# волонтери

У Черкаській області Служба безпеки та Національна поліція запобігли замаху на сім’ю волонтерів, який бандити хотіли підірвати у власному будинку.Про це повідомила прес-служба СБУ.Як встановило слідство, зловмисники планували вбити очільницю благодійного фонду, що допомагає Силам оборони, та її чоловіка — демобілізованого воїна ЗСУ, який отримав тяжке поранення на передовій. Водночас мотивом для замаху стала відмова потерпілих сплачувати вигаданий борг за ремонтні роботи в їхньому будинку.Зазначається, що бандити заздалегідь підготували до замаху та виготовили чотири саморобні вибухові пристрої, які спорядили порохом, гайками і запальними шнурами."Надалі вони планували закинути вибухівку до спальної кімнати, де мали відпочивати волонтери. Служба безпеки завчасно викрила злочинну групу і затримала двох її учасників "на гарячому", коли вони готувалися до проникнення у помешкання потерпілих", — йдеться у повідомленні. За даними правоохоронців, під час обшуків у фігурантів вилучено саморобні вибухові пристрої, компоненти для виготовлення вибухівки та мобільні телефони із доказами злочину. Наразі двом організаторам групи вже повідомлено про підозру."Також планується підозра їхньому спільнику. Зловмисники перебувають під вартою. Їм загрожує довічне ув’язнення з конфіскацією майна", — додали у СБУ.Нагадаємо, раніше в Одеській області правоохоронці запобігли скоєнню замовного вбивства бізнесмена і голови громадського формування, інсценувавши його смерть.

У четвер, 5 грудня, президент України Володимир Зеленський вручив представникам волонтерських організацій спеціальні державні нагороди "Золоте серце". Про це Володимир Зеленський повідомив в окремому дописі на своєму Telegram-каналі. "Відзначив сьогодні наших волонтерів "Золотим серцем" — спеціальною державною нагородою для представників волонтерської спільноти", — зазначив він. За його словами, після церемонії нагородження вони всі разом обговорили різні питання, важливі для нашого суспільства й армії. "Зокрема, закупівлю FPV-дронів, посилення протиповітряної оборони та підготовку першого засідання технологічної Ставки, яке має відбутися цього місяця", — уточнив український президент. Володимир Зеленський подякував усім нашим волонтерам за допомогу українським воїнам, нашим громадам, усьому народові та за незмінну віру в Україну. Як відомо, 5 грудня відзначається Міжнародний день волонтера, його заснувала Генеральна асамблея ООН 1985 року. Волонтери — це люди, які безоплатно працюють задля блага суспільства та своєї країни. І в Україні у нинішній час вони відіграють особливу роль. Нагадаємо, сьогодні президент Володимир Зеленський заявив під час традиційного вечірнього відеозвернення, що запевнень чи обіцянок для безпеки недостатньо, тому Україні потрібні дієві гарантії. Зокрема, Будапештському меморандуму вже 30 років, але жодного дня цей документ не працював.

Щомісяця в Любліні проводять засідання координаційної групи з питань допомоги громадянам України на території воєводства Там активно готуються до можливої нової хвилі біженців з України. Про це заявив генеральний консул України в Любліні Олег Куць у коментарі "Радіо Свобода". Хоча при цьому він зазначив, що якихось серйозних сигналів про ймовірний великий наплив українців немає. "Перед зимою, як і минулого року, цьому питанню приділяємо більше уваги. Днями відбулася така зустріч, ми напрацьовували різні сценарії. У Люблінському воєводстві високий рівень готовності. Є списки волонтерів, які 2022 року допомагали нашим громадянам. У цьому списку декілька сотень волонтерів, яких за потреби зберуть і залучать до допомоги. Є чітке розуміння, хто чим займатиметься, хто працюватиме на кордоні, хто на вокзалі", — зазначив він. За його словами, крім представників органів місцевої влади, неурядових організацій, волонтерів і українських дипломатів, до координаційної групи входять представники управління Верховного комісара ООН у справах біженців, які консультують волонтерів про різні гранти, на які можна податися, щоб отримати фінансову допомогу для підтримки біженців. Куць зауважив: чи буде нова хвиля українців-втікачів від війни до Польщі, залежить від декількох чинників, зокрема, від російських атак на енергетичну інфраструктуру України та ситуації на фронті. Раніше воєвода Люблінського воєводства Кшиштоф Коморський заявляв в інтерв’ю польським журналістам, що в разі потреби пункти приймання біженців можуть розгорнути протягом 24-48 годин. "Якщо буде потреба надати допомогу людям, які тікають від війни чи холоду, будемо до цього готові. Попередніми роками були такі місяці, коли фіксували декілька сотень людей щоденно, іноді й декілька тисяч. Це найбільші потоки, ми до цього теж готові, але я думаю, що нам це більше не загрожує", — підсумував Коморський. Нагадаємо, що, за результатами опитування польського інституту громадської думки CBOS, проведеного у вересні-жовтні, прихильниками ідеї прийняття українських біженців залишається 53% поляків. Це найнижчий показник із лютого 2022 року — тоді 94% респондентів заявляли, що підтримують біженців з України в Польщі.

Волонтерство є одним із факторів стійкості українців під час війни. Саме завдяки єдності та взаємній відповідальності команда Артема Гончаренка вже понад два роки активно допомагає нашим ветеранам та переселенцям рухатися далі, попри втрати. У жовтні поточного року Артема Гончаренка -- президента благодійного фонду "Реконструкції та розвитку України" -- призначили керівником Інституту реінтеграції, реабілітації та професійного розвитку ветеранів "Архітектура Стійкості" Київського національного університету будівництва і архітектури. Його команда зробила чималий внесок у підтримку армії. Одним з найбільших проектів є мобільний госпіталь, який з 2022 року допомагає пораненим захисникам на передовій. До того ж щодня триває кропітка робота з розробки освітніх онлайн-платформ для дітей, студентів та ветеранів. Про те, з якими викликами зіткнулася команда й особисто Артем в ході своєї волонтерської діяльності, як вдається долати труднощі та які проекти в планах -- у нашому інтерв'ю. — Вже кілька років ви є президентом благодійного фонду "Реконструкції та розвитку України", який займається гуманітарними проблемами українського суспільства. Розкажіть про ваші основні проекти, хто підтримує вашу діяльність та на кого спрямована основна допомога? — Варто почати з того, що наша команда вже протягом останніх 10 років займається громадськими та соціальними активностями. Зокрема, серед наших постійних партнерів, яким ми допомагаємо, Мала Академія Наук. Наш основний напрямок — науковий, він ґрунтується на базі декількох університетів, низці громадських спілок та організацій, які займаються і наукою, освітою, просвітою, ІТ діяльністю. Починаючи з 2014 року, ми -- команда, яка у 2020 році об’єдналася в International Technology Transfer Association (ITTA) -- створювали майданчики й займалися тим, щоб навчати молоде покоління як креативним індустріям, так і допомагати їм в отриманні грантів тощо. Крім того, члени нашого фонду є розробниками безкоштовних освітніх онлайн-платформ для дітей, студентів, тих, хто займається перепрофілізацією, таких як AGGR University. — Як змінилась робота фонду з початком повномасштабної війни? — Фонд, власне, і став фондом в 2022 році. До цього ми співпрацювали з однією з організацій і командою, яка займалася реконструкцією та розвитком України. Порадившись з командою, ми вирішили консолідувати наші зусилля саме в фонд, оскільки потрібна була форма власності організації, така як благодійний фонд, щоб займатися волонтерською діяльністю. На початку повномасштабного вторгнення ми займалися допомогою шелтерам, внутрішньо переміщеним особам та тим, хто постраждав внаслідок війни. Трохи згодом Фонд почав надавати допомогу учасниками бойових дій, ветеранам тощо. І після цього, можна сказати, почалася наша активна робота. — Основним напрямком діяльності вашого благодійного фонду є забезпечення функціонування мобільного госпіталю. У чому його унікальність та як він функціонує? — Ми завезли мобільний госпіталь наприкінці 2022 року — саме він і зібрав в собі всю нашу діяльність. Його особливість полягає у можливості проводити оперативні втручання у, здавалось би, найскладніших умовах, зокрема на фронті. Щодня у ньому оперують 100 людей, це його прохідна можливість. -- Який вигляд має госпіталь? -- Це фура, яка розкладається у різні боки. Госпіталь був зібраний під наш запит німецькою компанією, яка замовила виробництво самого фургона у Туреччині й переобладнала його. Довжина фури 22 метри. У самому госпіталі військових оперують, а на кареті швидкої допомоги доправляють далі. Принцип госпіталю: приїхав, попрацював, згорнувся і поїхав. Щоб розпочати роботу, тобто розгорнутися й згорнутися, йому потрібно до 15 хвилин. Окрім фури, госпіталь складається ще з п’яти карет швидкої допомоги, які забезпечують евакумобілі, що забирають поранених з лінії фронту. — Скільки лікарів базуються у госпіталі на колесах? Як організовується їхня діяльність? — Сьогодні у мобільному госпіталі працюють 24 медики. Вони живуть поруч із госпіталем, умовно. Зазвичай це три команди, які працюють позмінно. — Окрім особливої специфіки роботи — у польових умовах — перед якими труднощами ви поставали у питанні забезпечення функціонування мобільного госпіталю? — Оскільки ми з госпіталями в Україні працюємо вже не вперше й спілкуємося з представниками таких організацій за кордоном, зокрема з представниками з НАТО, то отримуємо певні знання щодо того, як відбувається аналогічне лікування. Ми намагаємося впровадити щось нове для наших госпіталів, але, знову ж таки, це доволі складна історія, бо багато чого не сертифіковано у нас, але сертифіковано в Європі. Ми стикаємося з цим регулярно. Й бюрократичні процедури насправді з’їдають доволі багато часу. Окрім цього, доводиться вирішувати й інші питання, зокрема, забезпечення медичного обладнання й матеріалів. Найважче у зимовий період, адже потрібно, щоб все якісно функціонувало при мінусовій температурі. Окрім операційної, мобільний госпіталь обладнаний повноцінною біохімічною лабораторією, аптекою. У нас навіть є невеличка зона для приймання пацієнтів. — Чи були операції в цьому госпіталі, які перевершили ваші очікування? — Так... І це, на жаль, найстрашніше, знати, що людей привозять і для невідкладних ампутацій, і для видалення уламків, і з відкритими черепно-мозковими. Треба розуміти, що у госпіталі значний потік, адже він працює там, де очікується велика кількість поранених. І ці поранення можуть бути різні. Були дні, коли в одному стабілізаційному пункті, якщо бути точним, кілька сотень людей за день, які були з осколковими пораненнями. І це проблема. Бо, по-перше, логістика. По-друге, у нас була історія, коли мобільний госпіталь здавав російський агент під прикриттям. Він приходив туди як поранений і здавав позиції. Коли його викрили, обстріли госпіталю на деякий час зупинилися, проте зараз відновились знову... — Попереджати якось можна такі випадки? — Звичайно. Забезпечується секретність переміщення мобільного госпіталю. Є певні протоколи безпеки, і люди, які займаються охороною об’єкта. Адже це великий й дорогий об'єкт і його можливості нічим не відрізняються від звичайного госпіталю. — Мобільний госпіталь — це дуже перспективна історія. Чи є у планах після нашої Перемоги його подальша експлуатація? — Звісно! Його після Перемоги планується використовувати в тих зонах, де зруйновані лікарні. За його допомогою можна проводити певні маніпуляційні втручання, перев'язки, лабораторні дослідження, міні-операції тощо. Наприклад, приїхав такий госпіталь, розклався, персонал надав пацієнтам послуги й поїхав. Надалі ними вже будуть опікуватися місцевий медичний персонал. Це перспективно тому, що за місяць так можна об'їхати п'ять місць. — Чи робили ви певні підрахунки щодо того, скільки потрібно таких госпіталів для більш-менш повноцінного медичного забезпечення на фронті? Є плани в перспективі збільшити їхню кількість? — Так, звісно... Якщо проект продовжиться, і ми зможемо закрити борг по цьому госпіталю, звичайно Фонд збільшить кількість таких об’єктів. Але спочатку потрібно розрахуватися за наявний. Адже німці повірили в Україну, у мене особисто. Вони дали величезну знижку, оскільки такі госпіталі при повному укомплектуванні, як наший госпіталь, коштують від 360 тисяч євро. Ми порахували, що для забезпечення всієї лінії фронту необхідно 52 таких госпіталя. Потім зрозуміли, що навіть цієї кількості буде мало. Але, на жаль, ми зіткнулися з недостатнім фінансуванням... Навіть що стосується донатів: про медицину багато хто чомусь забуває, а мобільний госпіталь взагалі багатьма сприймається більш як гуманітарний проект, хоча ми працюємо з військовими. І в цьому виникає проблема з донорами за кордоном, бо вони кажуть, що армію не фінансують. — У скільки вам обійшлося придбання госпіталю на колесах?  — Відповідно до контракту, госпіталь коштує 230 тисяч євро. З першим внеском нам допомогли наші американські друзі і партнери. Завдяки небайдужим українцям Фонд назбирав невеликі суми і перерахував німецькій компаніїї. Але Фонд ще винен за госпіталь близько шести мільйонів гривень. Ми ведемо переговори з німцями, вони під моє "чесне слово", під мою репутацію дають відтермінування. Ми намагаємося різними шляхами зібрати ці кошти. — Окрім госпіталів, ваш фонд займається реалізацією освітніх проектів, зокрема для ветеранів, дорослих й дітей переселенців. У яких напрямках відбувається діяльність? — Це онлайн-школа, де навчаються діти ветеранів, переселенців, які переїхали з фронтової зони й не мають змоги здобувати освіту у звичайній школі. Також ми розробили ІТ-курси, які викладаємо для тих, хто хоче опанувати нову сферу діяльності. Звертаються до нас й стосовно кібербезпеки. Ми вчимо також і ветеранів, які хочуть продовжувати свою діяльність із захисту і підвищення обороноздатності країни. Це переважно дистанційне навчання, тому Російська Федерація не може простежити. На початку повномасштабного вторгнення, наша команда допомогла великій кількості людей переїхати за кордон. Серед них було багато жінок з дітьми з Бучі та  Ірпеня . Є ті, хто вже повернувся, а є ті, хто залишився і, наразі, перебуває у Європі або взагалі по світу. А освіта дітям необхідна. — Така освіта для дітей підкріплена державною освітньою програмою? — Так, по закінченню цієї онлайн школи учні отримують документи державного зразка. Це наш реалізований проект спільно з першою онлайн-креативною українською школою "Фокус". Ми розробили їм платформу ще до повномасштабного вторгнення. Це був доволі цікавий для нас ІТ-проект. Він планувався для дітей ІТ-шників, для дітей з креативних індустрій, для дітей, які потребують особливих вимог до навчання, або ті, хто багато подорожує, спортсменів, дітей дипломатів тощо. І ця історія якраз таки нам і дала поштовх вже коли почалося повномасштабне вторгнення. З’явилася потреба дітям, які перебувають, наприклад, за кордоном, надавати освітні послуги. Ми робили різні програми. Спочатку доступ надавався безкоштовно. Згодом ми були вимушені надавати доступ з мінімальними внесками, які компенсували затрати на бюрократичні процеси, пов'язані зі здачею звітності, друком всіх грамот, табелів тощо. — Ви також займаєтесь реабілітацією поранених військових. Йдеться переважно про фізичну реабілітацію, чи також психологічну? — Так, на цьому ми акцентуємо особливу увагу, адже після госпіталю поранені повинні проходити реабілітацію. І нерідко вона довічна. Ми координуємо цю діяльність і вирішуємо залежно від стану пораненого, яка допомога надалі необхідна. Після цього розробляємо під потреби конкретного пораненого програму реабілітації, шукаємо спонсорів тощо. Крім цього, намагаємося не лише допомагати з реабілітацією ветеранів, а й організовувати відпочинок для них та членів їхніх сімей. Відправляємо їх відпочити туди, де немає вибухів, ракет тощо, адже вони заслуговують цього. Надаємо юридичне консультування ветеранам тощо. — До повномасштабного вторгнення у вас в планах було розвивати БІГ-регіон (назва складається з перших літер назв міст Буча, Ірпінь, Гостомель, — ред.), де жили й гуртувались ваші друзі й колеги — фахівці креативної індустрії. Однак повномасштабна війна внесла корективи в ці прагнення, особливо, коли довелося евакуюватися не лише вам, але й допомагати з виїздом у більш безпечні регіони друзям і колегам. Чи є сьогодні у планах відродити БІГ-регіон? Чи є розуміння, звідки прийдуть на це кошти? — Креативні індустрії, маркетинг і IT — це основні напрямки нашої діяльності, і команда, з якою я працюю, об'єднана в українському офісі "Міжнародної асоціації трансферу технологій". Це організація, яка була співзасновником міжнародного креативного центру I-Dolina. До війни ми активно розвивали проект БІГ-регіону (Буча, Ірпінь, Гостомель), який об'єднував багатьох представників креативних індустрій. Ми планували створити простір, де могли б працювати та розвиватися великі світові компанії, такі як Microsoft, Google, Hewlett Packard (HP). Для цього ми залучали партнера, який готовий був виділити близько 500 гектарів у Вишгородському районі, але ця територія все ще замінована, і війна внесла свої корективи. Наразі ми продовжуємо працювати над проектом з мінімальними ресурсами, допомагаючи ветеранам та їх родинам розвивати стартапи і бізнес-ідеї. Попри війну, ми продовжуємо шукати нові можливості для відродження цього проекту. Ми розглядали варіант створення простору у Львівській області, але поки що цей варіант залишається на паузі. Сподіваємося, що в майбутньому зможемо повернути цей проект до Київської області або реалізувати його в іншому вигляді. Можливо, цей креативний простір стане інноваційним містечком, яке фінансуватиме діяльність ветеранів та їхніх бізнесів, забезпечуючи стабільний розвиток нашої спільноти. — Крім волонтерської та IТ-діяльності, ви є керівником Агенції відбудови України. Однією з ваших великих розробок у цьому напрямку є електронна система управління проектом DREAM. Що вона передбачає і на якому етапі впровадження перебуває нині? — Якщо коротко, то це збір і систематизація інформації щодо зруйнованих внаслідок війни об'єктів, які потребують капітального ремонту, відбудови, перебудови чи реставрації. Це важливо тому, щоб, наприклад, коли прийде донор з іншої країни, який готовий допомогти у відбудові, мав усю зібрану інформацію в одному ресурсі. Проте, якщо ви запитаєте, чи за допомогою цього швидше можна порахувати руйнацію в Україні, то ні. Поясню, чому так. Наприклад, були завдані прямі збитки інфраструктурі, й підприємство зупинилося й не може випускати продукцію — тобто були зірвані терміни тим, хто вже замовив продукцію у такого виробника. Якщо це, наприклад, ще і будівельна сфера, то там зупинилось будівництво, і це завдало непрямих збитків. Хто їх має відшкодовувати? Хто їх має порахувати? Сьогодні на базі DREAM проходить багато навчальних семінарів, конференцій, всього, що пов'язане з відбудовою. Електронна система вже запроваджена. Питання в тому, наскільки ми загалом готові нею користуватися та яка буде інформаційна кампанія щодо її використання. — Система передбачає внесення в перелік лише державних об'єктів чи й приватних? — Всіх. Але з приватними важче. Тому що багато людей не узаконювали свою нерухомість. Тобто в них міг бути старий будинок відповідно до документів, а фактично вони вже 5 чи 10 років побудували новий і просто його не узаконювали, зробили капітальний ремонт або зробили утеплення. Хто порахує вартість цього, якщо завдано збитків під час обстрілу? Навіть якщо прилетіло, не дай Боже, в будинок чи у квартиру, вираховується вартість житла. А вартість меблів, техніки, хтось порахує? Скільки в нас ФОПів перебувають на спрощеній системі оподаткування й не ставили майно на баланс. Тобто візьмемо, наприклад, СТО. Скільки там обладнання, викруток, гайкових ключів, перфораторів, шурупокрутів, помп тощо. Це все доволі дорогі речі. А якщо взяти, до прикладу, заклади громадського харчування, чи навіть кав'ярню, де лише кавомашина, холодильне обладнання тощо коштують не одну тисячу гривень. Я часто виступаю на конференціях, розповідаю підприємцям, як треба вести цей облік, щоб потім, коли вони захочуть відшкодовувати втрачене майно, процедура була простішою. Я бачу перезавантаження України в новому вигляді, з новими фокус-групами на розвиток. Бо вважаю, що Україна може бути одним з найкращих у світі креативних хабів. Важливо залучати нове покоління до креативних індустрій. Подивіться приклад українських тіктокерів, ютуберів. Скільки вони заробляють. Особливо тих, хто концентрується на закордонну цільову аудиторію. Але тоді це теж велике питання. Адже треба стимулювати нашу молодь, дітей, студентів вчити англійську мову, щоб вони могли вийти на міжнародні ринки. Це теж важливе завдання з огляду відбудови. Бо, наприклад, є різниця між rebuild, recovery, reconstruction і renew. Потрібно розуміти, що ми плануємо робити з пошкодженим чи зруйнованим об’єктом — перепланувати його, просто відновити чи побудувати щось нове з огляду на суспільні потреби. — З-поміж перерахованого вище, ви також викладаєте в Національному університеті будівництва і архітектури. Які основні напрямки вашої наукової діяльності? — Я викладаю біотехнології, IT, екологію, іноді частково охорону праці. До того ж веду тренінги з маркетингу, IT, автоматизації тощо. Зараз в мене додається ще напрямок по штучному інтелекту, використання його в девелопменті, в будівельному процесі тощо. Маю ідею створення гуртка по штучному інтелекту з однією з вибраних нами експериментальних шкіл. Це буде експериментальний проект. Хоча насправді багато про вже викладають про це за кордоном як основну дисципліну для учнів школи, які потім можуть вступити в університет й там вже розвивати свою діяльність. — Що надихає вас для реалізації поставлених цілей? — Люди. Своя сорочка ближче до тіла, а у мене два ветерани в сім’ї — тато і молодший брат, обидва з інвалідністю. Тому мені дуже знайомо це. Вони чесно зі мною діляться щодо тих чи інших проектів, дають зважені відгуки. Тому я завжди беру це до уваги, щоб покращити все для того, аби інші ветерани отримали максимум.

Вже з 28 жовтня в Івано-Франківську запрацюють перші мовні волонтери-інспектори. До ініціативи долучилось близько 40 людей. Про це в ефірі ТРК "Вежа" розповів мер Франківська Руслан Марцінків. Посадовець зазначив, що 24 жовтня пройшли перші збори мовних волонтерів, в яких взяли участь близько 40 людей. "Я очікував, що це будуть здебільшого люди старшого віку, але [прийшло] дуже багато молодих прогресивних людей. Що цікаво, серед них третина — це внутрішньо переміщені особи", — зазначив Марцінків. Мер Франківська наголосив, що мовні волонтери проводитимуть свою роботу виключно у правовому полі. "Ми популяризуємо курси української мови. Продумали велику кількість заходів на зимовий період із залученням письменників та театру", — сказав Марцінків. Очільник Івано-Франківська на своїй сторінці в Facebook опублікував фотографії із зустрічі, додавши: "Ми маємо бути 100% україномовним містом. Містом патріотів своєї країни". Варто зазначити, що за даними соціологічного опитування, яке проводилося соціологічною службою Центру Разумкова, за останні 10 років кількість українців, які спілкуються вдома рідною мовою, зросла майже у півтора раза. При цьому 70% громадян вільно нею володіють. Нагадаємо, 30 травня Верховний Суд підтвердив чинність українського правопису. Його затвердили 2019 року. Зокрема суд залишив без змін постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2021 року, якою апеляційний суд визнав протиправним та анулював рішення Окружного адміністративного суду Києва щодо скасування нового правопису.

Пропагандистські пабліки поширили фейкову інформацію щодо українських волонтерів. Так, росіяни заявили, що вони буцімто передають російські продукти з Курської області для бійців Збройних сил на Харківщині. Про це повідомляє VoxCheck. Зазначається, що пропагандисти поширили у мережі фото начебто продуктів з Курської області, які награбувала 82 ОДШБр. Бійці цього підрозділу буцімто через волонтерів передають їх для військових цієї ж бригади, які перебувають на Харківщині.  Проте така інформація не відповідає дійсності. Ба більше всі продукти, які були зображені на фото навпаки були відправлені на Курщину для гуманітарної допомоги населенню. До того ж на продуктах помітні українські назви, що ще раз спростовує російську брехню. "Якщо уважно придивитися до світлин, то помітимо українські назви. Такі написи неможливі для продукції з Курської області. Також частина їжі -- це свіжа випічка, яку навряд робили б поблизу фронту. Ще на фото помітні різні консервації --  їх заготовили українські волонтери, які допомагають бригаді", -- наголосили у VoxCheck. Скріншот із соцмереж Нагадаємо, раніше керівник Центру протидії дезінформації Андрій Коваленко попередив, що росіяни активно просувають нову брехливу інформацію про Україну. Основним ворожим наративом є те, що українські інструктори нібито вчать у Сирії міжнародних терористів разом зі США.

Вечері у понеділок, 30 вересня, російські окупанти атакували дроном село Івашки на Харківщині. Внаслідок обстрілу постраждали четверо людей, серед них -- волонтери. Про це повідомила прес-служба Харківської обласної прокуратури. "На Харківщині внаслідок чергової ворожої атаки постраждали четверо людей, серед яких двоє волонтерів", -- йдеться у повідомленні. Відомо, що 30 вересня близько 18:05 ворог атакував FPV-дроном село Івашки Богодухівського району. Двоє волонтерів — чоловіки 24 та 62 років отримали поранення. Також внаслідок обстрілу гострої реакції на стрес зазнали 55-річна жінка та 17-річний хлопець. "Внаслідок удару пошкоджено автомобіль", -- додали в прокуратурі. За фактом порушення законів та звичаїв війни розпочато досудове розслідування. Фото: Харківська обласна прокуратура Також 30 вересня під ворожий обстріл потрапили енергетики ДТЕК на Дніпропетровщині. Російська армія атакувала працівників компанії дронами. Нагадаємо, 30 вересня російські загарбники атакували медзаклад в Сумській області. У результаті ворожих дій поранено медсестру.

Вже другий рік поспіль у перший день жовтня Україна шанує своїх захисників та захисниць. Кожного, хто залишив своє звичне життя, взяв до рук зброю й обрав боротьбу за Батьківщину. Кожного, хто вирішив присвятити себе Україні -- її незалежності та волі… Але так було не завжди. З 2014 року День захисників і захисниць в Україні відзначали 14 жовтня -- у День Покрови Пресвятої Богородиці. Проте 1 вересня 2023 року Православна церква України перейшла на новий календар, тому свято перенесли на 1 жовтня. Та особливий цей день у календарі кожного українця і тому, що на нього припадає ще два не менш символічних і знакових свята -- крім Покрови Пресвятої Богородиці, це День українського козацтва й День створення УПА. Споконвіку Пресвята Божа Матір була захисницею воїнів-захисників. Ця традиція дуже давня і походить ще від часів Київської Русі. Козаки навіть називали Покрову своєю заступницею і завжди молилися Діві Марії перед початком важливих битв. На Січі була побудована церква на честь Покрови Пресвятої Богородиці, де збиралися козаки подякувати захисниці після вдалого походу. Для українців День захисників і захисниць має вагоме значення. Сьогодні, коли в Україні триває повномасштабна війна, вшанувати подвиг військових, волонтерів та медиків особливо важливо. Тільки завдяки ним наша Батьківщина зберігає свою незалежність. TrueUA у своєму новому спецпроекті розповідає історії неймовірних українців, які завдяки патріотизму, силі духу та непохитності віри прискорюють відновлення незалежності України -- на фронті, за волонтерством, на трудовому шляху. Ігор -- військовослужбовець, позивний "Брокард" До повномасштабного вторгнення Ігор 17 років пропрацював аналітиком програмного забезпечення у компанії BROCARD. У вільний час займався спортом, бігом, родиною й вихованням двох доньок. Рішення стати на захист Батьківщини ухвалив 2022 року -- тоді, у березні, він "закохався" у столицю, в якій "не було зайвих людей, а були суворі вулиці й суворі люди". "На той час Київ готувався до того, щоб відстоювати себе як місто, своє право на існування. У всіх підземним переходах були "коктейлі Молотова", скрізь, де тільки можна, встановлювалися блокпости, ходили ТРО. Серед моїх знайомих були люди, які вже пішли воювати, у тому числі наші колеги з BROCARD. Надихався їхнім прикладом і своїм розумінням того, що навряд чи без мене це повинно відбуватися. Коли ти на власні очі бачиш, що може очікувати на твоє місто, твою родину, батьків, рішення було досить очевидним", -- розповідає військовослужбовець. Спочатку він допомагав іншим захисникам, а потім мобілізувався та встав у стрій. Після цього сформувався його підрозділ і захисники поїхали на Схід. За увесь час служби чоловік обороняв рідну землю на Бахмутському, Авдіївському, Ізюмському напрямках. Фото з особистого архіву військового Сьогодні Ігор продовжує захищати свою країну. Наближати перемогу йому допомагає компанія BROCARD, яка не лише зберегла його посадовий оклад, але й підтримує фінансово.  "Це дуже допомагає, бо витрати на проходження військової служби вищі, ніж мої витрати в мирний час. Не можна сказати, що держава чимось не забезпечує. Проте часто є випадки, коли крім забезпечення від держави треба щось докуповувати, чим держава не повинна забезпечувати, але в цьому є нагальна потреба. Або забезпечила, але це було втрачено при тих чи інших умовах. І поки тривають певні службові розслідування, щоб це майно списати, аби була можливість отримати нове, потрібно закривати ці "дірки" та докуповувати за власні кошти", -- пояснює захисник. Так, BROCARD забезпечила свого працівника-військового власною автівкою, яку за цей час він з побратимами встиг довести до стану бойової "колісниці". Зараз автівка поїхала знову на Донбас, вже до іншого їхнього колеги. Ігор зізнається: підтримка компанії відчувається в усьому. "Дуже приємно, що наші співробітники закривають збори за необхідності та розуміють, що війна -- це не тільки військовослужбовці, які перебувають безпосередньо на фронті. Війна має глибоке коріння. Це боротьба за нашу Незалежність і зараз вона вже виходить на етап боротьби за наше існування. Дуже важливо, щоб всі це розуміли. І дуже приємно, що розуміє компанія. Хотів сказати, "в якій я працюю" 17 років, але, мені здається, правильніше буде сказати -- "з якою разом" ми працюємо 17 років", -- каже захисник й додає: знав, що буде підтримка, але не очікував, що настільки потужна. Військовий наголошує, що війна триває, й триватиме до нашої Перемоги, і війна -- вона у всіх, не тільки у військових. "Вона загальнонаціональна. Тому треба готуватися, тренуватися, розуміти, що вона буде йти стільки, скільки ми зможемо триматися. Якщо ми її програємо, то в мене для всіх дуже погані новини", -- резюмує Герой. Дмитро Рубець, добровільно мобілізований військовослужбовець, позивний "Естонець" На захист своєї Батьківщини Дмитро без вагань став у другий день повномасштабного вторгнення Росії -- 25 лютого. Служив в 411 окремому батальйоні БПАК оператором безпілотних авіаційних комплексів. Та все змінило важке поранення, яке військовий отримав цьогоріч 6 квітня поблизу Очеретиного, що на Донеччині... "Перед початком вторгнення я довгий час працював в Естонії, та й за характером, кажуть побратими, схожий, тому маю позивний Естонець. Ніколи не мріяв стати військовим, працював на великих промислових об'єктах оператором CNC станків, але повномасштабне вторгнення спонукало до єдиного на той час правильного рішення", -- розповів "Естонець" нашому виданню. Дмитро зізнається, що ніколи не думав, що матиме поранення, та ще й таке важке. Однак і на смерті не зациклювався. Фото з особистого архіву Дмитра Рубця "Просто робив, що міг, ризикуючи життям, але з холодною головою. Побратими врятували мені життя, адже саме завдяки їхнім чітким діям, я був оперативно доставлений у стабпункт", -- пригадує захисник. У військового високі ампутації лівої руки та ноги. Про те, що не має більше лівої руки Дмитро Рубець дізнався в Новомосковській лікарні. А новина про ампутацію ноги застала чоловіка вже у реанімації столичного шпиталю. "Та завдяки турботі лікарів та моїх близьких швидко прийшов до тями, після цього розпочався мій шлях реабілітації. Наразі ми розпочали процес протезування. Але все не так швидко, як хотілося б", -- зазначає "Естонець". Сьогодні поряд із Дмитром кохана дружина Олена, родина, друзі та побратими, з якими він на постійному зв’язку. Військовий не полишає надії продовжити службу після протезування. "До поранення я обслуговував літальні апарати, маю великий досвід пілотування, ведення обліку та складування техніки. Дуже хочу повернутися за кермо", -- ділиться планами на майбутнє захисник. Ірина Клейменова, бойова медикиня До повномасштабного вторгнення Росії Ірина Клейменова працювала в ІТ-сфері, виховувала двох дітей та волонтерила. З 2022 року жінка -- бойова медикиня одного з підрозділів ЗСУ. Її позивний -- "Сонце". "У 2020 році я зрозуміла, що рано чи пізно прийде той день, коли ми всі воюватимемо. І я почала готуватися: вивчати тактику та стратегію переміщень, стріляти з різних видів озброєння та вивчати такмет", -- розповіла Ірина Клейменова в ефірі "Українського радіо. Львів". За кілька місяців до повномасштабного вторгнення, коли стало очевидно, що Росія нападе, то почала визначати, що ж буде робити. "Я обрала для себе тактичну медицину. Тому 24 лютого 2022 року я вже знала, що робити", — каже Ірина Клейменова. Фото з архіву Ірини Клейменової / "Суспільне. Львів" Згадуючи події дворічної давності, Ірина розповідає, що ще 23 лютого, коли вже було оголошено надзвичайний стан, вона вночі сіла за кермо свого авто і дві чи три години їздила дорогами міста та околицями, щоби впорядкувати свої думки та накреслити план дій. Каже, що водіння за кермом є одним з методів поповнення ресурсу: навіть зараз, якщо потрібно прийняти важке рішення, сідає за кермо. "Я хотіла зрозуміти, що я робитиму зранку, що -- пообідді. Мені треба було полишити волонтерку, у моєму телефоні були номери великої кількості військових. Я розуміла, що вони вже почали рух, почали підготовку. І коли я побачила, що все вірно: є ракети, які летять, є рух колон у різних напрямках, навіть там, де я не очікувала, я зібралася і поїхала у львівський військкомат", — згадує бойова медикиня. За її словами, те, що колись їй доведеться взяти в руки зброю, вона вирішила ще у 2014 році, коли розпочалася російсько-українська війна. Тоді вони з чоловіком домовилися, що хтось з них піде на війну. Два роки тому їй, жінці та мамі двох дітей, у військкоматі спочатку сказали фразу: "Ми жінок не беремо". У черзі охочих мобілізуватися на 11 ранку 24 лютого вона була сім тисяч п’ятисота. "Я простояла до пізнього вечора. Перезнайомилася зі всіма, навіть з тими, хто стояв у наряді на вході. І нам з подругою вдалося потрапити до командира 103 бригади територіальної оборони. Мабуть, наш напір неможливо було стримати. Я всім доводила, що вам потрібні будуть медики, ті, хто фізично витягуватиме поранених, фронт буде динамічним і нас буде бракувати. Ми всіх так дістали, що нас мобілізували", — говорить жінка. Залишалося тільки повідомити про своє рішення дітям: синові на той час було вже 12, доньці – вісім років. Їм Ірина не наважилася сказати. Про те, де вона перебуває і що може не бути зв’язку, знав тільки чоловік. Говорячи про початок своєї служби у ЗСУ, Ірина Клейменова розповідає, що тоді вона мала досвід, коли до жінки в армії ставилися несерйозно. Та, пригадує жінка, вона стояла в нарядах, не цуралася нічних, бойових, не ховалася. Дуже активно навчала людей -- ламала стереотипи. За її словами, зараз вже є розуміння, що жінка-медик, яка працює на фронті, це -- бойові люди, які мають глибокі та конкретні знання. У спілкуванні з чоловіками Ірині допомагала її освіта психолога. У роботі медика, каже Ірина Клейменова, коли потрібно надавати допомогу побратимам, з якими ділилася кавою та їжею, їли з однієї тарілки, пили з одного горнятка. І коли перед нею два десятки поранених, а ті, найближчі, настільки важкі, що можуть не вижити, то важко їх сортувати. А коли їй треба виплакатися, вона йде на Марсове поле у Львові, розмовляє з загиблими побратимами, свариться з ними, кричить на них. І стає легше. Коли підрозділ Ірини вийшов з Кремінної, вона вирішила, що більше не може і схотіла полишити бойову медицину та перевестися на посаду аеророзвідника. Проте до знань медика у неї додалися вміння керувати безпілотниками. І вона таки продовжує надавати допомогу пораненим побратимам. Жінка каже, що не хоче передати цю війну своїм дітям. Тому після перемоги залишиться в армії.

Людина є найважливішою цінністю громади, держави, компанії. Від її професіоналізму, наполегливості та мотивації залежить розвиток бізнесу, а від відданості цінностям, патріотизму, сили духу та непохитності віри — процвітання і навіть існування країни. Так, крок за кроком, відбувається відновлення незалежності України — завдяки зрілим громадянам, які "проживають" кожну мить життя — на фронті, за волонтерством, на трудовому шляху. Вогонь поколінь Володимир Кравченко, керівник виробничо-диспетчерського відділу заводу "Запоріжвогнетрив", належить до однієї трудових династій підприємства — родини Петрових. Династія бере початок з 1950 року: батьків на робочих місцях змінюють діти, дітей — онуки. Загалом 11 членів сім'ї присвятили себе підприємству, а їхній сумарний трудовий стаж склав майже 160 років. На початку повномасштабної війни Володимир Кравченко не міг залишатися осторонь і приєднався до лав захисників. Чоловік воював на найгарячіших напрямках фронту, брав участь у запеклих боях з ворогом за Харків, Запоріжжя, Прип’ять і десятки інших містечок і сіл. Після демобілізації Володимир повернувся до роботи на заводі. А свій воєнний досвід використовує з користю — спрямовує на те, щоб допомагати колегам-ветеранам війни повертатися до цивільного життя та адаптуватися в колективі. Адже коли ветерани мають великий авторитет і повагу в колективі — від цього стає сильнішою держава. Володимир Кравченко. Фото з особистого архіву "Що не зможе одна людина — те до снаги міцній родині, колективу, — переконаний Володимир Кравченко. — Тож робота на "Запоріжвогнетриві" — це не лише колосальний досвід, стабільність і надійність, а й спільні цінності та найміцніший фундамент для впевненості у майбутньому, можливості розвиватися і бути корисним. Тому так важливо бути разом, прагнути розвитку, стабільності й миру, особливо зараз, під час війни". Нещодавно підприємство нагородило родину Петрових відзнакою "Золота Династія" за значний спільний внесок у розвиток заводу, підтримку країни та українців. Мотивовані, кваліфіковані та щасливі люди здатні досягати більших результатів, а компанії, які піклуються про своїх співробітників, досягають успіху і є основою сильної та стабільної країни. Правильний шлях Олена Крекніна працює Deputy Marketing Director в AXOR INDUSTRY і взяла на себе непрості обов’язки: займається благодійністю від імені компанії. У пріоритеті благодійної діяльності компанії — допомога мобілізованим "аксорцям", які боронять країну зі зброєю в руках, і облаштування мобільних шпиталів для поранених захисників і захисниць. Щомісяця колектив відправляє своїм колегам посилки з необхідними речами: ліки й тактичну медицину, амуніцію та засоби гігієни тощо — усе, що потрібно для виконання бойових завдань і облаштування побуту на фронті. "Ми пишаємося нашими співробітниками, які захищають Україну в лавах ЗСУ. Ми впевнені, що наша підтримка допомагає воїнам відчувати турботу і надійний тил, додає впевненості, що кожного з них чекають вдома", — розповідає Олена. Олена Крекніна. Фото з особистого архіву У компанії також активно підтримують соціальний проект "Мобільні госпіталі -- Mobile Hospital", адже розуміють його важливість для порятунку життя поранених хлопців і дівчат. Разом з допомогою компанія опрацьовує таку важливу суспільну тему, як працевлаштування ветеранів війни на підприємстві AXOR. Для того, щоб ефективно допомогти демобілізованим військовослужбовцям адаптуватися у колективі та суспільстві, вивчають досвід колег щодо організації центрів підтримки ветеранів безпосередньо на підприємстві. Незабаром подібний центр підтримки з’явиться і на заводі AXOR, перш за все, щоб навчати робітників коректному й екологічному спілкуванню з воїнами, які повертаються з фронту. На думку Олени Крекніної, це — лише початок благодійності діяльності компанії. Адже суспільство потребує змін щодо багатьох аспектів життя: підвищення рівня інформованості про можливості для ветеранів, про створення умов для тих, хто повертається з війни, та їхні права. І втілити ці зміни до снаги лише сильним компаніям, які розділяють цінності й членами свого колективу. Свідоме і відповідальне Для Лариси Степанушко, редакторки низки українських видань, життя розділилось на "до і після" ще у 2014 році. Тоді вона створила волонтерську групу майстринь, які в’яжуть теплий одяг на фронт і у шпиталі. А разом з тим, жінки шили білизну для захисників, закуповували амуніцію, обладнання, ліки та інші необхідні для захисників речі. Нині ця спільнота нараховує кілька тисяч активних волонтерок з кількох країн світу, які кожного холодного сезону забезпечують воїнів теплими речами. Важливо, що до кожного виробу — шкарпетки то чи труси-"сімейки" — майстрині ще на початку діяльності виробили чіткі вимоги та інструкції з виготовлення, врахувавши побажання воїнів. Адже шкарпетки мають зігрівати, не сповзати чи натирати ноги, а білизна — не заважати рухатись. Лариса Степанушко. Фото з особистого архіву Після повномасштабного вторгнення й окупації рідного Ірпеня Лариса разом з однодумцями створила благодійний фонд "Україна — перезавантаження". Нині команда також розвиває "виробничі" напрями волонтерської діяльності: додали плетення маскувальних сіток і пошиття адаптивного одягу у мобільні та стаціонарні шпиталі. Усе роблять безоплатно і безкоштовно передають захисникам. Фонд активно розвиває також програмну діяльність у громаді: відкрив еко-майстерню, проводить творчі заходи, запустив курс з підвищення фінансової грамотності. А також готується до відкриття громадського осередку, в якому заплановано реалізувати десятки цікавих заходів і програм, які охоплять широкий спектр тем. "Війна дала імпульс розвитку волонтерства та благодійності. Нам потрібно прагнути до такого рівня розвитку громадянського суспільства, в якому благодійність стане частиною буденного життя у для більшості людей. Де людина є найбільшою цінністю для колективу, громади й держави", — переконана Лариса Степанушко. Сьогодні ми, як ніколи, розуміємо ціну нашої Незалежності. За увесь час війни світ побачив хоробрість, самовідданість та незламність нашого народу. А ми ще більше пишаємося тим, що є українцями. Ми — сильні, ми — згуртовані, ми — незалежні! Лариса Райтаровська, спеціально для TrueUA.

У вівторок, 9 липня, у столиці Чехії Празі посольство Росії облили червоною рідиною, яка імітує кров. Це стало відповіддю місцевих активістів на масовану російську ракетну атаку по Україні 8 липня. Відео і фото акції оприлюднили у соціальній мережі Х (колишній Twitter). Двоє людей — чоловік і жінка — вилили два відра з червоною рідиною на стенд і таблицю біля входу в російське посольство. Судячи з опису у соціальних мережах, у відрах був кетчуп. Після того, як чоловік і жінка спорожнили відра, до них підійшли правоохоронці, які склали протокол про адміністративне правопорушення та відпустили чоловіка та жінку. Про подальші подробиці цього інциденту та реакцію на нього офіційних осіб наразі нічого не відомо. Це вже не перший такий випадок у різних країнах Європи. Зокрема, минулого року на території одного з російських консульств у Німеччині з’явилися своєрідні "графіті". На стінах, парканах і табличках невідомі намалювали літери "Z" криваво-червоного кольору. Нагадаємо, що в лютому минулого року вулицю напроти посольства Російської Федерації у Великій Британії в Лондоні залили жовтою та блакитною фарбою. Таким чином британські активісти намагалися виразити свою солідарність з Україною.

Колишній голові Печерської районної організації Київської міської організації Товариства Червоного Хреста України повідомили про підозру за фактом привласнення гуманітарної допомоги в особливо великих розмірах. Про це повідомила Київська міська прокуратура. "Товариство Червоного Хреста виявило нестачу гуманітарної допомоги на 3,6 мільйона гривень… Окрім того, колишньому волонтеру цієї організації повідомлено про підозру в шахрайстві, підробленні та збуті посвідчень волонтера, незаконному використанні символіки Червоного Хреста та незаконному зберіганні амфетаміну", — йдеться в повідомленні. За даними слідства, колишня голова Печерської районної організації Червоного хреста, зловживаючи службовим становищем, привласнила гуманітарну допомогу на суму майже 3,6 мільйона гривень. Зокрема, зникли продуктові набори, постільна білизна, ковдри, матраци, інвалідні візки, бинти, гумові рукавички, шприці. "Також з’ясувалося, що колишній волонтер цієї організації, діючи за попередньою змовою із невстановленими особами, продавав підроблені посвідчення волонтерів Червоного Хреста. Також чоловік незаконно використовував символіку організації на власному автомобілі", — додали в Київській міській прокуратурі. Під час обшуків за місцем проживання жінки, офісу й автомобіля виявлено та вилучено гуманітарну допомогу на суму понад 1 мільйон гривень, яку передано для зберігання до Київської міської організації Товариства Червоного Хреста України. У колишнього волонтера під час обшуку також вилучено амфетамін, документи, які підтверджують незаконну видачу понад 150 підроблених посвідчень працівників-волонтерів Печерської районної організації Червоного Хреста, а також підроблені посвідчення волонтерів, які ще могли бути комусь видані. Крім того, колишній волонтер організації незаконно використовував символіку Червоного Хреста на власному автомобілі. Нагадаємо, в березні стало відомо, що уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець вимагає розслідування діяльності Російського Червоного Хреста за порушення принципу нейтральності.

У п'ятницю, 7 червня, Оболонський районний суд Києва обрав запобіжний захід Віктору Салюку, який підозрюється у справі про напад на волонтерку. Суд призначив чоловіку цілодобовий домашній арешт. Про це повідомляє "Суспільне". Віктора Салюка затримали 5 червня та повідомили про підозру за статтею про хуліганські дії. Вона передбачає до чотирьох років позбавлення волі.  Підозрюваний 73-річний, який проживає у київському Печерську і торгує на ринку на Куренівці, свою вину не визнає і наголошує, що на кадрах, які опублікувала волонтерка, не він і жодного конфлікту з дівчиною не може згадати через нібито "поважний вік". Сторона обвинувачення у суді клопотала про цілодобовий домашній арешт для Салюка. Проте захист підозрюваного просив м'якший запобіжний захід, зокрема, відпустити чоловіка під особисте зобов'язання. Варто зазначити, що іншому чоловіку, який фігурував у справі про напад на волонтерку, оголосили підозру. Наразі запобіжний захід йому не обирали. Нагадаємо, у Львові працівники Територіального центру комплектування силою заштовхали в бус місцевого волонтера Кирила Тарана. Омбудсмен Дмитро Лубінець відреагував на ситуацію.

Російські загарбники під час обстрілу Харківщини 31 травня поранили  волонтера зі Швейцарії. Розпочато кримінальне провадження. Про це повідомляє у Facebook Офіс генерального прокурора. За процесуального керівництва Чугуївської окружної прокуратури Харківської області розпочато досудові розслідування за фактами порушення законів та звичаїв війни (ст. 438 КК України). За даними слідства, 31 травня близько 14:00 російські військові обстріляли с. Шестакове Чугуївського району. Отримали поранення двоє чоловіків. Пошкоджено житлові будинки, будівлі ферми. "30 травня через ворожий обстріл у місті Вовчанськ поранено волонтера зі Швейцарії. Чоловік прибув до України з гуманітарною місією задля допомоги в евакуації людей та тварин із зон ведення активних бойових дій. Медики надали йому допомогу", — йдеться у повідомленні прокуратури. У прес-службі зазначили, що прокурори та слідчі поліції вживають всіх можливих та належних заходів для документування воєнних злочинів, вчинених збройними силами РФ. Нагадаємо, 2 березня російські терористи вгатили по Харківщині. Внаслідок удару на околицях Куп’янська рашисти поранили волонтера та пошкодили автомобіль.

У Вовчанську Харківської області 10 травня, у перший день наступу рашистів на регіон, зникли двоє волонтерів. Правоохоронці припускають, що один із них міг загинути. Про це повідомив начальник Вовчанської міської адміністрації Тамаз Гамбарашвілі, передає "Суспільне.Харків". "Є інформація, що у перший день масованих обстрілів та евакуації волонтери самовільно, не узгоджуючи ні з поліцією, ні з нами, виїхали в місто, не володіючи інформацією, що не потрібно їхати у північну частину міста. Перебування цих двох волонтерів зараз невідоме. Або вони попали під обстріл і загинули, або потрапили в полон -- ми не розуміємо цього", -- сказав начальник МВА. Гамбарашвілі додав, що громадська організація, яка відправляла волонтерів, звернулася до поліції з заявою про зникнення двох людей. "Наскільки я знаю, це волонтери з Київської області, які хотіли допомогти з евакуацією населення у Вовчанську і заїхали у місто для евакуації або іншої гуманітарної цілі. Але вони не координувалися", -- сказав "Суспільному" керівник відділу евакуації координаційного гумцентру Олег Іванов. Іванов зазначив, що колеги зниклих волонтерів намагалися самотужки їх відшукати. Проте посадовець зауважив, що у цій ситуації всі організації мають чітко координувати свої дії із місцевою владою та поліцією, а не займатися самодіяльністю. "Їхні колеги хотіли поїхати шукати, я з ними розмовляв, сказав, що це найдурніша ідея. Я розумію, яке це горе, але потрібно розуміти: коли ви заїхали й з вами щось сталося, через це буде ризикувати Національна поліція, люди, які вивозять інших. Потрібно допомагати, а не бути проблемою", -- говорить Олег Іванов. Своєю чергою керівник слідчих поліції Харківщини Сергій Болвінов заявив, що один з волонтерів, які зникли у Вовчанську, міг загинути.  "Поки точилися бої за місто, двоє волонтерів на власній машині поїхали до Вовчанська, щоби евакуювати звідти місцеву родину. Але до адреси вони так і не доїхали -- зникли. Ми вже розслідуємо цю справу, та, на жаль, за попередньою інформацією та даними від свідків, хлопців розстріляли російські військові. Один з них, ймовірно, поранений, другий -- не вижив", -- повідомив Болвінов. Нагадаємо, розвідка Великої Британії вважає, що російські окупанти здійснюють активні наступальні дії у Харківській області та намагаються закріпитися у деяких населених пунктах. У такий спосіб війська країни-агресорки намагаються відволікти українські сили від інших напрямків фронту та створити загрозу для Харкова.

У п'ятницю, 26 квітня, російські окупанти безпілотником атакували автомобіль на Харківщині. Внаслідок обстрілу постраждали волонтери. Про це повідомив голова Харківської обласної військової адміністрації Олег Синєгубов. "Ворожий дрон влучив у цивільний автомобіль — є поранені", — йдеться у повідомленні. Вказується, що о 12:30 в селі Сотницький Козачок Богодухівського району внаслідок влучання ворожого безпілотника в автомобіль отримали поранення два місцеві волонтери: чоловік 56 років та його 54-річна дружина. Також травмований їхній 18-річний син. "Обстріл здійснено після видачі жителям села гуманітарної допомоги", — зазначив Синєгубов. Також нещодавно на Чернігівщині рашисти атакували автомобіль, який привіз хліб у місцевий магазин. Внаслідок ворожого обстрілу постраждав водій. Нагадаємо, 26 квітня російські окупанти під час обстрілу Харківської області поцілили у підстанцію та житловий будинок в місті Дергачі.