Наприкінці січня міністерка соціальної політики Оксана Жолнович заявила, що цього року уряд нарешті внесе до Верховної Ради законопроект про накопичувальну пенсійну систему. Зараз тривають узгодження з усіма органами центральної виконавчої влади. Згодом ця новина "потонула" у внутрішніх українських подіях та інформприводах, згенерованих "турборежимом" президента США Дональда Трампа.
Та ми вирішили детальніше розібратися, що несе зміна звичної пострадянської солідарної пенсійної системи на накопичувальну і до якого "підводного каміння" варто готуватися.
Що передбачає пенсійна реформа
Пенсійна реформа в Україні обговорюється давно, але далі розмов справа поки що не дуже заходила. Зокрема, запровадити накопичувальну систему намагалися у 2023-му, проте тоді в парламенті забракло голосів. Потім говорилося, що нова система запрацює з 2025-го, але і цей старт був перенесений ще на рік.
Зараз в Україні діє обов'язкова солідарна пенсійна система. Це означає, що кожен нинішній працівник вносить кошти в державний пенсійний фонд, з якого виплачуються гроші нинішнім пенсіонерам. Таким чином, де-факто гроші не відкладаються на свою пенсію, як багато хто вважає — вони йдуть на підтримку вже наявних пенсіонерів. За майбутні покоління старших мають піклуватися майбутні покоління молодих. Інша турбота про свою старість — персональна відповідальність кожного.
Нова система передбачає трирівневу систему. Перший рівень — це звичний солідарний фонд, який також складається з базової та страхової пенсії. Другий — обов'язкова (це важливо) накопичувальна система. І третій — добровільна накопичувальна частина. Накопичену суму в теорії можна передавати у спадок — наприклад, якщо людина померла, не досягнувши пенсійного віку.
Мінімальний страховий стаж складатиме 15 років (вихід на пенсію — 65 років), базовий — 35 років (пенсія в 60 років).
Попередньо повідомлялося, що базова пенсія складатиме 30% від мінімальної зарплатні, її отримуватимуть всі, однак хоч якось прожити на неї, звісно ж, не реально. Страхова ж залежатиме від внесків (ЄСВ) людини протягом життя. При цьому для розрахунку пенсії застосовуватимуться ще й бали: ЄСВ з середньої зарплати в країні даватиме 10 балів на місяць. Накопичена сума цих балів має впливати на кінцевий розмір виплати.
За словами Оксани Жолнович, обов'язковим накопичувальним платежем буде 9% від зарплати. Ці відрахування дадуть змогу отримати на пенсії 20% від своєї середньої зарплати за життя. Ще 20% прийдуть з солідарної системи. Таким чином, "заміщення" складатиме 40% від середньої життєвої зарплати — зараз, згідно з даними міністерки, це 28%. З добровільними накопиченнями буде, звісно ж, більше.
Тут, щоправда, одразу виникає питання, що таке "середня зарплата за життя", чи буде вона індексуватися згідно з інфляційними показниками. Бо, наприклад, ті ж 20 тисяч зараз, за 25 років від сьогодні або 10 років тому — це дуже різні зарплати.
І це не єдині питання. Головне серед них — наскільки взагалі зараз реально "урізати" солідарну систему. Адже українська нація "старіє", пенсіонерів стає все більше, а молодих — тих, хто своєю працею утримує тих, хто вже відійшов від справ — мало того, що меншає внаслідок природних причин, ще й війна вигнала з країни величезну кількість працездатного населення, і повернуться далеко не всі.
Які ризики несе пенсійна реформа
Керівник аналітичного напряму "Мережі захисту національних інтересів "АНТС", економіст Ілля Несходовський погоджується з такими побоюваннями. На його думку, запропонована модель на сьогодні функціонувати не може і створює додаткові ризики.
"Є негативні наслідки. Чи це збільшення оподаткування заробітної плати, наприклад, через збільшення соціальних внесків, що призведе до тінізації заробітних плат, що ми вже спостерігали в попередніх періодах. Чи це перекладання [виплат Пенсійного фонду] на бюджет. А враховуючи виїзд населення, демографічну ситуацію — у нас все менше людей народжується, ми не відновлюємося — і, також, питання низьких заробітних плат, високого рівня безробіття тощо, я вважаю, що впровадження обов’язкової накопичувальної системи на сьогодні створить більше перешкод", — каже експерт.
Він вказує і на іншу "слабку ланку". В теорії накопичувальна частина має інвестуватися, але це означає вилучення цих коштів з Пенсійного фонду, наприклад, у приватні фонди. І тут ми знову впираємося в необхідність компенсації цих втрат — або, знову ж таки, за рахунок бюджету, або через замороження і без того невисоких соціальних стандартів. У такому випадку пенсіонери отримуватимуть взагалі щось символічне, на що неможливо прожити.
Але і тут є проблема — фактична відсутність в Україні фондового ринку, а отже — у що інвестувати.
"Єдине, куди може інвестувати Пенсійний фонд, — це державні облігації. Як результат, ми створюємо схему, коли, щоб наповнити Пенсійний фонд, держава випускає облігації. На ці облігації нараховуються відсотки. І ці кошти спрямовані на те, що забрали у Пенсійного фонду, щоб наповнити недержавні пенсійні фонди, які будуть розпоряджатися цими коштами", — попереджає Несходовський.
Якщо ж, продовжує він, розглядати інвестиції в закордонні цінні папери, то виникає інша ситуація, теж не надто добра: українці своїми додатковими внесками будуть вкладатися у розвиток іншої країни, позаяк наша країна занепадатиме за відсутності інвестиційного ресурсу.
Створювати власний повноцінний фондовий ринок також вимагає відповідних кроків. Наприклад, належної реформи правосуддя, бо інакше лишатиметься серйозний ризик не повернути вкладені кошти.
Де знайти альтернативу
Ось тут і виникає своєрідне замкнене коло, коли розв'язання однієї проблеми потребує розв'язання іншої. Тож як альтернативне рішення Несходовський радив би почати з реформування першого солідарного рівня. Наприклад, зі скасування спецпенсій, коли колишній держслужбовець отримує сотню і більше тисяч гривень, на відміну від середньої пенсії по Україні у трошки понад 5000 гривень, що є однозначно несправедливим.
"Яким чином можна змінити солідарну систему? Наприклад, запровадити так названу умовну солідарну систему. Коли розмір пенсії визначається не за формулою, а за конкретним внеском, який людина здійснює у ПФ зараз. Умовна — тому що цими коштами по факту немає можливості розпоряджатися до тих пір, поки не настане пенсійний вік. І в цьому ключі це дало б можливість хоч якось почати виправляти ситуацію і встановлювати справедливість у нарахуванні пенсії", — пояснює Несходовський.
Зауважимо, що це перекликається зі згаданою вище бальною системою та самим принципом, за яким виплати залежатимуть передусім від того, скільки людина накопичила на своєму індивідуальному пенсійному рахунку. Щоправда, за нинішніх "нереформованих" обставин певні категорії працівників — наприклад, деякі судді чи прокурори — можуть дозволити собі відкладати хоч всю свою офіційну зарплату. Тож нерівність зберігатиметься.
Нарешті, є ще одне питання: а як бути тим, кому зараз 45 і більше років? Їм лишається не так і багато часу — і можливостей — накопичити на гідну старість, особливо якщо загальна, "гарантована" частина стане менше озвучених міністеркою середніх 28%. Відповідь, вочевидь, лишатиметься незмінною ще тривалий час з будь-якою пенсійною системою: вчитися відкладати вже зараз і розраховувати лише на себе.