# Тарас Шевченко

9 березня минає 212 років від дня народження Тараса Шевченка — одного з найвизначніших українців в історії. Поет, художник, мислитель і символ боротьби за свободу, він залишив після себе сотні мистецьких шедеврів і назавжди вписав Україну у світову культурну спадщину.Попри численні спроби ворогів знищити або знецінити його ім’я, пам’ять про Кобзаря вистояла. Сьогодні ми можемо бачити Шевченка не лише як символ національного духу, а й як живу людину — з власним характером, емоціями та непростою долею поза сторінками шкільних підручників.TrueUA зібрав маловідомі факти про Тараса Шевченка, які відкривають постать Кобзаря з нового боку і дозволяють побачити справжнє життя легендарного митця.Екстравагантний митецьПісля викупу з кріпацтва (22 квітня 1838 року) Тарас Шевченко ніби відкрив для себе новий світ. Він купував дороге вбрання та аксесуари, відвідував богемні вечірки і швидко став частиною петербурзької творчої еліти.З часом захоплення розкішшю поступово зменшилось, але відчуття стилю залишилося з поетом на все життя. Іноді його екстравагантність була настільки яскравою, що на вулицях Шевченка впізнавали лише за одягом."Тарас мій частенько став роз'їжджати по вечорах. Він, як-то кажуть, увійшов у моду; його приймали скрізь як диковинку. Він став гарно вдягатися, навіть з претензією на франтівство, словом, у нього вселився світський біс", — саме такими словами описував тодішній стиль життя прозаїка його друг по Петербурзькій Художній Академії Іван Сошенко, з яким Шевченко жив у одній квартирі.Правда про викуп з кріпацтваПоета викупили з кріпацтва 1838 року за 2 500 карбованців. Це була величезна сума, і часто говорять, що гроші надала сама імператриця Олександра Федорівна (дружина Миколи I). Проте історія трохи складніша.Викуп мав бути зібраний через лотерею, яку проводила імператриця у своєму палаці на Святвечір 24 грудня 1837 року, за ініціативою друзів Шевченка. На розіграш виставили кришталеві та порцелянові вироби з петербурзьких казенних заводів, а також портрет поета й наставника молодого царевича Василя Жуковського, написаний художником Карлом Брюлловим.Виявилося, що імператриця, її донька та син придбали квитки на лотерею лише на 1 000 карбованців. Решту суми, ймовірно, додали друзі Шевченка — Карл Брюллов, Василь Жуковський та Вієльгорський, забезпечивши викуп поета з кріпацтва.За лаштунками успіху "Кобзаря"Євген Гребінка — український поет і автор всесвітньовідомого романсу "Очи черные" — справив значний вплив на молодого Шевченка. Саме він познайомив поета з літературою, яка сформувала його світогляд: "Енеїдою" Івана Котляревського, "Історією Русів", творами Квітки-Основ’яненка та народнопісенним фольклором, який на той час уже був у моді. Ідеї, які Шевченко почерпнув у Гребінки, він згодом розвинув у своїх перших творах.Цікавим є і той факт, що у першому "Кобзарі" 1840 року всього вісім творів — кожен із них справжнє літературне надбання. Послідовність творів теж продумана.Дослідник Омелян Пріцак у праці "Шевченко — пророк" припускає, що саме Гребінка виступав редактором і співупорядником дебютної книжки, а також переконав Петра Мартоса фінансувати її перше видання.Еротика на полотнах поетаТарас Шевченко відомий насамперед як поет і класичний художник, автор численних портретів, пейзажів та історичних композицій. Проте його мистецький доробок виходить далеко за межі "класики". Серед робіт поета є численні картини з оголеними фігурами, а також полотна, присвячені темам смерті та еротики.Особливо цікавим є голий автопортрет Шевченка, який на той час вважався надзвичайно "крамольним" і заборонявся офіційною цензурою. Багато таких робіт довгий час залишалися маловідомими або зовсім невідомими широкому загалу, зберігаючись у приватних колекціях або під грифом секретності.Окрім еротичних мотивів, художник також досліджував і символічні теми смерті та людської долі. Так, у його офортах і малюнках можна побачити майстерно виконані сцени діалогу людини зі смертю, де образи не лише драматичні, а й пронизані гумором та філософськими роздумами.У часи Тараса Шевченка епоха фотографії тільки починала розвиватися, і мати власний фотоапарат було справжньою розкішшю. Існують легенди, що в останні роки життя Шевченко міг мати такий пристрій, проте жодного його фотоапаратом зробленого знімка не збереглося, і доказів цього немає.Водночас збереглися фотографії самого Шевченка, зроблені першими фотографами Російської імперії. Поет позував для фото щонайменше 11 разів. Це був значно складніший процес, ніж сьогодні. Експозиція тривала довго, треба було витримувати позу, а сам знімок був результатом складної хімічної обробки, на відміну від миттєвих цифрових кадрів сучасності.Кохання ШевченкаФантазія про шлюб супроводжувала Тараса Шевченка впродовж усього життя, і останньою дівчиною, яку він серйозно розглядав як наречену, була Ликера Полусмак. Спершу вона працювала у друзів Шевченка, Карташевських, а згодом стала наймичкою у Кулішів. Шевченко зацікавився Ликерою, спалахнув пристрастю, але її симпатія до поета була значно слабшою.Її непостійність підсилювалася порадами панів, які вирішили, що поетові потрібна "серйозніша" наречена. Найбільший страх Ликери викликав образ "сибіряка" — поетового досвіду заслання, про який він часто розповідав, нагадуючи про травми та життєві випробування, що чекали на повернених із Сибіру.Після розриву з поетом Ликера вийшла заміж за лакея, з яким відкрила перукарню в Царському Селі. У подружжя народилося багато дітей, а сама жінка заробляла на життя шиттям і навчала учениць.Її чоловік, на жаль, зловживав алкоголем і одного разу навіть кинув у грубку портрет Ликери, намальований Шевченком. Після його смерті вона переїхала до Канева, де продовжувала шити та доглядала могилу поета.Через це місцеві прозвали її "Шевченчихою". Таке поєднання жалю й пошани до Шевченка водночас і дратувало, і тішило жінку, залишивши в історії особистого життя поета особливий і неоднозначний слід.Нагадаємо, 25 лютого відзначили 155 років від дня народження легендарної української поетеси Лесі Українки. Ми розповідали про п’ять маловідомих фактів про цю видатну постать нашої культури.Додамо, 20 лютого в Чернігові знайшли рідкісні україномовні екранізації творів Михайла Коцюбинського. Унікальні копії фільмів відшукали головна зберігачка фондів Катерина Федько разом із кінознавцем Олегом Оліфером із Довженко-Центру..