"Це була спецоперація НКВД": як Захід повірив у міф про антисемітського Петлюру
25 травня — сумна дата в українській історії. Рівно 100 років тому цього дня у Парижі вбили Симона Петлюру — очільника Директорії Української Народної Республіки. Суд над його вбивцею Самуїлом Шварцбардом, євреєм, який народився на території України, перетворився над процес проти самого Петлюри та осуд діяльності Української Народної Республіки, коли ролі обвинуваченого та його жертви ніби помінялися місцями. Як результат — убивця виправданий, а удові Петлюри паризька мерія виставила рахунок за змиття крові її чоловіка з тротуару.
Адвокат Шварцбарда намагався довести особисту відповідальність голови Директорії за єврейські погроми, які хвилею прокотилися Україною в 1918-1921 роках. Попри те, що соратники Петлюри одностайно відкинули його причетність до погромів і представили понад 200 документів, які свідчили, що він не тільки не заохочував антисемітизм, а й жорстко припиняв його прояви у своїй армії, ці докази не були взяті судом до уваги. Цей процес виявився однією з найуспішніших таємних спецоперацій радянських спецслужб проти українства й, крім того, надовго закріпив у свідомості європейців уявлення про українців як антисемітів.
Французький адвокат українського походження Стефан Дуніковський більшу частину свого життя присвятив вивченню судового процесу над убивцею Петлюри, дослідивши його майже по хвилинах і розібравши стратегію адвокату Шварцбарда. Він вважає, що сьогодні правосуддя точно осудило б убивцю, але на той час у французькому суспільстві були дуже популярними ліві ідеї й також гарно розіграна карта "антисемітизму" в УНР й особисто Симона Петлюри.
Французький дослідник розповів про результати своєї багаторічної праці студентам Національної академії внутрішніх справ. На лекції також побував кореспондент TrueUA. У редакції видання та керівництві вишу переконані, що такі зустрічі допомагають краще розуміти історичні процеси та їхній вплив на сучасність.
Два рішення суду
"Знаєте, раніше ті, хто щось трошки знав про українців та Петлюру, часто мені говорили: "Стефан, краще про це не говорити, бо українці в Першу світову війну підтримували німців, з якими воювали французи. Раніше говорити у Франції про свою українську ідентичність, було якось дивно", — згадує Дуніковський.
Проте це не завадило Стефанові стати активним членом української діаспори, а згодом й головою "Українського юридичного товариства" у Франції. А судова справа над убивцею Симона Петлюри стала для нього головною протягом всього життя.
"Коли я був молодим адвокатом, мене здивувало, чому Шварцбарда виправдали. Я почав вивчати архіви, газети й навіть спілкувався з живими на той час очевидцями, щоб розібратися у цій справі", — розказав він.
Саме Дуніковський знайшов документ про вирок суду над Самуїлом Шварцбардом для бібліотеки імені Симона Петлюри в Парижі.
"Тоді я вже працював адвокатом, коли директор бібліотеки сказав мені, що роками вони не можуть отримати цей документ для експозиції. Проте я його знайшов дуже просто і швидко. Тоді ще не було комп’ютерів повсюди. І я просто пішов до паризької міської ради і спитав. Я пам’ятаю свої почуття, коли отримав той документ. Це був справжній шок. І ще я був шокований тим фактом, що, виявилося, було два рішення суду. Друге стосувалося удови Петлюри Ольги. Їй присудили виплатити штраф розміром в 1 франк за роботу комунальних служб, які відмили з асфальту кров її чоловіка", — зазначає дослідник.
Радянська влада відправила на судовий процес у Парижі понад 150 свідків
Крім постанови суду над Самуїлом Шварцбардом, Дуніковський отримав стенографію всього процесу.
Згадуючи про ті стенограми, він розповів, що спочатку на суді допитали свідків з боку Петлюри. Це були українці, які були з ним на той час, коли голова Директорії покидав Україну, поїхав до Польщі, потім до Чехії й згодом аж до Франції. Всі вони свідчили на користь Симона Петлюри.
Потім почалися допити свідків захисту Шварцбарда.
"Їх було понад 150. Уявляєте, скільки часу знадобилось, щоб послухати всіх?! — згадує дослідник. — А ще треба зазначити, що майже всі ці люди приїхали з Радянського Союзу, тобто, по суті, з-за залізної завіси. Але чомусь радянський уряд всім їм дав дозвіл на виїзд, кошти на дорогу, щоб вони могли дати на суді свої свідчення. Правда, цікаво?"
Убивцю Петлюри захищав найвідоміший адвокат Франції
Процес над Шварцбардом розпочався в жовтні 1927 року. Захист очолив Анрі Торрес, один із найвідоміших адвокатів Франції, справжня зірка того часу.
"Його знали як адвоката, який захищав анархістів, брався за резонансні справи, пов’язані з політикою. Тобто коли йшлося про Торреса, публіка вже розуміла, що справа буде дуже цікавою. Появу на процесі Анрі Торреса можна, напевно, порівняти, як Кличко виходив на боксерський ринг", — зазначає дослідник.
Крім того, Дуніковський дізнався, що у захисника Шварцбарда тоді був помічник:
"Це був Робер Бадентер. І він також зірка нашої адвокатури, очолював міністерство юстиції при Франсуа Міттерані. Саме він зміг скасувати смертну кару у Франції. Коли я почав вивчати справу Шварцбарда, Бадентер був ще живий. Я написав йому листа. Через кілька днів він подзвонив мені і розповів все, що пам’ятав. Так от, виявилось, що Анрі Торрес зустрічався зі Шварцбардом ще за декілька днів до вбивства Симона Петлюри! Тобто Шварцбард вже тоді знав, що йому знадобиться найкращий адвокат Франції".
Проте не кожний міг дозволити собі такого дорого адвоката. За словами Дуніковського, гроші на гонорари надали єврейські організації:
"Вони зрозуміли потенціал цього процесу. Бо це було вперше в їхній історії, коли хтось став і сказав: "Так, я вбив, але не просто так, а через помсту за свій народ. Тому, що я не згоден, що демократична Франція дозволяє убивці спокійно жити та не бути покараним". І це з самого початку процесу і була стратегія захисту звинуваченого".
Суд над вбивцею чи над жертвою?
За справою пильно стежила світова преса — адже вбивство було неймовірно гучним й резонансним. Французькі газети кожного дня, а деякі й двічі на день, виходили з розповіддю про процес на перших шпальтах.
"Я знайшов кожну публікацію за кожний день, щоб зрозуміти, на якому тлі розгорталися події, як цю справу бачили журналісти. Були газети, що підтримували Петлюру та УНР. Та таких було не багато. Зате у той час було багато лівих, прокомуністичних медіа, які лобіювали інтереси звинуваченого", — розповів Стефан Дуніковський.
Тобто на вирок суду вплинув і тиск з боку ЗМІ на суспільство, які навмисно спотворювали образ Симона Петлюри та загалом українців, зображуючи їх кровожерливими монстрами.
Головним свідком захисту стала молода медсестра, яка розповіла шокуючі деталі єврейського погрому в Проскурові в лютому 1919 року. Тоді за кілька годин було вбито понад 2000 людей. Погром ініціював 22-річний отаман Іван Семесенко. Вбивства припинилися лише тоді, коли надійшла телеграма зі штаб-квартири Директорії. Симон Петлюра наказав провести розслідування швидко й покарати за цей злочин всією суворістю закону. Але саме цей факт на французькому суді не взяли до уваги.
"Після виступу медичної сестри, процес можна було закінчувати, — розповідає Дуніковський. — Присяжні плакали, журі почало прихильно ставитися до вбивці. У ті часи в суді винність визначало виключно журі, яке складалось з простих громадян. І судді фактично не мали впливу на їхній вердикт. Вважалося, що народ не може помилятися. Відповідний закон у Франції змінився лише у 1943 році. Присяжними могли бути тільки чоловіки. І все, що вони знали про Україну, це те, що українці виступили на боці німців, з якими воювали французи. А такі "деталі" — що то було за Скоропадського, а не Петлюри, для них були дуже малозрозумілими".
Спецоперація НКВД
Судовий процес, який мав тривати 15 днів, було скорочено до дев'яти. Більшість матеріалів, які свідчили про невинуватість Симона Петлюри щодо єврейських погромів, до адвокатів убитого поступили в останні дні. Вони навіть не встигли їх переглянути. Результатом процесу стало виправдання Шварцбарда, якого звільнили прямо у залі суду.
Українські історики вважають, що убивство Петлюри спланував НКВД. До речі, адвокат Шварцбарда Анрі Торрес був членом Компартії Франції, і є докази, що він до процесу відвідував Радянський Союз. І той факт, що стільки свідків зі сторони обвинувачуваного змогло добратися до Парижа, — також дуже красномовний.
Якби не цей злочин, можливо, історія України пішла б іншим шляхом. Проте й через сто років негативне ставлення до імені Петлюри й досі не подолано до кінця в Європі.
Після лекції для майбутніх юристів в НАВС ми запитали Стефана Дуніковського, що потрібно зробити, щоб змінити ситуацію і донести правду принаймні хоча б до французів?
"Це потрібно робити на державному рівні. Звісно, українська діаспора підготувалася до 100-річного ювілею. Але потрібно, щоб щось робила ваша держава. Знаєте, коли з’явилася на політичній мапі незалежна Україна, все почало мінятися. Раніше було легше звинувачувати Петлюру та українців. Бо за них ніхто не міг заступитися. Тепер ситуація змінилася", — резюмував Стефан Дуніковський.
