Останнім часом в інформаційному просторі з’являється дедалі більше повідомлень щодо пенсійної реформи в Україні. Утім, таку інформацію помічають здебільшого пенсіонери й люди передпенсійного віку, а їх інтерес часто обмежується нарахуванням, розміром і регулярністю виплат. Тому не дивно, що реформування пенсійної системи породжує велику кількість міфів, домислів і спекуляцій. До прикладу: згадка про те, що кожному українцю необхідно формувати власні пенсійні накопичення за допомогою альтернативних фінансових інструментів асоціюється у більшості людей з фінансовою пірамідою.
Та чи багатьом із вас спадало на думку, що солідарна система пенсії, яка діє в Україні — це наймасштабніша фінансова піраміда? А всі ми — її учасники на добровільній основі. І що найпоширеніший страх перед старістю — животіти на державну пенсію та потерпати від морального приниження — може перетворитися на реальність для будь-кого з нас. Звісно, якщо все залишити так, як є.
Чому пенсійна система перетворилася на фінансову піраміду? Чого очікувати українцям у найближчі роки від держави? Як наскладати гроші на достойну пенсії для себе та рідних, а бонусом отримати від держави грошове заохочення? За якими критеріями шукати компанію-партнера для накопичення капіталу і хто допоможе розібратися з нюансами? Відповіді на ці та інші життєво важливі питання — у серії наших матеріалів про фінансову грамотність.
У світі діє три пенсійні системи: солідарна, обов’язкова накопичувальна і добровільно-накопичувальна. В Україні функціонує здебільшого перша, і лише незначна кількість людей усвідомлено та завбачливо долучилася до третьої.
Суть солідарної системи в Україні полягає в тому, що усі офіційно працевлаштовані працівники, фізособи-підприємці та самозайняті особи платять державі 22% єдиного соціального внеску від заробітку. З цих відрахувань 86% йде на виплати нинішнім пенсіонерам, 14% — в інші соціальні фонди. Але солідарна система працює лише за умови, коли кількість працездатних людей більша за кількість пенсіонерів. Щойно приплив нових інвесторів зменшується — пенсійний фонд банкрутує.
Основи солідарної системи заклав у кінці ХІХ століття німецький канцлер Отто фон Бісмарк. Вона успішно функціонувала завдяки розвитку промислової революції та збільшенню робочої сили. У сім’ях народжували по кілька дітей, які поповнювали ряди інвесторів, водночас кількість пенсіонерів була значно меншою. На той час така система була досить привабливою, тому швидко розповсюдилася по всьому світу.
Але часи змінювались: народжуваність зменшувалась, тривалість життя збільшувалась завдяки досягненням медицини — і кількість тих, хто наповнював пенсійну скарбничку, стала меншою. Пенсійні фонди відчули дефіцит коштів.
Першими почали вживати заходів для наповнення пенсійних фондів країни Західної Європи: збільшували податок, залучали молоду робочу силу з інших країн. Для покриття дефіциту коштів на виплату пенсій перенаправляли гроші, призначені для інших галузей, що призвело до гальмування економічного розвитку країн. Найефективнішим рішенням став тренд адаптувати пенсійні системи: підвищувати пенсійний вік і стимулювати розвиток накопичувальних пенсій, переважно через недержавні пенсійні фонди. Внески, які роблять працівники від зарплати, працюють як депозит і стають джерелом національних інвестицій. Після виходу на пенсію вкладник повертає свої кошти з відсотками.
Пенсійна реформа в Україні почалася ще у 2004 році, проте усі ці роки її впровадження було "не на часі". Реформа передбачає перехід на трирівневу пенсійну систему: перший — це солідарні пенсії, другий — обов'язкове відрахування громадянами коштів на власну пенсію (його запровадження лише обговорюється), третій — добровільно-накопичувальна система, яка працює в Україні з 2005 року. Третій рівень передбачає добровільну участь громадян у формуванні власних пенсійних накопичень завдяки внескам від фізосіб чи роботодавців.
Особливість другого і третього рівнів у тому, що накопиченими коштами керуватимуть недержавні пенсійні фонди (НПФ). Вони інвестуватимуть їх у фінансові інструменти для отримання доходу, тож накопичений капітал працюватиме як депозит, а у перспективі пенсіонер отримає більше, ніж відклав на власний рахунок. Третій рівень функціонує, але не має особливого попиту в українців через слабку довіру до НПФ — зокрема, у зв’язку з відсутністю інформації чи маніпуляцією нею. Законодавство дозволяє отримувати пенсію як з державного фонду, так і з недержавного.
Проте, якщо перспектива отримувати накопичувальну пенсію — цілком досяжна, то очікувати державну — швидше fata Morgana. Адже, пенсійна система дедалі глибше занурюється в безодню, куди її затягує балансування на межі банкрутства упродовж багатьох років. Нині в Україні на 10,7 млн платників ЄСВ припадає 10,8 млн пенсіонерів, і це співвідношення продовжує змінюватися не в кращий бік.
Ще три роки тому прем’єр-міністр Денис Шмигаль попередив: держава не зможе платити пенсії майбутнім пенсіонерам через 15 років. Тобто, фінансова піраміда солідарної системи приречена на руйнування, а її учасникам не варто розраховувати на забезпечену старість. Додайте до вище згаданих причин війну, економічну кризу і зарплату у конвертах — і визнайте: не факт, що на колапс доведеться чекати обіцяні чиновником 15 років. І рятівною соломинкою може стати пенсійна система, складена з солідарного, примусово-накопичувального та добровільно-накопичуваного рівнів.
Якщо ваша основа базується на збанкрутілому пенсійному фонді, то й ваше життя матиме таку ж цінність, а швидше за все і меншу. Коли у вас немає об’єктивних і правдивих даних для аналізу та ухвалення важливих для життя рішень, давайте разом шукати відповіді на питання.
Підписуйтеся на нас в Telegram 
, щоб дізнаватися важливі та цікаві новини першими
