# історія

Національний одяг є важливим історичним джерелом вивчення традицій та культури українського народу. ХІХ століття було часом змін у соціальному, культурному та побутовому житті. Мода, яка сформувалась на цей період, істотно вплинула на традиційний одяг, зокрема й на жіночі головні убори.Традиційні жіночі головні убори вражають своєю різноманітністю та багатогранністю. Таке розмаїття відображає багатий культурний спадок різних регіонів України, і кожен головний убір має своє символічне значення та функцію. Головні убори відігравали важливу роль у соціальній ідентифікації жінки, підкреслюючи її статус, вік, релігійні переконання та сімейний стан.Дівочі головні убори суттєво відрізнялися від жіночих — їм притаманна яскрава палітра кольорів. Вінкоподібні головні убори умовно поділяють на три види: звиті вінки, вінки-шнури та площинні вінки. Існували дівочі головні убори й інших форм. До головних уборів заміжніх жінок належали хустки, очіпки та намітки. Їх виготовляли з найкращих та коштовних матеріалів.Найрозповсюдженішими були хустки. Вони були невід'ємною частиною жіночого одягу, використовувалися практично всіма верствами населення. Хустки мали різні функції й символіку, залежно від регіону та часу. Хустка була не лише прикрасою, а й практичним предметом, що захищав голову від спеки, комах, вітру та дощу.Існує безліч варіантів пов'язування хусток залежно від регіону. Найбільш популярними були хустки з шовку, бавовни або льону, прикрашені народними вишивками або тонким малюнком. Також використовували й полотняні хустки. Різноманіття кольорів — від яскравих червоних, зелених і синіх до більш спокійних білих і чорних — дозволяло кожній жінці підбирати хустку відповідно до свого статусу, віку та можливостям. Особливо популярними були хустки серед жінок сільського населення.Очіпок носили заміжні жінки — він мав особливу символіку, що вказувала на змінений соціальний статус. Очіпок зазвичай виготовлявся з тканини або мережива, а його форма могла бути різною залежно від регіону. Для нього характерна була велика різноманітність варіантів оздоблення: від простих ажурних, до складних вишиваних виробів. Очіпок завжди символізував статус заміжньої жінки — він був головним символом її заміжжя. Окрім того, це була важлива частина весільного вбрання. Очіпок підкреслював збереження звичаїв і традицій. Для більшості жінок його носіння стало важливим ритуалом.Намітки, як і очіпки, були важливим елементом жіночого головного убору. Намітка, на відміну від хустки, мала більш об’ємну і часто складну форму та охоплювала всю голову. Її головною функцією було захищати волосся від пилу, сонця, вітру, а також служити прикрасою.Намітки зазвичай були з тканини — від простих лляних або бавовняних до більш розкішних шовкових або ситцевих. Традиційно вони мали яскраві кольори, вишивку або навіть декоративні вставки, що надавали їм особливого стилю. Однак варіанти носіння наміток також змінювались залежно від пори року та обставин.Насамперед популярними були серпанкові намітки — головні убори, у які жінки вбиралися в основному на свята. Серпанок — найкоштовніший та найтонший матеріал для наміток. Цей старовинний рушниковий головний убір був завдовжки до 5 м і завширшки до 50 см.Головні убори 19 століття для українських жінок були не лише необхідністю, але й важливим елементом культури та моди. Хустки, очіпки й намітки виконували роль захисту, прикраси та соціальної ідентифікації, адже через них можна було дізнатися про вік, сімейний стан та навіть походження жінки. Традиційні головні убори залишаються важливою частиною культурної спадщини України.

Презентацію шаблі гетьмана Івана Мазепи після перемоги Олександра Усика в бою проти Тайсона Ф'юрі назвали історичною подією для України. До того ж це є важливим кроком культурної дипломатії.Про це повідомили в Міністерство культури та стратегічних комунікацій України."У столиці Саудівської Аравії Ер-Ріяді відбулася історична подія для України. Абсолютний чемпіон світу з боксу Олександр Усик у реванші переміг Тайсона Ф'юрі та підняв над головою унікальну шаблю гетьмана Івана Мазепи. Цей жест не лише став символом тріумфу, а й нагадав світові про боротьбу українського народу за волю, яка триває вже століттями", — йдеться в повідомленні.У відомстві зазначили, що шабля XVII століття є унікальним артефактом, зразком українського зброярства, сформованого, зокрема, під впливом країн мусульманської східної культури."Шаблю гетьман Іван Мазепа подарував за хорошу службу осавулу Савичу. Сьогодні вона зберігається в Чернігівському обласному історичному музеї імені Тарновського", — додали в міністерстві.До Саудівської Аравії шаблю доправили з дотриманням усіх норм і під контролем музейних фахівців, а її презентація — важливий крок культурної дипломатії.У Мінкультури розповіли, що організаторами проекту виступили Благодійний фонд Олександра Усика та UKRAINE WOW."На третьому році повномасштабної війни розповідати про Україну важливо як ніколи. Особливо в країнах, які можуть бути великими партнерами для нашої країни, її відбудови та збереження нашої культурної спадщини. Саудівська Аравія — одна з них. Через подібні проекти ми будемо залучати увагу широкої аудиторії до історій видатних українців, їхньої спадщини та внеску у світову культуру", — пояснили співзасновниці UKRAINE WOW Ярослава Гресь та Юлія Соловей.Нагадаємо, що в ніч на неділю, 22 грудня, українець Олександр Усик вдруге переміг британського боксера Тайсона Ф'юрі у бою-реванші, ставши чемпіоном світу у надважкій вазі за версіями WBC, WBA, WBO.

Для польської армії планують закупити партію шведських гранатометів під назвою Carl Gustaf. Однак у Польщі вже висловили невдоволення щодо цього, йдеться про історичні протистояння між країнами.Про це заявив Міністр оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш в інтерв’ю радіостанції TokFM. Він наголосив, що йому не подобається назва гранатометів.Раніше стало відомо, що Польща планує закупити у Швеції декілька тисяч таких протитанкових гранатометів на суму 1,6 мільярда доларів."Гранатомети дуже хорошої якості. Єдине, що мені в них не подобається, — це назва, тому що це гранатомети Carl Gustaf. Той самий Карл Густав", — сказав Косіняк-Камиш, натякнувши на період в історії, коли Швеція конфліктувала з Річчю Посполитою.Тому керівник польського оборонного відомства зазначив, що пропонує змінити назву такого озброєння.Річ у тому, що шведський король Карл Густав розпочав Північну війну 1655 року. Тоді шведські війська декілька разів займали Варшаву. Війна тривала п'ять років і сильно послабила Річ Посполиту.У березні також стало відомо, що шведська збройова компанія Saab отримала замовлення на протитанкові гранатомети Carl Gustaf від агенції НАТО з підтримки та постачання на суму приблизно 60 мільйонів євро.Нагадаємо, що французький президент Еммануель Макрон висунув ідею щодо потенційної європейської миротворчої місії в Україні. Вона могла би стати одним із запобіжників від нового нападу Росії. Політик вважає Польщу ключовим союзником у такому проекті.

У вівторок, 26 листопада, відбулася зустріч міністрів закордонних справ Польщі й України Радослава Сікорського й Андрія Сибіги. За словами польського посадовця, Київ запевнив у відсутності перешкод для проведення ексгумаційних робіт жертв Волинської трагедії в Україні. Про це Радослав Сікорський розповів під час прес-конференції після переговорів. Його цитує польська агенція РАР. За його словами, він обговорив зі Сибігою майбутнє України в Євросоюзі, та за підсумками зустрічі згодом ухвалять декларацію щодо ексгумації жертв Волинської трагедії. "Україна підтверджує, що не існує жодних перешкод для польських державних установ і приватних осіб у співпраці з відповідними українськими установами для проведення пошукових і ексгумаційних робіт на території України відповідно до українського законодавства, та заявляє про свою готовність позитивно розглядати заявки у цих питаннях", — зазначив польський міністр. Своєю чергою, Сибіга заявив, що і Київ, і Варшава зацікавлені в усуненні непорозумінь в історичних питаннях. "Кожна родина має право гідно вшановувати пам'ять про своїх предків і в межах спільної українсько-польської робочої групи під егідою міністерств культури обидвох країн ми працюємо над практичними механізмами проведення пошуково-ексгумаційних робіт", — наголосив він. Як відомо, волинська трагедія сталася 1943 року. Тоді, як кажуть історики, польська Армія Крайова й Українська Повстанська Армія влаштували так звані етнічні чистки поляків і українців. Дослідники стверджують, що на Волині загинуло понад 100 тисяч поляків і 40 тисяч українців. Нагадаємо, раніше Радослав Сікорський заявляв, що на Раді Європейського Союзу із закордонних справ, мали обговорити "масштабні рішення". Йдеться про нові кроки, спрямовані на допомогу Україні.

Україна начебто обіцяла прогрес у питанні ексгумації жертв Волинської трагедії до листопада. Проте, на думку польських політиків, цього не сталося. Про це заявив міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський в інтерв’ю телеканалу TVN24. Він зауважив, що його український колега Андрій Сибіга обіцяв прогрес у питанні ексгумації до Дня усіх святих. "Маю сказати, що я розчарований… Час минув — прогресу немає", — додав Сікорський. Польський міністр наголосив, що "єдине, що потрібне Польщі", — це згода України на повернення до процесу ексгумації, який призупинили 2017 року. "Ми вважаємо, що ховати тіла навіть ворогів за християнським обрядом є частиною європейського культурного кодексу. І Україна, схоже, погоджується з цим, оскільки дозволила ексгумувати 100 тисяч солдатів вермахту, які прийшли на її територію як загарбники", — підсумував Сікорський. Як відомо, нещодавно в Українському інституті національної пам’яті заявили, що планують включити роботи з пошуку й ексгумації останків поляків у Рівненській області 2025 року, реагуючи на відповідні запити з боку Польщі. Нагадаємо, що на початку жовтня міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський уперше прокоментував непорозуміння з Володимиром Зеленським під час його візиту до Києва у вересні. Тоді між президентом і міністром виникла суперечка. Сікорський наголошував, що в Польщі існує національний консенсус щодо ексгумації жертв Волинської трагедії (а саме ця тема тоді викликала дискусію).

Голова Інституту національної пам'яті Польщі Кароль Навроцький прокоментував проблему ексгумації жертв Волинської трагедії. При цьому він назвав Галичину "Східною Малопольщею". На це звернув увагу народний депутат та колишній голова українського Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович. У дописі на своїй сторінці у Facebook він назвав таке висловлення "жалем за втраченими територіями". В’ятрович послався на слова Навроцького, якого цитує польське видання wPolityce. Голова польського Інституту національної пам’яті, який нещодавно став фаворитом у польської опозиційної партії "Право і справедливість" під час вибору кандидатів у президенти, коментував рішення українських колег про початок ексгумації жертв Волинської трагедії. За його словами, це рішення нібито не стосується тих заяв, з якими зверталася до України його інституція. Натомість же ексгумацію проведуть за зверненнями приватних осіб, що Навроцький назвав "змінами у домовленостях, які українська сторона вносить без консультацій". Після цього він висловив сподівання на те, що розглянуть і заяви від його інституту, вживши слово "Малопольща". "Тому ми чекаємо на позитивний розгляд наших заяв українською владою, щоб ми могли розпочати роботи з пошуку та ексгумації жертв геноциду на Волині та Східній Малопольщі. Ми готові до цього в будь-який час", — зазначив він. Скріншот цитати Кароля Навроцького в польському виданні У своєму дописі В’ятрович зазначив, що Галичину таким терміном називали у 1922-1939 роках, а причина його запровадження була "винятково політичною". "Так українську Галичину вписували в загальнопольський наратив, витирали її українськість", — пояснив він. Водночас він акцентував, що використання цього терміну — "не про вшанування памʼяті за загиблими тут поляками, а про жаль за втраченим територіями, які так і не стали польськими". Нагадаємо, що міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський уперше прокоментував непорозуміння з Володимиром Зеленським під час його візиту до Києва у вересні. Тоді між президентом і міністром виникла суперечка.

Міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський уперше прокоментував непорозуміння з Володимиром Зеленським під час його візиту до Києва у вересні. Тоді між президентом і міністром виникла суперечка. Про це Радослав Сікорський розповів в ефірі Polskie Radio. Він наголосив, що в Польщі існує національний консенсус щодо ексгумації жертв Волинської трагедії (а саме ця тема тоді викликала дискусію). Міністр сказав, що ексгумації домагається, зокрема, президент Анджей Дуда, а також спікер Сейму Шимон Головня та міністр оборони Владислав Косіняк-Камиш. Журналістка радіостанції зауважила, що Україна не погоджується на ексгумацію польських жертв, натомість дозволила ексгумацію солдатів вермахту. Сікорський відповів, що під час переговорів у Києві отримав запевнення, що питання ексгумації жертв Волинської трагедії все ж відбудеться. На запитання ведучої, чи справді дійшло до конфлікту на зустрічі між Зеленським і Сікорським у Києві, про який повідомляли медіа, польський міністр зазначив: "Я справді можу поставити питання руба. Побачимо надалі за їхніми вчинками". На уточнювальне запитання, чи відбувся конфлікт, Сікорський знову ухилився від чіткої відповіді та повторив свою тезу: "Побачимо за їхніми вчинками". Нагадаємо, у вересні міністри закордонних справ Польщі й України Радослав Сікорський і Андрій Сибіга повідомили, що переговори щодо створення давно анонсованого українського легіону в Польщі все ще тривають. При цьому українські військові, ймовірно, готуватимуться на території сусідньої держави.

У Польщі активно обговорюють "неприємні" переговори міністра закордонних справ Радослава Сікорського з президентом Володимиром Зеленським щодо питання ексгумації жертв Волинської трагедії. На цьому наголосив польський журналіст Марцін Терлік у спеціальному матеріалі для видання Onet. Він послався на добре обізнаних співрозмовників, які наголосили, що польську делегацію здивував стиль спілкування Зеленського під час переговорів у Києві минулого тижня. Він зазначив, що позиція українських політиків щодо питання ексгумації жертв Волинської трагедії викликає розчарування у Варшаві, тому польське МЗС "планує конкретні заходи". Зокрема, "використати євроінтеграційні прагнення України як інструмент тиску на Київ у найближчі місяці". Співрозмовник журналіста, який ознайомлений із перебігом переговорів, зазначив, що "Україна зайняла вимогливу позицію". "Ми знаємо, що Зеленський перебуває під величезним тиском, але не може бути так, щоби потурання йшли лише в один бік. Тим часом Україна зайняла вимогливу позицію. У сфері оборони ми можемо це зрозуміти. Але в інших сферах це має змінитися", — зазначив він. Анонімний представник польського МЗС зазначив виданню, що питання Волині наразі є "головною та, в принципі, єдиною вимогою" країни. Тому після того, як у січні 2025 року Польща візьме на себе піврічне головування в ЄС, МЗС країни начебто планує використати євроінтеграційні прагнення України як інструмент тиску на Київ. "Сікорський переконував Зеленського врегулювати історичні питання з Польщею зараз, оскільки він заплатить за них меншу ціну, ніж під час переговорів про вступ. Це не дійшло до Зеленського", — розповів виданню один із проінформованих співрозмовників. Він зазначив, що після зустрічі політиків стало відомо, що Україна "хотіла би, аби Польща під час свого головування відкрила всі переговорні секції одночасно", що було би "безпрецедентно та дуже складно". "Києву потрібна прихильність Варшави до вступу. І саме тут є простір для розмови. Ми допоможемо їм, якщо вони допоможуть нам", — акцентував співрозмовник журналіста в польському МЗС. Водночас представник польської дипломатії наголосив, що "військові й оборонні питання не стануть розмінною монетою" у переговорах з Україною. Нагадаємо, що вчора міністр закордонних справ Польщі 2018-2020 років Яцек Чапутович назвав нинішню політику уряду Дональда Туска щодо України "політикою гієни". Він розкритикував такі підходи теперішньої влади Польщі.

Міністр закордонних справ Польщі 2018-2020 років Яцек Чапутович назвав нинішню політику уряду Дональда Туска щодо України "політикою гієни". Він розкритикував такі підходи теперішньої влади Польщі. На цю тему Яцек Чапутович, який зараз працює професором університету Варшави, написав колонку у виданні Rzeczpospolita під заголовком "Політика гієни почувається добре". "Коли рік тому я описував зовнішню політику "ПіС" щодо України та теми Волині як "політику гієни", я не очікував, що за нового уряду вона здобуде статус державної політики. Те, що раніше було ганебним, стало нібито проявом політичного реалізму", — заявив колишній міністр закордонних справ Польщі. Чапутович зауважив, що якщо раніше заяви були на рівні заступника міністра закордонних справ, то тепер від самого прем’єра Туска і віце-прем’єра Косіняка-Камиша пролунали заяви, що без вирішення історичних суперечок з Польщею Україна може мати проблеми зі вступом до ЄС. Екс-міністр пояснив, що під "політикою гієни" має на увазі спроби скористатися вразливим становищем опонента для досягнення своєї мети. Він нагадав події 1938 року, коли Польща на тлі Мюнхенської угоди змусила Чехословаччину поступитися Заолжям, а за рік сама зазнала нападу нацистської Німеччини. "Дії гієни можуть дати перевагу ведмедю — сподіваймося, що нам не доведеться зіткнутися з ним, і молитися, щоб інші не застосували таку політику до нас", — дорікнув Чапутович. Яцек Чапутович заступився за вже колишнього міністра закордонних справ України Дмитра Кулебу, зазначивши, що його висловлювання — що спричинило шквал критики у Польщі — було невдалим, проте тоді ж він сказав, що Україна готова дати дозвіл на ексгумації, та що загалом Кулеба як міністр був відкритим до діалогу з Варшавою та намагався акцентувати на тому, що об’єднує обидві країни. "Україна очікує, що Польща буде застосовувати принцип взаємності та поважати могили українців. Хіба у таких очікуваннях є щось осудливе? Чи можна виправдовувати руйнування українських поховань злочинами вояків УПА на Волині?" — запитав Чапутович. Він нагадав, що головна вимога України добре відома — відновити у повному обсязі зруйнований монумент українським воякам на горі Монастир, включно з переліком імен, про який під час реконструкції "забули". Чапутович додав, що на Північному кладовищі у Варшаві є ділянка з похованнями німецьких військових, де вказані їхні імена, і в цьому контексті було б дивно відмовляти Україні у праві домагатися цього для своїх вояків. "Є думка, що Київ ніколи не погодиться на ексгумацію поляків, бо це поставило би під загрозу націоналістичну ідеологію УПА. Але чи не час відновити монумент у Монастирі в оригінальному вигляді та сказати: "Перевіряємо?" — підсумував Яцек Чапутович. Нагадаємо, раніше міністр закордонних справ Радослав Сікорський закликав Україну якомога швидше дозволити пошуки й ексгумацію поляків. Ідеться про жертв Другої світової війни на Волині.

У суботу, 14 вересня, в Україні відзначають День борщу. Щороку в другу суботу першого осіннього місяця українці згадують національну страву, що має багатовікову історію та глибокі культурні корені. TrueUA розповідає цікаві факти про український борщ. Існує понад 70 складених і описаних рецептів червоного борщу. "Борщ київський" вважають найдорожчим і найскладнішим, адже бульйон для нього варять із трьох видів м’яса. Для цього використовують яловичину, баранину та свинину, а також додають натуральний хлібний квас. До кінця XIX століття заправкою для борщу слугували сироватка, кисле молоко, кисла капуста, ягоди або незрілі яблука. Томатна ж заправка з’явилася в українському борщі лише наприкінці XIX — на початку XX століття, коли в Україні остаточно прижилися американські помідори. Також борщ готували на буряковому квасі: його розбавляли водою, суміш заливали в глиняний горщик або чавунець і доводили до кипіння. В окріп клали нарізаний буряк, капусту, моркву й інші овочі, ставили горщик у піч. Зварений борщ солили та заправляли. У давнину вважали, що з парою від борщу відлітає душа небіжчика, тому ця страва є традиційною на українських поминках. Страву описав Іван Котляревський 1798 року в "Енеїді": "Не поцурайтесь хліба-солі. Борщу скуштуйте, галушок". На Тернопільщині на честь борщу названо містечко Борщів. На Чернігівщині є "переяславський борщ", його готують із грибними "вушками". На Житомирщині борщ має два різновиди: "поліський" — зі в’яленими в’юнами та грибами, а також "коростенський" — на сухофруктах. На Галичині в давнину борщ готували дуже рідким. Картоплю в нього не додавали, заправляли засмажкою. Щоби надати кислинки, присмачували вишневим або яблучним соком. У США є "борщовий пояс". В околицях Нью-Йорка існує місцевість, яку заселили євреї-ашкенази. Це вихідці зі слов’янських країн, які привезли з собою рецепт борщу. Місцеві мешканці назвали цю територію the Borscht Belt. Неофіційний "індекс борщу" (за аналогією до "індексу Біг-мака") часто використовують українські ЗМІ для оцінки купівельної спроможності різних валют і визначення реальної інфляції гривні. Індексом борщу є середня вартість всіх продуктів, необхідних для приготування певного обсягу цієї страви станом на певну дату. Нагадаємо, що світоч української нації Тарас Шевченко любив сало та борщ. Улюбленим для нього називають борщ зі сухими карасями, свіжою капустою та приправами.

Польща закликає Україну якомога швидше дозволити пошуки й ексгумацію поляків. Ідеться про жертв Другої світової війни на Волині. Відповідну заяву оприлюднив після декількох днів мовчання міністр закордонних справ Радослав Сікорський на своїй сторінці в мережі X. У підписі до відеозвернення він зазначив, що міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба "зробив помилку" у своїй резонансній відповіді на запитання під час зустрічі з польською молоддю в Ольштині. "Наші краяни заслуговують на поховання. Україна має розуміти темні сторінки своєї історії. Однак із відповіді Дмитра Кулеби можна зрозуміти, що під час наших двосторонніх розмов я вже порушував питання про необхідність відновити ексгумацію", — сказав Сікорський. Польський міністр нагадав, що Польща матиме вагоме слово під час рішення про закриття Україною переговорних рамок на шляху до Євросоюзу. "Тож краще для України розв'язати це питання якнайшвидше в дусі вдячності Польщі за те, що ми сьогодні робимо для України", — додав Сікорський. Це його перша на цю тему після резонансної відповіді Дмитра Кулеби на запитання про ситуацію з ексгумаціями, яке йому поставили на зустрічі з польською молоддю в Ольштині — події, де він сидів поруч із Радославом Сікорським. На адресу Сікорського лунала критика від політиків правого спектра за те, що він ніяк не відреагував після слів Кулеби. Прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск теж розкритикував слова Кулеби та заявив, що Україна не стане членом Євросоюзу без згоди Польщі, а щоб отримати таку згоду, потрібно відповідати стандартам, в тому числі культурно-політичним. Нагадаємо, 29 серпня Дмитро Кулеба також заявив, що збиття Польщею російських дронів та ракет, які летять у напрямку польського кордону, не призведе до участі Північноатлантичного альянсу у війні. Зокрема, Україна та Польща потребує підтримки від країн-членів Альянсу щодо цього питання.

Дискусії Польщі й України стосовно спільної історії триватимуть і після того, як наша країна стане членом Європейського Союзу. Тільки тоді ці складні питання обговорюватимуть в безпечній європейській екосистемі. Таку думку висловив маршалок (спікер) польського Сейму Шимон Головня, виступаючи безпековій конференції Globsec у Празі та відповідаючи на запитання "Радіо Свобода". Він наголосив, що Україна має бути членом Євросоюзу, "попри ті чи інші речі". "Але ми й надалі матимемо деякі розбіжності між нами й українцями щодо Волині, щодо нашої історії. Там ми матимемо їх, і ми обговорюватимемо їх і надалі, але вже у безпечній екосистемі Євросоюзу", — додав польський політик. Раніше міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба під час зустрічі з польським колегою Радославом Сікорським вказав на те, що вона відбувається в Ольштині, куди українське населення переселили 1947 року під час операції "Вісла". "Ви знаєте, що таке операція "Вісла", і знаєте, що всіх цих українців примусово виселили з українських територій, щоби жити, зокрема, в Ольштині… Але я не про це кажу. Якби ми сьогодні розпочали копатися в історії, то якість розмови була би зовсім іншою, і ми могли би дуже глибоко зануритися в історію та докоряти один одному за погані речі, які поляки робили українцям, а українці — полякам", — сказав він. У МЗС України згодом уточнили, що голова відомства не висловлював територіальних претензій до Польщі. "Я думаю, цей коментар міністра Кулеби був не дуже вдалий, і йому не вистачало контексту", — додав маршалок Сейму Польщі Головня. Нагадаємо, 29 серпня Дмитро Кулеба заявив, що збиття Польщею російських дронів та ракет, які летять у напрямку польського кордону, не призведе до участі Північноатлантичного альянсу у війні. Зокрема, Україна та Польща потребує підтримки від країн-членів Альянсу щодо цього питання.

Курський наступ Збройних сил України, який офіційно визнала українська влада, поступово переходить у нову фазу. Одним із символів цієї фази стали слова президента України Володимира Зеленського про те, що на контрольованій ЗСУ території Курщини можуть бути створені українські комендатури. Цей крок, звісно ж, є серйозним ударом по усіх заявах російських пропагандистів, починаючи з очільника спеціального загону "Ахмат" Апті Алаутдінова (він уже заробив собі репутацію відвертого брехуна навіть серед росіян) -- які, отямившись від першого шоку, почали заявляти про швидке завершення "ситуації" в Курській області й витіснення "залишків українських підрозділів" за державний кордон. Ідея створення комендатур демонструє, що до повної перемоги російської армії на своїй території ще дуже далеко. Та проблеми Володимира Путіна тільки починаються -- і самі по собі українські війська на території Російської Федерації це далеко не найгірший із варіантів розвитку подій. (Хоча ще місяць тому такої "ситуації" він не міг навіть уявити.) Річ у тім, що Україна ще не використала один із найпідступніших й найболючіших контраргументів для російського диктатора. ЗСУ в Суджі. Скриншот з відео Бумеранг для Путіна Десять років тому, спочатку анексовуючи Кримський півострів, а потім і розганяючи "русскую вєсну" на Півдні та Сході України, Володимир Путін використовував тему історії для обґрунтування своїх загарбницьких діянь. Тут і "ісконно російські" території так званої "Новоросії", і росіяни на Донбасі, і "сакральний" Севастополь. Усі ці заяви господаря Кремля, звісно ж, не мали до нинішньої реальності жодного відношення, що, втім, не заважало йому ними так чи інакше оперувати. З часом, коли потреба у цих історичних чи радше псевдоісторичних "аргументів" знизилася, Путін про них забув, знайшовши інші -- у вигляді "одного народу", "вигаданої Володимиром Леніним України" та інших потрібних в той чи інший момент вигадок. Хоча немає сумнівів у тому, що, захопи російська армія Київ -- президент країни-агресора тут же згадав би про хрещення Русі, Володимира Великого та інші реалії й персоналії, які до самої Росії не мають жодного відношення. Та в серпні 2024 року, після початку Курського наступу Збройних сил України, виявилося, що у цю геополітичну гру можна грати й удвох. До того ж у нашому, українському випадку -- для цієї гри не потрібно вигадувати якісь вигадані реалії. Тут не тільки історія, а й сьогодення -- цілком на боці України. Українська історія Східної Слобожанщини Річ у тому, що частина Курської області є так званою Східною Слобожанщиною. Мапа слобідських полків, тобто української етнічної території (росіяни ніколи не мали жодного полкового устрою) простягалася аж до правого берега річки Дон, а подекуди навіть і на лівобережжя. І українськість цих земель засвідчив навіть всеросійський перепис населення 1897 року. Скажімо, у місті Острогозьк, яке нині є частиною Воронезької області РФ і від якого до кордонів України не менше ста кілометрів -- 1897 року носіїв української мови проживало 10,7 тисячі, а російської -- 9,8. (Зважаючи на звичну практику перейняття імперської мови – фактично українців там було ще більше.) А в Острогозькому повіті загалом ситуація була ще відвертішою: російськомовних там жило 23 тисячі, а україномовних -- понад 247 тисяч. Удесятеро більше! За сто кілометрів від нинішньої Луганщини. Що вже казати про один із головних населених пунктів нинішньої офензиви -- районний центр Суджу. Там на 1897 рік носіїв російської мови жило 2,7 тисячі, а української -- 4,5 тис. Суджа була заснована так званими черкасами -- тобто населенням правобережної України, тодішньої території Речі Посполитої. Назви сіл Черкаська Конопелька та Черкаське Порічне чудово ілюструють українську історію цієї землі. Як і Зелений Шлях, який росіяни навіть до пуття не змогли перейменувати -- мовою країни-агресора це село так і називається "Зелёный Шлях". Усе це -- зовсім не пропагандистські вигадки, а реальна історія західної Курщини. І підтвердження цьому можна знайти не тільки в минулому, хоча і там теж. Скажімо, саме у Суджі народився майбутній підполковник Армії УНР Івана Лиходька. (Прізвище якого теж більш ніж промовисто натякає на його етнічне походження.) Але навіщо шукати суджанських українців десь на межі ХІХ та ХХ століть, якщо вони самі прийшли до нас у 2024 році. Українські бабусі Курщини Йдеться, звісно ж, про ті відеоролики, які з’явилися у соцмережах -- ролики, де мешканці контрольованих Збройними силами України населених пунктів говорять до українських солдатів українською мовою. Це покоління, покоління наших дідусів і бабусь -- є фактично останнім, по кому не зумів уповні пройтись русифікаторський коток кремлівської пропагандистсько-терористичної машини, як в часи СРСР, так і в період путінської Росії. Люди цього покоління ще говорять тією мовою, якою до них говорити їхні батьки. Тому бабусі Суджанського району, які звертаються до українських солдатів українською ж мовою -- є значно потужнішим аргументом, ніж усі путінські вигадки про "один народ", "подарований Хрущовим Крим", "історичні російські землі Новоросії" та інші байки, які до справжньої історії наших земель мають таке ж відношення, як і великий київський князь Володимир Великий, пам’ятник якому поставили за Путіна у центрі Москви, до російської історії. Чому варто вірити комуністам 1918 року Та якщо мало цього -- можна взагалі вдарити по Путіну його улюбленою темою, темою ранньої історії Радянського Союзу. І нагадати, що саме місто Суджа у листопаді-грудні 1918 року була столицею Українською Соціалістичної Радянської Республіки. І річ не в тому, що більшовицькі війська не контролювали на той момент жодних нині офіційно українських міст, перш за все, Харків. Згадаймо іншу загарбницьку війну Кремля, яка сталася через два десятиліття після тих подій -- Зимову, або ж фінську війну. Як відомо, армія комуністичної імперії розпочала війну 30 листопада 1939 року. А уже 1 грудня у містечку Терійокі було оголошено про створення "уряду Фінляндської демократичної Республіки" -- такого аналога "ДНР" та "ЛНР". Зараз Терійокі -- це російський Зеленогорськ, частина Санкт-Петербурга. Але тоді це містечко було частиною Фінляндії, частиною фінської території. І саме тому "уряд ФДР" був проголошений на другий день війни, бо радянська армія захопила частину Фінляндії. І тільки там, на справді фінській землі, Кремль наважився на проголошення своєї власної, ручної фінської влади. Хоча ідея "ФДР" виникла за кілька місяців до початку воєнних дій, це було аж ніяк не спонтанне рішення. Головний удар по путінських вигадках Саме так відбулося і наприкінці 1918 року. Чому російські комуністи та підконтрольні їм українські зрадники оголосили про створення "уряду УСРР" у Суджі -- хоча зібрали цю структуру аж ген у Курську? (Як і "уряд ФДР" зібрали, звісно ж, не у Терійокі, а у Ленінграді чи Москві.) Бо Суджа -- і тодішня кремлівська влада це добре знала -- була частиною української території. От "УСРР" і проголосили на території, заселеній українцями. Тож Путін у своїй заяві про Леніна як творця України -- не так глибоко й помиляється. Тільки от Ленін створив не Україну, а її комуністичний симулякр. Але створив -- на українській території, якою було колишнє місто Сумського слобідського полку Суджа. Було, і дякуючи стареньким місцевим бабусям, залишається українською територією. Тому Україна має значно більше право заявити про те, що це Суджа повернулася до рідної гавані. Бо навіть, попри століття тотальної русифікації, тут і досі живуть українці, нащадки українців Східної Слобожанщини. І цей факт б’є по Путіну та його імперських амбіціях чи не сильніше, ніж підрозділи Збройних сил України, які змінюють російські імперські триколори на українські прапори свободи.

Департамент культурної спадщини Київської міської державної адміністрації, представники громади та власник незаконно знесеної Садиби Зеленських ініціювали підписання меморандуму. Згідно з документом, він відновить будівлю періоду ХІХ століття за власний кошт. Про це повідомив радник міського голови Києва та депутат Київської міської ради Дмитро Білоцерковець. Заяву про відновлення історичної будівлі представник власника зробив під час засідання консультативної ради департаменту культурної спадщини. Під контролем громади власник повертатиме садибу до стану, в якому вона перебувала до пошкодження, — саме для цього й ініціювали підписання відповідного меморандуму. Як відомо, 19 липня в центрі Києва на вулиці Кониського незаконно знесли Садибу Зеленських — історичну будівлю, збудовану 1890 року. Поліція одразу ж відкрила кримінальне провадження щодо цієї ситуації. Нагадаємо, що згодом Київська прокуратура відкрила справу за статтею "знищення майна, на яке накладено арешт", а також "самовільне будівництво на самовільно зайнятій земельній ділянці". Річ у тому, що на цю будівлю в січні 2024 року в межах кримінального провадження, розпочатого за фактом умисного незаконного знищення, руйнування або пошкодження об'єктів культурної спадщини, наклали арешт із забороною користування, розпорядження та відчуження. Згідно з Генпланом Києва, вказана земельна ділянка входить до меж історичного ареалу міста.

Ситуація навколо знесення історичної будівлі Садиби Зеленських набирає обертів. Київська прокуратура відкрила справу за статтею "знищення майна, на яке накладено арешт", а також "самовільне будівництво на самовільно зайнятій земельній ділянці". Про це повідомила прес-служба Київської міської прокуратури. За її інформацією, на цю будівлю в січні 2024 року в межах кримінального провадження, розпочатого за фактом умисного незаконного знищення, руйнування або пошкодження об'єктів культурної спадщини, наклали арешт із забороною користування, розпорядження та відчуження. Прокурори клопотали про арешт, оскільки, згідно з Генпланом Києва, вказана земельна ділянка входить до меж історичного ареалу міста. На проведення будівельних робіт потрібно погодження Міністерства культури й інформаційної політики України, якого не було. Тож у зв’язку з арештом будівлі всі роботи мали зупинити. "Однак 19 липня, попри арешт, невстановлені особи в порушення обмежувальних вимог із застосуванням важкої будівельної техніки зруйнували будинок на вулиці Кониського, 22", — йдеться в повідомленні. На теперішній момент встановлене місце знаходження техніки, яку залучили до знесення будівлі. До суду подано клопотання про її арешт. "Ще раз наголошуємо, що будівля на вулиці Кониського, 22, перебуває під арештом, проведення будь-яких будівельних робіт там є незаконним", — підсумували у прес-службі Київської міської прокуратури. Нагадаємо, у серпні 2023 року в Києві на вулиці Ярославській забудовник зніс 200-річну садибу, яка була зразком житлової деревʼяної забудови ХІХ століття. Правоохоронці розпочали розслідування даного факту.