Минулого тижня фактично було завершено одну із найяскравіших, найскандальніших сторінок у повномасштабній російсько-українській війні. Офіційно цього ще не сталося, але фактично і зарубіжні ЗМІ, і сам Євген Пригожин визнав, що ПВК "Вагнера", так і не досягши якихось вагомих успіхів, незабаром втече з України на звичний африканський плацдарм.
Як же це було і цим завершилося – у нашому матеріалі.
Власне кажучи, ця російська приватна військова комісія стала відомою в Україні до повномасштабної війни, ще під час "російської весни" 2014 року. Зокрема, найманці-"вагнерівці" були помічені в Криму під час його окупації і подальшої анексії. Тоді українці уперше масово зацікавилися таким явищем, як російські приватні військові компанії – які, за великим рахунком, є неофіційним підрозділом ФСБ РФ у тих країнах, де російська спецслужба через ті чи інші обставини не може діяти відкрито. Саме тому основним фронтом робіт "вагнерівців" були авторитарні країни субсахарської Африки, де ця ПВК фактично представляла інтереси Кремля, хоч формально зв'язку з Росією не мала.
Отже, частина "вагнерівців" брали участь у агресії РФ проти України з самого її початку, з лютого 2014 року. Були помічені вони і на території "Л/ДНР" уже після підписання других Мінських угод, себто в період умовного затишшя. Саме за цю діяльність українські спецслужби і намагалися затримати членів ПВК. Та історія із операцією затримання деяких найманців "Вагнера" у літаку, що мав вилетіти з Білорусі і приземлитися у Києві, яка була зірвана з до кінця нез'ясованих причин (серед інших версіях називають і зраду на найвищих щаблях української влади, але реальних доказів на користь будь-якої з версій, звісна річ, досі не з'явилося), додала ПВК популярності серед українців.
З'явилися пригожинські найманці і в складі окупаційного контингенту після початку повномасштабного вторгнення на початку 2022 року. Уже 12 березня в українському полоні опинився один із представників "Вагнера". Пізніше інформації про "вагнерівців" почало ставати усе більше, а після того, як найманці "кухаря Путіна" Євгена Пригожина захопили Попасну на Луганщині, фактично знищивши це місто, власник ПВК отримав звання "Герой Росії" – розпочавши новий, яскравий, але дуже короткий етап у своїй і своєї військової структури біографіях.
Бо далі у російсько-українській війні розпочався той самий період, коли головними дійовими особами стали саме найманці ПВК "Вагнера". Точніше, можна сказати, що їхня слава і популярність самого Пригожина йшли паралельно, але у різних площинах і навіть країнах.
Отже, Пригожин кинув свою ПВК в район Бахмута, де "вагнерівці" перебувають і досі – за пів року активних, жорстоких (і до українських Сил оборони, і до самих себе) бойових дій вони так і не спромоглися захопити це місто. Однак, попри цю фактичну невдачу, ПВК "Вагнера" набуло в Росії небаченої популярності. На тлі цього припинив приховувати свою причетність до цієї мілітарної структури і сам Пригожин, розпочавши справжню піаркампанію, вершиною якої стали три ключові події.
По-перше, бізнесмен відкрив в Росії центр "Вагнера", посварившись із регіональною владою. Причому із регіональною владою Санкт-Петербурга, путінської вотчини. А тон заяв Пригожина був досить безапеляційний, що підштовхувало до думки про серйозність планів власника "Вагнера" щодо його політичного майбутнього.
Цій версії додав реалістичності інший чинник – потужний конфлікт головного "вагнерівця" із міністерством оборони Росії (яким керує чи не найдавніший із непітерських соратників Путіна, Сергій Шойгу, що вже говорить само за себе). Протягом певного часу гострі, часто аж занадто, репліки як самого Євгена Пригожина, так і його найманців, створили дещо викривлене враження про власника "Вагнера" як самостійного персонажа, який може навіть зазіхнути на путінську владу.
Але паралельно з цим Пригожин розпочав активний процес вербування у російських колоніях – чого аж ніяк не могло би статися без дозволу Кремля. Так само "вагнерівці" отримували від російських збройних сил зброю і боєприпаси, що також свідчило про плідну співпрацю цієї псевдопозиційної ПВК із офіційною російською владою.
Піаркампанія Євгена Пригожина стала найуспішнішим його проектом. Принаймні, сувенірні кувалди, якими "вагнерівці" показово, на камеру, розбивали голови тим своїм колегам, які потрапляли у полон і потім були або викрадені з української території, або повернені до РФ під час обміну військовополоненими – дійшли аж до лідерів фракцій у Держдумі. (Із таким "сувеніром" красувався, зокрема, лідер маріонеткової "Справедливої Росії" Сергій Миронов.) У всьому ж іншому ситуація була не настільки оптимістичною.
Так, у битві за Бахмут ті скромні досягнення, якими міг похвалитися Пригожин, аж ніяк не відповідали орієнтовному рівню втрат "вагнерівців". Українські військові, які тримають оборону в Бахмуті, неодноразово розповідали про колосальні втрати ворога, про них можна прочитати і у щоденній статистиці від Генштабу ЗСУ (звісно, там йдеться про увесь театр воєнних дій, але в останні місяці цей театр – в основному і є Бахмут, а також ще кілька донбаських напрямків, зокрема Вугледар і Лиман).
Під час вербування засуджених, які відбували своє покарання у пенітенціарних закладах, Пригожин обіцяв їм помилування і звільнення після шести місяців "роботи" у складі "Вагнера". Оскільки найактивнішим цей процес був на початку осені – то цілком логічно, що на початку весни власник ПВК мав, дотримуючись своєї обіцянки, дати своїм зекам-найманцям волю.
І це насправді почало відбуватися, причому офіційна російська влада не особливо приховувала (а іноді виставляла напоказ) факт того, що помилування взагалі-то має підписуватися президентом. З одного боку, такий крок став би потужною рекламною кампанією – не дурять, можна йти на війну, якщо виживеш, то почнеш нове життя. З іншого – за кілька тижнів до масового відходу завербованих у колоніях "вагнерівців" офіційна російська влада закрила для Пригожина можливість такого вербування, на що він сам навіть поскаржився.
Чому це сталося? І навіщо Кремль почав ставити підніжки "Вагнеру"? Річ, звісно, не в тім, що Путін злякався вигаданої конкуренції з боку Пригожина. Причина тут в іншому. Цей крок – дати можливість завербувати максимум людей на півроку, а потім "закрити лавочку" – говорить про те, що Кремль хотів використати "Вагнера" як головну ударну силу під час виконання "уточненого головного завдання спеціальної військової операції", себто захоплення усієї території Донецької і Луганської областей (колишніх "ДНР" та "ЛНР", які під такими назвами були незаконно анексовані і включені до російської Конституції).
Але план провалився. За кілька днів збіжить останній із неофіційно оголошених термінів, але до початку квітня Росія так і не спромоглася вийти навіть на адміністративні кордони Луганської та Донецької, що вже говорити про подальші завоювання. ПВК "Вагнера" стає просто непотрібною Кремлю. Непотрібною у війні проти України. Свою роль вона виконала — невдало, але звинувачувати "вагнерівців" на тлі значно невдаліших дій регулярної армії РФ все-таки важкувато.
Саме тому в останні часи різко змінилася риторика самого Пригожина: він більше не критикує міноборони РФ, почав говорити про можливе виведення підрозділів "Вагнера" з театру бойових дій в Україні.
Значно меншою стала активність Пригожина і його "вагнерівських" проектів в Росії. Очевидно, бізнесмен і справді трохи загрався у своє воєнне месіанство, яке розпочалося із бахмутського наступу, підсилилося критикою міністерства оборони і вилилося у позиціонування ПВК "Вагнера" як чи не єдиної реально дієвої військової сили РФ на театрі воєнних дій. Але врешті "кухарю Путіна" дохідливо пояснили об'єм його ролі на геополітичній шахівниці.
А полягає вона у тому, що – і це стверджують як американський недержавний Інститут вивчення війни, так і міністерство оборони Великої Британії – ПВК "Вагнера" має повернутися туди, звідки починалася її історія. На Африканський континент. Там у найманців Євгена Пригожина чимало роботи: це і забезпечення стабільності режимів тих чи інших авторитарних правителів, перш за все, у Центральній Африці, і забезпечення певного рівня доходів російської влади (а, можливо, і самого Володимира Путіна) на африканських проектах. Робота, прямо скажемо, вигідна: власне тому Пригожин за неї і узявся у свій час. Але тепер, після бахмутської невдачі і скандалів у самій Росії, повернення до Африки для Пригожина, скоріш за все, стане квитком у один кінець.
ПВК "Вагнера" успішно виконувала свою роль симулякра ФСБ на Чорному континенті. За межами ж Африки, хоч в Україні, а хоч у Сирії (де "музиканти" напряму зіткнулися із американськими артилерією та ВПС) – успіхи приватної військової компанії Пригожина уже не мали настільки значимий вигляд. Точніше, власнику "Вагнера" навіть доводилося вигадувати ці успіхи на Бахмутському фронті, або взагалі кидатися у гру провокаційних заяв, аби хоч якось підтвердити свою і своєї мілітарної організації значимість.
Звісна річ, виведення "вагнерівців" з Бахмута не означає, що росіяни відмовляться від наступу на цій ділянці фронту. Але це уже буде знеособлена регулярна армія і, як мінімум, у медійній яскравості російська агресія проти України на цьому етапі втратить. Втім, як Путіна, так і Україну це турбує найменше. У кожної зі сторін є чіткі завдання, які необхідно виконувати хто б за чи проти тебе не воював.
Але в одному Україна точно виграє: ті звільнені зеки-"вагнерівці", які не захочуть продовжити свою діяльність у складі ПВК на території Африки, принесуть до російських регіонів немало проблем. У будь-якому випадку люди після таких бойових дій, які вони пережили під Бахмутом, люди із потужним ПТСР, а до того ж із серйозним кримінальним минулим (і, можливо, не тільки минулим) – становитимуть реальну небезпеку для мешканців нібито мирних і далеких від війни міст і сіл Російської Федерації.
Тож Путін, дозволивши використання у війні не просто найманців "Вагнера", а завербованих у колоніях – сам того не розуміючи, відкрив справжню скриньку Пандори. Яка, як би це цинічно не звучало, буде на руку Україні. Бо чим нестабільнішою буде ситуація у самій Росії, тим менше можливостей Кремль матиме на українську війну.
Підписуйтеся на нас в Telegram 
, щоб дізнаватися важливі та цікаві новини першими
