До кінця 2019 року Білорусь може поповнити скарбничку «Росатому» ще одним реалізованим проектом – першим блоком Островецької АЕС. Паралельно ведуться роботи з будівництва другого блоку, однак його введення в експлуатацію може відбутися не так швидко як планувалося раніше.
Проект АЕС у Білорусі має вже досить тривалу історію – розпочавшись у 2006 році на рівні політичних домовленостей між президентами РФ та Білорусі, лише у 2013 році був даний старт будівельним роботам. При цьому російська сторона наполягла на перенесенні майданчику із східної частини Білорусі, де відчувається дефіцит електроенергії, у північно-західну, практично на кордон із Литвою. Білоруська влада погодилася на таку зміну, хоча отримала численні застереження про хибність такого кроку. Тут у 1907 році було зафіксовано 7 бальний землетрус, в результаті якого відбувся розлом поверхні. Попри це, політична доцільність переважила, підтверджуючи припущення про основну мету проекту – створити потужний майданчик для виробництва і продажу в сусідні держави дешевої електроенергії з формально неросійського джерела.
Політичні наслідки
При розрахунку потреб у енергоносіях на 2006-2007 рр. Білорусь переоцінила свої можливості принаймні у декількох сферах. Нафтова криза 2004 року між РФ і Білоруссю була додатково проілюстрована для О.Лукашенка «газовою кризою» проти України у 2006 році. Цим самим Білорусь підштовхнули до рішення про створення альтернативного джерела енергозабезпечення, яке мало б допомогти у мінімізації залежності від РФ. Білорусь навіть оголосила про проведення міжнародного конкурсу серед провідних компаній світу в атомній сфері. Однак, пропозиції французької Areva та шведсько-американської компанії Westinghouse були забраковані з різними аргументами, натомість, обрано російський варіант «Росатому» з реакторами ВВЕР-1200 МВт. Цим самим Білорусь дала чітку відповідь на питання про диверсифікацію енергопостачання – метою було диверсифікувати залежність від РФ, розширивши її ще на атомну сферу.
Президент Білорусі добре інформований про розвиток взаємовідносин між РФ та сусідніми державами протягом вже майже двох десятиліть ХХІ століття. Але війна РФ проти Грузії у 2008 році, численні енергетичні конфлікти з Балтійськими країнами, чергова «газова криза» з Україною у 2009 році і вже повномасштабна війна у 2014 році не змінили рішення про розширення співпраці з РФ у атомній сфері. При цьому, результат такої «далекоглядної політики» не забарився, адже потенційні імпортери білоруської, а фактично російської електроенергії прийняли стратегічне рішення у жодному разі не співпрацювати із таким «незалежним» експортером.
Литва, один з найбільш природних союзників Білорусі, яких єднає славна середньовічна історія досить рівноправних взаємовідносин, на рівні Сейму – національного парламенту – закріпила законодавчі положення про Білоруську АЕС як загрозу національній безпеці. Той факт, що О.Лукашенко відмовився дослухатися до застережень литовських експертів та політиків, ще більше показує складність повернення до політичного діалогу на цю тему в найближчому майбутньому. Дві інші Балтійські країни також висловлюють солідарність з Литвою і не мають наміру купувати електроенергію з Білоруської АЕС.
Польща намагається проводити власну енергетичну політику, в якій прагне мінімізувати вплив зовнішніх гравців на внутрішній ринок електроенергії. Країна послідовно впроваджує практику відмови від російського енергетичного засилля і готується відмовитися від постачання російського газу з 2022 року. Так само негативно Польща ставиться до ідеї імпорту російської електроенергії, справедливо включаючи до цього переліку білоруську атомну станцію, збудовану за російські гроші та з непрозорими умовами її експлуатації, прихованими за лаштунками двосторонніх президентських перемовин.
Більше того, Балтійські держави і Польща реалізовують спільний проект синхронізації національних енергосистем, який до 2025 року має покласти край взаємовідносинам у так званому енергетичному кільці БРЕЛЛ (Білорусь, Росія, Естонія, Латвія та Литва). 29 травня 2019 року були підписані документи, які політично і технічно визначають дорожню карту синхронізації з енергетичною системою Континентальної Європи та припинення практики технічного регулювання частоти з сторони РФ. Цим самим Балтійські держави також перетворять на енергетичний острів Калінінградську область, куди РФ вкладає шалені гроші для розбудови генерації.
Шалене прагнення РФ контролювати все і всіх на пострадянському просторі викликає закономірні побоювання у надійності співробітництва з Білоруссю навіть в України, яку поєднує з білорусами спільний європейський проект «Східного партнерства». Реалізовуючи умови «Угоди про асоціацію» з ЄС, Україна поставила перед собою мету інтегруватися у європейський ринок електроенергії до 2025 року і на сьогодні реалізовує два масштабні проекти – впровадження європейської моделі ринку електричної енергії та підготовку технічного та регулятивного підґрунтя для приєднання до ENTSO-E, об’єднання операторів систем передачі електроенергії в ЄС. Отже, Україна також планує вийти з російського енергетичного простору, що автоматично означає припинення взаємовідносин і з Білоруссю, за умови, що та так і залишиться в зоні російського впливу.
У сукупності проект АЕС, який отримав політичне схвалення всупереч науковим та технічним аргументам, і розміщений у північно-західній частині Білорусі, зможе знайти свого споживача лише у РФ. А зважаючи на насиченість західних російських областей своїми АЕС, доведеться орієнтуватися лише на внутрішній ринок.
Економічні наслідки
За дуже приблизними розрахунками, вартість проекту побудови двох атомних блоків обійдеться в $11 млрд, з яких лише один надається Білоруссю. Умови надання кредитних коштів російською стороною залишаються глибокою таємницею і це наводить на тривожні роздуми. Відомо лише, що частину коштів на придбання технологічного обладнання будуть надавати російські банки.
Десятимільярдний борг є надзвичайно зручним інструментом впливу на Білорусь, дієвість якого посилиться ще більше через обмежений ринок збуту електроенергії. Для О.Лукашенка вже сьогодні російська кредитна кабала є дамоклевим мечем кожної зустрічі в Кремлі. Реструктуризація боргу за рахунок нових запозичень і супутніх політичних поступок стала типовою частиною програм зустрічей, особливо передноворічних.
Хоч би там що приховували кредитні домовленості, однак проста логіка бізнес-відносин говорить, що принаймні перші роки Білорусь буде з усіх сил гасити позичене як на реактори, силові установки і супутнє технологічне обладнання, так і на будівельні роботи, які напевно також виконували «знавці» і наближені до кремлівських керманичів. Чи зможе в таких умовах Білорусь дозволити собі зниження тарифів на електроенергію, про яке вже довго розповідають чиновники і сам О.Лукашенко?
Сьогодні Білорусь користується газовими ТЕС для виробництва більшої частини електроенергії для себе і навіть трішки на експорт. Такі станції є досить маневреними і дозволяють оптимізувати виробіток залежно від плановим та позапланових піків споживання. Натомість запуск у роботу першого атомного блоку з рівним режимом виробітку на рівні близько 1200 МВт порушить усю технологічну збалансованість енергосистеми. Доведеться не лише переглядати технічні параметри роботи мереж і підстанцій, але й режими роботи газових ТЕС, частину з них виводити у резерв. При цьому РФ навряд чи так просто погодиться скоротити постачання газу, прийнявши до уваги зниження внутрішнього попиту в Білорусі. Навпаки, у РФ з’явиться додатковий чинник тиску на «бацьку» в контексті умови «бери або плати», адже реалізація навіть декількох мільярдів газу у близькому зарубіжжі є вигіднішою за внутрішній ринок, бо там платять «вічнозеленою» конвертованою валютою, яку зручно відправляти далі на потреби кремлівських стратегів.
Навіть в режимі тестової експлуатації почне з’являтися відпрацьоване паливо, утилізація якого не передбачена відомими умовами чинного контракту. А це додаткове поле для політичного тиску та витрат на його вивезення і переробку в РФ. І зволікань у цій сфері ніхто не буде допускати, а незначні на перших порах суми будуть вже одно вимагатися у доларах і знижувати рентабельність роботи АСЕ.
Поява значних обсягів низьковуглецевої електроенергії у Білорусі вже заявлена владою як передумова для широкомасштабної трансформації економіки держави в сторону електрифікації. Особливо актуальним дане питання є щодо стимулювання споживання у нічний період, де пропонують встановити спеціальні знижки або ціну на електроенергію для потреб опалення або підігріву води. Іншими напрямками бачать запровадження нічних змін на виробничих підприємствах, електрифікація залізничного транспорту і перенесення більшої частини рейсів на нічний час, а також розвиток приватного електротранспорту. Всі ці благородні цілі потребують двох важливих аспектів – часу і грошей – надзвичайно дефіцитних за поточних умов.
Чи зможе АЕС покращити економічні умови хоча б на місцевому рівні? Безперечно, широкомасштабні будівельні роботи створили попит на робочу силу, за різними оцінками, залучено понад 8000 осіб, яким платять зарплату, годують, надають побутові послуги і т.д. Однак для роботи на АЕС буде потрібно не більше 1000 спеціалістів-атомників, з яких власне білорусів будуть одиниці в силу відсутності такого класу робітників у цій країні за її історію незалежності. Екс-працівники Чорнобильської АЕС не беруться до уваги в силу застарілості знань і навичок. Натомість ставка буде робитися на російських фахівців, частина яких приїдуть у містечко Островець з своїми родинами. А ще – на українських фахівців, яких будуть намагатися переманювати вищими зарплатами, службовим житлом тощо.
Технологічні наслідки
Потужні атомні станції є значною мірою вже історичною спадщиною, адже сучасний світ тягнеться до чистої зеленої енергетики, а ще вимагає гнучкості послуг з енергозабезпечення і відмовляється платити за багаторічні мегапроекти з мало прогнозованими фінансовими результатами.
Вибір потужних 1200 МВт блоків для країни з достатньо невеликими обсягами споживання електроенергії як промисловими так і приватними споживачами є достатньо сумнівним. Вже на етапі вибору місця розміщення проекту мали місце протиріччя між науково і технічно обґрунтованими пропозиціями та політичною доцільністю, тим більше, продиктованою з Кремля. Вибір сейсмічно нестабільної зони аж ніяк не додає впевненості у безпечності подальшої експлуатації об’єкту. До цього також додаються численні повідомлення про порушення на будівельному майданчику, не кажучи вже про два випадки надзвичайних ситуацій з ключовим обладнанням – реакторними блоками, які з невідомих причин падали у місцях їх тимчасового розміщення.
Білорусь проігнорувала значну частину пропозицій та вимог литовської сторони, висловлених на додачу до рекомендацій Європейської групи з ядерної безпеки (ENSREG). Хоча остання в цілому позитивно оцінила відповідність об’єкту вимогам стрес-тестів, жодних відомостей про врахування пропозицій ENSREG досі немає, як і очікуваного повторного запрошення для інспекції АЕС в режимі тестування систем.
Взагалі, закритість процесу будівництва, а також намагання приховати факти порушення технологічних процесів та аварійні випадки, які мали місце на об’єкті будівництва, дуже нагадують стиль пізнього Радянського союзу і трагічну Чорнобильську катастрофу, де політична доцільність ставилася вище життя і здоров’я громадян, включаючи тисячі дітей.
Надійному партнеру довіряють і завжди готові до конструктивного діалогу. У випадку з Білоруссю і АЕС, яку будують там росіяни, вже сьогодні існує як мінімум загальна настороженість. Маніакальність зусиль з просування проекту, які робить білоруська влада, свідчить про безпрецедентний тиск, ініціатором якого може бути лише кремлівський керманич. А його стиль добре відомий – жодних сентиментів до пересічної людини навіть у РФ, не кажучи вже про громадян інших держав. Імперський молох вимагає жертв, а у випадку з Білоруською АЕС ціною може бути не лише фінансова стійкість цієї держави, але й безпека усього регіону.
