(Ультра)правий реванш. Що чекає на Німеччину після дострокових виборів
Німеччина — одна із найстабільніших країн Заходу. Після 1983 року дострокові вибори там (не рахуючи спеціальних виборів 1990 року, коли окупована Радянським Союзом східна частина країни повернулася додому) проходили лише один раз. Це сталося 2005-го — кабінет соціал-демократа Гергарда Шрьодера дійшов до такого рівня недовіри, що був змушений достроково віддати повноваження Християнсько-демократичному союзу. За дивним збігом обставин (насправді, ні — жодних збігів, усе абсолютно логічно), другі за останні 40 років дострокові вибори відбуваються також через недолугу політику уряду на чолі із соціал-демократом. З чим же Німеччина підійшла до дострокового голосування?
Головний невдаха, який намагається зберегти обличчя
Перші повоєнні вибори у Німеччині (лише західній, вільній від радянської окупації частині країни) відбулися 1949 року. Тоді Соціал-демократична партія Німеччини, одна із найстаріших політичних сил країни й постійний, аж до початку 1930-х років, домінатор на виборах у Веймарській республіці, фінішувала на другому місці із показником 29,2%.
Відтоді й до 2021 року соціал-демократи на кожних виборах незмінно фінішували у топ-двійці, а чотири представники СДПН очолювали країну на посаді федерального канцлера. Респектабельні лівоцентристи, які у нинішній історичний період — на відміну від міжвоєнних часів — кілька разів погоджувалися на велику коаліцію із правоцентристами, логічно і заслужено вважалися однією із двох великих, системотворчих партій. І от прийшов 2025 рік.
Точніше, усе відбулося ще 2023 року, коли есдеків — переможців попередніх виборів, які відбулися 2021-го — випередила у соцопитуваннях одна із донедавна міноритарних партій. Однак це не була ліва партія Die Linke, яка логічно могла б перехопити частину лівоцентристського електорату. СДПН обійшла ультраправа "Альтернатива для Німеччини". І відтоді, уже майже два роки AfD посідає друге місце, яким не має наміру поступатися.
Есдеки ж мають усі шанси уперше в сучасній історії Німеччини фінішувати аж на третій позиції (та і партнери по нинішній "світлофорній" коаліції, Зелені, розташувалися неподалік, бо свіжі рейтинги говорять про перевагу червоних — традиційний політичний колір СДПН — над зеленими в районі 2-4%, тобто на межі статистичної похибки). Звісно ж, це колосальний провал уряду Олафа Шольца, який пов’язаний не в останню чергу із російсько-українською війною.
Шольцу навіть довелося змінювати міністерку оборони Крістіне Ламбрехт — цю посаду обійняв обізнаніший та активніший Борис Пісторіус. До речі, Пісторіуса багато хто бачив майбутнім кандидатом СДПН на посаду канцлера, але партія вирішила по-іншому й залишила у цій номінації чинного прем’єра. Втім, схоже, ці вибори стануть останнім — і найпровальнішим — виступом Олафа Шольца в німецькій політиці.
Загалом соціал-демократи зберігають певний оптимізм, розраховуючи на те, що зможуть в останні тижні обійти "Альтернативу" (зараз блакитні випереджають червоних на 3-7%) — і зможуть на більш-менш прийнятних умовах увійти у майбутню коаліцію на правах молодшого партнера. Але варто нагадати, що на торішніх виборах у Європарламент найостанніші рейтинги есдеків виявилися серед інших топ-партій найоптимістичнішими. Тож цілком можливо, що на фініші СДПН опиниться не на третьому, а на четвертому місці, позаду Зелених.
Довгоочікуване повернення Союзу. І Мерца
Безумовним лідером перегонів, найімовірнішим переможцем дострокових виборів 2025 року є союз ХДС та ХСС (в Німеччині цю загальнонімецьку партію з автономними баварськими сателітами так і називають "Союз", Union). Партія, традиційним кольором якої є чорний, ще з квітня 2022 року лідирує у соцопитуваннях, а з осені 2023-го не опускається нижче 30%-ї позначки.
То ж цілком очевидно, що головним претендентом на посаду федерального канцлера є кандидат від Союзу Фрідріх Мерц. І тут варто згадати, що саме Мерц був лідером християнських демократів у Бундестазі на початку століття. Але поразка на виборах 2002 року вдарила по його шансах на посаду канцлера, а на наступних виборах консервативного Фрідріха Мерца витіснила Ангела Меркель, яка взяла курс на полівішання правоцентристської, Християнсько-демократичної партії.
Тоді це було до певної міри виправданим, але ситуація в Україні, початок великої війни — продемонстрували нездалість лівих політиків адекватно реагувати на геополітичні виклики. До того ж для Німеччини війна Росії в Україні означала неминучі економічні проблеми, пов’язані із російським газом, із необхідністю протидії Росії, із необхідністю пошуку альтернативи "Північним потоками", які з’явилися на світ не без допомоги Меркель.
Словом, після 2021 року Союз знову згадав про своє консервативне коріння. І Фрідріх Мерц, очоливши ХДС, що майже збіглося в часі з початком російської агресії проти України — зайняв значно чіткішу, однозначнішу і антиросійськішу позицію, ніж правляча Соціал-демократична партія. І причиною цього була не тільки зручна для різких заяв позиція головних опозиціонерів, а і внутрішнє переконання Мерца.
Тож майбутня коаліція, навіть якщо в неї потраплять соціал-демократи (можливо, навіть із Шольцем в ролі віце-канцлера), буде з Фрідріхом Мерцем на чолі однозначно кращим партнером для України, ніж нинішня. Хоч і не варто буде чекати прямо відразу завантаження ЗСУ "Таурусами" та іншою суперсучасною німецькою зброю. От чого варто чекати — так це посилення тиску на Росію. Та головне — навіть для України — не це, на зовнішньополітичному напрямку Німеччина хоч Шольца, хоч Мерца змушена підтримувати нашу державу. Важливо для майбутнього кабінету Мерца — перемогти головного внутрішнього ворога.
Блакитні путіністи на вершині?
А ними є "Альтернатива для Німеччини" — ультраправа, проросійська, антиукраїнська популістська партія. Яка в останні роки переживає справжній тріумф. Блакитні піднялися на друге місце в соцопитуваннях, виграли місцеві вибори у Тюрингії (це уперше з нацистських часів ультраправі в Німеччині перемогли на виборах, нехай і місцевих) — нехай і не сформували коаліцію.
Словом, ультраправі зараз на підйомі, причому відгризаючи не тільки голоси у правоцентристів з ХДС (до 2019 року саме чорні в Тюрингії перемагали на місцевих виборах), а й у лівих — тих же соціал-демократів, яких з протилежного боку підпирають ліві популісти з "Блоку Сари Вагенкнехт". Але чи матиме цей підйом логічне завершення у вигляді перемоги на загальнонімецьких виборах?
По-перше, на цих виборах — точно ні. ХДС своє перше місце не втратить, позиції поважної правоцентристської партії, яка після 24 лютого 2022 року, на відміну від безхребетних соціал-демократів, показала свої "політичні зуби", є досить потужними. У світі зараз взагалі відбувається певний правий поворот — правий і ультраправий, так буде точніше, бо ситуація складається таким чином, що відсидітися на двох стільцях одночасно не вийде, а праві та правоцентристи зазвичай є більш рішучими у подібних ситуаціях, тоді як лівоцентристи, соціал-демократи краще почуваються у мирні, ситі часи.
По-друге, навіть якщо станеться катастрофа й AfD виграє вибори до Бундестагу — влада їй не світить жодним чином. Історія в Тюрингії показує, що навіть ХДС, не те що СДПН, готові блокуватися із лівою популісткою Сарою Вагенкнехт, аби не допустити до влади політичних нащадків нацистів. А на загальнонаціональному рівні у Союзу є одразу два цілком прийнятних партнери по майбутній коаліції — це есдеки, з якими Union уже мав кілька великих коаліцій, та Зелені, які з усієї "світлофорної" коаліції мали найрішучішу позицію щодо війни в Україні.
Мерц — для України, ЄС і світу
То ж в будь-якому випадку Німеччина не матиме блакитних ультраправих при владі — ресурсу на здобуття моно коаліційної перемоги у них немає. Та це не означає, що проблема "Альтернативи для Німеччини" є вирішеною. З кожним роком політичної та економічної нестабільності у Європі (а Німеччина як головна країна ЄС усе це відчуває на собі уповні) рейтинги ультраправих будуть зростати. Приклад сусідньої Франції це демонструє просто-таки показово.
Тож головним завданням Фрідріха Мерца на посаді канцлера буде так трансформувати німецьку економіку, аби ситуація в країні заспокоїлася, покращилася — і це автоматично б почало знижувати популярність ультраправих. А зниження їхнього впливу і повернення стабільного двопартійного чи трипартійного (із Зеленими) порядку означатиме й упевненість України у німецькій підтримці.
Чим стабільнішою, прогнозованішою і рішучішою буде Німеччина після дострокових виборів 2025 року — тим краще буде не тільки для самих німців, а і для ЄС загалом, для України. Якщо говорити глобально — для усього світу. Бо Європа матиме проблему зі Сполученими Штатами Америки імені Дональда Трампа. І для адекватного опору цьому правопопулісту Старому світу потрібно мати потужну позицію, економічну перш за все, яку може забезпечити тільки стабільна й успішна Німеччина на чолі з рішучим канцлером. Як завжди у скрутні часи — правоцентристським.
Що ж, Німеччина певною мірою повертається у повоєнні часи, коли саме Християнсько-демократичний союз на чолі з Конрадом Аденауером витягнув на своїх плечах зруйновану війною, знищену союзними військами країну. Цього разу ситуація є значно кращою, але й політичні нащадки Гітлера підняли голову занадто високо.
