Сі Цзіньпін відвідав Москву, зустрівся із Володимиром Путіним і… І в тім-то й річ, що далі кремлівські пропагандисти, попри усю свою майстерність, не зможуть сказати нічого конкретно позитивного. Хіба що за звичною манерою відверто збрешуть. Тому що цей візит, попри великі сподівання Кремля, не став зовнішньополітичним проривом Росії. І що робити далі – в адміністрації президента РФ не дуже розуміють.
Неприємності для російської сторони розпочалися ще до початку візиту. Володимир Путін і Сі Цзіньпін обмінялися великими статтями у державних ЗМІ обох країн. Текст китайського лідера опублікували в "Російській газеті", російського диктатора – в "Женьмін Жібао". І тут сталася перша несподіванка. Якщо з риторикою Путіна усе було цілком очікувано – її можна описати однією фразою зі старого анекдоту "Хто на нас з Васею?" (де в ролі "Васі" виступає Китай, а "хто" – це колективний Захід, який підтримує Україну), то стаття за авторством Сі вийшла стриманою й аж ніяк не антизахідною.
Попри усі попередні заяви про глобальне партнерство, КНР не бажає сваритися зі США. Максимум, на який Китай досі наважувався – різкість у відповідях на звинувачення Білого дому щодо можливого постачання зброї для російської армії й акуратне наголошування на тому, що у російсько-українській війні винен абстрактний Захід. Така позиція Сі зрозуміла: глобальна економіка влаштована таким чином, що не тільки Захід залежить від китайського промислового комплексу, а й Китай залежить від західних замовників. Втратити західні ринки, а історія з Росією продемонструвала, що це можливо, Пекін не хоче, бо це обернеться для нього катастрофою. Власне, комуністична верхівка КНР увесь цей час пильно спостерігає за Росією саме для того, аби оцінити масштаби можливих втрат. А вони, масштаби, справді катастрофічні – що б там не говорив у своїх виступах перед парламентарями Путін.
Тому Китай свідомо не пішов на загострення, як би на це не сподівалася Російська Федерація. Не сталося цього і під час, власне, візиту Сі Цзіньпіна до Москви.
Як російські пропагандисти, так і особисто Володимир Путін розсипалися під час візиту Сі у компліментах Китаю. Це зрозуміло: залежність Росії від китайської економіки після втрати західних ринків серйозно зросла. Це стосується як ключової для бюджету країни-агресора нафтогазової сфери, так і військово-промислового комплексу, який з кожним тижнем усе впевненіше загальмовується (як би Медведєв і Путін не вимагали збільшення виробництва снарядів та інших боєприпасів).
Кремль прогнозовано розхвалив китайський "мирний план" для України, так само очікувано розкритикувавши реакцію на нього Заходу. Але далі компліментів і критики справа не пішла. Так само Сі Цзіньпін, виконавши обов'язкову програму, не запропонував нічого конструктивного і проривного у питанні підтримки Росії. Простіше кажучи – на відміну від Байдена, який під час візиту чітко заявив, на чиїй він стороні, Сі продовжив грати роль миротворця. І це не те, чого чекав і чекає від нього Путін.
Сторони, за підсумками переговорів, підписали дві заяви – про плани економічної співпраці та про плани поглиблення партнерства. Звісна річ, це "поглиблення партнерства" цілком може бути подане Кремлем через свої медіаресурси як та сама допомога Росії в українській війні. Але для того, аби домовитися про таку допомогу, необов'язково було влаштовувати візит найвищого рівня.
То ж фактично візит Сі Цзіньпіна до Москви став суто ритуальною поїздкою. Обіцяв – відвідав. Продемонстрував, що підтримує. Навіть попри рішення Міжнародного кримінального суду про арешт Путіна. Тут, до речі, теж важливо згадати реакцію китайської сторони. У міністерстві закордонних справ КНР говорили винятково про необхідність дотримання об'єктивності, уникнення політизації та подвійних стандартів. За бажання можна розцінити це як проросійську позицію, але правда в тому, що це прокитайська позиція – підтримувати партнера по авторитарному сектору, але не у збиток власним інтересам.
Зустріч із підозрюваним у кримінальному злочині для Китаю не стала мінусом, бо навіть формально зобов'язань перед Міжнародним кримінальним судом у Пекіна немає. Але на більше Сі Цзіньпін прогнозовано не пішов.
Під час візиту китайського лідера до Москви сталося кілька не пов'язаних між собою подій, які, втім, кожна по-своєму можуть бути розцінені як натяк – причому обом диктаторам.
По-перше, удар по російській військовій логістиці у Джанкої. Головне значення понеділкової атаки українських дронів (так, ЗСУ блискуче продемонстрували, що в цю гру можна грати удвох) є навіть не знищення ракет "Калібр", які везли до Севастополя. Річ у тім, що Джанкой – це ключовий залізничний вузол в Криму. Навіть за умови нормального функціонування залізничної частини Керченського мосту, іншого залізничного шляху до військових баз у Севастополі, ніж через Джанкой, немає. (Як тут не згадати слова гауляйтера Криму Аксьонова, який кілька років тому заявив, що будівництво прямої гілки з Владиславівки до Сімферополя і далі на Севастополь, через Білогорськ – невигідне, тому грошей на нього не виділять).
Українська армія продемонструвала, що тримає в руках ключ від Криму. І невипадково це сталося саме під час візиту Сі Цзіньпіна до Москви. Так само навряд чи можна назвати збігом приїзд до Києва прем'єр-міністра Японії саме тоді, коли в Москві гостював лідер КНР. Річ у тому, що Фуміо Кісіда був останнім із лідерів країн "Великої сімки", хто ще не побував у столиці воюючої країни. І його візит – це остаточне закриття теми підтримки головними демократичними країнами світу України. Тепер жодних сумнівів у тому, на чиєму боці уся Група семи, немає.
Є ще одна подія, яка нібито не має відношення до війни, але має пряме відношення до Китаю. Це указ президента США Джо Байдена про розсекречення отриманої відповідними американськими структурами інформації про причини початку пандемії коронавірусу. Уже заявлено, що в інформації, яка буде оприлюднена, йтиметься про імовірний зв'язок із початком спалаху вірусу COVID-19 із лабораторією Інституту вірусології у Вухані – тобто у місті, де й розпочалася уся ця коронавірусна історія.
Можна вважати таке рішення Байдена саме під час зустрічі Сі до Путіна збігом. Але навіть у такому випадку неважко спрогнозувати реакцію світового співтовариства, яке зазнало серйозних збитків: як економічних, так і людських, внаслідок трирічної пандемії коронавірусу. І над цим у Пекіні теж мають усерйоз замислитися. Інакше замислиться увесь цивілізований і не дуже світ, а чи ж настільки Китай є надійним геополітичним і економічним партнером, щоб після такого потужного удару по усій планеті ризикувати і надалі.
Одним словом, підсумовуючи візит китайського лідера до Москви, можна сказати, що КНР продовжує діяти в форматі обережних маленьких кроків, не намагаючись вдаватися до різких рухів – переживаючи перш за все про стабільність власних політичної системи та економічного розвитку.
Сі зустріччю з Путіним жодним чином не продемонстрував бажання зіграти у цій війні роль, аналогічну тій, яку грає для України Байден. Тож можна сказати, що цю партію на великій геополітичній шахівниці виграли саме Сполучені Штати. А з ними і Україна, яка передала Путіну, який саме розсипався у компліментах перед "старшим китайським братом", більш ніж прозорий джанкойський "привіт".
Підписуйтеся на нас в Telegram 
, щоб дізнаватися важливі та цікаві новини першими
