Інтерв'ю

21 жовтня Trezor представила Trezor Safe 7 — бездротовий апаратний гаманець, який задає новий стандарт прозорості, зручності й безпеки. Як перший пристрій із прозорим і підлягаючим аудиту secure element (TROPIC01) та квантово‑готовою архітектурою, Trezor Safe 7 виводить на новий рівень self‑custody криптоактиви. Щоб зрозуміти, як ці інновації були реалізовані, ми поговорили з Томашем Су­шанкою — технічним директором Trezor — про архітектуру безпеки пристрою, виклики створення того, чого галузь ще не бачила, та що потрібно, щоб криптозахист був "майбутньо‑готовим" в епоху квантових комп’ютерів.Trezor — перша у світі компанія з виробництва апаратних біткоїн-гаманців. Заснована у 2013 році, вона стала піонером у сфері самостійного зберігання криптоактивів, презентувавши користувачам відкритий та безпечний пристрій для незалежного контролю над своїми криптовалютами.Нині Trezor має широкий набір апаратних і програмних рішень, які підвищують рівень безпеки як для початківців, так і для досвідчених власників цифрових активів. 2023 року компанія запустила Trezor Academy — освітню ініціативу, що навчає локальні спільноти принципам безпечної участі в криптоекосистемі.— Почнемо з фундаменту: як ваша команда підходила до побудови безпеки в Trezor Safe 7 з самого початку?— Trezor Safe 7 захищено за допомогою першого у світі прозорого і підлягаючого аудиту secure element, що є новинкою в індустрії. Завдяки унікальному механізму верифікації PIN‑коду в TROPIC01 кількість спроб введення PIN контролюється самим апаратним чіпом, а не програмним забезпеченням — як це зазвичай у галузі. Крім того, TROPIC01 перевіряє справжність пристрою й надає джерело справжньої випадковості (true randomness) на етапі налаштування.Ми поєднали це з архітектурою з двома чіпами — додавши перевірений, без NDA чіп Optiga Trust M для ще одного рівня захисту. Додатково, кожне з’єднання — чи то USB, чи Bluetooth — захищене нашим новим Trezor Host Protocol, який дає вам повний контроль над тим, що може підключатися до вашого пристрою. Нарешті, квант‑готовий bootloader — це фундаментальна страховка безпеки.Після майже десятиліття роботи тут я можу з упевненістю сказати: це найзахищеніший гаманець, який ми коли‑небудь створювали.— Баланс між висококласною безпекою й повсякденною зручністю — це ніколи не просто. Як ви підходили до цієї задачі з Trezor Safe 7?— Ми зосередилися на виборі апаратних і програмних рішень, які спрощують щоденне використання без ослаблення наших принципових засад безпеки. Trezor Safe 7 — це наш перший повністю бездротовий пристрій, із з’єднанням, яке захищено відкритим Trezor Host Protocol.1,54‑дюймовий кольоровий сенсорний дисплей на 62 % більший, ніж у Trezor Safe 5, і має тактильний відгук (haptic feedback), тому ви бачите й відчуваєте кожне підтвердження. Для живлення ми використали безпечний і довговічний акумулятор LiFePO₄. Кожна деталь задумана так, щоб самостійне зберігання активів стало інтуїтивним — без компромісів у безпеці.— З огляду на зростаючі ризики в криптопросторі, як Trezor Safe 7 допомагає користувачам практично захищати їх активи?— Trezor Safe 7 захищає як від нинішніх загроз, так і від загроз майбутнього. Архітектура з двома secure element чіпами захищає від фізичних атак або підробки пристрою. Великий і чіткий екран запобігає фішингу, даючи змогу перевірити всі деталі транзакції перед підписом. А для користувачів, які хочуть підтримки, наша служба Trezor Experts допомагає почати безпечно і впевнено використовувати всі функції.— З криптографічного чи архітектурного погляду — якими інноваціями в цьому пристрої ви найбільше пишаєтеся?— Ми представили дві індустріальні "першості". Перша — інтеграція прозорого і підлягаючого аудиту Secure Element, що встановлює нову межу прозорості в апаратній безпеці. Користувачі та експерти можуть перевірити, як він працює — це вихід за межі "довіряй нам" чорних скриньок.Друга — квант‑готовий bootloader. Оскільки цей компонент не може бути оновлений після виробництва, ми реалізували гібридну схему підписів — постквантову і класичну — позиціюючи Trezor Safe 7 таким чином, щоб він міг отримувати оновлення, стійкі до квантових комп’ютерів. Це фундаментальний крок у підготовці self‑custody до викликів попереду.— Trezor відома своїм обережним підходом до інтеграцій. Що визначало ваш вибір щодо підтримки мультичейн у Trezor Safe 7?— Наш підхід — "безпека передусім". Ми додаємо підтримку монети чи функції тільки тоді, коли впевнені: це безпечно, інтуїтивно і дійсно корисно. Ми також виступаємо за підписування транзакцій у форматі, який зрозумілий людині (human‑readable) по всій екосистемі, щоб запобігти атакам сліпого підпису. Замість того щоб гнатися за трендами, ми віддаємо пріоритет значущим інтеграціям, які можемо підтримати з погляду безпеки і які відповідають реальним потребам користувачів..

Кожен із нас уже довгі роки живе у реальності війни — навіть якщо ми не на передовій. Ми навчилися триматися, звикли до сирен, до новин про обстріли, до втрат і до постійної напруги, яка не зникає з перших днів повномасштабного вторгнення. Війна триває довго, виснажує і змінює нас.Але як залишатися людиною, коли навколо — хаос і невизначеність? Як не втратити себе, коли сили вже на межі, а інші потребують нашої підтримки? І як ветеранам після всього пережитого знайти шлях назад до мирного життя?Про це TrueUA поговорив із військовим психологом із групи інженерного забезпечення 67-ї ОМБ Андрієм Козінчуком, який щодня працює з тими, хто пройшов найважче — і продовжує боротися вже в середині себе.— Почнімо нашу розмову з невеличкого знайомства. Розкажіть, хто такий військовий психолог і як ви прийшли у цю професію?— Психолог — це той, хто працює з людьми. Це може бути дитячий, шкільний психолог. Може бути психолог, який працює з онкохворими. Військовий психолог — це той, хто не просто працює з військовими, а ще й служить. Тобто виконує накази, але суть та ж — психічне здоров'я, підняття морально-психологічного стану, стійкості — все, що пов'язане саме з душевними переживаннями.Від інших фахівців цього напрямку військовий психолог відрізняється, мабуть, роботою в жорсткій військовій ієрархії. Аби стати військовим психологом, необхідно не просто працювати з військовослужбовцями. Такий психолог ще й служить у війську, має посаду, звання тощо. Тому це офіцерська посада зі всіма наслідками. У мене спершу було велике бажання стати військовим. Але я — гуманітарій, а більшість військових професій — технічні. І дуже небагато є спеціальностей гуманітарних — їх всього чотири. Хоча, можливо, зараз і більше, адже з'явилися міжнародники. Це юрист, політолог, перекладач і, власне, психолог. І так я вирішив стати психологом. Наче і пальцем в небо, але пішло-поїхало…. Це було задовго до війни. 2002 року я вступив до вишу, а прийшов у професію 2007 року — до того, як це стало мейнстримом. Наскільки це можна назвати взагалі мейнстримом.— Як війна змінила вашу роботу і, зокрема, ставлення до неї? — Мої уявлення про роботу військового психолога на війні й те, як воно було насправді — це радикально різні речі, не в сеесі краще чи гірше, а в тому, що стосується якихось обов'язків. Є речі, які мені досі диковинні, і я не погоджуюся з ними. Наприклад, робити службові розслідування, заповнювати мільярд сторінок документації, підпорядковуватися людям, які уявлення не мають, що таке психологія, бо "десь чув, десь щось бачив". Але врешті-решт не зупиняємося і працюємо для людей, для особового складу.Трохи складнувато, адже сама професія передбачає величезні зусилля над своїм власним ресурсом: тобто я маю бути відпочившим, виспаним, в ресурсі, в потоці, але нічого з цього немає, тому що твій підрозділ десь щось робить. Можна довго з цього скиглити, а можна зробити цукерку.З усіх професій мені невідома якась країна, яка б досягла супер-мега, неперевершеного досягнення у військовій психології там, де була або зараз є війна. Люди беруть участь в бойових діях, і не можливо, аби вони воювали й при цьому у них було все прекрасно, не було виснаження, випадків суїциду або суїцидальних намірів, де було б відсутнє насилля, зокрема й домашнє. Тобто все це є. Наша задача — зробити так, щоби воно було меншим у відсотках.— На якому рівні, на вашу думку, сьогодні в Україні перебуває військова психологія? Наскільки вона у нас розвинена?— Мабуть, на такому ж, як і штучний інтелект. Тобто вона розвивається, але ще не досягла якогось високого рівня. Психологію всі бояться, як і штучного інтелекту. Якщо на вищому рівні вже визнали, що психологія потрібна для виконання задач, щоби ми просто зберегли себе, то на середньому це поки не досягається. Тобто ми динамічно розвиваємося, адже 10 років тому це було бозна-що, а зараз, може, не всі погоджуються, але усвідомлюють, що у низці випадків потрібна допомога і підтримка фахівця.Ще трохи дикості у нас є в таких речах, як: "Я краще почитаю гороскоп, розкладу ТАРО, подивлюся на гущу кави, аніж запитаю у фахівця поради". Ну і знову ж таки, можна подивитися в Інтернеті — зараз чимало реклами психологічної допомоги, чатів, гарячих ліній, ботів тощо. Тобто є купа всього, питання в тому, наскільки людина цього хоче. Бо комусь не подобається формат, хтось хоче, аби психолог до нього йшов і просив: "Хочеш психологічної допомоги?" А так не працює. Власне, є над чим працювати. Мене не влаштовує формалізація: "Ми дали вам посади — працюйте". На жаль, усвідомлення до всіх щаблів військового управління ще не дійшло, і наслідки з цього всього будуть.— Чи спостерігається сьогодні дефіцит військових психологів на фронті?— Мені невідома статистика, але, думаю, ця інформація не є таємною. Можна зробити запит в Центр психологічної підтримки персоналу Збройних сил. Як на мене, "недостатньо" стосується не так кількості, як якості. Не можу сказати, що нічого не робиться, але мені б хотілося б більше навчання, адже якщо ви сьогодні закінчили виш, уже завтра ваші знання застарілі. Не вистачає якихось практичних досліджень. Ті дослідження, якими ми користуємося, мають британське, американське коріння. Китай почав працювати потужно у цьому напрямку. Останні дослідження, абсолютно науково обґрунтовані, були саме китайські. Раніше ми могли посміятися над якістю, зараз уже не надто смішно. Тому тут відповідь трохи двояка.Не можу сказати, що їх немає, але хотілося б якіснішого підходу. Власне, чому ми не готували військових психологів пачками? Випускалося від 10 до 40 фахівців на рік — із них, бодай, аби половина доходила до війська. Хтось йшов у бізнес, хтось — ще на якусь приватну практику, і зараз на ці посади приходять знову ж таки люди гуманітарної сфери.Нині кар'єрна сходинка психології у війську досить куца. Тобто якщо ти хочеш рости у психології, ти не можеш займатися з людьми, а будеш в будь-якому випадку займатися статистикою, кар'єрою інших людей, грубо кажучи, організацією. Важливо розділяти управління й пряму залученість у фах. Ось у Третьому армійському корпусі, як мені відомо, єдина в цьому питанні команда, у моїй бригаді більш-менш, але, власне, у підрозділах тих колег, з якими я спілкуюся, якогось єдиного підходу не виділяють.— Зважаючи на те, що для багатьох звернення до психолога все ще видається "дивним", як, на вашу думку, багаторічна війна змінює нас — навіть тих, хто фізично перебуває в тилу?— У тому й суть психіки, що тобі необов'язково треба їхати на фронт для того, аби отримати психотравмуючу подію. Є поняття стрес — це така штука, яку ми бачимо щодня. Ми прокидаємося — це стрес, ми сваримося з коханою людиною — це стрес. Б'ємось мізинцем ноги об меблі — це стрес, але це все можна пережити. Є поняття "дистрес", тобто такі стресогенні фактори, які без наслідків не пройдуть. Ми втрачаємо людей, втрачаємо землі, помешкання, нам страшно. Або, наприклад, мама може нормально переживати обстріли, але вона надто переймається за дитину, і у тієї така ж проблема — вона бачить, що мама стресує, і нервується сама. Навіть якщо людина в тилу — це не означає безпеку. Когось стрес мобілізовує, хтось каже: "Так, я не можу сидіти, мені треба волонтерити, донатити в Збройні сили, тікати за кордон". Тобто на щось він мотивує. Інший варіант, навпаки, це ступор, деградація, ескапізм — тобто втеча у якийсь власний створений світ. І це може бути не просто бульбашка, а залежність — алкоголізм, наркоманія, лудоманія, перегляд коротких відео годинами... Бо "тобі там зрозуміло все, а світ тебе не розуміє".Це може бути паніка, або фобії. Палітра надзвичайно різноманітна. Нараховується близько 2% людей, яких це не торкає. Тобто ми не говоримо зараз про 98%, яких це якимось чином змінює. Знову ж таки, у психології не часто кажуть про мінуси чи плюси, говорять про особливості. Тобто якась людина навпаки — знайшла професію, створила стосунки, тому що в них їй безпечніше. Або людина створила себе, тому що стрес був поштовхом до цього. Але те, що можна казати зараз про всіх, це, мабуть, емоційне вигорання й хронічна втома, яка вже не залежить від того, спала людина чи ні. Ми просто перебуваємо в очікуванні новин, обстрілів, вимкнень світла, якихось таких комунальних проблем, порушенні взаємостосунків із соціальним світом тощо. Людина перебуває у постійному напруженні —  фізичному, емоційному, соціальному. Уявіть, що маєте гантелю на один кілограм, але ви 15 годин поспіль її підіймаєте — у вас рука відвалиться. Те ж можна казати зараз і про психіку.— Ми часто чуємо фразу "головне — вижити". Як зробити так, щоби режим виживання не перетворився після війни на спосіб життя?— Ти не зможеш жити прекрасно, якщо поряд є небезпека. Уявімо, коли не просто тривога, а триває обстріл вашого мікрорайону, і ви вирішили повчити англійську мову… В такому випадку зосередитись неможливо, адже мозок блокуватиме це. Коли небезпека минає, мозок дуже поступово повертатиметься у звичні стани. Чи ситуація: боєць, який щойно вийшов з передової, помився, переодягнувся і пішов у кіно на якусь романтичну комедію. Він не зможе насолоджуватись режисерськими екзерсисами.Тому нам варто навчитися виживати. Виживання — це ж не про вогонь у дощ розвести, а про організацію свого розпорядку дня, графіку дітей тощо. Як тільки у нас ця зовнішня небезпека мине, збережуться навички виживання на все життя. І нам тоді треба буде наново вчитися, якимось чином жити, відпочивати, любити. Найгірше, що нам важко буде навчитися, на жаль, мабуть, це моя суб'єктивна думка — довіряти. З початком повномасштабного вторгнення багато людей розраховували на допомогу найкращих друзів, кумів, родичів тощо. У тих теж якась ситуація була, і вони, можливо, не змогли допомогти, інша людина інтерпретує це як зраду, байдужість. Можливо, так і було. І, як це часто буває, допомогли випадкові люди. От після такого навчитися довіряти важко, але це можливо, адже наш мозок дуже адаптивний.— А як людині повернути або напрацювати здатність довіряти? Які підходи чи практики можуть допомогти відновити довіру після пережитих травм?— Це починається із визнання того, що мені це треба. По-іншому неможливо. Поки людина із зайвою вагою не визнає, що з цим проблема, то вона нічого не робитиме. Токсична жінка, яка вісім разів розлучена, має визнати, що її взаємостосунки з чоловіками, мабуть, не дуже хороші. Керівниця, від якої тікає персонал…. Ну і таких прикладів безліч. Все починається з визнання — нам треба буде це, інакше стосунки з іншими будуть дискомфортними. По-друге, знаходити таких же людей, які потребують довіри, взаємостосунків.Ми навчимося це робити, коли будемо про це говорити прямо, а не натякати. Тоді люди здивуються, наскільки це є потребою й інших, наскільки можна отримувати насолоду від того, що наші стосунки екологічні, що ми можемо просто довіряти, пробачати, говорити про свої невдоволення ненасильницьким шляхом.— Багато людей про це мовчать сьогодні…— Але вони мовчать вербально, не говорять про це, хоча всередині них війна. Там вибухи, там дрони літають всередині, жах просто. І визнавати такі речі дуже класно, це така соціальна терапія. Хірург би сказав "соціальна хірургія", ампутація чогось поганого, електрик би казав "підключення мережі довіри". Кожен інтерпретує по-своєму, а я ось так. Повторюся: ми не зможемо покращити, змінитися, не визнавши, що чогось не вистачає. Адже, коли ми прийдемо до магазину і мовчатимемо, то нас не зрозуміють, і так підемо без отриманого.— Багато військових повернуться з фронту з різним ступенем психологічної травми. Які найсерйозніші виклики їх чекатимуть у мирному житті? І що, на вашу думку, буде найважчим у процесі адаптації?— Ну є така теорія, що вони не повернуться до попереднього життя, воно знищене. Можна створити тільки нове життя, яке не матиме нічого спільного з попереднім, й відновлювати щось нове. Навіть з тими ж людьми, з якими вони перебувають в стосунках, потрібно наново відновлювати зв'язок. Цінності змінилися ж, змінилися якісь речі. Наприклад, середньостатистичний чоловік 35 років. Якщо раніше для нього важливо було мати найновіший смартфон, більш-менш нормальну машину, жінку поряд гарну, то нині воно взагалі все не має ніякого сенсу. Адже сенс в іншому: в самому житті, взаємостосунках. І після тих всіх втрат, які військовий отримав, давити на новий телефон, чи марку автомобіля, не матиме ніякого сенсу.Тому треба буде вибудовувати щось нове. З чим людина зіштовхується? Знову ж таки з розчаруванням. Тому що деякі військовослужбовці мали дуже чітку позицію. З ким вони спілкуються? Рідні, інші військові, волонтери, фонди тощо. І таке враження, що всі тебе підтримують в тилу, працюють 24/7, щоби тобі генератор чи зимову гуму на фронт прислати, або полікувати твого побратима… А коли приїжджаєш додому, то бачиш зовсім інше. І в моїй сентенції немає ніякої критики зараз тилу. Я точно знаю, що ми не стали на військові рейки, і я не хотів би зараз казати, що "Як вам не соромно у мирних містах". Ні, просто уявлення таке є. Але, коли приїжджаєш і бачиш, що це не так, в голові виникає конфлікт світів. Хтось розчаровується, хтось агресує, хтось знову їде до своїх побратимів, волонтерів, рідних. А хтось нападає з претензіями, що може бути дуже шумно, навіть з порушенням закону. Але треба прийняти, що світ ось такий — він не несправедливий чи поганий, а має таке реалістичне забарвлення.Наша задача буде, як і на війні: пристосуватися, адаптуватися і зайняти свою нішу. Більшість військових не з народження в армії. До повномасштабної війни це були інженери, водії, електрики, айтівці тощо. Але ми пристосувалися. І тут треба буде так само, хоча період адаптації видасться найскладнішим, адже військовим потрібно пристосуватись до цивільних, а цивільним — до військових. І всім нам треба буде звикнути до нового життя.Це як перший рік подружнього життя: раніше пара зустрічалася, була романтика, піднесення, а коли почала жити разом, то з'явилися "шкарпеточки", незакручена зубна паста, вона готує кашу не як мама тощо. І тут або розуміння і звикання, або розрив.— Як суспільство може підтримати військових, які повертаються до цивільного життя, і зробити це так, щоби не вдавати, ніби "все як раніше"?— Так, бо "як раніше" вже не буде. Суспільству, по-перше, треба впоратися зі своїми проблемами. Якщо ви живете в Ужгородському районі Закарпатської області, це означає, що у вас немає проблем. Вирішуйте їх. По-друге, не тягніть військового на свою сторону, не кажіть, як краще, не критикуйте, а створіть такий майданчик, де ви можете поспілкуватися, підтримати одне одного. Не беріть багато на себе, якщо у вас немає відповідних ресурсів, знань, навичок. Майте якусь конкретну ціль, якій можете слідувати, і робіть те, що можете. Ну і піклуйтесь про свою безпеку, тому що вам теж може бути страшно. Якщо вам страшно, а ви йдете до військового і розказуєте, як йому жити, то після цього вам стане ще страшніше.Відповідаючи, як зробити так, аби після повернення з фронту військовому було добре й він відчував безпеку, подумайте, чи вам самим безпечно? Створіть безпечні території. Безпека — це не про систему ППО у дворі біля колодязя, а про відчуття захищеності. Коли поліція культурно спілкується, влада дотримується обіцянок, ну і люди загалом привітні. Але нам до цього ще дуже далеко.— Що ви можете порадити родинам військових щодо спілкування з близькими, які повертаються з фронту? Як говорити з ними та слухати так, щоб не травмувати й не чинити тиску?— Все те ж — спочатку ми переймаємося собою. Запитуємо, чи в мене все окей? Якщо у вас є дійсно проблеми, варто спочатку вирішити із собою. Тому що переважна більшість конфліктів виникає тоді, коли тривожна людина перекладає свої переживання на близького. По-друге, не змушуйте іншого щось робити й поважайте його право на простір. До прикладу, військовий, який під час війни жив у бліндажі, або у найманій на десятьох квартирі, чи користувався машиною з побратимами, нарешті приїжджає додому, а на нього всі накидаються. Мама, дружина, дочка, кум — всі хочуть чимось вгодити, а він просить одного — тимчасової ізоляції. І ось тут виникають непорозуміння, бо, наприклад, дружина починає думати, що така поведінка свідчить, що, можливо, він має іншу жінку, а ще якщо начиталася різного у мережі…Тому виділіть якийсь період на адаптацію, звикайте один до одного, спробуйте запросити на побачення, навіть якщо ви разом вже 17 років, але не тисніть. Насолодіться естетикою свого чоловіка, дружини постарайтеся не стільки говорити, як слухати, але не тисніть щосекунди: "Ну скажи мені щось. Чому ти зі мною не хочеш розмовляти?" Просто побудьте разом, без якихось різких рухів. Запитайте у партнера/сина/батька, чого йому б хотілося, покажіть, де їжа і відійдіть на безпечну дистанцію. Людина після повернення з фронту від місяця до півроку має адаптовуватись.Ще є такий страх у близьких, що військовий після повернення з фронту нічого не захоче робити. І вже на другий день перебування вдома починається тиск: "Ну що, йдеш на роботу? Я чув/чула на заводі є посада охоронця, вони візьмуть ветерана". Не тисніть. Дайте людині відпочити місяць, після цього поцікавтеся її планами на життя. Відповідь може здивувати, бо стається, що людина радикально хоче змінити свою професію.— Але тут виникає інша проблема — різниця в оплаті, порівняно з тим, скільки військовий отримував на фронті.— Так, адже люди безпосередньо в зоні бойових дій отримують близько 100 тисяч гривень, а приїжджають додому — і їм пропонують "чудову" роботу на 16 тисяч гривень. І відбувається дауншифтінг, який може тиснути. Тоді людина починає думати, як їй жити далі. Але це треба вирішувати на урядовому, системному рівні. Однак психологів сюди не надто запрошують. Та це не про критику, а про моє відчуття відсутності якогось рішення. Що стосується комунікації, якщо ви не вмієте цього робити зі звичайними людьми, то і з учасником бойових дій це буде складно. Тому запитайте себе: "А як я взагалі комунікую? Чи не надто я токсичний? Чи не виходить з мене якась пасивна агресія?" На початковому етапі важливо навчитися комунікувати з найближчими цивільними.— На жаль, багато наших військових переживають посттравматичний стресовий розлад (ПТСР). Що це означає у повсякденному житті для самої людини та її близьких? І які дії допомагають із цим впоратися чи принаймні полегшити стан?— Це трохи така журналістська калька, що багато хто страждає на ПТСР. Але де статистика? Статистики у нас немає. У нас є статистика американська й ізраїльська. Вони там розрахували по діагнозах. У нас зараз з діагностикою не все окей. Можливо, я не знайшов, але треба знати, скільки людей у нас у відсотках страждають на ПТСР.Посттравматичний стресовий розлад — це психічне набуте захворювання, яке відбувається внаслідок переживання людиною психотравмуючої події. Психотравмуюча подія для кожного різна. Це може бути втрата рідної або близької людини, якась страшна ситуація, яка накладається на себе й пов'язана зі страхом смерті, каліцтва, полону, якихось інших страшних речей. Вона відбувається не одразу, тому і назва така "посттравматична". Після завершення психотравмуючої події може пройти місяць, три, півроку, два роки…Є рідкісні випадки, коли ПТСР може виникати через 10 років після закінчення психотравмуючої події. Оскільки це психічне захворювання, воно внесено у протокол DSM (Diagnostic and Statistical Manual — Посібник з діагностики психічних розладів, — ред.) і входить до Міжнародної класифікації хвороб. Воно проявляється через нав'язливі стани: "Всюди небезпека, мене хочуть вбити". Напруження настільки серйозне, що можуть провокувати порушення сну, головні болі, флешбеки — коли ти в реальності ніби бачиш речі, які з тобою були саме під час цієї психотравмуючої події. Тобто ситуації в минулому накладаються на теперішні. Це може бути заміна органів чуттів. Наприклад, коли хтось смажить м'ясо, а людина відчуває запах обгорілого побратима. Або, наприклад, коли свистить чайник, а тобі здається, що це міна. Всі ці речі дуже напружують, і внаслідок зміни поведінки може виникати агресія, або навпаки апатія.— А як діяти, якщо у людини все ж є систематичні проблеми?— Все, що я назвав може бути і у здорової людини. І стається, коли людина, наприклад, загресувала на когось, інші починають: "О, ПТСР, контужений!" Тому питання ПТСР одразу ж віднесемо до діагностики. Хороша новина — ПТСР лікується: як медикаментозними препаратами, так і терапією — індивідуальною, а ще краще груповою. Що нам треба знати? ПТСР — це від 5 до 10% людей. Тобто у переважної кількості людей, які пережили психотравмуючу подію, психіка не застрягне, а все-таки витіснить цей ПТСР, його просто не буде.Якщо у людини спостерігаються симптоми ПТСР, їх необхідно діагностувати. У нас вважають, що відвідування психіатра завершиться гамівною сорочкою, транквілізаторами й станом "овоча". Але, людоньки, 2025 рік надворі. Сьогодні ніхто не примушуватиме до діагностики без вашого дозволу. До речі, переважна більшість пацієнтів психіатричних клінік добровільно ними стали. Тобто за рішенням в суду хіба що там когось покладуть до лікарні, якщо ця людина несе суспільну загрозу. Немає такого: "На тобі таблетку від ПТСР, приймати двічі на добу". Це комплекс. Тому важливо знайти свого психіатра. Я знаю декількох людей, у яких був ПТСР, але вони прекрасно функціонують, це був складний етап до лікування, але після цього все супер. Але дайте мені будь-яку людину, і скажіть, що у неї все окей.Тому ПТСР — це така собі калька, стигма, я б навіть сказав. Кому людина з ПТСР зробить найважче? У більшості випадків собі. Але значно більше людей, які не звертаються до профільного лікаря, аби розв'язати свою проблему. Ну і знову ж таки є інша сторона медалі, коли перелякані лікарі просто пишуть в медкарту "ПТСР" — і це не відповідає дійсності. Тому психоедукація в наших руках — вивчайте, що це таке.— А що має насторожити, якщо підозрюєш у близької людини ПТСР? Які поведінкові чи емоційні сигнали свідчать про те, що пора звертатися до спеціаліста?— Їх небагато, але вони є. По-перше, це систематична зміна настрою, тобто людина понад два тижні перебуває в пригніченому настрої. Це нормально бути не в настрої день-два. Нормально, якщо зміни настрою зумовлені особливостями організму, як-от ПМС у жінок. Але якщо це спостерігається понад два тижні — це дзвіночок. Другий дзвіночок — це реактивність, або ж стан якоїсь агресії: коли постійний, або невмотивований сміх. Будь-який вид залежності — лудоманія, алкоголізм, психоактивні речовини — також є сигналом.Це все свідчить про те, що з людиною варто поговорити: "Якщо хочеш, ми можемо разом сходити до спеціаліста. Хоча би проконсультуватися, аби дізнатися, що воно таке". Завантажити якийсь легальний у нашому регіоні додаток з приводу цих станів. Якщо нічого з цього не працює, людина може піти у ветеранський простір. Наприклад, в один із підрозділів Міністерства у справах ветеранів, де можна проконсультуватися з фахівцем.— Як українцям, які живуть у постійному стресі через обстріли й воєнні дії, зберігати внутрішній баланс і знаходити для себе точки опори?— Це буде неприємно, але дисципліна. Нам треба навчитися піклуватися про себе, тому що це фізіологія. Психологія — прекрасна наука, рекомендую, але біологія була перша. Сон — мінімум шість годин. Якщо у вас була безсонна ніч через обстріли чи з інших причин, то наступну потрібно провести у максимальному відпочинку. Харчування, достатня кількість води тощо. Далі — це соціальні аспекти: піклуйтеся про людей, які поруч, і дозволяйте піклуватися про вас. Ну і, звісно, професійне: відповідайте собі на питання, хто ви, що ви, для чого ви. Ніхто про вас не буде піклуватися, якщо ви про себе не попіклуєтесь.Нам потрібно витягувати всю державу на новий рівень, і це починається з себе. Бо це питання виживання. І цей комфорт досягається шляхом створення власного безпечного простору..

Останні два тижні виявилися дуже складними для України. Поки всередині "трусило" від "Міндічґейту", зовні її надзвичайно агресивно розгойдували черговим "мирним планом" від Росії, поданим як американські ініціативи авторства одіозного трампівського забудовника-переговорника Стіва Віткоффа.Цього разу, видається, вдалося відбитися. Але за цією серією "кремлівського балету", звісно, будуть інші, і розраховувати на допомогу чи бодай стійкість, чи то головного, чи вже номінального союзника — Білого дому — схоже, не доводиться. Про те, чого чекати далі від Трампа та його соратників, європейців, і як на це впливатимуть внутрішні українські розклади — ми поговорили з директором Інституту світової політики Євгеном Магдою.— Як можна схарактеризувати останні заяви Путіна, зокрема про те, що 28 пунктів "мирного плану" Віткоффа-Дмитрієва можуть стати основою домовленостей щодо України, що українцям треба лише відвести війська, щодо нелегітимності Зеленського і необхідності міжнародного визнання суверенітету Москви над окупованими українськими територіями?— Це практичне втілення в життя радянської доктрини Андрія Громика, керівника радянської дипломатії фактично всього повоєнного періоду, який робив ставку на те, що Захід дасть слабину, не буде послідовним, хтось здасть свої інтереси. Путін ігнорує наявну реальність і дає зрозуміти, що чхати він на всіх хотів, це якщо сказати м'яко. Та це його послідовна позиція, нічого нового в цьому немає. Більше дивує, чому на Заході вважають, що з Путіним можна боротися в білих рукавичках і парадних мундирах.Очевидно, що Путіну байдуже на норми міжнародного права. Так само, як і те, що він хоче знищити Україну — саме знищити, бо Україна чинить опір вже понад 45 місяців в умовах широкомасштабного вторгнення. Це для нього червона ганчірка.— Чи можна погодитися з думкою, що Путін "моргнув першим" і чергова спроба Росії нав'язати Штатам свої забаганки провалилася? Чи навпаки, вони знайшли спосіб "дати надію" Трампу і продовжити гру?— Росіяни у своїх заявах роблять багато вивірених гачечків для Трампа. Подивіться на ці "28 пунктів", де йдеться про вигоду Сполучених Штатів — це ж очевидне запрошення Трампу, мовляв, робімо це разом, ти отримаєш вигоду.— І ці гачечки спрацьовують…— Так, вони спрацьовують. З тієї простої причини, що команда Трампа націлена на те, щоб задовольнити його бажання. А він живе своє найкраще президентське життя, і якихось значних моральних обмежень, симпатії до України, як у нас багато хто думає, у нього абсолютно немає.— Чого очікувати від анонсованого Путіним візиту делегації США до Москви наступного тижня? І які шанси в України відвернути можливі негативні наслідки?— Ми не повинні намагатися відвернути будь-які інші переговори. Ми повинні чітко формувати власну позицію, власні ініціативи й власні ідеї. Де наші пропозиції мирного плану? Ми критикуємо Віткоффа-Дмитрієва, говоримо, що нам не підходять китайські пропозиції, американські… Це все добре, але де наші? Ви зустрічали наше бачення як жертви агресії, яким ми бачимо завершення війни? Я — ні. І це, на мою думку, проблема.— Чому, наприклад, ми не використовуємо питання щодо легітимності Путіна, який при владі 25 років…— Я можу сказати, чому. Тому що, на жаль, навесні 2024 року українська влада не подумала над тим, що треба пояснити, чому продовжуються повноваження Володимира Зеленського. І Путін, якого навесні того ж 2024-го перепризначили на посаду президента, зокрема на окупованих українських територіях, що є брутальним порушенням норм міжнародного права, почав говорити про нелегітимність Зеленського. Він почав говорити про це першим, а "путінферштеєр" (нім. "putinversteher" — "той, хто розуміє Путіна" — так називають політиків та експертів, які співпереживають російському диктатору і закликають його зрозуміти, — ред.) дуже радо це підхопив.— Минулого тижня Washington Post писав, що Трамп не дуже знав про зміст "плану" Віткоффа-Дмитрієва.Але при цьому дав дозвіл на його лобіювання і сам досить агресивно до цього під'єднався, як на власному рівні, так і на рівні віце-президента Джея Ді Венса та міністра армії США Дена Дрісколла. Наскільки така необізнаність взагалі можлива?— Можлива. Я вбачаю, що Трамп не довіряє американському Deep State, бо якби він йому довіряв, то ці "28 пунктів" зупинилися б ще у приймальні Віткоффа. Тому що це настільки очевидна спроба Росії використати США у своїх інтересах, що аж гидко. Я не пригадую іншої спроби, коли одна ядерна держава намагалася так активно "поюзати" іншу, користуючись тим, що Трамп — людина самозакохана, такий собі геополітичний нарцис, і вважає, що Сонце сходить тому, що він так вирішив.— Низка західних ЗМІ повідомляла про розкол в команді Трампа по лінії "Ді Венс-Рубіо". На вашу думку, це відповідає дійсності, чи це, радше, гра, так би мовити, "вашингтонських веж" на публіку? І хто зараз впливає на ухвалення рішень в Білому домі?— На ухвалення рішень в Білому домі впливає Дональд Трамп, члени його родини та його найближчі друзі. Бачите, зараз знову з'явився Джаред Кушнер (американський бізнесмен та зять Трампа, — ред.). Він був дуже активним за часів першого президентського терміну Трампа, зараз не такий активний — казали тільки, що він причетний до формування угоди по Сектору Гази.Щодо Джея Ді Венса та Марко Рубіо скажу так: нині вони опинилися у непростій ситуації. Їх обох Дональд Трамп назвав вірогідними кандидатами в президенти від республіканців у 2028 році. Виникає питання: якщо це дійсно так, то як буде далі? Тобто між ними йде боротьба, але при цьому вони мають бути вірними зброєносцями Трампа. Інакше, якщо вони перестануть ними бути, він скаже: "Хлопці, до побачення". І все. І це, на мою думку, дуже цікавий момент.— Циркулює думка, що у Трампа на внутрішній американській арені накопичується все більше проблем, від "плівок Епштейна" до незадоволення ним навіть республіканців. І він або швидкою Венесуельською війною, або ситуацією в Україні намагається набрати бали й "розрулити" свої внутрішні проблеми. Які все одно набираються, як сніжний ком…— Я вважаю, рано говорити про будь-яку загрозу президентським повноваженням Трампа до проведення "мідтермс" (mid-terms, "проміжні вибори" до Палати представників та Сенату США, заплановані на листопад 2026 року, — ред.). Але цілком очевидно, що його наздоганяє карма з приводу його критики когнітивних спроможностей Джо Байдена. Втім, повторюсь, що система президентської республіки не дозволяє створити, даруйте, заколот в середовищі республіканців. А демократи зараз мають не дуже переконливий вигляд.Як на мене, сьогодні весь американський політикум перебуває у кризі. І це проблема для всього цивілізованого світу. Бо коли найбільш демократія чхає, то лихоманить і всіх інших.— Наскільки добре у перемовинах щодо України спрацювала Європа, і чи можна погодитися з твердженням, що ініціативи Трампа викликали у європейських лідерів паніку?— Думаю, Європа дійсно, найімовірніше, була не обурена, а налякана. Бо коли там побачили "28 пунктів", то зрозуміли, що їхня реалізація створює загрозу для всіх. Принаймні точно для країн Балтії й низки інших держав. Але ми можемо також бачити, що заяви загальноєвропейських політиків — це одне, а заяви прем'єрів і президентів окремих країн Європи — інше. І ця тенденція буде зберігатися надалі.— А чи можна окреслити, власне, якусь тенденцію, наскільки змінилося ставлення Європи? Чи Європа прокидається, як очікувалося раніше, і коли вона вже прокинеться?— Європа живе у своїй бульбашці. Вона відчуває війну дуже по-різному, і широкого передчуття війни у неї немає. Люди, які постійно перетинаються з Україною, якісь речі бачать. Всі інші — ні, і, думаю, бачити не будуть. Як на мене, це досить велика проблема. Навіть не те, що ми не можемо донести. Наприклад, той же "Міндічґейт" — коли вони бачать ці пачки доларів, не всі ж розуміють, що це те, що називається "обнал", переведення в готівку. Це не ті гроші, які прийшли безпосередньо як американська допомога — думаю, це і наші не всі читачі розуміють. А європейці на ці гроші дивляться як на вкрадені у їхніх платників податків. І це дуже серйозна для нас загроза, тому що питання формування фінансової допомоги Україні, яка дозволить нам ухвалити бюджет на 2026 рік, досі не вирішене.— Чи є ознаки того, що Росії вдасться щось виторгувати? Вона, все ж таки, вміє системно й поступово продавлювати свої інтереси. А Білий дім, таке враження, дуже хоче їй допомогти.— Росія буде намагатися це робити. І чому я кажу, що Україна має випрацьовувати власну позицію, — тому, що тільки так ми можемо говорити ще про щось, відкидати якісь російські ідеї. Просто на критиці виїхати не вдасться, це не спрацьовує. Тому що Росія дуже добре розігрує, розкладає політичний пасьянс і дуже добре знає, що в західному світі запит на мир є великим.А ще мій польський колега Даніель Шеліговський дуже слушно зауважив, що в Європі є багато політиків, які не пробачать Україні те, що вона не капітулювала у 2022-му. Це правда, я це теж відчуваю по спілкуванню із західними колегами. Для кращого розуміння можна в загальних рисах подивитись, як Друга світова йшла на східному і західному для Німеччини фронтах. І все стає зрозумілим, все стає на свої місця.— Які ризики того, що на виході ми отримаємо чергову угоду без безпекових гарантій, типу угоди про копалини, вигідну виключно США? Враховуючи, що Рубіо вже оголосив, що спочатку "мирна угода" — потім гарантії?— Як я вже сказав, і Рубіо, і Ді Венс перебувають у певному "прокрустовому ложі", тому змушені діяти, скажімо, обмежено. Як воно буде для них — ми ще подивимось. Я ж скажу, що нам треба, аби Україна тісно і постійно контактувала з нашими європейськими партнерами. А як це робити без покарання винних у "Міндічґейті", для мене загадка. Весь час сподіватись, що є величезний всеосяжний рівень емпатії до нас, — це, я думаю, помилка.— Як би ви оцінили те, як спрацювала Україна? Що було зроблено добре, а що не дуже?— Україна спрацювала не на рівні своїх можливостей, вона могла спрацювати краще. Маючи одразу два потужні скандали — внутрішній і зовнішній — у нас все має вигляд такої собі офісно-президентської республіки, хоча за Конституцією ми живемо в парламентсько-президентській. Те, що Володимир Зеленський не може відмовитись від офісно-президентської конструкції, це, очевидно, погано. І те, що фігуранти корупційних розслідувань поїхали представляти Україну в Женеву на переговори, думаю, викликало щирий подив їхніх візаві.Всередині України також немає діалогу. Заклик "припинити срач" з уст президента нагадує радянський анекдот, коли прапорщику кажуть зупинити поїзд, а він наказує: "Поїзд, стій, раз-два!". Україна веде реактивну політику, а має вести проактивну. Бо ми — жертва агресії. На нашій стороні моральна правота. А ми все це розгубили через корупційні скандали й через те, що у нас система влади, вигідна тільки Володимиру Зеленському. Ну, і, очевидно, Андрію Єрмаку.— Чи можна сказати, що цього разу нас "витягнула"Європа?— Європа нам допомогла не тому, що вони нас так люблять. Вони нам допомогли, усвідомлюючи: якщо не допоможуть, то у них буде багато проблем. От в чому річ.— На вашу думку, "Міндічґейт" і "мирний план" Віткоффа-Дмитрієва — це прикрий збіг чи, все ж таки, закономірність?— З огляду на записи переговорів Віткоффа я думаю, що цей "план" з 28 пунктів готувався раніше, а "Міндічґейт" все прискорив. Можливо, ці пункти "вивалили" б трошки пізніше, коли якраз була річниця Революції гідності. А "Міндічґейт" все дуже каталізував, посилив реакцію.— Чи є в нас в цій ситуації якісь козирі? І що має зробити Україна, щоби ці козирі з'явилися?— Все лежить на поверхні. Це мають бути заходи з переформатування більшості, якої не існує, створення уряду, який буде мати довіру і громадян, і партнерів, повернення до конституційного візерунка здійснення влади. Все дуже просто. Якщо ми хочемо розраховувати на підтримку Європи далі, нам треба жити та діяти за європейськими законами і європейськими правилами..

Світ ароматів — це не просто історія про запахи. Це про настрій, спогади й стан душі, який може розповісти про вас навіть тоді, коли ви мовчите. Знайти свій ідеальний парфум — як обрати власний стиль: саме тут починається мистецтво нішевої парфумерії — тонкої, глибокої, іноді примхливої, але завжди відвертої. У просторі BROCARD Niche Bar аромат стає не просто аксесуаром, а проявом характеру. Тут не нав’язують тренди, а допомагають відчути себе. Ми поспілкувалися з парфумерною експерткою BROCARD Ларисою Слівною про те, як знайти "свій" парфум, що відображає настрій, пору року чи навіть особистість. І перетворили її поради на практичний гід для тих, хто шукає не просто аромат, а власну парфумерну історію.Нішеві аромати: особливості та переваги— Що відрізняє нішеві аромати парфумів із категорії "мас-маркет" і чому вони стають дедалі популярнішими?— Ніша — територія особливої краси, де в автора відкриті крила таланту, і цей політ не має обмежень! Можливо, це пишномовно сказано, але творча свобода автора, бажання протистояти мейнстриму — це ознака Високої парфумерії. Там, де керує маркетинг, завжди існують певні вимоги. На щастя, для "Високої парфумерії" руки маркетингу закороткі.Складність парфумерної композиції — це ще одна грань, що властива саме цьому жанру. Поєднання контрастних компонентів, багатошаровість та багатогранність. Ніша — це той випадок, коли не ми обираємо аромат, а він — нас. Такі аромати вимагають повного розчинення, а не просто бажання "нарядитися" в той або інший аромат.Люкс і ніша — це як балет і опера. Балет — найдоступніше із музичних жанрів: з раннього дитинства зрозумілий. Виразність пластики, краса музики… А ось насолоду від опери може отримати лише підготовлений слухач. Не знаючи лібрето, ми навряд чи зрозуміємо сюжет.А ще: альтернативна парфумерія дарує унікальність вашого образу, і це популяризує цей парфумерний жанр. Ми всі шукаємо саме свій ольфакторний ідентифікатор…— Чи можна сказати, що аромат — це відображення особистості? Як обрати парфум, що підкреслює характер?— По-іншому неможливо сказати. Аромат повинен підкреслювати особистість. Він — ваша невід’ємна частина, ваш голос, коли ви мовчите, ваш інструмент спокусливості. А тому повинен бути заряджений вашою енергетикою, бути схожим на ваш характер і відображати ваш темперамент. Щоб обрати, треба прислухатися до аромату саме на собі. Тестувати, розношувати, пожити з ним. Якщо аромат ваш, він "маякне" про свою любов.Вас спитають: "Що це на вас таке?" Це вже показник того, що вам пасує. Ви будете відчувати задоволення в хмарі цього аромату. Ви будете чути його, етапи його розкриття — і це буде приємно. Шукайте серед ароматів ангела, що викликає у вас неземне захоплення.— Існують універсальні нішеві аромати, чи кожен підбирається індивідуально?— На мою думку, будь-який аромат — це індивідуальний підбір. Незалежно від жанру. Не вся авторська парфумерія складна. Існує так звана брама в компліментарну нішу: не надто складна, не обтяжена гучними та глибокими акордами, без віртуозних поєднань складних компонентів, "носибельна" і в доброму сенсі легковажна. Не варто забувати, що як би ми не розумували, парфуми нам потрібні для того, щоб подобатися.Підбір аромату за настроєм і сезоном— Як вибрати аромат у BROCARD Niche Bar відповідно до настрою: для радості, спокою, впевненості чи романтики?— Наш нюх — найчесніше чуття! Довіряймо своєму носику! Я б могла говорити про складники композиції й про ваніль з корицею — як відчуття комфорту, про ромашку та м’яту — як заспокоєння, про сандал — як впевненість, про романтичні квіти та містичність ладану в парфумерії. Про святковість алкогольних нот і бадьорість цитрусів, але тільки ви, прислухаючись до свого відчуття і чуття, зможете обрати собі аромат за будь-яким настроєм— Чи справді пори року впливають на вибір парфуму? Які ноти краще підходять для літа, а які — для осені?— У парфумерії не існує сезонних колекцій, як у фешн. Це зрозуміло, адже головний герой в цьому мар’яжі — ваша шкіра, її хімічний склад. А вона — унікальна, як райдужка ока, або відбитки пальців. Але порівняння доречне. Влітку нам спекотно, і ми бажаємо полегшити себе на декілька шарів одягу. Прозорий шовк, натуральні тканини, легкі фасони….. Тому цитрусові та акватичні аромати, одеколони, прозора деревина, повітряні ноти, ніжні квіти, фрукти — доречний вибір. Але…. Все узгоджується лише вашою шкірою. Обожнюю осінь. Восени, коли +12…+14°С аромати розкривають свою душу саме так, як задумано парфумером. До речі, всі новонароджені композиції тестують в лабораторії саме за цієї температури. Шипри у всіх варіаціях люблю восени.Зимою нам хочеться "зігрітися", заховатися в теплий кокон. І ми шукаємо аромати з теплою деревиною, хутряним подихом, аромати з алкогольними нотами, зігріваючими спеціями, мускусом та амброю.Весна повертає нас до життя, коли все природне та просте набуває нових фарб та почуттів. І ми дивуємося молодому листочку наче ніколи в житті його не бачили. Люблю весною фужерні, трав’яні, зелено-квіткові.Практичні поради при виборі аромату— Яких кроків радите дотримуватися при тестуванні нішевих ароматів у BROCARD Niche Bar, щоб не "перевантажити" нюх?Ковток холодної води після кожного затесту.Ольфакторна тиша навкруги, щоб нічого не відволікало.Час. За 10-15 хвилин складно знайти саме "свій".Бути фізично здоровим. Всі відхилення (температура, тиск, вірус, застуда, ПМС) руйнівно впливають на сприйняття аромату."Слухати" з власної шкіри.Кількість ароматів залежить від індивідуальних нюхових можливостей.— Чи є правила нанесення парфумів для максимального розкриття нот?— Для мене в парфумерії існує єдине правило — не вживати всередину. Аромат живе своїм життям, не можна зафіксувати його так само, як сонячний зайчик. Пропоную урізноманітнювати інструментарій власної спокусливості.Наносьте аромат там, де ви очікуєте поцілунку. Не я це сказала, але я згодна з думкою Габріель Шанель.Волосся й одяг, тіло, хустки каре і хусточки, навіть подушка для сну, а не тільки пульсуючі теплі точки на тілі.Єдине — не забувайте про етикет. З ліфта виходимо разом зі своїми парфумами, не обираємо "голосних" і східних для театру або ресторану, в офісі піклуємося про колег.Недо… або пере…. Псує ваш ольфакторний образ.— Як поєднувати аромат із власним стилем одягу та іміджем, щоб створити завершений образ?— Це залежить лише від вашого власного смаку.Персоналізація та експеримент— Чи можливо змішувати нішеві аромати, створюючи власну композицію?— Ніхто не заперечує. З одного боку — так, але я б не ризикувала. А з іншого — експериментувати — це цікаво. Головне, не забувайте про естетику та етикет. — Що порадите клієнтам, які не можуть визначитися з першим вибором?— Випробувати другий, третій… З першого разу навряд чи вам пощастить обрати свій аромат.— Чи є приклади клієнтів, які знайшли свій "ідеальний аромат" у BROCARD Niche Bar, і як це вплинуло на їхній стиль чи настрій?— Абсолютно всі знаходять свій аромат. А як по-іншому? Через спроби, можливо, не з першого разу. А якщо маєш "свій" аромат — це автоматично і настрій, і образ, і задоволення, і можливість захиститися або напасти, і впевненість у власній красі.5 нішевих унісекс ароматів, які варто відчути хоча б разВони не мають гендеру, часу чи настрою — лише характер. Ці п’ять нішевих ароматів із колекції BROCARD Niche Bar створені, щоби звучати по-різному на кожному, хто наважиться їх "приміряти". Вони розкриваються поступово, немов діалог між ароматом і шкірою, залишаючи після себе не просто шлейф, а настрій.Inspiration Olfative Mandarine SolaireНароджений у самому серці французького Грасса, він поєднує сонячну енергію цитрусових з прохолодою морської солі та білої м’яти. Кардамон додає гостроти, мускус — ніжності, мандарин створює сяйво, яке неможливо сплутати ні з чим іншим.Це аромат для тих, хто живе на повну, хто шукає у парфумі не просто запах, а стан — легкість, свободу й радість життя. Mandarine Solaire можна носити окремо або нашаровувати з іншими композиціями Inspiration Olfactive, створюючи власну, унікальну історію на шкірі.Gritti Vanilla TanaGritti Vanilla Tanà Extrait De Parfum — це аромат, у якому мадагаскарська ваніль розкриває свою первісну силу. Створений майстром Лукою Грітті у 2025 році, він переносить у серце острова, де стручки ванілі визрівають усередині порожнистих баобабів, наповнюючись деревними акордами та теплою енергією землі.Цей гурманський унісекс-аромат балансує між стародавніми традиціями та сучасною майстерністю. Його звучання відкриває рожевий перець і ванільна орхідея, за ними — ніжний іланг-іланг, боби тонка та сандал, а у фіналі — шлейф амбри, білого мускусу й ванільної ікри. Це не просто аромат — це подорож у глибину почуттів, де ваніль стає символом чуттєвості, сили та спокою.New Notes Akigala MandarinoNew Notes Akigala Mandarino — аромат, у якому свіжа енергія природи зустрічається з теплом і гармонією. Він пробуджує відчуття спокою, легкості та природної радості — наче подих вітру серед сонячного саду.Композиція відкривається яскравим вибухом соковитого мандарина, тропічної маракуї та солодкого яблука. Цей фруктовий акорд наповнений світлом і життєвою силою. Далі аромат переходить у ніжне серце з білих квітів — фрезії, жасмину та конвалії, які додають витонченості й м’якої елегантності. У шлейфі — глибока, емоційна теплота: пряно-деревні ноти акігалавуда поєднуються з амбровим акордом, створюючи ідеальний баланс між свіжістю й глибиною.Akigala Mandarino — аромат внутрішньої рівноваги для чоловіків і жінок, що одночасно заспокоює й надихає. Він звучить природно, але залишає незабутній слід — легкий, теплий і живий.LM Parfums PistacheLaurent Mazzone Parfums Pistache Eau De Parfum — це ніжний гурманський аромат-унісекс, створений у 2025 році для колекції Les Eaux Pures, що повертає нас до витоків природи. У ній — чистота форм, простота і витонченість, де кожна нота сяє, немов грань ограненого діаманта.Pistache — це ода італійській фісташці: її теплій кремовості, легкій солодкості та природній делікатності. Аромат відкривається м’яким фісташковим кремом — обволікальним, вершковим, оксамитовим. У серці розкриваються абсолют какао і абсолют кави, що переплітаються з акордом білих квітів, додаючи композиції ніжної свіжості та елегантного контрасту.Фінал звучить багатим шлейфом бобів тонка, сандалу та мускусу, який залишає після себе відчуття комфорту, спокою та чуттєвості. Pistache Eau De Parfum — це аромат тепла і насолоди, де природа звучить у найніжніших гурманських відтінках.Pernoire OtimoНатхненний легендою про фенікса, аромат Pernoire Otimo уособлює силу духу, що не згасає навіть після поразки. Коли полум’я стихає, народжується нова енергія — гордіша, могутніша, впевненіша. Саме це відчуття відображає Otimo: аромат для тих, хто вміє підніматися, попри перешкоди.Він звучить як метафора досягнення — стійкий, шляхетний, з характером переможця. У його серці живе ідея досконалості, що не потребує схвалення — лише внутрішнього визнання. Otimo — це аромат гордості за пройдений шлях, за власну силу й здатність знову злетіти, навіть коли здається, що попереду лише попіл..

Попри відносну стабільність на валютному ринку, експерти наголошують: нинішній курс гривні тримається передусім завдяки зовнішній фінансовій підтримці. Україна фактично "воює в борг", а від своєчасного надходження макрофінансової допомоги залежить не лише стабільність державного бюджету, а й вартість національної валюти.Що сьогодні утримує стабільність гривні, чому Міжнародний валютний фонд наполягає на її девальвації, чим загрожує нестача зовнішніх коштів і як українцям варто зберігати заощадження у 2026 році — про це й не тільки у нашому інтерв’ю з економістом, експертом Економічного дискусійного клубу Олегом Пендзиним.— Як би ви оцінили нинішній стан гривні? Чи можна говорити, що курс зараз стабільний — чи це лише "тимчасова рівновага"?— Українська економіка й бюджет напряму залежать від макроекономічного фінансування наших партнерів. Єдиним найбільшим джерелом поповнення валютних резервів Національного банку є макрофінансова валютна допомога. Україна взагалі воює в борг. Тому, коли ми з вами говоримо про стійкість національної грошової одиниці, вона напряму залежить від своєчасності повноти отримання нами макрофінансової допомоги. Для прикладу: 2022 року, коли не було макрофіну, НБУ, щоби погасити соціальні зобов'язання держави, вимушений був провести емісію, тобто викупити облігації Міністерства фінансів на 400 мільярдів гривень. Це призвело до падіння курсу національної грошової одиниці до 36 гривень за долар.Ось яскравий приклад, як від фінансової стабільності бюджету залежить курсовий паритет і ситуація з валютним курсом. Тому повторюся: все залежить від макрофінансової допомоги: якщо ми її отримаємо 2026 року, курс буде більш-менш стабільним. Якщо ні — держава покриватиме свої зобов'язання облігаціями, які викуплятиме Нацбанк, й тоді курс котитиметься вниз. При цьому Міжнародний валютний фонд наполягає на девальвації гривні. У засобах масової інформації вже покотилася активна дискусія з приводу того, що МВФ вимагає зниження курсу української грошової одиниці для того, аби ефективніше використовувати ту валюту, яка приходить в країну.Як відомо, Міжнародний валютний фонд вважає, що послаблення курсу гривні покращить фінансовий стан й допоможе профінансувати заплановані видатки державного кошторису України на 2026 рік. Фонд вбачає у девальвації гривні необхідний для початку перемовин щодо нової програми фінансування крок, а це важливо в умовах продовження війни протягом 2026 року. МВФ прогнозує середній курс долара на 2026 рік на рівні 45,4 гривні.Національний банк, своєю чергою, проти девальвації, адже це може призвести до росту інфляції та незадоволення населення.— Тобто макрофінансова допомога є головним чинником, який сьогодні робить вплив на валютний ринок нашої країни?— Так. У бюджеті на наступний рік доходи прогнозуються у розмірі 2,8 трильйона гривень, а видатки — 4,8 трильйона гривень. Тобто нам два трильйони гривень, а це 45 мільярдів доларів, треба десь шукати. Тому маємо розуміти: якщо виникнуть проблеми з цими грошима, й держава вимушена буде кредитувати соціальні видатки за рахунок облігацій, що купляє Нацбанк, курс, відповідно, покотиться.— Яку роль у збереженні стабільності гривні відіграють валютні інтервенції НБУ?— Що на сьогодні може формувати курс? У нас є імпортери, які постійно висловлюють потреби в валюті, тому що ми надто залежні від імпорту. А де ще можна імпортерам взяти валюту? Купити на валютних торгах, які проводить Нацбанк. Сьогодні єдиним, скажімо, джерелом отримання валюти в країні є макрофінансова допомога, яку Мінфін продає Нацбанку. Нацбанк формує валютні резерви, а потім продає з валютних резервів валюту для імпортерів через механізм валютних інтервенцій. Так воно працює.Валютні інтервенції — це цілеспрямований вплив центрального банку на валютний ринок шляхом купівлі або продажу великих партій іноземної валюти для регулювання курсу національної валюти. Це робиться для стабілізації валютного курсу, накопичення міжнародних резервів або впливу на загальний попит і пропозицію грошей в країні.— Яких коливань курсу варто очікувати до кінця осені та взимку? І які прогнози на початок 2026 року?— Оскільки 2025 рік вже закритий по макрофіну повністю, то тут якраз проблем немає, і я не вважаю, що курс буде суттєво мінятися. Інша справа 2026-й. Там багато невизначеностей, і не зрозуміло, як воно буде далі.— Крім відсутності макрофіну, що ще може стати тригером різкого ослаблення гривні?— По суті, це єдиний тригер. Бо звідки береться в нормальній економіці валюта? Економіка працює, виробляє продукцію, яку експортери везуть на зовнішній ринок. Вони цю продукцію продають на експорт, отримують валюту, яку потім продають на внутрішньому валютному ринку в країні, для того, аби забезпечувати заробітну платню національною грошовою одиницею й для ведення господарської діяльності.У нас з вами на сьогодні основним джерелом отримання валюти в країні є не експорт, який набагато менший фактичного імпорту, а макрофінансова допомога. Тому повторюся: макрофін нині є єдиним гарантом утримання грошової одиниці гривні в більш-менш свідомому курсі.— З огляду на сьогоднішню стабільність національної валюти, у який спосіб українцям варто українцям тримати кошти "про запас"?— На сьогодні, я думаю, рішення людей має залежати від остаточного прийняття державного бюджету на 2026 рік (22 жовтня Верховна Рада підтримала проект Бюджету-2026 за основу. Голосування за документ в цілому очікується до середини листопада, — ред.). Якщо будуть підтверджені доходи Бюджету і відповідні макрофінансові зобов'язання наших партнерів, то, думаю, нічого страшного не буде, якщо люди триматимуть облігації внутрішньої державної позики. Принаймні вони дають значно більший відсоток з дохідності.Тому що валюта на сьогодні… Ну куди ви її дінете? Триматимете в сейфі? Зараз вона працювати в Україні практично не може. Банки дають 0,5% річних. А водночас, наприклад, облігації внутрішньої державної позики номіновані в гривні дають 16-17%. Безперечно, в облігаціях вигідніше тримати. Якщо, звісно, будуть гарантії стабільності курсу.— У бюджеті на 2026 рік уряд заклав річну інфляцію на рівні 9,9%, а промислова інфляція очікується 13,6%. Які ваші прогнози щодо коливання цього показника?— Що таке інфляція? Це індекс росту споживчих цін до аналогічного періоду минулого року. Як правило, річна інфляція визначається показником "грудень до грудня". Якщо, наприклад, була висока база порівняння, то навіть височезна ціна даватиме невеличку інфляцію. Все залежить від бази порівняння: от 2024 року були дуже високі ціни, адже аграрії отримали поганий врожай. Тому до кінця цього року інфляція у нас буде невелика, думаю, буде менш як 10% — просто тому, що база порівняння височезна.Що буде наступного року — мені сказати важко, адже реальні відсотки інфляції залежать й, зокрема, від врожайності наступного року, а також від багатьох інших факторів у 2026-му. Тому що тут є низка моментів, які пробують впливати на інфляцію, які не залежать від монетарної політики Нацбанку чи Міністерства фінансів.— Чи впливає ціна золота на курс "гривня-долар"?— Абсолютно ні. Курс гривня-долар на сьогодні формується по абсолютно інших принципах. І основним тут є, чи будемо мати валюту від наших партнерів, чи ні. Золото не має до курсоутворення жодного відношення, тому що воно нині не є основним активом, в яких зберігаються українські валютні резерви. Українські валютні резерви зберігаються в доларах, а не в золоті. Тому динаміка золота на світовому ринку жодним чином не впливає на оцінку залишків валютних резервів в Україні.До того ж у сьогоднішніх українських реаліях ринок золота не є альтернативним для інвестування в Україні. Тому що з 24 лютого 2022 року в Україні ринку золота немає. Воно все закрите відповідною постановою Національного банку України про валютне регулювання в особливий період. Тому нині монетарного золота в країні немає. Навіть величезні є проблеми для купівлі золота як сировини для ювелірних виробів. Українці теоретично можуть купити золото як інвестиції в ювелірці, але треба завжди пам'ятати, що ви купуєте ювелірний виріб, а не монетарне золото. А ювелірний виріб охоплює і роботу ювеліра. І якщо ви захочете потім продати цей виріб, то будете продавати вже як лом — тобто втратите до 50% від вартості. Тому немає жодного сенсу такої інвестиційної діяльності. А у світі так, є ринок золота. І це прекрасний спосіб знаходження тихої гавані, коли долар непевний, а з євро незрозуміло, що буде. Тоді інвестори йдуть в золото. Але і з золотом є проблеми, адже на сьогодні — це просто вкладання в метал. Водночас, наприклад, облігації, євробонди, доларові, єврові тощо ще й дають дохідність, а золото дохідність дає тільки в межах росту його вартості на ринку.Є періоди, коли золото, наприклад, може зупинитися в рості або відкотитися навіть. Причин може бути багато. Тому в цій ситуації, я думаю, що, по-перше, золото точно не повернеться до того рівня, на якому було. А по-друге, темпи росту цін на нього напряму залежать від того, які у вас очікувані позитивні темпи росту світової економіки. Коли темпи росту світової економіки знижуються — відповідно, золото дорожчає. Коли очікування на темпи росту економіки світової хороші — ростуть ціни на сировинні матеріали, інвестор має інший спосіб інвестування грошей, а не тільки у золото, тому ціна на нього більш стабільна. Тому золото — це як резервний метал для ховання інвестицій в непевні періоди економічного розвитку світу..

Анорексія, булімія, компульсивне переїдання — ці діагнози стають дедалі більш відомими, але й досі оточені міфами. Часто їх плутають із "дієтами" чи "поганими харчовими звичками", хоча насправді це складні психологічні стани, які впливають на здоров’я, стосунки та якість життя. Їжа може бути насолодою, потребою чи навіть ритуалом. Але іноді вона перетворюється на поле битви — із собою, своїм тілом і власними відчуттями.Ми поговорили з психологом Валерією Романенко, аби розібратися, чому виникають розлади харчової поведінки, як їх розпізнати та які шляхи до відновлення можливі.— Почнімо з визначень, щоб краще розуміти проблематику. Що таке розлади харчової поведінки і якими вони бувають?— Розлади харчової поведінки (РХП) — це психічні розлади, які офіційно занесені до міжнародної класифікації хвороб. Вони пов’язані з надмірною фіксацією людини на своєму харчуванні, вазі та зовнішньому вигляді. Людина з РХП зазвичай постійно контролює, що і скільки вона їсть, який вигляд має її тіло, яку вона має вагу тощо. Центральна ідея усіх РХП — надцінність тіла.Серед найпоширеніших типів РХП:анорексія — постійні намагання схуднути будь-якими способами — навіть найжорсткішими. Також сюди можна віднести панічний страх набрати вагу;булімія — чергування приступів переїдання та компенсації (викликання блювання, голодування, надмірні тренування);компульсивне переїдання — епізоди переїдання без подальшої компенсації.Також існують неуточнені форми РХП, які не вписуються чітко в жоден діагноз, але викликають значні страждання й потребують підтримки.Крім цього, є також:орторексія — нав’язливе прагнення до "здорового" харчування;бігорексія — одержимість набором м’язової маси;діабулімія — коли люди з діабетом свідомо не вводять інсулін, щоб схуднути.— Чому виникають розлади харчової поведінки і як вони проявляються? Чи може РХП бути спадковим?— Немає однієї чіткої причини, яка б викликала РХП. Розлад зазвичай виникає через комбінацію багатьох не катастрофічних факторів, які збігаються в один момент. Тобто це результат дії біопсихосоціальної моделі:Біологічні фактори — генетична схильність, особливості мозку, нейротрансмітери, гормональні порушення. Якщо в сім’ї вже були випадки РХП, то ризики вищі, але не обов’язково дитина захворіє. Психологічні фактори — перфекціонізм, низька самооцінка, труднощі з саморегуляцією емоцій, підвищена чутливість до критики, імпульсивність.Соціальні чинники — культурні ідеали краси, культура худоби, коментарі оточення, досвід булінгу, сімейні установки щодо їжі, тіла.Також майже завжди розлад запускається дієтичним досвідом.Важливу роль відіграє тригер — певна ситуація чи емоційне потрясіння: наприклад, травматичний досвід, складний період у житті, важкий коментар про зовнішність. Іноді це спроба впоратися з внутрішнім болем через контроль над їжею та тілом.— Як розпізнати, що людина страждає на РХП?— Насправді, не завжди це суперочевидно і можна помітити. Тільки якщо спеціально на цьому фокусуватися, можна дійсно якісь ознаки побачити, але не завжди. Тому що найчастіше це людина переживає наодинці з собою, дуже соромиться цього і не показує, що в неї якісь такі проблеми. Але видимими ознаками може бути різкий набір ваги або різке зниження ваги, або сильні зміни в харчових звичках.Нерідко це проявляється через відмову від соціальних заходів, зустрічей з друзями, з близькими тощо. Це може бути також різка зміна настрою або поява ритуалів, які пов'язані з їжею, наприклад, довго жувати або дуже дрібно різати їжу. Або вживати певні продукти у певні години. А загалом багато ознак ви можете не бачити, тому що людина їх не показує.— Які наслідки РХП мають для організму людини? У мережі є інформація, що РХП є психічним захворюванням із найвищою смертністю. Чи правда це?— РХП дійсно мають негативні наслідки для організму людини. Серед найчастіших: аменорея (відсутність менструацій у жінок репродуктивного віку протягом шести або більше місяців), порушення роботи щитоподібної залози, хвороби ШКТ (виразки, гастрит), запори, здуття, аритмія, слабкість, запаморочення, зниження тиску, ослаблення імунітету, карієс, ламкість волосся та нігтів тощо.На жаль, РХП дійсно є психічним захворюванням із найвищою смертністю. Частою причиною смерті є суїцид. При цьому розладі ризик суїцидальності в людини стрімко зростає, бо вона стикається з відчуттям безнадійності та безпорадності, і, як наслідок, може піти з життя. Також причинами смерті можуть бути зневоднення організму (особливо при зловживанні сечогінними, проносними, або при частому блюванні), зупинка серця, ниркова недостатність тощо.При РХП тіло стає мішенню. Це психіка, що проявляє свій біль через фізіологію. Це психічне захворювання, яке має прямий вплив на фізіологію. Людина може померти не тільки через емоційний біль, на відміну від багатьох інших психічних розладів.— Яка категорія населення найбільш вразлива і найчастіше страждає від РХП?— Найбільш вразливими є діти та підлітки. У цьому віці психіка ще дуже гнучка, самооцінка — нестабільна, і сприйняття себе легко порушити. Дитина ще тільки будує своє уявлення про себе, і тому дуже вразлива до критики, коментарів щодо зовнішності, дієт чи фігури. Також підвищений ризик у тих дітей, в кого хтось з родини має чи мав РХП. Сім’ї з акцентом на зовнішність, вагу, їжу. Якщо в родині часто говорять про зайву вагу, фігуру, дієти тощо — це формує у дитини страх, сором і контролююче ставлення до харчування, що в майбутньому може призвести до розвитку РХП. Люди з професіями, де тіло відіграє важливу роль. Моделі, актриси, танцівниці, фітнес-тренери, балерини, фігуристи — в усіх цих сферах тіло має “високий стандарт”, і контроль ваги стає частиною роботи. Також спровокувати РХП можуть досвід булінгу або фізичного чи сексуального насильства. До речі, вік РХП щороку все більше знижується.— Як установки чи дії батьків впливають на харчову поведінку дітей? Нерідко батьки, які дотримуються певного типу харчування (вегетаріанство, сироїдство тощо), навʼязують дітям свої звички й переконання. Чим це небезпечно і чи були у вашій практиці такі випадки? Як працювати із такими дорослими?— Як я вже вказала вище, установки й дії батьків дійсно сильно впливають на харчу поведінку дітей, тому що дитина сприймає все як "чисту монету", і вона завжди копіює поведінку батьків. Якщо мама "боїться" хліба, не вечеряє, зважується щодня чи постійно каже “це шкідливо” — дитина засвоює ці установки як норму. І нерідко батьки, які дотримуються певного типу харчування, нав'язують дітям свої звички і переконання.Це дійсно може бути небезпечно, бо дитячий організм росте і потребує широкого спектра нутрієнтів, яких іноді складно забезпечити без глибоких знань у нутриціології.У мене не було клієнтів, які звертались безпосередньо через досвід сироїдства чи веганства в дитинстві. Але дуже часто приходять дорослі, які виросли в сім’ях, де був культ "здорового харчування", контроль ваги, дієти й заборони. У роботі ми поступово відновлюємо в них контакт з тілом, знімаємо заборони, повертаємо довіру до їжі.— 3 дитинства ми отримуємо чимало звичок. Одна з них — це "заїдати" стрес. Що насправді ховається за цим бажанням? Хто найчастіше піддається "заданню" стресу? Як навчитися розрізняти фізіологічний та емоційний голод?— Це така навичка, якій можна навчитися, але яку не мають дуже багато людей. Найпростіше, що ви можете зробити — це запитувати себе: "Чи справді я зараз голодна або ж в мене зараз інше бажання? Чого хоче зараз моє тіло?". Я б сказала, що найбільше схильні заїдати стрес ті, хто звик до життя на автопілоті й рідко звертаються до самоаналізу та усвідомленості. Що заїдається? Насправді в кожного це щось різне, але найчастіше це певний біль, страх за майбутнє, самотність, сум, нудьга, тривога, втома тощо. Тож за бажанням заїсти стрес насправді ховається бажання втекти від цього стресу.— Одним з тригерів розвитку РХП є соцмережі. Відео у ТікТок й Instagram часто створюють картинку ідеалу й сприяють розвитку нездорового ставлення до їжі й впливають на самооцінку. Як не піддаватися впливу соцмереж?— Насправді, це дійсно серйозна проблема. Бо соціум і його стандарти можуть сильно тиснути, а особливо на молодих дівчат, які ще не сформувались як особистості. На мою думку, в цьому питанні дуже важливо мати сильну внутрішню опору. І ця опора про те, що "я порівнюю себе лише з собою, я слухаю і прислухаюся лише до своїх відчуттів, як мені комфортно, якою я сама хочу бути". Про те, що "я поважаю і ціную свою індивідуальність та унікальність і мені не треба вести гонитву за якоюсь ідеальною картинкою, тим паче, що мода постійно змінюється".Також важливо розуміти, що тенденції на конкретний образ тіла — це частина глобальної індустрії: моди, фітнесу, косметології, медицини, wellness-продуктів, інфобізнесу тощо. Це — спосіб заробітку. Бо якщо людину переконати, що з нею щось не так, — вона витрачатиме час, гроші й енергію, щоб це "виправити". Нам продають не лише креми й абонементи, а й емоцію: "Будеш стрункою — будеш коханою"; "Будеш підтягнутою — будеш успішною". Це — психологічна маніпуляція, що тримає людей у вічному контролі, соромі, гонитві за ідеалом, який постійно змінюється.— Як бути батькам, чия дитина зіткнулася з РХП? Чи потрібно одразу починати працювати із психологом? Або ж можна запобігти серйозним проявам хвороби самостійно?— Все залежить від того, чи дійсно в дитини РХП. Звісно, звернутися до спеціаліста з цієї проблематики ніколи не буде зайвим. Бо фахівець розуміє всі тонкощі і зможе точно визначити, чи є в дитини розлад. Але що точно не варто робити батькам — так це в чомусь звинувачувати дитину і знецінювати її проблему. Для дитини важлива підтримка дорослих і розуміння, що вона не сама. Також не варто вдаватися до паніки — дитина це зчитує, і їй від цього ще важче. Дорослий має лишатися дорослим, на якого дитина може покластися і відчути опору.— Чимало людей з початком повномасштабного вторгнення зіткнулися з проблемою контролю у харчуванні через постійний стрес й нестачу сну. Як війна вплинула на наше ставлення до їжі?— Ті, хто мали РХП до початку повномасштабного вторгнення, на жаль, зіштовхнулися з рецидивом або погіршенням стану. Тому що стрес дуже сильно впливає на харчову поведінку. Багато хто став більше переїдати й заїдати, бо їжа дійсно може заспокоювати. Війна є дуже сильним стресором — і людині вкрай необхідно цей стрес якимось чином "знімати". І їжа часто стає найлегшим способом для цього.Тому дуже важливо вчитися емоційній саморегуляції та регулярно мати джерела ресурсу.— Як побороти в собі бажання їсти під час внутрішньої тривоги, або навпаки — як змусити себе харчуватися, коли через емоційне потрясіння геть немає апетиту?— Не варто боротися з їжею або рятуватися від неї. Бо їжа — не ворог і не друг. Важливо розвивати в собі навички емоційної саморегуляції, які допоможуть по-іншому справлятися зі стресом. Іноді заїдати стрес — це нормально, бо ми живі люди, а не роботи. Та важливо, щоб це не було єдиним виходом в стресі. Важливо розуміти, про що саме ваша тривога і про яку потребу сигналізує ця тривога.Якщо ж апетиту в стресі немає — важливо пам’ятати, що їжа є джерелом енергії й без неї може бути ще важче. Без їжі нервова система виснажується ще швидше. Тому харчування є проявом турботи та любові до себе — особливо в такі моменти.Поки апетиту немає, важливо підкріплювати себе регулярно, за графіком — наприклад, кожні 3-4 години. Це допоможе стабілізувати рівень цукру, трошки "розбудити" апетит, і тіло з часом відчує: воно в безпеці. Можна подумки сказати собі: "Я їм, бо хочу жити. Бо моє тіло заслуговує на підтримку, навіть коли мені дуже боляче".— З чого почати лікування РХП? Якщо у людини немає коштів на психолога, чи можна самостійно спробувати розв'язати цю проблему? Чи застосовують у цій терапії медикаментозне лікування? — Почну з кінця. Часто РХП не є єдиним діагнозом, а супроводжується супутніми розладами: тривожні розлади, депресія, обсесивно-компульсивний розлад тощо. Тому нерідко людина потребує й медикаментозного лікування. Навіть якщо ви маєте нестачу коштів — хоча б раз зверніться до психіатра для діагностики вашого стану. Якщо ж казати про терапію — звичайно краще звертатися до психолога. Бо РХП — це не просто про їжу і не просто про тіло. Воно містить в собі багато всього, з чим необхідно працювати. Глибинні причини ніколи не бувають просто в їжі. А навіть просто виявити ці самі причини буває доволі непростою задачею навіть для психолога. Якщо на спеціаліста немає коштів — важливо знайти для себе якомога більше ресурсів: ресурсних людей, з якими можна відверто поговорити, ресурсні місця, заняття тощо. Знаходьте якомога більше інформації про вихід з РХП, долучіться до групи підтримки, дивіться вебінари та лекції на цю тему.Але хоча б одну сесію з психологом, на якій ви можете отримати важливу для вас інформацію та рекомендації, я раджу. (Перед консультацією краще уточніть, чи надає психолог рекомендації після першої консультації).

У аудиторії Київського національного університету будівництва й архітектури дорослий чоловік на кріслі колісному обережно наближається до студентської парти. Це — Вадим Гончаренко, позивний Kinolog — ветеран російсько-української війни, який, попри бойові поранення, обрав новий шлях. Тепер він — майбутній студент КНУБА за спеціальністю "Тренер" і має чітку мету: розвивати ветеранський спорт та гуртувати навколо себе побратимів.Вадим довго не бачив для себе майбутнього. Та сьогодні, сидячи за партою поруч зі студентами, молодшими від нього на кілька десятиліть, він доводить: навчання здатне повернути надію. Його шлях — це історія про нове життя, що починається з перших лекцій, проектів і спільних тренувань. І це стало можливим завдяки унікальній ініціативі КНУБА — Інституту реінтеграції, реабілітації та професійного розвитку ветеранів "Архітектура стійкості".Цей інститут — структурний підрозділ університету, створений під час повномасштабної війни, щоб сприяти інтеграції ветеранів, військових і їхніх сімей у цивільне життя, надаючи освітні, реабілітаційні та кар’єрні можливості. З початку свого створення Інститут ветеранів допомагає захисникам та їхнім дітям стати студентами й знайти новий шлях через освіту.В умовах, коли Україна має безпрецедентну кількість ветеранів, освіта для них стає не менш важливою, ніж медична реабілітація. Для багатьох воїнів навчання новій справі означає не лише шанс на працевлаштування, а й психологічну терапію, новий сенс життя і спосіб продовжити службу країні у цивільній сфері.Як втілюються ці ідеї на практиці — ми поговорили з Артемом Гончаренком, керівником Інституту ветеранів "Архітектура стійкості" (ред., Артем — син Вадима), про досягнення і плани цього проекту.— Яких результатів досяг Інститут ветеранів від початку його діяльності?— Наш інститут починався як смілива ідея, а зараз це реальна спільнота однодумців, а ще ветеранів-студентів. Ми створили базу даних ветеранів і їхніх сімей, які прагнуть навчатися, — зараз у ній уже кілька сотень імен. Кожному допомагаємо скласти індивідуальну "дорожню карту": від вибору спеціальності до оформлення документів. Ветеранів супроводжують куратори, психологи, юристи. Ми налагодили "маршрутизацію" — скеровуємо кожного за потреби до реабілітаційних центрів, центрів зайнятості чи інших служб.Нашою допомогою вже скористалися тисячі бійців, і декілька сотень підопічних успішно працевлаштовані за новою спеціальністю. Ми приділяємо велику увагу психологічній підтримці та фізичній реабілітації ветеранів під час навчання, щоб освіта стала для них комфортним і цілющим процесом.— Які освітні можливості нині пропонує КНУБА для ветеранів?— Вибір дуже широкий. Київський національний університет будівництва та архітектури наразі пропонує ветеранам понад 100 різних освітніх програм — від технічних і творчих до управлінських. Багато хто дивується, але у КНУБА можна вивчати не лише архітектуру чи будівельну інженерію. Наші ветерани опановують ІТ-спеціальності, комп’ютерний дизайн, екологію, менеджмент, маркетинг — усе, що їм до душі.Фактично, університет має програми від ІТ, SMM та маркетингу до кошторисної справи, архітектури й навіть підготовки фахівців з оцінки майна. Тому кожен ветеран тут може знайти свій шлях — незалежно від попереднього досвіду та з урахуванням стану здоров’я.— Ваш батько — один із майбутніх ветеранів-студентів. Розкажіть, як він вирішив навчатися і чого прагне досягти?— Мого тата звати Вадим Гончаренко, його бойовий позивний — Kinolog. Після важкого поранення він пересувається на кріслі колісному. Але, попри це, не зламався. І знаєте, коли я запропонував йому вступити до університету, спершу він сприйняв це зі скепсисом, мовляв, що я там робитиму серед молоді?Але ми разом обрали для нього спеціальність — спорт. Він завжди мріяв професійно займатись тренерством, і тепер ця мрія нарешті здійснюється. Зараз тато готується вступати на факультет геоінформаційних систем і управління територіями КНУБА. Відвідує університетські курси для ветеранів, консультації, спілкується з викладачами, підбирає собі маршрути, вчиться працювати з комп’ютерними програмами. Ви б бачили, як у нього горять очі! Батько каже, що знову відчуває себе потрібним. А поза тим він тренується, підтримує інших ветеранів, виграє змагання, а головне — гуртує навколо себе побратимів, створює простір підтримки та розвитку.Підтримка держави та міжнародний досвідУрядова підтримка освітніх ініціатив для ветеранів та їхніх родин останнім часом розширюється. У березні 2025 року Кабінет міністрів ухвалив експериментальний проект, що фактично забезпечує безоплатне навчання у коледжах та університетах для дітей захисників. Ідеться про одноразову цільову фінансову допомогу від держави, яку виплачуватимуть у 2024-2026 роках дітям певних категорій — тобто тим, хто навчається на платній основі​. Скористатися цією програмою зможуть:діти загиблих захисників;діти, які отримали інвалідність внаслідок війни;діти учасників бойових дій;діти зниклих безвісти за особливих обставин;діти, що перебували в полоні;а також діти, батьки яких постраждали під час Революції Гідності​.А загалом можливість безкоштовно навчатись мають такі категорії за соціальним станом та пільгами:1. Особи з інвалідністю внаслідок війни.2. Особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи:перша і друга категорія;діти з інвалідністю до 18 років — у зв'язку з Чорнобильською катастрофою; діти померлих осіб із числа:- учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (віднесених до категорії 1, 2), смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою;- з-поміж учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, віднесених до 3 категорії, смерть яких пов’язана з Чорнобильською катастрофою;- діти потерпілих від Чорнобильської катастрофи (віднесених до категорії 1).3. Особи з інвалідністю.4. Особи, визнані постраждалими учасниками Революції Гідності.5. Учасники бойових дій.6. Діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, особи з їх числа:дитина-сирота, в якої померли або загинули батьки;діти, позбавлені батьківського піклування у зв’язку з позбавленням батьків батьківських прав;діти, позбавлені батьківського піклування у зв’язку з відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав;діти, позбавлені батьківського піклування у зв’язку з визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням батьків померлими;діти, позбавлені батьківського піклування у зв’язку з відбуванням батьками покарання в місцях позбавлення волі чи перебуванням їх під вартою на час слідства;діти, позбавлені батьківського піклування у зв’язку з розшуком батьків органами внутрішніх справ, пов'язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження;діти, позбавлені батьківського піклування у зв’язку з тривалою хворобою батьків, що перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов'язки;розлучені із сім’єю, підкинуті діти, батьки яких невідомі; діти, від яких відмовилися батьки; батьки яких не виконують своїх батьківських обов’язків з причин, які неможливо з’ясувати у зв’язку з перебуванням батьків на тимчасово окупованій території України або в зоні проведення антитерористичної операції, та безпритульні діти;особи віком від 18 до 23 років, у яких у віці до 18 років померли або загинули батьки, та особи, які були віднесені до дітей, позбавлених батьківського піклування.7. Діти з інвалідністю.8. Особи, місце проживання яких зареєстровано (задекларовано) на тимчасово окупованій території , або в населених пунктах, віднесених до території можливих бойових дій станом на 1 липня 2025 року.9. Особи, у яких один із батьків (усиновлювачів) був поліцейським, який загинув чи визнаний судом безвісно відсутньою особою під час виконання ним службових обов’язків, протягом трьох років після здобуття відповідної загальної середньої освіти.10. Діти загиблих (померлих) осіб, визначених у частині першій статті 10¹ Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особи з їх числа.11. Особи, один з батьків яких є учасником бойових дій на території інших держав, який загинув (пропав безвісти) або помер внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час воєнних дій та конфліктів на території інших держав, а також внаслідок захворювання, пов’язаного з перебуванням на території інших держав під час цих дій та конфліктів.12. Особи, у яких один з батьків (усиновлювачів) був військовослужбовцем, який загинув чи визнаний судом безвісно відсутньою особою під час виконання ним обов’язків військової служби.13. Особи, які є внутрішньо переміщеними особами відповідно до Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб".14. Особи, щодо яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.15. Діти з багатодітних сімей (п’ять і більше дітей).Крім того, держава впроваджує освітні гранти й для самих ветеранів. Зокрема, урядова ініціатива передбачає можливість бійцям отримати фінансування навчання в магістратурі за певними спеціальностями. Такі кроки свідчать про розуміння: інвестиція в освіту ветеранів — це інвестиція в економіку та безпеку країни.Комплексний підхід доповнюється зусиллями самих освітніх закладів. Інститут ветеранів "Архітектура стійкості" не обмежується суто навчальним процесом. Ми опікуємось кожним ветераном від вступу до випуску. Фахівці інституту допомагають адаптувати розклад і навчальне навантаження під можливості ветеранів, відстежують їхню успішність, надають менторську та юридичну підтримку. Спільно з партнерами інститут організовує спортивні тренування, змагання та дозвілля для ветеранів на базі університетського спорткомплексу — це частина їх реабілітації​. Важливим напрямом є й інтеграція з бізнесом. Приміром, восени 2024 року інститут влаштував зустріч ветеранів-студентів із роботодавцями, де обговорювали фінансування навчання, підвищення кваліфікації, створення інклюзивних робочих місць, реабілітаційні програми та підприємництво. До дискусії долучилися представники українських компаній і міжнародні організації, зокрема Ветеранський кластер України, Міжнародна асоціація трансферу технологій (ITTA) та промислове підприємство Axor Industry. Результатом стали нові можливості працевлаштування для студентів і напрацювання ідей для майбутніх курсів і стажувань.Світовий досвід підтверджує: освіта може бути потужним двигуном реінтеграції ветеранів у мирне життя. Після Другої світової війни у США запрацювала програма G.I. Bill (офіційна назва — Закон про реабілітацію військовослужбовців 1944 року), яка надала ветеранам можливість безкоштовно отримати вищу або фахову освіту. До 1956 року нею скористалося 7,8 млн американських ветеранів: 2,2 млн закінчили коледжі чи університети, ще 5,6 млн пройшли професійні курси​. Історики та економісти оцінюють G.I. Bill як надзвичайно успішний соціально-економічний проект: країна отримала ціле покоління освічених фахівців, а ветерани — гідну самореалізацію. Схожі програми запровадили й союзники США — приміром, Канада надавала своїм ветеранам Другої світової аналогічні освітні можливості з не менш позитивним ефектом.Досвід сучасних конфліктів також показує важливість навчання для ветеранів. У багатьох країнах НАТО діють програми перепідготовки військових: від курсів ІТ та кібербезпеки до підтримки малого бізнесу. В Ізраїлі, де чи не кожен громадянин проходить службу в армії, успішно працюють ініціативи "від солдата до студента", що допомагають ексвійськовим отримати цивільні професії. Усі ці підходи знижують ризик ізоляції ветеранів та дають змогу суспільству отримати мотивованих, відповідальних фахівців у різних галузях.ВисновокУніверситетські аудиторії та гуртожитки сьогодні стають тим місцем, де кується стійкість повоєнної України. Освічені ветерани — це нова еліта, яка своїм досвідом і патріотизмом зміцнює країну в різних сферах. Ініціативи на кшталт Інституту "Архітектура стійкості" важливі, бо дають нашим захисникам і їхнім дітям не лише знання, а й віру в майбутнє. Інвестуючи в освіту ветеранів сьогодні, Україна закладає фундамент свого відродження.Контакти Інституту ветеранів для вступу:https://veterano.knuba.edu.ua/reiestratsiyni-formy/+38 073 94 96 179+38 050 22 35 182+38 067 49 81 098.

Поліграф з’явився на початку XX століття як технічне рішення для виявлення брехні. Відтоді він зарекомендував себе як ефективний інструмент, зокрема у сфері кримінальних розслідувань. Сьогодні "детектор брехні" використовують у всіх силових структурах України. Його застосовують як у роботі з персоналом, так і під час слідчих дій. В умовах повномасштабної війни значення поліграфа лише зросло. Один із прикладів — встановлення місця масового поховання цивільних осіб у Київській області після деокупації: інформацію вдалося отримати саме під час тестування на поліграфі полонених військових РФ.Як працює поліграф в умовах війни, які виклики постають перед фахівцями та як цей інструмент допомагає оперативним підрозділам — про це розповів головний оперуповноважений Департаменту карного розшуку Національної поліції, підполковник поліції Віталій Ялоха в інтерв'ю TrueUA. У Національній академії внутрішніх справ він проводить заняття для оперативників, під час яких ділиться практичними кейсами та досвідом використання поліграфа в розслідуванні крадіжок, шахрайств, грабежів, розбоїв і викрадень транспортних засобів.— Для чого потрібно проводити такі заняття з чинними працівниками силових структур? Адже навряд чи можна навчитися працювати з поліграфом за кілька лекцій.— Звісно. Але ми проводимо такі зустрічі, наприклад, у межах курсу підвищення кваліфікації працівників поліції, які вони періодично проходять у НАВС, для кращого узгодження роботи між різними підрозділами. Тобто, щоб ще раз нагадати про алгоритми взаємодії з поліграфологами, поглибити знання оперативних працівників щодо актуальності використання такого інструменту як поліграф, а також ознайомити з особливостями його застосування при розкритті злочинів.— Можете навести якийсь приклад із власної практики, як за допомогою поліграфа вдалося розкрити злочин?— Наприклад, вдалося виявити тіло людини, яка вважалася безвісно зниклою кілька років, під час опитування підозрюваної особи в іншій справі. Тоді я тільки починав працювати поліграфологом. Рештки тіла ми згодом знайшли у вигрібній ямі на території домоволодіння підозрюваного.— Тобто людину спочатку підозрювали у скоєнні іншого злочину?— Так, у вбивстві. Але також були підозри, що вона причетна або має інформацію щодо зникнення. До речі, саме завдяки опитуванню на поліграфі полонених російських військових вдалося знайти невідоме захоронення українців, убитих під час окупації Київської області.— Цікаво, чому люди, винні у скоєнні злочинів, погоджуються проходити поліграф? Невже сподіваються його обдурити? Взагалі це можливо?— Поліграф — ні. Бо це просто пристрій, який фіксує фізіологічні зміни в організмі. А от спробувати ввести в оману поліграфолога — можна. Але якщо у фахівця достатньо досвіду, зробити це майже неможливо. Чому погоджуються? Можливо, це закладено в людській природі. Хтось вважає, що зможе протидіяти. До того ж зараз усі шукають "поради" в Інтернеті.— А якими способами намагаються обдурити? Приймають якісь медичні препарати?— У тому числі. Але якщо людина перед тестуванням застосувала методи протидії — це вже сигнал для поліграфолога: особа, ймовірно, щось приховує. Згадайте телерекламу валер’янки, де людина нібито легко пройшла тест після її вживання. Вибачте, але поліграф одразу покаже, що організм перебуває у зміненому стані.Знаєте, як відбувається відбір персоналу до силових структур у США? Там проходження поліграфа — обов’язкове. Якщо людина приходить на тестування після вживання препаратів або використання інших засобів протидії, це вже вважається проявом нещирості. А отже, робиться припущення, що така особа у майбутньому може бути недоброчесною. І її одразу відсіюють.До речі, відповідно до Закону України "Про Національну поліцію", проходження поліграфа також є обов’язковим під час прийому на службу.— А якщо кандидат зовсім молодий? Наприклад, студенти та курсанти, які щойно закінчили Національну академію внутрішніх справ, і не мають значного життєвого досвіду?— Ну, у 22 роки в них уже є певний життєвий досвід. Ми ж не про скоєння злочинів говоримо. Наприклад, цікавить, чи вживала особа наркотики. Усе залежить від конкретних запитань, які стосуються специфіки того чи іншого підрозділу. Адже в нас є підрозділи з вузькою спеціалізацією — наприклад, департамент протидії наркозлочинності. В інших можуть бути свої критерії.— Розкажіть, як ви стали поліграфологом.— Я багато років працював у відділі з розкриття злочинів проти життя та здоров’я особи. 2020 року керівник нашого підрозділу запропонував мені здобути нові навички, які могли б стати додатковим інструментом для розкриття тяжких злочинів. Якраз у той час вітчизняна поліграфолог Тетяна Морозова, яка викладала методику виявлення прихованої інформації, набирала спеціальний курс із десяти правоохоронців — саме з кримінальних підрозділів. Щоб потрапити на навчання, потрібно було пройти співбесіду, адже Тетяна Романівна відбирала людей за певними якостями: хороша пам’ять, терплячість, емпатія, розуміння людської психології тощо.На той момент я ще не мав спеціальної психологічної освіти. Але певне розуміння психології було — допоміг 18-річний досвід роботи в карному розшуку. Цей досвід також враховували, адже курс був розрахований саме на таких фахівців.Нам викладали за вітчизняною методикою виявлення прихованої інформації, адаптованою до українських реалій і менталітету. Наприклад, якщо ви тестуєте на поліграфі представників ромської національності, треба розуміти, що через національні традиції в них буде інша реакція на такі речі, як крадіжка.— Наскільки важко навчатися на поліграфолога?— Багато залежить від викладача та самого здобувача освіти. Наприклад, значна увага приділяється самостійному навчанню. Це професія, що потребує постійного самовдосконалення.— Де в Україні навчають на поліграфологів?— Є кілька державних вишів, а також підготовку відповідних спеціалістів, проводять приватні школи. Обов’язковою вимогою, згідно з чинним законодавством, є надання документа державного зразка про проходження курсу. Таке навчання є додатковим, тобто потрібно вже мати базову освіту не нижче рівня бакалавра.Крім того, як я вже зазначав, постійна робота над собою є необхідною. Треба мати бажання розвиватися, адже ця професія вимагає руху вперед. Я, наприклад, нещодавно здобув диплом психолога, бо відчував нестачу відповідних знань.Якщо говорити про структуру МВС, то у разі, коли працівник виявляє бажання пройти курс, він проходить певний відбір, співбесіду. Є відповідний підрозділ, що займається комплектуванням і організацією навчання, де оцінюють досягнення кандидата у професії, рівень освіти та наявні навички. Конкурс серйозний — після співбесіди приблизно половину кандидатів відсіюють.— Ви згадали, що багато залежить від досвіду поліграфолога. А як бути початківцям?— Потрібно вчитися, розвиватися, спілкуватися з колегами, зокрема й поза межами Нацполіції, наприклад, із психологами. Я є членом Всеукраїнської асоціації поліграфологів, яка налічує понад 300 фахівців. Там багато досвідчених професіоналів, до яких завжди можна звернутися за порадою.— До речі, наскільки в Україні відчувається потреба в таких фахівцях?— Поліграфологів працює чимало, але потреба все ще існує. Під час війни зростає кількість злочинів, зокрема кваліфікованих, які вимагають глибших знань. Злочинці теж не стоять на місці — навчаються, розвиваються, адаптуються. А поліграф — є, та залишається якісним та дієвим інструментом, що зарекомендував себе як ефективний засіб отримання інформації, яка сприяє розкриттю злочинів.— Крім зростання кількості злочинів, які ще зміни внесла війна у вашу роботу?— Наприклад, з’явилися колаборанти, державні зрадники. Дехто під час окупації був змушений до співпраці з ворогом. Поліграф — це лише пристрій, він не звинувачує, а допомагає підтвердити або спростувати факти. Не всі, хто проходить опитування (тестування), є винними. Результати дослідження можуть довести й непричетність людини. Один справді міг діяти вимушено, а інший — свідомо допомагав. Кожен випадок потребує індивідуального підходу.— Перший поліграф сконструювали понад сто років тому. Техніка не стоїть на місці. Чи з’явилося щось нове останнім часом?— Нещодавно були розроблені нейрогаджети, які фіксують мозкову активність людини. До речі, це українська розробка.Втім, наразі в Національній поліції ми користуємося двома основними апаратами — американським AXCITON та вітчизняним "Рубіконом". Вони використовують кілька каналів для збору інформації про фізіологічні реакції людини на стимули (запитання): дихання, функціонування серцево-судинної системи, шкірно-гальванічні реакції, наповненість судин кров’ю (до речі, цей показник особливо інформативний, якщо опитуваний приймає медичні препарати), мікрорухи тощо.— У яких випадках не можна проводити тестування на поліграфі?— Існує категорія осіб, яким протипоказане проведення такого дослідження. Це, зокрема, люди з психічними розладами, у стані гострого больового синдрому або інтоксикації організму. Також тестування не проводять вагітним та особам, які на постійній основі приймають сильнодіючі медичні препарати, зокрема психотропні засоби, що змінюють свідомість.— Яка правова база регулює роботу поліграфологів? Чи визнаються результати досліджень у суді?— Діяльність поліграфологів у системі Національної поліції регламентується наказом Міністерства внутрішніх справ №920. У межах досудового розслідування проведення дослідження можливе за умови наявності підстав та постанови слідчого про залучення спеціаліста, доручення. При цьому всі поліграфологи повинні мати дипломи державного зразка.Результати, отримані за допомогою поліграфа, можуть бути використані в судовому процесі як доказ — за умови, що дослідження було проведене у межах судової експертизи. У такому випадку висновки мають ту саму процесуальну силу, що й результати інших видів експертиз, наприклад, балістичної чи трасологічної.Водночас висновки, складені поза межами судової експертизи, самостійно не визнаються судом як доказ — лише в сукупності з іншими матеріалами.Дуже важливо дотримуватись чіткої методики. Наприклад, якщо це вчинено тяжкий особливий злочин, нам треба вихід на доказову базу. Дослідження має завершуватися конкретним результатом, а не просто словами: "Ви пройшли або не пройшли поліграф". Особливо у справах про тяжкі злочини, де необхідне підтвердження у вигляді матеріальних доказів: знаряддя злочину, тіла, інших об’єктивних даних.Саме тому ключовим завданням поліграфолога, який працює за методикою виявлення прихованої інформації, є не лише фіксація реакцій, які можуть свідчити про причетність до певного правопорушення, а й допомога у встановленні фактів, які мають доказову вагу — докази.

Нещодавно у Вишгородському історико-культурному заповіднику відкрилася оновлена експозиція "Вишгород стародавній". Унікальний проект об’єднав науку, мистецтво й цифрові технології — і водночас заговорив голосом історії. Ми поспілкувалися з авторками ключових ідей проекту — кандидаткою історичних наук, директоркою Вишгородського історико-культурного Заповідника Владою Литовченко та художницею по костюмах Катериною Потловою — про глибину минулого, натхнення з історії.— Пані Владо, що для Вас означає експозиція "Вишгород стародавній" на цьому етапі Вашої діяльності та для музею загалом?Влада Литовченко: Цей проект — це не просто чергова музейна ініціатива. Це новий рівень осмислення нашої історії. Ми створили простір, де минуле оживає, а майбутнє черпає натхнення. "Вишгород стародавній" — це емоційна і наукова подорож у глибини нашої державності. Ми показали не лише макет городища чи 3D-реконструкцію храму, а живу історію, яка торкається душі. Бо лише тоді, коли людина відчуває, що історія — це частина неї, починається справжній діалог поколінь.— Як Вам вдається поєднувати академічний підхід із сучасними формами подачі інформації?— Ми намагаємось робити експозиції не тільки інформативними, а й емоційними. Сучасна людина — особливо молодь — хоче бачити, відчувати, переживати. Тому ми поєднуємо археологію та наукові дослідження  з цифровими технологіями, мистецтвом, реконструкцією. І це працює. Бо коли бачиш очима і серцем — починаєш інакше цінувати минуле.— Чи має цей проект особливе значення в умовах війни?— Безумовно. Збереження культурної спадщини у період війни — це наш обов’язок. Ми не просто охороняємо артефакти — ми захищаємо ідентичність. Цей проект — доказ того, що українська культура жива, сильна, здатна транслювати себе світу.— Пані Катерино, Ви представили унікальні костюми з фільму "Ярослав Мудрий — тесть Європи". Що для Вас означає ця співпраця з музеєм?Катерина Потлова: Це було надзвичайно хвилююче — побачити свої костюми не лише у фільмі, а і в музейному просторі. Це інше середовище, інший рівень сприйняття. І велика честь — бути частиною такого значущого проекту. Для мене історичний костюм — це не просто стилізація. Це спосіб передати дух часу, його емоції, естетику, символіку. Також частина костюмів була представлена на Ukrainian Fashion Film Festival у Каннах.— У чому полягала головна складність у реконструкції образів та створенні костюмів?— У тонкій межі між історичною вірогідністю та мистецьким баченням. Ми звісно ж працювали з історичними джерелами. Але водночас хотіли, щоб кожен образ “говорив” — щоб через тканину, колір, вишивку людина могла уявити цього персонажа та відчути дух епохи. У своїй роботі я завжди шукаю цю історію в деталях. І коли глядач відчуває її — тоді моя місія виконана.— У чому важливість таких експозицій?— Історичні вбрання — це код культури. Завдяки реконструкціям старовинного одягу ми можемо побачити рівень розвитку ремесел в  ті часи, зрозуміти символіку, прослідкувати еволюцію вбрання, дізнатися про характерні особливості його крою, оздоблення та декорування.  Я рада бути частиною такої ініціативи, яка допомагає берегти та передавати нашу спадщину майбутнім поколінням. З перших днів відкриття експозиція викликала значний інтерес серед відвідувачів. До музею щодня приходять шкільні групи, туристи, дослідники, представники культурного середовища та родини з дітьми. Для багатьох гостей виставка стала не лише цікавою подією, а й емоційним зануренням у глибини власної ідентичності.Організатор проекту "Вишгород стародавній" — КЗ КОР "Вишгородський історико-культурний заповідник". Проект реалізований за підтримки Київської обласної ради, Київської ОДА та Департаменту культури і туризму КОДА. Це не просто виставка — це жива платформа діалогу, пошуку ідентичності, гордості за своє. .

Ізраїль, схоже, не надто вірить в забобони: ніч проти п'ятниці, 13 червня, стала дійсно "чорним знаком" для Тегерана, але аж ніяк не для Тель-Авіва (саме там, а не у столичному Єрусалимі, розташовані ізраїльське Міноборони та Генштаб). Останній же може вписати у свою історію ще одну зухвалу і надзвичайно ефективну військову операцію. Іран вже пообіцяв "сувору помсту", Ізраїль — що це тільки початок, а союзники офіційного Тегерана в Кремлі затягнули улюблену пісню про "неспровокований напад на мирні сплячі міста". З неприємних для українців наслідків — ціна на нафту рвонула вгору, що дещо уповільнить колапсування російської економіки.Разом з політаналітиком, керівником Центру громадської аналітики "Вежа" Валерієм Клочком TrueUA розбирається, який вплив удар Ізраїлю по Ірану матиме для Росії, США, України та підтримки її союзниками.Про наслідки для України: важко втратити те, чого і так нема"Єдиний суттєвий фактор, негативний наслідок підготовки цього удару для України — це передача тих самих 20 000 ракет, якими ми планувала збивати "шахеди" (ця зброя призначалася для України, але напередодні удару була передана Ізраїлю, — ред.). Але це демонстрація того, що Америка не збирається допомагати Україні. Тим більше, ми не знаємо, чи ці ракети були надані за гроші, чи задарма. Сумніваюсь, що Трамп подарував їх Ізраїлю. Але тут головний момент саме те, що Трамп виставляє інші пріоритети. Давати зброю нам він не поспішає, навіть продавати. Змушує цим опікуватися Європу, щоб Європа платила. І те, що Трамп так поводиться, змушує Європу інтенсифікуватися в питаннях допомоги Україні.Тобто ця криза створює нові перспективи і переваги для нас. Фіксуємо, що останнім часом з'являється багато повідомлень про відкриття нових виробничих потужностей з європейським інвестуванням — в Україні і за кордоном. Це процес, який вже розпочався, він вже незворотній. Раніше цього не було.Тому в цьому питанні я би не поспішав сіяти паніку, оскільки через те, що Трамп займає неприхильну до України позицію, він суттєво змінює підхід до безпекової структури на Європейському континенті взагалі. Чого раніше не було — ми могли розрахувати тільки на американську допомогу. Тепер ні", — наголосив політаналітик.Про наслідки для Росії: Кремлю нема чим заступитися за союзника"Для Москви — це серйозний виклик, тому що їм треба буде щось з цим робити. Вони з 21 квітня є союзниками Ірану — підписали, перепідписали, ратифікували новий договір про стратегічне партнерство. Але чим допоможе Москва Ірану? А Іран справедливо буде висувати претензії.І це означає, що вони не знайдуть між собою спільної мови щодо того, чим сьогодні віддячить Ірану Росія за надану раніше незлічену кількість "шахедів", а нині — за технології з виробництва цих безпілотників. Тим більше, що невідомо чи Росія вже повністю автономна в цьому процесі, чи все ще залежна від Ірану. Тут між ними почнуться торги.Нібито, на перший погляд, це зробить Китай. Нібито. Який сьогодні певною мірою залежний від Ірану — вони, нагадаю, уклали величезну інвестиційну угоду, зокрема про закупівлю великої кількості нафти. І якщо Іран припинить постачати нафту до Китаю, що робити останньому: де її купувати, як вибудовувати відносини? Крім того, для Китаю ця війна — це також обмеження ринків збуту. Тому що переорієнтація буде не на китайські ширпотріб, а на дещо інше.Таким чином, зараз складається ситуація, коли країни терористичного табору — Іран, Китай, Північна Корея, яку ми поки що не згадували, і Росія — опиняються на тлі цієї війни в не дуже привабливому становищі. Бо якщо раніше вони допомагали єдиному терористу — Росії, а Росія воювала і допомагала технологіями Ірану, щоб той підживляв "Хезболлу", ХАМАС, єменських хуситів, і воно там було якимось локальним конфліктом — то тепер це повноцінна війна, тепер це матиме дещо інакший вигляд. Ніхто не буде постачати зброю іншому, бо в нього війна. Я так це бачу, хоча, звісно, є й інші думки з цього приводу.Для нас теж відкривається нове вікно можливостей, аби знайти себе. Я вбачаю, що зараз для нас не найгірша ситуація, бо до цих викликів, які є, ми готові найбільше. І армія в нас є, і певною мірою якесь постачання зброї, хоч і недостатнє. І Європа, звернімо увагу, поки що не поспішає говорити про підтримку дій Ізраїлю, тому що вони думають про небезпеку для себе", — вважає експерт.Про нафту-рятівницю та подальші сценарії"Як далі будуть розвиватися сценарії, зараз казати складно. Гіпотетично, на тлі зменшення наступального потенціалу Росії, а він точно буде зменшуватися, вони можуть затверджувати різні рішення. Наприклад, мобілізація — мільйон осіб, вони вже в інтернеті розповідають, що таке може бути. Може бути? Теоретично, так. А на практиці — добре, а хто тоді на Росії буде водити трамваї, копати траншеї, хто буде управляти великими вантажівками тощо? Рівень безробіття на Росії скоро сягне нуля. А обслуговувати економіку не може якась віртуальна особа, це має бути фізична людина, безпосередньо присутня на робочому місці. А її немає. Тому ми можемо скільки завгодно говорити про збільшення можливостей Росії продавати нафту за кордон, але нафта не є зараз визначальною статтею доходу російського бюджету. Вона опускається вже до 20% (в його структурі, — ред.). І Росія переорієнтовується, намагається триматися за рахунок інших технологій. В неї єдиний шанс — виготовляти зброю і продавати її Ірану або ще комусь.А якщо розпочнеться, наприклад, конфлікт на Корейському півострові — для Кім Чен Ина це ж слушний момент зараз… Штати зайняті ситуацією на Близькому сході. Звісно, якщо не буде підписана угода про без'ядерний статус Тегерана, що теж не можна виключати.Таким чином, я би не поспішав робити зовсім однозначних висновків — що зараз добре, що погано. Ситуація в динаміці. Але ми по факту маємо або майже маємо ще одну війну — принаймні ізраїльський "12 канал" сказав, що це не спецоперація, а превентивна війна — на Близькому сході. Чи буде наземна операція? Складно це передбачити, але якщо так, це буде зовсім інший масштаб бойових дій", — зазначив фахівець.Про залучення США до підготовки удару"Я вважаю, що це спільна операція Сполучених Штатів Америки і Ізраїлю, оскільки інтереси їхні збіглися. Для Ізраїлю стратегічний ворог — Іран, який має на меті стратегічну мету знищення Ізраїлю як держави. Для Вашингтона сьогодні важливий силовий тиск на Тегеран для підписання без'ядерної угоди. Власне, це щойно заявив Дональд Трамп. Звісно, можна брати до уваги заяву Держдепартаменту, який сказав, що США до цього не причетні. Але, слухайте, сьогодні Держдеп і Трамп — не один організм. Один організм там Трамп. Рубіо може змінити свою позицію. А Трамп вчора сказав: "Може відбутися щось серйозне". І я особисто схильний думати, що Трамп погодив цей удар. Вони знали про це. І навіть постачання тих ракет для збиття "шахедів" було невипадковим. До цього готувалися.Американці реально цьому допомогли. Це ж очевидно. І скільки завгодно можна говорити устами Рубіо, що "американці ні до чого" це виглядає доволі, скажемо так, наївно. Звісно, що визнавати це вголос ніхто не буде. Але Трамп фактично визнав. І коли Іран говорить про те, що без США цього не могли зробити, то звичайно, що не могли", — резюмував Валерій Клочок.Читайте також: Удар Ірану по Ізраїлю: чим загострення на Близькому Сході загрожує Україні.

Світ бізнесу зазнає глибоких трансформацій. Як змінюються принципи корпоративного управління у 2025 році під впливом технологій, соціальних викликів і нових стандартів відповідальності? Про це ми говоримо з експерткою з корпоративного управління та комплаєнсу, докторкою економічних наук — Оленою Нусіновою.— Пані Олено, які ключові зміни ви спостерігаєте у сфері корпоративного управління у 2025 році?Олена Нусінова: Найяскравіший тренд — це децентралізація управління. Ми відходимо від класичних ієрархічних структур до гнучких мережевих моделей, де влада розподіляється між командами, а не концентрується в руках одного лідера. Роль CEO змінюється: він уже не абсолютний володар, а стратег, візіонер, який координує і надихає.— Наскільки цю трансформацію посилили технології, зокрема штучний інтелект?Олена Нусінова: Суттєво. Штучний інтелект — це не просто інструмент, а нова парадигма мислення. Він знімає рутину з керівника, дає аналітику в реальному часі, виявляє слабкі місця, пропонує рішення. Наприклад, GPT-системи можуть виконувати роль радників із фінансів, HR, комплаєнсу. CEO залишається за стратегічним штурвалом, але тепер він має точнішу навігацію.— Як це впливає на ESG-підхід, який раніше часто був "для галочки"?Олена Нусінова: Сьогодні ESG — це вже не піар, а чітка математика. Платформи аналізують не тільки звіти, а й відкриті дані, дописи співробітників у LinkedIn, сигнали з IoT-датчиків щодо викидів чи енерговитрат. Штучний інтелект дозволяє виміряти відповідальність, а не лише задекларувати її. І це стає важливим фактором для інвесторів і партнерів.— Прозорість — ще один тренд. Як її забезпечити в умовах цифровізації?Олена Нусінова: Через відкритість даних. Open data, GPS-моніторинг, автоматизовані звіти про екологічні показники — усе це дозволяє бізнесу бути прозорим у режимі реального часу. І ця прозорість, попри перестороги деяких керівників, лише підвищує капіталізацію та довіру.— Але чи не стримує впровадження таких змін авторитарний стиль управління, до якого звикла частина керівників?Олена Нусінова:  Авторитарність — не завжди зло. Дисципліна важлива. Але ті, хто не адаптується до нових умов, просто не витримають конкуренції. Навіть найсуворіший керівник, зіткнувшись з аналітикою AI, змушений буде переосмислювати рішення. Це еволюція. І вона вже відбувається.— Які інструменти корпоративного управління сьогодні — must-have?Олена Нусінова: По-перше, створення незалежного борда. По-друге, впровадження проектного підходу й автоматизація функцій. І третє — масштабування ролі CEO до лідера нового типу, здатного бачити велику картину й об’єднувати навколо себе сильну команду.— І насамкінець — ваш прогноз: яким буде корпоративне управління через п'ять років?Олена Нусінова: Це буде симбіоз технологій, прозорості та довіри. Компанії стануть не просто бізнес-структурами, а екосистемами — соціально відповідальними, гнучкими й відкритими до змін. Лідерство майбутнього — це поєднання аналітики, етики та візії2025 рік демонструє докорінні зміни в корпоративному управлінні: влада дедалі більше децентралізується, а роль лідера трансформується з контролера на візіонера й інтегратора. Штучний інтелект перестає бути просто технологією — він стає новим мисленням, що підсилює прозорість, ефективність і відповідальність. ESG вже не прикраса, а мірило реальної цінності бізнесу, а відкриті дані — не ризик, а капітал.Управління майбутнього — це не жорсткі ієрархії, а динамічні екосистеми, де успіх будується на поєднанні етики, аналітики й довіри. Компанії, які адаптуються до цих принципів, стають не лише конкурентоспроможними, а й значущими для суспільства.

Міни, розтяжки, касетні боєприпаси — усе це не лише на фронті. На жаль, сьогодні чимало вибухівки залишається на дорогах, у полях, на городах, у покинутих будинках. А останнім часом з’являється інформація, що міни тепер скидають і "шахеди". Вибухотехніки — це ті фахівці, які першими приїжджають на місце вибуху або туди, де помітили небезпечний предмет.Чого не можна чіпати? Як поводитися, якщо побачив щось підозріле? Про все це ми поспілкувалися з Юрієм Приходьком — викладачем Національної академії внутрішніх справ (НАВС), віце-президентом Всеукраїнської асоціації вибухотехніків. Понад 20 років він пропрацював експертом у практичних підрозділах, а з 2012 року передає свої знання курсантам та студентам НАВС. І не лише їм — сьогодні його лекції часто слухають патрульні, поліцейські, вчителі, бійці територіальної оборони, школярі та звичайні цивільні.Фахівці, які першими прибувають на місце вибуху — від "прильотів" до підозрілих предметів— Для початку поясніть: вибухотехніки — це фахівці, які виїжджають на місця "прильотів" або туди, де щось вибухнуло?— Так. Вибухотехніки виїжджають на місця вибухів, "прильотів", коли потрібно встановити тип вибухової речовини, механізм спрацювання вибухового пристрою або ж у разі виявлення підозрілого предмета, схожого на вибуховий чи вибухонебезпечний пристрій. Також вони залучаються до розмінування на звільнених від окупантів територіях.Першочергове завдання — ліквідувати загрозу вибуху та виявити можливі вторинні вибухонебезпечні предмети, які можуть детонувати за певних умов. Після того як вони обстежують місце події, до роботи долучаються інші спеціалісти: криміналісти, біологи, хіміки тощо.— Наскільки змінилася програма викладання вашого предмета з початку повномасштабного вторгнення? І кого ви навчаєте — лише курсантів і студентів, чи також уже чинних фахівців?— Ми навчаємо не лише студентів і курсантів. Регулярно проводимо курси підвищення кваліфікації для всіх категорій працівників: слідчих, оперативників, патрульних, поліцейських, експертів-криміналістів. Також проводимо заняття для цивільних осіб та офіцерів безпеки загальноосвітніх шкіл.Щодо програми — раніше ми здебільшого надавали інформацію про тактико-технічні характеристики вибухових боєприпасів. А зараз навчаємо також способам їх встановлення, детально розглядаємо суббоєприпаси (касетні елементи), міни-пастки тощо.Тоді ми менше зосереджувалися на суббоєприпасах, а сьогодні, мабуть, в Україні вже всі чули про ПФМ-1 — протипіхотну фугасну міну натискної дії радянського виробництва, відому в народі як "пелюстка" або "метелик". Нам і в голову не приходило, що таке застосовуватиметься на нашій території — що росіяни розкидатимуть ці міни на Харківщині, Сумщині, Дніпропетровщині, там, де ходять діти, де живуть цивільні... Так, ми знали, що ці боєприпаси існують, але не могли уявити, що вони будуть застосовані проти нас у такій кількості.Тому ми постійно оновлюємо навчальні програми та лекційні матеріали відповідно до актуальної ситуації. Ми підтримуємо постійний зв’язок із військовими, вибухотехніками, піротехніками, експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції, а також із фахівцями Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України. Аналізуємо випадки порушення техніки безпеки, які призвели до травм або загибелі, і додаємо ці приклади до лекцій та практичних занять.Я відчуваю велику відповідальність перед аудиторією — тому маю передавати не лише технічні характеристики, а й алгоритми дій у небезпечних ситуаціях. Адже навіть незначна недомовленість або прогалина в знаннях може коштувати людині життя.— Сьогодні, на жаль, із міною може зіткнутися людина навіть далеко від фронту. Є повідомлення, що їх можуть розкидати навіть дрони. Розкажіть про це докладніше.— Деякі міни самоліквідовуються через певний час після встановлення — від 1 до 40 годин. Інші реагують на наближення людини: вони оснащені сейсмічними датчиками. Радіус ураження осколками — приблизно від восьми до 15 метрів.Протипіхотні міни також відрізняються за характером ураження. Наприклад, у ПМН-1 міститься 200 грамів вибухівки — цього достатньо, щоб убити людину. У ПМН-2 — 100 грамів, така міна може відірвати ногу до суглоба. Є й, умовно кажучи, "гуманніші" варіанти — наприклад, ПМН-4, з меншим зарядом і без осколкового ефекту, але з фугасною дією. Вона, наприклад, може відірвати лише стопу.Бували випадки, коли військових рятувало звичайне військове взуття — берці: людина залишалася неушкодженою після спрацювання міни.— Як діяти, якщо помітив міну, вже перебуваючи в зоні ураження?— Найголовніше — не чіпати. Потім потрібно дуже обережно віддалитися тим самим маршрутом, яким ви підійшли до небезпечного предмета. При цьому необхідно уважно дивитися під ноги, куди ступаєте: уникати дротів, розтяжок, незрозумілих предметів, нерівностей ґрунту, куп листя, сміття тощо. Бажано рухатися по місцях, які очевидно не зазнали впливу — доріжці, стежці.А після того як відійшли на безпечну відстань, потрібно повідомити ДСНС за номером "101" або поліцію — за номерами "102" чи "112".Процес очищення території України від мін може тривати десятки років— За попередніми оцінками Української асоціації гуманітарного розмінування, очищення територій, зокрема сільськогосподарських земель, може тривати приблизно п’ять років. А яка ваша думка?— Можемо звернутися до досвіду інших країн. Наприклад, у Косово розмінування триває вже понад 20 років — і досі не завершене. Після закінчення війни, коли військові підуть на ротацію або відпочинок, для поліції, саперів і піротехніків розпочнеться рутинна робота. Так, за деякими прогнозами, процес очищення територій може тривати десятки років.— Тобто, п’ять років — це такий прогнозований мінімум. Проте історія показує, що навіть через 70–80 років ми досі знаходимо вибухонебезпечні предмети, залишені ще з часів Другої світової війни — як це було, наприклад, під час ремонту стадіонів у Києві та Львові.— До речі, такі старі боєприпаси дуже небезпечні. Загалом термін зберігання вибухової зброї на складах — до 20 років. Після цього її потрібно знищити, тобто утилізувати. Згодом будь-яка техніка виходить із ладу. Вибухівка — це речовина, яка складається з кількох компонентів. З часом жири випаровуються, у речовині утворюються мікротріщини, між якими виступають солі, надзвичайно чутливі до зовнішніх чинників — удару, тертя, нагрівання. Саме тому, наприклад, старі гранати часів Другої світової могли вибухати навіть від легкого удару.— Цікаво, чи саме через це сталися вибухи на артилерійських складах в Україні, починаючи з 2000-х? На деяких, кажуть, зберігалася зброя ще з 1914 року.— Там ще були грубі порушення техніки безпеки. А в окремих випадках, ймовірно, не обійшлося і без диверсій.Уявіть: боєприпас виготовлений, скажімо, у 50–60-х роках. Утилізувати його треба було ще в 80–90-х, але цього не зробили. Я досліджував тему утилізації застарілої зброї — і можу сказати, що це надзвичайно витратний процес, практично такий самий за вартістю, як розробка нової. Це проблема не лише України.— То ось чому РФ періодично скидає бомби з літаків на власну територію? І в них це ще називається "сходження боєприпасів"?— Саме так. Термін зберігання цих боєприпасів давно вийшов. І трапляється, що вони не вибухають одразу: вистрілили — прилетіла болванка і лежить. Таких випадків під час цієї війни вже було чимало. І ніхто не знає, чи вона вибухне, і якщо так, то коли. Згідно з нашими інструкціями, застарілі боєприпаси класифікуються як особливо небезпечні — їх необхідно знищувати на місці виявлення. Зазвичай фахівці виїжджають, обстежують боєприпас, визначають його стан, тип, з’ясовують, чому він не спрацював. Якщо це можливо — вилучають детонатори. Після цього бойову частину транспортують на полігон і там підривають.Як правильно розповідати дітям про міни— Ви згадали, що також проводите уроки з мінної небезпеки для дітей. У чому особливість? Як говорити на цю тему з дітьми?— Найголовніше — донести просте правило: "Не підходь, не чіпай, зателефонуй "101". Крім того, згідно з рекомендаціями ЮНІСЕФ, заснованими на досвіді роботи в Афганістані, Сирії, Камбоджі, ми не даємо дітям жодних макетів чи відпрацьованих боєприпасів — навіть пластикових. Бо якщо дорослий бере в руки муляж і при цьому каже "це чіпати не можна", у дитини не формується чіткий причинно-наслідковий зв’язок. Вона бачить: дорослі ж торкаються — значить, і мені можна.Для молодших дітей ми використовуємо комікси, ілюстрації, мультфільми. Старшим підліткам уже можна показувати макети, але вони повинні чітко відрізнятися від справжніх — за кольором чи розміром. Інакше дитина може не розпізнати справжню небезпеку, якщо побачить боєприпас у реальному житті. Тобто якщо дитина потім десь натрапить на міну, і вона чимось відрізнятиметься від макета, який показували на занятті, вона зрозуміє, що це вже не іграшка, а справжня загроза.— Чи можна показувати дітям фотографії поранених?— Ні. Щоб показати наслідки, ми демонструємо зруйновану техніку — підірвані трактори, автомобілі. Це викликає емоційну реакцію, але не травмує. І водночас у пам’яті закарбовується: це небезпечно. Я розповідаю дітям про найбільш поширені типи боєприпасів — протипіхотні, протитанкові міни, суббоєприпаси — і пояснюю, як вони виглядають. У деяких випадках можу навести тактико-технічні характеристики — щоб пояснити, якою є небезпечна зона дії в разі їх спрацювання."Дві стіни" не врятують— Щодо прильотів. Скажіть, оті горезвісні дві стіни — наскільки вони можуть захистити?— Насправді — лише від уламків скла. Щодо конструкції будівель — це більше міф. При прямому влучанні жодні стіни не врятують. Тому головна порада — йти в укриття. Наприклад, в Ізраїлі при звуках сирени ніхто навіть не думає про те, щоб шукати "дві стіни". Там усі швидко спускаються в укриття. В усіх житлових і громадських будівлях у них є укріплені кімнати — мамади або мамаки. Нам до такого рівня ще далеко, проте страх ми вже втратили, і через це наражаємося на небезпеку.Якщо обстріл застав надворі — як це постійно трапляється в Харківській, Сумській, Херсонській областях — треба знайти заглиблення або будь-яку найнижчу точку на поверхні ґрунту. Якщо зовсім ніде сховатися — навіть бордюр може врятувати. Лягайте обличчям донизу, закривайте вуха руками — щоб не пошкодити барабанні перетинки. Фізика вибуху така, що уламки летять під кутом від 30 до 45 градусів. Тобто чим нижче ви перебуваєте відносно траєкторії польоту уламків, тим більше шансів, що вони пролетять повз.

Сервісні центри Міністерства внутрішніх справ — це місця, де громадяни щодня вирішують важливі побутові та правові питання: реєструють транспорт, складають іспити, отримують посвідчення водія. Робота цих центрів особливо актуалізувалася в умовах війни — як з погляду безпеки, так і з погляду доступності послуг.Ми поговорили з керівником регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Київській та Чернігівській областях Сергієм Петровим про те, як працюють центри сьогодні, з якими викликами стикаються, і що змінюється для громадян.— Пане Сергію, знаємо, що 28 травня (запис інтерв'ю проходив цього дня, — ред) — річниця об’єднання сервісних центрів МВС Київської та Чернігівської областей в одну структуру. Які ключові зміни відбулися у роботі сервісних центрів за останній рік? Які виклики стали головними?— Так, справді, у 2023 розпочалося об'єднання регіональних сервісних центрів МВС, який завершився вже навесні цього року. Такий крок є частиною реформи, спрямованої на покращення якості надання адміністративних послуг. За цією реформою, області, які раніше мали окремі регіональні сервісні центри, об'єдналися в більші структури для більш ефективної роботи та уніфікації стандартів. Наприклад, об'єднано регіональні сервісні центри МВС у Київській та Чернігівській областях.Що це означає? Насамперед це про зручність, доступність і ефективність. Адже об’єднання дозволило нам краще координувати роботу між регіонами, оптимізувати внутрішні процеси й усунути дублювання функцій. Для громадян це означає простіше отримання послуг. Ми суттєво скорочуємо час обслуговування, забезпечуємо стабільну якість послуг та підвищуємо мобільність наших працівників і технічного забезпечення.Щодо викликів, то цей рік був для нас насамперед роком адаптації до нових умов. До того ж, враховуючи війну в країні, ми постійно переглядали й переглядаємо безпекові протоколи, надання послуг в безпечних місцях та пришвидшення цифровізації послуг.— Щодо війни. Як війна та воєнний стан вплинули на діяльність сервісних центрів МВС?— Насправді повномасштабне вторгнення та воєнний стан внесли суттєві корективи в нашу роботу: в разі повітряної тривоги адміністратори припиняють надання послуг та просять громадян пройти в безпечні місця до її завершення. На жаль, через тривалі повітряні тривоги час очікування на отримання послуги зростає, а громадянам досить важко за таких умов планувати свій власний час.Якщо посилатися на відкриті джерела, то, до прикладу, лише протягом 2024 року Київська область зазнала 664 сигнали повітряної тривоги. Загальна тривалість цих тривог становить 51 день — це близько 1 224 години. Що ми зробили, аби не припиняти надавати послуги громадянам під час тривог і не зміщувати запис? Було прийнято рішення облаштувати найпростіше укриття, в якому, в разі оголошення повітряної тривоги, продовжувати надавати послуги, а саме: реєстрація та перереєстрація транспортних засобів, прийняття теоретичних іспитів, обмін (відновлення) та видача посвідчень водія. І таке укриття нам вдалося обладнати в ТСЦ МВС, що в с.Софіївська Борщагівка. Поки — єдине на Київщині. Нині, під час тривог, укриття працює, а одразу дев’ять адміністраторів — саме стільки робочих місць тут обладнано — продовжують надавати послуги. Також в укритті маємо близько 50 комфортних місць для очікування та екзаменаційний клас для прийняття теоретичного іспиту.До того ж надання онлайн-послуг, впровадження електронного запису та E-документів, які прирівняні до пластикових (наприклад, посвідчення водія) — усе це значно зменшує черги в сервісних центрах МВС і дозволяє громадянам у зручному для себе форматі — онлайн чи офлайн — користуватися нашими послугами. Це значно заощаджує час відвідувачів, допомагає уникати скупчень людей, що важливо під час дії воєнного стану.—  Якщо говорити про цифровізацію, наскільки громадяни сьогодні обізнані з електронними сервісами МВС?— Тут бачимо позитивну динаміку — дедалі більше людей користуються онлайн-послугами. Наприклад, протягом року — від 28 травня 2024 року і до сьогодні через застосунок “Дія” в Україні було продано понад 185 тисяч автівок. До того ж за цей же період українці обміняли чи відновили онлайн понад 259 тисяч посвідчень водія. З них 168 тисяч — доставили "Укрпоштою".— Які послуги сьогодні найчастіше обирають громадяни?— Складання іспитів, реєстрація та перереєстрація авто — на першому місці. Далі — заміна та відновлення посвідчення водія, особливо серед військовослужбовців.Додам приклад. За цей перший рік об’єднання, сервісні центри МВС Київщини та Чернігівщини провели понад 58 тисяч теоретичних іспитів та близько 70 тисяч — практичних іспитів.— Чи маєте індивідуальний підхід для ВПО, військових, осіб з інвалідністю?— Так, ми максимально спрощуємо доступ для цих категорій. Зокрема, намагаємося надати наші послуги військовим поза чергою. Щодо осіб з інвалідністю — постійно вдосконалюємо наші центри, роблячи їх безбар’єрними. Аби кожен відчував себе комфортно та в рівних умовах. До того ж, якщо говоримо про безбар’єрність, то тут хочу наголосити, що в одному з сервісних центрів МВС Київського регіону — в Білій Церкві — наявне спеціально обладнане авто категорії В для складання практичного іспиту особами з інвалідністю. Новенький Hyndai i30, оснащений автоматичною коробкою передач та ручними важелями гальма та газу. Для зручності на кермі розміщено пульт для управління всією електронікою. Окрім цього, водійське сидіння має додаткове регулювання.А ще, в цьому ж таки сервісному центрі МВС буквально нещодавно презентували спеціально обладнане приміщення з доступною інфраструктурою та безбар’єрним простором.  Такий екзаменаційний клас облаштовано двома робочими місцями (з камерами Face-ID) для здачі теоретичного іспиту особами з інвалідністю. Також наявні камери відео- та аудіофіксації, які унеможливлюють "мертві зони" приміщення. Такий підхід повністю забезпечує прозорість у прийнятті іспиту та унеможливлює корупційні ризики. Додатково в кабінеті обладнано місце для видачі, відновлення чи обміну посвідчення водія, а також можливо здійснити реєстрацію та перереєстрацію транспортного засобу.  Себто — присутній повний спектр наших послуг і відсутні будь-які просторові бар’єри. — Яка у вас взаємодія з місцевою владою, поліцією, ЦНАПами?— Ми не працюємо у вакуумі. Є регулярна взаємодія з поліцією, громадами. Наприклад, разом з правоохоронцями організовуємо тематичні заходи для дітей — аби ті змалку знали та дотримувались правил безпеки на дорозі.Щодо громад — за запитом органів місцевого самоврядування виїздимо у віддалені населені пункти, аби жителі тих міст мали доступ до наших послуг. Такий виїзд здійснюємо на спеціальному авто — мобільний сервісний центр — який обладнаний необхідною технікою. Також постійно розширюємо можливості, аби нашими послугами можна було скористатися і в тамтешніх ЦНАПах.— Чи планується відкриття нових сервісних центрів або модернізація існуючих?— У період війни важко говорити про відкриття чогось нового. А от модернізація чи розширення надання послуг в наявних сервісних центрах МВС — так. Я вже зазначав, що ми постійно вдосконалюємо наші центри, роблячи їх безбар’єрними. Дбаємо і про комфорт відвідувачів — покращуємо зони очікування, дитячі куточки тощо. Також розширюємо надання послуг в наявних сервісних центрах МВС. Зокрема, якщо ми говоримо про Київщину, то в області маємо дев’ять сервісних центрів МВС, з них на сьогодні лише в чотирьох можна скласти теоретичний та практичний іспити. Однак незабаром (можу вже говорити), такі послуги додадуться ще у двох наших центрах. Чому ми це впроваджуємо? Як я вже зазначав, саме ці послуги є одні з найпоширеніших серед наших відвідувачів. Тож розширюємо центри, де надаватимуть ці послуги, аби зменшити навантаження на центри та, зокрема, частково зменшити черги. — До слова, проблема черг — одна з найчастіших скарг. Як ви її вирішуєте у центрах?— Частково вже відповів на це питання — розширюємо надання послуг в наявних сервісних центрах МВС. До того ж постійно навчаємо наш персонал, вдосконалюємо їх навички та весь виробничий процес, аби отримання послуги відбувалося швидко, якісно та прозоро.— Насамкінець, що б Ви порадили громадянам, які хочуть швидко й без проблем отримати послугу?— Не користуйтесь послугами посередників. Адже контроль над процесом жорсткий, і будь-які порушення будуть виявлені, причетні — притягнуті до адміністративної чи навіть кримінальної відповідальності. А куплені водійські посвідчення не додадуть знань для безпечного керування автівкою.Вся офіційна інформація є на наших сайтах чи на офіційних сторінках в соцмережі Facebook. Запис онлайн, повний пакет документів — і все буде швидко й без нервів.

Євро з середини жовтня до початку 2025 року падав, але з середини року взявся рости, мов на дріжджах, і призупинив цей шалений біг лише у травні. Долар на початок поточного року також помітно зріс, але у січні, після обрання президентом США Дональда Трампа, "пішов" вниз і також більш-менш стабілізувався ближче до кінця квітня, а у травні продемонструє тенденції до помірного укріплення. При цьому різниця між ціною європейської та американської валют помітно збільшилася — євро до долара стало помітно дорожчим.Про те, чому відбулися ці валютні "гойдалки", чого чекати від курсу долара та євро, а також як "почувається" гривня — TrueUA розпитав у економіста та фінансового аналітика Олексія Куща.— Чому відбулися курсові "гойдалки" останніх місяців, і євро подорожчало відносно долара? Це виключно політика чи більше економіка? І чому зараз обидві валюти стабілізували курс і, видається, зростають стосовно гривні?— У нас ситуація така, що курс гривні до євро фактично встановлює Національний банк через курс до долара. Раніше це відбувалося більш адміністративно, зараз — з урахуванням ринкових тенденцій. Але курс гривні до всіх валют, які є у нас у кошику Національного банку, встановлюється через крос-курс. Наприклад, є курс гривні до долара, є курс цих валют до долара — і через долар, через крос-курс встановлюється курс гривні до них. Зокрема, і до євро. Тому у нас ці курси завжди напряму залежать від курсу відповідних валют на світових ринках до американського долара. Оскільки євро подорожчало стосовно долара, то, відповідно, воно подорожчало і до гривні досить суттєво. При цьому подорожчання євро до долара відбувається і через політичні, і через економічні причини. По-перше, торгівельна війна, скажімо, яку розпочали США, вплинула на відплив капіталу з американських фінансових інструментів. І взагалі політика Трампа спрямована на здешевлення долара відносно ключових валют для торгівельних партнерів країни. Тому долар щодо євро буде послаблюватися — для підтримки американських експортерів і американської економіки.Це все відбувається в рамках нової трампономіки, нової американської політики: долар має бути послаблений, євро має бути посилене, і це має вирівнювати торговий баланс на користь США. Тому тут ситуація пов'язана саме з приходом Трампа і зміною тренду. А долар, в принципі, послабився щодо майже всіх ключових валют. Якщо подивитись індекс долара (вартість американської валюти щодо кошика з шести інших валют основних торгівельних партнерів США: євро (EUR), єна (JPY), фунт стерлінгів (GBP), канадський долар (CAD), шведська крона (SEK) і швейцарський франк (CHF), — ред.), то там досить суттєва девальвація (на 7,5% з початку року, — ред.), давно вже такої не було. Долар суттєво просів щодо англійського фунта, до євро. Це, до речі, опосередковано вплинуло на курс гривні до долара, бо щодо гривні долар зміцнився, і якби не було цієї тенденції послаблення долара на світових ринках, то зараз долар у нас був би, наприклад, не 41 гривня, а 43-45 гривень. Бо гривня — це слабка валюта, якщо порівнювати з євро чи фунтом стерлінгів. Але посилення долара було мінімальним, тому що сам долар зараз дуже слабкий на світових ринках.— Якщо так спуститися від світових економічних процесів до побутового рівня — наші люди часто зберігають гроші в якійсь валюті. На вашу думку, у що зараз варто вкладатися, що більш перспективне? Долар продовжить втрачати в ціні відносно євро, чи цей процес вже закінчився?— Думаю, звичайній людині не варто за цим особливо слідкувати. Якщо ж [ставитися] більш професійно, то, як кажуть, "купуй те, що дешевшає, продавай те, що дорожчає". Тому люди, які професійно займаються валютою, вони зараз купують, наприклад, долар, продають євро. Але це треба робити на базі певної фінансової моделі, просто так це робити не рекомендую.— Можна не чекати, що долар просяде ще сильніше? Він, ймовірно, трохи стабілізується?— Ні, можна і чекати. Але дивіться: якщо цим професійно займатись — купувати зараз долар, продавати євро — то це не можна робити просто так, навмання. Це, як я сказав, має бути певна фінансова модель. У кожного трейдера вона своя — він дивиться на валютні графіки й розуміє, де в якій точці що краще робити. На побутовому рівні це пояснити важко. Тож для звичайних людей, напевне, варто просто тримати свої накопичення у кошику валют, а не накопичувати в одній. Наприклад, 50% — у євро, 50% — у доларах. Тоді не буде якогось заробітку, але не буде і втрат. Під час війни ж взагалі йдеться про збереження, а не про заробіток.— Знову порушимо глобальніші теми. Місяць тому ви писали про крах доларового стандарту. Чи актуальна така оцінка зараз? І чи можливо спрогнозувати, як вплине цей крах, якщо він відбудеться, на Сполучені Штати, Європу й, можливо, Україну?— Можливо, його варто називати не крахом, а просто поступовим відходом від доларового стандарту. Тому що крах — це дискретний, одномоментний процес. А тут, вочевидь, буде розтягнутий у часі процес — на роки.Ситуація дуже схожа на те, що відбувалось 1971 року, за президента Ніксона, коли США відмовилися від золотого стандарту долара. Зараз вони так же поступово відмовляються від глобального стандарту долара як універсального інструменту світових резервів і накопичень. І тут треба розуміти, що, якщо це робиться, то в цьому зацікавлені передусім самі Сполучені Штати Америки. Так само як США були спочатку зацікавлені в золотому стандарті, а потім — у його скасуванні, так і з доларовим стандартом: спершу вони були зацікавлені в ньому, тому що він давав дуже багато глобальних профітів і бенефітів, а зараз не зацікавлені, бо він їх вже фактично обтяжує. Гальмує їхній промисловий і експортоорієнтований розвиток, призводить до деіндустріалізації й втрати робочих місць. Тому вони будуть поступово від цього статусу відмовлятися, але цей процес буде дуже розтягнутий у часі.Золотий стандарт — це грошова система, яка пов’язує вартість валюти країни з фіксованою кількістю золота. Вона була заснована у 1870-х роках й мала значний вплив на світову економіку до початку 1920-х років. Пізніше його було відновлено наприкінці 1920-х років і він діяв до 1932 року. Крім того, золотий стандарт відіграв особливо вирішальну роль у формуванні міжнародного монетарного ландшафту з 1944 по 1971 рік.За системою золотого стандарту власники могли викупити валюту за встановлену кількість золота, а її пропозиція була обмежена кількістю золота, що зберігалася урядом. Основною перевагою цієї грошової системи була стабільність цін, оскільки вартість грошей була пов’язана з вартістю золота. Це означало, що пропозиція грошей була обмежена кількістю золота в центральному банку країни.Сполучені Штати офіційно відмовилися від золотого стандарту в серпні 1971 року, за часів президентства Річарда Ніксона. До цього США працювали за модифікованим золотим стандартом, але в 1960-х роках США зіткнулися зі зростаючим економічним тиском через витрати на війну у В’єтнамі та інші урядові програми. Це призвело до великого торгівельного дефіциту та виснаження золотих резервів країни, оскільки інші країни обмінювали свої долари на золото.Щоб розв'язати ці проблеми, президент Ніксон оголосив низку економічних заходів, які передбачали призупинення конвертованості долара США в золото. Це фактично поклало край золотому стандарту та дозволило вартості долара вільно плавати на міжнародних валютних ринках.— В якому стані зараз українська валюта? Як можна оцінити її позиції?— Українська валюта зараз повністю прив'язана до зовнішньої фінансової підтримки. У нас величезна діра в торгівельному балансі, там майже 40 мільярдів доларів від'ємне сальдо, і його треба чимось закривати. А його можна закрити, тільки якщо будуть надходження на рівні 40 мільярдів доларів на рік. Відплив капіталу бізнесу за кордон зараз заблокований Національним банком. Приплив дає десь до 10 мільярдів доларів на рік, частково закриваючи цю діру. Залишається 30 мільярдів, які треба чимось закривати. Це кредити й зовнішні гранти, які ми отримуємо з-за кордону. Тому тут пряма кореляція з цією фінансовою підтримкою. Якщо вона буде, то курс валют буде стабільний. Якщо не буде, то буде девальвація. Абсолютна, повна залежність.

Весна може стати справжнім випробуванням для деяких людей. І якщо для одних — це пора пробудження природи й прогулянок на свіжому повітрі, то для інших — боротьба з постійним чханням, закладеністю носа та свербежем. За даними Центру з контролю та профілактики захворювань в США (CDC), сезонна алергія або поліноз вражає 25,7% дорослого населення. Починаються симптоми захворювання навесні, коли на слизові оболонки чутливих людей потрапляє перший пилок, що утворюється під час цвітіння дерев і трав.Про особливості сезонної алергії, як її виявити, хто в групі ризику та як лікувати — TrueUA дізнавався у к.м.н., доцента кафедри педіатрії Nº2 НМУ імені О.О. Богомольця, лікаря дерматолога-алерголога Олени Мозирської.Поліноз — це алергічне захворювання слизових оболонок очей й носа, який виникає через потрапляння на них пилку рослин чи спорів грибів. Він може виникати у різному віці й характеризується водянистими виділеннями з носа, його закладенням. Також виникає біль у горлі, свербіж у вухах та денна втома.Сезонна алергія: від яких рослин найбільша загроза і як відрізнити поліноз від ГРВІ— Період цвітіння — один з найнебезпечніших для тих, хто страждає на хронічний поліноз. Від яких рослин йде найбільша загроза, і чи є застереження з приводу вживання певних продуктів у період цвітіння?— Найбільш алергенними є рослини, які розносять свій пилок за допомогою бруньок, колосків або суцвіть. До них належать дерева, які пилкують у весняний сезон, лугові та злакові трави, що починають пилкувати з кінця травня й викидають свій пилок протягом літа. Також дуже алергенними є бур'яни, зокрема відома всім амброзія. Щодо продуктів, які можуть бути перехресні з пилком рослин., ми не рекомендуємо уникати жодних, доки на них не трапилася алергія. Адже синдром "пилок-їжа" не є обов'язковим для кожного алергіка. Така алергія хоч і зустрічається, але не є дуже частою, і тому обмеження можуть бути недоцільними.— Чим сезонна алергія відрізняється від респіраторних захворювань, зокрема ГРВІ та коронавірусу? Як розпізнати симптоми саме полінозу? І як проявляються складні випадки алергії?— Так, дійсно, симптоми алергії є дуже схожими на симптоми ГРВІ, і тому часто пацієнти їх плутають. Зокрема, це нежить, чхання, кашель, сльозотеча, відчуття слабкості та втоми. Але симптоми алергії можна відрізнити за тим, що вони не проходять протягом тижня (на відміну від симптомів ГРВІ), та тривають доки не припинить свій сезон пилкування певна рослина. При цих симптомах не допомагають засоби, які ми, як правило, використовуємо для полегшення симптомів ГРВІ, але при них допомагають антигістамінні препарати.Також симптоми алергії дозволяє відрізнити свербіж носа, очей, горла й приступи чхання. Симптоми алергії погіршуються у вранішній час, а також при перебуванні на свіжому повітрі.Симптоми алергії іноді є дуже важкими й супроводжуються сильним набряком у носі, головним болем, загальною слабкістю, кашлем. У деяких випадках можуть призводити до бронхіальної астми.— У якому віці найчастіше проявляється поліноз? Чи може алергія на цвітіння розвиватися або зникати з віком? Які фактори цьому сприяють?— Алергія на амброзію рідко проявляється у перші роки життя. Щоби виникла алергія, людині потрібно хоча б кілька років, кілька сезонів поспіль стикатися з пилком. У таких випадках може розвинутися неправильна імунна відповідь на алергени пилку.Алергія частіше проявляється у дитячому віці, в ранньому шкільному, у підлітковому, або у молодому — в період 20-40 років. Алергія може мати хвилеподібний перебіг протягом життя — це залежить від різних факторів, від способу життя, від переїзду і зміни регіону проживання, від гормональних змін. З віком алергія може стати легшою, зокрема після 60 років.— До яких серйозних хронічних захворювань може призвести поліноз? Чи є ризик виникнення анафілактичного шоку при полінозі?— Поліноз, тобто хронічне запалення слизової носа та носових пазух, може призводити до змін слизової оболонки та лімфатичних органів в них. Часто сезонна алергія призводить до хронічного риносинуситу, тобто коли симптоми риніту продовжуються навіть після завершення цвітіння пилку. Це виникає при недостатньому лікуванні алергічного риніту. Також внаслідок полінозу може виникати запалення в бронхах, тобто бронхіальна астма. Анафілактична реакція на пилок нехарактерна.Види полінозу— Однією з найагресивніших форм алергічних захворювань є амброзійний поліноз. Як він виражається і якою має бути перша допомога, якщо він раптом почався?— Так, амброзія є найпоширенішим та найбільш актуальним алергеном у нашому регіоні. Крім того, щороку зростає кількість амброзії на території України й кількість людей, чутливих до неї. А симптоми алергії стають щороку важчі. Амброзія починає пилкувати з початку серпня, і це варто пам'ятати усім, хто стикався з цією алергією. Необхідно розпочинати лікування в останні дні липня або у перші тижні серпня, щоби завчасно препарати почали діяти і симптоми алергії не розвинулися. Для лікування алергії на амброзію також існує алерген-специфічна імунотерапія.— Що таке перехресна алергія? Чим вона небезпечна?— Перехресна алергія — це реакція організму на продукти або інші алергени після того, як організм став алергічним до, наприклад, пилку. Оскільки всі рослини між собою мають споріднені або схожі структури, наш організм, щоб виробити антитіла до пилку, починає реагувати цими антитілами на, скажімо, продукти харчування, які мають схожі структури.Наприклад, поширеним є синдром "пилок-їжа". Зокрема, при алергії на березу людина може відчувати прояви алергії, коли споживає деякі свіжі фрукти, овочі та горіхи: яблука, морква, селеру, вишню, черешню, абрикос, фундук, арахіс.При перехресній алергії, як правило, такі симптоми неважкі, обмежені ротовою порожниною і не повʼязані з розвитком важких реакцій, таких як анафілаксія. Але якщо ви маєте такі симптоми, то варто обмежити споживання цих продуктів у свіжому виді, надаючи перевагу їхній термічній обробці. Тобто печене яблуко буде безпечним. Так само як і запечена морква або смажений фундук.— Чи буває алергія на пилок локальною? Умовно, якщо людина страждає від алергії на пил або шерсть домашніх тварин, чи є ризик виникнення у неї полінозу? Або ж навпаки — чи може розвинутися поліноз, якщо жодних проявів будь-якого виду алергії раніше не спостерігалося?— Людина, яка має один вид алергії, дійсно стає більш схильною до розвитку алергії на інші види алергенів. Зокрема, алергік, який має прояви сезонної алергії, тобто на пилок рослин, може почати реагувати також на домашніх тварин, пил або цвіль. Але це не є обовʼязковим. Людина може мати все життя алергію лише на тварин, або лише на пил, або лише на пилок, і не розвивати симптоми на інші подразники.— Як зрозуміти, на що саме у людини алергія?— Людина часто може самостійно відмічати, що має симптоми алергії у певний період сезону, зокрема, наприклад, тільки навесні, або тільки влітку, чи серпнево-осінню алергію. З лікарем або самостійно можна визначити, які рослини повʼязані з цим періодом. Наприклад, у весняний період відбувається пилкування дерев. Зокрема, вільхи, берези, ліщини тощо.Лікування і профілактика сезонної алергії— Чи можна вилікувати алергію? Зі здачі яких аналізів потрібно почати, аби лікар міг отримати загальну картину про стан здоров’я пацієнта?— Лікар може детально опитати й визначити, які саме алергени є тригерами алергії з ретельною історією хвороби. Якщо цього недостатньо, лікар може призначити алерготести. Це можуть бути шкірні алерготести, або по аналізу крові. Обидва методи є достатньо інформативними й допомагають визначити алерген.Але головне, щоб сам лікар проводив трактування аналізу. Через те, що аналізи часто є хибнопозитивними, пацієнт не може ухвалювати правильне рішення тільки за аналізом, і це може негативно вплинути на його спосіб життя.— Від чого залежить лікування полінозу? Які методи лікування алергії найчастіше застосовують?— Алергію можна лікувати за допомогою алерген специфічної імунотерапії, або так званого щеплення проти алергії. Для того, щоб її проводити, дійсно треба чітко визначити причини й алерген, але ми суворо не рекомендуємо пацієнтам самостійно призначати собі аналізи, адже існує велика кількість алерготестів, і коректно зможе їх підібрати лише лікар. Зокрема, це можуть бути шкірні тести, які лікар проведе під час прийому.Лікування полінозу, як правило, складається з трьох етапів. Лікар навчає пацієнтів, як уникати пилку. Це і заходи, що стосуються прибирання вдома, режиму провітрювання, застосування кондиціонерів, зміни одягу, вмивання та промивання носа після прогулянки. По-друге, це симптоматичні засоби, які можуть повністю або частково знімати симптоми, якщо наближається сезон алергії. Також це алерговакцинація, яка розпочинається вже після сезону пилку або взимку і надає ефект у перший рік застосування.— Яка профілактика полінозу? Чи є ця хвороба спадковою? Чи можна запобігти появі алергії у дітей?— Схильність до алергії є генетично обумовленою, хоча алергія ніколи не розпочинається у перші роки життя, а може виникнути навіть у 20-30 або 40 років. Однак все одно ця людина мала генетичну схильність, яку успадкувала від своїх батьків. І на цей фактор вплинути фактично неможливо. Але не можна сказати, що алергія — це виключно спадкова хвороба, адже на формування імунітету впливають багато чинників: це і період вагітності, і пологи, і грудне вигодовування, і екологічні умови, в яких проживає людина. Зокрема, є багато досліджень, які довели, що проживання у сільській місцевості, де є хороші екологічні умови та біологічне й мікробне різноманіття, сприяє формуванню хорошого імунітету і є профілактикою для алергічних захворювань.— Що варто знати тим, хто щороку страждає на алергію під час цвітіння? Чи можна підготуватися, аби полегшити перебіг захворювання і зменшити симптоми?— Так, до сезону пилку можна певним чином підготуватися. У першу чергу почати приймати симптоматичне лікування, яке призначив вам лікар: або при перших же симптомах алергії, або завчасно — хоча б за кілька днів. І використовувати його надалі в повному обсязі, не припиняючи при першому ж полегшенні симптомів, а продовжувати до кінця сезону.Виконувати всі рекомендації, що стосуються уникання контакту з пилком. Зокрема, залишатися вдома в суху вітряну погоду та закривати вікна, прогулюватися та провітрювати приміщення після дощу. Після провітрювання обов'язково проводити вологе прибирання вдома, використовувати кондиціонер вдома та в автомобілі. Також важливо у цей період не відчиняти вікна, а після перебування на вулиці помити руки, вмити обличчя, промити очі, промити ніс сольовим розчином та змінити одяг.Також суттєво змінити перебіг хвороби може алерген-специфічна імунотерапія, або алерговакцинація. Вона перевиховує імунітет у такий спосіб, щоби людина звикла до пилку, тобто стала толерантною та не мала проявів в сезон пилкування. Її варто розпочинати завчасно, підібравши з лікарем-алергологом. Кілька років такої терапії може забезпечити одужання від алергії або дуже тривалу, багаторічну ремісію..