Вже минуло чотири роки з моменту, як відбулася цинічна окупація Криму та розпочалася збройна агресія на сході України російськими військами. Наша держава зіштовхнулася не просто з протистоянням агресора, а й із новою, більш небезпечнішою війною – інформаційною. На початку 2014 року, саме інформаційний простір, на жаль, не був готовий до протидії військам окупанта, однак були люди, котрі взяли на себе цю вкрай важливу роботу. Одним із таких – є наш співрозмовник – речник Генеральної прокуратури України Андрій Лисенко.
– Андрію, Ви працювали у різних медійних сферах, маєте колосальний досвід в інформаційному просторі. Скажіть, які тенденції сьогодні можна прослідкувати у зміні нашої держави?
– Людина завжди залишалася об’єктом інформаційного впливу. Технічний прогрес це саме той інструментарій, що на даний момент, слугує офіцерам-інформаційникам і журналістам, які вміло використовують інформацію для забезпечення доцільного антифейкового простору. З’явився Інтернет і відкрилися нові можливості. Наразі є безліч різноманітних соціальних мереж через які кожен з легкістю може розповсюдити будь-яке повідомлення.
– Раніше це потребувало великої роботи, а сьогодні усе робиться з натисканням декількох клавіш. У сучасних умовах ворог постійно використовує можливості інформаційного впливу. Коли почалася анексія Криму та збройний конфлікт на Донбасі, російські пропагандисти розпочали активно використовувати фейкову складову, щоб ввести в оману наше суспільство. Не виключенням стали й наші військовослужбовці різних силових відомств. Однак, завдячуючи офіцерам-інформаційникам і журналістам, які знаходяться завжди у готовності дати відсіч інформаційній війні та зупинити фейковий вплив ворога, я впевнено констатую той факт, що з пропагандою ми впоралися. Наразі ми ефективно реагуємо на появу неправдивих повідомлень та легко спростовуємо будь-яку інформацію, що не відповідає дійсності, так би мовити працюємо на випередження. Головне, що наші громадяни нам довіряють та підтримують.
– На початку російської агресії утворилася критична ситуація саме з доступом інформації про те, що відбувається безпосередньо у державі, на кордоні та у силових структурах. Як так сталося, що Ви опинилися на вістрі інформаційної протидії саме на початку 2014 року?
– Була група людей, а точніше цілий інформаційно-аналітичний відділ з представників різних силових відомств та громадських діячів, які почали працювати на протидію ворожій пропаганді. Якби доба тривала не 24 години, а 48, все одно б не вистачило часу усе опрацювати та видати. Тому у таких випадках ми користувалися тільки офіційними джерелами інформації.
– Мене часто звинувачували і правий сектор, і активісти у тому, що я даю недостовірну інформацію. Однак реальна картина була іншою. Прикладом є те, що на брифінгах я брав мобільний телефон і під камерами у прямому ефірі набирав командира взводу чи роти та просив дати ситуацію саме того напрямку, про який йшла мова. Вмикав гучний зв'язок і інформував. Ми слухали, записували, видавали – більше нічого. Усе по факту. На той момент потрібна була лише витримка, психологічна стійкість і впевненість у тому, що ти робиш.
– Деякі країни обмежують видачу інформації про те, що відбувається у зоні бойових дій, а деякі її дозують. На Вашу думку, які мають бути правила «гри» в особливий період?
– Коли розпочався збройний конфлікт на сході країни, ми почали піднімати свої записи, які робили ще на курсах за кордоном, щоб правильно підійти до ситуації та протидіяти їй. Доцільнішим став досвід здобутий в Іраку. Я більше року прослужив в азіатській країні та бачив, як працюють американські прес-офіцери. У них є залізне правило, що регламентоване в Пентагоні: кожен журналіст має бути акредитований, інакше його не допустять до роботи.
– Критичним моментом ситуації, що склалася, була проблема з дозуванням інформації та її витоком. Коли наші журналісти виїжджали на передову та спілкувалися з військовослужбовцями, то несвідомо знімали заборонену інформацію. У зв’язку з цим ми мали людські втрати. Ми почали проводити спеціальні збори для журналістів ЗМІ, які висвітлюють ситуацію на сході України. Пояснювали, що можна робити та як краще робити без негативних наслідків для нас. Ми почали активно співпрацювати з мас-медіа. Інколи були негативні сюжети, але більша частина матеріалів, що виходили на телеканалах мали позитивний характер.
– Щодо правил. Кожна країна воює по своєму. США, Велика Британія мають свої індивідуальні правила ведення бою та висвітлення подій. Якщо розглянути більшість європейських країн, які не мають збройних конфліктів, видно, що вони зупиняються на рівні теоретичної підготовки. Так, до нас приїжджало чимало військових, які передавали нам свій досвід, інколи й переймали його від нас.
– Ми воюємо та опановуємо нові засоби впливу, у тому числі й інформаційного. За останньою інформацією наша армія займає 10 місце серед кращих армій країн Європи та посідає третє місце серед країн за бойовим досвідом.
– Якщо повертатися до роботи журналістів, які висвітлюють інформацію у районі бойових дій, де буде ця межа між доцільною цензурою та забезпеченням об’єктивного висвітлення того, що відбувається на фронті?
– Межа проста. Головне не потрібно робити прив’язку до місцевості, показувати карти, інформувати про кількість особового складу та техніки у мас-медійному просторі. Останнім часом наші журналісти почали розуміти цю ситуацію та діяти правильно.
– Сьогодні ми програємо інформаційну війну росіянам чи нам вдається протистояти ворожому впливу та вигравати певні баталії?
– Ні в якому разі не можна недооцінювати ворога, бо він постійно намагається підірвати нашу позицію та вплинути на нашу свідомість. На щастя росіяни, працюють по схемі, розробленій ще у радянські часи. Нічого нового вони поки що не вигадали. А український народ у час війни проявляє ініціативу та бажання перемогти. Наголошую на тому, що сьогодні ми маємо достатньо досвіду, щоб реагувати на виклики.
– По інформаційних впливах можу сказати. що обмін досвідом залишається актуальною темою. Потрібно постійно співпрацювати з людьми, які вивчають ситуацію на сході та налагоджувати з ними зв'язок на протидію інформаційним атакам ворога.
Сергій Арабський
