Вшанування пам’яті окупанта. Як УЄФА та ФІФА повертають футбольну Росію з ізоляції

У столиці Сербії Белграді цього тижня пройшов 49-й Конгрес УЄФА. Подія, знакова для європейського футболу у будь-якій ситуації та будь-який час, є просто фактом свого проведення. Та белградський Конгрес відзначився кількома несподіваними, точніше — скандальними подіями. Подіями, які обернулися серйозною футбольно-дипломатичною поразкою України.

Невдача Шевченка

Почнемо з нібито нейтральної, та все ж важливої новини. Під час Конгресу були обрані (чи переобрані) десять членів Виконавчого комітету УЄФА. Двох із них обрали на дворічний термін, вісьмох — на повний, чотирирічний. Одним із переможців став, до слова, легендарний німецький функціонер Ганс-Йоахім Ватцке, який, як вважається, доклав руку до порятунку дортмундської "Борусії" у важкі фінансові часи.

Та для України головним було не те, кого обрали, а кого не обрали. До Виконкому УЄФА балотувався нинішній президент Української асоціації футболу Андрій Шевченко. На жаль, ні його посада, ні славетна гравецька кар’єра ("Золотий м’яч" найкращого футболіста Європи 2004 року, як-не-як), ні нещодавні успіхи на посаді головного тренера збірної України (чвертьфінал Євро-2020) не принесли результату.

Андрій Шевченко. Джерело: zaholovok.com.ua

Шевченко програв голосування і не потрапив до Виконкому. З одного боку, це не можна назвати аж такою поразкою, але, наприклад, його попередник Андрій Павелко — був членом Виконкому УЄФА. Шевченко туди не потрапив. І це під час повномасштабної війни, коли увага — і прихильність — до України так чи інакше збільшилася. Тож можна вважати цю невдачу очільника УАФ сигналом про те, що в УЄФА до нашої держави ставляться не так щоб аж відверто негативно, але і без особливої підтримки. 

Та інша історія — це уже відвертий удар по українських позиціях. І тут вже не обійшлося без власних помилок.

УЄФА вшанувала окупанта

Одним із церемоніальних елементів Конгресу стало вшанування футбольних діячів — футболістів, тренерів, функціонерів, — які померли протягом попереднього, 2024 року. І тут на белградському заході згадали Росію. Бо ж Російський футбольний союз, як відомо, не був виключений зі складу УЄФА, то чом би й не згадати тих росіян, які померли торік, серед інших.

Та це ще пів біди. Справжня ганьба в тому, що серед померлих члени Конгресу УЄФА вшанували колишнього гравця збірної Росії Олексія Бугайова. Того самого, який завершив кар’єру у 29 років, бо забагато навіть для росіянина випивав. Того самого, який 2024 року був засуджений в Росії до 9,5 років позбавлення волі за "замах на незаконний збут психотропних речовин в особливо великому розмірі" — простіше кажучи, за розповсюдження наркотиків. Того самого Бугайова, який відразу після вироку суду підписав контракт з окупаційною армією РФ — і відправився до України, убивати ні в чому не винних громадян нашої держави. Де, врешті, й загинув наприкінці 2024-го.

Олексій Бугайов. Фото зі соцмереж

Ось таку людину запропонували вшанувати росіяни, а члени Конгресу УЄФА не відреагували на цю кандидатуру жодним чином, ймовірно навіть не перевіривши список. Та при цьому українських футболістів, які загинули на війні — і не після засудження за збут наркотиків, не після бойових дій у складі окупаційної армії, а у боротьбі за власну країну, — ніхто не згадав. А такі були. Наприклад, колишній гравець івано-франківського "Прикарпаття" ще у першому чемпіонаті України Ігор Стахів. Або екс-футболіст тернопільської "Ниви" Роман Сорока. Чи вихованець київського "Динамо" Сергій Рожок.

Ігор Стахів. Джерело: Facebook

А ще у січні 2025 року безвісти зник на фронті колишній гравець "Динамо", бронзовий призер чемпіонату України, екс-футболіст національної збірної України Роман Максимюк. Усіх цих та інших, яких ми тут не назвали, футболістів з України — не згадали й не вшанували. А вони ж потрапили на фронт не з лави підсудних, а багато хто пішов воювати сам. Цікаво, що згадали навіть Анатолія Конькова, якого на посаду президента ФФУ поставив 2012 року, за чутками, український диктатор Віктор Янукович.

І це уже серйозний, принциповий навіть провал Української асоціації футболу, адже це її завдання подати списки до УЄФА й протестувати проти вшанування окупанта Бугайова. Однак у повідомленні про Конгрес на сайті УАІФ йдеться наступне: 

"Окрім виборів, на Конгресі заслухали звіт президента УЄФА Александера Чеферіна та Виконавчого комітету за 2023/2024 рік, а також фінансовий звіт організації. Делегати затвердили бюджет на 2025/2026 фінансовий рік і обговорили оновлення комітетів УЄФА".

Пробна куля Інфантіно

Крім попередньої новини, на сайті УАФ також опублікували звернення Виконкому УАФ щодо можливого повернення росіян до офіційних футбольних змагань. Це уже було пов’язано не із загиблим окупантом Бугайовим, а зі значно серйознішою в практичному плані подією — заявою президента ФІФА Джанні Інфантіно.

Інфантіно, який на правах очільника всього футболу на планеті був присутній на Конгресі УЄФА, заявив, що сподівається на якнайшвидше повернення російських команд до офіційних змагань. Цілком очевидно, що ця заява так чи інакше стосувалася можливого перемир’я, над яким зараз працює (чи удає, що працює) адміністрація президента США Дональда Трампа. Але є в цій історії один нюанс.

Джанні Інфантіно. Джерело: Getty Images / Global Images Ukraine

Коли під час фіналу Кубка чемпіонів 1985 року уболівальники англійського "Ліверпуля", як вважається, спровокували масову бійку із фанатами іншого учасника фіналу, італійського "Ювентуса", і це обернулося майже сорока трупами — "Ліверпуль" і усі англійські клуби дискваліфікували не тільки на наступний рік, а іще на чотири сезони. Тобто покарання не закінчилося після завершення наступного розіграшу, де клуби з Англії були відсутні. А тут президент ФІФА фактично визнає, що як тільки війна призупиниться — так одразу ж росіяни й повернуться у світовий футбол. Хоча від їхніх рук загинуло у тисячі, десятки тисяч разів більше людей в Україні, ніж тоді на брюссельському стадіоні "Ейзель". Загинули й від рук російських футболістів, таких, як Бугайов, і від рук російських фанатів, які сформували у складі окупаційних військ цілу бригаду "Еспаньола".

Англія за значно менший гріх опинилася у тотальній ізоляції на майже п’ятирічку, а Росії, вочевидь, запропонують повернутися одразу. Звісно ж, без жодного покаяння та визнання своєї вини.

Замість висновків

Усе це ще не можна назвати перемогою Росії на футбольному фронті, але це точно поразка України. Київ не подбав про вшанування власних героїв, не запротестував проти вшанування окупантів і не сформував серйозну коаліцію, яка б задавила ідеї Інфантіно ще у зародку. Бо зараз, як бачимо, президент ФІФА займається нічим іншим, як промацуванням ґрунту — чи вже можна повертати країну-агресора до змагань, чи варто почекати на перемир’я.