Сьогодні у місті Відень (Республіка Австрія) відбувся симпозіум, який приурочений тридцятій річниці з дня підписання Біловезьких угод.
У заході взяли участь представники підписантів Біловезьких угод, а також організаторів – Австрійський інститут з питань Європи та безпеки (AIES).
Під час зустрічі учасники обговорили події грудня 1991 року, в Білорусі, які стали неповоротною точкою відліку нової історії. Адже в урядовій резиденції «Віскули» в Біловезькій Пущі, президент України Леонід Кравчук, прем’єр-міністр України Вітольд Фокін, президент Росії Борис Єльцин, перший заступник голови Уряду Росії Геннадій Едуардович Бурбуліс, Голова Верховної Ради Білорусії Станіслав Шушкевич і Прем'єр-міністр Білорусії В'ячеслав Кебич підписали Біловезькі угоди, які стали останньою крапкою в історії існування Радянського Союзу та створенням СНД (Співдружність Незалежних Держав).
Прем’єр-міністр України (1990-1992 рр.), Президент громадської організації «Центр координації соціальної допомоги Вітольда Фокіна» Вітольд Павлович Фокін у ході виступу розповів про необхідність Біловезької зустрічі, як вона проходила та до яких результатів привела.
Він звернув увагу присутніх, що цю зустріч у світі називали по-різному: одні – «змовою приречених», інші – виявом провінційного егоїзму, «парадом суверенітетів», а треті вважали проектом американських спецслужб: «У мене інша думка: те, що сталося у заповідній Біловезькій пущі, не могло не відбутися, оскільки стало об'єктивною необхідністю. Гіпертрофований народногосподарський комплекс ставав дедалі більше некерованим через згубну зацентралізованість і політику патерналізму, яку проводив уряд Миколи Рижкова».
Також наголосив, що тридцять років – вагомий проміжок часу для людей, і в той же час незначний для історії. Однак сьогодні можна говорити про наслідки ухвалених рішень.
Нагадаємо, Біловезька угода, підписана представниками держав-засновниць СРСР (Республіки Білорусь, РРФСР та України – в подальшому Сторони), констатувала, «що Союз РСР як суб’єкт міжнародного права і геополітична реальність припиняє своє існування», а функціонування органів колишнього СРСР на територіях держав СНД припиняється. Згідно з нормами міжнародного права, Сторони, як спадкоємці СРСР, гарантували виконання окремими державами міжнародних зобов’язань, що походять від договорів та угод ухвалених колишнім СРСР.
Угоду ратифіковано 10.12.1991 парламентами Білорусії та України, 12.12.1991 – Росії.
20.12.1991 ВР України через неоднозначність тлумачення окремих положень Біловезької угоди з боку учасників угоди прийняла «Заяву Верховної Ради України з приводу укладення Україною Угоди про Співдружність Незалежних Держав», у якій акцентується, що Україна, яка за своїм правовим статусом є незалежною державою:
а) заперечує проти перетворення СНД на державне утворення, яке мало б статус суб’єкта міжнародного права;
б) виступає за недоторканість та незмінність кордонів між Україною – з одного боку та Росією і Білорусією – з іншого, незалежно від того, чи є Україна стороною Угоди, чи ні.
21.12.1991 року на нараді в Алма-Аті до СНД приєдналися Азербайджан, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Таджикистан, Туркменістан та Узбекистан, що затверджено спеціальним «Протоколом до Угоди про створення СНД від 8 грудня».
Також Вітольд Павлович торкнувся питання про екологічну катастрофу, що назріває, на сході України: «Десятки глибоких шахт не закриті, а бездумно занедбані, відкачування води не організовано, водо- і шламовідстійники переповнені. Тисячі кілометрів гірських виробок, заповнених водою, після обвалення масивів основної покрівлі та просідання поверхні можуть стати причиною раптових викидів на поверхню сотень тисяч кубічних метрів шахтної води, яка містить у собі небезпечні розчини солей та ізотопи радіоактивних елементів, які відразу заповнять усі водозабори та колодязі. Під постійною загрозою перебувають Сіверський Донець та річки Приазов'я, а там недалеко й до Чорного та Середземного морів.
Україні ніколи самостійно не впоратися з проблемою відновлення Донбасу, ми маємо право розраховувати на підтримку європейської співдружності, щоб запобігти екологічній катастрофі загальноєвропейського масштабу».
Закінчити свою доповідь Вітольд Фокін вирішив словами англійського поета, священика Джона Донна: «Людина не острів, не просто сама по собі; кожна людина – частина континенту, частина цілого…»
«Для мене головний підсумок Біловезьких угод полягає в тому, що наша країна здобула реальний суверенітет і тепер від нас залежить: чи стане вона частиною Європи - мирною та процвітаючою», – сказав Вітольд Фокін.
