Минулого тижня Україну, після кривавих російських атак на мирні міста з десятками загиблих, сколихнули не менш кричущі події — напади на територіальні центри комплектування та їхніх працівників. Тут, на жаль, не обійшлося без жертв, і звісно ж, російського впливу. Однак обмежуватися лише констатацією цього факту — означає не розуміти загальної картини, яка є дещо глибшою, ніж чергова спецоперація ФСБ РФ.
Як усе відбувалося
1 лютого в Україні сталися одразу дві резонансні події, пов’язані із процесом мобілізації, адже під удар потрапили працівники територіальних центрів комплектування. У місті Пирятин Полтавської області, біля автозаправної станції, було здійснено напад на працівника ТЦК, який загинув внаслідок поранення вогнепальною зброєю. Підозрюваного у вбивстві затримали, ЗМІ з’ясували, що він у такий кривавий спосіб намагався "визволити" від мобілізації родича співмешканки.
Того ж дня у Рівному пролунав вибух на території територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Загинула одна людина, понад п'ять отримали поранення (один поранений — у важкому стані). Усі постраждалі — працівники ТЦК.
Увечері наступного дня, 2 лютого, стався вибух у Павлограді Дніпропетровської області — знову біля ТЦК. Цього разу, на щастя, обійшлося без жертв, але один із військовослужбовців отримав поранення.
Хто стоїть за вибухами у ТЦК і кому це потрібно
Ситуація у всіх цих історіях не є гомогенною. Цілком очевидно, що убивство працівника ТЦК у Пирятині у цьому переліку стоїть окремо, а от вибухи біля територіальних центрів комплектування, якщо говорити прямо, "здали" самі себе. Якщо після першого вибуху, в Рівному, могли ще залишатися сумніви, то подія у Павлограді, яка сталася практично одразу після рівненської — підтвердила підозру про "російський слід".
Про це досить швидко заявили й українські посадові особи. Наприклад, головнокомандувач Збройних сил України генерал Олександр Сирський та очільник Центру протидії дезінформації при РНБО Андрій Коваленко. Вони зазначили, що за вибухами в Рівному та Павлограді стоїть Російська Федерація, що є цілком логічним і єдино правильним висновком.
"Насильство щодо військовослужбовців — неприпустиме. Розраховуємо на повне і всебічне розслідування цих злочинів. Винні мають понести заслужене покарання", — писав у Telegram Олександр Сирський.
Водночас Андрій Коваленко назвав три випадки агресії проти військових — операціями, які курують ГРУ Російської Федерації та ФСБ.
"Паралельно з цим посилюється ще медійна компанія, яка триває з 2022-го, але особливо великі зусилля щодо підриву мобілізації й вливання в медійну частину (блогери, боти, соцмережі) росіяни вкладають з 2024-го", — наголошував Коваленко.
Висновок цей очевидний з двох простих причин. По-перше, росіяни до третіх роковин повномасштабного вторгнення зрозуміли — перемогти Україну на полі бою вони не здатні. Країна-агресор, кинувши усі наявні сили, досі не може окупувати навіть усю територію Донецької області, що вже говорити про окупацію хоча б усієї правобережної України. На це сил у Кремля уже не лишилося — і поява на фронті військових з КНДР це більш ніж промовисто засвідчує.
По-друге, влада в Росії, як відомо, в руках у ФСБ. А ФСБ саме і діє у форматі спецоперацій, зокрема, диверсійних — намагаючись підірвати ситуацію всередині країни, яку не вдається захопити суто військовими методами. Теракти в Україні насправді були очікуваними – залишалося лише зрозуміти, де і проти кого конкретно вони мали бути спрямовані.
На початок 2025 року у ФСБ цілком очевидно зрозуміли, що найвразливішою з погляду суспільного негативу є установи під назвою ТЦК. Тому саме по них і були завдані удари — перші, але, ймовірно, не останні. Бо два вибухи, рівненський та павлоградський, свого головного результату — дестабілізації всередині України — не досягли. Тож ФСБ буде змушена продовжувати свою діяльність для того, аби представити диктатору Путіну хоча б якісь результати, бо навряд чи убивство працівника ТЦК у Рівному і було цим результатом. Путіну потрібна не одна жертва, а дестабілізована Україна.
Але, досить швидко розібравшись з винними у цих терактах, не варто забувати, що з’явилися вони не самі по собі. Що атаки на територіальні центри комплектування — не є чимось, що впало в Україну з неба. І отут треба згадати смертельний інцидент у Пирятині.
Замість висновку
Звісно, поки що ми не маємо усієї повноти інформації про пирятинського "стрілка" та того, кого він "визволяв" (ЗМІ дізналися, що цей мобілізований нібито брав активну участь у підготовці нападу, корегуючи дії свого родича), але один більш-менш реальний висновок можна зробити.
Висновок цей полягає у тому, що до убивства працівника ТЦК Росія непричетна. Принаймні, прямо, як у Рівному, де "російський слід" підтвердив інший теракт, який не відбувся. Як відомо, 3 лютого у цьому місті затримали двох молодих людей, які мали організувати вибух біля відділку поліції. Їхні дії, це прямо заявляють у СБУ, були інспіровані з Росії. Тож тепер картина із вибухом у рівненському ТЦК стає очевидною. У Пирятині ж ситуація є інакшою.
І тут варто визнати, що до цього інциденту так чи інакше причетна уся Україна. Звісно, це не можна назвати провиною, але варто говорити про відповідальність того чи іншого ступеню. Про відповідальність влади, яка, проваливши процес мобілізації (у лютому-березні 2022-го людей у ТЦК просто розвертали), влаштувала процес бусифікації та затримок на блокпостах у цілком російському стилі. Про відповідальність ТЦК, бо військово-лікарські комісії при них в певний момент почали штампувати "вироки" про придатність до військової служби, попри стан здоров’я затриманих громадян. Про відповідальність самих громадян, які мали регулярно проходити ВЛК, які мали оновити військово-облікові дані, які не мали права давати хабарі й влаштовувати запливи у Тисі.
Українська держава і суспільство після короткотривалого єднання на початку повномасштабної війни знову розділилися — і почали звинувачувати одне одного у всіх проблемах. Нічого дивного немає в тому, що російські спецслужби зачепилися за ті проблеми, які виникли у взаємодії між державою та громадянами у ключовій точці перетину їхніх інтересів — ТЦК. І далі логічно використали незадоволення частини українців діями екс-військкоматів, аби влаштувати вибухи, імітуючи незадоволення українського суспільства. А пирятинський "стрілок", імовірно, був накручений російською чи проросійською пропагандою в Telegram, який є основним джерелом інформації для українців — і основним джерелом дезінформації українців для ФСБ.
Отже, провина російських спецслужб у цих історіях є очевидною, але відповідальність за жертви, яких не мало бути — і на українцях. На владі й проваленій комунікації. На громадянах, які забули, що вони — громадяни, а не просто населення. Усе це і призвело до того, що у Пирятині та Рівному загинули люди. І, можливо, ці смерті не стануть останніми. Принаймні, ФСБ РФ не залишається нічого іншого, як знищувати Україну зсередини, бо іззовні, на лінії бойового зіткнення, справи для окупантів ідуть усе гірше.
