В України є внутрішні ресурси для посилення боротьби, але влада не здатна їх виокремити й використати. Натомість внутрішні кризи, зокрема парламентська й урядова, послаблюють країну зсередини.
Про те, ким, вже навченим поводитися зі зброєю, можна поповнити ряди мобілізованих, а також що робити із Московським патріархатом та неспішними українськими чиновниками та депутатами, TrueUA поговорив з політологом, головою Комітету виборців України Олексієм Кошелем.
— Як ми бачимо, російська влада максимально намагається використати теракт у "Крокусі" для радикалізації. За різними напрямками, від окремих політичних заяв до істерики окремих політиків, але факт радикалізації дійсно має місце. І це не просто воплі Медведєва чи третьорядних політиків.
Очевидно, це буде не лише зміна риторики, це може бути й розправа з недобитками російської опозиції у жорсткому форматі, і закручування гайок, і низка рішень на законодавчому рівні. Це може бути й загальна мобілізація, вона логічно лягає в контекст. Тож ця заява Російської православної церкви надзвичайно важлива, оскільки це не просто якесь припущення чи чиясь думка, а документ, в якому є підпис патріарха Кирила. Тобто це повна підтримка війни церквою, формування певних ідеологічних рамок, в яких сприймається війна, і ключове — це повторення вже на рівні офіційного документа тези про те, що вся територія України без виключень — це територія, яку вони намагатимуться отримати під контроль. Це вже було озвучено на різних рівнях, тепер це офіційно підтвердила РПЦ.
— Перше — ми повинні сприймати, аналізувати ці фактори радикалізації, щоб розуміти логіку в тому числі і воєнних дій.
Друге — не варто залишати РПЦ без уваги, опустити очі й забути, що ця заява мала місце. Нагадаю, що у Раді готовий до другого читання законопроект про заборону Української православної церкви Московського патріархату. Принаймні, згідно із заявами окремих депутатів, цей документ вже готовий до розгляду. Було б ідеально його розглянути на одному із найближчих засідань — це була б достатньо жорстка й адекватна відповідь. І не забуваємо, що питання заборони УПЦ МП — це не лише питання ухвалення цього законопроекту, а й низки інших кроків.
У владі сьогодні надзвичайно велика кількість лобістів цієї структури. Зверніть увагу, що законопроект про заборону УПЦ МП — урядовий, був розроблений на виконання рішення РНБО і указу президента. І навіть враховуючи такий високий рівень ініціативи, потрібно було рік і чотири місяці, щоб законопроект в парламенті докотився до другого читання. Причому ми не маємо жодних гарантій, що він буде ухвалений.
Урядовий законопроект №8371 "Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності в Україні релігійних організацій" був зареєстрований у Верховній Раді 19 січня 2023 року. 19 жовтня того ж року він був прийнятий за основу і відправлений на доопрацювання.
Внесений до другого читання у порядок денний поточної, одинадцятої сесії ВР.
Держава і місцеве самоврядування на різних рівнях повинні продемонструвати своє ставлення до УПЦ МП. Зокрема у контексті повернення у державну владу храмів і інших об'єктів церковної інфраструктури, які є пам'ятниками історії, а йдеться про кількасот об'єктів в масштабах України, повернення лавр — Святогірської, Києво-Печерської й Почаївської. Особливі складності там будуть з Почаївською, але зараз, використовуючи як підґрунтя рішення РПЦ, влада могла б мобілізувати ресурс, правоохоронців і СБУ, щоб зачистити її як найбільший осередок "русского міра" в Україні. Вони зараз діють гірше, ніж російські чорносотенні організації у ХІХ столітті. Це ворожа до української держави структура, яка повністю залучена у комплекс пропагандистської й підривної роботи РФ.
І третє. Держава має розвернути на 180 градусів ставлення до мобілізації представників духовенства УПЦ МП. Згідно з останніми повідомленнями народних депутатів, зараз профільний комітет, який розглядає законопроект про мобілізацію, — Комітет нацбезпеки, оборони і розвідки — ухвалив рішення про заборону представникам УПЦ МП працювати капеланами. Це абсолютно правильний хід, бо це питання і доступу до розвідданих, і можливих диверсій, і багато чого іншого. Але іншого рішення щодо духовенства не було, і депутати говорили, що воно затримається, допоки не буде ухвалений законопроект про альтернативну службу. Перепрошую, а чому держава на сьогодні робить винятки для духовенства УПЦ МП?
Нагадаю, що три роки тому УПЦ МП нараховувало близько 12-13 тисяч приходів. Це до 30 тисяч представників духовенства. Якщо уявити, що половина — чоловіки призовного віку, а приблизно так і є, то ми могли б достатньо серйозно посилити наші підрозділи. Думаю, що наші військові могли б принаймні з більшості тих батюшок зробити повноцінних патріотів, які б змогли працювати у Православній церкві України після завершення війни. Не бачу причин, чому в плані мобілізації для УПЦ МП на сьогодні робляться не просто винятки, а створюються тепличні умови. Вони і капеланами не працюють, і не мобілізовуються. Очевидно, що Кабінет міністрів міг би запропонувати свій формат без жодних винятків для мобілізації.
Це була б і серйозна відповідь на рішення РПЦ, і гарний сигнал для суспільства, що на сьогодні недоторканих у плані мобілізації немає. Тому що воюють артисти, актори лялькових театрів, режисери філармоній, а для духовенства УПЦ МП створюється такий дивний виняток.
— Цей документ є точно частиною синхронних дій російської державної машини й церкви як релігійного механізму цієї машини. І ця ескалація, думаю, має кілька обов'язкових завдань.
З одного боку, це завдання продемонструвати колективному Заходу готовність Росії до нових етапів затяжної війни. Не хочу, щоб ми переоцінювали Росію, але нагадаю події початку грудня минулого року, коли впродовж кількох тижнів прозвучало понад десяти заяв про готовність Росії до перемир'я (щонайменше до "перемовин про перемир'я", — ред.) в тому чи іншому форматі. Путінський режим чудово розуміє, що в нього є проблеми й надзвичайно великі. Тому не виключаю, що ця хвиля ескалації пов'язана з сигналами Заходу.
Можливо, Росія хоче переламати позицію Заходу, щоб той вплинув на Україну з метою переговорного процесу. Але ми не повинні виключати і того, що Росія може самостійно піти на ескалацію, на масову мобілізацію, тому що логіка у діях Кремля сьогодні відсутня, ворог часто ухвалює рішення, виходячи з емоційної складової. Зараз Путін відчуває себе переможцем, тому що йому намалювали велику цифру на виборах. З цього сміється весь світ, коли бачить 99% за Путіна в Чечні, але це формує певний ейфорійний формат в Росії. І логіка Путіна може бути пояснена і цим.
— Переконаний, що наші Збройні сили і спецслужби працюють якісно, чітко аналізуючи дії ворога і розуміючи алгоритм його дій. Саме тому ми побачили Білгородську операцію і багато чого іншого. А от що стосується української влади, то дуже часто розуміння в цьому немає.
Коли ми бачимо історію із законопроектом про УПЦ МП, то очевидно, що це дуже схоже на штучне затягування. Також я бачу штучне затягування, скажімо, із законопроектом про можливість позбавлення мандатів депутатів місцевих рад від проросійських партій (йдеться про урядовий законопроект № 7476 від 20 червня 2022 року, — ред.). Скоро півтора року, як цей законопроект не внесений урядом до парламенту. В мене інколи складається враження, що це робиться для того, щоб у рамках переговорного процесу із Росією ці питання винести на певний компроміс. Принаймні іншого логічного пояснення я сьогодні не бачу.
— Зміни законодавства про мобілізацію — надзвичайно складний документ, який передбачає внесення змін в низку законів. Але жодного виправдання тому, що законопроект розглядається вже п'ятий місяць, я не бачу. І тут важливо не забувати, що це насамперед провальна робота Кабінету міністрів України, бо цей законопроект є урядовою законодавчою ініціативою. І перша, і друга версія законопроекту є урядовою законодавчою ініціативою, і принаймні я бачив позицію представників профільного комітету, які говорили, що окремі норми цього законопроекту можна розглядати як неконституційні. Це великий мінус роботі уряду.
Друге — це провал в роботі парламенту. Не бачу жодних причин, щоб парламент не працював принаймні по 10 годин. Профільні комітети працюють недостатньо. І принаймні в публічній площині не помітно, щоб вони активно працювали з експертами з різних сфер, проводили фокус-групи, використовували інші інструменти для покращення роботи над цим законодавчим актом. Натомість поки що я бачу дуже багато піарзаяв. Коли міністр Федоров заявляє, що ніколи не буде надіслано повістку у додатку "Дія", — перепрошую, а чому в період війни ми проводимо у "Дії" голосування за конкурс "Євробачення", а не використовуємо її, скажімо, для електронного кабінету військовозобов'язаних?
Не можу розуміти, чому відбуваються ігри навколо військовозобов'язаних чоловіків, які мають третю групи інвалідності. Нагадаю, що свого часу працював цілий механізм, коли представники силових структур, МВС оформлювали інвалідність при виході на пенсію. Навіть жарти ходили, що хабарі за отримання третьої групи інвалідності окуповувались за 6-7 місяців підвищеної пенсії. Вважаю, зараз не завадило б переглянути справи силовиків, які з 2014 року отримали третю групу. По-перше, ми б зекономили серйозні кошти для бюджету. А по-друге, точно б отримали кілька десятків тисяч військовозобов'язаних, які вміють поводитись зі зброєю.
Загалом складається враження, що влада починає грати у "добру владу". Можливо, це пов'язано із бажанням сподобатися виборцям. Можливо, це бажання протиставити себе колишньому головнокомандувачу Залужному. Коли я бачу, як представники влади наче мантру повторюють, що нам не потрібно півмільйона мобілізованих, маючи на увазі слова Залужного, а потрібно 200-300 тисяч, то тут я бачу піарігри, а не складну розмову з суспільством про необхідність залучення додаткових ресурсів. Точно так само, як у 2022-2023 роках ми будували дороги замість того, щоб вкладати гроші в сектор оборони.
— Зараз, я переконаний, нам потрібно сконцентруватися на подоланні парламентської й урядових криз. Їх треба вирішувати, щоб підвищити ефективність держави загалом. Мав би бути спільний план законодавчої роботи між урядом і парламентом у трьох питаннях. Перше — підтримка сектору оборони. Друге — проведення ключових реформ, які треба впроваджувати навіть в період війни. І третє — це євроінтеграційні законопроекти. Це має бути план із вказуванням чітких пріоритетів, черговості, календарними термінами, навіть відповідальними за виконання.
Крім того, нам потрібна ревізія фінансів, щоб максимально мобілізувати внутрішні ресурси задля оборони. І тут потрібно як змінювати державний бюджет, так і робити певну ревізію коштів місцевого самоврядування. Наприклад, "Комітет виборців" нещодавно проводив дослідження, і Вінниця, яка має вдвічі меншу кількість населення, виділяє на оборону більше грошей, аніж Запоріжжя. Це свідчить, що у самоврядування є достатньо серйозні ресурси.
Третє — нам потрібний комплекс заходів, щоб просто зупинити політичні війни та вивести роботу парламенту приблизно на рівень 2022 року. Коли законопроекти ухвалювалися в середньому 270-280 голосами, коли кожен четвертий законопроект ухвалювався конституційною більшістю. Треба відновлювати співпрацю влади з опозицією на парламентському рівні, щоб зменшити залежність монобільшості від ОПЗЖ, "Довіри" та "За майбутнє".
А також потрібно зробити низку інших заходів для підвищення ефективності держави загалом. Думаю, що такий формат налагодження співпраці влади й опозиції мав би передбачати повну ротацію Кабміну з обов'язковою відставкою прем'єр-міністра. Зараз нам потрібен уряд технократів. До нинішнього уряду є багато питань, окремі міністерства за окремими напрямками працюють на достатньо високому рівні, а от за деякими — ні, командної роботи в уряді не спостерігається. Тому вважаю, що повернення до дискусії щодо уряду технократів серйозно посилює державу, особливо за умов можливої радикалізації й масової мобілізації в Росії.
Підписуйтеся на нас в Telegram 
, щоб дізнаватися важливі та цікаві новини першими
