підтримується на 100% навіть жінками.Штучний інтелект і трансформація професій— Які зміни приносить штучний інтелект на український ринок праці? Це реальна загроза для частини професій чи радше перебільшений страх?— З одного боку, штучний інтелект присутній у нашому житті, ми нікуди від цього не дінемось і не зможемо його відкинути. Поки що, настільки я бачу, за результатами опитувань, його використовують переважно в особистих цілях.Водночас існує значна кількість компаній, яка наполегливо намагається застосувати його для виконання рутинних завдань, враховуючи дефіцит працівників. Навіть Google розробив безкоштовний курс з освоєння ШІ бізнесом. Компанії наймають консультантів зі штучного інтелекту, які навчають працівників, як правильно його використовувати для максимальної ефективності.  Штучний інтелект — не геній, його треба навчати, а для цього потрібні висококваліфіковані фахівці, які можуть це зробити. Тому рутинні операції з його допомогою можна мінімізувати, але треба розуміти, як буде трансформуватися бізнес, де є загрози, які помилки можуть статися внаслідок залучення ШІ, як на них реагувати. Якщо ми хочемо глобалізацію —  вважаю, що це можливо, але я б наполягала на тому, що це має бути обмежено, контрольовано і професійно.Прогнози та перспективи— Чого, на вашу думку, українцям і роботодавцям очікувати у 2026 році? Дефіциту чи навпаки — перенасичення кадрами? Зростання чи падіння зарплат?— Однозначного прогнозу у мене не буде, адже у нас війна, і те, скільки вона триватиме, є найбільшим коригувальним коефіцієнтом, як поводитиметься ринок праці. Якщо ми кажемо про оптимістичний прогноз, то це отримання репарацій, значна кількість охочих допомогти підняти нашу країну, а звідси — чимала кількість робочих місць і нормальні, грантово підкріплені європейські зарплати. Найнегативніший сценарій — коли наш американський друг чи недруг доможеться якихось незрозумілих "мирних угод" не на користь України й, відповідно, економіка буде заморожена, з'явиться велика кількість безробітних, не буде росту заробітних плат тощо. Зазвичай все стається посередині. Згадаймо 2024 рік, коли стрімкий ріст заробітних плат був кумулятивним. Компанії намагалися компенсувати фінансову мовчанку (інфляцію тощо), на яку вимушено пішли у 2022-2023 роки. Цього року ми вже не бачили таких фантастичних заробітних плат, а якщо такі і є, то це точково й аж ніяк не глобально.Ми з Європейською бізнес-асоціацією третій рік поспіль проводимо дослідження ринку праці, і бачимо, що другий рік великі компанії не мають достеменно відсотково прозорої політики з підвищення заробітної плати. Звісно, роботодавці мотивуватимуть тих, кого треба втримати. Передовики ринку, аби підтвердити своє лідерство і маючи економічне підґрунтя, робитимуть це, а всі інші — або намагатимуться зрівнятися, або поступово підуть у "тінь". Бо цього року ми спостерігали зменшення кількості офіційно працевлаштованих осіб, хоча кількість працівників у компаніях не зменшилася. Себто, певні роботодавці, не справившись з фінансовим навантаженням, запропонували працівникам дещо "потінитися", щоби зекономити хоча б на цьому.Тому чим гірша й нестабільніша економічна ситуація, тим більше вірогідності, що роботодавці почнуть економити й на працівниках також. Чим довше в нас працюватиме генераторна економіка, виїдаючи прибутки, тим менше шансів на підвищення зарплатні або на те, що вона стане "білою".— Чи прогнозуєте ви скорочення в окремих галузях уже наступного року? Які професії або спеціальності можуть втратити актуальність, а кому варто задуматися про зміну напрямку чи перекваліфікацію?— Скорочення відбуваються вже зараз: у певних бізнесах, які не мають фінансової подушки й не можуть собі дозволити певну кількість людей. Іноді це проекти, які не стартанули. Іноді це спроба оптимізувати бізнес-процес. Стається, що компанії завдяки штучному інтелекту, автоматизації намагаються скоротити персонал, але це заради зменшення ризиків, що щось відбудеться. Тому, враховуючи багаторічні воєнні дії, які не на користь економіці, багато великих і малих підприємців розоряються. Варто пройтися центром Києва й поглянути, як змінилися вивіски, щоби зрозуміти: якби у бізнесу було все добре, навряд чи він пішов би звідти. Тому цей тренд буде продовжуватися, адже не всім вистачає запасів.Ніхто не знає, що буде з ринком праці наступного року. Є ті, хто опиратиметься до останнього, але не завжди на це вистачає ресурсу. Є варіант, коли людей переманюватимуть в інші компанії, й через це бізнеси скорочуватимуться. Але не думаю, що це стане глобальним трендом, якщо ми більш-менш втримаємо ситуацію стабільною в країні.— Чи є ознаки того, що, можливо, у найближчі 2-3 роки якісь професії набудуть більшої масштабної популярності? До чого можливо варто підготуватися українцям? — У нас зараз стартує MilTech, тому люди цієї сфери будуть затребувані. До того ж діджиталізація, автоматизація мають високий попит; і компанії, які це просувають, теж будуть на часі. Програмне забезпечення все ще залишається в тренді. Щодо виробництва, то хоч ми й лишилися певних пільг, але обхідні шляхи вміємо робити досить ефективно, тому у цій сфері ще є варіанти, коли можна щось виграти у конкурентів..

Повномасштабна війна в Україні оголила не лише агресію Росії, а й її глибинний страх — страх перед правдою. Багато росіян воліють існувати у власній інформаційній бульбашці, де війна має інші назви, злочини — виправдання, а реальність підміняється зручними міфами.Історик і педагог, співавтор підручників з історії України та автор YouTube-каналу Vox Veritatis (Голос правди), який налічує понад півмільйона підписників, Віталій Дрібниця, майже п’ять років виходить на прямий контакт із росіянами, яких з дитинства вчать не бачити очевидного. Ще з квітня 2021 року він спростовує проросійські наративи у розмовах з росіянами в чат-рулетці. Пан Віталій говорить із тими, хто заперечує факти, виправдовує насильство і ховається за вигаданими поясненнями.Та, чи можливо прорвати цю інформаційну бульбашку і достукатися до тих, хто не хоче чути правду? Про це і не тільки ми поговорили з Віталієм Дрібницею.— Що стало точкою неповернення, коли ви вирішили: "Потрібно йти до росіян і говорити з ними прямо"?— Це був досить довгий процес, коли я під тиском певних об'єктивних і суб'єктивних обставин почав розмовляти з росіянами. Для цього було декілька причин: з одного боку, я дивився українських блогерів, які, зокрема, зачіпали історичні питання, а я ж маю історичну освіту, і мені, як то кажуть, вухо різали деякі помилки в питаннях чи відповідях наших блогерів. Думав собі, що прийду, розкажу так, як воно є. З іншого боку, хвороба мене викинула з роботи, не вистачало спілкування. Я вирішив, раз усі спілкуються через чат-рулетку, то і я туди зайду, спробую поспілкуватися. Тобто це починалося доволі повільно, в декілька етапів.— Vox Veritatis — це більше про просвітництво чи про фіксацію стану російської свідомості?— Знову таки, створення свого блогу пройшло декілька етапів. Спочатку в мене була романтична ідея викладати тільки відео з так званими "адекватними росіянами", бо наші українські блогери викладали росіян такими, як вони є, ну а в мене була ідея, що я знайду таких (адекватних росіян, — ред.) та буду викладати. Коли ці пошуки закінчилися пшиком, скажімо так, бо їх надзвичайно мало, то став викладати так, як воно є. І якоїсь мети, що це буде просвітницький проект, чи буде фіксаційний проект — такого не було. Воно і до сьогодні залишилося в такому розмитому форматі. Тобто я спілкуюся і на історичні теми, і на теми агресії Росії проти України.На основному моєму каналі вже є просвітницький проект, коли я сам беру, як історик, як журналіст, інтерв'ю в українських професійних істориків, і то вже дійсно просвітницький проект. Також останнім часом я, певним чином, наголошую, що хотів би бачити свій проект просвітницьким, але насправді він не тільки про просвітництво.— У чат-рулетці ви спілкуєтеся з росіянами різних верств населення, віку та рівня освіченості. Що їх усіх поєднує? Які характерні риси сучасного російського етосу?— Ну, по-перше, треба ж розуміти, що чат-рулетка — це специфічна платформа, там представлені не усі категорії населення. Тому робити якісь висновки, виходячи з чат-рулетки, про всю Росію — неможливо. Але, з усім тим, чотири роки, проведені в чат-рулетці, і опитування тих росіян, які більш-менш адекватно реагують на діалог і адекватно реагують на ситуацію, вони роблять такий зріз російського суспільства.Що об'єднує російське суспільство на сьогодні? Це абсолютне невизнання суб'єктності України й українців. Тобто вони не визнають Україну як окрему державу, український народ як окремий народ. Відповідно, якщо це історичні питання, вони не визнають окремішності історії України від історії Росії — і це найголовніша риса, яка їх об'єднує.Якщо говорити про політичні питання, коли йдеться про агресію РФ проти України, то абсолютна більшість росіян впевнені, що агресори в цій ситуації українці, що ми її розпочали, що Майдан поклав їй початок. Щоправда, жоден росіянин на питання: "На яку ж конкретно область Росії, у якому місяці чи році Україна напала" — відповіді немає. Але, за їхніми словами, Україна все-таки "агресор".— У відеодіалогінгу ви намагаєтеся дотримуватися етики дискурсу, чого, на жаль, не можна сказати про ваших опонентів-росіян. То ж які норми дискурсивної етики найчастіше порушуються ними та чому?— Скажу чесно, я теж інколи не дотримуюся тих норм, які виставляю сам, адже я — реальна людина, є реальний діалог і є емоції. Для тих, хто хоче мене бачити поза дискурсом, є канал на Patreon, там, як мінімум, за три долари на місяць можна мене побачити трошки іншим. Але я намагаюся цим не зловживати. Для діалогу потрібні двоє, які говорять і чують один одного. Як правило, росіяни на себе перебирають функцію того, хто говорить, а що вони там говорять — це вже інше питання. Я ж і, відповідно, глядачі мають слухати все, що вони несуть в ефір. Звісно, мене таке не влаштовує. Це називається у блогерів — забовтування, і росіяни зловживають цим. Росіяни зловживають відсутністю конкретики.Коли в діалозі ставиш конкретне питання, наприклад, як я вже згадував, просиш назвати територію Росії, рік, місяць, день, коли "напала" Україна — і починається: "А моя бабушка там в Криму…" тощо. Ця відсутність конкретики спочатку вражала, проте зараз я до неї звик: розумію, що коли ставлю конкретні питання, то відповіді на них не буде. Зловживають росіяни й ненормативною лексикою. Я постійно прошу і питаю, чи може людина розмовляти без використання подібної лексики, однак їм складно не використовувати відповідні слова, а інколи й цілі речення складаються з цих слів. Звісно, що YouYube таке не пропускає, і я такий контент викладати не маю права.До того ж порушуються правила елементарної етики, коли людина не хоче чути співрозмовника, а воліє розповісти своє. Звичайно, і я своє хочу розповісти, але я намагаюся не вживати забороненої лексики, говорити достатньо повільно, а не "торохтіти" дуже швидко, бо часто росіяни думають, що чим швидше вони будуть говорити, тим краще їх почують. Загалом, таких речей надзвичайно багато у спілкуванні.— А який найпоширеніший когнітивний збій росіян, коли йдеться про Україну?— Коли починаєш доводити, що є на картах Україна, є в документах Україна, вони в це ніяк не можуть повірити. Вони заходять в чат-рулетку під впливом своїх засобів масової інформації й намагаються довести елементарні речі, які при перевірці не відповідають дійсності. От з останнього, що в пам'яті закарбувалося, це коли росіянин почав розповідати, що у XIII столітті існувало Московське царство, на що я відповів, що Московське царство — це XVI століття, а росіянин знову почав стверджувати, що ні — XIII. Він звертався до голосового помічника Аліси, яка йому відповіла, що ніякого Московського царства в XIII столітті не існувало, а натомість воно існувало в XVI столітті. Та, попри це, росіянин продовжував стверджувати, що це українці щось підкрутили тощо. Коли навіть зі своїх джерел інформації вони отримують більш-менш реальну інформацію, це хоч і збиває їх з пантелику, але на дуже короткий період, буквально на секунду-дві, а потім вони продовжують гнути свою лінію.— Ви ведете свій канал вже доволі тривалий час. Як змінилася поведінка росіян у чат-рулетці — вони стають агресивнішими, чи просто частіше перемикаються?— Майже ніяк за останні чотири роки. Було три хвилі по декілька днів, а то і тижнів, коли не можна було зав'язати діалог, ці хвилі були пов'язані, по-перше, з відходом російських військ із Херсона — вони не знали, як на це реагувати і перемикалися, проходило декілька днів, перш ніж вони могли щось сказати, бо по телебаченню ще чітко не пояснили, що їм треба розповідати в цій ситуації.Була така ж хвиля, пов'язана із заходом українських військ у Курську область, коли вони ніяк не могли зреагувати. Також була подібна пауза, коли прийшов до влади в США президент Трамп. Росіяни не могли зорієнтуватися: Трамп за Росію, чи Трамп проти Росії, та кого він буде підтримувати? Був такий різнобій. Загалом, відсоток адекватних росіян залишається на тому рівні, що й рік тому, що й чотири роки тому.— Cудячи з ваших слів, ми не бачимо ніякого прогресу у зростанні адекватності росіян, і це доволі неприємна новина, особливо для людей, які вірять в мир. А ви радше вірите у повільну еволюцію свідомості чи в її жорсткий перезапуск через крах імперії?— Дуже дихотомічно ви поставили питання (посміхається, — ред.) — або, або. Воно буває і так, і так. Є певна кількість росіян: від двох до п'яти відсотків, які абсолютно адекватно розуміють ситуацію. Зміни у соціальній свідомості країни із населенням понад 100 мільйонів відбуваються доволі повільно. І такі зміни відбуваються, скажу, можливо, як старий марксист, як мене колись навчали в інституті (посміхається, — ред.), що буття визначає свідомість, тобто коли відбудуться якісь зрушення в самій країні, то, можливо, будуть зрушення і у свідомості великих мас російського населення. Допоки цих змін не відбулося, вони пишаються своєю перемогою над Україною, доводять те, що неможливо довести.І тут йдеться не про те, чи вірю я в це, просто як історик і людина, яка ще й читала колись соціологію, я розумію, що ці зміни достатньо повільні серед великих соціальних груп. Але обов'язковою передумовою змін у поглядах великих соціальних груп мають бути зміни в самій країні: політичні, економічні тощо. Без цього змінити масову свідомість росіян будь-якою балаканиною, зокрема й моєю, не можливо.— Якщо коротко і без дипломатії: імперія в Росії закінчиться падінням держави, чи трансформацією народу?— Відпадінням від Росії окремих територій — тільки після цього можна говорити про якісь суспільні зміни. Народ не буде трансформуватися у наявних умовах. Ми вже декілька років живемо в ситуації, коли сподівалися, що росіяни побачать свої жертви, свої кладовища, як свого часу це було під час чеченської кампанії, коли були масові мітинги російських матерів. На сьогодні ми подібного не бачимо. Суспільство залякане, думає, як потрібно владі, тому воно трансформуватися не буде, а найближчим часом — це 100%.— Який головний історичний міф Росії потрібно зруйнувати, щоби з’явився шанс на мир?— Щоб ми мали шанс на мир, треба зруйнувати авторитарний режим в Росії — як мінімум. Тут йдеться навіть не про міфи, а про жорстоко централізовану сьогоденну систему влади у Російській Федерації. Треба зруйнувати державу як таку, щоби вона або перетворилася на реальну федерацію, бо вона тільки за Конституцією федерація, або якась частина території Росії має бути втрачена. Без таких глобальних змін не буде шансу на мир, але може бути шанс на якесь перемир'я, протягом якого росіяни будуть готуватися до чергового наступу.Якщо дійсно говорити про міфи, які треба зламати, то це міф про відсутність історії України. Скоро вийде відео на моєму каналі, й там людина каже, що має прекрасну освіту, і їй ніде не казали про історію України, отже історії України не існує. Тобто, по-перше: міф про те, що існує тільки Росія, що не існує ніяких історій у сусідів Російської Федерації. А по-друге, те, що я бачу зараз в академічній російській історіографії, бо, знов-таки, в мене на каналі є зараз окремий список відтворення "СІР" — серія "Історія Росії", де я аналізую частину другого тому багатотомного академічного видання "Історія Росії", яке почало виходити 2024 року. То у цьому виданні включена історія території сучасної України з Кримом і просто пишеться —  "Крим, північне Причорномор'я". В історію Росії включена історія Прибалтики, але чомусь не включена історія, наприклад, Фінляндії, хоча, Російська імперія володіла цією територією, або історія Польщі. А от історія України є невід'ємною частиною історії Росії, як і історія Прибалтики. Тобто тут чітко видно той фокус, через який історики дивляться на минуле, і цей фокус надає їм політична влада та показує, що це російські території. Як наслідок, російське населення дивиться на українців і стверджує, що нас немає, бо їх не вчили в школах про нас нічому.— Але це ж міфотворчість…— Звісно, що це історичний міф, який вони вибудовують послідовно. І коли про це говориться у шкільних підручниках Мединського — це одна справа, а коли про це говорить академічна наука, яка має досягнути істини, але замість цього вона плодить міфи — це погано. — Чому російське суспільство так вперто захищає злочинну державу, навіть коли це шкодить йому самому?— Це не залежить від режиму, який править в Росії. Якщо історично на це подивитися, то більшість населення Росії завжди виховувалося в дусі державності, тому що з часів (якщо вірити російському історику Ігорю Данилевському) Андрія Боголюбського, з XII століття, якщо вже трошки ближче, то з часів Івана Грозного — з XVI століття, вся структура суспільства Росії була достатньо примітивною і складалася з держави й решти. Там не було ні самоуправління, як у Східній Європі в Україні, не було Магдебурзького права, не було виборності королів, як у Речі Посполитій, де ми жили достатньо довго, не було незалежного судочинства — воно з'явилося тільки після реформи Олександра II у другій половині XIX століття. Тобто історія Росії — це фактично історія держави, еліти невеликої групи, яка посіла цю державу, і решти населення, яке абсолютно розпорошене і не об'єднувалося у жодні організації.Бо коли, наприклад, читаєш історію Німеччини другої половини ХХ століття, чи історію Веймарської республіки середини ХХ століття — першої половини ХХ століття, то кожен німець був членом десятка, якщо не півтора десятка громадських організацій або рухів. Росіянам ці рухи і організації всю свою історію нав'язувала держава. Матеріальною основою цьому слугує те, що у Росії ніколи не було організацій незалежних від держави. Вони виникли десь наприкінці ХХ — на початку ХХ століття, і далі припинили існувати. До цього держава упорядкувала усе у Росії, а потім встановився жорсткий тоталітарний більшовицький режим на території не тільки Росії, а й всього Радянського Союзу. Тому це властиво психології пересічного росіянина, який, окрім держави, нічого іншого й не знає. У нас натомість було багато соціальних організацій, політичних організацій, судових. Окрім держави, було ще багато чого іншого. У Росії ж це держава і народ.— Рано чи пізно будь-яка війна закінчується, вона не може тривати вічно, якою б довгою не була. І після війни наступає період відбудови. Як ви бачите роль істориків у післявоєнному відновленні? Хто такі історики у повоєнний час: свідки, терапевти, чи, можливо, прокурори?— Ви ставите мене в певні рамки. Історики є і тими, і тими, і тими. Взагалі мета фахових істориків, бо я — історик-педагог, історик-популяризатор, а мета фахових істориків — досягнути істини та описати історичні процеси максимально близько до того, як вони відбувалися. Тому там є і певна оцінка, і певний опис. Нині історики намагаються відходити від оцінок, але ми реальні люди, і ми бачимо те реальне горе, і все те, що принесла Російська Федерація Україні, українському народу. Не можна це описати відсторонено: зрозуміло, що тут будуть і судді, і прокурори-історики тощо. Тобто історик на сьогодні — це достатньо розширена спеціальність, яка багато чого у собі поєднує.— Останні роки ми бачимо, що активно розвивається штучний інтелект. Він заполонив досить багато сфер життя людини. Та чи може вплинути розвиток штучного інтелекту на перепис історії? І чи є реальні підстави для занепокоєння з цього приводу вже зараз?— Взагалі-то функція істориків полягає у тому, щоб постійно її переписувати, бо постійно з'являються нові джерела, виникає нова політична ситуація, яка впливає на сам виклад історика. Штучний інтелект загрожує, радше, пересічному читачеві, який не є фаховим істориком.Фаховий історик використовує штучний інтелект просто для швидкості пошуку літератури, допоміжно, тому що він володіє інструментом критичного мислення та критичного порівняння джерел. І тут, якщо використовувати штучний інтелект, то нічого страшного не буде. Я не думаю, що штучний інтелект замінить працю історика. Він може допомогти у повсякденних речах, зокрема й у роботі історика.— Ви влучно зауважили, що ШІ не впливатиме на фахового історика, але може вплинути на пересічну особистість. Як використання штучного інтелекту може вплинути загалом на масову свідомість пересічного громадянина?— Нічого страшного я у цьому не вбачаю, тому що людство завжди жило в полоні міфів. Ми жили міфами, живемо міфами і будемо жити міфами, тому що людина, навіть та, яка володіє розвиненим критичним мисленням, не може щоденно перевіряти будь-яку інформацію, яка до неї поступає. У будь-якому разі, у фаховій роботі людина буде перевіряти інформацію. А взагалі ті, хто фахово займається історією, говорять про те, що історик, розвінчуючи одні міфи, своїми роботами створює нові. Від цього нікуди не подітися, адже міф є невід'ємною частиною життя людини, просто треба до цього спокійно ставитися і розуміти, що не може одна людина бути спеціалістом у всіх галузях.— Тобто з історичної перспективи пересічному громадянину не варто боятися засилля штучного інтелекту у контексті зміни історичних фактів?— Ні, треба розуміти: якщо ви хочете отримати якусь історичну інформацію, то варто звертатися не стільки до штучного інтелекту, як до фахівців. Ще давні латиняни казали: "Довіряй спеціалістам"  — це працює для будь-якої сфери, а вже спеціаліст може використати штучний інтелект для якоїсь рутинної роботи, наприклад, скласти список літератури — це кропітка робота, яку штучний інтелект робить значно швидше. Тому звертайтеся до спеціалістів в будь-якій сфері, незалежно від історії — і буде вам добре..

21 жовтня Trezor представила Trezor Safe 7 — бездротовий апаратний гаманець, який задає новий стандарт прозорості, зручності й безпеки. Як перший пристрій із прозорим і підлягаючим аудиту secure element (TROPIC01) та квантово‑готовою архітектурою, Trezor Safe 7 виводить на новий рівень self‑custody криптоактиви. Щоб зрозуміти, як ці інновації були реалізовані, ми поговорили з Томашем Су­шанкою — технічним директором Trezor — про архітектуру безпеки пристрою, виклики створення того, чого галузь ще не бачила, та що потрібно, щоб криптозахист був "майбутньо‑готовим" в епоху квантових комп’ютерів.Trezor — перша у світі компанія з виробництва апаратних біткоїн-гаманців. Заснована у 2013 році, вона стала піонером у сфері самостійного зберігання криптоактивів, презентувавши користувачам відкритий та безпечний пристрій для незалежного контролю над своїми криптовалютами.Нині Trezor має широкий набір апаратних і програмних рішень, які підвищують рівень безпеки як для початківців, так і для досвідчених власників цифрових активів. 2023 року компанія запустила Trezor Academy — освітню ініціативу, що навчає локальні спільноти принципам безпечної участі в криптоекосистемі.— Почнемо з фундаменту: як ваша команда підходила до побудови безпеки в Trezor Safe 7 з самого початку?— Trezor Safe 7 захищено за допомогою першого у світі прозорого і підлягаючого аудиту secure element, що є новинкою в індустрії. Завдяки унікальному механізму верифікації PIN‑коду в TROPIC01 кількість спроб введення PIN контролюється самим апаратним чіпом, а не програмним забезпеченням — як це зазвичай у галузі. Крім того, TROPIC01 перевіряє справжність пристрою й надає джерело справжньої випадковості (true randomness) на етапі налаштування.Ми поєднали це з архітектурою з двома чіпами — додавши перевірений, без NDA чіп Optiga Trust M для ще одного рівня захисту. Додатково, кожне з’єднання — чи то USB, чи Bluetooth — захищене нашим новим Trezor Host Protocol, який дає вам повний контроль над тим, що може підключатися до вашого пристрою. Нарешті, квант‑готовий bootloader — це фундаментальна страховка безпеки.Після майже десятиліття роботи тут я можу з упевненістю сказати: це найзахищеніший гаманець, який ми коли‑небудь створювали.— Баланс між висококласною безпекою й повсякденною зручністю — це ніколи не просто. Як ви підходили до цієї задачі з Trezor Safe 7?— Ми зосередилися на виборі апаратних і програмних рішень, які спрощують щоденне використання без ослаблення наших принципових засад безпеки. Trezor Safe 7 — це наш перший повністю бездротовий пристрій, із з’єднанням, яке захищено відкритим Trezor Host Protocol.1,54‑дюймовий кольоровий сенсорний дисплей на 62 % більший, ніж у Trezor Safe 5, і має тактильний відгук (haptic feedback), тому ви бачите й відчуваєте кожне підтвердження. Для живлення ми використали безпечний і довговічний акумулятор LiFePO₄. Кожна деталь задумана так, щоб самостійне зберігання активів стало інтуїтивним — без компромісів у безпеці.— З огляду на зростаючі ризики в криптопросторі, як Trezor Safe 7 допомагає користувачам практично захищати їх активи?— Trezor Safe 7 захищає як від нинішніх загроз, так і від загроз майбутнього. Архітектура з двома secure element чіпами захищає від фізичних атак або підробки пристрою. Великий і чіткий екран запобігає фішингу, даючи змогу перевірити всі деталі транзакції перед підписом. А для користувачів, які хочуть підтримки, наша служба Trezor Experts допомагає почати безпечно і впевнено використовувати всі функції.— З криптографічного чи архітектурного погляду — якими інноваціями в цьому пристрої ви найбільше пишаєтеся?— Ми представили дві індустріальні "першості". Перша — інтеграція прозорого і підлягаючого аудиту Secure Element, що встановлює нову межу прозорості в апаратній безпеці. Користувачі та експерти можуть перевірити, як він працює — це вихід за межі "довіряй нам" чорних скриньок.Друга — квант‑готовий bootloader. Оскільки цей компонент не може бути оновлений після виробництва, ми реалізували гібридну схему підписів — постквантову і класичну — позиціюючи Trezor Safe 7 таким чином, щоб він міг отримувати оновлення, стійкі до квантових комп’ютерів. Це фундаментальний крок у підготовці self‑custody до викликів попереду.— Trezor відома своїм обережним підходом до інтеграцій. Що визначало ваш вибір щодо підтримки мультичейн у Trezor Safe 7?— Наш підхід — "безпека передусім". Ми додаємо підтримку монети чи функції тільки тоді, коли впевнені: це безпечно, інтуїтивно і дійсно корисно. Ми також виступаємо за підписування транзакцій у форматі, який зрозумілий людині (human‑readable) по всій екосистемі, щоб запобігти атакам сліпого підпису. Замість того щоб гнатися за трендами, ми віддаємо пріоритет значущим інтеграціям, які можемо підтримати з погляду безпеки і які відповідають реальним потребам користувачів..

Кожен із нас уже довгі роки живе у реальності війни — навіть якщо ми не на передовій. Ми навчилися триматися, звикли до сирен, до новин про обстріли, до втрат і до постійної напруги, яка не зникає з перших днів повномасштабного вторгнення. Війна триває довго, виснажує і змінює нас.Але як залишатися людиною, коли навколо — хаос і невизначеність? Як не втратити себе, коли сили вже на межі, а інші потребують нашої підтримки? І як ветеранам після всього пережитого знайти шлях назад до мирного життя?Про це TrueUA поговорив із військовим психологом із групи інженерного забезпечення 67-ї ОМБ Андрієм Козінчуком, який щодня працює з тими, хто пройшов найважче — і продовжує боротися вже в середині себе.— Почнімо нашу розмову з невеличкого знайомства. Розкажіть, хто такий військовий психолог і як ви прийшли у цю професію?— Психолог — це той, хто працює з людьми. Це може бути дитячий, шкільний психолог. Може бути психолог, який працює з онкохворими. Військовий психолог — це той, хто не просто працює з військовими, а ще й служить. Тобто виконує накази, але суть та ж — психічне здоров'я, підняття морально-психологічного стану, стійкості — все, що пов'язане саме з душевними переживаннями.Від інших фахівців цього напрямку військовий психолог відрізняється, мабуть, роботою в жорсткій військовій ієрархії. Аби стати військовим психологом, необхідно не просто працювати з військовослужбовцями. Такий психолог ще й служить у війську, має посаду, звання тощо. Тому це офіцерська посада зі всіма наслідками. У мене спершу було велике бажання стати військовим. Але я — гуманітарій, а більшість військових професій — технічні. І дуже небагато є спеціальностей гуманітарних — їх всього чотири. Хоча, можливо, зараз і більше, адже з'явилися міжнародники. Це юрист, політолог, перекладач і, власне, психолог. І так я вирішив стати психологом. Наче і пальцем в небо, але пішло-поїхало…. Це було задовго до війни. 2002 року я вступив до вишу, а прийшов у професію 2007 року — до того, як це стало мейнстримом. Наскільки це можна назвати взагалі мейнстримом.— Як війна змінила вашу роботу і, зокрема, ставлення до неї? — Мої уявлення про роботу військового психолога на війні й те, як воно було насправді — це радикально різні речі, не в сеесі краще чи гірше, а в тому, що стосується якихось обов'язків. Є речі, які мені досі диковинні, і я не погоджуюся з ними. Наприклад, робити службові розслідування, заповнювати мільярд сторінок документації, підпорядковуватися людям, які уявлення не мають, що таке психологія, бо "десь чув, десь щось бачив". Але врешті-решт не зупиняємося і працюємо для людей, для особового складу.Трохи складнувато, адже сама професія передбачає величезні зусилля над своїм власним ресурсом: тобто я маю бути відпочившим, виспаним, в ресурсі, в потоці, але нічого з цього немає, тому що твій підрозділ десь щось робить. Можна довго з цього скиглити, а можна зробити цукерку.З усіх професій мені невідома якась країна, яка б досягла супер-мега, неперевершеного досягнення у військовій психології там, де була або зараз є війна. Люди беруть участь в бойових діях, і не можливо, аби вони воювали й при цьому у них було все прекрасно, не було виснаження, випадків суїциду або суїцидальних намірів, де було б відсутнє насилля, зокрема й домашнє. Тобто все це є. Наша задача — зробити так, щоби воно було меншим у відсотках.— На якому рівні, на вашу думку, сьогодні в Україні перебуває військова психологія? Наскільки вона у нас розвинена?— Мабуть, на такому ж, як і штучний інтелект. Тобто вона розвивається, але ще не досягла якогось високого рівня. Психологію всі бояться, як і штучного інтелекту. Якщо на вищому рівні вже визнали, що психологія потрібна для виконання задач, щоби ми просто зберегли себе, то на середньому це поки не досягається. Тобто ми динамічно розвиваємося, адже 10 років тому це було бозна-що, а зараз, може, не всі погоджуються, але усвідомлюють, що у низці випадків потрібна допомога і підтримка фахівця.Ще трохи дикості у нас є в таких речах, як: "Я краще почитаю гороскоп, розкладу ТАРО, подивлюся на гущу кави, аніж запитаю у фахівця поради". Ну і знову ж таки, можна подивитися в Інтернеті — зараз чимало реклами психологічної допомоги, чатів, гарячих ліній, ботів тощо. Тобто є купа всього, питання в тому, наскільки людина цього хоче. Бо комусь не подобається формат, хтось хоче, аби психолог до нього йшов і просив: "Хочеш психологічної допомоги?" А так не працює. Власне, є над чим працювати. Мене не влаштовує формалізація: "Ми дали вам посади — працюйте". На жаль, усвідомлення до всіх щаблів військового управління ще не дійшло, і наслідки з цього всього будуть.— Чи спостерігається сьогодні дефіцит військових психологів на фронті?— Мені невідома статистика, але, думаю, ця інформація не є таємною. Можна зробити запит в Центр психологічної підтримки персоналу Збройних сил. Як на мене, "недостатньо" стосується не так кількості, як якості. Не можу сказати, що нічого не робиться, але мені б хотілося б більше навчання, адже якщо ви сьогодні закінчили виш, уже завтра ваші знання застарілі. Не вистачає якихось практичних досліджень. Ті дослідження, якими ми користуємося, мають британське, американське коріння. Китай почав працювати потужно у цьому напрямку. Останні дослідження, абсолютно науково обґрунтовані, були саме китайські. Раніше ми могли посміятися над якістю, зараз уже не надто смішно. Тому тут відповідь трохи двояка.Не можу сказати, що їх немає, але хотілося б якіснішого підходу. Власне, чому ми не готували військових психологів пачками? Випускалося від 10 до 40 фахівців на рік — із них, бодай, аби половина доходила до війська. Хтось йшов у бізнес, хтось — ще на якусь приватну практику, і зараз на ці посади приходять знову ж таки люди гуманітарної сфери.Нині кар'єрна сходинка психології у війську досить куца. Тобто якщо ти хочеш рости у психології, ти не можеш займатися з людьми, а будеш в будь-якому випадку займатися статистикою, кар'єрою інших людей, грубо кажучи, організацією. Важливо розділяти управління й пряму залученість у фах. Ось у Третьому армійському корпусі, як мені відомо, єдина в цьому питанні команда, у моїй бригаді більш-менш, але, власне, у підрозділах тих колег, з якими я спілкуюся, якогось єдиного підходу не виділяють.— Зважаючи на те, що для багатьох звернення до психолога все ще видається "дивним", як, на вашу думку, багаторічна війна змінює нас — навіть тих, хто фізично перебуває в тилу?— У тому й суть психіки, що тобі необов'язково треба їхати на фронт для того, аби отримати психотравмуючу подію. Є поняття стрес — це така штука, яку ми бачимо щодня. Ми прокидаємося — це стрес, ми сваримося з коханою людиною — це стрес. Б'ємось мізинцем ноги об меблі — це стрес, але це все можна пережити. Є поняття "дистрес", тобто такі стресогенні фактори, які без наслідків не пройдуть. Ми втрачаємо людей, втрачаємо землі, помешкання, нам страшно. Або, наприклад, мама може нормально переживати обстріли, але вона надто переймається за дитину, і у тієї така ж проблема — вона бачить, що мама стресує, і нервується сама. Навіть якщо людина в тилу — це не означає безпеку. Когось стрес мобілізовує, хтось каже: "Так, я не можу сидіти, мені треба волонтерити, донатити в Збройні сили, тікати за кордон". Тобто на щось він мотивує. Інший варіант, навпаки, це ступор, деградація, ескапізм — тобто втеча у якийсь власний створений світ. І це може бути не просто бульбашка, а залежність — алкоголізм, наркоманія, лудоманія, перегляд коротких відео годинами... Бо "тобі там зрозуміло все, а світ тебе не розуміє".Це може бути паніка, або фобії. Палітра надзвичайно різноманітна. Нараховується близько 2% людей, яких це не торкає. Тобто ми не говоримо зараз про 98%, яких це якимось чином змінює. Знову ж таки, у психології не часто кажуть про мінуси чи плюси, говорять про особливості. Тобто якась людина навпаки — знайшла професію, створила стосунки, тому що в них їй безпечніше. Або людина створила себе, тому що стрес був поштовхом до цього. Але те, що можна казати зараз про всіх, це, мабуть, емоційне вигорання й хронічна втома, яка вже не залежить від того, спала людина чи ні. Ми просто перебуваємо в очікуванні новин, обстрілів, вимкнень світла, якихось таких комунальних проблем, порушенні взаємостосунків із соціальним світом тощо. Людина перебуває у постійному напруженні —  фізичному, емоційному, соціальному. Уявіть, що маєте гантелю на один кілограм, але ви 15 годин поспіль її підіймаєте — у вас рука відвалиться. Те ж можна казати зараз і про психіку.— Ми часто чуємо фразу "головне — вижити". Як зробити так, щоби режим виживання не перетворився після війни на спосіб життя?— Ти не зможеш жити прекрасно, якщо поряд є небезпека. Уявімо, коли не просто тривога, а триває обстріл вашого мікрорайону, і ви вирішили повчити англійську мову… В такому випадку зосередитись неможливо, адже мозок блокуватиме це. Коли небезпека минає, мозок дуже поступово повертатиметься у звичні стани. Чи ситуація: боєць, який щойно вийшов з передової, помився, переодягнувся і пішов у кіно на якусь романтичну комедію. Він не зможе насолоджуватись режисерськими екзерсисами.Тому нам варто навчитися виживати. Виживання — це ж не про вогонь у дощ розвести, а про організацію свого розпорядку дня, графіку дітей тощо. Як тільки у нас ця зовнішня небезпека мине, збережуться навички виживання на все життя. І нам тоді треба буде наново вчитися, якимось чином жити, відпочивати, любити. Найгірше, що нам важко буде навчитися, на жаль, мабуть, це моя суб'єктивна думка — довіряти. З початком повномасштабного вторгнення багато людей розраховували на допомогу найкращих друзів, кумів, родичів тощо. У тих теж якась ситуація була, і вони, можливо, не змогли допомогти, інша людина інтерпретує це як зраду, байдужість. Можливо, так і було. І, як це часто буває, допомогли випадкові люди. От після такого навчитися довіряти важко, але це можливо, адже наш мозок дуже адаптивний.— А як людині повернути або напрацювати здатність довіряти? Які підходи чи практики можуть допомогти відновити довіру після пережитих травм?— Це починається із визнання того, що мені це треба. По-іншому неможливо. Поки людина із зайвою вагою не визнає, що з цим проблема, то вона нічого не робитиме. Токсична жінка, яка вісім разів розлучена, має визнати, що її взаємостосунки з чоловіками, мабуть, не дуже хороші. Керівниця, від якої тікає персонал…. Ну і таких прикладів безліч. Все починається з визнання — нам треба буде це, інакше стосунки з іншими будуть дискомфортними. По-друге, знаходити таких же людей, які потребують довіри, взаємостосунків.Ми навчимося це робити, коли будемо про це говорити прямо, а не натякати. Тоді люди здивуються, наскільки це є потребою й інших, наскільки можна отримувати насолоду від того, що наші стосунки екологічні, що ми можемо просто довіряти, пробачати, говорити про свої невдоволення ненасильницьким шляхом.— Багато людей про це мовчать сьогодні…— Але вони мовчать вербально, не говорять про це, хоча всередині них війна. Там вибухи, там дрони літають всередині, жах просто. І визнавати такі речі дуже класно, це така соціальна терапія. Хірург би сказав "соціальна хірургія", ампутація чогось поганого, електрик би казав "підключення мережі довіри". Кожен інтерпретує по-своєму, а я ось так. Повторюся: ми не зможемо покращити, змінитися, не визнавши, що чогось не вистачає. Адже, коли ми прийдемо до магазину і мовчатимемо, то нас не зрозуміють, і так підемо без отриманого.— Багато військових повернуться з фронту з різним ступенем психологічної травми. Які найсерйозніші виклики їх чекатимуть у мирному житті? І що, на вашу думку, буде найважчим у процесі адаптації?— Ну є така теорія, що вони не повернуться до попереднього життя, воно знищене. Можна створити тільки нове життя, яке не матиме нічого спільного з попереднім, й відновлювати щось нове. Навіть з тими ж людьми, з якими вони перебувають в стосунках, потрібно наново відновлювати зв'язок. Цінності змінилися ж, змінилися якісь речі. Наприклад, середньостатистичний чоловік 35 років. Якщо раніше для нього важливо було мати найновіший смартфон, більш-менш нормальну машину, жінку поряд гарну, то нині воно взагалі все не має ніякого сенсу. Адже сенс в іншому: в самому житті, взаємостосунках. І після тих всіх втрат, які військовий отримав, давити на новий телефон, чи марку автомобіля, не матиме ніякого сенсу.Тому треба буде вибудовувати щось нове. З чим людина зіштовхується? Знову ж таки з розчаруванням. Тому що деякі військовослужбовці мали дуже чітку позицію. З ким вони спілкуються? Рідні, інші військові, волонтери, фонди тощо. І таке враження, що всі тебе підтримують в тилу, працюють 24/7, щоби тобі генератор чи зимову гуму на фронт прислати, або полікувати твого побратима… А коли приїжджаєш додому, то бачиш зовсім інше. І в моїй сентенції немає ніякої критики зараз тилу. Я точно знаю, що ми не стали на військові рейки, і я не хотів би зараз казати, що "Як вам не соромно у мирних містах". Ні, просто уявлення таке є. Але, коли приїжджаєш і бачиш, що це не так, в голові виникає конфлікт світів. Хтось розчаровується, хтось агресує, хтось знову їде до своїх побратимів, волонтерів, рідних. А хтось нападає з претензіями, що може бути дуже шумно, навіть з порушенням закону. Але треба прийняти, що світ ось такий — він не несправедливий чи поганий, а має таке реалістичне забарвлення.Наша задача буде, як і на війні: пристосуватися, адаптуватися і зайняти свою нішу. Більшість військових не з народження в армії. До повномасштабної війни це були інженери, водії, електрики, айтівці тощо. Але ми пристосувалися. І тут треба буде так само, хоча період адаптації видасться найскладнішим, адже військовим потрібно пристосуватись до цивільних, а цивільним — до військових. І всім нам треба буде звикнути до нового життя.Це як перший рік подружнього життя: раніше пара зустрічалася, була романтика, піднесення, а коли почала жити разом, то з'явилися "шкарпеточки", незакручена зубна паста, вона готує кашу не як мама тощо. І тут або розуміння і звикання, або розрив.— Як суспільство може підтримати військових, які повертаються до цивільного життя, і зробити це так, щоби не вдавати, ніби "все як раніше"?— Так, бо "як раніше" вже не буде. Суспільству, по-перше, треба впоратися зі своїми проблемами. Якщо ви живете в Ужгородському районі Закарпатської області, це означає, що у вас немає проблем. Вирішуйте їх. По-друге, не тягніть військового на свою сторону, не кажіть, як краще, не критикуйте, а створіть такий майданчик, де ви можете поспілкуватися, підтримати одне одного. Не беріть багато на себе, якщо у вас немає відповідних ресурсів, знань, навичок. Майте якусь конкретну ціль, якій можете слідувати, і робіть те, що можете. Ну і піклуйтесь про свою безпеку, тому що вам теж може бути страшно. Якщо вам страшно, а ви йдете до військового і розказуєте, як йому жити, то після цього вам стане ще страшніше.Відповідаючи, як зробити так, аби після повернення з фронту військовому було добре й він відчував безпеку, подумайте, чи вам самим безпечно? Створіть безпечні території. Безпека — це не про систему ППО у дворі біля колодязя, а про відчуття захищеності. Коли поліція культурно спілкується, влада дотримується обіцянок, ну і люди загалом привітні. Але нам до цього ще дуже далеко.— Що ви можете порадити родинам військових щодо спілкування з близькими, які повертаються з фронту? Як говорити з ними та слухати так, щоб не травмувати й не чинити тиску?— Все те ж — спочатку ми переймаємося собою. Запитуємо, чи в мене все окей? Якщо у вас є дійсно проблеми, варто спочатку вирішити із собою. Тому що переважна більшість конфліктів виникає тоді, коли тривожна людина перекладає свої переживання на близького. По-друге, не змушуйте іншого щось робити й поважайте його право на простір. До прикладу, військовий, який під час війни жив у бліндажі, або у найманій на десятьох квартирі, чи користувався машиною з побратимами, нарешті приїжджає додому, а на нього всі накидаються. Мама, дружина, дочка, кум — всі хочуть чимось вгодити, а він просить одного — тимчасової ізоляції. І ось тут виникають непорозуміння, бо, наприклад, дружина починає думати, що така поведінка свідчить, що, можливо, він має іншу жінку, а ще якщо начиталася різного у мережі…Тому виділіть якийсь період на адаптацію, звикайте один до одного, спробуйте запросити на побачення, навіть якщо ви разом вже 17 років, але не тисніть. Насолодіться естетикою свого чоловіка, дружини постарайтеся не стільки говорити, як слухати, але не тисніть щосекунди: "Ну скажи мені щось. Чому ти зі мною не хочеш розмовляти?" Просто побудьте разом, без якихось різких рухів. Запитайте у партнера/сина/батька, чого йому б хотілося, покажіть, де їжа і відійдіть на безпечну дистанцію. Людина після повернення з фронту від місяця до півроку має адаптовуватись.Ще є такий страх у близьких, що військовий після повернення з фронту нічого не захоче робити. І вже на другий день перебування вдома починається тиск: "Ну що, йдеш на роботу? Я чув/чула на заводі є посада охоронця, вони візьмуть ветерана". Не тисніть. Дайте людині відпочити місяць, після цього поцікавтеся її планами на життя. Відповідь може здивувати, бо стається, що людина радикально хоче змінити свою професію.— Але тут виникає інша проблема — різниця в оплаті, порівняно з тим, скільки військовий отримував на фронті.— Так, адже люди безпосередньо в зоні бойових дій отримують близько 100 тисяч гривень, а приїжджають додому — і їм пропонують "чудову" роботу на 16 тисяч гривень. І відбувається дауншифтінг, який може тиснути. Тоді людина починає думати, як їй жити далі. Але це треба вирішувати на урядовому, системному рівні. Однак психологів сюди не надто запрошують. Та це не про критику, а про моє відчуття відсутності якогось рішення. Що стосується комунікації, якщо ви не вмієте цього робити зі звичайними людьми, то і з учасником бойових дій це буде складно. Тому запитайте себе: "А як я взагалі комунікую? Чи не надто я токсичний? Чи не виходить з мене якась пасивна агресія?" На початковому етапі важливо навчитися комунікувати з найближчими цивільними.— На жаль, багато наших військових переживають посттравматичний стресовий розлад (ПТСР). Що це означає у повсякденному житті для самої людини та її близьких? І які дії допомагають із цим впоратися чи принаймні полегшити стан?— Це трохи така журналістська калька, що багато хто страждає на ПТСР. Але де статистика? Статистики у нас немає. У нас є статистика американська й ізраїльська. Вони там розрахували по діагнозах. У нас зараз з діагностикою не все окей. Можливо, я не знайшов, але треба знати, скільки людей у нас у відсотках страждають на ПТСР.Посттравматичний стресовий розлад — це психічне набуте захворювання, яке відбувається внаслідок переживання людиною психотравмуючої події. Психотравмуюча подія для кожного різна. Це може бути втрата рідної або близької людини, якась страшна ситуація, яка накладається на себе й пов'язана зі страхом смерті, каліцтва, полону, якихось інших страшних речей. Вона відбувається не одразу, тому і назва така "посттравматична". Після завершення психотравмуючої події може пройти місяць, три, півроку, два роки…Є рідкісні випадки, коли ПТСР може виникати через 10 років після закінчення психотравмуючої події. Оскільки це психічне захворювання, воно внесено у протокол DSM (Diagnostic and Statistical Manual — Посібник з діагностики психічних розладів, — ред.) і входить до Міжнародної класифікації хвороб. Воно проявляється через нав'язливі стани: "Всюди небезпека, мене хочуть вбити". Напруження настільки серйозне, що можуть провокувати порушення сну, головні болі, флешбеки — коли ти в реальності ніби бачиш речі, які з тобою були саме під час цієї психотравмуючої події. Тобто ситуації в минулому накладаються на теперішні. Це може бути заміна органів чуттів. Наприклад, коли хтось смажить м'ясо, а людина відчуває запах обгорілого побратима. Або, наприклад, коли свистить чайник, а тобі здається, що це міна. Всі ці речі дуже напружують, і внаслідок зміни поведінки може виникати агресія, або навпаки апатія.— А як діяти, якщо у людини все ж є систематичні проблеми?— Все, що я назвав може бути і у здорової людини. І стається, коли людина, наприклад, загресувала на когось, інші починають: "О, ПТСР, контужений!" Тому питання ПТСР одразу ж віднесемо до діагностики. Хороша новина — ПТСР лікується: як медикаментозними препаратами, так і терапією — індивідуальною, а ще краще груповою. Що нам треба знати? ПТСР — це від 5 до 10% людей. Тобто у переважної кількості людей, які пережили психотравмуючу подію, психіка не застрягне, а все-таки витіснить цей ПТСР, його просто не буде.Якщо у людини спостерігаються симптоми ПТСР, їх необхідно діагностувати. У нас вважають, що відвідування психіатра завершиться гамівною сорочкою, транквілізаторами й станом "овоча". Але, людоньки, 2025 рік надворі. Сьогодні ніхто не примушуватиме до діагностики без вашого дозволу. До речі, переважна більшість пацієнтів психіатричних клінік добровільно ними стали. Тобто за рішенням в суду хіба що там когось покладуть до лікарні, якщо ця людина несе суспільну загрозу. Немає такого: "На тобі таблетку від ПТСР, приймати двічі на добу". Це комплекс. Тому важливо знайти свого психіатра. Я знаю декількох людей, у яких був ПТСР, але вони прекрасно функціонують, це був складний етап до лікування, але після цього все супер. Але дайте мені будь-яку людину, і скажіть, що у неї все окей.Тому ПТСР — це така собі калька, стигма, я б навіть сказав. Кому людина з ПТСР зробить найважче? У більшості випадків собі. Але значно більше людей, які не звертаються до профільного лікаря, аби розв'язати свою проблему. Ну і знову ж таки є інша сторона медалі, коли перелякані лікарі просто пишуть в медкарту "ПТСР" — і це не відповідає дійсності. Тому психоедукація в наших руках — вивчайте, що це таке.— А що має насторожити, якщо підозрюєш у близької людини ПТСР? Які поведінкові чи емоційні сигнали свідчать про те, що пора звертатися до спеціаліста?— Їх небагато, але вони є. По-перше, це систематична зміна настрою, тобто людина понад два тижні перебуває в пригніченому настрої. Це нормально бути не в настрої день-два. Нормально, якщо зміни настрою зумовлені особливостями організму, як-от ПМС у жінок. Але якщо це спостерігається понад два тижні — це дзвіночок. Другий дзвіночок — це реактивність, або ж стан якоїсь агресії: коли постійний, або невмотивований сміх. Будь-який вид залежності — лудоманія, алкоголізм, психоактивні речовини — також є сигналом.Це все свідчить про те, що з людиною варто поговорити: "Якщо хочеш, ми можемо разом сходити до спеціаліста. Хоча би проконсультуватися, аби дізнатися, що воно таке". Завантажити якийсь легальний у нашому регіоні додаток з приводу цих станів. Якщо нічого з цього не працює, людина може піти у ветеранський простір. Наприклад, в один із підрозділів Міністерства у справах ветеранів, де можна проконсультуватися з фахівцем.— Як українцям, які живуть у постійному стресі через обстріли й воєнні дії, зберігати внутрішній баланс і знаходити для себе точки опори?— Це буде неприємно, але дисципліна. Нам треба навчитися піклуватися про себе, тому що це фізіологія. Психологія — прекрасна наука, рекомендую, але біологія була перша. Сон — мінімум шість годин. Якщо у вас була безсонна ніч через обстріли чи з інших причин, то наступну потрібно провести у максимальному відпочинку. Харчування, достатня кількість води тощо. Далі — це соціальні аспекти: піклуйтеся про людей, які поруч, і дозволяйте піклуватися про вас. Ну і, звісно, професійне: відповідайте собі на питання, хто ви, що ви, для чого ви. Ніхто про вас не буде піклуватися, якщо ви про себе не попіклуєтесь.Нам потрібно витягувати всю державу на новий рівень, і це починається з себе. Бо це питання виживання. І цей комфорт досягається шляхом створення власного безпечного простору..

Останні два тижні виявилися дуже складними для України. Поки всередині "трусило" від "Міндічґейту", зовні її надзвичайно агресивно розгойдували черговим "мирним планом" від Росії, поданим як американські ініціативи авторства одіозного трампівського забудовника-переговорника Стіва Віткоффа.Цього разу, видається, вдалося відбитися. Але за цією серією "кремлівського балету", звісно, будуть інші, і розраховувати на допомогу чи бодай стійкість, чи то головного, чи вже номінального союзника — Білого дому — схоже, не доводиться. Про те, чого чекати далі від Трампа та його соратників, європейців, і як на це впливатимуть внутрішні українські розклади — ми поговорили з директором Інституту світової політики Євгеном Магдою.— Як можна схарактеризувати останні заяви Путіна, зокрема про те, що 28 пунктів "мирного плану" Віткоффа-Дмитрієва можуть стати основою домовленостей щодо України, що українцям треба лише відвести війська, щодо нелегітимності Зеленського і необхідності міжнародного визнання суверенітету Москви над окупованими українськими територіями?— Це практичне втілення в життя радянської доктрини Андрія Громика, керівника радянської дипломатії фактично всього повоєнного періоду, який робив ставку на те, що Захід дасть слабину, не буде послідовним, хтось здасть свої інтереси. Путін ігнорує наявну реальність і дає зрозуміти, що чхати він на всіх хотів, це якщо сказати м'яко. Та це його послідовна позиція, нічого нового в цьому немає. Більше дивує, чому на Заході вважають, що з Путіним можна боротися в білих рукавичках і парадних мундирах.Очевидно, що Путіну байдуже на норми міжнародного права. Так само, як і те, що він хоче знищити Україну — саме знищити, бо Україна чинить опір вже понад 45 місяців в умовах широкомасштабного вторгнення. Це для нього червона ганчірка.— Чи можна погодитися з думкою, що Путін "моргнув першим" і чергова спроба Росії нав'язати Штатам свої забаганки провалилася? Чи навпаки, вони знайшли спосіб "дати надію" Трампу і продовжити гру?— Росіяни у своїх заявах роблять багато вивірених гачечків для Трампа. Подивіться на ці "28 пунктів", де йдеться про вигоду Сполучених Штатів — це ж очевидне запрошення Трампу, мовляв, робімо це разом, ти отримаєш вигоду.— І ці гачечки спрацьовують…— Так, вони спрацьовують. З тієї простої причини, що команда Трампа націлена на те, щоб задовольнити його бажання. А він живе своє найкраще президентське життя, і якихось значних моральних обмежень, симпатії до України, як у нас багато хто думає, у нього абсолютно немає.— Чого очікувати від анонсованого Путіним візиту делегації США до Москви наступного тижня? І які шанси в України відвернути можливі негативні наслідки?— Ми не повинні намагатися відвернути будь-які інші переговори. Ми повинні чітко формувати власну позицію, власні ініціативи й власні ідеї. Де наші пропозиції мирного плану? Ми критикуємо Віткоффа-Дмитрієва, говоримо, що нам не підходять китайські пропозиції, американські… Це все добре, але де наші? Ви зустрічали наше бачення як жертви агресії, яким ми бачимо завершення війни? Я — ні. І це, на мою думку, проблема.— Чому, наприклад, ми не використовуємо питання щодо легітимності Путіна, який при владі 25 років…— Я можу сказати, чому. Тому що, на жаль, навесні 2024 року українська влада не подумала над тим, що треба пояснити, чому продовжуються повноваження Володимира Зеленського. І Путін, якого навесні того ж 2024-го перепризначили на посаду президента, зокрема на окупованих українських територіях, що є брутальним порушенням норм міжнародного права, почав говорити про нелегітимність Зеленського. Він почав говорити про це першим, а "путінферштеєр" (нім. "putinversteher" — "той, хто розуміє Путіна" — так називають політиків та експертів, які співпереживають російському диктатору і закликають його зрозуміти, — ред.) дуже радо це підхопив.— Минулого тижня Washington Post писав, що Трамп не дуже знав про зміст "плану" Віткоффа-Дмитрієва.Але при цьому дав дозвіл на його лобіювання і сам досить агресивно до цього під'єднався, як на власному рівні, так і на рівні віце-президента Джея Ді Венса та міністра армії США Дена Дрісколла. Наскільки така необізнаність взагалі можлива?— Можлива. Я вбачаю, що Трамп не довіряє американському Deep State, бо якби він йому довіряв, то ці "28 пунктів" зупинилися б ще у приймальні Віткоффа. Тому що це настільки очевидна спроба Росії використати США у своїх інтересах, що аж гидко. Я не пригадую іншої спроби, коли одна ядерна держава намагалася так активно "поюзати" іншу, користуючись тим, що Трамп — людина самозакохана, такий собі геополітичний нарцис, і вважає, що Сонце сходить тому, що він так вирішив.— Низка західних ЗМІ повідомляла про розкол в команді Трампа по лінії "Ді Венс-Рубіо". На вашу думку, це відповідає дійсності, чи це, радше, гра, так би мовити, "вашингтонських веж" на публіку? І хто зараз впливає на ухвалення рішень в Білому домі?— На ухвалення рішень в Білому домі впливає Дональд Трамп, члени його родини та його найближчі друзі. Бачите, зараз знову з'явився Джаред Кушнер (американський бізнесмен та зять Трампа, — ред.). Він був дуже активним за часів першого президентського терміну Трампа, зараз не такий активний — казали тільки, що він причетний до формування угоди по Сектору Гази.Щодо Джея Ді Венса та Марко Рубіо скажу так: нині вони опинилися у непростій ситуації. Їх обох Дональд Трамп назвав вірогідними кандидатами в президенти від республіканців у 2028 році. Виникає питання: якщо це дійсно так, то як буде далі? Тобто між ними йде боротьба, але при цьому вони мають бути вірними зброєносцями Трампа. Інакше, якщо вони перестануть ними бути, він скаже: "Хлопці, до побачення". І все. І це, на мою думку, дуже цікавий момент.— Циркулює думка, що у Трампа на внутрішній американській арені накопичується все більше проблем, від "плівок Епштейна" до незадоволення ним навіть республіканців. І він або швидкою Венесуельською війною, або ситуацією в Україні намагається набрати бали й "розрулити" свої внутрішні проблеми. Які все одно набираються, як сніжний ком…— Я вважаю, рано говорити про будь-яку загрозу президентським повноваженням Трампа до проведення "мідтермс" (mid-terms, "проміжні вибори" до Палати представників та Сенату США, заплановані на листопад 2026 року, — ред.). Але цілком очевидно, що його наздоганяє карма з приводу його критики когнітивних спроможностей Джо Байдена. Втім, повторюсь, що система президентської республіки не дозволяє створити, даруйте, заколот в середовищі республіканців. А демократи зараз мають не дуже переконливий вигляд.Як на мене, сьогодні весь американський політикум перебуває у кризі. І це проблема для всього цивілізованого світу. Бо коли найбільш демократія чхає, то лихоманить і всіх інших.— Наскільки добре у перемовинах щодо України спрацювала Європа, і чи можна погодитися з твердженням, що ініціативи Трампа викликали у європейських лідерів паніку?— Думаю, Європа дійсно, найімовірніше, була не обурена, а налякана. Бо коли там побачили "28 пунктів", то зрозуміли, що їхня реалізація створює загрозу для всіх. Принаймні точно для країн Балтії й низки інших держав. Але ми можемо також бачити, що заяви загальноєвропейських політиків — це одне, а заяви прем'єрів і президентів окремих країн Європи — інше. І ця тенденція буде зберігатися надалі.— А чи можна окреслити, власне, якусь тенденцію, наскільки змінилося ставлення Європи? Чи Європа прокидається, як очікувалося раніше, і коли вона вже прокинеться?— Європа живе у своїй бульбашці. Вона відчуває війну дуже по-різному, і широкого передчуття війни у неї немає. Люди, які постійно перетинаються з Україною, якісь речі бачать. Всі інші — ні, і, думаю, бачити не будуть. Як на мене, це досить велика проблема. Навіть не те, що ми не можемо донести. Наприклад, той же "Міндічґейт" — коли вони бачать ці пачки доларів, не всі ж розуміють, що це те, що називається "обнал", переведення в готівку. Це не ті гроші, які прийшли безпосередньо як американська допомога — думаю, це і наші не всі читачі розуміють. А європейці на ці гроші дивляться як на вкрадені у їхніх платників податків. І це дуже серйозна для нас загроза, тому що питання формування фінансової допомоги Україні, яка дозволить нам ухвалити бюджет на 2026 рік, досі не вирішене.— Чи є ознаки того, що Росії вдасться щось виторгувати? Вона, все ж таки, вміє системно й поступово продавлювати свої інтереси. А Білий дім, таке враження, дуже хоче їй допомогти.— Росія буде намагатися це робити. І чому я кажу, що Україна має випрацьовувати власну позицію, — тому, що тільки так ми можемо говорити ще про щось, відкидати якісь російські ідеї. Просто на критиці виїхати не вдасться, це не спрацьовує. Тому що Росія дуже добре розігрує, розкладає політичний пасьянс і дуже добре знає, що в західному світі запит на мир є великим.А ще мій польський колега Даніель Шеліговський дуже слушно зауважив, що в Європі є багато політиків, які не пробачать Україні те, що вона не капітулювала у 2022-му. Це правда, я це теж відчуваю по спілкуванню із західними колегами. Для кращого розуміння можна в загальних рисах подивитись, як Друга світова йшла на східному і західному для Німеччини фронтах. І все стає зрозумілим, все стає на свої місця.— Які ризики того, що на виході ми отримаємо чергову угоду без безпекових гарантій, типу угоди про копалини, вигідну виключно США? Враховуючи, що Рубіо вже оголосив, що спочатку "мирна угода" — потім гарантії?— Як я вже сказав, і Рубіо, і Ді Венс перебувають у певному "прокрустовому ложі", тому змушені діяти, скажімо, обмежено. Як воно буде для них — ми ще подивимось. Я ж скажу, що нам треба, аби Україна тісно і постійно контактувала з нашими європейськими партнерами. А як це робити без покарання винних у "Міндічґейті", для мене загадка. Весь час сподіватись, що є величезний всеосяжний рівень емпатії до нас, — це, я думаю, помилка.— Як би ви оцінили те, як спрацювала Україна? Що було зроблено добре, а що не дуже?— Україна спрацювала не на рівні своїх можливостей, вона могла спрацювати краще. Маючи одразу два потужні скандали — внутрішній і зовнішній — у нас все має вигляд такої собі офісно-президентської республіки, хоча за Конституцією ми живемо в парламентсько-президентській. Те, що Володимир Зеленський не може відмовитись від офісно-президентської конструкції, це, очевидно, погано. І те, що фігуранти корупційних розслідувань поїхали представляти Україну в Женеву на переговори, думаю, викликало щирий подив їхніх візаві.Всередині України також немає діалогу. Заклик "припинити срач" з уст президента нагадує радянський анекдот, коли прапорщику кажуть зупинити поїзд, а він наказує: "Поїзд, стій, раз-два!". Україна веде реактивну політику, а має вести проактивну. Бо ми — жертва агресії. На нашій стороні моральна правота. А ми все це розгубили через корупційні скандали й через те, що у нас система влади, вигідна тільки Володимиру Зеленському. Ну, і, очевидно, Андрію Єрмаку.— Чи можна сказати, що цього разу нас "витягнула"Європа?— Європа нам допомогла не тому, що вони нас так люблять. Вони нам допомогли, усвідомлюючи: якщо не допоможуть, то у них буде багато проблем. От в чому річ.— На вашу думку, "Міндічґейт" і "мирний план" Віткоффа-Дмитрієва — це прикрий збіг чи, все ж таки, закономірність?— З огляду на записи переговорів Віткоффа я думаю, що цей "план" з 28 пунктів готувався раніше, а "Міндічґейт" все прискорив. Можливо, ці пункти "вивалили" б трошки пізніше, коли якраз була річниця Революції гідності. А "Міндічґейт" все дуже каталізував, посилив реакцію.— Чи є в нас в цій ситуації якісь козирі? І що має зробити Україна, щоби ці козирі з'явилися?— Все лежить на поверхні. Це мають бути заходи з переформатування більшості, якої не існує, створення уряду, який буде мати довіру і громадян, і партнерів, повернення до конституційного візерунка здійснення влади. Все дуже просто. Якщо ми хочемо розраховувати на підтримку Європи далі, нам треба жити та діяти за європейськими законами і європейськими правилами..

Світ ароматів — це не просто історія про запахи. Це про настрій, спогади й стан душі, який може розповісти про вас навіть тоді, коли ви мовчите. Знайти свій ідеальний парфум — як обрати власний стиль: саме тут починається мистецтво нішевої парфумерії — тонкої, глибокої, іноді примхливої, але завжди відвертої. У просторі BROCARD Niche Bar аромат стає не просто аксесуаром, а проявом характеру. Тут не нав’язують тренди, а допомагають відчути себе. Ми поспілкувалися з парфумерною експерткою BROCARD Ларисою Слівною про те, як знайти "свій" парфум, що відображає настрій, пору року чи навіть особистість. І перетворили її поради на практичний гід для тих, хто шукає не просто аромат, а власну парфумерну історію.Нішеві аромати: особливості та переваги— Що відрізняє нішеві аромати парфумів із категорії "мас-маркет" і чому вони стають дедалі популярнішими?— Ніша — територія особливої краси, де в автора відкриті крила таланту, і цей політ не має обмежень! Можливо, це пишномовно сказано, але творча свобода автора, бажання протистояти мейнстриму — це ознака Високої парфумерії. Там, де керує маркетинг, завжди існують певні вимоги. На щастя, для "Високої парфумерії" руки маркетингу закороткі.Складність парфумерної композиції — це ще одна грань, що властива саме цьому жанру. Поєднання контрастних компонентів, багатошаровість та багатогранність. Ніша — це той випадок, коли не ми обираємо аромат, а він — нас. Такі аромати вимагають повного розчинення, а не просто бажання "нарядитися" в той або інший аромат.Люкс і ніша — це як балет і опера. Балет — найдоступніше із музичних жанрів: з раннього дитинства зрозумілий. Виразність пластики, краса музики… А ось насолоду від опери може отримати лише підготовлений слухач. Не знаючи лібрето, ми навряд чи зрозуміємо сюжет.А ще: альтернативна парфумерія дарує унікальність вашого образу, і це популяризує цей парфумерний жанр. Ми всі шукаємо саме свій ольфакторний ідентифікатор…— Чи можна сказати, що аромат — це відображення особистості? Як обрати парфум, що підкреслює характер?— По-іншому неможливо сказати. Аромат повинен підкреслювати особистість. Він — ваша невід’ємна частина, ваш голос, коли ви мовчите, ваш інструмент спокусливості. А тому повинен бути заряджений вашою енергетикою, бути схожим на ваш характер і відображати ваш темперамент. Щоб обрати, треба прислухатися до аромату саме на собі. Тестувати, розношувати, пожити з ним. Якщо аромат ваш, він "маякне" про свою любов.Вас спитають: "Що це на вас таке?" Це вже показник того, що вам пасує. Ви будете відчувати задоволення в хмарі цього аромату. Ви будете чути його, етапи його розкриття — і це буде приємно. Шукайте серед ароматів ангела, що викликає у вас неземне захоплення.— Існують універсальні нішеві аромати, чи кожен підбирається індивідуально?— На мою думку, будь-який аромат — це індивідуальний підбір. Незалежно від жанру. Не вся авторська парфумерія складна. Існує так звана брама в компліментарну нішу: не надто складна, не обтяжена гучними та глибокими акордами, без віртуозних поєднань складних компонентів, "носибельна" і в доброму сенсі легковажна. Не варто забувати, що як би ми не розумували, парфуми нам потрібні для того, щоб подобатися.Підбір аромату за настроєм і сезоном— Як вибрати аромат у BROCARD Niche Bar відповідно до настрою: для радості, спокою, впевненості чи романтики?— Наш нюх — найчесніше чуття! Довіряймо своєму носику! Я б могла говорити про складники композиції й про ваніль з корицею — як відчуття комфорту, про ромашку та м’яту — як заспокоєння, про сандал — як впевненість, про романтичні квіти та містичність ладану в парфумерії. Про святковість алкогольних нот і бадьорість цитрусів, але тільки ви, прислухаючись до свого відчуття і чуття, зможете обрати собі аромат за будь-яким настроєм— Чи справді пори року впливають на вибір парфуму? Які ноти краще підходять для літа, а які — для осені?— У парфумерії не існує сезонних колекцій, як у фешн. Це зрозуміло, адже головний герой в цьому мар’яжі — ваша шкіра, її хімічний склад. А вона — унікальна, як райдужка ока, або відбитки пальців. Але порівняння доречне. Влітку нам спекотно, і ми бажаємо полегшити себе на декілька шарів одягу. Прозорий шовк, натуральні тканини, легкі фасони….. Тому цитрусові та акватичні аромати, одеколони, прозора деревина, повітряні ноти, ніжні квіти, фрукти — доречний вибір. Але…. Все узгоджується лише вашою шкірою. Обожнюю осінь. Восени, коли +12…+14°С аромати розкривають свою душу саме так, як задумано парфумером. До речі, всі новонароджені композиції тестують в лабораторії саме за цієї температури. Шипри у всіх варіаціях люблю восени.Зимою нам хочеться "зігрітися", заховатися в теплий кокон. І ми шукаємо аромати з теплою деревиною, хутряним подихом, аромати з алкогольними нотами, зігріваючими спеціями, мускусом та амброю.Весна повертає нас до життя, коли все природне та просте набуває нових фарб та почуттів. І ми дивуємося молодому листочку наче ніколи в житті його не бачили. Люблю весною фужерні, трав’яні, зелено-квіткові.Практичні поради при виборі аромату— Яких кроків радите дотримуватися при тестуванні нішевих ароматів у BROCARD Niche Bar, щоб не "перевантажити" нюх?Ковток холодної води після кожного затесту.Ольфакторна тиша навкруги, щоб нічого не відволікало.Час. За 10-15 хвилин складно знайти саме "свій".Бути фізично здоровим. Всі відхилення (температура, тиск, вірус, застуда, ПМС) руйнівно впливають на сприйняття аромату."Слухати" з власної шкіри.Кількість ароматів залежить від індивідуальних нюхових можливостей.— Чи є правила нанесення парфумів для максимального розкриття нот?— Для мене в парфумерії існує єдине правило — не вживати всередину. Аромат живе своїм життям, не можна зафіксувати його так само, як сонячний зайчик. Пропоную урізноманітнювати інструментарій власної спокусливості.Наносьте аромат там, де ви очікуєте поцілунку. Не я це сказала, але я згодна з думкою Габріель Шанель.Волосся й одяг, тіло, хустки каре і хусточки, навіть подушка для сну, а не тільки пульсуючі теплі точки на тілі.Єдине — не забувайте про етикет. З ліфта виходимо разом зі своїми парфумами, не обираємо "голосних" і східних для театру або ресторану, в офісі піклуємося про колег.Недо… або пере…. Псує ваш ольфакторний образ.— Як поєднувати аромат із власним стилем одягу та іміджем, щоб створити завершений образ?— Це залежить лише від вашого власного смаку.Персоналізація та експеримент— Чи можливо змішувати нішеві аромати, створюючи власну композицію?— Ніхто не заперечує. З одного боку — так, але я б не ризикувала. А з іншого — експериментувати — це цікаво. Головне, не забувайте про естетику та етикет. — Що порадите клієнтам, які не можуть визначитися з першим вибором?— Випробувати другий, третій… З першого разу навряд чи вам пощастить обрати свій аромат.— Чи є приклади клієнтів, які знайшли свій "ідеальний аромат" у BROCARD Niche Bar, і як це вплинуло на їхній стиль чи настрій?— Абсолютно всі знаходять свій аромат. А як по-іншому? Через спроби, можливо, не з першого разу. А якщо маєш "свій" аромат — це автоматично і настрій, і образ, і задоволення, і можливість захиститися або напасти, і впевненість у власній красі.5 нішевих унісекс ароматів, які варто відчути хоча б разВони не мають гендеру, часу чи настрою — лише характер. Ці п’ять нішевих ароматів із колекції BROCARD Niche Bar створені, щоби звучати по-різному на кожному, хто наважиться їх "приміряти". Вони розкриваються поступово, немов діалог між ароматом і шкірою, залишаючи після себе не просто шлейф, а настрій.Inspiration Olfative Mandarine SolaireНароджений у самому серці французького Грасса, він поєднує сонячну енергію цитрусових з прохолодою морської солі та білої м’яти. Кардамон додає гостроти, мускус — ніжності, мандарин створює сяйво, яке неможливо сплутати ні з чим іншим.Це аромат для тих, хто живе на повну, хто шукає у парфумі не просто запах, а стан — легкість, свободу й радість життя. Mandarine Solaire можна носити окремо або нашаровувати з іншими композиціями Inspiration Olfactive, створюючи власну, унікальну історію на шкірі.Gritti Vanilla TanaGritti Vanilla Tanà Extrait De Parfum — це аромат, у якому мадагаскарська ваніль розкриває свою первісну силу. Створений майстром Лукою Грітті у 2025 році, він переносить у серце острова, де стручки ванілі визрівають усередині порожнистих баобабів, наповнюючись деревними акордами та теплою енергією землі.Цей гурманський унісекс-аромат балансує між стародавніми традиціями та сучасною майстерністю. Його звучання відкриває рожевий перець і ванільна орхідея, за ними — ніжний іланг-іланг, боби тонка та сандал, а у фіналі — шлейф амбри, білого мускусу й ванільної ікри. Це не просто аромат — це подорож у глибину почуттів, де ваніль стає символом чуттєвості, сили та спокою.New Notes Akigala MandarinoNew Notes Akigala Mandarino — аромат, у якому свіжа енергія природи зустрічається з теплом і гармонією. Він пробуджує відчуття спокою, легкості та природної радості — наче подих вітру серед сонячного саду.Композиція відкривається яскравим вибухом соковитого мандарина, тропічної маракуї та солодкого яблука. Цей фруктовий акорд наповнений світлом і життєвою силою. Далі аромат переходить у ніжне серце з білих квітів — фрезії, жасмину та конвалії, які додають витонченості й м’якої елегантності. У шлейфі — глибока, емоційна теплота: пряно-деревні ноти акігалавуда поєднуються з амбровим акордом, створюючи ідеальний баланс між свіжістю й глибиною.Akigala Mandarino — аромат внутрішньої рівноваги для чоловіків і жінок, що одночасно заспокоює й надихає. Він звучить природно, але залишає незабутній слід — легкий, теплий і живий.LM Parfums PistacheLaurent Mazzone Parfums Pistache Eau De Parfum — це ніжний гурманський аромат-унісекс, створений у 2025 році для колекції Les Eaux Pures, що повертає нас до витоків природи. У ній — чистота форм, простота і витонченість, де кожна нота сяє, немов грань ограненого діаманта.Pistache — це ода італійській фісташці: її теплій кремовості, легкій солодкості та природній делікатності. Аромат відкривається м’яким фісташковим кремом — обволікальним, вершковим, оксамитовим. У серці розкриваються абсолют какао і абсолют кави, що переплітаються з акордом білих квітів, додаючи композиції ніжної свіжості та елегантного контрасту.Фінал звучить багатим шлейфом бобів тонка, сандалу та мускусу, який залишає після себе відчуття комфорту, спокою та чуттєвості. Pistache Eau De Parfum — це аромат тепла і насолоди, де природа звучить у найніжніших гурманських відтінках.Pernoire OtimoНатхненний легендою про фенікса, аромат Pernoire Otimo уособлює силу духу, що не згасає навіть після поразки. Коли полум’я стихає, народжується нова енергія — гордіша, могутніша, впевненіша. Саме це відчуття відображає Otimo: аромат для тих, хто вміє підніматися, попри перешкоди.Він звучить як метафора досягнення — стійкий, шляхетний, з характером переможця. У його серці живе ідея досконалості, що не потребує схвалення — лише внутрішнього визнання. Otimo — це аромат гордості за пройдений шлях, за власну силу й здатність знову злетіти, навіть коли здається, що попереду лише попіл..

Попри відносну стабільність на валютному ринку, експерти наголошують: нинішній курс гривні тримається передусім завдяки зовнішній фінансовій підтримці. Україна фактично "воює в борг", а від своєчасного надходження макрофінансової допомоги залежить не лише стабільність державного бюджету, а й вартість національної валюти.Що сьогодні утримує стабільність гривні, чому Міжнародний валютний фонд наполягає на її девальвації, чим загрожує нестача зовнішніх коштів і як українцям варто зберігати заощадження у 2026 році — про це й не тільки у нашому інтерв’ю з економістом, експертом Економічного дискусійного клубу Олегом Пендзиним.— Як би ви оцінили нинішній стан гривні? Чи можна говорити, що курс зараз стабільний — чи це лише "тимчасова рівновага"?— Українська економіка й бюджет напряму залежать від макроекономічного фінансування наших партнерів. Єдиним найбільшим джерелом поповнення валютних резервів Національного банку є макрофінансова валютна допомога. Україна взагалі воює в борг. Тому, коли ми з вами говоримо про стійкість національної грошової одиниці, вона напряму залежить від своєчасності повноти отримання нами макрофінансової допомоги. Для прикладу: 2022 року, коли не було макрофіну, НБУ, щоби погасити соціальні зобов'язання держави, вимушений був провести емісію, тобто викупити облігації Міністерства фінансів на 400 мільярдів гривень. Це призвело до падіння курсу національної грошової одиниці до 36 гривень за долар.Ось яскравий приклад, як від фінансової стабільності бюджету залежить курсовий паритет і ситуація з валютним курсом. Тому повторюся: все залежить від макрофінансової допомоги: якщо ми її отримаємо 2026 року, курс буде більш-менш стабільним. Якщо ні — держава покриватиме свої зобов'язання облігаціями, які викуплятиме Нацбанк, й тоді курс котитиметься вниз. При цьому Міжнародний валютний фонд наполягає на девальвації гривні. У засобах масової інформації вже покотилася активна дискусія з приводу того, що МВФ вимагає зниження курсу української грошової одиниці для того, аби ефективніше використовувати ту валюту, яка приходить в країну.Як відомо, Міжнародний валютний фонд вважає, що послаблення курсу гривні покращить фінансовий стан й допоможе профінансувати заплановані видатки державного кошторису України на 2026 рік. Фонд вбачає у девальвації гривні необхідний для початку перемовин щодо нової програми фінансування крок, а це важливо в умовах продовження війни протягом 2026 року. МВФ прогнозує середній курс долара на 2026 рік на рівні 45,4 гривні.Національний банк, своєю чергою, проти девальвації, адже це може призвести до росту інфляції та незадоволення населення.— Тобто макрофінансова допомога є головним чинником, який сьогодні робить вплив на валютний ринок нашої країни?— Так. У бюджеті на наступний рік доходи прогнозуються у розмірі 2,8 трильйона гривень, а видатки — 4,8 трильйона гривень. Тобто нам два трильйони гривень, а це 45 мільярдів доларів, треба десь шукати. Тому маємо розуміти: якщо виникнуть проблеми з цими грошима, й держава вимушена буде кредитувати соціальні видатки за рахунок облігацій, що купляє Нацбанк, курс, відповідно, покотиться.— Яку роль у збереженні стабільності гривні відіграють валютні інтервенції НБУ?— Що на сьогодні може формувати курс? У нас є імпортери, які постійно висловлюють потреби в валюті, тому що ми надто залежні від імпорту. А де ще можна імпортерам взяти валюту? Купити на валютних торгах, які проводить Нацбанк. Сьогодні єдиним, скажімо, джерелом отримання валюти в країні є макрофінансова допомога, яку Мінфін продає Нацбанку. Нацбанк формує валютні резерви, а потім продає з валютних резервів валюту для імпортерів через механізм валютних інтервенцій. Так воно працює.Валютні інтервенції — це цілеспрямований вплив центрального банку на валютний ринок шляхом купівлі або продажу великих партій іноземної валюти для регулювання курсу національної валюти. Це робиться для стабілізації валютного курсу, накопичення міжнародних резервів або впливу на загальний попит і пропозицію грошей в країні.— Яких коливань курсу варто очікувати до кінця осені та взимку? І які прогнози на початок 2026 року?— Оскільки 2025 рік вже закритий по макрофіну повністю, то тут якраз проблем немає, і я не вважаю, що курс буде суттєво мінятися. Інша справа 2026-й. Там багато невизначеностей, і не зрозуміло, як воно буде далі.— Крім відсутності макрофіну, що ще може стати тригером різкого ослаблення гривні?— По суті, це єдиний тригер. Бо звідки береться в нормальній економіці валюта? Економіка працює, виробляє продукцію, яку експортери везуть на зовнішній ринок. Вони цю продукцію продають на експорт, отримують валюту, яку потім продають на внутрішньому валютному ринку в країні, для того, аби забезпечувати заробітну платню національною грошовою одиницею й для ведення господарської діяльності.У нас з вами на сьогодні основним джерелом отримання валюти в країні є не експорт, який набагато менший фактичного імпорту, а макрофінансова допомога. Тому повторюся: макрофін нині є єдиним гарантом утримання грошової одиниці гривні в більш-менш свідомому курсі.— З огляду на сьогоднішню стабільність національної валюти, у який спосіб українцям варто українцям тримати кошти "про запас"?— На сьогодні, я думаю, рішення людей має залежати від остаточного прийняття державного бюджету на 2026 рік (22 жовтня Верховна Рада підтримала проект Бюджету-2026 за основу. Голосування за документ в цілому очікується до середини листопада, — ред.). Якщо будуть підтверджені доходи Бюджету і відповідні макрофінансові зобов'язання наших партнерів, то, думаю, нічого страшного не буде, якщо люди триматимуть облігації внутрішньої державної позики. Принаймні вони дають значно більший відсоток з дохідності.Тому що валюта на сьогодні… Ну куди ви її дінете? Триматимете в сейфі? Зараз вона працювати в Україні практично не може. Банки дають 0,5% річних. А водночас, наприклад, облігації внутрішньої державної позики номіновані в гривні дають 16-17%. Безперечно, в облігаціях вигідніше тримати. Якщо, звісно, будуть гарантії стабільності курсу.— У бюджеті на 2026 рік уряд заклав річну інфляцію на рівні 9,9%, а промислова інфляція очікується 13,6%. Які ваші прогнози щодо коливання цього показника?— Що таке інфляція? Це індекс росту споживчих цін до аналогічного періоду минулого року. Як правило, річна інфляція визначається показником "грудень до грудня". Якщо, наприклад, була висока база порівняння, то навіть височезна ціна даватиме невеличку інфляцію. Все залежить від бази порівняння: от 2024 року були дуже високі ціни, адже аграрії отримали поганий врожай. Тому до кінця цього року інфляція у нас буде невелика, думаю, буде менш як 10% — просто тому, що база порівняння височезна.Що буде наступного року — мені сказати важко, адже реальні відсотки інфляції залежать й, зокрема, від врожайності наступного року, а також від багатьох інших факторів у 2026-му. Тому що тут є низка моментів, які пробують впливати на інфляцію, які не залежать від монетарної політики Нацбанку чи Міністерства фінансів.— Чи впливає ціна золота на курс "гривня-долар"?— Абсолютно ні. Курс гривня-долар на сьогодні формується по абсолютно інших принципах. І основним тут є, чи будемо мати валюту від наших партнерів, чи ні. Золото не має до курсоутворення жодного відношення, тому що воно нині не є основним активом, в яких зберігаються українські валютні резерви. Українські валютні резерви зберігаються в доларах, а не в золоті. Тому динаміка золота на світовому ринку жодним чином не впливає на оцінку залишків валютних резервів в Україні.До того ж у сьогоднішніх українських реаліях ринок золота не є альтернативним для інвестування в Україні. Тому що з 24 лютого 2022 року в Україні ринку золота немає. Воно все закрите відповідною постановою Національного банку України про валютне регулювання в особливий період. Тому нині монетарного золота в країні немає. Навіть величезні є проблеми для купівлі золота як сировини для ювелірних виробів. Українці теоретично можуть купити золото як інвестиції в ювелірці, але треба завжди пам'ятати, що ви купуєте ювелірний виріб, а не монетарне золото. А ювелірний виріб охоплює і роботу ювеліра. І якщо ви захочете потім продати цей виріб, то будете продавати вже як лом — тобто втратите до 50% від вартості. Тому немає жодного сенсу такої інвестиційної діяльності. А у світі так, є ринок золота. І це прекрасний спосіб знаходження тихої гавані, коли долар непевний, а з євро незрозуміло, що буде. Тоді інвестори йдуть в золото. Але і з золотом є проблеми, адже на сьогодні — це просто вкладання в метал. Водночас, наприклад, облігації, євробонди, доларові, єврові тощо ще й дають дохідність, а золото дохідність дає тільки в межах росту його вартості на ринку.Є періоди, коли золото, наприклад, може зупинитися в рості або відкотитися навіть. Причин може бути багато. Тому в цій ситуації, я думаю, що, по-перше, золото точно не повернеться до того рівня, на якому було. А по-друге, темпи росту цін на нього напряму залежать від того, які у вас очікувані позитивні темпи росту світової економіки. Коли темпи росту світової економіки знижуються — відповідно, золото дорожчає. Коли очікування на темпи росту економіки світової хороші — ростуть ціни на сировинні матеріали, інвестор має інший спосіб інвестування грошей, а не тільки у золото, тому ціна на нього більш стабільна. Тому золото — це як резервний метал для ховання інвестицій в непевні періоди економічного розвитку світу..

Анорексія, булімія, компульсивне переїдання — ці діагнози стають дедалі більш відомими, але й досі оточені міфами. Часто їх плутають із "дієтами" чи "поганими харчовими звичками", хоча насправді це складні психологічні стани, які впливають на здоров’я, стосунки та якість життя. Їжа може бути насолодою, потребою чи навіть ритуалом. Але іноді вона перетворюється на поле битви — із собою, своїм тілом і власними відчуттями.Ми поговорили з психологом Валерією Романенко, аби розібратися, чому виникають розлади харчової поведінки, як їх розпізнати та які шляхи до відновлення можливі.— Почнімо з визначень, щоб краще розуміти проблематику. Що таке розлади харчової поведінки і якими вони бувають?— Розлади харчової поведінки (РХП) — це психічні розлади, які офіційно занесені до міжнародної класифікації хвороб. Вони пов’язані з надмірною фіксацією людини на своєму харчуванні, вазі та зовнішньому вигляді. Людина з РХП зазвичай постійно контролює, що і скільки вона їсть, який вигляд має її тіло, яку вона має вагу тощо. Центральна ідея усіх РХП — надцінність тіла.Серед найпоширеніших типів РХП:анорексія — постійні намагання схуднути будь-якими способами — навіть найжорсткішими. Також сюди можна віднести панічний страх набрати вагу;булімія — чергування приступів переїдання та компенсації (викликання блювання, голодування, надмірні тренування);компульсивне переїдання — епізоди переїдання без подальшої компенсації.Також існують неуточнені форми РХП, які не вписуються чітко в жоден діагноз, але викликають значні страждання й потребують підтримки.Крім цього, є також:орторексія — нав’язливе прагнення до "здорового" харчування;бігорексія — одержимість набором м’язової маси;діабулімія — коли люди з діабетом свідомо не вводять інсулін, щоб схуднути.— Чому виникають розлади харчової поведінки і як вони проявляються? Чи може РХП бути спадковим?— Немає однієї чіткої причини, яка б викликала РХП. Розлад зазвичай виникає через комбінацію багатьох не катастрофічних факторів, які збігаються в один момент. Тобто це результат дії біопсихосоціальної моделі:Біологічні фактори — генетична схильність, особливості мозку, нейротрансмітери, гормональні порушення. Якщо в сім’ї вже були випадки РХП, то ризики вищі, але не обов’язково дитина захворіє. Психологічні фактори — перфекціонізм, низька самооцінка, труднощі з саморегуляцією емоцій, підвищена чутливість до критики, імпульсивність.Соціальні чинники — культурні ідеали краси, культура худоби, коментарі оточення, досвід булінгу, сімейні установки щодо їжі, тіла.Також майже завжди розлад запускається дієтичним досвідом.Важливу роль відіграє тригер — певна ситуація чи емоційне потрясіння: наприклад, травматичний досвід, складний період у житті, важкий коментар про зовнішність. Іноді це спроба впоратися з внутрішнім болем через контроль над їжею та тілом.— Як розпізнати, що людина страждає на РХП?— Насправді, не завжди це суперочевидно і можна помітити. Тільки якщо спеціально на цьому фокусуватися, можна дійсно якісь ознаки побачити, але не завжди. Тому що найчастіше це людина переживає наодинці з собою, дуже соромиться цього і не показує, що в неї якісь такі проблеми. Але видимими ознаками може бути різкий набір ваги або різке зниження ваги, або сильні зміни в харчових звичках.Нерідко це проявляється через відмову від соціальних заходів, зустрічей з друзями, з близькими тощо. Це може бути також різка зміна настрою або поява ритуалів, які пов'язані з їжею, наприклад, довго жувати або дуже дрібно різати їжу. Або вживати певні продукти у певні години. А загалом багато ознак ви можете не бачити, тому що людина їх не показує.— Які наслідки РХП мають для організму людини? У мережі є інформація, що РХП є психічним захворюванням із найвищою смертністю. Чи правда це?— РХП дійсно мають негативні наслідки для організму людини. Серед найчастіших: аменорея (відсутність менструацій у жінок репродуктивного віку протягом шести або більше місяців), порушення роботи щитоподібної залози, хвороби ШКТ (виразки, гастрит), запори, здуття, аритмія, слабкість, запаморочення, зниження тиску, ослаблення імунітету, карієс, ламкість волосся та нігтів тощо.На жаль, РХП дійсно є психічним захворюванням із найвищою смертністю. Частою причиною смерті є суїцид. При цьому розладі ризик суїцидальності в людини стрімко зростає, бо вона стикається з відчуттям безнадійності та безпорадності, і, як наслідок, може піти з життя. Також причинами смерті можуть бути зневоднення організму (особливо при зловживанні сечогінними, проносними, або при частому блюванні), зупинка серця, ниркова недостатність тощо.При РХП тіло стає мішенню. Це психіка, що проявляє свій біль через фізіологію. Це психічне захворювання, яке має прямий вплив на фізіологію. Людина може померти не тільки через емоційний біль, на відміну від багатьох інших психічних розладів.— Яка категорія населення найбільш вразлива і найчастіше страждає від РХП?— Найбільш вразливими є діти та підлітки. У цьому віці психіка ще дуже гнучка, самооцінка — нестабільна, і сприйняття себе легко порушити. Дитина ще тільки будує своє уявлення про себе, і тому дуже вразлива до критики, коментарів щодо зовнішності, дієт чи фігури. Також підвищений ризик у тих дітей, в кого хтось з родини має чи мав РХП. Сім’ї з акцентом на зовнішність, вагу, їжу. Якщо в родині часто говорять про зайву вагу, фігуру, дієти тощо — це формує у дитини страх, сором і контролююче ставлення до харчування, що в майбутньому може призвести до розвитку РХП. Люди з професіями, де тіло відіграє важливу роль. Моделі, актриси, танцівниці, фітнес-тренери, балерини, фігуристи — в усіх цих сферах тіло має “високий стандарт”, і контроль ваги стає частиною роботи. Також спровокувати РХП можуть досвід булінгу або фізичного чи сексуального насильства. До речі, вік РХП щороку все більше знижується.— Як установки чи дії батьків впливають на харчову поведінку дітей? Нерідко батьки, які дотримуються певного типу харчування (вегетаріанство, сироїдство тощо), навʼязують дітям свої звички й переконання. Чим це небезпечно і чи були у вашій практиці такі випадки? Як працювати із такими дорослими?— Як я вже вказала вище, установки й дії батьків дійсно сильно впливають на харчу поведінку дітей, тому що дитина сприймає все як "чисту монету", і вона завжди копіює поведінку батьків. Якщо мама "боїться" хліба, не вечеряє, зважується щодня чи постійно каже “це шкідливо” — дитина засвоює ці установки як норму. І нерідко батьки, які дотримуються певного типу харчування, нав'язують дітям свої звички і переконання.Це дійсно може бути небезпечно, бо дитячий організм росте і потребує широкого спектра нутрієнтів, яких іноді складно забезпечити без глибоких знань у нутриціології.У мене не було клієнтів, які звертались безпосередньо через досвід сироїдства чи веганства в дитинстві. Але дуже часто приходять дорослі, які виросли в сім’ях, де був культ "здорового харчування", контроль ваги, дієти й заборони. У роботі ми поступово відновлюємо в них контакт з тілом, знімаємо заборони, повертаємо довіру до їжі.— 3 дитинства ми отримуємо чимало звичок. Одна з них — це "заїдати" стрес. Що насправді ховається за цим бажанням? Хто найчастіше піддається "заданню" стресу? Як навчитися розрізняти фізіологічний та емоційний голод?— Це така навичка, якій можна навчитися, але яку не мають дуже багато людей. Найпростіше, що ви можете зробити — це запитувати себе: "Чи справді я зараз голодна або ж в мене зараз інше бажання? Чого хоче зараз моє тіло?". Я б сказала, що найбільше схильні заїдати стрес ті, хто звик до життя на автопілоті й рідко звертаються до самоаналізу та усвідомленості. Що заїдається? Насправді в кожного це щось різне, але найчастіше це певний біль, страх за майбутнє, самотність, сум, нудьга, тривога, втома тощо. Тож за бажанням заїсти стрес насправді ховається бажання втекти від цього стресу.— Одним з тригерів розвитку РХП є соцмережі. Відео у ТікТок й Instagram часто створюють картинку ідеалу й сприяють розвитку нездорового ставлення до їжі й впливають на самооцінку. Як не піддаватися впливу соцмереж?— Насправді, це дійсно серйозна проблема. Бо соціум і його стандарти можуть сильно тиснути, а особливо на молодих дівчат, які ще не сформувались як особистості. На мою думку, в цьому питанні дуже важливо мати сильну внутрішню опору. І ця опора про те, що "я порівнюю себе лише з собою, я слухаю і прислухаюся лише до своїх відчуттів, як мені комфортно, якою я сама хочу бути". Про те, що "я поважаю і ціную свою індивідуальність та унікальність і мені не треба вести гонитву за якоюсь ідеальною картинкою, тим паче, що мода постійно змінюється".Також важливо розуміти, що тенденції на конкретний образ тіла — це частина глобальної індустрії: моди, фітнесу, косметології, медицини, wellness-продуктів, інфобізнесу тощо. Це — спосіб заробітку. Бо якщо людину переконати, що з нею щось не так, — вона витрачатиме час, гроші й енергію, щоб це "виправити". Нам продають не лише креми й абонементи, а й емоцію: "Будеш стрункою — будеш коханою"; "Будеш підтягнутою — будеш успішною". Це — психологічна маніпуляція, що тримає людей у вічному контролі, соромі, гонитві за ідеалом, який постійно змінюється.— Як бути батькам, чия дитина зіткнулася з РХП? Чи потрібно одразу починати працювати із психологом? Або ж можна запобігти серйозним проявам хвороби самостійно?— Все залежить від того, чи дійсно в дитини РХП. Звісно, звернутися до спеціаліста з цієї проблематики ніколи не буде зайвим. Бо фахівець розуміє всі тонкощі і зможе точно визначити, чи є в дитини розлад. Але що точно не варто робити батькам — так це в чомусь звинувачувати дитину і знецінювати її проблему. Для дитини важлива підтримка дорослих і розуміння, що вона не сама. Також не варто вдаватися до паніки — дитина це зчитує, і їй від цього ще важче. Дорослий має лишатися дорослим, на якого дитина може покластися і відчути опору.— Чимало людей з початком повномасштабного вторгнення зіткнулися з проблемою контролю у харчуванні через постійний стрес й нестачу сну. Як війна вплинула на наше ставлення до їжі?— Ті, хто мали РХП до початку повномасштабного вторгнення, на жаль, зіштовхнулися з рецидивом або погіршенням стану. Тому що стрес дуже сильно впливає на харчову поведінку. Багато хто став більше переїдати й заїдати, бо їжа дійсно може заспокоювати. Війна є дуже сильним стресором — і людині вкрай необхідно цей стрес якимось чином "знімати". І їжа часто стає найлегшим способом для цього.Тому дуже важливо вчитися емоційній саморегуляції та регулярно мати джерела ресурсу.— Як побороти в собі бажання їсти під час внутрішньої тривоги, або навпаки — як змусити себе харчуватися, коли через емоційне потрясіння геть немає апетиту?— Не варто боротися з їжею або рятуватися від неї. Бо їжа — не ворог і не друг. Важливо розвивати в собі навички емоційної саморегуляції, які допоможуть по-іншому справлятися зі стресом. Іноді заїдати стрес — це нормально, бо ми живі люди, а не роботи. Та важливо, щоб це не було єдиним виходом в стресі. Важливо розуміти, про що саме ваша тривога і про яку потребу сигналізує ця тривога.Якщо ж апетиту в стресі немає — важливо пам’ятати, що їжа є джерелом енергії й без неї може бути ще важче. Без їжі нервова система виснажується ще швидше. Тому харчування є проявом турботи та любові до себе — особливо в такі моменти.Поки апетиту немає, важливо підкріплювати себе регулярно, за графіком — наприклад, кожні 3-4 години. Це допоможе стабілізувати рівень цукру, трошки "розбудити" апетит, і тіло з часом відчує: воно в безпеці. Можна подумки сказати собі: "Я їм, бо хочу жити. Бо моє тіло заслуговує на підтримку, навіть коли мені дуже боляче".— З чого почати лікування РХП? Якщо у людини немає коштів на психолога, чи можна самостійно спробувати розв'язати цю проблему? Чи застосовують у цій терапії медикаментозне лікування? — Почну з кінця. Часто РХП не є єдиним діагнозом, а супроводжується супутніми розладами: тривожні розлади, депресія, обсесивно-компульсивний розлад тощо. Тому нерідко людина потребує й медикаментозного лікування. Навіть якщо ви маєте нестачу коштів — хоча б раз зверніться до психіатра для діагностики вашого стану. Якщо ж казати про терапію — звичайно краще звертатися до психолога. Бо РХП — це не просто про їжу і не просто про тіло. Воно містить в собі багато всього, з чим необхідно працювати. Глибинні причини ніколи не бувають просто в їжі. А навіть просто виявити ці самі причини буває доволі непростою задачею навіть для психолога. Якщо на спеціаліста немає коштів — важливо знайти для себе якомога більше ресурсів: ресурсних людей, з якими можна відверто поговорити, ресурсні місця, заняття тощо. Знаходьте якомога більше інформації про вихід з РХП, долучіться до групи підтримки, дивіться вебінари та лекції на цю тему.Але хоча б одну сесію з психологом, на якій ви можете отримати важливу для вас інформацію та рекомендації, я раджу. (Перед консультацією краще уточніть, чи надає психолог рекомендації після першої консультації).

У аудиторії Київського національного університету будівництва й архітектури дорослий чоловік на кріслі колісному обережно наближається до студентської парти. Це — Вадим Гончаренко, позивний Kinolog — ветеран російсько-української війни, який, попри бойові поранення, обрав новий шлях. Тепер він — майбутній студент КНУБА за спеціальністю "Тренер" і має чітку мету: розвивати ветеранський спорт та гуртувати навколо себе побратимів.Вадим довго не бачив для себе майбутнього. Та сьогодні, сидячи за партою поруч зі студентами, молодшими від нього на кілька десятиліть, він доводить: навчання здатне повернути надію. Його шлях — це історія про нове життя, що починається з перших лекцій, проектів і спільних тренувань. І це стало можливим завдяки унікальній ініціативі КНУБА — Інституту реінтеграції, реабілітації та професійного розвитку ветеранів "Архітектура стійкості".Цей інститут — структурний підрозділ університету, створений під час повномасштабної війни, щоб сприяти інтеграції ветеранів, військових і їхніх сімей у цивільне життя, надаючи освітні, реабілітаційні та кар’єрні можливості. З початку свого створення Інститут ветеранів допомагає захисникам та їхнім дітям стати студентами й знайти новий шлях через освіту.В умовах, коли Україна має безпрецедентну кількість ветеранів, освіта для них стає не менш важливою, ніж медична реабілітація. Для багатьох воїнів навчання новій справі означає не лише шанс на працевлаштування, а й психологічну терапію, новий сенс життя і спосіб продовжити службу країні у цивільній сфері.Як втілюються ці ідеї на практиці — ми поговорили з Артемом Гончаренком, керівником Інституту ветеранів "Архітектура стійкості" (ред., Артем — син Вадима), про досягнення і плани цього проекту.— Яких результатів досяг Інститут ветеранів від початку його діяльності?— Наш інститут починався як смілива ідея, а зараз це реальна спільнота однодумців, а ще ветеранів-студентів. Ми створили базу даних ветеранів і їхніх сімей, які прагнуть навчатися, — зараз у ній уже кілька сотень імен. Кожному допомагаємо скласти індивідуальну "дорожню карту": від вибору спеціальності до оформлення документів. Ветеранів супроводжують куратори, психологи, юристи. Ми налагодили "маршрутизацію" — скеровуємо кожного за потреби до реабілітаційних центрів, центрів зайнятості чи інших служб.Нашою допомогою вже скористалися тисячі бійців, і декілька сотень підопічних успішно працевлаштовані за новою спеціальністю. Ми приділяємо велику увагу психологічній підтримці та фізичній реабілітації ветеранів під час навчання, щоб освіта стала для них комфортним і цілющим процесом.— Які освітні можливості нині пропонує КНУБА для ветеранів?— Вибір дуже широкий. Київський національний університет будівництва та архітектури наразі пропонує ветеранам понад 100 різних освітніх програм — від технічних і творчих до управлінських. Багато хто дивується, але у КНУБА можна вивчати не лише архітектуру чи будівельну інженерію. Наші ветерани опановують ІТ-спеціальності, комп’ютерний дизайн, екологію, менеджмент, маркетинг — усе, що їм до душі.Фактично, університет має програми від ІТ, SMM та маркетингу до кошторисної справи, архітектури й навіть підготовки фахівців з оцінки майна. Тому кожен ветеран тут може знайти свій шлях — незалежно від попереднього досвіду та з урахуванням стану здоров’я.— Ваш батько — один із майбутніх ветеранів-студентів. Розкажіть, як він вирішив навчатися і чого прагне досягти?— Мого тата звати Вадим Гончаренко, його бойовий позивний — Kinolog. Після важкого поранення він пересувається на кріслі колісному. Але, попри це, не зламався. І знаєте, коли я запропонував йому вступити до університету, спершу він сприйняв це зі скепсисом, мовляв, що я там робитиму серед молоді?Але ми разом обрали для нього спеціальність — спорт. Він завжди мріяв професійно займатись тренерством, і тепер ця мрія нарешті здійснюється. Зараз тато готується вступати на факультет геоінформаційних систем і управління територіями КНУБА. Відвідує університетські курси для ветеранів, консультації, спілкується з викладачами, підбирає собі маршрути, вчиться працювати з комп’ютерними програмами. Ви б бачили, як у нього горять очі! Батько каже, що знову відчуває себе потрібним. А поза тим він тренується, підтримує інших ветеранів, виграє змагання, а головне — гуртує навколо себе побратимів, створює простір підтримки та розвитку.Підтримка держави та міжнародний досвідУрядова підтримка освітніх ініціатив для ветеранів та їхніх родин останнім часом розширюється. У березні 2025 року Кабінет міністрів ухвалив експериментальний проект, що фактично забезпечує безоплатне навчання у коледжах та університетах для дітей захисників. Ідеться про одноразову цільову фінансову допомогу від держави, яку виплачуватимуть у 2024-2026 роках дітям певних категорій — тобто тим, хто навчається на платній основі​. Скористатися цією програмою зможуть:діти загиблих захисників;діти, які отримали інвалідність внаслідок війни;діти учасників бойових дій;діти зниклих безвісти за особливих обставин;діти, що перебували в полоні;а також діти, батьки яких постраждали під час Революції Гідності​.А загалом можливість безкоштовно навчатись мають такі категорії за соціальним станом та пільгами:1. Особи з інвалідністю внаслідок війни.2. Особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи:перша і друга категорія;діти з інвалідністю до 18 років — у зв'язку з Чорнобильською катастрофою; діти померлих осіб із числа:- учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (віднесених до категорії 1, 2), смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою;- з-поміж учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, віднесених до 3 категорії, смерть яких пов’язана з Чорнобильською катастрофою;- діти потерпілих від Чорнобильської катастрофи (віднесених до категорії 1).3. Особи з інвалідністю.4. Особи, визнані постраждалими учасниками Революції Гідності.5. Учасники бойових дій.6. Діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, особи з їх числа:дитина-сирота, в якої померли або загинули батьки;діти, позбавлені батьківського піклування у зв’язку з позбавленням батьків батьківських прав;діти, позбавлені батьківського піклування у зв’язку з відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав;діти, позбавлені батьківського піклування у зв’язку з визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням батьків померлими;діти, позбавлені батьківського піклування у зв’язку з відбуванням батьками покарання в місцях позбавлення волі чи перебуванням їх під вартою на час слідства;діти, позбавлені батьківського піклування у зв’язку з розшуком батьків органами внутрішніх справ, пов'язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження;діти, позбавлені батьківського піклування у зв’язку з тривалою хворобою батьків, що перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов'язки;розлучені із сім’єю, підкинуті діти, батьки яких невідомі; діти, від яких відмовилися батьки; батьки яких не виконують своїх батьківських обов’язків з причин, які неможливо з’ясувати у зв’язку з перебуванням батьків на тимчасово окупованій території України або в зоні проведення антитерористичної операції, та безпритульні діти;особи віком від 18 до 23 років, у яких у віці до 18 років померли або загинули батьки, та особи, які були віднесені до дітей, позбавлених батьківського піклування.7. Діти з інвалідністю.8. Особи, місце проживання яких зареєстровано (задекларовано) на тимчасово окупованій території , або в населених пунктах, віднесених до території можливих бойових дій станом на 1 липня 2025 року.9. Особи, у яких один із батьків (усиновлювачів) був поліцейським, який загинув чи визнаний судом безвісно відсутньою особою під час виконання ним службових обов’язків, протягом трьох років після здобуття відповідної загальної середньої освіти.10. Діти загиблих (померлих) осіб, визначених у частині першій статті 10¹ Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особи з їх числа.11. Особи, один з батьків яких є учасником бойових дій на території інших держав, який загинув (пропав безвісти) або помер внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час воєнних дій та конфліктів на території інших держав, а також внаслідок захворювання, пов’язаного з перебуванням на території інших держав під час цих дій та конфліктів.12. Особи, у яких один з батьків (усиновлювачів) був військовослужбовцем, який загинув чи визнаний судом безвісно відсутньою особою під час виконання ним обов’язків військової служби.13. Особи, які є внутрішньо переміщеними особами відповідно до Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб".14. Особи, щодо яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.15. Діти з багатодітних сімей (п’ять і більше дітей).Крім того, держава впроваджує освітні гранти й для самих ветеранів. Зокрема, урядова ініціатива передбачає можливість бійцям отримати фінансування навчання в магістратурі за певними спеціальностями. Такі кроки свідчать про розуміння: інвестиція в освіту ветеранів — це інвестиція в економіку та безпеку країни.Комплексний підхід доповнюється зусиллями самих освітніх закладів. Інститут ветеранів "Архітектура стійкості" не обмежується суто навчальним процесом. Ми опікуємось кожним ветераном від вступу до випуску. Фахівці інституту допомагають адаптувати розклад і навчальне навантаження під можливості ветеранів, відстежують їхню успішність, надають менторську та юридичну підтримку. Спільно з партнерами інститут організовує спортивні тренування, змагання та дозвілля для ветеранів на базі університетського спорткомплексу — це частина їх реабілітації​. Важливим напрямом є й інтеграція з бізнесом. Приміром, восени 2024 року інститут влаштував зустріч ветеранів-студентів із роботодавцями, де обговорювали фінансування навчання, підвищення кваліфікації, створення інклюзивних робочих місць, реабілітаційні програми та підприємництво. До дискусії долучилися представники українських компаній і міжнародні організації, зокрема Ветеранський кластер України, Міжнародна асоціація трансферу технологій (ITTA) та промислове підприємство Axor Industry. Результатом стали нові можливості працевлаштування для студентів і напрацювання ідей для майбутніх курсів і стажувань.Світовий досвід підтверджує: освіта може бути потужним двигуном реінтеграції ветеранів у мирне життя. Після Другої світової війни у США запрацювала програма G.I. Bill (офіційна назва — Закон про реабілітацію військовослужбовців 1944 року), яка надала ветеранам можливість безкоштовно отримати вищу або фахову освіту. До 1956 року нею скористалося 7,8 млн американських ветеранів: 2,2 млн закінчили коледжі чи університети, ще 5,6 млн пройшли професійні курси​. Історики та економісти оцінюють G.I. Bill як надзвичайно успішний соціально-економічний проект: країна отримала ціле покоління освічених фахівців, а ветерани — гідну самореалізацію. Схожі програми запровадили й союзники США — приміром, Канада надавала своїм ветеранам Другої світової аналогічні освітні можливості з не менш позитивним ефектом.Досвід сучасних конфліктів також показує важливість навчання для ветеранів. У багатьох країнах НАТО діють програми перепідготовки військових: від курсів ІТ та кібербезпеки до підтримки малого бізнесу. В Ізраїлі, де чи не кожен громадянин проходить службу в армії, успішно працюють ініціативи "від солдата до студента", що допомагають ексвійськовим отримати цивільні професії. Усі ці підходи знижують ризик ізоляції ветеранів та дають змогу суспільству отримати мотивованих, відповідальних фахівців у різних галузях.ВисновокУніверситетські аудиторії та гуртожитки сьогодні стають тим місцем, де кується стійкість повоєнної України. Освічені ветерани — це нова еліта, яка своїм досвідом і патріотизмом зміцнює країну в різних сферах. Ініціативи на кшталт Інституту "Архітектура стійкості" важливі, бо дають нашим захисникам і їхнім дітям не лише знання, а й віру в майбутнє. Інвестуючи в освіту ветеранів сьогодні, Україна закладає фундамент свого відродження.Контакти Інституту ветеранів для вступу:https://veterano.knuba.edu.ua/reiestratsiyni-formy/+38 073 94 96 179+38 050 22 35 182+38 067 49 81 098.

Поліграф з’явився на початку XX століття як технічне рішення для виявлення брехні. Відтоді він зарекомендував себе як ефективний інструмент, зокрема у сфері кримінальних розслідувань. Сьогодні "детектор брехні" використовують у всіх силових структурах України. Його застосовують як у роботі з персоналом, так і під час слідчих дій. В умовах повномасштабної війни значення поліграфа лише зросло. Один із прикладів — встановлення місця масового поховання цивільних осіб у Київській області після деокупації: інформацію вдалося отримати саме під час тестування на поліграфі полонених військових РФ.Як працює поліграф в умовах війни, які виклики постають перед фахівцями та як цей інструмент допомагає оперативним підрозділам — про це розповів головний оперуповноважений Департаменту карного розшуку Національної поліції, підполковник поліції Віталій Ялоха в інтерв'ю TrueUA. У Національній академії внутрішніх справ він проводить заняття для оперативників, під час яких ділиться практичними кейсами та досвідом використання поліграфа в розслідуванні крадіжок, шахрайств, грабежів, розбоїв і викрадень транспортних засобів.— Для чого потрібно проводити такі заняття з чинними працівниками силових структур? Адже навряд чи можна навчитися працювати з поліграфом за кілька лекцій.— Звісно. Але ми проводимо такі зустрічі, наприклад, у межах курсу підвищення кваліфікації працівників поліції, які вони періодично проходять у НАВС, для кращого узгодження роботи між різними підрозділами. Тобто, щоб ще раз нагадати про алгоритми взаємодії з поліграфологами, поглибити знання оперативних працівників щодо актуальності використання такого інструменту як поліграф, а також ознайомити з особливостями його застосування при розкритті злочинів.— Можете навести якийсь приклад із власної практики, як за допомогою поліграфа вдалося розкрити злочин?— Наприклад, вдалося виявити тіло людини, яка вважалася безвісно зниклою кілька років, під час опитування підозрюваної особи в іншій справі. Тоді я тільки починав працювати поліграфологом. Рештки тіла ми згодом знайшли у вигрібній ямі на території домоволодіння підозрюваного.— Тобто людину спочатку підозрювали у скоєнні іншого злочину?— Так, у вбивстві. Але також були підозри, що вона причетна або має інформацію щодо зникнення. До речі, саме завдяки опитуванню на поліграфі полонених російських військових вдалося знайти невідоме захоронення українців, убитих під час окупації Київської області.— Цікаво, чому люди, винні у скоєнні злочинів, погоджуються проходити поліграф? Невже сподіваються його обдурити? Взагалі це можливо?— Поліграф — ні. Бо це просто пристрій, який фіксує фізіологічні зміни в організмі. А от спробувати ввести в оману поліграфолога — можна. Але якщо у фахівця достатньо досвіду, зробити це майже неможливо. Чому погоджуються? Можливо, це закладено в людській природі. Хтось вважає, що зможе протидіяти. До того ж зараз усі шукають "поради" в Інтернеті.— А якими способами намагаються обдурити? Приймають якісь медичні препарати?— У тому числі. Але якщо людина перед тестуванням застосувала методи протидії — це вже сигнал для поліграфолога: особа, ймовірно, щось приховує. Згадайте телерекламу валер’янки, де людина нібито легко пройшла тест після її вживання. Вибачте, але поліграф одразу покаже, що організм перебуває у зміненому стані.Знаєте, як відбувається відбір персоналу до силових структур у США? Там проходження поліграфа — обов’язкове. Якщо людина приходить на тестування після вживання препаратів або використання інших засобів протидії, це вже вважається проявом нещирості. А отже, робиться припущення, що така особа у майбутньому може бути недоброчесною. І її одразу відсіюють.До речі, відповідно до Закону України "Про Національну поліцію", проходження поліграфа також є обов’язковим під час прийому на службу.— А якщо кандидат зовсім молодий? Наприклад, студенти та курсанти, які щойно закінчили Національну академію внутрішніх справ, і не мають значного життєвого досвіду?— Ну, у 22 роки в них уже є певний життєвий досвід. Ми ж не про скоєння злочинів говоримо. Наприклад, цікавить, чи вживала особа наркотики. Усе залежить від конкретних запитань, які стосуються специфіки того чи іншого підрозділу. Адже в нас є підрозділи з вузькою спеціалізацією — наприклад, департамент протидії наркозлочинності. В інших можуть бути свої критерії.— Розкажіть, як ви стали поліграфологом.— Я багато років працював у відділі з розкриття злочинів проти життя та здоров’я особи. 2020 року керівник нашого підрозділу запропонував мені здобути нові навички, які могли б стати додатковим інструментом для розкриття тяжких злочинів. Якраз у той час вітчизняна поліграфолог Тетяна Морозова, яка викладала методику виявлення прихованої інформації, набирала спеціальний курс із десяти правоохоронців — саме з кримінальних підрозділів. Щоб потрапити на навчання, потрібно було пройти співбесіду, адже Тетяна Романівна відбирала людей за певними якостями: хороша пам’ять, терплячість, емпатія, розуміння людської психології тощо.На той момент я ще не мав спеціальної психологічної освіти. Але певне розуміння психології було — допоміг 18-річний досвід роботи в карному розшуку. Цей досвід також враховували, адже курс був розрахований саме на таких фахівців.Нам викладали за вітчизняною методикою виявлення прихованої інформації, адаптованою до українських реалій і менталітету. Наприклад, якщо ви тестуєте на поліграфі представників ромської національності, треба розуміти, що через національні традиції в них буде інша реакція на такі речі, як крадіжка.— Наскільки важко навчатися на поліграфолога?— Багато залежить від викладача та самого здобувача освіти. Наприклад, значна увага приділяється самостійному навчанню. Це професія, що потребує постійного самовдосконалення.— Де в Україні навчають на поліграфологів?— Є кілька державних вишів, а також підготовку відповідних спеціалістів, проводять приватні школи. Обов’язковою вимогою, згідно з чинним законодавством, є надання документа державного зразка про проходження курсу. Таке навчання є додатковим, тобто потрібно вже мати базову освіту не нижче рівня бакалавра.Крім того, як я вже зазначав, постійна робота над собою є необхідною. Треба мати бажання розвиватися, адже ця професія вимагає руху вперед. Я, наприклад, нещодавно здобув диплом психолога, бо відчував нестачу відповідних знань.Якщо говорити про структуру МВС, то у разі, коли працівник виявляє бажання пройти курс, він проходить певний відбір, співбесіду. Є відповідний підрозділ, що займається комплектуванням і організацією навчання, де оцінюють досягнення кандидата у професії, рівень освіти та наявні навички. Конкурс серйозний — після співбесіди приблизно половину кандидатів відсіюють.— Ви згадали, що багато залежить від досвіду поліграфолога. А як бути початківцям?— Потрібно вчитися, розвиватися, спілкуватися з колегами, зокрема й поза межами Нацполіції, наприклад, із психологами. Я є членом Всеукраїнської асоціації поліграфологів, яка налічує понад 300 фахівців. Там багато досвідчених професіоналів, до яких завжди можна звернутися за порадою.— До речі, наскільки в Україні відчувається потреба в таких фахівцях?— Поліграфологів працює чимало, але потреба все ще існує. Під час війни зростає кількість злочинів, зокрема кваліфікованих, які вимагають глибших знань. Злочинці теж не стоять на місці — навчаються, розвиваються, адаптуються. А поліграф — є, та залишається якісним та дієвим інструментом, що зарекомендував себе як ефективний засіб отримання інформації, яка сприяє розкриттю злочинів.— Крім зростання кількості злочинів, які ще зміни внесла війна у вашу роботу?— Наприклад, з’явилися колаборанти, державні зрадники. Дехто під час окупації був змушений до співпраці з ворогом. Поліграф — це лише пристрій, він не звинувачує, а допомагає підтвердити або спростувати факти. Не всі, хто проходить опитування (тестування), є винними. Результати дослідження можуть довести й непричетність людини. Один справді міг діяти вимушено, а інший — свідомо допомагав. Кожен випадок потребує індивідуального підходу.— Перший поліграф сконструювали понад сто років тому. Техніка не стоїть на місці. Чи з’явилося щось нове останнім часом?— Нещодавно були розроблені нейрогаджети, які фіксують мозкову активність людини. До речі, це українська розробка.Втім, наразі в Національній поліції ми користуємося двома основними апаратами — американським AXCITON та вітчизняним "Рубіконом". Вони використовують кілька каналів для збору інформації про фізіологічні реакції людини на стимули (запитання): дихання, функціонування серцево-судинної системи, шкірно-гальванічні реакції, наповненість судин кров’ю (до речі, цей показник особливо інформативний, якщо опитуваний приймає медичні препарати), мікрорухи тощо.— У яких випадках не можна проводити тестування на поліграфі?— Існує категорія осіб, яким протипоказане проведення такого дослідження. Це, зокрема, люди з психічними розладами, у стані гострого больового синдрому або інтоксикації організму. Також тестування не проводять вагітним та особам, які на постійній основі приймають сильнодіючі медичні препарати, зокрема психотропні засоби, що змінюють свідомість.— Яка правова база регулює роботу поліграфологів? Чи визнаються результати досліджень у суді?— Діяльність поліграфологів у системі Національної поліції регламентується наказом Міністерства внутрішніх справ №920. У межах досудового розслідування проведення дослідження можливе за умови наявності підстав та постанови слідчого про залучення спеціаліста, доручення. При цьому всі поліграфологи повинні мати дипломи державного зразка.Результати, отримані за допомогою поліграфа, можуть бути використані в судовому процесі як доказ — за умови, що дослідження було проведене у межах судової експертизи. У такому випадку висновки мають ту саму процесуальну силу, що й результати інших видів експертиз, наприклад, балістичної чи трасологічної.Водночас висновки, складені поза межами судової експертизи, самостійно не визнаються судом як доказ — лише в сукупності з іншими матеріалами.Дуже важливо дотримуватись чіткої методики. Наприклад, якщо це вчинено тяжкий особливий злочин, нам треба вихід на доказову базу. Дослідження має завершуватися конкретним результатом, а не просто словами: "Ви пройшли або не пройшли поліграф". Особливо у справах про тяжкі злочини, де необхідне підтвердження у вигляді матеріальних доказів: знаряддя злочину, тіла, інших об’єктивних даних.Саме тому ключовим завданням поліграфолога, який працює за методикою виявлення прихованої інформації, є не лише фіксація реакцій, які можуть свідчити про причетність до певного правопорушення, а й допомога у встановленні фактів, які мають доказову вагу — докази.

Нещодавно у Вишгородському історико-культурному заповіднику відкрилася оновлена експозиція "Вишгород стародавній". Унікальний проект об’єднав науку, мистецтво й цифрові технології — і водночас заговорив голосом історії. Ми поспілкувалися з авторками ключових ідей проекту — кандидаткою історичних наук, директоркою Вишгородського історико-культурного Заповідника Владою Литовченко та художницею по костюмах Катериною Потловою — про глибину минулого, натхнення з історії.— Пані Владо, що для Вас означає експозиція "Вишгород стародавній" на цьому етапі Вашої діяльності та для музею загалом?Влада Литовченко: Цей проект — це не просто чергова музейна ініціатива. Це новий рівень осмислення нашої історії. Ми створили простір, де минуле оживає, а майбутнє черпає натхнення. "Вишгород стародавній" — це емоційна і наукова подорож у глибини нашої державності. Ми показали не лише макет городища чи 3D-реконструкцію храму, а живу історію, яка торкається душі. Бо лише тоді, коли людина відчуває, що історія — це частина неї, починається справжній діалог поколінь.— Як Вам вдається поєднувати академічний підхід із сучасними формами подачі інформації?— Ми намагаємось робити експозиції не тільки інформативними, а й емоційними. Сучасна людина — особливо молодь — хоче бачити, відчувати, переживати. Тому ми поєднуємо археологію та наукові дослідження  з цифровими технологіями, мистецтвом, реконструкцією. І це працює. Бо коли бачиш очима і серцем — починаєш інакше цінувати минуле.— Чи має цей проект особливе значення в умовах війни?— Безумовно. Збереження культурної спадщини у період війни — це наш обов’язок. Ми не просто охороняємо артефакти — ми захищаємо ідентичність. Цей проект — доказ того, що українська культура жива, сильна, здатна транслювати себе світу.— Пані Катерино, Ви представили унікальні костюми з фільму "Ярослав Мудрий — тесть Європи". Що для Вас означає ця співпраця з музеєм?Катерина Потлова: Це було надзвичайно хвилююче — побачити свої костюми не лише у фільмі, а і в музейному просторі. Це інше середовище, інший рівень сприйняття. І велика честь — бути частиною такого значущого проекту. Для мене історичний костюм — це не просто стилізація. Це спосіб передати дух часу, його емоції, естетику, символіку. Також частина костюмів була представлена на Ukrainian Fashion Film Festival у Каннах.— У чому полягала головна складність у реконструкції образів та створенні костюмів?— У тонкій межі між історичною вірогідністю та мистецьким баченням. Ми звісно ж працювали з історичними джерелами. Але водночас хотіли, щоб кожен образ “говорив” — щоб через тканину, колір, вишивку людина могла уявити цього персонажа та відчути дух епохи. У своїй роботі я завжди шукаю цю історію в деталях. І коли глядач відчуває її — тоді моя місія виконана.— У чому важливість таких експозицій?— Історичні вбрання — це код культури. Завдяки реконструкціям старовинного одягу ми можемо побачити рівень розвитку ремесел в  ті часи, зрозуміти символіку, прослідкувати еволюцію вбрання, дізнатися про характерні особливості його крою, оздоблення та декорування.  Я рада бути частиною такої ініціативи, яка допомагає берегти та передавати нашу спадщину майбутнім поколінням. З перших днів відкриття експозиція викликала значний інтерес серед відвідувачів. До музею щодня приходять шкільні групи, туристи, дослідники, представники культурного середовища та родини з дітьми. Для багатьох гостей виставка стала не лише цікавою подією, а й емоційним зануренням у глибини власної ідентичності.Організатор проекту "Вишгород стародавній" — КЗ КОР "Вишгородський історико-культурний заповідник". Проект реалізований за підтримки Київської обласної ради, Київської ОДА та Департаменту культури і туризму КОДА. Це не просто виставка — це жива платформа діалогу, пошуку ідентичності, гордості за своє. .