Одним із головних козирів, які ще залишаються в арсеналі російських пропагандистів проти України та західних союзників, є демографічний фактор. Мовляв, росіян все одно у кілька разів більше, тому західна зброя все одно нічого суттєво не змінить. (Тут можна додати й класичну фразу, яку приписують Валерію Герасимову попередньої Великої війни, в якій брала участь армія Кремля — Георгію Жукову: "Баби ще понароджують".)
Але чи так це є насправді? Чи настільки великою є перевага Російської Федерації у людському ресурсі? І що вказує на протилежне?
На початку квітня співредактор газети "Громадянська рада", відомий громадський діяч української громади в Росії Андрій Таран опублікував цілу серію статей-розвідок під красномовною назвою "Кремль проти Демографії". Темою цієї статті не є обговорення методології автора дослідження, хоча воно, безперечно, варте уваги. Принаймні, своєю оригінальністю. Важливо тут інше.
Таран наголошує, спираючись на певні документальні і аналітичні дані, на тому, що офіційна демографічна картина в Росії суттєво відрізняється від реальної. З цим можна дискутувати, але у березні цій теорії підіграв сам російський президент Володимир Путін, який заявив, мовляв, за Уралом у РФ живе 12 мільйонів. Якщо відкрити свіжі, на початок 2023 року, дані Федеральної служби державної статистики, то можна побачити, що "за Уралом", у трьох федеральних округах, офіційно проживають:
Як бачимо, загальна кількість "зауральського" населення Російської Федерації становить 36,7 млн осіб, а зовсім не 12, як заявив кремлівський диктатор. Можна, звісно, припустити, що Путін просто помилився (див. кількість мешканців Уральського федерального округу). Але протягом свого майже чвертьвікового правління Володимир Путін навпаки, відзначався саме прискіпливістю до деталей. Ті нечисленні більш-менш об'єктивні джерела — як газетні/інтернет-статті, так і книжки, — які змогли побачити світ в путінській Росії, завжди стверджували, що другий/четвертий президент РФ вражав своє оточення саме любов'ю до точності й детальності у тих чи інших сферах. І тут на тобі, така груба помилка…
Але розгляньмо війну в Україні й спробуємо крізь її призму подивитися на демографічну ситуацію в Росії.
Коли у вересні минулого року Володимир Путін оголосив часткову мобілізацію, з Росії побігли десятки тисяч чоловіків. Станом на 4 жовтня, тобто за перші, так би мовити, найпродуктивніші тижні, за кордон виїхало, за неофіційними даними з Кремля, від 700 тисяч до мільйона людей. Звісно, не усі ці люди втікали від мобілізації, крім того, дехто із чоловіків виїжджав з дружинами, сім'ями. Тож можна припустити, що за перші кілька тижнів виїхало близько 500 тисяч. Цифра немаленька, але частина аналітиків зазначала тоді, що ця втеча особливо не змінить ситуацію із комплектуванням окупаційних підрозділів, бо населення в Росії о-го-го скільки.
Крім того, пояснювали фахівці із російської теми, відкриті кордони, через які утікали від мобілізації чоловіки — навпаки, на користь Кремлю. Бо можливість виїхати за межі країни кардинально відрізняє нинішню Росію від СРСР, де кордони були наглухо закриті.
Але пройшло пів року — і що ж ми бачимо? Російська влада потихеньку закриває усі можливі варіанти для втечі. Закриваються кордони. Ідея з електронними повістками на порталі "Госуслуги", звідки неможливо видалитися, перетворила російських чоловіків на воєнних кріпаків. Тепер фактично кожен росіянин у кілька кліків стає або майбутнім гарматним м'ясом – або майбутнім зеком за ухилення від мобілізації (і потенційним найманцем ПВК, чи то Пригожина, чи то нових кремлівських, які потихеньку створюються за тим самим принципом, за яким восени працював власник "Вагнера").
Виникає питання — навіщо такі відверто репресивні міри, якщо людський резерв аж настільки великий? Але у квітні заступник начальника Головного оперативного управління Генерального штабу Збройних сил України бригадний генерал Олексій Громов на брифінгу заявив, що частина російських регіонів не може набрати людей на контракт — скажімо, у Саратовській області за перший квартал 2023 року змогли завербувати на війну до України за контрактом лише 14% від плану, а у Волгоградській взагалі 7%.
Про що говорять усі ці заходи, які все більше перетворюють Росію на СРСР, без жодних, навіть мінімальних свобод? Про те, що населення не дуже підтримує війну, навіть попри тотальну пропаганду. Про те, що державний апарат за путінську чверть століття заіржавів і не може забезпечити достатній набір населення для воєнних потреб. Або — про те, що цього населення насправді менше, ніж офіційно заявляється.
Це, до речі, не новина для країни з центром у Кремлі. Так, 1937 року в СРСР проводили перепис населення, результати якого офіційно ніколи й не були опубліковані. Ба більше, дані перепису були поставлені під сумнів уже через 10 днів після проведення, тож їх тут же засекретили. Тільки 1990-го, у короткий пізньорадянський та ранньоросійський період відносної свободи, основні дані були оприлюднені. Згідно із цими даними, населення СРСР становило 156 млн.
А 1939-го, причому у січні, тобто ще до анексії частини Польщі та трьох балтійських країн, в Радянському Союзі провели уже "правильний" перепис. І ці, схвалені Кремлем (тобто персонально Сталіним) результати засвідчили, що в СРСР проживає аж 170 млн. Таким чином, за два роки на території країни десь узялося 14 млн людей.
І це при тому, що 1937-1938 роки — це час Великого терору. Коли, навіть за офіційними даними комісії з реабілітації під керівництвом секретаря ЦК КПРС Петра Поспєлова — з політичних мотивів розстріляли майже 700 тисяч осіб. Це тільки з політичних мотивів. І тільки розстріляли. А скільки їх ще померло по дорозі та у самому Сибіру…
Тож фальсифікувати демографічні дані в Росії навчилися давно. І продовжують робити досі. Скажімо, перетворення представників численних народів РФ із "росіян, етнічних бурятів/калмиків/татарів" на "русскіх" в путінські часи набрало просто-таки загрозливого характеру. Загрозливого для повноцінного існування цих народів. Та і на війну, як ми знаємо, Кремль воліє мобілізувати у першу чергу не-русскіх, таким кривавим чином підправляючи свою демографію на користь титульної нації.
Ще один момент нинішньої війни, який цікавить нас у демографічному аспекті — це вивезення українських дітей і їхня русифікація. Уже на початок січня юристка Регіонального центру прав людини Катерина Рашевська заявила, що окупанти депортували на свою територію, за різними даними, до 700 тисяч українських дітей.
Навіщо це робиться — зрозуміло. Таким чином агресор вбиває майбутнє атакованої країни. Як показала історія 30 років незалежності, навіть на Сході, навіть у російськомовних і російськоорієнтованих батьків врешті-решт з'явилося практично повноцінне покоління дітей, які усвідомлюють себе українцями. І саме це покоління зараз дає відсіч окупантам на фронті. А росіяни, викрадаючи українських дітей, створює серйозну демографічну діру у нашому недалекому майбутньому.
Але, разом з тим, поповнюючи й власний людський капітал. До того ж такий капітал, який, на відміну від представників Північного Кавказу, республік Поволжя чи Сибіру — значно простіше тотально русифікувати. Про це чітко говорять результати переписів уже в часи РФ. 2010-го на території Росії жило 1,9 мільйона етнічних українців, це була третій (після власне русскіх та татар) за кількістю народ Російської Федерації. Перепис 2021-го зафіксував наступну кількість українців — 884 тисячі.
Таким чином, кількість українців в Росії за 11 років зменшилася на 54%. Куди вони ділися? Виїхали? Померли, не залишивши відповідної кількості нащадків? Ні. Вони асимілювалися. Стали русскімі. 54% — це катастрофічний показник. Навіть у республіках Поволжя, де русифікація крокує повним ходом, ситуація не настільки сумна — але теж критична. Так, марійців за той же період стало менше на 22,6%, чувашів — на 25,6%, удмуртів — на 30%, мордви — на 34,9%. А українців — аж на 54%.
Серед народів, представників яких на території Росії живе понад 100 тисяч — лише в одного показник гірший за український. Це, як ви вже здогадалися, білоруси — їхня кількість за 11 років зменшилася на 60%. Для порівняння — татар, у яких національна самосвідомість ще якось зберігається разом із мовою, стало менше лише на 11%. Русскіх, попри усю демографічну кризу — на 5%. А аварці, кумики, інгуші, чеченці — їхня кількість навіть збільшилася.
Це все тому, що українців і білорусів значно простіше асимілювати. Якщо ж зайнятися цим нелюдським експериментом з дітьми – то, як показує навіть відносно "вегетаріанська" радянська політика, результати з'являються досить швидко. Що вже говорити про нинішні, путінські часи, які у певних аспектах дадуть фору навіть сталінським, з яких Володимир Путін і черпає натхнення.
Отже, така увага до українських дітей, до того ж із русифікованого Сходу і Півдня, може пояснюватися, зокрема, і тим, що демографічна ситуація у титульній нації насправді не настільки оптимістична, як хоче показати Кремль. І мова не тільки про війну — бо діти, викрадені в Україні, ні завтра, ні через кілька років ще не зможуть взяти участь у загарбницьких війнах Путіна чи його наступників просто за віком.
А це, своєю чергою, натякає на дві важливі в контексті Великої війни Росії проти України речі. По-перше, не варто боятися лякалок про безкінечний мобілізаційний ресурс Кремля. Не такий він вже й безкінечний, якщо Путін вдається уже до зовсім радянських методів заганяння своєї "худоби" до стійла.
А по-друге — війна в Україні йде не тільки за територію "історичної Росії", а і за людський ресурс, якого не вистачає навіть не Путіну, а Кремлю в цілому. Бо Путін, скоріш за все, помре раніше, ніж викрадені нині 8-10-річні українці підуть у доросле життя уже як нові русскіє. Тобто це робота у довгу, на перспективу, яка для титульної нації, схоже, є не дуже оптимістичною. І у Кремлі справді бояться того, про що колись сказав Борис Єльцин. А він, відмовляючись у грудні 1991-го від оновленого Союзу без України, заявив: "Я не хочу бути президентом азійської держави". Та чверть століття правління Путіна таки перетворила нинішню Росію на азійську країну. Саме тому в пащі воєнного Молоха знищуються саме "інородці", яких дуже важко чи майже неможливо асимілювати (бурятів, який так багато було помічено в Україні, з 2010-го по 2021-й роки у РФ стало менше лише на 0,29%, що цілком вписується в звичайні темпи народжуваності-смертності), а натомість з України вивозяться етнічно близькі українські діти, з яких можна буде виростити нових русскіх для укріплення шовіністичної й ксенофобської імперії з центром у Кремлі.
Підписуйтеся на нас в Telegram 
, щоб дізнаватися важливі та цікаві новини першими
