Від середини ХІ ст. у південних степах почав діяти та погрожувати Русі-Україні ще більш численний та небезпечніший, ніж печеніги, ворог – половці. Їх часті, несподівані і руйнівні напади завдавали великої шкоди державі русинів-українців. Половці спалювали та плюндрували міста і села, відбирали худобу, забирали в полон тисячі людей.
Наприкінці ХІ – на початку ХІІ ст. боротьба Русі-України з половцями вступила в нову стадію. Руські князі на чолі з київським князем Святополком і переяславським Володимиром Мономахом здійснили серію успішних походів у Степ, водночас відбивши кілька половецьких нападів на Русь-Україну. Найкращим полководцем руської раті був Мономах, але й решті князів не бракувало військового досвіду, здобутого у частих усобицях та походах проти половців. На ранню весну 1111 р. руські князі запланували новий великий похід проти великого племінного об’єднання хана Шарукана.
Об’єднане руське військо вирушило в похід з Переяслава. Головною метою було захоплення половецьких міст Шарукань та Сугров, а також звільнення руських невільників. Шарукань здався русинам без бою, а місто Сугров було спалене. 24 березня на потоці Дегія сталася перша серйозна сутичка. Половецьку атаку на руський авангард було відбито. Руське військо рушило далі.
Вирішальна битва відбулася 27 березня на березі річки Сальниця. Чисельну перевагу мали половці. Володимир Мономах, що стояв на правому фланзі руської раті, та лівофлангові дружини князя Давида Святославовича відіграли вирішальну роль у перемозі русинів. Князі особисто пішли в бій. Запекла рукопашна сутичка завершилася розгромною поразкою половців. Русини гнали їх на далеку відстань, взявши чималі трофеї та звільнивши рабів.
Похід 1111 р. був найуспішнішим серед антиполовецьких походів. За літописом, русини-українці вбили та полонили до 10 тисяч степовиків. Битва на Сальниці разом з походами 1103 та 1107 років стала поворотним пунктом у боротьбі руських князів із половцями, що, зрештою, на десятки років стабілізувало степовий кордон.
