Спецтрибунал над Путіним. Як Росію судитимуть за злочини агресії проти українців
TrueUA раніше розповів, чому замість трибуналу над рашистами під егідою ООН українці отримали Спеціальний трибунал для розслідування злочинів агресії Росії проти України. 25 червня, після підписання президентом України Володимиром Зеленським і генсеком Ради Європи Аленом Берсе відповідної угоди, трибунал створили. Але розглядати справи він почне лише 2026 року, коли сформуються всі його органи.
У дописі в мережі Facebook заступниця керівника Офісу президента України Ірина Мудра в загальних рисах розповіла про основні положення статуту нової міжнародної судової інституції. Фіналізований текст документа складається з 54 статей.
"Ми пройшли через усе: сумніви, опір, компроміси, політичний тиск", — написала Мудра.
З того, чого вдалося досягнути у підсумковому документі, за яким працюватиме трибунал, можна зробити висновок — це компроміс, але точно на користь України.
Три стовпи трибуналу: "трійка" без імунітету, міжнародний правочин, заочні вироки
Злочин агресії Росії проти нашої держави починається не з дати повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року, а з 2014 року. Обвинувальні акти трибуналу, пише Мудра, "стануть юридичною правдою про те, хто почав цю війну, коли і як. Так, як це зробив Нюрнберг". Тобто буде аналог Нюрнберзького процесу? Не зовсім, але щонайменше три важливих моменти в статуті є.
Перший: так звана "трійка" — президент країни-терористки Володимир Путін, прем’єр-міністр РФ Михайло Мішустін та міністр закордонних справ Сергій Лавров — не матимуть імунітету від кримінального переслідування. Кілька наших західних партнерів, передовсім США, не підтримували таку позицію. На їхню думку, якщо ці три особи отримають обвинувальні акти, це може ускладнити переговорний процес. Простіше кажучи, Дональд Трамп не зможе без серйозної критики дзвонити обвинуваченому Путіну, а потім розповідати, який той "люб’язний".
Інший нюанс — судове обвинувачення перших осіб держави за акт агресії проти іншої держави може стати небезпечним прецедентом для окремих країн вільного світу, які заради геополітичних інтересів вдавалися чи вдаватимуться до сили. Очевидно, у цьому моменті й міг чинитися опір. Компромісом стало рішення про можливість винесення вироку і заочне засудження "трійки" після того, як вона позбудеться посад. Усіх інших злочинців така відстрочка не стосується.
Другий момент: трибунал матиме міжнародну правосуб’єктність. Це велика перемога українських правників, оскільки спочатку нам пропонували так званий "гібридний трибунал". Коли рішення українських судів визнаватимуться іншими державами. Або не визнаватимуться. Тепер же вироки Спецтрибуналу мають визнаватися всіма. Мудра наголошує: "Основу становить стаття 8 bis Римського статуту МКС (Міжнародного кримінального суду), доповнена критеріями агресивної війни з резолюції 3314 Генасамблеї ООН".
Стаття 8 bis Римського статуту визначає злочин агресії як планування, підготовку, ініціювання або здійснення особою, яка має можливість фактично контролювати або спрямовувати політичні чи військові дії держави, акту агресії, який за своїм характером, тяжкістю та масштабами є грубим порушенням міжнародного права.
Згідно з резолюцією 3314 від 14.12.1974 року (ст. 1), агресією є застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності або політичної незалежності іншої держави, або яким-небудь іншим чином, несумісним зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.
Марія Захарова, балакуча голова російського МЗС, вже заявила, що Росія не визнає юрисдикцію Спецтрибуналу, погрожувала державам, які його підтримують, а також Раді Європи, під егідою якої створено цю інституцію. Проте ці погрози — від немічності, адже ініціатори трибуналу знайшли юридичні підстави, які роблять відповідальність російських агресорів невідворотною. Росія апелюватиме до того, що на неї дія Римського статуту не поширюється, оскільки вона не є членом МКС, але як на члена ООН на неї поширюється дія всіх резолюцій цієї організації. Визнає вона це чи не визнає — ніяким чином не впливає на безумовну правосуб’єктність новоствореного Спецтрибуналу.
Третій момент: включення механізму in absentia — тобто заочних вироків без особистої участі обвинувачених. Наприклад, трибунал по воєнних злочинах у колишній Югославії не міг засуджувати заочно, тому розгляд кримінальних справ тривав роками. В ситуації зі Спецтрибуналом, якщо все організують правильно, процес ітиме швидше.
Як росіяни брешуть, що не підсудні новому Спецтрибуналу
Сумніви, опір, компроміси, політичний тиск — ті самі перепони, які доводилося долати при створенні суду, постануть і в його роботі. Мінімум півроку знадобиться для набору суддів, створення секретаріату суду, обрання прокурора трибуналу. На ці процеси Україна може впливати лише формально, або проханнями прискоритися. Увесь цей час Росія, яка на словах не визнає юрисдикцію Спецтрибуналу, працюватиме на підрив його авторитету. То ж варто шукати ефективну протидію гібридним атакам на суд і його майбутній склад.
Наступна небезпека — у процедурі заочного засудження. Зрозуміло, що ніхто з росіян, обвинувачених в агресії проти України, добровільно на трибунал не приїде, але задля зриву засідань або затягування розгляду справ можуть відправляти відповідно дресованих адвокатів. Так Росія вже вчиняла в інших міжнародних судах, хоча спочатку гучно заявляла про її непідсудність цим судовим інституціям.
Торік було два вироки судів за позовами України проти Росії. Перший — у січні. Україна звинуватила РФ у порушенні міжнародних конвенцій про боротьбу з фінансуванням тероризму та про ліквідацію всіх форм расової дискримінації. Позов стосувався порушень на Донбасі та в Криму ще до повномасштабного вторгнення. Суд задовольнив його частково, що у нас було витлумачено як історична подія, адже російські адвокати взагалі намагалися оскаржити право України на такий позов, а потім — юрисдикцію суду.
Другий вирок — ще успішніший, був винесений 25 червня 2024 року Європейським судом з прав людини (ЄСПЛ) у позові щодо порушення Росією прав людини в окупованому Криму. Незабаром, після повномасштабного вторгнення в Україну, Росію виключили з Ради Європи, вона офіційно перестала бути країною-учасницею Європейської конвенції з прав людини, а потім і сама ухвалила закон про невиконання рішень ЄСПЛ. Та попри це позивалася до цього суду проти України з абсурдними звинуваченнями у "політиці дискримінації російськомовного населення". Москва подала до ЄСПЛ дві тисячі наборів документів зі своїми претензіями, але відмовилася перекладати папірці з російської мови. Зрештою суд дійшов висновку, що російський уряд не має бажання підтримувати позов.
Ці історії демонструють, як Кремль оборонятиметься під час розгляду Спецтрибуналом справ про агресію: пропаганда, тиск, маніпуляції, не виключено — підкуп окремих залучених у процесі осіб. Інакше росіяни діяти не навчені, тому українські юристи повинні сформувати системну стратегічну протидію подібного роду атакам на суд. Його утворення — половина справи. Якщо хочемо, аби у підсумку було щось схоже до другого Нюрнбергу, маємо протидіяти ворогу на юридичному та одночасно інформаційному фронті.