Попри історично набуту негативну конотацію, цензура є важливим елементом державного управління в кризових ситуаціях. Як казав Креон, персонаж п'єси "Антігона" Жана Ануя, є така неприємна робота, і вона має кимось виконуватися. Незважаючи на наявність суспільного запиту, ця тема практично не висвітлюється, і, як наслідок, потреба читача в гіркій, але правдивій інформації не реалізована.
У результаті інформаційну лакуну займають інфоспекулянти, а також ворожа пропаганда. Окремо ж стоять закордонні ЗМІ. Так, авторитетний американський журнал The National Interest підняв болючу тему українських втрат в одній зі своїх нещодавніх статей з кричущим заголовком: "В Україні закінчуються солдати для боротьби з Росією?".
У ній автор наголошує, що нестача особового складу в конфлікті подібних масштабів є закономірним підсумком, адже війни без втрат не буває. Він зазначає, що підірваний моральний дух військовослужбовців ЗСУ негативно впливає на здатність до опору. Не обійшов стороною автор проблеми мобілізаційної кампанії, зниження призовного віку, незаконної втечі з країни військовозобов'язаних чоловіків, а також перевищення службових повноважень співробітниками ТЦК. Серед іншого, підкреслюється недемократичність підходу до мобілізації.
Інше, не менш авторитетне видання — The New York Times - і взагалі "зайшло з козирів". У статті було опубліковано найчутливішу інформацію: кількість втрат. Без посилань на джерела, газета заявляє, що тільки загиблих військовослужбовців ЗСУ понад 57 тисяч осіб, і що за нинішніх темпів бойових дій солдатів вистачить лише на 6-12 місяців війни.
Чому наші західні партнери дозволяють собі публікувати настільки критично важливу інформацію в такий важкий час, тоді як в Україні за подібні статті загрожує кримінальна відповідальність? Чому західні ЗМІ не звинувачують у пособництві ворогові?
На жаль, зараз усі розуміють, що малою кров'ю ця війна не закінчиться, і безліч наших захисників уже віддали свої життя за Україну. Так, за повідомленнями видання Фокус, тільки в Золочівському районі Львівської області було опубліковано понад 10 тисяч некрологів, що дає змогу уявити масштаб втрат по всій країні. До речі, новину з Фокуса швидко видалили, проте на сайті "Золочів.нет" некрологи, як і раніше, доступні.
Ми вже пережили епоху Залізної завіси, і зараз всякий охочий може ознайомиться з інформаційною повісткою в будь-якій країні світу. Тоді чому західним ЗМІ можна публікувати матеріали, які негативно позначаються на становищі України? Чи варто переглянути підходи до цензури?
