У Мілані на 87-му році життя завершив свій земний шлях Сільвіо Берлусконі. Один із тих діячів — як політичного, так і бізнесового (а ще й футбольного) життя, — про яких заведено говорити "людина-епоха". Він сам був поєднанням епох — народившись ще за Муссоліні й доживши до нової великої війни у Європі. Війни, у якій він, нехай і дуже опосередковано, але брав-таки участь.
Берлусконі був яскравим прикладом так званої Realpolitik, тобто політичної діяльності, заснованої не стільки на цінностях та ідеалах, скільки на практичній вигоді. Ідеологія і мораль були останнім у цьому світі, що цікавило дона Сільвіо. Це була людина суворо прагматична, яка шукала перш за все зв'язки, контакти, можливість домовитися й отримати певну вигоду.
Фото: Twitter Сільвіо Берлусконі
Цим, до речі, Берлусконі завжди був близький російській політичній еліті, яка ніколи не вважала цінності ключовим фактором (те, що в Росії видається за цінності, це лише обманка, потрібна для прикриття злочинної діяльності правлячого мафіозного клану; і це почалося далеко не за Путіна і навіть не 1991 року). І зрозумілий українським виборцям. Великий бізнес, який іде у владу — це цілком звична, засвоєна й апробована в наших політичних широтах модель політичного існування. Хіба що для українських реалій продовження цієї думки — "який іде у владу і залишається там на десятиліття" — виглядає трохи дивиною.
Берлусконі очолював італійський уряд тричі, і, на відміну від українських "політрецидивістів" Віктора Януковича та Юлії Тимошенко, робив це в різні історичні періоди. Тобто дон Сільвіо умів триматися на плаву, умів створювати навколо себе необхідну політичну турбулентність. Зокрема, і завдяки своїй відданості прагматичній безідеологічній політиці.
Політик 2015 року прилітав у окупований росіянами Крим, де зустрічався з диктатором Володимиром Путіним — за що отримав заборону на в'їзд до України, що, звісна річ, його не дуже налякало. Але при цьому його партія "Вперед, Італія" є частиною нинішньої правлячої коаліції, яка чітко й однозначно заявила про підтримку України у війні з Росією.
Берлусконі у Росії, вересень 2015 рік. Фото: ЕРА
При цьому партія Берлусконі входить до головної правоцентристської політсили Європи — Європейської народної партії. Для прикладу — партія Віктора Орбана "Фідес" звідти вийшла ще до великої війни в Україні.
А все тому, що Сільвіо Берлусконі, попри усі мінуси бізнесмена-політика як моделі, так і його персональних уподобань — був італійським політиком. І його партія є політичною силою, яка спирається на італійців, на позицію, бажання і заклики частини італійського суспільства.
Можна багато говорити й про італійську модель демократії, але безсумнівно одне — і сам Берлусконі, і його партійці, і електорат "Вперед, Італія" ідентифікували себе як італійців. Це базис, який до останнього часу був неочевидним для багатьох українських "берлусконі" та їхніх виборців. Саме цим дон Сільво, з одного боку цілком зрозумілий українцям типаж, і відрізнявся від звичного кола формально українських бізнесменів-політиків.
Фото: Twitter Сільвіо Берлусконі
Звісно, Сільвіо Берлусконі до останнього дня свого непересічного життя залишався в політиці. До жовтня 2022 року — депутатом Європарламенту, до дня смерті він був сенатором і очолював парламентську коаліційну партію. Але, попри це, його час пройшов. Як пройшов в історії Старого світу час "реальної політики".
Зараз Європа переживає новий етап, етап, який можна назвати "другою холодною війною". Причому ця "війна" перебуває на такій стадії, коли про жодне примирення із протилежним, авторитарно-тоталітарним табором говорити не доводиться. Для Realpolitik потрібні усталені параметри політичної мапи світу. Генрі Кіссінджер, один із найяскравіших представників прагматичного західного політикуму, діяв в умовах — частково, створених ним самим, це правда, — коли й демократичний Захід, і деспотичний Схід не хотіли конфронтації. Коли ці два гігантські масиви домовилися про кордони впливу і намагалися не порушувати ці кордони (та і як ти порушиш "залізну завісу", з обох боків якої — ядерна зброя). В тих стабільних умовах був рай для політиків штибу Берлусконі. Або в умовах формування нових еліт на місці знищеного зсередини й ззовні Радянського Союзу. Саме тоді, у середині 90-х, дон Сільвіо і став уперше прем'єр-міністром Італії.
Нині ситуація у світі серйозно змінилася. І західний світ, який ще недавно так завзято торгував з Росією попри Чечню і Грузію, попри Крим і Донбас — усе більше наголошує на необхідності перш за все захищати цінності, а не заробляти гроші. (Звісно, як показує практика, західні цінності у підсумку таки обертаються непоганою фінансовою вигодою, але це інші гроші, ті, від яких не треба потім відмиватися.)
В таких умовах Сільвіо Берлусконі не було чого робити. Навіть якби він не помер фізично, усі геополітичні зміни останніх двох років означали б його неминучу політичну смерть. В Європі цінностей, в часи протистояння з Росією не потрібні політики штибу лідера партії "Вперед, Італія". Попри увесь, як кажуть, масштаб особистості. І йому така Європа була не потрібна.
Фото: Twitter Сільвіо Берлусконі
Є певний символізм в моменті смерті Берлусконі. Це сталося 12 червня, в День Росії, день режиму близького друга дона Сільвіо, Володимира Путіна — який, між іншим, теж, якщо вірити численним джерелам (зокрема, українській розвідці), має проблеми зі здоров'ям онкологічного характеру.
Але важливо відзначити й те, що італійський екс-прем'єр завершив свої земні дні саме у той момент, коли українська армія розпочала довгоочікуваний контрнаступ на позиції російських окупантів. І тут варто відзначити дві ключові деталі. По-перше, цей контрнаступ є наслідком саме повернення Європи до політики підтримки цінностей — без цього, без цієї європейської допомоги (заснованої саме на розумінні важливості демократії, чим ніколи особливо не страждав покійний) ні контрнаступу, ні, можливо, України у нинішньому форматі вже не було б. Це наслідки дій тієї Європи, частиною якої Берлусконі себе уже не відчував.
Фото: Twitter Сільвіо Берлусконі
А по-друге, цей контрнаступ має усі шанси стати початком кінця путінського режиму. І цілої країни, заснованої на зрозумілому і прийнятному для дона Сільвіо мафіозному прагматизмі (так, це дещо грубуватий і стереотипний натяк на італійські реалії, але вже як є). Та Росія, яка залишиться після Путіна і його ФСБшної хунти, вона, імовірно, буде демократичною державою, державою, яка тією чи іншою мірою також опиратиметься на цінності — тобто теж стане незрозумілою для "прагматиків" на кшталт Сільвіо Берлусконі. Пам'ятаєте, як він відверто визнавав, що йому незрозумілі цілі навіть України Зеленського (не кажучи вже про більш акцентовані в сенсі демократичних цінностей попередні політичні часи)? Після війни, якби екс-прем'єр Італії дожив до її завершення, йому було б незрозуміло багато чого.
Оцінку його внутрішньополітичній, економічній діяльності дадуть самі італійці. Ми ж лише констатуємо — Берлусконі зовсім на трохи (якщо порівняти із його довгим і насиченим життям) пережив той світ, в якому почувався, як риба у воді. Пережив — і пішов у історію. А в Європі будуть, власне, уже є нові герої. І в Італії також — Джорджа Мелоні на тлі війни в Україні стала однією із лідерок нового західного світу. Світу, у якому її харизматичному попереднику Сільвіо Берлусконі уже не було місця.
Підписуйтеся на нас в Telegram 
, щоб дізнаватися важливі та цікаві новини першими
