# вибори до Європарламенту

У вівторок, 16 липня, представницю Мальти Роберту Мецолу переобрали головою Європейського парламенту.  Про це повідомила прес-служба в Європарламенту. "Роберта Мецола переобрана президентом Європейського парламенту. Вона обійматиме посаду ще два з половиною роки", -- йдеться у повідомленні. Загалом під час голосування за президента Європарламенту волевиявлення зробили 623 депутати. За кандидатуру Мецолу віддали 562 голосів. "Разом ми повинні відстоювати політику надії, мрію, якою є Європа. Я хочу, щоб люди відновили почуття віри та ентузіазму щодо нашого проекту. Віра зробити наш спільний простір безпечнішим, справедливішим і рівноправнішим. Віра в те, що разом ми сильніші і кращі. Віра в те, що наша Європа є для всіх", -- заявила Мецола під час виступу після оголошення результатів голосування. Варто зауважити, що із переобранням на посаду Роберту Мецолу вже привітав президент України Володимир Зеленський. Він наголосив, що сподівається на тісну та плідну співпрацю у майбутньому. "Я дуже ціную особисту участь президента Мецоли у підтримці України, а також її непохитну відданість захисту людей і відстоюванню нашого європейського способу життя. Я сподіваюся на продовження нашої тісної співпраці з метою швидшого відновлення справедливого миру", -- зауважив Зеленський. Нагадаємо, у Франції 30 червня відбувся перший тур дострокових парламентських виборів. Раніше президент країни Еммануель Макрон розпустив Національні збори після поразки на виборах до Європарламенту.

9 червня у ЄС пройшли чергові вибори до Європейського парламенту. Одним із найяскравіших результатів стала переконлива, практично розгромна перемога ультраправих на чолі із "Національним об’єднанням" Марін Ле Пен та Жоана Бардельї. Ця коаліція отримала 31,5% -- кожен третій француз проголосував за євроскептиків із проросійським бекграундом. Блок, який сформувався навколо президента Еммануеля Макрона, став другим, але набрав лише 14,6%, більш ніж удвічі програвши ультраправим лідерам європерегонів. Реакцією очільника Франції на результати виборів до Європарламенту стало моментальне оголошення дострокових виборів у Національні збори, нижню палату парламенту. Звісно ж, попри усю емоційність цього рішення -- одразу після євровиборів, на тлі невдачі партії влади й тріумфу ультраправих, -- є цілком очевидно, що подібний варіант Еммануель Макрон розглядав задовго до дня голосування. Хоча, безперечно, це була найсправжнісінька гра ва-банк. Навіть попри те, що Франція є президентсько-парламентською державою, тобто Національні збори мають значно менший вплив на політику держави, ніж у сусідній Франції. Усі розуміли, що Макрон хоче мобілізувати навіть не стільки своїх прихильників, скільки людей, які мають погляди, протилежні партії Бардельї, але не ходять на вибори. Наскільки ж ця гра з боку Єлисейського палацу принесла результат як самому президенту і його партії, так і Франції, ЄС та Україні? Перший тур -- шок поміркованих Результат першого туру дострокового голосування, які пройшли 30 червня, став черговим шоком для поміркованої Європи. "Національне об’єднання" та частина правоцентристських "Республіканців", які перед цими виборами перебігли до радикальнішої політсили, знову перемогло, набравши в сумі навіть трохи більше, ніж на виборах до Європарламенту -- 33,2%. А партія Еммануеля Макрона "Разом" фінішувала взагалі третьою (21,3%) пропустивши поперед себе лівий "Новий народний фронт" (28,2%). Здавалося б, ідея президента республіки провалилася. Якби не одне "але". Річ у тім, що виборча система Франції є не просто мажоритарною, а двотуровою. Тобто у першому турі перемагають тільки ті кандидати, які набирають понад 50% голосів виборців. На тих округах, де цього не сталося, оголошується другий тур, який цього року пройшов 7 липня. І цей нюанс є дуже важливим. На попередніх, планових виборах до Національних зборів, партія Марін Ле Пен у першому турі набрала майже 19%, але при цьому не здобула жодного місця. А до другого туру підросли рейтинги опонентів ультраправих -- як лівого об’єднання, так і партії Макрона "Разом". А показник "Національного об’єднання" навіть трохи знизився -- і у підсумку ця партія набрала лише 89 із 577 місць. Фото: соцмережа X Марін Ле Пен І у Єлисейському палаці цей момент не могли не враховувати. Фактично перший тур в умовах французької виборчої системи -- це до певної міри фальстарт, адже, не приносячи реального результату (Барделья і Ко набрали тут лише 38 місць), демонструє можливу перспективу на майбутній електоральний цикл. Простіше кажучи: перший тур французьких виборів, де було вирішено долю лише 76 місць, зробив дві важливі для різних політичних сил речі. Ультраправі побачили свою силу -- і почали ще до вирішального, другого туру диктувати свої умови. Жоан Барделья, зокрема, упевнено заговорив про те, що готовий стати прем’єр-міністром усіх французів -- і це не тільки підбадьорило його партійців, а і зіграло на руку Еммануелю Макрону. Другий тур -- шок радикалів Бо помірковані французи нарешті побачили реальну перспективу перемоги ультраправих -- з усіма відповідними наслідками. А саме це і було потрібно президенту -- продемонструвати суспільство, що може на них чекати, якщо вони не підтримають помірковані політичні сили, а потім запропонувати народу альтернативу. Альтернативою стала досить звична для Французької Республіки річ. Це ситуативне об’єднання кандидатів різних партій у форматі зняття з виборів усіх кандидатур, крім найкращого, найуспішнішого  в першому турі опонента ультраправих. Крім того, до агітації проти "Національного об’єднання" підключилися навіть такі зазвичай аполітичні люди, як футболісти збірної Франції. І результат другого туру став не просто неприємною несподіванкою для ультраправих майже-переможців із "без п’яти хвилин прем’єр-міністра" Жоана Бардельї. "Національне об’єднання" у підсумку набрало настільки мало голосів, що йшлося уже не про пошук якогось міноритарного партнера -- ні, вони фінішували взагалі третіми, отримавши не 200 з гаком місць, як очікувалося ще за кілька днів до голосування, а 125 (із розкольниками-"республіканцями" 142). Результати -- неприємний присмак перемоги для Меланшона А на перше місце сенсаційно піднявся "Новий народний фронт" зі 180 мандатами. Партія ж Еммануеля Макрона, від якої ніхто нічого особливого не чекав, виграла у 159 округах (у першому турі -- лише у двох!) і стала другою за розмірами політичною силою у новому парламенті. Звісно, це все одно невдача, бо до виборів у "Разом" було 245 голосів, але і не настільки погано, як очікувалося. Якщо ж додати ще й 39 голосів правоцентристських "Республіканців", вага майбутньої фракції "Національного об’єднання" 17-тих Національних зборів Франції буде зовсім не такою, як вони самі й усі навколо очікували. Про плани Бардельї на прем’єрство усі миттєво забули. І почули таку ж риторику з протилежного флангу -- де лідер ультра-лівої "Нескореної Франції" (що входить в "Новий народний фронт") Жан-Люк Меланшон одразу після оголошення екзитполів заявив, що Макрон має або піти з посади президента, або призначити нового прем’єра -- тобто його, Меланшона, як лідера найпотужнішої частини лівих переможців виборів. Жан-Люк Меланшон. Фото з Instagram Втім, по-перше, це аж ніяк не обов’язково -- політична модель дозволяє не змінювати уряд після парламентських виборів. Що Макрон і зробив, відмовивши прем’єр-міністру Габріелю Атталю, який подав заяву про відставку. (Звісно ж, цей крок -- як і оголошення дострокових виборів -- не був спонтанним рішенням, бо Атталь є представником саме президентської політсили.) А згодом, коли були підраховані усі результати, неприємний сюрприз чекав уже на самого Меланшона. Так, "Новий народний фронт" переміг на виборах, здобув 180 мандатів, що все одно значно менше, ніж 50% від загальної кількості місць у нижній палаті парламенту. Але із цих 180 місць "Нескорена Франція" має лише 72. 61 здобули соціалісти, 23 -- "зелена" партія "Екологи", 8 -- комуністи. Звідси слідує, що, попри загальну перемогу лівих, конкретно партії Меланшона навіть у ній немає більшості. Тож досить швидко представники "Нескореної Франції" заговорили уже в зовсім іншому тоні -- що новий прем’єр від нашої коаліції, якщо і такий і буде, не повинен мати ні прізвища "Меланшон", ні прізвища "Олланд" (колишній президент Франції від Соціалістичної партії, який пішов на ці вибори, аби надати ваги своїй політсилі, що переживає нині непрості часи). Одним словом, ні ультраправі, ні ультраліві на дострокових виборах у Франції не перемогли. А це означає, що головними переможцями голосування є французький народ та Європейський Союз, а головним невдахою -- Володимир Путін. Бо ж про зв’язки партії Ле Пен із Кремлем відомо не перший рік. Візит Ле Пен до Москви у травні 2017 року. Фото: росЗМІ Як очевидним було і бажання російського тоталітарного режиму отримати у другій за вагою країні ЄС дружню для себе владу. А цього, як продемонстрували вибори, не буде. Ще принаймні три роки -- до наступних президентських виборів. Де, уже без безпосередньої участі Макрона, відбудеться головний бій за Париж.

У Європі завершився чотириденний виборчий марафон. Усі країни-члени Євросоюзу обрали новий склад Європарламенту. Та чи настільки він новий і настільки критичний, як це подають деякі аналітики? Розберімося. Праві святкують. Де саме? Для початку варто відзначити, що загалом результати голосування виявилися, з одного боку, цілком прогнозованими (навіть французька та австрійська перемоги ультраправих), а з іншого -- цілком прийнятними для цивілізованого, демократичного світу. Так, партії, які у політичному спектрі зазвичай розміщують в діапазоні right-wing та far-right (праві-ультраправі), збільшили свою кількість у новому скликанні Європарламенту. Особливо потужними є результати у Франції та Австрії, де перемогли ультраправий-євроскептичний блок Марін Ле Пен та Партія свободи. Причому: якщо австрійські праворадикали випередили Народну партію менш ніж на 1%, то французькі ультраправі випередили проурядовий блок більш ніж удвічі -- 31,5% проти 15,5%. Це не перша перемога Ле Пен і Ко, але п’ять років тому перевага цієї політсили була мінімальною, а 2014-го "Національний фронт" Марін Ле Пен переміг "Союз за народний рух" (партію президента Ніколя Саркозі) на 4%. Марін Ле Пен. Джерело: Getty Images / Global Images Ukraine Цього разу перемога була настільки вражаючою, що чинний глава Французької Республіки Еммануель Макрон через кілька годин після завершення голосування розпустив Національні збори (нижню палату парламенту) і оголосив дострокові вибори. Цілком очевидно, що він таким чином намагається якось перебити успіх ультраправих і знизити цю їхню перевагу. Хоча це буде дуже важко зробити, бо рейтинги "Національного об’єднання" є стабільно високими. Тож Франція зараз є найпроблемнішою -- і найзагрозливішою для спільного європейського майбутнього -- країною. На відміну від Австрії, де і перевага праворадикалів мінімальна, і вплив цієї держави на європейську політику не такий і вагомий. Еммануель Макрон. Джерело: Getty Images / Global Images Ukraine ЄНП виграла у трьох з п’яти топ-країн Головна партія Євросоюзу, Європейська народна партія, свої результати цілком може вважати прийнятними й навіть позитивними. ЄНП нічого не втратила, навпаки -- може навіть трохи збільшити своє представництво у Європарламенті. І тут варто відзначити результати у Німеччині, які певною мірою є показовими на всеєвропейському рівні. У ФРН упевнену перемогу здобув флагман ЄНП, блок Християнсько-демократичного та Християнсько-соціального союзів (ХСС -- це фактично побратими ХДС, які функціонують тільки в одній федеральній землі, Баварії). 30% проти 15% в ультраправих із "Альтернативи для Німеччини". Причому рейтинги проросійської "Альтернативи" (які у Німеччині підраховують для майбутніх парламентських виборів регулярно, щомісяця) з початку 2024 року незмінно падають. І якщо правляча Соціал-демократична партія Шольца на виборах у ЄП програла ультраправим 2%, то на гіпотетичних виборах до бундестагу уже зрівнялася з ними. Олаф Шольц. Джерело: Getty Images / Global Images Ukraine Щодо успіху ЄНП, то тут варто зазначити, що із п’яти головних країн Євросоюзу представники цього блоку перемогли у трьох -- в Німеччині, Іспанії (там Народна партія випередила соціал-демократів) та Польщі (де "Громадянська коаліція" прем’єра Дональда Туска виграла у "Права і справедливості" уже аж 5%, хоча ще рік тому на парламентських виборах поступилася партії Ярослава Качинського). Ліві здають позиції А от провал лібералів та лівих -- як поміркованих соціал-демократів, так і "зелених", які традиційно є представниками лівої частини політичного спектра -- не може не турбувати. Правоцентристські сили свої позиції втримали, а у деяких країнах і посилилися (особливо важливою для єдиної Європи є Німеччина), а от лівоцентристи втрачають позиції. Віддаючи їх ліворадикалам. Скажімо, у тій же Німеччині дві відверто ліві партії -- Die Linke та блок Сари Вагенкнехт разом набрав майже 9%. А парламентські рейтинги цієї пари майже дорівнюють показникам "зелених". У Франції ситуація нібито краща -- але тільки тому, що там соціалісти провалилися раніше. Тож зараз партія колишнього президента Франсуа Олланда набрала удвічі більше порівняно із попередніми євровиборами -- майже 14% проти 7% 2019 року. Та загалом і лівоцентристський блок соціал-демократів, і ліберальна Renew Europe, і альянс "зелених" -- усі ці три європейські політсили втратили сукупно понад півсотні місць у Європарламенті. Однією із причин цього є поляризація європейського політичного простору. Скажімо, у Німеччині Die Linke, які так і не спромоглися сформувати якусь чітку і однозначну позицію щодо допомоги Україні -- розгромно програли блоку своєї колишньої членкині Сари Вагенкнехт, яка якраз мала однозначне (і негативне для нас) ставлення до цього питання. Тож варто визнати, що принаймні на певний період політична Європа радикалізувалася -- і саме на цьому, на гостріших, ніж зазвичай, реакціях на тригерні питання, на кшталт мігрантів тощо, зуміли збільшити свою перевагу праворадикали. Східна Європа притомніша за Західну Втім, і у них не все так просто. Скажімо, в Італії перемогли "Брати Італії" Джорджі Мелоні, яка є послідовною прихильницею як допомоги Україні, так і спільного європейського майбутнього. Джорджа Мелоні. Джерело: Getty Images / Global Images Ukraine А от в Угорщині блок про путінського правопопуліста Віктора Орбана Фідес-КДНР, хоч і виграв, та отримав серйозного опонента у вигляді Петера Мадяра та його партії "ТИСА". І це вже цікаві перспективи для зміни влади у цій країні в недалекому майбутньому. Віктор Орбан. Джерело: Getty Images / Global Images Ukraine А у Словаччині інший радикал (нехай і з лівого флангу), прем’єр Роберт Фіцо зі своєю партією Smer–SD програв ліберами із "Прогресивної Словаччини". З більш-менш значущих за кількістю голосів країн можна відзначити Румунію, де -- як і у Швеції -- перемогли соціал-демократи. Особливо упевненою є перемога правлячої Соціал-демократичної партії Румунії -- понад 50%, тоді як у популістів із "Уніря Романілор", яка фінішувала другою, лише 15%. Тож варто відзначити, що Східна Європа не піддалася на передвиборчі обіцянки ультраправих (і частково ультралівих) політиків, утримавши перевагу поміркованих, що майже автоматично означає проукраїнських -- політичних сил. І це означає, що загалом результати виборів до Європарламенту 2024 року не є аж такими критичними для Унії та України. Більшість залишиться у центристських партій, Урсула фон дер Ляєн цілком може залишитися на чолі Єврокомісії -- що є справжнім геппіендом щонайменше для України. Український фактор Втім, не варто забувати, що посилення праворадикальних настроїв у основних країнах Євросоюзу пов’язані не в останню чергу із російсько-українською війною і взагалі деструктивно-терористичною діяльністю Російської Федерації. І якщо ситуація -- економічна та соціальна -- буде погіршуватися, то уже за п’ять років ми можемо побачити новий Європарламент. У якому праві політичні сили матимуть у ЄП не дві фракції із сумарно 130-140 мандатами (частина із яких, як "Брати Італії" Мелоні все-таки є проукраїнськими), а наблизяться до домінування. Таким чином, Європа на цих виборах не програла -- але отримала чіткий і однозначний сигнал, що це може статися у майбутньому. І, будьмо чесними, цю поразку може забезпечити затягування війни в Україні. Чим довше Росія виснажуватиме нашу державу -- і, відповідно, західних донорів України -- тим сильнішими будуть праворадикальні настрої в європейському суспільстві. А, повертаючись до тієї ж Німеччини, стабілізація соціал-економічної ситуації одразу ж демонструє падіння рівня підтримки пропутінських радикальних політсил.