В Радянському Союзі тоталітарна система протягом багатьох років намагалася створити історично та цивілізаційно «новий» тип людини – «людину радянську». В неї немає національної самоідентичності, мотивації, політичного бачення. Новий тип людини створювався шляхом репресій, геноциду, «перевиховання» у ГАЛУГах, масовими переселеннями, зрівнялівкою та придушенням будь-якої ініціативності.
Ідентичність радянської людини - специфічний феномен. Така людина не вміє відрізнити добро від зла. Вона може підлаштовуватися від нові виклики, але ніколи не відчуватиме істинного значення таких слів як «свобода» і «рівність». Це людина, яка живе в тотальній брехні з розумінням, що це нормально, коли їй брешуть, і нормально, коли вона бреше.
Здавалося б цей апатичний та нетолерантний до всього існуючого тип людини мав би зникнути з розпадом Радянського Союзу. Однак, російська неоімперія, поставши на уламках СРСР, не спішила прощатися зі своїм минулим, яке, крім усього, чинило потужний опір новому часові.
Після 1990-х та невдалих спроб демократизації Росії населення все більше охоплював депресивний стан та розчарування – СРСР здавався комфортним світом, де не треба було нічого вирішувати, де багато обіцяли і показували фальшиві успіхи, а тих хто протистояв – знищували.
З часом новому керівництву Росії стало зрозуміло – «Homo Sovieticus» вигідний і потрібний для керування масами. Як і в Радянському Союзі, принциповою особливістю імперської ідеології Росії стала її антигуманність: найвища цінність – держава, а людина – цеглинка, матеріал, із якого вона будується.
«Homo Sovieticus» звик мати ворогів, всередині суспільства чи то ззовні – не має значення. В Росії завжди існує криза: політична, економічна чи то штучно сотворена на пропагандистських каналах. І ось перед Путіним постає народ, сповнений тривожності, образ та страху, які йому необхідно кудись направити, аби ці люди не відняли в нього владу. Подібно вождям комунізму, Президент Росії знаходить цих ворогів – Грузія, Україна, НАТО, США.
Проблема існування «Homo Sovieticus» полягає в тому, що на сьогодні ця людина, як частина системи становить загрозу для України, яка легко вірить в те, що поряд бігають «бандерівці», що Європа з її новаторським підходом і демократичними цінностями становить загрозу всьому тому, що роками будує Росія для своїх громадян, що навіть війна може бути виправданою, адже вона захищає інтереси «великого народу».
Цікаво, що згідно опитувань, які проводив «Левада-Центр», рівень довіри росіян до влади, до Путіна зокрема, до 2008 року був критично низький. Однак, після маленької переможної війни з Грузією та пов'язаних з цим сплеском патріотичних настроїв, цей рівень відчутно зріс.
Так само у 2013-2014 році готовність населення підтримати Путіна знаходилася в межах 28-32%. Після спроби анексії Криму та з початком війни на Донбасі – показники сягнули 83%.
«Homo Sovieticus» живиться минулим. Він сумує за геополітичною могутністю, яка мала місце за часів Російської імперії та Радянського Союзу. І всіляке прагне повернути ту «славу». Росіян лякає декомунізація в Україні чи повернення нашого народу до власної історії, традицій та бажання позбутися всього імперського. Адже відмежовуючи себе від них, ми руйнуємо ту картинку «русского мира», яку намалювали їм ідеологи, і в якій Україна є складовою російської держави.
Керівництво РФ вдається до різноманітних спекуляцій: переписування історії, перекручування фактів, демонізація супротивника – все, аби російське населення почувало себе в звичному для себе середовищі та відповідало на запити держави.
Саме тому так важливо формувати власну українську ідентичність. Не просто відмежовувати себе від усього радянського чи російського, а розуміти, чому саме так відбувається, і чому відсутність цих змін може понести за собою серйозні втрати для нашої держави. Важливо формувати власну національну самоідентичність виходячи з власних надбань та досвіду, а не просто «на противагу» ворогу. Бо в останньому випадку вона не буде стійкою та ефективною.
