На сайті Верховної Ради 13 березня був зареєстрований законопроект №9103. Авторкою його є народна депутатка від "Голосу" Інна Совсун, а в списку ініціаторів, як і варто було очікувати – найліберальніша частина нинішньої Верховної Ради (власне, "Голос" і частина "Слуги народу", разом із формальною очільницею партії влади Оленою Шуляк).
Цей законопроект тут же охрестили "законом про шлюб для геїв", чим, імовірно, більше зашкодили самій законодавчій ініціативі лібералів, ніж допомогли їй. Річ у тім, що "закон про шлюб для геїв" – він не тільки не про шлюб, але і не тільки про геїв.
У документі вказано, що реєстроване партнерство стосується двох повнолітніх осіб, як однієї, так і різних статей. До речі, задовго до появи цього законопроекту, ще коли його можлива поява тільки обговорювалася у відповідних колах – його прихильники наголошували, що така юридична норма, як "партнерство", справді потрібна не тільки особам нетрадиційної сексуальної орієнтації, і взагалі сексуальність тут ні при чому. Йшлося, зокрема, про такий варіант, як партнерство двох жінок-гетеросексуалок. За статистикою, чоловіки в Україні помирають раніше, і цілком реальною в наших умовах є ситуація, коли дві подруги, залишившись самотніми, мають тісні дружні стосунки, а іноді навіть і живуть разом (хоча б з точки зору економії фінансів) – звісна річ, без жодної гомосексуальної складової. Але при цьому вони не мають одна щодо одної ані найменших юридичних прав – спадщини, можливості потрапити в лікарню до хворої партнерки тощо.
Тому, наголошували прихильники появи інституту партнерства, справа тут не тільки в правах ЛГБТ. Втім, коли дійшло до справи, себто до появи законопроекту, увага тієї частини суспільства, яка "за", зосередилася саме на захисті гомосексуалів. (Зокрема, тих, які в складі Сил оборони беруть участь у російсько-українській війні.) Така ситуація, в принципі, є цілком прогнозованою – світова ЛГБТ-спільнота є досить потужним суспільно-політичним явищем, свідченням чого є легалізація одностатевих шлюбів у низці країн Заходу. (Не кажучи вже про певну трендовість цієї теми, що виражається, зокрема, у псевдоаргументах на кшталт "легалізація одностатевих шлюбів – це необхідна умова вступу до ЄС". Хоча далеко не у всіх країнах Євросоюзу інститут саме шлюбу є доступним для геїв та лесбійок.) А про самотніх жінок чи чоловіків в Україні й в найкращі роки не було кому попіклуватися, крім них самих.
Отже, законопроект був зареєстрований у парламенті – і через кілька тижнів на нього надійшла цілком прогнозована реакція релігійних організацій, виражена у заклику Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій до народних депутатів не підтримувати цю ініціативу.
Ця реакція, перш за все з боку Православної церкви України, моментально розділила патріотичну частину українського суспільства. Частина цього соціуму, називаючи себе "атеїстами Київського патріархату" і підтримуючи появу власної, незалежної від Москви української православної церкви – виявили, що у питанні появи інституту реєстрованих партнерств перебувають із ПЦУ по різні боки барикад.
Позицію ПЦУ в цій ситуації можна охарактеризувати фразою із народної творчості – "дмухати на холодну воду". Законопроект №9103 справді не має відношення до інституту шлюбу як такого. Як реєстроване партнерство не є шлюбом у повному сенсі (у випадку двох компаньйонів чи компаньйонок про жоден шлюб і не може йтися, це лише взаємовигідне партнерство двох людей, яке не пов'язане із сексуальною складовою стосунків). У рішенні Синоду ПЦУ ж наголошується, що це лише спроба ввести суспільство в оману, оскільки під виглядом "реєстрованого партнерства" пропонується фактична легалізація так званих "одностатевих шлюбів". А цього християнська спільнота не може підтримати.
Позиція Православної церкви України є цілком прогнозованою й очікуваною. Хоча раніше деякі ієреї ПЦУ і пояснювали, що проти інституту партнерства (не шлюбу) не виступатимуть, але навряд чи ці окремі діячі виступатимуть проти офіційно зафіксованої позиції церкви.
Про таку структуру, як УПЦ МП, годі й говорити. Ця церква в принципі проти будь-яких прав для осіб нетрадиційної сексуальної орієнтації. А до того ж серед законопроекту є представники партії влади, яка зараз намагається виселити філію російської церкви із Києво-Печерської Лаври, що аж ніяк не додасть "Слузі народу" та підтриманим нею ініціативам популярності серед кліриків та парафіях Української православної церкви Московського патріархату.
До того ж на боці релігійних організацій, як вони влучно зауважили у своїй заяві, стаття 51 Конституції України, де чітко вказано – "шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки й чоловіка". Саме тому, як вже було зазначено, ті прихильники законопроекту №9103, які розпіарили його як "закон про шлюб для геїв", принесли йому скоріше не користь, а шкоду. І чим більше увага громадськості буде акцентуватися саме на представниках ЛГБТ-спільноти й на слові "шлюб" (а це неминуче), тим твердішою буде негативна реакція як самих церковних організацій, так і консервативної частини політикуму, або такої, яка орієнтується на досить велику консервативну частину українського суспільства.
Саме тому ухвалення законопроекту від Совсун є малоімовірним. Тих депутатів, які дійсно, а не декларативно, дотримуються ліберальних політичних поглядів і є фактичними (а дехто, як "Голос", і формальними) репрезентантами ліберальної частини електорату – не вистачить навіть на те, щоб набрати 50%+1 голос. Що вже казати про можливість після війни змінити Конституцію для уможливлення саме "одностатевого шлюбу". На такий крок ні у нинішній, ні у кількох наступних скликаннях Верховної Ради 300 голосів не знайдеться.
А закон про реєстроване партнерство справді потрібен в Україні. І дійсно – не тільки й не стільки для ЛГБТ-пар. І коли прихильники цього законопроекту візьмуть до уваги не тільки гомосексуальний соціум, коли акцент у лобіюванні цього чи подібного законопроектів буде зміщений на ширші та прийнятні для масового виборця суспільні множини – протягнути його через парламент буде простіше.
Інакше все упреться у небажання великої частини депутатів – особливо популістичних політсил, які не мають жодної стійкої ідеології, а орієнтуються лише на вгадуванні настроїв електорату – ризикувати своїм політичним майбутнім. І у цій диспозиції ідея "реєстрованого партнерства" застрягне на роки чи навіть десятиліття.
Підписуйтеся на нас в Telegram 
, щоб дізнаватися важливі та цікаві новини першими
