# історія

Національний заповідник "Києво-Печерська лавра" відкриває доступ на територію Ближніх печер. Держані структури домовилися з Православною церквою України (ПЦУ).Про це повідомила віцепрем’єр-міністерка з гуманітарної політики, міністерка культури України Тетяна Бережна в ефірі національного телемарафону "Єдині новини"."Настав історичний момент — оскільки ми знову відкриваємо доступ до Ближніх печер", — наголосила вона.За її словами, це насправді історичне рішення, тому що Лавра вкотре демонструє, що це міцний фундамент народу, держави, а також освітня та духовна опора."Тому відкриття доступу до цих печер — це величезна заслуга партнерства держави та Православної церкви України", — зауважила Бережна.Повідомляється, що доступ для відвідувачів Ближніх печер Києво-Печерської лаври відкриють зі середи, 25 лютого.Як Відомо, з 29 березня 2023 року Національний заповідник "Києво-Печерська лавра" розірвав договір оренди зі Свято-Успенським монастирем УПЦ (МП). Того ж дня Господарський суд Києва відкрив провадження за позовом Свято-Успенської Києво-Печерської лаври УПЦ (МП) до заповідника "Києво-Печерська лавра" щодо незаконного розірвання договору оренди, а в самій УПЦ (МП) заявили, що не мають наміру виселятися з лаври до завершення судового розгляду.Пізніше, 9 серпня 2023 року, суд визнав законним розірвання договору між монастирем УПЦ (МП) і заповідником "Києво-Печерська лавра". 11 серпня 2023 року Національний заповідник "Києво-Печерська лавра" тимчасово припинив доступ на територію Нижньої лаври всіх відвідувачів.Нагадаємо, що з 12 лютого Національний науково-дослідний реставраційний центр України презентував виставковий проєкт "У світлі Караваджо. Порятунок. Дослідження. Реставрація". Його центральною подією стане показ картини "Взяття Христа під варту" ("Поцілунок Іуди")..

У Мінську силовики провели масові обшуки та затримання серед книгорозповсюджувачів і видавців. У деяких сім'ях затримали одразу декількох людей. Під час обшуків перевіряли телефони всіх присутніх у квартирах і офісах.Про це повідомило білоруське незалежне видання "Наша Ніва". Медійники зазначили, що дії правоохоронців були системними та спланованими."Серед затриманих — працівники чинних і раніше ліквідованих видавництв, керівники та рядові працівники", — йдеться в повідомленні.Також під перевірку потрапили підприємці, які займаються розповсюдженням книжок. Усі затримані зробили значний внесок у розвиток білоруської культури.Обшуки відбувалися одночасно в різних місцях, у деяких родинах затримали по декілька осіб. Під час слідчих дій у квартирах і офісах перевіряли телефони всіх присутніх."Наразі невідомо, що саме намагалися знайти силовики. Найближчими тижнями з'ясується, чи обмежаться вони адміністративними справами — або ж йдеться про відкриття кримінальних проваджень", — акцентували медійники.Вони констатували, що на тлі обшуків про призупинення роботи оголосило білоруське видавництво "Технологія"."Компанія з певних причин не працює", — йдеться в короткому повідомленні видавництва на сторінці у Facebook.Жодних додаткових пояснень видавці не надала. Незалежні експерти висловили припущення, що така ж доля може спіткати й інші видавництва, які мають стосунок до білоруської культури чи білоруської мови.Нагадаємо, 19 лютого стало відомо, що в соціальних мережах громадяни Білорусі розпочали масово скаржитися на отримання повісток. Зокрема, резервістам наказують терміново з’явитися на військові збори..

У Києві суди обидвох інстанцій винесли рішення припинили право приватної власності на приміщення флігеля садиби мецената Івана Терещенка. Вона розташована на бульварі Тараса Шевченка, 34.Про це повідомила пресслужба Київської міської прокуратури."Садиба мецената Івана Терещенка, яка є пам’яткою архітектури, побудована напикінці 19 століття. Усі споруди садиби складають цілісний ансамбль у стилі венеціанської готики. В особняку проживав цукропромисловець, меценат, колекціонер Іван Терещенко", — йдеться в повідомленні.У прокуратурі додали, що 2006-2008 років садибу на підставі низки правочинів всупереч встановленій законодавством забороні на відчуження зареєстрували на праві власності за приватною структурою, яка не вживала заходів щодо її реставрації та збереження.Пізніше, 2023 року Велика палата Верховного Суду за позовом столичної прокуратури повернула з приватної власності особняк садиби Терещенків на бульварі Тараса Шевченка, 34, загальною площею понад одна тисяча квадратних метрів.Окрім того, 2024 року Київська міська прокуратура заявила позов про скасування державної реєстрації права власності товариства на нежитлові приміщення у флігелі вказаної садиби та їх повернення територіальній громаді Києва."Рішенням Господарського суду міста, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду, позов прокурора задоволено", — акцентували в прокуратурі.Прокурори підсумували, що зараз на виконання вказаних судових рішень право власності приватного товариства на приміщення флігелю припинено.Нагадаємо, що Міністерство культури внесло київську садибу Євменія Зеленського, яку побудували у другій половині ХІХ століття, до Державного реєстру нерухомих пам’яток України..

До річниці повномасштабного вторгнення Росії в Україну художня стрічка Станіслава Тіунова "Буча" вийде онлайн-платформах у Сполучених Штатах Америки, Канаді та Великій Британії.Про це повідомили на Facebook-сторінці Держкіно України."Художня стрічка "Буча" режисера Станіслава Тіунова, заснована на реальних подіях перших місяців повномасштабного вторгнення, виходить 24 лютого на онлайн-платформах Apple TV і Amazon у США, Канаді та Великій Британії", — йдеться в повідомленні.Сюжет розповідає історію громадянина Казахстану, який завдяки своєму паспорту має змогу їздити на окуповані Росією території й евакуювати звідти мирних мешканців.Він бачить своїми очима все, що відбувається в Бучі й інших окупованих містах і селищах: героїзм простих українців і жорстокість окупантів."Міжнародне визнання фільму має важливе значення для формування об’єктивного сприйняття подій в Україні. Світ має побачити правду про героїзм цивільних українців у російській окупації", — наголосили в Держкіно.Там додали, що стрічку створено компанією Buchafilm LLC. Дистриб’ютор — B&H Film Distribution Company.Нагадаємо, нещодавно стало відомо, що "Мавка. Справжній міф" ще до офіційної прем’єри виходить за межі кінозалу: вперше навколо стрічки об’єдналися одразу сім відомих українських брендів, щоби створити ексклюзивну колекцію, натхненну естетикою фільму та образами його героїнь..

Безжальні диктатори зазвичай асоціюються з владою, жорстокістю та магнетичною харизмою. Втім, навіть вони не були позбавлені звичайних людських рис — слабкостей, емоцій і почуттів. У багатьох автократів були дружини, з якими їх пов’язували складні, а подекуди трагічні особисті історії.Про дружин диктаторів та їхню долю — читайте в матеріалі TrueUA.Йосип Сталін та Надія Аллілуєва Стосунки між Йосипом Сталіним та Надією Аллілуєвою почалися у 1917 році, коли він повернувся до Петрограда із сибірського заслання. Уже 1918-го вони одружилися. У шлюбі Аллілуєва народила двох дітей — сина Василя та доньку Світлану.До цього радянський вождь був одружений із Катериною Сванідзе, з якою мав сина Якова. Однак через пів року після народження первістка Сванідзе померла від тифу.Про життя другої дружини Сталіна відомо небагато. Надія Аллілуєва працювала в Наркоматі у справах національностей, у секретаріаті Володимира Леніна, співпрацювала з редакцією журналу "Революція і культура" та газетою "Правда". У 1921 році її виключили з партії "за суспільну пасивність і прихильність до анархо-синдикалізму". Згодом вона навчалася в Московській промисловій академії на факультеті текстильної промисловості.Життя Надії Аллілуєвої обірвалося у 31 рік — у ніч з 8 на 9 листопада 1932 року. За даними з відкритих джерел, причиною трагедії стали серйозні проблеми зі здоров’ям, зокрема хронічні головні болі, пов’язані з неправильним зрощенням кісток черепа. За спогадами доньки Світлани, Сталін ніколи не відвідував могилу Аллілуєвої.Фердинанд Маркос та Імельда МаркосФіліппінський диктатор, відомий корупційними скандалами, які він прикривав риторикою "боротьби з комунізмом", також мав дружину. Знайомство Фердинанда Маркоса з Імельдою відбулося у 1954 році. На той час він був ветераном Другої світової війни, нагородженим філіппінськими та американськими бойовими відзнаками, а також обраним депутатом Палати представників Конгресу Філіппін. Уже після одинадцяти днів залицянь Маркос зробив Імельді пропозицію. Пізніше він неодноразово говорив: "Її любов привела мене до вершин успіху".На відміну від Надії Аллілуєвої, дружина філіппінського автократа вела значно публічніше й активніше життя. Під час правління Маркоса Імельда була губернаторкою Маніли, обиралася депутаткою парламенту та виконувала важливі дипломатичні місії, маючи ранг надзвичайного і повноважного посла. Після повалення режиму й вигнання диктатора, залишившись удовою, вона ще кілька разів обиралася до Палати представників.Масштаби розкрадання державних коштів родиною Фердинанда та Імельди Маркосів вражають: загальну суму привласнених грошей оцінюють до 10 мільярдів доларів. У листопаді 2018 року Імельду Маркос засудили у справі про корупцію часів диктатури її чоловіка, однак звільнили на час розгляду апеляції.Станом на сьогодні Імельда Маркос жива — їй 96 років. За силу й жорсткість характеру, а також за поєднання зовнішньої витонченості з владністю її називали "сталевим метеликом" (Steel Butterfly) або "залізним метеликом" (Iron Butterfly).Показовим є й те, що у 2022 році президентом Філіппін став син Фердинанда та Імельди Маркосів — Бонгбонг Маркос. Він і нині обіймає посаду глави держави.Адольф Гітлер та Єва Браун Єва Браун багато років була поруч з Адольфом Гітлером. В останні дні перед падінням Берліна, у квітні 1945 року, вона вийшла за нього заміж і разом із ним вчинила самогубство.Браун народилася в Мюнхені в родині шкільного вчителя Фрідріха Брауна та його дружини Франциски Кронбергер, яка до шлюбу працювала швачкою. Вона була другою дитиною в сім’ї: окрім неї, батьки мали старшу доньку Ільзу та молодшу — Маргарет (Гретль).Навчалася в католицькому ліцеї в Мюнхені, а згодом рік провчилася в бізнес-школі при місцевому монастирі. У 17 років вона влаштувалася до фотостудії Генріха Гофмана — офіційного фотографа нацистської партії. Спочатку працювала помічницею в студії та продавчинею, а пізніше навчилася фотографувати. Саме там у жовтні 1929 року вона познайомилася з Адольфом Гітлером.Лідер нацистів на той час був емоційно пов’язаний із Гелі Раубаль, яка мешкала разом із ним в окремій квартирі в Мюнхені. Після її смерті 18 вересня 1931 року Гітлер почав більше часу приділяти Єві Браун, і вони все частіше зустрічалися. Браун була закохана в Гітлера, однак взаємності, за свідченнями біографів, не відчувала. Згодом жінка здійснила спробу самогубства: під час її одужання Гітлер був поруч, і невдовзі їхні стосунки стали ближчими.Починаючи з 1933 року, Гофман залучав Єву Браун до роботи у своїй фотостудії, і вона інколи супроводжувала Гітлера в поїздках, роблячи приватні знімки. За деякими даними, у травні 1935 року Браун удруге здійснила спробу самогубства, однак вижила.Єва Браун роками була поруч із Гітлером, але громадськість майже нічого не знала про їхні стосунки. Гітлер публічно залишався холостяком, адже це підтримувало образ борця-аскета, повністю відданого Німеччині, і, за оцінками істориків, не відштовхувало жінок-виборчинь. За деякими свідченнями, Браун з’являлася поруч із ним під час Олімпійських ігор 1936 року, однак офіційно її не представляли. Про їхній зв’язок німці масово дізналися вже після падіння нацистського режиму.Єва Браун також майже не цікавилася політикою й не була членкинею НСДАП. Її захопленнями були спорт, мода та кінематограф. Як фотографка вона залишила чимало унікальних світлин і аматорських кінозйомок Гітлера та його оточення.На початку квітня 1945 року Єва Браун переїхала з Мюнхена до Берліна, щоби бути поруч із Гітлером. Коли Червона армія наблизилася до німецької столиці, і їй пропонували вибратися з бункера та врятуватися, вона навідріз відмовилася й вирішила розділити долю Гітлера. Після опівночі, у ніч із 28 на 29 квітня 1945 року, Гітлер і Браун одружилися під час приватної цивільної церемонії в бункері. Свідками були Йозеф Геббельс і Мартін Борман. Після цього в шлюбному свідоцтві вона підписалася як Єва Гітлер (за деякими свідченнями, виправивши прізвище з "Браун").30 квітня 1945 року Гітлер і його дружина вирішили вчинити самогубство. Після прощання з присутніми у другій половині дня камердинер Гітлера Гайнц Лінге, за власними свідченнями, зайшов до його апартаментів і виявив подружжя мертвим. Згодом їхні тіла винесли в сад Рейхсканцелярії та спалили. Рештки пізніше виявила радянська контррозвідка, після чого їх кілька разів перепоховували, а 1970 року — остаточно знищили.Елена та Ніколае ЧаушескуДружина румунського диктатора народилася 7 січня 1916 року. Її батько був землеробом. Вона здобула лише початкову освіту. Після закінчення школи переїхала до Бухареста разом із братом, де працювала на текстильній фабриці, а згодом — лаборанткою.У 1939 році вона, працюючи робітницею на текстильній фабриці, вступила до підпільного осередку Румунської комуністичної партії в Бухаресті та познайомилася з 21-річним Ніколае Чаушеску. За деякими свідченнями, він був у неї закоханий і не звертав уваги на інших жінок.Вони одружилися в грудні 1947 року. За офіційною біографією, 1957 року вона здобула кваліфікацію в галузі хімії/хімічної інженерії, а 1967-го — докторський ступінь. Водночас низка біографів і сучасників ставили під сумнів її реальний внесок у наукові роботи, зокрема авторство дисертації.З початку 1980-х років вона стала об’єктом культу особистості, співмірного з культом її чоловіка: пропаганда звеличувала її як "матір нації". Коли її виводили із зали суду перед виконанням вироку, це зафіксували на відео: вона дорікала солдатам, які зв’язували їй руки, словами на кшталт "Ганьба… Я виховала тебе як матір".Удень 25 грудня 1989 року їх вивели на виконання вироку та стратили. Руки Олени Чаушеску й її чоловіка були зв’язані за спиною. На відеозаписі, який вів військовий оператор, зафіксовано лише останні моменти — зокрема вже тіла на підлозі. На той момент Олені Чаушеску було 73 роки. У румунській історії вона залишається однією з небагатьох жінок, страчених за вироком суду.За свідченнями сучасників, її марнославство й потяг до почестей були навіть сильнішими, ніж у чоловіка. Так само, як і щодо Ніколае Чаушеску, румунське державне телебачення мало суворі вказівки щодо того, як її знімати в кадрі. Зокрема, оператори намагалися уникати невигідних ракурсів і ретельно добирали кут зйомки та освітлення..

Уряд вилучив з Державного реєстру нерухомих пам’яток України "Пам’ятне місце, де відбувалася Переяславська рада". Це пам’ятка історії національного значення, розташована в Переяславі Київської області.Про це повідомили на сайті Міністерства культури України. Там зауважили, що 4 лютого уряд ухвалив відповідну постанову, підготовлену та ініційовану Мінкультом."Це важливий крок у процесі деколонізації та демонтажу імперських наративів", — зазначили фахівці відомства.У міністерстві уточнили, що рішення уряду розроблене Мінкультом на виконання закону України "Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії"."В умовах повномасштабної збройної агресії Росії проти України, а також з огляду на багатовікову політику асиміляції, знищення української мови, культури й ідентичності, Мінкульт системно та послідовно очищує Державний реєстр нерухомих пам’яток України та публічний простір від радянської комуністичної та російської імперської ідеології", — йдеться в повідомленні.У Мінкульті наголосили, що "Пам’ятне місце, де відбувалася Переяславська рада" є втіленням ідеї використання монументальної пропаганди в обґрунтуванні міфу про "возз’єднання" України з Росією 1654 року. Цей міф походить із російської дореволюційної історіографії, його пізніше переосмислила та закріпила радянська історіографія."У радянські часи цей міф використовувався для підтвердження "віковічного прагнення українського народу возз’єднатися з російським", що знайшло своє втілення, крім іншого, у створенні СРСР та як пропагандистська складова політики творення "нової історичної спільноти — радянського народу", — пояснили фахівці.Вони додали, що радянська пропаганда намагалася знівелювати пам’ять про українські державницькі традиції — як часів Національно-визвольної війни 1648-1657 років, так і часів Української революції 1917-1921 років, затаврувавши державницькі устремління українського народу як "буржуазно-націоналістичні" та, згодом, з огляду на зовнішньополітичну кон’юнктуру — як "фашистські". Зараз цей міф активно використовується для обґрунтування "законності" путінських територіальних претензій. Також він є складовою частиною інформаційно-пропагандистської кампанії, що провадить Кремль із метою формування у громадян України та світової спільноти викривлених уявлень про нібито "історичну бездержавність" українського народу як "уламка" "розділеного російського народу", "штучність" України як держави тощо.Нагадаємо, нещодавно стало відомо, що український уряд включив шість закарпатських замків до Державного реєстру нерухомих пам’яток України національного значення. Відповідну постанову №1666 розробило Міністерство культури України..

Український уряд включив шість закарпатських замків до Державного реєстру нерухомих пам’яток України національного значення. Відповідну постанову №1666 розробило Міністерство культури України.Про це повідомили на сайті Міністерства культури України. Там конкретизували, що доо Державного реєстру внесено:Квасівський замок — ХІІ-ХІІІ століття (село Квасово);Замок Нялаб — ХІІІ століття (селище Королево);Севлюшський замок — XIII-XV століття (Виноградів);Палац Шенборнів (замок Берегвар) — кінець XIX століття (село Карпати);Замок Сент-Міклош — XІV-XV століття (селище Чинадійово);Середнянська фортеця — ХІІІ століття (селище Середнє)."Реалізація рішення уряду сприятиме збереженню та популяризації пам’яток національного значення, розташованих на Закарпатті", — йдеться в повідомленні.Державний реєстр нерухомих пам'яток України — перелік об'єктів культурної спадщини, які держава офіційно бере під охорону. Такі об'єкти визначають незалежно від форм власності, відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності. Після внесення до реєстру об'єкти культурної спадщини набувають статусу пам'яток.Квасівський замок — феодальний замок XII–XIII століття. Розташований в селі Квасово Берегівського району Закарпатської області. Є раннім зразком кам'яного середньовічного оборонного мистецтва Європи.Замок Нялаб — середньовічний замок в селищі Королево Закарпатської області. Збудований у середині XIII століття як мисливський будинок угорського короля Іштвана V. Пізніше перетворений на фортецю. 1672 року підірваний за наказом імператора Леопольда I у відповідь на викриття змови дворян.Севлюшський замок — замок у Виноградові. Відігравав ключову роль на Соляному шляху, яким сіль із Солотвина потрапляла до Європи, але його зруйнували в середині XVI століття.Палац Шенборнів — колишня резиденція та мисливський будинок графів Шенборнів, а з 1946 року — санаторій "Карпати".Замок Сент-Міклош — пам'ятка архітектури XIV-XIX століть у селищі міського типу Чинадійово, що поблизу Мукачева.Середнянська фортеця побудована у XI–XII століттях. Під час правління Габсбургів фортеця втратила свою актуальність через поширення розкішних палаців, тому з часом її стан занепав.Нагадаємо, що минулого року київську садибу Євменія Зеленського, яку побудували у другій половині ХІХ століття, теж внесли до Державного реєстру нерухомих пам’яток України..

Київські митники передали до Національного музею історії України археологічну пам’ятку — стародавню трипільську вазу. Її намагалися нелегально вивезти з України до Швейцарії в міжнародному поштовому відправленні.Про це повідомили у пресслужбі Київської митниці. Там розповіли, що у відправленні не було дозвільних документів.Експерти встановили, що такі вироби характерні для доби енеоліту. Морфологія посудини й особливості розпису дають підстави віднести її до середини V тисячоліття до нашої ери."Це один із тих артефактів, що дозволяє буквально доторкнутися до історії, якій понад шість тисяч років", — зазначили столичні митники.Поки ваза очікувала рішення суду та зберігалася в митниці, Київська митниця оцифрувала її для історії. Також під час візитів іноземних делегацій митники демонстрували артефакт як приклад нашого давнього минулого."Після завершення всіх процедур культурна цінність перейшла у власність держави та поповнила музейну колекцію", — додали в київській митниці.. Разом із трипільською вазою до Національного музею історії України передано й інші археологічні предмети. Серед них — автентичні зразки підгірцевської культури V-III століть до нашої ери, черняхівської культури III — початку V століття, а також артефакти, поширені на території Русі у X-XIII століттях. Свого часу їх намагалися переслати до США."Збереження таких предметів в Україні — це внесок у науку, культуру та пам’ять про наше минуле, яка має залишатися доступною для нинішніх і майбутніх поколінь. Для Київської митниці це приклад того, як рутинна робота допомагає зберігати пам’ятки національного значення", – підсумували митники.Нагадаємо, що 6 жовтня на пункті пропуску "Шегині — Медика" під час огляду мікроавтобуса працівники митниці виявили ікону "Євангельська сцена". Її написав швейцарський художник Андреас Аспер..

Мабуть, кожен киянин й гість столиці хоча б раз бував на Майдані Незалежності й прогулювався Хрещатиком. Та далеко не всі пам’ятають або бачили, якими ці знакові місця були наприкінці минулого століття.У соцмережах з’явилися архівні світлини Хрещатика та Майдану Незалежності 1998 року. Ці кадри дозволяють на мить повернутися в атмосферу Києва того часу й побачити столицю такою, якою вона жила понад чверть століття тому.На першому фото зафіксовано, як містяни підіймаються з підземного переходу на Хрещатику. Поряд припарковані автівки, якими тоді користувалися жителі столиці, а вздовж доріг зеленіють знамениті київські каштани, що й тоді були невід’ємною частиною міського пейзажу.На наступній світлині зображено жвавий рух головною вулицею української столиці. Серед авто є як іномарки, так і машини радянського виробництва.Ця світлина була зроблена взимку, про що свідчать засніжені дороги та "голі" дерева. У кадр потрапили не лише автівки, а й звичайні перехожі.На цій світлині можна побачити раритетні авто ГАЗ-21 та ГАЗ-24 на службі в київському таксі тих часів. Водії припаркувалися біля будівлі Бессарабського ринку в очікуванні пасажирів.На ще одній світлині можна побачити засніжений Майдан Незалежності. У кадр потрапили комунальники, які розчищали доріжки від снігу для перехожих.На цій світлині теж зображено Майдан Незалежності, але, ймовірно, восени або ранньою весною. Снігу немає, а перехожих на цій світлині значно більше.На останньому фото у кадр потрапив фонтан на Майдані Незалежності. Очевидно, що взимку він не працював та був присипаний снігом. На світлині можна розгледіти й перехожих, які прямують у справах.Нагадаємо, раніше у мережі показали архівні фото Хрещатика у 1980 роках. На фото можна побачити, який вигляд мала українська столиця понад 40 років тому.Читайте також:Якою була столична Оболонь 40 років тому: архівні фотоУ мережі показали архівні фото "Київської Венеції": який вигляд вона мала у 80-х рокахКоли Київ став іншим: у мережі показали, як змінились Позняки за 36 років (фотоспогад).

У Києві в будинку на Уманській, 35, почали створювати культурний простір "Простір Світличних". Раніше, у 1960-1970 роках, там проводили збори українські шістдесятники.Як повідомляє пресслужба організації "Уманська 35/20", нині ведеться пошук волонтерів, які готові долучитися до наступних етапів ремонту."Колись на Уманській, 35, у помешканні Івана та Леоніди Світличних вирувало неформальне культурне життя й формувалася спільнота шістдесятників. Сьогодні тут киплять ремонтні роботи", — зазначили в організації.В організації додали, що для початку роботи над новим простором довелося пройти бюрократичні процедури, які затягнулися на півтора року. Крім того, ще понад п’ять років тривали роботи з облаштування локації. Також там проводили pop-up-виставки, толоки, висаджували клумби пам’яті тощо."Бракувало лише фізичного приміщення — місця, яке могло б підтримувати й поглиблювати нашу роботу з чутливою та функціональною комеморацією. Сподіваємося, що невдовзі цей простір стане затишним місцем зустрічей і майданчиком для локальних подій", — наголосили в організації.    Посмотреть эту публикацию в Instagram           Публикация от Уманська 35/20 (@umanska35)Іван Світличний — літературознавець, поет, критик, правозахисник і дисидент, репресований радянською владою. Він народився і виріс на Луганщині. Лауреат Шевченківської премії. Світличний один із засновників Клубу творчої молоді "Сучасник". Його називали "архітектором шістдесятницького руху".Нагадаємо, на сайті Київради зареєстрували петицію з проханням перейменувати станцію метро "Академмістечко" на честь українського поета-шістдесятника Василя Стуса. Автор петиції, яким є Сергій Шевченко, зауважив, що Стус — один із найважливіших українських поетів ХХ століття..

Кожен киянин хоча б раз прогулювався Хрещатиком — головною вулицею столиці. Та не всі знають, яким він був узимку понад 40 років тому, коли сніг лежав інакше, вітрини виглядали по-іншому, а місто жило в зовсім іншому ритмі.У соцмережах з’явилися архівні світлини Хрещатика, зроблені у 1980-х роках, які дозволяють зазирнути в зимовий Київ тієї епохи.На першій світлині — натовп перехожих, які засніженими тротуарами поспішають у своїх справах. На знімку можна розгледіти одяг, який носили в ті часи жителі української столиці. Не обійшлося й без модних тоді норкових шапок.На ще одній світлині — мешканці столиці неквапливо прогулюються Хрещатиком. Рясний снігопад не зупиняє їх: люди йдуть уперед, насолоджуючись зимовими краєвидами Києва та особливою атмосферою того часу.Цього разу в об’єктив фотоапарата потрапили вітрини продуктового магазину та крамниці з жіночим одягом. Поруч — пересічні кияни, які під акомпанемент густого снігопаду крокують засніженим Хрещатиком, не поспішаючи йдучи своїми справами.На наступному фото — розчищена від снігу проїжджа частина, якою рухаються автобус і легкові авто, поруч — засніжений тротуар. Ймовірно, перехожі на світлині прямують Хрещатиком у справах: на роботу, навчання або просто додому.На ще одній світлині можна розгледіти вічнозелені ялинки, які щільно вкрив сніг. Крізь їхні гілки видно й Майдан Незалежності, який у період із 1977 до 1991 року мав назву "Площа Жовтневої революції".Наступна світлина — єдина у цій підбірці, зроблена в темну пору доби. На ній — вечірній Хрещатик, яким поспішають перехожі. Вулицю добре освітлюють ліхтарі, а в кадр також потрапив світлофор.Нагадаємо, раніше у мережі показали архівні світлини Хрещатика у 1950-ті роки. На фото можна побачити, який вигляд 75 років тому мав сучасний ЦУМ та Європейська площа.Читайте також:Якою була столична Оболонь 40 років тому: архівні фотоУ мережі показали архівні фото "Київської Венеції": який вигляд вона мала у 80-х рокахКоли Київ став іншим: у мережі показали, як змінились Позняки за 36 років (фотоспогад).

Міністерство культури України доповнило національний перелік нематеріальної культурної спадщини новими елементами. Це — буковинський великодній хліб, киселиця та кривулька.Про це повідомили на сайті Міністерства культури України."Продовжуємо зберігати традицію та нематеріальну культурну спадщину", — йдеться в повідомленні.Повні назви нових елементів нематеріальної культурної спадщини України такі:"Культура і традиції, пов’язані з Великодніми обрядовими хлібами на Буковині";"Традиція приготування та споживання киселиці в лемківській спільноті"; "Кривулька — лемківська жіноча нагрудна прикраса: орнаментальні традиції та технологія виготовлення".Великодній обрядовий хліб — сукупна назва для традиційної випічки: пасок, бабок, великоднього печива "кукуци" тощо. Великодні обрядові хліби Буковини різноманітні, а деякі різновиди властиві лише цьому регіону."У регіоні печуть велику паску "дору", "рогату" паску, прикрашену рельєфом з тіста, білу солодку високу бабку, политу "ситою", пісні житні коржики "кукуци", які роздають дітям на Чистий четвер", — пояснили фахівці.Киселиця — суп або напій з вівсяного борошна чи крупи на заквасці, який могли доповнювати картоплею, грибами чи бринзою. Киселиця є традиційною стравою лемків і бойків.Кривулька або кривуля — лемківська жіноча прикраса у формі кола, плетена з бісеру. Кривуля лежить на грудях, плечах і спині, як широкий комір."Тепер місцеві громади мають взяти до уваги рекомендації та пропозиції з охорони елементів нематеріальної культурної спадщини, які розробила експертна рада з питань нематеріальної культурної спадщини при Міністерстві культури України", — зазначили у відомстві.Як відомо, Національний перелік елементів нематеріальної культурної спадщини України започаткували 2012 року. Загалом до нього уже внесли 120 елементів.Нагадаємо, раніше до репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства включили перший міжнародний елемент від України спільно з Естонією. Йшлося про українську писанку..

Вчені виявили фрагмент генетичного матеріалу, який може належати Леонардо да Вінчі. Відповідне відкриття вважають важливим для дослідження геному художника і винахідника, адже воно дасть змогу визначити приналежність спірних творів мистецтва.Як повідомляє видання The Times, ДНК отримали з невеликої картини "Святе Дитя", намальованої червоною крейдою. Втім, на сьогодні немає точної відповіді, хто є автором цієї картинки. Деякі науковці стверджують, що це робота Леонардо да Вінчі, інші приписують цю роботу його учневі.Медійники пояснюють, що задля того, щоб отримати фрагмент генетичного матеріалу, вчені протерли краї малюнка сухим тампоном і виявили на ньому ДНК мікробів, грибів, рослин, а також фрагменти генетичного коду людини. Вік цих зразків становить кілька століть."Є велика ймовірність, що деякі з них належать Леонардо", — наголошують дослідники.Вчені зіставили виявлені зразки з наявними у них фрагментами, які належали родичу митця по чоловічій лінії — Фрозіно ді сер Джованні да Вінчі. Під час аналізу вони встановили, що кілька фрагментів ДНК з малюнка Леонардо та з листів Фрозіно належать до однієї лінії Y-хромосоми, відомої як E1b1b. Цю лінію також виявляли в Тоскані, де народився Леонардо. Врахувавши цей збіг, науковці припускають, що виявлена ДНК на малюнку може належати саме митцеві.Леонардо да Вінчі народився у 1452 році в Тоскані у місті Вінчі. Він був художником і винахідником. Найбільшу славу отримав завдяки своїми картинами "Мона Ліза" і "Таємна вечеря".Нагадаємо, у 2024 році італійські науковці за допомогою нової рентгенівської техніки змогли визначити, що Туринську плащаницю було виготовлено в той час, коли жив Ісус Христос. Майже через 700 років після того, як плащаниця була вперше виставлена ​​в 1350 роках, вчені точно назвали її дату виготовлення..

Ядерна зброя — це сила, за лічені години здатна змінити хід історії й поставити під загрозу існування людства. Від 1945 року, коли світ уперше побачив атомну бомбу в дії, планета неодноразово опинялася за крок від катастрофи — через політичні рішення, помилки або ланцюг фатальних збігів.Про три моменти, коли людство було на межі ядерної війни — у матеріалі TrueUA."Карибська криза"Це напружене протистояння між Радянським Союзом і Сполученими Штатами Америки, яке сталося внаслідок таємного розміщення Москвою ядерних ракет на Кубі у жовтні 1962 року у відповідь на встановлення американських ядерних ракет у Туреччині. СРСР провів операцію з доставлення ядерної зброї на Кубу в абсолютній секретності. Транспортували солдатів і зброю в трюмах цивільних кораблів, на які задля маскування було навантажено сільськогосподарську техніку. Персонал не знав, куди пливе, навіть капітани суден, яким дали наказ відкрити секретні пакети з таємною інформацією лише в певній точці маршруту.У відповідь тодішній президент Сполучених Штатів Джон Кеннеді оголосив "карантин" для острова Куба, який передбачав обшук усіх кораблів, що прямували на острів, із метою недопущення туди радянських військ і зброї.Зрештою кризу вдалося владнати, а домовленість полягала у взаємних поступках:Радянський Союз забирає ракети з Куби та допускає туди інспекторів ООН;Сполучені Штати демонтують у піврічний термін свої ракети в Туреччині й утримуються від спроб влаштувати переворот на Кубі.Інцидент з субмариною Б-59Втім, "Карибська криза" могла мати кардинально інше завершення, адже в ході запровадженого Вашингтоном "карантину" для Куби радянський підводний човен Б-59, який ніс на своєму борту ядерну зброю, був обстріляний американською стороною. Під час "Карибської кризи" у межах секретної операції Генерального штабу Збройних сил СРСР "Анадир" підпорядкована начальнику 69-ї бригади підводних човнів Василю Архипову група субмарин була направлена до кубинського узбережжя. За цих напружених військово-політичних обставин командування операції не отримало чітких вказівок щодо можливого застосування атомної зброї. За день до відбуття Архипов спробував уточнити у заступника Головнокомандувача ВМФ адмірала Фокіна цілі та засоби операції:"Не зрозуміло, товаришу адмірал, для чого ми взяли атомну зброю. Коли і як нам потрібно її застосовувати?".Натомість адмірал Фокін не зміг дати чітких роз'яснень. Своєю чергою, начальник штабу Північного флоту сказав, що атомна зброя може бути застосована лише в разі нападу на човен, із завданням йому ушкодження, або ж за спеціальною командою з Кремля.Вже 27 жовтня 1962 року група військових кораблів, що налічувала 11 есмінців військово-морських сил США, очолювана авіаносцем "Рендольф", оточила підводний човен Б-59 біля кубинського узбережжя. Човен обстріляла американська авіація. Окрім цього, згідно з даними радянської сторони, проти Б-59 були застосовані навіть глибинні бомби невеликої потужності. Це було сигналом до того, що човен повинен піднятися на поверхню для його ідентифікації. За деякими даними, екіпаж радянського підводного човна про це не знав і до того ж був позбавлений радіозв'язку. Вибухи глибинних бомб дещо пошкодили корпус човна, внаслідок чого температура у середині суттєво зросла. Того ж дня над Кубою радянськими засобами протиповітряної оборони було збито американський літак-розвідник. Пілот загинув, а загальна ситуація була небезпечною і непередбачуваною. Розв'язання кризиЗа даними національного архіву США, командир підводного човна Б-59, капітан другого рангу Валентин Савіцький, запанікував і був готовий застосувати у відповідь атомну торпеду. Проте Архипов виявив неабияку витримку і звернув увагу командира на сигнали, що надходили з боку американських кораблів. Запуск торпеди було скасовано, і підводний човен подав сигнал американцям з проханням припинити провокації. Після цього американський літак було відкликано, і ситуація певною мірою розрядилася. Так, 28 жовтня 1962-го човен піднявся на поверхню, й американці дозволили йому безперешкодно покинути місце інциденту.Як свідчить один з безпосередніх учасників цих подій, капітан 2 рангу Орлов, ситуація була менш критичною. Попри те, що командир корабля втратив витримку, два інших вищих офіцерів, зокрема й Архипов, заспокоїли його, й у такий спосіб ситуацію було взято під контроль. Згідно з іншими даними, проти такого вкрай небезпечного рішення командира був тільки Архипов. За будь-яких обставин, варто визнати, що роль Архипова як старшого на борту була ключовою в ухваленні кінцевого рішення.Помилка радянського супутника 1983 рокуУночі 26 вересня 1983 року підполковник Станіслав Петров ніс чергування як старший оперативний офіцер командного пункту радянської системи космічного спостереження та раннього попередження ракетного нападу в центрі стратегічних військ протиповітряної оборони СРСР "Серпухов-15", який базувався у Московській області.Тоді радянський супутник п'ять разів подав сигнал "запуск зі США ядерної міжконтинентальної балістичної ракети в бік СРСР". Після третього сигналу інформація автоматично надійшла верховному головнокомандувачу СРСР, генеральному секретарю ЦК КПРС Юрію Андропову, який на той час уже був тяжкохворою людиною. Розв'язання кризиНа прийняття остаточного рішення про ядерний удар у відповідь у радянського державного керівництва лишалося 10 хвилин. У самого Петрова було три хвилини на доповідь командуванню. У такій критичній та стресовій ситуації Станіслав Петров, поміркувавши, логічно оцінив сигнал супутника як помилкову тривогу. "Це не ракетна атака", — доповів він командуванню. У такий спосіб Станіслав Петров, взявши на себе відповідальність, завадив запуску радянських ядерних ракет у відповідь і запобіг початку ймовірної ядерної війни, котра могла перерости у Третю світову. Згодом розслідування інциденту довело, що програма помилково прийняла віддзеркалення сонячних променів від висотних хмар при заході Сонця за спалахи від старту двигунів ракет "Мінітмен". Наслідки рішення для ПетроваПетрова через його дії, що розходилися з чинною на той час службовою інструкцією, звільнили зі збройних сил СРСР у відставку в ранзі підполковника без будь-якої подяки. У зв'язку з тим, що ці події були державною та військовою таємницею та через політичну напруженість "Холодної війни", вчинок Петрова став відомим громадськості лише 1998 року.Втім, вже 19 січня 2006 року в штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку Петрову вручили спеціальну нагороду міжнародної організації ЮНЕСКО "Асоціація громадян світу". На кришталевій статуетці "Рука, що тримає земну кулю" було викарбувано напис: "Людині, яка запобігла ядерній війні". У 2013 році він став лауреатом Дрезденської премії, яку присуджують за запобігання збройним конфліктам. Норвезький ракетний інцидентДивовижною особливістю цього випадку є те, що він стався вже після завершення "Холодної війни" та розпаду СРСР 1995 року. Так, 25 січня внаслідок розпізнавання російською системою попередження про ракетний напад (СПРН) мирного ракетного запуску як можливу раптову ядерну атаку проти Росії.Під час зльоту вона була схожа на балістичну ракету Trident, що складалася на озброєнні підводного флоту США. Міністерство закордонних справ Норвегії двічі (21 грудня і 16 січня) повідомляло російське посольство про намір провести науковий експеримент за допомогою висотної ракети. Норвежці повідомляли місце запуску та області падіння щаблів ракети, але не вказали точну дату та час, адже вони залежали від погодних умов. Це була звичайна практика того часу. На російській стороні інформація про підготовку ракетного запуску з невідомої причини не була доведена до відома персоналу СПРН. Внаслідок цього через побоювання, що виявлений запуск є початком раптової ядерної атаки, ракетні війська стратегічного призначення РФ були приведені в бойову готовність.У ході інциденту на той момент чинний президент Росії Борис Єльцин використав "ядерну валізку", за допомогою якої міг завдати зустрічного ядерного удару по США.Чотириступенева дослідницька ракета Black Brant XII була запущена норвезько-американською командою вчених з ракетного полігону Аннея, розташованого на однойменному острові біля північно-східного узбережжя Норвегії. Ракета несла наукове обладнання для вивчення полярних сяйв і йшла на Північ високою балістичною траєкторією, досягнувши в апогеї висоти 1453 кілометрів.Розв'язання кризиВпродовж кількох хвилин, у міру виходу ракети на балістичну траєкторію, розрахунки СПРН дозволили встановити, що ракета віддаляється від російської території та не становить загрози. Спостереження за нею тривало аж до приземлення поблизу Шпіцбергена через 24 хвилини після запуску.Реакція світуЗахідні політики та ЗМІ розцінили реакцію Росії на мирний ракетний запуск, попередження про яке було зроблено заздалегідь, як надмірну та "параноїдальну". Висловлювалися сумніви як щодо російських міжвідомчих комунікацій, так і щодо правдивості відомостей, доведених російськими військовими до уряду та президента. Колишній аналітик Центрального розвідувального управління США Пітер Вінсент Прай вважає норвезький ракетний інцидент найнебезпечнішим з часів Карибської кризи.Нагадаємо, у жовтні 2025 року російський диктатор Володимир Путін офіційно розірвав угоду зі Сполученими Штатами Америки щодо спільного знищення 34 тонн збройного плутонію. Такий крок очільника Кремля викликав занепокоєння щодо майбутнього ядерної безпеки у світі..

У ніч на четвер, 1 січня, в столиці Нідерландів Амстердамі спалахнула велика пожежа. Вогонь охопив 150-річну неоготичну церкву Вонделькерк.Про це повідомило видання Lokmak Times. Журналісти констатували, що інформація про пожежу надійшла вночі приблизно о 00:45."Спалахнула пожежа в столітній церкві, розташованій на вулиці Вондельстраат у столиці Нідерландів. Після отримання інформації на місце події прибули аварійні служби", — йдеться в повідомленні.Пожежа спочатку розпочалася на даху церкви, згодом швидко охопила всю будівлю. Представник пожежної служби розповів журналістам близько 02:45, що докладаються всі зусилля, щоби "врятувати те, що ще вціліло"."Ви все ще можете бачити вітер, полум'я, іскри. Зараз ми зосереджені на порятунку того, що ще стоїть. Але все відбувається дуже швидко", — сказав він.Також пожежник констатував, що вежа завалилася та впала посеред церкви, внаслідок чого загорілися ще декілька частин будівлі.У зв'язку з пожежею місцева влада поставила безпеку населення на перше місце. Управління з надзвичайних ситуацій Амстердама рекомендувало місцевим мешканцям тримати вікна та двері зачиненими й уникати місць зі сильним задимленням, оскільки іскри від старої деревини становили загрозу для прилеглих будівель і пішоходів.Непередбачуваність пожежі призвела до термінової евакуації. Мер Амстердама Фемке Хальсема підтвердила, що декілька будинків у безпосередній близькості від вулиці Вондельстраат евакуйовано, оскільки конструкція церкви, що обвалилася, становила серйозну загрозу громадській безпеці.Пожежники та працівники екстрених служб працювали всю ніч, щоб узяти ситуацію під контроль і запобігти її поширенню в житлові райони.Вонделькерк — це історична будівля колишньої християнської церкви, розташована на вулиці Вондельстраат поруч із парком Вонделпарк в Амстердамі.Спочатку її використовували як католицьку парафіяльну церкву. Зараз будівля служить як культурний і громадський простір, вона переобладнана на багатофункціональний простір для офісів, заходів і зібрань.Будівлі — 154 роки. Церкву звели в стилі неоготики — популярному архітектурному стилі ХIХ століття, характерному для багатьох європейських культових будівель епохи. Уже 1880 року будівлю повноцінно використовували саме як католицьку церкву.Це не перший випадок, коли церква позбавляється свого шпиля. Понад сто років тому, 1904 року, удар блискавки спричинив пожежу, знищивши шпиль, який пізніше відновили.Нагадаємо, що 11 липня 2024 року у Франції спалахнула масштабна пожежа у Руанському соборі. Він належить до культурної спадщини країни..