# історія

Науковці виявили скам'янілі рештки акул у Західній пустелі Єгипту. Це свідчить про те, що понад 70 мільйонів років тому ця посушлива територія була вкрита теплим морем. Серед знахідок є вид, рештки якого раніше, ймовірно, ніколи не знаходили в Африці.Дослідники знайшли 14 скам'янілих зубів на плато Абу-Тартур у Західній пустелі Єгипту, приблизно за 640 кілометрів на південний захід від Каїра. Вони належали п'ятьом вимерлим видам акул. Після нового відкриття загальна кількість відомих видів акул із цієї місцевості зросла щонайменше до семи, повідомляє Daily Mail.Виявлені зуби суттєво відрізнялися за формою. Одні були тонкими та голкоподібними, інші ж — широкими й зазубреними. На думку вчених, це свідчить, що різні види полювали на різну здобич і займали окремі ніші в харчовому ланцюгу.Які види акул виявилиПорівнявши зуби зі скам'янілостями з інших регіонів світу, дослідники пов'язали їх із п'ятьма видами: Cretalamna cf. maroccana, Scapanorhynchus cf. raphiodon, Serratolamna cf. serrata, Squalicorax bassanii та Squalicorax pristodontus. Жоден із них раніше не був зафіксований на плато Абу-Тартур. Водночас Serratolamna cf. serrata та Squalicorax bassanii вперше виявили на території Єгипту.Особливу увагу науковців привернули рештки Scapanorhynchus cf. raphiodon. Якщо визначення підтвердиться, це може бути перша відома знахідка цього виду в Африці. Крім того, вона потенційно є наймолодшим відомим представником виду у палеонтологічному літописі.Як на місці пустелі могло існувати мореАкули населяли цю територію в крейдовому періоді, який тривав приблизно від 145 до 66 мільйонів років тому. Тоді клімат Землі був значно теплішим і вологішим, а частина сучасного Єгипту перебувала під водами теплого океану Тетіс.Науковці припускають, що морські течії підіймали з глибин багату на поживні речовини воду. Це сприяло розвитку планктону та інших дрібних організмів, які ставали основою розгалуженого харчового ланцюга.Нагадаємо, нещодавно стало відомо, що неандертальці могли освоїти не лише льодовикову Європу, а й північну частину Аравійської пустелі близько 55 тисяч років тому. Нове дослідження свідчить, що їхній ареал був значно ширшим, ніж вважалося раніше.Читайте також: Археологи виявили один із найдавніших "брендів" у світі: йому понад 3200 років.

На старому Голосківському цвинтарі у Львові 25 серпня стартували масштабні пошуково-ексгумаційні дослідження останків вояків Війська Польського, які загинули у вересні 1939 року. Спільні українсько-польські роботи триватимуть із 25 серпня по 2 жовтня 2026 року з метою подальшого перепоховання загиблих.Про це на сторінці в Facebook повідомляє Український інститут національної пам'яті.Організація та учасники експедиціїУ відомстві зазначили, що з 25 серпня по 2 жовтня 2026 року на старому Голосківському кладовищі у Львові проводитимуться дослідження з метою ексгумації та подальшого перепоховання останків вояків Війська Польського, які загинули у вересні 1939 року. Роботи проводитимуться товариством з обмеженою відповідальністю "Українська пам'ять" за участю польських фахівців — співробітників Інституту національної пам'яті Республіки Польща та Вроцлавського медичного університету.Ексгумаційні дослідження відбуваються на виконання домовленостей, досягнутих за результатами діяльності Українсько-польської робочої групи з питань національної пам'яті. У продовження цієї роботи на засіданні Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам'яті учасників антитерористичної операції, жертв війни та політичних репресій 4 червня 2026 року ТОВ "Українська пам'ять" надали дозвіл на проведення ексгумаційних досліджень віднайдених останків.Український інститут національної пам'яті залучає та фінансує для нагляду за пошуковими роботами фахівців комунального підприємства Львівської обласної ради "Доля", що займається пошуком поховань учасників національно-визвольних змагань та жертв воєн, депортацій і політичних репресій. А саме — пошуковці та антрополога, для забезпечення фахового нагляду, а також консультаційної підтримки при проведенні досліджень.Історичний контекст та попередні дослідженняУ вересні 1939 року у передмістях Львова точилися жорстокі бої між підрозділами Вермахту та Війська Польського. Одним із місць бойових дій була територія села Голоско Велике, розташованого біля Львова. Загиблих у бою вояків Війська Польського поховали у братській могилі на території сільського кладовища. У 1958 році село Голоско Велике увійшло до складу міста Львів.Упродовж 2019 року на території колишнього села Голоско Велике, а саме у межах старого Голосківського кладовища, уже проводилися дослідження з метою пошуку останків вояків Війська Польського, які загинули у вересні 1939 року. За результатами цих досліджень було виявлено ознаки місць поховань.Нагадаємо, в липні стало відомо, що дозволи на подальші ексгумації жертв Волинської трагедії видаватимуть практично негайно. Зволікань у цьому процесі не виникатиме. Так, поляки не матимуть перешкод у проведенні пошукових робіт і ексгумації останків жертв Волинської трагедії..

Неандертальці могли освоїти не лише льодовикову Європу, а й північну частину Аравійської пустелі близько 55 тисяч років тому. Нове дослідження свідчить, що їхній ареал був значно ширшим, ніж вважалося раніше.Про це повідомляє IFLScience із посиланням на нове археологічне дослідження. Тривалий час вважалося, що неандертальці жили переважно в Європі та західній Азії — від Піренейського півострова до Сибіру й території сучасного Ірану. Однак археологи припускають, що вони могли просунутися набагато далі на південь — до північної Аравії.Підставою для такого висновку стали не кістки чи ДНК, а кам'яні знаряддя, знайдені на стоянці Джебель-Катефе-1 поблизу міста Джубба в пустелі Нефуд на території Саудівської Аравії. Пам'ятка розташована біля висохлого доісторичного озера.Як вдалося визначити ймовірних творців знарядьДослідники проаналізували форму так званих левалуазьких кам'яних заготовок із різних археологічних пам'яток Північної Африки, Аравії та Близького Сходу. Частина таких інструментів раніше була пов'язана з неандертальцями, інша — з Homo sapiens.Для аналізу вчені використали статистичну модель, яка враховувала форму виробів, їхній вік, умови довкілля, матеріал і розмір колекції. За словами авторів роботи, алгоритм зміг розрізняти інструменти неандертальців і сучасних людей із точністю до 93%. Результат виявився несподіваним. Так, модель показала, що кам'яні знаряддя зі стоянки Джебель-Катефе-1 найімовірніше виготовили саме неандертальці.Неандертальці могли дістатися Аравії під час вологого періодуНові методи датування свідчать, що стоянка існувала приблизно 55 тисяч років тому. Тоді, попри загалом холодний клімат льодовикової доби, в регіоні був відносно вологий період, який міг зробити пустелю придатною для життя. Цей часовий проміжок збігається з періодом, коли неандертальці розширювали свій ареал на Близькому Сході — приблизно між 75 і 50 тисячами років тому. Дослідники припускають, що саме тоді вони могли просунутися далі на південь.Автори наголошують, що висновки залишаються попередніми. Назва наукової роботи навіть містить знак питання — "Неандертальці в пустелі?".Щоб остаточно підтвердити присутність неандертальців у північній Аравії, археологам необхідно знайти людські рештки або генетичний матеріал. Водночас нові дані підтримують сучасну гіпотезу, що неандертальці були поширені значно ширше по Євразії, ніж вважалося ще кілька десятиліть тому.Додамо, археологи припускають, що гончарі на північному заході Аравійського півострова понад три тисячі років тому створили аналог сучасного бренду. Розписана кераміка Qurayyah Painted Ware мала впізнаваний стиль, централізоване виробництво та користувалася попитом далеко за межами місця виготовлення..

Тридцять п’ять років тому Україна відновила незалежність. Сьогодні країна знову змушена доводити, що має право на власну державу, історію та майбутнє. Проте нинішній спротив виник не раптово: за ним стоять століття боротьби, пережиті колективні травми та пам’ять про попередні спроби позбавити українців свободи.Як цей досвід сформував психологічну стійкість нації, чому втрата державності стала однією з найсильніших історичних травм і звідки українці беруть сили протистояти екзистенційним загрозам? Про це TrueUA поговорив із доктором психологічних наук, професором Павлом Горностаєм."Найсильнішою історичною травмою я вважаю втрату державності"— Павле Петровичу, як можна визначити психологічну стійкість і як вона пов’язана з національною ідеєю українців — прагненням до волі?— Я розглядаю ідею стійкості як суспільно-політичне, історичне явище. Стійкість — це здатність витримувати високий рівень травмування, високий рівень зовнішньої загрози, високий рівень руйнівних чинників, які здатні зруйнувати людину, суспільство. Це більш високий поріг витривалості перед цими загрозами. А що стосується прагнення до волі, то це пов’язано зі стійкістю.Варто розглянути величезну кількість історичних травм, яких зазнала Україна за свою історію. Володимир Винниченко говорив ще на початку ХХ століття, до епохи більшовизму, до речі, що історію України не можна читати без брому. Якщо говорити про найчутливіші колективні травми, то найстрашнішою була травма геноциду Голодомору. Але найсильнішою історичною травмою, яка змінила хід історії нашого народу, я вважаю втрату державності.Україна-Русь була однією з найвеличніших, найпотужніших держав Середньовічної Європи. Потім вона втратила державність, на відміну від країн Західної Європи, які хоч і втрачали свою державність, але потім відновлювали. Упродовж тривалого часу відбувалося поневіряння нашого народу у складі інших імперій, інших держав. Найменше травмування було у складі Великого князівства Литовського і Руського, де Київське князівство мало досить високий рівень поваги, але далі були Річ Посполита, Московське царство, а потім Всеросійська імперія… Тобто була втрата державності, неодноразові спроби її відновлення, які трагічно закінчувалися. Пам’ять про дуже потужну державу і втрата державності — це дуже сильна травма.Я висуваю таке припущення, що саме це поєднання значущості суб’єкта і втрата цієї значущості якраз і призвели до того, що прагнення до волі — це головна національна ідея українців. Тут йдеться про волю нації, народу, прагнення до відновлення державності. Недарма слово "Воля" закарбовано в нашому Малому національному гербі. І, до речі, цей герб — єдиний із національних державних гербів — розташований в Соборі Святого Петра у Ватикані, і він належав ще Володимиру Святославичу, київському князю, який хрестив Русь. Тому воля — це те, що зараз додає нам сил.— Зараз триває війна. Як має виявлятися наша національна ідея для тих, хто перебуває на фронті, й тих, хто залишається в тилу?— Це відчуття повного неприйняття тих ворожих "цінностей", які нам несе "русскій мір". Ми є антиподами в розумінні суспільної побудови. І, до речі, були антиподами завжди. Десь перед початком незалежності 1991 року ця різниця була певним чином нівельована. Це був період, коли спроба асиміляції набула найбільшого успіху, але так і не отримала завершення. Наші дороги розійшлися понад вісімсот років тому, ще до монгольської навали. Фактично ми були суспільством із високим рівнем демократії ще за часів Княжої доби, коли ми були суверенною державою, потім — у складі Великого князівства Литовського і Руського, Речі Посполитої, де традиції демократії, шляхетських вольностей були досить високими. А з іншого боку, Московське царство — це зразок найстрашнішої тиранії. Уже тоді, пів тисячоліття тому, ми фактично були антиподами суспільного устрою. Тому міф про "один народ" — це казка.Ще у дев’яностих роках, навіть на початку "нульових", дехто говорив, що українці й росіяни дуже схожі. Це були пережитки радянського спадку, ми були носіями цих рудиментів, але це дуже швидко "злетіло", коли почалася війна, особливо повномасштабне вторгнення. І відродилися традиції козацтва, відродилася пам’ять про величну державу Княжої доби — і тут прагнення до волі відіграє величезну роль. Воно з надзвичайною силою прозвучало, на такому ж рівні, на якому було притаманне славетним воїнам УПА. Ці герої боролися за незалежність України в найнесприятливіші періоди, коли шансів на перемогу фактично не було, але прагнення до волі було величезним. І зараз це демонструє передова частина нашого суспільства, яка воює на фронті і яка допомагає армії."Якщо група втрачає історичну пам’ять і національну ідентичність, то вона перестає існувати як історико-культурна спільнота"— У вас є ґрунтовне дослідження "Історико-культурні передумови психологічної стійкості українців". Про що йдеться в цій роботі?— Це про те, як історичні події минулих поколінь, зокрема історичні травми, впливають на стійкість нації, на ресурси стійкості. Кожне нове випробування так чи інакше активізує ці ресурси, які вже були до того — і людина, група, велика група, глобальна група, нація, суспільство на них спираються.— Першою передумовою ви називаєте історичні травми, майже несумісні з життям, які, попри величезне травмування, не призвели до зникнення групи як історико-культурної спільноти, а натомість сприяли підвищеній здатності витримувати травмування. Як це працює?— Це лише один аспект у концепції колективних травм. Можна розглядати травми, які мають настільки сильну дію, значущість, що можуть змінювати хід історії групи, впливати на історичну пам’ять і закріплюватися в ній. Найстрашніша травма — це така травма, яка фактично знищує групу як таку. Таких випадків в історії, на жаль, немало. Не обов’язково група винищується фізично засобами геноциду, хоча й такі випадки бували також. Але якщо група втрачає дві найсуттєвіші свої ознаки — історичну пам’ять і національну чи групову ідентичність, — то така група перестає існувати як історико-культурна спільнота. Тобто йдеться про травми, несумісні з життям. Їх можна ще називати екзистенційними травмами — такими, які загрожують існуванню групи.Якщо екзистенційна травма занадто сильна, група припиняє своє існування як окремий суверенний суб’єкт. Ті люди, які були її членами, не пам’ятають, хто вони є. Група, як правило, розчиняється в іншій групі і фактично переймає її історію, ідентичність, втрачає свою мову.Класичний приклад — це цивілізації Центральної та Південної Америки, які існували до відкриття Америки Колумбом і завоювання іспано-португальськими конкістадорами. Перед цим існували потужні імперії з дуже високим рівнем культури, хоча це були тоталітарні утворення. Власне, є ідея, що саме тоталітарність їх і згубила. Після завоювання були знищені бібліотеки майя, було зруйновано багато культурних пам’ятників. Нащадки майя, ацтеків, інків, жителів цих цивілізацій не зникли, вони не були знищені повністю, хоча багато дійсно загинуло від геноциду та від хвороб.Велика частина цих народів збереглася, і вони злилися з іспанцями та португальцями, які заселили ці землі. Фактично жителі сучасної Латинської Америки не є прямими в історико-культурному розумінні спадкоємцями цих цивілізацій. І пам’ять про ці цивілізації міститься хіба що в підручниках історії, у музеях. Ті групи, які були на той момент, були фактично знищені як соціальні суб’єкти, як історичні суб’єкти, як історико-культурні спільноти.Наша історія також має, на жаль, таку сумну подію — це Новгородська республіка, яка була захоплена іншою державою — Московією — наприкінці ХV століття і фактично ліквідована у ХVI столітті, за царювання Івана Грозного. Був вчинений геноцид, 95% жителів Новгорода було знищено фізично. Така ж доля спіткала Псковську державу, яка була супутником новгородців.Новгородська республіка — це зразок середньовічної демократії і ранньої середньовічної буржуазії. На той час у Європі також були середньовічні республіки — Флоренція, Генуя, Венеція. Перші зразки буржуазії з’явилися десь у ХІV–ХV століттях у Північній Європі, у Нідерландах, а на теренах Київської держави це була Новгородська республіка. Київ теж мав, до речі, демократичні елементи, там теж певну роль відігравало віче, і київський князь не мав абсолютної влади. Новгородська держава фактично була стерта як суб’єкт, і зараз сучасна Російська Федерація не містить у собі історичну пам’ять про новгородську ідентичність.Якщо група витримує екзистенційну травму, яка загрожує самому її існуванню, проте зберігає свою ідентичність та історичну пам’ять, то вона залишається як історичний суб’єкт, і при цьому тут виникає дуже цікаве явище. Група, яка все це пережила, отримує більш високий рівень стійкості й витривалості перед майбутніми випробуваннями, ніж до того, як цю травму вона пережила.Є дослідження в такій галузі сучасних природничих наук, яка називається епігенетика, які робилися на ізраїльській вибірці. До речі, Ізраїль — це одна з таких груп, яка не раз переживала травми, майже несумісні з життям. І багато разів за три тисячі років існування були ризики зникнення ізраїльтян як історико-культурної спільноти. У цій спільноті спостерігається підвищений рівень психологічної стійкості, що яскраво проявляється зараз, коли ведуться війни на Близькому Сході. Загроза існуванню Ізраїлю існує постійно, Іран навіть у своїх програмних документах поставив завдання знищити Ізраїль. Ізраїльтяни витримують ці атаки й залишаються досі стійкою і певною мірою процвітаючою нацією.Ці дослідження робилися на ізраїльській вибірці нащадків людей, які пережили Голокост. Було доведено, що утворювалося певне молекулярне покриття на хромосомах цих людей, яке може активізувати або пригнічувати активність певних генів. Є подвійний полюс: може бути або підсилення стійкості людей, або підвищення чутливості. Ізраїльтяни, з одного боку, більш чутливі до травмування, до зовнішньої агресії, але з іншого боку, коли постає екзистенційна загроза, активізується властивість стійкості, і група здатна витримувати набагато більші випробування, ніж інші групи у порівнянні з нею.— Чи можна припустити, що у наших людей після Голодомору теж спостерігається таке явище?— Абсолютно правильно. Але у нас не робили такі паралельні дослідження, на жаль. На мою думку, висока ймовірність, що те ж саме відбулося з українським народом після травми Голодомору: нація вижила, зберегла мову, зберегла культуру, хоча декому здавалося, що ці речі майже вмерли. І до початку незалежності пізня епоха застою показала, що були дуже великі проблеми з ідентичністю, мова вже почала втрачатися, почалися процеси, які дехто вважав незворотними.На щастя, вони не виявилися такими, але початок незалежності не одразу призвів до сплеску національної свідомості, до відродження мови та культури. Натомість травма, яка настала пізніше, — це російсько-українська війна, — якраз до цих речей і призвела, і все це відроджується повною мірою."Чим більші скарби — ціннісні, історичні, — тим більше завзяття нації, яка хоче їх утримати"— Зараз повертається інтерес до історії, до автентичності української історико-культурної картини світу. Розкажіть, будь ласка, про другу історико-культурну передумову стійкості — багатий історичний досвід, пов’язаний із видатними постатями.— Тут йдеться про те, що сама історія може бути також чинником стійкості. Ідентичність пов’язана з історією. Ідентичність — це відчуття єдності з якоюсь великою групою, з нацією. Зрозуміло, що чим більш значуща група, чим більш велична її історія, досягнення видатних діячів, тим більш високим буде рівень ідентифікації і більш високою — національна ідентичність. Хочеться бути представником такої групи, пишатися нею, тими здобутками, позитивними надбаннями. І загроза тим цінностям, з якими ми себе ідентифікуємо, викликає реакцію їх захищати. Чим більше цінностей ми маємо і чим більш значущою є для нас наша група, тим більша мотивація захистити це багатство від знищення, від захоплення іншою групою — і це пов’язано зі стійкістю. Це соціально-психологічний чинник.Але справа в тому, що наша історія має багато "білих плям", і ми дуже мало її знаємо. Мало того, десь починаючи із ХVІІ століття, коли Україна отримала колоніальний статус, наша історична спадщина була фактично забрана в нас. Московія оголосила спадщину Русі своєю власною спадщиною, а Україну почала вважати якоюсь "окраїною", яка не має своєї історії. Певним чином це закріпилося в колективній психіці. Але в глибинах історичної пам’яті завжди існувала згадка про тисячолітню історію Русі, яка була однією з наймогутніших та найкультурніших держав середньовічної Європи.Є дані, що Київ був найбільшою столицею серед інших королівств Середньовічної Європи. Кияни, руси, були більш освіченими, ніж жителі Західної Європи. Яскравим прикладом є шлюб доньки Ярослава Мудрого Анни, яка вийшла заміж за Генріха І, короля Франції, а той, як не дивно, був неграмотний. Фактично вона туди принесла культуру, яка була в Києві і якої не було там.У глибинах пам’яті ці речі зберігаються, навіть якщо вони не усвідомлюються. І саме ці глибини історичної пам’яті, де йдеться про могутність величної держави, також є ресурсом тієї стійкості, яку пізніші покоління демонструють, коли виникає загроза існуванню як спільноті, як народу, як нації. А з іншого боку, це підняло інтерес до історії, і зараз ці процеси відбуваються на різних рівнях. Є дуже багато інформаційних джерел, є чудові матеріали про важливі історичні події. Цей процес дуже потужний, і він теж пов’язаний зі стійкістю. Нам є чим пишатися і є що захищати, є що відвойовувати, відстоювати. Чим більші скарби — інформаційні, ціннісні, історичні, — тим більше завзяття тієї нації, яка хоче їх утримати і не дати остаточно знищити.Сучасна війна — це також екзистенційна війна, і загроза існуванню України як держави досить реальна. Якби у Російської Федерації, сучасної Московії, була можливість знищити нас як суб’єкт, вони б це обов’язково зробили, вони таке завдання ставили перед так званою "СВО". Зараз склалося таке співвідношення сил, що це завдання для них є нездійсненним. У нас є всі шанси зберегтися, і я сподіваюся, що результат цих трагічних процесів, які зараз відбуваються, буде позитивним."Україна чи не єдина країна у світі, яка тримає форпост міжнародного права"— Одним із чинників тяжкості травми є порушення принципу справедливості. Як це впливає на суспільство?— Порушення справедливості — це один із найчутливіших принципів. Я виділяю чотири принципи тяжкості травми. Це, по-перше, принцип значущості. Зрозуміло, що чим більший масштаб, тим більш травмівна подія. По-друге, принцип активності: чим активніше група захищається, чим активніше вона може боронити себе, тим менше травмування. Під час Голодомору, до речі, була заблокована активність спротиву, і це підсилило травмування. По-третє, принцип переживання: чим більше група переживає найрізноманітніші емоції та почуття, починаючи від емоцій гніву й закінчуючи гумором, тим менше вона травмується.Пригадайте, на початку повномасштабного вторгнення скільки політичних карикатур було проти росіян-московитів. Під Києвом стояли танки і була загроза захоплення міста, а ми сміялися над агресором, можете собі уявити?Націю, яка сміється над ворогом, перемогти не можна, знищити таку націю неможливо. Чим більше переживання, тим легше переноситься травма, і навпаки. Повертаючись до нашого прикладу травми Голодомору, там не тільки не було активності — після цієї події було заборонено навіть згадувати, що був Голодомор, тобто фактично нації заборонили оплакати цю трагедію.Чинник справедливості, четвертий чинник, є одним із найчутливіших. І, до речі, під час Голодомору справедливість також була порушена з надзвичайною силою, тому що вмирали абсолютно ні в чому не винні люди.Так от, те, що зараз нас хочуть позбавити нашої державності, на яку ми маємо абсолютні права, нашого історичного спадку, і нас знищити як суб’єкт — історико-культурний, політичний, суспільний, — це теж дуже високий рівень несправедливості. Але ми все робимо для того, щоб принцип справедливості не був порушений.Зараз відбувається величезна криза міжнародного права, фактично діє право сили, яке панувало чотириста років тому, коли сильна держава мала право диктувати слабкій, підкорювати її, захоплювати, і це вважалося прийнятним. Зараз міжнародне право це не приймає, і злочин агресії вважається одним із найтяжчих колективних злочинів, поряд зі злочином геноциду. Але зараз міжнародне право не працює. І, до речі, політика сучасного президента Сполучених Штатів також багато чого доклала до того, щоб "право сили" переважило "силу права". Криза сучасної системи міжнародного права полягає в тому, що справедливість опинилась під дуже великою загрозою. А справедливість — це синонім слова "правосуддя", бо в перекладі з латинської "юстиція" — це і є справедливість.Зараз Україна чи не єдина країна у світі, яка тримає цей форпост міжнародного права, форпост справедливості. Уявіть собі, якби, скажімо, Київ був захоплений за три дні, якби Україна на початку 2022 року впала під натиском нової навали, нової орди, що було б із міжнародним правом? Ми не маємо права робити такі висновки, але, найімовірніше, світ прийняв би це як факт, і міжнародне право фактично перестало б існувати на тому рівні, як це було раніше, після Другої світової війни. І, можливо, настав би зовсім інший світовий порядок, почалися б жахливі часи.Є дослідники, які вивчали європейський тоталітаризм, зокрема тоталітаризм нацистської Німеччини, і вони вважають, що якби Гітлер переміг і настав "Новий порядок", про який він говорив, зовсім іншою була б система права і міжнародних відносин. Такі висновки робить, зокрема, Ханна Арендт, відома своєю працею "Джерела тоталітаризму". Вона стверджувала, що якби нацизм переміг, то ми стали б свідками міжнародної організації терору під керівництвом Німеччини. Але перемогли антигітлерівські сили і відбулося відновлення міжнародного права на більш високому рівні, ніж воно було перед Другою світовою війною.Те саме має статися зараз: сили демократії мають перемогти тоталітарні сили, уособленням яких є Російська Федерація та Іран. Це не тільки врятує міжнародне право, це підніме його на більш високий рівень, який врахує ризики й недоліки, що, власне, призвели до сучасної кризи. Це буде початок нової епохи, як я вважаю, де справедливість — це і є правосуддя.— Чи можна спрогнозувати, якою буде ця нова епоха?— Можна. Якщо розглядати всі глобальні конфлікти, після яких переглядалося міжнародне право, то їх було п’ять, якщо брати "холодну війну". Це Тридцятилітня війна в Європі, яка була в першій половині ХVІІ століття і фактично після якої виникло міжнародне право. Вперше в історії. Далі — наполеонівські війни, це теж глобальний конфлікт, до якого була втягнута вся Європа. Наступне — це Перша світова війна, початок ХХ століття, Друга світова війна, середина ХХ століття. І "холодна війна" — це 70–80-ті роки ХХ століття. Усі глобальні конфлікти, усі п’ять, завершувалися перемогою демократичних або прогресивних сил.Зараз відбувається щось на кшталт шостого. Це ще не стало глобальною світовою війною, але може розглядатися як початок або вже як процес цього глобального конфлікту. Якщо попередні п’ять завершилися перемогою прогресивних сил, то з великою ймовірністю ми можемо прогнозувати, що цей конфлікт також завершиться перемогою прогресивних сил. Питання лише в тому, якою ціною і за який час. Але я переконаний, що це відбудеться саме за позитивним для нас сценарієм..

Археологи припускають, що гончарі на північному заході Аравійського півострова понад три тисячі років тому створили аналог сучасного бренду. Розписана кераміка Qurayyah Painted Ware мала впізнаваний стиль, централізоване виробництво та користувалася попитом далеко за межами місця виготовлення.Про це повідомляє IFLScience з посиланням на нове дослідження археологів. Йдеться про кераміку Qurayyah Painted Ware (QPW), яку виготовляли в оазі Курайя на території сучасної Саудівської Аравії. Гончарна традиція виникла приблизно 3600 років тому, а близько 3200 років тому вироби набули настільки характерних і стандартизованих рис, що дослідники порівнюють їх із сучасною брендовою продукцією.Посуд вирізнявся характерним двоколірним оформленням. На ньому зображували тварин, людей та сцени, пов'язані з різними ритуалами. Кераміку виробляли централізовано в печах оази Курайя.Дослідники провели технологічний, петрографічний і геохімічний аналіз десятків фрагментів такого посуду. Результати засвідчили високий рівень стандартизації: майстри протягом тривалого часу використовували схожі матеріали, технології виготовлення та принципи оформлення.За словами дослідниці Віденського університету Марти Лучіані, Qurayyah Painted Ware мала низку характеристик, які сьогодні пов'язують із поняттям бренду. Серед них — впізнавана візуальна ідентичність, стабільна якість матеріалів, технологічна спадковість, централізоване виробництво, експорт та навіть поява наслідувань.Водночас науковиця наголосила, що йдеться про своєрідний "давній бренд у докапіталістичному світі", тому його не можна повністю ототожнювати із сучасними торговими марками.Кераміку експортували за сотні кілометрівАналіз також підтвердив, що вироби з Курайї потрапляли до поселень, розташованих за сотні кілометрів від місця виробництва. Зокрема, таку кераміку знаходили у святилищі єгипетської богині Хатхор у Тімні на території південного Леванту. На думку вчених, це може свідчити, що виробництво навмисно збільшували для торгівлі з іншими регіонами.Про популярність посуду свідчать і численні місцеві копії. Наслідування QPW археологи знаходили, зокрема, у Барка-ель-Хетіє в Йорданії та Аль-Улі в Саудівській Аравії. Оригінальні вироби також виявляли у похованнях представників еліти, що може вказувати на їхній престижний статус.Виробництво Qurayyah Painted Ware тривало надзвичайно довго. За даними дослідників, цей тип кераміки виготовляли аж до VI століття до нашої ери, тобто традиція пережила бронзову добу та збереглася до пізнього залізного віку.Нагадаємо, нещодавно археологи отримали нові дані про одну з жертв виверження Везувію 79 року н. е., які дозволяють по-новому поглянути на останні миті життя мешканців Помпеїв..

Інноваційний проєкт "Віртуальний тур. Національний заповідник "Софія Київська" став відкритим для широкої аудиторії. Завдяки сучасним цифровим технологіям відвідувачі з будь-якої точки світу можуть здійснити віртуальну мандрівку територією заповідника.Про це повідомила пресслужба Міністерства культури України. Там зазначили, що завдяки цьому можна познайомитися з пам’ятками "Софії Київської".Зазначається, що проєкт реалізували фахівці всеукраїнської цифрової платформи eMuseum."Використання сучасних технологій створює нові можливості для пізнання, дослідження та популяризації української культурної спадщини, а віртуальний формат робить культурні пам’ятки доступнішими для широкої аудиторії", — йдеться в повідомленні.Віртуальний тур охоплює:Софійський собор;Софійську дзвіницю;Трапезну;Будинок митрополита;Браму Заборовського;територію Національного заповідника "Софія Київська"."Користувачі можуть у зручному форматі ознайомитися з комплексом пам’яток архітектури та монументального живопису початку XI століття, який є частиною Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО", — зауважили організатори проєкту.Окрім віртуальних турів, сервіс містить аудіогіди та мультимедійні матеріали, які допомагають глибше познайомитися з історією та культурною спадщиною заповідника.Нагадаємо, наприкінці червня генеральна директорка заповідника "Софія Київська" Неля Куковальська розповідала, що за підтримки ЮНЕСКО в Національному заповіднику "Софія Київська" реалізовують унікальний проєкт в умовах воєнного стану. Там установили 28 сейсмодатчиків, які відстежують вплив ракетних ударів, вибухів та інших вібраційних навантажень на пам’ятки комплексу..

Польський Кошалін і український Івано-Франківська можуть припинити угоду про партнерство. Мер міста в Польщі Томаш Соберай звернувся до свого колеги Руслана Марцінківа із закликом відмовитися від дій, які можуть прославляти ОУН, УПА та пов'язаних із ними діячів.Про це повідомив сайт польського видання Głos Koszaliński. Там зазначається, що зверненню передувала заява керівника регіонального осередку польської партії "Нова надія" Яна Казімєжа Адамчика. Він закликав міську владу відреагувати на дії мера Івано-Франківська, які, на думку представників партії, пов'язані з популяризацією Степана Бандери, ОУН і УПА."Складається враження, що це місто та його влада підтримують Степана Бандеру, ОУН і УПА навіть більше, ніж решта України. Діти там беруть участь у поетичних конкурсах про Бандеру, мер майже завжди позує перед бандерівськими прапорами", — зазначив він.Представники політичної партії також закликали владу Кошаліна розірвати співпрацю з містом-побратимом Івано-Франківськом.За інформацією журналістів польського видання, мер Кошаліна Томаш Соберай надіслав листа міському голові Івано-Франківська Руслану Марцінківу."З найвищим обуренням і рішучим опором я сприймаю інформацію про ваші дії щодо вшанування та прославляння людей і груп, пов'язаних ОУН і УПА, а також націоналістичної ідеології, пов'язаної з рухом Бандери. Як мер Кошаліна, міста-побратима Івано-Франківська, закликаю вас утриматися від дій, які можна було б інтерпретувати як прославляння ОУН, УПА та відповідальних за злочини, скоєні проти польського населення", — йдеться в листі.Зараз поляки очікують на реакцію України. До речі, звернення щодо розірвання партнерства з Івано-Франківськом надішлють депутатам Кошалінської міської ради — вони можуть розглянути це питання на одній з наступних сесій.На травень 2026 року Івано-Франківськ мав дев'ять польських міст-побратимів і три угоди про співпрацю з повітами Польщі. Наразі невідомо про випадки розірвання таких договорів.Нагадаємо, що 4 серпня Тверський районний суд Москви за позовом генеральної прокуратури Росії визнав Степана Бандеру, Романа Шухевича й інших діячів українського визвольного руху "пособниками нацистської Німеччини"..

У п’ятницю, 21 серпня, президент України Володимир Зеленський підписав указ, яким зобов’язав уряд забезпечити організацію проведення відкритого конкурсу, а також усіх необхідних заходів зі встановлення пам’ятника гетьману Івану Мазепі в Києві.Про це повідомив сайт Офісу президента України."За результатами конкурсу потрібно забезпечити проєктування та виготовлення пам’ятника", — йдеться в повідомленні.Також уряд разом із Київською міською державною адміністрацією мають розв’язати питання щодо облаштування простору, місця, де буде встановлено пам’ятник, його органічного поєднання з міською архітектурою.Як відомо, установлення пам’ятника Івану Мазепі президент України Володимир Зеленський ініціював у День Конституції."Тоді український лідер наголосив, що ідеальним для цього місцем є бульвар Тараса Шевченка", — зазначили в Офісі президента України.Як відомо, пам'ятник Володимиру Леніну на Бессарабці активісти повалили в грудні 2013 року під час Революції Гідності. Відтоді місце залишається порожнім, а навколо його майбутнього не стихають дискусії."Я впевнений, там де Ленін впав, там міцно стоятиме Мазепа", — наголошував Володимир Зеленський.Нагадаємо, що українська держава продовжує відновлювати історичну справедливість і вшановувати пам'ять визначних діячів минулого. Наприкінці червня на території Києво-Печерської лаври офіційно з'явився пам'ятник видатному українському гетьману, державнику та меценату Івану Мазепі..

У затоці Ферт-оф-Форт біля шотландського міста Бернтайленд дослідники виявили рештки корабля, який може виявитися Blessing of Burntisland, затонулим 1633 року під час коронаційної подорожі короля Карла I. На борту судна перебували золото, срібло та інші коштовності, сучасну вартість яких оцінюють приблизно у 20 мільйонів фунтів стерлінгів.Корабель Blessing of Burntisland затонув у липні 1633 року під час шторму, коли прямував через Ферт-оф-Форт із Файфа до Літа. Судно супроводжувало королівську подорож Карла I Шотландією, повідомляє Daily Mail із посиланням на організацію Burntisland Heritage.На борту перебували близько 35 пасажирів і членів екіпажу, проте врятуватися вдалося лише двом людям. Разом із кораблем на дно пішов і королівський вантаж, який на той час оцінювали приблизно у 100 тисяч фунтів стерлінгів. За сучасними оцінками, йдеться приблизно про 20 мільйонів фунтів (≈ 1,2 млрд гривень).Серед вантажу, за історичними даними, були коштовності, срібний і золотий посуд, тканини та інші речі королівського двору. Зокрема, судно могло перевозити сервіз із 280 предметів, виготовлений на замовлення короля Генріха VIII.Як дослідникам вдалося знайти корабельПошуки Blessing of Burntisland тривали близько 30 років. Роботу ускладнювали низька видимість, значна глибина та товстий шар мулу, який із часом міг повністю приховати уламки.Новий прорив став можливим завдяки використанню сучасних технологій. Дослідники застосували підводний георадар, інші методи сканування, фізичне обстеження ділянки та підняли на поверхню фрагмент деревини.У звіті зазначається, що команда "виявила те, що, ймовірно, є уламками Blessing", а роботи з підняття предметів із місця аварії можуть розпочатися найближчим часом. Водночас остаточно підтвердити особу судна поки не вдалося."Зразки керна вже переконливо вказують на те, що уламки можуть належати Blessing", — йдеться у звіті дослідників.Наступним кроком стане радіовуглецеве датування знайденої деревини. Воно має показати, коли були зрубані дерева, з яких побудували корабель. Якщо результати відповідатимуть періоду спорудження Blessing of Burntisland, це стане вагомим доказом.Чому корабель міг затонутиЗа історичними переказами, Карл I спостерігав за катастрофою з борту іншого корабля — Dreadnought. Король нібито настільки розлютився через втрату судна та скарбів, що звинуватив у штормі чаклунство. Водночас дослідники вважають значно ймовірнішою іншу причину. Так, корабель міг бути перевантажений величезною кількістю цінного вантажу, що зробило його вразливішим під час шторму.Якщо судно та скарби справді вдасться підняти, юридичним власником знахідки має залишитися Корона. Burntisland Heritage при цьому має статус організації, яка контролює та захищає місце аварії, і може претендувати на винагороду за порятунок історичних цінностей. Дослідники також пропонують у майбутньому виставити знайдені предмети у новому музеї в Бернтайленді.Додамо, раніше вчені виявили фрагмент генетичного матеріалу, який може належати Леонардо да Вінчі. Відповідне відкриття вважають важливим для дослідження геному художника і винахідника, адже воно дасть змогу визначити приналежність спірних творів мистецтва..

Фотографія є невід’ємною частиною життя сучасної людини: від фотографій лічильника до світлин пам’ятних подій. Її значенню та впливу присвячений навіть Всесвітній день фотографії, який щороку відзначають 19 серпня. Щодня, гортаючи стрічки соціальних мереж, ми бачимо мільйони одиниць графічного контенту, левову частку якого становлять саме фотографії. Камера давно перестала бути недосяжною розкішшю й стала неодмінним атрибутом будь-якого смартфона, що дає змогу робити знімки в найрізноманітніших умовах.Але так було не завжди. Сто років тому фотографія була задоволенням не з дешевих і вимагала значної вправності, а кольорові знімки взагалі були справжньою екзотикою. Про швидку зйомку тоді годі було й мріяти, адже сама підготовка до фотографування вимагала майстерності та чималих зусиль. Бурхливий розвиток сучасних технологій настільки спростив процес створення світлин, що сьогодні достатньо дістати пристрій із сумки або кишені й натиснути лише одну кнопку. Навіть за умов слабкого освітлення можна отримати цілком якісне зображення.Оптимізація механізмів камери, автоматизація налаштувань та доступність фотографії, своєю чергою, призвели до переосмислення її ролі в сучасному світі. Домінуюча колись роль фотографії як способу фіксації пам’ятних подій розширилася до документування буденності, що призвело не лише до розширення об’єкта інтересу фотографа, а й перетворило світлину на новий канал комунікації.Відтак, уже друге десятиліття фотографія виконує функцію сильного візуального меседжу в соціальних мережах. Настільки сильного, що вибір світлин для персональної сторінки може розповісти про людину більше, аніж кілька офлайн-зустрічей. А спілкування за допомогою смішних фотографій із влучними підписами стало новою формою близькості.Втім, роль фотографії не вичерпується лише комунікацією, адже вона була і залишається одним із мистецьких вимірів. Композиційні рішення, тональність, фактура, наявність сюжету та мова символів — усе це наближає фотографію до образотворчого мистецтва.Від самого початку існування фотографії фотомайстри шукали шляхи художньо-естетичного вдосконалення отриманих зображень. Невдовзі спеціально навчені ретушери почали працювати з реагентами та спеціальним приладдям, удосконалюючи готові світлини. Із появою оптичних фільтрів та графічних редакторів поле для фантазії фотографа ще більше розширилося, а постобробка стала частиною його фірмового почерку.Усе це сприяло тому, що вже у ХХ столітті фотографія стала одним із найбільш прогресивних видів мистецтва. Динамічний розвиток фотографії приніс жанрове розмаїття, яке відображає способи її інтеграції у повсякденне життя, а також художнього й філософського осмислення дійсності. Бажання дослідити багатоманіття світу призвело до появи поруч із класичними жанрами окремих специфічних напрямів, як-от астрофотографія.ХХІ століття подарувало надзвичайно широкий спектр способів розуміння фотографії. Відтак, це — спосіб комунікувати, зберігати пам’ять, зафіксувати важливий момент, передати настрій, впливати, надихати, ділитися переживаннями та викликати емоційну реакцію.Це — мистецтво помічати, відчувати, експериментувати й редагувати.Це — можливість поринати у спогади, залишати слід в історії та зберігати красу в іншій формі.А що фотографія означає для вас?До Всесвітнього дня фотографії хочу поділитися знімками з власної колекції. Кожен із них зберігає особливу мить, настрій та власну історію:.

Науковці з'ясували, що під час створення стародавніх наскельних малюнків у Китаї використовували людську кров. Саме її білки могли допомогти фарбі міцно з'єднатися з вапняковою поверхнею та зберегтися впродовж приблизно двох тисяч років.Про це повідомляє IFLScience із посиланням на дослідження, опубліковане в Journal of Archaeological Science. Йдеться про наскельні зображення в культурному ландшафті наскельного мистецтва Цзоцзян Хуашань. Їх створили представники культури Лоюе приблизно 1900-2600 років тому.На малюнках зображені, зокрема, вагітні жінки, чоловічі статеві органи та статеві акти. Дослідники припускають, що ці сюжети могли бути пов'язані з давнім культом родючості.Водночас науковців тривалий час дивувало, як малюнкам вдалося настільки добре зберегтися у вологому субтропічному кліматі з регулярними мусонними дощами. Щоб знайти відповідь, дослідники провели хімічний аналіз давньої фарби.Як створювали малюнкиНауковці встановили, що зображення складаються з двох шарів. Спочатку давні майстри наносили спеціальну основу. Для її виготовлення нагрівали суміш, до якої входили кістки тварин, пташиний послід, вапняк і мушлі. У результаті отримували матеріал із фосфату кальцію та негашеного вапна.Потім до суміші додавали воду та кров, отримуючи рідкий розчин, який наносили безпосередньо на скелю. Після того як основа починала висихати, поверх неї наносили червоний пігмент із місцевої глини, багатої на оксид заліза. Тобто червоного кольору малюнкам надавала не кров.За висновками дослідників, вирішальну роль у збереженні зображень могли відіграти саме білки крові. Вони сприяли біомінералізації карбонату кальцію в розчині, завдяки чому основа фактично перетворювалася на матеріал, подібний до вапняку самої скелі. Частинки пігменту опинялися всередині цього шару та міцно з'єднувалися з поверхнею."Ця стабільна органічно-неорганічна композитна система з’єднання розкриває складні технологічні процеси, які використовували творці, і пояснює, чому наскальний малюнок Хуашань так добре вижив у таких складних умовах впродовж понад двох тисячоліть", — заявили дослідники.Кров могла належати жінкам після пологівОсобливо незвичайні результати науковці отримали під час аналізу походження крові. В одному зі зразків 97-99% крові визначили як людську, а решту пов'язали з кількома видами травоїдних тварин. В іншому зразку частка людської крові становила 61%, а бичачої — 39%.Дослідники також виявили білки, рівень яких суттєво підвищується у жінок на пізніх термінах вагітності та під час лактації. З огляду на зображення вагітних жінок на скелях науковці висунули гіпотезу, що кров могли збирати під час пологів і використовувати в ритуалах, пов'язаних із родючістю. Водночас це залишається припущенням дослідників, а не остаточно встановленим походженням крові.Нагадаємо, раніше археологи отримали нові дані про одну з жертв виверження Везувію 79 року н. е., які дозволяють по-новому поглянути на останні миті життя мешканців Помпеїв.Читайте також: Давній Рим у Франції: археологи показали фото унікального відкриття.

У вівторок, 18 серпня, на Національному військовому меморіальному кладовищі перепоховали останки Євгена Коновальця. Це державний, військовий і політичний діяч, полковника армії Української народної республіки (УНР), перший голова Організації українських націоналістів (ОУН).Про це повідомив президент України Володимир Зеленський у спеціальному дописі у своєму Telegram-каналі."Ми повертаємо додому видатного сина українського народу. Це взірцевий воїн та вагомий державний діяч України полковник Євген Коновалець", — зазначив він.За його словами, все свідоме життя Євген Коновалець боровся за те, щоб Україна відновилася та набула реальної незалежної сили.Український президент додав, що, на превеликий жаль, тоді Україна не змогла утвердитися. Забракло єдності, забракло мудрості тогочасним політичним лідерам, забракло вміння будувати справжні зв’язки зі світом."Але час України настав. Незалежність відновлено, і ми захистили право України бути собою. Вже ніхто не прибере з Києва синьо-жовті прапори, і тільки Україна обиратиме собі національний шлях", — наголосив президент України.Він констатував, що зараз, пам’ятаючи українську визвольну боротьбу, ми всі абсолютно точно знаємо, яких помилок не можна допускати."Знаємо, що потрібно Україні та на чому зосереджувати наші увагу та зусилля. Знаємо, які в нашої держави мають бути національні орієнтири", — підсумував Володимир Зеленський.Що відомо про Євгена КоновальцяЄвген Коновалець — полковник армії УНР, командир Січових стрільців, комендант Української військової організації (УВО) та перший голова ОУН.Його вбили в Роттердамі 23 травня 1938 року. Замах організували радянські спецслужби, виконавцем став агент Павло Судоплатов. Після загибелі полковника поховали на кладовищі "Кросвейк" у Роттердамі.Його могила мала статус тимчасової, оскільки передбачалося, що в майбутньому останки перепоховають в Україні. У травні 2026 року Нідерланди надали Україні дозвіл на перепоховання Коновальця.Пам’ятник, який 87 років стояв на могилі Коновальця у Роттердамі, відтепер зберігатимуть у його родинній садибі на Львівщині, а саме місце поховання у Нідерландах меморіалізують.Як відомо, в червні 2025 року Кабінет міністрів затвердив порядок здійснення перепоховання на НВМК видатних борців за незалежність України у ХХ столітті.Нагадаємо, раніше голова Офісу президента Кирило Буданов заявляв, що перепоховання Євгена Коновальця — це історична подія, яка стала значущим кроком у відновленні національної пам'яті та вшануванні борців за незалежність..

У вівторок, 18 серпня, останки державного, військового та політичного діяча, полковника армії Української народної республіки (УНР), першого голови Організації українських націоналістів (ОУН) Євгена Коновальця перепоховали на Національному військовому меморіальному кладовищі (НВМК).Про це повідомив TrueUA. У церемонії взяли участь керівники української держави, а також військові, представники громадськості, духовенства й української історичної спільноти."Сьогодні всі ми є учасниками події загальнонаціонального масштабу, коли Україна знову відновлює найвищу історичну справедливість для себе", — наголосив президент України Володимир Зеленський.Він також акцентував, що Україна повертаємо додому видатного сина українського народу. Це взірцевий воїн та вагомий державний діяч України, полковник Євген Коновалець."Разом із ним Україна повернула частину себе, своєї пам’яті, українського досвіду, нашої національної історії, історії усіх, хто в різні часи жив і бився заради України, нашої незалежності та самостійної держави", — заявив на перепохованні український лідер.Церемонія відбулася, згідно з військовим поховальним ритуалом із відданням усіх належних військових почестей.. Подія стала другим почесним перепохованням борця за незалежність України на території НВМК, після того, як у травні тут перепоховали полковника Армії УНР, голову ОУН Андрій Мельник і його дружина Софію Федак-Мельник. Згодом їх перепоховають на території Українського національного пантеону.Раніше, 11 серпня, в Роттердамі (Нідерланди) відбулася церемонія ексгумації останків полковника Коновальця, а 14 серпня його прах доставили до Патріаршого собору Воскресіння Христового Української греко-католицької церкви (УГКЦ) у Києві для церемонії прощання, яка тривала декілька днів.Що відомо про Євгена КоновальцяЄвген Коновалець — полковник армії УНР, командир Січових стрільців, комендант Української військової організації (УВО) та перший голова ОУН.Його вбили в Роттердамі 23 травня 1938 року. Замах організували радянські спецслужби, виконавцем став агент Павло Судоплатов. Після загибелі полковника поховали на кладовищі "Кросвейк" у Роттердамі.Його могила мала статус тимчасової, оскільки передбачалося, що в майбутньому останки перепоховають в Україні. У травні 2026 року Нідерланди надали Україні дозвіл на перепоховання Коновальця.Пам’ятник, який 87 років стояв на могилі Коновальця у Роттердамі, відтепер зберігатимуть у його родинній садибі на Львівщині, а саме місце поховання у Нідерландах меморіалізують.Як відомо, в червні 2025 року Кабінет міністрів затвердив порядок здійснення перепоховання на НВМК видатних борців за незалежність України у ХХ столітті.Нагадаємо, раніше голова Офісу президента Кирило Буданов заявляв, що перепоховання Євгена Коновальця — це історична подія, яка стала значущим кроком у відновленні національної пам'яті та вшануванні борців за незалежність..

У суботу, 15 серпня, в невеликому польському селі Конотоп'є урочисто відкрили статую Діви Марії на 55,6 метра. Її вважають найвищою в Європі.Про це повідомили журналісти ВВС. Медійники зазначили, що бетонна фігура Діви Марії в Польщі майже на 18 метрів вища за статую Христа-Спасителя в Ріо-де-Жанейро. Водночас вона поступається 98-метровій статуї Діви Марії, встановленій на Філіппінах.Єпископ Кшиштоф Вентковський, який освятив статую, сказав, що "багато сучасних людей дивляться лише на землю, а тепер ситуація зміниться". Церковну скульптуру в сільській місцевості Конотоп'є він освятив в суботу — в день, обраний відповідно до свята Успіння Пресвятої Діви Марії."Її урочисте відкриття відбувається в той час, коли вплив католицької церкви на громадське життя в Польщі зменшився", — зазначили аналітики.Журналісти уточнили, що віддалене розташування ікони — в полі за багато миль від будь-якого населеного пункту Польщі — значною мірою пов'язане з тим, що її замовила пара мільйонерів, які проживають поблизу.Під час суботньої церемонії два гелікоптери кружляли, щоби скидати пелюстки троянд над Дівою Марією, яка стоїть у великій короні з розкритими обіймами."Ця фігура закликає підняти наш погляд вгору до Бога та неба", — наголосив єпископ Кшиштоф Вентковський.Хоча Польща залишається переважно католицькою країною, багато молодих поляків у міських районах дедалі більше відвертаються від церкви та її традицій.Серед присутніх у суботу перебував Лех Валенса, який очолив рух за подолання комунізму в Польщі та згодом став першим демократично обраним президентом країни. Він також відомий тим, що носив значок Діви Марії під час передвиборчої кампанії та вважав, що його католицька віра відіграла важливу роль у боротьбі проти комунізму."Я розпочав з Діви Марії та закінчую нею ж", — заявив 82-річний політик у коментарі журналістам.Нагадаємо, що 2 серпня внаслідок чергової російської атаки на Берислав Херсонської області згоріла Свято-Введенська церква. Це — пам’ятка архітектури національного значення. Пожежу спричинив удар російського дрона..

Лідер польської політичної партії "Право та справедливість" Ярослав Качинський заявив про нібито незаконні розкопки на місцях колишніх польських сіл на території України. Він вимагає пояснень як від української, так і польської влади.Одного з провідних політиків Польщі цитує видання Onet. Зокрема, Качинський заявив, що в історично-географічній області на Заході України, яку Польща називала "Східною Галичиною", начебто проводяться "незаконні розкопки"."Незаконні розкопки на місцях колишніх польських сіл у Східній Галичині насправді відбуваються", — зазначив він. Він поінформував, що його партія звернеться "до найважливіших державних органів Республіки Польща, зокрема, до Міністерства закордонних справ"."Наруга над останками померлих і пограбування коштовностей у жертв, зокрема, Волинської різанини, так званими групами чорних копачів заради наживи, — все це робиться за згодою місцевої української влади", — йдеться у дописі Качинського.Він також наголосив, що вимагатиме пояснень і реакції на «цю злочинну діяльність". Щоправда, наразі не зрозуміло, про які саме випадки чи інциденти заявив польський політик.Варто зазначити, що 7 серпня польський Інститут національної пам’яті оголосив про завершення робіт з ексгумації жертв Волинської трагедії у двох колишніх селах на Волині.Як відомо, під час досліджень на території колишніх сіл Острівки та Воля Островецька фахівці виявили рештки щонайменше 38 людей, які загинули 1943 року.Нагадаємо, що 11 серпня в Тернополі в Музеї національно-визвольної боротьби створено Всеукраїнську громадську організацію "Пам'ять і справедливість". Це — асоціація нащадків українських жертв польських репресій..