"Може, просто відріжемо ногу, та й усе?": паралімпієць — про ампутацію та спортивну кар’єру
Світовий рекордсмен, паралімпійський чемпіон, тренер і людина, яка знає, як витягнути з безнадії — так можна коротко описати миколаївця Богдана Гриненка. Його ім’я добре відоме у світі паралімпійського плавання: медалі чемпіонатів світу, "золото" Ріо-2016, а ще — рекорд світу на дистанції 100 метрів на спині. Але за всіма цими перемогами — історія, яка почалась із важкого дитинства, вроджених патологій і рішення ампутувати ногу — аби рухатись далі.
Сьогодні Богдан — тренер. Серед його учнів є військові, які втратили кінцівки під час повномасштабної війни. У час, коли все більше українців стикаються з темами травм, протезування, бар’єрності та нової тілесності, досвід таких людей набуває особливої ваги.
Ми поспілкувалися з Богданом Гриненком про спорт, реабілітацію, силу характеру і те, чому інклюзія — це про всіх нас.
Доросле рішення дев'ятирічного хлопчика
Коли Богдану Гриненку було дев'ять років, він сам погодився на ампутацію ноги. Не після нещасного випадку, а через вроджену аномалію, яка роками тримала його між операційною і лікарняною палатою у Миколаєві.
"Від народження дві нижні кінцівки та права верхня були деформовані. З шести місяців і до дев’яти років я часто лежав у лікарні. Було боляче прийняти, коли всі діти літом бігають по пісочницях та морю, а я в лікарні лежу", — розповідає він.
За словами Богдана, на його ногу одягали ортез — спеціальний пристрій для недорозвинених кінцівок, а також спеціальне взуття. Все це разом виглядало, як булава на нозі.
"Ти ходиш, неначе тягнеш за собою гирю. Це було дуже незручно. Нога була розвинена лише до коліна. Там, де в нормі повинна бути литка, у мене була кістка діаметром максимум два сантиметри. І вона не розвивалась. Лікар казав, що в якийсь момент ця кістка трісне і буде велика проблема", — говорить він.
До того ж нижня частина ноги постійно "злітала" з колінного суглоба, її повертали на місце знову й знову. Зрештою лікарі сказали, що є два варіанти: або вони фіксують колінний суглоб, і в хлопця буде пряма нога, яка не згинається — тобто ходитимеш прямо, і коли-небудь ця кістка трісне.
"Я їм одразу й кажу: може, просто відріжемо вже, та й усе? Лікар каже: "Це і є другий варіант — відрізаємо, і ти йдеш. Так воно й сталося", — пригадує він.
Булінг в школі й страх води
Шкільні знущання з однокласників та особливості здоров’я зрештою вплинули на формування сильного характеру. Богдан неодноразово зіштовхувався із булінгом, але моральну підтримку йому давав дідусь, який змотивував його почати давати здачі тим, хто його ображає.
Відтоді Богдан розбирався сам. Щоб побороти наслідки після операції, хлопця відправили на плавання, хоча спершу він взагалі боявся води.
"Мама наполягала: каже — давай, ідемо. Тренер теж кликав: "Ти мусиш!" Спочатку я довго вчився просто триматися на воді. Навчився нормально плавати лише через рік", — каже спортсмен.
Олімпійські досягнення
За роки тренувань Богдан Гриненко став одним із найтитулованіших плавців України. У 2016-му — паралімпійським чемпіоном на Іграх у Ріо в естафеті 4×100 метрів вільним стилем, а також здобув "срібло" та "бронзу" в індивідуальних і командних змаганнях. Загалом він має шість медалей різного ґатунку з чемпіонатів світу.
До прикладу, у 2019 році встановив світовий рекорд на дистанції 100 метрів на спині (клас S7) під час Чемпіонату світу в Лондоні, випередивши попереднє досягнення британця Джонатана Фокса. Тоді 24-річний спортсмен подолав дистанцію за 1:08,92. Змагання проходили як серед спортсменів з інвалідністю, так і в загальному заліку.
Найцінніший момент у спортивній карʼєрі для Богдана — це Олімпійські ігри 2016 року. То була його основна дистанція.
"Це не було "золото", але те, як я це зробив — дуже цінно. Ще, мабуть, момент із чемпіонату світу, де я встановив рекорд. Я тоді змінив тренера, важко було перелаштуватись. Багато хто з мого оточення казав: "Бодік, мабуть, уже час завершувати". А я відповідав: "Та розслабтесь, усе нормально буде". Може, я комусь щось і не довів, але точно показав: списувати Богдана рано", — ділиться спортсмен.
Загалом чоловіку не подобається поняття "інвалідність". Він вважає себе людиною усього лише з трохи обмеженими можливостями. Богдан не може бігати, але він, наприклад, чудово їздить на велосипеді.
Війна каталізувала в країні встановлення пандусів
За словами Богдана, інфраструктура в Україні залишається викликом і не є безбар’єрною для людей з протезами, а тим паче для людей на кріслах колісних.
"Це залежить від міста. Я зараз живу у Львові — і тут, якщо брати по максимуму, десь 10-25% міста є справді безбар’єрними. Є пандуси, ліфти, якщо немає пандуса — є люди, які допоможуть, вийдуть, занесуть", — ділиться Богдан.
Але в його рідному Миколаєві справи з безбар’єрністю набагато гірші. Доволі часто люди з інвалідністю просто не можуть дістатись зупинки громадського транспорту через відсутність інфраструктури.
На думку Богдана, війна каталізувала в Україні незворотні зміни. Інклюзія та безбар’єрність потроху розвивається і в цьому величезна заслуга держави, громадянського суспільства і відповідального бізнесу.
"Я ніколи не хотів бути тренером, але втягнувся"
Сьогодні плавець тренує військових у рамках реабілітації через плавання. Але Богдан помітив закономірність: у спорткомплекс спочатку приходять плавати "для себе та свого здоров’я", без спортивної мети. Але поступово хлопці втягуються і деякі починають готуватись до змагань.
За його словами, для ветеранів спорт стає способом повернення до нормально життя. Вони бачать один одного і заряджаються.
"Я треную хлопця, який не має ніг. Але він дуже швидко плаває. У інших починає щось перемикатись, це спричиняє конкуренцію. А коли є дух змагання — тренування стають продуктивнішими", — ділиться спортсмен.
Нині Богдан — успішний тренер, який тренує дітей, дорослих, ветеранів. Його звичайний робочий день минає як одна мить. Він може тренувати людей з шостої ранку до дев'ятої вечора.
"Буває й так, що організм просто "ламається", зʼявляються кріпатура та втома. Але що поробиш? Таке спортивне життя", — резюмує Богдан Гриненко.
Отримати допомогу українцям з інвалідністю можна на сайті організації EnableMe Ukraine. Ви можете поставити запитання експерту та отримати безкоштовну допомогу у спільноті EnableMe.