Одним із найскандальніших свят в офіційному українському календарі досі, на 32-му році відновленої незалежності, залишається Міжнародний жіночий день, який традиційно відзначають в Україні та світі 8 березня. Були й інші свята-тригери, але їх поступово скасували. Ця ж дата залишається і регулярно генерує безкінечні (і в основному безглузді) дискусії, які у свій час перейшли з офлайну до соціальних мереж.
Цього року суспільні обговорення вийшли на новий рівень — рівень державного мобільного застосунку "Дія". Там нещодавно запустили голосування за те, чи варто скасувати вихідний день 8 березня — чи він має залишитися. Процес голосування уже завершився, понад 60% тих, у кого є "Дія" і хто взяв участь в опитуванні, заявили, що підтримують продовження практики вихідного дня у "жіноче свято".
Звісна річ, голосування в "Дії" не є офіційним референдумом, не має жодної законної сили — це не більше, ніж спроба поцікавитися у частини суспільства (нерепрезентативної на рівні країни, оскільки "Дія" є далеко не у всіх) настроями. Які, можливо, будуть втілені у життя нинішньою владою. Втім, втілювати у життя ці результати простіше простого — треба просто нічого не робити.
Результати голосування, а радше аргументація частини тих, хто проти скасування вихідного, є досить показовим моментом. Не спираючись на те, що вихідний 8 березня є радянською спадщиною, українці, які хочуть залишити неробочий день, вважають, що це допоможе у відстоюванні прав жінок. Але це хибне твердження.
Офіційним вихідним днем 8 березня є у таких категоріях країн, як:
У країнах колишнього соцтабору (крім Чехії) та таких країнах, як Бразилія та Італія, де завжди був потужний лівий чи прямо комуністичний рух, цей день — неофіційне свято.
Тож висновок напрошується однозначний — вихідний день 8 березня є спадщиною комуністичної ідеології, яка була розповсюджена по світу Радянським Союзом. І триматися за це свято — означає, зокрема, і підтримку позиції ностальгуючих за радянськими часами. Тому що вони за будь-якої ситуації сприйматимуть цей вихідний як данину ідеології СРСР. Рівно як довготривале толерування російської мови в Україні адепти "русского міра" (який є лише трансформованою версією російського більшовизму) сприймали не як повагу до російської меншини й готовність дати часи російськомовним українцям вивчити державну мову, а як прояв слабкості й готовності України повернутися до спільної держави. Наслідком такого сприйняття, причому на рівні не тільки рядових росіян, а і кремлівської еліти, є нинішня повномасштабна війна.
Західний світ, частиною якого Україна прагне стати уже навіть на рівні Конституції, не святкує Міжнародний жіночий день у якийсь особливий спосіб. І в цьому ті, хто пропонують перейняти досвід Заходу, формально мають рацію. Але насправді робочий день 8 березня — це останнє, що Україна має запозичити у євроатлантичного світу.
А першим має бути той шлях, який західні країни пройшли (і продовжують іти) до знищення гендерної нерівності у суспільстві та державі. На Заході, попри відсутність вихідного дня 8 березня, ситуація з правами жінок краща, а у деяких аспектах — значно краща, ніж в Україні. Скажімо, одна із головних причин появи жіночого руху і, як наслідок, відповідного свята — фінансова нерівність. Вона існує навіть у Євросоюзі, де жінки, за даними Єврокомісії, отримують в середньому на 14% менше, ніж чоловіки. Але в Україні цей показник, як пише "Forbes-Україна", складає уже 20%. Якщо ж брати такі галузі, як мистецтво, розваги чи спорт, то тут різниця в зарплатах українських чоловіків і жінок складає уже 38%, не на користь других, звісна річ. Тобто у сфері ентертейменту на одній і тій самій роботі понад третину робочих днів українські жінки, по суті, працюють безкоштовно. Тільки тому, що вони — жінки.
Також показовою є ситуація у великому бізнесі. На останній довоєнний рік, за інформацією YouControl, серед 330 найбільших компаній України лише 11 з них повністю належать жінкам. Взагалі ж жінок-бенефіціарів (повних чи часткових) у цих компаніях вшістнадцятеро менше, ніж чоловіків.
Є й інші проблеми — домашнє насилля, проблеми при прийомі на роботу жінок з дітьми тощо. Одним словом, ситуація з правами жінок в Україні є далекою від ідеалу. Хоча, варто визнати, ми зробили певні реальні кроки у цьому напрямку за часи незалежності — і зараз жінки-політикині, аж до рівня лідерів фракцій, міністрів чи навіть голови уряду, не сприймаються чимось незвичним. Та й у малому бізнесі жінки з кожним роком почуваються все впевненіше.
Але залишаються ще такі рудименти непритаманного українській ментальності (зате питомого для росіян, які понад 300 років контролювали велику частину України) "Домострою", як, наприклад, сексистські жарти про 8 березня — в них використовується відомий міф про те, що усе почалося із маніфестації проституток у Нью-Йорку.
У Верховній Раді у лютому цього року запропонували скасувати святкування 8 березня, 1 травня та 9 травня. Замість 8 березня депутати хочуть зробити вихідний 25 лютого (у день народження письменниці Лесі Українки), який пропонують встановити Днем української жінки. Ініціатива спрямована "на визнання усталених традицій і вкорінення історичної пам’яті в українському культурному просторі". Автори також апелюють до радянського коріння свята: "Досі на державному рівні визначено вихідним днем 8 березня — так званий “Міжнародний жіночий день”, встановлений окупаційним московським режимом з метою популяризації власного погляду на роль і місце жінок. Його впроваджено за ініціативи Клари Цеткін у 1921 році, з прив’язанням до початку Лютневої революції в Росії 1917 року".
Та в цьому випадку важливіша не "обгортка", себто не дата, а зміст. Українській владі давно потрібно було розпочати широку суспільну дискусію щодо проблем із правами жінок та шляхами їх вирішення. Визнання проблеми — це перший крок до її вирішення, а у нас не зроблений навіть він. Суспільство ж, замість регулярного ламання списів навколо теми "вихідний чи робочий", має допомогти владі в осучасненні та очищенні від радянських маніпуляцій теми вшанування жінок.
8 березня має стати не приводом подарувати жінкам квіти, а нагадуванням про те, якою була ситуація з правами жінок у світі та Україні ще 100-150 років тому, і скільки шляху ще треба пройти до повної рівності між чоловіками та жінками. А вихідний день у річному календарі можна й залишити (у нас їх не така велика кількість порівняно із Заходом, як це деколи стверджується), перенісши на якесь свято без непотрібно і відверто тригерного радянського бекграунду.
Якщо українські владу і суспільство справді хвилюють проблеми жінок — вони будуть боротися з цими проблемами незалежно від статусу дня 8 березня. А чим довше Україна воюватиме з вихідним днем на початку березня, тим пізніше гендерна нерівність в нашій країні буде подолана.
Підписуйтеся на нас в Telegram 
, щоб дізнаватися важливі та цікаві новини першими
