Системна підтримка сімей ветеранів — ключовий фактор стійкості та безпеки держави

Під час багаторічної боротьби за незалежність Україна здобула безцінний скарб — наших ветеранів та їхні родини. Турбота про них — не лише питання соціальної справедливості, а й стратегічна необхідність. Державна підтримка сімей ветеранів (зокрема безкоштовне навчання дітей, гарячі обіди в школах, доступ до вищої освіти тощо) позитивно впливає на морально-психологічний стан бійців, зменшує фінансовий тягар на їхні родини та зміцнює довіру військових до держави. Сьогодні важливо розуміти, чому системна підтримка родин захисників є елементом національної безпеки та стабільності, а для натхнення варто брати до уваги успішні приклади політик інших країн (США, Ізраїлю, Канади, Великої Британії тощо), оцінюючи економічні й соціальні ефекти від таких інвестицій.

На виконання постанови Кабінету міністрів від 14.03.2025 №318 "Про реалізацію експериментального проєкту щодо надання державної допомоги на навчання дітям деяких категорій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України" та з метою забезпечення подальшої реалізації зазначеного експериментального проекту ми проводимо реєстрацію всіх бажаючих на вступ за формою на сторінці: https://veterano.knuba.edu.ua/sproshchena-forma-reiestratsii-veterana/ або https://veterano.knuba.edu.ua/reiestratsiyni-formy/ 

Підтримка родин є потужним мотиватором для самого військовослужбовця. Відчуття, що держава вдячна за службу і проявляє цю вдячність через турботу про найближчих людей ветерана, зміцнює моральний дух. За свідченнями експертів армії США, добробут сім’ї впливає на здатність військового сконцентруватися на службі: "Коли сім’ї військових добре підтримані й підготовлені, вони є стабільним і стійким підґрунтям, яке дозволяє військовим зосередитися на виконанні місії". Таким чином психологічний комфорт ветерана багато в чому залежить від впевненості, що його дітям та дружині/чоловіку нічого не загрожує в соціальному та матеріальному плані.

Зменшення фінансового навантаження через цільові пільги також покращує психологічний стан. Багато ветеранів повертаються додому зі зниженими доходами (особливо якщо залишили службу у молодому віці) та можуть натрапляти на труднощі з працевлаштуванням. Допомога держави у сплаті за навчання дітей чи забезпеченні їх безкоштовним харчуванням у школі — це суттєва фінансова підмога. Наприклад, у США на законодавчому рівні пропонується автоматично надавати дітям військових право на безкоштовні шкільні обіди, позаяк близько 14% родин військовослужбовців стикаються з продовольчою нестачею (фуд-інсек’юріті). Безкоштовні обіди й сніданки в школах не лише покращують здоров’я та успішність дітей, а й зменшують витрати сім’ї на харчування. Менше фінансових клопотів — менше стресу для ветерана та його рідних, а отже — стабільніший психологічний стан і швидша адаптація до мирного життя.

Пропозиції для України: шлях до "Архітектури Стійкості"

Проаналізувавши міжнародний досвід та поточні виклики, які стоять перед нашою державою, хочу запропонувати кілька стратегічних кроків підтримки сімей ветеранів. Як керівник Інституту реінтеграції ветеранів "Архітектура Стійкості", переконаний, що такі кроки допоможуть побудувати в Україні міцну систему, де жоден захисник і його родина не залишаться без уваги.

1. Закріпити на законодавчому рівні принцип особливого ставлення до ветеранів та їхніх сімей. Нам потрібен український аналог Armed Forces Covenant — можливо, у формі загальнодержавної програми або закону "Про статус сімей ветеранів війни". Він має проголосити, що сім’ї захисників не можуть бути дискриміновані у доступі до послуг, а навпаки — отримують пріоритет чи додаткові гарантії у сферах освіти, медицини, соціального захисту. Це створить рамкові умови для всіх подальших політик. Важливо, щоб такий документ був не декларацією, а містив конкретні зобов’язання органів влади.

2. Запровадити комплекс освітніх пільг. Пропоную реалізувати програму "Освіта захисникам", що забезпечить: 

   а) безкоштовне харчування в дитсадках і школах для дітей ветеранів (як мінімум тих, хто має статус УБД або зазнав поранень); 

   б) цільові стипендії та гранти на здобуття вищої освіти для дітей загиблих Героїв та важкопоранених ветеранів; в) можливість безкоштовного навчання у державних ВНЗ для одного з дітей ветерана (аналог передачі GI Bill). Також можна встановити додаткові бали або квоти при вступі до університетів для абітурієнтів з ветера­нських родин — це буде компенсацією тих труднощів (часті переїзди, стрес), що діти військових переживають під час служби батьків. Додатково слід розглянути механізм освітніх ваучерів для самих ветеранів та їхніх подружжів, аби вони могли опанувати нові спеціальності після військової служби, не хвилюючись про оплату навчання.

3. Підтримати сім’ї матеріально через податкові та фінансові стимули. Необхідно звільнити ветеранів та їхні родини від деяких прямих витрат. Наприклад, звільнення від сплати податку на нерухомість (квартиру або будинок) для сімей загиблих та для 1-2 груп інвалідності ветеранів. Розробити державну програму пільгового іпотечного кредитування: низька відсоткова ставка і перший внесок покривається державою — щоб родини військових могли придбати житло. Це інвестиція, яка окупиться поверненням цих сімей до громади як платників податків і учасників економіки. Запровадити одноразову допомогу при народженні дитини у родині ветерана у підвищеному розмірі (як знак вдячності, що родина зростає). Також варто розширити програму безкоштовного оздоровлення: путівки для дітей ветеранів у табори, санаторії — за рахунок бюджету або партнерів.
4. Розвинути мережу сімейних сервісів та психологічної підтримки. У кожній громаді, де проживає суттєва кількість ветеранів, мають діяти Центри підтримки ветеранів та їхніх сімей. Їхня функція — “єдине вікно” для різних потреб: юридичні консультації, допомога в оформленні пільг, сімейна психологічна терапія, групи підтримки серед родин. Соціальні працівники повинні мати мандат на патронаж сімей загиблих та тяжко поранених: регулярно відвідувати, дізнаватися про проблеми, бути посередниками між родиною та владою (подібно до кейс-менеджерів, про яких згадувалося на ветеранських форумах). Окремо слід реалізувати програму "Дружина героя" / "Чоловік героїні" — курси перекваліфікації, підтримки бізнес-ініціатив, психологічного розвантаження для подружжів ветеранів. Адже часто, поки захисник на фронті або на лікуванні, саме друга половина тягне родину — їй потрібна наша допомога, аби запобігти професійному вигорянню та розпаду сім’ї.
5. Партнерство з бізнесом та громадами. Держава повинна закликати й стимулювати приватний сектор долучитися до підтримки військових родин. Варто започаткувати знак або рейтинг "Ветеран дружній роботодавець/заклад", де компанії, які наймають ветеранів чи їхніх родичів, або надають знижки та спеціальні послуги (наприклад, безкоштовний вступ дітям ветеранів до приватних гуртків, секцій), отримували б публічне визнання, податкові пільги чи інші бонуси. На місцевому рівні громади можуть створювати опікунські ради, фонди підтримки сімей загиблих воїнів — держава могла б співфінансувати місцеві ініціативи через механізм субвенцій (наприклад, громада збирає кошти на житло сиротам захисників, а держава подвоює цю суму). Це підвищить згуртованість суспільства: люди бачитимуть, що проблема вирішується всіма разом, а не лише бюрократами.
6. Моніторинг та звітність, прозорість допомоги. Щоб політика була дієвою, треба вести облік, який буде і контролем, і базою даних для покращення. Пропоную створити Єдиний реєстр потреб сімей ветеранів, де самі сім’ї або уповноважені соціальні менеджери відзначатимуть, які пільги потрібні, які отримані, де є проблеми. Це дозволить точково реагувати та оцінювати ефективність програм. Разом з тим, потрібна інформаційна кампанія: багато сімей можуть просто не знати про свої права. Має працювати гаряча лінія, портал "е-Ветеран", де в кілька кліків родина дізнається й оформлює належну підтримку.

На завершення, хочу наголосити: підтримка сімей ветеранів — це не благодійність, а інвестиція у стійкість нашої країни. Кожна гривня, вкладена сьогодні в освіту дитини полеглого героя чи в реабілітацію дружини пораненого бійця, збереже десять гривень завтра, які ми б витратили на подолання наслідків соціальних проблем. Щобільше, це наш моральний обов’язок перед тими, хто ризикував життям заради України. Будуємо систему, де ветерани та їхні родини відчують: держава — це теж їхня родина, велика і вдячна. Тоді архітектура стійкості нашого суспільства вистоїть перед будь-якими викликами, а Україна стане прикладом для всього світу, як шанувати своїх захисників. Разом — до перемоги на фронті й до гідного життя після неї.