4 квітня — день Північноатлантичного альянсу. Цього року головний військовий союз Заходу відзначає 75-ту річницю з дня заснування.
TrueUA розбирався, чому і навіщо він виникнув, хто входить до НАТО і чому багато країн, включно й Україна, прагнуть стати частиною цього військово-політичного клубу.
Організація Північноатлантичного договору з’явилася на світ 4 квітня 1949 року. В часи Холодної війни радянські пропагандисти любили заявляти, що НАТО (NATO — North Atlantic Treaty Organization) є агресивним блоком, бо, мовляв, він з’явився першим, а от організація Варшавського договору, комуністичний квазіаналог НАТО, була оформлена аж 1955 року. Насправді ж ситуація, як можна було здогадатися, була повністю протилежною.
4 квітня 1949 року дванадцять країн Європи й Північної Америки підписали у Вашингтоні, округ Колумбія, Північноатлантичний договір. Фото: сайт НАТО
Ідея створення західного військового альянсу з’явилася на початку 1948 року після того, як у Чехословаччині відбувся комуністичний переворот, а Радянський Союз, за влучним висловом тодішнього екс-прем’єра Великої Британії Вінстона Черчилля, опустив "залізну завісу", фактично взявши під контроль Східну та частину Центральної Європи.
4 березня 1948-го у Брюсселі зібралися представники п’яти країн — Бельгія, Велика Британія, Люксембург, Нідерланди та Франція. Ця компанія обговорила і підписала угоду, що була спрямована на два ключові безпекові фактори — унеможливлення нових воєн з боку Німеччини, а також можлива протидія Радянському Союзу.
Тоді ж лідери Франції та Великої Британії звернулися із пропозицією приєднання до Сполучених Штатів Америки. У підсумку 4 квітня 1949 року Північноатлантичну угоду у Вашингтоні, яка і дала початок блоку НАТО, підписали аж 12 країн. Крім брюссельської п’ятірки та США, це Данія, Ісландія, Італія, Канада, Норвегія та Португалія. Такою була первісна конфігурація Альянсу.
Звісно ж, на цьому Північноатлантичний альянс не зупинився. Уже 1952-го до складу НАТО увійшли дві південноєвропейські країни — Греція та Туреччина, які ворогували між собою. До речі, саме приналежність до Альянсу втримала їх від відкритої війни за Кіпр через два десятиліття і стримує досі.
Державні прапори Греції й Туреччини піднято поряд з прапорами інших держав–членів НАТО на засіданні міністрів Альянсу у Лісабоні, Португалія, лютий 1952 р. Фото: сайт НАТО
1955 року сталася знаменна подія — Альянс прийняв до себе оновлену Німеччину. Звісно ж, лише її західну, демократичну частину. Цей крок став дуже важливим сигналом — про те, що колишня нацистська держава стала на шлях виправлення і готова до об’єднання із недавніми ворогами.
Держави–члени Альянсу підписують Протокол про вступ Німеччини у штаб-квартирі НАТО, яка тоді розміщувалася у Парижі, жовтень 1954 р. Рік потому, у травні, Німеччина стала членом Альянсу. Фото: сайт НАТО
Надалі, аж до кінця XX століття, до НАТО приєдналася тільки одна країна, постфранкістська Іспанія. Для цього їй після смерті каудильйо Франсіско Франко вистачило сім років. А от з 1999 року почало активне приєднання до ще донедавна євроатлантичної структури колишніх частин організації Варшавської угоди.
Державний прапор Іспанії майорить разом з прапорами інших держав–членів Альянсу у штаб-квартирі НАТО невдовзі після вступу Іспанії до НАТО у 1982 р. Фото: сайт НАТО
1999 року членами НАТО стали три найпотужніші держави колишнього соціалістичного блоку — Польща, Угорщина та Чехія. Через п'ять років Альянс збільшився одразу на сім країн — три країни Балтії, Болгарія, Румунія, Словаччина та Словенія.
Виступ військового оркестру на церемонії підняття державних прапорів Польщі, Угорщини й Чехії у штаб-квартирі НАТО в Брюсселі, березень 1999 р. Фото: сайт НАТО
Надалі організація Північноатлантичного договору прийняла до складу ще п’ять балканських країн — чотири колишні республіки Югославії та Албанію. Усі ці країни, які вступили до НАТО з 1999 року починаючи, колись були під контролем кремлівської імперії — тому нинішній російський диктатор Володимир Путін перед початком повномасштабної війни зажадав фактичної відмови Заходу від військової їх підтримки.
На що отримав зворотну реакцію, бо заявки на вступ до НАТО подали дві нейтральні країни Півночі — Фінляндія, яка має найдовший кордон з Росією, та Швеція, на чий острів Готланд російські пропагандисти уже готували напад задля подальшої атаки на країни Балтії.
Межа між Фінляндією та Росією становить близько 1340 км (833 милі).
Зараз членами Північноатлантичного альянсу є 32 країни, 33-ю може стати Боснія і Герцеговина. Вона єдина має План дій щодо членства (ПДЧ) — який Україна через позицію Путіна й Ангели Меркель не отримала на бухарестському саміті 2008 року. Втім, Україна в нинішніх умовах може вступити до НАТО і без ПДЧ — на особливих умовах, пов’язаних з російською агресією.
Бухарестський саміт НАТО 2008. Фото: Вікіпедія
Навіщо ж Україні, як і іншим країнам світу, потрібне членство в НАТО? У Північноатлантичній угоді є стаття 5, яка визначає агресію проти одного із членів Альянсу — як агресію проти усіх її членів, і реагувати вони мають відповідним чином, так, ніби напали справді на них самих.
Власне кажучи, головним фактором, який має спрацювати у подібних ситуаціях (поки що ця стаття активувалася лише одного разу і скоріше символічно — бо це сталося після терактів 11 вересня 2001 року, коли постраждала найпотужніша країна блоку, США, яка і сама здатна себе захистити), є наявність у частини підписантів угоди ядерної зброї.
Таких країн в Альянсі три — Велика Британія, США та Франція. Саме тому, аби потрапити під "ядерну парасольку" (перш за все, американську, оскільки Сполучені Штати єдині в НАТО й одні з двох у світі, крім Росії, мають повноцінну ядерну тріаду — стратегічну авіацію, міжконтинентальні балістичні ракети й атомні субмарини-ракетоносці), деякі країни й прагнуть потрапити до цієї міждержавної організації.
Та не все так просто. По-перше, НАТО не виключно військовий, а військово-політичний союз. Тож країнам з антидемократичним устроєм туди зась — це чудово знає Іспанія, яка стала членом Альянсу майже через 30 років після Німеччини.
По-друге, військові сили країни-претендента мають бути відповідним чином підготовлені й реформовані. Тож, коли йдеться про те, що Україна готова хоч завтра до вступу в Альянс — це не зовсім правда. Адже проблем, які залишилися нам у спадок від радянської армії, ще чимало.
По-третє — і в нашій ситуації найголовніше — країна-претендент не повинна мати територіальних суперечок та відкритих військових конфліктів. Саме тому, скажімо, Кіпр вступив до Євросоюзу, але в НАТО його не взяли й не візьмуть, поки на частині острова існуватиме невизнана світом (тільки Туреччину) республіка Північний, або Турецький Кіпр.
Втім, Україна — і про це кілька разів уже заявлялося з високих трибун — може отримати запрошення в Альянс на особливих, унікальних умовах. Зокрема, таких, що стаття 5 Північноатлантичного договору розповсюджуватиметься тільки на ті регіони, де не відбувається активних бойових дій. А за звільнення нині окупованих територій українська армія воюватиме самостійно.
Зважаючи на те, що Російська Федерація уже не приховує своїх намірів з повної окупації України і є нашим вічним сусідом (принаймні, поки не розпадеться на шматки) — членство в НАТО фактично є єдиним реальним запобіжником від усіх наступних спроб агресії з боку Кремля. Саме тому 30 вересня 2022 року українська влада і подала заявку на вступ до Альянсу у пришвидшеному порядку.
Підписуйтеся на нас в Telegram 
, щоб дізнаватися важливі та цікаві новини першими
