Британія на межі урядової кризи: як успіх друга Трампа вдарив по прем'єру Стармеру
Правий популіст Найджел Фарадж заявив про "історичні зміни" в британській політиці. Його партія Reform UK здобула понад 700 місць у місцевих радах, залишивши позаду традиційні партії. Чого очікувати від успіху чергового трампіста в Європі?
Тріумфатор радіє, кажучи про звичний для Великої Британії дуумвірат Лейбористської та Консервативної партій, який триває протягом останніх 80 років: "Лівих і правих більше немає, вони пішли в минуле". Партія Reform UK справді вчинила на виборах фурор, однак, вважають аналітики, британський друг Трампа поспішає з висновками.
Як Фарадж вилазив із маргінальної політичної ніші
Перша причина тріумфу — харизматичність лідера Reform UK. Йому 62 роки, все політичне життя присвятив боротьбі проти міграції та ідеям ізоляціонізму Британії. Цей діяч є яскравим представником антиістеблішменту — випиває з простолюдом в пабах, палить, не має університетської освіти (але закінчив приватну школу). Проте образ "свого хлопця" не давав змоги досягнути політичних висот. Допомогло створення Євросоюзу.
До 1992 року Фарадж був у Консервативній партії, звідки вийшов після підписання Маастрихтської угоди, яка поклала початок ЄС. Уже наступного, 1993 року, активно долучився до новоствореної Партії незалежності Об’єднаного королівства. У 1994 році неочікувано маргінал Фарадж обрався депутатом Європарламенту, де беззмінно сидів до 31 січня 2020-го, коли Британія офіційно вийшла з ЄС.
Протягом політичної кар’єри став популярним телеведучим, брав участь у різних шоу, а його ТікТок — один із найпопулярніших у Британії. Так крок за кроком Фарадж став дуже впізнаним серед британців, очолив Партію незалежності й у 2014 році створив диво по тих часах — представники цієї партії перемогли на загальнонаціональних виборах, що стало унікальним випадком, адже доти перемагали лише лейбористи й консерватори.
Проте вже за кілька років потому шляхи Партії незалежності й Фараджа розійшлися. "Незалежні" повернулися в маргінальну нішу, а нинішній тріумфатор місцевих виборів створив Партію Брекзит — політичну силу, яка агітувала за референдум 2016 року про вихід Британії з ЄС, а після свого успіху захищала результати референдуму. У 2021 році партія отримала нинішню назву Reform UA.
"Поміркований фашист", який став улюбленцем пролетаріату
Друга причина успіху — Фарадж хоч і правий популіст, проте зумів не відвернути від себе "кольорову" частину британського суспільства. Він — не расист, не неофашист (хоча в цьому його часто звинувачують) і не антисеміт. У його риториці присутня ісламофобія та ксенофобія, проте відомий факт, що з Партії незалежності Фарадж вийшов після призначення радником свого наступника на чолі політсили ультраправого активіста Томмі Робінсона. Чотири рази судимого расиста, якого у 2024-му мільярдер Ілон Маск вимагав звільнити з тюрми. Також Фарадж оминув 150-тисячний мітинг радикалів у вересні минулого року в центрі Лондона, коли той таки Маск по відеозв’язку називав лівих політиків "партією вбивць". Топфігурою збіговиська ультраправих був саме Робінсон.
Завдяки досвіду Фарадж поводиться помірковано, що розширює його електоральне поле. Також існує припущення, що він уникає нападок на всіх мігрантів без розбору, аби самому не потрапити під критику, адже його предки приїхали до Англії з Франції кілька століть тому та й прізвище нагадує арабське.
На відміну від більшості ультраправих активістів — вихідців із депресивних постіндустріальних міст та неблагополучних родин — батько Фараджа працював на біржі й родина не злидарювала. Та, попри не пролетарське походження, лідер британських ізоляціоністів знайшов підхід до виборців лейбористів, завдяки перетоку яких до своїх прихильників і забезпечив диво на місцевих виборах.
Ультраправі паразитують на кризі лейбористів і консерваторів
Третя і головна причина — криза традиційних партій. З 2010 року при владі у Великій Британії були консерватори, за цей час змінилося п’ять урядів, а у 2015-му та 2019-му відбулися дочасні вибори. Останній уряд консерваторів на чолі з Ріші Сунаком мав низькі рейтинги, що й дало можливість лейбористам повертися до влади після 14 років перерви. Але уряд Кіра Стармера також не має популярності, як і сам прем’єр. Лейбористи все частіше говорять про його заміну. Після вщент програних місцевих виборів це питання знову загострилося. Стармер у відставку йти не хоче, але фронда* у партії наростає, особливо в низових організаціях. Як пише The New York Times, дійшло до того, що окремі лейбористи прямо вимагають, аби він пішов.
*Фронда — сучасне загальне позначення для політичної опозиції або антиурядових заворушень, часом зі скептично-іронічною конотацією.
У ЗМІ вже й називають можливих кандидатів йому на заміну, втім оглядачі зауважують, що лейбористи мають говорити не про зміну Стармера на когось іншого, а шукати причини, чому партія перестала достукуватися до мізків своїх виборців. Зараз голоси "відкусив" Фарадж, а в лютому на додаткових виборах у південно-східному Манчестері лейбористи програли лівим популістам із Партії зелених.
Нічим не краща ситуація і в консерваторів. З листопада 2024-го партію очолює афробританка Кемі Баденок, ексміністра торгівлі в уряді Сунака. Таке рішення немало здивувало прихильників Консервативної партії, які вважають, що та сама підставилася під критику антимігрантських сил (Баденок — нігерійського походження).
Reform UK, як показали місцеві вибори, просто "жнивує" завдяки перетоку виборців консерваторів. І питання не тільки в особі лідерки, а в сумніві, що партія Черчилля, Тетчер, Джонсона наразі здатна запропонувати суспільству щось більше, аніж пропонує Фарадж.
Чим успіх правих популістів у Британії загрожує Україні
Перш за все — розгойдуванням всередині дружньої нам держави. Місцеві депутати там не мають значних повноважень, проте використовуватимуть мандати й доступ до медіа для критики лейбористів та уряду, хто б його не очолював. Підбурюватимуть вони й антиукраїнські настрої. Для прикладу: рік тому Reform UA також вигравала муніципальні вибори, отримавши мандати її представники знеславилися зняттям українських прапорів, встановлених на меріях на знак солідарності з Україною.
Фарадж раніше виправдовував вторгнення Росії в Україну. Під час передвиборчої кампанії 2024-го він казав: на війну Путіна спровокували Євросоюз і НАТО намірами розширення на Схід, "Путін винен, але він використав зроблене нами як підставу для нападу". Тим самим повторивши кремлівські наративи.
Під час одного з передвиборних мітингів Фараджа активісти опустили за його спиною портрет російського диктатора, чим зірвали виступ вождя правих популістів. Але останнім часом із ним трапилася дивна метаморфоза, — у публічних заявах він уже не підтримує Путіна, називає його "поганцем", закликає збивати російські винищувачі, якщо ті перетнуть повітряний простір Великої Британії, а "мирну угоду", яку пропонували Україні, схарактеризував як таку, "що зазвичай застосовуються лише до країни, яка підписала безумовну капітуляцію".
Експерти закликають не вірити цим заявам, припускають, що зроблені вони виключно для покращення іміджу серед британців, переважна більшість яких підтримує нашу країну. Якщо так станеться, що вибори у Британії будуть дочасними, перед Фараджем відкриваються перспективи, про які він і мріяти раніше не міг. Заради їх утілення казатиме, що завгодно.
Насправді ж і він, і трампісти, і німецькі ультраправі з "Альтернативи для Німеччини", і французькі лепенівці з "Національного об’єднання", і багато хто ще з правого політичного крила були й залишаються симпатиками Росії та її диктатора, просто не проголошують цього на кожному кроці.
Якщо на Туманному Альбіоні не станеться найгіршого — дочасних виборів — протиотруту від популізму Фараджа до наступних виборів знайдуть. Принаймні, хотілося б на це сподіватися. Принагідно нагадаємо: 16 січня цього року у Києві президент Володимир Зеленський і прем’єр Кір Стармер підписали міждержавну угоду про сторічне партнерство, а 17 березня вже у Лондоні вони парафували декларацію про поглиблення двосторонньої співпраці у сфері безпеки та оборонної промисловості. Мало хто сумнівається, що Фарадж у разі отримання портфеля прем’єр-міністра ці угоди перегляне.
