П'ять зірок: де в Одесі знайти ідеальний відпочинок без компромісів

Кожні відвідини Одеси готують нові відкриття та враження. Цього разу журналістці TrueUA випала нагода побувати у найвідомішому готелі міста — Bristol Hotel і дізнатись про його історію та традиції.

Пригадую, як під час прогулянок Одесою моя уява малювала картинки життя людей у старовинних особняках: вишуканого стилю помешкань і звичок його мешканців, витонченої кухні та чарівних дрібничок, які створюють особливу атмосферу. Одна з таких будівель — Bristol Hotel, який за 125 років свого існування пережив чимало злетів і трагедій, однак незмінно підтримував репутацію п'ятизіркового гранд-готелю з бездоганним сервісом.

У просторі та часі

Будівля готелю Bristol з першого погляду закохує витонченістю та духом минулого, а красивий фасад одразу хочеться зазнімкувати на згадку. Він розташований в історичному центрі Одеси, на місці прибуткового будинку купця ІІ-ї гільдії Наума Юровського на вулиці Італійській. Саме цією дорогою у позаминулому столітті торговці з різних куточків світу возили свій крам від морського порту на континент і назад.

Bristol збудували у 1899 році у стилі необарокко два знамениті архітектори — Олександр Бернардацці та Адольф Мінкус. Майстрам вдалося створити готель, який перевершив найкращі на той час європейські готелі, став зразком не лише витончених архітектурних рішень і гостинності, а й інновацій. Bristol — це перший п'ятизірковий готель Одеси і перший чотириповерховий будинок у місті. Постояльці готелю могли користуватися унікальними на той час зручностями: електричним освітленням, ліфтом, а телефон і ванна були у кожному номері.

Готель пережив чимало випробувань: революції, війни, окупацію та звільнення міста, перейменування, зміни урядів і цінностей. Але саме в незалежній Україні Bristol відзначив свій другий день народження: після дев'яти років реставрації  гостинно відчинив двері для гостей.

Ми заходимо всередину і потрапляємо у лоббі, поряд — рецепція, зала для зустрічей, бесід і відпочинку, а також ресторан. Лунає тиха музика, екзотичні квіти та аристократичні сутінки підкреслюють розкіш інтер’єру.

З історією готелю знайомить Наталя Стаднікова. Вона демонструє архівні світлини інтер’єру, згадує імена відомих постояльців і підкреслює, наскільки важливо було відродити будівлю в її первозданному вигляді. Сучасний Bristol майже повністю зберіг автентичність, яку створив Бернардацці.

Ліфт працює безвідмовно. Але ми із задоволенням підіймаємося мармуровими сходами, виготовленими з рідкісної породи мармуру Беж Розе та прикрашені відреставрованими статуями Богині Родючості та Сирени. Світло, що пробивається крізь вітражне скло, спеціально привезене з Італії, підкреслює витонченість інтер’єру.

Реконструкція та авторський дизайн інтер'єру готелю проводились під керівництвом талановитої дизайнерки Наталії Мержієвської. На стелях у коридорах та кімнатах відновлено ліплення, у кольоровій гамі інтер'єрів переважають червоний та зелений.

Нам показують кілька номерів від стандартного до класу люкс. Всі вони умебльовані виробами італійських фабрик Angelo Cappellini (як в історичному Bristol) та Giorgio Piotto, прикрашені люстрами з муранського скла, шовковими шпалерами, мають великі санвузли з елегантним дизайном. Вишуканий декор у поєднанні з сучасними зручностями забезпечують максимальний комфорт.

На верхньому поверсі розташовані фітнес-центр і SPA із затишною терасою — ідеальне місце для релаксації та відновлення.

Ми милуємо панорамним видом Одеси під вечірніми зорями та повертаємось у свої номери. Тут на нас чекає ремарка від адміністрації: іменні вітальні листівки на столі та шоколадка.

Свято для гурманів

Ресторан Le Grand Café Bristol заслуговує на окрему історію. Його інтер’єр виконаний у загальній кольоровій гамі готелю, а його головні прикраси — мозаїка з 10 порід італійського мармуру та венеціанські дзеркала. Свого часу тут приймали почесних гостей — Анрі Барбюса, Леоніда Утьосова, Богдана Ступку, Джона Малковича, Віллі Бределя, Джеймса Олдріджа, Теодора Драйзера та Арманда Хаммера та інших.

За столом плине тиха розмова — за життя. Кожне слово генеральної директорки мережі Vertex Hotel Group Ірини Сідлецької про те, що історія будівлі, міста чи країни значною мірою залежить від конкретних людей і їх доброї волі впливати на події, знаходять відгук у наших серцях. Адже, сучасний Bristol — це не просто п’ятизірковий готель. Це місце, де оживає українська історія, культура, традиції та кухня.  Ресторан працює у форматі fine-dining.

На столі перед нами вишукані закуски і ми насолоджуємося їх спогляданням. Біля кожного прибору лежить меню та ручка – нам потрібно обрати головну страву. Кожна страва – це вершина кулінарного мистецтва, який потрібно роздивлятися і смакувати з насолодою. І за цим ідеальним втіленням гармонії смаків і текстур стоїть бренд-шеф Le Grand Café Bristol — Айк Вейшторт. Ми зустрічаємо Айка оплесками та компліментами. Бренд-шеф виявився небагатослівним, лише скромно схиляє голову та додає, що кожна страва у ресторані натхненна національними та місцевими традиціями, але доповнена тією самою "родзинкою" від шефа, яка робить її унікальною.

У меню пропонується переосмислена класика від Айка Вейшторта — гармонійне поєднання сучасних кулінарних технік із класичними європейськими рецептами. У руках команди кухарів під керівництвом Айка такі відомі страви, як фаршмак, салат із тюльки і навіть вареники, набувають нових яскравих акцентів. Їхній смак вражає витонченістю, а оригінальність — любов'ю шефа до експериментів із соусами, які стають справжнім завершальним штрихом кожної страви.

Від античних часів і донині

Вечеря з Айком Вейштортом відбувається у супроводі сомельє Shabo. До речі, правильно вимовляти назву з акцентом на перший склад.

Факти про вино Shabo вражають: 500 нагород з найавторитетніших конкурсів світу, експорт до 22 країн світу, почесне місце у найвідомішому Музеї вина у Бордо і присутність у винній карті ресторанів Michelin.

Офіціанти виносять нові страви, а сомельє до кожної з них пропонує ретельно підібране вино та занурює нас у історію, яка почалась тисячі років тому.

Виноробні традиції у селі Шабо сягають корінням ще в античні часи, коли древні греки заснували поселення Тіра і висадили перші виноградники. Згодом землю обробляли турецькі поселенці, а після них — швейцарські колоністи, які заклали основи професійного виноградарства і виноробства. Тоді вина з місцевого теруару досягли неймовірних успіхів у світі, а технології підв'язки винограду, які впровадили швейцарці у Шабо, донині використовують у всьому світі.

Події Другої світової війни та радянської доби видалися важкими: виноробня та виноградники майже занепали. Її відродження почалося у 2003 році із заснування компанії SHABO. Засновника компанії Важу Іукурідзе не злякали іржаве обладнання та занедбані виноградники, адже він знав, що вина з унікального місцевого теруару гідні конкурувати з кращими світовими зразками. Відтоді сім’я Іукурідзе кардинально реконструювала підприємство, встановила нове сучасне обладнання, сформувала команду фахівців.

Нині територія виноградників сягає понад 1200 гектарів, а в теруарі вирощують 20 традиційних європейських сортів винограду, які привезені з кращих розплідників Італії та Франції. Візитівкою компанії є унікальний сорт Тельті-Курук, який завезли турки-османи. У SHABO виробляють ігристі вина за класичною технологією — тобто, у процесі природного бродіння у кожній окремій пляшці, а також — методом природного бродіння у закритих акратофорах (резервуарах), що вміщують до 24 тисяч шампанських пляшок.

Культура споживання вина, як і історія його створення, нараховує багато століть. Поціновувачам вина компанія пропонує влаштувати винний вікенд у "Центрі культури вина SHABO", побачити виноградники та усі етапи виробництва, відвідати Дім ігристих вин і скуштувати напої на дегустації.

У якийсь момент вечері між бренд-шефом і сомельє виникає жартівливе змагання за увагу трапезників. Утім, наші вирази облич і нескінченний потік запитань до обох свідчать про те, що ми задоволені.

Попри те, що вночі та досвіта росія атакувала Одесу з повітря, нам вдалося відпочити. У готелі є укриття для безпеки гостей, готель оснащений генератором та має Starlink, що забезпечує безперебійний інтернет. Навіть за відсутності електропостачання не було відчутно жодного дискомфорту.

На Привозі

Сніданок в ресторані готелю — це окреме задоволення. Великий вибір страв, включно з рибними делікатесами, по кілька видів м’яса та локальних сирів, свіжу випічку та фрукти, чудове обслуговування — усе це зробила ранок особливим.

За продуктами для страв на обід ми разом з бренд шефом відправились на знаменитий одеський "Привоз". Так званий "новий Привоз" у будівлі та "старий" просто неба працюють у звичному режимі. З моменту повномасштабного вторгнення росії базар припиняв роботу всього на два дні — 24 і 25 лютого.

Ми зупиняємося біля лотків із зеленню, на яких Айк ретельно обирає товар, щось уточнює у продавчині — у результаті кілька пучків опиняються у пакеті.

Далі ми проходимо рибні ряди, і бренд-шеф Le Grand Café Bristol ділиться безцінним лайфхаком щодо вибору свіжої риби. Виявляється, їй у прямому сенсі потрібно заглянути в очі: якщо білки чисті — беріть сміливо, якщо мутні — не варто, бо риба уже якийсь час полежала. І до речі, лише на Привозі можна знайти найголовніший одеський делікатес — чорноморську "тюлечку", споживання якої стало справжнім культовим звичаєм серед місцевих.

Ми петляємо рядами з креветками та рибою, м’ясними делікатесами, проходимо повз лотки з овочами та сирами і опиняємося перед прилавком "Рибулька від Світульки". Продавчиня Світлана працює на Привозі майже 10 років і стала відомою далеко за межами Привозу завдяки артистизму та трансляції роботи своєї "точки" у соцмережах. Щоправда, назвати це торговим місцем складно — воно більше нагадує музей, в якому експонуються фото та портрети власниці, подяки від військових і букети живих квітів від її численних шанувальників.

Світлана здалеку помічає Айка та починає розпаковувати рибні делікатеси. Тож коли ми наближаємося до прилавку, вона протягує нам дошку з нарізаними величезними шматками "торту" "Патріотичний", складеного із шарів елітної риби, рибного рулету та інших смаколиків. Здається, що після ситного сніданку в ресторані ми не в змозі навіть дивитись, не те, що куштувати. Але риба виявляється настільки смачною, що руки тягнуться за наступним шматком і за гаманцем, аби придбати смакоту ще й додому. 

Отримуємо лайфхак від Світлани — жити на позитиві та робити добрі справи, робимо фото на згадку і, натхнені бесідою, рушаємо на прогулянку містом. 

Час перебування в Одесі добігає кінця, але ми встигаємо побувати на Ланжероні — одному з найпопулярніших одеських пляжів у центрі міста, який увійшов до сотні найкращих пляжів світу. Повертаючись до Bristol Hotel, вбираємо очима кожен штрих архітектури, ловимо зацікавлені погляди місцевих і з задоволенням відмічаємо, що місто спілкується українською. Відповідь на питання, що ж в Одесі найцінніше, — очевидна: одесити. Саме вони — щирі, патріотичні, винахідливі та оптимістичні, дбають про перлини міст і роблять його особливим для себе та гостей.