.png.webp)
Національна збірна України програла стикові матчі за право виходу Ліги А у наступному розіграші Ліги Націй УЄФА. Програла без особливих шансів на загальний успіх. І нагадала вітчизняним уболівальникам про невдалі попередні часи, які цілком можуть стати невеселим українським футбольним майбутнім.
Здрастуй, 2013-й
Тема невдач української збірної у стикових матчах — довга, багата на події та спогади. Почалося усе ще 1997 року, коли у скандальному матчі імені арбітра Руне Педерсена українці не пройшли Хорватію. Далі була найтрагічніша дуель, зі Словенією, з голом Міленко Ачімовіча у ворота Шовковського, який "де ж ти гуляв, Сашко"*. А після того ще кілька разів синьо-жовта збірна поступалася своїм конкурентам.
Один із таких випадків стався в листопаді 2013 року, за кілька днів до початку Революції Гідності. Того року збірна України у важкій боротьбі за єдину путівку з кваліфікаційної групи на бразильський чемпіонат світу поступилася одним очком збірній Англії (своєї єдиної поразки за увесь відбір, зазнавши якраз не від англійців, а у домашньому матчі з Чорногорією) — і отримала додатковий шанс пробитися на мундіаль через плей-офф. Суперником синьо-жовтих стала збірна Францїї, яка саме пережила спад поколінь і готувалася до нового злету. (На наступному чемпіонаті світу, 2018 року, саме Ле Бльо завоювали золоті медалі.)
Та, попри силу суперника, Україна під керівництвом Михайла Фоменка на рідному "Олімпійському" перемогла Францію з переконливим рахунком 2:0. Автор цього матеріалу був присутній на трибунах НСК і на власні очі бачив ту потужну гру, яку демонстрували українські футболісти. Тим приголомшливішим став удар у матчі-відповіді, коли на "Стад де Франс" триколірні влаштували справжнє побиття немовлят.
Власне кажучи, Україна сама була готова до такого розвитку подій — вийшовши тоді грати від оборони, а якщо говорити чесно, то просто відбитися і зберегти необхідний результат. Саме такою ситуація була й у матчі, що відбувся 23 березня на стадіоні міста Генк "Сегека-Арена". Українці знову, як і за 11,5 років до того, вийшли відбиватися. І відбивалися, не гребуючи нічим — один із героїв першого матчу, Олександр Зінченко, наприклад, заробив попередження за затягування часу ще на 29-й хвилині гри.
Протермінована і невтілена у життя відставка Реброва
Згадка про і паралель з 2013-м роком не випадкова і не для красивих слів. Після тієї поразки збірна України пережила низку успішних відрізків у своїй історії. Пробилася на Євро-2016, на наступному чемпіонаті Європи (перенесеному на рік через коронавірус) навіть дійшла до чвертьфіналу, саме тоді засяяла зірка Артема Довбика.
І от — 2025 рік. І знову збірна України, упевнено, блискуче вигравши перший матч — у другому виходить на поле відбути номер, відбитися і вимучити необхідний результат. І знову, як і тоді, не досягає цього результату. Тільки от 2013-го Україні протистояла Франція, яка, трохи оновившись, виграла один чемпіонат світу і майже вийшла лідером у наступному, зіграла у фіналі найближчого Євро, виграла другий розіграш Ліги Націй. Тобто тоді збірній України протистояла справді грізна сила, яка тільки ішла до своїх вершин. А Бельгія — це команда, де лідерам (голкіперу Тібо Куртуа, півзахиснику Кевіну де Брейне, форварду Ромелу Лукаку) уже за 30. І найкращі їхні часи, будьмо чесними, уже позаду. І от цій команді ми знову поступилися.
Власне, про "знову". Україна грала з Бельгією на Євро-2024, зіграла у потрібну саме бельгійцям нічию і з рекордним для останнього місця в групі очковим показником вилетіла з чемпіонату ще після групового етапу. І річ не лише у підсумковому місці нашої головної команди, а і в тому, що її тренер Сергій Ребров тоді відверто провалив перший матч — який, зважаючи на подальший розвиток подій та календар, виявився ключовим.
Уже тоді, влітку 2024-го, почали лунати голоси про те, що збірній потрібен новий наставник. Що Ребров, зарплата якого дорівнювала заробітку Луїса де ла Фуенте (який зі збірною Іспанії виграв те Євро), не виконав своє завдання — тож з ним пора прощатися. Та своє місце він зберіг. Зберіг з багатьох причин. Тут і дружні відносини з очільником УАФ, колишнім партнером по "Динамо" Андрієм Шевченком, і те, що сам Ребров обіймає посаду віце-президента Асоціації футболу, і його родинні зв’язки. До слова, кум Реброва — голова Офісу президента України Андрій Єрмак. І, як говорив сам тренер, саме Єрмак брав участь у процесі повернення Реброва до України для призначення на посаду головного тренера збірної).
Коли жарт про "ухилянтів" уже не зовсім жарт
Словом, місце на чолі головної команди країни залишилося за Ребровим. І це призвело спочатку до провалу на старті групового турніру Ліги Націй — дві поразки у двох матчах, останнє місце і реальна перспектива опуститися у Лігу С, до Фарерських острові, Молдови й уже навіть Сан-Марино. А тепер от — до ганебної, безвольної поразки у Генку, де українські футболісти анічогісінько не зробили для перемоги.
Що далі? Відповідь очевидна. Ребров залишиться на посаді доти, доки сам того бажатиме. Хоча змінювати, вважаємо, його потрібно уже зараз. І запрошувати на його місце якогось перспективного, амбітного іноземного фахівця. Наприклад, француза Віллі Саньоля, який зі збірною Грузії не просто вийшов з групи на провальному для України Євро-24, а і дав бій найсильнішій команді Європи, майбутньому чемпіону — Іспанії. А в одній з Україною групі Ліги Націй тільки в останній момент втратила шанси вийти до Ліги А напряму. (Суперника ж по стикових матчах між Лігами В і С, Вірменію, команда Саньоля просто не помітила — 9:1 за сумою двох матчів. Хоча ще років 10 тому — Саньоль працює з грузинами з 2021-го — це були збірні практично одного рівня.
Втім, цілком очевидно, що перший іноземний фахівець на посаді національної збірної України — це не історія найближчих років. Принаймні, не за цієї влади. Тож українським уболівальникам доведеться знову чекати кілька років, кілька відбіркових циклів. А, між тим, українці уже почали серйозно обурюватися, чому це здорові молоді хлопці замість їхати на фронт їздять собі за кордон на матчі — де вони не докладають жодних зусиль для захисту честі державного прапора. І жарти про "бусифікацію ухилянтів зі ЗбУ" скоро перестануть бути жартами.
* — цю фразу на емоціях вигукнув під час коментування матчу Словенія-Україна, коли Ачімовіч забив гол у спорожнілі ворота гостей, Олександр Журахівський.