У війну, яку Ізраїль веде нині в Секторі Газа з терористичною організацією ХАМАС, суспільство увійшло розідраним політичними розбіжностями — на момент 7 жовтня 2023 року у всіх великих містах країни щосуботи проходили багатотисячні демонстрації проти так званої судової реформи та інших ініціатив чинного уряду Біньяміна Нетаньягу.
Згідно з результатами замірів, які соціологічні компанії проводять щотижня на замовлення центральних телеканалів та видань країни, після початку війни підтримка Нетаньягу, очолюваної ним партії "Лікуд" та його кабінету стрімко падає.
Натомість найбільшої популярності набули партія "Махане а мамлахті" (в перекладі — "Державний табір") та її лідер Бені Ґанц. До 7 жовтня Ґанц очолював опозицію чинній владі разом із лідером партії "Єш Атід" (у перекладі — "Є майбутнє"), колишнім прем’єр-міністром Ізраїлю Яїром Лапідом.
Однак після того, як чинний уряд оголосив війну з ХАМАСом, а суспільна критика катастрофічного провалу армії, розвідувальних служб та уряду, який стався 7 жовтня, росла, Нетаньягу запропонував опозиційним політикам увійти до складу "надзвичайного уряду єдності", або ж "кабінету військового управління". Згоду на це після тривалих перемовин дали лише Бені Ґанц та його колеги по партії "Державний табір".
Уже за два дні після нападу ХАМАСу на Ізраїль Інститут Менахема Лазара провів опитування, згідно з яким 80% ізраїльтян вимагали невідкладного створення уряду єдності. Серед виборців "Державного табору" прихильників його негайного створення було 98%, серед виборців "Єш Атід" — 96%, і навіть серед виборців "Лікуду" — 74%. Соціологи тоді зауважили: більшість опитаних стверджувала, що склад надзвичайного уряду є вторинним щодо гострої потреби у його скликанні.
11 жовтня "надзвичайний уряд єдності" було створено. До складу військового кабінету увійшли прем’єр-міністр Біньямін Нетаньягу, міністр оборони Йоав Ґалант та лідер опозиції Бені Ґанц.
Було визначено, що як радники та спостерігачі у цьому кабінеті беруть участь соратник Нетаньягу, міністр стратегічного планування Рон Дермер, для якого відкрито двері у Білому домі, а також соратники Бені Ґанца — Ґаді Айзенкот і Гідеон Саар. Окрім того, у засіданнях кабінету регулярно бере участь чинний голова Генштабу Армії оборони Ізраїлю Герци Халеві.
Тоді представники влади й опозиції домовились, що в період воєнного стану ані уряд, ані Кнессет не будуть висувати або ж розглядати "жодних законопроектів чи урядових рішень, які не стосуються ведення війни". Також було узгоджено, що всі призначені на державні посади особи лишаться на них аж до завершення війни.
Рішення підтримали і в опозиції, і в коаліції. Найнепримиренніший член команди Нетаньягу, архітектор так званої судової реформи, міністр юстиції Ярів Левін заявив тоді: "Це необхідний і правильний крок. Тепер працюємо разом".
Представники опозиції у військовому кабінеті — Бені Ґанц та Ґаді Айзенкот — обидва колишні голови Генштабу Армії оборони Ізраїлю: перший обіймав цю посаду с 2011-го по 2015-й, другий — з 2015-го по 2019-й. У грудні Ґаді Айзенкот із різницею у два дні втратив на цій війні 25-річного сина Галя та 19-річного племінника Маора — обидва загинули під час виконання бойових завдань у Секторі Газа.
Взагалі діти більшості ізраїльських політиків несуть службу на передовій. Так, в Секторі Газа воює один з трьох синів президента країни Іцхака Ґерцога, там само несуть службу троє синів і зять Бені Ґанца та двоє синів міністра оборони Ізраїлю Йоава Ґаланта. У міністра поселень та національних місій Оріт Струк за призовом пішли на війну четверо синів та четверо чоловіків її доньок.
11 лютого в бою в Хан-Юнесі на півдні Сектора Газа важке поранення отримав 21-річний Еяль Бродський, син посла Ізраїлю в Україні Міхаеля Бродського.
Міхаель Бродський. Фото: UAinfo
За призовом на службу пішов і 29-річний Авнер, молодший син Біньяміна Нетаньягу. Натомість його старший син, 32-річний Яїр, увесь минулий рік критикував опозицію до свого батька з-за океану — як мінімум з весни 2023-го він жив у Флориді та, за даними ЗМІ, навіть розпочав процес отримання американського громадянства.
У перші дні після 7 жовтня, коли до Ізраїлю з різних куточків світу у терміновому порядку поверталися тисячі резервістів, Яїр Нетаньягу додому не поспішав. Не поспішав настільки, що в кінці жовтня британські ЗМІ виходили із заголовками "А де хлопчик Бібі?" (Бібі — це прізвисько ізраїльського прем’єра, яке використовують навіть у Білому домі).
Найстрашніша за всю 75-річну історію незалежності Ізраїлю терористична атака 7 жовтня викликала у суспільстві настільки сильне потрясіння, що власні погляди почали змінювати навіть багаторічні прихильники Біньяміна Нетаньягу і партії "Лікуд", яких в Ізраїлі називають адептами лозунгу "Рак Бібі" (в перекладі з івриту — "Лише Бібі").
Останніми місяцями результати опитувань демонструють: від 40 до 50% ізраїльтян вважають, що нині найбільш гідним обіймати посаду прем’єр-міністра є Бені Ґанц, однак близько 30% все ще упевнені, що Нетаньягу перебуває на своєму місці.
При цьому не менше чверті виборців, які в листопаді 2022 року віддали свої голоси Нетаньягу та його партії, тепер голосували б за Ґанца і його політсилу.
Бені Ґанц. Фото: kachollavan.org.il
Ще більш стрімко втрачає свої позиції колись найпопулярніша в країні партія "Лікуд", у перекладі з івриту "консолідація". Цю консервативну партію було створено Арієлем Шароном та Менахемом Бегіним у 1973 році, а з 1993 року її очолює Біньямін Нетаньягу.
Якби вибори у Кнесет відбулися найближчими днями, опозиційні партії взяли б у ньому від 60 до 74 місць, а от "Лікуд" отримав би від 15 до 17 мандатів. В цілому ті партії, які нині входять до правлячої коаліції, змогли б укупі набрати не більше 48 місць у Кнесеті, де 120 крісел.
Вже за два тижні після атаки ХАМАСу на південь Ізраїлю соціологи з’ясували: чинному уряду довіряють 18% ізраїльтян, і це найнижчий показник за останні два десятки років. За даними опитування, проведеного компанією Direct Falls на замовлення організації "Проект перемоги Ізраїлю", половина жителів Ізраїлю впевнена, що в катастрофі 7 жовтня винна чинна влада.
49% опитаних назвали головною причиною нападу ХАМАСу некомпетентність політичного ешелону. Найбільше тих, хто так вважав, серед прихильників опозиції — 84%.
Окрім того, 29% респондентів були упевнені, що головна причина — помилкова оцінка чинним урядом того, що являє собою ХАМАС, та ще стільки ж опитаних вважали, що головна причина — "недостатньо добре проведена розвідувальна робота".
І 27% опитаних звинуватили в усьому "концепцію", в полоні якої перебували армія, розвідслужби та уряд. "Концепцією" в Ізраїлі називають систему застарілих уявлень, які не дозволяють розширити світогляд та подивитися на проблему під іншим кутом. Ці респонденти мали на увазі, що політика останніх років, коли вважалося, що ХАМАС цікавлять лише гроші й збільшення числа дозволів на роботу для палестинців на території Ізраїлю, не спрацювала.
Прозріння у політичному ешелоні настало не одразу й відбулося далеко не з усіма, однак навіть найзатятіші представники правлячої коаліції все ж демонстрували його одразу після нападу ХАМАСу.
12 жовтня член уряду Нетаньягу і представник партії "Лікуд", міністр освіти Йоав Кіш заявив: "Ця жахлива катастрофа сталася за нашого уряду. Нині нам потрібно зібратися із силами й перемогти. Та опісля буде зроблено висновки, і нас буде притягнуто до відповідальності. Я обіцяю, що від неї ніхто не втече. Ми займалися дурницями, ми забули, де живемо. А нині рідні загиблих і заручників мають право говорити нам усе, що вважають за потрібне".
Тоді ж соратник й позаштатний радник Нетаньягу Ар’є Дері запевнив, що політичний ешелон та військове керівництво працюють "у повній координації", розробляючи план тотального знищення ХАМАСу, якого, як він визнав, раніше у діючого уряду не було.
Ар’є Дері. Фото з Facebook-сторінки Ар’є Дері
"Не заздріть тим, хто ухвалює нині рішення, — сказав Дері. — Я супроводжував кабінети міністрів протягом десятиріч і ніколи не зіштовхувався із таким розмахом завдань".
Покаялися перед народом Ізраїлю та своїми підлеглими, взявши на себе відповідальність за те, що сталося 7 жовтня, голова Служби загальної безпеки (ШАБАК) Ронен Бар, голова військової розвідки (АМАН) Аарон Халіва та голова Генштабу Армії оборони Ізраїлю Герци Халеві.
15 жовтня Ронен Бар у листі співробітникам Служби безпеки написав: "Попри низку дій, до яких ми вдалися, ми не змогли попередити жорстоку атаку терористів. Я очолюю цю службу, і головна відповідальність за те, що сталося, — на мені".
За два дні потому до підлеглих звернувся з листом голова воєнної розвідки Аарон Халіва: "Повну відповідальність за наш провал несу я. Завжди у всіх своїх заявах я наголошував: початок війни — це провал розвідки. Армія оборони Ізраїлю під нашим командуванням не змогла запобігти жорстокому теракту. Ми провалили найважливішу місію. І як голова розвідувального підрозділу я несу повну відповідальність за це".
Опісля голова Генштабу ЦАХАЛу Герци Халеві заявив: "Ми несемо відповідальність за безпеку держави та її громадян. В суботу 7 жовтня ми зазнали невдачі. Я обіцяю, що після цього жорстокого нападу ми повністю демонтуємо ХАМАС".
На початку лютого 12 канал ізраїльського телебачення повідомив, що Ронен Бар, Аарон Халіва та Герци Халеві обирають дату для спільного виходу у відставку одразу після закінчення війни. Таким чином, політичне керівництво, яке, найвірогідніше, ще не встигне оновитися, зіштовхнеться із ситуацією, коли "обезголовленими" опиняться Генштаб Армії, її розвідка та Служба безпеки країни.
Єдиною людиною, яка за п’ять місяців після початку війни так і не взяла на себе відповідальність, є прем’єр-міністр Нетаньягу. Він неодноразово наголошував на тому, що голови спецслужб та підрозділів Армії оборони Ізраїлю запевняли його: ХАМАС не планує здійснювати напад.
У листопаді в інтерв’ю CNN ізраїльський прем’єр навіть вдався до історичних алюзій. Він сказав: "Після війни я відповім на всі важкі запитання. Я вже говорив, що після війни буде ретельний розгляд, і на це буде достатньо часу. Рузвельта запитували про його відповідальність за Перл-Харбор? А Джорджа Буша після 11 вересня?".
Коли міністр освіти Йоав Кіш сказав журналістам: "Ми займалися дурницями і забули, де живемо", очевидно, під "дурницями" він мав на увазі законодавчі ініціативи правлячої коаліції, які вона почала просувати одразу ж після приходу до влади, на початку 2023-го, і якими спровокувала масштабний суспільний протест, що не вщухав протягом дев’яти місяців, аж до страшної суботи 7 жовтня.
24 липня, попри багатотисячні протести біля Кнессету, у багатьох містах Ізраїлю та на ключовій міжміській трасі Аялон, парламентарі ухвалили у другому та третьому читаннях поправку до Основного закону "Про судову владу". Поправка заборонила суддям Вищого Суду Справедливості, або ж Верховного суду країни, накладати вето на призначення та звільнення посадових осіб, якщо, на думку суддів, такі призначення або звільнення не відповідають "принципу розумності".
Члени коаліції й особливо міністр юстиції Ярів Левін запевняли, що ця поправка "повертає Ізраїль у часи демократії та до того, що прийнято у всьому демократичному світі".
Натомість члени Колегії адвокатів, співробітники академічних установ, викладачі більшості університетів країни, гімназій та ліцеїв, студенти, підприємці, айтішники та представники більшості секторів ізраїльської економіки думали геть інакше, і висловлювали свою позицію на площах країни.
Головним аргументом представників уряду й правлячої коаліції була теза про те, що "маленька замкнена каста" суддів, "які обирають самі себе", не може і не має диктувати "обраним посадовим особам", як їм керувати країною.
На що більшість інтелектуальної еліти відповідала: в країні, яка не має Конституції, а функціонує лише спираючись на звід Основних законів, контроль з боку судової гілки влади за рішеннями виконавчої та законодавчої гілок є запорукою збереження демократії.
Ця теза базована на простій логіці: політичну систему в Ізраїлі влаштовано так, що призначені до складу уряду міністри зберігають свої крісла у Кнесеті, куди їх було обрано, і таким чином керівна протягом чотирьох років коаліція вирішує все. Єдиний орган, де несправедливі, неправомірні, недолугі й диктаторські рішення можна оскаржувати, — це саме Вищий Суд Справедливості.
Тоді, в липні минулого року, саме ці тези озвучував Бені Ґанц: "Хто тепер нам гарантує, що в майбутньому закони про вибори в Кнесет не буде змінено? Хто гарантує, що не буде обрано некомпетентного голову Генштабу? Ця снігова лавина буде рости й в результаті зруйнує всю країну".
Одразу ж після голосування у Кнесеті Колегія адвокатів Ізраїлю подала позов до Верховного суду. В ньому стверджувалося, що ухвалена депутатами поправка робить міністрів посадовими особами, які "піднеслися над народом та звільнили себе від тягара закону".
Верховний суд Ізраїлю. Фото з Вікіпедії
"Закон про скасування принципу розумності було прийнято не на порожньому місці, — сказано в позові. — Це частина плану, не оприлюдненого в цілому. Це зроблено з чіткою та радикальною метою — нейтралізувати судовий контроль за діями уряду й зміцнити вседозволеність виконавчої влади навіть щодо найбільш надуманих рішень".
Адвокати також запевняли Верховний суд, що міністр юстиції Ярів Левін "безпідставно оголосив, що принципу розумності не існує, і намітив дорожню мапу для демонтажу правової системи, збудованої за 75 років існування держави Ізраїль".
Після 11 липня, коли поправку про принцип розумності було ухвалено в першому читанні, до суспільного протесту доєдналися резервісти. Офіцери Військово-повітряних сил та інших підрозділів Армії один за одним зверталися до командування з листами, у яких стверджували, що не можуть продовжувати службу в запасі в ситуації, коли в країні встановлюється диктатура.
Один з офіцерів ВВС Ізраїлю, який прослужив там і в Генштабі ЦАХАЛу три десятки років, розповів тоді журналістам газети Haaretz: рішення далося йому нелегко, але він відчував повний дисонанс між обов’язками офіцера запасу та відчуттями небайдужого громадянина. Він зауважив: "Якщо це не зупинити, демократії тут більше не буде. Ізраїль і без того країна з божевільним порядком денним, і є мінімум десяток більш нагальних проблем, аніж судова реформа".
25 липня, на ранок після жорстоко придушених поліцією протестів, більшість ізраїльських газет вийшли з чорною першою шпальтою. А група "Протест високих технологій", до якої увійшли співробітники та керівники IT-компаній, підприємці й венчурні інвестори, випустила твіт: "Це важкий, чорний ранок для демократії. Однак ізраїльський локомотив нікому не зупинити".
Одна з лідерок протесту, професорка Наукового інституту Вейцмана та учасниця досліджень на адронному колайдері у швейцарському CERN Шикма Бресслер заявила тоді: "Ми сповнені рішучості, як сталь, і маємо терпіння. Важливим є тільки ключове: хворий диктатор завершив свою політичну кар’єру. Не буде жодних перемовин і компромісів із руйнівником Ізраїлю. Це тільки питання часу — коли він зійде з публічної сцени, хворий, змучений та самотній. Той, кого назавжди запам’ятають як диктатора-невдаху, котрий намагався перетворитися на тирана у демократичному Ізраїлі".
В середині серпня минулого року газета Haaretz із посиланням на власні джерела повідомила: прем’єр-міністр отримав оновлену інформацію про стан фізичної підготовки в Армії оборони Ізраїлю та наказав уникати публікацій в ЗМІ на цю тему.
"Важко ігнорувати символізм менш ніж за два місяці до 50-ї річниці Війни Судного дня, — писала газета. — Мало того, що в регіоні дме сильний вітер війни та ізраїльська розвідувальна спільнота серйозно побоюється, що "Хізбалла" й Іран намагатимуться загострити напруженість, так ще й прем’єр-міністр зайнятий тим, що намагається приховати від громадськості реальну інформацію про стан ЦАХАЛу".
За даними Haaretz, голови силового блоку протягом кількох тижнів не могли домогтися від Нетаньягу, щоб він скликав на засідання кабінет з безпеки. Вони саме намагалися обговорити з ним стан готовності ЦАХАЛу до тих викликів, з якими міг стикнутися Ізраїль на тлі масових протестів проти судової реформи. Коли ж подробиці бесід командирів з резервістами просочилися в ЗМІ, Нетаньягу зателефонував голові Генштабу Герци Халеві та командувачу ВВС Ізраїлю Томеру Бару й нагримав на них.
Біньямін Нетаньягу. Фото з Facebook Біньяміна Нетаньягу
І замість вирішувати наявні проблеми, про які йому повідомляли армійське керівництво та голови розвідслужб, прем’єр-міністр погрожував влаштувати перевірки на поліграфі, щоб з’ясувати, хто "зливає" в ЗМІ дані про неготовність армії до серйозних загроз.
"Дуже сумнівно, що існують правові підстави для такої перевірки, — писала Haaretz. — Схоже, офіцери ЦАХАЛу вже перейшли рубікон. Армія більше не бере участі в зусиллях, спрямованих на те, щоб приховати серйозність ситуації. Нетаньягу з відкритими очима рухається у бік можливої стратегічної поразки, яка може завершитися війною. При цьому він знає, що в його розпорядженні армія, боєздатність якої погіршується, а навколо нього — найслабша команда з усіх можливих".
Весь період між 24-м липня, коли Кнесет все ж "продавив" скасування принципу розумності, та нападом ХАМАСу на південь Ізраїлю 7 жовтня ситуацію "підігрівали" політики від правлячої коаліції. Вони називали протестувальників "зграйкою анархістів", "групкою головорізів" та жорстко критикували резервістів, котрі заявляли, що більше не можуть вважати свою армію народною й захищати країну, яка скочується в диктатуру. Іронія долі полягає в тому, що 7 жовтня саме резервісти тисячами кинули свої підприємства, бізнеси, сім’ї, мандри, щоб встати на захист країни.
На початку вересня, звертаючись до представників коаліції з проханням провести перемовини та піти на поступки громадськості у питанні судової реформи, Бені Ґанц заявив: "Ми зобов’язані зупинити державний заколот. Країна перебуває у небезпеці без сильних рук, які тримали б кермо. Чинний уряд очолюють екстремісти, які насправді не бажають реформ, а бажають лише необмеженого політичного контролю над судовою системою, ЗМІ, системою освіти, економічними інституціями й усією державною системою".
Він додав, що не довіряє Біньяміну Нетаньягу, котрий "в першу чергу робить те, що добре особисто для нього, а вже потім те, що вірно для країни". "На жаль, Нетаньягу та його партнери вирішили втягнути Ізраїль у найглибшу кризу в його історії, — заявив Ґанц. — Ми перебуваємо в найсерйознішій ситуації з безпекою з часів Війни Судного дня".
Напад бойовиків ХАМАСу на Ізраїль 7 жовтня, який уже назвали "чорною суботою", став наймасштабнішим провалом для ізраїльскої армії, розвідки, сил безпеки та уряду не лише тому, що на його територію змогли потрапити кілька тисяч терористів і навіть "мирних жителів" Сектора Газа, і не лише тому, що тільки за першу добу терористам вдалося вбити близько 1400 мирних ізраїльтян.
Кількість захоплених хамасівцями у заручники стала безпрецедентною в історії Ізраїлю. За останніми даними ЦАХАЛу, який вже п’ять місяців веде безперервну роботу з їхньої верифікації, 7 жовтня 2023 року ХАМАС захопив у заручники 253 людини.
Територія Сектора Газа. Фото: Pixabay
Нині в Секторі Газа перебувають 134 заручники. Четверо з них — у полоні терористів з 2014 року. 130 людей викрадено 7 жовтня. Серед них — 111 чоловіків і 19 жінок, а також двоє дітей — це наймолодший заручник, захоплений дев’ятимісячним Кфір Бібас, якому у полоні виповнився рік, а також його чотирирічний братик Арієль Бібас.
З тих, хто досі лишається в полоні ХАМАСу, 119 громадян Ізраїлю та 11 іноземних громадян — восьмеро громадян Таїланду, один громадянин Непалу, один громадянин Танзанії і один громадянин Франції.
Восьмеро заручників були вбиті ХАМАСом у полоні, їхні тіла було знайдено бійцями Армії оборони Ізраїлю та доставлено додому. Ще троє заручників були помилково застрелені бійцями ЦАХАЛу 15 грудня, коли солдати прийняли заручників за терористів у районі міста Газа Шеджайя.
130 захоплених терористами в полон перебувають там вже більше п’яти місяців, а перемовини про їхнє звільнення гальмують з грудня. Не допомагає ані тиск Білого дому, ані посередницькі зусилля Єгипту й Катару, ані навіть готовність Ізраїлю на шеститижневе припинення вогню. Терористи вимагають повного завершення операції ЦАХАЛу в Секторі Газа та збереження своєї влади над анклавом.
9 березня, після чергової таємної зустрічі директора Моссаду Давида Барнеа з директором ЦРУ Вільямом Бернсом, від імені Моссаду було зроблено таку заяву: "На цьому етапі ХАМАС зміцнився у позиції, що він не зацікавлений в угоді й прагне "запалити" ситуацію під час Рамадану за рахунок палестинських мешканців Сектора Газа".
Священний для мусульман місяць Рамадан почався цього року 10 березня й триватиме до 9 квітня.
Підписуйтеся на нас в Telegram 
, щоб дізнаватися важливі та цікаві новини першими
